№15 Колонка
-редактора
Як часто тобі доводиться змінювати щось в своєму житті? Місце навчання чи праці, звички, коло спілкування та друзів? Зміни супроводжують нас постійно. Проте зміни — досить важка штука. Більшість людей, так чи інакше, хочуть змінити життя. Проте кожен сам обирає свій варіант розвитку подій. Хтось приймає зміни і адаптується до них, а хтось вперто йде проти течії та ігнорує все нове, що приносить доля в звичний хід речей. І, якщо в один прекрасний день ми прийняли рішення щось змінити в житті, то, безсумнівно, встаємо перед фактом неминучих змін, а з іншого боку — відчуваємо неймовірний опір всередині себе і у людей навколо нас. Ми хочемо змінитися, і все ж ми цього не робимо. Причина в тому, що всі ми боїмося нового. Хтось більше, хтось менше, але страх перед незвіданим час від часу оселяється в душі кожного із нас. Щоб подолати цей бар’єр та легко йти назустріч змінам, варто замислитись: для чого нам потрібні ці зміни? Я приймаю зміни у своєму житті з великим задоволенням не через те, що відчуваю необхідність поліпшити своє життя. А тому, що в результаті цих самих змін я дізнаюся багато нового. Це неймовірне відчуття дає змогу рухатись вперед і вдосконалюватись з кожним днем. Також все нове, що приходить у ваше життя, робить його яскравішим. Що б порадити тим, хто хоче йти назустріч новому? Якщо ви всерйоз вирішили змінити що-небудь у своєму житті, приготуйтеся допускати помилки. Кажу це не для того, щоб відмовити вас змінюватись, а для того, щоб ви позбулися страху перед помилками. Якщо ви знаєте, що це можливо, то сприймете це спокійно. Помилки — неминуча частина змін. І, насправді, це здорово — не здійснюючи помилок, ми нічого не вивчились б. Зазнавши невдачі, правильно відреагувавши на неї, усвідомивши те, що трапилося і зробивши відповідні висновки, ви станете сильнішими і мудрішими. Ви станете досвідченішими для наступної спроби. Знайдіть позитивні моменти в кожній спробі, в кожній відмові, в кожній перемозі, і позитивні зміни в житті будуть вашою нагородою! Анастасія Зелінська
с. 5
с. 8
жовтень 2013
с. 3
Якою мовою Оксана Грівіна: ми історії в говоримо? обличчях
Видавець-ядерний фізик:
кого виховуватимуть українські виші?
Перехресна магістратура — це можливість студентабакалавра отримати ступінь магістра з будь-якої спеціальності. Звідки взялась така «можливість» і чому саме зараз це питання актуалізувалось в інформаційному просторі, а найголовніше — до чого це призведе? Спробуємо розібратися. Розголосу ця справа набула взимку 2013 року. Тоді між міністерством освіти та Києво-Могилянською академією виник черговий конфлікт. Мінмолодьспорт надіслало Академії лист з вимогою скасувати так званий «перехресний вступ», який дозволяв студентам-бакалаврам вступати в магістратуру на будь-яку іншу спеціальність.
Такий вступ Академія практикувала ще з 1996 року, коли заснувала свій Магістеріум, посилаючись на досвід інших країн. У своїй програмі вони намагались відтворити європейську мобільність і міждисциплінарність. По всій Україні ж, починаючи з 1998 року, діє принцип відповідності між спеціальностями. Тобто бакалавр культуроло-
гії має вступати тільки на магістерську програму з культурології, економіст — тільки на економіку тощо. А бакалавр, наприклад, філології, не може вступити на журналістику. Навіть якщо мова йде про споріднені спеціальності. У цьому році студентка тієї ж Могилянки отримала диплом бакалавра з права: значить, вона має йти тільки на магіс-
терську програму з права, а на міжнародне право, яке є спорідненим і має майже однакову навчальну базу — зась. Друга студентка цього вишу закінчила бакалаврат з дипломом маркетолога, а магістерська програма з маркетингу в університеті ще не відкрита. Піти на піар студенці не дозволили. У відповідь на такі утиски 3 січня 2013 року Академія подала адміністративний позов в окружний суд Києва, в якому наголосила, що дані вимоги з боку Міносвіти порушують не тільки статут університету, а й суперечать закону «Про вищу освіту», в якому не зазначаються умови прийому в магістратуру.
Продовження на 4 с.
2
мотивуюча «Вернадка» Верховна Рада обирає в ногу з часом
мотивуючe-демотивуюча газета №15, жовтень 2013 -info
Табачник
недогледів
Працівники Міністерства освіти і науки України видрукували неякісні книжки для навчання школярів. Лише у підручнику з математики для першого класу було знайдено 153 помилки на 149 сторінках. Хиби в основному полягають у не доведеній до кінця вичитці матеріалу: забагато пропущених розділових знаків, орфографічно неправильно написаних слів та використаних русизмів. Найбільшою проблемою новодруків є не надто точне смислове наповнення. Наприклад, в підручнику з природознавства для 5-го класу дітям пояснили, що «з буряку видобувають цукор» як вугілля, газ і нафту. У підручнику з математики автора Й.Я. Ривкінда були знайдені помилки такого типу: «2 дні подряд» замість «2 дні поспіль». А буквар для першачків, взагалі, був переповнений невдалою алегорією: «Тут зі школи вийшов лось. Це був директор цієї чудесної лісової школи». Оскільки підручники є об’єктом держзамовлення, то вирішення проблеми з неякісним друком кожна школа шукає порізному. У Тернополі тиражем у 5 тис. примірників були скореговані та надруковані в приватному видавництві книжки, за які батьки маленьких освітян мають викласти з власної кишені по 50 грн. У інших школах, для кого передрук — це розкіш, із бібліотек збирають старі примірники чи просто продовжують навчати дітей за новими нормами освіти, підручниками 2013.
Стонадц
вітчизняне: за чи проти?
Верховна Рада України уклала законопроект, за яким пропонується виключити імпортні друковані фарби зі списку товарів, не оподатковуваних митом, а також зобов'язати видавців користуватися тільки вітчизняними фарбами. Цей законопроект викликав водночас позитивні та негативні відгуки у представників книжкового бізнесу. Та що ж насправді буде корисне для української видавничої справи, яка мета стоїть за виданим законопроектом: патріотизм влади відносно українських товарів чи негативне ставлення до імпортної продукції?
Валерій
ТАК!
Мошенський, виготовлення. Тому я вважаю,
один з укладачів законопроекту:
«Раніше у нас в країні не було виробництва поліграфічних фарб, але зараз вже є завод з їх
що книги, які друкуються за державні гроші, повинні видаватися з використанням українських матеріалів».
Ні!
Іван Малкович, директор ви-
давництва «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га»:
«На жаль, я не використовую ці матеріали, хоча і вважаю себе патріотом. Але я, перш за все, патріот книги. Тому тільки коли якість даних товарів покращиться, можна буде про щось подібне говорити».
