Економіка і мистецтво

В і т а л і й Неле п

Е КО Н О М І К А І М И С Т Е Ц Т В О

34567890 34567890 34567890 34567890

ВІТАЛІЙ НЕЛЕП

ЕКОНОМІКА І МИСТЕЦТВО

ВІТАЛІЙ НЕЛЕП

ЕКОНОМІКА І МИСТЕЦТВО

Київ 2013

УДК [330:37.036](075.8) Економіка і мистецтво. Посібник з естетичного виховання студентів та гуманізації економічної освіти / Нелеп В.М. – К.: [ФОП Москаленко О. М.], 2013. – 148 с.

Рецензенти: В.І.Єфіменко, декан обліково-економічного факультету, професор Київсь­ кого національного економічного університету імені Вадима Гетьмана; М.М.Коцупатрий, декан факультету агропромислового комплексу, професор Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана. У посібнику з естетичного виховання студентів та гуманізації економічної освіти узагальнено майже 50-річний власний досвід професора Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана Віталія Нелепа та колег-викладачів з активізації навчального процесу, використання творів різних видів мистецтва (образотворчого, поетичного, театрального, музичного та інших) в начальному процесі, залученні студентів до Прекрасного; досвід роботи кураторів академічних груп. Книга розрахована на студентів, молодих викладачів, кураторів академічних груп та всіх небайдужих. Видається в авторській редакції.

На обкладинці: 1. На поклін до Кобзаря. Студенти і викладачі КНЕУ на Чернечій горі, 2003 р.

2. Лелеки біля мого вікна.

ISBN 978-966-2214-14-7

© Віталій Нелеп, 2013

ЗМІСТ ВСТУП...................................................................................... 7 ПОЧАТОК ШЛЯХУ.................................................................... 9 Рід, сім’я та етичне виховання ........................................... 9 Село, школа і естетичне виховання .................................. 16 СТАНОВЛЕННЯ ЕКОНОМІСТА. МОЇ ВЧИТЕЛІ ТА УНІВЕРСИТЕТИ ......................................... 22 Інститут ......................................................................... 22 Облплан ......................................................................... 23 Колгосп .......................................................................... 26 Аспірантура.................................................................... 30 Кафедра.......................................................................... 33 МОЇ МУЗИ.............................................................................. 47 Образотворче мистецтво ................................................. 48 Театр. . ............................................................................. 59 Література, поезія............................................................ 64 Музика і спів................................................................... 69 Туризм (історія, географія, архітектура) ........................... 72 ВИКЛАДАЧ І СТУДЕНТ, ЕКОНОМІКА І МИСТЕЦТВО ............ 81 Роль мистецтва в естетичному вихованні студентів........... 81 Роль куратора академічної групи в естетичному вихованні студентів .................................. 87 Аудиторія ....................................................................... 94 Виробнича практика ..................................................... 108

3

Економіка і мистецтво Передача естафети. Практичні поради молодим викладачам ..................................................... 111 Слово випускників . . ...................................................... 114 ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГА ............................................................... 128 ЛІТЕРАТУРА ......................................................................... 130

4

Студентам, викладачам і випускникам Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана присвячую

5

ВСТУП Ми працю любимо, що в творчість перейшла, І музику палку, що ніжно серце тисне, У щастя людського два рівних є крила: Троянди й виноград, корисне і прекрасне. Максим Рильський

Ц

я книга належить перу економіста. Переконаний, що подібне міг написати і лікар, інженер, агроном або пред­ ставник іншої професії. Але обов’язковою умовою цього має бути любов як до своєї спеціальності, так і до мистецтва. Поштовхом до написання книги була зустріч із журналіс­ том газети «Культура і життя» в палаті офтальмологічного відділення Олександрівської лікарні міста Києва. Загальний настрій висловив один із сусідів палати – «Тепер наше голо­ вне завдання спочатку вмерти, а потім осліпнути». Ми його, правда, трошки поправили – «... довго жити і померти зря­ чими...». Читати ми багато не могли, тому час проводили, слухаючи радіо і в бесідах. Із журналістом ми частіше всього говорили про мистецтво, зокрема його цікавило відношення до нього студентів і роль викладача в їх естетичному вихо­ ванні. Наприкінці він замовив мені статтю для своєї газети у вигляді інтерв’ю. Ось ці чотири запитання: 1. З чого у Вас почалось поєднання економіки з мистецт­ вом?

2. Як Ви все це передаєте студентам? Як поєднується еко­ номіка з мистецтвом?

3. Я із задоволенням прочитав дві Ваші недавні книги «Історія роду» та «Еволюція думок». Як вони народились?

4. Яку програму Ви запропонували б нашим читачам? На жаль, газета закрилась і я передав статтю «Виноград й троянди» до нашої університетської газети «Економіст». Але це був тільки поштовх, бо книга «зріла» давно (див. розділ «Мої музи»). За своє життя мною написано 7

Економіка і мистецтво

біля 200 наукових праць в галузі економіки і планування сільського господарства, зокрема монографії, підручники, навчальні посібники, статті. Але в останні роки з’явилося бажання щось зробити «для душі». Так у газетах «День», «Україна молода», «Голос України», «Економіст» було опу­ бліковано кілька літературних замальовок, що є наслідком і продовженням цього симбіозу економіки і мистецтва. А потім прийшов час для «Історії роду» [2] та «Еволюції думок» [19] і, нарешті, ця книжка. Пишу її з вірою в те, що деякі роздуми, пропозиції допомо­ жуть новому поколінню захопитись мистецтвом. І не з при­ мусу, а так, щоб молода людина відчула велику внутрішню потребу неможливості повноцінного життя без глибокого і постійного спілкування з мистецтвом. Як говорять – «захво­ рів» мистецтвом. Читачу слід врахувати, що автор: – економіст-аграрник, що народився і виріс в селі, закінчив факультет «Планування сільського господарства», пра­ цював економістом колгоспу, любить село та його людей; – дилетант у галузі мистецтва. Тому професіоналів мис­ тецтва прошу судити не дуже строго, бо книга розрахо­ вана на студентів і молодих викладачів, для яких, як і для автора, мистецтво – не професія, а захоплення; – викладач університету, який щиро переконаний, що його обов’язок дати молодій людині не тільки професійні знан­ня, а й допомогти сформувати свої мистецькі смаки. І на закінчення хочу висловити щиру вдячність моєму брату Валентину і дружині Асі, колегам за підтримку і допо­ могу під час підготовки цієї роботи. І особлива вдячність моїй багаторічній колезі по кафедрі Наталії Петрівні Саханді, яка надала неоціненну допомогу під час підготовки і цієї книги, і багатьох моїх наукових праць.

8

ПОЧАТОК ШЛЯХУ РІД, СІМ’Я ТА ЕТИЧНЕ ВИХОВАННЯ ...і ще я дякую вам, сини мої, за те, що ви не знали слів «не хочу» і «не можу». Із Заповіту нашої Мами

І

ще мама добавила, що їй шкода було нас – маленьких підпа­ сичів, а потім і пастухів – рано-вранці будити пасти корів. А згадується і те, як після школи ми бігли на город допома­ гати копати картоплю і збирати овочі. Як із дідом Яковом Павловичем, а потім із батьком Миколою Яковичем різали, рубали, заготовляли дрова у лісі. Звичайно були і санчата, і ковзани, лижі, футбол, але коли насувалась гроза – всі, від великого до малого, бігли складати сіно в копиці. За цю сільську школу життя, в якій головним словом було слово «треба», ми (з братом Валентином) вдячні нашим рідним, бо вона залишилась на все життя: і під час навчання в інституті далеко від рідних, і потім на роботі. Першим питанням, яке задав мені журналіст, як пам’ятаєте зі «Вступу», було: «З чого почалось поєднання економіки з мис­ тецтвом?». Відповідь однозначна: з моєї сім’ї, села, де я наро­ дився, виріс і закінчив середню школу. Звичайно, у формуванні людини як особистості, значну роль відіграють освіта, суспіль­ ство, але переконаний, що фундаментом цього є рід, сім’я. Часто, говорячи зі студентами, я запитував про їхнє коріння і, як правило, далі дідусів і бабусь справа не йшла. Причина криється в страшних подіях, що довелось пережити нашому народу в роки радянської влади (революція, грома­ дянська війна, колективізація, голодомор, геноцид україн­ ського села, політичні репресії). Із давніх часів людину, яка не знала свого роду, вважали безрідною. Один із звичаїв українського народу зобов’язував 9

Економіка і мистецтво

кожного члена роду (родини) на час набуття зрілості доско­ нало вивчити і знати свій родовід (дерево роду): • перше коліно – я; • друге коліно – батько і мати; • третє коліно – два дідусі і дві бабусі; • четверте коліно – чотири прадіди і чотири прабабусі; • п’яте коліно – вісім прапрадідів і вісім прапрабабусь; • шосте коліно – тридцять два пращури і тридцять дві пращурки. Нашому роду повезло. Моя мама Ірина Василівна Артеменко, вчителька української мови і літерат ури Покалівської середньої школи Овруцького району на Житомирщині, давно мріяла написати історію звичайного (не князівського чи дворянського) селянського роду. «Зрозуміло, про наші хліборобські роди немає згадок у дворянських літо­ писах, але вони принесли не менше користі Батьківщині, укра­ їнському народу і заслуговують на увіковічнення» [2, с.61]. Все життя вона збирала матеріали, документи, розпитувала рідних і все записувала. А коли пішла на пенсію все оформила і вийшло два томи: рукопис історії та альбом із фотографі­ ями тих людей, про яких йшла мова. Оригінал вона подару­ вала старшому внуку Кості, а дублікат – молодшим Ірині та Дмитру. Всі рідні, близькі і далекі, знали про цей документ, просили його почитати, але я боявся втратити і не дозволяв виносити з дому. Але скільки сліз і вдячності приходилось бачити після прочитання! Пізніше, коли з’явились наші улюблені внуки Дана і Марко, я вирішив доповнити написане мамою про рід неві­ стки і видати окремою книжкою [2]. Нижче наведено родо­ від Артеменків – Нелепів – Дем’яненків. Таким чином, наші внуки завдяки їх прабабусі Ірині Василівні знають свій рід до сьомого коліна. А коли в нас з’явилась невістка Сільві Ґер із Франції, я за допомогою сватів Люс’єна і Жаклін доповнив ще родами Ґер, Ґаланд (Galerand) і Дебен (Debaine).

10

…

Іван Якович

Фурсенко

…

Герасимівна

Яновська Софія

Митрофанівна 1884-1972

Скадченко Ніоніла

Микола Ілліч …− 08.1914

Дем’яненко

Кулаков

Марія Яківна

…

Іван Якович

Дем’яненко

15.07.1894−27.12.1965

Олита Максимівна

Поліщук

Павло Іванович 23.10.1904−09.07.1969

Митрофан Павлович

Скадченко

Марія Іванівна

Фурсенко

Захарович 01.01.1885−17.06.1973

Артеменко

Максим Іванович

Поліщук

Марія Дмитрівна

Петренко

Іванович

Артеменко Захар

Ірина Василівна 28.11.1919−19.09.1992

Іван Федорович

Поліщук

…

Іван Артемович

Артеменко Василь

02.03.1894−13.04.1978

Йосипівна

Приходько Одарка

14.10.1892 – 02.05.1957

Нелеп

… Павлівна

Йосип

Приходько

Ганна Кононівна

Нелеп Яків Павлович

Микола Якович 01.02.1914−04.02.1988

Артеменко

Нелеп

Павло Іванович

Дем’яненко

Ольга Павлівна 17.04.1946

Борис Лазарович 01.02.1944

Шрамченко

26.10.1933−14.02.2007

Дем’яненко

Вадим Павлович

Ася Павлівна 17.01.1937

Дем’яненко

Миколайович 07.11.1938

Нелеп Віталій

Алла Іванівна 03.04.1950

Коваленко

Миколайович 16.11.1946

Нелеп Валентин

Чеснокова

Гольт’є Анастасія

Шрамченко Наталія

Борисівна 15.10.1978

Шрамченко Олена

Сергійович 04.12.1975

Рачков Андрій

Андріївна 05.01.2012

Рачкова Дарина

Андрійович 02.10.2001

Рачков Микита

04.04.2011

Гольт’є Артур

14.11.2004

09.12.1998

Борисівна 27.05.1972

Гольт’є Віл’ям 02.02.1964

11.12.2002

Нелеп Марко

02.04.2000

Нелеп Дана

Нелеп

Аліса Дмитрівна 13.11.2002

Таїсія Дмитрівна 05.11.2010

Нелеп

Поліна Антонівна 27.09.2002

Гольт’є Сільвен

03.05.1966

Ґер Сільві

31.12.1968

Нелеп Костянтин Віталійович

Михайлівна 25.08.1981

Безушко Марина

Валентинович 06.12.1980

Нелеп Дмитро

Нелеп Ірина Валентинівна 29.01.1972

Юрійович 23.11.1973

Чесноков Антон

Економіка і мистецтво

Зоя Миколаївна 23.08.1910−19.02.2004

Кулакова

Родовід АртеменківНелепівДем’яненків

11

Економіка і мистецтво

Із розмов із багатьма знайомими довідався, що чимало з них бажають написати щось подібне про свій рід. Тому голов­на порада – ні на день не відкладати цю роботу, доки ще живі ваші дідусі і бабусі, батьки і рідні. Наприклад, вже в шостому коліні наведеного родоводу немає даних про роки народження і смерті моїх прадідусів і прабабусь. Єдиним дже­ релом такої інформації могли б бути церковні книги. Але всі ми добре знаємо скільки разів ці церкви закривалися, а то й знищувались. Мої дідусі і бабусі, як із роду Артеменків, так і Нелепів, із діда-прадіда – хлібороби. Перші все своє життя прожили в селі Фурси Білоцерківського району на Київщині, а другі – в селі Покалів Овруцького району на Житомирщині. У діда Василя було мало землі (біля чотирьох десятин) і тому, маючи коней, їздив у, так звану, «хуру» – возив цукор із Шамраївського цукрозаводу до Білої Церкви. А дід Яків мав цілий ґрунт – 12 десятин. Так вони господарювали до 1930 р., а потім всі стали «добровільно» колгоспниками. Ми з братом Валентином вважаємо себе щасливими людьми: дитинство пройшло серед люблячих нас батьків, двох дідусів – Якова і Василя – та двох бабусь – Одарки та Олити. Дуже рідко в наших однолітків з війни повернулись батьки і дідусі. Цих дітей у селі так і нази­ вали за іменем мами – Катеринич, Мокринич і т.д. Працюючи над цією книжкою, я нерідко звертався до своїх колег із проханням поділитись досвідом. І в цьому разі спи­ тав у трьох моїх колег, докторів економічних наук, вчених, теж вихідців із села Михайла Івановича Савлука, Катерини Іллівни Якуби та Любові Василівни Молдаван – яку роль в їхньому вихованні відіграли рід і сім’я. Всіх трьох колег об’єднує те, що батьки не повернулися із фронту. Одного з дідусів Михайла разом із сином репресували в 1937 р., а бабусю виселили з хати і вона з горя померла. Мати Михайла Савлука залишилась з трьома дітьми. Навчання двох старших сестер завершилось після четвертого 12

Економіка і мистецтво

класу, а Михайло пішов у семирічку в сусіднє село – кожен день пішки 5 кілометрів через ліс, а потім в середню школу – 8 км. У кращі роки мати одержувала в колгоспі 300 г зерна на трудодень, але ніколи ніхто не докоряв йому ні за школу, ні за інститут. В однієї бабусі Катерини Якуби не повернувся із фронту єдиний син, а в другої – загинули всі четверо. Кожен день бабусі голосили, звертаючись до Бога: перша – у мене ж один єдиний син і той загинув; друга – хоч би один із синів зали­ шився живим. Невістки, повернувшись із колгоспних полів, інколи «гримали» на бабусь, ті лізли в погріб, закривали ляду і голосили там. А внуки сиділи як горобчики поруч і цей плач запам’ятали на все життя. Тому більшість дітей нашого покоління якраз від дідусів, бабусь і матерів одержували перші уроки загальнолюдської та селянської етики. В першу чергу це такі вічні етичні категорії як добро і зло, справедливість, обов’язок, совість, щастя, сенс життя. Теоретичні аспекти цих категорій людської моралі я вивчив вже в інституті, слухаючи курс «Етика та естетика». А тут були суцільні щоденні «практичні заняття», почина­ ючи з елементарного (зайшов у хату – зніми шапку, йдеш по селу – привітайся зі старшими і т.д.) і закінчуючи майже афо­ ристичними: – як будеш робити, так будеш і мати; – хто рано встає, тому і Бог дає; – на чужому горі щастя не побудуєш; – свій свояка бачить здалека; – чужим хлібом не наїсись; – ти краще голодуй, ніж що попало їж; – батьківська наука, материнське серце; – зі своїм уставом до чужого городу не лізь; – краса на дві години, а совість (повага) назавжди; – що посієш, те й пожнеш; – ніяка наука природи не переробить; 13

Економіка і мистецтво

– – – –

життя прожити – не поле перейти; брехнею світ пройдеш, та назад не повернешся; своя хата – своя правда; розумний не той, хто вміє говорити, а той, хто вміє слу­ хати; – краще з розумним загубити, ніж з дурнем знайти. Недавно прочитав про головні людські цінності в євро­ пейців і народів Сходу та Азії. Якщо європейці вважають, що життя – це перелік досягнутих результатів, то в народів Сходу та Азії – це процес, переживання емоцій. Люди на Сході ще з дитинства привчаються радіти процесу життя, а не тим чи іншим досягненням. А українці? Звичайно, ми європейці, і характерними рисами нашого менталітету є бережливість, волелюбність, самодостатність, співучасть, гостинність. Але якщо згадати нашу історію і скільки разів по нашому Дикому Полю кочу­ вали половці, хазари, печеніги, то вони не могли не залишити своїх слідів у нашому менталітеті. Це особливо відчутно в селі, його вікових традиціях, обумовлених тим, що все життя селян щоденно пов’язане з природою, бережним ставленням до неї. На все життя залишилось шанобливе відношення до кри­ ниць, яких багато на нашому Словечансько-Овруцькому кряжі: як їх оберігали від худоби і звіра, огороджуючи і упо­ рядковуючи кожну. Пам’ятаю обурення нашої родички і сусідки Ольги Зінов’ївни, коли її десятилітній син Толя, при­ гнавши з лісу череду корів, приніс пташеня. Вона заставляла вже в темряві занести його в ліс, знайти гніздо і покласти на місце. Втрутився мій дідусь Яків, пообіцявши зробити це завтра. Пташеня прижилось у нас, це виявилась сиводрака – досить великий птах з яскравим пір’ям, дуже кмітливий. Коли бабуся Одарка йшла на город, він сідав на її великий плетений з лика короб для зілля, супроводжував на город і «допомагав» бабусі, визбируючи комах та черв’яків. Нерідко 14

Економіка і мистецтво

він неочікувано сідав досить далеко від дому на плече членів нашої родини і так вони разом повертались додому. Батьки наші вирізнялись активною життєвою позицією. Наприклад, мама все життя працювала завучем школи, оби­ ралась депутатом районної і сільської ради, де очолювала комісію з освіти і культури, мала низку урядових нагород, була депутатом Першого з’їзду вчителів України, особливо пишалась званням «Відмінник народної освіти». Недавно мені теж вручили таку ж відзнаку і вона була для мене особ­ ливою, бо продовжувались традиції роду. Мама – професійний український філолог, педагог «від Бога», написала близько 100 статей, надрукованих в район­ них, обласних та республіканських газетах і журналах на педагогічні та морально-етичні теми. Ось тільки назви ­деяких з них: виховання дитини в родині; батьківська заслужена гор­ дість; у співпраці з батьками; до праці готуємо учнів; навча­ ючи – виховуємо; шляхи дітей наших; готуємо дітей до школи; почесний обов’язок інтелігенції; Марія – бригадирка; сільрада і побут колгоспників. До маминого ювілею її чоловік Микола Якович подарував їй «гросбух» – її статті, які він з любов’ю збирав всі роки, були прошиті суровими лляними нитками в папці, як це робив все життя головний бухгалтер сільпо. Ця папка, як й інші мамині альбоми з написаними нею сцена­ ріями вечорів трудової слави, солдатських вдів, святкування пам’ятних дат зберігаються в нашому домі. Як обрядовий ста­ роста Покалівської сільської ради Ірина Василівна провела урочисту реєстрацію 268 шлюбів.

15

Економіка і мистецтво

СЕЛО, ШКОЛА ТА ЕСТЕТИЧНЕ ВИХОВАННЯ Усе так гарно, чисто, незрадливо. Усе як є – дорога, явори, Усе моє – все зветься Україна. Така краса, сивоока і нетлінна, Що хоч спинись і з Богом говори. Ліна Костенко

П

оєднання економіки з мистецтвом почалось з мого рід­ ного села Покалів Овруцького району на Житомирщині, де в післявоєнні роки в клубі – колишній хаті розкуркуле­ ного заможного селянина – моя мати Ірина Василівна, вчи­ телька української мови і літератури, ставила такі п’єси як «Наталка Полтавка» І. П. Котляревського, «Назар Стодоля» Т. Г. Шевченка, «Сватання на Гончарівці» Г. Ф. КвіткиОснов’яненка та багатьох інших, а батько Микола Якович грав провідні ролі (фото 3, 4). І враження про це у мене зали­ шилось на все життя. Коли я, а потім і мій брат Валентин учи­ лись у Києві і до нас приїжджав хтось із батьків (обов’язково один, бо вдома господарство – корова, свині, кури), то завжди ввечері був спільний похід до театру – спочатку з нами, а потім з невістками та внуками. Ці естетичні традиції батьків, безумовно, не могли не вплинути на дітей, внуків і правнуків. Так, сини Валентин і Віталій – активні учасники художньої самодіяльності, внуки Костя, Ірина та Дмитро займались музикою, танцями і спі­ вом, правнуки Дана – балетом і в театральній студії, Марко – музикою (фото 5), Поліна – бальними і сучасними танцями, Аліса навчається в музичній школі по класу фортепіано. А економіка в житті сільської дитини була завжди (і зали­ шається зараз). Особливо в післявоєнні роки, коли кол­ госпники на трудодні одержували чисто символічну плату і вимушені були вести напівнатуральне господарство. Із влас­

16

Економіка і мистецтво

ного зерна у вітряках, що тоді були в кожному селі (а нерідко не один), селяни одержували борошно і самі пекли хліб. Ручними і ножними ступами «били» просо, мак. Із насіння льону одержували олію та макуху, а з волокна ткали полотно і шили одяг, а також робили вірьовки і канати. Від овечок одержували молоко, з якого робили сир; вовну, з якої ткали килими, шили одяг, свитки, а зі шкір – кожухи. Від корів одер­ жували молоко, м’ясо, шкіри, робили сир, сметану, масло. Я вже не говорю про городину і продукцію садівництва. Але завжди катастрофічно не вистачало грошей на податки, будів­ ництво, навчання дітей і т. ін.). Тому частину вирощеної про­ дукції селяни реалізовували на ринках. Селянин вдома рахував і планував завжди: що, скільки і для кого виробляти, за якими цінами і де реалізовувати про­ дукцію, які витрати він матиме і який прибуток дасть та чи інша галузь. Ми – діти – не тільки все це бачили, а й брали посильну участь в цих роботах: пасли худобу, доглядали посіви, збирали врожай. А мистецтво? Детальніше про різні види мистецтва (обра­ зотворче, театр, музику і спів, літературу), їх особливості на селі і вплив на етичне та естетичне виховання сільських дітей я розповів у розділі «Мої музи». Тут же хочу підкреслити, що все це відбувається в тісному поєднанні з чудовою природою, гарними живописними ландшафтами, лісами, річками, озе­ рами, луками і пасовищами, болотами та ярами, де проходить дитинство та юність сільських дітей. Обидві мої малі Батьківщини – село Покалів на Житомирщині (батьків рід) і село Фурси на Київщині (мамин рід) – напрочуд красиві, живописні села з хорошими, добрими і працьовитими людьми. Переконаний, що подібне може ска­ зати і більшість людей про свою малу Батьківщину. Покалів, хоч і знаходиться на самій півночі Полісся, все ж не типове для цієї зони село. Бо Полісся – це рівнини, луки, пасовища, ліси і болота, супіщані ґрунти, а Покалів знаходиться за 17

Економіка і мистецтво

15 км на захід від райцентру Овруч, на горбах північної сто­ рони Словечансько-Овруцького кряжу, що простягається зі сходу на захід на 50 км і шириною до 17 км. Найвища точка кряжа сягає 316 м. Археологи виявили тут поселення неолі­ тичної доби і навіть примітивну майстерню з обробки каменю часів Київської Русі [6]. До цього часу селяни викопують ста­ ровинні кам’яні прясельця, які навішувалися на веретена як маховики і виготовлялися з пірофіліту – м’якого каменю, що добували в урочищі біля сусідніх сіл Кур’яни та Нагоряни. Дуже приємною була в мене зустріч з «овруцькими прясель­ цями ХІ століття» в Суздальському історичному музеї. Щодо назви «Покалів», то є дві версії. За першою – похо­ дить вона від древлянського слова «каль» (грязь), бо селище дійсно стояло біля величезного болота (нині – це луговина). Але розповсюдженішою є думка, що серед перших поселен­ ців жив дужий чоловік на ймення Левко (Лев), який захи­ щав поселення в разі небезпеки. Отож люди сподівалися, що допоки він живе, селищу нічого не загрожує (Покалів, Покалев) [6]. Перша письмова згадка про село належить до 1734 р., де сказано, що воно було приписане до Овруцького замку, було на той час волосним центром і об’єднувало села Полохачів, Геєвичі, хутори Дівошин, Монархи, Сарат, Заболоть, Рудня-Ясенець, Слобода Вовча, Рудня-Нижня, Рудня-Середня, Рудня-Верхня. Історію і сьогодення села Покалів, як й інших 32 центрів сільських рад Овруччини висвітив у чудовій книзі «Крізь віки» [6] вчитель історії Сергій Дмитрович Бондаренко, з яким ми разом вчились в Покалівській середній школі. Його перу належить ще низка документально-історичних робіт, присвячених рідному краю [6, 7]. Говорячи про естетичне виховання сільських дітей, слід особливо наголосити на комплексному впливі природи, добрих і щирих поліщуків та школи. Наш край багатий камінням, яке для фундаментів і погребів 18

Економіка і мистецтво

кожен сам міг накопати в лісі за декілька днів, чудовими крає­ видами, джерельними криницями, суглинистими ґрунтами, де добре родять плодові дерева, льон, картопля, пшениця, кормові коренеплоди. Про кожне з цих багатств можна напи­ сати окрему повість. Наприклад, про криниці – Матвіївську, Гудючу, на Кам’яній Горі – улюблене місце відпочинку жите­ лів навколишніх сіл. Вже стало традицією – перед кожною знаменною у моєму житті подією (захист кандидатської чи докторської дисертації, поїздка в 1966 р. на 10-місячне ста­ жування до Вищої економічної школи у Братиславі і т.п.) я обов’язково їду в Покалів, щоб напитись джерельної води із трьох зазначених криниць (а їх там безліч). Окремо про краєвиди. Навіть коли приїжджаю (автома­ тично до цього часу хочеться написати «додому») в Покалів на два-три дні, обов’язково йду на Рівник – водорозділ між селами Покалів і Коптівщиною – і в черговий раз перелічую 14 сіл, що видно з цього пагорбу: Покалів, Коптівщина, Ку р’яни, Хайча, Норинськ, Ко билин, Скре беличі, Ширковщина, Нагоряни, Полохачів, Дівошин, Геєвичі, Поліське (Жолонь), Піщаниця. Звичайно, видно не повністю всі села, а їхні кутки, особливо їх видно ввечері, коли горять електричні вогні. Скажіть, хто ще може сказати про таку осо­ бливість свого краю? А зарості кущів доісторичної азалії понтійської, що є тільки в трьох місцях – тут, на Рівненщині і на Кавказі [32]. Причому, це тільки потім я дізнався, що це азалія понтійська, а в дитинстві, коли пас череду корів, це було просто «багно», до якого через дуже інтенсивні фітонциди, які вона виділяє, корови навіть не підходили. Вона цвіте казково красивим жовтогарячим цвітом (настільки яскравим, що коли в дощову погоду з коровами підходиш до цього урочища, ліс ніби освіт­ люється сонцем) і має дуже гарний аромат. Але настільки сильний, що бабуся попереджала: «Не дай Бог поставити букет на ніч у закритій кімнаті – можна не проснутись».

