"Hope and homes for children" in Ukraine - Information report for 10 years of activity by Dmytro Chupryna

Інформаційний звіт

за 10 років діяльності в Україні

Місія організації Місія організації надати кожній дитині можливість жити в безпечному та люблячому сімейному середовищі, яке допоможе їй реалізувати свій потенціал.

Бачення

1994 року полковник Марк Кук і його дружина Керолайн заснували міжнародну благодійну організацію "Надія і житло для дітей" ("Hope and Homes for Children"). Організація працює з дітьми, їхніми сім'ями та громадою в країнах Центральної та Східної Європи, а також в Африці. Представництва організації роблять усе, щоб попередити влаштування дітей сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, в заклади, влаштовуючи їх у сімейні форми виховання та допомагаючи вразливим сім'ям зберегти свої родини. В Україні ж організація розпочала свою діяльність в 1998 році і в квітні 2001 року зареєструвала своє Представництво.

організації

Шановні колеги!

Бачення організації світ, де кожна дитина відчуває, що її люблять. Розуміння свого походження і коріння визначає те, ким ми є. Сім'я дає дитині відчуття приналежності й формує її унікальну особистість. Вона є джерелом емоційної підтримки, комфорту, тепла і турботи, захисту й безпеки. Сімейні стосунки допомагають дитині відчути власну цінність та підтримку близьких.

Working in close cooperation with the national Government, with local authorities and with communities across Ukraine, Hope and Homes for Children is committed to helping to improve the conditions of care for vulnerable children. We are in Ukraine for the long term. We are confident that our team in Ukraine will play a key role in changing children's lives for the better, in the next 10 years and beyond.

Виконавчий директор, Рік Фулшам

Прийміть найщиріші вітання з нагоди 10 ї річниці діяльності на теренах України. Всі ці роки ви були нашим надійним та ініціативним партнером. Реалізовані вами проекти, починаючи зі створення та підтримки дитячих будинків сімейного типу, розвитку моделі соціальної підтримки сімей із дітьми, спрямовані на забезпечення основного права дитини виховуватись і зростати в люблячому сімейному оточенні. Вам є чим пишатися. Ваші інноваційні проекти і програми допомагають нашій державі у важливій справі підтримки й захисту українських дітей, які потребують особливої уваги, тепла і турботи.

Міністр України у справах cім'ї, молоді та спорту, Юрій Павленко

Працюючи в тісній співпраці з урядом, місцевою владою та громадою по всій Україні, "Надія і житло для дітей" присвятила себе поліпшенню умов піклування про вразливі категорії дітей. Ми прийшли в Україну на довгий час і переконані, що наша команда в Україні відіграватиме ключову роль в зміні життя дітей на краще як впродовж 10 років, так і надалі.

Rick Foulsham CMG (Chief Executive)

For the past ten years Hope and Homes for Children has provided invaluable support to vulnerable Ukrainian children, especially those without their own families. The passion and commitment to their work has always impressed me. UNICEF is privileged to have been working closely with HHC to implement innovative projects in the field of child protection.

Ukrainian team of ’Hope and Homes for Children’ have achieved so much during the last 10 years. But the most important is that they have given over 1000 children the most precious gift of the love of a family in the security of their own homes. I believe that in the next 10 years we will change lives of even more children and will give them a chance to fulfill their dreams. Команді "Надії і житла для дітей" в Україні впродовж останніх 10 років вдалося багато зробити. Та найголовніше те, що їй вдалося дати понад 1000 дітей найцінніший дарунок любов і безпеку в родині та власних домівках. Віримо, що впродовж наступних 10 років нам вдасться змінити життя і здійснити мрії ще більшої Почесний Президент та Засновник, кількості дітей в Україні. Марк Кук Mark Cook OBE, Founder President of Hope and Homes for Children

Ми щасливі, що всі ці роки ви були поряд із нами. Ваші починання лягли в основу розробки та ухвалення низки законодавчих і нормативних актів у галузі охорони дитинства. Я переконаний, що наша спільна робота й надалі буде запорукою успіху в справі захисту дитини.

Представник ЮНІСЕФ в Україні, Джеремі Хартлі Jeremy Hartley, Representative UNICEF Ukraine

Впродовж останніх десяти років "Надія і житло для дітей" надавала неоціненну підтримку вразливим українським дітям, особливо тим, які не мають власних сімей. Відданість і пристрасть, із якою працюють фахівці організації, завжди мене вражали. Для ЮНІСЕФ є привілеєм тісно співпрацювати з Представництвом організації "Надія і житло для дітей" в Україні та впроваджувати інноваційні проекти у сфері захисту прав дітей.

ПІДСУМОК

ЧИ ПОЧАТОК

Лютий місяць 1998 року перша зустріч з представником міжнародної благодійної організації "Надія і житло для дітей" Богданом Римаренком. Травень приїзд виконавчого директора полковника Марка Кука до України на запрошення Міністра України у справах сім'ї та молоді Валентини Довженко. Червень початок ... Тоді мало хто вірив, що іноземна організація вкладатиме кошти не тільки в навчальні тренінги для спеціалістів, але й у придбання та облаштування домівок для сімей, які приймають до себе дітей, позбавлених батьківського тепла і любові. Бо як інакше, як не прикладом, переконати й довести державним службовцям і суспільству загалом переваги зростання дитини в сімейному оточенні перед інтернатним закладом. Не мали ми тоді й великих амбіційних планів щодо розвитку наших програм. Організація в Україні розвивалась у міру набуття досвіду, формування професійної команди, розуміння глибини проблем захисту дітей, пошуку однодумців і партнерів у середовищі органів влади і громадських організацій.

Розпочавши свою діяльність у 1998 році з проекту розвитку і підтримки дитячих будинків сімейного типу, ми зрозуміли, що водночас із пропагуванням та поширенням сімейних форм виховання дітей сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування дуже важливо працювати на збереження рідної сім'ї для дитини. З цією метою ми 2003 року започаткували проект із попередження відмов матерів від новонароджених дітей у пологових будинках, створення моделі соціальних центрів матері і дитини. Ще один напрямок нашої роботи спрямований на відпрацювання комплексного підходу до реформування інтернатних закладів, створення та забезпечення доступних і якісних соціальних послуг для дітей і сімей в громаді. За 10 років ми підтримали створення і розвиток 65 дитячих будинків сімейного типу: понад 750 дітей сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, отримали не лише затишну домівку, а й люблячих батьків, підтримку близьких їм людей і впевненість у майбутньому. Ми створили два центри матері і дитини, через діяльність яких попереджено 209 випадків відмов від дітей. Завдяки роботі наших соціальних працівників в громаді попереджено 118 випадків вилучення дітей із сім'ї. Значна увага і зусилля спрямовані й на те, щоб позитивний досвід, якого ми набули, був поширений і став частиною загальнодержавних програм. Серед ключових чинників успішності перше місце посідає особиста відданість справі працівників нашої команди, їхнє прагнення до розвитку і професійного зростання. Ми повною мірою поділяємо свої успіхи і результати з нашими партнерами, у співпраці з якими ми реалізуємо всі наші проекти. Це насамперед Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту і його підрозділи в регіонах, місцеві органи державної влади, Представництво Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні. Свої плани ми будуємо, з огляду на знання реальної ситуації життя дітей та сімей. Тож, заглядаючи на роки вперед, можна сміливо стверджувати, що потреба в діяльності нашої організації в Україні буде ще довго. Триватимуть поточні програми і розпочнуться нові проекти заради одного створення сприятливих умов для зростання кожної дитини. Дякуємо всім, хто всі ці 10 років був поруч з нами, привносив свої ідеї, вміння, бажання змінювати світ: батькам і дітям наших родин, партнерам, спонсорам і донорам нашої організації у Великобританії.

