Листи до Приятелів (вип. 1 (3), грудень 2012 р.)

Національна ідея — це ідеали,

закодовані в суцільній історичній пам’яті народу Любов і злагода врівноваж ують долю

№ 1(3) 2012

журнал думки і чину

Letters to Friends · Listy do Przyjaciół · Le lettere agli Amici · Briefe an Freunde · Kartas a los amigos · Письма к приятелям · Les lettres ᾱ mes amis · ΕΠIΣTOΛEΣ ΣTOYΣ ΦIΛOYΣ

Літопис нашого буття  Чи збереже Європа

своє духовне обличчя?

Думки Івана Павла ІІ про християнський родовід нашого континенту читайте на с. 5, 34  Якщо обдарована

людина має шляхетну мету в житті, вона може зробити багато корисного для рідного народу

Про Євгена Онацького — журна ліста, науковця, дипломата, с. 14 політика читайте на

 На прикладі своєї

родини полтавка Софія Денисенко розповіла про знищення гено фонду української нації

Роздуми про її книгу «Тіні неза бутих предків» читайте на с. 12-13  Рідне слово докрайвік у

віддзеркалюватиме глибинний культурний код народу

Про невмирущість української мови розповідають Павло Мовчан, Андрій Содомора, Марія Чумарна та ін. с. 22-25

Згадати себе! Повірити в себе! Бути собою!

ЗМІСТ НОМЕРА

РЕДАКЦIЙНЕ

До читачів

[ Думки/факти ]

Люблю цю геометрію! .......... 4

ісля тривалої перерви ми відновлюємо випуск часопису «Листи до Приятелів». Нав’язуючи до традицій попередніх «Листів...», що їх видавав за кордоном Микола Шлемкевич, прагнемо усебічно з’ясовувати тенденції розвитку світу, місце України у спільноті народів. Переконані, що ХХІ століття буде українським. Сповідуючи принцип енергійного оптимізму, ставимо собі за мету висвітлювати події, явища, факти не з позиції репрезентування обличчя зла, що нині, на жаль, домінує у масмедіа, а справжніх реалій і перспективи. Маємо пам’ятати: доки є релігія, доти є надія; доки на нашій пречудовій землі народжуватимуться гарні талановиті діти — не зникне наш оригінальний генофонд; доки лунатиме світами наша українська пісня і доброчинна дума — «без золота, без каменю, без хитрої мови, а голос на та правдива, як Господа слово» (Т. Шевченко) — доти в сузір’ї народів сяятиме талант українства; доки пам’ятатимемо свою багатотисячолітню історію, з якої треба видобути дух молитви, праці і звитяги, — доти міцно стоятимемо на власних ногах! Як і кожний народ на земній кулі, ми зобов’язані зберегти себе як частку барвистого букету людства. Ми глибоко переконані, що людина — Боготвірний феномен, а нація — невигубний вічний дух. З Богом! *** Суспільно-релігійне видання «Листи до Приятелів» виходить завдяки добровільним пожертвам громадян. Усіх, кому небайдужі автентичні християнські вартості, гармонійне влаштування українського суспільства, перспективи духовної візії світу, просимо переказувати кошти на наш банківський рахунок:

р/р 26003230057 ЛОД ВАТ «Райффайзен банк Аваль» МФО — 380805 Код ЗКПО — 35047786

(із зазначенням «Добровільна пожертва»). *** Відтепер журнал думки і чину «Листи до Приятелів» можна читати і в мережі Інтернет:

[ 2

www.lysty.com.ua

Дізнайтеся адреси місць розповсюдження журналу!

]

[ Світоглядні орієнтири ]

Відповідальність за майбутнє Переднє слово головного редактора ................. 4

cc. [ Світоглядні орієнтири ]

Плекати духовні вартості Думки Івана Павла II про об’єднання Європи ... 5, 34 [ Від редакції ]

Схиляємо до традицій Миколи Шлемкевича ............ 6

IСТОРIЯ

cc.

[ Слово редактора розділу ] Війна, мир і вічність .............. [ Мудрість віків ]

«Кожен не доведений до ладу дух стає карою для самого себе» Уявна розмова зі Святим Августином ................. 8 [ Емблематичні постаті ]

На гостинах у Виговського ........................... 10

Полтава. Свідчення Софії Денисенко про те, як більшовики руйнували генофонд української нації... 12 Трагедія, що назріває ........... 13 [ На благо України ]

Євген Онацький — борець за порозуміння ....... 14 [ Естафета ]

Українська Кубань ............... 15

cc.

Сліди Короля Данила Галицького ............................... 22 Тріумф Ганни Нетребко .. 22 [ Лицарі нації ]

Павло МОВЧАН: «Вони зазіхнули на Боже» ... 23 Андрій СОДОМОРА: «Духовний простір буття людини» ........................ 23

7-15

[ Обов’язок пам’яті ]

КУЛЬТУРА [ Слово редактора розділу ] Слово, що творить ................ [ Думки, факти ]

4-6

22-27

[ Генетична пам’ять ]

«Мова — це генетичний оберіг Розмова із письменницею, дослідницею та педагогом Марією Чумарною ................... 24 [ Наша спадщина ]

Чехов — українець з роду і за духом .................... 26 [ Думки, факти ]

ПЛАСТУ — 100 ........................ 27 Михайло Милорадович і Бородіно .................................... 27

Євген СВЕРСТЮК

Поміркуймо...

ожний день дає людині шанс вибору між легшим і важчим, між безкорисливим і корисливим, між вигодою і обов’язком, між любов’ю, що вимагає самопосвяти і офіри, та байдужістю, яка нічого не вимагає. Біймося байдужих! Історія не закінчилася, і не закінчилися великі дороги. Споживацький світ достатку плодить ледарів та боягузів. Але світ, як завжди, належить сміливим і хоробрим, і тільки їхніми ділами і духом він, світ, живий». №1(03)/2012

ЛИСТИ ДО ПРИЯТЕЛІВ

ЗМІСТ НОМЕРА

СУСПIЛЬСТВО [ Слово редактора розділу ] Прелюдія злочинів .............. Мудрість ......................................

16 17

Спадщина Туган-Барановського .......... 18 Знаменні віхи в історії права ........................... 19

16-21

cc. [ Минуле — сучасне ]

«Добре там, де ми є» Розмова з українкою, яка 13 років прожила в Америці, а тепер повертається на Батьківщину ......................... 20 «Великий Партач» ................. 21

Національна ідея — це ідеали, закодовані в суцільній історичній пам’яті народу Любов і злагода врівноваж ують долю журнал думки і чину

РЕЛIГIЯ [ Слово редактора розділу ] Qui pro quo! ................................ [ Етика співжиття ] Духовний вимір музики .. Богослов’я із пустелі .......... [ Подвиг Йосифа Сліпого ]

cc.

28 28 28

Боротьба Кардинала за збереження церкви ....... 30 [ Репортаж ]

Проща до Боринич .............. 32

[ Вибір ]

Зцілення душі й тіла... Розмова зі Старцем Олександром (Кіларом) ......... 33 [ Світ у фотооб’єктиві ]

Освячення Собору Святої Софії в Римі .............................. 34 [ Наші орієнтири ]

Фестиваль «Лютин» .......... 36 Духовна боротьба ................ 37

СВIТ ДОВКОЛА НАС [ Слово редактора розділу ]

Зберегти землю: зберегти Україну .................. 38 Не втратити позицій Українське бджільництво у європейському контексті .... 39 Людина в залізній масці .. 39 Музей, що єднає… ................ 42 «Я по-своєму люблю Англію, але моїм домом вона ніколи не стане…» Розмова з Анастасією Коник, яка кілька років прожила у Великій Британії ................... 48

28-37

cc.

38-66

Швеція: всього достатньо .. 50 Цілісний погляд на Китай ........................................ 52 Педагогіка кожного дня ... 56 Подумаймо про майбутнє ........................... 58 «...Я в серці маю те, що не вмирає...» ....................... 60 [ Спорт ]

Україна — держава спортивна! .................................. 62 Феномен збірної України з боксу ............................................. 66

НА СВІТЛИНАХ: Собор Преображення Христового в Коломиї; Собор святого Вацлава в Оломоуці. WWW.LYSTY.COM.UA

№1(03)/2012

ЖУРНАЛ ДУМКИ І ЧИНУ ЗАСНОВНИК І ВИДАВЕЦЬ: Благодійна організація «Архангел Михаїл» СВІДОЦТВО ПРО ДЕРЖАВНУ РЕЄСТРАЦІЮ: КВ 15207-3779Р ПОШТОВА АДРЕСА РЕДАКЦІЇ: а/с 23, м. Львів, 79000 ТЕЛ./ФАКС: (032) 239-46-20, (032) 239-47-75 E-MAIL: lysty@i.ua www.lysty.com.ua РЕДКОЛЕГІЯ: Йосип Лось (головний редактор), Тарас Лильо, Мар’ян Лозинський (заступники головного редактора), Ігор Полянський (відповідальний секретар), Тетяна Хоменко (літературний редактор), Андрій Мельник, Галина Гевків, Ганна Гопко, Петро Камінський (редактори розділів). Активну участь у випуску журналу беруть студенти і випускники факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, священики, науковці, культурологи, політики, бізнесмени, представники інших сфер життя. Редакція може не поділяти позиції авторів публікацій. Редакція залишає за собою право скорочувати текст, змінювати назви матеріалів, але сенс їх залишає в авторському тлумаченні. За достовірність фактів відповідають автори. Це число журналу вийшло за фінансового сприяння: п. Сергія Ковальчука (генеральний директор ДП «Видавничий дім «Укрпол»), п. Лідії Парфенюк (Нью-Йорк). Фото на обкладинці люб’язно надала редакція газети «День». ДРУК: ДП «Видавничий дім «Укрпол». НАКЛАД: 3000 прим. ЗАМОВЛЕННЯ №

СВІТОГЛЯДНІ ОРІЄНТИРИ

ДУМКИ, ФАКТИ

Люблю

цю геометрію!

Слово головного редактора

Відповідальність за майбутнє ЙОСИП ЛОСЬ

Ми спроможні змінити світ на краще. За умови, що нашим гаслом буде енергійний оптимізм...

[В]

ідверто кажучи, я закоханий в цей знак триєдності всього сущого в світі. Він вражає своєю філософською глибиною і точним втіленням ідеї буття. Тризуб — найвеличніший символ людства, і це чудово, що він є гербом України! У світі існує біполярність, два протилежних начала, які доповнюють один одного: Iнь і Янь. З’єднує їх в одне ціле Дух — сакральна духовна сила. Тризуб — досконале втілення цієї істини. Ліворуч і праворуч протилежності, єднає їх центральний третій елемент — Дух. Центр тріади — духовна складова, сакральна сила, що єднає протилежності в ціле. Віддзеркаленням цієї гармонізуючої сили в свідомості людства з’явилась така духовна категорія, як моральність. Моральність — це відчуття єдності людини з природою, з Богом. Те, що Україна зробила своїм гербом триєдиний знак, центральним елементом якого є Дух, моральність, свідчить про її потужний творчий та духовний потенціал. Українці — прадавня нація, але водночас молода, бо у нас зберег лося багато невитраченої енергії, духовної сили. Перед нами велике майбутнє. Борис НІКОНЧУК (2000. — 2012. — № 34)

а наших очах старий світ розвалюється під тиском нових ідей. Який «старий світ»? За правильну відповідь не треба присуджувати премії — це система, в якій орієнтиром є споживання й розваги. Мова про неолібералізм, що його нам хитромудро накидають під виглядом таких двозначних термінів, як демократія, громадянське суспільство, правова держава, недоторканість особистості, свобода преси та інші привабливі декорації. Про комунізм у вигляді більшовизму не йдеться, оскільки цей витвір вселенських шахраїв своїм кримінальним минулим (винищення 100 мільйонів людей) ганебно збанкрутував. Принагідно думка німецького філософа-ідеаліста Ф. Шеллінга: зло, за задумом Бога, неодмінно мусить саморозвінчатися. Однак на посткомуністичному просторі маємо своєрідний мікс: залишки старої ментальності, що характеризується простацтвом, сірятиною, переляком, перемішалися з «каналізацією» Заходу — обмеженим розумом, лицемірством, мамонізмом, поневоленням плебейською субкультурою. Обидва варіанти матеріалістичного нігілізму — комунізм і капіталізм — посутньо антидуховні (духовність треба трактувати як божественність). Але ж не можна воювати з Господом! Щораз частіше знайомимося з думками морально чутливих особистостей багатьох країн, які передбачають не тільки крах плаского матеріалізму, але й пророкують народження нового світу — світу вартостей, після архаїки, варварства, цивілізації. Це вартості святої правди-справедливості, милосердя, солідарності, моралі, яка має стояти над політикою та ідеологією, над умонастроєм егоїстичної ви№1(03)/2012

годи. Не можна надалі терпіти, щоб неуцтво й аморальність ставали найкращою перепусткою до влади. Не можна надалі погоджуватися з тим, що простацький розум не замислюється над упослідженням, над гріхом брехні, злодійства, пияцтва, натомість постійно шукає зиску. Відтак — загроза збитків перетворює на вовка кожного осла. Не можна надалі миритися з тим, що кілька відсотків істот практично у кожному суспільстві обкрадає абсолютну більшість людей, а так званий «золотий мільярд» прагне виелімінувати інші мільярди людей. І тоді кілька десятків мільйонів «космополітичної еліти» (М. Кастеллс) перетворить цей мільярд на обслугу, задоволену зі свого ситого становища. Знову нагадаємо афористичну думку: «Найгірші вороги свободи — ситі раби» (Марія Ешенбах). Не можна дозволяти захланним і цинічним людцям знищувати довкілля, інакше усі без винятку посунемо на вселенський цвинтар. Розумова нікчемність, споганена огидними розвагами душа, здеформоване й мотивоване захланністю серце, спотворена модифікованими продуктами біологічна субстанція людини доконечно мусять відійти — і назавжди! — у небуття. Більшовизація мислення, макевіалізація політики, шейлокізація економіки, отварювання особистості не пасують людині як Боготвірному феноменові. І тому пам’ятаймо орієнтири Святішого Отця Івана Павла II: «Сьогодні, вже у планетарному контексті, треба йти ще глибше, здійснюючи новий синтез між вартостями і потребами, між вірою і культурою, між Євангелією і життям. Але для цього потрібна відвага і сміливість людей автентично віруючих, готових протиставити себе усіляким спокусам і стати відважними працівниками справедливості й миру… До вас належить розповсюдження врожайної «культури Євангелія», де Христос, який «живе вчора, сьогодні й назавжди», є конкретною відповіддю на засадничі питання бентежного серця людини». ЛИСТИ ДО ПРИЯТЕЛІВ

СВІТОГЛЯДНІ ОРІЄНТИРИ

[Д]

уховне обличчя Європи дві тисячі років формувало християнство. Творилися закони, відкривалися університети, утверджувалися взірці святості, Тому, як слушно підкреслюють відповідальні й морально чутливі постаті Європи, не можна доручати майбутнього континенту виключно політикам і фінансистам, тим паче, що домінує цинічне політиканство й спекулятивний капітал, «узаконені» маніпулятивністю світоглядно-орієнтаційної сфери. Годимося з висновками польського архієпископа Юзефа Жицінського: «Якщо забудемо велику традицію багатьох поколінь — замуруємо себе в плиткому скептицизмі, сповненому страхів і упереджень. Прагматизм і споживання не можуть стати вирішальними рушіями буття народів Європи». Саме з упорядкованої ним книги «Що Іван Павло II говорить про об’єднання Європи» наводимо кілька гостроактуальних донині думок одного з найбільших моральних авторитетів ХХ століття:

Плекати духовні вартості Думки Івана Павла II про об’єднання Європи 14 лютого 1981

Кирил і Мефодій, народжені в Тесалоніках, нав’язали духовний і культурний контакт з Константинополем, який тоді уславився великою теологічною культурою і місійною діяльністю. ПЕРШИМИ СВІДКАМИ ЇХНЬОГО АПОСТОЛЬСЬКОГО ЗАПАЛУ СТАЛИ КОЗАКИ З КРИМУ; але найбільшою євангелізаційною справою братів була місія на Великих Моравах.

20 травня 1985 Корені християнства вбачаємо в тому, що людська особа займає свою виняткову вартість посередині світу, що історія має свій сенс, що прогрес можна зреалізувати на усіх ділянках, що й надалі існує надія на влаштування світу на фундаменті справедливості і міжлюдської солідарності у пошануванні права, що можливий спротив занурюванню у глибини зла. Європейці мають обов’язок братерського пошанування усіх культур і народів.

11 жовтня 1985 Сьогодні деякі середовища та інтелектуальні напрямки прагнуть вимазати з пам’яті й життя спадок християнства як надзвичайну вартість для культури і гуманізму. Забуття власного народження і власного органічного розвитку завжди становить великий ризик, навіть може допровадити до відчуження. З іншого боку, ці спільні корені є дихотомічними. Сформувалися вони як два напрямки хрис-

тиянської теологічної, літургійної, аскетичної традиції, а також як дві різні моделі культури, які, однак, не є супротивними, що більше — взаємно себе доповнюють і збагачують. Логіка, розум — почуття, містицизм. Треба зібрати цей спадок багатої та взаємно доповнюючої думки і віднайти засоби й методи активізації, а також інтенсивної ДУХОВНОЇ КОМУНІКАЦІЇ МІЖ СХОДОМ І ЗАХОДОМ. Але чим є нинішня Європа? Якою є ії ідентичність, якою є ії душа? Які ії наміри і якими є ії фрустрації? Яким є нинішній історичний момент? 1. Перше враження — відсутність єдності, тріщини, які відділяють народи Сходу і Заходу… Гельсінки дали надію. Треба підтримувати співпрацю, братерство і мир між народами Європи. Рівно ж треба розвивати екуменічну співпрацю; 2. Гляньмо на «модель» сучасного європейського суспільства. Після повоєнної відбудови Західна Європа швидко розвивалася промислово й технологічно, що спричинило безпрецедентний добробут. Багатство товарів, розповсюджений доступ до культури, служби здоров’я, до багатьох суспільних служб, гарантованих через Welfare State (Держава благополуччя) — це лише деякі прояви цієї моделі держави. Водночас це масове, сучасне і споживацьке суспільство піддалося, під впливом мас-медіа, швидкій мислительній і культурній еволюції. Натомість Східна Європа змінювалася повільніше, бо жила в

«У постісторичний період немає ні мистецтва, ні філософії, лишається тільки технологія споживацтва і безнадійна перспектива багатовікової нудьги та жахливого духовного занепаду».

Павло ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ

WWW.LYSTY.COM.UA

№1(03)/2012

жорстоких системах, соціальних та економічних структурах; 3. Проблема Півночі — Півдня. Не мислити плиткими економічними та політичними чи ідеологічними калькуляціями. Церква мусить засвідчити і побуджувати вартості євангельські — справедливість, любов і мир; 4. Натуральною і фундаментальною клітиною суспільства є сім’я. Усвідомлюємо конфлікт і напруження, що існують між моделлю сім’ї і моральністю родини, представлені в Євангелії, й моделлю, закоріненою у сучасному суспільстві. Упривілеювання суб’єктивізму та індивідуалізму, зорієнтованого тільки на пошук власного, егоїстичного самозадоволення, спричинило ситуацію, коли подружжя позбавлене свого інтимного й природнього значення і вартості. Укорінення ментальності гедоністичного матеріалізму призвело до того, що аборти загостили серед народів Європи. Видається, що Церква зазнала поразки, бо не вдалося допровадити до прийняття ії моральної норми. Насправді у цьому сумному і регресивному феномені по-справжньому програли чоловік і жінка, лікар, який знехтував присягою, що стосується захисту людського життя, «світська» держава, яка занехаяла захист фундаментального й найсвятішого права до життя. Європа мусить замислитися над цією поразкою. Падіння народжень і демографічне старіння суспільства не можна надалі ігнорувати. Європейська людність, яка у 1960 році складала 25 відсотків мешканців світу, за умови підтримки сучасної демографічної тенденції, у 2050 році складатиме 5 відсотків. Це є втратою волі до життя і перспектив на майбутнє, можливо, навіть духов ним упослідженням. Тому не перестаємо казати Європі: «Віднайди свою душу!»… Сьогодні живуть і борються передовсім для здобуття влади і добробус.34



ВІД РЕДАКЦІЇ

Схиляємо до традицій Миколи Шлемкевича

років тому з’явився перший номер щомісячного журналу «Листи до Приятелів», що його за кордоном видавав відомий філософ, публіцист, громадсько-політичний діяч Микола Шлемкевич. Провідною ідеєю філософії та публіцистичної творчості видатного майстра слова, шляхетної думки і реального чину (книги, участь у багатьох організаціях, виданнях, створення Українського ПубліцистичноНаукового Інституту та ін.) був пошук правди. Переконаний ідеаліст, він прагнув до здійснення ідеалів Тараса Шев-

1. Співтворці успіхів Сталіна І в кінці одна з основних причин, що дала Сталінській Росії дійти до нинішньої сили. Це БЕЗПРИНЦИПНИЙ ОПОРТУНІЗМ західніх великодержав. Його документом було славне англійське: «торгувати можна і з людоїдами», яким оправдувалася англійська політика, йдучи на співпрацю з совєтами. Документом такої постави були так само відомі заяви одного з найвпливовіших французьких політиків і інтелектуалістів Еріо. Оглянувши потьомкінські села, 1933 року, в якому жорстокість Сталіна виявилася найяскравіше, — той Еріо заявив світові, що голоду в Україні він не бачив… Це також рік, який розпочав у ЗДА Рузвелтівську еру признання совєтів і співпраці з ними. 1956. — Липень. — Ч. 7.

2. Слово до «Патріота» Ти годуєшся на політичній невиробленості нашого суспільства, на відсталості наших мас, на їх добровір’ї, на тому, що вони не вміють ще як слід розрізняти…. Сторозтерзана, скривавлена Україна… слова, вони Тобі нічого не коштують, Ти їх холодно скалькулював, як засіб для Твого успіху; для Тебе це обігова монета,

ченка та Івана Франка про добро, правду і красу, про нову українську людину, озброєну ідеєю національної свідомості й соборності. М. Шлемкевич шукав нових шляхів для українського суспільства, для його морального зміцнення і державного оформлення. Подаємо кілька думок свого предтечі. Звісно, маємо врахувати часову та екзистенційну дистанції. Ми живемо вже в умовах відновленої державності, у період трансформаційної кризи людства. Однак чільні ідеї Миколи Шлемкевича донині актуальні.

якою Ти вкуплюєшся в свою особисту кар’єру. Ти говориш про те, що у нас немає правдивих патріотів, і хочеш мене збудувати своїм патріотизмом. Навпаки, Ти все вбиваєш у мені, коли бачу, як усіма Твоїми починами керує одне: Твоя низька привата, що фарисейськи прибирає маску альтруїзму. Не моралізації потребую я, а інформації. Поінформуй мене, наприклад, як Ти це робиш, що патріотизм, який вміщає любов, суттю якої є давати, жертвуватись, зрікатись без задньої думки, Ти так вправно сполучаєш із практикою Твого патріотизму, який означає брати, хитрити і заривати, де тільки дасться… Ти визнаєш тільки світ насильника, безмилосердного, ошуканця і злодія. Коли Тобі звертають увагу на Твій огидний егоїзм, на Твою безоглядну погоню за впливами, становищами, почестями, за добрим забезпеченням, за пам’ятником за життя, Ти відповідаєш, що Тобі заздрять Твого вели-

кого патріотизму. Сказавши це, Ти сказав усе про себе: що патріотизм Ти трактуєш як бізнес з його законами конкуренції, вічної підозри і заздрости, з його засадою «dog eats dog». О. Федорика 1956. — Липень. — Ч. 7.

