«Україна Активна 2010: Загоєння Минулого», №3, 22-29 червня 2010 року Слово редактора Шлях на північ... Насолодившись теплими променями кримського сонця, ми рушили на північ України – до Києва. Тут ми два дні працювали в Державному архіві України. Адже впродовж тривалих подорожей неоднозначними через свою історію та теперішнє становище куточками країни, в кожного з учасників накопичилося чимало питань, на які хотілося знайти відповідь. Провівши кілька днів у столиці, 22 червня ми попрямували до Чорнобильської зони відчудження – одного з найнеоднозначніших місць України, з яким пов’язано багато сповнених болем людських історій. Цей тиждень проекту неможливо звинуватити в монотонності – навпаки він був надзвичайно сповнений контрастами. Спочатку вируючий життям Київ, потім – порослі деревами порожні вулиці Прип’яті, а після того – віддалений від міської метушні Дім Хороших Людей у селі Баранівка Полтавської області, що живе якимось своїм життям. Увечері 29 червня ми рушили потягом з Києва до Івано-Франківська. Попереду тиждень надзвичайних пригод та занурення в звичайне життя карпатських майстрів... Цікаві історії... Яскраві кадри... Далі буде... Читайте з задоволенням Дзвінка
Як ми в Києві зустріли Їжачка в тумані... Окрім роботи в архівах, впродовж 23-24 червня нам довелося побачити неформальний Київ. Екскурсію маловідомими пам’ятками архітектури влаштувала нам Оксанка Кравець. Далі представляємо вам кілька снепшотів з наших прогулянок
Архіви, архіви… На проекті ми розширюємо рамки нашої свідомості. Попрацювавши вдень в архіві з роботою представника ОУН УПА О. Горнового «Наше відношення до російського народу» 1958 року, увечері я поділилася враженнями з другом з рідної Східної України. І в його коментарі, буцім усе це нісенітниця й послухай, як було насправді, я впізнала свої недавні аргументи. Тільки факти дали мені реальні знання, і до цього, вважаю я, треба прагнути. Зоя
1
«Україна Активна 2010: Загоєння Минулого», №3, 22-29 червня 2010 року Відчужене місто Чорнобиль Неймовірно простора та пуста дорога, «шосе в нікуди». Залишається кілька кілометрів до 30-км Чорнобильської зони. Красивий ліс на обрії, квітучі (майже єсенінські) берези, колеса бусика пригинають травичку, що проростає. Залишається крок до страшного мертвого шматка України, чорної плями на світовій мапі... Пост міліції – заради державної безпеки і як боротьба проти мародерів, які розкрадають майно з покинутих будинків. Враження – як у фільмі Тарковського «Сталкер»: покинутість та відсутність будь-чого живого, тварин і людей, звуків та ілюзій. Великі пагорби обабіч дороги – захоронені будинки. Їх так зрівняли з землею, бо думали що допоможе, але виявилось – ніякої різниці, маленький шар землі не має влади над вивільнею атомною енергією. Тепер це пам’ятники людських сімей та душ. Кількість радіації абсолютно невідчутна, тому страх викликає тільки ця зелена літня пустеля, що ніби каже – «мені пофіг на всі вибрики людей». Вибухнулий реактор є здоровенною, красиво закритою коробкою, що приховує тисячі людських життів. Біля неї, перед колючим дротом, символічний пам’ятник Чорнобилю, який є останньою точкою, куди пускають туристів. Дійсно, схоже на зону, зону відчуження, де не можна ні доторкнутись, ні побачити. Кілька іноземних компаній роками намагаються побудувати тут заводи для «покращення ситуації», але безуспішно. Проте, це показує, що вони, не живучи в цій країні, намагаються зашкодити розповсюдженню «страшної зарази» далі. У 10-км зоні не можна нічого їсти, пити, курити і ходити босоніж. Що ж взагалі тут робити, як не подужувати нудьгу? І тут приходить розуміння – «милуватися» природою, а також жахатися розмірів реакторів АЕС, якими Радянський Союз хотів побавити капіталістів і здирати з них гроші. Усвідомити трагічне негостинне вторгнення людини-радянської машини у природне середовище, вираховувати це за своєрідну помсту нечистим помислам і скорбити за чарівними українськими просторами Полісся. Михайло
2
«Україна Активна 2010: Загоєння Минулого», №3, 22-29 червня 2010 року Де шукати гарних людей? Баранівка на Полтавщині – мальовниче селище біля річки Псел – стало домівкою для багатьох гарних людей з України і не тільки. Саме тут Валентин Бондаренко та Сергій Третецький – волонтери «Основ Свободи» з квітня цього року споруджують так званий Дім Хороших Людей. Наша команда провела в Баранівці три чудових дні. Всі враження, емоції та коментарі читайте нижче Олька За дві години в тиші на природі в Баранівці я відпочила тілом, духом і душею на місяць. Це був інший рівень щастя, вищий за всі земні радощі і навіть за кохання.
Галочка Не треба боятися починати творити велике – воно зовсім близько. Разом ми можемо все!
Поліна Гарне місце…
Наталья Сергій та Валік подібні на здичавілих Робінзона і П’ятницю – віддаленість від цивілізації… простота… грубуватість, але в цьому більше чогось справжнього. Лісса-Дзвінка Троє у човні (якщо не рахувати собаку)... Цікаво, що з цього вийде
Крістіна Бачення Дому хороших людей у Баранівці стало реальністю. Красива сільська місцевість в глибині України – і в ній збирається молодь з усієї держави, а також таких країн, як, наприклад, Молдова і навіть Австралія. Людей притягує яскраве бачення Сергій та Валіка. Довколишня краса, люди та натхненна візія створюють тут справді особливу атмосферу. Зоя Формула затишку Баранівки: гостинність добрих господарів + різнобарвні люди + красива природа + міцний дах над головою + ватра + гітара + трішки вміння готувати Шукрі Перший крок до великої мети. Відокремлено, тихо, красиво, себто всі умови для морального та фізичного відпочинку.
3