Сторінки єврейської історії України: Навчальний посібник для учнів ліцеїв by Judaica Center

Сторінки є в ре йс ь к о ї і с т ор ії Укр а їн и навчальний посібник для учнів ліцеїв Упорядники Наталія Риндюк та Тетяна Бородіна

2018

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ» ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕНЬ ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОГО ЄВРЕЙСТВА

ЦЕНТР ЄВРЕЙСЬКОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ

Схвалено для використання в закладах загальної середньої освіти (лист Інституту модернізації змісту освіти від 15.06.2018 р. № 22.1/ 12-Г-365)

СТОРІНКИ ЄВРЕЙСЬКОЇ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК ДЛЯ УЧНІВ ЛІЦЕЇВ.

Упор. Наталія Риндюк, Тетяна Бородіна. − К.: ÄÓÕ I ËIÒÅÐÀ, 2018. – 296 с., іл. ISBN 978-966-378-583-7 Рецензенти:

Володимир Любченко – науковий співробітник Відділу історії України XIX – початку ХХ ст. Інституту історії України НАН України Ірина Сергєєва – кандидат історичних наук, завідувач Відділу фонду юдаїки Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського Леонід Фінберг – директор Центру досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства НаУКМА

Видання стало можливим за підтримки Голландського єврейського гуманітарного фонду (JHF) Коректори: Макет: Комп’ютерна верстка: Дизайн обкладинки:

ISBN 978-966-378-583-7

Микола Антощак, Оксана Жмир Олександр Ходченко Дарья Мілай, Світлана Невдащенко, Ірина Риндюк Олександр Ходченко

Зміст ДО ЧИТАЧА ....................................................................................................... 9

РОЗДІЛ 1 Єврейські громади на теренах України у добу пізньої античності та Середньовіччя (кінець I тис. до н. е. – XIII ст.) ... 11 1.1. Єврейські громади Північного Причорномор’я пізньоантичного часу ............................................................................. 12 1.1.1. Євреї у Боспорському царстві ................................................. 12 1.1.2. Євреї в античних містах-державах Північного Причорномор’я .......................................................... 16 1.2. Євреї у Хозарському каганаті ............................................................ 18 1.2.1. Єврейсько-хозарське листування ........................................ 20 1.3. Євреї у Давній Русі .................................................................................. 25 1.3.1. Київський лист .................................................................................. 27 1.3.2. Східнослов’янська та єврейська література в Київській Русі .................................................................................. 28 РОЗДІЛ 2 Євреї під владою Литви та Польщі (XIV– XVIII ст.) ................... 31 2.1. Євреї у Польській державі ................................................................... 32 2.2. Становище євреїв у Великому князівстві Литовському ....... 36 2.3. Євреї під владою Речі Посполитої ................................................. 40 2.3.1. Кагали – органи єврейського самоврядування ........... 45 2.3.2. Козацько-селянські виступи та євреї ................................. 46 2.4. Релігійне життя євреїв ............................................................................ 51 2.4.1. Саббатіанство ................................................................................ 52 2.4.2. Франкізм ............................................................................................ 54 2.4.3. Баал Шем Тов і хасидизм .......................................................... 57 РОЗДІЛ 3 Євреї в Російській імперії ..................................................................... 61 3.1. Формування смуги осілості та перші закони (1772–1825) .... 62 3.2. Політика Миколи І та євреї (1825–1855) ......................................... 67