3. Щоб було ясно Людина — це слаба істота і треба бути вибачливими до неї, до ії слабостей. Вона хоче жити, улаштуватись, мати вигоду. Це нормальні і здорові явища. Це ми всі, це ми такі! Але коли ті людські влаштувальні потреби і слабості вивищуються в чесноти, коли вони стають мірою цінности людини, тоді суспільство починає загнивати. Тоді треба, тоді конечно треба когось, хто взяв би на себе немилу ролю, що ії своєю роллю вважав колись Іван Франко: — ролю сторожасобаки, що гавкає раз у раз, щоб совість суспільства не заснула… Приглядаймося до людей! Не вірмо словам, навіть найголоснішим, але

вірмо людині та ії поставі в житті. Є люди, що при всіх переворотах і режимах виявили особливі здібності пристосуватись і улаштуватись… Тільки щоб того роду проворні люди не хотіли ставати вчителями чеснот і патріотизму! 1956. — Вересень. — Ч. 9.

4. Книга про УСС Вузенькі рамки нашого журналу не дають змоги дати всебічний, докладний перегляд праці д-ра Степана Ріпецького, яка появилася в серпні ц. р. у видавництві «Червона Калина» в НьюЙорку під назвою «Українське Січове Стрілецтво» — «Визвольна ідея і збройний чин»… Січове Стрілецтво — перша військова частина в нашій новітній історії, що стала улюбленцем громадянства всюди, де появилася і діяла. Їдея ії зродилася в часах австрійської займанщини та створена у повній свідомості своєї мети і своїх завдань — зброєю завершити змагання попередніх поколінь за волю і державність — стала вона під українським прапором… Незважаючи на велике число спогадів про стрілецтво, популярність стрілецької пісні на всіх просторах, усім працям бракувало певного викінчення — представлення політичної сторінки «ідеї і чину». Хоч написана у невідрадних умовинах чужини, схоплює цілість проблеми та дає повний погляд на передісторію Стрілецтва, творення легіону в 1914 році, розвитку ідеології, воєнних дій та постання у формі куреня, загону, дивізії осадного корпусу Січових Стрільців у Києві… К. Паньківський 1956. — Жовтень. — Ч. 10.

«Справжня ідея свободи передбачає наявність певного об’єктивного морального закону, який однаково вивищується і над керівниками, і над керованими. Суб’єктивізм щодо цінностей аж ніяк несумісний з демократією». Клайв С. ЛЬЮЇС

№1(03)/2012

ЛИСТИ ДО ПРИЯТЕЛІВ

ІСТОРІЯ щі ненавиділи як зрадника і підозрювали у таємних шпигунських діях на користь Хмельницького.» Безперечно, миротворець має бути стійким у своїх переконаннях. Проте не ця риса найголовніша. Джордж Орвелл, спостерігаючи за діяльністю Ганді, зазначав, що однією із визначальних рис великого індуса була непохитна віра у щирість і чуйність людської природи. Він не вважав насильство доречним засобом для того, ка, князя Ярему Вишневецького — аби змінити людину. Сьогодні можна антигероєм і ренегатом (хоча герой справедливо дорікнути: це надто ідеі антигерой — це поняття з одноалістично, а добро з кулаками набаго «кошика», адже, зрештою, гато ефективніше. І це справді для когось антигерой може так. Проте ідея вічного миру Стоїмо бути героєм.) Той факт, що всуціль ідеалістична. Імна тому Хмельницький здійснив мануїл Кант, один із найнебезпечному фатальний політичний визначніших речників краю нинішнього крок 1654 року, про що цієї концепції, розумів часу, між минулим найбільш красномовно її як ідеал, що має реі майбутнім, який має висловився Тарас Шевгулювати наші думки настати, і опираємося ченко у віршах «Стоі вчинки. Утілити усіляким загрозам. їть в селі Суботові…» ідеал важко. Щобільта «Розрита могила», ше, його практично Найбільшою з цих заа князь Вишневецьнеможливо утілигроз є відсутність віри, що кий пропонував ти. На цьому місці іноді охоплює нас, почуття альтернативне бацинік і практицист безнадії, яке іноді огортає чення розвитку нас, зубожіння серця і духу, відмовляються від тогочасної Українього і переходять яке знаходить нас, коли ни — це вже нюу табір прихильнибачимо, як відкидаються анси. Як правило, ків Realpolitik. Ідеаідеали, коли бачимо, як героїчний дискурс ліст не змінює своєї великі речі, що їх ми обнюансів не визнає, поведінки і продов говорювали і проголошубо малює чорножує діяти так, ніби вали, розчиняються у білу картину світу. «те, що не існує, насловоблудстві, оскільки Уже зовсім блідою на справді існувало б», життя набирає іншого тлі цих двох неприяк про це висловлюмиренних ворогів бається Кант. кшталту. Отож я читься постать сенатоСаме тому крах справді вірю, що, ра Адама Киселя, який однієї ініціативи не либонь, це усе несвоїми миротворчими має бути підставою для забаром мине. потугами прагнув привідмови від ідеї вічного Джавахарлал пинити братовбивче кромиру. Одна нездолана пеНЕРУ вопролиття. Історик Наталя решкода не може скасувати Яковенко так підсумувала його фінішу. З ідеалістів можна смізусилля: «В обстановці загостреного ятись чи знущатись, як це робили понаціонального конфлікту й ворожне- гоничі мулів щодо Дон Кіхота. Проте, чі роздвоєність Киселя, його прагнен- якщо погодитись із Геродотом у тому, ня до пошуків миру і злагоди не мали що надавати перевагу війні перед популярності ні серед українців, ні миром — чисте безумство, їхня спрасеред поляків. В Україні зневажали, ва заслуговує схвалення і пошани. дорікаючи, що його «українські кості Навіть якщо ідеал залишається недолюдським м’ясом поросли», а в Поль- сяжним.

Слово редактора розділу

Війна, мир і вічність АНДРІЙ МЕЛЬНИК

году про вічний мир було підписано між Росією і Польщею 6 травня 1686 року. Щоправда, тоді Росія була ще Московією, а Польща — Річчю Посполитою. Вічність, про яку домовлялись представники обох держав, тривала недовго: менш ніж через сто років тоді уже Російська імперія взяла найактивнішу участь у всіх трьох поділах свого колишнього союзника. Як бачимо, вічність, скріплена підписами смертних людей, мало схожа на ту справжню, яка залишається для нас недосяжним ідеалом. Чи означає це, що прагнути «віч ного миру» марно? Упродовж людської історії героями вважали переважно тих, хто брав до рук зброю, випробовував власні здібності на турнірах, виголошував революційні гасла і прагнув завоювати увесь світ. Для міфічного ірландського богатиря Кухуліна найбільшою образою було знеславлення: він нещадно убивав тих, хто погрожував скласти про нього ганебну пісню. Цю логіку можна зрозуміти. Непереможний герой «працював» для вічності, його подвигами мали захоплюватись усі наступні покоління. Минуле ХХ сторіччя здійснило відчайдушну спробу зламати логіку, відповідно до якої герой — це войовник, бунтар, такий собі «універсальний Рембо». Трагічний досвід двох світових воєн, помножений на незліченну кількість жертв революцій, релігійних і соціальних бунтів, божевільних прагнень утілити рай на землі, довів, що безоглядна ґлорифікація героїзму ставить під сумнів цінність життя конкретної людини і людське життя загалом. Тому миротворчі ідеї, зокрема й концепції «вічного миру», які упродовж століть перебували у затінку, стали актуальними, особливо у діяльності міжнародних інституцій — ООН та Європейського Союзу. Миротворці чинили свою роботу, найчастіше не потрапляючи до когорти героїв. Досвід шкільних років підказує нам, що гетьмана Богдана Хмельницького слід вважати беззаперечним героєм, його супротивниWWW.LYSTY.COM.UA

«Якщо національна самосвідомість під загрозою, то ця загроза виходить зсередини і за вибором, який часто робиться на виборчих дільницях. Загроза для національної самосвідомості в наші дні — то не результат тиску ззовні. Правдою є те, що сліпа гонитва за вигодою не була винайдена однією нацією. Правда, що ця гонитва дуже заразлива. Однак ніхто ніколи не може примусити обрати саме цей шлях». Вацлав ГАВЕЛ №1(03)/2012

ІСТОРІЯ|Мудрість віків

вятий Августин (або Августин Аврелій, якщо послуговуватись світським ім’ям) — один із найавторитетніших отців Церкви. Проте його постать настільки значуща, що виходить далеко за межі богослов’я: сьогодні його з цікавістю читають філософи, літератори, релігіє знавці, історики й усі ті, кого цікавлять небуденні розмисли про Бога, людину, час та інші «вічні питання». Ще у XIV сторіччі Франческо Петрарка зауважував: «З Августином, звісно, зрівнятися не може, як на мене, жодна людина; адже коли за його насиченого талантами часу йому, на мій погляд, не було рівних, то хто зрівняється з ним нині?» Ці слова і сьогодні не видаватимуться перебільшенням: Августин мав непересічний талант віднаходити істотне, розтлумачити його якнайширшому загалу, обра-

мивши усе це у блискучу літературну форму. Саме тому історія його драматичних душевних борінь і навернення у християнську віру вже у зрілому віці, висловлена у «Сповіді», не втрачає своєї оригінальності уже більш ніж півтори тисячі років. Навіть такі видатні його наслідувачі, як Руссо чи Толстой, не змогли досягнути сповідальної щирості і глибини у своїх творах. Відтак, твори святого Августина — це не просто книжки із «високої полиці». Вони потребують постійного оновлення, у кожну епоху вони резонують по-своєму, водночас зберігаючи щось нетлінне — непохитну віру у Бога і людину. Августинові думки, подані у вигляді уявної розмови, покликані стимулювати самостійне ознайомлення із його текстами, саме такий шлях допоможе найповніше осягнути спадщину великого мислителя.

n ІНТЕРВ’Ю З ІСТОРІЄЮ

«Кожен не доведений до ладу дух стає карою для самого себе» Уявна розмова зі Святим Августином — Ваша святосте, люди сьогодні, як і століття, тисячоліття тому, задумуються над питаннями про сенс життя, про те, хто така людина взагалі, якою дорогою їй іти до Бога. Проте є й байдужі до таких роздумів, які живуть сьогочасними потребами, або такі, які заперечують існування Бога і кажуть, що людина сама має себе творити. Що можна їм відповісти? — Таке вже засліплення людей; вони ще й пишаються своєю сліпотою! Чи ж може бути хто-небудь творцем самого себе? Чи ж є якесь інше джерело, звідкіля плило б життя й буття до нас, поза тим, з якого Бог створює нас, для нього життя й буття — це одне й те саме, тому що найвище буття й найвище життя — це те саме. Мерзенна та душа, яка відривається від Божої підпори, щоб перетворитися на руїну, а в ганьбі не бажає нічого іншого, як самої ганьби. — Але є й марновіри, про яких письменник Честертон сказав, що те, що вони не вірять у Бога, не означає, що вони ні у що не вірять. Навпаки, вони вірять у все підряд. — Вони намагаються всій тій спасенній пересторозі завдати смертельного удару, кажучи: «Це з неба приходить причина гріха, опертися якій несила»; або ж: «Це зробила Венера або Сатурн, або Марс». Очевидно, все тут спрямоване на те, щоб зняти з людини відповідальність за її гріхи — з люди-

ни, що не є нічим іншим, як тільки тілом, кров’ю й гордовитим порохном, — і всю ту відповідальність звалити на Творця, на Керманича Неба й Зір. — Знаходяться нині й такі, які вважають зло вартим замилування, бачачи у ньому особливу приваб ливість. Чи не стається це тому, що люди мають хибне уявлення про те, що таке зло? — Зло — це не що інше, як позбавлення добра, позбавлення, поза яким уже взагалі нічого немає. Бо коли якась річ втратить усе, що добре, то вона перестане існувати. Коли ж вона збереже своє буття й перестане бути надалі предметом мінливості, то вона буде у кращому становищі, ніж була раніше, тому що вона стане нетлінною. І що ж може бути божевільнішим, ніж твердження, що після втрати всякого добра якась річ стала кращою? Отже, позбавлене всього доброго є те саме, що — ніщо, тому, допоки якась річ існує, вона добра. Отже, все, що існує, добре, а зло — це не субстанція, бо коли б воно було субстанцією, то було б добром. Таким чином, усяке суще є добро; велике добро, — якщо не може піддаватися псуванню, мале, — якщо може.

Уривки зі «Сповіді» подано за виданням: Святий Августин. Сповідь/ Переклад з латини Юрія Мушака. — К.: Основи, 2008

Заперечувати існування добра, крім як через нерозуміння або незнання, абсолютно неможливо. Якщо воно винищується псуванням, то і саме псування не зберігається за відсутністю того, що дозволяло б йому існувати. — Ви і Ваші сучасники стверджували, що, на жаль, люди шукають тимчасового визнання, марнославства, аніж присвячують час самопізнанню та самовдосконаленню. Навряд чи нині щось змінилось. — Чи є щось жалюгідніше від нещасливця, який не милосердиться над самим собою й оплакує смерть Дідони, спричинену любов’ю до Енея, а не плаче над своєю власною смертю, що її спричинила нестача любові до Бога. Приязнь цього світу — це розпуста, невіра в Бога. «Славно! Браво!» — вигукують, щоб пробудити людський стид у того, хто вагався б так чинити. Далека людина від лиця Божого в присмерку пристрастей. Бо не ногами і не віддаллю в просторі віддаляється від Бога людина або повертається до Нього. Жити у пристраснім засліпленні — це жити у присмерку пристрасті, а це те саме, що жити далеко від лиця Божого.

«Історія будь-якого народу стає багатою подіями, великою, вона піднімає душу, тільки-но народ увірує».

Томас КАРЛЕЙЛЬ

№1(03)/2012

ЛИСТИ ДО ПРИЯТЕЛІВ

ІСТОРІЯ|Мудрість віків

НА СВІТЛИНІ: Святий Августин. Художник — Сандро Ботічеллі. Не слід уважати щось за правду тільки тому, що воно гарно виголошене, ані, навпаки, за обман тому, що з уст співбесідника пливуть немило звучні слова; і не мусить бути правдою те, що сказане без пишномовності, ні обманом те, що виголошене барвистим стилем. Про мудрість і глупоту можна сказати те саме, що й про корисні та шкідливі страви, про барвистий чи кострубатий стиль те, що й про вишуканий і череп’яний посуд: можна так само подавати страви одного і другого роду. Кожна душа, прикута любов’ю до земних речей, нещасна. Коли вона їх втрачає, у ній все розривається. Щойно тоді відчуває вона своє горе, яке WWW.LYSTY.COM.UA

вже й перед цією втратою робить її нещасною. Слід пам’ятати, що кожен не доведений до ладу дух стає карою для самого себе. — Якщо ж людина таки наважиться пізнати Бога, пізнати себе, на що їй насамперед треба покладатись, які людські здібності використовувати — віру, розум? — При пізнанні будь-яких предметів ми керуємося не словами, що звучать зовні, а істиною, що керує нашим розумом зсередини, хоча слова, мабуть, спонукають нас до такого керівництва. Той же, кого ми наслідуємо, Учитель, про якого сказано, що Він мешкає у внутрішній людині, є Христос, тобто непорушна Божа сила і вічна мудрість. Всяка розумна душа звертається до Нього, але Він відкрива№1(03)/2012

ється тим, хто спроможний сприйняти Його, керуючись лише своєю злою або доброю волею. І якщо хтось з нас іноді помиляється, то не через істину, що скеровує його, так як не через зовнішнє світло часто помиляються наші тілесні очі: світло потрібне нам тоді, коли ми звернені до розгляду предметів, — щоб воно являло їх нам настільки, наскільки ми спроможні їх розгледіти. У природі людини немає нічого вищого за розум. Але не за розумом треба жити, якщо вона хоче бути щасливою; інакше вона б жила тільки по-людськи, тоді як ми маємо жити по-божому, щоб досягнути щастя. Розуму людині недостатньо, і він має відкритись Богові. Сам наш розум — ніяке не найвище й незмінне добро. Що ж це за глибінь — людина! Господь знає навіть кількість її волосся, і жодна з волосин не втрачена для Нього; але все-таки легше порахувати волосся, ніж почування людини та хвилювання її серця. — Ви написали свій твір «Про град Божий», щоб пояснити падіння Риму. Як теперішньому читачеві слід розуміти основні ідеї, викладені у ньому? — Два гради створено двома родами любові: град земний — любов'ю до себе, доведеною до презирства до Бога, і град небесний — любов'ю до Бога, доведеною до презирства до себе. Перший має славу свою в собі самому, останній — в Бозі. Бо перший шукає слави серед людей, а найбільша слава для іншого є Бог, свідок совісті. Один у славі своїй підносить свою голову, другий же говорить своєму Богові: Ти, Господи,... слава моя, і возносяй главу мою (Пс.3,4). У одному панує похіть, що керує і правителями, і народами його; у іншому служать один одному по любові і правителі, що повелівають, і їхні підлеглі, що слухають. Перший град — в особі свого правителя — звеличує власну силу; другий же говорить своєму Богові: Возлюблю Тебе, Господи, кріпосте моя (Пс 17, 2). Навіть мудрі в першому граді, ведучи життя людське, добивалися благ тіла або душі, або і того, й іншого разом; ті ж з них, хто змогли пізнати Бога, не прославили Його як Бога і не подякували, але заметушились в міркуваннях своїх, і захмарилося нетямуще їхнє серце: називаючи себе мудрими (тобто звеличившись у своїй гордині і нахваляючись своєю мудрістю), збожеволіли і славу нетлінного Бога змінили на образ, подібний до тлінної людини і птахів, і чотириногих, і плазунів. Саме до шанування ідолів цього роду прийшли вони — і вожді, і підвладні їм — і поклонялися, і служили творінню замість Творця, який благословенний во віки, амінь (Рим. 1, 21-25). У іншому ж грас.10



ІСТОРІЯ|Мудрість віків ді вся людська мудрість — в благочесті, в шануванні дійс них Богів, в очікуванні як винагороди не тільки товариства святих, але й ангелів; щоб Бог був у всьому. — А якою має бути земна світська держава, щоб ті, хто у ній мешкають, почували себе повноцінними громадянами? — Насамперед справедливою. Що ж бо є держави без справедливості, як не великі розбійницькі зграї? Хіба не є розбійницькі зграї ніби малими державами? Адже і вони керовані вищою владою, союзом людей, який утворився шляхом суспільної угоди, і де на законних підставах між членами цього союзу розподіляється здобич. Коли ж цей союз лиходіїв зростає до таких розмірів, що захоплює землі, засновує оселі, захоплює міста, підкоряє народи і відкрито проголошує себе державою, тоді його, цей союз, об’єднує вже не тільки хижа жадоба, а ще й набута безкарність. Тому витончено і правдиво відповів Александру Великому один схоплений пірат. Коли цар запитав його, яке він має право чинити морський грабіж, той зухвало відповів: «Таке ж саме право, на підставі якого і тобі дозволено грабувати увесь світ. Але оскільки я роблю це за допомогою невеличкого судна, мене кличуть розбійником; ти ж це робиш за допомогою великого флоту, і тому звешся імператором». — Ви кажете, що два міста — Боже й земне — створені двома родами любові. А що таке справжня любов? — Любов — це солодкий і спасительний союз душ, без якого багатий бідний і бідний багатий. Вона в нещастях терпляча, у щасті стримана, в тяжких стражданнях мужня, в доброчесності щедра, в спокусах тверда, в гостинності привітна; між справжніми братами вона радісна, між брехливими — терпляча. У Авелі під час жертвопринесення бажана, в Ної під час потопу безпечна, в переселеннях Аврама тверда, в Мойсеєві під час засмучень лагідна, в Давиді під час гонінь його незлобива. У трьох отроках вона небоязливо поглядає на вогонь, що охоплює їх, в Маккавеях мужньо виносить жорстокі муки від вогню. Чиста вона в Сусанні у ставленні до чоловіка, в Ганні після смерті чоловіка, в Марії, яка не має чоловіка. Відважна в Павлові до викриття, покірлива в Петрові до слухняності, піднесена в християнах для сповідання, божественна в Христі до прощення. Але що про любов більшого можу сказати я порівняно з тими похвалами, які Господь вкладає у вуста апостола, що показує чудовий шлях любові і що говорить: «Якщо я говорю мовами людськими й ангельськими, а

На гостин

с. 9

ХРИСТИНА ДАВИДЧАК

НА СВІТЛИНІ: Середньовічна рака з мощами святого Августина в Чель д’Оро (Павія, Італія). любові не маю, то я — мідь, що дзвенить, або кімвал, що бринить. Якщо маю дар пророцтва, і знаю всі таємниці, і маю всяке пізнання і всю віру, так що й гори можу переставляти, а любові не маю, — то я ніщо. І якщо роздам усе добро моє і віддам тіло моє на спалення, а любові не маю, то нема мені з того ніякої користі. Любов довготерпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не вихваляється, не пишається, не безчинствує, не шукає свого, не гнівається, не замишляє зла, не радіє з неправди, а радується істині; усе покриває, всьому йме віри, всього надіється, все терпить. Любов ніколи не перестає...» (1 Кор. 13, 1-8). Ось яка любов — душа писань, сила пророцтв, огорожа таємниць, підстава знань, плід віри, багатство бідних, життя для вмираючих. Чи може ще бути більша великодушність, ніж померти за нечестивих? Що може бути благородніше за любов до ворогів? Лише вона не обтяжується чужим щастям, бо не заздрить. Лише вона не звеличується своїм щастям, бо не гордиться. Вона вільна від мук злої совісті, бо не мислить зла. Серед ганьби вона спокійна, серед ненависті доброзичлива, серед гніву незлобива, серед підступності чиста, серед неправди вона сумує, в істині втішається. Що сильніше за неї для прощення образ? Що надійніше за неї не стосовно суєти, але стосовно вічності? Тому і терпить вона все в цьому житті, всього чекає від життя майбутнього. І переносить все, що тут не трапляється, бо сподівається на все, що там обіцяється. Істинно, вона ніколи не перестає. Отже, досягайте любові і, свято мислячи про неї, приносіть плід правди. Підготував Андрій МЕЛЬНИК №1(03)/2012

ого погожого недільного ранку прокинулась від дзвінко настирливого синового: «Мамо, давай поїдемо кудись у гості!». Солодко позіхнувши, мимовільно зупинивши погляд на, ще звечора прочитаній замітці, у нашій районній газеті, в якій громада Жидачівщини запрошувала на святкування 355-тої річниці обрання І. Виговського гетьманом України; я, не роздумуючи, вигукнула: «Сьогодні, синку, гостюватимемо у І. Виговського!» Вже дорогою до селища Руда Жидачівського району, яку сьогодні називають малою Батьківщиною гетьмана, розповідала синові про цього, невідомого йому ще, дядька — славного предка козацького роду, розумного й мужнього «сірого кардинала» в гетьманській Україні: про його активну участь в боротьбі за Україну, про битву під Жовтими водами 1648 року, бій під Конотопом у 1659 році, про славнозвісну Гадяцьку угоду (1658 рік), зрештою й про те, яким чином цей гетьман зі своєю сім’єю опинився в наших краях… Руда зустріла нас гостинно, сонцесяйно… Спершу ми, разом із представниками влади, чисельними громадськими й козацькими організаціями області й району, офіційними делегаціями з Польщі та інших областей України, вшановували пам’ять І. Виговського у Кохавинському монастирі; одному із найвражаючих костелів Львівщини, на території якого ще у XVII сторіччі на дубі з’явився образ Діви Марії, який у середині XVIII сторіччя проголосили чудодійним. З часом Кохавинську Богородицю поселили у дерев’яній капличці в лісі. Історики стверджують, що її спорудили за кошти київської воєводи Терези Завадської-Виговської, невістки Івана Виговського. Сьогодні монастир належить отцям-редемптористам (УГКЦ). Потім ми йшли колоною, у супроводі козацької кінноти, на віче до музею гетьмана І. Виговського, який входить в десятку найоригінальніших музеїв Львівщини. Тут експонують предмети матеріальної культури, знайдені на території колишнього замку гетьмана у с. Руда. Серед рідкісних — дубові двері з родинної церкви Виговських із дарчим надписом невістки гетьмана, дружини сина Остапа. ЛИСТИ ДО ПРИЯТЕЛІВ

ІСТОРІЯ|Емблематичні постаті

нах у Виговського

НА СВІТЛИНІ: Цей чотирьохсотлітній дуб, за переказами, садив сам Іван Виговський.

