Виховання в учнів національної свідомості через розвиток зв’язного мовлення на уроках української мови Важливо, щоб ти був готовий померти за свою країну; але ще важливіше, щоб ти був готовий прожити життя заради неї. Т. Рузвельт У наш час, коли Україна в небезпеці, коли наша батьківщина стікає кров‟ю, коли нівелюється приналежність людини до певної нації, виховання справжнього патріота набуває особливо
важливого
значення. Виховуючи
в
учнів любов
до
рідного
краю,
ми,
виховання,
як
вчителі, формуємо гідне майбутнє нашого народу. У
наш
буремний
час
питання національно-патріотичного
ніколи, надзвичайно актуальне. Для нинішнього покоління українців освіта, загальна культура, духовність, національна самосвідомість - надзвичайно важливі сфери. Найголовніше завдання вчителя – це формування в школярів національної гідності і гордості за свою землю, народ,батьківщину, усвідомлення себе
представниками державної нації, носіями незалежності і державності.
Тому нам, необхідно проводити
систематичну
й
ненастанну роботу в
цьому
пріоритетному напрямі – на уроках і поза ними. Вона полягає в забезпеченні умов для навчання й виховання особистості з розвиненою національно-патріотичною свідомістю; сприянні утвердженню цінностей історичної пам'яті, побудови на її засадах відповідної світоглядної системи; у постійному закріпленні теоретичних знань та практичних умінь на уроках української мови та літератури. Національне виховання – факт цілісного формування особистості, що відображає систему поглядів , переконань, ідеї, ідеалів,традицій, звичаїв, покликаних формувати свідомість і цілісність орієнтації молоді. Оскільки національна школа відіграє неабияку роль у вихованні патріотів України, збереженні традицій народу, землі, на якій жили їхні предки, на якій живуть вони, на якій житимуть їхні діти і онуки, своїм завданням бачу виховання учнів на історичних, бойових та трудових традиціях українського народу. На уроках ґрунтовно працюю над формуванням мовної культури, засвоєнням основ світосприймання, психології, національної духовності українців. Намагаюся виховувати чесність і громадянську гідність й мужність в обстоюванні істини, прав і свобод громадянина України. У процесі виховання розвиваю в учнів почуття громадянської відповідальності за свої вчинки і позиції, за долю рідного краю, народу, захист і розвиток, його духовної культури, зміцнення миру і дружби між людьми.
Актуальними сьогодні є думки І.Огієнка та В.Сухомлинського про те, що до найважливіших ознак нації належить рідна мова, а з нею витворена культура, яка стає душею нації, її духом. Зокрема, В.Сухомлинський зазначав, що в руках педагога слово є могутнім виховним засобом, яке здатне піднести, звеличити людину в її власних очах, утвердити її патріотичну свідомість і громадянську гідність, на все життя відкрити в її серці невичерпні й вічні джерела любові до своїх предків. Тож перед вчителем української мови постає важливе завдання – сформувати національно-мовну особистість. Адже для українців рідна мова - це мова українського народу, яка створена ним впродовж багатьох століть і є багатою, мелодійною, довершеною, гідною того, щоб нею пишатись. Рідна мова єднає сучасні покоління з попереднім і прийдешнім в єдине нерозривне ціле. Вона неоціненна національна святиня, скарбниця народних надбань народу, запорука його подальшого культурного прогресу.
Уроки української мови мають
потужний потенціал для національного виховання школярів, адже мова – не лише засіб спілкування, а й джерело інформації про світ, про свій народ, його духовність. Уроки української мови мають суттєве значення для формування культури особистості та національної самосвідомості школярів. На уроках мови є багато можливостей реалізувати культурологічний принцип навчання рідної мови. Побачити багатство рідного слова, відчути його неповторну красу, пізнати з його допомогою безмежний прекрасний навколишній світ – усе це властиве рідній
мові.«Соціокультурна
змістова
лінія
є
засобом
опанування
національних
і
загальнолюдських культурних і духовних цінностей, нормами, які регулюють стосунки між поколіннями, статями, націями, сприяють естетичному і морально-етичному розвиткові особистості». Під час навчання формую у школярів розуміння важливої ролі української мови у відродженні України, розуміння того, що лише завдяки їй можна глибше пізнати традиції, звичаї, психологію, національний дух українців, розвиваю мовну культуру учнів, вміння і навички спілкуватися, логічно висловлювати думки українською мовою, говорити правильно, вишукано і виразно. Вважаю, що основою успіху в навчанні та вихованні національної свідомості учнів на уроках є їх змістовність і нестандартність (урок-подорож, свято української мови, усний журнал, урок цікавої граматики, урок-екскурсія і та ін.). Гарною підмогою в цьому є правильний підбір дидактичного матеріалу. У процесі проведення навчальних диктантів, переказів можна запропонувати учням визначити ідею тексту, акцентувати увагу на тих думках,почуттях, які формують національну свідомість – патріотизм. Велике виховне значення мають прислів‟я, які можна використовувати в процесі навчання різних тем протягом усього навчання курсу української мови. Велике значення в навчально-виховному процесі на уроках рідної мови мають мовленнєві взірці, тобто система текстів і усних висловлювань, зміст яких концентровано представляє
національну культуру українського народу… Одне із важливих завдань у вихованні національної свідомості молодого покоління – прищепити любов до рідної мови, щоб «рідне слово жило, трепетало, грало всіма барвами й відтінками в душі молодої людини, адже рідна мова – то неоціненне духовне багатство, в якому народ живе, передає з покоління в покоління свою мудрість і славу, культуру і традиції». Це завдання я намагаюсь виконувати на кожному уроці мови. Також
широко проводжу виховну роботу на усіх уроках. Національному
вихованню сприяють також уроки розвитку зв‟язного мовлення, на які підбираю теми, що прищеплюють любов до рідного слова. Це такі завдання, як складання невеличких творівописів у різних стилях на теми краєзнавства, історії рідного міста, про родинні свята, про традиції і звичаї своєї родини, про природу рідного краю тощо.
