Матеріали міжнародної наукової конференції «МИТРОПОЛИТ АНДРЕЙ ШЕПТИЦЬКИЙ ТА ЄВРЕЙСЬКІ ГРОМАДИ В ЧАСИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ. Друга світова війна та долі мирного населення у Східній Європі»
Анна Прохорова «Я СТОРОЖ БРАТОВІ МОЄМУ»: ЛЮДИ, ЯКІ ЗАГИНУЛИ, РЯТУЮЧИ ЄВРЕЇВ Людина, яка врятувала єврея, зберегла людське життя, заслуговує на почесний і світлий титул «Праведника народів світу». Проте процес присвоєння цього звання не завжди простий і однозначний. Зокрема, однією з важливих умов надання звання Праведника є звернення до Яд Вашему і безпосереднє свідчення врятованих. Відтак, до списків Праведників часто не потрапляють ті, про кого немає кому засвідчити. На наших територіях нацистські закони були настільки жорстокими, що навіть за підозру у спробі допомоги єврею, людину могли знищити разом з усією родиною і тими, кого вона намагалась врятувати. У таких випадках просто не лишалось свідків, які б могли розповісти про спроби порятунку. А на зміну жорстокій нацистській політиці прийшли часи страшного сталінського режиму, довгі десятиліття викривлення історії і табуювання тем, пов’язаних з Голокостом, які стерли з історичної пам’яті народів, що населяють Україну, немало історій про спроби допомоги і порятунку євреям. Дослідники, які почали цікавитись питаннями Голокосту вже в часи незалежності, збирають по крихтам ті спогади, які ще можна знайти і записати. Але маємо констатувати той факт, що багато свідчень вже втрачено назавжди. Проект «Я сторож братові моєму» (керівники Леонід Фінберг та Жанна Ковба), що тривав у Центрі юдаїки Національного університету «Києво-Могилянська академія» в 2010–2011 роках,
226
Матеріали міжнародної наукової конференції
був націлений на пошук інформації про специфічну категорію людей: ми шукали тих, хто постраждав чи загинув, намагаючись допомогти євреям в часи Голокосту. Мета проекту полягала в тому, аби зібрати малодосліджені відомості про людей, які, рятуючи приречених на смерть євреїв, були виказані зрадниками і вбиті або репресовані. Основними джерелами пошуку таких імен та історій стали архівні документи та свідчення очевидців подій і їхніх нащадків. Архівний пошук – обов’язкова складова подібних досліджень. Нами були переглянуті німецькі судові справи та афіші зі списками страчених за різні злочини, а також справи Надзвичайної державної комісії. Однак, з цих документів часто не можна достовірно сказати, за що була страчена людина і чи дійсно допомагала євреям. Не кажучи вже про те, що особисті подробиці з життя людей, про яких йдеться, мотивації їхніх вчинків та будь-які інші деталі лишаються невідомими. Все, що зазвичай вдається знайти в архівних документах, – це лише прізвища, в кращих випадках імена і прізвища, іноді також населені пункти, і рідко – конкретні адреси страчених за допомогу євреям. Знайдені в архівах факти стають предметом перевірки «в полі». Але, на жаль, лише невеликий відсоток цих німих імен вдається перетворити на наповнені історії, інші ж так і лишаються пунктами в списку жертв, страчених за «злочин» допомоги євреям. Матеріали усної історії більш насичені та промовисті, ніж архівні матеріали, однак вони мають значні недоліки. У часи Радянського Союзу люди мало говорили про знищення євреїв під час війни і про героїчні вчинки тих, хто їх рятував. Сьогодні дослідники мають більше можливостей оприлюднювати свідчення очевидців подій. З кожним роком з’являється більше і більше людей, які цікавляться подіями часів Голокосту. Проте все менше і менше лишається тих, хто може щось розповісти, хто ще щось пам’ятає. Та навіть ті свідчення, які збираються останні десять–п’ятнадцять років, через шістдесят років після подій, про які йдеться, передані від батьків до дітей і онуків, та мають на собі відбиток часу. Людська пам’ять робить їх вибірковими та
Анна ПРОХОРОВА
227