Задовільнивши свою цікавість до музейних експонатів вичерпною розповіддю екскурсовода, ми попрямували на центральну площу селища й поклали квіти до пам’ятника І. Виговському, автором якого є відомий скульптор Р. Романович. І от, повернувши праворуч, одразу ж потрапили у вир козацького духу, занурились в атмосферу багатовікової давності. Ступаючи на землю колишнього родинного маєтку Виговських, познайомились із майстрами художніх промислів, викували собі монету на згадку, зліпили глиняний глек… І вже трішки втомившись, вирішили відпочити під велетенським чотирьохсотлітнім дубом, єдиним свідком часів гетьмана. Місцеві мешканці так і називають його дубом І. Виговського, переповідаючи з покоління в покоління, що це дерево садив сам гетьман. Газди територіальних громад району щиро пригощали нас українськими смаколиками: пампушками, сирниками, маківниками. Саме тут я вперше спробувала медовуху, від якої аж дух перехопило, і поринувши в атмосферу святкування, невдовзі уже й сама, підморгуючи своєму коханому, натхненно наспівувала: «Я козачка твоя, я дружина твоя…»; а синок, спостерігаючи за нами, щодуху наминав наваристий куліш, а потім як справжній козачок, під пильним наглядом членів товариства пошуку жертв війни «Пам’ять», спробував вистрілити з повстанської рушниці.

НА СВІТЛИНІ: Ювілей гетьмана зібрав тисячі гостей з усієї України. WWW.LYSTY.COM.UA

№1(03)/2012

Та не довелось нам довго засиджуватись під тим дубом, адже на сцені, спорудженій до урочистостей з нагоди козацького свята, уже розпочалось театралізоване відкриття IV Обласного фестивалю мистецтв «Козацька слава — злет душі людської». Ми підспівували вокальним ансамблям м. Ходорова «Діброві», м. Дрогобича «Ясенам», м. Золочева «Січі», вокальному ансамблю сім’ї Чорних з Нового Роздолу, «Кошикам» з Гніздичева; танцювали разом із ансамблями: «Наддністрянка» (м. Ходорів), «Молодість» (РНД), «Удеч» (МБК «Папірник»). А потім публіку збадьорив харизматичний Гуцул-Хуліган — співак, композитор, збирач фольклору Василь Мельникович, який своєю галицькою говіркою, веселими жартами, запальними співанками намагався, як сам зазначав, розвіяти хмари, що раптово повисли над Рудою. І диво — йому це вдалося! Гостей свята розважали також лауреат міжнародних та всеукраїнських конкурсів Ростислав Фединець (скрипка), гурт «Галичина». Насамкінець своєю присутністю учасників свята, особливо молодь, потішила миловидна львівська співачка Ірина Федишин, яка своїми піснями запевнила, що лише у нас, в Україні: дівчата — найкращої вроди, земля — козацького роду, вода джерельна з небом синім, люди — щирі і гостинні. Завершилось святкування видовищним феєрверком. Дорогою додому малий заснув у мене на плечі… Його, мабуть, перепов нювали враження, адже спросоння чадо бурмотіло: «Гетьманське село…», «Дуб Виговського», «Героям Слава!»… Мимовільно зловила себе на думці: «Наша пісня, наша дума, не вмре, не загине» й «Козацькому роду не буде переводу», тому що завдяки організаторам такого типу свят, (а у Руді 28-29 липня 2012 року його організували: управління культури Львівської ОДА, управління з питань сім’ї та молоді Львівської ОДА, Жидачівська РДА, Жидачівська районна рада, відділ культури і туризму й відділ у справах сім’ї та молоді Жидачівської РДА) ми не лише поглиблюємо знання наших дітей про славну минувшину рідного краю, а й пробуджуємо у них потяг до свого, етнічного, самобутнього. Невтомний шукач могили І. Виговського, світлої пам’яті Б. Г. Возницький все життя мріяв, щоб у його країні був своєрідний пантеон державних мужів…Частково його мрія здійснюється…Принаймні, 28-29 липня у Руді понад дві тисячі українців мали змогу доторкнутися до минувшини славного гетьмана України І. Виговського, привезти сюди дітей й поклонитися преславній гетьманській спадщині.

ІСТОРІЯ|Обов’язок пам’яті

окументальна повість Софії Денисенко «Тіні незабутих предків», яка окреслює всю панораму методичної руйнації осердя нашої нації — села, неодмінно викликає цілу сув’язь різноманітних почуттів і відчуттів: згусток болю в серці, співчуття до жертв цинічних, жорстоких репресій, захоплення винятковою працьовитістю українського селянина-господаря, красою побуту, окриленістю самого буття, ненависть до чужинців-більшовиків та їхніх прихвоснів — української голоти, яка у підсумку навіть не змогла скористатися по-людськи тим награбованим добром, що його нагромадили працелюби упродовж років й десятиліть, глибокий подив від того, що західний світ зігнорував найжахливіший злочин в історії людства, вдячність тим політикам і журналістам, і закордонним, і українським, у Галичині, які не мовчали, а намагалися отямити зачерствілий західний істеблішмент й спонукати бодай протестувати проти геноциду. Кришталево правдива оповідь про життя-буття чотирьох козацьких родів — Водяників, Жилів, Симончуків, Редьок, які перетворили хутори Миргородщини, Зіньківщини, Шишаччини на квітучий сад, про їхню стражденну долю й муки, загибель постає в один ряд зі свідченнями Барки, Маняка, Конквеста, Безансона, Маґґеріджа та багатьох інших, що стали вже хрестоматійними, а також тих, хто пережив комуністичний апокаліпсис, рівно ж їхніх дітей, онуків тих, які у незбагненних стражданнях прощалися з життям. Епічні герої воістину живуть серед нас. Полтавка Софія Никифорівна Денисенко найвиразніше уособлює постать нашої жінки з Великої України, насамперед своїм внутрішнім світом: материнського тепла й життєвої розважливості, родинного обов’язку й жадоби пізнання, поривчастого романтизму й глибокоаналітичного розуму, творчої обдарованості й твердості характеру, зовнішньої виплеканості й невсипущого духу життєствердження. Саме ці якості допомогли їй встояти серед лихоліть долі, видобути із глибин пам’яті свідчення рідних, інших очевидців масової заглади українства, утвердитися як на-

ДЕНИСЕНКО Софія Никифорівна

Народилася 13 березня 1925 року на хуторі Ковердина Балка Шишацького району Полтавської області в заможній родині селян-хліборобів. Закінчила Полтавський педагогічний інститут, філологічний факультет, та Харківський інститут іноземних мов, факультет німецької мови. Доктор філологічних наук, професор, відмінник освіти України, академік Академії наук вищої школи України, лауреат нагороди Ярослава Мудрого.

СВІДЧЕННЯ СОФІЇ ДЕНИСЕНКО Полтава.

про те, як більшовики руйнували генофонд української нації... уковцеві високих параметрів мислення і педагогові, громадському діячеві. І терпеливо чекати, поки над рідною землею розвидниться... У книзі — кілька пластів, сюжетних ліній. Однак щільно переплітаються дві: змалювання потуги українського селянина-автохтона, який ще від праукраїнців-трипільців підтримував тисячоліттями моральний ритм, і розкриття механізму ницої, без оглядно-жорстокої дії антипода цього працелюба й красеня — більшовицького зайди-мерзотника, захланного, цинічного, брудного у прямому й переносному значенні цього слова, того вселенського шахрая, який підступно нацькував суспільний маргінес на «куркулів», а потім так само винищив цю голоту, щоб позбутися свідків. Факти з життя хліборобських династій — справжній епос буття українського народу, який за Божими законами трудився, плекав землю — «всеплодющую матір», дітей — нащадків сильних, знаменитих, гарних козаків. Але настільки довірливих, доброзичливих, щедрих, що раптове нашестя знетямило їх. С. Денисенко це майстерно відтворює: «Я ж нікому

Чорна книга комунізму

«Саме в ім’я доктрини, яка є необхідною і невблаганною логічною базою цієї системи, було винищено десятки мільйонів невинних людей без якогось особливого звинувачення, хіба що злочином ставало те, що були вони шляхетного походження, міщанами, куркулями, УКРАЇНЦЯМИ і навіть робітниками чи... членами комуністичної партії». Стефан Куртуа, Ніколя Верт, Жан-Луї Панне, Анджей Пачковський, Карел Бартошек, Жан-Луї Марґолен. Чорна книга комунізму. Злочини, терор і репресії. Переклад з французької. — Львів, 2008. — С. 28.

№1(03)/2012

не заподіяв зла, не крав, не грабував, не вбивав, я тільки трудився»; «Дід Дмитро Водяник був знаменитий козак. Високий, ставний, світлі кучері на високім чолі, рум’яне обличчя з виразними рисами та великими проникливими, веселими блакитними очима, густа пшенична борода та гучний голос виділяли його серед інших. Доброзичливий, широка натура, бувалий чоловік. Замолоду чумакував, ходив у Крим по сіль... Синів поженив, купив їм земельні степові наділи від Зінькова до Миргорода, усім порівно, по п’ятдесят десятин. Своїми синами гордився, заповідав їм укоренятися в ЛИСТИ ДО ПРИЯТЕЛІВ

ІСТОРІЯ|Обов’язок пам’яті землю, розмножувати козацький рід, радів кожному онукові...». Ще два приклади. «Коли батько загубив триста рублів по дорозі з Жоржівки, на другий день якийсь чоловік приїхав верхи і запитав: «Чи ви щось не загубили?». Батько не стямився, аж заплакав. Посадив чоловіка за стіл, покликав усіх дітей: «Діти, скільки будете жити на світі, щоб жили чесно, щоб не взяли чужої й тріски. Я так живу і, ось бачите, мені Бог помагає»; «Перед Різдвом та Пасхою — Великі пости. В піст ніхто не їв скоромного. Навіть дітям не давали молока. Була у цьому якась святість, надія і повага до чогось вищого, таємничого, яке дає силу і охороняє від зла. Переступити цю міру було просто неприродно. Так мало бути. У піст варили борщ, затірку, галушки, куліш, пшоняну кашу, вареники з картоплею або капустою, пекли пироги, пампушки. Як на солодке, то пироги з калиною. Переважали борошняні страви, хліб на ка-

Із 36 родичів Софії Денисенко залишилося лише п’ятеро. Інших замордували голодом. пустянім листі, в основному житній, овочі та сухі фрукти». Можливо, за такими описами — виховання дітей, ведення господарства, проведення свят, організації весіль, навчання та ін. — вдасться відновити клас селянства на Великій Україні. Адже наведені у книзі факти малюють цілісну картину буття полтавців. Водночас — детально описано руйнацію цього воїстину солов’їного саду, сільського раю. Документальна повість Софії Никифорівни Денисенко, вперше надрукована на сторінках «Українського слова» понад 20 років тому, викликала великий резонанс у всіх регіонах України. До редакції і на адресу автора надійшли десятки листів-відгуків. Ось деякі витяги з них: В. Шиян, Харків: «Твір «Тіні незабутих предків» — страшний. Нагадує мою юність і молодість, нагадує жахи 1933–1937 рр., б’є в самісіньке серце. Я читала сама, обговорювала (не раз і не два) в сім’ї, знову читала сама. Згадую ті часи і дивуюся, як все це можна було пережити». Юлія Мозок, Полтава: «Читала і весь час плакала. Бо майже все це пережила...». Марія Мецгер, Молдова: «Пишіть, нехай це буде всім загиблим пам’ятником». Йосип ЛОСЬ WWW.LYSTY.COM.UA

Проф. Джеймс МЕЙС

Трагедія, що назріває

верніть увагу на ситуацію, що назріває в українському селі, де ще проживає чверть населення країни. Незабаром люди, які обробляють найкращі сільськогосподарські угіддя у світі і які не мають ні грошей, ні влади, отримають сумнівне право продавати цю землю тим, хто має й те, й інше. Покупці, а не продавці, захищені від будь-яких іноземних покупців, які запропонують настільки високу ціну, що продавці могли б отримати щось на кшталт відповідної компенсації за землю. Водночас у рік президентських виборів уряд оголосив, що цінам на хліб не дозволять зрости, тим самим посилюючи тиск на тих, хто не має за що жити, але має що продати, зокрема землю, на якій росте пшениця, що буде згодом продана за безцінь. Що станеться далі? Не треба бути доктором наук, щоб передбачити, що може трапитись. Більш привабливі сільські дівчата дванадцяти-п’ятнадцяти років завжди зможуть знайти собі місце на ринку білих рабів у Туреччині або деінде, де їх перепродаватимуть знову й знову. Їхні брати, які не мають грошей і позбавлені переваги зростання в містах, можуть, своєю чергою, продати свої послуги охоронців або поліцаїв і стати на захист від тих, кому пощастило менше й хто змушений виживати крадіжками. Як наслідок, одна половина чоловічого населення сіл буде найнята для переслідування другої половини. У цей час їхні батьки блукатимуть у пошуках паперових коробок, газет і пляшок з-під пива, щоб обміняти їх на шматок хліба, як це зараз роблять пенсіонери в містах. Невже це соціальна справедливість? Покійному тестю автора цих рядків вдавалось робити мільйонерів з

колгоспів Галичини, де земля не настільки родюча, як на більшості території України, й робив він це без особливої освіти за плечима. Звісно, він не міг збагнути, що для більшості голів колгоспів ця посада була нерозривно пов’язана з крадіжками. І хтось завжди приходив після нього і протягом декількох місяців розтринькував гроші, які йому вдалось накопичити. Одного разу йому навіть запропонували стати Героєм Соціалістичної Праці в обмін на дві свиноматки. Він відмовився й став пенсіонером буквально наступного дня. Селяни, які, по суті, перетворились на рабів згідно із сталінською версією соціальної справедливості, залишились ні з чим. А тепер, здається, їх готують до виселення із землі, яка годувала їх та їхніх прадідів. Невже автор цих рядків є єдиним в Україні, хто готовий здіймати ґвалт з цього приводу? Давати людям без грошей і влади сумнівне право продавати свою землю тим, хто має і те, й друге, без надання якомога більшої підтримки тим, хто намагається спробувати свої сили в приватному землегосподарстві незалежно від клептократів, якими є голови колишніх колгоспів і які продовжують диктувати свої правила в більшості сіл, є неправильним. Однією з відносних переваг України в цьому світі є її родюча земля. Нехай цю землю обробляють ті, хто робив це з діда-прадіда, й ця країна нагодує багатьох у цьому світі на користь усіх, хто тут живе. Нехай ті, хто зробив собі кар’єру, експлуатуючи хліборобів, поїдуть в Туреччину або деінде й продають себе за стільки, скільки вони варті. Я гадаю, небагато. День, 24.02.2004 р.

«Шкірою чую, як тотальне жлобство свідомо прищеплюється людям, перетворюючи їх на масу. Масі не треба мистецтва, масі не треба культури — масі треба закласти у підсвідомість, і вона піде у спроектований бік. Часом мені здається, що існує якийсь мозковий центр, що працює на самоліквідацію цієї держави, навіть не так руками ії ворогів, як зусиллями власних тут ідіотів».

Ліна КОСТЕНКО

№1(03)/2012

ІСТОРІЯ|На благо України

Євген Онацький — борець за порозуміння ЮРІЙ МЕЛЬНИК

[Т]

аке влучне й невимовно актуальне спостереження подибуємо в статті Євгена Онацького, надрукованій в аргентинському часописі «Овид» далекого 1954 року. Ця публікація, як і вся публіцистика Онацького, багата цінними, нестаріючими думками. Ми вихопили лише одну з них, ту, яка, як нам видається, добре пасує до теперішніх реалій України на двадцять другому році незалежності. Політичний емігрант, журналіст, науковець, дипломат і громадський діяч, член ОУН Євген Онацький (18941979) у своїх публіцистичних виступах багато уваги приділяв залагоджуванню конфліктів поміж самовідданими патріотами України, які, проте, не могли знайти між собою спільної мови. Звертаючись до поглинутих вузькопартійним розбратом українських політичних діячів, — наддніпрянців та галичан, уенерівців та зунрівців, ундовців та оунівців, петлюрівців та їхніх супротивників, — Онацький закликав їх до порозуміння, до державницької позиції, яку протиставляв короткозорому провінціалізму та герметичності душі. Одного разу український журналіст порівняв з дикунами тих, для кого існує лише власне розуміння справи, тих, хто відмовляється пізнати погляди інших осіб (своїх земляків!), без застережень визнаючи їх за «дурнів» чи «зрадників». Коротко про працю Євгена Онацького на благо України, досі так мало відому широкому загалу. Народився він у Глухові, в сім’ї шкільного вчителя. Походив з козацького роду. Буремного 1917-го Онацький, випускник Історично-філологічного факультету Київського університету, виконує обов’язки секретаря Української Центральної Ради, бере участь в оформленні Четвертого Універсалу, підписує важливі закони українського уряду. Того ж року він розпочинає журналістську діяльність та публікує дослідження в наукових виданнях. У січні 1919 року Онацький разом із дужиною Ніною поїхав на Мирову Конференцію в Париж, уникнувши таким чином пазурів більшовицького терору. В Україну повернутись йому більше не судилося. Але й до столиці

«Всі ми хочемо визволення України. Всі ми хочемо, щоб Україна після визволення була країною із зразковим урядом, з модерною адміністрацією, з населенням, що жило б у добробуті, творячи великі духові й матеріальні цінності. Але всі ми — хто більшою, хто меншою мірою — маємо свої думки, свої передбачування щодо шляхів, якими ми могли б дійти до тої нашої найвищої, найсвятішої цілі. Внаслідок того, що значна частина нашої еміґрації вкладає в ці свої передбачування забагато почуття і пристрасти, відбуваються часто жалюгідні сварки, непристойна полеміка в часописах, що в ній люди втрачають всяке почуття міри, і, замість любови до товаришів спільної долі, спільного товаришування на шляху до найвищої мети, розвивається ненависть і дика боротьба між своїми ж, що йде на користь тільки ворогові». Франції доїхати теж не вдалося, — через нелояльність державних мужів з берегів Сени до українського питання. На короткий час Онацький залишився в Лозані, згодом отримав роботу при Українській Дипломатичній Місії в Італії. Майже три десятиліття проживаючи у Римі, Онацький зробив для України силу-силенну корисного. Як журналіст і науковець, він зумів порушити українське питання в італійських ЗМІ, опублікувавши в них чимало поважних українознавчих студій. Як дипломат, він домігся від італійського уряду призначення українцям чотирьох університетських стипендій (з однієї з них скористався Олег Ольжич), створення кафедри української мови та літератури у Вищому східному інституті в Неаполі та лекторату української мови у Римському державному університеті. В обох навчальних закладах Онацький викладав. Зіткнувшись із відсутністю методичного матеріалу, написав першу в Італії граматику української

мови для італійців, а також перший українсько-італійський словник. Запеклий ворог німецького нацизму, Онацький на початку 1943 року написав листа Беніто Муссоліні, в якому обурювався поведінкою гітлерівських загарбників в Україні. З антинімецькими відозвами він звертався до міністра закордонних справ Ґалеаццо Чано (противника військово-політичного союзу Італії з Третім Рейхом), а також передавав матеріали про варварства німців іноземним журналістам. Антинацистська діяльність просто так Онацькому не минулася: коли Рим опинився під німецьким контролем (вересень 1943 р.), за нашим журналістом прийшли есесівці. Далі в його біографії — похмурі камери берлінської в’язниці та Заксенгаузену, щасливе повернення до дружини в Рим по закінченні війни та від’їзд до Аргентини навесні 1947 року (через небезпеку видачі Радянському Союзу). У Південній Америці Онацький очолював низку емігрантських організацій, до глибокої старості займався науковою та журналістською працею. А головне — написав свою монументальну восьмитомну Українську Малу Енциклопедію, якою зробив колосальний внесок в українознавство, передусім — у ті ділянки, в яких був неперевершеним експертом: народна творчість, звичаї, вірування, символіка. Титанічною працею Онацький на словах і на ділі показав свою безмежну любов до Батьківщини. Його заклики до порозуміння та консолідації конструктивних проукраїнських сил часто не хотіли чути сучасники. Ці заклики неодмінно мусимо взяти до уваги ми з вами у процесі побудови нової України.