Галина Постолюк Директор Представництва благодійної організації "Надія і житло для дітей" в Україні

СТВОРЕННЯ, РОЗВИТОК І ПІДТРИМКА СІМЕЙНИХ ФОРМ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ2СИРІТ І ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ

БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ Маленька дівчинка годує голубів. Пташки її не бояться: збирають крихти біля її ніг. До дитини підійшла молода жінка, голуби позлітали. Щоб їх зупинити, дівчинка вигукнула: 2 Гулі, гулі, не бійтеся 2 це ж МОЯ МАМА! Марійка, 3 роки

Юра, 15 років, родина Поплавських

Богдан, 12 років, родина Бращенків

В родині увага дітям достатня, яка й повинна бути в сім'ї, батьки багато спілкуються з дітьми і завжди цікавляться кожною дитиною. І це попри те, що дітей у родині дев'ятеро. Зі слів класного керівника дитини, яка виховується в ДБСТ, Хмельницька обл. За час тренінгу я отримала багато відповідей на свої запитання, більше зблизилась із батьками вихователями, але головне що я їх краще пізнала, просто по іншому тепер на них дивлюся. Зі слів соціального працівника Київської області

Рівень і професіоналізм усіх запрошених фахівців вражає. Вони не лише допомогли подивитися на багато речей по новому, але й дали корисні поради, підказки, пояснення. Саме така підтримка та інформація нам потрібна. Зі слів матері виховательки ДБСТ Горєлкіних, який існує 10 років

Розуміючи, що найкраще і найприродніше для дитини це рости і виховуватись у сім'ї, що сім'ї дитині не замінить жоден найліпший інтернат, ми розпочали реалізацію проекту з розвитку дитячих будинків сімейного типу (ДБСТ). В кінці 90 х років інститут прийомної сім'ї був представлений лише ДБСТ, яких нараховувалося декілька Дитячий десятків по всій Україні, а будинок сімейного створені вони були ще за типу це окрема сім'я, що радянських часів. Отож створюється за бажанням дитина, яка осиротіла, подружжя або окремої мала небагато шансів особи, яка не перебуває в шлюбі, що беруть на виховання та зростати в сім'ї. спільне проживання не менш як 5 Організація розпочала дітей сиріт і дітей, позбавлених свою діяльність із пошуку батьківського піклування. сімейних пар, що були (Постанова КМУ від 26. 04. 2002 готові взяти на виховання в № 564 "Про затвердження свої родини дітей сиріт і Положення про дитячий дітей, позбавлених будинок сімейного батьківського піклування, та типу"). місцевих органів влади, які мали бажання створити ДБСТ. Кажуть, що добрий початок це половина справи. Для нас таким початком стала Київська область, де Організація створила 16 ДБСТ і надала підтримку трьом наявним; далі були АР Крим, Миколаївська, Сумська, Одеська, Волинська, Рівненська, Закарпатська, Кіровоградська, Хмельницька, Чернівецька, Львівська,

Полтавська області. Створенню кожного ДБСТ передувало вивчення сім'ї в її звичному середовищі; навчання потенційних батьків вихователів; придбання і облаштування житла для сімей. Угодою про співпрацю Представництво і місцеві органи виконавчої влади закріплювали свої обов'язки та повноваження щодо функціонування створюваного будинку сімейного типу. Після відкриття ДБСТ співпраця з родинами не закінчувалася. Батьки вихователі зі своїми радощами і турботами зверталися за порадами до представників Організації. Тоді й виникла ідея зібрати батьків вихователів, щоб вони могли поділитися досвідом, почути думку фахівців психологів і медиків. Перші тренінги для батьків вихователів були проведені у 2000 році, і результати підтвердили їх необхідність. Далі такі тренінги відбулися в 2003 2004 роках, а з 2007 року було запроваджено спільні тренінги для батьків вихователів та соціальних працівників, які здійснюють соціальний супровід дитячих будинків сімейного типу. Мета таких тренінгів покращити співпрацю між батьками вихователями та соціальними працівниками і підвищити їх кваліфікацію. За результатами цих навчань і завдяки неодноразовим зверненням до

Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту на державному рівні було вирішено низку нагальних питань життєдіяльності ДБСТ, враховано конкретні пропозиції щодо вдосконалення нормативно правової бази. Одним із важливих напрямків роботи Представництва є здійснення моніторингу родин, під час якого вивчається стан утримання та виховання дітей у сім'ях, труднощі, з якими стикаються батьки вихователі. За результатами таких досліджень працівники Організації готують рекомендації для батьків вихователів, надають консультації За психологічного та 10 років діяльності юридичного Представництво характеру та, створило та підтримало 65 спільно з родин у 13 регіонах України. соціальними За цей час дитячі будинки працівниками, сімейного типу розвивалися, корегують плани змінювалися потреби дітей і соціального батьків вихователів, супроводження змінювалися і напрямки родин. роботи, завдання проекту.

Остаточна мета Організації в рамках проекту полягала в тому, щоб на державному рівні створити умови для розвитку сімейних форм виховання дітей сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Представництво Організації брало участь у розробці Закону України "Про забезпечення організаційно правових умов соціального захисту дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування", який було ухвалено 2005 року. Закон визначає пріоритетність сімейних форм виховання посиротілих дітей, створює кращі умови для їх утримання. Нині фінансування ДБСТ та прийомних сімей здійснюється з державного бюджету, збільшено виплати на дітей, забезпечено соціальні гарантії батьків та ін. Сьогодні в Україні інститут прийомної сім'ї постійно розвивається: за даними Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту, на 01.07.2008 року створено 330 дитячих будинків сімейного типу (в яких виховується 2202 дитини) і 1930 прийомних сімей (в них 3153 дитини). Тож дедалі більше дітей живуть за "формулою щастя": МАМА плюс ТАТО плюс ДІМ.

Як кінорежисер (документальні фільми "Стояла собі хатка", "Вероніка і саксофон", "Чудеса бувають") я вже майже 5 років співпрацюю з міжнародною благодійною організацією "Надія і житло для дітей" і вдячна долі, що вона звела мене з людьми, які, на відміну від багатьох інших, не говорять про проблеми дитячого сирітства, а реально, дієво, конкретно надають житло, надію, радість і майбутнє покинутим дітям. Бажаю Вам добра! Кінорежисер, Олена Фетісова

Були різні моменти в моєму творчому житті: і гарні, й не дуже. Колись ці люди просто повірили в моє майбутнє і в мене. Тому вони зіграли велику роль у становленні мене як музиканта. Саксофоністка, Вероніка Кожухарова

1998 2002 роки:

2003 2008 роки:

створення та підтримка 36 дитячих будинків сімейного типу;

створення та підтримка 29 дитячих будинків сімейного типу;

з метою привернення уваги громадськості й органів державної влади до проблем дітей сиріт, поширення сімейних форм виховання сиріт проведено фотовиставку "В пошуках втраченого", яка експонувалася в 20 регіонах України, АР Криму, Сімферополі та м. Києві, в залі виставок Кабінету Міністрів України і Музеї Червоного Хреста в Женеві. Виставку відвідали понад 30 тис. чол.;

оздоровлення 370 дітей, консультування батьків вихователів зі спеціалістами в рамках святкування п'ятиріччя діяльності організації в Україні;

3 тренінги для батьків вихователів, у яких взяло участь 60 осіб;

навчання потенційних батьків вихователів (30 осіб); 11 регіональних тренінгів з підвищення кваліфікації, обміну досвідом батьків вихователів ДБСТ, що вже функціонують, і соціальних працівників, які їх супроводжують, у яких взяли участь 247 осіб.

випуск бюлетеню, в якому висвітлюється діяльність Організації, вміщено відповіді на питання батьків вихователів, надаються консультації спеціалістів, цікава інформація для дітей.

