Сергій Параджанов Майбутній кінорежисер народився 9 січня 1924 року в Тифлісі (Тбілісі). 1942 року закінчив середню школу та вступив на будівельний факультет Тбіліського інституту інженерів залізничного транспорту. За рік Сергій покинув навчання на будівельника й вступив одразу до двох творчих учбових закладів: на вокальний факультет Тбіліської консерваторії та до хореографічного училища при Оперному театрі. У 1945 році він перевівся до Московської консерваторії (клас Ніни Дорліак), а 1946 року вступив на режисерський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії, у майстерню українського режисера Ігоря Савченка. Це був один з найсильніших курсів, на якому вчилися відомі нині режисери: Олександр Алов, Володимир Наумов, Юрій Озеров, Марлен Хуцієв, Фелікс Миронер. Закінчивши навчання, Сергій Параджанов був направлений на Київську студію художніх фільмів режисером-постановником. Міжнародне визнання прийшло до Параджанова в 1964 році після екранізації повісті Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». Фільм отримав приз на Всесоюзному кінофестивалі в Києві (1966). Та все ж на Заході (там фільм демонструвався під назвою «Вогняні коні») інтерес до нього був значно більшим, ніж на батьківщині. Фільм отримав 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 гран-прі) у двадцять одній країні. Параджанову надсилали свої вітання Федеріко Фелліні, Мікеланджело Антоніоні, Акіра Куросава, Анджей Вайда та інші всесвітньовідомі режисери того часу.
Serhij Paradżanow Przyszły reżyser urodził się 9 stycznia 1924 r. w Tyflisie (Tbilisi). W 1942 r. ukończył szkołę i rozpoczął studia w Tbiliskim Instytucie Inżynierii Drogowej i Transportu Kolejowego. Rok później Serhij przerwał studia budowlane i rozpoczął naukę od razu na dwóch uczelniach artystycznych: na Wydziale Wokalnym Konserwatorium w Tbilisi oraz w szkole choreograficznej przy Operze. W 1945 r. przeniósł się do Konserwatorium (klasa Niny Dorliak) w Moskwie, a w 1946 r. rozpoczął studia na Wydziale Reżyserii na Wszechradzieckim Państwowym Uniwersytecie Kinematografii im. S. A. Gierasimowa, w klasie ukraińskiego reżysera Ihora Sawczenki. Był to jeden z najsilniejszych kierunków, na którym studiowali znanyni później reżyserzy: Aleksander Ałow, Władimir Naumow, Ozierow, Marlen Chucyjew, Feliks Myroner. Po ukończeniu studiów Sergiej Paradżanow został skierowany do Kijowskiego Studia Filmów Fabularnych, jako reżyser inscenizator. Międzynarodowe uznanie Paradżanow uzyskał w 1964 r. po filmowej adaptacji powieści Mychajła Kociubińskiego «Cienie zapomnianych przodków». Film zdobył nagrodę na Wszechzwiązkowym Festiwalu Filmowym w Kijowie (1966). Jednak na Zachodzie (gdzie film był pokazywany pod tytułem «Konie ogniste»), zainteresowanie filmem było o wiele większe, niż w ojczyźnie jego twórcy. Film zdobył 39 międzynarodowych nagród, 28 odnaczeń na festiwalach filmowych (w tym — 24 Grand Prix) w dwudziestu jeden krajach. Paradżanow otrzymał gratulacje od Federico Felliniego, Michelangelo Antonioniego, Akiry Kurosawy, Andrzeja Wajdy oraz innych ówczesnych reżyserów światowej sławy.
