Лекція № 14. Лобіювання: соціальні медіа та суспільно-політичні трансформації. Вступ до лекції Ця завершальна лекція є підсумком всього матеріалу та аналізом потенціалу та можливостей соціальних медіа в адвокаційних (лобістських) кампаніях, тобто відстоюванні окремими групами або суспільством своїх інтересів, проведення громадських ініціатив. Одним з інструментів соціальної цивілізоване лобіювання, а також інтернет-лобіювання, однак ще не третього сектору ознайомлені використання Інтернету для побудови суспільства.
комунікації є його різновид всі працівники з перевагами громадянського
Згідно з визначенням Ю. Ганжурова, лобіювання – це форма політичної комунікації, що являє собою механізм впливу груп тиску на процес прийняття органами влади 1. Так, лобіювання можуть використовувати організації третього сектору для: реорганізації бюрократичної структури з метою оптимізації її діяльності; упливу на ухвалення рішень щодо конкретного рішення; зміни тарифів на ті чи на ті управлінські послуги; обстоювання інтересів певної групи впливу тощо. На думку досвідченого російського практика та теоретика з лобіювання А. Вуйми, щоб переконати владу будь-якого рівня в необхідності рішення, найчастіше потрібно довести їй, що воно потрібне населенню, тобто донести до адміністрації повідомлення щодо бажання великої кількості людей2, а далі багато що залежить від конфлікту інтересів 3. Але ніколи не варто забувати, що влада не може ігнорувати вимоги народу. Представники влади змушені тим чи тим чином реагувати: або підкорятися вимогам, або йти на конфронтацію. Умовно лобіювання для НГО можна розділити за різними критеріями, наприклад, за географією (світові, загальнодержавні, локальні) або локалізацією (медіалобіювання в мережі та традиційне лобіювання). Ми навмисне не згадуємо такий антипод цивілізованого обстоювання інтересів, як коридорне (кабінетне) лобіювання, оскільки вважаємо, що, поперше, воно є синонімом корупції, по-друге, щороку його ефективність знижується, хоча вряд чи коли-небудь зійде нанівець остаточно (як і такі девіантні соціальні феномени на кшталт хабарництва, проституції, наркоманії тощо). Щоб організації третього сектору досягнути чогось, її керівництву та складу потрібно чітко розуміти певну структуру, робочий механізм, за яким організовують будь-яке лобіювання. Без чіткого відпрацювання всіх елементів успіху навряд чи буде досягнуто. Спочатку формують повідомлення – ту проблему, проти якої діють суб’єкти лобіювання, наприклад, купа піску на виїзді з двору багатоповерхівки. Наступний крок – формулювання абсолютно конкретного вирішення цієї проблеми – змусити голову ЖЕКу дати команду своїм підлеглим на усунення купи піску. Для цього потрібно чітко визначити оптимальну форму донесення цієї інформації до відома представника влади – телефонний дзвінок службовцю від голови будкому, мітинг, відкритий лист жителів будинку чи залучення телевізійної бригади вечірніх новин місцевого ТБ. 1
Ганжуров Ю. С. Парламент України в політичній комунікації: політологічний аналіз : автореф. дис. ... д-ра наук із державного управління : спец. 23.00.02 „Політичні інститути та процеси” / Ю. С. Ганжуров – К., 2008. 2 Вуйма А. Ю. Лоббирование. Как добиться от власти нужных решений / А. Ю. Вуйма. – Спб. : 2008. – С. 13. 3 Лісничук О. В. Групи інтересів у багатоскладовому суспільстві. Політологічний аналіз : автореф. дис. ... канд. політ. наук : спец. „Політичні інститути та процеси” / О. В. Лісничук. – К., 2000.