3.3. Реформи Олександра II (1855–1881) ............................................... 70 3.4. Правління Олександра III (1881–1894) ........................................... 73 3.4.1. Єврейські погроми ...................................................................... 73 3.4.2. Антиєврейська державна політика ..................................... 75 3.4.3. Перші єврейські організації .................................................... 76 3.5. Правління Миколи ІІ (1894–1917) ........................................................ 79 3.5.1. Сіонізм та єврейські політичні партії ................................. 84 3.5.2. Кишинівський погром 1903 рoку ........................................... 87 3.5.3. Революція 1905–1907 років ...................................................... 89 3.5.4. Справа Бейліса ............................................................................. 91 3.5.5. Перша світова війна ................................................................... 94 3.6. Культурне і громадське життя євреїв підросійської України .... 98 3.6.1. Друкарство і єврейська преса ............................................. 98 3.6.2. Розвиток літератури ................................................................. 100 3.6.3. Єврейська етнографічна експедиція С. А. Ан-ського ..... 102 РОЗДІЛ 4 Євреї під владою Габсбургів (1772–1918)................................... 107 4.1. Євреї Галичини у 1772–1848 роках ................................................ 108 4.1.1. Перепис населення та перші укази щодо євреїв ...... 108 4.1.2. Реформи Йосифа ІІ (1780–1790) .............................................. 110 4.1.3. Політика щодо євреїв за правління Леопольда ІІ (1790–1792), Франца ІІ (1792–1835) та Фердинанда І (1835–1848) ................................................... 113 4.1.4. «Весна народів» та євреї .......................................................... 116 4.2. Епоха Франца Йосифа І (1848–1916) ............................................. 118 4.2.1. Груднева конституція 1867 року ............................................ 118 4.2.2. Євреї Австро-Угорщини після 1867 року ........................ 120 4.2.3. Галицький відгомін погромів 1881 року в Російській імперії ....................................................................... 122 4.2.4. Єврейське національне відродження і політичні партії............................................................................. 125 4.2.5. Чернівецька конференція з мови їдиш .............................. 127 4.3. Релігійне і культурне життя євреїв ................................................ 130 4.4. Перша світова війна та єврейство ............................................. 134

РОЗДІЛ 5 Євреї України в революційну добу (1917–1920) ...................... 139 5.1. Євреї під час Української революції та боротьби за збереження української державності ........ 142 5.2. Погроми 1917–1920 років .................................................................... 150 5.3. Єврейський військовий рух та самооборона ......................... 156 5.4. Більшовицький режим в Україні та створення радянських установ ............................................................................. 160 5.5. Розвиток єврейської культури .......................................................... 162 РОЗДІЛ 6 Євреї Радянської України між двома світовими війнами ....... 167 6.1. Українське єврейство на початку 1920–х років. Боротьба з голодом ............................................................................... 168 6.2. Радянізація та соціально-економічні зміни ............................... 171 6.2.1. Курс на коренізацію ................................................................... 171 6.2.2. Боротьба з релігією ................................................................... 172 6.2.3. Нова єврейська освіта ............................................................. 175 6.2.4. Соціальні зміни ............................................................................. 179 6.2.5. Єврейські сільськогосподарські поселення України та Криму. Агро-Джойнт........................................... 182 6.3. Розвиток культури та науки ............................................................... 189 6.4. Великий терор та українські євреї ................................................ 193 РОЗДІЛ 7 Євреї на західноукраїнських землях між двома світовими війнами (1918–1939) .................................. 195 7.1. Перші повоєнні роки .............................................................................. 196 7.1.1. Євреї та Західноукраїнська Народна Республіка .................................................................... 197 7.1.2. Інтеграція євреїв Західної України в нових державах ........................................................................ 204 7.2. Соціальна структура та економічна діяльність євреїв на західноукраїнських землях ........................................ 206

7.3. Суспільно-політичне життя ............................................................... 210 7.4. Євреї в умовах наступу тоталітаризму та посилення антисемітизму в Східній Європі ............................. 214 7.5. Розвиток культури ................................................................................... 216

РОЗДІЛ 8 Єврейське населення України під час Другої світової війни (1939–1945). Голокост ............. 219 8. 1. Радянсько-німецькі відносини та геополітичні зміни. Початок Другої світової війни (1939–1941) .................... 220 8.1.1. Початок радянізації західноукраїнських земель ........ 222 8.1.2. Вторгнення німецьких військ та їхніх союзників на територію СРСР .................................................................... 223 8.2. Нацистська політика щодо євреїв на окупованих українських землях .............................................. 227 8.2.1. Бабин Яр та інші місця масових убивств євреїв ............................................................................... 229 8.2.2. Гетто та трудові табори ............................................................ 234 8.3. Поведінка місцевого населення під час Голокосту ................................................................................... 238 8.3.1. Колабораціонізм .......................................................................... 238 8.3.2. Допомога євреям та їх порятунок ...................................... 239 8.4. Єврейський опір.................................................................................... 243

