Птах Осень 2010 by Yevgeniy Gonzha

ПТАХ

№3 осінь ’10

Птахи України Птахи України в значках в значках 45 видів птахів‑друзів…

а також їжак, квітка маку, комаха‑сонечко

Українське товариство охорони птахів

ПТАХ №3 осінь ’10 Часопис розповсюджується серед членів Українського товариства охорони птахів по всій Україні Наклад: 400 примірників

Часопис Українського товариства охорони птахів

№3

осінь ’10

Зміст

Номер підготували: Зоряна ЛУК’ЯНЧУК Дизайн та верстка: Євгеній ГОНЖА

Адрі де Гелдер любив Україну до останнього подиху . . . . . .

Малюнок на обкладинці Ігор ЗЕМЛЯНСЬКИХ Шпак рожевий у позашлюбному оперенні

Птахи і люди . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

УКРАЇНСЬКЕ ТОВАРИСТВО ОХОРОНИ ПТАХІВ

Закарпатські дрохви . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Адреса для листування: а/с 33, м. Київ, 01103 Телефон/факс: 0 (44) 284-71-31 Мобільні телефони (активні з 10:00 до 18:00, окрім суботи й неділі): 0 (95) 132-60-43 0 (98) 322-27-57 Електронна пошта: uspb@birdlife.org.ua Сторінка в Інтернеті: www.birdlife.org.ua

Українське товариство охорони птахів є партнером BirdLife International

Пророчий сон або квоти СО2 і механізм стримування економічного розвитку країн . . . . . . . . . . . . .

МІГРАЦІЯ: в передчутті далекої дороги . . . . . . . . . . . . . . . . .

Клоунада жовторотих паффінів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Ягода-малина . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Дружба з коноплянкою . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Пристрасне захоплення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Осінні дні спостережень за птахами — Видання здійснене за рахунок внесків членів ТОП і фінансової підтримки BirdLife/Vogelbescherming Nederland

EuroBirdwatch10 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Однокрил . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

ПТАХ • №3 • осінь 2010

ПРИРОДООХОРОННІ ПРОЕКТИ

Адрі де Гелдер любив Україну до останнього подиху

кщо уважно глянути на мапу Кримського півострова, то він нагадує собою пістолет. І в цьому є глибока символіка: впродовж тисячоліть, ще від доскіфських й аж до наших часів, йде вперта то фактична, то дипломатична війна за багатий і стратегічно вигідний шмат суші між Чорним і Азовським морями. Своєрідним стволом того «пістолета» виглядає Керченський півострів. І ще одна символіка: якраз там, куди спрямовується головна увага стрільця (тобто на «муш-

Бухта Адрі на березі Азовського моря, де невдовзі постане табір для спостерігачів за птахами • Фото ТОП

ПТАХ • №3 • осінь 2010

ку»), знаходиться Караларський степ — унікальна, неповторна місцина з точки зору всіх екологів, а орнітологів — і поготів. Відомий голландський природоохоронець Адрі де Гелдер узагалі любив Україну, як колишній лісівник неодноразово бував у Карпатах. Та найбільше його зачарували бухти в Караларському степу на Азовському морі. Він не лише часто приїздив сюди. Він чотири роки тому 52-літнім раптово відійшов звідсіля у вічність.

Ми багато чим зобов’язані Адрі та його колегам із Vogelbescherming�� Nederland�� (Товариство охорони птахів Нідерландів, яке в останні роки життя очолював Адрі де Гелдер). Відтак на узбережжі бухти, де його не стало, Українське товариство охорони птахів цьогоріч споруджує своєрідну базу для спостерігачів за птахами, яка буде названа на честь голландця Адрі, і де буде продовжено його справу. Нашу роботу підтримує Посольство Королівства Нідерландів в Україні.

ник — ксанторія. А чого вартий неповторний вигляд ковилового степу, хвилі якого котяться ніби синхронно з хвилями моря! А тепер найцікавіший факт для спостерігачів за птахами: в Караларському степу зустрічається 162 види птахів, занесені до Червоної книги України, Бернської та Боннської конвенцій. Тут гніздяться дрохва, журавель степовий, кулик-довгоніг, лежень, огар, хохітва, вівсянка чорноголова, шпак рожевий і балабан. А це означає, що роботи тут вистачить ще не одному поколінню дослідників птаства. І не лише українських. Віриться, що з тих же Нідерландів, Адрі де Гелдер (в центрі) під час відвідин Криму 2005 року • Фото ТОП із інших країн спостерігачі та природоохоронці проявлятимуть інЧим цікаві ці місця? Загалом лу з одного боку причепурюють терес до цієї місцевості. НастільАзовське море має небагато ске- узбережжя, а з іншого — створюки захоплено й фанатично, як це лястих берегів. А тут вони є та ють птаству надійну кормову баробив Адрі де Гелдер. ще й дуже мальовничі. Острів- зу. Особливо гарним є на камеці заростей терену, глоду, кизи- нях золотистого вигляду лишай-

ПТАХ • №3 • осінь 2010

ЕКОЛОГІЧНІ ВИКЛИКИ

НАВКОЛО СВІТУ

Україна обрала Національні дерева

Птахи і люди

ороку працівники Товариства виконують польові експедиції на території країни, аби дізнатися як живеться птахам, що загрожує їхньому існуванню, чим можна зарадити птаству та допомогти вижити в сучасному техногенному і, на жаль, украй небезпечному для всього живого людському суспільстві, котре уже дісталося та почало нищити «найглухіші» та недоторкані куточки природи. Чимало експедицій уже здійснено й нинішнього року: були виїзди в Автономну Республіку Крим, на Херсонщину, Миколаївщину, Одещину, Чернігівщину, Рівненщину, Во-

Знаменитий дуб Грюневальда • Фото з сайту КЕКЦ

Міністерство охорони навколишнього природного середовища оголосило результати Всеукраїнського конкурсу «Національне дерево України». До переліку Національних дерев увійшло 17 найстаріших і видатних дерев України. Конкурс проходив у чотирьох номінаціях. НОМІНАЦІЯ «Найстаріше дерево України» 2000-річна маслина, Крим, Нікітський ботсад, найстаріше дерево України 1700-річна фісташка, Крим, Нікітський ботсад, одне з найбільш товстих і давніх дерев України 1300-річний дуб «Чемпіон», Закарпатська область, Великоберезнянський район, с. Стужиця, найстаріший дуб України НОМІНАЦІЯ «Меморіальне дерево України» 800-річна липа Богдана Хмельницького, Львівська область, Золочівський район, траса між селами СасівКолтів. За легендою під цією липою відпочивав гетьман Богдан Хмельницький під час своїх військових походів.

ПТАХ • №3 • осінь 2010

Дрохва • Фото Sylvain Hellio

линь, у Карпати й інші регіони країни. Чимало побачено та почуто. І більшість із того, про що дізналися, викликає неабияку тривогу. На жаль, у нинішньому році, порівняно з минулими сезонами, нічого не змінилося на краще у взаєминах людей із птахами. Навіть більше, стало ще гірше. Винищення лісів, стихійні пожежі в плавнях річок, степах і на полях, викликані цілеспрямованим випалюванням очерету і стерні, забруднення та знищення всього живого у водоймах, браконьєрське полювання, виловлювання рідкісних птахів і їхніх пташенят для продажу сягнуло стихійних масштабів. За та-

ких умов птахи просто не в змозі вижити. Вони гинуть, бо люди нищать їхні домівки, їжу, убивають їх і їхніх дітей. Особливо це стосується рідкісних видів, які не лише не можуть пристосуватися до спотвореного людиною природного середовища, але й приваблюють ласих до наживи «людських істот» своєю красою, хистом, і, відповідно, високою ціною на нелегальних пташиних ринках. Серед цих бідолашних — дрохви, хохітви, журавлі степові, пелікани рожеві, казарки червоноволі, орлани-білохвости, могутні орли — могильники, беркути, канюки степові, соколи — балабани, сапсани та багато інших птахів. А тепер зупинімося детальніше на побаченому та почутому під час наших цьогорічних польових експедицій. Зима 2010 року, Херсонська область. П’ятьох схудлих до невпізнанності орланів-білохвос-

тів спостерігали на Дніпровському лимані, де вони сиділи на березі неподалік скупчення бакланів великих, які добували рибу з водойми. За словами директора Регіонального ландшафтного парку «Кінбурнська коса» Зиновія Петровича, цієї зими орлани в буквальному сенсі голодували, оскільки водоплавні птахи і запаси риби, що є основою раціону цих хижаків, значною мірою знищені браконьєрами. Збіднілі залишки рибних багатств Дніпра для них у зимову пору стали здебільшого недоступні. Намагаючись вижити, вони почали відбирати рибу в бакланів, які рибалять у водоймі. Ось так, втрачаючи силу, а разом із нею свою «орлину гідність» величні птахи боролися взимку за життя. Весна 2010 року, пониззя Дніпра, Дністра. Всі плавні охоплені полум’ям — то люди випалюють старий очерет, спричинюючи стихійні пожежі в ключових місцях існування водно-болотних птахів. У таких пожежах гинуть не лише пташині домівки й місця годівлі, але й птахи. Щороку під час випалювання очерету в Дніпровських, Дністровських плавнях гинуть сотні качок, чапель, пастушків. Боротьба з цим злом триває вже багато десятків років, але, на жаль, безуспішно. Пожежі щороку вирують, знищуючи усе живе. Травень – червень 2010 року, Поліський регіон. Повсюдно літає молодняк птахів, який щойно залишив гнізда. Не маючи життєвого досвіду, молодь у великій кількості зосереджується поблизу автошляхів, дуже часто пташенята перелітають із одного на інших бік доріг, якими на величезній швидкості снують автомобілі. За час експедиції нам трапилося багато випадків, коли молоді птахи, переліта-

