Ірина Потаніна - БІЛЯВКИ МОГО ЧОЛОВІКА

Ірина Потаніна

БІЛЯВКИ МОГО ЧОЛОВІКА Роман

УДК 82 1 . 1 6 1 . 2 – 31 2 . 4 ББК 84. 4 УКР6 – 44 П 64

П64 Потаніна, Ірина Білявки мого чоловіка: Роман. – ТОВ «Гамазин», «Зел е н ий пес», Київ – 384 с.

ISBN 966- 365- 111- 3

Уявіть собі, що однієї ночі ви прокидаєтеся, підходите до вікна й бачите свого коханого чоловіка в обіймах нахабної білявки! Звісно, це тільки лихий сон. Але чому ж тоді чоловіка все-таки немає поряд?! Чому в чудового хлопця, котрий і думати не сміє про інших жінок, крім своєї неперевершеної дружини, раптом виникає потяг до сторонніх білявок? Усе це слід якнайдетальніше розслідувати. І ми це зробимо разом із героїнею твору. Хоча б для того, щоб переконати чоловіків, котрі вважають, що від білявок усе лихо, наскільки вони не праві. Бо білявкам насправді теж не позаздриш. І на життя їхнє зазіхають, і батьківських статків прагнуть позбавити... Одним словом, неприємності на кожному кроці. От і доводиться нещасним шукати непохитного колишнього «опера», щоб попросити в нього захисту. І горе тій дружині, котра вчасно цього не зрозуміє! Але не турбуйтеся, врешті-решт нещасна білявка виявиться під надійним захистом, і ще невідомо, кому їй варто дякувати: «оперові», чи його дружині? ББК 84.4 УКР6 – 44

© І. Потаніна © ТОВ «Гам а з и н » ху д о ж н є о ф о р м л е н н я , ори гін а л - мак ет, вик л ю ч н а ліц е н з і я на ви д а н н я .

ISBN 96 6- 36 5 - 11 1 - 3

2

Пролог Спітні лі ру ки по жа д ли во вче пи ли ся в Маріїні пле чі. До чо го оги дно іно ді бу ти шіст над ця ти річ ною кра су нею! До во дить ся тер пі ти ці при стра сті... У та кі хви ли ни Марій ці стра шен но хо ті ло ся за пи са ти ся в Ба бу сі Ягу сі й та ким чи ном на віки вря ту ва ти ся від не на вис них до ма гань.

– Ко ха на! – пе ре гар, яким тхну ло з ви ска ле ної па щі лж е ку зе на, до дав на ступ ним Марі їним сло вам на ле ж ної при род но сті.

– За бе ри ру ки, ти ме ні брид кий, – пре зир ли во скри ви ла ся юна ари сто кра т ка. Вона не боя ла ся. Цей тип на д то трем тів пер е д її бать ком, щоб по смі ти за по дія ти дів чи ні будь- яку шко ду. – Ну поду май, що ро биш – сам ому ста не со ром но.

– Я ко хаю те бе, – він ще не роз ти скав обій мів. Марія від хи ли ла ся від роз зяв ле но го ро та, що жа діб но ха пав її гу би. Між верх німи пе ре д ні ми зу ба ми лж е ку зе на кра су ва ла ся оги дна плом ба, вкри та жов то- ко рич не вим на льо том. «Бо же, про що я ду маю? Тер міно во в Ба бу сі Ягу сі», – ви ріши ла Марія, а вго лос ска за ла зов сім інше.

– Ні, – з гі дні стю від че ка ни ла во на, див ля чись крив дни ко ві про сто у вічі, – ти ко ха єш не ме не, а своє ко хан ня до ме не. Це зов сім інше. Крім то го, я все од но ніко ли не змо жу від по вісти то бі вза єм ні стю. Як і го дить ся, сло вам шіст на д ця ти річ ної спо кус ни ці ніх то не на дав осо бли во го зна чен ня. Не на вис ні обій ми ли ше по міц ніша ли. Марій ка рво ну ла ся що си ли, струс ну ла з се бе брид кі до ти ки, гор до ро звер ну ла сь і ки ну ла ся геть. Вий шло гар но й вод но час без жо д но го ко ке ту ван ня. Пра виль но вий шло. Ду же доб ре.

– Ко ха на! – то ном уми раю чо го ка ню чив від штов хну тий. – Я лю блю те бе... Марійка, не обер таю чись, зни кла за ро гом бать ків сько го особ ня ка, що са мот ньо стир чав се ред зе ле ні.

– Я ко хаю те бе, – п'яний лж е ку зен рап том за пла кав, жа діб но вди хаю чи за пах Марій чи но го по ту, що ли шив ся на кін чи ках паль ців. – Люблю те бе... Уб'ю те бе! Марусь ко, я вб'ю те бе!!! Маріє, я лю блю те бе! Га дю ка ти та ка...

– При пи ни ти ма разм! – лж е ку зе на, зви чай но ж, зу пи ни ли. – Та ви п'яні, мо ло дий чо ло віче?! Не со ром но? Марі їні що ки па ла ли вог нем, во на важ ко ди ха ла, зу мис не ви со ко здій маю чи де коль те. Вти сла ся спи ною в тон ку сті ну й пе реос ми слю ва ла остан ній мо но лог лж е ку зе на. «Ах, он як?! Уже й по хо ро ном ре пу та ції не гре бує мо, – об урю ва ла ся во на. – У нас, бач ся, лю бов! Нія кої від по відаль но сті, су ціль ні по чут тя. А я по вин на все це тер пі ти… Тьху! Втім, – Марія рап том по сміх ну ла ся чо мусь по та єм но му, й у гли би ні її зе ле на вих очей бли сну ли лу ка ві сма раг ди ки, – не вар то за сму чу ва ти ся. В усьо му мож на знай ти щось гар не… Зреш тою, не так ча сто до ля да рує бі до лаш ній дів чи ні чоловіка, лад ного че рез влас ні по чут тя зда ва ти ся ціл ко ви тим ідіо том. Про сто пот ріб но вмі ти з ним по во ди ти ся. Почи та ти хел пи, вив чи ти пра ви ла ко ри сту ван ня...» З на ступ но го ж дня Марія ви ріши ла бу ти з лж е ку зе ном при віт ні шою. Як і всі жін ки її віку, во на, зви чай но, ще не мо гла зро зу міти, що фаль ши ва люб'яз ність ра нить ча сом ку ди гос трі ше за від вер ту від мо ву.

Розділ перший, про шкоду сторонніх білявок і надмірної уяви Не доб ре пе ре д чут тя наз дог на ло ме не уві сні. Заз ви чай на да чі в бать ків я спа ла ду же доб ре. Осо бли во, ко ли цих са мих бать ків і се стри ці- під літ ка там не бу ло. За раз об ста ви ни скла да ли ся осо бли во сприя т ли во. Ось уже три дні, як ми з Ге ор гієм за ки ну ли всі спра ви та по да ли ся на да чу, щоб при свя ти ти бо дай тиж день од не од но му й кра со там ос інньої при ро ди. На віть нес по ді ва ний при їзд Арте ма, два д ця тип'я т и літ ньо го сус іда по ко лиш ній місь кій квар ти рі, не зать ма рив при на д гар мо ній но го від по чин ку. Зав ше хи мер ний Тим ко по во див ся по кір ли во та ла гідно. Залюбки до зво ляв се бе ек сплу а ту ва ти, вчи ти жит тя. Зіз на ти ся, ми з Ге ор гієм, май же на де ся ти літ тя стар ші, ча стень ко ді ста ва ли хлоп ця но та ція ми. Але йо му по при це чо мусь бу ло ці ка во з на ми, й він ча стень ко на віду вав ся в го сті. За га лом, при во дів для за не по ко єн ня ті єї но чі в ме не жо д них не бу ло. І тре ба ж бу ло з'яви ти ся цьо му жах ли во му пе ре д чут тю. Не ціл ком ро зу міючи, що ро блю, я кла ц ну ла ви ми ка чем, підій шла до вік на, від су ну ла што ру й ос тов піла. Мій тре тій чо ло вік (а до цьо го ча су я ма ла ду рість скрі пи ти свої стос ун ки з Ге ор гієм Соба нев ським пе чат ка ми в пас пор тах) сто яв на най кра ще ос віт ле но му міс ці по двір'я та сти скав у обій мах об ур ли во ви тон че ну май же го лу біляв ку. Ко ли Жо рик вгле дів ме не, сон ну, у вік ні спаль ні, нітро хи не зні я ко вів, а, нав па ки, оче ви дяч ки зра дів. Він за клич но за ма хав віль ною ру кою. Та ке мо гло нас ни ти ся тіль ки в най ідіо тич ні шо му кош ма рі. Я впев ни ла ся, що ще сплю, й по вер ну ла сь у ліж ко. «Стри вай! – швид ко за го во рив у ме не все ре ди ні Здо ро вий Глузд, – коли те, що у вік ні – сон, то де ж то ді, пи та єть ся, справ жній Жо рик?» Не роз плю щую чи очей, я ще раз по ма ца ла ру кою по дру гій по ло ви ні ліж ка. Це вже зан ад то! З таки ми ви крив лен ня ми ре аль но сті я бу ла ка те го рич но не згод на. Вдру ге під хо ди ла до вік на вже ціл ком сві до мо. Зреш тою, кра ще зна ти жах ли ву пра вду, аніж вті ша ти ся брид кою брехн е ю... За вік ном прак тич но ні чо го не змі ни ло ся. Віль ною ру кою Жо рик на би рав чийсь но мер на мо біль но му те ле фо ні. Я ав то ма тич но відр е а гу ва ла на дзво ник, схо пи ла сво го мо біль ни ка.

– Ну? Ка те ри но? – об уре но про мо вив ме ні у ву хо Ге ор гій. – Ти вий деш, щоб ме ні до по мог ти, чи я так стоя ти му до сві тан ку?

– А то бі ще й до по мо га пот ріб на?! – на віть не знаю чи, з чо го са ме по ча ти скан дал і чи по чи на ти йо го вза га лі, не ро зум но по ці ка ви ла сь я. – Сам уж е не в змо зі впо ра ти ся?

– Зви чай но, пот ріб на до по мо га, – нез во руш но по го див ся чо ло вік, який був, зва жаю чи на крас но мов ність, у до во лі під не се но му на строї. – На те ми й ро ди на, щоб усі труд но щі ді ли ти нав піл. Взає мо до по мо га, так би мо вити...

– Я б во лі ла ді ли ти нав піл щось при єм ні ше, – ос та точ но про ки даю чись, про бур ча ла я. – Зна єш, як що ти не гай но не по ясниш ме ні, що від бу ваєть ся… Що там ти зби ра єш ся ро би ти й та ке інше… За га лом, ри зи ку єш, що я зро зу мію те бе не пра виль но... Усе це я го во ри ла вже на хо ду, по хап цем за стри бую чи в д жин си й на ки даю чи курт ку. Бур чан ня бур чан ням, але тут на віть най дурні шо му з ус іх мо їх вну тріш ніх «Я» зро зу міло – ста ло ся щось сер йоз не, слід зі бра ти ся та вклю чи тись у ро бо ту з усу нен ня не при єм но стей. Ось! Оце як раз най біль ше й об урю ва ло. Ми ж у від пуст ці! Ми ж домо вля ли ся ні в що не втру ча ти ся і не до зво ля ти ні я кій ро бо ті на ва лю ва ти ся на нас! Ге ор гій, як зав жд и, не вси дів на міс ці. Дум ка про те, що гар -

3

мо ній ний дач ний спо кій від те пер бу де тіль ки в спо га дах, ме ні зов сім не при па ла до сма ку. Пе ре д тим, як ви йти, я на віщось гля ну ла в дзе р ка ло та ре тель но за че са ла ся. М-да, в по рів нян ні з біляв кою, що кра су ва ла ся за вік ном, я, сон на, во че видь про гра ва ла... Я ви лая ла се бе за дур ну ва ті дум ки, взя ла з віша ка свій ос інній пла щ, щоб при кри ти со ром бі ляв ки, й ско ти ла ся схо да ми. У ціл ко ви то му мов чан ні ми за тя гли го стю, що бу ла в ста ні гли бо кої не при том но сті, в дім, а за нею – і ве ли чез ну ва лі зу, ко тра стояла до сі в Ге ор гія бі ля ніг. Ва жи ли оби дві – й па нян ка, і ва лі за – при близ но од на ко во. Я, зви чай но, зав ва жи ла за кра ще вда ти, що для ме не оби дві не під йом ні. Бра ку ва ло ще, щоб я підкр е с люв а ла тен діт ність сто рон ніх біля вок! Жо рик дбай ли во вклав оби дві зна хід ки на ди ван у віталь ні. Я ще й до сі не мо гла ді бра ти слів.

– Здо ро во, що ти про ки ну ла ся і так вча сно ви гля ну ла у вік но. Ду же ме не ви ру чи ла, – ні би нічо го й не ста ло ся, по відо мив чо ло вік. – Я б і сам, зви чай но, впо рав ся. Але зі знач но біль шою втра тою ча су. Я її вже го ди ну тяг ну. Чомусь жа ліб ний Жо ри ків тон не ви кли кав у ме не ані най мен шо го жа лю.

– Де й на віщо ти її вкрав?! Хто дав то бі пра во тя га ти по ніч но му се ли щу сто рон ніх жі нок?! – сфор му лю ва ла я на реш ті свій пра вед ний гнів. Жо рик пир хнув, від по вів пре зир ли вим по гля дом, оче ви дяч ки зви ну ва чую чи ме не в ту го дум стві.

– Ска жи, будь ла ска, а що б ти ро би ла на мо є му міс ці?! – ба га тоз нач но по ці ка вив ся він. Цьо го ра зу в ро зу мо вих здіб но стях своєї по ло ви ни за сум ні ва лась я.

– За стре ли ла ся б! – бу ла моя від по відь. Огри зну ла ся й відра зу від чу ла бо лю чий укол Сум лін ня. Зреш тою, нас кіль ки б підоз рі ло гар нень кою не бу ла біляв ка, во на по за сум нівом по тре бу ва ла до по мо ги… Скіль ки ра зів я обіц яла са ма со бі нав чи ти ся на реш ті ла гідно сті та сумир но сті. Скіль ки зби ра ла ся спо кій но ста ви ти ся до Жо ри ко во го нев мін ня по- людсь ки по ясню ва ти, що від бу ваєть ся, і до йо го вра жаю чої зда т но сті пе ре тво рю ва ти ся на спі ву ча сни ка будь- яких не при єм но стей у ра ді усі де сят ка кіло ме трів від нас.

– Ти то го… Вибач, що я лаю ся, – по ча ла кво ло, – ні як не мо жу звик ну ти до твоєї ма не ри ні з ким, крім се бе, не рах ува ти ся...

– Та ні, – Жо рик, який зі брав ся був уж е об ра зи тись на мій бру таль ний тон, вид но, те ж зга дав, що обіц яв ви пра ви ти ся та спо кій но ста ви тись до мо єї за паль но сті, – це ти ви бач. Я сам ви нен. Ніко ли нічо го не по ясню до пут тя… Все че каю, по ки ти по ро зум ні ша єш і са ма щось тя ми ти поч неш... Я глу хо за гар ча ла у від по відь на та ку низь ку оцін ку мо єї кміт ли во сті. Біляв ка рап том за стог на ла.

– За раз, за раз! – хо ром від мах ну ли ся від неї ми з Жо ри ком, і да лі роз пли ваю чись од не пе ре д од ним у в'їд ли вих ви ба чен нях. Біляв ка нев віч ли во стог на ла, не зва жаю чи на на ше про хан ня кіль ка хви лин по че ка ти. І тут я про ки ну ла ся ос та точ но.

– Швид ку! Вона ж мо же вмер ти! На ма тус ино му ди ва ні! Швид ку мер щій!

– Швид ку не мож на. Дів чи ну хо чуть уби ти, її схо ва ти пот ріб но, – ра діс но по відо мив Жо рик та ким то ном, на чеб то я му шу ра ді ти з мо жливої по яви в на шо му до мі пе ре слі ду ва чів білявки. «Спо кій но, за раз не до опла ку ван ня влас но го ком фор ту, – на ка за ла я влас ній па ні ці, – не будь я Ка те ри на Кроль, як що не зу мію не гай но се бе опа ну ва ти».

– Тоді на ша тир. І не гай но клич Арте ма.

– Це вір но, – по го див ся на реш ті Жо рик і по дав ся бу ди ти сус іда, кот рий ось уже рік як був ди пло мо ва ним ме ди ком. Крім то го, Артем був ба га то чим зо бов'яз а ний нам із Жо ри ком, то му ми мо гли роз рахо ву ва ти на йо го ро зу мін ня та мов чан ня. Я за ли ши ла ся зі зна хід кою на один ці; не без во ро жо сті за хо ди ла ся її роз гля да ти. За кіль ка хви лин во ро жість змі ни ли жа ло щі. Біляв ка вия ви ла ся зов сім юною. Дів чи ні та ки доб ря че пе ре па ло. Ро зір ва на блуз ка ого лю ва ла страш ні сад на на лі во му пле чі. Вилиця спу хла, схо же, від уда ру. Гос по ди, що ж мо гло ста ти ся? Я від ко луп ну ла від сті нки мо ро зиль ни ка гру доч ку льо ду та при ту ли ла до за би то го міс ця. Дів чи на зно ву за стог на ла й рап том роз плю щи ла очі. Зе ле на вий по гля д ви стрі лив у ме не про хан ням про допомогу. Це від бу ло ся так зне наць ка, що я з ди ким ве ре ском від ско чи ла до двер е й.

– Не ру хай ся, не во ру ши ся, не роз мо вляй! – ав то ма тич но зак ри ча ла я. – Тобі за раз при ве дуть лі каря... Схо же, мій ле мент на ля кав по тер пі лу знач но біль ше за все, що ста ло ся ра ні ше. Вона за ту ли ла облич чя ру ка ми й зно ву зне при том ні ла. Я са ма не зом лі ла тіль ки че рез ці ка вість. Не мо гла ж я про пу сти ти по дал ь шо го ро звит ку по дій.

– Брат ці, ви що, з глуз ду з'їха ли, – бур мо тів під ня тий се ред но чі Артем, – я ж, ти пу, ве те ринар...

– Ось, – Жо рик за вів сус іда в кім на ту й кив нув у бік го сті. Зов ніш ність юної біляв ки, якої не мо гла зіпсу ва ти на віть роз пу хла ви лиця, мит тє во змі ни ла Арте мів на стрій.

– Нічо го со бі! – за хо пле но про буб онів він.

– Це ти про що? – жва во по ці ка ви лась я. Артем опа ну вав се бе й нез во руш но узяв ся до огля ду.

– Гос пі та лі зу ва ти ме мо? – запит а в бу де н но.

– Ні, – хо ром від по віли ми.

– Нас пра вді нічо го страш но го. Про сто за би ті міс ця... Одна к раз во на зне при том ніла, ви хо дить, мо жли во, струс моз ку...

– Що пот ріб но ро би ти?

– Може, прис пи мо? – по сміх нув ся Артем. Про ф е сій ний гу мор сус іда був ме ні, м'яко ка жу чи, да ле кий. – Не хай від ле жит ь ся. Га даю, ти пу, са ма про чу ма єть ся. Якщо струс не силь ний, то все, ти пу, бу де норма ль но... Артем пішов до се бе в кім на ту, при тяг якісь ма зі з оги дним за па хом. Роз па ку вав бин ти. «Як доб ре, що він по стій но тя гає з со бою ро бо чу ва ліз ку», – швид ко по ду ма ла я, за бу ваю чи, як зов сім не дав но вис міюва ла цю сус ідо ву звич ку. Артем мов чки про стяг ме ні пля шеч ку з яко юсь ріди ною.

– Скіль ки ра зів і по скільки їй це да ва ти? – за пи та ла я.

– Це, ти пу, то бі. Від нер вів. Дя дь ко Жо рик про сив за хо пи ти, – по сміх нув ся Артем. Я уя ви ла, як за раз ро зіб'ю пля шеч ку об сус ідо ву го ло ву… Ні, кра ще об Жо ри ко ву. А кра ще об ту й ін шу. На жаль, пля шеч ка бу ла тіль ки од на. Це вря ту ва ло обох від не ми ну чої роз пра ви. Я мов чки взя ла лі ки.

– Жар тую, – нез во руш но про ва див сус ід. – Там, на ети кет ці на пи са но, як вжи ва ти. Це до дас т ь їй, ти пу,

4

жит тє вих сил. Нах аб ство ро сло в на шо му сус ідо ві знач но швид ше за інте лек т.

– Ех, Тим чи ку, – крізь зу би про ці ди ла я, – що дов ше те бе знаю, то біль ше вра жа юся, як мож на бу ти та ким свин ту сом...

– Сам стра ж даю, – чес но зіз нав ся сус ід, при мир ли во по смі хаю чись. З ран ньої юно сті спо сте рі га ло ся в на шо го Тим ка та ке див не вмін ня по смі ха ти ся всім облич чям. Кож ною лас то вин кою, кож ною вією, на віть ву ха ми... На чеб то лам поч ку в ньо го все ре ди ні вми ка ли. Не при пи ня ти гні ва ти ся на ньо го пі сля та кої по сміш ки я не вмі ла. – Тобі, ти пу, доб ре, ти ме не рід ко ба чиш.… – ви ка блу чу вав ся Тим ко. – А я з со бою по стій но в кон так ті зму ше ний пе ре бу ва ти.

– Тяж ко то бі, – по спів чу ва ла я, по смі хаючись. Жо рик, що дав но звик до на ших із Тим ком су пе ре чок та рап то вих пе ре мир'їв, по дав ся ста ви ти чай ник.

– Усе, те пер не хай спить, – Ар тем скін чив ча клу ва ти над ком пре сом, який мав ціл ко ви то ре а німу ва ти бі ляв чи ну зов ніш ність. – Ди хан ня, на чеб то, рів не… Спо ді ва юся, вран ці по чу ва ти меть ся кра ще. Я зди ву ва ла ся, ко ли вия ви ла в со бі щи ру ра дість за нес по ді ва ну го стю. І рап том за спо ко їла ся. Чи не бай ду же, ко ли й де наз дог на ли б нас ці чер го ві не при єм но сті, – за тиж день у місті, чи тут і за раз... Ко ли вж е та ка в нас ро бо та – ку ди по ді ти ся? Ні, ви не по ду май те, пра ц юва ли ми зов сім не ви кра да ча ми чу жих па ня нок, а са ме нав па ки – си щи ка ми. На ша з Ге ор гієм де тек тив на аген ція «Or der» дав но вже вва жа ло ся од ні єю з най кра щих у місті. Влас не, вар то зау ва жи ти, що та ких аген цій у місті бу ло тіль ки дві. На ша й во ро жа. Про во ро жу, при род но, я й го во ри ти не хо чу... Втім, зда єть ся, я від во лі каю ся. Сус ід тим ча сом роз сла блю ва ти ся не по спі шав. Хитрим за вер том ни жньої гу би він вид му хав із ока свій дов гий біля вий чуб чик і від ка шляв ся.

– Ну, дя дь ку Жо ри ку, – сус ід на зи вав Жо ри ка так, як звик з ди тин ства, – ти пу, роз по відай. Жо рик пиль но огля нув при сут ніх, ще раз при ки даю чи, чи мож на до віря ти та ко му то ва ри ству.

– Не тяг ни, – під три ма ла я сус іда, див ля чись чо ло віко ві у вічі.

– Зна чить, так, – Жо рик наб рав пов ні ле ге ні по вітря, – дів чи на по тра пи ла в ав то ка та стро фу. Я, пі доз ріли во при мру жи ла ся, за пи тли во ки ваю чи Арте мо ві.

– Під твер дж ую, – за спо ко їв сус ід, – при найм ні, ду же, ти пу, на те схо же.

– Ото ж, – про ва див Жо рик, – я вия вив ся ми мо віль ним свід ком. Біль ше то го, я чув роз мо ву двох не доб рих хлоп ців, один із яких, схо же, двою рід ний бра т же р тви. Ці хлоп ці зов сім не ба жа ли, щоб дів чи на вці ці лі ла пі сля ка та стро фи. Поду ма ло ся, що не вар то за ли ша ти її в їхньому товарис т ві...

– Що ти зро бив з ти ми хлоп ця ми? – не на жар т зах ви лю ва лась я.

– Та ні, – за ма хав ру ка ми чо ло вік, – я їх не чіпав. Про сто дів чи ну заб рав. Вони, влас не, по ду ма ли, що спра ви в неї зов сім ке псь кі, й не прихо вую чи ра до сті, по їха ли со бі. Я са ме там не по да лік у ку щах хо вав ся. За га лом, ніко го з них і паль цем не тор кнув, при ся гаю ся...

– Любий, – я від чу ва ла, що по чи наю за ки па ти од но ча сно з на шим чай ни ком, – ска жи, будь ласк а, те бе що, вдо ма так стра шен но крив дя ть, що ти, бі до лаш ний, но ча ми по ку щах хо ва ти ся мусиш? Жо рик стра ж де н но за ко тив очі до сте лі.

– Це все в сус ідньо му дво рі по ча ло ся. Я там сте жив за ни ми...

– На віщо? – хо ром по ці ка ви ли ся ми з Арте мом.

– Сте жив, та й го ді, – бу ло вже зро зу міло, що біль ше ми не ви тяг не мо з Ге ор гія ні сло ва. – Може, в ме не хо бі та ке – сте жи ти за ки мось... Може, я тре ную ся... Про ф е сій ні на ви чки від пра ць о вую... Може, в ме не та кий різ но вид лу на тиз му...

– Ще ска жи, що по гри би хо див, – по сміх ну лась я, а по тім по ясни ла для Арте ма, – з де я ко го ча су наш Ге ор гій ди ви ти ся на гри би не мо же. Па лає до них лю тою не на ви стю.

– З де я ко го ча су! – пе ре дра ж нив Ге ор гій. – Роз по віда ти – то вж е всю пра вду. Від од но го ви гля ду гри бів ме ні те пер зле. А все то му, що за ку шу ва ли ми не дав но з дво ма клі єн та ми чу до ви ми гри боч ка ми. Один я жи вий ли шив ся.

– Отру їли ся? – в Тим ка по кру глі ша ли очі. – На смер т ь?

– Май же. Але їх хоч від отруєн ня ря ту ва ли. А ме не за що? Про сто за ком па нію. У ме не до то го, як лі ка рі в ор га нізм вче пи ли ся, ані най мен ших оз нак отруєн ня не спо сте ріга лось… Те пер і ду ху не зно шу ні гри бів, ані ме ди ків. Ве те ри на ри скла да ють ви ня ток, пев на річ...

– Ой, брат ці, – за хо пле но роз вів ру ка ми сус ід, – ви, я ба чу, як цю свою аген цію від кри ли, так, ти пу, дах у обох і по їхав... В'їд ли ві Арте мо ві зау ва же н ня за раз ме не хви лю ва ли най мен ше.

– Га раз д, – Жо рик ви рішив зно ву прий ня ти ко ман ду ван ня на се бе, – до пит скін че но. Ціка вість вдо во ле но. По табо ру ого ло шу єть ся від бій. Зав тра вран ці ме ні пот ріб но бу де в та ких- ся ких спра вах у місто змо та ти ся. Ка те ри но, за ли шиш ся чер гу ва ти біля по тер пі лої. Тим ку, як що мо же ш, не їдь по ки ні ку ди. Побудь із ни ми.

– Бу де, ти пу, ви ко на но, – по відо мив сус ід, зав ж ди го то вий до при год. Ко ли Жо рик го во рив та ким то ном, за пе ре чу ва ти бу ло без глуз до.

– На віщо ти вплу туєш ся? – спро бу ва ла я м'яко заве сти, ко ли Артем пі шов. – Чи не кра ще роз шу ка ти яких- не будь ні жно на лаш то ва них ро ди чів і пе ре да ти це ча до під їхній до гля д?

– У ме не є ва ріан ти? – нев до во ле но гмик нув Жо рик та за хо див ся гра ти жов на ми на ви лиц ях, і без то го різ ко окре сле них. Це бу ла най пер ша оз на ка то го, що Ге ор гій зво лить нер ву ва ти ся. – Од но го ро ди ча я вж е по ба чив. Де га ран тії, що інші не вия влят ь ся ще гір шими за цьо го двою рід но го бра ти ка? Крім то го, не на те ми з то бою чо ти ри ро ки то му від кри ва ли де тек тив ну аген цію, щоб від роз слі ду ван ня спра ви, ко тра зва ли ла ся нам про сто в ру ки, ось так взя ти й від мо ви ти ся. Чує моє сер це – во но то го вар те. І в сен сі за ро біт ку те ж . І крім то го, хто ж, як не ми?

– Жо роч ко, мо же, не тре ба? Поря ту вав дів чин ку, й доб ре. А да лі хай хтось ін ший роз би ра єть ся… Від пуст ка в нас на чеб то...

– Зав тра об го во ри мо. Ме ні ще де я кі фак ти пе ре віри ти пот ріб но... Я тя ж ко зіт хну ла. За ли ша ло ся тіль ки спо ді ва тись, що Ге ор гіє ва за по пад ли вість ніяк не пов'яз а на з зов ніш німи да ни ми по тер пілої бі ляв ки. Вран ці я від чу ла се бе зов сім скрив дж е ною. Жо рик по їхав у спра вах, на віть не збу див ме не. Оце йо го най кра ще ха рак те ри зу ва ло. Щой но з'яв ля ла ся якась хоч від но сно ці ка ва спра ва, він від да вав ся їй ціл ко ви то. Я пе ре ста ва ла існу ва ти як раз до за вер шен ня чер го во го роз слі ду ван ня. Звісно, як що бу ло пот ріб но для

5

спра ви, Жо рик зга ду вав про ме не й на віть ча стень ко не гре бу вав мо їми по ра да ми чи іншою до по мо гою. Я на ма га ла ся всі ля ко спро сто ву ва ти уста ле ну дум ку, що, мо вляв, не жі но ча спра ва – ло ви ти зло чин ців. Іно ді на віть ло ви ла, що пра вда, кож но го ра зу не нав мис но й нес по ді ва но. За мість по дя ки от ри му ва ла стри маносхваль ний ки вок і зно ву ви па да ла з ко ла Жа ри ко вих інте ре сів аж до за кін чен ня. Тоб то до кра щих ча сів. Та ке ме не зов сім не влаш то ву ва ло. Я наш вид ку руч на че пи ла щось дач не, спу сти ла ся в кух ню, що слу гу ва ла од но ча сно й за віталь ню, а по су ті бу ла ве ран дою. Артем із са мо го ран ня си дів у го ло вах гар нень кої го сті. Та, зда єть ся, ще спа ла.

– Як спра ви? – по ці ка ви лась я.

– На чеб то ні чо го. Вона, ти пу, ще за слаб ка, щоб дов го роз мо вля ти. Але де що ме ні вда ло ся до віда тись до то го, як зно ву за сну ла. Її звуть Марія. Те, яким під не се ним то ном сус ід ви мо вив остан нє сло во, не за ли ша ло сум нівів, що він уж е на че пив на на шу го стю та кий со бі не бес но- ро ман тич ний образ. «Ось і доб ре, – ви ріши ла я, – отж е , сте жит име за здо ров'ям дів чи ни на ле ж ним чи ном. Хоча шко да хлоп ця. На пев но вия вить ся, що в та кої панян ки дав но вже влас ний шта т роз кіш них на ре чених».

– Моя до по мо га пот ріб на?

– Та, ти пу, ні. Все нор маль но. Марії про сто тре ба від ле жа ти ся. Вона, схо же, пе ре жи ла силь не по тря сін ня. Влас на не пот ріб ність чо мусь ще біль ше ме не за сму ти ла. І на віть сто рон нім бі ляв кам я ні до чо го… При го ту ва ла сні да нок і ви ріши ла тро хи по гу ля ти око лиц ями. «Ну який же все- та ки чер ствий на род му жи ки, – сум но мір ку ва ла я, ро зу міючи, що Жо ри ко ві дій сно про сто не спа дає на дум ку под зво ни ти й до віда ти ся, як у ме не тут спра ви. Спра ви, за йо го уяв лен ням, мо жуть бу ти тіль ки в ньо го. «От ці ка во, – мсти во при мру жи ла сь я, – а як би зі мною ста ло ся за раз що- не будь? Він, як і ра ніше, зай ма вся б влас ни ми спра ва ми?» Моя уя ва от ри ма ла бла го да т ний ґрунт і по ча ла роз лю че но змальо ву юва ти ней мо вір ні при го ди, що ді ють ся зі мною. При міром, гу ляю чи, я нат кну ся на лі гви сько бан ди тів. Зви чай но, відра зу под зво ню Жо ри ко ві. Заш еп чу в труб ку, мо вляв, він ме ні тут не гай но пот рі бен… А він, зви чай но ж, су хо від по вість, що зай ня тий і пе ре д зво нить піз ні ше. І то ді я за ли шу ся без жо д ної під трим ки й бу ду зму ше на са ма ви ве сти бан ду на чи сту во ду. «Жо ри ко ві по тім бу де до бо лю со ром но! – ра діс но ду ма ла я, про кру чую чи в моз ку кар ти ни мо єї пе ре мож ної по яви і йо го, Жо ри ко вого, каят тя. Або ні, кра ще не так... Уява вж е пе рем кну ла ся на но ву мо дел ь си туа ції. Ме не ви кра дуть! Так, так... При чо му, че рез йо го, Жо ри кові, ду ро щі. Бан ди ти, які по лю ють на Марію, на па дуть на ме не де- не будь отут. У лі сі. Від ве зуть до страш но го під ва лу, що ки шить ми ша ми. Візь муть ся ви пи ту ва ти, де Жо рик хо ває знай де ну дів чи ну. Я, зви чай но, ге ро їчно мов ча ти му. Все, що я встиг ну зро би ти до то го, як страш ні ла пись ка тих здо ро ва нів скру тять ме не, це по сла ти Жо ри ко ві умов ний сиг нал». Ко лись, жар то ма про кру чуючи в роз мо вах мо жли ві си туа ції та ко го шти бу, ми з Ге ор гієм умо ви ли ся про ко до вий дзві нок, що оз на чав: «Не без пе ка!» Один гу док. Потім відім кну ти ся. Потім зно ву наб ра ти но мер. Якщо мо жеш, го во ри, що ста ло ся. Не мо жеш – і так зро зу міло: ді єть ся щось не до б ре. Я не змо жу. Здо ро ва ні спро бу ють віді бра ти те ле фон. Перш ніж зда ти ся, я встиг ну зітер ти з дис плея наб ра ний но мер (хо ча кра ще бу ло б, зви чай но, з'їсти те ле фон), щоб не да ти бан ди там ні я ких клю чів до Ге ор гія. Я на віть по сміх ну ла ся, уяв ляю чи, як ку са ти ме лік ті Жо рик, ро зу міючи, що сам ви нен у мо є му ви кра ден ні. Як пе ре вер не до го ри дном усю облас т ь, щоб вря ту ва ти ме не. Як зах ли неть ся від на пли ву по чут тів у мить зу стрі чі… Як ува ж но за зир не в очі сво їм гли бо ким ка рим по гля дом, що ста не рап том та ким те плим, та ким ніжним… Як паль ці мої звич но про бі жа т ь ся по йо го твер до му ко рот ко підст ри же но му во лос сю на знак то го, що про ба чаю… Як він за при ся гне ть ся біль ше ні ко ли не по ли ша ти ме не са му... Я вж е зби ра ла ся ви чи та ти влас ній уя ві за на д мір ро ман тич но сті, як рап том по чув ся те ле фон ний дзві нок. Після од но го гуд ка труб ка пі доз рі ло зам ов кла. У ме не по хо ло ло все ре ди ні. Дис плей по відо мляв, що дзві нок був від Ге ор гія. Те ле фон зад зво нив зно ву, я вче пи ла ся обо ма ру ка ми в кноп ку «Yes». Важ ке ди хан ня по той бік су про во ди ло ся чи їмось від да ле ним кри ком: – Ану кла д и мо білу, дзво ни ти забо ро не но! – кри чав хтось зов сім не Жор чи ним го ло сом. Зв'язок обір вав ся. Я від чу ла, як під ги на ють ся но ги. О ні! Нев же уя ва зно ву ви тво ряє зі мною свої жор сто кі шту ки? Нев же ви га да не зно ву збу ваєть ся? Та ке тра пля ло ся й ра ніше, але, вар то зіз на ти ся, то бу ли дріб ни ці й уже ні як не в на стіль ки пе ре кру че ній фор мі...

– Жо ри ку, Жо ри ку, візь ми ж труб ку!!! – ре пе ту ва ла я те ле фо но ві, хо ча бу ла вже твер до впев не на, що зв'язок біль ше не по но вить ся.

Розділ другий, який викладає сумну історію веселої Марії Я вде р ла ся в дім з твер дим на міром вчи ни ти пе ре по лох, але відра зу прит их ла. У віталь ні кра су ва ла ся дбай ли во вкри та пле дом бі ляв ка, що на пів ле жа ла на ди ва ні. Артем жва во роз по відав щось, ви пи сую чи по кім на ті ра діс ні па. Якби в Тим ка був хвіст – по за сум нівом, йо го за раз бу ло б роз пу ше но.

– Що, нев же всі? – за хо пле но за пи ту ва ла бі ляв ка, по- маль віня чо му спліс кую чи ру ка ми.

– Усі! – тра гіч ним ше по том за яв ляв Артем. – Усі, ти пу, дів ча та ра но чи піз но по ли ша ють ме не. Я жах ли ва осо би стість… Це, ти пу, карм а. Іро нія до лі. Ну зви чай но, чим ще Тим ко міг на ма га ти ся зва би ти юну ле ді, як не роз по від дю про свої ко міч ні лю бов ні нев да чі. Що до за мо ро чу ван ня ос іб про ти ле ж ної ста ті в на шо го нев гам ов но го сус іда дав но бу ла пе ре віре на ме то ди ка. Він грав на по чут ті про ти річ чя (мо вляв, а я ось не та ка, як усі) та спо кон віч них жі но чих інстинк тив них жа ло щах до скрив дж е но го, які й штов хну ли у вда ва но нев пев не ні Арте мо ві обій ми вж е не од ну са мо від да ну же р тву.

– Ось на при кла д, – Тим ко вж е був у за па лі й пе ре би ва ти йо го за раз ви да ва ло ся блюз нір ством, – про во дж аю це я, ти пу, од ну дів чи ну до до му. Юль кою її зва ли. Втім, і до сі звуть, на пев не. Типу, тиж день уж е до до му про во д ж а ю, а во на на чай так ні ра зу й не за про си ла! Ди ви мо ся, а пря мо бі ля Юль чи них две рей ху лі га ни з під'їз ду, ти пу, ги до ту ви дря па ли. Ну там «Юля ду ре па», і все та ке… Пра вди ві ху лі га ни тра пи ли ся, як по тім з'яс ува лось. Тим ко на мить зат нув ся, мір ку ючи, що ж бре ха ти да лі.

– Типу, – смі ючись, під ка за ла опо віда че ві бі ляв ка. Зва жаю чи на все, їй бу ло вже знач но кра ще. Нія ких оз нак кво ло сті в її го ло сі не бу ло.

– Що? – не зро зу мів Артем, да лі до пе трав, що го стя не з дур нень ких, і відра зу пе рем кнув ся на іро ніч ний ла д. – А, ну так. Типу, з'яс ува ло ся. Не в тім сіль! Ото ж, Юль ка ме ні візь ми та й за я ви: «За фар буй, Арте ме,

6

цей на пис. Раз ти за мною хо диш, то ре пу та цію мою під три му ва ти по ви нен». Це я за нею хо дж у? Це я, ти пу, по ви нен? Та ще то ном та ким ска зо ну ла... На ка зо вим, ти пу. А са ма дв е ри ма ля сну ла і вся та ка з се бе нев до во ле на до до му пла ка ти вте кла.

– Ну а ти?

– Я? Вико нав усе як го дить ся. Не по лі ну вав ся. Пішов, ти пу, до до му, взяв фар бу й за ма зав. На пис, як і про си ли. Са ме на пис. Прой шов ся пен зли ком без по се ред нь о по об ри су лі тер. А Юль ка об ра зи ла ся. Ка жу: «Що на ка зу ва ли, те й ви ко нав». А во на в сльо зи. Ба чи ти, ка же, те бе біль ше не хо чу.

– Жор сто ко, – бі ляв ка на ма га ла ся при хо ва ти по сміш ку, – бідо лаш на дів чи на. Ти хо ча б ви ба чи вся?

– А на віщо? – Артем лу ка во під мор гнув, по смі хаю чись. – Вона ме ні за тиж де нь, зна єш як наб рид ла? Що я їй – ма ляр, ти пу, сті ни в під'їз ді пе ре фар бо ву ва ти… Знай шла ся, ти пу, ко ман дир ша... Ніко ли, я впев не на, та ко го не від бу ва ло ся в Тим ко во му жит ті. Але ви га ду вав він ціл ком упев не но й на віть, зда єть ся, щи ро об ра жав ся на Юль ку, якої ні ко ли не існу ва ло в при ро ді. З ди тин ства Тим ко ві при та ман на бу ла нев гам ов на при страс т ь до фан та зій та ак тор сь кий дар.

– За ра ди справ жньої лю бо ві мож на й ма ля рем по бу ти. Кож ній дів чи ні хо четь ся, щоб за ра ди неї ро би ли по дви ги... – за ми сле но й ду же сер йоз но про мо ви ла біляв ка. Я від чу ла се бе ста рою ви хо ва тель кою, що під слухо вує зіз нан ня у вза єм ній лю бо ві діт ла хів стар шої гру пи. Ста ло якось ні я ко во від ус іх цих дур ниць.

– Кож ній? І то бі? – хо ро бро вклю чи вся Артем. – Ко ли що, ти тіль ки ска жи. Я з вік на ви ки ну ти ся мо жу. Хва ли ти Бо га, по верх пер ший...

– Не тре ба. Ти клум би пом неш. Там кві ти ду же гар ні... Я наб ра ла бу ла по вітря в ле ге ні, щоб на тяк -ну ти на свою на яв ність, але Тим ко не дав вста ви ти й зву ку.

– Тобі спо до ба ли ся? Це я ви ро щу вав. Ну, ти пу, ра зом із Ка те ри ною і дя дь ком Жо ри ком, зви чай но… Але май же сам. За га лом, я то бі їх, ти пу, да рую. Хочеш?

– І ча сто ти чу жі кві ти дів ча там да руєш? – глуз ли во по ці ка ви ла ся бі ляв ка. – Тому те бе й ки да ють?

– Ні. Не то му, – на су пив ся Тим ко, – з різ них при чин. Ось од на, на при кла д... Біляв ка заз да ле гідь лун ко роз ре го та ла ся. Артем зно ву по чав мо ло ти язи ком. Не ма в ме не звич ки ла ма ти лю дям іди лію. Не ма звич ки пе ре би ва ти опо віда ча на пів сло ві. Не зви кла я вта єм ни чу ва ти в сімей ні не при єм но сті сто рон ніх. Але, з іншо го бо ку, все, що вж е ста ло ся остан нім ча сом, те ж не вхо ди ло до мо їх зви чок. Нітро хи не звер таю чи ува ги на цей фак т , во но все- та ки ста ло ся. Вихо дить, на став час змі ню ва ти пра ви ла. Я твер до ви рі ши ла за кли ка ти го стей у свід ки й по міч ни ки, щой но Артем скін чить роз по відь, то му піш ла в спаль ню пе рев дя га ти ся для ви їзду в місто. Вже в чо му я бу ла впев не на, то це в то му, що не си діт иму тут склав ши ру ки, по ки Ге ор гій там не зна ти чим зай ма єть ся. «Що ж та ке мо гло ста ти ся? Ко му мо гло спа сти на дум ку на па да ти на Жо ри ка? І що ме ні, пи та єть ся, на дя га ти для спіл ку ван ня з ци ми осо би сто стя ми?» – дум ки в мо їй го ло ві не ща д но плу та ли ся і пе ре ска ку ва ли з те ми на те му. «За спо кой ся! – вла дно на ка зу вав Здо ро вий Глузд, який дав но вже стра ж дав на нер во ві роз ла ди че рез три ва ле пе ре бу ван ня в мо їй го ло ві. – Не нер ву ва ти ся – ось головне . Са мі на па ли, хай са мі й від би ва ють ся. Якщо во ни ви ріши ли йо го ви крас ти – не за ба ром по жал ку ють. Спро буй- но про го ду ва ти та ко го бран ця!» Ці на стир ли ві ду ро щі в сві до мо сті жах ли во дра ту ва ли й ні як не да ва ли зо се ре ди ти ся. Я сіла на ліж ко та за хо ди ла ся ма са жу ва ти скро ні. Ка жуть, це сти му лює ро бо ту моз ку. «Не уяв ляю, ко му він міг зна до би ти ся? – по ліз ла в го ло ву чер го ва пор ція маяч ні. – Може, це про сто жар т? А мо же, моя нень ка здій сни ла свій дав ній ви рок ви крас ти ху дю що го Жо ри ка со бі на від го ді влю?» Схо же, сти му лю ва ти в мо їй го ло ві аб со лют но не бу ло чо го. Я від чу ла се бе жах ли во не ща сною. Ну чо му в нас усе не як у лю дей? Хоті ла від по чи ти від та єм них справ, – нар ва ла ся на якусь за се кре че ну бі ляв ку. Хоті ла спро во ку ва ти влас но го чо ло віка на по двиг, – і ось те пер зму ше на са ма ви ка зу ва ти чу де са ге ро їзму. Тіль ки зна ти б, де на ці чу де са по пит. І чи вар то здій ма ти га лас, дзво ни ти в мілі цію, до війсь ко вих і жі но чої збір ної з кік- бок син гу; мо же пот ріб но нав па ки – си ді ти ти хо, бо я ти ся наш ко ди ти, зму си ти се бе за спо ко їти ся та че ка ти на чер го ві звіст ки від Георгія? Прий ня ти рішен ня са ма я бу ла не в змо зі. Тим ко ва по ра да вия ви ла ся про сто необхід ною. Аж ні як не то му, що йо го дум ка мо гла вия ви ти ся му дрою (тут я са ме бу ла впев не на в про ти ле ж но му), а то му, що по ви нен же бо дай хтось роз ді ли ти зі мною тя гар від по відаль но сті за прий ня тий до ви ко нан ня план дій. «Ет, Жо роч ко, Жо роч ко! Ну чо му ти віч но все ро биш нев ча сно? На ду ма вся ж зни ка ти са ме то ді, ко ли в ме не не ли ши ло ся жо д них сил для бо роть би з не при єм но стя ми...» Я вий шла в ко ри дор.

– А Оль га ме не по ки ну ла че рез ди ти ну, – до ли нав із віталь ні Арте мів го лос. «Гос по ди, йо го по слу ха ти, то він про сто Дон Жу ан якийсь!»

– Ти від мо вив ся виз на ти бать ків ство? – глуз ли во ці ка ви ла ся бі ляв ка, ко тра, зда єть ся, віри ла Тим ко вим ба лач кам при близ но на стіль ки ж, нас кіль ки і я.

– Я? – Артем оче ви дяч ки на хо ду змі ню вав скла де ну по дум ки роз по відь. – Атож. Від мо вив ся. Але це ме ні, ти пу, не до по мо гло.

– Тоб то?

– Не по ро зу мін ня. Усе моє жит тя – су ціль не не по ро зу мін ня.

– Не труї ду шу. Роз по відай. Ціка во ж. Цьо го ра зу я прог на ла реш тки ко рек т но сті: при пи ни ла ні мо стов би чи ти на по ро зі та увій шла все- та ки до кім на ти.

– Здр а стуй те, – бі ляв ка зні че но спіт кну ла ся на пів сло ві й опу сти ла вії. При ден но му ос віт лен ні, за гор ну та в пле д , во на ма ла знач но менш еф е к т ний ви гля д, аніж учо ра вно чі. Це істот но по ліп ши ло моє до неї ста влен ня. Тому я при віт но кив ну ла у від повідь.

– Це Ка те ри на. Та са ма, про яку я то бі го во рив, – відра зу за то рох тів Артем. Ме ні на мить ста ло зле. Уяв ляю, що міг на то ро чи ти про ме не Тим ко з йо го зну дь го ва ною за вдяч ним слу ха чем уя вою. – А ми тут жит тє вим дос відом ді ли мо ся, – всміхнувс я він.

– Не слу хай йо го, він те бе по га но го нав чить, – мовила я бі ляв ці, яка в мо їй при сут но сті зро би ла ся рап том жах ли во ти хою і скром ною.

– Чо го це «по га но го»? – об урив ся Артем. – Тіль ки гар но го! На мо є му ке псь ко му при кла ді Марія нав чить ся уни ка ти по ми лок… Ось, при міром, за раз я роз по відав істо рію, як роз став ся з од нією дів чи ною че рез ди ти ну.

– Знаю, знаю, – я не мо гла принагі д но не поз ну ща ти ся з сус іда. – Ви про жи ли ра зом п'ят ь ро ків. Потім ти до відав ся, що в неї двоє ді тей, яких во на від те бе хо ва ла. Ти жах ли во об ра зив ся й по ки нув її. Вчи нив не -

7

гідно... Артем на мить за ні мів, і очі йо го об уре но по кру глі ша ли. Як це я мо жу рап том так па плю жи ти йо го пе ре д гос тею?!

– Не пра вда! – ки нув ся він по ясню ва ти бі ляв ці. – Не бу ло та ко го. Це Ка те ри на жар тує так… Ні з ким я не жив ра зом п'ять ро ків. І ні ко го не ки дав. Це ме не всі ки да ли... Ка тю, ну по ясни ж, що ти по жар ту ва ла!

– А я то бі по віри ла! – па фос но при мру жи ла ся бі ляв ка, та відра зу й не ви три ма ла, пир сну ла смі хом.

– Ну що тут сміш но го? – об ра жав ся Тим ко. – От віч но, ти пу, тіль ки ви рі шу щось роз по вісти,як з'яв ля ють ся вся кі, з пут тя зби ва ють. «П'ять ро ків ра зом про жи ли!» На ви га ду ють же та ко го... Нор маль на лю ди на стіль ки ча су ра зом із од нією жін кою про жи ти, ти пу, не змо же. Тут біль ше трьох діб важ ко ви три ма ти, з ну дь- ги ви єш...

– Не від во лі кай ся від істо рії про ди ти ну, – пе ре би ла біляв ка.

– А… Ну звіс но. За га лом, ти пу, бу ло так. Пішли ми з од ні єю па нян кою в Мак до наль д с. Ну, тре ба ж її бу ло десь ви гу лю ва ти. А тут… Під хо дить якийсь ка ра пуз ро ків, ти пу, п'яти, сми кає ме не за ру ку і ра діс но кри чить: «Тат ку, тат ку! Біг мак хо чу! Ти ме ні вже рік біг ма ка не ку пу вав...» Ну що на та ке мож на від по вісти? Я, ти пу, мов чу, очі ви ко че ні до нор маль но го ста ну при ве сти на ма га юся. А па нян ка моя рап том як за ве ла ся. «Зав жд и пі доз рю ва ла, що ти не гідник і ошу ка нець! – кри чить. – Як би не зу стрі ли за раз твоєї ди ти ни, я мо гла б так ні чо го і не до віда ти ся!» Од ним сло вом, об ра зи ла ся во на, ти пу, і вте кла. Істе рич ка.

– А ти що?

– Хотів біг мак ку пи ти ди ти ні, але по тім гро шей ста ло шко да, – ніби то чес но зіз нав ся Артем.

– А ди ти на що?

– Зво ли ла на реш ті під ве сти до ме не го ло ву, на ля ка ла ся. Потім, ти пу, ку дись у бік по гля ну ла й за по смі ха лась, ухо пи ла за ру ку му жи ка, що за мною в чер зі сто яв, та за хо ди ла ся йо го так са мо на стир ли во сми ка ти і «та т ку, тат ку!» кри ча ти. Пе ре плу тав ма лий, ти пу. А я че рез цей ви па док до па нян ки ті єї біль ше пі дій ти не мо жу. Як зга даю, яка во на істе рич ка, так відра зу но ги са мі геть не суть. Та ка ось сумна істо рія.

– Справ жньо му ко хан ню ні я кі не по ро зу мін ня не страш ні, – пов чаль но про мо ви ла біляв ка. Я рап том зро зу міла, що до по мо ги ме ні від цих ді то чок че ка ти не вар то. Вони ме не ще біль ше пе ре жи ва ти зму сять. Їхня ро ман тич на маяч ня мо їм нер вам тіль ки наш ко дить. Тому я ви ріши ла по ки не роз по віда ти про див ний сиг нал від Жо ри ка. «Про сто роз пи таю біляв ку, та й по всьо му. Адж е як що з Ге ор гієм спра вді щось ста ло ся, то це ціл ком мо же бу ти ви кли ка не по дія ми, пов'яз а ними з ніч ною гос тею. При найм ні, ні я ких інших при во дів для на па ду на Жо ри ка я не ба чу. Усі во ро ги – ви ну ват ці по пе ред ніх роз слі ду ва них на шою аген ці єю зло чи нів – ра зом із ус іма сво їми вбо лі валь ни ка ми дав но за са д ж е ні Ге ор гієм за ґра ти. Нові во ро ги мо жуть з'яв ля ти ся тіль ки з но ви ми спра ва ми. А но ва спра ва на шої аген ції, я так ро зу мію, пря мо пов'яз а на з по явою в нас бі ляв ки. Жо рик по їхав до міста діз на ва ти ся щось про неї, йо го ви сте жи ли і… На цьо му міс ці сер це моє на мить зав ми ра ло, а по тім по чи на ло ска же но би ти ся.

– Стри вай! – уго лос ви гук ну ла я. – Не до зво ляй ме ні знов ухи ли ти ся від ва жли вої теми.

– Від якої, ти пу, те ми? – по ці ка вив ся Тим ко пі доз ріли во. Я тя ж ко зіт хну ла та за хо ди ла ся чіпля тись до го сті з нах аб ни ми роз пи ту ван ня ми.

– Марій ко, ти, зва жаю чи на все, вже отя ми ла ся. То по ясни ж нам, що з то бою ста лось... По облич чю біляв ки про май ну ла тінь.

– Я не знаю... – скор чи ла стра д ниць ке облич чя го стя.

– Як це не зна єш? – жор стко напо сілась я. Напосі лася, хоча й не на ви ді ла са ма се бе за ці при скі пу ван ня. «Ет, Жо роч ко, Жо роч ко! Знай шов час по тра пля ти в хал епу. Са ме то ді, ко ли ме ні най не при єм ніше роз пи ту ва ти ко гось та ко пир са ти ся в чи їйсь душі».

– Вона спра вді нічо го не знає, – за сту пи вся Тим ко. – Пам'я т а є тіль ки, що зби ра ла ся їха ти з да чі. Виїха ла за во ро та, ро зіг на ла ся, а там – трах- бах- бум – чи то в ма ши ні щось зла ма ло ся, чи на ву ли ці ко гось пі дір ва ли. А по тім те мінь і ва ші з Жо ри ком при глу ше ні го ло си. Це не во на ме ні, а я їй у ре зуль та ті си туа цію по ясню вав. Я рвуч ко під вняла бро ви. Нев же Тим ко ві міз ки на стіль ки за груз ли в ро ман тич но му бо ло ті, що він ви бов кав бі ляв ці про Жор чи ні підоз ри?

– Так, – він ніби прочи тав мої дум ки, – я да вав клят ву Гіппо кра та і по ви нен пі клу вати ся про діт ей і жі нок. Я вва жаю, що будь- яку іс то ту пот ріб но заз да ле гідь по пе ре д ж а ти про не без пе ку. Марію хо ті ли вби ти, то муто дя дь ко Жо рик і схо вав її тут. Не чес но бу ло б прихо ву ва ти від Марії ці фак ти! Типу! Ну точ но. Біляв ка за па мо ро чи ла на шо му Тим ко ві го ло ву, й він те пер ні на що не го де н. Втім, як, ці ка во, без цих по яснень мож на бу ло пе ре ко на ти Марію за ли ши ти ся в нас? Можли во, Артем і вір но вчинив...

– Я ду же вдяч на, що ви вря ту ва ли ме не та при хи сти ли. Артем ось на віть ро зве се лив трохи... – хрип ким від хви лю ван ня го ло сом за го во ри ла біляв ка. – Розу міє те... Схо же, ме ні зов сім не ма ку ди йти. Про місь ку квар ти ру ку зен знає… Втім, що це я… Роз кле їла ся зов сім, – го стя спро бу ва ла зо бра зи ти на облич чі ціл ко ви те само вла дан ня. – Поїду до се бе. В інше місто. Там у ме не є ро бо та, квар ти ру я там най маю... Маши на ось на віть бу ла до вчо раш ньої ава рії... Може, ще ре мон ту під ля гає? Тре ба по ди ви ти ся… Але це все не так ва жли во. Ва жли во, що в цьо му місті ме ні, схо же, дій сно не ма чо го ло ви ти...Про гра ші те ж слід прий ма ти з гідні стю, – на очі дів чи ні на вер ну ли ся сльо зи. – Раз не вий шло по спра ве д ли во сті, не хай уж е бу де, як є. Нічо го, вижи ве мо...

– Які про гра ші? – я вза га лі ні чо го не ро зу міла. – Який ку зен?

– Ме ні во на ні про що та ке не роз по віда ла, – ску лив ся Тим ко під мо їм су во рим по гля дом. – Ні про яко го ку зе на ні чо го не знаю...

– Вибач те, у ме не ж те пер вза га лі не ма ре чей... Ва лі за ли ши ла ся в ма ши ні. Чи не знай де т ь ся у вас но со вич ка? Бо, зна є те, щось по тра пи ло в око і бо лить... Від цих зво ру шли вих спроб збе рег ти ціл ко ви те само вла дан ня та ви ди мість вну тріш ньої си ли, вія ло чи мось на д то гар ним. Я спій ма ла се бе на тому, що те пер ме ні спра вді по до ба єть ся на ша го стя.

– І но со ви чок у нас знай де т ь ся і... – я по сміх ну ла ся з ви гля дом шту ка ря, що обіц яє ди во, – твоя ва лі за. Ге ор гій же не ду рень, щоб жін ку ку дись без ре чей пе ре но си ти. Він за дов го жи ве зі мною, щоб не зна ти, що є ре чі, без яких жін ка обій ти ся про сто не в змо зі.

– Спра вді? – бі ляв ка на віть по сміх ну ла ся. – А я вж е не по ко їлася. Все од но не без втра т . Підж а ка шко да, що в ма ши ні ли шив ся, і блуз ка вся по дер ла ся... Крім то го, са ме ав то! Гос по ди, тут ра ді ти тре ба, що жи ва, а я за ре чі хви люю ся. Ото ду ре- па, так?

– Усе нор маль но. Кож на б на твоє му міс ці хви лю ва ла ся. Доб ре ще, що Жо рик ук рав те бе ра зом із ва лі зою. Тим ку, ді стань- но з- під крісла.

8

Нітро хи не со ро мля чись на ших за ці кав ле них по гля дів, Марія по ліз ла шу ка ти сво го носо ви ка. Вміст її ва лі зи на вів ме не на пев ні дум ки. «Див не спо ря дж е н ня для зви чай ної по їзд ки до міста… На віщо кни ги? А ста ту етк а до чо го? На яв ність ліх та ри ка ще мож на якось ви пра вда ти, але ось на віщо ця по кор че на на стіль на лам па? Слід не гай но все з'яс ува ти. Ось тіль ки як би при цьо му не трав му ва ти пси хіку дів чи ни...»

– Маріє, то бі мож на...

– Марій ка. Клич те ме не про сто Марій кою. Бо якось офі цій но ви хо дить...

– Тобі мож на ста ви ти за пи тан ня, чи те бе це за раз трав му ва ти ме? Втім, це те ж запи тан ня... Від вер то ка жу чи, не знаю, як під сту пи ти ся до те ми, але під сту пи ти ся до неї необхі д но...

– Усе га раз д. Я вже за спо ко їла ся.

– Роз ка жи нам усе. Це ду же ва жли во. Ми хо че мо то бі до по мог ти, але не змо же мо цьо го зро би ти, не знаю чи твоєї істо рії в ус іх по дро биц ях. «Крім то го, не знаю чи їх, ми не змо же мо з'яс ува ти, чи при чет на твоя істо рія до то го, що від бу ваєть ся з Ге ор гієм», – по дум ки до да ла я, навмисно в такий спосіб пе ре тво рю ючи се бе з аль тру їстки на ошу кан ку.

– На віть не знаю, з чо го по ча ти... – го стя зат ну ла ся. Тут її по гля д упав на скла де ний уче тве ро ар куш із аль бо ма, що ви зи рав із вну тріш ньої ки ше ньки ва лі зи. – Ось! – Марій ка про стя гла йо го ме ні. – Так бу де на оч ні ше. У ме не про ти ньо го те ж де що є! Ми з Тим ком ви ріши ли не ви тра ча ти ча су на роз пи тування та дво ма па ра ми очей жа діб но вту пи ли ся в ар куш. Там бу ло на дру ко ва но ось що: «Після то го, як я вбив її, но ча ми ме ні по ча ли сни ти ся кош ма ри. Ні, не труп ко ха ної з'яв ляв ся уві сні. Не її блі да, не при род но від ки ну та на зад го ло ва, що без воль но зви са ла зі зла ма ної шиї. Не зако че ні, як і ра ніше, фіал ко ві очі, що ко лись сві ти ли ся іно ді за во ро жли вим, без дон ним ща стям. Не ви ва ле ний роз пу хлий язик, ни ні по твор ний, який по да ру вав ме ні ко лись стіль ки при єм них хви лин. І на віть не страш ний, за ва ле ний сміт тям яр, ку ди я вреш ті- решт уки нув тру па... Ме ні сни ла ся ла ва. Не ща сна де рев'ян а лава своєю без душ ні стю взя ла ся ви мо та ти всю ду шу і в ме не. Зви чайно, на ступ но го ран ку пі сля вбив ства я на ма гався знай ти цю ла ву. Але її не бу ло. Уявляє те? Ще вчо ра бу ла, а те пер зни кла. Випа ру ва ла ся, роз та нула, зги ну ла… Ду же обе ре ж но я на ма гав ся з'яс ува ти в пра ців ни ків пар ку, ку ди по дів ся цей де рев'яний монст р. Усе мар но. Облаш ту ван ня парку. Нік чем ну ла ву від вез ли на сміт ник. Сміт ни ків у місті без ліч. Я пе ре рив зо два, по ки ціл ко ви то впав у від чай. Мушу від да ти со бі на ле ж не. Вбив ство бу ло вчи не но в ста ні аф е к ту. А як мо гло стат ис я інак ше? Адж е я спра вді ко хав уби ту. Ко хав до бо же віл ля. Са ме це й штов хну ло ме не на злочин, ко ли ко ха на за я ви ла, що хо че пі ти від ме не. Ви б, мо же, і не знай шли ме не ні ко ли, па не Слід чий, як би я не пи сав цьо го ли ста. Та я б і не пи сав, як би не ця оги дна ла ва. Ах, як би її не бу ло! Якби її вза га лі ні ко ли не існу ва ло! Все ж скла да ло ся так вда ло. Офі цій но в мо мент, ко ли мою дів чи ну бу ло вби то, я вза га лі пе ре бу вав у відря д ж е н ні. Чудо ве алі бі. Та ла ва бу ла. Вона, за гро жую чи не ми ну чим ви крит тям, поста є в ніч них кош ма рах і до во дить ме не до край но щів. Не ба жаю чи жи ти у віч но му страху пер е д ви крит тям, ро зу міючи, що кля та ла ва не дас т ь ме ні спо кою і що Ви ра но чи піз но до бе ре те ся до неї, я пи шу це зіз нан ня. Це я вбив Ган ну сю Але но ву. Я – убив ця. За свід чен ня цьо го мо же слу гу ва ти ви дря па ний мною на спин ці не ща сної ла ви на пис: «Ган ну ся Але но ва + Льо ня Пе сов = Любов до Моги ли». Як свід чать да та й під пис під цим тек стом, ви дря пу вав я йо го за пів го ди ни до то го, як убив Ган ну сю. За два д цят ь сім хви лин до то го, як во на по відо ми ла, що йде від ме не. З по ва гою, Пе сов Ле онід».

– Це що? – я ще кіль ка ра зів про бі гла ся очи ма по тек сту й зро зу міла, що за плу та ла ся ос та точ но.

– Його зіз нан ня, я так ду маю, – сер йоз но про мо ви ла Марій ка. – Чо мусь не від пра вле не. Може, зля кав ся і не зміг зда ти ся вла стям? У будь- яко му ра зі, мо жли во, ме ні вдас ть ся цим ско ри ста ти ся… При гро жу, що ко ли не від дас т ь за по віту, по каж у це зіз нан ня мілі ції. «Нічо го со бі! Спра ва тут, вия вляєт ь ся, не а би я ка. Вбив ство! Крий Бо же, щоб зни кнен ня Ге ор гія не ма ло до цьо го Пе со ва Ле оні да ні я ко го від но шен ня… А мо же це все якийсь жар т ? » – дум ки на реш ті вий шли зі сту по ру та по ча ли фор му лю ва ти ся в слова.

– Який за по віт? Убита Ган на Але но ва щось за по віда ла то бі? – я ді ста ла за пис ни ка й при го ту ва ла ся пи са ти.

– Ні. До чо го тут Але но ва? Ме ні бать ко за по відав, – Марій ка на су пи ла ся, скрив дж е на мо єю не тяму щі стю.

– Якщо від вер то, на віть не знаю, чи іс ну ва ла ця Але но ва нас пра вді. Може, це все пло ди уя ви Ку зе на. Про сто знай шла та ко го ось ли ста й ви ріши ла со бі про всяк ви па док заб ра ти. Щоб ко ли зна до бить ся, яс кра віше вда чу мо го ку зе на про ілю стру ва ти. Адж е нор маль на лю ди на та ко го ніко ли не на пи ше, пра вда? Цей лист свід чить про всю йо го ги дот ність і мо же при да ти ся, ко ли я схо чу влаш ту ва ти Ку зе но ві якісь не при єм но сті... Не хай мілі ція роз би ра єть ся, чо го це Ле онід Пе сов та ке на пи сав. На віть як що він ні ко го не вби вав, по ін стан ціях усе од но тя га ти муть.

– Чо го б то? – Тим ко втру тив ся в роз мо ву так, на че ро зу мів, про що йде т ь ся. Втім, швид ше за все, про сто вда вав ком пе тент ність, щоб не зда ти ся го сті дур нем. – Та ко го ли ста хто зав год но мо же на комп'ют е рі на дру ку ва ти. Це не до каз. І на віть не ма те рі ал для мір ку вань. Якщо про вбив ство Але но вої спра ви не по ру ше но, зви чай но...

– Не знаю я ні чо го про цю Але но ву! Але... – тут Ма рій ка сти сла ку ла ки й очі в неї зно ву бли сну ли во ло гою, – Ку зен та ка лю ди на, що міг і спра вді вби ти ко гось. Пога на лю ди на, я б ска за ла. Та ви з на пи са но го й са мі су ди ти мо же те. Тре ба ж та ке на пи са ти... Хоча, Бог сві док, ра ніш я бу ла пе ре ко на на, що по га них лю дей не бу ває. А те пер ось... Ви про сто уя ви ти со бі не мо же те, яка мій ку зен по га на лю ди на!

– Осо би сто я по ки вза га лі ні чо го со бі уя ви ти не мо жу. Про сто не ро зу мію, про що ти го во риш. Чи не мож на по по ряд ку? От же, бать ко щось то бі за по вів ...

– Ні, – Марій ка тя ж ко зіт хну ла, – як що по по ряд ку, то по чи на ти тре ба з іншо го бо ку. Не з то го, як він умер, а з то го, як він на ро див ся...

– Про бач, а ти впев не на, що та ка роз по відь зай ме прий нят ну кіль кість ча су? Твій бать ко ж, на пев не, дов го жив...

– Дов го, – зно ву зіт хну ла Марій ка, – дов го й не ду же ща сли во. Шко да йо го, – дів чи на зно ву при па ла до но со ви ка по то му ви про ста ла ся й опа ну ва ла се бе. – Втім, за раз я все по ясню. Бать ко мій поход ит ь із ро ди ни со лід но го пар тій но го пра ців ни ка. Роз кіш ото чу ва ла та точ ка з ди тя чих літ. Ко ли він пі дріс, то зу мів пра виль но ско ри ста ти ся зв'яз ка ми своєї ро ди ни та ста ти що на зи ваєть ся Люди ною. Бать ко пра виль но зо рієн ту вав ся в ко мер цій ній пост пе ре бу дов ній кра їні та пе ре тво рив ся на віть на Ду же За без пе че ну Люди ну. Ось та кий ви -

9

нят ко вий та лант був у мо го та ту ся щодо пра виль но го орі єн ту ван ня. А в йо го рід но го бра та та ко го та лан ту не бу ло. За мість цьо го в дя дь ка бу ли при страс т ь до ал ко го лю, істе рич на дру жи на й син, який нех ту вав бать ків ськими скан да лами, тобто мій ку зен. Точ ніше, нас пра вді він ні я кий не ку зен, а зви чай ний двою рід ний брат. Але та точ ко мій зму шу вав іме ну ва ти бра ти ка Ку зе ном для ари сто кра тич но го звучанн я. Про се бе я зав ж ди го во ри ла: «лж е ку зен»– на д то вж е не схо жі на ро дин ні на ші стос ун ки. Мій лж е к уз е н – ще той по да ру но чок! Ро ків йо му трид цят ь, ви гля д має на два д цять, ро зу му – на де сять. Чіпля ти ся по чав, ще ко ли ме ні шіст над ця ти не бу ло. Я його по мо жли во сті м'яко від ши ва ла… На віть дру жи ти з ним на ма га ла ся. Але дру ж ба бу ла йо му не пот ріб на. В ре зуль та ті він ме не не на ви дить ти хою не на ви стю. Зов ні, зви чай но, він – са ма га лант ність. Че рез те, що на п'ять ро ків стар ший, на ма га єть ся ні би то пі клу ва ти ся про ме не... Сво лота!

– Влуч но ска за но! Але, ти, ти пу, не від во лі кай ся від сю же ту, – су хо пе ре бив Тим ко. Схо же, сус ід від ки нув геть усі свої ви ка блу чу ван ня й був те пер гра нич но зо се ре д ж е ний. Що ж, та кий Тим ко по до бав ся ме ні ку ди біль ше.

– Авже ж , ви ба чте, – Марій ка спро бу ва ла від по віда ти ат мо сфе рі за галь ної зібра но сті й по ча ла го во ри ти тіль ки по су ті. – У сім над цят ь, на зав жд и сто мле на на до куч ли вим бать ків ським пі клува ння м, я вте кла з до му. Мама вмер ла, ко ли я бу ла ма ла, то му не бу ло ко му за хи сти ти ме не від су во ро го бать ко во го ви хо ван ня. Він ро стив із ме не ари сто кра т ку. Не до зво ляв ви хо ди ти ні ку ди до про стих смер т них, заб рав зі шко ли, при ста вив ре пе ти то рів… За га лом, нав'я з а не ним жит тя по сту по во ста ва ло не стер пним, і я вте кла. Знаю чи, що ме не шу ка ти муть, змі ни ла ім'я, місто, на віть во лос ся пе ре фар бу ва ла… Под зво ни ла бать ко ві, ка жу: «Не шу кай, все од но не знай деш, не ли ши ла я від те бе со бі ні чо го. Ні ро ду, ні іме ні...»

– То нас пра вді ти не Марія? – роз ча ро ва но по ці ка вив ся Артем.

– Та Марусь ка я, – по сміх ну ла ся дів чи на. – А до цьо го дов го Саш ком іме ну ва ла ся. Для кон спі ра ції. За га лом, увесь цей час лж е ку зен бі ля бать ка пас ся, спа д щи ну со бі ви си д жу вав. А я візь ми та й пе ре д са мою смер тю бать ка з'яви ся. Бідо лаш ний бра тик.Тре ба бу ло ба чи ти ви раз йо го облич чя, ко ли я ввій шла до кім на ти бать ка, який уже вми рав. Про сто ме ні нас ни ло ся, що та точ ко хво рий. Ось я не ви три ма ла й при їха ла. Вия ви ло ся, вча сно. Бать ко зі мною по го во рив і вмер відра зу, – цьо го ра зу Марій ка що си ли на ма га ла ся не роз ри да тись, і їй це май же вда ва ло ся. – Роз по вів про за по віт. Вия вляєт ь ся, ча сти на спа д щи ни Ку зе но ві дій сно пе ре па ла, але ос нов не все – ме ні. Я ка жу: «Ти, та ту, не ви га дуй, ви ду жуй кра ще. Ме ні гро ші ці не пот ріб ні зов сім. Ме ні ти пот рі бен». А він так роз хви лю вав ся від та кої мо єї за я ви, що відра зу й умер від хви лю ван ня. Уяв ляє те?

– Мої спів чут тя, – вста ви ла я.

– Дя кую, і вам то го ж, – ав то ма тич но від по віла Марій ка й відра зу спох опи ла ся. – Ох, про бач те, це я че рез нер ви та ку ні се ніт ницю ка жу… Ото ж при їха ла я сю ди на да чу, щоб у місь кій квар ти рі не жи ти. Там на той час дав но лж е ку зен уг ніз див ся. А бра тик візь ми та й при їдь за мною на да чу. Пого во ри ти, мо вляв, тре ба. Так, мов, і так, ка же, пе ред смер тю в та точ ка, вид но, дах по їхав, ось він і на го во рив уся ко го. Нас пра вді в за по віті ска за но, що все май но тво го бать ка в мою влас ність пе ре хо дить – ось ба чиш, на пи са но за по віт. Я ка жу: «Не пра вда це. У за по віті зов сім інше на пи са но. Це, я впев не на, підроб ка». Ку зен рап том роз лю тив ся. Почав кри ча ти, гро зи ти ся й про го во рив ся то ді: «Та я сім ро ків за тво їм брид ким ста рим слі дом хо див, щоб цю спа д щи ну от ри ма ти! Я сво їм по том усе до остан ньої ко пій ки за ро бив! Спро буй- но стіль ки ча су з та ким оги дним прин ци по вим бур ко ту ном по спіл куй ся! Оце за по віт. Усе ме ні ді стаєт ь ся. Оце під пис!» Я ди влю ся і зга дую, як ми з бра ти ком у дитин стві, бав ля чись, під пис та ту сів пі дро бля ли. «Не бать ків ський це під пис!» «Слу хай- но, ти! Ти в жит ті ще ні чо го не ро зу мієш, ти в місті цьо му, вва жай, і не жи ла, по ряд ків ту теш них не зна єш. Їдь здо ро ва. Зов сім без за со бів до існу ван ня не за ли шиш ся, я то бі якусь рен ту ви ді лю… Але в спра ви зі спа д щи ною – не лізь. У ме не в цьо му місті все дав но схо пле но. Розу мієш?» «Ні вже. Не в гро шах спра ва – у спра ве д ли во сті. Волю по кій но го ви ко на ти пот ріб но. Я то бі те ж рен ту приз на чи ти мо жу. Якщо за гро жу ва ти пе ре ста неш, зви чай но...» – і тут від чу ваю, ме ні так йо го при стра ха ти хо четь ся… От і ска за ла на свою го ло ву: «У ме не є справ жній за по віт, і я нізащо то бі йо го не від дам!» «Це справ жній! – ствер д жує Ку зен і очи ма брех ли во так бли скає, а в са мо го аж гу би від па ніки по білі ли.

– Це справ жній! І за пі вро ку, як і го дить ся за зако ном, я всту плю в пра ва спа д щи ни та ста ну пов но прав ним влас ни ком і фір ми, й бу дин ку, і...» «Ти роз ва лиш фір му! Я та ко го не дозволю...» «Як що пот кнеш ся до су ду, тіль ки дар ма час і гро ші ви тра тиш. По-пер ше, тут усе чи сто. А по- дру ге, моя на ре че на, між іншим, про ку рор сь ка доч ка. Січеш? » Я жах ли во роз лю ти ла ся. На віть не в гро шах річ, а в цій йо го ку зе ня чій сам ов пев не но сті… І по тім, бать ко не пе ре жив би та ко го нах аб но го по ру шен ня йо го во лі. Влас не, він і не по ви нен пе ре жи ва ти, бо все од но вмер, але...

– Ну чо го ти ви пра вдо вуєш ся? – пе ре би ла я. – Це ціл ком при род но, що те бе не влаш то вує нах аб на підроб ка зі спа д щи ною. Зви чай но, тре ба по зи ва тися...

– Я так і зби ра лась. Але те пер... Розу міє те, після ці єї роз мо ви я поду ма ла, яко го ді дь ка тут на да чі си дж у. Ду маю, пе ре їду за раз до місь кої квар ти ри – во на ж моя, а не йо го. А зав тра пі ду в суд і до жур на лі стів і... Ось та ка дур на іде аліст ка я бу ла ще вчо ра, – Марій ка роз смія ла ся, по мо жли во сті, ве се ло.

– Як здо ро во, що ти ще зна хо диш у со бі си ли смія ти ся – пох ва ли ла я го стю.

– Один відо мий кла сик пи сав: «Лю ди смі ють ся хо ча б для то го, щоб не пла ка ти», – від по віла Марія і про дов жи ла роз по відь: – До ре чі, на цій да чі лж е ку зен ра ніше жо д но го ра зу не з'яв ляв ся. Він зав ж ди від по чи вав у іншо му бать ків сько му за місь ко му бу дин ку. Від бу до ва но му й су ча сно му. А ме ні зав ж ди тут бу ло гар но. Тут я, ще зов сім ди ти на, з ма тір'ю від по чи ва ла. По її смер ті бать ко сю ди при їзди ти не лю бив. Тут для ньо го на д то про сто. Змі ню ва ти об ста нов ку не став зад л я пам'я ті про сма ки мо єї ма ми. Він ма му, зда єть ся, посправ жньо му, лю бив. За га лом, на стіль ки я роз лю ти ла ся на Ку зе на, що ви ріши ла всу пе реч ус ім сво їм сма кам пе ре їж д ж а ти в квар ти ру. Щоб бу ти на очах і ве сти справ жню від кри ту війну. Зі бра ла про всяк ви па док осо бли во пам'я т ні ре чі й зібра ла ся їха ти. А тут щось із ма ши ною...

– Не стіль ки з ма ши ною, скіль ки з на міра ми тво го Ку зе на, – кон ста ту ва ла я. – Ге ор гій же чув роз мо ву, з якої зро бив вис но вок, що ава рію під лаш то ва но зу мис не… З ким міг роз мо вля ти твій брат?

– Він при їж д ж а в зі сво їм во ді єм… У тім- то й річ, ро зу міє те? Те пер я не знаю на віть, чи вар то йти до су ду… Якщо в лю ди ни най жор сто кіші на міри... Може, плю ну ти на все? З го ло ду не по мру. Я за раз не так уж е й по га но за ро бляю. Жи ла зав ж ди без бать ків ських гро шей і да лі про жи ву...

– А цей тип нах аб но ко ри сту ва ти меть ся тво їм май ном? – не доб ре при мру жи вся Тим ко.

– Усе це слід бу де об го во ри ти ре тель ні ше, – за сте ре гла я від по квап них вис нов ків. – З од но го бо ку, з

10

таки ми пси ха ми, як твій лж е ку зен, кра ще не зв'язу ва ти ся, з іншо го – хто ж їх то ді по ка рає, як що не ми... І рап том зро зу міла, що для ме не оз на чає Марі їна роз по відь. Вихо дить, жар ти скін чи ли ся вже дав но. Вихо дить, Ге ор гію дій сно за гро жує сер йоз на не без пе ка. Якщо цей ку зе но- брат не бо явся спроб уби ти влас ну се стру, об якогось де тек ти ва ру ки заб руд ни ти точ но не по со ро мить ся. Адж е Жо ри ка за раз, мо жли во, на віть ка ту ють. Вима га ють ви ка за ти ни ніш нє міс цез на хо д ж е н ня Марії... Я гля ну ла на го дин ник. З мо мен ту Жо ри ко во го сиг на лу три во ги ми ну ло вж е ней мо вір но ба га то ча су. Таки ми тем па ми в місті я вия влю ся ли ше на д ве чір... «А до по мо га пот ріб на за раз! Ну чо го ж я, ду ре па, ба рю ся?!» – ти та ніч ни ми зу сил ля ми я зму си ла се бе не впа да ти в па ніку та сам оби чу ван ня.

– Марій ко, не гай но ска жи ме ні місь ку ад ре су тво го Ку зе на. Ме ні де що тре ба пе ре віри ти… Нія ких за пе ре чень. Ме ні вид ні ше, як чи ни ти, – на ма гаю чись три ма тись яко мо га впев не ніше, взя лась я роз да ва ти ко ман ди. – Арте ме, за ли шай ся з Марією, їй за раз пот рі бен за хист. Ко ли що – ви кли кай те мілі цію. Тим ку, стіль ни ко вий ввім кне но? «Тіль ки б на Жо ри ка на па ли че рез яку- не будь іншу спра ву! Тіль ки б!» – по дум ки го ло си ла я, по ки мча ла до зу пин ки еле к трич ки. Від пе ре жи вань на віть за бу ла про се бе ви лая ти Ге ор гія, що заб рав «Фор да», не пе ред ба чив, що ме ні, мо же, скла д но бу де ки да ти ся на ге ро їчні по шу ки ви кра де но го чо ло віка пішки.

Розділ третій, котрий стверджує: хто не заховався – я не винна І хто б міг по ду ма ти, що в на шій кра їні меш кає так ба га то лю ду? Якби чи нов ни ки ко ри сту ва ли ся сус піль ним транс пор том, то, на пев не, дав но ого ло си ли б за галь но дер жав ну бо роть бу з жах ли вим пе ре на се лен ням дер жа ви. «А мо же, всі ки ну ли ся шу ка ти Ге ор гія син хрон но зі мною? Ціл ком ре аль но, зва жаю чи на моє па то ло гіч не не ве зін ня. У гро мадсьо му транс пор ті, га даю, па нує бла го да т ь і роз дол ля ли ше то ді, ко ли я їж дж у на «Фор ді»... При га дую, Тим ко роз по відав на віть, що їхав до нас еле к трич кою си дя чи. Сидя чи, а не в на по ло ви ну за віше но му ста ні, як я за раз», – мов чки по смі юва лась я са ма з се бе, щоб не впа да ти в гра нич не роз дра ту ван ня. А дра ту ва ти ся бу ло че рез що: втис ну та но сом у мо гут ню спи ну яко гось об мо та но го по лот ня ною курт кою ді ду га на, я ось уже хви лин з де сять як на ма га ла ся ви ви ну ти ся та прий ня ти зруч нішу по зу. Лед ве це вда ло ся, як ва гон хи тнув ся й тро хи стру сив свій вміст пра во руч. Ве ли чез ний візок, на ван та же ний пі доз ріло під мо кли ми зни зу кар тон ни ми ящи ка ми, ді ло ви то гой днув ся і на їхав про сто ме ні на но гу. Влас ник віз ка, су хор ля вий су ту лий юн ак у оку ля рах, що при му дряв ся на віть у та кій штов ха ни ні чи та ти якусь кни жку, не див ля чись, схо пив ся за руч ку віз ка. Зру шу ва ти це важ ке ле ць ке на гро ма дж е н ня з но во го міс ця він не ква пив ся. Я з на ту гою ви тя гла ру ку звід кілясь із над р юр би, по тяг ну ла ся та тріш ки по пле ска ла юн ака по пле чі. Публі ку, ще зда т ну чи та ти, я зав ж ди по ва жа ла, то му гру бія ни ти не хо ті ла.

– Ваш візок сто їть на мо їй но зі, – чем но звер ну лась я до юн ака, – ні чо го, не за ва жає?

– Ні, ні, – не уваж но від по вів він, не відри ва ючись від кни ги, – все га раз д. Зов сім не за ва жає... Я роз гу би ла ся на стіль ки, що на віть за бу ла про свою по ва гу до чи та ча.

– Моло дий чо ло віче! Ви вже виз нач те ся: або з книж кою, або з віз ком... Ви ж тут не сам, зреш тою! Юн ак відір вав ся на реш ті від чти ва й нев до во ле но роз зир нув ся нав сібіч.

– На жаль, не сам. Не по го ди ти ся з ва ми не можна.

– Будь те люб'яз ні, за бе ріть візок із мо єї но ги.

– Так, будь ла ска, – юн ак, що за ближ чо го роз гля ду вия вив ся не на стіль ки вж е юним, гля нув на ме не, як на свар ли ву ба бу, зни зав пле чи ма й від вер нув ся. Візок він при цьо му зру шив, але, на жал ь, не в той бік… Ко ли за мо че не пе ре д цим у всьо му око лиш ньо му бру ді дру ге ко ле со віз ка на їха ло на мою вже хво ру но гу, я не ви три ма ла.

– Ну, зна є те! – з ци ми сло ва ми я спер ла ся всім ті лом на ящи ки та рвуч ко вис мик ну ла но гу. Тре ба ж бу ло ста ти ся, що са ме ці єї ми ті еле к трич ка зу пи ни ла ся. При чо му, не про сто зу пи ни ла ся, а на осо бли во рей тин го вій зу пин ці. На тій, з якої мож на бу ло пе ре сісти на іншу еле к трич ку, пот ріб нішу. Доб рих три чвер ті ва го на, вия вляєт ь ся, їха ли са ме на ту пот ріб ну стан цію. Вони рво ну ли до ви хо ду та звіль ни ли віз ко ві міс це для ма не врів. Від мо го по штов ху він тро хи на хи ли ла ся, не втри мав рів но ва ги й роз си пав ся по там бу рі ящи ка ми, які роз кри ва лися на льо ту й ви вер га ли мо ро же ні ку ря чі сте ген ця. На ща стя, за кіль ка хви лин май же всі вже вий шли з там бу ра. Юн ак на чи сто за був про своє чти во.

– Як зав ж ди! – за го ло сив гос по дар ку ря чих ніг, ки даю чись зби ра ти свою влас ність. – Вар то гар нень кій біляв ці з'яви ти ся на об рії, як відра зу на го ло ву си петь ся ку па не при єм но стей.

– Ва ша го ло ва на під ло зі там бу ра? – я на ївно за клі па ла. – Не при єм но сті, як ба чу, ви си па ли ся на під ло гу... Уле ще на «гар нень кою біляв кою», як наз вав ме не юн ак, зви чай но ж, ви ключ но че рез свою ко рот ко зорсть, я все- та ки ви рі ши ла до по мог ти не ща сно му й те пер те ж зби ра ла ку ря чі остан ки в ящи ки.

– Про шу не крив ди ти то вар! – грі зно по пра вив оку ля ри юн ак. – Ку ря чі но ги – це при єм но сті, а ні як не нав па ки, – пі сля цьо го він із від ча єм за зир нув у ящик і сум но до дав: – Бу ли. Це тре тя моя ро бо та за остан ній місяць! – юн ак тя ж ко зіт хнув. Да лі ви тяг із ки ше ні вітрів ки білос ніжно го но со ви ка, швид ко дих нув на об гор ну ту в пил ку ря чу но гу та за хо див ся дбай ли во про ти ра ти осо бли во заб руд не ні міс ця. Нога не від чи ща ла ся. Юн ак чор тих нув ся і з си лою пож бу рив її в даль ній кут там бу ра. Потім опа ну вав се бе, ви ба чи вся (зда єть ся, пе ред но гою) і зно ву під няв її з підло ги. Я ми мо во лі за хихо ті ла.

– Про бач те, про сто це має та кий без глуз дий ви гля д, – по то му я все- та ки зва жи ла ся на за пи тан ня. – А ви на кож ній ро бо ті щось на підлогу кид а є те?

– Ні, – на су пив ся юн ак – На двох по пе ре д ніх ме не ки да ли. Тому й звіль нив ся. А звід си, – хло пе ць кив нув на сте ген ця, – звід си, схо же, звіль нять ха зяї. І де ви тіль ки взя ли ся на мою го ло ву?

– У Чер ни ши сі, – люб'яз но від по віла я, – у нас із чо ло віком там ма ми на да ча.

– Спра вді? – юн ак на мить якось по жва вив ся, та відра зу й зні тив ся. – Є в ме не од ні знай омі в Чер ни ши сі, тіль ки ті в еле к трич ці не роз'їж дж а ти муть… От же, це не ви...

– Що ж це за знай омі та кі, що ви на віть не зна є те, який у них ви гля д ?

– Та кі ось нез най омі знай омі. Ви б, так як я, з гар неньки ми бі ляв ка ми по спіл ку ва ли ся, то й не та ких би знай омих от ри ма ли. Це доб ре, до ре чі, що ви за між ня. Бо я вж е чер го вих страш них не при єм но стей зля кав -

11

ся.

– Та я ж їх, на чеб то, вже при не сла! – об ра зи ла ся я за влас ну зна чи мість. – Сте ген ця вам зіпсу ва ла... На хвилину ра ні ше пе ре ку ри ти в там бур вий шов літ ній чо ло вік; він по чув мою остан ню фра зу та рап том за дих нув ся ди мом і по чав пі доз ріливо кос ува ти на но ги мо го спі вроз мов ни ка.

– Поду ма єш, сте ген ця, – від мах нув ся сту ден т, – се ред бі ля вок бу ва ють та кі, кот рі, ра зом зі сте ген ця ми й жит тя те ж псу ють. Спо чат ку зму шу ють ку пу дур ниць ро би ти, а по тім уже й зу пи ни ти ся не да ють... Біляв ки – бич усьо го мо го хи мер но го жит тя! Доб ре все- та ки, що ви за між ня.

– Мій чо ло вік те ж так ду має, – про всяк ви па док хо лод но від по віла я. Юн ак зам овк, знов увіт кнув ся в книж ку. Можли во, я пе ре да ла ку ті ме ду з су хістю оста н ньої фр а зи.

– Що чи та є те? – я ско си ла око на об гор ну ту га зе тою книж ку. Їха ти бу ло ще до сить дов го, то му я ви рі ши ла від ки ну ти за бо бо ни та про дов жу ва ти бе сіду. Тре ба ж якось від во лі ка ти ся від три вож них ду мок. Тим біль ше, не так ча сто жов то ро тикам зда єш ся «гар нень кою біляв кою». Втім, чо му б і ні? Со лом'яні ку че ри ки наз ва ти тем ни ми нем ожли во, а кир па та фі зіо но мія з на ле ж ної від ста ні та за на ле ж ної ко рот ко зо ро сті ціл ком «гар нень ка». «Ча сті ше гро мадсь ким транс пор том їздь, – по ду ма ло ся ме ні рап том. – Най кра щий спо сіб підви щи ти сам ооцін ку… А так – ці лий де нь у ма ши ні, як Гюль ча тай у па ран д жі... Зви чай но, жо д но го втіш но го від гу ку за день. «Від кри ти лич ко» тіль ки да ішни ки про сять, та й ті аж ні як не ла гідним то ном. Ось і стра ж даю від ком плек су не пов но цін но сті. Ось і вви жа єть ся ме ні влас ний со лід ний вік там, де ще й не сту па ла но га ста рін ня. «Ах, на ме не вже ніх то не звер тає ува гу! Це ста рість!» – стра ж даю я пе ріо дич но. Брех ня! Це то му, що но вих облич не ба чу, а ста рі чи на стіль ки вже до ме не зви кли, що ком плі мен тів не ка за ти муть, чи на стіль ки ос то чор ті ли, що ком плі мен ти їхні гір ше за будь- яку лай ку сприй ма ють ся. Ве ли ка річ – ви хід у на род. Відра зу осо би сті стю се бе від чу ваєш. Ну... Не відра зу, а щой но юр ба спа де...» Юр ба в елек трич ках, як я зро зу міла, чи мось на га ду ва ла ден ну спе ку: спа да ла до стро го виз на че но го ча су.

– Читаю ме то дич ку з пре д ме ту «сце нар на май стер ність». Мій нау крук на пи сав. «Він нас чи тать се бе при му сив, і кра ще ви га да т ь не міг...» Я мит тю зга да ла про свою Се стрицю На сту сю. На пе ре до д ні за кін чен ня шко ли Се стриц я за па ли ла ся рап том та лан том і при стра стю до різ но го ти пу по ста но вок. На віть на під го тов чі кур си сце на ри стів піш ла з цьо го при во ду. Зви чай но ж, гли бо ко трав мую чи при цьо му бать ків і ви кла да чів. Бать ків – еф е мер ні стю об ра ної спе ціаль но сті. Викла да чів – хи мер ним ха рак те ром під літ ка, який під ко ряє світ, і ней мо вір ної дов жи ни яс кра во- си німи ніг тя ми з пор тре та ми Мася ні на кож но му дру го му паль ці. Лише ме не Се стри ци не рі шен ня го ту ва ти ся до всту пу в Ака де мію куль ту ри ні тро хи не за сму чу ва ло. Голов не, щоб ди ти на чи мось за хо пилася й не тиня ла с ь без ді ла чу жи ми жит т я м и . Те пер же, див ля чись на сво го по пут ни ка, я уя ви ла Се стрицю з обе рем ком ку ря чих ніг і по мор щи ла ся, яко юсь ча сти ною моз ку при єд ную чись до дум ки бать ків.

– І дав но це сту де н ти- сце на ри сти ро зво зять ящи ки зі сте ген ця ми? – тро хи глуз ли віше, ніж вар то бу ло б, по ці ка ви лась я.

– Дав но, – нез во руш но від по вів сту ден т, – оце звід ко ли пе ре бу до ва по ча ла ся, так і ро зво зя ть... Дітям на мо ро зи во, ба бам на кві ти! Ну й со бі на за ку ску, щоб не пе ре плу та ти. Вини кнен ня по треб що до ді тей, за ку ски, а вже тим біль ше, бабів у Се стри ці най ближ чим ча сом не на міча ло ся, то му я по сміх ну лась. Люблю до теп них лю дей.

– Ході мо, мо же, при ся де мо, – сту ден т за зир нув крізь роз би те скло роз сув них две рей до на пів по рож ньо го ва го на. – Пра вда, сте ген ця з со бою волок ти до ве де т ь ся...

– Нічо го, во ни у вас уж е волоче ні, – в тон від по віла я і пер ша ступ ну ла у ва гон. Сиді ти на жов то му виг ну то му осло ні чо мусь вия ви ло ся ду же зруч но. Я ви ріши ла будь- що- будь по цу пи ти з яко гось спи са но го ва го на та ку лав ку для бать ків ської да чі й уже по дум ки про кру чу ва ла план май бут ньо го ви кра ден ня. У кож но му за ду мі ле во ва част ка дій на ле жа ла Ге ор гію. Я зно ву зга да ла про своє ли хо і впа ла в песи мізм. «Ах, Жо роч ко, Жо роч ко... І на ко го ж ти ме не за ли шив? Те пер на віть зло чи ну скоїти не ма з ким. Ну спра вді, як ти міг ме не покину ти в та кій дур ну ва тій си туа ції? Та заж ди: знай ду – нео дмін но на те бе за це зни кнен ня об ра жу ся!» Цієї ми ті до ва го на увій шов ви со кий блі дий д ж е н тль мен у від пра со ва но му ко стю мі. В од ній ру ці в ньо го кра су вав ся пла сти ко вий ста кан чик, в іншій – ми лиця. «По дай те інва лі до ві!» – во ла ла та блич ка, за мість кра ват ки по віше на на мо туз ці, об мо та ній нав ко ло від пра со ва но го ко міра со роч ки. Охай ний ви гля д же бра ка позитив но впли нув на пас ажи рів. Йому обе ре ж но ки да ли дріб'язо к. Я б те ж, на пев не, вки ну ла, але тут зад зво нив стіль ни ко вий. Я та ще зо двоє пас ажи рів по тя гли ся до су мок. Дзві нок пов то рив ся. На че твер то му дзвін ку чо ло вік із та блич кою на шиї нев до во ле но по мор щив ся, пе ре клав ми лицю та ста кан чик у од ну ру ку й ви тяг з- за па зу хи стіль ни ко вий.

– Так? Я ж про сив не дзво ни ти на ро бо ту! – гар кнув він у труб ку, пі сля чо го на ти снув від бій, по вер нув те ле фон у ки ше ню та зно ву про стяг ста кан чик жін ці, яка за мить до дзвін ка зби ра ла ся оща сливи ти його ко пій чи ною. Усі зди во ва но зав мер ли.

– Зна є те, – оше ле ше но про бур мо ті ла жін ка, – це якось на віть сміш но ви хо дить... Я от вам зби ра ла ся ми ло сти ню по да ва ти, хо ча, зна є те, са ма пра ц юю- пра ц юю, а на стіль ни ко вий те ле фон со бі ще не за роби ла... Же брак, зда єть ся, об ра зив ся. Рвуч ко ро звер нув ся, до во лі сприт но як на ін ва лі да по дав ся до там бу ра, озир нув ся біля ви хо ду і з вра жаю чою для будь- чиєї уя ви запал ь ні стю про кри чав: – Це то му, що ви же ре те ба га то! Жер ти тре ба мен ше, то ді на що зав год но за ро би те! Жер ти тре ба мен ше, зро зу міло? Зі злі стю за чи не ні роз сув ні две рі ще кіль ка се кунд їзди ли ту ди- сю ди по сво їх за смаль ц ь о ва них рей ках. У ва го ні стояла ти ша. Потім хтось не ви три мав, нес міли во гмик нув. Хтось при єд нав ся. Не за ба ром пас ажи ри дру ж но ре го та ли.

– Ні, ба чи ли? Жер ти, ка же, тре ба мен ше... Хам! До теп ний все- таки хам! Тільки мій но вий знай омий си дів на су пле ний.

– Вам це не зда єть ся сміш ним? – по ці ка ви лась я.

– Ні, – різ ко від по вів хло пе ць. – Звід кіля ми зна ємо, що штов хну ло цьо го не ща сно го про си ти ми ло сти ню? Звід кіля зна ємо, що він від чу вав, ко ли ця ме ге ра йо му ви чи ту ва ла? Я ось те ж, мо же, як би був смі ли віший, пі шов би ми ло сти ні про си ти. «Я б у же бра ки пі шов, хай ме не на у чать...» Гріх глу зу ва ти з то го, чо го не ро зу міє мо...

12

«Гос по ди, і звід ки в на шої мо ло ді стіль ки гір ко ти у сві тос прий ман ні? – я зга да ла рап том сум ні очі Марії, ко тра роз по віда ла про сво го не гідни ка- ку зе на. – Ми в їхньо му віці сприй ма ли все знач но про сті ше...» Потім я зно ву зга да ла про На сту сю і з за ча є ною гор ді стю за се стру до да ла: «Що пра вда є й се ред ни ніш ньої мо ло ді осо би, які швид ше ці лий світ за же нуть у де пре сію, аніж до зво лять хо ча б на кра плю зіпсу ва ти со бі на стрій». Остан нім ча сом се стриц я сла ви ла ся не ви чер пним оп ти міз мом, який моя пі доз рілива нень ка по тай прий ма ла за без ме ж ну ду рість і жах ли во пе ре жи ва ла.

– Моло дий чо ло віче, – ло вля чи се бе на пов чаль них нот ках, зга да ла я на реш ті про спі вроз мов ни ка, – Смія ти ся – це в будь- яко му ви пад ку доб ре. Смія ти ся без зло сті, пев на річ. Тому ні я кий це не гріх. Це за хи сна ре ак ція сус піль ства. Сміх до по ма гає не впа сти в де пре сію. Один відо мий кла сик пи сав: «Лю ди смі ють ся хо ча б для то го, щоб не пла ка ти». Сту ден т якось див но гля нув на ме не. Так, на чеб то оста н ня фра за на бу ла над ним якусь див ну вла ду. Потім ко рот ко мот нув го ло вою, ні чо го не від по вів і знову ввіт кнув ся в свою книж ку. «Який же враз ли вий мо ло дик, – сум но по ду ма ла я, по мічаю чи, що не мо жу біль ше кон тро лю ва ти влас не за не по ко єн ня, а від во лі ка ти сві до мість уж е не ма на що. – Ет, Жо роч ко, пам'я т а єш, я зав жд и ка за ла, що ти вре д ню чий і жах ли во враз ли вий... Ото ж, я по ми ля ла ся. У по рів нян ні з де яки ми інди віду ума ми ти зов сім не враз ли вий. І вза га лі... Най кра щий, най пот ріб ні ший, най врод ли віший і все та ке... І тре ба ж бу ло зни кну ти са ме в той мо мент, ко ли я від чу ла все це. От не гідник!» На на ступ ній зу пин ці сту де нт су хо по про щав ся й по во лік свої сте ген ця до ви хо ду. Розвер таю чи візок, він звич но про їха вся по мо їх мо дних че ре виках. Може, мстив ся за но та цію про ко ристь сміху? Сту ден т пі шов, а три во га за ли ши ла ся. Вар то бу ло їй вия ви ти ся в гор дій са мо ті, як во на мит тю ста ла цен тром ува ги мо го моз ку й по ча ла роз рос та ти ся. «Перш за все пот ріб но за їха ти до до му. Жо рик на пев но за хо див ту ди.Мусив же він пе рев дяг ти ся пі сля пор пан ня на го ро ді...» На да чу Ге ор гій прин ци по во їздив у яко мусь страш но му ла хміт ті, що, на його дум ку, ма ло слу гу ва ти за ро бо чий одяг го род ни ка. Жод ні мої за пев нен ня в то му, що пе рев дя га ти ся мож на вже на да чі й що місь кі сус іди мо жут ь ви па д ко во от ри ма ти інфар к т, ко ли по ба чать йо го в дач но му вигля ді, Ге ор гія не пе ре ко ну ва ли. Втім, його ро бо чий одяг доб ро чин но впли вав на да ішни ков. У де я ких, ко ли во ни зу пи ня ли Жо ри ка і той у всій кра сі ви хо див із ма ши ни, був не ми сли мий для пра ців ни ка ДАІ ви раз облич чя: на чеб то вони хо чуть не взя ти, а да ти щось зу пи не но му во діє ві... «Мож на ще за їха ти до Жор ко во го бать ка... Може, Ге ор гій там з'яв ляв ся. Ні, тіль ки зму шу бать ка нер ву ва ти. Па ні ку по ки здій ма ти за ра но. От як що до зав траш ньо го ран ку не знай де т ь ся – то поч ну дзво ни ти всім і вся... А по ки, на жаль, до ве де т ь ся по шу ка ти са мо стій но». Лег ко ска за ти, «по шу ка ти са мо стій но». З цим у ме не зав ж ди бу ли про бле ми. Не з са мо стій ні стю, зро зу міло, а з по шу ка ми. Ось що до втра т – я фа хівець. Чо го тіль ки не втра ча ла я за своє жит тя! Від не над то кош тов них ре чей на кшта л т го ло ви чи со вісті, до стра те гіч но ва жли вих пре д ме тів на зра зок мо ло до сті, но ме ра те ле фо ну найкр а що го пе ру ка ря чи дво ме тро вої різь бле ної під став ки для взут тя, ко тру в ме туш ні пе ре їзду я при му дри ла ся за бу ти бі ля під'їз ду ко лиш ньо го по меш кан ня. Шука ти я не вмі ла, а ось гу би ла ре чі зі справ жньою май стер ністю. При міром, усе ди тин ство я ре гу ляр но гу би ла ру ка ви ці. Мама не ви три ма ла й при ши ла їх на гум ці до ко міра мо єї шу би. На ступ но го дня я зно ву по вер ну ла ся зі шко ли без ру ка виць.

– Мам, я їх зно ву згу би ла, – ді ло ви то по відо ми ла ма те рі про свої по дви ги, над зво нюю чи їй на ро бо ту.