РОЗДІЛ 9 Єврейське населення УРСР у 1945–1991 роках..................... 249 9.1. Євреї УРСР у 1945–1953 роках ........................................................ 250 9.1.1. Єврейське населення в УРСР у перші повоєнні роки ............................................................. 250 9.1.2. Переселення до Біробіджану ................................................ 256 9.1.3. Боротьба з «космополітизмом» та «низькопоклонством перед Заходом»........................ 258 9.1.4. «Справа лікарів».......................................................................... 262

9.2. «Відлига» та політика Микити Хрущова щодо євреїв у 1953–1964 роках ...................................................... 9.2.1. Питання єврейської еміграції ................................................ 9.2.2. Антирелігійна кампанія ............................................................ 9.3. Євреї УРСР у 1964–1985 роках ........................................................ 9.3.1. Мітинги у Бабиному Яру ........................................................... 9.3.2. Проблема єврейської еміграції після Шестиденної війни .......................................................... 9.3.3. Єврейський національний рух: «еміграційники» та «культурники» .......................................................................... 9.4. Єврейське населення УРСР та «перебудова» (1985–1991) .............................................................

265 265 266 274 274 276 278 282

ВИБРАНА БІБЛІОГРАФІЯ ......................................................................... 284 ГЛОСАРІЙ ..................................................................................................... 289 ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАЦІЙ ........................................................................... 292

До читача «Сторінки єврейської історії України: навчальний посібник для учнів ліцеїв» – це перша книга, призначена для того, щоб розповісти учням, в першу чергу єврейських шкіл, про сучасне знання. В ній узагальнено праці українських, європейських, американських та ізраїльських вчених, які досліджують історію Східної Європи та України зокрема. Сьогодні позаду залишилися упереджені, вульгарні, сфальсифіковані радянські версії цієї історії, які, на жаль, ще подекуди зустрічаються як у пострадянських істориків, так і в суспільній свідомості людей старшого покоління. Ці стереотипи, які нав’язувалися впродовж декількох поколінь, в’їлися у свідомість дуже глибоко і закріпилися навіть у мові. У демократичних країнах, де гуманітарні науки розвивалися вільно, бачення і розуміння історичних процесів були іншими. Саме в цьому напрямку і рухаються сучасні українські історична наука та просвіта, і на це ми орієнтувалися при створенні посібника. До 1991 року, відколи Україна стала незалежною державою, дослідники, як вітчизняні, так і закордонні, не мали доступу до архівних справ, які були надійно закриті в радянських «спецхранах». Мінімальною була інформація також з інших джерел – щоденників, листування, усної історії тощо, – яка була зібрана і принаймні частково видана лише в останні десятиліття. Тому зараз ми маємо незрівнянно більше матеріалу для написання достовірної історії єврейського народу в нашій країні. В Україні діє декілька десятків державних та ще декілька десятків приватних єврейських шкіл. Учні цих шкіл та вчителі, які там викладають, досі, на жаль, не мали можливості вивчати єврейську історію на українських землях більш-менш системно. Для вирішення цієї проблеми і був підготовлений наш посібник. Єврейська історія на теренах сучасної України представлена від перших відомостей про єврейську присутність – перших століть нової ери – до наших днів. Особливу увагу приділено історії з XVIII ст., а найбільш докладно викладено історію XX ст. Для нас було дуже важливим показати панораму життя громад упродовж століть: події політичної історії, організацію побуту, взаємини з сусідами, соціальні перетворення і їхні наслідки, здобутки культури тощо. Оскільки історія кожної країни складається із історій усіх народів, що її населяють, ми намагалися представити єврейську історію саме як частину загальної історії України. Наскільки нам вдалося це зробити – судити нашим читачам. Для всіх, хто зацікавиться детальніше дізнатися про певні історичні періоди, в посібнику подано вибрану бібліографію. Також для полегшення розуміння спеціальних термінів ми підготували невеликий глосарій. Сподіваємося, що читачі цієї книги, ліцеїсти, не тільки дізнаються дещо нове про єврейську історію України, а й з часом, можливо, стануть дослідниками ще багатьох її «білих плям». Леонід Фінберг

