Kyiv Sculpture Project Catalog 2012 by _pca

© Kyiv Sculpture Project, 2012 Artmanagement спільно з Agentstvo Publishing Artmanagement together with Agentstvo Publishing Надруковано за підтримки Voronov Art Foundation Publication supported by Voronov Art Foundation

ISBN 978-966-2398-03-8

Перший Міжнародний фестиваль сучасної скульптури

First International Festival of Contemporary Sculpture

Київ, Національний ботанічний сад ім. М. М. Гришка 2 червня — 2 липня 2012

Kyiv, M. M. Gryshko National Botanic Garden 2 June — 2 July 2012

Kyiv Sculpture Project

Засновник Юлія Льовочкіна

Founder Yulia Lyovochkina

Керівник проекту Володимир Кадигроб

General manager Volodymyr Kadygrob

Куратор Катерина Тейлор

Curator Kateryna Taylor

Наглядова рада Ігор Воронов Гелен Фебі Олександр Мазурчак Наталія Заіменко Михайло Рева

Supervisory board Igor Voronov Helen Pheby Oleksandr Mazurchak Natalia Zaimenko Mykhailo Reva

Kyiv Sculpture Project 2012

Керівник проекту Володимир Кадигроб

Координатор проекту Дар’я Захарова

General manager Volodymyr Kadygrob

Project coordinator Daria Zakharova

Куратор Катерина Тейлор

Координатор по роботі з партнерами Світлана Старостенко

Curator Kateryna Taylor

Partnership coordinator Svitlana Starostenko

Co-curator Helen Pheby

Education programme coordinator Lіzaveta German

Співкуратор Гелен Фебі Міжнародне журі Гелен Фебі Мелісса Хемнетт Суй Цзяньго Михайло Рева Катерина Тейлор

Координатор освітньої програми Лізавета Герман Арт-директор Андрій Клен Ілюстрації Лада Наконечна Дизайнер Сергій Софін Зв’язки з громадськістю Ярослава Гресь Олександр Тодорчук Ніка Богуш Навігація Ігор Скляревський Менеджер локації Василь Грубляк Фотографії Андрій Горб

International jury Helen Pheby Melissa Hamnett Sui Jianguo Mykhailo Reva Kateryna Taylor

Art director Andriy Klen Illustrations Lada Nakonechna Design Sergiy Sofin Public relations Yaroslava Gres Oleksandr Todorchuk Nika Bogush Navigation and signage Igor Skliarevsky Location manager Vasyly Grubliak Photography Andriy Gorb

Організатори/Organizers

Партнери/Partners

Особлива подяка

Speсial thanks

Гелен Фебі та всій команді найбільшого скульптурного парку Європи Yorkshire Sculpture Park. Ви назавжди залишитеся людьми, які першими повірили в нас.

To Helen Pheby and all the team of the largest sculpture park in Europe — Yorkshire Sculpture Park. You will remain forever the people who were the first to believe in us.

Ігорю Воронову за надійну підтримку та за віру в сучасну українську скульптуру.

To Igor Voronov for reliable support and belief in Ukrainian contemporary sculpture.

Ростиславу Павліченку за те, що безоглядно повірив у KSP і прийшов на допомогу, коли ми вже на неї не чекали.

To Rostyslav Pavlichenko who unwaveringly believed in KSP and was there to the rescue beyond our expectations.

Олександру Мазурчаку за щоденну допомогу, за вирішення питань, які ніяк не хотіли вирішуватися, та за бажання зробити Київ культурним центром Європи.

To Oleksandr Mazurchak for his everyday help, for solving difficult problems, and for his desire to turn Kyiv into a cultural centre of Europe.

Наталії Заіменко за прекрасну локацію у Національному ботанічному саду ім. М. М. Гришка та сміливість, з якою вона погодилася прийняти на класичному майданчику проект сучасного мистецтва.

To Natalia Zaimenko for the excellent location in the M. M. Gryshko National Botanic Garden and for her courage to give consent to hold a contemporary art project on this traditional site.

Ладі Наконечній, яка намалювала пейзаж Києва олівцем і подарувала KSP 2012 чудовий візуальний стиль.

To Lada Nakonechna for the drawing of the Kyiv landscape, which became the outstanding visual style of KSP 2012.

Жауме Пленсі за «Будинок знань», що став символом цьогорічного фестивалю, та за його творчість, яка змінює світ на краще.

To Jaume Plensa for House of Knowledge, which became the symbol of the festival this year and reflects his work that changes the world for the better.

Сую Цзяньго за особистий візит до Києва та «Спадкову мантію», що заворожила усіх гостей KSP 2012.

To Sui Jianguo for his personal visit to Kyiv and for Legacy Mantle that fascinated all guests of KSP 2012.

Магдалені Абаканович, Найджелу Холлу та Єві Ротшильд, які дали згоду вперше експонувати свої роботи в Україні.

To Magdalena Abakanowicz, Nigel Hall and Eva Rothschild who gave their consent to exhibit their works in Ukraine for the first time ever.

Всім 297 художникам, які надіслали свої проекти на конкурс KSP 2012. Всім 600 000 гостям, які прийшли подивитись на наш проект у червні 2012 року.

To all 297 artists who sent their projects for the contest KSP 2012. To all 600 000 visitors who came to see our project in June 2012.

А також: Пітеру Мюррею, Клер Ліллі, Крістіану Шеффелю, Лаурі Пленсі, Адріан Нейл, Сарі Кулсон, Ігнасіо Санхуану, Дональду Канторовичу-Торо, Девіду Баррі, Марку Глодемансу, Террі Санделлу, Єлизаветі Юрушевій, Маркіяну Лубківському, В’ячеславу Солошенку, Миколі Фредюку, Аллі Новіковій, Грізельді Мюррей-Браун, Ользі Юркевич, Михайлу Кавицькому, Ірині Ковальчук, Євгену Єщенку, Любові Михайловій, Алісі Ложкіній, Тарасу Прозоровському, Єгору Бенкендорфу, Валерію Михайленку, Олегу Жилкіну, Олені Брянській, Ользі Пасякіній, Ірині Жолдак, Аліні Смоліній, Катерині Олександровій, Валентині Слинчук, Олені Дальській, Оксані Сосні, Віталії Білоусовій, Ганні Федосенко, Іллі Омельяновичу, Ярославу Ажнюку, Андрію Ланьку, Ользі Рожковій, Ользі Балашовій, Дмитру Белянському, Валерію Тодорчуку, Олександру Акименку, Миколі Шуміку, Іллі Вольфу, Варварі Гогулі, Галині Наконечній, Юлії МакГаффі, Наталії Жирняковій, Анн Дюрюфле, Денису Казвану, Саші Шагі, Ігору Скляревському, Артему Заварзіну, Рудольфу Краєвському, Роману Пашковському, Андрію Поліщуку, Марії Хрущак, Віталію Ченському, Євгену Сафонову, Юлії Смиковській, Ользі Гарькаві, Ірині Тофан, Олесю Білоусу, Сантані Преап, Юлії Єднак, Оксані Судомир, Ірині Вицуп, Світлані Шкрябіній, Катерині Петенко. Музею Вікторії та Альберта, Лондон, Великобританія. The Modern Institute/Toby Webster Ltd, Глазго, Шотландія. Галереї Scheffel, Бад-Хомбург, Німеччина. Та всім-всім-всім, хто мав відношення до Першого Міжнародного фестивалю сучасної скульптури.

Along with: Peter Murray, Clare Lilley, Christian Scheffel, Laura Plensa, Adrianne Neil, Sarah Coulson, Ignacio Sanjuan, Donald Kantorowicz-Toro, David Barrie, Marc Glaudemans, Terry Sandell, Elizaveta Yurosheva, Markiyan Lubkivskyi, Vyacheslav Soloshenko, Mykola Fredyuk, Alla Novikova, Griselda MurrayBrown, Olga Yurkevych, Mykhailo Kavytskyi, Iryna Kovalchuk, Evgen Yeshchenko, Lyubov Mykhailova, Alisa Lozhkina, Taras Prozorovskyi, Yehor Benkendorf, Valerii Mykhailenko, Oleg Zhylkin, Olena Bryanska, Olga Pasyakina, Iryna Zholdak, Alina Smolina, Kateryna Oleksandrova, Valentyna Slynchuk, Olena Dalska, Oksana Sosna, Vitaliya Bilousova, Ganna Fedosenko, Illya Omelyanovych, Yaroslav Azhnyuk, Andriy Lanko, Olga Rozhkova, Olga Balashova, Dmytro Belyanskyi, Valeriy Todorchuk, Oleksandr Akymenko, Mykola Shumik, Illya Volf, Varvara Gogulya, Galyna Nakonechna, Yulia McGuffie, Natalia Zhyrnyakova, Anne Durufle, Denis Kazvan, Sasha Shagi, Igor Sklyarevskyi, Artem Zavarzin, Rudolf Krajewski, Roman Pashkovskyi, Andriy Polishchuk, Maria Khrushchak, Vitaliy Chenskyi, Yevhen Safonov, Yulia Smykovska, Olga Garkava, Iryna Tofan, Oles Bilous, Santana Preap, Yulia Yednak, Oksana Sudomyr, Iryna Vytsup, Svitlana Shkryabina, Kateryna Petenko. The Victoria and Albert Museum, London, UK. The Modern Institute/Toby Webster Ltd, Glasgow, Scotland. Galerie Scheffel, Bad Homburg, Germany. And all others who were related to the First International Festival of Contemporary Sculpture.

Зміст

Content

22-23 Про проект

22-23 About the project

24-25 KSP 2012 у цифрах

24-25 KSP 2012 in figures

132-135 Інтерв’ю з Гелен Фебі. The Village

132-135 Interview with Helen Pheby for The Village

136-139 Інтерв’ю з Володимиром Кадигробом. Platfor.ma

136-139 Interview with Volodymyr Kadygrob for Platfor.ma

140-143 Інтерв’ю з Катериною Тейлор та Гелен Фебі. afisha.tochka.net

140-143 Interview with Kateryna Taylor and Helen Pheby for afisha.tochka.net

144-147 Інтерв’ю з Михайлом Ревою. Спеціально для каталога KSP 2012

144-147 Interview with Mykhailo Reva. Specially for the KSP 2012 catalogue

148-153 Есе Гелен Фебі «Скульптура, люди та місце». Спеціально для каталога KSP 2012 154-159 Інтерв’ю з Людмилою Лисенко. Спеціально для каталога KSP 2012 160-173 Фотопроект Рудольфа Краєвського Kyiv Sculpture Project: Through the Lens 174-181 Фотопроект «Kyiv Sculpture Project: очима глядачів» 182-183 Вихідні дані

148-153 Essay by Helen Pheby: Sculpture, People and Place. Specially for the KSP 2012 catalogue 154-159 Interview with Liudmyla Lysenko. Specially for the KSP 2012 catalogue 160-173 Photo project Kyiv Sculpture Project: Through the Lens by Rudolf Krajewski 174-181 Photo project Kyiv Sculpture Project: Through the visitors’ eyes 182-183 Credits

Основний проект/Main Project 26-29

Бучацька Ван дер Молен Золотарьов Іванов Кадирова Картер Кідалл Надуда Роуз / Buchatska 30-35

/ van der Molen

/ Zolotariov

/ Ivanov

/ Kidall

50-55

56-59

60-65

/ Naduda

/ Rose

42-45

46-49

/ Kadyrova

/ Carter

36-41

66-69

70-73

Рябченко Сай Шейнох GREVIS Pprofessors ubik.

/ Riabchenko

/ Say

80-85

/ Szejnoch

86-89

90-95

100-105

96-99

74-79

Спеціальний проект/Special Project 108-111

Цзяньго Пленса Ротшильд Холл Абаканович

/ Jianguo 110-113

/ Plensa 114-117

/ Rothschild 118-121

/ Hall 122-125

/ Abakanowicz 126-129

Слово засновника

Навіщо ми робимо цей проект? Це питання я чула багато разів від журналістів, колег та знайомих. Протягом року підготовки та місяця проведення фестивалю інтонації змінювалися, а ближче до закриття частіше лунало вже інше питання: «Коли буде наступний KSP?» Мені здається, нам вдалося досягти однієї з головних цілей — змінити ставлення до культурних ініціатив. Ми хотіли на конкретному прикладі довести, що мистецтво може бути дієвим інструментом розвитку територій, магнітом, що притягує сотні тисяч відвідувачів, і найважливіше — мистецтво може задавати настрій та надихати людей. Це приклад того, як без участі держави створити проект світового рівня, що здатен репрезентувати Україну на міжнародній культурній арені. Що ще? Ми хочемо змінювати Київ. Хочемо бачити його сучасною культурною європейською столицею. Гадаю, наш проект додав місту конкурентної переваги, зробив його на один місяць трохи цікавішим для киян та гостей. Задав рівень міській скульптурі. Але і це ще не все. Ми хочемо пишатися українським мистецтвом. Хочемо бачити імена наших скульпторів та художників серед тих, хто творить світову культуру, як це було на початку ХХ століття. Інновації в економіці можуть починатися з інновацій у культурі. Саме у цій галузі людської діяльності формуються цінності, які сприяють розвитку особистості та суспільства. Підтримуйте культуру, це безпрограшна інвестиція в майбутнє країни. Юлія Льовочкіна, засновник Kyiv Sculpture Project

From the founder

“Why are we doing this project?” Journalists, colleagues and friends asked me this question many times. During a year of preparation and a month of the festival, the intonations were changing, and, closer to its end, another question appeared more often: “When will the next KSP happen?” I believe we managed to achieve one of the main purposes — to change an attitude towards cultural initiatives. By this specific example we wanted to prove that art could be an effective instrument of the area’s development, a magnet that attracts thousands of visitors, and the most important thing — creates a frame of mind and inspires people. This serves as an example of how with no state participation, a world standard project can be created, which is able to represent Ukraine in the international cultural scene. What else? We want to change Kyiv. We want to see it as a modern European culture capital. I think, that our project added competitive advantages to the city, making it for a month a bit more attractive for Kyivans and guests. It has set the standard for urban sculpture. But there is more to come. We want to be proud of Ukrainian art. We want to see the names of our sculptors and other artists among those who create masterpieces significant to world culture, the way it was at the beginning of the 20th century. Innovations in economy may start from innovations in culture, as the values that contribute to the development of the individual and society as a whole are formed in this particular field of human activity. Do support culture; it is sure-fire investment in the future of the country. Yulia Lyovochkina, founder of the Kyiv Sculpture Project

Слово кураторів

From the curators

Восьмиметрова скульптура «Кочівник» Жауме Пленси, створена з білосніжних літер, велично здіймається у старому порті у французькому Антібі. 100 чавунних фігур Ентоні Гормлі з проекту «Інше місце» встановлені на березі Кросбі на північ від Ліверпуля. 420 квадратних метрів морського дна Національного парку Канкуна у Мексиці зайняв підводний скульптурний світ Джейсона де Кайрес Тейлора. Сучасна скульптура повсюди. В найнесподіваніших місцинах. У розвинутих країнах вона стала невід’ємною частиною як міського, так і природного ландшафту. Ми віримо, що так може бути і в Україні. У державі, яка довго знаходилася на периферії світової культури. В якій усе ще немає актуальної програми освіти у галузі сучасного мистецтва в цілому і скульптури зокрема, а інституціональний прогрес декларується головним чином номінально. Аби щось змінити, знадобиться час. Тим не менше, перший KSP уже відчинив двері у світ можливостей для українських скульпторів. Дав їм шанс реалізувати свої амбіції та отримати безцінний досвід, споглядаючи роботи великих майстрів: Пленси, Холла, Ротшильд, Абаканович, Цзяньго. До цього часу подібні ініціативи в Україні не реалізовувались. Тому було важливо не тільки відкрити таланти, а й знайти свою аудиторію. Показати відвідувачам, що сучасна скульптура — це не пам’ятник і не політична пропаганда. Що в неї інші мотиви: виконати естетичну функцію, змінити місце, працювати з простором і обов’язково — викликати глядача на діалог. Фестиваль допоміг по-справжньому оцінити жагу українців до культури: починаючи від 135 українських скульпторів, які відправили свої роботи на конкурс, завершуючи 600 000 відвідувачів, які протягом усього червня викладали свої фото зі скульптурами в соціальні мережі. На певному етапі KSP вийшов за межі вузького культурного поля і став надбанням суспільства. Зараз його гості все ще продовжують виказувати вдячність за емоції, які вони пережили. Адже кожна людина відчула гордість, що це трапилося в її місті, в її країні. І всі, хто прийшли на фестиваль, тепер знають — діалог з мистецтвом може розпочатися не тільки в музеї, а де завгодно: на площі, на вулиці, у парку, у дворі будинку. У червні 2012-го рівно на один місяць Київ став більш привабливим та цікавим як для туристів, так і для мешканців столиці. Ми хочемо, щоб одного дня він залишився таким назавжди.

The eight-metre tall sculpture Nomade by Jaume Plensa, created out of white-painted letters sits majestically facing the sea in the old port of Antibes, France. 100 cast iron figures by Antony Gormley from the series Another Place are permanently erected on Crosby Beach, England. An area of seabed 420 metres squared is occupied by an underwater sculpture park, created by Jason de Caires Taylor at The Cancun Marine Park, Mexico. Contemporary sculpture is everywhere, in the most unexpected places. In developed countries it has become an integral part of both urban and natural landscapes. We believe that it may happen in Ukraine too. In a country that was on the periphery of world culture for a long time. It still does not have up to date education programmes for contemporary art in general, or of sculpture in particular. Institutional progress is slow. It will take time to change. Nevertheless, the first KSP opened door to a world of possibilities for Ukrainian sculptors. It offered an opportunity to realize their ambitions and gain invaluable experience, contemplating works of contemporary masters such as Plensa, Hall, Rothschild, Abakanowicz and Jianguo. Similar initiatives have never been held in Ukraine so it was important to not only discover talents, but also to find the target audience, to show the viewer that contemporary sculpture is not a monument or political propaganda. That it has other purposes, fulfills an aesthetic function, changes an environment, interacts with the space and, necessarily, creates a dialogue with the viewer. The festival has helped to analyze and to understand the appetite of Ukrainians for culture: ranging from 135 Ukrainian sculptors who sent their proposals to the contest to the 600 000 Botanic Garden visitors who shared their photographs with sculptures through social media. At some point KSP went beyond the cultural field to be part of the public domain. Still now its guests continue to be grateful for this experience. After all, everyone felt proud of what happened in their city and in their country. Everyone who entered the festival now knows that a dialogue with art may begin not only in a museum, but anywhere: in the park, in the street or in their yard or garden. In June 2012, just for one month, Kyiv became more attractive and exciting for its tourists and residents. We wish one day it will remain so forever.

Володимир Кадигроб, Катерина Тейлор Kadygrob&Taylor art projects

Volodymyr Kadygrob, Kateryna Taylor Kadygrob&Taylor art projects

Від моменту свого заснування у 1977 році Йоркширський скульптурний парк прагнув представляти найкращі надбання міжнародного мистецтва, які у той же час були б розраховані на широкий загал. Про успіх цього наміру свідчить наша вибірковість у проектах та незмінно висока кількість їх відвідувачів. За 35 років YSP вплинув на культурне життя Йоркширу — розвинув туризм і при цьому зберіг історичну спадщину регіону, маєток Бреттон Холл. Ми і зараз стоїмо на цих засадах з вірою в те, що скульптура може допомогти місту отримати власне обличчя і сприяти економічному та соціальному розвитку. У YSP ми піднімаємо цікаве питання: що можна назвати публічним простором? Наприклад, парк відкритий для відвідувачів, але його ворота зачиняються щоночі, та і люди тут зовсім інші, ніж, скажімо, у центрі міста. З іншого боку, чи можна назвати одну з провідних галерей Tate Modern публічним місцем? Як зазначив майстер перформансу Віто Аккончі: «Музей — це публічне місце, але тільки для тих, хто хоче стати музейною публікою».1 Що стосується діяльності YSP, ми більше націлені на впровадження програм тимчасових проектів, ніж на створення власної колекції. З 1977-го ми працювали з понад 500 авторами з 40 різних країн світу, серед яких США, Польща, Мексика, Ангола, Ірак, Нігерія, Ямайка, Індія, Пакистан, Китай, Куба та Японія. У постійній експозиції парку можна знайти близько 60 скульптур різних часів, у тому числі Генрі Мура, Барбари Хепуорт, Марка ді Суворо, Елізабет Фрінк та Ісами Ногучі. Важливу роль відіграють і site-specific інсталяції Сола ле Вітта, Джеймса Таррелла, Енді Голдсуорті, Девіда Неша. Ми пропонували митцям шукати натхнення у самому парку і створювати нову роботу безпосередньо на місці. Першу таку ініціативу реалізував Енді Голдсуорті, розпочавши низку подібних виставок, завдяки яким між YSP та авторами зав’язувалися приязні стосунки. Ми з готовністю ділимося своїм досвідом, адже прагнемо популяризувати скульптуру на глобальному рівні. Щоб люди взаємодіяли з нею, отримували задоволення від цього діалогу і в той самий час дізнавалися про інші роботи та інші проекти у публічному просторі. Це велика честь для нас — бути частиною Kyiv Sculpture Project та представити у Києві Спеціальний проект за участю видатних міжнародних авторів.

Since its inception in 1977, YSP has sought to curate excellent international art whilst appealing to wide audiences, which is evidenced through critical reception of projects and consistently high visitor numbers. Its impacts have included celebrating and contributing to the cultural life of the region, maintaining the historic Bretton Estate and being a tourism driver for Yorkshire. We try to also apply these values off site, believing that sculpture can help in place and identity making, as well as contributing to economic and social improvements. YSP raises interesting questions about what might be defined as a public space. Although it is open to the public, the gates are locked each night and it has a different level of publicness than a city centre. Conversely, is a major gallery such as Tate Modern a public space? As the artist Vito Acconci acknowledges “a museum is a ‘public place’ but only for those who choose to be a museum public”.1 YSP has pursued a curatorial policy of temporary programming rather than collection building. It has worked with over 500 artists from nearly 40 different countries including the USA, Poland, Mexico, Angola, Iraq, Nigeria, Jamaica, India, Pakistan, China, Cuba and Japan. There is a loan collection of over 60 sculptures in the landscape at any one time, including Henry Moore, Barbara Hepworth, Mark di Suvero, Elisabeth Frink and Isamu Noguchi. There are site-specific landscape interventions by Sol LeWitt, James Turrell, Andy Goldsworthy and David Nash. Since the beginning artists have been invited to spend time on site researching and making work inspired by the place itself, one of the first being Andy Goldsworthy. This has led to temporary projects, exhibitions and commissions and established important relationships with artists. At YSP we are keen to share our experiences of making sculpture more and more public in the sense of as many people as possible engaging with it and enjoying it, and in the process learning about other sculptures and other publics. It has been an honour to be a part of the Kyiv Sculpture Project and to present sculptures by important international artists in the YSP Special Project. Helen Pheby, Yorkshire Sculpture Park curator

Гелен Фебі, куратор Yorkshire Sculpture Park 1 Аккончі В., «Залишаючи дім», за редакцією К. Доерті, «Ситуація (Матеріали про сучасне мистецтво)», галерея Whitechapel Art Gallery, Лондон, 2009.

1 Acconci, V., Leaving Home in Doherty, C., (ed.), Situation (Documents of Contemporary Art) Whitechapel Art Gallery, London, 2009.

Слово меценатів

From the patrons

Особисто для мене Kyiv Sculpture Project став проектом численних відкриттів. По-перше, здивував рівень майстерності, який показали наші молоді скульптори. На тлі авторів зі світовим ім’ям, роботи яких представили в рамках Спеціального проекту, українська молодь виглядала більш ніж пристойно. Другим відкриттям стало місце проведення фестивалю. Поєднання паркових ландшафтів та урбаністичного пейзажу виявилося просто ідеальним, і було дуже цікаво подивитись, як у художників розвивається думка, як вони співпрацюють із простором. Як результат — майже усі роботи можна розмістити у міському середовищі. До фестивалю сучасна скульптура у більшості людей асоціювалася з кімнатними об’єктами або пам’ятниками: чи то історичній постаті, чи то події. Kyiv Sculpture Project змінив погляд багатьох, і тому ця тема, тема сучасної скульптури, дуже актуальна для нас. Як на мене, Україні не вистачає якісної постійно діючої експозиції. В її основі може лежати проект, який ми бачили у ботанічному саду. Київ — місто з великою кількістю паркових зон, у деяких із них були спроби реалізувати подібні культурні ініціативи, але поки що всі вони виходили недолугими. Я сподіваюся, що проект такого міжнародного рівня, як Kyiv Scuplture Project, буде відбуватися регулярно, і завдяки цьому в українській столиці сформується свій стиль міського середовища. Тоді поступово, крок за кроком, у нас з’явиться парк скульптури, цікавий не лише киянам, але й гостям з усього світу, які на власні очі бачили роботи Капура, Гормлі та Пленси.

For me personally the Kyiv Sculpture Project became a project of many discoveries. Unexpected was the skill level of emerging artists. Young Ukrainian sculptors were represented in an appropriate way alongside the Special Project artists. Moreover, the venue of the festival itself was a great find. The combination of the park scenery and the urban landscape was without fault. Being on site, I was very curious to observe the way artists’ ideas developed, the way they occupied and interacted with the space. As a result, almost all the artworks I can see in both a natural parkland and public spaces. The majority of people understand sculpture to be a monument to a historical event or figure. Many have changed their perception after the Kyiv Sculpture Project. That is why this contemporary sculpture issue is a topical one for us. To my mind, Ukraine is missing ongoing exhibitions of quality in the open air. For example, it may be based on this festival held in the Botanic garden. Kyiv is a city of numerous parks and gardens. Some of them have engaged in cultural initiatives before, but until now, the latter have been somewhat irrelevant. I hope that the Kyiv Sculpture Project will be held regularly. Owing to such events, the urban environment of the capital may obtain its own unique style. Later on, a sculpture park may be created here. One that is attractive to both Kyiv citizens and tourists from all over the world including those who are familiar with the artworks of Kapoor, Gormley and Plensa.

Ігор Воронов, засновник Voronov Art Foundation

Igor Voronov, founder of the Voronov Art Foundation

Взаємодія банківського бізнесу та мистецтва робить можливими багато речей. На Заході між цими двома світами існує тісний зв’язок: Bank of America, який зібрав масштабну колекцію, безкоштовно надає її музеям та некомерційним організаціям, щоб робити мистецтво доступним; фінансовий конгломерат UBS підтримує сучасних художників на початковому етапі їх кар’єри; найбільша в світі корпоративна колекція Deutsche Bank була започаткована в 1979-му лише з однією метою — банкіри хотіли підтримати німецьких молодих митців. А ще існують безліч проектів із розвитку мистецтва, грантів, виставок, які фінансують головні гравці ринку та їх менш відомі колеги. В Україні програми соціальної відповідальності бізнесу не такі розвинені й активні. При цьому поодинокі культурні організації самостійно не можуть ефективно впливати на динамічний розвиток локального мистецтва та його інтегрування у світову культуру. В свою чергу, у разі системної підтримки з боку бізнесу культурний проект отримує можливість бути поміченим не тільки на місцевому, а й на міжнародному рівні. Kyiv Sculpture Project — приклад такої успішної взаємодії. Резонанс від фестивалю — результат спільних зусиль багатьох людей: від волонтерів до засновників. Його успіх ще раз підтверджує, що разом ми можемо змінити світ. Головне, не залишатися байдужим. Наостанок я хотів би сказати про майбутнє. Внесок у культуру — це, в першу чергу, внесок у наступні покоління. Дуже важливо дати молодим художникам відчути, що для них є місце саме тут, у цій країні. Не менш важливим є й те, що українські діти потребують якісного культурного розвитку. В подальшому вони можуть пов’язати з мистецтвом своє життя або зробити його своїм хобі. Або ж піти працювати у банківську сферу, але їх світосприйняття вже буде іншим, ширшим, вільним. Я впевнений, що мистецтво має потенціал змінити кожного, хто доторкається до нього та відкритий новому. Якщо Kyiv Sculpture Project приніс радість хоча б одній дитині чи духовно збагатив хоча б одного дорослого, він пройшов не дарма. Але я знаю, що вплив фестивалю був значно більшим. І я радий, що мав відношення до проекту, за яким майбутнє.