Три 1000-річних дуби Тараса Шевченка, Черкаська область, Звенигородський район, с. Будище. Дуби пов’язані з іменем великого Кобзаря, який служив у цьому селі козачком у пана Енгельгарда. 1000-річний дуб Максима Залізняка, Черкаська область, Чигиринський район, х. Буда. Дуб пов’язаний із іменем одного з лідерів народно-визвольної війни, а також із Т. Шевченком, Б. Хмельницьким тощо. НОМІНАЦІЯ «Історичне дерево України» 700-річний Запорізький дуб, м. Запоріжжя, один із символів козацької слави 1000-річний Юзефінський дуб, Рівненська область, Рокитнянський район, с. Глинне, один із найстаріших і відомих дубів України 600-річна Золота липа, Тернопільська область, м. Бучач, одна з найстаріших лип України, під якою в 17 ст. підписано мирний договір між поляками і турками, що зупинив кровопролиття на Західній Україні 200-річний мигдаль «Героїчна оборона Севастополя» на Малаховому кургані, м. Севастополь, одне з небагатьох чудом уцілілих дерев під час оборони міста-героя Севастополя в 1941 році 120-річний дуб Франца Йосифа, Львівська область, Стрийський район, с. Лисовичі. Під цим дубом відпочивав наприкінці 19 ст. один із найосвіченіших монархів Європи — австроугорський імператор Франц Йосиф НОМІНАЦІЯ «Естетично цінне дерево» 900-річний дуб Грюневальда, м. Київ, санаторій «Жовтень», найстаріше дерево столиці й незвичайне на вид, назване на честь середньовічного німецького художника Матіаса Грюневальда, який писав такі дивовижні дерева. 1300-річний суничник Єни, Крим, смт Ореанда, гора Ай-Нікола — дивовижно красиве дерево, назване на честь кримського вченого, природоохоронця В. Г. Єни, який його знайшов. 250-річна Княжа яблуня, Сумська область, м. Кролевець — має близько десятка «танцюючих» стовбурів. 800-річний Монастирський дуб, Чернігівська область, Коропський район, с. Рохли, Мезинський національний парк. Найвищий і найстрункіший дуб, що схожий на давньогрецьку колону. За матеріалами Мінприроди і КЕКЦ

ПТАХ • №3 • осінь 2010

Хвостом до сонця Група вчених під керівництвом Педро Олеа з Біологічної школи Індоєвропейського університету (IE University School of Biology) в Санта-Круз, Іспанія, провела дослідження в області поведінкової екології і соціобіології та з’ясувала, що самці дрохви винайшли спосіб робити свої хвости ще більш привабливими для самок. Для цього вони задирають хвости до сонця, світло якого посилює блиск білого оперення і робить їх більш помітними для дам, повідомляють BBC News. Керівник дослідження Педро Олеа розповів, що вони зафіксували розташування більше 400 хвостів чоловічих особин дрохви відносно сонця і жіночих особин. Понад 200 самців збиралися, щоб виконати шлюбний танець із розпусканням хвостів і поворотом крил. Учені виявили, що самці направляють свої хвости до сонця, особливо активно вранці. На думку Томмазо Піццарі, орнітолога з Оксфордського університету, який не входив до групи дослідників, результати вкрай цікаві. Вони дозволяють припустити, що самці свідомо використовують сонце на свою користь. Учені вважають, що продовжити вивчення цієї проблеми було б дуже цікаво. Очевидно, це одне з пояснень наявності в дрохв хвостів. Інша точка зору твердить, що така поведінка доволі небезпечна, оскільки помітне оперення приваблює хижаків. До речі, влітку вчені розгадали іншу загадку еволюції: чому в туканів такий великий дзьоб. За словами вчених, дзьоб потрібен для регулювання температури тіла. Використовуючи інфрачервоні камери, вчені простежили, як залишки тепла переходять із тулуба в дзьоб, допомагаючи регулювати температуру організму. Відомо, що в тукана найбільший дзьоб відносно тіла з усіх нині існуючих птахів — він становить третину загальної довжини тукана. Джерело: Вокруг света

Італійці будують у інтересах птахів Місто Марк’яна, розташоване на острові Ельба, стало першим населеним пунктом Італії, що зобов’язав підрядників і архітекторів враховувати потреби ластівок і серпокрильців під час проведення всіх видів будівельних робіт. Згідно з постановою міської влади, будь-яка фізична або юридична особа, яка проводить ремонт дахів будівель або будує нові, повинна гарантувати наявність отвору в першому ряді черепиці, щоб птахи могли влаштовувати там свої гнізда, повідомляє агентство ANSA.

ПТАХ • №3 • осінь 2010

ючи дорогу, гинули під колесами авто. Масштаби цього явища виявилися величезними. Це дуже серйозна проблема. Вирішити її можна лише за умови, якщо в період із травня до липня, саме коли молодь птахів полишає гнізда, на польових і лісових автодорогах запровадити обмеження швидкості руху автомобілів. Літо 2010 року, південь України. Рожеві пелікани, які живляться винятково рибою, а своїх малят у перші дні життя вигодовують креветкою, теж голодують, бо рибу і креветок виловили люди. Причому виловили не задля виживання, а заради наживи. Якісь запаси цих морських ресурсів іще залишилися, але настільки мізерні, що змусили пеліканів перейти на нехарактерну для них кормову поведінку. В зоні Ягорлицької та ТенБалабан • Фото Anastasios Leventis

дрівської заток Чорного моря нашому активному помічникові в боротьбі за птахів, директору РЛП «Кінбурнська коса» Зиновію Петровичу довелося спостерігати, як пелікани, подібно до крячків, аби зловити якусь рибинку, злітали над затокою угору і потім пікірували вниз у воду. А з Тарханкутського півострова (Крим) із зони Джарилгацької затоки надійшло повідомлення, що туди злетілися пелікани, і на прісній водоймі полюють на жаб. Можна собі уявити стан нещасних птахів після такого обіду. Літо 2010 року, Кримські степи. Повсюдно трапляються самотні дрохви, пари журавлів степових, соколів. Це блукають птахи, які втратили своїх пташенят. Малечу в батьків викрали люди, що займаються торгівлею екзотичними птахами. За-

ради наживи ці ділки щороку відстежують, де оселяються рідкісні птахи, чекають, коли батьки висидять пташенят, а потім спритно виловлюють беззахисну малечу, щоб спродати приватним колекціонерам тварин. Звісно в такій ситуації шанси на збереження рідкісних видів птахів різко знижуються. Адже з року в рік вони залишаються без потомства, а значить — без майбутнього. Літо 2010 року, Південний берег Криму. Буквально в кожному людному місці стоять фотографи і пропонують сфотографуватися з хижим птахом. Серед пропонованих хижаків — як звичайні канюки, боривітри, яструби, так і рідкісні види, занесені до Червоної книги України, — могильники, беркути, канюки степові. Всі вони в жалюгідному стані днями прикуті до припони на відкритій спекоті.

Перспектива в цих птахів-моделей одна — 1–2 роки життя в суцільних муках. З такими нелюдами-фотографами все зрозуміло — заради наживи ці люди здатні на все. А от про що думають ті, хто фотографуються з цими нещасними птахами. Невже приємно, згадуючи про свій літній відпочинок, дивитися на себе поряд із замордованим птахом? Поки буде попит на фото з птахами, та й іншими тваринами, доти любителі легкої фотонаживи нищитимуть усе живе. Тому вирішення цієї проблеми залежить від усіх нас. Дисгармонія в стосунках люди – птахи шкодить не лише птахам. У окремих випадках, коли через людську діяльність птахи потрапляють у скрутне становище, вони знаходять вихід у використанні ресурсів людської діяльності. Все частіше нам доводиться реєструвати абсолютно не характерні за звичайних умов випадки хижацького нападу птахів на молодняк свійської птиці. Все більше птахів влаштовують нальоти на людські сади, виноградники, городину, поля зернових культур. У перспективі, якщо ми не замислимося про своє ставлення до птахів, можемо надбати від них серйозні проблеми в господарстві. Аби цього не трапилося, потрібно, щоб девіз «Для птахів, для природи, для людей» став для усіх нас основою нашої поведінки. Лише об’єднавшись, ми зможемо сподіватися на те, що колись нам удасться досягти гармонії в стосунках із птахами. І за це, повірте, вони дуже швидко віддячать нам не лише своєю красою, а й допомогою в боротьбі з нездоланними шкідниками наших садів, полів, лісів. Ольга Яремченко координатор природоохоронних проектів Товариства

Серпокрилець чорний гніздиться в отворах стін, щілинах між черепицею • Artur Tabor

Окрім згаданих заходів, влада Марк’яни заборонила будівельникам залатувати вже існуючі отвори для птахів. «Також їм рекомендують наносити на зовнішні стіни штукатурку, яка полегшить птахам завдання з упорядження їхніх гнізд,» — йдеться в матеріалі. За словами експертів, популяція ластівок і серпокрильців у Європі неухильно скорочується, що є результатом змін у архітектурних стилях. «У дахах і стінах новобудов більше не роблять отворів для птахів. У старих будівлях такі отвори, навпаки, зашпаровують,» — йдеться в повідомленні. У матеріалі наголошено, що ластівки і серпокрильці, як правило, прагнуть робити гнізда на житлових будинках і в церквах, серпокрильці — на коморах. А ось в Німеччині відкрили першу гарячу лінію для берлінців, житлові будинки яких постраждали від нападу птахів, що перебувають під охороною, а саме дятлів. За матеріалами: Prian.ru

У небезпечних ситуаціях птахи підбадьорюють один одного Біолог Ендрю Редфорд із Брістольського університету (Великобританія) експериментально довів, що в небезпечних ситуаціях птахи можуть підбадьорювати один одного. Наближення небезпеки (наприклад, потрапляння в зону бойових

