культурного фонду.
Український культурний фонд
державна установа, створена у 2017 р.
як нова модель надання на конкурсних
засадах державної підтримки та
промоції ініціатив у сфері культури та
креативних індустрій. Діяльність Фонду,
відповідно до чинного законодавства,
є невід’ємною частиною політики і
визначених пріоритетів діяльності
Міністерства культури та інформаційної
політики України.
www.ucf.in.ua
fb: ucf.ua
Партнери:
Учасники:
Артем Волокітін Маргарита Журунова Костянтин Зоркін
Тетяна Зоркіна
Анна Іванова
Олег Калашник
Віталій Кохан
Богдан Локатир
Тетяна Малиновська
Оксана Солоп
Сергій Якименко
Кураторка: Наталія Іванова
проєкт, покликаний збільшити присутність
українського сучасного мистецтва у житті локальних громад. Місцем реалізації було обрано невелике село у Охтирському районі Сумської області Куземин.
З самого початку проєкт планувався у форматі мистецького діалогу та, навіть, виклику куземинському сталому життєустрою. З чого постали вісьові питання:
Що потребує митець у локальній резиденції для плідної роботи? Як здійснити плідні художні інтервенції у досить герметичну громадську спільноту? На меті резиденції було зменшити брак подій та сприяти культурному туризму у Куземин та близькі заповідні зони (як от Більське городище), підтримати місцеві культурні ініціативи та зміцнити культурні зв’язки села з іншими населеними пунктами та мистецькими осередками.
Для проєкту було відремонтавано великий житловий будинок та створено ряд майстерень для комфортних умов перебування у резиденції. Десять митців протягом двох місяців жили й працювали на тлі місцевого напівстепного ландшафту, знайомилися зі скіфськими легендами та історією села.
Результатом проєкту стали серія майстер-класів, екскурсії майстернями для місцевих жителів та презентація створених під час резиденції робіт. Створений для резиденції простір став майданчиком спілкування та демонстрації робіт. В планах зробити його сталою «культурною точкою» села.
Реакцією митців на повну свободу у художніх та концептуальних намірах стало їх звернення до нетипових форматів та технік. Кожному вдалося втілити нове для себе пластичне рішення, чи то зробивши крок до наміченого твору, чи відчувши потяг до експерименту. Зміна оточення, атмосфера Куземина та резиденції відкрили можливість творення «без огляду на», спрямували митців до питомої точки відліку внутрішнього поштовху вийти за межі знайомого.
Дякуємо за участь у проєкті
«АРТ КУЗЕМИН / модус взаємодії
з минулим та сучасним»:
Артему Волокітіну
Маргариті Журуновій
Костянтину Зоркіну
Тетяні Зоркіній
Анні Івановій
Олегу Калашнику
Віталію Кохану
Богдану Локатиру
Тетяні Малиновській
Оксані Солоп
Сергію Якименку
Дякуємо за сприяння:
Валерії Бакуліній
Анні Нихаєнко
Сергію Нихаєнку
Лідії Сіренко
Віктору Кучерявенку
Віталію Дужці
Катерині і Юрію Гульвиченкам
Ігорю Івановичу Коросту
Світлані Кошелевій
Олександрі Кутенко
Олені Касперович
Люсії Масловій
Лілії Палочкіній
Дякуємо команді проєкту:
Марії Варлигіній
Валерії Горбачовій
Маргариті Рубаненко
Наталії Посмітній
Дарії Дем’яненко
Ірині Оленіній
Дякуємо за підтримку:
Голові Грунської ОТГ
Зосимову Василю Петровичу
Директорці Куземинського будинку культури
Ірині Гнатюк
Директорці Куземинської загальноосвітньої школи
Явтушенко Людмилі Олександрівні
Голові департаменту культури Грунської ОТГ
Барченко Наталії Борисівні
Для мене особисто Куземин не просто географічна точка на мапі України. Це село де пройшло моє дитинство. Там я проводила усі шкільні канікули. Місцеві
мешканці й досі називають мене Наташа Киричкова, бо прізвище моєї бабусі Киричко, а чия Наташа? Киричкова.
Куземин хоч і невеличке село, усього 1500 мешканців, та має велику історію. Перші згадки про нього датуються краєзнавцями 1648 роком. Проте відомо, що перші поселення в цьому районі з’явилися ще у 3 столітті до нашої ери. Про це свідчить наявність Більського городища – археологічної пам’ятки скіфської доби, розташованої неподалік від села. У сусідньому селі Скелька народився український письменник Іван Багряний. В 1930 році в Харкові він опублікував свій роман у віршах «Скелька», у якому згадує дивовижну природу та краєвиди Куземену, прозору немовби скло Ворсклу. Не можу з ним не погодитись: тут найсмачніший мед Wй вночі таке зоряне небо, якого я не ніде більше не бачила.
Чотири роки тому я успадкувала садибу, яку побудував ще мій прадід. Під час гостин моїх друзів та колег з художнього середовища, в нас виникла ідея зробити тут мистецьку резиденцію, адже приводів для художніх досліджень чимало. До того ж, до дій спонукало бажання зробити щось цікаве і привабливе для своїх односельчан, для дітей та всієї громади.