Relationship between banking and the arts make many things possible. There is a strong connection between these two worlds in the West: Bank of America has assembled a large collection of art and provides it free to museums and non-commercial organizations, to make art widely available. The financial conglomerate UBS supports contemporary artists at the initial stage of their career. The world’s largest corporate collection is owned by Deutsche Bank and it was created in 1979 with only one purpose — bankers wanted to support young German artists. And there are still a great number of art-development projects, grants and exhibitions, which are financed by the main market players and by their less known colleagues. In Ukraine, corporate social responsibility programmes are not so advanced and active. At the same time, cultural organizations by their own cannot give an effective future to the dynamic development of local art and its integration into world culture. In turn, in the case of systemic support from business, culture is able to be seen not only locally but also internationally. Kyiv Sculpture Project is an example of such a successful collaboration. The resonance of the festival is the result of the teamwork of many people: from volunteers to founders. Its success confirms the fact that together we can change the world. The key is not to remain indifferent. Finally, I would like to say one thing about the future. Contribution to culture is the contribution to future generations. It is highly important to make young artists feel that there is a place for them here, in this country. No less important is that Ukrainian children secure high-quality cultural development. As they grow up they might dedicate their life to the arts or keep it as a hobby. Or they might go into the banking business, regardles their world view will be different, it will be wider and free. I am sure that art has the potential to change everyone who encounters it for the first time. If Kyiv Sculpture Project had brought joy to only one child or spiritually enriched at least one adult — it was worth it. But I know that the festival’s impact was much more. And I am delighted to be related to a project that means the future. Rostyslav Pavlichenko, the banker

Ростислав Павліченко, банкір

Про проект

About the project

Київський скульптурний проект (Kyiv Sculpture Project) — перший міжнародний фестиваль сучасної скульптури в Україні. Це єдина некомерційна ініціатива, що надає можливість розвитку молодим авторам та знайомить українську аудиторію з тенденціями у сучасній скульптурі. Фестиваль планується проводити у Києві раз на два роки. Задачі проекту — бути конкурентним на міжнародному рівні, стати каталізатором розвитку сучасної української скульптури та однією з нових візитних карток міста. Це приклад культурного заходу як ефективного інструменту розвитку території. Kyiv Sculpture Project 2012 був відкритий протягом місяця — з 2 червня по 2 липня — у Національному ботанічному саду ім. М. М. Гришка. За цей час гості фестивалю мали нагоду відвідати два паралельні проекти — експозицію робіт фіналістів конкурсу сучасної скульптури (Основний проект) та Спеціальний проект, у рамках якого в Україні вперше експонували скульптури визначних митців ХХ — початку ХХI століть: Жауме Пленси, Магдалени Абаканович, Суя Цзяньго, Єви Ротшильд та Найджела Холла. Спеціальний проект у Києві представляв партнер Kyiv Sculpture Рroject 2012 — найбільший парк скульптури у Європі Yorkshire Sculpture Park. Заснований у 1977 році, сьогодні YSP є всесвітньовідомим центром сучасного мистецтва, що приймає за рік більше 300 000 відвідувачів. 15 скульптур Основного проекту змагалися за Головний приз (6 тисяч євро), Спеціальний приз (3 тисячі євро), Приз кращому молодому українському автору (практика в студії провідного світового скульптора), Спеціальний приз від Yorkshire Sculpture Park (резиденція в YSP), номінацію «Кращий український автор» за версією журналу Marie Claire, а також за Приз глядацьких симпатій (2 тисячі євро). Призерів Kyiv Sculpture Project 2012 обирало міжнародне журі, до складу якого увійшли: Гелен Фебі — доктор філософських наук, куратор YSP, співкуратор Kyiv Sculpture Project 2012 (Великобританія); Михайло Рева — скульптор, заслужений художник України, професор Міжнародної академії архітектури (Україна); Мелісса Хемнетт — куратор скульптурного департаменту Музею Вікторії та Альберта (Великобританія); Суй Цзяньго — скульптор, учасник Спеціального проекту Kyiv Sculpture Project 2012 (Китай); Катерина Тейлор — куратор Kyiv Sculpture Project 2012 (Україна). За рішенням журі головну премію — 6 тисяч євро — було поділено між проектами «Мушля» Жанни Кадирової (Україна) та «Місячний» Карін ван дер Молен (Нідерлан-

Kyiv Sculpture Project (KSP) is the first international festival of contemporary sculpture in Ukraine. This is a nonprofit initiative that offers opportunities for young sculptors and introduces Ukrainian audiences to contemporary trends in sculpture. It is planed to create in Ukraine a permanent project of an international standard, that will be a catalyst for the development of Ukrainian contemporary sculpture, an identifier of the city and an example of cultural activity as an effective tool for the area’s development. KSP 2012 ran from June 2 until July 2 at the M. M. Gryshko National Botanic Garden. During the festival guests had an opportunity to visit two parallel exhibitions: the Main Project — the display of works by the finalists of the contemporary sculpture contest, and the Special Project — comprising sculptures by eminent artists of the XX-XXI century: Jaume Plensa, Magdalena Abakanowicz, Sui Jianguo, Eva Rothschild and Nigel Hall, exhibiting in Ukraine for the first time. The Special Project was presented by Yorkshire Sculpture Park (YSP), the largest sculpture park in Europe, who became a partner of the KSP 2012. Founded in 1977, YSP is now an international centre for the development, display and appreciation of modern and contemporary sculpture enjoyed by over 300 000 visitors each year. Fifteen sculptors in the Main Project competed for: the Grand Prix of 6 000 euro, the Special Prize of 3 000 euro, the Best Young Ukrainian Artist Prize with an opportunity to practice at the studio of an important British sculptor, the Yorkshire Sculpture Park Special Prize with an opportunity of 10 days residency at YSP, the Best Ukrainian Artist nomination according to Marie Claire, published in the magazine, and the People’s Choice Prize of 2 000 euro. The winners were chosen by the International Jury, which comprised: Helen Pheby PhD: Curator, Yorkshire Sculpture Park and Co-curator, Kyiv Sculpture Project 2012 (United Kingdom); Mykhailo Reva: sculptor, Meritorious artist of Ukraine, Professor of the International Academy of Architecture (Ukraine); Melissa Hamnett: Curator of Sculpture, The Victoria and Albert Museum (United Kingdom); Sui Jianguo: sculptor and participant of the Special Project at Kyiv Sculpture Project 2012 (China); and Kateryna Taylor: Curator, Kyiv Sculpture Project 2012 (Ukraine). The Grand Prix of 6 000 euro is divided between two projects: Seashell by Janna Kadyrova (Ukraine) and Moonstruck by Karin van der Molen (The Netherlands). The winner of the

ди). Спеціальний приз — 3 тисячі євро — отримав Степан Рябченко (Україна) за роботу «Явлення». Олексій Золотарьов переміг у номінації «Кращий молодий український скульптор» із правом десятиденного стажування в студіях британських скульпторів, а партнер фестивалю Yorkshire Sculpture Park обрав Катерину Бучацьку (Україна) для десятиденної резиденції в Йоркширі. Найкращим проектом за версією журналу Marie Claire став «Ґудзик» групи GREVIS (Україна), який також отримав Приз глядацьких симпатій. Крім того, в рамках Kyiv Sculpture Project 2012 пройшла освітня програма, що складалася з двох напрямків — професійного та публічного — розрахованих, відповідно, на вузьку професійну аудиторію та широкий загал.

Special Prize of 3 000 euro is Stepan Riabchenko (Ukraine) for his project Appearance. Oleksiy Zolotariov (Ukraine) won The Best Young Ukrainian Artist studio visit to an important British sculptors. The partner and co-curator of the festival Yorkshire Sculpture Park has awarded Kateryna Buchatska with 10 days residency and practice at YSP. The GREVIS group (Ukraine) received 2 000 euro for The People’s Choice Prize. In addition, an education programme was developed for the Kyiv Sculpture Project 2012, it was designed to appeal to both professional and general audiences.

KSP 2012 у цифрах

297 15 13 5 2 8128

художників із

країн подали свої проекти на участь у KSP 2012.

проектів були відібрані експертною радою для першого KSP.

із цих проектів були створені спеціально для KSP 2012 і тільки дві роботи — Коліна Роуза та Рейчел Картер — прибули до Києва у готовому вигляді.

скульптур визначних митців XX-XXI століття вперше експонувались в Україні в рамках Спецiального проекту. Всі вони прибули до Києва з Йоркширського скульптурного парку.

гектари березового гаю зайняла експозиція Основного проекту у Національному ботанічному саду ім. М. М. Гришка.

людей взяли участь у створенні інтерактивної скульптури у рамках KSP 2012. 3-метрова скульптура лілії з олівців увійшла до Національного реєстру рекордів України.

3,5 600 000

рази зросла відвідуваність Національного ботанічного саду ім. М. М. Гришка за час проведення KSP 2012.

глядачів за

днів відвідали KSP 2012.

KSP 2012 in figures

297 39 15 13 5 2 8128 artists from

countries sent their projects to the KSP contest 2012.

projects were selected by an expert committee for the first KSP.

out of these projects were produced especially for the KSP 2012. Only two sculptures â&#x20AC;&#x201D; by Colin Rose and Rachel Carter â&#x20AC;&#x201D; were made earlier and delivered to Kyiv.

sculptures by eminent artists of the XX-XXI century were exhibited within the Special Project for the first time in Ukraine. They all were delivered from Yorkshire Sculpture Park.

hectares of the Birch Grove at the M. M. Gryshko National Botanic Garden were occupied by the exposition of the Main Project.

people took part in creating an interactive sculpture at the KSP 2012: the 3-metre sculpture of a lily made out of pencils was included in the National Book of Records of Ukraine.

3,5 600 000 In

times number of visitors of the M. M. Gryshko National Botanic Garden during KSP 2012 increased.

people visited KSP during

days of June 2012.

Основний проект /Main Project

Основний проект представив роботи 15 художників із 6 країн: України, Великобританії, Австралії, Росії, Польщі та Нідерландів. Учасники першого фестивалю були відібрані експертною радою на конкурсній основі. Заявки на конкурс, що проходив із жовтня 2011 по лютий 2012 року, подали 297 художників із 39 країн світу.

Main Project presented the works of fifteen artists from six countries: Ukraine, United Kingdom, Australia, Russia, Poland and The Netherlands. The participants of the first festival were chosen competitively by the expert committee. 297 artists from 39 countries submitted their applications for the contest, which took place from October 2011 to February 2012.

Народилася в 1987 році. Born in 1987. Живе та працює в Києві. Lives and works in Kyiv. Освіта / Education 2009-по сьогодні Факультет живопису, Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури, Київ, Україна. 2009-Now Fine Art department, National Academy of Fine Arts and Architecture, Kyiv, Ukraine. 2008-2009 Діжонська національна вища школа мистецтв, Діжон, Франція.

National Superior Art School in Dijon, Dijon, France.

Нагороди / Awards

2012

Приз Йоркширського скульптурного парку, Перший Міжнародний фестиваль сучасної скульптури Kyiv Sculpture Project 2012.

Yorkshire Sculpture Park Prize, First International Festival of Contemporary Sculpture Kyiv Sculpture Project 2012.

Бучацька

Катерина / Buchatska Kateryna

— Головні якості сучасної скульптури — це ... — Я не поділяю мистецтво на сучасне і не сучасне. Таке розуміння процесу — досить небезпечна помилка і велика спокуса для критиків, галеристів і, головне, для самого художника. Існує мистецтво як таке. Вічне. Звичайно, простіше виправдати гру, цинізм, стерильність терміном contemporary, який дозволяє зробити актуальним і привабливим будь-який акт художника. Тому твір має володіти єдиною рисою: бути мистецтвом.

— Defining characteristics of contemporary sculpture are... — I don’t divide art into contemporary and non contemporary. Such comprehension of the process is a quite dangerous mistake for the critics, gallery owners and first of all for the artist. There is art as such. Eternal. Of course it is easier to justify play, cynicism, sterility by naming it contemporary. This allows to make relevant and attractive any action of the artist. Therefore, the artwork has to have the sole characteristic: to be the art.

— З якими матеріалами / техніками ви любите працювати? — Здебільшого я займаюся живописом, тому надаю перевагу традиційним технікам: полотно, олія. Але також мені цікаво працювати з простором — виникає безліч ідей саме для реалізації в скульптурі. Що стосується самого процесу, мені подобається працювати з глиною або з чимось подібним. Це матеріали, завдяки яким ти буквально народжуєш твір.

— What materials and techniques do you prefer to work with? — Mostly, I work with painting, so prefer classic media such as oil on canvas. Nevertheless, practice in space excites me, as it brings lots of ideas that might be implemented specifically in sculpture. Speaking about the process of creation I like to work with clay or similar materials. This is the media by which the artist literally is giving birth to the artwork.

— Хто зі скульпторів чи художників ХХ-ХХІ століття вас надихає? — Насправді, я не дуже розбираюся в сучасних художниках. Оскільки я вивчаю живопис в академії мистецтв, то, зрозуміло, надихаюся такими живописцями як Корнеліу Баба, Пікассо, Клімт, Шиле, Федір Кричевський та іншими.

— Who inspires you among the artists of the XX-XXI centuries? — To say honestly I don’t know contemporary artists well. While I am studying traditional fine art at the Academy of Fine Arts, I am naturally inspired by artists like Corneliu Baba, Picasso, Klimt, Schiele, Fedir Krychevsky, etc.

— Якби ви могли встановити свою роботу в будь-якому місці України або світу, що це було б за місце? — Якщо мова йде саме про роботу для KSP, то на тихій галявині якогось парку. Йдеш собі, йдеш, і раптом — чи то ввижається, чи то справді — зовсім інша речовинність зустрілась.

— If you could place your sculpture anywhere either in Ukraine or in the world, what place would it be? — For KSP I would choose a quiet meadow. When people pass by, they would suddenly meet unusual, unexpectable scenery.

— Що б ви змінили у своєму місті? — Що стосується Києва, який я дуже люблю, то мене жахливо засмучують якісь напівзруйновані, деструктивні локації в центрі міста, клоновані новобудови, мільярди кіосків, зовнішня реклама та багато-багато іншого. Я знесла б усе бетонне, скляне, хмарочосне та інші каліцтва, активно побудовані за останні 10-15 років, а замість цього посадила б прекрасні сади. Аби кияни обтрусилися від пилу і згадали, як це буває: місто для людей.

— What would you change in your city? — Speaking about my adorable Kyiv I am upset by the destroyed and abandoned buildings at the city centre, cloned new constructions, billions of kiosks, advert boards and lots of other things. I would have all skyscrapers built in Kyiv during the last 10-15 years demolished and plant beautiful gardens so all the citizens breath fresh air and recall what it is like to live in the city created for people.

Катерина Бучацька

Kateryna Buchatska

«Точка роси», 2012

Dew point, 2012

Скло, пластик, алюмінування

Glass, plastic, aluminizing

Фото: Андрій Горб, Катерина Бучацька

Photos: Andriy Gorb, Kateryna Buchatska

«Точка роси» У кожній краплині роси Катерини Бучацької можна побачити відображення навколишнього світу, розділяючи здатність художниці дивуватися чудесам природи, якою ми всі володіли в дитинстві, але втратили з віком. Бучацька слідкує за змінами, що відбуваються у сучасній культурі, де спостереження за світом і його сприйняття зводиться лише до теорії. Ми позбавляємо себе практичного досвіду і втрачаємо зв’язок із реальністю. Створюючи краплі гігантського розміру, художниця акцентує увагу на цьому природному феноменi, використовуючи мистецтво в якості збільшувального скла для того, щоб позначити його цінність.

Dew point In each of Kateryna Buchatska’s dew drops it is possible to see the reflection of the world, sharing the artist’s sense of the wonder in nature, which she feels we have as children but lose growing up. Buchatska sees the changes in contemporary culture when people replace observation and feeling with theory. We lose our connection with the potential experiences of the world. Through creating giantic dew drops Buchatska simultaneously draws attention to the phenomena of nature, whilst using art as a lens for its appreciation.

Народилася в 1962 році. Born in 1962. Живе тa працює в Бланкенхамі, Нідерланди. Lives and works in Blankenham, The Netherlands. Освіта / Education 1994

Академія образотворчого мистецтва, Гаага, Нідерланди.

Vrije Academie, The Hague, The Netherlands.

Вибранi персональні та групові виставки / Selected solo and group exhibitions 2012

Фестиваль «Скульптура біля моря», Сідней, Австралія.

Sculpture by the Sea, Sydney, Australia.

2011

Фестиваль «Скульптура біля моря», Орхус, Данія.

Sculpture by the Sea, Aarhus, Denmark.

2011

Галерея Beukenhof, Кортрійк, Бельгія.

Gallery Beukenhof, Kortrijk, Belgium.

2010

Бієнале сучасної скульптури Geumgang Nature art Biennale, Конджу, Південна Корея.

Geumgang Nature art Biennale, Gongju, South Korea.

2010

«Ленд-арт Монголії», Улан-Батор, Монголія.

Landart Mongolia, Ulaanbataar, Mongolia.

2009

Екологічна арт-бієнале, І Парк, Східний Хаддем, США.

Environmental art Biennale, I Park, East Haddam, USA.

2007

«Пейзаж року», Тульча, Румунія.

Landscape of the Year, Tulcea, Romania.

2006

Галерея А3, Москва, Росія.

A3 Gallery, Moscow, Russia.

Нагороди / Аwards 2012 Головний приз Першого Міжнародного фестивалю сучасної скульптури Kyiv Sculpture Project 2012.

Grand Prix, First International Festival of Contemporary Sculpture Kyiv Sculpture Project 2012.

ван дер Молен — З якими матеріалами / техніками ви любите працювати? — Я люблю працювати з натуральними матеріалами, такими як верба, земля, бамбук і т.д. Але я не консервативна! — Хто зі скульпторів чи художників ХХ-ХХІ століття вас надихає? — Художники, які займаються темою навколишнього середовища і знаходять самобутнє вираження нашого зв’язку з природою. Наприклад, Кріс Друрі і Патрік Догерті. — Якби ви могли встановити свою роботу в будь-якому місці світу, що це було б за місце? — Було б чудово встановити цю роботу («Місячний» — прим. ред.) в центрі будь-якого мегаполісу. — Що б ви змінили у своєму місті? — Моє рідне містечко є крихітним селищем, чим менше там відбувається змін — тим краще!

Карін / van der Molen Karin

— What materials and techniques do you prefer to work with? — I like to work with natural materials, such as willow, earth, bamboo, etc. But I am not a fundamentalist! — Who inspires you among the artists of the XX-XXI centuries? — I am inspired by environmental artists, finding completely original expressions of our connection with nature. For example Chris Drury, Patrick Dougherty. — If you could place your sculpture anywhere in the world, what place would it be? — It would be great to install this object (Moonstruck — edit. note) in any large city centre. — What would you change in your city? — My hometown is a tiny village, the less it changes the better!

«Місячний» За основу проекту для Kyiv Sculpture Project 2012 Карін бере форму повного місяця. Якщо глядач зазирне всередину, внутрішній простір роботи спочатку здаватиметься темним. Проте, якщо трохи зачекати та звикнути до темряви, можна побачити довкола цілий всесвіт. Moonstruck For the Kyiv Sculpture Project 2012, Karin drew inspiration from the full moon. Visitors were invited to enter the inner space, which was first very dark but gradually the world within was revealed.

Карін ван дер Молен

«Місячний», 2012 Сіно, сітка, сталевий дріт Фото: Андрiй Горб, Роман Пашковський

Karin van der Molen

Moonstruck, 2012 Hay, mesh, steel wire Photos: Andriy Gorb, Roman Pashkovsky

Народився в 1985 році. Born in 1985. Живе та працює в Києві. Lives and works in Kyiv. Освіта / Education 2010 Факультет скульптури, Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури, Київ, Україна.

Sculpture department, National Academy of Fine Arts and Architecture, Kyiv, Ukraine.

Вибрані груповi виставки / Selected group exhibitions 2011 Всеукраїнська трієнале скульптури, Національна спілка художників України, Київ, Україна.

Sculpture Triennale, National Union of Artists of Ukraine, Kyiv, Ukraine.

2011 Великий скульптурний салон, «Мистецький Арсенал», Київ, Україна.

Grand Sculpture Salon, Mystetskyi Arsenal, Kyiv, Ukraine.

2005 Міжнародний cкульптурний симпозіум, острів Брач, Хорватія.

International sculpture symposium, Brac Island, Croatia.

Проекти, реалізовані у публiчному просторi / Projects in public space 2012

Скульптура «Рух супрематизму», ТЦ «Більшовик», Київ, Україна.

Sculpture Suprematism Movement, Bilshovyk shopping mall, Kyiv, Ukraine.

2012

Фонтан і скульптурна композиція «Груша», парк «Позняки», Київ, Україна.

A fountain with a sculpture composition Pear, Pozniaky park, Kyiv, Ukraine.

Нагороди / Awards 2012 «Кращий молодий український скульптор», Перший Міжнародний фестиваль сучасної скульптури Kyiv Sculpture Project 2012.

Best young Ukrainian sculptor Prize, First International Festival of Contemporary Sculpture Kyiv Sculpture Project 2012.

Золотарьов

Олексій / Zolotariov Oleksiy

— Головні якості сучасної скульптури — це ... — Моє бачення сучасної скульптури можна звести до таких тез. Сучасна скульптура це, по-перше, захоплення простору — пластично активна, спрямована назовні форма. Подруге — витіснення простору, цільна, досконала за формою пластика, що повинна створювати навколо потужне енергетичне поле.

— Defining characteristics of contemporary sculpture are... — I can reduce my sense of contemporary sculpture to the following keynotes. First of all, contemporary sculpture for me is the capture of space — plastically active, outwardly directed form. Secondly it is a displacement, repression of space, integral, energetically concentrated object, perfect in its form. In both variants, it is object that should create a strong energy around itself.

— З якими матеріалами / техніками ви любите працювати? — З широким спектром матеріалів, як традиційних, так і інноваційних. Люблю довговічні матеріали, які я можу освоїти.

— What materials and techniques do you prefer to work with? — I like to work with a wide range of media, both traditional and innovative. I prefer long-life materials, those I could master technologically.

— Хто зі скульпторів чи художників ХХ-ХХІ століття вас надихає? — Серед майстрів ХХ століття виділю Пабло Пікассо, Альберто Джакометті, Костянтина Бранкузі, Лінна Чедвіка, Олександра Архипенка, Олександра Дяченка. — Якби ви могли встановити свою роботу в будь-якому місці України або світу, що це було б за місце? — У світі встановлено багато цікавих скульптурних об’єктів. А ось в українських містах, на жаль, існує великий дефіцит гідної скульптури. Мені було б цікаво побачити свої роботи як у місцях з багаторічними скульптурними традиціями, так і у зовсім нових і незвіданих локаціях, де вони будуть цю традицію розпочинати. — Що б ви змінили у своєму місті? — Зберіг би історичне середовище. Я би хотів, щоб у моєму місті жила скульптура.

— Who inspires you among the artists of the XX-XXI centuries? — Among masters of the 20th century I’d single out such artists as Pablo Picasso, Alberto Giacometti, Constantin Brancusi, Lynn Chadwick, Alexander Archipenko and Oleksandr Dyachenko. — If you could place your sculpture anywhere either in Ukraine or in the world, what place would it be? — There are a lot of interesting objects installed in the world. But, unfortunately, in Ukrainian cities there is a strong deficiency of decent sculptures. It would be interesting to see my own artworks in places, which have years-long sculptural traditions, as well as in new, unexplored locations where they would start this tradition. — What would you change in your city? — I would like to preserve the historic environment, to open up a place for sculpture in the city.

«Роза вітрів» Об’єкт Олексія Золотарьова «Роза вітрів» є втіленням знаменитої діаграми, яку використовують метеорологи та кліматологи для прорахунків напрямків вітру. Олексій звільняє діаграму від практичного значення та надає їй цікавого пластичного вирішення — напівабстрактної форми, що гармоніює з оточуючим середовищем ботанічного саду.

Олексій Золотарьов

Oleksiy Zolotariov

«Роза вітрів», 2012

Wind rose, 2012

Чорний метал, залізобетон

Black metal, ferroconcrete

Фото: Андрiй Горб, Роман Пашковський

Photos: Andriy Gorb, Roman Pashkovsky

Wind Rose Oleksiy Zolotariov’s sculpture Wind Rose is an impression of the familiar diagram used by meteorologists and climatologists to show the direction of the wind. Zolotariov frees the diagram from its original, practical meaning and gives it an interesting sculptural sense, which is in harmony with the environment of the Botanic Garden.

Народився в 1987 році. Born in 1987. Живе та працює в Києві. Lives and works in Kyiv. Освіта / Education 2007-2009 Навчався в майстерні Олександра Бабака, Київ, Україна.

Studied at the studio of Oleksandr Babak, Kyiv, Ukraine.

Вибранi персональні та групові виставки / Selected solo and group exhibitions 2011

Genofond Pinakothek, виставкові зали Titanikas, Вільнюська Академія мистецтв, Вільнюс, Литва.

Genofond Pinakothek, Titanikas Exhibition Halls, Vilnius Academy of Arts, Vilnius, Lithuania.

2011 «Космічна Одіссея», «Мистецький Арсенал», Київ, Україна.

Space Odyssey, Mystetskyi Arsenal, Kyiv, Ukraine.

2010 «Школа Живопису», арт-центр «Я Галерея», Київ, Україна.

School of Painting, Ya Gallery art center, Kyiv, Ukraine.

2010 «Генофондlovekiev», галерея «Лавра», Київ, Україна.

Genofondlovekiev, Lavra gallery, Kyiv, Ukraine.

2010 «Вхід Вихід», арт-центр «Я Галерея», Дніпропетровськ, Україна.

Entrance Exit, Ya Gallery art center, Dnipropetrovsk, Ukraine.

2009 «Паркан», фестиваль «Гогольфест», «Мистецький Арсенал», Київ, Україна.

Fence, Gogolfest festival, Mystetskyi Arsenal, Kyiv, Ukraine.

Іванов

Добриня

/ Ivanov Dobrynia

— Головні якості сучасної скульптури — це ... — Сучасність.

— Defining characteristics of contemporary sculpture are... — Contemporaneity.

— З якими матеріалами/техніками ви любите працювати? — Зі знайденими предметами. І деревом, мабуть.

— What materials and techniques do you prefer to work with? — Found objects and possibly wood.

— Хто зі скульпторів чи художників ХХ-ХХІ століття вас надихає? — Ентоні Гормлі, Сара Лукас, Чігару Шіота, Луїза Буржуа. — Якби ви могли встановити свою роботу в будь-якому місці України або світу, що це було б за місце? — У пеклі. Хоча місцем це назвати важко. У далекому місці, коротше. У пустелях Гобі або Наміб. — Чого не вистачає публічному простору міст України з точки зору культурного наповнення? — Творчих кластерів, напевно. Або публічного простору як такого. Третіх місць. Лавок. Вузьких вулиць. Затінків. — Що б ви змінили у своєму місті? — Прибрав би дивну атмосферу страху.

— Who inspires you among the artists of the XX-XXI centuries? — Antony Gormley, Sarah Lucas, Chiharu Shiota and Louise Bourgeois. — If you could place your sculpture anywhere either in Ukraine or in the world, what place would it be? — In hell. Though it’s hardly to be called the place. Far away. In the Gobi or the Namіb deserts. — In terms of cultural content, what is missing in the public space of Ukrainian cities? — Creative clusters, I suppose. Or just public space itself. The third places. Benches. Narrow streets. Shadows. — What would you change in your city? — I would take away this odd climate of fear.

«Каміння основи» «Каміння основи» — копії надгробків на київській Алеї Слави, створені художником у натуральну величину з відшліфованої до дзеркального блиску нержавіючої сталі. Ефект рефлексуючої поверхні використовується з метою зміни контексту. Адже зараз мало хто пам’ятає Другу світову війну і загиблих на ній людей, а сам символ надгробка втратив первісне значення і використовується штучно.

Foundation Stones Foundation Stones is a copy of the tombstones from Alley of Fame in Kyiv. They are created to original size from stainless steel buffed to a mirror shine. The reflection of the surface is changing the context. Nowadays, only a few remember the second world war, people who died there, and the symbol of the tombstone is used artificially and has lost its original meaning.

Добриня Іванов

Dobrynia Ivanov

«Каміння основи», 2012

Foundation Stones, 2012

Нержавіюча сталь

Stainless steel

Фото: Андрiй Горб, Роман Пашковський

Photos: Andriy Gorb, Roman Pashkovsky

Народилася в 1981 році. Born in 1981. Живе та працює в Києві. Lives and works in Kyiv. Освіта / Education 1999

Відділення скульптури, Київська державна художня середня школа ім. Тараса Шевченка, Київ, Україна.

Sculpture department, Kyiv State Art Secondary School named after Taras Shevchenko, Kyiv, Ukraine.

Вибрані персональні та групові виставки / Selected solo and group exhibitions 2012

«Натовп», PAC UA, PinchukArtCentre, Київ, Україна.

Crowd, PAC UA, PinchukArtCentre, Kyiv, Ukraine.

2011

«Асфальт», ЦСМ «Замок Уяздовський», Варшава, Польща.

Аsphalt, Center for Contemporary Art Ujazdowski Castle, Warsaw, Poland.

2010

«ЯКЩО/ЕСЛИ/IF», Музей сучасного мистецтва PERMM, Перм, Росія.

ЯКЩО/ЕСЛИ/IF, Museum of Contemporary Art PERMM, Perm, Russia.

Проекти, реалізовані у публiчному просторi / Projects in public space 2011

Скульптура «Форма світла», Пейзажна алея, Київ, Україна.

Sculpture Form of Light, Peizajna alley, Kyiv, Ukraine.

2010

Скульптура «Яблуко», вул. Леніна, Перм, Росія.

Sculpture Apple, Lenina str., Perm, Russia.

Вибрані нагороди / Selected awards

2012

Головний приз, Перший Міжнародний фестиваль сучасної скульптури Kyiv Sculpture Project 2012.

Grand Prix, First International Festival of Contemporary Sculpture Kyiv Sculpture Project 2012.

2011

Спеціальна премія, PinchukArtPrize 2011.

Special Award, PinchukArtPrize 2011.

Кадирова

Жанна

/ Kadyrova Janna

— Головні якості сучасної скульптури — це ... — Як на мене, головна якість не тільки скульптури, а й будь-якого твору сучасного мистецтва — це яскрава ідея. Якщо говорити про мої уподобання, то мені подобається мистецтво, яке співвідноситься з сьогоднішньою реальністю.

— Defining characteristics of contemporary sculpture are... — For me, the main characteristic of any piece of art rather then only sculpture is a vibrant idea. Speaking about my personal taste I am passionate about art which reflects the contemporary world.

— З якими матеріалами / техніками ви любите працювати? — Матеріали і техніка — це другорядна історія. Головне — ідея. Використовую той матеріал, який найбільш доречний для втілення цієї ідеї.

— What materials and techniques do you prefer to work with? — Materials and techniques are the second story. The main thing is an idea. I use media which is most appropriate to implement this idea.

— Хто зі скульпторів чи художників ХХ-ХХІ століття вас надихає? — Складно вибрати пару імен. ХХ століття настільки велике, якщо перераховувати всіх класиків, які мені подобаються, рука писати втомиться. — Якби ви могли встановити свою роботу в будь-якому місці України або світу, що це було б за місце? — Це складне питання, оскільки для установки скульптури в публічному просторі потрібен аналіз місця, його особливостей. Як мінімум, потрібно знати, що це за скульптура, перед тим, як думати про її розташування. Віддаю перевагу роботі з реально поставленими завданнями. Загалом, публічному простору міст України не вистачає не тільки культурного наповнення, але й якогось елементарного функціоналу: лавок для сидіння, зупинок, дитячих майданчиків тощо. Якщо в Києві ця проблема більш-менш вирішена, то на периферії все дуже погано. Якщо поставити скульптуру серед бур’янів, мало хто отримає задоволення від високого мистецтва. — Що б ви змінили в своєму місті? — Заборонила б будь-яке будівництво в історичній частині міста! Всім паркам, включаючи Труханів острів (острів на Дніпрі у Києві — прим.ред.), дала б статус міських заповідників. На їх території можна було б зробити освітлення, доріжки, лавки, а потім і якісь скульптурні об’єкти.

— Who inspires you among the artists of the XX-XXI centuries? — It’s hard to select several names. The 20th century was so full of important artists that my hand will get tired to write all their names. — If you could place your sculpture anywhere either in Ukraine or in the world, what place would it be? — Before installation of sculpture in public places, this place should be thoroughly analyzed. First to decide what sculpture is in order to put at any location. I prefer to work with strict rules. In general Ukrainian public space lacks not only culture filling but any simple facilities such as benches, bus stops, children’s playgrounds, etc. These issues are partly solved in Kyiv, but the countryside is in a very bad condition. If you install a sculpture among the weeds, rarely will someone enjoy this high art. — What would you change in your city? — I would prohibit all construction development at the historical part of the city. All the city parks, including Trukhaniv Island (island in the Dnipro river in Kyiv — edit.note) must be granted the status of national parks. First, proper lighting, benches and walking routes must be organized and then the sculptures.

«Мушля» Кадирова продовжує випробовувати естетичний потенціал звичайних будівельних матеріалів. На цей раз художниця створює з них своєрідний пам’ятник молюску, що у відповідь на будь-який подразник зовнішнього світу зачиняє стулки свого «будиночка» і так ховається від небезпеки. Завдяки цій нехитрій властивості молюски переживають будь-які негаразди та катаклізми у дикій природі. В сучасному мегаполісі людина часто переймає навички молюска й так само реагує на події, що відбуваються навколо неї. Seashell Kadyrova explores the aesthetic potential of common construction materials, in this case being inspired by a shellfish. Such creatures are known for being able to close their shell in response to external irritation or danger, a highly useful survival mechanism and one that the artist sees as a metaphor for contemporary human behavior in the face of adversity.