ПТАХ • №3 • осінь 2010

ВІСТІ З РЕГІОНІВ

Закарпатські дрохви

Фото Daniel V. Klein

дій) зазвичай сприяє зміцненню дружніх зв’язків у групах людей. Багато тварин також створюють супротивні об’єднання, але вплив конфліктів на взаємодію всередині групи вивчений погано. Автора зацікавила взаємодія в групах зелених лісових одудів Phoeniculus purpureus, що мешкають у Східній Капській провінції, Південноафриканська Республіка. Кожна група складається з домінантної пари і кількох «підлеглих», що не розмножуються і допомагають доглядати за потомством. За такими спільнотами одудів закріплена певна територія, біля меж якої імовірність конфлікту з сусідами зростає в кілька разів. За даними Редфорда, в прикордонних областях, площа яких становить 7±2% від загальної площі території, трапляється 97% усіх сутичок. Однією з основних форм соціальної взаємодії в гуртах одудів є взаємне чищення оперення один одному. Спостереження Ендрю Редфорда, що тривали з листопада 2000 по травень 2001 року, показали, що в «небезпечних» зонах птахи починають приділяти більше уваги один одному, натомість своє оперення чистять не частіше, ніж звичайно. Відповідно, збільшення інтенсивності взаємного чищення не є простим наслідком того, що одуди відчувають стрес. Якби це було так, одуди частіше звертали б увагу на своє оперення. На думку вченого, домінантна пара, діючи таким чином, намагається згуртувати групу і спонукає своїх помічників до активної участі в можливих майбутніх конфліктах. Звідси можна зробити висновок про те, що птахи володіють деякою здатністю до планування, яку ще донедавна вважали відмінною рисою лише людей і приматів. Джерело www.membrana.ru

ПТАХ • №3 • осінь 2010

Скло однієї з вітрин Закарпатського краєзнавчого музею ретельно оберігає доволі давній експонат — великого буро-вохристого птаха з білими пір’їнами по всьому тілу. Це один із найважчих літаючих птахів світу — дрохва. Доволі часто від наших відвідувачів доводиться чути резонне запитання: чому Закарпатський краєзнавчий музей демонструє птаха, що зовсім не характерний для цієї місцевості? Аби відповісти на нього, заглибмося трохи в історію.

У давнину дрохви гніздилися на степових ділянках Паннонської низовини і проникали в Закарпаття. Але їх бездумно нищили люди. Свідчення тому — знайдений у архівах пожовклий, а місцями й побурілий від часу папір, на якому каліграфічним почерком старанно виведено перелік товарів і продуктів, що пішли на пишне весілля володарки Мукачівського замку Ілони Зріні з Імре Текелі. Урочистості розпочалися 15 червня 1682 року і тривали 8 днів. На банкет для гостей пішло 10 вгодованих волів, 36 телят, 20 свиней, безліч іншої свійської та дикої живності, зокрема 20 дрохв, 160 куріпок, 250 перепе-

Експонат Закарпатського краєзнавчого музею, здобутий Олександром Грабарем 1930 року в місцевих біотопах • Фото автора

лів. Усю живність до панського столу доставляли селяни з навколишніх сіл. Це не єдиний факт винищення дрохв людьми для задоволення кулінарних потреб. Споживацький підхід панував тут ще донедавна, буквально до середини ХХ сторіччя, коли дрохви стали рідкісними залітними птахами і нині за свідченнями науковців у Закарпатті не гніздяться взагалі. Проте, якщо повернутися в минуле років на 150-200, то десь біля дібров Великої Доброні чи на розлогих полях поблизу Цеглівки ще зустріли б дрохву. Видатний ученийорнітолог Олександр Грабар (1883-1959) у статті «Птаство Подкарпатской Руси» згадує, що «дрохва лиш рідко попадає до нас. Застрілили в околиці Батю, окт. 1930». Дрохва — Otis tarda L., ряд Журавлеподібні. Її складно сплутати з іншим видом. Серед пернатих цей птах вирізняється дуже солідними розмірами, вага окремих особин подекуди сягає 16 і більше кілограмів. За своєю будовою, формою голови й шиї, довгими і сильними ногами дрохва нагадує свійського індика. Вона добре бігає і літає. Цьому виду властиві проміскуїтет та полігінія, в розріджених популяціях — часткова моногамія. Вид відзначається гніздовим консерватизмом. Гніздо дрохви — неглибока ямка. Токує в квітні: самці влаштовують турніри на токовищах, добиваючись прихильності самки, однак «батьки» з них здебільшого легковажні. Всі клопоти з насиджування та догляду за пташенятами лежать на самках. Яйця відкладають із третьої декади квітня до кінця червня. У кладці 1–2,

рідше 3 яйця. Насиджує самка 27-29 днів. Пташенята починають літати в 30–35 денному віці. Статевозрілими самки стають у 2–3, а самці — у 5–6 років. Раціон цих великих птахів переважно вегетаріанська їжа, хоча принагідно вони не відмовляються від ласощів — ящірки, жаби, миші чи жука. Пташенята-пуховички їдять тільки комах, павуків, інших безхребетних. Нині ці птахи в Україні у незначній кількості гніздяться у степовій і лісостеповій зонах, а також у східному Поліссі. У південній частині України дрохва — осілий вид, у північній — перелітний. Місця перебування дрохв — це відкриті ділянки степу: цілина, чорний пар, посіви сільськогосподарських культур. Поступове зникнення в Україні з гніздування дрохви навряд чи назвеш несподіваним, адже за минуле століття рідкісними стали багато наших великих птахів. Основними причинами зменшення чисельності дрохви є винищування людиною, а саме: полювання, збирання яєць, вилов пташенят, руйнування гнізд під час сільськогосподарських робіт, знищення кладок яєць граками і сірими воронами. Дрохви не можуть забезпечити навіть просте відтворення чисельності, тому популяція продовжує зменшуватися. Цьому сприяють також використання хімічних добрив і обробіток зораних угідь отрутохімікатами. Усі ці заходи, твердять природоохороннці, можуть призвести в найближчому майбутньому до зникнення дрохв як виду. На продовженні Закарпатської низовини — Середньоду-

Орієнтовний розмір і обриси тіла дорослого самця дрохви. Самки цього виду мають менші розміри • Малюнок узято з веб-сторінки Робочої групи з охорони дрохви

найській рівнині дрохви ще трапляються. Вид перебуває під охороною національного законодавства, категорично заборонене полювання на цих птахів. Занесено до Міжнародного і Європейського червоних списків. Дуже шкода, що цей птах зник із полів Закарпатської низовини. Виявлений Олександром Грабарем 1930 року поблизу села Батьове на межі сучасних Мукачівського і Ужгородського районів (здобутий птах), очевидно, саме він і зберігається у Закарпатському краєзнавчому музеї. Було б значно краще, якби цього птаха ми бачили не опудалом в експозиції музею, а на волі… У деяких країнах дрохв вирощують із яєць, зібраних у природних угіддях. Але таке відтворення птахів у штучних умовах із подальшим вивільненням у природу потребує чималих зусиль і спеціальних знань. Хоча в світі є кілька успішних прикладів відновлення виду на гніздуванні в природі. А отже є надія, що закарпатські рівнини знову стануть домівкою для дрохви. Олена Бучмей ст. науковий співробітник Закарпатського краєзнавчого музею

ПТАХ • №3 • осінь 2010

Пророчий сон або квоти СО2 і механізм стримування економічного розвитку країн Цей матеріал відображає точку зору автора на ситуацію, що відбувається з кліматом в Україні та світі. Чому така кількість катаклізмів, пов’язаних із природною стихією, відбувається в наш час? Не відкидаючи фактор інформатизації людства, слід сказати, що стихії стали траплятися частіше. Повені, селі, цунамі, урагани, землетруси — це все ланки одного ланцюга, що мають одну загальну складову — в своїй більшості вони спричинені людською діяльністю. Зміни клімату неминучі, але вони багаторазово посилюються в зв’язку з господарською діяльністю людини. В свою чергу людство, зазнаючи збитків, повинно прагнути зменшити вплив на природу. Але не узгодженість дій у світовій економіці призводить тільки до погіршення умов існування людини і створення країнам квот із СО2, як конкурентам. Аналізуючи те, що відбувається, необхідно перш за все розставити відомі чинники впливу на клімат за ступенем їх сили впливу. На думку автора, ця розстановка матиме таку послідовність: 1. Зміна балансування обертання планети внаслідок господарської діяльності людини. Вона виявляється в створенні мережі штучних водосховищ на річках практично всіх міст світу з населенням понад мільйон мешканців. Об’єм акумульованої води Київського водосховища Дніпровського каскаду ГЭС понад 3 км3, що за своєю вагою дорівнює 3 мільярдам тонн. А

ПТАХ • №3 • осінь 2010

таких водойм, що з’явилися за останнє століття, сотні тисяч. На відміну від природних озер, які проіснували тисячі років і планета давно збалансувала їх появу й існування, нові водойми викликають дисбаланс. Зі шкільної лави нам відомо, що всі річки завдяки силі тяжіння землі «прорізають» свої русла до рівня світового океану. Віками річки повільно регулювали свій стік відповідно до обертання землі, а нині нові водосховища є антибалансом сили тяжіння землі. Сюди слід віднести і кар’єри корисних копалин і шахти, нафто- і газопромисли, рухомий склад вагою в трильйони тонн. 2. Кардинальні зміни ландшафтних поясів унаслідок людської діяльності, нерівномірний розподіл лісу, лісостепу, степу, пустель ускладнює існуючу циркуляцію повітряних мас, які приводить у дію сонячне тепло. Раніше існуючі суто лісові зони перетворено частково на агроценози, а степ у лісостеп тощо. Осушення боліт у лісовій зоні, висаджування плантацій у пустелі, це неминуче призводить до змін переносу атмосферних опадів. Льодовики Арктики і Антарктиди, снігові шапки гірських вершин — це теж складні регулятори обертання. 3. Викиди СО2 також мають свій вплив, але перші два чинники, як і зміна магнітного поля землі, його тільки посилюють. Багатьох чинників, імовірно, не враховано, але в подальшому їх буде з’ясовано.

