Газета Гімназійної Республіки
Травень 2016
№ 13 (192)
Країна для молоді, молодь - для країни «Віддай людині крихітку себе – за це душа наповнюється світлом…» Ліна Костенко
инулі два роки стали переломними та складними
Мдля всіх українців. Багато з нас змінили не лише
політичні погляди, а й по-іншому почали ставитись до Державного Гімну та Прапору, до мови та своєї історії. Ми відчули що ми є народ, і лише ми можемо підтримати військових, добровольців, всіх тих, хто захищає східні рубежі країни. Як на мене, вимогою сьогодення є активна та патріотична молодь, яка поважає мову та традиції свого народу, молодь, яка небайдужа до подій в країні, молодь з активною громадянською позицією. Минулого року у квітні, Ірина Слободянюк, мама нашого учня Слободянюка Сергія, запропонувала кільком педагогам гімназії долучитися до збору продуктових наборів для однієї з бригад, яка перебувала в зоні АТО та долучитись до акції «Простягни руку дружби» (збір іграшок, канцтоварів, одягу, солодощів) для дітей з дитячого будинку. Учні гімназії, батьківська громада та педагоги з радістю долучились до цих акцій. У травні 2015 року відбулась перша зустріч з волонтером Тетяною Должко та бійцем Віталієм Кірсановим. Історія життя Віталія цікава і неординарна, сам родом з Луганська, служив на корветі «Луцьк», але після анексії Криму переїхав на материкову Україну і пішов служити в зону АТО. Отримавши поранення та контузію проходив лікування у військовому шпиталі нашого міста. Саме ця зустріч стала початком нового руху в гімназії «МИ- волонтери». Педагоги разом з дітьми відчули та побачили, що ця підтримка є важливою для бійців. Адже завдяки їм ми чуємо дитячий сміх у коридорах гімназії та вулицях міста, ми не знаємо страху і жаху від вибухів та пострілів. І наші спільні заходи та акції є найменшим чим ми можемо подякувати їм за мирний Луцьк і мирну Волинь. Звичайно нам далеко до волонтерів, які їздять на передову, знаходять кошти на новітнє обладнання, тепловізори, предмети захисту та медикаменти….але ми намагаємся хоч трішки долучитися до загального вкладу. За останній рік ми почали тісно співпрацювати з волонтерськими та громадськими організаціями: «Автомайдан», «Добрі справи», «Волинь СОС», «Самооборона-Волинь». Досить часто проводимо зустрічі з бійцями АТО, з волонтерами, з активістами молодіжних патріотичних організацій. Звичайно без розуміння та підтримки колег, батьків та учнів ми б не змогли організувати всі ці заходи та акції, тому слова щирої вдячності всім тим, хто постійно долучається і приносить передачі, адже не важливо чи це малюнки, паперові янголики чи солодощі від учнів початкових класів, листи з віршами солдатам, продуктові набори, ляльки-мотанки та прапори з словами підтримки, важливо що вони знають - вони нам потрібні, і ми чекаємо їх з перемогою!!!
1
Дмитренко І.С. заступник директора з виховної роботи
ГАЗЕТА “ЗОЛОТІ КОМІРЦІ” ЛУЦЬКОЇ ГІМНАЗІЇ № 4 ІМЕНІ МОДЕСТА ЛЕВИЦЬКОГО
Волонтерство: від історії до сучасності
Піклуючись про щастя інших, ми знаходимо своє власне. Платон Щороку, 5 грудня, люди в усьому світі відзначають Міжнародний день волонтерів (МДВ), заснований Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй в 1985 році.
Світ великий і безліч людей у ньому потребують моральної, психологічної, матеріальної, медичної допомоги. Ця благодійність надходить до них від людей доброї волі – волонтерів. Історія волонтерства та благодійності нараховує не одну сотню років. Яскравим прикладом цього є діяльність, як у минулому, так і в сучасності, різних християнських монастирів та місій, які колись були пов’язані, в тому числі, і з нашим містом. У XVI – XVIII ст. у Луцьку діяла значна кількість католицьких орденів, був заснований монастир отців василіан, діяло православне братство. Окрім того, що монахи славили Господа, служили служби та перебували у стані молитви, вони виконували ще й інші функції, покладені на них суспільством. Так, наприклад, бернардини варили пиво, домініканці мали друкарню, єзуїти – колегіум та сиротинець, шаритки доглядали хворих, отці-василіани надавали медичну допомогу, всім, хто її потребував, а боніфати опікувались душевнохворими жителями міста. Існував у Луцьку ще один жебрачий католицький орден (монахи жили з пожертв прихожан) – тринітаріїв. Тринітарії викуповували бранців з турецького полону. За 400 років роботи вони викупили з неволі більше 30 тисяч осіб. Мало відомо, але саме тринітарії викупили з сарацинського полону Мігеля Сервантеса. Наступна історія, що відбулась у Луцьку, реальна. Записи про неї залишились у хроніках та городських книгах. Одного разу у браму монастиря бернардинів постукав паломник. Мав дуже обдертий та жалюгідний вигляд і попросив дозволу переночувати у монастирі. Отець-настоятель запропонував бідному паломнику кухоль пива, кусок хліба та нічліг на дерев’яній лавці. Подорожній красно подякував за таку «щедру» пропозицію і пішов шукати інших слуг Господніх, які не лише проповідували християнські цінності, а керувалися ними в своєму житті. Наступним на шляху паломника трапився монастир тринітаріїв. Монахи радо зустріли чоловіка, і хоча самі не мали, що їсти(пам’ятаємо –орден жебрачий), віддали йому найкращі свої страви. Згодом ще певний час не відпускали охлялого паломника та молилися разом ним. Через три дні подорожній зібрався в дорогу, а тринітаріям лишив 5 тисяч золотих – величезну суму на той час. Це був скарбник Брацлавщини Павло Майковський, який таким чином шукав гідних християн-волонтерів. Але то було колись. Однак головний принцип благодійності не змінився до сьогоднішніх днів і є таким же актуальним, як і 300 років тому. Головне у волонтерській діяльності – це ефективність допомоги; необхідно, щоб допомогу отримали ті, хто її найбільше потребує. Альтруїзм стає ефективним, коли ми заздалегідь прораховуємо наслідки своїх дій. Сфера благодійності піддається аналізу точно так само, як і будь-яка інша. Він необхідний, тому що мета ефективного альтруїзму - це участь не просто в успішних програмах, а в найуспішніших з існуючих. Перш ніж жертвувати гроші, необхідно отримати вичерпні відповіді на п’ять запитань. Скільки людей отримають допомогу і в якому обсязі? Чи є ця програма найефективнішою з усіх, в яких я можу взяти участь? Чи ігнорується проблема, з якою вона бореться? Що трапиться, якщо допомога не буде надана? Яка ймовірність успіху програми, і в чому цей успіх буде проявлятися? Ці питання варто ставити перед початком кожного проекту. Після Революції Гідності українці відкрили для себе волонтерство. Цей рух став масовим. Підтримка Майдану, держави, рідних Небесної Сотні, підтримка простих українців заради національної гідності створили безпрецедентне глобальне явище в нашому суспільстві. Варто згадати, яку всеохоплюючу підтримку отримала наша армія навесні 2014 року: від продуктів харчування, ліків та білизни, до бронежилетів, тепловізорів, броньованих машин, квадрокоптерів та інших надзвичайно необхідних речей. Цей вражаюче ефективний результат спільної волонтерської діяльності українців з різних куточків світу і нашої держави був досягнутий завдяки ефективному альтруїзму. Кожен, хто жертвував гроші, сили, час, автомобілі, комп’ютери, офісну техніку та інші ресурси, знав, кому в кінцевому результаті ця допомога буде надана. А тому, дорогі гімназисти, наші шановні вчителі, поважна батьківська громадо, не будемо стояти осторонь від волонтерської діяльності. Зігріваючи дитину, військового, ветерана увагою і теплотою свого серця та щедрістю своїх рук, пам’ятаймо, що робимо цей світ добрішим!
2
Жулковська Т.Є, соціальний педагог гімназії
ГАЗЕТА “ЗОЛОТІ КОМІРЦІ” ЛУЦЬКОЇ ГІМНАЗІЇ № 4 ІМЕНІ МОДЕСТА ЛЕВИЦЬКОГО
З
Звернення Кабінету Міністрів Гімназійної Республіки
вертаємося до активістів класних колективів та небайдужих гімназистів. Хочемо висловити щиру подяку усім за участь у благодійних акціях, ярмарках та заходах, які націлені на допомогу соціально незахищеним людям. Наша держава знаходиться сьогодні у важких умовах. Це не привід опускати руки, а можливість згуртуватися і дати руку допомоги найменш захищеним. У стінах нашого закладу вже відбулися акції «З Луганщиною разом», «Добро жменями», «Миколай про тебе не забуде», «Новорічна ялинка для воїнів АТО», ярмарок «Осінні дари» тощо. Давайте згадаємо, що з 30 листопада по 7 грудня у нас проходив Тиждень волонтера: кожен клас презентував свої напрацювання у благодійних справах (стінгазети), пройшов конкурс прапорів, на яких ми писали побажання воїнам, що нас захищають на Сході, збір посилок, написання листів, оформлення малюнків, виготовлення оберегів (ляльок-мотанок), збір солодощів тощо. Ми щиро пишаємося нашою гімназією. Сьогодні ми маємо бути мужніми, вчитися сумлінно, допомагати слабшим, адже мир нам гарантують хлопці, чоловіки - воїни—наші брати, батьки, вчителі. Ми дуже їм зобов’язані за наше щасливе майбутнє.
Сьогодні ера волонтерів - патріотів своєї держави Волонтер – людина, яка добровільно береться допомогти, не очікуючи на якусь оплату. По суті це благодійник, готовий віддати свій час та уміння особам чи організаціям, які цього потребують. Власне для моєї сім’ї та мене особисто поняття допомоги іншому існувало завжди. Спочатку іграшки до дитячих будинків, пізніше – корм тваринам до притулків. Та насправді серйозна волонтерська робота почалася на початку 2014 року. Напевно, у кожного українця холоне кров, коли показують кадри з Євромайдану. Повсюду чути «Плине кача» , люди прощаються з Небесною Сотнею наче вчора ввечері. І от в квітні того ж року оголошують так звану антитерористичну операцію. Час минає і всі розуміють, що насправді ми маємо війну на сході України, яка вже досить довгий час виснажує як і народ, так і економіку країни. А як щодо людей, які змушені воювати? Надзвичайно багато для підтримки нашої армії роблять волонтери. І в мене така думка не тому, що ця тема цікава для мене, а тому, що я маю до неї безпосереднє відношення. Так сталося, що з загостренням ситуації на Донбасі мій дідусь, як і багато людей по всій Україні, взявся допомагати. Хотів піти у добровольці, але не дозволив вік та стан здоров’я. Тому й став волонтером, спочатку сам, а пізніше приєднався до однодумців з волонтерського центру «Серце патріота», що у Луцьку. Справа в тому, що йому почали масово дзвонити друзі та знайомі, які пішли на фронт, мовляв, то їсти треба, то сітку маскувальну, то ліків чи з одягу щось. З того часу і їздить на Схід щодва-три тижні,бо на передовій часто чогось не вистачає. Каже, що не боїться, бо «..хто ж як не я?..» Відчайдушні у нас в Україні волонтери, багато на що готові, аби лише знайти і доправити все необхідне. Бувають і під кулями. У такі дні, їх сім’ям не позаздриш. Щоправда, визнають, що в останні місяці держава вже дещо краще забезпечує армію, ніж це було на початку бойових дій. Це тішить. Волонтерство в Україні буде діяти до того часу, поки зовсім не зникне у ньому потреба. Такий вже у нас менталітет. Це нашу націю і рятує.