Влітку 1966 року сценарій С. Параджанова до фільму «Київські фрески» зазнав критики з боку ЦК Компартії України. Зйомки фільму були припинені, а режисер, зазнавши переслідувань і, намагаючись уникнути арешту, був змушений виїхати у Вірменію. У 1967 році Параджанова запросили на Єреванську кіностудію, де він працював над фільмом «Саят-нова» («Колір граната»). Однак фільм був сприйнятий керівниками Держкіно вельми скептично. Вони не зрозуміли новаторських ідей режисера, приховавши своє нерозуміння під стриманим формулюванням «народу таке кіно не потрібне». У 1971 році Параджанов повернувся до Києва, де 17 березня 1973 року був заарештований і засуджений до п’ятирічного ув’язнення за гомосексуалізм, хоча в обвинувальному вироку були статті і «за спекуляцію», і «за український націоналізм». Параджанову дали п’ять років колонії суворого режиму. І лише завдяки міжнародній кампанії протесту (звернення підписали Франсуа Трюффо, Жан-Люк Годар, Федеріко Феллі ні, Лукіно Вісконті, Роберто Росселліні, Мікеланджело Антоніоні) він був звільнений 30 грудня 1977 року. Зважаючи на заборону жити в Україні, Сергій Параджанов оселився у Тбілісі. Надалі переслідування з боку радянських репресивних органів не припинилися. Через ідеологічну цензуру не вийшли такі фільми Параджанова, як «Intermezzo» (за Михайлом Коцюбинським), «Ікар» та «Сповідь», а стрічку «Ашик-Керіб», зняту за мотивами казки Міхаїла Лєрмонтова й присвячену пам’яті Андрія Тарковського, чиї творчість і дружбу високо цінував Параджанов, довго не випускали в широкий прокат. Кінорежисера, який зняв два шедеври — «Тіні забутих предків» і «Колір граната», — який написав близько 20 сценаріїв, відлучили від кіно у розквіті творчих сил. Але він довів, що творча людина у будь-яких умовах знайде спосіб для самовираження. У роки репресій та переслідувань відрадою для Параджанова стало мистецтво колажу. Він казав: «Мені не давали знімати кіно — я почав робити колажі. Колаж — це спресований фільм». Помер Сергій Параджанов від раку легенів в Єревані 20 липня 1990 року. Похований в Пантеоні геніїв вірменського духу, поряд з Арамом Хачатуряном, Вільямом Сарояном й іншими діячами мистецтва, літератури і науки Вірменії.
Latem 1966 r. scenariusz Paradżanowa do filmu «Kijowskie freski» został poddany krytyce przez Komitet Centralny Komunistycznej Partii Ukrainy. Prace nad filmem przerwano, a reżysera zaczęto prześladować. Paradżanow próbując uniknąć aresztowania wyjechał do Armenii. Tam w 1967 r. Paradżanow został zaproszony do Erywańskiego Studia Filmowego, gdzie pracował nad filmem «Sajat-Nova» («Barwy Granatu»). Jednak reakcja szefów Państwowego Komitetu Filmowego była niechętna. Nie zrozumieli nowatorskich idei reżysera, a swój brak zrozumienia ukryli pod powściągliwym sformułowaniem»naród nie potrzebuje takiego kina». W 1971 r. Paradżanow wrócił do Kijowa, gdzie 17 marca 1973 r. został aresztowany i skazany na pięć lat więzienia za homoseksualizm, choć w wyroku znalazły się oskarżenia o «spekulację» i «ukraiński nacjonalizm». Paradżanow został zesłany na pięć lat do kolonii karnej o zaostrzonym rygorze. Jedynie dzięki międzynarodowej kampanii protestu (podania podpisali François Truffaut, Jean-Luc Godard, Federico Fellini, Luchino Visconti, Roberto Rossellini, Michelangelo Antonioni), został zwolniony 30 grudnia 1977 r. W związku z zakazem zamieszkania na Ukrainie, Serhij Paradżanow przeniósł się do Tbilisi. Prześladowania ze strony radzieckich organów bezpieczeństwa nie miały końca. Z powodu cenzury ideologicznej nie ukazały się następujące filmy Paradżanowa: «Intermezzo» (na podstawie noweli Mychajła Kociubińskiego), «Ikar» i «Spowiedź», a film «Aszik-Kerib», nakręcony na podstawie bajki Michaiła Lermontowa i dedykowany pamięci Andrieja Tarkowskiego, którego twórczość Paradżanow cenił niezwykle wysoko, długo nie był dopuszczany do szerokiej dystrybucji. Reżyser, który nakręcił dwa arcydzieła — «Cienie zapomnianych przodków» i «Barwy granatu» — i napisał ponad 20 scenariuszy, został odsunięty od pracy filmowej w pełnym rozkwicie swoich sił twórczych. Mimo to udowodnił, że utalentowana jednostka w każdych warunkach znajdzie sposób na wyrażenie siebie. Podczas lat represji i prześladowań radością dla Paradżanowa była sztuka kolażu. Jak sam powiedział: «nie wolno było mi robić filmów — zacząłem robić kolaże. Kolaż jest filmem skompresowanym». Serhij Paradżanow zmarł na raka płuc w Erywaniu 20 lipca 1990 r. Został pochowany w Panteonie geniuszy ducha ormiańskiego obok Arama Chaczaturiana, Williama Saroyana oraz innych luminarzy sztuki, literatury i nauki Armenii.