Жанна Кадирова

Janna Kadyrova

«Мушля», 2012

Seashell, 2012

Металевий каркас, черепиця

Metal frame, tile

Фото: Андрiй Горб, Роман Пашковський

Photos: Andriy Gorb, Roman Pashkovsky

Народилася у 1975 році. Born in 1975. Живе та працює в Ілкстоні, Великобританія. Lives and works in Ilkeston, UK. Освіта / Education 2007

Бакалаврат з екологічного проектування в 3D з відзнакою, Університет Дербі, Дербі, Великобританія.

BA Hons 3D Sustainable Design, University of Derby, Derby, UK.

2003

Основний курс з образотворчого мистецтва, коледж Castle, Ноттінгем, Великобританія.

Foundation Studies in Fine Art, Castle College, Nottingham, UK.

2002

Підготовчий курс з образотворчого мистецтва, коледж Castle, Ноттінгем, Великобританія.

A Level in Fine Art, Castle College, Nottingham, UK.

Вибрані персональні та групові виставки / Selected solo and group exhibitions 2012

Чарлькот Парк, Ворвікшир, Великобританія.

Charlecote Park, Warwickshire, UK.

2011

Скульптурна бієнале Fresh Air 2011, Квінінгтон, Великобританія.

Biennale sculpture exhibition Fresh Air 2011, Quenington, UK.

2011

Виставка сучасної скульптури, Ньюінгтонські сади, Волінгфорд, Великобританія.

Contemporary Sculpture Exhibition, Newington Nurseries, Wallingford, UK.

Вибрані нагороди / Selected awards

2009

Грант за внесок у мистецтво, премія «Прогрес» від Художньої ради Англії.

Grant for the Arts, Arts Council England Cultivate Progress Award.

Картер

Рейчел

/ Carter Rachel

— Головні якості сучасної скульптури — це ... — Природа створює дивовижні образи, які я намагаюся відтворити зi сплетеної верби, вкриваючи нею поверхню моїх скульптур.

— Defining characteristics of contemporary sculpture are... — Nature creates beautiful patterns and I try to recreate them with woven willow upon the surface of my sculptures.

— З якими матеріалами/техніками ви любите працювати? — Із м’якими сталевими рамами, які вигинають вручну та зварюють між собою. Потім вони обвиваються свіжою лозою верби з Сомерсетських болот.

— What materials and techniques do you prefer to work with? — Mild steel frames that are hand formed and welded together, then the frame is woven with freshly soaked willow withies from the Somerset Levels.

— Хто зі скульпторів чи художників ХХ-ХХІ століття вас надихає? — Єва Хессе, Гауді та об’єкти реді-мейд Пікассо.

— Who inspires you among the artists of the XX-XXI centuries? — Eva Hesse, Gaudi and Picasso’s ready mades.

— Якби ви могли встановити свою роботу в будь-якому місці світу, що це було б за місце? — У парку Хай-Лайн, що в Нью-Йорку. (Хай-Лайн — громадський парк, закладений на місці історичної залізничної колії, яка проходила над вулицями Західного Манхеттена — прим. ред.).

— If you could place your sculpture anywhere in the world, what place would it be? — The High Line Park, New York. (High Line is a public park built on an historic freight rail line elevated above the streets on Manhattan’s West Side — edit. note).

— Що б ви змінили в своєму місті? — Я б зменшила кількість будинків і збільшила кількість дерев та зелених насаджень.

— What would you change in your city? — Less houses and more trees and green spaces.

«Великі сфери» У своїй творчості Картер поєднує любов до мистецтва та дизайну із пристрастю до садівництва та піклування про довкілля. Її надихають рослини з власного саду, прогулянки та подорожі до англійських заміських парків. На думку художниці, природа створює прекрасні плавні форми. Саме такі форми Картер і відтворює в своїх мистецьких об’єктах за допомогою улюблених матеріалів — верби та м’якої сталі. Grand Spheres In her sculpture, Carter combines her love for art with a passion for horticulture and care about the environment. She takes inspiration from her own garden, walks through botanical gardens and the country parks of England. In particular Carter responds to the organic lines and growth of nature evident in Grand Spheres, which comprises willow wound around a soft steel form.

Рейчел Картер

Rachel Carter

«Великі сфери», 2012

Grand Spheres, 2012

Вербові гілки, сталевий дріт

Willow twigs, steel wire

Фото: Андрiй Горб, Роман Пашковський

Photos: Andriy Gorb, Roman Pashkovsky

Народилася в 1961 році. Born in 1961. Живе та працює в Терроулі, Австралія. Lives and works in Thirroul, Australia. Освіта / Education 2007

Університет мистецтв, Фарнем, Великобританія.

University of the Creative Arts, Farnham, UK.

2006

Магістратура з мистецтва, дизайну та медіа, Портсмутський університет, Портсмут, Великобританія.

MA Art, Design & Media, Portsmouth University, Portsmouth, UK.

1983

Бакалаврат з візуальних мистецтв (скульптура), Норвічська школа мистецтв, Норвіч, Великобританія.

BA Visual Arts (Sculpture), Norwich School of Art, Norwich, UK.

Вибрані персональні виставки / Selected solo exhibitions 2011

«Переклади…….мураха працює ІІ», галерея Brunswick Art Space, Мельбурн, Австралія.

Translations…….ant works II, Brunswick Art Space, Melbourne, Australia.

2010

«Переклади…….мураха працює», галерея Sheaham, Кліфтон, Австралія.

Translations…….ant works, Sheaham gallery, Clifton, Australia.

2007

«Джерело до джерела», Брайтонський медіа-центр, Брайтон, Великобританія.

Cradle to Cradle, Brighton media centre, Brighton, UK.

Вибрані сайт-специфік інсталяції / Selected site specific projects 2012 «У мішку: чи зручно нам сидіти? ІІ», Конкурс скульптури університету Західного Сіднея, Кемпбеллтаун, Австралія.

In the Bag: are we sitting comfortably? II, University Western Sydney Sculpture Awards, Campbelltown, Australia.

2012 «У мішку: час покаже», виставка «Скульптура біля моря», Сідней, Австралія.

In the Bag: time will tell, Sculpture by the Sea, Sydney, Australia.

Кідалл

Саллі

/ Kidall Sally

— З якими матеріалами / техніками ви любите працювати? — Я експериментую з розмаїттям нестабільних і вразливих матеріалів, таких як сольові розчини, кристалічна сіль і лід, суміші мила і цукру, пророщене насіння і трави. У роботі «За столом: чи зручно нам сидіти?», представленій на фестивалі, я використовую поліетиленові пакети, які закривають траву, що проростає на столі та стільцях. Концепція перетворення є ключовою у моїй творчості, і кінцевий результат кожної роботи не є вирішальним. Часто матеріали змінюються або пошкоджуються під час виставки, і причиною тому може бути пекуче сонце, проливні дощі або ж тварини, які можуть з’їсти їх компоненти, наприклад, яблука або насіння. Елементи роботи можуть проростати, як, наприклад, насіння або кристали солі. — Хто зі скульпторів чи художників ХХ-ХХІ століття вас надихає? — Найбiльше враження на мене, молоду студенткускульптора, ще на початку 1980-х справив Річард Лонг. Він читав лекцію в моєму художньому училищі і повністю змінив мій підхід до створення скульптури. Також це перші художники, що займалися темою екології, наприклад, Роберт Смітсон. Ще Аня Галаччіо та Олафур Еліассон з його великомасштабними роботами в природному середовищі. — Якби ви могли встановити свою роботу в будь-якому місці світу, що це було б за місце? — Пустеля Сахара — ось справжній виклик виживанню роботи! — Що б ви змінили у своєму місті? — Я живу на мальовничому узбережжi Східної Австралії, вкритому тропічними лісами, з величезною кількістю гiрських виступiв. Історично ця область широко використовувалася для видобутку вугілля, але зараз Терроуль — це маленьке приморське місто з великою кількістю новобудов. Мешканці часто проводять свої вихідні за косінням трави, а я б хотіла викопати всі газони з травою, заборонити газонокосарки і замінити все фруктовими деревами та кущами. Крім того, я хотіла б спроектувати і побудувати парк для скейтбордистів, де могли б зустрічатися підлітки.

— What materials and techniques do you prefer to work with? — In my practice I experiment with a wide range of unstable and vulnerable materials, including: salt solutions, salt casting and crystallization, ice, soap and sugar mixes, incorporating the germination and growing of seeds and grasses within works. Recently I have been experimenting with creating micro-climates within works, as with At the Table: are we sitting comfortably? II, using plastic to contain the grass growing table and chairs. The concept of transition is key to my practice and each work’s final outcome is inconclusive. Materials often change or breakdown during their display owing to the heat of the sun, heavy rain, animals may feed from various components, eg apples, seeds. Elements may germinate and grow like seeds or salt crystals. — Who inspires you among the artists of the XX-XXI centuries? — Richard Long had a key influence on me as a young impressionable sculpture student in the early 1980s. Richard gave a lecture at my art college showing one of his famous slide shows, he completely changed my approach to making sculpture. The early Ecological artists, including Robert Smithson. Also Anya Gallaccio, Olafur Eliasson and his large scale works within the natural environment. — If you could place your sculpture anywhere in the world, what place would it be? — Sahara Desert, what a challenge to keep the work surviving there! — What would you change in your city? — I live in a beautiful costal region in Eastern Australia backed by a huge rain forest coated escarpment. Historically the area has been mined extensively for coal, but now Thirroul is a small seaside town with many new houses being built. Residents spend their weekend cutting grass, I would love to dig up all the grass lawns, ban lawn mowers and replace them with fruit trees and native bush. Also design and landscape an exciting skateboard park for the teenager community to meet at.

«За столом: чи зручно нам сидіти? II» Інсталяція представляє собою стіл та чотири стільці, робочі поверхні яких вкриті травою. Кожний предмет художниця вкриває пакетом, створюючи всередині своєрідне мікросередовище, некомфортне для життя. Залежно від природних умов трава всередині цих пластикових мішків буде гинути швидше або повільніше, демонструючи сучасну ідею натюрморту.

At the table: are we sitting comfortably? II The installation of a table and four chairs covered with grass was enclosed in plastic, creating a peculiar microenvironment that is not conducive to life. Depending on the conditions the grass died at a variable rate and is a modern interpretation of the classical tradition of still life.

Саллі Кідалл

Sally Kidall

«За столом: чи зручно нам сидіти? II», 2012

At the table: are we sitting comfortably? II, 2012

Дерев’яні меблі, зерно пшениці, пластик, компост, мішковина

Wooden furniture, wheat, plastic, compost, sacking

Фото: Андрiй Горб

Photos: Andriy Gorb

Народилася в 1983 році. Born in 1983. Живе та працює в Києві. Lives and works in Kyiv. Освіта / Education 2009-по сьогодні Асистентура, Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури, Київ, Україна. 2009-Now Assistantship, National Academy of Fine Arts and Architecture, Kyiv, Ukraine. 2002-2008 Магiстратура, факультет графіки, Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури, Київ, Україна.

МА, Graphic department, National Academy of Fine Arts and Architecture, Kyiv, Ukraine.

Вибрані персональні виставки / Selected solo exhibitions 2012 Спеціальний проект програми трієнале «4-й Блок», Київ, Україна.

Special project at the triennale program 4th Block, Kyiv, Ukraine.

2012 «Встановлення особистості», «Галерея на Інститутській», Київ, Україна.

Identification, Institutska gallery, Kyiv, Ukraine.

Вибрані групові виставки / Selected group exhibitions 2012 Спеціальний проект Першої Київської міжнародної бієнале сучасного мистецтва ARSENALE 2012, Київ, Україна.

Special Project at the First Kyiv Biennale of Contemporary Art ARSENALE 2012, Kyiv, Ukraine.

2012 Спеціальний проект III Московської бієнале молодого мистецтва, Москва, Росія.

Special Project at the III Moscow Biennale of Young Art, Moscow, Russia.

2010 Міжнародний ярмарок кінетичного мистецтва, Лондон, Великобританія.

International Kinetica Art Fair, London, UK.

Надуда

анна

/ Naduda Аnna

— Головні якості сучасної скульптури — це ... — На мою думку, сучасна скульптура — це скульптура діалогу. Час констатації фактів краси або потворності пройшов. Тепер цікаво, коли скульптура продовжує думку людини — відповідає їй, ставить питання або підказує нестандартне рішення. Гра з простором і можливість задіювати абсолютно всі екстер’єрні локації роблять сучасну скульптуру вільною від парадно-утилітарної місії прикраси вулиць.

— Defining characteristics of contemporary sculpture are... — To my mind, contemporary sculpture is the sculpture of dialogue. The time of stating the facts of beauty and ugliness has gone. Now it is interesting when sculpture continues the flow of thoughts of the person, while answering and asking or suggesting unconventional solutions. The game with space and the ability to involve all possible exterior locations makes contemporary sculpture free from the decorative and utilitarian mission of street decoration.

— З якими матеріалами/техніками ви любите працювати? — Я багато працювала з природними матеріалами. Лендарт та екологічні проекти були значною частиною мого життя. Пізніше настала епоха легкотілих скульптур, які могли практично левітувати. Робота з металом, зварюванням, склом і дзеркалами була необхідним етапом затвердження в матеріалі. Потім мене захопив папір, як новий скульптурний матеріал. Скульптура для Kyiv Sculpture Project зварена з металу, та, незважаючи на це, її ознаки — прозорість та легкість. Це досягнуто кількамісячним 3D-проектуванням.

— What materials and techniques do you prefer to work with? — For a while I used to work with natural materials. Land-art and ecological projects were a considerable part of my life. Then came the period of lightweight sculptures, they could basically levitate. Work with steel, welding, glass and mirror were an essential stage for gaining a foothold in material. Further, I was absolutely fascinated by paper as a new material for sculpture. The artwork for Kyiv Sculpture Project was made out of steel, but nevertheless, its characteristics — transparency and lightness. It was accomplished by several months of 3D design.

— Хто зі скульпторів чи художників ХХ-ХХІ століття вас надихає? — Хесус Рафаель Сото, Франциско Інфанте, Пітер Коглер, Ентоні Гормлі, Хундертвассер, Егон Шиле. — Якби ви могли встановити свою роботу в будь-якому місці України або світу, що це було б за місце? — Мені здається дуже цікавим варіант розміщення скульптури в максимально несподіваних місцях, в яких людина випадково її знаходить. Це має глибокий гуманістичний зміст — підтримка віри людини в чудеса. Естетично і практично мені дуже цікаві відкриті майданчики, узбережжя океану або моря, де око може вільно подорожувати, линучи від води до неба. — Що б ви змінили у своєму місті? — Припинила б постійну гонку забудов. Я впевнена, що безрозбірливе ставлення до архітектури здатне за лічені роки спотворити візуальний образ міста.

— Who inspires you among the artists of the XX-XXI centuries? — Jesus Rafael Soto, Francisco Infante, Peter Kogler, Antony Gormley, Hundertwasser, Egon Schiele. — If you could place your sculpture anywhere either in Ukraine or in the world, what place would it be? — It seems very interesting to locate sculpture in unexpected places, where a person accidentally finds it. It brings profound humanistic sense, it encourages humans to believe in miracles. Aesthetically and practically I am very interested in open spaces, sea or ocean shores where one can see as far as the eye can reach from the water to the sky. — What would you change in your city? — I would stop this endless building race. I’m sure disorderly construction and bad attitudes to architecture is capable to deform the visual image of the city within few years.

Анна Надуда

Anna Naduda

«Структура світла», 2012

Structure of the light, 2012

Фарбована сталь, зварка

Painted steel, welding

Фото: Андрiй Горб, Роман Пашковський

Photos: Andriy Gorb, Roman Pashkovsky

«Структура світла» Анна Надуда захоплюється різноманітними структурами. Для проекту в рамках Kyiv Sculpture Project 2012 вона немов матеріалізує світло та втілює його у кольорових променях, що примхливо перетинаються між собою. В інтерпретації художниці — це прозора кристалічна структура, матеріальна, але в той самий час — частина оточуючого простору. Скульптура Надуди уособлює перевтілення сонячного світла в енергію Землі. Поринаючи в землю та виходячи знову на поверхню, вона утворює арку, крізь яку людина може з легкістю пройти.

Structure of the light Anna Naduda explores the structural potential of sculpture. For the Kyiv Sculpture Project 2012 Naduda sought to materialize light and embody it in the coloured rays. The artist’s interpretation is a transparent, crystalline structure, but at the same time still a part of the surrounding space. The artwork celebrates transformation of sunlight into the energy of earth. Plunged into the ground and appearing again at the surface, the sculpture formed an arch that people could walk through.

Народився в 1950 році. Born in 1950. Живе та працює в Нортумберленді, Великобританія. Lives and works in Northumberland, UK. Освіта / Education 1979 Магістратура з образотворчих мистецтв, університет Ньюкасла, Ньюкасл-апон-Тайн, Великобританія.

MFA, University of Newcastle upon Tyne, UK.

1976

Бакалаврат з образотворчих мистецтв з відзнакою, Нортумбрійський університет, Ньюкасл-апон-Тайн, Великобританія.

BA Hons, Northumbria University, Newcastle upon Tyne, UK.

Вибранi персональні виставки / Selected solo exhibitions 2011

«Остання робота», галерея Fifiefofum, Нортумберленд, Великобританія.

Recent Work, Fifiefofum Gallery, Northumberland, UK.

2000

«Міста та валізи», Страсбург, Франція.

Villes et Valises, Strasbourg, France.

1995

«Витвори земляного мистецтва», галерея Lewers, Пенріт, Австралія.

Earthworks, Lewers Gallery, Penrith, Australia.

1992

«Ніч і день: деревo та паркові скульптури», Йоркширський скульптурний парк, Вейкфілд, Великобританія.

Night and Day: Tree and Ground Sculptures, Yorkshire Sculpture Park, Wakefield, UK.

Вибрані групові виставки / Selected group exhibitions 2012

«Літня виставка», галерея Westside, Нортумберленд, Великобританія.

Summer Exhibition, Westside Gallery, Northumberland, UK.

2011

«Скульптура в гаю», Хaртфордшир, Великобританія.

Sculpture At The Grove, Hertfordshire, UK.

2001 «Подорож каміння», галерея Galerie de Beerenburght, Екк Ан Віль, Нідерланди.

Journey of Stones, Galerie de Beerenburght, Eck en Wiel, The Netherlands.

Вибрані нагороди / Selected awards

2001

Національна премія з дизайну М1 «Звукові бар’єри», Йоркшир, Великобританія.

National Design Award M1 Sound Barriers, Yorkshire, UK.

Роуз

Колін / Rose Colin

— З якими матеріалами / техніками ви любите працювати? — Я використовую широкий спектр матеріалів, вибір яких диктують ідеї. Мені подобається надавати форму матеріалам, тому я люблю працювати зі сталлю, алюмінієм і деревом. — Хто зі скульпторів чи художників ХХ-ХХІ століття вас надихає? — Мені подобаються роботи дуже багатьох художників і різні види мистецтва — кіно, фотографія, живопис і скульптура. Важко виділити всього одне або два імені. У мене немає кумирiв, яких би я наслідував. Але якби мене змусили зробити вибір, то до свого довгого списку я додав би Анрі Матісса, Говарда Ходжкіна, Річарда Серру, Філіпа Кінга, Річарда Дікона і Девіда Неша. — Якби ви могли встановити свою роботу в будь-якому місці світу, що це було б за місце? — Я живу на узбережжi, мене завжди тягнуло до нього, тож виникає спокуса відповісти: біля моря, серед хвиль, «там, де прокидається земля». Але в той же час я розумію, що це надто досконалі місця. — Що б ви змінили у своєму місті? — Думаю, що потрібно висаджувати більше дерев і зруйнувати або замінити всі огидні бездушні будівлі!

— What materials and techniques do you prefer to work with? — I work with a wide range of materials as the ideas dictate. I prefer to construct and shape material, so have tended to work mainly with steel, aluminium and wood. — Who inspires you among the artists of the XX-XXI centuries? — There are so many artists work that I enjoy and which span across all disciplines, film, photography, painting and sculpture. It is difficult to single out one or two names. I don’t have any heroes that I follow. Forced to choose, I would include Henri Matisse, Howard Hodgkin, Richard Serra, Phillip King, Richard Deacon and David Nash on my long list. — If you could place your sculpture anywhere in the world, what place would it be? — I live beside the coast and am always drawn to it, so am tempted to say the sea, between the tides ‘where the land wakes up’, but then it is too precious a place. — What would you change in your city? — Plant more trees I think, and remove or replace all bland soulless buildings!

«Зіркова куля» Скульптура є результатом тривалої роботи Коліна Роуза над великим проектом для Центру генома в Кембриджі, де досліджують ДНК людини. На основі комп’ютерних даних художник розробив особливу структуру, втілену в скульптурному об’єкті. Його бездоганно відполірована дзеркальна поверхня немов затягує глядача всередину. Скульптура пропонує багатогранний погляд на всесвіт як на форму, що об’єднує елементарні частинки з безкінечним простором.

Starball Starball by Colin Rose references the major work of the Genome Centre near Cambridge, where research is being conducted into man’s DNA. Rose’s sculpture is based on computer interpretations of related data, to create a very particular structure. The perfectly polished surface both draws the viewer in and reflects the world around, simultaneously reflecting our own image within the universe beyond.

Колін Роуз

Colin Rose

«Зіркова куля», 2007

Starball, 2007

Нержавіюча сталь

Stainless steel

Фото: Андрiй Горб, Роман Пашковський

Photos: Andriy Gorb, Roman Pashkovsky

Народився в 1987 році. Born in 1987. Живе та працює в Одесі. Lives and works in Odessa. Освіта / Education 2011

Архітектурно-художній інститут, Одеська державна академія будівництва та архітектури, Одеса, Україна.

Architecture and Art Institute, Odessa State Academy of Construction and Architecture, Odessa, Ukraine.

Вибрані персональні та групові виставки / Selected solo and group exhibitions 2012

Спеціальний проект Першої Київської міжнародної бієнале сучасного мистецтва ARSENALE 2012, Київ, Україна.

Special Project at the First Kyiv Biennale of Contemporary Art ARSENALE 2012, Kyiv, Ukraine.

2012

«Міф. Українське бароко», Національний художній музей України, Київ, Українa.

Myth. Ukrainian Baroque, National Art Museum of Ukraine, Kyiv, Ukraine.

2011

Виставка номінантів PinchukArtPrize, PinchukArtCentre, Київ, Українa.

Еxhibition of shortlisted artists PinchukArtPrize, PinchukArtCentre, Kyiv, Ukraine.

2011

«Незалежні», «Мистецький Арсенал», Київ, Українa.

Independent, Mystetskyi Arsenal, Kyiv, Ukraine.

2011

«Космічна Одіссея», «Мистецький Арсенал», Київ, Українa.

Space Odyssey, Mystetskyi Arsenal, Kyiv, Ukraine.

Нагороди / Awards

2012

Спеціальний приз Першого Міжнародного фестивалю сучасної скульптури Kyiv Sculpture Project 2012.

Special Prize at the First International Festival of Contemporary Sculpture Kyiv Sculpture Project 2012.

Рябченко

Степан / Riabchenko Stepan

— Головні якості сучасної скульптури — це ... — Актуальність теми, використання сучасних матеріалів та високих технологій.

— Defining characteristics of contemporary sculpture are... — Relevance of the topic and media. Hi-tech solutions in making.

— З якими матеріалами/техніками ви любите працювати? — Кожен матеріал має свої унікальні властивості. Мені цікаво працювати з металом, деревом, склом, синтетичними матеріалами.

— What materials and techniques do you prefer to work with? — Each material has its own unique properties. I like to work with metal, wood, glass and synthetic materials.

— Хто зі скульпторів чи художників ХХ–ХХІ століття вас надихає? — Олександр Архипенко, Генрі Мур, Костянтин Бранкузі, Тоні Крегг, Річард Дікон...

— Who inspires you among the artists of the XX-XXI centuries? — Alexander Archipenko, Henry Moore, Constantin Brancusi, Tony Cragg, Richard Deacon…

— Якби ви могли встановити свою роботу в будь-якому місці України або світу, що це було б за місце? — Є дуже багато місць, які мені подобаються. Наприклад, в Україні це острів Зміїний (єдине тектонічне підняття на північно-західному шельфі Чорного моря — прим. ред.).

— If you could place your sculpture anywhere either in Ukraine or in the world, what place would it be? — There are many places, which I like. For example, in Ukraine it is Snake Island (the only one tectonic uplift in the Black Sea, and thus the only island in the full sense of the word. — edit. note).

— Чого не вистачає публічному простору міст України з точки зору культурного наповнення? — На мій погляд, не вистачає самих публічних просторів, у тому числі озеленених. В ідеалі в таких місцях і повинна розміщуватися сучасна скульптура, а також проходити жива комунікація між людьми. Це вирішує певні соціальні та функціональні завдання, а також культурно наповнює місто. — Що б ви змінили у своєму місті? — В першу чергу, я привів би до ладу те, що вже є.

— In terms of cultural content, what is missing in the public space of Ukrainian cities? — I think that public spaces are missing in general, including green areas. Ideally, contemporary sculpture should be placed in an such environment. This is where the live communication among people is happening. And then, it accomplishes certain social and functional tasks and fills the city with culture. — What would you change in your city? — First of all, I would put in order things that already exist.

«Явлення» За легендою, на території ботанічного саду 150 років тому — 9 березня 1862 року — сталося диво: явлення Пресвятої Богородиці святому Іоні Київському, чудотворцю, засновнику Свято-Троїцького Іонинського монастиря. За описом святого, явленню Богородиці передувало сходження нематеріального вогню. Рябченко присвятив свою роботу цій чарівній історії та назвав її «Явлення».

Appearance According to legend, 150 years ago on March 9, 1862 at the Botanic Garden area there are happened to be a miracle — the appearance of the Blessed Virgin Mary to Saint Jonah Kyivskyi, the founder of Holy Trinity Jonah’s Monastery. According to Jonah’s description, an immaterial fire preceded the appearance of the Saint Virgin. Riabchenko’s object is dedicated to this magic story and titled Appearance on this occasion.

Степан Рябченко

Stepan Riabchenko

«Явлення», 2012

Appearance, 2012

Листова сталь, фарба

Sheet steel, paint

Фото: Андрiй Горб, Ярослав Костюк

Photos: Andriy Gorb, Yaroslav Kostiuk

Народився в 1975 році. Born in 1975. Живе та працює в Києві. Lives and works in Kyiv. Освіта / Education 2003

Кафедра графічних мистецтв, Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури, Київ, Україна.

Graphic Arts department, National Academy of Fine Arts and Architecture, Kyiv, Ukraine.

1993

Київський художньо-промисловий технікум, Київ, Україна.

Kyiv Art and Industry College, Kyiv, Ukraine.

Вибранi персональні виставки / Selected solo exhibitions 2011 Excel-art, галерея «Боттега», Київ, Україна.

Excel-art, Bottega gallery, Kyiv, Ukraine.

2010 Welcome attitude, галерея «ЦЕХ», Київ, Україна.

Welcome attitude, TSEH gallery, Kyiv, Ukraine.

Вибранi групові виставки / Selected group exhibitions 2011

«Незалежні», «Мистецький Арсенал», Київ, Україна.

Independent, Mystetskyi Arsenal, Kyiv, Ukraine.

2011 14-та Бієнале медіамистецтва WRO 2011, Вроцлав, Польща.

14th media art biennale WRO 2011, Wroclaw, Poland.

2010 «ЯКЩО / ЕСЛИ / IF», Музей сучасного мистецтва PERMM, Перм, Росія.

ЯКЩО / ЕСЛИ / IF, Museum of Contemporary Art PERMM, Perm, Russia.

Cай

Олексiй / Say Oleksiy

— Головні якості сучасної скульптури — це ... — Скульптура так і залишається об’єктом, який збирає весь простір навколо себе. Хоч стара, хоч нова — працює однаково.

— Defining characteristics of contemporary sculpture are... — Sculpture remains the object that captures all space around it. This way either new or old — it works the same.

— З якими матеріалами /техніками ви любите працювати? — Намагаюся працювати з матеріалами, які, окрім пластичного сенсу, несуть ще якийсь. Тоді розмова з глядачем набуває рис діалогу.

— What materials and techniques do you prefer to work with? — I try to work with materials that in addition to the plastic sense, have some other. Then the conversation with the audience acquires the features of dialogue.

— Хто зі скульпторів чи художників ХХ–ХХІ століття вас надихає? — Не можу виділити з-поміж художників саме скульпторів — все перемішалося. Річард Серра, Ентоні Гормлі, Аніш Капур, Олафур Еліассон, Ервін Вурм, Ай Вейвей.

— Who inspires you among the artists of the XX-XXI centuries? — I cannot single out the sculptors among the artists — it is all mixed up. Richard Serra, Antony Gormley, Anish Kapoor, Olafur Eliasson, Erwin Wurm, Ai Weiwei.

— Якби ви могли встановити свою роботу в будь-якому місці України або світу, що це було б за місце? — Я хотів би зробити великий об’єкт посеред базару чи оптового ринку, які б виконували функцію плінту або постаменту і жили навколо великої скульптури своїм життям — як оптовий ринок навколо Республіканського стадіону в 1990-ті (центральний стадіон Києва — прим. ред.).

— If you could place your sculpture anywhere either in Ukraine or in the world, what place would it be? — I would like to create a large object amid the bazaar or wholesale market, which would function as a plinth or pedestal, and everyone would live their own life around this giant sculpture — for example, like the wholesale market around Republican Stadium in 90s (main stadium in Kyiv — edit. note).

— Що б ви змінили у своєму місті? — Демонтував би засклені балкони.

— What would you change in your city? — I would dismantle glazed balconies.

«Покинута стоянка корпоративних кочівників» Олексій Сай розвиває улюблену тему своєї творчості — рутину офісного життя — та вкотре знаходить неймовірно влучну метафору для демонстрації особливостей субкультури великих корпорацій. Сай реконструює робоче місце сучасного офісного працівника як житло первісної кочової людини. Цією метафорою художник натякає, що корпоративні співробітники є лише тимчасовою спільнотою людей, не прив’язаних до певного середовища та готових у будь-який момент із легкістю покинути своє звичне місце в пошуках кращого життя.

Abandoned camp of corporative nomads Oleksiy Say is very curious about the routines of office life and forms a deep metaphor for demonstration of the subculture of major corporations. The artist transforms a modern office workplace into nomadic dwelling place. In so doing Say suggests that the modern workers are transient community, not being rooted within any corporation’s culture, and ready to move on at any time to search for a better life.

Олексій Сай

Oleksiy Say

«Покинута стоянка корпоративних кочівників», 2012

Abandoned camp of corporative nomads, 2012

Металева арматура, гіпсокартон, оргтехніка, побутові предмети

Metal fittings, drywall, office equipment, household items

Фото: Андрiй Горб

Photos: Andriy Gorb

Народилася в 1978 році. Born in 1978. Живе та працює у Варшаві, Польща. Lives and works in Warsaw, Poland. Освіта / Education 2008 Програма соціальних досліджень та художніх практик, Голландський художній інститут, Енсхеде, Нідерланди.

DAI public Research & Practice in Art, Dutch Art Institute, Enschede, The Netherlands.