Організація "Надія і житло для дітей" зуміла зробити те, що за 10 років здійснити майже неможливо: похитнути стереотипи, вплинути на масову свідомість, спрямувати роботу багатьох державних інституцій на досягнення найгуманнішої місії забезпечення права депривованої, обділеної долею дитини на материнську і батьківську опіку та любов. Не кожен дорослий здатний віддати своє серце чужій дитині, а особливо тій, яка практично від народження не відає, що таке доброта, дружба, чесність, вдячність, порозуміння. "Надія і житло для дітей" зуміла не лише віднайти таких Батьків із великої літери, але й згуртувати їх, зробити цих вихователів самородків тим передовим педагогічним загоном, який своєю мудрістю, досвідом, авторитетом, прикладом запалює і веде за собою інших, стверджуючи, що сім'я це найефективніший Богом даний осередок виховання дитини. Вірю, що найбільші досягнення та педагогічні знахідки ще попереду. Професор, доктор психологічних наук, науковий співробітник Інституту Психології ім. Г.С. Костюка, Тамара Говорун

Батьків вихователів консультує професор Галина Пілягіна.

Робота психолога організації з дітьми. Відкриття ДБСТ Кудель.

Спільний тренінг для батьків вихователів і соціальних працівників, які здійснюють соціальний супровід дитячих будинків сімейного типу.

Під час проведення моніторингу працівник організації проводить гру з дітьми родини Кравченків.

Бесіда психолога організації з класним керівником та вчителем хімії дітей родини Поплавських.

Роман родини Нені виконує тест Люшера під час індивідуальної бесіди з психологом.

Чи легко

ділити свою

маму з

іншими

іграшка, яка ще була цілою. Коли мама і тато взяли решту дітей, я вже нічого не боялася і ні про що не жалкувала: все, що можна було зламати чи розібрати, вже було зламане й розібране. Ми переїхали в новий будинок, де знайшли багато цікавих справ. Тепер у нас був котик, цуценя, кролики і порося. Ми постійно мали проблеми

Я пам'ятаю час, коли моя мама була лише моєю і я була її улюбленкою. І раптом з'являються незнайомі діти, які лізуть до неї на руки, цілують її. А моя мама обіймає їх, цілує і чомусь плаче. За два дні моя нова сестричка обрізала одну із моїх кіс (слава Богу, що хоч голову залишила) тільки тому, що в неї голова була майже лиса, а в мене були дві гарні коси і два великих банти. Я не просто плакала я верещала, як пожежна сирена. Лєна теж плакала. Плакала, бо боялася, що її покарають. Моя мама теж тихенько плакала. А тато не знав, кого першого втішати. Він зібрав нас і намагався заспокоїти усіх разом. Ще за дві години на обох напівлисих головах похитувалося по два банти, які повсякчас западали нам за вуха. Ми вже не плакали. Лише матуся час від часу схлипувала. Але ввечері знову довелося ридати. Міша доламав мої іграшкові меблі й порозбирав механічні іграшки. Пам'ятаю, ми з Лєною намагалися зробити столика, збиваючи його гантелькою, щоб погодувати наших ляльок. Ми чули, як реве Мишко, і зловтішалися, що його побили Єгор і Захар за те, що він хотів подивитися, як зроблена іграшкова залізниця. Її нам подарував Дід Мороз. Це була єдина

через те порося, бо Міша з'ясував, що на ньому можна було їздити, що ми всі дружно робили. Головне треба було зачинити його в хліві, поки мама не повернулася з магазину. Довгий час батьки все ніяк не могли второпати, чому ж те порося не набирало ваги. Аж одного разу тато повернувся додому раніше і все зрозумів... А ще в нас була копанка біля дому. Велика і глибока. Ми там ловили пуголовків. А ще ми там якось втопили пару Катіних нових, куплених за спеціальні купони шкіряних сандалів, в яких вона мала йти до школи. І скільки батьки не рили канавок до пізньої ночі, щоб спустити воду з копанки, сандалів так і не знайшли. Виявляється, чудово мати велику сім'ю. Лише зараз, коли я стала дорослою і мої батьки взяли вже останніх дітей, я зрозуміла, що вони роблять героїчний вчинок. Вони присвятили своє життя дітям: і не лише своїм, що так природно, а чужим, покинутим. І коли 3 річна Надя щоранку залазить до мами в ліжко і кричить: "Це моя мама", я лише тихенько посміхаюся, згадуючи себе. Я щаслива, що в неї тепер є мама. Моя мама. Я більше не ревную, майже не ревную. Даша, 14 років

Соціальний проект "У пошуках втраченого" було розпочато у травні 2001 року спільно з професійним фотографом Олександром Глядєловим.Фотовиставка, що складалася з 58 фотографій, висвітлювала життя дітей вулиці, шкіл інтернатів, дітей, що живуть і виховуються в дитячих будинках сімейного типу. Понад 30 тис. осіб відвідали виставку впродовж часу її експонування.

Представництво регулярно публікує бюлетень, у якому висвітлюється діяльність Організації, вміщено відповіді на питання батьків вихователів, надаються консультації спеціалістів, частина журналу присвячена дитячій аудиторії з конкурсами, загадками, цікавими історіями.

Велике вам дякую за те, що ви відправляєте до нас такі гарні журнали, з такими конкурсами. І я хочу, щоб ви побільше писали, а ми будемо відповідати на ваші листи. Вероніка, родина Коміних

"А що робити?" кажуть мені різні люди, надивившись на образи нещасливого дитинства в житті або на моїх фотографіях. "Ну, ось хоча б це!" відповідаю я, і показую фотографії дитячих будинків сімейного типу. І справді, у вас є інша відповідь? Фотограф, Саша Глядєлов

Щиро дякую за вашу фотовиставку. Після перегляду фото замислюєшся над долею та життям знедолених дітей, а головне задаєш собі питання: "Що саме ти зробив для того, щоб таким дітям покращити життя?" І я впевнена, що з таким питанням до себе виходить кожен із цієї зали. Ще раз дякую. Голова Вінницького обласного об'єднання творчої молоді "Погляд в майбутнє" Хочу подякувати всім родинам, які взяли на виховання цих дітей, і цим допомогли їм не лише вижити, а й досягнути в житті певних висот. І хто знає, може, саме з них виростуть люди, які поставлять Україну на ноги... Світлана, учениця

З метою популяризації досвіду виховання дітей сиріт в сім'ї, студія "ІНТЕРФІЛЬМ" у співпраці з нами зняла 3 фільми про вихованку дитячого будинку сімейного типу, яка змогла реалізувати свою мрію і в 23 роки стала зіркою класичного саксофону, та про два дитячі будинки сімейного типу Київської та Волинської областей, якими опікується Організація.

"5 років разом" таку назву мало свято, організоване 2003 року Представництвом для дітей із будинків сімейного типу, якими воно опікується. На честь свого ювілею 5 річчя діяльності в Україні організація подарувала дітям два тижні відпочинку на сонячному узбережжі Чорного моря та можливість участі у захопливій грі побудові казкового Міста Надії.

Щороку діти будинків сімейного типу, якими опікується організація, беруть участь у конкурсі на кращий тематичний малюнок. Учасники робіт, які займають призові місця, отримують подарунки, а їхні витвори ми використовуємо для виготовлення листівок, календарів, інших матеріалів.