– Як?! Це ж нем ожли во! Ти що, від по ро ла їх від гум ки?!

– Ні. Віша ла паль т о в роз дя галь ні – во ни бу ли, – ви пра вдо ву ва лась я, – а прий шла до до му, від чу ваю, чо гось не ви ста чає… І в ки ше нях ди ви ла ся, і скрізь... Вия ви ло ся, я на дя гла чу жу шубу. Не свою, ста ру кро ля чу, а но ву, му то но ву, од ні єї своєї од но клас ни ці. За га лом, як би зав дан ня стояло що- не будь за гу би ти, то я впо ра ла ся б на д зви чай но лег ко. Але знай ти… Усі мої по пе ред ні спро би чо гось по шу ка ти за кін чу ва ли ся зав ж ди нес по ді ва но й не зав жд и без печ но. Зна хо ди ла я обов'яз ко во що- не будь не те. При міром, шу ка ла, ще жи ву чи з бать ка ми, се стри ци но го све тра – знай шла влас но го бать ка, який схо вав ся в ша фу від ма тус иних ви мог до по мог ти з при би ран ням. Або шу ка ла якось у квар ти рі в кра щої по дру ги щось їстів не, – не нав мис но знай шла схо ван ку її чо ло віка з над зви чай но се кре т ни ми до ку мен та ми... «Схо же, час уже ско ри ста ти ся по пе ре д ні ми по мил ка ми, – я спро бу ва ла якось упо ряд ку ва ти дум ки й ви ча ви ти з них хоч кіль ка гра мів ко ри сті. – Аби я щось знай шла, пот ріб но шу ка ти зов сім інше. Що ж, спро бую об ду ри ти долю. Вда ва ти му, що шу каю зов сім не Георгія...» Вар то все- та ки від да ти на ле ж не мо є му пси хіч но му здо ров'ю; та ка маяч ня в дум ках бу ла не ос нов ним за нят тям, а роз ва гою, по ки я до би ра ла ся до до му. Звідт о ді, як ми з Георгієм від крили свою де тек тив ну аген цію, жи ли в квар ти рі, що слу гу ва ла за офіс у ро бо чий час і за ді м – у інший. Дзві нок те ле фо ну від во лік ме не від роз ду мів і зму сив зу пи ни ти ся. У су моч ці стіль ни ко вий вия вив ся по хо ва ний під та кою кіль кістю всі ля ких ре чей, що роз ко па ти йо го швид ко не вда ло ся. Бли ска ви чно виз во ли ла апа рат з- під ма лень кої хре сто вої ви крут ки та пе ре кла ла да лі ща сли вий кви ток, який тра пив ся ме ні рік то му в трам ваї, і сто ро пі ла. Той, хто дзво нив, уж е дав но втра тив на дію зі мною по го во ри ти й по клав труб ку. Дис плей вис вічу вав но мер те ле фо ну мо їх бать ків. Уява мит тє во вклю чи ла ся в ро бо ту. Ге ор гій з мо єю нень кою ви рі ши ли по жар ту ва ти зі мною! Ска жі мо, щоб пе ре віри ти гли би ну мо їх по друж ніх по чут тів. Сидят ь за раз спо кій ні сінь ко, по пи ва ють ка ву та смі ють ся. Вирі ши ли, що час зіз на ва ти ся: мо вляв, ні чо го не ста ло ся... Ні. Обоє во ни, зви чай но, ве ли кі ори гіна ли, але на та кий жор сткий жар т не зда т ні. Зна чить... Вихо дить, із Жо ри ком ста ло ся щось жах ли ве... Мілі ція хо ті ла по відо ми ти осо би сто ме ні, але не за ста ла ні ко го вдо ма й бу ла зму ше на под зво ни ти мо їм бать кам. Точ но! Чо го б іще бать ки ви рі ши ли ме ні те ле фо ну ва ти? Не в змо зі й да лі тер піти не відо мість, я ки ну ла ся до те ле фо ну- ав то ма та. Дзво ни ти зі стіль ни ко во го на місь кий, маю чи під ру кою ав то мат, на віть у най кри тич ній си туа ції, – оз на ка ке псь ко го то ну. За ли ша ло ся тіль ки мрія ти, щоб труб ку взя ла Се стриц я. Та ле д ь чу ла мій го лос, мит тє во роз пли ва ла ся в по сміш ці й відра зу по відо мля ла всі око лиш ні та при ле глі но ви ни, не че каю чи роз пи ту вань. Зви чай но це тро хи дра ту ва ло (я тер піти не мо жу мар но го ви тра чан ня ча су), але в де я ких ви па д ках бу ло ду же до ре чі. Нень ка б від пря мих роз пи ту вап нь на те му міс цез на хо д ж е н ня Ге ор гія впа ла в істе ри ку. Уяву я успа д ку ва ла від ма те рі, то му на осо би сто му дос віді пе ре ко на ла ся, як лег ко мож на до ве сти се бе до жах ли во го за не по ко єн ня.

– Слу хаю і ви ко ную! – од но ча сно по ра ду ва ла й за сму ти ла ме не Се стриця . Пора ду ва ла – са мим фак том своєї, а не ма мус иної при сут но сті по той бік дро ту. За сму ти ла – ди вац твом у то му, що ви мо ви ла. «Мо же, во на не зов сім осуд на, і її кра ще не чіпа ти? – уя ва відра зу під клю чи ла ся до хо ду ду мок. – Точ но!

13

Се стриця збо же во лі ла, ви пле ка ла в со бі ма нію ве лич но сті й ви ріши ла під ко ри ти світ. Поча ла во на з Жо ри ка, і, вид но, три має йо го за раз у за руч ни ках... Мабуть, та ким спо со бом хо че ви про си ти со бі доз віл дов го си ді ти в інтер не ті. Зви чай но, ми з Жор кою їй це забо ро ня ли...» Кар тин ка ви хо ди ла вкрай дур ну ва та, не реа ль на, але ба жа на. Адж е це ав то ма тич но оз на ча ло б, що ні я кі ли хо дії на Ге ор гія не на пад а ли.

– Чо го мов чи те, як ри ба об лід? – грі зно по ці ка ви ла ся Се стриця .

– Дум ка про ре че на є не пра вда, – На стус ині ди вац тва в роз мо вах вия ви ли ся за раз ливи ми.

– Ка- тру- у- сю- ю!!! – весь на літ те ро ри стич ної ек заль то ва но сті з Се стри ці як во дою зми ло. – А ко ли ти в го сті прий деш?

– Ну, я ж са ма не хо д жу, пот ріб но ви бра ти час, ко ли Ге ор гій віль ний бу де, – за ми сле но про мо ви ла я, спо ді ваю чись, що за раз Се стриц я ра діс но по відо мить: Жо рик, мо вляв, са ме в них, а ось де я, ні ко му не відо мо...

– Одру же ний чо ло вік зав ж ди не віль ний. Щоб він став віль ний, йо му пот ріб но з то бою роз лу чи ти ся, – ней мо вір но сер йоз но по відо ми ла Се стриц я, після чо го зно ву пе ре клю чи ла ся на прий ня тий у неї для спіл ку ван ня зі мною ди тя чий тон. – То що ж, ви те пер вза га лі ні ко ли не прий де те? – вда ва но по- ди тя чо- му за ка ню чи ла во на. – При хо дь те, тіль ки ку піть дорогою... Цієї ми ті нер ви в ав то ма та не ви три ма ли, зв'язок обір вав ся. Усе необхі д не я, влас не, вже діз на ла ся, але не пе ре д зво ню ва ти бу ло якось нез руч но.

– Ча- ча- ча! – ска за ла Се стриця , у від по відь на мій пов тор ний дзві нок і по кла ла труб ку. Я тро хи сто ро пі ла. «Нев же шифр? Так во на хо че ска за ти, що роз мо вля ти не мож е? Нев же Ге ор гій все- та ки в них? Чи їм ві до мо про те, де він?» На ступ ний дзві нок не при ніс ні чо го втіш но го.

– Ча- ча- ча! – впер то про го во ри ла На сту ся, перш ніж із труб ки по чу ли ся ко рот кі гуд ки. Я про тер ла очі, по тру си ла го ло вою, обій шла один раз нав ко ло те ле фо ну і про всяк ви па док три чі сплю ну ла че рез пле че. Потім зга да ла, що весь час плу таю, че рез яке пле че плю ва ти, сплю ну ла че рез інше. Після цьо го зно ву наб ра ла бать ків ський но мер.

– Тіль ки не мо роч ме ні го ло ву сво їм «ча- ча- ча»! – про кри ча ла я, ле д ь хтось узяв труб ку.

– Ти не за не ду жа ла? – стур бо ва но по ці ка ви ла ся ма ма.

– Я – ні, – чес но від по віла я, – а ось На сту ся – не знаю. Що це за «ча- ча- ча» во на ме ні тут влаш тува ла? Я дзво ню щоб до віда ти ся, чи не з'яв ляв ся у вас Жо рик, а зов сім не для то го, щоб з'яс ува ти, що рід на се стра ви рі ши ла до ве сти ме не до бо же вілля. Че рез де я кий час, про тя гом яко го обид ва зіпсо ва ні те ле фо ни – нень ка та ав то мат – ви со та ли ме ні всі нер ви, з'яс ува ло ся, що Се стриця ли ше на ма га ла ся скін чи ти свою по пе ред ню дум ку й від клю чи ти ся, перш ніж я встиг ну від мо ви ти ся прий ти. Гово ри ла во на: «Чай, чай, чай!» Мовляв, при хо дьт е , тіль ки ку піть до ро гою чаю, бо в нас за вар ка скін чи ла ся, а ме ні лінь ки йти в ма га зин, ку ди бать ки ме не зав зя то же нуть». Усе це я, кміт ли ва, на дум ку Се стри ці, по вин на бу ла зро зу міти з за гад ко во го «ча- ча- ча» і не гай но з'яви ти ся в го сті. А ви кли ка ти в ме не па ніч ний жах На сту ся зов сім не зби ра ла ся. Час, який за ли шив ся на те ле фон ній карт ці, я ви тра ти ла, щоб по ясни ти не нь ці, ко тра те ж ні чо го про міс цез на хо д ж е н ня Ге ор гія не зна ла, що я в неї те ж не зби ра ла ся ви кли ка ти па ні ки. На слова: «Як же так? Жо роч ка зник! Ох, чує моє сер це...» – до ве ло ся по ква пли во за я ви ти, що Ге ор гій уж е знай шов ся. Для пер е ко н л иво с ті я на віть про кри -ча ла в про стір: «Агов, Жо ри ку, при віт!» І цим за спо ко їла ма му, за те при го лом ши ла ви па д ко вих пе ре хо жих. За га лом, у мо їх бать ків Ге ор гія не вия ви ло ся. Са ме час бу ло по шу ка ти на йо го влас ній жил пло щі. Я пе ре сту пи ла по ріг і вж е вко тре за сьо год ні сто ро пі ла. Пер шої хви ли ни по ду ма ло ся на віть, що я про сто не ту ди по тра пи ла. За де яки ми пев ни ми прик ме та ми (від кле є ний ку тик шпа ле ри під сте лею, си ня во- чор на по дря пи на на по лі ро ва ній по верх ні гар де ро бу) я та ки впіз на ла влас ний дім, та про всяк ви па док зам кну ла обид ва зам ки вхід них две рей і на віть лан цю жок по віси ла. Голов не, вча сно! А рап том злов мис ни ки ще не пі шли? Я га ряч ко во вче пи ла ся в стіль ни ко вий те ле фон, зібра ла ся вж е дзво ни ти Жо ри ко ві, щоб по скар жи ти ся на жах, який тут нав кру ги ді єть ся, але вча сно спо хо пи ла ся: зга да ла, що Ге ор гій за раз зай ня тий.

– Агов, є тут хто? Від гук ніть ся! – я ус відо ми ла, що зло чин ці нав ряд чи чес но ме ні озвуть ся, та ви ріши ла тро хи змі ни ти так ти ку – Ну, гля ді ть же! На рікай те на се бе! Я йду! Хто не за хо вав ся – я не вин на! Я роз зу ла ся, оз бро їла ся сов ком, який меш кав у ко ри до рі за ша фою і, ста ран но пе ре сту паю чи без лад но роз ки да ні по під ло зі ре чі, за хо ди ла ся дос лі д жу ва ти квар ти ру. Усе до го ри дном! Шух ля ди сто лу ви вер ну ті, па пе ри ва ля ють ся по всій кім на ті, одяг ви ки ну то з гар де ро ба, ліж ко, що скла да єть ся в ша фу, – на по ло ви ну роз кла де не та зви сає, ні би язик із со ба чої па щі. І як, пи та єть ся, я мо жу шу ка ти чо ло віка в та ко му безла ді? Я ре тель но об сте жи ла ру їни до маш ньо го за тиш ку і не знай шла жо д ної жи вої істо ти, за те знай шла без ліч знач но ко рис ні ших ре чей. Свої стоп та ні, але ніжно улю бле ні бо со ніж ки, тра гіч но за гу бле ні вліт ку. Про щаль но го ли ста від од ній близь кої ме ні в мо ло ді лі та лю ди ни, ко тро го я так ре тель но хо ва ла від мо жли вих рев но щів Ге ор гія, що са ма за бу ла, де він. Но ві шкі ря ні ру ка ви чки, що зни кли в Се стри ці ми ну лої зи ми...

– Ось ба чиш! Шу ка ла од не – знай шла інше! Якщо хо чеш знай ти Жо ри ка, шу кай що- не будь про ти ле ж не!

– на по ле гли во на га да ла я со бі вго лос. Роз мо вляю чи са ма з со бою, я зав ж ди по чу ва ла ся знач но впев не ніше. Кміт ли вий спі вроз мов ни к на д зви чай но змен шу ва в на пру же ння в критичних ситуа ці ях. Ще кіль ка хви лин я без глуз до туп цю ва ла на міс ці, роз ри ваю чись між ба жан ня ми не гай но ки ну ти ся да ва ти цьо му лад і тер міно во знепр и том ніти, щоб усе це біль ше ме не не обхо ди ло.

– Ні. Мушу за ли ша ти ся ді єз да т ною. І при цьо му кра ще ні чо го не чіпа ти. Рап том до ве де т ь ся ви кли ка ти мілі цію. Подум ки я мит тє во зма лю ва ла кар ти ну зав траш ньо го ран ку. Я, пря ма і гор да, див ля чись во ло ги ми очи ма ку дись за шиб ку, во ру шу са ми ми гу ба ми, ви кла даю чи муж ньо му з ви гля ду пре д став ни ку ор га нів, що тут ста ло ся.

– Учора вде нь був цей див ний дзві нок. Я стри во жи ла ся і по їха ла в місто. У квар ти рі Ге ор гія не вия ви ло ся, за те вия ви вся цей жах ли вий без лад .Я не тур бу ва ла вас, по ки не пе ре че ка ла стіль ки, скіль ки пот ріб но в, по діб них си туа ціях...

– Для жін ки ва шої зов ніш но сті ви вчи ни ли на по див ро зум но. Те пер ми зні ме мо від бит ки паль ців злов мис ни ків. Тьху ти! І чо го я рап том пе ре тво ри ла ся на та ку дур е п у? Нев же по ява в до мі пре чу до вої Марії по ро ди ла в ме ні стіль ки ком плек сів? Тіль ки й ду мок те пер, що про влас ну зов ніш ність! – остан ню фр а зу, зро зу міло, я

14

го во ри ла не пре д став ни ко ві ор га нів і на віть не в уя ві. Об урен ня на ля ка ло ви га да но го мілі ціо не ра, й він відра зу ви па ру вав ся. Вча сно! Ще тіль ки й бра ку ва ло, щоб по ба че на кар тин ка збу ла ся. Так і на кар ка ти не дов го. Рап том Жо рик дій сно не з'явит ь ся до на ступ но го ран ку? Я оці ни ла мо жли ві збит ки, яких це зав дас т ь мо їм нер вам, і зро зу міла, що та ки до ве де т ь ся тер міно во шу ка ти. Я про де фі лю ва ла в кух ню з та ким ви гля дом, на чеб то ни ніш ній стан офі су ціл ком ме не влаш то вує. Клац ну ла кноп кою на чай ни ку, – єди но му пре д став ни ку ел ек трон ної тех ні ки, який без за сте ре ж но ме не слу ха вся, до че ка ла ся ка ви, зро би ла кіль ка ков тків і спро бу ва ла на ду ма ти все- та ки бо дай щось ді ло ве.

– А мо же, й не бу ло ні я ких злов мис ни ків? Може, це сам Ге ор гій та ке в по спіху на ко їв? – з на ді єю за пи та ла я се бе.

– Ні! – без жаль но від по віла я со бі ж таки. – Усе жит тя за ли шав ся вдо ма сам без осо бли вих втра т для по ряд ку, а тут рап том різ ко зіпсу вав ся? Сум нів но. Крім того, Жо рик із йо го па то ло гіч ною при стра стю до во ди ти все до ло гіч но го за вер шен ня, на та ко му без ла ді не зу пи нив ся б. Якби вж е він за ду мав чинити без ла д, то, на пев не, й по душ ки крі сел по роз по рю вав, і стіл би на трі со чки ро зібрав... Цієї ми ті в две рі под зво ни ли. Тіль ки цьо го ме ні й не ви ста ча ло! Ми ж ус іх по пе ре ди ли, що їде мо у від пуст ку!

– Хто там? – я нат кну ла ся по гля дом на лан цю жок і зга да ла про те, що му шу дія ти обе ре ж но.

– Від чи няй те, мілі ція! Трем тя чи ми ру ка ми я вче пи ла ся в за мок. «Хай їй гре ць, тій мо їй уя ві! Те пер мілі цію на про ро ку ва ла! Гос по ди, які ж но ви ни при ве ли пре д став ни ків ор га нів до на шо го офі су?» До то го мо мен ту, ко ли дв е рі на реш ті від чи ни ли ся, я бу ла зов сім не в змо зі мір ку ва ти. Дум ки за по ло нив об раз ко ха но го. Нев же все на стіль ки по га но?

– Що ви тут ро би те? – муж ній з ви гля ду пре д став ник ор га нів схо вав по свід чен ня та спід ло ба вту пив ся в ме не.

– Що з ним? – у свою чер гу за го во ри ла я, на ка зую чи са ма со бі за спо ко їти ся.

– З ким? Поче кай те, від по вісте спо чат ку на моє за пи тан ня. Що ви тут ро би те?

– Шу каю, зви чай но. Що ще я мо жу тут ро би ти!

– Що шу ка є те? – пра ців ник ор га нів нев до во ле но на су пив ся і на віщось по ста вив но гу в отвір две рей. – Поясніть не гай но. І тут я зга да ла про те, що тра пляєт ь ся, ко ли я пря мо по ка зую до лі, що са ме шу каю.

– Шу каю... – я рап том взя ла ся опи су ва ти осо бу, пря мо про ти ле ж ну Ге ор гію за зов ніш ні ми да ни ми, – мо ло до го чо ло віка, дов же лез но го та ко го блон ди на. Суту ло го, зі світ ли ми очи ма та ян гольсь кою вдач ею...

– Та що ви ме ні го ло ву мо ро чи те! Ану до сті ни швид ко! Різ ких ру хів не ро би ти! Потім роз бе ре мо ся, у ко го тут яка вда ча. От уже чо го я ніяк не очі ку ва ла, то це та кої по ве дін ки від мілі ції.

– У вас ор дер є? – слу хня но від вер таю чись до сті ни, про мо ви ла я.

– Оце нах аб ство! – вир ва ло ся в мо го го стя. – Ор де ра з ме не тіль ки гос по дар ви ма га ти мож е! Що це за нез розуміла така ди скри міна ція? Тут ми мо хіть фе міні сткою ста неш. Тоб то гос по- дар, ви хо дить, мо же ор де ра ви ма га ти, а гос по ди- ня – ні?!

– Щось я та ко го за ко ну не при га даю! – по відо ми ла я сті ні. Мене ніх то не слу хав. Пред став ник ор га нів уже за гля дав у кім на ти. Я нес міли во озир ну ла ся.

– Що вам там тре ба? – грі зно по ці ка ви лась я. – Це те пер мо да та ка, по мо їх ре чах ниш по ри ти, так?

– Ви їх що, з со бою при не сли? – з сум нівом огля даю чи без ла д, що па ну вав нав ко ло, по ці ка вив ся гість. Зда єть ся, він роз гу бив ся не на жар т. Ще б пак, не щод ня ви па дає на го да та кий роз гром спо сте рі гати. Втім, на віть це не при від, щоб ста ви ти та кі дур ну ва ті за пи тан ня.

– А ви ду ма є те, ре чі в квар ти рах са мі ви рос та ють? – до зво ли ла я со бі тріш ки пі дви щи ти тон. Зва жаю чи на облич чя го стя, остан ня моя фр а за під штов хну ла йо го до ух ва ли ва жли во го рішен ня.

– Не хо че те по- людсь ки – не тре ба! – по відо мив він, пі сля чо го ді став з ки ше ні на руч ни ки, бо ля че смик нув мою ру ку та при че пив ме не до се бе. – Голов не, щоб не вте кла. Подро би ці по тім з'яс ує мо, – швид ше со бі, аніж ме ні, по відо мив наха ба. У цьо му до мі, схо же, на всіх на па да ло дур ну ва те ба жан ня роз мо вля ти з са ми ми со бою.

– Від стіб ніть ме не не гай но! – си туа ція зда ва ла ся на стіль ки ко міч ною, що на об урен ня якось не ли ша ло ся си ли. Ме не, ні в чо му не вин ну, в мо є му влас но му до мі, в та кий момен т, ко ли слід тер міно во шу ка ти мо го чо ло віка й мо їх злов мис ни ків, рап том за а реш то ву ють. Маяч ня, нісе ніт ниця, ма разм! – Маяч ня, нісе ніт ниця, ма разм! – уго лос про ко мен ту ва ла я і не змо гла стри ма ти напа д у нер во во го сміху.

– При пи ніть дра тува т и ме не! – цитьк нув гість. – Ді дь ко за би рай, скіль ки мож на йо го че ка ти, – про бур мо тів він рап том со бі під ніс.

– А на ко го ви че ка є те? – відра зу за ці ка ви лась я.

– На на ряд для зат ри ман ня осо бли во не без печ них… Та ких, як ви, – огри знув ся ску тий зі мною ме та ле вим лан цюж ком мілі ціо нер. Його роз дра ту ван ня мит тє во пе ре да ло ся ме ні (не дар ма ка жут ь, що ме та л – гар ний про від ник! Ме тал на руч ни ків во че видь най кра щий). Я наб ра ла пов ні гру ди по вітря, щоб вчи ни ти на ле ж ний гран ді оз ний скан дал. Але на схо до во му мар ші рап том з'яви ла ся моя сус ід ка зго ри. Ду же жва ва па ні до во лі по важ но го віку, що ці ли ми дня ми про си дж у ва ла бі ля під'їз ду та зай ма ла ся тим, що не схва лю ва ла сус ідів. Ну не мо гла ж я під ки ну ти стіль ки по жи ви для сус ідсь ких плі ток!

– Що це у вас від бу ваєть ся? – за ці кав ле на від чи не ни ми две ри ма баб ця й не ду ма ла ру ха ти ся в ко лиш ньо му на прям ку. Вона по лиши ла бла гі на міри роз місти ти ся на сво їй улю бле ній ла ві біля під'їз ду і зав мер ла. Поміти ла на руч ни ки й рі шу че увій шла до ме не в пе ред по кій.

– Усе під кон тро лем! – за спо ко їв її мій гість, од но ча сно змах ую чи ру кою з на руч ни ка ми та вий маю чи по свід чен ня з вну тріш ньої ки ше ні пі д ж а ка. Сус ід ка ува ж но вту пи ла ся в по свід чен ня. Іти во на во че видь не зби ра ла ся, чим ду же за ва жа ла ме ні раз ро ди ти ся на реш ті скан да лом. – А ви, гро ма дя ноч ко, хто бу де те? Поки сус ід ка дов го пе ре жо ву ва ла свої іме на, пріз ви ща й за слу ги, я роз піка ла ся де да лі біль ше.

– Раз уже зай шли, то дай те від по віді на кіль ка за пи тань, – це гість стро го по відо мив сус ід ці. – Хоча це й не я роз пи ту ва ти по ви нен. Га раз д, ні чо го, все од но ж че каю, – остан нє він сто мле но про бу бо нів для се бе.

– Слу хаю! – по жва ви ла ся сус ід ка. Гість за ми слив ся. На ма гав ся ло ба по чу ха ти, але я гнів но від сми ка ла свою ру ку, й він був зму ше ний те ж опу сти ти свою.

– Ось! – на реш ті сфор му лю вав гість за пи тан ня. – Чи ба чи ли ви тут блон ди на з яс ни ми очи ма, ви со ко го й

15

су ту ло го? – це він су во ро за пи тав у ба бу сі. – Пра виль но ж я фор му люю? – він в'їд ли во по сміх нув ся ме ні. Стри ма ти ре го ту я вже не мо гла.

– Аяк же! – сплес ну ла ру ка ми сус ід ка, – Ба чи ла, ба чи ла... Я й не та ке ба чи ла… Не дав неч ко за хо див про сто в оцю квар ти ру. Я ще зди ву ва ла ся, що за но вий по се ле не ць тут... Я спіт кну ла ся на пів сміш ку. Ота кої!

– До кла д ніше йо го опи шіть! – за жа да ла я, щи ро жал кую чи, що під ру кою нема за пис ни ка, де мож на бу ло б за фік су ва ти свід чен ня.

– А гро ма дян ка са ма не знає? – якось на віть ко кет ли во по сміх ну ла ся сус ід ка. – В оку ля рах та кий, біляве нь кий. Вбра ний гар но. Я бі ля під'їз ду си ді ла. Ди влю ся, но вень кий хтось до нас за хо дить. Потім чую, на пер шо му по вер сі клю ча ми ша ру дить. Мабуть, ду маю, брат до сус ід ки при їхав… Але те пер- то зро зу міло, який він їй бра т... Мені, на від міну від ба бу сі, ні чо гісінь ко бу ло не зро зу міло.

– А що, чи на дов го ни ні за та ке са до влят ь? – по ці ка ви ла ся в мілі ціо не ра ос мілі ла сус ід ка. – Чи це так, для остра ху, щоб приз на ла ся? – ба бу ся знов ки ну ла лу ка вий по гля д на на руч ни ки. Цієї ми ті две рі в па рад но му го ло сно ля сну ли й за якусь мить на по ро зі мо го офі су з'явив ся схви льо ва ний Ге ор гій. Най справ жні сінь кий. Жи вий і не уш код ж е ний.

– Кгм! – оше ле ше но за стиг у две рях мій чо ло вік.

– Ой! Як у фр а н цу зь ко му кі ні! – сплес ну ла рука ми сус ід ка. – Цю на ко хан ці спій ма ли, а тут чо ло вік на го див ся. Ой ли хо! Я жін ка при стой на... Я, ма буть, пі ду до се бе, бо за раз ще би ти ся почнуть... Сус ід ка ра діс но за бу бо ніла щось со бі під ніс і за дрі бо ті ла на го ру шу ка ти за хи сту за сво їми на дій ни ми две ри ма. Жо рик при чи нив за нею.

– Ну на реш ті! – з до ко ром гля нув на Ге ор гія мій на гля дач. – Я тут уж е не знаю, що з нею ро би ти...

– Кгм! – зно ву пов то рив Ге ор гій, роз ши ре ни ми очи ма див ля чись на мої на руч ни ки.

– Ти? Ти?! Ти! – до ме не, на реш ті, дій шло, що від бу ваєть ся. Нез ва жаю чи ні на які пе реш ко ди, я ки ну ла ся до Жо ри ка й во ло ком по тя гла за со бою бідола шно го міліціо не ра.

Розділ четвертий, що оголошує про нову справу детектива Собаневського Перш за все ме не від че пи ли від на руч ни ків. Да лі – при не сли ку пу ви ба чень. На реш ті – ма ло не зав да ли Ге ор гію тя ж ких ті лес них уш ко дж е н ь за не пра виль но по ста вле не зав дан ня.

– Ну, ти да єш! – жу рив ся муж ній з ви гля ду мілі ціо нер. – Не мож на бу ло по пе ре ди ти, що тут дру жи на мо же бу ти? Ска зав: зат ри май то го, хто там пор па єть ся. Так пе ред да мою під ста ви ти! Та то бі за та ке по шиї тре ба на да ва ти! Молод ший був би – на да вав, а за раз уже го но ру не стіль ки.

– Ну ви бач, – зни зав пле чи ма Ге ор гій, – хто ж міг при пу сти ти, що Ка те ри на сю ди при їде?

– Зно ву я в усьо му вин на?! – об урю ва ла сь я, на ли ваю чи всім ка ви. Вия ви ло ся, що мій тю рем ник прий шов до нас за до ру чен ням Ге ор гія і зат ри мав ме не ціл ком по мил ко во. При чо му Жо рик вва жав, що ста ло ся це з йо го, тю рем ни ко вої по мил ки, а тю рем ник – що по мил ка бу ла Жор чи ною. Поми ри ли ся на тім, що вин на в усьо му я, і обоє на ки ну ли ся з до кора ми.

– І ви, між ін шим, те ж , – за я вив ко лиш ній тю рем ник. – Хіба не мож на бу ло по- людсь ки ска за ти, що ви – гос по ди ня? До чо го бу ло при ду му ва ти яки хось блон ди нів...

– Ко го во на при ду му ва ла? – мит тє во на су пив ся Ге ор гій.

– Я то бі по тім по ясню, – ча рів но по сміх ну лась я, на ма гаю чись швид ше змі ни ти те му. Зві ту ва ти пе ред сто рон нім мілі ціо не ром про осо би сті ме то ди по шу ку не хо ті ло ся. – Ви ме ні кра ще до кла д но по ясніть, що зна чить оцей без ла д і на віщо за сла но до нас у квар ти ру міліцію? З'яс ува ло ся, що Ге ор гій знав про без лад заз да ле гідь, бо по чув, як злов мис ни ки домо вля ли ся влаш ту ва ти об шук у на шо му офі сі. Зна ючи, що ви пер еди ти їх не встиг не, Ге ор гій, не дов го ду маю чи, под зво нив своє му дав ньо му прия те лю, слав но му пре д став ни ку пра во о хо рон них ор га нів, який, до то го ж, пра ц ював за два кро ки від на шо го до му. Прия те ле ві Ге ор гій нічо го до пут тя не по яснив, по відо мив тіль ки, що от ри мав інфор ма цію про на пад, який пла ну єть ся на наш офіс. Мовляв, на де тек тив ну аген цію «Ore der» го ту єть ся на па д, тер міно во мо бі лі зуй ся і дій! І по про сив знеш ко ди ти зло чин ців та до че ка ти ся йо го, Ге ор гіє во го, при бут тя.

– То он чо му ви ці ка ви ли ся, що я тут ро блю! – ра ді ла я з влас ної кміт ли во сті. Прия тель Ге ор гія вия вив ся лю ди ною на по див ко рек т ною. Ра зів зо два за жа дав від Жо ри ка по яснень і от ри мав ка те го рич ну від мо ву, то му ли ше мов чки роз вів ру ка ми й про мо вив за гад ко во: – Ну то те пер на рікай на се бе! Не про ше но й ро би ти пра ва не маю... Мені зна до бив ся якийсь час, щоб зро зу міти, що він мав на ува зі. Фра за, оче вид но, оз на ча ла щось на зра зок: «Не маю пра ва на да ва ти до по мо гу, як що не про сять». Як не див но, Ге ор гій зро зу мів то ва ри ша з пів сло ва. Пев не, у них дав но ви ро бив ся цей своє рід ний не до рі ку ва тий сленг.

– І не ро би, – від по вів Ге ор гій.

– Спо ді ва юся, ти глу ха ря не віша ти меш? – стур бу вав ся рап том до лею яко гось пта ха мілі ціо нер. – Як що бу деш віша ти – то не на ме не, ple ase. Я офі цій но цей на пад офор мля ти не буду.

– Ні, – за непокоїв ся й Ге ор гій, – ні на ко го не віша ти му. Не тре ба офор мля ти. Нічо го ж не про па ло ва жли во го? – звер нув ся він уж е до ме не. Ге ор гіїв прия тель от ри мав від ме не по зи тив ну від по відь і зди во ва но по про ща вся.

– Спа си бі то бі ве ли чез не, – на по див при віт но кри чав ус лід то ва ри ше ві Жо рик. – І за спро бу на дан ня до по мо ги, й за від сут ність зай вих за пи тань, і за спій ман ня дру жи ни на га ря чо му. Ти за ходь ко ли- не будь іще. Не в спра вах, про сто в го сті... – ле д ь за прия те лем за чи ни ли ся две рі, Ге ор гій тер міно во по сер йоз нішав. – А яко го це блон ди на ти шу ка ла?

– Ой, ну до чо го тут це? – об ури лась я. – Не на часі за раз! Роз по відай кра ще, що з то бою бу ло, хто влаш ту вав на нас на літ і що цьо му ко мусь тут бу ло пот ріб но...

– Міня юся на блон ди на! – ка те го рич но за я вив Жо рик. Схо же, мій блон дин і спра вді ці ка вив Ге ор гія. Нев же рев но щі? Ота кої, по стіль кох ро ках спіль но го жит тя... Ме ні ста ло до не при стой но сті при єм но... У будь- яко му ра зі я від чу ла в се бе в ру ках чу до ві ни точ ки для спе ку ля цій.

16

– Від дам то бі блон ди на, тіль ки з умо вою, що ти до обіц яно го ще до да си точ ний і пра вди вий ви кла д по хо де ньок Марусь ки.

– Якої та кої Марусь ки? – сто ро пів Ге ор гій. – Ти ча сом не збо же во лі ла? Про які по хо де нь ки то ро чиш?

– Про те, звід кіля во на взя ла ся в на шо му до мі. Ти за ма ло вчо ра роз по вів. І все як есь не пе ре конлив е...

– Хто во на? – Ге ор гій по чав ди ко ози ра ти ся. – Тут ще хтось є?

– Та ні. Не в цьо му до мі, а на да чі. Вона – це Марій ка, Марія, – біляв ка, яку ти вчо ра до нас при волік...

– А, – Жо рик по лег ше но зіт хнув, – на ля ка ла ти ме не. Ду маю, ко го ще сю ди чор ти за не сли... Га раз д, усе од но, від чу ваю, до ве де т ь ся за цю спра ву по- сер йоз но му бра ти ся, так що ра но чи піз но му си ти му вта єм ни чи ти те бе в усі по дро би ці. І ра но – ні тро хи не гір ше, ніж піз но.

– Ні! – я рап том зро зу міла, чим скін ча ть ся для ме не йо го ба лач ки. – Яка спра ва? Яке «взя ти ся сер йоз но »?! Ми ж у від пуст ці! Ну вря ту вав дів чин ку, й го ді... Те пер тре ба до по мог ти їй схо ва ти ся від кро во же р ли во го бра ту ся, і спра ві кі нець... У неї в ін шо му місті й жит ло, й ро бо та... На віщо ліз ти далі?

– Ро зу мієш, – Ге ор гій ба га тоз нач но звів бро ви, під кре слюю чи сер йоз ність то го, що ка зав, – є в ме не підоз ри, що це ті лю ди, з яки ми я зов сім не про ти по би ти ся... Крім то го, во ни зав да ли ме ні осо би стої об ра зи! Я му шу прий ня ти ви клик. Я про сто зо бов'яз а ний пе ре да ти їх до мілі ції... Най ра щий спо сіб зв'яз а ти їм руки...

– На дуе ль ви кли ка ти не про бу вав? – ски пі ла я. – Жо ри ку, в твоє му віці вж е дав но час спо кій но ре а гу ва ти на лю дей. Не мож на все жит тя за ли ша ти ся за паль ним хлоп чись ком! – з на ді єю за хо ди лась я про ва ди ти ви хов ний про цес, за бу ваю чи, що са ме за це зво ру шли ве хлоп'я ц тво й лю блю Ге ор гія най біль ше. – Ну яка та ка «осо би ста об ра за» вар та за гу бле ної відпус т ки!? Ну що зна чить «дав но хо тів із ни ми поби ти ся»!

– Га раз д, я роз по вім! – Ге ор гій зі скрив дж е ним ви гля дом вип нув під бо рід дя. – Хоча, зна єш, тро хи при низ ли во вда ва ти ся до та ких по дро биць... Ти по вин на про сто віри ти ме ні на сло во. Раз я ка жу про «осо би сту об ра зу», зна чить, во на бу ла...

– Ти зу пи нив ся на «га раз д, я роз по вім», – чарівно по сміхнула сь я. Жо рик гнів но бли снув очи ма, але впо ко рив ся.

– Вран ці я по їхав у місто. Над то вж е хо ті ло ся з'яс ува ти де що про сімей ство на шої зна хід ки. Ко му са ме на ле жить сус ідсь ка да ча? Що там за тем ні спра ви зі спа д щи ною? Пот ріб но ж бу ло пе ре віри ти. Чи во но то го вар те. Ще ці ка во бу ло, ку ди «ав то сос» по во лік ав то на шої го сті. Я вж е встиг з'яс ува ти в сус ідів по да чі, що по роз би ту «Та врі ю» при їзди ли вран ці.

– Звід кі ля ти зна єш про спа д щи ну? – зди ву ва лась я. – Марія роз по віла нам істо рію ли ше сього д ні...

– Почув роз мо ву. Я ж роз по відав. Ді а лог двою рід но го бра ти ка на шої зна хід ки і йо го прия те ля. Бра тик бур хли во ви сло влю вав зах ват з при во ду ка та стро фи та по відо мляв, що те пер- то спа д щи на точ но в ньо го в ки ше ні. «Я – йо го пле мін ник! Офі цій ний і єди ний спа д коє мець. А во на ні чо го по ча ти те пер не змо же. Січеш? » – га ря че ше по тів він на пар ни ку. При цьо му ще на по ля гав на то му, що лі ка рів ви кли ка ти не слід. «За ли ши мо все, як є. Ми ж ціл ком мо гли по їха ти ра ні ше... Чу до вий ща сли вий не ща сний ви па док!» А на пар ник йо му у від по відь бе кає: «Ой, тре ба б пе ре віри ти… Рап том Марія лег ко від бу ла ся? Ой, нам її до би ва ти, чи що, до ве де т ь ся? Жах який!»

– От сво ло та! – вир ва ло ся в ме не. По мірі того, як над хо дила інфор ма ція, Марій чин лж е ку зен ви кли кав де да лі біль шу во ро жість.

– Ти ще не все зна єш! – пе ре бив Ге ор гій. – Потім во ни вия ви ли ся ме ди ка ми й на ма га ли ся на го ду ва ти ме не гри ба ми – най не на вис ніше для ме не спо лу чен ня! Тому- то я й за го во рив про осо би сту об ра зу. Втім, про це тро хи піз ні ше. «Гос по ди, ну чо му?!» – з го ло сним сто го ном усі мої на дії на те, що все, мо жливо, ще вла дна єть ся, по ля гли смер тю хо ро брих. У да но му ви пад ку від го во ри ти Ге ор гія від пом сти бу ло нем ожли во. І від мо ви ти ся від влас ної уча сті в май бут ньо му бе д ла мі я те ж не мо гла. Спо кій но до зво ли ти Жо ри ку на ро би ти ма су не без печ них дур ниць? Ні. Та ке не в мо їх пра ви лах. Не до зво ли ти – не змо жу. Спо кій но до зво ли ти – те ж . За ли ша єть ся тіль ки істе рич но ро би ти дур ни ці ра зом із ним. «Ну чо му цей Ге ор гій усе жит тя зму шує ме не нер ву ва ти ся?!» «Цей Ге ор гій» тим ча сом, не по мічаю чи мо їх стра дниць ких гри мас, про ва див.

– Біля стан ції, я, як зви чай но, ви рі шив за зир ну ти в кіоск. Про сто як у піс ні: «А я тіль ки вий шов на п'ять хви лин ку пи ти си га рет ». Повер нув ся у «Фор д », а тут хтось на ки нув ся на ме не з зад нь о го сидін ня.

– Те бе би ли?! – я від чу ла, як сти ску ють ся ку лаки. За раз уж е я й са ма жа да ла від шу ка ти не гідників...

– На жаль, ні, – зіт хнув Ге ор гій, – бив я. Точ ні ше, на ма гав ся би ти. Бе зус піш но. Вони про сто на ки ну ли ме ні на го ло ву ган чір ку, про со че ну ефі ром, і я ви ру бав ся… Отя мив ся у га ра жі. Смер дить бен зи ном, по се ре ди ні «Фольк сва ген Па сат» сто їть із за ля па ни ми бо ло том но ме ра ми, по під ло зі як есь за лі зо та ган чір'я роз ки да но. Ру ки- но ги зв'яз а ні, го ло ва гу де. «О! Про чу ха вся!» – ра діс но ви гу кує кво лий з ви гля ду му жи чок, який си дить у кут ку цьо го га ра жа за пись мо вим сто лом. Ме не вж е то ді зло взя ло. Хоч би мор до во ро та яко го піді сла ли! Це ж як при низ ли во! Ро зу міти, що до зво лив ви крас ти се бе яко мусь здох ля кові… А тут ще ди влю ся – облич чя знай оме. І на реш ті ро зу мію: пе ре ді мною си дить не хто- не будь, а на пар ник на шо го двою рід но го бра ти ка. О ді ла!

– Він жи вий? – стри во жи лась я.

– Якщо ні, то я тут аб со лют но ні при чо му, – за вірив Ге ор гій, втім, не над то впев не но. – Якщо він не по мер від нер во во го по тря сін ня, ко ли вия вив, що я втік, звіс но…

– Стри вай. Поясни до пут тя, чого він від те бе хотів?

– «Ку ди, ка же, – на шу Марусь ку по дів? Якщо ска же ш, де дів чись ко, від пу сти мо. Ні, – бу деш тут у нас віч ність жи ти». Я ко ли в суть то го, що від бу ваєть ся, в'їхав, ле д ь на ра до щах мо туз ку не ро зір вав. Пога нень ка та ка мо ту зоч ка. Тріш ки смик нув ся – від чу ваю, во на трі щить. Зв'яз а ли, на зи ваєть ся! Але подум а в, що ра но по ки звіль ня ти ся. Впер ше в жит ті по ща сти ло, мож на ска за ти...»

– Тоб то як це «по ща сти ло»?! З яко го це ди ва?! – об урен ня моє не ма ло меж. – Тобі що, так по га но зі мною жи веть ся? Чого це ти ра ді єш , ко ли те бе зби ра ють ся за ли ши ти на вічно в яко мусь га ра жі?!

– Ось во на! – те атр а ль ним же стом вка зав на ме не Ге ор гій.

– Хто «во на»? – я зляк а но огля нула свій одяг.

– Твоя жі но ча ло гіка, – зі зну щаль ною сер йоз ні стю по яснив Ге ор гій. – Вис нов ки не ма ють ні чо го спіль но го з пе ре ду мо ва ми. Якщо сон це жов те, ви хо дить, кро ко ди ли пів ден ної Аф ри ки вмі ють го во ри ти«гав ».

– Не пра вда! – я зай ня ла обо ро ну. – Мої кро ко ди ли вмі ють го во ри ти «гав» тіль ки в то му ви па д ку, як що во ни – со ба ки! Кіль ка се кунд Ге ор гій пе ре ва рю вав по чу те, по тім нев до во ле но по сту кав се бе по чо лу, але по вер нув ся все- та ки до те ми роз мо ви без зай вих ко мен та рів.

– Я зра дів, що зло чин ці й не ду ма ли хо ва ти ся. Са мі по тра пи ли до ме не в ру ки... Доб ро віль но...

17

– До те бе в зв'яз а ні ру ки, – на га да ла я, – це все змі нює. Ти як той хро бак, що про сив ся з му жи ка ми на ри бо ло влю... Але не бу де мо від во лі ка ти ся. От же, те бе за пи та ли: «Де Марія?» А ти?

– Пев на річ, ка жу, що про міс цез на хо дж е н ня їхньої Мару сі уяв лен ня не маю. «Пе ре дав,– ка жу, – знай омим на збе ре же н ня, а сам по їхав у спра вах. Хоче те, мо жу цим знай омим под зво ни ти. До віда юся, ку ди во ни її да лі по ді ли». Здох ляк по го див ся. Обе ре ж но так пі дій шов до ме не, розв'яз а в мо туз ку. Я, зви чай но, зібрав ся то бі дзво ни ти, про не без пе ку по пе ре д ж а ти. На ти скаю з'єд нан ня, че каю один гу док, вішаю труб ку, зно ву тис ну з'єд нан ня, аж тут із про ти ле ж но го ку та га ра жа на ме не якась го ра му ску лів ле тить. І ре пе тує своє му здох ля ку щось на кшта л т : «Ви що, зду рі ли!? Ти на віщо йо му дзво ни ти до зво ляєш, він же мен тів ви кли кає! Дзво ни ти забо ро не но!» Я так роз гу бив ся, що до зво лив у се бе з рук те ле фон ви би ти. Потім зно ву нічо го не пам'я т а ю. Схо же, зно ву ган чір ку на ме не на ки нули. За був ши про не дав ню кон фрон та цію, я об ури ла ся й ціл ком пе рей шла на йо го бік.

– Ган чір ку на ки ну ли – ти за снув, а як зня ли – про ки нув ся… Знай шли со бі па пу гу! Тре ба на них у суд по да ти! Мою ре плі ку Ге ор гій на чи сто проіг но ру вав і про дов жив свою роз по відь.

– Цьо го ра зу я по ка зу ва ти, що прий шов до тя ми, не ква пив ся. Ле жу со бі, вдаю, що ні чо го не чую.

– А нас пра вді?

– Ну не оглу ши ли ж во ни ме не! Чую, зви чай но. При чо му, чую на сту пне: «Не приз на єть ся він. Тіль ки час мар нує мо. Да вай, мо же, від пу сти мо та про сте жи мо, ку ди по біжит ь? » – це Здох ляк ска зав. «Не та кий він ду рень, щоб хво ста не об ру ба ти. Ще чо го – від пу сти ти! Приз на єть ся. Ку ди йо му по ді ти ся? Є в ме не для цьо го свої ме то ди. Як- не- як, я все- таки ме дик. Нас у ме дич но му ще на пер ших кур сах нав чи ли, як із лю дей пра вду ви тя га ти», – спе ре ча єть ся зі З дох ля ком Гора М'язів. «Тіль ки не при ме ні! – го лос у З дох ля ка так трем тить, що в га ра жі аж сті ни тру сять ся, – не зно шу вигля ду кро ві, роз жа ре них щип ців і сто го нів ка то ваних...» «Та я йо го про сто го ріл кою на по їти хо тів, – гмика є Гора. – Мозок від клю чить ся, язик розв'я ж е т ь с я ...» «Шко да, – зіт хає З дох ляк, – го ріл ки шко да на та ко го… Слу хай… Є ж ін ший ва рі ант. Раз во на йо го най ня ла, ви хо дить, у ньо го який- не будь до го вір му сить бу ти, ну, чи ще якийсь па пі рець… Ро зу мієш? Пе ре ри ти б па пе ри в цій йо го аген ції... По-пер ше, мо же мо знай ти свід чен ня їхньої угоди. І то ді він уже не ви кру тить ся, мо вляв, не знаю я хто во на та ка... По-дру ге... – це З дох ляк го во рив із по бож ним при ди ханням, – мо же, нам по ща стить? Може, там у ньо го справ жній за по віт збе рі га тися? » – А й спра вді, – рап том Гора стра шен но по ж ва вив ся, – дів чись ко в місті ніко го не знає. Де їй ще ва жли ві па пе ри збе ріга ти, як не в най ня то го де тек ти ва? Якщо во на йо го най ма ла, зви чай но... Тер міно во пот ріб но в де тек ти во вих па пе рах по шу ка ти. Клю чі всі – у на ших ру ках. Ти – ге ній, хоч і ідіот! Зна чить так: іди до Ле оні да, до повід ай про на шу ідею. Зреш тою, він – спа д коє мець, не хай він і ви ко нує. Своє му бо су по фак ту вж е до по вім. Бою ся, він нам на та кий ри зик не до зво лить пі ти. Якщо Ле онід схва лить – сьо год ні ж ближ че до ве чо ра їдь те в цей офіс. На віть про сто о п'ятій. У та кий час на род не настільки пиль ний. Усі ду ма ють, що злов мис ни кам о цій по рі біля бу дин ків не ма чо го ро би ти... Втім, не мо же Ле онід не схва ли ти. Діло ва ж дум ка… Тіль ки без ху лі ган ства. До чо го зай ві тру пи? У Льон чи ка з мо мен ту при їзду ці єї йо го Ку зи ни з нер ва ми, ти сам зна єш, не га раз д… Спро буй йо го стри ма ти, ко ли що. Пе ре вір те, що ні ко го там не ма в офі сі, й ли ше по тім сунь те ся. Нам га ла су не пот ріб но… Бос ме ні по тім влаш тує, коли що не так! У таких спра вах обер е ж н о тре б а ... Він ще ко ли за ро бо ту брав ся, по пе ре дж а в: «Візь му ся тіль ки як що ваш друг Ле онід обіц яє по во ди ти ся ро зум но. Тоді не хай не тур бу єть ся. Від шу каю я йо му справ жній за по віт». «Нам га ла су не пот ріб но!» – ні би за кли нан ня, пов то рив Здох ляк, нах аб но під ско чив до ме не, ви тяг із ки ше ні курт ки клю чі… І відра зу від ле тів у даль ній кут га ра жа.

– Ти ж ка зав, що не чіпав ніко го? – зах ви лю ва лась я.

– Він сам від ско чив! Я про сто очі роз плю щив, а він зля кав ся. «Ой, – ка же, – цей твій уже отя мив ся. Ну, я пі ду...» І, не спу скаю чи з ме не очей, задк ує до две рей. Ото здох ляк! Я ле жу по ру ках і но гах зв'яз а ний, а він все од но бо їть ся...

– А дру гий що?

– Дру гий – не бо їть ся. А ме не ля ка ти на ма га єть ся. Ка же: «Ех, бра тик у, зіз нав ся б чес но, мо вляв, пра ц юю на ва шу Марусь ку. В да ний мо мент мо же те знай ти дів чись ко там- то й там- то... Собі б жит тя вря ту вав, нам – нер ви». «А на віщо вам ця дів чи на?» – по чи наю до пит я й тут рап том ро зу мію, де я ба чив облич чя цьо го ти па ра ні ше. Він ме не, зда єть ся, не впіз нав, і це нам на ру ку. Але про це да лі. «Ну, вж е пот ріб ні ша, ніж то бі! – огри за єть ся Гора. – І вза га лі, ба га то зна ти меш, по ста ріти ся не встиг неш! І го ді на но ме ри мо го «За по рож ця» так ви трі ща ти ся. Усе од но не про чи та єш ні чо го, я їх пів го ди ни бо ло том за ма зу вав!» – «Фоль ц » від то го по чав зда ва ти ся ще не ща сні шим, аніж зда вав ся ме ні ра ніше. І тут я від чув се бе скрив дж е ним. Я з ним, ви хо дить, як із лю ди ною, а він ме ні гру бія нить?! Бе зу мов но, від са мо го цьо го хам ства мож на бу ло вж е за рах ува ти Гору в свої крев ні во ро ги й від ве то ого ло си ти йо му вій ну, але я все ще на ма гав ся за ли ши ти ся об'єк тив ним. Зреш тою, моя спра ва зібра ти про цю зграю як най біль ше інфор ма ції, чо му як раз сприя ло моє пе ре бу ван ня в га ра жі. Але те, що від бу ло ся да лі, кар ди наль но змі ни ло мої пла ни. У Гори зад зво ни ла мо біл ка. «Так, слу хаю, – по ба чив ши но мер, Гора весь відра зу якось під тяг ся та зо бра зив на сво їй ве ли чез ній фі зіо но мії якусь по добу служ бо вої за по па д ли во сті, – обі да ти? Та він же тіль ки по пав ся… Ну га раз д. Що? А, знай ду. Тоб то, точ но пам'я т а ю – бу ло. Зро блю. Так. Прац ює мо». По то му Гора на кіль ка хви лин ви слиз нув із га ра жа й по вер нув ся з пач кою мівіни і... ко ро боч кою ки тайсь ких су ше них гри бів. «На ка за но те бе по го ду ва ти. Вид но, ва жли вою пти цею вва жа єш ся», – ки нув Гора ме ні та кла ц нув кноп кою на еле к трич но му чай ни ку. «Я та ке не їм», – ка те го рич но за мо тав я го ло вою. «Твоя спра ва – ви щи рив ся ли хо віс ною по сміш кою Гора, – ін шо го ні чо го не ма. Й не бу де. За хо чеш жер ти – і мівіну їсти меш. Тим біль ше з гри ба ми. Повір ме ні, я – ме дик. Від по відаль но за яв ляю – лю ди на мо же бу ти ви ба гли вою до їжі, тіль ки ко ли не го лодн а ». Від та ко го спо лу чен ня – ме дик і гри би – ме ні зро би ло ся нуд но. Схо же, до ля про сто зну ща ла ся з ме не.

– Так, не по та ла ни ло...

– «З іншого бо ку, – по ду мав я, – мо жли во, хтось зго ри по дає ме ні сиг нал, щоб тут не залиш а вс я ». «Не їсти меш сьо год ні – твоя спра ва. Зав тра, ви хо дить, бу деш учо раш нє їсти», – за я вив Гора й по дав ся до ви хо ду. Ну, пі сля та кої обіц ян ки, ти ж ро зу мієш, я там дов го не просидів би. Утік із по ло ну, то му що по га но

18

го ду ва ли.

– Як же ти втік?

– За га лом без труд но щів, аж крив дно. Гора дур нем вия вив ся рід кіс ним. Вихо дя чи, га ра жа не зам кнув. Під на пру жи вся я, ро зір вав їхні кво лі мо туз ки. Стіль ни ко вий свій заб рав. Під кра да юся до две рей – гля нув, а во ни від чи не ні. Я спо чат ку ду мав при ча їти ся за две ри ма та на да ва ти йому гар нень ко. Че кав, че кав... Не йде ніх то. Півдня че кав, як ду рень. Втім, що за ко ристь від то го, що наб'ю ко мусь пи ку? Поду ма єш, зай шли хлоп ці в га ра ж, а тут я. Інша річ, спій ма ти зло чин ців на га ря чо му... І тут ме не осяя ло. Гля нув я на го дин ник і зро зу мів... Адж е са ме за раз не ща сний Ле онід ра зом із па ном З дох ляком ро бля ть на літ на мій офіс! А ви хо дить, мож на при тяг ти їх до від по відаль но сті про сто негайно. Не шу ка ти до ка зів їхньої при чет но сті до ав то ка та стро фи. Не пор па ти ся в спра вах спа д щи ни, ні чо го до пут тя не ро зу міючи. Затри ма ти за на літ на офіс! Спій ма ти на міс ці зло чи ну! Це істот но спро щує спра ву! Схо пи ти зло чин ців під час нес анк ціо но ва но го про ни кнен ня в чу же помешк а н н я ! Подаль ше їхнє нев тру чан ня в до лю на шої Марії то ді га ран то ва но. Тим біль ше, що сам я їх ло ви ти не зби рав ся. Зро би ти це по ви нен був справ жній ді ючий мент. За га лом, под зво нив я прия те лю, за слав йо го ло ви ти мо їх гра біж ни ків, і сам те ж у офіс ки нув ся. Сто мив ся сто ро жів сво їх че ка ти в тем ни ці. Вир вав ся на во лю, пі шов їх сам роз шу кува ти. Нез ва жаю чи на хе пі-енд Жор чи ної істо рії, мої дум ки бу ли вкрай тра гіч ні. Це все, зви чай но, здо ро во, але...

– Де «Фор д »? ! Ця сво ло та заб ра ла мою ма ши ну?

– Ні. Тоб то, так. Але спо чат ку во ни заб ра ли «Фор да» в ме не і біля сво го га ра жа по ки ну ли, а по тім я в них йо го на зад заб рав. Я ки ну ла ся до вік на, пе ре ко на лась, що улю бле не ав то мир но па сеть ся біля під'їз ду, й до зво ли ла со бі заспо ко їти ся. «З д а єть ся, всі ко ха ні на міс ці. Сла ва Богу!»

– Доб ре все, що доб ре кін ча єть ся, – по сміх ну ла ся я і на віть цьом кну ла чо ло віка в ко лю чу що ку. Поці лу нок Ге ор гій прий няв із за до во лен ням, а ось із твер д ж е н ня ми мо їми був не зго ден.

– Нічо го не доб ре й ні чо го не кін ча єть ся! У до мі бар дак, зло чин ців не спій мано… До ре чі, – Ге ор гій рап том пі доз ріливо при мру жи вся, – слу хай, але ж цьо го не мо же бу ти!

– Чо го?

– Те бе тут! Тут по ви нен бу ти З дох ляк ра зом із цим їхнім Ле оні дом... Вони не змо гли б так швид ко впо ра ти ся. Коли ти зай шла в квар ти ру, тут ні ко го не бу ло? Стри вай... Вік но ж від чи не не. Це ти йо го від чи ня ла? А крізь ці ґра ти здох ляк міг про ліз ти. Я по шу ка ла в го ло ві й зро зу міла, що зов сім не пам'я т а ю, чи за чи ня ла вік но пе ред від'їз дом на да чу. І по тім, див но все це...

– Се ре д біло го дня ви ла зи ти у вік но? Фе... Тоб то, я й не ду маю, що ці дж е н тль ме ни мо жуть ма ти гар ні ма не ри, але, ке рую чись еле мен тар ним здо ро вим глуз дом, во ни не по вин ні бу ли ліз ти у вікно...

– А які бу ли ва ріан ти? У две рях стир ча ла ти. Скан да лу во ни не хо ті ли. Послу хай, то бі не со ром но?! Ти зля ка ла мою здо бич!

– А ти ле д ь не зро бив здо бич чю ме не! Замість то го, щоб пе ре жи ва ти, що дру жи на ле д ве ніс до но са не зіш тов хну ла ся з під ступ ни ми зло чин ця ми, він ки да єть ся з об ви ну ваче н ня ми!

– Вибач, – Ге ор гій за ми слив ся, – мо же, з сус ідів хто ба чив їх?

– Ба чив, – охо че від гук ну ла сь я. – Твій прия тель за пи тав Верх ню Ба бу лен цію, чи не ба чи ла во на су ту ло го блон ди на в оку ля рах. А ба бу лен ція візь ми та й за я ви – ба чи ла, мо вляв.

– Звід кі ля ти взя ла прик ме ти бра та на шої Марії?

– З го ло ви, – чес но зіз на лась я, тро хи оше ле ше на чер го вим про роц твом. – Ро зу мієш, ме ні пот ріб но бу ло шу ка ти те бе… І я пе ре жи ва ла, що як бу ду по ка зу ва ти, що шу каю те бе, то ме ні обов'я з ко во під ки нуть щоне будь зов сім інше… Ну, ти ж зна єш, як я зви чай но щось шукаю...

– Так, – Ге ор гій слу хав ува ж но, і, зда єть ся, на від міну від будь- якої роз суд ли вої лю ди ни, ро зу мів моє ма рен ня пра виль но. – Ти в нас ге ніаль ний си щик, який не вміє ні чо го шу ка ти... Точ ні ше, який ка те го рич но не на ви дить це за нят тя.

– Я вмію! Тіль ки не зу мис не… Тому я й при ду ма ла блон ди на. А він вия вив ся ре аль ністю. Жо ден нор маль ний чо ло вік не по вірив би ме ні, але Ге ор гій знав свою дру жи ну до сить дав но, щоб спо кій но прий ня ти ви кла де ні фак т и.

– Що ж, на те бе це схо же… Всіх за плу та ти, все зіпсу ва ти, на ви га ду ва ти яки хось про ро чих дур ниць. Опа нуй се бе, будь ла ска, і не гай но поч ни при но си ти ко ристь. Я ста ран но зо се ре ди ла ся.

– Є! – зда єть ся, вий шло. – Нам тер міно во пот ріб но їха ти до га ра жів. Ра зом із тво їм прия те лем. Ти підій деш до Люди ни- Гори, той, зро зу міло, на па де на те бе, щоб зно ву заб ра ти в по лон, а ми йо го зат ри ма ємо. Зго д а ? Жо рик нев пев не но зни зав пле чи ма.

– Не над то ме ні хо четь ся ту ди по вер та ти ся, але, зда єть ся, й спра вді до ве де т ь ся. Зд ам ся в по лон, а тим ча сом ти при ве деш мілі цію. Не хай за би ра ють зло чин ців на га ря чо му.

– Голов не, щоб не ви пу сти ли… У зло чин ців, по ідеї, зв'яз ки.

– Можут ь, – зіт хнув Ге ор гій, – але спро бу ва ти все од но вар то. Лігвись ко, в яко му так по га но го ду ють, пот ріб но зни щу ва ти в за род ку. Ось, ди ви ся, я ко роб ку з ци ми гри ба ми в них ви крав. Спе ціаль но, щоб то бі по ка за ти. Я, уле ще на та кою тур бо тою, відра зу взя ла ся роз гля да ти не ве лич ку ко ро боч ку з при го лом шли вим на пи сом: «Ки тайсь кий гриб. Фаб ри ка ди ко ро сту чих про дук тів пе ре роб ки про він ції Хей лун цзян на ос но ві під при єм ства па се ру валь но го ти пу». Скіль ки ба чи ла не ко рек т них пе ре кла дів на ети кет ках, але та ке чи та ла впер ше! Я на дов го ви па ла з ді ло вих мір ку вань, не стрим но регочучи.

– Остан ні сло ва, я так ро зу мію, – щи ра пра вда. Са ме та ко го ти пу під при єм ства мо жуть випуск а т и гри би з таки ми ети кет ка ми, – під ли вав олії у во гонь Ге ор гій, па ра лель но з цим виш тов хую чи ме не з квар ти ри і сад жаю чи в «Фор д », – по їха ли! Ко ро боч ку цю я збе рігаю до ни ні й по при ціл ко ви ту її не при чет ність до будь- яких де тек тив них істо рій все- та ки де мон струю ети кет ку всім, хто ці ка вить ся на шою з Ге ор гієм діяль ні стю. Для сво го ви пра вдан ня зви чай но ка жу: «Ні, я де мон струю вам це не про сто як ку ме д ну шту ку. Цим зна ряд дям ка ту вань на ма га ли ся на го ду ва ти мо го чо ло віка. Уяв ляє те?! Тепер ро зу міє те, нас кіль ки ри зи ко ва ною спра вою зай ма ють ся при ват ні де тек ти ви?»

– До ре чі, – Жо рик, який заз ви чай їздить ду же обе ре ж но, ни ні по ру шу вав усі до рож ні пра ви ла, – не роз по вів я то бі най го лов ні шо го. Зна єш, чо му пи ка Гори зда ла ся ме ні знай омою? Зна єш, хто цей са мий «бос»,

19

про яко го зга ду вав Гора? Я ба чив Гору ра ні ше... Ти ніза що не здо га да єш ся, де.

– Ну?! – за ці те атр а ль ні пау зи я ла д на бу ла при ду ши ти Ге ор гія. Вигля д усе ма ло та кий, що Жо рик дов го сум нівав ся, чи роз по віда ти ме ні це «най го лов ніше», а те пер прий няв рі шен ня по ді ли ти ся, але хо че, як ком пен са цію за ви му ше ну від вер тість, от ри ма ти за до во лен ня від то го, як я мучит имусь...

– У Лихо го на! Цей Гора пра ц ює з на шим най лю ті шим кон ку рен том. Лихо гон Гору то в яко сті ме декс пер та, то в ро лі зви чай но го опе ра, то ще на віщось най має. Я їх якось ра зом ба чив і зро бив до від ки. Що, мо вляв, цей гро ми ло з мо їм Лихо го ном спіль но го має? От і з'яс ува ло ся. А те пер вза га лі вихо дить, що ру ка ми Гори Лихо гон моє ви кра де н ня вчи нив. Від по ди ву я кіль ка се кунд не мо гла ви мо ви ти й сло ва. Лихо гон... Пе тро Сте па но вич Лихо гон. Чор но гри вий ко шла тий ве ле тень з ве ли чез ним рух ли вим но сом і очиц ями, що по стій но клі па ють. Звич ки цьо го чо ло віка жах ли во на га ду ва ли Ге ніаль но го Сищи ка з ра дянсь ко го мульт філь му про Бре мен ських Музи кан тів. І, нез ва жаю чи на це, він чо мусь був ме ні сим па тич ний. Ко лиш ній од но клас ник Ге ор гія, він по стій но сто яв у Жо ри ка на шляху. Ли хо гон був од нією з го лов них тем для пе ре жи вань мо го чо ло віка. Усі шкіль ні ро ки інте ре си Лихо го на пе ре ти на ли ся з Жо р чи ни ми. Якщо хлоп чись ка за ко ху ва ли ся, то обов'яз ко во в од ну й ту са му дів чин ку. Якщо хо ті ли ку пи ти в їдаль ні оста н ній пи рі жок з кар то плею, то обов'яз ко во од но ча сно. Якщо вж е вчи те лі по си ла ли ко го з кла су на місь кий тур нір з ша хів, то обов'яз ко во цих двох. І, зви чай но ж, обі грав ши вж е всіх пре д став ни ків інших шкіл, Ге ор гій по ви нен був гра ти ви рішаль ну пар тію з Лихо го ном. При чо му, зіграв він її вні чию, тоб то роз ді лив жа да не пер ше міс це з об рид лим до смер ті од но клас ни ком. До ля в по даль шо му пе ріо дич но зіш тов ху ва ла цих двох і пі сля шко ли. При кла дів бу ло без ліч. На ве ду ли ше один: у до ро сло му вж е віці Ге ор гій ви рішив ку пи ти бать ко ві-ав то лю би те лю про сто рий га раж. Жо рик жах ли во пи шав ся та ким по да рун ком. І що ви ду ма є те? Сус ід ній га ра ж вия вив ся га ра жем Лихо го на. Ге ор гій ви рішив будь- щобудь пе ре плю ну ти крив дни ка і, не дов го ду маю чи, при бу ду вав до сво го га ра жа дру гий по верх. «Наш га раж бу де кра щий за Лихо го нів ський!» – твер до ви рішив Ге ор гій. За тиж де нь на даху Ли хо го нів сько го га ра жа вж е кра су ва ла ся над бу до ва, а над нею роз міщав ся ще один бокс – мен ший. У Лихо го на ви хо ди ло три по вер хи… Не за ба ром усі за со би ма со вої інфор ма ції по ча ли б пи са ти про стра хітли ві га ра ж ні хма ро чо си, що ви рос та ють у на шо му місті, як би якісь пре д став ни ки місь кої вла ди не з'яви ли ся до го ре- бу ді вель ни ків із ви мо гою не гай но при ве сти га ра жі у від по від ність до вста но вле них за пра ви ла ми роз мірів. Тро хи зго дом до ля за спо ко їла ся і од но клас ни ки на дов го втра ти ли один од но го з по ля зо ру. Ко ли че рез не з на ти скіль ки ча су ми від кри ли власну де тек тив ну аген цію, Ге ор гій уже й за був про сво го Лихо го на. Зіш тов хую чись ніс до но са в чер гах до чи нов ни ків, які ви да ють до зво ли на діяль ність, ко лиш ні од но клас ни ки не впіз на ва ли один од но го. Не з шкід ли во сті чи за ро зу міло сті. Про сто, по- пер ше, час ду же змі нив зов ніш ність обох, а по- дру ге, ко жен пе ре бу вав у та ко му щіль но му орео лі ілю зій що до ус пі хів своєї май бут ньої діяль но сті, що зов сім не по мічав ні чо го нав ко ло. Ні, бе зу мов но, крім на шої і Лихо го нів ської, в місті від кри ла ся ще без ліч фірм, котрі зай ма ли ся по діб ною діяль ні стю. Але най відо міши ми з них ста ли тільки дві. При чо му, оби дві за слу жи ли сла ву чес ною пра цею і гран ді оз ні стю роз крит их справ. Зви чай но, це бу ли фір ми Соба нев сько го і Лихо го на. Нез мін не про ти стоян ня но вою хви лею впа ло на них. Не знаю вже, чи здо га ду вав ся про це сам Пе тро Сте па но вич, але в роз мо вах на шої ро ди ни йо му зав жд и при ді ля ла ся осо бли ва ува га. Ге ор гій ля кав ме не Лихо го ном, як ма лень ких ді тей ля ка ють Ба ба єм. «Ось не візь ме мо цю спра ву, за гра ба стає її Лихо гон, і пу стить нас із то бою з тор ба ми». Втім, так Жо рик го во рив ли ше про ви гідні спра ви. Якщо зам ов ник зда вав ся нам без на дій ним, ми з ча рів ни ми ус мішеч ка ми ра ди ли йо му звер ну ти ся до «все мо гут ньо го па на Лихо го на». Бідо лаш ний Пе тро Сте па но вич, імо вір но, щи ро ди ву ва вся, чо му всі без на дій ні клі єн ти звер та ють ся са ме до ньо го. Жо рик усе не міг за спо ко їти ся. Якщо в пре сі хва ли ли аген цію кон ку рен та, не за спо кою вав ся до ти, по ки роз крит тя якої- не будь но вої гуч ної спра ви на шою аген ці єю не ви тіс ня ло Лихо го на з гре бе ня ус піху. На жал ь, на бір гуч них справ у на шо му місті зав ж ди був стро го об ме же ний. Перш ніж спра ву роз кри ти, спо чат ку пот ріб но її знай ти. За га лом, біль шу ча сти ну ча су Жо рик пе ре бу вав у ста ні край ньо го за не по ко єн ня. Іно ді я по бою ва ла ся на віть, що він сам поч не ро би ти зло чи ни, аби, роз кри ваю чи їх, пе ре плю ну ти Лихо го на. І ось те пер на ші аген ції впер ше від кри то вия ви ли ся по різ ні бо ки ба ри кад.

– Тоб то... Тоб то, ти га да єш, Лихо гон най няв ся до по ма га ти цьо му мер зот ни ку Ле оні до ві за во ло ді ти чу жою спа д щи ною? Ну, зна єш... Лихо гон, зви чай но, наш голов ний кон ку рент і на віть во рог, мож на ска за ти, але... Не мо же ж він вия ви ти ся та кою сво ло тою?

– Він – про ф е сіонал, – скор чив пре зир ли ву гри ма су на ад ре су мо єї іде а лі за ції сві ту Жо рик, – а про фе сіонал не роз ді ляє ро бо ту на пас куд ну й гар ну. Він про сто ро бить свою спра ву.

– Вихо дить, ми вплу та ли ся у вій ну з од нією з най кра щих де тек тив них аген цій міста? Не над то ве се ло...

– Нав па ки, – па лкий по гля д Жо ри ка свід чив про гра нич ну ста дію збу дж е н ня, – це здо ро во! Од ним уда ром ми роз кру ти мо кра си ву спра ву, до по мо же мо без невин но скрив дж е ній дів чи ні й зни щи мо сво го го лов но го кон ку рен та. Це про сто чу до во! Крім то го, став ши спа д ко є ми цею, Марія змо же ще дро нас ви на го ро ди ти! Та кої спра ви втра ча ти не мож на. Її по сла но нам са мою до лею! Сам ов пев не ність Ге ор гія зав ж ди зда ва ла ся ме ні зай вою. На жал ь, оп ти містич ні на строї чо ло віка ні тро хи не все ля ли ме ні віри в ус піх. Бо роть ба з Лихо го ном – це на д то сер йо з но! До га ра жів я під'ї ж дж а ла з важ ким сер цем.

Розділ п'ятий, з-під паркану витягнутий – Для пе ре страх уван ня че ка єш де сять хви лин і ли ше по тім зчи няєш га лас. Га ра ж тре тій від кін ця ря ду. За пи тан ня? За пи тань у ме не бу ло без ліч – від плак сиво го: «З то бою ж ні чо го не ста неть ся?» – до нез мін но го: «Яко го ді дь ка ми в це лі зе мо?» Але я їх не озвучила. До чо го зби ва ти Ге ор гія з ді ло во го на строю? Ве се ло під мор гнув ши ме ні на про щан ня, Жо рик рі шу че вий шов із «Фор да». Щоб не збо же во лі ти від кар тин, під ки ну тих уя вою, кот рі де мон стру ва ли ка та кліз ми, що від бу ва ли ся ці єї ми ті з Ге ор гієм, ме ні пот ріб но бу ло тер міно во від во лік ти сві до мість.

– За мість то го, щоб мар но нер ву ва ти, кра ще щось ко рис не зро би! – ско ман ду ва ла я са ма со бі та ви рі ши ла від тво ри ти в моз ку всі при чет ні до спра ви фак ти. Струн кої ло гіч ної лі нії, хоч ти трі сни, не ви хо ди ло. Ме кси кансь кий се ріал якийсь, при чо му, з ку пою не сти ку вань. Я ді ста ла за пис ни ка та взя ла ся си сте ма ти зу ва ти відо мо сті. От же, «Ма рія, зму че на бать ків ською дес по ті єю, за ли шає рід ні пе на ти й ки да єть ся в обій ми са мо стій но го жит тя. Лжекуз е н тим ча сом всі ля ко до го д ж а є по ки ну то му та ту се ві зі сво їм жа дан ням на жи ви. І ось ко ли дя дь ко на реш ті «не на жар т за не ду жав» і пле мін ни чок уж е зібрав ся на ти сну ти на вми раю чо го та під го ту вав пот ріб ний за по віт і нік чем ні свої спів -

20

чут тя, з'яв ляєть ся не про ха на Марій ка. Повер нен ня за блу ка ної доч ки руйнує всі лж е ку зе но ві пла ни. Тим біль ше, вми раю чий по відо мляє, мо вляв, дав но вж е склав за по віт, де ле вова част ка від да єть ся, при род но, донь ці. Не дов го ду маю чи, лж е ку зен під ку по вує но та ріуса і пі дро бляє під пис на своє му ва рі ан ті за по віту, па ра лель но на ма гаю чись за ля ка ти Марію та зму си ти її по їха ти ні з чим. Попе ре д ньо лж е ку зен звер та єть ся по до по мо гу до Люди ни- Гори, що під клю чає до спра ви сво го ше фа – де тек ти ва Лихо го на, зна ме ни то го тим, що вміє за ла го ди ти будь- яку спра ву. Лжекуз е но ві необхі д но знай ти справ жній за по віт і зни щи ти йо го, Лихо гон бе реть ся до по мог ти. Марій ка, за гро жую чи су дом та інши ми ма ло при єм ни ми ре ча ми, ще й на ма га єть ся бле фу ва ти, за яв ляю чи, мо вляв, справ жній за по віт бать ко їй дав но вже пе ре дав. Цим і не та ко го не гідни ка, як лж е ку зен, до грі ха до ве сти мож на. За га лом, не знаю вже, при чет ний до цьо го Ле онід, чи ні, але по тра пляє на ша Марія в ав то ка та стро фу, чим при вер тає ува гу Ге ор гія, який, по чув ши ща сли вий мо но лог лж е ку зе на, не му друє лу ка во, а за би рає дів чи ну з- під но са в зло чин ців. Леоні до ві це ох як не по до ба єть ся. Він на ка зує за хо пи ти Ге ор гія і зму си ти йо го ви ка за ти міс цез на хо дж е н ня дів чи ни. Поділь ни ки лж е ку зе на вия вля ють ди ва ло гіч но го ми слен ня і ви ру ша ють на по шуки справ жньо го за по віту до нас у офіс, по- свинсь ко му пе ре ки даю чи там усе до го ри дном. Ге ор гій, побою ючись гри бів і ме ди ків, за ли шає свою в'язницю, але не всти гає за ста ти зло чин ців на га рячому».

– Десь так, – я пе ре чи та ла на пи са не, – зда єть ся ціл ко ви тою ні се ніт ни цею. Не за до воль нив шись од ним аб за цом маяч ні, я взя ла ся стро чи ти на ступ ний: «А рап том у ста ро го пе ре д смер тю і спра вді зать ма рен ня ста ло ся? Рап том у Ку зе на справ жній за по віт?» Ні, то ді б йо му не бу ло чо го вчи ня ти за мах на Марій ку. Не бо явся б він її то ді зов сім. «При чет ний Ле онід до ор га ніза ції ав то ка та стро фи, чи вин ний ли ше в то му, що не хо тів ви кли ка ти швид ку і на да ти до по мо гу се стрі?» «Чи дій сно Лихо гон за міша ний у спра ві? З та ким самим ус піхом Гора міг го во ри ти про яко го зав год но іншо го бо са». «Чи справ ді Марій чин брат – ви со кий блон дин?!» Остан нє я за пи ту ва ла вже не стіль ки в спра ві, скіль ки зі своєї пер со наль ної ці ка во сті. Ціка во ж, ко го я на ви га ду ва ла. Втім, як що віри ти де я ким фі ло соф сь ким тео ріям, то вза га лі все нав ко ло – плід мо єї уя ви. При чо му, я де да лі ближ ча до то го, щоб у це по віри ти. Такий нав ко лиш ній світ міг бу ти по ро дж е н ням тіль ки мо єї збу дж е ної сві до мо сті. І тут ме не осяя ло: ось що так на сто ро жу ва ло з са мо го по чат ку! «Стри вай!!! Звід кіля по діль ни ки лж е ку зе на зна ли про те, що Марію заб рав са ме Ге ор гій?!» Не те ле па ти ж во ни… Та й Жо рик, на чеб то, те ж па ра нор маль ни ми здіб но стя ми ні ко ли не від зна чав ся, але чо мусь вия вив ся в пот ріб ний час у пот ріб но му міс ці... Щось тут не те...

– Ти на віщо си дів у ку щах?! – на ки ну ла сь я на Жо ри ка, що від чи нив у цей мо мент две р цят а .

– Хто си дів у ку щах? Хтось си дів у ку щах? За мною сте жи ли, так? Я так і знав! Зна до бив ся пев ний час, аби я здо га да ла ся, що Ге ор гій зов сім не пра виль но ме не ро зу міє. Див но все- та ки влаш то ва но лю ди ну – чує не те, що їй ка жуть, а те, що очі кує по чу ти.

– Я не про те, що за раз! – ки ну лась по ясню ва ти. – Я про те, що то ді! Ну, ко ли Марій ка в ава рію по тра пи ла. Що ти там у ку щах ро бив? – і тут рап том ус відо ми ла, що Ге ор гій, жи вий, не уш ко дж е ний і віль ний, си дить за раз за кер мом мо го «Фор да». – За ж ди- но, а ти чо го не в по ло ні? Те бе що, на зад не бе руть?

– Не ма ко му бра ти, – тя ж ко зіт хнув Ге ор гій. – Зли ня ли во ни з то го га ра жа. Га даю, зля ка ли ся моєї вте чі й тер міно во ре ти ру ва ли сь... Усе зам к нуто, ні ко го там не має. А ді док із сус ідньо го са раю вза га лі роз по відає, що га ра ж цей, вва жай, нічий ний. Ка же, мо вляв, ха зяї вже ро ків зо два як на ПМЖ «за бу гор» ви їха ли, а га ра ж про да ти не всти гли. Я за пи тую: «Але ж бу ває тут хтось?» Він упев не но так від по відає: «Ні! Точ но. Якби бу вав хто, я б ві дра зу за чув. Ні, я не ви ню хую, про сто тут у гара жі весь час си дж у. Удо ма ба би, а тут – бла год а т ь ».

– Може, ти га ра жі пе ре плу тав?

– Ні! За пи тую ді да про сьо год ніш ній ра нок, той чес но зіз на єть ся: «Ні, сьо год ні вран ці був від сут ній. У цен т р тре ба бу ло їха ти. У ме не, як у ве те ра на, те ле ба чен ня інтерв 'ю бра ло. Без кош тов не, пра вда, але все од но при єм но». Та й сві жий слід ма ши ни, що від'їж д ж а ла від га ра жа, ба га то про що свідчит ь.

– Наз ву те ле ком па нії за пи сав? – жва во вклю чи ла сь я.

– Дзусь ки! – чем но від по вів Ге ор гій. – Дід ме ле щось нез ро зу міле. Він і сам до пут тя не знає, хто в ньо го інтерв'ю брав. Іме на знає, та й го ді... Іме на пе ре вірю по тім. Сум ні ва юся, що та кі вза га лі в нас десь на ТВ пра ц юють. Вима ни ли ді да зу мис не...

– Ціка во, як во ни на да лі ді я ти зби ра ли ся? – зов сім за плу та лась я. – Щод ня б ді да цьо го на те ле ба чен ня тя га ли? І звід кі ля в них клю чі від чу жо го га ра жа?

– Чи чу жо го? – за сум ні вав ся Жо рик. – Пот ріб но бу де зв'яз ки ха зя їв га ра жа, ко трі ви їха ли, пе ре віри ти. Може, вий де мо на ко гось… Втім, це нам на віть ні до чо го. Де шу ка ти Люди ну- Гору, ми зна ємо. Хто цей за гад ко вий бос – те ж зна ємо. А інше – спра ва тех ніки… Бу де мо спо сте рі га ти, очі ку ва ти слі дів, про ва лів, про ма шок… Зреш тою все з'яс уєть ся. Для по чат ку пот ріб но по біль ше зро зу міти про спра ву. Що там за спа д щи на? Який за по віт шу ка ють? Якщо на ша го стя вже отя ми ла ся, ме ні хо ті ло ся б роз пи тати її...

– Я вж е роз пи та ла, – під сві до мо я при пи ня ла всі ля кі спро би Ге ор гія вста но ви ти кон такт із Марією. Нез ва жаю чи на, без сум ніву, при єм ні ду ше вні яко сті, го стя все- та ки бу ла гар нень ка, чо го їй не мож на бу ло про ба чи ти... – До ро гою пе ре ка жу все то бі. Тіль ки в об мін на ку щі!

– От при че пи ла ся до тих ку щів! – Жо рик із сер ц е м втис нув глиб ше пе даль га зу. – Тіль ки час мар нува ти на всі ці по ясне н ня!

– Га раз д. Тоді не бу де мо ви тра ча ти ча су обо піль но! – я з гідні стю від вер ну ла ся до вік на.

– Доб ре, роз по вім... – зіт хнув Ге ор гій. – Тіль ки ти пер ша. До жи ли ся! Із влас ної дру жи ни ні сло ва про сто так не мо жу ви тяг ти. Зму ше ний уго ди про інфор ма цій ний бар тер укла да ти. Га раз д, по чи най ви ко ну ва ти свої зо бов'яз а н ня. Роз по відай істо рію на шої го сті.

– Зо бов'яз а нь на вішав, а прав не на дав! – я тро хи по жу ри ла ся, та все- та ки по ча ла роз по відь. Ге ор гій слу хав і кор чив пре зир ли ву пи ку, пе ріо дич но вста вляю чи своє нео дмін не: «Те ж ме ні від крит тя, я це й без те бе знав». Або: «Так я й ду мав. Ве ли ка все- та ки річ – моя де дук ція». У будь- якій ін шій си туа ції та ка ре ак ція Жо ри ка жах ли во роз лю ти ла б ме не. Але не за раз. Я впев нивлас ь, що зга д ки про флірт на шої го сті з Арте мом не ви кли ка ють у Ге ор гія жо д них не га тив них емо цій, і ос та точ но пе ре ко на ла ся у від сут но сті в чо ло віка осо би сто го інте ре су до Марії. На стрій у ме не на цьо му ґрун ті різ ко по кра щав. І те пер ні що, на віть Жо ри ко ва вре д ню чість, не мо гло зби ти ме не з пан те ли ку.

– Те пер, «Ва ше сло во, то ва ри шу мау зер», – ци та тою звер ну лась я до чо ло віка й роз смія ла ся у від по відь на не ро зу мін ня в йо го зди во ва них очах. – У то му сен сі, що те пер роз по віда ти по ви нен ти. Звід кіля ти знав,

21

ко ли й у яких ку щах си ді ти? Жо рик, по ті ше ний тим, що мій стан по кра щав, без зай во го бур чан ня взяв ся по ясню ва ти.

– Якщо го во ри ти від вер то, то я заз да ле гідь знав: на сус ід ній да чі по вин не від бу ти ся щось зна чи ме, – з ви гля дом ко лиш ньо го су пер ме на про мо вив він.

– Звід ки?

– Вітром на вія ло, – ні тро хи не ля каю чись мо го гні ву, по сміх нув ся Ге ор гій. Я по ду ма ла, що пот ріб но бу де за ко ти ти йо му зо дві про фі лак тич ні істе ри ки, щоб не зва жу вав ся так бру таль но жар ту ва ти.

– Спра вді вітром! Не ди ви ся на ме не так. Спо пе лю ся. Я прац ював у са ду. І тут здій няв ся стра шен ний вітер. Ра зом із су хим ли стям на на шу ді лян ку з сус ідсь кої при не сло кіль ка ар ку шів...

– Про бач, що ти ро бив? – не по віри ла сво їм вухам я. За я ва «я пра ц ював у са ду», якось відра зу пі дір ва ла в ме ні всі ля ку до віру до по даль ших слів Ге ор гія. Не би ли цею по ча те – й скін чить ся так само...

– Прац ював! Я, між іншим, пра ц юю на ро зу мо во му фрон ті. Щоб пра ц юва ти, не обов'яз ко во гра бля ми ко па ти.

– Ко па ють ло па тою.

– Не має зна чен ня! Ме ні ду ма ти пот ріб но. Ось у чо му моя ро бо та по ля гає. От я й ду мав. Про те, як аген цію міц ні ше на но ги по ста ви ти, як Лихо го на при щу чи ти... За га лом, ле жав у га ма ці, пра ц ював. І тут вітер при ніс сус ідсь кі за пи си. Кіль ка жов та вих ар ку шів А-че твер то го фор ма ту ра зом із ку пою ос інньо го сміт тя пе ре ле ті ли че рез пар кан і спі киру ва ли під мій га мак. Як по ряд на лю ди на, я ду же на ма гав ся не чи та ти на пи са но го. Але при ват ний де тек тив у ме ні вия вив ся силь нішим. «Що де н ник» – свід чив на пис на од но му з ар ку шів, два інших вия ви ли ся по рож німи. – «За пис вісім над ця тий. Якщо зі мною щось ста неть ся, про шу зви ну ва чу ва ти в цьо му мо го двою рід но го бра ти ка, іме но ва но го в ро ди ні Ку зи ном, а в на ро ді Ле оні дом Пе со вим. Якщо зі мною ні чо го не ста неть ся, все од но про шу йо го зви ну ва чу ва ти. Над то вже пі доз рі ло він ввіч ли вий. І вза га лі, брид кий тип. До ре чі, дзво нив. Ска зав, що при їде сьо год ні о де сятій по го во ри ти. Оз брою ся- но га зо вим ба лон чи ком». Про чи та не жах ли во ме не за ці ка ви ло. Я люб'яз но по вер нув знай де ні ар ку ші на шій юній сус ід ці. На той мо мент во на са ме по вер ну ла ся в свою аль тан ку й ки ну ла ся зби ра ти па пе ри, що роз ле ті ли ся зі сто лу. Щоб і пі доз ри не за ро ди ло ся, що я чи тав за пи си, до ве ло ся за я ви ти, мо вляв, щой но по мітив ар ку ші. Сус ід ка по дя ку ва ла. Я по вер нув ся до сво їх за нять. До них те пер до да ло ся ще од не: крім ін шо го, до во ди ло ся бо ро тись із со бою. Адж е, з од но го бо ку, я обіц яв то бі від пуст ку й кляв ся, мо вляв, не бу ду ні в що втру ча ти ся... З інш ого... Цей за пис у що ден ни ку міг зна чи ти ду же ба га то... «Зва жаю чи на да ту, за пис сві жень кий. Вихо дить, сьо год ні вве че рі... Виріше но. Про сто по ди влю ся, що там від бу ва ти меть ся. Якщо нат кну ся на щось ці каве, Ка те ри на й са ма за хо пить ся, за бу де об ра зи ти ся». Так я мір ку вав.

– Не по га но, – я гмик ну ла з на гра ним нев до во лен ням, бо нас пра вді бу ла уле ще на: на віть нат кнув шись на щось інтри гую че, Ге ор гій не пе ре стає ду ма ти про ме не. – До мір ку вав ся! Ще жо д не твоє «про сто по ди влю ся, що там від бу ва ти меть ся» спо кій но не за кін чу ва лось.

– Ну чо го ти гар ячку єш? Нев же кра ще бу ло б, як би Марія за ги ну ла? Від та ких ду мок ста ло якось не по со бі.

– Зви чай но, ні, – по ква пи лась я ви пра ви ти ся. – Як го во ри ла Ра нев ська на по хо ро ні од ні єї своєї по дру гиак тор ки: «Ет, у неї бу ли та кі гар ні но ги. Шко да, те пер про па дут ь». Зви чай но, здо ро во, що ти ви тяг Марію з ку зе но вих лап. Тіль ки ось нез ро зу міло, що з цим ро би ти да лі...

– Ого ло шу ва ти вій ну Лихо го но ві! Скіль ки мож на то бі пов то рю ва ти? Від кри ту вій ну! Вогонь на вра жен ня про ти ре пу та ції кон ку рен та, і ми – мо но по лі сти! Уявляєш?

– По-пер ше, зов сім не відо мо, чи за міша ний у цій спра ві наш вель ми ша нов ний опо нент, – ви рі ши ла я тріш ки охо ло ди ти Ге ор гіїв за пал. – По-дру ге, лю бий, із ким же ти кон ку ру ва ти меш, як що поз бу деш ся Лихо го на? Бу ти мо но по лі стом нуд но. Твоє існу ван ня відра зу ж втра тить сенс. Ге ор гій на су пив ся і нічо го не від по вів. Чи то дум ки про жит тя без Лихо го на, чи моя не дові ра що до під ступ но сті кон ку рен та зму си ли Ге ор гія зам кну ти ся в со бі. Я тер піти не мо гла та ких йо го ста нів.

– Не гай но по вер ни ся! Я зов сім не хо ті ла те бе скрив ди ти.

– Повер ну ти ся до чо го? А ще ва жли віше, на віщо? – с па фос ним тра гіз мом по ці ка вив ся Ге ор гій. – Усе, що я ка жу, ти кри ти ку єш і під да єш сум нівам. Влас не, я то бі вже все роз по вів. «Ну чо му він віч но об ра жа єть ся? Як ди тя ма ле, – цьо го ра зу я не зва жи ла ся кри ти ку ва ти Ге ор гія вго лос, – пот ріб но тер міно во на ла го ди ти кон такт ».

– Ні, не все! – ко ли я ду же сил кую ся бу ти сумирною, зав жд и ви хо дят ь якісь бру таль ні ре плі ки не по кір ної бун тівниці.

– Що то бі ще нез ро зу міло?

– Про ку щі, – бов кну ла я пер ше, що спа ло на дум ку, й відра зу взя ла ся за пев ня ти, що ска за не об ду ма но мною заз да ле гідь. – Атож, ти по яснив не все. Як при му дрив ся за ча їти ся так, що те бе не знай шли? Звід кі ля сте жив за тим, що від бу ва ло ся? Що ба чив? Ме ні все ва жли во. Як ка же один мій улю бле ний при ват ний де тек тив: «Будь- яка му ха мо же вия ви ти ся сло ном у цій істо рії». Тому не гай но при пи ни гра ти ся в мов чан ку та по чи най спіл ку ва ти ся по- людсь ки... Ге ор гій не відр е а гу вав на «улю бле но го при ватно го де тек ти ва», скор чив стра дниць ку пи ку й різ ко вда рив по галь мах. Бач те, ду же на- б рид ла я йо му зі сво їм нев си ти мим інте ре сом до ку щів.

– Виходь із ма ши ни, – ка те го рич но за жа дав чо ло вік.

– На зов сім? – щи ро зди ву ва ла сь я. – Тобі на стіль ки не при єм не моє то ва ри ство? Нині ми вже пе ре бу ва ли на те ри то рії дач но го се ли ща. «Фор д » сто яв за раз бу кваль но за сто ме трів від на шо го до му, і я зов сім не ро зу міла, чо му не мож на бу ло ви йти з ма ши ни тро хи піз ні ше.

– Про сто ме ні жах ли во наб рид ли твої за пита н ня. Хочу раз і на зав ж ди про ясни ти ситуа цію. Зне ва жаю чи всі пра ви ла гро мадсь ко го по ряд ку, Ге ор гій ско чив на по ва ле не де ре во, під тяг ся на ру ках і за мить уж е си дів на сус ідсь ко му пар ка ні.

– За лазь, со бак у дво рі не ма, – про стяг він ме ні ру ку.

– Нев же не мож на бу ло про сто по про си ти клю чі в Марії – об ури лась я, все- та ки до зво ляю чи за тяг ти се бе на доб рот ний до ща ний пар кан.

– Але я ж зби ра юся як най точ ніше від тво ри ти то бі всі мої дії ті єї но чі, – нез во руш но по відо мив Ге оргій, – інак ше, вже знаю, ти не від чепишс я. От же, перш за все я пе ре ліз пар кан. Тіль ки не тут, а з бо ку на шо го бу дин ку. В да но му ви пад ку це не прин ци пово. Ми з Ге ор гієм си ді ли облич чям од не до од но го, пе ре ки нув ши но ги по різ ні бо ки пар ка ну. По од ній по ло ви ні кож но го з нас, та ким чи ном, до сі за ли ша ло ся на гро мадсь кій те ри то рії ву ли ці.

– Може, зу пи ни мо ся, по ки ціл ком ще

22

не пе ре тво ри ли ся на зло чин ців? – по ці ка вилась я.

– На зло чин ців не пе ре тво рю ють ся, а на ро дж у ють ся ними, – уро чи сто спо вістив Ге ор гій і зістриб нув униз, топ чу чи чу жу при ват ну влас ність. – Пови нен же я хоч у та кій не образ ли вій фор мі до го дж а ти сво їй бан дит сь кій на ту рі та тво їй жах ли вій ці ка во сті. Що ж, чи ни ти зло чи ни, так ра зом. Я стриб ну ла в люб'яз но роз кри ті на зу стріч ме ні чо ло віко ві обій ми. З ву ли ці чи від на шо го бу дин ку, сус ід ня да ча не зда ва ла ся та кою за не д ба ною, якою бу ла нас пра вді. За рос ла ді лян ка лег ко мо гла при хо ва ти в со бі зо два тан ки. Нічо го див но го не бу ло в то му, що Ге ор гій сну вав ту ди- сю ди ці єю те ри то рією і за ли шав ся не по міче ним.

– Лжекуз е н за ли шив ма ши ну, прой шов у дім. Сус ід ка че ка ла йо го на ве ран ді. Чита ла і нес по кій но по гля да ла на го дин ник.

– Звід ки ти зна єш? – у спро бах бу ти до пи тли вою я зав жд и тро хи пе ре гра ва ла.

– Ба чив крізь вік но. Ге ор гій по тяг ме не за ріг. Две рі бу дин ку бу ло за чи не но на ве ли кий ко мір ний за мок. За скле на ве ран да, ви ди мо, ні ко ли не заш то рю ва ла ся, що до зво ля ло за зир ну ти все ре ди ну.

– Ко ли в до мі го ріло світ ло, ме ні звід си бу ло чу до во вид но все, що від бу ва ло ся все ре ди ні. Лжекуз е н із дів чи ною го во ри ли на д то ти хо, але ви ра зи облич свідчили, що ні чо го гар но го жо де н із них про іншого не ду мав. Отут я по чув як есь ри пін ня. Вия ви ло ся, це від чи ня ли ся две рі са раю. Са рай тут слу гує і за га раж. При найм ні там сто яв ав то мо біль. Бла кит на «Та врія».

– Це во на ри піла две ри ма? – не зро зу міла я.

– Не зби вай ме не з пан те ли ку! – гаркнув він. – Ні, дв е ри ма ри пів той са мий Здох ляк. Зва жаю чи на все, він при їхав із лж е к уз е н о м , пе ре че кав якийсь час у ма ши ні та на віщось про би рав ся те пер до са раю. Тоді я ще не знав, що Ма рій чи на ма ши на там. Якби знав, за по біг би, на пев не, ка та стро фі.

– Роз по відай, що бу ло, а не що мо гло б бу ти.

– До віда ти ся, що З дох ляк там ро бив, ме ні так і не вда ло ся. Вікон у са раї не ма, а две рі рипля т ь не стер пно. Я їх і тор ка ти не зва жи вся. За якийсь час Здох ляк по ли шив са рай. Потім роз лю че ний лж е ку зен ви ско чив на ву лицю і, зва ж а ю чи на зву ки, по їхав геть. Я вж е зі брав ся по вер та ти ся до до му, як рап том Марія, вж е на ван та же на ва лі зою, ки ну ла ся до своєї ма ши ни та пом ча ла слі дом за бра ти ком. Пе ред чут тя не до зво ли ло ме ні за ли ши ти ся на міс ці. Уже під бігаю чи до пе рех ре стя, я по чув звук зіт кнен ня. Схо же, Марія не впо ра ла ся з ке ру ван ням. За мість то го, щоб по вер ну ти на пе рех ре сті лі во руч, «Та врія» по їха ла пря мо й на пов ній швид ко сті врі за ла ся в бе тон ну огоро жу, а пе ред цим ще за че пи ла ліх тар ний стовп. Стовп цей, між ін шим, вря ту вав Марії жит т я. Від зіт кнен ня з ним ма ши ну тріш ки ро звер ну ло, і в ого ро жу врі за ло ся кри ло «Та врії», а не мор да. Біля міс ця ава рії сто яв «Фольксв а ген», по руч із ним пе ремо вля ли ся лж е к уз е н і З дох ляк. Зміст роз мо ви я то бі вже пе ре казу вав.

– А чо му ніх то з міс це вих не ба чив ава рії? Чому ДАІ не при їж дж а ла?

– Щоб по ба чи ти, пот ріб но ди ви ти ся. А ни ні на род по лох ли вий став. Чу ли всі, але ніх то не вий шов, щоб глянут и. Нині вран ці в ме не про дав щиця з кіо ску за пи ту ва ла чи не відомо, що за гур кіт був уно чі. А ДАІ… Не знаю я ні -чо го про ДАІ. Може, в лж е к уз е н а й спра вді все купл е но?

– А на якій під ста ві «ав то сос» заб рав Марі їну «Та врію»? Може, її ще від но ви ти мож на? У від по відь Ге ор гій по вів ся якось див но. Ніко ли не ду ма ла, що роз пи ту ван ня про «Та врію» мо жут ь до во ди ти йо го до та ко го ска зу. Може, він не лю бить ра дянсь ких ав то мо бі лів? Не знаю...

– Не ру хай ся і мов чи! – заш епо тів Ге ор гій, од ні єю ру кою за ти скаю чи ме ні ро та, іншою при ги наю чи до зе млі. – Там хтось є!

– Де? – му кан ням і ви трі ще ни ми очи ма за пи -та ла я.

– Там. У ку щах. А ти не віри ла, що тут мож на схо ва ти ся… Ди вись! І тут пе ре д мо їми очима по став оче вид ний до каз Жо р чи ної пра во ти. Пан Лихо гон влас ною пер со ною! Чор ти хаю чись со бі під ніс, очи щаю чи не за се зо ном пу хна сто го све тра від на ли плих реп'яхів, кон ку рент ви ліз із ча гар ни ка, ви про став ся на по вен зріст і пе рет нув подвір’я, не до ла д но мет ляю чи кін ців ка ми й зов сім не хо ваю чись. Після цьо го Лихо гон ле гень ко штов хнув хвірт ку та вий шов на зов ні. За якийсь час звід да ля по чув ся звук за ве де но го мо то ра. Усе зро зу міло. На віть ук рит тя для сте же н ня Ге ор гій і Лихо гон ви би ра ли в тих са мих ку щах.

– На віщо, пи та єть ся, ми ліз ли че рез пар кан, як що там бу ло від чи не но?! – ось пер ше, що ви мо ви ла я, ко ли Ге ор гій заб рав ру ку від мо го ро та. Дони ні ди вую ся, чо му Жо рик відра зу не по клав її на зад. Ну що вді єш, та кий ось див ний де нь у ме не ви дав ся. День шкід ли во сті й дур ну ва тих ви словлю вань.

– Питан ня в іншо му, – Ге ор гій уж е пір нув у поки ну ті Лихо го ном за ро сті, – на віщо він дерс я че рез пар кан? Зва жаю чи на слі ди, при був сю ди пан Лихогон з те ри то рії на шої да чі. Тоб то цією ділянкою він ско ри став ся ви ключ но, щоб ре ти ру ва ти ся не по міче ним. А ось що ро бив у нас? Бе зу мов но, сте жив…Ох, не по до ба єть ся ме ні все це… До ме не рап том дій шло.

– Але як що він був у нас, ви хо дить, усе знає! Вихо дить, він міг ба чи ти, що ми хо ваємо в се бе най го лов ні ше! Оше ле ше ні, ми з Ге ор гієм мит те во по дер ли ся на пар кан, що від ді ляв нас від рід ної да чі.

– Доб рий день! – го ло сно при віта ло нас Най го лов ніше, що ста теч но, си ді ло за пла сти ко вим сто ли ком на те ри то рії да чі мо їх бать ків. Мер зля ку ва то ку таю чись у пле д, Марія пи са ла щось на жов та вих ар ку шах. Схо же, їй і на дум ку не спа да ло, що хтось міг сте жи ти за нею. На нас во на звер ну ла ува гу тіль ки че рез мій ви гук. Поруч із Марійкою, у ста ро му по пе ли щі, ве се ли ло ся по лум'я не ве ли ко го бага т т я , – Ар тем ска зав, що ме ні ко рис не сві же по вітря й пе ре містив ме не сю ди. Тут доб ре. Не хви люй те ся, з ву ли ці ме не не вид но, тож як що хто й при їде, про мою при сут ність тут не ді зна ють ся. – Марій ка на ївно по сміх ну ла ся, і на нас по вія ло щем ли во- світ лою гар мо ні єю. – Він пі шов по хліб. Ми хо ті ли спек ти кар то плі й прис ма жи ти грін ки на ба гат ті. Уяв ляє те? Я вже й за бу ла, що та ке по си ді ти біля ба гат тя. Ще вчо ра вде нь я на ма га ла ся зму си ти Ге ор гія чи Арте ма роз па ли ти ме ні ба гат тя. Обоє во ни син хрон но мо та ли го ло ва ми, го ло си ли, мо вляв, не ро зум но вов ту зи ти ся з ба гат тям, ко ли є пли та, скар жи ли ся на вто му й ма ло не але р гію на по піл. А тут на то бі, Тим ко мит тє во ви лі ку вав ся від усьо го й пе ре тво рив ся на ама то ра ро ман тич них ве чо рів.

– Тіль ки не го во ріть Арте мо ві, що я пи шу, доб ре? – Марія по ква пли во заб ра ла ар ку ші ку дись у скла д ки пле да. – Він ствер дж ує, що для зо ру су тін ки – най згуб ніший час. А ко ли ж ме ні ще пи са ти, як що ці лий день ми з ним роз мо вля ли? Не хо чу йо го за сму чу ва ти, ось і пи шу, по ки йо го нема... «Усе зро зу міло. Тим ко пе ре тво рив ся на місте ра Дбай ли вість. З урах уван ням зов ніш ніх да них Марії це не див но. Нез ро зу міло тіль ко, чо го це Марій ка по ту рає йо му, а не про бує роз ста ви ти крап ки на д «i» пра вди -

23

вою роз по від дю про на ре че но го- міль йо не ра, наприкл а д … На пев не, в її ко лек ції та кий знай де т ь ся, і з її бо ку про сто свин ство не спо вісти ти про це Тим ко ві, щоб не ку пав ся в ілю зіях. Втім, звід ки ме ні зна ти, мо же, всі на ре че ні-міль йо не ри вж е наб рид ли Марії. І все од но нав ряд чи наш двір сь кий Тим ко мо же сер йоз но ці ка вити цю еліт ну дів чин ку. І наві що во на мо ро чить йо му го ло ву? Са мо стве р дж у єть ся, пе ре віряє си лу ча рів, на ма гаю чись зва би ти кож но го на своє му шляху? Не на д то це доб ре...» – зами го ті ло в мо їх дум ках.