Четвертим кроком стане створення події, такого інформаційного приводу, на який зверне увагу якомога більша аудиторія. Зазвичай вистачає запрошення чиновника на тематичні збори жителів будинку. Але якщо існує конфлікт інтересів (купа піску належить місцевому багатієві, який дав хабара службовцю за те, аби ніхто її звідти не прибрав), то доводиться залучати більше сил та проводити серйозніші лобістські заходи, щоб якось уплинути на відповідального або навіть прибрати його з посади. На Заході такі технології називають grassroots (корені трави). Найлегшими техніками традиційного лобіювання для представників низової ініціативи є мітинги та листи. При цьому потрібно розуміти, що влада – поняття віртуальне, а отже, її представники бояться будь-яких, навіть законних, навіть тимчасових заперечень її законності. Такі зустрічі громадян із певними вимогами – універсальний прийом представлення інтересів зацікавленої групи. Головна мета – донести інформацію, месидж не тільки до адресата, тобто чиновника, який часто просто зобов’язаний виконати свій посадовий обов’язок, а до загалу, аудиторії. Акції прямої дії на виконання судових рішень постійно організовують вже кілька років поспіль ліві активісти низової ініціативи SOK (www.SaveOldKyiv.org). Часто для досягнення своєї мети низка НГО об’єднується з іншими акторами, наприклад, представниками другого сектору, у коаліції. Ще одна історія вдалого лобіювання спільноти третього сектору на місцевому рівні відбулася в місті Рівне восени 2008 року. Тут державні службовці (представники першого сектору) були залучені для тиску на бізнес-організацію (другий сектор) Тоді спільноті молодих протестантів на чолі із С. Терентьєвим, нині активістом „Опори”, які становили громадську організацію „Новий рівень”, не сподобався лайтбокс з оголеною дівчиною, що рекламує комп’ютери. На вимогу зняти провокативний плакат власники не відреагували. Тоді представники НГО запросили з Києва представника Національної експертної комісії із захисту суспільної моралі та депутата міської ради. Усе це дійство було зняте у вигляді спеціального репортажу для вечірніх новин „Ехо подій” місцевого каналу „Сфера ТВ”. На плівці зафіксоване також опитування більше ніж десятка перехожих щодо їхнього ставлення до плакату – плюралізму думок також було дотримано. Після „профілактичної розмови” власник залишив лише силует дівчини на плакаті, написавши на ньому „цензура”. На одному з форумів він висловив припущення, що дії громадської організації проплачені конкурентами і є наступом на свободу слова4. Інтернет-лобіювання Інтернет-лобіювання певної ініціативи називають netroots за аналогією з grassroots5. Хвиля акцій протесту накрила арабські країни: слідом за революціями в Тунісі та Єгипті вибухнули Алжир, Іран, Бахрейн, Лівія. Усі ці події об’єднувала одна річ – демонстранти координували свої дії за допомогою соціальних медіа Facebook і Twitter6. Революція 2.0 в Єгипті почалася з того, що після вбивства в Олександрії поліцейськими 28-річного
4
Репортаж про боротьбу з рекламою. // YouTube – http://www.youtube.com/watch?v=an0UEjlu1bM&feature=player_embedded. 5 Kenny C. Hello, I’m a Democrat, In These Times (http://www.inthesetimes.com/article/3202/hello_im_a_democrat). 6 Галустян А., Кузьменкова О. «Retweet-революция», The New Times, 21 февраля 2011 года (http://newtimes.ru/articles/detail/34815)
підприємця Халіда Саїда, в соціальній мережі Facebook у пам'ять про нього з'явилася сторінка «Ми всі - Халід Саїд»7, яку створив і модерував Ваїль Женемо - менеджер з маркетингу Google в країнах Близького Сходу та Північної Африки. Він опублікував фотографії загиблого Саїда в Facebook і зареєстрував аккаунт на YouTube, де виклав відеозапис з розповідями свідків вбивства. Протягом місяця в співтовариство «Ми всі - Халід Саїд» на Facebook вступило понад 85 тис. чоловік. До кінця 2010 року цю сторінку вже відвідувало близько півмільйона користувачів щодня (зараз сторінка нараховує 1,224 млн), а в грудні з'явилися перші заклики вийти на антиурядову акцію протесту. Схожа сторінка на Facebook - Syrian Revolution 20118 - з'явилася на початку лютого цього року: на ній сирійці викладають відео-і фотосвідчення про побиття і катування людей поліцейськими. На травень 2011 року вона нараховує 167 тис. прихильників. Як написав американський філософ Френсіс Фукуяма у The Wall Street Journal, протести в цих країнах очолила освічена, технічно грамотна молодь із середнього класу9. Саме це покоління стало відкрито виявляти невдоволення суспільством, в якому неможливо відкрито висловлювати свої погляди, закликати владу до відповідальності за корупцію та некомпетентність тощо. Раніше людей мобілізували газети і радіо. Сьогодні їх спонукають до дії мобільні телефони та соціальні мережі. Наслідком цих революцій стала більш прискіплива увага авторитетних дослідників до рівню проникнення інтернету в суспільстві, як одного із чинників до громадських протестів, на рівні із рівнем корупції, добробуту людей, розвитку людського потенціалу, свободи слова тощо10. Про зростання впливовості соціальних медіа свідчить їхня роль у міжнародній політиці. Перші особи Державного департаменту США буквально «зобов’язані» вести свої екаунти та відповідати на запитання, пояснювати позиції держави з тих чи інших питань, коментувати скандали, що пов’язані із WikiLeaks11. А спроби інших держав обмежити інтернет-свободу викликають в американського уряду офіційні ноти протесту, що погіршують дипломатичні стосунки та викликають напругу12. Зокрема, американський уряд вже трактує інтернет свободу як одне із невід’ємних прав сучасної людини та готове змагатися за його збереження на рівні з іншими: у тому числі й фінансувати масштабні програми із протидії кіберцензурі13. Тут варто згадати Джуліана Ассанжа та його дітище - WikiLeaks14. Завдання якого зробити уряди держав прозорими, відкрити лаштунки міжнародної політики. Не розбираючи детально усіх мотивів та конспірологічних теорій про походження ідеї в Д.Ассанжа, цей ресурс примусив світові держави реагувати на повідомлення, а звичайні люди отримали змогу побачити справжнє обличчя своїх політиків.