ПОПЕРЕДЖЕННЯ ВІДМОВ ВІД НОВОНАРОДЖЕНИХ ДІТЕЙ

Найважливіша подія у моєму житті 2 це народження сина. Світлана, клієнтка соціального центру матері та дитини

із слів Майкла Партріджа, одного з наших гостей Дякую за розкриття актуальних питань, за створені умови та за професіоналізм. Сподіваємося на зустрічі на таких же продуктивних тренінгах, плідну співпрацю. Ципцюк Оксана, учасник регіонального тренінгу з профілактики відмов від дітей раннього віку

З чоловіком розійшлася, коли вже завагітніла. Свого житла не було, і я деякий час наймала квартиру. Потім це стало неможливо. Декілька разів ночувала на вулиці. До центру матері та дитини я потрапила після пологового будинку. Хотіла відмовитися від дитини. У центрі я змогла отримати підтримку фахівців та інших мам, порадитися у ситуаціях, коли не знала, що робити і куди звернутися. Зараз я одружилася вдруге. Люблю свою дитину та чоловіка. Зараз розумію, що найважливіша подія у моєму житті це народження сина. Головне, що він щасливий і здоровий. Світлана, 28 років

Мені завжди хотілося мати ... батьків. Я виховувалась в інтернаті. На дні народження подруги познайомилась з хлопцем, з яким прожила 2 роки, народила сина. Коли завагітніла вдруге, чоловік вигнав мене з дому, бо сумнівався, що то його дитина. Деякий час я жила у жінки з мого села. Народила семимісячну дитину у неї вдома. Від дитини я б ніколи не відмовилася, бо не хотіла залишати її, як мене мати в дитячому будинку. До центру матері та дитини я потрапила з лікарні, мала зовсім слабенька була. У центрі до мене добре ставились, було де жити з дитиною. Я змогла навчитися шити, і мені це подобається. Пізніше мені допомогли придбати хату у сусідньому з чоловіком селі. Поступово в мене з чоловіком налагодилися стосунки, і ми знову почали жити разом. Ніна, 23 роки

Вагітність, пологи, турбота про немовля для більшості жінок ці події є найзнаменнішими у житті. Хоча є й ті, кому народження дитини приносить біль, розчарування, сумніви, розпач. Такий досвід мають, як правило, жінки із соціально та психологічно незахищених верств населення. Протягом 2002 року через відмови матерів у пологових будинках стали сиротами 2500 немовлят. Такі діти, як правило, і надалі залишаються в інтернатах й отримують там виховання, практично не маючи шансів повернутися в сім'ї. Тому працівники організації "Надія і житло для дітей" в Україні вирішили дослідити головні причини того, чому матері відмовляються від новонароджених дітей у м. Херсоні. Хоча, здавалося, причини були різні, та в більшості випадків вони стосувалися особистої невлаштованості молодих жінок, матеріальної скрути, конфліктів із близьким оточенням, осуду суспільства, відсутності соціальної підтримки. На жаль, тоді в Україні ще не були напрацьовані механізми надання вчасної і кваліфікованої допомоги таким жінкам. У 2003 2004 роках Представництво нашої організації за підтримки ЮНІСЕФ реалізувало проект профілактики відмов матерів від новонароджених дітей в м. Херсоні. Ми започаткували роботу соціальних працівників та психологів у пологових будинках, де вони надавали допомогу породіллі, яка заявляла про намір відмовитися від дитини в дитячих відділеннях лікарень, у будинку дитини. Випробувавши нові технології роботи з матерями, які опинились у складних

обставинах, у жовтні 2003 року ми створили перший в Україні заклад соціального захисту матерів з дітьми нового типу Центр Матері та Дитини (м. Херсон). Найважливішим було попередити не тільки розлучення дітей із біологічними сім'ями, а й залишення немовлят у пологових будинках. Соціальні працівники, медсестра, психолог та інші фахівці Центру надають соціальну й психологічну підтримку молодим матерям, які через певні складні обставини не можуть повернутися з немовлям у родину і тому потребують тривалої та комплексної допомоги. У Центрі спеціалісти допомагають жінкам навчитися доглядати за собою та дитиною, готують їх самостійно приймати рішення у різних життєвих ситуаціях. Це передбачає і завершення освіти, і здобуття професії, і налагодження контактів із родичами та батьком дитини, отримання знань щодо власних прав і прав своєї дитини, вирішення житлових та інших питань. Адже 70 % жінок, які потрапляють в центри, є непідготовленими до самостійного життя, оскільки самі виховувалися в інтернатних закладах. У квітні 2006 року ми спільно з Київською обласною державною адміністрацією відкрили обласний Центр соціально психологічної допомоги "Мати і Дитина разом". У двох Центрах, які створила організація, за період їхньої діяльності 96% жінок обрали своє життя разом із дітьми. Роботу спеціалістів у пологових будинках та лікарнях м. Херсона в рамках проекту схвалили Міністерство

2002 2004 роки: 3 експериментальні майданчики реінтеграції батьків і дітей у пологовому будинку, будинку дитини, дитячому відділенні лікарні, де апробуються та впроваджуються нові соціальні технології; попереджено 42 відмови від дітей; створений перший в Україні Центр Матері і Дитини; методичний посібник з питань створення реінтеграційних майданчиків "Чи зійдуться наші долі…Реінтеграція батьків і дітей: перші кроки до усвідомлення проблеми"; фільм "Дорога до сім'ї", який продемонстровано на популярних телеканалах; 18 тренінгів для спеціалістів з питань запобігання ранньому соціальному сирітству та розвитку сімейних форм виховання 146 осіб.

2005 2006 роки: попереджено 92 відмови; 3 тренінги для працівників системи охорони здоров'я Київської області; створено Центр Матері та Дитини в м. Фастові; 8 тренінгів для клієнтів і фахівців п'яти центрів матері і дитини 130 осіб; отримали допомогу в Центрі 11 клієнток з новонародженими дітьми (вибули з Центру 4 жінки ? дві з них отримали житло, де проживають разом з дитиною).

охорони здоров'я України та Міністерство у справах сім'ї, дітей та молоді. Тому для допомоги жінкам, які опинилися у складних життєвих обставинах, здійснюється соціальна робота в консультативних пунктах центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді при пологових будинках і відділеннях медичних закладів. Головні завдання таких консультаційних пунктів запобігти відмовам матерів від новонароджених дітей; забезпечити психологічну та соціальну підтримку жінкам; поширювати відповідальне, усвідомлене батьківство. Крім того, на державному рівні поширюється досвід створення центрів матері та дитини в усіх областях України. Нині центри вже існують у Сумах, Дрогобичі (Львівська обл.), Хмельницькому та Севастополі.

На основі досвіду роботи в центрах спеціалісти організації та залучені експерти описали започатковані технології роботи з жінками, що мають намір відмовитися від новонароджених дітей. Ми також розробили програму, за якою в 2008 році підготували регіональних тренерів, котрі навчатимуть фахівців консультаційних пунктів та центрів. Ця робота відбувається у співпраці з Державною соціальною службою для сім'ї, дітей та молоді за фінансової підтримки ЮНІСЕФ. За результатами всієї роботи Представництво організації в Україні опублікувало методичний посібник для соціальних педагогів, психологів і всіх, хто займається вирішенням проблем, пов'язаних із попередженням розлучення дітей з батьками.

2007 2008 роки: попереджено 48 відмов (м. Херсон та м. Фастів); 15 тренінгів для клієнтів Центрів матері та дитини (м. Фастів, м. Чернігів, м. Суми, м. Дрогобич, м. Херсон) про усвідомлене батьківство, репродуктивне здоров'я, планування сім'ї та розвиток дитини раннього віку 124 особи; навчання роботи на комп'ютері 32 клієнтки Центрів матері і дитини. 2 тренінги семінари для 20 регіональних тренерів; 5 тренінгів для 100 спеціалістів Центрів матері та дитини та Центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, які працюють у консультаційних пунктах; підготовка та видання методичного посібника "Попередження інституціалізації дітей раннього віку".

Мами з малюками живуть у комфортних затишних кімнатах, де мають усе необхідне: ліжко для матері та окреме ліжко для дитини, стіл, шафа тощо. Крім того, в Центрі є кімнати вітальні, де жінки з дітьми можуть зустрічатися з рідними або проводити вільний час; швейна майстерня; комп'ютерна кімната.

Навчання для спеціалістів консультаційних пунктів центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді та регіональних тренерів з попередження відмов від дітей у ранньому віці.

Навчання для спеціалістів соціальних центрів матері і дитини (соціальних педагогів та психологів).