2005 Факультет скульптури (відділення аудіовізуального простору, відділення мистецтва у публічному просторі), Варшавська Академія образотворчих мистецтв, Варшава, Польща.

Sculpture department (Audio-visual Space Section, Art in Public Space Section), Academy of Fine Arts in Warsaw, Warsaw, Poland.

Вибрані персональні та групові виставки / Selected solo and group exhibitions 2012 Програма резиденції для художників, арт-центр Incheon Art Platform, Інчхон, Південна Корея.

Artist-in-Residence Program, Incheon Art Platform, Incheon, South Korea.

2011 Herzschlag Teil 2, проект тимчасових інтервенцій в міський простір за участю польських та швейцарських митців, Польський музей, Рапперсвіль, Швейцарія.

Herzschlag Teil 2, temporary interventions by Polish and Swiss artists, Polish Museum, Rapperswil, Switzerland.

2011 «Піратський табір: Недержавний павільйон», 54-та Венеціанська бієнале сучасного мистецтва, Венеція, Італія.

Pirate Camp: The Stateless Pavilion at the 54th Venice Biennale, Venice, Italy.

2010 Фестиваль мистецтва у публічному просторі «Відкрите місто», Люблін, Польща.

Festival of art in public spaces Open city, Lublin, Poland.

2010 «Міські дії», галерея Studio Gallery, Варшава, Польща.

Urban Actions, Studio Gallery, Warsaw, Poland.

Шейнох

Камiла / Szejnoch Kamila

— Головні якості сучасної скульптури — це ... — Про сучасну скульптуру можна сказати одне — ми точно не знаємо, що це. Починаючи з XX століття поняття скульптури розширилося і трансформувалося, і сьогодні не існує чітких меж між скульптурою, інсталяцією та, наприклад, архітектурним дизайном. Кроком уперед можна вважати соціальну скульптуру, яка не потребує матеріального виразу, достатньо відео- або фотодокументації.

— Defining characteristics of contemporary sculpture are... — One thing we can say about contemporary sculpture is that we don’t know what it is exactly. The notion of sculpture has widened and transformed since the 20th century, and nowadays there are no clear borders between sculpture, installation or architectural design for example. One step further is social sculpture which doesn’t need any permanent material outcome — just a video or photo documentation.

— З якими матеріалами/техніками ви любите працювати? — Я працюю з мистецтвом у громадському просторі, як правило, вiдштовхуючись вiд визначеного місця. Такі роботи називаються site-specific, так як вони призначені для конкретного місця і відповідають йому на просторовому, соціальному або просто візуальному рівні.

— What materials and techniques do you prefer to work with? — I deal with art in public space, and so usually some existing place which is my point of departure. Such works are usually called ‘site-specific’ as they refer to a chosen area — in a spatial, social, or just visual way.

— Хто зі скульпторів чи художників ХХ–ХХІ століття вас надихає? — Мені подобається голландський художник Ханс Ван Хувелінген за його масштабний і дуже творчий підхід до створення пам’ятників. Ще одна художниця, під враженням від якої я перебуваю, — це полячка Йоанна Райковська. Вона створює інтелектуальні, соціально орієнтовані, і в той самий час сюрреалістичні проекти. Обидва художники працюють у публічному просторі в масштабах цілого міста.

— Who inspires you among the artists of the XX-XXI centuries? — I like the Dutch artist Hans van Houwelingen, for the scale and his very creative approach to monuments. The other artist I feel impressed by is the Polish artist Joanna Rajkowska for very intelligent, socially-oriented and still surreal projects. Both artists work in public space with impetus, using a big-city scale.

— Якби ви могли встановити свою роботу в будь-якому місці світу, що це було б за місце? — Таке абстрактне питання! Навіть не знаю, може, посеред океану? — Що б ви змінили у своєму місті? — Я спробувала б поліпшити загальну спiвобразнiсть міста, наприклад, розробила б палітру кольорів, які можна застосовувати для будівель — як нових, так і реставрованих, — аби уникнути візуального хаосу. Я також хотіла б прискорити деякі урбаністичні процеси. Оскільки Варшава була повністю зруйнована в 1944 році і відновлена лише частково, вона втратила свою традиційну щільність міської забудови, затишок і привабливість. Також я б облаштувала більше пішохідних зон, аби місто існувало для людей і велосипедів, а не для машин.

— If you could place your sculpture anywhere in the world, what place would it be? — So abstract a question! No clue, maybe in the middle of an ocean? — What would you change in your city? — I would try to improve the general consistency of the city, by for example working out a palette of colours which would be applied for buildings — both new and renovated; to avoid visual chaos. I would also speed up some urban processes. As Warsaw was completely destroyed in 1944 and only rebuilt partly, it has lost its traditional urban density, cosiness and appeal. I would also set down more pedestrian areas, so that the city was for the people and bikes rather than for cars.

«Флагшток» Прапор завжди символізував почуття гордості за приналежність до рідної країни, а флагшток уособлював державні інституції, які зазвичай асоціюються з чіткими правилами та жорсткими обмеженнями. Нова незвична форма флагштоку в роботі Шейнох демонструє, як жорсткість та непохитність можуть поступитися місцем гнучкості, що веде за собою компроміс та зміни. Flagpole The flag has always symbolized a sense of pride in belonging to the home country, and the flagpole has represented state institutions, which are usually associated with clear rules and strict restrictions. Szejnoch discovers a new unusual shape of the flagpole and demonstrates that rigidity and firmness may give way to flexibility, that entails compromise and change.

Каміла Шейнох

Kamila Szejnoch

«Флагшток», 2012

Flagpole, 2012

Чорний метал, фарба

Black metal, paint

Фото: Андрiй Горб, Роман Пашковський

Photos: Andriy Gorb, Roman Pashkovsky

Володимир Левіс (1964), Ернеста Ємельянцева (1983). Volodymyr Levis (1964), Ernesta Iemelyantseva (1983). Володимир Левіс живе та працює в Києві. Volodymyr Levis lives and works in Kyiv. Ернеста Ємельянцева живе та працює в Тель-Авіві. Ernesta Iemelyantseva lives and works in Tel Aviv. Освіта/ Education Володимир Левіс 2010 Економічний факультет, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Київ, Україна.

Economics department, Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv, Ukraine.

Нагороди/Awards

2012

Приз глядацьких симпатій, Перший Міжнародний фестиваль сучасної скульптури Kyiv Sculpture Project 2012.

People’s Choice Prize, First International Festival of Contemporary Sculpture Kyiv Sculpture Project 2012.

Група GREVIS — З якими матеріалами/техніками ви любите працювати? — Ми надаємо перевагу легким та пластичним матеріалам, які дозволяють створювати великі об’єкти. Зараз працюємо з пластиком, смолами, деревом, поліуретаном. — Хто зі скульпторів чи художників ХХ-ХХІ століття вас надихає? — Ми тільки починаємо свій шлях у мистецтві і не претендуємо на звання художників чи скульпторів. Але на цьому шляху ми опинилися завдяки роботам Класа Ольденбурга, який довів, що скульптура ложки може стати символом міста («Ложка-міст і вишенька» — символ Міннеаполіса — прим. ред.), а складаний ніж може перетворитися на гондолу. Ще надихають Аніш Капур, Даніель Бюрен, кінетичні твори Тенглі та воскові — Урса Фішера.

/ Grevis group

— What materials and techniques do you prefer to work with? — We prefer light and flexible materials, which allow creating large-scale objects. Now we are working with plastic, resins, wood and polyurethane. — Who inspires you among the artists of the XX-XXI centuries? — As we are beginners in the art field, we do not claim to be artists or sculptors. But we appeared in this field owing to Claes Oldenburg’s works. He proved that a sculpture of a spoon can become the symbol of the city (The Spoon bridge and Cherry — the symbol of Minneapolis — edit. note) and a flip knife can turn into a gondola. Moreover, we find very inspiring works by Anish Kapoor, Daniel Buren, kinetic works by Tinguely and wax sculptures by Urs Fischer.

— Якби ви могли встановити свою роботу в будь-якому місці України або світу, що це було б за місце? — Якби була така можливість — то на набережній ТельАвіва.

— If you could place your sculpture anywhere either in Ukraine or in the world, what place would it be? — If we had such chance — it would be Tel Aviv’s seafront.

— Що б ви змінили у своєму місті? — Ми б зробили усе можливе, щоб люди на вулицях почали посміхатися.

— What would you change in your city? — We would do everything possible to make urban people smile.

«Ґудзик» «Ґудзик» — це ностальгія за дитинством, втраченими родинними зв’язками, які поглинула безодня інформаційного потоку. Колись давно, коли дерева були маленькими, ґудзик загубили на березовій галявині. З роками росли дерева, ріс і ґудзик. Тепер він є частиною природи, таким же невід’ємним учасником ландшафту березового гаю, як і самі берези.

Button Button is a nostalgic reference to childhood and lost family connections, absorbed in the ever-expanding flow of information. A long time ago, when the trees were small, a button was lost on this birch lawn. As the trees grew over the years, so did the button, and now it is an integral part of the birch grove landscape as the trees themselves.

Група Grevis

GREVIS group

«Ґудзик», 2012

Button, 2012

Пінополістирол, металева рама, поліуретанові фарби, жорсткий поліуретан

Polystyrene foam, metal frame, polyurethane paint, rigid polyurethane

Фото: Андрiй Горб, Роман Пашковський

Photos: Andriy Gorb, Roman Pashkovsky

Андрій Люблінський (1972), Марія Заборовська (1971). Andriy Lublinsky (1972), Maria Zaborovska (1971). Живуть та працюють у Санкт-Петербурзі, Росія. Live and work in St. Petersburg, Russiа. Освіта/ Education Обидва: факультет дизайну Санкт-Петербурзької державної художньо-промислової академії, Cанкт-Петербург, Росія. Both: Design department of the St. Petersburg State Arts and Industry Academy, St. Petersburg, Russia. Вибрані персональні виставки / Selected solo exhibitions 2012 GoodBad, за підтримки музею сучасного мистецтва PERMM, фестиваль «Білі ночі», Перм, Росія.

GoodBad, with the support of the Museum of contemporary art PERMM, festival White Nights, Perm, Russia.

2011

«Вони йдуть! Червоні чоловічки у СКОЛКОВО», Московська школа управління СКОЛКОВО, Сколково, Росія.

They are coming. Red people in SKOLKOVO, The Moscow School of Management SKOLKOVO, Skolkovo, Russia.

Проекти, реалізовані у публічному просторі / Projects in public space 2012 «Білка та Стрілка» (6 об’єктів), Музей космонавтики, «Ніч музеїв», Москва, Росія.

Belka and Strelka (6 objects), Space Museum, Night of Museums, Moscow, Russia.

2010 «Червоні чоловічки» (5 об’єктів). Площа перед Законодавчими Зборами Пермського краю, дах Органної концертної зали, Перм, Росія.

RedPeople (5 objects), Square in front of Legislative Assembly of the Perm region, Organ concert hall roof, Perm, Russia.

Група Pprofessors

/ Pprofessors group

— Головні якості сучасної скульптури — це ... Марія Заборовська (З.): Мені здається, що критерії сучасності в скульптурі такі ж, як і в будь-якому іншому жанрі мистецтва. Важливе відчуття духу часу, адекватність тимчасовому і культурному контекстам.

— Defining characteristics of contemporary sculpture are... Maria Zaborovska (Z.): I think that contemporaneity in sculpture is the same as in any genre of art. The perception of the spirit of time, reference to the temporary and cultural context — that’s what I find essential.

— З якими матеріалами/техніками ви любите працювати? Андрій Люблінський (Л.): Я намагаюся працювати з тими матеріалами, які доступні (в усіх відношеннях), річ повинна бути реалізована, а не залишатися на папері.

— What materials and techniques do you prefer to work with? Andriy Lublinsky (L.): I’m trying to work with all available materials (in all aspects), the idea must be realized and it shouldn’t stay on paper.

— Хто зі скульпторів чи художників ХХ-ХХІ століття вас надихає? З.: Малевич, Лисицький, Уорхол, Ліхтенштейн, Джакометті, Харінг, Джадд, Брускін, Пивоваров, Гормлі... Список можна продовжувати до безкінечності. — Якби ви могли встановити свою роботу в будь-якому місці світу, що це було б за місце? З.: Мені було б цікаво попрацювати як, скажімо, з норвезькими фіордами, так і на території якого-небудь виставкового комплексу або звичайного саду для прогулянок з дітьми. — Що б ви змінили у своєму місті? З.: Я, як мешканка Санкт-Петербурга, хочу, аби в нашому місті формуванням міського середовища, тим більше естетичною складовою цього процесу, займалися дійсно освічені, професійні люди, щоб запрошувалися цікаві іноземні автори, отримували підтримку міста проекти молодих художників, архітекторів, дизайнерів. Те, що відбувається зараз, можна назвати скоріше консервуванням, ніж живим розвитком. Л.: Я б впровадив величезні, точніше, астрономічні штрафи за порушення правил дорожнього руху, ще більш жахливі штрафи — за неприбране за собакою лайно, ну і на десерт — було б непогано, якби перед кожним новим потворним будинком був повішений архітектор, який цей будинок спроектував.

— Who inspires you among the artists of the XX-XXI centuries? Z.: Malevich, Lissitzky, Warhol, Lichtenstein, Giacometti, Haring, Judd, Bruskin, Pivovarov, Gormley, the list can go into infinity. — If you could place your sculpture anywhere in the world, what place would it be? Z.: It would be interesting to work in the Norwegian Fjords, at the territory of exhibition centre, as well as spaces in ordinary parks where you can walk with children. — What would you change in your city? Z.: Being a citizen of St. Petersburg, I wish that urban environments in general and the aesthetical part in particular, be in the hands of well-educated professionals, when foreign interesting artists might be invited and projects made by our young artists, designers and architects might receive municipal support. But now we are in the process of conservation rather then development. L.: I would impose astronomical fines for reckless driving, and even bigger terrible fines for dog faeces left on the street. Furthermore, I believe each architect who developed an ugly building must be hung up in front of it.

LOVE (CMYK version) Скульптура LOVE є частиною великого проекту арт-групи Pprofessors під назвою «Червоні чоловічки», що досліджує можливості естетичної виразності стандартної модульної конструкції, розміщеної в різних мистецьких контекстах. Об’єкт є реплікою всесвітньо відомої роботи американського художника Роберта Індіани, встановленої в 1970 році в Нью-Йорку.

LOVE (CMYK version) LOVE is part of a major project by the art group Pprofessors called Red People, which explores the changing meaning of iconic imagery in different contexts. This work is a homage to Robert Indiana’s famous sculpture Love installed in 1970 in New York.

Група Pprofessors

Pprofessors group

LOVE (CMYK version), 2012

Love (CMYK version), 2012

Чорний метал, фарба

Black metal, paint

Фото: Андрiй Горб, Роман Пашковський

Photos: Andriy Gorb, Roman Pashkovsky

Аліна Якубенко (1983), Ярослав Коломийчук (1981), Денис Саліванов (1984), Віктор Харкевич (1982), Ольга Балашова (1984), Олеся Трофіменко (1982). Alina Yakubenko (1983), Yaroslav Kolomyichuk (1981), Denis Salivanov (1984), Victor Kharkevich (1982), Olga Balashova (1984), Olesia Trofimenko (1982). Живуть та працюють у Києві, Україна. Live and work in Kyiv, Ukraine. Освіта / Education Ольга Балашова:

Факультет теорії та історії мистецтв, Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури, Київ, Україна.

Theory and History of Art department, National Academy of Fine Arts and Architecture, Kyiv, Ukraine.

Всі інші:

Факультет образотворчого мистецтва, Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури, Київ, Україна.

Fine Art department, National Academy of Fine Arts and Architecture, Kyiv, Ukraine.

Вибрані персональні та групові виставки / Selected solo and group exhibitions 2011 «Закони природи», галерея «Білий простір», Stedley Art Foundation, Київ, Україна.

Laws of Nature, White Space gallery, Stedley Art Foundation, Kyiv, Ukraine.

2011 «Експедиція», екопленер у Коктебелі, Україна.

Expedition, eco-residence in Koktebel, Ukraine.

2011 Tamagochi, Науково-дослідницький центр візуальної культури при Національному університеті «Києво-Могилянська академія», Київ, Україна.

Tamagochi, Visual Culture Research Center at National University of Kyiv-Mohyla Academy, Kyiv, Ukraine.

2011 Inside outdoor, фестиваль MediaDepo, Львів, Україна.

100

Inside outdoor, MediaDepo festival, Lviv, Ukraine.

2010

N-dimension, галерея Ludmila Bereznitska & Partner Gallery, Київ, Україна.

N-dimension, Ludmila Bereznitska & Partner Gallery, Kyiv, Ukraine.

Група ubik.

/ ubik. group

— Головні якості сучасної скульптури — це ... — Скульптура — це завжди певна форма, вписана в простір. Сучасною її робить актуальна проблематика. Тому важливо, щоб скульптурні об’єкти були доречні та органічні відносно того простору, в якому вони знаходяться. Добре, коли від взаємодії з ним з’являється якийсь новий або додатковий зміст.

— Defining characteristics of contemporary sculpture are... — Sculpture is always a certain shape inscribed into space. It becomes contemporary when the problematics are topical. So it is important that sculptural objects become pertinent and relevant to the space they are installed in. It is good when new or additional meaning appears as a result of interaction with the artwork.

— З якими матеріалами/техніками ви любите працювати? — Якщо говорити про традиційно скульптурні матеріали — то ні з якими. Ми взагалі не вважаємо себе скульпторами. Сьогодні це настільки вузьке визначення, що відсилає до якогось середньовічного цехового розподілу художників. Наша група працює з певними темами, які видаються нам цікавими. Вони стосуються різних аспектів перебування людини в сучасному світі, такими як, скажімо, трансформація візуального сприйняття людини та її взаємодія з природним середовищем.

— What materials and techniques do you prefer to work with? — Talking about traditional sculpture materials — none of them. To begin with, we don’t consider ourselves as sculptors at all. Nowadays it is such a narrow meaning that sends off to a kind of medieval workshop branch of artists. Our group works with certain topics, which we find interesting. They concern different aspects of the human in the modern world, transformation of his visual perception and his interaction with the natural environment.

— Хто зі скульпторів чи художників ХХ-ХХІ століття вас надихає? — У кожного учасника групи ubik. є свій улюблений художник або художники, але навряд чи ми надихаємося їхньою творчістю. Нас швидше надихає музика, яку ми слухаємо, інформація, яку ми отримуємо, спілкування один з одним, обговорення якихось цікавих для нас тем.

— Who inspires you among the artists of the XX-XXI centuries? — Each member of the ubik. group has his own favorite artists, but we are hardly inspired by their oeuvre. We are rather inspired by music we listen to, information that we absorb, by our communication with each other, discussions on interesting topics.

— Якби ви могли встановити свою роботу в будь-якому місці України або світу, що це було б за місце? — Десь на Київському морі, а якщо ні — тоді в космосі.

— If you could place your sculpture anywhere either in Ukraine or in the world, what place would it be? — Somewhere near the Kyiv Sea, otherwise — in outer space.

— Що б ви змінили у своєму місті? — Ми зробили б обов’язковою наявність смаку у людей, які приймають рішення про те, як повинно виглядати місто.

— What would you change in your city? — We would demand that people who make decisions about the look of the city are to have a bit of a good taste.

101

102

103

«Закони природи» Група ubik. пропонує поглянути на новітні технологічні об’єкти як на реліктові залишки цивілізації. Проект ubik. наводить на думку, що людина та побічні продукти її життєдіяльності є лише гостями на планеті Земля, яка існувала до нас і, очевидно, буде існувати й надалі. «Все пов’язано з усім», — говорить перший закон екології. Будь-який розподіл є умовним, а отже разом зі зникненням людини зникне й розділення на природне та штучне.

Laws of nature Ubik. group presents objects of the technological age as relics from old times. In so doing they suggest that the current civilization and our artifacts are a temporary phase in a world that existed long before and will continue long after. As in ecology ‘everything is linked to everything’, but once people disappear there will no longer be a division between the natural and the artificial.

Група ubik.

104

ubik. group

«Закони природи», 2012

Laws of nature, 2012

Глина, фарбник

Clay, dye

Фото: Андрiй Горб

Photos: Andriy Gorb

105

106

Спецiальний проект /Special Project

107

108

Роботи, які було обрано для Спеціального проекту, мали представити найкращі надбання світової сучасної скульптури та бути співзвучними з київським контекстом. Я ставила за мету віднайти баланс між роботами скульпторів жінок та чоловіків, між абстракцією i фігуративом, а також показати розмаїття матеріалів та технік. Справжньою інтригою для мене була потенційна взаємодія, що мала виникнути між скульптурами Спеціального проекту та київськими пам’ятниками, особливо з «Батьківщиною-матір’ю» (1981), яка охороняє міський небосхил. Спеціальний проект складається з робіт Суя Цзяньго, Жауме Пленси, Єви Ротшильд, Найджела Холла та Магдалени Абаканович. Тексти: Гелен Фебі Sculptures were chosen for the Special Project to represent some of the best of international practice and that would also have a particular resonance with the Kyiv context. I aimed to balance male and female artists, abstraction with figuration, and demonstrate a range of materials and treatments. I was especially intrigued by the potential dynamic that might be sparked between the Special Project works and Kyiv’s monuments, particularly Mother Motherland (1981) who guards the city’s skyline. The Special Project comprises work by Sui Jianguo, Jaume Plensa, Eva Rothschild, Nigel Hall and Magdalena Abakanowicz. Texts by Helen Pheby

109

Народився в 1956 році. Born in 1956. Живе та працює в Пекіні. Lives and works in Beijing. Вибранi персональні виставки / Selected solo exhibitions 2012

«Суй Цзяньго: Фізичний слід», галерея Scheffel, Бад-Хомбург, Німеччина.

Sui Jianguo: Physical Trace, Galerie Scheffel, Bad Homburg, Germany.

2012

«Ув’язнення і сила», Музей сучасного мистецтва, Сінгапур, Сінгапур.

Imprisonment and Power, Museum of Contemporary Art, Singapore, Singapore.

2011 «Гаага під небом: Суй Цзяньго, скульптура», музей «Скульптури на морі», Гаага, Нідерланди.

The Hague Under Heaven: Sui Jianguo, Sculpture, Museum Beelden aan Zee, The Hague, The Netherlands.

Вибранi групові виставки / Selected group exhibitions 2011 Blickachsen 8, виставка сучасної скульптури, Бад-Хомбург та Майн-Рейнський регіон, Німеччина.

Blickachsen 8, contemporary sculpture exhibition, Bad Homburg and Frankfurt Rhine-Main, Germany.

2011

«Другий голос Пекіна: Залишивши реалізм позаду», галерея The Pace gallery, Пекін, Китай.

The 2nd Beijing Voice: Leaving Realism Behind, The Pace Gallery, Beijing, China.

2011 «Почати з горизонту: китайська сучасна скульптура з 1978 року», Музей мистецтв Sishang, Пекін, Китай.

Start From the Horizon: Chinese Contemporary Sculpture Since 1978, Sishang Art Museum, Beijing, China.

2011 «Суперорганізм», Перша бієнале музею Центральної академії образотворчого мистецтва, Пекін, Китай.

110

Super-Organism, The 1st Central Academy of Fine Arts Museum Biennale, Beijing, China.

Цзяньго

Суй / Jianguo Sui

Творчий шлях та діяльність одного з провідних і надзвичайно впливових сучасних китайських митців Суя Цзяньго (1956 р.н.) є реакцією на політичний режим, при якому він зростав. Суй походить з родини інтелектуалів, що зазнала утисків під час Культурної революції. Тож те, що йому вдалося влаштуватися на роботу на фабрику у рідній провінції Шаньдун, вважалося справжньою удачею. Але травма, яку Цзяньго отримав під час спортивних змагань між працівниками фабрики, змінила хід речей. Упродовж реабілітаційного періоду Суй щодня ходив до міського парку і спостерігав за людьми, особливо за пенсіонерами. Та одного разу він відчув, що хоче більшого — хоче поділитися з цими людьми своїм світосприйняттям. На фабриці Цзяньго мав можливість навчатися малюванню, розмножуючи репродукції творів китайського мистецтва. Згодом у вечірній школі він опанував і західну академічну художню манеру, а також відкрив у собі пристрасть до скульптури. За більше ніж 30 років Суй Цзяньго виконав низку державних замовлень, які недвозначно тлумачили мінливу політичну ситуацію в Китаї та роль пам’ятника для суспільства. У 1997 році Цзяньго створив із пінопласту першу серію «Спадкових мантій». За словами художника, він хотів віднайти знаковий образ, який би символізував сучасну історію Китаю. Піджак Мао ідеально підійшов для цієї ролі. Насправді, піджак, що асоціювався лише з Керманичем Мао, був розроблений Сунь Ятсеном, «батьком Китайської Республіки», та сповнений символізму. Наприклад, п’ять ґудзиків символізували п’ять громадських сил, а чотири кишені — чотири головні чесноти. Проте «Спадкова мантія» (1997), яка миттєво розпізнається як релікт комуністичної ери, порожня всередині. У такий спосіб художник зобразив пустопорожність обіцянок Мао. У Києві «Спадкова мантія» викликала великий резонанс серед відвідувачів фестивалю та стала приводом для палких обговорень між скульптором та глядачами на тему комунізму та його спадку у вигляді різноманітних пам’ятників.

Sui Jianguo (1956) is a leading and highly influential contemporary artist from China, whose career and art reflect the affects of growing up in his country’s particular political context. Born in 1956 into an intellectual family oppressed by the Cultural Revolution Jianguo was deemed fortunate to secure work in a factory in his native Shandong Province. Whilst recovering from a workers’ sports match injury Sui was inspired to bring interesting experiences to the public of his neighbourhood, particularly the retired he saw each day in the local park. Within the factory system he was able to learn painting by copying reproductions from Chinese art history, then a Western academic style at night school, where he discovered a passion for sculpture. Over thirty years Sui Jianguo has completed a number of public commissions that knowingly comment on the changing political situation in China and the role of the monument within its society. In 1997 Sui Jianguo made the first Legacy Mantle series out of foam rubber. The artist has said that he wanted to find an icon to symbolise Chinese modern history and Mao’s jacket proved to be the perfect device. The jacket that became so associated with Chairman Mao was designed by Dr Sun the ‘father of China’s Republic’ and was loaded with symbolism, for example five buttons for the five civil powers and four pockets for the four cardinal virtues. Whilst immediately recognisable as a relic of the Communist era, Sui’s Legacy Mantle (1997) is hollow, reflecting for the artist the hollowness of Mao’s promises. The Legacy Mantle series took on a powerful resonance sited in Kyiv, sparking conversations between the artist and visitors around the shared experiences of communism and the legacy of its monuments in cities.

111

112

Суй Цзяньго

Sui Jianguo

«Спадкова мантія», 1997

Legacy Mantle, 1997

Пофарбована бронза Власність художника та галереї Scheffel, Бад-Хомбург, Німеччина

Painted bronze Courtesy: the artist and Galerie Scheffel, Bad Homburg, Germany

Фото: Андрій Горб

Photos: Andriy Gorb

113

Народився в 1955 році. Born in 1955. Живе та працює в Парижі і Барселоні. Lives and works in Paris and Barcelona. Вибранi персональні виставки / Selected solo exhibitions 2012

«В тумані мрій», музей сучасного мистецтва EMMA, Еспоо, Фінляндія.

In the Midst of Dreams, Espoo Museum of Modern Art (EMMA), Espoo, Finland.

2012

«Загляньте у мої мрії (Авільда)», OIR — Проект нових iдей для Ріо, набережна Ботафого, Ріо-де-Жанейро, Бразилія.

Look into My Dreams (Awilda), OIR — Other Ideas for Rio project, Botafogo Bay, Rio de Janeiro, Brazil.

2011 «Еко», Медісон-сквер-парк, Нью-Йорк, США.

Echo, Madison Square Park, New York, USA.

2011 «Жауме Пленса», Йоркширський скульптурний парк, Вейкфілд, Великобританiя.

Jaume Plensa, Yorkshire Sculpture Park, Wakefield, UK.

Вибранi групові виставки / Selected group exhibitions 2012

«Вода і Земля», Ніігатський фестиваль мистецтв, Ніігата, Японія.

Water and Land, Niigata Art Festival, Niigata, Japan.

2012

«Бофорт04», трієнале сучасного мистецтва біля моря, Шор, Бельгія.

Beaufort04, Triennial of Contemporary Art by the Sea, Schore, Belgium.

2011

«Вiд Пікассо до Кунса. Художник як ювелір», музей мистецтва та дизайну, Нью-Йорк, США.

Picasso to Koons. The Artist as Jeweller, museum of Art and Design, New York, USA.

Вибранi нагороди / Selected awards

114

1997

Національна премія у галузі пластичних мистецтв, Національна премія культури уряду Каталонії.

National Award for Plastic Arts, National Culture Awards of the Government of Catalonia.

1993

Кавалер Ордену мистецтв і літератури Міністерства культури Франції.

Chevalier des Arts et des Lettres by the French Ministry of Culture.

Пленса

Жауме / Plensa Jaume

Усі митці Спеціального проекту свідомо ставлять під сумнів питання скульптури як пам’ятника. Жауме Пленса (1955 р.н.) створив багато монументальних робіт по всьому світу, всі вони завжди призначалися для міського середовища та залучали глядачів до спілкування. Наприклад, фонтан Крауна (2004) в чиказькому Міленіум-парку зображує більше тисячі облич мешканців міста, створюючи веселий спектакль за участю самих глядачів і показуючи суспільство через окремих особистостей, з яких воно складається. «Будинок знань», який поєднує людську фігуру зі словом, це чудовий приклад бачення Пленсою міста як тіла людства. Передня частина скульптури відкрита, тож глядач може зайти всередину і завершити роботу — так, ніби душа увійшла в тіло. У Києві ця скульптура стала центром уваги, приваблюючи до себе людей та оживаючи через їх яскраві, сповнені захвату вислови. Пленса пояснює, що «Будинок знань» відображає бажання обійняти: люди, які заходять усередину, потрапляють в обійми скульптури, а вона обіймає себе, знаходячись у безпечній позі ембріону. Будучи безіменним, «Будинок знань» зображує всіх нас, це універсальний символ роду людського та життя в тілесній оболонці. У Києві, в Національному ботанічному саду ім. М. М. Гришка, простежувався потужний зв’язок між «Будинком знань» та «Батьківщиною-матір’ю». Остання — прекрасна скульптура, яка випромінює силу, дуже переконлива у своєму призначенні та абсолютно зрозуміла для Києва. З іншого боку, «Будинок знань» своєю менш впевненою позою показує, що потребує захисту. Ця вражаючої краси скульптура притягує людей, адже потребує їх, щоб стати завершеною. Замість того, щоб висловлювати очевидне, «Будинок знань» запрошує до спілкування та споглядання.