Програма фестивалю «Дні Параджанова в Польщі» 1 день:
2 день:
• Показ фільму «Тіні забутих предків» (реж. Сергій Параджанов); • Показ фільму «Небезпечно вільна людина» (реж. Роман Ширман); • Відкриття виставки живопису Бориса Єгіазаряна «Вогнем любові».
• Показ фільму «Колір граната» (реж. Сергій Параджанов); • Показ кінопроб до фільму «Київські фрески» (реж. Сергій Параджанов); • Відкриття виставки живопису Катерини Косьяненко «Тіні забутих предків».
У фойє кінозалу до і після фільмів показ добірки світлин «Колажі Параджанова» та фільму Романа Балаяна «Ніч в Музеї Параджанова»
Program festiwalu «Dni Paradżanova w Polsce» 1 dzień:
2 dzień:
• Projekcja filmu «Cienie zapomnianych przodków» (reż. Serhij Paradżanow); • Projekcja filmu «Niebezpiecznie wolny człowiek» (reż. Roman Szyrman); • Otwarcie wystawy malarstwa Borysa Jegiazariana «Ogniem miłości».
• Projekcja filmu «Barwy granatu» (reż. Serhij Paradżanow); • Projekcja niedokończonego filmu «Kijowskie freski» (reż. Serhij Paradżanow); • Otwarcie wystawy obrazów Kateryny Kosjanenko «Cienie zapomnianych przodków».
W foyer przed i po seansach projekcja kolekcji zdjęć «Kolaże Paradżanowa» oraz filmu Romana Bałajana «Noc w muzeum Paradżanowa»
«Небезпечно вільна людина», великий кінематографіст Сергій Параджанов, прийшов на світ у вірменській родині, яка мешкала в столиці Грузії — Тбілісі; свої зрілі роки присвятив Києву та Україні, а помер в Єревані. В цьому році йому випов нилося б 90 років, а в наступному — мине чверть століття від його смерті. З цієї нагоди у співробітництві Самоуправління Вар мінсько-Мазурського Воєводства і його культурних установ — Центру Освіти і Культурних Ініціатив та Музею Вармії і Мазур зі славнозвісними київськими осередками інтелектуального і творчого життя, як Центр юдаїки Києво-Могилянської академії, галерея КалитаАртКлуб, редакція журналу «Антиквар» і видавництво «Дух і Літера», ольштинська, ельблонзька і варшавська громадськість матиме нагоду взяти участь у Днях Параджанова в Польщі. Цей цикл розпочнеться 7 листопада 2014 року в Ольштині й охопить ретроспективу фільмів Параджанова та присвячених йому документів. Супроводжуватимуть перегляд виставки робіт видатних київських сучасних художників — Бориса Єгіазаряна і Катерини Косьяненко. Хочу висловити подяку організаторам, що показ спадщини Параджанова в Польщі розпочинається у моєму рідному місті та регіоні. В році «революції гідності» над Дніпром презентація творчості великого режисера, котрий за свій протест радянському конформізму заплатив багаторічним ув’язненням, а потім забороною працювати, це особливий крок до пізнання наших українських сусідів. Вірменин Параджанов знайшов спосіб, щоб показати у своїй екранізації твору українського класика Михайла Коцюбинського багатство карпатської природи, народних символів і гуцульської релігійності.