19

Економіка і мистецтво

А наука говорить, що це реліктова дольодникового періо­ д у рослина (як і деякі інші) залишилась на Словечансько-Овруцькому кряжі тому, що льодовик, який йшов зі Скандинавії, не міг подолати наші гори і обійшов їх двома «язиками». Унікальний пам’ятник поліської при­ роди – Словечансько-Овруцький кряж – детально дослідив П. А. Тутковський (1858-1930 рр.), закоханий у Волинь [32]. Ця навколишня краса доповнювалась красою обійстя і вну­ трішньою душевністю батьків, які гордилась, що на їхньому будинку багато років висіла красива табличка від сільради – «Садиба зразкової культури і порядку». І дійсно, садиба уто­ пала в квітах (мамина турбота), садових деревах (батькова). І на городі, і на подвір’ї, і в будинку завжди був зразковий порядок. Недавно ми святкували 150-річчя рідної Покалівської школи, яку було побудовано в 1862 р. як дворічну. Потім вона стала семирічкою. У 1950 р. методом «народної будови» – кол­ госп дав ліс, люди заготували будівельні матеріали і побу­ дували нову школу. Учні та вчителі брали в цьому активну участь. Але у школі було багато учнів (ходили діти з 22 сіл), тому старші класи закінчували навчання о 19 годині. Стало питання про будівництво нової великої школи, але з року в рік із титульних списків цей об’єкт викреслювався. Тоді завуч школи Ірина Василівна Артеменко, незмінний депутат Покалівської сільської ради, голова комісії з освіти і куль­ тури, почала «боротьбу» за нову школу: збирала сотні під­ писів людей з усіх 22 сіл і надсилала у «вищі інстанції», в т.ч. в ЦК партії в Києві. Причому використовували такий механізм: щоб місцева влада не перехопила на пошті лист зі скаргою, вона передавала його мені, я йшов до приймальної В. В. Щербицького, де офіційно його реєстрував. І добилась: у колишньому колгоспному саду на мальовничому крутосхилі було побудовано чудову двоповерхову споруду. Для опоря­ дження школи були задіяні кращі майстри зі всієї України: на 20

Економіка і мистецтво

базі передового Овруцького міжколгоспбуду, який очолював знаменитий А. Т. Шмуйло, було проведено конкурс майстрів. До цієї краси «приклав руку» і мій товариш дитинства Костянтин Артемович Бондарчук – тодішній голова сільської Ради. Проектом було передбачено спорудження чотирьохмар­ шових сходів на крутосхилі. Як завжди почали економити, але Костя наполіг на тому, що б проект було виконано, і тепер весь ансамбль школи радує зір всіх проїжджаючих по трасі Овруч–Словечно і звичайно тих, хто там вчиться і працює. Школа відіграла велику роль у нашому естетичному вихо­ ванні. Нам дуже пощастило на філологів: українську мову і літературу викладала Ірина Василівна Артеменко, російську – Марія Тимофіївна Климович. Через бідність післявоєнних і шкільної, і сільської бібліотек основним джерелом знань були уроки. Та й зараз бібліотечні фонди сільських шкіл поповню­ ються дуже рідко. Тому, збираючись на святкування 150річчя рідної школи, ми, випускники 50-х років, подарували шкільній бібліотеці підбірку творів лауреатів Шевченківської премії: Ліни Костенко, Оксани Пахльовської, Василя Шкляра, Петра Медянки, Володимира Рутківського та ін. Крім того, із власних бібліотек привезли багато книг, серед яких і книги авторів-випускників школи – Сергія Бондаренка, Віталія Нелепа.

21

СТАНОВЛЕННЯ ЕКОНОМІСТА. МОЇ ВЧИТЕЛІ ТА УНІВЕРСИТЕТИ Економіка – це мистецтво зробити із свого життя щось краще. Бернард Шоу

С

ІНСТИТУТ

казати, що я став економістом випадково, не можна, бо з дитинства чув слова «баланс», «дебет», «кредит», «сальдо» і т.д. Правда, ці слова вимовлялись завжди з нега­ тивним відтінком. Батько працював все життя головним бух­ галтером Покалівського сільпо і Новий рік, і Різдво завжди проводив на роботі – складав річний звіт. Після закінчення середньої школи зі срібними медалями нас з моїм другом Миколою Бурмичем мій батько повіз до Києва. Микола все життя мріяв стати лікарем. Це була мрія і моїх батьків, чого не можна сказати про мене. І коли ми про­ йшли співбесіду в Київському медінституті і були зараховані до студентських лав, Коліній радості не було меж. Я ж переду­ мав бути лікарем і став студентом Київського фінансово-еко­ номічного інституту (КФЕІ), про що ні разу не пожалкував. Взагалі я впевнений, і це підтверджує мій життєвий досвід роботи у ВНЗ, що десь тільки 8–10% випускників шкіл, особ­ ливо обдарованих, схильних до мистецтва, точних наук і т.п. чітко знають куди йти вчитись. А на вибір решти впливають зовсім інші фактори: батьки, друзі, реклама і т.д. Наш інститут був заснований у 1906 році як Київський комерційний інститут. Про історію університету можна прочитати в книзі «Сторічний поступ» (1906-2006 рр.) [16]. А недавно ми відсвяткували 105-річний ювілей. Але це тепер ми «багаті»: 6 навчальних корпусів, один бібліотечний, 5 сту­ дентських і один аспірантський гуртожитки, спортивний комплекс зі стадіоном і плавальним басейном.

22

Економіка і мистецтво

А ми навчались (1954–1958 рр.) у невеликому триповерхо­ вому будинку на Подолі (вул. Андріївська, 2), де був і ректо­ рат, і всі громадські організації, бібліотека і декілька кімнат студентського гуртожитку для «круглих» сиріт. Решта студен­ тів жила по «кутках». А навчались ми у другу зміну в сусід­ ніх школах №7, 9, 25, 100, 124. Нас, студентів, залучали до будівництва нового корпусу на Брест-Литовському проспекті 54/1, який було введено в експлуатацію влітку 1958 року – рік нашого випуску. Умови навчання і життя були непрості, але ми одер­ жали хорошу професійну освіту. І, в першу чергу, завдяки нашим незабутнім професорам і доцентам. «Землеробство» і «Рослинництво» нам викладав Михайло Костьович Павленко, «Економіку сільського господарства» – Олексій Пилипович Канєвський, «Організацію і планування» – ЮДД (так ми його люблячи називали) – Юрій Дмитрович Добриловський і Микола Павлович Хотенко, «Бухоблік» – Прокіп Петрович Німчинов, «Статистику» – Йосип Саулович Пасхавер, «Німецьку мову» – Світлана Миколаївна Савицька. Ми її звали «Свєточка», вона була тільки що з інституту, а в ауди­ торії були студенти, старші за неї. Абсолютна більшість із нас потрапили до Києва вперше і тому не пропускали жодної нагоди поповнити свій інтелек­ туальний рівень, зокрема, у галузі мистецтва. Про це деталь­ ніше у розділі «Мої музи». ОБЛПЛАН Переддипломну виробничу практику я проходив в облас­ ній плановій комісії (Облплан) Житомирського облвикон­ кому. Мабуть, я непогано виконував свої обов’язки, тому після закінчення інституту був запрошений туди на роботу у відділ планування сільського господарства. І знову мені повезло на Вчителя – Дмитра Андрійовича Путова – агронома за освітою, 23

Економіка і мистецтво

чудової людини, фронтового офіцера, з яким ми потім після його переходу на роботу в Держплан в Києві співпрацювали більше 40 років. Це була хороша школа для молодої людини, яка потім все своє життя присвятить плануванню [20]. Треба сказати, що це був початок періоду, коли Микита Сергійович Хрущов вирішив «догнати і перегнати» США. Для цього зверхзавдання п’ять років було мало, тому було відмі­ нено п’ятирічний план і ми всі почали складати «семирічку». Для мене це була чудова школа: аналіз тенденцій розвитку сільського господарства області, пошуки резервів збільшення обсягів виробництва і підвищення його ефективності. До цього були залучені провідні спеціалісти і науковці області. Але мені був незрозумілий скептицизм мого шефа. Все стало на свої місця після першої поїздки в Держплан. Всі наші паперові «простині» було перекреслено червоним олівцем і на місце наших цифр вписані нові, значно вищі. По дорозі в Житомир Дмитро Андрійович розказав, що «найрозумніші» спеціалісти сидять в Держплані Союзу в Москві, які і розро­ бляють всі плани як у цілому по країні, так і для республік. Такі контрольні цифри доводяться до кожної республіки, потім – до областей, районів і підприємств і, якби Держплан України погодився з нашими цифрами, то потрібно було б все «переробляти». Наступного разу після внесення коректив в Київ я вже поїхав сам – шеф «захворів». Це був для мене пер­ ший урок адміністративно-командної планової системи. Для виконання семирічки потрібні були ресурси, зокрема мінеральні добрива, окам’янілі гори яких багато років лежали на залізничних станціях Радянського Союзу. Були люті груд­ неві морози, тому у відрядження в Баранівський район з мандатом уповноваженого облвиконкому направили най­ молодшого. Довелося мобілізувати гірників із відбійними молотками. А в січні з таким же мандатом я перевіряв вірогідність ста­ тистичної інформації про заготівлю колгоспами і радгоспами 24

Економіка і мистецтво

вже органічних добрив. На кінних санях ми з головним агро­ номом колгоспу об’їжджали засніжені поля, обміряли кагати з гноєм. Але після обіду я помітив, що йде «повторний раху­ нок»: наші сліди і все ті ж кагати. Приписки – це було дітище системи і з ними я зустрічався ще багато десятиліть. Житомир – старовинне історичне (заснований у ІХ сто­ літті) і культурне місто. Тому я продовжив тут свої київські традиції: відвідував музеї, картинну галерею, архітектурні пам’ятки, брав участь у літературному гуртку проф. Леоніда Венгерова в Житомирському педінституті. Окремо слід виді­ лити місцевий драматичний театр, особливо драми на істо­ ричні теми «Алмазне жорно» та «Свіччине весілля» Івана Кочерги, які було написано ним у Житомирі, де він жив і тво­ рив 20 років (до 1934 р.) Традиційно влітку в плановиків менше роботи. Одного такого дня шеф відправив мене в колгосп «Пам’яті Леніна» с. Сінгури Житомирського району із завданням перевірити об’єктивність їхньої заявки на матеріали для будівництва консервного цеху. Мене супроводжував голова колгоспу Федір Остапович Ковальчук. Після завершення роботи він спитав – скільки я заробляю. Оклад у мене був 890 руб. Він запросив мене на посаду головного економіста господарства з окладом 1500 рублів. Це було у травні 1959 р. Я обіцяв подумати. Попрацював до відпустки і на перші відпускні разом з Анатолієм Ясинським, що теж працював в облвиконкомі, ми здійснили мрію – Москва: Третьяковка, Большой театр, Художній музей ім. А. С. Пушкіна і т.п. А після повернення з відпустки я прийняв запрошення голови колгоспу і написав заяву на звільнення з роботи. Рідні були проти: всі тікають із села, колгоспів, а ти – навпаки. До того ж у тебе хороша робота в обласному центрі, поставили на квартирну чергу. Дмитро Андрійович зайняв нейтральну позицію. Хоч йому не подо­ балось, бо він вклав в мою підготовку 1,5 роки, віддав мені 25

Економіка і мистецтво

дуже багато, але мабуть розумів, що молодому спеціалісту без досконалого знання виробництва, людей, буде потім дуже важко. КОЛГОСП Взагалі, мені доводилось декілька разів у житті приймати кардинальні рішення і, не знаю чому, але вони були вірними. Одне з них – перехід на роботу в колгосп, де я пропрацював з 1959 до 1962 р. Другим таким рішенням була відмова перейти з колгоспу, де я брав активну участь у громадському житті села (спортивна робота, художня самодіяльність, редак­ тор багатотиражної газети), на роботу в райком комсомолу (а далі, як правило, райком партії і т.д.). Вже потім, коли мені доводилось, як науковцю співпрацювати з цими органами, я зрозумів наскільки правильним було моє рішення, бо така робота не для мене. А робота в колгоспі стала для мене чудовою школою життя. І тут теж у мене були хороші вчителі. Передусім, голова колгоспу Федір Остапович Ковальчук: освіта – сім класів, старшина, фронтовик, без однієї ноги і… чудовий менеджер (тоді ще не знали цього слова). Вже потім, вивча­ ючи менеджмент, маркетинг, стратегічне управління, я ловив себе на думці, що все це ця людина без спеціальної освіти робила висококласно. Наприклад, у господарстві було кате­ горично заборонено змінювати норми виробітку протягом року. Вже потім, буваючи на багатьох підприємствах, я пере­ конувався, що там, де не виконується це правило економісту працювати було дуже важко. Але це вимагає великої органі­ заційної роботи. В кінці кожного року ми створювали комі­ сії з перегляду норм виробітку і планування у всіх галузях. До мого приходу в господарство цю роботу очолював голов­ ний агроном Григорій Михайлович Мурашевський – випус­ кник Житомирського сільськогосподарського інституту, 26

Економіка і мистецтво

чудовий спеціаліст, на к­ інній бричці якого я поповнював не дуже глибокі мої знання із ґрунтознавства, меліорації земель, їх захисту, рослинництва і т.п. До галузевої комісії входили спеціалісти, керівники середньої ланки і передові виробнич­ ники. Але переглядались не всі норми, а тільки «спірні». Для цього голова колгоспу на початку року вручав підписані ним кишенькові записні книжки кожному спеціалісту і керів­ нику підрозділу. Протягом року вони записували всі «спірні» норми виробітку і пропозиції з удосконалення виробництва. Запобіганню конфліктів сприяло і те, що всі норми були диференційовані згідно з конкретними умовами виробни­ цтва. Наприклад, прополювання овочів за низької, серед­ ньої і сильної забур’яненості. Перед початком роботи на поле виїжджала комісія і встановлювала рівень забрудненості, а потім ці акти затверджувались на засіданні правління кол­ госпу. А через двадцять років я читаю в західних підручниках із менеджменту, що це один із головних методів активізації творчого пошуку альтернатив – метод блокнота. Ще разючіший приклад можна навести про розвиток про­ мислових виробництв. У ті часи заборонялось мати такі вироб­ ництва, бо сільськогосподарські підприємства мали займатися тільки виробництвом сировини, а переробляти її – державні промислові підприємства. І знову мій Федір Остапович на десятиліття випередив інших колег, бо вже тоді розумів, що в технологічному ланцюжку кожного виробництва найвищий ефект одержується на останній ланці. І якраз тут я отримав конкретні навички економічної роботи (планування, орга­ нізації внутрішньогосподарського розрахунку, оплати праці і т.п.) не тільки в сільськогосподарському виробництві, але і на консервному заводі потужністю 3,6 млн. умовних банок на рік, цегельному заводі потужністю 1 млн. шт. циглин, вальцьо­ вому і двох разових млинах, лісопилці, олійниці, трьох тепли­ цях. Щоб краще знати ці виробництва доводилося стажуватися на Житомирському консервному та інших заводах.

27

Економіка і мистецтво

Як потім все це мені згодилося, коли я, вже, будучи завіду­ вачем кафедри і очолюючи в Міністерстві освіти СРСР секцію спеціальності «Економічне і соціальне планування в АПК», редагував перший в СРСР підручник «Экономика, организа­ ция и планирование АПК», координував навчальні плани і програми дисциплін! Насамкінець, це завершилось тим, що ми в КНЕУ перші в Україні, і схоже в країнах СНД, організу­ вали кафедру «Економіка агропромислових формувань» [37] і ввели відповідну спеціальність «Економіка підприємства». Не говорю вже про те, скільки з цього Сінгурівського досвіду я використовував на лекціях у студентських та інших аудито­ ріях. Це полегшувало мені спілкування з людьми різних про­ фесій і рангів, починаючи з доярки, спеціаліста, керівника підприємства і закінчуючи директорами науково-дослідних інститутів і міністерств, як у нашій країні, так і за кордоном. Тут слід сказати, що я був першим економістом колгоспу в районі, бо тільки рік перед тим почали обчислювати і пла­ нувати собівартість продукції, переходити від трудоднів на грошову оплату праці. Мені першому довелось вводити вну­ трішньогосподарський розрахунок у господарстві, який знач­но підвищував зацікавленість членів виробничих колек­ тивів в одержанні кінцевого результату – чистого доходу, який залежав від трьох факторів: урожайності (продуктивності), собівартості і ціни реалізації продукції. Вперше я відчув це на прикладі праці робітників наших теплиць, що працювали на теплових відходах Житомирської ТЕЦ. Це були 9 міжгосподар­ ських теплиць, у тому числі 3 нашого колгоспу, де вирощува­ лись овочі захищеного ґрунту. Завідував ними кваліфікований агроном Штурмак (за національністю німець), який одержу­ вав в місяць 300 руб. за кожну теплицю. Ми, погодивши з ним, перевели його на оплату роботи в наших теплицях за кінцевий результат – виручка від реалізації продукції. Якщо раніше він був на ставці, то тепер його заробіток залежав від урожайності і виручки. І результат – наші теплиці стали давати набагато 28

Економіка і мистецтво

більше доходу, ніж сусідні. А потім ми передали йому ще 25 га землі, на якій він вирощував насіння квітів (духмяний горо­ шок, ромашка та інші), продавав на території всього Союзу оптом і одержував певний процент від виручки. Наше господарство було велике і багатогалузеве: об’єднувало 5 сіл (Сінгури, Пряжево, Двірець, Волиця і Вишневе), мали 5 рільничих бригад, дві тракторні, три молочні ферми, свиноферму, вівцеферму, птахоферму, низку промислових виробництв, де працювало багато молоді. Я брав активну участь у громадському житті села: спортивні змагання (побудували стадіон), участь у художній самодіяль­ ності, був редактором колгоспної багатотиражки. У вихідні дні часто їздив до Житомира, відвідував театр, музеї і... баню, до якої я вже звик у Києві. І якраз у Сінгурах я вперше почув про коринфські, іонічні та доричні колони, коли ми будували дуже красивий і вели­ кий Палац культури. Слід сказати, що мені як економісту господарства найбільше турбот завдавали водії вантажних автомобілів та будівельники – суцільними приписками, які було дуже важко виявити. Єдиним способом контролю за обсягами робіт водіїв був контроль за витратами пального. Але й тут вони знаходили вихід: просто виливали пальне в яри, ліси, тим більше, що 1 літр бензину коштував всього 7 коп., а продати його було нікому. Скільки шкоди людям, природі і державі принесли дешеві ціни на енергоресурси і продовольчі товари, низький рівень заробітної плати. Ось причини нашого величезного відставання від провідних країн світу в ресурсо- та енергомісткості виробництва. Не можу не сказати вдячне слово і моїм «господарям», у яких я знімав кімнату всі ці роки – Костянтину Андрійовичу (бригадиру тракторної бригади) і Ганні Юхимівні Ковальчук та їхнім дочкам Галині та Євгенії.

29

Економіка і мистецтво

АСПІРАНТУРА Третім моїм кардинальним рішенням в житті був вступ до аспірантури. Певною мірою це рішення було визначено моєю «поведінкою» в інституті. Відомо, що кожен студент серед своїх колег має певне прізвисько. До мене приклеїлось «про­ фесор»: не вилазив з читального залу бібліотеки, що знаходи­ лась у колишній Києво-Могилянській академії. До того ж на кафедрі була традиція слідкувати за тими випускниками, що, на думку викладачів, здатні вчитися далі (ця традиція існує і досі). І ось через два роки я одержую запрошення від завіду­ вача кафедри Миколи Павловича Хотенка завітати до нього. Після бесіди одержав запрошення поступати в аспірантуру. Але ми в колгоспі тільки-но почали роботу над такими вели­ кими проектами: перехід від трудоднів на грошову оплату праці, запровадження внутрішньогосподарського розра­ хунку, будівництво консервного заводу, і я попросив від­ строчки. Наші бесіди з Миколою Павловичем повторювалися ще два рази, і восени 1962 р. я успішно склав вступні іспити. До аспірантури я прийшов з двома темами дисертації: ефективність промислових виробництв у сільськогосподар­ ських підприємствах (вже навіть було дві публікації в жур­ налах) та організація внутрішньогосподарського розрахунку. Затвердили першу, але в цей час у світі почали інтенсивно займатись оптимальним плануванням і через декілька міся­ ців моя нова тема звучала так: «Планування оптимального складу машинно-тракторного парку колгоспу». Об’єктом дослідження став ордена Леніна колгосп «Перемога» Кагарлицького району (с. Бурти), що став моєю четвер­ тою «малою батьківщиною». Творча співпраця з цим госпо­ дарством, чудовими працьовитими людьми продовжується 50 років. Це господарство стало філіалом кафедри. Багато наукових розробок було здійснено спільно з його спеціаліс­ тами. Всі практичні заняття з «Планування на підприємстві» я проводжу за матеріалами «Перемоги» як наскрізне завдання 30

Економіка і мистецтво

зі складання плану підприємства. Заключне заняття про­ водиться в травні як ділова гра: розробки планів розвитку господарства студенти захищають у присутності голови коо­ перативу, голови сільради, всіх головних спеціалістів. Потім нам показують поля, ферми, машинно-тракторний парк, ми обідаємо в їдальні механізаторів й їдемо поклонитись Т. Г. Шевченку на Чернечу гору в Каневі (див. фото на обкла­ динці). І це відбувається щорічно майже 40 років. Під час навчання в аспірантурі ми жили в гуртожитку на Кудрявському спуску, а улюблене місце для роботи – публічна бібліотека АН України на Володимирській. Лекції з лінійного програмування та оптимального планування нам читали в НДІ кібернетики АН України тоді ще молоді, а потім відомі вчені – Володимир Михалевич, Наум Шор та інші. Незабутнє враження справило відрядження в Академмістечко Сибірського відділення АН СРСР біля Новосибірська на Обі, створення якого було грандіозним проектом деконцентрації науки: серед тайги було побудовано декілька науково-дослід­ них інститутів. Туди запросили низку провідних вчених, їм створили чудові умови для роботи і життя, зокрема, вони жили в котеджах з ділянкою лісу для кожного площею 1 га. Будинки на всіх вулицях містечка стояли тільки з одного боку, а з другого був ліс. Інститут математики очолював академік Канторович Леонід Віталійович – майбутній лауреат Нобелівської пре­ мії, який перший у світі відкрив в 1939 р. лінійне програму­ вання. Мої дослідження наближалися до завершення, але у Києві не було хорошої програми для розв’язання задачі на ЕОМ. Я дізнався, що така програма є в Інституті матема­ тики. У травні 1965 р. з валізою перфокарт (тоді були такі носії інформації для ЕОМ) і в тенісці я «приземлився» в сні­ говому Новосибірську. Місяць я провів в інституті, мене кон­ сультувала Марія Вірченко, за що я їй щиро вдячний. За цей місяць тільки один раз з’їздив до Новосибірська, в­ ідвідав 31

Економіка і мистецтво

з­ наменитий оперний театр. Був вражений картиною: велич­ ний театр, величезна площа, по периметру якої стояли доре­ волюційні старі одноповерхові дерев’яні будинки. Мені розповіли, що було розроблено красивий проект забудови площі, але на нещастя його показали М.Хрущову під час його відвідин міста. Він червоним олівцем перекреслив проект зі словами: «В Сибири земли много и нечего строить высотки». Але новосибірці не поспішали, через рік Хрущова зняли з посади Генсека і вони здійснили свій проект. Навчання в аспірантурі збіглося із хрущовською «відли­ гою». Це були перші паростки свободи після культу Сталіна, а вірніше – комуністичної тиранії. В аспірантів за образним виразом мого колеги – аграрника – «утримання безприв’язне». І ми дуже часто відвідували вечори поетів-шестидесятни­ ків: Євгенія Євтушенка, Миколи Вінграновського, Роберта Рождественського, Белли Ахмадуліної, Івана Драча, Андрія Вознесенського, Миколи Сома, Миколи Луківа, Бориса Олійника та ін., що збирали великі аудиторії. Недавно я почув під час однієї з дискусій цікаву відповідь на запитання: «Чому тепер поети не збирають таких аудиторій?» – «Тоді була страшна цензура в пресі, на радіо і телебаченні. Тільки на таких зустрічах поети могли почувати себе трошки віль­ ніше. Хоч не раз розплачувались за це». Цей дух свободи я відчув і під час 10-місячного науко­ вого стажування в 1966–1967 рр. у Вищій економічній школі в Братиславі: і в громадському житті, у вузівському, в еконо­ мічних реформах. На жаль, в серпні 1968 р. радянські танки вірвались у Прагу. Але цей дух не пропав і через 20 років дав свої плоди із приходом до влади Вацлава Гавела. Цей дух ми відчули під час «Майдану», але в Україні ще не дозріла кри­ тична маса і не народився свій національно-патріотичний лідер як Гавел у Чехії чи Лех Валенса у Польщі. Взагалі, бажання вчитись супроводжує мене все життя. Це і наукові стажування за кордоном (Чехословаччина, 32

Економіка і мистецтво

Німеччина, Фінляндія, Франція), і неодноразові комп’ютерні курси в університеті, і курси англійської, а потім французької мови. Ось зовсім недавно взимку 2012 р. прослухав курс лек­ цій «Історія мистецтв ХХ століття» в Музеї сучасного україн­ ського мистецтва. КАФЕДРА Після захисту дисертації восени 1965 р. мене залишили на кафедрі на посаді асистента, де я працюю і до останнього часу. У різних людей життя складається по-різному: одні часто міняють місце роботи і навіть професію, інші, як моя мама і батько, мали в трудовій книжці один запис. У мене три записи: облплан (1 рік), колгосп (3 роки) і з 1962 р. – універ­ ситет. І хоч це не обов’язкове правило, своїм студентам раджу «бити в одну точку»: рано чи пізно це виправдає себе. Після 1990 р. мільйонам українців – інженерам, вчителям, лікарям довелось змінити професію і торгувати в переходах, займатись дрібним бізнесом, виїздити в пошуках роботи за кордон. Мені з дружиною в цьому відношенні повезло: всі ці роки нас годувала наша професія. До того ж це була улю­ блена робота. Згадую слова Конфуція: «вибери собі улюблену роботу і ти не будеш працювати ні одного дня в житті». Мені вже 75 років, але мене ще просять залишитись на роботі. Це, звичайно, приємно, хоч з кожним роком і важче. Я вдячний долі, що вона послала мені таких чудових колег по кафедрі. Вже згадував про моїх інститутських педагогів, які потім стали моїми колегами: професори Олексій Пилипович Канєвський, Кіндрат Леонтійович Лісничий, доценти Михайло Костьович Павленко, Микола Павлович Хотенко. З такою ж теплотою згадую і про колег, яких теж вже немає з нами: професора Самсона Митрофановича Бугая, доцен­ тів Миколу Григоровича Гриба, Михайла Ілліча Сидоренка, Олександра Олександровича Медвецького, Василя Івановича 33

Економіка і мистецтво

Романова, Едуарда Васильовича Кондратенка, Володимира Андрійовича Маковецького, Ніни Андронівни Горак, завіду­ ючої лабораторії кафедри Галини Семенівни Гуменюк. Світла їм пам’ять! Нині на заслуженому відпочинку Тетяна Валеріанівна Толова. Особливо вдячне слово про професора Миколу Йосиповича Хорунжого, чудового педагога, товариша, поета і публіциста, з яким я пройшов від першого курсу (1954 р.) до сьогодні. Він все життя писав вірші, але творчий вибух стався після того, як шість років тому він подолав хворобу і видав одну за другою шість збірок поезій [34]1. Третій у нашому «професорському» кабінеті – Василь Гаврилович Андрійчук – гроза ст удентів («Пройшов Андрійчука – закінчив університет»), одного із двох академі­ ків в КНЕУ (крім ректора Анатолія Федоровича Павленко). З ним ми творчо співпрацювали протягом десятиріч, було без­ ліч плідних наукових польових досліджень в Україні. І, нарешті, про молодше покоління членів кафедри, біль­ шість з яких пройшли школу нашої кафедри як студенти, аспіранти і докторанти. Передусім це нинішній завідувач кафедри Сергій Іванович Дем’яненко, в якого я був науко­ вим керівником кандидатської і консультантом докторської дисертацій. Це вже економіст нового покоління: сім років на виробництві, наукові стажування в зарубіжних університе­ тах, участь у низці міжнародних проектів, вільне володіння англійською і т.п. Трохи молодшими є мій студент, аспірант і докторант, а тепер професор – Олександр Олександрович Єранкін, мої студенти та аспіранти, а нині доценти Олександр Володимирович Садовник та Оксана Мілентіївна Головня (Висоцька), доценти Федір Вікторович Іваненко, Олександр Юрійович Ничипорук, Олександр Юрійович Старіков, Я свідомо не зупиняють на наукових та навчально-методичних доробках колег: це знайшло відображення у нашій книжці «Шляхами поступу...», яку присвячено 65-річній історії кафедри [37].

