Протидія російській інформаційній агресії: спільні зуTelekritika how to couneract rf aggression 2015 by Міжнародний фонд "Відродження"

дос лідження

Рекомендаці

Експертне обговорення

дос лідження

Моніторинг Рекомендаці

Протидія російській інформаційній

агресії:

спільні зусилля задля захисту демократії

Аналітичний звіт ГО «Телекритика»

Київ

2015

Аналітичний звіт

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії. Аналітичний звіт. – К.: Телекритика, 2015. – 77 с.

2 0 1 5

а в т о р и Діана Дуцик Роман Шутов Петро Бурковський Сергій Черненко Загальна редакція: Наталія Лигачова Дизайн та верстка: Яна Добрянська

Аналітичний звіт відображає динаміку інформаційної агресії Росії проти України в період з лютого 2014 по березень 2015 роки, а також наслідки цієї агресії для інформаційних, соціально-психологічних, політичних та інших процесів в Україні та за її кордонами станом на березень 2015 року. Містить рекомендації для держави, ЗМІ та ОГС щодо спільних заходів для мінімізації негативних наслідків російського інформаційно-психологічного впливу. Звіт ґрунтується на результатах моніторингу російської пропаганди, який здійснювала ГО «Телекритика» протягом 2014-2015 років; містить результати експертної дискусії з протидії російській інформаційній агресії в рамках круглого столу в Києві 20 березня 2015 року та результати соціологічних досліджень, які проводив Київський міжнародний інститут соціології на замовлення ГО «Телекритика» в березні 2015 року. Для ознайомлення та використання державними службовцями, що відповідальні за формування та реалізацію державної інформаційної політики, представниками ЗМІ та ОГС, науковцями, спеціалістами з питань інформаційно-психологічних операцій, а також іншими зацікавленими особами.

Аналітичний звіт підготовлений громадською організацією «Телекритика» за підтримки Internews Network. Повну відповідальність за зміст несе ГО «Телекритика»; висновки й погляди, що були висловлені в звіті, можуть не збігатися з поглядом Internews Network.

(с) ГО «Телекритика», 2015 (с) Яна Добрянська – дизайн та верстка, 2015

ГО

« Те л е к р и т и к а »

зміст

1 розділ

Моніторинг Діана Дуцик. Українська інформаційна політика в умовах війни: критичні зауваження Роман Шутов. Російський інформаційно-психологічний вплив в Україні в контексті збройного конфлікту. Результати моніторингу (2014-2015 рр.)

2 0 1 5

Аналітичний звіт

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

Петро Бурковський, Сергій Черненко. Як російські телеканали висвітлюють події в Україні. Моніторинг новин за січень 2014 — березень 2015 рр.

2 розділ

Експертне обговорення Російська пропаганда на територіях, підконтрольних українському уряду: можливості протидії Володимир Паніотто Сергій Телешун Євген Бистрицький Оксана Майдан Юрій Рубан В’ячеслав Гусаров Сергій Черненко Можливі шляхи протидії пропаганді на окупованих територіях Роман Шутов Андрій Лисенко Олексій Мацука Ірина Брунова-Калісецька Інформаційна війна проти України в закордонному інформаційному просторі: як відновити позиції? Андрій Портнов Денис Богуш Олеся Яхно Дмитро Іванов

3 розділ

Соціологічне дослідження

4 розділ

Рекомендації

5 розділ

Д о д ат о к

ГО

« Те л е к р и т и к а »

2 0 1 5

Аналітичний звіт

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

плив російської тоталітарної пропаганди на свідомість громадян у всьому світі, а тим більше в пострадянських країнах, набув грандіозних масштабів Масштабність цього впливу ґрунтується на витонченості інструментів російської дезінформаційно-маніпулятивної експансії, цинічному використанні кремлівськими технологами засад демократії, як-от свободи слова, задля її ж руйнації. На жаль, ані міждержавні й державні інституції, ані громадянське суспільство України й Заходу виявилися не готовими протистояти цим викликам своєчасно та дієво. Зараз треба швидко надолужити згаяне, об’єднати зусилля всіх прихильників цінностей відкритого суспільства, щоб виробити ефективні засоби протидії пропаганді. Й першими кроками тут, безумовно, мали бути фіксація та вивчення прийомів російських інформаційних спецоперацій в Україні, де Кремль, підготувавши ґрунт зокрема й ідеологічною діяльністю, перейшов до прямої військової агресії. Громадська організація «Телекритика» за підтримки Internews Network протягом січня 2014 — березня 2015 років моніторила, як російські ЗМІ висвітлювали події в Україні та як російські пропагандистські меседжі відбивалися в інформаційній діяльності українських суб’єктів. Разом із Київським міжнародним інститутом соціологічних досліджень ми також вивчали вплив меседжів російської пропаганди на українців. Представляючи підсумки наших досліджень та вироблені разом із поважними експертами рекомендації, ми не ставимо крапки. Адже знати потрібно для того, щоб діяти. Сподіваємося, що разом із колегами ми якнайшвидше перейдемо до втілення якісних новітніх проектів розвінчання міфів російської пропаганди та поширення правдивої інформації.

Голова правління ГО «Телекритика» Наталія Лигачова

ГО

« Те л е к р и т и к а »

монітор и нг

Аналітичний звіт

Моніторинг

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

2 0 1 5

розділ

моніторинг

«Телекритика» протягом січня 2014 березня 2015 рр. здійснювала моніторинг російських ЗМІ, а також моніторинг упливів

російської

український

пропаганди

інформаційний

на

простір.

Окрім того, наші експерти відслідковували рішення органів влади в інформаційній сфері, направлені на протидію російській інформаційній агресії. У цьому розділі результати річних моніторингів. ГО

« Те л е к р и т и к а »

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

Україна 2014 року вперше з моменту проголошення незалежності опинилася в умовах неоголошеної війни. Вагомою складовою цієї війни стали пропаганда й інформаційнопсихологічні операції, які Росія почала активно застосовувати проти України. Новій українській владі, що постала після втечі з країни тодішнього президента Віктора Януковича, довелося балансувати між захистом демократичних цінностей і свобод та обороною власного інформаційного суверенітету, руйнація якого загрожувала існуванню держави. За відсутності відповідних вітчизняних практик, пошук балансу в цих питаннях став одним із ключових викликів для України. У статті здійснено аналіз рішень (законодавчих і політичних) нової української влади, спрямованих на протистояння російській інформаційній агресії, в період з березня 2014 по березень 2015 років.

2 0 1 5

Дослідження

Моніторинг

Рекомендації

Аналітичний звіт

Обговорення

м о н і т о р и н г

Українська інформаційна політика в умовах війни:

критичні зауваження

Аналіз державної інформаційної політики за 2014-2015 рр. (в частині протидії російській інформаційній агресії)

w Діана Дуцик

Інформаційна агресія Росії: недооцінка загроз

Діана Дуцик, кандидат філологічних наук, виконавчий директор ГО «Телекритика»

кінці лютого — на початку березня 2014 року Росія, скориставшись слабкістю Української держави, перекинула з РФ і кримських баз російського Чорноморського флоту війська без розпізнавальних знаків (названі в медіа «зеленими чоловічками») та здійснила окупацію Криму. 1 березня Рада Федерацій РФ ухвалила рішення на підтримку звернення президента Володимира Путіна про дозвіл на застосування Збройних сил РФ на території України. 16 березня 2014 року на території Криму й міста Севастополя відбувся псевдореферендум про статус півострова, за сфальсифікованими результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Майже одразу після анексії Криму, в середині квітня 2014 року, озброєні групи проросійських активістів, як згодом стало очевидно, за підтримки російських диверсантів, почали захоплювати адмінбудівлі та відділки міліції в містах Донбасу. Поступово протистояння переросло в масштабний воєнний конфлікт. 13 квітня в. о. Президента України Олександр Турчинов заявив про початок широкомасштабної Антитерористичної операції із залученням Збройних сил. Ці події розгорнулися через сім років після відомої мюнхенської промови Володимира Путіна. В 2007 році на Мюнхенській конференції з питань безпеки президент Росії, піддавши нищівній критиці політику США (вони нібито загрожують монополярністю світу), НАТО, ОБСЄ, фактично представив своє бачення нового

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Рекомендації

Аналітичний звіт 2 0 1 5

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

світового устрою, який має бути багатополярним. Світові ЗМІ назвали цей виступ Путіна загрозою нової холодної війни. Найбільш емоційна відповідь пролунала з боку американського політикуму: сенатор Джон МакКейн назвав виступ Путіна «найагресивнішим виступом кремлівського лідера з моменту закінчення холодної війни». Європейці продемонстрували стриманість. Канцлер Німеччини Ангела Меркель закликала до поглиблення співпраці ЄС та НАТО з Росією. Офіційний Київ у той час більше переймався перманентною внутрішньополітичною кризою. Отже, світовий політикум недооцінив загрози з боку російського партнера як у фізичному, так і в інформаційному просторах. Через сім років після мюнхенської промови в Україну, яка задекларувала свої європейські прагнення, прийшла війна. Анексії Криму та воєнним операціям на сході України передувала довготривала російська інформаційна політика, спрямована насамперед на конструювання «русского міра» за межами Росії і, хоч це парадоксально, відновлення радянської ідентичності. Інформаційних атак зазнавали будь-які ініціативи української сторони, які би сприяли виходу за ментальні й ідеологічні межі пострадянського простору. Бажання України вступити до Європейського Союзу руйнувало плани Росії, яка тримала курс на відновлення своїх позицій на територіях колишнього СРСР. Інформаційна складова була однією з основних у реалізації цього курсу. Путін постійно потребував легітимації власних дій (особливо під час анексії Криму та в ході конфлікту на сході України) в очах своїх громадян і в очах усього світу. Цього можна було досягти, сконструювавши нову реальність через медіа (детальніше про росій-

Обговорення Дослідження

Українська інформаційна політика в умовах війни: критичні зауваження

м о н і т о р и н г

Промова Володимира Путіна на Мюнхенській конференції з питань безпеки

ський інформаційно-психологічний вплив в Україні — у статті Романа Шутова; про пропаганду російських ЗМІ — у статті Петра Бурковського та Сергія Черненка). Маніпулюючи публічним інформуванням, Кремль створював ідеологію, що слугувала захисту невеликої групи людей. Інформаційна складова геополітичної гри Путіна постійно недооцінювалася Заходом. Наприклад, коли в 2008 році Едвард Лукас видав книгу «Нова холодна війна. Як Кремль загрожує і Росії, й Заходу», на нього посипався шквал критики. Лише з розгортанням конфлікту на сході України, після того, як російська пропаганда почала проникати в західний медійний простір і тиснути на громадську думку, лідери провідних держав світу заговорили про російську загрозу, в тому числі й загрозу російської пропаганди.

Україна: відсутність системної інформаційної політики Україна, ослаблена економічно й політично, була не готова не лише до прямого військового, але й до інформаційного протистояння. Протягом усіх років незалежності в країні так і не було вибудовано системної інформаційної політики. Для влади (незалежно від її політичного забарвлення) ця проблематика більше двадцяти років залишалася маргінальною. Це підтверджує навіть той факт, що досі Україна не має модерної Доктрини інформаційної безпеки, а також документів, які б визначали розвиток держави в інформаційній сфері. 2001 року президент Леонід Кучма видав указ «Про заходи щодо вдосконалення державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки України». Згідно з цим указом, мало бути розроблено Концепцію національної інформаційної політики та інформаційної безпеки України. Трохи далі пішов президент Віктор Ющенко. Його указом у 2009 році було затверджено Доктрину інформаційної безпеки України [1]. Але цей документ мав відверто декларативний характер і не був реалізований. Зрештою, такий самий декларативний характер мали й інші документи, наприклад, Стратегія розвитку інформаційного суспільства в Україні, затверджена за президентства Віктора Януковича розпорядженням Кабінету міністрів України у 2013 році [2]. Правовою основою Стратегії є Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки», прийнятий ще 2007 року. Декларативність такого роду документів можна пояснити їхнім розходженням із реальним станом справ: політичні сили, які в той чи інший час приходили до влади, завжди задовольняли свої інформаційні потреби або шляхом прямого чи опо-

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Рекомендації

Аналітичний звіт 2 0 1 5

Обговорення Дослідження

Українська інформаційна політика в умовах війни: критичні зауваження

м о н і т о р и н г «Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

середкованого тиску на великі медійні холдинги, або шляхом взаємовигідних домовленостей із медійними олігархами. Отже, завжди йшлося лише про інструменти досягнення чи збереження влади. Інші складові інформаційної політики український політикум, за невеликим винятком, не цікавили. Росія, навпаки, напрацювала потужну документальну базу в сфері інформаційної безпеки та розвитку інформаційного простору. Інформаційна безпека є одним із пріоритетних напрямів російської безпекової політики. На сайті Ради безпеки Російської Федерації в розділі «Національна безпека» виокремлено шість напрямів: воєнна та оборонно-промислова безпека, міжнародна безпека, економічна безпека, державна та суспільна безпека, антитерористична діяльність та інформаційна безпека. Там же можна знайти й повний перелік документів, які регламентують цей безпековий напрямок. Зокрема: Доктрина інформаційної безпеки РФ; Стратегія розвитку інформаційного суспільства в РФ; Основні напрямки наукових досліджень у сфері забезпечення інформаційної безпеки РФ; Конвенція про забезпечення міжнародної інформаційної безпеки (концепція); Основні напрямки державної політики в сфері забезпечення безпеки автоматизованих систем управління виробничими й технологічними процесами критично важливих об’єктів інфраструктури РФ; Основи державної політики РФ у сфері міжнародної інформаційної безпеки на період до 2020 року; Виписка з Концепції державної системи виявлення та ліквідації наслідків комп’ютерних атак на інформаційні ресурси РФ. На сайті Ради нацбезпеки та оборони України відповідних документів немає (деякі з них лише в процесі розробки). Зрештою й сама структура сайту є незручною. Громадянин України, який захоче зрозуміти, яку ж безпекову політику загалом та в інформаційній сфері зокрема здійснює його країна, навряд чи отримає необхідну йому інформацію із цього ресурсу.

Загалом питання інформаційної безпеки в той чи інший спосіб відображено в цілій низці законів і нормативних документів [4, 5]. Єдиний системний підхід та концептуальне бачення відсутні. Анексія Криму та конфлікт на сході України змусили українську владу повернутися до питання державної інформаційної політики. На різних стадіях розробки зараз перебувають проекти таких документів: Стратегія національної безпеки України (містить окремий параграф про загрози інформаційній безпеці, серед яких виділено інформаційно-психологічну війну РФ проти України та загрози кібербезпеці; та окремий параграф про забезпечення інформаційної безпеки; документ було розкритиковано експертами, в тому числі й у цій частині) [6]; Стратегія забезпечення кібернетичної безпеки України [7]; Стратегія розвитку інформаційного простору (розроблена Державним комітетом з питань телебачення та радіомовлення за дорученням РНБОУ; в основі Стратегії — питання інформаційної безпеки; розкритикована громадськістю [8]; після створення Міністерства з питань інформаційної політики документ передано йому на доопрацювання); Доктрина інформаційної безпеки (в 2014 р. Держкомтелерадіо розробив нову Доктрину; доопрацьовуватиме документ також Мінінформ). Фактори, які заважають вибудувати єдину інформаційну політику, дуже поверхово окреслено в проекті Стратегії національної безпеки України. Зокрема, в документі йдеться про те, що «проблемою залишається неспроможність органів державної влади налагодити цілісну стратегічну комунікативну політику, брак координації дій у сфері захисту власного інформаційного простору, а також пошук балансу між свободою слова та необхідним рівнем контролю в інтересах національної безпеки». Проте ми б хотіли детальніше окреслити проблеми, що накопичилися протягом усіх років незалежності та які заважають сьогодні вибудувати системну інформаційну політику.

Недооцінка загроз у сфері інформаційної безпеки

Україна ніколи не приділяла інформаційній проблематиці стільки уваги, скільки їй приділяли США та Росія. Відповідно не була сформована своя теоретична, наукова, а відтак і правова бази, які би стали основою для формування державної інформаційної політики, в тому числі й безпекової. Відсутні конкурентні аналітичні розробки та серйозні дослідження. Не сформована власна школа науковців і дослідників (у тому числі й медіадослідників) із цієї проблематики. Ті праці та наукові розробки, які існують, здебільшого або втратили актуальність, або відірвані від реалій, їх неможливо застосувати на практиці. У владі відсутні кадри, здатні системно осмислити весь комплекс завдань, який стоїть перед державою в контексті захисту власних інформаційних інтересів.

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Рекомендації

Аналітичний звіт 2 0 1 5

Обговорення Дослідження

Українська інформаційна політика в умовах війни: критичні зауваження

м о н і т о р и н г

2 3

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

Провалена політика вибудовування ідентичності

Тут не йдеться про національну ідентичність з етнічним підґрунтям. Британський журналіст Пітер Померанцев, презентуючи у Львові в березні 2015 року свою книгу «Ніщо неправда і все можливо» про Росію ХХІ століття, зауважив, що Україні «потрібно краще працювати над своєю політикою, щоб чіткіше виділити свою ідентичність і донести її суть світові». Чим є Україна сьогодні? Якою вона буде завтра? Ці питання потребують відповіді як для подолання внутрішньої конфліктності в суспільстві, так і для репрезентації України у світі. Сьогодні український політикум хибно звужує питання інформаційної політики до медіасфери. Основні рішення, які парламент та уряд приймають задля протидії інформаційній російській агресії, обмежуються полем ЗМІ. Натомість відсутня політика заохочення виробництва українського культурного продукту (у сфері кіно, літератури, мистецтва), який міг би слугувати промоції України у світі. Зрештою, потребують переосмислення й підходи до потрактування історичного минулого — треба відійти від використання історичної пам’яті як політичного інструменту.

Олігархізована медіасфера

Основи олігархічної системи медіавласності були закладені за президентства Леоніда Кучми. В усі подальші періоди вона активно розвивалася й заважала розвитку якісної неанґажовної журналістики. Провідні телеканали країни з найбільшим охопленням аудиторії перетворилися в руках власників-олігархів на інструменти політичного впливу та захисту власних інтересів. До прикладу, в розпал війни на сході новини телеканалів «Інтер» (у власності Дмитра Фірташа та Сергія Льовочкіна, вихідців із команди Віктора Януковича) та «1+1» (у власності Ігоря Коломойського) використовувалися в корпоративних війнах двох олігархічних груп, що засвідчили моніторинги теленовин, які здійснює «Телекритика». Оскільки збагачення олігархічних груп в Україні завжди залежало від їхніх відносин із чинною владою, то власники телеканалів активно використовували свої медіаактиви задля впливу на політику й політиків, не гребуючи в тому числі й маніпулятивними технологіями. Міф про розкол України активно інкорпорувався в український інформаційний простір російськими політтехнологами через українські телеканали ще в 2004 році під час Помаранчевої революції. Так, наприклад, у 2004 році в ефірі «1+1», «Інтеру», ICTV, Нового каналу транслювали ролик про три сорти України з картою України, осідланої президентом США Джорджем Бушем; така ж інфографіка масово тиражувалася в регіональній пресі. У 2014 році українські телеканали, зокрема «Інтер», «Україна», Перший національний, представляючи протестувальників на Майдані «радикалами», нагнітаючи істерію довкола «Правого сектору» й героїзуючи «Беркут», створювали викривлену картину подій, що в тому числі призвело до радикалізації подій на сході України [9]. Фактично вони відіграли не менш деструктивну роль, аніж російські телеканали. Жодна влада не вбачала необхідності ліквідувати інформаційну монополію кількох олігархів у країні, вважаючи за краще завжди з ними домовлятися. Ця система не лише гальмує розвиток усієї медіагалузі, але й в умовах війни створює реальні загрози. Сьогодні потрібна нова карта медіареформ. І суспільне мовлення — це не єдине домашнє завдання, яке потрібно виконати цій владі. Суспільний канал не матиме жодного впливу в умовах олігархічної медіасистеми. Він просто не зможе конкурувати з олігархічними каналами (в першу чергу в силу різних обсягів фінансових вливань). Тому потрібно змінювати систему в цілому. У перш чергу потрібно: переглянути всі регуляторні механізми в медіасфері; забезпечити прозорість медіавласності; переглянути антимонопольне законодавство, яке б обмежувало медіамонополії; створити конкурентні економічні умови для різних видів медіа.

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Рекомендації

Аналітичний звіт 2 0 1 5

Обговорення Дослідження

Українська інформаційна політика в умовах війни: критичні зауваження

м о н і т о р и н г

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

Неефективна комунікаційна політика влади (а інколи і її відсутність) Ця політика має кілька складових.

По-перше, комунікація із суспільством.

Українська влада ніколи не вміла вибудовувати ефективне спілкування з суспільством. В умовах війни відсутність ефективної комунікації загрожує основам держави — люди перестають довіряти державним інститутам. У п’яти областях сходу й півдня України (Харківській, Одеській, Херсонській, Донецькій та Луганській; включно з непідконтрольними на момент опитування районами) українська влада стала основним джерелом громадського розчарування: 64% стверджують, що ставлення до неї з осені 2014 року погіршилося; а 66% вважає, що українська влада діє всупереч інтересам народу. Такі дані соціологічного опитування, проведеного КМІС на замовлення ГО «Телекритика» в лютому 2015 року. 24% громадян потребують інформації про дії центральної та місцевої влади (див. Розділ звіту «Соціологічне опитування»). У вересні 2014 року флешмобом у соцмережах #‎PoroshenkoPohovoryZNarodom громадськість відреагувала на той факт, що Президент не пояснив, чому було прийнято закони «про особливий статус Донбасу» і які їхні наслідки для країни. Відомо, що вакуум нереалізованої комунікації з українським суспільством заповнюють чутки та фейки, створені в пропагандистських лабораторіях сусідньої країни. І хоч Президент і представники уряду з того часу почали частіше давати прес-конференції та інтерв’ю, ефективність комунікації залишається на попередньому рівні. Бо їхні меседжі часто популістські та беззмістовні. Комунікація місцевого чиновництва з населенням узагалі на дуже низькому рівні. Окремо слід говорити про представлення органів влади в інтернеті, а отже про їхню відкритість і доступність для простих громадян. Їхні сайти в дуже поганому стані (вище вже згадувався сайт РНБОУ) й потребують оновлення.

По-друге, комунікація всередині влади. Зусилля держави у сфері інформаційної політики сьогодні розпорошені через наявність багатьох структур, які у той чи інший спосіб долучені до цієї проблематики. На початку конфлікту на сході фактично була відсутня структура, яка би взяла на себе відповідальність за інформування населення про події в зоні АТО (це попри те, що Міноборони завжди мало свою прес-службу). Було створено прес-центр АТО. Має свою прес-службу і Генеральний штаб. Окрім того, створено Міністерство інформаційної політики. В Адміністрації Президента є інформаційно-аналітичне управління. 28 лютого 2015 р. при РНБОУ створений Головний ситуаційний центр України, який повинен займатися збором, накопиченням та обробкою інформації, необхідної для підготовки та прийняття рішень у сфері національної безпеки і оборони. Також існує низка інших структур, так чи інакше залучених до висвітлення подій в умовах війни та дотичних загалом до реалізації інформаційної політики. Проте ефективність їхньої діяльності сумарно є не дуже високою через відсутність координації дій, а інколи навіть через жорстку внутрішню конкуренцію та перетягування важелів впливу. Викликає критичне застереження й той факт, що представники цих відомств часто підміняють ефективну комунікацію піаром тих чи інших осіб із влади. Також постає питання професійності частини кадрів, залучених у ці структури.

По-третє, комунікація із зовнішнім світом. Тут ситуація дещо краща. І Президент, і прем’єр-міністр, які презентують Україну на міжнародному рівні, володіють англійською мовою й можуть вільно спілкуватися з західними журналістами. Проте цього недостатньо, щоб Україна могла конкурувати в світовому інформаційному просторі з агресивною російською пропагандою та інформаційним лобізмом. Англійську мову мали би знати й місцеві чиновники. Сайти органів влади повинні б мати англомовні версії. Потрібна окрема комунікаційна стратегія для просування інтересів України у світі.