«Набагато важливіше завжди пам’ятати, щоб народ і його представники трималися Бога, ніж запитувати, чи Бог стоїть на боці народу». Авраам ЛІНКОЛЬН

№1(03)/2012

ЛИСТИ ДО ПРИЯТЕЛІВ

ІСТОРІЯ|Естафета

220

років тому на Кубань прибули перші українські переселенці. Історик Дмитро Білий із Донецька, кубанець за походженням, на сторінках журналу «Країна» (серпень, 2012) наводить цікаві факти. Чорноморське козацьке військо, яке уславилося під час Російсько-турецької війни 17871792 рр., домоглося прав на освоєння правобережної Кубані. Спочатку наукова експедиція на чолі з осавулом Мокієм Гуликом ретельно обстежила край — «Тамань з околицями» (28 тисяч квадратних верст). Перша партія переселенців, козацька ескадра під проводом полковника Сави Білого прибула на Кубань 25 серпня 1792 року. Три інші колони рухалися з Придністров’я суходолом. Одну з них вів отаман Захарій Чепіга. Це була епічна картина — на Кубань переселялися 18 тисяч людей: похідні церкви, вантажі, народжуються дорогою діти, їх хрестять, хтось помирає. Організованість — подиву гідна! Українці розселялися вздовж річки Кубань, утворюючи курені. Нинішній Краснодар був заснований як Нова Січ. Донині збереглися назви станиць: Канівська, Уманська, Полтавська, Ведмедівська та ін. До кінця ХIХ століття «малоросійськими козаками» числилися близько мільйона осіб. Стосунки козаків з адигами, корінними жителями, спочатку були

Перепис 1926 року засвідчив, що більшість населення на Кубані складали українці добрі, будувалися на взаємовигідних умовах. Коли генерал Олексій Єрмолов став намісником на Кавказі й 1816 року оголосив економічну блокаду регіону, де жили горці, саме українська Чорноморія відмовилася підтримати цю облогу черкесів. Спротив адигів «приборкував» Кавказький корпус російської армії. Війна тривала понад 60 років. Росія утримувала на Кавказі більш як 500.000 вояків. Чорноморців серед них було мало, до того ж вели вони переважно оборонну війну — проти набігів адигів. Композитор Олександр Кошиць, збираючи народні козацькі пісні чорноморців, відзначав, що усі старі козаки розповідали про Кубань як про «нашу Україну». Отаман Яків Кухаренко писав на заслання Тарасові Шевченку: «Приїжджай на нашу Чорноморську Україну». Зберігалася й українська WWW.LYSTY.COM.UA

Українська Кубань мова. Кавказький намісник у 1844-1856 роках граф Михайло Воронцов писав у Петербург, що козаки-чорноморці вважають себе окремою нацією, ненавидять москалів-кацапів. Тому українців згодом розбавили великоруським елементом. І все ж перепис 1926 року засвідчив, що на Кубані більшість становлять саме українці. Згідно з цим переписом, у Північно-Кавказькому краї налічувалося 3 106 000 українців. Скажімо, у Кубанській окрузі вони становили 62,2% населення, а в її колишній «чорноморській частині» — близько 80%. Нагадаємо, що у лютому 1918 року Законодавча рада краю проголосила Кубанську Народну Республіку, а за декілька днів ухвалила резолюцію «Про прилучення Кубані на федеративних умовах до України». Рівно ж не забуваймо ініціативу гетьмана Павла Скоропадського, коли Київ заручився підтримкою деяких європейських країн (наприклад, Німеччини) щодо північних і східних кордонів України, Буковини і Кубані. Маємо належно оцінити також те, що тодішній народний комісар Радянської України Микола Скрипник спеціально їздив до Москви, вів перемовини про приєднання Кубані. Після 1925 року він добився «коренізації», по суті, українізації у регіоні. На Кубані відкрили близько тисячі українських шкіл, 16 українських педагогічних технікумів, українські газети, радіомовлення. Українською вели офіційну документацію, друкували книжки. Нинішній Краснодарський університет, наприклад, — це колишній Північно-Кавказький український педагогічний інститут імені Скрипника. Однак територіальні зміни робити боялися, пам’ятаючи про тотальну війну з козацтвом, коли цинічно винищили сотні тисяч людей. №1(03)/2012

Згодом Сталін і Кагановичнаркомголод під час колективізації свідомо вдалися до геноциду. На Кубані, особливо в ії «чорноморській» частині, вимерли від 25 до 30% населення. У деяких поселеннях — і до 60-70%. Деякі станиці, зокрема Уманську та Полтавську, у повному складі виселили до Сибіру за «петлюрівські» настрої. Параллельно пішла тотальна русифікація. Усі українські книжки реквізували, українські навчальні заклади позакривали, українських викладачів репресували. Скажімо, Кубанський український педагогічний інститут одного дня оточили солдати й усіх викладачів та студентів заарештували й відправили в концтабори. Коли ж у 1932-1933 роках проводили паспортизацію, на Кубані всіх українців просто записали росіянами. Результат — просто злочиннокумедний: 1926 рік — понад три мільйони українців, 1947 рік — близько ста тисяч. Тож коли сьогодні вороги України, українців, чи недолугі лакеї окупантів посилаються на аргумент «так склалося історично», вони не тільки лукавлять, а й беруть на свою душу величезний гріх. Закон історичної відплати ніхто ніколи не може відмінити. Донині на Кубані гостро стоїть проблема самоідентифікації, національної ідентичності. Люди знають, що їх предки з України.

СУСПІЛЬСТВО ках з історії Вандейську трагедію потрактовано як епізод громадянської війни. Відомий французький історик та публіцист Стефан Куртуа зауважує, що робесп’єрівським історикам було наказано дбати про поширення національної амнезії щодо злочинів у Вандеї. До сьогодні на цю тему накладено табу в університетах. Коли Рейнольд Сешер вперше у своїй науковій праці про війну у Вандеї вжив слово «етноцид» та «екстермінація», його ного з фактичних керівників Комізвільнили з Сорбони. Науковця тету громадського порятунку) пробували шантажувати і для генерала Тюрро сказано: У змушували зректися своїх «Здійснити екстермінації листі до доказів. В інтерв’ю польвсіх повстанців до останприятеляській пресі Р. Cешер ньої людини, спалити журналіста сказав таке: «Мою роїхні ферми, розчавити Олегаріо Гонсалез дину переслідували, тих боягузів, як бліх, де Кардедал писав, шантажували по тезнищити тих огидщо криза перестає лефону. Знаю, що них вандейців». З бути кризою, якщо громадським медіа латинської мови і державному телеe x t e r m i n at io— з’ясовані джерела кризи… баченню забороозначає докорінне Стосовно національної нено запрошувати знищення, витрагедії ця формула, звісно, мене на програми. нищення біолоне спрацьовує — трагедія Мене запрошугічних видів, назалишається трагедією попри вали лише катородів, етнічних встановлені мотиви авторів лицькі станції. чи релігійних масового вбивства. Оскільки Одного разу мене груп. зло зазвичай персоналізоване, запросив порУже в ХХ тобто зароджується у тал тижневика сторіччі Вандея свідомості людини, називаL’Express». стала одержити катів треба поіменно, як Шість років містю багатьох і тих, хто не тільки винитому міністерство злочинців. 1917 щив мільйони людей, а, що культури Франроку Ленін зації відмовилося явив: «Ми поважливо, започаткував та стерти з Тріумвинні екстерміобґрунтував геноциди. В фальної Арки в нувати козаків. Україні це, зокрема, ЛаПарижі прізвища Це — наша Ванзар Каганович та Йосип виконавців наказу дея». Два роки по Сталін… Їхні злочини Ропесп’єра — генетому для цього оригінальні, однак у поралів Тюрро і д’Амі. утворено Комітет у черку цих злочинців Сьогодні у Франції справах повного зниє щось таке, що дає сотні вулиць, інстищення козаків. Одну право називати туцій, шкіл носять ім’я зі своїх відпусток Ленін їх «вдячними Робесп’єра та згадуваних провів у… Вандеї і научнями». генералів-злочинців… віть купив там будинок, Проте незаангажовані аби на місці вивчати техв революційну апологетику нологію масового винищення. дослідники вандейського терпіння Вандейську практику застосовано у констатують, що сьогодні вищенаве1932-1933 роках в Україні. Вожді Французької революції ка- дені факти трансформують ідеали зали: «Мусимо це приховати, якщо революції до такого варіанту: рівність, знищимо вандейців, то звалимо на братерство, брехня. Декларована своних провину». Разом з успадкуван- бода без правди веде до залежності й ням ідеалів революції сучасна Фран- знищення — і самої себе, і, як вчить ція перейняла потребу замовчувати вандейський досвід, масового знизлочини революціонерів. У підручни- щення теж.

Слово редактора розділу

Прелюдія злочинів ТАРАС ЛИЛЬО

еповторність жахіть ХХ сторіччя у нас прийнято пов’язувати з євроінтеграційними перспективами України: із наближенням до часу Х нібито щезає контекст виживання й утверджується повноцінне буття народу. Як відомо, на ідентичність тієї частини сучасної Європи, яка входить до складу ЄС, істотний вплив мала Велика французька революція кінця XVIII століття та її ідеали: рівність, братерство, свобода. Однак життя завжди має більше шансів, якщо свобода узгоджується з правдою. А шлях до правди ще треба пройти не тільки українцям, тим паче, якщо ця правда є одним з ключів до усвідомлення механізмів масового вбивства в наступні після згаданої революції епохи. Першим геноцидом, який спланувала і здійснила державна влада, історики визнають винищення вірмен 1915 року. З поля зору випадає Вандея — невеликий департамент на заході Франції. Між літом 1793 року та весною 1794 року французькі революціонери знищили тут 200 тис. людей (за іншими даними — до 500 тис. осіб). За наказом Комітету громадського порятунку слід було винищити вандейців, насамперед жінок та дітей (останніх вважали майбутніми носіями пам’яті), а також швидко депортувати тих, кого не вбито. Вандею потрібно було спалити і знищити, аби стала пусткою. Як пише французький дослідник цієї трагедії Рейнольд Сешер, йшлося про те, щоб винищити людей, стерти з карти регіон, який був глибоко католицьким і єдиний став на захист короля та священиків під час Французької революції. Рішення про винищення, згідно з документами від серпня 1793 року, офіційно видали найвищі державні органи. У наказі Робесп’єра (од-

«Коли люди діють спільно, свобода стає ВЛАДОЮ. Помірковані люди, перш ніж заявити що-небудь, повинні придивитися до того, як використовують ВЛАДУ; це особливо потрібно робити, коли маємо справу з новою владою нових людей, про принципи, звички та нахили яких ми знаємо дуже мало — особливо у ситуаціях, коли ті, які здаються диригентами на сцені, можуть взагалі не бути справжніми рушіями подій».

Едмунд БЕРК

№1(03)/2012

ЛИСТИ ДО ПРИЯТЕЛІВ

СУСПІЛЬСТВО|Есе на тему Олександр ЗАВАДКА, к. м. н., доцент

Мудрість

удрість, Розум, Хитрість. Три кити, на яких тримається твердь людського буття. Це та корона «царя в голові», де Хитрість є золотом, що творить каркас і мозаїку коштовних рис та вмінь, з яких центральним, найгарнішим каменем є Розум, а світло, що заломлюється й множиться у філігранях, є Мудрістю. Саме цей осяйний ореол живого світла привертає увагу й викликає наше захоплення, а інші камені достойностей і здобутків лише підкреслюють цілісність і гармонію. Очі — дзеркало душі, однак чомусь саме блиск Хитрості ми розпізнаємо найпершим. Розум пізнають за мовою, а Мудрість — за розсудливістю і підсумками життєвого шляху. Багатьом Бог дарує довге життя, і лише перед святим Петром душа складе звіт, чому її тіло прожило, наче тріснутий горщик, не потрібний нікому, уникаючи життєвих негараздів і небезпек. Ще більше Божих створінь гасне як яскрава зірка, проживши коротке, але гідне людської пам’яті життя. Перші не стали Мудрими, бо не вміли, другі не змогли чи не захотіли (не маю на увазі девіз панків «Живи швидко, помри молодим»). Сократ початком Мудрості вважав щире здивування. Мемуари видатних людей читають від здивування та захоплення, шукаючи в них зернини Мудрості й рецепти Удачі. Слово — ознака Розуму, а успішний фінал — констатація Мудрості. Тому знайдене зеренце буде лише інструкцією, а от власноруч вирощене, зрошене думками та вчинками, стане Деревом Мудрості. Відмінність поняття «мудрець» у східному та європейському розуміннях полягає і в релігійній, і в цивілізаційній розбіжності. Східна схильність до яскравої фантазії, інтуїтивної мудрості та ірраціональної думки передбачає іншу грань та якість інтелекту, ніж у західній цілеспрямованості, раціоналізмі «технологічного» підходу до життя. Не певен, чи поняттям розуму та інтелекту варто надавати перевагу над інтуїцією та фантазією,

а тим більше — порівнювати їх. Криза суспільних формацій та очевидна цивілізаційна прірва між сучасними культурами дедалі частіше повертатиме до пошуку нових засад соціального устрою. Наразі лише шукають причини і винних, заглиб люючись у святі письмена і констатуючи хибність монетарної системи як такої. А справжня криза ще не почалася. Технократичному проектові «Венера», який моделює зовсім інші ідеали суспільства, явно бракує мислителів Сходу, ще більше — мудреців, щоб принаймні уявити, як багатомільярдна популяція зможе жити в гармонії з довкіллям, зберігаючи Свободу кожного. Прикро, що таких мислителів виростає лише декілька на століття. Певен, що людей із задатками Мудрості й можливостями вивести Людство з манівців споживацтва на велику дорогу немало. А може, й людство вже не потребує цілющих джерел Мудрості, покладаючись на древні премудрості святих книг? Таки є декілька чоловік, які шукають Мудрість, і значно більше спраг лих, які її потребують. Узявшись окреслювати важливі фрагменти мозаїки Буття, цілком усвідомлюю, що теми есе є складними для реалізації, однак роблю це з натхненням і без остраху. Хоча саме страх і біль є важливими захисними реакціями живого організму на загрози. Страхи минулого лікують каяттям і прощенням, сьогоденні — аскетизмом, страхам перед майбутнім протистоять лише Мудрість і Молитва. Не лякаймося фальшивих «проводирів» — вони оперують страхами, які в 99% випадків хибні. Правильний вказівник — рухатись до простої життєвої Мудрості, а соціальний рівень і статки, врештірешт, не такі вже й важливі, щоб дожити до сивини у щасті, здоров’ї, оточеним повагою і правнуками. Більшість із нас наївно вважає, що зуби Мудрості мають таку назву через їхнє прорізування у 16–30 років. Чи знаєте ви хоч одного Мудреця в такому віці? Мудрагелики. 21 рік потрібно

«Розумний не скаже того, чого не можна зробити. Мудрий не зробить того, про що не можна сказати».

Лао ЦЗИ

WWW.LYSTY.COM.UA

№1(03)/2012

було древнім кельтам, щоб виховати друїда з обраного і передати наступним поколінням концентровану Мудрість. Таку назву зуб підтверджує лиш тоді, коли його втрачено. Втрата зубів робить людину мовчазною, а, за висловом Ріохайба бін Верда, з десяти частин Мудрості одна складається зі знань та досвіду, а решта дев’ять — з уміння мовчати. Ньютон саме з видаленим зубом Мудрості (носив його постійно при собі як талісман) пов’язував важливі для світу відкриття. Древні традиції навчати через Мудрих волхвів, брахманів, дервішів, гуру, сенсеїв втрачено, фрагментарно ці знання доступні хіба для обраних. Інтернет, ще не ставши загальнодоступним, уже втратив свою когнітивність, а читання книг стало архаїкою. Єдина надія — на вміння Мудрих поліпшувати світ навколо себе, на духовних Пастирів, які прикладом просвіщають, і Вчителів, які здатні підтримати жагу до знань і допомогти в отриманні системного світогляду.

З десяти частин Мудрості одна складається зі знань та досвіду, а решта дев’ять — з уміння мовчати ЩОБ ЗДИВУВАТИСЬ, ПОТРІБНА ЛИШ МИТЬ, А ЗДИВУВАТИ — ЗУСИЛЛЯ ТИТАНА.

Уявімо собі, що в процесі еволюції Homo Sapienti, завдяки досягненням науки чи просто як дар від братів по розуму ми здобули можливість розуміти мову мозку і душі. Без слів сприймати зміст, суть та стан речей, повністю відкинувши такі рудименти, як обман, неправда, злий умисел через неможливість щось приховати, замислити. Вже не кажу про спосіб органічно передавати наступним поколінням свій досвід, майстерність, знання. Лише цей невеличкий вияв практичної Мудрості ліквідував би цілі томи юриспруденції, у витоку вирішив би безліч людських проблем. Карел Чапек у «Трактаті про Муд рість» дуже влучно розрізнив: «Сказати про Хитрість, — як стверджувати, що в оси є жало; це не щось заслужене, лише ознака. Сказати, що людина Розумна, — це ніби сказати, що слон великий і сильний, він може те, що недосяжне для інших. Сказати, що людина Мудра, — все одно, що розцілувати коханого». Без Хитрості будеш простаком, без Розуму — дурнем, без Мудрості — безрозсудним. Досягаючи Мудрості вмінням користатися Розумом без Хитрості, станеш прозорливим як Ярослав Мудрий, тож зберігай золоту середину і здобудеш щастя.

СУСПІЛЬСТВО|Економічна думка

Спадщина

Туган-Барановського У нинішні часи суспільних метаморфоз та фінансових криз з’являється спокуса шукати порятунок за межами власних надбань етичного інтелектуалізму, в лабіринтах чужих рецептів утвердження себе у світі. Однак в епоху абсолютизованої вигоди такі рецепти не рідко були підступно хибними. Сучасний суспільноекономічний оптимізм українця можна посили-

Відомий німецький економіст, публіцист і політик Йозеф Шумпетер називав його найкращим слов’янським економістом. Учень М. Туган-Барановського, видатний російський учений Микола Кондратьєв вважав, що саме завдяки генію українця економічну науку в Росії було піднято на європейський рівень. Михайло Туган-Барановський написав близько 140 праць, які стосуються майже всіх ділянок економічної науки (теорію вартості, розподілу суспільного доходу, історію господарського розвитку, кооперативних основ господарської діяльності тощо). Він першим у світі дав найбільш глибоке наукове обґрунтування кооперації, розробив вчення про фундаментальну закономірність циклічності економічної динаміки. Його заслужено вважають найкращим знавцем кон’юнктурних циклів, концепцію яких взяв за основу теорії прогнозування ринкової кон’юнктури Джеймс Мейнард Кейнс. Кон’юнктурна теорія грошей на півстоліття випередила кількісну теорію грошей Мілтона Фрідмена. Світову славу М. ТуганБарановському також принесло дослідження з теорії ринку та економічних криз. Він показав не тільки закономірність виникнення криз, але й їх подолання завдяки активізації інвестиційної та соціальної політики. У центрі економічного вчення українського економіста — ідеал соціальної справедливості. Він вважав, що капіталізм треба наповнити соціальним змістом. В «Основах політичної економії» він доводив необхідність саме соціального, а не політичного орієнтиру економічного розвитку, виступав за посилення соціальної політики через гармонізацію різних прошарків суспільства. Через кілька десятків років на це звернула увагу стокгольмська школа економіки. Сьогодні шведська модель економічного

«Найкращий економіст слов’янського світу».

Йозеф Шумпетер

ти, навертаючи на призабуті стежки геніальної спадщини українських мислителів. Їхні думки перевірені часом й поза терміном давності. Імпульси таких думок збагатили універсум, зокрема економічної культури людства. Серед постатей, які показують сучасній Україні (та світу загалом) шлях до себе, — уродженець Харківщини Михайло Туган-Барановський (1865 — 1919). селянина — найманим робітником, слова великого українця набирають ще більшої ваги. Михайло Туган-Барановський помер несподівано в потязі по дорозі до Парижа, куди їхав у складі української дипломатичної місії. Його ідеї сягнули не тільки французької столиці. А їхній шлях до рідної землі виявився значно довшим.

розвитку відома своїми успіхами у всьому світі... Шукаючи відповіді на питання: як узгодити соціальну рівність з виробничою ефективністю та чому в суспільстві паралельно з нагромадженням багатства зростає бідність, учений застерігав від безконтрольної з боку держави ринкової стихії. У рік більшовицького перевороту Михайло Туган-Барановський виступає проти націоналізації землі: «Залишення історичної арени класом землевласників стало б грізним передвісником наступної загибелі й інших імущих класів сучасного суспільства». Сьогодні, коли українські чорноземи хочуть зробити товаром, а справжнього землевласника-

Рекомендуємо ознайомитися з монографією професора Степана Злупка «М. І. ТуганБарановський — український економіст світової слави».

Наостанку варто нагадати глибоку думку видатного вченого: «Яка ж буде доля людськості, коли люди, вищі середнього рівня, будуть під владою людей звичайних? І чи не згасне творча душа людськості, якщо натовп керуватиме працею генія, якщо творча ініціатива окремої особи замре через неможливість свого виявлення?».

«Залишення історичної арени класом землевласників стало б грізним перед вісником наступної загибелі й інших імущих класів сучасного суспільства». Михайло ТУГАН-БАРАНОВСЬКИЙ

№1(03)/2012

ЛИСТИ ДО ПРИЯТЕЛІВ

СУСПІЛЬСТВО|Право і життя ■ 2350 р. до н.е. Кодекс Урукагіна Цього кодексу так і не знайдено, але він згадується в інших документах, таких як зведення законів, виданих месопотамськими царями. ■ 2050 р. до н.е. Кодекс Ур-Намму Найдавніший із відомих писаних кодексів законів. Є докази, що він підпирався усією правовою системою зі спеціальними суддями, свідченнями під при сягою та повноваженнями суддів присуджувати жертвам виплату відшкодування стороною, що провинилась. ■ 1700 р. до н.е. Кодекс Хаммурапі Цей вавилонський цар прийшов до влади 1750 р. до н.е. За його правління розроблено зведення за конів, вирізьблене на величезній кам’яній колоні. Вислів «око за око» став символом засадничого принципу цього кодексу. ■ 1300 р. до н.е. Десять заповідей Пророк Мойсей одержав перелік десяти законів безпосередньо від Бога. Відомі як «десять заповідей», вони згодом стали частиною Біблії. ■ 1280 р. до н.е. — 880 р. до н.е. Закони Ману Писаний збірник правових норм, що переходили з покоління в покоління. Вони заклали основи кастової системи в Індії, де люди поділялися за соціальним станом. Покарання застосовувано як крайній захід. Членів вищих каст карали суворіше, аніж членів нижчих. ■ 621 р. до н.е. Драконів закон Драконові, грецькому громадянину, доручили напи сати кодекс законів для Афін. Кодекс був такий суворий, що слово «драконівський» стало синонімом «невиправдано жорстокий». ■ 450 р. до н.е. Дванадцять таблиць Вважається, що ці закони, написані для керування римлянами, створили основу для значно сучаснішого державного і приватного права. Вони сприяли організації державної системи покарання

Знаменні віхи в історії права

WWW.LYSTY.COM.UA

злочинців, коли потерпіла сторона могла вимагати відшкодування від кривдників. Основний принцип той, що закон мусив бути писаний. Законність не повинні були трактувати єдино судді. ■ 350 р. до н.е. Китайський кодекс Лі Квея Перший китайський імперсь кий кодекс законів, що розглядав крадійство, грабіжництво, в’яз ни ці, арешт і загальні норми. Він був зразком для кодексу Т’яня. ■ 529 р. Юстиніанів кодекс Візантійський імператор Юстиніан відзначився тим, що впорядкував римський закон, відомий як Corpus Juris Civilis (Звід цивільного права). Багато правових положень, вживаних нині, запозичені з цього кодексу, що дав життя сучасній концепції правосуддя. ■ 604 р. 17 статей Японської конституції Написана японським прин цом-регентом, консти туція сформувала мораль і право в Японії. Одна з її статей проголошувала: «Мир і злагоду потрібно шанувати, оскільки вони вкрай важливі для взаємин у громаді». Вона свідчить, що пріоритет «східного закону» — запобігати чварам, а «західний закон» шукає, як їх розв’язати. ■ 653 р. Кодекс Т’яня Перелічував злочини і покарання за них у 501-й статті, переглянув і ввібрав у себе давніші китайські кодекси, унормувавши процедури. ■ 1100 р. Перша Юридична школа Заснована італійським юристом Ірнеріусом у Бо лоньї. До №1(03)/2012