1

34

Економіка і мистецтво

Анатолій Миколайович Судеркін, Павло Васильович Коваль, Віталій Григорович Чабан, Віра Григорівна Кудлай (Савицька), асистент Наталія Петрівна Зарицька (фото 24). Всі ці роки неоціненну допомогу нам і студентам надавали працівники лабораторії кафедри Марія Іванівна Наконечна, Наталія Петрівна Саханда і зав. комп’ютерним класом Ольга Михайлівна Федченко. Дух взаємоповаги, творчості був і є на кафедрі. Ще одну характерну рису колективу хочу згадати – демократичність. Мені як керівникові всесоюзної секції нашої спеціальності доводилось бувати в багатьох споріднених вузах, а на кафе­ дрі у нас звідти проходили стажування викладачі. Пам’ятаю слова двох доцентів з Алма-Ати про цю рису нашої кафедри у відносинах між керівництвом і викладачами, між нами і сту­ дентами. Їхній завідувач кафедри, колишній секретар ЦК КП Казахстану, дотримувався авторитарного режиму. Характерною особливістю кафедри є тісний зв’язок з виробництвом: наукові розробки на замовлення підприємств, науково-виробничі конференції. Особлива увага завжди при­ ділялась практичній підготовці майбутніх фахівців. Ось і зараз тільки на нашій кафедрі є виробнича практика на тре­ тьому курсі. Крім того запроваджено виробниче навчання студентів перших двох курсів на підприємствах. А на інших спеціальностях всі 4 роки студентів–бакалаврів тримають в аудиторіях. Девізом нашої кафедри є: «те, що має хороший економіст хорошого підприємства слід мати і нашому сту­ денту». Тому в лабораторії кафедри є всі довідники і норма­ тивні матеріали. Крім того, за 35 років є річні звіти (зведені) сільськогосподарських підприємств України і звіти кожного підприємства двох районів Київської області. Багато як спеціалісту мені дали зарубіжні відрядження. У липні 1966 р. був керівником практики студентів у Чехословаччині, в жовтні 1966 – липні 1967 рр. – наукове ста­ жування у Братиславській вищій економічній школі. У цій же 35

Економіка і мистецтво

країні був неодноразово пізніше на наукових конференціях. Опублікував там низку своїх праць. Незабутнім було тримісячне стажування в університеті міста Констанц (Німеччина), що на кордоні зі Швейцарією. Особливо був вражений бібліотекою університету. Мені дово­ дилось працювати в десятках бібліотек, але тільки тут кожна людина могла вільно зайти до бібліотеки, у каталогах (трьох типів) вибрати необхідні книги, піднятися до книгосховища, самостійно з полиць взяти необхідні книги, попрацювати за столом, зробити у разі необхідності ксерокопії, залишити книги на столі і… вільно вийти з приміщення. Винести неле­ гально книжки ніхто не може, бо в обкладинку кожної вмон­ тований магнітний датчик. Правда, університет знаходиться за містом і там, як правило, мало сторонніх. Якщо ж ви з читацьким квитком, то вибравши потрібні книги, звертаєте увагу чи є на обкладинці жовтий кружечок – з цими книж­ ками можна працювати тільки в бібліотеці. З рештою вихо­ дите на контроль, пред’являєте читацький квиток, комп’ютер зчитує його номер і номери книг, а потім як у супермаркеті: ви отримуєте роздруківку – цю книгу повернути через тиж­ день, оскільки вона користуються підвищеним попитом, або їх мало, а решту – можна через місяць. У свій час ми з проф. Андрійчуком В. Г. виконували за контрактом з інститутом бізнесу Гельсінкського університету маркетингове дослідження українського ринку певних видів сільськогосподарської техніки, що виробляється у Фінляндії. За словами фінів, наші дослідження були професійнішими, ніж колег ще з двох інститутів України. Пізніше я одержав запрошення прочитати тижневий курс лекцій в цьому уні­ верситеті про ринок молока і молочних продуктів в Україні. Пояснювалось це двома причинами. По-перше, більше 50% молочної продукції Фінляндія експортує. По-друге, у зв’язку з концентрацією виробництва на молочних заводах кіль­ кість їх була зменшена у два рази, але підвищена потужність 36

Економіка і мистецтво

решти. При цьому звільнялось багато працівників – техноло­ гів, інженерів, для перекваліфікації яких, як і в інших галу­ зях, було створено спеціальні курси, після того вони могли стати маркетологами, менеджерами, економістами. Переді мною аналогічний курс читав професор із Москви. Показали мені найбільшу молочну ферму (75 корів) і чудовий молочний завод. А через три місяці ці ж слухачі приїхали до Києва і я показав їм наші «молочні ріки»: молочну ферму на 1000 корів у Буртах, два молочних заводи і молочні магазини. На кафедрі, якщо рахувати і студентські, і аспірантські роки, я майже 60 років (1954–2013 рр.), за виключенням чотирьох років роботи на виробництві. Цей час можна роз­ ділити на два періоди: до середини 80-х років і після. У пер­ ший період майже всі ми – викладачі кафедри – колишні члени КПРС, більшою чи меншою мірою були прихильни­ ками комуністичної ідеї. Наші наукові дослідження і роботу в аудиторії було спрямовано на удосконалення колгоспно-­ радгоспної системи. Але вже тоді зароджувались певні сумніви в ефективності такого ладу. Чого вартий був щорічний імпорт СРСР близько 40 млн. т зерна. У мене, зокрема, це почалось з наукового 10-місячного стажування в 1966–1967 рр. на кафедрі аграрної економіки Вищої економічної школи у Братиславі. Мої нау­ кові керівники проф. Фішера та Фелікс Гутнік, що поверну­ лись із стажування в Нідерландах, Бельгії та Данії, детально розказали мені про майже сторічний успішний європейський досвід організації кооперативів з постачання матеріальних ресурсів для фермерів, заготівлі в них сільськогосподарської продукції та її переробки на фермерських кооперативних заводах з наступною реалізацією готової продукції. Уважно прочитав книгу доцента І. Станека «Аграрні моделі в сучас­ ному світі», де він узагальнив досвід фермерів Європи і США, радянських підприємств, кібуців в Ізраїлі, латиноамерикан­ ських господарств.

37

Економіка і мистецтво

Горбачовська перебудова, певна демократизація суспіль­ ства, доступ до інформації, що була раніш закрита (насиль­ ницька колективізація, геноцид внаслідок голодомору, масові політичні репресії, які забрали життя мільйонів співгрома­ дян і т.д.), здобуття Україною незалежності внесли істотні зміни як в університетський процес, так і в наші наукові дослідження. Про це детально йдеться в книжці «Шляхами поступу…» [37], що була присвячена 65-річній історії ­кафедри. Щодо моїх наукових і навчально-методичних досліджень, то вони стосувались аграрних та агропромислових підпри­ ємств. Однак в останні роки з’явилась низка робіт, присвя­ чених обґрунтуванню стратегічних напрямків розвитку як сільського господарства, так і всього агропродовольчого комплексу України. Так, у журналі «Економіка АПК» (№1 за 2011 р.) було опубліковано статтю «Земля України і здоров’я нації», в журналі «Економіка України» (№9 за 2011 р.) – «Оцінка експортних можливостей агропродовольчого комп­ лексу України», в щотижневику «Дзеркало тижня» (28 січня 2012 р.) – «Чотири галузі знищили (льонарство, вівчарство, хмелярство, тютюнництво). Які на черзі?» А в наступному дослідженні ці ж стратегічні проблеми ми розглядаємо через призму останніх 100 років. Українське село на роздоріжжі. Третій раз за останні 100 років І третій раз перед нами одна і та сама альтернатива: іти далі цивілізованим європейським шляхом чи якимось іншим. Перший раз це було 100 років тому під час прове­ дення Столипінської земельної реформи названої за іменем її автора та ідеолога П. А. Столипіна – Голови Ради Міністрів Росії. Суть реформи полягала в ліквідації селянського наділь­ ного землекористування, надання можливостей виходу селян 38

Економіка і мистецтво

із селянської общини на хутори і відруби (закон 1906 р.). Наступними законами 1910 і 1911 рр. передбачалось зміц­ нення Селянського банку і започаткування переселенської політики. Це був шлях створення фермерських господарств. Паралельно за науково-практичною підтримкою професора В. Чаянова масово за європейською моделлю почали створю­ ватися сільськогосподарські кооперативи з постачання селян матеріально-технічними ресурсами, із закупівлі, транспорту­ вання, зберігання і переробки молока, льону тощо і торгівлі готовими товарами, в тому числі на експорт. Реформи було проведено в інтересах і селян, і суспільства, але в неї були супротивники і зліва, і справа. І 14 вересня 1911 р. в Київському оперному театрі П. А. Столипін був смер­ тельно поранений (похований біля Трапезної церкви КиєвоПечерської Лаври поруч із могилами Івана Іскри і Василя Кочубея). Це був 11-й замах на його життя. Під час відрядження у Саратовський інститут народного господарства я спеці­ ально відвідав місцеву картинну галерею, щоб побачити зна­ менитий портрет генерал-губернатора Саратовської губернії П. А. Столипіна пензля Іллі Рєпіна, за яким «водилось» нехороша слава – багато людей, портрети яких він писав, дуже швидко пішли із життя. Я знав про ці чутки і знав, що П. Столипін пішов з життя через рік після написання портрета. Тому з острахом дивився на червоно-пурпуровий фон портрета. Можна із впевненістю стверджувати, що якби реформу було здійснено і був створений клас фермерів, більшовики ніколи б не перемогли, бо в громадянській війні вигравали ті, кого підтримували селяни. А вони, як і робітники, «купи­ лись» на більшовицькі лозунги: «Вся влада Радам, земля селянам, заводи і фабрики – робітникам». А закінчилось все націоналізацією землі, колективізацією, голодомором і гено­ цидом українського селянства. Другий раз українське село вже самостійної України опинилось на роздоріжжі на початку 90-х років минулого 39

Економіка і мистецтво

століття. Стало ясно, що колгоспно-радгоспна система орга­ нізації сільського господарства не виправдала себе. І знову з’явилась альтернатива: або йти випробуваним більш ніж столітнім європейським досвідом шляхом кооперування селян, чи створювати щось своє… Багато наших спеціалістів були ознайомлені з європейським досвідом. Так, ще в 1966– 1967 рр. під час 10-місячного наукового стажування у Вищій економічній школі в Братиславі я детально ознайомився з цим досвідом, який вивчали і узагальнили в Нідерландах, Бельгії і Данії мої словацькі колеги. Впевненості в правиль­ ності та ефективності цього шляху мені додали вже наступні польові дослідження фермерських господарств і кооперати­ вів у Німеччині, Фінляндії та Франції. Суть цього шляху полягає в наступному. Фермери об’єднуються в кооперативи (як правило, галузеві), завдан­ ням яких є забезпечення селян дешевими та якісними мате­ ріально-технічними ресурсами, заготівля, транспортування, зберігання, переробка і реалізація сільськогосподарської про­ дукції і продуктів харчування. Наприклад, у Франції близько 3800 кооперативів об’єднують 90% фермерів. Більшість із цих кооперативів спеціалізується на одному виді продукції (зерно, молоко, овочі, виноград тощо). Через кооперативи фермери продають майже 70–80% зерна, молока, яєць, м’яса птиці і свиней, овочів, фруктів, винограду. Кооперативи самі експортують продукцію. Завдяки таким кооперативам забез­ печується економічний і соціальний захист селян; в експорті цих країн значну питому вагу становить високотехнологічна та наукомістка продукція. Ми узагальнили цей досвід і опублікували спільно з Ю. Я. Лузаном, Генеральним директором АПК «Рось», а потім першим заступником міністра аграрної політики України ще в 1991 р. в газеті «Сільські вісті» за 11 грудня статтю, а далі представили в Кабінет Міністрів України проект Закону України «Про особливості приватизації підприємств 40

Економіка і мистецтво

харчової п ­ ромисловості». Згідно з цим Законом виробники сільськогосподарської продукції ставали співвласниками підприємств харчової промисловості, а це основа взаємови­ гідного розвитку обох сфер АПК. На жаль, вже самостійна Україна знову не використала цю сприятливу можливість, а пішла шляхом «дикого Заходу» і через 20 років ми одержали: - майже всі підприємства харчової промисловості при­ ватизовані шляхом оренди з наступним викупом за копійки, враховуючи тисячні відсотки інфляції тих часів, попали в «потрібні руки» з наступним перепро­ дажем, в кінцевому рахунку транснаціональним компа­ ніям. І, як наслідок, ще більше зріс монополізм харчових підприємств, загострились взаємовідносини з поста­ чальниками сировини; - через відсутність чіткої та ефективної аграрної полі­ тики як щодо перспективних організаційно-правових форм господарювання на селі, так і товарно-ринко­ вої стратегії розвитку сільського господарства, вироб­ ництво валової продукції сільського господарства за 20 років зменшилось на 30 %, погіршилась його струк­ тура за рахунок зменшення питомої ваги тваринницької продукції з 49,5% до 30%. Різко зменшилась частка під­ приємств з виробництва продукції і відповідно зросла частка особистих господарств населення з 29,4 % до 56 %, а в окремих видах продукції (м’ясо, молоко, фрукти, овочі, картопля) до 45, 80, 84, 88 і 97 % відповідно; - через стабільно високу збитковість та інституційні про­ рахунки практично знищені чотири галузі (льонарство, вівчарство, хмелярство і тютюнництво) і наближаються до цієї межі виробництва молока і яловичини; - на селі все більше господарюють не селяни, а люди з великих міст – фінансисти, банкіри, торговці – шляхом створення величезних (100–480 тис. га землі) холдингів.

41

Економіка і мистецтво

І сьогодні, напередодні прийняття Закону України «Про ринок землі» і відміни мораторію на продаж земель сільсько­ господарського призначення, українське село знову в третій раз за останні 100 років на роздоріжжі. І перш ніж приймати ці та інші, пов’язані із землею та селом, закони слід дати чітку відповідь на кардинальне питання: хто і як буде господарю­ вати на землі – селяни чи ділки з агропромислових холдингів? Зараз є всі підстави стверджувати, що ми знову повер­ таємо не в той бік: на цей раз йдемо латиноамериканським шляхом завдяки створенню величезних латифундій як за розмірами оброблюваних земель (100–480 тис. га), так і капі­ талу. За останні 10 років площа сільськогосподарських угідь в агро- та агропромислових холдингах за експертними оцін­ ками зросла в 12 разів (з 0,5 до 6 млн. га). В той самий час землі державних підприємств скоротились майже в 2 рази (з 1,85 до 1 млн. га), інших традиційних сільськогосподар­ ських підприємств (СВК, ТОВ і т.п.) в 2,6 раза (з 27,1 до 10,3 млн. га, а землі фермерських господарств зросли в 2 рази (з 2,2 до 4,3 млн. га) і господарства населення в 1,8 раза (з 8,6 до 15,4 млн. га). Апологети розвитку агрохолдингів в Україні до їхніх пере­ ваг відносять: вищу продуктивність праці і рівень рентабель­ ності виробництва, нижчу собівартість продукції за рахунок високої спеціалізації і концентрації виробництва. На перший погляд все правильно, якщо не враховувати те, що по-перше, практично всі агрохолдинги спеціалізуються на виробництві тільки високомеханізованої і високорентабельної продук­ ції (кукурудзи, озимої пшениці, ячменю, соняшнику, ріпаку, курячих яєць, м’яса бройлерів). А, по-друге, якщо під час визначення ефективності враховувати тільки економічну і не брати до уваги (як це робиться в цьому разі) ні соціальну, ні екологічну ефективність. Що чекає на українське село, коли більшість земель перей­де у власність, користування і розпорядження земельних олігар­ 42

Економіка і мистецтво

хів? Це не так важко спрогнозувати, аналізуючи теперішні їх «здобутки»: орієнтація виключно на високоефективні галузі рослинництва призвела до порушення сівозмін, зниження родючості ґрунтів, до знищення тваринництва в тих селах, де господарюють олігархи. А це – зменшення робочих місць. безробіття, «худі» бюджети сільських рад, бо компанії влас­ ників латифундій зареєстровані у великих містах. Як наслі­ док – розвалена соціальна сфера села. Але найстрашніше те, що селянин усувається від управ­ ління виробництвом і соціальним розвитком села, стає найманим працівником. Тому генеральною лінією аграр­ ної політики держави повинно стати: на землі має працю­ вати і управляти той, хто на ній живе і кому вона належить. А звідси необхідність інституціонального обмеження розмірів латифундій, державна реальна підтримка тих організаційно-пра­ вових форм господарювання, які закріплюють на землі селянина з діда-прадіда: фермерських господарств, кооперативів і т.п. Тому на перший план виходить концепція багатофункці­ ональності сільського господарства: відтворення суспільних благ, потреба в яких є життєво важливою, корисною та безпе­ ребійною; продовольча безпека та незалежність; збереження і розвиток сільського способу життя та культури, природ­ них ресурсів, поліпшення сільських ландшафтів; рекреація та агротуризм, соціальний контроль над територією на заса­ дах самоврядування. Таким чином, потрібно виділяти три складові ефектив­ ності – соціальну, економічну та екологічну. Перша включає в себе питання етносу, мови, традицій. менталітету нації, які зберігаються переважно в сільських громадах. І від того, хто там житиме, кому належатиме земля і хто буде на ній працю­ вати (наймит чи власник-господар) залежить вирішення соці­ альних питань. Що ж стосується вищої рентабельності і прибутку, то він привласнюється невеликою купкою власників корпоративних 43

Економіка і мистецтво

структур, пов’язаних, як правило, зі збільшенням виручки від експорту зерна і насіння олійних культур. На цьому слід особливо наголосити: експортна орієнтація надвеликих кор­ поративних структур закріплює імідж України у світі як сла­ борозвинутої країни – експортера сировини. Найбільші агропромислові холдинги в Україні створені у промисловому птахівництві. Так, компанія «Авангард» в 15 областях України орендує 480 тис. га ріллі, виробляє близько 5 млрд. штук яєць (30 % ринку). У виробництві м’яса бройлерів дві компанії «Миронівський хлібопродукт» і «Гаврилівські курчата» обробляють відповідно 280 і 12 тис. га ріллі, виробляють за рік 360 (до 2015 р. планують збільшити виробництво до 580 тис. т) і 140 тис. т м’яса бройлерів (38 і 15 % ринку). Продуктова вертикаль із виробництва м’яса бройлерів включає в себе 4 рівня: І – вирощування зерна і соняшнику, ІІ – комбікормовий завод, звідки комбікорми надходять на птахофабрики батьківського стада (III рівень) і бройлерні птахофабрики (IV рівень). Останні займаються забоєм птиці, промисловою переробкою і реалізацією м’яса бройлерів. І все це у величезних масштабах із колосальним навантаженням на природне середовище і величезними соціальними пробле­ мами на селі, які пов’язані з масовою ліквідацією робочих місць і безробіттям. Але і в цій галузі був зовсім інший шлях розвитку. На що вже суперкапіталістична держава США, але й в ній думають про збереження робочих місць на селі, сільських територій і ландшафтів, екологію. Так, інтегратором типової агропро­ мислової компанії з виробництва бройлерів є комбікормовий завод, який заключає контракти з десятками фермерських господарств на поставку кукурудзи, ячменю, сої та інших фуражних культур; виробляє комбікорми і поставляє їх за контрактами декільком невеликим фермерським птахофер­ мам з батьківським стадом курей, які постачають і­ нкубаційні 44

Економіка і мистецтво

яйця на інкубатор. Звідти добові курчата надходять (за контрактом) на десятки невеликих фермерських птахо­ ферм із вирощування бройлерів. Останні доставляють гото­ вих бройлерів на переробну фабрику. Відчуваєте різницю з моделлю, що діє в Україні?! Чому ж ми знову обрали гірший для України варіант? По-перше, через повну відсутність ефективної аграрної полі­ тики. А, по-друге, цей варіант дуже вигідний для ділків з агропромислових холдингів. Вони застосовують так звану «оптимізацію» податків, перекидаючи всередині холдингу за рахунок внутрішньофірмових цін прибутки із промислових підприємств, які платять податки з прибутку (у нашому разі це комбікормові заводи і підприємства із забою і переробки бройлерів) на аграрні підприємства, які не платять податку з прибутку. Судіть самі, комбікормовий завод, що реалізує про­ дукцію (комбікорми та соняшникову олію) в рік на суму 2,8 млрд. грн. показує прибуток всього 1 млн. грн., а рослин­ ницькі сільгосппідприємства з реалізацією 1,3 млрд. грн. показують 408 млн. грн. прибутку. Уявляєте скільки мільярдів гривень не одержує державний бюджет України від агропро­ мислових холдингів. А подібні ж схеми «оптимізації» подат­ ків діють і у вугільних, металургійних, хімічних та інших промислових холдингах. Все наведене вище дає підстави зробити такі висновки. По-перше, враховуючи катастрофічні для українського села наслідки двох попередніх етапів, не можна допустити, щоб знову, вже втретє за останні 100 років, ми наступали на ті ж самі граблі: замість апробованого більш ніж столітнім європейським досвідом шляху кооперування селян, пішли латиноамериканським шляхом створення величезних лати­ фундій. По-друге, враховуючи концепцію багатофункціональ­ ності сільського господарства, генеральною лінією аграрної політики держави повинно стати: на землі має ­п рацювати 45

Економіка і мистецтво

і ­у правляти той, хто на ній живе і кому вона належить. А звідси – необхідність інституційного обмеження в законі «Про ринок землі» розмірів латифундій і державна підтримка тих організаційно-правових форм господарювання, які закріп­люють на землі селянина з діда–прадіда: фермерських господарств, кооперативів і т.п. По-третє, не поспішати з від­ міною мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення, пам’ятаючи, що ринок землі – це не тільки (і не стільки) її продаж, а й оренда. Так, фермери США і Західної Європи господарюють тільки на 40-45% власної землі, а решта – орендована.

46

МОЇ МУЗИ Ну що, здавалось би, слова, Слова та голос — більш нічого. А серце б’ється — ожива, Як їх почує! Тарас Шевченко

Н

азва цього розділу дещо умовна. У грецькій міфо­ логії музи – покровительки поезії, мистецтв і наук, дочки Зевса й Мнемозіни. У переносному розумінні Муза – натхнення. Муза надихає митця на створення творів мисте­ цтва: картин, скульптур, віршів, музичних творів і т.п. І вже вони в свою чергу надихають інших людей на творчість в їхній професійній діяльності: за письмовим столом, у науко­ вій лабораторії, в студентській аудиторії, в цеху, на хлібному полі тощо. У кожного з нас свої музи. Нижче хочу зупинитись на тих видах мистецтва, які вплинули на мене найбільше: образот­ ворче мистецтво, театр, література, зокрема поезія, музика і спів. Сюди ж я долучив і туризм, який дозволяє об’єднати всі зазначені вище види мистецтва з історією, географією та архітектурою. Для прикладу наведу одну з недавніх екс­ курсійних поїздок членів кафедри за маршрутом: Київ – Коростишів – Бердичів – Верхівня. Це і література – музей Оноре де Бальзака в палаці графині Е. Ганської у Верхівні Ружинського району на Житомирщині (фото 21), і пое­ зія – садиба польського поета Густава Олізара – товариша і свідка на весіллі Бальзака, і архітектура – ансамбль готич­ них споруд у Коростишеві, монастир Босих Кармеліток, кос­ тел св. Варвари у Бердичеві, де вінчалися Оноре де Бальзак та Евіліна Ганська, і географія – неповторні гранітні скелі на річці Тетерів у Коростишеві, і, звичайно, історія.

47

Економіка і мистецтво

ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО В епоху спорту і синтетики Людей велика ряснота. Нехай тендітні пальці етики Торкнуть вам серце і вуста. Ліна Костенко

П

ерша і незабутня зустріч з образотворчим мистецтвом відбулась у мене в 1943 р., коли мама замовила, як тоді водилось, «за харчі» портрет батька з його фото. Ми не знали де він знаходиться. Була тільки записка, яку він викинув по дорозі із концтабору в каменоломню на станції Абодаш Кіровоградської області. Вже потім ми дізналися, що батько потрапив у полон разом із сотнями тисяч наших солдатів під час Харківського контрнаступу зимою 1942 р. Добрі люди передали цю записку моєму дідусю Василю Захаровичу в село Фурси Білоцерківського району на Київщині. Він пішки прийшов у Покалів, де ми жили з мамою, і мама з моєю бабу­ сею Олитою Максимівною добралися до Абодаша. Але спіз­ нились – батька вже вивезли в концтабір до Німеччини. Портрет, на диво, був виконаний дуже добре, висів поруч з іконами і бабуся Одарка кожен вечір просила Бога про повер­ нення сина додому. Тепер цей портрет у нашому домі. Коли наші війська звільнили в’язнів концтабору в Німеччині, ми одержали радісну звістку від батька: це була німецька листівка із зимовим пейзажем, на звороті якої батько приклеїв вирізаний із фронтової газети вірш Костянтина Симонова «Жди меня»:

48

Економіка і мистецтво

Жди меня, и я вернусь. Только очень жди, Жди, когда наводят грусть Желтые дожди, Жди, когда снега метут, Жди, когда жара, Жди, когда других не ждут, Позабыв вчера. Жди, когда из дальних мест Писем не придет, Жди, когда уж надоест Всем, кто вместе ждет. Жди меня, и я вернусь, Не желай добра Всем, кто знает наизусть, Что забыть пора. Пусть поверят сын и мать В то, что нет меня,

Пусть друзья устанут ждать, Сядут у огня, Выпьют горькое вино На помин души... Жди. И с ними заодно Выпить не спеши. Жди меня, и я вернусь, Всем смертям назло. Кто не ждал меня, тот пусть Скажет: — Повезло. Не понять, не ждавшим им, Как среди огня Ожиданием своим Ты спасла меня. Как я выжил, будем знать Только мы с тобой, — Просто ты умела ждать, Как никто другой

Наступна зустріч з мистецтвом у мене пов’язана з нашим сільським клубом. В голодні післявоєнні роки до нашого села «прибились» художник з дружиною. За харчі вони писали портрети, як правило, із фото загиблих на війні родичів. І тут надійшло велике замовлення – написати задник сцени у клубі. Добре пам’ятаю захоплення від побаченого, коли від­ крили завісу сцени – лісова річка і високі берези. Зал вибух­ нув овацією. Через багато років я зустрівся з оригіналом картини. Це був «Березовий гай» А.Куїнджі у Третьяковській галереї в Москві (фото 10). Там же я побачив і знамениту «Місячну ніч на Дніпрі» цього самого художника і почув істо­ рію першого вернісажу цієї картини у Третьяковці. Для неї 49

Економіка і мистецтво

був ­в иділений окремий зал, повністю затемнений, а освіт­ лення йшло тільки від однієї свічки. Ходили чутки, що ефект місячного сяйва досягається за рахунок додаткової підсвітки. Ажіотаж був колосальний. Черги стояли день і ніч декілька тижнів. А все пояснювалось майстерністю художника. З того часу А. Куїнджі – український грек – став моїм улюбленим художником і я з радістю зустрічав його картини в галереях Києва, Сімферополя, Санкт-Петербурга та інших міст. Потім, коли я навчався в Київському фінансово-економіч­ ному інституті (1954–1958 рр.), відбулося моє «поєднання» економіки з мистецтвом. Нашій другій академічній групі повезло з куратором, який зумів нас «завести» – і за чотири роки ми відвідали всі театри і художні музеї, та не один раз, бо ходили на ювілейні виставки Врубеля, Реріха та інших. Це продовжилось і в Житомирі, де я працював за направ­ ленням. До цього часу пам’ятаю картину «Біля колиски» в картинній галереї. А на перші в житті відпускні з другом Анатолієм Ясинським відвідали Третьякову, Большой театр і Пушкінський музей. В селі Сінгури Житомирського району, де я три роки працював головним економістом колгоспу, організував «картинну галерею»: з’їздив до Києва, придбав близько 40 великих репродукцій картин художників-перед­ вижників, розвісив у клубі і проводив екскурсії. А далі взяв за правило: куди б доля не занесла – обов’язково відвідував музеї, театри і знайомився з пам’ятниками. Тому «моїми» стали Ермітаж у Ленінграді, Третьяковка та Пушкінський музей у Москві, художні музеї і галереї Львова і Яготина, Братислави і Праги, Саратова і Полтави, Сімферополя та Гельсінкі, Будапешта та Кракова, Парижа і багатьох інших міст. При цьому слід виділити декілька послідовних етапів мого знайомства і захоплення образотворчим мистецтвом: – 60–70-ті роки минулого століття – реалізм (худож­ ники-передвижники) – А. Васнєцов, І. Крамской, А. Куїнджі, 50

Економіка і мистецтво

І. Левітан, В. Маковський, В. Пєров, М. Пимоненко (фото 13), В. Полєнов, О. Саврасов, В. Сєров, В. Суріков, І. Шишкін, М. Ярошенко, І. Рєпін та ін.; – 80–90-ті роки – імпресіонізм. Митці цього напряму головне завдання бачили не у відображенні реальності, а враження від неї. Яскравими представниками його є фран­ цузькі художники: Е. Мане, К. Моне (фото 14), П. Пікассо, О. Ренуар, А. Сіслей, Е. Дега, К. Піссаро; російські – К. Коровін і І. Грабар, українські – О. Мурашко і М. Бурачек. Я вперше познайомився з цим напрямом у 1979 р. під час три­ місячного науково-педагогічного стажування в Московській сільськогосподарській академії ім. К. Тімірязєва. Мені пощастило: якраз в цей час у Москві в Художньому музеї ім. О. С. Пушкіна з усіх музеїв Радянського Союзу зібрали велику виставку робіт французьких та інших імпресіоністів. Було дуже багато екскурсантів з Європи. А потім мені дове­ лось відвідати музей Д’Орсе у Парижі (колишній залізнич­ ний вокзал, побудований для Всесвітньої виставки 1889 р. і потім реконструйований в музей; музей-садибу Клода Моне і музей Ван Гога; – перше десятиріччя ХХІ століття – знайомство з різнома­ нітними напрямами образотворчого мистецтва ХХ століття, що не уписувались у канони соціалістичного реалізму і пере­ бували в запасниках, а в останні роки зайняли гідне місце в постійних експозиціях Київського національного музею укра­ їнського образотворчого мистецтва. Серед них роботи одного із засновників українського і російського футуризму Давида Бурлюка (фото 16), видатного скульптора ХХ сторіччя, засно­ вника кубізму в скульптурі Олександра Архипенка, лідера українського авангарду Олександри Естер, засновника само­ бутньої школи монументального живопису Михайла Бойчука та інших. Особливо мене приваблювали постійно діючі виставки в музеї декоративного народного мистецтва в Лаврі, а також 51

Економіка і мистецтво

на честь 100-річних ювілеїв народних художників України Катерини Білокур (фото 17) із села Богданівка Яготинського району і Марії Примаченко (фото 18) із села Болотня Іванківського району на Київщині. А взимку 2011–2012 рр. здійснилась мрія – системати­ зувати мої знання з образотворчого мистецтва: я прослу­ хав курс із восьми лекцій «Історія мистецтва ХХ століття» професора Медникової Галини Сергіївни в Музеї сучасного мистецтва України. Нам послідовно з використанням чудо­ вих слайдів було продемонстровано твори таких напрямів у мистецтві, як імпресіонізм, експресіонізм, кубізм, неокласи­ цизм, орфізм, футуризм, супрематизм К. Малевича (фото 15), абстракціонізм. Лектор нас познайомила з еволюцією абстрактного живопису і з архітектурою другої половини ХХ століття (зміна парадигми буття). Відчуваю особливу гордість за двох художників, що наро­ дились і виросли в моєму селі Покалів: члена спілки художни­ ків України Марію Ткач (Курочку) і заслуженого художника України, мого родича Миколу Климовича. Коли в 1970 р. я одержав у новому університетському будинку двокімнатну квартиру, то підрахував, що після при­ їзду в Київ на навчання в 1954 р. це у мене була двадцята квартира (гуртожитки, кутки, кімнати в Києві, Житомирі, Сінгурах). На радощах подзвонив у Львів землячці Марії Ткач –художниці-керамісту, замовив таріль до 100-річчя Лесі Українки і сказав, що одна стіна в нашій квартирі надається для її «персональної постійно діючої виставки». Так з’явились потім ще тарілі – «Соняшник» і «Матір Божа», «Покалівські анемони», скульптурка «Лев, що спить», келихи, кофейник «Адам та Єва». Згодом я відвіду­ вав її персональні виставки у Львові і Києві. Дочка ветери­ нарного фельдшера і трактористки МТС – Юхима і Ганни Ткач – вона з дитинства потягнулась до малювання, і коли почула, що в сусідньому селі Скребеличі живе чоловік, що 52

Економіка і мистецтво

малює, сама пішла і одержала декілька уроків. Батьки, як і у разі з Катериною Білокур, не схвалювали її захоплення. Без їх дозволу із 100 рублями, що їй дала любляча бабуся, при­ їхала поступати в Київське училище прикладних мистецтв, що знаходилося в Лаврі. Перелякалася, коли побачила інших абітурієнтів, що прийшли на екзамен з мольбертами, яких вона ніколи не бачила. Але, на щастя, викладачі розгледіли «іскру Божу» в цій маленькій поліщучці. Потім вона працю­ вала в Косові, навчалась у Львівському художньому інституті. Багато створила цікавих керамічних творів, зокрема для дея­ ких громадських установ у Львові. Зараз вона пише ікони, а недавно подарувала церкві рідного села керамічну «шопку». Зовсім інший шлях до мистецтва був у Миколи Климовича. Вчитель фізкультури в роки «перебудови» захопився худож­ нім оздобленням приміщень, потім – різьбленням по дереву, створенням картин із житньої соломи. Істинно народний художник. Заочно закінчив педагогічний інститут, в рай­ центрі Овруч створив зразкову мистецьку школу. Його твори та твори його учнів були представлені на численних художніх виставках в Україні і за кордоном (Іспанія, Італія, Туреччина, Лівія). В 2009 р. Президент України В.А.Ющенко вручив йому відзнаку «Заслужений художник України» (фото 6). Дорогим для мене був подарунок на мій 70-річний ювілей від друга зі студентських років хірурга із золотим серцем і руками Анатолія Васильовича Макарова. Знаючи мої уподо­ бання, він замовив художнику картину і назвав її «Нелепівка». І от чому. Одного разу він запросив допомогти йому з дру­ жиною Меланією Леонтіївною вибрати садову ділянку за Лютіжем на високому березі Київського моря. Коли ми пере­ їжджали місток через невелику річечку, я спитав, чи знають вони її назву. Одержавши негативну відповідь, я розказав як у вересні-жовтні 1955 р. ми, студенти ІІ курсу, збирали карто­ плю на полі біля Лютіжу – полі знаменитого Лютізького плац­ 53

Економіка і мистецтво

дарму, де і через 10 років після війни разом з картоплею ми викопували багато осколків і патронів. Вранці і ввечері ми вмивались, а дехто і купався у невеличкій затишній річечці. Потім похолоднішало, до річки ходило все менше студентів, нас залишилось троє – Ваня Чуприн, Валентин Алексеєнко і я. Потім тільки я ходив купатися до останнього дня перебу­ вання на «картоплі». Так і стала річка «Нелепівкою». На чільному місці у нашому домі – весільна ікона бабусі Одарки, яку вона одержала від тьоті Марцелі, що жила з чоло­ віком-генералом у Хелмі (тепер Польща) – одному з трьох головних центрів іконопису. У радянські часи, коли мама була завучем школи, всі ікони висіли у коморі, де і молились. Потім ікону мама привезла до Києва, тепер вона радує та обе­ рігає нас. ОДНА КАРТИНА Хто буває в художніх музеях, зустрічається з дивним яви­ щем: сотні, тисячі картин бачив, а у пам’яті залишається одна – дві. Ось декілька з цих «моїх» картин. «Біля колиски» (Житомир) Піврічну переддипломну практику я проходив у Житомирському облплані. Наша, друга група була дуже активна і за чотири роки навчання у Києві ми відвідали всі художні музеї. Тому і не дивно, що в Житомирі я теж навідав­с я до картинної галереї. Відтоді було багато гале­ рей і виставок. Але всі ці роки я пам’ятав одну картину із Житомирської галереї. І ось недавно після конгресу економістів-аграрни­ ків у Житомирському агроекологічному університеті була ­безсонна ніч у бесідах з Анатолієм Ясинським (якраз з ним ми здійснили мрію – на перші в житті відпускні поїхали і поди­ вилися Третьяковку, Большой театр і Пушкінський музей).

