ФРАНКОЗНАВЧИЙ ПЛЕНЕР by Helen Golovina

ДОНЕЦЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ ВІДДІЛ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ

СЛОВ’ЯНСЬК, 2016

ЗМІСТ

ВСТУП ......................................................................................................................................................... 3

Байдаченко Т.С., Головіна О.І., Попова Т.Ю. ЗНАЧЕННЯ ТВОРЧОЇ СПАДЩИНИ І. ФРАНКА ДЛЯ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ................................................................... 4

Дмитрук І.М. ІДЕЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ОСВІТИ ТА ВИХОВАННЯ В СПАДЩИНІ І. ФРАНКА ...................................................................................................................................12 Пономаренко С.В. ФІЛОСОФСЬКО-СВІТОГЛЯДНІ ОСНОВИ ТВОРЧОСТІ І. ФРАНКА ......... 16 Аксьонова І.А., Дубова Н.В. ФІЛОСОФСЬКО-СВІТОГЛЯДНІ ОСНОВИ ТВОРЧОСТІ І.ФРАНКА .................................................................................................................................................. 20

Чернік І.П. ЕСЕ «ПОЕТИЧНЕ СЛОВО ФРАНКА У ФОРМУВАННІ КУЛЬТУРНОЇ СВІДОМОСТІ УКРАЇНЦІВ» .....................................................................................................24 Гранкіна О.В. ВИХОВАННЯ ЛЮДИНИ - «КАМЕНЯРА» ЯК КВІНТЕСЕНЦІЯ РОБОТИ СУЧАСНОЇ ДЕМОКРАТИЧНОЇ ШКОЛИ ...............................................................................27 Бугайова М.В. ІДЕЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ОСВІТИ ТА ВИХОВАННЯ В СПАДЩИНІ І.ФРАНКА .. 31 Гакало Н.В. ФІЛОСОФСЬКО-СВІТОГЛЯДНІ ОСНОВИ ТВОРЧОСТІ ІВАНА ФРАНКА ........... 35 Литвиненко О.О., Ігнатенко О.О. ЗНАЧЕННЯ ПРОЗОВИХ ТА ПОЕТИЧНИХ ЗДОБУТКІВ І.ФРАНКА ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ...................................................39 Кулініч Г.В., Головко Н.М. ЗНАЧЕННЯ ПРОЗОВИХ ТА ПОЕТИЧНИХ ЗДОБУТКІВ І. ФРАНКА ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ...................................................................................... 45

Білориха С.В. ЗНАЧЕННЯ ПРОЗОВИХ ТА ПОЕТИЧНИХ ЗДОБУТКІВ І. ФРАНКА ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ .................................................................................................................... 49

Кириченко Г.В.ЗНАЧЕННЯ ПРОЗОВИХ ТА ПОЕТИЧНИХ ЗДОБУТКІВ І. ФРАНКА ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ .................................................................................................................... 52

Мартишевська Г.В. ЗНАЧЕННЯ ПРОЗОВИХ ТА ПОЕТИЧНИХ ЗДОБУТКІВ І.ФРАНКА ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ .................................................................................................................... 56

Самойленко Т.М. ІДЕЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ОСВІТИ ТА ВИХОВАННЯ В СПАДЩИНІ І.ФРАНКА ....................................................................................................................................59 Ярошенко О.А. ФІЛОСОФСЬКО-СВІТОГЛЯДНІ ОСНОВИ ТВОРЧОСТІ І.ФРАНКА ................. 64

ФРАНКОЗНАВЧИЙ ПЛЕНЕР (у межах року вшанування пам’яті І. Франка в Україні) Мета: залучення педагогів області до вивчення творчої спадщини Великого Каменяра, її актуальності у розрізі сьогодення, висвітлення сприйняття й осмислення доробку письменника у форматі тез, есе. Практична значущість: можливість творчого застосування вчителями області напрацювань учасників пленеру для проведення заходів щодо вшанування пам’яті письменника-ювіляра. Напрямки роботи: 1. Філософсько-світоглядні основи творчості І. Франка. 2. Значення прозових та поетичних здобутків І. Франка для української культури. 3. Лінгвістичний аспект вивчення творчості І. Франка. 4. Ідеї національної освіти та виховання в спадщині І.Франка.

Байдаченко Тетяна Сергіївна, завідувач відділу української мови та літератури Донецького облІППО, Головіна Олена Іванівна, методист відділу української мови та літератури Донецького облІППО, Попова Тетяна Юріївна, методист відділу української мови та літератури Донецького облІППО м. Слов’янськ ЗНАЧЕННЯ ТВОРЧОЇ СПАДЩИНИ І. ФРАНКА ДЛЯ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ Потреби та пріоритети розвитку українського суспільства визначають необхідність дослідження змісту вітчизняного мистецтва в контексті сучасних соціокультурних запитів. Із минулого актуалізується все те, що виявляється співзвучним потребам сьогодення. Останнім десятиліттям у процесі становлення національної свідомості відбувається

переосмислення

всієї

системи

ціннісних

орієнтацій

українського народу, а поряд із цим – творчої спадщини видатних українських письменників минулого. Їх досвід пошуків і знахідок, які гармонійно вплітаються в контекст сучасних ідей, що спрямовані на подолання глобальної кризи суспільства, звучить як передумова формування відповідної моралі. Іван Якович Франко – одна з найвизначніших постатей не тільки української, а й світової культури. «…У важкі часи безправ’я і темряви він був для Західної України і університетом, і енциклопедією, і академією наук, і народним, не затвердженим ніякою монаршою ласкою міністром культури

та освіти…», – так писав про Івана Франка відомий український поет початку ХХ століття П. Тичина. У цих словах відображено велику роль Каменяра для розвитку української культури. І хоч минуло вже близько століття після такої справедливої оцінки, даної Франковій діяльності, вона залишається актуальною у світлі сьогодення для всіх українців, які й далі звертатимуться за порадами до творчої спадщини письменника. Серед різноманітної та багатогранної діяльності митця особливе місце належить не тільки дослідженню й розробці наукових засад розвитку українського національного театру, але і створенню його репертуару. Організація театральної справи завжди викликала в І. Франка живий інтерес. Праці

науковця

стали

теоретичним

підґрунтям

діяльності

перших

українських театрів А. Крушельницького, М. Садовського та ін. Так, у статті «Наш театр» І. Франко розмірковує над тим, чим має бути театр – «підоймою поступу і просвіти чи місцем розривки для публіки, таким, котре часом може замінити гру в карти, або, вкінці, місцем вистави дамських туалетів, місцем сходин для молодежі»? Зрозуміло, що для письменника – це не просто місце для розваг, а рух уперед, можливість для народу стати освіченішим, а отже, культурнішим. Тому й шукав Франкодраматург «для ясно означеної цілі найвідповідніших способів», одним із яких уважав пропаганду в змісті театральних вистав поступових і світлих думок, зрозумілих цілій масі народу. Тільки такий театр, на думку Франка, може називатися національним й упливати на розвиток і виховання простих людей. Тому написані в 90-х роках п’єси «Украдене щастя», «Рябина», «Учитель», «Останній крейцар», «Будка ч. 27», «Кам’яна душа», «Майстер Черняк», «Суд святого Миколая», розкривають фігури з народного життя, зображують людей, драматичні колізії, свідком яких був сам автор. Низка прозових творів та поем: «Захар Беркут», «Перехресні стежки», «Бориславські оповідання», «Мойсей», «Іван Вишенський» – має ознаки драматичних творів, зокрема монологи, діалоги, дію. Тому чимало з них 5

перенесено на сцену ще за життя письменника, проте широку панорамність сценічних утілень отримали протягом ХХ – поч. ХХІ ст. Наприклад, у сучасному репертуарі Рівненського академічного українського музичнодраматичного театру – вистава за драмою І. Франка «Украдене щастя», Київського національного академічного драматичного театру – «Перехресні стежки». Тож вплив І.Франка на творчу практику українського театру був величезним. Як дослідник та історик театру Іван Франко займає одне з чільних місць в українському мистецтві. У розвитку українського кіномистецтва І. Франко особисто участі не брав, але за мотивами його оповідань, повістей, романів було знято художні фільми. Продюсер та сценарист фільму «Незламна» Максим Данкевич вважає прозові твори письменника найбільш придатним літературним матеріалом для зйомок українських художніх фільмів. У різний час для великого екрану й у форматі серіалу були зняті «Борислав сміється» (1926), «Захар Беркут» (1971), «Украдене щастя» (1952, 1984, 2003), «Перехресні стежки» (фільм «Пастка», 1993), «Для сімейного вогнища» (1970, 1992) тощо. Найбільш популярним серед них є історичний фільм «Захар Беркут» режисера Леоніда Осики на кіностудії ім. О. Довженка. Ця кінострічка двічі здобувала нагороди: 1972 року – приз і премію за відтворення на екрані традицій народного героїчного епосу – на ВКФ у Тбілісі, а 1971року – головний приз, спеціальний диплом отримав Валерій Квас за оригінальну операторську

роботу

на

кінофестивалі

«Молодь

–

молодим»

Дніпропетровську. Фільм за мотивами п’єси «Украдене щастя» був екранізований тричі: 1952 року знято фільм-спектакль, 1984 року – телефільм, 2003 – стилізований чотирисерійний фільм.

Кінострічки за Франковими творами приваблюють глядачів не спецефектами, а сюжетністю, розкриттям національних та морально-етичних проблем. Сучасне ж кіномистецтво зіштовхнулося з гуманітарною проблемою, оскільки більшість телевізійної кінопродукції, що виготовляється в Україні та розміщується на вітчизняному телебаченні, не є українською як за мовною ознакою, так і з точки зору художнього змісту. Тому зараз, як ніколи, фільми за високохудожніми сюжетами І. Франка мають посісти гідне місце на телебаченні та екранах кінотеатрів, можливо, через переосмислення порушених у них тем, проблем у світлі сьогодення. Наукові праці автора в ділянці музикознавства привертали увагу багатьох учених. Як письменник, учений і громадський діяч Франко приділяв багато уваги питанням музичної культури. Його публікації на музикознавчу тематику

становлять

порівняно

незначну

частину

всієї

науково-

дослідницької діяльності (близько 20 назв різних жанрів). Серед основних питань, на яких зупиняє свою увагу письменник, «питання вивчення історії музики; М. Лисенко і проблема становлення композиторської школи на Західній Україні; музична публіцистика». Якщо говорити про дослідження народнопісенної творчості, то загальний обсяг записів Івана Франка складає близько 400 пісень і більше 1300 коломийок, які почав записувати «від матері, коли був ще учнем «нижчої» гімназії в Дрогобичі». У своїх подальших студіях Франко проявив себе як учений-фольклорист, легко орієнтуючись не лише в тематичному змісті української та загальнослов'янської пісенної творчості, але також в ознаках

їхньої

мелодійно-ритмічної

структури

та

методиці

фіксації

фольклору. Поет був безпосереднім учасником вироблення наукових принципів класифікації фольклорного матеріалу збірки «Галицько-руські народні мелодії», упорядкованої С. Людкевичем.

І.Я. Франко написав понад 50 фольклористичних досліджень, серед них такі ґрунтовні праці, як: «Жіноча неволя в руських піснях народних», «Студії над українськими народними піснями» та інші. Для Франка пісня – це …огонь в одежі слова – Безсмертна, чудотворна фея, правдива іскра Прометея. Науковий погляд І. Франка на українську народну пісню зафіксований ще й у працях «Українські записи Порфирія Мартиновича», «Остап Вересай», «Сербські народні думи» тощо. Народні пісні митець вважав найвищим досягненням творчості українського народу, джерелом для пізнання його духовного життя. Як зазначає збірник «Матеріали для культурної і громадської історії Західної України», І. Франко навіть думав написати історію України на основі пісень і переказів про неї. Шкода, що цього не вийшло, бо ми б мали правдиве бачення історичного процесу тих часів. Першим відкрив талант Івана Франка-пісняра Микола Лисенко у 18851886 роках у Києві. Від поета композитор записав понад 20 пісень, п’ять із яких увійшли до «Збірника українських народних пісень» (1886): «Про Довбуша» (у двох варіантах), «Пливе качур по Дунаю», «Ой там за горою, та за кремінною», «Жалі мої жалі, великі, немалі», «Бескиде зелений, в три ряди саджений». Отже, під час свого першого перебування в Києві 1885 року І. Франко співає М. Лисенку пісні, записані в Коломиї 1880 року, а останній одразу ж друкує їх. Про цей факт свідчить і листування двох діячів української культури. «Якщо музика виникла зі співу,- стверджує О. Потебня,- то віршування і розмір - із зв’язку слова зі співом». І.Франко збагачує власну поетичну палітру на основі народної пісні, яка зумовила наспівну мелодику багатьох його поетичних творів. У такому плані написано поезії зі збірок: «Зів’яле листя», «З вершин і низин» та інших. 8

У «Передньому слові до другого видання» (1910) І. Франко називає «Зів’яле листя» «збіркою ліричних пісень». Особливою