фрагментарними, а особистий досвід заміщується стереотипами і штампами. Саме тому інформацію, отриману з усних джерел, необхідно підтверджувати іншими свідченнями та архівними джерелами. На сьогодні в проекті зібрано більше 120 імен та історій людей, які постраждали за допомогу євреям в часи Голокосту. Але про кількісні показники говорити все одно немає змоги, оскільки загальний обсяг людей, що було страчено чи постраждали за допомогу євреям, не відомий. Проте можемо говорити про розмаїття випадків і аналізувати деякі їхні спільні моменти. Отже, в фокусі дослідницьких пошуків опинились люди, які, попри суворі нацистські закони, що панували на території окупованої України, ризикували власним життям та життям своїх близьких заради спроби порятунку невинних людей. Це були люди різного віку і статі, різного соціального походження і різної віри, різного сімейного стану. Допомагали вони сусідам та знайомим, а також і зовсім незнайомим людям, що опинились в біді. Кожна історія, що була знайдена в проекті, є самоцінною і надзвичайно емоційно наповненою. Деякі з них вже були оприлюднені для ширшого загалу1. У цій статті вбачаю за доцільне окреслити кілька узагальнюючих аспектів. Важливим питанням нашого дослідження є питання мотивації. Складно буває осягнути, чому люди наважувались допомагати євреям, адже вони не лише ризикували власним життям, а й наражали на небезпеку своїх близьких. Люди, чиї історії були віднайдені, керувались зовсім різними мотивами2. Часто допомагали знайомим або їхнім родичам. Наприклад, Анна Конська з Перемишлян знала загиблих батьків чотирнадцятирічної дівчинки Донії Цвебен (Твебен), тому й сховала її у себе вдома. Один з важливих мотивів для допомоги було бажання віддячити. Українці та поляки часто допомагали своїм колишнім вчителям, керівникам, господарям, які в минулому добре обходилися зі своїми працівниками. Так, Теодозія Корж з містечка Зборів Тернопільської області намагалася врятувати родину Сари Пульвер, яка до війни була її вчителькою у кравецькій
228
Матеріали міжнародної наукової конференції
школі. А Васюта Вергженовська з селища Загайполь допомагала хазяям ферми, на якій працювала до війни, – родині Хелперів. Знаковим мотивом порушити нацистські закони було намагання дотримуватись законів божих та загальнолюдських цінностей. Мефодій та Ксенія Логацькі з селища Довговоля в сучасній Рівненській області були віруючими людьми – баптистами. Як віруючі вони вважали за обов’язок врятувати тих євреїв, кого тільки могли, і дякували Богові за можливість це зробити. А були люди, які на запитання «чому ризикували всім заради спроби порятунку» відповідали «не могли не допомогти». Передумови формування такої мотивації заслуговують більш детального висвітлення. Українці та євреї впродовж багатьох століть жили на теренах сучасної України. У нашій спільній історії були різні етапи. Але хочеться говорити більше про ті часи і ті випадки, коли євреї і українці жили пліч-о-пліч, допомагали один одному, запозичували елементи традиції та культури. Українці допомагали євреям в побуті в шабатні вечори, а єврей-сусід заходив до християн на щедрування, коли згідно з традицією першим в хату має зайти чоловік. Різні факти історично сформованої толерантності особливо яскраві та красномовні в містечках та містах на кшталт Болехова Івано-Франківської області, Миньківців Хмельницької області, Перемишлян Львівської області з їхнім природним професійним розподілом та традиційним співіснуванням різних культур. У таких містах зазвичай поруч стояли церква і синагога, існували різні навчальні заклади, друкарні. Саме в таких містечках нами було зафіксоване явище, яке ми назвали «феноменом історично сформованої толерантності». Люди, які виросли в атмосфері майнової та релігійної толерантності та свободи, в часи Голокосту рятували своїх колишніх сусідів і колег-євреїв – не могли не рятувати. Через усі випробування владою, злиднями, трагедіями, старші люди зберегли закорінену в поколіннях людяність, толерантність, неприйняття осуду, зрадництва, доносів, зокрема переконаність, що «у нас і євреїв одна кров». Майже кожна родина когось врятувала, комусь допомогла,