Немалий виховний потенціал
уроків мови є в дидактичному матеріалі, який підбираю такого змісту, щоб відображав життя нашої країни, рідного краю, щоб впливав на національні почуття учнів. На уроках української мови використовую речення виховного характеру при вивченні окремих тем : « О, рідна земле, ти, як мати єдина і неповторна!» ( звертання), « Любіть Землю! Любіть працю на Землі! Бо не буде щастя нам і дітям нашим ні на якій планеті, запам‟ятай!» (окличні речення), « Сім‟я тим і відрізняється від інших колективів, що вона заснована на взаємній повазі, на близьких стосунках» (складне речення), « Хто принижує чужу честь , той свою топче» (вказівні займенники) та інші . Підлітковий період у житті школяра – це підготовчий етап до формування ідеалів, які впливають на поведінку особистості. Якщо учні переймуться національними і духовними цінностями, ідеалами нашого народу, вони прагнутимуть до захисту цих цінностей. Учні мають знати про національний ідеал, про конкретних носіїв національної свідомості. Важливе місце тут відводиться особистостям письменників, твори яких вивчаються з першого по одинадцятий клас. Це Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Олександр Олесь. Формування української ментальності та духовних цінностей – це справа не одного уроку. Проте життя та творчість кожного видатного митця дають змогу поглибити уявлення учнів про національний характер, заохотити їх до проникнення в суть духовного світу людини. Так, на етапі актуалізації опорних знань школярам пропонується завдання: - „„Емоційна рефлексія ‟‟: “ Приїжджайте частіше додому, Щоб не мучила совість потому, Бо не вічні ні батько, ні мати, Бо можете завтра їх не застати „‟(слово вчителя). - „ Незакінчене речення ”: „ Моя мала батьківщина – це…” та добір синонімів до словосполучення „ мала батьківщина ”. Справі виховання національної свідомості школярів допоможе бесіда про звичаї та обряди українського народу на одному з уроків зв‟язного мовлення: Як ви вважаєте, що таке звичай? Яких традицій у вихованні дітей дотримувались
українці? Чи живуть народні звичаї і традиції у ваших родинах? (відповідь на це питання слід підкріплювати цитатами із вивчених творів або відомих українців). - „‟ Пояснювальний диктант „‟ учні записують під диктовку вчителя текст, опрацьовують самостійно та пояснють застосування певних правил в даному реченні. - „ Займи позицію ” учні висловлюють своє бачення проблемного питання „ Чи варто сьогодні дотримуватися звичаїв та традицій українського народу?”. Повага до батька, матері, дідуся і бабусі, до родини взагалі, вміння жити турботами й радощами близьких, дотримуватися родинних традицій – це життєві принципи сім‟ї кожного з нас. Наголошую, що українці завжди виховували в дітей теплі родинні взаємини. Великою любов‟ю і повагою пройняті авторські слова про простих, скромних людей. І все це має свій глибинний і повчальний сенс. Учні на прикладах інших мають усвідомити, що повага до батьків та старших є традиційною рисою національного характеру українського народу. Пошана до батьків і старших – одна з найбільших чеснот, що має плекатися в родині. Отже, сутністю викладача рідної мови та літератури має бути висока культура, непохитна національна свідомість, глибоке розуміння тих складних завдань, які сьогодні потрібно розв‟язувати незалежній Українській державі. Усе це він повинен передати своїм вихованцям. Тільки
систематичне
національне
виховання
може
подолати
почуття
національної
меншовартості і сформувати людину – громадянина з національним складом мислення та природним почуттям гордості, що ти – українець. На основі такої виховної роботи формуються основні складові національної самосвідомості: любов до рідної землі і свого народу, патріотизм і готовність захищати Українську державу, досконале володіння українською мовою, духовна культура, повага до батьків, культури та історії, традицій та звичаїв рідного народу, працелюбність, міжособистісного
бажання
працювати
спілкування,
за
глибоке
для
розквіту
усвідомлення
сформовані почуття гордості за свою Батьківщину.
власної
держави,
громадянської
культура
відповідальності,