Ковальчук Дар’я, учениця 7(11)-В класу
3
ГАЗЕТА “ЗОЛОТІ КОМІРЦІ” ЛУЦЬКОЇ ГІМНАЗІЇ № 4 ІМЕНІ МОДЕСТА ЛЕВИЦЬКОГО
Зустріч із нашим вчителем захисником нашої незалежності
І педагоги, і учні зі сльозами на очах зустріли свого колегу, улюбленого вчителя всіх учнів Луцької гімназії №4 імені Модеста Левицького, який приїхав у коротку відпустку, Ярмолюка Василя Леонтійовича. …Тихий осінній день – 22 вересня 2015 року. А в навчальному кабінеті напружена тиша. Учні 7(11) –А класу слухають педагога, тепер захисника Батьківщини - воїна АТО. Сам Василь Леонтійович в розмові хоч і старається бути веселим, але вже відчувається, що обпалений війною. Це викликає сльози у дівчаток. Бо, ще вітаючи свого улюбленого вчителя із ювілеєм, ніхто з присутніх не міг подумати, що життя поділиться на «до» і «зараз». Так тоді хотілося вірити, що все тимчасове - вчитель, як і раніше, буде проводити уроки «Захисту Вітчизни», розповідати цікаві історії, зустрічати всіх усмішкою. Сьогодні гімназистам було цікавим все: де розміщено підрозділ, що складає побут та життя, і чи згадує їх спілкування до війни. Учитель розповів про українських воїнів, які захищають нашу Україну в цей важкий час, про нелегкі бойові будні, відповів на чисельні запитання учнів. А наступного дня ми разом із Василем Леонтійовичем були на похоронах загиблого воїна. Ці події ще більше об’єднали нас, збудили в кожного почуття щирого й глибокого патріотизму, відчуття причетності до загальнодержавних справ та дали змогу проявити себе безкорисливими, щедрими, готовими на все заради незалежності та кращого майбутнього нашої Батьківщини. На завершення зустрічі воїн побажав всім любити і берегти нашу Україну. На згадку про зустріч із вчителем – воїном учні всіх одинадцятих класів сфотографувалися біля дошки Героїв Небесної Сотні та хранителя міста Луцька - святого Миколая. Ганна Гайдай, 7(11)-А клас
4
ГАЗЕТА “ЗОЛОТІ КОМІРЦІ” ЛУЦЬКОЇ ГІМНАЗІЇ № 4 ІМЕНІ МОДЕСТА ЛЕВИЦЬКОГО
Вперше у нас пройшов благодійний ярмарок
23 жовтня 2015 року в стінах нашого закладу проводився конкурс “Осінні дари”. Це по суті благодійний захід, який націлений на збір коштів для воїнів АТО. Діти робили своїми руками різні смаколики (печиво, тістечка, пиріжки та ін). Учні в цьому році побажали не лише проявити творчість і віддати належне осіннім дарам, а й отримати кошти, для того щоб допомогти улюбленому вчителеві Ярмолюку Василю Леонтійовичу. Традиційний конкурс таким чином видозмінився до рівня благодійного ярмарку. Виконуючи це завдання, гімназисти не тільки робили добру справу, але й мали змогу ще більше потоваришувати між собою, адже вони могли об’єднатися у групи та разом працювати над виконанням поставленої задачі. Гімназисти разом продумували подачу їхніх робіт та допомагали одне одному. Усім учням дуже сподобався цей конкурс, адже вони могли разом зі своїм класом продавати їхні роботи. Також кожен з них міг придбати та скуштувати вироби інших класів. Вони виконували відразу декілька приємних та потрібних завдань: збирали гроші на благодійність, працювали командою та пригощали свої шлуночки смачненьким! Я хочу подякувати усім учням, що долучилися до акції. А особливо хочеться відзначити класи, які зайняли 3 місце, адже вони добре впоралися з завданням. Це 1(5)-Г, 2(6)-А, 3(7)Б, 4(8)-А, 4(8)-Г та 7(11)-А класи. Ще більше пройнялися підготовкою до акції гімназійні класи, що зайняли 2 місце, а саме : 2(6)-В, 3(7)-Г, 4(8)-В, 6(10)-А, 6(10)-Б класи. Привітаємо класи, що зайняли 1 місце: 1(5)-В, 3(7)-А, 5(9)-Г та 5(9)-А класи. А найкраще впоралися з завданням, виготовили найсмачніші вироби та назбирали найбільше грошей на благодійність класи, що вибороли гран-прі: 3(7)-В, 4(8)-Б та 5(9)-В класи. На схід для вчителя учні зібрали 7 тис. гривень.
Дякую за вашу небайдужість!
Гайдай Іванна, Міністр Червоного Хреста ГР
5
ГАЗЕТА “ЗОЛОТІ КОМІРЦІ” ЛУЦЬКОЇ ГІМНАЗІЇ № 4 ІМЕНІ МОДЕСТА ЛЕВИЦЬКОГО
Три погляди на зустріч із бійцем АТО Миколою Богутою Привіт усім, мене звати Роман Богута. Мені 10 років. Мій тато проходить службу в зоні антитерористичної операції. Нещодавно він приїздив у відпустку. Для мене це найрадісніша подія за весь рік. Мій клас запросив тата на годину спілкування. Він розповів нам про життя на передовій, а ще про службу в Мар’їнці – найгарячішій точці бойових дій. Наприкінці зустрічі спільне фото. Мій тато для мене – Герой. Я з нетерпінням чекаю на повернення його додому. Роман Богута, 1(5)-Б клас
У
розмові із бійцем АТО мене найбільше зацікавило те, що він розповів про листи та посилки. Мене це найбільше вразило. Виявляється, наші листи підтримують воїнів морально та фізично. Таким чином вони знають, що про них пам’ятають та люблять. Наш клас відіслав на Схід дві посилки. Це були листи і солодощі, а в другій ми надіслали новорічну ялинку. Я звертаюся до всіх: пишіть листи тим, хто нас боронить. Ми з нетерпінням чекатимемо на ваші дзвінки та листи у відповідь.
Васковець Дмитро, староста 1(5) – Бклас
Коли до нас на зустріч прийшов воїн АТО, тато нашого однокласника Романа Богути, ми спочатку дуже розгубилися, але згодом отямилися і засипали нашого гостя питаннями. - Чи вистачає вам їжі? Чи добре харчуєтесь? - Чого бракує солдатам? Чи їздили на бойовій техніці? Від себе я запитав: чи є у солдат ікони і чи ви молитесь? Воїн дуже довго відповідав на наші запитання, а в кінці кожен потиснув Героєві руку. Ми будемо пам’ятати про вас, воїне! Повертайтесь живими та неушкодженими!
6
Жумик Влад, 1(5) – Б клас
ГАЗЕТА “ЗОЛОТІ КОМІРЦІ” ЛУЦЬКОЇ ГІМНАЗІЇ № 4 ІМЕНІ МОДЕСТА ЛЕВИЦЬКОГО
Невгамовні та творчі учні 4(8) - В класу
9 грудня учні 4(8) - В класу провели незабутні години у творчій майстерні « Смугастий носоріг», де виготовили мішечки з сюрпризами для воїнів АТО та новорічні брошки для діток - сиріт. Виготовлення мішечків та брошок є досить творча та клопітка справа, але дуже цікава та приємна . Щиро дякуємо за теплу атмосферу, чудовий майстер - клас, допомогу, небайдужість та чуйність. Ми будемо долучатися і до інших видів допомоги для воїнів АТО . Впевнена, що ми зможемо більше!
Шафігуліна Анна, учениця 4(8) – В класу
Здоров’я бійців понад усе
У жовтні 2015 року наш клас долучився до акції по збору горіхів для бійців АТО. Ми збирали горіхи і сухофрукти, які потім віддали в «Самооборону Майдану», для пакування енергетичних наборів бійцям АТО. Відомо, що горіхи в харчуванні є важливим джерелом поживних речовин. Наш клас збирав волоські горіхи, тому що там є велика кількість вітамінів А, В, С, D та інших. Наявність вітамінів додає особливу цінність плодам горіхів, забезпечуючи їх лікувальне значення в боротьбі з внутрішньо виразковими, серцевими хворобами, підвищеним тиском крові, захворюваннями стінок кровоносних судин та ін.. Відомо, що 1 кг волоських горіхів дає більше 8500 калорій і за калорійністю ядра волоських горіхів у два рази перевищують пшеничний хліб вищого ґатунку. Для бійців горіхи – це неоціненне джерело харчування у складних умовах. Нам було дуже приємно допомагати бійцям і ми хотіли бути чимось корисним для них! Калісь Анастасія, Новосад Карина 4 (8)-В клас
7
ГАЗЕТА “ЗОЛОТІ КОМІРЦІ” ЛУЦЬКОЇ ГІМНАЗІЇ № 4 ІМЕНІ МОДЕСТА ЛЕВИЦЬКОГО
ДЛЯ МЕНЕ УКРАЇНА ПОЧИНАЄТЬСЯ З ДОБРА
Д
ля того, щоб бути милосердним, треба вміти прощати. Потрібно бути щирим і розуміючим. На мою думку, милосердя – це прояв великодушності. І стати милосердною людиною не так вже й легко. Можна дати гроші безхатченку просто без почуттів, але це не буде вважатися милосердям, це потрібно робити щиро. Для багатьох людей милосердя стало чимось чужим. Дуже прикро за таких людей. Просто потрібно не забувати, що всі ми люди і хочемо поваги, іноді трохи співчуття… Новосад Каріна, 4(8) - В клас илосердя? Це слово має глибокий зміст. Якщо заглянути у тлумачний словник, то ми побачимо, що трактується, як готовність допомогти комусь. Для мене милосердя – риса характеру, якої бракує багатьом із нас. Милосердних людей зараз небагато, та й інші ставляться до них, якщо не як до божевільних, то принаймні, як до недалеких. Ми не вміємо ставити себе на місце людини, що опинилися у важкій ситуації! Але потрібно пам’ятати, що життя у нас одне, тому потрібно радіти кожному новому дню! Кожна викликана тобою посмішка на лиці людини, якій ти допоміг, зробить тебе щасливим. А кожне зло, яке ти заподіяв - повертається. Українці - це добра нації. Не забуваймо свого коріння. Буй Роман, 4(8) - В клас
М
С
пілкування людини із природою відбувалося ще в далекому минулому. У чомусь люди корилися природі, у чомусь приборкували її. Ті тварини, які зараз живуть поруч із людьми, колись були дикими. Але людині вдалося приручити їх. Таким чином, людина взяла на себе відповідальність за цих тварин, адже звірі повірили людям, віддалися нам у руки. Приручаючи тварину, людина стає її господарем, а значить, несе відповідальність за неї. Це дуже важливо, адже в твоїх руках жива істота, яка покладається на тебе. Зараз багато людей тримають собак або котів. Але чи всі вони розуміють, що несуть відповідальність за цих тварин? Я не розумію тих людей, які легко виганяють своїх вихованців на вулицю, а ті потім блукають по місту, шукаючи свого хазяїна. Такі люди взагалі не гідні називатися людьми. Гульт Назар, 4(8) - В клас
Н
апевно, кожен хоч раз у своєму житті не був байдужим, коли зустрічав маленького та нещасного котика або ж собаку чи давав копійчину бідняку, поступався місцем у громадському транспорті. Усе це має одне поняття - милосердя. У кожного це слово має різне значення. Милосердя – це одна з найважливіших моральних якостей людини. Вона відіграє велику роль у нашому житті, адже милосердя ґрунтується на чуйності, уважності, доброті, доброзичливості, а людина, в якої присутні ненависть, байдужість, не знає такого поняття, як милосердя. На жаль, таким людям тяжко пояснити, що треба забути про свій егоїзм, гордість, скупість, заздрість, злість та допомагати, тому хто потребує цього. Захарія Софія, 4(8) - В клас
Г
роші заробляться і потратяться, а добро залишиться на завжди.