До 95-ї річниці закладу у Національній бібліотеці імені Володимира Вернадського планують створити цифрову бібліотеку «Україніка». Для втілення задуму у читальні почали формувати фонд електронних документів. Також, упродовж останніх років там створили сучасний інформаційний веб-портал.
Дмитро Капранов, cпіввласник видавництва «Зелений пес»:
«Це все одно що в кімнаті з вмираючим відкрити кватирку і вважати, що це допоможе. До книговидавництва це не має ніякого відношення, можливо, це захистить тільки якихось виробників фарб».
Book Platform в поміч видавничій галузі Гарна новина у видавничому просторі — проект Book Platform оголосив про надання грантів на участь у культурних та літературних подіях фахівцям книжкової та літературної галузі: культурним менеджерам, видавцям, авторам, перекладачам, літературним агентам тощо. Цей проект реалізований фондом Next Page (Болгарія) за підтримки програми «Культура» Східного Партнерства Європейського союзу спільно з Громадською організацією «Форум видавців» (Україна), Національною асоціацією видавців (Вірменія)
та Асоціацією видавців Грузії (Грузія). Як повідомляється на офіційному сайті, «автори, виробники і дистриб'ютори в книжковому секторі у всьому світі стикаються з тими ж проблемами, починаючи від зміни навичок читання і конкуренції з боку засобів масової інформації до нових технологій і загрози мовного розмаїття.» Тому мета проекту — розвиток книжкового середовища України, Вірменії та Грузії. Гранти ж спрямовані на підтримку міжнародних ділових контактів та професійний обмін між фахівцями з України, Грузії, Вірменії та їхніми
колегами з Європейського Союзу, країн Східного Партнерства. Завантажити детальну інформацію та аплікаційну форму можна на сторінці офіційного партнера проекту в Україні — «Форуму видавців».
Як зазначив генеральний директор закладу, Володимир Попик, у інтерв’ю «5 каналу»: «До амбітних планів нашої бібліотеки зараз належить створення електронної "Україніки". Тобто великої фундаментальної електронної бібліотеки, яка повинна прийти на зміну різним дрібним частковим, які подають незначну кількість літератури, найбільш цікавих. Ми б хотіли створити всеоб’єднуючу бібліотеку на основі тих бібліографічних баз даних, які у нас є».
«Auf Wiedersehen» Франкфуртський книжковий ярмарок З 9 по 13 жовтня у Франкфуртіна-Майні відбувся 65 Міжнародний книжковий ярмарок, який по праву вважається найбільшим книжковим ярмарком у світі. Прес-центр заходу після закінчення опублікував цікаву статистику. Наприклад, іноземних кореспондентів порівняно з минулим роком стало на 17% більше, а от читачів, навпаки, менше майже на 10%. Загалом цього року ярмарок відвідало 275342 осіб. Найбільш популярним місцем ярмарки стала «Агора» — на площі в центрі
виставкового комплексу представляли свої твори зірки книжкового світу. Серед найяскравіших подій — презентація книги Бориса Беккера «Життя — не гра». Запам’яталися відвідувачам також і стенд музею першодрукаря Гутенберга, де всім охочим пропонували із застосуванням традиційних технологій надрукувати кольоровий малюнок. На ярмарку спостерігали відвертий дефіцит книг Еліс Манро — звичайно ж, після оголошення імені лауре-
ата Нобелівської премії з літератури-2013. Видавці просто не встигли завезти достатньо примірників і в перший день виправдовувалися обіцянками випустити нову книгу Манро в 2014 році. Загалом цього року ярмарок відвідало 275342 осіб, а це на 10 тисяч менше, ніж попереднього року. Сподіваємося, що наступного року статистика буде більш втішною, адже не хочется вірити, що люди перестають цікавитися книгами.
Матеріали рубрики підготували: Ярослава Сахневич та Валерія Дорош
порад
Отримувати теоретичні знання, звичайно, добре. Але набагато цікавіше брати участь у різних конкурсах, де ти можеш повністю розкрити себе, перевірити свої здібності у складних конкурсних умовах і, нарешті, зрозуміти, чи потрібну спеціальність обрав. Для всіх креативних і творчих пропонуємо шорт-лист найяскравіших подій осені. «Від сесії до сесії живуть студенти весело!» Чому б не підтвердити цей факт фотознімками справжнього живого студжиття, а водночас і взяти участь в однойменному фотоконкурсі? Все, що ви
маєте зробити, — надіслати свої роботи до 12 листопада на photogrammer.com.ua. Мінімум зусиль, максимум результату, чи не так? Переможця визначатимуть по кількості лайків до фото. Також органі-
затори відзначать фото із найбільшою кількістю коментарів. Можливість себе проявити для журналістів та студентів напряму кіно- і телемистецтво — фестиваль «Кіномедія». Його мета — підтрима-
ти нові режисерські таланти. Тому швидко знімай власний фільм та реєструй його на сайті http://www.kinomedia. in.ua. По закінченню події студенти-учасники зможуть прослухати лекції, переглянути фільми-переможці кінофестивалю та просто насолодитися вечіркою на березі Дніпра. Ті, хто вільно володіють англійською мовою, мають змогу взяти участь у конкурсі від Українського інституту Америки. Найголовніше — написати есе на тему «Чому сьогодні має значення Тарас Шевчен-
ко?» У школі кожен з нас вивчав твори Шевченка, тож ця тема не повинна здаватися важкою. Свою роботу можна зареєструвати до 31 січня 2014 року на сайті http://www. ukrainianinstitute.org, отже час ще є. Осінь 2013 дарує студентам безліч можливостей для реалізації творчого потенціалу. І, хоча погода поки що зовсім не тішить, нудьгувати часу точно немає. Адже така культурна програма задовольнить смаки найвибагливіших. Отож, беремо парасольку і вперед! Інна Дибан
демотивуюча
мотивуючe-демотивуюча газета №15, жовтень 2013
3
-персона
Ексклюзив від батька
ASCII графіки
Редакції нашої газети вдалося поспілкуватися з видатною особистістю, митцем-експериментатором, автором перших цифрових картин та анімації, батьком ASCII-арту і дідусем сучасного медіа-дизайну — Кеном Кноултоном (Ken Knowlton). Представляємо вашій увазі український переклад тексту інтерв’ю з ілюстраціями, які нам надав автор. Перші комп’ютери уміли працювати тільки з цифрами та літерами. Нікому не було діла до декору та зображень. Тому видання оформлювалися за допомогою символів шрифту ASCII (українською читається — ескі). Зображення
промальовувалися літерами, слешами та дефісами. На базі такого оформлення сформувався цілий стиль дизайну та мистецтва — ASCII-art. Перші експерименти з графікою проводилися у компанії Bell Labs на комп’ютерах IBM 7094 Кеном Кноултоном, якого Вікіпедія називає батьком ASCII-art. Про перше використання комп’ютерів у візуальному мистецтві розповідає сам Кен:
— Я розробив мову програмування «BEFLIX» і використовував її для експериментів з графікою та анімацією. Мої перші роботи були зроблені за допомогою літер алфавіту, бо це були єдині можливі засоби для створення картин на пристрої Stromberg Carlson 4020 Microfilm Recorder. Перший фільм, який я зробив у 1963-му році, був про те, як робити фільми. Вперше його показали загалу на комп’ютерній конференції Spring Joint у 1964-му. Якщо порівнювати ASCII-art з дизайном тогочасних друкованих журналів та мистецтвом 60-х років загалом, то ASCII виглядав дуже слабо. Недосконалі ілюстрації та декоративні елементи сьогодні викликають усмішку. З іншого боку, багато друкованих видань використовували шрифтовий дизайн Кноултона на своїх обкладинках. Сучасні фахівці вважають ASCII окремим напря-
мом у мистецтві та оформленні видань, першим техногенним дизайном. У соціальних мережах поширені спільноти, присвячені ASCII-art. Наприклад, така спільнота на сайті ВКонтакті http:// vk.com/club707889 налічує майже 79 тисяч підписників. Також не можна забувати, що усім нам знайомі смайлики також належать до ASCII-art. — У мене не було навіть думок щодо того, що ми робимо «новий стиль» дизайну чи мистецтва. На своїй роботі у Bell Labs у департаменті досліджень комп’ютерної техніки я мав, взагалі-то, експериментувати і дивитися, як можна розвивати комп’ютери для обробки інформації, у моєму випадку — зображень. Не пригадую, щоб хтось називав ці експерименти «футуристичними». Вони були цікавими, новаторськими, дивними та незрозумілими для загалу. У 1966 році Кен Кноултон разом з Леоном Хармоном (Leon Harmon) створюють відому картину оголеної жінки «Nude» за допомогою текстових символів. Їх роботу друкують у газеті The New York Times. Збільшену версію картини виставляють у Музеї сучасного мистецтва у Нью Йорку. За деякими відгуками — це один з найбільш непоцінованих витворів мистецтва у світі. У підручниках з мистецтва рідко
зустрінеш згадку про цю першу відому картину, передану шрифтами. Хоч сам Кноултон не погоджується з тим, щоб його «Nude» називали ASCII-art.