Розглядаючи дію цих чинників, згадаймо дзиґу, що обертається. У той момент, коли дзиґа зупиняється, вона починає хитатися, особливо сильно, коли не збалансована. Так ось, у випадку з нашою планетою, штучні водойми з сумарною масою трильйони тонн і викликають цей дисбаланс. Для відновлення балансу в першу чергу відбувається переміщення водних мас світового океану й атмосферних опадів, на противагу цим порушенням починається розмивання порід берегової лінії, потужні зсувні процеси. В місцях, де це неможливо (океани), включаються найпотужніші чинники балансування, такі як розплавлена магма під мантією землі в світовому океані. Регулярні збурення магми, що відбуваються в Тихому океані в районі Індонезії–Нової Зеландії — тому підтвердження, що мільярди тонн природних речовин виведені людиною з балансу землі в північній півкулі. Формування все більших за об’ємом вологи атмосферних вихорів у північній півкулі призводить до розмивання й зменшення маси материків шляхом виносу породи в світовий океан і розподілу її далі в рухомих океанічних западинах. Автору вдалося помітити зв’язок між тривалою негодою і землетрусами. Тривала негода і погане самопочуття внаслідок підвищення артеріального тиску в автора раптом різко припинялися після землетрусу, який стався в регіоні. Подібні спостереження особливо чітко я простежував у районі Камчатки і острова Сахалін. Той, хто коли-небудь

літав на літаку АН-2 і потрапляв у повітряні ями, може пригадати, як у цей момент «завмирає» серце. Це зумовлено миттєвим спадом атмосферного тиску, що веде до розширення кровоносних судин. Саме в моменти розширення кровоносних судин, як правило, і відбувається відрив холестеринових бляшок, які викликають інсульт і інфаркт. Подібне можна спостерігати під час стрибка зі скелі в воду. Ці обставини і наштовхнули на думку про природний механізм балансування обертання планети. Далі слід зазначити, що осушення боліт у лісовій зоні і створення там полів для сільгоспробіт призводить до зміни терміків розігрітого повітря. Наприклад, на українському Поліссі це призвело до зміни переносу вологи між Балтійським і Чорним морем на користь боліт Полісся. Осушення цих боліт і приведе, на думку автора, лише до збільшення площі боліт Полісся в майбутньому, коли з опадами відбудеться ширше нівелювання ґрунтів в околицях. Це досягатиметься опадами і зсувами. Вже нині видно перспективу наших меліораційних робіт, як війни з вітряками, аж до рівня світового океану. За нашого втручання площа боліт тільки збільшуватиметься. Смію зазначити, що і насадження лісу там, де його не було, призводить до змін термоциркуляції і проблем регіонів. Прикладом цього є Крим і Карпати. Сто років тому залісненість Карпатських гір і Криму була наполовину меншою. Можна зрозуміти фінансові апетити лісівників Великобританії, котрі масово висаджують сосну на вересових мочарах Шотландії. Корпоративні інтереси світового лісового господарства приносять їм прибуток, але при цьому збитки несуть інші галузі. Заклик «посади ліс» у степовій зоні для мене асоціюєть-

ся з викидом самоскиду будівельного сміття на злітній смузі терміків на нашому континенті. Охорона подібних лісів робить ці «дошки» для лісників золотими. Ну горів степ віками, адже це природне явище неминуче в степу. Проте бізнесу лісників не відомі проблеми посухи посівів північніше Олешківських пісків. Подобні помилки відбуваються і в США. Правильні терміки, подібно до пухирців повітря в воді, під час штормів, знижують силу хвиль ураганів, циклонів, тайфунів. А правильні терміки, це коли пустеля, степ, лісостеп, ліс, болота відповідають своїй назві і характеру формування терміків. Уже нині клімат Києва і області нагадує швидше Полісся, а справжня природна зона Києва змістилася десь у район Умані, так, що процес пішов.

Гадаю, що й Каспійське море теж своєрідний балансир, який або поповнюється, або випаровується, допомагаючи нам не так масштабно переносити інсульти й інфаркти, виражені в слабкості стінок судин. Напевно, надходить той час, коли людству необхідно зупинитися, озирнутися, чітко сформулювати перед главами держав важливість повного контролю над людською діяльністю, зокрема такі, ніби на перший погляд «благі справи», як насадження лісу. Інакше ми можемо стати свідками біблейських слів про «Армагедон», коли планета скористається своїм найпотужнішим і останнім балансиром — магмою. Сергій Прокопенко науковий співробітник НПО «Селта» м. Сімферополь

Фото woodleywonderworks/Flickr

ПТАХ • №3 • осінь 2010

ПТАХИ ПОРЯД ІЗ НАМИ

МІГРАЦІЯ: в передчутті далекої дороги Мільйони пернатих мешканців, що сусідили з нами влітку, готуються чи вже й відлетіли на зимівлю. Їхній шлях лежить на південь. Більшість із них комахоїдні, тож із настанням холодів важлива для них їжа зникне в нашій місцевості. Чим є для мігруючих птахів пора підготовки до зимівлі? Серпокрильці вже практично відлетіли. Ластівки сільські та міські гуртом обсідають електричні дроти і невдовзі теж вирушать до своїх південних квартир. А за ними потягнуться кропив’янки, очеретянки, плиски й кам’янки, що були з нами все літо. Так, ми знаємо, що вони «зимують у Африці», але з різноманітних досліджень нам точно відомо тільки куди вони відлітають і як саме вони це роблять. Зокрема, в національні центри кільцювання щорічно стікаються результати кільцювання сотень тисяч птахів, за якими можна відстежувати дивовижні мандрівки пернатих. Вражає здатність птахів підтримувати правильний курс своєї подорожі на таку далеку відстань, проте фізична витривалість, необхідна для такого польоту, — ще більш неймовірний аспект міграції. Мігруючі птахи, що долають від 4 до 11 тис. кілометрів, запасають жир, який слугуватиме паль-

ПТАХ • №3 • осінь 2010

Ластівки сільські летять великими зграями. Це фото зняте під час весняної міграції виду • Фото Lars Lachman

ним під час перельоту. Птахи дотримуються маршрутів, які дозволяють їм поповнити запаси пального в місцях, де наявна їжа, й дістатися до потрібного місця зимівлі. Це, здається, не так вже й складно, якщо птахи летітимуть групами, в яких дорослі та молодь подорожують разом. Але багато з мігрантів — це ще наївні молоді птахи, що здійснюють свою подорож уперше й при цьому самостійно. Перше, що роблять мігранти — набирають вагу. Цей процес контролюють їхні гормони й він розпочинається після сезону розмноження восени. Деякі види, наприклад, вівчарик весняний і мухоловка строката, мігрують після повної линьки всього оперення. Мабуть, непогане рі-

шення, адже їхній довгий переліт буде виконано новим, ніскілечки незношеним, оперенням. Є види, яким не потрібно набирати масу, тому що вони перелітають короткими дистанціями — серпокрильці, ластівки сільські та міські мають змогу живитися під час перельоту. Інші мусять усього за кілька тижнів набрати чималі запаси жиру і майже вдвічі збільшити вагу свого тіла. Це дозволить дрібним співочим птахам без зупинки летіти кілька днів і ночей поспіль.

Трав’янки лучна і чорноголова Ці два види мають дуже схожу екологію, проте трав’янка

лучна є мігрантом на далекі відЗимівельні місця євростані, а чорноголова може зали- пейських ластівок розташошатися зимувати в Європі. вані в західній частині Африки, від екваторіальної зони й аж до південного краю конЛастівки сільські тиненту — південна частина Заїру та Замбії, далі на південь Щоосені кілька мільйонів до Ботсвани, Південноафриластівок сільських величезни- канської республіки. Довжими зграями полишають наші те- на міграційного шляху колирени, щоб провести зиму в пів- вається від 6 до 10 тис. кіломеденній частині Африки. Пер- трів. Восени птахи долають цю ші птахи полишають Європу відстань зі швидкістю близько вже на початку липня. Це зде- 150 км за добу (близько 7 годин більшого дорослі ластівки, що з у день). У місцях зимівлі воякихось причини не гніздилися ни з’являються через 8-10 тижцього року або не стали роби- нів після того, як покинули нас. ти повторну кладку після втра- Весняне повернення швидше й ти першої. У дощові ліси побли- триває близько шести тижнів. зу екватора вони прибувають уже в середині серпня. Молоді ластівки сільські починають Серпокрилець чорний свій відліт із середини липня. На екваторі вони з’являться на Це мабуть наш найдивовижпочатку вересня. ніший малий мігрант. Молоді Зазвичай зграї ластівок щод- птахи, які полишають дахи наня переміщуються на кілька со- ших будинків наприкінці липтень кілометрів і ночують серед ня, відлітають без батьківського очеретів і високих заростей тра- супроводу. Їхній перший політ ви. Найбільш напружений від- триватиме близько 23 місяців, тинок міграції — це переліт че- перш ніж вони осядуть на відрез Сахару до Гани та Нігерії — повідному місці гніздування. У єдина частина їхньої мандрівки, цей проміжний період вони жищо вимагає запастися жиром. витимуться, відпочиватимуть і Решту часу вони можуть живи- спатимуть на крилах, пролетівтися на льоту і в місцях зупинок. ши близько 600 тис. кілометрів. Щеврик польовий — перелітний птах із родини Плискові, що зимує в Середземномор’ї, Індії та Центральній Африці • Фото Anastasios Leventis

А до початку вересня місця гніздування полишать усі серпокрильці. Початок їхньої міграції не пов’язаний зі мінами погоди або наявністю їжі — вона починається, коли пташенята залишать свої гнізда. Дорослі птахи часто вирушають у мандрівку одразу після того, як їхнє останнє пташеня залишає гніздо. Зимуватимуть серпокрильці на сході Африки. Дехто залишиться на зиму в Індії та на Аравійському півострові.

Очеретянка лучна Перш ніж почати міграцію очеретянки лучні буквально об’їдаються тлею, якою багаті очеретяні зарості. Птахи накопичують жир під шкірою, навіть у голові — через що мають вигляд злегка косооких. Зазвичай вони вдвічі збільшують вагу свого тіла, завдяки чому здатні без зупинки перетнути Сахару. А зимуватимуть ці птахи в очеретяних заростях південніше Сахари, чимало очеретянок проведе зиму в дельті річки Сенегал.