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Рекомендації

Аналітичний звіт 2 0 1 5

Обговорення Дослідження

Українська інформаційна політика в умовах війни: критичні зауваження

м о н і т о р и н г «Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

Основні рішення, спрямовані на стримування російської інформаційної агресії: політика заборон замість політики стимулів

нтІнтенсивність російської пропаганди зростала із розгортанням воєнних дій на сході України. Українська влада, попри відсутність відповідних практик, змушена була віднайти механізми реагування. Вони не завжди були вдалими, оскільки базувалися на політиці заборон. Це давало додатковий козир у руки російським пропагандистам на Заході, а також у роботі з населенням окупованих територій. Ба більше: викликало критику міжнародних медійних організацій, покликаних захищати свободу слова. До таких рішень можна віднести: 1

Створення Міністерства інформаційної політики

2 грудня 2014 року було створено Міністерство інформаційної політики. Міністром став колишній керівник 5-го каналу, депутат від Блоку Петра Порошенка Юрій Стець. Створення цієї структури поділило практично навпіл громадську спільноту: частина вважала, що потрібна структура, яка буде боротися з російською пропагандою, інша частина висловлювала побоювання, що міністерство займатиметься цензуруванням українських ЗМІ. Україна також зазнала репутаційних втрат на міжнародному рівні — створення цього міністерства засудили представники міжнародних організацій. Наприклад, із різкою критикою (на момент його створення) виступила Дуня Міятович, представниця ОБСЄ з питань свободи ЗМІ. Кілька місяців діяльності цього міністерства не відзначилися великою результативністю. Як негативний приклад можна навести створення Інформаційних військ України. Проект із перших же днів набув скандальності, після того як у мережу потрапила інструкція про створення підставних акаунтів. 2

Заборона трансляції російських телеканалів

УУ 2014-2015 роках в Україні було обмежено ретрансляцію 19 російських телеканалів у зв’язку з підтримкою ними анексії Криму, пропагування війни й насильства в Україні. Ретрансляція шести російських каналів на території України була тимчасово заборонена ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва: «Первый канал. Всемирная сеть», «РТР-Планета», «НТВ-Мир», «Россия-24», TVCI і РБК-ТВ. Ще 13 каналів були обмежені в поширенні на території України рішеннями Національної ради з питань телебачення і радіомовлення: «Россия-1», НТВ, ТНТ, «Петербург-5», «Звезда», РЕН-ТВ, Life News, Russia Today, «История», «365 дней», «24 техно», «Мир 24» і «Страна». У Нацраді пояснили, що вони не забороняють канали, а приймають рішення про наявність ознак того, що канал є неадаптованим до українського законодавства і суперечить Європейській конвенції про транскордонне телебачення. Визнання каналу таким, що суперечить Європейській конвенції та українському законодавству, означає, що провайдери не мають права його поширювати у своїх мережах. Натомість зміст російського телеканалу «Дождь» було визнано Нацрадою таким, що відповідає Європейській конвенції та законодавству України. Тим не менше російські телеканали залишилися доступними в інтернеті, через супутник, а також їх трансляція продовжувалася на окупованих територіях. Більше того, на сході та півдні населення продовжує дивитися російські телеканали: так, близько третини опитаного населення п’яти областей сходу та півдня України (див. Розділ «Соціологічне дослідження») стверджують, що можуть приймати російський канал РТР, такий самий показник в НТВ та ОРТ, РБК «ловлять» 17%. На територіях, непідконтрольних українській владі, цей показник зростає. Російські телеканали в основному доступні за допомогою супутникової антени та кабельного ТБ (відповідно 42% та 38% від тих, хто може їх приймати). 6% дивляться їх через інтернет. 3

Заборона російських серіалів

2 квітня Президент України Петро Порошенко підписав ухвалений Верховною Радою 5 лютого закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Рекомендації

Обговорення Дослідження

Аналітичний звіт 2 0 1 5

Українська інформаційна політика в умовах війни: критичні зауваження

м о н і т о р и н г «Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

інформаційного телерадіопростору України» (законопроект № 1317) [10], який забороняє показ в Україні частини російських фільмів та серіалів. У законі, зокрема, міститься така норма: «...заборона розповсюдження і демонстрування фільмів, що містять популяризацію або пропаганду органів держави-агресора та їхніх окремих дій поширюється на розповсюдження та демонстрування будь-яких фільмів незалежно від країни походження, виробництва після 1 серпня 1991 року. Заборона трансляції фільмів, вироблених фізичними та юридичними особами держави-агресора, які не містять популяризації або пропаганди передбачених попереднім реченням органів та дій, поширюється на фільми, вироблені після 1 січня 2014 року». Представники телеіндустрії побоюються, що зазнають фінансових втрат, також вони стверджують, що закон містить широке поле для маніпулювання. «Ніх-

Висновки

то не розуміє, що таке російський продукт. Думаю, що тут буде широке поле для маніпулювання, вільна трактовка цієї норми. Потрібно вносити додаткові поправки в закон, для того щоб усім було зрозуміло і всі знаходилися в одній площині», — заявив керівник «1+1 медіа» Олександр Ткаченко [11]. Разом із тим спротив медіаіндустрії міг би бути меншим, якби держава запропонувала політику стимулів — тобто підтримку вітчизняної продукції (в який спосіб це могло б відбутися, можна дискутувати). Безперечно, тут охоплені не всі кроки, спрямовані на протидію російській інформаційній агресії. Проте ці три приклади показують, що держава має змінити підходи й перейти до політики стимулів у різних сферах. Окрім того, вона має підштовхнути великих гравців медіаринку розпочати процес саморегуляції в медіа.

Інформаційна політика замість контрпропаганди та піару влади На рівні органів влади сьогодні відсутнє системне бачення сучасної інформаційної політики. Низка чиновників підмінюють поняття інформаційної політики контрпропагандою чи піаром влади. Але ні контрпропаганда, ні піар влади не вирішать тих завдань, які стоять перед Україною сьогодні. Сучасна державна інформаційна політика має бути результатом компромісу різних зацікавлених сторін. Тільки тоді вона може бути ефективною.

Першочергові кроки: напрацювання нової модерної законодавчої та нормативно-правової бази у сфері інформаційної політики; підтримка наукових розробок у сфері реалізації інформаційної політики загалом та інформаційної безпеки зокрема; стимулювання медіадосліджень та моніторингу інформаційного простору; підготовка кадрів у цих напрямках; побудова нової комунікаційної стратегії влади, обов’язковими складовими якої мають бути комунікація з населенням (диференційований підхід до різних груп, різних регіонів); неконфліктна комунікація всередині влади; комунікація із зовнішнім світом;

впровадження системи медіаграмотності у школах та вишах;

перехід від політики заборон до політики стимулів у медіасфері.

Перелік посилань 1. Доктрина інформаційної безпеки України // http:// zakon4.rada.gov.ua/laws/show/514/2009 2. Стратегія розвитку інформаційного суспільства в Україні // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/386-2013-%D1%80 3. Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки» // http:// zakon4.rada.gov.ua/laws/show/537-16 4. Закони України в сфері інформаційної безпеки // http://iszzi.kpi.ua/index.php/ua/biblioteka/normativno-pravovabaza/2014-05-13-04-05-16/12-mainmenu/148-zakoni.html 5. Нормативні документи в сфері інформаційної безпеки // http://iszzi.kpi.ua/index.php/ua/biblioteka/normativnop r avova - b a z a / 2 014 - 0 5 - 13 - 04 - 0 5 - 16 / 12 - m a i n m e n u / 15 6 normativni-dokumenti-sistemi-tzi.html 6. Стратегія національної безпеки України // http://www. niss.gov.ua/public/File/2015_table/proekt_strateg.pdf

7. Стратегія забезпечення кібернетичної безпеки України // http://www.niss.gov.ua/public/File/2013_nauk_an_rozrobku/ kiberstrateg.pdf 8. Між безпекою і розвитком // MediaSapiens. — 16 вересня 2014 р. — http://osvita.mediasapiens.ua/media_law/ government/mizh_bezpekoyu_i_rozvitkom/ 9. Моніторинги «Телекритики» // http://osvita. mediasapiens.ua/monitoring/daily_news/ 10. Закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного телерадіопростору України» // http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_2?id=&pf351 6=1317&skl=9 11. Російсько-українська копродукція не підпадає під закон про заборону російських серіалів – Ткаченко // «Телекритика». — 1 квітня 2015. — http://www.telekritika.ua/ pravo/2015-04-01/105597

ГО

« Те л е к р и т и к а »

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

Аналітичний звіт

м о н і т о р и н г

Дослідження

Рекомендації

Обговорення

Моніторинг

2 0 1 5

Результати моніторингу (2014-2015 рр.)

Роман Шутов, програмний директор ГО «Телекритика»

Російський інформаційнопсихологічний вплив в Україні в контексті збройного конфлікту

В період з грудня 2013-го по березень 2015-го одними з найважливіших чинників інформаційних процесів в Україні були жорсткий пресинг з боку російської пропаганди, збройний конфлікт із Російською Федерацією та окупація частини території України. Щоб досягти своїх військових, політичних та економічних цілей в Україні Росія вдається до різних стратегій інформаційного впливу на окуповані території й території, контрольовані українським урядом. У цій статті здійснено аналіз названих стратегій та окремих інформаційно-психологічних операцій з погляду наслідків для безпеки Української держави, що дозволяє робити висновки щодо можливих подальших дій супротивника та сценаріїв розвитку подій. Матеріал підготовлено на основі результатів моніторингу, здійсненого ГО «Телекритика» протягом 2014-2015 років. w Роман Шутов

Чинники здійснення російського інформаційнопсихологічного впливу

Для розуміння перебігу інформаційних, а відтак і соціально-психологічних, і військових процесів в Україні в 2014-2015 роках, необхідно звернути увагу на ті умови, в яких відбувається інформаційно-психологічний вплив Росії на Україну.

Перебування частини українського соціуму в російському ментальному та міфологічному полі. За даними Центру Розумкова, ще в червні 2007 року, тобто до початку військового конфлікту й потужної інформаційної агресії Росії, 29,5% українських громадян почувалися належними до російської чи радянської культурної традиції (а не української чи європейської), причому такі люди були здебільшого сконцентровані на півдні (44,5%) та сході України (40,8%) [1]. Понад 10% населення цих регіонів уже на той момент висловлювало бажання відокремлення їхньої області від решти України [2]. Мешканці східних областей вважали себе більш подібними до

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Рекомендації

Аналітичний звіт 2 0 1 5

Обговорення Дослідження

Російський інформаційно-психологічний вплив в Україні в контексті збройного конфлікту

м о н і т о р и н г «Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

росіян, аніж до жителів будь-якого іншого регіону України [3], що вже свідчило про відрив значної маси українських громадян від загальноукраїнського культурного та ментального поля. Природно, що ці люди здебільшого перебували під впливом радянської міфології, яка з певними модифікаціями перетворилася на російську. Серед іншого, ця міфологія передбачала постійну боротьбу з зовнішніми ворогами, до яких відносяться в першу чергу США (ліберали, капіталісти, «жидомасони»; загроза російському способу існування та світопорядку), Європа (загроза російській культурі й духовності) та фашизм (дегуманізований образ переможеного ворога, який прагне реваншу). Тож коли російська пропаганда, переслідуючи російські геополітичні цілі, ототожнила українців з усіма цими ворогами, це мало відповідні наслідки. Зокрема, цим пояснюється підтримка частиною населення окупованих територій утворених там фейкових органів влади, а також відсоток мешканців півдня та сходу, які вірять російській пропаганді (див. результати соціологічного дослідження у відповідному розділі цього звіту).

Наявність організацій і структур — агентів пропагандистського впливу. Ці організації, з одного боку, представляли інтереси осіб, які перебували в російському міфологічному полі, а з іншого — вели активну пропаганду цих ідей у розрахунку на розширення своєї соціальної бази. Йдеться про низку політичних партій проросійського спрямування (КПУ, ПСПУ, «Родина», «Русский блок») та місцевих громадських організацій («Русичи» та «Русский мир» у Луганську, «Оплот» у Харкові, «Русская община Крыма», «Севастополь — Крым — Россия», «Евразийский союз молодежи» в Криму). Цей пул організацій створювався систематично з середини 2000-х років зусиллями Росспівробітництва та Фонду «Русский мир». Про рівень їхньої діяльності свідчить рівень агентів їхнього впливу. Так, у Луган-

ській області серед їхніх грантистів була організація молодих депутатів Луганщини; представництво фонду «Русский мир» було розташоване у приміщенні Луганської обласної наукової бібліотеки, а голова Луганської обласної ради (в майбутньому — Голова Луганської облдержадміністрації) Валерій Голенко був серед доповідачів під час Третьої асамблеї Руського світу [4]. На початку 2014 року ці структури виступили єдиним фронтом на підтримку російської агресії та процесів дезінтеграції України.

Слабкість вітчизняного інформаційного простору. Україна не виробляла й не виробляє достатньої кількості власного інформаційного продукту й активно імпортує його з Росії. У 2008 році на виробництві в Мосфільмі перебувала 151 стрічка, а на кіностудії імені Довженка — лише одна [5]. В 2014-му обсяг державного фінансування кіновиробництва в Україні склав 57 мільйонів гривень [6], а в Росії — 6 мільярдів рублів [7], що в 300 разів більше. Відсоток ефіру, зайнятого лише російськими серіалами на українських телеканалах, в січні 2015 року сягав 55% [8]. Критична ситуація склалася не лише в кіно. В 2013 році в Україні надрукували 1,5 книги на одну людину (а художніх творів — одну книгу на п’ятьох), в той час як у Росії — 31 (з них 5,8 книг — художні твори) [9]. Надзвичайно високою залишалася питома частка російського музичного продукту на українських FM-частотах, існували окремі FM-станції, місією яких була трансляція саме російських пісень («Русское радио», «Радио Шансон»). Домінування російського інформаційного продукту, який часто несе потужний пропагандистський заряд, стало наслідком недалекоглядної державної інформаційної політики протягом усього періоду незалежності і створило сприятливі умови для реалізації росіянами своїх цілей в Україні методами інформаційно-психологічного впливу.

Перебіг інформаційної війни у грудні 2013 — лютому 2015 року

Перебіг інформаційної агресії в 2013–2015 роках дозволяє виокремити такі його етапи. 1

Підготовчий етап характеризувався інформаційною й культурною експансією протягом тривалого часу (щонайменше з 2004 року), з різною інтенсивністю в різні періоди. В суспільстві підтримувався необхідний рівень проросійських настроїв, міжрегіональних протиріч (у міфологічній площині), заміщення залишків радянської міфології російською. В рамках цього регулярно проводилися окремі інформаційнопсихологічні операції, одна з останніх — дискредитація євроінтеграційного курсу України перед Вільнюським самітом ЄС у листопаді 2013 року. 2 Дискредитація Майдану (грудень 2013-го — лютий 2014-го) — реакція Росії на непідконтрольні їй революційні процеси. Через російські ЗМІ, підконтрольні українські ЗМІ та інтернет здійснювалася дегуманізація й демонізація революційних сил, введення людей (у першу чергу в регіонах) в оману стосовно цілей і методів про-

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Рекомендації

Аналітичний звіт 2 0 1 5

Обговорення Дослідження

Російський інформаційно-психологічний вплив в Україні в контексті збройного конфлікту

м о н і т о р и н г «Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

тестного руху. Паралельно здійснювалася мобілізація проросійських груп населення, для яких було створено образ ворога (ототожненого, як уже було сказано, з їхніми звичними міфічними ворогами). 3

Прикриття та виправдання окупації українських територій (лютий — березень 2014-го). Образ ворога було перенесено на новостворений київський уряд («хунта», «бандерівці», «фашисти», «американські маріонетки» тощо). Проведено операцію з відторгнення Криму від України. На сході України кримський сценарій наразився на опір, конфлікт перейшов у військову фазу, що поставило перед пропагандою нові завдання. 4 Мобілізація проросійських груп на участь у військових діях; ескалація насильства (квітеньтравень 2014-го). Зусиллями російських ЗМІ продо-

вжувалася демонізація й дегуманізація українського уряду, позиціювання його як агресора. Риторика неофіційних каналів пропаганди почала змінюватися на таку, що закликає до насильства, особливо після подій 2 травня в Одесі. Східними територіями поширюється переконання, що Росія підтримає «ополченців» військовими засобами та в перспективі включить території до складу федерації. Паралельно місцевим бойовикам роздається зброя. 5

З червня 2014 року понині — супровід воєнних дій на сході України та легітимація маріонеткових «урядів» на українській території. Методи, типові для подібних завдань: продовження демонізації та дегуманізації супротивника; перебільшення його втрат; героїзація «своїх хлопців»; зниження бойового духу супротивника, його віри в перемогу й довіри до командування; дестабілізація тилу супротивника.

Канали російської пропаганди в Україні в 2014-2015 роках

Російські ЗМІ

До подій 2013-2014 років російські телеканали демонстрували відносну стабільність рейтингу: в період з 2008 по 2013 роки він коливався між 0,5% та 0,54%. У березні 2013 45,7% громадян довіряли російським ЗМІ [10]. Тож ці ЗМІ стали важливим каналом російської пропаганди в інформаційній війні. Зусилля, яких доклав український уряд для обмеження доступу українських громадян до російських ЗМІ, виявили очікувано низьку ефективність. У березні 2015 року, вже після заборони трансляції російських телеканалів, 28% мешканців східних та південних областей України (на територіях, підконтрольних урядові) мали доступ до російських телеканалів через кабель, супутник або за допомогою аналогової антени. Аналоговий сигнал продовжує надходити з РФ, окупованих територій та Молдови. 8% мешканців цих територій використовували російське телебачення як джерело інформації (див. звіт за результатами соціологічного дослідження у відповідному розділі цього Звіту). В Україні залишається стабільний прошарок населення, який довіряє російським ЗМІ. За даними «Телекритики» та КМІС, у грудні 2014 року 6% громадян держави вважали, що російські телеканали поширюють правдиву інформацію про події в Україні, а 19,9% називали цю інформацію правдивою частково [11]. На окупованих територіях ситуація складніша. Одним із першочергових заходів окупантів було заміщення сигналу українських телеканалів на російські на місцевих телевежах. Відтак 63% мешканців окупованих східних територій мають доступ до російських телеканалів (див. результати дослідження у відповідному розділі цього звіту), так само як і мешканці Криму. Додаткові можливості для російської пропаганди виникають внаслідок загальної втрати українських громадян довіри до ЗМІ. Так, за даними Інституту соціології НАН України, в жовтні 2014 року 47% громадян України не довіряли українським ЗМІ, причому тенденція була негативна [13]. Серед причин цієї втрати — поведінка деяких ЗМІ під час та після Майдану (перехід від провладної риторики до кардинально протилежної) і викривлення українськими медіа перебігу бойових дій та процесів на сході України на ранніх етапах конфлікту.

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Рекомендації

Аналітичний звіт 2 0 1 5

Обговорення Дослідження

Російський інформаційно-психологічний вплив в Україні в контексті збройного конфлікту

м о н і т о р и н г «Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

На окупованих територіях довіра до українських телеканалів ще менша, про що свідчать результати дослідження (див. відповідний розділ цього звіту). Цьому сприяють, з одного боку, дискредитація українських ЗМІ російською пропагандою, а з іншого — сама інформаційна політика українських медіа: в українському медійному просторі спостерігається стигматизація мешканців Донбасу та Криму, поширюються негативні стереотипи та агресивне ставлення до них; українськими медіа виробляється критично мало інформації, спрямованої на задоволення інформаційних потреб мешканців окупованих територій; українські медіа не роз’яснюють політики українського уряду для мешканців окупованих територій — в першу чергу через те, що цього не роблять самі ключові державні посадовці (так, за даними texty.org. ua [13], в грудні 2014-го Президент України практично не говорив про Крим). Це пояснює, чому попри те, що на окупованих територіях сходу громадяни здебільшого мають доступ до українського телебачення, російські телеканали частіше використовуються як джерело інформації і рівень довіри до них є вищим. Отже, російське телебачення продовжує виконувати свою функцію провідника пропагандистського впливу Кремля в Україні. Воно тримає мобілізованим проросійський прошарок населення (свою стабільну аудиторію) в тилу та слугує ключовим джерелом інформації на окупованих територіях.

Сепаратистські ЗМІ Сепаратистські ЗМІ виконують помітну роль в інформаційно-психологічній обробці населення окупованих та прифронтових територій. Формування цих ЗМІ відбувалося по-різному в Криму та на окупованих територіях Східної України; їхня риторика залежить від цілей пропаганди в різних зонах окупації. Крим. Відразу після окупації, протягом березня — травня 2014 року, на півострові відбувалася поступова «перебудова» медійного простору. Місцеві ЗМІ, які поширювали проросійські ідеї, існували й до окупації (наприклад, «Крымские известия») Частина місцевих ЗМІ (відразу або з часом) зайняла лояльну до окупантів позицію, адаптувавшись до нових умов (зокрема, ТРК «Крым»). Протягом 2014 року в Криму виник ряд ЗМІ, які включилися в пропагандистський дискурс. Це «Зеркало Крыма», «Крымское информационное агентство», «Аргументы-Крым». Ті медіа, які не змогли пристосуватися до нових умов або намагалися займати незалежну позицію, з часом були вимушені припинити існування. Найдовше протримався холдинг ATR (телеканали ATR та Lale, FM-станції «Мейдан» та «Лидер», видання «15 минут»), але і його цілеспрямовано витискають із медійного простору регіону. Станом на квітень 2015 року в Криму сформова-

но відносно монолітний медійний ландшафт. Місцеві медіа виступають провідниками російської пропаганди, що виявляється в різних формах — від пасивної легітимації окупаційної влади до активного поширення дезінформації, розпалювання ненависті до українців, поширення неоімперських та антидемократичних ідей. Разом із центральними російськими телеканалами ці ЗМІ складають основу інформаційного простору місцевого населення. Окупований схід. На відміну від Криму, сепаратистські ЗМІ на Донбасі формувалися в умовах військових дій і силового витіснення проукраїнських журналістів. Військові дії вимагали іншої інтенсивності пропаганди, з упором на ескалацію й виправдання насильства; працюючи поза межами будь-якого правового поля і не обтяжуючи себе стандартами якості (вони часто мають напівпрофесійний, «кустарний» вигляд), медіа терористичних організацій ефективно виконують це завдання. Дегуманізація українців (а також європейців та американців), заклики до насильства, відверто фейкова інформація в найбрутальніших її формах (часто з демонстрацією сцен жорстокості, мертвих тіл тощо) складають основу їхнього контенту поряд із матеріалами, які легітимізують утворені там маріонеткові уряди. Розвиток ЗМІ терористичних організацій припадає на квітень — серпень 2014 року. На технічній базі місцевих телеканалів були утворені канали «Луганськ 24», «Новороссия ТВ» (слоган: «Нам можно верить»), «Первый Республиканский»; своє «телебачення» є в Алчевську, Стаханові, Свердловську. Деякі місцеві видання перейшли на позицію сепаратистсько-російської пропаганди («Жизнь» та «Донецький кряж», Донецьк; «ХХІ век», Луганськ). Створено декілька власних друкованих видань, серед яких «Новороссия», «Мирный Донбасс», «Казачий дозор», «Донецкая республика». Низка російських інтернет-проектів націоналістичної чи неоімперської спрямованості перепрофілювалися на рупори донбаського сепаратизму (AnnaNews). Запущено цілий ряд веб-ресурсів, які імітують інформаційні агентства, новинні сайти, сайти органів влади «ДНР». Інформаційне агентство «Новороссия» (www.novorossia.su), сайт «Новороссия» (www.novorosia.ru), «Новости Донецкой Республики» (www.dnr-news.com), «ДНР Сегодня» (www.dnr. today), «Информационный корпус» (www.icorpus.ru) — це неповний перелік сайтів-клонів донецької групи; луганське угрупування має лише www.luganskonline.info. До інтернет-ресурсів терористів варто додати російський ресурс «Русская весна» (rusvesna. su); була спроба створити власну соцмережу — www. noworossia.su, але проект виявився неефективним і був закритий.