8
Мехайліченко Девід, 4(8) - В клас
ГАЗЕТА “ЗОЛОТІ КОМІРЦІ” ЛУЦЬКОЇ ГІМНАЗІЇ № 4 ІМЕНІ МОДЕСТА ЛЕВИЦЬКОГО
Рубрика «Я патріот своєї держави» Думки учнів 4(8) - В класу про добрі справи та милосердя
Щ
о таке милосердя? Деякі люди гадають, що це означає просто нікого не ображати. Та насправді це не так. Одним із складових милосердя є повага до людини, ставлення до неї як до рівної. Золоте правило моралі - це теж складова милосердя. Бути добрим, ввічливим, привітним. Милосердя до тварин - це дуже важливо для нашої планети. Ті, хто люблять тварин, мають любити і людей. Не можна ображати ні братів менших, ні людей. Бо ми усі рівні. Не потрібно калічити бідних тваринок заради гарних шубок і шапок, не треба ставити на них капкани, труїти, отримуючи від цього задоволення. Я, наприклад, не можу уявити життя без цих малих тваринок. Люди мають навчитися гармонійно жити з природою.
Бурлакова Вікторія, 4(8) - В клас
М
абуть, я почну з поняття слова “милосердя”. Милосердя - готовність допомогти, пожертвувати собою заради інших, безкорисливо робити добро. Для мене милосердя - це насамперед та якість, яка необхідна всім нам і якої зараз дуже бракує. Милосердя часто ототожнюють із вірою в Бога, але особисто я вважаю, що це не те саме. Можна допомагати іншим і робити добро, а при цьому не вірити в Бога. Але з іншого боку, якщо людина щиро вірить у Бога і прагне виконувати всі його проповіді, вона постарається бути милосердною. Для мене в милосерді основне - безкорисливість . Наприклад, під час війни сестри милосердя самовіддано доглядали за пораненими , ризикуючи своїм життям, виносили поранених і вбитих з поля бою, і все це зовсім безкоштовно. На жаль, зараз, у важкий час змін, такі якості, як милосердя, доброта, бажання допомогти йдуть на задній план. Милосердних людей зараз не багато. Зараз рідко хто не допоможе бабусі перейти дорогу, не подасть копійчину жебракові. А мені здається, що саме в наш час, щирого милосердя людям найбільше не вистачає. Звичайно, багаті люди можуть собі дозволити зробити пожертвування у різні фонди допомоги, але дуже часто тільки для того, щоб про це розповіли в газеті або показали по телебаченню. А ті люди, які дійсно хочуть допомогти , найчастіше не мають у своєму розпорядженні засобів для цього. Отже, підтримка й розуміння для кожного з нас значить не менше, ніж матеріальне благополуччя.
Гупало Анна, 4(8) - В клас
Д
оброта, милосердя, співчуття, як багато вкладено в зміст цих слів. Кожен з нас в своїй буденності багато чує про благодійність та не завжди замислюється і усвідомлює важливість своєї участі у ній. Не завжди доля є доброю до всіх. Інколи нелегкі випробування лягають непосильним тягарем на плечі людини. Людина може звільнитися від нього лише тоді, коли вона наділена сильним духом, може вистояти і не зламатися від ударів долі. Але стається і так, що ці випробування лягають на тендітні дитячі плечі, які потребують підтримки від оточуючих. Мова йдеться про дітей з особливими потребами. Є багато дітей, що мають великі проблеми зі здоров’ям. Це діти з особливою душею, особливим серцем, особливою силою волі та прагненням до життя. Підводячи підсумки під сказаним, хотілось би звернутися до кожної людини із закликом пробудити в власному серці любов, милосердя, теплоту, доброту, турботу та співчуття до ближнього. Адже інколи щира посмішка, тепле слово може зігріти ближнього, підтримати у важку хвилину. Не забувати, що поруч нас є ті, хто потребує нашого милосердя і любові. Панасюк Віта, 4(8) - В клас
9
ГАЗЕТА “ЗОЛОТІ КОМІРЦІ” ЛУЦЬКОЇ ГІМНАЗІЇ № 4 ІМЕНІ МОДЕСТА ЛЕВИЦЬКОГО
Н
а жаль, у наш важкий час змін, такі якості як милосердя, доброта та бажання допомогти йдуть на задній план, а висувається байдужість, егоїзм тощо. Нам важливо поважати й любити один одного, дбати про інших. Виявляється, що цьому треба вчитися. Працювати над собою важливо. Я - юна українка, мені не байдуже, що чекає на нас завтра. Пасивність - це лише на руку ворогам. Бажаєш процвітати - роби хороші справи і не стій осторонь життя! Шафігуліна Анна, 4(8) - В клас
Щ
одня ми чуємо слово милосердя. Здається, кожен із нас може пояснити його значення. В школі вчителі, а вдома батьки вчать нас бути добрими і милосердними до інших, але ж чому тоді світ такий жорстокий? Чому так багато злих людей, які роблять погані вчинки? Я вважаю, що не завжди знаючи значення слова, ми усвідомлюємо це. Сьогодні люди байдужі до проблем інших.Їх цікавлять лише матеріальні багатства, а не духовний світ. Саме через них тривають і війни, і зради, і жорстокість. Люди забувають слово «добро». Отже, що таке Милосердя? Любов? Доброта? Насамперед, милосердя - це прояв великодушності, готовність допомогти іншому. Це любов до всього живого. Як на мене, головне у милосердні це – безкорисливість . Іноді, щоб допомогти людині достатньо просто вислухати її і сказати добре слово, Здається, це така дрібниця, але часом добре слово може врятувати людину. У житті може трапитися всяке. Кожен з нас може потрапити у складне становище. Головне – не засуджувати і не дорікати, а намагатися виявити милосердя, зрозуміти людину і знайти для неї підбадьорюючі слова. Гущина Христина, 4(8) - В клас
Л
юди дуже часто говорять про те, що потрібно творити добро, і бути милосердним, і тоді світ стане кращим. Але чому потрібно творити добро? На мою думку, це нагальна потреба людини – посміхнутися комусь, простягнути руку допомоги. Ті, хто творить добро, творить саме життя. Милосердною є людина, що готова прийти на допомогу іншим. Створено безліч благодійних, організацій таких, як: «Армія Милосердя», «Сестри Милосердя» і «Храм Милосердя» та Доброчинства. Будьте добрішими до всього живого. Звичайно, пожаліти бездомну собаку або кішку легше, аніж людину. Хоча, в першу чергу, ми маємо допомогти людині, не забуваючи про тварин. Людина, яка співчуває людському горю, здатна взяти участь у долі незнайомця, що потрапив у біду, притаманні такі якості, як любов до оточуючих та істинний гуманізм. Отже, милосердя – це милість серця, м’якість, співчуття, ніжність. Загалом, найблагородніші та найвищі людські чесноти. Вони допоможуть будь-якій людині. Старшому і малому... Головне – робити людям добро. Захарія Стефанія, 4(8) - В клас
10
ГАЗЕТА “ЗОЛОТІ КОМІРЦІ” ЛУЦЬКОЇ ГІМНАЗІЇ № 4 ІМЕНІ МОДЕСТА ЛЕВИЦЬКОГО
З
овсім не має значення стан твого рахунку чи наявність особливих здібностей. Невелика матеріальна пожертва, трохи часу присвяченого потребуючим, уважне ставлення до людей поруч, прощення – це дрібні знаки уваги дуже потрібні тим, хто у скруті. А усе це, помножене на тисячі, створює неймовірний ефект у цілому суспільстві. Кожна людина, безвідносно до її матеріального становища, статусу, посади, стану здоров’я, має якусь потребу, а ти часто маєш те, що та людина потребує. Просто потрібно помітити та почути людину, яка потребує підтримки.