All the artists shown in the Special Project knowingly question the idea of sculpture as monument. Jaume Plensa (1955) has created numerous monumental sculptures around the world but always with a strong motivation to engage and make truly public sculptures. For example, Crown Fountain (2004) in Millennium Park, Chicago portrays the faces of more than 1 000 residents, creating a social and playful environment that celebrates the public through the individuals it constitutes. House of Knowledge is a beautiful example of Plensa’s consideration of the city as a body of humanity, making connections between the human figure and the written word. The front of the sculpture is open allowing people to enter inside and complete the work, like a soul in a body. In Kyiv, the sculpture became a focus, drawing people toward it and becoming animated through their living language and expressions of delight. Plensa has described that House of Knowledge reflects a wish to embrace: those who enter are embraced within the work and the figure embraces itself in a protective, foetal position. Being anonymous, House of Knowledge represents us all, a universal symbol of shared humanity and the experience of living within a body. At the M. M. Gryshko National Botanic Garden in Kyiv, there is a potential relationship between House of Knowledge and Mother Motherland. The latter is a beautiful and bold sculpture, absolutely assured of its purpose and clearly understood by its city. House of Knowledge, on the other hand, adopts a less confident pose. Although striking and similarly beautiful, it draws in people and needs them to be complete. Rather than expressing an explicit meaning House of Knowledge invites and hopes for individual contemplation and personal connections to be formed and considered.

115

Жауме Пленса

«Будинок знань», 2008 Нержавіюча сталь Власність художника Фото: Андрій Горб

Jaume Plensa

House of Knowledge, 2008 Stainless steel Courtesy: the artist Photos: Andriy Gorb

116

117

Народилася в 1972 році. Born in 1972. Живе та працює в Лондоні. Lives and works in London. Вибранi персональні виставки / Selected solo exhibitions 2012

«Дитяча художня програма. Єва Ротшильд. Хлопчики і скульптура», галерея Whitechapel, Лондон, Великобританія.

Childrens Art Commission: Eva Rothschild: Boys and Sculpture, Whitechapel gallery, London, UK.

2012

Без назви, The Modern Institute/Toby Webster Ltd, Глазго, Шотландія.

Untitled, The Modern Institute/Toby Webster Ltd, Glasgow, Scotland.

2011

«Імперія», фонд Public Art Fund, площа Доріс Фрідман, Центральний Парк, Нью-Йорк, США.

Empire, Public Art Fund, Doris C. Freedman Plaza, Central Park, New York, USA.

2011

«Гарячий дотик», музей Hepworth Wakefield, Вейкфілд, Великобританія.

Hot Touch, The Hepworth Wakefield museum, Wakefield, UK.

Вибранi групові виставки / Selected group exhibitions

118

2011

«Зроблено у Великобританії: Сучасне мистецтво з колекції Річарда Брауна Бейкера», музей мистецтва, Род-Айлендська школа дизайну, Провіденс, США.

Made in the UK: Contemporary Art from the Richard Brown Baker Collection, Museum of Art, Rhode Island School of Design, Providence, USA.

2011

«Скульптура сьогодні», галерея Eva Presenhuber, Цюріх, Швейцарія.

Sculpture Now, Galerie Eva Presenhuber, Zurich, Switzerland.

2010

«Незавершено: створення та руйнування у сучаснiй скульптурi», Інститут Генрі Мура, Лідс, Великобританія.

Undone: Making and Unmaking in Contemporary Sculpture, Henry Moore Institute, Leeds, UK.

Ротшильд

Єва / Rothschild Eva

Ірландська художниця Єва Ротшильд (1972 р.н.) інноваційними шляхами та з урахуванням контексту досліджує зовнішні просторові та поверхневі якості скульптури. Так, її робота «Імперія» (2011), встановлена у Нью-Йорку, являє собою монументальну арку, що символізує перехід міста у парк, та у той же час віддзеркалює природну арку, яку формують крони навколишніх дерев. Серед важливих проектів Ротшильд також слід відзначити презентацію проекту «Холодні кути» (2009) в рамках Duveens Commission Series в лондонському музеї Tate Britain та першу виставку «Гарячий дотик» у музеї The Hepworth Wakefield у травні 2011 року. Для своїх дво- і тривимірних робіт художниця використовує найрізноманітніші матеріали, в тому числі деревину, алюміній, плексиглас та шкіру. Крім того, вона вдається до сталих скульптурних технік, і від цього поєднання новаторського та класичного народжуються твори, заряджені енергією неспокою. Роботи Ротшильд варіюються від абсолютно мінімалістських конструкцій до скульптур, що нагадують людську постать, але в усіх них упізнається почерк митця. Колір також відіграє важливу роль у самовираженні скульптора: Єва з обережністю застосовує для робіт кольорові постери та фотографії або флуоресцентні фарби на чорному тлі, щоб досягти ефекту калейдоскопу — саме ця практика відображена в роботі «Дехто і дехто» (2009). «Дехто і дехто» демонструє глибинне розуміння Ротшильд матеріалу і форми. Незважаючи на оманливу простоту в дизайні та конструкції, робота дає відчуття життя та руху. Кольорові акценти притягують погляд, допомагають глядачеві виділити та утримати художній образ на тлі пейзажу. В Спеціальному проекті ця скульптура була візуально пов’язана з двома трубами у червоні смуги вдалині. Вона поєднувала розкішний пейзаж садів з індустріальною спадщиною міста та надавала цим стосункам особливого заряду.

The Irish artist Eva Rothschild (1972) explores the formal, spatial and surface aspects of sculpture in innovative ways and with consideration to context. Empire (2011), New York, for example, is a monumental archway exploring the transition between city and park and reflecting the naturally arching canopy of nearby trees. Important recent projects include presenting Cold Corners (2009) within the Duveens Commission Series at Tate Britain and having the inaugural exhibition Hot Touch at The Hepworth Wakefield in May 2011. In both her two and three dimensional work the artist employs a diverse range of materials, including wood, aluminium, Perspex and leather, which she combines with formal sculptural techniques to create work charged with an unsettling energy. Her families of works vary from stark, minimalist constructions, to sculptures that suggest the human figure, but all are distinctly her own. Colour also plays an important role in Rothschild’s work: her two-dimensional and wall works carefully weave together richly coloured posters and photographs, or use fluorescent colours on stark, black backgrounds to kaleidoscopic effect — a practice that is reflected in Someone and Someone (2009). Someone and Someone demonstrates the artist’s adept use of material and form. Although deceptively simple in design and construction, the work gives the impression of life and movement. The colourful accents catch the eye and help the viewer pick out and retain the image against the landscape. In its position in the Special Project the piece visually connected with two chimneys in the distance, painted with red stripes, tying together the beautiful landscape of the gardens with the City’s industrial heritage and charging the relationship between the two.

119

Єва Ротшильд

Eva Rothschild

«Дехто і дехто», 2009

Someone and Someone, 2009

Алюміній, фарба Власність художника та The Modern Institute/Toby Webster Ltd, Глазго, Шотландія

Aluminum, paint Courtesy: the artist and The Modern Institute/Toby Webster Ltd, Glasgow, Scotland

Фото: Андрій Горб

Photos: Andriy Gorb

120

121

Народився в 1943 році. Born in 1943. Живе та працює в Лондоні. Lives and works in London. Вибранi персональні виставки / Selected solo exhibitions 2011

«Лабораторія художників», Королівська академія мистецтв, Лондон, Великобританія.

Artists’ Laboratory, Royal Academy of Arts, London, UK.

2010

«Карбонові відбитки рук», Міський арт-центр, Оклахома-Сіті, США.

Carbon Handprints, City Arts Center, Oklahoma City, USA.

2010

Без назви, галерея Scheffel, Бад-Хомбург, Німеччина.

Untitled, Galerie Scheffel, Bad Homburg, Germany.

Вибранi групові виставки / Selected group exhibitions 2012

«Несподівана зустріч: Королівська академія в Азії», Інститут сучасного мистецтва Ласальського коледжа мистецтв, Сінгапур, Сінгапур.

Encounter: The Royal Academy in Asia, Institute of Contemporary Arts of Lasalle Collеge of the Arts, Singapore, Singapore.

2011

«Зроблено у Великобританії: сучасне мистецтво з колекції Річарда Брауна Бейкера», музей мистецтва, РодАйлендська школа дизайну, Провіденс, США.

Made in the UK: Contemporary Art from the Richard Brown Baker Collection, Museum of Art, Rhode Island School of Design, Providence, USA.

Вибранi нагороди / Selected awards

122

2002

Премія у галузі скульптури Джека Голдхiлла, Королівська академія мистецтв, Лондон, Великобританія.

Jack Goldhill Sculpture Prize, Royal Academy of Arts, London, UK.

1995

Премія Поллока-Краснер, Нью-Йорк, США.

Pollock-Krasner Award, New York, USA.

Холл

Найджел / Hall Nigel

«Широкий пасаж» (2007) — важливий приклад скульптури британського художника Найджела Холла (1943 р.н.), який черпає натхнення з краєвидів. Холл народився в Брістолі в 1943-му та за свій 45-річний творчий шлях здобув міжнародне визнання. Його скульптури обмежують і заповнюють простір, у них світло перемежовується з тінню завдяки точним і витонченим лініям. Відчуття простору, особливо неба, було притаманне Холлу з дитинства. Адже у його розвитку значну роль відіграли історії про спустошення, якого зазнав Брістоль від бомбардувань під час Другої світової. Крім того, художник досліджував те, як різні об’єкти в різних обставинах та місцях можуть впливати один на одного або взаємодіяти. Цю тезу Холл пояснив на прикладі повітряного змія: змій приріс до землі, але водночас він пам’ятає, як колись майорів у хмарах. Таке усвідомлення процесів відображене у всіх скульптурах та малюнках автора. Коли Холлу виповнилося 8 років, його родина переїхала за місто. Там хлопець став малювати під відкритим небом, розпочавши серію альбомів, які він назвав «Портрети місцин». Британське традиційне зображення пейзажів складається не лише з буквальних та ідеалістичних краєвидів, але й чіткого документування художником того, що він бачить: «Я завжди ношу з собою маленький зошит, в якому можу зафіксувати те, що мені зустрічається, і записати свої скульптурні ідеї. Такі записники складають щоденник візуальних ідей, розрахунків, списків та фраз, що викликають спогади, тож полиця в моїй студії заповнена численними записами, що велися протягом чотирьох десятиліть». Починаючи з кінця 1980-х, Холл створив значну кількість робіт для відкритого простору та отримав замовлення від багатьох інституцій світу на створення скульптур для міського середовища, у тому числі для Олімпійського парку в Сеулі та Дзеркального ставу в парку Саппоро в Японії.

Wide Passage (2007) is an important example of sculpture by the British artist Nigel Hall (1943), whose practice takes inspiration from, and gives great consideration to, landscape. Hall was born in Bristol in 1943 and he has established an international career over the last 45 years. His sculptures enclose and occupy space, light and shadow through carefully considered and elegant lines. Hall’s awareness of the spaces around him was heightened as a child, particularly that above his head, when he learned of the devastation wreaked in Bristol by wartime bombing. He also developed a fascination with how objects in different spaces affect each other or are connected, an idea he explains through the example of flying a kite, how he was rooted to the earth yet physically connected to a thing that had soared out of sight and into the clouds. Such awareness has informed his sculpture and drawing. Hall’s family moved to the countryside when he was eight and he began exploring and drawing in the open air, building up a body of sketchbooks with what he calls ‘portraits of places’. These are not simply literal or idealised landscapes in the British landscape tradition, but document the artist’s experience of that place: “I always carry a small notebook in which I can record these encounters and where I can make a note of sculptural ideas. These books form a diary of visual ideas, measurements, lists and evocative phrases, and a shelf in my studio is filled with a continuous record of four decades”. Since the late 1980s, Hall has created a significant body of work for the open air and has been commissioned to make sculpture for public spaces by institutions around the world, including the Olympic Park in Seoul and Reflecting Pool for Sapporo Park in Japan.

123

124

Найджел Холл

Nigel Hall

Нержавіюча сталь Власність художника

Corten steel Courtesy: the artist

Фото: Андрій Горб

Photos: Andriy Gorb

«Широкий пасаж», 2007

Wide Passage, 2007

125

Народилася в 1930 році. Born in 1930. Живе та працює у Варшаві. Lives and works in Warsaw. Вибранi персональні виставки / Selected solo exhibitions 2011

«Магдалена Абаканович: життя і робота», Оломоуцький музей мистецтва, Оломоуц, Чехія.

Magdalena Abakanowicz: Life and Work, The Olomouc Museum of Art, Olomouc, Czech Republic.

2009

«Магдалена Абаканович», галерея Scheffel, Бад-Хомбург, Німеччина.

Magdalena Abakanowicz, Galerie Scheffel, Bad Homburg, Germany.

2009

elles@centrepompidou, центр Помпіду, Париж, Франція.

elles@centrepompidou, Centre Pompidou, Paris, France.

Вибранi групові виставки / Selected group exhibitions 2012

«Бофорт04», трієнале сучасного мистецтва біля моря, Шор, Бельгія.

Beaufort04, Triennial of Contemporary Art by the Sea, Schore, Belgium.

2011

«Спритність рук», Денверський музей мистецтв, Денвер, США.

Sleight of Hand, Denver Art Museum, Denver, USA.

2011

Blickachsen 8, виставка сучасної скульптури, Бад-Хомбург та МайнРейнський регіон, Німеччина.

Blickachsen 8, contemporary sculpture exhibition, Bad Homburg and Frankfurt Rhine-Main, Germany.

Вибранi нагороди / Selected awards

126

2005

Премія за прижиттєві досягнення, Міжнародний скульптурний центр, Гамільтон, Нью-Джерсі, США.

Lifetime Achievement Award Recipient, The International Sculpture Center, Hamilton, New Jersey, USA.

1997

Свiтова премія Леонардо да Вiнчi у галузі мистецтва, Мехіко, Мексика.

Leonardo da Vinci World Award of Arts, Mexico City, Mexica.

1965

Гран-прі бієнале Сан-Паулу, Сан-Паулу, Бразилія.

Grand Prix, Sao Paolo Biennale, Sao Paolo, Brazil.

Абаканович Магдалена Абаканович (1930 р.н.) входить до числа найвидатніших скульпторів світу. Уродженка Польщі, вона крізь свій довгий творчий шлях пронесла важкий тягар політичних репресій. Роботи Абаканович — це глибоко особиста матеріалізація спогадів про нацистську окупацію її батьківщини та Варшавське повстання, під час якого натовп, що представлений у скульптурах автора у вигляді безголових фігур, розлучив її з родиною, та про враження від перебування в людській юрбі. «Сидяча фігура» (2010) — одна з десяти схожих скульптур, які залежно від ситуації можуть експонуватися окремо або групою, розсаджені в ряд. Фігури Абаканович завжди обезголовлені, щоб показати загрозу та боягузтво, якими віє від анонімності. Художниця стверджує, що в юні роки мистецтво допомагало їй впоратися з обставинами життя, а для самовираження вона використовувала будь-які матеріали, які потрапляли до рук. Ця особливість її роботи укорінювалася протягом навчання в Художній академії у Варшаві (1950–1954 рр.), під час створення серії «Абаканів» (1960ті рр.) та більш пізньої великомасштабної серії скульптур «Зміни» (1970-ті рр.), зроблених із мішковини та смоли. Сьогодні хоч і відлита з бронзи та заліза, «Сидяча фігура» все ще зберігає свідчення свого «текстильного» походження, яке проявляється в згинах та текстурі поверхні. Абаканович створювала сидячі фігури, починаючи з 1970-х років. Вона приділяла особливу увагу порожнині в цих скульптурах, символічній пустоті, що прихована за видимим фасадом, і яка, за її відчуттям, уособлює людство. «Сидяча фігура» є також частиною останніх проектів автора для міського середовища, у тому числі монументального комплексу «Агора» (2006) в чиказькому Парку Гранта, що включає 106 обезголовлених скульптур висотою 2,75 метри, відлитих із заліза.

Магдалена / Magdalena Abakanowicz

Magdalena Abakanowicz (1930) is considered to be one of the world’s foremost sculptors. Born in Poland her work responds to experience of political oppresion. Abakanowicz’s work is a very personal expression of her memories of the Nazi occupation of her homeland and the Warsaw Uprising, especially being separated from her family by a mob, represented in her work as headless figures and the experience of crowds. Seated Figure (2010) is one of ten that can be arranged in different situations, as an individual leader, or in a group like a parliament. Abakanowicz’s figures are always headless to indicate the threat and cowardice of anonymity. She has said that making art as she was growing up was a way of coping with her circumstances, making with whatever materials were to hand. This evolved during her time as a student at the Academy of Fine Arts, Warsaw (1950–1954), and her early Abakans (1960s) and later large-scale Alterations (1970s) sculptures, made with burlap and resins. Although now cast in bronze and iron, the fabric origins of Seated Figure are evident in its surface folds and textures. Abakanowicz has made seated figures since the 1970s and she is particularly interested in the void within, a symbolic emptiness behind the public facade that she feels is representative of humanity. Seated Figure builds on recent public projects including Agora (2006) for Grant Park in Chicago, which comprises 106 headless figures cast in iron, each around nine feet tall.

127

Магдалена Абаканович

Magdalena Abakanowicz

«Сидяча фігура», 2010

Seated Figure, 2010

Чавун Власність художника та галереї Scheffel, Бад-Хомбург, Німеччина

Cast iron Courtesy: the artist and Galerie Scheffel, Bad Homburg, Germany

Фото: Андрій Горб, Роман Пашковський

Photos: Andriy Gorb, Roman Pashkovsky

128

129

130

Тексти /Texts

131

Інтерв’ю зі співкуратором KSP 2012, куратором Yorkshire Sculpture Park Гелен Фебі Медіа: The Village Автор: Ольга Чіркова Дата: 18 червня 2012

Interview with Helen Pheby, KSP 2012 co-curator and curator at Yorkshire Sculpture Park Media: The Village Author: Olga Chirkova Date: 18 June, 2012

Kyiv Sculpture Project працює у ботанічному саду вже два тижні і збирає величезні черги на вхід. Гелен Фебі розповіла The Village про те, як скульптура змінює місто і як потрібно розуміти проект.

The Kyiv Sculpture Project has been open for two weeks already and gathers enormous queues at the entrance to the Botanic Garden. Helen Pheby told The Village about how sculpture can change the city and how the project itself might be understood.

Сучасні скульптури Сучасні скульптури гарно виглядають в оточенні історичних будівель, і таке поєднання можна зустріти у багатьох містах. Але кожного разу до кожного місця ви маєте шукати окремий підхід. Коли Йоркширський скульптурний парк відкривався у 1977 році, у його експозиції було значно менше робіт, ніж сьогодні у Києві (у Національному ботанічному саду ім. М. М. Гришка. — прим. ред.), тож щоб завоювати свою аудиторію, нам довелося багато працювати. Аби допомогти глядачам розібратися у темі сучасної скульптури та зрозуміти контекст, ми надаємо детальну інформацію про кожного автора. Адже наша головна мета — закохати людей у їх роботи. Наприклад, у скульптурі «Дехто і дехто» Єви Ротшильд комусь подобається колір чи форма. На «Широкий пасаж» Найджела Холла можна дивитися з різних сторін, спостерігаючи, як він змінюється під кожним новим ракурсом. «Будинок знань» Жауме Пленси може підштовхнути до роздумів, коли ви дізнаєтесь історію її автора. Пленса розповідає, що зростав серед книжок, наче у лісі літер, що і відобразив у своїй роботі. Така додаткова інформація допомагає зрозуміти художника та його твір і отримати задоволення від «спілкування» зі скульптурою. *** Традиційні пам’ятники, як правило, прославляють історичних постатей. Частіше за все, вони дивляться на нас згори, зі своїх височезних постаментів, наче промовляють: «Ми важливіші за вас!» У той час як сучасна скульптура знаходиться поруч, у тому ж просторі, що й ми. Тому люди можуть встановити з нею зв’язок, почуватися на рівних. Тобто вона більш демократична. *** Сучасні скульптури не становлять загрози для унікальної атмосфери старих парків чи садів. Існує декілька шляхів до їх взаємодії, які ми демонструємо у YSP. Можна підібрати з

132

Contemporary sculptures Contemporary sculpture works well in a context of historical architecture and such landscapes can be found in many cities. But each place and situation should be considered uniquely. When the Sculpture Park opened in Yorkshire in 1977 it was with an exhibition that was much smaller than the one in Kyiv (M. M. Gryshko National Botanic Garden — edit. note), and a lot of work was necessary to build audiences. Although there is information about the artists and sculptures for visitors to develop insights, the main reason for bringing the works here is the hope that people will love them. For example, people may like the colour or form of Someone and Someone by Eva Rothschild, or walk around Nigel Hall’s sculpture Wide Passage and observe the way it changes its aspect from different angles. They might think again about House of Knowledge when they find out that Jaume Plensa grew up surrounded by books, as if living in a forest of letters, and this can be seen in his work. This information helps to understand the artist and work, but above all I hope the visitor will get to know the sculpture and enjoy looking at it and spending time with it. *** Traditional monuments usually glorify historical figures. They are often on high pedestals rising above people as if to say “We are more important than you!”. Whereas recent sculptures can be directly on the floor, in the same space as us, so we can form a more equal relationship with it, in this way it is perhaps more democratic. *** Contemporary sculpture does not compromise the experience of historic parks or gardens. There are different approaches to the relationship, as we demonstrate at YSP. For example, we can select a piece and site it to its best advantage,

готових робіт ту, яка буде гарно виглядати, співпрацювати з оточуючим пейзажем. Можна зробити скульптуру спеціально для цього місця. Це наче замовити кухню собі у квартиру і бути впевненим, що вона ідеально підійде. Може бути і так, що місце і люди надихають автора і в результаті стають частиною його твору. Наприклад, робота Карлоса Гарайкоа «Як Земля мріє бути схожою на Небо» — це зображення міста Кастлфорд вночі, якщо дивитися на нього з висоти польоту, і воно виглядає, як сузір’я. Це просто шедевр. Гарайкоа позначив маленькими ліхтариками усі будівлі, у тому числі дім Генрі Мура, але найважливіше — він попросив мешканців поділитися спогадами про місто. Наприклад, маленька дівчинка розповіла про парк, у якому вчилася кататися на велосипеді — його підсвітили. Сліпий чоловік, згадав, що останнє, що він бачив у місті, була башта з годинником — Гарайкоа позначив і її. Цінність цієї прекрасної роботи у тому, що вона зберігає історії людей. Це не просто монумент королю чи прем’єр-міністру. Це інший підхід до самого розуміння мистецтва. *** Якби скульптури KSP можна було залишити у Києві, я б нікуди не переміщувала їх із ботанічного саду. Мені здається, вони дуже добре пасують до цього місця, цього зеленого ландшафту. Київ Зараз українські монументи здаються мені значно цікавішими, адже я знаю їх контекст. Без пояснення вони незрозумілі ніде: ні у Парижі, ні у Франкфурті, ні у Лондоні. Але сучасні скульптури сильно відрізняються від пам’ятників, адже їх автори працюють з більш поетичною формою. Наприклад, «Спадкова мантія» Суя Цзяньго — це зовсім інший спосіб відобразити історичні події. Особисто для мене київський пам’ятник Леніну — це артефакт, якому місце у музеї. Але я розумію, що для людей, які жили у Радянському Союзі, це не так. Пам’ятник нагадує їм про важкі часи. А от «Батьківщина-мати» мене просто вразила! Коли я вперше приїхала до Києва і побачила її, я подумала: «Вау! Дивовижна статуя, смілива, упевнена». Вона ідентифікує місто, як статуя Свободи у Нью-Йорку або «Янгол Півночі» в Англії. Вздовж дороги з аеропорту до центра Києва височіють величезні будівлі, це виглядає вражаюче, ніби місто майбутнього. Мені цікава така брутальна архітектура, адже архітектура в цілому показує історію місця. Але

where it will be in relationship with other sculptures and the natural setting. Or we can commission a sculpture specific to a site, bespoke in a similar sense as you might commission a unique kitchen for your flat, so that it perfectly complements your space. There is also an approach when the place and its people inspire the artwork and become a part of it, for example Carlos Garaicoa’s How the Earth Wishes to Resemble the Sky. Part of his proposal for Castleford, it is a floor showing the town as seen at night from the air, and looks like a constellation. An absolutely outstanding piece. The lights include Henry Moore’s house and other historically significant places. But most important, I think, is that residents were asked to share their memories about the town. For example, a little girl told a story about the park where she learned to ride a bike, so this is illuminated. And there was also an old blind man who recalled that the last thing he saw in the town was the clock tower. The work really looks beautiful — it carries people’s memories. It’s not just a monument to a King or a Prime Minister. It is another approach in terms of art. *** If the sculptures of KSP could be left in Kyiv, I would not move them from the Botanic Garden. It seems to me that they really belong in the space, this green landscape. Kyiv Ukrainian statues are more interesting to me now I have had them explained, without the explanation they could be anywhere, the same as in Paris, Frankfurt or London. But contemporary sculptures are different to the monuments that you can find in any city and which characterize it. Contemporary sculptors work in a more poetic form, such as Legacy Mantle by Sui Jianguo, which is a different way to share history. The statue of Lenin in Kyiv is for me an artefact, like in a museum, because it is not my story — although I understand that it is different for people who lived through those times. The monument for them is associated with hard times. Mother Motherland is very impressive! When I came to Kyiv for the first time and saw it, I thought “Wow! That’s a striking statue, so bold and confident”. It is a strong identifier of the city, like the Statue of Liberty in New York or the Angel of the North in England. On the way from the airport to the city centre the huge buildings look impressive — it seems like a city of the future. I am interested in brutal architecture, for the architecture as a whole represents the history of the place. There are many beautiful places in Kyiv, but the golden domes of the churches sparkling in the sun dazzled me the most.

133

найбільше мені сподобалися золоті куполи церков, що виблискують на сонці: серед усього гарного, що є у Києві, вони — найгарніші. Київ виглядає як місто, готове до діалогу. Ти можеш відчути це у повітрі. Він відрізняється від міст, мешканці яких після роботи одразу йдуть додому — і центр стає порожнім. Київ дуже живий, це подобається людям. Усі чимось зайняті і гуляють вулицями навіть уночі, разом із сім’ями. Видно, що тут мегаполіс визначає життя мешканців. На Майдані Незалежності я побачила монументальну та історичну архітектуру. У Києві багато душі, історії, а ще — багато людей, яким небайдуже місто. І це найважливіше. Щодо сучасної скульптури — у Києві її небагато. Але я розумію, що все швидко розвивається. Головне, на мою думку, те, що місцеві скульптори — українці, їхнє коріння у цій землі. І нехай вони швидко вдосконалюються кожний у своїй творчій манері, у всіх у них залишається українська душа. Я розумію, чому сучасна скульптура може збентежити українців. Усі знають «Батьківщину-мати», знають її зміст, її сенс. У сучасних скульптур немає такого точного визначення, тому що їх автори більш вільні у своїй творчості. Але це означає, що і люди вільні формувати своє бачення і своє ставлення до цієї скульптури. Тут немає правильного чи неправильного розуміння. Щойно людина почне відчувати скульптуру, щойно скульптура набуде змісту саме для неї — це і стане правильним розумінням.

134

Kyiv seems an open city, ready for dialogue. You can feel it in the air in contrast to other cities, where after a long working day people rush to their homes and the centre becomes empty. Kyiv is very lively and people like it. Everyone is busy and people walk down the streets even at night, together with their families. It is obvious that the city is a big part of people’s lives. On Maidan Nezalezhnosti (Independence Square) I saw monumental and symbolic architecture. There is a lot of soul and history in Kyiv, and also many people who care about it, which is very important. I haven’t seen many modern sculptures in Kyiv yet, but I understand that there is a lot developing. It is essential that local sculptors be Ukrainian, their roots are in the country, at the same time as they are leaping forward in their own manner they all have the Ukrainian soul. I understand why contemporary sculpture might seem confusing. Everybody knows Mother Motherland, understands its meaning, and knows what sense lies in it. Contemporary sculptures do not have such exact meanings because their sculptors are more free and independent in their creation. But it does mean that people are free to form their own view and attitudes about contemporary sculptures. There is no right or wrong understanding. As soon as people begin to ‘feel’ the sculpture, and it will mean something personally to them — this is the right understanding.

135

Інтерв’ю з керівником KSP Володимиром Кадигробом Медіа: Platfor.ma Автор: Єгор Стадний Дата: 22 липня 2012

Interview with Volodymyr Kadygrob, KSP General Manager Media: Platfor.ma Author: Yehor Stadnyi Date: 22 July, 2012

Нещодавно у Києві завершився перший Міжнародний фестиваль сучасної скульптури Kyiv Sculpture Project. Змагалися 15 скульпторів із 6 країн світу. У рамках Спеціального проекту було представлено 5 творів всесвітньо відомих авторів. Проводилися лекції міжнародних кураторів та мистецтвознавців, спеціальні освітні заходи, майстер-класи, екскурсійні тури, зустрічі з художниками і багато іншого. Архітектурний блог «План Б» пропонує вашій увазі інтерв’ю з керівником фестивалю і співзасновником кураторської групи Kadygrob & Taylor art projects Володимиром Кадигробом.

Recently the first festival of contemporary sculpture, the Kyiv Sculpture Project, came to an end. 15 sculptors from 6 countries competed for the Grand Prix. 5 important sculptures by internationally respected artists were presented within the framework of the Special Project. A great number of lectures with international curators, master-classes, guided tours, artist talks and other special events took place during the festival. Blog about architecture Plan B interviewed Volodymyr Kadygrob, the KSP General Manager and the co-founder of Kadygrob & Taylor art projects.

— Як народилася ідея фестивалю? — Вона з’явилася роки три тому, після того, як ми разом із фундацією «Спільна мета» провели експеримент — перший конкурс проектів міської сучасної скульптури. Саме проектів, тому що на той час не було розуміння, що можна зробити у міському середовищі. Але ми хотіли подивитися, як молоді скульптори розуміють місто і скульптуру в ньому. І отримали величезну кількість робіт буквально за місяць. На наш подив, великий процент із них був цікавим.

— How the idea to create such a festival was founded? — It was three years ago, soon after we organized the first national contest of projects for contemporary urban sculpture — an experiment held with Spilna Meta Foundation. These were just project ideas because we didn’t have a goal to do it in public space at that time. Although we wanted to see the way young sculptors feel the city and sculpture’s place in it. We received many applications during one month and were surprised by the amount of interesting propositions.

— Тобто вам було складно обирати? — Так, обирати було нелегко. До того ж близько 150 робіт — а це 80% — ми отримали в останній день. Ключовою умовою для учасників було зробити щось під конкретне місце, враховуючи його естетичні особливості та контекст, не порушуючи архітектурну композицію, а навпаки гармонійно доповнюючи її. Ми переслідували кілька цілей. Перша — дослідницька, аби зрозуміти ситуацію в цілому. Друга — актуалізація самої проблеми, адже поняття «міська скульптура» немає як такого. Разом із тим відсутня і робота з публічним простором в Україні. Третя — не просто підтримати скульпторів призами, а знайти гідних і виділити їх.

— Was it hard to choose among them? — Yes, the selection was quite difficult. Besides that nearly 150 pieces or 80% of all the works came the last day. The brief for the sculptor was to create a site-specific project considering the context and its urban characteristics, not to destroy the architectural composition but to complement it harmoniously. We pursued several goals: the first was to explore the situation as a whole, the second — to consider the problem that there is no definition of urban sculpture and the third — not only to support awarded artists, but to find and acknowledge worthy talents.