чарівністю

вирізняються

твори,

написані

жанрі

літературної пісні, які, на думку Є. Кирилюка, «не поступаються перед Шевченковими піснями часів заслання» – «Зелений явір, зелений явір…», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…», «Червона калина, чого в лузі гнешся?..», «Ой ти, дубочку кучерявий…», «Ой жалю мій, жалю…», «Чого являєшся мені…», «Отсе тая стежечка…», «Як почуєш вночі край свойого вікна…». Свідомо відкидаючи впродовж усієї творчості «конвенціальну маску мужицького поета», І. Франко все ж таки не оминув народнопісенної форми у своїй «ліричній драмі». Надто зворушливими, інтимними виявилися для нього самого переживання нещасливо залюбленого «небіжчика», тому, мабуть, був правий Ф. Колесса, коли визнавав ці мінорні акорди болю і смутку «відгомоном материного співу». Кожна Франкова поезія, попри її близькість до фольклорної стихії, – напрочуд різноманітна та майстерно оброблена авторська пісня. Наспівний вірш представляє фінальна поезія першого «жмутку» «Епілог» («Розвійтеся з вітром, листочки зів’ялі»). Перший рядок – наче камертон до всієї мініатюри. Одразу вчувається мінорна тональність, співзвучна внутрішньому станові героя. До речі, у віршах розділу помітне тяжіння до мінорних інтонацій. Другий «жмуток» вміщує оригінальний вірш «Зелений явір, зелений явір», який написано в ключі народних пісень. Поезія неповторна тим, що її задумано як ліричну пісню кобзаря. Мелодія ніби звучить під тихий акомпанемент бандури. Розмір постійно змінний, поезія – зразок кількісного віршування, побудованого на «…ізохронізмі ритмічних одиниць, на врахуванні часу, потрібного для вимови складу» . Зразки творів, яким притаманне таке віршування, зустрічаються рідко, бо воно склалося в давніші часи, коли «текст пісні не відокремився остаточно від музики». 9

Мелодія вірша відзначається незначним діапазоном, «топтанням» звуків на одному місці. Ця поетична мініатюра свідчить, що Франко завжди перебував у творчому пошукові, прагнув у кожний поетичний твір внести елемент новизни. Наспівні вірші Франка пронизані пісенними мотивами та зворотами, тому мають внутрішню мелодію. Це досягається такими засобами, як народнопоетичний паралелізм, вживанням фольклорних порівнянь, епітетів, багатих рим, використанням народнопісенної живої мови, повторами, риторичними запитаннями, що йдуть зі сфери почуттів, протиставленнями, народнопоетичними звертаннями, які творять «музику» віршів, зумовлюють їх наспівність. У період визвольних змагань українського народу національним гімном стала поезія І.Франка «Вічний революціонер». Тенденція розвитку національно – патріотичної тематики особливо виразно проявилась у ліриці січових стрільців. Вірш Франка «Не пора, не пора, не пора…» свого часу набув широкої популярності як народна патріотична пісня. Це одна з перших стрілецьких пісень, яку співали на мелодію старовинного німецького маршу. Згодом музику до неї написав історик і композитор Микола Аркас. Відома також мелодія, створена до слів Франка композитором Денисом Січинським. Але окупаційні режими прагнули заглушити національні почуття українців, наклали заборону на цей твір. Проте пісня жила. Її співали на вічах, національних святах, антиурядових маніфестаціях. Особливо популярною стала вона на початку XX ст. серед студентської молоді, яка боролася за те, щоб перетворити австро - польський університет у Львові на український. Не можна оминути того факту, що Іван Франко був натхненником незвичайної Української армії січових стрільців. Роман Горак у статті «Смерть без сонця» пише: «Сталось… неймовірне: бездержавна нація під 10

впливом ідей Франка створила свою армію, яка мала функції, котрих не має і не мала жодна армія світу! Вона повинна була здобути цю державу, збудувати її, охороняти». На вічній дорозі Франка, у день його похорону, спеціальним наказом по легіону січових стрільців з фронту було знято частину стрілецтва, щоб відправити її до Львова надати останні військові почесті великому Каменяреві. «У той день,— зазначає Р. Горак,— для стрільців була випущена листівка, де сповіщалось, що «в особі Івана Франка зійшов до гробу батько наших самостійницьких змагань…». Присутність стрільців, а між ними сина Івана Франка Петра, якого відпустили додому на похорон, наявність молодої підпори «Пласту» надавали процесії особливого змісту. За труною йшла Україна, яка плакала за втратою одного з найбільших своїх синів, але готова до боротьби за свою державу і волю». Отже, титанічна постать І. Франка належить до тих, хто формував підґрунтя для самоусвідомлення та самовизначення українського народу. Творчість митця – складний і багатовимірний феномен, що потребує різнобічного вивчення. Великий Каменяр намагався розв’язати тогочасні соціокультурні проблеми, які залишаються актуальними й у наш час. ЛІТЕРАТУРА 1. Висловлювання відомих людей про Франка.[Електронний ресурс] – Режим доступу: /http://olpalib.com/vislovlyuvannya-vidomih-lyudey-pro-ivana-franka/ 2. Карась Г. Іван Франко в контексті музичної культури української західної діаспори ХХ ст. .[Електронний ресурс] – Режим доступу / http://lib.if.ua/franko/1325767834.html 3. Карась Г. Іван Франко і музична культура Прикарпаття. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://lib.if.ua/franko/1324469736.html 4. Корнійчук В. Жанрова мозаїка зівʼялого листя. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/Soc_Gum/Ul/2006_68/68_2006_kornijtchuk.pdf 5. Пʼять екранізованих творів українських письменників. .[Електронний ресурс] – Режим доступу: http://ridna.ua/2015/06/pyat-ekranizovanyh-tvorivukrajinskyh-pysmennykiv 6. Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 28, с. 285 – 292. 7. Черепанин М. Музикознавчі дослідження Івана Франка..[Електронний ресурс] – Режим доступу: http://lib.if.ua/franko/1328102189.html 11

Педагогічне кредо: «Єдинии шлях, якии веде до знань, - це діяльність» Коло методичних зацікавлень: «Інтегроване навчання в процесі вивчення української мови та літератури»

Дмитрук Ірина Миколаївна, учитель української мови та літератури Білицької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №9 Добропільської міської ради Донецької області ІДЕЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ОСВІТИ ТА ВИХОВАННЯ В СПАДЩИНІ І. ФРАНКА Спадщина І. Франка, що вражає обсягом та різноаспектністю, є предметом вивчення дослідників у галузі літератури, філософії, історії, педагогіки. Сьогодення вимагає перегляду багатьох оцінок опублікованих праць, присвячених його творчості у вимірі об’єктивності та політичної незаанґажованості. Педагогічні ідеї просвітителя співзвучні з тими завданнями, які постали перед сучасною системою освіти й виховання. З огляду на це актуальним є висвітлення його життєвої позиції та ідейних переконань, нове прочитання творів ученого, їх інтерпретація в розрізі сучасних потреб українського суспільства й української школи. У численних публіцистичних, педагогічних працях та літературних творах І. Франко показав тяжкий стан народної освіти в умовах існуючого ладу. Глибоко проаналізувавши факти сучасної йому галицької дійсності, він

довів, що такий стан є безпосереднім наслідком економічного рабства народних мас і реакційної політики Австро-Угорської імперії щодо українського населення та його культурного розвитку. Особливо яскраво це показано в його творах «Наші народні школи і їх потреби», «Одвертай лист до галицької української молоді», «Мрії і надії українського народу в Галичині» та інші. І. Франко зазначав, що вся система освіти має бути заснована на принципах доступності для кожного громадянина, рівності умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту і спрямована на формування творчої працелюбної особистості з відповідними навичками й уміннями, провідною з яких є здатність до життєдіяльності в умовах громадянського суспільства. У

творчій

діяльності

(громадсько-просвітницький,

І.

Франка

виділяють

основні

науково-методичний,

напрями

літературно-

публіцистичний, теоретико - педагогічний) та три етапи в обґрунтуванні концепції національної школи: загальнокультурницький (проблема рідної мови, взаємин з простим народом та його захист, ознайомлення українського читача з найкращими творами світової літератури, виховання молодої високоосвіченої

інтелігенції

тощо),

національно-освітній

(теоретичне

обґрунтування завдань освіти, висування низки вимог до вчителя тощо), державницький (розробка концептуальних засад школи, основою якої є формування національної свідомості молоді, виховання патріотів тощо). Національній школі письменник відводив чи не найважливішу роль у пробудженні

національної

свідомості

молоді,

формуванні

ідейних

переконань, розвитку і збагаченні моральних якостей, нових життєвих установок особистості. Велику увагу приділяв І. Франко вивченню української мови в школах, так як протягом свого життя він боровся за розвиток української мови на народній основі. 13

Заслуговують і сьогодні на увагу його думки про те, що предмет кожної науки сам у собі містить стільки цікавого, принадного, що «вмій тільки винайти і живо розказати» [2, 62]. Виховним ідеалом Великого Каменяра була людина-борець, «каменяр» нового суспільства в незалежній Українській державі. Осягнення його можливе через реалізацію національного виховання, тому кожна школа має бути національною, пріоритетним покликанням якої виступає національне виховання, що засновується на національному ґрунті, народній педагогіці, житті народу і його традиціях. Мету національного виховання української молоді І. Франко вбачав у всебічній підготовці її до здійснення найвищого ідеалу нації – осягнення власної державності, до чинної творчої участі в розбудові рідної духовної й матеріальної культури, а через неї до участі у вселюдській культурі. Педагог наполегливо вимагав запровадження у школі демократичного устрою життя, основними елементами якого мають бути: ідея пріоритету прав особистості, забезпечення широкої участі громадськості, створення можливостей для діяльності учнів не тільки під час навчального процесу, а й поза ним, урахування вікових можливостей та особливостей дітей. Провідними педагогічними ідеями І. Франка є гуманізація, народність, демократизація, індивідуалізація, ідея виховного і розвивального навчання, послідовність і систематичність знань, науковість, доступність, проблемність та мотивація навчання, емоційність, зв’язок навчання з життям. Оскільки зміст освіти реалізується в шкільних підручниках, І.Франко жорстко критикував їх за низьку якість, недостатню кількість, відсутність

систематично

викладеного

матеріалу,

переобтяженість

поганими перекладами, замовчування кращих творів рідної літератури та важливих історичних подій тощо. Великого

значення

письменник

надавав

духовно-моральному

вихованню учнів, під яким розумів засвоєння певної ієрархії цінностей, цілей 14

як здатності до самовизначення, самореалізації й саморозвитку, уміння особистості на основі цієї ієрархії творити власний внутрішній світ, завдяки якому реалізується її гуманістична суть, вільний моральний вибір у життєвих ситуаціях, що постійно змінюються. Національно-патріотичне виховання І. Франко пов’язував з вихованням національної еліти на засадах духовності, патріотизму, професіоналізму через

повернення

до

витоків

української

культурної

ідентичності,

національних духовних першоджерел. Ідеал педагога, на думку просвітителя, – це людина, яка вийшла з народного середовища, є носієм його духовних і національних цінностей, живе його інтересами, бере активну участь у громадсько-культурному житті. Педагогічні погляди І. Франка мають велике значення в історії української педагогіки. Їх творче застосування служить надійною основою для відродження й розвитку національної освіти в умовах самостійної держави. ЛІТЕРАТУРА 1. Васянович Г. Педагогічні ідеї Івана Франка / До 150-річчя від дня народження Каменяра // Рідна школа. – 2006. – № 10. – С.27-29. 2. Дзеверін О.Г. Педагогічні погляди І.Я.Франка // Педагогічні статті і висловлювання / Упор. О.Г. Дзеверін. – К.: Радянська школа, 1960. –297 с. 3. Зимудьдінова А. С., Філь Г.О., Кутняк І. М. Актуальність педагогічних ідей Івана Франка на сучасному етапі розвитку загальноосвітньої школи / А. С. Зимудьдінова, Г. О. Філь, І. М. Кутняк [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.rusnauka.com/30_OINXXI_2013/Pedagogica/2_147079.doc.htm 4. Кузьмінець О., Цапко О. Не згубити набутки минулих поколінь // Рідна школа. – 1998. – № 11. – С.15-19. 5. Франко І. Я. Наші народні школи і їх потреби // Зібрання творів у 50 т. – К.: Наукова думка, 1986. – Т. 46. Кн. 2. – С.108-116. 6. Чередняк Юлія. Внесок Бориса Мітюрова у дослідження педагогічних ідей івана Франка / Ю. Чередняк [Електронний ресурс] / Режим доступу: https://docviewer.yandex.ua/?url=http%3A%2F%2Flibrary.udpu.org.ua%2Flibrary_files %2Fistoruk_ped_almanax%2F2015_1%2F5.pdf&name=5.pdf&lang=uk&c=5733ec77ec 1d&page=2 7. http://eprints.zu.edu.ua/14098/1/спадщина_Івана_Франка.pdf 8. http://schoollib.com.ua/psyhologiya/1/22.html 9. http://vuzlib.com.ua/articles/book/23397-Pedagogіchnі_pogljadi_і_ja_/1.html

Кредо: «Усі перемоги починаються з перемог над самим собою» (Л.Леонов) Коло методичних зацікавлень: «Самоформування та самовдосконалення особистості школяра у процесі впровадження компетентністно зорієнтованого навчання та виховання»

Пономаренко Світлана Вікторівна, учитель української мови та літератури загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 19 м. Добропілля ФІЛОСОФСЬКО-СВІТОГЛЯДНІ ОСНОВИ ТВОРЧОСТІ І. ФРАНКА В особі Івана Франка виступав мислитель з широким світоглядом, який не тільки дійшов до наукового розуміння природи та суспільства в історично минулому розвитку, а й дивився вперед, у майбутнє історії людства, для наближення якого він невтомно і з гарячковою пристрастю трудився. На відміну від марксизму, І.Франко ставив у центр своїх міркувань людину і бачив у ній колосальну розмаїтість можливих проявів. У мислителя не було сумнівів щодо того, що саме народ, людський загал творить історію та вирішує свою долю. [9] Іван Франко був філософом особливого напрямку й обдарування, що пов'язував у тій чи іншій мірі філософію з літературною творчістю. Філософія відігравала важливу роль у житті та творчості Івана Франка. [3] Філософським поглядам Франка притаманний матеріалізм, свідомий діалектичний підхід до природи й суспільства, упевненість у пізнанні навколишнього світу. [1] 16