Магерко Вадим, 4(8) - В клас
В
и можете згадати, коли ви останній раз поступилися місцем у громадському транспорті? Або давали невеликі гроші бідній людині чи вуличному музиканту? Ми часто відвертаємося від вікна, надягаємо навушники та закриваємо очі, вдаючи, що не помітили немічних калік тощо. А навкруги такі ж самі люди, як і ми всі. Вони теж закривають очі на наші справи, а ми сподіваємося, що вони допоможуть нам. У реальному житті, напевно, мало людей, які можуть забути про свій егоїзм, гординю та допомогти тому, хто потребує допомоги. Наш світ тримається не на грошах, прибутках, не на майні, яке ми маємо. Світ тримається на довірі, милосерді та добрі, бо саме ці риси приносять мир і спокій у світ. У багатьох людей ці якості й замкнені в душі. Скажіть мені, що таке милосердя? Я думаю, що милосердя – це допомога, доброта, щирість і ще багато добрих рис характеру. Синюк Михайло, 4(8) - В клас
М
илосердя це актуальна тема в наші часи. Ми маємо допомагати усім людям, які цього потребують. Але не потрібно забувати про людей, які реально потребують допомоги - це люди похилого віку. Для них зробили навіть спеціальний день – «День Похилої людини”. Ми маємо цим людям допомагати, бо часто вони неспромоні виконувати фізичну роботу. В деяких людей немає родини і хто їм буде допомагати, а деяких відселяють до будинку для пристарілих, про них всі забувають. Вони нас виховували, а ми так до них ставимося. Ми маємо їм допомагати, бо самі будемо старі і потім до нас так само можуть ставитися. Ось тому допомагати старшим людям, бо потім ми самі будемо хотіти, щоб нам допомогли. Якщо ти хочеш, щоб до тебе ставилися добре люди, то ти до них добре стався. Сітовський Максим, 4(8) - В
М
илосердя... Вже зрозуміло значення цього слова, і пояснювати, що це означає думаю не потрібно. Милосердя у сучасному світі – велика рідкість, адже більшість людей дуже заклопотані, і навіть не помітивши усього, можуть легко образити свого співрозмовника. Люди сьогодні – це найжорстокіші істоти на Землі. Як каже народне прислів’я : „Від ножа рана заживе, а від слова – ні...”. І справді, бути милосердним у наш час – великий подвиг. Бути милосердним – означає не кривдити нікого, підтримувати людин, а не навпаки, ще більше образити. Я вважаю, людям варто навчитися бути милосердними...у тварин. Як би дивно це не звучало, адже відомо де, наприклад, самка вовка або ведмедя врятувала людину, коли та була на волосині від смерті... Я вважаю, що всім нам варто задуматись: „А чи насправді милосердними ми є, чи завжди ми намагаємося зробити краще для людини?” Будьте МИЛОСЕРДНИМИ!
Кутовий Олекса, 4(8) - В клас
11
ГАЗЕТА “ЗОЛОТІ КОМІРЦІ” ЛУЦЬКОЇ ГІМНАЗІЇ № 4 ІМЕНІ МОДЕСТА ЛЕВИЦЬКОГО
М
илосердя – діяльне прагнення допомагати кожному, хто має в ньому потребу. Воно є виявленням високої любові до ближнього. У християнському віровченні обов’язком людини визначені такі милосердні вчинки: голодного нагодувати, спраглого напоїти, недужого вилікувати. Милосердя ґрунтується на чуйності, уважності, доброзичливості. Милосердною людиною називають людину, яка допоможе у будь-якій ситуації. Милосердним може бути кожен. Зовсім не має значення – який у тебе статус чи маєш ти якісь особливі здібності. Дрібні значки уваги, невеличка матеріальна пожертва – це прояв милосердя. Просто потрібно вміти не співчувати тій людині, яка цього не потребує. Трегуб Єлизавета, 4(8) - В клас
М
илосердя –найбільша риса людини. Людина не може існувати без милосердя. Воно може бути як до людей так і до тварин. Люди створили притулки для тварин. Там їх годують, лікують, а це і є прояви милосердя. Проте милосердним слід бути не лише до тварин а, й до інших людей. На даний момент у нашій країні такі часи, коли милосердним повинен бути кожен. Повинні підтримувати воїнів, що захищають нашу країну, адже їм також потрібне тепло та захист. Ми повинні бути милосердними до сиріт, які потребують найменшого, до стареньких людей, до бідних та хворих.
В
Висоцький Сергій, 4(8) - В клас
останні роки милосердя змінило зміст для мене. Колись чули добрі і погані новини. Кожен співчував, намагався допомогти. Допомагала меншість, ті хто вже пережив горе. Але почалася війна. Спільне горе об’єднало людей. Сьогодні всі свідомо допомогають постраждалим. Милосердя зіграло важливу роль у розвитку народу. Воно є просто світлом, що опромінює людей. Для того,є щоб бути милосердним, потрібно уміти прощати. Потрібно бути щирим. Іноді бути милосердним важко. Легко поспівчувати бабусі на переході, сусідці нести важкий пакет. Кожен дасть відповідь добром на добро. Скуратов Олександр, 4(8) - В клас
Н
ам потрібно допомагати один одному, адже як ми допоможемо так і нам допоможуть і віддячать. Ми повинні шанувати батьків, старших людей та вчителів. Батьків – тому що вони нас виховують. Вчителів – тому що вони нас вчать. Старших людей – тому що вони створили наш рід. Калісь Анастасія, 4(8) - В клас
У
людини безліч чеснот: доброта, чесність,чуйність. Усі вони засновані на любові людини до людини. І є ще така щиросердечна якість, як милосердя. І воно теж спрямоване на те, щоб довести, що несправедливе латинське висловлення «Людина людині вовк». Але мені здається, що саме милосердя виявляти найважче. Малюзенко Агата, 4 (8) - В клас
12
ГАЗЕТА “ЗОЛОТІ КОМІРЦІ” ЛУЦЬКОЇ ГІМНАЗІЇ № 4 ІМЕНІ МОДЕСТА ЛЕВИЦЬКОГО
У
нашому суспільстві дуже багато людей похилого віку і до них треба ставитися з повагою. Наприклад: якщо потрібно перевести через дорогу. Допомагати носити важкі пакети. Сьогодні вечері я бачив бабусю, яка продавала яблука, виноград та груші просто під дорогою. Йшов дощ, та на неї ніхто не звертав уваги. Я гадаю, що ті 10 гривень, які вона заробила, продаючи фрукти дуже для неї важливі, адже у цих людей дуже мало коштів, а ще для деяких потрібне термінове лікування. Я думаю, якщо кожен з нас почне допомагати цим людям, то їм стане набагато легше.
Потапчук Богдан, 4(8) - В клас
Чотирилапі друзі на війні Милосердя — діяльне прагнення допомогти кожному, хто має в тому потребу. Воно є втіленням високої любові до ближніх. У християнському віровченні обов'язком кожної людини визначено такі милосердні вчинки: голодного нагодувати, спраглого напоїти, голого одягнути, недужого відвідати, померлого поховати. Вияв духовного милосердя - це добра порада. Милосердя грунтується на таких якостях, як чуйність, уважність, доброзичливість і несумісне з пихою, байдужістю, брутальністю. Цей термін, що вживається для опису м'якості, поблажливості або співчуття, виявленого однією особою в стосунку до іншої. Зараз я хочу поговорити про милосердя по відношенню до тварин. Сьогодні жертвами війни стають не лише люди, а й тварини. Вони не можуть взяти зброю чи самостійно прийняти рішення, аби виїхати з зони бойових дій. Тому відповідальність за їхнє життя та здоров’я лягає повністю на людей. Тварини, так само як і люди, страждають від обстрілів, вибухів та пожеж. Люди, що залишаються в містах бойових дій, волонтери, та співробітники притулків, які поки ще працюють, допомагають тваринам. Утім, знайдені добрими людьми далеко не всі тварини, які потребують допомоги. Вони лякаються незвичних умов, засмучені та ховаються, аби не довіритись та не бути зрадженими знов… Багато є повідомлень, зокрема в соціальних мережах, про те, що війна якраз і відкриває в людях дуже людяне ставлення не лише до людей, а й до тварин. Вони намагаються врятувати багато тварин на сході, тварин, які залишилися без догляду в результаті війни, і щодня з’являються якісь нові повідомлення про те, що волонтери чи військові, які повертаються звідти, привозять собак чи котів, намагаються їх влаштувати в родини і здебільшого їм це вдається. Багато собак та кішок стали справжніми друзями наших військових на Сході України. Солдати допомагають тваринам вижити, а вони їм відповідають вірністю і ласкою та разом з ними служать і захищають Україну.
4(8) - В клас
13
ГАЗЕТА “ЗОЛОТІ КОМІРЦІ” ЛУЦЬКОЇ ГІМНАЗІЇ № 4 ІМЕНІ МОДЕСТА ЛЕВИЦЬКОГО
Лист до солдата
Дорогий наш, дядя Віталік, пишуть Ваші племінники Рома та Софійка. Ми вирішили підтримати дух воїнів вашого батальйону. Наш клас написав листи та хоче пригостити бійців солодощами. Також ми даруємо батальйону прапор України з побажаннями моїх однокласників, і поклали ще один прапор, якщо буде можливість підпишіть його для нас. Наша родина гордиться Вами, для нас всіх Ви – Герой, Герої –всі ВИ! Дякуємо Вам та бійцям за наш захист і спокійний сон. Дуже шкода, що фундаментом нашого майбутнього є смерть та руїна…Та ми знаєм « Ніщо в цьому житті не минає безслідно ..». Ми безмежно вдячні всім військовим! Молимось за усіх! Нехай Господь оберігає! Бережіть себе і повертайтесь!
«Позитивний антибіотик»
Новак Роман ,5(9)Г
Воїни АТО... Їх мужність і патріотизм викликають захват і почуття гордості за українську націю. Слово «війна» - нічого хорошого немає. Саме з такими словами завітав до учнів 5(9) - Г класу Герой батальйону «Золоті ворота» - Мамичєв Сергій Вікторович («Позитивний антибіотик» так його називають). Народився в м.Костопіль (Рівненської області). Запрошений гість працює фельдшером у мирному житті. Це людина сильної волі, міцного характеру, впевнена в собі,справжній патріот України. З глибоким сумом та болем в очах боєць ділиться з учнями спогадами, розповідає, що пережив за час, проведений в зоні АТО. Сергій Вікторович своїм прикладом показує, що не тільки словами можна любити свою Батьківщину, але і вчинками доводити це. Дітей хвилювали такі запитання: - Чи була підтримка з боку місцевих людей? - Багато людей живуть «Радянським Союзом», 50 % людей мало знають західну Україну, центральну. Люди важкі. Підтримки особливої не було. Вже з часом все трішки змінилося! - Чи правда. що Росія мала забрати всю техніку? - Так. - Хто по особливому вам допомагав? - Всю важкість війни у 2014 році допомагав переносити батальйони «Азов» та «Айдар», а також волонтери і учні Луцької гімназії №4 імені Модеста Левицького. Говорили про військові будні зі сльозами на очах, а в класі панувала тиша… Пан Сергій почув від педагогічного колективу та учнівської молоді щирі слова подяки і шани. Події останніх місяців у котрий раз довели, що український народ неможливо подолати. Вони тільки об’єднали нас, збудили в кожного з нас почуття щирого й глибокого патріотизму, дали змогу проявити себе безкорисливими, щедрими, готовими на все заради незалежності та кращого майбутнього нашої держави. Герой щиро подякували дітям за те, що вони морально підтримують їх своїми листами, малюнками, оберегами. Ця підтримка для воїнів є надзвичайно важливою. І наостанок наш гість побажав усім учням: - Об’єднуйтесь, товаришуйте . Вмійте один одного чути, приймайте конкретні рішення, а головне - майте власну думку. Учіться, учіться і ще раз учіться! Завершилася зустріч фотографією на пам`ять.