– Да руй те, а що ви ро би те на пар ка ні мо єї да чі? – зда єть ся, за раз Марія ме не те ж не схва лю ва ла. Добре, ко ли між людь ми існує вза єм ність.

– Про во ди мо слід чий екс пе ри мент. Вста но влю є мо, чи мо гла те бе ба чи ти лю ди на, ко тра хви ли ну тому хо ва ла ся ось у цих ку щах, – випалил а я. – Експе ри мент під твер дж ує най гір ше. Могла.

– Тоді не за ва жа ти му... Екс пе ри мен туй те на здоров'я, – Ма рія нез во руш но кив ну ла нам і взя ла ся за книж ку з та ким ви гля дом, на чеб то всі її знай омі тіль ки й зай ма ли ся в жит ті тим, що ла зи ли на чу жі пар ка ни.

– Ось що зна чить ари сто кра т ка, – про ше по ті ла я Жо ри ку, зно ву пе рей маю чись сим па ті єю до неї – Са ма ціл ко ви то роз гу бле на, а на облич чі жо д ної емо ції. На чеб то все в нор мі. Моло де ць дів чись ко.

– Ось що зна чить жі но ча ло гіка! – за гар чав у від по відь Ге ор гій. – Мізки да ли, а ко ри стува ти ся ни ми не нав чи ли. Як мож на бу ти таки ми дур епа ми? Знає, що їй пот ріб но хо ва ти ся, але при цьо му кри чить на весь квар тал і си дить у най від кри тішо му міс ці по двір'я! Ото зра діє бра тик, як діз на єть ся, де Марія... І ти те ж мо ло де ц ь! Не ма то го, щоб по про си ти вті кач ку по мов ча ти, – лі зеш ді а лог під три му ва ти... Артем, бачся, ви пу стив її на сві же по вітря!!! Оцей най кра щий! Про сто слів не ма. З вас, жі нок, і пита т и нема чого. Але Ар тем?!

– А чо го ж ти нас не зу пи нив, ко ли ми го во ри -ли? – як справ жня жін ка, я ре а гу ва ла в пер шу чер гу на ті ви сло ви, що стос ува ли ся без по се ред нь о мо єї пер со ни.

– З ва ми спе ре ча ти ся – со бі до рож че. Ще біль ший га лас здій ня ли б... Ге ор гій мов чки зіско чив із пар ка ну й зняв ме не звід ти. Хова ти ся бу ло вж е мар но, то му ве че ря ти мож на бу ло на сві жо му по вітрі. Біля ба гат тя. «Здо ро во все- та ки, що Лихо гон нас по мітив, бо до ве ло ся б у ку хон ній за ду сі хо ва ти ся», – по ду ма ла я і відра зу ви лая ла се бе за блюз нір сь кі дум ки.

– Ху-ух, – за ліз на хвірт ка з грю ко том зачини ла ся. За хе ка ний Тим ко, бли скаю чи очи ма, за хо див ся ви кла да ти: – Лед ве втік!

– Від ко го? – мит тє во на пру жи ли ся ми.

– Не знаю точ но. Але пе ре ко на ний – за мною, типу, сте жи ли. Якийсь га ба рит ний тип буль до го вої по ро ди. Я в про дук то вий – і він, ти пу, ту ди. Я в госпо дар сь кий – і він, ти пу. Я ж не ду рень, за ріг звер нув і че каю. Точ но, з'явив ся як ми лень кий. Пев на річ, до до му я йо го ве сти не збирався. Пішов нав кру ги, типу, вза га лі в сус ід нє се ло. А що? Може, я там жи ву, ти пу? У лі сі від бив ся від хво ста й по вер нув ся. Дя дь ку Жо ри ку, я пра виль но ро- зу мію – це озна чає, що бан ди ти знають, де мо же хо ва ти ся Марія? Я їх із цим сус ід нім се лом не обду рив, так?

– Так, – чес но від по вів на бур мо ше ний Жо рик. Якщо сте жа т ь уже за кож ним із нас, то спра ва зов сім сер йоз на. Вва жаю чи, що за по віт десь у Марії, бан ди ти мо жуть зва жи ти ся на що зав год но, вклю чаю чи від кри тий на па д. Але ж це бан ди ти?! Бан ди ти, а не при ват ний си щик Лихо гон, ко лиш ній Жо ри ків од но клас ник.

– Зна єш, ко го опи сує Артем? – і до сі ще су пля чись, по ці ка вив ся в ме не Жо рик. – Мого прия те ля Гору. Схо же, Лихо гон ви рішив узя ти ся до нас сер йоз но. Маріє, три май те ся та очі куй те ве ли ких не при єм но стей! Цю оп ти містич ну заяву Ге ор гій су про во див та ким ли хо віс ним ви ра зом облич чя, що всім нам на мить ста ло зле. Губи в Марії по білі ли й по- зра д ниць ки зат рем ті ли. Ме ні ста ло жах ли во шкод а дів чин ки.

– Ну на віщо ти ля ка єш ди ти ну, – до рік ну ла я Геор гію, – мо же, все ще обій де т ь ся.

– Ні, – Ге ор гій був не по хи тний, – від дас ться вам по ду ро сті ва шій! Марія по відо ми ла лж е к уз е н у, що справ жній за по віт у неї, тож те пер не ви кру тить ся. Лихо гон не дас т ь їй спо кою, по ки не отрима є цьо го па пір ця, а нам – по ки не відд а мо Марію.

– Але ми не від да мо! – зва жаю чи на па лаю чий по гля д, Артем сприй мав усе, що від бу ва ло ся, над то гаря че.

– Стри вай те, – Марія бу ла на ме жі істе ри ки, – але ж я ска за ла не пра вду. Адж е не ма в ме не нія ко го за по віту...

– Бре ха ти – не гар но, – під няв па лець Жо рик, – і з цьо го мо жуть бу ти всіля кі нас лід ки.

– О Бо же! – тя ж ко зіт хну ла на ша го стя й сми рен но приплю щи ла очі, по міт но зво ло же ні, гу сти ми за ро стя ми вій. – Як усе це... нем ожли во. Такі нес по ді ва ні при го ди. Може, ме ні про сто по їха ти?

– Діста нуть, – сто яв на своє му Ге ор гій. – Поки за по віт їм не від да си, не ба чи ти то бі спо кою... Марія роз гу бле но про бігла ся по при сут ніх очи ма, шу каю чи під трим ки. Але тут гор до звів під бо рід дя Артем. Він видмух нув із очей бі ля сте пас мо й від важ но ки нув ся в роз мо ву.

– Не пе ре жи вай, Марій ко. Дя дь ко Жо -рик... – тут Тим ко зат нув ся, гу сто по чер во нів і за тя то ви мо вив: – Та що там дя дь ко Жо рик – я! Я сам що- не будь при ду маю. Не пот ріб но то бі ні ку ди їха ти. Що ж цьо му ти по ві, ти пу, підроб ка з рук зій де? Дзусь ки. Бу де мо від но влю ва ти спра ве д ли вість. Я те бе зо би ди ти не дам ні ко му.

– При єд ную ся! – по да ла го лос я, са ма ди вую чись по ри ву, що на ко тив ся зне наць ка. Марія вдяч но по сміх ну ла ся, й бі ля на шо го ба гат тяч ка відра зу зро би ло ся якось за тиш ніше. За па ла піть ма й ціл ком огор ну ла сад. Наш ос трі вець, ос віт ле ний язич ка ми по лум'я, що жва во ви тан цьо ву ва ли, чо мусь зда вав ся за раз за хи ще ним.

– Ну, – на ма гаю чись при хо ва ти по сміш ку, про бур чав Ге ор гій, – раз у те бе, Маріє, та кі за хи сни ки, то моя до по мо га, га даю, і не зна до бить ся... А я вж е був зби рав ся її за про по ну ва ти... Ще хви лин з де сять ми роз пи на ли ся пе ред Ге ор гієм у комплім е н т а х. Тому, звіс но, й на дум ку не спа да ло ки да ти го стю в скла д ній си туа ції. Про сто хо ті ло ся, щоб йо го пе ре про си ли. Не без в'їд ли во сті я з за до во лен ням узя ла ся до спра ви.

– Любий, ну про шу те бе, ну до по мо жи нам… Без те бе спра ву мож на відра зу вва жа ти про па щою. Хто ще так якіс но зу міє за ма ску ва ти ся в ку щах, або на стіль ки ге ро їчно втек ти з відім кну то го га ра жа? Хто ще влаш тує спо сте ре же н ня за сус ідсь ким пар ка ном, змо же ви до бу ти з цьо го стіль ки інфор ма ції…Ну Жор чи ку…

Розділ шостий, котрий висвітлюєбудні моєї сучасниці

24

Ось уже тре тій ра нок по спіль я роз плю щу ва ла очі за хви ли ну до дзвін ка бу диль ни ка. Та ка по ве дін ка бу ла для ме не рід кісною і свід чи ла про гра нич ну на пру гу всіх вну тріш ніх сил. Ще б пак. Сьо год ні ж оста н ній ета п спів бе сіди. Ох, тіль ки б узя ли! Тіль ки б узя ли ме не на ро бо ту в цю аген цію... Бу диль ник вим кну ла. Улюбле ну ра діох ви лю вру ба ла. Ка ву зва ри ла. Ось во ни – пе ре ва ги са мот ньо го жит тя. Цілий ра нок мож на зай ма ти ся тіль ки со бою. Нія ких сні дан ків для ко гось, нія кої тов кот не чі у ван ні, нія ких су пе ре чок про пла ни на де нь... Нудь га! Відоб ра жен ня в дзе р ка лі під мор гну ло рішу че, але не над то при віт но. Як і го дить ся відоб ра жен ню ді ло вої жін ки. До гля ну та, в міру стри ма на, над міру ро зум на та ене р гій на. Ходжу в під ж а к а х і шта нях. Тому що зруч но, а не з фе міністич них спо ну кань. Макіяж на но шу так, що зда єть ся, на чеб то не ма ні я ко го ма кія жу. Ще при ва бли ва, але вже не вва жаю, що за цю якість ме ні по вин но ба га то чо го проба ча ти ся. Шкід ли ві звич ки від сут ні. За хо плен ня – ін те лек ту аль ні ігри. За га лом, усе са ме так, як по до ба єть ся мо є му май бут ньо му ше фо ві, інфор ма цію про сма ки та по гля ди яко го ме ні люб'яз но на да ли ще п'ят ь днів тому. Те пер про жит тє ві об ста ви ни. Удо ва, маю двох ма ло лі тніх ді то чок- хлоп чи ків, до віре них за раз опі ку ван ню мо єї ста рої ма те рі, що меш кає в обла сті. Нудь гую без си нів стра шен но… Але що вді єш? Ко ли тур бо ти про за без пе чен ня ро ди ни рап то во ля га ють на пле чі того, хто цьо го зов сім не очі кує, до во дить ся ви кру чу ва ти ся. За ли ша ти ді тей на ба бу сю, їха ти у ве ли ке місто шу ка ти нор маль но опла чу ва ну ро бо ту, най ма ти ма ле сень ку квар тир ку та че ка ти ре зуль та тів спів бе сіди. Ледь я по чу ла, що при ват ній роз шу ко вій аген ції Лихо го на пот рібен пра ців ник, відра зу зро зу міла, що та ко го шан су втра ча ти не мож на. Зіз наю ся, га да ла, все бу де про сті ше. Ну зай ду, ну по го во рю, ну влаш тую ся…Те, що спів бе сіда мо же скла да ти ся з трьох ту рів, ме ні й на дум ку не спа да ло. Ну що ж, ха зя їн – пан. Хоче те – бу ду ва ші дур ну ва ті ту ри про хо ди ти. Хоча є в ме не та ка пі доз ра, що на цю ва кан сію я од на пре тен дую. По-пер ше, не ба чи ла ні я ких кон ку рен тів у прий маль ні, по- дру ге, я ж про ого ло шен ня що до ці єї ро бо ти до віда ла ся ще до ви хо ду га зе ти у світ (хва ли ти Бо га, в ре дак ції збе ре гли ся зв'яз ки ще з ча сів мо єї бур хли вої мо ло до сті). До відала с я , на не сла дру ж ній візит у ре дак цію, не по міт но змі ни ла те ле фон ро бо то дав ця в цьо му ого ло шен ні. Повідо млен ня Лихо го на, як і до сі, стояло в ря ду з усі ляки ми ма раз ма тич ни ми ого ло шен ня ми на кшта л т: «Ку плю гільй оти ну для се бе», або «У ма га зин пот рібе н бух га летр- ма те ріа ліст»... Але те пер уж е з не пра виль ни ми ко ор ди на та ми. Ба жаю чі не хай дзво нять, скіль ки влі зе. Усе од но, на жал ь, не ту ди по тра пля ть. І ось, незва жаю чи на ціл ко ви ту мою мо но по лію, все од но му шу про хо ди ти якісь ту ри. Пер ший – за оч ний. Бу ло пот ріб но зда ти всі ля кі па пе ри й до ку мен ти та че ка ти, чи пе ре д зво нять то бі. Зви чай но, ме ні пе ре д зв о ни ли. Про те, які па пе ри мо жуть за ці ка ви ти па на Лихо го на, я до віда ла ся заз да ле гідь. Дру гий тур – тест. На віть сміш но ро бить ся! Стіль ки га ла су нав ко ло зви чай но го влаш ту ван ня на зви чай ну ро бо ту. У ньо го бу ла ти ха се кре тар ка, ко тра що ми ті зіт ха ла че рез щось осо би сте, аку ра тист ка се ре д ніх літ і зов ніш ніх да них. Її пе ре ля ка ли всі ці те сти не мен ше за ме не. Втім, учо ра вран ці во на ви да ла ме ні зав дан ня. «Бос ска зав, що зда ти їх пот ріб но не піз ні ше сьо год ніш ньо го ве чо ра. Тоб то, мо жли во, він і сам про це за бу де, але кра ще все- та ки вкла сти ся в тер мін», – заш епо ті ла во на ме ні, щи ро спів пе ре жи ваю чи. Ще б не спів пе ре жи ва ти. Адж е як що Лихо гон не візь ме на ро бо ту ме не, то, мо жли во, пре тен ден тів біль ше й не з'явит ь ся. А во на, ти ха се кре тар ка, біль ше не в змо зі впо ра ти ся з та кою кіль кістю обов'яз ків. У ра зі вда ло го ре зуль та ту те сту ван ня, я, на пев не, ма ла роз ді ли ти з се кре тар кою тя гар па пе ро вої тя га ни ни та роз би рань із нер во ви ми клі єн та ми. Тест я зда ла вж е о пів на шос ту ве чо ра. Поста ви ла по пе ре д ньо на ву ха по ло ви ну міста, не без то го. Ні, на кла сич ні пе ре вір ки ло гіки, на кшта л т: «Кар лик жи ве на п'ято му по вер сі. Чо му щод ня він до їж д ж а є на ліф ті ли ше до тре т ь о го, а два по вер хи, що за ли шають ся, йде піш ки?» – я від по віда ла са ма. При чо му, по ду мала та гра мот но від сіяла без ліч при да т них від по відей ти пу «дл я роз мин ки ніг» чи «між тре тім і че твер тим по вер хом у ньо го жи ве ко хан ка». І зу пи нилас я са ме на то му єди но му, най імо вір нішо му. Тоб то, зви чай но ж, че рез свій зріст кар лик ді стає ли ше до кноп ки тре т ь о го по вер ху. З таки ми за пи тан няч ка ми я, хва ли ти Бо га, зда т на впо ра ти ся по ки що са мо стій но (що пра вда, жах ли во з цьо го дивую ся та на по вен го лос пи ша юся своєю інте лек ту аль ною пе ре мо гою). А ось із ус ім іншим... Без ліч тур бот кош ту ва ла дур ну ва та за гад ка: «Як що Він хо че по ди ви ти ся на зір ки, то ви хо дить вно чі в сад і ко пає яму. Чо му?» Об дзво ни ла по ло ви ну міста і вж е са мій со бі, а не тіль ки тим, ко му дзво ни ла, зда ва ла ся бо же віль ною. На реш ті ри зик ну ла под зво ни ти своє му ко лиш ньо му чо ло віко ві, кот рий за ті ти ся чу ро ків, що ми ну ли з ча су роз лу чен ня, на стіль ки за хо пив ся своєю про гра міст сь кою ро бо тою, що про сив тур бу ва ти йо го тіль ки в край ніх ви пад ках.

– При віт. Вибач, що тур бую, але мій ви па док дій сно край ній, – я по чула знай омий го лос і мит тю за була про свою стри ма ність.

– Твій ви па док – ме дич ний, – з істин но про гра міст сь кою ввіч ли вістю по відо мив ме ні ко лиш ній чо ло вік. – Ме ні вже дзво ни ли троє з на ших спіль них знай омих. Ти, ка жут ь, тер міно во по тре буєш до по мо ги. Хочеш до віда ти ся, чо му хтось там у від по відь на твоє за про шен ня про гу ля ти ся і по ди ви ти ся на зір ки, кри чить, що кращ е ви ко па є со бі мо ги лу. Ти впев не на, що цей не на д то га лант ний «хтось » за слу го вує на та ку ува гу?

– Упев не на! – твер до від по віла я. – Тіль ки річ тут зов сім у іншо му. Ро зу мієш, я ось на пи са ла в од ній стра шен но ва жли вій ан ке ті, що за хо плюю ся інте лек ту аль ни ми ігра ми. І те пер ме не за ва ли ли див ни ми за гад ка ми. А я, ти ж зна єш, не на д то вмію їх розв'яз у ва ти...

– Ет, – осуд ли во зіт хнув ко лиш ній чо ло вік, – ти, як зав ж ди, му чиш ся без від по відал ь ністю. Гор ба то го мо ги ла ви пра вить. І тут ме не осяя ло.

– Що ти за раз ска зав? Пов то ри!

– Не хви люй ся так. Я не хо тів те бе скрив ди ти...

– Ти – ге ній! – за мість то го, щоб за спо ко їти ся, за во ла ла я. – Спра вді – гор ба тий! Цей тип – гор ба тий, то му, щоб по ди ви ти ся на зір ки, йо му пот ріб но ко па ти яму й ля га ти гор бом у неї. Ура!!! Я зав жд и зна ла, що ти ви рі шиш усі мої про бле ми.

– Осо бли во ті, про суть яких не здо га ду ва ти мусь. Ча су на по яснен ня я не ма ла.

– Ко ли- не будь по тім роз по вім. У будь- яко му ра зі дя кую і бу вай.

– Бу вай, – зда єть ся, ця лю ди на не ди ву ва ла ся вже з жо д них мо їх ви бри ків. Таким чи ном, я за пи са ла від по віді на всі за про по но ва ні в те сті за пи тан ня. Тиха Се кре тар ка за сяя ла й відра зу нес міли во по сту ка ла в дв е рі ка біне ту ше фа. Спів бе сіду пан Лихо гон приз на чив ме ні на сьо год ні. На де ся ту ран ку. З квар ти ри я вий шла в пов ній бо йо вій го тов но сті. На жал ь, до би ра ти ся му си ла гро мадсь ким транс пор том. Я, зви чай но, вмі ла во ди ти ма ши ну, але осо би сто го ав то не ма ла. Цей фак т роз лю чу вав ней мо вір но, але ні чо го не мож на бу ло вдія ти. Якби я ма ла ав то, до ве ло ся б відра зу про да ва ти йо го, щоб пу сти ти ви лу че ні

25

кош ти на ді тей. Усоте я про кру чу вала в го ло ві фак ти влас ної біогра фії, на ма га ла ся ціл ком вжи ти ся в об раз. Так, ле д ь не за бу ла по відо ми ти, зва ли ме не, як і ра ні ше, Ка те ри ною. Для за по бі-ган ня зай вій плу та ни ні ім'я ви ріши ли за ли- ши ти справ жнє. Ні з яким Ге ор гієм Соба нев ським, зро зу міло, я знай ома не бу ла. Про те, що са ме він по слав ме не най ма ти ся на ро бо ту до сво го конку рен та – па на Лихо го на – во лі ла не зга ду ва ти. Оно вле на Я ішла ро би ти чер го ві кро ки сво го но вого жит тя. На стіль ки сер йозно пра ц юва ти шпи гу ном ра ніше ме ні не до во ди ло ся.

*** Як зав ж ди, ко ли я зі шкі ри ліз ла, щоб не спіз ни ти ся, час ка при зу вав і про лі тав повз ме не з аб со лют но не при стой ною швид кі стю. З по мір ною відра зою вти сла сь я в пе ре пов не ний тро лей бус, зу сил лям во лі до по ма гаю чи при ско рен ню йо го ру ху. «Ну, да вай же, ну швид ше, швид ше», – по дум ки я під штов ху ва ла цей не по во рот кий транс порт. Упира ла ся всі ма дум ка ми в за ля па ний бо ло том бам пер і штов ха ла що си ли. Від мо їх зу силь у тро лей бу са, зви чай но, впа ли ро ги. Я по чи на ла нер ву ва ти. «Усе га раз д. За спо кой ся. Ду май про що- не будь інше, й усе відра зу вла дна єть ся. Водій роз бе реть ся з ро га ми, тро лей бус при їде вча сно... Голов не, щоб доля не від чу ла твоєї за ці кав ле ності». Для від вер тан ня очей долі я ви рі ши ла по ду ма ти на д ка ні бальсь кою інфор ма цією на бор ту на шо го тро лей бу са. «Най кра щі м'яс ні кон сер ви!» – во лав ре кла мний на пис. На пи са но це бу ло як раз під вік ном, крізь яке доб ре бу ло вид но пас ажи рів, на гро ма д ж е них од не на од но му, тож ре кла ма сприй ма ла ся одноз нач но. Якби я ма ла ви бір, у та кий тро лей бус не сіла б. Втім, до по діб них кур йо зів усі вж е дав но зви кли, на ше місто зав ж ди від зна ча ло ся де я кою лю до же р сь кою спря мо ва ністю. Чо го вар та ли ше та блич ка: «Годі влю тва рин відві ду ва ча ми забо ро не но!» – на вольє рах у зо оп ар ку. Це що ж за відві ду ва чі та кі повин ні бу ти, щоб ко мусь спа ло на дум ку го ду ва ти ни ми тварин? Зав дя ки різ ко му спа ду мо єї ува ги до влас ної пер со ни тро лей бус до сить швид ко по ла го див ся й під ко тив ся до пот ріб ної зу пин ки.

– Хва ли ти Бо га, ви на реш ті прий шли, – за сму чено кос ую чи на го дин ник, заш епо ті ла Тиха Се кре тар ка, ле д ь я пе ре сту пи ла по ріг прий маль ні. – Ви спіз ни ли ся на чо ти ри з по ло ви ною хви ли ни. Не знаю на віть, чи змо же ше ф прий ня ти вас те пер… У ньо го та кий жор сткий ха рак тер. Ой, я хо ті ла сказ а ти – жор сткий гра фік... Про во ди ти зі мною спів бе сіду не гай но по тен ційний ше ф від мо вив ся. Спіз ни ла ся – зна чить, повин на че ка ти, по ки йо го ве лич ність пан Лихогон впо ра єть ся з по точ ни ми спра ва ми. Це бу ло вж е зов сім нев віч ли во. Я ж бо вже зна ла, що в жо д но го де тек ти ва на сві ті не існує ні я ких тер мінових справ о та кій ран ній по рі. При найм ні, нія ких справ, які не мож на бу ло б тро хи від кла сти. Якщо ці спра ви то бі не нав'я зує Ге ор гій, звіс но. Але пан Лихо гон – сам со бі Ге ор гій. А ви хо дить, ціл ком міг влаш ту ва ти за ра ди ме не не ве лич ку пе рер ву. Я, роз гні ва на, очі ку ва ла в прий маль ні. Що ра зу, ко ли лу нав дзві нок, Тиха Се кре тар ка спо чат ку зля ка но здри га ла ся, осуд ли во кос ува ла на те ле фон, ше по ті ла: «Бо же, що зно ву мо гло ста ти ся!» І ли ше по то му зні ма ла труб ку та з по га но при хо ва ним смут ком по відо мля ла: – Роз шу ко ва аген ція па на Лихо го на до ва ших послуг. Пе ре мо вив шись кіль ко ма сло ва ми з тим, хто дзво нив, Тиха Се кре тар ка гли бо ко зіт ха ла, за кло по та но по пра вля ла оку ля ри на пе ре ніс сі, пе ре во ди ла по гля д на ме не й по чи на ла ви пра вдо ву ва ти ся.

– Та ке вже міс це ро бо ти, – з ін то на ція ми рев ної фа та ліст ки по відо мля ла во на. – Від кож но го те ле фон но го дзвін ка очі ку єш чер го вих не при єм но стей. Щоб по ді ли ти ся ра ді стю, дзво нять не сю ди. До то го, як прий шла на цю ро бо ту, я й не уяв ля ла, скіль ки всьо го до ро го го та ва жли во го щод ня втра ча ють лю ди. Зни ка ють ав то мо білі, кош тов ні ре чі, улю бле ні со ба ки… Зна ли б ви, скіль ки всі ля ких тра ге дій від бу ваєть ся нав ко ло. Я зна ла. При чо му, зна ла до сить доб ре. Що пра вда, чо мусь усі ці чи слен ні про па жі не сприй ма ли ся мною так сер йоз но. Співроз мов ниця ні би про чи та ла мої дум ки: – Мож на, зви чай но, за чер стві ти ду шею і скам'я ні ти сер цем, як де я кі на ші кон ку рен ти. У пра ців ни ків де тек тив ної аген ції «Or der», на прикла д , по відо млен ня про те, що в од нієї де ся тиріч ної дів чин ки вже місяць то му зни кло улю бле не коше ня, не ви кли ка ло ні я ко го спів чут тя. Холод нокров но від ки ну ли во ни всі ля ку мо жливість пошу ку. «О, ви хо дить не тіль ки во ни в нас, але й ми в них «по стій но на ву стах». Вар то врах ува ти», – за фік су ва ла я в своє му уяв но му за пис ни ку. Прац юва ти зов сім без за пис ни ка я не вмі ла, то му ко ри сту ва ла ся по слу га ми влас ної уя ви. Я зро би ла страш ні очі й дріб но за тру си ла го ло вою. Чомусь ме ні зда ва ло ся, що та ка по ве дін ка по вин на ви ра жа ти щось се ред нє між спів чут тям хазяя м ко ше ня ти й об урен ням із при во ду мо єї жор сто ко сер до сті (а бра ти на се бе по шу ки зни кло го ко ше ня ти від мо ви лась са ме я).

– Інша спра ва, мій ше ф , – гор до заш епо ті ла се кре тар ка, й бла го го він ня, що лу на ло в її інто на ціях, відра зу ж на ве ло ме не на пев ні пі доз ри. Усіма щу паль ця ми своєї жі но чої інту їції я за чу ла гли бо ко дра ма тич не ко хан ня до бо са, що роз ди ра ло сер це бі до лаш ної ти хо ні. – Він не від мо вив ся від спра ви. Він вір ний сво їм прин ци пам і ні ко му не від мо вляє в допо мо зі! Зав жд и впо ра єть ся з по ста вле ним завд а н н я м.

– Знай шов ко ше ня? – не по віри ла я влас ним ву хам. На мій по гля д, знай ти тва ри ну, ко тру вж е ці лий місяць шу кає дру ж ний ка гал ро ди чів (гос по дар ки, а не тва ри ни, зви чай но), мож на бу ло тіль ки в то му ра зі, як що ти сам цьо го зві ра й ук рав. Або як би зві ром цим був, ска жі мо, Бе ге мот.

– Ку пив дів чин ці но ве ко ше ня, – від по віла се кре тар ка, – і всі ві дра зу за спо ко їли ся. Ди ти на мит тю зро би ла ся ща сли вою. Подум ки я зау ва жи ла, що для справ ж н ь о го щаст я тієї дів чин ки пот ріб но бу ло б ку пи ти їй но вих бать ків, та ких, що зу міли б і са мі здо га да ти ся про на стіль ки про стий спо сіб за спо ко їти влас не ча до. Вго лос же об ме жи ла ся спів чут ли вим: «Ну це ж треб а! » – Пе тро Сте па но вич ду же тон ка лю ди на, – скін чи ла свою роз по відь Тиха Се кре тар ка. Від при єм них спо га дів облич чя в неї по світ лі ша ло й рап том вия ви ло ся на віть до во лі гар нень ким. Свої вис нов ки я відра зу трішки ско ригувал а: ціл ком мо жли во, що по чут тя Се кре тар ки вза єм ні, а ви хо дить, при чи на тра гіч но сті її ви гля ду ле жит ь десь за ме жа ми осо би сто го жит тя. Це мо гло бу ти пов'яз а не з ро бо тою, а ви хо дить, ста но ви ло інте рес для мо єї шпи гунсь кої ці ка во сті. «Тон ка лю ди на» тим ча сом ще де сять хви лин по- блюз нір сь ки прот ри ма ла ме не в прий маль ні, пі сля чо го та ки за про си ла вві йти. З ка бі не ту пер е д ци м ніх то не ви хо див, а зна чить, ні я ко го ва жли во го відві ду ва ча весь цей час там не був. Тоб то ме не зму си ли стіль ки че ка ти ви ключ но з пе да го гіч ною ме тою! Іду чи до ка бі -

26

не ту, я до кла да ла ней мо вір них зу силь, щоб при хо ва ти своє роз дра ту ван ня. Ко ли увій шла – не мо гла впора т ис я з емо ція ми, які бу кваль но об ва ли ли ся на ме не.

– І не со віс но вам! – на ки ну лась я на по тен цій но го ро бо то дав ця за мить до то го, як увім кну ли ся міз ки і зму си ли ме не за спо ко їти ся. Фра за ця бу ла ви кли ка на, на сам пе ред, гос трим на па дом заз дро щів, що по гли ну ли мою схиль ну до всі ля ких вад пси хіку че рез ви гля д ка біне ту Лихо го на. Це бу ла моя мрія, а не ка бінет. Не ве лич ка кім на та зда ва ла ся про сто рою, бо там не бу ло гро мізд ких ме блів. За ста вле ні най цін ні шою лі те ра ту рою книж ко ві по ли ці по пе ри ме тру; аку рат ний комп'ют е р ний сто лик у кут ку, обла д на ний ус іма необхі д ни ми під став ка ми для до ку мен та ції, як па пе ро вої, так і еле к трон ної; два віде нсь кі стіль ці – до сить ви шу ка ні й зруч ні, але міс ця зай ма ють ду же ма ло, – та й усе. Ос нов ною при кра сою цьо го при міщен ня був без до ган ний по ря док. Кож на річ – і це впа да ло в око відра зу – ма ла тут своє іде аль но зруч не міс це й ні ко ли не вия вля ла ся в яко му- не будь іншо му. Кни ги бу ли роз кла де ні по те ма тич них роз ді лах і роз та шо ву ва ли ся за абе т кою, усі комп'ю т е р ні ди ски си ді ли в ко ро боч ках і збе рі га ли ся в спе ціаль но під пи са них стіль ни ках, пись мо ве при ла д дя гор до ви то стир ча ло з вмон то ва них у стіл під ста вок. За га лом, це був той са мий по ря док, яко го ось уж е кіль ка ро ків я мар но сил ку ва ла ся до мог ти ся в на шо му домі- офі сі. На до да чу в ка біне ту був інший ви хід. Той са мий осо бли вий ви хід, необхід ний кож ній ор га ні за ції, до яко го, на жаль, так і не дій шли ру ки в нас із Ге ор гієм. А в Лихо го на дій шли! І те пер, та єм но від тих, хто че кає на ньо го в прий маль ні, він міг про во ди ти в своє му ка біне ті будь- які зу стрі чі та пе ре го во ри. Міг ор га ні зо ву ва ти потік відві ду ва чів та ким чи ном, щоб ті не зіш тов ху ва ли ся один із од ним. За га лом, міг оми ну ти з до по мо гою цьо го за пас но го ви хо ду без ліч не при ємних мо мен тів.

– А чо го ме ні со ро ми ти ся? Якщо ви про си га ре ти, то це єди ний мій нез до лан ний по тяг. Кидаю звід то ді, як по чав ку ри ти. Іно ді не на дов го вда єть ся. Але за га лом, ціл ко ви та від сут ність ре зуль та ту. Га да є те, усе- та ки вар то по ки ну ти? – не уваж но про бур мо тів Лихо гон, глуз ли во під іймаю чи при цьо му ко шла ті бро ви й кін чик рух ли во го но са. Стоя чи на по ро зі сво го осо би сто го ви хо ду, Лихо гон за ці кав ле но вив чав ме не, при цьо му рвуч ко ку рив, стру шую чи по піл по той бік дв е рей. До цьо го Пе тро Сте па но вич ба чив ме не ли ше один- єди ний раз, та й то миг цем. Ко ли по зав чо ра я бра ла ан ке ту в Тихої Се кре тар ки, ше ф ви ско чив у прий маль ню, щоб шльоп ну ти на се кре тар сь кий стіл важ ку пач ку попи са них па пе рів. «На роз бір!» – су во ро ки нув він то ді й зно ву схо вав ся в гли би ні сво їх апар та мен тів. На мою при сут ність то го ра зу ні як не зре а гу вав. «Роз гля дай, роз гля дай… Це інструк ці єю пе ред ба че но. Ди ви ся й ди вуй ся: і ко стюм брюч ний, і ма кіяж не по міт ний... За га лом, усе на твій смак». У від по від но му вив чен ні зов ніш но сті спі вроз мов ни ка потр е б и не бу ло. Ще за дов го до всту пу в спра ву Марії, я кіль ка ра зів ма ла мо жли вість до кла д но вив чи ти па на Лихо го на. Вгле дів ши кон ку рен та десь у місті, Ге ор гій різ ко зу пи няв ав то, мру жи вся та пов чаль но пов то рю вав ме ні: – Ось він, наш го лов ний сти мул до ро бо ти. Якби не бу ло йо го, дав но мож на бу ло б роз сла би ти ся. Діючи на віть на тре ти ну си ли, ми б усе од но бу ли най кра щою де тек тив ною аген ці єю в цьо му місті. Але Лихо гон існує. А раз існує, ви хо дить, ми слить, і не за ба ром при ду має щось та ке, щоб за лиши ти на шу аген цію да ле ко по за ду. Повір, тіль ки про це він і ду має! Мусимо по стій но роз вива ти ся. Я не на д т о віри ла Жор чи ній маяч ні, вва жаю чи її нав'яз ли вою іде єю. Бідо лаш ний Лихо гон, на мою дум ку, й не здо га ду вав ся про гос трі від чут тя Ге ор гія і нав ряд чи від чу вав у від по відь бо дай щось по діб не. Ну, хіба що зви чай ний інте рес до ко лиш ньо го од но клас ни ка й кон ку рен та, і той не вия вле ний. Жод но го ра зу Лихо гон і Соба нев ський не роз мо вля ли про спра ви. Сухі вітан ня, стри ма ні кив ки на офі цій них зу стрі чах. І все. Віри ти Жо ри чи ним нав'я з ли вим іде ям – не віри ла, але слу хня но роз гля да ла кон ку рен та. Та ким чи ном, ви хо ди ло, що я Лихо го на ба чи ла, а він ме не – ні. Са ме це й наш тов хну ло Ге ор гія, ко ли той до відав ся, що Лихо гон шукає співро біт ни ка, на дум ку зро би ти з ме не шпи гун ку. Під го ту ва ли леге н ду, виз на чи ли ся з ва ріан та ми та єм них зу стрі чей од не з од ним, най ня ли квар ти ру... Ще на сам ому по чат ку діяль но сті ми з Ге ор гієм ви рі ши ли не афі шу ва ти для пре си і ко лег, що де тек тив Соба нев ський пра ц ює в па рі з дру жиною. Тож я от ри му ва ла необхід ну во лю дій, а Жо рик – ва жли во го аген та.

– То чо го ж ме ні все- та ки со ро ми ти ся? – тро хи го ло сні ше пов то рив своє за пи тан ня Лихо гон, який уже ви рі шив, ма буть, що в ме не про бле ми зі слу хом. Оче вид ні пе ре ва ги ка біне ту Лихо го на в порівня н ні з на шим офі сом за сму ти ли ме не на стіль ки, що я да ле ко не відра зу змір ку ва ла від по відь. Зби ла ся з са мо го по чат ку і, зви чайно, так і не ввій шла в пот ріб ну ко лію до са мо го кін ця роз мо ви.

– Того, що так не ра ці ональ но роз по ряд жа є те ся со бою, – при га да ла я на реш ті про необхід ну яс ність ми слен ня. – На ву ли ці вже не лі то, а ви в са мій со роч ці. За сту ди те ся. Що сто сов но ме не бу де зов сім не гу ман но. Адж е то ді ви не наби ратим е т е спі вро біт ни ків… А чим я го ду ва ти му сво їх двох си нів, за ли ше них під до гля дом ба бу сі на час мо го ста ван ня на но ги? Умираю чи, чо ло вік не за ли шив нам ні чо го, крім ве ли кої бі бліо те ки, про да ва ти яку я не маю на міру за жо д них об ста вин. Кіль ка се кунд зна до би ло ся Лихо го ну, щоб пе ре ва ри ти всю по чу ту інфор ма цію. «Не лі пи все в ку пу! – гні вав ся мій вну тріш ній го лос. – Фак ти по вин ні ви кла да ти ся то бою не зу мис не, а в те му. За будь ти про цей за пас ний ви хід, вреш ті- решт!» Лихо гон, не див ля чись, ви ки нув не до па лок, при му дрив ся при цьо му по ці ли ти в ур ну, що стоял а бі ля уз біч чя. По то му за чи нив две рі, й у ка бі не ті відра зу ста ло не так за тиш но, а в ме не на ду ші – ве се лі ше, на дяг пі дж а к і сів на своє ро бо че міс це. Усе це він ро бив мов чки. Очі смія ли ся та не відрив но сте жи ли за мною. Я, на ма гаю чись не на д то на га ду ва ти бо яз ку сту де нт ку на іспи ті, стоял а бі ля стіль ця з нев до во ле ним ви ра зом облич чя, на оч но очі кую чи за про шен ня сісти.

– Не стій те, як ста те ве пи тан ня. Сідай те, – за про по ну вав на реш ті влас ник ка біне ту. Він об плів од ну но гу іншою, вмо стив обид ва лік ті на стіл і, без кінця по сту кую чи дов ги ми паль ця ми по своє му під бо рід дю, ди вив ся на ме не. – Зна є те, я зов сім вас не ро зу мію, – по відо мив він на реш ті. Ди влю ся на ре зуль та ти те сту ван ня, роз гля даю ан кет ні да ні й тіль ки ди вую ся... Що при ве ло вас до ме не?

– Вироб ни ча необхі д ність, – чес но від по віла я, ста теч но всі даю чись на кра є чок стіль ця. – Ме ні ду же пот ріб на ця ро бо та. Ро зу міє те?

– Ду же ці ка во, ду же, – бур мо тів тим ча сом со бі під ніс Ли хо гон, роз гля даю чи крізь лу пу ру ко пис ні ар ку ші, в яких я впіз на ла свої від по віді на вчо раш ній тест.

– У вас по га ний зір? – я вка за ла очи ма на лу пу. – Тоді не вар то си ді ти в пів мо ро ку; вим кніть лам пу, роз сунь те што ри. Я дія ла стро го за інструк ці єю. З яки хось не відо мих ме ні д ж е рел Ге ор гій роз доб ув до кла д ний опис Лихо го на. Там го во ри ло ся, що Пе тро Сте па но вич при ді ляє сер йоз ну ува гу своє му здо ров'ю і лю бить, ко ли нав ко лиш ні пі клу ють ся про ньо го.

– Ні. Гар ний. Перевіряю на ва ших від по відях од ну цікаву гіпо те зу. Ствер д жу ють, що за ма не рою на пи -

27

сан ня (не за по чер ком, а са ме за ма не рою ли ста – де пи сав різ кіше, де по віль ніше, де на да влю вав силь но, де май же відри вав руч ку від па пе ру) мож на до волі точ но виз на чи ти стан ав то ра в мо мент на пи сання цих ряд ків. У мо мент на пи сан ня тих ряд ків я од но ча сно лая ла ся з Жо ри ком, про кли на ла Лихо го на, роз по віда ла Марії, як уни кну ти пе ред ча сно го ста рін ня шкі ри, те ре ве ни ла по те ле фо ну з без ліч чю знай омих і по пи -ва ла ка ву.

– І що бу ло з мо їм ста ном? – пе ред чу ваю чи най гір ше, по ці ка ви лась я.

– Схо же, вам дій сно бу ло ці ка во. Ще б пак! Де б ме ні ще ви па ла та ка на го да пе ре віри ти влас ну кміт ли вість.

– Тоб то вас цікавля т ь ло гіч ні за да чі. Пох валь но для да ми. Зви чай но жін ка за хо плю єть ся чи мось інте лек ту аль ним тіль ки в то му ви па д ку, як що цим за хо плю єть ся за хо пле ний нею чо ло вік. А як у нас із еру ди ці єю? За мо їми ув лен ня ми, з еру ди ці єю в ме не бу ло ціл ком прий нят но. У боч ці си дів Діо ген, су ма ква дра тів ка те тів до рів нює ква дра ту гіпо те ну зи, Муму вто пив Ге ра си м, а на пи сав Тур ге нєв...

– При міром, фі зи ка. Від по вісте на двій ко за пита нь? З фі зи кою в ме не був дав ній ан та го нізм, але за галь ні уяв лен ня про неї, я, бе зу мов но, ма ла. Я лука во при мру жи ла ся, тро хи виг ну ла спи ну для до дан ня ат мо сфе рі лег ко го на льо ту еро ти ки й посміх ну ла ся. Мовляв, «знай шли, чим ля ка ти, впо ра юся!»

– Ска жіть, що та ке закон все світ ньо го тя жін ня?

– Це ко ли ті ла од не до од но го при тя га ють ся, – не за ми слюю чись, від по віла я і ли ше ко ли Лихо го рап то во по чер во нів, від чу ла, що від по відь моя в по єд нан ні з об ра ною ра ні ше по зою й том ли ви ми інто на ція ми, про лу на ла на д міру грай ли во.

– Ну... – Лихо гон кіль ка ра зів мот нув гри вою, стру шую чи ма ру, – загало м, вір но. А кон кре т ніше? І тут я зга да ла фра зу з одного спек та клю.

– Ньюто на то рох ну ло по кум по лу, – я хваць ко нас лі дува л а ху лі гансь кі інто на ції за пе кло го дві єч ни ка. – Він ду мав – яблу ко, а вия ви ло ся – закон все світ ньо го тя жін ня.

– Т-а- а- к, – за ці кав ле но про тяг нув Пе тро Сте па но вич. – А про закон Архіме да що ска же те?

– Не по га ний закон, – сер йоз но за ки ва ла я. – Зви чай но, на ама то ра, але ду же на віть нічого. Судя чи з оше ле ше но го по гля ду, мо єю від по від дю Лихо гон не в до воль нив ся. Він що со бі фі зи ка- тео ре ти ка на ро бо ту шу кає?! Ме ні про це ні чо го не го во ри ли… І вза га лі, знай шов ко го да ви ти інте лек том! Об ра зи ти ся, чи що? Ні, кра ще роз по вім йо му про цей не ща сний закон.

– Ну, слу хай те. От за би ра юсь я в га ря чу ван ну... Лихо гон на мить за ко тив очі до сте лі, рвуч ко зіт хнув і ле д ь чут но по ці ка вив ся: – Чо му в га ря чу?

– У хо лод ну нізащо не по лі зу, – по ясни ла я. – Отож, за ла жу це я в га ря чу ван ну, і на го ло ви сус ідів ви ли ваєть ся рів но стіль ки во ди, скіль ки ва ги в мо є му ті лі. Ще кіль ка хви лин ми спе ре ча ли ся на те му різ ни ці між ва гою, об ся гом і всі ма інши ми ви міра ми… Не за ба ром я бу ла твер до впев не на, що на ро бо ту ме не ця лю ди на не візь ме. Зіз на ти ся, десь у гли би ні ду ші я щи ро ра ді ла з цьо го фак ту. Те, з якою за по па д ли вістю Лихо гон від стою вав необхід ніст ь пра виль но го ви кла ду за ко ну Архіме да, ціл ком пе ре ко ну ва ло, що пе ре ді мною лю ди на не ціл ком нор маль на. А з пси ха ми я як щи рий по ці ну вач влас ної інди віду аль но сті, во лі ла не зв'язу ва ти ся. Подіб но до то го, як не мо же бу ти двох гос по динь на од ній кух ні, так са мо на- яв ність двох не нор маль них у од ній ком па нії при зво дить заз ви чай до мо то рош них ка та стро ф . Тому я зав ж ди на ма га ла ся три ма ти ся пода лі від по діб них до се бе.

– Ну доб ре, хоч фі зи ка у вас куль гає, – всу пе реч мо їм очі ку ван ням, Лихо гон рап том зра дів, – бо про сто нез руч но якось бу ло вас на ро бо ту прий ма ти… З та кою ква лі фі ка цією, – Лихо гон глуз ли во кив нув на мій тест.

– Пе ре про шую, ви за раз на ма га єте ся скрив ди ти ме не, чи се бе? – я дій сно не зро зу міла, що він мав на ува зі.

– Я на ма га юся знай ти при від, щоб узя ти вас на ро бо ту. Зіз на ти ся, ви ме ні сим па тич ні...

– Спо ді ва юся, на ха рак те рі мо єї ро бо ти це не відіб'єт ь ся, – хо лод но зре а гу ва ла я, па м’я таю чи, що Лихо гон не тер пить віль но дум ства. – Я – лю ди на сер йоз на. І сю ди прий шла зов сім не для то го, щоб ви слухо ву ва ти ком пле мен ти.

– Ну, як хо че те, – Лихо гон зни зав пле чи ма, й ме ні рап том зда ло ся, що його клю чи ці тор кну ли ся вух. «Мо же, він йог? Чи в ме не про бле ми з уя вою ...» Ціка вість на кіль ка се кунд ви тис ну ла з мо єї го ло ви здо ро вий глуз д. Я за бу ла ся й спро бу ва ла пов то ри ти щой но по ба че ний рух та ос та точ но пе ре ко на ла ся, що тор кну ти ся вух од но ча сно обо ма пліч ми нем ожли во. Я зди во ва но ви трі щи ла ся на Лихо го на.

– Що? А! Не хви люй те ся. На кла д ні пле чі. Поми лив ся з роз міром, а від по рю ва ти лінь ки. З та кою лю бов'ю при ши вав...

– Ви ще й ши є те? – я бу ла зов сім зби та з пан телику.

– Так. Але замо влень не прий маю. Попе ре дж аю відра зу, бо всі заз ви чай на ма га ють ся по про си ти що- не будь по ши ти...

– Ду ма ла, ви зай ма є те ся роз шу ком, – в'їд ли во зау ва жи ла я. Мій Ге ор гій ши ти не вмів. Це за че пи ло ме не силь ні ше, ніж за пас ний ви хід із ка бі не ту Лихо го на.

– Я зай маю ся всім, що пра вда, де яки ми ре ча ми зов сім нев міло, – ши ро ко по смі хаю чись, про тяг Лихо гон. Цієї ми ті те ле фон, що ви сів на сті ні біля сто лу, ти хень ко за пи щав. Не даю чи со бі пра ці зня ти труб ку, Лихо гон на тис кноп ку го ло со во го зв'яз ку. Тро хи зди ву ва ла ме не по діб на від вер тість, тому я від чу ла се бе ні я ко во. І на віть від вер ну ла ся, де мон струю чи, що не зви кла вия вля ти осо бли ву ува гу до чу жих роз мов. Відра зу прий шла впев неність, що Пе тро Сте па но вич нав мис но пе ре віряв ме не, бо на д то пиль но він спо сте рі гав за мо єю реак ці єю.

– Так!– гук нув Лихо гон у апа рат, хо ча та кі те ле фо ни вло влю ють і ше піт.

– Пе тре Сте па но ви чу, – з те ле фо ну по чу ли ся сльоз ли ві інто на ції Тихої Се кре тар ки, – на цьо му комп'ют е рі, зда єть ся, зле ті ла си сте ма... Що ж ро бити?

– А що він пи ше? – на су пив ся Лихо гон.

– Прес ену кеу, – схлип ну ла се кре тар ка пі сля три ва лої бо роть би з ан глійськи ми лі те ра ми. – Точ ні ше, ось, зга да ла, як це чи та єть ся: Пресс ені кей. «Див но, се кре тар ка не во ло діє мовами й бо їть ся комп'ю т е ра? Це з Лихо го нів ськи ми за пи та ми?!» – швид ко про май ну ло в мо є му моз ку. У цей мо мент Лихо гон наб рав у гру ди по вітря, маю чи намір від по віда ти, але рап том пе ре ду мав і за пи -

28

тли во кив нув ме ні та по ка зав очи ма на тел е ф о н. Чер го ва пе ре вір ка, ви хо дить. Ну, цим ме не не візь меш. Із комп'ют е ра ми я збли зи ла ся від носно не дав но, то му чу до во ро зу міла пе ре живан ня Тихої Се кре тар ки. Над то сві жі ще бу ли в мо їй пам'я ті влас ні дур ну ва ті по мил ки. Над то добр е ще я пам'я т а ла, звід кіля во ни ви рост а ють.

– Якщо пи ше «пр есс ені кей», зна чить по- т ріб но вий ня ти дис ке ту, – ді ло вим то ном по ре ко мен ту ва ла я.

– Вий шло! – ти хень ко зра ді ла се кре тар ка, – «Кей» – це дис ке та по- ан глійсь ко му, так? Я не знай шла, що від по вісти. Вис но вок на про шу вав ся сам со бою. Тиха Се кре тар ка з па ном Лихо го ном зіз на ли ся в міц но му га неб но му зв'яз ку. Інак ше він би ні ко ли жит ті не взяв її на ро бо ту.

– Ні, Лізо, – ду же чем но від по вів Лихо гон те ле фо ну. – Я то бі піз ніше по ясню.

– Дя кую. І ще, – те ле фон за ше ле стів па пе ра ми. – Ледь не за бу ла по відо ми ти. Вам дзво ни ла лю ди на... Про кон суль ту ва ти ся. Ка же, пі сля вчи нен ня вбив ства не знає, ку ди по ді ти ся... Я ска за ла, що ви зай ня ті, про си ла пе ред зво ни ти піз ні ше. «Ого! – я ми мо во лі окру гли ла очі. – Ніко ли не ду ма ла, що бе сіда зі мною мо же вия ви ти ся настіль ки зна чи мою. Від стро чи ти та ку ва жли ву роз мо ву...» Цьо го ра зу ввіч ли вість Лихо го на да ла тріщи ну.

– Що?! А, чорт! – зак ри чав він.

– Щось не так? – с ян гольсь ким обож ню ван ням по ці ка ви ла ся се кре тар ка – Усе га раз д, – Лихо гон опа ну вав се бе. – Про сто пот ріб но бу ло відра зу пе ре мкнути дзві нок на ме не. Та кі спра ви на до ро зі не ва ля ють ся... Виз нач ник за фік су вав но мер?

– Так, – у то ні се кре тар ки про май ну ло сум'я т тя. Вона про дик ту ва ла но мер і ра зів три ста ви ба чи ла ся пе ред тим, як по кла сти труб ку.

– Та- ак, та- ак, та- ак, – паль ці Лихо го на ду же швид ко за ша ру ді ли по кла віа ту рі. – Дзво ни ли з Ака де мії куль ту ри! Ду же ці ка во... Я зга да ла про Се стрицю й на сто ро жи ла ся. Ди ти на зби ра ла ся всту па ти вчи ти ся в лі гвись ко вбив ць?! Втім, у ви па д ку з ці єю ди ти ною за ли ша ло ся тіль ки спо ді ва ти ся, що дзво ни ла не во на. «Бу де мо вва жа ти, що до та ко го свин ства Се стриця ще не до рос ла», – по ду ма ла я, при пу скаю чи не стіль ки вбив ство, скіль ки сам фак т звер тан ня по до по мо гу до мо їх го лов них кон ку рен тів. Остан ню фр а зу Лихо гон оче ви дяч ки го во рив сам со бі. Відір вав по гля д від мо ніто ра, нат кнув ся на мою спов не ну ува ги по сміш ку й на мить сто ро пів.

– Що?! А, це ви... Да руй те, за був ся. За га лом, доб ре, я бе ру вас на ро бо ту. «Єс! – зара ді ло все в ме ні. Три до би на пру же ної бо роть би при не сли ба жа ну пе ре мо гу. Нареш ті я в сам ісінькому воро жо му лі гви ську...

– При би ра ти бу де те дві чі на день. До вось мої та пі сля вісім над ця тої. Інвен тар по ка же Лиза ве та. Осо бли ві умо ви – не тор ка ти ся до мо їх па пе рів. Спо ді ва юся, ми з ва ми спра ц ює мо ся. Я – непога ний на чаль ник. Пла чу гар ний окла д . Попе ре д ня при би раль ниця піш ла не на ву лицю, а на пі дви щен ня. Так що не хви люй те ся. Ви влаш ту ва ли ся на пристойн е міс це. Почи най те з зав траш ньо го дня. З ци ми сло ва ми Лихо гон увіт кнул ся но сом у мо ні тор, даю чи зро зу міти, що ау ді єн цію скін че но. На ва тя них но гах я прой шла в прий маль ню. Про сто не бу ло слів! «Втім, чо го ди ву ва ти ся? Ого ло шен ня повідом л я л о – пот ріб ен пра ців ник у офіс. Ти ж са ма, ду ре па, не за пи та ла про обов'яз ки. Голов не – ти те пер пра ців ник офі су кон ку рен та. Чи не бай ду же, що, влас не, ро бит имеш? » – я на ма га ла ся за спо ко їти лють, що ски па ла в ду ші. «Стіль ки ідіот сь ких пе ре вірок і зав дань! Три дні по стій ної на пру ги! І все за ра ди чо го – за ра ди по са ди при би раль ни ці?! Це при то му, що се кре тар ка йо го двох ан глійсь ких слів з комп'ю т е ром зв'яз а ти не мо же!!! Та що цей Лихо гон со бі до зво ляє?! Та він про сто схи блений!» – лють і не ду ма ла вгамову ва ти ся.

Розділ сьомий, що занурює в нескінченні амури Тиха Се кре тар ка ре тель но за ва жа ла пра ц юва ти. Ні, зро зу міло, ми ла під ло гу, ви ти ра ла пил і по ли ва ла кві ти я зов сім без пе реш ко дно. Тіль ки ось ви ко ну ва ти свої ос нов ні обов'я з ки – діз на ва ти ся, яких захо дів пан Лихо гон і йо го клі єнт Пе сов ма ють на мір вжив а ти про ти Марії – я ні як не мо гла. Для цьо го необхі д но бу ло хо ча б на п'ять хви лин за ли ши ти ся са мій. На жаль, при хо ди ла Тиха Се кре тар ка на ро бо ту ду же ра но, від ми ка ла сво їми клю ча ми дв е рі й хо ди ли за мною назир ці до ти, по ки в офі сі про сто не ли ша ло ся біль ше при во дів для на яв но сті при би раль ни ці. Тоді я по си ла ла ся на не ба жан ня йти до до му, а по тім при їж д ж а ти зно ву для ве чір ньо го при би ран ня, то му всі да ла ся в м'як е крі сло й ді ста ва ла своє пле тін ня – пот ріб но ж бу ло якось згая ти час. Крім то го, це за нят тя зав жд и за спо кою ва ло ме ні нер ви. А за спо кою ва ти їх бу ло від чо го. Тиха Се кре тар ка не зво ди ла з ме не очей. Зд а ва ло ся, від те пер ос нов ним її се кре тар сь ким обов'яз ком став су про від ме не. На те ле фон ні дзвін ки во на від по віда ла пе ре ля ка но й нео хо че, зд е біль шо го пе ре микал а їх на ше фа. До ку мен та ції не ве ла. За те ве ла жа лі сли ві бе сіди, при чо му зі мною. З них з'яс ува ло ся, що з Лихо го ном Ліза знай ома вж е ду же дав но й ду же драм а т ич но.

– Усе ди тин ство ма ма тя га ла ме не до Пе тра на за нят тя, – Ліза мрій ли во по смі ха ла ся й ди ви ла ся ку дись крізь ме не. – Ще стар шо клас ни ком Пе тро да вав при ват ні уро ки око лиш нім ді тям. При чо му, з будь- яких пре д ме тів... Зо бра жаю чи на облич чі край ній сту пінь за ці кав ле но сті, я мрія ла ли ше про те, щоб, за хо пив шись спо га да ми, Ліза за бу ла про моє існу ван ня та вза га лі пе ре ста ла звер та ти ува гу на все нав ко ло. Тоді б я спо кій но мо гла взя ти ся до своєї спра ви: пе репор па ти в цьо му офі сі всю до ку мен та цію, зро би ти ко пії з комп'ют е р них фай лів Лихо го на, вста но ви ти при стрій для під слухо ву ван ня на те ле фон... Мож на бу ло, зви чай но, спро бу ва ти зро би ти все це під нев си пу щим на гля дом се кре тар ки, яка під час приби ран ня впер т о хо ди ла за мною. Мало там що, мо же, в ме не та ка див на ма не ра при би ра ти! «Аби щось упо ряд ку ва ти, тре ба спо чат ку в цьо му «чо мусь» ро зібра ти ся, – мо гла б спро бу ва ти по ясни ти я Лізі. – Ось і пор па юся! Для підви щен ня своєї при би раль ниць кої ква лі фі ка ції». На жаль, на та кі ви сло влю ван ня в ме не по ки просто не ви ста ча ло со вісті. До ро го цін ний час мар ну вав ся. У гли би ні ду ші я вже по чи на ла по бою ва ти ся, що ме ні до ве де т ь ся все жит тя пра ц юва ти при би раль ни цею, жи ти в най ня то му по меш кан ні й не ба чи ти ся з близьки ми. Щи ро ба жаю чи при кра си ти моє пе ре бу ван ня в офі сі, Тиха Се кре тар ка постій но під три му ва ла зі мною бе сіду, що пе ре тво ри ла ся зго дом на нес кін чен ний мо но лог про Лихо гона.

– Зі мною, вес нян ку ва тою се ми клаш кою з дво ма кіс ка ми, він ре пе ти тор ству вав у га лу зі ма те ма ти ки… Звід то ді в цій нау ці я май же нічо го не ро зу мію. Слу хаю чи йо го чу до вий го лос, я за бу ва ла про все на сві ті й про сто не в змо зі бу ла ду ма ти. Трем ті ла, за во ро же но див ля чись на йо го дов гі поро дисті паль ці, що пе ре бу -

29

ва ли в без пе рер вно му ру сі, по чу ва ла ся не стрим но за ко ха ною і на реш ті на стіль ки наб рид ла своєю нез да т ністю сприй ма ти пре д мет, що Пе тро від мо вив ся від за нять зі мною. Уяв ляєш, який удар по мо їй пси хіці, не загар то ва ній ще роз ча ру ван ня ми і руйна цією ілю зій?

– Уяв ляю, – зіт ха ла я. За гар то ва ність мо єї пси хіки в да но му ви па д ку ні тро хи не пом'як шу ва ла уда ру, яко го зав да ва ло ви му ше не не роб ство. Щиро ка жучи, я на віть по ду му ва ла, чи не до че ка ти ся мо мен ту, ко ли Лихо гон від лу чить ся, та від вою ва ти со бі во лю шля хом під си пан ня в Лізин улю бле ний зе ле ний чай яко го- не будь сно дій но го. Кра ще – силь но го, але неш кід ли во го про нос но го. Та ко го, що га ран то ва но від вер не Лізу хо ча б на пів го ди ни й при цьо му, на від міну від сно дій но го, не ви кли че жо д них пі дозр що до чаю. Нічо го не підоз рю ючи й теп е р , Тиха Се кре тар ка здоб ула в мо їй осо бі вдяч но го слу ха ча, тому без прес т а н к у ді ли ла ся по та єм ним.

– Мате ма ти ці це нічого не дало. Будь- яка зга д ка про си ну си на віва ла на ме не тільки со лод кі спо га ди про ко ха ний го лос. Я про сто не мо гла вчи ти ся з та кою ду ше вною ра ною. Цілу добу стир ча ла бі ля вік на, ви гля даю чи Пе тра. Уява моя по жва ви ла ся. І ось я вже очи ма юної Лиза ве ти ви зи ра ла з вік на, від слід ко вую чи пе ре су ван ня Лихо го на. Ось він од ним кро ком до лає по ло ви ну дво ру, ква пить ся в уні вер си те т. На на ступ но му кро ці, зви чай но ж, по тра пляє че ре ви ком у єди ну на всю око лицю ка лю жу. Усе то му, що не ди вить ся під но ги. А ди вить ся… У кни гу!

– Ти уяв ляєш? Читає на хо ду! – під ки да ла що раз но вих по дро биць Ліза. – Я бу ла за ко ха на в ге нія.

– А за раз? – нес по ді ва но для сам ої се бе я за ці ка ви ла ся ці єю істо рією – Він пе ре став бу ти ге нієм, чи по чут тя зга сло? У від по відь Ліза тіль ки за ко чу ва ла очі, со лод ко зіт хаю чи. Потім ля ка ла ся, що від по відь її я мо жу вит лу ма чи ти хиб но, і все- та ки роз'яс ню ва ла.

– Пер ше ко хан ня не зга сає. Так пи шуть у всіх жур на лах. Пра виль но пи шуть. А ге ні єм він бу ти не пе ре став. Про сто ра ніше ме не це за хо плю ва ло.

– А за раз? Се кре тар ка вва жа ла за пот ріб не роз по вісти ме ні всю істо рію ціл ком.

– Пе ред іспи та ми в де ся то му кла сі я на реш ті зва жи ла ся. Про сто ра ні ше не ви па да ло слуш ної на го ди. Ро зу мієш? Са ма не ри зик ну ла, по сла ла ма му до мо вля ти ся: «У Лізонь ки іспит. Пот ріб но ря ту ва ти. Попро сіть Пе три ка, не хай підго тує. Вона ста ра тиме т ь ся, за пев няю вас. О, це ж ко ли бу ло... Три ро ки то му во на бу ла ще зовсім ди ти на. А те пер ро зу міє, що пот ріб но зда ва ти іспит. Са ма по про си ла до мо- ви ти ся з Пе три ком. Та ви не бій те ся. Поясни ти до ве де т ь ся тіль ки один білет. Наш та тко на тис чер ез своє ке рів ниц тво, вчи тель ка згля ну ла ся,й ми до мо ви лись. Який бу де білет у на шої Лізонь ки – відо мо заз да ле гідь. Але ж йо го те ж тре ба якось від по віда ти...» – моя ма ма здав на то ва ри шу ва ла з Пе тро ви ми бать ка ми. Інте лі гент на Пе три ко ва ма ту ся не змо гла від мо ви ти. Пе тро ві до ве ло ся під ко ри ти ся. Мати – єди на лю ди на, якій Пе трик ні ко ли не вмів від мовля т и.

– Іспи ту, зви чай но, ти не зда ла... – я ба га тоз нач но зве ла бро ви, мо вляв, чу до во ро зу мію, чим скін чи ла ся істо рія. – Нес міли ве ос від чен ня, бур хли ві по чут тя... Яка вж е тут ма те ма ти ка.

– Ос від чен ня? – на мить очі в Тихої Се кре тар ки зро би ли ся біль ші за оку ля ри. – Ні, ти що? Я ні ко ли б не зва жи ла ся. А ма те ма ти ку я зда ла. Пам'ят а єш, я ка за ла, що не знаю май же нічо го? Зна чить, щось усе- та ки знаю. Це щось – той не ща сний бі лет. Пе тро бив ся зі мною, як звір. Поясню вав і так, і так... Я жах ли во хо ті ла зро зу міти, про що він, але тіль ки без по рад но по смі ха ла ся у від по відь. Так ба га то мрія ла про Пе три ка, що са ме по со бі пер е бу ван ня в од ній кім на ті з ці єю лю ди ною дово ди ло ме не до бож е віл л я. Ні, Пе тро не вип хав ме не за две рі, не від мо вив у до по мо зі. Як і у всій сво їй на ступ ній діяль но сті, він пі шов до кін ця і знай шов розв'я зок за да чі.

– Ку пив то бі цу це нят ко? – не на д то ша но бли во по ста ви лась я до сен ти мен таль них спо га дів.

– Не вар то так жар ту ва ти, – Ліза на су пи ла ся, зро би ла ся серйоз ною, по тім ви ріши ла, вид но, не об ра жа ти ся, при кла ла лі ву до ло ню до гру дей, гля ну ла про сто ме ні у вічі. – Розу мієш, у ме не це все ду же щи ро... Мені ста ло нез руч но. Люди на, мож на сказ а ти, ду шу від кри ває, а я ту ди за мур за ни ми сар каз мом ру ка ми лі зу. Не гар но. Ліза ж не сві до мо ме ні жит тя псує. Їй, бі до лаш ній, на пев не, й на дум ку не спа дає, що я – мер зен на шпи гун ка, яка на д усе за раз по тре бує са мот но сті. Лізі са ме зда єть ся нав па ки, на чеб то я, нещ а с н а , зму ше на ці лий де нь си ді ти тут, у прий маль ні, бо від чу ваю по тре бу в спіл куван ні.

– Вибач, – я пе рей ня ла ся Лізи ною від вер ті стю й те пер би, на пев не, не змо гла під си па ти їй про нос но го, – у ме не зав жд и бу ло над то різ ке по чут тя гу мо ру. Як він зму сив те бе вив чи ти білет?

– Він пішов. Зам кнув ме не в сво їй кім на ті й пішов. Умови бу ли про сті: по ки не за пи шу все по ясне не са мо стій но й не по кла ду зо ши та під две рі, бу ду під ареш том. Спо чат ку роль бран ки ме не ті ши ла. Потім я жа лі ла се бе, пла ка ла. Як він мо же так зі мною по во ди ти ся? По-справ ж н ь о м у скан да ли ти бу ло со ром но – са ма ж по про си ла будь- яки ми ме то да ми зму си ти ме не вив чи ти бі лет. На дру гу добу я взя ла в ру ки спи са ні Ним ар ку ші та спро бу ва ла при га да ти, що він при цьо му го во рив. Із п'ятої спро би в під су ну то му під две рі зо ши ті вия ви ло ся пра виль не розв'я з а н ня. Після го ди ни роз мов крізь дв е рі Пе тро виз нав мої знан ня з цьо го бі ле та до ста т німи для іспи ту. Я піш ла до до му за сму че на. Нез ва жаю чи на своє «доб ре» з ма те ма ти ки, твер до ви рі ши ла вва жа ти Пе тра не гідни ком. Як смів він за зіха ти на мою во лю?

– А по тім? – я уя ви ла со бі Лихо го на, який нез во руш но пе ре гля дає за ли тий слі зь ми та списаний бла ган ня ми про во лю зо шит, який під со ву єть ся Лізою під две рі. Те пер ме ні бу ло вж е спра вді ці ка во.

– Потім? – Ліза під пер ла до ло нею під бо рід дя і вту пи ла ся у вік но. – Потім по те кли ро ки. Ду же ба га то ро ків ми з Пе тром не ба чи ли ся. Я поб ува ла й за му жем і зно ву ста ла не за між ня, всти гла й по за ро бля ти, й по го ло ду ва ти, по шу ка ти й ро бо ту, й мо жли во сті не пра ц юва ти зов сім… Моя інте лі гент на ма ма бу ла на ме жі нер во во го зри ву че рез без пе рер вні змі ни в мо є му жит ті. Я так пе ре жи ва ла за неї. І го лов не, я рап том зро зу міла, що втра ти ла час. Ро зу мієш, ад ж е я ні чо го нас пра вді не вмію ро би ти. Змі нюю чи ро бо ту за ро бо тою, я ха па ла все по вер хо во, так і не освоїла жо д ної спра ви дос ко на ло... Зд а ва ло ся, жит тя моє ко тить ся під укіс. Та пі вро ку то му я ви па д ко во зу стрі ла Пе тра. Точ ніше, це він ме не зу стрів. Ди вую ся на віть, як упіз нав. Ко си ж я ще де сять ро ків то му зрі за ла. Йду якось до до му. Укотре прий шла влаш то ву ва ти ся на ро бо ту й нат кну ла ся на ме ре же вий мар ке тинг. Уяв ляєш? Я спів чут ли во за ки ва ла.

– Справ ді, знай ти при стой ну ро бо ту за раз про сто нем ожли во. Або про по ну ють щось не при стой не, або твер дят ь, що пот ріб на ро біт ниця не стар ша два д ця ти п'яти ро ків зі ста жем ро бо ти не мен ше де ся ти ро ків і ви щою ос вітою...

30

– І не ка жи. З ці єю ос вітою в ме не осо бли ві бу ли труд но щі. Не ма її в ме не зов сім, а во ни ви ма га ють... – під три ма ла ме не се кре тар ка, а по тім про дов жи ла. – Іду, ле д ь не пла чу від при кро сті й тут... Ба чу, галь мує бі ля ме не ши кар на та ка іно мар ка. Чор на, бли ску ча, під'їж дж а є м'яко, зу пи няєть ся без шум но… І го во рить во на ме ні людсь ким го ло сом: «Сідай, під ве зу. Бо но ги про мо чиш». Глянул а аж то сам Пе тро. Ди вить ся на ме не й ре го че: «Отакої – бід на Ліза! З рід но го дво ру з'їха ла, се ред знай омих ди тин ства не з'яв ляєш ся… А про кля тий са дист і тут те бе знай шов. Сідай, не бій ся, не бу ду я те бе біль ше ма те ма ти ки вчи ти». Підвіз, зна чить ся, до до му. А я, ти не по віриш, як йо го по ба чи ла, так відра зу й зро зу міла, чо го ме ні від жит тя цьо го пот ріб но. Ну, под зво ни ла на ступ но го дня, по про си ла ся, за га лом, до ньо го на ро бо ту. Не мо гла я іншо го гідно го при во ду знай ти, щоб по спіл ку ва ти ся... Він спо чат ку ка те го рич но так: «Бо же бо ро ни! Сам пра ц юю, тіль ки на се бе по кла да юся і нічо го змі ню ва ти не маю на міру. Усі, з ким спів пра ц юю, – най ман ці. Люди під кон кре т ну спра ву. На став ку ні ко го зро ду не брав, не бе ру й не бра ти му...» Я від та кої за я ви сто ро піла: «Та я ж про сто спи та ла, – ка жу, – не ма, то й не тре ба... Бо ще ма те ма ти ку вчи ти до ве де т ь ся...» А на ступ но го дня він сам ме ні под зво нив і... за про по ну вав ро бо ту. Пе ре ду мав, зна чить ся...

– І що?

– Та ні чо го, – Ліза зіт хну ла осо бли во тя ж ко, й ме ні відра зу все ста ло зро зу міло, – пра ц ює мо. На тя ків не ро зу міє, на спро би збли жен ня не ре а гує...

– От гад! – щи ро об ури лась я. Тут лю ди на за ра ди ньо го, мож на ска за ти, півро ку жит тя на ні що пе ре ве ла, а він не ро зу міє. – І скіль ки ти йо го ще пла нуєш ви си дж у ва ти?

– Ох, не знаю… Ро зу мієш, не гад він зов сім. Не че рез те, що вре д ню чий, а че рез не у важ ність. У ньо го дум ки, ні би в іно пла не тя ни на. Зов сім не зем ні. Усе про ро бо ту і про ро бо ту. Поза ро бо тою я йо му не ці ка ва. Підоз рюю на віть, він ду має, що по за цим офі сом ме не про сто не існує. Ро зу мієш? Ет, ну чо му б йо му не поз бу ти ся ці єї своєї ге ніаль но сті? Чому б не зро би ти ся зви чай ною лю ди ною... Про стою, зро зу мілою... Я йо му то ді пе чи во пе кла б.

– Так, – я те ж узя ла ся зіт ха ти, – шлях до сер ця че рез шлу нок ле жит ь тіль ки в нор маль но го чо ло віка. А в цих – че рез міз ки, – я кив ну ла в бік ка біне ту Лихо го на. – А там, у міз ках, та кі зви ви ни, що про сто так не про лі зеш... Якщо не за блу ка єш, то заст р я г неш десь се ред осо бли во за кру че них мізоч ків... Тео рія моя чо мусь жах ли во роз смі ши ла Лізу.

– Що за га лас? – Лихо гон рвуч ко роз чи нив две рі та став на по ро зі сво го ка біне ту.

– Ой, Пе тре Сте па но ви чу, – Лиза ве та за ли ла ся фа р бою, – та вас же не має...

– Як не має? – Лихо гон був вра же ний. – А я то ді хто?

– Ви ж із са мо го ран ку пі шли й клю чі від обох вхо дів ме ні за ли ши ли. Не прис ни ло ся ж ме ні та ке? Для до ка зу Ліза по ліз ла в свою су моч ку та ви тягл а з не ве ли ко го д жин со во го га ман чи ка в'яз ку клю чів.

– Ось! – Ліза по ка за ла най мо гут ні ший ключ. – Це від ва шо го осо би сто го ви хо ду. Ви ж зам кну ли дв е рі й ме ні клю ча за ли ши ли. Я ду ма ла, вас ще не ма, раз ви клю чів не за би ра ли...

– Умова й не необхі д на, й не до стат ня... – глуз ли во по відо мив Лихо гон. – Про сто в ме не є ще од ні клю чі, Лізо. І чо му в жі нок на стіль ки яс кра во ви ра же не по ру шен ня при чин но- нас лід кових зв'яз ків? – я мсти во сти сла гу би, від зна ча ючи про се бе рід кіс ну схо жість по гля дів Лихо го на з Ге ор гієви ми. Ну ні чо го, я ще до ве ду їм, на що зда т ні жін ки… На ма гаю чись не на д то ви трі щати ся на Лізи ну су моч ку, я, про те, не втра ча ла її з по ля зо ру. Те пер у ме не є мо жли вість роз до бути клю ча...

– Я пра ц юю. Тихіше, коли ваша ласка, – з цими словами Ли хо гон зник у своє му ка біне ті.

– Вза га лі, жін ки знач но му дрі ші за чо ло віків, – я ви ріши ла під ба дьо ри ти Лізу, яка зов сім роз гу би ла ся. – Зна єш, був один та кий вче ний – усе жит тя кри чав, що мо зок у чо ло віка біль ший, ніж мо зок у жін ки. А по тім, ко ли цей тип умер і ко ле ги зва жи ли йо го мо зок – вия ви ло ся, він на скількись там гра мів мен ший, ніж най лег ший жі но чий мо зок із ус іх зва же них. Ось так! Ліза по сміх ну ла ся. Витя гла з шух ля ди грубу пач ку жі но чих жур на лів та за хо ди ла ся скар жи тись на не ді є вість на ве де них там по рад.

– Уже все пе ре про бу ва ла. І міні- спід ницю, й по гля ди… І по яву су пер ни ка гра ла. Од на знай ома по го ди ла ся по зи чи ти сво го чо ло віка на кіль ка хви лин, щоб зай шов по мене на ро бо ту. До те пер їм бор гу за кві ти не від да ла. Домо вля ли ся – прий де з бу ке том, гро ші по тім по вер ну. То чо ло вік цей так хви лю вав ся, що спо чат ку ма ло по хо валь но го він ка не ку пив, а по тім та ки отя мив ся, але зду ру прид бав най до рож чо го бу ке та на рин ку. Стіль ки в ме не з со бою го тів кою про сто не бу ло. А те пер усе ніяк ча су не ви бе ру до них у го сті зай ти. Ти ж са ма ба чиш, ве чо ра ми тут си дж у. Че каю, мо же, ге нія цьо го прос віт лін ня на мою те му на відає.

– Прос віт лін ня під ле жа чий ка мінь не по те че, – за ми сле но мо ви ла я, по чи наю чи від чу ва ти пер ші оз на ки по яви в мо є му моз ку ідеї, – прос віт лін ня та ко го ти пу ви кли ка ти тре ба. Як ду ха.

– Як? – Ліза відра зу пе ре тво ри ла ся на слух.

– Не знаю по ки що… Але мо жу в знав ців по пи та ти. Їм для цьо го тіль ки пот ріб но твій об'єк т ре тель но вив чи ти. Зна єш що? Пот рі бен будь- який до ку мент, над кот рим не ра ні ше, ніж за три го ди ни до то го, як я звер ну ся до од нієї во рож ки, пра ц ював би твій об ра нець. Тіль ки та кий до ку мент, щоб не менш двох го дин він над ним про си дів. І щоб поз нач ки хоч якісь на ньо му за ли шив… Змо жеш ді ста ти?

– Ой, – Ліза сплес ну ла ру ка ми, – та най біль ше за все на сві ті Пе трик не лю бить, ко ли хтось пор па єть ся в йо го па пе рах... Що ж ро бити?

– Не знаю, – під ли ва ла я оли ви у во гонь, – але ви па док во че видь без на дій ний. Без осо б- ли вих ме то дів тут не обій ти ся. А во рож ка ця – лю ди на дос від че на. Ду ма єш, чо го в ме не так ща сли во в ро ди ні все скла да єть ся? Че рез неї, – тут я спохо п ила ся, зга да ла, що не дав но ов до віла. – Ну, тоб то, ра ні ше скла да ло ся, – я до да ла го ло со ві якомо га біль ше бо лю. – Ніяк не мо жу звик ну ти до вдо ви но го ста ту су. Вічно помиля юся... До ку мент, до ре чі, зо бов'язую ся по вер ну ти зав т- ра, щой но прий ду на ро бо ту. У ці ло сті та схо ронності...

– У прин ци пі, як що сьо год ні я пі ду піз ні ше за Пе три ка, то він же мо же на віть і не по міти ти, – за го во рю ва ла се бе Ліза. Очі її при цьо му спа ла хну ли не без печ ним вог ни ком від чаю. Зд а єть ся, бай ду жість Лихо го на- пра це го лі ка до ве ла Лізу до ста дії го тов но сті на будь- які аван тю ри. Мож на бу ло не сум ні ва ти ся, що необхід ний до ку мент во на ме ні ді ста не. Ні, я не роз рахо ву ва ла на те, що це вия вить ся щось сен са цій не. Який- не будь звіт пе ред клі єн том за ко ше нят но- по шу ко ві ро бо ти чи до по відь про пе ре міщен ня чи є їсь блуд ли вої дру жи ни. Ко ри сті від са мо го до ку мен та я не че ка ла. Інша річ – вчи нок Лиза ве ти. Па лко ба жаю чи по ста ва ти пе ред сво їм ко ха ним ли ше в най кра що му вигля ді, Ліза піш ла б на що зав год но, аби при хо ва ти фак т сво го пра во по ру шен ня. Якщо по пра вді, то я зби ра ла ся вда тись до мер зен но го та оги дно го шан та жу. Ро зігра ти брид ку ко ме дію та роз до бу ти необхі д ну інфор ма цію. «Зна чить так, – хо лод но кров но пла ну ва ла я, – по вер таю зав тра до ку мент, а вве че рі Ге ор гій пе ре хо плює Лізу до ро гою до до му і роз по відає, що знає про її жах ли вий зло чин. Ворож ка, мо вляв, про го во ри ла ся, хо ча

31

та па ні, що при не сла до ку мент, і про си ла три ма ти спра ву в та єм ни ці». Да лі Ге ор гій гро зить ся роз по вісти все Лихо го ну, роз мах ує як до ка зом ксе ро ко пі єю ви кра де но го Лізою в ше фа до ку мен та. Ліза, зви чай но, бла гає не ви ка зу ва ти її. Ге ор гій по го дж у єть ся в об мін на де я кі по слу ги та де я ку інфор ма цію. Ліза обіц яє по ду ма ти. Цілий день бід на Ліза стра ж дає і му чить ся. Вона, зви чай но, ні за яких умов не зра дить ко ха но го, і роз рахо ву ва ти на це не мож на. Я інакше вчи ню. Бу ду всі ля ко на ма га ти ся зму си ти її до від вер то сті: «Що ста ло ся? Ти та ка блі да... Може, до по мо га пот ріб на? Поді ли ся ти ли шень ком сво їм – і во но до те бе ще не раз вер неть ся. Тоб то, пі де світ за очі». За га лом, Ліза роз по відає ме ні про до ма ган ня Ге ор гія. Я впа даю у від чай. «Це я в усьо му винна! За во рож ку по ру чи ла ся са ме я! Хто б міг по ду ма ти, що во на ви бов кає... Зо бов'яз а на то бі до по мог ти, Лізонь ко. Є! При ду ма ла! Ми по вин ні наб ра ти на шан та жи ста від по від но го ком про ма ту. Пригро зи мо, що ко ли не від че пить ся, ми йо му зі псує мо жит тя у від по відь». «Але ми ж ні чо го про ньо го не зна ємо, як здо бу ти ком про мат? » На ни жній ча сти ні опра ви Лізи них оку ля рів рап том за бли щат ь кра пель ки сліз. «Не знаю, мабуть, потріб но по ди ви ти ся, чим ці ка вить ся цей тип, – ска ж у я. – Мо же, це щось про яснить...» І тут наївна Ліза, як на спо віді, ви кла де ме ні всю інфор ма цію, ко тра ці ка вить Жо ри ка, та по ка же потрібні па пе ри... Вона ж знає, де ше ф збе рі гає доку мен ти про хід вій ни з Соба нев ським. Кіне ць дії. Після цьо го я спо кій но ви па ро вую ся з Лихо го нів сько го об рію та ске ро вую всі си ли на бо роть бу за спра ве д ли вість сто сов но Марії. Знаю чи пла ни во ро га, ро би ти це бу де на ба га то лег ше». У за ду мі бу ла без ліч міну сів, го лов ним із яких ви да ва ла ся необхі д ність не чес но по во ди ти ся сто сов но та кої ча рів ної се кре тар ки. Але не за ли ша ти ся ж ме ні при би раль ни цею до віку? Що пра вда, був іще шанс, що ме ні все- та ки вдас ть ся ви крас ти з Лізи ної су моч ки клю чі від Лихо го нов о го ка біне ту... Але, по- пер ше, вчи нок цей був ні тро хи не менш не чес ним за по пе ре д ні пла ни, а, по- дру ге, на ніч офіс ста вив ся на сиг на лі за цію, бо ро ти ся з якою я зов сім не вмі ла... «Стри вай! Сиг на лі за ція! Адж е я знаю, як її ві дім кну ти...» Річ у тім, що мій дру гий ко лиш ній чо ло вік, крім ус іх інших чес нот, во ло дів ще й та лан том ви на хід ни ка. Ко лись він зу мів ви най ти шту ку, зда т ну на чи сто від клю чи ти еле к тро е нер гію в ра ді усі де кіль кох ме трів від се бе. Шту ка ця сво го ча су за вда ла ко лиш ньо му чо ло віко ві стіль ки кло по ту й ли ха, що як би я до да ла ще од ну не при єм ність, ні чо го осо бливо не змі нило ся б. Я ле д ве стри ма ла ся від ба жання не гай но дзво ни ти на ро бо ту ко лиш ньо му чоло віко ві. «Спо кій но, – по дум ки на ка за ла я со бі, – бе ри ся до пле тін ня та за спо кой свої нер ви. Увечері под зво ниш і все вла дна єш. За раз пот ріб но про сто пле сти». Не за ба ром у ме не скла ло ся від чут тя, що ско ро я змо жу від кри ти ма га зин із про да жу пле тенх ре чей. Ро бо чий ве чір ні як не кін чав ся. Лихо гон, від яко го ми ре тель но очі ку ва ли, щоб він вий шов у прий маль ню ска за ти нам «до по ба чен ня», все пра ц ював. Кіль ка ра зів Ліза нес міли во сту ка ла в дв е рі та ці ка ви ла ся, чи на дов го він ще зби ра єть ся за ли ша ти ся. З прий маль ні я спо сте ріга ла, як Пе тро Сте па но вич не уваж но ди вив ся крізь се кре тар ку й бур мо тів щось на кшта л т: «Це ж тре ба, як ціка во...» – і зно ву вти кав ся в зо шит, що ле жав на сто лі, всі єю своєю мімікою під твер дж ую чи промо вле ні сло ва. Руки йо го при цьо му бу ли схре щ е ні на гру дях і нер во во посту ку ва ли паль ця ми по пле чах. Че рез цю зай нятість рук ме ні зда вало ся, що Лихо гон пе ре гор тає сто рін ки зо ши та кін чи ком но са.

– Зда єть ся, те пер він жит име на ро бо ті, – тя ж ко зіт хну ла Ліза по чер го вій го ди ні че кан ня. – В прин ци пі, ме не він від пу стив ще три го ди ни то му. Я сказа ла, що комп'ют е р освою ва ти на ма га юся, то му зат ри маюсь… Але усьо му ж є ме жа! Може, дій сно пі ти до до му? Я опи ни ла ся в до сить де лі кат ній си туа ції. Якби на по ля га ла на ви лу чен ні в Лихо го на до ку мен та для во рож ки, Ліза мо гла б за пі доз ри ти не доб ре. Не на по ля гаю чи, я за тя гу ва ла свою при би раль ниць ку діяль ність на ці лий ро бо чий день. Пот ріб но бу ло тер міно ве щось по ча ти.

– Ви вже ви бач те, Пе тре Сте па но ви чу, – я рі шу че штов хну ла дв е рі ка біне ту на чаль ни ка, – але ме ні до до му хо четь ся. До зволь те, я здій сню ри ту ал ве чір ньо го при би ран ня, не че каю чи, ко ли ви звіль ни те ся.

– Що? А! – Лихо гон від вер нув ся від зо ши та, яко го так дос лі д жу вав. – Зви чай но, зви чай но... Я й за був про вас, ви вж е про бач те... І як же, ці ка во, він міг про ме не за бу ти, ко ли що ра зу, як дв е рі в йо го ка бі нет від чи ня ли ся, очі йо го обов'яз ко во про біга лись по прий маль ні, в якій зо се ре д ж е но пле ла я, про сто не в змо зі за ли ша ти ся не по міче ною. На пев не, я зда юся йо му вж е ча сти ною офіс но го інтер'єр у.

– Зна є те, – Лихо гон по сміх нув ся, – вза га лі, я, зда єть ся, по га ряч ку вав. Може те вдру ге не при би ра ти… До чо го вам ці лий день че ка ти цьо го ве чір ньо го при би ран ня... Ран ко во го ціл ком ви ста чить для під три ман ня чи сто ти.

– Ну, цьо го вже не бу де! – щи ро роз лю ти лась я. – Цілий де нь че ка ти мар но? Раз я тут си ді ла, то до зволь те вже ви ко на ти свої обов'яз ки. Тим біль ше, пла ти те ви ме ні за два при би ран ня на де нь. Вихо дить, бу ду при би ра ти дві чі. Не че каю чи від по віді, я взя ла ся аг ре сив но тер ти шваб рою аб со лют но чи сту під ло гу. Спо чат ку Лихо го ну до ве ло ся заб ра ти но ги, че ре ви ки яких стир ча ли з зов ніш ньо го бо ку комп'ют е р но го сто ли ка. Та ба! Я рі шу че зай шла з ти лу і по ча ла ми ти під ло гу в Лихо го на за спи ною. Від вер то ка жу чи, я очі ку ва ла, що він ме не ви же не. Побою ючись цьо го, я ще біль ше на пру жи ла си туа цію сво їм не ви раз ним бу бо нін ням.

– Я зви кла все ро би ти якіс но. Пла ти те за два при би ран ня – бу де вам два. До пізньої но чі тут си діт иму, але обіц яне ви ко наю. Я зви кла все ро би ти якіс но. Весь бруд по по ро ши ноч ці ви ни щу, ось по ба чи те. Лихо гон весь на пру жи вся, але про мов чав. Зд а єть ся, він був на ме жі. Ме ні зда ва лось, що, як би до тор кну ти ся до на чаль ни ка во ло гою ган чір кою, то по чу лось би ши пін ня й по ва ли ла па ра, як від пра ски. Ситуа ція за го стри ла ся до краю. У цьо му ка біне ті по ви нен був за ли ши ти ся тіль ки один із нас. Лихо гон, ви ди мо, не зміг до зво ли ти со бі зне ва жи ти мої доб рі на міри. Як я зна ла з на да них Ге ор гієм да них, на д усе в лю дях Пе тро Сте па но вич ці ну вав сум лін ність. Але й мо єї при сут но сті він те ж не міг біль ше зно си ти.

– Зна є те, ма буть, я за си дів ся. Піду вже... Доб ре, що Ліза ще тут, по про шу її зам кну ти ка бінет після ва шо го при би ран ня. Лиза ве то! – гар кнув Лихо гон у прий маль ню. – Про сте ж , ой, точ ні ше, до по мо жи на шій но вій спі вро бітни ці... Схо же, Лихо гон не до віряв ме ні. Можли во, він на віть про сив Лізу хо ди ти за мною. Що це? Зви чай на підоз ріливість сто сов но но вої лю ди ни, чи пре тен зії осо би сто до ме не? Ні. В іншо му ви па д ку він про сто не взяв би ме не на ро бо ту. Втім, чи ж ме ні не бай ду же? Я ж знай шла спо сіб, як ней тра лі зу ва ти Лізу. Лихо гон аку рат но зібрав па пе ри зі сто лу. Кинув про щаль ний по гля д на зо шит, який так ре тель но вив чав. Потім кіль ка ра зів де лі кат но гмик нув і по про сив ме не ви йти на дві хви ли ни. Я, на ма гаю чись ні чим не ви ка за ти своєї дос ади, ско ри ла ся. Коли ми з Лізою роз про ща ли ся з ше фом і ввій шли до ка біне ту зно в, зо ши та й інших па пе рів уж е ні де не бу ло вид но.

32

– Він заб рав усе з со бою! – за па ніку ва ла я.

– Ні, – за спо ко їла Ліза, – ли ше схо вав у сей ф. Знаю, де збе рі га єть ся за пас ний ключ. Пе тро ді ста вав йо го якось при ме ні, ко ли за був свої клю чі вдо ма. Він та кий не уваж ний. Я за хо ди ла ся огля да тись, але, як не сил ку ва ла ся, не мо гла знай ти ні чо го схо жо го на сей ф. Ліза нія ко во туп цю ва ла по се ре д ка бінету.

– Вибач, – на реш ті, ви ча ви ла во на з сбе, – ти не мо гла б по че ка ти в прий маль ні? Розу мієш, усі ці схо ван ки так ре тель но охо ро ня ють ся Пе триком, що...

– Не ма пи тань! – на си лу прихо вую чи ща стя, що зву ча ло в інто на ціях, я ку лею ви ле ті ла з ка біне ту. Зав бач ли ва Ліза кла ц ну ла зам ком зсе ре дини. «Тіль ки б ус тиг ну ти, тіль ки б ус тиг ну ти! Ура! Те пер не до ве де т ь ся так під ло чи ни ти з се кре тар кою. Усета ки, зня ти злі пок з клю чів менш під ло, аніж на си ла ти на Лізу шан та жи ста...» Ви бу де те смія ти ся, але по при со лід ний ста ж ро бо ти з Ге ор гієм, ме ні жо д но го ра зу не до во ди ло ся зні ма ти зліп ки з клю чів. Це тіль ки зда єть ся, що там і ро би ти не ма чо го… Я ки ну лась до Лізи ної су моч ки, трем тя чи ми ру ка ми вче пи ла ся в дж ин со вий га ма не ць. Пово рот зам ка в дв е рях ка бі не ту по чув ся са ме в той мо мент, ко ли я вж е кла ла клю чі на міс це. Бли ска ви чним ру хом, я по вер ну ла га ма не ць на міс це й від ки ну ла су моч ку. Зд а єть ся, Ліза ні чо го не по міти ла.

– Ось, – Ли за ве та про стя га ла ме ні то го са мо го зо ши та, що йо го так ре тель но дос лі дж у вав Лихо гон ці лий ве чір. З урах уван ням на яв но сті в ме не зліп ка (я щи ро роз рахо ву ва ла, що за пам'я т а ла пра виль ний ключ і пра виль но зня ла з ньо го злі пок), зо ши та вза га лі вж е не пот ріб но бу ло. Але не від мо вля ти ся ж? На ба га то силь ніше ме ні б за раз при да ли ся відо мо сті про міс цез на хо дж е н ня цьо го та єм но го сей фа і за пас них клю чів від ньо го. «Не все відра зу. Ще ви па де на го да діз на ти ся. Не жа дай від до лі за ба га то...» – роз ва жли во під ка зу ва ли ме ні зсе ре ди ни.

– Як га да єш, мож на ме ні за раз не при би ра ти? Бо вран ці, ви ти раю чи під ло гу, я про сто про тру в ній дір ку. Не мож на ми ти під ло гу так ча сто. Лиза ве та без зай вих слів по го ди ла ся, і ми по да ли ся ло ви ти так сі. Після ро бо ти Лихо гон або ро зво зив нас по до мів ках на своє му ав то, або ви да вав гро ші на так сі.

– Слу хай- но, – ме ні пот ріб но бу ло про щось роз мо вля ти з Лізою, – але як же так? Стіль ки ве чо рів він за во зив те бе до до му. Ве чір нє ав то, ви – на один ці. Ро ман ти ка! Нев же за весь цей час ви так і не змо гли по ро зу міти ся...

– Після ро бо ти Пе тро ду же за кло по та ний, – кри во по сміх ну ла ся се кре тар ка й на мить пе ре ста ла бу ти ти хою. – Він за кло по та ний тим, що ана лі зує ми ну лий ро бо чий день і пла нує на ступ ний. Я, зви чай но ж, на ма га юся йо му не за ва жа ти. Будь- яка ініціа ти ва збли же н ня з мо го бо ку, бою ся, тіль ки роз лю тить йо го. Не то му, що я не на йо го смак, ні… Просто йо го дра тує все, що від во лі кає від ро бо ти. Розу мієш? Я не ро зу міла, але ви рі ши ла, що це не над то ва жли во. Голов не те пер – пе ре да ти Ге ор гію клю ча. Я вий шла з так сі, по ліз ла в ки ше ню по те ле фон ну карт ку та зап хну ла її в на дра ву лич но го ав то ма та. Мож на бу ло дзво ни ти і з квар ти ри, яку я най ма ла, та Ге ор гій жах ли во по бою вав ся, щоб Лихо гон з ме тою пе ре вір ки но вої спі вро біт ни ці, не прос лухо ву вав мо го те ле фо на. Мобіль но го я з со бою на ро бо ту не но си ла, щоб, не до ве ди Бо же, не ви ка за ти, що він у ме не є. На думку Ге ор гія, скром ній удо ві з дво ма го ло дую чи ми діть ми стіль ни ко вий те ле фон не під хо дить з ма те ріаль них мір ку вань. Ба чив би він то го же бра ка в ел ек трич ці!

– Алло! – Ге ор гій узяв на реш ті сво го стіль ни ково го.

– Ой, зда єть ся, я не ту ди по тра пи ла... – роз гу бле но схлип ну ла я. За домо вле ністю це оз на ча ло, що в ме не є но ви ни. Після та ко го дзвін ка я му си ла че ка ти ран ньо го ран ку і ви ру ша ти на ба зар, ні би то за про дук та ми. Там, че рез од но го знай омо го про дав ця, повинна бу ла не по міт но пе ре да ти Ге ор гію ли ста зі зві том. Уся ця кон спі ра ція зда ва ла ся ме ні су щою маяч нею, але спе ре ча ти ся з Жо ри ком не ста ла. «Зр е ш тою, чо го б Лихо го ну не вста но ви ти за мною сте же н ня? Може, йо му бра кує кло по ту? Тоді, зви чай но, про сто необхі д но взя ти ме не на ро бо ту, да ти ме ні мо жли вість ста ти не без печ ною, а по тім вия вля ти, що я зі своєю но вою які стю ро бит иму. Якщо в Ге ор гія ма нія з при во ду Лихо го на, чо му б Лихо го ну не від по вісти вза єм ністю?» – сар ка стич но мір ку ва ла я, за хо дя чи в своє тим ча со ве по меш кан ня. При го ту ва ла ка ву, пе рео дя гла ся, по ве че ря ла й від чу ла, що все- та ки й до сі не хо чу спа ти. Тоді зга да ла про зо шит і ви ріши ла при ді ли ти йо му кіль ка хви лин. Доб ре, що я не зна ла змі сту ра ні ше, бо ки ну ла ся б чи та ти, ле д ь пе ре сту пи ла по ріг квар ти ри, й за ли ши ла ся б без ве че рі. Як з'яс ува ло ся, піз нан ня мно жит ь не стіль ки скор бо ту, скіль ки кіль кість без сон них но чей. «Сце нар на май стер ність. Зав дан ня № 3», – свід чив аку рат ний на пис у цен трі пер шої сто рін ки. «Скла да єть ся вра жен ня, що ці лий світ – са мі ли ше сце на ри сти... Се стри ці важ ко бу де знай ти ро бо ту. Людей з та кою спе ціаль ністю, схо же, знач но біль ше, ніж під при ємств, які по тре бу ють сце на рі їв. Не див но, що На сту ся фа р бує ніг ті в та кий ко лір. Пот ріб но всі ма си ла ми праг ну ти ви ді ли ти ся з ці єї юр би. Втім, во на спо чат ку ста ла див ною, а по тім уже виз на чи ла ся, ким хо че ста ти». Я про тер ла очі, пе ре ко на ла ся, що по ба че не не прис ни ло ся ме ні й жа діб но взя ла ся до чи тан ня. «Зав дан ня 1. Ре жи сер сь кий етю д.

1. «Ви впев не ні, що з ва ми все га раз д? – об уре но бли скаю чи очи ма, за пи тує нео хай на з ви гля ду жін ка се ре д ніх літ, що ди вить ся на гля да чів крізь щі ли ну в за чи не них на лан цю жок две рях. – Ро зу міє те, це ж бу ло ду же дав но...» – до дає во на. Две рі з грю ко том за чи ня ють ся.

2. Ста ро винний під'їз д із ви ба гли вим де ко ром та об шар пан ими сті на ми. Біля де я ких дв е рей без ла д но ту лять ся дзвін ки ко му наль них квар тир, ос віт ле ні ть мя ною лам поч кою. Гуч на лу на роз но сить по за пле те них па ву тин ням ку тах важ кі при ре че ні кро ки. З'яв ляєт ь ся той, ко му на ле жа т ь кро ки, – Моло дик із опу ще ною го ло вою, в дов го му чор но му пла щі. У без воль но зви слій ру ці він во ло чить роз кіш ний бу кет тро янд, з кож ним кро ком губ ля чи по од ній кві точ ці.

3. Від під'їз ду до те ле фо ну- ав то ма та ви кла де но до ріж ку з тро янд. Вони ле жа т ь на сні гу і трем тять від хо ло ду. Моло дик на би рає но мер у буд ці ав то ма та і ка же: «Про бач те, а ви впев не ні, що во на вмер ла?» Почув ши від по відь, при ре че но кла де труб ку.

4. Моло дик по віль но бре де до ме тро, під но ся чись на д юр бою ме ту шли вих спів гро ма дян. Нічо го й ні ко го не по мічає нав ко ло, ди вить ся ку дись вда ли ну. Очі йо го ся ють див ним світ лом. Він рап том по чи нає ти хо по смі юва ти ся. Голос за ка дром: «Іно ді лю ди смі ють ся хо ча б для то го, щоб не пла ка ти. Я за ко ха вся в неї з пер шо го ж сло ва. Цей го лос до во див до бо же віл ля. За во ро жу вав. Да ру вав сенс. Жінкою з та ким го ло сом хо ті ло ся во ло -

33

ді ти. Любов силь ніша за всі пе реш ко ди. Я слу хав, слу хав, слу хав... Потім ки нув ся шука ти». У цей мо мент чоловік набли ж а є т ь ся до ка си, ку пує один же тон. Тіль ки один. Їде на ес ка ла то рі, зно ву відім кну тий від ре аль но сті. Голос за ка дром: «Я знав, що по ви нен знай ти її. Знай ти у ве ли чез но му місті жін ку, в яку за ко ха вся че рез го лос, май же нічо го не знаю чи про неї, мо же тіль ки той, хто дій сно лю бить. Я лю бив. Знай шов. Тому що не міг не знай ти». На пла т фор мі зу пи няєть ся по тяг. Наш ге рой ки дає по гля д на го дин ник, мор щить ся, від хо дить на два кро ки на зад, про пу скаю чи цей по тяг. Голос за ка дром: «Знай шов, але піз но. Вона вмер ла ще до то го, як я з'явив ся на світ. Раз ми ну лись. Як не ро зум но раз ми ну лись... Як без на дій но. Умер ла, за ли ши ла ме ні тіль ки го лос. Ко ха ний, хви люю чий, та кий, що йо го хо четь ся слу ха ти, слу ха ти, слу ха ти...» До пла т фор ми під'ї ж д ж а є по тяг. Моло дик за хо дить у ва гон. Облич чя йо го мит тє во ос віт лює дур ну ва та бла жен на по сміш ка. Він при плю щує очі. Голос дик тор ки: «Обе ре ж но, две рі за чи ня ють ся, на ступ на стан ція...» Звук мік шу єть ся. При ско ре на зйом ка. Люди за хо дя ть і ви хо дя ть, а наш ге рой усе сто їть, при хи ляєть ся спи ною до по руч чя, без тям но по смі ха єть ся з при плю ще ни ми по віка ми. Ва гон по рож ніє. Нор маль на зйом ка. Голос дик тора: «Кін це ва. Ша нов ні пас ажи ри, будь те ува ж ні. При ви хо ді з ва го на не за бу вай те свої ре чі». Наш Ге рой дос лу хує до кін ця. Ніжно ше по тить у бік ре про дук то ра: «До зу стрі чі, ко ха на!» Вихо дить із ва го на, пе ре ти нає пла т фор му і по чи нає че ка ти, ко ли еле к трич ка ро звер неть ся. Зав дан ня № 2. Ко рот ко ме тра ж на картина Ла ва Після то го, як я вбив її, но ча ми ме ні по ча ли сни ти ся кош ма ри. Ні, не труп ко ха ної з'вляв ся ме ні в снах...» «Стри вай! – і без то го ха отич ні, дум ки мої зов сім пе ре плу та ли ся. – Але ж це я вже чи та ла! Адж е це по ка зу ва ла нам Марія... Лжекуз е н нав ча єть ся на сце на ри ста?! Що за ма рен ня! Хтось, хто нав ча єть ся, нав мис но під пи су єть ся в роз по віді ім'ям Ле оні да Пе со ва, а по тім уро чи сто вру чає цей твір справ жньо му Пе со ву? Нічо го не ро зу мію...» Поруч із сус ід нім ар ку шем у зо шит бу ло вкла де но за пи ску. Хтось звер тав ся до Лихо гона. «Це ро бо ти то го ти па. Чер нет ки сце на ріїв. Біль ше ні чо го не вда ло ся ді ста ти. Про во дя чи зйом ки пер шо го, за слав ак то ра до ре аль них ос іб. Той ні про що не пі доз рює. У них дій сно бу ла ба бу ся з та ким ім'ям. Ко ли ак тор, упев не ний, що пе ред ним те ж під став ні особи, тоб то ко ле ги- ак то ри, по ці ка вив ся, чи тут жи ве та като, й роз по вів про свої па лкі по чут тя до неї, йо му з нев да ва ним по ди вом по відо ми ли, що, мо вляв, «та ка дав но вж е не жи ве» й за ко ти ли жах ли вий скан дал. Ре жи сер під лаш ту вав усе для пра вдо по діб но сті ре ак ції. Ро біть вис нов ки са мі. Ко ли цей ак тор роз по вів ме ні істо рію зйом ки, я відра зу ж зро зу мів, що зі мною вчи ни ли так са мо. Звід си не пра вдо по діб на при род ність у грі мо го бран ця та щи рість йо го не при том но сті. Га даю, нар коз був справ жнім, а бра нця заз да легідь ніхто не по пе ре д ж а в. Ось чо му зна до би -ло ся ма ску ван ня ка ме ри й світ ла. Ось чо му нам нака за но бу ло імпро візу ва ти, а не йти за чіт ким сце на рієм... Інше го ло сом. Ба чить Бог, не дар ма я не хо тів спо чат ку зні ма ти ся в етю дах цьо го ти па. Ду же спо ді ва юся на ва шу до по мо гу, Едик Том кін». У го ло ві мо їй щось за пульс ува ло осо бли во три вож но. Сло вос по лу чен ня «Едик Том кін» чіт ко асо ці юва ло ся в ме ні з Се стри цею.