— Я витрачав приблизно одну четверту робочого часу протягом чотирьох років, працюючи зі Стеном Вандербіком. Мультфільм гарно сприйняли,
— Що вважати за ASCII-art? Наша з Хармоном картина зроблена за допомогою символа грецького альфа (α) — який не належить до шрифта ASCII. Це не той термін, яким я називаю свої роботи. Починаючи з 1994 року, в Україні справжнім проривом у сфері цифрового мистецтва став мультфільм «Poemfield» 1966 року, створений Кеном Кноултоном та Стеном Вандербіком за допомогою комп’ютера. На
але люди, що дивилися його, були митцями-експериментаторами чи програмістами. Вони переважно цікавилися новими методами мистецтва. Мені подобалося моя робота, і я не думав на той час, що це щось історично важливе. Кен Кноултон також є доктором наук. Його наукова робота була присвячена комп’ютерній комунікації (прийом даних, кодування, зберігання, пошук), а також передачі інформації у живій природі. Він написав свою докторську у період із 1957 до 1962 років, коли навіть ще не було такого терміну як «комп’ютерні науки». Сьогодні, не зважаючи на свій поважний вік (83 роки), Кен Кноултон продовжує займатися мистецтвом і створювати картини з різноманітних елементів, таких як мушлі, символи, іграшкові машинки тощо. Більше робіт Кена Кноултона ви можете побачити на його персональному сайті — www. kenknowlton.com Павло Салига
Деталі картини "Nude"
екрані химерно виринали фрази з вірша. У цій роботі відчувається віяння психоделічної революції, яка відбувалася у цей час у США.
4
мотивуюча
мотивуючe-демотивуюча газета №15, жовтень 2013 Ятр
студентську душу
Видавець-ядерний фізик: кого виховуватимуть українські виші?
Продовження. Початок на 1 с. На своєму сайті Президент Києво-Могилянської Академії Сергій Квіт зазначив, що «Замість того, щоб вивчати й поширювати в Україні успішний зарубіжний та вітчизняний досвід,
готувати з бакалавра філології магістра з атомної енергетики». А в середині літа вони зробили ще краще — залишили Академію без держзамовлення на декілька магістерських програм, в тому числі і журналісти-
прямків. Тобто, щоб потрапити в магістратуру зазначених спеціальностей необхідно лише вдало скласти екзамени. Наразі студенти дуже обурені ситуацією, що склалася. Можливість вступити на іншу
студентів існує думка, що такі зміни повинні йти поруч з глобальними реформами в освітньому законодавстві, а без того результату вони не матимуть. Насамкінець, під сумнівом стає компетентність кадрів. Адже
Студентська думка Сьюзі, студентка V курсу КНУ ім. Т. Шевченка: Я вважаю, що це добре. В цьому році я отримала диплом бакалавра з права, хотіла піти в магістратуру на міжнародне. Навчальні бази майже однакові. Але такий вступ у нас заборонений, жоден університет не дозволяє такого. Тож я була б дуже рада, якщо в нас дійсно введуть цей експеримент. Це вигідно як для студентів, що хочуть розширити або змінити свою спеціальність, так і для роботодавців, тому що працівники будуть різносторонньо розвинутими. Михайло, студент IV курсу Могилянської академії: Ця проблема дуже актуальна для мого університету, оскільки минулорічне рішення міністерства заборонило перехресний вступ в Могилянській академії. До цього часу в нас можна було вільно вступати на магістерку, незалежно від бакалаврського диплому. Вважаю, що перехресний вступ потрібен, оскільки він дає можливість змінити свою спеціалізацію, не навчаючись повторно на бакалавраті. Також маючи дві різні освіти бакалавра і магістра, можна мати більше перспектив при працевлаштуванні.
© Олександра Ніколаєва, Валерія Малая
Дмитро Табачник продовжує політику самоізоляції, запроваджуючи казарменну уніфікацію вищої освіти в Україні. Наш судовий позов спрямований на захист громадських та державних інтересів, пов’язаних з необхідністю підвищення якості українських університетів та їхньої конкурентоздатності на міжнародній арені». Суд відхилив позов та визнав вимоги позивача «законодавчо не підтвердженими та такими, що не підлягають задоволенню». В свою чергу, на сайті Міносвіти через деякий час з’явилось повідомлення, в якому зазначалось, що «неможливо під-
Володимир Різун,
директор Інституту журналістики КНУ ім. Т.Шевченка, завідувач кафедри соціальних комунікацій:
Позитивно ставлюся до перехресної магістратури з журналістики. Треба лише серйозно думати, які умови вступу до неї мають бути і який навчальний план запропонувати. В усякому разі ця магістратура не повинна бути замінником бакалаврату за скороченою програмою. Магістерський рівень все-таки є першою сходинку до науки.