7
http://www.facebook.com/ElShaheeed http://www.facebook.com/Syrian.Revolution 9 Fukuyama F. “Is China Next?”, The Wall Street Journal, march 12, 2011 (http://online.wsj.com/article/SB10001424052748703560404576188981829658442.html) 10 “Middle East politics: End of an era”, The Economist Intelligence Unit, January 28th 2011 (http://viewswire.eiu.com/index.asp?layout=VWArticleVW3&article_id=937770678&VWNL=true&rf=0) 11 Lее M. “US Diplomacy Embracing Twitter Amid Global Crises”, Associated Press, January 24, 2011(http://abcnews.go.com/Business/wireStory?id=12744314). 12 Hillary Rodham Clinton. “Remarks on Internet Freedom”, The Newseum, January 21, 2010 (http://www.state.gov/secretary/rm/2010/01/135519.htm) 13 Sheridan Mary B. “U.S. warns against blocking social media, elevates Internet freedom policies”, The Washington Post, January 28, 2011. (http://www.washingtonpost.com/wpdyn/content/article/2011/01/28/AR2011012804554.html?wpisrc=nl_pmtech) 14 http://wikileaks.ch/ 8
Колишній заступник міністра оборони США, професор Гарвардського університету та засновник теорії «Гнучкої влади» у міжнародних відносинах Джозеф С. Най пише, що події в арабському світі та скандали навколо Wikileaks потребує більш глибокого розуміння функціонування інституту влади у світовій політиці у добу глобальної інформації15. У своїй статті західний дослідник зауважує, що сьогодні проблема всіх держав полягає в тому, що все більше подій відбувається поза контролем навіть самих потужних з них. У набагато більшій частині населення, ніж раніше, є доступ до влади, яка приходить з інформацією. Уряди були стурбовані розповсюдженням і контролюванням інформації, і попередні часи є не першими, які відчувають сильний вплив радикальних змін в області інформаційних технологій. Поточний інформаційний вік, який іноді називають "третьою індустріальною революцією», ґрунтується на швидких технологічних досягненнях в області комп'ютерів, комунікацій і програмного забезпечення, які в свою чергу призвели до різкого падіння вартості створення, обробки, передачі та пошуку всіх видів інформації. А це означає, що світова політика більше не може бути єдиною компетенцією урядів. Приватні особи та приватні організації від корпорацій і неурядових організацій до терористів, таким чином, отримали можливості грати безпосередню роль у світовій політиці. Поширення інформації означає, що влада отримає більш широке поширення, і неформальні мережі підірвуть монополію традиційної бюрократії. Прискорений хід часу, обумовлений наявністю інтернету, означає, що всі уряди будуть мати менше контролю над своїми планами дій. У політичних лідерів буде менше ступенів свободи, бо їм доведеться швидко реагувати на події та конкурувати з зростаючим числом і різноманітністю учасників світової політики. Блогери проти зловживань Найбільш яскравою ілюстрацією сили соціальних медіа є діяльність російського блогера та правозахисника Олексія Навального16. Тривалий час він був не дуже помітною персоною в російському опозиційному русі. Був лідером руху НАРОД, брав активну участь і діяльності політичної партії «Яблоко». Але справжня слава та визнання прийшли через його боротьбу з російськими державними корпораціями на предмет фінансових зловживань.У 2008 році він заснував громадську організацію «Союз міноритарних акціонерів!, яка займалася захистом прав приватних акціонерів та підвищенням прозорості витрат природних монополій. Його технологія була простою: Навальний купував невеликий пакет акцій державних компаній і як акціонер вимагав звітності з тих чи інших контрактів, які викликали підозру. Якщо керівництво відмовлялося надати документи, то він вимагав їх через суд. Вже отримані матеріали аналізувалися, а їхні результати публікувалися. З 2009 року Навальний почав публікувати у своєму блозі результати отриманих документів про витрати державних корпорацій. Першим була публікація про крадіжки у банку ВТБ на $135 млн 17. А 16 листопада 2010 року він опублікував скандальний матеріал про зловживання у компанії 15
Nye, Joseph S. “The Reality of Virtual Power”, The Project Syndicate, February 02, 2011 (http://www.projectsyndicate.org/commentary/nye91/English) 16 http://navalny.livejournal.com/ 17 http://navalny.livejournal.com/411199.html