У розвитку світогляду Франка відбилися складні суперечності ідейної боротьби, суспільно-політичних течій переломного періоду в розвитку людства. Загальнонауковий характер філософського світогляду І.Франка добре проглядається в його оцінках релігії як складного суспільно-історичного явища. [5,151] І.Франко вважав, що історичний час релігії залишився в минулому, що на її місце має прийти наука з її «широким цивілізаційним світоглядом. А релігія має залишитися лише як річ особистого переконання». [5,151] Теперішні дискусії та боротьба навколо значення тих чи інших релігійних конфесій у державотворенні є по суті безплідні. [6,152] І.Франко не вважав себе ніяким войовничим атеїстом, скоріше був ученим-вільнодумцем, що з позицій досягнень тодішньої європейської науки дивився на світ та його явища. [3] Франко шукав у всьому рації і був раціоналістом. Ставлячи в центр своєї філософії людину, І.Франко формулює головний закон людяності, суть якого в тому, що неробство — зло, а праця — добро. Одна з основних філософських ідей І.Франка — думка про те, що найбільшою цінністю на землі є не просто людина, а «правдивий живий чоловік». Така людина — носій духу, а той дух є «вічний революціонер». Франко був переконаний в однобічності як матеріалізму, так й ідеалізму, і вважав, що рівноправне значення мають обидві субстанції: матеріальна і духовна. [1,9] Людина має серцем відчувати свій ідеал, розумом уяснювати собі його, вживати всіх сил і засобів, щоб наближуватися до нього, інакше він не існуватиме й ніякий містичний фаталізм не сотворить його, а розвій матеріальних відносин перший потопче й роздавить усіх, як сліпа машина. [10,32]

О. Забужко, аналізуючи працю Франка «На склоні віку. Розмова вночі перед Новим роком 1901» вважає, що в ній Франко висловлює думку, яку варто визначити за його філософське credo . [8,139] Матеріалістичний світогляд, стверджує Франко, «у розвої людськості бачить лише діяння несвідомих, матеріальних сил» . [10,32] У культурному розвиткові нації Франко насамперед наголошував на факторі мови. Франко

вважав,

що

аналіз

фактичного

матеріалу

має

підпорядковуватися такому підходові, який спрямовував би дослідника розглядати конкретні факти, виходячи з «природної причиновості», «внутрішньої діалектики розвитку». Узгоджуючи погляди філософів XIX століття з досягненнями сучасної йому науки, Франко розрізняв двоїстість існування світу - світу матерії і світу життя, який він цінив понад усе. У ставленні до природи, до життя, до людини з усіма її суспільними проявами, з узагальненням і власного природного життя, - у нього погляди ідеалістичні як у мислителя, що бачить життя в його дуалістичній основі добра і зла. [2,11] У своїх онтологічних поглядах Франко спирався на здобутки тогочасної науки і тому старався поєднати поняття матерії, форми і сили в природі як одного існуючого цілого в природі, що має свої окремі закони. [1,9] У своїх онтологічних поглядах Франко погоджувався з науково обґрунтованими фактами природного існування атомів як дрібних частинок вічно існуючої матерії. [1,9] Поза природою немає пізнання, немає істини, і лиш природа є тією книгою, яку людина мусить постійно читати, бо тільки з неї може з'явитись для людини блаженна правда. [1,9]

Визначаючи двоєдину мету «правдивої науки», в основі якої лежать «знання і праця», І.Франко вказує, що вона мусить «вчити нас пізнавати закони природи». Вирішення суперечностей, на думку І. Франка, є процесом, що розгортається як заперечення старого й утвердження нового. Світогляд Івана Франка — одна з вершин української філософської думки. Отже, для філософського світогляду Івана Франка характерне поєднання онтологічних, гносеологічних і морально-естетичних проблем при аналізі розвитку людського суспільства в цілому й людини як особистості, зокрема. ЛІТЕРАТУРА 1.Берко П., Небелюк М. Еволюція філософічно-політичних поглядів Івана Франка. – Борислав, 2001,с. 9. 2. Берко П., Небелюк М. Еволюція філософічно-політичних поглядів Івана Франка. – Борислав, 2001,с.11 3. Головацький І. Геній Івана Франка, що випередив час. До 100-річчя першої публікації філософської праці «Що таке поступ?»// За вільну Україну, 28 серпня 2003. 4. Горбач Н. До питання про філософські переконання Івана Франка// Іван Франко – письменник, мислитель, громадянин: Матеріали міжнародної наукової конференції – Львів, «Світ», 1998, с. 148. 5. Горбач Н. До питання про філософські переконання Івана Франка// Іван Франко – письменник, мислитель, громадянин: Матеріали міжнародної наукової конференції – Львів, «Світ», 1998, с. 151. 6. Горбач Н. До питання про філософські переконання Івана Франка// Іван Франко – письменник, мислитель, громадянин: Матеріали міжнародної наукової конференції – Львів, «Світ», 1998, с. 152. 7.Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст. – К.: Основи, 1993.с.139 8. Іван Франко – письменник, мислитель, громадянин: Матеріали міжнародної наукової конференції. – Львів: «Світ», 1998. 9.Франко І. Зібрання творів у 50-ти томах. – Київ, 1986, Т.45, с. 32. 10. Франко І. Що таке поступ?// Зібр. творів: у 50-ти т.,К., 1986. Т.45, с. 230. 11. Франко І. Що таке поступ?// Зібр. творів: у 50-ти т.,К., 1986. Т.45,с.345 19

Педагогічне кредо: учитель не тои , хто все життя вчить, а тои , хто все життя вчиться. Коло методичних захоплень: розробляю та впроваджую диференціи овані завдання для роботи в групах, пам’ятки для підготовки учнів до написання робіт МАН, кроссенси, літературні картки та презентації

Педагогічне кредо: «Від творчого вчителя – до творчого учня» Коло методичних захоплень: «Розвиток критичного мислення учнів»

Аксьонова Ірина Анатоліївна, Дубова Надія Володимирівна, учителі української мови та літератури навчально-виховного комплексу «Ліцей із загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів» м. Костянтинівка ФІЛОСОФСЬКО-СВІТОГЛЯДНІ ОСНОВИ ТВОРЧОСТІ І.ФРАНКА Іван Франко належить до найвизначніших філософів-мислителів свого часу, який бачив прийдешнє свого народу, прагнув хоч як-небудь полегшити його долю. Як істинно талановитий художник слова,він входить у літературу зі своїм філософським поглядом на людину і суспільство, історію і природу. Метою даної літературної розвідки є спроба дослідити окремі літературні

твори

як

репрезентанти

творчості. 20

філософсько-світоглядних

основ

Актуальність

дослідження

філософсько-світоглядної

специфіки

творчості Франка в тому, що воно дозволяє не тільки врахувати всі багатство культурно-ідеологічних впливів на письменника, а й привести в єдину систему різні аспекти його складної літературної творчості. Творчість Івана Франка - явище української літератури, української культури в цілому. Український народ в особі Івана Франка має найвищий творчий злет своєї інтелектуальної культури. Усе, що стосується І.Франка - мислителя, викликає значний науковий інтерес, але, на жаль, із відомих причин (заборон та приховувань творів) мало досліджене. Спадщина Івана Франка потребує уважної і глибокої інтерпретації. Зрозуміти і пояснити її можна лише за умови, коли ми достеменно витлумачимо собі епоху, в яку він жив, і простежимо еволюцію його світогляду і творчості. Відомо, що певні філософсько-світоглядні основи формуються в людини протягом багатьох років. Філософські погляди І.Франка формуються під впливом праць Оґюста Конта, Герберта Спенсера. Проте до кожного вчення він ставився критично, розважливо (особливо в зрілий період творчості), відзначаючи поруч із його сильними сторонами й негативні риси. Надзвичайна історико-філософська ерудиція Франка не заважала йому виробляти власні погляди на людину, суспільство, світ, а, навпаки,— допомагала. Ці погляди охоплюють найсуттєвіші поняття філософії, а саме: категорії добра і зла,загальнолюдські норми моралі, поняття щастя й свободи, проблеми життя й смерті. У своїй творчості Франко прагне розв’язати багато філософських проблем. У

творах

І.Я.Франко

постає

мислителем-гуманістом

світового

масштабу. Багатогранна творчість Івана Франка гідна великого подиву і викликає до себе постійний живий інтерес. 21

Філософія завжди відігравала важливу роль у житті та творчості Івана Франка, і до неї він ставився надзвичайно творчо як науковець і знавець сучасних йому філософічних напрямків, як знавець предмету філософії в перспективі її історичного розвитку, з точними, витонченими власними філософічними поглядами в різних ділянках філософічного знання. Це можна визначити на підставі вивчення його окремих філософічних поем, у яких Франко не тільки узагальнює філософічну духовність зображувальної епохи, але висловлює свої власні погляди чи погляди інших філософів. Філософським

поглядам

притаманний

матеріалізм,

свідомий

діалектичний підхід до природи і суспільства, впевненість у пізнанні навколишнього світу. Згідно з марксизмом він надавав великого значення економічному фактору в суспільному розвитку, ролі народних мас як рушійної сили історії. Загальнонауковий характер філософського світогляду І.Франка добре проглядається в його оцінках релігії як складного суспільно-історичного явища. Відомо, що І.Франко неодноразово і з різних приводів вдавався до наукового аналізу релігії і зокрема християнства, а працю «Поема про сотворення світу» цілком присвятив розгляду джерельної бази «Біблії». Свої

філософські

погляди

І.Франко

називає

раціоналізмом.

Український мислитель приймає цей раціоналізм як філософський напрям, що визнає розум основою пізнання та поведінки людей. Саме свій раціоналізм І.Франко протиставляє ірраціоналізмові та різного роду ідеалістичним системам. Слід зазначити, що І.Франко не дотримувався строго тих визначень раціоналізму, які подавали історики філософії, аналізуючи різні історико-культурні епохи. Безумовно, що Франко мислить як художник, висловлюючи своє розуміння світу в образах мистецтва, за буттям його персонажів і героїв часто ховаються «метафізичні» смисли, літературна спадщина його насичена безліччю філософських концептів, які потребують тлумачення з точки зору української культури. 22

ЛІТЕРАТУРА Басе І., Каспрук А. Іван Франко – життєвий і творчий шлях. – К.:

Наукова думка, 1983. – 455с 2.

Зубрицький М. Іван Франко і специфіка української філософії/ М.

Зубрицький// Молодь і ринок. – 2011. –№8. – С. 117 – 120 3.

Іван Франко: Системність світоглядних засад. [Електронний ресурс] –

Режим доступу:

http://www.stattionline.org.ua/2012-10-19-21-22-43/29/1284-

ivan-franko-sistemnist-svitoglyadnix-zasad.html 4.

Листи Івана Франка [Електронний ресурс] – Режим доступу:

http://www.i-franko.name/uk/Corresp.html 5.

Соціально-політичні погляди Франка. [Електронний ресурс] – Режим

доступу: http://www.surbor.ru/select.php?idf=21728&fks=314&text=%C7%E0%E1%F3% E6%EA%EE

Педагогічне кредо : «Життя як творчість – творчість як життя» Коло методичних захоплень: «Використання інноваціи них технологіи на уроках української мови та літератури»

Чернік Ірина Петрівна, учитель української мови та літератури, зарубіжної літератури навчально-виховного комплексу «Ліцей із загальноосвітньою школою І – ІІІ ступенів» Костянтинівської міської ради Донецької області ЕСЕ «ПОЕТИЧНЕ СЛОВО ФРАНКА У ФОРМУВАННІ КУЛЬТУРНОЇ СВІДОМОСТІ УКРАЇНЦІВ» Я вірю… Щомиті, щохвилини, щодня… Я промовляю ці слова як молитву, починаю ними свій день, сповнений роздумами, що ятрять душу, кричать словами: «Схаменіться, люди! До чого «дожилися» ми – найбільший народ Європи?». Страшно… Ще вчора була «тиша», неначе ми забули свою мову, свої пісні, часом музику, традиції, неначе зрадили самі себе. За це нас мало поважали б у світі, де свято оберігається і понад усе цінується любов до своєї нації, країни. Але я вірю… Бо відчуваю незриму підтримку від слова, мовленого більш як сто років тому: «Ми мусимо навчитись чути себе українцями». Чути так, як відчував велику перетворюючу силу «науки, думки й волі» гідний син українського народу, його могутній Каменяр – Іван Франко. Сказане ним при житті звучало докором його сучасникам, але для 24

мене ці слова по-батьківськи напутні, слова на довгу щасливу життєву стежину. І я вірю, навчимося! Є гідний приклад. Франко увіковічнив своїми віршами повчання мудрості, невимовне бажання свободи, нескореності, гордість за калиновий кущ за вікном, за мелодійне слово із щебетом соловейка, за прадавній Дніпро, за сумні дівочі очі… Переконана, збірки «З вершин і низин», «Мій Ізмарагд», «Із днів журби», «Давнє і нове», «Зів'яле листя» будуть настільними книгами в ще не одного покоління нових читачів. З рядків його поезій вони читатимуть заповіді любові до Батьківщини й до людства. Я знаю, доля каменяра, який розбивав скелю зла та жорстокої неправди, тісно переплелася з долею моєї землі, а ще тісніше – з долею самого автора. Його поетичні думки мають суто українські риси – влучне слово та силу віри: Не ридать, а здобувати Хоч синам, як не собі Кращу долю в боротьбі… Без Франкового Мойсея ми навряд чи зрозуміли б, що вже потрібно позбавлятися національної сліпоти, виходити з пустелі байдужості, духовно прозрівати. «Сильна, уперта натура, яка цілою вийшла з житейського бою, — писав про зустріч з І.Франком у 1905 році Михайло Коцюбинський. — У своїй убогій хаті сидів він за столом босий і плів рибацькі сіті, як бідний апостол. Плів сіті й писав поему «Мойсей». Не знаю, чи попалася риба у його сіті, але душу мою він полонив своєю поемою». Полонив та надовго закарбував у свідомості українців бажання розправити крила, зміцніти, летіти вперед гордим та незалежним птахом. Вражаючим для мене є і той факт, що за Франка виникли січові стрільці, він став їх своєрідним духовним наставником, прагнув «виростити» вірних синів-українців. Повірив у простий люд, возвеличив своїми рядкамиперлами, вніс у літературу дух всеперемагаючої любові, віри у світле майбутнє для кожного, подарував «власну» пісню, що була неначе 25

огонь в одежі слова – Безсмертна, чудотворна фея, правдива іскра Прометея. І ці нащадки, січові стрільці, пішли «у мандрівку століть з його духа печаттю». Народний поет мусить жити з народом одними думами й почуттями, мусить «втішати його теплим словом» у день скорботи та вказувати йому шлях до кращого майбутнього. А слово з його грудей повинно литися тільки тоді, коли воно зігріте кров`ю серця. Читаючи передмову до «Зів’ялого листя», зрозуміла, що поет, пускаючи у світ пару жмутків зів’ялого листя, намагався «образом мук і горя хворої душі» оздоровити, за принципом лікування віспи, не одну хвору душу в суспільстві. І я вірю, що нам сьогодні вдасться завершити те, що розпочав своєю творчою діяльністю Іван Франко. Бо хіба не такі рядки мріяв почути «коваль майбутніх талантів»: Сьогодні серце змін чекає, Свою причетність усвідомити вже час: Ми не в пустелі, ми йдемо, ми не тікаєм, Франка незламна віра живить нас! «Vivere memento!» - про це не забути, Лише в боротьбі запалає життя, Розбити кайдани – оманливі пута… Вже голос новий у серцях зазвучав! Радію, що саме такі рядки написала моя учениця після знайомства із творчістю Івана Франка. Це окриляє, дає надію, що Франкові мрії та сподівання – не марні, ми збережемо культуру, традиції, мову, наш дорогоцінний діамант-самородок, вилікуємо власні душі. Я ВІРЮ!