Соціальні мережі. Соціальні мережі відігравали ключову роль у розпалюванні ненависті та ескалації насильства протягом зими — весни 2014 року. На самому початку російської операції було створено численні групи в соцмережах (передусім у «ВКонтакте»), присвячені ідеям Антимайдану в різних форматах. Спочатку значна кількість дописувачів мала «прописку» в ро-

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Рекомендації

Аналітичний звіт 2 0 1 5

Обговорення Дослідження

Російський інформаційно-психологічний вплив в Україні в контексті збройного конфлікту

м о н і т о р и н г «Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

сійських містах, у лютому — березні серед дописувачів з’явилося багато користувачів із Криму, що свідчить про активне залучення місцевого населення до інформаційної війни на боці Росії. Проте з березня кількість членів груп і дописувачів збільшилася за рахунок населення безпосередньо східних та південних областей, що є природним наслідком ескалації

напруженості та залучення до конфлікту більшої кількості людей. У соцмережах поширюються великі обсяги недостовірної (фейкової) інформації: неперевірені «фотофакти», «відео очевидців», «коментарі учасників» тощо. Загалом соцмережі виконують ті самі функції, що й сепаратистсько-терористичні ЗМІ на сході України.

Російські пропагандистські меседжі в інформаційній діяльності українських суб’єктів

Ідеї, суголосні чи ідентичні російській пропаганді, часто поширюються також українськими суб’єктами. Оскільки довести факт співпраці цих структур із суб’єктами антиукраїнських інформаційно-психологічних операцій неможливо (і це є компетенцією виключно уповноважених на те державних органів), ми не можемо стверджувати, що вони свідомо виступають в інформаційній війні на боці Російської Федерації. В той же час спостереження за інформаційною діяльністю низки ЗМІ, політичних партій та громадських об’єднань протягом 2014– 2015 років виявляє таке: а) поширення ними ідей російської пропаганди є систематичним; б) їхні повідомлення сприяють реалізації окремих інформаційно-психологічних операцій і збігаються з ними в часі; в) транслюючи пропагандистський дискурс, ці суб’єкти часто вдаються до маніпулятивних методів. Це дозволяє розглядати їх як частину системи, що, не порушуючи формально законів України, працює для реалізації цілей російської пропаганди на території, яка підконтрольна уряду України.

Друковані ЗМІ В цьому контексті йдеться в першу чергу про низку медіахолдингів, пов’язаних із російським бізнесом або бізнесом людей із команди Януковича: UMH Group та «Мультимедіа інвест груп». United Media Holding group (UMH, або УМХ) була придбана в 2013 році олігархом із кола «Сім’ї» Сергієм Курченком; вона об’єднує такі популярні видання, як «Комсомольская правда в Украине», «Аргументы и факты в Украине», журнал «Кореспондент», а також низку FM-станцій («Авторадіо», «Наше радіо» та інші). З вересня 2014-го по квітень 2015 року холдинг очолювала Олена Бондаренко, народний депутат із команди Януковича, яка голосувала за «закони 16 січня»; у публічній діяльності вона не приховує своїх поглядів, які багато в чому збігаються з тими ідеями, які поширює російська пропаганда [14]. Моніторинг, який проводили незалежні експерти (в тому числі ГО «Телекритика»), неодноразово виявляв у контенті підконтрольних УМХ медіа сліди російської пропаганди. Так, експерти «Телекритики» наводили докази [15] участі газети «Комсомольская правда в Украине» в нагнітанні споживацької істерії в кінці лютого 2015 року. Хоча власником «Мультимедіа інвест груп» є Ігор Гужва, в журналістських колах цей холдинг пов’язують із Віктором Медведчуком. Ключовими ЗМІ, які входять до холдингу, є журнал «Вести. Репортер», радіостанція «Вести FМ» та газета «Вести», яка вже протягом двох років безкоштовно щодня роздається вулицями найбільших міст України. Саме ця газета викликає найбільше нарікань із боку аналітиків за поширення російської пропаганди та участь у російських інформаційно-психологічних кампаніях в українському тилу. За підрахунками експертів [16], у березні 2015-го газета транслювала в середньому дві тези російської пропаганди в кожному випуску; приблизно п’ять заголовків у кожному номері було сформульовано таким чином, щоби створити негативний образ суспільно-політичної реальності.

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Рекомендації

Аналітичний звіт 2 0 1 5

Обговорення Дослідження

Російський інформаційно-психологічний вплив в Україні в контексті збройного конфлікту

м о н і т о р и н г «Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

Сліди російської пропаганди також неодноразово виявляли в газеті «Сегодня», що належить Рінату Ахметову. Протягом певного часу її навіть очолювала людина, яка публічно висловлювала речі в дусі російської пропаганди — Олесь Бузина. Варто зауважити, що представники означених ЗМІ публічно спростовують свою причетність до російської пропаганди.

Телебачення Як і у випадку преси, російський пропагандистський дискурс поширюється здебільшогцо українськими телеканалами, афілійованими з бізнесово-політичними групами, орієнтованими на співпрацю з Російською Федерацією. Мова про телеканали «Інтер» (Сергій Льовочкін, Дмитро Фірташ) та «Україна» (Рінат Ахметов), а також «112 Україна» (власник невідомий, раніше його пов’язували з іменем Віталія Захарченка з команди Януковича). Роль цих каналів у реалізації цілей російської пропаганди полягає в тому, що вони виступають ключовою медійною платформою для проросійських політичних сил (зокрема, «Опозиційного блоку»), а також створюють інформаційний та соціально-психологічний фон, сприятливий для проведення російських інформаційних спецоперацій [17]. Варто вказати на ще один спосіб, яким українське телебачення поширює російську пропаганду. Як уже було зазначено, кінопродукт російського виробництва протягом усього часу домінував в українському ефірі. Часто ці фільми зображують російський погляд на історію, героїзують російських силовиків, мають елементи російського шовінізму та націоналізму. З усіх каналів лише «1+1» відмовився від контенту російського виробництва. А в березні 2015 року вступив у дію закон, який обмежив трансляцію російських фільмів.

Політичні партії та громадські об’єднання Основною політичною силою, яка представляє проросійськи налаштований електорат і, відповідно, пропагує проросійські погляди, оцінки та цінності, є «Опозиційний блок», який залишився після розпаду Партії регіонів. В їхній риториці київська влада є тоталітарною [18] й переслідує опонентів, Київ винен у невиконанні Мінських угод і продовженні війни [19], а українська армія на Донбасі пов’язується з мародерством та вбивствами мирних громадян [20] — ці твердження прямо відповідають російській пропаганді. Також продовжує існувати КПУ, яка будує свою стратегію на ідеях радянського тоталітаризму та радянській міфології. Згадані партії діють у рамках українського законодавства й декларують вірність українській державності, тимчасом як існує низка маргінальних політичних партій, які відверто поширюють національну нетерпимість, сепаратистські гасла, тоталітарні та російські шовіністичні ідеї. До них відносяться партія «Родина» та ПСПУ. Навесні 2014 року вони припинили політичну діяльність в Україні: їхні лідери емігрували до Росії та окупованого Криму, але ведуть активну публічну діяльність, зокрема виступають на російських телеканалах. Їхня риторика відображає російську пропаганду в найгрубіших її формах: «Європа перебуває під диктатом США», в Україні відбулося «захоплення влади» й «Україну треба очистити від нацистської чуми» [21]. Важливо, що ці політичні партії юридично продовжують існувати в Україні. Крім політичних партій, залишаються громадські об’єднання (реальні і штучно утворені), які проводять проросійську пропаганду серед громадян. Це групи «Антимайдану» Харкова і «Куликова поля» Одеси; від імені різних НУО (рух «Антивійна», «Комітет солдатських матерів» тощо) проводить інформаційну діяльність депутат Дніпропетровської облради Вікторія Шилова. Ці структури мають свої ресурси в інтернеті, такі як персональний сайт В.Шилової www.shilova.org або одеський «Таймер» www.timer.od.ua Риторика цих структур сповнена мови ворожнечі, спрямована на розпалення міжетнічної нетерпимості та закликів до насильства, проте це не викликає належної реакції з боку правоохоронних органів.

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Рекомендації

Аналітичний звіт 2 0 1 5

Обговорення Дослідження

Російський інформаційно-психологічний вплив в Україні в контексті збройного конфлікту

м о н і т о р и н г «Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

Цілі російської пропаганди на даному етапі

Територія України, яка контролюється урядом Російський інформаційно-психологічний вплив на території, контрольованій урядом України, зазнавала динамічних змін протягом першої половини 2014 року. В березні — квітні, коли ще не були визначені можливості дестабілізувати ситуацію в різних регіонах держави, пропаганда переслідувала тактичні цілі. Прикладалися зусилля для мобілізації проросійських груп по всьому півдню та сходу країни; паралельно з цим Києву була нав’язана тема «почути Донбас». Це дозволило відволікти уряд від вирішення реальних проблем, втягнути його в імітований діалог і таким чином виграти додатковий час та отримати перевагу в силовому протистоянні. У травні стало очевидно, що на півдні та Харківщині заклики до силового протистояння з Києвом вичерпали свій ресурс, тож інтенсивність російської пропаганди в цих регіонах істотно знизилася. З того часу російський інформаційно-психологічний вплив на український тил став орієнтований на довгострокові, стратегічні цілі: Стимулювання антивоєнних настроїв, зниження рівня соціальної підтримки продовження збройного захисту території держави. Війна зображується не як захист від агресора, а як війна проти мирних громадян. При висвітленні військових дій низка ЗМІ необґрунтовано концентрував увагу на стражданнях місцевого населення від українських артобстрілів (при цьому замовчуючи факти насильства з боку терористів) [22], створював враження численності біженців до Росії, демонстрував недовіру місцевого населення до київської влади та української армії тощо. Ще однією тенденцією в контексті російської пропаганди є легітимація проросійських маріонеткових урядів у східній окупованій зоні в очах українських громадян: ставлення до них як до державних утворень, а не як до терористичних організацій. В ьому відношенні активно використовуються вербальні маніпуляції («мешканці ДНР», «кордони республік» тощо). Формується образ «не нашої війни»: війни олігархів або війни Росії проти США за рахунок життів українців. Окремим напрямом російської пропаганди є цільова робота з особовим складом українських збройних частин. Серед солдат поширюються чутки про «правосеків», які стріляють у спину «неблагонадійним»; про заниження офіційних даних про загиблих; про зраду командування тощо. Поширюються новини й чутки про численних перебіжчиків з боку української армії та інші вияви небажання солдат воювати з росіянами та сепаратистами. Реалізація цих завдань полегшується відсутністю повноцінного доступу військових до українських засобів масової інформації (зафіксовано випадки, коли військові дивилися сепаратистські телеканали лише тому, що не могли отримувати український сигнал). Ще одним напрямом є робота з населенням прифронтової зони. Активну роль тут відіграють сепаратистські ЗМІ (населення прифронтових територій здебільшого мають до них доступ), а також чутки. Меседжі тут подібні до тих, які поширюються в окупованій зоні; також регулярно поширюються чутки про очікувані «зачистки» та поновлення бойових дій, у ході яких життів мирних громадян ніхто не рахуватиме, а також поширюється дезінформація про перебіг бойових дій (повсюдно — покладання відповідальності за будь-які артилерійські обстріли на українську сторону). Це посилює у громадян відчуття втоми від війни, формує в них прагнення припинити бойові дії за будь-яку ціну, що на даному етапі вигідно агресору. Ефективність означених заходів підтверджується статистикою. Частково внаслідок російської пропаганди 18,6% населення України сприймають війну на сході як війну між Росією та США; 19,6% громадян вважають «ДНР» та «ЛНР» представниками населення відповідних територій (Центр Разумкова, березень 2015-го). 28% населення півдня та сходу вважають, що на Донбасі Київ веде війну проти власного народу («Телекритика», КМІС, березень 2015-го).

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Рекомендації

Аналітичний звіт 2 0 1 5

Обговорення Дослідження

Російський інформаційно-психологічний вплив в Україні в контексті збройного конфлікту

м о н і т о р и н г «Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

Дестабілізація ситуації всередині України. Створюється соціально-психологічне тло, яке характеризується соціальною апатією та зневірою, взаємною недовірою, розчаруванням та агресією проти нової влади. Відбувається дискредитація самих подій зими 2013–2014 років та стимулюється розчарування в їхніх наслідках. Очевидно, що саме дією російського інформаційно-психологічного впливу можна пояснити факт, що 19% населення півдня та сходу України вважають, що в Києві відбувся фашистський переворот, а 46% пов’язують ці події з маніпуляціями олігархів та США — і це серед населення територій, які контролюються урядом (див. результати соціологічних досліджень у відповідній частині цього звіту). Також проводяться окремі інформаційно-психологічні операції, спрямовані на дискредитацію влади постмайданної України, стимулювання революційних настроїв, розпалювання соціальних конфліктів, такі як: 1

Імітація (та стимулювання, хоча без особливого результату) «бунту матерів» — масового руху жінок проти війни. Це досягалось як тенденційним добором фактів у ЗМІ (оскільки реальні акції протесту мали місце), так і роботою агентурної мережі, яка створювала потрібну «картинку». Тема «бунту матерів» активно просувалась у травні — серпні й пішла на зниження з осені. 2

Стимулювання нетерпимості та ворожнечі стосовно переміщених осіб (вимушених переселенців). Поширюються фейкові повідомлення про те, як біженці з Донбасу вивішували прапори, публічно демонстрували свої антиукраїнські погляди чи поводилися неприпустимо. Прикладів цього багато. Так, 9 серпня 2015 року «Факты и комментарии» поширили новину, що переселенці у Ворзелі зірвали український прапор; пізніше StopFake довів, що новина побудована виключно на чутках [23]. Пізніше, 2 березня 2015 року, видання «Час пік» розмістило на своїй сторінці публікацію про те, як переселенці в селі на Уманщині вивісили прапор Росії і влаштували «попойку»; ця новина теж не пройшла перевірку на достовірність [24]. Такі новини часто грунтуються на свідченнях сумнівних «очевидців», «волонтерів» тощо (в якості них виступають Михайло Дворянчук, Сергій Наумович та низка інших імен). Також подібна інформація активно поширюється у формі чуток. Результативність операції є високою, про що свідчать численні випадки дискримінації та стигматизації переміщених осіб, про які повідомляли вже в вересні 2014 року відповідні посадовці ООН [25] та громадські спостерігачі [26]. 3

Стимулювання панічних і протестних настроїв через очікування «холодної зими» та вимкнення електроенергії в грудні 2014 року. Тема не мала достатнього соціально-психологічного резонансу і до кінця грудня зникла з медійного дискурсу, хоча вимкнення практикувалися й надалі. 4

Стимулювання панічних і протестних настроїв у зв’язку з падінням курсу гривні в лютому 2015 року. Мали місце ознаки інформаційнопсихологічної спецоперації [15, 27], яка спричинила паніку на валютному ринку та споживацьку істерію.

Експерти сходяться на думці, що загальною метою російської пропаганди в цьому плані є підвищення рівня соціальної агресії і спрямування її проти українського уряду («третій Майдан»). Але є й ознаки того [28], що готується сприятливе інформаційне тло для реалізації сценарію «зелених чоловічків» у Києві (люди в масках та збройні сутички як звичне в суспільстві явище; використання «кишенькових армій» як звичний елемент політичного життя).

Східна окупована зона Про пріоритетність завдань пропаганди на окупованому сході свідчить контент місцевих ЗМІ. Так, протягом 15–31 квітня сайт «інформаційної агенції “Малороссия”» оприлюднив: 188 новин про дії місцевої «влади». Це обговорення їхніх «постанов» та «законів», «паркетні» новини про «міністрів»; у цих публікаціях вони є ініціативним суб’єктом міжнародних відносин; 93 новини, що змальовували безлад та анархію в Україні. Добираються (або фабрикуються) факти, які свідчать про економічний колапс, деградацію державного апарату, розруху, зубожіння, міжусобиці кланів та бандитизм; 71 новину, що висвітлювала Україну як агресора — агресивні заяви представників уряду та Президента, звинувачення України в порушенні Мінських угод тощо; 47 новин, що були спрямовані на розпалювання ненависті до українців. Головним методом залишається дегуманізація, зокрема через асоціювання їх із фашизмом, американцями та іншими «вічними ворогами» «русского міра»; 22 новини змальовували деградацію української армії. Це свідчить про те, що станом на квітень 2015 року цілі російської пропаганди у східній окупованій зоні є такими: 1 легітимація маріонеткових «урядів» у Донецьку та Луганську; 2

унеможливлення прагнень місцевого населення повернутися до України, створення виключно негативного образу реалій в Україні; 3

покладання відповідальності за конфлікт на український уряд; поширення переконання, що Київ зацікавлений у продовженні війни і винуватий в ескалації насильства; 4

забезпечення належного рівня ірраціональної ненависті до України та українців; 5 забезпечення бойового духу бойовиків та впевненості у військовій перемозі.

Останнє завдання втратило пріоритетність порівняно з 2014 роком, що пов’язано з припиненням активних бойових дій. Також варто зазначити, що в

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Рекомендації

Аналітичний звіт 2 0 1 5

Обговорення Дослідження

Російський інформаційно-психологічний вплив в Україні в контексті збройного конфлікту

м о н і т о р и н г «Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

2015 році вже не спостерігається такої демонізації й дегуманізації української армії, що активно відбувалося протягом усього 2014 року (поширення «новин» і чуток про звірства армії та використання нею заборонених видів озброєнь; ототожнення армії з фашистами, «Правим сектором», звістки про іноземних (американських, литовських) найманців тощо). Окремо варто сказати про створення системи людей-символів, яке активно відбувалося влітку 2014-го. Цілий епос було створено навколо образів Стрєлкова (Игорь Иванович), Бабая, «ополченця Прохорова». Ці образи не лише є сурогатом «народних захисників», а й виконували важливу соціально-психологічну функцію. Як це типово для міфології, їхні образи були відокремлені від реальних осіб, були наділені власними рисами характеру, для кожного з них були прописані типові моделі поведінки і взаємодії (Стрєлков «грустит», Бабай завжди оптимістично-бойовий тощо), які формували систему ритуалів та знаків, у яких відчувало потребу дезорієнтоване суспільство. Восени ці образи потроху зникли (їхні прототипи зникли теж), оскільки потребу у впевненості та порядку стали задовольняти ілюзією державності.

Кримська окупована зона Стратегія пропаганди в окупованому Криму теж зазнала змін. Протягом 2014 року місцеві пропагандистські ЗМІ приділяли їй чималу увагу; поширювані меседжі та стереотипи були подібними в дискурсі

східної та кримської окупованих зон. У 2015 році України в місцевому медійному просторі практично немає. Так, у «Новостях Крыма» протягом 15–31 березня 2015 року було лише 12 новин про Україну, і більшість із них були про браковані продукти харчування з материкової України. Подібні цифри на сайті «Крымского информационного агентства» — 11 новин, і практично всі вони — про неякісні продукти. Отже, ключовим завданням російської пропаганди в Криму є повне відторгнення Криму від українського інформаційного дискурсу та інтеграція до російського контексту. Діяльність органів влади, інтеграція Криму до російського правового поля, реалізація федеральних програм, міжрегіональна взаємодія — це ключові теми в медіа. Другим пріоритетом виглядає імітація повернення до радянської реальності. Маркерами цього повернення є возз’єднання / відновлення дружби з Росією та сакралізація перемоги в Другій світовій війні, націоналізація та відновлення роботи низки підприємств, зокрема військового сектору («як раніше»); високі соціальні виплати; відновлення режиму протистояння із Заходом. Так, у зазначений період на «Новостях Крыма» опубліковано 51 новину на ці теми. Разом з цими основними завданнями виконуються окремі інформаційно-психологічні операції (зокрема, з обмеження попиту на українські продукти харчування).

Висновки

езультативність російського інформаційно-психологічного впливу в Україні в 2014–2015 роках забезпечили такі чинники, як належність значної частини українських громадян до російського ментального, культурного та міфологічного поля, розвинута мережа проросійських агентів впливу та домінування Росії в інформаційному (та медійному) просторі України. В ході військового конфлікту відбулась окупація частини української території, що створило додаткові можливості для пропаганди. Для поширення пропагандистських меседжів Росія використовує передусім власні ЗМІ, соціальні мережі та медіа, створені на окупованих територіях. Ці канали орієнтовані на різні аудиторії, відтак контент і інтенсивність пропаганди в них відрізняється. На території, підконтрольній українському уряду, основний обсяг завдань у рамках російського інформаційно-психологічного впливу виконується українськими ЗМІ й меншою мірою — українськими політичними та громадськими структурами. Російська пропаганда в Україні забезпечує інформаційні та соціально-психологічні умови для реалізації військових, економічних та політичних цілей Росії в умовах збройного конфлікту. Для цього активно використовується дезінформація, мова ненависті, навішування ярликів, викривлення фактів історії й сучасності та інші методи пропаганди та маніпуляції масовою свідомістю. Інформаційно-психологічні операції Росії в Україні мають значний ефект, про що свідчать соціологічні дані. Це пояснюється зокрема тим, що в українській державі за більш ніж рік збройного конфлікту не вироблено механізмів ефективної протидії російській пропаганді та зниження її негативних наслідків. Це робить інформаційний простір привабливим для реалізації цілей Росії в Україні, відтак варто очікувати продовження інтенсивних спроб агресора впливати на інформаційні процеси в українському суспільстві методами пропаганди в майбутньому.