Анна ПРОХОРОВА
229
і, що дуже важливо, люди знали, що в тій чи в тій хаті переховуються євреї, але мовчали (принаймні, ми не змогли виявити жодного випадку зрадництва, жодного доносу), зареєстровані навіть випадки допомоги євреям поліцаями. Одна з важливих ідей, заради обговорення якої, серед іншого, і замислювалась конференція «Друга світова війна та долі мирного населення у Східній Європі», – це ідея переосмислення радянського підходу до інтерпретації Другої світової війни. Основний недолік радянської історіографії, окрім відвертого викривлення фактів, вбачаю у заідеологізованості та однобічності. Радянська історія зображає чорно-білу картину подій: патріотичні, героїчні радянські солдати в боротьбі з убивцями і деспотами-нацистами. У такий формат не вписуються прояви людськості німецьких солдат, а також прояви слабкості чи страху серед радянських воїнів. Тут є лише герої, кати і жертви. А більшість з людей, інформацію про яких ми шукали, були просто людьми зі своїми слабкостями. Вони можуть співпрацювати чи просто співіснувати з нацистською владою заради рятування євреїв. Наприклад, керівник дитячого вінницького будинку Лідія Постоловська, серед вихованців та працівників якої було 19 євреїв, щоб врятувати всіх, мусила якимось чином співпрацювати з владою, аби банально прогодувати 70 людей в часи війни, не кажучи вже про переховування євреїв. Або інший приклад: Ошовський, поліцай з містечка Мінківці, брав до додому на день єврейських дівчат, які прислужували німцям, начебто для того, щоб ті прибирали його хату, а сам у цей час відгодовував їх та давав змогу відпочити. Тема амбівалентності образу поліцая заслуговує окремого дослідження, адже окрім багатьох свідчень про жорстокість українських поліцаїв, є і спогади про випадки їхньої допомоги (та/або невтручання) євреям та тим, хто намагався їх врятувати. Герої наших історій можуть співпрацювати з польським і українським підпіллям. Наприклад, львів’янці Йоанні Сеправській вдалося через польське підпілля зробити документи єврейській дівчині Міріам, яку вона переховувала. Була пов’язана з підпіллям
230
Матеріали міжнародної наукової конференції
і Антоніна Кулаковська з Рівного, а тому в день масового розстрілу євреїв зуміла попередити і сховати Івраїма Фішмана. Окрім Антоніни Кулаковської, яка була страчена гестапо, всі названі вище люди були репресовані радянською владою одразу після її повернення на терени України за співпрацю з німцями. І те, яке добро вони робили, не мало жодного значення, бо воно не вписувалось в чорно-білу концепцію Совєтів. Саме від такої інтерпретації історії ми і мусимо відмежуватись. І шлях, який видається мені оптимальним, – відмова від узагальненого, стереотипного розуміння подій і наближення до вивчення індивідуальних біографій, реальних історій звичайних людей, їхньої повсякденної діяльності. Зробивши цей перший крок, відмовившись від стереотипного концепту «герої-кати-жертви», перейшовши на рівень дискурсу про реальні історії звичайних людей, ми можемо зробити наступний крок – у повсякденній діяльності цих звичайних людей побачити істинну героїчність, яка навіть не була усвідомлена ними самими. Бо всі вони в певний момент, часто всупереч здоровому глузду, прийняли рішення допомогти, поставивши чиєсь життя вище за своє. Пам’ять про людей, які ризикували власним життям та життям своїх близьких в страшні часи війни і хаосу заради спроби порятунку невинних, особливо потрібна нам сьогодні. Ці приклади найвищої людяності – «людяності у безодні пекла», як влучно назвала такі прояви добра історик Голокосту Жанна Ковба, дарують надію і сили навіть в найбільш буремні часи.
Список літератури 1
Прохорова Анна. Я сторож братові моєму // Єгупець: художньопубліцистичний альманах. – К.: Дух і Літера, 2013. – Вип. 23. – C. 234– 246. 2 Історії людей, що загинули за допомогу євреям, взяті з архіву проекту «Сторож братові моєму», який знаходиться в Центрі юдаїки НаУКМА.