«Niebezpiecznie wolny człowiek», wielki reżyser filmowy SerhijParadżanow, przyszedł na świat w ormiańskiej rodzinie mieszkającej w stolicy Gruzji — Tbilisi; swoje dojrzałe życie poświęcił Kijowowi i Ukrainie, a zmarł w Erywaniu. W tym roku skończyłby 90 lat, w przyszłym minie ćwierć wieku od jego śmierci. Z tej okazji we współpracy Samorządu Województwa Warmińsko-Mazurskiego i jego instytucji kultury — Centrum Edukacji i Inicjatyw Kulturalnych oraz Muzeum Warmii i Mazur — z renomowanymi kijowskimi ośrodkami życia intelektualnego i twórczego, jak Centrum JUDAICA Akademii Kijowsko-Mohylańskiej, galeria KałytaArtKlub, redakcja magazynu «Antykwar» i wydawnictwo «Duch i Litera», olsztyńska, elbląska i warszawska publiczność będzie miała okazję wziąć udział w Dniach Paradżanowa w Polsce. Cykl ten, który rozpocznie się 7 listopada 2014 roku w Olsztynie, obejmie retrospektywę filmów Paradżanowa oraz dokumentów jemu poświęconych. Towarzyszyć im będą wystawy prac wybitnych współczesnych plastyków kijowskich, Borysa Jegiazariana i Kateryny Kosjanenko. Pragnę wyrazić wdzięczność organizatorom, że pokaz spuścizny Paradżanowa w Polsce rozpoczyna się w moim rodzinnym mieście i regionie. W roku «rewolucji godności» nad Dnieprem prezentacja twórczości wielkiego reżysera, który swój sprzeciw wobec sowieckiego konformizmu przypłacił wieloletnim więzieniem, a potem zakazem pracy, to szczególny krok ku poznaniu naszych ukraińskich sąsiadów. Ormianin Paradżanow znalazł bowiemsposób, by pokazać w swojej ekranizacji dzieła ukraińskiego klasyka MychajłaKociubińskiego bogactwo karpackiej przyrody, ludowych symboli i huculskiej religijności. Je-
Я переконаний, що мешканці Вармії і Мазурів, серед яких багато мають східнопольські корені, українські й навіть вірменські, знайдуть у творчості Параджанова близький їм світ, хоч би завдяки творчості Станіслава Вінценза. Частиною програми «Дні Параджанова» будуть презентації робіт славетного художника Бориса Єгіазаряна, як і Параджанов — вірменина, який обрав Україну другою батьківщиною і як українсько-вірменський патріот пензлем і ділом боровся за свободу на двох Майданах. Дихаючі спокоєм і сповнені благородства твори Бориса чудово доповнюють перегляд фільму його старшого на покоління земляка. Цикл робіт «Тіні забутих предків» представить молода художниця з Києва Катерина Косьяненко, відома вже ольштинським знавцям мистецтва з минулорічної експозиції у Маршалковській галереї. Параджанівська адаптація повісті Коцюбинського стала безпосереднім творчим натхненням робіт художниці, які тепер експонуються в Польщі. Я пишаюся, що Посольство Польщі у Києві знову змогло долучитися до художньої зустрічі двох, а точніше трьох, братніх народів на гостинній землі Вармії і Мазурів. Бажаю всім учасникам Днів Параджанова і гостям виставок в Ольштині й Ельблонзі незабутніх вражень від подорожі у світ Параджанова, Єгіазаряна і Косьяненко.
stem przekonani, że mieszkańcy Warmii i Mazur, wielu spośród których ma korzenie kresowe, ukraińskie, a wreszcie i ormiańskie, odnajdą w twórczości SerhijaParadżanowaświat bliski i im, choćby dzięki twórczości Stanisława Vincenza. Częścią programu Dni Paradżanowa będą prezentacje twórczości znakomitego malarza Borysa Jegiazariana, jak Paradżanow Ormianina, który za drugą ojczyznę wybrał Ukrainę i jako ukraińsko-ormiański patriota pędzlem i czynem walczył o wolność na dwóch Majdanach; tchnące spokojem i pełne szlachetnego ducha dzieła Borysa pięknie dopełniają przegląd filmów jego starszego o pokolenie ziomka. «Cienie zapomnianych przodków» to z kolei cykl obrazów młodej malarki z Kijowa, znanej już olsztyńskim koneserom sztuki z tegorocznej ekspozycji w Galerii Marszałkowskiej. Paradżanowowska adaptacja powieści Kociubińskiego stała się bezpośrednią inspiracją prac Kateryny Kosjanenko pokazywanych teraz w Polsce. Jestem dumny, że Ambasada Polska w Kijowie ponownie mogła przyczynić się do artystycznego spotkania dwóch, a tym razemściślej trzech, bratnich narodów na gościnnej ziemi Warmii i Mazur. Życzę wszystkim uczestnikom Dni Paradżanowa i gościom wystaw, pokazywanych w Olsztynie i Elblągu, niezapomnianych wrażeń z podróży do świata Paradżanowa, Jegiazariana i Kosjanenko.
Рафал Вольскі Генеральний Консул, Керівник Консульського відділу Посольства Республіки Польща в Україні
Rafał Wolski Konsul Generalny, Kierownik Wydziału Konsularnego Ambasady Rzeczypospolitej Polskiej na Ukrainie
Київ, листопад 2014 року
Kijów, w listopadzie 2014 roku
Фільм «Тіні забутих предків» (СРСР / Україна, 1964 рік)
Жанр: художній, драма Автори сценарію: Іван Чендей, Сергій Параджанов Режисер: Сергій Параджанов Актори: Іван Миколайчук, Лариса Кадочникова, Тетяна Бестаєва, Микола Гринько, Олександр Райданов, Неоніла Гнеповська, Олександр Гай та ін. Оператор: Юрій Іллєнко Композитор: Мирослав Скорик Художник: Михайло Раковський, Георгій Якутович Кінокомпанія: Національна кіностудія художніх фільмів ім. Олександра Довженка Тривалість: 98 хвилин Десятки років ворогували два гуцульських роди — Палійчуки та Гутенюки. Але сталося так, що Іван Палійчук покохав красуню із ворожого роду — Марічку, якій судилося прожити коротке, але щасливе життя. Не міг без неї бути щасливим Іван. Але він жив далі. Одружився. Був коханим. Дітей не мав. Господарював. І шукав смерть, яка забрала в нього кохану. Тільки у передсмертному маренні Іван знову набув свого щастя. Фільм, створений за однойменною повістю Михайла Коцюбинського.