ки. І це вже після подання абітурієнтами документів. Врешті-решт, після багатьох суперечок як на законодавчому, так і на особистісному рівні, в Раді зареєстрували законопроект, який в експериментальному порядку дозволяє перехресну магістратуру у 14 вишах країни. Зі столичних вузів в «щасливу чотирнадцятку» потрапили університети імені Вадима Гетьмана, Тараса Шевченка та торгово-економічний університет. Коло спеціальностей також виявилося вузеньким: журналістика, соціологія, маркетинг, літературна творчість та ще декілька на-
Олена Логвиненко,
доцент, кандидат філологічних наук, заслужений працівник культури:
Законопроект підтримую. Адже необгрунтовані заборони щодо вступу до магістратури за суміжними спеціальностями, власне, «обрізають крила» студентам, не даючи їм змоги вповні виявити свій інтелектуальний і творчий потенціал. Уважаю це прогресивним кроком у вищій освіті, який, зрештою, веде Україну до євроінтеграції у цій галузі.
спеціальність не те що приваблює, а є необхідністю для деяких студентів. По-перше, не на всіх спеціальностях є ідентичні магістерські програми. А по-друге, різносторонній розвиток потрібен як студентам, так і роботодавцям, і буде безперечним плюсом на практиці — але за умови, що студент вчитиметься сумлінно. Врештірешт, все залежить від студента: один може засвоїти дві абсолютно різні спеціальності, а інший тільки марно витратить час. Але такий перехід має і певні мінуси. Взяти хоча б те, що відкриваються нові простори для корупції. Також серед
Вахтанг Кіпіані,
український журналіст, головний редактор порталів «Владомір» та «Історична правда»:
Я проти бакалаврату з журналістики, приміром. Магістратури за наявності базової освіти цілком вистачає. Отже, за логікою Табачника, НаУКМА і УКУ мають брати на свої журналістські магістерки тільки бакалаврів з журналістики. Це маячня і знищення професії, а не підвищення освітніх стандартів.
юрист, який хоче стати філологом, повинен достеменно знати філологію, не гірше аніж філолог-бакалавр. Як і будь-які законодавчі зміни, цей проект має і позитивні, і негативні сторони. Прогнозувати, як це відгукнеться українському студентству, доволі важко. Але зараз, ґрунтуючись на відгуках, один висновок все-ж таки зробити можна: перехресна магістратура — безперечний плюс, який дає змогу перспективного розвитку тим, хто у цьому зацікавлений. Що ж, матимемо змогу перевірити це наступного, 2014 року. Олена Грозна
Микола Тимошик,
завідувач кафедри видавничої справи та мережевих видань ІЖіМВ КНУКіМ:
Ідею так званої перехресної магістратури я однозначно підтримую. Це провірена західна практика, яка себе добре зарекомендувала у всьому світі. За європейськими стандартами, вступ до магістратури здійснюється переважно за тестуванням, структура і зміст якого розроблені тим чи іншим університетом у відпо-
Анастасія, студентка IV курсу Одеської національної академії ім. І. Мечникова: На мою думку, що це дійсно круто. Адже якщо студентові, наприклад, набридла його спеціальність та у нього виникає бажання сходити «на лєво» — він безперечно зробить це, абсолютно нічого при цьому не втративши. Анатолій, студент V курсу Одеського національного морського університету: Я проти такого нововведення. Уявіть, які кадри випускатимуть виші! Адже готуватися до вступних екзаменів мають самі студенти. А отже, мають вивчити самостійно те, що інші вчили 4 роки під наглядом професіоналів. Це можливо, та якої ж якості будуть ці знання? А відтак, університети випускатимуть непрофесіоналів. відності до освітньо-кваліфікаційної програми конкретної спеціальності. Що заважає, скажімо бакалавру-економісту подати документи на вступ до магістратури, скажімо з журналістики, якщо він має нахил до писання, уже опублікував кілька статей у виданнях і за певний період практичної роботи відчув у собі нове покликання. В системі, де відсутня корупція, де головним критерієм вступу (захисту дисертації з певної спеціальності, набуття ступеня кандидата, доктора, професора тощо) є засвідчений претендентом рівень кваліфікації, знань, навичок і умінь, така формальність, як первинний диплом, не має принципового значення. Припускаю, що введення такої системи у КНУКіМ могло б дати тільки позитивні результати.
демотивуюча
мотивуючe-демотивуюча газета №15, жовтень 2013
Зацензур
5
Якою мовою ми говоримо? «Мовне питання» в українському суспільстві, попри показну увагу до нього зі сторони влади, насправді проблемою ніколи не було. Цьому сприяє як природня толерантність і терпимість українців, так і об’єктивні соціальні умови життя.
Ще за часів Радянського Союзу українців у рамках політики «зближення мов» активно «призвичаювали» до думки про абсолютну неможливість існування поза російськомовним простором. Українські дитячі мультфільми обов’язково мали дублюватися російською; вчителі російської мови отримували надбавку до зарплати, а батьки учнів неодмінно повнні були обрати клас, до якого віддати свою дитину — з російською чи українською мовою навчання. З такою культурною «історією» не дивно, що у незалежній Україні білінгвізм став реалією нашого життя апріорі. Українці, а особливо молодь, найактивніша частина населення, залежно від обставин і середовища нерідко переходять з української на російську, а от шлях навпаки, на жаль, виявляється складнішим. І чомусь кожному здається, що це так просто — говорити російською. Насправді ж слід визнати — не російською
ми говоримо, а вимовляємо російську лексику відповідно до усталених законів орфоепії рідної мови, тобто української. Мовлення російською без дотримання літературних норм ще в радянські часи отримало назву «косноязичія» і свідчило швидше про неосвіченість та низьке соціальне походження мовця. Розповсюдженню «косноязичія» сприяв великий географічний ареал поширення російської, що унеможливлювало збереження її літературних норм. Так, приміром, російська мова білорусів видає себе неприродною дзвінкістю, українці ж послуговуються російською занадто м’яко і мелодійно, немов виконуючи народну пісню. Недаремно на означення російської мови в Україні у 90-х роках з’явився термін «український варіант російської», що має багато відмінних від власне російської мови рис. На жаль, ми вже не бачимо цієї різниці, зводячи володіння мовою лише до рівня лексики.
© Олександра Ніколаєва, Валерія Малая
Побутує кілька найтиповіших помилок мовлення російськомовних українців, які відразу ж засвідчують: ця мова не є для них рідною. Насамперед, це непослідовність вимови ненаголошеного [o] як [a]: [палено], [дамой]. Ще однією літературною нормою російської мови є вимова гортанного [г] як задньоязикового [ґ]: [ґорад], [ґерой], оскільки російська абетка, на відміну від української, не має окремої літери на позначення задньоязикового звука, на
який перетворюється у вимові гортанний [г]. Виняток з цього правила становить лише слово «Бог», в якому зберігається фонетична й орфографічна відповідність. Рідко відбувається у мовленні українців і властива російській літературній мові редукція, тобто усічення звуків: [млако]. За останньою ознакою одразу ідентифікуємо мовця як росіянина. І справедливо, бо це російська літературна норма, що її так нечасто дотримуються у мовленні українці.