– Що б усе це зна чи ло? – вго лос по ці ка ви лась я са ма в се бе. – Як би ро зібра ти ся? Хто та -кий цей Том кін, вреш ті- решт... Ясно, хто! Один із чи слен них див них дру зів мо єї лю бої На сту сі. Але як цей Том кін пов'яз а ний із Пе со вим? І що ста ло ся да лі з цим не по пе ре дж е ним бран цем? Зіграв при род ність ре ак цій і звіль нив ся, чи до те пер ну дить ся в по ло ні? А мо же... Може, це не бран ця не по пе ре д ж а ли для при род но сті реак цій на зйом ках, а Том кі на не по пе ре дж а ли про те, що по дії справ жні… Вико ри сто ву ва ли ак то рів, кот рі ду ма ли, що гра ють, а нас пра вді роби ли справ жнє ви кра де н ня… Тоді зро зу міле сум'я т тя Том кіна. Мені ста ло зле. Кош мар! Роз слі ду ва ла од не, а вий шло зов сім інше… Викра дач, який пра гне зро би ти все чу жи ми ру ка ми. Та ще й ру ка ми, знай оми ми з мо єю На сту сею… Ну й на віщо ме ні це? І чо му цей ви кра дач під пи са вся лж е к уз е н о м у «Ла ві»?

– Тіль ки вою ва ти з но ви ми ви кра да ча ми ме ні ще й бра ку ва ло, – за бур ча ла я. – Ет, кра ще б і не зна ла я ні чо го про цю спра ву, ад ж е не за спо кою ся те пер, по ки не з'яс ую. Або по ки не з'яс ують зі мною. Щось за ба га то справ, у які я стро мляю сво го но са. І тут на люб'яз не під твер дж е н ня мо їх слів, до ме не у вік но по сту ка ли. Я мит тє во при га да ла, що по верх п'ятий, і спи са ла все на слу хо ві га лю цина ції. Сту кіт пов то рив ся. Пер шою мо єю ре ак ці єю бу ло ки ну ти ся до вхід них две рей і втек ти. Влас не, це я й намаг а л а с я зро би ти. До бігла до две рей і зу пи нила ся. «Ді дь ко заб ирай! Якщо всьо го бо я ти ся, то мож на збо же во лі ти. Зреш тою, я тут жи ву ціл ком за кон но, ви хо дить, маю пра во спу сти ти зі схо дів не ж да но го го стя. На віть як що ці схо ди вия влять ся по же ж ною дра би ною...» З рі шу чим ви гля дом і трем тя чи ми ко лі нь- ми я під кра ла ся до вік на, від смик ну ла што ру, вдив ляю чись у піть му за шиб кою. Ве чір за нею вия вив ся зов сім не про ни клим. Рап том із темр я ви з'яви ла ся чиясь ру ка, роз ма ши сто на бли зи лась до мо го вік на, зно ву де лі кат но посту ка ла. Чомусь ця аку рат ність тро хи заспо ко їла ме не.

– Хто там? – ні би нічо го не ста ло ся, за пи та ла я, тріш ки про чи няю чи ква тир ку. Впер ше в жит ті жал ку ва ла, що ква тир ки в нас не здо га ду ють ся за чи ня ти на лан цюж ки. Зд а єть ся, я на віть очі ку ва ла, що по чую у від по відь щось на кшта л т : «Із ЖЕКу. Мушу пе ре віри ти ваш лі чиль ник».

– Це я! – з при ди хом про мо вив знай омий го лос. – Та від чи ни ж ти на реш ті! Ось уже ко го не очі ку ва ла...

– Не зміг до че ка ти ся ран ку? – щи ро ди вую чись, я роз чах ну ла вікон ну ра му. – За ра зив ся від ме не ці ка вістю? Хочеш осо би сто по чу ти всі но ви ни? Жо рик зістриб нув з пі дві кон ня, ді ло ви то озир нув ся, при мру жи вся й за пи тав най без глуз ді ше, що тіль ки мож на бу ло за пи та ти в да ній си туа ції.

– Ти са ма? Мру жи вся так він ли ше в рід кіс ні мо мен ти на па дів рев ни вої підоз рі ли во сті. Знай шов час!

– Ні, – я не змо гла стри ма ти по сміш ки, – вже не са ма. З то бою. А ти зі мною?

34

– Я зав жд и з то бою, ти ж зна єш, – він про вів паль цем по мо їй що ці й те пло по сміх нув ся, – про сто не звик не ба чи ти ся так дов го. А в під'їз ді мо гли сте жи ти… Ось і до ве ло ся... Ко рот ше! Ге ор гій сів за стіл, нах аб но над пив мою ка ву, по тім пе ре тяг ме не до се бе на ко лі на і, на пре ве ли кий мій по див, не по ста вив жо д но го за пи тан ня про ро бо ту. Тіль ки за раз я від чу ла, як стра шен но ну дь гу ва ла без ньо го ці дні. Доб ре все- та ки, ко ли по руч рід на лю ди на. І Марія, і Лихо гон, і на віть не ща сний Едик Том кін за ли ши ли ся за ме жа ми мо го сві тос прий ман ня.

Розділ восьмий, який збільшує кількість необхідних злочинів Георгій збудив мене на світанку. Я навіть не мала можливості досхочу пообурюватися через необхідність вставати о такій порі. Сьогодні мої примхи нікого не хвилювали. Потрібно було переходити до виробничої наради. Я передала Георгію зліпок ключа й розповіла, що збираюся попросити в колишнього чоловіка прилад для відключення сигналізації.

– Що ж, – Георгій схвально закивав, – дзвони. Якщо буде потрібно, я підключуся до прохань. Мені він, зрештою, багато чим зобов'язаний… Хоча б тим, що позбувся твоїх ніжних почуттів, – Георгій не втримався від в'їдливої посмішки. – Загалом, дзвони.

– Ти на годинник дивився?! Яка нормальна людина не спить у цей час? – обурилась я й відразу згадала, що йдеться зовсім не про нормальну людину.

– Можу посперечатися, що він ще не лягав. Сидить на роботі, ліпить своє програмістське мистецтво та мріє, щоб ранок ніколи не настав. Ти ж пам'ятаєш, дружина його зараз саме поїхала у відпустку... Значить, він на роботі. Уночі добре – ніхто не дістає... Взагалі Жорик завжди підтримував із моїм колишнім чоловіком досить теплі дружні стосунки, а виходить, знав, про що говорив.

– Гаразд, спробую подзвонити. Позбавлю людину ілюзій щодо нічного спокою. Я набрала потрібний номер і приготувалася кинути трубку на важіль, якщо почую голос когось стороннього. Пояснювати щось малознайомим людям у такий час було над силу.

– Алло? – колишній чоловік зняв трубку після першого ж гудка.

– Доброго ранку, маю до тебе прохання. На тому кінці дроту надовго замовкли.

– Ти чуєш? – не витримала я.

– Зачекай, – рішуче перебив він мене, – щось я сумніваюся... Це дійсно ти?

– Гадаю, так, – я настільки звикла вірити авторитету всезнаючого колишнього чоловіка, що теж почала сумніватися. – Якщо не я, то нічого про це не знаю. І Жорик теж думає, що я.

– Це він тебе збудив? Нарешті я зрозуміла, в чому справа. Колишній чоловік знав мене досить добре, щоб вважати нереальним те, що я не сплю такої ранньої пори.

– Атож. Він збудив. І може ідентифікувати мене, якщо потрібно. Послухай, мені потрібна від тебе та штука, що відмикає електрику. На одну ніч. Поверну в цілості й схоронності...

– Яка штука? – колишній чоловік запитав це таким тоном, що відразу стало зрозуміло – він знає, про що йдеться. – Не знаю ніякої штуки. Я подумки вилаяла колишнього й зашепотіла нинішньому, затуляючи трубку рукою.

– Впирається! Каже, не знає ніякої штуки. Георгій мовчки забрав у мене трубку.

– Шурику, привіт, – заговорив він, – вибачай, що турбую, але прилад твій дійсно потрібен. За схоронність поручуся особисто. Використовуватимемо виключно з благою метою. Із якою? Та так, дрібниці. Просто треба вкрасти деякі цінні документи в одного типа. А там офіс на сигналізації... Якби там хтось живий охороняв, я б його й сам вирубав. А на відключенні техніки в нас тільки ти знаєшся... Агов! Алло! Жорик здивовано глянув на телефон.

– Кинув трубку, – розгублено мовив він. – Оце вже ніяк не сподівав. Теж мені, друг називається...

– Гадаю, після всіх неприємностей, пов'язаних із цим апаратом, Шурик вирішив його тепер нікому не давати. Одного разу напоровся на зрадництво й тепер уже нікому не вірить. Раз хтось міг скористатися приладом для недоброї справи, значить, і ми зможемо... – я кинулася виправдовувати колишнього перед нинішнім.

– Слухай, а ти знаєш, де цей прилад у них зберігається? Кількість необхідних злочинів дедалі зростала. Виходило, що потрібно спочатку потай проникнути в квартиру до Шурика (запасні ключі Шурикова дружина, вона ж моя близька подруга, давно віддала нам на зберігання) й викрасти звідтіля ключі від гаража. Про те, щоб проникнути в гараж без ключів і мови не могло бути, захист від зламувачів там надто серйозний. Далі потрібно було викрасти необхідний прилад із гаража, потім влаштувати наліт на офіс Лихогона. Попередньо у якийсь жахливо облудний і підступний спосіб треба було виманити в Лізи відомості про місце розташування сейфа. Тепер я остаточно заплуталася в нетрях власного сумління. Виходило, начебто ми зовсім не справедливі месники, а мерзенні злочинці.

– Знаєш, – я вирішила поділитися думками з Жориком, – зло, навіть якщо воно робиться для блага, все одно залишається злом. Мета виправдовує засоби не так часто, як хотілося б... Георгій подивився на мене, як на розумово відсталу.

– Катерино! Це сущий егоїзм. Через па-нічний страх перед власним сумлінням ти збираєшся завалити весь захід. Зрозумій же ти, я знаю Лихогона досить давно, щоб стверд-жувати, що нічний візит у його офіс миттю прояснить ситуацію. Цей педант розписує в найдокладніші трактати кожну свою думку. Напевно, навіть графік відвідування вбиральні веде. Вивчивши його записи, ми відразу проникнемо в сутнісь злочинних задумів

35

лжекузена. Як перепинити шлях злу, не знаючи, де, власне, цей шлях пролягає?

– Але може, є якісь інші, законніші способи дізнатися про плани наших зловмисників?

– Способи не можуть бути більш чи менш законними, – сухо відрубав Георгій. – Відірвавшись від бюрократії та оцінюючи все, що відбувається, за змістом, а не за відповідністю загальноприйнятим стандартам, можна легко усвідомити суть. Правила прості: все, що робимо ми – законно, а все, що вони – протизаконно. Можеш вважати це новим законом. «І ця людина називає мене егоїсткою!» – я насупилася й навіть сперечатися не стала. Марно.

– Гаразд, – суворо перебила я Георгія, – повернімося до справи. Що ти розкопав за цей час? Невже знайдені тобою факти не можуть прояснити ситуації без вторгнення в офіс Лихогона? «І як я могла забути, що для Георгія боротьба з Лихогоном є основним змістом нашої справи. Можу заприсягтися, що якби Лихогон не грав за Леоніда, Георгій і не подумав би заступатися за Марію...»

– Загалом ситуація й так зрозуміла. Нічого нового я не з'ясував. Просто перевіряв ще раз уже відомі факти. Побував у домі покійного батька Марії. Поговорив з деякими працівниками його офісу. Ніхто нічого не знає. Не хвилюйся. Ми з Марійкою домовилися, що я не розкриватиму, на кого працюю. Нехай лжекузен буде позбавлений будь-якої можливості збору інформації про сестру. Самого Леоніда, до речі, ніде не видно. Офіційна версія свідчить, мовляв, по смерті дядька цей тип впав у депресію і поїхав у село, відкіля виїжджати поки не збирається... Леонід постарався забезпечити собі алібі. Якби що сталося з Марією – він знати нічого не знає, провів у селі весь цей час... Але ми ж бо знаємо, що насправді він уже кілька разів з'являвся в місті. У селі я теж побував. Там такий домисько й така охорона, що потикатися поки не варто. Головне, я ніяк не можу зрозуміти, що саме він задумав... Напевно, триста разів перестрахувався і готовий до звертання Марії в суд. Починати будь-що, не знаючи, що в супротивника на думці, в даній ситуації дуже небезпечно. Лихогон, я думаю, вважає так само. Тому він поки теж зачаївся. Тимко незмінно чергує біля Марії. Вони постійно на зв'язку зі мною. Стеження у особі мого знайомого Гори Лихогон навіть не надто приховує, але ніяких відвертих інцидентів не влаштовує. Мені необхідно зрозуміти, що думає супротивник, і якомога швидше. Записи Лихогона зберігають дорогоцінну інформацію. А ти кажеш, шукати інші методи... Не соромно? Я знизала плечима. Що ж, зрештою, у кожної роботи свої недоліки. Комусь доводиться підлещуватися до начальства, комусь – порпатися у відходах, а нам – робити мерзенні речі, яких ми собі самим не пробачимо. Я зітхнула й випадково глянула на годинник.

– А-а-а! – тільки й змогла я сказати. Розділ дев'ятий, що ратує за суцільну комп'ютеризацію Спіз ни ти ся до пе дан тич но го Лихо го на до рів ню ва ло доб ро віль но му звіль нен ню. Я за бу ла й про необхі д ність гар ного ви гля д у, й про на яв ність Ге ор гія в квар ти рі, по ча ла ха па ти ре чі, на ки да ти на се бе одяг, а да лі ки ну ла ся по лю ва ти на так сі. Ге ор гій по обіц яв з'яви ти ся сьо год ні вве че рі для про дов жен ня роз мо ви, а по ки що ли шив ся в квар ти рі. Мірку вав він до сить ло гіч но: як що Лихо гон і при ста вив сте же н ня, то за мною осо би сто, а не за всім бу дин ком у ці ло му. От же, ви хо дя чи з під'їз ду, ска жі мо, за го ди ну по мо є му від'їз ді на ро бо ту, Ге ор гій ні чим не ризику вав. Заз дря чи мо жли во сті вис па ти ся, ко тру от ри мав Ге ор гій, і пе ре жи ваю чи з при во ду за пла но ва них зло чи нів, я так пе ре нер ву ва ла, що на віть за бу ла роз по вісти Ге ор гію про зо шит і Еди ка Том кі на. Вже в так сі, роз шу кую чи в су моч ці по ма ду й гре бі нець, нат кну ла ся на зім'я тий зо шит, яко го за хо пи ла ціл ком ав то ма тич но, ра зом із ку пою не пот ріб но го мот ло ху. «Хух! – на стрій мій відра зу покра щ а в. – Яке ща стя, що я не за бу ла цьо го зо ши та! За ра ди цьо го мож на бу ло ще три ку пи всі ля ко го не по тре бу при хо пи ти... Який же я мо ло де ц ь! Ліза б збо же во лі ла, а їй, бі до лаш ній, і так ви па да ють тя ж кі ви про бу ван ня». Я по про си ла так си ста зу пи ни ти ся за пів квар та лу до офі су Лихо го на, на лаш ту ва ла ся на ро бо чий ла д і по мчала на зу стріч зло чи нам про ти влас но го сум лін ня. На ду ші бу ло на стіль ки бридк о, що я на віть не роз смія ла ся, ко ли по ба чи ла ве ли чез но го щи та з по гро зою від по же ж ної інспек ції: «Пам'я т а й те! Попіл від не по га ше ної си га ре ти мо же ста ти ва шим!» Ліза сприт но ору ду ва ла пи лоч кою для ніг тів. Ко ли по ба чи ла ме не, впу сти ла інстру мент і при ти сла оби дві ру ки до гру дей.

– Ну що, бу ла? – хрипко запит а л а вона. Мені зна до би ло ся ли ше кіль ка се кунд, аби здо га да ти ся, про що мене за пи тують. Ліза не відри ва ла від мо го облич чя зля ка но го по гля ду. Бла кит -ну ва ті ко ла під очи ма, що пов то рю ва ли об ри си нижньо го кон ту ру опра ви оку ля рів, свід чи ли про без сон ну ніч.

– Бу ла, – по ква пи лась я за спо ко їти Лізу, – і про стя гла зо ши та, – Пе тро Сте па но вич ще не прий шов?

– Ні, – Ліза без тям но кру ти ла зо ши та в ру ках, – ти всти гла вча сно... Я по вин на по кла сти це на місце...

– Ото ж бо й во но, – я ски ну ла пі дж а к і по да ла ся по інвен тар. Нев до во ле ність мо єї ці ка во сті мала скін чи ти ся для ка біне ту Лихо го на обли сін ням. Кили мо ве по крит тя мо гло й не ви три ма ти на стіль ки ча стих кон так тів із пи ло со сом, а під ло га – зі щіткою.

– А ре зуль тат? Що ска за ла твоя во рож ка? – Ліза з нев да ва ним по ди вом сте жи ла за мо їми пе ре міщен ня ми. Зда єть ся, во на спра вді не ро зу міла, як я мо жу ду ма ти про ро бо ту в та кий мо мент. Тут, мож на ска за ти, до ля ви рі шу єть ся, а я спо кій нісінь ко бе ру ся при би ра ти.

– Пізні ше роз по вім, – яко мо га бай ду жі ше за я ви ла я і зму си ла Лізу рап то во спо лот ні ти. – Ре зуль тат до сить ці ка вий. Якщо не лі ну ва ти меш ся й до кла деш пев них зу силь, цьо го ка ва ле ра мо жу то бі га ран ту ва ти.

– Що тре ба ро би ти? – Ліза не відри ва ла по гля ду від мо го облич чя.

– Пізні ше, – я по во ди ла ся, як справ жня са дист ка. – Для по чат ку від чи ни ме ні на реш ті ці две рі. Якщо ше ф прий де й за ста не ка бі нет не при бра ним, це мо же нес прият ли во поз на чи ти ся на мо їй кар'єрі.

– На чо му? – Ліза на мор щи ла но са й пре зир ли во гля ну ла на пи ло сос. Як і в кож ної нор маль ної лю ди ни, сло во «кар'єр а » ви кли ка ло в неї асо ці ації з діяль ні стю, су про во дж у ва ною тро хи інши ми підруч ни ми за со ба ми. – Втім, ви бач. Зви чай но, за раз від чи ню... – се кре тар ка опа ну ва ла се бе і взя ла в ру ки клю чі. Я втя гла пи ло сос у ка бі нет.

– Щось по га но дм е, – за кло по та но по во ди ла ру кою нав ко ло ро бо чо го інстру мен та. – За раз роз бе ру, гля ну. Пилю ки, що пра вда, бу де...

36

Я під су ну ла ближ че ко шик для сміт тя, зня ла перс ні та го дин ник. Викла ла їх на стіл на чаль ни ка, заха са ла ру ка ви й кла ц ну ла за сув кою на кор пу сі пи ло со са. Схви льо ва на Ліза так са мо без тям но су про во ди ла мої дії три вож ним по гля дом. До ве ло ся тріш ки під штов хну ти її ро зу мо ві про це си.

– Ну чо го ти сто їш? Адж е за раз ше ф при їде. Про блем бу де! Покла ди зо шита на міс це...

– І спра вді, – Ліза ожи ла, – пот ріб но тер міно во по вер ну ти це в схо ван ку… Про бач, ти не мо гла б на се кун доч ку ви йти?

– Тіль ки не дов го, – бур кот ли во зау ва жи ла я, – бо те ж по вин на встиг ну ти. Про се бе я, зви чай но, до да ла, що встиг ну ти по вин на не стіль ки я, скіль ки ци фро ва ка ме ра, вмон то ва на од ним уміль цем у мій на руч ний го дин ник. Май стер цей сла вив ся сво їми чу до ви ми ви на хо да ми і по кла д ли вою вда чею. Зва ли йо го Ме ля – по хід не од но ча сно від пріз ви ща Мірош ник і ви ду діяль но сті, тобто Умілець на всі ру ки. Ге ор гій з Ме лею роз рах ував ся за го дин ник- ка ме ру бар те ром – ре ко мен да ці ями пе ре д со лід ни ми клі єн та ми міста. А я роз доб ула ди во- тех ніку, ко ли нах аб но віді бра ла її в чо ло віка. Аку му ля тор у ка ме рі остан нім ча сом ле дв е дихав, то му три ва ла зйом ка мо гла й не від бу ти ся. Втім, три ва ла й не бу ла пот ріб на. Заз да ле гідь за про гра му вав ши апа рат на кад р що се кун ди, я при пу ска ла, що йо го ро бо ти про тя гом на ступ них п'яти хви лин ціл ком ви ста чить. До сить зня ти, як се кре тар ка ді стає клю ча та від ми кає сей ф, а зро би ти це во на по вин на бу ла не гай но. Годин ник я спе ціаль но за ли ши ла на сто лі, в кут ку кім на ти, тоб то та ким чи ном, що ши ро ко ку то вий об'єк тив мо го апа ра та охо плю вав увесь ка бінет. Якщо, зви чай но, сейф не в сто лі чи за сто лом у Лихо го на. У цьо му ра зі я, при найм ні, зна тиму при близ не йо го міс цез на хо дж е н ня... За кіль ка хви лин Ліза й Лихо гон син хрон но роз чини ли две рі в прий маль ню. Вона – ті, що ве ли з ка бі не ту, він – із ву ли ці.

– Нічо го со бі! – не по міт но шеп ну ла я Лізі, про тя гую чи повз неї пи ло сос. – Лише на од ну се кун ду піз ніше – і...

– Лізонь ко, ме ні чаю, будь ла ска... – ран ка ми Лихо гон не по чи нав ро бо ти, по ки не ви пи вав зал пом склян ку охо ло дж е но го зе ле но го чаю. – Ка тю, про шу вас, не вми кай те цю шту ку за раз, – зда єть ся в Лихо го на про ки да ла ся якась див на пи ло со со фо бія. У будь- яко му ви па д ку при ше фо ві я на ма га ла ся ви чи ща ти під ло гу щіт кою. – Ме ні пот ріб но зо се ре ди ти ся. Я слу хня но від та ра ба ни ла зна ряд дя пра ці на зад у прий маль ню і взя ла ся за щіт ку. Ліза кло по та ла ся нав ко ло Лихо го на.

– Гос по ди Бо же мій! – по чув ся нер во вий ви гук на чаль ни ка з ка біне ту за кіль ка хви лин. – Хто ж знав, що ви це тут за ли ши те! Пе ре д чу ваю чи най гір ше, я пом ча ла до Пе тра Сте па но ви ча. Так і є! Інак ше й бу ти не мо гло! Спіт кнув шись об за ли ше ний мною по се ре д ка біне ту ко шик для сміт тя, пан Лихо гон за то чи вся й ря сно по лив ча єм свій стіл. Скіль ки ра зів го во ри ла я Ге ор гію, що ка ме ру кра ще по місти ти в про ти у дар ний і во до не про ни кний кор пус! Ко ли ж на реш ті цей Ге ор гій поч не ме не слу ха ти ся!

– Чай був із цук ром? – ме не са му вра зи ла без глуз дість та ко го за пи тан ня.

– На жаль, – за го ло си ла Ліза, – заз ви чай Пе тро Сте па но вич п'є зе ле ний чай без цу кру, але цьо го ра зу йо му захо ті ло ся... Дос лу ху ва ти я не ста ла. Схо пи ла зі сто лу свої ре чі й ки ну ла ся до уми валь ни ка. Про сто бо же віл ля як есь най шло. Зда ва ло ся, що ди во тех ніки тер міно во пот ріб но від ми ти від лип ких ча їнок. Цим мит тям, як зго дом з'яс ува лось, я на шу ка ме ру й до ко на ла. Від зви чай но го чай но го ду шу во на мо гла ще й оду жа ти, хо ча й втра ти ла б, зви чай но, при цьо му, зня тий ма те ріал... Але ось від нас лід ків мо го ре тель но го очи щен ня вря ту ва ти ди во тех ніки вж е не вда ло ся.

– Да вай те я по ди влю ся го дин ник, – люб'яз но за про по ну вав Лихо гон, на ма гаю чись за ла го ди ти влас ну про ви ну. Для цьо го він спе ціаль но по же р тву вав кіль ко ма ро бо чи ми хви ли на ми і вий шов у прий мальню. Я здриг ну ла ся. І що те пер, пи та єть ся, від по віда т и?

– Не вар то тур бу ва ти ся, Пе тре Сте па но ви чу, – без глуз до за го ло си ла я. – Від не су го дин ни ка ре ві...

– Ні вже, по ка жіть, – на по ля гав на чаль ник, зда єть ся на віть за пі доз рю ючи щось. – Не лю блю зав да ва ти шко ди... Я ви ріши ла ата ку ва ти. Кра щий за хист у ф ех ту ван ні вза єм ни ми люб'яз но стя ми – це на па д.

– Це я не лю блю зав да ва ти шко ди! – пе ре би ла Лихо го на я. – Спіт кну ли ся ви че рез за ли ше но го мною ко ши ка… Ах, а як що від чаю по стра ж да ли якісь ва жли ві па пе ри… Про бач те ме ні. Я можу, якщо потріб но, всі їх пе ре наб ра ти. На дру ку ва ти на но во.

– Дя кую, не пот ріб но. Усе га раз д, – Лихо го ну ідея мо го до пу ску до до ку мен тів спо до ба ла ся май же так са мо, як ме ні дум ка про йо го взає мо дію з мо їм го дин ни ком.

– Ні. Моя про ви на, зна чить... І тут я за сти гла з роз зяв ле ним ро том – наз дог на ла ва жли ва дум ка. Рап то ва чіт кість спо га дів не за ли ша ла інших ва ріан тів трак ту ван ня си туа ції. Спра ва в то му, що я не стави ла ко ши ка по се ре д ка біне ту. Заб ра ла пи ло сос, не д ба ло відіп хну ла ко шик у кут. Я ж точ но пам'я т а ю ! «Стри вай- стри вай! Ме ля казав, що при- лад цей він зби рає не впер ше. При чо му, са ме в цьо му ва рі ан ті – в та ко му го дин ни ку. Ко му ще в нашо му місті мо гла зна до би ти ся та ка спе цифіч на шту ка? Якість зйом ки ж оги дна. Головний ак цент – на розмірі апа ра та й мо жли вості йо го про гра му ван ня. Спе ци фіч но шпи гунсь ка шту ка». Да лі пра ц юва ли вже не дум ки, а моя уя ва. Лихо гон, зви чай но ж, знай омий із Ме лею. Зви чай но ж, знає про весь асор ти мент ди во- ви на хо дів. Та що там! Сам Лихо гон, на пев но, й при ду мав цей чу до вий ва рі ант: вмон ту ва ти ка ме ру в го дин ник. При ду мав, за мо вив, ви ко ри сто вує… І тут рап том ба чить та кий са мий го дин ник у се бе на сто лі. Лихо гон відра зу ви рі шує пе ре страх ува ти ся. Чо го йо му вар то бу ло під су ну ти ко шик зі сміт тям со бі під но ги й зо бра зи ти рап то вий при ступ ко рот ко зо ро сті. Ні, зіпсу ва ти при лад він і не спо ді вав ся – тут уж е я са ма по ста ра ла ся зі сво їм мит тям. Лихо гон про сто хо тів от ри ма ти пра во дос лі дж у ва ти го дин ник. Ніби то в на дії по ла го ди ти, а нас пра вді ба жаю чи вста но ви ти істи ну що до йо го вмі сту. Раз я так за тя то не від да ва ла го дин ни ка, зна чить, щось тут не чи сто. «По ра зав'яз у ва ти з цим зав дан ням. У тем пі зна хо ди ти все необхі д не і вши ва ти ся. Лихо гон во че видь про щось здо га ду єть ся...» На під твер д ж е н ня мо єї гіпо те зи Пе тро Сте па но вич пі доз рі ли во при мру жи вся та вту пив ся в ме не. Руки йо го при цьо му та ра ба ни ли паль ця ми од на об од ну, а гу би во ру ши ли ся. Зда вало ся, Лихо гон – ша ман яко гось пра дав ньо го пле ме ні, який не на ро ком пе ре містив ся в ча сі. Ме ні ста ло зов сім не за тиш но.

– Пе тре Сте па но ви чу, не ди віть ся на ме не так, я вас бою ся. Не хо че те – не бу ду пе ре на би ра ти до ку мен -

37

ти,– я спро бу ва ла роз ря ди ти об ста нов ку.

– Бо їте ся? – Лихо гон гля нув на Лізу. – От уж е не ду мав, що мо жу спра вля ти на лю дей та ке вра жен ня. На віть Лиза ве та не бо їть ся. А ви, Ка тю, на чеб то смі ли віша бу де те...

– Ах, ви ме ні ле сти те. Побою юся іно ді, зро зу міло, – на віщось втру ти ла ся в роз мо ву Ліза, і я ос та точ но сфор му лю ва ла для се бе го лов ну її про бле му: Лихо гон спра вляв на бідо лаш ну се кре т а р ку на стіль ки силь не вра жен ня, що по ба чивши йо го, во на гу би ла ся й по во ди лась як ціл кови та ду ре па. Лихо гон хо тів щось від по вісти, але пе ре ду мав. Ко рот ко кив нув і пі шов у свій ка бінет зо се ре дж у вати ся. Я відра зу геп ну ла ся в крі сло й ді ста ла пле тін ня.

– Ой, – Ліза роз гля да ла в дзе р ка ло свої роз па ші лі що ки, – слу хай- но, я ж на віть за че са ти ся не всти гла. Як га да єш, він по мітив, яка я не чу па ра?

– Ні, – чес но від по віла я, – га даю, він твоєї го ло ви вза га лі не по мітив. Га даю, він вва жає, що в те бе вза га лі не ма го ло ви.

– Це ще чо му?! – Ліза роз гу бле но ви трі щи ла ся на ме не.

– Бо го ло ва да єть ся в йо го ро зу мін ні, щоб ду ма ти. А ти в при сут но сті Пе тра Сте па но ви ча по во диш ся зов сім без дум но.

– Чо му? – Ліза лад на бу ла роз ри да ти ся.

– Не знаю, – я де мон стру ва ла над мірну жор сто ко сер дні сть, – від лю бо ві, на пев но. Тому що вза га лі ти не дур на. Я ж із то бою вже до сить по спіл ку ва ла ся. І він би, як би по спіл ку вав ся, те ж зро зу мів. Але ти ж ро биш це нем ожли вим. Ти ж пер ши ми сво їми фра за ми від би ваєш усі ля ке баж а н н я й близь ко до те бе під хо ди ти...

– А я все ду маю, на віщо йо му про руб ува ти дру гий вхід у свій ка бі нет зна до би ло ся, – про бубо ні ла со бі під ніс Ліза, на ма гаю чись у жар тах вто пи ти влас ний роз пач. – Те пер яс но. Щоб уни кну ти необхід но сті що ра зу повз ме не про хо ди ти... Може, ме ні ста ти під тим за пас ним ви хо дом і по че ка ти, по ки Пе трик ку ди- не будь збе реть ся ви йти? Уяв ляєш, як ве се ло? Він від чи няє две рі – а там я. Він за чи няє їх, біжить у прий маль ню. А тут зно ву я. Він, бі до лаш ний, не при том ний впа д е від та кої на ва ли не інтел е к т у а лок.

– Роз дво їшся ти, чи що? – не зро зу міла я.

– Ні, про сто че рез вік но в прий маль ню влі зу. Це швид ше, ніж чер ез ка бінет. Пе ре віре но дос відом. Якось від ву лич них две рей за чу ла, що ме не за раз про си ти муть ка ву зро би ти, плиг ну ла до се бе в прий маль ню крізь вік но… І всти гла до то го, як Пе трик до ме не вий шов.

– Ти під слу хову ва ла, чи що? – с не при хо ва ним за ми лу ван ням по ці ка ви лась я.

– Ну… Май же... – Ліза ви ріши ла все- та ки по ясни ти, – до Пе три ка якось клі єнт при хо див. Пан Пе сов. Я ле д ь не впу сти ла клу бок. Вихо дить, усе- та ки вір но. Вихо дить, лж е ку зе на об слу го вує Лихо гон...

– Хто?!

– Пе сов. Це клі єнт наш один. Він із та кою мо ло дою і врод ли вою дів чи ною зай шов… Ото ж я, со ром но зіз на ти ся, від дум ки, що ця дів чи на і мій Пе трик за раз спіл ку ва ти муться, щось та ке по га не від чу ла, що збо же во лі ла мит тє во. Крізь ці дв ері, – Ліза кив ну ла на дв е рі ка біне ту, – ні чо го не чу ти й не вид но. А крізь ву лич ні, кот рі вліт ку в Пе тра зав ж ди тріш ки від чи не ні, мож на й під гле діт и...

– І що?

– Зда ло ся, – Ліза й не пі доз рю ва ла, які ва жли ві для ме не її від по віді, – го во ри ли тіль ки про спра ви. О ні! Те пер во на нічо го ме ні не роз по вість...

– Може, за ши фро ва ні лю бов ні по слан ня. Може, ти на віть не зро зу міла, а во ни про ве сіл ля домо вля ли ся, – я мо ло ла вж е ціл ко ви ту ні се ніт ницю. – Не мо же ж та кий гар ний му жик без дру жи ни все жит тя… Про що го во ри ли, пам'я т а єш?

– З дів чись ком вза га лі ні про що. Вона про сто Пе со ва су про во ди ла. Мовчки.

– А з са мим клі єн том?

– Та не хви люй ся ти, – по сміх ну ла ся Ліза. – Я й са ма пе ре жи ва ла, а по тім чую: «За по віт... Спад коє мець... Хаос… І де йо го, влас не, шу ка ти...» Це точ но не про по чут тя...

– А про що то ді? Ду же схо же на якийсь шифр...

– Ну, не знаю, – Ліза зни за ла пле чи ма, – пе ре ка зую то бі те, що по чу ла. Дос лу ха ти ся до ді ло вих пе ре го во рів Пе тра не звик ла.

– Да рем но! – щи ро зіт хну ла я.

– Чо го це да рем но?! – на сто ро жи ла ся Ліза. Я зро зу міла, що ле д ь не по па ла ся, й ви ріши ла опа ну ва ти се бе. Як не хо ті ло ся роз пи та ти, з роз мо ва ми про візи ти Пе со ва не вар то бу ло квапитис я, щоб не ви кли ка ти пі доз ри. Я не мала пра ва на ри зик.

– А то го, лю бонь ко, – по ча ла я пов чаль ний мо нолог, – що Пе тро Сте па но вич твій лю бить жі нок діло вих, ос віче них, ене р гій них. Жі нок ти пу «пар т нер». Усікла? Зви чай но, осо бли вої ува ги влаш ту ван ню Лізи но го осо би сто го жит тя я при ді ля ти не зби ра ла ся. Але хоч тро хи до по мог ти вар то бу ло. Ліза ува ж но ки ва ла, а я по сту по во ви кла ла їй усе, що зна ла про сма ки й по гля ди па на Лихо го на.

– Усе вір но, – Ліза все зіт ха ла, – май же про все це я зна ла й са ма, без уся ких во ро жок. Але я не мо жу при ньо му бу ти та кою... Після цьо го Ліза кри тич но огля ну ла ме не: – Ось ти – інша спра ва. Ти – ціл ком від по віда єш іде а лу. Я не пояс ню ва ла, яких це коштув а ло зу силь.

– Я й ра ні ше та ка бу ла, – про всяк ви па док я ви ріши ла пе ре страх ува ти ся, – і до то го ж, як до віда ла ся, що на шо му ше фу по до ба ють ся ді ло ві пані... Ти на ме не зла не три май...

– Ні, – лег ко від мах ну лась Ліза, – про злість і мо ви бу ти не мо же. За те бе я зов сім спо кій на. Три вож ний дзві но чок за дзе лен чав у ме не все ре ди ні. «Чо го це рап том? Ліза на стіль ки рев ни ва, що че рез один по гля д Лихо го на зва жи ла ся на ри зи ко ва ний за хід що до сте жен ня… Чому ж до ме не во на не рев нує? Не ста ра ще вдо ва, що ціл ком відпо відає за пи там Пе тра Сте па но ви ча… Чи то Лихо гон на ме не вза га лі не ди вить ся, чи Ліза здо га ду єть ся про мій справ жній сімей ний стан. Але звід ки? Ох, це все мої нер ви. При ду мую нез ро зу міло що… Ні, тре ба швид ше зав'я зу ва ти з ці єю спра вою».

– Нев же в мене та кий брид кий ви гля д ? – ви ріши ла все- та ки уточ ни ти я.

– Ой, – зні я ко віла Ліза, – я не те зов сім хо ті ла ска за ти, – на мить во на за ми сли ла ся. – Ти не не без печ на для Пе три ка, бо спра вляєш вра же н ня ду же по ряд ної лю ди ни... Ду же по ряд ної лю ди ни...

– А Пе тро Сте па но вич від дає пе ре ва гу не по ряд ним?

– Та ні! Про сто ти зда єш ся ме ні чес ною. Крім то го, ми по то ва ри шу ва ли з то бою. Ме ні зав ж ди бра ку ва ло

38

по друг. Не вмію схо ди ти ся з людь ми. А з то бою, ось, зій шла ся... Раз ти на мо є му бо ці, ви хо дить, не пе реш ко дж а ти меш мо є му ща стю. Як по ряд на лю ди на, не чи нит имеш під сту пів за мо єю спи ною... Па зу ря сті ла пи мо го сум лін ня почали без жал ь но шкре бтися в кво лі стін ки ду ше вної рівноваги. Ну що за дур ну ва та ро бо та в ме не? Об ма ню ва ти до вір ли вих спів гро ма дян, які, до то го ж, са мі роз кри ва ють пе ред то бою ду шу, вия ви ло ся не по силь ною пра цею.

– Пе рей ді мо до су ті, – я по ква пи ла ся змі ни ти те му. – От же, як ста ти ці єю са мою жін кою ти пу «Парт нер»? Існує кіль ка шля хів. Най більш без про граш ний, на жал ь, від па дає.

– Який са ме?

– Нею пот ріб но на ро ди ти ся… На жал ь, ця мо жли вість втра че на без по во рот но...

– Ні, – Ліза за тя то по мо та ла го ло вою, – ти зов сім не ро зу мієш ме не. На віщо б ме ні пот рі бен був чо ло вік, від по відаю чи ви мо гам яко го, я бу ла б зму ше на все жит тя ла ма ти се бе? Очі мої мит тє во роз ши ри ли ся. На стіль ки скла д ної по бу до ви ду мок я від Лізи не очі ку ва ла. До ве ло ся на пру жу ва ти міз ки, щоб зро зу міти її. Дум ка зда ла ся ме ні до сить ці ка вою.

– Раз я об ра ла йо го, – про ва ди ла Ліза, – значит ь, йо го ви мо ги під хо дя ть ме ні. Ла ма ти ні чо го не до ве де т ь ся. Я нас пра вді від по відаю за пи там. Я і є ця са ма жін ка- на пар ник. При найм ні, зав ж ди бу ла са ме та кою. На ро ди ла ся са ме та кою. Про сто… Ро зу мієш, ба чу йо го – і мит тє во впа даю в па ніку. Ро блю дур ни ці, ме лю ні се ніт ни ці, а в го ло ві – по рож не ча... Зви чай но, йо му й на дум ку не спа де шу ка ти в ме ні свій іде ал.

– Цілком мо жливо, ти маєш рацію. Ви хо дить, то бі пот ріб но нав чи ти ся во ло ді ти со бою. Крім то го, жін капарт нер не мо же до зво ли ти со бі бу ти про фа ном у то му, на чо му її чо ло вік зна єть ся дос ко нало. Хоча б за галь не уяв лен ня ма ти пот ріб но... Я го во ри ла, а са ма на ма га ла ся оці ни ти влас ну від по від ність опи са ній ви ще жін ці. Ну, оце вже ні! Як би я на міри ла ся от ри ма ти уяв лен ня про все, що ці ка вить Ге ор гія, то ча су й си ли на влас ні інте ре си в ме не про сто не ли ши ло ся б. «А мо же, я его їстка?! – ця дум ка пох му рим ван та жем ля гла на сві до мість, при ду ши ла на мить реш ту по ми слів. Чомусь ме ні зав ж ди па то ло гіч но ва жли во бу ло праг ну ти до сам ов дос ко на лен ня. – Точ но. Жах ли ва его їстка. До ко ти ла ся, – на кру чу ва ла я се бе, зга дую чи всі не дав ні вчин ки та при міряю чи їх до при ду ма но го об ра зу. Об ра зо ві его їстки мої вчин ки до не при стой но сті па су ва ли. Жи ти з цим да лі зда ва ло ся нем ожли вим. Необхід но бу ло тер міно во ви пра вити ся.

– Зна єш, – я відра зу взя ла ся до спра ви, – зда єть ся, я змо жу до по мог ти то бі. Ре тель но мір ку ючи про мо жли во сті Лізи, я зму шу ва ла се бе зов сім не ду ма ти про Пе со ва. Тре ну ва ла від сут ність его їзму: же р тву ва ла сво їми по тре ба ми за ра ди чу жих. Да ва ло ся ме ні це, слід виз на ти, з ду же ве ли кою пра цею.

– Про си на то мість що хо чеш, – га ря че заш епо ті ла Ліза.

– Нічо го не хо чу, – над си лу ви ча ви ла я з се бе. Попро си ти інфор ма цію про Пе со ва бу ло над то ри зи ко ва но. У будь- якій іншій си туа ції, за ра ди влас но го ком фор ту я б піш ла на та кий ри зик. Або ви кли чу якусь по верх не ву, не ви раз ну підоз ру, або в три ста ра зів спро щу со бі зав дан ня... Его їстич на я, бе зу мов но, ви бра ла б дру гий ва ріант. Але я мужньо стри ма ла ся. Не хай зав дан ня моє за ли ша єть ся скла д ним, за те інте ре си Ге ор гія га ран ти ро ва но не по стра ж да ють. – Головне, щоб у те бе все вий шло, як треб а, – я ви рі ши ла не на жар т узя ти ся до влаш туван ня Лізи но го ща стя. – При найм ні, по ясню, як прац юва ти з комп'ю т е ром і як офор мля ти до куме н ти. Після цьо го при ду маємо, чим ти мо жеш роз ван та жи ти Пе тра Сте па но ви ча. Якусь ча сти ну ро бо ти за бе реш під свою від по відаль ність, чим відра зу за слу жиш по ва гу ко ха но го. Тут уже він не ви кру тить ся – звер не на те бе ува гу й ус відо мить, яий скарб си дів у ньо го пе ре д но сом усе жит т я ...

– На віть якщо стану най ро зум нішою, я ні за що не змо жу про де мон стру ва ти це при Пе три ко ві. Роз гу блю ся і по- дур но му мов ча тиму під зву ки йо го го ло су... Ро зу мієш, це прак тич но фі зіо ло гіч ний проц е с, із яким я ні чо го не мо жу вдія ти. Ко ли я ба чу Пе тра, у ме не в гру дях від бу ваєть ся щось див не. Подих пе ре хо плює. На ко чує щось та ке... Лоскітне... Я спро бу ва ла уя ви ти опи са ні від чут тя.

– Я та ке від чу ваю, ко ли ну дить, – чес но за я ви ла пі сля екс пе ри мен ту. – Може, це в те бе не лю бов зов сім? Може нав па ки? Може, він – чу до вись ко? Може, він то бі брид кий?

– Ска жеш те ж ... – Ліза нер во во роз смія ла ся. – Що ж я, по- твоє му, всі си ли й нер ви на брид ке чу до вись ко роз тра ти ла?

– Га раз д. Тобі вид ніше, на що ви тра ча ти нер ви. Зна чить так, бу де мо тре ну ва ти ся, і все вий де, – впев не но за я ви ла я. – Ось що! Ти уя ви, на чеб то це не він зов сім, а якась аб со лют но інша лю ди на.

– Яка? – за ці ка ви ла ся се кре тар ка.

– Ох, ну звід кі ля ж я знаю! Хто- не будь та кий, що не спра вляє на те бе жо до го вра жен ня. Сус ід із пер шо го по вер ху, ска жімо… Йде?

– Ой, то ді я зли ти ся весь час бу ду… Той сус ід – ко лиш ній на чаль ник ЖЕ Ку. Рід кіс но оги дний тип. Трид цят ь ро ків ус іх те ро ри зу вав. Жод но го про хан ня меш кан ців до пут тя не роз гля нув, а ле д ь що, відра зу санк ція ми гро зи ти ся по чи нав. Сла ва Бо гу, рік то му на пен сію пі шов.

– Гос по ди! – я вже втра ча ла тер пін ня. – Ну то ду май про ко гось іншо го. Вва жай, що Пе тро Сте па но вич – це не Пе тро Сте па но вич і не сус ід з пер шо го по вер ху зов сім, а... Ну, ска жі мо, но вий на чаль ник ЖЕ Ку.

– Ой, ні, – зно ву за ве ре ду ва ла Ліза, – то ді я весь час смія ти ся бу ду. З но вим на чаль ни ком у ме не тіль ки ку ме д не асо ці юєть ся. Він, зна єш, дріб ний та кий, в'юн кий, але жах ли во по важ ний. Та кий ді ло вий і ене р гій ний, що сам від цьо го віч но стра ж дає. Хоча лю ди на гар на. Ду же гар на, я б ска за ла. Два д цят ь п'ять ро ків ми з бать ка ми стра ж да ли від то го, що хо лод на во да до на шо го п'ято го по вер ху не до хо ди ла. Ще п'ять ро ків, після пе ре їзду бать ків, з ті єї сам ої при чи ни я стра ж да ла на са мо ті. На скар ги ЖЕК уж е дав но ніяк не ре а гу вав. «Нічим не мо жу до по мог ти!» – по- сус ідсь ки доб ро зич ли во за яв ляв то діш ній на чаль ник. І ось на чаль ство змі ни ло ся. Новий нача ль ник зібрав меш кан ців і за пи тує, у ко го, мо вляв, які по ба жан ня? Я відра зу зі своєю во дою вліз ла. На чаль ник сер йоз но так на ме не по ди вився, на су пив ся і відра зу пі шов у під вал. Без сан тех ни ків, але в су про во ді щіль но го ко ла за ці кав ле них. Підій шов він до на ших труб, грі зно оки нув їх по гля дом, по вер нув якийсь вен тиль і... во да піш ла на мій п'ятий, як ми лень ка. Трид цять ро ків ні в ко го ру ки не дій шли вен тиль по кру ти ти! Ото смі хо та! Але це ще не найс міш ні ше. Поба чив ши та ке ди во, сус іди з но во го до му, які щой но в'їха ли, ви рі ши ли те ж на своє ли хо по скар жи ти ся. Немож л и во, мо вляв, ко ри ста ти ся уні та зом. За смі че ний. Сан тех ни ків уже ви кли ка ли, але щось во ни за піз ню ють ся з візи том.… У за па лі не дав ньої пе ре мо ги но вий на чаль ник ЖЕ Ку по дав ся в підвал то го до му. Вигля д він мав при цьо му, як у одер жи мого. Ду маю, зах ват спо сте рі га чів запамо ро чив йо му го ло ву. За хо дить це наш начал ь ник у під вал. Ди вить ся, а од на з труб щіль но за би та яки мось ган чір'ям. Бу ді вель ни ки заглуш ку по ста ви ли чи за бу ли ще щось та ке... Роз па ле ний жа гою доб рих справ на чальник підій шов під трубу та взяв ся ви тя га ти з неї ган чір ки. Відій -

39

ти він не встиг. Ка на лі за цій ними від хо да ми обли ло з го ло ви до ніг. Тиж день по тім від ми ти ся не міг! Усі від ньо го са ха ли ся… Уявляєш?! На ре го та ти ся нам жах ли во за ва жа ла необхі д ність дот ри му ва ти ся ти ші. Той фак т , що в сус ід ній кім на ті зо се ре д жу вав ся пан Лихо гон, зму шу вав го во ри ти пів го ло сом і смія ти ся по шеп ки.

– Пе рей де мо ми, на реш ті, до спра ви, чи ні?! – вда ва но об ури лась я. – Уяв ляй за мість Лихо го на ко го хо чеш, аби цей хтось не гіп но ти зу вав те бе, як удав кро ли ка...

– Не хай бу де мій пер ший чо ло вік. Уже чо го- чо го, а не бо я ти ся пе ре д ним я дав но нав чи ла ся...

– Ось і чу до во. Бу деш ду ма ти, що пе ред то бою не Пе тро Сте па но вич, а пер ший чо ло вік, і зу мієш не впа сти в па ні ку. А те пер да вай усе- та ки зай ме мо ся комп'ю т е ром. На би ра ти тек сти вмі єш? Ліза по мор щи ла ся.

– За га лом, так. Але нас пра вді – ні. Бою ся я цьо го комп'ют е ра стра шен но. Але все- та ки знай шла в книж ці, як йо го ввім кну ти, і вми каю те пер щод ня спо кій но. Там же про чи та ла, на який ма лю но чок кла ц ну ти, щоб до ку мент ство ри ти. Учора на ма га ла ся по дру ку ва ти… Не ви хо дить...

– Про сто прак ти ки ще не ма. Швид кість набо ру прий де з дос відом.

– Та ні. В ме не на віть не в швид ко сті спра ва. На би ра ти не ви хо дить, – ніг ті ла ма ють ся. Ба чиш, – Ліза ви тя гла пе ре ді мною об ма ні кю ре ні паль ці. Один ні готь був на го ло ву ко рот ший за інші, – до сі відро стає… А Пе трик лю бить жі нок із до гля ну ти ми ру ка ми. Я не вва жа ла це бо йо ве роз фар бо ву ван ня оз на кою до гля ну то сті, але ви ріши ла про мов ча ти. Хто ска зав, що моя дум ка збі га єть ся з дум кою Лихо го на?

– Щоб від зна чи ти до гля ну тість рук, чо ло вік по ви нен по міти ти спо чат ку на яв ність їхньої власни ці, – зно ву по ча ла я свої но та ції, – а оз накою існу ван ня лю ди ни для Лихо го на, є інфор ма ція про на яв ність у ці єї лю ди ни го ло ви. Нав ряд чи те бе влаш тує, як що Пе тро Сте па но вич за ко ха єть ся ви ключ но в ру ки, а реш ту те бе й да лі ігно ру ва ти ме?

– Ох, не влаш тує, – зіт хну ла Ліза. – Та й вза га лі, я б із за до во лен ням дру ку ва ла. На віть ніг тя ми по жер тву ва ла б, як що пот ріб но… Але в цьо му не ма необхі д но сті. Пе тро не до вірить ме ні свої до ку мен ти. Він та кий са мо стій ний...

– Це оз на ка не са мо стій но сті, а ду ро сті, – ме ні ста ло крив дно за ідею. – Як що ко же н зне ва жа тиме ел е мен тар ні за ко ни про по діл пра ці, то жо д ної спра ви ні ко ли не бу де до ве де но до кін ця. Якщо ви роб ни ки ав то мо бі лів по чи на ти муть но ві роз роб ки зі спроб ви на хо ду ко ле са, то ко ри сту ва чі на дов го за ли шать ся без но вих ма шин. А як що ви роб ни ки ще й ви рішать зай ня ти ся влас но руч об роб кою си дінь і нав ча ти муть ся кра вец тва, то жо д но го людсь ко го жит тя на ви пуск ав то мо бі ля не ви ста чить. Про фе сій ний на чаль ник по ви нен умі ти все, але займа ти ся при цьо му ли ше тим, із чим не мо жуть упо ра ти ся інші уча сни ки про це су. А твій Пе тро Сте па но вич своєю впер ті стю тіль ки шко дить спра ві! Розу мієш? Вза га лі я го во ри ла про Ге ор гія. Ра ніше він ме не про сто до бо же віл ля до во див своєю ней мо вір ною впер ті стю і спро ба ми схо пи ти ся од но ча сно за все, що скін ча ло ся ке псь ко: жо д ну спра ву йо му не вда ва ло ся до ве сти до кін ця. Якби сво го ча су ми не прий ня ли вну трі шньосі мей но го за ко ну про стро гий по діл від по відаль но сті, аген ція на ша, на пев не, дав но ста ла б за гально місь ким по смі хо вись ком, що ра зу ди вом ря ту ючись від по раз ки та не зна ти як за ла го д жуючи влас ні спра ви. Втім, на бір ди вацтв для будь- якої ор га ні за ції об ме же ний, а ви хо дить, аген ція на ша ра но чи піз но про сто збан кру ті ла б. І на ста ли б бла жен ні ча си спо кою та не роб ства! Із якою на со ло дою я уяв ля ла їх со бі за раз... «Мо же, ске ру ва ти свої си ли на роз вал влас ної фір ми? Це вий де в ме не знач но кра ще... Тоді вж е точ но ніх то не змо же пе реш ко ди ти мір но му пли ну мо єї від пуст ки», – я вча сно зга да ла про рі шен ня ря ту ва ти ся від его їзму та прог на ла геть дум ки про жа да ний спокій.

– Я ро зу мію, – пе ре рва ла на реш ті мій вну тріш ній мо но лог Ліза, по вер таю чись до ді а ло гу, – а Пе тро ні.

– Ну то по ясни йо му! На тре нуй ся щось ро би ти й у ка те го рич ній фор мі за жа дай со бі ча сти ну ро бо ти. Скіль ки мож на пра ц юва ти ме бля ми! Зреш тою, це дис кре ди тує те бе як осо би стість! У ду ші я, зви чай но, сум ніва ла ся в Лізи них мо жли во стях. Але спро бу ва ти вар то бу ло. Для ме не будь- який ва ріант ви хо див без про граш ним. Щи ро на ма гаю чись до по мог ти обом сто ро нам, я в будь- яко му ви пад ку, от ри му ва ла своє. «Як що не на ла го дж у їй осо би сте жит тя, то, при найм ні, га ран то ва но зіпсую біз нес кон ку рен ту. Голов не – зму си ти Лізу все- та ки втру ти ти ся... Або під ко рить Лихо го на або про сто роз ва лить йо му весь офіс». Щось жах ли во під ле при ви ді ло ся ме ні в по діб но му вчин ко ві. Я де да лі мен ше була за до во ле на со бою і де да лі біль ше впа да ла в де пре сію. «Зай маю ся каз на- чим! Пудрю міз ки ні в чо му не вин ним лю дям, за мість то го, щоб ло ви ти зло чин ців... Нас кіль ки про сті ше для мо їх нер вів бу ло б від мо ви ти ся від ус іх цих інтриг і дія ти від крит о». «Ось! – ха пав ся за улю бле ний під ступ вну тріш ній го лос. – Зно ву дба єш тіль ки про се бе! З по гля ду віч но сті твої нер ви не велик а цін ні сть. Дій у інте ре сах спіль ної спра ви». «Мож на по ду ма ти, Маріїні нер ви з по гля ду вічно сті біль ша цін ність за мої», – по дум ки огризну лась я. Лая ла ся про се бе, але дія ла ціл ком при стой но. На ступ ні кіль ка го дин пі шли на спро би по дру жи ти Лиза ве ту з комп'ю т е ром і з се кре тар ськи ми обов'я з ка ми в ці ло му. Хва ли ти Бо га, дос від ро бо ти при Жо ри ку да ру вав ме ні де я кі знан ня. Прац юва ти з Лізою ви хо ди ло на по див лег ко. Дум ки про мо жли вий роз вал Лихо го нів сько го офі су біль ше не спа да ли ме ні. Упев не на, що тіль ки близь ке знайом ство з офіс ною тех ні кою змо же про кла сти їй шлях до сер ця Лихо го на, Ліза спо чат ку дія ла ви нят ко во з ко ри сли вих спо ну кань. Але по тім захо пи ла ся й за ці ка ви лась про гра ма ми ціл ком щи ро.

– Те пер ти смі ли во мо же ш ви ма га ти со бі в на бір до ку мен ти, – ска за ла я на реш ті. Ліза бу ла в рід кіс но під не се но му на строї. Ящик, кот рий на вівав на неї мі стич ний жах, вия вив ся ціл ком неш кід ли вим і на віть ко рис ним. Ліза по чу ва ла ся при бор ку вач кою ди ко го зві ра.

– Лиза ве то! – ці єї ми ті пе ре го вор ний при стрій на сто лі секр е т а р к и озвавс я людсь ким го ло сом. – Ме ні пот ріб но піти не на дов го, – го лос вия вив ся на до да чу ще й ли хо го нів ським. – Усіх впу ска ти, ні ко го не ви пу ска ти. Якщо бу дут ь відві ду ва чі, по про си, щоб за че ка ли. Не хай Ка тря роз ва жит ь їх чим- небуд ь... Я об уре но взя ла ся ру ка ми в бо ки. Лихо го ну я, на пев но, на га дую клоу на...

– По-мо є му, це вхо дить не в Ка три ні, а в мої обов'яз ки, – кри жа ним то ном за го во ри ла рап том Ліза. – Ви хо ті ли по про си ти ме не роз ва жи ти клі єн тів на час ва шої від сут но сті. Можу скла сти бланк- ан ке ту для при йо му за яв від по тер пі лих. Ті, що вия влят ь ся гідни ми ува ги, пе ре да ва ти му вам. Я зав мер ла з роз зяв ле ним ро том. Чо го зав год но очі ку ва ла я від Лізи, але не та ко го вбив чо го то ну. Можли во, ми тріш ки по га ряч ку ва ли, ко ли ви ріши ли асо ці юва ти Лихо го на з пер шим Лізи ним чо ло віком. Не див но, що во на роз лу че на. Жо де н нормаль ний му жик не ви три має звер тань до се бе в та ко му то ні. Я за пе кло за та ра ба ни ла кіс точ ка ми паль ців по ло бі й зу мис не роз тя гла гу би в дур ну ва тій по сміш ці, на -

40

ма гаю чись по ка за ти Лізі, що інто на цію не гай но слід змі ни ти.

– При род но, бу ду їм дур ну ва то по смі ха ти ся й ви ко ну ва ти інші обов'яз ки се кре тар ки.

– Хто го во рить? – зре а гу вав на реш ті пе ре го вор ний при стрій, і ме ні ста ло сміш но.

– Ожи лі ме блі! – Ліза й не ду ма ла зу пи ня ти ся, зда єть ся, її по не сло в бік істе ри ки. – Та, ко тру ви при ре кли на віч не не роб ство! Та, що не мо же біль ше мов ча ти й ну дь гу ва ти в без діяль но сті! Та, що гі дна біль шої по ва ги, ніж пре д мет інтер'єр у! Та... Ліза спіт кну ла ся на пів сло ві, бо две рі ка бі не ту ше фа від чи ни ла ся і в щі ли ну, яка утво ри лась, обе ре ж но про стро ми ла ся Лихо го но ва го ло ва. У очах ке рів ниц тва, які ней мо вір но по кру глі ша ли, вга ду вав ся нев да ва ний інте рес.

– Лиза ве то, ти не в со бі? Кіль ка ра зів різ ко вдих нув ши по вітря, Ліза рап том за ли ла ся фар бою і по ту пи ла ся.

– Ви не по вин ні скла да ти до ку мен ти са мі, – про бур ча ла во на со бі під ніс, во че видь зби ваю чись із дум ки.

– Якщо ко же н кра вець зду має рап том ви на хо ди ти ав то мо бі лі, то ко ри сту ва чі на дов го за ли шать ся без ма шин. Ви по вин ні від да ти ро бо ту про ф е сіона лам... А са мі зосер е д ж у й те ся на сво їй ву зь кій спе ціа лі за ції, скіль ки влі зе...

– Це я – кра вець?! – по ди ву в го ло сі Лихо го на бу ло ку ди біль ше, ніж об ра зи. – Ну, зна є те... Не очі ку вав від те бе, Лиза ве то. Ніяк не очі ку вав. У Лізи них очах про май нув жах. Зд ає т ь ся, во на тіль ки за раз ус відо ми ла, що са ме ска за ла.

– Не очі ку вав і те пер при єм но зди во ва ний, – скін чив свою дум ку Лихо гон, і я ле д ь стри ма ла по лег ше не зіт хан ня. – Ду же ра дий твоє му не ба жан ню ні чо го не ро би ти. Тіль ки на віщо ж ви сло влю ва ти емо ції в та кій фор мі...

– Про бач те, – Ліза вж е отя ми ла ся й за го во ри ла те пер ду же нев пев не но. – Про бач те, за ра ди Бо га, Пе тре Сте па но ви чу. Я не хо ті ла. Я вза га лі не хо чу ні чо го дру ку ва ти, це про сто ви пад ко во вий шло. Че рез мо го чо ло віка...

– Що?! Ти за між ня?! – Лихо гон спо лот нів і, я ла д на бу ла за при сяг ти ся, що по облич чю йо го про май ну ла тінь, ви кли ка на уко лом рев но щів. Види мо, в гли би ні ду ші він дав но вж е ці ка вив ся Лізою як жін кою, але, зва жаю чи на цілковиту без діяль ність, не пр из на вав ся в цьо му на віть сам со бі. За я ва про чо ло віка про лу на ла ду же вча сно. Від чув ши укол, Лихо гон, мо жли во, піз нає сам се бе й гідно по ці нує влас ні по чут тя до Лізи...

– Ні, не за між ня, – згуб на Лізи на чес ність за топ та ла ко рис ні по чи нан ня. – Че рез це й пе ре кір ли ва та ка... Цієї ми ті в Лихо го на зад зво нив стіль ни ко вий. Про ви дін ня вря ту ва ло Лізу від ос та точ но го оту пін ня.

– Так, так, – про кри чав Лихо гон про ви дін ню. – Уже їду. За раз бу ду. Виїж дж аю, – не відри ва ючи слухав ки від ву ха, він пом чав до ви хо ду з офі су, до ро гою ки даю чи Лізі роз по ря д ж е н ня, – ан ке ту скла діть. Відві ду ва чів зат ри муй те. Від обов'яз ку дур ну ва то по смі ха ти ся я вас звіль няю... Не за ба ром бу ду, не су муй те. Ще кіль ка хви лин па ну ва ла на пру же на тиша.

– На го лос я вже нор маль но ре а гую, – див ля чись пря мо пе ред со бою, за го во ри ла Ліза. – А ось до осо би стих кон так тів по ки не го то ва. Ба чу йо го і впа даю в сту пор...

– Може, то бі за плю щу ва ти очі? – сер йоз но за про по ну ва ла я. – Після твоєї сьо год ніш ньої маяч ні Пе тра Сте па но ви ча не зди вує жо д на ви тів ка...

– Слу хай, як він го во рив про по сміш ку? – Ліза, зда ва ло ся, не сприй ма ла мо їх слів, ку паю чись ли ше в сво їх дум ках, – «Вас звіль няю»... Ти бу ла зо бов'яз а на по смі ха ти ся? На чеб то ні. Вихо дить, – на облич чі в Лізи рап том за вис ви раз бла жен ства, – ви хо дить, це він зі мною на «ви»... Га даю, від по ва ги,– рап том вона ожи ла, схо пи ла ме не за ру ку і за хо ди ла ся її тру си ти. – Ура! Ка тю, ура! Ох, спа си бі то бі, Ка тю... Ох, спа си бі...

– Про бач те, мож на? – від вхід них две рей рап том по чу вся чийсь го лос і сту кіт. Ліза спо лот ні ла і вче пи ла ся ніг тя ми ме ні в до ло ню.

– Усе про па ло! – заш епо ті ла во на. – Це клі єн ти! Після цьо го Ліза рвуч ко під хо пи ла ся та ки ну лась до вік на, зда єть ся, на міряю чись крізь ньо го втек ти з офі су.

– Стій! Ти ку ди? – я на віть не зна ла, як ре а гу ва ти.

– Од на спра ва зва ли ти на се бе обов'яз ки, інша – ви ко на ти їх. Я не впо ра юся. На плу таю що- не будь... Пе тро зне на ви дить ме не на все жит тя... Ні, кра ще вте ча, ніж та ка га нь ба. Все- та ки мої уро ки, зда єть ся, бу ли мар ні.

– Вте ча в да но му ви па д ку і є га нь ба! – заш епо ті ла я у від по відь. – Опа нуй се бе! Я під ка зу ва ти му то бі, що ро би ти... Обіц яю. Із тим са мим мер твот но блі дим облич чям Ліза сіла за своє ро бо че міс це. Я з без тур бот ним ви гля дом геп ну ла ся в крі сло і вче пи лась у пле тін ня. Мало там що, мо же, я те ж клі єнт ка. Теж че каю на Лихо го на й ви ріши ла ось по пле сти тріш ки. Чому б і ні?

– За хо дь те! – тра гіч ним ше по том про мо ви ла Ліза, а по тім пов то ри ла це ще кіль ка ра зів, го ло сні ше. Две рі роз чи ни ли ся, і я впу сти ла клу бок. Мер твот но- блі дий ко лір облич чя, зда єть ся, зро бив ся те пер у ме не. «З по чут тям гу мо ру в мо єї до лі, схо же, пе ре бір…Сво їми сюр при за ми во на ме не в мо ги лу зве де…» – по дум ки по скар жи лась я са ма со бі, сил кую чись біль ше ні чим не ви ка за ти по ди ву.

Розділ десятий, котрий представляє симпатичного лиходія На по ро зі Лихо го нов ого офі су, пе ре сту паю чи з но ги на но гу, су пив ся мій знай омий із еле к трич ки. Той са мий сту ден т, чиї сте ген ця я по роз ки да ла по всьо му там бу рі. «Ну ось. За раз він ви ка же ме не. Як є, ви ка же. Повідо мить, у якій еле к трич ці ми ба чи ли ся, й у Лізи ній го ло ві я відт е п е р а со ціюва тиму ся з Ге ор гієм, за яким її ше ф ре тель но сте жить оста н нім часом. Якщо Ліза, зви чай но, знає про гео гра фію пе ре міщень сво го ше фа », – за кру ти ло ся в ме не в го ло ві.

– Не мо жу ви ко на ти всі ва ші по ба жан ня, – сту де нт га лант но по кло нив ся се кре тар ці. – Один раз я вж е ввій шов, а ви по про си ли ме не зро би ти це три чі... Я, бач те... Цієї ми ті на ші очі зу стрі ли ся. «Точ но. За раз ви ка же! От же ж нев да ча! Спо чат ку чай на го дин ник. Те пер не ба жа ний сві док. І що я з ним по вин на ро би ти?!» – десь май ну ла й відра зу зга сла дум ка про те, що не ба жа них свід ків зви чай но вби ва ють.

– Ви?! – сту де нт сто ро пів, по тім отя мив ся, спій мав клу бок, який по ко тив ся йо му під но ги, по вер нув йо го

41

ме ні та пе рей шов на спо кій ний тон. – Оце зу стріч... З яко го пи тан ня ви тут?

– З пи тан ь очи щення нав ко лиш ньо го се ре до ви ща, – по- світ сь кому всміх ну лась я. Ну не зіз на ва ти ся ж, що пра ц юю тут при би раль ницею...

– У якій га лу зі пла нує мо очи щен ня? – сту де нт ба га тоз нач но під мор гнув ме ні. Зда єть ся, він зро зу мів ме не зов сім не пра виль но. – Зіз най те ся. Попе ре д ь те по бла ту... Не хо чу вия ви ти ся рап том се ред тих, ко го слід ви чи сти ти...

– Про бач те, ви до ко го? – до Лізи рап том по вер ну ли ся дар мо ви та впев не ність у со бі.

– До де тек ти ва.

– Роз ка жіть суть ва шої спра ви, – Ліза за ліз но за пам'я т а ла те, що я го во ри ла. Я на віть за пи ша ла ся ус піха ми своєї уче ни ці. – Де тек тив не прий має без по пе ред нь ої спів бе сіди клі єн та зі мною. Може те за пов ни ти бланк- ан ке ту. Тіль ки до ве де т ь ся по че ка ти, – тут Ліза опу сти ла очі й тя ж ко зіт хну ла. – До ве де т ь ся дов го че ка ти...

– Та не пот ріб на ме ні ваша ан ке та! – об ра зив ся сту ден т, – Пе тро Сте па но вич ме не знає. Я в ньо го вже був. Без уся ких спів бе сід... А за раз ди влю ся, інші две рі зам кне ні. Дай, ду маю, че рез цен траль ний вхід спро бую прой ти... Щось у по ве дін ці сту ден та зда ва ло ся ме ні зов сім не при род ним. Мину ло го ра зу він був ніби глиб шим. Витон че ні шим, іро ніч нішим, яс кра вішим. За раз же три ма вся над то про ста ку ва то. Чо мусь бу ла впев не на: ро бить він це, щоб прис па ти пиль ність.

– А тут ви, – це сту де нт го во рив уже ме ні. – Зно ву бу де те капо сті чи ни ти? – він за ли шив ме не на один ці з та ким дур ну ва тим за пи тан ням і зно ву пе ре клю чи вся на Лізу. – Біляв ка, во на, зна є те, гір ша за чор ну кіш ку. Де з'яв ляєть ся, там че кай на ли хо.

– Юн ак зво лить жар ту ва ти, – пе ре би ла я цьо го ідіо та. Бра ку ва ло ще, щоб Ліза по ча ла пі доз рі ливо до ме не ста ви ти ся. – Я б ска за ла, зво лить бру таль но жар ту ва ти.

– Ви що, знай омі? – Ліза ви ріши ла на реш ті про ясни ти си туа цію...

– Ще як! – гмик нув сту ден т і відій шов до вік на.

– Зов сім ні! – од но ча сно з цим нах абою ви гук ну ла я. – Ба чи ли ся один раз. У гро мадсь ко му транс пор ті. Він на сту пив ме ні на но гу, от ри мав спра ве д ли ве по ка ран ня, а те пер твер дить, що я при но шу не при єм но сті. Нах аб ство – дру ге ща стя... Ско ри став шись тим, що відві ду вач від вер нув ся, Ліза по ча ла кор чи ти пи ки, кос ува ти на спи ну сту ден та і зни зу ва ти пле чи ма. Зда єть ся, в та кий спо сіб се кре тар ка на ма га ла ся за пи та ти, що їй ро би ти да лі. Я ба га тоз нач но гля ну ла на сту ден та і зро би ла та кий жес т , на чеб то скру чую ко мусь шию. Ліза з ро зу мін ням за ки ва ла.

– Пе тра Сте па но ви ча за раз не ма, – не на д то доб ро зич ли во за го во ри ла во на. – Викла діть суть спра ви ме ні, я вне су вас у комп'ю т е р . Як го дить ся, за пра ви ла ми. Я ви ріши ла, що ми тріш ки пе ре да ли ку ті ме ду. Лихо гон не схва лив би на стіль ки жор стко го по вод ж е н ня з клі єн та ми.

– Хоча б у за галь но му роз ка жіть, на віщо за віта ли. Се кре та ре ві ж тре ба якось вас за пи са ти, – спро бу ва ла я ви пра ви ти Лізи ну про маш ку.

– За га лом, – за ми сле но про тяг сту ден т, див лячись за вік но, – що ж, я роз по вім! – він рвуч ко розв ер нув ся. За скель ця ми йо го оку ля рів чіт ко чита ло ся щось, схо же на за пал. Щось во че видь роз хви лю ва ло на шо го відві ду ва ча. При чо му, щойно. Такий ви гля д у мене то ді, ко ли є гар на ідея.

– Роз по відай те, – з уро чи стим ви ра зом облич чя Ліза від кри ла файл зі ство ре ною на ми ра ніше формою за пи су відві ду ва чів. – Ім'я, пріз ви ще, по бать кові...

– Та за ж діть, – від мах нув ся сту ден т, – я ж про спра ву свою роз по вісти хо тів. Відр е ко мен ду ва ти ся зав жд и встиг ну... Ото ж, я, – сту ден т пе рей шов на та єм ни чий ше піт, – зби ра юся по зи ва ти! Вка зів ним паль цем пра виці Ліза зо се ре д ж е но тиц яла в кла віші. Зд а єть ся, во на за пов ню ва ла роз діл «Ме та візи ту». Різ ко від сми кую чи ру ку що ра зу пі сля на ти скан ня, на мить при ли па ла оку ля ра ми до мо ніто ра, оці ню ва ла зро бле не, після чо го під во ди ла на ме не очі, спов не ні зах ва ту й жаху од но ча сно. Схо же, дру ку ва ти їй по до ба ло ся. Сту ден т не зва жав на ди вац тва на шої се кре тар ки, по гли ну тий своєю роз по від дю.

– Я зби ра юся по зи ва ти, то му що ме не звіль ни ли.

– Че рез сте ген ця? – зах ви лю ва лась я.

– Ні, – зно ву від мах нув ся сту ден т, – сте ген ця бу ли по мил кою. З ни ми скін че но на зав жд и. На віть при ро біток по ви нен при но си ти за до во лен ня, а во ни не при но сять. Ме не звіль ни ли ще ра ні ше. Ще з по пе ред нь ої ро бо ти.

– І ви хо че те по да ти в суд на ро бо то дав ців, які не за кон но звіль ни ли вас? – стро го по ці ка ви ла ся Ліза, що вж е наб ра ла «Зби ра єть ся по зи ва ти».

– Ні! Я хо чу по зи ва ти ся з аме ри кан ця ми. З ти ми, хто ви нен у за ги бе лі «Шат тла»! Ме не звіль ни ли че рез них! За кіль ка днів до опи су ва них по дій усі за со би ма со вої інфор ма ції роз ри ва ли ся від гран ді оз ної, ней мо вір ної, тра гіч ної но ви ни – аме ри кансь кий кос міч ний ко ра бель по тер пів ава рію. «Сім над цят ь ро ків люд ство не зіш тов ху ва ло ся з по діб ни ми ка та стро фа ми. Освоєн ня кос мо су, зда ва ло ся, пе ре тво ри ло сь уж е на ста біль но без печ не за нят тя. І ось, на то бі. Вибух ну в аме ри кансь кий шат т л «Ко лам бія»!» Я пі доз ріли во ско си ла око на сту ден та. Тра ге дія, зви чай но, бу ла гран ді оз на, але нав ряд чи вар то на стіль ки цим пе рей ма ти ся.

– Атож, че рез їхні аме ри кансь кі по мил ки я ви ле тів з ду же гар ної ро бо ти! – про ва див Сту де нт .

– Змалку бою ся бо же віль них, – шепнула Ліза.

– Вони вия ви ли ся ком пе тент ніши ми в про да жу сте ге нець, і їх узя ли на ва ше міс це? – яко мо га більш чем но по ці ка ви лась я.

– Не сміш но! – грі зно за певнив нас сту ден т. – Хоче те діз на ти ся про суть спра ви, то слу хай те без сво їх в'їд ли вих при пу щень.

– Слу ха ємо, слу ха ємо, – моя ці ка вість взя ла го ру на д ба жан ням впра вля ти ся в до теп но сті.

– Я був на чаль ни ком ре кла мно го від ді лу. Ро бо та зі спе ціаль но сті, – я зга да ла, що юн ак цей нав чав ся на сце на ри ста. – Ціка ва ро бо та, та ще й не де- не будь там, а в бан ку! У справ жньо му бан ку, що міц но сто їть на но гах... Уяв ляє те, як доб ре ме ні пла ти ли? Чомусь я не віри ла жо д но му йо го сло ву. Зд а ва ло ся, на чеб то свою істо рію Сту де нт ви гадув а в на хо ду. І по тім, який же пра ців ник мо же бу ти за до во ле ний своєю зар пла тою? Тіль ки той, хто наспр а вді тіль ки мріє про цю зар пла ту...

42

– На пев не, не на д то доб ре, – Ліза пре зир ли во огля ну ла по тер ту дж ин со ву кур точ ку Сту ден та. Відві ду вач про сте жив за її по гля дом, зсу ту лив ся ще біль ше, гор до по пра вив оку ля ри і за я вив: – Усю зар пла ту я ви тра чав на книж ки! Ліза відра зу про ве ла ана ло гії зі сво їм Лихо го ном і пе рей ня ла ся до Сту ден та нес по ді ва ною по ва гою.

– Може, ба жа є те ка ви? – відра зу про де мон стру ва ла во на змі ну сво го ста влен ня.

– Я їм про ве ли ке, а во ни про ка ву! – зно ву об ра зив ся сту ден т. – Міц ну і з цук ром, будь ла ска. Я напру ж е н о чекал а продов ж е н н я .

– Ото ж. Остан ній мій про ект був про сто ге ні аль ний. Я при ду мав ідею біг бор дів із ре кла мою на шо го бан ку. Могут ній асо ці атив ний вплив на мо зок спо жи ва ча. На кар тин ці – злі тає «Шат т л ». Поруч – наз ва бан ку. Сло ган – «Де сять ро ків без до ган ної ре пу та ції». Усе стиль но, со лід но, ви три ма но. Пого дь те ся, ши кар на ідея? Я вже зро зу міла суть тра ге дії Сту ден та і ле д ве стри му ва ла сміх.

– Ко ли ти при ду мав цей ре кла мний хід? – не по міт но для сам ої се бе я пе рей шла на «ти».

– Не тіль ки при ду мав, але й вті лив. Цей ідіот сь кий аме ри кансь кий «Шат т л » зго рів на ступ но го дня пі сля то го, як ре кла мні щи ти мо го бан ку бу ли роз ста вле ні по місту.

– Це ж тре ба! – я вже від вер то смія ла ся. – Чудо вий збіг! Оце не по ща сти ло! Про вас анек до ти потріб но роз по віда ти...

– І що, – Лізу біль ше хви лю ва ли ре а лії бут тя, – на чаль ство по смі ло звіль ни ти вас? Але ж ви ні в чо му не вин ні...

– Ні, – Сту де н ту, зда єть ся, бу ла жах ли во при єм на на ша ре ак ція. Він із за до во лен ням ку пав ся в про ме нях мо єї ува ги й Лізи них жа ло щів, – я звіль нив ся сам. Вирішив, що не маю анінай мен шо го пра ва за ли ша ти ся на сво їй ро бо ті після та кої по хиб ки… Банк опла тив, між іншим, ре кла мні міс ця під цей ма кет на пі вро ку на пе ред. Те пер уже ні чо го не мож на змі ни ти. Ре кла ма пе ре тво ри ла ся на ан ти ре кла му…

– Ви хо чет е ска за ти, що ці щи ти до те пер стоя т ь по мі сту?! Бра во! Та ке мо жли во тіль ки в на шій кра їні. Ре кла ма- ан ти ре кла ма... Не має зна чен ня! Якщо опла че но, стоя ти ме!

– Про бач те, але ви ка за ли, що вас звіль ни ли, а те пер з'яс ову єть ся, що ви звіль ни ли ся са мі, – Лізи не за пи тан ня по вер ну ло ме не з не бес на зем лю. Фіш ки фіш ка ми, ку ме д ні істо рії – ку ме д -ни ми істо рія ми... Але пот ріб но ж ро зібра ти ся. Я не нав мис не ки ну ла по гля д за вік но й те пер уж е точ но бу ла впев не на, що Сту де нт скла дав свою істо рію на хо ду. «Шат т л » на зльо ті з під пи сом про без до ган ну ре пу та цію – та са ма опи са на Сту ден том ре кла ма – про сто на про ти вік на прий маль ні.

– Ви при ду ма ли цю істо рію, ко ли гля ну ли на ре кла мний щит? – пря мо за пи та ла я.

– Так, – без глуз до роз вів ру ка ми Сту де нт , – але ж вий шло ку мед но. Так? Кра си во ж вий шло... Справ жній сю же т для ре жи сер сь ко го етю ду... Я мо ло де ць , пра вда? Від знай омо го сло вос по лу чен ня я вся на пру жи лася. «Ре жи сер сь кий етю д »... Без глуз да, але ці ка ва ро дзин ка, зай вий відео а к цен т на тек сто вій ча сти ні... Люди на по дає в суд на твор ців «Шат тла», за яв ляю чи, що че рез них втра ти ла ро бо ту... Той са мий стиль, що й у «Ла ви», та са ма аб сурд ність, що й у роз по віді про лю бов до дик то ра з ме тро...» Подум ки я заз на чи ла: зро блю що зав год но, аби не до зво ли ти Се стри ці всту пи ти до ці єї жах ли вої Ака де мії куль ту ри. На ща стя, за пис цей по тра пив у са мий кі нець уяв ної низ ки тер міно вих справ і швид ко за гу бив ся.

– Ви нас об ду ри ли? – Ліза по- ди тя чо му за клі па ла. Зд а єть ся, во на щи ро за сму ти ла ся. – Не ку пу ва ли ви ні я ких кни жок, так? Ліза, на пев но, гнів но від ня ла б у відві ду ва ча ча шку з ка вою, як би ц ієї ми ті не зад зво нив те ле фон.

– Слу хаю, – Ліза схо пи ла труб ку, – Ка тю, це те бе. Голос при єм ний, але жі но чий. Ось уже чо го я ні як не очі ку ва ла, то це чи їхось дзвін ків...

– Алло, Ка те ри но, це твоя се стра Марія. Я ди вом не за во ла ла, що це якась по мил ка і що се стру мою звуть зов сім інак ше, але зму си ла се бе за ми сли ти ся. Сум ні вів не за ли ша ло ся, зі мною го во ри ла Марій ка!

– Чому моя? – вклю чи ла сь я в гру, звер таючись ні би то до Лізи, але щоб на то му кін ці бу ло чу ти, – це се стра мо го по кій но го чо ло віка. Я па лко спо ді ва ла ся, що Марій ка зро зу міє, про що я на ма га юся за пи та ти. Співроз мов ниця ви прав д а ла мої на дії. Зро зу міла, що я з'яс овую, дзво нить во на з влас ної ініціа ти ви, чи за до ру чен ням Ге оргія.

– Авже ж . Са ме тво го чо ло віка. Він тут по ряд сто їть... – Марійка відра зу спо хо пи ла ся. – Точ ніше, світ ла пам'я т ь про ньо го зав жд и ви тає пра во руч від мо го сер ця. А хто ви тає біля те бе? Я підоз рі ли во озир ну ла ся.

– Авже ж , ав же ж , – без тур бот но защ ебе та ла я, – за га лом, спра ви ні чо го. Ту сук ню ме ні ще не по ши ли. Але й гро шей на пе ред не бра ли.

– Можуть узя ти! – за сте ре гла Марій ка. – Тому й дзво ню. Щоб по пе ре ди ти. Я цьо го крав ця дав но знаю. По су ті, він мій ро дич. Двою рід ний брат. Я ба чи ла, як він до те бе зай ти на ма гав ся.

– До до му?! – пе ре по ло ха лась я. Усе зро зу міло. Ге ор гій не схо тів дзво ни ти сам, щоб не ви кли ка ти пі дозр. Лихо гон міг по чу ти роз мо ву й упіз на ти го лос ко лиш ньо го од но клас ни ка. Тому дзво ни ла Марій ка. Ге ор гій, як я зна ла, зби рав ся ор га нізу ва ти сте жен ня за лж е к уз е но м . Са ме Ле оні да Марій ка на зи ва ла за раз крав цем.

– Ні. На ро бо ту. Про сто за раз. Він, зви чай но, не в кур сі, що ти – це ти. Але ма ло там що... Будь ува ж ні ша. Га раз д, бу вай, у ме не ще ку па справ. Ко рот кі гуд ки в слухав ці за ста ли ме не зне наць ка. Так ба га то всьо го ще хо ті ла б діз на ти ся... Доб ре, до віда юся са мо стій но. Зреш тою, на віть як що цей ча рів ний юн ак і є не гідни ком- лж е ку зе ном, він все од но не знає, що я знай ома з Марі єю... А ви хо дить, бо я ти ся не ма чо го. Вихо дить, мож на дія ти.

– Зна є те що, – рі шу че за я ви ла я відві ду ва чу, – не мо роч те нам го ло ву, будь ла ска.

– Вона у вас од на на двох? – Сту ден т те ж пе рей шов у на ступ. Це бу ло вже хам ством. Що ж, ця ри са по вин на бу ти вла сти ва лж е к уз е н у...

– Ва ші до ку мен ти!? – я схо пи ла ся за щіт ку. Сту ден т по зад ку вав. За єди ну мить Лиза ве та вия ви ла ся в ньо го за спи ною.

– Пе тро Сте па но вич про сив, щоб ви йо го до че ка ли ся, – зри ви стим від хви лю ван ня го ло сом ви мо ви ла се кре тар ка.

– До ку мен ти?! – зно ву про кри ча ла я. Сту ден т гмик нув, по кру тив паль цем біля скро ні, ді став із вну тріш ньої ки ше ні курт ки пас порт у по тер тій чер во ній об кла дин ці, від крив йо го на сторін ці з фо то гра фі єю і тиць нув до ку мент ме ні під ніс.

– Ось. На ди ви ли ся? У ру ки не дам, а ди ви ти ся мо же те. На оста н ній сто рін ці пас пор та пра ви ла чи та ли?

43

Там на пи са но, що цей до ку мент ні ко му в ру ки від да ва ти не мож на. Я йо го на віть мілі ції не від даю...

– Та не бу де мо ми йо го у вас за би ра ти, – по ква пи ла ся за спо ко їти відві ду ва ча Ліза. – Дай те тіль ки ва ше ім'я пе ре пи са ти й но мер до ку мен та. Над то вже пі доз ріло ви по во ди те ся. Ліза по вер ну ла ся до сво го сто лу по руч ку та ар куш. Цієї ми ті в сту де н та зад зво нив стіль ни ко вий. Див но так зад зво нив. Дзень кнув і відра зу зам овк. На чеб то хтось пе ре ду мав дзво ни ти. Сту де нт швид ко зап хав пас порт на зад у ки ше ню, побіг до две рей і ви ско чив на ву лицю. Пе ре слі ду ва ти йо го ні я, ані Ліза не ки ну ли ся. Лихо гон про сив зат ри му ва ти відві ду ва чів у прий маль ні, а не га ня ти ся за ни ми.

– Ну ось. На віть йо го пріз ви ща не за пи са ла, – зіт хну ла Ліза.

– Пиши, – бе земо цій но за я ви ла я, на ма гаю чись зі бра ти ся з дум ка ми й ус відо ми ти, чим це скін чить ся для ме не, – Пе сов Ле онід Мар ко вич. Номер пас пор та я не роз гле ді ла. Чомусь ме ні бу ло щи ро шко да, що та кий ча рів ний юн ак- сту де нт нас пра вді вия вив ся зліс ним зло чин цем. Кра ще б і не від бу ва ла ся ніко лита зу стріч у еле к трич ці. Я б не всти гла пе рей- ня ти ся до цьо го ли хо дія сим па ті єю. Те пер світ здав ав ся ме ні разю че нес пра ве д ли вим і об ур ли во тіс ним.

Розділ одинадцятий, ознаменований появою оригіналу в конверті – Хто- не будь дзво нив? – Лихо гон з'явив ся на по ро зі сво го ка біне ту тої ж ми ті, як за чи ни ли ся вхід ні дв е рі за Сту де н том. Із за ми сле ним ви гля дом він гой дав ся з но сків на п'яти, псу вав своє взут тя і Лізин на стрій.

– Дзво ни ли, – по ну ро зіт хну ла се кре тар ка, пе ред ба ча ючи чер го вий спа лах зне ва жли во го пре зир ства до сво їх про фе сій них на ви чок.

– Хто? – тер пля че по ці ка вив ся Лихо гон.

– Се стра Ка три но го по кій но го чо ло віка – раз, – Лиза ве та спро бу ва ла від по вісти на за пи тан ня мак си маль но точ но, – і якийсь не відо мий тип – два. Але цей тип нас хви лю ва ти не по ви нен... Він вза га лі не нам дзво нив... Ка тю, під твер ди! Я стве р дно за ки ва ла.

– А ко му? У гли би ні ду ші я вра жа ла ся Лихо го ново му тер пін ню. На облич чі Пе тра Сте па но ви ча не бу ло й ті ні роз дра ту ван ня. Всім сво їм ви гля дом по бла жли во кид аю чи: «Ну чо го мож на че ка ти від жін ки?» – він ува ж но ви слухо ву вав плу та не бель ко тін ня Лиза ве ти. Якби во на жа да ла від на чаль ни ка не яс кра вих по чут тів, а зви чай них жа ло щів, то кра щої мо де лі по ве дін ки об ра ти не мо гла б. Отут Ліза зро би ла на д со бою ней мо вір не зу сил ля та зібра ла ся з дум ка ми.

– Пе со ву Ле оні до ві Мар ко ви чу, – рі шу че про мо ви ла во на, по пе ре д ньо гля нув ши на мо ні тор. – Йому дзво ни ли на мо біл ку. Номер пас пор та ми не за пам'я т а ли. При хо див з не відо мою ме тою. Спо чат ку го во рив, що хо че по зи ва ти ся з «Шат тлом». Але ми ви ве ли йо го на чи сту во ду й він утік. Не «Шат т л », зви чай но, втік, а Пе сов.

– Не див но, – не стри ма вся Лихо гон, на тя каю чи, мо вляв, що ми з Лізою ко го зав год но з офі су втек ти змус имо.

– Нав па ки, – Ліза ви ріши ла об стою ва ти свою дум ку, – до сить див но. Гово рив- го во рив, по тім по чув дзві нок сво го стіль ни ко вого і я- а- а- ак по біжит ь... До цьо го Ка тя в ньо го до ку мен ти на ма га ла ся по про си ти. Та він та ївся. До ве ло ся щіт кою при гро зи ти... Лихо гон кіль ка се кунд зо се ре д ж е но роз гля дав без до ган но бі лу сте лю й бур мо тів со бі під ніс щось не на д то доб ре. Потім пі дій шов до сто лу се кре тар ки.

– Тоб то, ви прогна ли відві ду вача? – на реш ті на чаль ник зробив висновки.

– Нав па ки, – об ра зи ла ся Ліза, – ми йо го у файл за не сти хо ті ли, а він від бріх ува ти ся по чав. Я б йо го й си ло міць втри ма ла, та тіль ки він сприт ніший виявив ся...

– Гос по ди! – тя ж ко зіт хнув на чаль ник. – Чо му си ло міць? Для чо го си ло міць? На віщо бу ло ви ма га ти до ку мен ти? Ле онід Пе сов ме ні доб ре знай омий. Це мій клі єнт. За раз я ве ду спра ву про йо го спа д щи ну. Для чо го бу ло ля ка ти лю ди ну? Вуха в ме не ми мо во лі ви тяг ли ся в йо го бік. Вдаю чи, що ціл ком зо се ре д ж е на на пле тін ні, я жа діб но ло ви ла кож не сло во Лихо го на.

– Хто ж знав, що він та кий по лох ли вий! – не вга ва ла Ліза. Лихо гон пе рег нув ся че рез стіл, по- жи ра ф ' я ч о му зіг нув шию, за зир нув у мо нітор. Вираз йо го облич чя мит тє во змі ни вся.

– Лиза ве то, це ти ство ри ла та ку та блицю? – оше ле ше но за пи тав він. Я від чай ду шо же сти ку лю ва ла за спи ною в Лихо го на, під ка зую чи Лізі пра виль ну від по відь.

– Май же, – на до да чу до всіх вад ця се кре тар ка вия ви ла ся ще й ка та стро фіч но чес ною.

– Сам ба чу, що май же, – ді ло вим то ном за я вив Лихо гон, який уже отя мив ся від пер шо го шо ку, – то до ро бляй її. «Май же ство ри ла», – це не від по відь. Пот ріб но опра ц юва ти та блицю до кін ця. Я пе ре дам то бі спи сок на ших клі єн тів, вне сеш їх сю ди. Дав но слід бу ло це зро би ти... Лихо гон з гідні стю ро звер нув ся і прой шов у свій ка бінет.

– Я ще хо ті ла б об го во ри ти з ва ми спек т р служ бо вих обов'яз ків, – ос мілі ла Ліза, ко ли вгле ді ла спи ну су про тив ни ка.

– Моїх?! – Лихо гон різ ко озир нув ся і без по рад но за клі пав.

– Ну що ви, – не ви три ма ла я, на ма гаю чись го во ри ти яко мо га більш ме дя ним то ном, – зви чай но ж, Ліза го во рить про свої обов'яз ки.

– Ви да рем но ме не не до ван та жу єте! – твер до за я ви ла Ліза, по- би ча чо му ви ста вляю чи ло ба впе ред і пох му ро див ля чись на крив дни ка з- під су во ро зве де них брів. Очі в Ли хо го на на мить зро би ли ся біль шими за Лиза ве ти ні оку ля ри.

– Пізніше, – відрі зав на чаль ник бур кот ли во, але в то ні йо го зву ча ло вже схва лен ня, – тро хи зго дом ми все об го во ри мо... За час їхньо го ді а ло гу я при му дри ла ся про пу сти ти три пет лі в се ре ди ні ря ду й те пер зму ше на бу ла роз пу ска ти го то ве. Нез во руш ність да ва ла ся ме ні на пре ве ли ку си лу.

– Ну? – Ліза не ви три ма ла пер ша.

– Зда єть ся, ти йо го вра зи ла, – щи ро привіта л а я се кре тар ку, – у са ме сер це…

– У са ме сер це, – по шеп ки пов то ри ла Лиза ве та, з дур ну ва тою по сміш кою вту пив шись у вік но. Я ще де я кий час спо сте ріга ла за осо бли во ю взає мо дією Лізи й офіс ної тех ні ки, по ки ос та точ но пе ре ко на -

44

ла ся, що осо би сте жит тя се кре тар ки не за ба ром бу де на ла го д ж е но. Люди на, ко тра з та кою са мо від да ністю без жо д ної до по мо ги роз дру ко вує на стру ме не вому прин те рі текс т, кот рий чи та єть ся з про грам ою Corel Draw 9, не мо гла не спра ви ти вра же ння .

– Ду же ви гідне за нят тя, – від по віда ла на мої зди во ва ні по гля ди Ліза, тер пля че ви чікую чи, по ки роз дру ку єть ся де ся тий ар куш. – Ос та точ но освою ся з прин те ром. А за одно й діз наю ся, як ма лю ва ти на комп'ю т е рі. Про всяк ви па док я те ж пе ре гля ну ла на дру ко ва ні ар ку ші. Пе ре кла дач «хел пів» оче ви дяч ки не на д то ста рав ся бу ти зро зу мілим. Ба га то по вер хо ве на ша ру ван ня скла д них для чи тан ня тер мінів, пов'яз а них між со бою яко сь аж на д то му дро, спра вля ло гні тю че вра же н ня. Схо же, пе ре кла дач чу до во ро зу мів, що «хел пи» заз ви чай ніх то не чи тає, і стра шен но лю ту вав че рез без глуз дість своєї ро бо ти. Про це яс кра во свід чи ла фра за: «Усі дур ні, і я те ж », вста вле на не ща сним тру дя гою про сто в се ре ди ну тех ніч но го тек сту.

– Ди ви ся, – ми з Лізою дос хо чу по смія ли ся над жар том пе ре кла да ча.

– Що за га мір? – за ці кав ле ний Лихо гон відра зу ви ріс у две рях прий маль ні. Ми по ка за ли текс т і йо му. Зди во ва но роз гля даю чи ар ку ші, Пе тро Сте па но вич пе ре во див за хо пле ні по гля ди з Лиза ве ти на комп'ют е р і на зад. Я зля ка ла ся, що він зро бить ви бір на ко ристь комп'ю т е ра.

– Ліза ви рі ши ла нав ча ти ся комп'ю т е р но го ди зай ну, – зміц ни ла я по зи ції се кре тар ки.

– На віщо? – Лихо гон при мру жи вся. – Схо же, я дій сно ма ло вас за ван та жую, Лиза ве то. Пе тро Сте па но вич про щось за ду ма вся, по тім рі шу че від да лив ся. Коли по вер нув ся, спра вляв вра жен ня лю ди ни, ко тра прий ня ли від по відаль не рішен ня.

– Ось, – він про стяг Лізі кіль ка ру ко пис них ар ку шів, – це опис па пе рів, що збе ріга ють ся в мо є му сей фі. З да та ми по яви і но ме ра ми справ, до яких ці до ку мен ти чи ре чі до да ють ся. Почи нав ве сти я цей пе ре лік ду же дав но, а по тім, ко ли вж е комп'ют е ри зу вав ся, так і не знай шов ча су пе ре би ти текс т у файл. Можу я по про си ти зро би ти це вас? Я ле д ве втри ма ла ся від ра діс но го ви гу ку. «Це ж тре ба... Яке ве зін ня... Те пер я бу ду точ но зна ти, чи пот ріб ен ме ні Лихогонів сей ф! – за хо пле но ду ма ла я, відра зу ви ма гаю чи від до лі ще біль ше по да рун ків. – Рап том по та ла нить і вия вить ся, що в сей фі вза га лі не ма ці ка ви их для ме не па пе рів... Тоді й кра діж ку ро би ти не до ве де т ь ся».

– Може те, – Лізин го лос зат рем тів, але се кре тар ка все- та ки знайш ла в со бі си ли не впа сти в па ні ку й не від мо ви ти ся від за про по но ва ної ро бо ти. – Ви мо же те все, що зав год но, – тра гіч ним то ном до да ла во на й тя ж ко зіт хну ла. Лихо гон ко рек т но не по мітив су му спі вроз мов ни ці й зно ву від да лив ся.

– О Бо же! – при ти скаю чи ру ки до гру дей, за го ло си ла Ліза й гля ну ла на ме не так, на чеб то ви гук цей був звер тан ням, – Ка тю, ти по вин на ме ні до по мог ти. Ти по вин на ме не вря ту ва ти... Вря туй ме не не гай но!

– Від чо го? – жва во за ці ка ви лась я.

– Він ска зав... Він ска зав: «Пе ре би ти текс т у файл ». Ти чу ла? Ти зна єш, що це оз на ча є? Я та ко го ро би ти не вмію. На би ра ти текс т – мо жу. А пе ре би ва ти? Це не на д то скла д но?

– Від ста ви ти па ні ку! – ско ман ду ва ла я, на ма гаю чись стри ма ти на пад сміху. – За раз я то бі все по ясню... Не за ба ром я вже зна ла вміст сей фу Лихо го на на пам'я т ь . На жаль, до ля й не ду ма ла ме не ми лу ва ти. Всі пі доз ри Ге ор гія ви пра вдо ву ва ли ся. І до го вір про спі вро біт ниц тво Лихо го на з Пе со вим, і план за хо дів що до спра ви Пе со ва в Пе тра Сте па но ви ча бу ли. Крім того... «Стій! – я дій шла до кін ця до ку мен та, який дик ту ва ла, і сто ро піла, – цьо го не мо же бу ти! Вихо дить, він ви пер едив нас. Вихо дить, знай шов справ жній за по віт і те пер нізащо ні ко му не від дас т ь. Див но, що відраз у не зни щив... Та ще встиг не. Якщо тіль ки сьо год ні знай шов, ви хо дить, не змір ку вав досі, що з ним ро би ти... За будь- яку ціну пот ріб но ді ста ти цей па пір! Це єди ний шлях, щоб від но ви ти спра ве д ли вість, єди на Марійчина на дія на під твер д ж е н ня своєї пра во ти. За по віт у лж е к уз е н а підро блений!!!»

– Чо го ти зу пи ни ла ся? – Ліза, вже за хо пле на на бо ром тек ту, прим хли во ви ма га ла про дов жен ня.

– Да та сьо год ніш ня, – зло віс но че ка ня чи слова, дик ту ва ла я. – За по віт Песо ва. Ори гінал у кон вер ті.

Розділ дванадцятий, котрий виносить вирок заповітові Не знаю вже, яким ди вом вда ло ся ме ні дос иді ти в офі сі Лихо го на до ве чо ра й не лоп ну ти від но вин, кот рі бу кваль но ме не роз пи ра ли. Кіль ка ра зів я на віть ду ма ла по ді ли ти ся ни ми з Лізою, але роз суд ли вість всета ки вча сно по вер та ла ся до ме не. Най страш ні ші но ви ни – це ті, кот ри ми не ма з ким по ді ли ти ся. На ща стя, сьо год ні був оста н ній ро бо чий де нь на тиж ні, а ви хо дить, ув ече рі я по вин на бу ла си му лю ва ти від'їз д до сво їх ді тей. Нас пра вді ж я за би ра ла ся з міста з єди ною ме тою – по ба чи ти ся з Ге ор гієм і об го во ри ти на реш ті си туа цію в нор маль ній об ста нов ці.

– Ах, – на при кін ці ро бо чо го дня зму че ну нез ич но за ван та же ним гра фі ком Лізу здо лав на па д сен ти мен таль но сті, – я та ка вдяч на то бі, Ка тю. Ти – чу до вий друг. Зна єш, на віть за сму чую ся, ко ли на ста ють ви хід ні. Не по ба чу те бе те пер аж до по не діл ка... На ось, за пи ши мій те ле фон. Може, бу де нуд но – под зво ниш...

– Я до ма ми їду, – я зра ді ла з мо жли во сті зай вий раз під твер ди ти свою лег е н ду.

– Ох, і ти те ж ме не ки да єш... Як же я без те бе?

– Не ви га дуй, – тро хи зні ти лась я, – нас пра вді ти пе ре жи ваєш, що не по ба чиш ся до по не діл ка з Пе тром. Так же?

– До тя га ря ці єї тра ге дії я вже зви кла.

– Да рем но. До тра ге дій не мож на зви ка ти, їх ви ко ріню ва ти потрібно. Ось візь ми й по бач ся з ним на ви хід ні. Ви ж ста рі знай омі, чо го б то бі ні з'яви ти ся до ньо го в го сті в су бо ту? Поба ла ка ти про жит тя, про комп'ют е ри за цію ро бо ти й мо жли во сті стру ме не во го прин те ра...

– У ви хід ні Пе трик зай ня тий, – зіт хну ла се кре тар ка. – У ви хід ні він зай ма єть ся сам оосві тою. Іно ді тут- та ки, в офі сі, іно ді в бібліо те ці… Це роз по віла йо го ма ма.

– Лихо за ли хом, – зіт хну ла я і на про щан ня при хиль но до зво ли ла Лізі впа да ти у від чай.

*** Місце, в якому жила моя уявна мама, було настільки глибокою глушиною, що я не побоювалася, мовляв, знайдуться свідки, котрі стверджуватимуть, що мене там не було. Для більшої досади тих, хто, можливо, стежив

45

за мною, і заспокоєння нервів Георгія навіть сіла в автобус, що їхав у потрібну глушину. «Ет, забагато останнім часом роблю для цих моїх «хвостів». Начебто працюю не заради Марії, а заради запудрення мізків Лихогонові. Казна-що!» – ображено гарчала я, вистоюючи чергу за квитками. Міський автовокзал було влаштовано якимось загадковим чином: незважаючи на те, що автобуси їхали порожні, біля кас завжди юрмилася агресивна з вигляду черга. Я виїхала за місто, дочекалася свого перехрестя й попросила водія зупинити автобус. Рідний «Форд» терпляче очікував мене в заздалегідь обумовленому місці. Відкривши дверцята, Георгій увімкнув світло в салоні. Було видно, як він нервово поглядав на годинник. Авто, й те мало значно кращий вигляд.