Film «Cienie zapomnianych przodków» (ZSSR / Ukraina, 1964)
Tytuł oryginalny: Tini zabutych predkiw Gatunek: fabularny, dramat Scenariusz: Iwan Czendej, Serhij Paradżanow Reżyseria: Serhij Paradżanow Aktorzy: Iwan Mykołajczuk, Łarysa Kadocznikowa, Tetjana Bestajewa, Mykoła Hryńko, Oleksandr Rajdanow, Neonila Hnepowska, Oleksandr Haj oraz inni. Operator: Jurij Iljenko Muzyka: Myrosław Skoryk Dyrektor artystyczny: Mychajło Rakowski, Heorhij Jakutowycz Zdjęcia: Wiktor Bestajew, Jurij Ilienko Studio filmowe: Narodowe Studio Filmowe Filmów Fabularnych imienia Ołeksandra Dowżenki Czas: 98 min. Przez dziesięciolecia dwa huculskie rody, Palijczuków i Huteniuków, nienawidziły się wzajemnie. Jednak pewnego dnia Iwan Palijczuk pokochał piękną Mariczkę z wrogiego rodu, której pisane było szczęśliwe, ale krótkie życie. Iwanko nie mógł być bez niej szczęśliwy, ale żył dalej. Ożenił się i choć żona go kochała, dzieci nie mieli. Prowadził gospodarstwo i wciąż szukał śmierci, która zabrała jego ukochaną. Tylko w śmiertelnej wizji mógł znowu odzyskać swoje szczęście. Film powstał n podstawie powieści Mychajła Kociubińskiego o tym samym tytule.
Фільм «Київські фрески» (СРСР / Україна, 1966 рік)
Жанр: арт-хаус Автори сценарію: Павло Загребельний, Сергій Параджанов Режисер: Сергій Параджанов Актори: Тенґіз Арчвадзе, Антоніна Лефтій та ін. Оператор: Олександр Антипенко Композитор: Володимир Селіванов Художник: Олександр Кудря Кінокомпанія: Національна кіностудія художніх фільмів ім. Олександра Довженка Тривалість: 15 хвилин Незавершений фільм Сергія Параджанова, в якому режисер задумував розповісти про трагедію війни особливою кінематографічною мовою метафор та образів. Фільм цілком побудований на контрастах: фактурних, звукових, колірних, типажних. Параджанов тут проявляє себе «всесильним богом деталей». Його чуйне вухо вловлює партію кожного «інструменту» в «оркестрі» великого міста. Це і брязкіт металу, і шелестіння шин на мокрому асфальті, і людські голоси, і нудний, в’ялий капіж затяжного осіннього дощу… Після зйомок кінопроб дирекція кіностудії вирішила припинити зйомки «в цілому імпресіоністського фільму, пронизаного ідеєю пацифізму». Від картини залишились тільки 15‑хвилинні кінопроби, які вціліли завдяки хитрощам оператора Олександра Антипенка, — він видав їх за свою дипломну роботу. Проби-етюди до фільму були показані на Міжнародному кінофестивалі в Мюнхені у 1988 році, після чого світова кінематографічна преса визнала їх «новаторським відкриттям» і «блискучим досвідом кіноавангарду».