А тепер порівняймо ці правила орфоепії з мовленням наших російськомовних можновладців. Прислухаймося до слів одногрупника(ці), що намагається продемонструвати своє вміння висловлюватись «по-русскі». Наскільки грамотною є їхня російська? І чи це російська? Чи чергове демонстрування свого незнання, бажання догодити комусь або ж просто не вирізнятися, бути таким, як усі, у певному середовищі. Юрій Миненко
Професіонали рад
Психологічний портрет мільйонера
Богдан Боєчко: «Я нічого не продаю,
а лише допомагаю купити…» Основними психологічними характеристиками тих людей, які заробляють достатньо багато, є відданість своїй справі, розуміння цінності праці, яку вони виконують, велика сила волі та інтенсивність вольових процесів, високий рівень адаптивності, сміливість і рішучість, спрямованість на отримання задоволення, як від досягнень, так і від процесу роботи.
Богдан Боєчко — 27-річний бізнесмен, підприємець, займається оптовою торгівлею в Польщі та Литві. Народився і виріс в Івано-Франківську. Закінчив Прикарпатський університет імені Василя Стефаника в 2008 році (за спеціальністю «маркетолог»). Зараз навчається у магістратурі Варшавської школи економіки (SGH). Статок — більше мільйона доларів, річний оборот — близько 6,5 мільйони доларів. Напрямок — оптова торгівля фруктами. — Богдане, скажи, будь ласка, яке значення мають гроші в твоєму житті? У чому їх цінність? — Гроші — це передусім безпека, самореалізація, кар`єрний ріст, впевненість в собі. Мої цінності — це не гроші самі по собі, а, в першу чергу, можливість розвивати, давати, робити послуги. Це і процес спілкування з людьми, і повага від батьків. Моя позиція стосовно бізнесу така: я нічого не продаю, а тіль-
ки допомагаю купити якісний товар. Головне, щоб і я, і мій клієнт, в цій угоді були задоволені. І в ці стосунки я готовий багато інвестувати. — Чи є щось таке, що ти робиш сьогодні безкоштовно? Чи робив раніше для інших? Для мене на першому місці передусім — стосунки. Стосунки з моїми партнерами та клієнтами, для цього я завжди намагаюсь зробити більше, ніж мене просять. Тобто вкладаю охоче,
люблю людям давати більше, ніж вони заявляють. На цьому ґрунтуються міцні контакти, репутація, зв`язки. — Богдане, дуже цікаво, що для тебе цінніше за гроші? — Я дуже ціную свій час. Він для мене цінніший за гроші. На другому місці — це здоров`я, самопочуття, відпочинок, подорожі. Коли маєш багато грошей, то не замислюєшся про те, як прожити щодня. Дбати починаєш про наповненість часу, його використання для свого оздоровлення та внутрішнього збагачення. Приміром, я люблю подорожувати, і намагаюся раз на три місяці бувати в новій країні, знайомитися з людьми, відкривати для себе нові гастрономічні смаки, вчитися у відомих людей на їхніх семінарах, спецкурсах. Нещодавно, наприклад, повернувся з Парижу.
— Знаю, що ти дуже вимогливий до себе. Які вимоги ти висуваєш до своїх працівників? — Передусім я люблю людей порядних, чесних, відданих своїй справі. Не останнє місце грають їхня охайність і сумлінність. В Польщі бізнес дається мені набагато легше, ніж в Україні, наприклад. І не тому, що тут таке законодавство. А тому, що люди набагато більш старанніші і люблять працювати. — Чи змінилося із поступовим твоїм збагаченням ставлення до оточення? — Є люди, з якими я хотів би познайомитися і чогось навчитися в них. Це ті, що чогось досягли в житті. Я люблю дізнаватися щось нове, спілкуватися й розвиватися. З іншого боку, якщо людина мені не подобається, грубіянить, то я не буду спілкуватися з нею і підтри-
мувати стосунки, навіть якщо вона дуже багата. — Чи є якісь моральні обмеження, які впливають на твій бізнес? — Так, звичайно, є. Я ніколи спеціально не робив іншим зла і не обманював. Через це я не можу переступити. — Богдане, які твої поради молодим людям, які тільки починають свій бізнес? — Перша порада — це тримати своє слово, тобто дотримуватися взятих на себе зобов`язань. Друге — прислухатися до того, що кажуть клієнти, щоб покращити ваш бізнес, до їхніх побажань. Третє — завжди давати більше, ніж просять. В бізнесі потрібно бути чесним: якщо ти чогось не можеш зробити або можеш лише в певному вигляді — краще про це чесно сказати. Дуже важливо також довіряти собі. Це означає, що якщо тобі здається, що людина нечесна з тобою, то, напевне, це так і є. Працювати потрібно з такими ж порядними людьми, як і ти. Понад гроші в бізнесі цінується репутація. Зараз мені товар можуть відпустити по дзвінку, без документів, якщо потрібно. Не завжди так було. Треба бути реалістом — тобто реально оцінювати конкуренцію, ринок. Краще працювати там, де найменше конкуренції, прораховувати свої затрати і вигоди, ризики. Іноді все надзвичайно просто — треба багато працювати і не опускати рук. Ольга Лазаренко
6
мотивуючe-демотивуюча газета №15, жовтень 2013
мотивуюча
Видавці креативл
Дайджест: видавнича колекція
літо-осінь 2013 Давайте пригадаємо, якими видавничими подіями був яскравий сезон літо-осінь 2013 та які тенденції були в моді серед видавців та книголюбів?
Сутінки. Серпень
Жовтень
Світанок. Червень Віртуальні книжкові полиці на Хрещатику
Нагородження Богдана Коломійчука, автора роману «Людисвар»
13 червня 2013 року відбулась Коронація слова №13 (Булгаков радів би збігу такої кількості тринадцяток), на якій урочисто «коронували» романи «Людисвар» Богдана Коломійчука, «Обліковець» Марини Троян та «Київ-крапка-ua» Тетяни Белімової; в номінації ж «Дитяча проза» перемогу здобула Оршуля Фариняк за твір «Айхо». Далі — гарні політичні новини: 19 червня Президент Укра-
їни підписав Указ № 336/2013 «Про деякі заходи щодо державної підтримки книговидавничої справи і популяризації читання в Україні», у якому зокрема йдеться про зниження собівартості виготовлення вітчизняної книжкової продукції, створення і поширення соціальної реклами на підтримку книги, а також проведення книжкових акцій та фестивалів. Сподіваємось.
Для тих, хто ще не бачив, бо рідко буває у Києві на Хрещатику: недалеко від метро з’явилися віртуальні книжкові полиці. Виглядає це як принтовані книжками стійки з QRкодами. Людей біля них майже не буває. Чи то українці все ж таки за паперові книги? Ще одна радість України — ми стали четвертою країною, після Росії, Сербії та Казахстану, яка отримала кириличний домен верхнього рівня — УКР. Наступна бібліотечна новина — у Великобританії під
кінець серпня в бібліотеці Кіплінгівського товариства при Лондонському міському університеті створили український куточок, куди увійшли книги видавництв «Навчальна книга — Богдан» та «Видавництва Старого Лева». Таким чином, можна призначити Літу 2013 середню ступінь активності у видавничій та медіа галузях. Та це й не дивно, адже ми з вами відпочивали й збиралися з силами, аби «вистрілювати» й творити тут і зараз.
