РЕГУЛЯТОРНА ПОЛІТИКА ДЛЯ НЕУРЯДОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ by Міжнародний фонд "Відродження"

ІНСТИТУТ КОНКУРЕНТНОГО СУСПІЛЬСТВА

ЦЕНТР ПОЛІТИКО-ПРАВОВИХ РЕФОРМ

РЕГУЛЯТОРНА ПОЛІТИКА ДЛЯ НЕУРЯДОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ПУТІВНИК

Київ, 2008

Регуляторна політика для неурядових організацій. Путівник. / За ред. Д.В.Ляпіна та К.М.Ляпіної. – К.: Інститут Конкурентного Суспільства. 2008. – 44 с.

ISBN 978-966-439-017-7

Схвалено Вченою Радою Інституту Конкурентного Суспільства. Протокол №1-с/08 від 12 лютого 2008 року

Рецензент: Л.І.Воротіна, д.е.н., професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Брошура адресується тим, від кого залежить і ким вимагається прозорість та ефективність державної влади представникам бізнес-асоціацій, незалежних аналітичних центрів та неурядових організацій. Підвищення прозорості органів державної влади прямо зменшує рівень системної корупції, що й становить основну мету цієї публікації. В брошурі у короткому вигляді викладено основні процедури регуляторної політики, що вимагаються законодавством країни та недотримання яких органами влади є підставою для скасування відповідних нормативно-правових актів у судовому порядку. Також наведено процедури подання судового позову до адміністративного суду та приклади оформлення судового позову від неурядової організації. До окремої групи адресатів цієї книжки належать представники органів місцевої влади (адміністрацій та самоврядування) та студенти.

ЗМІСТ

Вступ.................................................................................................... 5 1. Основи залучення громадськості до процесу регуляторної політики.............................................................................................. 9 2. Основні положення закону про регуляторну політику........... 14 3. Процедури проходження справи в адміністративному суді ..24

Додатки........................................................................................... 33

Бланк адміністративного позову про оскарження рішення суб'єкта владних повноважень....................................................... 33 Приклад адміністративного позову .............................................. 35 Система адміністративних судів ....................................................38 Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва ..........................................................................40 Рекомендовані джерела ..................................................................42

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ КОРУПЦІЯ В ПОВСЯКДЕННОМУ ЖИТТІ СУБ'ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА РОЛЬ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У ПРОЦЕСІ ЇЇ ПОДОЛАННЯ 1 Корупція - це насамперед криза правової свідомості й поведінки, яка поширюється й на всі суспільні сфери - політичну, соціальну, культурну. Тому, в найбільш широкому розумінні, лише локалізація й поступове витіснення корупції з усіх сфер життєдіяльності суспільства та повернення суспільних відносин у ефективні рамки закону дасть змогу докорінно розв'язати проблему корупції. Найбільш органічними інституційними умовами неможливості й непотрібності корупції стає саме правова держава й правове суспільство, де правові норми стають нормами життєвої необхідності й моралі. Засади державної регуляторної політики у сфері господарювання, що набули законодавчого визначення, цілком відповідають й науково-практично обґрунтованому світовому досвіду та ефективній вітчизняній практиці боротьби з цим явищем. Усунути першопричини поширення корупції в органах державної влади - непрозорі, непублічні, безконтрольні процедури розробки й ухвалення державних рішень - можна за допомогою послідовного впровадження засад державної регуляторної політики, підкріплених адміністративною відповідальністю й підзвітністю та процедурами громадського відстеження результативності діяльності регуляторних органів.

http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/popup_article?art_id=10277378

ВСТУП Сьогодні в Україні залишається серйозною проблемою як якість владних рішень, так і якість їх виконання (в першу чергу самими органами державної влади). Так на публічному обговоренні проекту Програми діяльності Кабінету Міністрів України в січні 2008 року Міністр економіки наголосив, «що причини відставання України мають системний характер і багато в чому залежать від якості саме державного управління» 2. Низька якість системи державного управління призводить до поширення корупції, великих суспільних витрат на функціонування органів державної влади та, відповідно, до високого рівня розшарування населення та поширення бідності. Причин низької якості державного управління та високої корупції декілька, і найважливішою з них є закритість влади, недопущення громадян до обговорення проектів владних рішень та процедур їх прийняття. Намагання зробити владу прозорою пов’язане з необхідністю публічного тиску з боку громади на державну владу і спрямоване на послідовну участь громадськості в обговоренні проектів нормативних актів, вимірюванні їх ефективності, здійсненні обґрунтованого, аргументованого та об`єктивного аналізу державної і муніципальної політики. Набуття чинності на початку 2004 року Закону України „Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” надало як для громадян та їх об’єднань, так і для органів державної влади нові можливості щодо забезпечення процедурної відкритості органів державної влади. Тобто відкритість влади тепер вимагається не стільки сучасно орієнтованими керівниками органів державної влади, а на рівні процедур, які визначені Законом та конкретизують порядок дій органів влади під час прийняття рішень, перелік і зміст необхідної інформації, яка має бути оприлюднена. Якщо громадськість у своїй повсякденній практиці буде спиратися на визначені законодавством України процедури прийняття нор-

http://www.me.gov.ua/control/uk/publish/printable_article?art_id=111618

мативних (регуляторних) актів та наполегливо публічно вимагати від органів державної влади використовувати норми Закону „Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” для захисту власних інтересів та вдосконалення державної політики у різних сферах, то можна сподіватись на покращення прозорості влади і, відповідно, зменшення рівня корупції. Чому саме регуляторна політика є добрим інструментом для боротьби з корупцією? Якщо характеризувати корупцію найпростішими словами, то це явище можна визначити як зловживання особою своєю державною посадою задля отримання особистої користі або користі для іншої особи чи групи осіб. Корупцію становлять дії посадової особи, яка приймає, випрошує або вимагає винагороди, та дії представника приватного бізнесу, який пропонує винагороду з метою обминути закон задля отримання переваг, наприклад, у конкурсному процесі або особистої вигоди 3. Сприятливі умови для корупції виникають там, де відбувається завищення ролі регулюючих органів і надмірне адміністративне втручання державних бюрократичних органів в економіку. Якщо уряд запроваджує велику кількість правил та інструкцій, публічні посадові особи отримують більше можливостей для використання їх у своїх інтересах або для їх порушення. Особливо це стосується випадків, коли такі особи здійснюють необмежений контроль у сфері державного управління. Бюрократична корупція визначається як функція розміру винагород і покарань, які перебувають під контролем посадової особи, можливості цієї особи розпоряджатися ними на свій власний розсуд, а також її підзвітності за прийняті нею рішення та вчинені дії. Із наданням більшої свободи розпоряджатися винагородами та покараннями з одночасним зниженням вимог підзвітності зростає потенціал корупції 4.

З «Книжки парламентаря - Боротьба Проти Корупції», яка була підготовлена Парламентським центром Канади у співробітництві з Інститутом економічного розвитку Світового Банку за підтримки Канадського агентства міжнародного розвитку (http://www.pace.org.ua/content/category/4/22/1/lang,uk/) 4

Там же

Основні інструменти подолання корупції. Принципи підзвітності та прозорості вважаються основною передумовою запобігання зловживанням владою. Забезпечення цих принципів означає інформування громадян про те, «чому» і «як» приймаються ті чи інші владні рішення, що дозволяє їм оцінювати ці рішення і відповідно на них реагувати. Забезпечити підзвітність влади можна шляхом створенням системи управління з відкритою інформацією про цілі і результати програм, прозорим процесом складання бюджету, належним фінансовим менеджментом та підзвітністю. При розгляді проектів владних рішень їх розробникам (органам державної влади) необхідно отримати відповіді на основні наступні запитання: • Хто реально матиме користь і чому? • Хто нестиме витрати від впровадження державного регулювання, які ризики і чому? • Чому запропоноване регулювання є найкращим (найефективнішим) з низки можливих варіантів? • За якими показниками суспільство та органи влади можуть визначити та виміряти успіх регулювання? Саме на отримання відповідей на такі запитання, забезпечення прозорості функціонування органів державної влади, гарантування участі громадян в обговоренні проектів владних рішень й спрямовано Закон України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності“ від 11 вересня 2003 року №1160-IV. Органом державної влади, що забезпечує методологічне забезпечення впровадження Закону, визначає ознаки регуляторного акта в тих чи інших нормативно-правових документах – є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. Ми рекомендуємо у разі виникнення спірних ситуацій письмово звертатися до Деркомпідприємництва задля отримання роз’яснення, яке буде необхідним під час судового розгляду справи щодо скасування регуляторного рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування. Чому судовий розгляд? Не викликає жодного сумніву, що одним з найбільш ефективних і надійних механізмів захисту від порушення законних інтересів

громадян з боку органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб - є судовий захист. Після набуття чинності Кодексу адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року №2747-IV розгляд судових справ щодо скасування регуляторного акту має вирішуватися в порядку адміністративного судочинства. Ця брошура має допомогти правильно оформити, правильно аргументувати та зрештою виграти судову справу: «Неурядова організація проти органу державної влади», чим зменшити рівень корупції та сприяти побудові в Україні сучасної та цивілізованої держави, що здійснює свою діяльність на засадах верховенства права та законності.