ЗМІСТ МИТРОПОЛИТ АНДРЕЙ ШЕПТИЦЬКИЙ: СПРОТИВ ЗЛУ ТА НАСИЛЛЮ Боляновський Андрій. Між християнською мораллю і нелюдським злом (реакція Митрополита Андрея Шептицького на окупаційну політику націонал-соціалістичної Німеччини в Галичині у 1941–1944 рр.: від формальної лояльності до критики і протестів ..................................................................... 7 Соловка Любов. Митрополит Андрей Шептицький: публічний протест проти злочинів нацизму та ініціювання порятунку євреїв ..................................................... 71 Крупник Любов. Дискредитація митрополита Андрея Шептицького та УГКЦ як практика радянської влади ................ 111 НАЦИСТСЬКА ПОЛІТИКА ЩОДО НАЦІОНАЛЬНИХ ТА РЕЛІГІЙНИХ ГРОМАД Поляков Володимир. Стратиграфія жертв населення Криму у роки Другої світової війни ......................................... 123 Ільюшин Ігор. Нацистська політика і практика стосовно української і польської громад на територіях їх спільного проживання в роки Другої світової війни .............................. 129 Кривошей Дмитро. Национальная политика оккупационных властей в Беларуси (1941–1944 гг.) ............................................ 150 Трофимович Володимир, Іванов Сергій. Нацистська політика геноциду євреїв на Волині .......................................................... 165 Шпилевський Євгеній. Масові розстріли військовополонених, цивільного населення, геноцид єврейства, ромів та душевнохворих на Чернігівщині в роки нацистської окупації (1941–1943 рр.) .............................................................. 182
Моторна Ірина. «Долина плачу»: депортація румунських ромів у Трансністрію (1941–1944 рр.) ...................................... 208 СПІВІСНУВАННЯ З ОКУПАЦІЙНОЮ ВЛАДОЮ Михальчук Роман. Форми протистояння та опору єврейських жінок під час катастрофи (на прикладі Рівненщини).......... 214 Прохорова Анна. Я сторож братові моєму: люди, які загинули, рятуючи євреїв ..................................................... 225 Нестеренко Лідія. Село Іванківці срібнянського району Чернігівської області В роки нацистської окупації (вересень 1941 – вересень 1943 рр.) .......................................... 231 ІСТОРІЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ТА ПОДОЛАННЯ РАДЯНСЬКИХ МІФІВ Коваль Аліна. Маргінальні явища у середовищі радянських партизанів і в лавах українського визвольного руху (1941–1943 рр.) ............................................................................... 254 Чорний Олександр. «Чорна піхота» в битві за Дніпро у спогадах М. Г. Абдуліна ................................................................................. 266 Салтан Олександр. Корюківська трагедія 1943 року: шлях від фальсифікації до усвідомленої комеморації ........................... 273 Проскурова Світлана. Усна історія Другої світової війни на Кіровоградщині ........................................................................ 282 РЕПРЕСІЇ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ: ВІД ПОЧАТКУ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ДО ОКУПАЦІЇ ТЕРИТОРІЇ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ Вронська Тамара. «Примус до миру»: депортації як вияв політичного терору та сімейного заручництва у Західній Україні (1944–1953 рр.)............................................. 312 Соловей Елеонора. Загибель поета як символ (Окупація Харкова і Володимир Свідзінський)......................................... 333
Стародубець Галина. Радянізація символічного простору Західної України як засіб боротьби з повстанським рухом .................................................................. 346 Марчук Володимир. Боротьба карально-репресивних органів радянської влади з українським національновизвольним рухом на території рівненської області у 1944–1945 рр. ............................................................................... 357 ЖИТТЯ У МІСТАХ У РОКИ ОКУПАЦІЇ Василик Ірина. Провідні галицькі адвокати, репресовані в період Другої світової війни .................................................... 376 Савицька Оксана. Повсякденне життя населення Чернігова в умовах війни: між окупаційним режимом і радянською владою (1943–1945 рр.) ................................................................ 383 Ісаюк Олеся. Поширення плямистого тифу серед цивільного населення у період нацистської окупації Західної України (1941–1944): нетипова динаміка захворюваності як вірогідна ознака використання хвороби проти мирного населення........................................................................ 404 Бистра Марія. «Дни тянулись, словно год…»: шкільні твори про пережите в роки Великої Вітчизняної війни як історичне джерело ................................................................... 416 Анотації, ключові слова....................................................................... 426 Відомості про авторів........................................................................... 444