— Ви говорили, що на тому конкурсі превалювала екотематика. — Так, вона і зараз переважає. Існує глобальний тренд в урбаністиці — екологічність. То де ж іще, як не тут, про це говорити і застосовувати на практиці?

136

— You said that eco sculpture had prevailed at that contest. — Yes, it dominates even now. Ecological compatibility seems to be the main trend in urban culture. Where else can we talk about this and implement these ideas in life if not through such projects? — What was the result of that first contest?

— І яким був результат того першого проекту? — Усе це, врешті решт, привело до Kyiv Sculpture Project. Ми проаналізували свій досвід, побачили реальний стан речей, реакцію і зрозуміли, що не можемо реалізувати ті роботи безпосередньо у міському середовищі на даному етапі. — Чому для фестивалю ви обрали ботанічний сад (KSP 2012 проходив у Національному ботанічному саду ім. М. М. Гришка — прим. ред.)? Які ще були варіанти? — Розглядали варіант із ВДНГ, практично усі парки, таке цікаве місце, як Співоче поле (відкритий простір у Печерському районі Києва, де влітку проводяться концерти та фестивалі — прим. ред.). Але коли ми прийшли в ботсад і його побачила куратор Yorkshire Sculpture Park Гелен Фебі, яка виступає нашим співкуратором, то вирішили проводити фестиваль там. — Чи складно було домовитися з дирекцією ботанічного саду? — У них було своє бачення того, що таке скульптура. На щастя, досить прогресивне. Адже наші люди вперто називають скульптуру пам’ятником. Іноді навіть народжуються такі вислови, як «пам’ятники майбутньому». Ми пояснювали, що хочемо зробити, на прикладах західних програм креативної економіки. — Наскільки люди знайомі з поняттям креативної економіки? — Не знайомі. Та й ми самі не до кінця його розуміємо. Є теорія, народжена на заході, і є наші реалії. Усі ми відвідували лекції з creative cities, читали якісь матеріали. Але у нашій ситуації далеко не всі успішні «там» схеми працюють. Тому хочу підкреслити, що фестиваль унікальний і за методикою, і за форматом. Так, нас надихав досвід Yorkshire Sculpture Park. Вони допомaгали нам абсолютно безкоштовно, передавали технології, елементи проектного менеджменту. Надихали й інші приклади світових фестивалів. Але у результаті наш формат — це не злизане лекало. Ми розуміємо, що у нас не можна робити так, як, наприклад, на Сіднейському фестивалі. У них дуже гарні призи, тобто велика мотивація в учасників. Але, крім експертної функції, вони просто надають місце і забезпечують організаційну частину, промо і все. Решту роби сам. — На вашому фестивалі є освітня програма, розділена на дві частини. Одна — для професіоналів, інша — для широкої публіки. Яка мета кожної з них?

— This experience led to the Kyiv Sculpture Project. We analyzed our experience, saw the real picture and concluded that it was not the time yet for these kind of sculptures in the urban space. — Why did you choose the Botanic Garden (the KSP 2012 was held in M. M. Gryshko National Botanic Garden — edit. note)? Were there any alternatives? — We thought about places such as the former National exhibition center of Ukraine, all city parks and such interesting area as Spivoche Pole (open-air theatre in Kyiv, originally called the Spivoche Pole (Singing Field), where open-air concerts are held in summer — edit. note). But the moment we visited the Botanic Garden with Helen Pheby, the curator at Yorkshire Sculpture Park and KSP co-curator, there were no more doubts about it. — Was it hard to make agreements with the headquarters of the Botanic Garden? — They had their own opinion about what sculpture is today and fortunately it was quite progressive. Ukrainians often confuse ‘sculpture’ with ‘monument’. Sometimes phrases such as a ‘monument to the future’ appeared. We explained our decisions using examples of the creative economy. — How much do people know about the creative economy? — Not much at all. But we also can’t say that we are experts in it. One thing is the theory and the other is our reality. We have all attended lectures and read about creative cities, but in our case far from every pattern that was successful abroad is suitable here. That’s why I want to underline the uniqueness of the festival’s format and methodology. We were inspired by the Yorkshire Sculpture Park experience. The team shared their methods, project management tools and shared all kinds of advice. Other examples of sculpture festivals were inspiring as well. Nevertheless the format of our festival is not a copied one. We clearly understood that we couldn’t use Sydney festival’s practice, for example. They have a very generous prize system which is a great motivator. They plainly supply with a place and organization apart from the expertise. The rest is on one’s own. — The education programme was divided into two parts — professional and public. What was the aim of each? — For the professional element we invited important international experts on contemporary sculpture whose lectures would be interesting for artists and arts professionals.

137

— У професійній частині ми хотіли привезти експертів із сучасної скульптури світового масштабу, людей, яких цікаво послухати. — А яка мета освітньої програми для широкої публіки? — Я наведу приклад. Один із відвідувачів фестивалю, почувши пояснення одного з кураторів, сказав: «Ну, тепер це набагато цікавіше! Тепер я зрозумів». Це було стосовно скульптури Суя Цзяньго «Спадкова мантія». Люди старшого покоління називають її кітелями Сталіна. Вони сприймають це як пропаганду: «Жах! Навіщо ви ставите сюди пам’ятники сталінізму». Але там зовсім інший контекст. Скульптури Цзяньго порожні. І автор між іншим хотів сказати, що ідеї Мао були порожніми і що в кожному із нас є свій костюм Мао. Для когось ці скульптури просто прикольні, а для когось це — можливість вникнути глибше в ідею, аби краще розібратися в історії мистецтва чи в собі самому. В цілому, людям потрібно було показати, що існує ще щось, окрім пам’ятників. Наше сприйняття склалося крізь призму радянської культури, у якої були свої цінності і яка передбачала свої функції для скульптури і мистецтва в цілому. — Чи могли б ви якось розділити публіку, наприклад, за віком? — Звичайно. Дорослим, наприклад, робота Магдалени Абаканович видавалася похмурою. А дітям навпаки — дуже подобалась. Весільні пари фотографувалися на тлі «Широкого пасажу» Найджела Холла. — У програмі фестивалю була лекція на тему креативної економіки. Розкажіть про неї докладніше. — Я абсолютно не впевнений, що моє розуміння креативної економіки наближене до академічного. Йдеться про креативну індустрію, міські простори та їх взаємодію з економікою і суспільством. Спробую пояснити на прикладі. Є певний продукт культурної індустрії. Крім того, що ми провокуємо діалог «мистецтво — глядач», розміщуючи роботи у публічному просторі, існують ще й цілком конкретні економічні фактори. Перший фактор — іміджевий: туристична привабливість міста і конкретного місця. Якщо забити у пошукову систему «Kyiv sculpture» або «скульптура у Києві», то на перших сторінках буде інформація про проект і про місто. Про нього вже написали Financial Times та інші міжнародні видання. Це означає, що є позитивне згадування про Київ. Тобто, ми долучаємося до формування прива-

138

— What was the goal of the public part? — I will give you an example. One of the visitors to the festival who heard the curator’s explanation about the work of Sui Jianguo Legacy Mantle exclaimed: “Well, now it looks more interesting, now I understand”. Older people call this work ‘Stalin’s coats’. They interpret these works as propaganda saying: “It’s horrible! Why have you put these monuments of Stalin’s regime here?”. But there is another context. The jackets are empty because the artist is saying that Mao’s ideas were empty as well, and that everybody was forced to wear their own Mao jacket. It may seem funny to some people, but for others it is a way to look deeply into an idea, into art and into themselves. People need to see sculpture as something more than just monuments. Our perception was created through the prism of soviet culture where sculpture and art as a whole had other special functions and values. — Could you divide the audience by age for example? — Sure. Adults may say that work of Magdalena Abakanowicz is bleak but children adore it. Wedding couples took photos with Wide Passage by Nigel Hall. — The lecture about the creative economy was part of the education programme. Could you please tell us more about it? — I’m not sure that my understanding of the creative economy is close to an academic one. The lecture was devoted to creative industry, urban places and their connections with economy and society. I will try to explain using an example: besides the dialogue between art and audience that we provoke by placing art works in public space, there are also economic impacts. The first is image — presenting an attractive image of the place and entire city to tourists. If you type ‘Kyiv sculpture’ in Google you will first get pages with information about the project and the city. The Financial Times and other international media had written about the project along with positive mentions of Kyiv and its events. In other words KSP is part of the positive image of the city. The second impact is on location. The festival took place in the Botanic Garden, the place which is attractive for tourists and for citizens but has an outdated system. The Botanic Garden is not under the jurisdiction of the City Administration, a paradox that brings a range of difficulties, which is absurd because this place forms the impression of the city. The Botanic Garden can become an inefficient case where all the budget is spent on public utilities charges, without supporting facilities such as signage. Today the Botanic

бливого іміджу столиці. Другий фактор стосується безпосередньо локації. Фестиваль проходив у ботанічному саду, який цікавий як для туристів, так і для місцевих мешканців. Але його економічна система, відверто кажучи, заіржавіла. Парадокс у тому, що ботсад не підпорядковується адміністрації міста. Через це маса складностей. Абсурдна ситуація, адже це місце формує враження, в першу чергу, саме про Київ. Окрім того, ботанічний сад може стати наочним прикладом енергоНЕефективності. Вони просто марнують свій бюджет, тільки щоб оплачувати комунальні послуги. У них немає можливості розвиватися і вкладати кошти у комфорт для відвідувачів, хоча б в елементарну систему навігації. Поки що це — огороджений парк, потрапити до якого можна, лише заплативши гроші. Відвідувач не завжди розуміє, у чому своєрідність і особливість ботсаду, а насправді там мільйон неймовірно цікавих речей. У такій ситуації все промо, яке відбувалося завдяки нашим партнерам, ми робили ботанічному саду. При цьому ніяк не втручалися у формування цін на квитки і ні копійки від цього не мали. Тобто відвідування фестивалю було безкоштовним, залишилася стандартна вартість вхідного квитка, і ми наполягали на тому, аби ніхто її не підвищував. З перших днів фестивалю відвідуваність ботсаду зросла у кілька разів.

Garden is a fenced park with an entrance fee where visitors don’t have enough opportunity to feel its personality and character. All promotion made by KSP partners was devoted to the Botanic Garden. In addition we didn’t have any influence over the entrance fee or any of the profits. We insisted on keeping the festival free of charge for visitors of the Botanic Garden. Its attendance from the festival’s opening multipled. — In other words we can see how the city might be reformed by means of the festival. — By virtue of the cultural events, the project’s location is being transformed and improved. Do you remember the city navigation and signage (by designer Igor Skliarevsky — edit. note) which �� was declaimed by the Kyiv Municipal Administration? We proposed to its creator to make the same system for the Botanic Garden and he happily agreed. It will be implemented in life soon.

— Тобто на прикладі фестивалю видно, як перетворюється місто. — Так, видно, як завдяки культурним подіям, проектам трансформується і покращується певна локація. Пам’ятаєте навігацію для Києва (дизайнера Скляревського — прим. ред.), яку міська адміністрація не взяла? Ми запропонували її автору розробити навігацію для ботанічного саду, і він з радістю погодився. Ця навігація скоро з’явиться там.

139

Інтерв’ю з куратором KSP Катериною Тейлор та співкуратором KSP 2012, куратором Yorkshire Sculpture Park Гелен Фебі Медіа: afisha.tochka.net, онлайн-конференція Дата: 30 травня 2012

Interview with Kateryna Taylor, KSP curator and Helen Pheby, KSP 2012 co-curator, curator at Yorkshire Sculpture Park Media: afisha.tochka.net, online conference Date: 30 May, 2012

Микола Степанович: Скажіть, будь-ласка, а як узагалі з’явилася така шалена ідея везти до України скульптури з самого Йоркшира? Ви їх на літаку доправляли чи морем, чи ще якось? Катерина Тейлор: Ідея з’явилася, тому що нічого подібного в Україні раніше не було. Ми хотіли показати широкій аудиторії, що таке сучасна скульптура, наскільки вона може бути цікавою. Доправляли скульптури на вантажних автомобілях, спеціально адаптованих для таких перевезень. Це був довгий шлях. Везли скульптури саме з Yorkshire Sculpture Park, тому що це один із найкрасивіших скульптурних парків Європи.

Mykola Stepanovych: Hello! How did such an ambitious idea came to your mind — to bring sculptures from faraway Yorkshire to Ukraine? How did you do this — by plane, by sea, or any other way? Kateryna Taylor: This idea came because there was nothing like this before in our country. We wanted to show people what contemporary sculpture is and that it can provoke keen interest among people. The sculptures were delivered by trucks, adapted for that purpose. It was a long way. The sculptures were transported from Yorkshire Sculpture Park because it is one of the finest sculpture parks in Europe.

Иваан: Хто ваш найулюбленіший скульптор? Гелен Фебі: Це дуже складне питання. У Йоркширському парку було презентовано понад 500 художників. Мій персональний досвід — більше 100 виставок. І у кожній скульптурі є щось дивовижне, те, що змушує серце битися частіше. Якщо говорити про київський проект, я обираю «Будинок знань» Жауме Пленси, хоча всі скульптури захоплюючі! Катерина Тейлор: Я теж не байдужа до «Будинку знань». Тому ця скульптура і опинилась у Києві. Ми побачили її на фотографіях скульптурного парку Паппаджон у Айові (США), коли перед початком проекту проводили дослідження подібних ініціатив у світі. І відтоді слідкували за творчістю Жауме Пленси, дізнавалися, у яких містах і країнах є його роботи. redmask: У чому сила мистецтва? Гелен Фебі: Це важливе питання. Мистецтво надихає людей, дає їм новий незвичайний досвід, який змінює їх щоденне рутинне життя. Це як пробудження. Вахтанг: Питання до Катерини. З якими проблемами вам доводилося зіштовхуватися під час спроб підтримати сучасне мистецтво в Україні? Катерина Тейлор: На нашому шляху було багато проблем. Але так і має бути, коли робиш щось нове, змінюєш певну ситуацію. У нас не так багато організацій, які займа-

140

Ivaan: Who is your favourite sculptor? Helen Pheby: This is a difficult question. there have been over 500 exhibiting at YSP, and I have experienced well over 100. There is something amazing in every artwork, something that pulls your heartstrings. If I had to choose in Kyiv it might be House of Knowledge by Jaume Plensa, but they all are favourites! Kateryna Teylor: I am fascinated by House of Knowledge too. And it is the reason why this sculpture appeared in Kyiv. We saw it in photos of the Pappajohn Sculpture Park in Iowa (USA), when we were doing research upon similar initiatives held in the world. And since then we started following the work of Jaume Plensa, were looking for the public places where his artworks are installed. redmask: What is the power of art? Helen Pheby: This question is extremely important. Art inspires people, gives them extraordinary experiences that can change their daily routine — an awakening of inspiration and senses. Vakhtang: Question to Kateryna. What difficulties did you face trying to support contemporary art in Ukraine? Kateryna Taylor: We encountered many difficulties on our way. But it’s just the way it should be if you are starting something new, trying to change certain situations. We do not have so many organizations that deal with contemporary art. The circle of people interested in it is very narrow. Our task is to make this circle wider. In the first place, the prob-

ються сучасним мистецтвом. Дуже вузьке коло людей, які цікавляться цим. Наше завдання — щоб цих людей стало набагато більше. В першу чергу, ми зіштовхнулися з проблемою освіти, знання про те, що таке сучасне мистецтво, яку мету воно переслідує. Але щойно ви знаходите однодумців, професійну команду, яка може зробити такий проект, тоді перешкоди зникають і залишається тільки задоволення від процесу. Діма: Якби ви могли придбати будь-яку скульптуру Йоркширського парку або київського скульптурного проекту — яка б це була робота? Гелен Фебі: Одна з моїх улюблених робіт у Йоркширському парку створена північно-американським художником Джеймсом Тарреллом. Його інсталяція Deer Shelter Skyspace продовжує вражати мене. Крізь квадратний отвір у даху ви можете бачити небо. Ідея дуже проста, але вона дає вам можливість оцінити усю красу неба. Aліна: Катю, автори, які беруть участь у фестивалі, це вже визнані художники чи, так би мовити, початківці? Катерина Тейлор: Якщо ми говоримо про скульпторів Основного проекту, який був створений завдяки конкурсному відбору, в ньому беруть участь 15 скульпторів. Більшість із них — молоді таланти, які тільки починають свій творчий шлях і яким ми даємо можливість (для декого навіть уперше) втілити свої ідеї і проекти. Віктор Степанович: Що може дати фестиваль Києву? Чи використовуються бюджетні кошти міста? Катерина Тейлор: Ні, ми не використовуємо бюджетні кошти. Проект реалізований завдяки підтримці меценатів і спонсорів. Стосовно того, що набуває місто: згадаємо прекрасний досвід скульптурного проекту у Мюнстері, парку скульптури у Кельні та інші, коли подібні ініціативи з часом збільшували у сотні разів туристичну привабливість місця і ставали візитною карткою міст. Йоркширський парк, наприклад, посів почесне перше місце як краща визначна пам’ятка Йоркшира 2011 року. Між іншим, парк утворився більше 30 років тому, а сьогодні його відвідують більше туристів, ніж проживає мешканців у Вейкфілді, на околицях якого він розташований. Гелен Фебі: 35 років тому ми робили маленькі виставки, набагато менші, ніж перший київський фестиваль. З того часу парк виріс до величезних масштабів. І як свідчить

lem of education arose; the knowledge of what contemporary art is, what purpose it has. Nevertheless, soon as you find a person holding the same vision, or a professional team that is able to fulfil such kind of project, then all the obstacles disappear and the pleasure from the process is the only thing that is matters. Dima: If you could buy any sculpture from YSP or Kyiv Sculpture Project — what would it be? Helen Pheby: One of my favourite artworks in YSP is by the North-American artist James Turrell. His Deer Shelter Skyspace continues to amaze me. He has created a frame through which you can see the sky. The idea is very simple, but it lets you appreciate the beauty of the sky in a new way. Alina: Kateryna, the artists who are taking part in the festival — are they emerging or already acknowledged? Kateryna Taylor: If we are speaking about the participants of the Main Project chosen from the international competition, there are 15 sculptors taking part. Most are young talents beginning their creative career and we are giving them the opportunity to realize their ideas and projects (for some of them this is the first experience of such kind). Viktor Stepanovich: What is the benefit of the festival in terms of the city of Kyiv? Are the budgetary funds engaged in it? Kateryna Taylor: No, we don’t use budgetary funds. The project is realized due to the support of the patrons and sponsors. In terms of benefits to the city: think of the excellent experience of the sculpture project in Munster, sculpture park in Cologne and others, when such initiatives over time increased tourism and became a strong reason to visit the cities. And YSP was voted favourite attraction in Yorkshire in 2011. Incidentally, YSP was created more then 30 years ago, and now the number of its visitors is more than the population of Wakefield, the city in which it is located. Helen Pheby: 35 years ago there were small exhibitions, smaller than the first Kyiv festival. From that the park grew enormously. And according to independent research YSP generates £5 500 000 for the city annually. Larysa Manko: Yesterday I watched 1+1 TV-channel and saw Helen complimenting the Mother Motherland sculpture. Is it an example of contemporary sculpture?

141

офіційна статистика, щороку бюджет регіону поповнюється на 5,5 мільйонів фунтів завдяки активностям парку. Лариса Манько: Вчора дивилася «1+1» і бачила, як Гелен хвалить «Батьківщину-мати». Хіба це сучасна скульптура? Гелен Фебі: Це не сучасна скульптура у тому розумінні, якими є твори у рамках KSP. Але це дуже сильна і знакова робота. Лєна: Чи плануються такі виставки у майбутньому? Гелен Фебі: Я сподіваюсь, що це початок нашого партнерства. Воно вже надихає. І попереду у нас ще багато проектів. Катерина Тейлор: Уся наша взаємодія протягом півтора року з дня нашого знайомства дуже надихає. Впевнена, разом ми можемо зробити дуже багато для розвитку сучасної скульптури. Іво Бобул: Чому сучасні художники бояться їхати в Україну? Гелен Фебі, Катерина Тейлор: Не думаємо, що вони бояться. Доказом служить те, що сьогодні відбувається у Києві. Це й ARSENALE 2012, і персональна виставка Аніша Капура в PinchukArtCentre, у нашому проекті також заявлено більше 10 іноземних авторів. Художники не бояться. Вони просто не дуже знайомі з українською ситуацією. Культурний обмін між Україною і світом ще слабо налагоджений. Але все вищесказане доводить, що ситуація змінюється у потрібному напрямку. Кактус: Гелен, чому ви вирішили співпрацювати з київським проектом? Йоркшир коли-небудь співпрацював з іншими скульптурними парками? Гелен Фебі: Ми завжди дуже раді співпрацювати з міжнародними проектами, щоб поділитися досвідом і набути нових знань про те місце, в якому вони відбуваються. Чудово, що у нас є можливість привезти в Україну те, чого тут не бачили раніше. Абу: Скажіть, чого ви хочете досягти у своєму професійному зростанні? Гелен Фебі: Мабуть, того, щоб робити виставки, які змінюють щось у свідомості людей, які залишаться в їх пам’яті. Катерина Тейлор: Взаєморозуміння. В нашій ситуації важливо налагодити зв’язок із глядачем, внести більше ясності про те, що таке сучасне мистецтво, навіщо воно, привнести новий досвід у життя людей, не пов’язаних

142

Helen Pheby: It is not contemporary sculpture in the sense of those shown in the KSP. But it is a very powerful and significant work. Lena: Do you have plans to hold other exhibitions in the future? Helen Pheby: I hope that this it the beginning of a productive partnership. It is already inspiring and we have many projects ahead. Kateryna Taylor: Our collaboration has been the incentive for a year and a half. I’m sure that together we can do a lot for the development of contemporary sculpture. Ivo Bobul: Why contemporary artists are afraid to come to Ukraine? Helen Pheby, Kateryna Taylor: We don’t think that they are afraid. Events taking place in Kyiv at the moment serve as evidence of it — ARSENALE �� 2012�� , Anish Kapoor in the PinchukArtCentre, and there are more than 10 foreign artists in our project. The artists aren’t afraid. They are just not very familiar with the Ukrainian art situation, perhaps the cultural exchange between Ukraine and the world is not developed well enough, but everything mentioned proves that the situation is changing for the better. Kaktus: Helen, why did you decide to collaborate with Kyiv Sculpture Project? Has Yorkshire ever collaborated with other sculpture parks? Helen Pheby: We are always happy to cooperate with international projects, to share experience and to acquire new knowledge about the place where it is going to be held. It is great that we have the chance to bring something unusual to Ukraine, something that had never been there. Abu: Tell me, please, what do you want to achieve in your professional growth? Helen Pheby: Probably, to make exhibitions which change something in the consciousness of people, something that will stay in their memory. Kateryna Taylor: Mutual understanding. In our situation it is essential to establish connection with the audience, to clarify what is contemporary art and what is its purpose, to bring new experiences into lives of the people who have no relation to art. This idea can be achieved by different means, the sculpture project is one of such means.

із мистецтвом. Цього можна досягти різними шляхами. Скульптурний фестиваль один із них. Сергій: Гелен, як ви вважаєте, чи готові українці оцінити сучасну скульптуру? Гелен Фебі: Гадаю, що всі готові до сучасної скульптури. Є апетит до сучасного мистецтва — я це помітила ще минулого разу, коли приїжджала. Степан: Як можна проводити фестиваль сучасної скульптури у країні, де головним пам’ятником досі залишається Ленін? Гелен Фебі: Саме тому так цікаво проводити фестиваль сучасної скульптури тут. Тому тут варто починати, адже є історичний контекст, традиції. І зараз влучний момент, щоб поставити питання, що таке сучасне мистецтво і як воно може працювати з простором.

Sergii: Helen, do you think Ukrainians are ready to appreciate contemporary sculpture? Helen Pheby: I think that everyone is ready for contemporary sculpture. And there is the appetite for it — I noticed that the last time I came here. Stepan: How can a contemporary sculpture festival be held in a country whose main monument is still the figure of Lenin? Helen Pheby: This is exactly why it is interesting to hold the festival of contemporary sculpture here. That is why we should start working; there is the historical context, traditions. And now is the time to raise the question, what is contemporary art and how it can work with the space.

143

Інтерв’ю з членом міжнародного журі KSP 2012, скульптором Михайлом Ревою Медіа: спеціально для каталога KSP 2012 Автор: Лізавета Герман Дата: вересень 2012

Interview with Mykhailo Reva, sculptor, member of the KSP 2012 International Jury Media: specially for the KSP 2012 catalogue Author: Lizaveta German Date: September, 2012

— Перший фестиваль сучасної скульптури, членом експертної ради якого ви були, представив певний зріз українського мистецтва, переважно творчість молодих авторів. Наскільки цей зріз відображає реальну ситуацію в українській сучасній скульптурі? І що таке взагалі українська скульптура? — В українській культурі є митці, які зробили значний внесок у світове мистецтво, — це Казимир Малевич, Василь Кандинський, Олександр Архіпенко тощо. Але у нас немає розуміння сучасної української скульптури, це фактично пострадянська скульптура у різних проявах. Цей фестиваль показав, що ми 20 років йшли не до свободи, а до розуміння свободи. До розуміння того, що існує щось інше. Що таке свобода? Це свобода, перш за все, особистості. У розумінні світу, світосприйнятті, розумінні простору і створенні образів. І фестиваль — це перший крок до внутрішньої свободи тих, хто брав у ньому участь. Це, я гадаю, є однією з головних та незаперечних речей.

— The first festival of contemporary sculpture has presented Ukrainian art, mainly works of young artists. As a member of an Expert Committee, how do you think this part represents the real situation in Ukrainian contemporary sculpture and what is Ukrainian sculpture like in general? — The Ukrainian artists like Kazimir Malevich, Wassily Kandinsky, Alexander Archipenko, etc. made a significant contribution to world culture. But we have no understanding of contemporary Ukrainian sculpture; in point of fact it is post-soviet sculpture in different appearances. This festival has shown not 20 years of freedom but our way to comprehension of this freedom, of something different. What is freedom? It is personal feeling followed not by dogmas but by inner pulse, freedom of the worldview and comprehension of space. It is inner freedom of everybody. So the festival is the first step to participants’ inner freedom. I consider it to be the main and indisputable thing.

— Тобто художники є індикаторами тих процесів, що відбуваються у суспільстві. — Культура взагалі є індикатором духовного стану суспільства. Можу навести приклад: коли я створював роботи за кордоном, люди підходили, посміхалися, їхні обличчя світилися — їм було приємно, що на їхніх очах виникало «щось». У нас навпаки. Коли я щось роблю, підходять і питають: «Кому пам’ятник? А що воно зображує?» Тому що ми настільки звикли до догм, що це пам’ятник якомусь вождю або діячу. Наше суспільство не готове сприймати те, що незрозуміле для нього. До речі, можна було поспостерігати за величезною кількістю людей, які відвідали фестиваль. Першими, хто сприймав це щиро і чуттєво, були діти. А дорослі починали копатися в собі, у розумінні своїх відчуттів. — Світове мистецтво ХХ століття знає безліч прикладів меморіальної скульптури, виконаної в традиціях модернізму, з використанням сучасних матеріалів і технологій та актуальної художньої мови. В Україні ситуація зовсім інша.

144

— Do you mean that artists are the indicators of the social process? — Culture is the indicator of society, its spirit, national and inner condition. I can give you an example: while I was creating my works abroad, smiling people came to me with interest and delight at the new creation. In Ukraine there is an opposite situation — while I create, people come up with the question “Who will be on this monument? What is it about?” It shows how we are addicted to dogma about the fact that all monuments must be devoted to some leader or personality. Our society is not ready to perceive something unintelligible. Besides we could see a great number of visitors to the festival were children who sincerely and gaily perceived all these works unlike the adults who began to self analyze in search of their own understanding of feelings. — World art of the XX century has numerous examples of memorial sculpture made in a modern manner using new media and technologies. In Ukraine we have another situation. — Europe had gradual development unlike the Ukrainian experience, which was interrupted. Post revolution art of the 1930s was the last breath of fresh air. After that time it was pro-

— Європа розвивалася поступово. У нас же цей шлях був перерваний. Останній ковток чистого повітря — післяреволюційне мистецтво 1930-х років. Все. Потім воно було заборонено. Як і будь-який тоталітарний режим, Радянський Союз насаджував те мистецтво, яке не викликало питань про свободу, про розуміння іншого. Тому ми і не пройшли ці шляхи. У Європі був момент, коли монументи спустилися до людей; є тенденції 1970-х років, коли з’явилося багато паркової скульптури, яка стояла на вулицях, у скверах. До нас це прийшло на початку ХХІ століття, а у Європі це все вже пройшло. Вже з’явилися такі скульптори, як Аніш Капур. Це вже навіть більше ніж пластика, це аналіз, трансформація простору. Високі технології дозволили митцю розкрити свій внутрішній світ за рахунок досягнень суспільства і цивілізації. Ми цього не можемо зробити, у нас немає ані технологій, ані людей, які можуть це замовити. Тому що у нас не діють інструменти, які здатні допомогти культурі розвиватися. Такі, наприклад, як закони про меценатство, які дозволяють приватним особам вкладати у культуру. — Що ще можна зробити, аби сприяти цьому розвитку? — Фестиваль — це лише перший крок. Коли я голосував за переможця, то віддав перше місце оцій кулі з соломи (робота Карін ван дер Молен «Місячний» — прим. ред.). Тому що для мене це, по-перше, дуже несподівано, потім, це дуже скульптурно, і там є драматургія. Ти заходиш усередину і потрапляєш в інший простір — там працює і внутрішня драматургія, і зовнішня. Мені здається, наше мистецтво, якщо воно розвиватиметься, буде спрямоване не на копіювання якихось нехай і гарних зразків, а на внутрішнє звільнення, на розуміння, вивчення внутрішнього світу, яким ти ділишся з глядачем. Так, як у Жанни Кадирової, яка мені дуже подобається: у неї яскраво виражений свій стиль, своє відчуття, вона не схожа ні на кого іншого. І це дуже важливо для художника, бо він відкриває те, чого немає. — А як ви визначаєте саме скульптурні якості? Що перетворює певний просторовий об’єкт на скульптуру? — У сучасному розумінні скульптура — це лабораторія вивчення форми і простору. Це може бути колір, може бути пластика, звук, світло, навіть якісь нові матеріали — що завгодно. Коли ти відчуваєш драматургію простору, він сам тобі підказує, яке пластичне рішення має там з’явитися. Сьогодні скульптура працює саме з формуванням сучасного відкритого середовища.

hibited. The Soviet Union, as any other totalitarian regime, had been propagating art, which didn’t raise any questions of freedom or comprehension of something different. That’s why we didn’t get that experience. There was a period in Europe when monuments had become lower; there were tendencies of the 1970s when a lot of park sculpture appeared and was installed in the street and public gardens. We had the opportunity to see it only at the beginning of XXI century while in Europe it was already in the past. Sculptors such as Anish Kapoor had already been born. It is no longer traditional sculpture; it is analysis, reflection and space. There are progressive technologies, which allow him to create the objects due to the achievements of society and civilization. Ukrainians have no opportunity to make such works in view of the absence of technologies. Moreover we have no clients as well. That’s why the instruments which can help the development of contemporary sculpture are not effective ones. Such as an art patronage law that allows a private person to support and sponsor culture. — What else can be done for further cultural development? — The festival is only the first step. Voting for the winner I gave my vote to the straw spher (Moonstruck by Karin van der Molen — edit. note) because first of all it was a very surprising work, secondly it had all sculpture characteristics, and thirdly there was some drama. Getting inside the work you find another space where inner drama works with the external one. I suppose that developing, Ukrainian art will be aimed not to copy some nice patterns but to look inside, to understand an inner world that can be shared with the audience. Such thing as we see in Janna Kadyrova’s work. I like her and her bright style very much, she is unique and it is a very important thing for an artist, she discovers something new, which had never existed. — How do you distinguish these sculpture characteristics? What makes an object become a sculpture? — Contemporary sculpture is a laboratory of the study of form and space. It may be colour, light, sound, or any other new media, anything. When you feel the space drama it shows you what kind of object is suitable here. Nowadays sculpture is the space solution. — Most of the KSP Ukrainian participants work with different media not only with sculpture. For example Kateryna Buchatska, who won the Yorkshire Sculpture Park Prize for

145

— Більшість українських учасників фестивалю працюють із різними медіа, не лише зі скульптурою. Наприклад, Катерина Бучацька, яка отримала приз від Йоркширського скульптурного парку за свою роботу «Точка роси», займається переважно живописом. Вона вирішила спробувати себе в новому напрямку і подала заявку. Це був фактично її перший скульптурний досвід. І він виявився вдалим. — Тут треба підняти тему школи. У нас залишилася пострадянська школа, дуже сильна академічно, але спрямована не на розкриття внутрішньої особистості, а на насадження певних догм. Мені зараз подобається те, що за рахунок інформаційного поля людина може змінювати і виховувати свій смак. Тому тут неважливо, у якій формі ти працюєш — живописі, графіці чи пластиці. Головне те, що ти хочеш сказати. — Власне, на питання про улюблені скульптурні матеріали чимало учасників відповідали, що головне — це ідея, концепція, а вибір матеріалів відбувається вже потім. — Наше суспільство ще не готове сприймати іншу думку і ділитися нею. У західній системі освіти мені подобається, коли є так звані мозкові штурми, коли всі один одного підживлюють. Відбувається потік енергії і запліднення ідеями. Це те, до чого ми повинні прийти. Я дивився: у перші дні учасники фестивалю були такими маленькими вовченятами, які живуть самі по собі, у своєму маленькому світі. Вони не звикли фонтанувати і ділитися ідеями, а без цього не можна. Фестиваль став для них досвідом спілкування, досвідом роботи з простором і формою. Це був великий урок, шлях художника — це шлях вічного студента. Це постійне оновлення, постійне розуміння, постійна самоосвіта. Це така безкінечна історія. У тебе душа має бути, як натягнута струна, яка не дає фальшивих нот. — І насамкінець питання, яке ми задавали усім учасникам: чого, на ваш погляд, не вистачає публічному українському простору з точки зору культурного наповнення? — Я гадаю, багато чого. Ми лише на початку шляху до визволення.