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Рекомендації

Аналітичний звіт 2 0 1 5

Обговорення Дослідження

Російський інформаційно-психологічний вплив в Україні в контексті збройного конфлікту

м о н і т о р и н г «Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

Перелік посилань 1. Наскільки близькі або різні культури, традиції або погляди наступних груп? (регіональний розподіл) // Центр Розумкова. – http://www.uceps. org/ukr/poll.php?poll_id=745 2. Чи хотіли б Ви, щоб Ваша область вийшла зі складу України і приєдналася до іншої держави (регіональний розподіл) // Центр Розумкова. – http://www.uceps.org/ukr/poll.php?poll_id=318 3. Насікільки жителі різних регіонів України та деяких сусідніх країн близькі Вам за характером, звичаями, традиціями? (динаміка 20062007) (регіональний розподіл) // Центр Розумкова. –http://www.uceps.org/ukr/poll.php?poll_id=720 4. Валерий Голенко принял участие в третьей Ассамблее Русского мира // Русский Мир. – http://www.russkiymir.ru/fund/press/79916/ 5. Зьобро О. День українського кіно: іменини чи поминки? / О. Зьобро // Високий Замок. – 2010. – 10 вересня. – С. 14 6. Чуданова А., Стельмах І. Український кінематограф: нечувані успіхи і проблема грошей // Радіо Свобода. – 9 квітня 2014 р. – http://www. radiosvoboda.org/content/article/26773865.html 7. Токмашева М. День российского кино: О финансировании, доле и судьбе киностудий // ProfiCinema. – 28 серпня 2014 р. – http://www. proficinema.ru/news/detail.php?ID=165191 8. Найбільше російських телеканалів показує телеканал «Україна» // MediaSapiens. – 23 cічня 2015 р. – http://osvita.mediasapiens.ua/ tv_radio/1411981046/naybilshe_rosiyskikh_serialiv_ pokazue_telekanal_ukraina_infografika/ 9. Печать стран СНГ в цифрах 2013. – М.: Российская книжная палата, 2014. 10. Чи довіряєте Ви ЗМІ Росії? (динаміка, 2000-2013) // Центр Розумкова. - http://www.uceps. org/ukr/poll.php?poll_id=86 11. 82% українців вважають, що українські медіа мають бути об’єктивними, а не займати пропагандистську позицію // MediaSapiens. – 24 грудня 2014 р. – http://osvita.mediasapiens.ua/monitoring/ a d vo c a c y _ a n d _ i n f l u e n c e / p o l ov i n a _ u k r a i n t s i v _ pidtrimue_ideyu_stvorennya_kontrpropagandistskogo_ telekanalu/ 12. Довіра до ЗМІ в Україні обвалилася в півтора раза за рік // Українська правда. – 16 жовтня 2014 р. – http://www.pravda.com.ua/ news/2014/10/16/7040997/ 13. Зог О. Порошенко не говорить про Крим, але постійно згадує реформи. Дослідження риторики Президента // Тексти.org.ua. – 29 грудня 2014 р. – http://texty.org.ua/pg/article/editorial/ read/57567/Poroshenko_ne_govoryt_pro_Krym_ale_ postijno?a_offset= 14. Елена Бондаренко считает, что «выборы» в «ЛНР» и «ДНР» ничем не отличались от парламентских // 112.UA. – 10 листопада 2014 р. – http://112.ua/glavnye-novosti/elena-bondarenkoschitaet-chto-vybory-v-lnr-i-dnr-nichem-ne-otlichalis-otparlamentskih-143622.html 15. Шутов Р. Раскачка по плану // MediaSapiens. – 5 березня 2015 р. –http://osvita.mediasapiens.ua/ monitoring/advocacy_and_influence/raskachka_po_ planu/ 16. Захарченко А. «Вести» транслюють

російську пропаганду. Кількісне доведення // MediaSapiens. – 30 березня 2015 р. -http:// osvit a.mediasapiens.ua/trends/mediacr iticism/ vesti_translyuyut_rosiysku_propagandu_kilkisne_ dovedennya/ 17. Бахтєєв Б. «Третій Майдан» від «третього Риму» за рецептами «третього Рейху» // MediaSapiens. – 31 березня 2015 р. – http://osvita. mediasapiens.ua/authors_view/tretiy_maydan_vid_ tretogo_rimu_za_retseptami_tretogo_reykhu/ 18. Власть продолжает бесцеремонную расправу над политическими оппонентами // Оппозиционный блок. – 04 березня 2015 р. – http:// opposition.org.ua/news/vlada-prodovzhue-bezceremonnurozpravu-nad-politichnimi-oponentami.html 19. Верховная Рада войны должна уйти в историю // Оппозиционный блок. – 23 березня 2015 р. –http://opposition.org.ua/news/verkhovna-rada-vijnimae-piti-v-istoriyu.html 20. Расследование обстоятельств трагедии в Константиновке должно быть честным и открытым // Оппозиционный блок. – 17 березня 2015 р. – http://opposition.org.ua/news/ rozsliduvannya-obstavin-tragedi-v-kostyantinivci-maebuti-chesnim-i-vidkritim.html 21. Наталья Витренко: Европа вместе с Россией должны провести денацификацию Украины // Прогрессивная социалистическая партия Украины. – 17 березня 2015 р. – http://www.vitrenko.org/ article/24720 22. Шутов Р. Метаморфози російської пропаганди. Газета «Вести» // MediaSapiens. – 14 червня 2015 р. – http://osvita.mediasapiens.ua/monitoring/ advocacy_and_inf luence/metamorfozi_rosiyskoi_ propagandi_gazeta_vesti/ 23. Фейк: несовершеннолетние беженцы сорвали со школы под Киевом украинский флаг // StopFake.org. – 16 серпня 2014 р. – http://www. stopfake.org/fejk-nesovershennoletnie-bezhentsy-podkievom-sorvali-so-shkoly-ukrainskij-flag/ 24. Інформація про переселенців, які святкували анексію Криму, виявилась фейком // Вчасно Служба новин. – 4 березня 2015 р. – http://v4asno. com/informaciya-pro-pereselenciv-yaki-svyatkuvalianeksiyu-krimu-viyavilas-fejkom/ 25. В ООН обеспокоены случаями дискриминации беженцев с Донбасса // РБК-Україна. – 25 вересня 2014 р. – http://www.rbc.ua/ukr/news/v-oonobespokoeny-sluchayami-diskriminatsii-bezhentsev-sdonbassa-25092014114900 26. В Україні відбувається дискримінація переселенців – експерт // hromadske.tv. – 30 вересня 2014 р. – http://www.hromadske.tv/society/ukrayintsistali-vorozhe-stavitisya-do-pereselents/ 27. http://osvita.mediasapiens.ua/monitoring/ advocacy_and_influence/raskachka_po_planu/ 28. Романюк О., Голуб О. Страх і ненависть газети «Вести» // Телекритика. – 27 лютого 2015 р. –http://www.telekritika.ua/ kontent/2015-02-27/104278 29. Грабовський С. «Український гамбіт»: Путін, «оппоблокери» і мас-медіа // MediaSapiens. – 3 квітня 2015 р. –http://osvita.mediasapiens.ua/ authors_view/ukrainskiy_gambit_putin_opoblokeri_i_ masmedia/

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Дослідження

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

Як Вибіркове замовчування фактів, фальсифікація подій, «навішування ярликів» — стандартні прийоми, які використовували російські тележурналісти, висвітлюючи українські події. Фактично російські телеканали інформаційно супроводжували спецоперації та військові дії, спрямовані проти суверенітету й територіальної цілісності України

російські т е л е ка н а л и в и с в і тл ю ю т ь по д і ї в У к ра ї н і Моніторинг новин за січень 2014 — березень 2015 рр.

w Петро Бурковський, Сергій Черненко

Моніторинг

Рекомендації

2 0 1 5

Обговорення

Аналітичний звіт

м о н і т о р и н г

Сергій Черненко, завідувач сектору моніторингових досліджень аналітично-інформаційного відділу НІСД

Петро Бурковський, заступник завідувача аналітично-інформаційного відділу НІСД

а основі аналізу матеріалів моніторингу інформаційних програм державних та приватних телеканалів РФ ми можемо впевнено стверджувати, що основним режимом висвітлення подій в Україні була «інформаційна блокада» — вибіркове замовчування та акцентування фактів відповідно до певної ідеологічної позиції. Саме ідеологічний фундамент — у даному випадку йдеться про абсолютизацію телеканалами позиції керівництва РФ як беззаперечного авторитету з інтелектуального, етичного й навіть естетичного погляду — був мірилом визначення одних подій як важливих і дійсних, а інших як суперечливих, неправдоподібних та взагалі уявних. Заяви, репліки й дії президента Росії та вищих посадових осіб ніколи не ставилися під сумнів російськими журналістами. Навпаки, цитування чи поси-

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Рекомендації

Аналітичний звіт 2 0 1 5

Обговорення Дослідження

Як російські телеканали висвітлюють події в Україні

м о н і т о р и н г «Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

лання ЗМІ на думку, ставлення, оцінку чи рішення органів влади та вищих посадових осіб РФ поставало як найвагоміший аргумент для інтерпретації певної події чи підтвердження дійсності певного факту. Тому будь-які події чи факти, які не схвалювалися чи суперечили позиції влади, або замовчувалися, або інтерпретувалися виключно негативно. Зокрема, в січні 2014 р., висвітлюючи початок насильницького протистояння між правоохоронцями та учасниками протестів у Києві, російські телеканали говорили про те, що заворушення почали противники законів «16 січня», які обмежували «несанкціоновані мітинги». Жодного слова про те, що ці закони обмежували свободу слова, погіршували становище громадських організацій, запроваджували репресії проти активістів Євромайдану. Протягом усього березня телеканали показували (наприклад, 9 березня «Вести недели», канал «Россия»), як Крим «самостійно» відділяється від України, без жодної згадки про роль ЗС РФ та блокування підрозділів ЗС України, із посиланням лише на «самооборону Криму й Севастополя». Лише через рік у форматі спеціального документального фільму «Крым. Путь на Родину» — в інтерв’ю президента РФ Володимира Путіна було відкрито оголошено про проведення спеціальної військової операції з анексії Криму.

Кадри спеціального документального фільму «Крым. Путь на Родину»

У квітні телеканали розповідали про «масові мітинги» на «південному сході» України на підтримку «федералізації», замовчуючи факти про масові поїздки російських громадян для участі в цих мітингах, а також про те, як мітингувальники в Луганську, Одесі та Миколаєві виганяли проросійських політиків Царьова, Тігіпка й Добкіна. У травні журналісти, висвітлюючи переваги «повернення» Криму до складу Росії, замовчували проблеми кримських татар, зокрема інформацію про заборону проведення заходів із нагоди 70-ї річниці депортації та погрози лідерам Меджлісу кримінальною відповідальністю в разі незгоди. Викриваючи обмежувальні заходи проти російських журналістів, телебачення не повідомляє про те, що кореспондентів LifeNews було затримано 18 травня під Краматорськом зі зброєю (ПЗРК) в руках. У червні замовчується стабільність ситуації на звільнених від банд ГіркінаСтрєлкова територіях та відсутність «масових руйнувань» у Слов’янську та Краматорську.

Інтерпретація політичного процесу в Україні подавалася переважно в рамках так званої теорії змов. За будь-якими діями вбачалася «рука Заходу»: антиурядову опозицію, а згодом і антиросійську владу описували як знаряддя в руках зовнішніх сил, які намагаються ослабити Росію, «посварити братні народи» чи розколоти Україну. Головними провідниками «теорії змов», починаючи з січня 2014 р., виступали офіційні представники російської влади. Жодних сумнівів у цій версії російські телеканали не висловлювали. Навпаки, в будь-яких подіях, коли йшлося про присутність чи участь Росії (розстріл на Майдані, захоплення Криму, трагедія в Одесі 2 травня, знищення «Боїнга»), головним аргументом на користь будьяких дій РФ була необхідність реагувати й перешкоджати втіленню «антиросійської змови». Так, 31 березня в інтерв’ю «Комсомольській правді», яке було процитовано на телебаченні, глава МЗС Сергій Лавров розповів, що «Правий сектор» координував роботу снайперів на Майдані». 18 липня президент РФ Володимир Путін заявив про відповідальність української влади за катастрофу «Боїнга» малайзійських авіаліній та фактично звинуватив Захід у потуранні українській владі. 14-15 жовтня в різних виданнях та інтерв’ю президент РФ Володимир Путін, прем’єр-міністр Дмитрій Медвєдєв, глава адміністрації президента РФ Сергій Іванов, секретар Ради Безпеки РФ Микола Патрушев практично однаковими словами заявили про те, що «громадянська війна» в Україні призвела до «геноциду русских», «кривавої бані» та «масових поховань» на Донбасі. Ці заяви, а також «викриття» без надання доказів було потужно ретрансльовано російськими телеканалами. Цілком можливо, що ці заяви мали на меті вплинути на перебіг парламентських виборів в Україні, які мали відбутися за два тижні, та підірвати довіру до виборчого процесу на звільнених територіях Донецької та Луганської областей. 16 листопада Володимир Путін звинувачує українську владу в «економічній блокаді Донбасу». На телеканалах розпочинається кампанія з демонстрації доказів «гуманітарної катастрофи в Новоросії» та її залежності від гуманітарних вантажів із Росії. Хоча до цього в новинах стверджувалося, що «ДНР/ЛНР» успішно розбудовують економіку та здійснюють соціальні виплати. 4 та 18 грудня Володимир Путін називає «громадянську війну» та «кризу» в Україні елементом глобальної змови, спрямованої на розчленування Росії за «югославським сценарієм». 18 січня 2015 р. глава МЗС Сергій Лавров розповідає, що теракт у Волновасі був організований українськими спецслужбами за сприяння Заходу для дискредитації Росії, так само як і під час розстрілів на Майдані, підпалі в Одесі та при катастрофі малайзійського «Боїнга». 2 лютого 2015 р. глава МЗС Сергій Лавров заявляє про те, що президент США Барак Обама визнав

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Рекомендації

Аналітичний звіт 2 0 1 5

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

свою роль в організації державного перевороту в Україні взимку 2014 р.

Для нагнітання емоційності та зниження критичності сприйняття інформації російські телеканали систематично використовували прийом гіперболізації, роздмухування негативних наслідків дій української влади та українських військових. Водночас за принципом контрасту виключно представникам сепаратистів приписувалися високі моральні якості, людські чесноти й професіоналізм. У поєднанні з навішуванням ярликів це використовувалося для формування образу ворога в особі українських військовослужбовців, для їхнього одночасного приниження, висміювання, демонізації та дегуманізації.

Обговорення Дослідження

Як російські телеканали висвітлюють події в Україні

м о н і т о р и н г

Майже з самого початку російські «Первый канал» та канал «Россия» вдавалися до навішування ярликів і використовували такі надзвичайно негативні «якорі» для російської суспільної свідомості, як «фашизм», «нацизм», «націоналісти» «бандерівці», «терористи», «агенти США», для маркування антиросійського й антигуманного характеру протестів, а згодом і нової коаліції та уряду, що прийшли до влади після втечі Віктора Януковича.

Використання таких технологій почалося ще з січня 2014 року. Саме тоді з їхньою допомогою формувався образ «фашистів на барикадах» та «героїчного “Беркута”». Згодом, у березні, їм на зміну приходять «мешканці Криму», які протистоять «нацистським бандам» і «хунті». З квітня їхнє місце займають «карателі» з Нацгвардії та «Правого сектору» на противагу «героїчним ополченцям та добровольцям», бездоганні «лідери Новоросії» на противагу «хунті», «олігархам» і «корупціонерам». Наприклад, протягом 20–24 січня 2014 р. на тлі повідомлень про численних поранених міліціонерів жодного слова про викрадених, катованих і вбитих активістів, зокрема про Ігоря Луценка, а також про те, що міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко заднім числом дозволив беркутівцям застосовувати вогнепальну зброю. 24–28 лютого російські телеканали транслюють «голос вулиці» з Севастополя та Сімферополя, синхрони людей, які висловлюють свої страхи щодо приходу «нацистів» та геноциду «російськомовного населення» і водночас підтримку «народному ополченню» та президенту Росії. 3–9 березня телеканали розповідають про те, що потрібно «звільняти Україну» від «бандерівців» заради «українців», які розмовляють російською мовою та вважають Росію «братнім народом». Однією з найяскравіших спроб формування образу ворога за допомогою ТБ стало висвітлення трагедії в Одесі 2 травня [сутички між проукраїнськими та сепаратистськи налаштованими громадянами, які завершилися пожежею в Будинку профспілок і, відповідно, численними жертвами з обох боків. — Ред.], а також фальсифікація нападу на проукраїнських активістів у Донецьку 28 квітня. Так, загиблих в Одесі називали активістами «антимайдану» та «прибічниками федералізації», покладаючи вину на «радикалів» та «владу». А події в Донецьку взагалі, з подачі ІТАР-ТАРС, названо нападом «ультра-націоналістів» на «антифашистську ходу».

Допоміжним елементом приниження та формування образу ворога з посиланням на «авторитетні джерела» стає використання російськими телеканалами так званих корисних ідіотів — українських політичних діячів та лідерів, речників різних політичних сил та громадських рухів, які виголошують тези або вчиняють дії, що слугують найкращими ілюстраціями для меседжів пропаганди. Гіперболізація або статусу самих осіб, або введення в потрібний контекст їхніх свідомих чи несвідомих провокативних заяв дозволяла російським телеканалам подавати їхню позицію як «офіційну» чи «поширену» позицію української влади. До числа найбільш резонансних заяв та дій «корисних ідіотів» можна віднести: 1

Заява Ігоря Мосійчука, на той час активіста «Правого сектору», про підготовку «поїздів дружби “Правого сектору” в Крим» («Первый канал», 26.02.2014). 2

Заява одного з лідерів «Правого сектору» Андрія Тарасенка про «похід “Правого сектору” вглиб Росії та війну з Росією за “заповітом Бандери”» («Первый канал», 05.03.2014). 3

Спроба «штурму» «Правим сектором» парламенту як помста за загибель їхнього активіста Олександра Білого («Рен-ТВ», 28.03.2014) 4

Захоплення «Правим сектором» Укрбізнесбанку («Первый канал», 04.04.2014). 5

Обіцянка лідера Радикальної партії Олега Ляшка «зачистити» весь Донбас («Первый канал», 12.07.2014). 6

Заява Сергія Капліна, представника партії «УДАР», про можливість розробки ядерної зброї для України впродовж шести місяців («Россия», 15.09.2014) 7

«Штурм» Верховної Ради за участю «Свободи» («Первый канал», НТВ, 14-15.10.2014) 8

Заява активіста «Правого сектору» Ігоря Мосійчука про зраду національних інтересів у Мінську (НТВ, 13.02.2015) 9

Заява лідера «Правого сектору» Дмитра Яроша про продовження збройної боротьби, незважаючи на мінські домовленості («Россия», 14.02.2015). 10

Заява лідера Радикальної партії Олега Ляшка про те, що Президент України Петро Порошенко та голова НБУ Валерія Гонтарєва збагатилися на девальвації гривні («Первый канал», 25.02.2015). 11

Заява радника глави МВС Антона Геращенка про можливість застосування міліцією вогнепальної зброї проти протестувальників у Костянтинівці («Первый канал», «Россия», НТВ 17.02.2015). З початком агресії в Криму, і особливо після катастрофи «Боїнга» малайзійських авіаліній усі російські телеканали використовували прийоми багатора-

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Аналітичний звіт

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

Кіль кість відведеного ч асу українським по ді ям в російських новинах

2 0 1 5

Як російські телеканали висвітлюють події в Україні

м о н і т о р и н г

Рекомендації

Обговорення Дослідження

Загальний хронометраж новинного випуску

зового повторення певних фактів, тиражування безпідставних тверджень та доконаних фактів (бажане видається за дійсне) та фрагментування інформації щодо обставин бойових дій чи певних надзвичайних ситуацій. У поєднанні це виливалося в потужне навіювання низки меседжів. Зокрема, протягом січня 2014 — січня 2015 рр. російські телеканали переконували своїх глядачів у таких твердженнях: 1

Протести на Майдані завершаться розколом України. 2

Після «виходу» Криму зі складу України розпочнеться вихід інших південно-східних регіонів. 3

Дії нової влади провокують громадянську війну.

Україну від хаосу врятує лише федералізація.

Президентські вибори в Україні завершаться встановленням націоналістичної диктатури. 6 Українська влада здійснює каральну операцію проти власних громадян на Донбасі. 7

Українські війська здійснюють обстріл міст важкою артилерією та забороненими боєприпасами. 8

Українці уникають мобілізації та участі в АТО (з липня 2014 р.). 9 Внаслідок «перевороту» Україну чекає економічний колапс. 10

Ополченці без російської допомоги завдають поразки українській армії (з липня 2014 р.).

Час, приділений українським новинам

11 Нову владу змете «третій», ще жахливіший націоналістичний «Майдан». 12

Україна восени 2014 р. зазнає банкрутства і взимку 2015 р. «замерзне» без російського газу. 13 На сході України існує держава «Новоросія», яка складається з «держав» «ДНР» і «ЛНР». 14

Українська армія перебуває на межі повного краху та капітуляції (це меседж постійно поширюється, починаючи з травня 2014 р.). 15

На сході України чиниться геноцид проти російськомовного населення/ прихильників федералізації/ народів «ДНР» і «ЛНР» (у лютому — березні 2014 р. йшлося про «геноцид кримчан», запланований «хунтою»). 16 Володимир Путін — єдиний політик у світі, здатний зупинити війну в Україні.

Згодом, із нарощуванням агресії проти України потік сфальсифікованих новин стає потужнішим, дезінформуючи не лише росіян, а й українців та громадян інших держав про розвиток ситуації. Саме активне використання сфальсифікованих новин можна розглядати як елемент так званої гібридної війни, зокрема, зусиль із дезорієнтації та пригнічування опору противника та мобілізації підтримки на свою користь. Ось перелік сфальсифікованих сюжетів, які нам вдалося зафіксувати в моніторингах: 1

2 лютого 2014 р. «Россия» використала відео за 6 січня 2010 р., щоби продемонструвати ставлення мешканців Севастополя до лідера «Свободи» Олега Тягнибока, який «нещодавно» відвідав це місто.

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Рекомендації

Аналітичний звіт 2 0 1 5

Обговорення Дослідження

Як російські телеканали висвітлюють події в Україні

м о н і т о р и н г «Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

28 лютого 2014 р. «Первый канал» повідомив про те, що Збройні сили України вже або вийшли з Криму або перейшли на бік кримського керівництва. «Доказ» — заява командувача ВМС України контрадмірала Дениса Березовського про присягу на вірність «кримському народу». Цю ж тезу 2-3 березня повторювали НТВ та «Россия». 3

5 березня 2014 р. «Первый канал» із посиланням на «військово-дипломатичне джерело» в Києві повідомив про прибуття в Київ 300 озброєних найманців із США та про підготовку «етнічних чисток» росіян в Одесі та Львові «Правим сектором». 4

9 березня 2014 р. «Первый канал» із посиланням на «військово-дипломатичне джерело» в Києві повідомив про підготовку в. о. міністра оборони України Ігорем Тенюхом «плану вмиротворення східних та південних областей». 5

12 березня 2014 р. ТВЦ з посиланням на слова екс-глави МВС Юрія Луценка в ефірі одного з українських телеканалів повідомив про підготовку бомбардувань Криму літаками НАТО. 6

8 квітня 2014 р. «Россия» знову розповідає про 300 найманців із США, які прибули для захоплення адмінбудівель на Донбасі. 7

16 квітня 2014 р. «Россия 24», розповідає про появу «південно-східної республіки», яку очолив «екс-суддя апеляційного суду Луганської області». 8

14-15 травня 2014 р. LifeNews, «Рен-ТВ» та «Первый канал» повідомляють нібито про використання українськими військовими бойових гвинтокрилів із маркуванням миротворчих сил ООН під Краматорськом. 9

25 травня 2014 р. «Первый канал» із посиланням на попередні результати виборів на сайті ЦВК повідомляє про ймовірну перемогу лідера «Правого сектору» Дмитра Яроша на президентських виборах. «Россия» — з посиланням на недостовірну інформацію щодо заяви міністра внутрішніх справ Авакова — повідомляє про злам системи «Рада» та необхідність рахувати голоси вручну. 10

12 червня 2014 р. «Первый» із посиланням на «джерела розвідки ЛНР у Києві» повідомляє про підготовку фільтраційних таборів для мешканців Донбасу. 11

27 липня 2014 р. ТВЦ з посиланням на віце-спікера Держдуми повідомляє про причетність Ігоря Коломойського до катастрофи малазійського «Боїнга». 12

1 серпня 2014 р. «Россия» з посиланням на Ігоря Стрєлкова повідомляє про підготовку українськими військами руйнування очисних споруд Донецька й Луганська. 13

1-3 жовтня 2014 р. «Россия» й ТВЦ з посиланням на «латвійського правозахисника Ейнарса Граудиньша», а також 10 жовтня НТВ повідомили про знаходження під Донецьком 400 тіл закатованих людей. Згодом ОБСЄ та представники «ДНР» спростували цю інформацію.