ПБО "Надія і житло для дітей" в Україні підписано Угоду про співпрацю з Дитячим Фондом Організації Об'єднаних Націй (ЮНІСЕФ) з метою реалізації проекту "Запровадження системи підготовки спеціалістів центрів матері і дитини та консультаційних пунктів".

В посібнику висвітлюються актуальні аспекти соціального захисту дітей, позбавлених батьківського піклування, причини виникнення та поширення сирітства у ранньому віці.

Представництво у співпраці з ЮНІСЕФ видало методичний посібник "Попередження інституціалізації дітей раннього віку".

ДЕІНСТИТУЦІАЛІЗАЦІЯ

ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ДІТЕЙ2СИРІТ

ТА

ПІКЛУВАННЯ Жодні "дитячі садки", "дитячі будинки", "Притулки" і тому подібні фальшиві заміни сім'ї не дадуть дитині необхідного, бо головною силою виховання є те взаємне почуття особистої незамінності, яке пов'язує батьків з дитиною і дитину з батьками своєрідним єдиним зв'язком 2 утаємниченим зв'язком кревної любові. В сім'ї, і лише в сім'ї, дитина почуває себе єдиною і незамінною, вистражданою і невідривною... І.О.Ільїн, філософ (188321954)

Я завжди з приємністю згадуватиму свій візит в Україну: я бачила там певні речі, від яких краялося серце і можна було легко зневіритися; проте я знаю, що ви робите все можливе для того, щоб допомогти цим дітям. Завдяки вам я вірю, що в них є надія на добре майбутнє. Для мене ви справжні янголи.

Я мрію, що колись у нас удома будуть нові меблі, буде затишно і вистачить стільців, щоб почастувати гостей чаєм та кавою. Коли я йтиму вулицею з трьома доньками, то буду іти з високо піднятою головою. Я дуже хочу, щоб діти мною пишалися. Олена, мама 3 дочок

Керівник відділу зв'язків Цюріхського представництва фінансової компанії в Великобританії, Венді Мей

Микола, випускник дитячого будинку, учасник програми підготовки до самостійного життя

Час від часу мені доводиться працювати із забезпеченими, благополучними сім'ями. Проте через 2 години спілкування я виходжу від них змученою, майже у депресивному стані. Після такого спілкування я півдня не можу дійти до тями. А от від ваших так званих "кризових сімей" я вийшла окриленою... Люди так важко живуть, але, попри все, зберігають оптимізм та почуття гумору. Альона, фотограф

Міжнародний досвід і дослідження, проведені в Україні, доводять, що перебування в інтернаті негативно впливає на розвиток дітей, адже в закладах відсутнє найголовніше, чого потребує будь яка дитина, батьківська любов. Згідно з даними, що їх оприлюднило Міністерство України у справах сім'ї, дітей та молоді, майже 20% випускників інтернатних закладів не можуть влаштуватися на роботу або продовжити навчання та здобути певну професію, для 41% відсутня перспектива вирішення житлових проблем, майже 20% колишніх вихованців притягують до кримінальної відповідальності . Існує певна закономірність: чим раніше і довше дитина залишається без батьківської опіки, тим складніше відбувається її соціалізація. Протягом 2004 2006 років, за підтримки ЮНІСЕФ, організація реалізувала низку проектів у Київській, Хмельницькій, Херсонській областях, скерованих на вдосконалення державної системи захисту дітей, попередження вилучення дитини з сім'ї, розвиток сімейних форм виховання. Вперше в Україні ми провели комплексну експертну оцінку щодо фізичного, психічного, психологічного стану та соціальних навичок 215 вихованців інтернатних закладів у зазначених областях України. Залучені спеціалісти (психологи, соціальні працівники, лікарі) підготували відповідні

висновки, склали плани індивідуальної роботи з кожною дитиною. Матеріали, отримані під час цієї роботи, опубліковані в рекомендаціях для спеціалістів щодо проведення комплексної оцінки потреб дитини, яка перебуває в інтернатному закладі. З 2007 року ПБО "Надія і житло для дітей" в Україні розпочало реалізацію нового проекту: "Реформування дитячого будинку "Барвінок" та створення Центру соціальної підтримки дітей та сімей", метою якого є відпрацювання комплексної моделі реформування державної системи опіки і піклування над дітьми сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, через створення сімейно орієнтованих послуг для дітей та сімей у громаді. Проект розрахований на два роки і реалізується в Макарівському районі Київської області спільно з Київською обласною державною адміністрацією, Макарівською районною державною адміністрацією, Макарівською районною радою. У рамках проекту ми здійснювали й продовжуємо здійснювати діяльність за кількома напрямками. А саме: Робота з дітьми вихованцями Макарівського дитячого будинку "Барвінок", спрямована на повернення дітей у їхні біологічні сім'ї (у разі можливості), влаштування у сімейні форми виховання. Важливим компонентом цієї роботи є також підготовка

випускників дитячого будинку до самостійного дорослого життя. В результаті роботи, яку було проведено протягом 2005 2007 років, кількість дітей у дитячому будинку "Барвінок" зменшилась більш ніж удвічі: з 60 (на початок 2005 року) до 27 (на початок 2008 року). 13 дітей відновили свої контакти з родичами. Відтепер вони проводять канікули і вихідні в оточенні близьких людей. Підтримка сімей, в яких існує загроза вилучення дитини, скерована на збереження родини для дитини. Соціальні працівники складають і реалізують із сім'ями, в яких існує ризик вилучення дітей, плани роботи, метою яких є покращення ситуації в родинах. Вони відроджують у сім'ях віру в спроможність подолати труднощі, допомагають навчитися піклуватися про дітей, вирішувати конфліктні ситуації. Вперше в районі ми започаткували здійснення соціального супроводу сімей, діти з яких вилучені, а також роботу з сім'ями, куди є можливість повернути дитину із закладу. Наш досвід переконливо свідчить: якщо сім'ї вчасно й професійно надано допомогу (з використанням новітніх технологій роботи, а саме мережевих зустрічей, короткочасної терапії та ін.), то існує велика вірогідність зберегти дитину в сім'ї. Спеціалісти, залучені до реалізації проекту, отримали відповідну професійну підготовку у вищих навчальних закладах, взяли участь у близько 40 навчальних програмах,

семінарах, тренінгах, візитах із обміну досвідом тощо на теми, пов'язані із соціальною роботою з дітьми та сім'ями, а також реформуванням інтернатних закладів. У своїй роботі ми широко використовуємо досвід реформування інтернатних закладів і роботи з сім'ями та дітьми, що опинились у складних життєвих обставинах, таких країн, як Естонія, Польща, Росія, Румунія та Швеція. Протягом 2008 2009 років у Макарівському районі буде створено Центр соціальної підтримки дітей та сімей "Промінь надії", що є інноваційним підходом до реформування системи опіки над дітьми в Україні загалом. Уперше в країні планується закриття інтернатного закладу в комплексі з розвитком системи послуг для сімей та дітей, які опинилися в складних життєвих обставинах і потребують допомоги, з огляду на потреби району та з урахуванням найкращих інтересів кожної дитини. Із цією метою у травні 2008 року було підписано угоду про співпрацю між Міністерством України у справах сім'ї, молоді та спорту, Київською обласною державною адміністрацією та ПБО "Надія і житло для дітей" в Україні щодо створення зазначеного Центру. Також підписано угоду між ПБО "Надія і житло для дітей" в Україні та Макарівською районною державною адміністрацією про закриття дитячого будинку "Барвінок", розвиток нових соціальних послуг для дітей та сімей і подальше фінансування створюваного Центру "Промінь надії".