1. ОСНОВИ ЗАЛУЧЕННЯ ГРОМАДСЬКОСТІ ДО ПРОЦЕСУ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ Закон України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності“ від 11 вересня 2003 року №1160-IV набув чинності з середини січня 2004 року. Закон України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності“ є вкрай важливим, бо виконання його норм забезпечує два вкрай необхідних результати: 1) Закон врегульовує залучення громадськості до прийняття рішень органами законодавчої, виконавчої влади та місцевого самоврядування. 2) Закон визначає низку обов’язкових для органів державної влади процедур, які вимагаються при прийнятті нормативно-правових актів, а недотримання або неналежне виконання цих процедур унеможливлює легальне затвердження владного рішення. Одним з головних принципів державної регуляторної політики визначено прозорість та врахування громадської думки, що дозволяє громадськості та неурядовим організаціям (НУО) використовувати норми Закону для отримання необхідної інформації від органів державної влади та місцевого самоврядування ще на етапі підготовки проектів рішень. Принципи регуляторної політики (стаття 4 Закону): • доцільність - обґрунтована необхідність державного регулювання господарських відносин з метою вирішення існуючої проблеми; • адекватність - відповідність форм та рівня державного регулювання господарських відносин потребі у вирішенні існуючої проблеми та ринковим вимогам з урахуванням усіх прийнятних альтернатив; • ефективність - забезпечення досягнення внаслідок дії регуляторного акта максимально можливих позитивних резуль-

татів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів суб'єктів господарювання, громадян та держави; • збалансованість - забезпечення у регуляторній діяльності балансу інтересів суб'єктів господарювання, громадян та держави; • передбачуваність - послідовність регуляторної діяльності, відповідність її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності; • прозорість та врахування громадської думки - відкритість для фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов'язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, обов'язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності.

Одним з головних напрямків реалізації регуляторної політики (стаття 5 Закону) визначено: “оприлюднення проектів регуляторних актів з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, а також відкриті обговорення за участю представників громадськості питань, пов'язаних з регуляторною діяльністю”. Закон вимагає поєднувати такі форми залучення громадськості до прийняття рішень регуляторними органами: • оприлюднення проектів регуляторних актів (а також аналізу регуляторного впливу цього акта); • проведення будь-яких форм відкритого обговорення проекту регуляторного акта.

Оприлюднення проектів регуляторних актів є обов’язком (!) для відповідних органів державної влади, і цей обов’язок передбачено рядом статей Закону - статтями 7, 9, 20 та 35. Також в Законі визначено чіткий перелік прав громадян та їх об’єднань, який підкріплено обов’язками відповідних органів. Статтею 6 Закону передбачені наступні права громадян, суб’єктів господарювання, їх об’єднань:

• подавати до регуляторних органів пропозиції про необхідність підготовки проектів регуляторних актів, а також про необхідність їх перегляду; • подавати зауваження та пропозиції щодо оприлюднених проектів регуляторних актів; • організовувати та брати участь у відкритих обговореннях питань, пов'язаних з регуляторною діяльністю; • бути залученими регуляторними органами до підготовки аналізів регуляторного впливу, експертних висновків щодо регуляторного впливу та виконання заходів з відстеження результативності регуляторних актів; • самостійно готувати аналіз регуляторного впливу проектів регуляторних актів, розроблених регуляторними органами, відстежувати результативність регуляторних актів, подавати за наслідками цієї діяльності зауваження та пропозиції; • одержувати від регуляторних органів у відповідь на звернення інформацію щодо їх регуляторної діяльності.

Але чи можна відстежити, як були враховані направлені до відповідного органу влади зауваження? Для забезпечення такого відстеження треба спиратися на норму статті 9 Закону: “Усі зауваження і пропозиції щодо проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу, одержані протягом встановленого строку, підлягають обов'язковому розгляду розробником цього проекту. За результатами цього розгляду розробник проекту регуляторного акта повністю чи частково враховує одержані зауваження і пропозиції або мотивовано їх відхиляє.” Тобто розробник регуляторного акта має мотивувати своє можливе відхилення пропозицій, що надійшли від НУО та бізнес-асоціацій. А відповідно до норм статті 6 Закону – розробник (орган державної влади чи місцевого самоврядування) повинен(!) надати аргументовану відповідь на зауваження та пропозиції до проекту регуляторного акта, що відповідним чином оформлені і надійшли від НУО. Таким чином, у Законі перевага віддається письмовим “безконтактним” формам залучення громадян, суб’єктів господарювання та їх об’єднань до здійснення регуляторної діяльності органів влади.

Одначе Закон визнав (стаття 9), що це не обмежує право громадян та їх об’єднань чи органів влади здійснювати у будь-яких формах публічне обговорення питань регуляторної діяльності. Права громадян, НУО та бізнес-асоціацій гарантуються процедурними нормами Закону, що чітко та однозначно визначають процедури оприлюднення проекту регуляторного акта та необхідний перелік офіційних публічних повідомлень та документів, а також і їх зміст.

При цьому якщо розробник проекту регуляторного акту порушив ці процедурні вимоги Закону, то затверджений регуляторний акт має бути скасований (у тому числі в судовому порядку). Якщо розробник проекту регуляторного акта порушив вимоги процедури, що визначені Законом про засади державної регуляторної політики, то затверджений регуляторний акт має бути скасований (у тому числі в судовому порядку). (Стаття 25 Закону)

На наш погляд, такі норми Закону надають можливість значно підвищити ефективність участі громадян, НУО, суб’єктів господарювання та їх об’єднань у формуванні та реалізації різних політик як на центральному, так і на місцевому рівнях. Для того щоб успішно впливати на регуляторну діяльність органів державної влади, громадським об’єднанням, бізнесасоціаціям та незалежним аналітичним інституціям доцільно: Організувати процес аналізу оприлюднених проектів регуляторних актів та перевірки аналізу регуляторного впливу, яким супроводжується відповідний регуляторний акт, як на центральному так і на місцевому рівні; Розробляти зауваження та пропозиції до тих проектів регуляторних актів, які посилюють втручання держави у господарську діяльність; Застосовувати методику аналізу регуляторного впливу для аргументації зауважень і пропозицій, що надсилаються до відповідного регуляторного органу.

Для того, щоб Закон впроваджувався ефективно та дієво необхідно організувати громадський контроль та моніторинг його впровадження. Необхідно відслідковувати, чи всі нормативні акти, що підпадають під визначення регуляторного акта, проходять процедуру оприлюднення, чи оприлюднюється аналіз регуляторного впливу до кожного проекту регуляторного акта, чи надаються аргументовані відповіді на звернення НУО із зауваженнями та пропозиціями, чи оприлюднюються плани регуляторної діяльності органів влади. Слід визнати, що практично весь процес розробки регуляторних актів, за вимогами Закону, має супроводжуватись консультаціями. І у першу чергу це забезпечується зобов’язанням органів влади оприлюднювати інформацію про свою регуляторну діяльність на всіх етапах її здійснення. Якщо органи державної влади чи місцевого самоврядування під час прийняття нормативно-правових актів, що відповідають ознакам регуляторних актів, порушують вимоги процедур, визначених Законом, то зацікавлені НУО та бізнес-асоціації мають всі підстави для звернення до адміністративного суду з вимогою скасування таких нормативно-правових актів.

2. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗАКОНУ ПРО РЕГУЛЯТОРНУ ПОЛІТИКУ Метою Закону України „Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” від 11 вересня 2003 року №1160-IV є: • вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, • недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, • зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання; • усунення перешкод для розвитку господарської діяльності. Задля досягнення своєї мети Закон встановив чіткі та жорсткі вимоги до процедури підготовки, прийняття, відстеження результативності та перегляду нормативно-правових актів, які є регуляторними. Регуляторний акт. Визначення. Що таке регуляторний акт? Закон визнав (стаття 1), що таким актом є: прийнятий відповідним регуляторним органом нормативно-правовий акт, який спрямовано на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання. Основними ознаками регуляторного акта можна вважати наступні: • регуляторні акти мають владно-організаційний характер, • приймаються (видаються) уповноваженими на це суб’єктами, • встановлюють загальні правила безособистого характеру, • розраховані на багаторазове використання для всіх передбачених ними випадків, • їм притаманна стабільність, • їхня юридична сила зберігається незалежно від виконання приписів акта в часі. 14

Тобто з юридичної точки зору регуляторні акти розуміються як письмові документи, що містять норми права і їх треба відрізняти від індивідуальних (правозастосовних) актів. Регуляторні органи Закон „Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” у статті 1 визнав, що регуляторними органами, діяльність яких щодо здійснення регуляторної політики регламентується і повинна відповідати вимогам цього Закону, є: • Верховна Рада України, • Президент України, • Кабінет Міністрів України, • Національний банк України, • Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, • інші державні органи, центральні органи виконавчої влади, • Верховна Рада Автономної Республіки Крим, • Рада міністрів Автономної Республіки Крим, • місцеві органи виконавчої влади, • органи місцевого самоврядування. Такий широкий перелік регуляторних органів відповідає ідеології, що кожний орган, рішення якого впливають на суб’єктів господарювання, має обґрунтовувати свої рішення, обраховувати вигоди та витрати від запровадження регуляції. Тобто, кожний нормативно-правовий акт, який відповідає ознакам регуляторного акта, повинен супроводжуватись аналізом регуляторного впливу норм акта на державу, бізнес та громадськість, оприлюднюватись для одержання зауважень та пропозицій, а в проекті акта повинні бути передбачені індикатори його результативності. ПРОЦЕДУРИ Закон передбачив жорсткі норми щодо правочинності регуляторних актів, при затвердженні (схваленні) яких була порушена процедура, що вимагається Законом. Такими порушеннями процедури, зокрема, є: • відсутність аналізу регуляторного впливу; • проект регуляторного акта не був оприлюднений; 15

•

проект регуляторного акта не був поданий на погодження із спеціально уповноваженим органом або його відповідним територіальним органом (відповідно до статті 30 Закону, а також до норм Постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження Положення про Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва» від 26 квітня 2007 р. №667 Держкомпідприємництва виконує функції спеціально уповноваженого органу з питань регуляторної політики); щодо проекту регуляторного акта спеціально уповноваженим органом або його територіальним органом було прийнято рішення про відмову в його погодженні, але акт не зважаючи на це було затверджено.

У разі виявлення будь-якої з цих обставин (тобто виявлення порушення процедури підготовки регуляторного акта), орган юстиції має відмовити в державній реєстрації регуляторного акта або не пізніше десяти робочих днів з дня одержання повідомлення про порушення процедури скасувати прийняте рішення про державну реєстрацію цього регуляторного акта. До переліку обов’язкових процедур (в рамках регуляторної політики) можна віднести наступні: •

Процедури обов’язкового оприлюднення документів

•

Процедури планування регуляторної діяльності

•

Обов’язкові процедури при розробці регуляторних актів

1) Процедури обов’язкового оприлюднення документів. Обов’язковому оприлюдненню, відповідно до Закону, підлягають наступні документи, підготовлені в рамках регуляторної діяльності: • План регуляторної діяльності на рік. Має бути затверджений відповідним регуляторним органом до 15 грудня і оприлюднений в термін до 10 днів; • Повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта та аналізу регуляторного впливу; • Проект регуляторного акту та аналізу регуляторного впливу оприлюднюється не пізніше 5-ти робочих днів з дня оприлюднення повідомлення; 16

• Регуляторний акт оприлюднюється в 10-денний строк після його підписання/реєстрації; • Звіт про відстеження результативності оприлюднюється в 10-денний строк після його підписання; • Інформація про здійснення регуляторної діяльності оприлюднюється регуляторним органом постійно. 2) Процедури планування регуляторної діяльності. Регуляторна діяльність відповідного органу державної влади має строго плануватись. Це означає, що до 15 грудня орган державної влади має затвердити, а в термін до 10 днів оприлюднити план своєї регуляторної діяльності на наступний календарний рік (тобто не пізніше 25 грудня). План регуляторної діяльності на наступний рік має бути опублікований у друкованому засобі масової інформації, визначеному відповідним органом влади (регуляторним органом), або на офіційній сторінці відповідного регуляторного органу в мережі Інтернет. Громадяни, НУО, суб’єкти господарювання та їх об’єднання можуть на етапі планування діяльності з підготовки регуляторних актів, користуючись своїм правом (стаття 6), подавати регуляторному органу пропозиції про необхідність підготовки проектів регуляторних актів, чи необхідність їх перегляду. 3) Обов’язкові процедури при розробці регуляторних актів. Обов’язкові процедури на цьому етапі мають такі складові: • Оприлюднення проекту регуляторного акта та аналізу його регуляторного впливу; • Отримання пропозицій від громадськості та суб’єктів господарювання та вивчення цих пропозицій; • Врахування пропозицій або аргументована відповідь авторам ініціатив про причини відхилення пропозицій. Оприлюднення проекту регуляторного акта відбувається за чітко визначеною процедурою, а саме: 1. Оприлюднення повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта здійснюється у визначених регуляторним органом друкованих засобах масової інформації або 17

на офіційній сторінці регуляторного органу у мережі Інтернет. Повідомлення містить дуже чітку і структуровану інформацію, яка визначена Законом (стаття 9): • стислий виклад змісту проекту; • поштову або електронну адресу розробника проекту та інших органів, до яких відповідно до Закону або за ініціативою розробника надсилаються зауваження та пропозиції; • інформацію про спосіб оприлюднення проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу (назва друкованого засобу масової інформації або адреса сторінки в мережі Інтернет); • інформацію про строк, протягом якого приймаються зауваження та пропозиції від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань (строк визначається розробником проекту, але не менше 1 місяця та не більше 3 місяців з дня оприлюднення проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу); • інформацію про спосіб надання фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями зауважень та пропозицій (отримання поштовим відправленням на визначену адресу і визначеній особі, отримання на визначену електронну адресу і т.п.). 2. Оприлюднення проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу, підготовленого згідно з вимогами Закону (має відбутися не пізніше 5 робочих днів з дня оприлюднення повідомлення). Оприлюднення двох документів - проекту регуляторного акта та аналізу регуляторного впливу - відбувається у спосіб, вказаний у повідомленні. Надалі громадяни, НУО, суб’єкти господарювання та їх об’єднання мають повне право протягом визначеного у повідомленні строку надсилати на вказані у повідомленні адреси свої пропозиції та зауваження. Із норми статті 6 Закону слідує, що пропозиції та зауваження можуть стосуватись як тексту самого проекту регуляторного акта, так і змісту аналізу регуляторного впливу. При цьому громадськість шляхом проведення альтернативного аналізу регуляторного впливу може довести недоцільність державного регулювання та запропонувати інші шляхи вирішення про-