5 грудня 2014 р. LifeNews повідомив, що Верховна Рада збирається позбавити громадянства 2 млн мешканців Донбасу. 15

14 грудня 2014 р. «Вести», посилаючись на сайт «Новороссия» і «розвідку ополчення Донбасу», повідомляє про перекидання в зону АТО американських військових та вантажів, у зв’язку з чим у Запоріжжі та Харкові були закриті міжнародні аеропорти. 16

25 грудня 2014 р. «Россия» з посиланням на «главу ДНР» Олександра Захарченка повідомляє, що лідер бойовиків на власні очі бачив, як 17 липня український військовий літак збив «Боїнг». 17

1 січня 2015 р. «Россия» повідомляє про аварію на Запорізькій АЕС, внаслідок якої викид радіації зріс у 17 разів. 18

15 лютого 2015 р. «Первый канал» із посиланням на лідера «Правого сектору» Дмитра Яроша (такої заяви не було) повідомляє про наступ двох добровольчих батальйонів на позиції ополченців у районі Дебальцевого. 19

17 березня 2015 р. «Звезда» з посиланням на «представника народної дружини міста» повідомляє про використання «Правого сектору» для придушення протестів у Костянтинівці. Наступним етапом «гібридної» телевізійної пропаганди стає створення фальшивих джерел «достовірної інформації» для продукування різноманітних версій подій, які включають як реальні, так і вигадані факти. При цьому використовуються приводи, схожі на реальні події. Так, поява хакерів «Кібер-Беркута», які нібито зливають отриману конфіденційну інтернет-інформацію, схожа на діяльність Ассанджа та Сноудена. В інших випадках використовуються нібито перехоплені телефонні розмови українських політиків і посадовців. 1

28 березня 2014 р. «Первый канал» із посиланням на новоявлений «Кібер-Беркут» повідомляє про те, що Майдан був організований громадянськими активістами на гроші США та олігархів подібно до Арабської весни в Єгипті. 2

15 травня 2014 р. «Первый канал» із посиланням на інтернет натякає на причетність євреїв та олігарха Коломойського до спалення людей в Одесі 2 травня. ТВЦ поширює цю ж інформацію з посиланням на «Кібер-Беркут» і твіттер віце-прем’єра РФ Дмитра Рогозіна. 3

28 серпня 2014 р. «Россия» з посиланням на «Кібер-Беркут» повідомляє про значні втрати українських військ на Донбасі. 4

19 січня 2014 р. «Первый канал» із посиланням на «Кібер-Беркут» повідомляє про перехоплене листування офіцерів СБУ, які планують теракт із автобусом у Волновасі. Також одним із елементів «гібридної війни» було штучне нагнітання резонансу навколо «міжетніч-

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Рекомендації

Аналітичний звіт 2 0 1 5

Обговорення Дослідження

Як російські телеканали висвітлюють події в Україні

м о н і т о р и н г «Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

ної ворожнечі» в Україні, зокрема, приписування антисемітизму та гонінь проти росіян учасникам протестів, а згодом і представникам нової влади. Цього разу «антисемітизм» та «український націоналізм» за допомогою ЗМІ потрапив до арсеналу вищого керівництва РФ — президента Володимира Путіна, глави МЗС РФ Сергія Лаврова. Керівництво РФ активно використовувало тему міжетнічної ворожнечі як обґрунтування необхідності «возз’єднання Криму з Росією». У квітні 2014 р. ця тема раптово зникає й заміщується іншими, більш брутальними пропагандистськими прийомами. Зокрема, починається продукування сюжетів, спрямованих на розпалювання ворожнечі між представниками різних регіонів України. Зокрема, в більшості сюжетів використовуються топоніміка, яка зрозуміла й добре відома лише мешканцями Донецької та Луганської областей і в якій глядач із Росії просто не може розбиратися та орієнтуватися, перебуваючи перед телеекраном. Спочатку приводом для цього стає захоплення адмінбудівель на Донбасі, перебіг президентської кампанії та оголошення новим українським урядом антитерористичної кампанії. З літа сюжети, які провокують ненависть між українцями різних регіонів, стають одним із головних напрямків роботи російських телеканалів. Одним із елементів цієї кампанії стає легітимізація незаконних збройних угруповань, які захоплювали Слов’янськ, Краматорськ та спровокували сутички в Одесі та Харкові, як виразників інтересів «південного сходу» на противагу іншим регіонам та центральній владі. З цією метою в травні й червні російське телебачення починає масово продукувати сюжети, в яких розповідає про «десятки тисяч біженців», «численні жертви серед мирного населення», «масові руйнування міст», «застосування заборонених видів озброєння» на Донбасі. Замість чіткої ідентифікації тих, хто говорить і діє від імені «народу Донбасу» та їхніх ворогів, використовуються радянські штампи «ополченці» — «карателі», які в російській масовій свідомості апелюють до часів Великої вітчизняної війни. Отже, ситуація в Україні інтерпретується як «опір» «ополченців» наступу «фашистів» та «карателів». Таким чином, референція до минулого слугує додатковим когнітивним засобом легітимації дій сепаратистів та делегітимації дій української влади. Згодом, замість «лідерів ополченців» із числа росіян (Стрєлков-Гіркін, Бєс-Бєзлєр) з’являються місцеві персонажі, які через «вибори» 2 листопада 2014 р. перетворюються на «глав держав», «міністрів», «командирів бригад та корпусів». Робота «органів влади» «ДНР/ЛНР» систематично подається як організований, демократичний та результативний процес в інтересах людей, тоді як робота українських президента, уряду й парламенту — лише через призму конфліктів, неефективності та корупції. Проте намагання створити образ «ополченців» як «переможної сторони», починаючи з липня, створює серйозні проблеми для пропаганди. Зокрема, 29 червня НТВ повідомляє з посиланням на Гіркіна-Стрєлкова про наявність в «ополченців» сис-

теми ППО «Бук». 17 липня LifeNews, також із посиланням на Гіркіна-Стрєлкова, розповідає про успішне знищення за допомогою сучасної системи ППО українського транспортного літака поблизу Тореза. Проте єдиним літаком, знищеним у цей час та в цьому районі, став малайзійський «Боїнг». У наступні дні оприлюднена раніше інформація замовчується й ретельно приховується новими версіями про причетність України до катастрофи. Іншим програшним епізодом стає самовикриття Росії та «ополченців» напередодні та в день ракетного обстрілу Маріуполя. Зокрема, LifeNews 23 січня розповідає про проведення «ополченцями» ракетних обстрілів неподалік від Маріуполя. 24 січня LifeNews, «ТВ Центр» та «Звезда» повідомляють про початок наступу на Маріуполь. Проте після появи першої інформації про значну кількість загиблих у Маріуполі внаслідок обстрілу житлового масиву, напрям новин змінюється: починається фрагментація новин та висування великої кількості версій цієї події для заплутування глядача. Одним із надзвичайно небезпечних, проте найбільш ефективних маніпулятивних прийомів стало використання «свідчень очевидців» (неперевірених історій з вуст нібито учасників подій) про жорстокі злочини проти дітей та людей похилого віку. Використання саме цих двох соціально вразливих категорій населення дозволяло різко знижувати рівень критичного сприйняття інформації та маніпулювати людськими почуттями. Наведемо два найбільш промовистих приклади, один із яких збентежив навіть російську інтелігенцію. Це історія про «розп’ятого хлопчика зі Слов’янська», тричі трансльована на «Первом канале».

Сюжет про «розп’ятого хлопчика зі Слов’янська», «Первый канал».

Отже, 12-13 липня «Первый канал» в одному сюжеті, а потім у підсумковому випуску показав «свідчення мешканки Слов’янська» про те, як «карателі» вчинили розправу над сім’єю ополченця, розіп’явши трирічного хлопчика і прив’язавши його матір до танка. Інформація не підтвердилася, й журналісти намагалися дезавуювати її, посилаючись на «стрес» такого «свідка — багатодітної матері із Західної України». Проте ані керівництво, ані творчий колектив «Первого» не визнали, що це була недостовірна й неперевірена інформація.

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Рекомендації

Аналітичний звіт 2 0 1 5

Обговорення Дослідження

Як російські телеканали висвітлюють події в Україні

м о н і т о р и н г «Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

Друга менш відома — розкручувана LifeNews та НТВ історія Стаса Петрова — «дитини-шпигуна», хлопчика, з якого зробили наркомана і примусили коректувати артилерійський вогонь. 28 жовтня — 5 листопада 2014 р. ці телеканали показали сюжети, записані за участю одного з лідерів бойовиків «ДНР» Гіві, про хлопчика, якого примусили, погрожуючи життю його батьків, шпигувати за «ополченцями». Історія під час свого розвитку набуває все нових і нових суперечливих деталей, проте все чіткіше звучить повідомлення про вчинення українськими військовими злочинів проти дітей. Але коли 5 листопада телеканал «Дождь» показав сім’ю хлопчика і з’ясував, що він страждає розумовим розладом, неодноразово втікав із дому, а його рідним нічого не загрожує, решта телеканалів цю інформацію замовчала. Окрім цих історій, протягом усього конфлікту на Донбасі російські центральні телеканали («Первый канал», «Россия», НТВ, ТВЦ, LifeNews) намагалися постійно супроводжувати чи навіть підміняти новини з регіону подробицями про загибель чи поранення дітей та пенсіонерів. Відсутність новин під час перемир’я — сюжетами про голодування, нестерпні умови життя неповнолітніх та старих. Таким чином відбувалася підміна відсутності політичного смислу існування сепаратистських республік апеляцією до необхідності вирішувати нагальні гуманітарні проблеми на місцях, якими «центральна влада» займатися не буде й не прагне цього робити в майбутньому. Починаючи з вересня російські телеканали ретельно й надзвичайно оперативно висвітлюють «порушення» режиму припинення вогню, які призводять до загибелі мирних жителів, та шукають «докази геноциду». Важливим акцентом стає наведення думки спостерігачів ОБСЄ як незалежної організації. При цьому, незалежно від змісту заяв ОБСЄ, їх або перекручують, або виривають із контексту, щоб підтвердити «правоту ополченців» та обґрунтувати «вину» українських військовослужбовців. Для зниження критичності сприйняття інформації використовується прийом «психологічного шоку»: демонстрації тіл загиблих, горя та прямої мови рідні загиблих, гнівних заяв лідерів «ДНР/ЛНР». Зокрема, 5–9 листопада 2014 р. повідомляється про обстріл школи в Донецьку та загибель двох і поранення чотирьох підлітків («Первый канал», «Россия», LifeNews). У новинах за допомогою натяків та перекручування слів представників ОБСЄ, свідчень матері одного із загиблих вина покладається на українську армію та Нацгвардію. 13–19 січня 2015 р. російські телеканали, вибірково використовуючи дані звіту ОБСЄ, покладають вину за загибель 13 людей у підірваному автобусі у Волновасі на Україну. Важливим доказом прямої співпраці російських телеканалів зі спецслужбами та узгодження з ними висвітлення подій в Україні та війни на сході став випадок полоненої Надії Савченко. Нам вдалося відтворити розгортання медіакампанії навколо висунутих проти неї звинувачень. Отже, 20 червня на НТВ з посиланням на «ополченців ЛНР» її

Надія Савченко під час засідання суду

називають «лейтенантом української армії» та причетною до загибелі журналістів «России». Проте 22 червня в розгорнутому сюжеті НТВ, посилаючись на «штаб ЛНР», про загибель журналістів не згадують і припускають, що її дуже швидко віддадуть родичам. Цього ж дня на «Первом» теж із посиланням на «штаб самооборони» її називають коректувальницею вогню артилерії та снайперів «знищеного» батальйону «Айдар». Після тривалої перерви 9 липня «Первый канал» раптово повідомляє, що Надія Савченко була затримана на кордоні з РФ при спробі перетнути його під виглядом біженки. Як полонена раптом змогла стати біженкою, телеканал не пояснює. Також російські телеканали активно висвітлюють бойові операції бойовиків, використовуючи прийом «доконаних фактів» для демонстрування переваги та перемог «ДНР/ЛНР» над українськими військами. Зокрема 1–10 жовтня 2014 р. «Первый канал», НТВ, «Россия» активно ширили думку, що бойовики практично захопили весь Донецький аеропорт. Потім, протягом 2–19 січня 2015 р. щодня повідомлялося про «перемогу» бойовиків у Донецькому аеропорту. «Перемога» у Вуглегірську розтягнулася від «однієї доби» («Россия») до «десятиденних боїв» (НТВ). Дебальцевський «котел» закривався протягом 1–19 лютого 2015 р. Тобто телеканали виступали безпосередньо рупорами військової пропаганди, як це було в СРСР під час Другої світової та афганської воєн. Отже, на основі наведених фактів та прикладів можна впевнено стверджувати, що російські телеканали інформаційно супроводжували спецоперації та військові дії, спрямовані проти суверенітету й територіальної цілісності України. Особливо під час гострої фази протистояння телеканали переходили в режим повної «інформаційної блокади», виступаючи зі стандартними меседжами та супроводжуючи офіційну позицію влади. При зниженні інтенсивності бойових дій інформаційні зусилля російського телебачення були спрямовані на формування образу ворога та провокування внутрішньої громадянської ворожнечі, недовіри до органів влади, демократичних інститутів та процесів (вибори, парламентаризм). Тому роботу російського телебачення варто розглядати не з погляду дотримання стандартів роботи ЗМІ в плюралістичному середовищі, а як умисний інформаційний вплив — елемент зовнішньої агресії, спрямованої на руйнування української державності та громадянського миру.

ГО

« Те л е к р и т и к а »

експертне обговор ення

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

2 0 1 5

обговорення

Аналітичний звіт

2 експер тне

розділ

Експертне обговорення:

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії» 20 березня 2015 року ГО «Телекритика» за підтримки Internews Network провела експертний круглий стіл із питань протидії російській інформаційній агресії. У дискусії взяли участь медіаексперти, журналісти, представники громадських організацій та наукових інституцій. Учасники обговорювали особливості кремлівської пропаганди, способи протидії їй на окупованих територіях, на територіях, підконтрольних українській владі, а також у світовому медійному полі. Йшлося й про те, яким має бути український медіапродукт та як мають працювати українські журналісти, щоби зменшити вплив російських меседжів, але при цьому дотримуватися стандартів та зберегти поле свободи й демократії. В цьому звіті представлені основні тези учасників дискусії. ГО

« Те л е к р и т и к а »

Рекомендації

Аналітичний звіт

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

д и с ку с і я

«Російська пропаганда на територіях, підконтрольних українському уряду: можливості протидії»

2 0 1 5

моніторинг Дослідження

Експертне обговорення

експертне обговорення

Володимир Паніотто Генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології, доктор філософських наук

кладається враження, що влада не дуже усвідомлює небезпеку інформаційної війни. Наскільки мені відомо, всі дослідження на цю тему були замовлені «Дзеркалом тижня» й «Телекритикою». А в нас було створено Лабораторію психологічного забезпечення інформаційної війни, й ми робили індекс ефективності російської пропаганди, бо розуміли, що зараз це потрібно. Зрозуміло, що йде війна. Але якщо це війна й інформаційна — то, можливо, деякий перерозподіл ресурсів міг би зберегти життя наших солдат. Адже пропаганда підвищує кількість людей, які стають сепаратистами.

Рівень довіри до влади теж має цікавити державу. Недовіра не дозволяє проводити реформи. Півроку тому був високий рівень довіри до владних інституцій, але наразі цей рівень досить швидко падає. Що важливо — люди можуть мати гірше уявлення про нинішню ситуацію, ніж ця ситуація є насправді. Як приклад — сприйняття громадянами корупції. Дослідники кажуть, що нині у сприйнятті рівень корупції здається вищим, ніж декілька років тому, за часів Януковича. Це відбувається з двох причин. По-перше, раніше ЗМІ були значною мірою підконтрольні владі й питання корупції

у вищих ешелонах влади замовчувалося; тепер же всі ЗМІ стали писати про корупцію, приділяти їй більше уваги. Подруге, влада була монолітна, всередині неї не допускалося ніякої критики. Зараз влада критикує сама себе. Й навіть якщо реальний рівень корупції знижується (хоч, можливо, не так швидко, як хотілось би), у громадському сприйнятті її рівень зростає. Можливо, це падіння рівня довіри також частково призводить до того, що ми програємо інформаційну війну — по всій Україні, не тільки на окупованих територіях, але й у Харківській та Одеській областях.

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Рекомендації

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

Сергій Телешун

Аналітичний звіт 2 0 1 5

моніторинг Дослідження

«Російська пропаганда на територіях, підконтрольних українському уряду: можливості протидії»

експертне обговорення

Доктор політичних наук, директор Інституту державної служби та місцевого самоврядування Національної академії державного управління при Президентові України, завідувач кафедри політичної аналітики та прогнозування, професор

лада не дуже зацікавлена в інформаційному спротиві. Відсутня консолідація всередині суспільства та всередині влади. Немає консолідованої платформи, з якої би виступала влада і представляла позицію України. У цій війні зіткнулися різні культури, різні світи. Україна має протиставити так званому «русскому міру» свій — український. Часто кажуть про необхідність ведення контрпропаганди у відповідь на російську пропаганду. Контрпропаганда тільки посилює зіткнення, недовіру. Що ж можна протиставити пропаганді? В першу чергу швидке, продуктивне викриття й розпізнавання фейків. Це обов’язкова умова інформаційного протистояння, і до цього можна залучати незалежних журналістів. Росія — завершена авторитарна держава. Засоби масової інформації сконцентровані в одних руках, за допомогою ідеології. І це має значення. А Україна зму-

шена виробляти меседжі, які були б однозначним посилом проти Росії, в умовах, коли українська влада з різних причин не є консолідованою. Що ще можна протиставити зараз російській пропаганді? Інший образ України. І це не має бути вигаданий образ. Ми маємо відповісти на запитання, куди йде країна, які в неї перспективи. Люди мають відчувати, що щось відбувається і що є перспективи. Натомість ми не бачимо з боку держави ані бажання, ані відкритості, ані вміння говорити про реформи, які відбуваються, хоч і дуже повільно. Про що це свідчить? Про закритість і непрозорість влади. Ми нічого не доб’ємося, якщо не змусимо владу бути відкритою й консолідованою. Ми згаємо час, якщо не будемо дивитися вперед, на Європу, і будувати те, що можна назвати українським світом із європейською складовою. Український світ не побудуєш раціонально. Це щоденна робота.

Євген Бистрицький Виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження», доктор філософських наук

аразі в Україні немає достатньої консолідації суспільства і влади, немає консолідованої платформи, з якої б Україна адекватно виступала в інформаційній сфері. Гібридна війна, яка зараз ведеться проти України, має дві складові, дві гілки. З одного боку — як і будь-яка війна, це засіб фізичного ураження супротивника; з іншого — це інформаційна війна. Між цими двома гілками зіткнулися різні культурні ідентичності, відчуття належності до різних громад, різних культур. Людина, яка відчуває власну культурну ідентичність, схильна закривати очі на негатив серед «своїх» («хай це погана людина, але це

своя людина») і вірити свідченням, що «чужі» погані. Таким чином формується усереднене розуміння, і люди можуть вірити і в «розіп’ятих хлопчиків», і в інші вигадки інформаційної війни. Що тут можна зробити? Росія — це абсолютно завершена авторитарна держава з монолітним інформаційним простором. У нашій ситуації, в умовах демократичного переходу, коли влада не є консолідованою, протидія російській пропаганді має бути не так справою держави, як незалежних журналістів. Пропаганді треба протиставити інший образ країни. Це не мусить бути вигаданий образ; це мусить бути образ того, що відбувається зараз, куди руха-

ГО

ється країна, якими є її перспективи на основі того, що ми маємо наразі. У свою чергу держава має навчитися говорити про реформи, які хоч і повільно, але відбуваються. Держава досі не здатна до самокритичної, реалістичної позиції в поясненні своїх дій громадянам. Однобічна інтерпретація Майдану, яку нав’язує російська пропаганда, відповідає образам усередненого розуміння й заважає нам показати і Майдан, і всю Україну в усій їхній різноманітності. Ми повинні навчитися говорити про різну Україну. Лише так може бути побудовано «український світ», який витримає натиск із боку «русского міра».

« Те л е к р и т и к а »

Рекомендації

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

Оксана Майдан

Аналітичний звіт 2 0 1 5

моніторинг Дослідження

«Російська пропаганда на територіях, підконтрольних українському уряду: можливості протидії»

експертне обговорення

Заступник директора проекту «У-Медіа», Internews Network

упинити або протистояти російській пропаганді практично неможливо, тому що це дуже потужна машина, на яку витрачаються сотні мільйонів доларів щорічно. Протистояти і бути активними, а не реактивними, — це витрати часу, грошей і зусиль. Що треба робити? Перш за все, — і це старий і завжди актуальний постулат, — інформація має бути незалежна, правдива. Тільки так можна відновити або посилити довіру до медіа. Ми не можемо сказати, що ми засуджуємо дії влади із заборони російських каналів та кінопродукту, але міжнародна практика показує, що заборонами покращити ситуацію фактично неможливо. Глядачі, якщо захочуть, зможуть отримати цю інформацію через інтернет, через супутник. Тому це може бути лише якийсь тимчасовий захід. Що може дати ефект на перспективу? Перш за все й надалі розвивати саморегуляцію в медіа. Можливо, це тривала дорога, яку потрібно починати саме зараз. Але тільки таким шляхом ми можемо відновити довіру громадян до медіа й по-

кращити професійний рівень журналістики. Чомусь зараз усі вважають, що тренінгові програми для журналістів — це вчорашній день і всього, чого можна навчити журналістів, їх уже навчили. Але виявляється, що це досі актуально: навчання міжнародних практик, як створювати якісні відеосюжети, як писати аналітичні статті, як розвивати економічну, соціальну, політичну журналістику. Але тут є й інший аспект: професійний рівень журналістики підвищуватиметься лише в тому разі, якщо на це буде запит суспільства. І тут є один рецепт, який у міжнародній програмі існує вже багато років: це проекти з медіаграмотності. Для медіаграмотної людини історії про розіп’ятих хлопчиків виглядатимуть смішно. І так ми зможемо сказати, що ми не просто протистоїмо пропаганді, а побудували грамотне інформаційне суспільство, яке споживає правдиву інформацію й критично ставиться до того, що подається в засобах масової інформації.

Юрій Рубан

еред нами, перед нашою демократією постає виклик. Демократія існує в державі. Якщо не буде держави, то говорити про демократію чи тиранію стає важко. Стоїть величезна загроза, потрібні дії. Звісно, журналісти мають писати правду, звісно, громадянин має любити свою державу, чиновник не має красти й повинен добросовісно виконувати свої обов’язки. Це все правильна позиція, але наскільки вона нас просуне? Наша держава не надто ефективна, це правда. Наша держава не володіє тонкими механізмами державного управління. Так і в інформаційному полі: вона робить ті кроки, які лежать на поверхні, — тобто забороняє. Якийсь резон у цьому є: адже якщо ми збудуємо соціологію інформаційного поля, то побачимо, що на ньому топчуться мільйони громадян, які мільйони людиногодин проводять біля телевізора. В будь-якій інформаційній війні кількість гармат має значення, тому і спадає на думку мінімізувати їхню кількість у протилежної сторони. Звісно, є спокуса на кожну російську гармату викотити свою, іншими словами, зняли побагатому російський серіал — і

Кандидат технічних наук, екс-директор Інституту стратегічних досліджень собі знімемо серіал. Але ж у нас грошей не вистачить. Враховуючи недосконалість наших процедур мобілізації, вияви корупції, які ми бачимо, людина, яка не хоче йти воювати за Україну, знайде спосіб від цього відкрутитися. Тим не менш, знайшлися десятки тисяч шляхетних людей і пішли на війну. Вони захищають нашу державу, нашу демократію. Це вже величезний плюс. І це дозволяє мені ставитися з певним застереженням до тези, що ми начисто програли інформаційну війну. Я не думаю, що мільйони людей, які дивляться телевізор, є раціональними суб’єктами політичної філософії, що вони роблять свій вибір, виходячи з тих чи інших національних аргументів. Я

думаю, що відбувається наступне. Вони дослухаються до української чи російської пропаганди, залежно від того, які успіхи Україна демонструє на фронті. Насправді люди обирають ідентичність залежно від того, яку ідентичність їм наполегливо рекомендує обирати влада, які стимули вона пропонує, позитивні й негативні, й так далі. Ми живемо на землі, на якій протягом ХХ століття люди постійно міняли свою ідентичність. У першу чергу треба поставити на ноги державу, зробити її ефективною, щоб вона могла пропонувати щось людям, демонструвала військові успіхи, економічну надійність. Люди будуть прихильнішими, якщо курс гривні буде трошки стабільнішим.

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Рекомендації

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

В’ячеслав Гусаров

Аналітичний звіт 2 0 1 5

моніторинг Дослідження

«Російська пропаганда на територіях, підконтрольних українському уряду: можливості протидії»

експертне обговорення

Експерт із питань інформаційної безпеки Центру військово-політичних досліджень

лід визнати, що для аудиторії окупованого Донбасу проводиться недостатньо заходів із протидії ворожій пропаганді. Найголовніше, що цю проблему повинна визнати влада, чого, на жаль, не відбувається. Хоча розмови про протидію пропаганді ведуться на всіх рівнях. На жаль, Україна не має правових засад Державної інформаційної політики — це по-перше. По-друге, для інформаційно уражених регіонів потрібна інформаційна реабілітація — тривалий процес із комплексом «нежорсткої» контрпропаганди відновлювального характеру. По-третє, моніторинг, виявлення й супровід інформаційних загроз повинен відбуватися по всій Україні, а не тільки у кризових регіонах. На будь-які соціально-психологічні коливання мусить бути відповідна реакція. По-четверте, необхідно розглянути заходи щодо інформаційних обмежень в інформаційному полі, що властиві для будь-якої країні, яка веде бойові дії: складання переліку засобів масової інформації, що діятимуть у галузі мовлення, видання та

розповсюдження інформаційних матеріалів; призупинення діяльності політичних партій, інших громадських організацій у разі порушення ними законодавства щодо АТО; використання в інтересах воєнного стану діяльності мобільних операторів, установ поштового зв’язку, видавництв та поліграфічних організацій незалежно від їхніх форм власності; призупинення видачі ліцензій або їх анулювання в разі порушення суб’єктами інформаційної діяльності законодавства щодо АТО та інше. По-п’яте, своєчасне поточне інформування української й зарубіжної аудиторії. Мається на увазі якомога повніше забезпечення інформаційних потреб споживачів українською інформацією з метою зменшення впливу російських джерел на нашу аудиторію. Я очікую, що найближчим часом відбудуться позитивні зрушення в галузі захисту Держаного інформаційного простору і маю сподівання, що інформаційний простір нарешті буде працювати на підтримку політичних рішень України.

