АНТОЛОГІЯ ЄВРЕЙСЬКОЇ ПОЕЗІЇ
Ми спершу вийшли на місток хисткий Крізь бурю й сніг, крізь ожеледь і зими. Та вилущили ми зерно незриме Й плекаємо спадковий скарб людський, З того зерна виходять пелюстки, Розкішний квіт росте і вік ростиме. Тож сій навкруг рясні пісенні зерна, Радіючи, що нива не мізерна, Що наше щастя – рідна ця земля, Що всюди наша молодь різномовна Твоїх пісень співає, сили повна, І сила та й старих нас окриля. *** Десь там поволі, ледь помітно, Вже далі сірість огорта, А тут – таке ще світло, Така ще яснота! Там осторонь, У мертвій порожнечі неба Горить ще сонце Жовтими полотнами полів (Пора жовтнева), Вогнями світлими Замріяних лісів, Ріки сталево синьою стягою Прощається земля Без слів Із царством світла і спокою... Її лице Спокійне і погідне, У кожній зморшці Струмують тихо Усмішки прозорі, Уся вона ласкава і привітна, І вдячність світиться, І звернений той зір 226
ДАВИД ГОФШТЕЙН
До білих стін Людських осель. Останній відблиск дня, Здається, Людям Від матері Напучення несе: “Ну, годі на сьогодні, Усім хай буде Мир!” Сонце! Твоє тепло До повних зібрано комір. *** Ясний осінній день, день світлого прощання... Як кожне дерево, як кожний птах, Я відчуваю біль згасання і зітхання – Й людини радощі, в якої все в руках. Країни радощі, єдиної на світі, Де любо сіять хліб і гартувать мечі, Де вік виправдує страждання цеї миті, І вдень зникає сум, народжений вночі. Не втратив я в стрімкім круговороті Ні радощів буття, ні втіхи самоти, Буяння мускулів, блаженство крові й плоті – Усе зумів я зберегти. Ті радощі умножив я стокротно, До спільної приставши боротьби І усвідомивши достотно Ходу величної доби. НА ПАРНАСІ Ще нікому з містечкових Не траплялось тут бувати; Я ж прорвався випадково І, нівроку, пізнувато... 227
АНТОЛОГІЯ ЄВРЕЙСЬКОЇ ПОЕЗІЇ
Без наказу, без запросин Я у пісню взяти ладен Гір верхів’я й неба просинь, Неба світлої Еллади. Я забіг сюди на хвильку Без запросин, без мандату... Це зашкодить вам хоч стільки – Я хотів би вас спитати. Чи ж тісніша в вас тіснота, Як один куди змандрує? Та й не бійтесь – все достоту Вам віддам, що тут знайду я. Не змарнуюсь на чужині І нічого не розтрачу, Берегтиму, як святиню, Нашу сутність, нашу вдачу. Без наказу, без запросин Я візьму у пісню радо Гір верхів’я й неба просинь, Неба світлої Еллади.
ТРИ ПОЕЗІЇ 1. Блажен, кто посетил сей мир В его минуты роковые… Тютчев
О світе, білий світе мій, Мого буття не зупинити, Воно зміцніє, білий світе, Як зникну я у тьмі німій. Лиш той єство своє вливає До сил, що творчістю киплять, Хто може сам себе віддать Тому, що, вмерши, оживляє. 228
ДАВИД ГОФШТЕЙН
2. Чудесний день До ранку з ночі волочив Я повну метушні торбину, І день лиш в зоряну годину Мене з роботи відпустив І – дивна річ – не одурив. Він стіл і лампу дав мені, Перо, яке дбайливо витер, Чорнильницю й намисто літер, Що я нижу у тишині... Чи ж можуть бути кращі дні? 3. Я щастя трепетне спізнав... Я й цілий світ вночі тужили, Аж поки сонця промінь милий Не запалав. До мене сонце простягло Свій скіпетр жестом величавим – І мужність дотиком ласкавим В мій дух влило. ЖАГА І ось Мене до себе притягло Жаги затруте джерело. І щось Мене до тебе привело, Великий голоде! Я відітхнув. Лускою Злазить з мене леп, Що був налип, Як я пірнув 229
АНТОЛОГІЯ ЄВРЕЙСЬКОЇ ПОЕЗІЇ
В печерний глиб, І хлюпав глей глипкий Мені над головою, Хто це горить жагою, Як я, так молодо? Я сиву старість геть стряхнув І бронзовію наготою. Між запальними з запальних, Між молодими з молодих Моя стара рука Сьогодні найпружніша, Найніжніша. КРИНИЦЯ* Кинь, кринице, Мляві сни, Ринь, кринице, З глибини! Щось, кринице, З глибини Мені хлюпни! Я зглиблю Твоє нутро, Я пошлю Туди цебро. Цебрик, ловко Наберись! Ти, вірьовко, Не порвись! Ще, кринице, Сколихнись, Плин дрібниться – Бризь – бризь – бризь... 230