Педагогічне кредо: бути наи розумнішим у світі – неможливо, прагнути стати кращим – похвально, нести світло в натовп – необхідно (Ісаак Сталь). Коло методичних захоплень: менторська діяльність (супровід інтелектуальної та творчої обдарованості), методична робота. Гранкіна Оксана Валентинівна, учитель української мови та літератури загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №8 м. Краматорськ

ВИХОВАННЯ ЛЮДИНИ - «КАМЕНЯРА» ЯК КВІНТЕСЕНЦІЯ РОБОТИ СУЧАСНОЇ ДЕМОКРАТИЧНОЇ ШКОЛИ «Нема, певне, тієї ділянки …, до якої не доклав Франко рук своїх, якої б не збагатив своєю працею. І скрізь він визначався з гурту своїм яскравим талантом та кипучим темпераментом; скрізь ставив рідний народ підставою своєї діяльності, добро народне — метою, розум, науку – шляхом до мети», – писав С. Єфремов. В умовах модернізації освіти України виникає нагальна потреба переосмислення системи виховання молодого покоління й оновлення вимог щодо професійної діяльності вчителя (наставника, вихователя), спрямованих на формування нового українця, виховання людини - «каменяра», що діятиме на основі національних та європейських цінностей, а саме: - поваги до прав людини та національних символів; - толерантного ставлення до цінностей і переконань представників іншої

культури,

також

до

регіональних

особливостей; - рівності всіх перед законом; 27

та

національно-мовних

- готовності захищати суверенітет і територіальну цілісність України [5, 4]. У концепції 12-річної школи акцентується увага на тому, що основою всіх перетворень в освіті має стати реальне знання потенційних можливостей дітей, прогнозування потреб і моделей розвитку особистості [6, 5]. Наша робота присвячена дослідженню спадщини Івана Яковича Франка. Мета дослідження – систематизувати ідеї національної освіти та виховання митця, упровадити їх у сучасний навчально-виховний процес, застосовуючи інноваційні форми та методи роботи. Об’єкт дослідження – виховання людини - «каменяра» як квінтесенція роботи сучасної демократичної школи. Предмет дослідження – прозові й поетичні твори, наукові й публіцистичні праці Івана Франка, присвячені вихованню дітей і молоді. Мета дослідження передбачає такі завдання: - дослідити прозові й поетичні твори, наукові й публіцистичні праці Івана Франка, присвячені вихованню дітей і молоді; - визначити поняття «людина - «каменяр», з’ясувати засади її виховання; - проаналізувати світогляд і педагогічні погляди І. Франка щодо виховання духовно здорової особистості; - показати роль учителя (наставника, вихователя) як фасилітатора процесу, виокремити значення слова як важливого засобу виховання; - довести, що виховання людини - «каменяра» є квінтесенцією роботи сучасної демократичної школи. У процесі проведеного дослідження отримали такі результати: - І.Франко вважав, що ідеал виховання – людина – «каменяр», будівник нового суспільства, якому притаманні «внутрішній спокій, сила і ясність переконань, чиста совість і боротьба, вічна боротьба проти темноти, фальші і дармоїдства» [3, 115]; 28

- засади виховання духовно здорової особистості: всебічна підготовка молодого покоління до здійснення найвищого ідеалу нації – осягнення власної державності, до активної творчої участі в розбудові рідної духовної та матеріальної культури, а через неї до участі у вселюдській культурі; - учитель (наставник, вихователь) виступає в ролі фасилітатора процесу (в основі – суб’єкт-суб’єктні відносини, тісна співпраця); - виховання людини - «каменяра» є квінтесенцією роботи сучасної демократичної

школи

(упровадження

проекту

«Школа

–

територія

творчості», застосування інноваційних форм і методів роботи). Висновок: суцільне органічне поєднання ідей національної освіти та виховання І.Франка із сучасними інноваційними формами й методами роботи сприяють вихованню духовно здорової особистості в царині сучасної демократичної школи. Український Мойсей боровся за національну школу демократичного характеру й гуманістичного спрямування, вказував на роль навчання рідною мовою в розвитку мислення дітей. Ми, впроваджуючи авторські проекти, дбаємо про те, щоб основними рисами сучасного українця були свідомий патріотизм, висока моральність, вихованість, толерантність, освіченість, фізична й естетична досконалість, витривалість, ініціативність та креативність. Наукова новизна й особистий внесок дослідника: нами вперше зроблена спроба дослідити та систематизувати ідеї національної освіти та виховання Івана Франка, упровадити їх у сучасний навчально-виховний процес, застосовуючи інноваційні форми (флешмоби, адвайзери, спринтдайджести та ін.) та методи (стимулювання й мотивації, творчі, проблемнопошукові та ін.) роботи. Практична вагомість дослідження: матеріали можуть бути використані вчителями гуманітарного циклу, класними керівниками, заступниками директора з НВР, ВР, представниками ШМО, ММО.

2. 3.

4. 5.

ЛІТЕРАТУРА Вишневський О. До питання змісту і методів навчання у педагогічних поглядах І. Франка / Омелян Вишневський // Вишневський О. Педагогічні етюди. - Дрогобич: ДДПУ ім. І. Франка, 2007. - С. 142 148. Захлюпана Н. Іван Франко про реформування школи і сучасність / Ніна Захлюпана // Педагогічна думка, 2006. - №4. - С. 24 - 27. Збірник наукових праць. Педагогічні науки. Випуск 48. – Херсон: Видавництво ХДУ, 2008. – 410 с. / Режим доступу: http://yandex.ua/clck/jsredir?from=yandex.ua%3Bsearch%2F%3Bweb%3B %3B&text=&etext=1051.4_3dDptjuGaSirpm3D6yboqJtWtJZ5nC_H6FOVt BimoIruABcJKW4YiCy_miatwywB6vpHm8Eb38utoJlVww7tbOzmuUQG Vyv0q6CdTpDfeLvhEGmNZ03ISjwfmeOiJGy2TRfSGVS2TnM3Nx4jk6zF sDLj96gy13wAdsUq5B3Fwim0Xsqxqe3g8Uq_igOVfOEnmh2lrm8DuFbCFkXuytllF3iODQFtumP9YiB0zRRykZX RDvsy5jv2lHosAZUMtWlE-OI5uqmbhTtF4gVuTPVR-BCpn_zNeTJHAs1LuaHLX7fL1Bmx3UPtAAiBNht44rtBOlmcMqR4td7kIrpsmQ.1fbf3b31 68f8218e1c70e0a346dde09bf91b0b49&uuid=&state=PEtFfuTeVD5kpHnK 9lio9T6U0-imFY5IshtIYWJN7W9oaLTBm5FyXveMqkr0nqPgaDlEgPEi2s&data=UlNrNmk5WktYejR0eWJ. – Дата доступу: 10.05.2016. Історія української школи і педагогіки: Хрестоматія. / Уклад.: О.О.Любар. / За ред. В. Г. Кременя. – К.: Знання, 2005. – 767 с. Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді. / Додаток до наказу Міністерства освіти і науки України від 16. 06. 2015 р. № 641. / Режим доступу: http://osvita.ua/legislation/Ser_osv/47154/. – Дата доступу: 10.05.2016. Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа) / Режим доступу: http://pidruchniki.com/11390422/pedagogika/kontseptsiya_zagalnoyi_sered noyi_osviti_12-richna_shkola. – Дата доступу: 10.05.2016.

Педагогічне кредо: Хаи буде вчитель дзеркалом добрих звичаї в: і чого навчає або навчати збирається, те саме, як на зразкові, хаи показує на самому собі. Коло методичних зацікавлень: «Створення умов для формування ключової компетентності вміння вчитися» Бугайова Марина Володимирівна, учитель української мови та літератури Новомиколаївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Слов’янської райдержадміністрації Донецької області

ІДЕЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ОСВІТИ ТА ВИХОВАННЯ В СПАДЩИНІ І.ФРАНКА Іван Франко – особистість з шаленою працездатністю, талановита індивідуальність, яка думала про свою землю і український народ, справжній громадянин, який віддав усі свої сили на те, щоб життя українців стало кращим і повноціннішим. Письменник усіх пір року і пір життя людського, усіх етапів історичної долі народу – минувшини, сьогодення й майбуття. Ми називаємо його Каменярем за завзятість у боротьбі із перешкодами на шляху прогресу, універсальним генієм – за всеосяжність охоплення життя, розмаїття поставлених проблем; нашим національним пророком, бо він звершував безнастанний подвиг – вів свій народ до щасливої долі. Титаном праці теж величаємо Франка. Він - другий після Т.Шевченка національний геній України, відданий син свого народу – уражає інтернаціональною широтою свого кругозору, відкритістю всьому кращому у загальнолюдському духовному досвіді, у чому він убачав неодмінну умову плідного розвитку всієї української 31

демократичної культури. Братерське єднання українського письменника з передовою літературою того часу, чиї добутки зіграли велику роль у його духовному формуванні, при збереженні оригінальності, самостійності, а іноді і критичності власної творчої позиції, – усе це настільки виразно і красномовно, що може бути прикладом високого символічного значення для всіх прогресивних українських письменників до і після Каменяра. Він уважно стежив за розвитком літератур Західної Європи і слов'янського світу, критично переробляючи ідеї, що народжувалися в них, і концепції (як було, наприклад, з теорією «експериментального роману» Е.Золя), непримиренно відносячи до гасел «чистого мистецтва», проявам декадансу. «Сорок літ я трудився, навчав», – каже у Франковій поемі «Мойсей» пророк і вождь. Так мав право сказати І.Франко про себе, котрий із сорока літ праці не змарнував жодного дня. Він написав близько шести тисяч творів. Їх найповніше видання – п'ятдесят томів. Але ще багато творів не увійшло до 50-томника. Це ціла творча скарбниця, блискучі та дзвінкі мистецькі дорогоцінності. У своїх пошуках поет-новатор часто досягає вершин досконалості. Перш за все І. Франко визначився як поет-громадянин. Його політична лірика – оригінальне надбання української культури. А вершиною її можна вважати знаменитий пролог до поеми «Мойсей». Мотив служіння народові розвивається і виростає в поезії Франка до апофеозу боротьби за людину, її волю і щастя: «Лиш боротись – значить жить». Та у наймужніших бувають «хвилини розпачу» і «дні журби». У такі часи народилася найкраща збірка Франка, поезії якої стали шедеврами української і світової лірики, – «Зів'яле листя» (1896). І. Франко творами й взірцевим прикладом особистого громадськополітичного життя надихає борців за вільну, незалежну Україну. І коли затріщали, наближаючись до розвалу, Австрійська й Російська імперії, а січові стрільці піднялись на визвольні змагання за державність, то великий Каменяр душею і серцем знаходився разом із ними. У їх лавах був і його син 32

Петро, який із побратимами здійснював ту самостійницьку програму, яку проповідував і яку все життя відстоював його батько. Славетний поет, хоч і був уже тяжко хворий, але знайшов у собі остаток сил і 14 листопада 1915 року написав своєю немічною рукою вірш «Дві чети», у якому прославив звитягу борців за волю України . Великий Каменяр невпинно боровся за українську національну школу демократичного характеру й гуманістичного спрямування. Він обстоював необхідність створення для неї підручників високого наукового рівня, пройнятих українознавчим спрямуванням й національним духом. Особливо великого значення надавав вивченню рідної мови й літератури, фольклору і етнографії. У статті «Женщина - мати» І. Франко обстоював такі твори, які плекають красу, облагороджують почуття, будять розум і дух... Окремий принадний дивосвіт І. Франка – то прозові оповідання, новели, образки. Ще в більшій мірі, як у поезії, задумав письменник у своїй прозі відобразити широчінь і глибину життя. Цей велетенський задум реалізував прозаїк у десяти повістях і романах і в ста п'ятнадцяти оповіданнях, новелах, образках. Майже всі його прозові твори мають захоплюючий сюжет, вони пересипані життєвими деталями, чується у них гомін живого слова. У цілій низці оповідань письменник змалював життя дитини («Малий Мирон», «У кузні», «Під оборогом», «Мій злочин», «Грицева шкільна наука», «Олівець» та ін.). Новаторським є роман «Борислав сміється». Значним внеском в українську літературу стали драми І. Франка («Украдене щастя», «Учитель» та ін.), романтичні драматичні поеми. Важливе місце у багатогранній діяльності. Довершену людину творчо підносить саме почуття відповідальності й громадянського обов'язку перед нацією. І. Франко імперативно закликав «Кожний думай, що на тобі міліонів стан стоїть, що за долю міліонів мусиш дати ти отвіт!». Навіть із сказаного вище неважко помітити, ще виховним ідеалом Великого Каменяра була людина-борець, «вічний революціонер». Осягнення його можливе у системі національного виховання. «Виховання 33