Я захоплююся вами, вашими справами, а також добрими та важливими плодами ваших справ! Бо допомогти дітям без батьків, без житла отримати дім і родину, а батькам вихователям допомагати покращувати життя у цьому домі, в цій великій родині це фантастично велика справа! Сил вам! Натхнення! Мрій та їх здійснення! Професор, доктор медичних наук, завідувач кафедри агресології, Можна багато говорити про результати і важливість роботи заступник директора НДІ соціальної фахівців організації "Надія і житло для дітей" в Україні у і судової психіатрії нашому районі. На мою думку, їм вдалося основне змінити і наркології МОЗ України, підходи до захисту дитини в кожній громаді, насамперед Галина Пілягіна через розуміння і сприйняття кожної дитини як унікальної особистості, котра вимагає індивідуального підходу до забезпечення її прав та інтересів. Голова Макарівської райдержадміністрації, Володимир Горбик

2004 2006 роки: 3 тренінги для представників ЗМІ та потенційних прийомних батьків про сімейні форми виховання 57 учасників; 1 тренінг із розвитку життєвих навичок для вихованців Макарівського дитячого будинку "Барвінок" 25 вихованців; 12 інформаційних семінарів тренінгів для представників райдержадміністрацій, фахівців соціальної сфери та персоналу інтернатних закладів (робота з соціальним оточенням дитини, проведення оцінки потреб дітей, ін) 182 особи; попереджено вилучення з сім'ї 24 дитини; повернуто до біологічних сімей 15 дітей; влаштовані у сімейні форми виховання 38 дітей; проведено комплексну експертну оцінку щодо фізичного, психічного, психологічного стану та соціальних навичок 215 вихованців інтернатних закладів.

2007 2008 роки: 9 тренінгів для соціальних працівників, голів та секретарів сільських рад, педагогічних і медичних працівників, персоналу дитячого будинку "Барвінок" із питань організації роботи з сім'ями, залучення громади до підтримки кризових сімей, розвитку сімейних форм виховання дітей 250 учасників. 2 тренінги для батьків сімей, які опинились у складних життєвих обставинах 15 учасників; 2 тренінги з розвитку життєвих навичок та підготовки до самостійного життя 13 випускників Макарівського дитячого будинку "Барвінок"; влаштовані на навчання до професійно технічних училищ, відповідно до їх здібностей та побажань 14 випускників; попереджено вилучення з сімей 94 дитини; повернуто до біологічних сімей 33 дитини; влаштовано в сімейні форми виховання 23 дитини; отримали матеріальну допомогу 534 особи; підготування та видання посібника "Соціальна робота з сім'ями, які опинились в складних життєвих обставинах" (з досвіду роботи).

З Наталкою я познайомилася, коли вона була у пологовому будинку Макарівського району. Народивши дитину, вона вирішила від неї відмовитися, так як не мала постійного місця проживання і не могла забрати донечку із собою. Наталя випускниця інтернатного закладу. 10 років вона їздила Україною, підробляючи собі на шматок хліба. Ні родичів, ні освіти вона не мала. Окрім цього, у неї не було і документів (ні паспорта, ні ідентифікаційного коду, ні трудової книжки). Протягом півроку вона жила в лікарні, на харчі та одяг заробляла проституцією, дуже багато пила. Зараз Наталка оформила всі документи, закодувалася від алкоголю, влаштувалася на роботу, де її дуже поважають і хвалять, вона має пристойну заробітну плату. Винаймає собі житло, але її вже поставили у чергу на квартиру в неї на роботі. Дитина ходить до дитячого садка. Наталя намагається повернути старшу доньку, яку не бачила 4 роки.

о опівночі лефонувала близьк те за у нк ди бу о ог Випускниця дитяч Онищенко: ові Організації, Інні ик івн ац пр му но ль соціа

Соціальний працівник Організації, Ольга Мороз

Починаючи з січня 2008 року, до дітей дитячого будинку "Барвінок" приїздять волонтери, студенти другого курсу Київського славістичного університету Євгенія, Михайло та Роман. Діти напевно знають, що у вихідні до них приїдуть їхні нові друзі. Женя буде розмальовувати дівчатам нігті, зробить зачіску і просто поговорить та вислухає як старша подруга, допоможе дітям з англійською, яка досі здавалася їм такою нецікавою і незрозумілою. Міша і Рома пограють із хлопцями в футбол та інші рухливі ігри.

Проведення комплексної оцінки потреб дітей у Херсонському будинку дитини для дітей з ураженням центральної нервової системи.

Я дякую Господу, що Він вклав мені любов до малечі… Я не психолог, не вихователь, не мама, а лише студентка. Я не можу бути для них спонсором, але не хочу бути байдужою, адже благодійність починається з мене. Все, що я можу дати діткам, це лише моя увага, бажання стати для них другом, порадником. Волонтер, студентка Київського славістичного університету, Євгенія Мазуренко,

Відкрита дискусія з питань впровадження комплексної моделі надання соціальних послуг для дітей та сімей з урахуванням потреб громади Макарівського району.

Тренінг для спеціалістів соціальної сфери з роботи із соціальним оточенням дитини за методикою мережевих зустрічей. У 2006 2007 роках пройшли підготовку і опанували методику роботи з соціальним оточенням дитини на основі досвіду Швеції та Росії 20 фахівців.

Круглий стіл "Розвиток системи соціальних послуг для дітей і сімей у Макарівському районі." .

Чудо знову бути родиною Не знаю, що про це думаєте Ви, але я впевнена, що в світі майже щодня десь стається якесь гарне чудо. Це не конче мусить бути щось неймовірне, фантастичне, дивовижне. Часом чудом може стати щось нібито найпростіше: усміх, доторк, довіра які ще донедавна здавалися неможливими й майже нереальними... Яких іще зовсім недавно не було. Такі чуда здаються мені найпронизливішими і найгарнішими. За ними є якась особлива таємниця і світло, що його не вмієш описати словами.

Вмієш його тільки відчути. І дуже тішишся, коли вдається його побачити. Я часто про це думаю. А моя нещодавня гостина в одній дуже симпатичній родині теж стала мені про це пригадкою. Був теплий червневий день, коли я вибралась у гості до родини Бондарів у невеличке сільце Кодра на Київщині. Їхати від Києва треба було десь із годину, і якась частина дороги пролягала через прегарні соснові ліси. Світ був повний сонця і дуже спокійний.

Іще думаю вдячний. Я їхала й намагалась уявити: які вони? Яка та родина, котру я їду навідати; які між цими людьми стосунки; як вони почуваються, розповідаючи історію своєї сім'ї цілком незнайомим людям; як вони тепер згадують про минуле... Я трохи знала, як склалась доля цієї родини, і справді дуже чекала зустрічі з нею. Хотіла познайомитись із Оленою Бондар і трьома її доньками, двоє з яких, Марія і Ріта, довший час були в інтернаті й виховувались без материної опіки й, може, взагалі втратили віру в те, що колись повернуться в родину й знову житимуть разом із мамою. Ріта навіть, їздячи від інтернату на літній відпочинок до Іспанії, почала говорити про свою нову "іспанську родину". Здавалося б, іще трохи і таки забудеться про справжню сім'ю. Але сталося інакше: діти таки чудесно до неї повернулися... За думками й не помічаю, як минає час. Уже Кодра. Під'їжджаємо машиною до п'ятиповерхового будиночка й зупиняємося. Висідаючи з машини, чую, як тут гарно співають пташки. Двері під'їзду стоять трохи прочинені так, ніби хтось відчинив їх саме для нас. Піднімаємося на третій поверх. Дзвонимо. І ось ця гарна мить знайомства: двері відчиняє Олена, господиня, запрошує всередину і я одразу бачу її дівчат. Вони ще чепуряться, вони ще не зовсім готові приймати гостей, але вже виглядають святково. Певно, тому, що дуже відкрито усміхаються. З Оленою було дуже легко говорити. На кухні при каві вона просто розповідала, як склалося її життя якось так дуже чесно, не вибілюючи себе й нікого ні за що не засуджуючи. Розповідала про свої мандри світом і про своє раннє захоплення алкоголем; народження першої дочки Марії 1997 року, згадувала, як із пригодами добиралась до Голландії, щоб народити там 1998 року другу дочку, Ріту, якою Олена теж зовсім не була готова займатися. Про них тоді майже не думала. Розповідала про жахливі побутові умови, в яких тоді жила родина...