Кропив’янка садова Ще один вид, можливості запасати жир якого, вражають. Ось порівняйте: худий птах важить 15-16 г, а з запасами жиру його вага подекуди перевищує 40 г. Додаткові грами кропив’янка набирає за рахунок споживання ягід — восени вони полюбляють живитися бузиною та ожиною. Шлях кропив’янок на зимівлю теж проляже через Сахару. Птахи часто робитимуть зупинки, оскільки їм складно летіти в спеку. Протягом дня вони ховатимуться в тіні скель і кущів Сахари.

ПТАХ • №3 • осінь 2010

Клоунада жовторотих паффінів В іменах, які давали цьому птахові різні народи, завжди чується пестливонасмішкуватий відтінок. Російською він «тупік», англійською — puffin, у перекладі «товстунець», а його наукова назва латиною — Fratercula arctica, «арктичний братчик» або «арктичний монашок». Невеликий північний птах своїм ошатним чорно-білим убранням і справді був би схожим на ченця, якби не величезний, на все «лице», червоножовтий дзьоб і великі пласкі лапи яскравопомаранчевого кольору. І те, й інше робить топірця схожим радше на клоуна, ніж на ченця. Птахи мешкають на узбережжях північної частини Атлантичного океану. Гніздяться групами або колоніями на морських берегах. У травні-червні в гніздах, влаштованих у глибоких норах, відкладають одне велике яйце, середня маса якого 70,5 грамів. Висиджують його обоє батьків протягом 36-42 днів. Пташеня, покрите довгим м’яким пухом, з’являється через шість тижнів. У значній кількості топірець зустрічається в Ісландії і на Фарерських островах. Не тільки зовнішність, але й манери топірця скидаються на відверту клоунаду. По землі він пересувається, тримаючи тіло практично вертикально, кумед-

ПТАХ • №3 • осінь 2010

Фото nigel appleton/Flickr

но перебираючи при цьому лапами. Ще кумедніший вигляд він має при заході на посадку: відчайдушні помахи невеликих крил ледве утримують товстунця в повітрі, а широкі лапи вже тягнуться вперед і донизу, немов шасі. Топірець і справді природжений клоун, який, як відомо, повинен уміти все: жонглювати, показувати фокуси… — але робити це так, ніби вперше взявся за справу й не уявляє, як усе це виконати. Саме такий то-

пірець. Здається, що така груба й короткокрила істота взагалі не повинна підніматися в повітря, а насправді він розвиває швидкість понад 80 км/год. і при цьому здійснює несподівані маневри. Він без зайвих зусиль злітає з будь-якої поверхні і легко приводнюється за сильного вітру і хвилювання, тоді як, наприклад, для його родички кайри злетіти зі спокійної води — чимала праця, а з рівної землі — украй складна вправа. Він прекрасно плаває і

пірнає, не визираючи з-під води 20-30 секунд, буває й до хвилини. Навіть по землі він бігає доволі швидко, що вже й зовсім рідкість серед водоплавних птахів. Звісно, в світі пернатих є і літуни, і норці, і скороходи кращі за паффіна, от тільки тих, хто володіє всіма цими вміннями одночасно — небагато. Проте топірець має гарні шанси на перемогу не тільки в багатоборстві, але й в окремих дисциплінах, наприклад у конкурсі на кращого землекопа. Це один із небагатьох птахів, які вміють рити нори. Не якінебудь ямки в землі, а справжнісінькі, довжиною інколи більше метра, з гніздовою камерою і туалетною зоною. Є у топірця і зовсім унікальне вміння. Його основна їжа — дрібна морська риба: піщанка, мойва, мальки хека й оселедця. Цим він годує і своїх пташенят. Але за кожною рибкою до гнізда не налітаєшся, а кишень у топірця немає… Він навчився ловити рибу, не випускаючи з дзьоба вже спійману. Його жорсткий шершавий язик притискає голову риби до піднебіння, а решта тіла звисає з дзьоба збоку. Затиск такий міцний, що навіть мертвий топірець не розлучиться зі здобиччю. Звична норма — близько десятка рибок за один захід, але відомо випадок, коли з дзьоба одного птаха звисало 62 рибинки. Топірці живуть у всій Північній Атлантиці і прилеглій до неї частині Арктики, не спускаючись південніше Скандинавії і Шотландії й доходячи до Нової Землі на сході. Оселяються колоніями (від кількох десятків до десятків тисяч пар) у залежності від площі придатної для гніздування території. На відміну від інших сусідів

по пташиним базарам вони не розташовують своє потомство на виступах скельних стін, де пташенята відкриті всім вітрам і звідкіля можуть злетіти донизу за першого ж необережного руху батьків. Топірці, як уже йшлося, риють глибокі і широкі нори, а в сліпому кінці облаштовують справжнє гніздо з трави і пір’я. У такому пристановищі яйця й пташенята надійно захищені і від примх погоди, і від пернатих хижаків, але ось песці чи горностаї можуть знайти і розорити його. Тому ідеальне місце мешкання паффіна — це маленький острівець або стрімчак із неприступними прямовисними скелястими стінами, але обов’язково з шаром м’якого ґрунту поверх. Так і живуть: на виступах стін — кайри, мартини, гагарки й інші любителі крутизни, а зверху, в «пентхаузі», — топірці. Зокрема топірець керується принципом «добра добувши, кращого не шукай»: як правило, він із року в рік користується однією й тією ж норою і зберігає вірність одному вибраному партнеру, поки той живий. Обоє батьків по черзі насиджують єдине в сезоні яйце, а потім теж по черзі приносять пташеняті їжу. Церемонія зміни варти в топірців унікальна: прилетівши з порцією риби, топірець починає кружляти над колонією, подаючи характерне бурчання хвилин 15-20, поки раптом не попрямує до нори. Його приземлення слугує сигналом для другого члена пари, який вибирається назовні і летить у море живитися. А оскільки в багаточисельній колонії постійно хтось прилітає зі здобиччю, над нею постійно кружляє безкінечна пташина карусель. Чи

сушать вони таким чином оперення перед спуском у нору, чи дають можливість партнерам підготуватися до вильоту, чи заморочують пернатих хижаків або просто святкують вдале полювання, цього ніхто не знає. Відомо тільки, що такого кружляння більше ні за ким не помічено. Узагалі-то, такі численні й давно відомі людині птахи вивчені мало. Частково це пов’язано з тим, що до них складно застосувати найуніверсальніший метод орнітології — кільцювання. Кільце висить на лапі, яка дереться на валуни і вигрібає кілограми землі, постійно занурюється в агресивну морську воду і повертається на повітря. В таких умовах навіть найстійкіші сплави стираються і піддаються корозії. Так що, коли кільце через кілька років все ще тримається на лапі, прочитати напис на ньому вже неможливо. Тому, наприклад, ніхто не знає, яка максимальна тривалість життя топірця. Один із зафіксованих рекордів — 29 років, але фахівці підозрюють, що це не межа. Життя топірця не назвеш безтурботним, але для істоти такого розміру ворогів у нього на диво мало. Головні з них — це великі мартини: поморники, бургомістр і особливо великий морський. Всі вони в еволюційному відношенні перебувають між морськими птахами-рибалками і справжніми хижаками. Вони відбирають рибу в інших птахів, їдять дохлу рибу, викинуту на берег, ловлять гризунів, розорюють чужі гнізда. А на топірців полюють цілеспрямовано, ловлячи їх на льоту: яким би справним літуном не був «арктичний братчик», йому не втекти від стрімкого мартина. Однак пернаті бандити знаПТАХ • №3 • осінь 2010

Фото USFWS

ють міру і, збираючи данину з колоній топірців, ніколи не знищують їх повністю. Чого не скажеш про іншого ворога — людину. Морські птахи і їхні яйця здавна служили важливим і легкодоступним харчем для мешканців північних узбереж. Від двоногого мисливця не захищали ні прямовисні скелі, ні глибокі нори. Окрім того, разом із ним на північні береги прийшли собаки, кішки і щурі, яким пташине м’ясо і яйця теж до смаку. У міру того як північ Атлантики обживали люди, поселення топірців на материковому березі ставали все більш рідкісним, а потім і зникали зовсім. Нині серйозний промисел топірців продовжується тільки на Фарерах, в Ісландії і в деяких місцях Норвегії (зокрема, на Лафотенських островах).

ПТАХ • №3 • осінь 2010

Але й там це, радше, забава, ніж серйозне джерело їжі або доходів: м’ясо топірців має сильний запах риби. Їсти його, звісно, можна, але, щоб отримувати від цього задоволення, потрібно бути фарерським рибалкою. Природно, в усіх місцях, де це полювання ще існує, діють суворі обмеження: наприклад, заборонено ловити топірця, який несе в дзьобі рибу, оскільки це означає, що в нього на утриманні пташеня. Чи завдяки цим заборонам, чи просто в силу малолюдності територій як раз у місцях, де зберігся промисел, топірців і досі багато, і їхня чисельність не знижується. У інших країнах промисел топірців заборонений або сезонно, або взагалі не ведеться. Зате на перший план вийшли інші загрози. Як і всі морські

птахи, топірці дуже страждають від забруднення вод, зокрема, нафтою. Тим часом шельф Північного і Норвезького морів нині один із головних нафтоносних районів світу, а Північна Атлантика загалом — поле інтенсивних і постійно зростаючих танкерних перевезень. Позначаються на топірцях і отрутохімікати, які змиваються з полів і виносяться річками в море, і хронічний перелов тріски і хека, мальками яких живляться птахи. Навіть занадто інтенсивний туризм у деяких місцях став серйозною загрозою: якщо топірців занадто часто турбувати під час гніздування, вони можуть узагалі відмовитися від розмноження. Борис Жуков Цю статтю вперше було надруковано в журналі «Вокруг света»