Film «Kijowskie freski» (ZSSR / Ukraina, 1966)
Tytuł oryginalny: Kyjiwski freski Gatunek: arthaus, krótkometrażowy Scenariusz: Pawło Zahrebelnyj, Serhij Paradżanow Reżyser: Serhij Paradżanow Aktorzy: Tengiz Arczwaradze, Antonia Leftij oraz inni. Operator: Oleksandr Antypenko Muyzka: Wołodymyr Seliwanow Dyrektor artystyczny: Oleksandr Kudria Studio filmowe: Narodowe Studio Filmowe Filmów Fabularnych imienia Oleksandra Dowżenki Czas: 15 min. Nieukończony film Serhija Paradżanowa, w którym reżyser postanowił opowiedzieć o tragedii wojny w szczególnym filmowym języku metafor i obrazów. Film jest w całości zbudowany na kontrastach: tekstury, dźwięku, koloru, postaci. Paradżanow jawi się tutaj jako «wszechmocny bóg szczegółów». Jego czułe ucho łowi partię każdego «instrumentu» w «orkiestrze» wielkiego miasta. To jest i brzęk metalu, i szum opon na mokrym asfalcie, i ludzkie głosy, i nudne, mdłe kapanie długotrwałego deszczu… Po nakręceniu prób do filmu kierownictwo studia filmowego postanowiło przerwać prace «całkowicie impresjonistycznego filmu, przesiąkniętego ideą pacyfizmu». Z obrazu pozostało tylko 15 minut nagrań z prób do filmu, które ocalały dzięki przebiegłości Ołeksandra Antypenki — przedstawił je jako swoją pracę dyplomową. Próby-etiudy do filmu były pokazane na Międzynarodowym Festiwalu Filmowym w Monachium w 1988 roku, po czym światowe media filmoznawcze uznały je za «nowatorskie odkrycie» i «błyskotliwe doświadczenie awangardy kinowej».
Фільм «Колір граната» (СРСР / Вірменія, 1968 рік)
Жанр: художній, драма, біографія Автор сценарію: Сергій Параджанов Режисер: Сергій Параджанов Актори: Софіко Чіаурелі, Мелкоп Алексаян, Вілен Галстян, Георгій Гегечкорі, Спартак Багашвілі, Медея Джапарідзе, Ованес Мінасян та ін. Оператор: Сурен Шахбазян Композитор: Тигран Мансурян Кінокомпанія: «Арменфільм» Тривалість: 79 хвилин Фільм-притча про відомого середньовічного вірменського поета і музиканта СаятНова. Сюжет фільму поділено на декілька мініатюр, в яких зображено життєвий шлях пое та, починаючи з дитячих років, проведених в монастирі, й закінчуючи старістю. Глядач має змогу побачити історію кохання героя та крізь призму його сприйняття — релігійні та соціальні проблеми того часу.
Film «Barwy granatu» (ZSSR / Armenia, 1968)
Tytuł orginalny: Sayat Nova Gatunek: fabularny, dramat, biograficzny Scenariusz: Serhij Paradżanow Reżyseria: Serhij Paradżanow Aktorzy: Sofiko Ciaureli, Melkop Aleksajan, Vilen Galstjan, Georij Gegeczkori, Spartak Bagaszwili, Medea Dżaparidze, Owanes Minasja oraz inni. Operator: Suren Szachbazjan Muzyka: Tigran Mansurjan Studio filmowe: Armenfilm Czas: 79 min Film-przypowieść o słynnym średniowiecznym armeńskim poecie i pieśniarzu Sajat-Nowa. Wątek filmu jest podzielony na kilka miniatur, przedstawiających drogę życiową poety, począwszy od lat dziecięcych spędzonych w klasztorze, a kończąc na starości. Widzowie mogą zobaczyć historię miłosną bohatera i spojrzeć przez pryzmat jego postrzegania na problemy społeczne i religijne owego czasu.
Фільм «Небезпечно вільна людина» (Україна, 2004 рік)
Жанр: документальний, біографічний Автор сценарію: Сергій Тримбач за участі Романа Ширмана Режисер: Роман Ширман Оператор: Едуард Тімлін Художники: Радна Сахалтуєв, Артем Сухарєв Кінокомпанія: Національна кінематека України «Київнаукфільм» Тривалість: 52 хвилини Автори сценарію «виліпили» цю кінострічку як багатошаровий пиріг. До оповідань та байок Параджанова про самого себе, до всіляких анекдотів із вуст люблячих друзів (зокрема й тих, які відбували з ним строк в одній зоні) додано два коментарі: закадровий текст, з іронічною невимушеністю промовлений режисером фільму, та рухомі мультиплікаційні картинки, що дотепно пародіюють параджанівські міфи й сюжети. Маленькі кумедні мальовані чоловічки знищують будь-який пафос у зародку, клеять дурня, підморгують, передражнюють і відверто веселяться (чудова робота художників). У результаті фільм вийшов жвавий, легкий і вишуканий. Умовний, як східний тост. І, знову ж таки, як східний тост, самодостатній. Йому треба просто радіти. Не мудрувати, не препарувати його, а як на доб рому застіллі додавати власні небилиці про легендарного митця.