1150 р. в ній навчалося понад 10 тисяч студентів. Сприяла відновленню Corpus Juris і поширенню римського права в Європі. ■ 1215 p. Magna Carta (Велика хартія) Англійський король Йоан Безземельний підписав Велику хартію, поступившись низкою своїх ко ролівських прав на користь баронів та народу. Вперше король зобов’язувався дотримуватися за кону і погодився, що барони можуть притягнути йо го до відповідальності. Хартію називають «прообразом англійського загального права». ■ 1776 р. Декларація про незалежність США Уперше уряд відкинув середньовічну теорію про право одного народу володарювати над іншими народами. ■ 1804 р. Кодекс Наполеона Кодекс закріпив численні перемоги французької революції, а саме: особисту свободу, рівність усіх перед законом та світський характер держави. Породив подіб ні кодекси в канадській провінції Кве беку (1865 p.), Німеччині (1900 р.) та Швейцарії (1907 р.). ■ 1864 р. Женевська конвенція Міжнародна угода на захист мінімальних людських прав під час війни, наприклад, захист військового медичного персоналу та гуманне поводження з по раненими. ■ 1945—1946 pp. Нюрнберзький процес Міжнародний військовий трибунал організував су довий процес над головними воєнними злочинцями гітлерівської Німеччини та керівниками націоналсоціалістичної партії. Держави-переможниці підтвердили, що й у воєнні часи моральні норми чинні. ■ 1948 р. Загальна декларація прав людини Проголошена ООН. Закріплює громадянські, політичні, економічні, соціальні та культурні права. Кур’єр ЮНЕСКО

СУСПІЛЬСТВО|Минуле — сучасне

Досьє Оксана Михайлівна Лиховид (дівоче прізвище Стецик) — музикознавець, композитор, поетеса, журналіст, педагог, громадська діячка. Член Національної спілки композиторів України. Родом з м. Копичинці (Тернопільщина). Виросла на Закарпатті в учительській родині, скінчила Мукачівську музичну школу № 1 (1959), Ужгородське музичне училище (1964, фортепіанний і теоретичний відділи) і Київську консерваторію (1970, факультет теорії та історії музики). Викладала історію музики в консерваторії (1970—1980), співавтор підручника для вузів «Історія української музики». Працювала також у репертуарній музичній колегії Міністерства культури, режисером Укрконцерту, науковим редактором видавництва «Українська

Розмова з українкою, яка 13 років прожила в Америці, а тепер повертається на Батьківщину — Ви рік за роком говорили, співали про Україну у різних куточках світу. Це — туга за своєю рідною землею чи якісь інші почуття? — Вперше я відчула ностальгію в Якутії, дуже-дуже далеко від рідного дому. Але це були не меланхолійна туга і сум, а ностальгія як активна, конструктивна сила, яка спонукала до творення свого світу в чужому краї, до створення свого етносоціального середовища. Для людини, яка шанує і любить свою землю і культуру, від’їзд у далекі чужі краї — це завжди психологічний шок, для декого — навіть трагедія. Росло дерево, живилося соками рідної землі і раптом — вирване з корінням. Але якщо це коріння проростає крізь серце і душу — воно ніколи не всохне. Почуття Батьківщини всередині кожного з нас зберігає ту душевну рівновагу, на яку не вплине географія. Де б ти не був, а Вітчизна в тобі, як твій особистий Всесвіт. Куди б доля не закинула українців, вони в чужому морі творять свої українські острови, об’єднані мовою, вірою і піснею. — Як американці та люди інших національностей сприймали Вас (як українку) та Вашу творчість? — Українська громада в США існує вже більше ста років. Існує силасилення різних — менших і більших українських громадських організацій — політичних, жіночих, професійних (товариства українських лікарів, інженерів тощо), молодіжних

енциклопедія». Після Чорнобильської аварії 1986 року виїхала за контрактом на роботу до Якутії, де 6 років працювала викладачем і директором музичної школи і згуртувала українців міста Нерюнгрі в національнокультурне товариство «Кобзар». Від українців Якутії була делегаткою Форуму українців республік СНД (Київ, 1991) та Світового конгресу українців (Київ, 1992). Після повернення з Якутії в Україну працювала викладачем Мукачівської музичної школи (клас імпровізації і композиції), викладачем Ужгородського музичного училища і художнім керівником Закарпатської обласної філармонії. Від 1996 р. живе у Нью-Йорку (США). Викладала в Українському Музичному інституті Америки, працювала директором

«Добре там, де ми є»

НА СВІТЛИНІ: Оксана Михайлівна зі своїми вихованцями. (СУМ, Пласт), українські церкви, школи, духовні семінарії, видаються українські газети і журнали. На українські фестивалі просто неба приходить чимало американських глядачів. Але не забуваймо, що Америка — країна емігрантів. Навіть «стопроцентний американець» має свої національні корені — ірландські, англійські, німецькі чи мексиканські, китайські, а серед них — і українські. Ніхто не є «екзотичним прибульцем», всі — рівні і звикли до цієї етнічної різноманітності. №1(03)/2012

— Із свого прикладу, свого життя можете відповісти, чи правильним є твердження «Добре там, де нас нема»? — Це твердження має іронічнонегативний відтінок і свідчить про заздрісно-ліниву позицію людини, яка не хоче чи не може нічого (в собі чи в своїм оточенні) змінити на краще, а насамперед — не здатна злізти з канапи біля телевізора, аби зробити якийсь рішучий конструктивний крок. Пропоную новий варіант життєвої програми: «Добре там, де ми є». ЛИСТИ ДО ПРИЯТЕЛІВ

СУСПІЛЬСТВО|Минуле — сучасне n СПРОСТУЙМО СТЕРЕОТИПИ громадсько-культурного і освітнього центру для новоприбулих «Українська світлиця».Була засновницею і головою нового 127-го відділу Союзу Українок Америки. У 1997 році організувала вокальний ансамбль «Українська родина», який брав участь в фестивалях, виступав з концертами в Нью-Йорку і за його межами. У 2005 у Нью-Йорку вийшов компакт-диск «Гілочка калини» з її піснями, а також відбулись її авторські концерти в Нью-Йорку і Філадельфії. Пісня О. Лиховид «Срібна Земля» — у репертуарі Народного артиста України Івана Поповича. У 2006 році О.Лиховид була делегатом 4-го Всесвітнього Конгресу українців у Києві. К 2007 році Оксані Лиховид присвоєно звання Заслуженого діяча мистецтв України. Якщо людина вміє і любить працювати, не боїться труднощів і хоче зробити своє життя кращим, для неї життя стає цікавим, змістовним, результативним. Якби хоч 50 відсотків населення України взяли на озброєння цей девіз, то в Україні настало би інше життя. Бо там, де ми є, мусить бути добре, інакше ми нічого не варті. — Плани на майбутнє. Америка чи Україна? — Звісно, що Україна. Проживши в Америці 13 років, я зрозуміла, свою пісню там я вже відспівала. Щодо планів, то в молодому віці людина всі свої сподівання на майбутнє будує навколо свого «Я», я ж на цьому етапі життя, озираючись на прожиті роки, свої плани пов’язую тільки з сім'єю. Як паросток свого роду хочу створити, узагальнити і удосконалити генеалогічне дерево. Щоб мої нащадки могли також відчувати зв’язок з минулим, будуючи своє майбутнє. Коли живеш у вирі буття, не зав жди усвідомлюєш важливості історичних подій та вплив своїх дій на плин часу. Зараз же до мене прийшло усвідомлення себе в історичному контексті, інакше дивлюсь на події, що відбулися зі мною і на рідній землі, й за кордоном. Тепер хочу з іншими поділитися своїми спостереженнями. Отож моя пісня буде надалі лунати в неперервному потоці часу і подій. Світ тісний, у цьому ще раз переконалася автор цієї статті. Після знайомства з Оксаною Лиховид, прослуховуючи подарований диск з композиціями, почула пісню, яку ще в шкільні роки виконувала із величезним задоволенням. Розмову вела Яна ФІЗЕР WWW.LYSTY.COM.UA

«Великий Партач» [Д]

ень у день наші відкриті й скриті вороги, рівно ж українські страхопуди й скиглії накреслюють нам безрадісну перспективу, нав'язують світоглядні стереотипии щодо «бездержавності, меншовартості, отаманщини, вайлуватості, пристосуванства, хатоскрайності» та ін. Часткове узагальнюється, аби принизити народ, відтак змусити українців змиритися із засиллям чужинців у владі, економіці, освіті, інформаційній сфері. Кінцева мета очевидна: загарбати наші чорноземи, спустошити душі, перетворити терплячих, добрих українців на рабів. І тут їм «допомагає» своїми судженнями Великий Партач (оцінка Олени Теліги) Володимир Винниченко. Його «вердикт» — «Читати українську історію треба з бромом» вже, вибачте на

[Ч]

слові, остогид. Але наведемо повністю цю сентенцію, відтак — подамо своє прочитання історії. Отже: «Читати українську історію треба з бромом, — до того це одна з нещасних, безглуздих, безпорадних історій, до того боляче, досадно, гірко, сумно перечитувати, як нещасна, зацькована, зашарпана нація тільки те й робила за весь час свого державного (чи, вірніше: півдержавного) існування, що одгризалась на всі боки: од поляків, руських, татар, шведів…Чи не те саме стає тепер? Тільки хотіли жити державним життям, як починається стара історія: Москва всіма силами вп’ялась і не хоче випустити…» Володимир Винниченко. ЩОДЕННИК (25. V. 1918)

НАШЕ БАЧЕННЯ

итати українську історію треба з любов'ю — стурбованою, гіркою, іноді пекельно болючою, але водночас винятково героїчною, продуктивною, з енергійним оптимізмом, бо: 1. Усі імперії, які товклися по нашій землі, відійшли назавжди в небуття, а ми ЖИВЕМО; 2. Ми знову стаємо світовою проблемою, але вже як СУБ'ЄКТ ІСТОРИЧНОГО ДІЙСТВА, як ДОКРАЙВІКУ САМОСТІЙНА ДЕРЖАВА, повноправний учасник подій, які НЕОДМІННО ПРИВЕДУТЬ ДО ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ; 3. З поміж 75 мільйонів автентичних українців десятки мільйонів, наразі вимушено розкиданих світами, окрім поневірянь, відірваності від свого одвічного, сокровенного, мають можливість опанувати найновіші технології, організаційні розв'язки співжиття, а також доступ до багатющих комор мудрості інших народів, цивілізацій — УСЕ ЦЕ НАМ ПРИДАСТЬСЯ ВЖЕ В НАЙБЛИЖЧІЙ ПЕРСПЕКТИВІ, коли, за Тарасом Шеченком, «ВСТАНЕ УКРАЇНА, СВІТ ПРАВДИ ЗАСВІТИТЬ». Наша нація ніколи не була «нещасною, зацькованою, зашарпаною». Як нація консервативна, А ВСІ ВЕЛИКІ НАЦІЇ — КОНСЕРВАТИВНІ (консерватизм базується на християнській, а не просвітницькій філософії людини; такі природні установи органічного суспільства, як сім’я, церква, профспілки, університети, громадські організації є посередником між громадянином і державою; акцент робиться на якісній ідеї свободи, адже співвідношення між свободою і порядком у консерватизмі утворює динамічну рівновагу), українці завжди зберігали спорідненість між «мертвими, живими й ненародженими» (Тарас Шевченко), коли треба було — бралися за зброю, а легендарних прикладів пасіонарності й звитяг маємо не менше, ніж «успішні» нації (програючи битви, ми виграли війну, оскільки зберегли свій генофонд, культуру як образ душі народу, динаміку перетворення, усі навики праці, творення матеріальних і духовних вартостей), у жодній з визначальних матриць буття ми не були й не будемо аутсайдерами. Порівнюючи з тими, від кого Україна «одгризалась на всі боки» і хто донині «вп’явся в нас і не хоче випустити», маємо не гірші, а в дечому — набагато кращі перспективи. Будьмо терпеливими. Час працює на нас. Певна річ, за нас час працювати не буде. МИ ЗОБОВ’ЯЗАНІ ЗБЕРЕГТИ СЕБЕ ДЛЯ ЛЮДСТВА, БО БЕЗ УКРАЇНИ ВОНО, ЛЮДСТВО, БУДЕ НЕПОВНИМ, ЯК, ЗРЕШТОЮ, БЕЗ БУДЬ-ЯКОГО НАРОДУ. ОТЖЕ, СТАНЬМО УСІ БЕЗ ВИНЯТКУ ТУРБОТЛИВИМИ ГОСПОДАРЯМИ РІДНОЇ ЗЕМЛІ. Йосип ЛОСЬ №1(03)/2012

КУЛЬТУРА

Слово редактора розділу

Слово, що творить ГАЛИНА ГЕВКІВ

ізкі судження про людей, про події і явища обмежують світогляд людини, не дають їй змоги побачити повноту цих самих подій, явищ і людей. Добирати слова і замислюватись над сказаним перш ніж воно прозвучить — один із важливих уроків, які почерпуємо з релігії, культури і самого життя. Слова — це те, чим ми користуємось найчастіше, але над чим замислюємось рідко. Не потрібно робити особливих зусиль, щоб сказати щонебудь, щоб дати відповідь на питання, висловити свою думку, своє ставлення до когось чи до чогось. Ми послуговуємось мовленням так само легко, як дихаємо. Ми називаємо предмети і навколишнє середовище, озвучуємо цей світ людськими голосами, позначаємо кожен новий день своїми інтонаціями. Називаючи і промовляючи речі і людей навколо, ми також називаємо і промовляємо себе, висловлюємо себе у нашому ставленні до інших. «Все, що говориш, говориш про себе, а особливо те, що говориш про інших» (Поль Валері). Кожне вимовлене слово стає частиною людини; воно, наче слід від підошви, — залишається після нас на місці, яке ми вже минули, до якого не повернемось. Вигляд, існування, а також зникнення цього сліду залежить від багатьох внутрішніх і зовнішніх чинників, але сліди від слів міцніші і триваліші, аніж сліди від підошов, — і саме тому, що їх не можна бачити, а можна лиш відчувати. В історії часто траплялося, що одне правдиве і наснажуюче слово

змінювало хід подій, змушувало людей, цілі спільноти замислюватися над сенсом буття. Чекаємо на таке слово і нині, в часи сум’яття. Мас-медіа пропонують нам оцінку усіх подій і мають для нас готові слова і фрази, якими названо кожне із явищ. Ми називаємо речі так, як нас того навчили, шукаємо потрібне слово серед дозволених, ми обговорюємо сьогоднішні новини, вживаючи фрази, які придумав хтось інший. І як насправді нелегко назвати і вимовити щось самостійно. Нелегко пізнати ту чи іншу подію, ту чи іншу людину, знайшовши для неї такі слова, яких іще ніхто для неї не добирав. Знайти такі слова — означає зважитись на більше, аніж просто назвати; знайти такі слова — означає докластись до акту творення. Назвати так, щоб не знищити, а продовжити творення — це те, що робить культура. Ми хочемо навчитись і долучитись до такого називання, тому читаємо книги, шукаємо цікаві фільми, ходимо на виставки, на концерти, до театру тощо. Слово, яке творить, неможливо не впізнати, його не можна не почути, не можна вимовити мимоволі, як і не можна стерти його сліду. Таке слово змінює простір і світ навколо, змінює взаємини і відкриває небокрай у його повноті. Тобто ні, навіть не так: відкриває небо без краю і землю без краю, предмети з іншими обрисами і людські стосунки із розширеними контурами. Це слово долає видимість і торкається суті, а ми маємо його почути, впізнати, і роблячи велике зусилля, вимовити. То прийшов хтось із нас і каже, Що він бачив сьогодні речі За видимістю речей… (Г. Чубай)

«Тобі не вільно називатися власним ім’ям Тільки тому, що інші безликі від ницости. Тобі не вільно ходити на весь зріст, Бо навколо закони пігмеїв. Тебе позбавили навіть калюжі. Ти, який роджений для океанів. Та в день найтяжчої зажури Усі потоки винесуть тебе назовні».

Емма АНДІЄВСЬКА

№1(03)/2012

ДУМКИ, ФАКТИ Сліди Короля Данила Галицького

[П]

ольща дозволила українським вченим досліджувати місце поховання засновника міста Холм, короля Данила Галицького. Холм — столиця Галицько-Волинського князівства, земля ратної руської слави, наших мечів, які рятували Європу від навали азійців. Отже, це спільна європейська спадщина. Нагадаймо принагідно собі такий факт: єпископ Холмський і Підляський Іларіон (Іван Огієнко) 31 травня 1942 року звернувся з пастирським листом до всіх людей доброї волі. У ньому глибоке серце вичитує: «Свята Данилова гора у стародавньому княжому місті Холмі — це національна українська святиня, мила й дорога кожному українцеві тими великими історичними подіями, що тут відбувалися». Після Другої світової війни М. Хрущов обґрунтував перед Йосифом Сталіним потребу формування Холмської області у складі України. Однак ані цей тиран, ані західні «демократи» не бажали прислухатися до відновлення історичної справедливості…

Тріумф Ганни Нетребко

Українка Ганна Нетребко стала символом Австрії. Як зазначають поважні видання, відома оперна співачка на Зальцбурзькому фестивалі зачарувала меломанів. На прем’єру «Богеми», де співала Ганна, прибули відомі особистості — обидва останні президенти Німеччини з дружинами, принцеса Нідерландів Маргріт та ін. Дует Ганни Нетребко з Петром Бечалою визнали «новою ідеальною парою». Певна річ, прикро, що Г. Нетребко нині є австрійською громадянкою. Дивовижа, як століттями Україна віддає свої таланти іншим культурам, націям — і все ще у вирішальній, тобто світоглядноорієнтаційній, духовній царині має що запропонувати світовій спільноті. Ми вже наголошували: ліпше ділитися своїми здобутками, ніж жебрати в інших, та ще й, як це чинить дехто, присвоювати чужу історію. І ще один доказ: У СПРАВЖНІЙ ЄВРОПІ МИ ДАВНИМ-ДАВНО. Тож перестаньмо повторювати чужі небилиці! ЛИСТИ ДО ПРИЯТЕЛІВ

КУЛЬТУРА|Лицарі нації Павло МОВЧАН:

«Вони зазіхнули на Боже» [М]

оє глибоке переконання заґрунтоване в історію. Зразу вам моє контр-запитання: де латина? Де мова великої держави? Вона збережена сьогодні тільки як релікт у медицині. Чому Рим повинен був загинути? Він став наскрізь аморальним. От сьогоднішній стан нашої влади мені нагадує римські часи. Я не випадково простудіював цілий корпус літератури римської доби — все, що передувало появі Христа, його слову, божественній істині, все знищувалося. Якими жорстокими і розпусливими були останні імператори. І все, що зазіхало за часів Риму на інші мови, етноси, на їхню самобутність, все загинуло! Нема й сліду! Росіяни навіть не усвідомлюють, яку повинні понести плату за денаціоналізацію. Про це я у своїх статтях, зокрема в роботі «Мова — явище космічне», написав, посилаючись на вчення Потебні, Гумбольдта і сучасних філологів–дослідників мови, — слово не можна знищити. Можна спалити книги, але не слово, бо воно

всюди. Це така ефемерна субстанція, це щось і нічого водночас. Чужа мова мені ніколи не замінить моєї, бо вона глибинна, вона на рівні архетипу, це рівень ДНК. Мову дає Бог. І зазіхати на неї небезпечно. Ми не обираємо батьків, групу крові і не обираємо мову! Це їм здається, що вони можуть обирати мову своїми законами, вирішувати, як хто має говорити. А насправді це обирає Бог. І тут вони посягають на божественне! Росія ще не усвідомлює, що на неї чекає. Бо не розуміє, що посіяла. Згадайте, як у радянські часи було знівельовано величезний відсоток українців — на Кубані, Слобожанщині, Курщині, Воронежчині. Але потім несподівано з’явився Горбачов, який зруйнував «нєрушиму» імперію. Це був Господній план. Також свого часу Хрущов намагався влізти в російську мову: у 1964 році з його ініціативи змінили російський правопис, за яким почали писати і говорити «зайци», «огурци» замість

«зайцы», «огурцы». В тому ж році доба Хрущова закінчилася... І таких прикладів в історії — безліч. Тому невідомо, які ще Господні сюжети чекають на Росію. Їм здається, що за короткий термін можна русифікувати Україну. Але ніхто не знає, як і коли з’явиться, умовно кажучи, новий Горбачов і все полетить шкереберть! Один Господь відає! Слово — це Господня сфера, воно Богом дане і сформоване. А ківалови та колесніченки зважилися зазіхнути на Господнє. І оце вони перемогли? Та нічого їм не допоможе, ні Афон, ні Кирил, доля буде та, якої вони заслуговують. А для нас — це чергове випробування. Треба все робити вчасно. Україна молода (7-8.09.2012)

Андрій СОДОМОРА:

«Духовний простір буття людини» [С]

правді, нації вмирають не раптово, не від інфаркту (Ліна Костенко), а поступово, втрачаючи свою мову. Хай не від інфаркту, а все ж, погодьмося, — від серцевої хвороби. Згадаймо ж писаний наприкінці Другої світової (1944) вірш В. Сосюри «Любіть Україну». Офіційна критика, зайве й нагадувати, лицемірила. Картаючи поета за те, що той, мовляв, не бачить індустріалізованої, радянської, України, приховувала справжню причину свого гніву: автор пов’язував любов до України з любов’ю до української мови; мову ж — із серцем. А звідки серце черпає свою снагу, де воно й з ким воно, про це найвиразніше — автор «Рідної мови» Сидір Воробкевич: Де вітри віють, Трави зеленіють, Де гори високі, — Там серце моє!. [...] Вірли де літають, З сонцем розмовляють, Дніпрові де води Лиш просять свободи, — Там серце моє!.. WWW.LYSTY.COM.UA

До речі, ті два вірші — «Рідна мова» (1869) і цитований, «Де серце моє» (1863) — мабуть, не випадково розміщені поряд (Воробкевич С. Вибрані твори. — К.: Дніпро, 1987. — С. 100, 101). *** «Non sum qualis eram» (Вже я не той, що колись...), — ще раз, насамкінець, повернімось до Горація. Так, словами поета, міг би сказати й листок під осінь. Так — і саме дерево, на якому зростає те листя. Так — виснажена «кривдною» людською працею на ній Земля... Для людини ті зміни стають відчутними передусім у мові («Різкі, сухі мої зробились речі, — / Пора худого жнива надійшла»)... Та чи не тому, мовби пересихаючи, скупішає слово, яким послуговується людина, що вже вона, земнородна істота, й не торкається своєї матері-землі — черствіє серцем?.. І все ж свого часу, після кровопролитних громадянських воєн, що такою жорстокістю заполонили суспільство, з надією на оновну весну, Верґілій написав свою поему «Про №1(03)/2012

хліборобство»... Через тисячоліття, уже в нас, Осип Шухевич, натхненний «весною народів», переклав цей твір українською мовою... У такі ж, весняні, а не зимові обрії маємо дивитись і ми, сьогоднішні, йдучи нелегкою життєвою дорогою. Нелегкою, бо «якщо хочеш знайти джерело, то мусиш іти вгору, проти течії» (Іван Павло II). Мусимо, хай як це нелегко серед стількох зваб нашого часу, робити вибір. Мусимо, не тікаючи кудись у ліси, гори чи пустелі (легко бути собою, коли ніщо не загрожує знеособленню), мусимо — «проти рожна перти, проти хвиль плисти» (Іван Франко). Цей рух проти хвиль, до свого кореня, до себе, до рідного слова, до гармонії розуму й серця, і є поступом, — а не поспіхом, що веде в нікуди... З книжки «Від слова до серця, від серця — до слова» (Львів: Літопис, 2012)

КУЛЬТУРА|Генетична пам’ять

ашому журналові випала честь поспілкуватися з відомою українською письменницею, дослідницею і педагогом Марією Чумарною. Ми зустрілись у школі «Тривіта», де пані Марія, розповідаючи дітям про Шевченка, надихала їх на власні подвиги: «Шевченко став великим поетом, коли був такий,

як ви. Він умів слухати природу і не забув цього, коли виріс. Ви будете великі, як Тарас Шевченко. Найбільша таємниця — це любити світ, бачити і чути все, що навколо, і пам’ятати, що кожному Бог дав великий талант».