Сергій Черненко Завідувач сектору моніторингових досліджень аналітичноінформаційного відділу НІСД

и маємо справу з масштабною пропагандистською індустрією, яка день у день вмонтовує в свідомість не лише росіян, але й великої частини населення України ті меседжі, в яких зацікавлений Кремль. Є речі, які треба робити прямо зараз, і ми не повинні зволікати. Якщо ми дискутуємо, чи потрібні нам якісь форми самообмеження всередині журналістської спільноти — то це все потрібно робити, причому невідкладно. Тому

що російський вплив відбувається щоденно, і його наслідки ми вже можемо бачити в результатах соціологічного опитування. З тиском, який чинить сусідня держава, пов’язані й деякі структури, люди, організації, які працюють усередині нашої країни. Всім відома ситуація з газетою «Вести»… Навіть керівник СБУ не знає, що робити з цією газетою, оскільки ми в демократичній країні й намагаємося діяти в рамках законодавства. А жоден суддя не зможе визначити, чи є

ГО

маніпуляції в газеті «Вести», щоб можна було її закрити. Бо навіть за змістом важко визначити, коли працюють досвідчені фахові маніпулятори. Я вважаю, що журналістське середовище має створити певну експертну раду (можливо, на основі Мінінформполітики), яка би могла робити висновки та якимось чином впливати на застосування законодавства щодо використання газет і телеканалів у маніпулятивному плані. Звісно, це не забезпечить нам перемоги над таким монстром російської пропаганди, але на якомусь рівні це дасть результат. Нещодавно стало відомо, що литовська прокуратура провела обшуки й допити людей, задіяних у російських пропагандистських схемах. Мало хто зважиться звинувачувати Литву в недемократичності. Проте цей випадок свідчить, що навіть маленька демократична держава може мати законодавчі механізми, щоб захищатися від інформаційної агресії.

« Те л е к р и т и к а »

Рекомендації

Аналітичний звіт

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

д и с ку с і я

« Мо ж л и в і ш л я х и п р от и д і ї п р опага н д і н а окупо в а н и х т е р и то р і я х »

Роман Шутов

2 0 1 5

моніторинг Дослідження

Експертне обговорення

експертне обговорення

Програмний директор ГО «Телекритика», кандидат політичних наук

и хочемо повернути населення окупованих територій до українського інформаційного простору. А що їх чекає тут? Що є в нашому дискурсі? Ми обговорюємо свої економічні проблеми та політичні чвари. Якщо приймаються політичні рішення стосовно Донбасу, то ми обговорюємо, як це вплине на нас, яка буде реакція Росії; ми не обговорюємо, як це вплине на самі окуповані території. Ми вимагаємо від уряду ефективного вирішення наших проблем, критикуємо, якщо нам щось

не подобається — але не в тих випадках, коли ці рішення суперечать інтересам мешканців окупованих територій. Виходить, що в своїх медіа ми дискримінуємо цих людей, ми ігноруємо їхні проблеми. Якщо звертаємо увагу, то критично мало. Ми не задовольняємо їхніх інформаційних потреб. Це наша інформаційна потреба — знати, як живуть і воюють на сході України. А їм потрібно знати, як їм жити, коли немає доступу до питної води й санітарії; як їм отримати якісь гроші, де знайти банкомати; які наслідки

для них матимуть ті чи інші рішення уряду тощо. А ми про це мовчимо. Тому люди з окупованих територій, звертаючись до українських ЗМІ, не знаходять того, що їм потрібно. Це одна проблема. Друга проблема — мова ворожнечі, поширення негативних стереотипів. У нашому дискурсі, на жаль, активно поширюються такі погляди, що мешканці окупованих територій — це колаборанти, сепаратисти, що бабця отримує пенсію, а її онук воює проти наших солдат. А люди звідти чутливі до того. Й це підтверджує для них те, що їм каже російська пропаганда: мовляв, в Україні їх ненавидять. Ну й, звісно, питання правдивості інформації. Згадаймо, що минулої весни та на початку літа українські ЗМІ втратили довіру людей на сході, коли почали викривляти ситуацію, картину життя людей на тих територіях, реальні втрати військових і перебіг бойових дій. Цієї довіри не відновлено досі.

Андрій Лисенко

Речник АТО

приводу міністерства оборони, Генерального штабу, доступу журналістів в зону АТО я можу вам сказати, що прерогатива надання дозволу організації роботи журналістів належить не керівникам пресслужби, а першим особам міністерства оборони. Що стосується інформаційного продукту, який очікують наші громадяни на окупованих територіях, то треба допомогти цим людям визначитися, який їм потрібен продукт. Зараз вони «нашпиговані» інформацією, яка прийшла з Росії, й дивляться на українських військових як на ворогів. Але маю сказати, що останнім часом місцеве населення позитивніше ставиться до українських військових. Чому? Бо вони перебувають у безпосередній близькості, контакті з ними, на передовій. Ставлення до української влади, яка в Києві, відходить на другий план. Але люди не ставлять собі запитання: а військові — це

хто? Це ж якраз і є представники української влади. Тому й виникла така категорія, як військово-цивільна адміністрація. Це ті адміністрації, які в період військового, особливого стану мобільніше використовують засоби транспорту, ресурси для гуманітарної допомоги. Адже робота з місцевим населенням має вестися комплексно: це й медичне забезпечення, і продуктове, й матеріальне... Ми кажемо про такі засоби донесення інформації до споживачів, як телебачення, радіомовлення, газети. А є ще так звані нетрадиційні засоби донесення: наприклад, реклама на побутових товарах, сувенірна продукція, листівки. А ще ми забули про таку річ, як гумор, комікси, вірші, пісні, які по-здоровому висміюють російську агресію. Це якраз та зброя, проти якої Росія нічого не зможе вдіяти.

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Рекомендації

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

Олексій Мацука

Аналітичний звіт 2 0 1 5

моніторинг Дослідження

«Можливі шляхи протидії пропаганді на окупованих територіях»

експертне обговорення

Головний редактор «Новости Донбасса»

Україні досі не створено аналітичного центру з вивчення ситуації на окупованих територіях. Чому в Німеччині є такий центр, на який витратили 25 мільйонів євро, а в нас немає? Ми навіть не знаємо, які батальйони «ДНР» що контролюють. Чому ми не знаємо, яка там народжуваність, скільки хліба на поставках, хто, як, куди і що завозить? Це виключно дані, які ми передаємо через своїх журналістів. І на яких будується вся державна політика, якщо вона існує взагалі... «Русскому міру» не треба протиставляти «український мір у Донецьку», а слід розмивати поняття «русского міра» як таке. Тут

треба переступити через емоційні бар’єри, які нам можуть заважати. Чому б нам не створити аналоги «русского міра»? Чому ми не можемо створити «мір» «демократия — русский язык — Донбасс» замість звичного «Путин — православие — русский язык»? Ми можемо розділяти їхній «мір» на сектори і наповнювати своїм змістом. І до питання довіри — я маю певні рекомендації щодо того, як її відновити. По-перше — це російська мова. По-друге, це достовірність, яка будується на жанровому різноманітті подачі інформації. В ньому мають знайти місце розслідування діяльності терористичних угруповань, так

само як і діяльність кланово-олігархічних угруповань в Україні; аналіз рішень держадміністрацій, центральної влади й діяльності цих самопроголошених «урядів». Лише так, отримавши зважену і збалансовану інформацію, громадянин починає аналізувати дійсність. І ще: якість. Ми, журналісти, не виробляємо настільки якісного продукту, який став би стимулом, щоби думати. Ви бачили за останній час серйозну статтю, яка б висвітлювала ситуацію на Донбасі чи в Україні в цілому і змусила б вас змінити своє бачення того, що відбувається? Я не можу згадати такої статті за останні півроку.

Ірина Брунова-Калісецька Науковий співробітник Інституту соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України, кандидат психологічних наук

ам потрібна система комунікації — не тільки комунікація через ЗМІ, а й через усі можливі канали. Комунікація з тими, хто залишився на окупованих територіях і хто звідти поїхав. У своїй розмові ми ще не згадували про переселенців, а вони є окремим каналом комунікації з тими, хто залишився на тих територіях. Про що говорити? Дуже багато інформації не потрапляє ні до медіа, ні до інших каналів, бо ми не вважаємо за важливе про ці речі говорити. Натомість успішні історії переселенців, наприклад, можуть бути контентом, цікавим і на окупованих територіях, і на контрольованих українською владою. Це те, що може об’єднати людей у позитивному сенсі. Коли казати? Часто ми не встигаємо говорити потрібні речі. Говоримо їх через місяць, через півроку. На державному рівні ми нічого не запропонували на 9 травня, хоча це одне з найбільш символічних і значущих питань у ситуації, яка склалася. Якою мовою? Нам потрібен український про-

дукт російською мовою. До цього немає питань. Я пам’ятаю ще десь у 2007 році в одній із кримських газет чудову фразу: «Получать правдивую информацию на родном языке». У людини це дуже тісно пов’язані речі; через мову людина оцінює, чи ця інформація правдива, чи ні. Якщо моя мова, то більше довіри. Але є ще питання категорій, які ми використовуємо, і не тільки в ЗМІ. Скажімо, під жодним впливом людина не визнає, що вона жертва (агресії, пропаганди) і що в неї щось зіпсовано (свідомість, здоровий глузд). Що вона робитиме, якщо відчує до себе таке ставлення? Вона чинитиме спротив. Ці люди ніколи не визнають себе жертвами. І останнє — на яку аудиторію ми працюємо і що при цьому слід враховувати. В нас є люди на окупованих територіях, є люди в інших регіонах. Меседжі мають частково відрізнятися, але дуже важливо всім громадянам України пам’ятати, що ми говоримо про повернення людей, ми не говоримо про повернення територій. Це дуже різні речі.

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Аналітичний звіт 2 0 1 5

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

д и с ку с і я

кщо ми серйозно думаємо про інформаційний вплив України на те, що відбувається в Німеччині й не тільки, то треба створювати серйозні онлайн-ресурси, доступні іноземними мовами. Бажано не тільки англійською, а ще хоча б французькою й німецькою. Про ефективність дипломатичних установ. У Берліні дуже активно працює новий посол. Такі посли мали б бути в усіх країнах Європи. Рецепт простий: нові люди, які знають мови, правила, етикет спілкування тут, спосіб формулювання думки. Аби справити враження й досягти ефекту, треба говорити мовою, яку розуміють і сприймають тут. Маю на увазі не німецьку чи англійську — а стилістику, добір аргументів, спосіб подачі матеріалу. Про роль незалежних громадських організацій. Наразі вони роблять більше, ніж держава (наприклад, мої колеги, друзі із StopFake або «Євромайдану»). Хоча для громадської думки це дуже позитивно, коли такі ініціативи є саме громадськими, а не державними. Але треба продумати механізм, щоби держава

Рекомендації

моніторинг Дослідження

Експертне обговорення

експертне обговорення «Інформаційна війна проти України в закордонному інформаційному просторі: як відновити позиції?»

Андрій Портнов Кандидат історичних наук, редактор historians.in.ua підтримувала громадські ініціативи, але не переймала б їх на себе. Тепер про іномовлення. Україні в жодному разі не варто намагатися змагатися з RT. Й тому що на це немає коштів, і тому що це той тип пропаганди, який нас не врятує. Натомість варто підтримати й розвивати такі речі, як Hromadske International. Важливо також, щоби сайти найбільших українських каналів мали англомовні версії. Щодо питання про іноземних журналістів. Абсолютна більшість іноземних журналістів, які пишуть про Україну, Україною раніше не займалися, не знають української мови, історії, культури. Отже, в європейських університетах повинна

Денис Богуш Центр дослідження Росії

осія використовує зараз 15 телеканалів. Чотири з них мають дуже високі обсяги мовлення по світу. Один Russia Today, який має дуже серйозну пропагандистську складову, працює чотирма мовами. Окрім цих каналів, у кожній країні Росія використовує й місцеві медіа. Українська сторона в цьому контексті реактивна: ми взагалі не здійснюємо спецоперацій, жодних ефективних пропагандистських дій. Ми просто описуємо все, що відбувається. Зараз близько 70% новинних випусків на російських телеканалах присвячено Україні. Вони таким чином стимулюють добровольців. У цих новинах практично

з’явитися україністика. У Німеччині вона невдовзі з’явиться — тут є кілька проектів, які будуть цим займатися. Й буде змога вчити українську в німецьких університетах. Що може зробити Україна для іноземних журналістів? Започаткувати добре продуману програму для них, щоб вони могли відвідати Україну, зустрітися з різними людьми, побувати в різних цікавих місцях, середовищах. Також потрібно збільшувати кількість позитивних асоціацій з Україною. Тобто потрібна продумана культурна дипломатія. Треба формувати свій власний наратив, свою власну історію, яка буде не антиросійською — а просто неросійською.

щодня з’являється людина, яка каже: «Я подивився телевізор, і я хочу піти добровольцем на Донбас». Захід живе в світі інформаційних технологій і брендів, інформаційних послуг і продажів, а Росія живе в ідеології захоплення територій, тобто в середньовіччі. До людей у Росії ставляться як до маси. Росія має більше 90 культурних центрів у світі, за останні кілька років вони відкрили 50 культурних центрів у Європі. І всі вони серйозно працюють. А в наших посольств навіть немає буклетів про Україну, немає грошей на промокампанії, в багатьох дипустановах не призначено послів. Це велика перешкода для того, щоб проводити українську політику за кордоном. На міжнародній арені найкращий піарник країни — це її президент. Проблема в тому, що візити нашого Президента не висвітлюються різним мовами. Тобто якщо Президент кудись їде, виходить тільки прес-реліз англійською, а в Європі 20 мов, і прес-релізи хоча би трьома-п’ятьма мовами — це дуже важливо. Також немає одного голосу. Немає одного замовника, який би координував і розумів механіку всіх цих дій. Немає спеціалістів із інформаційних воєн. Цим зараз займаються всі, кому не лінь, і вони вважають себе дуже серйозними спеціалісти, а це дуже інтелектуалоємка тема.

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Рекомендації

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

Олеся Яхно

Аналітичний звіт 2 0 1 5

моніторинг Дослідження

«Інформаційна війна проти України в закордонному інформаційному просторі: як відновити позиції?»

експертне обговорення

Кандидат політичних наук, головний редактор видання Re:plika

е, що зараз відбувається в російських ЗМІ, — пропаганда війни. Це одночасно комплекс агресора і комплекс жертви. Україна фактично замінила все в російській публічній дискусії. Є такий вислів: «Перша жертва фашизму — розум». Це справді так, тому що російська пропаганда побудована в першу чергу на емоціях. Коли люди емоційно перевантажені, вони можуть із запалом (дехто за гроші, а дехто щиро) говорити, не розуміючи суті, не думаючи, що ці слова означають. Наприклад, вживаючи такі слова, як «нацисти». Вони

просто не ставлять собі за мету подумати про значення цих слів. Дуже велике значення має ідентичність. Це багато в чому війна ідентичностей. Ми бачили, чому стала можливою така агресія. Тому що, з одного боку, було неадекватне сприйняття сучасної Росії в Криму й на Донбасі. Багато хто сприймає сучасну Росію зовсім іншою, а не такою, якою вона є насправді. У російському інформаційному просторі й далі триває активна робота з ідентичністю. Кожна подія, яка відбувається в Україні, інтерпретується. Я не стверджую, що треба виступати проти

цього, адже завдання російської пропаганди — втягнути нас у свій дискурс, щоб ми постійно заперечували, казали, що це не так. Україна повинна давати свою інтерпретацію — своєї країни, своєї території, свого простору (політичного, культурного, економічного). Але робити це не у відповідь, а на випередження. 80% глядачів або підтримують, або дуже цікавляться тим, що відбувається в Україні. Причому це дуже різна аудиторія — це може бути Башкирія, Мурманськ, Санкт-Петербург. На пострадянському просторі (в країнах СНД) багато хто боїться висловлювати свою позицію. Але там теж є дуже великий запит на адекватну версію того, що відбувається в Україні. Коли буде зрозуміло, якою Україна хоче виглядати, як у позитивному сенсі вона хоче себе вибудовувати, тоді інформаційну складову буде набагато легше формулювати, та й діятиме вона набагато ефективніше.

Дмитро Іванов Політичний оглядач, «Українське радіо»

уже хочеться, щоб результатом цієї розмови був проект: «Ви не змінюєте свою інформполітику — тоді ми йдемо до вас». Перше, про що ми маємо думати, створюючи якусь програму чи проект, — цільова аудиторія. Ми не можемо говорити про якусь інформаційну політику, маючи на увазі весь світ. Чого треба вимагати від МЗС? Відкритих конкурсів на посади прес-аташе іноземних посольств, на які мають приходити відомі українські журналісти, щоб ці люди, відомі в Україні, могли просувати інтереси країни на Заході. Культура як інформаційний носій — це теж дуже важливо. Тим часом міністр культури В’ячеслав Кириленко заявив, що цього року він буде цікавитися тільки культурою в АТО. Це означає, що він абсолютно не розуміє, що таке культура і як нею управляти. В нас є кіно, яке може гідно представити Україну за кордоном — це показав і фільм «Плем’я» Слабошпицького, і величезна кількість проектів, перш за все документальних. Документальне кіно й медіа-арт могли би представляти Україну за кордоном.

Щодо радіо. Моя ідея, яку я вже неодноразово озвучував, — це створення радіостанції як суспільного, а не державного мовника. Ми як журналісти маємо вийти на вулицю з мікрофоном і почати розмовляти з людьми. В мене є величезний досвід роботи в ефірі з телефонними дзвінками. Зазвичай нам телефонують люди несповна розуму. З ними неможливо вести жодні діалоги. А от на вулиці дискусія відкрита, як тут у нас в експертному середовищі. Ми не можемо вести діалог на окупованій території, а от на території звільненій, на території, де живуть переселенці… Вони вимагають від нас такої розмови. Негайно на рівні державного чи вже суспільного мовника має бути створено радіостанцію кримськотатарською мовою. Це має бути відкрита, людяна, дискусійна платформа для спілкування, розрахована на кримських татар. Є кримські татари в Румунії, Болгарії, в інших регіонах Чорноморського басейну. Нарешті, кримськотатарську мову розуміють турки. Невеличка радіостанція на середніх хвилях на Чорноморський басейн буде першим прикладом того, що ми можемо зробити щось більше.

ГО

« Те л е к р и т и к а »

С оціологічне дослід ж ення

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

2 0 1 5

дослідження

Аналітичний звіт

Соціологічне дослідження

Соціологічне

розділ

«Протидія російській пропаганді в регіоні конфлікту»

Мешканці південних та східних областей в 2015 році почали більшою мірою погоджуватися з тими твердженнями, що транслюються російськими ЗМІ. Водночас навіть на непідконтрольних Україні територіях половина респондентів вважає, що Донбас має лишатися у складі України. Такими є результати опитування «Протидія російській пропаганді в регіоні конфлікту», проведеного КМІС на замовлення ГО «Телекритика».

ГО

« Те л е к р и т и к а »

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

Аналітичний звіт

«Протидія російській пропаганді в регіоні конфлікту»

2 0 1 5

Обговорення

Моніторинг

Рекомендації

Соціологічне дослідження

Соціологічне дос лідження

Луцьк

Рівне Житомир

Львів Хмельницький Тернопіль

ІваноУжгород Франківськ

Вінниця Чернівці

26 по 28 лютого 2015 року Київський міжнародний інститут соціології на замовлення ГО «Телекритика» проводив опитування «Протидія російській пропаганді в регіоні конфлікту». Дослідження проводилось серед міського населення в п’яти областях: Харківській, Одеській, Херсонській, Донецькій та Луганській (включно з районами, що на момент опитування не контролювалися українською владою). Як засвідчило дослідження, основним джерелом інформації про стан справ в Україні для мешканців південних та східних регіонів є телебачення: 83% дізнаються новини з передач загальнонаціональних каналів. Близько третини респондентів стверджують, що можуть приймати російський канал «РТР», такий самий показник в «НТВ» та «ОРТ», «РБК» «ловлять» 17%. Найбільш затребуваною є інформація про зниклих родичів та знайомих, втрати серед мирного населення та українських військових, в також дії місцевої та державної влади. Підконтрольні уряду території вважають українські джерела в цілому скоріше правдивими, російські – упередженими та необ’єктивними. Мешканці окупованого Сходу притримуються протилежної точки зору. Втім, з часом у мешканців південно-східних областей наростає розчарування у будь-яких засобах масової інформації. Російська пропаганда впевнено перемагає на окупованому Донбасі. В інших південно-східних регіонах найбільш провокативні меседжі російської пропаганди не користуються підтримкою. Серед меседжів російської пропаганди найменш популярним є твердження про те, що Майдан – це фашистський переворот. З ним погоджуються 27% і не погоджуються 54%. Оцінка наслідків Майдану в регіоні конфлікту досить песимістична. Переважна більшість (66%) вважає, що головними наслідками Майдану є анексія Криму, збройне протистояння на Донбасі та економічна криза в Україні, не погоджуються з цим тільки 15%. Незважаючи на розчарування українською владою, ідеї сепаратизму на територіях, підконтрольних українському урядові, не прижились. 84% вважають, що Донбас має залишитись в складі України. На окупованих територіях Сходу 50% бажають відділитися, 50% готові розглянути можливість лишитись за умови зміни статусу цієї території. Нижче - повний аналітичний звіт «Протидія російській пропаганді в регіоні конфлікту». Опитування проводилось з 26 по 28 лютого 2015 року. Вибірка опитування репрезентативна для повнолітнього міського населення в п’яти областях: Харківській, Одеській, Херсонській, Донецькій та Луганській (включно з районами, що на момент опитування не контролювалися українською владою). Усього було проведено 561 інтерв’ю в 124 населених пунктах методом CATI (дзвінки на стаціонарні телефонні номери). Вибірка стратифікована за областю та типом населеного пункту (обласний центр, міста з населенням понад 100 тисяч, міста з населенням 20-99 тисяч, міста з населенням менш ніж 20 тисяч). Окрім того, Донецька і Луганська області були розділені на територію, підконтрольну уряду України, та райони, що контролюються «ДНР»-«ЛНР». Усередині кожної страти випадковим чином були відібрані з бази телефонні номери. На останньому етапі застосовувався квотний відбір ресЧернігів пондентів за статтю та віком. Суми Для того, щоб врахувати вплив міграції з зони проведення АТО на актуальну чиХарків Київ 24 ua Полтава сельність населення в кожній області, 122 отримані дані були зважені на основі за86 ЛНР Черкаси гальнодоступної інформації UN Refugee Луганськ Дніпропетровськ Agency про відсоток внутрішніх пересеДонецьк Кіровоград ленців в інших областях та результатів Кривий Ріг попередніх досліджень КМІС, спрямова84 ua Запоріжжя них на те, щоб з’ясувати обсяг та напряМиколаїв 124 ДНР мок міграції з окупованих та прифронтоОдеса Херсон вих територій Донецької та Луганської областей. Відтак пропорція респондентів 38 83 з окупованої зони для розрахунку показАР КРим Сімферополь` ників знижена з 37% до 27%.

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Аналітичний звіт

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

Джерела новин про о с та н н і по д і ї в к ра ї н і Телебачення, Інтернет та особисті зв’язки є ключовими інформаційними каналами для аудиторії.