Як опалення та електрику відключили через несплату. Згадувала про стани отупіння, цілковитої байдужості, в яких Олену ніщо не цікавило, не бентежило, не боліло. Не хвилювало навіть те, що якогось дня обох її дочок забрали до інтернатів: Ріту до Білої Церкви, а Марія залишилась у Макарівському районі. Думала про те, що все одно швидко помре так живучи, то хай хоч діти мають в інтернатах бодай якусь опіку... Всякого випало на долю і Олени, і дітей. Олена й справді могла загинути, якось у стані сп'яніння випавши із вікна. Але, може, саме тоді з нею і сталося перше чудо: вона нічого не пошкодила. А невдовзі після чергової пиятики відчула, що щось у ній змінилося. Що вона більше не питиме. Світ мовби почався спочатку, а Олена ніби нарешті почала жити. Далі були довгі клопотання, щоб повернути дітей додому, і, хоча Олену ніхто не позбавляв батьківства, це виявилося доволі складним процесом. Довелося оббивати пороги, довелося шукати ресурсів, щоб хоч трохи поліпшити побутові умови й знову встановити опалення, без чого повернення дітей було неможливе. Урешті, фактично ніхто в державних службах не вірив, що Олена тепер займатиметься дітьми, що знову не почне пити, зрештою, їй не вірили й у те, що вона припинила вживати алкоголь. Ніхто не квапився допомогти жінці облаштувати майбутнє, а натомість засуджували її за все, що вже сталося в минулому... Не знати, чим увінчалися б Оленині клопотання, якби вона не звернулась до "Надії і житла для дітей" і якби соціальний працівник організації, Ольга Мороз, не заопікувалась тим, щоби родина знову стала родиною. Завдяки її поруці перед службою у справах неповнолітніх додому спершу повернулась додому Марійка, а згодом, знов таки завдяки "Надії і житлу", що надала кошти для встановлення опалення, ремонту, купівлі ліжка для

дитини, вдалося повернути й Ріту. Так сталося ще одне чудо. І хай там що і як було в минулому, а сьогодні вся родина живе в мирі й злагоді, бавлячи наймолодшу Оленину донечку Катю, яка народилася зовсім недавно, в січні, і яка, дасть Бог, ніколи не знатиме долі своїх старших сестер. Коли дивлюся на Олену й на її дітей, Марійку і Ріту, й коли Олена розповідає про свою наймолодшу донечку Катю, яка під час мого візиту спокійно собі спить, мені не віриться, що був час, коли ця родина могла не бути разом. Не віриться, що люди, по котрих видно, як міцно вони люблять одні одних, зазнали так багато болю. І водночас дуже тішуся, що вони знову разом. Хочу розділити з ними цю їхню радість: радість родини, яка нарешті знайшлася. Дівчата ще добре пам'ятають, як кожній із них жилося в інтернаті, але не хочуть про це згадувати. Може, це згадується, як недобрий сон або як страшна казка, якою хочуть налякати дітей... На щастя, вона вже позаду. А попереду інше життя, в якому Олена

справді опікується своїми дітьми й у якому кожен її день присвячений їм. "Для них зроблю все, каже ця мужня молода мати і додає: Я їм і мати, й батько". А я думаю, що тепер вона нарешті стала дітям іще й приятелем, якому вони справді можуть довіряти. Правда, Олені ще доведеться відповісти дівчатам на багато питань, на які буває непросто шукати відповіді; врешті, вони ставлять їх і тепер, але Олена каже: "Відповідаю на них чесно, нічого не приховуючи. Вони мають право все знати". Марійка й Ріта тепер вчаться у місцевій школі й наздоганяють пропущене, а вдома допомагають дивитися за немовлям і клопочуться домашньою роботою здається, така поміч зовсім їм не тяжка. Найважливіше, ніби говорять собою вони, що ми знову вдома. Може, найприкрішим сьогодні для всієї родини є те, що Марійка хворіє має напади астми. Але дасть Бог, відійдуть у минуле й вони. Коли надходить час прощатися, дивлюся на усміхнені обличчя Марії, Ріти й Олени й мимоволі згадую слова отця Яна Твардовського, польського священика і поета: "Кажуть, що найкрасивіший усміх у того, хто багато вистраждав". Не знаю, чи це так, але їхні посмішки справді дуже красиві. Мені хочеться їх запам'ятати й хочеться, щоби цій родині більше ніколи не довелося пережити такого болю, який їм випав. Хочеться, щоби їхній усміх тривав тепер із любові. І ще хочеться подякувати за це дуже велике чудо, яке їм усім разом сталося і в якому є якась дуже гарна таємниця. Чудо віднайдення одні одних. Чудо довіри. Чудо знову говорити слово "мама" і бути родиною...

Якщо ви готуєтеся стати батьками для дитини, яка виховувалася в закладі для дітей сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, спробуйте опанувати наші короткі поради з психології, педагогіки та медицини, почитайте, як лікувати прості дитячі хвороби, привчити дітей до охайності, навчитися вирішувати конфлікти тощо.

В буклетах міститься інформація про сімейні форми виховання.

Пропонований посібник містить сконцентровану інформацію про проведену роботу в межах проекту "Розробка механізмів деінституціалізації дітей на основі комплексної індивідуальної експертної оцінки соціального стану і потреб дітей та індивідуальних планів опіки кожної дитини".

Богдана Матіяш У 2008 році надруковано посібник "Соціальна робота з сім'ями, які опинились в складних життєвих обставинах" (з досвіду роботи організації).

ФІНАНСИ Витрати на діяльність

Надходження коштів

(199822008 р.р.)

Надія і житло для дітей

15 558 000 грн.

Юнісеф Приватні особи

1 454 000 грн.

Купівля, ремонт та облаштування будинків родин (ДБСТ)

133 000 грн. Будівництво та облаштування Центрів Матері та Дитини Тренінги, навчання, семінари (спеціалістів, клієнтів, батьків)

Всього надходжень 17 145 0 0 0 грн.

Допомога сім’ям та підтримка сімей по проектах (ДБСТ, мами з дітьми, кризові сім'ї): їжа, одяг, подарунки, залучення спеціалістів для консультацій, лікування, навчання, ін

Проектні витрати

(199822008 р.р.)

Проект ДБСТ

Всього витрат 16 881 0 0 0 грн.

11 211 000 грн. 1 280 000 грн.

1 208 000 грн.

528 000 грн.

11 248 000 грн.

Проект попередження відмов від новонароджених

1 700 000 грн.

Проект деінституалізації

1 695 000 грн.

Адміністративні витрати

2 238 000 грн.

Інформаційна кампанія (фотовиставка, виготовлення друкованих та відео матеріалів, популяризація діяльності, пошук опікунів)

416 000 грн.

СЕРДЕЧНА ПОДЯКА Ми щиро дякуємо своїм партнерам за співпрацю, увагу та розуміння, а також усім вам за постійну підтримку та участь в діяльності організації. Завдяки нашій спільній роботі понад 1000 дітей в Україні знайшли батьків і стали щасливими. Віримо, що разом ми зможемо зробити ще більше, щоб усі діти змогли відчути любов і тепло, яке може дати лише сім'я. Сподіваємося, що наша подальша співпраця буде такою ж результативною.