«Мова — це генетичний оберіг» Розмова із письменницею, дослідницею та педагогом Марією Чумарною — Пані Маріє, Ви даруєте дітям колосальну віру в себе, коли виявляєте велике зацікавлення у їхній творчості і коли кажете їм, що вони будуть великі, як Шевченко. Це частина Вашої методики? — Першочергове завдання нашої школи — відкрити дитину як особистість. Ми спрямовуємо великі зусилля не лише на вивчення досягнень відомих людей, але й на досягнення самої дитини. Колись на Волині я була на виступі про обдарованих дітей. А саме тоді у нас навчався хлопчик, який ледь-ледь тягнув програму, а його батько і мати були приречені через стан здоров’я. І ось я сиджу, доповідачі розказують про обдарованих дітей, і я кажу: «Обдаровані діти (сильні, з яскраво вираженими талантами) проб’ються в долі, на них доля вже працює, а мене як педагога найбільше турбує, як зробити школу комфортною для тих дітей, якими ніхто ніколи не пишатиметься». Такі діти не відігріті, їм потрібна атмосфера любові, вони мають особ ливу потребу саме в любові, а тоді це вже продукується на здоров’я, вміння навчатись і на все інше. Ви бачили, як діти туляться до мене, як хочуть ласки. Більшість дітей (особливо у початковій школі) — це кінестетики. Вони хочуть чуттєвого контакту із книжкою, з малюнком і саме тому у нас на уроках діти багато займаються творчістю. Важливо погладити дитину по голові для того, щоб вона відчула затишок і захищеність. — Як педагогам виховувати дітей у час стрімкого розвит ку інформаційних технологій? На Вашу думку, значення шкільного виховання за таких умов зростає чи нівелюється? — Кожен час диктував свої інформаційні технології. Людина, народжена у певний час, вже є запрограмована на ті чи інші інформаційні технології. Тому розвиток інформаційних технологій мене не лякає. Не можна навчати по-старому. Було б

набагато краще, якби активніше задіювали здатність дітей працювати із комп’ютерами. Щоправда, добре було б зробити час перебування дитини в комп’ютерному інформаційному просторі економним для її здоров’я. Якби дітям дати творче завдання — підготувати Інтернет-урок за творчістю Тараса Шевченка, вони б назбирали дуже багато матеріалу і так цікаво самі побудували б цей урок, що куди там педагогам! Але ми зараз маємо застарілу систему. Іще Ян Амос Коменський 500 років тому у своїй «Великій дидактиці» писав, що якби якийсь ворог роду людського захотів зруйнувати вроджену природу дитини, вроджене бажання вчитися, йому варто було б побудувати таку школу, яку ми маємо зараз. Це він говорив про середньовічну схоластичну школу, але його слова, на жаль, актуальні і сьогодні. Ми маємо урочну систему, яка не враховує психологічного навантаження дітей і не враховує того, що діти мислять уже іншими інформаційними блоками і поняттями. Тож я переконана, що проблема не в тому, що сьогодні діти перевантажені інформаційно. Проблема в тому, аби правильно виставити пріоритети. А в усьому світі є пріоритет рідної мови. — У цьому контексті — як Ви ставитесь до того, що в нашій сучасній освіті на перший план висувають вивчення іноземних мов із раннього віку?

— Я вивчила багато інформації, створюючи школу. Іноземні мови вивчають за графіком, встановленим природою. Із одинадцяти років у дитини починається підлітковий вік, починає працювати аналітичне мислення і включається здатність співставляти, логічно мислити і, відтак, сприймати чужі мови. А у нас від самого народження дитину навчають іноземної мови, а українську, якби була така змога, батьки узагалі б відкинули. Чужа мова — це не просто інформаційна система, чужа мова — це те, що називають кармою, це доля. Як у процесі клонування із однієї клітини можна створити цілий організм, так лише з одним словом кореневої лексики іншої мови ми привносимо іншу ментальність. Раніше у нас говорили про русифікацію як наслідок того, що російська мова дуже близька до української, а тепер, коли кажуть «вав», «окей» і таке інше, ми бачимо, що у наших дітей вже починає змінюватися ментальність і спосіб мислення стає легковажний, поверхневопрагматичний. Мова — це живий організм, це, як писав Тичина: «бо це не просто мова, звуки,/ не словникові холодини —/ в ній чути труд, і піт, і муки,/ чуття єдиної родини». Єдина родина — це не Радянський Союз, як колись трактували цей вірш; єдина родина — це народ, генетична пам’ять. Академік із Москви Горяєв, який досліджує хвильову генетику і геном, говорить про

«Московська школа на нашій Україні багато одрізнила луччих людей од свого народу, од свого плем’я, од сім’ї, од батька й матері. А знов народ дуже одрізнив себе од панів, од вчених українців і косим оком поглядає на їх! Між ними викопана безодня! І потрібно великоївеликої праці не одного генія, щоб засипати ту провалину». Іван НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ №1(03)/2012

ЛИСТИ ДО ПРИЯТЕЛІВ

КУЛЬТУРА|Генетична пам’ять

МАРІЯ ЧУМАРНА — письменниця, педагог, дослідниця української символіки та зви чаєвості, засновниця школи «Тривіта», яка працює за авторською програмою «Світ малого українця». Авторка поетичних збірок, дитячої літератури, телепрограм та художньопізнавальних досліджень «Код україн ської вишивки», «Тройдерево» (давні та маловідомі особливості обряду хрещення, весільного та поховального обрядів укра їнців), «Золотий Дунай» (Символіка і коре ні української пісні), «Тридев’яте царство» (символіка української казки, таємниці рідного слова, звичаєва культура пращу рів, секрети народної педагогіки) та ін. те, що в геномі є сім ключових слів — це стратегія Творця, команда на нашу життєдіяльність. Своєю чергою ці сім слів керують життєдіяльністю усього організму, і всі команди у людському організмі керуються словом. Усе в людині йде через слово, тому «Мова — дім буття» за Гайдеґґером. Слово було споконвіку, слово є Бог. А ми думаємо, що мова — це тільки засіб комунікації, і цьому сприяє наша наука: ми вивчаємо граматику ще з дитсадка, а граматика — це щось мертве, що придумали люди. Мова — це живий організм, який живе і розвивається за своїми законами. — Ви вважаєте, що в початковій школі пріоритетним має бути вивчення рідної мови? — Треба розуміти, що материнське молоко і материнське слово — це те, що живить дух і тіло дитини; мова — це генетичний оберіг, який рятує людину в екстремальних ситуаціях. Якщо ми руйнуємо цей оберіг, впихаючи до нього чужі мову, мислення і ментальність, ми руйнуємо деревце. Світова практика доводить, що вивчення іноземної мови варто починати з 11 років. Так є в цілому світі і лише у нас іноземну мову подають дітям вже з дитячого садочка. Мова — це інформаційне випромінювання, аналогічне сотовому. Якщо немає поWWW.LYSTY.COM.UA

криття в цьому місці, ваш телефон не працюватиме. Так само й мова: якщо немає мовного інформаційного поля на цій території, то й результату від вивчення мови немає. А мала дитина не бачить, із ким вона повинна чужою мовою спілкуватися, це насильство над дітьми. Коли люди виїжджають за кордон, вони потрапляють у покриття і дуже швидко вивчають мову. За потреби будь-яку іноземну мову вивчають за три місяці інтенсивних мовних курсів. Ми маємо приклад Івана Франка. Він був поліглотом, але його ніхто до одинадцяти років не вчив, а з одинадцяти він почав вивчати основоположні греку, латину, німецьку, а потім й інші мови. Коли я починала школу, мені розповідала фахівець із США, що найкраще з 11-ти років вивчати одразу три іноземні мови, які представляють три різні гілки: німецьку, англійську та іспанську. Вони доповнюють одна одну, можна тоді бачити архетипну лексику. Англійською мовою «найт», німецькою «нахт», «ноче» іспанською і «ніч» українською. Так діти бачать праіндоєвропейський пласт і для них це стає цікавою пізнавальною грою. У дитинстві дитина має навчитися того, що зробить її людиною: тактильні і сенсорні відчуття, здатність відчувати колір, вміння рухатися в космосі, бути витривалою і сильною, адже це основа особистості. Саме на цьому треба зосередити всю увагу, а не на вивченні іноземної мови. Батьки часто керуються тим, що «от кажуть, що діти в ранньому віці добре вивчають іноземну мову». Але діти в ранньому віці усе дуже добре вивчають, адже до семи років вони пізнають світ такими темпами, що наступних сімдесят вони рухатимуться вже у 10 разів повільніше. І як свідчить психологічна наука, саме до семи років формується індивідуальність людини. Ангелів треба навчати того, що належить ангелам. — Як Ви оцінюєте потенціал української мови? — Українська мова феноменальна. Якось, у 1991 році, коли тільки готувалися проголосити незалежність, виступав у нашому парламенті корейський оракул Он Ці. Коли його запитали, що чекає Україну в майбутньому, він сказав, поки українці не зрозуміють, що таке їхня мова (а українська мова — це звуковий ключ всесвіту), доти їм нема чого сподіватися на краще майбутнє. Для кожного народу його мова є ключем, але Он Ці сказав, що українська мова — це ключ всесвіту. Це сказав кореєць, не буржуазний націоналіст. Це підтверджують дослідження санскриту і коренів праіндоєвропейської мови. А на прагматичному рівні маємо дуже просту річ — у єдиній нашій мові кожен звук відпо№1(03)/2012

відає точно графіці. У інших мовах є різниця між написанням і звучанням, а наша мова ідеально точна. Академік Марр говорив про еґреґор мови. Еґреґор мови — це промінь, це як від серця у космічний простір, зв’язок із абсолютом. Якщо цей еґреґор не деформований (а в української мови він абсолютно точний), таке середовище є повноцінним. Саме тому Сталін боровся проти звуку [ґ] в українській мові. Це перший звук, який вимовляє дитина. Хоч звук [ґ] маловживаний у нашій мові, але він є основоположний. При зникненні одного звука руйнується еґреґор мови. Якщо зруйнувати еґреґор — руйнується дух нації, тому що мова — душа народу. — Ви створили авторську нав чальну модель, яка стала зразком для інших шкіл і педагогів. Розкажіть, будь ласка, на що спрямована Ваша навчальна програма? — Авторська програма «Світ малого українця», за якою працює школа «Тривіта», передбачає цілісне вивчення природних явищ, наших свят тощо. У нашій школі розробили кру-

Українська мова — звуковий ключ Всесвіту говий календар, на якому діти бачать, як рухається усе в природі, що все одне з іншого виходить; вісім наших ключових свят стоять чітко одне навпроти іншого і творять святу колядницьку восьмикутну зірку. Не варто обмежуватись лише державною програмою. Час на місці не стоїть, і всі ми рухаємось у напрямку правди, світла, і мусимо йти за часом. Колись вчителі просили поради у нашої учениці Оксани Весни, коли та ще була малою, чого краще навчати дітей. І вона сказала: «Вчіть дітей, як дихати, і не вчіть, як не дихати». Зараз я серйозно працюю із філософією, ізотерикою, з духовною літературою, і я переконуюсь, що Бог — дихання, Бог — рух, Бог — це наш серцевий ритм. Якщо правильно дихати — дитина абсолютно здорова і не можна збивати їй ритм дихання, який налаштований відповідно до космічних ритмів. На жаль, дуже часто наша освіта вчить, як не дихати. У нашій «Тривіті» єднаються педагоги, діти, батьки і всі разом творять цілісний організм, де всі один одному допомагають, плекають один одного і ніхто не намагається бути вище. Тут кожен один другому є вчителем. І найважливіше, чого ми навчаємо і чого навчаємось, — це жити в любові. Розмовляла Галина ГЕВКІВ

КУЛЬТУРА|Наша спадщина ПЕТРО ШКРАБ’ЮК

березні 1891 року письменник поїхав на лікування до Італії. І 24 числа пише до брата переповненого емоціями листа. Бо надзвичайно вражений: адже «чудовішого міста, аніж Венеція, я у своєму житті не бачив. Це суцільне зачарування, блиск, радість життя». Чехов згадує письменника Дмитрія Мережковского — до речі, автора знаменитої книги «Грядущий хам», в якій той ще у 1905 році прозірливо вловив суть майбутнього соціалістичного ладу, — так от, зазначає Чехов, — «Мережковский, якого я зустрів тут, мало не збожеволів від захоплення. Російській людині, убогій та успослідженій, тут, у світі краси, розкоші і свободи, не важко втратити розум. Кортить залишитися тут назавжди, а коли стоїш у церкві і слухаєш орган, то хочеться прийняти католицтво». Так, цей вишуканий майстер тонкої психологічної прози, сатирик і лірик, був невіруючим. Про це він сам майже через десять літ — 28 січня 1900 року — писав із Ялти М. О. Меншикову. Але чи міг Чехов бути віруючим в умовах казенного російського православ’я, в умовах фальші, сірості, неправди? Он чому так вразила його Венеція, зокрема її храми. «Чудові, — зазначає він, — гробниці Канови і Тиціана. Тут великих художників ховають, мовби королів, у церквах; тут мистец тва не зневажають, як у нас; статуї і картини знаходять притулок у церквах, якими б голими вони не були». Тому-то він хоче стати віруючим, прийняти католицтво. А ще тому, що за національністю був українцем. Чехов народився в Таганрозі, що на березі Азовського моря. А Таганрог у часи княжої Русі належав Києву; 1918 року, в період гетьманування Павла Скоропадського, вирішувалося питання про входження Таганрога до складу Української Держави. У часи Чехова тут проживало чимало українців, власне, й мати письменника, Євгенія Яківна, була українкою. А водевіль Івана Котляревського «Москаль-чарівник» — один з перших домашніх спектаклів, в якому брав участь майбутній письменник як актор та режисер. (Див.: Левченко М. Чехов у зв’язках з Україною. — К., 1960; Овечко І. Чехов і Україна. — Мюнхен; Ґрилі, 1973). Напівукраїнським було і село Княже*, що за вісімдесят кілометрів від Таганрога. Туди раніше Чехов приїжджав на канікули. Бо там жив дід Антона Павловича — Єгор Михайлович Чех — виходець із Воронезької губернії, колишній кріпак, якому

Чехов — УКРАЇ з роду і за духом [Б]

агато написано про благотворний вплив на душу людську самого вигляду церков, вплив суто зовнішній, то ще більший ефект має вплив внутрішній, вплив Богослужень, церковної музики, співу. Про це, зокрема, говорить промовистий випадок, який стався з Антоном Павловичем Чеховим.

єю біографією, характером, особливостями. І поселились вони в цьому багатоголосому гуртожитку, — а це п’ятсот оповідань, — упродовж 24-х літ, себто у 1880–1904 роках. У світовій літературі Чехов, мабуть, найвелелюдніший письменник. Навіть гігант Бальзак — і той відстав: його епопея «Людська комедія» нараховує близько трьох тисяч персонажів. (Чехов А. П. В человеке должно быть все прекрасно… — М., 1980. — С. 79). тож Чехов — цей українець з роду — примруженим і пильним оком дивився на російську дійсність. Барви його оповідань похмурі, безрадісні, — не випадково його називали «поетом». Та коли він торкається України, то барви його, принаймні в листах, світлі і чисті: «Люба країна, села величезні, тягнуться верст за шість, сім. Яка чистота, які тони, малюнок! Білі хатки тонуть у зелені по самі димарі, а через тини дивляться на проїжджих вродливі жінки і діти. Що за народ!» Або: «Крім природи, ніщо так не вражає мене в Україні, як... народне здоров’я, високий рівень розвитку тутешнього селянина, який і розумний... і музикальний, і тверезий, і моральний...» Чехов любив подорожувати по Донеччині, про що написав духмяну повість «Степ»; любив відпочивати в селі Лука, що на березі Псла, неподалік Сум, у садибі поміщиків Линтварьових. «Псьол пречудовий. Це така поезія, хоч відбавляй. Тепло, просторо, сила води і зелені і предобрі люди… Народ все ситий, веселий, балакучий, дотепний. Жебраків нема. П’яних я ще не бачив, а матерщину чути рідко, та й то у формі більш-менш художній». Цікаво зазначити, що старшій дочці Линтварьових, Наталії Михайлівні, яка відкрила у маєтку школу і вчила по-українськи, Чехов писав, що «Аббація і Адріатичне море чудові, але Лука і Псьол кращі», що Венеція «надзвичайно нагадує Луку». Це та сама Венеція, де письменника так вразив у костелі орган, що йому хотілося прийняти католицтво. Чехов навіть шукав на Полтавщині хутір, де зміг би оселитися. В одному листі пише, що і його батьки «кинулися в лірику», хочуть попрощатися з Мо-

пощастило викупитися на волю. Син Єгора — Павло — додав до прізвища Чех суфікс «ов» — і маємо «Чехов»... Зрештою, сам Чехов жартівливо називав себе «хохлом», точніше — «ледачим хохлом», хоча насправді був напрочуд працьовитим: образно кажучи, оселю або гуртожиток його прози населяють — зверніть увагу! — вісім тисяч дійових осіб. І кожен зі сво* Княже — це вже Вороніжчина, де близько половини області — Слобідська Україна. У часи Чехова число українців сягало мільйона, а вже у 20-х рр. ХХ ст. – понад мільйон. І було тут 413 українських шкіл. Принагідно зазначу, що внаслідок асиміляторської політики число українців зменшилося до 250 тисяч. Саме Вороніжчина дала Україні таких видатних діячів, як Микола Костомаров, Дмитро Донцов, Євген Плужник, Кость Буревій... №1(03)/2012

ЛИСТИ ДО ПРИЯТЕЛІВ

КУЛЬТУРА|Наша спадщина

ЇНЕЦЬ сквою; наче діти, мріють про Україну («Хохландію»). В іншому листі він так її і називає: не Малоросія чи зневажливо Хохляндія — а Україна. У вересні 1894 року — проїздом до тої ж таки Аббації (це село в Італії) — Чехов побував у Львові, відвідав крайову виставку, купив два томи Шевченка... Варто також сказати і про потрясіння Чехова українським мандрівним театром, і насамперед грою Марії Заньковецької, яку письменник називав «королевою, яку Україна не забуде», листувався з нею, навіть збирався написати спеціально для славетної актриси п’єсу, в якій одна роль була б українською мовою. «Україна дорога і близька моєму серцю, — сповідався Чехов у листі до Агатангела Кримського. — Я люблю її літературу, музику, її чудову українську пісню, сповнену чарівної мелодії. Я люблю український народ, який дав світові такого титана, як Тарас Шевченко...» (Литературное наследство: Чехов. — М., 1960. — Т. 68. — С. 241).** аме українська ментальність, совісність, правдолюбство поривали Чехова до виснажливої поїздки на острів Сахалін, де він пробув три місяці. Ще готуючись до неї, Антон Павлович писав: «Із книг, що я їх прочитав і читаю, бачу, що ми згноїли в тюрмах мільйони людей...» Щодо інтелігенції, то оцінка її вельми нерадісна. «Я не вірю в нашу інтелігенцію, облудну, істеричну, невиховану, ледачу, не вірю навіть тоді, коли вона страждає і скаржиться, адже її гнобителі виходять із її ж надр». І справді: ця відірвана від народу, але псевдонародолюбна інтелігенція провокувала революцію, яка й помстилася своїм нерозважним мрійникам.

** Можливо, це зізнання в особливій любові до України було підсвідомою відповіддю на докір Заньковецької, чому він, українець, не пише рідною мовою. «Он тоже уговаривал меня перейти на русскую сцену, а я в свою очередь стыдила его, что он сам, украинец, а подговаривает меня к измене. Журила его, что он не пишет на родном языке. А он мне возражал, что грешно зарывать талант, что на русской сцене дорога шире. Обещал написать пьесу, в которой для меня будет одна роль исключительно на украинском языке». (Литературное наследство: Чехов. — М., 1960. — Т. 68. — С. 593). WWW.LYSTY.COM.UA

Без сумніву, за суттю своєї творчості Чехов — істинний християнин. Бо він на боці покривджених, він викриває зло, їдко висміює його, він шукає гармонії, вічних цінностей, вічних істин — і знаходить їх, але в оповідан ні «Студент». Про що цей невеличкий, але такий місткий твір? Про студента духовної академії, сина дячка Івана Великопольського (до речі, дуже цікаве прізвище дав письменник своєму персонажеві). Цей студент у страсну п’ятницю, увечері, повертаючись додому, побачив коло села вогнище, біля якого грілася вдова Василіса та її донька Лукер’я. Вогонь нагадав Великопольському ніч у Гетсиманському саду, і він почав розповідати про апостола Петра, який коло такого ж вогню тричі зрікся Іcyca, а потім, коли обізвався півень, згадав слова Спасителя — і гірко заридав. І тут же заплакала вдова, а її дочку теж зсудомив біль. «Тепер, — пише Чехов, — студент думав про Василісу: якщо вона заплакала, то, значить, усе, що відбувалося в ту страшну ніч з Петром, має якийсь стосунок і до неї... І радість нараз схвилювала його душу, і він навіть зостановився на хвильку, щоб перевести подих. «Минуле, — думав він, — пов’язане з сучасним безперервною вервечкою подій, які випливають одна з одної». І йому здалося, що він тільки щойно угледів два кінці цієї вервечки: торкнувся одного кінця, як здригнувся другий». Саме цей перегук віків i подій облагородив думки студента, якому було двадцять два роки, — і «неймовірно солодке очікування щастя, незнаного, таємничого щастя, поволі опановувало його, і життя видалося йому чародійним, чудесним і повним високого сенсу». *** Дорогою до Храму, тобто до Бога, 44-річного Чехова спіткала смерть. А те, що він був на такій дорозі, свідчать слова, які він за два з половиною роки до відходу у вічність — 17 грудня 1901 року — сказав у листі до В. С. Миролюбова: «Треба вірити в Бога, а якщо віри нема, то не займатися шумихою, шукати самому, віч-на-віч зі своїм сумлінням». Тому й оповідання «Студент», за свідченням Івана Буніна, було улюбленим твором Чехова. І написав він його 1894 року — через три роки після повернення з Венеції, яка так вплинула на його релігійні почуття.