14
Меуш О.І., педагог - організатор учнівської молоді
ГАЗЕТА “ЗОЛОТІ КОМІРЦІ” ЛУЦЬКОЇ ГІМНАЗІЇ № 4 ІМЕНІ МОДЕСТА ЛЕВИЦЬКОГО
Свято для дітей із особливими потре- «а як же воно буде?», проте за роботою я думала лише про позитив, бо старалась для бами або один день із життя лідера
21 січня 2016 року лідери учнівського самоврядування взяли участь у проекті «Україна починається з мене». Його суть полягає в тому, щоб зблизити нас і показати, що насправді немає перешкод для спілкування, є негативні стереотипи, нав’язані нам сірою масою наляканих і «шаблонних» людей, в наших силах ці установки подолати. В проекті взяли участь діти з різних регіонів України (Житомирської, Донецької, Запорізької та Волинської областей), а також дітки з вадами розвитку, а саме з синдромом Дауна. Отож нас, як лідерів учнівського самоврядування було запрошено на проведення розважального свята для цих дітей. Скажу чесно, це стало несподіванкою. Я люблю спілкуватися; у літніх таборах відточувалися мої акторські та організаторські здібності. Спілкуючись із друзями моєї сестри я завжди веду себе голосно і весело, бо рідко коли дітям подобаються тихі ігри, проте ці дітки були іншими. Причиною є не сама хвороба, а факт того, що вони особливі своїм світосприйняттям. А зараз я втямила – що це моє випробування, перевірка сил. Ми переглянули пізнавальний фільм про життя людей з особливими потребами. Спершу маленька і вертка думка відмовитись проскочила в мій мозок непомітно, проте зачепилась там краще, ніж суперклей до пальців. Переборюючи бажання на питання вчителя: «чи хтось бажає відмовитись?», викрикнути ствердну відповідь і втекти, щоб ніхто не запам’ятав мого обличчя, я стійко промовчала. І знаєте, коли вчителька сказала: «добре, продовжуємо», я зрозуміла, що перший, важкий, крок мною було зроблено. Готуючи мапи, і розфарбовуючи їх я все ближче зближалася з своїми новими приятельками, що були родом зі Східної України, і знаєте, визнаю-така міні-стресова ситуація пішла мені на користь. Був би у мене час на роздуми я б з*їла себе думками,на кшталт:
дітей. І от настала година Х, наші новоприбулі гості, в рамках проекту, відправились на екскурсії до Луцького Замку, останні приготування були завершені. І коли я нарешті сіла без справ, я була готова почати все обдумувати, проте спинилась і сама собі сказала: «Ти - лідер». Тебе обрали не просто так, і просто так тут нікого не тримають. Ти взяла на себе цю відповідальність, отже зможеш це зробити. Це пригода, така ж як у твоїх книжках, де Персі Джексон рятує свій світ від чудовиськ майже щодня, Гаррі Поттер - і свій і наш, а тобі треба лише розважити?» і тут мені стало дещо соромно. Адже читаючи свої улюблені книги, я щоразу уявляла себе їх героєм, а тут-злякалася реального випробування, е ні, це не про мене.» Взагалі, людей із невиліковними хворобами чи видимим вадами називають порізному, тому і відносяться відповідно – теж.
Хтось називає діток з цим синдромом Даром Божим, інші – тягарем життя. Проте жоден з них неправий. Ці люди – факт, який ми маємо готовим до вживання, вони не рослини, що живуть вегетативно, а самі звичайні люди. Держава не повинна відгороджуватися від них великою кількістю пільг, а ініціювати різні реабілітаційні програми. О 15 годині вони прийшли, і ми розпочали наше свято. Чесно, це було нелегко лише на початку.
15
ГАЗЕТА “ЗОЛОТІ КОМІРЦІ” ЛУЦЬКОЇ ГІМНАЗІЇ № 4 ІМЕНІ МОДЕСТА ЛЕВИЦЬКОГО
Просто вперше я силкувалась так комусь дого- нічого – чому я несказанно рада. При першій видити і допомогти отримати незабутні враження. садці на Місяць Ніл Армстронг сказав: «Це маленький крок для мене – але колосальний для всього людства», в моїй ситуації ж навпаки: цей величезний крок у моєму світопізнанні, але він надто маленький, щоб самотужки допомогти зробити такий же, лише для усього людства. Отож підведемо підсумки: я відкрила у собі невичерпне джерело терпіння, толерантності і простої, проте такої необхідної нам всім ввічливості. Розширила діапазон своїх вмінь і комунікаційних навиків. Поспілкувалася з цікавими людьми, відчула себе зовсім іншою і дай мені хтось розпочати Пост упившись принципами і роблячи все цей день спочатку – вчинила б так само. А ще я спокійно,я раптом усвідомила – бар*єр зник. Цей просто зрозуміла – світ набагато кращий, ніж здатовстий, цегляно – бетонний,тяжкий і, на перший ється. Звісно – далеко не досконалий, і не всі у нім погляд, нічим непробивний бар*єр у спілкуванні, хороші, проте після пережитого і пройденого мною безслідно зник. І так само раптово я зрозуміла – він того дня, відверто скажу – шанси є. був лише моїй голові. Нав*язаний нам стереотипМоголюк Анастасія, но мислячою сірою масою суспільства, ще зранку міцно сидів в моїй голові, а зараз не лишив по собі міністр освіти ГР, 5(9)-Б клас.
Незвичайні люди поруч
У п’ятницю, 11-го березня, в 4 гімназію до 5(9) - А класу у гості завітав Кічук Дмитро Богданович – директор благодійного фонду допомоги батальйону «Донбас». Напередодні учні 9-А класу передали на схід цибулю, часник та інші овочі і Кічук Дмитро прийшов подякувати та поспілкуватись з учнями. В ході розмови діти задавали волонтеру питання на, які він розгорнуто відповідав. Дмитро розповідав учням про теперішній стан подій на Донбасі, як він потрапив у зону АТО також про цікаві та місцями страшні моменти. На питання одної з учениць: «Як воїна АТО змінює війна?», Дмитро відповів так: « Декого ламає. Уявлення не таке було. Я служив в армії і знаю що таке бойові дії, а ті, що тільки прийшли, думали, що вийдуть один раз на поле бою і їм одразу видадуть медалі. Війна змінює в основному те, 16
що в тебе всередині. Я став більше ціну-
вати сім’ю. Страшно, коли земля на півтора метри підіймається і ти нічого не можеш зробити з цим.». Розмова п. Дмитра з учнями тривала 45 хвилин, але цього виявилося мало, тому 5(9) – А клас чекає наступної зустрічі з волонтером. Наостанок наш клас зробив колективне фото з Дмитром, а він подарував шеврон батальйону «Донбас», з яким воїни йдуть в бій. Швець Еля, учениця 5(9)-А клас
ГАЗЕТА “ЗОЛОТІ КОМІРЦІ” ЛУЦЬКОЇ ГІМНАЗІЇ № 4 ІМЕНІ МОДЕСТА ЛЕВИЦЬКОГО
З
З кого починається Батьківщина?
вересня цього навчального року, у коридорах нашої школи розвісили довгі метри тонкої сіті. Пояснили, що це – на схід, для танків маскувальна сітка. Спочатку всі дивилися із здивуванням, пізніше – із цікавістю, а ще через декілька днів ми почали плести сітки самі. Захоплююче і навіть трохи дивно було спостерігати, як вся школа, від 1 до 11 класу, збирається разом по великих перервах із мішечками, що набиті білими клаптиками тканини. Всі стараються, вплітають стрічечки в сітку, навіть вчителі часто приєднувались до благого діла. І зараз пам’ятаю, як величезна кількість народу розсіялася по коридору, кожен чимось зайнятий, кожен працює: той нарізає мамине простирадло, та розносить готові вже стрічки, основна ж маса старанно і напрочуд вміло виконують монотонну і марудну роботу – зате яку потрібну. Я теж плела. Весь наш клас плів, та ще й активно. За місяць школа зробила до десяти зелених маскувальних сіток, і ще стільки ж білих. Здається, останню сітку доплітали уже вчителі і учні, що пожертвували вихідними саме для цього. Завдяки керівництву нашої 4 гімназії, ми, учні 9-В, мали змогу регулярно підтримувати бійців АТО, дарувати їм хоч щось у тяжку хвилину. Не так давно, пам’ятаю, усі писали листи на схід. Листи згодом поїхали до своїх адресантів, а ми почали нову акцію: плели браслети-фенічки для бійців. У них це рахується на кшталт оберегів, тому працювали всі охоче, старанно, з трепетом зав’язували вузлик за вузликом. Зараз, як не дивно,вся країна згуртувалася, відстоючи наші кордони. Кожен розуміє, що добровільно йде воювати краще покоління нації, молоді і світлі голови, що так потрібні Україні. Тому всі допомагають, хто чим може. Кожен тепер чітко розуміє з кого починається Батьківщина.
Валієва Софія, 5(9)-В клас
Україна - не окраїна
68 дітей з міста Волноваха, що на Донеччині, зустрічали Великдень у Луцьку. Урочиста зустріч дітей зі Сходу України відбулась 30 квітня, в Луцькій гімназії №4 імені Модеста Левицького. Директор гімназії №4 Олександр Мишковець відзначив, що українці нині живуть у непростий час, але вірять у щасливе майбутнє дітей, які вже сьогодні своїми здобутками творять Україну, примножують її силу і велич. « Ми вас тут чекали, і якщо сьогодні хтось говорить, що потрібно зшивати Україну, не слухайте. Не потрібно цього роботи – це дуже боляче. Україну потрібно єднати дитячими душами і серцями, тому що завтра ви будите стояти біля керма держави – в Києві, Волновасі чи Луцьку. Ви будите її плекати, ростити та покладати надію на ваших дітей. Тому ми раді бачити вас і раді показати наш дім, показати, як ми любимо наше місто та країну, показати, як ми святкуємо та як ми хочемо разом творити нашу державу », - звернувся до присутніх очільник навчального закладу.
