Кам’янець-Подільська міська ЦБС Центральна бібліотека Читальний зал
В РІДНІЙ МОВІ − НАША СИЛА (сценарій заходу до Міжнародного дня рідної мови)
2014
Сценарій розрахований на студентів «Університету 3-го віку»
Мета: виховання любові до рідної мови як неоціненного спадку свого народу; сприяння толерантному ставленню громадян України до людей іншої національності, поваги до мов та національної самобутності інших народів, почуття патріотизму.
Приміщення, де проводиться захід, святково прибране
На стіні висять вишивані рушники, український віночок, висловлювання видатних людей про рідну мову
Звучить пісня «Рідна мова» (диск) 1. Одною мовою одвік всі люди плачуть. Одною мовою сміється всенький світ. Та як любов і гнів улити в спів гарячий? Лиш рідна мова дасть тобі на те отвіт.
Приспів: Коли ж уже не плачеш ти і не смієшся, Оглухнув серцем, не радієш, не болиш, Тоді з землею на одинці зостаєшся, Знов мовою одною, рідною мовчиш.
Двічі: 2. Одною мовою смієшся, і плачеш мовою одною, Коли дитя вві сні ім’я твоє назве. Та сум чи радість згасиш за наказом Лиш мови рідної, що у душі живе.
Приспів. 3. Одною мовою одвік всі люди плачуть. Одною мовою сміється всенький світ.
Та як любов і спів улити в спів гарячий? Лиш рідна мова дасть тобі на те отвіт.
Двічі. На фоні пісні звучать слова: Мова кожного народу Неповторна і свята. В ній гримлять громи в негоду, В тиші – трелі солов’я. На своїй природній мові І потоки гомонять. Зелен-клени у діброві По-кленовому шумлять.
Ведуча: У людства планети Земля є багато різних свят. Серед них є й свято – Міжнародний день рідної мови. Як сказав відомий український письменник Панас Мирний: «Саме велике та саме дороге надбання кожного народу – це його мова, цей живий тайник людського духу, його багата скарбниця». Їм, рідним
мовам, і присвячене наше сьогоднішнє свято, яке називається: «В рідній мові – наша сила». Бо чого ж ми варті в світі без рідної мови? Ведучий: Рідна мова моя, поетична, пісенна, Пелюсткова і ніжна, як спів солов’я, Як народу душа: щира, добра, натхненна, Ти найкраща у світі, бо рідна моя! Скільки в мові тепла і палкого кохання! Туги й щастя дзвінкого, і світла душі, Та іскристої радості і шанування, Що хоч просто говориш – виходять вірші. То струмочком дзвенить, то сміється й співає. То іскринками гумору враз спалахне. Скільки слів в тобі є, лиш Господь один знає, Мова рідна моя, ти як сонце ясне. Бо слова твої серця уміють зігріти, Приголубити, втішити можеш одна. Мова рідна, ну як нам тебе не любити? Ти весела і ніжна неначе весна.
Ведуча: Кожного року 21 лютого увесь світ відзначає Міжнародний день рідної мови. Це свято досить молоде. Воно було запроваджено у листопаді 1999 року рішенням 30-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО з метою захисту мовної й культурної багатоманітності. Історія свята, на жаль, має трагічний початок. 21 лютого 1952 року у Бангладеш (Східний Пакистан) пакистанська влада жорстоко придушила демонстрацію людей, які виражали свій протест проти урядової заборони на використання в країні своєї рідної – бенгальської, мови. Відтоді кожного року Бангладеш відзначає день полеглих за рідну мову. Саме за пропозицією цієї країни ЮНЕСКО проголосило 21 лютого Міжнародним днем рідної мови. Відзначається у світі щороку 21 лютого, починаючи з 2000 року.
