«Україна Активна 2010: Загоєння Минулого», №2, 12-22 червня 2010 року
Слово редактора 12 червня – важливий для учасників проекту «Україна Активна 2010» день – ми нарешті вирушили в подорож! Перші інтерв’ю з цікавими людьми, перші питання і відповіді, перші враження... Власне, розпочалася подорож зі сходу України – міста Харкова, що в 1930-ті було столицею УРСР і завжди відрізнялося революційністю поглядів та підходів до рішення проблем. Як і в часи існування в місті столиці, зараз харків’яни не бояться висловлювати незручні та неприємні для влади думки, борються за комфортне існування громадян України в своїй державі та вражають історіями своїх життів. Впродовж 12-13 червня скринька безцінних історій проекту поповнилася розповідями режисеру театру «Тимур» Сидіна Василя Євгенійовича, отця Ігора Української автокефальної православ-ної церкви та революціонерки, засновниці та працівниці Харківського літературного музею Ольги Іванівни Клюшкіної. 13 червня учасники проекту вирушили на Луганщину, щоб довідатися про нелегкі, але надзвичайно захоплюючі долі поколінь сімей шахтарів та металургів. 15 червня ми зустріли схід сонця неподалік Запоріжжя і попростували пізнавати красу казацького острова Хортиця та досліджувати таємниці язичницьких вірувань давніх слов’ян. А ввечері ми вже їхали на південь, до Криму. Наступна зупинка – Сімферополь. Тут наша команда провела тиждень – з 16 по 22 червня. Нашими інтерв’юерами тут були і кримські татари, і греки, і українці, які прожили нелегке життя на півдні країни. 21 червня був особливий для проекту день – перша пресконференція в Інформаційному прес центрі Хаберлер Матбуат Меркезі. На сьогодні Крим лишився позаду. З 23 по 28 червня нашими пунктами призначення будуть Державний архів в Києві, далі – Чорнобиль та селище Баранівка Полтавської області. Про це в наступному випуску вісника.
«Незручна» людина Василь Сидін Василь Євгенійович Сидін, режисер харківського дитячого театру «Тимур», – перший, хто дав інтерв’ю учасникам проекту. За словами самого Василя Євгенійовича, він ніколи ні з ким так щиро не розмовляв про своє життя. Життя цієї людини ніколи не було простим. В свій час працівники театру для «складних» дітей знайшли маленького Василя Сидіна просто на вулиці та забрали до себе. З тих пір хлопчик «захворів» театром. Василь Євгенович виростив не одну сотню гарних людей з тих, хто в дитинстві мав далеко не найкращу долю.Зараз в театрі грають діти з інтернатів, інваліди, сироти. Для них усіх театр став справжнім спасінням. Місцем для зустрвічей, спілкування і нпавітьвлаштування особистого життя. Він завжди був «незручним» для оточення – радянської влади, стереотипів, «сірої маси», завжди підіймав болючі питання та ставав у перші ряди при їх вирішенн. Таким він залишається і тепер, щиро радіючи кожній перемозі – своїй чи своїх підопічних. І ніколи, ніколи не здається. Дзвінка Всупереч, а не завдяки... 17 червня ми відправилися в селище Озерне, поблизу Євпаторії, в національний центр «Україна». Це єдине місце в Україні, пристосоване для відпочинку та тренувань людей з інвалідністю. Багато хто сприймає інвалідність як довічний квиток у влаштоване життя, «all inclusive». Держава зобов'язана, оточуючі люди винні. Інваліди протиставляються звичайним, «норамльним» людям. Але, як стверджують Мар’яна Терлюк та Олег Копоков, реабілітологи національного центру «Україна», інваліди – звичайні люди, які мають особливі потреби. Якт ті, хто має великий розмір ноги, потребують особливого взуття, а вагітні жінки – спеціального одягу, так і до людей з інвалідністю необхідний особливий підхід: Власними зусиллями Мар’яна та Олег створили реабілітаційний центр для людей з травмами хребта, який назвали «Школа незалежного життя». В ньому є квартира для тренування, майстерня, що допомагають отриманню нових життєвих навиків. У центрі людей вчать жити в суспільстві, а не існувати на узбіччі подій.
1