ДУМКИ, ФАКТИ ПЛАСТУ — 100

[В]

літку цього року було широко й барвисто відзначено 100-літній ювілей ПЛАСТУ — української скаутської організації, яку при львівській Академічній гімназії заснував Олександр Тисовський. Тож закономірно, що більше тисячі пластунів пройшли маршем центральними вулицями Львова та зібралися біля пам’ятника Тарасові Шевченку. До славного міста прибули пластуни з усього світу. Нагадаємо, що О. Тисовський переклав українською мовою книгу англійця Бейдена Пауела про скаутський рух, а згодом став його фундатором в Україні. Варто додати: поєднання традицій славного українського козацтва, яке виховувало мужніх воїнів і ревних християн, з осягами пластунства, яке органічно прижилося у світовому українстві, спроможне запропонувати сучасній молоді здоровий і змістовний спосіб життя.

Михайло Милорадович і Бородіно

[Р]

осія широко відзначає 200-річчя Бородинської битви у Віт чизняній війні 1812 року. Дніпропет ровський дослідник Андрій Карнаух доводить, що надважливу роль у ній відіграли українці. Французькі війська зупинила саме артилерія під командуванням нашого співвітчизника, полководця, графа, генераллейтенанта Михайла Милорадовича. Це визнав Кутузов. Перед тим київський губернатор Милорадович створював нові полки на території Лівобережної, Слобідської України. Набором добровольців займався також поет, майор Іван Котляревський. Їх в Україні налічувалось 75 тисяч осіб. Знову рефлексія. Після Бородіно, як, зрештою, й раніше, мільйони українців уславилися в сотнях битв, допомагали імперіям, іншим країнам — але в чужих мундирах. Нарешті, як писав Іван Франко, НАМ ПОРА ДЛЯ УКРАЇНИ ЖИТЬ!

«Ми знаємо, навіть більше, внутрішньо відчуваємо, що релігія є основою громадянського суспільства і джерелом усього доброго та втішного». Едмунд БЕРК

№1(03)/2012

РЕЛІГІЯ

Слово редактора розділу

Qui pro quo! ПЕТРО КАМІНСЬКИЙ Не гідно бути речником юрби. Раби рабів ще гірше, ніж раби. Грядущий хам вже навіть не гряде. Уже він сам в грядуще нас веде. Ліна Костенко

ільшість християн помилково вважає фарисейство релігійно і морально низьким явищем. Фарисей — майже що лайливе слово. Насправді, фарисейство було вершиною релігійного і морального життя єврейства. На затвердлім ґрунті старозавітньої релігії закон не міг піднятись вище — фарисеї були релігійними просвітителями, вчителями народу, вірними закону та обряду, взірцями праведності у властивому їм тлумаченні. І проти цього явища — фарисейства — виступив Христос. Сатана, який спокушував Христа в пустелі трьома простими фразами, задав цілі розвитку майбутньої цивілізації, християнської цивілізації. Ніхто не винайшов і не винайде успішнішої програми для людства, ніж та, яку запропонував премудрий дух у трьох пропозиціях Ісусу. Від них Христос відмовився… — але не людство і не церква. Qui pro quo — одне замість іншого, духовне рабство у зародку всякої свободи. «Поработіть нас, але наситіть нас», — скаже людство. А спільно з ним й узалежнена, понижена церква, що віддає кесарю Боже. «Наші архієреї так загнуздані, що куди хочеш веди», — скаже сивочолий чернець. У загальному розтлінні християнського світу, його життя — причиною є відхід від євангельських ідеалів. Для всіх очевидна необхідність оновлення церкви (реформа). Світ нудиться спрагою євангельської істини, бажаючи почерпнути її в самому джерелі, і

якщо людям не відкриють до неї дверей, їх виламають. Корумпованість, монополізм, зло чинність, духовне, інформаційне, економічне нищення свого народу владою, яка маніфестує себе — християнською. «Християнська» влада, служачи Мамоні, отваринилась, повернулася в храмі спиною до Христа, церковна ж ієрархія не окликнула владу, вона стала лицем до неї, залишивши вірних стояти спиною до себе. Qui pro quo — одне замість іншого. «Істинно, Істинно кажу тобі: коли був ти молодший, то сам підперізувався і ходив — куди бажав. А коли постарієш, свої руки простягнеш, й інший тебе підпереже, і поведе, куди не захочеш… (Йоан 21. 18)», — ключем до розуміння Христового попередження церкві, в особі Петра, є слово «інший» («allos»). «Я прийшов в ім’я Отця Мого, і ви не приймаєте Мене, а коли прийде інший («allos»), во ім’я своє — його приймете (Йоан 5, 43)». Молоду церкву вів Христос; постарілу від компромісів зі світом, узалежнену, слугуючу церкву підпереже і поведе інший Христос — Антихрист. Узаконивши фарисейство, частина ієрархів церкви відкидає Христа. Насолоджуючись своїм авторитетом, «проводирі» уневажнюють авторитет Христовий. «Краще поработіть нас, але наситіть», — зрозуміють врешті християни, тому що ніколи свобода і хліб не будуть сумісні. «Коли не визволю вас Я, ніколи не станете свобідними», — скаже Христос. «Коли не поневолитесь, ніколи не отримаєте хліба», — скаже Антихрист. «… ? …», — скаже церква. QUI PRO QUO!

«Бути людиною — це власне й означає відповідати за все. Горіти з сорому за злидні... Пишатися перемогою, яку здобули твої товариші. І відчувати, що кладучи свій камінь, ти помагаєш будувати світ». Антуан де СЕНТ ЕКЗЮПЕРІ

№1(03)/2012

Духовний ЮРІЙ ГРЕШКО, докторант богослов’я

юдина — творче створіння. Музика бере свій початок у людській душі. Звукові хвилі — це фізичне явище, яке виникає у різноманітних агрегатних станах речовини. Здавна звуки інформували людину про навколишнє середовище. Наприклад, високий звук був сигналом тривоги; шуми дощу чи вітру заспокоювали. З цього можна зробити висновок, що різні за частотою звуки мають різний вплив на людей. Вчені встановили, що це повязано з діяльністю головного мозку. З кожним десятиліттям музика стає чимраз швидшою і агресивнішою. З’явилося багато напрямків і стилів, якими здебільшого захоплюється молодіжне середовище. Це дало нові ритми — до 140-160 ударів на хвилину і більше. З наукових досліджень відомо, що людський організм

ФРАНЦИСК КОВАЛЬСЬКИЙ доктор богослов’я (Люблінський католицький університет)

ін є учнем Того, котрий «не прийшов нести мир, але меч» (Мт. 10,34). Вимогливий до себе й до інших, однаково із пасією береться до всього, що робить і так само з пасією ставиться до кожного, кого зустрічає на своєму шляху. Монастичне передання представляє Єроніма худого, напівоголеного, посеред «театральних» мук каяття. Дюрер посадив його зручно у затишку теплого баварського кабінету. В ногах його спить лев, немов величезне псисько. Бачимо, що добре Великому Мужу. Він пише неустанно, зосереджено: справжній гуманіст — увесь в роботі. Власне уміло поєднує два полюси свого життя: аскезу і книги, боротьбу з гріховною природою і пасію до культури, покликання до досконалого життя і до святої філології. Вивчення Біблії і пощення відображають лише одне — гарячий, палаючий пошук Бога. Для того, щоби пізнати Христа, потрібно читати Святе Письмо. Про це навчає Катехизм Католицької Церкви у номері 133: «Церква наполегливо й особливо нагадує усім вірним,... щоби через часте читання Святого Письма здобували найвищу вартість пізнання Ісуса Христа (Флп 3, 8). «НезнаЛИСТИ ДО ПРИЯТЕЛІВ

РЕЛІГІЯ|Етика співжиття

й вимір музики не може довго перебувати у таких ритмах. За такі зловживання людина платить серйозними порушеннями психіки: виникають депресії, розлади сну та підвищене роздратування. Особливу увагу варто звернути на рок-музику. Цей напрямок зародився у другій половині ХХ століття і швидко трансформувався у справжню субкультуру. Чимало представників рок-культури зазнали випробування наркотиками, криміналом, езотерично-сатаністичними практиками. Тому важко з духовної точки зору схвалювати поширення у світі таких музичних напрямків. Рок-музика має дуже потужний енергетичний, психологічний та духовний вплив на людину. У цій музиці важливу роль відіграє ритм, який за аналогією з шаманськими барабанами здатний ввести людину в транс. Цей ритм у декілька разів підсилює вплив слів та музики. Така надзвичайна дія на психіку може мати шкідливі наслідки. Потрібно відзначити також

негативний вплив гучності та світлоефектів, які притуплюють реакції і усвідомлення дійсності. Людина, перебуваючи у такому середовищі, може на якийсь час втратити свою індивідуальність і стати частиною загальної маси (якщо йдеться про рок-концерт). Така ослаблена психіка легко піддається навіюванню і кодуванню. Що і використовують темні сили, які мають на меті духовну погибель людського роду. Особливо небезпечним фактором є захоплення великої частини рокмузикантів сатанізмом, окультизмом та іншими руйнівними культами. Відповідно, багато текстів їхніх пісень містять антихристиянську і антилюдську суть. Прослуховування таких «творів» безпосередньо призводить до психічних захворювань, агресивності, гнівливості, розвитку страхів і депресій, різкого пониження інтелекту. Прихильники важкої рок-музики ризикують стати соціально відчуженими, не реалізувати тих талантів, які

дарував їм Господь Бог. Таким людям важко створити міцну сім’ю, збудувати добру кар’єру. Вони не можуть адаптуватися в сучасному суспільстві, яке вимагає витривалості, фізичного і духовного здоров’я, вміння приймати правильні рішення і бути опорою для інших. Натомість, рок-культура породжує багато наркоманів і алкоголіків; пропагує вільне сексуальне життя, а також демонструє високий показник здійснених самогубств. Музика покликана принести у життя людини радість і гармонію, тож обираймо її правильно.

Богослов’я із пустелі У школі Великого Єроніма ння бо Святого Письма є незнанням Христа (св. Єронім)». Так само ця вимога стосується пізнання ближнього. Щоби пізнати людину, треба почути її слова, пізнати все те, що вийшло з під її рук — одне слово: побачити, як вона живе. Цей етап пізнання «другого» нагадує буття учня у школі. Це відкривання ритму палкого Вчителя, підглядання його стилю, зарядка енергією у пошуках Нового. Тому варто читати твори Отців Церкви, щоби мати справжню уяву про тих Великих Людей. «Я народився християнином, від батьків християн; від колиски я був кормлений католицьким молоком». Але навіть це зворушливе визнання віри не повинно нас вводити в оману. До тринадцяти років Єронім залишався єдиним і балуваним дитям у багатій сім’ї зі Стридону, містечка на кордоні Далматії й Панонії (на північному заході Балканського півострова. Можливо, був слов’янином за походженням). Батьки задовольняли усі його забаганки. Вони не поспішали із хрещенням сина, мовляв, «нехай своє відгуляє». WWW.LYSTY.COM.UA

Єронім говорив про себе, що він є «одночасно філософом, ритором, граматиком і діалектиком, обізнаним з давньоєврейською, грецькою й латинською мовами — знавець трьох мов», що у той час для латинянина вважалося чимось нечуваним. Як творець він має свої плюси і недоліки, до яких спокійно признається, не будучи, мабуть, самозакоханим. Він є класиком мови і втілює тип вченого-філолога. Особливо дбає Єронім про літературну вишуканість. Його листи — це шедевр стилю: навіть тоді, коли він використовує експресивні вислови, ніколи не зраджує смакові. Суровий аскетизм завжди йде у нього в парі з майже хворою дратівливістю, з надлишком чуттєвості. Володіючи літературним тактом, він значною мірою позбавлений такту людського. Справжній лик людський Єроніма виявляється у його творах. Ось як вишукано сповіщає Єронім про велич неділі — Дня Великої і Нечуваної Події в історії людства: «День Господній, День Воскресіння, День християн є нашим днем. Він зветься днем Господа, тому що саме №1(03)/2012

в цей день Христос Переможець увійшов до Отця. Якщо язичники називають його днем сонця, тоді ми охоче на це погоджуємось, адже сьогодні засіяло світло світу, сьогодні зійшло сонце справедливості, котрого сяйво приносить спасіння» (Катехизм Католицької Церкви 1166). Ця людина тим більше притягує до себе і зворушує тим, що ніколи не приховує свої недоліки. За такою поставою стоїть життєва мудрість Єроніма: «Якщо хворий стидається показати рану лікареві, медицина не може лікувати того, чого не знає», — так він радить кожному, хто приступає до сповіді, і застерігає перед приховуванням гріхів. У ньому немає ані крихти фарисейства. Віра анітрохи не обрізала риси його характеру. Його особистість дуже чітко виражена: і у вигляді, і в мові. Але Господу все згодиться: і Віфлеємський аскет також. Працелюбність і вченість Єроніма спрямовані на пояснення Святого Писання, його суворе життя викликає пошану. Очевидна любов до Церкви і бережливе ставлення до ортодоксії — все це заслуги вченого аскета перед нащадками.

РЕЛІГІЯ|Подвиг Йосифа Сліпого n Нині світове українство живе під враженням знакової події — освячення однієї з найбільших християнських святинь — Собору Святої Софії в Римі (фоторепортаж про паломництво більш ніж 10 тисяч українців з усіх континентів до Риму вміщуємо на сс. 34-35). Ініціатором спорудження собору був кардинал Йосиф Сліпий. Дітище

Боротьба Кардинала з

ардинал Йосип Сліпий провів 18 років в комуністичних таборах тільки через те, що він відмовився обірвати свої зв’язки з Ватиканом. Сьогодні він викликає збентеження у Ватикані, оскільки прагне послабити ці зв’язки заради створення самоврядної патріархії для Української греко-католицької церкви, зберігаючи, проте, зв’язок з Римом. Чи шкодує він про те, що втратив 18-ть років свого життя, перебуваючи в ув’язненні? «Ці роки не пройшли марно. Якби знову виникло питання вибору, я зробив би знову те, що зробив», — сказав кардинал Сліпий. «Я страждав, я голодував, але я йшов за своїми переконаннями». «Я пізнав найгірші стани тілесної мізерії. Моє тіло страждало від холоду і бруду, але я жив і Бог увесь час був зі мною і підтримував мене», — продов жував він. На заклики Папи Римського Івана, у лютому 1963 року, як жест доброї волі, прем’єр-міністр Радянського Союзу Микита Хрущов звільнив з ув’язнення кардинала Йосипа Сліпого. З усієї католицької ієрархії, заарештованої в Україні у 1945 році, він був єдиним, хто вижив. Десять епіскопів та великий відсоток з 2951 заарештованих священиків померли у в’язниці. У 1953 році, під час ув’язнення, Кардинал Сліпий отримав пропозицію про співпрацю з Радянським урядом. Його вивезли з в’язниці до Києва і поселили у номері розкішного готелю, з вікон якого відкривалась панорама золотих куполів всесвітньо відомих київських соборів. Йому запропонували стати митрополитом у західній Україні, за умови, що він відмовиться від своєї лояльності до Ватикану. Радянські урядовці хотіли мати церковне керівництво, позбавлене будь-якої лояльності до будь-кого поза-межами Радянського Союзу. Кардинал Сліпий відмовився від цієї пропозиції і його повернули назад, до в’язниці. У 1958 році його звільнили знову, з приписом «не займатися будь-якою пастирською роботою». Минув рік, і Кардинал написав листа до своєї пастви, закликаючи

вірян: «Відродіть у своїх серцях непохитну віру в те, що наша церква воскресне». Так його заарештували вдруге. Хоча Кардинал Сліпий вільно володів сімома мовами, неохоче розповідав про своє перебування у в’язниці. Це, мабуть, пов’язано з тим, що у 1971 році на Світовому Синоді Єпископів він зробив заяву, у якій зізнався, що Ватикан заборонив йому публічні виступи з «дипломатичних міркувань». Ця заява була виголошена у присутності Папи Павла VI. Проте, кілька років тому, австрієць Франц Грубер, який протягом кількох місяців перебував в ув’язненні разом з Кардиналом Сліпим, написав статтю про їхнє тюремне життя, яку опублікувала газета «Neues Oesterreich»: «Двері скотовоза відкрилися і нам наказали виходити. Сніг був глибоким і стояв 40-градусний мороз. Наше здоров’я підірвала подорож у тісних і затхлих залізничних ва- НА СВІТЛИНІ: Кардинал Йосиф Сліпий. гонах, яка тривала кілька тижнів. ув’язнених і обняв його. То був єписДовгою дорогою до табору я ду- коп Галицький Микола Чернецький. мав тільки про те, щоб триматися і не Через жахливу переповненість у впасти у холодний сніг. За кілька ме- бараках ув’язнені змушені були спати трів поперед себе я побачив, як один по черзі, а на одному ліжку спало одз ув’язнених повалився на землю від ночасно по три чоловіка. виснаження і втоми. До нього одразу Єдиною розвагою для них була ж підбіг охоронець і почав підганяти розмова. І тут вони мали перевагу його, штрикаючи у спину гвинтів- над іншими, оскільки усі троє могли кою. Чоловік піднявся, але за деякий говорити латиною. Щоразу, коли підчас знову обм’як і упав. Я підійшов до озріла особа, яка могла бути донощинього, підхопив і з болісними відчут- ком, починала уважно дослухатися до тями у власному тілі, почав тягнути їхньої розмови або коли вони хотіли його за собою». обговорити спірну тему, то переходиТак Франц Грубер зустрів Карди- ли на латинську мову. нала Сліпого. Того ж дня їх поселиНевдовзі, після прибуття до таболи разом у табірному бараці. Грубер ру, у Кардинала Сліпого викрали його писав у своїй статті, що, коли вони найціннішу річ — золотий хрестик. зайшли до бараку, то до Кардинала Ось як Грубер описує цей випадок: Сліпого одразу ж підійшов один з «Одного дня Кардинал дуже захворів. №1(03)/2012

ЛИСТИ ДО ПРИЯТЕЛІВ

РЕЛІГІЯ|Подвиг Йосифа Сліпого великого мудреця України і подвижника Церкви протягом багатьох десятиліть виконує духовну культурницьку роль. Це духовне посольство українців в Європі. Пропонуємо дуже цікаву публікацію з американської преси (Pittsburgh Post-Gazette), що її підготував більш як 20 років тому кореспондент газети, українець Богдан Годяк.

а збереження церкви Мав сильну гарячку і попросив мене, щоб я охороняв торбину з його речами. Я погодився і, коли мені потрібно було вийти, взяв торбину з собою. Коли йшов, то хтось підкрався до мене ззаду, накинув на голову мішок і вихопив з моїх рук торбинку з речами Кардинала. Пізніше ми знайшли у снігу розкидані речі з торбинки. Там було трохи вівсяних і пшеничних зерен і маленька торбинка родзинок, яку не помітив злодій. Кардинал Сліпий збирав ці речі так, немовби вони були скарбом. Трохи згодом я бачив, як він поклав родзинки до кухля з водою і поставив його під ліжко. За кілька днів він дістав кухоль з-під ліжка і використав воду, настояну на родзинках, як літургійне вино. Так, використовуючи родзинки і зерно, він міг потайки проводити літургію». За кілька місяців Грубера перевели до іншого табору і він більше ніколи не бачив Кардинала Сліпого. У 1962 році Папа Іван ХХІІІ вирішив надіслати листа радянським лідерам, сподіваючись на відновлення стосунків між Москвою і Ватиканом. Це сталося одразу ж після початку Карибської кризи у стосунках між СРСР і США. Ватикан звернувся до письменника і редактора американського журналу Нормана Кузінса з проханням — виконати роль емісара, з огляду на його контакти з високопоставленими радянськими особами. Американські урядовці дізнались про це, і Кузінса викликали до Білого дому для зустрічі з президентом Кеннеді. Кеннеді звернувся до нього з таким самим проханням — виконати роль посланця до радянських урядовців. Кузінс, як приватна особа, виконав роль таємного посланця, оскільки офіційні дипломатичні канали

були заблоковані з початком кубинської кризи. У своїх спогадах Кузінс писав, що коли він від’їжджав до Москви, то запитав у офіційних осіб Ватикану: «Чи є якесь конкретне прохання, з яким я міг би звернутися до радянських посадовців, і що могло би вказати на позитивну відповідь з їхнього боку?» Відповідь була: «Звільнення Кардинала Йосипа Сліпого». Місія Кузінса була успішною. Зрештою, за наказом Хрущова, Кардинала Сліпого звільнили. Хрущов прийняв заяву президента Кеннеді про те, що Кубинська криза була породжена не віроломними планами, а простим непорозумінням між двома країнами. Навіть у день свого звільнення з-під варти Кардинал Сліпий не хотів залишати Україну, щоб їхати до Риму. «Чи я мушу їхати до Ватикану, чи у мене є вибір?», — запитував він Римського посланця. Відповідь була такою: «Це — воля Святого Отця». Український єпископ, який зустрічав Кардинала у Римі, описав його, як «виснаженого, змарнілого, перебуваючого на межі смерті». У Римі Кардинал Сліпий відновив своє здоров’я. Там він переконався у тому, що в умовах постійного релігійного переслідування в Україні, його церква може вижити тільки у вільному світі за умов єднання і самоуправління. У такий спосіб церква може зберегти свої древні традиції і, як одну з них, — інститут одружених священослужителів. У 1971 році, виступаючи в присутності Папи Павла VI, Кардинал заявив, що завдяки дипломатичним

«...Якщо прагнення України до своєї самобутньої культури — Божа справа, то жодні земні сили його не поборють... Всякий істинно культурний рух є виявом Духа Божого в людині, і тому він святий, а насилля над ним є гріхом». Богдан КИСТЯКІВСЬКИЙ

WWW.LYSTY.COM.UA

№1(03)/2012

перемовинам між Ватиканом і УРСР, українських католиків «відсунули подалі як незручних свідків минулих негараздів». Після масових арештів єпископів і священиків, українська католицька церква була змушена об’єднатися з Московським Патріархатом. Українські католики звинувачують Ватикан у тому, що він замовчує це об’єднання, і вказують на вислів великого російського письменника Олександра Солженіцина, у якому він характеризує Московський патріархат як «церкву, яка управляється атеїстами». Перебуваючи у США, Кардинала Сліпого запитали, чи він думає, що коли-небудь досягне своєї мети? На це він відповів: «Я прошу вас знайти людину, яка б жила без надії». Богдан ГОДЯК, Pittsburgh Post-Gazette

РЕЛІГІЯ|Репортаж

Проща до Боринич У

духовному житті українців паломництво до святинь завжди посідало важливе місце. В давнину українські прочани йшли на прощу пішки, босоніж, спопеляючись пекучим сонцем, чи, омиваючись рясним дощем; йшли з піснею, з молитвою, з непохитною вірою та щирим серцем, сповненим любові. Сучасні ж християни намагаються бодай раз у рік здійснити прощу до одного з відпустових місць, яких в Україні — чимало: Унів, Зарваниця, Гошів, Грушів, Почаїв, Крехів та ін. Для членів моєї сім’ї таким чудодійним місцем паломництва вже багато років є капличка та життєдайне джерельце у селі Бориничі Жидачівського району.