«Базиліка 1935 року» в Херсонесі, на місці якої у IV–V cт. була синагога

Р О З Д І Л 9

9.3. Євреї УРСР у 1964–1985 роках 9.3.1. Мітинги у Бабиному Яру

Мітинг у Бабиному Яру (перша половина 1970-х рр.) У 1964 р. Пленум ЦК КПРС відсторонив Генерального секретаря партії М. Хрущова. Його замінив на посаді Леонід Брежнєв, з ім’ям якого пов’язаний період «застою», що характеризувався сповільненням економічного розвитку СРСР, відсутністю реформ та переслідуванням інакомислячих. Євреї Радянського Союзу відчували все той же тиск та дискримінацію, що й раніше. Загострювалася проблема невизнання єврейських жертв масових розстрілів у Бабиному Яру. 29 вересня 1966 р. у Києві відбувся несанкціонований мітинг із нагоди 25-ї річниці цієї трагедії, за участі близько 500 осіб. В одній із доповідних записок місцевих посадовців зазначалося: «… До місця збору під’їжджали люди на приватних автомобілях і таксі, що свідчить про те, що місце збору їм було заздалегідь відоме. Люди збиралися окремими групами по 30–50 осіб, вели розмови про події 29-го вересня 1941 р. … Велися розмови про те, що потрібен пам’ятник…» 274

Р О З Д І Л 9

На мітингу виступив Іван Дзюба, який разом із іншими промовцями висловив невдоволення, що пам’ять загиблих досі не увічнена і що офіційні представники влади проігнорували цей мітинг. Чимало було сказано й про антисемітські настрої, відсутність видань єврейською мовою, спеціальних шкіл та театрів. І. Дзюба, зокрема, зазначав: «…Бабин Яр – це трагедія всього людства… Цю трагедію приніс нашим народам фашизм… Однак не треба забувати, що фашизм починається не з Бабиного Яру і ним не вичерпується. Фашизм починається з неповаги до людини, а кінчається знищенням людини, знищенням народів – але не обов’язково тільки таким знищенням, як у Бабиному Яру… Як українцеві, мені соромно, що і серед моєї нації – як і серед інших націй – є антисемітизм, є ті ганебні, негідні людськості явища, які звутьІван Дзюба ся антисемітизмом. Ми, українці, повинні в своєму середовищі боротися з будь-якими проявами антисемітизму чи неповаги до єврея, нерозуміння єврейської проблеми. Ви, євреї, повинні в своєму середовищі боротися з тими, хто не поважає української людини, української культури, української мови, хто несправедливо вбачає в кожному українцеві прихованого антисеміта. Ми повинні вижити всіляке людиноненависництво, пересилити всілякі непорозуміння і всім своїм життям вибороти справжнє братерство…» За кілька годин міліція змусила мітингувальників розійтися по домівках. У подальшому радянська влада вирішила боротися з мітингами пам’яті жертв Бабиного Яру, «очоливши» їх. Уже з 1968 р. на офіційний мітинг зігнали 700 працівників найближчих підприємств та організацій. На ньому виступали діячі партії, комсомольці. Серед людей постійно перебували представники КДБ, які шпигували та слухали розмови. Тих, хто намагався 275

Р О З Д І Л 9

покласти пам’ятні вінки із шестикутною зіркою, одразу затримувала міліція. Чимало активістів для остраху засуджували на термін до 15 діб за вигаданими звинувачуваннями. Проте з кожним роком 29 вересня до місця пам’яті приходило все більше киян.

Несанкціоноване зібрання у Бабиному Яру (1970-ті рр.)