Свирида Маша, 5(9) - В клас
17
ГАЗЕТА “ЗОЛОТІ КОМІРЦІ” ЛУЦЬКОЇ ГІМНАЗІЇ № 4 ІМЕНІ МОДЕСТА ЛЕВИЦЬКОГО
Створити диво власними руками
19 грудня в Україні відзначається День Святого Миколая – одне з найсвітліших і найрадісніших свят усього християнського люду. В цей день і кожен з нас, згадуючи дитинство, сподівається на якесь маленьке диво, здійснення заповітної мрії, котра під силу лише святому Миколаю. Але чи знаємо ми, чому серед всіх свят саме Миколай є найбільшим прикладом милосердя, доброти, заступництва для скривджених, знедолених і потребуючих допомоги? У 4 гімназії імені Модеста Левицького існує така акція як « Подаруй дитині радість ». Наш клас також взяв участь у цій акції. Ми дуже багато зібрали канцтоварів, дитячий(теплий) одяг, різноманітні іграшки, засоби гігієни і відправили у дитячі будинки нашого міста Луцька. Також ми пізніше відвідали цих діток і у їхніх очах було стільки радощів та доброти, що наш клас до сьогоднішнього дня відвідує їх на кожне свято. І це просто чудово, бо ці дітки не мають батьків і їм потрібно тільки любов і щирість інших людей. Юні актори з 2(6) - Г класу
Гупало Катерина, 5(9) - В клас
вітають учнів початкової школи з Днем Святого Миколая
Крок до нової - прогресивної України
На питання: « Що волонтерство означає для кожного з нас »? – можна відповісти по-різному. Чому ми допомагаємо людям і робимо це безкорисливо? Чом у тихе «спасибі» замінює всі гроші світу? Знаєте, це дивне відчуття, коли люди питають тебе: « Волонтер? А скільки тобі платять »? і коли ти відповідаєш, що робиш це не за гроші, вони дивуються так, ніби все в світі робиться лише за якусь винагороду. На мою думку, саме тому люди і роблять такі безкорисливі вчинки, щоб зламати такі стереотипи, сформувати нову свідомість людей. В Україні зараз складні часи: бідна, пограбована країна на сході війна… От колектив і нашої школи старається допомогти військовим на фронті та пораненим в госпіталі. Це той мінімум, що ми можемо робити, щоб віддячити та підтримати тих людей, які боронять наш край від ворога. Я вважаю, що кожен зобов’язаний долучатися до волонтерства, бо саме, завдячуючи нашій армії, нашим дорогим солдатам, у наших краях мир. Цього тижня наш клас взяв участь у ще одній благородній акції. Діти дома випікали різні соло дощі і приносили їх в школу, щоб в найближчий час відвезти до місцевих госпіталів, де лежать поранені бійці, або ж на схід. Проте, серед пакунків була не лише їжа. Діти приносили
18
малюнки і листи, щоб солдати могли читати їх, коли почнуть сумувати за будинком і сім’єю, бо саме такі речі піднімають настрій, підсилюють віру у швидку перемогу, ще раз нагадують, що їх лю-
блять, пам’ятають і чекають дома. Також у нас була можливість зустрітися і поспілкуватись з бійцем АЗОВу, який на даний момент є волонтером. Він подякував нам за підтримку і трішки розповів про те, що відбувається зараз на Сході. Заради їх життя та заради миру ми повинні робити посильні корисні справи. Це вчить нас бути небайдужими, згуртовуватись у біді, бачити і чути потреби інших, брати на себе відповідальність у скрутних ситуаціях. Завдячуючи благодійним акціям, які проходять у школі, діти з раннього віку вчаться безкорисливій праці і взаємодопомозі. Волонтерство – це крок до нової, прогресивної України. Поліна Гриб, 5(9) - В клас
ГАЗЕТА “ЗОЛОТІ КОМІРЦІ” ЛУЦЬКОЇ ГІМНАЗІЇ № 4 ІМЕНІ МОДЕСТА ЛЕВИЦЬКОГО
Добро поселить в кожне серце диво
Сучасний світ постає перед нами не лише безмежною радістю та щастям, а й полем бід, зажурених облич та знедолених сердець. Ще з дитинства кожного навчають любити ближнього , допомагати у тяжких ситуаціях , адже це дарує надію на майбутнє. І ми, українці, згуртувавшись, зможемо жити під мирним небом із щирими усмішками підростаючого покоління. Тому, 4 - та гімназія стає волонтером. Кожна дитина, що навчається в цій школі, намагається докласти якнайбільших зусиль, аби наша країна процвітала. В ці моменти світ наповнюється душевною красою. За перший семестр навчання, ми зуміли відправити безліч посилок у АТО,серед яких не тільки життєво необхідні речі, а й оздоблені своїми руками жовто-блакитні прапори та новорічні ялинки із власноруч виготовленими прикрасами , аби наші захисники відчули близькість своїх домівок. Намагаючись внести у сердечка діток із дитячих будинків казку , ми збирали « дарунки від святого Миколая», а щоб вони стали справжніми школярами – передавали канцтовари. Кожна дитина , маючи здібності до малювання , допомагала у створенні класних плакатів «Ми – волонтери», а володіючи навичками мистецтва кулінарії , гімназисти брали участь у благодійних ярмарках, завдяки яким ми назбирали значну суму для бійців АТО. На знак подяки, військові проводили у гімназії виховні години , розповідаючи як важлива їм наша підтримка. Згадуючи кожен невеликий подвиг , можна зробити висновок ,що чужих бід не буває. І з кожним днем ми ставатимемо ще добрішими та намагатимемось долучатись до все нових і нових волонтерських акцій , адже тільки добро зможе поселити у кожне серце диво.
Гережун Олександра, 6(10)-Б клас
Щ
Змалечку навчаємось любить Батьківщину
е два роки тому, волонтерство у мене асоціювалося з зарубіжними організаціями. Війна зблизила українців. Ми побачили, що без плеча один одного, ми можемо втратити державу та власну ідентичність. Ми зобов’язані не бути пасивними, адекватно оцінювати ситуацію і допомагати хто як може. Все це вилилося в організацію волонтерства. Волонтерська діяльність – це спосіб підтримки, піклування, надання допомоги людям , які цього потребують. Також – це взаємодія між людьми для спільного вирішення різних проблем. Це все створює можливість для навчання та розвитку впродовж життя кожної людини. Як на мене, то кожен із нас повинен займатися волонтерством, в першу чергу - для духовного збагачення. Наш 6(10)-А клас сміло можна назвати волонтерами. Адже кожен із нас допомагає всім чим може. Коли у нашій школі проводився збір посилок у зону АТО ми відразу згуртувались і кожен приніс що мав. Також ми писали листи підтримки для воїнів АТО. Як і всі діти нашої школи , хочемо підтримати наших воїнів духовно. Хтось писав щось про себе , а хтось писав про те, що в нього на душі. Спілкуємося з захисниками через листи і не важливо до кого саме він потрапить, головне, щоб лист зігрів душу нашого воїна. Для нас є важливими зустрічі з воїнами АТО. Вони нам часто кажуть, що головне нічого не боятися, адже якщо ми любимо Батьківщину, то повинні йти на все, щоб її захистити. Розуміємо, що для наших воїнів теж важливо бути почутими, тому намагаємося вислухати їх, допомогти, зігріти теплими і люблячими словами. Я пишаюся, що наша школа допомагає воїнам і залучає до цього нас учнів 4 гімназіїї. Так ми ще змалечку навчаємось любити, поважати нашу Батьківщину, а також допомагати воїнам АТО та займатись волонтерством. Кожен із нас повинен відкрити волонтера в собі і тоді наш рідний край завжди буде жити мирно і в достатку.
Валентина Кметь, 6(10)-А клас
19
ГАЗЕТА “ЗОЛОТІ КОМІРЦІ” ЛУЦЬКОЇ ГІМНАЗІЇ № 4 ІМЕНІ МОДЕСТА ЛЕВИЦЬКОГО
З чого для моїх вихованців починається Батьківщина У вересні 2015 року «Світлиця» Луцької гімназії №4 стала другим батьківським домом для учнів П 1-Г класу, які сплелися в один український віночок із 19 васильків і 14 ромашок. «Світлиця» глибоко поєднує духовне і національне, сприяє розвитку і становленню дитячих душ. Від її простору відбиваються багаточисленні українські традиції, символи, життєві правила, звичаї і обряди. Ця маленька українська хатка дає надійний захист, оберігає від незгод, дарує широкий світ. Четверо батьків класу були учасниками АТО (Бурлаков Д.В., Лапін І.О., Попік С.А., Шукалович О.А.). Наша спільна волонтерська робота розпочалася ще 30 вересня, коли татко Стаса Шукаловича повертався з «гарячої точки». Маленькі рученята моїх першокласників виготовили плакат для його зустрічі. На промінцях сонечка кожен вивів своє ім’я – хто писаними буквами, хто друкованими, хто вірно написав, а хто з помилками, але з душею… Клас долучився до гімназійної акції «Добро жменьками» (1 місце, збір пластикових кришечок). Тато Катрусі Бурлакової, учасник АТО, з гордістю на батьківські збори приніс повен ящик кришечок. Дивишся на цього сивочолого молодого чоловіка і серце наливається кров’ю. Скільки людина пережила і побачила… До Міжнародного дня волонтерів на уроці трудового навчання ми виготовили з кольорового паперу ангелики, які прикріпили на шоколадки. Василь Леонтійович з вдячністю розповідав як він роздавав ті «Солодкі ангелики» своїм солдатам (до цієї акції долучилися ще учні Мудрик О.М. та Скіданової Т.В.). Частину роздав напередодні Дня Святого Миколая, а другу частину напередодні Нового року. Воїни зі сльозами на очах брали ці подаруночки. П1-Г клас ще отримав подяку за небайдужість в акції «З Луганщиною разом». Молодці! Але ще й які молодці! У класі навчається Володя Петров, переселенець із Луганська. Мама сама виховує трьох діток (Володя найстарший). Батьківська родина класу відгукнулася на моє прохання допомогти цій сім`ї. З приємністю долучилися усі: хто одягом, хто харчами, хто консервацією. Зібрали, посадили маму в машину і відвезли. Ольга Володимирівна, мама Володі, дякуючи говорила, що у Луганську таких добрих людей немає. Приємно бути корисними для інших людей! 14 березня у «Світлиці» пройшов обряд «зустрічі птахів», що його відзначали наші пращури саме на день святої Євдокії. Цей обряд ми теж поєднали із волонтерською роботою. Виготовлених журавликів та листівку прикріпили до шоколадок і передамо воїнам АТО.
Возняк Л.А., класовод П 1- Г класу
Волонтерська діяльність 1(5)-В класу
Усьому нашому класу небайдужі події, які в даний момент відбуваються на сході України. Ми не можемо фізично підтримувати всіх бійців, але можемо підтримати їх морально. Наприклад, ми писали листи для воїнів АТО, збирали кришечки з пластикових пляшок (для покупки протезів), відправляли на Схід солодощі, щоб підбадьорити бійців. Напередодні Нового року ми підготували подарунки: розмалювали український прапор, прикрасили новорічну ялинку іграшками, які зробили власними руками, та разом з солодкими дарунками та коробками запашного чаю відправили через волонтерську організацію бійцям. Окремо хочемо розказати про ярмарок, який відбувся під час свята «Хелоуін», у якому ми брали участь, знаючи, що прибуток з цього ярмарку піде на одяг і їжу воїнам. Коли ми продавали солодощі, ми думали про допомогу, яку ми надамо бійцям. Сподіваємося, що воїни відчувають нашу підтримку, що їм тепліше від наших листів та невеличких, але зроблених з любов’ю, подарунків.