народу мусить вирости з традицій, - зазначав І. Франко, - з культурного стану того народу, мусить корінитися в характері, привичках народу, інакше це буде даремна трата часу й сил». Він з’єднав українську національну ідею в могутню національно-державницьку концепцію розвитку, включаючи в її світогляд

соціальну

справедливість,

ясно

проголосив

для

нашого

національного визволення і самовизначення засаду соборності України. Національна ідея – це та іскра, яка запалює вогонь творчості і без якої не може стати великим, національним, поет. Митець, у якому дуже яскраво горіла ця іскра і який, безумовно, був і залишається великим національним поетом. Ім’ям Івана Франка позначена боротьба за модернізацію України в історії ХІХ століття. Відчувши ритми доби, осмисливши минуле, він указав нації на єдино правильний шлях – шлях свободи, національної суверенності, шлях побудови своєї державності. ЛІТЕРАТУРА 1. Астаф'єв А. Трансформація суспільно-політичних поглядів Івана Франка // Молода нація. - 1996. - № 4. - С. 17. 2. Маланюк Є. Франко як явище інтелекту // Укр. мова та л-ра. - 1996 №2 - С. 1-2. 3. Кунцівська школа: Віртуальний методичний кабінет/І. Франко. Життєвий шлях. Ідеал. Еволюція/[Електронний ресурс]/ Режим доступу: http://kuncevo.ucoz.ru/index/ivan_franko/0-764 4. parta.ua /Патріотична та громадська лірика І.Франка/[Електронний ресурс]/Режим доступу: www.parta.com.ua/ukr/composition/view/386 5. Літопис подій/Франкова спадщина і сучасність/ [Електронний ресурс]/ Режим доступу: http://clck.yandex.ru/redir/dv/*data=url%3Dhttp%253A%252F%252Fdspace.nbuv .gov.ua%252Fbitstream%252Fhandle%252F123456789%252F10231%252F18Pronyuk.pdf%253Fsequence%253D1%26ts%3D1462961759%26uid%3D3624428 621452845746&sign=94c933b46b4bde7c5d61e0acf882596c&keyno=1 6. Франко Іван. Зібрання творів у 50 томах. Наукові праці. – Т.45. – К.: Наукова думка, 1986. – 575 с.

Педагогічне кредо: «Спокіине море ніколи не виховає досвідченого мореплавця» Англіиське прислів’я Коло методичних захоплень: «Впровадження сучасних ІКТ в навчально – виховнии процес» Гакало Наталія Віталіївна, директор Рай – Олександрівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Слов’янської районної ради Донецької області

ФІЛОСОФСЬКО-СВІТОГЛЯДНІ ОСНОВИ ТВОРЧОСТІ ІВАНА ФРАНКА У 2016 році українці відзначають 160 років від дня народження генія українського народу Івана Франка. Його внесок у розвиток загальносвітової і національної культури є неоціненним скарбом, переданим у спадок нинішньому поколінню. І. Франко – справжній велетень думки та праці. Особистість Івана Франка дивує своєю багатогранністю, бо він – поет, письменник, драматург, історик і теоретик літератури, літературний критик, публіцист і перекладач, філософ, економіст, історик, політолог, психолог. Його творчість, не загубивши своєї актуальності, викликає постійний інтерес у всі часи, в цьому і полягає її величезна історична цінність. Однак, думка Івана Франка оберталася не лише навколо питань науки та мистецтва. Вона тісно перепліталася з долею народу, з думками про його майбутнє. Про це Великий Каменяр напише у своїй безсмертній поемі

«Мойсей», до роботи над якою І.Франка надихнула революція 1905 року. У поемі письменник змалює тяжкий шлях українського народу з рабського небуття до омріяної обітованої землі, у пошуках соціальної справедливості, свободи, рівності й братерства, що становили основу теорії соціалізму, яка набула шаленої популярності в тогочасній Європі. В ній він увінчає дух і саме життя свого народу: Ти мій рід,ти дитина моя, Ти вся честь,моя й слава, В тобі дух мій, будуче моє, І краса,і держава. «Мойсей» Франко – виходець з трудового середовища, жив ідеєю «усунути всяку суспільну нерівність», тому змолоду щиро захопився соціалістичною ідеєю, вченнями німецьких соціалістичних проповідників Маркса, Енгельса, Лассаля. Але його розуміння соціалізму ґрунтувалось на відповідності інтересів людини. Людина в розумінні І.Франка – це найвища цінність. Такий гуманізм, любов до скривджених, гноблених, ображених є джерелом творчості Великого Кобзаря. Саме творчість Тараса Григоровича Шевченка глибоко запала в душу І.Франка і наповнила собою всю його діяльність. Тому дуже скоро приходить переосмислення соціалізму. «Франко розуміє: боротьба за соціальну справедливість - не вигадка Маркса й Енгельса,вона існувала і завжди існуватиме;але «для сучасних і дальших поколінь добре буде ,коли буде розбита легенда про їх месіанство й непомилковість…» Дмитро Павличко 2006 рік. І.Франко добре розумів у чому сутність диктатури пролетаріату та не міг прийняти її, бо це йшло врозріз його гуманістичним ідеалам. Про це він написав в передмові до поетичної збірки «Мій Ізмарагд» (1897 р) «Признаюся я ніколи не належав до вірних тієї релігії і мав відвагу серед 36

насміхів і наруги її адептів нести сміло свій стяг старого щиро людського соціалізму, опертого на етичнім широко гуманнім вихованні мас народних, на поступі і загальнім розповсюдженні освіти…» Неоціненні для сучасного розвитку України націєтворчі ідеї І. Франка Українська національна ідея ніколи не була так чітко та правдиво сформульована, як у творі «Не пора», що сам автор перейменував у «Національний гімн». Щоб країна встала з мертвих, треба жити для неї, боротись за неї : Не пора, не пора, не пора Москалеві й ляхові служить! Довершилась України кривда стара Нам пора для України жить. Бо пора та великая єсть! У завзятій,важкій боротьбі Ми поляжем, щоб волю,і щастя,і честь, Рідний краю,здобути тобі! Особливо актуальним є заклик Великого Каменяра «навчитися чути себе українцями». Філософія Івана Франка замішана на почуттях і розумінні благородності людського духу. «Дух, що тіло рве до бою», дух любові й справедливості, знання й самопожертви, віри в щасливе майбутнє. Чи вірна наша,чи хибна дорога? Чи праця наша підійме, двигне Наш люд,чи,мов каліка та безнога, Він в тім каліцтві житиме й усхне? І чом відступників у нас так много? І чом для них відступство не страшне? «Похорон» Іван Франко бачив свою країну єдиною, соборною. Своє життя він присвятив боротьбі за політичний суверенітет українського народу. Ми і нині 37

в боргу у великого патріота України за те, що він є творцем новітньої української нації, української державності. Отже, будувати свою державу, за Франком, - означає будувати націю. ЛІТЕРАТУРА 1. Дмитро

Павличко

«Іван

Франко

–

будівничий

української

державності»// К.:Веселка .- 2008 2. Грицак Я. Іван Франко в еволюції української політичної думки // Сучасність. — 1994. — № 9. — С 122. 3. П. Г. Берко, Б. С. Левик «Іван Франко – системність світоглядних засад»

Педагогічне кредо: «Учитель повинен знати и відчувати, що на и ого совісті доля кожної дитини» В.Сухомлинськии Коло методичних захоплень: «Проблемні ситуації та шляхи їх створення на уроках української мови та літератури»

Педагогічне кредо: «Хто опановує нове, плекаючи старе, тои може бути справжнім учителем» Конфуціи Коло методичних захоплень: «Розвиток життєвих компетентностеи учнів засобами зарубіжної літератури» Литвиненко Олена Олександрівна, учитель української літератури, Ігнатенко Олена Олександрівна, учитель української літератури, Билбасівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів

відділу

освіти

Слов’янської

райдержадміністрації

ЗНАЧЕННЯ ПРОЗОВИХ ТА ПОЕТИЧНИХ ЗДОБУТКІВ І.ФРАНКА ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ Іван Якович Франко увійшов в історію української і світової літератури як геніальний письменник і визначний діяч. Наша робота присвячена значенню багатогранної літературної та громадської діяльності, адже письменник створив цілу епоху в історії української культури і літератури. Франко був не тільки літератором, а й великим ученим та перекладачем,

белетристом і драматургом, критиком, літературознавцем, фольклористом, істориком, економістом, публіцистом та громадським діячем. Якщо визначати місце Івана Франка у літературному процесі, слід у першу чергу, зазначити те, що після Шевченка він був найвидатнішою постаттю в українській літературі. Франко – особистість, талановита індивідуальність, яка думала про свою землю і українських народ, справжній громадянин, що віддав усі свої сили на те, щоб життя українців стало кращим і повноціннішим. Івана Франка називають Каменярем за його завзятість, титанізм у літературному житті. «Сорок літ я трудився, навчав», – каже у Франковій поемі «Мойсей» - пророк і вождь. Так мав право сказати і Франко про себе, котрий із сорока літ праці не змарнував жодного дня. Він написав близько шести тисяч творів. У своїх творчих пошуках поет часто досягає вершин досконалості. Перш за все І. Франко визначився як поет-громадянин. Його політична лірика – оригінальне надбання української культури. А вершиною її можна вважати знаменитий пролог до поеми «Мойсей». Мотив служіння народові розвивається і виростає в поезії Франка до апофеозу боротьби за людину, її волю і щастя: «Лиш боротись – значить жить». Поезії збірки Франка «Зів'яле листя» (1896) стали шедеврами української і світової лірики. Тут є речі такої простоти і глибинності, що їх можна зарахувати до найгеніальніших поетичних творінь світової любовної лірики. Окремо слід зазначити дивосвіт прозових оповідань, новел автора. Проза письменника повно, з яскравим колоритом відобразила широчінь і глибину життя українського народу. Майже всі його прозові твори мають захопливий сюжет, вони пересипані життєвими деталями, чується у них гомін живого слова. У цілій низці оповідань письменник змалював життя дитини («Малий Мирон», «У кузні», «Під оборогом», «Мій злочин»,

«Грицева шкільна наука», «Олівець» та ін.). Значним внеском в українську літературу стали драми Івана Франка «Украдене щастя», «Учитель». Творчість

Франка

відзначається

винятковою

різноманітністю

художньої форми (новели, оповідання, повісті, поезії, поеми, драми). Літератор високо ставив поетичне слово, вимагаючи, щоб письменники підвищували свою поетичну майстерність і наполегливо працювали над збагаченням і вдосконаленням мови. Немало праць він написав також і з теорії літератури. Переклади Франка з європейських літератур є вагомим внеском в школу українських перекладачів. Вісімнадцять томів у п'ятдесятитомному зібранні творів відведено вибраним працям ученого з теорії та історії літератури, літературної критики, фольклористики, етнології. Його перу належить понад 30 розвідок про Т.Шевченка. Такою науковою студією, як «Із секретів поетичної творчості» І. Франка, могла б пишатися будь-яка європейська література. Франків «Науково-літературний вісник» об'єднав навколо себе письменників, критиків, публіцистів з усієї України. Іван Франко був завзятим політиком і творцем першої в Галичині партії європейського зразка, розробляв її програмні документи і досліджував процеси, що проходили в краї. Чимало ідей Франка надзвичайно актуальні сьогодні. Проблеми виникнення держави займають значне місце в творчості Івана Франка. Видаючи у 1914 р. збірку «Із літ моєї молодості», він у передмові зазначав, що його праця наснажувалася ідеями служіння інтересам рідного народу та загальнолюдського поступу. «Тим двом провідним зорям я, здається, не спроневірився досі, ніколи і не спроневірюся, доки мойого життя». Коли на початку XX ст. на західноукраїнських землях формувалися загони січових стрільців, Франко радісно привітав цей національновизвольний рух і подарував молодим хлопцям краплю свого натхнення – бойову маршову пісню «Гей, Січ іде». До останніх днів вірив у неминучість національного відродження рідного народу. 41

Вірш І. Франка «Гімн», як і Шевченків «Заповіт», був одним із неофіційних гімнів бездержавного народу. У художній спадщині Франка є твори історичної тематики: повість «Захар Беркут», де історичне минуле під пером художника оживає, нагадуючи про героїчні вчинки предків і закликаючи до боротьби за свободу. У повісті «Захар Беркут», ставлячи питання про роль особи і роль мас в історії, автор вирішує його з матеріалістичних позицій. Твір І.Франка «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» покладений на музику українським композитором А. Й. Кос-Анатольським. Вагомий

внесок

Франка

вивченні,

збиранні

та

виданні

народнопоетичної творчості. У багатьох своїх етнографічних працях він підкреслював, що основною рушійною силою розвитку суспільства є народ. Його діяльність і творчість - єдине могутнє джерело власних художніх творів. Франко написав понад 50 фольклористичних досліджень, серед яких такі ґрунтовні праці, як «Жіноча неволя в руських піснях народних», «Студії над українськими народними піснями» та інші. Народний поет жив із українським народом одними думами й почуттями, втішав «його теплим словом» в день скорботи і вказував йому шлях у краще майбутнє. Близько