54

Економіка і мистецтво

На другий день багато ходили по дорогому нашому серцю Житомиру і коли до автобуса залишалось дві години, я зга­ дав про картину. На моє запитання гід відповів, що її передали до запас­ ників. Але «не ви один питали про неї і ми її знову експону­ ємо». Привела нас до залу, де висіла картина «Біля колиски», автор Невідомий. Пам’ятаєте, були такі високі дерев’яні сто­ ячі колиски, що розкачувалися. Колиска пуста, застелена білою матерією, на якій, а також на підлозі, пелюстки квітів. Зрозуміло, що недавно поховали дитину. Біля колиски, опус­ тивши в горі голову, сидить величезний чорний пес. І більше нікого. Ось така страшна картина в Житомирській картинній галереї, що зі мною вже більше 55 років. «У колгоспній коморі» (Москва) Я довго не був у Москві, із задоволенням прийняв запро­ шення на святкування ювілею мого старинного друга Бориса Осипова. Другого дня до «культурної програми» було вклю­ чено об’єкти, де я ще не був: Новодівиче кладовище, Музей скульптур вождів радянської епохи, заново відбудований храм Христа – Спасителя на Кропоткінській набережній і Картинна галерея Іллі Глазунова в старовинному будинку, який подарував художнику мер Москви Ю. Лужков. Частину картин І. Глазунова ми вже бачили на виставці в Київському національному музеї українського образотвор­ чого мистецтва. А тут була дуже велика експозиція. В одному із залів, де висіли декілька величезних картин, я «прикле­ ївся» до невеликої картини «У колгоспній коморі» (фото 19). До болю знайомий сюжет: на задньому плані розписані цер­ ковні колони, в стіни вбито величезний металевий крюк, на якому висить напівтуша бика. На передньому плані вели­ чезна колода і сокира. Я довго стояв перед цією страшною 55

Економіка і мистецтво

картиною, ішов далі, повертався, а потім попросив дозволу в доглядачки залу зробити фото. Вона не дозволила, але коли побачила мою увагу до цієї картини, спитала про при­ чину цього. І я їй розповів, що мені доводилось десятки разів бачити такі «картини» в різних селах України: де в церкві розміщувалася комора або склад міндобрив, зерна, ремонтні майстерні і т.п. Я одержав дозвіл і це фото представлено у книзі. Через півроку ця історія одержала продовження. Перевіряючи влітку практику студентів, я відвідав одне з підприємств Кагарлицького району на Київщині. Директор аграрного підприємства (колишнього колгоспу) – випуск­ ник нашої кафедри Леонід Васильчук з гордістю показав мені посіви, ферми і коли повертались в село я попросив зупинитись біля церкви. Директор відмовився туди зі мною заходити, чому я дуже здивувався. Не був я в цій церкві років 40. Вона була закрита у 60-ті роки за Хрущова. Перед моїми очима всі ці роки була така сама картина, як в І. Глазунова – тільки не комора, а склад будівельних мате­ ріалів. Тепер після реставрації це була ошатна будівля, все­ редині гарно розписана, з іконами, рушниками. Священику, який вийшов мені на зустріч, я розповів що тут бачив 40 років тому, а він мені – про проведену роботу. І тут я зга­ дав, що через декілька днів ми їдемо на хрестини до внуків, пообіцяли придбати хрестики, але не знаємо чим вони – греко-католицькі – відрізняються від православних. Обуренню священика (а церква, як і більшість православ­ них церков в Україні належала до Московського патріархату) не було меж: «Как вы, православный, позволили вашему сыну венчаться в этой продажной греко-католической церкви? А теперь еще толкаете туда и своих внуков!». Я зрозумів, чому директор місцевого аграрного підприємства не зайшов зі мною до церкви. І ще я зрозумів, що мені залишається тільки попрощатися і йти геть.

56

Економіка і мистецтво

Але цей випадок неприйняття греко-католицької церкви в моєму житті був не перший: хоча в нашій місцевості грекокатоликів не було, проте було проголошене московським патріархатом офіційне неприйняття уніатів: Так продовжу­ валось до кінця 80-х років, коли з’явилась повніша інформа­ ція про греко-католицьку церкву: у брошурах, книгах, бесідах зі священиками і парафіянами цієї церкви на Львівщині. Запам’ятав слова мами: «Ви набагато щасливіші за нас, бо знаєте правду, яку від нас замовчували». І ми глибоко пере­ конані, що цей компроміс, на який пішли західноукраїнські православні священики в умовах страшних репресій з боку католицької церкви, принесло Україні користь. Головною поступкою було підпорядкування Папі Римському, а врешті (мова, обряд, за двома-трьома виключеннями) – все залиши­ лося за канонами української православної церкви. Завдяки цьому було збережено українську мову, залишились україн­ ські священики – найосвіченіша на той час частина нації. «Лелечий сейм» (Краків) Часу в Кракові у нас було обмаль, тому ми тільки прой­ шлись Старим містом, відвідали Королівський замок «Вавель» та Галерею польського живопису і скульптури (Сукенніце). Нашу увагу в Галереї привернули декілька картин польських художників, що були написані в Україні. Але в пам’яті зали­ шилась картина художника Владислава Малецького «Лелечий сейм», 1878 р. (сейм – вищий орган державної влади Польщі – парламент), (фото 11). Типовий поліський пейзаж – невелика річка, велика лісова галявина і на ній зібралося біля сотні лелек, які чітко розді­ лились на три групи – пихата більшість, задириста опозиція і «болото» – одинокі депутати або їх малі групи. Цій кар­ тині більше ста років, а враження таке, що це сьогоднішня українська Верховна Рада, яка ніяк не може вилікуватись від 57

Економіка і мистецтво

с­ трашної хвороби більшовизму – невміння знаходити комп­ ромісні рішення з опонентами, а «ламати всіх через коліно». Стоячи перед картиною, я згадував пристрасного Андрія Сахарова, що під улюлюкання комуністів-більшовиків Верховної Ради СРСР відстоював свої погляди, зокрема про необхідність термінового закінчення війни в Афганістані, а також слова латвійського депутата: «Я знаю, що ви – біль­ шість – нас не підтримаєте. Ми просимо тільки одного – вислухайте нас; може в наших пропозиціях є раціональне зерно». І знову улюлюкання. А можна ж зовсім по-іншому. Повернувшись додому, я дістав з полиці двотомник С. М. Степняка-Кравчинського – народовольця, що був засу­ джений до страти, заміненої довічною сибірською каторгою, втік звідти і в Лондоні написав декілька книжок, зокрема «Россия под властью царей» [31], де в розділі «Мир» описав «крестьянскую концепцию верховной власти». Кожен член селянського миру (громади, общини) мав право зібрати його збори в будь-який час, в будь-якому місці в межах села, якщо його вимогу підтримують не менше п’яти членів общини. Сільський староста зобов’язаний був їх організувати. Після того, як член общини, який зізвав збори, пояснив їхню причину (шкода, образа, завдана йому іншим членом общини, необхідність проведення загальнообщинних захо­ дів), всі починали наввипередки висловлювати свою думку. Що більше всього вражає тих, хто вперше присутній на таких зборах – це пануючий там, як здається, повний безлад: голови немає, всі говорять разом. Потім селяни розбиваються на групи, і в кожній із них питання обговорюють окремо... Весь цей хаос – необхідна умова досягнення певної згоди (рішення). І головне – «На наших сільських зборах голосування не допускається, розбіжності ніколи не розв’язуються біль­ шістю голосів. Кожне питання слід було улагоджувати одно­ стайно. Тому загальна дискусія, як і групові суперечки 58

Економіка і мистецтво

­ родовжувались до тих пір, доки не вносилася пропози­ п ція, що примирить усі сторони та одержить схвалення всієї общини... Община не нав’язує меншості рішень, з якими та не може погодитись. Кожен має йти на поступки заради загального блага, заради спокою і благополуччя, а не скорис­ татись своєю чисельною перевагою... Якраз цією властивістю сільського самоуправління пояснюється високе почуття людяності, що є основою такої чудової особливості наших селянських звичаїв – взаємна допомога в польових роботах, допомога бідним, хворим, сиротам» [31, с.26]. Я свідомо навів таку велику цитату. Сучасним політикам слід багато чому вчитись! Про це у наші часи писав Олександр Солженіцин: «Важче всього прокреслити середню лінію сус­ пільного розвитку: не допомагає, як на краях, горло, кулак, бомба, решітка. Середня ж лінія вимагає великого володіння собою, найтвердішої мужності, найрозважливішого терпіння, найточнішого зору». ТЕАТР Життя – це театр, І всі ми в нім – актори. Віліам Шекспір

С

ело – колиска національної культури. Можна сказати, що театральне дійство супроводжувало селянина цілий рік і все життя (особливо при відсутності електрики, радіо і теле­ бачення), починаючи зі святкування весілля, родин, хрестин, новосілля, релігійних свят і закінчуючи похоронами. Люди завжди намагалися прикрасити буденне життя світлими, кра­ сивими діями. Наприклад, «квітка» (букет квітів), що май­ стри-будівельники прикріпляли до крокв будинку (знак господарю готувати святковий стіл). А як красиво відзначали релігійні свята, особливо в осіннє-зимовий період. Ось, наприклад, Андрія (Андрія 59

Економіка і мистецтво

Первозванного – 13 грудня). Дівчата пекли круглий тонкий смачний каравай. Хлопці готували дрова і лучину; фрукти і солодощі приносили в складчину. Ввечері в одній із хат почи­ налось дійство. Каравай на мотузці підв’язували до стелі, обмазували медом і розгойдували. Дівчата співали пісень, хлопці верхи на кочерзі – імпровізованому коні – по черзі «скакали» за караваєм, намагаючись ротом відкусить шматок. Це вимагало спритності, і тому всі обличчя хлопців були в меду. Про весілля сказати краще, ніж це зробив знаменитий український скульптор, маляр, графік і етнограф Іван Гончар, не можна: «Весілля без перебільшення можна назвати народ­ ною оперою. В ній поєднується пісня, музика і танок, що на тлі декорованої народним мистецтвом хати в найбарвис­ тішому національному вбранні її учасників являє собою по-суті неперевершену за красою побутову картину. Кожен прояв народної творчості тут був неподільний у своїй взає­ модії. Тут ми почуємо пісні дружок і бояр, хорові пісні всіх учасників весілля, а також сольні співи світилок, свашок, троїсту музику, жарти, приказки, танок, гру кобзарів і лірни­ ків. На стінах хати побачите найкращі килими та рушники, під якими красуються барвисті картини з народного життя, історії, неповторні «мамаї», народні образи. На різьблених мережених мисниках художньо розмальований посуд, а на столі пишні скатертини, весільний ритуальний посуд: роз­ маїті ведмедики для горілки, дерев’яні розмальовані миски для короваю, макітри тощо. Вбрання на учасниках вишукане, мальовниче до екзотики, почуєте гучну, задушевну, ласкаву мову» [10]. Окрема розмова про похорон. Труну з покійним зано­ сили до церкви, де була відправа; потім везли на кладовище. Попереду несли хоругви, йшла півча, священик, потім везли труну з покійником, йшли близькі і далекі родичі, друзі, сусіди. Коли наближались до обійстя родичів, ті виносили на 60

Економіка і мистецтво

вулицю стіл з хлібом-сіллю. Всі зупинялись, знову відбува­ лася невеличка відправа і йшли далі. Діти завжди були при­ сутні на всіх сільських подіях, їх штучно не відділяли ні від веселих, ні від сумних подій. І вони вчилися співпереживати. Тому не зрозуміло, чому в містах батьки, дідусі та бабусі забо­ роняють дітям йти на похорон близьких людей. А потім диву­ ємось, чому вони, вже дорослі, роками не відвідують могил рідних. Був у нашому селі бригадир колгоспу Костянтин Гнатович – дуже веселий від природи чоловік. Його мати – бабуся Гапка – була найстарішою на той час людиною в селі – десь біля 100 років. Дуже розумна жінка з гострим розумом і зором. Хоронили її племінницю, везли на вантажному авто труну, прикрашену килимом і рушниками. Коли, за звичаєм, зупи­ нились біля родичів, бабуся Гапка попросила сина підсадити її на авто, щоб попрощатися з родичкою. Після цього вона про­ стягнула руки до сина – «зніми мене». А він їй: «Мамо, а може вже і Вас разом?». Що тут зчинилось: одні плачуть, інші не можуть стримати сміху. Іншого б прокляли, а з Гнатовича «як з гуся вода». Цей випадок увійшов до усного фольклору села. У післявоєнні роки, коли в селі не було ні радіо, ні елек­ трики, велику роль відігравало кіно. Пересувну кіноуста­ новку на конях і з двигуном чекали як велике свято. У нас завжди було дві серії: перша – в холодному клубі, а друга – на печі, коли мама ще раз розповідала нам про побачене, бо ми – діти – не все розуміли, а батько не все добре бачив (після фронтової контузії у нього були хворі очі). Роки навчання в Києві – це неповторні враження від гри Гната Юри, Наталії Ужвій та Анатолія Пономаренка, Леся Задніпровського в Українському драматичному театрі ім. І. Франка та Віктора Халатова, Романова, Кирила Лаврова, Олега Борисова, Віри Предаєвич, Юрія Мажуги, Павла Кадочникова в Російському драматичному театрі ім. Лесі Українки.

61

Економіка і мистецтво

Незабутнє «свято театру» відбулось у мене під час тримі­ сячного стажування в Московській сільськогосподарській академії ім. К.Тімірязєва. Я якраз почав працювати над док­ торською дисертацією і майже кожен день відвідував бібліо­ теку ім. В. І. Леніна. Робота, обід у бібліотеці, сон за столом на руках, робота, вечеря і... театр. Ходив, як правило, не на спектаклі, а на «артистів». Це були: М. Ульянов, В. Лановий і Ю. Борисова в театрі ім. Вахтангова, В. Висоцький у «Театрі на Таганці», відвідував спектаклі театру Образцова. Причому я ніколи не купував квитки в касі – їх там про­ сто не було. Тільки на руках. Я розробив цілу тактику пошуку квитків: за 30 хвилин до початку спектаклю – біля метро чи автобуса, за 15 – біля театру, за 5 хв. – біля таксі, за 0 хв. – біля входу. Рекорд був мінус 20 хвилин на «Смоктуновського» у спектаклі «Цар Федор Иоанович». Я навіть статтю почав писати до журналу «Театральная жизнь» – «Как купить на руках билет в московський театр». Один із елементів так­ тики – вираховуєш потенційного клієнта, що з нетерпінням поглядає на годинник, підходиш до нього, бажаєш, щоб прий­ шов той, кого чекають, але, не дай Бог, він не прийде, – білет, будь ласка, мені. Так знаходив декілька «клієнтів», тримав їх у полі зору і, як правило, один із варіантів спрацьовував. Були, правда, і випадки, коли я 4 дні купував квитки в касі за 15 хвилин до початку спектаклю – час зняття броні. Ідею «продав» мені один москвич: у дні роботи Верховної Ради СРСР для депутатів всі театри бронювали багато квитків. Але... у більшості депутатів були дещо інші інтереси. Особлива розповідь про «Театр на Таганці», де тоді голов­ні ролі грав Володимир Висоцький і потрапити на спектакль було дуже важко. Це був час, коли в теплу пору року з усіх вікон у Києві лунав його голос. Але мені пощастило: колись я знімав кімнату на Нивках у сім’ї Дупаків. До Москви гос­ подар дав мені лист своєму брату – директору цього театру, порадивши докласти до листа знаменитий «Київський торт».

62

Економіка і мистецтво

В перший же день я одержав контрамарку на генеральну репетицію «Пугачова» за С. Єсеніним, де роль Хлопуші грав Володимир Висоцький. Моє місце було по центру у другому ряду, а зі сцени над першими рядами нависав дерев’яний настил ешафоту. І коли Хлопуша – Висоцький в ланцюгах і голий до пояса добігав до краю ешафоту на всіх нас гра­ дом лились його краплі поту. А потім були інші спектаклі – «Листи Пушкіна, листи до Пушкіна, листи про Пушкіна» та ін. Продаю ідеї (молодим балетмейстерам... і не тільки) Відразу попереджаю: про балет пише дилетант після від­ відин оперного театру Гарн’є у Парижі. Правда, коли почав рахувати театри в різних містах, де довелося побувати (Київ, Львів, Одеса, Харків, Москва, Санкт-Петербург, Мінськ, Братислава і Прага), то це в моєму житті вже десятий театр опери і балету. Тепер про ідеї. Перша – голові міста. Ми приїхали до Паризької опери на авто, спустились у підземний восьми­ поверховий паркінг на 800 місць. Заїхали і виїхали після спектаклю за допомогою автоматів – без контакту з обслу­ говуючим персоналом. Переконаний, що Ви, Олександре Олександровичу, були в багатьох столицях світу. То чому ж у Києві замість транспортних розв’язок і підземних паркінгів Ви побудували безліч магазинів? Друга, і головна ідея – молодому балетмейстеру. Але спо­ чатку про спектакль. У першому відділенні було три модер­ них балети («Pavanе» М. Равеля – 7 хвилин , «Glacial Decoy» Т. Брауна – 18 хвилин, «Um trait d’union» Й. С. Баха – 22 хви­ лини), а в другому – традиційний балет «Liebeslieder Walzer» Й. Брамса (опус 52 та опус 65). До речі, останній балет поста­ вив відомий балетмейстер Г. Баланчин. Найбільше враження (і не тільки на мене) справив дру­ гий балет, де четверо балерин без пуантів у білому вбранні, 63

Економіка і мистецтво

без музичного супроводу високопрофесійно і дуже злаго­ джено виконували свої партії. Весь балет на чотирьох екранах супроводжували фотокадри, поступово змінюючись. На них були фото природи, будівель, споруд, але зовсім без людей. Всі 18 хвилин була мертва тиша, тільки за нами якась жінка почала плакати. І тут я звертаюсь до молодих балетмейстерів із пропози­ цією поставити подібний балет без музики на тему «Трагедія Чорнобиля», де на екранах змінюючи один одного прохо­ дили б спочатку кольорові фото будівництва і роботи АЕС, життя в Прип’яті і казково красиві поліські краєвиди, а потім чорно-білі кадри жахливої чорнобильської трагедії. І третя ідея – мінімізація коштів на постановку. Як еконо­ міст я звернув увагу на мінімальні витрати: у чотирьох балетах було зайнято 17 танцівників (у першому – три, другому – чотири, третьому – два, четвертому – вісім), четверо співаків (у четвертому), троє піаністів (у першому – один, у четвертому – два). Третій балет йшов під музику з магнітофону, а другий був взагалі без музичного супроводу, але з відеопроектором. А яка плата за ідеї? Від мера міста – можливість поставити авто на підземну стоянку в центрі міста, а від молодого балет­ мейстера чекаю запрошення на прем’єру. ЛІТЕРАТУРА, ПОЕЗІЯ Поезія – це завжди неповторний, Якийсь безсмертний дотик до душі. Ліна Костенко

У

мої шкільні післявоєнні роки і сільська, і шкільна біблі­ отеки були дуже бідними. Але нам повезло на педаго­ гів – українську мову і літературу викладала Ірина Василівна Артеменко, а російську – Марія Тимофіївна Климович. І це було головне джерело наших літературних знань. Святом було, коли в сільську бібліотеку централізовано завозили 64

Економіка і мистецтво

поповнення. Цього вечора я пригнав череду корів, повече­ ряв і побіг до клубу в кіно. А в селі сеанс починався тоді, коли господині подоять корів, тому я заскочив до бібліотеки. Бібліотекарка дозволила мені розпакувати дві пачки книг, що надійшли якраз у цей день. Я вибрав «Собаку Баскервілей» Конан-Дойля. Вранці, як завжди, мама розбудила мене о шостій годині, я поснідав і побіг доганяти на вигоні мою череду корів, яку батько зібрав раніше сам, щоб син ще трошки поспав, і доки корови попаски йшли до лісу, я відкрив книжку. Хто пас корів у лісі, той знає, що це набагато складніше, ніж на полі – ніколи не бачиш всього стада. Використовувався принцип лідера, який існує і в тваринному стаді, і в людському това­ ристві. Корова-лідер завжди і на пашу, і з паші йде першою. Ось цю тактику ми, пастухи, і використовували. Я підійшов в лісі до лідера, погладив, сказав декілька ласкавих слів, дав з руки окрайчик хліба чи грудочку цукру, і пройшов метрів десять поруч з нею, показуючи потрібний мені напрям руху. А сам побіг до наступної «лінії» – просіки, які в лісі через кожен кілометр, сів на пеньок і продовжив читати. Був пере­ конаний, що десь через годину на лінію ± 20 м на мене вийде лідер, а за ним і все стадо. Дочекавшись останньої корови, перерахувавши чи всі на місці, ми повторювали маневр. Забув про все. І коли дочитав до кульмінаційної сцени – зустріч у лісі із Собакою, який страшно виє, підняв голову, побачив, як у книжці, вільшаний ліс, туман і... величезні очі Собаки (а це вже прийшла корова-лідер). Відчув, як моє волосся піднімає картуз, скочив і побіг у бік лугу, знаючи, що там працюють косарі. Вискочивши на простір, я все зрозумів. І тільки в Києві мені вдалося втамувати читацький голод. Тут вперше прочитав «Три мушкетери» О.Дюма, а піз­ ніше – «Три товариші», «На Західному фронті без змін», «Тріумфальна арка» Еріх-Марії Ремарка. Це був період ­хрущовської відлиги, коли зняли заборону на твори О. Олеся, 65

Економіка і мистецтво

І. Ільфа і Є. Петрова, М. Зощенка. Пам’ятаю, як ми читали «Дванадцять стільців»: замикали книжку на ключ у чемодані, а ввечері після лекцій збирались в одній із кімнат гуртожитку чоловік 20 і по черзі вголос читали. Цей гомеричний сміх і любов до цих двох авторів залишилось у мене на все життя. Але все це було читання сумбурне. Першу системати­ зацію я одержав випадково. За направленням працював у Житомирському облплані і через три місяці ми – випус­ кники – домовились про зустріч 7 листопада в Києві. Була безсонна ніч і я сів в автобус з одним бажанням – виспатись. Тільки закрив очі, а тут сусід щось запитав і... я не заплю­ щив очі ні на одну хвилину. Це був професор «зарубіжної словесності» Житомирського педінституту Леонід Маркович Венгеров. Вже пізніше я дізнався, що його відправили з Києва у «заслання» в Житомир, звинувативши у космополітизмі. Від нього я вперше почув про Ісаака Бабеля, його Беню Крика і «Першу Кінну», про М. Зощенка. Відвідував декілька років його літературні семінари. До цього часу пам’ятаю як афо­ ризм його фразу під час аналізу доповіді одного із студен­ тів: «Метод дослідження, що застосував автор, хороший, бо новий, і поганий, бо.... поганий». Особливе місце в моєму житті займає поезія, причому з роками інтерес до неї все більше зростає. Закономірно, що якраз слова Ліни Костенко я виніс в епіграф. А ще тому, що поезія – це колосальна концентрація думки. З деякого часу, коли у нашій квартирі вже весь життєвий простір був зайня­ тий книгами, частину я вивіз в «сад», частину – на кафедру, частину – в сільські бібліотеки, практично перестав купу­ вати прозу, перейшовши на аудіо-диски. Але збірники пое­ зій попов­н юють мою бібліотеку. І не дивно, що моя книга «Еволюція думок» [19] пронизана поезією. У минулому році я провів літо в своєму саду. І найкращі ліки – це мій сад, рідні і друзі, щоденні прогулянки по сіль­ ських дорогах і ... вірші: 66

Економіка і мистецтво

Я научилась просто мудро жить, Смотреть на небо и молиться Богу. И долго перед вечером бродить, Чтоб утолить ненужную тревогу. Анна Ахматова Один вірш Нещодавно минуло 50 років після закінчення нами Київського фінансово-економічного інстит у т у (нині Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана). Збирались ми кожні п’ять років. Ось і цього разу прийшли 26 чоловік – головним чином з України, а також з інших країн СНД. За столом домовились, що кожен розкаже коротку історію зі свого життя. Ваня Чуприн і Микола Хорунжий читали свої вірші, Алла Кислоока співала. А я розповів про себе таку історію. Після закінчення інституту працював головним економіс­ том колгоспу в селі Сінгури на Житомирщині. Два святкові концерти (Новорічний і до дня Радянської Армії) мені не спо­ добались. І коли пізно ввечері після роботи по дорозі заходив у клуб на репетицію концерту до 8-го Березня, то, згадавши наші студентські вечори, «взяв на себе» сценарій, потім режи­ суру, а за три дні до концерту – і конферанс. Відкрив концерт поздоровляючи жінок, прочитав вірш (дивно, але пам’ятаю і зараз): Ведь проще простого: Капуста, морковь, томат, и буряк, Но если в дело вмешалась любовь, То смотришь на вещи не так. Все полнится смысла неповторимого, Красу раскрывает и мощь, И если варишь борщ для любимого, Поэмой становится борщ.