«Транснефть», які склали $4 млрд18. Тої пост зібрав більше 10 тис. коментарів, декілька тисяч гіперпосилань в інших блогах та 3 тис. згадок у медіа (у тому числі на телебаченні та радіо). Наступним кроком навального стало створення у грудні 2010 року проекту «Роспил»19, ідея якого полягає у боротьбі зі зловживаннями в державних закупівлях20. Користувачі сайту виявляють передбачувані корупційні закупівельні конкурси (як правило, за допомогою офіційного порталу держзакупівель http://zakupki.gov.ru). Професійні експерти оцінюють конкурси з точки зору можливої корумпованості. А юристи проекту на підставі проведених експертиз пишуть скарги до контролюючих органів (насамперед, у Федеральну антимонопольну службу) з метою скасування корупційних закупівель. Пошуком корупційних закупівель займаються добровольці – експерти і користувачі. Юристи ж є співробітниками «Роспилу», тобто за свою роботу отримують зарплату з коштів проекту. Для фінансування проекту організований збір приватних пожертвувань, що перераховуються через платіжну систему «Яндекс.Деньги». З самого початку Навальний планував зібрати від 3 до 5 млн рублів. Але вже станом на 6 квітня 2011 року ця сума склала 6 млн рублів 21. Тобто російські блогери таким чином проявили свою повагу та довіру до проекту Навального, який сьогодні розвивається потужними кроками. Для прозорості ініціатор «Роспилу» включив авторитетних блогерів до контролюючих органів. З самого початку вони відмовилися від фінансування західними фондами, щоб уникнути звинувачення у проамериканській чи антиросійській позиції. Станом на 2 травня 2011 р., проект заявляє про загальну суму виявлених махінацій в 1,6 мільярдів рублів ($53 млн), сумі зупинених махінацій (оцінювана як загальна сума скасованих конкурсів) в 337 мільйонів рублів ($11,2 млн)22. Вітчизняні приклади лобіювання через соціальні медіа На жаль, Україні поки що далеко до масштабів російського проекту «Роспил» та діяльності Навального. Принаймні ми не маємо подібних масштабних прикладів. Хоча для об’єктивності треба додати, що в нашій країні склалася зовсім інша громадсько-поілтична ситуація – з 2005 по 2010 рік ми мали демократичну владу і тому не було потреби у Навальних. Його роль добре виконували українські медіа, які не зазнавали цензури та великого тиску. Сьогоднішня ситуація кардинально змінилася. І саме ці зміни можуть позитивно вплинути на інтернет-середовище, де вже починають з’являтися проекти з тиску на владу та протидії зловживанням. Наприклад, проект «Наші гроші»23 об’єднує журналістів декількох видань, які пишуть про зловживання у сфері державних тендерів та закупівель (аналог російського «Роспилу»). 18
http://navalny.livejournal.com/526563.html http://rospil.info/ 20 http://navalny.livejournal.com/541417.html 21 http://navalny.livejournal.com/2011/04/06/ 22 Bratersky A. “Navalny Donors Fret About FSB 'Leak'”, The Moscow Times, 03 May 2011 (http://www.themoscowtimes.com/news/article/navalny-donors-fret-about-fsb-leak/436142.html) 23 http://nashigroshi.org/ 19
Головним редактором порталу або керівником є редактор сайту газети «Дзеркало тижня» Олексій Шалайський24. Але цей проект відрізняє від російського система функціонування та фінансування. Останнє забезпечує грант Міжнародного благодійного фонду «Відродження», а перше – статті журналістів, які просто повідомляють про зловживання. Поки що проект не має значних досягнень і взагалі механізм його функціонування не передбачає пряму боротьбу із зловживаннями – лише сповіщення. Найбільш ефективною інтернет-ініціативою України є голосування за Київ у новій версії гри «Монополія». Компанія Hasbro, що володіє правами на марку гри «Монополія», вирішила випустити нову версію гри. Але щоб забезпечити високі продажі та зацікавити велику аудиторію без зайвих витрат на рекламу та промоцію у 2008 році ініціювала голосування серед 68 (обраних компанією) міст, з яких повинна була сформуватися «двадцятка» найкращих. Ще два міста додавалися із іншого списку 20 міст, які запропонували самі користувачі інтернету. Саме завдяки ініціюванню потужної інтернеткампанії з просування Києва (серед організаторів якої був ваш викладач Микола Малуха), столиця нашої держави обійшла багатьох претендентів, у тому числі Москву і разом із Ригою стали два єдиними представниками країн колишнього СРСР25. (Технологію організації цієї кампанії ми розглянемо трохи пізніше). Врахувавши відомість та масштаб поширення цієї гри, Київ отримав завдяки ініціативі звичайних користувачів значну промоцію у всесвіті та конкретні прибутки через збільшення туристів. Одною із свіжих інтернет-кампаній є успішна боротьба народного депутата Лесі Оробець та місцевої громади Солом’янського району проти незаконного заводу зі спалення сміття в центрі міста. «Укрзалізниця» вирішила зекономити кошти (тобто решту поділити між керівництвом) і не будувати завод для спалення сміття, що лишається у вагонах після рейсів, за містом із дотриманням усіх вимог. Тому побудувало його в центрі міста. Через Facebook Леся Оробець отримала повідомлення від місцевих мешканців про дивний неприємний запах. Низка публікацій та депутатських звернень на давали кінцевого результату. Вдалося встановити, що в керівництва «Укрзалізниці» не було дозволів, а сам завод порушував санітарні та екологічні норми, що призводило (через виброси шкідливих речовин) до збільшення низки захворювань, зокрема, раку легенів. Кульмінацією боротьби стали громадські слухання, які повинні були поставити крапку. Оскільки Л.Оробець не мала своєї партії, громадської організації, не мала коштів для найму агітаторів тощо, усю діяльність вирішили зосередити на соціальних медіа26. Були створені «події» у Вконтакте та Facebook, куди запрошували усіх своїх друзів. Через блог та Twitter повідомляли журналістам та громадським активістам. Під 24