Ягода-малина

годи — вони ростуть на деревах, кущах, витких рослинах, на наземній рослинності. Ними полюбляють ласувати тварини, особливо птахи. Дрозди й ягоди такі ж нерозлучні супутники, як морозиво і серпень, але ці дикі плоди є такою ж незамінною частиною раціону ще й глушця і тетерука (чорниця). А в Арктиці, навіть великі ссавці такі як білий ведмідь буквально тижнями жирують на лохині. Для птахів вибір ягід і тривалість плодового сезону, протягом якого доступне ягідне різноманіття — від черешеньвишень і бузини в червні до горобини й падуба в січні — означає, що багато співочих птахів переключаються з літнього раціону, складеного безхребетними, на зимову ягідну дієту. Зимові холоди не дають птахам можливості вишукувати личинок, черв’яків чи опале насіння в мерзлому й засніженому ґрунті, залишаючи ягоди чи неєдиним поживним ресурсом для багатьох видів. А як щодо самих ягід? Птахи і ягоди — це дуже наочний приклад взаємодії в природи. Соковита м’якоть ягоди містить крохмаль/вуглеводи, які покривають і захищають насінину всередині. Багато ягід, окрім цього, ще й багаті на вітаміни. Шипшина містить концентрований вітамін С (хто з нас не вживав вітамінний аптечний сироп шипшини). І вся ця користь упакована в яскраву, вилискуючу оболонку для приваблення ласунів. Птахи поїдають плоди і розповсюджують цінне насіння, що міститься в ягоді, на чималу відстань. Вони гублять

або випорожнюють неперетравлене насіння, даючи змогу відтворюватися рослині. Одначе поширення насіння не спрацьовує тоді, коли міцнодзьобі види розлущують насінину й виїдають її вміст. Але, наприклад, твердокам’яне насіння глоду та інших кущів проходить через травний трак птаха неушкодженим. Поживні й деліка-

тесні плоди тиса ягідного мають насіння, вкрите отруйною оболонкою. Це не так для відлякування, як засіб, який гарантуватиме, що споживачі з’їдять плід і виплюнуть несмачну насінину. Серед птахів найбільші ягідні ласуни — дрозди чорні й співочі, чикотні, дрозди-омелюхи тощо. Взимку кочові зграї цих видів обчищають від ягід населе-

Омелюхи завжди знайдуть «ягідне» місце • Малюнок Ігоря Землянських

ПТАХ • №3 • осінь 2010

ні пункти та околиці. У більш м’яку пору, восени, їхнє живлення чергується між пошуком личинок у ґрунті та обскубуванням ягід на живоплотах. Живляться зграями, але не завжди в згоді між собою. Зграйне існування дарує безпеку й спільне бажання відшукати «ягідне» місце. Проте коли врожай ягід помічено, тоді кожен за себе. Виняток — дрозди-омелюхи. Вони захищають свій ягідник від будь-яких зайд. Для такої поведінки вони мають подвійну мотивацію. Поперше, вони прагнуть, щоб їхні ягідні запаси слугували як своєрідна комора, що постачатиме їх усю зиму. Тобто, несамовито захищаючи якесь дерево, вони можуть деякий час не починати об’їдати його. По-друге, якщо важкі часи так і не настануть, наприкінці зими птахи матимуть величезну перевагу в вигляді запасів їжі, що дасть змогу раніше розпочати сезон гніздування. І хоча «розсудливість» їхнє друге ім’я, протекціоністські плани може цілковито зруйнувати поява орди непроханих. Дрозди-омелюхи ще ті забіяки, але оборона від навали чикотнів буває безнадійною. Шпаки, що зажили слави найбільш успішних птахів на Землі, теж не схильні відмовлятися від урожаю ягід, особливо бузини, пізнього літа або восени. Шпаки послідовні в своєму підході і вміють методично оббирати кущі згори донизу. Вони також гублять набагато менше ягід, аніж інші птахи, і залишають по собі цілковито оголені кущі. Однак і вони поступаються омелюхам, близьким родичам із широкого поясу хвойних лісів, що простягається від Європи до Росії. Немає сумнівів, омелюхи мають приголомшливий вигляд. Оксамитово-буре оперення; промовисті чуби і макіяж, який надихне будь-якого візажиста. У пе-

ПТАХ • №3 • осінь 2010

рекладі з голландської їхня назва pestvogel звучить як птах-шкідник. І це правда. Омелюхи відомі такими двома особливостями: своїми спорадичними вторгненнями (інвазіями) взимку і бенкетами на ягодах, там де з’являються. І хоча влітку вони живляться, ловлячи на льоту комарів, в інші пори року вид переходить винятково на ягідний харч. Зграї омелюхів із півночі кочують у пошуках корму, а це означає що напрямки їхніх переміщень можуть бути непередбачуваними. Омелюхи відщипують і заковтують ягоди цілими, а потім відпочивають, щоб перетравити обід перш ніж полетіти й обскубти ще більше глоду, шипшини чи інших ягід, що червоніють на живоплотах і деревах. Вони не вибагливі, тому зграї можуть приземлятися як на горобині в міському парку, так і на дикорослих посадках глоду десь у сільській місцевості. Походячи з північних лісів, омелюхи мало знайомі з людьми, а тому мають милу звичку бути цілковито байдужими до появи людини. Отже, скільки ягід вони можуть з’їсти? У літературі описано цікаві спостереження, проведені 2001 року в Белфасті (Великобританія). Чимала зграя з 500 омелюхів протягом чотирьох зимових місяців активно обносила кущі кизильнику в міських парках і на приватних садибах. У ході обліків було з’ясовано, що один птах щодня споживав до 500 ягід. До речі, результати цих спостережень цілковито збігаються зі схожими дослідженнями, проведеними в інших місцевостях. Тепер трохи математики. Скільки ягід не оминула зграя омелюхів протягом 100 днів від середини грудня до кінця березня? Неймовірна відповідь — 25 мільйонів?

Світом пернатих я почав цікавитися, коли був ще юнаком. На цьому початковому етапі орнітологічної діяльності зі мною трапився один випадок, який багато чому навчив, а саме зрозуміти силу інстинкту птахів, бути максимально обережним при спостереженні за пернатими і відкрив багато на той час ще невідомих епізодів із їхнього життя. Моя хата стояла на околиці села, через дорогу навпроти розкинувся невеличкий ставок, за яким тягнулася вільхово-березова посадка. Якось у цій посадці я натрапив на гніздо, яке птахи розмістили в кроні молодої вільхи на висоті 1 метр. Птаха, що сидів у кублі, я впізнав одразу — це була коноплянка. Турбувати її я не став і одразу ж пішов геть. Однак юнацька цікавість не хотіла давати спокою птахові. Протягом дня я кілька разів прибігав до гнізда, яке було всього лише за сто метрів від моєї хати. Побачивши, що птах спокійно сидить у гнізді й не злітає з нього, я почав нахабніти: під час кожних відвідин наближався все ближче й ближче. Нарешті настав момент, коли я насмілився протягнути руку до самки-коноплянки. Я її погладив, при цьому птах лише повернув голову, слідкуючи за моїми рухами. Наступного дня я вдався до дій, які зараз ніколи б не повторив. Та лише тепер я знаю, що часто птах може покинути гніздо, навіть якщо всього лише пройти повз ньо-

Дружба з коноплянкою го. Тоді ж я керувався юнацькою допитливість, але, на щастя, все минулося. Мені дуже хотілося дізнатися, що там під птахом, у кублі: скільки яєць, а може там уже й пташенята? Для цього треба було взяти птаха в руки та підняти, що я й зробив. Було це нелегко, адже пташка міцно притислася до лоточка. Коли я підняв коноплянку, вона видала короткий звук, у якому чулося щось благальне. У гнізді лежало шість яєчок блакитного кольору, поцяцькованих дрібними крапочками. За мить я повернув птаха у гніздо. Коноплянка, наче й не було нічого, зручно вмостилася на кладку. Така реакція птаха була для мене дивною та водночас незрозумілою. Я не знав, що зумовило «спокій» коноплянки: вона просто мене не боялася, чи всетаки переживала стрес. Незабаром я провів біля гнізда експеримент, який і дав відповідь на ці запитання. В чергове, відвідуючи коноплянку, я взяв з собою пшоно, маючи надію її погодувати. Коли протягнув до птаха руку з кормом, не повірив своїм очам: коноплянка почала скльовувати зернятка. Мене це надзвичайно вразило. Тепер я переконався — ми стали друзями. Після цього випадку я ще частіше почав навідувався до гнізда. Забувши, що у коноплянки є свій, природний годувальник, я взяв усі обов’язки на себе і навіть дуже хвилювався, коли через зайнятість по господарству не міг прийти і нагодувати пташку. Згодом я прилаштував біля гнізда годівничку — корок від пляшки, у який насипав пшоно. Коноплянка за моєї відсутності повністю скльовувала залишений корм.

Минав час, я з нетерпінням чекав появи пташенят. Однак процес вилуплення побачити мені не вдалося: якраз у цей період багато працював на присадибній ділянці. На цьому й моя дружба з птахом, що насиджував яйця, закінчилася: скільки б не приходив до гнізда, я завжди заставав біля пташенят червоногрудого самця, який одразу ж утікав, побачивши мене. Або ж пташенята були у гнізді самі. Самки-коноплянки після цього я не бачив…

Минуло вже багато років з часу цього спостереження, однак такого близького товариства у мене більше не траплялося з жодним птахом. Не раз після того знаходив гнізда коноплянок, навіть знайшов гніздо, збудоване в стіні споруди, де випала цеглина. Та всі птахи тримали зі мною природну дистанцію. Лише цього року одна коноплянка дозволила пофотографувати себе з відстані п’ятдесят сантиметрів, та й то не на довго і … лише раз! Василь Ільчук голова Рівненського осередку ТОП

Гніздо коноплянки • Фото Василя Ільчука Коноплянка живиться насінням, особливо полюбляє насіння диких рослин. У багатьох європейських країнах цей вид занесено в червоний список • Фото Василя Ільчука

ПТАХ • №3 • осінь 2010

Пристрасне захоплення

Birdwatching, birding або twitching — це англійські назви того, що ми називаємо спостереження за птахами. Більшість із нас, спостерігачів, не є фахівцями орнітологами, які вивчають птахів із науковою метою. Натомість ми займаємося цією справою заради задоволення, відпочинку, пізнання й спілкування з природою. Для одних — це пристрасне хобі, для інших — один із видів пізнавального дозвілля, а для декого — навіть спорт. 20

ПТАХ • №3 • осінь 2010

Жодних вікових обмежень — спостерігати за птахами можна в будь-якому віці • Фото Архів ОТОП

«Спостереження за птахами — зайняття, яке доступне для всіх, його легко розпочати, а вдосконаленню навичок і техніки немає меж. А як цікаво навчатися розуміти всі деталі та тонкощі пташиної поведінки й зовнішності. Це хобі дійсно дозволило мені ближче доторкнутися до поезії природи й познайомитися з місцевістю, де я мешкаю, заохотило мене досліджувати навколишні ліси й цілини. А ще це добре поєднується з фотографуванням. Воно зробило мене більш обізнаним і чутливим до екологічних негараздів нашого сучасного життя, перетворило на палкого прихильника місцевого осередку Товариства Одюбон.