Якийсь час у центрі села пустував маєток, зараз це простір резиденції АРТ КУЗЕМИН. Будинок на його території став домом, де живуть художники, а літню кухню ми облаштували під творчі майстерні. Протягом резиденції було зроблено чимало. Митці знайомились з місцевою культурою, проводили майстер-класи для дітей, святкували разом з сільською громадою День села, а головне працювали над власними творами. За результатами
роботи ми організували виставку на території резиденції й запросили всіх охочих на відкриття. Костянтин Зоркін провів екскурсію, познайомивши місцевих мешканців із локальним світом митців, який утворився за час резиденції. Думаю, для зустрічі з мистецтвом людям важливо побачити не тільки художні роботи, а й людей які їх створюють. Зрозуміти, що все це відбувається поруч та цінується. Це спонукає глядача стати автором та відкриває перед ним нові можливості.
У вересні ми відкрили виставку «АРТ КУЗЕМИН» в Харкові в галереї Семирадського. До експозиції частково увійшли роботи створені митцями під час резиденції, а частково документація «за лаштунків». За місяць виставки її відвідали як представники дипломатичних кіл: Голова Британської ради в Україні, Тимчасово повірена у справах США в Україні, Посол Республіки Словенії, так і мешканці села Куземин. Я рада, що через мистецтво та організацію сталої артрезиденції у Куземині, ми привернули увагу до цього дивовижного українського мікросвіту.
Впевнена, що сучасне мистецтво змінює нас та світ навколо. Працюючи понад 10 років директоркою центру сучасного мистецтва «ЄрміловЦентр» у Харкові, я розумію, що сучасне мистецтво сьогодні виходить за рамки суто виставкових форматів. Воно активно задіює міські простори та взаємодіє з глядачем, об’єднує світи, на перетині яких формуються нові сенси та будуються зв’язки.
Дякую всім, хто підтримав ідею проєкту «АРТ КУЗЕМИН» і доклав чимало зусиль, щоб цей проєкт було реалізовано. Все тільки починається, і майбутніх учасників нашого проєкту попереду чекає багато відкриттів.
Наталія Іванова, кураторка проєкту
Робота «Світло минулого» це дослідження світла, укладеного в камінь.
Митець використовує колекцію радянських світильників, відтворюючи їх у бетоні. Крихке стає вічним, прозоре каменем.
Створені квіти немов виростають з класичного саду, прикрашаючи фасад сільської хати, і являють собою кам’яну клумбу. Разом створена композиція організовується у пам’ятник світлу.
У нашому будинку надзвичайно багато комах. На кухні мурашиний виліт, за обіднім столом щипавки, в кімнатах нічні метелики, оси, жуки, без ліку їх. Завжди десь поряд.
Мені подумалось – це ж насправді їх територія, ми тут тільки гості. Це вони – ті, хто були до, і будуть після, і нині заповнюють будь-яке місце, звільнене нами.
Таке місце, як, наприклад, пусті кімнати нежилої хати.
Це не те щоб святилище, і не те щоб кімната із сімейними фото, це – знаки присутності. Знаки присутності господарів, які щойно відійшли – та скоро будуть.
Серію «Черепи» я розпочав півроку тому з невеликих шматочків липи, що була свіжою і тріскалася під час роботи. Саме ці тріщини і підказали образ черепа. Тріщини є ознакою старіння, порушення цілісності, ознакою смерті.
В арт-резиденції я працював з яскраво білим стовбуром берези, яку було спиляно за три дні до початку роботи. З під пилки струменів сік. Сокира та стамески були мокрі від нього. Тіло дерева ще мало ознаки життя, коли перетворювалось на мистецтво.
Тіло дерева це структура з волокон, що рухаються як потоки, закручуються навколо сучків, переплітаються. Сила життя, яка допомагає дереву вирости, викликає повагу. Тому я прийняв рішення зробити великі скульптури за допомогою традиційного ручного інструменту, який вимушений прислухатися до структури матеріалу. Техніка різьблення вимагає великих фізичних зусиль, і для мене це відповідь на зусилля дерева, що шар за шаром нарощувало свою массу, тягнулося до неба і вглиб землі.
Так було створено п’ять черепів. Першу частину роботи створила сила зростання. Другу частину роботи зробив я, а третю час, повітря та сонце, що прикрасили різьблену поверхню тріщинами.
Тому образ черепа не лякає, не навіює традиційні асоціації. Замість моторошної посмішки та чорних проваль на місці очей та носа зовсім інший рельєф: птах обіймає череп крилами, струнко стоять людські фігури, а профіль, вирізаний на обличчі черепа, наче повертає
нас від думки про смерть до думки про життя.
Тетяна Зоркіна СХОДИННИК
стара драбина, дерево, цвяхи
У селі нас оточує безліч старих речей. Деякі досить функціональні, але є ще чимало предметів, які давно вже нікому не потрібні. Місцеві жителі не звертають на них уваги, ховають їх подалі чи знищують.