67

Економіка і мистецтво

А в кінці був ще один вірш мого улюбленого угорського поета Шандора Петефі: Мне для счастья немного нужно Это только хорошая дружба, Это только глаза любимой Чувства юности неповторимой.... І далі в тому ж дусі на двох сторінках, а завершувався вірш словами: «...целый мир мне для счастья нужен!» Пройшло років двадцять, і... два молодих доценти їдуть влітку перевіряти практику студентів до Каховки. Але вибрали не літак чи поїзд, а старий пароплав «з лопастями». Пливли двоє діб, пристаючи майже до кожного села і беручи на пароплав десятки, а то і сотні корзин з вишнею, смороди­ ною, малиною. У сусідній каюті було двоє дівчат, одна з них чудово читала вірші і... прозу Костянтина Паустовського. Щоб «не упасть в грязь лицом», я теж прочитав декілька віршів, в тому числі і «Мне для счастья немного нужно...». І тут вона говорить, що у Ш. Петефі такого вірша немає. А в моїй пам’яті залишився чорний томик, який я відшукав на полиці сільської бібліо­ теки. Побились об заклад на пляшку «Середнянської Леанки», обмінялись телефонами. З того часу я в багатьох бібліотеках шукав цей вірш і не можу його знайти. Може хтось із читачів нас розсудить? А недавно ця історія знайшла продовження. Коли я тра­ диційно звернувся до бібліотекаря у Форосі з таким питан­ ням, вона, подавши мені томик Ш. Петефі (де знову я нічого не знайшов), розсміялась і розказала таке. Одного разу водій санаторного автобусу звернувся до неї із аналогічним про­ ханням – не може знайти автора слів:

68

Економіка і мистецтво

Раба – ты женщина, Когда ты любишь, И королева, Когда любима ты! Вона зайшла в Інтернет і знайшла вірш «В зимнюю ночь» Євдокії Павлівни Растопчиної – сучасниці О. С. Пушкіна. МУЗИКА І СПІВ Нема нічого складнішого, ніж говорити про музику. Каміль Сен-Санс

Ц

е написав професіонал, а що вже говорити про нас – дилетантів. Перший радіоприймач (детекторний) з’явився в нашому селі в кінці сорокових років, дротове радіо у 1950 р., а електрика у 1961 р. Тому головним джерелом музичного мистецтва і співів були народна творчість: троїсті музики на весіллях, вечірні «концерти на колодках і засовках» дівчат по «кутках» села, пісні як під час роботи, так і свят, церковний хор, концерти художньої самодіяльності у клубі та школі. Стільки пісень як у дитинстві та юності я не чув потім ніколи. І зараз із задоволенням слухаю записи фольклорних самодіяльних груп з Полісся. Потім під час навчання в інституті та аспірантурі почалась ера класичної музики і співу. Ми насолоджувались в опер­ ному театрі та філармонії басом Бориса Гмирі, колоратурним сопрано Євгенії Мірошниченко та Белли Руденко, тенорами Костянтина Огнєвого та Анатолія Солов’яненка, баритоном Дмитра Гнатюка... Музика (від грец. – мистецтво муз) – вид мистецтва, який зображує дійсність у художніх звукових образах. Це специ­ фічний різновид творчої діяльності, яка відтворює почуття, 69

Економіка і мистецтво

думки, діалектичні процеси внутрішнього світу людини, їх становлення, розвиток, взаємодію. В моєму ознайомленні як з музичним, так і з образотвор­ чим мистецтвом, чітко простежується закономірність. Воно йшло від простого до складного: від фольклору, джазу, співу бардів – до класичної музики, а в образотворчому мистецтві – від реалізму художників-передвижників до імпресіонізму, авангарду, кубізму, футуризму, абстракціонізму тощо. Правда, я зупинився на порозі рок-музики, металу – це вже не моя епоха. Тільки одна порада молодим людям, які нічого не хочуть слухати крім останнього – не зупиняйтесь тільки на сучасній музиці, познайомтесь з народною, кла­ сичною та іншими її видами, і, переконаний, ви полюбите її теж. Показовим у цьому плані є випадок з угорським компо­ зитором Ференцем Лістом, що з успіхом гастролював по всій Європі, а потім відмовився від концертів у 40-річному віці зі словами: «Публіка слухає модну музику і не хоче слухати Бетховена» (1851 р.). Пройшло більше 150 років, з розвитком радіо і телебачення проблема ще більше загострилася, але і Бах, і Бетховен, і Чайковський та Ліст, Шопен і Лисенко зву­ чать у концертних залах, по радіо і телебаченню (шкода, що тільки на каналі «Мистецтво»). Недавно із захопленням прочитав і перечитав книгу «Тайни геніїв» Михайла Козіміка – музиканта, мистецтвоз­ навця, письменника та актора, який поставив перед собою завдання: «Духовно настроювати людину на ту хвилю, ті вібрації, які виходять від творінь поезії, музики, літератури, живопису. Кожне справжнє мистецтво – передавач, а людина, яка з різних причин не настроєна на його частоту – зіпсова­ ний приймач. Я його ремонтую» [13, с.592]. А говорячи про класичну музику, автор наголошує, що «... її сприйняття пов’язане, передусім, з особливим станом Душі, з її відкритістю назустріч музикальному Космосу. На відміну від всіх видів популярної музики, класична музика не може 70

Економіка і мистецтво

звучати просто як заповнення вільного часу. Тому що сприй­ няття такої музики дає насолоду такого масштабу, яке не зна­ йоме ні одному «споживачу» любої іншої музики» [13, с.409]. Несподівано продовження цих думок автора знайшло на курорті «Миргород», де я, як і сотні інших людей, кожен вечір з інтересом ходив до світломузичного фонтана. Але через декілька днів мій ентузіазм пропав через одноманіт­ ний музичний репертуар – звучала тільки сучасна естрадна музика. Я відчув справедливість слів М. Козіміка: «мистец­ тво повинне не тільки розважати, але нести і пізнавальну ­функцію». Тому запропонував дирекції курорту, по-перше, уріз­ номанітнити репертуар концертів: один день – класична музика авторів Західної Європи (Бах, Бетховен, Моцарт, Шопен і т.д.), другий – естрада, третій – українська класика (Ведель, Березовський, Лисенко, Скорик), четвертий – укра­ їнська народна музика і спів, п’ятий – російська класика (Чайковський, Бородін, Скрябін та ін.), шостий – джаз і т.д. По-друге, обов’язково вивішувати тижневий репертуар на кожен концерт, щоб люди знали який твір виконується і могли вибирати концерти за власним смаком. Викликали спеціаліста (молода людина), що формує репертуар, який на мої пропозиції заявив: «А хто буде слухати вашу класику?!» Довелося повторити про значення пізнавальної функції мис­ тецтва, а також про те, що молоді люди не повинні зациклю­ ватись тільки на одному виді як музичного, так і інших видів мистецтв. Крім того, багато людей люблять класичну музику. Через декілька днів я повернувся до Києва, але з інтересом слідкуватиму – чи буде реалізована моя ідея!

71

Економіка і мистецтво

ТУРИЗМ (ІСТОРІЯ, АРХІТЕКТУРА, ГЕОГРАФІЯ) Історія стоїть біля дороги Та й дивиться, хто їде по соші. Ліна Костенко

Я

скравим підтвердженням справедливої української при­ казки «чого дурний – бо бідний, чого бідний – бо дурний» була екскурсія «Історичні пам’ятники Подолу і Печерська», яку організував профспілковий комітет нашого інституту для викладачів і співробітників. В автобусі я зустрівся з Валерієм Моссаковським, з яким ми вчились на одному потоці. А вела екскурсію, як ми вже потім дізналися, чудовий гід, дочка відомого диригента Київської опери Натана Рахліна. Почали з Подолу, де пройшли чотири студентські роки. По цих вулицях ходили і на ці будинки дивились тисячі разів. Дивились, але... нічого не бачили. Бо те, що ми почули від гіда за три години (запитань було так багато, що Печерськ ми відклали до наступного разу), перевернуло все. Бо вия­ вилось, що невеличкий скверик біля Контрактового Дому був закладений на місці знаменитої Церкви на Пирогощі, яку обов’язково відвідували київські князі та їх дружини, від­ правляючись в бойові походи і повертаючись з них (зі щитом, чи на щиті) і яка була знищена в червні 1935 року. Поруч була вулиця Зелінського. Тепер їй повернули істо­ ричну назву Покровська – на честь Церкви Св. Покрови. І чого ми тільки не почули і не побачили на цій вулиці. І пер­ лину українського бароко знаменитого архітектора Івана Барського. І зовсім несподівано дізнались, що на місці школи №20, де ми вчились у другу зміну, була знаменита церква Св. Миколи Доброго, яку підтримували своєю «десятиною» запорізькі козаки і де нерідко доживали свій вік (у шпиталі при церкві). В 1787 р. Катерина ІІ, що знищила перед цим Запорізьку Січ і завоювала Крим, приїхала до Києва, пряму­ ючи до Криму з європейськими послами, щоб довести, що в

72

Економіка і мистецтво

Криму не все знищене. Якраз в цій поїздці було застосовано класичну схему окозамилювання – знамениті «Потемкинские деревни». Катерина ІІ хотіла послухати знамениті українські церковні хори і їй порадили церкву Св. Миколи Доброго. Коли про це дізналися монахи, де було чимало запорож­ ців, в ніч із суботи на неділю церква запалала з усіх сто­ рін. Збереглась тільки Дзвіниця, що стала в радянські часи житлом і де я «знімав» куток два місяці на першому курсі. Тепер тут церква Св. Миколи Доброго Української грекокатолицької церкви. Недавно на старих фундаментах віднов­ лено Церкву на Пирогощі, а біля річкового вокзалу церкву Різдва Христового, де відспівували 6–7 травня 1861 р. Тараса Шевченка, труну з тілом якого везли з Петербурга до Канева. З тих часів Христоріздвяну церкву в народі стали називати Шевченковою. А в кінці екскурсії взагалі було потрясіння. У нашому єди­ ному невеличкому інститутському корпусі на Андріївській, 2 було все: і ректорат, і партком, і бібліотека, і гуртожиток для студентів-сиріт. Тіснява страшна. І ми чотири роки провели в читальному залі Історичної бібліотеки на Контрактовій площі. А тут ми чуємо, що це знаменита Києво-Могилянська Академія. Тепер там висять портрети її знаменитих випуск­ ників: гетьманів Сагайдачного, Богдана Хмельницького, поета і філософа Григорія Сковороди і професорів, зокрема Ф. Прокоповича. Тут вчились знамениті українські компози­ тори М. Березовський, А. Ведель, художники Г. Левицький, Д. Галяховський та ін. Почули про трагедію і благородний вчинок Глашки Гулевичівни – дружини київського полковника. У них був єдиний син, якого вони віддали до навчання в єзуїтський колегіум. Наприкінці навчання він зрікся віри батьків і став католиком. Це була страшна трагедія для батьків. А в цей час митрополит Петро Могила, розуміючи, що боротись за свободу народу можуть тільки освічені люди, почав створю­ 73

Економіка і мистецтво

вати Академію. Були зібрані кошти, але їх було недостатньо, щоб придбати земельну ділянку в центрі міста, де земля дуже дорога. Глашка Гулевичівна, щоб в українських батьків не повторилась подібна трагедія, подарувала майбутній Академії своє придане – сад, де було побудовано Академію. Потім я не раз слухав цього ж гіда в інших екскурсіях по Києву і сам із задоволенням вожу групи по Подолу: однокурс­ ників, друзів, родичів, студентів. І з того часу стало прави­ лом: в музеях, на екскурсіях – запрошувати гіда. Бо дивитись ще не означає бачити! А екскурсій з того часу було дуже багато: для цього вико­ ристовувались різні можливості: – профспілкові екскурсії – Тбілісі, Єреван, Сталінград; – службові відрядження – Москва, Ташкент, Гельсінкі, Алмати, Мінськ, Будапешт, практично всі обласні і багато районних центрів України; – наукові стажування – Чехословаччина, Німеччина; – керівництво практикою студентів. Намагався посилати студентів на такі підприємства, де поруч були старо­ винні фортеці, палаци, історичні пам’ятки, унікальні географічні місця, і відвідував їх разом зі студентами; – маршрути вихідного дня; – виїзні засідання секції з «Економічного і соціального планування в АПК» Міністерства вищої освіти СРСР, керівником якої я був в 1985–1990 рр. Користуючись «службовим становищем», я призначав засідання у містах, де ніколи не був: Душанбе, Саратов, Куйбишев і т.п. На жаль, в останні роки через стан здоров’я більше «мандрую» по Україні завдяки новим чудо­ вим путівникам. Скільки незвіданих місць, пов’язаних з мистецтвом, історією, географією є в Україні! А це, до речі, може стати для місцевих рад значним дже­ релом доходів через відновлення пам’яток і залучення туристів.

74

Економіка і мистецтво

Недавно на лекції «Американська школа абстрактного екс­ пресіонізму» я почув таку історію. В 1990 р. перед відвідинами Британським принцом незалежної Латвії до культурної про­ грами було включено відвідини місць, пов’язаних зі знамени­ тим американським художником Марком Ротко (Роткович), що був родом із Даугавпілса. В Латвії про такого художника ніхто не чув. Спорядили експедицію спеціалістів до Лондона і в Королівській бібліотеці попросили дати їм все про цього художника. Їм привезли три возики книг. З цього часу поча­ лось культурне і туристичне відродження Даугавпілса. Випадкові (чи випадкові?) зустрічі з прекрасним Їх було багато. Розкажу про дві з них. Сокиринці В ті давні семидесяті роки на літню виробничу практику ми посилали студентів у кращі колгоспи і радгоспи. Але для Віри Ляшенко зробили виняток: вона захворіла і ми відправили її «додому» – в колгосп Срібнянського району на Чернігівщині, де працювали її мати та бабуся. Дорога дальня, я затримався, вже ніякого транспорту не було і довелось заночувати. Рано вранці «зловив» попутного бензовоза щоб добратися до цен­ тральної траси. Краєм ока я помітив чудовий палац, що на декілька секунд відкрився у просвітку липової алеї. На моє питання водій відповів, що це Сокиринці – палац Галаганів. Звичайно, я вийшов, а ще не було й сьомої години, як я обій­ шов кругом палац, зайшов у дендропарк і у сторожа дізна­ вся, що тут зараз сільськогосподарський технікум, а завуч живе поруч. І хоч була неділя, на моє прохання він відкрив приміщення, показав зали і розповів про історію палацу. Палац досить добре зберігся, його не розграбували, як інші під час громадянської війни, бо тут, як і в Березовій Рудці та Верхівні, був організований сільськогосподарський технікум.

75

Економіка і мистецтво

Це була моя перша зустріч із садибами поміщиків в Україні, які відвідав і де творив Т. Г. Шевченко протягом трьох років. Почавши цікавитись цим, я натрапив на книжку Петра Жура «Три літа». І почались вже не випадкові подорожі по шев­ ченківських місцях: до сусідньої Качанівки і Тростянця в Ічнянському районі на Чернігівщині, Яготина на Київщині, Березової Рудки Пирятинського району на Полтавщині. Яготин До князя М. Г. Репніна–Волконського, героя Вітчизняної війни 1812 р., управителя саксонського королівства (1813–1814 рр.), українського генерал-губернатора в Яготин Т. Г. Шевченко приїхав із Качанівки за рекомендацією її ­г осподаря В. В. Тарновського в 1843 р. з метою написати портрети членів родини і на зароблені гроші викупити з кріпацтва своїх братів і сестер. Тут відбулось романтичне зна­ йомство із княжною Варварою Репніною. Від чудової садиби зараз залишився тільки парк, озеро і два флігелі, в одному з яких розміщена картинна галерея, а в другому – музей Т. Г. Шевченка. Чільне місце в картинній галереї, де представлені роботи місцевих художників, займають картини Катерини Білокур. Від екскурсовода я почув таку історію. У сусідньому селі Богданівка жила майбутній знаменитий Народний художник України Катерина Білокур. В 1939 р. в селі провели радіо і Катерина почула у виконанні знаменитої Оксани Петрусенко українські народні пісні. Своє захоплення вона виразила у листі до співачки, де написала про свою любов до малю­ вання, труднощі (батьки теж вважали, що сільській дівчині це ні до чого) і вислала свої малюнки, виконані на обгор­ точному папері. Оксана Петрусенко, зацікавившись прочи­ таним і малюнками, попросила художника Матвія Донцова з’їздити в Богданівку. З професійними пензлями, фарбами, полотном той дав декілька уроків Катерині Білокур. Так 76

Економіка і мистецтво

почалась її творча співпраця з професійними художниками і ми тепер захоплюємось її роботами в Музеї декоративного народного мистецтва, що знаходиться на території КиєвоПечерської Лаври, у картинних галереях Полтави, Яготина та інших міст. Цікаво, що з картинами М. Донцова «Полтава», «Троянди», «Бузок в Ірпіні», «Астри» я познайомився значно раніше на квартирі батьків моєї дружини. Їх художник подарував своїй землячці у Полтаві – бабусі дружини Неонілі Митрофанівні – дочці Софії Яновської, родички батька М. В. Гоголя. Потім я не раз бачив його картини: на персональній виставці у Києві, коли він у віці 90 років виставив близько 40 робіт, виконаних за останні 5 років; у меморіальному музеї-будинку художника в Ірпені, в картинних галереях Полтави, Києва та інших міст. Кам’янка З колегою Василем Андрійчуком, виконуючи госпдоговірну науково-дослідну роботу з обґрунтування перспективного організаційно-господарського плану колгоспу «Комунар» Кагарлицького району, що спеціалізувався на дорощуванні та відгодівлі молодняка великої рогатої худоби, ми відвідали низку господарств України цієї ж спеціалізації. Закінчивши роботу у Смілянському районі Черкаської області, ми пере­ їжджали в Кіровоградську область. Сіли в розкішній для тих часів «Ікарус», колега задрімав, а я, за звичкою, вивчав по карті маршрут і коли натрапив на Кам’янку, спитав в сусідки – «Чи та це Кам’янка?». Почувши ствердну відповідь, розбудив невдоволеного колегу і на зупинці ми вийшли. Ця зустріч із прекрасним була і випадковою, і не випад­ ковою. Незадовго перед цим я прочитав подаровану мені книгу І. Новикова «Пушкин на юге», де автор детально описав про майже піврічне перебування О. С. Пушкіна в Кам’янці в садибі трьох братів Давидових – майбутніх декабристів.

77

Економіка і мистецтво

Старший брат, довідавшись, що в Єкатеринославлі на засланні перебуває О. Пушкін і що він тяжко захворів, вмо­ вив генерал-губернатора графа Інзова відпустити його до них для лікування. Там О. Пушкін познайомився з декабристами, які таємно зустрічались у приміщенні водяного млина, будів­ ництвом якого керував французький інженер, який і надіслав царю перший донос на декабристів. Залишивши речі в готелі, ми прийшли до музею в момент, коли його завідувач уже замикала двері. Але... ми були молоді, гарні, вмовили її, і вона не тільки дві години вела екскурсію по музею О. С. Пушкіна і П. І. Чайковського, але й познайо­ мила нас з дідом, в якого ми взяли «на прокат» човна, щоб потрапити на острів О. С. Пушкіна і побувати в дубовому гаю П. Чайковського. У Музеї ми довідались, що після повстання декабристів брати Давидови були заслані до Сибіру і тільки після 1861 р. їм було повернено садибу і дворянський статус. Один із їхніх синів оженився на рідній сестрі П. І. Чайковського і знаме­ нитий композитор декілька літніх сезонів проводив тут, працюючи над Другою «українською» симфонією, операми «Мазепа», «Євгеній Онєгін», «Орлеанська діва», балетами «Лебедине озеро», «Спляча красуня» та ін. На другий день вранці по дорозі на автобусну станцію ми зупинись біля величезного яскравого мозаїчного панно в парку. Не могли дійти єдиної думки, що ж на ньому зобра­ жено. На наше запитання перша ж прохожа відповіла – «Из искры возгорится пламя» (Герцен). Виникла дискусія про покликання художника. Мій колега наполягав на тому, що роботи художника мають бути зрозумілі пересічному гля­ дачеві. Я ж допускав, що художник має не тільки право, а й обов’язок писати так, щоб змусити глядача (в музиці – слу­ хача) думати. Потім було багато зустрічей з роботами імпресіоністів (у Художньому музеї ім. О. С. Пушкіна в Москві, музеї Д’Орсе 78

Економіка і мистецтво

в Парижі, музеї-садибі Клода Моне), авангардистів, футурис­ тів, кубістів, абстракціоністів і т.п. Не все мені подобалось, не все відразу було зрозуміло, але незмінним був інтерес – а що ж художник хотів цим сказати? * * * Ці зустрічі з прекрасним (і не тільки ці) були випадковими тільки на перший погляд. Я був готовий до них як бажанням цього, так і попереднім досвідом. Тому я раптово зійшов з автобуса у Кам’янці і Сокиринцях. Тому і виділив годину – дві у службовому відрядженні, щоб звернути з траси і побродити по старовинній фортеці Меджибіж у Літинському районі на Хмельниччині (місцевий чиновник, що мене супроводжу­ вав дуже дивувався – він сотні разів проїжджав по цій трасі і ні разу не завернув сюди), або ж відвідання чудового істо­ ричного музею проф. Яворницького у Дніпропетровську. І цей перелік можна продовжувати довго. Це забирало всього декілька годин, а враження залишились на все життя. Не один раз, чуючи з уст молодих людей захоплені слова про їх враження від поїздок до Туреччини, Єгипту, Парижу, Венеції і т.п., я завжди запитував чи були вони у Качанівці, Березовій Рудці, Верхівні, Кам’янці-Подільському, Хотині, Чернігові і т.п. І, як правило, чув у відповідь: «А що там диви­ тись?» Пригадуєте Володимира Маяковського: Мы знаем, курит ли, пьет ли Чаплин; Мы знаем Италии безрукие руины; Мы знаем, как Дугласа галстук краплен... А что мы знаем о лице Украины? І краще сказати, ніж це зробив Іван Гончар, важко: «Жодне дерево не може рости без грунту, який його живить. Таким ґрунтом для дерева культури є глибоке минуле народу, а най­ 79

Економіка і мистецтво

головніше – рідна мова народу, що лежить в основі всього культурного життя. Мова є першим мистецьким витво­ ром народу. За довгі віки своєю рідною мовою народ ство­ рює десятки тисяч народних пісень, дум, приказок, байок, казок, легенд. Українська мова є, по суті, тим ґрунтом, на якому виросла вся наша культура, наше національне дерево життя. Наша українська мова – це є найдорожчий скарб, яким мусимо над усе дорожити, який мусимо берегти, бо без мови ми не є народ, як національне ціле. Ідея про двомов­ ність українського народу є наївно-хитра, адже людина двома мовами не говорить. Несе в собі загрозу прищепити україн­ ському народу байдужість, а то й зневагу до свого рідного і цим позбавити його найголовнішої основи життя і розви­ тку – патріотизму, національних гордощів, самозахисту. Отже, бути вірними синами і дочками свого народу, бути творцями його долі, вершителями його розвитку можна тільки тоді, коли глибоко впізнаєш свій народ, а впізнавши полюбиш його [10].

80

ВИКЛАДАЧ І СТУДЕНТ, ЕКОНОМІКА І МИСТЕЦТВО Справжній економіст має бути наділений різноманітними обдаруваннями: певною мірою він має бути математиком, істориком, державним діячем, філософом і митцем. Джеймс Кейнс

П

РОЛЬ МИСТЕЦТВА В ЕСТЕТИЧНОМУ ВИХОВАННІ СТУДЕНТІВ

ередусім про взаємозв’язок чотирьох категорій, винесе­ них у назву розділу. Багаті держави, підприємства і люди мають більше можливостей сприяти розвитку мистецтва порівняно з бідними. У свою чергу, мистецтво, сприяючи роз­ витку інтелектуального потенціалу людей, допомагає ство­ рювати додаткові матеріальні і духовні цінності. Актуальним залишається вислів Ф. Достоєвського – «Краса врятує світ», який доповнив М. Реріх – «Не краса врятує світ, а усвідом­ лення краси». Хочеться вірити, що в попередніх розділах мені вдалося показати роль роду і сім’ї, навколишнього середовища (в нашому разі – села), школи та вишів у моральному (етичному) та естетичному вихованні молодої людини. У цьому ж роз­ ділі детальніше зупинимось на взаємовідносинах викладача і студента, в основі яких лежить взаємоповага та раціональне поєднання волі і дисципліни. Про останнє переконливо писав Пітер Устинов, письменник і драматург, ректор університету в Англії в книзі «О себе любимом»: «Ничего так не придает сво­ боде ее настоящего вкуса, как ограничения. Они и заставляют ощущать свободу, как недостижимое совершенство, до кото­ рого осталось всего ничего, рукой подать. Секрет в том, что стань мы когда-нибудь действительно свободны, мы не будем 81

Економіка і мистецтво

знать что нам делать и в панике вновь отстроим свои тюрьмы. Нам нужна тюрьма нашего ума, нужны рамки ее стен. Не зная масштаба, не измерить расстояние. Единственная настоя­ щая свобода заключается в порядке. Но коль уж нам нужно прожить жизнь в тюрьме нашего ума, то наш единственный долг – хорошо ее обставить». [33] Це тим важливіше, що ХХІ століття має стати століт­ тям Особистості, Індивідуальності, бо безликі натовпи або народи, які «безмолствуют», ми вже «проходили». Аксіома: більше знань дають більше можливостей. За 5 років навчання в університеті студент може зробити дуже багато: одержати хороші як теоретичні, так і практичні знан­н я зі спеціальності, досконало оволодіти, як мінімум, однією іноземною мовою, займатись спортом, закінчити курси авто- водіїв і... значно підвищити свій інтелектуальний і культурний рівень. Може, але не кожен студент використо­ вує ці великі можливості і, як у тій народній приказці: «одне дурне поїхало в турне, приїхало з турне – так само дурне». За 50 років роботи у ВНЗ доводилось бачити багато і тих, і інших випускників. Що ж потрібно робити, щоб частка перших була максимальною? Розглянемо різноманітні форми поєднання економіки і мистецтва в навчальному процесі. По-перше, вже в навчаль­ них планах у першому циклі нормативних дисциплін гума­ нітарної підготовки бакалаврів, крім таких дисциплін як «Філософія», «Українська словесність», «Історія україн­ ського суспільства», «Іноземна мова» є й «Культурологія». Програмою цієї дисципліни передбачено: - природа і сутність культури (лат. сulture – обробіток, вирощування) як сукупності практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства і людини, що втілюються в результатах продуктивної діяльності. У вужчому розу­ мінні, культура – це сфера духовного життя суспільства і людини, що охоплює, насамперед, систему виховання, 82

Економіка і мистецтво

освіти, духовної творчості (особливо мистецької), а також установи й організації, що забезпечують їх функ­ ціонування (школи, виші, клуби, музеї, театри, творчі спілки, товариства тощо). Водночас під культурою розу­ міють рівень освіченості, вихованості людей, а також рівень оволодіння якоюсь галуззю знань або діяль­ ності (культура виробництва, культура праці, культура мови, правова, моральна, естетична культура, культура побуту тощо); - етика (лат. ethic, від грец. Ethos – звичай, моральний характер) – 1) вчення про мораль як одну з форм суспільної сві­ домості, її суті, законах історичного розвитку і ролі в суспільному житті; 2) система норм моральної пове­ дінки людини, певної суспільної чи професіональ­ ної групи людей. Особлива увага звертається на такі вічні етичні категорії як добро і зло, справедливість, обов’язок, совість, щастя, сенс життя, а в останні роки – і морально-етичні проблеми сучасної цивілізації; - естетика (грец. aisthetikis – чуттєвий, той, що належить до чуттєвого сприйняття) – 1) наука про природу і зако­ номірності естетичного освоєння дійсності, про твор­ чість за законами краси; 2) наука про прекрасне, закони естетичного сприйняття світу найповніше виявляються в мистецтві, тобто естетика може розглядатися як наука про мистецтво. Таким чином, мистецтво – це естетичне освоєння світу в процесі художньої творчості – особливого виду людської діяльності, яка відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образах у відповідності з певними естетичними ідеалами; одна із форм суспільної свідомості. Термін «мистецтво» застосовується і до певних галузей художньої діяльності (образотворче мистецтво, сценічне мистецтво) або до якоїсь галузі практичної діяльності з властивою їй системою найви­ 83

Економіка і мистецтво

щої якості прийомів і методів (мистецтво виховання, воєнне мистецтво та ін.). Папа Бенедикт у своєму зверненні до мирян 22 грудня 2011 р. наголосив: «Людство переживає кризу моралі, що є значно сильніша, ніж криза економіки». На жаль у багатьох ВНЗ України в минулому році «Культурологію» – важливу дис­ ципліну для етичного та естетичного виховання студентів – виключили із циклу нормативних дисциплін і перенесли до вибіркових. А на практиці це означає, що абсолютна біль­ шість студентів цієї дисципліни не вивчатимуть. В той самий час всі говорять про необхідність гуманізації вищої освіти. По-друге, значну роль у культурологічному, мистецькому вихованні студентів відіграють куратори академічних груп (про це детальніше в наступному розділі). Але головна роль у цьому процесі, безумовно, належить викладачам під час їхніх лекцій, семінарських і практичних занять, у процесі керівництва науковою роботою студентів та їх виробничою практикою. Правда, нерідко можна почути, особливо від молодих викладачів, що моя справа – профе­ сійна підготовка майбутніх фахівців, а виховання і мисте­ цтво – це не моя парафія. Дійсно, ми, викладачі за професією дуже різні – матема­ тики, філософи, економісти, технологи, історики, інженери. До того ж у кожного з нас є свої захоплення, що, частіше всього, далекі від основної професії. Чого варті надруковані у видав­ ництві КНЕУ за останні 10 років три літературно-художні колективні збірки авторів КНЕУ [12]: «Багатобарвне літо» – до 95-річчя університету, «Вітрила натхнення» – до 100-річ­ ного ювілею і «Мереживо часу»– до 105-річчя університету. Авторами поезій, літературних та історичних розві­ док є студенти, викладачі і співробітники. Ці твори раніше було опубліковано в університетській газеті «Економіст» і є результатом роботи в творчих осередках: клубі «Дорогами до прекрасного», студентському клубі «Скіф» та літератур­ 84

Економіка і мистецтво

ній студії при кафедрі української мови та літератури. Крім того, у збірці «Мереживо часу» опубліковано твори студентів і викладачів 20–30-х років минулого століття: – одного з кращих модерністських поетів Олександра Неприцького; – натхненного співця життя, витонченого лірика та їдкого сатирика Василя Елланського (Блакитного); – Павла Тичини, що з молодечою безпосередністю відкри­ вав для себе таїну буття, створюючи своєрідні поетичні фраг­ менти величної мозаїки Всесвіту; – Євгена Слуцького – видатного вченого і педагога в галузі економетрії, математичної статистики, а також автора філо­ софської лірики, драматичних творів, тонких перекладів сві­ тової класики; – Олександра Довженка – майбутнього кінорежисера і сце­ нариста світового рівня. Багато викладачів університету в останні роки опубліку­ вали власні збірки поезій та книг культурознавчого змісту: – Блудова Тетяна Володимирівна, доктор економічних наук, професор кафедри вищої математики, лауреат міжнародних конкурсів оперного співу, автор книг віршів для дітей «Зоряна казка», «Дивосвіт Святого Миколая», «Новорічна казочка», «Казочка про чарівників», «Золотий промінець Софії» видала авторську поетичну збірку «Немає відліку у плинності часу» [5]; – Войчак Анатолій Володимирович, доктор економічних наук, професор кафедри маркетингу видав поетичні збірки «Отож», «Авжеж»; – Лук’яненко Дмитро Григорович, доктор економічних наук, професор кафедри міжнародного менеджменту видав авторську збірку «Поезії»; – Нелеп Віталій Миколайович, доктор економічних наук, професор кафедри економіки агропромислових формувань видав книгу про свій родовід [2] і книгу спогадів про роки навчання [19]; 85

Економіка і мистецтво

– Рінгіс Людмила Йосипівна, провідний інженер Головного центру інформаційних систем, має дві авторські поетичні збірки «Заповітне і заповідне» та «Джерела наснаги», низку публікацій з історії та культурознавства; – Хорунжий Микола Йосипович, професор кафедри економіки агропромислових формувань видав авторські збірки поезій «Струни серця», «Мій стібок», «Свіча надії», «Криниця», «Життя – це неповторні миті», «Джерело розу­ міння людського» [34]. Люди, що досягли значних успіхів у мистецтві не будучи професіоналами у ньому, заслуговують на особливу увагу. Згадаймо хіміка Олександра Бородіна, який більш відомий як автор опери «Князь Ігор» і двох симфоній та інших творів; морського офіцера Миколу Римського-Корсакова – автора 15 опер, зокрема «Снігуронька», «Садко», «Царева наречена» і багатьох інших творів; лікаря Антона Чехова – всесвітньові­ домого письменника і драматурга. Недавно я познайомився з колишнім бухгалтером Ганною Саблук, яка ніколи не писала вірші, а вийшовши на пенсію, за 10 років випустила 17 збірок поезій: «Осяяна любов», «А полями жито...», «У рідній мові посміхаюсь...» та інші. А лікар Віталій Коротич – автор багатьох книг поезій і прози, публі­ цистичних нарисів, банкір Володимир Матвієнко – автор збі­ рок поезій і пісень, лікар Юрій Щербак – відомий письменник і дипломат. Недавно почув по радіо пісню, де були слова: «Коханий не буде любити тебе, коли ти не любиш Вкраїну». Трошки наївно, але в цих словах звучить глибокий зміст. Часто в бесі­ дах зі студентами про мистецтво, необхідність вивчати його, я теж використовую подібні прийоми: «Ви познайомились з молодою людиною, вона вам дуже подобається. Але... він інте­ лектуал, закоханий у мистецтво, а ви ні разу не були в театрі, музеї, ніколи навіть не цікавились мистецтвом. Спробуйте спрогнозувати чим все закінчиться».

