4 3 2 1
М. Ф. Реймерс - син Ф. Е. Реймерса, відомого фізіолога рослин. На початку 1950-х років, у зв'язку із загальною ситуацією в радянській біологічній науці, батько Реймерса разом з родиною був змушений переїхати до Іркутська, а Миколі Федоровичу, після закінчення першого курсу МДУ, довелося перейти на другий курс Іркутського університету. До 1961 року, коли Реймерс повернувся до Москви, на великих територіях від Сахаліну до Центрального Сибіру їм були проведені багаторічні й великі польові наукові роботи, присвячені ролі птахів, дрібних ссавців і комах в організації екосистем. Результатом цих робіт стали монографії «Комахоїдні і гризуни верхньої Олени» (1963) і «Птахи і ссавці південної тайги Середнього Сибіру» (1966), а також безліч статей.
П
Те
Н
Екологічна дисципліна, за принципом теоретичності і застосування знань на практиці включає екологію
теоретичну і практичну
Теоретична екологія (біоекологія) — екологія живих організмів: людини, тварин, рослин, мікроорганізмів. Цей розділ виник першим і є фундаментом екології
Практична екологія Геоекологія — вивчає охорону і раціональне використання природніх ресурсів, ділиться на атмо-, гідро-, літо- та ландшафтну екологію. Соціоекологія — вивчає вплив соціально-економічних факторів на довкілля. Техноекологічна — вивчає техногенні фактори забруднення довкілля. Поділяється на екологію промисловості, с/г, транспорту
М.Ф.Реймерс (1990) вважає, що екологія тісно пов’язана з 70 великими науковими дисциплінами.
Загальна екологія:
Спеціальна екологія
досліджує закономірності функціонування конкретних екосистем або особливості пристосування популяцій різних видів організмів чи їх угруповань до умов навколишнього середовища.
Прикладна екологія: з'ясовує різні аспекти дії чинників довкілля на біосистеми і спрямована на розв'язання головним чином практичних питань.
Наукові напрямки прикладної екології Промислова екологія
Екологія енергетики
Сільськогосподарська
Карцерогенезу
1910 рік
особин (аутекологія) угруповань (синекологія) популяцій (демекологія)
ІІІ ботанічний конгрес, в Брюсселі, вирішив виділити в екології рослин окрему екологію:
АУТЕКОЛОГІЯ Вивчає взаємозв’язки представників виду з оточуючим їх середовищем. Цей розділ екології займається, головним чином, визначенням меж стійкості виду і його ставленням до різних екологічних факторів. Аутекологія вивчає також вплив середовища на морфологію, фізіологію та поведінку організмів.
СИНЕКОЛОГІЯ Аналізує стосунки між особинами, що належать до різних видів даного угруповання організмів, а також між ними і оточуючим середовищем.
ДЕМЕКОЛОГІЯ Описує коливання чисельності різних видів і встановлює їх причини. Цей розділ ще називають динамікою популяцій, або популяційною екологією.
Запитання для контролю 1.Які основні напрямки розвитку сучасної науки про довкілля? 2. До якого із блоків науки про довкілля відносять екологію людини, екологію літосфери, екологічний менеджмент, урбоекологію? 3. Виділіть науки, які розвиваються на стику екології й біології, екології й географії.
Висновок Структура сучасної екології складна і багатогранна, що зумовлено зв’язками екології з природничими, технічними, гуманітарними науками Природнича за своїм походженням екологія перетворилася в інтеграційну міждисциплінарну науку
Урок 3
Тема. Властивості складних систем. Біосфера, основні положення В. І. Вернадського про біосферу
розглянути основні особливості складних систем; дати уявлення про біосферу та її місце серед обо-лонок Землі; ознайомити учнів з основними поло-женнями вчення В. І. Вернадського про біосферу; розвивати навички аналізу в процесі порівняння живих і неживих складних систем; виховувати вміння аналітично мислити.
Система – складається з частин (елементів), між якими є взаємодії, що і визначає цілісні властивості системи. Великі складні системи — складаються з численних взаємозалежних різнорідних елементів і підсистем, що взаємодіють між собою. Складні системи мають принципово нові властивості, яких не має жодний зі складових елементів.
Великі складні системи Живий Екосистема Підприємство організм
Галузь економіки
Екосистема - функціональна одиниця екології Поняття «екосистема» запропонував у 1935 році англ. Еколог Артур Джордж Тенслі(1871 – 1955). Екосистема(від грец. ойкос – і система – сполучення) – сукупність популяцій організмів різних видів, які взаємодіють між собою і з неживою природою таким чином, що всередині такої системи виникають потоки енергії і колообіг речовин. Характеристика: - стійкий природний комплекс живих організмів і довкілля; - відкрита термодинамічна система, що існує за рахунок колообігу речовини та потоку енергії; - має здатність до саморозвитку та саморегуляції.
Властивості екосистеми Емерджентність — виникнення нових властивостей, які характеризують систему, за рахунок взаємодії її окремих елементів. Дійсно, окремі лісові дерева, кущі, трави, гриби, птахи, комахи, звірі мають свої якісні характеристики, але всі разом вони творять нову якість — ліс. Сукупність — сума властивостей кожної системи, тобто наявність сукупних властивостей (наприклад, народжуваність для популяції — сума інди-відуальної плодючості особин виду). Гетерогенність системи (або принцип різноманіття) — полягає в тому, що система не може складатися з абсолютно ідентичних елементів.
Біосфера
Газова функція здійснюється зеленими рослинами у процесі фотосинтезу - при цьому атмосфера поповнюється киснем, а також рослинами і тваринами, які виділяють вуглекислий газ у процесі дихання. Концентраційна функція проявляється у здатності живих організмів акумулювати різноманітні хімічні елементи, у тому числі мікроелементи, із зовнішнього середовища (грунт, вода, атмосфера). Так, морські водорості концентрують йод, діатомові водорості і злаки кремній, молюски та ракоподібні - мідь тощо. Окислювально-відновна функція виражається у хімічних перетворення речовин у процесі життєдіяльності організмів. У ґрунті, водному та повітряному середовищах утворюються солі, оксиди, різноманітні нові речовини як результат окислювально-відновних реакцій. З діяльністю мікроорганізмів пов'язане формування залізних та марганцевих руд, вапняків. Геохімічна функція здійснюється у процесі обміну речовин у живих організмах (живлення, дихання, виділення), розкладу відмерлих організмів і продуктів їх життєдіяльності до простих вихідних речовин.
№ п/п
Назва історичного етапу
Тривалість
Масштаби та характер впливу людини на природу
Зміни і перетворення компонентів природи і природних процесів
Тема. Категорія «забруднення». Основні антропогенні джерела забруднення навколишнього середовища.
Це викид та нагромадження шкідливих речовин в оточуюче середовище в обсязі, яке воно не може поглинати.
Це будь-який викид токсичних, корозійних, іонізуючих, термічних і інших шкідливих речовин, незалежно від того, чи є вони відходами чи коштовним проміжним, кінцевим або ж побічним продуктом.