Адже наші менші брати потребують допомоги.» Так описує своє улюблене хобі програміст Чак із Силіконової долини (США). Дійсно, якщо ви шукаєте хобі, яке покличе вас у природу, буде дружнє до довкілля, не потребуватиме значних укладень коштів у спорядження, можливо, спостереження за птахами саме для вас. А коли зародилося це хобі? Нашим предкам було не до спостережень за птахами. Їх, як відомо, більше цікавив утилітарний бік справи. Перший науковий інтерес до птахів можна простежити в працях природознавців десь наприкінці 17 сторіччя. Відомі до-

слідники природи того часу Гілберт Вайт, Джорж Монтагю, Джон Клер й інші починали спостерігати за птахами з естетичних міркувань і для проведення наукових досліджень. У Вікторіанську епоху в Британії запанувала справжня «пошесть» на вивчення птахів. Тодішні вельможі завзято колекціонували яйця та шкірки птахів, які їм звозили на замовлення з усього світу. Це захоплення спровокувало надмірне переслідування птахів у природі. Про справжні спостереження як такі ще не йшлося, адже в ті часи вид птаха визначали буквально тримаючи в руках, здобувши його після відстрілу або впіймавши сільцем. Протягом сторіччя птахів убивали, препарували, робили з них опудала для вивчення та виставлення напоказ як модну забавку. Зрештою серед зростаючої армії спостерігачів за птахами вже на початку 19 сторіччя все частіше почали лунати заклики на захист птахів, а на початку 20 сторіччя в Західній Європі та США зародився природоохоронний рух на захист птахів. Тоді ж з’явилися перші організації з охорони птахів — Товариство Одюбон у США і Королівське товариство охорони птахів у Великобританії. Нині спостерігачі за птахами замість рушниць і сілець озброюються різноманітними оптичними пристроями, фото- і відеокамерами. Багато з них подорожують світом, відвідують віддалені природні біотопи, ведуть списки побачених там видів птахів. Цей вид дозвілля нині надзвичайно популярний у Західній Європі та США. Захоплення птахами приваблює різноманітних за фахом і соціальним положенням людей: священників, політиків, професорів, робітників, акторів тощо.

Серед знаменитостей-спостерігачів за птахами колишній американський президент Джимі Картер і автор Джеймса Бонда Ян Флемінг. Психологи пояснюють це хобі як своєрідне заміщення прадавнього мисливського інстинкту чоловіків або ж як прояв потягу людини до систематизування оточуючого світу. Чоловіки цікавляться спостереженнями за птахами через можливість ділитися своїми знаннями, натомість жінки вважають це зайняття інтелектуальним і цікавим. Хоча за даними соціологів, у це хобі набагато частіше надаються чоловіки. Мабуть і справді в усьому винен прадавній інстинкт мисливця. Здобуваючи свої знання в природі за допомогою визначників, читаючи різноманітну спеціалізовану літературу, багато спостерігачів-аматорів своїми знаннями про особливості видів, їхні середовища існування не лише не поступаються фахівцям орнітологам, але й перевершують їх. Вони часто беруть участь у організованих обліках птахів або дослідженнях міграційних шляхів видів, ве-

дуть регулярні спостереження за птахами на певній території, наприклад ІВА території, допомагаючи виявляти екологічні загрози існуванню птахів, дописують у провідні наукові журнали з орнітології. Але чи не шкодить таке зайняття самим птахам і їхнім біотопам, адже прихильників цього виду дозвілля з року в рік стає дедалі більше? Ось, наприклад, у Північній Америці наприкінці 1980-х років тих, хто долучався до спостережень за птахами, налічували 61 млн. осіб. Сучасні птахолюби виробили свій етичний кодекс. Його засадничі правила зрозумілі й не складні для дотримання: поводитися в природі тихо, бути особливо обережними в потенційних або реальних місцях гніздування птахів; не наражати птахів на стрес, обмежуючи використання фототехніки й програвачів; не втручатися в гніздові колонії; дбати про чистоту довкілля тощо. А найголовніше, отримувати задоволення від побаченого! У цій статті використано матеріали з Вікіпедії

ЯК ОБРАТИ БІНОКЛЬ ДЛЯ СПОСТЕРЕЖЕНЬ ЗА ПТАХАМИ «Людина з біноклем» — так часто називають спостерігачів за птахами. Чи потрібен цей прилад під час спостереження? І так, і ні. Якщо, ви, наприклад, ведете спостереження в забудованій місцевості, особливо в містах, де птахів часто можна спостерігати з дуже близької відстані, то він тільки зайвий. Із іншого боку, всі, хто намагався спостерігати за птахами в бінокль знають, що лише цей тип спостережень дозволяє ввійти в справжній «особистий контакт» із птахами та дійсно почати ними захоплюватися. Купуючи бінокля, на що слід звертати особливу увагу? По-перше, збільшення, яке дає бінокль. Напис 8▶25, 8▶40 тощо означає, що птах, якого ви спостерігатимете в об’єктив, буде збільшений у 8 разів. У наш час є біноклі, зі збільшенням 10▶, проте слід зауважити: все, що вище за 10, не завжди добре, оскільки це впливає на яскравість картин-

ки, а також на поле зору. Сильне збільшення ускладнює проведення спостережень серед дерев (у лісі чи парку) Друга цифра в написі — це діаметр або ширина лінзи об’єктива (об’єктиви — це пара більших лінз, спрямованих на предмет спостереження). Що більша ця цифра, то яскравіше буде зображення. Адже ширші об’єктиви пропускають більше світла А це має важливе значення, особливо під час спостережень у вечірню пору, в сутінках або в похмурий день. Тим, хто не бажає носити пару біноклів на спостереження, можна порадити підзорну трубу. Вона менша, ніж бінокль і має лише одну лінзу. Якщо ви початківець, не варто одразу купувати суперпрофесійне обладнання. Більше того, біноклі з «середніми» параметрами набагато кращі для аматора, оскільки ними легше користуватися. ПТАХ • №3 • осінь 2010

АКЦІЇ ТА КОНКУРСИ

Осінні дні спостережень за птахами — EuroBirdwatch10 Шановні друзі! 2 і 3 жовтня пройдуть традиційні Осінні спостереження за птахами — EuroBirdwatch 2010 — наймасовіша акція зі спостереження птахів у світі. Починаючи з 1993 року BirdLife International щорічно запрошує всіх охочих приєднатися до спостережень за дивовижним природним явищем — осінньою міграцією птахів. Цього року EuroBirdwatch 2010 є частиною Всесвітнього фестивалю птахів і закликає до збереження біорізноманіт-

тя і зупинення втрати видів, що • вийти 2 чи 3 жовтня в приронині мешкають на планеті. Усі ду — це може бути місцевість учасники цьогорічних спостереу населеному пункті поблизу жень мають можливість передавашої домівки або ж природти світовим лідерам, що зберутьне середовище — ліс чи лука, ся на конференцію в японському берег річки, озеро чи морське місті Нагоя, свій голос на захист узбережжя тощо; біорізноманіття. • поспостерігати за птахами, занотувати побачені види та їх кількість; Як взяти участь • зібрану інформацію операу спостереженнях? тивно повідомити в Українське товариство охороУчасть у спостереженнях відни птахів, що є національкрита для всіх охочих, потрібно ним центром EuroBirdwatch лише: в Україні.

Це фото молодих цюрихців разом із сотнями інших знімків із багатьох європейських країн буде передане учасникам Конференції сторін Конвенції про збереження біорізноманіття, що в жовтні пройде в японському місті Нагоя

ПТАХ • №3 • осінь 2010

Інформацію повідомляйте протягом 2–3 жовтня (до 16.00 години 3 жовтня). Найзручніший спосіб передачі даних — за допомогою електронної анкети на сайті Товариства: http://www.birdlife. org.ua/b-watch08.php Також дані спостережень можна повідомити телефонами: (095) 132-60-43, (098) 32227-57 або електронною поштою uspb@birdlife.org.ua

Як передати своє послання про збереження біорізноманіття до лідерів країн? Для цього перебуваючи з родиною чи друзями на природі під час спостережень чи відпочинку зробіть цифровий знімок своєї групи. Люди, що будуть зображені на знімку повинні тримати в руках плакат із закликом про порятунок біорізноманіття. Наприклад, можна тримати в руках осінній номер журналу «Птах» 2010, повернувши до об’єктива останню сторінку обкладинки. Або ж виготовити свій невеличкий плакат. Також необхідно мати в руках невеликий плакат із назвою вашого населеного пункту і країни латинськими літерами. Наприклад, Goloskiv, Ukraine. Надсилайте групові знімки до 12 жовтня 2010 електронною поштою на адресу: uspb@ birdlife.org.ua Усі знімки з України та інших європейських держав, на яких тисячі людей демонструватимуть своє занепокоєння долею світового біорізноманіття, делегація BirdLife вручить лідерам країн на конференції в Нагої, що пройде з 18 по 29 жовтня 2010 року.