– Ми кудись квапимося? – я розчинила дверцята з боку водійського місця, всім своїм виглядом демонструючи бажання негайно пересісти за кермо. Георгій слухняно переліз на сусіднє сидіння.

– Я його роздобув! – багатозначно повідомив Жорик, начебто ці слова щось пояснювали.

– Вітаю, – про всяк випадок я не виказала, наскільки не розумію, про що йдеться, – а далі що?

– Тепер усе, – зітхнув Жорик, – варіантів не лишається. Перший крок зроблено. Тепер потрібно проникнути в офіс. Дізнаємося про план дій Лихогона й тоді вже вирішимо, що починати... Негарне передчуття охопило мене.

– Тобто ти хочеш сказати, що... Що забрав у Шурика цей його апарат для відмикання чужих сигнализацій?

– Так. Проник у квартиру, взяв ключі від гаража... Загалом, вчинив крадіжку, скористався довірою власного друга. Потрібно швидше навідатися до офісу Лихогона й повернути прилад, поки Шурик нічого не помітив. У мене душа не на місці, поки цей прилад у нас. Крім того, лжекузен, здається, пожвавився. Ще й тому потрібно форсувати події... Зовнішнє спостереження за Песовим встановило неабияку активність об'єкта.

– Чому ви взагалі вирішили встановлювати за ним стеження? Жах якийсь. Вони стежать за нами. Ми – за ними. Власне кажучи, при цьому ніхто нічого не робить...

– На жаль, робить. Лжекузен сьогодні обійшов половину нотаріусів міста. Плюс ще двічі побував у офісі Лихогона. Не знаю вже, чого він від них усіх хотів...

– Я знаю, – похмуро зітхнула я. Інформація про те, що Песов обходив нотаріусів, ще більше прояснила ситуацію. – Сьогодні лжекузен віддав Лихогону на збереження оригінал заповіту Марійчиного батька. Після якого нотаріуса він подався до Лихогона? Той, напевно, й зберігав оригінал заповіту. Жах! Ми на межі повного провалу. Справжній заповіт знайдено тими, хто категорично проти його існування. Підозрюю, тепер він навряд чи побачить світ. Георгій мовчки переварював почуті новини.

– Крім того, – і далі травмувала я психіку свого чоловіка, – я так і не довідалася, де знаходиться сейф Лихогона. Тільки камеру даремно поламала... Зате довідалася інше: довідалася, що й пізнього вечора, й у вихідні нема гарантії, що Лихогону раптом не спаде на думку відвідати свій офіс. Самоосвіта – штука непередбачувана.

– Що? – Георгій, здається, почув тільки про один-єдиний факт. – Що сталося з моєю камерою?

– По-перше, вона не твоя, а наша, а по-друге, слухати потрібно уважно. Я ж казала, що вона поламалася. Георгій зажадав зупинити машину і негайно видати йому рештки улюбленої техніки на розгляд.

– Розгляд там не поможе, – безжально констатувала я, – а для поховання тут місце невідповідне. Уже ж майже приїхали. Почекай хоча б до дачі. За всіма цими трагедіями ледь не забули сховати мене при в'їзді на небезпечну територію. Георгій вчасно спохопився.

– Стривай! Вивідачі Лихогона постійно сновигають навколо нашої дачі. Побачать тебе – все пропало. Йди лягай на заднє сидіння. Я слухняно вляглася й заснула б, якби Георгій водив машину хоч трішки м'якше. Кожна ямка під колесами «Форда» залишала тріщинки на моєму серці. Я дуже любила своє авто.

– Накинь це й біжи в дім, – зашепотів Георгій мені на вухо, заводячи «Форда» в садок. Я з голови до ніг обгорнулася старим пледом і, немов східна Гюльчатай, дрібними кроками задріботіла в дім, намагаючись не потрапляти при цьому в смуги світла від вікон. У вітальні моя поява викликала невеличкий переполох.

– Стояти на місці, не рухатися! – грізно закричав Тимко, направляючи на мене табуретку, виставлену ніжками вперед. – Хто ви і як сюди потрапили? Марія при цьому з ногами видерлася на спинку крісла й заверещала. Так, начебто побачила не мене, а мишу. Очі її при цьому виражали щире зацікавлення. Я боязко оглянула підлогу. Усе було чисто.

– Ви чого? – я нарешті скинула з голови цей колючий плед.

– Ху-у-х, Катерино, – Артем опустив табурет, – не можна ж так лякати людей... Відкіля ми знали, що це ти?

– Якби це була не я, табурет навряд чи врятував би вас, – в'їдливо зауважила я.

– Не факт, – парирував Тимко, – за бажання на зброю можна перетворити що завгодно. Навіть пояс від туніки. Я зрозуміла, що Артем, намагаючись справити враження на Марію, цитує якісь вихоплені з книжок сентенції, тому не нагадала гостям, що ніякої туніки в них нема. Нехай почуваються захищеними.

– Ой, чого ж це я сиджу, – раптом заголосила Марія, спускаючись зі спинки крісла, – люди з дороги, люди стомилися, люди голодні... Не дивно після такої нервової роботи... А я сиджу. Вибачте, задумалася просто. Борщику скуштуєте? Чи відразу друге?

– І перше, й друге, й третє, – за нас обох відповів Георгій, – Катерина ж іще не знає, як ти смачно готуєш. Потрібно її побавити. Я віддалася турботам Марії. Дивна річ, ця дівчинка й не думала вимагати до себе підвищеної уваги й турботи, а навпаки, всіляко намагалася полегшити нам життя. Звичайно клієнти так не поводилися, вважаючи, що єдина клієнтська справа – платити. А інше вже, мовляв, хай вирішується без них. Щоправда, жоден із поперед-

46

ніх клієнтів не залишався в нас жити й не сумнівався, чи зможе оплатити наші послуги. Марія сумнівалася. Зате чесно попередила про свої сумніви. Зійшлися на тому, що ми беремося за цю справу на свій страх і ризик. У випадку отримання Марійкою спадщини – наша праця, безумовно, буде гідно оплачена. У випадку провалу – несхибно це перенесемо. За вечерею я виклала всі новини.

– І чому нам самим, типу, не спала на думку ця ідея?! – журився Тимко. – Адже можна було обійти нотаріусів, поцікавитися, хто знає щось про справжній заповіт Песова. Зараз би вже впоралися з цією мерзенною справою.

– Ну як же ти не розумієш? – розсудлива Марія здивовано ляпала віями. – Леонід же сказав, що в нього всі нотаріуси підкуплені. Ось ми й вважали безглуздим звертатися до них.

– Могли б і здогадатися, – не вгавав Тимко. – Якщо лжекузен повірив, типу, що справжній заповіт може бути в Марії, виходить, він тоді ще не знав, де він є насправді. Логічно? Потрібно було випередити його, типу, з пошуками... Ми, типу, не вороги, а суцільне задоволення... Стільки часу дали супротивнику на роздуми!!! Він постежив, типу, за Марійкою. Зрозумів, що нема в неї ніякого заповіту, раз вона про нього не поспішає публічно оголошувати... Зрозумів, вирішив сам справжній документ знайти і знайшов. А ми його проґавили!

– Звідки він знав, що Марія не вигадала цього справжнього заповіту? – втрутилась я. – Може, покійний Песов його взагалі не писав?

– Так, Марійка могла й придумати, – Тимко почухав потилицю. – А могла, й не придумати. Хто заважав, типу, просто перевірити? Песов здогадався, а ми ні...

– З якого дива взагалі нотаріус віддав йому заповіт? – не вгавала я.

– Тому що він заплатив! Підкупив нотаріуса! – за Тимка відповіла Марія. – Ох, чує моє серце, не на добре це все. Знаючи братика, даю сто відсотків, що до завтрашнього ж дня заповіт буде знищено. Він тільки з вигляду інтелігент, а в душі – свиня, яких світ не бачив...

– До речі, – раптом згадала я, – з вигляду Леонід справді схожий на пристойну людину. Він, як я зрозуміла, вчиться в Академії культури? По обличчю в Марії пробігла нервова тінь. Кілька секунд дівчина збиралася з думками.

– Вчиться?! – зрештою вона мало не задихнулася від обурення. – Навіщо йому вчитися? З його грішми та зв'язками... Просто купує собі вищу освіту. Там, де легше... Я згадала обидві прочитані мною роботи Леоніда Песова. На виконані формально вони, звичайно, були зовсім не схожі. Автор їх робив із душею. «Може, Песов найняв талановитого хлопчика, що пише всі роботи? – і тут я згадала Песівську вигадку з «Шаттлом». – Ні. Не схоже. Песов очевидячки живе цими своїми абсурдними вигадками». Я вирішила, що Марія через негативне ставлення до братика навмисно не хоче бачити в ньому жодних чеснот, і не сперечалася на цю тему.

– А навіщо йому з його грішми раптом торгувати стегенцями? – все-таки не змогла не поцікавитись.

– Що?! – очі в Марії абсолютно щиро вилізли на лоба. – Чим торгувати?! Я до подробиць описала свою зустріч із лжекузеном у електричці. Усі від душі реготали, коли почули про жебрака зі стільниковим телефоном.

– Ой, – надривалася Марійка, – я його теж бачила в тамбурі. Йде собі жебрак, а в нього раптом мобілка дзвонить... Але мені й на думку не спадало, що він може людям вичитувати. Про те, що «треба менше жерти», мені він не казав. А Леонід, га?! Бачили? Одне слово – недоумок... Нічого іншого від нього очікувати й не доводиться.

– Може, поясниш усе-таки, чого, по-твоєму, його до стегенець потягло? Марійка закотила очі, відмахуючись.

– Ясно, чого... Одногрупниця його кинула. Та, що зазвичай усі завдання за нього робила. Вона саме на цей семестр кудись там поїхала. Про це мені випадково вдалося дізнатись, братик по телефону на неї горлав. А я підслухала. Репетував: «Ти що?! Мені ж тепер самому писати доведеться... А як? Теми ж зовсім не знаю... «Студент на підробітках!» Для мене це не назва мініатюри, а пустий звук. Що?! Піти спробувати на практиці?! Ти знущаєшся?! А ось піду, тобі на зло, знатимеш потім, як жартувати зі мною. Реально піду!» Загалом, схоже, він таки пішов пробувати на власній шкірі. А як інакше мініатюру писати? От ідіот! Докотився! Стегенцями торгує...

– Я, між іншим, так минулого літа підробляв. Що тут, типу, смішного? – втрутився аматор справедливості – Тимко.

– А те, що ти це від бажання попрацювати робив. А він – від шкідливості й дурості. У нього для заробітку інша справа є, – поквапилася пояснити Марійка.

– Ще й когось можливості заробити позбавив! – розлютилась я на ошуканця Студента. – Комусь це робоче місце, може, було життєво необхідне...

– Отож, – Марійка повернулася до теми, – запевняю вас, якщо сьогодні ж щось не почати, на справжньому заповіті можна буде поставити хрест.

– Точно, – підтримав Тимко, – дивно, типу, як лжекузен відразу його не розірвав, ледь, типу, побачив? Мені цей факт теж видався доволі дивним.

– Чому Песов відразу не знищив справжнього заповіту? Цей документ здатен завдати краху всім лжекузеновим починанням...

– Тому що він повинен був показати його Лихогону! – авторитетно заявила Марія. – лжекузен – боягузливий і дурний. Він страшенно боїться відповідальності. Чекає думки мудрого Лихогона.

– Це швидше добре, ніж погано, – резонно зауважив Георгій.

– Ні! – з янгольського Маріїного личка просто сочився розпач. – Напевно, Лихогон теж вирішить, що заповіт

47

потрібно знищити... А він – єдина моя надія на можливість довести право успадкування... Ет, і навіщо я звалила на себе й на вас це непосильне завдання...

– Ну, нам, типу, воно до снаги, – Тимко закотив рукав тільника й напружив свої жалюгідні м'язи. Вийшло дуже кумедно, але прикре мовчання Георгія не спонукало присутніх до посмішок.

– Потрібно подати на них у суд, – нарешті повідомив наш головний детектив і відразу висміяв сам себе. – Точно! Влаштуємо офіційний обшук у Лихогона і, якщо нас не заберуть за наклеп, то ми заберемо документ.

– Поки справа розглядатиметься, лжекузен тричі знищить заповіт, – не здавалася Марія, – крім того, ви що, забули хто в нього наречена? Без вагомих аргументів справа до суду не дійде... Щось нелогічне привиділося мені в усьому, що відбувалося. Я ніяк не могла зрозуміти, що саме. Схопити думку за хвіст і сформулювати її в слова чомусь не вдавалося.

– Пропонуєте відмовитися від ведення вашої справи, дівчино? – Георгій пильно глянув на Марію. Та сполотніла ще більше.

– Якщо нічого неможливо почати... – прошепотіла вона зів'ялим голосом. Серце закоханого Артема цього знести не могло.

– Стривайте! – закричав він. – Та що ж ви таке кажете? Безвихідних ситуацій не буває! І потім, стільки, типу, роботи вже зроблено... Невже все марно?

– Маріє, – несподівано для самої себе я почала міркувати тверезо, – а де твій автомобіль? Чому ти його не шукаєш? Такого запитання дівчина, здається, не очікувала.

– Не знаю. Ви ж звеліли мені не виходити на вулицю без нагляду...

– До чого тут автомобіль! – розлютився Жорик.– Ідеться про великі гроші. Годі думати про дрібниці! «Ну звичайно, коли обстановка напружується, для Георгія завжди найкращим виходом є накричати на мене!»

– я відверто образилася й облишила свої розпитування. Артем вважав заяву Георгія свідченням того, що детектив не має наміру залишати справу, й зрадів.

– Не будемо вдаватися до дрібниць! Отже, що, типу, почнемо?

– Може, будемо діяти за раніше наміченим планом? – боязко підказала Марія. – Не просто так же його пан Георгій придумав. Напевно, передбачив будь-які збіги обставин... Із його досвідом роботи похибка неможлива... Це були вже відверті лестощі. На жаль, Жорик ніколи не вмів залишатися байдужим до розхвалювання власних здібностей.

– Нема тут ніякої похибки, – він згадав про свій професіоналізм і відразу зробився соліднішим. – Ми майже готові до проникнення в тил ворога. Раз справжній заповіт уже знайдено, то завдання тільки спрощується. Тепер нам не потрібні їхні плани. Просто заберемо заповіт, і край.

– Точно! – Артем потер долоні.

– Ах, як це мудро! – у величезних зелених очах Марії спалахнуло світло надії.

– Ви що, з глузду з'їхали? – втрутилась нарешті я. – Спустіться з небес! Ви плануєте злочин! Одне – перефотографувати папери, що зберігаються в сейфі, та ознайомитися з їхнім планом. Крадіжка – це інше. Жорик скривився.

– Спочатку мене це теж хвилювало... Тому я й рекомендував спробувати вирішити справу законним шляхом. Але, раз такого шляху немає, то нічого іншого не лишається...

– Будемо боротися зі злодіями їх же зброєю! – натхненно вигукнула Марія. – Вони вкрали заповіт у мене, а я викраду його у відповідь...

– Так і будете красти цей папірець одне в одного довіку? – в'їдливо поцікавилась я. Мені категорично не подобалася вся ця історія.

– Ні, – твердо запевнив Георгій, і я зрозуміла, що це його остаточне рішення, – ми розголосимо заповіт перш, ніж Лихогон устигне виявити його зникнення. Господи, та що він каже?!

– Це все несусвітня нісенітниця! – спробувала я зупинити загальну одержимість. – Отямтеся! Не робота, а марення якесь... Схоже на одне з абсурдних оповіданнячок лжекузена... Фраза, що вирвалася з мене, раптом навела приціл мозку на ту саму думку, що постійно вислизала...

– Люба, – Георгій знову збив мене з правильного шляху, – ти кричиш... Ти перевтомлена. Ще б пак, цілий тиждень жити в чужій шкірі... Катерино, тобі потрібно відпочити. Давайте оголосимо відбій. Викрадення заповіту орієнтовно заплануємо на завтрашній вечір. Подробиці обговоримо вранці... Раптовий сплеск дбайливості чоловіка викликав у мені новий приплив роздратування...

– Та послухай же, про що я тобі кажу! Ми не знаємо, де сейф... Ми не знаємо, коли Лихогон буде на роботі... Ми не можемо бути впевнені, що він не знищить заповіту завтра вранці... Забагато невідомого...

– Ось побачиш, ти поспиш, і світ постане перед тобою не в таких похмурих барвах. Зрозумій, іншого варіанту дій у нас зараз нема... Можна, звичайно, поїхати до Лихогона сьогодні, але це безглуздо. Я точно знаю, що суботнього ранку він зазвичай відвідує бібліотеку. А ближче до вечора ми знайдемо, як його забавити... З таким самим успіхом я могла намагатися переконати в чомусь залізобетонну стіну. Георгій просто не слухав моїх аргументів. Я відчула себе німою в товаристві глухих, і мене раптом опанувала нездоланна втома. Мабуть, і справді варто було прилягти. Може, назавтра ці божевільні візьмуться за розум… Розділ тринадцятий, котрий приборкує непокірного детектива Те са ме зав тра, про яке я так при хиль но мір ку ва ла вчо ра, вже на ста ло. На жаль, во но не тіль ки не при бор ка ло бо же віл ля нав ко лиш ніх, але і за ра зи ло ним ме не. Ні, я зов сім не спа ла хну ла рап том при стра стю до зло чи нів і ни ці пла ни Ге ор гія, як і ра ніше, зда ва ли ся ме ні ціл ко ви тим ідіо тиз мом. Про сто один із пунк тів цих пла нів вия вив ся на віть при ва бли вим. Як міні мум, спря мо ва ним на бла го. Крім то го, ме не в ньо му ва била мо -

48

жли вість ви про бу ва ти на прак ти ці дію де я ких сво їх ви га док. Я зав ж ди бу ла не бай ду жа до кра си сю же ту й те пер із на со ло дою про кру чув ла за ду ма ну аф е ру, на ма гаю чись не ду ма ти, що, крім доб ро чин ної ме ти, во на спря мо ва на ще й на те, щоб пі сля бі бліо те ки не пустит и Лихогона в його власний офіс.

– Слу хай ме не ува ж но, – пов чаль но то рох ті ла я в слу ха вку, – я все при ду ма ла. Голов не, не втра ча ти го ло ви, ко ли по ба чиш йо го. Пово дь ся гідно і дій за на міче ним мною пла ном. Ліза на тім кін ці слу ха ла та к зацікав л е н о, що ува га її, зда ва ло сь, про со чу ва ла ся крізь труб ку. Після роз мо ви з Лиза ве тою я від чу ла се бе просто чу до во. «Хай ці не нор маль ні яку зав год но ги до ту ви тво ря ють, – на ди во спо кій но ду ма ла я. – Це на їх ньо му сум лін ні. А я ось під цю спра ву ко рис ну аф е ру про кру чу. Не ме ні ви рі шу ва ти, де тут «зло на бла го», а де «доб ро на зло». Не ме ні за су д жу ва ти їх. Голов не, са мій ро би ти тіль ки те, що вва жа єш пра виль ним». Цілий день ми з меш кан ця ми да чі про ве ли в роз мо вах про за пла но ва ні дії. Я на ма га ла ся не втру ча тись у пла ни інших і три ма ла ся до во лі су хо. Лед ве су тін ки на тяк ну ли дню на своє іс ну ван ня, я вля гла ся на за днє си дін ня «Фор да» й ско ман ду ва ла Ге ор гію, щоб ру шав. Під лий Жо рик зну щав ся з ме не, по ки не при їха ли.

– І не мрій! – різ ко від ми кав ся бла го вір ний у від по відь на мої про хан ня. – Не до зво лю я то бі пе ре сад жу ва ти ся за кер мо. Те бе мо жут ь по ба чи ти не ба жа ні осо би... Я сто їчно пе ре не сла об ра зу, ви ско чи ла з ав то біля улю бле но го ка фе, по ма ха ла Ге ор гію руч кою і по да ла ся замо вля ти ка ву. Тро хи зго дом схо ва ла на на стій ли ву ви мо гу Ге ор гія облич чя за тем ни ми оку ля ра ми, ввій шла в ка бі ну те ле фо ну- ав то ма та й за хо ди ла ся на кру чу ва ти до маш ній но мер од ні єї з не ба жа них ос іб. Чем но відр е ко мен ду ва ла ся ма те рі Лихо го на й ціл ком пе рем кну ла ся на за ду ма ну роль.

– Здр а стуй те, Пе тре Сте па но ви чу, – ме дя ним го ло ском ще бе та ла я, на ма гаю чись пе ре кри ча ти тріск, який не зна ти звід ки рап том з'явив ся в труб ці. – Ди ко пе ре про шую, що тур бую вас у ви хід ний.. Але, ро зу міє те, не маю іншої ра ди. Ви по вин ні ме ні до по мог ти!

– Га? Що?! Що ста ло ся? – на сто ро жи вся Лихо гон.

– Ро зу міє те, ми з Лізою зби ра ли ся сьо год ні пі ти в кі но. Са ме по со бі це не є ні чим над зви чай ним, але, ро зу міє те, один із мо їх си нів тріш ки за не ду жав... Нічо го осо бли во го, зов сім тріш ки... Але йо го не мож на за ли ши ти за раз са мо го. Я вий шла тіль ки под зво ни ти...

– Ви хо че те, щоб я по си дів із ва шим си ном? – зда єть ся, Лихо гон очі ку вав від ме не чо го зав год но.

– Ох, ні, ну що ви... Про сто я тіль ки за раз зро зу міла, що не змо жу пі ти з Лізою. А вдо ма її вже не ма. Вона че кає на ме не біля кі но те а тру. З квит ка ми. А я не прий ду. Уяв ляє те? На ву ли ці та кий брид кий вітер, Ліза мо же за сту ди ти ся...

– Хоче те, щоб я ви кли кав їй лі ка ря? Не тяму щість Лихо го на по ча ла ме не дра ту ва ти.

– Та ні ж бо! Як мож на бу ти та ким не до те пою?! Розу міє те, кіно те атр не де- не будь, а за два кро ки від ва шо го до му!

– Спра вді?! – за ці ка вив ся Пе тро Сте па но вич, – а я й не знав. Який кі но те атр? Я кіль ка ра зів пов то ри ла наз ву відо мо го на все місто кіно те а тру й зно ву по вер ну ла ся до сво го про хан ня: – Чи не мо гли б ви про гу ля ти ся до кі но те а тру й по пе ре ди ти Лізу, що я не прий ду? На тім кін ці за па ну ва ла мов чан ка, чу ло ся тіль ки со пін ня.

– Ну, зна є те, – ви ча вив на реш ті Лихо гон, – це якось не н ад то зруч но... Ліза очі кує по ба чи ти по дру гу, а зу стрі не на чаль ни ка. Зна є те, у Лиза ве ти з ди тин ства до ме не якась за гад ко ва ан ти па тія. Я все ляю в неї страх. Не знаю, чи вар то так за сму чу ва ти Лізу ви хід но го дня. Може, я по про шу свою ма му? Тим біль ше, я зби рав ся за раз на ро бо ту, ме ні пот ріб но де що там по ро би ти...

– Яка ан ти па тія? Про що ви го во ри те? – я бу ла вра же на. – Ліза щи ро при хиль на до вас. Поду май те са мі, чи піш ла б во на пра ц юва ти до то го, ко го бо їться? Лихо гон за ми слив ся, по тім усе- та ки від повів: – Пішла б. Щоб здо ла ти свою слаб кість. Вона ду же впер та в до ся гнен ні ме ти. У неї зав жд и бу ла при страс т ь до сам ов дос ко на лен ня. Упев не ний, во на піш ла до ме не на ро бо ту, щоб поз бу ти ся на реш ті своєї ди тя чої фо бії. Ну, і з ма те ріаль них мір ку вань те ж , звіс но. Інак ше на віщо б во на так дов го прихо ву ва ла свої про ф е сій ні на ви чки? Виключ но для то го, щоб ско ро ти ти хви ли ни на шо го спіл ку ван ня до мініму му... Про сто див но, нас кіль ки не до вір ли ви ми бу ва ють чо ло віки- ге нії. Знаю по Ге ор гію. Манія ве лич но сті на про ф е сій них те ре нах не по міт но пе ре ті кає в них у ком плекс не пов но цін но сті, ко ли йде т ь ся про осо би сте жит тя. «І як те пер, пи та єть ся, пе ре ко на ти Лихо го на?»

– Раз Ліза пе ре ста ла прихо ву ва ти від вас свої вмін ня, ви хо дить, уже впо ра ла ся з во ро жі стю до вас. Як що та ка бу ла, в чо му я осо би сто ду же сум ніва юся. У будь- яко му ра зі, ви, як по ряд на лю ди на, не мо же те не до по мог ти ме ні. А під си ла ти до Лиза ве ти свою ма му – це про сто не при стой но. Ліза ви рішить, що ви її цу ра є те ся.

– Я?! – Лихо гон аж зах ли нув ся від об урен ня. – На що б я то ді за про по ну вав їй ро бо ту?

– За раз не про це йд е т ь ся. Се анс по чи на єть ся за трид цять хви лин. Ви по вин ні до по мог ти ме ні. Як зви чай но й бу ває в інте лі гент них ро ди нах, си туа цію вря ту ва ла Лихо го но ва ма ма. Під час на шо го ді а ло гу, вия вляєт ь ся, во на не від хо ди ла від си на й чу ла, про що мо ва. Інту їтив но здо га дал а ся, в чо му тут справ жня про бле ма й рішу че від ки ну ла всі ля кі спро би за лу ча ти її до з’ясувань стосунків із Лізою.

– І мо ви бу ти не мо же! – вда ва но бур кот ли во за я ви ла ма ти Лихо го на десь за ме жа ми слу ха вки. – Поки я дій ду, Лізонь ка вж е вмре. Пе три ку, ти по ви нен по го ди ти ся. Тако го на ти ску Лихо гон уж е не ви три ма в. Я з ним чем но по про ща лась і по віси ла труб ку. Ку лею ви ско чи ла з буд ки та по бі гла зай ма ти пункт спо сте ре же н ня. Від су ну ла фі ран ку на вік ні біля сто ли ка в ка ф е та захо д ил а с я зацікав л е но спо сте ріга ти за Лізою, ко тра при ту пу ва ла від хо ло ду й не тер пляч ки. Яке ща стя, що в де я ких ка фе по ча ли ро би ти за тем не ні вік на. Та кі, що відві ду ва чам пе ре хо жих вид но, а пе ре хо жим то го, що ді єть ся в ка фе, – ні. За де кіль ка ме трів від Лиза ве ти я чу до во ба чи ла все, що з нею від бу ва ло ся. І тут до ля зно ву ви ріши ла під со би ти ме ні. Зам ря чів дріб ний, брид кий до щик. Ліза зіщу ли ла ся, скрив дж е ним цу це ням гля ну ла в не бо, по тім тя ж ко зіт хну ла й пе ре місти ла ся під накрит тя. Тоб то ста ла про сто біля мо го вік на. Крізь від чи не ну ква тир ку, за яку я вж е зби ра ла ся лая ти ся з офі ці ан та ми, мо вляв, як мож на за ли ша ти від чи не ним вік но в та ку по го ду, мені ви раз но було чу ти, як Ліза пов то рю ва ла со бі під ніс при ду ма ний мною текс т ау то тре нін гу.

– Я силь на. Я спо кій на. Я най пре крас ніша. Він не гі дний мо го страху. Він не змо же зму си ти ме не зні я ко віти. Я силь на. Я спо кій на... Ко ли Ліза піш ла на тре тє ко ло тек сту, я ла д на бу ла се бе при ду ши ти.

49

«Тре ба ж бу ло при ду ма ти та кий жах ли вий мо но лог, та ще й зму си ти лю ди ну пов то рю ва ти йо го, по ки не з'явит ь ся Лихо гон! Що го во ри ти – для неї цей текс т, мо же, й на ко ристь, але ось для слу ха ча – су ще ка ту ван ня. Збо ж е в о лі т и можна...» Ліза не зам ов ка ла, але ні я ких істот них змін у мо їй го ло ві не вия ви ло ся. На реш ті з'явив ся Лихо гон. Як і бу ло за ду- ма но за сце на рі єм, Ліза від вер ну ла ся і вда ла, що не по мічає йо го. Але... Вид но, ау то тре нінг ко ри сті не при ніс і Ліза мит тю втра ти ла зда т- ність мір ку ва ти. Вис но вок цей я зро би ла з то го, що вона, праг ну чи від вер ну ти ся від Лихо го на, про сто ро звер ну ла ся на сто вісім де сят гра ду- сів, тоб то за сти гла в не при род ній по зі облич чям до бу дин ку. Крізь скло я ба чи ла, який у неї на пру же ний ви раз облич чя і як нер во во здри га ють ся ку ти ки гу бів.

– Лізо, це ти? – звер нув ся до се кре тар чи ної спи ни Лихо гон пі сля де лі кат них по ка хи ку вань та інших спроб звер ну ти на се бе ува гу.

– Я, – кам'я ним го ло сом про мо ви ла Лиза ве та, чо мусь не обер таю чись. Потім зга да ла наш сце на рій і до да ла, – а ви що тут ро би те? Ситуа ція пе ре тво рю ва ла ся на ціл ко ви тий аб сурд.

– Звід ки ти зна єш, що це я? – по ці ка вив ся на чаль ник. Ліза зро зу міла, що май же по па ла ся, й спро бу ва ла ви кру ти тись.

– У склі вид но ва ше відоб ра же н ня.

– Чому ж ти сто їш до ме не спи ною? – зва жаю чи на тон, Ли хо гон сер йоз но по бою вав ся за пси хіч не здо ров'я спі вроз мов ни ці. Лізі зно ву до ве ло ся ви кру чу ва тись.

– Я стою спи ною до вітру, а не до вас. До вас – про сто за су міс ниц твом.

– Може ш обер ну ти ся, я за сло нив вітер. Ліза різ ко обер ну ла ся й без си ло спер ла ся спи ною об скло. Зда єть ся, близь кість Лихо го на спра вля ла на неї де да лі згуб ніший вплив. Втім, і він те ж був гар ний. Не ма то го, щоб заве сти роз мо ву. Сто яв бов ду ром і ди вив ся в од ну точ ку.

– Ти ж на на шу при би раль ницю че ка єш, чи не так? – нар е ш ті зволив по ці ка вити ся Лихо гон.

– Як я мо жу че ка ти са ма на се бе? – на су пи ла ся Ліза – Я мав на ува зі Ка трю... Ти в нас те пер се кре тар.

– Ва шою ми лі стю... Нор маль ну лю ди ну під ло гу ми ти зму си ли, а ме не, не доуч ку, до ро зум ної тех ні ки по са ди ли. Оце ло гіка! У ме не про сто відви сла ще ле па. Нічо го со бі, но ви ни! Зга да ло ся Лихо го нове: «Ко лиш ня при би раль ниця піш ла на пі дви щен ня». Те пер зро зу міло, про кого йшло ся... Що ж, це ба га то чо го по яснює. Ось чо му Ліза ма ла та кий без глуз дий ви гля д на зай ма ній по са ді...

– Нічо го, – Лихо гон ко рот ко по сміх нув ся, – їй ко рис но. Там, у Соба нев сько го, во на під ло ги, ма буть, не миє. Я аж зах ли ну ла ся.

– Соба нев ський – це той ваш друг? Ну, той, що по про сив узя ти Ка трю на ро бо ту? – на ївно по ці ка ви ла ся за будь ку ва та Ліза.

– Атож. Я то бі ка зав. Соба нев ський до Ка трі гли бо ко не бай ду жий, ось і по про сив її пра це влаш ту ва ти. Сам він тим ча со во при крив спра ву й ро бо тою її за без пе чи ти не мо же. А... Зро зу міло, чо му Ліза не рев ну ва ла Лихо го на до ме не. Вона зна ла, що я вж е при лаш то ва на й до чу жих му жи ків не чіпля ти му ся...

– Але не мо жу ж я сто рон ню лю ди ну взя ти відра зу на гар ну поса ду й за ли ши ти в офі сі без до гля ду, – в'їд ли во про ва див Лихо гон, ви ска ляю чись ку дись у про стір, – ось і від дав під твоє пі клу ван ня... Між іншим, не жал кую. Не знаю, як у спо сте ре же н ні за Ка трею чи в нав чан ні при би ран ня ка біне ту, а ось у се кре тар сь ких обов'яз ках, ти, Лиза ве то, ро биш не а би я кі ус піхи...

– Ой, дя кую! – зва жаю чи на тон, Ліза справ ді роз квіт ла. Роз ши ре ни ми від об урен ня очи ма я ди ви ла ся на брех ли ве облич чя Лихо го на й ле д ь стри му ва ла ся, щоб не роз би ти скло, яке нас роз ді ля ло. Не від ба жан ня ки ну ти ся йо му на шию, пев на річ, а від ба жан ня вче пи ти ся в гор лян ку. Він знав!!! Із са мо го по чат ку він знав, що я пі ді сла на Жо ри ком! Знав, але прий няв ме не на ро бо ту. Зну щав ся. Не ви сло вив усе в облич чя, не вип хав ме не за две рі, а три мав при со бі як чер го ву іграш ку. Зви чай но, ці ка во ж спо сте ріга ти, як лю ди на зі шкі ри пне т ь ся, щоб до віда ти ся про що- не будь ва жли ве, ко ли сам ти дав но пе ре страх ував ся й точ но впев не ний, що ні чо го ва жли во го цей шпи гун тут не знай де. Якщо й спро бує знай ти, зав ж ди є змога цьому пе реш коди ти. Я зга да ла, як під лий Лихо гон облив ча єм мою ка ме ру, і роз лю ти ла ся ще біль ше. Втім, Лихо го на мож на бу ло зро зу міти. Уся ко му на йо го міс ці бу ло б ці ка во, за ра ди чо го кон ку рент зму шує шпи гу ва ти влас ну жін ку. «Що ж, не всте жи ли! Те, що ме ні бу ло пот ріб но, я діз на ла ся... Ну і що з то го, коли ти знав, хто я?!» – по дум ки я це ки ну ла в облич чя Лихо го но ві, ко ри стаю чись своєю не ви ди містю.

– От же, ти че ка єш на Ка трю? – зно ву по вер нув ся до пот ріб ної те ми Лихо гон.

– Ва ша про ни кли вість не знає меж, – Ліза на реш ті ос та точ но се бе опа ну ва ла й за го во ри ла від по від но до сце на рію: впев не но й тро хи іро ніч но. – Втім, ро зу мію. Робо та та ка. Усе про всіх зна є те, ось тіль ки най го лов ні шо го по міча ти не хо че те.

– Про що ти? – не зви клий до та ко го Лізи но го то ну, Пе тро Сте па но вич мав швид ше зди во ва ний, аніж скрив д ж е ний ви гля д. Ліза зно ву різ ко від вер ну ла ся, цьо го ра зу пра виль но. Тоб то ли ше на дев'я но сто гра ду сів. Де мон струю чи спі вроз мов ни ко ві свій сум і ви гідний про філь.

– Про бач те, я не по вин на бу ла го во ри ти про це. Ви все од но ні чо го не зро зу міє те. Для вас же й не іс нує ні чо го, крім ро бо ти, – швид ко про мо ви ла во на, див ля чись вда ли ну. Вар то зау ва жи ти, се кре тар ка до сить доб ре гра ла свою роль. Нез руч на мов чан ка за па ла зно ву.

– А Ка тя не прий де, – опам'я т а в ся на реш ті Лихо гон.

– Ото ще дур ни ці! – Ліза на віть роз смія ла ся. – Прий де, зви чай но. Ми ж до мо ви ли ся. Ви, Пе тре Степа но ви чу, зви чай но, все знай ко. Але не на -стіль ки ж...

– Ка жу то бі, во на не прий де! – роз лю тив ся Лихо гон. – Який ме ні сенс бре ха ти то бі? Ка тя дзво ни ла ме ні до до му. Попро си ла по пе ре ди ти те бе... Вигідний про філь Лиза ве ти мит тю зо бра зив га му тра гіч них по чут тів.

– Ах! Ну що ти бу деш ро би ти! На віть у кіно піти не вий шло... А я так мрія ла по ди ви ти ся цей фільм...

50

– Не пе ре жи вай так. Не в філь мах ща стя. І, до ре чі, ти ще всти га єш. Піди, по ди ви ся...

– Гос по ди! – сплес ну ла ру ка ми Ліза. – Ну до чо го ж ви без гра мот ні в спра вах жи тейсь ких... Яка жін ка, як що во на се бе по ва жає, пі де в кі но са ма?! Не мо жу. Це ском про ме тує ме не на все жит тя, що за ли ши ло ся... Лихо гон на су пив ся. Про бле ма зда ва ла ся йо му не розв'я з ною.

– Ну, – Лихо гон зат нув ся, – як що ти пі деш у кі но, ска жі мо, зі мною, то ском про ме туєш се бе ще біль ше. Це мо же те бе вті ши ти… Ліза ви бух ну ла пов ним гір ко ти смі хом.

– Ка зкам я не вірю! – нар е ш ті ви ча ви ла во на.– Із ва ми в кі но піти не ре аль но... Втім, – Ліза зно ву прига да ла, як му сить по во ди ти ся, від по від но до на міче но го на ми пла ну, – втім, га раз д. Тут уж е ні чо го не вді єш, умо ви ли. Я згод на, хо ді мо... Це бу де най ек зо тич ніший «по хід у кі но» в мо є му жит ті...

– Чо му? – зди во ва ний таки ми сво їми ха рак те ри сти ка ми Лихо гон зов сім за був, що вар то по ро зу міти ся. Повідо ми ти, що вза га лі він зби рав ся піти в офіс і тро хи по пра ц юва ти...

– Тому що йти в кіно з тим, хто те бе зне ва жає, – це ек зо ти ка!

– І зов сім я не та кий, – якось зов сім по- ди тя чо му на дув ся Лихо гон, – все якось ру ки не до хо ди ли...

– У кі но хо дя ть но га ми! – ав то ри те т но за я ви ла Ліза й ви мо гли во спер ла ся на лі коть на чаль ни ка. – При чо му, ро блят ь це як най швид ше. Біжі мо, за раз се анс поч неть ся! Тіль ки не всі дай те ся на за дні ря ди, усі ви рішать, що ми зби ра ємо ся ці лу ва ти сь! Лиза ве та ве се ло роз смія ла ся, й Пе тро Сте па но вич Лихо гон, ко ли гля нув у сяю чі очись ка своєї се кре тар ки, ма буть, нес по ді ва но для са мо го се бе зро зу мів, що не хо че за раз іти на ро бо ту. Хоро бро під стриб нув на міс ці й не ви пу скаю чи Лізи ної ру ки, жва во стар то нув у бік кі но те а тру. Ме ні зда ло ся, що но ги Лізи, яка спур хну ла за ше фом, не тор ка ють ся зе млі. Зва жаю чи на за хо пле ний ви раз облич чя, се кре тар ка все жит тя мрія ла про та кий спо сіб пе ре су ван ня. Не ква пля чись, я до пи ла свою ка ву. Зда єть ся, ця аф е ра вда ла ся. Кри га скре сла, й ні я кі си ли не зму сять те пер Лізу від пу сти ти Лихо го на. Втім, об'єк т здав ся май же без бою. Очевид но, він і сам дав но мріяв про це збли же н ня. На віть дос ад а від то го, що Лихо гон дав но мене роз се кре тив, не затьм а рюв а л а ра до сті від Лізи ної пе ре мо ги. При єм но все- та ки, ко ли в лю дей щось на ла го дж у єть ся. Подвій но при єм но, ко ли від бу ваєть ся це з твоєю до по могою. Я тро хи по че ка ла, – ма ло там що, рап том Ліза з Лихо го ном ви рішать по сва ри ти ся де- не будь у ве сти бю лі, – ки ну ла про щаль ний по гля д за вік но. Потім за ли ши ла свій спо сте ре ж ний пункт і, на ма гаю чись три ма ти ся в за тін ку, поб ре ла в бік сво го най ня то го по меш кан ня. У рід но му до мі по ки що ме ні з'яв ля ти ся бу ло не до зво ле но. Якщо нор маль но, то тре ба бу ло б влаш ту ва ти спо сте ре жен ня за кіно теа т ром. Рап том цій па роч ці в кіно не спо до ба єть ся й во ни ви рі шать їха ти в офіс про сто по се ре д філь му? Тоді б до ве ло ся за ли ши ти ка ф е й облаш ту ва ти ся про сто під від крит им не бом з то го бо ку кі но те а тру, з яко го гля да чі по вин ні ви хо ди ти... Я від чу ла кож ною клі ти ною брид ку за ви слу в по вітрі вог кість і рі шу че від мо ви ла ся від цих думок. «Не ве ли кі пти ці! – по дум ки пир хну ла я в бік не дав ніх то ва ри шів по служ бі, – до до мівок і без ес кор ту до бе руть ся». Зреш тою, за пла ном, Жо рик під страх ував ся з до по мо гою Тим ка, що зо бра жав ху лі га на, який ва лан да єть ся без ді ла, а сам ре тель но сте жив за обо ма вхо да ми в офіс Ли хо го на. У ви пад ку три во ги Ге ор гій зу мів би за ли ши ти офіс од ним із ви хо дів, або ж про сто за ча їти ся десь усе ре ди ні. За га лом, не про па дуть і без ме не.

– Алло! – не змен шую чи швид ко сті, я по про си ла те ле фон з'єд на ти ме не з Ге ор гієм. – Усе га раз д. Об'єк т ней тра лі зо ва но. Міні мум, на дві най ближ чі го ди ни. Я йду до сво го чу жо го до му.

– Усе зро зу мів. Почи наю дія ти. Пе ре д зво ню по ви ко нан ні, – су хо від по вів чо ло вік, а по то му жа ліб но до дав, – при го туй якої- не будь їжі, будь ла ска. Це оз на ча ло, що бла го вір ний зно ву зби ра єть ся про ни ка ти до ме не по же ж ною дра би ною... Спа лах ра до сті в мо є му сер ці за га си ла при бе ре же на здавн а об ра за.

– Виклю че но, – хо лод но по відо ми ла я, – на ву ли ці дощ, ви хо дить, по же ж на дра би на слизь ка. Две ри ма не мож на – за січуть твої га да ні бан ди ти. А во ни то бі, як я ро зу мію, ва жли віші за все на сві ті...

– Ти чо го? Не ви га дуй, – по чут тя в Ге ор гія на мить здол а л и вре д ню чість. – Га раз д. Як ска жеш. Я на ти сла від бій і за сму ти ла ся. «Ну ось, псуєш лю ди ні нер ви пе ред від по відал ь ною опе ра цією... Са ма ж те пер без ньо го ну дь гу ва ти меш. Може, вар то под зво ни ти й ви ба чи ти ся?» – ви чи ту ва ла моя по зи тив на ча сти на. «Не хай спо чат ку нав чить ся по во ди ти ся! Він ці лий ве чір учо ра ме не не слу хав... А на віть як що й слу хав, зро бив по- своє му. Так йо му й тре ба!» – за пе ре чу ва ла інша я. У квар ти ру я ввій шла в ста ні пох му ро му й апа тич но му. На віть дум ки про зру шен ня в тем них вза є ми нах Лізи й Лихо го на вж е не ті ши ли. «До чо го на ла го д жу ва ти чу же осо би сте жит тя, ко ли у влас но му та ка плу та ни на?» – об ра же но бу бо ні ла я. Ще якийсь час пі шов на вну тріш ні су пе реч ки про те, чи мож на вва жа ти остан ню дум ку за я вою від чай душ ної его їстки. І ли ше по то му я ви рі ши ла взя ти ся до ро бо ти й зо се ре ди ла ся на дум ках про влас не ви крит тя.

*** – Вони зна ють, хто я. Ме ні біль ше на ро бо ту не мож на! – за мість при вітан ня за я ви ла я, роз чи няю чи вік но на зу стріч упев не но му сту ко то ві Ге ор гія. Ну зви чай но, я заз да ле гідь зна ла, що він про пу стить повз ву ха мою бру таль ність і все- та ки прий де. Мало там що бов кне моя об ра за... Мало там кого во на ви рі шить об да ру ва ти сво їм пре зир ством. Са ма ж бо я до Жо ри ка ста влю ся чу до во й зав жд и ба жаю йо го ба чи ти. І він про це знає. Тому й прийшов.

– Т-с-с-с! – Ге ор гій при клав па лець до гу бів, і я слу хня но зам ов кла. «Схо же, він зов сім схи бив ся. Манія пе ре слі ду ван ня та ких роз мірів за слу го вує на ува гу пси хіа тра. Тут уж е хто йо го під слу ху ва ти ме?» Подаль ші дії Ге ор гія ли ше під твер ди ли мої пі доз ри. Не мо вля чи ні зву ку, Жо рик зму сив ме не роз дяг ти ся й по во лік увесь от ри ма ний одяг у ван ну. По то му зам кнув йо го там, ні би одяг зби рав ся ожи ти і втек ти. Ро бив він це з та ким ви гля дом, що за пі доз ри ти йо го в ро ман тич них прим хах бу ло немо ж л и во. Те, що від бу ва ло ся, по за сум ні вом, ні чо го спіль но го з про явом при стра сті не ма ло.

– Ме ні хо лод но, – по ру ши ла я забо ро ну, – що від бу ваєть ся?

– За раз при не су то бі одяг, – нез во руш но зре а гу вав Ге ор гій і по дав ся до ша фи по ре чі. – Те плі ше?

51

– Ну зви чай но... А в чо му, влас не, річ?

– Жу чок! – Ге ор гій під няв па ле ць. – Упев не ний, що до те бе при че пи ли жуч ка. Лихо гон, га даю, все- та ки здо га дав ся, хто ти.

– Здо га дав ся! – пре зир ли во пир хну ла я. – Вище бе ри! Він усе знав із са мо го по чат ку. Якщо по ясниш ме ні, в чо му річ, пе ре ка жу то бі під слу ха ну роз мо ву. Лихо гон нав мис не пі дви щив при би раль ницю до се кре тар ки, щоб міс це для ме не звіль ни ти... «У Соба нев сько го во на, ма буть, під ло ги не ми ла!» – пе ре дра ж ни ла я Лихо го нову інто на цію.

– Тоді тим біль ше жу чок! – Ге ор гій зав ж ди ра дів, ко ли йо го при пу щен ня під твер д жу ва ли ся. – Де- не будь у одя зі...

– Стри вай, – я, зда єть ся, по ча ла ро зу міти, про що йде т ь ся, – то ти пе рео дяг ме не, щоб роз пра ви ти ся з цим жуч ком? Ге ор гій кив нув.

– Т-с- с! – цьо го ра зу па лець до гу бів при кла ла я та відра зу взя ла ся га ряч ко во роз дя га ти ся. Здо ро вий глуз д по вер нув ся до ме не відра зу ж пі сля знят тя шта нів. Я ти хо роз смія ла ся й сіла на та бу рет...

– Ти чо го? – пі доз ри в пси хіч но му нез ду жан ні в нас із Ге ор гієм бу ли вза єм ні.

– Про сто ти пе рео дяг ме не з до маш ньо го у ву лич не... Тоб то, за раз на ме ні са ме те, в чо му я ход ж у на ро бо ту... Тіль ки це дур ни ці. Не мо же бу ти в одя зі ні я ко го жуч ка. По-пер ше, в офіс і на да чу я в різ но му одя зі хо ди ла. По-дру ге, Лихо гон не ду рень – чу до во ро зу міє, що ко ли я влаш тую пран ня, кран ти йо го жуч ко ві...

– Ну зви чай но! – об урив ся Ге ор гій, – Лихо гон, на пев но, про сто яс но ви де ц ь. Так?

– На чеб то ні, – нес міли во оз ва лась я.

– Тоді звід ки він знав, що в нас є при лад для від ми кан ня сиг на лі за ції? Звід кі ля вза га лі знав, що са ме сьо год ні ми пла нує мо про ни кну ти до ньо го в офіс?

– Звід кі ля? – за ці ка ви лась я. – Точ ніше, з чо го ти взяв, що він знає?

– Соба ка! – Ге ор гій зно ву здій няв вка зів ний па лець до не ба.

– Це ти йо го так на зи ваєш? – не зов сім зро зу- міла я.

– Тьху! – Жо рик не на д то вмів стри му ва тися. – З то бою зов сім нем ожли во спіл ку ва ти сь. Вічно ти все не пра виль но ро зу мієш. Соба ка – це не про Ли хо го на, а про со ба ку. У кон ку рен тів сьо год ні бу ла відім кну та сиг на лі за ція, а за мість неї Лихо гон по са див у офі сі сто ро жо во го пса. Вівчар ку!

– О Гос по ди! – пе ре ля ка лась я. – Ти ці лий? А Артем? А що з со ба кою?

– Усі ці лі, – з дос адою зіт хнув Ге ор гій. – Крім мо їх нер вів. Уяви: ти дов го вов ту зиш ся з при ла дом, на лаш то во вуєш йо го на реш ті... Після цьо го обе ре ж но так, на ма гаю чись не шу міти й не ри піти две ри ма – не до ве ди Бо же сус іди по чу ють щось пі доз ріле – від ми ка єш во ро жий за мок. І тут ти шу про ри ває мо то ро шне груд не: «Гав!Гав!Гав!» З тем ного ка бі не ту, куди с віт ив ли ше місяц ь, на те бе ки да єть ся ве ли чез на тінь... Що б ти зро би ла на мо є му міс ці?

– За плю щи ла б очі й за ве ре ща ла...

– У ме не часу на та кі скла д ні опер а ції не бу ло. Я ви ско чив на зад на ву лицю та швид ше за чи нив за со бою две рі. Пса по пе ре д ньо до ве ло ся тріш ки від штов хну ти, бо він ме не за гриз би. Але, зва жаю чи на те, що цей гав кіт лу нав ще ду же дов го, га даю, я йо го не силь но штов хнув. Не хотів би та ко му со ба ці заш ко ди ти. Ро зум ний. Поки я в зам ку пор пав ся – мов чав, ча ївся, а дія ти по чав, тіль ки ко ли точ но пе ре ко нав ся, що я – зло дій. Ме ні б та ко го со ба ку...

– Піди за бе ри, – по сміх ну лась я. Нез ва жаю чи на край ній сту пінь за не по ко єн ня, зов ні я на ма га ла ся збе рі га ти яко мо га без до ган ні ший спо кій. Не ма чо го Ге ор гію зна ти про мої слаб кі нер ви. Не хай вва жає, що в йо го дру жи ни за ліз на пси хіка. «По ду ма єш, рід но го чо ло віка ле д ь як есь чу до вись ко не зже р ло... Са ме б зже р ло, са ме б і му чи ло ся по тім. Та кі, як Ге ор гій – без бо ліс но не пе ре ва рю ють ся...» – по дум ки під ба дрю ва ла я се бе, на ма гаю чись вга му ва ти нер во ве трем тін ня.

– За га лом, про те, щоб ту ди сьо год ні пот кну ти ся, й мо ви бу ти не мо же... Соба ку, при міром, мож на бу де й ви ру ба ти. Але во на вж е на ро би ла стіль ки га ла су, що, бою ся, сус іди Лихо го но ві мо жут ь ви кли ка ти са мо го Петь ка, чи мілі цію... Тим біль ше, при лад я вже Шу ри ку на зад у га раж під кинув... Не гар но вий шло б, як би Шу рик по мітив про па жу.

– А жу чок тут до чо го? – сту пінь влас ної ви ну ва то сті в то му, що ста ло ся, по чав по тро ху мною ус відом лю ва тись, і я де да лі пох мур ніша ла.

– Хочеш ска за ти, со ба ка – це про сто збіг?! – глуз ли во по ці ка вив ся Ге ор гій. – Та ких збі гів не бу ває. Ра ніше со ба ки не бу ло, чи не так?

– Так. Я ж на влас ні очі ба чи ла. Ве чо ра ми Лихо гон за ми кає две рі на ключ і ста вить офіс на сиг на лі за цію... Нія ко го со ба ки там не бу ва ло.

– Вихо дить, со ба ку він при вів спе ціаль но для зу стрі чі зі мною. Ще од но клас ник на зи- ваєть ся! Але не в цьо му річ. Звід ки він міг до- віда ти ся про те, що сиг на лі за ція нам не страш на? Чи хтось із нас – зра д ник... У що я ні ко ли не по вірю. У нас із то бою я впев не ний. Марія – най за цікав ле ніша з ус іх сто ро на. Їй ус піх на шої спра ви жит тє во необхі д ний. Артем – за ко ха ний у неї по вуха...

– Може, він від нев за єм но сті? – пе ре по ло ха лась я, бо зга да ла, що, всі ля ко під кре слюю чи своє доб ро зич ли ве ста влен ня до Тим ка, Марія ні чим не де мон стру ва ла на яв но сті чо гось біль шо го.

– Вічно ти на ма га єш ся очор ни ти хлоп ця! – зно ву вліз зі сво їми до ко ра ми Ге ор гій. – Не став би він так підло мсти ти ся. Крім то го, шко ди він не Марії зав дав, а ме ні. А я йо му, ти са ма зна єш, як рід ний бра т...

– Га раз д, на про ви ні Тим ка не на по ля гаю. Про сто під ру ку тра пив ся. Повин на ж я бу ла вка за ти на сум нів ність тво їх дов ед е н ь. Ну, мо вляв, раз за ко ха ний у Марій ку, зна чить, за на ших...

– А ось Шу рик міг би ви кли ка ти пі доз ри! Він знав, що ти ці ка виш ся при ла дом. Міг вия ви ти про па жу й роз лю ти ти ся. Роз лю тив ся, та й за я вив Лихо го ну про твою жах ли ву по ве дін ку...

– Зов сім ви клю че но! Тер міно во ви кинь це з го ло ви! По-пер ше, Шурик уяв лен ня не мав, що я зби ра юся на па да ти з цим при ла дом на Лихо го на. А по- дру ге, це ж Шу рик... Якщо на віть при пу сти ти, що він роз лю тив ся, то швид ше він при їхав би до ме не та почав сер йоз ну роз мо ву з мор до бит тям і ме тан ням пре д ме тів... Ніко ли б не чи ни в капо сті ниш ком.

– Може, він і їхав, але не за став те бе вдо ма... Роз лю тив ся ще біль ше, від зло сті різ ко по му дрі шав і здо га дав ся про Лихо го на. Втім, я те ж вва жаю, що Шу рик вин ним бу ти не мо же. А раз так, то єди ним по ясне н ням по інфор мо ва но сті Лихо го на є ви со кий рі вень йо го роз віду валь них опе ра цій. Зга дай, ко ли ми го во ри ли про від клю чен ня сиг налі за ції?

– У ма ши ні... І на да чі... І все, зда єть ся.

52

– Під слухо ву ван ня шпи гу на ми мож на відра зу ж ви клю чи ти, ніх то не зміг би під крас ти ся до ме не так близь ко й за ли ши ти ся не по міче ним. Вихо дить, під слухо вую чий при стрій. Маши ну й да чу я об шу кав. За ли ша єш ся тіль ки ти. Раз ти ка жеш, що в одя зі йо го точ но не ма, то мо же, у во лос сі? Ге ор гій по- ма впя чо му зосер е д ж е н о взяв ся сми ка ти мою за чіску.

– Зов сім збо же во лів?! – не ви тер піла я. – Я, щоб ти знав, го ло ву мию ще ча сті ше, ніж одяг пе ру... Від че пи ся! Втім, не від чіпляй ся, тіль ки змі ни на міри, – я з ди тин ства любил а, ко ли хтось вов ту зив ся з мо їм во лос сям, то му, за га лом, не за пе ре чу ва ла, про ти по шу ків у ме не в го ло ві чо го зав год но. – Як при єм но, – за мур ча ла я, – по шу кай он там, на по ти лиці... Туди цю бом бу ціл ком мо гли за строми ти. Ге ор гій рвуч ко встав.

– Я їй тут про крах опе ра ції тлу ма чу, а во на жар тує! Яка бом ба? Що ти ви га ду єш? Я тя ж ко зіт хну ла, ро зу міючи, що до ве де т ь ся по вер ну ти ся до ре аль но сті.

– Якби при стрій чіпля ли до мо го во лос ся, вживл я ли під шкі ру чи ще там щось та ке, я б на пев но це від чу ла. Як би не бу ла за кло по та на. А я ні чо го та ко го не пам'я т а ю. Вихо дить, Лихо гон не знав заз да ле гідь про наш на пад. Ро зу мієш, як би знав, він би ні ко ли не по го див ся йти в кі но. Не та ка він лю ди на, щоб ні в чо му не вин ну тва ри ну так під ставля ти. Крім то го, йо му на пев но бу ло б ці ка во за ста ти те бе на міс ці зло чи ну...

– Чим же ти то ді по ясниш усе це?

– Влас ною ду рістю, – на реш ті зіз на лась я. – Ду рістю і не при сто со ва ністю до шпи гунсь кої діяль но сті. Ро зу мієш, я не врах ува ла, що сьо год ні ви хід ний.

– Тоб то?

– За час ро бо ти, я чу ла від Лихо го на щось та ке, мо вляв: «По ста ви ти офіс на сиг на лі за цію – шту ка гар на, але до ро га. Якби не знай омі хлоп ці, з яки ми вда ло ся до мо ви ти ся, я б на та кі ви тра ти в жит ті не пі шов...» Ось і ду маю те пер, що, мо же, ці дру ж ні Лихо го ну хлоп ці у ви хід ні не пра ц юють... І че рез це на ви хід ні до во дить ся со ба ку ви кли ка ти...

– Ду же на те схо же...

– Але це я за раз так ду маю. А в той мо мент і не змір ку ва ла на віть... Кош мар, че рез ме не те бе ле д ве не з'їли! – я са ма со бі зро би ла ся брид ка.

– «Ле д ь не з'їли» – це дріб ни ці, – про де мон стру вав шля хет ність Ге ор гій і відра зу все зіпсу вав най без жа ль ні шим чи ном. – Кош мар у іншо му. Че рез те бе про ва ли ла ся на ша опе ра ція! За пе ре чу ва ти не бу ло чо го, я пох ню пи ла ся.

– От же, – про вадив ек зе ку цію Ге ор гій, – за по віту не ви кра ли. Лихо го на на сто ро жи ли (сус іди на пев но по відо млят ь йо му про ніч ну істе ри ку со ба ки). Та ще й, вия вляєт ь ся, на те бе як на роз від ни ка роз рахо ву ва ти біль ше не мож на. Нічо го не ска жеш, чу до ве ста но ви ще...

– Не відо мо ще, чи справ ді ле жав у сей фі цей за по віт, – не під во дя чи го ло ви, про бур мо ті ла я. – Раз Ли хо гон знав, хто я, міг нав мис но під су ну ти фа ль ши вий опис вмі сту сей фа. Для ос та точ но го зби ван ня ме не з пан те ли ку.

– Або для пе ре вір ки... Він мір ку вав так: «Як що Ге ор гій клю не на цей ви верт і спро бує ви краст и за по віт, ви хо дить, його нема в Марії. Отж е , во на об ду ри ла»... Те пер Лихо гон точ но знає, що Марій ка бле фу ва ла, і лж е ку зен мо же ні чо го не бо я ти ся.

– Ет, і все че рез ме не! Нев же я не мо гла відра зу роз піз на ти, що Лихо гон гра єть ся зі мною?! Нев же не мо гла кра ще ро зібра ти ся в си сте мі охо ро ни офі су на ви хід ні?! Усе че рез ме не... Ге ор гій і не ду мав ме не пе ре ко ну ва ти в про ти ле ж но му. З дос віду по пе ре д ньо го спіл ку ван ня він чу до во знав, що то ді про ки неть ся мій дух про ти річ чя, я поч ну спе ре ча ти ся, на кру чу са ма се бе та по би ва ти му ся ще гір ше. Крім то го, зму шу по би ва ти ся і всіх нав ко ло.

– Точ но, – Ге ор гій ви рішив за стос ува ти шо ко ву те ра пію та ске ру ва ти мої стра ж дан ня в твор че річи ще, – че рез те бе. Раз ти та ка вин на, то те пер мусиш са ма знай ти ви хід. Годі стра ж да ти, кра ще при ду муй, що те пер ро би ти.

– Ота кої! – об ури лась я з Ге ор гієво го не ба жан ня ме не жа лі ти й вті ша ти. – Ніко му я ні чо го не по вин на. Може ш ме не звіль ни ти. З зав дан ням я не впо ра ла ся, до де тек тив ної діяль но сті не при да т на...

– Зов сім не при да т на. Я те бе з са мо го по чат ку в цьо му пі доз рю вав! Ка зав же: «Не впев не на, що впо ра єш ся, – не бе ри ся». Мізка ми я ро зу міла, що Жо рик про сто спе ку лює на мо їй вда чі. Але зу пи ни ти ся вж е не мо гла.

– При пи ни ме не ро зо хо чу ва ти! – спро бу ва ла вря ту ва тись я. – І не ду май на віть! До во ди ти влас ну про фе сій ну при да т ність не бу ду!

– Та що тут до во ди ти, – важ ко кон ста ту вав Ге ор гій, – то го, чо го не ма, ні чим не до ве деш...

– Так уже й не ма! – я все- та ки за ве ла ся. – А при га дай- но по пе ре д ні спра ви? Якби не я, ти б до те пер га няв ся за ви кра да ча ми ав то...

– Тобі про сто по та ла ни ло. А уда ча – річ не віч на.

– Ще не ве чір! Про гра ний раун д не оз на чає по раз ки. Поду ма єш, за по віт... У нас на ру ках не за ба ром мо жут ь вия ви ти ся зов сім інші ко зи рі.

– Які? – по жва вив ся Ге ор гій.

– Не знаю по ки що... – збре ха ла я, бо, зви чай но, по ча ла вж е при ду му ва ти план. – Але ти ма єш ра цію: раз я вин на в зри ві, зна чить, ме ні справу й ря ту ва ти.

– Оце вже дзусь ки! – Ге ор гій зля кав ся, що взяв над міру. – Тіль ки під мо їм ке рів ниц твом. Са мо стій но ти, зви чай но ж, на коїш дур ниць... Я роз тули ла бу ла ро та, щоб об ури ти ся, але ме не пе ре бив те ле фон Ге ор гія.

– Тер міно во при їздіть. Пока ми по офі сах ти ня ли ся, на Марію бу ло вчи нено на па д, – крізь стри ма ний тон Арте ма про со чу ва ли ся три во га й без по рад ність.

Розділ чотирнадцятий, котрий чужу душу в пітьмі відшукує Не змо вляю чись, за кер мо вса дови ли ме не. Ге ор гій для та ких по їздок почувався на д то на пру же но. Наш «Фор д », не мов ре ак тив ний, пом чав у бік да чі.

– Зов сім ні чо го не ро зу мію! – необхі д но бу ло ви го во ри ти ся. – Який сенс цим бан ди там на па да ти на Марію? Адж е во ни точ но зна ють, що за по віту в неї не ма. На віть як що все об ман і Лихо гон під су нув ме ні фа ль ши вий опис до ку мен тів із сей фа... Все од но з то го, як зав зя то ти ки нув ся виз во ля ти цей за по віт, відра зу ста ло зро зу міло, що в нас йо го не ма... За ра ди чо го чіпля ти ся до Марій ки?

53

– Ду май, будь ла ска, тіль ки про до ро гу, – схви льо ва но по ре ко мен ду вав Ге ор гій, – бо ми так ні ку ди й не до їде мо... Я об ра же но зам ов кла. До ро гу знала на стіль ки доб ре, що ке ру ва ти «Фор дом» мож на бу ло ав то ма тич но. Голо ва за ли ша ла ся віль ною і від кри тою для всі ля ких див них ду мок: «Як що Лихо гон знав, хто я та ка, то на віщо він зу мис не під сову вав ме ні на очі лж е ку зе на? Чи по ява Ле оні да в офі сі бу ла ви пад ко вою? І чо му Ліза не знає Пе со ва в облич чя? Втім, при би раль ни ці не обов'яз ко во бу ти знай омою з ус іма відві ду ва ча ми... Ні, тут усе- та ки щось не так. Сте ген ця! – ме не рап том осяя ло. – Можу впо ко ри ти ся з тим, що за без пе че ний від го ло ви до ніг і фі нан са ми, й ро бо тою лж е ку зен пі шов учи ти ся не на пре стиж но го еко но міста, а на про сто го сце на ри ста. Можу впо ко ри ти ся на віть із тим, що за для ек зо тич ної роз ва ги він ви рі шив по ка та ти ся в елек трич ці... Але щоб цей пре д став ник ви що го кла су ви рішив рап том тор гу ва ти ку ря чи ми но га ми?! Ніза що не по вірю...»

– Сте ген ця! – ви мо ви ла я вго лос, бо ви рі ши ла все- та ки не поз бав ля ти Ге ор гія інфор ма ції.

– Обій де мо ся, – відра зу по ліз спе ре ча ти ся чо ло вік, – не ма ко ли за раз у ма га зин за їж дж а ти. Діє та по ліп шує трав лен ня. І вза га лі, ду май про до ро гу, а не про їжу. Від об урен ня я за бу ла при галь му ва ти пе ре д пе рех ре стям, і ми хо ро бро пром ча ли на чер во не світ ло. Да ішни ки, що чер гу ва ли біля світ ло фо ра, ні як не зре а гу ва ли. Вони зу мис не ви бра ли це міс це, щоб від ло влю ва ти тих, хто по їхав пря мо, ко ли за го ра ла ся стріл ка для по во ро ту. Дві про бле ми вод но ча с мо зок пра ців ни ка ав то інспек ції, зда т ний до ви рі шен ня єди но го зав дан ня, втри му ва ти не міг, то му моє нах аб ство з чер во ним світ ло фо ром за ли ши ло ся не по міче ним.

– Вони просто за про гра мо ва ні, – про ко мен ту ва в Ге ор гій. – Як що вже на ці ле ні на щось од не, то про ін ше ду ма ти ні ко ли не бу дуть. Якось ба чив кар тин ку. Стоять двоє да ішни ків бі ля од но го ду же хліб но го світ ло фо ра. Та ко го, зна єш, у яко го жов тий про ска кує за се кун ду. Тоб то, зе ле ний відра зу ж чер во ним змі ню єть ся і ба га то во ді їв не всти га ють при галь му ва ти. При род но, да ішни ки та ких «невс т и глих» і під сте рі га ють. І рап том за п'ять метрів за ни ми Жуль ка зби ває лю ди ну. Після чо го ди ко ве ре щить галь ма ми, здає до уз біч чя і врі зу єть ся в де ре во. З Жуль ки ви ска кує якийсь хло пе ць і втікає.

– Нічо го со бі! – зой кну ла я.

– І що ти ду ма єш? – Ге ор гій по сміх нув ся. – Даіш ни ки стоя т ь і вар ту ють свій світ ло фор. Я їм ка жу: «У вас тут ава рія, лю ди ну зби ли!» – Вони: «Де?! Пра вда?! Ой! А ти но мер за пи сав?!» Я ка жу: «На що йо го за пи су ва ти, он ма ши на з де ре ва стир чить!» Вони: «Де?! Пра вда?!» Ну чи сті зом бі. За ци кли ло їх на цьо му світ ло фо рі, й ні чо го іншо го сприй ма ти не в змо зі, бі до ла хи... Бу ло б це все ду же сміш но, ко ли б не бу ло так сум но... Остан ня фр а за Ге ор гія відра зу ско луп ну ла в ме ні ці ле сімей ство спо га дів. «Лю ди смі ють ся, щоб не пла ка ти...» – пи сав Пе сов у своє му ре жи сер сь ко му етю ді. Ще так го во ри ла Марій ка, а я по тім за нею пов то ри ла. І Сту де нт сах нув ся від ме не, як від при ма ри... Ще б пак, я ж йо го влас ні сло ва від тво ри ла. Вихо дить, Марія чи та ла ре жи сер сь кий етю д? Чи спіл ку ва ла ся з лж е ку зе ном тро хи тіс ніше, ніж афі шу ва ла... Він же щось там та ке го во рив про гар нень ких біля вок, які щось зму шу ють ро би ти й ла ма ють жит тя... Я різ ко вда ри ла по галь мах і схо пи ла за пис ни ка. Неспо дів а ну дум ку пот ріб но бу ло не гай но приш пи ли ти до ре аль но сті бу кве ним на пи сан ням. Інак ше во на зно ву роз си па ла ся б на ти ся чу швид ко плин них від чут тів.

– З глуз ду з'їха ла? – обе ре ж но по ці ка вив ся Ге ор гій.

– Потім по ясню, – від мах ну лась я, – ти ме не за раз усе од но не слу ха ти меш. Ось як ви ве ду щось кон кре т ні ше...

– Поки ти це ви во дит имеш, на шу клі єнт ку й Тим ка бан ди ти до ко на ють, – м'яко по ква пив ме не Жо рик. До ве ло ся об ме жи ти ся по ло ви ною ряд ка і зно ву ру ши ти. «До ре чі, спо віді Том кіна те ж не мож на за бу ва ти... Це не про сто маяч ня па ра но їка, це ціл ком кон кре т на кля у за. При чо му, кля уза на на шо го во ро га. Ко ли на Пе со ва дій сно вдас ть ся по віси ти стіль ки зло чи нів, то в спра вах спа д щи ни він мит тю ста не не ді єз да т ний, – ме не про сто- та ки роз ри ва ло від ба жан ня по ді ли ти ся дум ка ми з Жо ри ком, але не за до во ле ний ви гля д чо ло віка від би вав уся ку охо ту за во ди ти роз мо ви. – Адж е я йо му про Том кіна про сто за бу ла роз по вісти... Ох і влаш тує він ме ні скан дал, як що я в цьо му зіз наю ся. Кра ще роз по вім піз ніше. Ко ли бу де вже біль ше інфор ма ції. Не хай мої ус піхи зать ма рять по раз ки й за будь ку ва тість. Тоді, ма буть, мож на бу де вта єм ни чи ти Ге ор гія в суть спра ви. Але не ра ні ше! Бо нер ву ван ня бу де...» Ми про їха ли рід ний до рож ній по каж чик. «А Том кін, зви чай но, бідо лаш ний... Не по та ла ни ло хлоп це ві. Знай шов, у яко го де тек ти ва за хи сту від Пе со ва шу ка ти. У то го, кот рий усі спра ви то го ж таки Пе со ва ку рує... Може, цьо го Том кіна вже дав но ря ту ва ти тре ба, а я про ньо го за бу ла. На сту ся ме ні цьо го ніза що не про ба чить. Сором!!!» – три вав мій вну тріш ній мо но лог. Не змен шую чи швид ко сті, я ско ти ла ся на ґрун то вий шлях, зби раю чись зрі за ти кут.

– Ба чи ла?! – Жо рик пиль но ди вив ся на тра су по зад нас. – Щой но «Фольк сва ген» про їхав у бік міста. От що я то бі ска жу: це той са мий «Фольк сва ген», що в га ра жі сто яв. Той, що в Гори М'язів у «За по рож цях» хо дить. Швид ше до до му... Що там уж е цей Гора на ко їв... Я стри во жи ла ся не на жар т . «Швид ше до до му!»– пульс ува ло в го ло ві. На ґан ку на шої да чі ми за ста ли до сить див ну кар ти ну. Бу ло не зов сім зро зу міло, на ко го все- та ки вчи ни ли на пад.

– Усе че рез ме не! Усе че рез ме не! – Артем те атра л ь ни ми же ста ми ха пав ся за свою вес нян ку ва ту го ло ву й не рвав на ній во лос ся тіль ки з лю бо ві до оно го.

– За спо кой ся, Тим чи ку, – Марій ка квоч кою стри ба ла дов ко ла ньо го, – ти не міг цьо го вга да ти... Марія ле д ь не пла ка ла. В од ній ру ці во на три ма ла ва зоч ку з льо дом, у другій – ве ли кий жмут ва ти. Руки її дріб но трем тіли. Під оком у Тим ка кра су вав ся стра шен ний си нець.

– Я ж обіц яв то бі без пе ку. Про бач ме ні!

– При пи ни. Нічо го не че рез те бе це все... Гос по ди, хто б міг по ду ма ти, що так усе обер неть ся. Це ти ме ні про бач. Чуєш, Тиме? – Марій ка чимось змо чу ва ла ва ту й трем тя чи ми ру ка ми тор ка ла ся нею до Тим ко вої що ки, мру жи ла очі та рвуч ко здри га ла ся в такт лайці, що ви ри ва ла ся крізь стис ну ті зу би па цієн та.

– На ко го з вас на па ли? – дос хо чу на ди вив шись на цю па ні ку, по ці ка вив ся Ге ор гій. З пер шо го ж по гля ду він зро зу мів, що ра на в Арте ма не над то сер йоз на, й те пер по смі ював ся, див ля чись на стра ж дан ня Марії. Марія пе ре ля ка но здриг ну ла ся.

– Гос по ди, а я й не по міти ла, як ви прий шли, – дівчина з па лаю чи ми очи ма відра зу взя ла ся по ясню ва ти, що від бу ло ся. – Це не во ни на нас на па ли, це Тим ко на них на пав. Не по бо явся! – у го ло сі Марії зву ча ла по га но при хо ва на гор дість. Нез ро зу міло тіль ки, Тим ком пи ша ла ся кра су ня, чи си лою влас них ча рів. Ось, мо вляв, на що за ра ди неї хло пе ць став зда т ний. – Спо чат ку Артем на Льон чи ка, ну лж е к уз е н а мо го з ку ла ка ми ки нув ся... Але тут не ве ли ке ге рой ство. На та ко го дмух ни, він роз си петь ся. І роз си пав ся б, як би пі сто ле -

54

та не ді став. Справ жній пі сто лет! Я як зак ри чу, не пам'я т а ю вж е що...

– Ти кри ча ла: «Не гай но при пи ни цей цирк! Ле оні де, ти що, з глуз ду з'їхав! За бе ри зброю!!!» І стро го так кри ча ла, ти пу, без страш но. Я б на міс ці цьо го бан ди та хо ча б че рез упев не ність тво го го ло су, ти пу, під ко рив ся б. Марія не відрив но ди ви ла ся на Тим ка й по ясню ва ла да лі. Зда єть ся, наш Артем та ки зу мів спра ви ти на го стю пот ріб не вра жен ня. Зе ле ні очі го ріли за ми лу ван ням, ко ли Марій ка зга ду ва ла по ве дін ку сво го ге роя.

– І ось сто їть, ви хо дить, наш Артем під при ці лом. Ку ла ки стис ну ті, чу при на ску йов дж е на. Без страш но лж е ку зе ну в очі ди вить ся, на чеб то й не по мічає пісто лет а, – за паль но же сти ку люю чи, роз по віда ла нам Мрійка, – і по чи нає го во ри ти. Не йо му – ме ні. «Чи все з то бою, – ка же, – Маріє, га раз д ? Чи не зав дав цей не гідник то бі шко ди? Вар то йо го при би ти на міс ці, чи мож на рук не бруд ни ти й про сто гна ти в три шиї?» Тре ба бу ло ба чи ти облич чя лж е ку зе на! Той про сто сто ро пів. Дріб ний, беззб рой ний хлоп чись ко, за мість то го, щоб блага т и по ща ди, ще й по гро жу ва ти на ма га єть ся!!! Я швид ше ав то ма тич но, аніж ро зу міючи, що ка жу, від по відаю: «Ні, не наш ко див. За гро жу вав про сто. Вима гав, щоб я до до му по їха ла. Я від мо ви ла ся. Він роз лю тив ся, ска зав, щоб на рі ка ла на се бе, й зі брав ся йти. Отут ти з ним у две рях і зіш тов хнув ся». І в цей мо мент рап том якась зов сім сто рон ня лю ди на ви ско чи ла з- за сус ідсь кого пар кана. Льонь ка роз гу бив ся, пі сто лет схо вав і нав тьо ки... Я стою, ве ре щу на всю око лицю. На до по мо гу кли чу, зна чить ся... А Артем не роз гу бив ся. Сміли во ки нув ся на цьо го здо ро ваня з ку ла ка ми. А там не лю ди на – го ра м'язів... Той йо му один раз дав, Тим ко й від ле тів. Але го лов не – не ре зуль тат. Голов не – смі ли вість. Ба чи ли б ви, як без страш но він на цьо го Кінг кон га ки нув ся... Зна є те, – у Марії на очах бли сну ли сльо зи, – Ме не так ніх то ні ко ли не за хи щав... Про сто якось не по со бі.

– А що з тво їм лж е ку зе ном ста ло ся? А Гора ку ди по дів ся? – Ге ор гій пе ре бив усі ці сан ти мен ти, по вер таю чи ви тон че ні стра ж дан ня Марії. – Чо го він вза га лі на вас на пав?

– Гора ме не, ти пу, від ки нув і за лж е ку зе ном по біг. Га даю так. Вони ви сте жи ли мо мент, ко ли Марій ка за ли ши ла ся са ма й, ти пу, вде р ли ся в бу ди нок.

– Та ні, – Марій ка спро бу ва ла роз ря ди ти об ста нов ку. – Не «ти пу»... Тоб то, во ни не вди ра ли ся... Тоб то, вди ра ли ся й за гро жу ва ли... Тоб то, не во ни, а він один – лж е к уз е н, але він ні чо го по га но го не ро бив. Про сто в го сті зай шов. Тоб то кри чав, пі сто ле том роз мах ував, го во рив, щоб я за би ра ла ся з міста... Але ні чо го по га но го не зро бив... І пі шов з доб рої во лі, – Марія чо мусь за ли ла ся фа р бою і зам ов кла.

– Ну так, – Артем сар ка стич но скри вив ся, що в су куп но сті з йо го під бит им оком бу ло вж е про сто жах ли во, – ти пу, зай шов у го сті, по пе ред нь о зла мав ши за мок на чу жих во ро тях. Зай шов, ти пу, щоб мир но по роз мах ува ти пі сто ле том і при віт но по за гро жува ти... Марій ко, ти не за слу же но доб ре ста виш ся до лю дей. Твоя ан гельсь ка вда ча не до зво ляє то бі ба чи ти в них зло... У мо їй го ло ві про ско чи ла дум ка, що Артем плу тає ха рак тер Марії з її зов ніш ністю. Остан ня в на шої го сті дій сно бу ла ян гольсь кою, а ось із пер шим, як я підоз рю ва ла, мож на бу ло спе ре ча ти ся.

– Нія ка в ме не не ян гольсь ка вда ча, – роз лю че но під твер ди ла мої дум ки Марія. – Не ви га дуй! – го лос у неї рап том зат рем тів і очі зно ву на пов ни ли ся слізь ми. – Ти зов сім ме не не зна єш... Не го во ри ме ні та ко го, доб ре?

– Потім з’ясуємо, – зно ву пе ре вів роз мо ву в ді ло ве ру сло Ге ор гій. – То що там бу ло да лі?

– Да лі лж е ку зен уже йшов, а Артем за хо див са ме в цей мо мент... Інше ми вже роз по віли...

– Чо го, ці ка во, лж е ку зен утік від Гори? – озву чив моє зди ву ван ня Жо рик. – Він нав па ки по ви нен був ра ді ти під крі плен ню.

– О, це зов сім про сте за пи тан ня! Між тра гіч ні стю по пе ред ніх Маріїних інто на цій і без тур бот ністю ці єї фр а зи був на стіль ки разю чий кон трас т, що ми з Ге ор гієм зди во ва но пе ре зир ну ли ся. «На пев не, ви ріши ла опа ну ва ти се бе й ні чим не ви ка зу ва ти Тим ко ві сво го за не по ко єн ня. Моло де ц ь. На ма га єть ся бу ти силь ною», – по відо ми ла я Ге ор гію по гля дом. «Хто вас, ба бів, роз бе ре», – в та кий са мо спо сіб від по вів ме ні чо ло вік.

– Річ у тім, що, вза га лі, лж е к уз е н жах ли вий боя гуз, – вда ла ся до по ясне нь Марія. – Про це я, зда єть ся, вж е го во ри ла... Ото ж, пі доз рюю, що й роз мо ва зі мною, і роз мах уван ня пісто ле том кош ту ва ли йо му чи ма лих зу силь. Види мо, він пе ре нер ву вав на стіль ки, що пле кав од ну тіль ки дум ку: швид ше втек ти від нас. Тому щой но Гора йо го змі нив, відра зу ж ки нув ся до ма ши ни. Нер ви не ви три ма ли.

– Логіч но, – по го див ся Ге ор гій.

– Дя дь ку Жо ри ку! – Артем смик нув Ге ор гія за по лу пі дж а ка. – А як дов го та кий, ти пу, фін гал бу де го їти ся? Врах уй те, увесь цей час, ти пу, муси ти му у вас тут жи ти. Мате рі на очі в та ко му, ти пу, ви гля ді не по ка жу ся ні за які ме дя ни ки. Доб'є ж... Схо же, Тим ко вва жав нес пра ве д ли вістю від во лі кан ня роз мо ви від своєї по стра ж да лої пер со ни. Марія відра зу стре пе ну ла ся та зно ву взя лась нез граб но тиц яти Тим ко ві в облич чя льо дом. Обоє во ни, й Артем, і па нян ка, при цьо му зда ва ли ся од на ко во ща сли ви ми.

– Ході мо в бу ди нок. Там лі ку ва ти ся те плі ше, – за про сив Ге ор гій. Тим ка не гай но бу ло ви рі ше но вкла сти, то му та кий ран ній від бій був ав то ма тич но за сто со ва ний до всіх меш кан ців да чі. Зму че ний по дія ми оста н ніх днів Ге ор гій те ж за снув до сить швид ко. А ме ні чо мусь не спа ло ся. Без ліч не сти ку вань у то му, що від бу ва ло ся, не да ва ла ме ні спо кою. Я ви рі ши ла будь- що- будь усе з'яс ува ти й му чи ла ся здо га да ми та кру ти ла ся з бо ку на бік. Щоб не тур бу ва ти цим чо ло віка і щоб йо му нічого ли хого не нас нило сь, я ти хе сень ко ви слиз ну ла з- під ков дри та спу сти ла ся вниз. Не вми каю чи світ ла, прос лиз ну ла в пе ре д по кій, на ки ну ла плащ на ніч ну со роч ку, вий шла на сві же по вітря. Зоря ні но чі зав ж ди сприя ли мо є му ро зу мо во му проц е су. Рап том у кін ці цен траль ної алеї я по чу ла див ний тріск. Хтось сто рон ній вов ту зив ся в ра йо ні мо єї аль тан ки. Я за ча їлась, під кра ла ся ближ че.

– Алло! – Марія, ос віт ле на міся цем, пе ре шіп ту ва ло ся зі стіль ни ко вим те ле фо ном. – З тобою все гараз д ? Не наз дог на ли? В ку щах?! Ну, сла ва Бо гу. Так. Цей тип пра ц ює на на шо го де тек ти ва. Ні, на іншо го, на Лихо го на. Ну ви бач... Знав, у що вплу туєш ся. Уяв лен ня не маю, чим скін чить ся... Ну все, бу вай. На ма гаю чись не ди ха ти, я при ча їла ся за сті ною смо ро ди ни.

– Ой, за че кай, – Марій ка зу пи ни ла спі вроз мов ни ка, – ска жи, ти що, спра вді сте ген ця ми тор гу ва ти на ма гав ся? Ой, не мо жу. Ото смі хо та! Тут та кі гро ші на го ло ву ва лять ся, а ти за дріб ни ці... Що?! Це не зві ря, це Артем. Мій гар ний друг. І не смій так про ньо го. Він же ду мав, що ти хо чеш за по дія ти ме ні шко ду... Рев но щі – кепський по рад ник. Не го во ри про ньо го так! Доб ра ніч. Марій ка по кла ла труб ку і ле д ь чут но ви лая ла ся на ад ре су спі вроз мов ни ка. По то му під пер ла під бо рід дя, за ко ти ла очі й опро міни ла світ мрій ли вою по сміш кою. І я зрозумл а: дів чи на стра шен но за ко ха на.

55

Розділ п'ятнадцятий, котрий тлумачить особливості вітчизняного кінематографу На ступ но го дня я жах ли во жал ку ва ла: чому не роз по віла Ге ор гію про те, що чу ла вно чі? З бу ди ла б йо го, роз штов ха ла сон ну сві до мість, втов кма чи ла б йо му все це в го ло ву, й те пер би не му чи ло ме не сум лін ня, що вко тре не до ве ла до ше фа чер го ві ва жли ві відо мо сті. Вран ці до во ди ти їх про сто не бу ло до ко го. Ге ор гій ще вдос віта пом чав ку дись, за ли шив за пи ску з роз по ря дж е н ня ми: «Є ідеї. Виїхав їх вті лю ва ти. Арте мо ві – сте жи ти за Марі єю. Марії – догля д а ти Арте ма. Тобі, Ка тю, – вга му ва ти свою шкід ли вість і о тре тій бу ти в місь ко му пар ку, в на шо му ка фе ».

– Тер пі ти не мо жу, ко ли по ба чен ня приз на ча ють ся в та ко му на ка зо во му то ні! – об уре но по відо ми ла я влас но му відоб ра же н ню в дз е р ка лі. Моя ро бо та в Лихо го на від те пер вва жа ла ся не пот ріб ною, і я мо гла спо кій но по ка зу ва ти ся на лю дях ра зом із Ге ор гієм. Цей фак т Жо рик обіц яв від зна чи ти. Про обіц ян ку свою, як не див но, не за був. Але ось на те, щоб зро би ти за про шен ня за пра ви ла ми дж е н тль менсь ко го за лиц ян ня, бла го вір но го вж е не ви ста чи ло. Сиді ти склав ши ру ки я не зби ра ла ся. У Ге ор гія на ра нок на міче ні якісь пла ни? Чу до во. І в ме не те ж . Зай маю чись сво їми спра ва ми і не вта єм ни чую чи ме не в них, він, зви чай но ж, ус відом лює, що я від пла чу та кою са мою по тай ли вістю.

– Доб ро го ран ку. Бу де мо сні да ти? – Марія, при віт но по смі хаю чись, гос по да рю ва ла на мо їй кух ні.

– На жаль, по спі шаю.

– Ку ди, як що не се кре т? Тоб то, ку ди мож на так по спі ша ти, щоб на віть ка ви не по пи ти?

– Ну хіба що ка ви, – до зво ли ла я се бе умо ви ти, на ма гаю чись ігно ру ва ти те му пла нів на сьо годні. Артем на пів ле жав у крі слі та під бит им, але по бож ним по гля дом сте жив за пе ре су ван ня ми об'єк та сво їх зіт хань. Облич чя йо го не ви ра жа ло анінайм е нших оз нак на яв но сті здо ро вих ду мок. «М-да. Якщо з ки мось тут і мож на по ра ди ти ся, то не з Тим ком», – по дум ки кон ста ту ва ла я. Марій ка, хоч і спра вля ла вра же н ня лю ди ни осуд ної, ні як не під хо ди ла для об го во рен ня си туа ції, що скла ла ся. Не мо гла ж я скар жи ти ся їй на її влас ні ди вац тва. Тоб то, мож на бу ло, зви чай но, викла сти Марії все, як є, та за про по ну ва ти по ро зу міти ся. Але мої здо га ди бу ли по ки на стіль ки хисткі, що ні я ких кон кре т них об ви ну ва чень я б ви су ну ти не зу міла. А крив ди ти лю ди ну не ви раз ни ми пі доз ра ми не хо ті ло ся. Марія, зва жаю чи на все, і так за ба га то нес пра ве д ли во сті пе ре тер пі ла оста н нім ча сом. Як не вдив ля лась я в на товп, ані лж е ку зе на, ні яких- не будь інших знай омих знай ти в ел ек т р ич ці не вда ло ся. Всо те про кру чувала в го ло ві все, пов'яз а не зі справою про цю нещ а с ну спа д щи ну, зга ду ва ла де да лі но ві пі доз рілі фак ти. Ситуа ція на бу ва ла про сто- та ки ма раз ма тич но го за бар влення. Я вий шла з елек трич ки й перш за все под зво ни ла Се стри ці. На ща стя, та вия ви ла ся вдо ма. А зна чить, від мо ви ти не мо гла. Ми до мо ви ли ся зу стрі тись за пів го ди ни. На всі за став ки кле ну чи Жо ри ка, кот рий наха б но оку пу вав «Фор да», я плю ну ла на спро би ви кре сли ти зруч ний для гро мадсь ко го транс пор ту марш рут і взя ла так сі. Поясню ва ти, де зна хо дитьс я Ака де мія куль ту ри, не до ве ло ся. Скла да ло ся вра жен ня, на чеб то бід ні сту ден ти не шко дують от ри ма них від про да жу сте ге нець гро шей на так сі.

– На який по верх на ка же те до ста ви ти? – по жар ту вав так сист, без по мил ко во ви би раю чи оп ти маль ний шлях до ста ро вин но го особ ня ка.

– Про гу лян ки ко рис ні для здо ров'я, – у тон йо му від по віла я, роз рахо вую чись. – Прой ду ся піш ки. До ве зіть про сто до вхо ду. Якщо сер йоз но, то я уяв лен ня не ма ла, на який по верх ме ні пот ріб но бу де зій ти. Се стриція стисло по ясни ла по те ле фо ну, чо го від неї пот ріб но, й вона за певни ла, що за про сто поз най омить ме не і з Еди ком Том кіним, і з ким зав год но іншим із ці єї Ака де мії. «Я там ус іх знаю. За про сто поз най ом лю. Хоч про сто за раз!» – пир хну ла На стуся у від по відь на моє про хан ня. Не ля кав її на віть той фак т , що сьо год ні ви хід ний. «Во ни ж там жи вуть, – при го лом ши ла ме не Се стриця , – як що не на па рах, зна чить у кав'яр ні. Третьо го не да но». Ко ли я вже за пла ти ла во ді є ві, по руч за галь му ва ло ще од не так сі, з яко го ви ліз ла за хе ка на Се стриця . На го ло ві в неї кра су ва ла ся за гад ко ва ікеба на з різ но бар вних ку че ри ків, викла де них ко же н у своє му на прям ку. Це ди во На сту ся, зда ється, спо ру ди ла з влас но го во лос ся. Я тя ж ко зітхну ла. Ме ні бу ло шко да Се стри цино го во лос ся й ма ми них нер вів. На но сі в На сту сі, знач но ниж че за від ве де ну для оку ля рів ді лян ку пе ре ніс ся, телі па ли ся «ли сич ки» з бла кит ну ва ти ми скель цями.

– Ти біга ла там, чи що, по так сі? – глуз ли во по ці ка ви лась я. Діло вий ви гля д на мить по ли шив Се стри ци ну пич ку.

– Тоб то? – роз гу бле но пе ре пи та ла во на. – Ні, си ді ла....

– А чо го ж то ді так за са па ла ся? На сту ся тя ж ко зіт хну ла, ро зу міючи, що по па ла ся.

– У об раз вхо ди ла. Повин на ж я по ка за ти то бі, як по спі ша ла на зу стріч. Ну і... Про те, що я їж дж у на так сі, бать ки не зна ють.

– Звід кі ля гро ші? – по ква пи лась я вия ви ти своє об рид ли ве пі клу ван ня. Да рем но. Се стриц я відра зу взя лась від би ва ти ся до те па ми.

– З хліб ної зда чі наз би ра ла, – на ївно за клі па ла си ні ми віями. У ди тин стві Се стри ці до зво ля ло ся за би ра ти со бі на ки шень ко ві ви тра ти зда чу з про до воль чих по ку пок, то му по хо ди в сус ід ній га стро ном дов го ще ле жа ли на тен діт них На стус иних пле чах. – Не бій ся, – зреш тою зми ло сти ви лась вона, – ні чо го про ти за кон но го я не ро блю. Прац юю на оч ною ре кла мою, – во на ді ло ви то по пра ви ла зна ряд дя пра ці – свої ку че ри ки. – Пінку для від тін ку ре кла мую. Ну, і про даю ба жаю чим. Ти не ба жа єш? Я по ду ма ла, що пін ка для від тін ку кра ща за сте ген ця, впо ко ри ла ся та змі ни ла те му на важ ли вішу.

– Зро би мо так, – за то рох ті ла Се стриц я, – я спу щу ся в кав'я р ню. Гля ну, чи там Едик Том кін, а по тім ска жу то бі, хто з них він...

– А чо му ти не мо же ш про сто відра зу поз найоми ти ме не з ним? – тро хи за сму ти лась я. Ра ні ше На сту ся жах ли во пи ша ло ся на яв ністю стар шої се стри в мо їй осо бі та на ма га ла ся де мон стра тив но вче пи ти ся в мою ру ку за най мен шо го на тя ку на по яв у знай омих. Те пер від сут ність різ но бар вних сму жок у мо єму во лос сі ро би ла ме не осо би сті стю не су ча сною і як на се стру не ви гідною. Я до кір ли во по хи та ла го ло вою.

56

Усе вия ви ло ся знач но про сті шими.

– Ро зу мієш, щоб поз най оми ти те бе з ним, спо чат ку мені до ве де т ь ся са мій із ним поз най оми ти ся...

– Ти ж йо го на чеб то зна ла?

– Так, – ус ім, чим мож на бу ло, од но ча сно га ря че за ки ва ла й за ма ха ла На сту ся. – А він ме не – ні. Він же в Ака де мії вж е вчить ся, – остан ні сло ва були вимо вле ні та ким по бож ним то ном, що ме ні зро би ло ся сміш но. – Вони нас, вступ ни ків і вбо лі валь ни ків, не зна ють. А ми їх ус іх уж е на зу бок вив чи ли.

– Але ти ж ка за ла, що він твій друг? На сту ся спо чат ку по чер во ні ла, по то му роз дра то ва но зау ва жи ла.

– Ми всі тут дру зі. Тому що з од но го фа куль те ту. Ро зу мієш? Я про сто роз по віда ла щось про йо го при го ди... Ну, те, що ме ні дів чат ка по се кре ту по відо ми ли... А ти по чу ла й ви ріши ла, що він мій друг.

– Га раз д, пі шли, – пе ре би ла я. – Пока жеш, хто з них Том кін. Не пе ре жи вай, я не ска жу, що це ти по ка за ла. Поки ми спу ска ли ся кру ти ми схо да ми до ка фе ш ки в цо коль но му при міщен ні пря мо на про ти Ака де мії, На сту ся де мон стру ва ла свою ціл ко ви ту не пот ріб ність. Про Пе со ва Се стриц я й не чу ва ла. Ні про які ре жи сер сь кі етю ди не здо га ду ва ла ся. І вза га лі, бу ла пе ре ко на на, що на па ри сту де н ти ходя т ь тіль ки ра но вран ці, ко ли кав'яр ню ще зачи не но. У клу бах тю тю но во го ди му, за глу шаю чи ви бу ха ми ре го ту на дрив ні го ло си спі ва ків по ра діо, за кіль ко ма сто ли ка ми гра ли в ко ро ву. Відві ду ва чі, не при чет ні до гри, не звер та ли на це ані най мен шої ува ги, нез во руш но роз кла даю чи кар ти, ви трі щалис я на екран те ле візо ра чи про сто пе ремовл я л ис я з сус іда ми. На сту ся з ви гля дом зав сід ни ка сну ва ла по між сто ли ків і на во ди ла до від ки про Том кі на в сво їх аген тів, яких лег ко мож на бу ло впіз на ти по різ но бар вних пля мах на за чісках. Три чі Се стриця впев не но вка зу ва ла ме ні на ко гось, що си дів за од ним із «спо кій них» сто ли ків, і за хо пле но ше по ті ла: «Це він!» Три чі ні в чо му не вин ний моло дик об ра же но за пев ня в ме не, що він, на ща стя, зов сім не Едик Том кін. Із кав'яр ні я вий шла вкрай роз дра ту ва на.

– Якщо тро хи по си ді ти, він з'явит ь ся, – то рох ті ла ме ні вслід Се стриц я. – Раз я про ньо го стіль ки чу ла, зна чить він точ но із зав сід ни ків. Зна чить, на пев но з'явит ь ся тут... На ви хов ні бе сіди не бу ло ча су. Я прой шла до го лов но го вхо ду. Об ра же на Се стриця со пла та дрі бо ті ла слі дом. Я зга да ла сту ден т сь ку юність і ви ріши ла, що на сам пе ре д вар то знай ти де ка нат. Чо мусь я бу ла впев не на, що в не ді лю не зу стрі ну в Ака де мії жо д ної жи вої ду ші, крім вах те рів, і спо кій но, не при вер таю чи ува ги, змо жу вчи та ти ся в спи ски сту де н тів. Біля кож но го гідно го по ва ги де ка на ту му си ли ви сіти та кі спи ски. Інфор ма ція про тих, хто нав ча єть ся ра зом із Пе со вим і Том кіним, мо гла ба га то чо го про ясни ти. Зви чай но ж, спо ді ваю чись на са мо ту, я нат кну ла ся на по жвав ле ну юр бу. Я ви ріши ла ні з чо го не ди ву ва ти ся, але на хо ду по міня ла план дій.

– Про бач те, як знай ти де ка нат сце на ри стів? – по ці ка ви лась я в імпо зант ної чор няв ки, яка ре тель но фар бу ва ла гу би пе ре д дзе р ка лом у ве сти бу лі.

– Ої ає! – різ ко під ки ну ла гос тру бро ву дів чи на. Потім скін чи ла з ни жньою гу бою і пов то ри ла вже нор маль но: – Хто їх знає, ка жу. То на род не дис ци плі но ва ний. Де схо чуть, там со бі де ка нат і влаш ту ють. І не тіль ки де ка нат. Дів чи на взя ла ся до верх ньої гу би.

– Це Ло ла! – заш епо ті ла ме ні на ву хо На сту ся. – Вона те ж із кав'яр ні. Не знаю вж е, чо го це її в Ака де мію за не сло...

– А ви з яко го фа куль те ту? – не від ста ва ла я.

– І іа оо! – дру га Лоли на бро ва піш ла слі дом за пер шою, – тоб то, зі сце нар но го. Який ще ідіот у не ді лю вчи ти ся при пре т ь ся? Тіль ки сце на ри сти. У нас од них та кий пек ель ний роз кла д . Ііоое!

– Дій сно, рід кіс ний день для нав чан ня, – по го ди лась я і до да ла про се бе, що як би ко ли- не будь по ча ла так «ми ло» роз мо вля ти, те це бу ло б пер шою оз на кою бо же віл ля. А па нян ка- сце на рист ка ось і нічо го... Мука ла, за мість тек сту й чу до во при цьо му по чу ва ла ся. Най більш ди ву ва ло, що, зва жаю чи на за хо пле ні по гля ди се стри ці, На сту ся цю Ло лу ціл ком ро зу міла. Може, я зов сім якось від ста ла від жит тя?

– Га раз д, хо ді мо про ве ду, – па нян ка нама лю ва ла ба жа ну по сміш ку, що во че видь по ліп ши ло їй на стрій. – Ви оби дві з но вень ких? – во на бу ла ви ща за ме не на ці лу го ло ву й звер та ла ся, як до ма лень кої ди ти ни. – Зда єть ся, я вас ба чи ла в кав'я р ні. Тов кли ся се ред абі ту ри, чи що? – На сту ся з гідні стю кив ну ла, а Лола про дов жи ла. – Не си діть там. Там стир чать са мі нев да хи. Ну і я. Клі єн ту ру на би раю. Але це окре мий ви па док. У нас тут од ні вча ть ся, а інші про це в кав'яр ні роз мо вля ють. Так що ви би рай те са мі.... Я на віть не відра зу пе рей ня ла ся вдяч ні стю до Лоли за вплив на пси хіку Се стри ці. Про сто не всти гла, бо ме не вра зи ло зов сім інше. Цьо го ра зу до го ри по ле ті ли мої бро ви. При єм но, зви чай но, ко ли прий ма ють за сту де нт ку, але... Я озир ну ла ся нав сібіч. Чим гар ні на ші твор чі ву зи, то це роз ма їтим віком сту ден тів. Із самого поча тк у лю ди йшли сю ди не про сто за ра ди от ри ман ня ви щої ос віти, а від щи ро го ба жан ня роз ви ва ти ся. Пе вна річ, та ке ба жан ня на відує зви чай но не в сім на д цять ро ків. Якщо не при див ля ти ся з при стра стям, я ціл ком мо гла зій ти за од ну з одер жи мих жа гою твор чо сті. На віть у при сут но сті влас ної ма ло лі тньої се стри ці. Про сто при див ля ти ся тут до ме не не бу ло ко му. Ще од на пе ре ва га ву зів твор чо го спря му ван ня по ля гає в то му, що за ве ли ким ра хун ком тут ніх то ні ко го не об хо дить. Ко жен має пра во чи ни ти так, як вва жає за пот ріб ние. Тут дав но зви кли до чо го зав год но. Крім то го, всі на стіль ки за кло по та ні влас ни ми пер со на ми, що про сто не всти га ють пі доз ріли во кос ува ти на реш ту. Єди ної не без пе ки – зу стрі чі з Пе со вим – я на ма га ла ся уни кну ти, ре тель но ози раю чись. Ко ли що, вдам, мо вляв, вия ви ла ся тут ви пад ко во. «Знай шла, ко ли по чи на ти по бою ва ти ся, – за гарча ли на ме не зсе ре ди ни, – ти ж іще в кав'яр ні мо гла йо го зу стрі ти... Зно ву ро биш по мил ки, яких не про ба чиш со бі ні ко ли. Зно ву спо ді ваєш ся на уда чу». «Але во на ж не під во дить », – зу пи ни ла я вну тріш ніх дра ко нів і по вер ну ла ся до ре аль но сті.

– З но вень ких? – пов то ри ла моя су пут ниця. На сту ся оні міла від но вої інфор ма ції про кав'яр ню, то му від по вісти не мо гла.

– Май же, – ла ко ніч но по відо ми ла я і не ви раз но до да ла, – сьо год ні впер ше...

– Нев ча сно, – по спів чу ва ла па нян ка, – сьо год ні лек ція Бе рії. Для всіх кур сів. Мож на відра зу за стр е ли ти ся... Не хо че те? – Ло ла ді ста ла з вну тріш ньої ки ше ні до сить ма сив ну за паль нич ку у ви гля ді пісто ле та й по сміх ну ла ся. Ми з На сту сею ак тив но за мо та ли го ло ва ми. Лола же стом за про си ла йти за нею да лі.

– Хто та кий Бе рія? Ти по вин на зна ти, ти ж чу ла роз мо ви сту ден тів. У кав'я р ні, як ска за ла нам Ло ла, са ме си дя ть ті, хто об го во рює все, що діє ть ся в нав чаль но му кор пу сі, – пів го ло сом до пи ту ва ла я На сту сю. Се стриц я на мор щи ла ло би ка і з ме то дич ністю ав то ма та за хо ди ла ся озву чу ва ти.

57

– Зам де ка на і ви кла д з опе ра тор сь ко го... Брид кий тип... За ві дві ду ван ня га няє. При кинь?! Крім то го, йо го зав дан ня ви ко на ти нем ожли во... «Як що зад а чу можна розв'я з а т и, зна чить, її не Бе рія скла д а в », – так зазвичай жар т ую т ь студ е н т и. Вид но, не мар но все- та ки Се стриц я про си д жу ва ла д жин си се ре д сво їх нев дах.

– Ой, ме ні до ньо го не тре ба, – зу пи ни ла я Лолу, ко тра во че видь ве ла нас на лек цію, – ме ні б для по чат ку в де ка нат.