Film «Niebezpiecznie wolny człowiek» (Ukraina, 2004)
Tytuł oryginalny: Nebezpeczno swobodna ludyna Gatunek: dukumentalny, biograficzny Scenariusz: Serhij Trymbacz we współpracy z Romanem Szyrmanem Reżyseria: Roman Szyrman Operator: Eduard Timlin Dyrektor artystyczny: Radna Sachałtujew, Artem Sucharew Studio filmowe: Narodowa Kinoteka Ukrainy «Kyijwnaukfilm» Czas: 52 min Autorzy scenariusza «ulepili» ten film jak wielowarstwowe ciasto. Do opowiadań i bajek Paradżanowa o sobie samym, do rozmaitych anegdot opowiadanych przez bliskich przyjaciół (również tych, którzy odsiadywali z nim wyrok w tym samym zakładzie karnym) dodali dwa komentarze: teksty reżysera spoza kadru, wygłaszane z właściwą mu ironią i naturalnością oraz animacje, będące dowcipną parodią mitów i wątków paradżanowowskich. Malutkie, komiczne, narysowane/animowane ludziki niszczą w zarodku każdy patos, udają głupiego, puszczają oko, małpują i otwarcie stroją sobie żarty (wspaniała praca artystyczna). W rezultacie otrzymujemy film żywy, lekki i niebanalny. Zwodniczy jak wschodni toast, ale też samowystarczalny. Po prostu trzeba się nim cieszyć. Nie wymądrzać się, nie nadinterpretować, ale jak za świątecznym stołem — dodawać własne opowieści o legendarnym artyście.
Фільм «Ніч у Музеї Параджанова» (Україна, 1998 рік)
Жанр: неігровий Автор сценарію та режисер: Роман Балаян Оператор: Микола Мандрич Звукорежисер: Сергій Вачі Музика: А. Курилевич, С. Мікус, Г. Соммерс, В. Храпачов, давня японська музика Мова: без слів Тривалість: 52 хвилини Роман Балаян 1998 року зняв двадцятихвилинну кінострічку «Ніч у Музеї Параджанова». Ця картина є своєрідною даниною режисера своєму вчителеві. Приміщення порожнє, у тому сенсі, що людей у ньому немає, але предмети живуть своїм особливим життям доти, поки не прокричить півень. До того ж, «прокричить» півень, що зібраний Параджановим бозна з якого підручного матеріалу. Відчуття, що вночі тут гуляє вітер, гортає сторінки книг. Лунає дзвін скла, що б’ється, добре, що колажів із уламків колишніх розкішних сервізів тут достатньо. Ляльки сидять на рамах, звісивши ноги, так само, як й у денному світлі, проте щось містичне в них з’являється, смертоносне. А поруч сам Параджанов, вмонтований у чуже життя, в еполетах чи навіть з людьми минулих епох. Запалюються світильники, можливо, навіть гасові лампи, — все, як любив Параджанов. Але ось світає, кімнати наповнюють промені сонця, все змінюється.
Film «Noc w muzeum Paradżanowa» (Ukraina, 1998)
Tytuł oryginalny: Nicz w muzeju Paradżanowa Gatunek: dokumentalny Scenariusz: Roman Bałajan Reżyseria: Roman Bałajan Operator: Mykoła Mandrycz Reżyser dźwięku: Serhij Waczi Muzyka: А. Kurylewicz, S. Mikus, H. Sommers, W. Chrapaczow, japońska muzyka starożytna Język: bez słów Czas: 52 min. Roman Bałajan w 1998 r. nakręcił dwudziestominutowy film «Noc w muzeum Paradżanowa». Dzieło to jest swoistym hołdem reżysera dla swojego nauczyciela. Pomieszczenie jest puste w tym sensie, że nie ma w nim ludzi, ale (podczas naszej nieobecności) przedmioty żyją własnym życiem dopóty, dopóki nie zapieje kogut. Zwłaszcza, jeśli «zapieje» ten zrobiony przez Paradżanowa, Bóg wie z jakiego materiału, który był pod ręką. Widzowi towarzyszy poczucie, że w nocy hula wiatr, przewraca strony książek. Roznosi się dźwięk rozbijanego szkła; dobrze, że kolaży z ułamków dawnych luksusowych serwisów jest tutaj pod dostatkiem. Lalki siedzą na ramach, zwiesiwszy nogi tak samo, jak w świetle dziennym, ale pojawia się w nich coś śmiercionośnego. A obok sam Paradżanow, wmontowany w cudze życie, w epoletach, czy nawet z ludźmi z minionych epok. Zapalają się lampy, może nawet lampy naftowe, — wszystko tak, jak lubił Paradżanow. Ale oto świta, pokoje wypełniają promienie słońca, wszystko się zmienia…
Борис Єгіазарян Живописець, графік та колажист. Народився 1956 року в селі Апаран, Вірменія. Навчався живопису в Єреванському художньому інституті, потім — у Вищому художньому училищі імені В. Мухіної, Санкт-Петербург, а в 1986 році закінчив Київську художню академію. З 1986 року фактично розпочався творчий шлях Бориса Єгіа заряна. Нині Борис є одним з найбільш знаних митців в Україні. Персональні та групові виставки художника проходили у США, Вірменії, Греції, Білорусії, Німеччині, Швейцарії, Франції та Марокко. Роботи Бориса Егіазаряна перебувають у музеях низки країн, а також численних приватних колекціях. Міжнародний Біографічний центр Кембриджа у 1999 році включив митця у довідник «2000 Outstanding artists and designers of the 20th century».