20
Ангеліна Невмержицька, 1(5)-В клас
ГАЗЕТА “ЗОЛОТІ КОМІРЦІ” ЛУЦЬКОЇ ГІМНАЗІЇ № 4 ІМЕНІ МОДЕСТА ЛЕВИЦЬКОГО
Упрацьовуючи волонтерській роботі немає місця романтиці звіти класних органів учнівського самоврядування за 1 семестр, я нерідко наштовхувалася на ім’я
ОТетяни Должко.
Згодом я дізналася, що це керівник волонтерської групи «Волинь SOS». Готуючи до випуску черговий номер «Золотих комірців», я зрозуміла, що без інтерв’ю з цією надзвичайною людиною, випуск буде недовершений, адже більша частина акцій, що відбувається у нашому закладі проходить за її ініціативи. 13 березня я вирушила на зустріч, на Привокзальну 12, де розміщується офіс волонтерської групи «Волинь SOS». Зустріла мене молода дівчина років 25 з рудим волоссям та демократичною зачіскою. Цю дівчину я вже бачила на фото, яке везла їй у подарунок від нашого заступника з виховної роботи Дмитренко Ірини Сергіївни. За час нашої бесіди виявилося, що Тетяна відкрита у спілкуванні, має щиру харизматичну посмішку, трохи втомлені очі, які випромінюють безмежну любов та розуміння до всього, що її оточує. - Тетяно, розкажіть, будь ласка, трохи більше про свою організацію. Який у неї статус і завдання? - Наша волонтерська група існує два роки, вже третій місяць вона зареєстрована і має статус благодійного фонду. Вона є малочисельною, зараз працює 3 людини, час від часу може мати до 5 чоловік. Наша організація на сьогоднішній день виконує 2 завдання: Перше – допомога передовій, бійцям АТО у нагальних потребах та друге – ми координаторський центр по допомозі демобілізованим учасникам АТО у юридичній, соціальній та психологічній сфері. - Яке завдання є пріоритетнішим? - На сьогоднішній день передова на Сході більш-менш забезпечена, на перший план виходить допомога демобілізованим. Адже на сьогоднішній день на Волині уже є 4,5 тисячі воїнів АТО, які повернулися, а у квітні буде ще 4 тисячі. Бійці, які повернулися на своє робоче місце легше адаптуються, адже їм не треба думати як заробити на сім’ю. Важче, коли вчорашній військовий має подбати про завтрашній день і самореалізуватись. - Як народилася ваша організація? - Мабуть, схема така ж, як і у всій Україні. Друзі та рідні починали допомагати тим, хто вже захищав Україну. Починали з того, кому що бракує: берців, екіпіровки, тепловізорів, провізії тощо. Ми передали, якщо перевести на вагу, вже тоннами. На «Укрмашпромпроекті» мали велике приміщення, там плели сітки. Приходили люди різні: різні за віком, за соціальним статусом, за статтю і всі спочатку плели сітки. Зараз допомагаємо винятково адресно. Якщо звертаються батьки, друзі і вказують, що потрібно, то допомагаємо лише так. Їх просимо наших бійців надсилати фото звіти. - А що сьогодні бійці потребують на фронті? - Оскільки харчування вже налагодилося, то воїни, як діти, радіють солодощам. Не зайвими будуть кава, чай, потрібні медикаменти(від застуди). Та найбільше потребують уваги, відчуття того, що їх цінують і пам’ятають . - На якому рівні у вас співпраця з навчальними закладами? - Дуже гарно співпрацюєм зі студентським середовищем, але все ж найбільше допомагають школи. У нас непогана співпраця з ЗОШ№26, гімназією 21, 17 та 4. Найбільше посилок та коштів дають школи. Ваші учні вже знають мене в обличчя. Часто, коли бачать, у транспорті чи на вулиці, підходять та запитують чим потрібно допомогти. З вашим навчальним закладом у нас найтісніший зв’язок , бо є відгук на всі акції, які пропонуємо, а ще й у зворотньому напрямку є ряд ініціатив, які і нам допомагають. У вас дуже свідомі діти, на зустрічах активні, небайдужі, толерантні. - Для наших дітей дуже важливим є зустрічі з учасниками АТО та волонтерами. Це спричиняє такий сплеск громадянської активності. Багато хто з дітей почав писати патріотичні вірші. Чим важливі такі зустрічі для бійців АТО та волонтерів? - Ми організували не одну зустріч із бійцями та вашими дітками, їх було багато. Хочу зупинитися на одній з них, яка якнайкраще показує як це важливо для них. У вашій гімназії була година спілкування з Олегом Коренем,колишнім бійцем «Айдару». Сам Олег живе у селі, після служби йому важко було адаптуватися до сучасних умов, у нього була страшна депресія. Лише після зустрічі і спілкування з дітьми у нього загорілися очі і з’явилося бажання жити. Бійцям потрібно відчувати нашу любов, а не мати відчуття самотності, яке як правило, їх переповнює у повсякденному житті. На пам’ять спливає історія Дмитра Мітіна, розвідника та снайпера, з Чернігівського полку, який за бронепластинами на грудях, носив дитячі малюнки і вірне, що вони є оберегом його життя. Ці малюнки побували з ним в усіх гарячих точках Сходу і зберегли йому життя. Тетяно, розкажіть нашим читачам трішки про себе. - За фахом я магістр історії, певний час працювала дизайнером – фотографом, маю 2 діток: хлопчика семи років та дівчинку, якій зараз 3,5 роки. - Які у вас плани на найближче майбутнє? - Завтра виїжджаю на Схід, їду до бійців. - Бажаємо вам усіх гараздів, діточкам вашим здоров’я, хлопцям на передовій передавайте найщиріші вітання.
Зотова Ж.О., педагог - організатор учнівської молоді
21
ГАЗЕТА “ЗОЛОТІ КОМІРЦІ” ЛУЦЬКОЇ ГІМНАЗІЇ № 4 ІМЕНІ МОДЕСТА ЛЕВИЦЬКОГО
«УКРАЇНА ПОЧИНАЄТЬСЯ З МЕНЕ»
в рамках проекту«Консолідація та зміцнення громадянського суспільства Східної, Південної, Західної і Північної України» 25,26 січня в рамках реалізації проекту «Україна починається з мене» відбулася зустріч учителів та учнів шкіл м. Мелітопіль, мт. Констянтинівка, мт.Плехів на базі КЗ «Луцька гімназія №4 імені Модеста Левицького Луцької міської ради Волинської області». Гості зустрілися з директором гімназії, О.Мишковцем, який розповів про історію створення гімназії, її традиції та особливості національно-патріотичного виховання. Після зустрічі усі вирушили знайомитися з м.Луцьк. О 14.30 гостей чекала цікава екскурсія у музей історії сільського господарства Волині – скансен та смачна вечеря у музеї Великої Вітчизняної Війни с. Переспа. Під час вечері учасники проекту ділилися враженнями співали українських пісень. Найбільш усім сподобалася пісня «Волинь моя, краса моя». Після вечері усі щасливі повернулися до гімназії, де вже чекали сім’ї, в яких проживали гості. (Сім’ї Калапуші Наталі, Горбатюк Іванки, Вісин Тетяни, Радчук Ірини, Царук Ірини, Гурського Андрія, Бондарук Світлани радо приймали учасників проекту). 26 січня учасники проекту зібралися у гімназії №4. Після сніданку усі готувалися до спільного свята для діток з синдромом Дауна: переглянули фільм про особливості роботи з дітками з синдромом Дауна, затвердили сценарій, поділилися на групи, прикрасили актову залу та виготовили необхідні постери. А, щоб поповнити запаси сил та енергії, усі вирушили на екскурсію до Замку Любарта, яку провів учитель історії гімназії №4 Ю. Оксамитний. О 14.30 розпочалося свято. Дітки інтегрувалися в мішані групи, виконували спільні завдання, грали в ігри, співали пісні. Усім було дуже весело і комфортно творити добру справу. Коли сято завершилося, дітки з синдромом Дауна заспівали колядку та прочитали вірші. Дуже приємно було бачити, як юні організатори свята підтримували цих діток і не могли стримати сліз Після свята учасники проету зібралися на каву-брейк, обговорили значимість таких заходів не лише для хворих діток, а й для самих організаторів, створили ескіз буклету «Школи Лідерства» та підписали «Договір про співпрацю». Після приємної мандрівки вечірнім містом, усі учасники проекту 22 розмістилися по теплих вагонах та вирушили додому.