– Де кан у від пуст ці, се кре тар ки за йо го від сут но сті на ро бо ту не хо дя ть. Тіль ки Бе рія за ли шив ся... Що ж вам тре ба?

– Так, – від мах ну лась я, – по роз пи ту ва ти.

– Нам сю ди. На ау ди то рії ви сіла та блич ка: «Сту дія Бе ре ж но го А.І.». Я про чи та ла її, але осо бли во го зна чен ня про чи та но му не на да ла. Звід то ді всім на стій ли во ре ко мен дую ува ж но чи та ти на пи са не... На сту ся ля па ла віями та на ма га ла ся не ди ха ти. Зд а єть ся, ди ти на по чу ва ла ся в «свя тая свя тих». Схо же, тут їй усе- та ки бу ло ці ка віше, ніж у кав'я р ні. Від цьо го фак ту на стрій у ме не відра зу зіпсу вав ся зно ву. Сухень кий ді док із кінсь ким облич чям і пі ною біля ро та кри чав щось нез ро зу міле на ад ре су сту ден та, що ви тяг ся в струн ку. На сту ся про всяк ви па док те ж ви тя гла ся й рап том зро би ла ся ду же при ва бли вою па нян кою.

– Якщо ви ме ні та ке ще раз ска же те, то не ба чи ти вам на ступ ної се сії ні ко ли! Що значит ь руч ку за був? Подай те же бра ко ві на мо то цикл! Моя спра ва дик ту ва ти, а ва ша – за пи су ва ти будь- яки ми за со ба ми! І не ка ню чи ти при цьо му ні чо го в од но пол чан, від во лі каю чи сво їми ідіот ськи ми про хан ня ми! З'явив ся на лек цію! На се сію кра ще без руч ки при хо дь те...

– Прий шли, – на ша про во дир ка прос лиз ну ла до за дніх сто лів. Сту ден т, вар то зау ва жи ти, був го ло ви на дві ви щий за ви кла да ча, то му сце на ви чи ту ван ня ма ла жах ли во ко міч ний ви гля д. Ніхто не смія вся. На під да но го ви хов но му про цес ові ди ви ли ся з не при хо ва ним спів чут тям. Що ра зу при сло ві «се сія», сту ден т нер во во здри гав ся і ви тя гу вав ся ще силь ніше. Зда ва ла ся, не за ба ром він тім'ям упре т ь ся в сте лю, а об сяг груд ної клі ти ни в ньо го стис неть ся до немо ж л и вих роз мірів. Хлоп ця пот ріб но бу ло ря ту ва ти. І ро би ти це муси ла я, бо ні я кої се сії не боя ла ся. Ме ні Бе рія не страш ний, от же, мо жу чем но втру ти ти ся в хід ек зе ку ції. Єди ною про бле мою бу ло те, як до цьо го зві ра звер ну ти ся.

– Як Бе рію звуть? – по шеп ки по ці ка ви лась я в кру гло видо го юн ака, кот рий нез во- руш но кре слив щось у кон спек ті. Чере з йо го м'яси сте пле че я роз гле ді ла, що хло пець ре тель но змальо вує но ги дів чин ки, яка сидит ь по руч – Лав рен тій Пав ло вич, – не відри ва ючись від ко рот ко зо ро го раз гля дан ня на ту ри, від по вів юн ак. Я чем но по дя ку ва ла й ру ши ла до зам де ка на. На сту ся схви льо ва но за си ча ла за мо єю спи ною, але за піз но. Про що я ду ма ла, ко ли вимо вля ла за по віт не: «Про бач те, Лав рен тію Пав ло ви чу, мож на вас на се кун доч ку від во лік ти...» – до те пер за ли ша єть ся та єм ни цею. На ступ ної се кун ди всі мої дум ки роз ле ті ли ся по різ них кут ках ау ди то рії.

– Що?! Як ви ме не наз ва ли?! – зах ли наю чись від об урен ня, кри чав Бе рія – Геть!!! За лі ку не мрій те по ба чи ти на віть уві сні!!! Пріз ви ще? Гру па? На ме не вж е ду же дав но ніх то не кри чав, то му я зов сім роз гу би ла ся.

– Кроль... Че твер та гру па кро ві... Рід ка...

– Що? Зну ща є тея?! Студ кви ток на стіл! Отут до ме не по чав до хо ди ти зміст по мил ки. З аг ре сив но го мон стра ви кла дач мит тє во пе ре тво рив ся для ме не на не ща сну же р тву.

– Про бач те, за ра ди Бо га, – зал епе ті ла я, – не хо ті ла вас скрив ди ти. Це все су ціль не не по ро зу мін ня... Я вза га лі тут не нав ча юся.

– Що?! – Бе рія і не ду мав за спо кою ва ти ся. – Не вчи те ся?! Усі ви тут не вчи те ся? Що?! Геть!!! Усі геть звід си!!! Кіль ка ра зів про си ти не тре ба бу ло, ау ди то рія мит тє во спо рож ні ла. Тур бот ли ві ру ки Се стри ці під хо пи ли ме не й по не сли до ви хо ду. Розу міючи, що ви кла дач за раз, зда єть ся, поч не тро щи ти все нав ко ло, і не ба жаю чи впа сти жер твою фі зич -них про явів йо го пра ве д но го гні ву, я не над то пру ча лася.

– Хух! – Се стриц я, нас лі дую чи но ву знай ому – ту са му імпо зант ну чор няв ку – сіла на пі дві кон ня в кін ці ко ри до ру і звер ну ла ся до при сут ніх: – Не ди віть ся на неї так. Во на вза га лі гар на. Про сто на ко ти ло. З ким не буває... Зд а єть ся, На сту ся ви рі ши ла, що мою ре пу та цію тре ба ря ту ва ти.

– Цирк, та й го ді! – зни за ла пле чи ма чор няв ка.

– Я ж не ду ма ла, що во на так зро зу міє, – про ва ди ла Се стриц я, а да лі на ки ну ла ся на ме не: – Він тіль ки в ду ші – Бе рія. А в пас пор ті – Бе ре ж ний. Бе рі єю йо го проз ва ли за оги дну вда чу... Ні, ну тре ба ж, щоб та ке ста ло ся! Чор няв ка роз смія ла ся ду же спе ци фіч ним смі хом. За мість за галь но прий ня тих роз плив ча стих: «Ха- ха!» – во на ви пи на ла гу би і тро хи в ніс вимо вля ла ви раз не: «Хо- хо- хо!»

– Що не ро бить ся, все на кра ще, – пов чаль но про мо вив хво ро бли вий з ви гля ду хло пе ць, який чо мусь во лік ся за на ми. – За те на цій жах ли вій лек ції си діти не тре ба. А не при єм но стей не бу де – ле ді ж не з фа куль те ту.

– Не з фа куль те ту, – під твер ди ла я, те ж не в змо зі стри ма ти сміх.

– Лола, – відр е ко мен ду ва ла ся но ва знайом а.

– Ка тя, – від по віла я.

– Кро на, тоб то Кроль На стя. – А чо му ти Лола?

– Від бать ків, – зіз на ла ся чор няв ка. – Від Ло лі ти по хід не...

– Том кін, – ска зав хло пе ць, га лант но роз кла нюю чись, – Еду ард Том кін. Я мит тє во по віри ла в ди ва. Отак нав ман ня знай ти лю ди ну... Оце та ла нить!

– Поща сти ло! – не втри ма лись і хо ром ви гук ну ли ми з Се стри цею.

– Та що вж е там, – по ту пив ся Еду ард, – так собі ім'я. Спа си бі на доб рім сло ві.

– Та не вам по ща сти ло, – по ква пи лась я ви пра ви ти чер го ве не по ро зу мін ня, – ме ні по ща сти ло! Я сю ди в Ака де мію ішла спе ціаль но, щоб із ва ми по го во ри ти. Ще пе ре жи ва ла, як же я вас тут знай ду... А ви са мі взя ли та й знай шли ся. Еду ард рап том зро бив ся ще мен шим, ніж був. Ло ла пі доз ріли во при мру жи ла ся та су во ро пе ре во ди ла по гля д із ме не на хлоп ця.

– Я йо го, дур ня, з цьо го бо ло та- кав'яр ні ви тягаю, а він тут зно ву свої нев да хів ські ви тів ки кру тить! Ед,

58

що ти на ко їв? – за пи та ла на реш ті вона, не прихо вую чи нев до во лен ня. По то му зверну ла ся до ме не: – Він ні чо го не знає. Інак ше зізнав ся б. Я ви ріши ла, що на ста ла слуш на мить для ви рі шаль но го об ма ну.

– За спо кой те сь, – я по- змов ниць ки заш епоті , – я не во рог. Я – своя. Від Пе тра Сте пано ви ча.

– Від ко го? – пе рей маю чи мою інто на цію, пе ре пи та ли слу ха чі хо ром.

– Від Пе тра Сте па но ви ча, – нез во руш но пов то ри ла я, – від Лихо го на Пе тра Сте па но вича.

– А хто це? – по ці ка ви ла ся Лола. – Він те ж із цих, із нев дах, так? Том кін став ще сер йоз ніший. Він вла дним же стом зу пи нив Ло ли ні роз пи ту ван ня, тіль ки ста теч но, ки нув: – Це до ме не.

– До те бе, то й до те бе, – нев до во ле но про бур мо ті ла Лола і прим хли во про гар ча ла щось за гад ко ве,– ви тя гай їх із кав'я р ні пі сля цьо- го. – Вона від да ли ла ся, по гой дую чи стег на ми для уви раз нен ня своєї об ра зи.

– Де тек тив ви кли кає ме не? Щось з'яс ува ло ся? – с на ді єю по ці ка вив ся хло пець.

– Поки що ні. Лихо гон пе ре до ру чив ва шу спра ву ме ні...

– Не мо же бу ти й мо ви! – на дув ся рап том Том- кін. – Роз мо вля ти му тіль ки з пер шою осо бою... І на віть від вер нув ся для на оч но сті. Від вер нув ся і ми мо во лі зіш тов хнув ся по гля дом із На сту сею. От уже не ду ма ла, що моя Се стриц я вміє так пе ре тво рю ва ти ся. За мість На сту сі пе ре д на ми по ста ла са ма люб'яз ність. Погля дом, спов не ним щи ро го обож ню ван ня, Се стриця сте жи ла за кож ним ру хом Том кіна і вже під со ву ва ла йо му під ру ку якийсь фла єр.

– Мож на по про си ти у вас ав то гра ф ? – ля па ла віями На сту ся. – У нас у кла сі, зна є те, всі мрі ють всту пи ти в Ака де мію, бо всі ба чи ли ва шу ро бо ту на ви став ці... Ви – при кла д для нас лі ду ван ня всьо го на шо го кла су. Про гру пу на під кур сах вза га лі мовчу... У Том кі на відви сла ще ле па. Трем тя чою ру кою він по ста вив ав то гра ф на під су ну то му На сту сею па пір ці. На стрій у на шо го спі вроз мов ни ка во че видь знач но по кра щав.

– А ви... – го лос у Том кіна зах рип, – ви те ж від Лихо го на?

– Авже ж , – мо ви ла Се стриця , й ще ле па відви сла вже в ме не, – але це так, при ро біток. Ход жу в осо би стих се кре тар ках зам ди рек то ра... – Се стриц я кив ну ла на ме не. – Про сто му смер т но му клі єн ту до Ка те ри ни не доб ра ти ся, то му існую я. Я на реш ті зро зу міла, до чо го хи лить Се стриця , і по дум ки а пло ду ва ла їй.

– А, – Том кін зах ви лю вав ся, пе ре клю чаю чись на ме не, – то ви з ке рів ниц тва? Вибач те, за ра ди Бо га... Не хо тів спіл ку ва ти ся з яки мись там не ком пе тент ни ми... От же, що роз по вісте?

– На жаль, не знаю, яку ви ма є те інфор ма цію, – чес но зіз на лась я, – не мо жу ска за ти, чи з'яс ува ло ся щось у ме жах ва шої по інфор мо ва но сті.

– А в ме жах ва шої по інфор мо ва но сті?

– Я не знаю, чи мо жу до віря ти вам, – я тя ж ко зіт хну ла, не по міт но сти скаю чи ру ку Се стри ці.

– Можеш, мо жеш! – пра виль но зре а гу ва ла На сту ся. – Це та ка лю ди на! Та кий ху до ж ник! Він за раз мит тю все то бі по яснит ь...

– Ну га раз д, – ні би то по го ди лась я. – Слід ство зай шло в глу хий кут, – я зва жи ла ся бле фу ва ти ще ри зи ко ва ніше. – Ро зу міє те, Марія з Пе со вим по стій но зв'язу ють ся по те ле фо ну, але зу стрі ча ти ся й не ду ма ють. Ме ні нез ро зу мілі їхні стос ун ки... Якби вия ви ло ся, що Том кін не знає ні чо го про Марію, я б тер міно во ре ти ру ва ла ся, тіль ки по відо ми ла б, що Марій ка – це моя ко ле га, який до ру че но сте жи ти за пі доз рілим Пе со вим, а він усе си дить і си дить на сво їй да чі, не вия вляю чи ні я ких ха рак тер них для підоз рі лих ти пів зви чок... За га лом, знай шла б що ска за ти, за ра ди но во го вит ка роз мо ви. Але це не зна до би ло ся. Пер ша ж моя при на да спра ц юва ла. Том кін баль за мом на ра ни по лив інфор ма цію на мою згри зе ну за гад ка ми й не сти ку ван ня ми ду шу.

– Нічо го див но го. Гово рив же я Пе тро ві Сте па но ви чу: «У Льонь ки од на слаб кість – Марія. Про це вся Ака де мія знає. Він як на пив ся ко лись, на віть пу бліч но приз нав ся. За мість тек сту п'єси на «ак тор сь кій май стер но сті». Ста ви ли п'єсу, гра ли та ких ари сто кра тів. Пе сов грав ку зе на Марії, Марія – юну пре крас ну ді ву на ймен ня Лін да. А Пе сов на пив ся і як за во лає: «Ма рій ко, я ко хаю те бе!» Про сто при вс іх. Зір вав ре пе ти цію. Тому що лю бить він Марій ку! Якщо че рез неї на ти сну ти – Пе сов у всьо му зіз на єть ся. При чо му, ро би ти це пот ріб но за раз, по ки Пе сов ське ко хан ня ще нев за єм не. Бо по тім, ко ли ов за є мить ся, во на відра зу будь- яке зна чен ня для Ле оні да втра тить. Та кий уже це тип. Не ди віть ся, що я йо го май же не знаю. Я – лю ди на про ни кли ва. Я Ле оні да вж е нав чи вся на скрізь ба чи ти. Не зу стрі ча ють ся вони то му, що Марій ка по ки но сом кру тить. Ка жу вам, че рез неї цьо го га да при щу чу ва ти слід. А де тек тив ме ні не вірить. І про Пе со ва те ж не вірить: «Не на д хо ди ло, ні я кої інфор ма ції про зни кнен ня лю ди ни та кої зов ніш но сті», – ка ж е . Ну, як же не на д хо ди ло, як що я сам у цьо му ви кра ден ні участ ь брав? Це ж тіль ки ідіот міг по віри ти, що Пе сов про сто зйом ки епі зо ду про во дить і пра вдо по діб ність пот ріб на ли ше для кра щої гри го лов но го ге роя! Зро би ли з ме не ідіо та!

– Уточ ніть ще раз по дро би ці. До ру чаю чи ме ні спра ву, Пе тро Сте па но вич не хо тів слу жи ти зі псо ва ним те ле фо ном. Він тіль ки ли ста ва шо го ме ні по ка зав, та й го ді. «Про інше, – ка же, – са ма в об'єк та роз пи та єш». Том кін наб рав у ле ге ні тро хи біль ше по вітря, ніж ті в змо зі бу ли вмі сти ти, й за ка шляв ся. Потім на су пив ся і впев не но про дов жив. Від чу ва ло ся, що сту кац тво бу ло для хлоп ця до во лі об тя жли вим за нят тям.

– Ну, ви хо дить, по кли кав ме не Льонь ка як акто ра для сво їх чер го вих етю дів. За ду ми ці ка ві бу ли, і я по го див ся. Але тут якісь понти Льон чик почав би ти. За пра вдо по діб ністю пог нав ся. Тех ніку при му дрив ся за ма ску ва ти, прихо ва на ка ме ра там і все та ке, – це для ву лич них сцен. А для ді а ло гу в га ра жі відра зу кіль ка ка мер схо вав так, що зов сім не вид но бу ло. Я йо му ка жу: «А світ ло?! Якість же буд е жах ли ва». А він: «Це бу де наш козир. Голов не – пра вдо по діб ність! Якість у всіх гар на бу де, а за ду шу тіль ки на ша ро бо та візь ме. Не бійсь. Усе бу де гараз д ». Я йо му й по вірив. Віслюк! Бу ло б відра зу від мо вля ти ся... А я по вірив.

– Не пе ре жи вай те так. Про дов жуй те про те, як про хо ди ли зйом ки...

– Пер ший епі зод, там де з Марій кою, від зня ли нор маль но. На ступ но го дня по чи на ємо зні ма ти інші епі зо ди. Я вже спо кій но до всіх цих ма ску вань ста вив ся. Ду мав, що го лов но му ге роє ві – ви кра де но му на шо му – й спра вді лег ше в об раз вжи ва ти ся, ко ли об ста нов ка та ка на ту раль на. При чо му ще зди ву вав ся, що Льонь ка ви ма гає імпро візу ва ти. Ну, мо вляв, ос нов ні дії та ді а ло ги заз да ле гідь пропи са но, але в роз мо вах з ви кра де ним пот ріб но ще й імпро візу ва ти. Так, мо вляв, при род ні ше. І як же я відра зу не здо га дав ся?! Том кін скруш но роз гой ду вав своєю ве ли кою го ло вою і кор чив стра дниць кі гри ма си.

– Потім вия ви ло ся, що нар коз, яким ми цьо го ви кра де но го на шо го тру їмо, справ жній, – про ва див він. – Я вж е то ді про вте чу по ду мав. Але ме ні в на пар ни ки Льонь ка та ко го Кінг кон га ви ді лив, що я спе ре ча ти ся не зва жи вся. Кінг конг гля нув тіль ки, й відра зу вся ке ба жан ня не від по віда ти пла ну зйо мок у ме не про па ло. Оце то на пар ни чок! Сам ве ли чез ний, пи ка бан дит сь ка, в очах – лють... За га лом, при вез ли ми ви кра де но го в

59

га раж. Мій га раж, між іншим. Точ ні ше, бра та мо го віт чи ма. Сам дя д ь ко ви їхав дав но вже, а нам із пре д ка ми клю чі від га ра жа за ли шив. За га лом, Льонь ка в ме не ви про сив цей га раж на один ве чір під зні маль ний май дан чик. А я, ду рень, по го див ся... Віді гра ли текс т: і по імпро візу ва ли тро хи, й від по від но до сце на рію. Моя сце на скін чи ла ся, я й пі шов від грі ха по да лі. Із Пе со вим на віть не про щав ся, бо той ві дра зу по пе ре див, що до кін ця зйо мок не си діт име, а по їде ку дись. «Ко ли що,– ка же,– на стіль ни ко вий дзвяк ну. А ви вда вай те, що все в нор мі. Бан ди ти, яких ви гра є те, ціл ком мо жуть на дзвін ки від по віда ти. Зро зу міло? Грай те доб ре, ме ні аси стен т і опе ра тор по тім до по віда ти муть, як усе прой шло. А я до кін ця тут бу ти не змо жу. У ме не там ро бо та накльо ву єть ся, тре ба за місто змо та ти ся по то вар... За га лом, я в те бя вірю, Ед». Од ним сло вом, до грав я сце на рій. Ні з ким ні сло вом не пе ре мовив ся. Де ме ні там ще цих за ма ско ва них опе ра то ра з аси стен том шу ка ти? І на віщо во ни ме ні? Пішов мер щій. Клю чі, ду маю, по тім за бе ру, – за кін чив роз по відь Том кін і якось зні тив ся.

– Але чо му ж ви хви лю є тесь? – не зро зу міла я. – Зйом ки скін чи ли ся. Усе га раз д...

– Ах, ви по во ди ли ся, як ге рой! – спро бу ва ла зро би ти йо го зно ву го вір ким На сту ся.

– Я те пер но ча ми спа ти не мо жу, – зіз нав ся Том кін. – Ось по вір те, я ж ба чив! Ні сном, ні ду хом цей наш ви кра де ний не відав, що ми кі но зні ма ємо. Він упев не ний був, що йо го по- справ жньо му ви кра ли... Не по пе ре див йо го Льонь ка! Від цьо го Пе со ва всьо го мож на че ка ти. За ра ди ус піху сво їх ро біт він усе мі сто мо же ви краст и. А те пер уя віть, у який я си туа ції? Рап том цей не ща сний ви кра де ний у суд по дас т ь? На ко го по дас т ь? Зви чай но, на ме не. Адж е ме не він у облич чя ба чив, а Пе со ва, пі доз рюю, ні... І га ра ж мо їх ро ди чів... Ось я до де тек ти ва Лихо го на по кон суль та цію і звер нув ся... Для біль шої ува ги до се бе, ко ли дзво нив, ска зав, мо вляв «у вбив стві хо чу зіз на ти ся», та й то ме не Пе тро Сте па но вич ваш прий няв ли ше з дру го го ра зу. А ко ли діз нав ся, у чо му спра ва, то вза га лі від мо ви ла ся ве сти її, а те пер ось, ба чи те, вам пе ре до ру чив. А на що ме ні ви? Ме ні йо го про ф е сій на кон суль та ція пот ріб на. Ще тріш ки по псих ую і до сам ому Соба нев сько го пі ду! Той що пра вда, ще швид ше ме не по шле. Їм те пер ус ім тіль ки гран ді оз ні спра ви по да вай... Я на ма га ла ся ма ти не над то за до во ле ний ви гля д. «Сам Со ба нев ський», ко ли б за чув та кі від гу ки, був би на сьо мо му не бі.

– За че кай те, – роз пи ту ва ла я су во ро, на ма гаю чись ви ки ну ти з го ло ви всю на яв ну в ме не інфор ма цію і по во ди ти ся так, на чеб то впер ше чую про цю спра ву, – але ж ви кра де ний на пев но го во рив щось. Від по відав на ва ші за пи тан ня. За сце на рієм. Вихо дить, знав заз да ле гідь про зйом ку...

– Ні!!! Там роз мо ва про Марій ку бу ла. Пе сов усе під лаш ту вав. Марія, ви ди мо, те ж ду ма ла, що в зйом ках бе ре участь, якусь там сце ну пе ред на шим ви кра де ним зігра ла. От про неї він і го во рив. Ка жу ж, Пе сов на все зда тен! Він до од них лю дей якось ак то ра пі ді слав зо бра жа ти хлоп ця, кот рий у їхню баб цю че рез го лос за ко ха вся. Ба чи ли б ви, якою щи рою ре ак ці єю цьо го ак то ра ха зяї зу стрі ча ли... Пе сов на віть сце на рій по міняв, щоб біль ше цих ха зя їв у етю д вста ви ти. Ох, на шу міла в нас тут та істо рія...

– Послу хай те, але ви ж ма є те дос від зйо мок? Як ви мо гли не здо га да ти ся, що... – я ле д ь не ска за ла, «що ні я кі зйом ки не про во ди ли ся, що вас ви ко ри сто ву ва ли для здій снен ня справ жньо го ви кра ден ня», але вча сно спо хо пи ла ся, – як ви мо гли не здо га да ти ся, що ви кра де н ня справ жнє?

– Це я маю дос від зйо мок?! – об урив ся Еду ард так, на чеб то я об ви ну ва ти ла йо го в чо мусь жах ли во му. – Та я пер ший тиж де нь у цій дур ну ва тій Ака де мії. До цьо го тіль ки в кав'яр ні ту су вав ся та все по тра пи ти на курс мріяв... А Лол ка ме не при лаш ту ва ти взя ла ся... Ра гле ді ла в ме ні та лант і від пра ви ла вчи ти ся... Якби в ме не був дос від і за па лу тро хи мен ше, цей Пе сов ні ко ли б до ме не не пі дій шов! А так знай шов со бі ма тра ца... Хоча б щось, хо ча б крих та, хо ча б крих та від крих ти ста ва ла зро зу мілою.

– «Ціка во, а Гора й Лихо гон, ви сте жую чи Марію, те ж вва жа ють, що гра ють ро лі для кіно?» – відра зу на ва ли ло ся нез'я со ва не. Я ви ріши ла ос та точ но пе ре ко на ти ся в пра виль но сті сво їх підозр.

– Ви не мо гли б опи са ти де таль но га ра ж, у яко му зні ма ли сце ну? І що кон кре т но го во рив ваш ви кра дений? Пе ре ко на ла ся. Га раж бу ло опи са но той са мий. Просто мізки спу хли. Я зов сім нічо го не ро зу міла. «От же, Здох ляк, який ви кра дав Ге ор гія, і сто їть за раз пе ре ді мною, – це Едик Том кін. При чо му, ви кра ден ня бу ло під лаш то ва но спе ціаль но для зйо мок яко гось там етю ду. Он чо му Ге ор гію так лег ко вда ло ся втек ти... Гора й Том кін бу ли про сто ак то ра ми... Ціка во, Гора знав, що ви кра де ний не здо га ду єть ся про свою роль? Але чо му ж то ді на літ на мою квар ти ру був справ жній? При чо му, зро бив цей на літ Ле онід Пе сов, який у той мо мент їхав еле к трич кою зі мною та сте ген ця ми... Сло ва сус ід ки про ти ба че но го мною на влас ні очі. Може, Песов під ку пив сус ід ку? Але на віщо? Стій! Почи на ла я роз пи ту ван ня з Марії. Тре ба з'яс ову ва ти посту по во».

– Од ну се кун доч ку, – ді ло вито за го во ри ла я, – ви стве р дж у ва ли, що спо чат ку зні ма ли ся в яко мусь етю ді ра зом із Марією...

– Ну так. Тіль ки це ні при чо му. Там усе чи сто. Ми з Льонь кою ні би то ли хо дія ми бу ли. Марія – же р твою. Біль ше ді йо вих ос іб не бу -ло. Льонь ка роз би ту «Та врію» для зйо мок ат во ка тостро фи звід кись при тяг. Ну ска жіть, хіба не моло ток?

– Моло ток, – ав то ма тич но за до воль ни ла я про хан ня опо віда ча, хо ча во но шо ку ва ло ме не, бо не відра зу змір ку ва ла, що ма ло ся на ува зі не зна ряд дя пра ці, а си но нім «мо лод ця».

– І я ду мав, «мо ло ток»! А він по тім ось так зі мною в дру го му етю ді по вів ся... Адж е в суд на ме не ви кра де ний по дас т ь, а не на ньо го. Що ме ні ро би ти те пер? Я му чи ла ся тим са мим за пи тан ням. Кіль кість фак тів, що зва ли ли ся на ме не, бу ла до стат ньою, аби зро зу міти без глуз дість ус іх по пе ре д ніх дій, але на д то мізер ною, щоб виз на чи ти ся з май бут німи. Я ні чо го не ро зу міла.

– Га раз д, на сьо год ні до сить, – ви ча ви ла я. – Не хви люй тесь, я по го во рю з ви кра де ним, щоб він не по да вав на вас до су ду.

– А ти йо го зна єш? – не ви три ма ла На сту ся, ко тра до сі ге ро їчно не за ва жа ла хо ду роз мо ви.

– А ви йо го що, знай шли? – в'їд ли во по ці ка вив ся не до вір ли вий Ед.

– Зви чай но, – нез во руш но від по віла я і чес но до да ла: – У ме не з ним зу стріч за п'ят на д цять хви лин. Про бач те, му шу біг ти. Ще раз пов то рюю, не хви люй те ся. Суд вам не за гро жує. Здох ляк роз гу бле но за клі пав, ще не ві ря чи своє му ща стю. Я ско ри ста ла ся пау зою та, не зби раю чись че ка ти по даль ших роз пи ту вань, схо пи ла за ру ку Се стрицю й від да ли ла ся.

– Що все це зна чить?! – На сту ся ро зу міла, що за раз я за ли шу її по се ре д не відо мо сті, й що си ли вче пи ла ся си німи ніг тя ми в мою ру ку. – Я то бі до по мо гла, роз ка жи, хо ча б, у чо му са ме!

– Поки що са ма не знаю. Як тіль ки все з'яс уєть ся, відра зу под зво ню, – зіт хну ла я і відра зу пе ре ве ла роз -

60

мо ву на інше. – Ти дій сно ду же до по мо гла. Ти цей… цвях і мо ло ток у од ній осо бі. «Цвях» – у сен сі «цвях про гра ми». А мо ло ток – це, я так ро зу мію, «мо ло де ц ь ». Як ти йо го ці єю ви став кою під ку пи ла?

– Ой, – Се стриц я лег ко під да ла ся на влас не ж зна ряд дя, тоб то на ле сто щі, й роз квіт ла від пох ва ли, за був ши про роз пи ту ван ня. – Я про сто зга да ла, звід кіля про Еди ка Том кі на чу ла. Річ у тім, що всі, хто в тус ов ці нав ко ло Ака де мії кру тить ся, не дав но свою аль тер на тив ну ви став ку про во ди ли. Ніби на зло тим, хто нас пра вді вчить ся та офі цій но ро бо ти ви ста вляє. Виста вля ли в ос нов но му кар тин ки. Зд а єть ся, на віть зо два відві ду ва чі на тій ви став ці бу ло. І най ам біцій ніший із ус іх, хто ви ста вляв ся, – Едик Том кін. От я й ви рі ши ла йо го до нас тріш ки кра ще на лаш ту ва ти...

– Розум нич ка, – я хо ті ла, як у ди тин стві, по гла ди ти Се стрицю по го ло ві, але по боя ла ся заб руд ни ти ру ки, – а те пер іди в свою кав'я р ню і спіл куй ся скіль ки влі зе. А я по біжу в спра вах.

– Що?! – На сту ся гли бо ко об ра зи лась. – Я то бі нев да ха, чи що? У жит ті біль ше ту ди не пі ду. Ти ж ба чи ла, як там на ку ре но. Кра ще на кур си хо дит иму та до всту пу го ту ва ти мусь. Це ж пра виль но? Сад жаю чи На сту сю в тро лей бус, я від чу ва ла, як ме не роз пи рає справ жня се стринсь ка гор дість.

Розділ шістнадцятий, що повідомляє про лиховісний укус До ро гою до Ге ор гія я зба га чу ва ла свої но тат ки сві жоз до бу тою інфор ма цією. Потім пе ре чи ту ва ла, що вий шло, й са ме по со бі це бу ло б неш кід ли во, як би не моя згуб на звич ка ус відом лю ва ти, що чи та єть ся. Пов'яза ти всі ці істо рії між со бою я ні як не мо гла, від чо го за сму чу ва ла ся над зви чай но. Те, що пот ріб на зу пин ка дав но вже скін чи ла ся, я змір ку ва ла ли ше ко ли по тяг зно ву за ну рив ся в ту нель. Вихо дя чи на на ступ ній і пе ре сад жую чись на по тяг, який ішов у про ти ле ж ний бік, я по бою ва ла ся, що лю ди за пі доз рять у ме ні ши зо фр е нич ку, за ко ха ну в го лос. Нат кну ла ся на ре кла му, що спо віща ла: ці лі ку ри кра щі за їхні окре мі но ги, від сах ну ла ся й на відріз від мо ви ла ся сіда ти в по тяг із ці єю ре кла мою на бор ту. Зд а єть ся, хтось ви рішив зов сім поз ба ви ти ме не ро зу му. На тя ки си па ли ся зві ду сіль. У ва го ні, де я їха ла по то му, при міром, вия ви ли ся аж чо ти ри біляв ки!

– Глу хий кут- паст ка! – за мість при вітан ня по відо ми ла я Ге ор гію, кот рий на віть ви лая ти ся з при во ду мо го за піз нен ня не зміг від по ди ву.

– Що? – схви льо ва но пе ре пи тав чо ло вік, дбай ли во бе ру чи ме не за ру ку та вса до влюю чи за сто лик. – Ка те ри но, що ста ло ся? У те бе та кий ви гля д, на чеб то нам тер міно во пот ріб но у від пуст ку.

– Оце вже ні! – за про те сту ва ла я. – Од но го ра зу ми там уж е бу ли. Ось до чо го це приз ве ло. Зна єш, на гір сь ких тра сах пе ріо дич но зу стрі ча ють ся та блич ки з на пи сом «Кут для вло влю ван ня»? Ці сло ва при че пи ли ся до ме не й не хо чуть ви вітрю ва ти ся з го ло ви.

– Ко ли ти всти гла поб ува ти на гір сь кій трасі?!

– Ду же дав но. А фр а за ця, га даю, при ча їла ся в ме не в міз ках, щоб сплив ти в най не від по від ний мо мент і до би ти ме не. Вона те пер зда єть ся ме ні від по від дю на всі за пи тан ня. На чеб то доб рі лю ди за пи та ють: «Ка тру сю, про що ти ду ма єш? Що в те бе в го ло ві?» – від по відь про ста: «Кут для ви ло влю ван ня!» Ро зу мієш?

– Ні, – Ге ор гій зав ж ди на ма гав ся бу ти чес ним то ді, ко ли ме ні цьо го не бу ло пот ріб но.

– У ме не стіль ки но вих фак тів, що все ва лить ся... Ство рю єть ся цей «глу хий кут- паст ка» і ви тво ряє, що йо му за ма неть ся...

– А ти не під да вай ся, – Ге ор гій, зда єть ся, ду мав, що я жар тую, – ту пій, але не вло влюй ся. Або вло влюй ся, але не ту пій...

– Від че пи ся! – май же зак ри ча ла я. – Від усьо го цьо го в ме не вже го ло ва обер том. Не гай но слу хай, про що я діз на ла ся.

– За ж ди, – я й не по міти ла, ко ли Ге ор гій ус тиг зро би ти замо влен ня. За мість звич ної ка ви, ме ні при не сли чай. Вихо дить, вва жа ють, що я не в со бі! – За спо кой ся, – під твер див мої пі доз ри Жо рик. – Попий чаю, во но по пу стить...

– До чо го тут чай! – я бу ла об уре на до гли би ни ду ші. Йому тут су пер ва жли ві но ви ни при но сять! Хід усі єї опе ра ції пе ре вер ну то! А він із яки мись дріб'яз ка ми чіпляєт ь ся. – Не по пу стить ме ні від тво го чаю... Попу сти ти ме ні мо же за раз тіль ки від двох ре чей: від ро зум но го чо ло віка й від ам не зії. Або хто- не будь тер міно во ро з’яснит ь усі ці за гад ки, або я втра чу пам'я т ь і за бу ду їх усі, або не гай но збо же во лію. Ге ор гій нев до во ле но по мор щив ся, по тім де мон стра тив но за ту лив до ло ня ми ву ха й на пів ка фе про кри чав: – Не слу ха ти му жо ди но го сло ва, по ки ти не вип'єш чаю і не пе ре ста неш ре пе ту ва ти, як не нор маль на! Перс пек ти ва так і за ли ши ти ся на один ці зі сво їми від крит тя ми на ля ка ла ме не на стіль ки, що я відра зу на міри ла ся зал пом споро ж ни ти ча шку. Та ба, чай вия вив ся га ря чим.

– Та кий га ря чий, як мої фак ти, – ба га тоз нач но про мо ви ла я.

– У те бе нав'яз ли ва ідея, – про ко мен ту вав Ге ор гій, хо ча вух іще не від кри вав. Чай вия вив ся з конья ком і дій сно пі шов на ко ристь. При єм не те пло, що роз пли ва ло ся по всьо му тілі, до по мо гло на реш ті роз сла би ти ся. Я тро хи отя мила ся.

– Може ш від кри ва ти ву ха, – за про по ну ва ла я Ге ор гію по шеп ки, – я вж е не аг ре сив на.

– Ну, хва ли ти Бо га, – зра дів Жо рик, – я тут стіль ки всьо го до відав ся. Тре ба б із то бою по ра ди ти ся, бо в са мо го вж е міз ки пу хнуть. Ти зда т на сприй ма ти бо дай щось? Від об урен ня я ле д ь не вда ви ла ся. Ну чо му в нашій ро ди ні по стій но при сут ній фак тор яко їсь ви тон че ної кон ку рен ції? Чо му ми стаємо різ ни ми чи од на ко ви ми зал еж но від то го, яки ми не тре б а бу ти на да ний мо мент? При міром, як що я хочу по слу ха ти од ну ра діост а н цію, то Ге ор гію нео дмін но бу де пот ріб но по слу ха ти но ви ни на іншій, але як що ме ні зна до бить ся ма ши на, то Жо рик термі но во зга дає, що мусить ку дись на ній їха ти?

– Ти все пе ре плу тав! Це я зби ра ла ся то бі роз по віда ти, – на ма гаю чись не роз ду ва ти скан да лу, я го во ри ла до сить м'яко. – Це ти бу деш сприй ма ти...

– Знай шла че рез що спе ре ча ти ся, – він сто мле но по тер скро ні. – Роз по відай ти, як що то бі так уже хо четь ся.

– Що зна чить, «як що так уж е хо четь ся»? – цьо го ра зу я не стри ма ла ся й пі дви щи ла го лос. – Я для те бе ва жли ву інфор ма цію роз доб ула, а ти та ким то ном го во риш, на чеб то ме ні по слу гу ро биш, ви слухо вую чи!!! Можу й не роз по віда ти, як що то бі не ці ка во...

– Ка те ри но, ти, зда єть ся, ще не отя ми ла ся. При пи ни скан да ли ти, бла гаю. Да вай на реш ті по го во ри мо спо кій но... Хочеш – роз по відай, хо чеш – ні. Тіль ки будь дру гом, за спо кой ся!

61

Я до кла ла всіх зу силь, щоб ви ко на ти про- хан ня. У мо їй го ло ві дав но вже все пе ре плу та ло ся й те пер бу ло нез ро зу міло, які міз ки за які за ходя т ь .

– Їсти хо чу! – рап то во з над р мо єї під сві до мо сті зри ну ло ціл ком кон кре т не ба жан ня. – Ось по по їм і за спо кою ся.

– Ну не тут же? Ка фе, в яко му ми бу ли зав сід ни ка ми че рез зруч не міс це йо го роз та шу ван ня, ма ло єди ний не до лік – го ту ва ли тут аб со лют но не їстів ні як на Жо ри ка ре чі. На при лав ку, за ма ско ва но му під шин квас ввіч ли вою по сміш кою бар мен ші, гро ма ди ли ся гу мо ві з ви гля ду пі ци, хот- до ги та пе рес ма же ні пи ріж ки. Кіль ка ді ло ви тих ос на ма га ли ся про би тись крізь це ло фа н, який усе це при кри вав. Від вер то ка жу чи, все жит тя я від чу ва ла при страс т ь до всі ля кої нез до ро вої їжі.

– Від од но го хот- до га нічо го зі мною не ста неть- ся, – ви мо гли во за я ви ла я, – а йти ку дись у інше міс це си ли не ма.

– Ну, як що це то бі до по мо же, – Ге ор гій при ре че но зни зав пле чи ма.

– Попо їм, і відра зу всю знер вова ність як водою змиє. Поба чиш! Вза га лі, я істо та на рід кість спо кій на і хо лод но кров на.

– Істо то, слу хай- но, – по сміх нув ся Ге ор гій, – а ти зна єш, що Пе со вих нас пра вді двоє?

– Атож, – ме не зди ву ва ло за пи тан ня, – один по кій ний, дру гий жи вий. Один за по віт пи сав, дру гий йо го пі дро бляв. Один бать ко, дру гий ку зен...

– Ні, – по сміх нув ся Ге ор гій, – ва ше інфо за ста рі ло, ма дам. Пе со вих двоє. І обоє жи ві.

– Як?! – я вче пи ла ся ніг тя ми со бі в до- ло ню, щоб зму си ти міз ки не від ми ка ти ся, а й да лі сприй ма ти інфор ма цію. Не біж чик ви- я вив ся жи вий, а я від усьо го цьо го бу ла вж е при смер ті...

– А ось так... Той, що вмер, – це тре тій.

– Тре тій – зай вий, – на віщось ска за ла я, – то му і вмер...

– Не ви га дуй. До мо же ш ся то го, що зов сім ме не за плу та єш. Тоді са ма з ус ім цим роз би ра ти меш ся. Аргу мент по діяв за ліз но. Я зам ов кла і ді ста- ла за пис ни ка. За пи са ла: «Пе со вих – троє», по тім гля ну ла на свої по пе ре д ні за пи си, зно ву від чу ла якусь див ну за ду ху в ді лян ці моз ку, по тру си ла голо вою, по ста ра ла ся не втра ти ти само вла дан ня, по тім при пи са ла ли хо віс не: «Міні мум!» – і за споко їла ся.

– Що ти там пи шеш? – по ці ка вив ся чо ловік.

– Пишу, що Пе со вих, міні мум, троє.

– Пра виль но, – під три мав Ге ор гій, – пи ши. Так лег ше по тім ро зу міти бу де. Вихо дить, по їхав я сьо год ні до Пе со ва в се ло. Вирі шив по го во ри ти пря мо. Пла ну вав об го во ри ти си туа цію. Скажу, думав, щ о був я в офі сі Лихо го на. Сфо то гра фу вав за по віт.

– Умгу, – скеп тич но зау ва жи ла я. – Так би він то бі й по вірив... Фо то за по віту на тлі со ба ки! Нор маль на лю ди на на міс ці Пе со ва за жа да ла б фо то гра фії.

– Вима га ти б на йо го міс ці ніх то ні чо го не став. Вима га ти – це бу ла б моя пре ро га ти ва. Не вірить? Ну й не хай не вірить. Якщо зав тра всі га зе ти про справ жній за по віт за труб лять, то ді по вірить. А з со ба кою я, мо же, до мо вив ся б. Звід кіля він знає – мо же, я кінолог.

– І що б ти став ви ма га ти?

– Півцар ства і ко ро лів ську донь ку на до да чу... Тоб то, ха ба ря за жа дав би. Зі грав би роль про да ж но го де тек ти ва. Хоче те, мо вляв, про дам вам фо то плів ку?

– Але на віщо?

– А для то го, що зго ду йо го я б за пи сав на дик то фон. І то ді в ме не за ли шив ся б жи вий до каз йо го зло чин ної сут но сті. Здо ро во?

– Ну... За га лом, так. А чо му все це не вий шло?

– Поїхав він. Крім то го, він – зов сім не він вия вив ся, ось я й сто ро пів. Розу мієш, під хо д жу до охо ро ни, по яснюю, про шу про зу стріч. Вони обіц яють до по вісти... І тут із бу дин ку ви хо дить та кий че пу рун із охо ро ною. Ки дає роз по ря д ж е н ня. Ка же, ні ко го не прий маю, їду на по лю ван ня. Я оч ма нів. За пи тую: «А хто це був?» Від по віда ють: «Як хто? Пе сов Ле онід Мар ко вич. Моло дий влас ник ма єт ку. Та ких лю дей у облич чя зна ти тре ба». Я то бі сло во даю – не наш це Пе сов. Я йо го на стіль ки доб ре роз гле дів, що те пер на віть фо то ро бо та змо жу скла сти. Не наш це лж е ку зен! Груб ший ра зів у три, при цьо му ма лень кий на зріст, сма гля вий і з яс кра во- ру дим во лос сям.

– Хочеш ска за ти, що наш Пе сов – не Пе сов? – дум ки в мо їй го ло ві кво ло за во ру ши ли ся. – Виклю че но. Я бу ла в них у Ака де мії. Пе со ва Ле оні да Мар ко ви ча там доб ре зна ють. Їхній Пе сов – точ -но наш.

– Крім то го, вже Марія сво го бра та в облич чя по вин на зна ти. Тієї но чі, ну, ко ли ава рія з Марі єю ста ла ся, на її да чі ору ду вав наш лж е ку зен, а не цей че пу рун на во ро че ний.

– Зна чить він – пі дро бле ний Пе сов. А охо ро на – під ку пле на або не знає в облич чя справ жньо го ха зя їна. Ти ж сам ка зав – на шо му Ле оні до ві пот ріб не алі бі. У ви пад ку чо го мож на ска за ти, що в се лі був. Чи там на по лю ван ня з поч том їз див. Поса див справ жній лж е ку зен за мість се бе ма ріо нет ку, і теп е р цей лж е л же ку зен по ряд них лю дей з пут тя зби ває.

– Схо же на пра вду, – не на д то впев не но за я вив Ге ор гій, – тіль ки якось ду же див но. Нев же ніх то з міс це вих жи те лів, угле дів ши лж е л же ку зе на, не роз по вість по тім про це мілі ції?

– Вихо дить, не по тра пляє лж е л же на очі мир ним же- же, тоб то, жи те лям... Тіль ки з охо ро ною своєю кон так тує. Не да рем но ж він на по лю ван ня без дру зів по їхав, а ли ше з охо рон ця ми. Ті, ма буть, но вень кі. Не дав но най ня ті...

– Доб ре, що я з ним роз мо вля ти не пі шов, – Ге ор гій ви рішив, що має по тре бу в пох ва лах і по ті шив сам се бе. – Моло де ц ь я. Пот ріб но бу де Марії роз по вісти, не хай ра діє. Їй страх як по до ба ють ся істо рії про пе ре мо ги на д лж е ку зе ном. А тут я од ним уда ром – і йо го роз се кре тив, і сам паст ки уник.

– Зна єш, від вер тих роз мов із Марією я б на твоє му міс ці те ж уни ка ла. Я бу ла в Ака де мії Куль ту ри і роз мо вля ла з од но груп ни ка ми на шо го Пе со ва... – по ча ла я свою від по відь Чем бер ле ну. Мої но ви ни не менш е оше ле шу ва ли, то му, врах овуючи те, що ме ні все- та ки вда ло ся трохи за спо ко їтись, у цю роз по відь я по ри ну ла з за до во лен ням.

– Що за дур ни ці? – на су пив ся Жо рик. – Із ким же ще го во ри ти від вер то, як не з зам ов ни ком? Ми ж її інте ре си пре д ста вляє мо. Оце вже ні. Пле сти інтри ги все ре ди ні ко ман ди я не маю на міру. Нія ких та єм ниць. Усе по вин но ро би ти ся за по пе ред нім по го д ж е н ням. Я сьо год ні й так ніко го не по пе ре див, ко ли їхав до лж е ку зе на. Але я ж не зу мис но. Про сто зара но по їхав. Усі спа ли ще, ось і не об го во рив пла ни. На да лі так по во ди ти ся не зби раюсь.

– Не ро би на стіль ки ка те го рич них за яв. Я ж мо жу зно ву роз нер ву ва ти ся й ви рі ши ти утри ма тись від від вер тих роз мов із то бою.

62

– Ось у це я ні ко ли не по вірю, – він з асмія вся, – ти не мо же ш змов ча ти. Ти – істо та лю ди но зал еж на. Тобі про сто необхід ний спі вроз мов ник! Хто міг по ду ма ти, що Ге ор гій при му дрит ь ся нав ро чи ти? Ра ніше за ним та ких умінь не спо сте ріга ло ся. Поки ще ні про що не здо га дую чись, я тя ж ко зітхну ла. «От же ж, про ти пра вди й не по преш », – про май ну ло в дум ках. За га лом, по при різ ницю в по гля дах на сту пінь від вер то сті з Марі єю я все- та ки зби ра ла ся за чи та ти свої но ві нота т к и Ге ор гію. При род но, з ко мен та ря ми. Без них у за пис ни ку не ро зібер е ш с я .

– Ну? – глуз ли во по ква пив ме не Жо рик.

– За раз, пе ре ку шу тіль ки. Я вку си ла со си ску й сто ро піла. Сосис ка вку си ла ме не у від по відь! Бо ля че й за язи ка.

– Ай! – скрик ну ла я, швид ше від пе ре ля ку, ніж від бо лю. Язик мит тє во по чав роз пу ха ти.

– Що? – стри во жи вся чо ло вік. Від по вісти я вже не змо гла. Вору шін ня вку ше ним ор га ном зав да ва ло ней мо вір но го бо лю.

– Моро зи ва! Швид ше мо ро зи ва! – зак ри чав Ге ор гій, а по тім на ки нув ся на ме не зі сво їми мо ра ля ми. – Ка зав же я то бі, щоб не їла тут! – да лі спо хо пив ся. – Вибач, про сто пе ре жи ваю. Ду же бо ля че? Не бій ся. Вті шай се бе дум кою, що за те бе пом сти ли ся. Супро тив ни ка по ка ра но. Зда єть ся, ти пе ре ку си ла їй жит тє во ва жли ві ор га ни. Жо рик за ці кав ле но пе ре вер тав сір ни ком ви плю ну ті мною реш тки оси.

*** Сидя чи у «Фор ді», я при кла да ла до ви стро мле но го язи ка мо ро зи во й істе рич но ре го та ла. Ве зін ня з нев да чею на стіль ки швид ко міня ли ся міс ця ми, що за ли ша ло ся тіль ки по смі ха ти ся у від по відь. Вку ше не міс це біль ше не пу хло, але жах ли во бо лі ло й тим са мим поз бав ля ло ме не мо жли во сті роз мо вля ти. Вит лу ма чую чи моє не до лад не му кан ня, Ге ор гій те ж ле д ве стри му вав сміх. Від про по зи ції дос лі д жу ва ти мо го за пис ни ка він ка те го рич но від мо вив ся: за я вив, що оса – не га дю ка й що укус до ве чо ра пе ре ста не бо лі ти. А ви хо дить, від ви кла ду сво їх но вин я по ки ціл ком мо жу утри ма ти ся. Впо ко ри ти ся з необхі д ністю мов ча ти я ні як не мо гла. Вжи ваю чи вже тре тє мо ро зи во підря д , я си діла на сво їй рід ній кух ні та нев до во ле но му ка ла до Жо ри ка. Той від мо вляв ся ви да ва ти ме ні руч ку й папір.

– Потім усе роз по віси, по тім. І не ду май. Не бу ду я ні чо го чи та ти. Чу до вий, між іншим, спо сіб го дин ки на дві від во лік ти ся від ро бо ти. Хочеш, те ле візор по ди ви мо ся? Як стан дар т ні оби ва те лі... Остан ні кіль ка ро ків до те ле візо ра в нас про сто не до хо ди ли ру ки. З нез вич ки в ме не відра зу роз бо лі ла ся го ло ва. Про що я відра зу ви ріши ла по відо ми ти Ге ор гію зна ка ми: Від чай душ но за му ка ла, взя ла ся за го ло ву та скор чи ла жа ліб ну пич ку.

– Бо лить? – стур бо ва но по ці ка вив ся чо ловік. Я ра діс но за ки ва ла. Потім ще раз вка за ла на го ло ву, для біль шої кон кре ти за ції.

– Знаю, що ти хво ра на го ло ву, – ла гідно за вірив Ге ор гій. Я об уре но за тиц яла в ньо го паль цем, що означа ло: «Сам та кий!» Потім ви ріши ла про яснити. Покру ти ла паль цем бі ля скро ні й зно- ву увіт кну ла ся вка зів ним паль цем Жо ри ко ві в гру ди.

– Ти бо же во лі єш від ме не? Оце зіз нан ня! – ве се ло зну щав ся чо ло вік. Усе бу ло б ні чо го, як би ме ні рап том не схо ті ло ся спа ти. Може, че рез укус, а мо же, про сто че рез різ ке роз сла блен ня пі сля стіль кох хви лю вань. Не очі кую чи ні я ко го під сту пу, я при плю щи ла очі. Крізь сон чу ла, як у Ге ор гія зад зво нив те ле фон. Крізь сон від чу ва ла, як Жо рик дбай ли во пе ре кла дав ме не на ди ван. «Стій! Він, зда єть ся, зібрав ся ку дись?!» – ней мо вір ним зу сил лям я зму си ла се бе роз лі пи ти по віко на од но му оці.

– И-у- и?! – су во ро по ці ка ви лась я.

– Спи- спи- спи. Дзво ни ла Марій ка, їй рап том зга да ли ся якісь но ві фак ти. Ти по спи, а я з'їж д жу до них не на дов го. Ну чо го ти знов об урю єш ся? Наві що то бі їха ти зі мною? Від ле ж ся. Тобі пот ріб но отя ми ти ся! Та спи ж ти! Що я вж е з людь ми без те бе не маю пра ва по го во ри ти? От не нор маль на! Спи, ка жу... Мені зро би ло ся жах ли во крив дно. От не пока за ла б, що за си наю, ма буть, узяв би ме не з со бою без про блем. Я ще на ма га ла ся спе ре чатись.

– Та спи ж ти! Що я вже з людь ми без те бе не маю пра ва по го во ри ти? – пов то рю вав Ге ор гій. – От не нор маль на! Спи, ка жу... Глу хий кут- паст ка зно ву розгорнув ся в моїй го ло ві. Так і не роз плю щую чи дру го го ока, я од но бо ко по ста ви ла ся до по дій. Вхід ні дв е рі за чи ни ли ся за Ге ор гієм, і їх не спо пе лив мій по гля д ви ключ но че рез те, що був уж е за ліз ним. «Не нор маль на?! – роз ри ва ло ся від стра ж дань моє вну тріш нє я. – Ах, он якою він ме не вва жає! Так ме ні й тре ба. Нічо го до пут тя по ясни ти не мо жу. Псих ую та об урю юся тіль ки... Зви чай но, ні на що пут нє я для сто рон ньо го спо сте рі га ча за раз не зда т на. Хто ж міг по ду ма ти, що влас ний чо ло вік зреш тою вия вить ся сто рон нім спо сте ріга чем, – я на кру ти ла се бе до край но щів. – Не нор маль на? Що ж, раз та ка, ви хо дить, і дія ти му від повід но». Без сло вес на го ло ва моя, зви чай но, вж е пле ка ла бо же віль ні пла ни. Втім, де я кі сум ні ви ще му чи ли ду шу. «Не на д то доб ре відо крем лю ва ти ся са ме в той мо мент, ко ли мо жеш на да ти до по мо гу, – до ко ря ло сум лін ня. – Вар то бу ло спо чат ку по пе ре ди ти Ге ор гія про мо жли ві під сту пи. Адж е як що твої не ви раз ні здо га ди вия влят ь ся ре аль ністю, Жо ри ку необхід но бу де тер міно во змі ню ва ти пра ви ла гри». «Я й на ма га ла ся йо му все по ясни ти. Але спо чат ку до ля в осо бі оси пе реш ко ди ла, – ви пра вдо ву ва лась я, не за ми слюю чись, як осу мож на вва жа ти осо бою, – а по тім Жо рик сам не схо тів слу ха ти. Біль ше то го, по ки нув ме не тут стра ж да ти в са мо ті. Та ще й пси хо пат кою обіз вав», – я до ся гла вж е та кої дос ко на ло сті в тех но ло гіях са мо на кру чу ван ня, що до во ди ла будь- чиї ми ну лі ви сло влю ван ня до вкрай ка те го рич ної фор ми. «Але як ти зу мієш здійсни ти за ду ма не? Зга дай, у те бе го ло ва па мо ро чить ся від над міру всіх цих фак тів», – глу хий кут для ви ло влю ван ня стра хо по ло хом за вис на об рії. «Не та ка вже я про ф не при да т на! – прог на ла я йо го. – Не мо жу ж я ле жа ти тут склав ши ру ки. Біг ти стрім го лов ку ди ці ка віше. Крім то го, це ж я вин на в то му, що за по віт до те пер не по тра пив до нас. Адж е це я про ґа ви ла со ба ку... Виходит ь, ме ні й жмурит ис я . Раз ін ші таки ми ту па ка ми вия ви ли ся. І по тім, ну по вин на ж я хоч якось утер т и но са Ге ор гію? Зна ти ме, як ме не не до оці нюва ти». І все- та ки пот ріб но бу ло знай ти тро хи ва го міші ар гу мен ти. Об ра за на Ге ор гія оста н нім ча сом ста ла від чут тям звич ним, а зна чить, тіль ки нею об ме жу ва ти ся не мож на бу ло. Що до ви на хо ду ви пра вда нь сво їм бо же віль ним за ду мам я зав ж ди бу ла ве ли ким спе цом.

63

«Як що він вва жає ме не не нор маль ною, то жо д но му мо є му при пу щен ню без ва го мих ар гу мен тів не по вірить! – май же ра діс но кон ста ту ва ла я. – А ви хо дить, вта єм ни чу ва ти йо го в по дро би ці до того, як роз гад ка слу хня но ля же до мо їх ніг, не має ані най мен шо го сен су. Вирі ше но! Роз відаю все сама». Лег ко ска за ти: «Роз гад ка ля же...» До ле жа чих ка ме нів, як відо мо, роз гад ки не упо діб ню ють ся. Про всяк ви па док я вста ла та взя ла ся хо ди ти з кут ка в ку ток. Зо бра жа ла хоч якусь по добу діяль но сті. Лег ше від цьо го не ста ло. «От же, все що від бу ваєть ся, під лаш то ва но лж е к уз е но м , щоб зня ти кіно з пра вдо по діб ни ми ре ак ці я ми ак то рів. На віть ма ши ну по би ту спе ціаль но для ці єї спра ви роз доб ув. Вихо дить, Марія в кур сі зйо мок? Вихо дить, во на бре ха ла нам про те, що Ле онід на ма гав ся її вби ти? Ге ор гій по ба чив заз да ле гідь під лаш то ва ний і доб ре зігра ний шма то чок із ав то ка та стро фою і по вірив у не без пе ку, що за гро жує Марії. А по тім Марій ці про сто нез руч но бу ло зіз на ти ся, що нас пра вді ні я кої ка та стро фи не бу ло... Стри вай, але ж ра ни в дів чи ни бу ли на ту раль ні... Нав ряд чи спе ціаль но для зйо мок во на роз би ва ла б со бі облич чя... А звід ки вза га лі я взя ла, що Том кін ка зав пра вду? А рап том йо го піді сла но Лихо го ном, щоб за плу та ти ме не? » Ця вер сія зда ла ся ме ні най пра вдо по діб нішою. Над то вже без глуз да ви хо ди ла кар тин ка, як що сло ва Том кіна сприй ма ти, як пра вду. Я за хо ди ла ся про кру чу ва ти всі ці не сти ку ван ня в го ло ві. «Щоб ніх то не за пі доз рив Ле оні да в при чет но сті до ви пад ку з Марій кою, він по са див у се лі лж е л же ку зе на. Що ж, за пи ту єть ся, та ко го зло чин но го в зйом ках філь му? На віщо лж е ку зе ну зна до би ло ся алі бі на цей час? Марій ка і так у кур сі. Інак ше не зня ли б сце ну з по би тою ма ши ною. А Ге ор гій? Ну, ви ба чи вся б по тім Ле онід пе ред ним. Чи вза га лі зник з очей. Не пот ріб но йо му для цьо го нія ко го алі бі. А Лихо гон? Він що, те ж зні ма єть ся у філь мі? Най няв Гору сте жи ти за Марією за ра ди то го, що Пе сов ус піш но здав ре жи сер сь кий етю д ? Це вж е точ но маяч ня!» З іншо го бо ку, фак ти під твер д жу ва ли пра вдо по діб ність роз ка за но го Том кі ним. «Чо му б інак ше Ге ор гій так лег ко звіль нив ся з по ло ну? Сам він, зви чай но, вва жає, що інак ше й бу ти не мо гло: та кий су пер мен, як він, жо д них труд но щів у роз ри ван ні мо ту зок від чу ва ти не мо же. Але я ж бо знаю, що ні я кий він не су пер мен. Схо же, йо му нав мис но до зво ли ли втек ти. Мовляв, чо го си диш? Кіно скін чи ло ся! І по тім, Марія... То про га няє лж е ку зе на, то те ле фо нує йо му... Над то вж е див но во на по во дить ся. На віть ні. З са мо го по чат ку див но по во ди ла ся. Звід ки во на знає про же бра ка зі стіль ни ко вим те ле фо ном, як що при їха ла на ав то? Же брак же в елек трич ці хо див... А ось іще один за гад ко вий збіг: Ге ор гія на ма га ли ся на го ду ва ти гри ба ми, при чо му, ро бив це ме дик. Не інак ше, як для біль шо го об урен ня ви кра де но го. Для яс кра во сті пра вдо по діб них ре ак цій... Марій ка мо гла под зво ни ти Горі на стіль ни ко вий, роз по ря ди ти ся що до гри бів... Ду же схо же. Що ж це за жах та кий ви хо дить? » «Весь світ – те атр, а лю ди в нім ак то ри...» Шекспір, на пев не, й не пі доз рю вав, що хтось сприй ме йо го сло ва, як ке рів ниц тво до дії. Нев же все нав ко ло під лаш то ва но? Під лаш то ва но про сто за ра ди зйо мок?! Остан ні кіль ка хви лин пі шли на бо роть бу з Глу хим Ку том для ви ло влю ван ня. На по чат ку бій ки ме ні зда ва ло ся, що й осу, ко тра ме не вку си ла, те ж бу ло най ня то для зйо мок. Оса- камі ка дз е, пі ді сла на під ступ ним лж е ку зе ном. Ближ че до се ре ди ни би тви я вж е на ма га ла ся зро зу міти, чи за ра ди зйо мок умер Пе сов- стар ший. Потім мір ку ва ла, на віщо Лихо гон пі шов із Лізою в кі но. Для кра си сю же ту, чи з влас ної во лі? Після цьо го я пе ре мо гла. Глу хий Кут пе ре став ме не ви ло влю ва ти, і в го ло ву мою відра зу прий шла гран ді оз на дум ка. «За по віт!!! Ось де суть усьо го. З ньо го по ча ло ся, дов ко ла ньо го кру тить ся, на ньо му й зам кне т ь ся. Якщо за по віт ви га да ний – ви хо дить, ми жи ве мо у філь мі. Якщо справ жній – зна чить, або Том кін бре ше, або... Або вж е не знаю що. Може, Марія стра ж дає на пси хіч не зах во рю ван ня? На роз двоєн ня осо би сто сті в за ко ріне ній ста дії. А що? Теж ва рі ант роз гад ки». Як би там не бу ло, справ жній за по віт Пе со ва, бе зу мов но, роз'яс нив би ме ні ба га то чо го. На жал ь, ні тро хи не мен ше пояс ни ла б ме ні со ба ка, як би я ви ріши ла спро бу ва ти гля ну ти на за по віт. Крім то го, клю чі від Лихо го но во го офі су за ли ши ли ся в Ге ор гія. «А на віщо ме ні, влас не, клю чі? – про во ка цій ні дум ки за во ру ши ли ся в мо їй го ло ві. – Май же тиж де нь хо ди ла в цей офіс без уся ких клю чів, і ні чо го... Це ж так про сто – зай ти на влас ну ро бо ту» – не над то ро зум ний, але все- та ки план, уж е зрів у мо їх дум ках. На сам пе ред, на ле жа ло пе ре мовитис я з Лізою. Вона мо гла б де що про ясни ти ме ні. На жал ь, на стіль ки про ста річ, як те ле фон на роз мо ва, бу ла для ме не тим ча со во нем ожли вою. Ну не пи са ти ж ме ні їй ли сти, сло во че сті... «Ли сти!!! Ліза зав дя чує ме ні на стіль ки, що по вин на тер пі ти всі мої ди вац тва». Я за бу ла й про те, що дав но вже роз се кре че на Лихо го ном, і про те, що зби ра ла ся го дин ку по дрі ма ти, наш вид куруч зібра ла ся та пом ча ла на інший кіне ць міста. Про те, що не га рно вди ра ти ся до лю дей без за про шен ня, та ще й ви хід но го дня, я на віть і не зга ду ва ла.

Розділ сімнадцятий, котрий підступні плани підступно викриває Так сист нез во руш но впер ся по гля дом у ар куш із зо ши та, де я на пи са ла ад ре су, й за про по ну вав сіда ти. Без будь- яких до ко рів сум лін ня ви тра ча ла я гро ші на до ро гу. Зреш тою, Ге ор гій сам ви нен. Звик бра ти «Фор да» що ра зу, ко ли ме ні вкрай пот ріб на ма ши на. До ро гою я за га лом про ду ма ла план май бут ніх за пи тань. І на віть ста ран но за пи са ла де я кі з них, ко ри стую чись ко рот ко ча сни ми зу пин ка ми біля світ ло фо рів.

– Хто там? – по ці ка вив ся жі но чий го лос. Ні віч ка, ні якихось ін ших при стос увань для візу аль ної іден ти фі ка ції мо єї осо би сто сті в Лізи них две рях не спо сте рігло ся. Цьо го я, зви чай но ж, не пе ре д ба чи ла. Про му ка ла у від по відь не ви раз не при вітан ня, вті шаю чи се бе тим, що лу на в під'їз ді все од но спо тво рює будь- які вимо вле ні тут сло ва.

– Хто- хто? – пе ре пи та ли в ме не, хо ча й узя ли ся від чи ня ти, не че каю чи від по віді. Пе ре ді мною ста ла аку рат на мініа тюр на жін- ка по хи ло го віку з при віт ною по сміш кою і доб розич ли вою ці ка вістю в по гля ді. Ку хон ний фа р т ух ве се лень кої бар ви свід чив, що я відір ва ла гос по ди ню від справ. Ліза бу ла схо жа на неї хіба що на яв ні стю окуля рів на пе ре ніс сі, але я чо мусь відра зу здо га да ла ся, що пе ре ді мною – Лиза ве ти на мати. Зви чай но ж, я та ко го не пла ну ва ла. Від чи ни ти по вин на бу ла осо би сто Лиза ве та і з хо ду нат кну ти ся на мої за пи ски. Події роз ви ва ли ся, зов сім не за пи тую чи мо го на те до зво лу.

– Ви, на пев но, до Лізонь ки? – гос по ди ні першій наб рид дур ну ва тий об мін ввіч ли ви ми по смішка ми.

– Умгу, – мукну ла я, за мість язи ка ре тель но во ру ша чи бро ва ми та стве р дно ки ваю чи го ло вою.

64

– До неч ко, до те бе го стя! – по гу ка ла гос по ди ня, пе ре кри кую чи впев не ний го лос те ле візо ра. – Да руй те, Ліза не по пе ре д ж а ла, що ви зай де те... – на віщось по відо ми ла во на, кос ую чи на своє вбрання . Мені ста ло жах ли во нез руч но. Пору шую лю дям мир ний сімей ний від по чи нок ув ече рі... А як м'яко ме ні да ли це зро зу міти? Ось що зна чить інте лі ген ція! Ні сло ва до ко ру. Нав па ки, якісь не виразні ви ба чен ня... Але все відра зу зро зу міло. Співроз мов ник ус відом лює влас ну про ви ну, але не по чу ваєть ся при цьо му нез руч но. Тон ко, ко рект но... Ме ні від цьо го, що пра вда, не лег ше. Нез руч ність під си лю єть ся ввіч ли вою фор мою ви сло влен ня пре тен зії. З об би то го де ре вом пе ред по кою пах ло ви піч кою. Май ну ла дум ка, що ме не, пев не, за про сять до чаю... А я не мо жу їсти... «Ет, ви ба чи ти ся б. Поясни ти б!!!» – я зав ж ди пі доз рю ва ла, що язик мій, хоч і во рог, але жах ли во ко рис ний. На ща стя, Ліза не зму си ла се бя дов го че кати.

– Ой, як доб ре! – за хо пле но за го ло си ла вона, і я на віть за підоз ри ла її в щи ро сті. – Яке ща стя, що ти не прий шла на хви ли ну пізні ше! Тоді б я вже на кла ла на облич чя огір ко ву ма ску й то бі до ве ло ся б спіл ку ва ти ся з опу да лом. «І ця ту ди ж, – цьо го ра зу ко рект не фор му лю ван ня на тя ку на те, як тут усі за кло по та ні, ви кли ка ла в ме ні роз дра ту ван ня. Не мо вля чи й зву ку, я гнів но бли сну ла очи ма й пхну ла Лізі під но са ар куш із зо ши та, за го то ва ний ще в так сі: «Роз мо вля ти не мо жу: ме не за язи ка оса вку си ла. Ду же бо ля че». Ліза на віщось про чи та ла це вго лос, по то му на реш ті ус відо ми ла, що са ма я відре ко мен ду ва ти ся не мо жу, й по відо ми ла сво їй ма мі, хто я та ка. Гос по ди ня сплес ну ла ру ка ми та ки ну ла ся по ап теч ку. Курс лі ку ван ня в мої пла ни зов сім не впи су вав ся. Я шви де нь ко під су ну ла Лізі на сту пне по слан ня: «Я звіль ня юся. Не мо гла не по пе ре ди ти те бе. Сьо год ні оста н ній день, ко ли мо жу про кон суль ту ва ти те бе з відо мо го пи тан ня. Тіль ки пись мо во». Ліза пе ре ля ка ни ми очи ма вту пи ла ся ме ні в облич чя. Потім пе ре чи та ла на пи са не. Потім тя ж ко зіт хну ла, рі шу че віді бра ла в ме не аркуш, схо пи ла руч ку з те ле фон ної тум боч ки і швид ко на пи са ла від по відь: «Про Пе т- ра – ні сло ва. Мату ся чує скрізь». Я зно ву за ки ва ла. У рід но му до мі в ме не сам ої бу ла та ка нень ка, то му про бле ма ви кли ка ла в ме не най кра ще ро зу мін ня. Слух бать ків, зда єть ся, по кра щу єть ся пря мо про пор цій но віко ві ді тей. Голо сним ре він ням ви ма гаю чи чер го вої цу кер ки, я ма лою ри зи ку ва ла бу ти не по чу тою. За те в стар ших кла сах мо гла бу ти впев не на, що на віть як що ше по тіт иму ся з те ле фо ном про запла но ва ний зав тра про гул, нень ка все од но по чує.

– За ж ди дві хви ли ни. Я за раз одяг ну ся, – вго лос про мо ви ла Ліза. – Мамо, я про ве ду Ка тю. Повер ну ся не ду же піз но.

– За че кай те, – за са па на гос по ди ня по бігла в кух ню, – ні як не при ду маю, чим би вам до по мог ти. Втім, знаю. За раз, за раз... При кла де те до вку шен но му міс ця. Повин но зня ти біль. Зви чай но ж, Лиза ве ти на ма ма при не сла пор цію мо ро зи ва. Вдяч на по сміш ка да ла ся ме ні з ве ли чез ною на ту гою. За п'ят на д цять хви лин по то му я по їда ла мо ро зи во, си дя чи на ла ві не по да лік від Лізи но го до му. Сутін ки на ко чу ва лись і роз би ва ли ся об світ ло ву лич них ліх та рів.

– Оу ієш... – по ча ла я, ви рі шив ши, що вж е мо жу го во ри ти.

– Ні! – пе ре по ло ха лась Ліза. – Не на пру жуй ся. Якщо бо ля че – мов чи. Кра ще пи ши. Очи ма я сприй маю тек сти на віть кра ще, ніж ву ха ми. Я по ліз ла в су моч ку по на ступ ний ар ку ш. Мусила знай ти са ме той, на яко му містив ся під го то ва ний для Лізи спи сок за пи тань.

– Да вай по ки я то бі по роз ка зую, – Ліза без тур бот но то рох ті ла про своє. – На сам пе ред хо чу ска за ти, що ду же то бі вдяч на. І фільм, і Пе тро вия ви ли ся на рів ні. Твоя ідея про сто вря ту ва ла ме ні жит тя. Якби це не від бу ло ся між на ми з Пе три ком най ближ чим ча сом, я б, на пев но, за сох ла на смер т ь. Від без мов ної лю бо ві, між іншим, мож на на віть умер ти! Ме ди ци ні відо мі ви пад ки. Я та ке в п'ят ницю в жур на лі про чи та ла, а в су бо ту рап том від чу ла – про ме не це! Точ но по мру, як бо дай щось не пе ре мінить ся. А тут ти зі своєю ідеєю... Я дав но вж е знай шла пот ріб ний ар куш і те пер чем но че ка ла за кін чен ня Лізи но го мо но ло гу. З по пе ред нь о го дос віду знаю чи, що, як тіль ки по чи наю на щось че ка ти, во но пе ре стає здій сню ва ти ся, я зу сил лям во лі зму си ла се бе слу ха ти за ці кав ле но. Ліза, вид но, від чу ла це, і, не ба жаю чи втра ча ти настіль ки чуй но го слу ха ча, взя ла ся за гли блю ва тись у по дро би ці. Ко ли сю же т філь му вж е по став пе ре ді мною у всій кра сі, опо відач ка пе рей шла до го лов но го.

– І тут па роч ка, що си ді ла пе ре д на ми, по ча ла, – Ліза бо ліс но по чер во ніла, – ну... Ска же мо так... Від да ва ти ся тва рин ній при стра сті... Я си д жу, чер во на, як пра пор. Від екра на го ло ви не від вер таю. На ма га юся вда ва ти, що ні чо го не по міти ла. За га лом, зов сім не знаю, ку ди по ді ти ся. Тре ба ж бу ло ме ні Пе три ка са ме на ці міс ця по са ди ти. І тут Пе тро гля нув на при чи ну мо єї нія ко во сті, на су пив ся і ка же: «До ко ти ли ся! Молодь, що з них візь меш. Хто ж так по во дить ся з дів чи ною? Ще й на та ко му філь мі!» Я з пе ре ля ку візь ми, та й за пи тай: «А як тре ба?» А він ува ж но так на ме не гля нув, під ніс мою ру ку до сво їх гу бів... Мимо во лі я по міти ла, що Ліза ак цен тує кож не сло во так, на чеб то я мо гла не пра виль но її зро зу міти. На чеб то не відра зу бу ло яс но, що Лихо гон ні як не міг узя ти то ді чи юсь іншу ру ку. Чи, ска жі мо, ру ку взя ти Лізи ну, але під не сти її до чи їхось чу жих гу бів. Може, я зда юся лю дям дур ною? Чим інак ше по ясни ти дур ну ва ту по тре бу всіх нав ко ло так до кла д но роз жо ву ва ти ме ні си туа цію?

– Я под зво ни ла ма мі. Ска за ла, ба га то ро бо ти. Цілу ніч ми з Пе три ком блу ка ли містом. Цілу ва ли ся, го во ри ли, три ма ли ся за ру ки, по тім зно ву ці лу валися. «По тім зно ву го во ри ли, по тім три ма ли ся за ру ки... Потім во на зно ву дзво ни ла ма мі й зно ву ці лу ва ла ся...»

– мо жли вий розвито к роз мо ви.

– Сьо год ні Пе трик із бать ка ми по їхав ко па ти кар то плю. А зав тра – по вер неть ся, й ми обов'яз ко во одру жи мо ся... Про це ми й го во ри ли. Уяв ляєш? Я ви хо дж у за між! Десь у сер пні... Мене зав ж ди вра жа ло, як лю ди мо жут ь сер йоз но пла ну ва ти своє жит тя на та кий три ва лий тер мін.

– От же, в те бе бу ли до ме не якісь про хан ня? – все- та ки зга да ла про ме ту на шої бе сіди Ліза, ко ли я вж е й пе ре ста ла спо ді ва ти ся на та ку ува гу до своєї скром ної пер со ни. Ліза ува ж но вив чи ла на пи са не й зно ву пе ре по ло ха ла ся.

– Але чо му?! – за го ло си ла во на. – Чо му ти йдеш? – поз ба вив ши ме не необхід но сті від по віда ти, Ліза са ма ж і при ду му ва ла від по віді. – Знай шла кра ще міс це? – при род но, я ствер дно за ки ва ла. – Я по го во рю з Пе три ком! – не від ста ва ла Ліза. – Він від но вить спра вед ли вість. Те бе на се кре та ря, ме не на міс це... Він же про -

65

сто як іспит при ду мав для те бе поса ду при би раль ни ці. Він, зна єш, не лю бить тих, хто по бла ту... Од ним із пунк тів у на пи са них мною за пи тан нях бу ло: «Чи зна ла ти, що ме не прий ня то на ро бо ту з ре ко мен да цій Соба нев сько го? Чо му не ка за ла ме ні, що зна єш? Вва жа єш, по га но ко ри сту ва ти ся зв'яз ка ми для про хо д ж е н ня спів бе сіди?» Усе це на ко пи чен ня лі тер я на стро чи ла аж ні як не че рез при страс т ь до псу ван ня па пе ру. Про сто пот ріб но бу ло чи мось за че пи ти Лиза ве ту й роз до бу ти по біль ше інфор ма ції про Лихо го нові інтри ги проти ме не.

– Про те, що за те бе про сив якийсь Соба нев ський, – охо че за го во ри ла Ліза, – Пе трик по відо мив ме ні відра зу, щой но от ри мав твою ан ке ту. Я так зро зу міла, що цей твій Собанев сь к ий – гар ний друг Пе три ка, інак ше Пе тро на віть не взяв би на роз гля д твої до ку мен ти. Вза га лі Пе тро жах ли во прин ци по ва лю ди на. «Що ж, – ка же, – раз друг просить, – від мо ви ти не мо жу. Тіль ки от, за ра ди спра вед ли во сті, влаш тую- но я цій кан ди да тці іспит за всі ма пра ви ла ми. Ну і, при род но, спо чат ку до від по відал ь ної ро бо ти не під пу ска тиму», – це все Пе тро ме ні го во рив, а я пе ре жи ва ла. Пе ре жи ва ла, але за пе ре чи ти не смі ла. Ти ж зна єш, як я на ньо го то ді ре а гу ва ла. За раз усе інак ше. Ка жут ь, пер ший по ці лу нок за би рає три кра плі вла ди чо ло віка над жін кою і до дає їх до вла ди жін ки на д чоло віком. Кра си во ска за но? А го лов не, це пра вда. Але я від во лі кла ся! За га лом, ро зу мієш, є в Пе три ка та ка вла сти вість: він, ко ли про щось ду має, то за гра єть ся. Почи нав на чеб то зі спра ве д ли во сті, щоб не над то в при віле йо ва но му станови щі ти вия вля ла ся, а скін чив від вер то упе ре дж е ним ста влен ням до те бе. «Те бе, Лізонь ко, тим ча со во пе ре ве де мо в се кре тар ки. Ну, до ти, по ки нор маль но го секр е та ря не візь ме мо. Бо Соба нев ський Соба нев ським, а се кре тар ме ні дій сно пот рібен. При чо му, ква лі фі ко ва ний. Але по ки ця про те же в нас тут буд е , ти, Лізо, по вин на се кре та ря вда ва ти. Про те же, спо ді ва юся, до сить швид ко тут наб рид не й тоді мож на бу де нор маль них пра ців ни ків по шу ка ти. Поки що, Лізо, сте ж за нею ува ж ніше. Хоч би чо го не по псу ва ла. Дос від че ним пра ців ни кам ре ко мен да ції не пот ріб ні, їх і так на ро бо ту прий ма ють». Але це бу ло з са мо го по чат ку. Потім і я, і Пе тро зро зумі ли нас кіль ки ти цін ний спі вро біт ник. Ось поба чиш, я по го во рю з ним, те бе пе ре ве дут ь на нор маль ну поса ду... Я за пе реч но за мо та ла го ло вою. І, щоб позбу ти ся по даль ших домо вле но стей, по ка за ла на се бе, а по тім на ма лю ва ла в по вітрі сер деньк о.

– Що?! – Ліза, зви чай но, ро зу міла та кі на тя ки з на пів по гля ду. – Ти те ж за ве ла зв'язок? Він так лю бить те бе, що за пе ре чує про ти то го, щоб ти пра цюв а ла? О, вітаю... Скром ною по сміш кою я ствер ди ла Лізу в її пі доз рах. Потім зно ву під су ну ла їй ар куш із за пи тан ня ми. «Із зав траш ньо го дня за груз ну в тур бо тах, – бу ло на пи са но там, – не мо жу по ли ши ти те бе на приз во ля ще. Пот ріб на хо ча б го ди на бі ля тво го комп'ю т е ра, щоб я до кін ця ви ко на ла свій обов'язо к. Ос нов не по ка жу, роз по вім. А да лі – ти са ма. Без цих ос нов то бі скла д но буд е ».

– Що ж роби ти?! – сплес ну ла ру ка ми се кре тар ка, так, на чеб то впер ше чи та ла цей пунк т. Піз ніше з'яс ува ло ся, що все Лізи не за не по ко єн ня бу ло ви кли ка не са ме цим пунк том, то му во на охо че пе ре клю ча ла ся на інші те ми, уни каю чи про бле ми, що зда ва ла ся не розв'яз ною. Та я бу ла не по хи тна, й Лізі все- та ки до ве ло ся да ти від по відь: – Ро зу мієш... Адж е в офіс за раз не мож на. Пе тро в місто по вер неть ся піз но. Вико па ють кар то плю, а по тім ся дуть за стіл зі ста ри ми. Пот ріб но ж ба бу сю- ді ду ся пошанув а т и. І си ді тимут ь так допізна. Та ка сімей на тра ди ція. Міся ців за два Пе тро відре ко мен дує ме не бать кам, уже як на ре че ну, і то ді я те ж по вин на бу ду їзди ти з ним на кар то плю... Я до зво ли ла со бі же стом пе ре би ти Лізу й зно ву по ка за ти їй на свій ар куш.

– Що? А! Так, – Ліза по вер ну ла ся до пот ріб ної те ми, – а без Пе тра в офіс за хо ди ти якось не гар но... Я ро зве ла ру ка ми, мо вляв, не мож на, то й не мож на. «Нічо го страш но го, –по ясни ла я, – зрешт ою, він же не че рез комп'ют е ра в те бе за ко ха вся». Ліза на пру же но за ми сли ла ся.

– На віть не знаю, – на реш ті про тя гла во на, – лю бов, спра ва та ка... Од но го ра зу по ми лиш ся – і все. Пиши про па ло... Я по ду ма ла: ні ко ли ра ніше не за ми слю ва ла ся, що лю бов – це спра ва, але, при род но, пе ре ко ну ва ти Лиза ве ту не ста ла. За раз во на по вин на бу ла са ма прий ти до пот ріб но го ме ні вис нов ку.

– Зна єш, але ж у ме не є клю чі... І я на віть пам'я т а ю, як Пе тро вчо ра ка зав щось та ке, мо вляв, як що ме ні пот ріб но бу де по пра ц юва ти у ви хід ні, я смі ли во мо жу при їздити... Пра вда, він мав на ува зі ті ви хід ні, ко ли він сам бу де в офі сі. Але ж я мо гла й не пра виль но йо го зро зу міти? Чи не так? Але все- та ки це якось... Усім сво їм ви гля дом Ліза ви ка зу ва ла край ній сту пінь за не по ко єн ня. Я те ж по ча ла нер ву ва ти, але зов сім з іншо го при во ду. Спра ва в то му, що Ліза сло вом не зга да ла про со ба ку. Я роз рахо ву ва ла, що вона доб ре знає цьо го зві ра та змо же йо го вга му ва ти. Адж е са ме Ліза при хо ди ла на ро бо ту пер ша. У зви чай ні дні, при найм ні, вона була в офісі за дов го до при їзду Лихо го на, зні ма ла офіс із сиг на лі за ції, від ми ка ла дв е рі. Вихо дить, вона ж і по вин на бу ла вгам ову ва ти со ба ку. Нав ряд чи по не діл ка ми Лихо гон при хо див на ро бо ту ра ні ше, ніж зазви чай... Я зва жи ла ся на ду же ри зи ко ва ний крок. «Со ба ка?» – на пи са ла я Лізі. Кіль ка се кунд Лиза ве та мір ку ва ла, про ко- го йде т ь ся, по тім роз плив ла ся в доб ро сер дній посміш ці. «Я про хо ди ла повз офіс учо ра й чу ла гав кіт. Виріши ла, що якийсь пес там охо ро няє», – ви пер е д ж а ю ч и дур ну ва ті дум ки, ври ва ла ся я в сві до мість Лизаве ти.

– Так, – зва жаю чи на все, Ліза ду же лю би ла цьо го пса, – це наш Ба скер фі ля. Про сто Філь ка. Ди во, а не пес. Ро зум ний, ла гідний... Я зга да ла, як опи су вав цьо го со ба ку Ге ор гій, і на мить за сум ні ва ла ся, чи не пе ре плу тав він офі си.

– Ба скер фі лю Пе трик замо вляє на ви хід ні. У ці дні по ста ви ти офіс на сиг на лі за цію не вда єть ся. Та ка в нас спе ци фіч на уго да з охо рон ною фір мою. Пла ти мо втри чі мен ше за за галь ний та риф, але у ви хід ні роз рахо ву ва ти на охо ро ну не мо же мо. Доб ре, що в на шо му бу дин ку жи ве Філя. Я б на ці лий тиж де нь Філю до нас сиг на лі за цією пра ц юва ти бра ла. Над то вже при єм ний це со бач ка... Тіль ки ха зя їн йо го не до зво ляє так ча сто пса ек сплу а ту ва ти. За га лом, Філь ка – не про бле ма. Зай де мо до ха зя їна, він ме не вж е доб ре знає. Попро си мо заб ра ти пса. Ска же мо, нам по пра ц юва ти тре ба... Ой! – Ліза рап том пе ре ля ка но за ту ли ла ро та до лонь кою, – ба чиш, я й са ма не по міти ла, як прий ня ла рішен ня. Міркую так, ні би ми вж е до мо ви ли ся йти. Це ме не ду же по га но ха рак те ри зує? Я утри ма ла ся від від по віді. Гірше, ніж ме не, все, що від бу вало ся, не ха рак те ри зу ва ло ні ко го. «Зр е ш тою, я ж не зби ра юся нічо го крас ти. Тіль ки по ди влю ся на цей за по віт, та й го ді. Од ним оч ком».

– Слу хай- но, – Ліза ще на ма га ла ся за ли ши -ти ся гар ною, – а мо же, це десь у ін шо му міс ці зроби ти? Тоб то, ро зу мієш... Тут та ка лю бов, а по тім рап том з'яс уєть ся... З іншо го бо ку, що тут по га но го? Зна єш, я та ка то бі вдяч на. Без комп'ют е ра ж за раз ніку ди... Але мо же, не обов'яз ко во про сто в офі сі?

66

Нез ва жаю чи на спов не ний сум ні вів мо но лог, Ліза дав но вж е три ма ла ме не під ру ку й упев не ною хо дою на бли жа ла ся до зу пин ки марш рут но го так сі. Зда єть ся, пер ша ча сти на пла ну вда ла ся: в офіс, я, вва жай, про ни кла. На жаль, за ду мую чи ці відві ди ни, я бу ла на стіль ки не впев не на в ус піху, що про по даль ші ча сти ни пла ну так і не под ба ла. Те пер тер міно во му си ла шу ка ти ра ду. По-пер ше, не до кін ця бу ло зро зу міло, що ро би ти з Лізою. Нав ряд чи комп'ю т е р змо же за хо пи ти її на стіль ки, щоб во на не по міти ла, як я, всу пе реч усім пра ви лам, вло млю ся в ка бі нет до Лихо го на та влаш тую там об шук. «Ет, тре ба бу ло ку пи ти по туж ні на вуш ни ки й шо лом для вір ту аль ної ре аль но сті... І який- не будь фільм клас ний. Та кий, щоб про ко хан ня. Та кий, щоб не відір ва ти ся. Шко да, що я не мі ль йо нер і не ма зо хіст, інак ше мо гла б со бі до зво ли ти та кі невідш ко д о в ні ви тра ти», – ко ли в сві до мо сті спли ва ло сло во «фільм», ме не по чи на ло тру си ти. Не гай но в офіс! Не гай но роз га да ти всі ці та єм ни ці. Поря ту нок тих, хто втра чає ро зум, спра ва рук са мо го ро зу му. Я що си ли на пру жу ва ла реш тки цьо го са мо го ро зу му, щоб при ду ма ти, чим за ба ви ти Лізу. По-дру ге, пот ріб но ви най ти ме тод по шу ку ли хо го ново го сей фу. Про те, щоб пе ре пор па ти весь ка бінет, не мо гло бу ти й мо ви. З ці єю опе ра цією я не впо ра ла ся б і за кіль ка днів, не те що за го ди ну, яка, я спо ді ва ла ся, все- та ки бу де в мо є му роз по ря дж е н ні після то го, як ви рі шу пи тан ня з Лізи ною зай ня тістю. Офіс Лихо го на нев бла ган но на бли жав ся до нас, а я так ні чо го й не при ду ма ла. «Ну ж бо! Знай ди ви хід! Ти му сиш! – кри ча ли на ме не зсе ре ди ни. – Тобі вже вда ло ся те, про що Ге ор гій міг ли ше мрія ти: ти та ки вия виш ся в цьо му офі сі у ви хід ні. За ли ши ли ся дріб ни ці». На жаль, та най мен ша дріб ниця, за якою хо ва ла ся моя спра ва, вия ви ла ся істо тою, ко тру не мож на бу ло зру ши ти з міс ця. Нічо го пут ньо го на дум ку не спа да ло.

*** «За га лом, це все, – зму ше на бу ла виз на ти я по со ро ка хви ли нах стисло го кур су вивченн я ва жли вих для се кре та ря про гра м. – Якщо роз по вім ще щось, за плу таю те бе ос та точ но». Зау ва жен ня це я ви дру ку ва ла, вра жаю чи вту пле ну в мо ні тор Лиза ве ту швид кістю пе ре су ван ня паль ців.

– І як ти при му дряєш ся так швид ко дру ку ва ти? Нев же я те ж ко ли- не будь нав чу ся... Я під ба дьор ли во за ки ва ла, хо ча мій осо би стий на стрій до тако го оп ти міз му ні тро хи не спо ну кав. Ні, час, про ве де ний у Лихогоновому офі сі, не мож на бу ло наз ва ти ви тра че ним мар но. Зреш тою, до по ма гаю чи Лиза ве ті, я дій сно ро би ла доб ру спра ву. Але, влас не ка жу чи, в пи тан ні, що ці ка ви ло ме не, на жал ь, так ні чо го й не з’ясува ло ся... У гли би ні ду ші я готува л а с ь до будь- яких, на віть най дур ні ших кро ків. Ліза бу ла на смер т ь пе ре ля ка на комп'ю т е р ни ми му дро щами. Га ряч ко во клі паю чи, во на си ді ла в ме не за спи ною і на ма га ла ся ні чо го не за бу ти. Але ж ти залишиш номер свого те ле фо ну? – хви лю ва ла ся во на. – Якщо я щось пе ре плу таю, чи рап том ви ни кнуть про бле ми... Я ж мо жу дзво ни ти то бі й кон суль ту ва ти ся? «І дзво ни. І пи ши», – при хиль но від по віла я.

– Писа ти?! – зди ву ва ла ся се кре тар ка. – Тоб то? І тут ме не осяя ло. Інтер нет! Адж е я ні чо го не роз по віла Лізі про мо жли во сті інтер не ту! Зга дав ся дав ній пла ский жар т , який Ге ор гій якось на ма гав ся вчи ни ти з мо єю мо лод шою се строю. Се стриця не під да ла ся, а от Лиза ве та ціл ком мо гла по пас ти ся... Ідея зда ва ла ся не по га ною. Тим біль ше, що роз по діль ний щи ток у офі сі Лихо го на був у «пе ре д бан ни ку» прий маль ні. Тоб то, стоя чи біля ньо го, Ліза не змо гла б спо сте ріга ти за мо їми пе ре міщен ня ми... Дум ка бу ла до сить без глуз дою, але єди ною. «Пи са ти ме ні мож на на елек трон ну по што ву скринь ку. Я зов сім за бу ла роз по вісти то бі про інтер нет. Дивись ува ж но...» Ліза за хо пле но сте жи ла за тек стом, що з'яв ляв ся на екра ні. Ра ні ше їй і на дум ку не спа да ло, що за гад ко вий інтер нет увесь цей час був у неї під боком.

– Я чу ла, що там ре цеп ти мож на знай ти які хо чеш... І ви крій ки, – де мон стру ва ла свою по інфор мо ва ність уче ниця. – А як що я для ма ми по про шу, ме ні да дут ь, чи пот ріб но, щоб во на зай шла в інте ре нет осо би сто? «Бай ду же, – су хо від по віда ла я, – ось ди ви ся, за раз по ка жу то бі все це на прак ти ці». Я нав мис не ввім кну ла звук на пов ну по туж ність, щоб у Лізи не ви ни кло сум ні вів у спро бах комп'ю т е ра прор ва ти ся в ме ре жу. Маши на чес но пи ща ла й по сви сту ва ла, на ма гаю чись при єд на єть ся до інтер не ту. Не по міт но я по ста ви ла в на строю ван нях ключ ку, яка не до зво ляє ма ши ні за ко нек ти ти ся з серв е ром. «Не ви хо дить! – вдал а я розчарув а нн я . – Спро бую ро зібра ти ся, що й до чого...» З ви гля дом екс пер та я по кру ти ла пе ред но сом слу ха вку, по сту ка ла по кор пу сі комп'ют е ра, по тім пі доз рі ли во ви трі щи ла ся на те ле фон ний дріт: «Знаю! Кон так т від хо дить у дро тах. Це ча сто бу ває у ве ли ких офі сах. Ти три май дро ти, а я дод зво ню ва ти муся і ска чу ва тиму інфор ма цію. Потім усе то бі по ка жу. Тіль ки три май міц но, не від пу скай».

– Якщо від пу щу, комп'ют е р за вис не, так? – приг ні че на прий деш ньою від по відаль ні стю, по ці ка ви лась Ліза. У го ло ві в бід ної се кре тар ки, схо же, все змі ша ло ся. Тер мін «за вис не» во на сприй ма ла, як ді єсло во «по вісить ся», і, зда єть ся, вва жа ла це не по прав ним ви хо дом комп'ют е ра з ла ду. Тим лег ше бу ло про кру ти ти за ду ма ну аф е ру. Я від ве ла Лиза ве ту до роз по діль но го щит ка, спо чат ку на око, по тім нав по мац ки, а да лі й на нюх вив чи ла йо го при стрій.

– Иа ое! – про му ка ла я, вру чаю чи Лізі ди вом знай де ні на щит ку два дро ти ки. – Иа іо! Фра за моя оз на ча ла: «Три май ось це. Три май міц но». Зда єть ся, вона зро зу міла.

– А дов го три ма ти? – по ці ка ви ла ся во на, мер зля ку ва то щу ля чись. Слід зау ва жи ти, що в цьо му пе ре д бан ни ку був жах ли вий про тяг. Я зро би ла не ви раз ний жес т ру кою, по тім зни за ла пле чи ма, по тім по ка за ла де сять паль ців.

– Хви лин із деся т ь ? – пе ре кла ла Ліза. – Ну то ді нічо го. На віть під ж а ка вдя га ти не бу ду. Не за сту дж у ся, ні чо го. Де сять хви лин по стою. Впо ра юся. Дов ше, бою ся, не ви три ма ла б. І хо лод но, й нер ви в ме не за раз ніку диш ні. Я за ли ши ла Лиза ве ту в пе ре д бан ни ку, зму си ла комп'ют е р трі ско ті ти й пи ща ти, ні би він над си лу на ма га єть ся прор ва ти ся в інтер нет, а са ма швид ше ви тя гла з су моч ки в се кре тар ки клю чі й без гуч но ки ну ла ся в

67

ка бі нет до Лихого на. Сер це моє сту ко ті ло так, що по бою ва ла ся, Лиза ве та чує. «Сей ф! Де ж мо же бу ти сей ф? ! » – я кла ц ну ла ви ми ка чем на стіль ної лам пи й озир ну ла ся. Ка бінет нітро хи не змі нив ся з мо мен ту остан ньо го мо го візи ту. Я за бу ла про вся ку обе ре ж ність і за хо ди ла ся ски да ти кни ги з по лиць. Десь за ни ми, на мій по гля д, ма ла бу ти схо ван ка. «Нічо го... Бо же, який без лад я вчи ни ла! Може, спи шуть на со ба ку? Мало там що, тріш ки ска зив ся цу цик. Ой, а це що? – я ви тя гла Лихо го но ве крі сло на комп'ют е р ний сто лик, ви дер ла ся на цю хи стку кон струк цію і роз гля да ла вміст верх ніх по лиць. Щось жах ли во знай оме зму си ло по гля д зу пи ни ти ся. – Та це ж ме та ло шу кач! Поза сум нівом, я раніше бачила цю шваб ро по діб ну шту кенцію. Дов гий де р жак із ме та ле вою наса д кою на кін ці. Ге ор гій ще жах ли во хо тів ку пи ти її, ме ні до ве ло ся вчи ни ти не стер пний скан дал, щоб уни кну ти прид бан ня цьо го не по тре бу.

– Що ти зби ра єш ся ним шу ка ти? Він все од но не для кольо ро вих, а для чор них ме та лів. Що, те пер на ме та ло брух ті за ро бля ти ме мо? – ди ву ва лась я то ді.

– Але ж та кий при лад чу до вий! – зіт хав Ге ор гій. Його й са мо го бен те жи ла ці на впо до ба ної ре чі. – Мало там що шу ка ти до ве де т ь ся... А рап том ти за гу биш своє за ліз не сер це? За га лом, при ла ду ми, на ща стя, не прид ба ли, за те обоє нав чи ли ся з ним по во ди ти ся. І ось те пер ця шту кенція під ка зу ва ла ме ні ря тів ний хід. Я по вер ну ла ле д ь по міт ний ва жі лець біля ме та ле вої голівки й на лаш ту ва ла при ла д на по шук до сить знач ної ма си ме та лу. Усіля кі там кан це ляр сь кі кноп ки ме не аб со лют но не ці ка ви ли. У ра йо ні сте лі й верх ніх по лиць при лад по во див ся ду же спо кій но. До ве ло ся зліз ти.

– Е ои! – про кри ча ла я в бік пе ред бан ни ка, по бою ючись про ва лу.

– Нічо го! Я по че каю! Пра вда, хо лод ну ва то тріш ки, але нічо го! – Ліза пра виль но роз тлу ма чи ла моє: «Ще тро хи!» і, пе ре кри кую чи спі ви комп'ю т е ра, по інфор му ва ла ме не про свою ви трим ку. Я нев до во ле но по мор щи ла ся і де мон стра тив но зат кну ла ву хо паль цем віль ної ру ки. Комп'ют е р пи щав якось аж на д то оги дно. «Стри вай! Комп'ют е р ? Ні, це не комп'ют е р ... Та це ж мій при лад! » Опу ще ний до під ло ги біля са мо го ви хо ду з ка біне ту ме та ло шу кач жах ли во нер ву вав ся. Не дов го ду маю чи, я від су ну ла ки ли мо ве по крит тя. Люк у під ло зі вра зив ціл ко ви тою від сут ні стю оз нак можливого відми кан ня. Ні кіль ця, за яке мож на по тяг ти ляду, ні клям ки, ні зам ко вої шпар ки... Аку рат но ви кла де ний пар ке ти на ми ква дра т , ко тро го, як що не при див ля ти ся, мож на на віть і не відріз ни ти від реш ти під ло ги. Я від кла ла вбік ме та ло шу кач, обер е ж но туп ну ла по ля ді но гою й ле д ве стри ма ла ся, щоб не за ве ре ща ти: звід кілясь збо ку по чу ло ся різ ке кла цан ня й ля да під стриб ну ла. Від чи ни ла ся са ма, де мон струю чи ма сив не за ліз не кіль це в се бе на бо ці. «Мо же, я вга да ла міс це? Туп ну ла са ме по тій пар ке ти ні, що слу гу ва ла за кноп ку для зам ка... Ото по та ла ни ло! – я ста ла на ко лі на, обе ре ж но по тя гла важ ке ле ць ку ля ду за кіль це й про строми ла го ло ву в отвір. На стіль на лам па ть мя но ос віт лю ва ла яму. Точ не пов то рен ня ка бі не ту, тільки без сто лу й комп'ю т е ра: книж ко ві по ли ці, книж ко ві по ли ці, книж ко ві по ли ці... «Ота кої! Та тут ці лий під вал! Ціка во, як їм вда ло ся зро би ти йо го та ким су хим? Ні, на сей ф це міс це зов сім не схо же». Доб ре пам'я т а ю чи опис вмі сту сей фа, я бу ла впев не на, що там не виявилос я й де ся тої частки всіх па пе рів, які збе ріга ли ся у цій схо ван ці. «Чо му ж то ді пи щав мій при ла д? Чи, мо же, він та кий кміт ли вий, що шу кає не ме тал, а схо ван ки...» Я не нав мис не ки ну ла по гля д на ля ду й не втри ма ла ся від ра діс но го му кан ня. Сейф бу ло вмон то ва но в неї, він ви сту пав усе ре ди ну під ва лу. То ж то ля да бу ла та ка важ ке ле ць ка. «За ли ши ло ся од не- єди не... Здо га да ти ся, де збе ріга єть ся ключ від сей фа. Як без глуз до бу ло б не впо ра ти ся з цим зав дан ням...» На дум ку спа да ла без ліч дур ниць. Аж до то го, щоб роз рахо вую чи на Лізи ну не уваж ність, пі дій ти й у лоб по ста ви ти їй за пи тан ня. Діло вим та ким, стро гим то ном за пи та ти: «Ска жи, а де Пе тро цей дур ну ва тий ключ від сей фа хо ває? Ніяк не мо жу в інтер нет уві йти...» Може, Ліза й від по віла б зо па лу... Ускла д ню ва ли вті лен ня в жит тя ці єї дур ни ці мої про бле ми з язиком. Та й вза га лі, та ких ри зи ко ва них кро ків ро би ти не вар то бу ло. Не вби ва ти ж Лізу, спра вді, як що во на відра зу здій ме пе ре по лох і по ста ра єть ся виг на ти ме не з офі су? Я роз су ди ла, що ключ від сей фа на пев но збе рі га єть ся десь у під ва лі, на ма ца ла ру ка ми за ліз ні схо ди, що ве ли до ни зу. Спу ска ти ся в нез на ну піть му бу ло страш ну ва то. Я ско си ла око на на стіль ну лам пу, при ки даю чи, чи до тя гне ть ся шнур до підва лу. «Ет, хоч би ма лень кий ліх тар чик сю ди...», – туж но по ду ма лось мені. Нес по ді ва но моє про хан ня бу ло ви ко на но. Й на віть пе ре ви ко на но. У під ва лі спа ла хну ло яс кра ве світ ло.

– Ну чо го сто їш, за ходь! Не вби ва ти ж те бе про сто в офі цій ній ча сти ні? – глуз ли во по ці ка вив ся Лихо гон, який сто яв по се ред під ва лу.

Розділ вісімнадцятий, котрий оспівує загибель Виловлювального Кута «Вті кай! – крик нув хтось усе ре ди ні ме не, але ті ло не слу ха ло ся. – Клич на до по мо гу! – по ра ди ли реш тки ду мок, але ж я не мо гла во рух ну ти язи ком. – Дай йо му в пи ку!» – про во ку ва ли інстинк ти, але ру ки на мер тво вче пи ли ся в за ліз ні схо дин ки, то му бу ли зай ня ті. Питан ня з тим, що ро би ти, ви рі ши ло ся са ме по со бі. В ру ках у Лихо го на вия вив ся спря мо ва ний на ме не пі сто лет. З оз броє ною пу блі кою, як учив ме не Ге ор гій, вар то бу ло по во ди тись гра нич но спо кій но. Від будьяко го мо го різ ко го ру ху, паль ці опо нен та мо гли ми мо во лі стис ну ти ся. Не те щоб я так уже чі пля ла ся за влас не жит тя, але вми ра ти настільки без глуз до не хо ті ло ся. Голо ва Лихо го на бу ла са ме на од но му рів ні з мо єю. Дві па ри очей, звер не ні од ні до од них, об міня ли ся пре зир ли ви ми по гля да ми.