блеми, на яку спрямовано даний регуляторний акт, ніж це запропоновано органом державної влади. Нарешті, за статтею 9 Закону органи влади зобов’язані розглянути всі зауваження і пропозиції та за результатами розгляду врахувати їх або мотивовано відхилити. Якщо поєднати це з правом приватних осіб одержувати від регуляторних органів у відповідь на звернення, подане у встановленому законом порядку, інформацію щодо їх регуляторної діяльності, то фактично будь-яка особа може отримати від регуляторного органу вмотивовану відповідь, чому її пропозицію або зауваження було відхилено, або як було враховано. Оскільки даний Закон не встановлює спеціального порядку звернення до регуляторних органів, то за аналогією доцільно використовувати принципи та норми Закону України „Про звернення громадян”. Тому громадянам чи суб’єктам господарювання, які бажають подати пропозиції та зауваження до проекту регуляторного акта, можна порадити наступне - прямо у листі з пропозиціями до проекту регуляторного акта розмістити свою вимогу про вмотивоване пояснення відхилення пропозицій, якщо таке відхилення матиме місце. При цьому варто послатись на два закони – Закон України „Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” та Закон України „Про звернення громадян”. У листі обов’язково має бути вказана адреса, на яку надіслати відповідь, прізвище, ім’я та по батькові особи, якій має бути надіслана відповідь, стояти дата, лист має бути підписаний власноруч. У такому разі регуляторний орган мусить надати відповідь протягом місяця. Відповідно у регуляторному органі опрацювання цих звернень має відбуватись за встановленими правилами діловодства та внутрішньої процедури. *** Саме ці положення Закону й можна вважати за основні, такі, що визначають його спрямованість на отримання нової якості державного управління та спрямованість на досягнення прозорості органів державної влади. А порушення цих процедур органами державної влади є законною підставою для оскарження в суді регуляторного акта, і, відповідно, його скасування.

ЕТАПИ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ 1. ПЛАНУВАННЯ ВРУ, Президент України, КМУ, НБУ, ЦОВВ, ВР АР Крим, Рада міністрів АР Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування

Громадяни, суб’єкти господарювання, об’єднання, ...

Ініціатива про розробку регуляторного акта (рішення, пропозиція)

ПЛАНУВАННЯ Плани на наступний календарний рік затверджуються не пізніше 15 грудня поточного року і оприлюднюються в термін не більше 10 днів B

ПЕРЕГЛЯД ЧИННИХ РЕГУЛЯТОРНИХ АКТІВ

УСУНЕННЯ ПОРУШЕНЬ ПРИНЦИПІВ ДЕРЖАВНОЇ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ (ДЕРЕГУЛЮВАННЯ)

Визнання регуляторного акта таким, що втратив чинність

2. ПІДГОТОВКА ПРОЕКТУ РЕГУЛЯТОРНОГО АКТА ( лист 1) А

ПІДГОТОВКА ПРОЕКТУ РЕГУЛЯТОРНОГО АКТА ПІДГОТОВКА АНАЛІЗУ РЕГУЛЯТОРНОГО ВПЛИВУ (АРВ)

ОПРИЛЮДНЕННЯ ПРОЕКТУ РЕГУЛЯТОРНОГО АКТА ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ОПРИЛЮДНЕННЯ ПРОЕКТУ РЕГУЛЯТОРНОГО АКТА В ДРУКОВАНИХ ЗАСОБАХ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Громадяни, суб’єкти господарювання, їх об’єднання, ...

ОПРИЛЮДНЕННЯ ПРОЕКТУ РЕГУЛЯТОРНОГО АКТА ТА АРВ У ЗМІ (не менше 1 місяця та не більше 3 місяців) ПІДГОТОВКА ВЛАСНОГО АРВ ПІДГОТОВКА ПРОПОЗИЦІЙ, ЗАУВАЖЕНЬ

ОДЕРЖАННЯ ЗАУВАЖЕНЬ ДО ПРОЕКТУ РЕГУЛЯТОРНОГО АКТА ТА АРВ, ЇХ ОБОВ’ЯЗКОВИЙ РОЗГЛЯД.

ГРОМАДСЬКІ СЛУХАННЯ, ПУБЛІЧНІ ОБГОВОРЕННЯ ...

ВРАХУВАННЯ ЧИ МОТИВОВОВАНЕ ВІДХИЛЕННЯ

2. ПІДГОТОВКА ПРОЕКТУ РЕГУЛЯТОРНОГО АКТА (лист 2) D

ПОГОДЖЕННЯ ПРОЕКТУ РЕГУЛЯТОРНОГО АКТА ЗІ СПЕЦІАЛЬНО УПОВНОВАЖЕНИМ ОРГАНОМ

Термін погодження (не більше 1 місяця) Погоджено

Не погоджено

• ПРИЙНЯТТЯ АКТА ЗВЕРНЕННЯ ОРГАНУ ДО АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ (урядовий комітет або апеляційна регуляторна комісія)

• ОПРИЛЮДНЕННЯ АКТА • БАЗОВЕ ВІДСТЕЖЕННЯ РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ • НАБУТТЯ АКТОМ ЧИННОСТІ

ДООПРАЦЮВАННЯ ПРОЕКТУ РЕГУЛЯТОРНОГО АКТА

Громадяни, суб’єкти господарювання, їх об’єднання, ...

3. ВІДСТЕЖЕННЯ РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ E

ПОВТОРНЕ ВІДСТЕЖЕННЯ РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ РЕГУЛЯТОРНОГО АКТА

(мінімум через 1 рік, максимум через 2 роки після набуття чинності актом, якщо не встановлено більш ранній строк) ПЕРІОДИЧНЕ ВІДСТЕЖЕННЯ РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ РЕГУЛЯТОРНОГО АКТА

(раз на кожні три роки після повторного відстеження результативності)

ОПРИЛЮДНЕННЯ У ЗМІ ЗВІТУ ПРО ВІДСТЕЖЕННЯ РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ РЕГУЛЯТОРНОГО АКТА

Громадяни, суб’єкти господарювання, їх об’єднання, ...

ПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ ЩОДО РЕГУЛЯТОРНОГО АКТА

ПЕРЕГЛЯД РЕГУЛЯТОРНОГО АКТА

ДЕРЕГУЛЮВАННЯ

ПРОДОВЖЕННЯ ДІЇ РЕГУЛЯТОРНОГО АКТА

3. ПРОЦЕДУРИ ПРОХОДЖЕННЯ СПРАВИ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДІ У всьому світі, і Україна тут не виняток, завдання правосуддя полягає у гарантуванні дотримання вимог права. Правову основу діяльності судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ в Україні складає Кодекс адміністративного судочинства України (далі — КАС) від 6 липня 2005 року. У контексті загального завдання правосуддя завданням адміністративного судочинства є "захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень" (частина перша статті 2 КАС). Предметом адміністративного судочинства є публічно-правові відносини, переважно між фізичною чи юридичною особою з одного боку і суб'єктом владних повноважень з іншого боку. Предметом судового розгляду в адміністративних справах переважно є рішення (нормативно-правові акти чи правові акти індивідуальної дії), дії або бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли стосовно таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС). Перша інстанція Розділ ІII "Провадження в суді першої інстанції" КАС розкриває динаміку адміністративного процесу – проходження адміністративної справи в суді першої інстанції. Адміністративний процес у суді першої інстанції умовно можна поділити на чотири стадії: 1) звернення з адміністративним позовом і відкриття провадження в адміністративній справі; 2) підготовче провадження; 24

3) судовий розгляд; 4) ухвалення судового рішення. Звернення з адміністративним позовом і відкриття провадження в адміністративній справі. Виходячи з принципу диспозитивності, провадження в адміністративній справі може бути відкрите не інакше як за наявності належно оформленого адміністративного позову. Перед поданням адміністративного позову належить правильно визначити суд, що є компетентним для розгляду відповідної справи. Повноваження щодо вирішення адміністративних справ у першій інстанції розподілено між місцевими загальними судами (районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди), що при розгляді адміністративних справ діють як місцеві адміністративні суди, й окружними адміністративними судами. Районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди розглядають адміністративні спори, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, а також спори з приводу оскарження адміністративних стягнень. Окружні адміністративні суди вирішують (як суди першої інстанції) адміністративні спори, у яких стороною є державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, їх посадова чи службова особа. Більш високий рівень таких судів дає можливість забезпечити додаткові гарантії незалежності судової влади від впливу місцевих чинників. Позови щодо дій державних чиновників місцевого рівня позивач може подати за своїм розсудом: або до місцевого загального суду, або до окружного адміністративного суду. До початку діяльності окружних адміністративних судів підсудні їм справи вирішують відповідні місцеві загальні та господарські суди за правилами КАС – залежно від суб’єктного складу учасників спору. Якщо позивач оскаржує рішення, дії чи бездіяльність суб‘єкта владних повноважень, що стосуються інтересів лише позивача, то позовна заява подається за місцем його проживання чи знаходження. Якщо ж оскаржується нормативно-правовий акт, тоді адміністративний позов слід подавати за місцем знаходження відповідача. Це правило спрямоване на те, щоб нормативноправовий акт був предметом розгляду лише в одному адміністративному суді. 25