9.3.2. Проблема єврейської еміграції після Шестиденної війни Радянська влада доволі довго ігнорувала положення Загальної декларації прав людини (1948). Згідно з цим документом, людина мала право «залишати будь-яку країну». Питання еміграції євреїв до Ізраїлю було для радянського керівництва важливим не так економічно чи демографічно, як ідеологічно. Еміграцію сприймали як зраду Батьківщині. Радянський Союз так само не поспішав ратифікувати ухвалений ООН у 1966 р. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, який передбачав обов’язкове дотримання положень пакту країнами-учасниками. 276

Р О З Д І Л 9

Питання еміграції для УРСР стояло досить гостро, адже в республіці проживала чи не найбільша єврейська громада. Перемога Ізраїлю у Шестиденній війні 1967 р. призвела до різкого зростання еміграційних настроїв радянського єврейства. Влада була змушена піти на поступки. До середини 1970-х рр. з СРСР виїхало понад 100 тис. євреїв. Рішення про лібералізацію виїзного режиму було прийняте на найвищому рівні, враховувався також і тиск громадських та політичних організацій Ізраїлю, США та країн Західної Європи. Про цей тиск благали й самі радянські євреї. У листі-зверненні «9-ти євреїв Києва до народу Ізраїлю та єврейських спільнот усього світу на захист в’язнів Сіону» його автори писали у 1972 р. «Нас оточує ненависть та свавілля влади. Синів та дочок Ізраїлю кидають до в’язниць на різні терміни за їх бажання об’єднатися зі своїм народом на землі Ізраїлю. Нас кидають до в’язниць за спробу наблизитися до синагоги, за спробу покласти квіти на могилі загиблих у Бабиному Яру… однак нема такої сили, що може зупинити наш народ на його шляху до відродження на рідній землі». У відкритому ж листі 18-ти євреїв Києва до депутатів Верховної Ради СРСР, написаному того ж року, зазначалося: «…прадавня скарбниця найпрекрасніших людських думок, що її багато народів звуть одним словом – Книга, написана мовою наших пращурів, яких колись доля закинула сюди з далекої, але рідної для нас країни. Ця книга – Біблія, ця країна – Ізраїль, ми – євреї й хочемо додому». Однак уже в середині 1970-х рр. еміграція до Ізраїлю з СРСР різко пішла на спад, що було зумовлено кількома причинами. Як вказували у своїх доповідних записках офіцери КДБ, всі, хто хотів виїхати, вже давно виїхали, хоча насправді основною причиною спаду були жорсткі міграційні правила, що часто унеможливлювали еміграцію. Наприкінці 1970-х рр. знову збільшився потік охочих виїхати за межі СРСР. Так, у 1978 р. було подано 20 851 заяву, а в 1979 р. – 26 706. 277

Р О З Д І Л 9

У той же час багато з тих, хто виїхав до Ізраїлю, не були готові до життя у капіталістичному ринковому суспільстві. Вони звикли до тоталітарної радянської дійсності, пристосування до нових умов вимагало від них серйозних зусиль. Звички ізраїльтян були важкозрозумілими для новоприбулих радянських євреїв, які десятиліттями жили в ізоляції від зовнішнього світу. Більше того, Ізраїль перебував у стані безперервного військового напруження, що регулярно переривалося справжніми війнами. Люди нерідко писали своїм родичам та друзям у СРСР листи, сповнені відчаю та жалю. Радянська пропаганда, звісно, публікувала ці листи, які сприймалися неоднозначно молодим та старшим поколіннями. Від’їзд великої маси радянських євреїв боляче вдарив по попиту на їдишемовні видання. Так, Советіш геймланд втратив упродовж 1960–1970–х рр. значну кількість своїх читачів. Після Шестиденної війни 1967 р. журнал відштовхнув від себе багатьох прибічників репатріації до Ізраїлю, адже в ньому різко збільшилася кількість антисіоністських та антиізраїльських публікацій. Журнал постійно «воював» також з міжнародними організаціями, що підтримували право радянських євреїв на виїзд.