Митцям завжди шкода таких речей, бо вони сприймають їх естетично, бачать ту красу, якої ці речі набули у побуті та під впливом природи. Час відчувається в старих речах як матерія, і саме це хочеться підкреслити художнім жестом, щоби те, що закінчило своє утілітарне існування, продовжило б існувати у мистецтві.
Я вирішила дати друге життя довжелезній старій драбині, навіть не змінюючи її горизонтального розташування на стіні хати. Драбина створена для подолання висоти (чи глибини), а у такому положенні вона сприймається як кінематографічна плівка, де низка пустих рамок наче розгортає перед нами якусь історію. Залишається тільки вигадати яку.
Я спробувала створити маленький анімаційний фільм
з 16 кадрів, що ніби розповідає про розвиток драбини її зростання, дитинство, юність, зрілість та перехід до метафізичного стану. Споглядаючи об’єкт зліванаправо, ми бачимо, як драбина у другій половині фільму втрачає зв’язок з землею, відривається від неї та зникає за верхнім краєм кадру.
Історія створення роботи та історія, що створена в
роботі з маленьких драбинок, про одне й теж самепро інший вимір існування речей, яким і є мистецтво.
19 серпня, в день Преображення Господнього за народною традицією святкують «Яблучний спас»
свято врожаю, коли селяни приносять Богу плоди праці своєї з подякою, з радістю, з молитвами.
І ця композиція, що застигла у бетоні, що набула скульптурних форм молитва до Бога про багатий врожай і живність, про родючу землю, про закінчення
трудів, про дощ і добрива, про надії на майбутню милість Господню.
А що було з Ікаром до всіма знаного міфу? Як пріквел
до відомого сюжету, скульптура Олега Калашника зображує сцену з дитинства Ікара. Хлопчик, що жадає бути якомога ближче сонця, неба, бути вільним
та не знати перешкод. Той, що прагне більшого, але не може вистояти проти непідвладної йому сили, приречений на взлети та падіння.
Тригранна залізна вежа Віталія
Кохана наче полишений спис
погрожує простромити занадто
низькі дощові хмари, що рідко забрідають до Куземина. Її поява
у природньому ландшафті як
неочікуване втручання, порушення цілісності... Або ж як розширення, збагачення природньої
сутності цієї місцини. Залізна тканина зшита тугими вузлами, іржавіле сукно мерехтить у сонячних блисках
таке буття технологічного елементу середовища.
Усі важливі і не дуже розмови, обговорення і рішення
на резиденції відбувались за нашим обіднім столом, що стояв під горіхами. Стіл був центром, навколо якого обертався наш маленький домашній всесвіт.
Ця робота спроба зберегти спогади про тихі вечірні посиденьки за цим столом при світлі багаття і свічок, атмосферу тепла і близькості, спогади про діалоги художників, в яких, власне, і народжувались ідеї нових робіт, спогади про щось дороге, невимовне.
Ці спогади поступово розчиняються у русі часу, з настанням ранку, як і предмети на столі розчиняються, зливаються одне з одним.
Робота була розташована у окремій будівлі, її можна було подивитись через віконце.
До основи проєкту Тетяни Малиновської покладена автентична гобеленова вишивка з традиційним сюжетом, що зображує
прогулянку сім’ї. Класичну форму мисткиня переосмислює завдяки міксу стилістичних прийомів.
Робота являє собою дослідження на тему орнаменту в орнаменті: вишивка розміщена на килимі, який зображений на полотні, на якому зображені коміксні бабли. Це свого роду діалог часової і культурної
символіки.
Малиновська
Аналогії, неочікувана схожість, таємничі перелуння образів посилюють віру у глибші зв‘язки між явищами світу ніж здається попервах. «Перевтілення» продовжують
пошуки Оксани Солоп першообразів
для тем минулого, майбутнього, війни та особистісних переживань на їхньому тлі.
Глуха межа, глухий паркан відділення, відсіч всьому, що оточує. Стіни забороняють, двері контролюють, хто може увійти. В той час як спілкування є дифузія, взаємобачення, взаємовизнання. «Наскрізь» лаконічна робота, що нагадує про органічний зв‘язок людей та «мембранність» спілкування.
Каталог Мистецька резиденція «АРТ КУЗЕМИН: модус взаємодії з минулим
та сучасним» 2021
Проєкт реалізовано за підтримки Українського культурного фонду. Позиція Українського культурного фонду може не збігатись з думкою авторів
Відповідальна за випуск: Наталія Іванова
Тексти: Марія Варлигіна
Фото: Сергій Солонський, Маргарита Журунова, Марія Варлигіна, Маргарита Рубаненко, Денис Панченко
Дизайн: Ірина Оленіна
Друк: Видавництво «ТОЧКА»
61024, Харків, вул. Максиміліанівська, 11 Тел. +38 (057) 756-53-25
Усі права застережено Тексти і зображення з цього каталогу не можуть бути використані повністю чи частково в будьякому вигляді без письмової згоди авторів текстів, художників та правовласників