половини

творчої

спадщини

письменника

становить

публіцистика. Вона є не допоміжною, а цілком самостійною, надзвичайно важливою галуззю його літературної діяльності. Увібравши кращі традиції української публіцистики, він збагатив її досвідом західноєвропейської, утвердив науковий метод дослідження, наповнив її новими ідеями і виступив талановитим новатором у галузі літературної форми. Світова література навряд чи зможе назвати іншого діяча, який виявив би стільки універсалізму в цій галузі і справив такий могутній вплив на розвиток періодики. Він був організатором, керівником і провідним публіцистом газет та журналів у Галичині, першим істориком української 42

преси, видатним істориком журналістики. Заслуги Івана Франка перед українською журналістикою величезні. Однак як публіцист він найменше відомий, а дослідження його публіцистичної спадщини не вийшло за межі початкової стадії. Франко-публіцист ідеально поєднував у собі якості дослідника і пропагандиста, вченого і художника слова. Кожен його твір складається з логічної і образної підструктур, які взаємно збагачують і доповнюють одна одну, що є максимальним вираженням природи публіцистики. Тому вивчення журналістської спадщини Франка має неоціниме значення для практики української преси, створення теорії публіцистики. Письменник завжди зберігав великий інтерес до театру, виступав як драматург і рецензент, театральний критик, історик і теоретик театрального мистецтва. Франко перший дав зразки наукової історії українського театру від його джерел - народних звичаїв та обрядів - аж до початку XX ст. Драматична творчість Франка, різноманітна за жанровими ознаками, підносить широке коло проблем. Вершиною творчості Франка-драматурга є, безперечно, «Украдене щастя» - один з кращих творів української драми взагалі. У цій п'єсі Франкові вдалося органічно поєднати побут і поезію, точність соціального аналізу і психологічну правду. Черпаючи теми і сюжети з народної творчості, з навколишньої дійсності, Франко завжди прагнув дати у своїх творах глибокі картини суспільного життя. Як театральний критик Франко у різних виданнях із 1888 по 1893 рік прорецензував понад тридцять вистав українських драматургів і п'ять вистав польського театру. Серед них вистави за творами І. Котляревського, М.Старицьюго, С. Гулака-Артемовського, М. Кропивницького, Панаса Мирного, М. Янчука, К Ванченка, Н. Кибальчич, А. Стечинського, Г.Цеглинського,

К.

Устияновича,

І.

О.Огоновського та ін.

Бораковського,

І.

Гушалевича,

У своїх театральних статтях і рецензіях Франко виявляє глибоке і різностороннє розуміння особливостей драматичного жанру і театрального мистецтва, розуміння композиції, дійовості, сценічності драми. Він влучно оцінює драматичні конфлікти, розвиток сюжету, динаміку й ритм вистави. Театральний критик не лише дає оцінку грі виконавців провідних ролей взагалі, а й робить це стосовно до тих чи інших актів і навіть окремих епізодів та сцен з вистави. Багатогранна театральна діяльність Франка як в галузі драматургії, так і в галузі критики та розробки естетичних основ народного театру, в галузі історії театрального мистецтва є вершиною творчої і критичної думки української культури другої половини XIX - початку XX ст. Таким чином, ми обґрунтували, що Іван Якович Франко увійшов в історію української і світової літератури як геніальний письменник і визначний діяч. Його творча спадщина ввійшла у всесвітню скарбницю культури і літератури, збагатила культуру безсмертними творіннями. ЛІТЕРАТУРА 1. Безбородний Є. Великий українець: [До 40-річчя І. Франка] // Освіта. 1996 - 21 серп. (№43-44) 2. Маланюк Є. Франко як явище інтелекту // Укр. мова та л-ра. - 1996 - №2 3. Денисюк І.О. Розвиток української малої прози XIX — поч. XX ст. — Львів,— 1999 4. Василенко М. Ґрунтовний, унікальний життєпис Івана Франка / Михайло Василенко // Українська літературна газета. - 2011. - 28 січ. (№ 2). 5. Смольницька О. Перекладацька діяльність І. Франка: компаративістський аналіз архетипних систем давньоукраїнського та скандинавського мислення / Ольга Смольницька // Слово і Час. - 2010. - № 1.

Педагогічне кредо: …Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь… (Т.Г.Шевченко) Коло методичних захоплень: «Реалізація особистісно орієнтованого підходу на уроках української мови та літератури»

Педагогічне кредо: Я-жниця довічна, Працюю терпляче За радість труда І за тисячнии сніп (Л.Костенко) Коло методичних захоплень: «Використання інноваціи них технологіи на уроках украї нської мови та літератури» Кулініч Галина Василівна, Головко Наталя Миколаївна, учителі української мови та літератури Сергіївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

Слов’янської

районної

ради

Донецької області

ЗНАЧЕННЯ ПРОЗОВИХ ТА ПОЕТИЧНИХ ЗДОБУТКІВ І. ФРАНКА ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ Іван Франко – знакова постать української та світової історії та культури. Саме він виявив сміливість взяти на свої плечі величезну ношу розвитку національного духу України, став одним із основоположників української новітньої літератури. Він є автором 10 прижиттєвих книг, до складу яких увійшло понад півтисячі окремих творів. Прозова творчість Франка – це «новелістичний 45

Декамерон» - понад 100 оповідань, новел і казок, які склали 18 збірок малої прози. Іван Франко автор 10 творів великих прозових жанрів – повістей та романів. Мають світове значення такі твори: «Каменярі», «Мойсей», «Борислав сміється», «Украдене щастя», «Захар Беркут», збірка «Зів’яле листя». Драматургія

Франка

збагатила

українську

культуру

зразками

історичної, психологічної драми, соціальної комедії, неоромантичнофантасмагоричної драматичної поеми-казки, філософського діалогу. Письменницький талант Франка виявився у оповіданнях та повістях. Вивчаючи впродовж свого життя різні типи й характери, автор змальовував цікаві образи, тих, хто «в поті чола» працює на життя. Побут сільського й міського робітничого населення і використання його праці різними, експлуататорами знайшли відгомін у циклі оповідань, написаних у реалістичному тоні. Автор створив галерею постатей, що внаслідок своєї темноти, безвідрадних економічних умов, безпорадності стають предметом наживи різними удавами - Гольдкремерами. Франко прагнув підвищити культурний рівень народу. У прозових та поетичних творах правдиво змальовував життя простого народу. Намагався доступно висвітлити соціальні проблеми того часу. Як поет Франко займає одне з найвидніших місць в українській літературі. У своїх віршованих творах він поетизував волелюбні натури, духовну силу простих людей, їх неповторність. Відкидав уявлення про «вічність» антигуманного світу, доводив, що суспільство можна побудувати на законах справедливості, рівності та братерства. Він дав вихід не тільки своїм власним переживанням, але й переживанням народу. Тематикою й мотивами поетичної творчості міг сягнути «вершин людської думки» («Смерть Каїна», «Мойсей»), але вмів також підійти до сірого життя «низин». Поруч зразків гарної філософської лірики, у якій дав перевагу думці над

почуттям (збірка «Мій Ізмарагд»), Франко спромігся також на прекрасні перли ніжної, глибоко відчутої любовної лірики в драмі «Зів’яле листя». Іван Якович умів також знизитися до дитячих сердець, до дитячої психіки, тому-то його «Лис Микита», «Абу-Каземові капці», «Пригоди Дон-Кіхота» залишаться назавжди перлинами в українській дитячій літературі. Своєю художньою творчістю, науковими публіцистичними працями, перекладами Франко боровся за розквіт реалістичної української та світової культури. Перекладна творчість Франка вражає своєю масштабністю, глибиною та розмаїттям. Вона охоплює історію, теорію, редагування та дослідження світової літератури. Ним було перекладено українською мовою близько 200 авторів із 14 мов та 37 національних літератур. Його перу також належать переклади українських народних пісень та поезій Тараса Шевченка німецькою мовою. Класикою українського перекладознавства стала праця «Каменяр». Франко – автор численних наукових праць з історії та теорії літератури, літературної критики, фольклористики, етнології, мовознавства, ґрунтовних мистецтвознавчих студій із теорії та історії українського і світового театру. Великий внесок зробив Франко у вивчення історії Галичини та Прикарпаття. Праці І. Франка з народознавчої тематики складають не менше третини всієї його спадщини. Найбільші його монографії «Студії над українськими народними піснями» та тритомник «Галицько-руські приповідки» базуються на усній народній творчості Прикарпаття. Франко був ініціатором, координатором та редактором видавничих серій. Твори І. Франка перекладені багатьма мовами світу. Франкові судилося в українській та світовій літературі стати межовим каменем

різних

ідеологічних

світів.

Цей

світ

підтримувала

тінь

патріархального минулого, а основою світогляду Франка, його космосу 47

буття, була ідея природності, свободи та рівноправності людини в загальнолюдській спільноті. Величною є постать Івана Яковича Франка в українській літературі, історії та культурі. Його ім'ям названий Львівський університет, Київський драматичний театр, багато установ освіти, науки, культури в Україні та за кордоном. ЛІТЕРАТУРА 1. Єфремов С. Історія українського письменства / Сергій Єфремов. — К.: Феміна, 1995. — 688 с 2. Значення творчості Тараса Шевченка, Івана Франка та Лесі Українки для відродження української державності. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://helpiks.org/1-22350.html 3. Іван Франко і світова культура. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://osvita.ua/vnz/reports/culture/10476/ 4. Порядна О.О. Значення перекладацької діяльності І. Франка в українській літературній полісистемі. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://cyberleninka.ru/article/n/znachennya-perekladatskoyi-diyalnosti-ifranka-v-ukrayinskiy-literaturniy-polisistemi

Педагогічне кредо: «Якщо хочеш жити для себе, живи для інших». Коло методичних захоплень: «Розвиток виразного читання на уроках української мови та літератури» Білориха Світлана Вікторівна, учитель української мови та літератури загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №10 Торецької міської ради Донецької області м. Торецьк

ЗНАЧЕННЯ ПРОЗОВИХ ТА ПОЕТИЧНИХ ЗДОБУТКІВ І. ФРАНКА ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ …З’явились у студентському журналі «Друг», сповістили про народження нового таланту, який незабаром виявив себе у всій своїй величі. Хоч і не вільні від впливу літературного оточення, ці твори своїм спрямуванням були новинкою на західноукраїнському ґрунті. У них помітне намагання письменника порвати з існуючими шаблонами галицького письменства, що орієнтувалось на гірші зразки європейської сенсаційноромантичної повісті, і стати на шлях критичного реалізму. Повість «Петрії й Довбущуки» відповідає принципам реалістичного мистецтва [1,12]. У поезії Франко висловлює прагнення зв`язати свою музу з народною творчістю

як

джерелом

життєвої

сили,

оптимізму,

натхнення.

Перші спроби реалістичного малюнка – «Лесишина челядь», «Вугляр» – визначили дальший напрям його творчості [1,13].

Літературна діяльність Франка почалась на початку 70-х рр. ХІХ ст. Ранні його твори, що з`явились у студентському журналі «Друг», сповістили про народження нового таланту, який незабаром виявив себе у всій своїй величі. Хоч і не вільні від впливу літературного оточення, ці твори своїм спрямуванням були новинкою на західноукраїнському ґрунті. У них помітне намагання письменника порвати з існуючими шаблонами галицького письменства, що орієнтувалось на гірші зразки європейської сенсаційноромантичної повісті, і стати на шлях критичного реалізму [1,18]. Радісні, повні життя і сонця весняні пейзажі й зв`язані з ними оптимістичні настрої «Веснянок» змінюються сумними, осінніми, скорбними настроями, у яких, проте, не відчувається безнадії і зневіри. Звуки величної урочистої

симфонії

всеперемагаючої

любові

«Гімна»

«Excelsior»

чергуються з гнітючими акордами й одноманітним ритмом понурих «галицьких образків. [1,20]. Звучним переливом тонів, при перевазі мажорних звуків, відзначається ряд поезій збірки, зокрема, розділу «De profundis». Так, наприклад, у вірші «Vivere memento!» (пам`ятай про життя) весняний поклик оживляє мертве серце і примушує людину з «горя-домовини» піднятись назустріч «новій зорі». Сам рефрен «vivere memento» був антитезою релігійно-схоластичному закликові «memento mori», що нагадував завжди пам`ятати про смерть [1,22]. Збіркою «З вершин і низин», яка після Шевченкового «Кобзаря» була найвищим досягненням української революційної поезії, Франко вніс у літературу дух тієї епохи, коли боротьбу трудящих мас очолив пролетаріат [1,23]. Яскравою індивідуальністю, «цілим чоловіком» залишається Франко і в своїй інтимній ліриці «Зів`яле листя» та «Із днів журби». Пережита поетом особиста трагедія, а ще більші удари, що завдали йому як громадському діячеві, були йому близькими, знайшли своє поетичне втілення в цих збірках.