86

Економіка і мистецтво

РОЛЬ КУРАТОРА АКАДЕМІЧНОЇ ГРУПИ В ЕСТЕТИЧНОМУ ВИХОВАННІ СТУДЕНТІВ Мудрість у всіх життєвих справах не в тому, щоб узнати, що потрібно робити, а в тому, щоб знати, що робити раніше, а що пізніше Лев Толстой

К

уратором я був завжди. Першою моєю групою була друга група, у складі якої було 17 демобілізованих солдатів, а я був ще аспірантом після чотирьох років роботи на виробниц­ тві. І коли ми приїхали на збирання картоплі до радгоспу «Білгородський» під Києвом і вийшли на поле, всі думали, що це військова частина. Деякі з моїх студентів були старші за мене, зокрема староста групи Олексій Білик, якого всі звали «Батя». Він вже мав сім’ю і двох дітей. Потім було багато груп, але я завжди обирав другу. У дев’яності роки минулого століття – часи кардинальних змін – у ВНЗ України був ліквідований інститут кураторів: «сту­ дент має бути самостійнішим, йому не потрібна опіка». Я ж, і не тільки я, був глибоко переконаний, що «разом з водою було викинуто і дитину». Мої переконання ґрунтувалися, по-перше, на величезному досвіді – власному і моїх колег: ніхто краще за куратора не знає стану справ в академічній групі: як кожного студента, зокрема його сімейний, матері­ альний, фізичний і моральний стан, уподобання, недоліки і т.п., так і академічної групи в цілому (мікроклімат у групі, наявність мікрогруп тощо). По-друге, такий інститут з пев­ ними модифікаціями (фасилітатор, тьютор і т.п.) успішно функціонує і в університетах Заходу [1]. Тому будучи членом вченої ради університету і факультету, всі ці роки я відстою­ вав необхідність відновлення інституту кураторів і в 2007 р. це відбулось.

87

Економіка і мистецтво

Куратор (від лат. curator, англ. big cure – піклуюсь).

1. Попечитель, опікун. 2. Особа, якій доручено загальний нагляд за будь-якою роботою. В європейських університетах вживається, на наш погляд, коректніше, хоч таке ж неблаго­ звучне слово фасілітація – допомога, полегшення, сприяння. Різнобічність напрямів роботи куратора академічної групи видно, наприклад, з «Базового плану навчально-виховної роботи куратора академічної групи», підготовленого і вида­ ного в Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана для допомоги кураторам [3]. У ньому виділено такі розділи: 1. Характеристика групи.

2. Навчальна робота, де передбачаються заходи, спрямо­ вані на визначення активності студентів, формування куль­ тури навчальної праці, допомоги студентам, в яких не все добре з успішністю в навчанні.

3. Організаційна робота та робота з органами студент­ ського самоврядування (робота з активом групи).

4. Національно-патріотичне виховання студентів.

5. Громадсько-правове виховання.

6. Інтелектуально-духовне виховання.

7. Художньо-естетичне виховання.

8. Фізичне виховання та пропаганда здорового способу життя. Детальніше про основні напрями роботи куратора акаде­ мічної групи, його завдання можна познайомитись у роботі І.А.Авдєєвої та І.М.Мельникової «Інноваційні комунікативні технології в роботі куратора академгрупи», де узагальнено досвід роботи низки вищих навчальних закладів України [1]. В останні роки, особливо під час використання дистанцій­ ного навчання, набув розповсюдження спочатку в Англії, а потім і в інших країнах, інститут «тьюторів» – вихователівнаставників, основними функціями яких є: 88

Економіка і мистецтво

– індивідуальні співбесіди з абітурієнтами, визначення їхніх уподобань; – складання індивідуального плану навчання для кожного студента; – підтримування листування зі студентами, виявлення їхніх труднощів, психологічна підтримка; – підтримка зв’язку з викладачами, виявлення і розв’язання всіх спірних моментів у ході навчального процесу; – контроль проходження фінансових коштів, що надхо­ дять від студента як плата за навчання. Перший крок після офіційного представлення куратора академічній групі – детальне знайомство з кожним сту­ дентом. Але перед тим, як йти на першу зустріч із групою, доцільно в деканаті ознайомитись і виписати дані про кож­ ного студента: день, місяць і рік народження, адресу і номери телефонів його та батьків, детальний склад сім’ї, місце роботи батьків, попередня освіта, оцінки під час вступу до універ­ ситету, уподобання студента (спорт, художня самодіяльність і т.п.). Особливу увагу необхідно звернути на студентівсиріт і напівсиріт, хворих. На першій зустрічі, використову­ ючи цю інформацію, познайомитись із кожним студентом, уточнюючи окремі деталі. Знайомлячись, обов’язково роз­ казати про себе у світлі тієї ж інформації, що ви вже знаєте про них: звідки ви родом, ваша освіта, місця роботи, уподо­ бання, дані про вашу сім’ю і т.д. Попросити залишитись офі­ ційний актив групи: старосту, профорга, відповідального за спортивну роботу і скласти з ними проект плану роботи ака­ демічної групи; попросити їх ознайомити з цим проектом всіх студентів групи. Слід домовитись про періодичність, час і місце зустрічі куратора із групою. На деяких факультетах практикується введення цих зустрічей в офіційний розклад. На наступній зустрічі детально обговорюється і затверджу­ ється план роботи групи на поточний семестр.

89

Економіка і мистецтво

Особливо наголошую на доцільності виділення відпові­ дальних за окремі види робіт. Помилку допускають там, де все «звалюють» на старосту. Коротко зупинитись на питан­ нях про те, що особисто ви збираєтесь робити разом з гру­ пою. Під час встановлення відповідальних за різні заходи слід, в першу чергу, врахувати уподобання студентів (мисте­ цтво, спорт і т.п.) та їхні побажання. Із всього різноманіття роботи куратора в академічній групі ми детальніше зупинимось на естетичному та етичному вихованні, передусім використовуючи більш ніж 50-річний власний досвід роботи та інших колег-кураторів: еконо­ міста Тетяни Валеріанівни Толової, філософа Ніни Яківни Станілевич, бухгалтера Лариси Миколаївни Трохименко та інших. Вже на других зборах куратору слід прокоментувати кож­ ний розділ плану. Зокрема, говорячи про естетичне вихо­ вання, необхідно врахувати особливості міста, де знаходиться навчальний заклад, максимально детально окреслити перелік театрів, музеїв, виставкових заходів, які всім студентам групи доцільно відвідати. Наприклад, у Києві я просив студентів записати програму-мінімум для першого року навчання: п’ять театрів (Національний академічний театр опери і балету ім. Т. Г. Шевченка, Національний академічний театр ім. І. Франка, Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки, зал органної та камерної музики в костьолі св. Миколая, філармонія) і шість музеїв – Святої Софії, Українського образотворчого мистецтва, музей Тараса Шевченка, Російського образотворчого мистецтва, Музей декоративного народного мистецтва в Лаврі, Української народної архітектури та побуту в Пирогові. А на третьому курсі, зустрічаючись зі студентами під час написання курсо­ вих робіт, напівжартома застерігаю, що не прийму курсову роботу, якщо там не буде спецдодатку – корінців театральних і музейних квитків.

90

Економіка і мистецтво

Є особливості роботи куратора із приїжджими і місце­ вими студентами [1, с.267]. Дуже важливий аспект роботи куратор – вже на першому курсі згуртувати колектив групи. В першу чергу не можна допустити, щоб група розпалася на місцевих студентів і приїжджих. Нерідко, місцеві відмовля­ ються йти разом зі всією групою в музеї чи театри під тим приводом, що вони вже там були. Куратору слід все зробити, щоб місцеві студенти повною мірою взяли під опіку приїж­ джих: показали їм своє місто, його пам’ятники, театри, музеї. На все життя ми, сільські діти, вдячні киянці Надії Шептун – комсоргу нашої групи та її батькам, що запросила додому всю групу на святкування Нового року. Вона і також киянки Люда Соколова та Валя Іванова взяли шефство над нами, допома­ гаючи знайомитись з їхнім рідним містом. Часто у відповідь на подібні пропозиції можна почути: а де студент візьме стільки грошей? Але ж студент ніколи не купу­ вав квиток в партер чи ложу. Як правило, це був 3–4 ярус або гальорка. Наприклад, вартість квитків в драматичному теа­ трі імені Івана Франка від 20 до 200 гривень (зима 2012 р.). І це не означає, що він буде сидіти на гальорці і під час дру­ гої – третьої дії: уважний погляд у партер на вільні місця і ви вже там. А в музеях взагалі є дні «на шару». Наприклад, без­ коштовний вхід в музей імені Т. Г. Шевченка в останній чет­ вер місяця, музей російського мистецтва – перша середа до 14.00, Софіївський Собор – остання середа місяця, зал орган­ ної музики – останній четвер місяця і т.д. Дуже згуртовує академгрупу спільні поїздки. Це можуть бути екскурсії до Львова, Одеси, Кам’янець-Подільського, Чернігова тощо, походи туристськими маршрутами вихід­ ного дня в околицях міста. Для цього слід попередньо озна­ йомитись із такими брошурами: «12 маршрутів Київщиною», «10 маршрутів вихідного дня навколо Києва», «7 мандрі­ вок Полтавщиною», «67 зупинок Черкащини», «Чотири ман­ дрівки Житомирщиною», нещодавно випущені видавництвом Грані-Т [24].

91

Економіка і мистецтво

Ніхто не залишився осторонь поїздки до бабусі Наталії Бутко, у якої помер батько, допомогти викопати картоплю. І таких прикладів можна навести безліч. Унікальний випадок стався з Надією Лисюк – студент­ кою з моєї академічної групи родом з Баранівського району Житомирської області. На третьому курсі вона захво­ ріла, скаржилась на легені, два рази її забирала з гурто­ житку «швидка». Останній раз вона лежала в лікарні №7 на Солом’янці. Лікарі ніяк не могли встановити діагноз. А я в цей час якраз придбав «Жигулі». Куди тільки ми не їздили з Надійкою за направленням лікарів – і в Інститут нейрохірур­ гії, і в Інститут імені Амосова, і Інститут пульмонології ім. Яновського. Вже зав. відділенням мене зустрічала віршем М. Свєтлова: «Чтобы день начинался и кончался тобой!». Вона «танула» на очах, у лікарів опустилися руки, вони відмінили всі ліки і... вона пішла на поправку. Під час виписки з лікарні лікар порекомендував їй кліматичне лікування на морі. А це було вже у травні – перед сесією і виробничою практикою. Ми всі допомогли їй здати сесію, а це було не важко, бо вона всі роки була круглою відмінницею. Я домовився про практику з моїм колишнім дипломником – головним економістом держ­ племзаводу ім. Фрунзе Сакського району в Криму Василем Статником. До моря від гуртожитку було 1,5 км і Надя кожен ранок і вечір була на морі. Вона пройшла чудову практику. У зв’язку з тим, що батьки не могли їй особливо допомагати грошима, вона влаштувалась обліковцем на молочну ферму, також мила доїльне обладнання. Коли через місяць я приїхав перевіряти практику, то Надію не можна було пізнати: заго­ ріла, від хвороби не залишилося й сліду. Одного дня на ферму завітали «кіношники» з Київської студії науково-документальних фільмів знімати роботу унікальної доїльної установки «Каскад», автором якої був директор радгоспу Михайло Дорохін. Серед них був електро­ освітлювач Ігор Кулешов. Вони познайомились, одружились.

92

Економіка і мистецтво

Згодом їхня дочка Ксенія закінчила теж наш університет. Ще двоє студентів з моєї групи – Ірина Бондар та Ольга Мітіна – на практиці були на своїй «малій» Батьківщині: на Арабатській Стрілці. Перед практикою Оля вручила мені запрошення на своє весілля – її обранцем став студент з пара­ лельної групи Микола. Під кінець практики я з дружиною на своєму авто вирушили на унікальну Арабатську Стрілку, де з одного боку Азовське море, а з другого – озеро Сиваш. Сама стрілка довжиною близько 100 км інколи звужується до 20 м. Я перевірив практику, а потім було весілля, обов’язковим атрибутом якого повинно бути авто білого кольору. Краще мого не знайшлося і я возив молодят до сільради, місцевих пам’ятників, де вони покладали квіти. На весілля з’їхались майже всі мої студенти (фото 28) і ми ще тиждень відпочи­ вали на морі. До Києва з нами поїхала і Надя. Ночували по дорозі в Новій Одесі у батьків моєї дипломниці Тані Черниш, а далі по дорозі була незабутня екскурсія у знамениту Софіївку. Мої «Жигулі» згодилися ще на весіллі нашої студентки на чет­ вертому курсі Ніни Ніцко в смт Михайло-Коцюбинському Чернігівської області. Весілля всім запам’яталось дотриман­ ням колоритних поліських традицій. У читача може скластися враження, що у мене як у кура­ тора ніколи не було ніяких проблем. Але це не так. Після від­ новлення в КНЕУ інституту кураторів я попросився бути куратором, як завжди, другої групи першого курсу. Розпочали традиційно: знайомство, формування активу, план роботи, спільні відвідування театрів і музеїв. На перших же зборах, розказавши про наші плани і завдання, професію економістааграрника, сказав, що одним із головних своїх завдань бачу довести групу у повному складі до випускного вечора. А потім почалось незрозуміле: пропуски занять і, як наслідок, незадовільні оцінки на екзаменах і відрахування. Були допущені помилки під час формування активу групи.

93

Економіка і мистецтво

Староста групи і сам пропускав заняття і не контролював інших, бо вчився одночасно у двох вузах, причому на стаціо­ нарі. Про це ми дізналися тільки на третьому курсі, але було вже пізно. Культорг групи, киянка і шанувальник мистецтва, добровільно і активно взялась за роботу, але не знайшла спільної мови з дівчатами групи, почала теж багато пропус­ кати і перейшла на заочну форму навчання. Була, як тепер бачу, і вина куратора. Переконаний, що кураторами мають бути викладачі середнього віку. АУДИТОРІЯ Все потрібне не важке, А все важке – не потрібне. Григорій Сковорода Якщо вчителю легко, то учням важко, і навпаки. Лев Толстой

Г

оловне завдання викладача – дати майбутньому фахівцю хороші знання з конкретного предмету і сприяти вихо­ ванню громадянина (національно-патріотичному та естетич­ ному). Для досягнення цього завдання необхідно виконати дві умови: щоб студент був присутній на лекціях і практич­ них заняттях і там… не заснув. Основними шляхами, спільними для досягнення обох умов, є: – високий рівень кваліфікації викладача, його теоретич­ ної і практичної підготовки, що зацікавлює студентів глибоко вивчати його дисципліну, переконавши їх в її необхідності для майбутньої професії; – достатній рівень його педагогічної майстерності, кому­ нікабельності, харизми; – широке використання в навчальному процесі мето­ дів активного навчання (аналіз конкретних виробни­

94

Економіка і мистецтво

чих ситуацій, проведення лекцій у діалоговому режимі, ділові ігри, ефективне використання ПК і мультимедіа тощо). Специфічними шляхами для виконання першої умови є: – викорінення з наших вузів шпаргалок і корупції, які дозволяють студентам не відвідуючи занять, здати іспит. Наших студентів і бакалаврів, що поїхали на навчання до університетів Західної Європи, вражає відсутність шпаргалок: «якщо знайдуть шпаргалку, відраховують одразу і ще 5 років ти не маєш права навчатися в універ­ ситеті і здавати будь-які іспити, навіть для отримання прав водія»; – запровадження досвіду цих же університетів прово­ дити іспити швидко: в сесію іспити відбуваються кожен день, а інколи і два іспити в один день (порівняйте з нашими екзаменаційними сесіями, що розтягуються на три тижні). Це стимулює студента постійно працювати протягом семестру; – збільшення в загальній оцінці (100 балів) питомої ваги поточної успішності до 60–70 балів і відповідно частки іспитів зменшити до 30–40 балів.

– постійний контроль викладачем і деканатом відвіду­ вання занять студентами протягом семестру; – включення до лекцій елементів наступних практичних занять (методик, інформативної та нормативної баз даних), без яких студенту важко буде виконувати прак­ тичні завдання; – введення в практику наших вузів дійсної рейтингової системи навчання. Наприклад, у Франції перші за рей­ тингом шість магістрів одержують право навчатись в аспірантурі за державний кошт. Ця система до того ж підвищує конкуренцію між студентами і сприяє викорі­ ненню шпаргалок з навчального процесу.

95

Економіка і мистецтво

До специфічних методів, що сприяють виконанню другої умови, слід віднести використання викладачами в учбовому процесі: – творів різних видів мистецтва (образотворчого, музич­ ного, поетичного і т.п.), пов’язаних зі змістом лекцій чи практичних занять; – заготовлені раніше «експромти»; – інші специфічні прийоми (див. нижче). Викладачі різні за віком, уподобаннями, рівнем комуніка­ бельності, харизми. Однією з головних рис характеру хоро­ шого викладача є його висока комунікабельність. Навряд чи до душі була б професія викладача знаменитому київському хірургу, що славився своєю лаконічністю у спілкуванні як з колегами, так і пацієнтами. Ось епізод з його практики. Чергова пацієнтка показує пошкоджену руку і відбува­ ється такий діалог: Опік? – Травма. – Компрес. Через два дні продов­ження діалогу: Краще? – Гірше. – Ще компрес. Через три дні: – Краще? – Чудово. І хірург вручає квіти пацієнтці, що перемогла його в лаконізмі. На особливу увагу заслуговує досвід університетів США та Західної Європи з використання методу «випереджуваль­ ного» навчання. При цьому викладач в кінці лекції оголошує тему наступної. Студенти, використовуючи рекомендовані підручники і навчальні посібники самостійно вивчають мате­ ріал. У цьому випадку викладач проводить наступну лекцію у формі діалогу, проблемної лекції, конференції. В остан­ ньому разі студенти готують і доповідають окремі питання. Це значно підвищує рівень самостійної роботи студентів, їх роботи в бібліотеці. Як правило, під час лекцій студенти користуються підготовленим викладачем робочим зоши­ том, де наведено фрагменти лекції (графіки, схеми, діаграми, таблиці і т.д.). По ходу лекції студенти вносять в нього допо­ внення. Про цей досвід університетів США мені детально розповів професор В. І. Єфіменко, а я з цим методом викла­ 96

Економіка і мистецтво

дання познайомився під час стажування в університеті міста Констанц (ФРН). Часто задають питання: а як проконтролювати самостійну роботу студентів? Відповідь одна: в арсеналі викладача є багато прийомів. Мені ж згадується з аспірантських років прийом проф. Володимира Тимофійовича Оратовського. Перевіряючи глибину знань аспірантом роботи Г. Плєханова «К вопросу о развитии монистического взгялда на историю» і чи взагалі він тримав її в руках, звучало питання: «А якими словами закінчується твір?». І якщо аспірант працював над першоджерелами, а не знайомився з ним через енциклопедію, то він обов’язково би запам’ятав: Шаромыжник, болван, неученый холоп! Чтоб тебя в турий рог искривило! Поросенок, теленок, свинья, эфиоп, Чертов сын, неумытое рыло! Кабы только не этот мой девичий стыд, Что иного сказать не велит, Я тебя, прощалыга, нахал, И не так бы еще отругал. І кожен з нас, викладачів, використовує в аудиторії свій арсенал педагогічних підходів, методів, прийомів, щоб вико­ нати як головне наше завдання, так і зазначені дві необхідні умови його досягнення. Наприклад, під час викладання дис­ ципліни «Планування і контроль на підприємстві» я багато років успішно використовував для цього метод індивідуа­ лізації практичних завдань, які виконуються на прикладі реального підприємства в реальних часових горизонтах. Вже на першому занятті я диференціюю тільки одну цифру – поголів’я корів (тут молочне скотарство – головна галузь): першому ст уденту пропоную зробити розрахунки на 500 корів, другому – 510 і т.д. до 900. Але з цією однією 97

Економіка і мистецтво

цифрою диференціюється вся виробнича програма з тва­ ринництва, потім рослинництва і т.д., аж до фінансового плану. Тобто студент не може виконати завдання, спису­ ючи в когось, а має все виконувати самостійно. У поєднанні з комп’ютерним контролем виконання кожного завдання це дозволяє, по-перше, звести до мінімуму затрати часу викла­ дача на перевірку своєчасності, якості і самостійності вико­ нання завдань, а, по-друге, студенти самостійно аналізують результати і знаходять помилки в розрахунках (детальніше див. в роботі [20]), Мій колега проф. Василь Гаврилович Андрійчук багато років з успіхом використовує цей самий метод індивідуалі­ зації практичних занять із курсу «Економіка підприємства». Студент стає дублером економіста конкретного підприємства, за річним звітом якого він виконує всі практичні завдання. Причому, за звітами останнього року, бо цей банк даних по 30 господарствах Київської області оновлюється на кафедрі вже більше 40 років. Мої студенти виконують практичні завдання з планування за матеріалами передового в Україні кооперативу «Перемога» Кагарлицького району. Підсумкове заняття у формі діло­ вої гри ми проводимо спочатку на кафедрі, а потім безпо­ середньо на підприємстві у присутності голови і головних спеціалістів. Потім відвідуємо сучасну молочну ферму, поля, машинно-тракторний парк, обідаємо в їдальні для механіза­ торів. А друга половина дня – незабутня поїздка на Чернечу гору в Каневі – поклонитись Кобзарю. Треба тільки послу­ хати як звучать тут експромтом вірші Поета з уст студен­ тів. І це я роблю вже 40 років без єдиного виключення, бо розумію – «якщо не я...»? Якраз під час однієї з таких поїздок (а вони, як правило, відбувались на початку травня, коли цвіте ріпак) хтось із студентів вигукнув – «Прапор України» (фото 25). Переконаний, що у багатьох викладачів є подібні педаго­ гічні прийоми. Зупинимось тут на досвіді викладачів КНЕУ 98

Економіка і мистецтво

(і не тільки) з використання, методів, пов’язаних з мисте­ цтвом, зокрема з образотворчим мистецтвом, поезією, музи­ кою, пам’ятниками архітектури тощо. З юності люблю поезію. І в лекціях, і на практичних занят­ тях (мій головний предмет «Планування на підприємстві») цитую моїх улюблених Тараса Шевченка і Шандора Петефі, Лесю Українку і Максима Рильського, Василя Симоненка і Ліну Костенко та ін. Наприклад, говорячи про методику пла­ нування врожайності, починаю з Віргілія (древньоримський поет і агроном): Но прежде, чем взрезать жезлом Пласты неизведанной почвы, Ты ветров узнать постарайся И климата все измененья, И то, как работали деды, И прежде, каков был обычай, Чему урожай был высокий, И что не родилось вовче. А закінчую сучасними економіко-математичними мето­ дами [20]. Переконаний – зовсім інше сприйняття студен­ тами «сухого» матеріалу. Особливо слід зауважити, що поезія, порівняно з прозою, – це колосальна концентрація думки та енергії. Старший викладач кафедри математики Зінаїда Іванівна Бетяр першу лекцію з дисципліни «Теорія ймовірностей і математична статистика» завжди починає (ще йдучи до кафе­ дри) віршем: Науку цю у давнині З азартних ігор почали. Віками потім розвивали Розумні люди на Землі, Щоб ви її застосували.

99

Економіка і мистецтво

А потім нагадує знамениту сцену гри в карти із опери Петра Чайковського «Пікова дама». А в КПІ взагалі ходять легенди про те, що всі студенти дуже добре знали «Термодинаміку» завдяки тому, що навчаль­ ний посібник викладач написав у віршах. Я звернувся на цю кафедру і там уточнили, що цей навчальний посібник «Поезія термодинаміки» підготовлений відповідно до програми дисци­ пліни професором Харківського політехнічного університету Едуардом Георгійовичем Братутою, опублікований в 2000 р. і рекомендований Міністерством освіти і науки України як «науково-популярне видання за програмою гуманізації інже­ нерної освіти» (друге видання – 2010 р.) [8]. Взагалі склада­ ється враження, що є люди, які не можуть говорити прозою. Крім наведеної вище роботи проф. Е. Г. Братута в 2005 р. випустив книгу «Чтобы великим не было забвения в их честь все единицы измерения». В популярній поетичній формі автор знайомить читачів практично з усіма фізичними оди­ ницями виміру, названими на честь великих учених. Водночас він коротко розповідає про основні фундаментальні закони Природи, які було відкрито протягом останніх чотирьох сто­ літь. Ці іменні одиниці виміру розміщені за алфавітом (ампер, бел, вольт і т.д.), але на літеру «Я» не знайшлося одиниці і він написав своє: Я – единица измерения, Которой каждый может без труда Определить свое значение За все прошедшие года Я = Д–П . Д+П

100

Вот эта формула простая, В ней Д – число всех дел таких, В которых людям помогая, Добро свершили Вы для них. А «П» – число плохих поступков,

Економіка і мистецтво

Когда ни в горе, ни в нужде За счет чужих мозгов, желудков Вы благо сделали себе. Коль скоро «Я» – плюс единица Вы можете собой гордиться. А если единица отрицательна, Идите к психиатру обязательно. Підготував професор Е. Г. Братута також навчальні посіб­ ники у віршах «Великие изобретения в сонатах от колеса до интернета». Х., НТУ ХПИ, 2001 і «Природное чудо – вода: и жизнь, и сила, и беда». Х., НТУ ХПИ, 2003 (т.1.) и 2005 (т.2). Не так давно пішла з життя в Калькутті Мати Тереза, лау­ реат Нобелівської премії миру, яка стала загальнолюдським символом милості, добра і мудрості. Вона залишила нам, живим, духовний філософсько-поетичний заповіт, в якому сказано: Життя – це можливість. Скористайся нею. Життя – це краса. Захопися нею. Життя – це мрія. Здійсни її. Життя – це виклик. Прийми його. Життя – це обов’язок твій насущний. Виконай його. Життя – це любов. Насолодися нею сповна. Життя – це таємниця. Пізнай її. Життя – це долина бідувань. Переможи їх. Життя – це пісня. Проспівай свою пісню до кінця. Життя – це боротьба. Стань борцем. Життя – це безодня невідомого. Безстрашно ступи в неї. Життя таке прекрасне – не загуби його. Це твоє життя. Борися за нього! Які прекрасні побажання нам всім. Одну-дві хвилини викладач потратить на цей заповіт мудрої Жінки, а скільки позитивних емоцій викличе у сту­ 101

Економіка і мистецтво

дентів, як багато та ефективно можна сказати по темі лекції чи бесіди. Професор кафедри економіки підприємств Генефа Олександрівна Швиданенко для стимулювання роботи сту­ дентів під час лекцій, їхньої поточної успішності та перевірки явки на заняття в кінці лекції роздає студентам «економіч­ ний кросворд», підготовлений для кожної теми курсу. Іншим разом, для того, щоб «розбудити» студентів, їм вручаються листочки з надписом «виконай і посміхнись», в якому є завдання типу: яку дію потрібно зробити (без математики), щоб число 666 збільшилось в 1,5 раза. Не секрет, що вивча­ ючи у ВНЗ диференційні та інтегральні обчислення окремі студенти забули елементарну математику. Тоді їм під час лек­ ції пропонують розв’язати, наприклад, такі задачі: Продажна ціна коробки мила становить 10 дол. США. Під час розпродажу ціна була знижена на 10%. Ціна мила на роз­ продажу була на 20% вищою собівартості коробки мила. Яка собівартість коробки мила: А – 9 дол.; В – 8 дол.; С – 7,5 дол.; D – 7 дол.; Е – 5 дол.; F – наданої інформації недостатньо для відповіді на це запитання. А тепер про музику і спів. Нещодавно ми святкували 105-у річницю університету в палаці «Україна». Після офіційної частини подивились фільм про його історію, потім був чудо­ вий концерт силами студентів та викладачів. Особливо вра­ зило драматичне сопрано професора кафедри математики Тетяни Володимирівна Блудової – арія Сантуцці з опери Масканьї «Сільська честь». На другий день я зателефонував Тетяні Володимирівні, подякував за чудовий спів і... переко­ нався ще раз, що світ тісний. Я був добре знайомий з її мамою Лідією Федорівною Мартиненко, теж математиком. З Тетяною Володимирівною не раз зустрічався на засіданні Вченої ради, але навіть не підозрював про її талант. Навчаючись на мех­ маті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, закінчила Київську консерваторію, стала лауреатом низки 102

Економіка і мистецтво

міжнародних конкурсів оперного співу. Але перемогла любов до математики, вона прийшла до нашого університету, стала кандидатом фізико-математичних наук і доктором економіч­ них наук, має майже 100 наукових праць, керує аспірантами, консультує докторантів. Випустила поетичну збірку «Немає відліку у плинності часу» [5] і 5 книг віршів для дітей. На моє запитання «як Ви поєднуєте в аудиторії математику і мистецтво» почув таку відповідь, що з радістю в черговий раз переконався в можливості та ефективності поєднання професійної діяльності і мистецтва. Ось які форми цього поєднання у професора Т. В. Блудової: – «....коли відчуваю, що студенти починають втомлюва­ тися від моїх формул на дошці, ставлю хорошу класичну музику, але обов’язково кажу декілька слів про автора і твір; – а недавно, коли захворів колега і мені довелось читати дві пари поспіль тим же студентам, відчула за півгодини до закінчення лекції, що вже всі без сил, включила під загальний сміх «Відпусти мене» Святослава Вакарчука. Всі встали і ми разом співали. Три хвилини, але у мене з’явилось ще 25 продуктивних хвилин; – інколи читаю свої вірші та інших авторів «в тему лекції». Старший викладач англійської мови Інесса В’ячеславівна Антонова (Смірнова) – чудовий спеціаліст, яка проходила стажування у США, у 2010 р. випустила збірку оповідань «Домашній альбом» [25], написаних російською, українською та англійською мовами, де є декілька замальовок з її педа­ гогічної практики. Інесса В’ячеславівна дуже любить кла­ сичну музику. В оповіданні «Слухаючи Вівальді» розказала, що на одному із занять вона дала послухати студентам «Пори року» цього автора: «Це було велике задоволення спостері­ гати за студентами, а ще більше – читати їх твори (англій­ ською мовою). Ось уривки з деяких із них: 103

Економіка і мистецтво

– Віктор С.: Музика звучить у кожній душі, але кожен з нас має свою власну мелодію. Життя прекрасне, життя справед­ ливе.