В Україні це свято існує з 2002 року, коли з метою зміцнення державотворчої функції української мови, мов національних меншин України Президент України підписав відповідне розпорядження про відзначення Міжнародного дня рідної мови. Диктор: Мова українська – то Шевченка слово, Лесі Українки і Марка Вовчка. Мова українська – то дарунок Бога, Це барвисте слово генія Франка. Мова українська – це і степ широкий, Це сади вишневі, і гаї, й ліси. Мова українська – океан глибокий Мудрості народу – вічної краси. Мова українська – берегиня наша, Пісня материнська, голос немовлят. Мова українська – це достатку чаша І найбільше свято із відомих свят.
Звучить пісня на слова Тараса Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий»
Ведуча: Напередодні Міжнародного дня рідної мови неможливо не згадати нашого національного пророка, найвидатнішого мислителя світу, поета і художника Тараса Григоровича Шевченка. Вже зовсім скоро ми відзначатимемо 200 років від дня його народження. Життєвим кредом Кобзаря стають слова: … возвеличу Малих отих рабів німих. Я на сторожі коло їх Поставлю слово… Поезію Тараса Шевченка «Мені однаково» читає Павло Тихонов Пісня «Україна», слова і музика Жанни Мадич, виконує автор
Мово рідна, світи в ріднім домі Крізь зболений час і духовні руїни Вертайсь, рідна мово, У серце народу, у душу Вкраїни. Якого ж ми будемо племені-роду, Якщо буде в устах наша мова згасать? Чи будемо з вами тоді ми народом. Як стихне вона в голосах? Звучи, рідна мово, На землі рідній лийся по вінця, Мово моя українська, Мово моя материнська! Вийду я в поле, гляну навколо, Золотом-хлібом поле росте. Це ж моє поле, це – моя доля, Це Україна рідна цвіте.
Ведуча: Історія Кам’янця – це історія багатьох етнічних груп, що жили і творили у місті, будували фортечні мури, зводили свої святині, створювали неповторне обличчя міста. На території нашого міста проживають люди різних національностей. Найбільшу частину складають українці. Тут мешкають також росіяни, поляки, євреї, вірмени та інші національності. Сьогодні ми отримаємо інформацію про їх мову, культуру, традиції. Але найперше ми здійснимо екскурс в історію.
Історичний екскурс-презентація «Національний склад поселень в Кам’янці», здійснить науковий співробітник історичного музею Жанна Карбовська
Ведуча: Дуже важливо зберегти себе, свою самобутність, традицію, ставши частиною українського народу. У нашому місті живуть поляки, для яких рідна – польська мова. Наша третя школа має класи із польською мовою навчання. Поляки – одна з найдавніших національних меншин України. Вони з’явилися у місті ще у литовський період, проте об’єднались в громаду та почали відігравати основну роль у житті міста після приєднання Подільського краю до Польщі. До слова запрошується голова центру польсько-української дружби Віктор Коляновський Музичне вітання від польської громади міста
Вірші у 4-х варіаціях читає Альберт Феліксович Стржелецький Ведуча: Усі ми любимо нашу співучу та дзвінку українську мову. Та це аж ніяк не означає, що нам є чужими чи далекими мови інших народів. Розвивати національну культуру можна тільки за допомогою рідної мови. Але будувати її без оволодіння скарбами світової культури неможливо. А одним із ключів до цих скарбів є російська мова. Виступ представника російської общини Ніни Сотнікової Родной язык – богатство рода, Надежда, счастье и судьба, Клад настоящий для народа, Не сможем жить мы без тебя. Мы с песней маминой родились, С отца советом подросли.
И в свет большой и неизвестный С поднятой головой вошли. В нас сила есть – родное слово. В нас гордость есть – язык родной. Тогда давайте жить по чести – Засветит солнце над землёй. Где б в жизни я не оказалась, Куда б ни бросила судьба, Я буду знать: язык народа Даст силы мне, как и всегда.
Звучить російська пісня «Мир, который нужен всем» від учнів НВК № 8, на її фоні діти танцюють танок Власні вірші читає член поетичного клубу «Джерела душі» Світлана Кремінська
Російська пісня у виконанні Лариси Закієвої Вірші Марини Цвєтаєвої читає слухач Університету 3-го віку Тамара Смірнова Ведучий: Народе мій, дитино ясночола, Живи й орудуй мовами всіма, Бо кожна мова – твого духу школа, Твоєї правди золота сурма. Під щедрим сонцем України Працелюбністю й талантами відзначені Живуть брати і сестри вірмени Нам жити разом долею призначено.