Адміністративний позов подається у формі письмової позовної заяви особисто або поштою. Адміністративний позов може подати позивач або представник позивача (частина перша статті 105 КАС). Якщо позовну заяву подає представник, то одночасно з нею він повинен подати довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження (частина п'ята статті 106 КАС). Особисто позовна заява подається через канцелярію суду, а не судді. У канцелярії вона реєструється і передається у встановленому порядку судді. За звернення до адміністративного суду сплачується судовий збір. Згідно з перехідними положеннями КАС, до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору, судовий збір при зверненні до адміністративного суду сплачується у порядку, встановленому законодавством для державного мита. За подання адміністративного позову сплачується судовий збір у розмірі 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, тобто 3 гривні 40 копійок (див. підпункт "б" пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21 січня 1993 року). Проте, якщо одночасно заявлено майнові вимоги про стягнення грошових коштів, то сума судового збору збільшується на один відсоток від розміру таких вимог, але не більше ніж на 1’700 гривень (пункт 3 Розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" КАС). Про відкриття провадження в адміністративній справі суддя адміністративного суду не пізніше наступного дня після надходження позовної заяви до адміністративного суду постановляє ухвалу, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження у справі. В ухвалі суддя, зокрема, має вирішити питання про одноосібний чи колегіальний судовий розгляд справи. Якщо позовну заяву подано без додержання встановлених вимог щодо її форми, структури та додатків до неї, або не сплачено судовий збір, суддя постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків. Якщо позивач своєчасно усуне недоліки позовної заяви, то вона вважатиметься поданою у день її первинного подання до адміністративного суду. Якщо недоліки не будуть усунуті у встановлений строк, суддя постановляє ухвалу про повернення позовної заяви позивачеві. Крім цього, суддя постановляє таку ухвалу, якщо:

1) позивач до відкриття провадження в адміністративній справі подав заяву про відкликання позовної заяви; 2) позовну заяву подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності; 3) позовну заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи; 4) у провадженні цього або іншого адміністративного суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 5) справа не підсудна цьому адміністративному суду. Залишення позовної заяви без руху або її повернення не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду, якщо відпадуть обставини, що стали підставою для постановлення відповідної ухвали. Суддя постановляє ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо: 1) заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, тобто вирішення спору взагалі не належить до адміністративної юрисдикції; 2) у спорі між тими самими сторонами, про той самий предметі з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили: • постанова суду; • ухвала суду про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі, • ухвала суду про закриття провадження в такій справі у зв’язку з відмовою позивача від адміністративного позову або примиренням сторін; 3) настала смерть фізичної особи чи припинено юридичну особу, яка звернулися із позовною заявою або до якої пред’явлено адміністративний позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається. Процедура розгляду адміністративної справи судом першої інстанції складається з двох стадій — стадії підготовчого провадження і стадії судового розгляду. 27

Підготовче провадження. Підготовче провадження здійснюється суддею, який відкрив провадження у справі. Завдання цієї стадії — визначити спірні питання між сторонами, а також можливості щодо примирення, а при відсутності у сторін бажання примиритися — зібрати увесь доказовий матеріал, який буде досліджуватися на стадії судового розгляду, з тим, щоб розглянути і вирішити справу на одному судовому засіданні протягом розумного строку. На стадії попереднього провадження суддя повинен вирішити питання, зокрема, щодо збирання необхідних доказів, про залучення третіх осіб до справи, про виклик на судовий розгляд свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів. У разі потреби він може витребувати необхідні докази, звернутися до іншого адміністративного суду із судовим дорученням, вжити заходи забезпечення адміністративного позову, об'єднати справи в одне провадження чи навпаки розділити справу на різні самостійні провадження. Матеріали адміністративної справи під час здійснення попереднього провадження є відкритими для кожної особи, яка бере участь у справі. З метою процесуальної економії та для зручності учасників адміністративного судочинства встановлено, що якщо під час попереднього судового засідання, на яке прибули всі особи, які беруть участь у справі, вирішено необхідні для розгляду справи питання, то за письмовою згодою цих осіб судовий розгляд може бути розпочато того самого дня. Як правило, найзручніше, якщо судовий розгляд почнеться невідкладно або з невеликою перервою після попереднього судового засідання. За наслідками підготовчого провадження суд постановляє ухвалу про: 1) залишення позовної заяви без розгляду; 2) зупинення провадження у справі; 3) закриття провадження у справі; 4) закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду. Якщо спір між сторонами не врегульовано, після вчинення усіх дій, необхідних для підготовки справи до судового розгляду, суд призначає адміністративну справу до судового розгляду. В ухвалі про закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду зазначається які підготовчі дії проведено і встановлюються дата, час та місце розгляду справи. За наслідками підготовки справи до судового розгляду суд може прийняти і по-

станову — про задоволення адміністративного позову у разі визнання відповідачем адміністративного позову. Судовий розгляд. Завданням стадії судового розгляду є з'ясування позицій сторін, дослідження доказів в адміністративній справі з метою встановлення на їх основі обставин. Судовий розгляд адміністративної справи здійснюється судом (суддею одноосібно або колегією суддів) на судовому засіданні з викликом осіб, які беруть участь у справі, крім випадку, коли розгляд відбувається у порядку письмового провадження за клопотанням осіб, які беруть участь у справі. За загальним правилом судовий розгляд справи має відбуватися на відкритому судовому засіданні. При розгляді адміністративної справи судом першої інстанції головуючим на судовому засіданні є суддя, який здійснював підготовче провадження. Головуючий на судовому засіданні керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності та порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками адміністративного процесу їхніх процесуальних прав і виконання ними обов`язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин у справі, усуваючи із судового розгляду все, що не має значення для вирішення справи. Стадія судового розгляду складається з таких основних елементів: 1) відкриття судового засідання; 2) оголошення складу суду; 3) роз'яснення судом учасникам адміністративного процесу їхніх прав та обов'язків; 4) вирішення судом клопотань осіб, які беруть участь у справі; 5) розгляд адміністративної справи по суті, тобто з'ясування обставин у справі та перевірка їх доказами (доповідь головуючого на судовому засіданні чи судді-доповідача про зміст справи; розгляд можливостей примирення; дослідження доказів, зокрема заслуховування пояснень осіб, які беруть участь у справі, показань свідків тощо); 6) судові дебати. Для встановлення обставин у справі на судовому засіданні заслуховуються пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, досліджуються письмові та речові докази, висновки експертів.