– Дана Р.: Слухаючи таку музику, я готова до всього. Я від­ чуваю величезну енергію в моїй свідомості і душі. Я відчуваю непереборне бажання діяти і творити.

– Віктор Я.: Я б хотів розказати Вам про свою мрію. Це сус­ пільство любові, це суспільство возз’єднання з природою: ні меж, ні воєн. Удосконалюй себе і прийде в досконалість все, що кругом тебе. Там був ще один студент Саша Черній, молода людина з блі­ дим серйозним обличчям: «Життя коротке. Насолоджуйтесь кожною його секундою!» Через два роки його не стало. Ми пам’ятаємо урок, який він дав нам. Він і Вівальді». В арсеналі викладача завжди мають бути заготовлені «екс­ промти» з кожної теми, лекції для кожного практичного заняття. Ніколи не забуду, як, розказуючи про особливості використання середньоарифметичних простих і зваже­ них величин у практиці планування, наш ЮДД (доц. Юрій Дмитрович Добриловський) навів яскравий приклад з років його молодості. (Згадаємо, що середня арифметична проста, наприклад, урожайності озимої пшениці за 5 років визна­ чається як сума всіх показників за 5 років, поділена на 5, а зважена – визначається діленням суми валових зборів за ці п’ять років на суму посівних площ). В «розгул» НЕПу на Євбазі («Єврейський базар», що був розташований на тепе­ рішній площі Перемоги у Києві) Хаймович відкрив нове кафе «Котлети з рябчиків». Від відвідувачів не було відбою. Конкуренти, відчувши недобре, поскаржились до торгової інспекції. На запитання інспектора Хаймович відповів, що в його ліцензії записано співвідношення – рябчиків і конини (1:1) і він строго дотримується рецепта: беру один рябчик і один кінь. Після цього студенти на все життя запам’ятовують різницю між середньоарифметичною і середньозваженою.

104

Економіка і мистецтво

Викладачі математики, коли бачать, що аудиторія втоми­ лася, засинає, використовують такий прийом: на дошці спе­ ціально допускають грубу помилку. І завжди знайдеться студент, що з радістю помітить «помилку» викладача і... ауди­ торія працює далі. Зацікавити студента під час лекції, «не дати йому задрімати» дозволяє широке використання наочного матеріалу, особливо, коли використовується принцип експромту з галузі мистецтва, історії і т.п. Пригадую лекцію «Планування тваринництва», коли під час вибору перспективних і ефективних з точки зору не тільки економічної, але і соціальної та екологічної ефектив­ ності варіантів технологій виконання основних виробничих процесів (утримання худоби, годівлі, напування, доїння корів і прибирання гною), я показав слайди, зроблені мною на пере­ дових підприємствах України і Західної Європи. І коли дійшов до прибирання гною, нагадав про Авгієві конюшні: цей процес завжди був і залишається найскладнішим. Але перед цим пока­ зав слайд королівського замку Карлштейн. Я приїхав туди із Праги електричкою зимовим ранком після буревію. Придбав квиток, але через непогоду ні одного автобуса з екскурсантами не було. Вже і чай з улюбленою «Бехерівкою» не допомагали. Мене пожаліли і виділили персонального гіда. Дві години ми бродили по пустинних королівських покоях, а вже в кінці я задав питання: яке при­ значення дерев’яного балкончика в самій верхній частині замку, де були якраз королівські спальні? Такі балкончики я бачив не раз у замках в різних країнах. Здивуванню моєму не було меж – це туалет. Я задавав таке питання своїм студен­ там, але ні один ні разу не здогадався про призначення таких балконів. Це займає 2–3 хвилини, але ... сон у слухачів як рукою знімає. І далі я розказую особливості, переваги і недо­ ліки різних способів прибирання екскрементів чи гною: утри­ мання на глибокій підстилці, щільовій підлозі, в стійлах на прив’язі з використанням скребачкових транспортерів і т.п.

105

Економіка і мистецтво

Одну-дві хвилини в лекції «Планування рослинництва» забирають слайди, зроблені мною, – фотопортрета генералгубернатора Саратовської губернії П. А. Столипіна пензля Іллі Рєпіна і пам’ятника академіку М. І. Вавілову на братській могилі арештантів Саратовської тюрми. Якби першого не вбили в 1911 р. в Київському оперному театрі, і він здійснив би свою земельну реформу – не було б Жовтневої революції. А другий геніальний вчений в галузі генетики і селекції рос­ лин міг би нагодувати півсвіту, а помер голодною смертю від сталінських катів. Одна-дві хвилини, а як ефективно сприй­ мається студентами наступний матеріал! Я вже писав у розділі «Кафедра» про традиції своєї кафе­ дри щодо практичної підготовки майбутніх фахівців, коли виробниче навчання проводили на базі передових аграр­ них і харчових підприємств Київської області. Це було у першій половині дня. А другу – обов’язково пов’язували з мистецтвом, історією, архітектурою і т.п. Часто на юві­ лейних зустрічах наші випускники із вдячністю згадують про концерти учнів єдиної в Україні школи бандуристів у селі Стрітівка Кагарлицького району, екскурсії до ден­ дропарків «Олександрія» у Білій Церкві і Кагарлику, музей «Трипільської культури» у Трипіллі, могилу Т. Г. Шевченка і його музей на Чернечій горі у Каневі, Меморіальний комп­ лекс «Букринський плацдарм, 1943» біля Ржищева, Змійові Вали у Білгородці та Василькові і ще багато, багато подібних об’єктів нашої історії, культури і мистецтва. Фіаско викладача Їх, французьких дітей віком від 9 до 14 років, було четверо. Вони приїхали до Києва в гості до родичів, які, знаючи мої захоплення, попросили показати дітям Київ. Маршрут першої екскурсії починався на Оглядовій алеї біля Львівської площі, далі – гора Кия, Андріївська церква, Проня Прокопівна 106

Економіка і мистецтво

і Голохвастов, Андріївський узвіз, обід у «Пузатій хаті», Контрактова площа, фунікулер, пам’ятник княгині Ользі. Враховуючи «контингент», я максимально скоротив текст екскурсії, вибравши найцікавіші історії про княгиню Ольгу та Іскоростень, Анну Ярославну – королеву Франції і т.п. І хоч мене попереджали, що «діти нічим не цікавляться», їх поведінкою я був вражений. З якого тільки боку я не підхо­ див – ніякого інтересу. Правду сказати, пожвавились вони на Андріївському узвозі під час «шопінгу» і в «Пузатій хаті». Всі були веселі, галасливі, а мій настрій зовсім впав: як так, мене, викладача з 50-річним стажем, що міг зацікавити малі, середні і великі аудиторії як студентів, виробничників, так і науковців, не слухають всього четверо дітей. Коли обідали, я перебирав зі свого досвіду та моїх колег набір різних мето­ дів (експромти, анекдоти, загадки), що допомогли б утримати увагу аудиторії. І коли ми вийшли на вулицю Гетьмана Сагайдачного по дорозі до фунікулера, я вирішив використати один із прийо­ мів – загадку: «У Києві –тисячі вулиць, але ця, яку ви бачите, унікальна, більше таких вулиць у Києві нема. Чим вона від­ різняється від інших?» І... здається «клюнуло». Всі зупини­ лись, роздивлялись і посипались варіанти: малоповерхові або старовинні будинки і т.д. і т.п. Я все відмітав. І коли дійшли до вулиці Андріївської, я попросив їх уважно порівняти її з «нашою». Радості однієї дівчинки не було меж, коли вона дала правильну відповідь: на першій вулиці немає ні одного дерева. Приз – київський сувенір. Але далі було наступне питання – а чому? Приз залишився у гіда, бо ні діти, ні дорослі не знали, що відрізок метро від Поштової площі до Оболоні будували не тунельним, а кар’єрним методом. А на бетоні дерева не ростуть. Діти обступили гіда і просили нових загадок. І тут «Остапа понесло»: все те, що він спробував розказати раніше, пере­ вернув на загадки типу; як вдалося княгині Ользі за раху­ 107

Економіка і мистецтво

нок свого розуму за декілька хвилин взяти Іскоростень, якщо вона із своєю дружиною не могла його взяти декілька днів?» Коли я втомився і мій запас загадок почав вичерпуватись, я запропонував задавати їх по черзі – одну я, другу – вони. В наступні дні мені було значно легше: аудиторія була в моїх руках. І я вкотре пересвідчився, що, по-перше, немає безвихідних ситуацій, а, по-друге, що викладач завжди викла­ дач і має знайти вихід із складної ситуації.

Ч

ВИРОБНИЧА ПРАКТИКА

удовий спосіб задовольнити мистецькі смаки викла­ дача і покращати естетичні смаки студентів, причому за рахунок коштів держави та ВНЗ –відвідання визначних місць (історичних, архітектурних, пов’язаних із життям пись­ менників, художників, історичних діячів) під час перевірки виробничої практики студентів. Тобто поєднати корисне з приємним. Але для цього потрібна відповідна підготовча робота, що складається з двох етапів. На першому, вибира­ ючи бази практики студентів (а ми можемо направляти їх по всій Україні), вивчаємо, які є поблизу них цікаві місця. А вже перед поїздкою детально ознайомлюємось із путівни­ ками, іншими джерелами, запасаємось картами. Обов’язково беремо із собою фотоапарат. Після перевірки практики від­ відуємо цікаві місця разом зі студентами. Ось короткий перелік визначних місць України, які мені довелось відвідати разом зі студентами: – оперний театр і концертний зал світломузики у Харкові; – Історичний музей Яворницького в Дніпропетровську; – природний заповідник «Асканія-Нова» у Херсонській області; – картинна галерея Верещагіна і музей суднобудівництва в Миколаєві; – Чернівці і Хотинська фортеця;

108

Економіка і мистецтво

– Кам’янець-Подільський, Мукачеве, Чернігів, НовгородСіверський, Умань і багато-багато інших цікавих міст і сіл України. Про одну з таких поїздок, яка, до того ж свідчать про те, як багато можна зробити в житті за короткий проміжок часу, поєднуючи економіку і мистец­тво, наступний нарис. Два дні З Наталею ми познайомились вже після її вступу в магі­ стратуру під час вибору теми дипломної роботи та об’єкта дослідження. Вона закінчила навчання на бакалаврському рівні зі значними труднощами і перевелась на заочне відді­ лення. Ніяк не могла визначитись із темою дипломної роботи, але коли розказала про фермерське господарство свого батька і його проблеми, тема визначилась сама собою. Батько з діда-прадіда садівник, закінчив технікум сільськогоспо­ дарської меліорації, став фермером, одержав землю, виграв у міністерстві аграрної політики України конкурс на закла­ дання саду площею 3 га за інтенсивною голландською техно­ логією. Щорічно одержував 100–150 т яблук зимових сортів, але вимушений був весь урожай продавати за безцінок на корню «перекупщикам», бо не було де їх зберігати. Тема дипломної роботи швидко викреслилась – «Резерви підвищення ефективності садівництва у фермерському гос­ подарстві за рахунок будівництва холодильника місткістю 100 т». Практично, це був бізнес-план. Після обробки джерел літератури, розробки методики дослідження, було проаналі­ зовано пропозиції фірм-постачальників будівельних мате­ ріалів та обладнання. Домовились, що я приїду на початку жовтня в господарство, щоб допомогти на місці завершити розрахунки: прогноз собівартості, цін, прибутку та ін. Я з дружиною цю поїздку використав для поєднання необ­ хідного з приємним і ще раз переконався: як багато можна зробити всього за два дні!

109

Економіка і мистецтво

На своїх улюблених «Жигулях» через Обухів – Кагарлик – Миронівку і Богуслав доїхали до Корсунь-Шевченківського. І за півдня відвідали три музеї – Історичний у старовин­ ному графському палаці, картинну галерею і музей КорсуньШевченківської битви, помилувалися гранітними берегами і водограями на Росі. Обідали вже у фермера в с. Шевченкове (колишня Керелівка – батьківщина Т. Г. Шевченка). Другу половину дня провели в саду, знайомились з тех­ нологією його вирощування, збирали яблука. Сад посадже­ ний за інтенсивною голландською технологією за схемою 1,2 м. в ряду і міжряддям 6 м. Дерева невисокі (слаборослі підвої), на шпалері, де гілочки з яблуками підв’язані до дроту, застосовується крапельне зрошення разом із підкормкою. Господар – Микола Сергійович Олійник – професор своєї справи, об’їздив за свій рахунок багато фермерських госпо­ дарств в Європі, його сад є базою виробничої практики сту­ дентів-садівників Уманського аграрного університету. Після вечері ми троє – студент, її науковий керівник і фер­ мер – засіли за розрахунки, які закінчили о першій годині ночі. І тут фермер запропонував поїхати в нічний сад. Коли увімкнули дальнє світло в машині, я побачив чудову картину: зелений газон, зліва – стінка рубінового кольору з яблук чесь­ кого сорту «Чемпіон», а справа – золото «Голден-делішес». Наступні ряди – червона і зелена стіни і т.д. На другий день були три екскурсії – музей Т.Г.Шевченка, хата дяка, де вчився грамоті малий Тарас і палац поміщика Енгельгардта, де Тарас був козачком. Потім у плодорозсад­ нику викопали 20 щеп, обірвали листя, через Канів, Дніпро, Переяслав-Хмельницький і Бориспіль приїхали в наш сад і до вечора посадили 11 дерев. Через рік вже був перший врожай. Наталія успішно захистила дипломну роботу. Бізнес-план був реалізований: побудовано холодильник і тепер урожай яблук фермер реалізує протягом жовтня – травня за дого­ ворами супермаркетам м. Черкас за значно вищою ціною.

110

Економіка і мистецтво

Продукція фермера користується підвищеним попитом пере­ дусім завдяки високій якості. Обізнані покупці знають, що з причини більш континентального клімату (морози взимку і висока температура влітку) український фермер обприскує свої сади 3–4 рази за сезон, а польський, голландський і т.п. фермер – 12–13 разів. Є ще одна перевага побудови холодиль­ ника: вся родина забезпечена роботою цілий рік. Недавно площу саду розширили ще на один гектар, побудували новий холодильник на 400 т і збільшили площу землі під розсад­ ником до одного гектара. Наталя завдяки хорошій школі, як методичній, так і практичній, розширила діапазон своєї роботи: допомагає фермерам, які купують у них саджанці, розробляти бізнес-плани. Після успішного захисту дипломної роботи я запитав у Наталі, чому вона так слабо вчилася на стаціонарі і так чудово в магістратурі? І одержав відповідь: «Якби ж ми з Вами (сту­ дент і науковий керівник) зустрілися раніше!»

Ч

ПЕРЕДАЧА ЕСТАФЕТИ Практичні поради молодим викладачам

ас іде, змінюються покоління. Нинішні молоді викладачі і, тим більше, студенти, не проходили «курс молодого бійця»: жовтеня – піонер – комсомолець – член КПРС». Але якщо викинути ідеологічну основу, то завдання залишається (дещо змінене): національно-патріотичне, етичне та есте­ тичне виховання молоді. Тому я зараз спробую відповісти на четверте запитання журналіста (див. «Вступ»): яку програму Ви запропонували б нашим читачам? Тут потрібен диференційований підхід: одна – для тих, хто дуже мало бачив і чув – дивись про мою лекцію першокурсникам «Вступ до спеціальності». Додам тільки для скептиків, які говорять «я цього (музеїв, театрів, серйозної музики) не люблю». Хіба можна полюбити жінку, 111

Економіка і мистецтво

образотворче мистецтво, театр, не познайомившись з ними? Отож – зробіть перший крок. А для тих, хто вже полюбив, ... тут безмежне поле. І зновутаки, диференціюємо екскурсії і відвідання театрів, виста­ вок і т.п. залежно від пори року і відстані. Для пізньої осені і зими – пішохідні екскурсії Києвом та околицями. Так, незабутнє враження в останні роки справили на мене три виставки сучасного художника Віктора Сидоренка, ювілейні виставки народних художників Катерини Білокур і Марії Примаченко. Високу оцінку їхнім роботам дав Пікассо, від­ відавши виставки їхніх робіт у Парижі. А тим, хто давно був у київських музеях, раджу їх від­ відати. Якщо раніше в них домінували роботи епохи соціалістичного реалізму, то зараз із запасників підняли забо­ ронені раніше роботи українських художників 20-х років. Оновлено експозицію музею Т. Г. Шевченка. Можна відві­ дати сусідні міста, наприклад, Білу Церкву з її дендропар­ ком «Олександрія» (а дендропарки красиві в будь-яку пору року завдяки чудовому ландшафтному плануванню і комбі­ нуванню листяних і хвойних дерев) та старовинним центром міста, Переяслав-Хмельницький, Чернігів, Житомир та інші міста з цікавою історією і музеями. А тепер про сезон весна–літо–осінь, просто перерахую те, від чого кафедрали–екскурсанти були в захваті. Тут можуть бути два варіанти: маршрути вихідного дня і на два дні з ночів­ лею. Перші: «маршрутами кохання» – Коростишів–Бердичів– Верхівня (садиба Евеліни Ганської), де жив і працював Оноре де Бальзак; по Шевченківських місцях – Березова Рудка, де Т.Г. Шевченко познайомився з Ганною Закревською і написав її знаменитий портрет; садиба-музей Катерини Білокур у селі Богданівка; картинна галерея в Яготині (садиба князя Репіна, де він познайомився з його дочкою Варварою і де є також картини Катерини Білокур). Чудовий дводенний маршрут – Батурин (палац останнього гетьмана Кирила Розумовського, резиден­ 112

Економіка і мистецтво

ція гетьмана Івана Мазепи) – Качанівка (палац Тарновських). Тут може бути ночівля у старовинному палацовому флі­ гелі (місця слід замовляти зателефонувавши заздалегідь); вранці можна відвідати дендропарк Тростянець (заснований І. М. Скоропадським) і Сокиринці (палац і дендропарк Галаганів), Гусинський монастир у Прилуцькому районі. Але перед тим, як їхати, треба «начитатись». Наприклад, мені дуже допомогли у знайомстві із шевченківськими міс­ цями «Три літа» Петра Жура (про три поїздки Т. Г. Шевченка на Батьківщину після закінчення Академії живопису в Санкт-Петербурзі). А нещодавно на книжковому ярмарку в Українському домі придбав більше десяти путівників, підго­ товлених видавництвом «Грані-Т»: 67 зупинок Черкащини, 7 маршрутів Полтавщини, 12 маршрутів Київщиною, 10 маршрутів вихідного дня навколо Києва, 10 маршрутів Житомирщиною, 13 Київських зустрічей з Городецьким, 2 береги Збруча (Тернопільська та Хмельницька області); 55 польських замків і резиденцій, 83 святині Тернопілля, 55 дерев’яних храмів Закарпаття, 44 дерев’яних храми Львівщини, 29 зупинок від Хмільника до Хмельницького, 14 мандрівок Вінничиною, 8 мандрівок Буковиною, 5 шляхів зі Львова, три шляхи Закарпаттям і т.д. [24]. І ще одна порада від економіста: можна значно здешевити вартість екскурсій, використовуючи автобус нашої органі­ зації і запрошуючи тільки екскурсовода. Слід також вико­ ристовувати дні, коли вхід до музеїв є безкоштовним. Так, у музей Святої Софії це остання середа місяця, музей Тараса Шевченка – останній четвер місяця, Російського образотвор­ чого мистецтва – перша середа місяця і т.д. У житті викладача як на довгій «ниві» все буває: і серйозне, і комічне, важливе і не дуже. Ось одна замальовка, що буде корисною, на мій погляд, молодим викладачам.

113

Економіка і мистецтво

Заочниця Іспит заочників наближався до кінця. Переді мною сіла сту­ дентка, назвала перше питання і почала відповідати (це було тоді, коли екзамени здавали усно): тихо, повільно, підтвер­ джуючи «діагноз» – типова трієчниця. Слухаючи її, почав зга­ дувати, що попросила купити в магазині дружина на вечерю. А монотонний потік слів продовжувався. І ще один висновок: я не вгледів і вона змогла використати шпаргалку. Коли вона закінчила відповідати, я задав їй по темі «каверзне» питання. Вона відповіла правильно. Перейшли до другого питання. Та ж монотонність, але я слухав уважніше. І все було «по ділу», на додаткові «поглиблені» питання знову одержав вичерпну відповідь. Те саме було і з третім питанням. Студенти, що готувались, припинили підготовку і з інтер­ есом почали прислуховуватись до нашого діалогу. На всі три питання вона відповіла на «відмінно». Щоб переконатись у цьому я задав їй ще декілька додаткових запитань з інших тем курсу і одержав вичерпні відповіді. Поздоровив студентку, поставив «відмінно» у відомості, відкрив заліковку і остовпів: за 8 семестрів у студентки були тільки «задовільно». На моє запитання чому така різниця, студентка зі сльозами на очах відповіла: «Ви перший викладач, хто мене вислухав до кінця». Це був для мене урок на все життя. СЛОВО ВИПУСКНИКІВ ...знімаю шляпу перед альма-матер, яка підготувала мене для підкорення неба. Ігор Сікорський

Ц

і слова викарбувані на постаменті пам’ятника випус­ книку КПІ Ігорю Сікорському, що знаходиться перед одним із корпусів поруч із його творінням – вертольотом. Такі ж слова можуть сказати тисячі економістів – випускни­ 114

Економіка і мистецтво

ків КНЕУ за його більш ніж сторічну історію, що допоміг їм одержати путівку в життя. Кожна людина, як правило, проходить в житті два етапи: спочатку її вчать (батьки, вчителі, старші колеги), а потім вона когось вчить. І, звичайно, кожному з нас приємно чути слова вдячності від дітей, внуків, учнів, студентів, молодших колег. У нас – викладачів – формами такої вдячності є листи, телефонні дзвінки, СМС, запрошення на ювілейні зустрічі випускників, випадкові зустрічі. Ось про деякі з них. Зберігаю перші листи після закінчення вузу від Олени Ганової, де вона з обуренням пише, що голова колгоспу на Запоріжжі, куди вона приїхала на посаду економіста за направленням, обміняв її на зерновий комбайн «як поміщик свого кріпака на породистого коня». Як міг, я її заспокоїв, відповівши, крім того, на низку професійних запитань щодо організації внутрішньогосподарського розрахунку, плану­ вання промислових виробництв і т.п. А в СМС від недавнього випускника-магістра Артема Собуцького з приватного аграрного підприємства на Київщині я одержав запитання – як підвищити показник якості озимої пшениці, щоб продати її за вищу ціну? Мого досвіду тут було недостатньо і я познайомив його зі спеціа­ лістами з НДІ землеробства. Окремо слід сказати про ювілейні зустрічі випускників, на які вони, як правило, запрошують викладачів, в першу чергу кураторів академічних груп. На цю зустріч у суботу я не зміг прийти – був у лікарні, де робили операцію колезі. А в понеді­ лок на моєму робочому столі побачив букет квітів і прочитав коротку записку: «Дуже жаль, що Ви не змогли бути з нами. Ми всі вдячні вам і не тільки за професійні знання з плану­ вання на підприємстві, а й, не меншою мірою, за прищеплену Вами на все життя любов до Мистецтва, до Прекрасного». Символічною була недавня зустріч з нашою випускницею. Я показував своїм московським друзям (і собі) новий музей 115

Економіка і мистецтво

«Мамаєва слобода» на Відрадному і зустрів там Надію Лисюк з чоловіком Ігорем. Ось Надіни слова: «Ця зустріч не випад­ кова: Ви прищепили любов до мистецтва, музеїв, театрів, до Прекрасного. Тепер ми передаємо це своїм дітям та внукам». А цей недавній лист я наведу повністю. Доброго дня, шановний Віталію Миколайовичу! Швидко плине час. Здавалося б зовсім недавно нам пощастило стати студентами 2–ї групи факультету Планування сільського господарства Київського інсти­ туту народного господарства ім. Д. С. Коротченка. А з того часу пішов уже 33–й рік. Тоді, в 1979 році ми, зовсім юні хлопці та дівчата (більшість із нас вчорашні випус­ кники сільських шкіл) змушені були пристосуватися до викликів великого міста з його плюсами та мінусами, до умов проживання в гуртожитку без постійної материн­ ської опіки, навчитися швидко конспектувати та засво­ ювати матеріали учбового процесу, зрозуміти вимоги викладача тієї чи іншої дисципліни, які кардинально відрізнялись від шкільних уроків, опанувати навички роботи з науковою літературою в читальних залах. Та тодішні умови навчання у вузі передбачали обов’язкову наявність у кожній групі куратора із числа викладачів. Другій групі спеціальності 1716 пощас­ тило найбільше – нашим куратором були призначені Ви, Віталіє Миколайовичу – тодішній доцент кафе­ дри, дуже багатогранна, енергійна, з великим досвідом, по-батьківські чуйна та вимоглива людина. Незважаючи на надзвичайну зайнятість (викладацька діяльність, під­ готовка та видавництво підручників, робота над доктор­ ською дисертацією, керівництво практикою студентів, супровід курсових та дипломних проектів, відбір та під­ готовка студентів до виступів на наукових конферен­ ціях і т.п. – кожен день був розписаний погодинно), Вам 116

Економіка і мистецтво

доводилося знаходити час і для нас. Працюючи одно­ часно з «кістяком групи» (староста – Сергій Кухленко, комсорг – Ірина Бондар, профорг – Людмила Заворотна) та з кожним із нас особисто, Ви всі 4 роки нашого навчання в інституті постійно піклувалися про нас – допомагали вирішувати більшість наших проблем і роз­ ширювати кругозір. Як зараз пам’ятаю ту смачну сирну пасочку, зроблену власноруч Вашою дружиною напередодні Великодня, з якою Ви завітали до нас в гуртожиток, щоб хоч трохи підняти нам настрій, який був зіпсований тим, що якраз ця субота завжди забиралась не тільки у студентів, а й у працюючих. Тоді існувала така практика в Радянському Союзі та й в Україні, зокрема, що напередодні Великодня обов’язково організовували суботник із прибирання території аби завадити студентам поїхати додому, щоб в таке велике свято бути разом з родиною, скуштувати смачну пасочку. Частенько, прихопивши торт, Ви з’являлися в гурто­ житку для проведення так званих «виховних годин», за спільним чаюванням розповідали нам про цікаві місця в Києві та Україні, які варто відвідати, Ви не втомлюва­ лись повторювати, що кожна вільна хвилина перебування в Києві не повинна пройти марно. Щоб розпалити інтерес до відвідувань музеїв, театрів, концертних залів, виставок Ви ставили програму-мінімум, а на наступній зустрічі ми всі разом жваво обговорювали наші культпоходи. Вже в листопаді 1979 р., після повернення зі сільсько­ господарських робіт із Бориспільського району (пер­ шокурсники допомагали радгоспові збирати буряки) майже вся група (21 чоловік із 26) побувала на екскурсії історичними місцями Києва (фото 27). Улюбленими міс­ цями для нашого відпочинку були музей під відкритим небом в Пирогові та Снітинка неподалік від Фастова.