«Зів`яле листя» – це хвилююча драма нерозділеної любові, що звучить гамою почуттів [2,44]. У передмові до «Зів`ялого листя» він заявив, що. пускаючи у світ пару жмутків зів`ялого листя, намагався «образом мук і горя хворої душі» оздоровити, за принципом лікування віспи – втеплювання віспи, не одну хвору душу в суспільстві [2,46]. Останньою багатий «Мій Ізмарагд», збірка, що мала на меті популяризацію «багатого скарбу поезії і життєвої мудрості, який міститься в нашім старім письменстві». Поруч з творами абстрактно-філософського характеру знаходимо тут серію «галицьких образків», які, як і попередні твори, вражають глибиною реалізму й хвилюючим трагізмом [2,48]. Проза Франка охоплює понад 100 оповідань, новел, 10 повістей, романів. Починається з так званого «бориславського циклу» (від 1877 року), у якому Франко подав жахливий образ і глибокий аналіз соціального зла в тогочасній Галичині [3,35]. Вершини прози Франка: повість Boa constrictor (1878), соціальний роман «Борислав сміється» (1882, уперше зображені початкові форми революційної боротьби робітництва та стихійне пробудження його класової свідомості) [3,37]. Усебічно

обдарований,

енциклопедично

освічений,

надзвичайно

працьовитий, Франко виявив себе на багатьох ділянках української культури. Був поетом, прозаїком, драматургом, критиком й істориком літератури, перекладачем, видавцем. Сюжети для творів Франко черпав з життя і боротьби рідного народу, з першоджерел людської культури — зі Сходу, античної доби, Ренесансу. Був «золотим мостом» між українською і світовими літературами. [3,50]. ЛІТЕРАТУРА 1. Білодід І. К. Каменяр українського слова. – К., 1966. – 65 с. 2. Сербенська О. Мовний світ Івана Франка. – Л., 2006. – 371 с. 3. Яремко В. Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ століття/ [упорядкув. В. Яремко].-К.: Аконіт, 2003. С. 25-50. 51

Педагогічне кредо: «Я повинна пізнавати світ і себе, я потребую життєвих експериментів. Я хочу приміряти на себе і ту роль, і цю. Мені потрібні труднощі та помилки» В.Лебі. Коло професійних інтересів: формування в дітеи позитивної мотивації до навчання.

Кириченко Галина Володимирівна, методист міського відділу освіти м. Торецьк ЗНАЧЕННЯ ПРОЗОВИХ ТА ПОЕТИЧНИХ ЗДОБУТКІВ І. ФРАНКА ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ Ми, сучасні люди, не можемо пишатися тим, що читання художніх творів займає належне місце в нашому житті. Причин цьому багато, є серед них і об’єктивні. Але мова не про наші проблеми. Зверненню до творів улюблених прозаїків і поетів спонукають ювілейні дати. Так сталося і з творчістю Івана Яковича Франка, знаного ще зі шкільних років. Захотілося знову доторкнутися до безсмертних творінь геніального митця, перечитати прозові й поетичні сторінки, згадати героїв, відчути їх муки й переживання, почути голоси з попередніх епох, пройнятися шаною й захопленням від художнього слова неперевершеного майстра української літератури. Літературна спадщина Великого Каменяра надзвичайно велика. За свідченням М.М. Коцюбинського, «коли святкували 25-літній ювілей Франкової літературної діяльності, один список його творів займав цілу книжку на 127 сторінок» [1.39]. На сьогодні існує 50-томне видання творів Івана Яковича, яке, очевидно, не могло вмістити всього написаного рукою великого письменника, публіциста, науковця. На Франкових творах виховано не одно покоління українців, оскільки вони (твори) носили новаторський 52

характер, учили людей орієнтуватися в суспільних подіях, уселяли ноту оптимізму, віри в майбутнє. Тому значення здобутків Івана Яковича Франка важко переоцінити. Оцінку значення прозових та поетичних здобутків І.Франка для української культури можна визначити, досліджуючи минуле, і це зроблено багатьма літературознавцями. На мою думку, творчість Франка слід оцінити з погляду сучасності: українське суспільство, наша історія й культура переживають зараз не менш буремні часи. Криза влади, боротьба капіталу й трудящих, непевність правового законодавства, проблема пробудження самосвідомості – це найголовніші теми, розкриті у творах Івана Франка. Ці проблеми не зникли й у ХХІ столітті. Провести паралель між

минулим й позаминулим століттями й

сьогоденням можна на багатьох прозових та поетичних творах Івана Яковича Франка. За приклад пропоную взяти повість «Борислав сміється». У ній Франко показав процес народження нового класу – робітників. А сьогодні ми спостерігаємо виникнення нової формації українців, об'єднаних в єдиному прагненні

та

непереборному

бажанні

національного,

економічного,

суспільного, культурного відродження. Тоді, за часів Франка, зубожілі селяни-хлібороби змушені були шукати кращого життя в місті, але знаходили ту саму рутинність і безнадію, бо великий капітал має у своїй основі експлуататорську сутність. Письменник розгортає перед нами широку картину подій: від мирних демонстрацій до відкритого протесту, від особистої ненависті до власників підприємств до консолідації протистояння, від стихійності до організованості. Сьогодні ж український народ не хоче, щоб

країною

володарювали

олігархи

–

підприємці,

капітал

яких

сформувався, як правило, нечесним шляхом, за рахунок «обдирання» мільйонів простих людей, корупційних схем, відвертого злодійства тощо. І процес дуже схожий: від незадоволення, мітингів, організованих активістами, – до відкритого протистояння на Майдані. Глибоке розуміння Франком 53

суспільно-політичних законів є корисним для нас: часто розібратися в перепетіях суспільних подій за умов інформаційної війни дуже складно. Його твори, життя – справжня школа: уважне перечитування, принаймні, перегортання сторінок франківського скарбу допоможе відшукати моїм співвітчизникам, як і біблійному Мойсею, правильний шлях національного відродження.

Приєднаюся

до

думки

П.Г.

Тичини,

який

зазначав:

«Надзвичайно володів Іван Франко вмінням об'єднувати людей праці в боротьбі проти експлуататорів» [2.184]. Інтерес до творчості І. Франка викликаний ще й тим, що в ній багато проявів оптимізму, віри в людину. Пройшовши безліч випробувань у своєму житті,

через

тюрми,

хвороби,

переслідування

митець

не

втратив

життєстійкості, й сам є прикладом «вічного революціонера», який свідомо присвятив себе боротьбі. Разом з реалістичним баченням світу з його глобальними проблемами, суцільною несправедливістю – образ скелі, що її слід розбити, - у Франкові живе світле почуття прекрасного майбутнього: Щезнуть сльози, сум, нещастя. Сила родиться й завзяття Не ридать, а добувать, Хоч синам, як не собi, Кращу долю в боротьбi. [4.1] І щастя всіх прийде по наших аж кістках [5.1] Хочеться особливо підкреслити, що здатність Франка зберігати мужність і стійкість попри будь-які драматичні, навіть трагічні події особистого життя чи існування суспільства, викликає повагу, почуття спокою й впевненості в прийдешньому. Навчатися у Франка можна безкінечно. Криниця його мудрості глибока й натхненна. Особлива заслуга І. Франка перед нашим народом полягає в тому, що своїм талантом прославив загальнонаціональну українську мову, підняв «мужицьку» мову до світових вершин. Ми повинні шанобливо 54

схиляти голову перед ним і брати приклад безкорисливого служіння народній літературі й народові. Слово Франка має сильний заряд духовної вартості, людської

гідності,

перейняте

стражданням,

закохане

свободу.

Проходитимуть роки й десятиліття, а Франкові твори будуть такими ж життєвими, стверджувальними. Образ духу, «що тіло рве до бою, рве за поступ, щастя й волю» [4.1] – нетлінний дороговказ,

курс якого воля,

справедливість, розвиток. ЛІТЕРАТУРА 1. Коцюбинський М. Іван Франко.-Твори в 7-ми томах. К.:Наук. думка, 1975, т.4, с.39. 2. Тичина П. Франкова криниця. – З минулого – в майбутнє. К.: Дніпро, 1973. 3. Рильський М.Т. Іван Франко – майстер художнього слова. – Статті про літературу// К.: Дніпро, 1980. 4. http://ukrclassic.com.ua/katalog/f/franko-ivan/1034 5. http://www.ifranko.name/uk/Verses/ZVershynINyzyn/Excelsior/Kamenjari. html

Педагогічне кредо: «Чим люди освіченіші, тим вони вільніші» Сфера професійних інтересів: розвиток творчих здібностеи учнів на уроках украї нської мови та літератури шляхом використання Інтернетресурсів як засобу активізації пізнавальної діяльності Мартишевська Ганна Вадимівна, учитель української мови та літератури загальноосвітньої школи №9 I-III ступенів Торецької міської ради м. Торецьк

ЗНАЧЕННЯ ПРОЗОВИХ ТА ПОЕТИЧНИХ ЗДОБУТКІВ І.ФРАНКА ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ У багатогранній творчій спадщині Івана Франка визначне місце належить його ліриці, що стала найбільшим досягненням українського поетичного слова після Шевченкового «Кобзаря». Значна частина його творчості – це найкраще надбання світової поезії [5, 1]. Героєм громадянської лірики Івана Франка стає людина, що піднялася на боротьбу з існуючим ладом. Класичними зразками політичної лірики є вірші Франка «Товаришам із тюрми», «Гімн», «Каменярі», «Беркут», «На суді», «Vivere memento», «Земле моя, всеплодющая мати» та інші. Своєрідним прологом до збірки «З вершин і низин» стала поезія «Гімн» — один із найкращих зразків революційно-патріотичної лірики в українській літературі. Автор змальовує образ «вічного революцьонера» як втілення могутності, нездоланності народу, його одвічних прагнень до свободи та справедливості. Конкретизуючи цей образ, поет акцентує увагу не на закликах до руйнувань, а на великій рушійній силі «науки, думки, волі». 56

Внутрішньою силою, яка об'єднує всі цикли збірки «З вершин і низин»(1887) в єдине ціле, є ідея революції. Поет вважав своїм обов'язком підтримати дух народу в боротьбі за краще майбутнє. Саме ця думка є головною у вірші «Гімн». Образ вічного революціонера сприймається як безсмертний дух народу, що не мириться з поневоленням і гнітом [4, 2]. Нова грань таланту Івана Франка розкрилася у збірці «Зів'яле листя» (1896), яку митець назвав «ліричною драмою». Цей шедевр інтимної лірики понад сто років бентежить серця читачів, обпікає вогнем пристрастей, дарує естетичну насолоду. Неосяжне пісенне багатство українського народу І. Франко відкриває читачеві у вірші «Червона калино, чого в лузі гнешся?». Зворушливим монологом, що вражає глибоким відображенням внутрішньої боротьби ліричного героя, є поезія «Чого являєшся мені у сні?..» [1, 3]. Драматичні твори І. Франка є визначним внеском у розвиток української

драматургії.

Письменник

виступив

як

великий

новатор

драматичної форми, знавець театрального мистецтва і палкий борець за розвиток народного українського національного театру. Драматургічна спадщина Франка складається з чотирьох п'єс великого розміру і п'яти одноактних. Найвизначнішими творами є п'єси «Сон князя Святослава», «Рябина», «Учитель». Вершиною драматургічного таланту Франка є його драма з сільського життя «Украдене щастя» [3, 5]. Прозові твори І. Франка — одне з найвидатніших явищ української класичної літератури. Творчість Франка охоплює понад 100 оповідань, новел та десять повістей і романів. Вона починається з так званого «бориславського циклу» (від 1877), у якому Франко подає жахливий образ і глибокий аналіз соціального зла в тогочасній Галичині. Зубожіння й пролетаризація галицького села лягли в основу його збірки «В поті чола» (1890) і «Галицькі

образки» (1897), до яких належать автобіографічні оповідання «Малий Мирон», «Грицева шкільна наука», «Олівець» та інші. Вершиною прози Франка є повісті «Борислав сміється» (1882) та «Перехресні стежки» (1900). У 1905 році Іван Франко пише поему «Мойсей». Глибокий і філософський зміст приховано у цьому творі, адже це не просто віршована інтерпретація біблійного тексту, але й завуальований начерк про майбутнє українців. [1, 5] Усе своє життя Франко приділяв велику увагу вихованню молодого покоління, дітей, яких він вважав «справою всієї нашої будучини». З теплим сердечним почуттям, з батьківською любов'ю писав Іван Франко про дітей. Для них він створив цілий ряд оповідань, зробивши героями творів сільських дітей. Почесне місце в дитячій літературі Франко відводить казкам і байкам. Він добирає зі скарбниці народної творчості та доносить до дітей у фантастичній формі поняття про реальну дійсність, думки про життя. [1, 8] Іван Франко — не минуле. Він — сучасність і майбутнє. Нам усім письменник потрібен не плакатний, не шаблонний, не «популярний» у банальному розумінні цього слова, а живий і цікавий, несподіваний і глибокий своєю мудрістю і мистецькими переживаннями. Ми ще не раз будемо звертатись до пророчих слів цієї геніальної людини. П. Колесник стверджував, що «ніхто з українських письменників не зробив стільки для розвитку рідної літератури, як Франко. Він був першим, хто з вершин світової літератури оком ученого і талановитого критика глянув на українську літературу…» [2, 9]. ЛІТЕРАТУРА 1. Басс І. Іван Франко: Життєвий і творчий шлях / І. Басс, А. Кас - прук. — К.: Наукова думка, 1983. — 455 с. 2. Єфремов С. Історія українського письменства / Сергій Єфремов. — К.: Феміна, 1995. — 688 с. 3. С. Шаховський «Майстерність Івана Франка.» – К:. «Дніпро» 1998. – 190с. 4. Щурат С. Рання творчість Івана Франка / С. Щурат. — Київ, 1956. — 231 с. 5. http://osvita.ua/vnz/reports/culture/10476/ 58

Педагогічне кредо: «Хто опановує нове, плекаючи старе, той може бути справжнім учителем» (Конфуцій) Сфера педагогічної зацікавленості: «Впровадження новітніх технологій та використання проектних методів на уроках мови і літератури, розвиток творчих здібностей учнів, формування читацької компетентності»

Самойленко Тетяна Миколаївна, учитель української мови і літератури, зарубіжної літератури загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №20 м. Торецьк ІДЕЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ОСВІТИ ТА ВИХОВАННЯ В СПАДЩИНІ І.ФРАНКА Франко

–

велике

море,

кожен

дослідник лише ходить його берегом Із підручника «Українська література», 10 клас, за редакцією О.М. Авраменка

Іван Франко – геній світового рівня, духовний велетень, який засвідчив своєю творчістю титанічний духовний потенціал нашої нації, лідер української

демократії,

що

давно

став

символом

гідності,

величі

національного духу, подвижництва. Понад 6000 творів залишив він у спадщину як поет, прозаїк, фольклорист, драматург, етнограф, мовознавець, перекладач, літературний критик, публіцист, політолог і соціолог. Усе, створене Великим Каменярем, ставить його в ряд найвидатніших постатей людства й гуманістичних цивілізацій. Своє життя Іван Франко присвятив невтомній праці задля щастя народу. На це були спрямовані і його педагогічні погляди. Освіту педагогнауковець вважав могутньою зброєю у створенні нового життя людини, бо вона сприяє піднесенню національної свідомості народних мас. 59

У наукових працях з літературознавства, історії, філософії і художніх творах син українського народу висвітлював чимало педагогічних проблем, що сприяло розвитку громадсько-педагогічного руху в Україні. Наполегливо

вивчаючи

праці

Аристотеля,

Платона,

Д.