– Почу ла, чи пов то ри ти за про шен ня? – Лихо гон по гроз ли во смик нув збро єю. До ве ло ся під ко ри ти ся. «Не вб'є ж він ме не, спра вді! Прац юва ли ж ра зом. Та й Ліза йо му цьо го ніко ли не про ба чить. Я ж їй друг, як- не- як», – чо мусь я зов сім не віри ла в кепсь кий на строй ко лиш ньо го бо са. Швид ше, при пу ска ла мо жли вість убив ства че рез не по ро зу мін ня. Тому всі ля ко на ма га ла ся не по ро зу мін ня цьо го уни кну ти. Зни кну ти з очей оз броє но го Лихо го на без по пе ре дж е н ня не сподіва л а с ь, усім сво їм ви гля дом дово д я чи, що все спо кій -

68

но: я не спе ре ча юсь, а під ко ря юся. Тому спу ска ти ся в під вал до ве ло ся ду же ори гіналь но. Рука ми впе ред.

– А да лі? – за хо пле но по ці ка вив ся Лихо гон, ко ли ру ки мої вж е ро зій шли ся з но га ми на дов жи ну ту луба. Я зни за ла пле чи ма, від по відаю чи, й рап том втра ти ла будь- який зв'язок з ре аль ні стю. У очах стем ні ло, у ву хах за пи ща ло ме та ло шу ка чем... Зда єть ся, кров до ли ла до го ло ви, чи го ло ва са мо стій но ви ріши ла від мо ви ти ся від уча сті в по даль ших роз би ран нях... Отя ми ла ся я від то го, що бо ля че вда ри ла ся по ти ли цею об ли хо го нов е ко лі но. Отя ми ла ся і не гай но ви лая лась. Та ким чи ном, тим ча со ве від клю чен ня сві до мо сті при не сло ме ні два гран ді оз ні від крит тя. По-пер ше, я вже май же мо гла роз мо вля ти, а по- дру ге, пан Лихо гон був на лаш то ва ний не на стіль ки аг ре сив но, як хо тів по ка за ти. Інак ше на віщо б він ки нув ся ло ви ти ме не, ко ли я впа ла зі сте лі?

– Якую, ви в’я ту ва ли меі жийя, – чем но по дя ку ва ла я, за одно роз ми наю чи язи ка. Вия ви ло ся, ше пе ля ви ти мож на аб со лют но без бо ліс но. – Вам не важ ко? – а ось нор маль на мо ва зав да ва ла хоч і нез нач но го, але бо лю.

– Ви ще й дра ж ни те ся? – об урив ся Лихогон. Він си дів на під ло зі бі ля під ніж жя за ліз них схо дів. Голо ва моя ле жа ла на ко лі нах у ко лиш ньо го бо са, кот рі той люб'яз но під ста вив під неї, перш ніж я зіш тов хну ла ся з за лі зо бе тон ною під ло гою.

– Мее оха уку хи ла, – жа лі сли во по відо ми ла я, але по тім ви рі ши ла все- та ки не нер ву ва ти оз бро є ну лю ди ну: не знач ний біль у язи ці все- та ки кра щий за ку льо вий отвір у го ло ві, – але мо жу й нор маль но роз мо вля ти, – я обе ре ж но під ве ла ся. – Зд а єть ся, кістки ці лі. А у вас?

– І в ме не, – Лихо гон лег ко під ско чив, зно ву на пра вив на ме не пі сто лет. – І кіс тки, й май но. Остан нє ва шим на мірам ні як не від по віда ло, па ні Кроль, чи не так? «Ну ось! Те пер ні за що не до ве ду, що не зби ра ла ся краст и. Ме не по са дя ть у в'яз ницю, і Ге ор гій на реш ті змо же спа ти спо кій но. Від ті ля я точ но не змо жу вля па ти ся в якісь не при єм но сті...» – що ра зу в кри тич них си туа ціях я зга ду ва ла про Ге ор гія й ус відом лю ва ла, яка бу ла не пра ва, ко ли ви рі ши ла дія ти без ньо го.

– Як, до ре чі, по жи ває Ге ор гій Соба нев ський? – Лихо гон, вид но, ви рі шив вра зи ти ме не сту пе нем своєї по інфор мо ва но сті.

– Знай шли чим ме не ди ву ва ти, – чес но від по віла я. – Про те, що ви в кур сі, ме ні вже відо мо. Кра ще ска жіть, звід кіля ви про це до відали ся?

– Вона ще й за пи тан ня ста вить! – Лихо гон нерво во по сту ку вав паль ця ми віль ної ру ки по книж ко вій по ли ці. – Про сто су ціль не нах аб ство, а не лю ди на. Прий ти до ме не в офіс, за жа да ти робо ти, а по тім ско ри ста ти ся на ївні стю й чи сто тою Лізи, для здій снен ня сво їх зло дійсь ких пла нів... А після цьо го ще й ви ма га ти від по відей! Поряд -на лю ди на на ма га ла ся б ви пра вда т и ся...

– Поряд на лю ди на на мо є му міс ці не вия ви ла ся б, – са мо кри тич но зау ва жи ла я, чим ос та точ но шо ку ва ла Лихо го на.

– То виз на є те свою про ви ну? – сто рож ко по ці ка вив ся він, по тім рап том важ ко зіт хнув, зов сім як Ліза в мо мен ти на па дів су му. – Зди во ва ний. Та що там! Зіз наю ся від вер то, щи ро за сму че ний, – скрушно по хитую чи го ло вою, про ва див Лихо гон. – Спо ді вав ся, те пер, ко ли по па ли ся, ви на реш ті ви рі ши те щось по яснити й роз віє те мої при пу щен ня що до ваших зло чин них за ду мів. Адж е ми з Жо ри ком – од но клас ни ки, як- не -як. Я мав на дію, що знайд е т ь ся як есь людсь ке по яснен ня ва шій по ве дін ки... Не міг, як ме ні зда ва ло ся, Соба нев ський вия ви ти ся про сто бруд ним зло чин цем. Я ж до сить ба га то всьо го про ва шо го чо ло віка знаю. Ми зав жд и кро ку ва ли схо жи ми сте ж ка ми. Про сто зну щан ня як есь. Вия вля ли ся за пе кли ми кон ку рен та ми, чим би не зай ма лись. Зви чай но, я чу до во знав і чим Ге ор гій зай ма єть ся, і хто йо го дру жи на, і на віть – яких фа хів ців він за лу чає для най пота єм ні ших до ру чень... Так що роз га дав би й вас, і ко го завго д но іншо го, ко го б Жор ка пі ді слав до ме не шпи гу ва ти.

– До чо го ж у вас все вза єм но! – за хо пи лась я. – Про сто іди лія якась. Від вер то ка жу чи, зав жд и вва жа ла вас чо ло віко вою нав'яз ли вою іде єю, то му й при пу сти ти не мо гла, що ви те ж за на ми сте жи те.

– Теж?! – на сто ро жи вся Лихо гон. Я зро зу міла, що ви бов кую сімей ні та єм ни ці, але зу пи ня ти ся бу ло піз но.

– Ге ор гій знає про вас ні тро хи не мен ше, ніж ви про ньо го. При род но, ми відра зу ж зро зу міли, чи їх рук спра ва те ви кра де н ня. Адж е Гора пра ц ює на вас. Це Жо рик дав но вже об чи слив.

– Яке ви кра ден ня? – Лихо гон зди ву вав ся досит ь щи ро, але ска за ти з упев не ні стю, вдає він по див, чи ні, я не мо гла. – То, ви хо дить, спра ва все- та ки не в зви чай но му ба жан ні наш ко ди ти конку рен ту? – зда єть ся, Пе тро Сте па но вич тріш ки зра дів. На від міну від ме не. Я гли бо ко об ра зи ла ся.

– Що?! Тоб то ви по ду ма ли, що цих зу силь, – я під ня ла очі до ля ди, вка зую чи тим са мим, що гово рю про своє за па мо роч ли ве па дін ня, – всіх цих мо то рош них зу силь я докла д а ла ви ключно з пристр а сті до шкід ниц тва? Та за ко го ви ме не маєт е ? !

– Зро біть ла ску, по ясніть, що ви тут ро би те, і я, мо жли во, пе ре гля ну свою думку, – хо лод но від по вів Лихо гон. – Поки ж вва жа ти му, що ви на ма га ли ся втер ти ся до ме не в до віру з ме тою пі дір ва ти ре пу та цію чо ло віко вих кон ку рен тів.

– На віщо б я то ді вчи ла Лізу пра ц юва ти на комп'ют е рі? – вир ва ло ся в ме не.

– Щоб за ду ри ти дів чин ці го ло ву. Ви до віда ли ся, що для ме не го лов не – по ря док. І ось те пер про ни кли в схо ван ку, щоб, ска жі мо, спа ли ти до ку мен та цію...

– Я не маю сір ни ків, – без по рад но ви пра вдо ву ва лась я, – і вза га лі, нев же я спра вляю вра же н ня дріб но го шкід ни ка?

– Ні, – чес но зіз нав ся Лихо гон, – не справ л я є те. Та й у Жо ри ку я та кої під ло сті пі доз рю ва ти не міг. Не гай но по ясніть, що все це зна чить... Зреш тою, я ж оз бро єний. Не ду маю, що цей ар гу мент не на лаш то вує на від вер тість. Маю пов не пра во прий ня ти вас за зло дія і спро бу ва ти за хи сти ти ся. Ну, го во ріть же, – го лос у Лихо го на став зліс ним. Я уяв лен ня не ма ла, як тут пово ди т ис я . «Роз по вісти все, як є? Але як що Лихо гон за раз не щи рий і нас пра вді ве де вій ну про ти Марії, то моя від вер тість істот но по лег шить йо му спра ву. Ні вже, кра ще при ду ма ти якусь ви ба гли ву від по відь, ко тра не ви кли кає пі дозр...» Аби скла сти щось пра вдо по діб не, був пот рібен час, то му я най не при стой ні шим чи ном впа ла не при том на. Цьо го ра зу ціл ком сві до мо й не всерйоз.

– Ну що ти бу деш ро би ти! Уже під си лав би до ме не ко гось міц нішо го... – про бур чав Лихо гон, під кла даю чи ме ні під го ло ву якусь кни гу. Ле жа ти на ній бу ло ще менш зруч но, ніж на під ло зі, але я утри ма ла ся від

69

скарг, га ряч ко во ви на хо дя чи со бі лег е н ду. – Ну й наб рид ли ж ви ме ні, па ні Кроль! – рап том по відо мив Лихо гон. – І прог нав би, та ці ка во, що шу ка є те... З ка ме рою – це я по- дур но му зро бив... Пот ріб но бу ло заб ра ти, аби вста но ви ти, що са ме ви зні ма ли. Але відра зу не змір ку вав, а по тім ви рі шив: від грі ха по да лі.

– Це хто з нас іще шкід ник! – від об урен ня я навіть за бу ла, що до сі не отя ми лась. – Та ку річ знівечи ли!

– Я зав жд и знаю, чим мож на ви ве сти жін ку з рів но ва ги, а чим нав па ки, – са мовдовол е но про ко мен ту вав за кін чен ня мо єї не при том но сті Лихо гон. – Ме ні й на дум ку не спа да ло, що ви зду ма є те по ми ти ка ме ру з ми лом. Зда ли б на га ран тій ний ре монт, та й го ді... Про сто ду же не хо ті ло ся ме ні до зво ля ти вам у мене тут зні ма ти... Зіз най те ся, що ви зні мали?

– Лізу, – тут ме ні та їти ся не бу ло чо го, Лихо гон уже чу до во знав, що я шу каю. Не хо ті ло ся під во ди ти се кре тар ку. – Вона зби ра ла ся про тер ти сей ф від пи лу. А ме ні бу ло ва жли во до віда ти ся, де він зна хо дить ся...

– На віщо? Зно ву зом лі ти – це бу ло вже не зов сім при стой но. Я ту по роз гля да ла ду ло пі сто ле та й мов ча ла. Жах ли во, але виз на чи ти ся, зло чи нець Лихо гон чи ні, не вда ва ло ся. Якби я, при міром, до віда ла ся, що Пе тро Сте па но вич по слав Гору сте жи ти за на шою да чею ви ключ но за ра ди кон тро лю на д кон ку рен та ми, я б відра зу за спо ко їла ся і від кри то за жа да ла со бі для роз гля ду за по віт Пе со ва. Але як що Лихо гон все- та ки не гідник, під ку пле ний лж е к уз е н о м , ма буть, те, що я знаю про існу ван ня справ жньо го за по віту, мо гло ста ти остан ньою за я вою в мо є му жит ті. «Зло чи не ць, чи не зло чи нець? Під ку пле ний, чи не під ку пле ний?» – во ро жи ла я, над зви чай но дра тую чи сво їм мов чан ням при сут ніх. У то му сен сі, що й се бе та кож.

– Востан нє за пи тую! – за я вив Лихо гон. – Ну не зму шуй те ж ме не стрі ля ти... Не так- то лег ко ви стрі ли ти в лю ди ну. Що ра зу по тім тиж де нь пе ре жи ваю... Втім, – Пе тро Сте па но вич відра зу змі нив тон, – обій де мо ся і без убив ства. Я про сто зам кну вас тут. Сидіт име те, по ки не роз го во ри теся...

– Ви ри зи ку єте, за ли шаю чи ме не на один ці з ва ши ми па пе ра ми? – глуз ли во зве ла я бро -ви. – Ніза що не по вірю...

– Дій сно, – спра вед ли вість мо го зау ва же н ня ос та точ но ви ве ла Лихо го на з рів но ва ги, – де шев ше те бе вби ти! – Лихо гон різ ко пе ре хо див з «ви» на «ти» в зал еж но сті від сво го ста влен ня до спі вроз мов ника, що ко ли ва ло ся ту ди- сю ди, ні би ска же ний мая т ник.

– Ми сте жи ли за ва ми, щоб пом сти ти ся, – рап то во знай шла я від по відь. – Чо му це вам за на ми мож на, а нам за ва ми – ні... А сей ф я шу ка ла, то му що Жо рик вва жає, на чеб то ви в ньо му по вин ні всі спра ви збе рі га ти. А зна чить, і спра ва про сте жен ня за на ми та ви кра де н ня там те ж знай де т ь ся. Повин ні ж ми з'яс ува ти, яко го біса ви до нас при че пи ли ся, пра вда? У кож но го свої ме то ди. Ви, щоб до віда ти ся про це, на чес них лю дей із пі сто ле та ми ки да є те ся, а ми – в чу жі сей фи про ни кну ти на ма га ємося...

– Як так? – Ли хо гон на су пив ся, і ме ні зда ло ся, що бро ви в ньо го при цьо му пе рет ну ли ся й утво ри ли хре стик над пе ре ніс сям. – Яке ви кра де н ня?

– А у вас їх що, кіль ка бу ло? – ро зій шла ся моя вра же на гідність. – Втім, спра вді, ви кра день те пер два. Од не нев да ле, це ко ли ваш Гора Ге ор гія по га но зв'яз а в. Інше, схо же, ус піш не. Це те, що за раз.

– Яка Гора? – за вив Лихо гон. – Поясніть, я вас бла гаю... Зд а єть ся, так са мо, як і я, Лихо гон не зно сив, ко ли щось не під да ва ло ся йо го ро зу мін ню.

– Гора – це ваш пра ців ник. Ме декс пер т, шпи гун, ви кра дач. Проз ва ний так Ге ор гієм з двох при чин: попер ше, не відо ме йо го справ жнє ім'я, а по- дру ге, че рез роз міри ту луб ця.

– Це ви про Мишка, чи що? Ав же ж , про ко го ж іще? Слу хай те- но, а ви від уда ру го ло вою ча сом не то го... Що, ду же вда ри ли ся?

– У вас не на стіль ки ко ща ві но ги, – від ва жи ла я ком плі мент.

– Розу міє те, – Лихо гон відра зу взяв ся ді ли ти ся мір ку ван ня ми, – Миш ко не міг ні ко го по га но зв'яз а ти. Він мо же по га но по ду ма ти, мо же необ ач но вчини ти, але... як що уже він зв'язує, те на зав жд и.

– До ре чі, – я ос та точ но зга да ла про свою пра во ту і вже не звер таю чи ні я кої ува ги на пі сто лет, ки ну ла ся в ата ку, – ваш Миш ко по смів на па сти на мо го гар но го дру га! У нас на віть є ре чо вий до каз у ви гля ді син ця й один сві док. Точ ніше, свід ків двоє, але той, що на ва шо му бо ці, зви чай но ж, ствер д жу ва ти ме, що ні чо го не ста ло ся... На віщо ваш Миш ко на пав на мою да чу?!

– На пав? – Лихо гон гаж щеле по ю кла ц нув. – Так... Ро зу мію, ро зу мію... Ко ли це бу ло? О! Можли во, ба га то чо го ста не не за ба ром на свої міс ця...

– Що? – об ури лась я че рез ці не до мов ки. – Не гай но приз на вай те ся!

– Ще не час. Можли во, тро хи зго дом я все вам по ясню. А за раз, до зволь те за жа да ти від вас ви ба чень і обіц янок не вди ра ти ся біль ше на мою те ри то рію без до зво лу. Після цьо го я від пу щу вас. Зд а єть ся, ви справ ді мо гли сприй ня ти по ве дін ку мо го пра ців ни ка як во ро жу й на ма га ти ся від по віда ти ана ло гіч ни ми дія ми... Ра дий, що Жор ка не вия вив ся не гідни ком... Пе ре дай те йо му при віт і не хай не об ра жа єть ся на Миш ка. Нічо го во ро жо го на дум ці в ньо го не бу ло...

– Ви самі хо ча б віри те в те, що ка же те?! Це я по вин на при но си ти ви ба чен ня?! Це Миш ко по ви нен! – тут я зро зу міла, що са ма на про шую ся на ку лю й від сут ність інфор ма ції. – Втім, га раз д. Я дій сно не пра ва. Я ви ба чи ла ся. Тіль ки, зна є те... Я звід си не пі ду.

– Що? – та ко го по во ро ту Лихо гон ні як не очі ку вав. – Від да є те пе ре ва гу ув'яз нен ню в під ва лі? – їд ко по ці ка вив ся він, за ко чую чи очі до сте лі. Зд а єть ся, я й спра вді жах ли во йо му наб рид ла.

– Усе жит тя мрія ла по бу ти на са мо ті. Те пло, су хо, є що по чи та ти... – у тон від по віла я, по тім усе- та ки зво ли ла де що по ясни ти. – Не мо жу я звід си пі ти, по ки у ва шо му сей фі не поб уваю. У ме не пунк тик на ньо му. Ме ні ту ди ду же тре ба.

– Нор маль ні жін ки хо чуть у які- не будь більш ек зо тич ні міс ця, – за бур чав Лихо гон, – на Ка на ри, чи там у лі му зи ни... А ви, ви хо дить, за мо їм сей фом по би ває те ся...

– Атож. Із мо єю ці ка вістю жар ти по га ні. Якщо не з'яс ую, що зби ра ла ся, во на ме не ро зір ве на шма точ ки. За га лом, ви як хо че те, а я звід си не пі ду, – я вмостил а с ь на тол сте лез ну кни гу, спер ла ся на по лицю, про де мон стру ва ла, що роз та шу ва ла ся на дов го.

– Це чорт знає що! – дав на реш ті ви хід емо ціям Лихо гон. – Ви на те ри то рії, що пе ре бу ває в при ват ній влас но сті! Будь те люб'яз ні, під ко ряй те ся во лі ха зя їв!

– Може те по да ти на ме не в суд. Влас ної ці ка во сті я бою ся біль ше.

– Але ж ви пом ре те тут із го ло ду... Це дов га, бо ліс на смер т ь...

– А ви при стр е ль те ме не відра зу, щоб не му чи лась, – по ра ди ла я.

– Що я ро бит иму з тру пом? Усе це якийсь ка та стро фіч ний ма разм! Послу хай те, не зму шуй те ме не си ло міць ви тя га ти вас звід си.

70

– Спро буйт е, – я від су ну ла своє си дін ня по да лі від схо дів і схо пи ла ся за пе ре го род ку книж ко вої по ли ці з та ким одер жи мим ви гля дом, що Лихо гон на віть роз смія вся.

– Ка те ри но, при пи ніть! – ми ро люб но за про по ну вав він. – Не по ро зу мін ня ви чер па но. Я по вірив у від сут ність ва ших під ступ них за ду мів, по вір те ж і ви ме ні...

– Не по вірю! – відру ба ла я. – Ви от ри ма ли від ме не всі необхі д ні по яснен ня, а я від вас – ні.

– Зро зу мій те, є та кі ре чі, про які по ки не мо жу роз по вісти. До кін ця я й сам ще не знаю, в чо му там спра ва...

– Роз по відай те, що зна є те. Не пі ду звід си, по ки не по чую по ясне нь. І не отрим аю під твер дж е н ня... Лихо гон туж но огля нув свій ар хів, мір ку ючи, вид но, чи й спра вді не ли ши ти ме не тут. Па пе ри вия ви ли ся до рож чи ми за гор дість.

– Га раз д. Що вас ці ка вить? І зно ву я не зна ла, як по во ди ти ся. Від вер те роз пи ту ван ня, що по лег шу ва ло роз мо ву з Лихо го ном- дж е н тль ме ном, мо гло кош ту ва ти ме ні жит тя в роз мо ві з Лихо го ном- зло чин цем.

– На сам пе ре д ці ка влю ся, звід ки ви діз на ли ся, що я бу ду тут і яким чи ном під сте ре гли ме не в цьо му під ва лі? Адж е ви по вин ні бу ти на сімей ній ве че рі за ба га то кі ло ме трів від міста? – я зволікал а, за пи тую чи по ки що якусь нісе ніт ницю.

– О, це ду же про сто, – Лихо го на по ті шив низь кий рівень ва жли во сті мо їх за пи тань, – зна є те, стра шен но захо ті ло ся по ба чи ти Лізонь ку сьо год ні вве че рі, – по цих сло вах у очах Ли хо го на з'яви ла ся та ка те пло та, що я раз і на зав жд и по віри ла в щи рість йо го по чут тів до Лиза ве ти; ні для яко го філь му та ке зі гра ти не вда ло ся б. – Із сімей ної ве че рі я втік. Упер ше в жит ті. Га да є те, це ке псь ко ме не ха рак те ризує?

– Чу до во, – за певни ла я і по про си ла про дов жу вати.

– А Лізонь ки вдо ма не вия ви ло ся. Матін ка ска за ла, що ви заб ра ли її з со бою. При род но, я відра зу про все здо га дав ся.

– Що ж тут при род но го? Я мо гла заб ра ти її в будь- яке інше міс це... До се бе в го сті, на при кла д .

– Могли, – Лихо гон зловтішно по сміх нув ся, – але на те я й си щик, щоб від чу ва ти та кі мо мен ти. Вам во че видь бу ло щось пот ріб но в ме не в офі сі... На тиж ні ні чо го на ко їти не вда ло ся че рез мою підви ще ну пиль ність. Тоді ви ви рі ши ли дія ти у вихід ні! Звід кіля я міг зна ти ме жі ва шої під ступно сті? Може, ви зби ра ли ся зав да ти Лізонь ці шко ди? З ци ми дум ка ми я пом чав у офіс, і, як бачи те, не по ми лив ся. Втім, як би вас тут не вия вило ся, я б усе од но не про грав. Попра ц ював би нар е ш ті з ти ми па пе ра ми, що че ка ли на роз гля д ще вчо ра. Я не змо гла стри ма ти по сміш ки. І в цьо му колиш ні од но клас ни ки бу ли схо жі. Нас пра вді Лихо гон, мо же, й при пу скав, що ми з Лізою по да ли ся в офіс, але їхав сю ди ви ключ но з ба жан ня попра ц юва ти. Ко ли по ба чив нас тут, шви день ко пе ре ко нав сам се бе, що заз да ле гідь знав, де ми, й ось тепе р сер йоз но пи шав ся с воєю про ни кливістю.

– За га лом, під'їхав я до офі су, ди влю ся – світ ло в прий маль ні го рить. Дай, ду маю, зай ду не по міт но.

– А як же ви в під ва лі вия ви ли ся? Звід ки зна ли, де ме не під сте ріга ти?

– Е, па ні, вам до де тек ти ва ще ро сти й ро сти. Втім, все од но не до рос те те. Річ у спо со бі ми слен ня.

– Який та кий у ме не спо сіб ми слен ня? – об ра зи лась я.

– Так хоч який, – при го лом шив ме не Лихо гон, – про бле ма в тім, що він у вас є. Ось у ме не, – Лихо гон лю бов но по гла див се бе по лі вій ча сти ні по ти ли ці пра вою ру кою, – у ме не – не ма. Не ма за ко ріне но го спо со бу ми слен ня. Тому я мо жу ми сли ти по- вся ко му. При пу ска ти, що зав год но. А вж е з чо го зав год но, будь те впев не ні, бо дай щось та вия вить ся роз гад кою...

– Хоче те ска за ти, що я по вин на при пу сти ти, на чеб то ви на дя гли шап ку- не ви дим ку й за ско чи ли в під вал, ле д ь я відчини ла ля ду?

– Не «по вин на при пу сти ти», – ба га тоз нач но по пра вив Лихо гон, – а «не маю пра ва не при пу ска ти й та кої роз гад ки». Ро зу міє те? Справ жній де тек тив із са мо го по чат ку роз гля дає всі ва рі ан ти, а по тім ус відо мле но від ки дає ті, що вия вляють ся нем ожли ви ми. А зви чай ні лю ди відра зу ж від ки да ють знач ну ча сти ну ва ріан тів. При чо му, ро бля ть це не ус відо мле но, під сві до мо, ав то ма тично... Вихо дя чи зі сво го сфор мо ва но го спо со бу ми слен ня. Спо чат ку об ме жа т ь ви бір, а по тім уж е ви би ра ють. На жаль, істи на най ча сті ше виявля є т ь ся са ме в тих, від ки ну тих під сві до містю ва рі ан тах. Пов чаль ні бе сіди про те, яким по ви нен бу ти справ жній де тек тив, стра шен но наб рид ли ме ні. Ра ні ше ме ні зда ва ло ся, що згуб ною при стра стю до них від зна ча єть ся тіль ки мій чо ло вік. Бідо лаш на Ліза на віть не уявля є, на що йде, по го дж ую чись ви хо ди ти за між за де тек тив- ак ти віста. Я по дум ки по спів чу ва ла бід ній Лізонь ці й рап то во зга да ла про її існу ван ня.

– Ліза! – ви гук ну ла я, за бу ва ючи про все й де ру чись на го ру схо да ми.

– Ку ди ж ви? – сто ро пів Лихо гон. – То ніза що не по го д жу єте ся йти, то ку лею мчи те до ви хо ду... Типо во жі но ча не по слі дов ність. Див но, як Ге ор гій міг на вас ож е ни ти ся...

– Вва жа є те, він по ви нен був ож е ни ти ся на чо ло вікові? – хо лод но ки ну ла я і ви ліз ла з під ва лу. Дідь ко з нею, з ро бо тою. Не хай на ме не си плють ся хоч усі та єм ни ці сві ту... Чому від цьо го мусят ь стра ж да ти без не вин ні? Так не доб ре чи ни ти з гар ни ми людь ми – ел е мен тар не свин ство. Я ма ла на мір не гай но звіль ни ти Лиза ве ту.

– А в під ва лі я вия вив ся то му, що в мо го ка біне ту три вхо ди. Один із них – че рез під вал. Я зби рав ся ви ліз ти на зов ні, ко ли ви зво ли ли по сту ка ти, – Лихо гон три мав ме не за ру ку і про дов жу вав ка ту ва ти своєю но та цією. – І ви як де тек тив не ма ли пра ва не здо га да ти ся про це. Де два ви хо ди – там і тре тій! Не мож на не бра ти до ува ги та кої мо жли вості...

– Пустіть ме не не гай но! – пру ча лась я. – Там Ліза за мер зає! Остан ні сло ва спра ви ли ма гіч ну дію. Дво ма стриб ка ми Лихо гон до сяг пе ред бан ни ка. Цокаю чи зу ба ми від хо ло ду, скля ни ми очи ма див ля чись у сті ну, Лиза ве та впер то сти ска ла в ру ках ви да ні мною дро ти ки.

– Нев же все? – по шеп ки по ці ка ви ла ся се кре тар ка. Я миг цем гля ну ла на го дин ник. Лиза ве та са мо від да но про стояла на цьо му жах ли во му про тя зі ці лих пів го ди ни. Я мов чки за ки ва ла. Якби не при сут ність зло сти во го Лихо го на, я, зви чай но ж, на ки ну ла ся б на се кре тар ку з ви ба чен ня ми.

– Усе вже по ла го ди ли, – до ве лось об ме жи ти ся тер міно вим при го ту ван ням га ря чо го чаю. – Те пер мож на ко ри сту ва ти ся інтер не том скіль ки зав год но. Да вай по ди ви мо ся, чо го ти там хо ті ла нав чи ти ся? А, знай ти ре -

71

цеп ти. Так? Ліза не у важ но ки ва ла, не під во дя чи при цьо му по гля ду на Лихо го на. Зд а єть ся, во на всер йоз со ро ми ла ся сво го ба жан ня чо гось пов чи ти ся.

– Чудо ва дум ка! – од ним уда ром до ко нав він її ні я ков сть. – Раз уж е ви, Ка те ри но, в нас у го стях, по ясніть, будь ла ска, як ко ри сту ва ти ся цим са мим інтер не том. Ме ні ця інфор ма ція те ж ду же при дас ть ся. Усе мріяв нав чи ти ся, та якось ру ки не до хо ди ли. Не над то віря чи в мо жли вість та кої без гра мот но сті Лихо го на, я все- та ки з за до во лен ням взя ла ся до нав чан ня. Атмо сфе ра в офі сі істот но роз ря ди ла ся.

– Якщо ви ду ма є те, що я все за бу ла й не по вер ну ся у ваш під вал, то сер йоз но по ми ляє те ся, – шеп ну ла я Лихо го ну, ко ли Ліза від лу чи ла ся, щоб по ми ти ча шки.

– Не мо роч те ме ні го ло ву! – нез ло бли во лай нув ся Лихо гон. – Хоче те щось за пи та ти – за пи туй те без цьо го ідіот сь ко го шан та жу... Знай шли чим ля ка ти! Ще б акт са мо спа лен ня при гро зи ли ся вчи ни ти.

– Чу до ва ідея, – крізь зу би про ці ди ла я, але по тім все- та ки опа ну ва ла се бе й зва жи ла ся на справ жнє за пи тан ня. Почи на ла я зда ле ка. Так, щоб Ли хо гон не міг за підоз ри ти в ме ні яки хось над лиш ко вих знань про спра ву Пе со ва. – Поясніть, на віщо ваш Гора сте жит ь за мо єю да чею? Лихо гон скор чив бо ліс ну гри ма су.

– Тобі зле? – дбай ли во по ці ка ви ла ся Лиза ве та, що са ме по вер ну ла ся. – У ме не сам ої від та кої кіль ко сті інфор ма ції го ло ва за бо лі ла. Може, пігул ку да ти?

– Ста не тут зле. Ко ли вчи тель, за мість ex plo rer, го во рить «ось ця си ня фіг ня», жо д на нор маль на лю ди на го лов но го бо лю не ми не, – за бур чав Лихо гон, а по том, якось зов сім без пе ре хо ду, за го во рив по- ді ло во му: – Усе че рез за по віт Песо ва. Миш ко по ви нен від сте жу ва ти пе ре міщен ня спа д ко єм ця, ось і ти няєт ь ся там, де й ва ша да ча. Хто ж міг при пу сти ти, що ви об'єк т спо сте ре жен ня в се бе роз місти те? А про ви кра де н ня я нічо го не знаю. Га даю, це як есь не по ро зу мін ня. Миш ко, за га лом, ама тор пе ре ви щен ня служ бо вих пов но ва жень у ім'я бла гої ме ти. Від та кої від вер то сті я на віть роз гу би ла ся.

– Да руй те, про що ви? – Ліза по чу ва ла ся ще гір ше за ме не.

– Твій Пе тро ме не ви крив, – охо че по ясни ла я. – Вия ви ло ся, що Соба нев ський пі ді слав ме не до вас зу мис но. За для сте же н ня. Усе то му, що Пе тро Сте па но вич дав при від – по про сив Миш ка наш ко ди ти Соба нев сько му трі шеч ки...

– Бо же віль на вза єм на маяч ня, – про ко мен ту ва ла Лиза ве та, – але ти хоч по ясни ла, що все це не пра вда?

– Поки про те, що це не пра вда, роз пи на єть ся пан Лихо гон. А те, що я за ним сте жи ла – най чи сті ша пра вда, – від щи ро сер дно го зіз нан ня ме ні ста ло знач но лег ше. – Осо би сто пе ред то бою, Лізо, ме ні хо ті ло ся б ви ба чи ти ся за об ман... Розу мієш, у Соба нев сько го з Лихо го ном свої ра хун ки. А ми з то бою ми мо во лі вия ви ли ся по різ ні бо ки ба ри кад...

– Ох уж е ці чо ло віки! – зіт хну ла Ліза. – Вічно від них са мі не при єм но сті... Нічо го, мо же ще по ми рять ся, і все на ла го дить ся. Лихо гон, оче вид но, сто мив ся слу ха ти наш су то жі но чий ді а лог і втру тив ся, грі зно див ля чись на ме не.

– Тіль ки про шу вас, утри май те ся від роз го ло шен ня інфор ма ції, – Лихо гон ди вив ся ду же сер йоз но, на віть паль ця ми во ру ши ти при пи нив для під кре слен ня уро чи сто сті мо мен ту. – Я вам про все це по відо мив заз да ле гідь ли ше для то го, щоб роз вія ти по бою ван ня з при во ду мо їх по гроз на ва шу ад ре су. Ро зу міє те? Мов чіть про за по віт пса, як ри ба. Тьху, себ то, про за по віт Пе со ва, як Рибіна. Це у ва ших же інте ре сах. Ще ма су ре чей пот ріб но пе ре віри ти. Тіль ки пі сля цьо го мож на бу де го во ри ти про спра ву як про фак т , що здій снив ся. До чо го пе ред ча сно три во жи ти гро мадсь кість? Уло влю валь ний глу хий кут по вер нув ся до ме не зно ву. Лихо гон від вер то зіз на вав ся у сво їй при чет но сті до спра ви Пе со ва. Не прихо ву вав, що Гора сте жить за Марі єю.

– Звід ки у вас за по віт? – на пру же но по ці ка ви лась я. Потім спо хо пи ла ся та взя лась ви пра вля ти си туа цію, на ма гаю чись, щоб суть за пи тан ня, як і ра ніше, не ви ка за ла в ме ні во ро гую чу з Пе со вим сто ро ну. Про за по віт Лихо гон про го во рив ся сам, ви хо дить, те пер я ма ла пов не пра во ці ка ви ти ся. – Я ба чи ла пе ре лік до ку мен тів із сей фа. Там за пи са но, що за по віт з'явив ся зов сім не дав но. А Гора сте жит ь за мо єю да чею вж е дав но. Не скла да єть ся до ку пи, па не Лихо гон.

– Тер пі ти не мо жу ви пра вдо ву ва ти ся! – пе ресмик нув пліч ми Лихо гон, ус ім сво їм ви гля дом де мон струю чи, як йо му оги дно щось по ясню ва ти ме ні.

– Вихо дить, не ро біть цьо го! – роз лю ти лась я. – Але, знай те: по ки не от ри маю ви раз них роз'яс нень, вва жа ти му, що ви під ло сте жи ли за Ге ор гієм! Лихо гон об ра же но вип нув гу би й гру ди, і, зва жаю чи на все, зби рав ся по відо ми ти, що йо го не об хо дить моя дум ка про ньо го. І тут у роз мо ву всту пи ла Лиза ве та. Ду же м'яко, але на по ле гли во схи ля ла вона Пе тра Сте па но ви ча до за до во лен ня мо го проха ння .

– Пе три ку, я не знаю, про що йде т ь ся, – нес міли во по чала во на, – але ме ні зда єть ся, пот ріб но піти на зу стріч Ка ті. Вона ж дів чи на. Не її про ви на, що во на чо гось не ро зу міє. Ти по ви нен по ясни ти. Адж е ти чо ло вік... Лихо гон у по ди ві зав мер. Той фак т, що ми з ним на ле жи мо до різ ної ста ті, ціл ко ви то ком пен су вав ся й у йо го, й у мо їй сві до мо сті фак том при на ле ж но сті до од ні єї й ті єї сам ої про ф е сії. Кон ку рен ти не по ді ля ють ся на жі нок і чо ло віків. На ща стя, Ліза про це нічо го не зна ла.

– Слу хай- но, ад ж е , зіз наю ся то бі від вер то, я ду же збли зи ла ся з Ка трею за цей час, – про ва дил а се кре тар ка де да лі впев не ні ше. – Спо ді ва юся під три му ва ти з нею друж бу й на да лі. А як же ме ні ро би ти це, як що між ва ми за ли ши ли ся не домо вле но сті? Чи мо жу я дру жи ти з тим, ко го не до лю блює мій чо ло вік? Точ ні ше, – тут Ліза наб ра ла пов ні гру ди по вітря, як пе ре д за ну рен ням у во ду, за мру жи ла ся й ле д ь чут но про мо ви ла, – точ ні ше, як я мо жу ви йти за між за лю ди ну, ко тра не до лю блює мою най кра щу по дру гу?! Ме ні зда єть ся, то бі вар то до по мог ти Ка ті ро зібра ти ся, а не по си лю ва ти її підоз ри... І тут я зро зу міла, на який по двиг зва жи ла ся за ра ди ме не ця жін ка. Не хай м'яко, але зов сім ви раз но во на за пе ре чи ла Лихо го ну. Біль ше то го, во на, мож на ска за ти, ста ви ла йо го пе ре д ви бо ром. Або він до по мо же ме ні, або во на сум ніва ти меть ся в мо жли во сті сво го з ним шлю бу. І це пі сля стіль кох без сон них но чей, на пов не них мрія ми про той шлюб, пі сля стіль кох ста рань і спроб його домогт ис я...

– Що? А! – Ли хо гон зав мер, на су пив ся. – Вза га лі, ти ма єш ра цію, – зіт хнув він за кіль ка ду мок по то му. – Якщо роз ці ню ва ти цю па ні та її ка ва ле ра як по тен цій них су пут ни ків на шо го май бут ньо го сімей но го жит тя, то вар то на ла го ди ти з ни ми стос ун ки. А від цих су пут нич ків, як по ка зує дос від, все од но ніку ди не по ді неш ся. Нас пра вді за по віт з'явив ся в ме не ду же дав но. Влас не, за тиж день до смер ті Пе со ва.

72

Мені якось не віри ло ся в пе ре мо гу. Тому ста ви ти за пи тан ня бу ло страш ну ва то.

– Чо му ж ви впи са ли йо го в пе ре лік тіль ки не дав но? – все- та ки зва жи лась я.

– Він був без кон вер та, – зне хо тя зіз нав ся Лихо гон. – Не хо четь ся мати вигля д якогось не нор маль ного, але... За га лом, харак т е р у ме не та кий. Усьо му слід да ва ти лад.

– Іде аль ний по ря док, – під ка за ла Лиза ве та.

– Ну так, – прий няв ви пра влен ня Лихо гон з та кою ба га тоз нач ністю, на чеб то це по ясню ва ло, чо му до за по віту необхі д ний кон вер т, – за га лом, так. Від чув ши на бли же н ня смер ті, мій дав ній клі єнт – Пе сов Ро берт Аль бер то вич – ви кли кав ме не й дав до сить див не до ру чен ня. Пот ріб но бу ло знай ти од ну лю ди ну... Ди ти ну Ро бер та Аль бер то ви ча. Ро зу міє те, стос ун ки з ці єю ди ти ною в бать ка тро хи... кгм... не скла ли ся, то му, де й ко го, в сен сі пас порт них да них, шу ка ти – мій клі єнт не знав. Але пот ріб но бу ло знай ти, то му що ди ти на ця му си ла ста ти спа д ко єм цем ос нов ної ча сти ни май на Пе со ва. У ме не про сто ка мінь із пліч зва лив ся. Усе що роз по віда ло ся, за га лом, від по віда ло ви кла де ним Марі єю фак там. За по віт існу вав. Спад ко є миця бу ла в кон флікт них стос ун ках із бать ком. Але пе ре д смер тю бать ко про ба чив їй усе й по ба жав озо ло ти ти. Тоб то, істо рія Марії не бу ла ви гад кою, ство ре ною за тятим сце на ри стом. Якщо Лихо гон, зви чай но, не при гра вав лж е к уз е н у, зараз усе це мені роз по відаю чи. В оста н ню вер сію я ви ріши ла не віри ти, щоб не па да ти в роз кри ті обій ми сво го Вло влю валь но го Ку та. От же, до вж е відо мої істо рії до да вав ся ще й той фак т , що Пе сов- стар ший мав на мір від шу ка ти доч ку, най маю чи при ват но го де тек ти ва. «Як шко да, що я не мо жу по ча ти за пи су ва ти зно ву про сто за раз», – май ну ло в го ло ві. Діста ва ти за пис ни ка при Лихо го ні таки не хо ті ло ся. Мало там що, рап том цей див ний тип уміє чи та ти крізь об кла дин ку...

– Пле мін ник Робер та Аль бер то ви ча – Ле онід, – про дов жу вав роз по відь Лихо гон, – те ж по ви нен був ус па д ку ва ти ча сти ну май на. І, влас не, ус па д ку вав... Тіль ки з од ні єю про блем кою. Наб ра ти си ли за по віт змо же не про сто за пі вро ку по смер ті за по віда ча, як усі нор маль ні за по віти, а тіль ки то ді, ко ли всі спа д ко єм ці збе руть ся. Тоб то, по ки ми не знай де мо ці єї ди ти ни, не ща сний Ле онід Пе сов за ли шить ся ви сіти в по вітрі. Фір ма про стою ва ти ме, то му що Ле онід по ки не має ні я ко го пра ва роз по ряд жа ти ся ні нею, ані її гро ши ма. На віть у місь ко му бу дин ку дя деч ка Ле онід не мо же по ки що мешка т и. Усе це стра шен но нервує Ле оні да. Він лю ди на за пов зят ли ва, то му пе рер ва в спра вах зав дає йо му не тіль ки ко ло саль них збит ків, але й ка та стро фіч них ду ше вних травм. За га лом, по смер ті дя дь ка Ле онід обіц яв под во їти мій го но рар за до став ку дру го го спа д ко єм ця і не без за по па д ли вих інто на цій по про сив ме не по ква пи ти ся з по шу ка ми, а сам по ки нув усе та по їхав у сільсь кий ма є ток, кот рий дя дь ко ще два ро ки то му пе ре пи сав на улю бле но го пле мін ни ка. Ро берт Аль бер то вич ро стив Ле оні да май же з са мо го ди тин ства. Тому пле мін ник був ду же близь кий дя дь ко ві.

– Виси дж у вав спа д щи ну, – не втри ма лась я від ко мен та рів.

– Що ви! – об урив ся Лихо гон. – Там і близь ко та ко го не бу ло. Ле онід щи ро лю бив дя дь ка. Ме ні зда єть ся, що рі шен ня про по діл спа д щи ни дя дь ко прий няв не без по ра ди пле мін ни ка. Спо чат ку Робер т зби рав ся вза га лі все пе ре да ти вір но му Леоні до ві. Усе це ме не тро хи збен те жи ло. Вихо ди ло, що Пе сов- мо лод ший спо чат ку сам пе ре ко нав дя дь ка ви пи са ти спа д щи ну на ім'я Марії, по тім при хо вав від Лихо го на по яву се стри, а по тім ще гір ше – всі ля ко пе реш ко дж а в всту пу се стри в пра ва спа д щи ни й на віть підро бив за по віт. Попут но зняв фільм про ав то ка та стро фу з Марією та про ви кра ден ня з Ге ор гієм. Та ще й под бав про те, щоб Ма рія, ко тра ні би то меш кає в іншо му місті, зна чи ла ся се ре д сту ден тів Ака де мії куль ту ри, дзвя каю чи пе ріо дич но бра ти ко ві на трубу. За те ця вер сія по ясню ва ла, чо му Ле онід вті кав від Гори. Тому, що Гора спо сте рі гав за Марією з до ру чен ня Лихо го на й ще не знав, що її вже знай де но й що во на – спа д ко є миця, яку шу ка ли. Чо му ж Ле онід при хо вав від Лихо го на, що Марія знай шла ся? Гос по ди, усе зно ву плу та єть ся...

– Да руй те, що пе ре би ла, – я зля ка ла ся, що Лихо гон при пи нить роз по відь че рез мою в'їд ли вість, – про дов жуй те, про шу вас...

– На чо му я зу пи нив ся? Що? А! Так. Ми го во ри ли про за по віт. Ви ма ли необ е ре ж ність не по віри ти в те, що інте рес мо го пра ців ни ка до ва шої да чі ви кли ка ний ви ключ но пе ре бу ван ням там по тен цій но го спа д ко єм ця. Розу мію. У спи ску па пе рів, що збе рі га ють ся в сей фі, справ жній за по віт з'явив ся зов сім не дав но, а сте жен ня ве де т ь ся вж е дав но... Ка жу ж, усе че рез кон вер т. За по віт му сить бу ти в кон вер ті. При чо му, у ви па д ку з Пе со ви ми, не про сто му, а з гер бо вою пе чат кою. Він же на ста ро сті літ від но вив ро до ві ти ту ли... Для при мір ни ка за по віту, який но та рі ус збе рігає в се бе, кон верт знай шов ся, а для Пе сів сько го при мір ни ка – ні. Ле онід, ко ли ме ні спра ву пе ре до ру чав, від д а в цей за по віт і ка же: «Ви вж е про бач те, кон вер ти ка на ньо го не ма». Я на су плюю ся. Грізно так, але жар то ма... «Як же, – ка жу, – я без кон вер та візь му? Нота ріу су кон вер та да ли, а ме ні – не да ли. Ди скри міна ція!» Ле онід – лю ди на сер йоз на: паль ця ми кла ц нув, се кре та ря ви кли кав. «Пе ре дас те, – ка же, – з по силь ним кон вер та цьо му па но ві». Відмо вля ти ся вж е нез руч но бу ло. Я ви рі шив те ж пи кою в са лат не па да ти: «Пра виль но. Не мо жу ж я в офі цій но му пе ре лі ку до ку мен тів, що збе рі га ють ся в сей фі, на пи са ти, що за по віт без кон вер та. Кра ще вже по ста влю над хо дж е н ня за по віту да тою піз ні ше, але на пи шу пра виль но: ори гінал у конве р ті». «Ви за пи су єте да ти над хо дж е н ня до кумен тів у сейф ? !» – ви гук ну ла се кре тар ка й відра зу зні ти ла ся під су во рим по гля дом но во го ше ф а . При по кій но му Пе со ві спі вро біт ни кам дозво ля ло ся до сить ба га то... За га лом, се кре тар ка ця, ка жуть, звіль ни ла ся, про кон вер тик у ме туш ні за бу ли й пе ре да ли тіль ки на ми ну ло му тиж ні. Я, як і обіц яв, зро бив від по від ний за пис і від дав Лізонь ці в на бір пе ре лік. Там- то ви йо го і під гле діли.

– Вона не під гля да ла! – зно ву за сту пи ла ся за ме не Ліза. – Вона ме ні дик ту ва ла.

– Лізонь ко, твоє не д баль ство про сто вра жає, – цьо го ра зу Лихо гон ви рі шив ви чи та ти Лізі. – Як мож на на би ра ти та єм ні до ку мен ти під дик ту ван ня сто рон ніх лю дей? Доб ре, ще Ка те ри ни. Ти під да ла ся з її бо ку та кій об роб ці, що нав ряд чи мо гла встоя ти... Але ж хто зав год но міг вия ви ти ся під вік на ми, під слу ха ти текс т. Я ж не дар ма ста влю на па пе ри гриф «Та єм но»! І тут я зга да ла, що дех то дій сно оши вав ся дов ко ла Лихо го нів сько го офі су то го дня. Ціка во, під слу хав чи не під слу хав?

– Між іншим, то го дня в нас під вік на ми по хо д ж а в пан Ле онід Пе сов влас ною пер со ною. Міг під слу ха ти, що ви збе рі га єте за по віт, як і обіц яли, під ім'ям «Ори гінал у кон вер ті», і зра ді ти.

– Він – під слу ха ти?! – Лихо гон за пир хав, смі ючись, і гу би йо го від цьо го по- конячому заві брува ли, забилис я од на об од ну. – Люди на йо го зрос ту не мо же під слу ха ти що- не будь під мо їми вік на ми! Не гар на пі доз ра за ло ско та ла в ме не під ло жеч кою.

– А що в ньо го зі зро стом?! – ви пер еди ла моє за пи тан ня Ліза. – Нор маль ний на чеб то ріст. І хло пець те ж нор маль ний. Суту лить ся, пра вда, зан ад то. Але це, вид но, від інте лі гент но сті...

– Ти про ко го го во риш? – на сто ро жи вся Лихо гон. – Це Ле онід Пе сов – нор маль ний хло пець?! Та він ме ні й до гру дей не ді ста не! Ку ди вже йо му до вікон піді бра ти ся. Тим біль ше, своєю ру дою чу при ною він би дав но

73

вж е при вер нув ува гу всіх сусідів... «Що ж це ді єть ся! – я сто ми ла сь ля ка ти ся но вих фак тів і тіль ки за хо плю ва ла ся ни ми, – лж е ку зен із лж е л же ку зе ном зро би ли ро кіру ван ня. Вихо дить, той, що в се лі – справ жній, а наш, рід ний, – фал ь ши вий. І що ж, нев же за ро ки юно сті Ле онід так змі нив ся, що Марія не впіз на ла? Ні. Марій ка не мо гла не зна ти, що спіл ку єть ся з фік тив ним лж е ку зе ном, який ще й філь ми зні має... Зну ща єть ся з чес них лю дей... Може, вар то вж е за раз под зво ни ти Ге ор гію? Не хай сте жит ь за кож ним кро ком Марії. Втім, во на ж, по су ті, й так під ареш том. Тим ко, охо ро няю чи її, од но ча сно є по стій ним спо сте рі га чем, – нез ва жаю чи на по чут тя Арте ма до Марій ки, я бу ла впев не на, що в ра зі її спроб вчи ни ти якийсь зло чин Тим ко бу де на бо ці спра ве д ли во сті. – Можли во тіль ки че рез Тим ка- на гля да ча Марія до те пер не на ко їла ні я кої шко ди. Хоча мо жли во, бідо лаш на дів чи на обма ном втяг ну та лж е л же ку зе ном у всі ці аван тю ри». Я зга да ла тра гіч не на рі кан ня Сту ден та на згуб ний вплив гар нень ких біля вок і за сум ніва ла ся в мо жли во сті оста н ньо го при пу щен ня. «У будь- яко му ви пад ку Марі їна по ве дін ка ви кли кає без ліч пі дозр. Уже при найм ні те, що не зіз на ла ся, де нас пра вді жи ве й нав ча єть ся...», – до вер ши ла я цю ти ра ду по дум ки й по ква пи лась по вер ну ти ся до ре аль но сті.

– Але ж я ба чи ла до ку мен ти то го хлоп ця, що при хо див, – маю чи мен ше інфор ма ції, ніж у ме не, Лиза ве та от ри му ва ла мо жли вість ми сли ти ро зум но, не роз по ро шую чи сві до мість на числ е н ні за пи тан ня. – Той наш гість був блон дин. У оку ля рах, су ту лий. Дов же лез ний, як гу сінь... І все це від по віда ло до ку мен там на ім'я Пе со ва Леоні да.

– Біль ше то го, – під клю чи лась я, – до ку мен там на ім'я Пе со ва Ле оні да Мар ко ви ча. Тоб то, двою рід но го бра та на шої спа д ко є миці, – тут я стра шен но пе ре ля ка ла ся, бо ус відо ми ла, що бов кну ла зай ве, – ну, тоб то, пле мін ни ка цьо го ва шо го Ро бер та Пе со ва, про яко го ви го во ри ли.

– Якої ще спа д ко є ми ці? – чуй но відр е а гу вав ге ні аль ний си щик у Лихо го ні. – У вас із Ге ор гієм є спа д ко є миця? Яке во на має від но шен ня до мо го клі єн та?

– Нія ко го від но шен ня не має, – чес но зіз на лась я, – то му що її ще не ма. А я про сто об мо ви ла ся... Із ким не бу ває.

– Зі мною, – Ли хо гон сприй няв оста н ню фра зу, як за пи тан ня. – Я ні ко ли не об мо вля юся. Бо ду маю, ко ли го во рю. Те пер роз ка жіть- но до кла д ні ше про ваш ва ріант Ле оні да Пе со ва. У ньо го бу ли якісь іще особливі прик ме ти? Ска жі мо, ро же ві шта ни? Отут ми з Лізою од но ча сно зга да ли, що наш Ле онід Пе сов дій сно мав блі до- ро же ві д жин си. Че рез над мір інших яс кра вих прик мет цей фак т якось зов сім не впа дав в око.

– Так, так, так, са ме ро же ві, – син хрон но за ки ва ли ми.

– Я знаю цьо го ти па як по силь но го, – Лихо гон узяв ся чу ха ти го ло ву з обох бо ків. При род но, проти ле ж ни ми цим бо кам ру ка ми. – Він при ніс ме ні кон верт для за по віту. При ніс, ви ба чи вся, каж е , мо вляв, Марія звіль ни ла ся, а по тім зга да ла про не ви ко на не зо бов'яз а н ня й по ча ла пе ре жи вати. У ре зуль та ті пе ред зво ни ла в офіс, по про си ла по силь но го від не сти кон вер т ме ні. Ось по силь ний і по ніс.

– Яка Марія?! – я вже за га лом здо га да ла ся про від по відь, і го лос мій зат рем тів. – Зе ле но о ка бі ляв ка. До не при стой но сті врод ли ва, але по во дить ся зов сім не зух ва ло. Волос ся тро хи дов ше пліч. Це во на?

– Не знаю, – зни зав пле чи ма Лихо гон. – Якось не звер тав ува ги, який там у неї ви гля д. Волос ся світ ле, це точ но... Очі є. Кольо ру не пам'я т а ю... Зва жаю чи на роз мо ви, во на дій сно про ф е сіонал. На лі вій ру ці впо пе рек зов ніш ньої сто ро ни ки сті ба гря ний шрам від не рів но го по рі зу. Ро зум на се кре тар ка. У Пе со ва прац юва ла до сить дав но. Влаш ту ва ла ся при близ но два ро ки то му за чи їмись ре ко мен да ці ями... Біль ше ні чо го про неї не знаю.

– Це во на! – ба га тоз нач но по відо ми ла я. Те пер пот ріб но бу ло тер міно во зро би ти якийсь гран ді оз ний вис но вок із усьо го цьо го. Я від чу ва ла, інформ а ції вже до сить, щоб не гай но ро зібра ти ся у всій істо рії. Але дум ки від мо вля ли ся ко ри ти сь.

– Хто? – тер пля че по ці ка вив ся Лихо гон. Ліза при цьо му по ди ви ла ся на Пе тра з відве р тою об ра зою. Зда єть ся, їй зов сім не по до бав ся по діб ний інте рес на ре че но го до сто рон ніх бі ля вок. – За пи тую ви ключ но зі служ бо вих по треб, – відра зу по яснив Лиза ве ті де тек тив.

– Ну га раз д, – по кла д ли во по го ди лась та. Поки сві жос пе че на па ра пе ре клю чи ла ся са ма на се бе, я ви ріши ла не гай но дія ти. Нічо го не по яснюю чи, вче пи лась у свій стіль ни ко вий. Ге ор гій по ви нен діз на ти ся пра вду. Може, він змір кує, що до чо го.

– Те ле фон! – зди во ва но по відо ми ла Ліза, при слу хаю чись. – Див но, чо му в Пе три ка в ка бі не ті дзво нить, а в ме не – ні.

– Це стіль ни ко вий, – по яснив Лихо гон, і відра зу на су пив ся, – при чо му, не мій! Я кіль ка ра зів уда ри лась ло бом об мо гут ні гру ди Лихо го на, на ма гаю чись вде р ти ся до йо го ка бі не ту пер шою.

– Це Ге ор гій! – не впіз на ти ме ло дію чо ло віко во го стіль ни ко во го те ле фо ну я не мо гла.

– Що, ді дь ко за би рай, він там ро бить?! – в один го лос за во ла ли ми з Ли хо го ном. Я на реш ті змір кува ла, що вар то бу ло б про пу сти ти його впер е д . Повз роз чи не ні дв е рі ка біне ту, аку рат но роз га няю чи нав ко лиш ню піть му, гор до ви то про плив бі лий «Фор д ». З пер шо го по гля ду в ка бі не ті нічо го не змі ни ло ся. Той са мий кон трас т між без до ган ним по ряд ком від да ле ної ча сти ни і роз гро мом на пе ре д ньо му пла ні. Нед ба ло від ки ну те ки ли мо ве по крит тя, роз кри тий люк у під ло зі... Але... У лю ку те пер те ж кра су вав ся отвір. Лихо гон упав пе ред ним на ко лі на. З та ким ви гля дом, на чеб то дір ка ця бу ла в йо го влас но му ті лі, Пе тро Сте па но вич аку рат но за зир нув усе ре ди ну.

– Зда єть ся, він ук рав тіль ки за по віт Пе со ва, – Лихо гон не доб ре при мру жи вся, вту пив ся в ме не.

– І не ду май те на віть! – об уре но за я ви ла я. – Про ці пла ни Ге ор гія ні чо го не зна ла, від во лі каю чим фак то ром пра ц юва ти не зби ра ла ся.

– Але по пра ц юва ла ж! – Лихо гон зно ву по вер нув ся до не га тив но го «ти». – За той час, що я пе ре д то бою тут ви пра вдо ву вав ся, мож на бу ло де сять ра зів і в ка бі нет про ни кну ти, й ва жіль для від кри ван ня сей фа знай ти... Зі схо ван кою все зро зу міло – я сам ви нен, не за чи нив люк. Але ось яким чи ном цей без со віс ний зло дій про ник у мій ка бі нет?!

– У ньо го бу ли клю чі, – зга да ла я, – точ ні ше, ко пії клю чів. Ви якось від да ли Лізі в'яз ку при ме ні, – по тім я отя ми ла ся. – Як ви смі є те та ким то ном го во ри ти про мо го чо ло віка?! При род но, він ви крав цей за по віт. Не тре ба бу ло мо ро чи ти нам го ло ви сво їм Горою. Не тре ба бу ло сте жи ти за на ми й ви кра да ти Ге ор гія! Як іще Жо рик міг под ба ти про без пе ку своєї ро ди ни? Тіль ки на ма гаю чись ро зібра ти ся в мо ти вах ва ших під ступ них вчин ків! Він, я впев не на, й не зби рав ся нічо го за би ра ти з со бою. Поди вив ся б і по клав на міс це, як би ми не

74

взя ли ся ло ми тись у ка бінет.

– Звід ки він вза га лі знав, що сте же н ня пов'яз а не з за по вітом?

– Ви не єди ний де тек тив у цьо му місті, – я гор до зве ла під бо рід дя, – і крім вас є лю ди, зда т ні де дук тив ним ме то дом роз га да ти будь- які за гад ки. Види мо, Жо ри ко ві про сто необхі д но бу ло пе ре ко на ти ся в пра виль но сті своєї тео рії. Він гля не в за по віт, про чи тає ім'я спа д ко єм ця й то ді по вірить, що ва ші пе ре слі ду ван ня ніяк не пов'яз а ні з вій ною про ти ньо го осо би сто, – я мо ло ла пер ше, що спа да ло на дум ку, ви пра вдо вую чи Ге ор гія та вод но час га ряч ко во мір ку ючи, що ро би ти. Адж е Жо рик, на пев но, й не гля нув у за по віт. Схо пив цей ори гінал у кон вер ті та ки нув ся нав тьо ки. Пока же він за раз Марій ці то го кон вер та, во на зро зу міє, що мо же бу ти роз се кре че на (в за по віті ж сто їть не її ім'я), і вте че тих цем, тіль ки її й ба чи ли... Ось лише нез ро зу міло, як що ім'я в до ку мен ті не її, чо му ж во на так зав зя то на по ля га ла, щоб ми їй цей за по віт при не сли?

– Не по ба чить він там іме ні! – спер шу ви ла яв ся, а по тім про кри чав Лихо гон. – Я ж по ясню вав. Робер т Аль бер то вич уяв лен ня не має, як звуть спа д ко єм ця. Знає тіль ки вік і стат ь. Він при пи нив будь- яке спіл ку ван ня з ма тір'ю цьо го са мо го спа д ко єм ця, за дов го до по яви ди ти ни на світ. Дів чи на з гор до сті не по ба жа ла зіз на ти ся Робер то ві, що ва гіт на. «Роз ста ли ся, так роз ста ли ся, – за я ви ла во на, ко ли Ро берт до відав ся від спіль них знай омих про на ро д ж е н ня ди ти ни й прим чав у по ло го вий бу ди нок, – і дай нам із си ном спо кій, будь ла ска. Твоя не стер пна вда ча шко дить ди тя чій пси хіці». Робер т Аль бер то вич жах ли во об ра зив ся й на ба га то ро ків ви кре слив усе те з пам'я ті. Потім по ка яв ся, за хо див ся шу ка ти, але за піз но. Відо мо тіль ки, що ма ти спа д ко єм ця не за ба ром вий шла за між за іншо го, змі ни ла пріз ви ще й ад ре су, зни кла... у цьо му, як йо го? У ви рі жит тя. Робер т до віряв ме ні й знав, що я ні за що не по ру шу ва ти му во лю вми раю чо го й вза га лі не ви ко ри сто ву ва ти му будь- які па пе ри не на бла го клі єн та. Пот ріб но бу ло скла сти за по віт інак ше, але пе ред смер тю Пе сов став не та кий обач ний у спра вах... І ка те го рич ніший у рі шен нях. Мої по ра ди до ся гли йо го вух, але не тор кну ли ся ду мок. А при ват ні но та ріуси, як відо мо, по го д жу ва ли ся прий ма ти від ба га тих клі єн тів ще й не та кі ди ва. Ось, по ди віть ся са мі, – Лихо гон про стяг ме ні при мір ник своєї уго ди з Пе со вим, у якій не біж чик до ру чав де тек ти ву по шу ки сво го ча да й пе ре дан ня цьо му сам ому знай ді за пові ту. При чо му, осо би сто в ру ки. – А осо би сто в ру ки, – про ва див Лихо гон, – то му, що за по віт гово рить: «Пре д ' я в ник цьо го є спа д ко єм цем, яко му я за ли шаю...» Да лі йд е пе ре лік за по віда но го. У су куп но сті все це скла дає при близ но по ло ви ну май на Пе со ва. Ниж че пе ре лі чу єть ся все інше, з вка зів кою, що во но пе ре да єть ся в ко ри сту ван ня пле мін ни ку Ро бер та Аль бер то ви ча. Тоб то ча сти на ста т ків за по віда на на пре д ' я в ни ка. Ось чо му важ л и во, щоб цей за по віт не по тра пив ні в чиї ли хі ру ки. Бо до ве де т ь ся по да ва ти в суд, мо ро чи ти ся з роз гля дом... Мит тю все ста ло на свої міс ця. Се кре тар ка Марія під слу ха ла чи під час виконанн я служ бо вих обов’язків до віда лася про та ке фор му лю ван ня за по віту й ви рі ши ла збага ти ти ся. Вою ва ти з Лихо го ном са мо стій но во на не зва жу ва ла ся, то му ви ріши ла ви ко ри сто ву ва ти для ці єї ме ти Ге ор гія, бо му дро роз су ди ла, що відо ма на все місто кон ку рен ція де тек ти вів під стьоб не Соба нев сько го до ак тив них дій. От же, Марій ка сво го до мо гла ся. За по віт уж е їде до неї в ру ки. Чер го ва пор ція на ївно го ля пан ня віями повинна була від вер нути Ге ор гія від підозр щодо незрозумілого фор му лю ван ня за по віту: «Ах, ну звіс но! Та точ ко ж так до сам ої смер ті й не діз нав ся, під яким пріз ви щем я те пер жи ву... За був за пи та ти, не бо ра ка. Він же не міг по ду ма ти, що бра тик не під пу стить ме не до па перів по кій но го й що кон вер т із на пи сом «Пе ре да т и в ру ки мо єї доч ки», так і не по тра пить до ме не. Не знав він та кож, що но та ріус, який збе рі гає дру гий при мір ник за по віту й зо бов'яз а ний про сте ж и ти за пра виль ним ве де н ням ці єї спра ви, виявить ся під ку пле ним...» При цьо му Марій ка так зво ру шли во зіт ха ти ме че рез по гір шен ня ро зумо вих здіб но стей у зв'яз ку з хво ро бою бать ка, так щи ро об урить ся під лі стю й без прин цип ні стю Лихо го на, що за ча ро ва ний Ге ор гій не по мітить під сту пу. Паль ці не слу ха ли ся, а но мер Ге ор гія, ко ли я на реш ті на ти сла пот ріб ну кноп ку на те ле фо ні, вия вив ся відім кну тим. «Спе ре сер дя відім кнув цьо го ви кри ва ча і за був увім кну ти, ко ли не без пе ка ми ну ла. Жах! Нев же йо му не ці ка во, на віщо я дзво ни ла! Ось то бі й тур бот ли вий чо ло вік. Може, ме ні до по мо га бу ла пот ріб на, а він тут те ле фо ни від ми кає...»

– Його тре ба наз дог на ти! – за мість про дов же н ня роз мо ви за во ру ши ла сь я. – Знаю, ку ди він по їхав!

– На ка же те та ра ни ти ваш «Фор д »? – пре зир ли во по мор щив ся Лихо гон. – Тоб то мож на, зви чай но, віді бра ти за по віт си ло міць. Але я все- та ки роз рахо вую на по ряд ність ко лиш ньо го од но клас ни ка. Га даю, вар то по че ка ти, по ки він вия вить ся десь у те ле фо нізо ва но му міс ці й про сто все йо му по ясни ти, за жа да ти ви ба чень і по вер нен ня вкра де но го. Наскіль ки я знаю Со ба нев сько го, пер шо го ми не до че ка ємо ся ні за що, а ось на дру ге мож на роз рахо ву ва ти.

– Усе не так про сто! – ча су на по яснен ня зов сім не бу ло. Я без глуз до під стри бу ва ла, кру ти ла ся нав ко ло Лихо го на на ма гаю чись виз на чи ти ся: мож на йо го не нав'яз ли во під штов хну ти до ви хо ду, чи він ви рі шить да ва ти зда чі. – Він їде ту ди, де по ка же за по віт іншій лю ди ні. А той ін ший йо го від бе ре й ні за що вже не від дас т ь!

– Від бе ре? – скри вив ся Лихо гон. Він вип нув гу би, не мов скуш ту ва ти на смак хо тів це нез вич не сло во. – Від бе ре в Соба нев сько го? Що це за важ ко ат лет?

– Це Марія! – без по рад но сил кую чись зіп хну ти Лихо го на з міс ця, за го ло си ла я. – Се кре тар ка Пе со ва, яка ви да ла се бе нам за скрив д ж е но го спа д ко єм ця!

– Його тре ба наз дог на ти! – мит тє во оці нив си туа цію Пе тро Сте па но вич і ки нув ся до ма ши ни. Якби стри во же на Лиза ве та не під хо пи ла ме не, я б, на пев не, торох ну лась об під ло гу – на стіль ки неспо ді ва но опо ра зру ши ла з міс ця.

Розділ дев'ятнадцятий, котрий мовчки ставить запитання без відповідей У го ло ві кру тилося ба наль не: «Який де тек тив об хо дить ся без го нитви? » Відра зу, як по ря ту нок, на ро ди ло ся: «Цей – об хо дить ся. Пови нен обій ти ся».

– Змен шуй те швид кість, – ско ман ду ва ла я Лихо го ну, ко ли білий «Фор д » уж е з'явив ся на об рії. – Те пер точ но зро зу міло, що він їде на да чу. Я знаю ін шу до ро гу. Поїде мо нав прош ки й вия ви мо ся на пе рех ре сті за дов го до Ге ор гія.

– З чо го ви взя ли, що Соба нев ський не знає ці єї до ро ги? – і не ду маю чи ви ко ну ва ти мої ви мо ги, по ці ка вив ся Лихо гон. Май же впи раю чись го ло вою в сте лю ав то, він зви со ка по гля дав на до ро гу й чіп ко сти скав кер мо кін чи ка ми паль ців. Ліза з жа хом спо сте ріга ла за до ро гою, що ки да ла ся під ко ле са. У по спіху во на всі лася по руч із во ді єм. Кон вуль сив но сми каю чи мою ру ку, ко тру на віщось заб ра ла до се бе на пе ре д нє си дін ня, Ліза ве ре ща ла що -

75

ра зу, ко ли ав то під стри бу ва ло на ви боях. Ве реск був без пе рер вний.

– Він знає, – роз'яс ни ла я, – са ме то му ні за що нею не по їде. Ге ор гій не лю бить по га них до ріг і хваць кої їзди.

– Ку ди звер та ти? – відра зу по ці ка вив ся Лихо гон. Лиза ве та не ви раз но про сто гна ла щось, упер ла ся оку ля ра ми ме ні в до ло ню й за тих ла. До пот ріб но го пе рех ре стя ми доб ра ли ся за лі че ні хви ли ни.

– Галь му йте, – ско ман ду ва ла я.

– Це я галь мую?! – об урив ся Пе тро Сте па но вич.

– Гос по ди! – не ви три ма ла я. – Це бу ло про хання, а не до кір. Та зу пи ніть ся ж на реш ті! При їха ли. Лихо гон, яко му, як я те пер ро зу міла, зов сім не ви пад ко во да ли та ке пріз ви ще, зне хо тя зу пи нив ма ши ну. Ми з Лізою бли ска ви чно ви ско чи ли на твер дий ґрунт.

– Усі ці лі? – дбай ли во по ці ка ви ла ся се кре тар ка.

– Ну й що ми зби ра ємо ся по чи на ти? – зацікав л е н о втупивс я Лихогон у моє нат хнен не й поз на че не по шу ком ідей облич чя. – Влаш тує мо кор дон упо пе рек до ро ги? Своє ав то для та кої ме ти ви ді ля ти від мо вля юся... Звід да ля вже по чу ло ся ре він ня рід но го мо то ра. Хоча, на пев не, впіз на ти своє ав то з та кої від ста ні, за га лом, нав ряд чи мож на. У будь- яко му ра зі, чи то інту їтив но, чи дій сно на слух я виз на чи ла, що це їде са ме моя, а не якась ін ша ма ши на. За кіль ка се кунд дій сність під твер ди ла цей фак т , ко ли зма лю вав ся си лу ет «Фор да».

– Стій те тут. Я зу пи ню йо го, – не ска за ти щоб зов сім без страш но я ста ла на шляху влас но го чо ло віка. – Не за ча вить же він ме не, спра вді. Голов не, щоб роз гле дів і впіз нав... Мене за слі пи ло мною ж без до ган но від мит ими фа ра ми; гро мад дя ав то з гур ко том ле ті ло про сто на ме не, не вия вляю чи ні най мен ших оз нак ро дин них по чут тів. «Мо же, за кер мом уже не Ге ор гій? Може, він не ди вить ся на до ро гу? Може, він уда рив ся го ло вою, за не ду жав і те пер близь ких не впіз нає? » – ме та ло ся в ме не в го ло ві щось па ніч не, за кли каю чи зда ти ся й відій ти з до ро ги. Я за плю щи ла очі, при го ту ва ла ся вж е бу- ти зім'ятою на кор ж. Найбільш е за сму чу ва ло, що ви гля д пі сля та кої ка та стро фи і я, і «Фор д » ма ли б оги дний. Ніко ли не хо ті ла та кої смер ті. Пе ретво ри ти ся на брид ку ка лю жу й ска лі чи ти при цьо му своє улю бле не ав то... Що мо же бу ти жах ли віше? Зва жаю чи на звук, щось змі ни ло ся. Я роз плю щи ла очі. «Фор д » уж е зу пи нив ся й те пер різ ко дав за дній хід. Я по бі гла за ним, роз мах ую чи ру ка ми та гу каю чи щось нез ро зу міле: «Сю ди! До ме не! Швид ше!» Суво ро дот ри мую чись швид ко сті мо го пе ре міщен ня, ав то обе ре ж но від да ля ло ся. Я об ра же но зу пи ни лась, взя ла ру ки в бо ки.

– Знай шов час для ігор! – гук ну ла я Ге ор гію.

– Ти що, пі сля уку су оси за не ду жа ла й не відріз няєш сво їх від чу жих? – по ці ка вив ся Ге ор гій у те ле фон. – При пи ни за мною гна ти ся з та ким ви гля дом, на чеб то зби ра єш ся шиб ки по би ти. Якщо за спо ко їла ся, то сідай у ма ши ну. І ска жи цьо му Лихо го но ві, щоб за би рав ся. Біль ше він бруд ним спра вам не сприя ти ме, це я га ран тую.

– Це не він! – зак ри ча ла я так, на чеб то го во ри ла не з те ле фо ном, а зі справ жнім Ге ор гієм, який си дів у ма ши ні, – це ми сприя є мо зло чин цям! Марія – не Марія зов сім. Точ ні ше Марія, та не та. Вона – сту де нт ка- за оч ниця Ака де мії куль ту ри, яка пра ц юва ла ра ні ше в по кій но го Пе со ва. Нічо го спіль но го зі справ жнім спа д ко єм цем не має. Лжекуз е н – її спіль ник і од но груп ник. А справ жній лж е ку зен, точ ні ше, не ку зен ні я кий, а про сто Пе сов Ле онід Мар ко вич, пле мін ник Пе со ва Робер та Аль бер то ви ча – якраз і є той, ко го ти прий няв за алі бі.

– Це я й без те бе знаю, – при го лом шив ме не Ге ор гій. – А Лихо гон – пра ц ює на них. Не зди вую ся на віть, як що все під лаш то ва но ним са мим. Тіль ки ось у чо му суть цьо го пла ну? На віщо їм усе це? Пе ре віри ти є тіль ки один шанс – вда ва ти, що ми їм ві ри мо. Зам ов ниця про си ла ви краст и за по віт з офі су Лихо го на? Ось, будь ла ска, ви крав. Те пер по ди влю ся, що во на ро бит име да лі. Тоді відра зу ста не зро зу міло, для чо го во ни за тія ли всю істо рію. До пе тра ла? Інак ше тут не ро зібра ти ся. Для нас влаш ту ва ли чу до вий спек такль. Да вай до ди вимось йо го до кін ця, гараз д ? За спо кой ся, будь ласка, і не зава жай ме ні пра ц юва ти. Усе зрозуміла? Тепер по вер тай ся до них у машину, ска жеш, мо вляв, я від мо вив ся ве сти пе ре го во ри й по їхав, – те пер Ге ор гій уже заспо коїв ся й просто да вав су во рі вка зів ки. – За вед е ш їх ку дись по да лі. Я про бе ру ся на да чу й вручу Марій ці кон вер та. Поди ви мо ся, що во на з ним ро бит име.

– Та по слу хай же! – я вж е дав но на ма га ла ся ви бра ти пау зу, щоб увір ва ти ся в йо го про мо ву. – Я знаю, що во на з ним ро бит име. Лихо гон не пра цю є на лж е к уз е н а . Ли хо гон пра ц ює на Ле оні да Пе со ва.

– А я то бі про що? – не вга вав Жо рик. – Жах! Ти ні ко го крім се бе не чуєш. Ли хо гон пра ц ює на Ле оні да, а Пе сов і на ша Марій ка – од на згра я. Щоб зро зу міти, чо го во ни хо чуть, я зби ра юся вда ва ти, бу цім то ні про що не пі доз рюю. Від дам Марій ці за по віт і роз га даю на реш ті, до чо го бу ло влаш то вува ти весь цей без глуз дий спек такль. Не за ра ди зйо мок ре жи сер сь ко го етю ду, справ ді! Мо-же, щоб при бра ти на шу аген цію з до ро ги Лихо гона? Візь муть за раз і об ви ну ва тять ме не в зло дійстві. Ну, та на цей ви па док у ме не є за пис Маріїних про хань ви крас ти її за по віт. І по тім, Лихогон, зви чай но, лю ди на не гар на, але до та ких ницих ме то дів кон ку рент ної бо роть би нав ряд чи опу стить ся...

– Жо роч ко, по слу хай же ме не! – бла га ла я. – Марія за бе ре в те бе за по віт і пом чить до най ближ чо го но та рі уса, щоб да ти йо му хід.

– Тоб то? Який хід? Що ти зно ву на ви га ду ва ла? Будь ла ска, за спо кой ся...

– Р-р- р- р- р!!! – за гар ча ла я на всю око лицю, і, зда єть ся, до мо гла ся сво го: Ге ор гій зам овк. – Зна єш що? Про чи тай йо го! Ме ні ти все од но не по віриш. Візь ми й про чи тай йо го!

– Ко го? Я подум ки по рах ува ла до де ся ти.

– У те бе є ви кра де ний із сей фа в Лихо го на кон верт. У кон вер ті – ори гінал.

– Ве ли кий?

– Хто?

– Ори гінал? Ну, зна єш, зви чай но ка жут ь: «Ве ли кий ори гінал цей ваш то ва риш». Ось я й за пи тую, у кон вер ті ве ли кий ори гінал, чи так со бі, пе ре січ ний тип, ні ри ба ні м'ясо, – Жо рик го во рив так, на чеб то вж е прий няв рі шен ня ні в чо му ме ні не відмовля ти. Вирішив, мо вляв, із бо же віль ною не спе ре ча ти ся. Пого д жу вав ся, спо кій но очі кую чи мо мен ту, щоб без зав дан ня ще біль ших травм мо їй пси хіці обір ва ти зв'язок і ви кли ка ти по те ле фо ну лі ка рів. Я рап том зро зу міла, що нав ряд чи вар то ди ву ва ти ся з та ко го ста влен ня. До сить зга да ти, як я по во ди ла ся в мо мент оста н ньої на шої зу стрі чі. Точ ні ше по во ди лась так не сама я, а Глу хий Виловлюва ль ний Кут у моїй голові. Але Ге ор гію цьо го, зда єть ся, не можна було по яснити. Крім то го, я

76

уя ви ла, якою за раз він мене бачит ь. То з ди ким ле мен том ки да ла ся під ко ле са, то гна ла ся за «Фор дом», роз мах ую чи ку ла ка ми, те пер га ла сую на все місто, забуваючи про динаміки в слухав ці . Пот ріб но бу ло не гай но пе ре ко на ти чо ло віка.

– Жо роч ко, по слу хай, – я аб со лютно здо ро ва. Уловлю валь ний Кут уже ми нув ся. Те пер усе зро зу міло. Ну хо чеш, я ска жу то бі щось та ке... Постав за пи тан ня для пе ре вір ки мо єї пси хіки...

– Як зва ли пре зи де н та США, що пра вив під час їхньої гро ма дянсь кої вій ни?– рап том по ці ка вив ся Ге ор гій, – Авра ам...

– Теж ме ні пе ре віроч ки, – пир хну ла я, – зви чай но, Форд! Це за пи тан ня на еру ди цію, а не на врів но ва же ність пси хіки...

– Хто?! – Ге ор гій на то му кін ці, зда єть ся, ос таточ но впав у па ні ку. – Слу хай, ти го ло вою сьо год ні не би ла ся? На зви чай ні нас лід ки уку су не схож е ...

– Би ла ся, – люб'яз но від по віла я. – Па да ла зі сте лі Лихо го но ві на ко ща ві ко лі на. Але не в цьо му річ, – отут я ус відо ми ла свою по мил ку, – ой, ну по ду ма єш, об мо ви ла ся. Лін кольн же те ж ма ши на. От я й пе ре плу та ла. Ро зу мієш? Слу хай, ти ме не так ні ко ли не зро зу мієш. Роз крий, будь ла ска, кон вер та й про чи тай на реш ті цей за по віт. Відра зу ж усе ста не зро зу міло. Ти ве зеш зло чин ни ці в ру ки зна ряд дя зло чи ну! А Лихо гон пра ц ював ра ні ше на не біж чи ка, а те пер на жи во го Пе со ва. На справ жньо го пле мін ни ка. Я уго ду ба чи ла. На влас ні очі. Те пер, віриш? За якийсь час «Фор д » нев пев не но за гур чав і, ос та точ но пе ре ко на ний у пра во ті гос по ди ні, по кла д ли во під'їхав до мо їх ніг.

– Ну що, чор тя ко, зно ву на кру тив?! – по смі хаю чись, приві тав Ге ор гій Пе тра Сте па но ви ча, ко ли обоє ви ліз ли з ма шин. У по рів нян ні з нез граб ним ве лет нем Лихо го ном Жо рик зда вав ся на по див доб ре скроє ною, але яко юсь не над то знач ною істо тою.

– Про шу уточ ни ти, чи дав но ви поча ли звер та ти ся са мі до се бе вго лос? – чем но по ці ка вив ся Пе тро Сте па но вич у ко лиш ньо го од но клас ни ка. – Адж е це ви за ва ри ли та ку ка шу... Втім, я вже дав но звик, що будьяка ка ша, за ва ре на не з мо єї ініціа ти ви, вия вляєт ь ся спра вою ва ших рук. Зда єть ся, це до ля. Ге ор гій тро хи по ду мав, ма буть, зва жую чи: чи не об раз ли ва по чу та фр а за; на пев не, виз нав її на віть втіш ною, то му за пи тли во гля нув на ме не (чи не по міти ла я при хо ва но го глу зу ван ня? Ні?), ши ро ко по сміх нув ся, про стяг ко лиш ньо му од но клас ни ко ві ру ку. Ми з Лізою сен ти мен таль но ап ло дува ли цьо му ру ко сти скан ню й об міню ва ли ся бага тоз нач ни ми по гля да ми. Зд а єть ся, мав ра цію Лихо гон, те пер нам із Лізою до ве де т ь ся дру жи ти ро ди на ми.

– Зда єть ся, усе доб ре кін ча єть ся, – по сміх ну ла ся Ліза.

– На жаль, усе тіль ки по чи на єть ся, – пох му ро про ко мен ту ва ла я, по вер таю чи при сут ніх до ре аль но сті. – Що ро бит име мо, доб ро дії? Зо бра жа ти ме мо ка раю чий меч пра во суд дя, чи про сто за по біга ти ме мо нес пра ве д ли во сті? Від вер то ка жу чи, Марію бу ло про сто шкод а.

– Ду же спо ді ва юся, що ко ли Марій ка діз на ла ся про твій ві зит у Ака де мію, Ка тю, їй ста ло зро зу міло, що во на про ва ли ла сь, і дів чин ка дав но вте кла, – озву чив мої дум ки Ге ор гій. – Ще до прос лухо ву ван ня за пи су я при му дрив ся по відо ми ти Тим ко ві з Марією, що моя дру жи на роз мо вля ла з од но груп ни ка ми лж е ку зе на...

– Якого за пису?! – зой кну ла я.

– Ой, ну зви чай ного за пису, – рап том за стог нав Ге ор гій, – знай шла час роз пи ту ва ти...

– Стри вай, а звід кі ля ти зна єш про те, що Ма рій ка – це не Марай ка зов сім? – не вга ва ла я. – Ти ска зав, що я те бе ці єю но ви ною не зди ву ва ла...

– Ні, ну тро хи зди ву ва ла, зви чай но, – здав на зад Жо рик. – Про те, що Ма рія пра ц юва ла се кре та рем, я, при міром, не знав. А про те, що ме не для філь му ви кра да ли, знав...

– До ре чі, що ви там го во ри ли про ви кра де н ня? Якщо моя лю ди на ко гось ви кра дає і не до во дить до мо го відо ма, це зда єть ся вж е підоз рі лим... Роз ка жіть- но, – втру тив ся Лихо гон.

– Спо чат ку про за пис, – за про те сту ва ла я, а по тім до да ла то ном сварлив а тітка з чер ги: – Я пер ша зай ма ла!

– Хто край ній? – тихо по ці ка ви ла ся Ліза. – У ме не те ж є за пи тан ня. Зва жаю чи на роз мо ви, Ка тя дру жи на Ге ор гія. Я щось ні чо го не ро зу мію... Вона ж удо ва. Або во на йо го вдо ва, або – не йо го дру жи на. Поясніть! Я по вин на зна ти, з ким дру жи ти ро ди на ми. Зро зу міло, на швид кій від пові ді я не на по ля гаю. Після від по відей на інші запи тан ня, ме не ціл ком влаш тує. Я ж оста н ня підій шла. Звід то ді, як Ліза пе ре ста ла впа да ти в ма разм у при сут но сті Лихо го на, на неї при єм но бу ло по ди ви ти ся. Пе тро Сте па но вич на пру же но зав ми рав що ра зу, ко ли Ліза роз ту ля ла ро та, по бою ючись яко їсь дур ни ці, й бла жен но по смі ха вся, ко ли во на за кін чу ва ла го во ри ти. У звер не но му до ко ха ної погля ді Лихо го на бу ли за ми лу ван ня й на віть, зда єт ь ся, гор дощі. Хоча б щось гар не бу ло в усій цій іс то рії: до по мо гли лю дям виз на чи ти ся зі стосун ками.

– Ну га раз д, – під зага ль ним натиском Георгій впокоривс я, – як що ти обіц яєш ме ні все про щен ня, я роз по вім. Я по обіц яла, та не по міт но схре сти ла при цьо му паль ці: не лю блю бу ти зо бов'яз а ною су во ро дот ри му ва ти ся чо гось по від но шен ню до Жо ри ка. Про те чо ло вік по вірив і пе рей шов до са мо ви крит тя: – Ро зу мієш... Я тут от ри мав на реш ті гро ші з по пе ред нь ої спра ви... Пам'ят а єш, нам ще вин ні за ли ша ли ся? Пам'ят а єш, ми пла ну ва ли ча сти- ну от ри ма но го ви тра ти ти на ро зви ток фір ми... Ото ж я й ви тра тив, – по тім Ге ор гій рап том зга дав про своє пі доз рі ли ве ста влен ня до Лихо го на. – Не за пи туй, за раз не час і не міс це, – спій мав він ме не на то му, як я на би ра ла по вітря для но вої се рії за пи тань. У йо го інто на ціях чіт ко чу ла ся: «За раз ми не в та ко му то ва ри стві, щоб я міг бу ти від вертий».

– Може те не та їти ся, – втру тив ся Лихо гон. – Ко до ве сло во «за пис» і роз мо ва про те, ку ди ви тра ти ти гро ші, оста н ньо го місяця в ме не асо ці юєть ся тіль ки з од ним – із ци фро вим дик то фо ном- ав то руч кою. Є в ме не пі доз ри...

– З тим дик то фо ном, що про да вав ся у відо мо го нам обом гро ма дя ни на Ме лі? – по ці ка вив ся Ге ор гій, не на д то прихо вую чи ра дість пер шо го влас ни ка.

– Я так і знав! – Лихо гон вдав , що збира єт ь с я рва ти на со бі во лос ся. – Ви ку пи ли йо го, так?

– Ка те ри но, за лізь до се бе в ки ше ню пі д ж а ка й ді стань ав то руч ку, – твер до ско ман ду вав Ге ор гій. Я зди во ва но під ко ри ла ся.

– Це він! Моя мрія! Ви зно ву ви пер еди ли ме не, Соба нев ський... Я ж зби рав ся ку пи ти йо го бу кваль но дня ми, – Лихо гон за хо див ся по ясню ва ти Лізі. – Лізонь ко, по вір, це ду же ва жли ва річ. У ав то руч ку вмон то ва но дик то фон, який за пи сує інфор ма цію на мікро схе ми пам'я ті, що є в ті лі руч ки. Вми ка єть ся дик то фон тіль ки то ді, ко ли йо го но сій по чи нає го во ри ти. Тишу він не за пи сує. Від ми ка а єть ся, ко ли го ло со ві шу ми сти ха ють.

77

Уло влює чу до во. На віть як що я бу ду роз мо вля ти з то бою з да ле ко го кут ка ка біне ту, твій дик то фон чу до во за пи ше мої сло ва. Потім ти спо кій нісінь ко пі дім кнеш свою ав то руч ку до комп'ю т е ра й прос лу ха єш за пи са не. Крім то го, ав то руч ка мо же пра ц юва ти і як пе ре да вач. Якщо ба за не на д то від да ле на, мож на слу ха ти роз мо ви в пря мо му ефі рі.

– Ти під слу хову вав ме не?! – я бу ла не стільки об уре на, скіль ки вті ше на та кою пі дви ще ною ува гою Ге ор гія до мо єї пер со ни.

– Ну а що я тут ще міг зро би ти? У те бе про сто на облич чі бу ло на пи са но: «Зби ра юся ве сти роз слі ду ван ня са ма». Тоді, пі сля со ба ки. Пам'ят а єш? Ти спо чат ку впа ла в апа тію, а по тім я пе ре дав ку ті ме ду з під ба дьо рен ням...

– Атож. Я ви рі ши ла, що раз са ма вин на в про ва лі спра ви, зна чить «ме ні й жмуритис я »...

– А в ме не са ме з со бою бу ло це прид бан ня – дик то фон- ав то руч ка. Хотів спо чат ку то бі про ньо го роз по вісти, а по тім ви рі шив йо го на то бі й ви ро бу ва ти. Пот ріб но ж на ко мусь екс пе ри мен тува ти...

– І як пра ц ює? – ді ло ви то по ці ка вив ся Лихо гон.

– Чудо во, – без жаль но від по вів Ге ор гій, – і всі твої ран ко ві роз мо ви вдо ма, й спіл ку ван ня з Том кі ним, і на віть де я кі дум ки вго лос – усе це я прос лу хав, щой но при їхав на да чу.

– Але ж на да чі не ма комп'ю т е ра? – зди ву- ва лась я.

– Ти пам'я т а єш, що обіц яла не об ра жа ти ся? – про всяк ви па док по ці ка вив ся Ге ор гій. – За га лом, я ви рі шив по ки що не го во ри ти то бі про дик то фон. Ко ли ти за сну ла пі сля уку су оси, я ти хень ко злив звук на комп'ют е р і пе ре пи сав на зви чай ну маг ні то фон ну ка се ту. Пе ре пи сую чи, я, зви чай но ж, відім кнув звук. Не хо тів те бе бу ди ти. І, як що чес но, не хо тів, щоб ти до віда ла ся про моє прид бан ня пе ред ча сно.

– Тіль ки не ка жи, що це ти наць ку вав осу, щоб ма ти мо жли вість спо кій но ко ри ста ти ся комп'ю т е ром, – про стог на ла я.

– Ну, тут ти ме ні над то ле стиш, – по сміх нув ся Ге ор гій. – При род них сил на ро бо ту по ки що не най мав. А в то му, що Про ви дін ня тріш ки до по мо гло, мо єї про ви ни не ма. Тоб то, я хо тів ска за ти: ду же по га но, що оса на те бя на па ла й ти не мо гла роз мо вля ти. Зов сім не вва жаю це да рун ком не бес... Про сто, зна єш, ти та ка пре крас на, ко ли мов чиш... – Ге ор гій і сам за плу тав ся. Смер тель на об ра за не опа ну ва ла ме не тіль ки че рез край ній сту пінь ці ка во сті.

– А як пе ре да вач ти йо го ви ко ри сто ву ва ти не про бу ва в? – Лихо гон так про сто вга му ва ти ся не міг – був ціл ком за хо пле ний роз гля дан ням ці єї тех ніч ної но вин ки.

– Теж нічо го, – за пев нив Ге ор гій, – тоб то пе реш ко ди всі ля кі йдуть, зви чай но. Але в ос нов но му все чу ти.

– На ко му це ти йо го як пе ре да вач ус тиг ви про бу ва ти?! – на су пи лась я.

– Та на то му ж сам ому, – зіз нав ся Ге ор гій, – я, як то бі відо мо, на ди во по стій ний.

– Чудо во! – ви гук нув Лихо гон пі сля ре тель но го огля ду ав то руч ки. – Я йо го ку плю! Ви ж зна є те, на пев но, – тут Лихо гон під моргнув нам із Лізою з ви гля дом пе ре можця, – Ме ля під замо влен ня мо же зро би ти що зав год но...

– Але на це пот рі бен час, – не втри ма вся Жо рик.

– За те мій при лад бу де дос ко на лі ший. Ви ж по ді ли те ся дум ка ми про не до лі ки, щоб Ме ля міг усу ну ти їх у на ступ них мо де ля х?

– Скіль ки ж кош тує цей при ла д, як що че рез ньо го стіль ки га ла су? – я вча сно зга да ла про обіц ян ку не зчи ня ти скан да ли, то му не на по ля га ла на від по віді, а змі ни ла те му. – До ре чі, чо го від те бе Марій ка то ді хо ті ла? На віщо ти їздив до неї? Ге ор гій від мах нув ся.

– Чер го ві сліз ні бла ган ня заб ра ти за по віт із сей фа Лихо го на. Це, мо вляв, остан ня на дія від но ви ти спра ве д ли вість. Вони з Тим ком при ду ма ли, як ней тра лі зу ва ти со ба ку й на віть неш кід ли во го сно дійного для бі до лаш но го зві ра ку пи ти всти гли. Ди тя чий са док! Я з ни ми шви день ко по го див ся, заб рав маг ні то фон і пі шов у на шу кім на ту – твої раз мо ви слу ха ти. У ма шині- бо ли ше ди ски те пер слу ха ти мож на, – це Ге ор гій бов кнув уж е не стіль ки для ме не, скіль ки для Лихо го нов их заз дро щів, по тім зно ву за го во рив по- людсь ки: – Як по чув я про Ака де мію, так за то бою і рво нув. Без ліч усьо го об го во ри ти пот ріб но бу ло, – оста н ні сло ва баль за мом роз ли ли ся по мо їй ба га то стра ж даль ній ду ші, – Ото ж, – про ва див Ге ор гій, – під'ї ж дж аю це я до бу дин ку, ди влю ся й ба чу твою спи ну, що від да ляєть ся. Це після то го, як я те бе го ди ну то му влас но руч спа ти вклав. За га лом, до ве ло ся ви сте жу ва ти те бе до са мо го Лізи но го до му й ви про бу ва ти, як наш дик то фон вия вляє се бе в ро лі пе ре да ва ча. Твої роз мо ви з Лізою, слід до да ти, спра ви ли на ме не жах ли ве вра жен ня... Як би йо го ви сло ви тись... Із по чу то го мож на бу ло зро би ти вис но вок, що ти... За га лом, ні би то зби ра єш ся зу стрі ти ся з ки мось у офі сі в Лихо го на. Удо ма, мо вляв, чо ло вік, на да чі – го сті. Ніде прий ня ти, крім як у чу жо му офі сі. Я, зви чай но, ви рішив, що ти про сто Лізі міз ки пу дриш, щоб у офіс по за по віт про ни кну ти. Але про всяк ви па док усе- та ки ви рішив про кон тро лю ва ти.

– Це з чо го ж ти зро бив та кий вис но вок? – я зга да ла роз мо ву, де сама пе ре важ но мов ча ла, а Ліза то ро чи ла ви ключ но про лю бов. Зга да ла й не змо гла не роз смія ти ся. – Так, справ ді див но ви хо дить. Доб ре, що ти не вде р ся в офіс і не зо бра жав Отел ло.

– Він на ро бив ба га то інших дур ниць, – за пев нив Лихо гон.

– Не та ких уж е й дур ниць, – ки нув ся ви пра вдо ву ва ти ся Ге ор гій. – А що б ти ро бив на мо є му міс ці? Та ка плу та ни на нав ко ло. Суціль ні фаль шив ки. Усі гра ють якісь нез ро зу мілі ро лі. Єди ний шанс зро зу міти, що від бу ваєть ся, – до ди ви ти ся спек такль до кін ця. Для цьо го пот ріб но вру чи ти го лов ній ви нній той не ща сли вий за по віт, пе ре страх ува ти ся за пи са ми з її ідіот ськи ми істо рія ми, про сто по спо сте ріга ти, що бу де. По-мо є му, здо ро ве рішен ня. За га лом, сто їмо це ми з «Фор дом» не по да лік від ва шо го офі су. Дос лу хує мо ся з до по мо гою ди во- руч ки до то го, що від бу ваєть ся, пе ре ко нує мо ся в пов но му твоє му, Ка те ри но, про ва лі та ви рі шує мо по пра ц юва ти стра хуван ням. Тим біль ше, в ди во- руч ці вже ба та рей ка сіла й слу ха ти ме ні біль ше не бу ло чо го. От і ви рішив: у те бе не вий шло – я про дов жу. Пам'я т а єш, як ми ко лись мір ку ва ли про гра мот ну ро бо ту ко ман ди? Ну, ко ли ко жен ви ко нує свої влас ні обов'яз ки, але при цьо му всі одне од но го страх ують...

– О, – ра діс но втру тив ся Лихо гон, – я те ж ча сто за ми слю вав ся про па ра докс функ ціо ну ван ня гру пи. З од но го бо ку, як що всі ком пе тент ні в усьо му, від бу ва ють ся по стій ні су тич ки й ре зуль та тив ність ро бо ти зни жу єть ся че рез ви тра ти ене р гії на вза єм ні при скі пу ван ня та су пе реч ки. З іншо го бо ку, як що ко же н зна єть ся тіль ки на певному відтин ку діяль но сті, то ко жен член гру пи стає не за мін ним. І, в край ньо му ви пад ку, вза єм не страх уван ня про сто нем ожли ве... Са ме че рез цей па ра докс я до те пер пра ц юю са м.

– Але від цьо го, мій лю бий, – Ге ор гій із за до во лен ням заглибив ся в те му, – ви при пу ска є те ся без лі чі при крих по ми лок. Ва ше око, ви сло влюю чись не нау ко во, по стій но «за ми лю єть ся», й ви вже не мо же те пре тен ду ва ти на об'єк тив не ба чен ня си туа ції.

– Для бо роть би з цим вар то за лу ча ти най ма них ви ко нав ців і кон суль тан тів, – пов чаль но по відо мив Лихо -

78

гон.

– Доб ро дії! – втру ти лась я. – Не час для пов чань. Пусти ми мір ку ван ня ми змо же те об міня ти ся й зго дом. Може, вар то все- та ки по вер ну ти ся до спра ви? Про по ную про їха ти ся до нас на да чу. Так би мо ви ти, про сто для очи щен ня сум лін ня. Спо ді ва ти ме мось, пі доз рю ва на, яка здо га да ла ся про те, що опи ни лась на ме жі ви крит тя, по ли ши ла свої зло чин ні пла ни й зій шла зі сце ни.

– А Тим ко? – рап том стри во жи вся Ге ор- гій. – Він же щи ро при хиль ний до на шої аф е рист ки. Як він пе ре не се та ке роз ча ру ван ня? – та ко го тур бот ли во го Ге ор гія я зав ж ди лю би ла й по ва жа ла. – До ре чі, хло пе ць міг силкув а т ис я від стоя ти спра вед ли вість, міг про ти дія ти спро бам Маріїної вте чі... Уява моя ма ніакаль но при пу ска ла гір ший ва рі ант ро звит ку сю же ту.

– І то ді во на за кли ка ла на до по мо гу лж е к уз е н а й Гору, кот рі, звіс но, ти ня ли ся десь по бли зу, і з по тен цій ної зло чин ни ці пе ре тво ри ла ся на най справ жні сінь ку... Що во ни зро би ли з на шим Тим ком?! – я на ля ка ла се бе влас ним при пу щен ням біль ше за всіх і те пер, ні ко го не ба жаю чи слу ха ти, рва ла ся до «Фор да». Ге ор гій мов чки схо пив ме не за ру ку, не від пу скаю чи, ви граю чи со бі до ро го цін ні хви ли ни для ух ва ли рішен ня.

– До чо го тут Миш ко? – не вга вав і Лихо гон, міц но три маю чи ме не за другу ру ку.

– Про що вза га лі йде т ь ся? – під ли ва ла олію в за галь не сум'я т тя Лиза ве та. Ніби ле бідь, рак і щу ка, при сут ні роз ри ва ли ме не на клап ті.

– Зна чить так, – прий няв ко ман ду ван ня на се бе Ге ор гій, – по ма ши нах! У тій са мій ком плек т но сті, що й при бу ли сю ди. Та ким чи ном, до ро гою Ка те ри на змо же від по вісти на ва ші за пи тан ня, а я – спокійно об міз ку ва ти си туа цію. Дум ка про те, щоб узя ти на служ бу ос иний полк, ду же при па ла ме ні до смаку, – глуз ли во під мор гнув ме ні чо ло вік і зно ву по вер нув ся до сер йоз но го то ну: – Зу стрі не мо ся бі ля по во ро ту на на шу ву лицю й виз на чи мось, як бу ти да лі. До чи ма ло го мо го по ди ву, Лихо гон був єди ним, хто без за пе реч но під ко рив ся роз по ря дж е н ням Ге ор гія. Ми з Лізою ще на ма га ли ся щось за пи ту ва ти, про те Ге ор гій не слу хав, а Пе тро Сте па но вич згріб нас обох у обе ре мок (ме не – ша но бли во, а Лізу – ціл ком по- ха зяйсь ки, від чо го та вкри ла ся ща сли вим рум'ян цем) і по тяг до сво го ав то. До ро гою я вда ва ла із се бе Гая Юлія Це за ря, од но ча сно від по відаю чи на всі за пи тан ня й на до да чу вка зую чи до ро гу.

Розділ двадцятий, той, що заводить по інший бік сумління – Слу хай- но, я за плу тав ся, – об ра же но про бур мо тів Ге ор гій, ко ли ми зно ву зу стрі ли ся. – Якщо лж е ку зен фаль ши вий, то й Гора му сить бу ти та кий са мо. Про те Лихо гон на чеб то не над то пе рей ма вся че рез сво го Миш ка. Ніби Гора за на ми й сте жив, але не зі шкід ли вих спо ну кань, а для бла га спра ви про спа д щи ну... Він зга дав про свою ди во- руч ку та зба дьо рив ся. У су ча сних чо ло віків, ме ні зда єть ся, по сту лат «Якщо си ла є, то ро зу му не тре ба» набув такого формулюв а н н я: «Є тех ні ка – не тре ба ні си ли, ні ро зу му», що ще шкід ли віше. Я зіт хну ла, осуд ли во по хи тую чи го ло вою. На ма гаю чись не на ро би ти га ла су, ми з чо ло віком покра д ь к и про би ра ли ся до хвірт ки бать ків ської да чі. «Фор д а », Ли за ве ту й Лихо го на за ли ши ли в кін ці ву ли ці. До мо ви ли ся зв'яз а т и сь те ле фо ном у разі, коли виявит ьс я, що Ма рій ки на да чі нема. Ко ли Жо рик хо тів по відо ми ти щось, він зу пи няв ме не, ба га тоз нач но при кла дав па лець до гу бів і ше по тів свої пі доз ри. Я не від по віда ла, сприй маю чи при кла де ний Жо ри ком до гу бів па лець як про хан ня мов ча ти.

– Ну чо го ж ти мов чиш?! Поясни ме ні щось! – за хо див ся су пе ре чи ти сам со бі Ге ор -гій. – Тре ба бу ло сад жа ти те бе у «Фор д ». Ска жи, сте жить Лихо гон за спа д ко єм цем, чи ні?

– Сте жить, – я не зва жи ла ся да лі ви про бову ва ти Жор чи ну пси хіку мов чан ням.

– Вихо дить, Гора – по двій ний аген т... Чорт зна що! І на лж е к уз е н а пра ц ює, інак ше б ме не не ви кра дав, і на Лихо го на, то му що від йо го іме ні за спа д ко є ми цею сте жит ь...

– Га да єш, Мару сь ка спа д ко є миця? – глуз ли во по ці ка ви лась я. – Ні. Точ но відо мо, що спа д коє мець не дів чин ка.