«Олексій Шалайський очолив сайт «Дзеркала тижня», Телекритика, 05 квітня, 2011 (http://www.telekritika.ua/news/2011-04-05/61693) 25 “Kyiv lands spot on Monopoly board thanks to strong Internet campaign”, Kyiv Post, Aug 27, 2008 (http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/29509/) 26 http://lesyaorobets.livejournal.com/40580.html
час агітаційної кампанії через Facebook вийшла місцева мешканка, яка лише через запрошення на захід довідалася про проблему з заводом. Вона організувала друк оголошень та розклеювання по району, почала з іншими мешканцями обхід усіх будинків, закликаючи людей прийти на слухання. Через Twitter від одного користувача довідалися, що «Укрзалізниця» планує сфальсифікувати слухання – привести своїх працівників, які повинні проголосувати за завод. Таким чином вдалося задіяти запобіжні заходи та повідомити журналістів про можливі небезпеки. Не розсилаючи жодного прес-релізу на сам захід вдалося залучити п’ять телеканалів та представників інших видів медіа 27. Врешті, на слуханнях проголосували проти заводу28, який було згодом демонтовано29. Це яскравий приклад того, що в Україні вже можливо застосовуючи соціальні медіа впливати на ситуацію у своєму місті, тиснути на владу та досягати потрібних для себе рішень. Варто зазначити, що активність блогерів проявляється не лише у голосних масштабних кампаніях. Сьогодні соціальні медіа дозволяють оперативно та ефективно координувати зусилля у локальних проектах – допомога 30 конкретним людям , збір коштів на лікування, захист чиїхось прав. Блогери все активніше виходять в «оффлайн» (тобто реальний світ) та долучаються до багатьох ініціатив, проявляючи свою громадянську позицію31. За думкою того ж Навального, вже не існує поділу на онлайн-оффлайн: «Тобто дії, які я організую через онлайн, мають абсолютно виражені офлайн наслідки. Ми організуємо кампанію - звільняють конкретного чиновника. Ми організуємо кампанію збуджують чи ні кримінальну справу. Власне кажучи ніякого поділу немає. Не існує двох паралельних всесвітів. Я просто не вважаю, що потрібно зараз блогосферу використовувати для того, щоб напряму створювати офлайнові структури. Не потрібно витрачати енергію, щоб через інтернет організовувати і збирати осередки активістів, які в офлайні зустрічатимуться там в місті Саратові і пити чай десь... Це безглуздо зараз. Не потрібно використовувати двадцять ХХІ століття для організації чогось з ХІХ-ого століття. Не потрібно використовувати блоги для організацій партій ленінського типу з осередками, відділеннями, голосуваннями, постановами тощо. Зараз немає ніякого антагонізму між онлайн і оффлайн»32. На прикладі країн з нестабільною демократичною системою та нерозвинутим громадянським суспільством, інтернет пропонує нове середовище, яке ніхто, навіть держава, не може повністю контролювати33. Зовсім несподівана картина спостерігається у сусідній Росії, де блогосфера стрімко перетворюються в інструмент громадського впливу і контролю. Серед блогерів вже стало звичним вживання слова «блогократія» - це коли кожен громадянин 27
Оробець Л. «Українська політика у блогосфері. Від public relations до blogger relations», слайд 7 http://www.slideshare.net/LesyaOrobets/public-relations-blogger-relations 28 http://lesyaorobets.livejournal.com/41931.html 29 http://lesyaorobets.livejournal.com/68245.html 30 «Блоггеры призывают помогать пострадавшим», Livejournal.ru, 24 января 2011 (http://www.livejournal.ru/themes/id/24512) 31 Подпрятова А. «Блогосфера выходит в оффлайн», РИА Новости, 28 декабря, 2010 (http://www.rian.ru/analytics/20101228/314516120.html) 32 Asmolov G. “Russia: Blogger Navalny Tries to Prove That Fighting Regime is Fun”, Global Voices, 27 October 2010 (http://globalvoicesonline.org/2010/10/27/russia-blogger-alexey-navalny-on-fighting-regime/) 33 Сидоренко А. «Анализ блогосферы. Россия: соревнующиеся модели интернет-политики», Ежедневный журнал, 10 декабря 2010 (http://ej.ru/?a=note&id=10630)