Вечір. Вересень
Полудень. Липень 20-й Форум видавців у Львові
Незвичайний КерролФест на хуторі Обирок
На початку місяця відбулось чимало подій. Так, наприклад, видавничі підрозділи двох великих медіа-концернів Bertelsmann (Німеччина) та Pearson (Великобританія) об'єдналися в одне найбільше видавництво в світі — Penguin Random House. Метою об’єднання керівництво компаній називає створення потужної видавничої платформи, що дозволить інвестувати у нові цифрові технології друку. Penguin Random House охоплює 250 видавничих фірм і контролюватиме близько 26% світового видавничого ринку, обігнавши французьку Lagardere, частка якої оцінюється в 17%. Незвичний фестиваль відбувся 13-14 липня в мистецькому хуторі Обирок, що на Чернігівщині, — КерролФест. Як можна здогадатися, участь у ньому бра-
ли поціновувачі творчості Льюїса Керрола, а було їх близько 70. У яскравих костюмах та з шаленим настроєм вони грали в шахи, чаювали та виготовляли капелюхи. Ближче до дня святкування Хрещення Русі (28-29 липня) у Пересопниці зібрали унікальну колекцію Святого Письма, що була представлена стародруками та іншомовними перекладами. Окрім того, до 1025-річчя хрещення Русі у Національній парламентській бібліотеці впродовж трьох днів працювала виставка культурологічної, краєзнавчої літератури християнської тематики. Участь у ній брали українські видавництва та інформаційно-аналітичні агенції — «Мистецтво», «АДЕФ-Україна», «Либідь», «Наш час», «СаммітКнига» та «Фоліо».
І, нарешті, прийшла Вона... Чарівна, таємнича, яскрава та натхненна. Осінь. Для видавців та всіх пов'язаних книжковими «путами» вона видалась доволі насиченою на події. Адже, по перше, саме у вересні відбувається найзнаковіша подія видавничого світу України — Форум видавців у Львові. Цьогорічний захід, який проходив з 10 по 15 вересня, був ювілейний. Вже двадцятий рік поспіль видавці з усіх куточків країни з'їжджаються восени до Львова, аби взяти участь у різноманітних заходах фестивалю (семінарах, конференціях, зустрічах) та обмінятись досвідом. Тим часом у Києві розпочався не менш важливий фестиваль для всіх пошановувачів мистецтва — «ГогольFest'13». Цех промислового заводу з 13 по 22 вересня приймав до себе відвідувачів — різноманітних професій, поглядів та
вподобань, але пов'язаних однією павутинкою — глибокою любов'ю до мистецтва. Тому не обійшовся цей захід і без літературної складової. Щодня у межах фестивалю проводилися воркшопи, лекції, музично-поетичні вечори, майстеркласи та інші перфоманси за участю багатьох відомих сучасних письменників. А тепер — через океан. США проявляє неабияку щедрість до України, виділивши ще від 2001 року понад 1,5 мільйона доларів для оснащення українських бібліотек сучасними технологіями, про що стало відомо від посла США Джеффрі Пайєтта тільки у середині вересня. Фінансування здійснюється у рамках програми «Інтернет для читачів публічних бібліотек», завдання якої — покращити українцям доступ до інформації завдяки відкриттю у бібліотеках безкоштовних інтернет-центрів.
Лауреатка Нобелівської премії з літератури Еліс Манро
Повертаємось до столиці Батьківщини. З 10 жовтня на вулиці Володимирській ми можемо відвідати нову книгарню «Хармс», яка має, окрім цікавих книжок, унікальне оформлення інтер'єру та настінні розписи у виконанні Жені Спіжового. Тепер вирушаймо до магічної країни. 10-13 жовтня у Києві пройшов четвертий дитячий фестиваль «Азбукове королівство магів і янголів». Окрім виставок та майстерень, на заході показали кінострічку «Іван Сила», прослухали лекції від Емілії Огар, презентували «Правобукварик» і «Шалені Козюльки». У Європі тим часом відбувся Франкфуртський книжковий ярмарок, який є одним з найбільших книжкових форумів світу, проходив цього року в 65-й раз з 10 по 14 жовтня. Однією з центральних його тем стала дитяча та підліткова література. Щодо участі українських видавців у заході, то її забезпечує Держкомтелерадіо, яке обрало представляти Україну на 65-му ФМКЯ такі видавництва, як «Либідь», «Картографія», «Майстер-клас», «Фоліо», «Знання», «Особистості», «Талант», «Преса України». Час до зірок. Цьогорічну Нобелівську премію з літератури отримала письменниця з Канади Еліс Манро, яку журі нарекло «майстром сучасної короткої прози». Їй вдалось залишити позаду 195 номінантів, серед яких багато відомих та тиражованих письменників (Харукі Муракамі, Мілан Кундера, Умберто Еко, Філіп Рот, Томас Пінчон, Боб Ділан, Джойс Керол Оутс тощо). Сподіваємося, що сезон зима-весна буде надзвичайним та сповненим цікавих видавничих подій, які редакція нашої газети обов'язково відвідає. Діана Непран
демотивуюча
мотивуючe-демотивуюча газета №15, жовтень 2013
ВИШче неба Ятр
студентську душу
Останні кілька років складається таке враження, ніби в сучасному медіа-просторі можна знайти рейтинги чого завгодно. Топ-10 найсмачніших кетчупів, топ-20 найкрасивіших ніг Голівуду, топ-5 найкращих йогуртниць… Наразі такі запити в інтернеті — це не дивина і не абсурд. Що вже казати про рейтинги вишів, формуванням яких сьогодні займаються як провідні ЗМІ, так і прості (не)задоволені своєю освітою студенти. Ми спробували з’ясувати, чи можна довіряти цим «топам» та за якими критеріями вони формуються.
Більшість рейтингів використовують однаковий інструментарій оцінювання вишів, проте по-різному акцентують увагу на тому чи іншому мірилі. Прикладом можуть слугувати найвідоміші у цій сфері QS World University Rankings та Times Higher Education World University Rankings. Перший надає перевагу детальному опитуванню професорів і академіків, збираючи дані про науково-дослідні успіхи вишів; другий більш уважно оцінює власне якість освітнього процесу — компетентність викладачів, співвідношення кількості студентів та університетського штату тощо. Не менш авторитетний Academic Ranking of World Universities (т. зв. «Шанхайський рейтинг») базується на таких факторах, як кількість нобелівських лауреатів, виплеканих у стінах університету, і статей, опублікованих у журналах Nature та Science. На жаль, українські виші не можуть похвалитися значними успіхами в міжнародних рейтингах. До топ-1000, за даними Webometrics Ranking of World Universities, увійшов лише КНУ ім. Т. Шевченка, посівши 838 щаблину. Зате в місцевих «топах», які регулярно складають популярні видання, цей університет безперервно спочиває на лаврах. Серед інших медалістів цих українських перегонів, безперечно, НТУУ «Київський політехнічний інститут».