– А хто? – Вило влю валь ний Кут, зда єть ся, діста вся й до Ге ор гія. – Себ то, а на віщо то ді Лихо гон на слав на нас Гору?

– Не знаю, – роз дра то ва но зни за ла я пле чи ма, – Пе тро Сте па но вич ка ж е , що ба га то чо го сам не ро зу міє. Обіц яє з’ясува т и яко мо га швид ше. Ти кра ще не про них, а про нас по ду май! Чо го ми скра да ємо ся? Що ро бит име мо, як Марій ка вия вить ся вдо ма?

– Голов не – по во ди ти ся при род но. Вда мо, що не здо га ду є мо ся ні про що. Ска же мо, мо вляв, за по віт ді ста ли, але від да ва ти по ки не бу де мо. Вона, зви чай но, об урить ся. А ми їй у від по відь: фор му лю ван ня за по віту та ке, що жо ден но та ріус йо го за ді ючий до ку мент не прий ме. Ска же мо, що зби ра ємо ся з юри ста ми на те му цьо го фор му лю ван ня кон суль ту ва ти ся чи з інши ми мра ко біса ми віт чиз ня но го за ко но дав ства...

– І та ку по ве дін ку ти на зи ваєш при род ною?! Ска жи хо ча б, на віщо мо ло ти всю цю ні се ніт ницю?

– А на те, щоб до ко па ти ся до су ті пла нів на шої аф е рист ки. Роз су ди са ма: як би ми за раз на ки ну ли ся на неї з об ви ну ва чен ня ми, во на ж почала б від мо вля ти ся, так ні чо го й не по яснил а б. Що во на зби ра єть ся ро би ти з за по вітом да лі? На віть як що но та рі ус по го дить ся вве сти Марій ку в пра ва спа д щи ни...

– Що імо вір но, бо він у прин ци пі про да ж ний, раз ку пив ся за пла т ню Пе со ва й по го див ся прий ма ти та ке без глуз де фор му лю ван ня за по віту.

– На віть як що но та ріус по го дить ся... Але що Ма рія пла нує ро би ти з су до вим по зо вом, який відра зу по да дуть на неї справ жній Пе сов, Лихо гон і ще ку па всі я ких екс пер тів? Не ду має ж во на, що пле мін ник по кій но го за ли шить її нах аб ство без кар ним? Я не ро зу мію. Не хай роз по вість, що да лі. На дія все- та ки роз до бу ти за по віт по вин на впли ну ти на сту пінь її від вер то сті.

– Зно ву пол лє нас ча рів ни ми пор ція ми аро ма тизова ної не пра вди, – ске птич но зау ва жи ла я.

– Може, й так, але спро бу ва ти вар то. Не за ля ку ва ти ж її жор стки ми ви мо га ми щи ро сер дих зіз нань? Втім, на пев не, до ве де т ь ся, як що об ма ном нічо го не вдас ть ся діз на ти ся. Кра ще б її там вза га лі не бу ло. Не хо четь ся ме ні з дів чись ком вою ва ти.

– То мо же, не хай іде со бі своєю до ро гою? Нас хіба об хо дить її зло чин на сут ність? Вча сно зо рієн ту ва лись, за по віт від лж е спа д ко єм ців убе ре гли, й доб ре... Ге ор гій за пе реч но по мо тав го ло вою.

– Не хай спер шу по яснит ь, що все це оз на чає. Між іншим, нам із то бою на неї тре ба б лю то виз віри ти ся, а ми гу ма ніз мом стра ж да ємо. Вона ж нас, як остан ніх ідіо тів, ви ко ри сто ву ва ти на ма га ла ся.

– Не зу міла ж, – чо мусь ме ні рап том схо ті ло ся за сту пи ти ся за Марій ку, – ви хо дить, і гні ва ти ся не ма чо го.

79

Сум но, зви чай но, що та ка ча рів на па нян ка вия ви ла ся во ро гом. Та й Тим ко до неї так сер цем при ки пів... Від зга д ки про Тим ка ми обоє зга да ли й про не без пе ку, що, можливо, за гро жу ва ла хлоп це ві, та мов чки ру ши ли до бу дин ку. Пе ре ла зи ти че рез бать ків ський пар кан із цього боку ра ні ше не до во ди ло ся. Для про ни кнен ня на свою те ри то рію досі ко ри стува ли ся ри пу чою хвірт кою чи гро мох ки ми во ріть ми.

– Ні, це вже зан ад то! – проше по тів Ге ор гій, вка зую чи на сус ідсь кий пар кан. Звід ти по квапливо ре ти ру вав ся Гора, тоб то ми ба чи ли йо го рух ли вий си лу ет. – Наз дог на ти йо го, чи що? Га раз д, із ним по тім роз бе ре мо ся... Я підій шла під вік но ве ран ди й обе ре ж но спро бу ва ла за зир ну ти все ре ди ну. Звід ти чу ла ся не го ло сна му зи ка, су про во дж у ва на при глу ше ною роз мо вою. Слів ро зібра ти не мож на бу ло, але го во ри ли во че видь про щось осо би сте. Крізь тка ни ну я ди ви ти ся не вмі ла. Вікно ве ран ди не дав но влас но руч но заш то ри ла на глу хо, щоб не під гля да ли там уся кі... Са ма від се бе заш то рю ва ла, ви хо дить.

– Голос на чеб то Арте мів. Жи вий, зна чить ся, – біль ше же ста ми, ніж сло ва ми по відо мив Ге ор гій. – Нічо го ці ка во го тут не до віда ємо ся. Бу де мо за хо ди ти. І ми пі шли. Тоб то са ме нав па ки, зно ву вий шли на ву лицю. А по тім уж е ко рект но за ри піли хвірт кою і, ве се ло пе ремо вляю чись, по ста ли на по ро зі да чі.

– Та ка чу до ва по го да, а ви в при міщен ні! – ши ро ко по сміх нув ся Ге ор гій. – А пох му рі чо го та кі? У нас гар ні но ви ни. Молодь на ша спра вді ви гля д ма ла якийсь при би тий. За пла ка на Марій ка ди ви ла ся про сто пе ред со бою, а ску йов д ж е ний Тим ко хо вав очі десь у гли би ні своєї ча шки з ча єм.

– Ми ді ста ли за по віт! – Ге ор гій оче ви дяч ки на ма гав ся по кра щи ти при сут нім на стрій. – То що з ва ми?

– Ді ста ли за по віт? – в один го лос за во ла ли Тим ко й Марія і зов сім од на ко во не при род но ви трі щи ли очі. – Пра вда?!

– Що за дур не за пи тан ня? Якщо я бе ру ся до спра ви, то зав ж ди до во дж у її до кін ця. За по віт у ме не. Тіль ки я йо го вам не від дам, – Жо рик рап том зга дав муль тик про ли сто но шу Пєч кіна. – Не від дам. Тому що у вас до ку мен тів не ма.

– Вуса й хвіст – їхні до ку мен ти, – під три ма ла я чо ло віків жар т .

– Стри вай те, а на віщо нам до ку мен ти? – по жва вив ся Тим ко, й ме ні зда ло ся, що нем ожли вість от ри ман ня Марій кою за по віту збу ди ла в ньо му якусь не ви раз ну на дію. – Що там та ке в цьо му за по віті?

– Жах ли во без гра мот не фор му лю ван ня. І ку ди тіль ки но та ріус ди вив ся? – вда ва но пох му ро про мо вив Ге ор гій. – Але ні чо го, ми за лу чи мо най кра щих юри стів і від во ює мо своє пра во на спа д щи ну...

– Не тре ба, – ду же спо кій но оз ва ла ся рап том Марій ка, котра весь цей час мов ча ла, – не ма в нас ні я ких прав. – Мер твот на блі дість не ру хо мо го облич чя чо мусь ро би ла її очі яс кра віши ми. В неї во ру ши ли ся тіль ки гу би, на ни жній вид ні ла ся кра пель ка кро ві. – А но та ріус ди вив ся в га ма нець до Ро бер та Аль бер то ви ча та на мої но ги, – тут Марій ка зно ву при ку си ла губу й рвуч ко від вер ну ла ся, схо ва ла ся за ко пи цею роз си па но го волос ся. Ми з Ге ор гієм стур бо ва но пе ре зир ну лись.

– Та не слу хай те ви її! – зак ри чав рап том Артем нес по ді ва но хрип ким го ло сом. – Вона й не та ко го про се бе за раз на го во рить. Не ба чи те хіба, що в лю ди ни нер во вий зрив?

– Не ма в ме не ні я ко го зри ву, – спо кій но за пе ре чи ла Марія, опа но вую чи се бе й зно ву звер таю чись до нас. За раз во на зов сім не бу ла схо жа на ляль ко ву со ло де нь ку па нян ку, ко тру ми зна ли в ній про тя гом всьо го цьо го ча су. Марія під тя гла но ги на та бу рет, зсу ту ли ла ся, обій ня ла обо ма ру ка ми ко лі на, на су пи лась, до кір ли во гля ну ла на Арте ма. – Я знаю, що ка жу. За по віт пот ріб но по вер ну ти на зад. Зда ти в ру ки Михай ло ві, який по стій но десь тут око лиц ями ти няєт ь ся. А ме не те ж тре ба зда ти. Або в мі лі цію, або про сто в ру ки Лихо го ну. Той на пев но вже знає, що зі мною ро би ти, раз так ак тив но під три мує сте же н ня.

– Лихо гон за пев няє, що й не ду мав за то бою сте жи ти, – рап том за го во ри ла я, нес по ді ва но для сам ої се бе по ру шую чи Жо ри ко ві вка зів ки що до кон спі ра ції, – йо го мож на не бо я ти ся. За по віт уже в нас...

– Ні, ні, – Ма рія по сміх ну ла ся, – ви, Ка тю, як зав ше, ба чи те в ме ні щось кра ще, ніж нас пра вді. Не хо четь ся вас роз ча ро ву ва ти, але... Я хо чу по вер ну ти за по віт зов сім не то му, що зля ка ла ся Лихо го но вих по гроз і че рез це ви рі ши ла при пи ни ти бо роть бу за спра вед ли вість... Ні, зов сім ні. Я са ме ви ріши ла роз по ча ти цю бо роть бу...

– При пи ни! – втру тив ся рап том Артем. – До сить то го, що ми про сто по вер не мо за по віт...

– Для ко го до сить? – Марій ка глуз ли во під ня ла бро ви. – Для за спо ко єн ня мо го сум лін ня? Так. Але хіба во но за слу го вує на спо кій? Оце вж е ні. Як що йти, то до кін ця. На віть як що йдеш на зад.

– За ра ди чо го? – Артем ди вив ся на неї див ним по гля дом. – Ти й дя дь ка Жо ри ка з Ка трею по ста виш у дур нуват е ста но ви ще, й се бе. Вони ж зо бов'яз а ні бу дуть із цим знан ням щось ро би ти... Втім, – Тим ко з на ді єю глянув Жо ри кові у вічі, – мо жли во, про бле му ще вдас ть ся не ви пу сти ти за сті ни цьо го бу дин ку. Повер не мо за по віт – і спра ву скін че но.

– Не знаю, – кво ло про мо ви ла Марія, – пі сля то го, що ти тут на го во рив, ме ні все бай ду же.

– Ой, – Тим ко рап том по чер во нів, – ну Мару сю, ну я ж, ти пу, зо па лу. От уже не очі ку вав, що ти че рез це зва жиш ся, ти пу, на та ке...

– А як ме ні то бі, дур не ві, ще до ве сти, що я не так а? Зд а єть ся, ми бу ли свідк ами чер го во го під сту пу Аму ра. Попри силь не ба жан ня від да ли ти ся й за ли ши ти мо лодь на йо го пі клу ван ня, я все- та ки ви рі ши ла втру ти ти ся.

– Кгм! – син хрон но зі мною ви рішив дія ти Ге ор гій. – Йому до во ди ти не тре ба, – Жо рик глуз ли во гля нув на Марію, – він уже по ву ха в іде а ліз мі. Ти кра ще нам до ве ди. Бо всі ці пе рев ті лен ня з жер тви ат во ка та стро фи в кі но ак три су, по тім у се кре тар ку... Від та ко го, зна єш, про ко го зав год но як са ме про «та ку» й по ду ма єш. У всіх при сут ніх, вклю чаю чи ме не, відви сли ще ле пи. За мить за го во ри ли всі хо ром.

– То ви зна ли?

– Це не те, що ти ду ма єш!

– А як же кон спі ра ція? Потім ми та кож син хрон но зам ов кли і вту пи лись у Ге ор гія, ко жен у своє му че кан ні.

– Ну а чо го тяг ти? – Жо рик усе- та ки збе ріг за мною пра во з'яс уван ня стос ун ків. – Так би ще пів го ди ни хо ди ли ко ла ми, а тут відра зу яс но – до ве де т ь ся від вер то зіз на ва ти ся. Голов не, «а» ска за но, то ді в про го ло шен ні «б» мож на й під соби ти. Я по сміх ну ла ся, ро зу міючи, що Ге ор гій не ви прав ний. Усе жит тя він сам ста вить най су во рі ші забо ро ни, сам їх по ру шує, а стра ж дає по тім че рез ці по ру шен ня не сам, а ра зом зі мною, бо я, чес на друж и на, всі при -

80

кро щі зо бов'яз а на з ним ді ли ти.

– Ми спра вді ба га то чо го зна ємо, – су во ро звер нув ся Ге ор гій до Марії, – але хо че мо по чу ти доб ро віль не зіз нан ня. Ба жа но до кла д не. Від сту пе ню йо го пра вди во сті зал еж а ти ме ва ша по даль ша до ля, дів чино.

– Не ля кай лю ди ну! – за сту пи лась я, ро зу міючи, що влас на до ля за раз роз би то му сер цю Марії аб со лют но бай ду жа й що тисну ти пот ріб но зов сім на інші міс ця. – Вона й так са ма се бе вж е пе ре ля ка ла до по ку са них гу бів. Марій ко, по ясни до пут тя, що від бу ваєть ся? Тоб то, про все, що стос уєть ся тво їх прав на за по віт, ми й са мі зна ємо. А ось чо му ти ви ріши ла зіз на ти ся? Марія зов сім не по- ляль ко во му по тя гла но -сом, що чо мусь до да ло ме ні симпа тії до ці єї па нян ки.

– Че рез ме не, – по дав свій не та ктов ний го лос Артем, – зно ву все, ти пу, че рез ме не. Я мав ду рість, ти пу, на ки ну ти ся на Кінг кон га й спра вив тим са мим на Марію, ти пу, вра же н ня. От во на й не змо гла біль ше об ма ню ва ти... Знав би, ти пу – й паль цем би не по во рух нув, ще й чаю б цьо му Кінг кон гу за про по ну вав. Аби Марусь ка, ти пу, спо кій но по чу ва ла ся.

– Ду рень ти, – нез ло сти во огри зну ла ся Марія, про те, гу сто по чер во ні ла, – ні чо го не че рез те бе. Вза га лі че рез ус іх, – тут Марій ка зво ли ла по ди ви ти ся все- та ки на нас із Ге ор гієм. – Ви так доб ре до ме не по ста ви ли ся. Вия ви ли ся таки ми сер деч ни ми людь ми... На віть у бу дин ку в се бе осе ли ли. Я ж бо ду ма ла, наць кую двох пу стих ко ри сли вих кон ку рен тів од но го на одно го, а са ма, по ки во ни гриз ти муть ся, облаш т ов ув а т им у свої справи. Я ж вас по Ли хо го ну оці ню ва ла. Ду ма ла, й ви та кі са мо.

– Чим же то бі так Пе тро Сте па но вич не до го див?

– Що ж це за рад ник та кий, кот рий уми раю чо му до зво ляє на стіль ки жах ли вий за по віт за ли ша ти?! – відра зу за ве ла ся Марій ка. – За ра ди зай вої ко пій ки ла ден на що зав год но. Не міг, чи що, від го во ри ти Робер та цій нез най де ній ди ти ні щось за ли ша ти? Адж е міг би Ро бер т про сто Ле оні до ві Мар ко ви чу до ру чи ти, щоб роз шу кав двою рід но го бра ти ка та по ді лив ся б із ним спа д щи ною. Нев же пле мін ник про ти во лі вми раю чо го пі шов би? Хоча та кий пле мін ни чок що зав год но мо же... У будь- яко му ра зі, все бу ло б кра ще, ніж та кий дур ну ва тий за по віт. Доб ре, но та ріус – при ват ний і не чес ний. Але ж Ли хо гон?! Стіль ки ро ків на Ро бер та про пра ц ював! Той йо му до віряв, як сам ому со бі...

– Лихо гон го во рив, що на ма гав ся за по бігти...

– Чула, як він на ма гав ся! – жва во си па ла об ви ну ва чен ня ми Марія. – За їкнув ся, а як Ро берт на ньо го гар кнув, так і мах нув ру кою. І вза га лі ме ні цей Лихо гон ні ко ли не по до бав ся. За ко го він се бе має? І ще че рез кон верт чіпляв ся! Тут Робер т Аль бер то вич умер, а він про якісь кон вер ти ду має... Усі во ни там тіль ки й че ка ли, ко ли Ро берт від дас т ь Бо гу ду шу. Тому Ле онід так і нер ву вав ся, що че кав- че кав, а тут, вия вляєт ь ся, не мо же відра зу спа д щи ною ско ри ста ти ся...

– Че рез що ти їх так не лю биш?

– Люби ла ра ні ше, – пир хну ла Марій ка, – на ївна бу ла. Іде аліст ка. А по тім по ди ви ла ся, як во ни всі пе ред вми раю чим по во дя ть ся, й роз лю би ла. Ваш Лихо гон ще ко ли Робер т Аль бер то вич тіль ки зліг, уж е в прий маль ні з Ле оні дом но ві умо ви ро бо ти об го во рю вав. Мовляв, влас ник фір ми- клі єн та змі ню єть ся, зна чить, пот ріб но де що об го во ри ти...

– Про сто Пе тро зна єть ся на ме ди ци ні, не стра ж дає сен ти мен таль ні стю та має здо ро вий під хід до справ, – рап том за сту пив ся за ко лиш ньо го од но клас ни ка Ге ор гій. – На пев не, з ви гля ду ва шо го Робер та відра зу бу ло зро зу міло, до чо го йде. А смер тей Пе тро в жит ті ба чив стіль ки, що сли ни ти на віть на влас но му по хо ро ні не бу де.

– Наш Лихо гон дій сно ні ко ли не від знач ався ко рект ністю чи чуй ністю, але нев же це при від, щоб так по га но про ньо го ду ма ти? – зди ву ва лась я. – Він же спра вді до по ма гав сво їм клі єн там.

– Не знаю, – зно ву на су пи ла ся Марій ка, – не по до ба єть ся він ме ні. Ди вить ся, як на по рож нє міс це й че рез кон вер ти ки чіпляєт ь ся... Я ду ма ла, всі де тек ти ви та кі, – тут Марій чи ні оче нят ка по те плі ша ли. Вона звер ну ла ся до Ге ор гія, – а ви вия ви ли ся іншим. Не пу стим. І не ко ри сли вим зов сім... А про Ка трю я вза га лі мов чу. За га лом, не стер пно со ром но ме ні бу ло вас об ма ню ва ти. А тут ще Ар тем. Спо чат ку я про сто по ду ма ла: «Та ла но ви тий на ви гад ки хлоп чик. От би йо го до нас у Ака де мію. Або про сто ме ні в по рад ни ки для сце на ріїв...» А по тім, ко ли кра ще Арте ма взна ла, то... Ро зу міє те, в ме не ба га то хто за ко ху ва вся, але ні ко ли це не бу ло справ жнім по чут тям. Як щось за ра ди ме не й ро би ли, то го ло си ли по тім пів жит тя про те, як я до ро го обій шла ся. От Льонь ка Пе сов по го див ся до по мог ти ме ні з за по вітом, і хо ча пі вро ку вж е тя га єть ся за мною, як бо же віль но за ко ха ний, все од но за жа дав част ку при бут ку. Та ще й гар чить що ра зу, мовляв, он які труд но щі він за ра ди ме не терпит ь...

– Як Льонь ка Пе сов? – не ви три ма ла я. – Це який?

– Той, що мій од но груп ник. З ньо го все й по ча ло ся. Він же з пле мін ни ком Робер та Аль бер то ви ча пов ний те зко.

– Зна чить, їх двоє і обоє справ жні, – я швид ко ді ста ла за пис ник і взя ла ся за пи су вати.

– А Артем, – Марія пе ре бу ва ла в сво їх дум ках, – Артем так смі ли во ки нув ся в той не рів ний бій... До цьо го я ще сум ніва ла ся. Ну, ду маю, хло пець як хло пець. При ємний, зви чай но, ці ка вий... А пі сля то го випа д ку я відра зу все зро зу міла. За га лом, не мож на так. Не по вин на я бу ла йо го об ма ню ва ти... Я не хо ті ла, от пра вда, не хоті ла... Перш ніж Уло влю валь ний Кут зно ву на ки нув ся на ме не, в роз мо ву всту пив Тим ко.

– Я їй про лю бов, а во на в сльо зи, – втов кма чу вав він Ге ор гію. – «Іди геть, – ка же, – ти й уя ви ти не мо жеш, яка я по га на. І нас кіль ки твоєї лю бо ві, ти пу, не вар та». Ну, як же не вар та, ко ли я зро ду, ти пу, ні до ко го та ко го сер йо зу не від чу вав? Знаю чи Арте ма, мож на бу ло ска за ти, що ця фр а за ста ла для ньо го від чай душ ним ос від чен ням.

– Роз по віла ме ні Марій ка, що нам, ти пу, ра зом не бу ти. Типу, зла до ля спа ли ла жаб'я ч у шкір ку й до ве де т ь ся те пер кра су ні Марії, ти пу, ви ру ша ти за три дев'я т ь зе мель. Іно ді від Тим ко вих «ти пу» ме не по чи на ло від вер то ті па ти.

– Ка же, ти пу, ви її вж е май же роз се кре ти ли, й во на в ду ші на віть ра да, бо са ма вас біль ше об ма ню ва ти ну ні як не мо же. А ме не, ти пу, тим біль ше. Тому що я гар ний! – Тим ко бла жен но по сміх нув вся, зга дую чи. – Так, ти пу, й ска за ла: «Який же ти, Арте ме, все- та ки гар ний!» Уяв ляє те? От уже ні ко ли не очі ку ва ла, що наш ци ніч ний Тим ко мо же так силь но на га ду ва ти Лиза ве ту, яка трем тить від будь- якої пох ва ли ко ха но го чо ло віка.

– Я на реш ті ви пи тав у чо му, ти пу, спра ва. Марія ме ні все роз ка за ла. Зіз на ла ся, ти пу. Те пер, мовляв, во ни про Ака де мію до віда ють ся і відра зу ж ме не роз се кре тять. Але це й на кра ще. Не мо жу біль ше по чут тя ми та ких доб рих лю дей спе ку лю ва ти. Іти ме ні тре ба. На віть як би не ви кри ли, все од но піш ла б. Від со ро му. На -

81

зов сім. Ніко ли ми з то бою біль ше не по ба чи мо ся. А як жи ти без те бе, не знаю... Так і ска за ла... Уявляє те? – хви люю чись осо бли во силь но, Тим ко за бу вав про своє «ти пан ня», і я від по чи ва ла. – А я ко ли по чув, що ні ко ли біль ше її не по ба чу, так... За га лом, щось та ке на ме не най шло не гар не... Зна є те, кри чав, ку ла ком по сто лі сту кав. Не пам'я т а ю вже, що са ме кри чав.

– Кри чав ти та ке, – люб'яз но під ка за ла Марія і за хо ди ла ся ци ту ва ти без осо бли во го ви ра зу: «Та хіба ж так мож на? Хто ж так із людь ми чи нить? Хіба ти мо жеш та кою вия ви ти ся? Адж е я то бі по вірив. Впер ше в жит ті та ке. А ти? У ду шу вліз ла, а по тім уті ка ти? Що ж ме ні те пер, віша ти ся, чи що? Ні. Ти не мо же ш вия ви ти ся та кою. Я ж лю блю те бе». Так і ска зав. Уявляє те?

– А по тім Марій ка, ти пу, дов го пла ка ла і роз по віда ла, чо му все це, ти пу, ста ло ся. Ну, не між на ми, а між нею і цим сві том. Не вин на во на. Один раз по ми ли ти ся ко жен пра во має! А по тім прий шли ви. А Ма рія, за мість то го, щоб утек ти, ви ріши ла за ли ши ти ся... А мо гла б же вда ти, що на хвилиноч ку хо че ви йти, по вітрям по ди ха ти... А са ма втек ти мо гла, та бач, за ли ши ла ся. За ра ди ме не. Уявляє те? Це все ми як раз уяв ля ли. Не уяв ля ли ми зов сім іншо го, але як за пи та ти про це інше, я ще не при ду ма ла.

– Ти ка за ла, по ча ло ся з тво го од но груп ни ка? – пер ший зо рієн ту вав ся Ге ор гій, кот рий до сі на ма гав ся зда ва ти ся су во рим. – Якщо мож на, до кла д ні ше. Що це за «все»?

– Моя ідея, – зіт хну ла Марія. – Ка жу ж, ме ні зда ва ло ся, всі де тек ти ви на сві ті – прой дис віти й не вігла си, ось я й ви рі ши ла вас ви ко ри сто ву ва ти. Про ва шу кон ку рен цію з Лихо го но вою аген ці єю дав но вже сур млят ь усі га зе ти... Від ці єї но ви ни ми з Ге ор гієм стур бо ва но пе ре зир ну лись. Я ле д ь стри ма ла ся від ба жан ня не гай но за пи та ти, в якій са ме га зе ті Марій ка від най шла та ке.

– А тут ще цей за ко ха ний у ме не ку зен, як на зло. Лжекуз е н він, то му що ми в од но му спек та клі гра ли па роч ку. Я – юну не при ступ ну ари сто кра т ку, а він мо го ку зе на. Так звід то ді й по ча ли йо го лж е к уз е но м зва ти. Він вза га лі хло пець гар ний. Та ла но ви тий ду же. Тіль ки зан ад то се бе лю бить. Пра виль но в п'єсі на пи са но: «Лю биш не ме не, а свою лю бов до ме не». На до да чу в ньо го гни лі зу би... Про що це я? А, так, про по ча ток мо го бо же віл ля. За га лом, ко ли я до віда ла ся, що лж е к уз е н пов ний те зко пле мін ни ка Робер та, ви ріши ла, що про сто зо бов'яз а на цим ско ри ста ти ся... А по тім, ко ли під слу ха ла, як за по віт скла да єть ся, так відра зу все й при ду ма ла. Са мі ж на про шу ва ли ся з та ким фор му лю ван ням... Не я, то хто- не будь інший обов'яз ко во здо га дав ся б.

– Хто- не будь інший нав ряд чи до відав ся б про фор му лю ван ня, ти пу, за по віту, – до ки нув наш вір ний стра ж спра вед ли во сті, чим ви кли кав но вий сплес к Марі їних емо цій.

– Вихо дить, до ля ви бра ла са ме ме не! Не мож на ж повз та кі по да рун ки про хо ди ти. Крім то го, дав но хо ті ло ся чо го- не будь та ко го. Я не про ба гат ство, я про при го ду... Мені відра зу при га да ли ся ча си, ко ли й ме не те ж охо пи ла нев си ти ма жа га гос трих від чут тів. За ра ди яс кра вої при го ди юна я ла д на бу ла пі ти на будь- які по ступ ки пе ре д сум лін ням. А ко ли тра пи ла ся на го да, вия вля лось, що між «бу ти го то вою» і «пі ти» про ля гає ве ли чез на прір ва. Те, нас кіль ки не прий нят на для те бе осо би сто та чи ін ша дія, ро зу мієш до кін ця, на жаль, тіль ки в про це сі здій снен ня. Тоді, ко ли зво рот ньо го шляху вже не ма. На жаль, пот ріб но без ліч гір ко го дос віду, щоб нав чи ти ся заз да ле гідь відріз ня ти, де ме та справ жня, а де про сто ско ро ми ну ще ба жан ня, ко тре по тім по не во лить те бе. У Марії, зда єть ся, ра ні ше та ко го дос віду не бу ло. Тому ме ні бу ло шко да ці єї дів чин ки.

– До ре чі, – Ге ор гій і да лі з'яс ову вав фак ти, – про яке ба гат ство мо гло йти ся? Нев же ти роз рахо ву ва ла, що все це лег ко зій де то бі з рук? Пе сов- пле мін ник ніза що не за ли шив би ці єї спра ви. Подав би в суд...

– На ко го? Він би ме не чіпа ти не став. Якщо ува ж но вчи та ти ся в пе ре лік за по віда но го, то все відра зу ста не зро зу міло. Крім усі ля ких там цін них па пе рів і не ру хо мо сті, Ро берт Аль бер то вич за по відав за гу бле но му спа д ко єм цю фа міль ні кош тов но сті. Збе ріга ють ся во ни в сей фі бан ку. Заб ра ти їх мож на в будь- який мо мент, маю чи на ру ках необхід ні па пе ри. От ри мав ши за по віт, я відра зу пом ча ла б до но та ріу са, до че ка ла ся вве ден ня ме не в пра ва спа д щи ни. Роз рах ува ти пот ріб но бу ло так, щоб обов'яз ко ві півро ку че кан ня ми на ли на ступ но го ж дня пі сля по дан ня мо їх до ку мен тів. Тоді ніх то ні чо го не встиг би по ча ти. Поки во ни му чи ли ся б із су до ви ми по зо ва ми, я заб ра ла б із бан ку кош тов но сті та ви їха ла з міста. На зов сім. А мо же, з'яви ла ся б до Ле оні да й за про по ну ва ла не тя га ти ся по су дах, а ви ріши ти все до обо піль но го за до во лен ня. Я, мо вляв, за би раю кош тов но сті й від мо вля юся від реш ти пре тен зій... Га даю, Ле онід Мар ко вич по го див ся б. Адж е вінбо чу до во знає, що я те ж маю де я ке пра во пре тен ду ва ти на спа д щи ну.

– Це яке ж?

– А вас не ди ву ва ло, що та ку дів чи ну, як я, без ви щої ос віти й дос віду ро бо ти, рап том прий ня то на поса ду? Осо би стий се кре тар са мо го Робер та Аль бер то ви ча! Від вер то ка жу чи, ме не в цій спра ві ди ву ва ло стіль ки всьо го, що до по ди ву з при во ду щой но по чу то го якось мізки не до хо ди ли.

– При га ду єте, я роз по віда ла про свою ма му? Вона спра вді по мер ла. Дав но вже. До цьо го во на ба га то ро ків бу ла дру жи ною Ро бер та Аль бер то ви ча. Нео фі цій ною дру жи ною, але все- та ки. Ні, я не йо го доч ка. На ща стя, я доч ка сво го бать ка, з яким ма ма роз лу чи ла ся ще як я бу ла зов сім ма ла. Тож, Ро бер т Аль бер то вич був ме ні віт чи мом. Хай і не офі цій ним, але все- та ки... Са ме то му, ко ли я ста ла до ро слою, звер ну лась до ньо го з про хан ням про пра це влаш ту ван ня й він відра зу приз на чив ме не осо би стим се кре та рем. Нав чив усьо го. На ста но вляв, до по ма гав. Він ні ко ли не був доб рою лю ди ною. Усі ди вац тва й скла д но щі йо го вда чі я опи су ва ла пра вди во. Але до ме не він ствив ся доб ре. Я ба га то чим зо бов'яз а на йо му...

– І то му ви ріши ла по ка ра ти тих, хто по смів ци ніч но по ста ви ти ся до йо го ско ну? – я спро бу ва ла хоч якось ви пра вда ти Марі їні спро би.

– І то му те ж. А ще то му, що кош тов но сті ці Робер т ко лись по да ру вав мо їй ма мі. А по тім заб рав на зад, після її смер ті. Не че рез скна рість чи злість, а з чер ство сті й ду ро сті. Йому й на дум ку не мо гло спа сти, що хоч я за ли ши ла ся жи ти з ба бу сею, про те мо жу якось пре тен ду ва ти на ці бряз каль ця. А я – мо жу. Пода рун ки, як ка жут ь, на зад не від да ють ся... Втім, на пев но, я не пра ва. Про сто ма ма лю би ла йо го. Зда єть ся, посправ жньо му лю би ла. І то му йо го по да рун ки бу ли їй ду же до ро гі. Як же я по вин на бу ла по ста ви ти ся до то го, що те пер ма ми ні улю бле ні ре чі ді ста нуть ся не зна ти ко му? Ну гараз д , я згодн а: хай би Ро бер т заб рав їх со бі, але пе ре да ти якійсь зов сім не відо мій лю ди ні... Хоча, мо же, я про сто на ма га юся ви пра вда ти свої грі хи... У будь- яко му ви пад ку, де я кі пра ва на цю спа д щи ну ма ю, а від усьо го іншого лег ко від мо ви ла ся б. Гадаю, на та ких умо вах Ле онід Мар ко вич, не ба жаю чи го ло сних скан да лів і су до вої тя ганини, по го див ся б на ком про міс. Він же відз начає т ь ся рід кісною оща д ли вістю. Мені не н ад то по до ба ла ся думка цієї юної пані про своє оточе ння , то му ви рі ши ла за сту пи ти ся за Пе со ва:

82

– Не ду маю, щоб це бу ла по га на риса для біз нес ме на.

– Як на мене, то це по га на риса для будь- якої лю ди ни, – за пе ре чи ла Марійка, але відра зу спохопи ла ся. – Ну ось, зно ву. Ба чи те? Та ке зі мною постійно від бу ваєть ся. От як не спо до ба єть ся ме ні хтось, ні чо го з цим не мо жу вдія ти. Зопалу ки да юся йо го об ви ну ва чу ва ти у всіх можливих грі хах, хо ча він, мо же, й не ви нен зов сім. Це в ме не ком плекс образи на цілий світ. Я в книж ці з психо ло гії вичит а ла. Але що ж я мо жу вдіяти, коли так влаш то ва на? – Марія без не вин но зак ліпа ла, і я ку пи лася на цю ча рів ність та відра зу від чу ла по лег шен ня. «Як що во на са ма ус відом лює, що повод ит ь с я непр ав ил ь но, зна чить, не все ще втрач е но », – оп ти містич но заува ж ив хтось у мене все ре ди ні.

– Бу де мо лі ку ва ти! – смі ючись, про го ло сив Артем.

– Ти ж ве те ри нар, – в’їд ли во на га да ла я.

– Я ж, ти пу, не весь час на ве те ри на ра вчи вся, – викручув ав ся Артем, – а тіль ки в остан ні ро ки пе ре йшов. Ко ли вж е люди ос то чор ті ли. І по тім, що лю дей, що тва рин... Усіх тре ба лі ку ва ти. Суто, ти пу, ме дич ни ми ме то да ми. Любов'ю і тур бо тою.

– Зно ву піш ло- по їха ло! – об урив ся Ге ор- гій. – Із ва ми про сто нем ожли во пра ц юва ти, су ціль на лю бов у го ло вах. Хто про спра ву роз по віда тиме? От же, – Ге ор гій втупив ся в Марійку, певн е, силкую чись те ле па ти чно пе ре да ти їй свою зо се ре дж е ність, – спо чат ку ти зро зу міла, що ша ну валь ник –пов ний те зко пле мін ни ка Ро бер та Аль бер то ви ча, по тім під слу ха ла фор му лю ван ня за по віту...

– А по тім Робер т умер, і з до сить про зо рих на тя ків Ле оні да Мар ко ви ча я зро зу міла, що ме не зби ра ють ся виг на ти на ву лицю. Кажу ж, не ма в лю ди ни ду ші, су ціль ні роз ра хун ки. «Ро зу міє те, Маріє, – ні би то про сто мір ку ючи вго лос, го во рив Пе сов, – на віть як що при пу сти ти, що за час ро бо ти ви дос ко на ло ово лоділи про фе сією се кре та ря, то ні як не мож на не врахо ву ва ти віко вого фак тора. Ви ще н ад то мо ло да. Попе ред у лю бов, за між жя, де кре т на від пуст ка. Якій фір мі ви гідно три ма ти спі вро біт ни ка, маючи впев не ність, що спі вро біт ник цей не за ба ром відій де від справ? » Так і сказ ав! А йо го осо би стий се кре тар – со ро ка річ на шкарбунк а , з по ро ди тих, що вдя га ють ся, як школяр ки, а ви гля д ма ють, як у небіжчи ц ь, – зловтішно при цьому вищиря ла ся й за пи су ва ла кож не ше ф ов е сло во. «Тре ба ж, як куме д но, – подум а л а я, – лю ди на постійно по трапл я а є в най незруч ніші для неї умо ви. Лиза ве ту не прий ма ли на ро бо ту че рез те, що во на дав но вж е не юна, а Ма рію хо ті ли звіль ни ти са ме чер ез про ти ле ж не: замо ло да виявила с я . При чо му, ні те, ні ін ше не мож на вва жа ти об'єк тив ни ми причи на ми відмови. Схо же, до ля про сто вихо вує нас. Кож но му під со вує са ме ті труд но щі, з яки ми найскл а д ніше впора ти ся. Ет, зна ти б ще, для яких боїв нас так тре нують...»

– І ось то ді- то я все й при ду ма ла. Пішла до свого Льонь ки, так, мовляв, і так, ка жу. Спра ва є. А він тоді са ме в кон курсі ви грав. При чо му, не за ос нов ним про фі лем, а по ре жи су рі, що див но, бо як сце на рист Льонь ка бли ску чий, а ре жи сер – по се ре д ній. Але хто їх там у цій ко місії роз бе ре? За га лом, на ша міс це ва кіно сту дія зо бов'яз а ла ся всі ля ко сприя ти зніманню ди плом ної ро бо ти пе ре мож ця. І тех ніку йо му ви ді ля ти поча ли, на віть рек візит зі сво їх осо би стих за па сів. Так на ро ди ла ся ідея зйо мок під лашто ва ної бан ди та ми ав то ка тос тро фи. На той час я вже зі бра ла до сить інфор ма ції про ва ш «Or der», щоб пер е д бачи ти де я кі ва ші ре ак ції. Наприкл а д , під ки ну ти Ге ор гію на ді лян ку лист а з по відо млен ням про те, ко ли бан дит сь кий Ку зен відві дає ме не.

– Але ж цього лист а вітром при не сло... – обра жен о про бур чав Ге ор гій.

– Зви чай но, – по сміх ну ла сь Марійка, – зна є те, як я дов го тре ну ва ла ся ці аркуші до вас на ді лян ку за ки да ти, та ще й че каю чи на пот ріб ний напр ямо к вітру. А вж е в тому, що ви ці аркуші про чи та є те і з'яви те ся в приз на че ний час по ди ви ти ся, хто там до ме не при їде, й сум ні вів не ви ни ка ло. Роз мо ву ми з Льонь кою ро зігра ли «від і до». Звід кіля ми мо гли зна ти, ко ли ви під слу хову єте, а ко ли ні? І Том кін те ж свою роль гра мот но зіграв. За що йо му спа си бі ве ли чез не. Єди на скла д ність по ля га ла в тому, щоб ви пе ред ча сно не по міти ли, що «Таврія» би та!

– То що? – й досі не ро зу мів Жо рик. – Маши на з самого почат ку бу ла роз би та? – і до дав: – Низ ко бюд ж е т ні філь ми зні ма є те, панов е. Для справ ж н ь о го кі но варто бу ло б не по ску пи ти ся і ма ши ну таки роз би ти. Тоді б я точ но в ка та стро фу по вірив.

– До та ких ви тра т на ша кіно сту дія по ки не го то ва. А «Та врія» ця в них у по ло ви ні всіх сю же тів про ава рії зні ма єть ся. Її вже ро ків п'ять, як прин ци по во не ре став ру ють. Спе ціаль но для кі но ава рій три ма ють. З за ду і з од но го бо ку – нор маль на ма ши на. Їздить на віть. Точ ні ше, їзди ла, по ки я її в стовп не за са ди ла. Ось то му Льонь ці по тім і до ве ло ся «Ав то сос» ви кли ка ти. Тому ж він на ме не й зли й... На од не кри ло й мор ду ці єї «Та врії» ди ви ти ся страш но... У тем ря ві та в по спіху на віть з бли зька не роз бе реш, що ава рія від бувлас я до сить дав но. Тим біль ше, що я, каж у ж, вжи ла ся в роль і трохи все- та ки ма ши ну об стовп уда ри ла. Для пра вдо по діб но сті, – тут Ма рійка по- дит ячо му по сміх ну ла ся й за голоси ла: – Ну зіз най те ся, дя д ь к у Жо рику, ну ви ж по віри ли!!! Пе рей ня те в Тим ка звер тан ня до Ге ор гія з вуст Марії звучало якось ду же зво ру шли во.

– Повірив, – пох му ро кинув Ге ор гій і знову завме р у очі куван ні.

– Це здо ро во! – роз смія ла ся Марійка, – Ска жіть, я клас но все при ду ма ла? Зви чай но, не без Льонь чи ної до по мо ги, але все- та ки... Вза га лі, якби я не за не ду жа ла в пе ре д день кон кур су, ще неві до мо, чиї ро бо ти фі нан су ва ли ся б на шою кіно сту ді єю. Льонь ці про сто по щаст ило!

– Ближ че до спра ви, – пе ре бив Ге ор гій, – як що ава рія бу ла під лашто ва на, то як по ясни ти твій стан? За би ті міс ця те ж бу ли... то го? Марія на пру же но зав мер ла, ви рі шую чи, го во ри ти, чи ні. По тому її якось бо ліс но пе рес мик ну ло, вона кри во по сміх нулась і по відо мила: – Мисте ц тво ви ма гає же р т в. Як що ду же захо ті ти, мож на зіміту вати що зав год но. Ну вда ри ла ся разів зо два щоси ли го ло вою об кер мо. А ще ра ніше, в бу дин ку, зі схо дів зістриб ну ла – для син ців і по дря пин. Ну й одяг на со бі трішки по роз ри ва ла. Для вне сен ня в сце ну ел е мен тів еро ти ки. Тоб то це я ро би ла вже не в бу дин ку, а в ма ши ні. Бу ди нок цей, до ре чі, справ ді мо їй ма те рі на ле жав. Вони з Ро бер том тут про во ди ли ра ніше май же всі ви хід ні. Офі цій ного ма є тку ма ма не лю била. Тоб то, з да чею та сама істо рія, що й із кош тов но стя ми. Робер т і за жит тя ма ми ного ні чо го офі цій но не пе рео фор мляв, а вж е по смер ті – й по го тів із цим бу дин ком не морочи вся. За га лом, клю чі в ме не бу ли. Ось я сю ди й при їха ла. І відра зу да вай са мій со бі по верх не вих ті лес них ушко д ж е н ь зав д а в а ти. На віть ці каво було: змо жу, не змо жу... Вия ви ло ся, ні чо го скла д но го. Тоб то, боляч е трішки, зви чай но, але цьо го ж і до ма га ли ся... Це вже відгонило від вер тим пси хіч ним розла д о м . Подума т и тільки: мо ло да, вродл и ва... Чо го їй спо кій но не жи веть ся, на біса з та кою оде р жи містю псу ва ти сам ій со бі жит тя?

– Не слабо, – на су пив ся Тим ко, – ви па док, ти пу, очевид я ч к и ме дич ний. Від та ких ма зо хіст ських нахи лів,

83

типу, лі ку ва ти ся тре ба. Втім, че рез цю хво ро бу за ста тистикою про хо дить пона д 55 від сот ків усьо го на се лен ня...

– А як би ти со бі що- не будь зла ма ла? – по ці ка ви ла сь я. – Чи як би шра ми на все жит тя ли ши ли ся?

– Та я ж обе ре ж но, – без не вин но по сміх ну ла ся Марійка, – щоб тіль ки по верх не ві уш ко д ж е н ня... Не ди віть ся на ме не так. Не бо же віль на я. За раз ме ні й сам ій зда єть ся, що все це бу ло... не ціл ком нор маль но... Так ска же мо. Але то ді я пона д усе на сві ті хо ті ла вті ли ти свій план у ре аль ність. А для цьо го бу ло необхід но, щоб де тек тив Соба нев ський по вірив у мою ав то ка та стро фу.

– Як же ти мо гла вга да ти, що я те бе ря ту ва тиму, ще й до до му по не су?

– Ніяк не мо гла. За пла ном ви по вин ні бу ли по ба чи ти ава рію і по чу ти про задуми лж е к уз е н а . Він цілу годину тільки про це й говорив – не міг же він знати, в яку саме хвилину ви до нас на пот ріб ну від стань під кра д е те ся... А за кіль ка го дин я мусила з'яви ти ся у вас на да чі, влаш ту ва ти пе ре по лох і, як у доб рих сус ідів, по про си ти до по мо ги.

– Ось ба чи те, – звер нув ся Ге ор гій до нас із Тим ком, – хоч у чо мусь я в їхній план не впи са вся. Хоч у чо мусь вия вив ся не пе ре д ба че ним.

– Так, – Марійка зно ву по смі хну ла ся. Схо же, в неї справ ді був та лант сце на ри ста. І сво їми осо би стими сце нар ними пе ре мо гами, й нес по ді ва ним по во ро там сю же ту, вне се ним са мою до лею, Марійка тіши ла ся на стіль ки щи ро, що я ми мо во лі по чи на ла поді ля ти її зах ват, – ваші від ступи від мо го сце на рію істот но при кра си ли сю же т. Ви так до по мо гли ме ні... Щопра вда, з цьо го мо мен ту й по чав ся тер ни стий шлях мо го проз рін ня... Я ж не пла ну ва ла за ли ша ти ся у ва шо му домі. Ду ма ла, ви, як справ ж ні ми слив ці на клі єн тів, відра зу вчепит е с я в ме не своїми па зу ря стими ла пами, ви слу ха є те мою істо рію про за по віт і спа д щи ну, за про по ну єте свою до по мо гу, але жи ти ме не відішле те на зад, на мою жилпл о щу. Візь ме те ся до по мог ти в спра ві ли ше за со лід ну ви на го ро ду, звісно... Тоді б я за ли шилася жи ти поря д і не по міт но під ве ла б вас до дум ки про ви кра де н ня за по віту, – Марія роз гу бле но зіт хну ла. – А ви зов сім інши ми виявилис я. На віть уя ви ти со бі не мо же те, яка це мука – жи ти в та ких доб рих лю дей і бре ха ти їм... Але не мо гла ж я зіз на ти ся Льонь ці, що від мо вля юся від сво го пла ну. Він у мій ус піх, варто заува ж и ти, з самого почат ку не ві рив... Усе під’юд ж ув а в і по смі ював ся. І, як вия вило ся, мав рацію. Але я не жал кую. При єм но ус відом лю ва ти, що зу міла вча сно зу пи ни ти ся.

– Авже ж , пи са ти сце на рії до жит тя – не найкр а ще за нят тя. По-пер ше, во но й са ме з цим зав дання м чудово впорає т ь ся. А по- дру ге, це мо же до ро го кош ту ва ти уча сни кам п'єси. На від міну від ак то рів, во ни справ ж ні лю ди й пе ре жи ва ють по- справ жньо му, – рап том вз ла ся вичитув а т и я. – Справ ж ні по чут тя – не іграш ки. Вони мо жут ь бо ля че ра ни ти. З їхньою до по мо гою мож на не нав мис но зро би ти не по прав не. За ли ши ти ос ад у людській душі, що на зав ж ди зак ри ває шлях до гар мо нії. І на сам пе ре д це по ка ран ня загро жува ло тобі.

– Знаю, – лег ко від мах ну лась Марія, – ра ніше ду ма ла, що жит тя – та кий ве ли чез ний зні маль ний майд а нч ик, на якому все справ ж н є, але як що коп ну ти глиб ше – іграшков е. А те пер, у осо бі цьо го ось бельб а с а , – Марія кив ну ла на Арте ма, – до ля під су ну ла ме ні справ ж н є по чут тя. Щоб я на влас ній шкі рі відчу ла сер йоз ність її на мірів, – Марійка, зда єть ся, й са ма не до кін ця ро зу міла зміст сказ а но го. Граю чись у кра сносмовс тв о, ми мо во лі вкла да ла ду же тон кі й скла д ні ре чі в до сить виразну фор му. – Втім, як що знай ти в со бі си ли відір ва ти ся і глянути на це по чут тя трохи збо ку, то, на пев не, й во но вия вить ся зви чай ною рол лю...

– Чо го ж, ти пу, не втек ла , як пла ну ва ла? – по ці ка вив ся обра ж е н и й Артем. – За ра ди зви чай ної ро лі так ри зи ку ва ти? Чи не заба га то, ти пу, че сті для карна в а л ь ної ма ски? Ски ну ла б ма ску й уте кла. Ще кра ще – спо чат ку заб ра ла б за по віт, відня ла кош тов но сті, а по тім і здиміла... Да вай, ди ви ся на нас збо ку, вирішуй, ти пу, що це чер го ва роль, і...

– Не хо чу! – Марійка глу зли во глянул а Тим кові у вічі. – Є та кі ро лі, які ду же при єм но гра ти...

– Я, мо же, ко ли з Горою, ти пу, бив ся, те ж, ти пу, роль грав, – мсти во примру ж ив с я Артем, – а ти по віри ла...

– Ні, – Марія миттєво пе ре тво ри ла ся на зля ка ну дів чин ку, – ти не грав. По твоє му облич чю ж вид но бу ло...

– І за ли ши ло ся вид но, – Ге ор гій зро бив те, на що я ні як не зва жу ва ла ся: за зем лив при сут ніх, – по йо го облич чю все чисто вид но. Бу кваль но . Тим ко з гор ді стю по тер під би те око.

– Про бач те, я відій шла від те ми, – Марійка по кір но по вер ну ла ся до спо віді. – Викра де н ня де тек ти ва Соба нев сько го ми те ж відзні ма ли для Льонь чи но го ди пло му. Для нього ва жли ва бу ла на ту раль ність ре ак цій, а для ме не – вра же н ня ви кра де ного. Ще тут, на да чі, роз по відаю чи вам про лж е к уз е н а , я спро бу ва ла ви кли ка ти у вас до ньо го жах ли ву во ро жість. А ви кра де н ня й на па д на ваш офіс під ли ва ли оливи у во гонь. Ви нео д мінно по вин ні бу ли роз лю ти ти ся на ли хо го нів ців і зва жи ти ся на вій ну з ни ми. За га лом, мої за пи ти вия ви ли ся вдо во ле ни ми.

– Це ти під ка за ла Горі, щоб годув ав Жо ри ка гри ба ми? – здо га да ла сь я.

– Ну так, – Марійка з за до во лен ням прига ду ва ла ко лиш ні по дви ги, – ме ні ж пот ріб но бу ло, щоб Ге ор гій зне на ви дів сво їх ви кра да чів лю тою не на ви стю. Коли по чула про ставл е н н я до ме ди ків і гри бів, зга да ла, що Михай ло за кін чу вав ме дучи ли ще. І відра зу под зво ни ла йомуна стіль ни ко вий, щоб при гро зи вся на го ду вати бран ця гри ба ми. Ме ні необхід но бу ло, щоб Ге ор гій од ноз нач но ви рі шив утек т и.

– Стривай, а як Гора по тра пив у твій по чт? – по ці ка ви ла сь я.

– Че рез Льон чи ка, – охо че по відо ми ла Марія, – Михай ло – він, хоч ве ли кий, але жах ли во дур ний. Ле онід пі ді брав ак то ра з ото чен ня Лихо го на за двома оз на ками – ду же по міт ного (про йо го зв'язок із Ли хо го ном Соба нев ський про сто не міг не зна ти. Михай ло по стій но кру тив ся бі ля ше фа й доб ре за пам'я т о ву вав ся гро мадсь ко сті); і ду же до вір ли вий (яка ще лю ди на без жо д них пі дозр сприй ме за про шен ня зні ма ти ся в філь мі про ви кра ден ня?). За га лом, Михай ло по тім пер е г л я д а в уж е змон то ва ні епі зо ди зі своєю уча стю і був ду же за до во ле ний. Вия вляєт ь ся, він усе жит тя мріяв зня ти ся в кіно… А я ли ши ла ся за до во ле на, бо пі сля цьо го ви кра де н ня ме ні вда ло ся втлума чи ти де тек ти ву Соба нев сько му дум ку про те, що його най лю ті ший кон ку рент – пан Ли хо гон – за міша ний у грі про ти не ща сної Марії. Приро д ньо, цей фак т разом із нах аб ним на льо том бан ди тів на офіс аген ції «Or der», по вине н був сприя ти ух ва лен ню вами рішен ня про бо ро тьбу про тив Лихо го на.

– А на віщо так скла д но? – зди ву ва ла сь я. – Викра де н ня під лаш то ву ва ти, по тім ще й у офі сі все до го ри дном пе ре вер та ти... Чому не мож на бу ло про сто на сло вах роз пи са ти, який Лихо гон не чес ний тип, і не поклик а ти Ге ор гія на до по мо гу?

– Не знаю, – розве ла Марійка ру ка ми, – дій сно, так бу ло б про сті ше... Але ме ні це якось на думку не

84

спало. До то го ж, Соба нев ський, на жал ь, не ду рень...

– А в ме не цей фак т чо мусь нія ких жа лощів не ви кли кає, – по сміх ну ла сь я.

– Я ма ла на ува зі інше, – спох опи ла ся Марія. – Не маю чи очевид них до ка зів не чес но сті Лихо го на, ви б споча т к у ви ріши ли все пе ре віри ти. Звідки я знал а, що на ко пав би де тек тив Соба нев ський під час пе ре вір ки? Нав ряд чи він зва жи вся б вести вій ну не за кон ни ми ме то да ми, якби не був твер до впев не ний, що су про тив ник уж е пе рей шов меж у при стой но сті...

– Із Лихо го ном са ме він почав би вою ва ти від од но го тіль ки на тя ку на при сут ність то го в спра ві, – по сміх ну ла сь я.

– Не пра вда, якби я на влас ні очі не по ба чив, як Петь ко стриб а є че рез сус ідсь кий парк а н, то ні ко ли не по вірив би, що він за мною дій сно шпи гує... Пад лю ка! – скинувс я Ге ор гій.

– І зно ву до ля ме ні ду же по мо гла. Не знаю вже, про що са ме здо га дав ся Лихо гон і чим я ви кли ка ла на стіль ки від вер ту во ро жість до себ е, але з цим сво їм сте же н ням він жах ли во ме не ви ру чив.

– До ре чі, він так і не зіз нав ся, звід кі ля до відав ся про зло чин ні пла ни на шої го сті й ко ли здо га дав ся взя ти її під спо сте ре жен ня, – мо ви ла я та поз на чи ла це со бі в записнику. Нат кнул ас я там на по пе ред ні за пи си, почула від го мін Уло влюваль но го кута... Стій! А чо му до нас у офіс вди рав ся Ле онід? Теж для зйо мок? І як він міг це ро би ти, як що са ме в цей час їхав у ел ек трич ці? Зі мною і зі стег е н ц я ми. На віщо вза га лі йо му стег е н ц я ?

– Ро зу мом та ко го не осягнут и, – глу зли во роз ве ла ру ка ми Марія. – У Льонь ки віч но якісь за вих рен ня на те му при ро біт ків. Він, зна є те, постійно хо че по чу ва тися ко ро лем... А що ж це за ко роль без поч ту? Почт роз бігся че рез Льонь чи ні дива ц т в а . Тоб то всі йо го як ге нія по ва жа ють, але при цьо му, як ге нія ж, трохи по бою ють ся і во лі ють три ма ти ся ос то ронь. Мало там що Пе со ву на думку спа д е ? Після то го, як він про во див свій екс пе ри мент із ре жи сер сь ким етю дом... Ну, ко ли об чи слив ро ди ну, в якій ба бу ся дій сно на чи ту ва ла текс т для ого ло шен ня зу пи нок у ме тро, і зму сив ак то ра йти в цей дім і зізна ва ти ся ону кам у бо же віль ній лю бо ві до їхньої баб ці... Ону ки то ді так сто ро піли, що на віть за я ву написа л и в мілі цію. І ак то ра цьо го мало з гучним скан да лом із Ака де мії не ви пер ли. За те, що чіплявся до ні в чо му не вин них люд е й. Звід то ді всі в Ака де мії праг нуть об хо ди ти бож е віль ні Льонь чині ідеї де ся тою до ро гою. За га лом, почт зни к, а Пе сов чомусь ви рішив, що сталос я це че рез від сут ність у ньо го, Пе со ва, гро шей на ка ву та пи во для се бе й ком па нії. Поча сти він пра вий. Он хоча б і Лол ку взяти. Як на гле д и т ь со бі яко го ти па жа для зйо мок, так і по чи нає об роб ку. По ву хах іде я ми їздить – для прос віт лін ня, а по шлун ку – пив цем та горіш ка ми – це для за до во лен ня. Так і пра ц ює. Її на род слу хає, в її проек т и охо че йдут ь пра цюв а ти. Хоча за думів там – нуль. Су ціль на кла си ка. Зіз на ти ся, ра ніше я зов сім інакше уяв ля ла со бі стосунки між сту ден та ми твор чих ву зів. Тому слу ха ла зацікав л е н о.

– Ось Льонь ка й шу кає по стій но яко гось при ро бітку.

– Його ж кі но сту дія, ти пу, фі нан сує, – Тим ко ба чив у Пе со ві во ро га й су пер ни ка й на віть не прихо вував своєї во ро жо сті.

– Кіно сту дія фі нан сує йо го ро бо ти, а не від по чи нок. І не грі ш ми допома г а є, а тех ні кою, рек візи том, та майд а нч ик а м и для зйо мок. Акто ра ми нас ніх то не по ста чає. Їх ми са мі по вин ні вмо вля ти. Або й Ака де мія мо же яки хось хми рів із ак тор сь ко го ви ді ли ти. В обов'яз ко во му по ряд ку. Але нам же хми рі не пот ріб ні. Он Лола на віть Том кі на до се бе пе ре ма ни ла. Кажут ь, вступи ти йо му до по мо гла. Як ми з Льонь кою теп е р пра ц юва тиме мо...

– Що ж це за ак то ри та кі, що їх ще й ула му ва ти на твор чу ро бо ту тре ба? – не вгавал а я.

– Та ка ни ні мо лодь піш ла, – ос удливо від гук ну ла ся Марійка і де мон стра тив но зіт хну ла.

– Стоп! – зно ву не ви три мав Ге ор гій. – Із ва шою Ака де мією по тім роз бе ре мо ся. Для по чат ку да вай те кон кре т них інди віду у мів на чи сту во ду ви ве де мо. Як Пе сов міг на па сти на мій офіс, як що їхав у цей мо мент в еле к трич ці? Ви зно ву нас за носа во ди те, па нян ко? Прикри ває те чер го во го спіль ни ка?

– Та не їхав він! – об ури ла ся Марія. – Ніко го я не прикрив аю. Ми з Льонь кою до мо ви ли ся пе ре ве рну ти все на ва шо му ро бо чо му міс ці, щоб збіль ши ти ваш гнів про ти мо їх, ні би то, крив дни ків. Мовляв, во ни до вас у офіс вди ра ли ся, зна чить, і вам до них мож на. За о дно Льонь ці там епі зод з по гра бу ван ням пот ріб но бу ло від зня ти...

– Атож, – не вгавав і Тим ко, – цей твій друж о к дій сно хлопе ц ь , ти пу, з ди вацтв а м и... Марія де мон стра тив но ігно рувала Артемові на скоки.

– Але зні ма ли ми цей епі зод ра ніше за сце ну з ви кра де н ням. Тоб то ще за де нь до ав то ка та стро фи.

– Цитьт е! – раптом гар кнув Ге ор гій і всі зав мер ли. – Алло, друзя ко? – при віт но звер нув ся Жо рик до сво го стіль ни ко во го. – Зро би по слу гу, відд зво нися мо їй сус ід ці, що свід ком на па ду на мій офіс про хо ди ла, уточ ни да ту здій снен ня... За п'ять хви лин ми вж е зна ли, що Марія го во рила пра вду. Верх ня Бабул е н ці я справ ді ба чи ла Пе со ва під час на па ду на офіс. Точ ніше, за її сло ва ми, коли він «на по ба чен ня до ці єї своєї р вав ся». Але бу ло це за день до мо го при їзду в місь ку квар ти ру. До цьо го Марія ско ри стал ас ь мо їм не д б а л ь с т в о м, про брал ас я до нас на да чу та зня ла зліп ки з клю чів, які ва ляють ся віч но де по па ло.

– Отак е ц ь к ий мі нус ус ім, – заявив Жорик. – Як же мож на бу ло та ке, й не уточ ни ти....

– Це фа нт а с т ик а – що сус ід ка й да ту наз ва ла! – за хо пле но ше по ті ла Марійка. – Ме ні навіть на думку не спа д а ло, що мо жут ь знай ти ся свід ки. Льонь ка обіц яв пра ц юва ти чи сто... Як ме ні весь цей час тал а ни л о всета ки... Якби су сід ка сказа л а це відра зу, ко ли ба чи ла Льон чи ка, то всі мої пла ни миттю зава ли ла б. Ви б здо га да ли ся, що все підла ш т о ва но...

– Та- ак, – про тяг Жорик, – не вмі є те ви чини ти зло чи ни, дів чи но. Якби саме Про ви дін ня не подб а л о, вас би відра зу схо пи ли на га ря чо му...

– А так схо пи ли тро хи піз ніше, – зно ву зні ти ла ся Марія, зга дую чи, що наша роз мо ва – нас пра вді не що інше як об го во рен ням пе ре д ви не сен ням ви ро ку.

– Не схо пи ли! – втру тив ся Тим ко. – Ти са ма в усьо му зіз на ла ся. Це, ти пу, дві ве ли кі різ ни ці...

– Ми говоритим е м о про спра ву, чи ні?! – Ге ор гій, зда єть ся, лад е н був ви пхати нас із Тим ком на ву лицю, щоб не за ва жа ли дізна нню.

– А що ще роз по віда ти? Так я під ве ла вас до дум ки про необхі д ність ви крас ти за по віт. Усе спра ц юва ло. Для на дій но сті Ле онід ще й кон вер тика за ніс Лихо го ну. Тоб то, я, зви чай но, не бу ла впев не на, що цей де тек тив дій сно ве де опис вхід ної до ку мен та ції. Але як що й справ ді ве де і як що це тра пить ся Ка трі на очі, то... За га лом, як би Ка те ри на са ма не дій шла вис нов ку, що за по віт щойно з'явив ся в Лихо го новому сей фі, я ро зігра ла б сце ну про те, як лж е к уз е н по відо мляє ме ні про це. Мовляв, справ ж ній за по віт ми вже знай шли,

85

він у сей фі в мо го на дій но го то ва ри ша, тож їдь- но Маріє, звідки приїхал а... Тоді б ви точ но ви ріши ли за по віт ви кра да ти. Якби не со ба ка, мій план мож на було б наз ва ти бли ску чим. Але хіба ж їх, со бак, ус іх пе ре д ба чиш? Артем хо тів бу в щось за пе ре чи ти, але я знай шла йо му ро зум іше за стос уван ня. На ву хо проше по тіл а вка зів ки та м'яко під штов хну ла до две рей.

– Ку ди він? – зля ка но вигук ну ла Марія, на чеб то за час Тимкової від сут но сті ми з Ге ор гієм мож е м о роз пра ви ти ся з нею. – Втім, нав ряд чи я маю те пер пра во стави ти запи тан ня...

– Він скоро по вер неть ся, – по ста ра ла сь я її за спо ко їти. – При не се нам но ві роз'яс нен ня. Про дов жуй...

– Потім Артем так невча сно по вер нув ся з зав дан ня... Ну, за га лом, за став Льонь ку, коли ми са ме об го во рю ва ли под а ль ші дії. Не знати звідки взяв ся цей Кінг конг, і Артем так без страш но ки нув ся ме не за хи ща ти... Ра ніше ме не ніх то ні ко ли по- справ жньо му не лю бив... Я не пе ре ко ну ва ла Марійку в протил е ж н о м у. Не хай вва жає без страш ність Тим ка свід чен ням лю бо ві... Коли ж так і дума т и, як не в її віці? Ма ло яка жін ка впо ко рить ся з дум кою, що най ча сті ше чо ло віки встряю т ь у бій ки не за ра ди по ря тун ку коха ної, а про сто з ба жан ня по би ти ся... При сут ність жін ки є тільки при водом для вдоволе н ня ам бі цій...

– Потім до ве ло ся зва жи ти ся на ри зи ко ва ний крок, – Марійка зно ву скисл а, й те пер дово ди ло сь при слу ха ти ся, щоб ро зібра ти її сло ва. – До цьо го так ви хо ди ло, на чеб то ви са мі хо че те ви краст и за по віт. Я ли ше ство рю ва ла необхід ні умо ви, щоб вам спала ця дум ка... А тут со ба ка. Тож я под зво ни ла Ге ор гію і по про си ла при їха ти. Розігра ла істе ри ку. Мовляв, усе про па ло... Гада ла, він ки неть ся ме не вті ша ти та прий де до дум ки, що нія кий со ба ка – не пе реш ко да. На цей ви па док я під го ту ва ла план. Соба ці мож на бу ло да ти сно дій не. Доб ре, що Тим ко ве те ри нар. Він знає, що не ш кід ли ве для тва рин... Але де тек тив Соба нев ський ніяк не хо тів до хо ди ти пот ріб но го ме ні вис нов ку... До то го ж, я до віда ла ся, що ви, Катю, роби ли до від ки в на шій Ака де мії... Зага ло м, за пах ло ви крит тям і час ме ні бу ло зни ка ти... Але Артем... Я не змо гла так із ним вчинити.

– Див но, – про бур мо тів со бі під ніс Ге ор гій. Звісно, він би зміг – хто б і сумнівався! Ми з Марійкою пе ре зир ну лися і синхронно роз ре го та ли сь. Я по ста ви ла чай ник і за про по ну ва ла всім пе ре місти ти ся до столу.

– І що ме ні те пер бу де? – зно ву зга да ла про свої стра хи Марія.

– Кгм, – теа т р а л ь но насупився Ге ор гій. – Може, зве лі ти відру ба ти го ло ву? Втім, це вже не ак ту аль но. Ти й так по ка ра на. Хоті ла чужи ми ру ка ми зро би ти не до зво ле не... І програ ла.

– Справ ді? – я з за до во лен ням на ки ну ла ся на спе че ні Марійкою бу лоч ки. Люди на, котра вміє пек ти та ку смакот у, в будь- яко му ви па д ку за слу го вує на доб ре ставл е н ня. – А як на мене, то во на ви гра ла. Са ма в се бе. При ру чи ла сво їх вну тріш ніх бісів і від мо ви ла ся від лихих за ду мів. Від мо ви ла сь же? – з ви хов ною метою я гля ну ла на Марію ду же суворо.

– На зов сім! – заля па ла віями Марійка. – Ро зу міє те, я неспо дів а но дізна л а с я , що коли зро биш де я кі ре чі, сам із со бою потім не помиришс я. Мож на бу ло втек ти від усіх, а від себе куди подітися?

– Так, – я прига да ла схожі влас ні від чут тя, – є ре чі, після яких не від ми єш ся. Не ви ве де ш їх, як чор ниль ні пля ми... Незво рот ні вони в сенсі від сут но сті зво рот но го хо ду.

– Ох, ці вже мені мо ра лі сти! – бур чав Ге ор гій, – Зна чить, так. Я осо би сто на теб е не об ра жаюся. Хоча по вине н був би. Три ма ти ме не за та ко го ідіо та! Це ж тре б а дод ум а т и с я... Але за своє скрив д ж е н е са мо люб ство я помстився – роз га дав під ступ ні пла ни. А ти вча сно зу пи ни ла ся.

– До ре чі, – пожв а вішала Марія, – тоб то не мені, зви чай но, стави ти такі запи тан ня, але... Ціка во ж. Як ви ме не роз се кре ти ли? На яко му ет а пі?

– Май же з са мо го по чат ку, – при го лом шив мене Ге ор гій. – Про сто я ви рішив до певного ча су при гра ва ти то бі, щоб до ко па ти ся до вс іх тво їх ма ніпу ля цій. Тоб то про ав то ка та стро фу я по вірив. І про ви кра ден ня те ж ... Але ти з самого почат ку зда ва ла ся ме ні пі доз рілою. Чому ніх то з ото чен ня Пе со ва сло вом не об мовив ся про на яв ність у ньо го доч ки? Чому за кон на спа д ко є миця по го д жу єть ся хо ва ти ся на чу жій да чі за мість то го, щоб кри ча ти про свої пра ва? Бо їть ся ку зе на, в яко го у цьо му місті, ні би то, все ку пле но? Якщо в ньо го все ку пле но, то яко го ж дідьк а він зму ше ний хо ди ти колами за мість то го, щоб відра зу пі ти до но та рі уса й ви лу чи ти справ ж ній за по віт? Крім то го, я роз мо вляв із тим но та ріу сом, пі сля візи ту до яко го ваш Пе сов пом чав до Лихо го на, ніби то щоб допоміг зі зни щен ням справ ж н ь о го за по віту... Нота рі ус по кіль кох дзвін ках і до відках про ме не ду же чіт ко пе ре ка зав ме ні зміст бе сіди з Ле оні дом Пе со вим. Точ ніше «з цим не нор маль ним візи те ром, який ці ка вив ся ви ключно мо жли вістю но та рі ально за віри ти ав тор сь кі пра ва на якісь свої на д бання, ка те го рич но від мо вляю чись го во ри ти, про що конкр е т н о йде т ь с я...» Щи рість но та рі уса ста ла для ме не оче вид ною. А ось Марійчи на гіпо те за, мовляв, лж е ку зен зу мис не після сво го під ку пле но го но та ріуса навід ав ще зо двоє таких самих для пустих балачок про людськ е око, щоб за ме сти слі ди, – зда ла ся ме ні пі доз рілою. З яко го б це дива лж е к уз е н о ві, який усіх на світі підкупив, боя ти ся сте жен ня чи на ве де н ня будь- ким до відок про себе? Десь Марія нам пу дрить міз ки...

– І ти мов чав?! Ні сло вом не об мо вив ся ме ні про свої пі доз ри?! Які, мовляв, ін три ги можут ь бути все ре ди ні ко ман ди?! – не ви три ма ла я.

– Ну... – затнув ся Ге ор гій, – ро зу мієш... Ме ні зда ло ся, що ця дів чин ка ви кли кає в те бе пев ні сим па тії, і як би я по чав об ви ну ва чу ва ти її, не маю чи на ру ках до стат ніх ар гу мен тів, ти б не по віри ла. Зга дай, ти віч но пов то рю єш, що я не за слу же но по га но ставлюс я до лю дей. Крім то го, з ус іма ци ми Марійчи ни ми про бле ма ми я отрима в чудовий при від впро ва ди ти аген та в кон ку рен тові тили. Ме не зав ж ди ці ка вив стиль роботи па на Лихо го на. Втім, за цю ко ри сли вість мене по ка ра но май же так само, як Марію за її при страс т ь до чу жих за по вітів.

– Тоб то в лі гвисько до Ба скер фі лі ти попер с я зов сім не за хищаючи інте ре си клі єнт ки, а щоб вдоволь ни т и власну нез до ро ву ці ка вість? – не по віри ла я сво їм ву хам. – Кош мар! Ме не ото чу ють самі зло чин ці та ма ні я ки!

– Ко лиш ні зло чин ці та ма ні я ки, – випра вив Ге ор гій і... по чер во нів. Ніко ли ра ніше не помічла я в нього по діб них про явів. – А по тім вия ви ло ся, що як я те бе, Ка те ри но, ви пу щу на во лю, ти й са ма роз ко па єш усе, що тре б а й чого не тре б а . Ро би ла ти це, на пев не, мені на зло. Тому до якогось ча су я ви рішив не вика зу ва ти, що поді ляю твої пі доз ри стосовно Марійки. А що, як ти то ді за спо ко їла ся б і при пи ни ла по шу ки ва го міших до ка зів?

– Жах! – не вгава ла я. – Марійка на ма га ла ся на ос ліп ви ко ри сто ву ва ти Ге ор гія, Ге ор гій та кож на ма гав ся ви ко ри сто ву ва ти ме не... А я?! Я те са ме ро би ла з Лиза ве тою.

– Тільки Артем у всій цій істо рії по во див ся, як свя тий, – замріяно про шепо тіла Ма-

86

рія. – Ах, зда єть ся, я йо го не гідна.

– До ре чі, а де Тим ко? – спох опив ся Ге ор гій, – Ку ди ти відіс ла ла па ца на?

– Дав но мав би по вер ну ти ся, – про ле пе ті ла я, хо ло нучи. – Він пішов по кли ка ти Лихо го на з Лізою... До їхньої ма ши ни, за ріг... Дав но по вине н був би вже по вер ну ти ся... Невж е з ним щось сталося? ! Цієї миті надво рі го ло сно ля сну ла хвірт ка.

– Вічно ти, Ка те ри но, на вига д ує ш казна- чо го, – за бур чав Ге ор гій. – Повер нув ся ваш Тим ко. Цілісінький і здоровісінький. Усупе реч нашим очі куван ням у две рі рап том по сту ка ли.

– Он як швид ко Лихо го ни сько пе ре ви хо вав на шо го шал апу та, – ще жар ту вав Ге ор гій.

– Хто там? – я вже запі доз рила не добр е.

– Ка- тру- у- сю! – про тя гли вою си ре ною почу ло ся з- за две рей, а по то му в кім на ту вле ті ла На стуськ а та ле д ь не збив аючи ме не з ніг, ки ну ла ся віта тись. – А я все че ка ла- че ка ла, ко ли наре ш ті все з’ясуєт ь ся й ти ме ні хоча б щось роз по віси, – тарохті ла Се стриц я, нітро хи не зва ж а ю чи на пригніче ний вигля д при сут ніх. Це був той рід кісний ви па док, ко ли по ява Се стри ці не ви кли ка ла в нас із Ге ор гієм бур хли во го зах ва ту. – Вирі ши ла са ма те бе ло ви ти. Влаш тую, ду маю, сюр приз. При їду, як сні гом по го ло ві!!! – На стуся зди во ва но озирну ла ся. – Агов! Ви що – не ра ді? Мама не хви лю єть ся. Я її по пе ре ди ла, що до те бе по їду.

– Ми ра ді, – я в са дови ла Се стрицю за стіл і заб ра ла в неї сум ку, – про сто це справ ді неспо дів а нк а . Ми й на Тим ка че ка ємо...

– А я йо го ба чи ла! – ви гук ну ла На стуся. – Тіль ки по ду ма ла, що ме ні зда ло ся... Ось бачит е , як ли сто но ша Пєч кін, при не сла звіст ку про ва шо го хлоп чи ка... З ран ньо го ди тин ства в На стусі була чарівна звич ка сповіща ти гран ді оз ні но ви ни найбу д е н нішим то ном.

– Де ти йо го ба чи ла?! – в один голос ви гук ну ли ми.

– У ма ши ні, – На стуся зро зу міла на реш ті, що йд е т ь с я про сер йоз ні речі й на су пи ла ся. – Я з ел ек трич ки йшла, а він нав па ки.

– Що нав па ки? Хто нав па ки? Йшов нав паки?

– Він у бік мі ста їхав. Ко ли ма ши на біля кіо ска про їздила, ме ні зда ло ся, що пас ажир на на шо го Арте ма схо жий. Я зда ля ще по міти ла й ру ка ми за ма ха ла. А во ни й не зу пи ни ли ся, і я ви ріши ла, що помилил а с ь... За кер мом ще та кий див ний тип си дів, страш е н н о пох му рий з ви гля д у... Ой! Те пер мені вже здаєт ь с я , на чеб то в Тимка облич чя бу ло пе ре ля ка не... Пра вда, ме ні це мо гло й за раз при ду ма ти ся... Се стриц я зам ов кла, бо всту пила в не рів ний вну тріш ній бій із влас ною уя вою. Як і ме ні, їй зав жд и бу ло скла д но відріз ни ти при ду ма не від ре ального.

– Справ ж ній спа д коє мець – Тим ків одноліток, – рап том осяяло ме не, – а що, як ... Що, як ми по ми ли ли ся? Гора сте жив не за Марією, а за Тимком!

– Не мо же бу ти! То це я що – у влас но го Арте ма щось украс т и хо ті ла?!– Марія скрик ну ла й відра зу затули ла рота до лонь кою, щоб не за ва жа ти нам ду ма ти.

– Нічо го со бі но ви ни я при не сла! – за хо пи ла ся На стуся. – Що б ви всі без ме не ро би ли? Я же стом по про си ла Се стрицю не втру ча ти ся. На стуся, до мо го край ньо го по ди ву, с ко ри ла ся. Зда єть ся, дів чин ка дій сно по чи на ла доро сліша ти.

– Між іншим, бать ко в Арте ма не рід ний. Він одру ж ивс я з Ар те мовою матір’ю, ко ли па ца ну ще й ро ку не бу ло, відра зу вс ино вив... Про це ще дов го всі сус іди го во ри ли, – зга дав Ге ор гій. У ти ші, що за па ла раптом, виразно чулося важк е Ма ріїне диханн я й за хо пле не зітхання На стусі.

– Нічо го со бі при годочк а! – все- та ки не ви три ма ла На стуся, а по тому під су ну ла ва рен ня ближ че до се бе, ви дно, щоб від волік ти рот на ко рис ніше за пусті балачки за нят тя. Марія в сум’ят ті пе ре во ди ла вже зво ло жені очі з ме не на Жо ри ка, сподіваючись бод ай на кволий пробли ск на дії.

– Гора пра ц ював на Лихо го на, – мов ав то мат за торохті ла я, ви пу скаю чи уя ву на во лю, – Лихо гон – на справ ж н ь о го Пе со ва. Справ ж нь о м у Пе со ву не потрібні кон ку рен ти. Тоб то, йому потрібно знай ти дру го го спа д ко єм ця, причому нео д мінно, інак ше за по віт так і не на буд е си ли. Знай ти, щоб... приб ра ти! Не ща сний ви па док, чи як там це ще ро бить ся!

– Не створюй паніки, Ка те ри но! – в Жорчиному го ло сі вж е тако ж почу лося очевид н е за не по ко єн -ня, – Пе тро ніко ли не пі шов би на та ку бруд ну спра ву... Крім то го, ад ж е цей Пе сов сам по ра див Пе со вунебі жчик у вклю чи ти си на в за по віт...

– Звідки ми це зна ємо?! – май же кри ча ла я. – Зі слів Ли хо го на! Він і не та ке мо же на го во ри ти, аби відсто я т и добр е ім’я свого клі єн та... І то ді відра зу зрозуміло, чо му Пе тро не з во лив по ясни ти нам, яку участь у спра ві бер е його Гора. Лихо гон же так і не роз по вів, чо му йо го пра ців ник постійно стовби чив бі ля на шої да чі...

– Вичікував зруч но го мо мен ту, щоб схо пи ти Арте ма! – про сто гна ла Марія. – Але я постійно бу ла по руч і за ва жа ла Кін гкон гу вчи нити все без свід ків. На лю дях, у ма га зи ні та кого те ж не зро биш... То біжімо ж мерщій! Так самісінько, як за ко ха ний Артем ки дав ся на Гору М’язів, щоб за хи сти ти коха ну, Марія за раз без страш но рва ла ся в бій. На ки нула на пле чі дач ну коф ту мо єї ма ми й ви ско чи ла надвір. Ми з Ге ор гієм ле д ь устига ли за нею. На стуся не н ад то на пру жува л а с я, бі гла трішечки попе ред у вс іх і що ми ті озира лася, уточ нюю чи на прямо к. Збо ку во на бу ла схо жа на грай ли ве цуц е ня, що ви гу лює ха зя їв.

– Пра вда ж я вам ду же по мо гла? – пе ріо дич но за гля да ла во на ме ні в облич чя. – Ні, ну пра вда? Я ки ва ла на бігу. Мене вра жала не ви чер пна енер гія та лег кі сть, із якою пе ре су валас я Се стри ця.

Розділ двадцять перший, що дозволяє скидати штани та відкидати вуалі – Поїха ли! – Ге ор гій, під сві чуючи ліх та ри ком, ніби об ню ху вав ос іннє болото. – Тим ко пі дій шов до них, сів у ма ши ну. А во ни йо го по вез ли! Ку ди?

– Їдьмо навз д о гін! – Ма рія ки ну ла ся до на шо го «Фор да».

– Не дур ні ж во ни, щоб ви кра де но го до се бе в офіс вез ти? – лещ а т а уя ви вже трішки пос лаб ша ли, й те пер я мо гла мір ку ва ти більш- менш твер е з о . Решту, втім, я встигла так за ве сти сво їми тра гіч ни ми мір ку ван ня ми, що ніх то вж е нічого не слу хав.

– Ка те ри но, сідай за кер мо! – ско ман ду вав Ге ор гій, ки даю чи ме ні клю чі. – Може, наз до же не мо їх до ро гою до міста.

– Лихо го на ми не до же не мо, – спро бу ва ла за пе ре чи ти я, – він хва ць ко їздить.

87

– Не до же не мо, то хоч пока т а є м о ся! – огризнувс я Жорик. – А зао д но й до їхнього офісу, й по домів ках, у тому числі й Тим кових бать ків за зир не мо. Усе ж таки кра ще, ніж си ді ти й че ка ти на лихі зві стки.

– Авже ж , кра ще га ня ти ся за ни ми по всьо му місту! – і далі гар ча ла я, але за кер мо все- та ки сіла. Про те, що необхід но за ли ши ти ко гось на да чі (а рап том Артем ви рі шить по вер ну ти ся), я не за їка лась. Адж е ві дра зу яс но, ко го во ни за ли ша ть. Не ма ло лі тню ж Се стрицю. Для мо їх нер вів будь- яке че кан ня за раз було б згуб не. «У край ньо му разі Тим ко пе ре лі зе че рез парка н, ви тягн е клю чі зі схо ван ки під ґа ноч ком, по ча стує го стей, чим знай д е , та по про сить до че ка ти ся нас», – роз су ди ла я й уто пи ла пе даль га зу. Усі світ ло фо ри міста, як на зло, зро би ли ся чер во ни ми, а даіш ни ки, що зупиня ли нас, – на по див го вір ки ми.

*** У Лихо го новому кабіне ті го ріло світ ло. Схо же, хо ва ти ся від нас ніх то не зби рав ся. Лиза ве та офі цій но по сміх нулась і за про по ну ва ла ка ви, бо ше ф саме був зай ня тий і про сив кіль ка хви лин за че ка ти в прий маль ні.

– Упер ше потра пил а в та ку за плу та ну істо рію, – нео фі цій но шеп ну ла во на ме ні пі сля то го, як я стат е ч но відре к ом е н д у в а л а сво їх су пут ни ків. Марія щільніше загор т а л а с я в стару коф т у й із не при хованою цікавістю роз гля дала прий маль ню. Ні вона, ні На стуся осо бли во го вра же н ня на Лиза ве ту не справи ли. А горезвісний Ге ор гій Соба нев ський, яко го те пер мож на бу ло роз гле ді ти за дост а т н ь о го ос віт лен ня, ви кли кав у Лізи стіль ки ці ка во сті, що во на про сто со ро ми ла ся ди ви ти ся в йо го бік. Через це се кре тар ка по во ди ла ся не н ад то го стин но.

– Чо му ви не до че ка ли ся нас, та ще й за вез ли Тим ка? – те ж по шеп ки по ці ка ви ла сь я.

– Пе трик ска зав, що все бу де гараз д , – ба га тознач но за певни ла Лиза ве та. – Мишко й ваш хло пчик за раз у ньо го на при йо мі. Че ка ти моїм супут ник а м бу ло над силу. Вони зал пом споро ж нил и філіж а нк и та грі зно втупили ся в дв е рі.

– Може, ти по ки по ясниш ме ні бода й щось? – із бо яз кою на ді єю в голосі по ці ка ви ла сь Ліза. – Я ж так ні чо го й не ро зу мію...

– Про шу! – са ме тієї миті, ко ли я розтули ла рота, щоби в до воль ни ти Лізи не про хан ня, Лихо гон від чи нив ка бі нет. – Тіль ки не на ки дай те ся на ме не з до ко ра ми, – відра зу ж по пе ре див він, – осо бли во ви, ма дам, – звер нув ся до Марії. – Знаю чи ва шу схиль ність до при ду му ван ня для по ряд них лю дей бозна- яких рис...

– Це не во на! – за сту пи ла сь я за Марію і спра ве д ли вість. – Це я на при ду му ва ла. На віщо ви вкра ли на шо го хлоп чи ка? Скром но си дя чи в ку ті, Артем аж пер е с т а в здав а т ис я безна дійно оше ле ше ним від та ко го звер тан ня. Лихо гон же стом по про сив йо го стри ма ти обу рен ня.

– Хлоп чик цей те пер не ваш, а с піль ний! – суворо про го ло сив Лихо гон. – Я йо го н ад то дов го шу кав, щоб не пе ре віри ти на справ ж ність відра зу, щойно він по пав ся ме ні в руки...

– Пе ре віри ли? – не вга ва ла я.

– Май же. Миш ко вже пом чав у ла бо ра то рію, щоб ви не сти ос та точ ний ви рок. Втім, екс пер ти за – це вж е фор маль но сті. Осо би сто я впев не ний, що пе ре ді мною не хто ін ший, як спа д коє мець Пе со ва, котрого всі тут шукаю ть.

– А не мож на бу ло якось по пе ре ди ти, що ви йо го за ве зе те? – обра же но примру ж и ла ся Марійка, ні тро хи не зди вована почутим. Чо го ж тут ди ву ва ти ся, як що моя уя ва вж е давно прого ло си ла Артема спа д ко єм цем.

– Я те ж лю ди на, – захо д ив ся ви пра вдову ва ти ся Лихо гон, – ме ні те ж усі ці та єм ни ці наб рид ли до смер ті. Пот ріб но ж бу ло з'яс ува ти на реш ті, в чо му спра ва. Ось я й ви рішив зро би ти це не гай но. Ге ор гію, про шу те бе по вер ну ти ме ні кон верт а з за по вітом.

– Ніза що, – не н ад то впев не но мо вив мій чо ло вік.

– У об мін на по ясне н ня, звісно, – при мир ли во по сміх нув ся Лихо гон, далі пе ре містив ся до ґан ку сво го пер со наль но го вхо ду і з на со ло дою за ку рив. – Зна чить ся, так, – по чав він, коли скінчив ви про бовува т и на ше тер пін ня всі ма ци ми пе ре д мо ва ми, – як вам уже ві до мо, Ро берт Аль бер то вич до ру чив ме ні по шу ки си на. Тре ба заува ж и ти, що роз шу ка ти йо го бу ло прак тич но не ре аль но. Бать ки йо го ма те рі дав но помер ли, а са ма во на вий шла за між і з міни ла все, що тіль ки мо гла змі ни ти. Єди на наявна в нас ін фор ма ція – це стат ь, вік і од на спе ци фіч на прик ме та хлоп чи ка. Родимка на ду же пікант но му міс ці... Про цю прик ме ту нам по відо ми ла ме д се стра, яка прий ма ла по ло ги. За ба га то ро ків по тому ця жін ка приму дри ла ся зга да ти по ро діл лю, до якої при їздив сва ритися сам Пе сов, і прик ме ти її ча да. Ми пер евірили прак тич но всі ста рі зв'яз ки ма те рі спа д ко єм ця й та ки приму дри ли ся ви йти на ту по дру гу, яка поз най оми ла Артемового наз ва но го бать ка з май бут ньою дру жи ною. Лихо тільки в тому, що по дру га ця дав но ви їха ла за кор дон. За га лом, не вда ва ти мусь до по дро би ць... У нас ру ки дов гі, – він огля нув свої ру чи ська, – і там ді ста не мо. На ве ли до від ки. Вия ви ло ся, за раз у місті мешк а є аж три ро ди ни з таким пріз ви щем і си на ми тако го віку. По бе сіді з пер шим по тен цій ним спа д ко єм цем ста ло зрозуміло, що дія ти від кри то в да но му ви пад ку не мож на. Хло пець зі шкі ри пнувся, щоб під твер ди ти своє пра во на спа д щи ну. На віть та ту юван ня під родимку намаг ав с я пі дро би ти. Ось і до ве ло ся дія ти, так би мови ти, ниш ком. Але, зна є те, як що пі дій ти до лю ди ни, ні чо го їй не по яснюю чи, по про си ти зня ти шта ни й зда ти кров... Са мі ро зу міє те, на яку ре ак цію мож на нар ва ти ся. Ось я й до ру чив Мишкові при ди ви ти ся до пі доз рю ва них, потова ришува т и з ни ми та з'яс ува ти все необхі д не. До пер шо го ми пі ді сла ли од ну ча рів ну ко кет уху. До Арте ма те ж пі ді сла ли б, як би ва ша Марія за ли ши ла йо го хо ча б на мить само го. Але по тім, ко ли Михай ло до клав, що назив а єть ся, героїчних зусиль і майж е досяг мети, хлоп цев е серц е міц но посіла якась аф е рист ка...

– Хто?!

– А що інше міг поду ма ти про вас мій агент , як що спершу ви в да є те з се бе по міч ни ка ре жи се ра на зйом ках і ціл ком од ноз нач но флір ту єте з са мим ре жи се ром, а по тім при ли па є те до на шо го об'єк та?

– Що во на ро би ла з ре жи се ром? – до сить нев віч ли во пе ре бив Артем.

– Я ж то бі роз по віда ла, – б ла га ла Марія, – ми з Льончи ком зо бра жа ли за ко ха них, щоб Том кін не зди ву вав ся, чо му я до по ма гаю Ле оні дові в зйомках і не по чав дос кі пу ва ти ся, який ме ні зиск із цьо го... Це ж не ба че но, щоб кон ку рен ти пра ц юва ли ра зом... А ми з Льонь кою, як не кру ти, кон ку рен ти... Кажу ж, не відо мо ще, хто отрима в би фі нан су ван ня на шої кі но сту дії, як би... Те пер На стуся не зво ди ла за хо пле но го по гля ду з Марійки. Зд а єть ся, Се стриц я ви бра ла со бі но вий прикла д для нас лі ду ван ня.

– Якби я не... – почала знов Марія.

88

– Тихше! – хо ром гар кну ли Лихо гон і Ге ор гій, і дів чи на зам ов ча ла.

– Ото ж. Бідолаш ний Мишко бояв ся приз на ти сь ме ні, що брав участь у зйом ках. Нічо го про ти за кон но го він у цьо му не ба чив, але втаємни чу ва ти ме не в по дро би ці сво го мар но сла вного кроку соромивс я. Тому й не роз по вів нічо го про те, що ба чив Марію ра ніше. А вже про те, що зні ма вся в од но му філь мі з Соба нев ським, і за їкати ся бо явся. Як тіль ки зро зу мів Мишко, що той хло пе ць, який ви кра де но го грав, і мій ша нов ний кон ку рент – од на особа, так і ви рі шив ні сло ва ме ні про це не каза ти, щоб не гні ва ти зай вий раз. Про те, що Ма рія має як есь від но шен ня до Ро бер та Аль бер то ви ча, Миш ко, зви чай но, й не здо га ду вав ся... За га лом, мій пра ців ник за певнив, що са мо стій но впорає т ь с я, й по дро би ці спра ви не викла д а в . Ска зав, зви чай но, що об'єк т мешк а є на да чі, власник ом якої нібито є Со ба нев ський. Я на віть їздив про вся к ви па док туди, щоб на власні очі пе ре ко на ти ся, чи Жор чи на то дач а. Пе ре ко нав ся. А по тім, ко ли Ка те ри на до ме не на ро бо ту прий шла влаш то ву ва ти ся, це все ме ні вже зов сім пі доз рілим зда ло ся. Ду маю, хай Мишко своє з'яс овує, а я з ін шо го бо ку до ці єї спра ви пі дій ду. Спро бую з'яс ува ти, що дру жи ні Соба нев ско го від ме не пот ріб но. Ото ж, Мишко зіз нав ся сьо год ні, що сте жив за Арте мом від да ля, ви чікую чи слуш но го мо мен ту, щоб по товариш ув а т и й, при міром, за про си ти то го з да мою в сау ну. Між ін шим, на віть мо жли вість та ка ви ни кла, ко ли наш об'єк т зби рав ся в бій ку з цим ва шим Пе со вим вліз ти. Мишко ви ско чив, щоб за хи сти ти об'єк т і на ла го ди ти, так би мови ти, дру ж ні кон так ти... Але об'єк т на кон так т не пі шов. На віть би ти ся по ліз. Миш кові до ве ло ся бо ро ни ти сь, бід оласі, – по смі ював ся Лихо гон. – Як ком пен са цію мій агент хо тів при ве сти об'єк тові во ро га, але той утік, мов за єць... За га лом, за плу та ли ви мо го Мишка – далі нікуди. А зі мною по ра ди ти ся він не міг – до ве ло ся б зіз на ти сь, звідки Марію, Пе со ва та Ге ор гія знає.

– Не н ад то ро зум ний цей ваш Миш ко, – роз смія ла сь я.

– Про сто він для та ких зав дань не при сто со ва ний. Щось ру ка ми зро би ти – це так. А сам ому сте жен ням зай ма ти ся? Ні, це не з йо го здіб но стя ми. Загал ом, він же ме д е к с пер т. Чо го ви хо че те від хлоп ця? Я йо го, щойно ви пішли роз би ра ти ся зі своєю Марійкою, вид зво нив і ка жу: «Ти на віщо де тек ти ва ви кра дав?!» А той уявле н н я не має, про що йде т ь с я. По ки з'яс ува ли, в чо му річ, я мало влас ної пе ре віре ної лю ди ни в зра д ниц тві не за пі доз рив. Ото ж, са ме ко ли я з Мишком усе з’яс ував, ди влю ся... Під хо дить до мо го авто пі доз рі лий та кий хло пець. При ди вив ся, бачу – наш по тен цій ний спа д к о єм е ц ь . Роз по ря див ся я, щоб Мишко тер міно во дув до офісу кров у пі доз рю ва но го бра ти. Він почав був канючит и щось, але я не зреа гув а в... Шеф е, мовляв, я ж тіль ки з цьо го сте же н ня по вер нув ся, ще не встиг і до бу дин ку дій ти, ну дай те часу, щоб хоч пе рев дяг ти ся... Це він хай ко мусь іншо му роз по відає. А в ме не – узяв ся до справи, зна чить, від по відай. За га лом, я відра зу до ва шо го Арте ма при че пив ся. Тут уж е ховатис я нема з чим. Хлоп цеві каж у: «За раз, або ні ко ли! Поїха ли!» Тре ба ж бу ло все про ясни ти, зреш тою... Усе ста ло на реш ті на свої міс ця. Марія, як і всі ми, ви гля д ма ла оше ле ше ний. Ось то бі й на пи сан ня сце на рію для жит тя. До ля, во на, як не кру ти, все одно хи тріша, все од но так сю же т за мудрує, що в будь- яко го сце на ри ста ще ле па від па д е .

– Од но го тіль ки не ро зу мію, – Марія по чала рап том нер во во по смі юва ти ся. – А як ви пе ре ко на ли Арте ма ...ммм... скину ти шта ни? От уж е не ду ма ла, що йо го до такого перший зу стріч ний схи ли ти мо же... Чи не свою се кре тар ку для цієї мети ви ко ри ста ли? Лихо гон спа ла хнув. Артем спа ла хнув. Ге ор гій не при стой но за іржав.

– Се кре тар ка – на ре че на Пе тра Сте па но ви ча, – сами ми гу ба ми про шеп оті ла я до Марійки, а реш ті при сут ніх о го ло си ла: – Марія про сто пе рев то ми ла ся й не зав ж д и говорит ь те, що наспр ав ді думає!

– Повин на ж я бу ла пом сти ти ся Арте мо ві за підоз ри що до мо го флір ту з Льонь кою... – Марійка справ ді дурнув а т о ля пала віями.

– Пом сти ти ся?! – об урив ся Тим ко. – Що це ще за ба жан ня та кі?! Ти ба! Мені ще й мститис я! Супе ре чки, вза єм ні до ко ри та обіц ян ки ви пра ви ти ся чу ли ся в цьо му офі сі май же до са мо го ран ку. Лише бідола ш на Ліза бо яз кою тін ню про со чу вала ся в ка бінет ше фа, але не бра ла участі в усіх цих гуч них об мінах люб'яз но стя ми.

– Хто- не будь по яснит ь ме ні на реш ті, що від бу ваєть ся? – по шеп ки ці ка ви ла ся во на то в ме не, то в Пе тра Сте па но ви ча, аж по ки зіт ха ла: – Ні, схо же, я зно ву невча сно, – вкотр е за кло по та но огля да ла всіх, ос удливо по хиту ва ла го ло вою і зно ву по вер та ла ся до се бе в при ймальню, де завд я к и ін тер не ту вже встигл а зі бра ти ці лу теку з усі ляки ми ви крій ка ми, ре цеп та ми й інши ми ко рис ни ми реча ми.

Розділ двадцять другий, котрий прощається із загадками, читачами та відпусткою За якийсь час по описаних вище подіях, теплого осіннього вечора ми з Георгієм, розгрібаючи ногами сухе листя, що потріскувало при кожному кроці,та з реготом ухиляючись від чіпких чагарників, пробиралися міським парком. Поверталися додому. Ішли в обхід усіх загальноприйнятих стежин, бо я вирішила будь-що-будь перевірити свою теорію про найкоротший шлях, який, на мій погляд, вів додому, а на думку Георгія – в глухий кут. Пішки йшли, бо завбачливо не брали «Форда», розуміючи, що після грандіозного свята, влаштованого Тимком з нагоди отримання спадщини, сісти за кермо ніхто вже не зможе.

– Навіть якщо цей шлях і виведе нас додому, все одно найкращим його назвати не можна. Я вже стомився борознити ці чагарникові хащі, – за звичкою кусався Жорик.

– Я казала тільки, що він найкоротший! – виправила я, дивом рятуючи очі від чергової підступної галузки. – Найкращий і найкоротший – дві великі різниці... До речі, ти помітив, що було на Марії?

– А що? – жваво зреагував Георгій. – Бракувало чогось важливого? Як на мене, жодного зайвого оголення не спостерігалося...

– Знущаєшся? – з чоловікового тону я миттю зробила висновок: він чудово зрозумів, що я маю на увазі.

– Знущаюся, – чесно зізнався Георгій. Звичайно, він не міг не помітити, що на подрузі господаря вечірки мереживне золоте кольє мало фантастичний вигляд. А смарагдики, що вигравали на сережках і в очах, здавалися витворами одного й того самого майстра. Звичайно, Георгій не міг не здогадатися, що ті коштовності – частина Тимкової спадщини. Ті самі, за якими так невтомно полювала колись Марія. Так подарунок, що його спочатку підніс, а потім забрав назад один джентльмен, повернувся до доньки законної власниці з рук сина того ж таки джентльмена. Правду

89

кажуть, що кожна справжня коштовність знає своє місце й сама обирає собі власників.

– А на лжекузена нашого звернув увагу? – мені стало нудно, і я знову завела своєї.

– Що, йому теж щось подарували?

– Та ні! Здається, його почуття до Марії нарешті стало по-справжньому дружнім. Він же на вечірці з білявкою був. Атож, від долі не втечеш... Георгій ніяк не зреагував, бо цілком віддався боротьбі з гілками.

– Ет, молоде-зелене, – вела я далі, – сама любов у голові. Он і Томкін усе за нашою Настусею увивається. Ти помітив? Але Сестриця його тримає, схоже, за ніщо. Бідолашна просто нічого не бачить і не чує, крім своїх підготовчих курсів. З найменшого приводу бігає до Маруськи за порадою. Ні, нічого не скажеш, та їй таки допомагає. Сподіваюся, в Академію Настуся вступить без проблем. Якщо не передумає, звичайно, до початку іспитів. Жорик глузливо пирхнув, висловлюючи таким чином свою думку й про важливість вступу до Академії, та й про всіх жінок на світі.

– Слухай-но, – не вгавала я, – а ви це з Лихогоном серйозно?

– Що? А, про школу? – Георгій пожвавішав. – Цілком. А чому б і ні? Двоє провідних сищиків міста відкривають курси для тих, хто бажає стати детективами. І самі знайдемо що розповісти, ще й фахівців із інших дисциплін наймемо. Раз уже нас із Петьком вічно в ті самі ворота тягне, то чого б не почати грати в одній команді, га? Відповісти я не встигла, бо просто переді мною заманячів торець рідного дому.

– Я ж казала! Ось він, наш дім! Бачиш, як швидко? Величезний гак ми зробили б, я вам скажу! – радісно закричала я. – А ти все «глухий кут, глухий кут»... Сам ти глухий!

– Але Катерино, – обережно спробував заперечити Жорик, – адже спочатку нам доведеться спуститися в цей яр...

– Ну то й що? Подумаєш, яр. Що, ми вже навіть крізь яр пройти не зможемо? За сорок хвилин ми, по вуха в болоті, але надзвичайно бадьорі, видерлися нарешті з цього жахливого яру. Сусідка, що була, як завше, на своєму посту біля під'їзду, сахнулася й не здійняла лементу лише тому, що від нас могла очікувати вже чого завгодно.

– Це я знайшла стежину нагору, – всоте хвалилась я Георгію.

– Дуже символічно! – проголосив Жорик по тривалому роздумі та настільки ж суворій процедурі відмивання.

– Так і в житті. Вічно ти заводиш нас у якісь жахливі нетрі, але, на щастя, сама старанно шукаєш виходу.

– Я?! Це ти ні дня не можеш прожити без пригод, яких шукаєш чомусь не на свою, а на мою голову!

– До речі, – Георгій і не думав сперечатися, – зовсім забув сказати. У цій нашій школі, ти вестимеш комп'ютерні курси. Зважаючи на те, як тепер працює Лизавета, тобі непогано вдається прискорена підготовка користувачів. Щоправда, тобі масу літератури перегорнути доведеться. По суті, освоїти нову спеціальність... Ну от, знову... Ні хвилини спокою. Так і живемо донині. Ледь встигаємо обробитися з поточними справами, як мого благовірного відразу навідують нові ідеї, а з ними й нові проблеми, нові причини для занепокоєння та біганини. Обоє ми – і я, й Георгій, починаючи чергову справу, палко присягаємося, що ось тільки впораємося з нею, відразу ж зробимо паузу й подамося у відпустку. Але зупинитися чомусь не вдається ні Жорику, ні мені. Наша вже майже доросла донька – та сама особа, завдяки якій ви зараз читаєте цю книжку (адже якраз вона за багато років по описаному вище змусила мене записати частину наших із Жориком пригод) – твердить, що в такий спосіб ми з Георгієм примудряємося і досі залишатись молодими. «Постійно мчите кудись, вас підгонять чергові справи, а старість просто не встигає наздогнати», – сміється донька, така сама ідеалістка, як я, а потім трішки мружиться й посміхається широкою Жорчиною посмішкою. У такі хвилини я дивлюся на неї і, от слово честі, здається, начебто все це й справді недарма. Тоді я зупиняюся на мить, посміхаюсь у відповідь і знову мчу робити чергові неймовірно важливі дурниці.

90

Літературно- ху д ожн є вида н н я

Ірина Потаніна Білявки мого чоловіка

Відповідальна за випуск Т. Клюкіна Верстальник О. Петік

Підписано до друку 26.09.06. Фор м а т 70ґ90/3 2. Ум.-друк. арк. 15. Обл.- ви д . арк. 13,78 Гарнітура SchoolBook. Друк офсе т н ий. Накл а д 2000 прим . Зам. № ____________

ТОВ «Гамазин», 04071, м. Київ а/с 110 Телефон для оптових покупців: (04 4 ) 46 7- 50- 24

91