Borys Jegiazarian Malarz, artysta grafik i twórca kolaży. Urodził się w 1956 r. we wsi Aparan w Armenii. Studiował malarstwo w Instytucie Sztuk Pięknych w Erywaniu orazw Wyższej Szkole Sztuk Pieknych imienia W. Muchinej w Petersburgu. W 1986 r. ukończył Kijowską Akademię Sztuk Pięknych. Wtedy też rozpoczęła się jego twórcza droga. Borys Jegiazarian jest dziś jednym z najbardziej znanych artystów Ukrainy. Indywidualne i grupowe wystawy malarza odbywały się w Stanach Zjednoczonych, Armenii, Grecji, Białorusi, Niemczech, Szwajcarii, Francji i Maroku. Prace Jegiazariana znajdują się w muzeach różnych krajów oraz w licznych kolekcjach prywatnych. Międzynarodowe Centrum Biograficzne Cambrige w 1999 r. włączyło malarza do informatora «2000����� ���� Outstanding Artists and Designers of the 20th Century».
Борис Єгіазарян. Всевидюще око (із серіі «Над містом»). 2010. Полотно, олія. 110 × 100 см Borys Egiazarian. Oko wszechwidące (z serii «Nad miastem»). 2010. Płótno, olej. 110 × 100 cm
Катерина Косьяненко Працює в галузі станкового малярства, у театрі, кіно. Народилася 1978 року в Києві. Закінчила Республіканську художню школу ім. Т. Г. Шевченка (1996), Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури (НАОМА, 2002). Навчалася на театрально-декораційному відділенні у видатного сценографа Д. Д. Лідера. 2005 року закінчила асистентурустажування НАОМА, живописна майстерня народного художника України, професора В. І. Гуріна. Член Національної спілки художників України (з 2002). Учасниця всеукраїнських художніх виставок (з 1999), міжнародних виставок (з 2003). Магістр живопису (2005). 2009 року стажувалася в Cite Internationale des Arts (Париж). Член Асоціації «Україна-Франція». 2011 року стажувалася в Краківській академії образотворчого мистецтва ім. Я. Матейка.
Kateryna Kosjanenko Pracuje w technice malarstwa sztalugowego, udziela się w teatrze i kinie. Urodzona w 1978 r. w Kijowe. Ukończyła Republikańską Szkołę Sztuk Pięknych imienia Tarasa Szewczenki w 1996 r., Narodową Akademię Sztuk Pięknych i Architektury w 2000 r. Studiowała w Zakładzie Teatralno-Dekoracyjnym u słynnego scenografa D. Lidera. W 2005 r. ukończyła staż i asystenturę NASPiA w klasie malarskiej znanego ukraińskiego malarza profesora W. Gurina. Od 2002 r. jest członkinią Narodowego Związku Malarzy Ukrainy. Od 1999 r. brała udział w wystawach malarskich ogólnoukraińskich, a od 2003 r. — międzynarodowych. Jest magistrem malarstwa (2005 r.). W 2002 r. odbyła staż w Cité Internationale des Arts w Paryżu. Jest członkinią Stowarzyszenia «Ukraina-Francja». W 2011 r. odbywała na staż w Krakowiskiej Akademii Sztuk Pięknych imienia Jana Matejki. Катерина Косьяненко. Прялі. 2002. Полотно, олія. 100 × 100 см Kateryna Kosianenko. Tkaczki. 2002. Płótno, olej. 100 × 100 cm