117

Економіка і мистецтво

Як хороший багатодітний батько виховує своїх дітей бути чуйними один до одного, так і Ви, Віталіє Миколайовичу разом з Сергієм Кухленком, Іриною Бондар та Людмилою Заворотною згуртовували нашу групу. З 1979 по 1982 рік, крім культурних закладів Київщини, ми відвідали з екскурсіями Мінськ і Хатинь, Канів і Львів, дендропарк «Олександрія» в Білій Церкві. Дякуючи Вам, наша група навчилася разом розділяти і радість, і горе. Вже в травні 1980 р. група відправляється на берег Кременчуцького водосховища в село Сагунівку Черкаської області на перше весілля – виходила заміж за свого односельчанина Григорія наша однокурсниця Ніна Атамась. У другій половині 50-их років минулого століття в зв’язку із будівництвом Кременчуцької ГЕС село Сагунівка змінило своє розташування і знаходи­ лось за 30 км на південний схід від Черкас. Щоб разом відсвяткувати весілля Ніни Ніцко в травні 1982 року група вирушає на Чернігівщину – в смт Михайло-Коцюбинське (до 1935 р. – Козел), що за 20 км від Чернігова. Селище має дуже давню істо­ рію – поблизу нього виявлені поселення Київської Русі (Х–ХІІІ ст.). В серпні того самого 1982 р. більшість студентів групи разом з Вашою родиною святкує весілля вже на березі Азовського моря – с. Приозерне Генічеського р-ну Херсонської області – заміж виходить Мітіна Оля [фото 28] (світла їй пам’ять). Родом звідти ж і Бондар Іра. Дівчата та їхні родини організували для нас чудовий відпочинок на Азовському морі, організували екскурсію на місцевий завод по виробництву солі. А повертаю­чись разом з Вами автомобілем до Києва мені випала нагода ще й відвідати дендрологічний парк «Софіївка» в Умані Черкаської області, що заснований у 1796 р. польським магнатом Потоцьким на честь його дружини Софії.

118

Економіка і мистецтво

Парк є пам’ятником світового садово-паркового мис­ тецтва (там росте понад 2000 видів дерев та кущів), це чудове місце для відпочинку. Крім приємних подій, життя приносило і випро­ бування. І знову турботливе серце спішило на допо­ могу. Так, на другому курсі я тяжко захворіла і майже весь 2-й семестр пробула в лікарнях. Для встанов­ лення діагнозу та проведення ефективного лікування Ви, Віталіє Миколайовичу, організовували консультації кращих лікарів Києва, щоденно цікавились моїм ста­ ном здоров’я у головного та палатного лікарів пульма­ нологічного центру. А щоб уникнути академвідпустки через пропущені заняття в інституті однокурсники писали лекції під копірку і приносили мені до лікарні. Така спільна підтримка дозволила мені без трійок здати літню сесію і продовжувати навчання в своєму рідному колективі. Для оздоровлення профспілка інституту виділила пільгову путівку до санаторію в мальовниче містечко Славяногорськ Донецької області, що розкину­ лось на березі річки Сіверський Донець, де нещодавно в крейдовій горі було відбудовано і відкрито Святогірську Свято-Успенську Лавру. Тільки встигла я трохи поправитись, як знову стукає в двері біда – тяжко травмується Віра Ляшенко. Кілька місяців перебування в травматологічному відділенні, прикутою до ліжка, приносили їй неабиякі страждання. Знову потрібна батьківська підтримка, спілкування з лікарями. І знову цю функцію Ви берете на себе. Ми щоденно по черзі відвідували Віру в лікарні, як могли допомагали їй. За вже відпрацьованою схемою знову пишуться конспекти під копірку. В кімнаті гуртожитку налаштовується ліжко з жорстким настилом і з лікарні ми забираємо Вірочку в гуртожиток, всі разом догля­ даємо за нею, вчимо її ставати на ноги і пересуватися, 119

Економіка і мистецтво

а також допомагаємо готуватися до складання сесії. І спільні зусилля допомагають їй разом з нами завер­ шити навчання, відновити здоров’я, а згодом і створити повноцінну сім’ю. Та постійні турботи про кожного із нас не закінчува­ лися. Для кожного індивідуально підбиралась база для проходження практики, яка могла б допомогти не тільки в професійному плані, а й бути паралельно використана для оздоровлення. Хтось із студентів пропонував свої варіанти і Ви з ними погоджувалися, але більшість із нас направлялися в ті господарства, з якими Ви підтри­ мували тісні стосунки. Так мені пощастило побувати на практиці в с. Фрунзе Сакського району в Криму. Чудове поєднання роботи в конторі радгоспу, на фермі та від­ починок на Чорному морі залишили незабутні вра­ ження і дозволили зміцнити здоров’я. Закінчилось студентське життя, ми роз’їхалися в різні куточки країни, виросли наші діти, підростають онуки, але ті основи небайдужості, що були закладені Вами, Віталіє Миколайовичу протягом 1979 – 1983 років залишились в нас і понині. Низький Вам уклін! На жаль дітям нашим так не пощастило. Навчаючись в КНЕУ, моя донька свого куратора бачила всього кілька разів. Її однокурсники не пам’ятають навіть його ім’я. Залишивши стіни ВНЗ, в них не виникає бажання зустрітися, зателефонувати один одному. А дуже шкода – втрачено частинку дорогоцінного скарбу душі, який міг би послужити на благо як невеликої студент­ ської групи, так і всієї нашої неньки України. Надія Лисюк (Кулешова) Київ, 2012 рік. Ще одним яскравим підтвердженням необхідності нашої праці є цей вірш, що прочитав на ювілейній зустрічі наш випускник: 120

Економіка і мистецтво

Притихла степь в предчувствии метели, Вот-вот завьюжит…, грянут холода. А в бухгалтерии и плановом отделе Не гаснет свет – горячая страда. Трещат машинки с электронной прытью Большой разбег людским раздумьям дан. Склоняясь над цифрами, здесь делают открытия. И пишут музыку, кантаты «профинплан». У нот и цифр одно большое сходство – Они не терпят фальши никогда. Экономист, он композитор производства И дирижер симфонии труда. И пусть в тепле, и не в мозолях руки, И в кабинете воздух свеж и чист. Уметь считать – великая наука. И нужный человек – экономист. Экономист – не скучная работа, Для тех, кто к делу сердцем прикипел. У всех у нас единая забота – Чтоб край родной все креп и богател. Цей вірш я багато разів читав першокурсникам на лек­ ції «Вступ до спеціальності». А потім наголошував, щоб так написати, тобто знайти себе на виробництві, економісту необхідно мати такі чотири головні якості: – знання справи. Для цього у вас є 5 років; – бажання працювати за спеціальністю. А для цього потрібно її полюбити; – певна боєздатність і мужність у досягненні цілей, – комунікабельність, тобто здатність знаходити ділові контакти з людьми.

121

Економіка і мистецтво

Один день Літом день – як рік: скільки роботи можна переробити! Підтвердженням правильності цих слів моєї бабусі Одарки служить один робочий день моїх земляків-поліщуків у трьох господарствах Київщини, де нас прийняли три випускники нашої кафедри. Спочатку про них. Леонід Богуш – один з перших моїх дипломників, відмін­ ник, працював успішно головним економістом знаменитого на всю Україну держплемзаводу з молочного скотарства – «Плосківський». Славилось господарство і високими врожаями кормових культур. Але... економіст ходив у «старих холостя­ ках». Тому, направляючи в черговий раз на переддипломну практику свою студентку – відмінницю, я, шуткуючи, у щоден­ нику практикантки у розділі «Спецзавдання кафедри» написав олівцем (потім витер) – «Оженити економіста». Вона запро­ сила на практику свою подругу – типову трієчницю. Через два місяці, хитро всміхаючись, вони відповіли, що на 95% спецзав­ дання буде виконане. Вгадайте з одного разу: хто став дружи­ ною економіста, на весіллі якого ми з дружиною гуляли влітку? Василь Чернявський – колгоспний комбайнер, військо­ вий моряк, поступив до нас вже жонатим, мав двох дітей. На переддипломну практику ми направили його в колгосп «Перемога» Кагарлицького району, де він і працював довгі роки головним економістом, а потім головою сусіднього колгоспу. Його син Анатолій теж закінчував нашу кафедру і тепер працює економістом СВК «Перемога». Наймолодшим із цієї трійці Юрій Лузан – мій земляк, після закінчення нашої кафедри працював економістом колгоспу, служив в армії, потім був головним економістом і директо­ ром радгоспу, генеральним директором АПК «Рось» у Білій Церкві, першим замміністра Аграрної політики України, док­ тор економічних наук. А тепер повернемось до нашої поїздки. Все життя я під­ тримував тісні зв’язки із земляками: там до 1986 р. жили мої 122

Економіка і мистецтво

батьки, а зараз живуть родичі, шкільні друзі. За мого спри­ яння у рідному колгоспі «Україна» з’явилось елітне насіння озимої пшениці «Миронівська-808», а в школі – перші три персональні комп’ютери. Я часто консультував спеціаліс­ тів з організації економічної роботи, зокрема внутрішньо­ господарського розрахунку. Головний економіст колгоспу «Україна», мій старовинний друг Костянтин Бондарчук попросив після наших дискусій допомогти ознайомитись із досвідом передових господарств з організації дворазового доїння корів (а їх у господарстві було більше тисячі), одер­ жання високих урожаїв кормових буряків і кукурудзи, орга­ нізації насінництва трав для луків і пасовищ, площа яких складала близько 1 тис. га. Я підготував програму поїздки і одного червневого дня о 7-й годині чекав земляків (крім еко­ номіста були ще агроном Костянтин Садовий і зоотехнік Петро Дивак) у конторі колгоспу «Перемога», де я перевіряв хід виробничої практики студентів. Нас прийняв голова колгоспу Микола Маркович Васильченко і головний економіст Василь Чернявський, які детально розказали про майже 10-річний досвід організа­ ції дворазового доїння корів. Потім на фермі були бесіди з головним зоотехніком і ветлікарем, завфермою, обліковцем і, головне, з доярками. Після обіду на під’їзді до Києва мої гості побачили велич­ ний монумент «Родина-мать» і побажали відвідати музей. Але нас чекали в цей день ще в двох господарствах, тому ми переїхали Дніпро і направились в ДПЗ «Плосківський», де нас зустрічали Леонід Богуш і головний агроном. Господарство було відомим не тільки молочним скотарством, але і високими врожаями кормових культур – 1200 ц/га кормових буряків і 700 ц кукурудзи на силос. Мої ж земляки на досить хороших суглинистих землях Сповечансько-Овруцького кряжу одер­ жували тільки 200–250 ц/га. Агроном, розпитавши про вміст NPK, гумусу і т.п. у наших ґрунтах, дав детальну консульта­ 123

Економіка і мистецтво

цію про складові такого високого врожаю кормових: сорти, добрива, захист рослин, технологія. Економіст зробив наго­ лос на ролі матеріального стимулювання. Зокрема, у договорі на обробіток кормових буряків між дирекцією радгоспу і пра­ цівниками, що доглядали за посівами і збирали врожай (ці дві операції виконувались вручну) зазначалось, що за вро­ жайності 400–500 ц/га натуральна оплата складала 5 % уро­ жаю, а зверх 800 ц/га – 10 %. Вже під вечір у селі Літки над Десною нас зустрічав моло­ дий директор радгоспу Юрій Лузан – наш земляк. Розказав, що він дуже не хотів очолювати цей радгосп: величезне гос­ подарство (тільки корів 2500), зима, кормів нема, годують відходами овочів з Київських овочевих баз. Відмовлявся мотивуючи молодістю, недостатнім досвідом. Перший секре­ тар райкому умовив його сказавши : «А якби Лермонтов теж чекав своїх 27 років, ми б читали його твори?» Ми продовжили роботу: спочатку в конторі радгоспу, а потім до трьох годин ночі в нього дома: дружина Таня (його одногрупниця, одружились перед випуском). Тут мої зем­ ляки набрались досвіду догляду за луками і пасовищами, з технології насінництва трав; заключили бартерний договір – за лісоматеріали придбати насіння трав і декілька гноєтран­ спортерів. Поїздка знайшла розголос. Через райком партії (а тоді все робилось через цей орган) були запрошені головний агроном та економіст із радгоспу «Плосківський» в Овруч, де поділи­ лись своїм досвідом зі спеціалістами всіх господарств району. І вже в наступному році мої земляки одержали 600–800 ц/га кормових буряків. Почали планомірний перехід на двократне доїння корів і через три роки повністю це завершили. Поетапність цього процесу пояснюється тим, що старих корів неефективно переводити із триразового на дворазове доїння: треба почи­ нати з нетелів, щоб вони не знали, що таке трикратне доїння.

124

Економіка і мистецтво

І найвищою нагородою для мене була щира вдячність моєї сусідки Олі Волосюк, що з 14 років працювала на фермі в страшному режимі: з 5 ранку до 9 вечора з двома перервами між доїннями. Про цей один день – як рік – я часто розказував своїм сту­ дентам. А ще про традиції: де б вони не зустрілись, випус­ кники університетів різних поколінь відчувають належність до однієї альма-матер. Якраз це я відчував, зустрівшись з нашими випускниками як в цей день, так і в інші. Цьому наведеному нижче документу вже біля 40 років. Його підготували випускники однієї з академічних груп, де я був 4 роки куратором. Переконаний, що він не втратив акту­ альності і для нинішніх студентів. ЗАПОВІТ козаків IV курсу II куреня... та їхніх козачок Ми, союз відчайдушних, великі голодранці, пращури ваші, володарі усіх перлин знань – собівартості, рентабельності, родом з великої землі Української, представники її областей, воїни, які пройшли вогонь, воду і мідні труби, які пережили 8 семестрів навчання, які залишили на своєму бойовому шляху вагомі докази битв з наукою – курсові укази, які зібрали авто­ графи всіх полководців наших – викладачів, в цей історичний день нашого куреня заповідаємо ВАМ, нащадкам своїм, як заповідали нам наші пращури, використовуючи іноземні слова з грамот заморських послів і наших українських полководців: 1. Берегти пильніше ока свою священну країну Знань, а ключ від неї заховати в найпотаємнішому сховищі, щоб не проникли вороги туди наші –підступні яничари. Ключ від цієї країни давати лише тому, хто має розумні очі, ясне чоло, потяг до знань.

2. Вмійте відпочивати, заводьте хороводи, веселі, різнома­ нітні танці українські, щоб видна була в них чарівна врода 125

Економіка і мистецтво

козачок і героїчна мужність козаків. Хай грають троїсті музики, хай лунає на Січі наймелодійніша українська пісня. Якщо ви будете мати настрій – справи підуть краще. З піснею легше жити, тяжко жити з похмурими людьми.

3. Земля наша Українська з давніх-давен славилась літо­ писами своїми, кобзарями своїми. Пишіть наукові літописи, записуйте всі проблеми козацьких наук, а на Сходинах бра­ тів своїх по зброї не бійтеся осміяними бути, прокладіть собі шлях в країну знань чесними, трудовими битвами.

4. Проходячи мирську науку в Давньому Києві, не забудьте відвідати святині землі української – Золотоглаву Софію, Лавру, куди ходили ми на Прощу, музейні курені. Поклоніться Кобзареві та Воїну Невідомому, покладіть пахучі квіти з роз­ дольних степів українських, над якими саме повітря хлібом пахне та в низькому поклоні подякуйте за квітуче вільне життя, за те, що вчилися у Храмі науки – Наргоспі.

5. Частіше бувайте разом. Гуртом і науку та заморські гра­ моти зрозуміти легше. Взнайте один одного, як воїнів за науку. Будьте наполегливі в цих битвах. Не бійтеся чорнової роботи. Шануйте святе святих – книги. Бо: «Книги – морська глибина, Хто в них пірне аж до дна, Той хоч труду мав досить Дивнії перла виносить. Пірнайте частіше разом».

6. Вчіться рахувати свої справи на дивних машинах, що звуться лічильниками, вчіться рахувати на чудернацькій білій палиці з поділками і шматочками скла, опануйте їх таємниці, перед ними немає перешкод. Все , що дадуть вам у храмі науки, згодиться в бойовому житті.

7. Шануйте полководців, бо вони поганого не навчать. Пам’ятайте вислів великого Суворова: «Важко в навчанні, 126

Економіка і мистецтво

легко в бою». Шануйте гетьмана свого Костюка Романа Степановича. Слухайтесь мудрого слова ради старійшин та вождів мудрих з кафедр землеробства та економіки .

8. При оглядинах вояцьких рядів бойових дружин, що звуться іноземним словом – атестація – бійтеся ворогів злих, що мічені арабськими знаками, не пускайте їх до пергаментів своїх і в збірники куреня вашого.

9. Прикрашайте землю квітами, добрими справами, пра­ цюйте разом, залишіть слід на Землі Київській, не уникайте спільних походів на поля битв з сільськогосподарськими культурами.

10. Та сильніше всього бережіть честь факультетського куреня, не посраміте сиві голови наші. Вчіться, співайте, тан­ цюйте за двох – за себе і за нас, як ми це робили. Хай наша козацька хоругва факультету буде чистою як голубе україн­ ське небо. Славте курінь справами хорошими.

11. Не займайтесь коханням зараз. Хай почекає вишневий садочок, кохана чи коханий поки прийдете з бойового походу за науку. Хай тоді народяться у вас діти і ви їм повідаєте про заповіт наш. А якщо вже кохання буде палити вас несамови­ тим вогнем, то обручіться на останньому році перебування в курені. Бережіть кохання, бо ж знайте – роботу (поле битви) обирають, а кохання – обирає.

12. Не будьте спокійними. Спокій – то велике зло. Ми пере­ даємо вам чорних котів як символ того, що вам шлях від цих котів до науки відкритий. Чотири довгих літа ми ловили цих ворогів по Києву, аж поки не переловили всіх, тепер вам сяє на дивній шкатулці, підвішений до дроту зелений колір, а що це означає, то ви вже знаєте. Отож, вперед, бойова дружина! Оце вам заповідаємо ми. І далі 23 підписи.

127

ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГА

Д

ивно, але як першу, так і останню сторінки книги я напи­ сав у лікарні, на цей раз у Національному інституті сер­ цево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України. Зайнявши чергу до рентген-кабінету на п’ятому поверсі, я підвів очі і... завмер. Прямо переді мною на протилежній стіні висіла в ошатній рамці «Місячна ніч на Дніпрі» Архипа Куїнджі, про якого я вже писав вище. Неподалік була знаме­ нита «Незнайомка» Івана Крамського. Я забув про все і пішов по коридорах п’ятого поверху, де висіли репродукції картин художників: Рембрандта, росій­ ських Карла Брюллова, Іллі Левітана, Олексія Саврасова, Василя Полєнова, Іллі Шишкіна, Івана Айвазовського, Миколи Реріха, українських: Іллі Рєпіна, Олександра Мурашка, Сергія Васильківського, Федора Кричевського, Катерини Білокур, Марії Примаченко, Тетяни Яблонської, французьких імпресіоністів Едуарда Мане, Клода Моне, Поля Сезанна. Висів тут і «Чорний квадрат» Казіміра Малевича. Були представлені і репродукції знаменитих картин Пабло Пікассо, Марка Шагала, Сальвадора Далі, Міро Хуана та інших майстрів. Причому було представлено тільки по одній роботі кожного художника. Ідея і підбір картин належить завідувачу відділенням, док­ тору медичних наук, професору, члену-кореспонденту НАН України, відомому хірургу-кардіологу Анатолію Вікторовичу Руденку. На моє запитання – «як йому прийшло це на думку?» він відповів: «Люди до нас звертаються, як правило, в дуже складних ситуаціях і з тяжкими думками. Щоб відволікти їх від них ми і створили цю галерею». А я згадав свою юність, коли після навчання в Києві, де по-справжньому полюбив образотворче (і не тільки) мис­ тецтво, працював головним економістом колгоспу на Житомирщині, мені теж прийшла така ідея, але з іншою 128

Економіка і мистецтво

метою. Я поїхав до Києва, придбав близько 50 великих репродукцій картин знаменитих художників, у стельмашні зробили рамки, я розвісив репродукції в сільському клубі, провів декілька екскурсій, щоб познайомити селян з карти­ нами великих художників. І тут виникла ідея зробити щось подібне для студентів нашого факультету. Запросив відвідати мене моїх колишніх студентів, декана Михайла Коцупатрого, аспірантів і докто­ рантів, професора Сергія Дем’яненка, професора Олександра Єранкіна і доцента Олександра Садовника. Ми пройшли по вже знаменитому п’ятому поверху лікарні і вирішили зробити картинну галерею в наших аудиторіях. Зараз розглядаємо два варіанти: або кожну аудиторію присвятити художникам одного напряму (реалізм, імпресіонізм, примітивізм і т.п.), чи в кожній аудиторії дати роботи майстрів різних напрямів образотворчого мистецтва.

129

ЛІТЕРАТУРА 1. Авдєеєва І.М., Мельникова І.М. Інноваційні комуніка­ тивні технології в роботі куратора академгрупи. – К.: ВД «Професіонал», 2007.-304 с.

2. Артеменко І.В., Нелеп В.М. Історія роду. – К.: 2009. – 128 с.

3. Базовий план навчально-виховної роботи куратора ака­ демічної групи. – К.: КНЕУ, 2011 р.

4. Березоворудський народний історико-краєзнавчий музей. Путівник. – К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська ака­ демія».-2008. – 48 с.

5. Блудова Т.В. Немає відліку у плинності часу. К.: КНЕУ, 2011.-136 с.

6. Бондаренко С.Д., Левківський М. Крізь віки. Документально-історичні нариси адміністративних оди­ ниць Овруччини. – Коростень, МПП «Тріада», 2011. – 416 с.

7. Бондаренко С.Д. Нащадки воїнських родів (з історії ­околичної шляхти Овруччини). – Житомир, 2009. – 72 с.

8. Братута Е.Г. Поезія термодинаміки. – Х., НТУХПИ, 2000 р., 160 с.

9. Волошин І.Є, Вечірко Р.М., Пітяєва Т.С. Етика, естетика. – К.: КНЕУ, 2006.-152 с.

10. Гончар Іван. Чарівна душа народу. – Наше життя, липень– серпнь 1989 р.

11. Жур Петро. Труди і дні Кобзаря. – К.: Дніпро, 2003, 518 с.

12. Збірки літературних творів викладачів, студентів і спів­ робітників КНЕУ: – Багатобарвне літо, 2001. – 400с.

– Вітрила натхнення, 2006. – 538с.

– Мереживо часу. К.: КНЕУ, 2011. – 472 с.

13. Казиник М. Тайны гениев. – М.: изд. «Новый акрополь», 2011.-586 с.

130

Економіка і мистецтво

14. Кара-Васильєва Т., Чечусова З. Декоративне мистецтво України ХХ століття. У пошуках великого стилю. – К. -: Либідь, 2005, 280 с.

15. Катерина Білокур. Фотокнига. К.: Сполох, 2001. 127 с.

16. Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана. Сторічний поступ, 1906-2006. К.: КНЕУ, 2006. – 272 с.

17. Культурологія. Интегративный курс (под. общ.ред. Волошина И.Е. – К.: КНЕУ, 2009.-384 с.

18. Марія Примаченко. Українське наївне мистецтво. Мистецький альбом. К.: 2007, 344 с.

19. Нелеп В.М. Еволюція думок. – К.: 2009. – 96 с.

20. Нелеп В.М. Планування на аграрному підприємстві. – К.: КНЕУ, 2004. – 496 с.

21. Нелеп В.М. Викладач і студент, економіка і мистецтво. / В брошурі «Методичні матеріали, поради та рекоменда­ ції для виховної роботи кураторам академічних груп. – К.: КНЕУ, 2012, 14 с.

22. Палацово-парковий ансамбль садиби Закревських у с. Березова Рудка. – 42 с.

23. Палітра століть. Вибрані твори живопису з музеїв України. К.: Балтія-друк, 2006, 200 с.

24. Путівники по визначних місцях України, вид-во Грані-Т, 2007-2012 рр.: – 10 маршрутів вихідного дня навколо Києва; – 5 шляхів зі Львова; – 44 дерев’яні храми Львівщини; – 3 шляхи Закарпаттям; – 2 береги Збруча; – 12 маршрутів Київщиною; – 55 дерев’яних храмів Закарпаття; – 4 мандрівки Житомирщиною; – 14 маршрутів Вінничиною; – 29 зупинок від Хмельника до Хмельницького; 131

Економіка і мистецтво

– 6 стежок до волинської шляхти; – 6 мандрівок Буковиною; – 9 променадів сенсаційним Львовом; – 55 польських замків і резиденцій в Україні; – 13 київських зустрічей з Городецьким.

25. Смирнова (Антонова) И.В. Домашний альбом. – К.: София, 2010, 128 с.

26. Україна – козацька держава. – К.: Вид. «ММ», 2004, 1215 с.

27. Український авангард 1910–1930 років. Альбом / Авт.упоряд. Д.О.Горбачов. – К.: Мистецтво, 1996. – 400 с.: іл.

28. Український живопис ХІХ-ХХ ст., з колекції НХМУ, К.: Галерея, 2006, 270 с.

29. Український живопис ХХ-ХХІ ст., з колекції НХМУ. К,: Галерея, 2006, 260 с.

30. Український модернізм 1910-1930: Альбом. – Хмель­ ницький: Галерея, 2006.-287 с.: іл..

31. Степняк-Кравчинський С.М. Сочинения в двух томах. – М., Художественная література, 1987, т.1, 576 с.

32. Тутковський П.А. Словечансько-Овруцький кряж та узбе­ режжя ріки Словечна. – К.: Фізико-математичний відділ Всеукр. академії наук, 1923. Т.!. – Вип.1. – 71 с.

33. Устинов Питер. О себе любимом. Воспоминания. – М.: Захаров, 1999, 336 с.

34. Хорунжий М.Й. Поетичні збірки «Струни серця», «Мій стібок», «Свіча надії», «Корінь правди». – К. 2006-2012 рр.

35. Членова Л. Олександр Мурашко. Сторінки життя і твор­ чості. Хм.: Галерея «Артанія Нова», 2005, 256 с.

36. Шедеври українського живопису. – К.: Мистецтво, 2008. – 608 с.

37. Шляхами поступу (1944–2009). До 65-річчя заснування кафедри економіки агропромислових формувань. – К.: КНЕУ, 2009. – 142 с.

132

2. Нелеп Павло Іванович (перший ряд, праворуч), Яків Павлович і Одарка Йосипівна (другий ряд, праворуч). Запасний полк, Київ, 1915 р.

1. Нелеп Ганна Кононівна (праворуч). Типове поліське вбрання. Овруч, 1906 р.

І. МИСТЕЦТВО В МОЄМУ РОДУ І СІМ’Ї

3. Артеменко Ірина Василівна і Нелеп Микола Якович. Овруч, 1940 р.

4. Нелеп Микола Якович і Камінчук Марія Артемівна в «Наталці Полтавці» І.П.Котляревського на сцені Покалівського клубу, 1949 р.

5. Внуки Дана і Марко Нелеп беруть перший урок гри на бандурі. Пирогово, 2007 р.

6. Два «заслужених» з одного села і роду: заслужений художник України Микола Климович і заслужений діяч науки і техніки України Віталій Нелеп. Виставка робіт М.Климовича на честь 150-річчя Покалівської середньої школи, 2012 р.

7. Каравай на 70-річний ювілей автора від фурсян: Микола і Наталія Фурсенки, Григорій і Варя Крикун, 2007 р.

8. Народні традиції живуть. Село Фурси, 2006 р. Варя Крикун зі своїми внуками

II. МОЇ МУЗИ

9. Тарас Шевченко «Катерина», 1842 р. Національний музей Тараса Шевченка, Київ

10. Архип Куїнджі «Березовий гай». 1879 р., Москва, Третьяковська картинна галерея

11. Владислав Малецький «Лелечий сейм», 1879 р. Краків. Галерея польського живопису і скульптури (Сукенніце) 12. Клод Моне «Маки», 1873 р.

13. Микола Пимоненко «Весілля в Київській губернії», 1891 р. Національний художній музей України, Київ

14. Олександр Мурашко «Селянська родина», 1914 р., Національний художній музей України, Київ

15. Казимир Малевич «Голова селянина. Сільський спас», 1928 р., Російський музей, Санкт-Петербург

16. Давид Бурлюк «Портрет батька», 1910 р. Приватна колекція

17. Катерина Білокур «Колгоспне поле», 1948 р., Музей українського народного декоративного мистецтва, Київ

18. Марія Примаченко «Гороховий звір», 1977 р., Музей українського народного декоративного мистецтва, Київ

19. Ілля Глазунов «В колгоспній коморі». Москва. Картинна галерея І.Глазунова

20. Костя і Сільві у Санлісі біля пам’ятника Анні Ярославні – королеви Франції

21. Палац у Верхівні (Житомирщина), де були щасливі Евеліна Ганська та Оноре де Бальзак

22. Співробітники кафедри біля джерел Трипільської культури. Ржищів, 2008 р.

23. Нелеп В.М. і Дем’яненко А.П. біля української церкви Володимира Великого, Париж, бульвар СенЖермен, 1997 р.

III. ВИКЛАДАЧ І СТУДЕНТ, ЕКОНОМІКА І МИСТЕЦТВО

24. Моя друга сім’я. Засідання кафедри

25. Студенти на фоні «прапора України»

26. Улюблена аудиторія №71

27. Перше знайомство з Києвом. 1979 р.

28. Куратор Віталій Нелеп з академічною групою на весіллі Ольги Мітіної. Арабатська стрілка, 1981 р.

29. Викладачі кафедри – мандрівники. Остання гетьманська столиця Батурин

30. Біля пам’ятника жертв Батурина 1709 року

31. Палац Тарновських у Качанівці Ічнянського району на Чернігівщині

32. В одному з численних музеїв Переяслав-Хмельницького

Підписано до друку 25.01.2013 р. Формат 70х100 1/16. Папір офсетний 80 г/м2. Друк офсетний. Умов.-друк. арк. 11,98. Наклад 200. Зам. 715. Видавець: ФОП Москаленко О. М. Тел.: (+38-044) 228-23-13, web-сторінка: alpha-print.at.ua Свідоцтво про внесення до державного реєстру видавців: Серія ДК №3304 видано Держкомтелерадіо України 28.10.2008 р. Надруковано з готових діапозитивів в друкарні видавництва ФОП Москаленко О. М.