Першим дає пояснення позивач, за ним відповідач. Якщо у справі є третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, вона дає пояснення після тієї сторони, на чиєму боці вона бере участь у справі. У разі наявності третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, суд може надати їй слово як після пояснень позивача, так і після пояснень обох сторін. Після виступу такої третьої особи слово має бути надано для пояснень відповідачам за позовом третьої особи. Представник може давати суду пояснення після сторони чи третьої особи, яку він представляє, або замість неї. Після з'ясування всіх обставин у справі та перевірки їх доказами суд переходить до судових дебатів. Судові дебати складаються з промов осіб, що беруть участь у справі, у яких вони дають оцінку доказам та обставинам у справі, які, на їхню думку, підтверджуються дослідженими доказами, а також можуть висловити своє бачення того, яке рішення повинен ухвалити суд. Особи, які беруть участь у справі, виступають у судових дебатах зазвичай у тому ж порядку, що й давали пояснення. Після судових дебатів суд виходить до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення у справі, оголосивши орієнтовний час його проголошення. Ухвалення судового рішення. Судове рішення за результатами розгляду адміністративної справи ухвалюється судом у нарадчій кімнаті. Якщо справа розглядалася колегією суддів, то для ухвалення рішення проводиться нарада. Під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім суддів, які розглядали справу. Ухвалюючи постанову по суті адміністративного позову суд вирішує: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи наявні інші обставини, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи належить задовольнити позовні вимоги або відмовити в їх задоволенні; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання постанови; 30

7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення адміністративного позову (якщо такі застосовувалися). При вирішенні адміністративної справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. Судове рішення ухвалюється, складається окремим документом і підписується в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу. Судове рішення проголошується прилюдно відразу після виходу суду з нарадчої кімнати. Головуючий у судовому засіданні з власної ініціативи або за бажанням осіб, які беруть участь у справі, роз'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження. Особи, які беруть участь у справі, можуть отримати в суді копію судового рішення. Якщо особа, яка бере участь у справі, не була присутня на судовому засіданні, їй не пізніше наступного дня після ухвалення судового рішення надсилається його копія. Особливості оскарження регуляторних актів. За своїм змістом регуляторні акти мають нормативно-правовий характер. Особливості оскарження нормативно-правових актів і провадження у таких справах урегульовано статтею 171 КАС. Право оскаржити нормативно-правовий акт має особа, щодо якої застосовано цей акт, а також особа, яка є суб‘єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. При поданні адміністративного позову слід дотримуватися строку звернення до адміністративного суду, який, як правило становить один рік з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відкривши провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта суд зобов’язує відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, у якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений, щоб кожна заінтересована особа могла, при бажанні, вступити у справу. Справа щодо нормативно-правового акта повинна бути вирішена протягом розумного строку, але не пізніше одного місяця після відкриття провадження у справі. Лише у виняткових випадках з урахуванням особливостей розгляду справи (значна кількість осіб, які беруть участь у справі, відкладення розгляду справи тощо) суд має право ухвалою продовжити розгляд справи, але не більш як на один місяць. Суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) повністю або в окремій його частині. Підставою для цього може стати, зокрема, й порушення відповідачем вимог, що 31

визначені частиною третьою статті 2 КАС. Згідно з цими вимогами, правовий акт повинен бути прийнятий: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. У разі задоволення адміністративного позову резолютивна частина постанови суду щодо визнання нормативно-правового акта протиправним і, як наслідок, нечинним - невідкладно після набрання постановою суду законної сили публікується відповідачем у відповідному офіційному виданні.

ДОДАТКИ БЛАНК адміністративного позову про оскарження рішення суб'єкта владних повноважень ____________________________________ найменування суду, до якого подається позов

Позивач __________________________ ____________________________________ П.І.Б. або найменування для юридичної особи, поштова адреса, номер телефону, факсу, адреса електронної пошти, якщо такі є

Представник позивача ____________________________________ П.І.Б., поштова адреса, номер телефону, факсу, адреса електронної пошти, якщо такі є

Відповідач __________________________ ____________________________________ найменування органу державної влади, П.І.Б., посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер телефону, факсу, адреса електронної пошти, якщо такі відомі

Третя особа _______________________ ____________________________________ П.І.Б. або найменування для юридичної особи, поштова адреса, а також номер телефону, факсу, адреса електронної пошти, якщо такі відомі

АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПОЗОВ про оскарження рішення суб'єкта владних повноважень

"___" ____ 200__ року ____________________________ вказати найменування суб'єкта владних повноважень (П.І.Б. посадової або службової особи)

_______________________________________________ _______________________________________________ вказати рішення, яке було прийнято суб'єктом владних повноважень і за яких обставин

Вважаю таке рішення протиправним, оскільки ним порушено: _______________________________________________ _______________________________________________ вказати які права, свободи чи інтереси позивача було порушено та пояснити як саме і чому

На підставі викладеного прошу: _______________________________________________ _______________________________________________ вказати зміст позовних вимог, наприклад: визнати протиправними рішення суб'єкта владних повноважень або окремі його положення, а також скасувати рішення; або визнати не чинним нормативно-правовий акт або окремі його положення; або зобов'язати відповідача прийняти певне рішення, та стягнути з відповідача кошти на відшкодування шкоди.

Одночасно заявляю такі клопотання: (відмітити необхідне)

F Витребувати у відповідача усі наявні в нього докази, що стосуються позовних вимог. F Для підтвердження ______________________________ вказати обставини, які може підтвердити свідок

викликати і допитати як свідка _______________________, який проживає за адресою: __________________________. F Для забезпечення позову зупинити дію оскаржуваного рішення / заборонити вчиняти такі дії: ___________________ ______________________________________________. F Звільнити мене від сплати судового збору у зв'язку з малозабезпеченістю (документи для підтвердження цього додаю) : ______________________________________________. вказати іншу причину або підставу для звільнення від сплати судового збору

До позовної заяви додаю: 1. Докази, що підтверджують позовні вимоги (на _____ аркушах). 2. Копії позовної заяви та всіх документів, що додаються до неї, у кількості ______ , що відповідає кількості відповідачів у справі. 3. Документ, що підтверджує сплату судового збору/документ, що підтверджує наявність підстав для звільнення від сплати судового збору.

"___" _____ 200__ року __________________ (підпис) 34

ПРИКЛАД АДМІНІСТРАТИВНОГО ПОЗОВУ (суб’єкти і обставини у справі вигадані)

Окружний адміністративний суд м.Києва ПОЗИВАЧ: Дніпропетровська обласна громадська організація «Спілка приватних автоперевізників», адреса: 49100, м.Дніпропетровськ, вул.Невідома, 1/111 тел.(056) 111-11-11 е-mail: spilkapavto@pavto.dp.ua ВІДПОВІДАЧ: Міністерство транспорту та зв’язку України, адреса: 01135, м.Київ, просп.Перемоги, 14 тел.(044) 255-00-00 e-mail: portal@mtu.gov.ua

АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПОЗОВ про визнання незаконним і нечинним рішення відповідача 29 лютого 2007 року Міністерство транспорту та зв’язку України видало Наказ №000/7 «Про затвердження Порядку одержання спеціальних дозволів на автоперевезення». Цим Наказом було затверджено Порядок одержання спеціальних дозволів на автоперевезення (копія Наказу додається). Зазначений Наказ згідно зі ст.1 Закону України «Про державну регуляторну політику у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 року є регуляторним актом, оскільки він спрямований на правове регулювання адміністративних відносин між органами державної влади та суб’єктами господарювання (автоперевізниками). Відповідно до ст.25 Закону України «Про державну регуляторну політику у сфері господарської діяльності» регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом виконавчої влади або його посадовою особою, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: 1) відсутній аналіз регуляторного впливу;

2) проект регуляторного акту не був оприлюднений. Регуляторні органи затверджують плани діяльності з підготовки ними проектів регуляторних актів на наступний календарний рік не пізніше 15 грудня поточного року (ч.1 ст.7 Закону України «Про державну регуляторну політику у сфері господарської діяльності»). План діяльності регуляторного органу з підготовки проектів регуляторних актів та зміни до нього оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації цього регуляторного органу (ч.1 ст.13 Закону України «Про державну регуляторну політику у сфері господарської діяльності»). У відповідності до інформації, що міститься на офіційному сайті Міністерства транспорту та зв’язку України в мережі Інтернет Наказ №000/7 «Про затвердження Порядку одержання спеціальних дозволів на автоперевезення» до плану діяльності з підготовки проектів регуляторних актів на 2007 рік не вносився (http://195.78.68.76/mintrans/control/uk/publish/category?cat_id=53754). Кожен проект регуляторного акту оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об’єднань (ч.1 ст.9 Закону України «Про державну регуляторну політику у сфері господарської діяльності»). Повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій, проект регуляторного акта та відповідний аналіз регуляторного впливу оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації розробника цього проекту (ч.2 ст.13 Закону України «Про державну регуляторну політику у сфері господарської діяльності»). Розробником проекту Наказу №000/7 є Міністерство транспорту та зв’язку України. Повідомлення, проект Наказу №000/7 та відповідний аналіз регуляторного впливу в друкованих засобах масової інформації Міністерства транспорту та зв’язку України не друкувалися. На офіційному сайті Міністерства транспорту та зв’язку України в мережі Інтернет відсутні повідомлення про оприлюднення проекту Наказу (http://195.78.68.76/mintrans/control/uk/publish/category;jsessionid=C0C51961C43D81BA00A0EB41F99CC9F4?cat_id=53554) та аналізу його регуляторного впливу (http://195.78.68.76/mintrans/control/uk/publish/category?cat_id=53635). Основним принципом державної регуляторної політики є принцип прозорості та врахування громадської думки (ст.4 Закону України «Про державну регуляторну політику у сфері господарської діяльності»). У відповідності до ст.6 Закону України «Про державну регуляторну політику у сфері господарської діяльності» громадяни, їх об’єднання мають право подавати зауваження та пропозиції щодо оприлюднених проектів регуляторних актів, брати участь у відкритих обговореннях питань, пов’язаних з регуляторною діяльністю. Усі зауваження і пропозиції щодо проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного

впливу підлягають обов’язковому розгляду розробником цього проекту. За результатами цього розгляду розробник проекту регуляторного акта повністю чи частково враховує одержані зауваження і пропозиції або вмотивовано їх відхиляє (ч.7 ст.9 Закону України «Про державну регуляторну політику у сфері господарської діяльності»). Враховуючи, що проект регуляторного акта – Наказу Міністерства транспорту та зв’язку України №000/7 - та аналіз регуляторного впливу до нього не були оприлюднені, відповідач порушив право Дніпропетровської обласної громадської організації «Спілка приватних автоперевізників» на участь у процесі прийняття рішення, зокрема на подання зауважень та пропозицій щодо проекту відповідного регуляторного акта - Наказу Міністерства транспорту та зв’язку України №000/7 від 29 лютого 2007 р. «Про затвердження Порядку одержання спеціальних дозволів на автоперевезення». Тому вважаємо, що зазначений Наказ відповідача був прийнятий з порушенням ст.ст. 4, 5, 6, 7, 9, 13, 25 Закону України «Про державну регуляторну політику у сфері господарської діяльності» та має бути визнаний протиправним (незаконним) і нечинним. На підставі викладеного і ст.ст. 2, 9, 104-106 Кодексу адміністративного судочинства України ПРОСИМО: 1) визнати незаконним і нечинним Наказ Міністерства транспорту та зв’язку України №000/7 від 29 лютого 2007 р. «Про затвердження Порядку одержання спеціальних дозволів на автоперевезення»; 2) судові витрати у справі покласти на відповідача. Додаток: 1. Копія адміністративного позову з додатками для відповідача; 2. Копія свідоцтва про реєстрацію Дніпропетровської обласної громадської організації «Спілка приватних автоперевізників»; 3. Копія Наказу Міністерства транспорту та зв’язку України №000/7 від 29 лютого 2007 р. «Про затвердження Порядку одержання спеціальних дозволів на автоперевезення»; 4. Платіжне доручення на перерахування коштів для сплати судового збору.

О.О.Шевченко, Голова Дніпропетровської обласної громадської організації «Спілка приватних автоперевізників» 01 травня 2007 року

СИСТЕМА АДМІНІСТРАТИВНИХ СУДІВ ОКРУЖНІ АДМІНІСТРАТИВНІ СУДИ5 : • Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим • Вінницький окружний адміністративний суд • • • • • • • • • • • • • • • • • • • • • • • • •

Волинський окружний адміністративний суд Дніпропетровський окружний адміністративний суд Донецький окружний адміністративний суд Житомирський окружний адміністративний суд Закарпатський окружний адміністративний суд Запорізький окружний адміністративний суд Івано-Франківський окружний адміністративний суд Київський окружний адміністративний суд Кіровоградський окружний адміністративний суд Луганський окружний адміністративний суд Львівський окружний адміністративний суд Миколаївський окружний адміністративний суд Одеський окружний адміністративний суд Полтавський окружний адміністративний суд Рівненський окружний адміністративний суд Сумський окружний адміністративний суд Тернопільський окружний адміністративний суд Харківський окружний адміністративний суд Херсонський окружний адміністративний суд Хмельницький окружний адміністративний суд Черкаський окружний адміністративний суд Чернівецький окружний адміністративний суд Чернігівський окружний адміністративний суд Окружний адміністративний суд міста Києва Окружний адміністративний суд міста Севастополя

До створення і початку діяльності відповідного окружного адміністративного суду при визначенні підсудності адміністративних справ слід керуватися пунктами 5 і 6 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» КАС, оскільки підсудність адміністративних справ, віднесених до юрисдикції окружних адміністративних судів, тимчасово розподілено між місцевими загальними та місцевими господарськими судами. 5

АПЕЛЯЦІЙНІ АДМІНІСТРАТИВНІ СУДИ: • Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області) • Донецький апеляційний адміністративний суд (Донецька, Луганська області) • Київський апеляційний адміністративний суд (Вінницька, Житомирська, Київська, Черкаська, Чернігівська області та місто Київ) • Львівський апеляційний адміністративний суд (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька області) • Одеський апеляційний адміністративний суд (Миколаївська, Одеська, Херсонська області) • Севастопольський апеляційний адміністративний суд (Автономна Республіка Крим, місто Севастополь) • Харківський апеляційний адміністративний суд (Полтавська, Сумська, Харківська області) ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ Адреса: 01010 м. Київ вул. Московська, 8, корп. 5 http://www.vasu.gov.ua Інформаційний центр: тел. (044) 501-9525

ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА 01011, Київ, вул.Арсенальна, 9/11 www.dkrp.gov.ua mail@dkrp.gov.ua

ТЕРИТОРІАЛЬНІ ПРЕДСТАВНИЦТВА ДЕРЖКОМПІДПРИЄМНИЦТВА 6 Представництво

ПІБ Голови

АР Крим

ПИЛУНСЬКИЙ Леонід Петрович

Вінницьке

ГОТА Андрій Олегович

Волинське

БІЛЕЦЬКА Валентина Василівна

Дніпропетровське

ЧАЙКА Олена Дмитрівна

Донецьке

ГОРЛОВ Олександр Андрійович

Житомирське

ЯРОШЕНКО Анатолій Григорович

Закарпатське

ТУРЯНЧИК Роман Васильович

Запорізьке

ПОГРІБНЯК Микола Анатолійович

ІваноФранківське

ГОВОРКОВ Геннадій Олександрович

Київське

ПЕТРУШЕНКО Дмитро Михайлович

Кіровоградське

МАСЛОВ Микола Альбертович

Код, телефон, поштова адреса (0652) т/ф. 544-351, т.254-478 вул. Київська, 81, кім.103-105 м.Сімферополь, 95034 (0432) т/ф. 66-1291, 66-3377 Хмельницьке шосе 7, кім.024-025 м.Вінниця, 21036 (03322) т/ф. 4-2077, 77-0636 вул. Словацького, 30 м.Луцьк, 43025 (056) т/ф 744-0130, т.744-6598, пр. Кірова, 2 м.Дніпропетровськ, 49004 (062) т/ф 337-7357, т.337-8711 пр-т Миру, 10 м.Донецьк, 83015 (0412) т/ф 373-435, 418-116 Майдан Рад, 12, м.Житомир, 10014 (0312) т. 61-6651, т/ф. 61-7524 площа Народна, 4, кім.297 м.Ужгород, 88008 (0612) т/ф 24-6865, 24-6186 вул. 40-років України, 41, кім.414 м.Запоріжжя, 69037 (0342) т/ф. 55-2003, вул. Грушевського, 31 м.Івано-Франківськ, 76004 (044) т. 462-5605, т/ф. 417-6146 вул. Фрунзе, 4-а м.Київ, 04080 (0522) т. 244-561, 249-485 вул. Луначарського, 20 м.Кіровоград, 25006