ГАЗЕТА “ЗОЛОТІ КОМІРЦІ” ЛУЦЬКОЇ ГІМНАЗІЇ № 4 ІМЕНІ МОДЕСТА ЛЕВИЦЬКОГО
У процесі реалізації проекту була досягнута мета : залучення активної молоді до пошуку та вирішення соціальних проблем через створення клубів юних лідерів у Луцьку, Мелітополі, Констянтинівці, Малинівці та Плехові протягом жовтня – лютого 2015 року. Цьому сприяли, перш за все координатори проекту «Консолідація та зміцнення громадянського суспільства Східної, Південної, Західної і Північної України», оскільки саме вони зібрали небайдужих людей з усієї України, провели ряд тренінгів, навчили писати проекти та розраховувати бюджет, надали важливу консультаційну допомогу. Також успішній реалізації проекту сприяли керівники установ – партнерів, Констянтинівської ЗОШ І – ІІІ ступеня № 2, Плехівської ЗОШ І – ІІ ступеня, Мелітопольської гімназії №16, Луцької гімназії №4 імені Модеста Левицького. Велику роль відіграли самі учасники проекту: учителі та учні шкіл-партнерів, спонсори проекту. Проект реалізувався в дуже важливий для України період – коли продовжується війна на Сході, коли знижується якість і рівень життя, коли відбуваються реформи. В такий період найтяжче живеться незахищеним прошаркам суспільства. У гонитві за кращим майбутнім, усі забувають про сьогодення, а люди з обмеженими можливостями залишаються на узбіччі. Тому саме зараз є дуже важливо приділяти більше уваги тим, хто потребує нашого піклування, доброго слова. І дуже добре, що до цієї великої справи ми залучаємо молодь – наше майбутнє. Загальні завдання проекту були виконані: у школах було створено групи лідерства, які продовжили добру справу, почату у м. Луцьку. Учні організували благодійні концерти, написали статті , спілкуються з однолітками у соцмережах і поширюють корисну інформацію. Діти повірили в свої сили, вони зрозуміли, що можуть змінити суспільство на краще, головне – не байдикувати, а йти впевнено до поставлених цілей. Приємно, що до реалізації проекту долучилися організації, які не були заплановані на початку проекту: «Спілка матерів дітей з Синдромом Дауна», ТзОВ «Апельсин», ТзОВ «Щедрик», голова піклувальної ради Луцької гімназії №4, Яремко Ю.В. (спонсори проекту). Проект має довгострокові завдання, адже робота клубів розвиває та поширює волонтерський рух серед молоді. Діти, працюючи в команді, залучають інших, вчаться бачити соціальні проблеми та намагатимуться вирішувати їх, залучаючи місцеві громади, шкільне самоврядування, батьківські комітети та місцеву спільноту. Бондарук С.В., вчитель англійської мови
23
ГАЗЕТА “ЗОЛОТІ КОМІРЦІ” ЛУЦЬКОЇ ГІМНАЗІЇ № 4 ІМЕНІ МОДЕСТА ЛЕВИЦЬКОГО
Прапор луцьких гімназистів побував у гарячих точках на Сході Школярі Луцької гімназії №4 імені Модеста Левицького обмінялися прапорами із бійцями 40-ї окремої артилерійської бригади. Нині бойовий стяг, що пахне порохом, та з підписами військовослужбовців зберігатимуть у школі, а учнівський – із побажаннями повернення додому живими та неушкодженими – захищатиме бійців на передовій. Допомога учасникам АТО в гімназії триває вже майже рік: спочатку діти плели маскувальні сітки; згодом почали надсилати на фронт посилки з харчами та речами першої необхідності; а під час осіннього ярмарку діти зібрали сім з половиною тисяч гривень та передали на потреби військових. Згодом виявилось, що стяг, який учні 8-В у травні відправили морським піхотинцям, об’їздив разом із бійцями всі гарячі точки. Восени військовослужбовець Петро Хвиля, будучи у відпустці, прийшов подякувати дітям і вчителям за турботу й підтримку солдатів на війні. Заступник директора з виховної роботи Ірина Дмитренко розповіла: «Ми співпрацюємо із громадськими організаціями «ВолиньSOS», «Автомайдан Волині», «Самооборона Волині». До Міжнародного дня волонтерів, який відзначали 5 грудня, провели акцію, в рамках якої кожен клас підготував національний стяг із побажаннями військовим, та зібрали пакунки з продуктами і речами, які передали на Схід. Бувало, що в котромусь класі в АТО служить батько учня, то зібране надсилали саме для його бригади. Привітали зі святом Миколая ми і нашого заступника директора з господарської частини Василя Ярмолюка, який вже майже рік перебуває на фронті». І от минулого тижня учні 3(7) -А класу отримали відповідь від бійців – листівку та прапор від 40-ї окремої артилерійської бригади, що нині базується у Маріуполі. Класний керівник Наталія Шульга розповіла, що в бригаді служать чоловіки із різних куточків України: «Київ, Кривий Ріг, Ізяслав, Володимир-Волинський, Нововолинськ, Харків» – підписувалися бійці, також є і жінки. Командир Аркадій Зінченко, який у мирний час працював завгоспом у Харківській гімназії, подякував за дитячі дарунки. Тато учениці 3(7) -А класу Олександри Озимко донедавна теж проходив службу в Маріуполі, проте його бригаду перевели в Миколаїв. І оскільки в обласному центрі солдати забезпечені харчами краще, ніж на передовій, то, порадившись, батьки і діти класу вирішили надіслати посилку саме в місто Маріуполь. Школярка Ангеліна Киричук розповіла: «З-поміж інших продуктів, ми надіслали також спеції, родзинки, горіхи, адже, нам стало відомо, що солдати їдять кашу без солі. Також ми писали номери своїх телефонів, аби бійці могли нам передзвонити. Мені зателефонувала медсестра і подякувала всьому нашому класові». «Ми щиро хвилюємося за наших солдатів, як вони там на Сході, і надіємося, що в них усе буде добре. Тримайтеся!», – через нашу газету до захисників звертаються дівчатка Оксана Паскевич та Ніна Грисюк. Діти зичать, щоб солдати живими та неушкодженими поверталися додому й аби бійці могли відсвяткувати новорічно-різдвяні свята зі своїми родинами. «Потрібно допомагати армії, бо державного забезпечення недостатньо. Тому й збирають гроші та речі на фронт народ на чолі з волонтерами», – міркують семикласники Ярослав Каленюк і Максим Жигалло. Наталія Шульга каже: «Командир бригади казав, що чоловіки аж плакали, коли читали дитячі листи». Минулого четверга у гімназії провели акцію «Новорічний подарунок для воїнівзахисників», під час якої кожен клас прикрасив свою ялинку та зібрав новорічний подарунок учасникам АТО. Вбираючи новорічну красуню, діти використали домашнє печиво, маленькі лялечки-мотанки, ангеликів та м’які іграшки, зроблені власноруч. «Дитяча енергетика оберігатиме бійців на передовій», – говорять вчителі гімназії.
24
Тетяна СВЕРЕДА Газета «Луцький замок»
ГАЗЕТА “ЗОЛОТІ КОМІРЦІ” ЛУЦЬКОЇ ГІМНАЗІЇ № 4 ІМЕНІ МОДЕСТА ЛЕВИЦЬКОГО
Бог багатий милосердям
Дуже важливо в ранньому дитинстві побачити перевагу добра над злом, любові над ненавистю… Для цього виховують нас вдома і в школі. Вчать поважати людей, співчувати їм, допомагати в біді, бути добрими, ввічливими, привітними. 15 січня 2016 р. у Волинському обласному музично-драматичному театрі імені Тараса Григоровича Шевченка відбувся одинадцятий благодійний телемарафон «Бог багатий милосердям», в якому взяв участь і наш 3-Д клас Луцької гімназії № 4 імені Модеста Левицького під керівництвом класного керівника Зданевич І. В. та педагога - організатора Жаркової Н. Ю. Наші керівники приклали чимало зусиль працюючи з нами. Всі кошти зібрані під час телемарафону були перераховані для дітей-сиріт, які потребують особливої підтримки та допомоги. Готуючись до дійства, під час репетицій, ми з однокласниками не лише весело проводили час, а й вивчали нові цікаві колядки, віншування, привітання з Різдвом Христовим. Починали своє театралізоване дійство зі Святвечора. У цій виставі Ірина Вікторівна грала роль господині, а я з Мартинюком Андрієм були її дітками. Вона розповіла нам у чому суть величного свята Різдва Христового та запевняла, якщо звільнитися від образ, ненависті, злоби, то маленький Ісус народиться в серці кожного з нас. Продовжили дійство вертепом, в якому взяли участь п’ятнадцять моїх однокласників. Вони весело виходили на сцену з зіркою, співаючи пісню «Добрий вечір, люди». Серед персонажів вертепу були: звіздар, пастухи, царі, ангели. Мені дуже сподобалося як майстерно зіграли свої ролі Літот В’ячеслав в образі жида та Біласик Марія в образі вигоди. Взявши участь у благодійному телемарофоні, я зрозуміла, які ж гарні в нас українські традиції! Як добре, що ми занурилися в джерело духовності нашого народу! Тепер я збагнула, що наша сила вєдності, підтримці та доброті. Я не можу забути вистави про маленьку дівчинку, яка в часи Різдва шукала найкращий подарунок. Спочатку вона потрапила в чарівну крамницю, де їй пропонували багатство, славу, добробут… Дівчинка вибрала Любов, і зрозуміла, що все без Любові – ніщо! Саме любов є найкращим, найціннішим подарунком. Тільки вона здатна змінити світ. Цю істину щодня невтомно доносить в маленькі серця наш класний керівник. Для кожного із нас було важливо виступати на головній сцені Волині, відчути себе справжнім артистом. Не менш захоплено, в прямому ефірі, за нами спостерігали батьки, а увечері ми мали змогу побачити себе по Волинському телебаченні. Мої однокласники приклали максимум зусиль, щоб не підвести наших керівників, які підготували сценарій та програму виступу, а головне в кожного із нас горіло стрімке бажання подарувати миті щастя для діток, які позбавленні батьківської 25 ласки, тепла, любові.
ГАЗЕТА “ЗОЛОТІ КОМІРЦІ” ЛУЦЬКОЇ ГІМНАЗІЇ № 4 ІМЕНІ МОДЕСТА ЛЕВИЦЬКОГО
Ми зрозуміли, що можна підтримувати соціально незахищених людей не лише матеріально, а й своєю працею та талантом. Обіцяємо розвиватися і з цього моменту будемо брати участь в різних благодійних акціях і концертах. Кожен свій крок звіряти з власною совістю і дарувати світу теплоту своїх сердець. Милосердя і доброта – як два крила, на яких тримається людство. Як же могло так статися, що милосердя втратило сьогодні свою цінність, а його зміст звівся лише до милостині?
Не суди когось із пересердя, Бог не всім по рівному дає, Хто у серці має милосердя – Той Закони Божі пізнає. Не жалій ні кволим, ні калікам, Не ховай добро в гнилі міхи І Господь тобі добавить віку, І простить тобі дрібні гріхи. Розведи біду чужу руками, Не пройди, коли комусь болить, Ми усі щось губимо з роками І під Богом ходим кожну мить. Господь нас за руку світом водить, Часто притискає до грудей, Але милосердя нам приходить Лиш від Бога посланих людей.
Колектив гімназії П3-Д класу
Зустріч з воїном - братом
3 березня у нас була зустріч з воїном АТО Степасюком Сергієм Святославовичем (моїм рідним братом). Він служить сапером у 80 окремій аеромобільній бригаді. Сергій розповідав про міни, про їхню базу, про зброю,також розказував історії, в які потрапляла їхня бригада. А ще дякував за листи, які йому відсилали учні нашої школи. Казав, що його побратими не могли втримати сліз, читаючи їх. Коли діти задавали питання, мені було приємно, що мої однокласники цікавляться тим, що відбувається на сході. І їм не байдуже, яке життя і побут у воїнів, які захищають нашу країну. Я пишаюсь, що мої брати патріоти і в цей тяжкий час захищають Україну. Степасюк Христина, учениця 1(5)-Г класу
ЗОЛОТІ КОМІРЦІ
Газета Гімназійної Республіки
Редактори :
Автори заміток: Технічні редактори:
Дмитренко І.С., заступник директора з виховної роботи; Зотова Ж.О., педагог-організатор учнівської молоді юні кореспонденти школи Меуш О.І., Тофан С.В.
Адреса редакції: м.Луцьк, пр.Волі, 25 Свідоцтво про державну реєстрацію: ВЛ №212 від 14.10.2004 р. Засновник: Луцька гімназія №4 імені Модеста Левицького