146

her project Dew Point, works mainly in painting. She decided to try something new; it was her first sculpture experience and appeared to be a quite successful one. — Here we need to mention education issues. We have post-soviet education, which has its own peculiarities in plastic arts. It aimed not to discover inner personality but to propagate dogma. Nowadays I like the fact that due to the information field a person can change and educate a personal taste. That’s why it doesn’t matter which media to work with whether it is painting, graphic or plastic arts. The main thing is what you want to say. — Being asked about their favorite sculptural material many participants answered that the main thing is an idea, a concept, and the choice of materials is afterwards. — Our society is not ready to perceive and share another point of view. In Western education systems I like brainstorms where everybody shares ideas. There is energy and cross fertilization. This is where we have to arrive — to such joy. I notice that at the first days of the festival young artists were like small wolf cubs, which live in their own world. They don’t get used to sharing their ideas. The festival has become a good experience for communication. They saw how the space connects with form. It was a great lesson, because the artist’s way is the way of the permanent student. This is constant renewal and selfeducation. It is an endless story. Your soul has to be a stretched string, which never makes the false notes. — And the last question that we asked of all our participants: What do you believe the Ukrainian cultural environment is missing? — I suppose a lot of things. We are only at the beginning of the rescue.

147

Скульптура, люди та місце Медіа: спеціально для каталога KSP 2012 Автор: доктор Гелен Фебі, куратор Yorkshire Sculpture Park Дата: вересень 2012

Sculpture, People and Place Media: specially for the KSP 2012 catalogue Author: Helen Pheby PhD, curator at Yorkshire Sculpture Park Date: September, 2012

Навіщо потрібен скульптурний фестиваль? І для чого проводити його у Києві? Як куратор найбільшого скульптурного парку Європи і спеціаліст зі скульптури в публічному просторі я можу запевнити, що поява мистецтва в міському середовищі може змінити не лише саме місце, а й життя людей навколо. Я прийшла у захват від Києва, його багатої історії, сповненої великих перемог і великих трагедій, історії, яку він розповідає мовою пам’ятників. І я була надзвичайно рада представити киянам сучасну іноземну скульптуру, ще раз поглянути на знайомі роботи у новому контексті і у той же час дізнатись більше про визначні та цікаві скульптури цієї землі. Скульптура в публічному просторі має довгу історію. У цьому есе я хочу розглянути не лише традиційні монументальні роботи, тобто пам’ятники, а й розповісти, як відбулася переоцінка ролі скульптури у міському середовищі і як вона стала трендом. Сподіваюся, що аспекти мого дослідження будуть цікавими як у контексті Kyiv Sculpture Project, так і в українському контексті в цілому. Скульптура в публічному просторі викликає цікаві і суперечливі думки. Наприклад: «Мистецтво в публічному просторі — це оксюморон».1 «Проблеми скульптури в публічному просторі більше пов’язані з публікою, ніж із простором».2 Учасник Спеціального проекту KSP скульптор Жауме Пленса відданий ідеї створення скульптури, яка буде зрозумілою не лише знавцям мистецтва, але й широкому загалу. «Коли я тільки починав перейматися питанням публічного простору, багато хто не розумів моїх ідей, — розповідає Пленса. — Критики вважали, що моє місце у «другому ешелоні», адже створення мистецтва у міському середовищі завжди було дуже проблематичним. Але вони забули, що ключову роль в оцінці твору все ж відіграє глядач. Сент-Хеленс (у 2009-му Пленса встановив у цьому британському місті скульптуру «Мрія» — 18-метрову жіночу голову — прим. ред.) — прекрасний приклад того, яким потужним може стати мистецтво, якщо воно вступає з людиною в діалог. Ти можеш створювати високоякісні, інтелектуальні скульптури

Why stage a sculpture festival? And why stage a sculpture festival in Kyiv? As Curator at a major sculpture park and with a specialism in public sculpture I have a commitment to the contribution art in open spaces can make not only to the place but also to the lives of the people who live there. I am particularly fascinated by Kyiv, an absorbing city of rich history, including tragedy and glory, and whose story is told through its monuments. I was keen to share international contemporary sculptures with Kyiv residents, to reconsider familiar works in this new context, and to find out more about the important and interesting sculpture being made in Ukraine. Putting sculpture in public places has a long history. In this text I will discuss the changing relationships between sculpture and publics in urban and park settings. I will consider not only public sculpture in the tradition of statuary and how the definitions of both public and sculpture are being re-evaluated, but also the trend toward a more public sculpture in the sense of being more inclusive. I hope that the aspects of ongoing research that I put forward will be particularly interesting to think about in relation to the Kyiv Sculpture Project and Ukrainian context. Public sculpture creates interesting and opposing opinions, for example: “Public Art is an oxymoron”.1 “The problem of public sculpture is largely with the public — not with the sculpture”.2 KSP Special Project artist Jaume Plensa is committed to the idea of making sculpture that has not only integrity and is respected by his peers, but might also be meaningful to ‘the public’. He has observed that “when I started to be so passionate about public space people misunderstood my ideas and many art critics thought I was in a second league in art because public art was a roundabout problem! But they missed something key which is people. St Helens is one of the best demonstrations of how powerful art can be when it is in dialogue with people. You can create good art, very high level art, very intellectual art at the same time as

1 Критик Ендрю Брайтон. «Благочестя філістимлянина та публiчне мистецтво», журнал Modern Painters, весна 1993, С. 42. 2 Цитата скульптора Вiльяма Тернбулла/ Лоуренс Аллоуей. «Проблеми публiчної скульптури», журнал Studio International, жовтень 1972, вип. 184, номер 948.

1 Critic Andrew Brighton ‘Philistine Piety and Public Art’, in Modern Painters, Spring 1993, p.42. 2 Sculptor William Turnbull quoted by Lawrence Alloway ‘The Public Sculpture Problem’ in Studio International October 1972, vol. 184, no. 948.

148

і у той же час зрозумілі громаді. Це дуже складно, я знаю, але у цьому полягає наша робота».3 Одна з найперших відомих скульптур Венера Віллендорфська (28 тис. років до н.е.) свідчить про те, що скульптурні об’єкти створювалися з різних причин майже в усі історичні періоди. Вони виконували найрізноманітніші функції: політичну, релігійну, декоративну, меморіальну або ж увіковічували дані обітниці і були створені за допомогою найдавніших технік — різьблення, лиття та складання. У Стародавній Греції, наприклад, скульптуру замовляли на рівні держави, але належала вона громаді, тобто завжди знаходилася у публічному просторі. Згідно з давньогрецькою ідеєю демократичного полісу, він разом із площею (агора), на якій громадяни розважалися, спілкувалися, дебатували і формували політичну думку, цілком і повністю належав мешканцям. До речі, останнє дослідження4 доводить, що грецькі та римські мармурові скульптури були пофарбовані в яскраві кольори, хоча це і суперечить класичній уяві про них. Століттями скульптура розміщувалась у публічному просторі: увіковічувала видатних осіб, фіксувала історичні події, слугувала релігійникам, виконуючись на замовлення сильних світу цього. Під час італійського Відродження митці у пошуках натхнення повернулися як до політичних, так і до естетичних ідеалів Стародавньої Греції та Риму. Так, «Давид» Мікеланджело (1505) став уособленням Флоренції, яка, наче Давид, протистояла тогочасному Голіафу — Риму та Венеції. Ще одна цікава історія пов’язана зі статуєю в елліністичному стилі, датованою ІІІ століттям до нашої ери, яка була знайдена в Римі в 1501 році. Суттєво пошкоджену часом скульптуру назвали, ймовірно, на честь потворного, але дуже дотепного портняжки Пасквіно. Згодом кардинал Олів’єро Карафа вирішив поставити статую біля свого палацу, а на честь Дня святого Марка наряджати «Пасквіно» у тогу та ліпити на його постамент епіграми латиною. Цією традицією скористалися невідомі поети, які стали чіпляти на скульптуру образливі вірші — пасквілі — на адресу Папи Римського та церкви. Таким чином «Пасквіно» засуджував політичну ситуацію в недемократичній країні та публічно, у буквальному сенсі слова, викривав шахрайство еліти. Скульптура, як видно на прикладі церков та вулиць великих європейських міст, продовжувала виконувати свою громадську функцію пам’ятника до кінця XIX століття. Розглядаючи відносини між скульптурою та аудиторією, варто звернути 3 4

Iнтерв’ю програмного директора YSP Клер Ліллі з Жауме Пленсою, січень 2011. http://www.smithsonianmag.com/arts-culture/true-colors.html, ресурс доступний 05.09.12.

embracing people. That is very complicated I know, but that is our job”.3 From one of the earliest known sculptures, the Venus of Willendorf (c.28 000 BCE), the making of sculptural objects for various reasons is evident in most human histories. The origins of sculpture might be crudely summarised as being carved, moulded or assembled and made for a number of purposes including votive (offered), commemorative, narrative, political, religious and decorative. In ancient Greece, for example, sculpture was commissioned by a public body and all sculpture was public in the sense of it being in a public place. In the Greek democratic ideal the polis or city belonged to the citizens and it is in the public square, the agora, where they found entertainment and conversation, where debates took place and public opinion shaped. It is significant that in this society sculpture shared such a political space. It is worth noting that recent research4 indicates that Greek and Roman marble sculptures were painted in bright colours, which contradicts what was thought to be the tasteful classical ideal. Sculpture continued to have a public presence for centuries, to commemorate important events and people, as well as serving religious functions and would be commissioned by the wealthy and powerful. During the Italian Renaissance a dialogue with the past and classical ideals was established, taking inspiration from the perceived political and aesthetic perfection of ancient Greece and Rome. Michelangelo’s David (1505), for example, embodies Florentine civic and republican pride in the face of Goliath-like princes or popes. Interestingly, a Hellenistic-style statue dating back to the third century BCE was unearthed in Rome in the fifteenth century. The statue was renamed Pasquino, supposedly after a tailor, and in 1501 a cardinal Oliviero Carafa draped it in a toga and Latin epigrams on St Mark’s day. This was anonymously subverted by someone who stuck satirical poems on its base, criticising the Pope and the Church. This particular sculpture served a political purpose in a non-democratic state and comments on the imposition on public spaces by an elite. The public function of sculpture as monument continued until the late nineteenth century, as is evident in the churches and civic spaces of major cities across Europe. In considering the relationship between sculpture and public, it is worth noting the role of the pedestal or plinth, particularly exaggerated in the case of Nelson’s Column (1840-1843) in London. The relevance of the plinth is an ongoing area of research in Jaume Plensa interviewed by Clare Lilley, YSP Director of Programme, January 2011. http://www.smithsonianmag.com/arts-culture/true-colors.html last accessed 05.09.12.

3 4

149

увагу на роль п’єдесталу або постаменту, часом надмірно перебільшеного, як у випадку з «Колоною Нельсона» (1840-1843) у Лондоні. Доцільність постаменту є предметом постійних досліджень у теорії скульптури. Адже він створює особливий простір для скульптури і відокремлює її від реального світу. У випадку з Нельсоном, п’єдестал підносить його над площею і таким чином підсилює відчуття його могутності. У 1891 році французькому скульптору Огюсту Родену (1840-1917) замовили створення пам’ятника письменнику Оноре де Бальзаку, який у результаті став першим прикладом меморіалу, виконаного всупереч багатовіковим традиціям. Так, за задумом митця, скульптура мала передати не стільки фізичну схожість постаті письменника, скільки його особистість. З легкої руки Родена розпочався період, головною ознакою якого стала увага до самої суті скульптури, досліждення можливостей матеріалів та форм, у той час як її функціональне призначення відійшло на другий план. На салоні Національного товариства образотворчих мистецтв у 1899му Роден знову продемонстрував свій новаторський підхід. Побачивши роденівську роботу «Єва», у якої був відсутній постамент, один із рецензентів написав: «Роден є непохитним революціонером. Він просто поставив свою статую на землю. Це «придушення» постаменту деякі будуть вважати найбільш небезпечною інновацією, а деякі — найсміливішою».5 Надзвичайно важливим фактом було й те, що Роден встановив свою скульптуру всередині виставкового простору як самостійний мистецький об’єкт. Врешті-решт, ініціативи Родена разом з іншими важливими змінами того часу, такими як повернення інтересу до мистецьких артефактів, заклали основу для переосмислення скульптури на початку XX століття. Наприклад, Генрі Мур (1898-1986) у свої студентські роки (1921-1924) багато часу проводив у Британському музеї, Музеї Вікторії та Альберта і у Луврі, де його надзвичайно вразила гіпсова копія статуї Чак-Мооль (відома статуя часів доколумбової Америки — прим. ред.). Мур вважав, що скульптор, скидаючи «грецькі окуляри», відмовляючись від пошуку натхнення у класичних канонах, стає вільним. «Відмова від грецьких скульптурних ідеалів та напрямок, який задали Сезан та Сюра, допомогли Муру усвідомити, що емоційна складова скульптури важливіша за її репрезентативну цінність. Мур наново відкрив важливість матеріалу, з яким він працює, знову і знову випробовуючи його, розуміючи, що не хоче змінювати його природність».6

sculpture theory as it is seen to create a particular space for sculpture apart from the real world and, in the case of Nelson, exalts him above the agora and so reinforces his importance. In 1891 the French sculptor Auguste Rodin (1840-1917) was commissioned to create a monument to the writer Honore´ de Balzac, which, although still commemorative, is notable for its break with centuries of tradition. According to the artist, the sculpture aimed to portray the writer’s personality rather than a physical likeness. It is expressive. Rodin pioneered the modern period of sculpture, which is marked by it becoming something for its own sake, an exploration of the artistic possibilities of material and form, rather than having a function. Another significant change was Rodin’s method of display in removing the plinth, which he first did in showing Eve at the Salon of the Socie´te´ Nationale des Beaux-Arts in 1899: “One reviewer wrote ‘M. Rodin is an unyielding revolutionary. He has simply placed his statue on ground level. This suppression of the pedestal will count as a most dangerous innovation for some, as the most daring for others’’.5 It is also highly important that Rodin exhibited the sculpture in the Salon as an art object in its own right, indoors. Rodin’s initiatives were compounded with other changes, such as encounters with prehistoric artefacts, to bring about a reconsideration of sculpture in the early twentieth century. Henry Moore (1898-1986), for example, spent much time in the V&A and British Museum as a student in London (1921-1924) and was especially inspired by a plaster cast of a Chac Mool in the Louvre, Paris, in 1924. He spoke of a sense of freedom at being able to lose the ‘Greek spectacles’ and look outside the classical ideal for inspiration: “The removal of the Greek spectacles from the eyes of the modern sculptor (along with the direction given by the work of such painters as Ce´zanne and Seurat) has helped him to realise again the intrinsic emotional significance of shapes instead of seeing mainly a representational value, and freed him to recognise again the importance of the material in which he works, to think and create in his material by carving direct, understanding and being in sympathy with his material so that he does not force it beyond its natural constructive build”.6 It is interesting that Moore drew inspiration not only from the evolution of sculpture, but also painting, positioning the sculptor as artist rather than craftsman. Such changes in the approach to making sculpture forced a change in the way

5 «Скульптура», журнал La Revue de L’art, Париж, 1899. Процитовано у книзi Танкока Дж. Л. «Скульптури Огюста Родена в Музеї Філадельфії», Філадельфія, липень 1989, С. 150. 6 Джеймс Ф. «Генрі Мур про скульптуру», видавництво MacDonald, Лондон, 1966, С. 57.

5 ‘La sculpture’ in La Revue de L’art Paris, 1899 cited in Tancock, J., L., The Sculpture of Auguste Rodin Philadelphia Museum, Philadelphia, July 1989, p.150. 6 James, P., (ed) Henry Moore on Sculpture MacDonald, London, 1966, p.57.

150

Цікаво, що Мур надихався не тільки скульптурою, а й живописом, визначаючи скульптора як художника, а не ремісника. Цей факт було відмічено у важливому есе Розалінди Краусс «Скульптура у розширеному полі» (1979), де вона нагадує, коли вперше була порушена логіка пам’ятника. «Здавалося б, що поняття «скульптура» та «пам’ятник» були взаємозамінні. Але настав момент, коли цей зв’язок порушився. У ХІХ сторіччі ми стали свідками того, як логіка пам’ятника почала змінюватися. На думку одразу спадають два приклади: роденівські «Ворота до пекла» та його ж статуя Бальзака».7 Зміна логіки пам’ятника призвела до змін у ставленні суспільства до скульптури, адже вона більше не виконувала функцій, з якими асоціювалася століттями. Доказом цього може бути скульптура Джейкоба Епстайна (1880-1959) «Ріма» (1925), меморіал на честь письменника Вільяма Хадсона, виконаний у сучасному стилі: «Коли містер Болдуін відкрив пам’ятник, глядачі затремтіли, а хтось позаду мене сказав: «Бідний Хадсон!» 8 Задумана як витвір сучасного мистецтва, «Ріма» була позбавлена таких функцій традиційної скульптури, як меморіальна, присвятна або дидактична. Однак цей приклад наочно демонструє, що публічна скульптура, як і за часів Стародавньої Греції, займала важливе місце в соціальному та політичному житті громади. За часів культурного відновлення після Другої світової війни у Великобританії реалізували ініціативу встановлення скульптури в публічних місцях, аби суспільство мало можливість милуватися мистецтвом поза музейним та галерейним простором. Дійсний голова Фундації Генрі Мура Річард Кальвокорессі вважає, що приклади, подібні до парку Баттерсі, створеного в Лондоні у 1948 році, слугували «поширенню скульптури як соціального мистецтва — мистецтва післявоєнного часу».9 Він цитує визначного британського критика і прихильника сучасної британської скульптури, сера Герберта Ріда (1893-1968), який казав: «Скульптор має увійти до публічного простору: до церкви, до ринку, до міської ратуші та парку; його робота має височіти над натовпом. Слід також пам’ятати, що люди мають бути гідними цієї скульптури».10

people experienced it. This is described in the important essay Sculpture in the Expanded Field (1979) by Rosalind Krauss, in which she says that the logic of the monument failed for the first time in Balzac: “The logic of sculpture, it would seem, is inseparable from the logic of the monument … But the convention is not immutable and there came a time when the logic began to fail. Late in the nineteenth century we witnessed the fading of logic of the monument. But two cases come to mind both bearing marks of their own transitional status. Rodin’s Gates of Hell and his statue of Balzac”.7 The failure of the logic of the monument seems to have led to a breakdown in the relationship between public and sculpture because the meaning it had had for centuries no longer applied. This is evidenced in public sculpture projects that proved to be controversial, for example the response to Rima (1925) by Jacob Epstein (1880-1959), a memorial to the writer W. H. Hudson in a modern style: “When Mr Baldwin unveiled the monument a real shudder seemed to pass through the spectators, and someone behind me said ‘poor Hudson”.8 Through being created as a modern work of art Rima no longer shared the meanings of traditional sculpture, such as being commemorative, votive or didactic. However, the example does show that, as in ancient Greece, sculpture in public space still occupied a social and political space in which public opinion is generated and debated. In the cultural rebuilding following World War II in the UK there was an initiative to put sculpture in public places for the benefit of society, to enable art appreciation outside museums or galleries. The current Director of the Henry Moore Foundation believes that examples such as Battersea Park, London, in 1948 were “to promote sculpture as a social art – as the art of the post-war era”.9 Richard Calvocoressi proceeds to quote Sir Herbert Read (1893-1968), an important UK critic and supporter of modern British sculpture, who claimed that “the sculptor must come out into the open, into the church and the market place, the town hall and the public park; his work must rise majestically above the agora, the assembled people. But one must also point out that the people should be worthy of the sculpture”.10

7 Краусс Р. «Скульптура у розширеному полі» у книзі «Оригінальність авангарду та інші міфи модернізму», видавництво MIT Press, Кембридж (Массачусетс), Лондон, 1979, С. 279. 8 МакМіллан Г., газета Morning Post, 26.11.1925, цитата Фрідмана Т. з книги «Лиходійство в Гайдпарку: «Ріма» Епштайна: створення і протиріччя», Центр вивчення скульптури, Лідс, 1988, С. 8. 9 Кальвокорессi Р. «Публічна скульптура в 1950-х роках» за редакцією Нейрна С. та Сероти Н., «Британська скульптура в двадцятому столітті», галерея Whitechapel, Лондон, 1981, С.177. 10 Там само.

Krauss, R., ‘Sculpture in the expanded field’, in The Originality of the Avant-garde and other modernists myths, The MIT Press, Cambridge Mass., London, 1979, p.279. 8 McMillan, G., Morning Post 26.11.25 cited in Friedman, T., The Hyde Park Atrocity: Epstein’s Rima: Creation and Controversy, Centre for the Study of Sculpture, Leeds, 1988, p.8. 9 Calvocoressi, R., ‘Public Sculpture in the 1950s’ in Nairne, S., & Serota, N., (ed.s), British Sculpture in the Twentieth Century, Whitechapel Art Gallery, London, 1981, p.177. 10 Ibid. 7

151

Ще одна цікава тема — це поняття «місця» та «облаштування місця». Наприклад, парк Баттерсі та YSP існують для того, щоб люди могли насолоджуватися скульптурою у публічному просторі. Так само, як і в київському ботанічному саду, ми доклали багато зусиль до розташування робіт — вони мали взаємодіяти з ландшафтом, щоб це можна було не лише побачити, а й відчути. Як відзначила академік Камерон Картьєр: «Намагаючись визначити місце тіла у просторі, надзвичайно важливо розуміти, що їх зв’язок існує на кількох рівнях — фізичному, ментальному, а також на рівні особистого сприйняття та взаємодії з іншими об’єктами».11 Протягом усієї історії скульптура встановлювалася в місцях, де могла справити найбільше враження на глядача. Але з середини 1970-х митці стали надихатися безпосередньо локацією, де повинна бути встановлена скульптура. Вони почали працювати не тільки з місцем, але і з його історією. Вдалим прикладом може послужити проект «Будинок» Рейчел Уайтред, який був реалізований за допомогою організації Artangel в східному Лондоні в 1993 році. Робота являла собою бетонну копію інтер’єру будинку, який підлягав знесенню після перепланування вулиці. Впродовж трьох місяців до будинку прийшло близько 100 000 відвідувачів. Деякі з них залишилися настільки враженими, що почали приносити під двері арт-об’єкта свіжі газети та молоко. Популярність цієї роботи можна пояснити тим, що вона взаємодіяла з аудиторією та знайшла у неї відгук. Популярність скульптури в публічному просторі призвела до дискусій стосовно зміни відносин між мистецтвом та аудиторією. Коли пам’ятник стояв на постаменті, людина була лише глядачем. Зміна презентації скульптури спричинила зміну сприйняття глядачем мистецтва, де він більше не був спостерігачем, а став учасником. Його взаємодія з твором стала невід’ємною частиною самого твору. Саме такий підхід ми застосовуємо в YSP у наших галереях та на відкритих майданчиках. YSP співпрацює і ділиться досвідом із багатьма мистецькими проектами по всьому світу, у тому числі в іракському Курдистані та Косово. Ці проекти допомогли нам зрозумiти, як важливо, коли мистецтво створюється для визначеного місця, та переконатися, що коли воно створене руками найкращих митців, то може бути визнаним широкою аудиторією.

The notion of place and placemaking is another area of interest. For example, the Battersea sculpture projects and YSP create a space for enjoying sculpture. Similarly, in the Botanic Garden in Kyiv we worked hard to site pieces in ways that added to the experience of the sculptures and the gardens, which is comprehended not only visually but also through the body. As the academic Cameron Cartiere has noted “in trying to define the body’s place in space, it is essential to comprehend that the body’s relationship to place exists on several levels including the physical and the cerebral as well as individual perception and perspective in relationship to other objects”.12 Throughout its history it is not unusual for sculpture to be positioned for best experiential effect, but from the mid-1970s sculptors began to invert the relationship and make work inspired by specific sites, which has expanded to consider not only the physical nature of the place but its intangible heritage and identity, for example the Artangel commission House (1993) by Rachel Whiteread in East London. The work was a concrete cast of the interior of a terrace house in a street due for demolition. During its three-month tenure House received 100 000 visitors and captured imaginations, to the extent that some local residents began to leave milk and papers at the door. One explanation for this sculpture’s ability to engage wide audiences is that it responded to its site and its community. Although a work of contemporary sculpture, it contained a discernible meaning beyond referencing twentieth century sculpture practice. It was commemorative both of its immediate locale but also of a universal understanding of home. The trend toward a public sculpture that is inclusive has led to a lot of debate about the changing relationship between artwork and audience. When public sculpture was a monument on a plinth the public were viewers, removed. The move to inclusiveness has moved to a change in description from viewer, or audience, to participant suggesting the experience of art is mutually dependant, in that the artwork depends on engagement to be realised and it is this approach that is taken by YSP both on and off site. YSP works with communities around the world to share and evolve its experience, including in Iraqi Kurdistan and Kosovo. We have learned from these examples the benefit of art inspired by place, for that place, and that working with the best artists from around the world can still be appreciated by wide audiences. We have also discovered that such projects can be slow to develop and need careful planning, a group committed and experienced to drive it through and genuine partnership between all involved.

Картьєр К., «Нотатки про кураторство в публiчному просторi 1: Нотатки про силу місця і «успіх» або «провал» публiчного мистецтва», http://www.axisweb.org/dlFull.aspx?ESSAYID=125, ресурс доступний 05.09.12.

152

Cartiere, C., Notes on Curating in Public 1: Notes on the Power of Place and the ‘Success’ or ‘Failure’ of Public Art, http://www.axisweb.org/dlFull.aspx?ESSAYID=125 last accessed 05.09.12

Ми також усвідомили, що подібні проекти дуже повільно розвиваються і потребують ретельного планування та командної роботи. Але вони вкрай необхідні, тому що роблять свій внесок у культурне життя регіону, надихають суспільство, ревіталізують унікальні місця і в той же час розвивають локальну економіку та підвищують туристичну привабливість місця. Яскравим прикладом такого проекту є Венеціанська бієнале, заснована в 1895 році з метою дати місту друге життя, привабити нових мешканців і покращити економічні показники. Ідея мала успіх. Така сама ситуація склалася в Ліверпулі 2010 року: бієнале обійшлася місту в 1,7 мільйонів фунтів, але привабила 628 000 глядачів, які в результаті витратили 27,2 мільйонів фунтів. Зараз в усьому світі проходить кілька сотень бієнале, ярмарків та фестивалів. Однією із найцікавіших, на мою думку, є трієнале у Фолькстоуні, яка пропонує митцям створити свої роботи будь-де у місті. Так проект «Шепіт» (2008) Крістіана Болтанські давав змогу глядачам сидіти і дивитися на море, слухаючи листи, написані солдатами Першої світової війни. Багато з тих солдатів не повернулися додому, і останнє, що вони бачили в Англії, було те саме узбережжя. Надзвичайно цікаво спостерiгати за роллю київської публічної скульптури, яка зараз відходить від поняття пам’ятника. Для України настав час надзвичайних можливостей, і я з нетерпінням очікую не тільки резонансу від Kyiv Sculpture Project, але й новин про розвиток сучасної скульптури в цілому. Для мене велика честь бути в складі журі Основного проекту. Я хочу привітати всіх переможців з їх визначними і надихаючими досягненнями. Крім того, я вдячна усім скульпторам Спеціального проекту, їхнім студіям та галереям, якi надали роботи. Ваша участь стала запорукою успіху фестивалю, що принic радість 600 000 відвідувачів.