Ведуча: Кам’янець-Подільський був одним з найбільших центрів поселення вірмен в Україні. У 13 столітті вірмени-переселенці заснували поблизу Кам’янця сільськогосподарську колонію, відому під
назвою Малі і Великі Вірмени (нині – Малі і Великі Залісся). Вірменське населення міста збільшувалося за рахунок біженців. У 16 столітті у місті було 600 вірменських сімей. Литовські князі та польські королі надавали вірменам ряд привілей. Вірмени мали власний ринок, торгові будинки, крамниці і район для житлової забудови. Кам’янець-Подільський був важливим торговим містом. У 1394 році був побудований Вірменський собор і до початку 19 століття у Кам’янці було вірменське єпископство. У Кам’янці-Подільському вірмени мали свій магістрат. Польський король Казимир ІІІ надавав новим поселенцям право на власний суд і самоуправління, що було свідченням впливу вірмен у Речі Посполиті.
На нашому святі присутній представник вірменської громади Артур Гаспарян Вірменський фольклор багатий оповідями, різними повчаннями і загадками. Добрі вірменські народні казки давно полюбилися не тільки дітям, але й дорослим. Давайте послухаємо казку «Замовник і майстер». Інсценівка. Замовник і майстер Одного разу прийшов до шапкаря замовник, приніс овечу шкіру і просить: – Зший мені з цієї шкіри шапку! – Добре, – говорить майстер, – Зшию! Вийшов замовник від майстра і думає: «Адже шкіра велика – можливо вдасться викроїти дві шапки?» – подумав він так. Повернувся до шапкаря і питає: – Скажи мені, майстер, а чи не можеш ти вшити з цієї шкіри дві шапки?
– Чому ж не можу? – відповів шапкар. – Можу. – Якщо так, зший вже дві шапки, – сказав замовник і пішов. Пройшов він трошки, подумав, знову повернувся до шапкаря і запитав: – Майстер, а чи не зшиєш ти з шкіри три шапки? – Чому ж не зшию? – відповів шапкар. – Зшию і три. Зрадів замовник і питає: – А чи не зшиєш чотири. – Зшию і чотири! – відповів майстер. – А п’ять? – Зшию і п’ять. – Тоді зший мені п’ять шапок! Пішов замовник, але з півдороги знову повернувся і запитав: – Майстер, а чи не зшиєш шість шапок? – Зшию і шість. – А чи не зшиєш сім? А може і вісім шапок? – Чому ж ні? І вісім зшию! – відповів майстер.
– Ну, тоді зший мені вісім шапок! – Добре, зшию вісім. Приходь через тиждень за своїм замовленням. Через тиждень замовник прийшов до майстра. – Чи готові мої шапки? – Готові, – відповідає майстер. Покликав він свого учня і говорить: – Піди і принеси замовникові його шапки. Учень негайно приніс вісім маленьких шапочок – не на голову їх надягати, а на яблуко! Поглянув на них замовник, здивувався і запитав: – Це що ж таке? – Це шапки, які ти мені замовив. – відповів шапкар. – Гей, майстер, чому ж ці шапки такі маленькі вийшли? – А ти сам подумай! – відповів шапкар. Узяв замовник вісім маленьких шапочок, пішов і почав роздумувати: «Чому ж такі маленькі вийшли шапочки».