Дідро,

Г.Гельвеція, Ж.-Ж.Руссо, Я.А. Коменського, Г.С. Сковороди, Т.Г. Шевченка, Л.М.Толстого та інших, І. Франко розглядав питання освіти, школи, навчання та

виховання

позицій

світоглядної

основи

її

розвитку,

творчо

використовуючи усе найкраще, що було здобуте до нього в галузі української та світової історії педагогіки. Таким чином можна стверджувати, що педагогічні погляди філософа і педагога-науковця Івана Франка формувалися під впливом української та європейської педагогічної думки, а також народної педагогіки. Письменник наголошував на тому, що дитина – це найвища цінність, розвиток якої повинен здійснюватись під час спілкування на гуманних засадах. Він вважав, що школа має бути національною, покликанням якої є виховання підростаючого покоління, заснованого на національному ґрунті, народній педагогіці, житті народу та його традиціях. Виховним ідеалом поета-мислителя була людина-борець, «каменяр» нового суспільства в незалежній Українській державі. Виходячи з потреб служіння українському народові, нації, боротьбі за вільну, демократичну, самостійну Україну, дотримуючись

мудрих

настанов

народної

педагогіки,

необхідності

утвердження освіченості й національної свідомості громадян, неухильного дотримання в поведінці і помислах народних чеснот, визначив мету і завдання національного виховання. Мислитель був упевнений, що засвоєння молоддю загальнолюдських цінностей можливе лише через оволодіння національною культурою свого народу. Тому, на його думку, перед школою стоїть «величезна дійова задача – витворити з величезної етичної маси українського народу українську націю, суспільний культурний організм, здібний до самостійного культурного й 60

політичного життя, відпорний на асиміляційну роботу інших націй, звідки б вона не йшла, та при тім податний на присвоювання особі в якнайширшій мірі і в якнайшвидшій темпі загальнолюдських культурних здобутків, без яких сьогодні жодна нація і жодна держава не може досягтися». Поет-публіцист зазначав, що довершену людину творчо підносить почуття відповідальності й громадянського обов’язку і тому імперативно закликав: «Кожний думай, що на тобі міліонів стан стоїть, що за долю міліонів мусиш дать отвіт!». В основі виховання, на думку педагога-науковця, мають лежати передові ідеї та наукові досягнення, діти повинні розвиватися духовно і фізично, щоб формувалося «правдиво поступове і сильне покоління». Виходячи з того, що по суті національне виховання – це творення і безупинне вдосконалення нації, виховання для її потреб, І.Франко висуває провідне завдання такого виховання – формування українця, головними рисами якого виступають освіченість, вихованість, господарність, ініціатива, професіоналізм, фізична та естетична досконалість, висока моральність, свідомий патріотизм. Великий Каменяр у листі до галицької молоді наголошував на необхідності розвитку у собі головних рушійних сил життєдіяльності людини – розуму, почуттів і волі, та вміння ними керувати в діяльності на благо народу. Іван Франко мету національного виховання української молоді вбачав у всебічній підготовці її до здійснення найвищого ідеалу нації – осягнення власної державності, до чинної творчої участі в розбудові духовної і матеріальної культури, а через неї до участі у загальнолюдській культурі. Щоб досягти цієї мети, як стверджував науковець, необхідно виховати всебічно розвинену особистість, яка здатна до як до розумової, так і до фізичної праці. Письменник вірив, що настане час, «коли наука і праця зіллються для неї воєдино».

Проблеми моралі й морального виховання, питання формування моральних рис особистості займають значне місце у педагогічних поглядах І.Франка, який неодноразово зазначав, що моральне обличчя людини, її поведінка в суспільстві обумовлюються, безперечно, вихованням. Головним же моральним принципом, основою громадського життя філософ вважав гуманність і пошану до людей. Отже, школа, на думку письменника, повинна плекати «цілого чоловіка», що означає виховувати всебічно розвинену особистість, яка характеризується такими загальними якостями як духовність, соціальність, моральність, діяльність. Для виховання ж такого «цілого чоловіка» мислитель виділяв такі принципи навчання: доступність, послідовність, систематичність, дотримання зв’язків між різними науками, вважаючи, що навчальний процес необхідно спрямовувати на розумове, моральне і фізичне виховання учнів, прищеплення їм любові до рідного слова. Він наголошував на

необхідності

свідомого

навчання,

надаючи

особливого

значення

самостійній роботі над книгою. І. Франко протягом всього життя боровся за розвиток української літературної мови, в основі якої лежала мова видатних українських письменників І. Котляревського, Т. Шевченка, І. Нечуя-Левицького, Марка Вовчка, Г. Квітки – Основ’яненка. Поет-публіцист зробив все можливе, аби піднятися до вершин української літературної мови, приділяючи велику увагу її вивченню народних школах. Отже, просвітитель, педагог-науковець І.Франко відстоював свідоме навчання і вважав, що його зміст і виховання молоді має ґрунтуватися на демократичних та національних традиціях, а педагогічні ідеї Великого Каменяра і сьогодні є актуальними та мають важливе значення для нових поколінь, адже вони слугують гуманізму та демократії.

ЛІТЕРАТУРА 1. Авраменко О.М. Українська література /підручник 10 клас/ -К.: Громада, 2010, с.101. 2. Васянович Г. Педагогічні ідеї Івана Франка / До 150-річчя від дня народження Каменяра // Рідна школа. – 2006. – № 10. – С.27-29. 3. Дей О.І. Іван Франко. – К.: Дніпро, 1981, с.50-63. 4. Дзеверін О.Г. Педагогічні погляди І.Я.Франка // Педагогічні статті і висловлювання / Упор. О.Г.Дзеверін. – К.: Радянська школа, 1960. – 297 с. 5. Луцик Д., Зимульдінова А. Історія української педагогіки. Курс лекцій.– Дрогобич:

Редакційно-видавничий

відділ

Дрогобицького

державного

педагогічного університету імені Івана Франка, 2005. –196 с. 6. Франко в школі / Ред. кол. М.Гуняк (гол. ред.), Л.Гулевич, О.Баган та ін.– Випуск перший. – Дрогобич: Коло, 2003. – 260 с. 7. Франко Іван. Зібрання творів у 50 томах. Наукові праці. – Т.45. – К.: Наукова думка, 1986. – 575 с. 8. Франко І.Я. Народне шкільництво в Галичині // Педагогічні статті і висловлювання / Упор. О.Г.Дзеверін. – К: Радянська школа, 1960. – 297 с. 9. Франко І.Я. Наші народні школи і їх потреби // Зібрання творів у50 т. – К.: Наукова думка, 1986. – Т. 46. Кн. 2. – С.108-116. 10. Франко І.Я. Педагогічні невігласи // Педагогічні статті і висловлювання / Упор. О.Г.Дзеверін. – К: Радянська школа, 1960. – 297 с.

Педагогічне кредо: «Людина відчуває сенс власного життя лише тоді, коли усвідомлює, що потрібна іншим» Сфера педагогічної зацікавленості: допомагаю учням стати особистостями, які здатні творити, любити, бути здоровими, багатими у всіх відношеннях

Ярошенко Олександра Анатоліївна, учитель

української

мови

та

літератури спеціалізована загальноосвітня школа I - III ступенів №3 м. Торецьк ФІЛОСОФСЬКО-СВІТОГЛЯДНІ ОСНОВИ ТВОРЧОСТІ І.ФРАНКА На мою думку, розробка цієї теми доповіді є актуальною для сучасного педагога,

завдання

якого

–

розвивати

кожного

учня

життєву

компетентність, виховувати школярів свідомими громадянами Батьківщини, залучати до вивчення найкращих зразків української культури. Особливе місце в українському національному русі, розвитку української культури, соціально-політичної та філософської думки належить Івану Франку. Життєва доля письменника стала прикладом того, як з-під низенької стріхи селянської хати можна сягнути небесних інтелектуальних висот і збагатити духовний спадок світової культури. Такою, я вважаю, повинна бути основна думка кожного уроку під час вивчення творчості І.Франка, зокрема в старших класах. На мою думку, важливою виховною рисою є заохочення учнів до самоосвіти, самовдосконалення, тому обов'язково подаю на уроці таку інформацію.

Закінчивши

після

десятирічної

перерви

Чернівецький

університет, Франко 1891 виїхав до Відня, де під керівництвом професора 64

Ст. Ягича працював над докторською дисертацією «Варлаам і Йоасаф, старохристиянський духовний роман і його літературна історія» та захистив її 1893 р. у Віденському університеті, отримавши ступінь доктора філософських наук. Така

інформація

про

І.Франка,

переконана,

повинна

супроводжуватись роздумами дітей (наприклад, творами-роздумами) про толерантне ставлення людини до інших людей. Одна з основних філософських ідей І.Франка - думка про те, що найбільшою цінністю на землі є не просто людина, а «правдивий живий чоловік, бо така людина носій духу» [1, 83]. Отже, духовний світ людини – її найдорожче надбання. Філософія І. Франка замішана на почуттях і розумінні благородності матерії людського духу. «Дух, що тіло рве до бою», дух любові й справедливості, громадянської самопожертви, віри в щасливе майбутнє – це дух істинно Франківський. З усіх віршів, що входять до циклу «Веснянки» складається образ самого автора: видно його світоглядні переконання та естетичний ідеал. Це загартований у громадському житті борець і ватажок, наставник і митець, людина з чутливим до народного лиха серцем, пророк і філософ. Така життєва позиція може слугувати прикладом для наслідування – це ще один із пунктів моєї роботи в системі розвитку життєвої компетенції учнів. «... Немає певних меж, - писав І.Франко, - котрі вказують людині: до сих пір дійдеш, а далі - ні. Те, що вчора пізнати здавалося неможливим, виявляється можливим сьогодні»[1, 226]. І. Франко, продовжуючи традиції Т. Шевченка, не переставав закликати український народ до боротьби за соціальне і національне визволення.

Його

характеризується,

громадська, насамперед,

літературна

наукова

соціально-політичною

діяльність

спрямованістю.

Франко займав цільне місце як революціонер-демократ, мислитель, традиції якого є важливим надбанням української суспільно-політичної думки. Раджу 65

колегам після подання цієї інформації провести з учнями цікавий захід про традиції в українській літературі, про традиції в українських родинах, про спадкоємність поколінь, про важливість життєвого вибору. Отже, світогляд Івана Франка – одна з вершин української філософської

думки.

Його

філософська

концепція

людини

світу

знаменувала входження української філософської думки в контекст загальноєвропейського філософського процесу кінця XIX - початку XX ст. Наука, на думку І.Франка, повинна сповняти дві неодмінні умови: учити нас пізнавати закони природи і вчити користуватися цими законами. Український мислитель віддавав пріоритет науці як формі суспільної свідомості, котра може перебудувати світ на краще. Щоправда, тут І.Франко вводить ще одну категорію – категорію праці. Без суспільно-корисної праці сама наука є безплідною. «Людина, - пише І.Франко, - досягне щастя аж тоді, коли наука і праця зіллються до неї воєдино; коли всяка її наука буде корисною працею для суспільства, а всяка праця буде виявом її розвинутої думки, розуму, науки. І народи тільки тоді зможуть досягнути щастя і свободи, коли всі будуть вченими працівниками, тобто коли кожен буде розвинутий розумово, по можливості якнайвсебічніше, і коли кожен буде у змозі використовувати свої сили на добро загалу й на добро своє власне» [2, 137]. Цей матеріал раджу додати до заходів із професійної орієнтації старшокласників. Щастя, на думку І.Франка, - це єдина мета, до якої людина прагне споконвіку, заради якої народжується на світ, навчається, трудиться, узагалі живе. Він виступав за еволюційний розвиток суспільства, розвиток, пов'язаний з волею, старанням та працею людей, розвиток без суспільних потрясінь, бунтів, революцій і повстань. І. Франко сповідує філософію науки, філософію праці, філософію поступу. Він справді є син народу, що вгору йде. Його девізом є Праця, Щастя і Свобода. А це неможливо без миру й злагоди між людьми, як неможливий без цього стан щастя й окремої 66

людини, і суспільства в цілому. Шлях до добробуту та щастя лише один через свободу людини й гарантію її людських прав. На мою думку, це дуже благодатний матеріал, який я використовую, готуючи випускників до ЗНО, зокрема до власного висловлювання. Український народ в особі Івана Франка має найвищий творчий злет своєї інтелектуальної культури. Він був філософом особливого напрямку й обдарування, що пов'язував у тій чи іншій мірі філософію з літературною творчістю, що яскраво відображає українську філософську парадигму, у якій досить легко поєднується «голова» і «серце», розум і почуття, постійне невдоволення наявним, постійні сумніви, питання, пошук, розум і віра. ЛІТЕРАТУРА 1. Берко П., Небелюк М. Еволюція філософічно-політичних поглядів Івана Франка. - Борислав, 2001. – 387 с. 2. Мащенко С. Т. Основні проблеми в історії української філософії. Чернігів, 2002. - 258 с. 3. Франко І. Зібрання творів у 50-ти томах. - Київ, 1986, Т. 45, - 457 с.