Рейтинг «Компас», наприклад, уже другий рік поспіль віддає перемогу саме йому. Вищезгаданий рейтинг порталу «Компас», а також рей-
Марія Бохонько,
Олександра Червинська,
© Анастасія Бабченко
тинги журналів «Кореспондент», «Деньги» та «Фокус» формуються здебільшого на основі відгуків від роботодавців. Деякі з «топів» містять у
Олександра Вишняк,
собі ще й окремі додатки, де виші оцінюють за якістю освіти в кількох професійних галузях, на кшталт юриспруденції, економіки, гуманітарної та інженерно-технічної сфер. За таких умов київські університети подекуди поступаються ВНЗ з інших міст України. До прикладу, харківський виш «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», на думку роботодавців, готує найкращих правознавців. Складає свій рейтинг і Міносвіти, але він суттєво відрізняється від результатів досліджень ЗМІ. За ранжуванням високопосадовців, Києво-Могилянська академія, що зазвичай потрапляє як мінімум до топ-5 українських вишів, посідає тринадцяту сходинку, поступаючись, наприклад, сумським та луганським ВНЗ. «Рейтинги можливі тоді, коли незалежні, і тому ми відслідковуємо тільки незалежні рейтинги, яких є достатньо багато, і вони в Україні всі доволі якісні», — прокоментував цю ситуацію кореспондентам «Української правди» Сергій Квіт, президент НаУКМА. Заангажовані чи незалежні, рейтинги мають право на існування. Адже складатимуть їх доти, доки вони будуть комусь потрібні. А попит на них точно є: майбутні студенти та їхні батьки, судячи з опитувань, дійсно зважають на «топи», уважно їх відстежуючи та порівнюючи. Із роботодавцями, щоправда, інша ситуація: ні для кого не секрет, що хоча при працевлаштуванні вони і звертають увагу на дипломи потенційних співробітників, вирішальним фактором усе ж були, є і будуть саме практичні навички, здобуті в тому чи іншому виші. Тому хрестоматійний принцип «вчитися, вчитися і ще раз вчитися» має бути домінуючим для кожного студента, незалежно від позиції його навчального закладу в численних рейтингах. Таїсія Куденко
Даша Панчук,
студентка ІІ курсу ЮАУ ім. Ярослава Мудрого, м. Харків
студентка І курсу Інституту журналістики КНУ ім. Т. Шевченка
абітурієнтка, учениця 11 класу гімназії «Академія», м. Київ
студентка ІІ курсу Інституту журналістики КНУ ім. Т. Шевченка
«Юридична академія імені Я. Мудрого входить до п'ятірки найкращих університетів України — цього мені було достатньо. Я більше зважала на думку професійних юристів, які всіляко рекомендували вступати саме сюди. Також для мене було важливо навчатися у знаних спеціалістів, осіб, які безпосередньо займаються юридичної практикою».
«У наш час якісна і ґрунтовна освіта надзвичайно цінується. Як варіант майбутнього місця навчання я розглядала два виші — КНУ та КПІ. Пріоритетним для мене був КНУ, тому що у багатьох рейтингах він посідав перше місце саме з гуманітарних напрямів. Більш того, наш університет також увійшов у міжнародний рейтинг найкращих вишів світу».
«У наш час майже кожен абітурієнт при виборі вишу звертає увагу на його місце в рейтингах. Цей показник відображає, наскільки високий у вузі рівень освіти та кваліфікованості викладачів, що є дуже важливим фактором для мене. До того ж роботодавці на співбесіді звертають увагу на те, який університет закінчив потенційний співробітник. Тому на рейтинги я все ж зважатиму».
«Я ніколи не звертала уваги на рейтинг вишів, навіть під час вступної кампанії. Моєю мрією було вступити до КНУ ім. Т. Шевченка, тому першим вишем, куди я подавала документи, був саме цей університет. Але коли я була першокурсницею, в одному журналі я прочитала рейтинг вишів, студентів яких охоче беруть на роботу, і переконалася, що зробила правильний вибір!».
Колонка
7
-психолога
Ольга ЛАЗАРЕНКО, психолог, гештальтконсультант, olgalaz@inbox.ru
Життя як
творче
пристосування
Як подумати — ми все життя проводимо в пристосуванні до змін. До своїх, чужих, біологічних і психологічних, погодних, часових, культурних, родинних і політичних, філософських… Зміни трапляються по-різному: іноді неочікувано махають на прощання нам новим розкладом руху потягів, заплановано просиджують в мережі дощові вечори і витріщаються поклеєними за ніч білбордами по дорозі на роботу. Пристосовуватись доводиться як до неприємних змін, як-то сварки сусідів за стіною, так і до приємних — похід до театру чи ресторану. Правда в тому, що кожне пристосування вимагає енергії та зусиль. А тим більше — початок нового навчального року, входження до незнайомого колективу. Може (і навіть має) бути страшно, боязко, тривожно і незвично. Як мене сприймуть? Яке місце я можу зайняти? Які стосунки я можу будувати з іншими? Ось кілька рекомендацій щодо творчого пристосування до нового колективу та ситуації: • Якщо є невизначеність у ситуації, перше, що можна зробити — зорієнтуватися. Варто максимально помічати те, що діється навколо і те, що у нас всередині (і називається почуттями). • Тривожитись з приводу того, як мене сприймуть — можна, однак не варто. Адже насправді інші люди на якомусь рівні відчувають те, що ви хочете приховати, і можуть розуміти вас навіть краще, ніж ви думаєте. Ніякої містики: 76% інформації ми передаємо невербально, тому більш чутливі зрозуміють все, що у вас всередині ще до того, як ви скажете перше слово. • Головне, що можна зробити, пристосовуючись до нових обставин свого життя, — це розвиток інтересу до самого себе і свого внутрішнього життя. Бо хто ж, як не ви, має краще розуміти свої обмеження і свої ресурси, умовно слабкі та сильні сторони. І насамкінець. У кожній зміні, в кожному дні, в кожній невдачі чи перемозі Бог, матінка-природа чи Всесвіт дає нам прекрасну можливість розвиватися. Тому кожне творче пристосування — це власний розвиток і усвідомлення того, що я тепер можу на один крок, зусилля чи хвилину більше.