країни за допомогою нехитрого пристрою може контролювати дії фахівців найнятих цим громадянином для керівництва країною: від дільничного міліціонера до головного менеджера34. До переваг цієї системи громадського устрою відносять: відсутність структури, апарату, який потрібно фінансувати з бюджету; рівність блогерів, де кожен може виступити ініціатором, і кожен може бути спостерігачем. Можливо це виглядає утопічним, але за вже існуючих умов кожен зможе здійснювати реальний вплив на хід тої чи іншої справи, процесу, адже блогерів неможливо (або дуже важко) підкупити. Як відмічає італійське видання Giornalettismo.com, російська влада боїться соціальних медіа35. Тому Міністерство внутрішніх справ прийшло до висновку, що краще ретельно контролювати екаунти не з метою висунення звинувачень, але для контролю над їхніми власниками, потребуючи детальної інформації навіть до паспортних даних. Який може бути ефект від блогерської діяльності? Ректор Російської економічної школи, професор «Морган Стенлі» Сергій Гурієв та професор Єльського університету та Російської економічної школи Олег Цивінський порахували, що робота 10 блогерів як Навальний може призвести до скорочення корупції $16-22 млрд на рік36. Отже, за 10 років середній росіянин житиме не як середній словак, а як середній італієць. Скептицизм до соціальних медіа Варто зазначити, що на заході не всі західні фахівці однозначно позитивно сприймають соціальні медіа у контексті трансформування суспільства. Два основних критика – науковий співробітник Стенфордського університету Євгеній Морозов та автор американського журналу The New Yorker Малкольм Гледвелл. Морозов у 2011 році випустив книгу «Мережева омана» (The Net Delusion)37, в якій він обстоював думку, що інтернет - це не тільки визвольна сила, але й можливість для авторитарних режимів вистежувати інакомислячих і маніпулювати громадською свідомістю. Найефективніша система контролю інтернету - не та, в якій діє найбільш витончена і жорстка система цензури, а та, при якій в цензурі немає необхідності. Так в Ірані після президентських виборів розгорілася кампанія протесту. Той факт, що опозиціонери активно використовували Twitter, викликав ейфорію у деяких політиків та оглядачів. Багато хто побачив в цьому ознаку швидкого кінця авторитаризму по всьому світу, а хтось навіть запропонував присудити революційному сервісу Нобелівську премію миру. Проте через кілька місяців іранська поліція почала розшукувати ватажків якраз за допомогою розміщених в Мережі фото-і відеоматеріалів і особистих даних з екаунтів у соціальних мережах. Іранцям, які проживали за межами Ісламської республіки, розсилали повідомлення з погрозами на адресу. Twitter наповнився проурядовими заявами. Таким 34
«Блог как инструмент общественного влияния и контроля», Livejournal.ru, 5 сентября 2010 (http://politicsru.livejournal.com/10221414.html) 35 “La Russia ha paura di Facebook”, Giornalettismo.com, 28 febbraio 2011 (http://www.giornalettismo.com/archives/115775/la-russia-ha-paura-di-facebook/) 36 Гуриев С., Цывинский О. «Эффект Навального», «Ведомости», 07 декабря 2010 (http://www.vedomosti.ru/newspaper/article/251236/effekt_navalnogo) 37 Morozov E. (2011). The Net delusion: the dark side of internet freedom. New York: PublicAffairs.
чином, дослідник вважає Twitter-революцію, яку багато хто на Заході поспішив проголосити, виявилася всього лише плодом бурхливої фантазії. Через інтернет влада намагається впливати на існуючі в народі ідеї. У Китаї діє так звана «п'ятидесятицентова армія». Вона складається з 280 тис. блогерів, які за гроші направляють дискусії в інтернеті в «ідеологічно правильне» русло, нібито отримуючи по 50 центів за один коментар. Подібні «кібер-брігади» створюються і в інших країнах, таких як Нігерія, Куба, Азербайджан і Венесуела. Дійсність спростовує і переконання про те, що інтернет допомагає руйнування забобони і виховує толерантність, подолання культурно-релігійних кордонів. На думку Морозова, інтернет посилює роз'єднувальні релігійні, націоналістичні і культурні тенденції і тим самим прирікає глобальну політику на додаткові труднощі та суперечки. Публіцист Малкольм Гледвелл у своїй статті «Невеликі зміни: чому революція не буде твітити» («Small Change: Why the revolution will not be tweeted») 38 справедливо критикує сліпе поклоніння соціальним медіа. На його думку, Twitter-революція в Ірані тільки лише оповістила західних кореспондентів про порушення, але нічого не зробила для координації та успішного завершення громадського невдоволення. Тим більше, що повідомлення велися якою завгодно мовою, але тільки не фарсі. Також він поставив під сумнів Twitter-революцію в Молдові 2009 року. Тут він дивуючись як в такій бідній країні, з низьким рівнем користування інтернету взагалі можна говорити про якийсь Твіттері? І тут він теж має рацію. Молдаванська журналістка «Радіо свобода» Наталя Морарь, яка ніби розпочала цю революцію та була активним учасником тих подій, видала бажане за дійсне. Враховуючи її доступ до західних ЗМІ, захопленням з боку ліберальних західних кіл, вона мала всі можливості для запуску мислевіруса. Гледвелл не спростовує значимості соціальних медіа. Так, вони можуть в максимально короткий часовий проміжок повідомити людей, зібрати донорську допомогу, допомогти нужденним. Навіть викликати людей на вулицю для здійснення громадського тиску. Але на цьому все закінчується. Бо ті, протестуючі, що зібралися, не завжди мають під рукою Twitter і Facebook. Врешті, народний гнів швидко сходить нанівець. Для кардинальних змін і революцій потрібні: міцні зв'язки (а не наявність декількох тисяч віртуальних друзів у Facebook) та ієрархія (харизматичний лідер, підзвітність, департаменти тощо). У наступній публікації на подібну тематику він висміює роль Twitter в єгипетській революції39. Проводячи паралель із подіями у Східній Німеччині кінця 80-х рр. минулого століття, він згадує, що ніхто в ті часи не говорив про особливу роль телефону. Тобто сьогодні світ чомусь зосереджує увагу не на причинах, передумовах громадських зворушень, а на каналах комунікації, на які ніколи донині не звертали уваги. Зауваження обох скептиків є ґрунтовними та доречними. Звісно, соціальні медіа – це лише канал комунікації. Але унікальний канал, якого до цього людство не мало. Навіть більше. Інтернет перетворився на віртуальний світ, що впливає на реальне життя. Тому він не просто доносить потрібне послання, а формує людину, його смаки, переконання, почуття. 38
Gladwell M. “Small Change: Why the revolution will not be tweeted”, The New Yorker, October 4, 2010 (http://www.newyorker.com/reporting/2010/10/04/101004fa_fact_gladwell) 39 Gladwell M. “Does Egypt Need Twitter?”, The New Yorker, February 2, 2011 (http://www.newyorker.com/online/blogs/newsdesk/2011/02/does-egypt-need-twitter.html)
Інструменти інтернету можна використовувати як для демократизації, так й для маніпулювання свідомістю. Проте, саме інтернет зрівнює як державу, так й громадянське суспільство у можливостях. В інтернеті набагато легше протидіяти маніпулюванню, викрити тих, хто зловживає кібер-простором. Чого не можна зробити з традиційними медіа. Проведення громадських кампаній через соціальні медіа У цій частині лекції ми повернемося до просування Києва до гри «Монополія», щоб розібрати алгоритм проведення громадських кампаній в інтернеті. Перше з чого треба розпочати – це концепція вашої ініціативи. Тобто ви повинні мати чіткість заради чого робиться ініціатива, що саме прагнете досягнути. Це дозволить вам яскравіше розуміти, хто ваші союзники, а хто ваші опоненти. Тут вам потрібні такі компоненти як цінності кампанії, її місія, бачення, мета, стратегія (це ми розглядали у першій лекції). Тобто в чому полягає основний сенс вашої дії. Друге – визначення союзників та опонентів. Тут ми говоримо в контексті інтернету. Тобто вам треба зробити перелік інтернет-медіа, які зможуть бути вашими інформаційними партнерами (наприклад, повісити в себе банер, регулярно виставляти інформаційні матеріали тощо). Створити список журналістів, які мають блоги, екаунти у Facebook (та інших соціальних мережах) та Twitter. Чому це важливо? Бо ви зможете коментувати їхні матеріали, та пропонувати свою точку зору. А якщо цей журналіст пише на ту тематику, якою ви зараз займаєтеся, то є можливість запропонувати висвітлити вашу ініціативу, або залучити вас у якості коментаторів-експертів. До списку «медійно корисних людей» варто додати авторитетних та популярних блогерів, які сповідують потрібні з вами цінності, зможуть долучитися до ініціативи. Вони можуть або зробити в себе анонс заходу, або вести репортажі з ваших подій тощо. Таких блогерів читають журналісти та активні люди. Саме через них та їхній авторитет у блогосфері ви зможете вийти на медіа (які згадають про вас) та знайти волонтерів, партнерів у кампанії. До цього пункту також належить визначення недійного потенціалу ваших союзників/опонентів. Тобто вам треба проаналізувати, наскільки в них (особи та організації) популярні екаунти в соціальних медіа (фан-сторінки, групи, офіційні блоги, Twitter); чи є в складі інтернет-активісти, відомі чи популярні блогери? Таким чином ви зможете у майбутньому продумати як ви поширюватиме матеріали та спрогнозувати можливий недійний ефект. Тут є сенс створити таблицю де перелічити офіційні екаунти ваших партнерів, учасників громадської ініціативи та опонентів: вказати кількість людей в групах, сторінках прихильника, кількість блогерів-тисячників тощо. Третє – продумати яскраву та лаконічну назву, гасло. Наприклад, «Антитабачна кампанія» - проти дій міністра освіти та науки Дмитра Табачника. Четверте – розробка логотипу. Максимально простий: повинен легко запам’ятовуватися, містити мінімум кольорів (до трьох), мінімум шрифтів (2-3), візуально простий. Ось приклади