http://www.dkrp.gov.ua/control/uk/publish/printable_article?art_id=47959

Представництво

ПІБ Голови

Луганське

СЕМЕНЧЕНКО Валерій Миколайович

Львівське

КАШУБА Ярослав Миколайович

Миколаївське

ВЄТРОВ Валерій Євгенович

Одеське

САВЧУК Василь Володимирович

Полтавське

АДАМОВИЧ Олена Євгенівна

Рівненське

ТАРАСЮК Микола Юрійович

Сумське

ТЕРЕЩЕНКО Тетяна Леонтіївна

Тернопільське

ТРУБИЧ Оксана Олександрівна

Харківське

РАДЧЕНКО Вікторія Вікторівна

Херсонське

ФЕДОРОВА Тетяна Семенівна

Хмельницьке

ДОВГАЛЮК Микола Іванович

Черкаське

ПАПУША Микола Григорович

Чернівецьке

КАРУЦЕНКО Олександр Никифорович

Чернігівське

ОВСЯНИК Микола Костянтинович

м.Київ

АПОСТОЛОВ Віталій Євгенійович

м.Севастополь

КРАВЧУК Алла Петрівна

Код, телефон, поштова адреса (0642) т. 52-5593, т/ф. 52-8124 вул. Кірова, 30, м.Луганськ, 91019 (0322) т. 76-1799, 76-5543 вул. Винниченка, 6, м.Львів, 79008 (0512) т. 35-1262, 35-0254 вул. Адміральська, 20, кім.174 м.Миколаїв, 54027 (048) т/ф. 731-4004, 728-3616 вул. Канатна, 83, м.Одеса, 65107 (0532) т. 56-9299, 56-1501 вул. Жовтнева, 45, кім.204 м.Полтава, 36014 (0362) т. 22-2114, т/ф. 26-7941 вул. Замкова, 22а , кім.303 м.Рівне, 33028 (0542) т. 280-209, т/ф. 210-315 пл. Незалежності, 2, пов. 7, кім.132 м.Суми, 40030 (0352) т/ф 522-461 вул. Грушевського, 8 м.Тернопіль, 46021 (057) т. 700-4480, т/ф 700-4481 пл. Свободи, 5, м.Харків, 61022 (0552) т/ф. 225-126, 422-865 пр-т. Ушакова, 47, кім.435 м.Херсон, 73000 (0382) т. 764-125, т/ф. 702-859, вул. Грушевського, 87/2 м. Хмельницький, 29000 (0472) т. 379-393 бул. Т. Шевченка, 242/1, кім.701-б м.Черкаси, 18002 (0372) т/ф. 550-827, 553-705 вул. Руська, 1 м.Чернівці, 58010 (0462) т/ф 65-1585 вул. П’ятницька, 39, кім.905 м.Чернігів, 14000 (044) т.501-01-72 вул. Арсенальна, 9/11, кім.410 м.Київ 01011 (0692) т/ф. 44-3011, 44-1357 просп. Генерала Острякова, 17 м.Севастополь, 99029

РЕКОМЕНДОВАНІ ДЖЕРЕЛА 1.

Кодекс Адміністративного Судочинства України від 6 липня 2005 року №2747-IV.

Закон України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" від 11 вересня 2003 року №1160-IV.

Кабінет Міністрів України Постанова від 4 січня 2002 р. №3 "Про порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади".

Кабінет Міністрів України Постанова від 3 березня 2004 р. №226 "Про затвердження положення про апеляційну регуляторну комісію".

Кабінет Міністрів України Постанова від 11 березня 2004 р. №308 "Про затвердження методик проведення аналізу впливу та відстеження результативності регуляторного акта".

Кабінет Міністрів України і Національний Банк України Постанова від 14 квітня 2004 р. №471 "Про затвердження методик проведення аналізу впливу та відстеження результативності регуляторного акта Національного Банку України".

Кабінет Міністрів України, розпорядження від 19 березня 2004 р. №152р "Про підготовку та оприлюднення щорічної інформації Кабінету Міністрів України про здійснення державної регуляторної політики органами виконавчої влади".

Рада і депутат: робота в ім’я громади / А. Ткачук, Д.Ляпін, Ю.Ганущак та ін. – К.: Інститут громадянського суспільства: ІКЦ «Леста», 2005. – 228с.

Регуляторна політика як інструмент боротьби з корупцією. Конспект лекцій / За ред. Д.В.Ляпіна та К.М.Ляпіної – К.: Інститут Конкурентного Суспільства. 2007. – 228 с.

10. Регуляторна політика в Україні. Аналітичний документ для прийняття політичних рішень. Число 2 / Ю.Єхануров, О.Кужель, К.Ляпіна та ін. Київ.: Інститут Конкурентного Суспільства; 2002. - 104 с. 11.

Регуляторна політика. Як оцінити наслідки регуляторних актів. / За ред. Д.Ляпіна і С.Береславського. - Київ.: Інститут конкурентного суспільства; 2003. - 136 с.

12. Регуляторна політика: Нові можливості. / За ред. К.Ляпіної, Д.Ляпіна і Я.Демченкова. - Київ.: Інститут конкурентного суспільства; 2004. - 170 с. 13. Основи адміністративного судочинства в Україні (навчальний посібник для юридичних факультетів та юридичних клінік) / За заг. редакцією Александрової Н.В., Куйбіди Р.О. - К.: Конус-Ю, 2006. - 256 с.

ЦЕНТР ПОЛІТИКО-ПРАВОВИХ РЕФОРМ

ІНСТИТУТ КОНКУРЕНТНОГО СУСПІЛЬСТВА

Центр політико-правових реформ аналітична організація, створена у 1996 році з метою сприяння проведенню реформ у політичній та правовій сферах, шляхом проведення аналітичних досліджень, підготовки проектів нормативних актів, здійснення експертизи законопроектів, організації публічних заходів та поширення правової інформації. Основні напрямки активності Центру: • конституційне право • адміністративне право • судове право • інформаційне право • вільні професії та професійне самоврядування • права людини

Інститут конкурентного суспільства (ICS) - незалежний, неурядовий, непартійний, неприбутковий аналітичний центр, який було засновано у грудні 1999 року. Місія ICS полягає у сприянні розбудові в країні демократичного суспільства на засадах вільного розвитку підприємницької ініціативи та справедливої конкуренції. Основні напрямки активності ICS: • аналіз державної політики та проведення аналітичних, наукових досліджень щодо: - розвитку малого та середнього підприємництва; - конкурентноздатності; - адміністративних відносин. • організація публічних обговорень, семінарів та конференцій.

Результати діяльності Центру оприлюднюються на сайті www.pravo.org.ua

Інститут Конкурентного Суспільства вул. Андріївський узвіз 1а, офіс 8, 5-й поверх, 04070, Київ тел./факс: (+38 0 44) 255-1923 office@ics.org.ua http://www.ics.org.ua

Контактна інформація: телефон: (+38 0 44) 599-0193 ел. пошта: centre@pravo.org.ua

АДВОКАТСЬКА ГРУПА “СОЛОДКО І ПАРТНЕРИ“ Сфера діяльності – юридичні і аудиторські послуги, консультації по безпеці бізнесу, лобіювання. Спеціалізація фірми: корпоративне право, податкове право, цивільне і господарське право, торгівельне (комерційне) право, інвестиції, засоби масової інформації, нерухомість, банкротство, повітряне право, спадкове право, захист прав споживачів ... вул. Кудрявська,23, офіс 12, Київ, 04053 тел (+38 0 44) 459-7024 evgeniy@solodko.kiev.ua solodko@email.ua

РЕГУЛЯТОРНА ПОЛІТИКА ДЛЯ НЕУРЯДОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ. ПУТІВНИК

За редакцією: Ляпін Дмитро Вадимович Ляпіна Ксенія Михайлівна Автори: Воротін Валерій Євгенович Куйбіда Роман Олексійович Ляпін Дмитро Вадимович Ляпіна Ксенія Михайлівна Солодко Євген Вікторович Відповідальний за випуск: І.М.Павленко

Підписано до друку 11.02.2008. Формат 60х84 1/16. Гарнітура Georgia. Папір офсетний. Друк офсетний. Наклад 10000. Ум.друк.арк. 2,55. Замовлення №28-4304. Надруковано у Видавничо-поліграфічному центрі «Київський університет» 01601, Київ, б-р Т.Шевченка, 14, кім.43, (38044) 239-3222; (38044) 239-3172 e-mail: vydav_polygraph@univ.kiev.ua http://vpc.univ.kiev.ua Свідоцтво про внесення до Державного реєстру ДК №1103 від 31.10.02.