Ведуча: До речі, в цьому році світова громадськість відзначала 90-річчя від дня народження всесвітньовідомого вірменина Сергія Параджанова. Він народився в Тбілісі, але найвищі його успіхи як режисера пов’язані з Україною. Фільм «Тіні забутих предків» за твором Михайла Коцюбинського став класикою українського кінематографу. Із сучасників до них приєднується і Сергій Нігоян. Ведуча: Поряд з українцями, вірменами, поляками у місті проживають і інші етнічні групи. Серед них вирізняються чисельністю та впливом на економічне та суспільно культурне життя євреї. Загальною мовою для всіх євреїв є іврит – одна із семітських мов. Цією мовою написано Старий Заповіт, як розмовна мова іврит функціонував десь до перших століть нашої ери, а потім зберігався
насамперед як богослужбова мова, мова освіти та всередині окремих замкнених єврейських общин. У ХХ столітті іврит було повернуто до широкого вжитку і він став державною і розмовною мовою ізраїльтян. Натомість, у Європі протягом майже тисячоліття аналогічну функцію виконував ідиш. Він зародився у Х−ХІІ столітті на базі рейнських діалектів німецької мови і був основною розмовною мовою євреїв протягом Середньовіччя, Нового часу, включно до середини ХХ століття. Єврейське прислів’я говорить: «Мова – це одяг, у який вбирається думка». Виступ представника Єврейської громади міста Музичне вітання від Вікторії Дрікер
Ведучий: «Здається, що таке рідна мова?... Мова – спосіб комунікації людини з людиною, і, маючи вибір, я беру ту, яка дає мені можливість спілкуватися з більшим числом людей. А тим часом якась таємна сила в людській природі каже: «Ти не маєш вибору; в якій мові вродився і виховався, тої без окалічення душі не можеш покинути, так як не можеш замінитися з кимось іншим своєю шкірою». (Іван Франко). Вірш «Мова» читає Яна Сафронюк, учениця НВК № 17 Існує безліч мов на світі І знаєм їх ми день від дня. Але, прошу, запам’ятайте, Що рідна є лише одна. Це та, з якою народились, З якою вийшли ми у світ, Це та, якою проводжала
Матусенька біля воріт. Я зараз мов багато знаю, Вивчаю їх я і люблю. Але зізнаюсь, що найбільше Люблю я мовоньку свою. Бо в ній я чую колискову І теплі мамині слова, Поради батьківські приймаю. О рідна мово, ти – свята! Не знаю я подальшу долю, Але я Господа молю, Щоб ниспослав народу волю, Щоб мову він зберіг мою. Бо це – найперший скарб для мене, І то не просто так слова… До болю рідна, ніжна, мила – То все є мовонька свята!
Ведуча: До слова запрошується берегиня українства на далекій півночі Тамара Смірнова. Там вона очолювала українську діаспору під назвою «Нащадки Кобзаря».
Вірш Лесі Українки читає Тамара Смірнова Звучить українська народна пісня «Я іду багряним садом» Вірш читають члени клубу «Джерела душі» Насамкінець – пісня «Бажаєм щастя», яку співають усі учасники свята: Хай не йде до серця туга, Хоч і час до неї звик, Порадійте ви за друга, Збудьтесь заздрощів навік! І хай родить наше поле, І хай світиться душа, І людська біда ніколи Хай не буде вам чужа! Приспів: «Бажаєм щастя!» – скажімо один одному.
«Бажаєм щастя!» – ми скажемо усім. І неприємності забувши і утому, Сердечним словом світ благословим! Бібліотекар: Якщо з українською мовою В тебе, друже, не все гаразд, Не вважай її примусовою, Полюби, як весною ряст. Примусова тим, хто цурається, А хто любить, той легко вчить: Все як пишеться, в ній вимовляється, – Все, як пісня у ній звучить. І журлива вона, й піднесена. Тільки фальш для неї чужа. В ній душа Шевченкова й Лесина, І Франкова у ній душа. Ведуча: Ось і завершується наше свято. Сподіваюся, що на все життя залишиться з кожним із нас наша велика любов до своєї
рідної мови, до державної мови нашої країни. Тож ніколи не зрадимо ту землю, де жили наші предки, де живемо тепер ми. Дякую усім, хто брав участь у нашому святі і допоміг зробити його таким змістовним, веселим, цікавим.
Наша адреса: 32300, Хмельницька область, м. Кам’янець-Подільський, вул. Князів Коріатовичів, 3 тел. 2-44-52; 2-13-14. E-mail: xdr123@rambler.ru