ЛІТЕРАТУРНА СТОРІНКА

Однокрил

нів зо три Кузьці роботи на розсаднику немає, тому що гайворони спершу бояться опудал. Налетять із лісу великою крикливою зграєю, тільки замахнуться сісти на лан, аж гульк — «Данило» порожніми рукавами на них махає, «дід Миколайчик» ляскає полами піджака, а «баба Оксьонша» так лопотить фартушиною, що годі підступитися... То чорнокрилі розбишаки відлітають геть і сердито та хрипко перемовляються між собою: – Кр-р... Кр-ра-а... Не поживились, того й сердяться. Однак минає день-другий, гайворон-

Оповідання Григір Тютюнник

ня звикає до опудал, любісінько походжає поміж ними та вишукує здобич: набачить молоденький пагін, що тільки-но виткнувся з землі, — хвать його дзьобом, як обценьками, смик — і трощить. Отоді Кузьці роботи та роботи. Ховаючись за деревцями, він тихо, інколи навіть поповзом, підкрадається до найбільшого гурту і з лютим гарчанням кидається до першого-ліпшого птаха. Налякане гайвороння хльоскає крильми, злітає вгору й свариться на Кузьку: – Кр-р... Кр-р... Так було щороку. А це трапилася Кузьці несподіванка. Підкрався до зграї, Малюнок John Gould

ПТАХ • №3 • осінь 2010

що походжала неподалік од «баби Оксьонші» та вишукувала пагінці, де молодші, налетів на неї вихором і прогнав. Тільки один птах не злетів, а, тягнучи по землі крило, одбіг трохи й зупинився, наставивши на Кузьку хижі блискучі оченята. Кузька ошкірив зуби і в два стрибки опинився коло гайворона. Той каркнув, випростався на ногах і так стукнув Кузьку дзьобом у лоб, що він аж заточився і заскімлив. А гайворон тим часом поволік своє вивихнуте крило далі, все озираючись та погрозливо каркаючи. Кузька не погнався за ним удруге, бо голова йому наморочилася, а в очах стояв туман. Полежав трохи, пошкріб лапою вдарене місце, поскавучав тихенько від болю та й поплентався до сторожки. І одне його вухо, що звисало вниз, ображено теліпалося... – О?! — зустрів його Данило, який саме варив кашу під грушею. — Об сучок ударився з розгону, чи що? — і поторкав пальцем Кузьчин лоб. Кузька жалібно писнув і притулився до Данилової ноги. – Ну то йди полеж, воно минеться, минеться, — лагідненько порадив старий. Кузька поліз під поріжок, де йому вже було послано сіна, і скоро заснув. Уві сні йому ввижався великий чорний птах, що підступився до нього покрадьки й цілився своїм залізним дзьобом просто в око. Кузька здригався й сонно гарчав. Прокинувся він аж тоді, коли сонце сховалося за гору. Небо там було червоне, і вода в калюжах поміж молодою травою, і цвіт на груші також були червоні. Кузька потяг носом повітря, і враз йому забулися і живий гайворон, і той, що снився: повітря смачно пахло димком і кашею. Кузька облизнувся, струснув сіно, що набилося йому в

ПТАХ • №3 • осінь 2010

шерсть, і пішов до вогнища. Воно вже пригасло, тільки жаринки деінде яскраво жевріли крізь попіл. Але не встиг Кузька зробити й двох своїх крочків, як зупинився, вкрай здивований: біля казанка з кашею, що вичахала під кущем, стояв гайворон з опалим на землю крилом і доставав дзьобом пахуче їстиво. Каша була ще, мабуть, гаряча, бо, вхопивши грудочку, гайворон одразу ж кидав її на землю і ждав, доки вона охолоне, тоді пожадливо ковтав. – Гр-р...— загарчав Кузька, однак підійти ближче не посмів. – Кр-р-р...— сердито сказав гайворон і знову поліз дзьобом у казанок. – А що це в нас за гість отакий шкідливий? — вийшов із гущавини Данило з оберемком дров. Гайворон повів на нього сірим дзьобом, присів перелякано, потім рвучко звівся на ноги і пострибав у кущі, тягнучи крило, а Кузька закрутився, як дзиґа, й раденько задзяволив. – Е-е, та він підранений, бач, однокрил, — сказав Данило й пішов у кущі. Незабаром він повернувся, тримаючи в руках гайворона. Птах сердито каркав, бив крилом Данила по грудях і намагався клюнути його в руку. Тоді Данило піймав розчепіреного дзьоба, затис у кулаці й тихо та лагідно засміявся: – Підожди, підожди биться, дурненький, — став біля казанка навколішки і заходився годувати приблуду кашею просто з ложки. Спершу птах одвертав од неї дзьоба, тоді клюнув раз, удруге — і за хвилю ложка була вже порожня. – Отако, отако! — весело приказував Данило, а Кузька швидко-швидко тупцяв передніми лапами й повискував — теж весело, бо як і він їв, то господар приказував отак само. – Ти, Кузьмо, його не займай, — сказав Данило, пускаючи пта-

ха на землю. — Бачиш: не годен він ні харчу собі добути, ані в гніздо злетіти. Однокрил! О, так ми його й прозвемо. Потім вечеряли Данило й Кузька — Данило прямо з казанка, а Кузька із свого черепка. А Однокрил пострибав під кущ і там причаївся. Після вечері Данило з Кузькою подалися на розсадник подивитися, чи не заподіяно там якоїсь шкоди, а Однокрил вибрався з кущів, присів біля вогнища і дивився на жар: він, як і всі гайворони, любив блискуче. Було вже зовсім поночі, коли Данило та Кузька повернулися до сторожки. Старий покурив біля порога, покашляв, побурмотів щось сам собі й пішов спати. А Кузька обнишпорив усі кущі довкола, шукаючи Однокрила, і, не знайшовши, побрався в своє кубло. Тільки просунув голову під поріг, а звідти: – К-р-р... Кузька зіщулився, принишк, боячись навіть поворухнутися. Так і заснув: голова під порогом, спина надворі. Та вже другої ночі Однокрил упустив під поріг усього Кузьку й не сварився, бо вдвох було тепліше спати. Так вони й зажили у мирі та злагоді. Вдень Однокрил ходив пастися на молодій траві, а ввечері повертався, неодмінно несучи в дзьобі щось блискуче: або ґудзик, або скляночку, або ще якусь цяцьку. Принесе, покладе біля порога й роздивляється. Кузька теж роздивлявся, торкав знахідку лапою, нюхав і кліпав очима: що в ній цікавого? Тільки в боки мулятиме. Однокрил-бо всі ті блискітки носив у кубло. І вдень, коли сонце пробивалося крізь щілину під поріг, там усе сяяло, як у казковій скриньці з коштовностями... А Однокрил, якщо не пасся, перекладав свої скарби з місця на місце і все не міг на них надивитися.

Видання Товариства Сільське господарство та охорона природи. Посібник із практичного управління, відновлення та створення природних біотопів на сільгоспугіддях / Джон Ендрюс і Майкл Рібейн, пер. з англ.: за загальною редакцією О. В. Дудкіна, О. М. Осадчої. — К.: 2006. — 288с.

Приєднуйтеся до Українського товариства охорони птахів Члени Українського товариства охорони птахів: беруть участь у програмах із практичної охорони та вивчення птахів; належать до найбільшої і найвпливовішої природоохоронної організації світу — BirdLife International, що налічує понад 2,5 мільйони членів; отримують: квартальний часопис «Птах» і членський квиток; інформаційні листівки щодо різноманітних акцій, які організовує Товариство. Станьте членом Українського товариства охорони птахів! Зробіть свій внесок у справу охорони природи!

ЧЛЕНСЬКА АНКЕТА Вологі луки. Посібник з управління та відновлення /Філ Бенстід та ін., пер. з англ,; за загальною редакцією О. В. Дудкіна, О. М. Осадчої. — К.: 2005. — 128 с., іл.

«Методы полевых экспедиционных исследований. Исследования и учеты птиц», Колин Бибби, Мартин Джонс и Стьюарт Марсден. Завантажуйте книгу за адресою: http://www.birdlife. org.ua/public.htm КОЛЬОРОВІ ПЛАКАТИ ФОРМАТУ А1: «Рідкісні водно-болотні птахи України» — спеціальний випуск із нагоди ювілею Т. Б. Ардамацької «Зберігаючи річку — зберігаєш своє майбутнє!» Програма «Орланбілохвіст в Україні» Усі видання можна замовити в Секретаріаті Товариства

(заповніть друкованими літерами) Прізвище, ім’я, побатькові

Рік народження Поштова адреса: індекс (___________)

Телефон E-mail Місце роботи/навчання Хто запропонував Вам стати членом Товариства? Які проблеми охорони птахів Вас цікавлять?

Дата Підпис Типи річного внеску (необхідне відмітити)  10 гривень (пільговий для пенсіонерів, інвалідів)  20 гривень (для студентів)  25 гривень (базовий, індивідуальний)  Я хочу зробити додатковий благодійний внесок на розвиток Товариства на суму ____________ гривень. Членський внесок переказуйте на поштову адресу Товариства або на банківський рахунок: р/р 26003401300085 у ЗАТ «ОТП Банк», м. Київ, МФО 300528, код ЄДРПОУ 20069726 У графі «Вид платежу», будь ласка, зазначте: «БЛАГОДІЙ‑ НИЙ ВНЕСОК». Ми просимо Вас зазначите саме таке формулювання в зв’язку зі змінами чинного законодавства України, що стосується громадських організацій. Заповнену членську анкету надсилайте листом разом із квитанцією про банківський або поштовий переказ. Українське товариство охорони птахів зобов’язується дотримуватися конфіденційності і захищати особисту інформацію своїх членів, не передавати та не продавати особисті дані членів третім особам.

який тут текст?

Foto: White-fronted Goose (Anser albifrons), Author: Andrej Chudý, Graphic: Ján Svetlík

Euro Birdwatch Врятуємо біорізноманіття 2/3 жовтня 2010