9.3.3. Єврейський національний рух: «еміграційники» та «культурники» Реакцією на цькування та антисіоніські кампанії було формування єврейського національного руху, який на початок 1970-х рр. оформився в окрему громадську силу. Найбільш поширеними та впливовими течіями були «еміграційники» та «культурники». «Еміграційники» виступали за право євреїв на вільний виїзд за кордон Радянського Союзу, а «культурники» намагалися зберегти єврейські традиції та освіту. В СРСР ці дві течії не завжди існували відокремлено одна від одної, адже їх цілі могли перетинатися. «Еміграційники» намагалися, за можливості, ознайомлювати людей, які виїжджали за кордон, з історією та культурою єврейського народу, допомагали їм у вивченні івриту тощо. Натомість «культурники», лише втративши надію на відродження духовної спадщини єврейства на укра278

Р О З Д І Л 9

їнських землях, вирішували емігрувати, вбачаючи в цьому єдиний спосіб зберегти націю. У течії «еміграційників» важливу роль відігравали «відмовники» – люди, яким за певних обставин (далеко не завжди об’єктивних) було відмовлено в еміграції за кордон. Кількість відмов зростала і на кінець 1970-х рр. становила від 30 до 60 % від загальної кількості поданих заяв на еміграцію. Протидія з боку владних структур підштовхувала «відмовників» до консолідації заради боротьби за свої права. Ці люди здійснювали колективні походи до відповідних державних органів та писали колективні заявипротести проти їх «насильницького утримання в СРСР», влаштовували мітинги, демонстрації та інші публічні акції спротиву. Однією з можливих форм спротиву було голодування. Так, 11 листопада 1980 р. на знак протесту «відмовників» із Києва, Харкова, Москви, Риги та Кишенева розпочалося масове голодування, у якому взяли участь 139 активістів єврейського руху.

Возз’єднання брата з сестрою, яка щойно прибула з СРСР, після 20 років розлуки (Аеропорт Лод, Ізраїль, 1972 р.) 279

Р О З Д І Л 9

У березні 1982 р. 12 єврейських активістів, серед яких були Анатолій Шендерович, Олександр Косовський, Ганна Левицька та інші, влаштували позмінне голодування на знак протесту проти переслідувань євреїв у Києві та відмови у дозволі на еміграцію. До цієї акції приєдналися також одеські активісти. Голодування відбувалися й на підтримку ув’язнених за правозахисну діяльність. Особливу роль у русі «культурників» відіграв єврейський самвидав. Великий вплив справила на суспільство стаття Бориса Кочубеївського «Чому я сіоніст» (1968): «…Антисемітизм не загинув разом з третім рейхом, йому не досить шести мільйонів знищених єврейських життів. Він ще чекає на свій час! Змінилася лише назва. Антисемітизм пристосувався до нових часів…» Радянська тоталітарна система не обмежувалася звинуваченнями правозахисників у політичних злочинах. Іноді активістів звинувачували у кримінальних злочинах. У 1970–1980-х рр. чимало активістів було покарано за сфальсифікованими звинуваченнями (Йосифа Бернштейна, Володимира Кислика, Йосифа Зісельса, Станіслава Зубка та інших). Єврейський національний рух відігравав важливу роль у руйнуванні тоталітарних засад радянської держави. Цей рух взаємодіяв із іншими опозиційними силами і сприяв реалізації вільного волевиявлення радянських громадян у відповідності до норм міжнародного права. У 1960-х рр. у радянських таборах були ув’язнені дисиденти та інакодумці різних національностей – росіяни, українці, грузини, вірмени, представники прибалтійських народів та інші. Нерідко в’язні разом виступали проти сваЙосиф Зісельс вілля табірної адміністрації, відзначали 280

Р О З Д І Л 9

національні та міжнародні свята, надавали допомогу один одному, незалежно від походження та віросповідання. Українці разом з євреями долали труднощі табірного життя та боролися з провокаціями радянських каральних органів, спрямованими на поширення серед в’язнів міжнаціональної ворожнечі та антиєврейських поглядів.

281