We have also found that such projects are worthwhile because they have the potential to contribute to the cultural life of a region and hopefully inspire communities and particularly their young people, and help to reveal what makes that place unique, as well as to support its economic, social and tourism development. For example, when the Venice Biennale was founded in 1895 it was in part to re-invent the city, to attract new types of visitors and to boost the local economy, which it has succeeded to do. Similarly the Liverpool Biennial in 2010 cost £1,7 million but attracted 628 000 visitors who spent a total of £27,2 million. There are now several hundred art biennials, fairs and festivals around the world. I think one of the most interesting recently established is the Folkestone Triennial, precisely because it invites artist to respond to the place itself. Whispers (2008) by Christian Boltanski, for example, allowed people to sit and look out to sea, while listening to extracts of letters written by soldiers of World War I. Many of those soldiers never returned home and their last sight of England would have been the same coastline. It is particularly interesting to consider the role of public sculpture in Kyiv, which is moving away from the logic of the monument. These are exciting times full of potential and opportunity and I look forward very much to not only the feedback of the Kyiv Sculpture Project but also keeping informed of the developments in sculpture in Ukraine. It was an honour to be one of the judges of the Main Project and I wish to congratulate all the chosen artists on their significant and inspiring achievements. Above all I am grateful to the Special Project artists, their studios and galleries, whose generous loan of work and participation were fundamental to its success and whose sculpture has brought pleasure to over 600 000 people who visited.

153

Інтерв’ю з кандидатом мистецтвознавства, доцентом кафедри теорії та історії мистецтва Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури Людмилою Лисенко Медіа: спеціально для каталога KSP 2012 Автор: Лізавета Герман Дата: вересень 2012

Interview with Liudmyla Lysenko, art-historian, assistant professor of theory and history of art department of the National Academy of Fine Arts and Architecture Media: specially for the KSP 2012 catalogue Author: Lizaveta German Date: September, 2012

— Від якого історичного моменту ми можемо говорити про нову українську скульптуру як про явище? Якщо говорити про скульптуру у світовому контексті, то історія нової скульптури веде відлік від авангарду. Історія ж української скульптури, як загалом і українського образотворчого мистецтва ХХ століття, є досить складною і неоднозначною. — Справа у тому, що цю історію складно прописати. У ній зіяють величезні чорні діри, незаповнені порожнечі, насильно перервані творчі процеси. Мені одразу приходить на згадку 1991 рік, коли до нашої київської художньої академії з програмою обміну приїхали представники Утрехтського університету. Це був неймовірний експеримент, тоді був задіяний саме скульптурний факультет. Перший виступ одного з лекторів почався з того, що він сказав, що щасливий виступати у ВУЗі, де колись викладав Татлін. В аудиторії запала тиша. Більшість присутніх просто не знали, що на початку століття Татлін був однією з ключових постатей нашої академії. Олександра Архіпенка я ніяк не відношу до початку української скульптури. Це був саме той випадок, коли художник ще на початку своєї творчої кар’єри емігрував і фактично ствердився в іншому середовищі. За освоєння його новаторських ідей ми взялися ганебно пізно і ще до кінця не розібралися у великому теоретичному спадку майстра. Починати говорити про українську скульптуру варто з 1920-х років. На той час в Україні було дві скульптурні школи: харківська і київська (Західна Україна ще не була радянською). Унікальність скульптури цього періоду полягала в тому, що вона розвивалася на класичних ідеях, на ідеях ренесансної скульптури. У Харкові працювали два викладачі: Леонора Блох і Василь Севера. Севера навчався у трьох найпотужніших академіях свого часу: у Варшаві, Римі і Петербурзі. За радянськими мірками це був неймовірно високий рівень. Отримані знання він привіз після революції 1917-го року у Харків. Леонора Блох була ученицею і асистенткою Родена. Для Харкова ця «роденівщина» — метод вільного, емоційного ліплення без зализаних форм — була неймовірно прогресивною. Однак Блох фактично не дали розгор-

— Which historical moment can be considered a starting point of the new Ukrainian sculpture as a phenomenon? Speaking of sculpture in a global context, the history of the new sculpture starts with the avant-garde. The history of Ukrainian sculpture in its turn, as well as the history in general of art of the XX century, is extremely complicated and ambiguous. — It is true that it is very hard to trace this history as such, being overwhelmed with huge black holes, blank voids and interrupted creative processes. I recollect 1991, when Kyiv art academy was attended by representatives of the Utrecht University within the exchange programme. It was an incredible experiment involving the sculpture department in particular. When one of the lecturers started the opening address saying he was happy to hold a speech at the university where Tatlin used to lecture silence fell within the audience. Most participants did not even know that Tatlin was one of the key figures in our academy at the beginning of the century. I don’t place Alexander Archipenko under the domain of the origins of Ukrainian sculpture. The artist emigrated at the emergence of his artistic career and fulfield abroad. Mastering of his innovative ideas was disgracefully late to happen while the vast theoretical heritage is yet to be understood. The discussion about Ukrainian sculpture should open from the 1920s. There were two schools of sculpture in Ukraine at that time: in Kharkiv and in Kyiv (Western Ukraine was not yet Soviet). The sculpture of this period was peculiar as it was advancing along classical ideas, the ideas of renaissance sculpture. Two masters were working in Kharkiv: Leonora Bloch and Vasyl Severa. Severa studied in the three strongest academies of his time: in Warsaw, Rome and St. Petersburg. According to Soviet standards it was an incredibly high level. After the revolution of 1917 he brought the acquired knowledge to Kharkiv. Leonora Bloch was a student and assistant of Rodin. For Kharkiv this Rodin-like style — a method of free, emotional sculpting of plastered forms — was incredibly progressive. However, Bloch didn’t get a chance to evolve entirely, to do what she really wanted to. But still the works remain as traces of shivery lyricism. And it was stupendous.

154

нутися, робити те, що вона хотіла робити. Але роботи усе ж залишилися — приклади полохливого ліризму дівочого образу. І це було колосально. З боку Києва також були свої авангардні персонажі: Жозефіна Діндо, Володимир Клімов, який працював із різьбленням і представляв народну традицію. Але все ж таки класична традиція у той час була дуже важливою. Образи людей сучасності, скажімо, у скульптурі Михайла Лисенка, піднімалися до мікеланджелівської класики. Усі ці робітники, герої революцій і війн виглядали як ренесансні боги. Будьоновці і червоноармійці, які з часом теж стали певною екзотикою, були зображені згідно канонам античності. Це було дуже потужно і прогресивно. І це страшно засуджували за відхід від натуралізму. Ось це і було для нас авангардом. Те, що розвивалося в той час у західному мистецтві, неможливо було втілити в наших умовах, адже не було доступу до високих технологій. З іншого боку, високі технології привели історію культури до дизайну і закрили тему ідеального, звеличеного, прекрасного Героя. Тому що сучасне людство вже давно припинило вклонятися і вірити в Героїв. — Які імена важливі для української скульптури радянського періоду? — У цей час усіх московських і в цілому російських скульпторів (а хороших скульпторів було чимало) перевершили два харків’янина — Лев Муравін і Михайло Лисенко, які працювали у парі. У 1939 році ці два молодих хлопця, які нещодавно закінчили ВУЗ, представляли всю радянську скульптуру — вони виконали пам’ятники Героям громадянської війни і Героям соціалістичного будівництва в Нью-Йорку. Муравін був високоосвіченою людиною, а Лисенко — українським Роденом. Від їх спільної творчості майже нічого не лишилося. Тільки один пам’ятник комунарам у Миколаєві, відкритий у 1936 році. Його під час війни переплавили німці, а Лисенко зі своїми учнями відновив у 1967 році. Те, що це радянські герої з необхідними атрибутами, мабуть, не сприйматиметься майбутніми поколіннями. Але велич їх пластичного духу, ймовірно, зупинить тих, хто хоче сьогодні неодмінно викреслити з нашої історії сімдесят радянських років, знищуючи подібні творіння. — Паралелі між європейською класикою і естетикою радянської скульптури, про які ви говорили, дуже цікаві. На яких принципах базувалася радянська школа? — Основа радянської скульптурної школи була академічною. Її історія тягнеться ще до Петербурзької академії, заснованої європейцями. Академізм дуже влаштовував радянську

Kyiv in turn had its own avant-garde personalities: Josephine Dindo, Volodymyr Klimov, working with carving and representing the folk tradition. Yet the classical tradition remained crucial. The images of contemporary people, for instance in Mykhailo Lysenko’s sculpture, echo Michelangelo’s style. All these workers, the heroes of revolutions and wars looked like Renaissance gods. Red Army soldiers who eventually became exotic to a certain extent, were depicted as canons of antiquity. It was incredibly vigorous and progressive. And it was highly condemned as a deviation from naturalism. This was avant-garde for us. Developments in Western art meanwhile, were impossible to realize in our situation deprived of access to high technology. On the other hand, high technology has led cultural history to end the whole theme of an ideal, majestic, superb Hero. Modern society has already ceased to worship and believe in Heroes. — What names are crucial for Ukrainian Sculpture of the Soviet period? — At this time all Moscow and in general Russian sculptors (and there was a vast array of good ones) were surpassed by two Kharkovites — Lev Muravin and Mykhailo Lysenko, who were working together. In 1939, these two young men who had recently graduated from high school represented the entire Soviet sculpture — they erected monuments of Heroes of the Civil War and Heroes of Socialist construction in New York. Muravin was a highly educated man, while Lysenko was a Ukrainian Rodin. Their joint work is almost gone. There is only one monument left — to communards in Mykolaiv, opened in 1936. It was remelted during the war by the Nazi but Lysenko and his disciples managed to restore it in 1967. The future generations will hardly accept that these are Soviet characters with all indispensable features. But the greatness of the sculpture spirit will probably stop those who intend to remove seventy Soviet years in our history. — The parallels between European classics and the aesthetics of Soviet sculptures you mentioned are very interesting. What principles were guiding the Soviet school? — The core of the Soviet school of sculpture was academic. Its background reaches to the St. Petersburg Academy, founded by Europeans. Academism suited the Soviet power perfectly. As well as it suited fascism. Antiquity was a scope for most governments. Woman with a paddle or statues of athletes and heroes created during

155

владу. Так само як влаштовував він і фашизм. Усім правителям було досить античності. Жінка з веслом або статуї спортсменів чи героїв, створені за правління Гітлера, — це було зрозуміло, цього було достатньо. А якщо скульптура починала жити «тілесно» — це вже обурювало, це вважалося порушенням норм, системи. Сьогодні ми живемо в епоху глобалізму, у час наче без системи. На мій погляд, є багато позитивного у тому, коли все дозволено, все неможливе — можливо. Професіонал ти чи не професіонал — це не важливо. У тебе є творчий драйв — ось це головне. Усі ідеї, які матеріалізує людина, важливі. А у нас завжди були шори. І щойно художник порушував норми, його одразу ж звинувачували у відступництві від віри, він потрапляв у дисиденти, зазнавав утисків. У якомусь сенсі ми — не скульптурна нація. Після скіфської пластики (вже у цивілізовану епоху) у нас фактично не було історії скульптури. Скульптурно мислили хіба що окремі особистості, такі як Віталій Шишов, який виріс на полтавському чорноземі, ще Олександр Сухоліт, Олександр Чеботарь. Тому що скульптура — це земля, це язичництво, це ідолопоклонство. Сучасна скульптура — це гра. Скульптурний фестиваль дуже добре показав, як абсолютно незнайома для нашої скульптури мова починає набувати певного статусу, який визнають професіонали. На початку 1990-х у рамках програми обміну викладачі з Голландії привнесли в нашу Академію ідеї, до цього не затребувані: ідеї дизайну, ідеї індустріальної революції, Баухауса. Вони давали такі завдання нашим і голландським студентам: зобразити накладення, натягнення, зміщення і розривання. Накладення по-голландськи: одна пачка цигарок, на ній друга, на ній ще і ще одна. Накладення по-українськи: стілець, а на ньому лежить Євангеліє. У нас розрив — це діра в грудях, а у них — мотузку порвали. Навіщо ці складності? Все елементарно! У двох українських студентів «знесло дах», вони пішли з Академії і припинили бути скульпторами. — Як розвивалася ситуація у радянській скульптурі у наступні періоди, в 1960-70-ті роки? — У Михайла Лисенка було два видатних ученика — Михайло Грицюк і Анатолій Фуженко. Для скульптури не існує такого поняття, як шестидесятники. Це скоріше стосується живописців, графіків — Ламаха, Лимарєва — їх було більше. Скульпторів же були одиниці. У Москві це Вадим Сидур, Ернст Нєізвєстний. У Києві — Анатолій Фуженко. Історія сучасної скульптури розвивалася навколо

156

the reign of Hitler were comprehensive and that was enough. And if the sculpture appeared to obtain ‘corporal’ features — it got blamed and considered a violation of the rules and system. Today we live in the era of globalization, time which seems to have no system. In my opinion the situation when everything is allowed and impossible things are possible, has a lot of benefits. It does not matter whether you are a professional or not. Concept and creative drive is what really matters. All ideas embodied by man are important. We always had blinders on. So as soon as the artist somehow violated the rules, he got immediately accused of apostasy from the faith, ranked in the dissidents and suppressed. In a sense, we are not a sculpture-oriented nation. After Scythian sculpture, in a civilized era, we actually had no history of sculpture. Only some particular personalities had a truly sculptural mode of thinking, such as Vitaliy Shyshov, who gained in strength on Poltava fertile soil, Oleksandr Sukholit, Oleksandr Chebotar. Sculpture is about earth, it is paganism, idolatry. And contemporary sculpture is a game. The festival has revealed how a language completely unfamiliar to our sculpture starts to acquire a certain status, recognized by professionals. At the beginning of the 1990s as part of the exchange programme, teachers from The Netherlands brought to our Academy ideas, never sought previously: design ideas, the ideas of the Industrial Revolution, the Bauhaus. Loсal and Dutch students got the following tasks: to show an overlay, tension, displacement and rupture. An overlay in the Dutch manner was embodied with one pack of cigarettes, another one on top of it and then one more. An overlay in the Ukrainian manner was a chair with the Gospel on top. Our rupture is a hole in the chest, and theirs is a rope torn. What are those complexities for? Everything is quite simple! Two Ukrainian students have lost their mind, left the Academy and ceased being sculptors. — How did the situation in Soviet sculpture develop in the 1960s and 1970s? — Mykhailo Lysenko had two outstanding disciples — Mykhailo Gritsyuk and Anatoliy Fuzhenko. There is no such notion as the generation of the 1960s in sculpture. It rather applies to painters, graphic artists — Lamakh, Lymarev — quite an array of them, and only a few sculptors. In Moscow it was Vadym Sydur, Ernst Neizvestny. In Kyiv — Anatoly Fuzhenko. The history of modern sculpture advanced through and around personalities. Fuzhenko was such a personality in Kyiv, in his turn arising from the personality of Sergei Paradjanov (prominent Ukrainian and Georgian film director and artist, one of the important figures of

окремих особистостей. Фуженко був такою особистістю у Києві. І він, у свою чергу, розвивався навколо особистості Сергія Параджанова (видатний український і грузинський режисер і художник, одна з видатних постатей українського нонконформізму — прим. ред.). Фуженко — син лісника. І моє відчуття таке — скульптор не може народитися на асфальті. Студент-скульптор, чиї роботи віддалено говорили хоч про якусь формалізацію, міг опинитися на вулиці. Формаліст — було найстрашнішою лайкою. Як це — взяти і відібрати у радянської людини риси обличчя, зачіску, одяг? Як це — зліпити оголеним? Я читала старі протоколи скульптурної кафедри. Якось у художниці-скульптора Луїзи Черешкевич знайшли книжку про Генрі Мура. Все — партзбори, виключення... Через книгу! Виступав скульптор Іван Макогон, який сам бував у майстерні Мура. Про цей візит інститутом ходили легенди. Макогон був фантазером і розповідав, як спілкувався з Муром: «Ну навіщо ж ви так узагальнюєте? Ви ж раніше ліпили реалістично! У вас були пропорції, риси обличчя розпізнавалися. А тепер — якесь голе каміння. А де ж образ людини?» А через іншого скульптора, Хусіда, дійшла до мене інша історія. Група радянських скульпторів була у Лондоні і попросилася увечері замість театру в майстерню до Мура. У складі делегації був Йосип Бродський з італійською дружиною. Мур довго сумнівався, чи приймати радянських діячів мистецтва, бо один радянський скульптор уже намагався навчити його ліпити інакше. У 1960-70-ті скульптори збирали інформацію про зовнішній світ по крупицях із різних джерел. Їздили до Москви подивитися на Коненкова, що повернувся з Америки, на Ерзю, котрий повернувся з Аргентини, їздили у Прибалтику. Розглядали перші альбоми з мінімалізмом, сюрреалізмом, які показував Михайло Грицюк, сім’я якого також вирішила повернутися з Аргентини на батьківщину. Ще був Фестиваль молоді у Москві, коли в Сокольніках показали Джексона Поллока. Все розвивалося навколо окремих подій, окремо взятих постатей. У 1920-ті роки, повторюся, подією були Севера і Блох. Іван Кавалерідзе був подією. Він був одинокою зіркою. Його кубістичні пам’ятники були неймовірними, нічого подібного в його час не робили навіть у Москві. Його бетонний Артем у Святогорську, пам’ятник Шевченку у Полтаві досі стоять і вражають своєю могутністю. — Що відбувалося з творчістю цих скульпторів на схилі радянської епохи?

Ukrainian nonconformism — edit. note). Fuzhenko was the son of a forester. And my feeling is a sculptor like that cannot be born in the urban space. A student-sculptor whose works were talking about some formalization had all chances to be kicked out. Formalist — was the worst abuse. How come that one can deprive the Soviet man of facial features, hair, and clothing? How can one to sculpt a naked person? I have read old reports of the sculpture department. A sculptor Louise Chereshkevych had a book of Henry Moore and once it was found. She was excluded from the Academy. Only because of the book! A sculptor Ivan Makogon, who himself had visited Moore’s workshop, was holding a speech. This visit turned legendary within the Institute. Makogon himself was a dreamer and was telling about his discussions with Moore: “Well, why are you generalizing so much? You’ve sculpted realistically before! You had those proportions, efficient facial features. And now — only bare stones. And where is the image of a man?” And by another sculptor, Khusid, I came across another story. A group of Soviet sculptors were in London and asked to go to Moore’s workshop instead of visiting the theatre. There was Joseph Brodsky with his Italian wife in this delegation. Moore was doubting whether to accept Soviet artists, as once some Soviet sculptor had already tried to teach him to sculpt differently. In the 1960s and 1970s sculptors collected information about the external world little by little and from various sources. They went to Moscow to look at Konenkov, who returned from America, at Erzia who returned from Argentina, visited Baltic countries. They were investigating the first catalogues on minimalism, surrealism, showed by Mykhailo Grytsyuk, whose family also decided to come back home from Argentina. And a Youth Festival was held in Moscow showing Jackson Pollock in Sokolniki. Everything evolved around particular events or personalities. Once again, Severa and Bloch were products of the 1920s. Ivan Kavaleridze was also a product of that time. He was a single star. His cubist monuments were incredible, nothing like this was created at that time, not even in Moscow. His concrete Artem in Sviatogorsk, Shevchenko monument in Poltava are still there, amazing in their power. — What was happening within the artistic practice of these sculptors at the end of the Soviet era? — Imagine 1986. Perestroika was emerging, but the Soviet system was still suppressing. And at this point the symposium movement emerged in Ukraine. And that was the revelation of the Lord! Actually, all sculptors at that time emerged from this

157

— Уявіть 1986 рік. Перебудова, перша альтернатива, але радянська система все одно тисне. І в цей момент в Україні починається симпозіумний рух. Ось це було Господнє одкровення! Власне, усі сформовані тоді скульптори вийшли з цього руху. Ще за радянських часів симпозіуми проходили за межами України, у Паланзі, Переславлі-Залєському. І туди потрапляли ось ці хлопці-«відступники», ті, які працювали «з відхиленням від норми». Там вони працювали з каменем із сусідніх кар’єрів, з керамікою. Фуженко керував першим симпозіумом у Ямполі. Потім цю естафету перейняли Олексій Владіміров у Новоолексіївці, потім Микола Білик у Ржищеві. І це було так по-новому — безпосереднє висікання у камені. Уявіть, це тоді було для нас Відродженням. 1986 рік — що тоді вже було у Європі? Вони вже все пройшли. Панував постмодернізм. А в нас — скіфські баби. Повернення до праформ. Ще один прорив стався, коли у Львові відкрили сховище народного різьбярства — дерев’яної сакральної скульптури. Це також було новим джерелом. Я тоді, на початку 1990-х, написала текст під назвою «В пошуках загублених зв’язків». Нас відсікли від нашого минулого, але ми його відновили: дерев’яну пластику Йоганна Пінзеля, скульптурна реакція на якого, до речі, ще не прийшла. І все це вкупі із заново відкритим авангардом, Муром і Бранкузі, впало на голови художників у роки Перебудови. Згодом, уже за часів Незалежності, коли в нас з’явилося те, що називається contemporary art, багато з цих художників виявилися, на жаль, непотрібними. Їхні твори зберігаються у майстернях, і з ними теж потрібно щось робити: дбайливо збирати, каталогізувати, писати статті, монографії, передавати на зберігання у Національний художній музей, у якого, на жаль, так і не з’явилася бажана будівля для мистецтва ХХ-ХХІ століть. — Що можна зробити, аби витягти ці загублені імена на поверхню, щоб про них знали сьогодні? — Ініціювати ретроспективні виставки. Згадувати, що є не тільки «вперед», а й «назад». Взяти і присвятити черговий скульптурний салон [у «Мистецькому Арсеналі»] радянській скульптурі — зібрати її по засіках як грандіозний проект. Мене вразили два скульптурних парки у Литві — Europas Sculpture Park і Grutas Park. Ми зараз недалекоглядно знищуємо стару скульптуру. А виявляється, що усі колишні країни радянського табору не зносили її. Вони її збирали у спеціально відведених парках. Адже це хоч і трагічна, але національна історія. Такий парк є в Угорщині, Чехії. Такий музей має бути і у нас. І територія для цього є колосальна — колишня

158

movement. Even in Soviet times, symposiums were held outside Ukraine — in Palanga, Pereslavl-Zalessky. And all those ‘rebellious’ guys, those who worked ‘with a deviation from the norm’ were there. They were working with stone from nearby quarries, with ceramics. Fuzhenko led the first symposium in Yampol. Then the baton was picked by Alexey Vladimirov in Novooleksiyivka, Mykola Bilyk in Rzhyshchiv afterwards. And it was in such a new way — direct carving in stone. Just imagine it was like the Renaissance for us. And what had already happened in Europe by 1986? Everything had already passed. The rule of postmodernism while we had Scythian women, a return to protoforms. Another breakthrough occurred when the repository of folk carving was opened in Lviv — for wooden sacral sculpture. This was also a new source. In the early 1990s I wrote a text entitled In search of lost connections. We were cut off from our past, but still managed to regain it: wooden forms by Johann Pinsel, sculptural recognition of whom, incidentally, has not come yet. All this coupled with revived avant-garde, Moore and Brancusi, fell on the heads of artists in the Perestroika years. Later on, already at the time of Independence, contemporary art emerged, many of these artists became, unfortunately, unneeded. Their works are mounted in workshops, and we need to do something with that as well: collect carefully, catalogue, write articles, monographs, deposit in the National Art Museum, which, unfortunately, still has not got a desirable building for art of the XX-XXI centuries. — What can be done today to revive these already lost names, bring them back to the limelight? — Retrospective exhibitions should be initiated. We should remember, to look not only forward, but also backwards. Another Sculptural Salon [at the Mystetskyi Arsenal] could be dedicated to Soviet sculpture — to leave no stone unturned in the search for the artworks of that period and realize a grand retrospective. I was amazed by two sculpture parks in Lithuania — Europas Sculpture Park and Grutas Park. Being shortsighted we are now destroying old sculpture. And it turns out that all former Soviet countries did not demolish them, but site in specially designated parks. Being tragic, it is still their national history as well. Parks like this exist in Hungary, Czech Republic. We must also have such museum. And there is even an appropriate area for this — the former National exhibition center of Ukraine with unique classical pavilions, mosaics, sculptures. This should be an entire Ukrainian collection of Soviet monuments, where each character and each event will

ВДНГ з унікальними радянськими класичними павільйонами, мозаїками, скульптурами. Сюди необхідно з усієї України зібрати радянські пам’ятники, дати кожному герою і кожній події об’єктивну аннотацію, проводити тут екскурсії, уроки історії для того, аби ми не ходили, як барани, по колу, а усвідомлювали трагічні, гротескні, тупікові особливості свого національного характеру і більше займалися самовихованням і саморозвитком, а ще конструктивно мріяли про краще майбутнє для своєї молодої держави. — Насамкінець, я хотіла б поговорити про покоління, що сьогодні знаходиться на етапі свого творчого становлення. Як ви оцінюєте результати проведення Першого Міжнародного фестивалю сучасної скульптури для професійного розвитку молодих авторів? — Хочу висловити своє задоволення від Kyiv Sculpture Project і від його вагомих для нашої скульптури результатів. Молоде покоління виявило досить високий творчий потенціал у роботі з об’єктами, індустріальними матеріалами, з новими ідеями, що належать до проблематики нової скульптури. Її історія на Заході розпочалася ще на початку 1960-х під назвами «мінімалізм», «інсталяція», «Флюксус», «концептуалізм» тощо. Але мова нашого мистецтва все одно корінням сплелася з традиціями класичної образності, станковізмом, літературністю. В основі художнього твору лежить не концепт, а історія, що образно, емоційно, винахідливо відтворюється. Наше мистецтво залишається рукотворним, а не дизайнерським, індустріальним, реді-мейдним. Тому блискучо обдарована Жанна Кадирова використовує індустріальні матеріали (черепицю) для створення органічної теплої форми мушлі, а Катерина Бучацька знаходить неймовірно емоційний образ крапельок роси, що розсипані по землі. Анна Надуда конструює свої арки-павутиння, що категорично не спілкуються з геометрією, а «Ґудзик» групи GREVIS здається прадавнім колесом, ритуальним предметом із власною міфологією. Загалом відбулася чудова творча атмосфера пошуку, спілкування, мислення різних поколінь, різних менталітетів, різних національних культур, що так органічно зійшлися у Спеціальному та Основному проектах на ніби спеціально створеній для цього ландшафтній території ботанічного саду. Залишається тільки побажати продовження і наступних фестивалів.

be given an objective annotation; guided tours and history lessons should be held here in order to avoid going in a vicious circle, but to realize the tragic, grotesque, dead-end features of our national character and be more engaged in self-education and self-development, so that we could also constitutively dream of a better future for our young state. — Finally, I would like to talk about the emerging artists’ generation. How do you assess the results of the First International Festival of Contemporary Sculpture for the professional development of young artists? — I want to say I am completely satisfied with the Kyiv Sculpture Project and its significant results for Ukrainian sculpture. The younger generation has shown high creativity working with objects, industrial materials, with new ideas that belong to the domain of a new sculpture. In the Western world it expands since the early 1960s under the titles of ‘minimalism’, ‘installation’, ‘Fluxus’, ‘conceptualism’ and so on. But the visual language of the local art is still rooted in the traditions of classical imagery, easel works and literariness. The basis of the artwork is not a concept, but a story that is vividly, emotionally and imaginatively depicted. Ukrainian art remains man-made, rather than design oriented, indusrial, ready-made. That is why the brilliantly gifted Janna Kadyrova implements industrial materials (tiling) to create a warm organic shell form and Kateryna Buchatska reveals an incredibly emotional image of dew droplets, scattered on the ground. Anna Naduda constructs her (arachnoidal) web-arches emphatically having nothing to do with geometry and Button by GREVIS group seems to be an ancient wheel, a ritual object with its own mythology. Overall a great creative atmosphere has come about, an atmosphere of enquiry, communication, thinking, different generations, different mentalities, different national cultures have come together within the Special and Main projects in the Botanic Garden, which seems to be specially created for this. I cannot help longing for the continuation and further festivals!

159

160

Through the Lens 161

Kyiv Sculpture Project Through the Lens Медіа: спеціально для каталога KSP 2012 Автор: Рудольф Краєвський Дата: червень 2012 Kyiv Sculpture Project Through the Lens Media: specially for the KSP 2012 catalogue Photography: Rudolf Krajewski Date: June, 2012

Камера: Kiev 88 TTL Об’єктив: Arsat B 80mm, teleconverter x2 Плівка: Kodak Ektar 100/Kodak TRI-X 400 Camera: Kiev 88 TTL Lens: Arsat B 80mm, teleconverter x2 Film: Kodak Ektar 100/Kodak TRI-X 400

162

163

164

165

166

167

168

169

170

171

172

173

174

Очима глядачiв /Through the visitors’ eyes

175

KSP 2012 очима глядачiв Медіа: спеціально для каталога KSP 2012 Автори фото: Іванна-Катерина Яковина, Лізавета Герман, Ольга Козир, Володимир Яіцький, Марія Левківська, Світлана Мельник, Катерина Моргун, Євгенія Анісімова, Євгенія Ліпська, Юлія Веріс, Льоля Хрицюта, Лілія Пустовіт, Олеся Глущенко, Стас Колотов, Лізка Краснова, Олексій Корпинський, Майя Колуччі, Дар’я Стокоз, Олеся Шевченко, Ольга Грицай. Дата: червень 2012

176

KSP 2012 Through the visitors’ eyes Media: specially for the KSP 2012 catalogue Photography: Ivanna-Kateryna Yakovyna, Lizaveta German, Olga Kozyr, Volodymyr Yaitsky, Maria Levkivska, Svitlana Melnyk, Kateryna Morgun, Evgenia Anisimova, Evgenia Lipska, Yulia Veris, Liolia Hrytsiuta, Liliya Pustovit, Olesya Gluschenko, Stas Kolotov, Lizka Krasnova, Oleksiy Korpinsky, Maya Colucci, Daria Stokoz, Olesya Schevchenko, Olga Grytsai. Date: June, 2012

177

178

179

180

181

Каталог

Catalogue

Головний редактор Ярослава Гресь

Editor-in-Chief Yaroslava Gres

Редактор Лізавета Герман

Editor Lizaveta German

Розмови зі скульпторами Лізавета Герман Дар’я Захарова

Dialogues with sculptors Lizaveta German Daria Zakharova

Дизайн обкладинки Андрій Клен

Cover design Andriy Klen

Дизайн Сергій Софін

Design Sergiy Sofin

Підготовка зображень до друку Дмитро Поліщук

Pre-press manager Dmytro Polishchuk

Літературний редактор Олена Конькова

Literary Editor Olena Konkova

Координатор Світлана Старостенко

Coordinator Svitlana Starostenko

Переклад Владлена Щербакова Марія Остапчук Тетяна Михайленко Ольга Тихонова

Translation Vladlena Shcherbakova Maria Ostapchuk Tetyana Mykhaylenko Olga Tykhonova

Редакційний директор Катерина Тейлор

Editorial Director Kateryna Taylor

Шеф-редактор Гліб Буряк

Deputy Editor-in-Chief Glib Buriak

182

Друк Типографія «Софія-A»

Print Sophia-A typography

Видавництво НВЦ «Профі» Свідоцтво про державну реєстрацію серія ДК № 790 від 29.01.2002 р. тел.: + 38 (044) 237 54 16

Publishing EPC Profi Certificate of state registration, seria # 790, 29.01.2002 tel.: +38 (044) 237 54 16

Наклад 700 примірників

Number of copies 700

Фото на суперобкладинці: Андрій Горб Ілюстрація на обкладинці: Лада Наконечна

Dust jacket photo: Andriy Gorb Cover illustration: Lada Nakonechna

183

Для нотаток / For notes

184

Для нотаток / For notes

185