8
мотивуючe-демотивуюча газета №15, жовтень 2013
мотивуюча
Митці твор
Оксана Грівіна: історії в обличчях Чи може дівчинка, яка мріяла стати автослюсарем, пов'язати своє життя із творчістю? Ви скажете: «Звичайно, ні». Однак через кілька років уже не дівчинка, а доросла жінка Оксана Грівіна відчинить двері дизайнерської компанії Артемія Лєбєдєва, щоб стати одним із найвідоміших книжкових ілюстраторів. Роботи Оксани зустрічаються на сторінках таких відомих видань, як «GQ», «Men's Health», «Playboy», «Seventeen», «Psychology» та багатьох інших. Її білборд «Мы on-live» можна побачити в центрі Москви. Оксана належить до особливої касти ілюстраторів, які навчались малювати самостійно тільки тому, що цього вимагало життя. Вона закінчила Волгоградський технічний університет за спеціальністю інженер автомобільного транспорту, потім отримала другу вищу освіту — економічну, працювала адміністратором у невеликих компаніях. Тільки з часом, коли офісна робота перетворилась на непосильний обов’язок, Оксана вирішила спробувати себе в дизайні. Спочатку вона підкорила видавництва, потім — рекламні агенції. І вже в 2001 році відчинила ті самі двері дизайнерської компанії Артемія Лєбєдєва та зрозуміла, з
чим хоче пов’язати своє життя. Саме в стінах студії Оксана згадала про давню любов до малювання — і знайшла себе. З того часу новоз’явлена художниця малює щодня, щогодини. Зараз Оксана знайшла новий вихід своїй необмеженій фантазії. Їй мало просто ілюструвати історії — вона почала створювати «живі» книги для iPad. Першою «ожила» американська «The Rocket Book». Паралельно з нею дизайнер працювала над популярним дитячим виданням «Мучавка та велетень». У кожній із двох робіт вона акцентує увагу на персонажах, їх емоціях та діях, ідеально промальовуючи кожен жест, кожну зміну в обличчі героя. Саме тому так легко повірити, що вони реальні, живі, а не просто створені уявою талановитого ілюстратора. «Дуже люблю обличчя, — ділиться секретами Грівіна. — Роздивлятись, фотографувати,
малювати. Коли я працюю над персонажем, мимоволі переймаю його міміку, тому за мною, мабуть, весело спостерігати…» Кожна нова ілюстрація розповідає нам абсолютно іншу історію, малюнки зовсім не схожі між собою, проте їх поєднує дещо спільне — зворушливість, наївність та яскраві, живі персонажі, які немов розповідають нам власну, сповнену іронії, злободенну історію.
Оксана творить у різних жанрах та напрямах, не обмежуючи свою фантазію ні матеріалами, ні способами створення нових ілюстрацій. Основне в її роботах — люди та їхні обличчя — великі та малі, веселі й сумні, красиві та чудернацькі. Велетні, діти з дорослими обличчями та дорослі з дитячими, принцеси та феї, сумні клоуни. Персонажі Оксани Грівіної діляться з нами всіма своїми емоціями. Кожен
з них живе власним життям, радіє, сумує, хмуриться чи посміхається, то біжить незрозуміло куди, тікаючи від пензлика вмілої художниці, то завмирає, позуючи не тільки для Оксани, але й для всіх інших. Цей пістрявий калейдоскоп створений саме для нас, звичайних людей, щоб дарувати нам усмішки і гарний настрій. Більше ілюстацій на jat.in.ua Юлія Клебан
Ідеї не спл
Екологічний «левел-ап» «Книжка не має шансів на виживання, — скажете ви, — адже зараз всього лише один девайс спроможний вмістити в собі більше тисячі книжок». Зазвичай деякі ще й додають зубасте питання: «А скільки дерев ми винищимо, поки книжка потрапить до наших рук? Чи це ціна знань?»
Головний редактор: Анастасія Зелінська
Дизайн та верстка: Катя Дидич
Шеф-редактор проекту: Олексій Ситник
Більд-редактор: Катерина Масюта
Літературний редактор: Олена Грозна
Над номером працювали: Діана Непран, Юлія Клебан, Марія Шиліна, Таїсія Куденко, Ярослава Сахневич, Інна Дибан, Павло Салига, Ольга Лазаренко,
Арт-директор: Ольга Фомішина
Звичайно, техніка — це класно. Але наша позиція сьогодні — хочемо, можемо і змінюємо. Хоча крафт (екологічний папір) з’явився нещодавно, але його популярність все більше і більше набирає обертів. Він дозволяє не хвилюватися за зникнення зелених легень нашої планети, адже по всім параметрам випереджає звичайний папір. До того ж, особливо приємно дивує ціна. Яскраві блокноти, симпатичні ручки, книжки та листівки: ви можете і не помічати різниці, але крафт-папір оточує нас і впливає на поліпшення нашого екологічного становища. Багато високорозвинених держав уже починають вводити у процес таку важливу новинку, але, нажаль, в Україні еко-папір ще не набув таких масштабних розмахів. Якщо у наших державах-сусідках ми можемо знайти навіть окремі книжкові крамниці з еко-виданнями, то в Україні найреальніше замовити вподобану вами книжку чи блокнот лише через інтер-
нет-магазини, і то, треба докласти зусиль, аби натрапити на такі. Крафт має багато переваг, але найголовніша — жодне дерево не постраждало від створення цього матеріалу. Блокнот із листя банана? Та легко! Книжка, сторінки якої пройшли вторинну переробку? Не проблема! Чи може папір із каменю чи соломи? Не всі способи є повністю екологічними, але, як ви бачите, є варіанти, і є можливості для створення такого паперу. Щороку в багатьох країнах проводяться різноманітні екологічні заходи та виставки. Наприклад, весною цього року в Одесі відбулася фотовиставка талановитого фотографа Луки Бракалі, весь папір для якої був виготовлений з шерсті. Якщо поглянути на ситуацію з точки зору людей технологічного ХХІ століття, то можна припустити, що потреба у будь-якій книжці зараз знижується. Вони, наші паперові вчителі, поступаються техніці, а саме у нашому
випадку — електронним рідерам. У зв’язку з цим, ми провели опитування серед мешканців України через соціальну мережу, і ось які результати отримали серед студентів: близько 70% опитуваних сказали, що нізащо не проміняють книжку на рідер, адже відчуття дотику до паперових сторінок не можна замінити ніяким холодним екраном девайсу. Також більшість підмітили, що зір від звичайних книжок не так сильно псується, як від електронних, та ще й сторіночки погортати не можна. 25% опитаних, навпаки, більше схиляються до користування електронними книжками, пояснюючи це тим, що так легше і набагато зручніше. Решта 5% заявили, що не читають. Отже, можна сказати, що бій між технікою та реальною книжкою ще триває, і наші читачі зовсім не збираються зраджувати реальним виданням. Тому саме час задуматися Україні про екологічну сторону друкування книжок і подбати не тільки про знання людей, але й про природу. Дерева обов'язково скажуть «дякую»! Марія Шиліна
Юрій Миненко, Анастасія Маршаніна, Катерина Шедель, Марія Задорожна, Анастасія Настина, Анастасія Бабченко, Софія Кірей, Олександра Бондаренко, Анастасія Савченко, Валерія Дорош, Анастасія Пасютіна.
Підписано до друку: кульковою ручкою
Адреса для листування: yat.gazeta@gmail.com
Відповідальний за випуск: утік
Наш сайт: www.jat.in.ua
Адреса редакції: м. Київ, Мельникова 36/1 — Щорса 36а
За достовірність інформації редакція відповідальності не несе, бо таке понаписують...
Тираж: необмежений
Всі права захищено кулаками!
Як отримувати газету «ЯТЬ» регулярно? Надішли листа з текстом «Хочу ...ЯТЬ» на ел.скриньку — yat.gazeta@gmail.com