сновним джерелом інформації про стан справ в Україні для мешканців південних та східних регіонів є телебачення: 83% дізнаються новини з передач загальнонаціональних каналів. На другому місці – Інтернет-ЗМІ: 41% читають онлайн-джерела. На третьому місці – близькі люди: 24% отримують більше всього інформації від родичів, друзів та сусідів. Далі йдуть загальнонаціональні газети (22%), соціальні мережі (17%), великі радіостанції (16%) та знайомі, що знаходяться чи приїхали із зони бойових дій (10%).

2 0 1 5

Обговорення

Моніторинг

Рекомендації

«Протидія російській пропаганді в регіоні конфлікту»

Соціологічне дос лідження

Вибірка опитування репрезентативна для повнолітнього міського населення в п’яти областях України: Харківській, Одеській, Херсонській, Донецькій та Луганській.

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Аналітичний звіт

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

Рівень довіри до різних джерел інформації серед усіх мешканців регіону найвищий для загальнонаціонального телебачення (50%), Інтернет ЗМІ (26%) та близьких людей (15%), а також очевидців (12%) з зони АТО. На те, наскільки правдивою люди вважають інформацію з певного джерела, вказує також відсоток користувачів цього джерела, які називають його вартим довіри. Найбільш надійними вважаються свідчення тих, хто побував в районах, де ведуться бойові дії, слідом приблизно однаковою довірою користуються новини національних телеканалів, Інтернет ЗМІ та почуті від найближчого оточення. Найбільше покриття в регіоні конфлікту

2 0 1 5

Обговорення

Моніторинг

Рекомендації

«Протидія російській пропаганді в регіоні конфлікту»

Соціологічне дос лідження у Інтера та 1+1, за ними йдуть «Перший національний», СТБ, Україна, ICTV, Новий та 5 канал. Близько третини респондентів стверджують, що можуть приймати російський канал «РТР», такий самий показник в «НТВ» та «ОРТ», «РБК» «ловлять» 17%. Покриття каналів передбачувано відрізняється на окупованій бойовиками та не окупованій території. «РТР», «НТВ» та «ОРТ» в районах, контрольованих бойовиками, може дивитися кожен другий, поза «народними республіками» – кожен п’ятий. Натомість покриття топ-5 українських каналів в окупованій зоні – від 40% до 50%, на решті територій регіону конфлікту – від 77% до 90%. Варто зазначити, що тут йдеться про кожен канал окремо.

Телеканали:

можливість прийому та перегляду новин (%) Які телеканали Ви можете приймати вдома (незалежно від способу прийому)?

Із новин яких телеканалів Ви отримували інформацію про збройне протистояння на Донбасі протягом останніх двох днів?

? ?

36 72

12 44

7 38

2 33

ОРТ

10 18

2 Вибірка опитування репрезентативна для повнолітнього міського населення в п’яти областях України: Харківській, Одеській, Херсонській, Донецькій та Луганській.

1 ВажкО сказаТи/ ВІДмОВа ВІД ВІДпОВІДІ не ДиВлюсь ТВ (немає можливості) не ДиВлюсь ТВ (немає бажання)

Прийом

Перегляд новин

% від всіх респондентів (N=561)

КиївсьКий міжнародний інститут соціології

ГО

« Те л е к р и т и к а »

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

Аналітичний звіт

умарно на території «республік» 63% можуть приймати принаймні один з чотирьох згаданих російських каналів, 61% - принаймні один з перерахованих українських. На решті територій, що увійшли в вибірку, 28% мають доступ до хоча б одного з названих російських каналів, 91% - до українських (ще 7% не дивиться телевізор). Таким чином, російські канали, попри законодавчі заборони, все-таки доступні значній кількості українських громадян. Лідер новин на телебаченні для аудиторії південних та східних областей – Інтер, трохи відстає від нього 1+1. 42% та 36% респондентів стверджують, що дивилися новини на цих каналах за останні 2 дні. 21% переглядали новини на каналі «Україна», 12% - на 5 каналі. Новини на «РТР» за останні 2 дні дивилися 8% опитаних, на «НТВ» - 5%, на «ОРТ» - 10%. В окупованій частині Донбасу новини на будь-якому російському каналі за цей період дивилися 46% , на решті територій конфлікту – всього 8%. Російські телеканали в основному доступні за допомогою супутникової антени та кабельного ТБ (відповідно 42% та 38% від тих, хто може їх приймати). 6% дивляться їх через Інтернет

2 0 1 5

Обговорення

Моніторинг

Рекомендації

«Протидія російській пропаганді в регіоні конфлікту»

Соціологічне дос лідження

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Аналітичний звіт

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

2 0 1 5

Обговорення

Моніторинг

Рекомендації

«Протидія російській пропаганді в регіоні конфлікту»

Соціологічне дос лідження

КиївсьКий міжнародний інститут соціології

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Аналітичний звіт 2 0 1 5

Обговорення

Моніторинг

Рекомендації

«Протидія російській пропаганді в регіоні конфлікту»

Соціологічне дос лідження «Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

Другий за популярністю – сайт «Кореспондент.net» (17%), на третьому місці «Цензор» (10%) та «Обозреватель» (10%). Найпопулярніша соціальна мережа, з якої респонденти дізнавались новини – Vkontakte (25%), за нею з невеликим відставанням слідують Одноклассники (22%) та Facebook (21%).

нтернетом користується 70% опитаних респондентів. 52% час від часу читають Інтернет ЗМІ, 47% заходить в соціальні мережі (що не суперечить більш низьким показникам у відповіді на питання, які джерела респонденти вважають для себе основними). Найбільш популярний Інтернет-ресурс – портал Ukr. net: 19% опитаних користувались ним за останні 2 дні.

Отримання нОвин з Інтернет-змІ

з яких Інтернет змІ ви дізнавались новини про збройне протистояння на Донбасі за останні два дні?

19% 17% 10% 10% 7% 6% 5% 5% 4% 4% 3% 3% 2% 1% ІншІ

5% 18%

не цІкавлюсь нОвинами в ІнтернетІ

30%

не кОристуюсь ІнтернетОм важкО сказати/ вІДмОва вІД вІДпОвІДІ

КиївсьКий міжнародний інститут соціології

% від всіх респондентів (N=561)

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Аналітичний звіт

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

2 0 1 5

Обговорення

Моніторинг

Рекомендації

«Протидія російській пропаганді в регіоні конфлікту»

Соціологічне дос лідження

одноклассники

Вконтакте (VK)

22%

25%

Facebook

Twitter

21%

Важко сказати/ ВідМоВа

не користуюсь соцМережаМи

23%

Мой мир Mail.ru

не користуюсь інтернетоМ

30%

КиївсьКий міжнародний інститут соціології

ГО

« Те л е к р и т и к а »

айбільш відомий російський журналіст серед опитаних – Дмитро Кисельов. 28% бачили його виступ протягом останнього місяця. Втім, рівень довіри до нього, як до відомої медіа-персони, досить низький – 8% від тих, хто відповідав на запитання, вважає його об’єктивним та неупередженим. Друге місце займає Володимир Познер, виступи якого бачи-

ли протягом останнього місяця 18%. Йому ж довіряють найбільше серед перерахованих російських журналістів та аналітиків (11%). На третьому місці – Олександр Гордон (рівень дивлення – 14%, рівень довіри – 8%). 48% з тих, хто знає хоча б одного російського журналіста, не вважає нікого з них об’єктивним та неупередженим.

2 0 1 5

Аналітичний звіт

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

Обговорення

Моніторинг

Рекомендації

«Протидія російській пропаганді в регіоні конфлікту»

Соціологічне дос лідження

ГО

« Те л е к р и т и к а »

українських журналістів найбільше респондентів бачили протягом останнього місяця виступ Євгена Кисельова (21%). На другому місці Олесь Бузина (15%), на третьому - Андрій Куликов (12%). З тих, хто знає хоча б одного журналіста, найбільше називають об’єктивними тих самих медіа-персон: Кисе-

льова (14%), Бузину (9%) та Куликова (6%). Досить високий рівень довіри до Матвія Ганапольського: хоча його виступ за останній місяць бачили всього 7% респондентів, 5% вважає його неупередженим. 35% з тих, хто відповідав, вважає всіх перерахованих журналістів необ’єктивними.

2 0 1 5

Аналітичний звіт

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

Обговорення

Моніторинг

Рекомендації

«Протидія російській пропаганді в регіоні конфлікту»

Соціологічне дос лідження

ГО

« Те л е к р и т и к а »

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

Аналітичний звіт

Оцінка об’єктивності українських та російських джерел інформації

2 0 1 5

Обговорення

Моніторинг

Рекомендації

«Протидія російській пропаганді в регіоні конфлікту»

Соціологічне дос лідження

еред мешканців південних та східних областей українські телеканали (загальнонаціональні, місцеві та суспільні) вважають об’єктивними приблизно стільки ж людей, що й необ’єктивними.

Подібне співвідношення притаманне й для користувачів російських соціальних мереж. Російські телеканали не користуються довірою: їх вважає об’єктивними суттєво менший відсоток глядачів, аніж необ’єктивними.

ГО

« Те л е к р и т и к а »

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

Аналітичний звіт

оцінках об’єктивності джерел інформації знову виявляється відмінність між непідконтрольним українській владі Донбасом та рештою південно-східних регіонів, що увійшли в дослідження. Підконтрольні Україні території вважають українські джерела в цілому скоріше правдивими (хоча значна частка респондентів сумнівається в їх правдивості), російські – упередженими та необ’єктивними. На окупованих територіях Сходу притримуються протилежної точки зору.

2 0 1 5

Обговорення

Моніторинг

Рекомендації

«Протидія російській пропаганді в регіоні конфлікту»

Соціологічне дос лідження

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Аналітичний звіт 2 0 1 5

Обговорення

Моніторинг

Рекомендації

«Протидія російській пропаганді в регіоні конфлікту»

З часом у мешканців південних та східних областей наростає розчарування у будь-яких засобах масової інформації. У 29% опитаних погіршилось ставлення до українських ЗМІ, у 37% - до російських. Скоріш за все, це є маніфестацією загального розчарування та песимізму, оскільки, як показують дані, наведені нижче у розділі, дивлення російських та українських телеканалів за останні півроку практично не змінилося. 20% опитаних телеглядачів стверджують, що збільшили перегляд українських телеканалів за останні півроку, 17% - що зменшили. 9% не дивляться їх взагалі. 12% респондентів-телеглядачів вважають, що дивляться російські телеканали більше, аніж півроку тому, 15% - що менше. 46% стверджують, що не дивляться їх. Загалом, російські ЗМІ впевнено виграють боротьбу за свідомість мешканців окупованих територій в українських колег. На підконтрольній Україні території регіону конфлікту вони мають погану репутацію, проте це не означає того, що люди починають довіряти українським джерелам: значний відсоток людей не впевнений в їх об’єктивності та неупередженості.

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Аналітичний звіт

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

Незважаючи на загрози в інформаційному просторі, мешканці регіонів конфлікту не мають чіткої позиції щодо необхідності та допустимості української пропаганди та скоріше не готові прийняти цензуру.

Яка інформація з зони АТО недостатньо висвітлюється у ЗМІ

еспондентам пропонували оцінити, яка інформація з зони АТО недостатньо висвітлюється українськими ЗМІ. Варіант «Інформації достатньо» не зачитувався; інтерв’юер сам фіксував таку відповідь, а також ситуації, коли людина заявляла, що інформації достатньо, але вона необ’єктивна. В цілому, людям найбільше бракує повідомлень про близьких, рідних та знайомих, які могли загинути та пропасти без вісти. 28% вважають, що слід більше повідомляти про зниклих людей, про жертви серед мирного населення, 26% - що недостатньо інформації про загиблих військових. Найменше люди відчувають нестачу інформації про доступ до електрики в містах, де ведуться бойові дії, та про переміщення військ. 22% вважають, що інформації достатньо, а 17% спонтанно повідомили, що інформації багато, але вона не відповідає дійсності.

2 0 1 5

Обговорення

Моніторинг

Рекомендації

«Протидія російській пропаганді в регіоні конфлікту»

Соціологічне дос лідження

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Аналітичний звіт

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

Готовність прийняти цензуру та пропаганду

% респондентів погоджуються, що в ситуації, що склалась, журналістам має бути дозволено робити пропагандистські репортажі в інтересах української держави, 41% не згодні з цим твердженням. На українській території 35% не схвалює пропаганду (проти 48% тих, хто підтримує), в окупованій зоні таких 57% (проти 25%). Більшість респондентів (59%) дозволили б журналістам критикувати українську армію; за заборону такої критики виступають 29%. Підтримка необхідності критики зростає з часом. Важливо, що в підконтрольних урядові областях відсоток тих, хто проти такої цензури, навіть більший, ніж на окупованих територіях Сходу (60% та 54% відповідно). Можливо, громадяни на території України мають на увазі критику командування, процедури мобілізації або забезпечення армії, в той час як населення окупованої зони хотіло б розслідування військових злочинів та зловживань. За перетворення «Першого національного» в пропагандистський канал виступає 35%, проти – 45%. Створення спеціальних пропагандистських каналів підтримує 38% і стільки ж не підтримує. На території, контрольованій «ДНР»-«ЛНР», противників української пропаганди передбачувано більше. Загалом, в регіоні конфлікту не склалося однозначного переконання, що російській пропаганді слід протистояти українською. Можливо, причина в негативному забарвленні самого поняття пропаганди, яку часто розуміють як обман та дезінформацію. Чимало людей не вважають війну причиною для ЗМІ порушувати принцип об’єктивності інформації.

2 0 1 5

Обговорення

Моніторинг

Рекомендації

«Протидія російській пропаганді в регіоні конфлікту»

Соціологічне дос лідження

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Аналітичний звіт

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

2 0 1 5

Обговорення

Моніторинг

Рекомендації

«Протидія російській пропаганді в регіоні конфлікту»

Соціологічне дос лідження

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Аналітичний звіт 2 0 1 5

Обговорення

Моніторинг

Рекомендації

«Протидія російській пропаганді в регіоні конфлікту»

Російська пропаганда впевнено перемагає на окупованому Донбасі. В інших південносхідних регіонах найбільш провокативні меседжі російської пропаганди не користуються підтримкою. Проте є немала частка аудиторії, що є потенційно сприйнятливою до інформації, котра може посилити внутрішньополітичну нестабільність.

еспонденти відповідали, наскільки вони поділяють чи не поділяють різні точки зору на події в країні. Деякі з цих тверджень характерні для російської пропаганди, а інші поширюються українськими ЗМІ. Одним з чітких маркерів проросійської або проукраїнської позиції є ставлення до протестів зими 2013-2014 на Майдані, зокрема, інтерпретація подій як фашистського перевороту або народного протесту, розуміння

Інтерпретація подій в країні: підтримка меседжів російської пропаганди

причин Майдану як маніпуляцій зверху або як громадського незадоволення, а також оцінка основних наслідків того, що відбулось. Варто зазначити, що більшість тверджень – не взаємовиключні, і респондент міг одночасно погоджуватись з декількома інтерпретаціями одного й того ж явища. Найменш популярним є твердження про те, що Майдан – це фашистський переворот. З ним погоджуються 27% і не погоджуються 54%. Натомість 61% пере-

конані, що Майдан був народною революцією (проти 24%, котрі так не вважають). Менш однозначно респонденти оцінювали причину цих подій. 54% вважають, що Майдан був зумовлений відмовою Януковича від євроінтеграції, 51% - що протест спровокували «зверху» олігархи та США (очевидно, що деякі респонденти підтримували обидві версії). 23% не підтримують версію «народного незадоволення», 18% - «конспірологічну».

ГО

« Те л е к р и т и к а »

На окупованих територіях Сходу підтримка меседжів російських ЗМІ суттєво вища, аніж у респондентів по іншу сторону фронту. 49% називають Майдан фашистським переворотом, 67% вбачають його причиною олігархічну змову та маніпуляції США (на не окупованих територіях – 19% і 46% відповідно). Втім, 41% готові визнати його народною революцією, 47% визнають відмову від євроінтеграції як одну з причин (68% і 58% з українського боку).

2 0 1 5

Аналітичний звіт

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

Обговорення

Моніторинг

Рекомендації

«Протидія російській пропаганді в регіоні конфлікту»

Соціологічне дос лідження

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Аналітичний звіт

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

цінка наслідків Майдану в регіоні конфлікту досить песимістична. Переважна більшість (66%) вважає, що Майдан головними наслідками є анексія Криму, збройне протистояння на Донбасі та економічна криза в Україні, не погоджуються з цим тільки 15%. 48% підтримує твердження, що Майдан спричинив громадянський протест мешканців Донбасу за розширення прав регіону. Тільки 24% оптимістично схиляються до того, що протести зими 2013-2014 збільшили шанси на вступ України до ЄС та економічного розвитку. В оцінках основних наслідків Майдану жителі окупованої зони та решти регіонів України досить подібні, з тією відмінністю, що перші набагато частіше погоджуються з тим, що основним наслідком був громадянський протест Донбасу за розширення прав, і заперечують, що в України зросли перспективи економічного розвитку та вступу в ЄС.

2 0 1 5

Обговорення

Моніторинг

Рекомендації

«Протидія російській пропаганді в регіоні конфлікту»

Соціологічне дос лідження

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Аналітичний звіт

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

2 0 1 5

Обговорення

Моніторинг

Рекомендації

«Протидія російській пропаганді в регіоні конфлікту»

Соціологічне дос лідження

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Аналітичний звіт 2 0 1 5

Обговорення

Моніторинг

Рекомендації

«Протидія російській пропаганді в регіоні конфлікту»

нше запитання-маркер для визначення проросійської чи проукраїнської позиції – оцінка дій української влади на Донбасі як війни з Росією, з терористами чи громадянської війни проти власного народу.

51% всіх опитаних вважає конфлікт на Донбасі війною з Росією (проти 26%), 46% - боротьбою з терористами (проти 31%). 40% погоджуються з ключовим меседжем російських ЗМІ, що ці бойові дії – війна проти власного народу (проти – 44%). Відсутність домінуючої оцінки військових дій на Донбасі серед усіх респондентів пояснюється тим, що вибірка включає дві сторони конфлікту з принципово відмінними позиціями. Серед мешканців окупованих територій 71% вважає, що відбувається громадянська війна, 20% - боротьба з терористами, 30% - війна з Росією. Жителі українських регіонів розцінюють конфлікт, як війну з Росією (59%) та з терористами (56%), а ті, хто розуміє його як війну проти власного народу, у відносній меншості (28%).

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Аналітичний звіт

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

2 0 1 5

Обговорення

Моніторинг

Рекомендації

«Протидія російській пропаганді в регіоні конфлікту»

Соціологічне дос лідження

ГО

« Те л е к р и т и к а »

% респондентів вірить у те, що на стороні сил АТО у великій кількості воюють найманці з США та Європи. На території, підконтрольній проросійським силам, таких приблизно вдвічі більше: 36% проти 15%.

В присутність російських військовослужбовців під російським командуванням на стороні бойовиків вірять 48% респондентів (27% в окупованій зоні, 56% серед решти). Приблизно третина не має визначеної точки зору на ці питання.

2 0 1 5

Аналітичний звіт

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

Обговорення

Моніторинг

Рекомендації

«Протидія російській пропаганді в регіоні конфлікту»

Соціологічне дос лідження

ГО

« Те л е к р и т и к а »

то б не воював у складі бойовиків та сил АТО, респонденти цілком переконані, що обидві сторони несуть значні втрати в ході конфлікту. Люди на окупованих та не окупованих територіях сходяться в цьому питанні, попри зусилля пропаганди кожної зі сторін конфлікту, яка намагається завищити втрати супротивника і занизити свої.

2 0 1 5

Аналітичний звіт

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

Обговорення

Моніторинг

Рекомендації

«Протидія російській пропаганді в регіоні конфлікту»

Соціологічне дос лідження

ГО

« Те л е к р и т и к а »

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

Аналітичний звіт

атомість твердження, що по обидві сторони фронту переслідуються іншомовні та інакомислячі, прижилось меншою мірою. З тим, що в «народних республіках» переслідуються україномовні та українські патріоти, згодні 25% (ще 38% не згодні). Серед самих мешканців окупованих територій так вважають 14%, в українських областях – 30%. З тим, що в Україні переслідують етнічних росіян та російськомовних, погоджуються ще менше – 17% (32% в окупованій зоні, 12% поза «народними республіками»). Таким чином, приблизно третина мешканців окупованих та не окупованих територій вважає, що інша сторона займається переслідуваннями українців або росіян серед мирного населення.

В цілому, українські ЗМІ очевидно програють російським на окупованих територіях. В південно-східних областях, контрольованих Україною, підтримка в найбільш спірних і дражливих меседжів російської пропаганди (зокрема щодо фашистського перевороту та переслідування російськомовних) слабка. Проте досить значний відсоток людей песимістично оцінює наслідки Майдану, впевнений у величезних стратах української армії та неоднозначно ставиться до бойових дій на Донбасі. Є чималий ризик того, що проукраїнські меседжі програватимуть російським, чим гіршою ставатиме загальна ситуація в країні.

2 0 1 5

Обговорення

Моніторинг

Рекомендації

«Протидія російській пропаганді в регіоні конфлікту»

Соціологічне дос лідження

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Аналітичний звіт 2 0 1 5

Обговорення

Моніторинг

Рекомендації

«Протидія російській пропаганді в регіоні конфлікту»

Більшість респондентів оцінюють дії керівництва країн, які залучені до розв’язання конфлікту на Донбасі, як такі, що не сприяють благополуччю народу України. 46% не вірять у добрі наміри влади жодної держави.

еспонденти відповідали на питання, наскільки вони згодні з тим, що українська, російська влада, керівництво ЄС та США діють в інтересах благополуччя українського народу (не забуваючи при цьому інтереси власного). Відповіді, що очільники іноземних держав дбають лише про своїх громадян, не беручи до уваги Україну, розцінювались як незгода з твердженням.

Динаміка ставлення до сторін конфлікту на Донбасі

66% вважає, що українська влада діє всупереч інтересам народу. Це практично такий самий показник, як і в російського керівництва, якому не довіряє 69%. Зусилля лідерів Європейського Союзу та США по врегулюванню ситуації на Донбасі також не знаходять підтримки в населення південно-східних областей. 68% респондентів вважає, що дії керівництва Євросоюзу не спрямовані

на забезпечення благополуччя українського народу, 73% думає таким чином про США. Дипломатична підтримка, санкції та кредити не переконують людей у добрих намірах Заходу. Ставлення населення південних та східних областей до лідерів держав-сторін конфлікту на Донбасі погіршується з часом. Люди чимдалі сильніше розчаровуються в українській владі.

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Аналітичний звіт 2 0 1 5

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

іншому запитанні респондентам запропонували оцінити, як змінилось їх ставлення за останні півроку до комбатантів з обох сторін, а також лідерів країн, що мають вплив на ситуацію на Донбасі. Відповіді на це питання підтверджують попередні висновки. Основним джерелом громадського розчарування стала українська влада – 64% стверджують, що ставлення до неї з осені 2014 року погіршилось. Негативних змін зазнало і сприйняття лідерів інших держав: до керівників Росії, Євросоюзу та США почали гірше відноситись 49%, 43% та 45% відповідно. Така динаміка характерна як для підконтрольних, так і непідконтрольних Україні територій, з тією відмінністю, що в східній окупованій зоні приблизно однакова кількість людей покращила та погіршила ставлення до російської влади, в той час як в контрольованих регіонах воно однозначно змінилось в негативну сторону. Загалом мешканці по обидві сторони фронту починають відчувати зневіру в тих, хто мав би залагодити конфлікт і зупинити бойові дії. Натомість проблеми загострюються, кінця військовому протистоянню не видно, а надії на дипломатичне рішення раз за разом виявляються марні. І першочергова відповідальність за це в очах людей, незалежно від їх політичних переконань, лягає на українське керівництво. Підтримка комбатантів зростає у тих регіонах, які вони контролюють. Що ж до безпосередніх учасників бойових дій на Сході, українська армія та добровольчі батальйони покращили ставлення до себе на контрольованих Україною територіях та погіршили його в «ДНР-ЛНР», бойовики «народних республік» - навпаки. В окупованій зоні ставлення до незаконних збройних формувань покращилось у 27% респондентів, у 15% - погіршилось (співвідношення 1,8:1). Для порівняння, на українській стороні сприйняття армії та добровольців змінилось в позитивну сторону у 33%, у негативну – у 12% (співвідношення 2,8:1). На відміну від влади, до армії ставляться як до реальної сили, що забезпечує захист.