Наші

партнери:

Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту

Так виглядає наша команда сьогодні

Представництво Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ) Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини Державна соціальна служба України для сім'ї, дітей та молоді Київська, Сумська, Кіровоградська, Волинська, Чернівецька, Хмельницька, Закарпатська, Рівненська, Львівська, Одеська, Миколаївська, Полтавська обласні державні адміністрації і АР Крим Макарівська, Старосамбірська, Жовківська, Любомльська, Бориспільська, Броварська, Фастівська, Білоцерківська, Рокитнянська, Баришівська, Сквирська, Миколаївська, Вознесенська, Новоодеська, Овідіопольська, Татарбунарська, Балтська, Вільшанська, Хорольська, Білопільська, Сумська, Рівненська, Віньковецька, Дунаєвецька, Путильська районні державні адміністрації, Сімферопольська, Феодосійська, Судакська, Євпаторійська, Володимир Волинська, Нововолинська, Ковельська, Ірпінська, Білоцерківська, Славутичська, Ржищівська, Одеська, Кіровоградська, Сумська, Роменська, Рівненська, Хустська міські ради. Представництво "Кожній Дитині" в Україні Український фонд "Благополуччя дітей" Програма "Родина для дитини"

Середина 90 х років минулого століття. Держава переживає глибоку економічну і соціальну кризу. Постійно зростає кількість дітей сиріт, вуличних дітей, дітей, позбавлених батьківського піклування; державні установи неспроможні справитися з цією проблемою. Незначна кількість дитячих будинків сімейного типу витрачає левову частку сил не на виховання дітей, а на виживання. Саме тоді в Україну прийшла міжнародна благодійна організація "Надія і житло для дітей". Для всіх нас батьків вихователів від моменту зустрічі з працівниками "Надії і житла для дітей" почався новий етап у житті. Вирішення найскладніших матеріальних проблем, організаційна і моральна підтримка, добра порада все це ми отримали від наших нових друзів. І як результат багато нових сімей, сотні малюків, що тепер мають любов, турботу і домашній затишок. Працівникам організації вдалося допомогти зламати негативну ситуацію не лише в окремих родинах, а й на державному рівні. Завдяки активній співпраці "Надії і житла для дітей" із державними органами, 2005 року було ухвалено закон України, який конструктивно вирішує основні структурні й організаційні проблеми ДБСТ і прийомних сімей. І сьогодні "Надія і житло" продовжує свою плідну діяльність, визначаючи нові орієнтири та завдання. Сердечно дякуємо вам, дорогі друзі. Низький вам уклін! Нехай Бог допомагає вам у добрих справах! Батько вихователь, отець Михаїл

Я відчуваю щиру гордість від того, що була біля витоків найперших проектів організації "Надія і житло для дітей" в Україні, і з радістю спостерігаю за її розвитком та здобутками. Голова правління Всеукраїнського благодійного Фонду Надії і Добра, Валентина Довженко

Винятковий досвід, який ми отримали протягом кількох днів візиту в Україні, дає нам підставу говорити про ситуацію дітей у цій країні та розповідати про це частіше. Завдяки цьому в перспективі діяльності "Надії і житла для дітей" відкриються нові можливості впливу на сприйняття тих, хто чує наші розповіді. Я побачив, що в серцях українців горить палкий вогонь вогонь надії та вогонь тепла, і саме тому решту свого життя я хочу присвятити тому, щоб цей вогонь не згасав! Начальник відділу роботи із зверненнями громадян Цюріхського представництва фінансової компанії в Великобританії, Іван Борщ Всеукраїнська громадська організація "Магнолія" схвалює і підтримує проекти Представництва благодійної організації "Надія та житло для дітей" саме тому, що місії наших організацій збігаються: ми прагнемо надати кожній дитині можливість жити в безпечному та люблячому сімейному оточенні, де дитина може реалізувати свій потенціал. Вірю, що, об'єднавши наші зусилля, ми зможемо допомогти кожній дитині сироті знайти собі родину і мати люблячих батьків. Президент ВГО "Магнолія", Євгенія Ткаченко

Представництво благодійної організації "Надія і житло для дітей" в Україні одна з небагатьох організацій, яка не словом, а ділом показує, як треба працювати в інтересах дітей. Водночас, будучи самодостатньою і володіючи значним ресурсним потенціалом та необхідними досвідом і знаннями, організація демонструє важливість об'єднання зусиль усіх організацій громадянського суспільства для досягнення змін в Україні, щоб кожна дитина мала можливість жити і виховуватися у сім'ї. Ми пишаємося тим, що маємо такого партнера і нам вдалося досягнути високого рівня взаєморозуміння та взаємопідтримки. Директор Представництва "Кожній дитині" в Україні, Володимир Кузьмінський

10 річчя діяльності Представництва благодійної організації "Надія і житло для дітей" для мене особисто це моє професійне свято, бо мені пощастило працювати пліч о пліч з унікальним колективом людей, для яких творити добро професія. Організація "Надія і житло для дітей" це і мої університети милосердя, людяності. Створені та об'єднані цією організацією дитячі будинки сімейного типу огорнули теплом та турботою сотні дитячих доль, навчили не тільки дітей бути щирими і милосердними, а й багатьох дорослих: від пересічних громадян до високих посадовців. Діти, що вже виросли або тільки зростають у цих сім'ях, демонструють численні приклади успішної соціалізації, обдарованості, наполегливості у досягненні поставленої мети, любові до людей та життя. Важко перелічити всі проекти організації. Вони були різними. Та незмінним було одне: вся діяльність Представництва благодійної організації "Надія і житло для дітей" в Україні завжди спрямовувалася на примноження щастя дітей і дорослих. Директор Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини, Людмила Волинець

Я приєднався до організації 28 травня 1998 року і пишаюся тим, що нам вдалося створити нове життя для сотень українських дітей. Директор програм "Надії і житла для дітей" в країнах Центральної і Східної Європи в 1998 2006 рр., Богдан Римаренко

ЗАТ "Оболонь" і раніше підтримувало родини, що виховують і своїх дітей, і дітей, котрі з тих чи інших причин були позбавлені батьківського піклування. Але системна підтримка розпочалась тоді, коли ми познайомилися з благодійною організацією "Надія і житло для дітей" в Україні. Систематично надаючи матеріальну допомогу, ми бачили і розуміли, куди ідуть ці гроші, і нас тішило те, що ЗАТ "Оболонь" сприяє повноцінному зростанню молодого покоління України. Особливо приємними нам були толерантні взаємини з працівниками благодійної організації, які поводились інтеліґентно та професійно і допомагали нам працювати безпосередньо з сім'ями. Голова Ради ЗАТ "Оболонь", Сергій Блощаневич

Коли в 1994 році була заснована організація "Надія і житло для дітей" у Великобританії, наші перші проекти були спрямовані на відбудову інтернатів, зруйнованих під час бомбардування в Сараєво, Боснії та Герцеговині. Проте в розмові з дітьми, які жили в таких закладах, з'ясувалося, що все, чого вони прагнули це бути частиною люблячої родини. Впродовж останніх 14 років "Надія і житло для дітей" стала провідною організацію в сфері закриття державних закладів та створення альтернативних форм виховання дітей. Ми в організації "Надія і житло для дітей" переконані, що кожна дитина повинна жити в турботливому сімейному оточенні, яке допоможе їй реалізувати свій потенціал. Наш новий логотип , який чітко визначає дитину в центрі нашої роботи, є ще й відображенням того, якого розвитку ми досягли як організація, та нашої відданості забезпеченню права кожної дитини, яка перебуває в полі нашої діяльності, зростати в люблячому безпечному сімейному середовищі.

Інформаційні матеріали підготували працівники ПБО "Надія і житло для дітей" в Україні, тексти зредагувала Богданою Матіяш. У звіті використано фотографії ЮНІСЕФ, Олександра Глядєлова, Кости Анастасакіс, Любові Крушельницької, Альони Ангонової, працівників Організації.

Наші реквізити: ПБО "Надія і житло для дітей" в Україні вул. Багговутівська, 4 оф.57 Київ 04107 Тел.: (044) 483 7783, (044) 483 2979 e mail: office@hopeandhomes.org.ua www.hopeandhomes.org.ua код 25958402 р/р 26005962480687 МФО 322755 у відділенні № 5 КФ ПУМБ м. Києва