П’яте – офіційно розпочати кампанію. По-перше, треба сформулювати звернення до аудиторії (фото, відео, текст). Воно повинно бути обґрунтованим, прив’язаним до потреб суспільства, змістовним, мотиваційним, мати чітку та виразну кінцеву мету. По-друге, важливо обрати майданчик, де розміститься ваше повідомлення. Це може бути популярний блог, або авторитетне інтернет-медіа. Головне, щоб максимально велика кількість людей почула ваше звернення. Шосте – відкриття екаунтів у соціальних медіа. Тут треба подумати які інструменти вам знадобляться (відеосервісти, подкасти, фоторесурси, соціальні мережі, блоги тощо). Також для кожного медіа треба пордумати свою унікальну функцію, щоб вони не перетворювалися у ретрансляторів офіційних повідомлень. Бо тоді ви втратите аудиторію. Сьоме – наповнення контентом та інформування. Ваш контент повинен бути оперативним, інформативним, ексклюзивним, оригінальним, позитивним. Формат (текст, відео, аудіо, фото) та форма (інтерв’ю, репортаж, аналітика, новини тощо) можуть бути різними. Головне їх застосувати, щоб він був різноманітним. Восьме – оффлайнова активність. Тобто проведення реальних заходів, подій поза інтернетом. Але треба їх так пордумати, щоб вони були цікаві інтернет-середовищу для участі та майбутнього висвітлення, обговорення. Дев’яте – намагайтеся привернути увагу через соціальні медіа журналістів, щоб вони потім написали про вас, зробили репортажі. Учасники кампаній Для роботи над ініціативою збирається група людей, які є проектно-орієнтованими. Тут важливий тип психіки виконавців: вони мають бути не патерналістами, тобто тими, хто очікує керування і опіки над собою в обмін на лояльність та сумлінність, а в гарному сенсі цього слова авантюристами – людьми, готовими на ризик та експерименти. Зараз такий тип лобіювання може бути ефективним лише на загальнодержавному та глобальному рівнях, але згодом, коли інтернетизація українців буде наростати, інтернет-лобіювання можна буде запровадити й на місцях. Кожен учасник самостійно визначає тактику просування ініціативи в маси. Звичайно, рівень залучення активістів може бути різним. Наприклад, на сотню тих, хто перешле другові інформацію про ініціативу, буде лише половина, умовно кажучи, тих, хто підпишеться на новинну поштову розсилку. Ще менше заведе свою анкету на сайті ініціативи. Кількість тих, хто пожертвує (donate) на неї гроші, буде трішки меншою від 20 %. Мета участі активістів в акції може бути різною: бажання виконати чин (подвиг), цікаве проведення часу, потреба актуалізації соціальної проблеми, зрештою, зміна поведінки об’єкта лобіювання або його усунення. Саме тому в інтернет-лобіюванні має бути наявна стилістика гри та невимушеності, як це було, наприклад, у США на виборах 2008 року. Додаткова література: 1. Shirky, Clay. “The Political Power of Social Media”, Foreign Affairs, January/February 2011. 2. Bremmer, Ian. “Democracy in Cyberspace”, Foreign Affairs, November/December 2010. 3. Oostveen, Anne-Marie (2010) “Citizens and Activists: Analysing the Reasons, Impact and Benefits of Civic Emails Directed at a Grassroots Campaign”, Information, Communication & Society: Volume 13, Issue 6, pp.793 – 819. 4. Helen Margetts, Peter John, Tobias Escher, Stephane Reissfelder. “Can the internet overcome the logic of collective action? An experimental approach to investigating the impact of social pressure on political participation”, Paper to the Political Studies Association Annual Conference, 7-9 April 2009, University of Manchester.
5. Осуществление стратегии в области информационно-коммуникационных технологий для Секретариата [Доклад Генерального секретаря]. – Организации Объединенных Наций, Генеральная Ассмаблея, 5 октября 2010, A/65/491. 6. Morozov E. (2011). The Net Delusion: the dark side of internet freedom. New York: PublicAffairs. 7. Peacebuilding in the Information Ages: Sifting hype from reality. ICT4Peace Foundation, January 2011. 8. Smith, Aaron. “22% of online Americans used social networking or Twitter for politics in 2010 campaign”, Pew Research Center, January 27, 2011. 9. Margetts, Helen Z. (2009) “The Internet and Public Policy”, Policy & Internet: Volume 1, Issue 1, Article 1. 10. Bruce Etling, Robert Faris and John Palfrey. “Political Change in the Digital Age: The Fragility and Promise of Online Organizing”, SAIS Review: December, 2010, Volume 30, Issue 2, pp. 3749. 11. Dulworth, Michael (2008). The Connect Effect : Building strong personal, professional, and virtual networks. San Francisco, CA: Berrett-Koehler Publishers. 12. Oostveen, Anne-Marie (2010) “Outsourcing Democracy: Losing Control of EVoting in the Netherlands,” Policy & Internet: Vol. 2: Iss. 4, Article 8. 13. Влияние через социальные сети / под ред. Н.В. Крыгиной. – М.: Фокус-медиа, 2010. Завдання для самоcтійної роботи: Цього тижня завдання не буде. Ця, головним чином, допоможе вам у виконанні підсумкового завдання. Підсумкове завдання: 1. Написати проект громадської кампанії у соціальних медіа (тему та напрямок обирайти на власний смак). Ваша кампанія в мережі триватиме один-два місяці. Вам треба розписати кампанії або за вказаним алгоритмом (див. останню лекцію), або за власним. Кожен пункт треба розписати детально. Обсяг: 6-8 сторінок, 12 кегль, Times New Roman, 1,5 інтервал. 2. Написати проект інтернет-проекту (на кшталт, «Роспил» та «Наші гроші»). Треба розписати концепцію проекту, механізм функціонування, використання елементів соціальних медіа. Тематика проекту визначається вами. Обсяг: 6-8 сторінок, 12 кегль, Times New Roman, 1,5 інтервал.