Обговорення

Моніторинг

Рекомендації

«Протидія російській пропаганді в регіоні конфлікту»

Соціологічне дос лідження

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Аналітичний звіт

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

2 0 1 5

Обговорення

Моніторинг

Рекомендації

«Протидія російській пропаганді в регіоні конфлікту»

Соціологічне дос лідження

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Аналітичний звіт 2 0 1 5

Обговорення

Моніторинг

Рекомендації

«Протидія російській пропаганді в регіоні конфлікту»

На думку мешканців південно-східних областей, Донбас має залишатися в складі України.

опри загальне розчарування та недовіру до української влади, більшість респондентів не бачать Донбас поза Україною. Третина (33%) висловлюється за те, щоб території, підконтрольній «ДНР»-«ЛНР», повернулися під український контроль на тих же правах, що й раніше. Ще третина (31%) вважає доцільним надати Донбасу розширені повноваження, а 10% бажають, щоб цей регіон став автономною республікою у складі федеративної України. Прихильників незалежності регіону 11%, а ще 7% хотіли б бачити його в складі Росії. Навіть на непідконтрольних Україні територіях половина респондентів вважає оптимальним для Донбасу один з трьох сценаріїв, за яким він залишається у складі країни (бажано за умови децентралізації або федералізації). Втім, кожен четвертий обрав би незалежність свого регіону, а 16% приєднались би до Росії. Для порівняння,

Оптимальне рішення ситуації на Донбасі в українській частині вибірки за повернення Донбасу на тих же умовах або децентралізацію виступає 76%, за федералізацію – 8%. Лише 9% хотіли б від’єднання або переходу регіону до складу Росії. Таким чином, ідеї сепаратизму на територіях, підконтрольних Україні, не мають успіху серед тих, на кого вони спрямовані. Більшість підтримує одне з двох рішень, які не передбачають перегляду державного устрою. Ідеї федералізації та конституційної реформи, які просуває на дипломатичному рівні РФ, не прижились в суспільстві. В непідконтрольних регіонах ситуація гірша, проте навіть там кожен другий не проти повернутися до України за умови певного перегляду суспільного договору і отримання додаткових повноважень для свого регіону. Сподівання на входження до складу Росії в регіоні не дуже великі, але досить сильним є прагнення до від’єднання.

Україна

Днр-Лнр

Україна повертає Донбас піД свій контроЛь, і Державне УправЛіння на цих територіях заЛишається таким, як раніше

40%

12%

уКраїна повертає донбас під свій Контроль, але надає цим територіям розширені повноваженні у сКладі уКраїни яК унітарної держави

36%

20%

Україна стає феДерацією, при цьомУ Донбас заЛишається У скЛаДі України як автономна респУбЛіка

18%

донбас відділяється від уКраїни та стає незалежним

26%

Донбас віДДіЛяється віД України та вхоДить До скЛаДУ росії

16%

важКо сКазати, відмова

КиївсьКий міжнародний інститут соціології

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Аналітичний звіт 2 0 1 5

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

Сприйняття українців та росіян

оєнні дії на Донбасі представляють загрозу не лише у військовому аспекті. Суспільство в умовах війни радикалізується, руйнуються міжнаціональні стосунки, загострюється риторика, спрямована на приниження та дегуманізацію супротивника. Особливо болюче це дається взнаки в таких суспільствах, як українське, де проживає велика російська меншина, і значна кількість людей має дружні та родинні зв’язки з Росією. Зростання неприязні до іншої національності чи етнічної групи неминуче в ситуації воєнного конфлікту; воно допомагає консолідації проти спільного ворога, але й шкодить порозумінню всередині країни. Щоб визначити, як позначились події в Україні на сприйнятті інших національностей, респондентам ста-

вилось запитання «Деякі люди вважають, що кожному народу властиві певні риси характеру. Зараз я зачитуватиму список людських якостей. Як Ви вважаєте, які риси найбільш характерні для росіян?» та «Як Ви вважаєте, які риси найбільш характерні для українців?». В перекладі на російську мову, якою проходило інтерв’ю з абсолютною більшістю респондентів, «росіяни» звучали як «россияне», а не «русские», щоб підкреслити, що йдеться про мешканців Росії, а не про приналежність до певної етнічної групи. Пропонувалось 17 характеристик, половина з котрих були скоріше позитивні, решта – скоріше негативні. Окрім того, респондентів запитували про їх національну самоідентифікацію. За цими відповідями було виокремлено 2 групи: ті, що скоріше

вважають себе українцями, та ті, що ідентифікують себе скоріше як росіян («русских»). Наше припущення полягає в тому, що «русские» більше ідентифікуватимуть себе з росіянами (але не повною мірою, оскільки існує численна група етнічних росіян, які підтримують українську національну ідею), українці – відповідно, з українцями. Чим більше одна етнічна група буде обирати позитивні характеристики для себе та негативні – для інших, чим більший буде розрив між портретом росіянина та українця у кожної спільноти, тим сильніше виявляє себе міжнаціональна ворожість. І українці, і росіяни (за етнічною самоідентифікацією) схильні характеризувати «свою» національну групу більш позитивно. Українці вважають себе передусім миролюбними

Обговорення

Моніторинг

Рекомендації

«Протидія російській пропаганді в регіоні конфлікту»

Соціологічне дос лідження

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Аналітичний звіт 2 0 1 5

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

(68%), готовими прийти на допомогу (65%), відкритими і простими (58%). Респонденти-росіяни вважають росіян передусім готовими прийти на допомогу (69%), меншою мірою відкритими і простими (49%) та миролюбними (47%). Іншу національну групу кожна етнічна спільнота характеризує менш прихильно, аніж свою, проте баланс позитивних та негативних характеристик зберігається: відсутнє однозначне приписування «не своїй» національності негативних рис і позбавлення її позитивних. Для українців росіяни передусім готові прийти на допомогу (35%), відкриті та прості (30%), гостинні та нав’язують свої звичаї іншим (по 27%). Для росіян українці готові прийти на допомогу та миролюбні (по 30%), лицемірні й хитрі (28%) та гос-

тинні (27%). Також варто відмітити, що в цілому для опитаних «не своя» група не має яскраво виражених особливостей, які б її однозначно характеризували, портрет «змазаний». Цікаво порівняти одержані дані з результатами російського Левада-Центру, які опитували росіян щодо їх сприйняття себе та українців. Ставлення мешканців Росії до українців суттєво гірше, аніж ставлення українців до росіян. Дані у таблицях нижче взяті з двох досліджень: ставлення росіян з Росії до себе та інших – з опитування Левади-Центру, ставлення українців та росіян з України до себе та інших – з даного опитування (варто нагадати, що узагальнювати дані для України можна тільки на міське повнолітнє населення 5 областей).

Обговорення

Моніторинг

Рекомендації

«Протидія російській пропаганді в регіоні конфлікту»

Соціологічне дос лідження

ГО

« Те л е к р и т и к а »

рекомендаці ї

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

2 0 1 5

рекомендації

Аналітичний звіт

Рекомендації

Що протиставити російській інформаційній агресії?

розділ

Рекомендації українським засобам масової інформації, органам державної влади та громадським організаціям ГО «Телекритика» розробила проект рекомендацій для різних учасників, які працюють в інформаційному полі. Документ складено за результатами експертного обговорення, яке відбулося під час круглого столу «Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії» 20 березня 2015 року. Тезово виступи експертів представлені в розділі «Експертне обговорення». Проект рекомендацій буде розіслано представникам громадських організацій (у першу чергу медійних), органам державної влади, засобам масової інформації. Ми вважаємо, що дискусію на цю тему слід продовжити, щоби виробити єдині правила роботи в умовах російської інформаційної агресії. Остаточний документ повинен бути результатом консенсусу більшості учасників процесу. Тільки за таких умов він буде результативним. ГО

« Те л е к р и т и к а »

Дослідження

рекомендації

моніторинг

2 0 1 5

рекомендації

Аналітичний звіт

р е к о м е н д а ц і ї «Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

Рекомендації засобам масової інформації

Як протидіяти російській пропаганді на територіях, підконтрольних українській владі:

не займатися пропагандою та контрпропагандою. Завжди дотримуватися журналістських стандартів у висвітленні навіть контроверсійних питань та проблем; не викривляти інформації про перебіг бойових дій та ситуацію на прифронтових та окупованих територіях, не замовчувати суспільно важливої інформації; уникати мови ворожнечі стосовно мешканців Донеччини й Луганщини чи інших регіонів; виробити спільний для медіаспільноти документ щодо саморегуляції у висвітленні подій у зоні АТО, щоб не допускати поширення інформації, яка може зашкодити військовим, силовим підрозділам тощо; провести професійні дискусії стосовно дотримання базових журналістських стандартів при висвітленні ситуації на сході України, подій у зоні АТО, проблем вимушених переселенців тощо; разом із Міністерством оборони, Генеральним штабом, СБУ розробити й погодити правила роботи журналістів у зоні АТО; більше уваги приділяти темам, із яких у суспільстві відчувається інформаційний голод. Зокрема, за результатами опитування, здійсненого КМІС на замовлення ГО «Телекритика» (див. розділ «Соціологічне дослідження»), найбільш актуальною є інформація про зниклих родичів та знайомих, втрати серед мирного населення та українських військових, а також дії місцевої та державної влади; збільшити обсяг контенту, присвяченого темам, які є предметом маніпуляцій у російському пропагандистському дискурсі (діяльність НАТО, економічні та культурні процеси в ЄС, ситуація з одностатевими шлюбами та інше). До вироблення контенту долучати фахових експертів у відповідних сферах, а також спеціалістів із дослідження пропаганди; збільшити обсяг контенту, спрямованого на зниження рівня конфліктності та відновлення довіри в Україні. До вироблення цього контенту долучити психологів. Корисними можуть бути успішні історії переселенців, пряма мова мешканців прифронтових територій тощо; поступово збільшувати виробництво українського інформаційного продукту, який би з часом замінив російський, у першу чергу на телебаченні: серіали, документальне кіно, ток-шоу, освітні та розважальні програми тощо.

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Рекомендації

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

Аналітичний звіт 2 0 1 5

Обговорення Дослідження

Що протиставити російській інформаційній агресії?

р е к о м е н д а ц і ї Як протидіяти російській пропаганді на окупованих територіях: забезпечити об’єктивне висвітлення життя на окупованих територіях у центральних та місцевих ЗМІ. Унеможливити (завдяки дотриманню журналістських стандартів, ретельного відбору джерел інформації) викривлення інформації й тенденційне висвітлення процесів на окупованих територіях; збільшити обсяг контенту, спрямованого на забезпечення інформаційних потреб мешканців окупованих територій. Рекомендована мова цього контенту — російська; більше уваги приділяти наслідкам державної політики України для мешканців окупованих територій, розглядати це питання як пріоритетне в суспільному порядку денному. Чинити демократичний тиск на владу для забезпечення інтересів громадян на окупованих територіях; уникати мови ворожнечі та негативних стереотипів стосовно мешканців окупованих територій. В оцінках розділяти українських громадян під окупацією й тих осіб, які воюють проти України; розвивати місцеві громадські ЗМІ, не підконтрольні олігархам, на сході й півдні України, зокрема в прифронтових зонах.

Як протидіяти російській пропаганді за кордоном:

основні українські інформаційні агенції, а також провідні онлайн-ЗМІ, мають створити (якщо немає) та постійно оновлювати стрічки новин англійською мовою; навчитися просувати свій продукт на Заході, продавати його іноземним медіакомпаніям та іншим зацікавленим сторонам; розвивати англомовне онлайн-ТБ, на кшталт Hromadske International; слід створити онлайн-ресурси німецькою, французькою та іншими європейськими мовами, спрямовані на конкретну цільову аудиторію, які би розповідали не лише про події на сході, але й про Україну в широкому контексті (культурному та політичному) й були зрозумілі європейським споживачам; канал іномовлення, який має на меті запустити Україна, має бути спрямований у першу чергу на країни пострадянського простору та Росію; запуск такого каналу потребує не лише ресурсів, але й у першу чергу вивчення потреб такої аудиторії (припускаємо, що в тій же Росії є певна кількість людей, які потребують об’єктивної інформації про події в Україні та світі); створити телеканал чи радіостанцію (на середніх хвилях) кримськотатарською мовою для трансляції на Чорноморський регіон (включно з Туреччиною).

ГО

Рекомендації засобам масової інформації

« Те л е к р и т и к а »

Аналітичний звіт

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

Рекомендації органам державної влади

2 0 1 5

Дослідження

моніторинг

рекомендації

Що протиставити російській інформаційній агресії?

р е к о м е н д а ц і ї

Як протидіяти російській пропаганді на територіях, підконтрольних українській владі:

прокуратура та СБУ мають забезпечити реальне застосування норм законодавства за розпалювання міжнаціональної ворожнечі та підтримку сепаратизму; забезпечити доступ громадян у прифронтових, прикордонних та віддалених місцевостях до українських ЗМІ, зокрема телеканалів; розробити уніфікований документ для Міноборони, інших державних органів, у якому чітко зазначити ті категорії інформації, яка не має підлягати розголошенню; не допускати викривлення інформації про перебіг бойових дій та стан на прифронтових та окупованих територіях через офіційні джерела. Не поширювати інформації, яка не відповідає дійсності. Не замовчувати суспільно значущої інформації, яка не належить до категорії такої, що не має підлягати розголошенню; ініціювати діалог зі ЗМІ щодо саморегуляції ними питань подання інформації з зони АТО; забезпечити ефективну роботу військових структур, відповідальних за комунікацію з населенням та інформаційний супровід дій армії на територіях, їй підконтрольних. Міністерству оборони, Генеральному штабу, Міністерству з інформаційної політики прийняти до уваги рекомендації, розроблені для цього незалежними експертами та громадськими організаціями. інтегрувати в навчальний процес (у шкільній освіті та вишах) курс з медіаосвіти, однією зі складових курсу має бути навчання по розпізнаваню пропаганди та маніпуляцій.

Як протидіяти російській пропаганді на окупованих територіях:

збільшити кількість повідомлень, спрямованих на роз’яснення державної політики стосовно окупованих територій; забезпечити реагування центральних органів влади на випадки порушення прав українських громадян на окупованих територіях, зокрема в Криму. Апелювати до міжнародних органів захисту прав людини у випадках репресій проти українських громадян; створити єдиний Аналітичний центр із вивчення ситуації на окупованих територіях. Долучити до роботи центру науковців та громадських експертів. Центр може бути створено як окрему інституцію або як підрозділ НІСД. Він має стати ключовим центром вироблення стратегії й тактики як інформаційної, так і економічної, соціальної, міжнародної та іншої політики стосовно окупованих територій; забезпечити покриття окупованих територій телевізійним та радіосигналом центральних українських каналів. Вирішити питання з додатковими передавачами. Потужність передавачів має бути розрахована на охоплення всієї окупованої території, а також сягати прикордонних зон на території Росії; забезпечити поширення української преси на прифронтових територіях. Для цього відновити й забезпечити роботу поштових відділень, а також мереж продажу преси. За потреби організувати безпеку пунктів продажу й транспортування преси; забезпечити ефективну роботу військових структур, відповідальних за інформаційно-психологічний супровід військових операцій на територіях, підконтрольних супротивнику. Розглянути можливість залучення громадських експертів та науковців до вироблення стратегії й тактики цієї діяльності, громадських організацій — для вироблення інформаційних продуктів.

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Рекомендації

Аналітичний звіт 2 0 1 5

Обговорення Дослідження

Що протиставити російській інформаційній агресії?

р е к о м е н д а ц і ї «Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

Рекомендації органам державної влади

Як протидіяти російській пропаганді за кордоном: розробити комплексну стратегію представлення України у світі; забезпечити інтенсивну роботу дипломатичних представництв зі ЗМІ за кордоном; виробити систему взаємодії Української держави з іноземними медіа; створити зручні англомовні версії сайтів державних органів влади; сприяти роботі іноземних журналістів в Україні, й не лише в зоні АТО чи на прифронтових територіях (потрібно навчити українських чиновників різних рівнів правильно комунікувати з іноземними журналістами); залучити українську діаспору до поширення правдивої інформації серед закордонних аудиторій; створити та використовувати інститут культурних аташе (відомих осіб, які би просували імідж і культуру України у своїй публічній міжнародній діяльності); сприяти отриманню ліцензії та виділенню частот для телеканалу чи радіостанції (на середніх хвилях) кримськотатарською мовою для трансляції на Чорноморський регіон (включно з Туреччиною); лобіювати створення кафедр україністики в провідних університетах світу, які можуть стати осередком дослідницьких середовищ; сприяти просуванню вітчизняного українського медійного та культурного продукту за кордоном.

Рекомендації громадським організаціям

Як протидіяти російській пропаганді на окупованих територіях: вивчити досвід інших країн (зокрема Прибалтики, Грузії) у боротьбі з суб’єктами інформаційної діяльності, що сприяють ворожнечі та сепаратизму, в рамках демократичних практик. Представити рекомендації правоохоронним органам України та СБУ; забезпечувати зворотний зв’язок між громадянами з одного боку та ЗМІ й держави — з іншого щодо інформаційних потреб та соціально-психологічного стану громадян (через створення нових комунікаційних платформ, проведення соціологічних опитувань, фокус-груп тощо); виробляти й пропонувати Міністерству оборони та Генеральному штабу моделі ефективної організації інформаційної роботи з населенням. Ініціювати навчання військових, відповідальних за комунікацію з місцевим населенням. За потреби взяти на себе виготовлення відповідних інформаційних продуктів; дослідити досвід інших країн у профілактиці мови ворожнечі. Запропонувати ЗМІ методичні та інформаційні матеріали, тренінгові та консультаційні послуги для профілактики мови ворожнечі; вести просвітницьку роботу серед населення з метою підвищення рівня медіаграмотності в суспільстві.

ГО

« Те л е к р и т и к а »

Рекомендації

Аналітичний звіт

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

Рекомендації громадським організаціям

Як протидіяти російській пропаганді на окупованих територіях:

2 0 1 5

Обговорення Дослідження

Що протиставити російській інформаційній агресії?

р е к о м е н д а ц і ї

сприяти налагодженню зворотнього зв’язку між мешканцями окупованих територій з одного боку та державою і ЗМІ — з іншого в контексті повернення мешканців окупованих територій до українського інформаційного простору. Формулювати та пропонувати державі та ЗМІ стратегію й цілі інформаційної діяльності, спрямованої на окуповані території; здійснювати моніторинг та оцінку державної інформаційної політики стосовно окупованих територій та регулярно інформувати осіб, відповідальних за прийняття політичних рішень, про результати; за потреби взяти на себе ініціативу зі створення Центру вивчення ситуації на окупованих територіях; виробляти й пропонувати Міністерству оборони та Генеральному штабу моделі ефективної організації інформаційного супроводу військових операцій серед громадян окупованих територій, а також рекомендації щодо стратегії й тактики цієї роботи. Запропонувати тренінгову та методичну допомогу. Взяти на себе вироблення інформаційних продуктів для цієї діяльності.

Як протидіяти російській пропаганді за кордоном:

моніторити закордонний медійний простір та виробляти рекомендації щодо державної інформаційної політики за кордоном; ініціювати та здійснювати програми журналістських візитів в Україну із західних медіа для об’єктивного висвітлення подій в Україні (як у зоні конфлікту, так і загалом); сприяти комунікації іноземних та українських журналістів; взяти на себе ініціативу створення «пулу друзів України» з іноземних науковців, журналістів, письменників, громадських діячів, які можуть виступати промоутерами України в західних медіа, здійснювати об’єктивні дослідження про Україну тощо.

ГО

« Те л е к р и т и к а »

д о д а т о к додаток

о ра м « П р«оПт ри од ті яи дрі оя срі ой сс іьйксі ьйк і нй фі но ф рм ц іайцні йі йн іайг ар герс еі їс :і їс: псіпліьлньін із уз су ис и л л ял яз за аддлляя ззааххииссттуу д е м о к р а т і ї »

2 0 1 5

Аналітичний звіт

додаток

розділ

додаток

Медійні ініціативи громадськості, створені з метою протистояти російській інформаційній агресії

ГО

« Те л е к р и т и к а »

2 0 1 5

Аналітичний звіт

«Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії»

Український кризовий медіацентр

Stopfake

http://uacrisis.org/ua/

країнський кризовий медіацентр створено в березні 2014 року, засновники — волонтери, українські експерти в галузі міжнародних відносин, комунікацій та зв’язків із громадськістю. Центр покликаний надавати світовій спільноті об’єктивну інформацію про події в Україні, виклики й загрози національній безпеці, зокрема у військовій, політичній, економічній, енергетичній, гуманітарній та інформаційній сферах. Центр надає підтримку всім представникам засобів масової інформації, які висвітлюють події в Україні, проводить щоденні брифінги, розсилає матеріали про українські події на адреси редакцій і журналістів світових ЗМІ.

Euromaidan Press http://euromaidanpress.com/ https://www.facebook.com/maidanpr?fref=photo

нлайн-газета, заснована волонтерами в 2014 році після протестів. Фокусується на українських новинах та подіях, містить статті експертів, переклади з місцевих медіа, прагне бути «мостом між Україною та англомовним світом». Містить окремі рубрики, присвячені політиці Росії та інформаційній війні: «Путін», «Крим», «Росія».

«Інформаційний спротив» http://sprotyv.info/ru

роект засновано в березні 2014 року. Засновники сайту головним його завданням називають протидію зовнішнім загрозам в інформаційному полі, які постають перед Україною в різних сферах: воєнній, економічній, політичній та інфобезпековій. «ІС» функціонує як ініціатива неурядової організації «Центр воєнно-політичних досліджень» (м. Київ). Ресурс оперативно інформує про події в Україні, надає аналітику, підготовлену власними й запрошеними українськими та іноземними експертами з неурядових і державних організацій.

«Лікбез. Історичний фронт» http://likbez.org.ua/

додаток

айт створено в липні 2014 року. Ініціатори проекту — Наукове гуманітарне товариство. Над ним працює близько 20 істориків з Інституту історії України НАНУ, Українського інституту національної пам’яті, Київського національного університету ім. Тараса Шевченка та інших установ. Метою проекту є створення багатомовного інтернет-ресурсу, на якому б містився достатній обсяг інформації з історії України, формування української держави, витоків українсько-російських конфліктів. На сайті публікуються матеріали, присвячені суперечливим питанням українськоросійських відносин, спростовуються негативні стереотипи та перекручування фактів української історії.

Boycott Russia Today

http://www.stopfake.org/

айт для перевірки фактів, заснований у березні 2014 року. Ініціатори створення — студенти й викладачі Могилянської школи журналістики. У роботі беруть участь волонтери, журналісти, маркетологи, програмісти. Діяльність сайту: перевірка та спростування спотвореної інформації й пропаганди про події в Україні, яка поширюється у ЗМІ. Сайт має російську та англійську версії.

«Українські кібервійська»

рганізацію створено в червні 2014 року. Її очільник — аналітик безпеки, програміст Євген Докукін (сторінка у Фейсбуку: https:// www.facebook.com/eugene.

Організація позиціонує себе як «кібербатальйон для проведення оборонних і наступальних операцій в інтернеті, для протидії сепаратистам і терористам та протидії інформаційній війні проти України». Основна діяльність «білих хакерів» — блокування рахунків терористів, блокування сайтів, що поширюють терористичні гасла, фіксація переміщення російської військової техніки. Основна технологія учасників організації — спрямовані DDoSатаки. Станом на січень 2015 року організація передала СБУ дані про 1025 проросійських бойовиків.

TrolleyBust.com http://trolleybust.com/

айт створено волонтерами в березні 2015 року. Головне його завдання — відстеження та блокування інтернет-тролів та інших джерел антиукраїнської пропаганди. Основний інструмент — відправлення скарг на конкретних користувачів та їхні повідомлення.

фейсбук-сторінка https://www.facebook.com/boycottrussiatoday

нтернет-спільнота, що вимагає заборонити у США трансляцію каналу Russia Today, допоки він не припинить показувати антиукраїнську пропаганду. Поширює статті, що викривають пропаганду.

ГО

« Те л е к р и т и к а »