[У]

свято Преображення Господнього, 19 серпня 2012 року, у с. Бориничі відбулася велика урочиста Літургія, присвячена 149-й річниці чудотворного Богоявлення Пречистої Діви Марії в цих місцях. Ми з батьком, уже традиційно, вирушили на прощу пішки з Нового Роздолу, долаючи близько десяти кілометрів. Йшли полем… Втомлені сонцем і спрагою… Свідомо не втамовували її, воліючи відчути на собі, бодай частково, страждальну ходу Христа на Голгофу. Йшли лісом… Обвіяні прохолодою, возвеличували Господа у піснях, молитовно розмовляли з ним… Подолали півшляху… Загартували дух і тіло… Потім довго мовчали, роздумуючи про сенс життя, аналізували цьогорічні свої вчинки, поведінку… Відчинили навстіж серце Богові, готували душу до Тайни Сповіді… Опівдні дійшли до місця призначення. Разом із кількома тисячами прочан із різних куточків Західної України взяли участь у Святковій Літургії, яку провели десять священиків Жидачівської та Стрийської єпархії УГКЦ. Висповідались, прийняли Святе Причастя. Одухотворені, осяяні Божою ласкаю, зачерпнули освячену водицю із чудодійної криниці, яку місцеві мешканці здавна називають Зозулиною, переповідаючи з покоління в покоління легенду, згідно з якою на дереві, при криниці, колись давно ціле літо кувала зозуля, ніби закликала людей: «Прийдіть із вірою в Божу Матір, і в чудотворні сили оздоровляючої водиці». Адже, згідно з іншим народним переказом, це джерело стало цілющим, коли понад сто років тому

надзвичайно побожні люди побачили над джерелом світлий образ Божої Матері. Вже навіть діти у Бориничах й сусідніх селах: Илові, Ляшках, Борусові (адже криниця в лісі знаходиться саме на межі цих чотирьох населених пунктів) знають давню оповідь про глухоніму дівчинку-пастушку, яка омившись водою з цього джерела, випивши її, стала чути й говорити. Здавна люди вірили в чудодійну силу Зозулиної криниці. У 1863 році граф В. Борковський спорудив поруч із нею капличку з куполом й дзвіницею. З часом прості люди встановили тут фігуру Божої Матері. За часів радянської влади її було пошматовано й розкидано по лісі. Кажуть, що місцеві мешканці мали намір скласти фігуру заново із віднайдених частин фігури, однак бракувало найважливішої деталі — голови Пресвятої Діви. Тоді, як стверджують старожили с. Бориничі, одному їхньому односельцю уві сні явилась Богородиця й порадила шукати голову фігури в криниці під намулом. Кілька днів чоловік витратив на пошуки, та все ж — знайшов! З того часу фігуру Божої Матері у Бориничах нищили не раз, спалювали й капличку. Та люди знову і знову відновлювали цю святиню. Жителі навколишніх сіл та містечок пишаються таким місцем паломництва, адже сам Папа Римський грамотою від 2 березня 1865 року надав прочанам цього місця цілковитий відкуп в святкові дні Благовіщення, Сострадания Пресвятої Богородиці, в день святих апостолів Петра і Павла.

№1(03)/2012

Повертаючись із прощі… Знову лісом і полем… Ми з татом роздумували над проповіддю священика Бориницької каплички о. Григорія Балацького, який звернувся до присутніх із закликом промовити цикл молитов за наш український народ, за його державних мужів. З його уст линули слова патріотичної Молитви за Вітчизну: «…Небесний Отче народів! Пішли нам, молю, гідних провідників і, молю Тебе, подай провідникам нашого народу мужність і розум, щоб вони серед небезпек змогли повести нас дорогою згідно з Твоїми святими заповідями…». Кількатисячний натовп прочан, на чолі зі священослужителями, благав Господа зменшити нахабність і зухвалість ворогів українського народу: «Не допусти, Господи, щоб злоба ворогів коли небудь перемогла вірний Тобі український нарід!» Це — наснага назавжди. Свято Преображення Господнього в народі ще називають Яблучним Спасом. Перехрестившись, відкушую, освячене у Бориничах, яблуко й подумки промовляю: «Господь преобразився… Преобразиться й Україна! Благослови, Спасе, наш народ». P. S. Перші прочани, які йшли до Святої Землі, приносили додому гілку пальми. Ми ж з татком принесли не лише освячені яблука, життєдайну водицю, а й повну торбину добрих грибів, назбираних у лісі… Христина ДАВИДЧАК Світлина Віри КОРЕЦЬКОЇ

ЛИСТИ ДО ПРИЯТЕЛІВ

РЕЛІГІЯ|Вибір

тець Олександр, монахстудит, духівник СвятоУспенської Унівської Лаври — відома в духовному світі особа. Його молитви зцілюють душі й тіла; тисячі людей, які мали змогу з ним спілкуватися, вражені його неземною сутністю, він — свідок Бога Воскреслого. — Зростання в духовнім житті, рух до досконалості, як Ви це пояснюєте? — Наше життя, життя всіх людей, особливо — людей релігійних, є життям в присутності, в дійсності живого Бога. Досконалого, любовного і всепрощаючого, яким є наш Бог, в Нім ми живемо, в Нім мислимо і в Нім рухаємось. Він бере від нас те, що ми Йому даємо, вільно (без насилля). Зрозуміло, що більше даємо, то більше заслуговуємо, глибше входимо в Нього, в Його любов. З більшим приходом Духа Святого в душу, в час, коли ми молимося, — зрушується наш гріх, створюються різного роду напруження, видається, що поза молитвою ми почуваємося краще, аніж в молитві. Це стається тому, що разом з освяченням іде й очищення, а процес цей болісний. Відбувається закон заміни: віддаємо тілесне, отримуємо духовне — це правило духовного життя. Бо духовні справи, як ми це трактуємо, всідаються поступово в особі: спочатку входять в ум, потім в серце, виражаються волею і тоді, переважно, на якийсь час, на порозі тіла зупиняються. Нервова система, тіло зі своїми тілесним потребами і звичаями не допускають до себе Духа Божого, властиво, виштовхують Його, відтак — і духов ну матерію. У цьому й полягає проблема: зі своїми матеріалізованими функціями тіло не бажає в гості Духа, Його владу та посілість. Тоді треба дати трошки часу Богові і тілу, щоби Бог оселився в особі. — Сьогодення надто вимогливе і краде у віруючих час на молитву. — Молитовний час і практики не можна оминати. Але додатково, дозволь мені думку: в суті сила духовна не тільки приходить і буде розбудовуватися на зовнішніх постановах чи духовних практиках. Вони доконечно мусять бути. Але тіло часто не проводить їх до душі. Тоді треба внутрішньо перебудуватися: в умі, серці, у волі, відкритись на духовне. Практично це би означало, що особа повинна усвідомити в собі, у формі короткого розважання: хто є Бог, що Він особа постійно любляча, довірлива до людини, що Він постійно прощає і що

WWW.LYSTY.COM.UA

Зцілення душі й тіла... Розмова зі Старцем Олександром (Кіларом)

Не смієш ніколи сказати собі «не можу» або «не вірю, що це зможу». Тяжкість проблеми стається, коли пригасає в людині духовне життя. ієм. Григорій Планчак ми маємо Його знати і рости щораз більше в Нім. — Сучасна цивілізація, як «полуденний біс», обтяжує, розбиває й розслаблює людину. — «Світ» буде намагатися посісти в тобі. Вхопити те, що є в особі Боже. Коли воля до молитви слабне, і думка, і усвідомлення Бога також слабнуть, а серце стає важчим і нечутливим, тіло, матеріалізуючись, набирає напруження, і ми стаємо нетерпеливі, швидкими на гнів, сила любові полишає нас. «Світ» і його влада забирають особу, примушуючи діяти за своїми правилами. Однак, маленька «порція» Бога сильніша, ніж «світ» і його влада (ар№1(03)/2012

мія духів темряви), тому в думках треба відживляти це, щоби «світ» не затемнив світла, бо «світ» буде мати і має передовсім таку ціль і такий вплив. А відтак, якщо розір вуться зв’язки з Богом, постраждає молитва, ослабиться дія Духа в особі, важче буде молитися і взагалі, щоб приступити до молитви, доведеться докладати значних зусиль. З бажанням Бога в серці, незалежно — відчуваєш Його чи ні, чи менше, чи більше (бо часом випробовування для зросту на якийсь час затемнюють присутність Бога чи бажання Його) особа внутрішньо сильніша. Зрозумілим і потрібним є те, що внутрішню і зовнішню особу треба відновлювати в молитві, в чеснотах та у вправах духовних. Вони вкрай потрібні, бо надають нашому фізичному тілу — духовне тіло. — Дух Святий, Його участь у щоденному житті християнина. — Саме можливість молитися, робити духовні практики, добрі вчинки приходить від Духа Святого. «Ви є Святиня Духа…», «Не можна сказати Авва без Святого Духа», — пише Апостол Павло. Молитва в тиші, добрі дії, духовні читання та інше… зводять людський дух з Духом Божим. І дія Божа, як дріжджі, розширюється в душі, умі, серці, тіло особи одуховлюється Ним. Якщо людина провела день в тій основі духов ності, в цій свідомості, про що я згадував на початку, тобто — зродилось бажання Бога, тоді вона має внутрішні поважні підвалини, тоді молитва і духовні дії стають легкими, підтримуючи зв’язок тіла і його функцій з Духом. Там, де будеш ти, буде з тобою Бог, бо Бог є з тобою. Задоволення, повноту почуттів, глибину пережиття, які дає Бог, — ніхто і ніщо не може дати на цій землі. — Як ми впливаємо на майбутнє? — Будучина складається і оформлюється в сучасності, сучасними моментами. Дозволь мені сказати: ніколи не піддавайся страху чи якійсь іншій формі незадоволення в собі. Ісус казав: «не журіться за завтра», отже причини журби матеріальні, тому дочасні, бо не від Бога. Переживай момент від моменту в повноті, бо в кожнім моменті є Бог, такий самий, як був, є і буде за день, за місяць, за сто років… Бог не змінюється, це вимога досконалості. Бог — досконалий, він Тебе любить. Бережімо одне одного для Бога! Розмовляв Петро КАМІНСЬКИЙ

РЕЛІГІЯ|Світ у фотооб’єктиві

Плекати духовні вартості ту, але не для ідеалів… Занепад ідеології, втрата довіри до структур, які можуть дати відповідь на найважчі проблеми і на неспокійні очікування людини, незадоволення з існування, що спирається на тимчасовості, самотність великих масових метрополій, молодь, залишена сама собі, а також нігілізм — витворили глибоку порожнечу.

с. 5

25 січня 1988 Київ — роздоріжжя різних культур, важливий центр церковного життя і МІСІЙНОГО ПРОМЕНУВАННЯ. Розвиток мови, яка стала літературною, став одним з найважливіших чинників культури цієї країни, духовної сили, ідентифікації. Дякуючи кирило-мефодіївській спадщині, дійшло у Києві до зустрічі Сходу зі Заходом, зустрічі успадкованих вартостей з новими вартостями. Елементи християнської спадщини проникли до життя і культури тамтих народів. Вони натомість спричинили натхнення до літературної, філософської, теологічної та мистецької творчості, створюючи місце для цілковито оригінальних постатей європейської культури. Рівно ж у нинішні часи універсальний вимір проблем одиниць і суспільств, відтворених літературою і мистецтвом цих народів, збуджують у світі постійний подив. Я мав радість майже на самому початку свого понтифікату оголосити Святих Кирила і Мефодія Патронами Європи, поруч зі Святим Бенедиктом. Дві частини великої традиції Церкви, західна і східна, дві постаті культури навзаєм доповнюються як дві легені одного організму і не можуть трактуватися поза християнством. Основу ії становить Євангелія.

8 жовтня 1988 Немає легких питань і відповідей, немає чудових ліків. Але є Слово Боже, яке вказує шлях рефлексії, шлях діяльності. Ми успадковуємо мудрість і поступ попередніх поколінь, рівно ж їх помилки. ХРИСТИЯНИ МУСЯТЬ БУТИ ПРИСУТНІМИ НА УСІХ ОБ’ЄКТАХ БУДОВИ СВІТУ. Треба охороняти автентичну віру і не спроваджувати ії до рівня думки чи ідеології, теж не приймати звичаїв, чужих Євангелій. Якими є ФАКТИЧНІ вартості, які Христос приніс у світ, аби його врятувати? Це насамперед вартості БЛАГОСЛОВЕНСТВ.

23 грудня 1991 Свобода і творчість людської особи мусять бути також у центрі

економічного порядку. Вільна економіка потребує видатних моральних якостей, таких, як працьовитість, ретельність і лояльність у взаємних стосунках, відповідальність у прийнятті зобов’язуючих рішень, спроможність відважного прийняття зобов’язань і ризику. Економічна свобода мусить бути скоординована з іншими, якщо не бажає стати інструментом пригнічення. Існують речі, які не можна купити на ринку: серед них вирішальне місце займає гідність людської особи… Слід відновлювати надію, навчитися розпізнавати знаки часу. Це підтвердили подорожі країнами світу. Згадаймо Усесвітній день молоді, який зібрав у Ченстохові мільйони молодих людей з 80 країн. ГОЛОВНА ПРОБЛЕМА — СИНТЕЗ МІЖ СВОБОДОЮ І ПРАВДОЮ, МІЖ ПРАВДОЮ, СПРАВЕДЛИВІСТЮ І СОЛІДАРНІСТЮ.

Наш спеціальний кореспондент, професор Оксана ВАЦЕБА пропонує свій фоторепортаж із Риму — з нагоди освячення Собору Святої Софії.

5 жовтня 1995 Право до існування передбачає, природньо, для кожного народу рівно ж право на власну мову і культуру, через які цей народ виражає і підтримує те, що я назвав би його первісною духовною «суверенністю»… Кожна культура є зусиллям думки над таємницями світу, зокрема таємницями людини: це спосіб вираження трансцендентного виміру людського життя. Серце кожної культури створене від ії контакту зі ще більшою таємницею — таємницею Бога… Первісна духовна суверенність — мова і культура. Сім’я народів має спиратися на довіру. У справжній сім’ї не існує домінації сильнішого.

3 червня 1997 Чи після падіння муру, того баченого, випадково не відкрито іншого муру, що його не бачимо і який надалі поділяє наш континент — муру, який проходить через людські серця? Це мур, зведений зі страху і агресивності, відсутності вирозумілості для людей іншого походження, інших кольорів шкіри, інших релігійних переконань; це мур політичного та економічного егоїзму, втрати вразливості на вартість людського життя і гідність кожної людини. Навіть очевидні успіхи останнього часу на суспільній та економічній площині не можуть приховати існування такого муру. Його тінь розповсюджується на усю Європу… Не буде єдності Європи, якщо не обіпреться вона на єдності духу. Цей мур, збудований у серцях, який поділяє Європу, ніколи не буде зруйнований без повернення до Євангелія. ДОБРОЇ НОВИНИ. №1(03)/2012

ЛИСТИ ДО ПРИЯТЕЛІВ

РЕЛІГІЯ|Світ у фотооб’єктиві

[П]

онад 10 тисяч українців з різних куточків нашої держави і п’яти континентів планети стали учасниками освячення однієї з найбільших християнських святинь — Собору Святої Софії в Римі. Під час прощі відбулася зустріч Блаженнішого Патріарха Святосла ва і кардиналів з паломниками, святковий концерт у Папській Базиліці Святої Марії на честь Папи Бенедикта XVI та Отців Папського Синоду за участі симфонічного оркестру «INSO Львів». Італійці дістали змогу відкрити знову багатство української культури і ментальність європейського українського народу. При Соборі Святої Софії знаходиться частина безцінних архівів Західноукраїнської Народної Республіки. Свого часу ці документи збереглися у Відні, але згодом їх передали Патріарху Йосифу Сліпому. 72 жертводавці, вихідці з України, допомогли відновити собор, який, власне, був зведений на пожертви тисяч людей з різних країн світу. Українці ще раз нагадали західноєвропейцям, значна частина яких забуває свою християнську культуру, що витоки і фундамент Європи — християнські.

WWW.LYSTY.COM.UA

№1(03)/2012

РЕЛІГІЯ|Наші орієнтири

Фестиваль

Жорстокий світ, його створили ми Зневагою до Божої поради. Тепер самі благаєм, Бога ради, Вказати шлях до світла із пітьми. Жорстокий світ?.. його ж створили ми. Тетяна Хоменко

ругий рік поспіль на Львівщині відбувається Соціальний фестиваль «Лютин», перший в Україні. Зазвичай, діючі молодіжні, спортивні чи мистецькі фестивалі охоплюють різні категорії дітей, молоді, вихованців інтернатів. Та діти з вадами здоров’я залишаються роками в стінах закладів, радіючи тільки прихожим волонтерам-артистам. Мета Фестивалю «Лютин» — інтегрувати дітей з вадами здоров’я в середовище повноціних дітей, своїх ровесників. Волонтери, працівники соціальних служб, вихователі закладів, професійні музиканти та оліпійські чемпіони цього дня стають душею кожної дитини. Незважаючи на велику та важку організаційну роботу, значну фінансово-витратну частину підготовки фестивалю, — всі завжди переживали особливе піднесення. Один зі спонсорів фестивалю, власник ресторану в м. Стрий (спонсор не бажав, щоб його ім’я вказувати, задля безкорисливості його благочин-

ного акту), безкоштовно нагодував понад чотириста дітей та волонтерів. Він не просто виділив кошти, але й сам зі своєю родиною, друзями слугував дітям. «Коли я почув, як восьмилітня дівчинка спеціалізованого закладу, стримуючи сльози, сказала: «Як я хочу, щоб мене забрав хтось до сім’ї, а цей хтось не приходить і не приходить», — то після цих слів з вдячністю підтримав фестиваль, для мене це було — як Божа Ласка. Ані я, ані моя сім’я, ані друзі не переживали щасливішого дня! Вдячні організаторам!» — поділився враженнями стрийський спонсор фестивалю. Фестиваль ініціювала Комісія з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму Львівської обласної ради. Назва «Лютин» — це ідея Соціального містечка для дітей-сиріт, дітей з неблагополучних і малозабезпечених сімей, розвиток якого планується в с.Лютинка (Жидачівського району Львівської області). Основна ідея проекту — створити дитячо-молодіжне, значною мірою самодостатнє, містечко із реколекційним осередком, церквою, колегіумом, власним сільським господарством, майстернями. Основними одиницями містечка будуть дитячі будинки сімейного типу, у яких прийомні мама з татом виховуватимуть до десяти дітей у кожному будинку. На першому етапі планується збудувати №1(03)/2012

4 таких будинки із усіма потрібними для життя умовами, а в подальшому кількість будинків сімейного типу у містечку зростатиме. У запланованому Соціальному містечку діти-сироти не будуть ізольовані від суспільства. Вони активно спілкуватимуться із односельцями, з традиційними родинами та з дітьми з таких родин. Спокійне та близьке до природи сільське життя дасть змогу максимально досконало організувати процес виховання дітей-сиріт. Водночас із побудовою Соціального містечка планується економічний розвиток території, на якій воно знаходиться. Розбудова інфраструктури, залучення іноземних інвестицій, розвиток сільського господарства, ремесел, туризму та інших галузей — усе це дасть змогу перетворити депресивні села на перспективну територію. «Усі ми родом з дитинства…», кожного тішать перші спогади про тепло маминих рук, про бабусині казки на ніч, про татові жарти та сімейні свята. Ці спогади супроводжують нас протягом усього життя і залишаються своєрідною реліквією. Психологи стверджують, що характер людини формується в перші 5-7 років життя, і від того, якими вони були, залежить її подальша доля. Нам, цілком благополучним людям, важко уявити, що відчуває маленька дитина, від якої відмовляються батьки. Майже безпорадна істота залишається наодинці з жорстоким навколишнім світом, у ЛИСТИ ДО ПРИЯТЕЛІВ

РЕЛІГІЯ|Наші орієнтири якому дуже мало любові, турботи та безпеки. Все це мала уособлювати родина, якої у крихітки тепер немає… У всьому світі є діти-сироти, і наша країна, звісно, не виняток. Але, складна соціально-економічна ситуація в країні сьогодні жорстоко впливає на українську сім’ю. Нові небезпечні явища нашого суспільства, так зване «соціальне сирітство» чи «національне сирітство» — діти заробітчан. Неблагополучні родини, в яких позбавляють батьківських прав (батьки — алкоголіки, наркомани, злочинці, батьки, які жорстоко ставляться до своїх дітей, не займаються їхнім вихованням, примушують працювати, жебракувати). За офіційними даними, сьогодні в Україні більше 100 тисяч дітей позбавлені батьківського піклування та виховуються в державних закладах: школах-інтернатах, дитячих притулках; 40% з цих дітей не мають рідних взагалі. А за неофіційними даними, безпритульних дітей,

них церквах немає ані спортиних майданчиків, ані приміщень для позашкільного дозвілля. Одна наперед одної «християнські» громади сіл та міст будують «культові хмарочоси», які наповнюються хіба що двічі на рік. Така… наша «рагулівська» церковна свідомість, і духовного клиру, і самозакоханого галицьманського бізнесу. Молодь Львівщини, студенти, викладачі, молоді сім’ї своїм юним запалом реалізовують соціальні проекти. «Ви знаєте, — каже дитина із Журавенського інтернату-санаторію організаторам Фестивалю, — цілий рік я чекатиму на цей Фестиваль, аби знову зустрітися зі своїми ровесниками, новими друзями з інших інтернатів. Радість цього дня дасть мені сили переживати, на жаль, сірість нашого інтернатівського існування». «Ми зустрічалися минулого року на Фестивалі в Лютинці, разом з хлопчиками ми пообіцяли до наступного

«Лютин»

НА СВІТЛИНАХ: Згадка про Фестиваль у Лютинці зігріватиме дітей цілий рік — до наступного «ЛЮТИНУ». жебраків, дітей, що відносяться до груп ризику, сиріт, дітей із соціально неблагополучних сімей у декілька разів більше — понад 1 мільйон. Щороку 6 тисяч осіб в Україні позбавляють батьківських прав. Ці цифри свідчать про реальну національну небезпеку… і про соціальну байдужість керівників держави та служителів церкви. На жаль, спостерігаємо вражаючу реальність у відродженій церкві — при масивних, позолочених, коштовWWW.LYSTY.COM.UA

Фестивалю не курити і не говорити поганих слів… Хоча не всі дотримались обіцянок, але сором на обличчі через недотримання обітниці — радує душу», — висловиться волонтер Львівського соціального центру. «Мені шість рочків, я в дитячому будинку від народження, і я не знала, що в мене так багато братчиків і сестричок. Дякую! Я хочу, щоб і наступного року вихователі взяли мене на “ЛЮТИН”». Кирило ПЕТРИШИН №1(03)/2012

Духовна боротьба

[Д]

ля багатьох проблема полягає у невірному розумінні духовності і нездатності розрізнити — де головне, а де другорядне. Для того, щоб з’єднатися з Богом і постійно з Ним перебувати, замало лише практикувати молитву, відвідувати Церкву, дотримуватися постів і подавати милостиню. Це тільки засоби, середники, які можуть допомогти у Богопізнанні, якщо людина має правильне духовне розуміння. Правдиве духовне життя здійснюється у пізнанні себе, свого духовного стану, в усвідомленні власного духов ного падіння. Цієї істини навчали ще дохристиянські, античні, філософи Сократ, Сенека та ін. Сам Господь Бог, на сторінках Євангелія, закликає: «Пізнайте правду і правда визволить вас» (Ів. 8,32). Протягом життя численні гріхи трансформуються у звички (пристрасті) і, зростаючись з людською душею, стають її другою природою. Це можуть бути алкоголізм, наркоманія, ігроманія, переїдання, любов до комфорту чи грошей. Коли зникає об’єкт пожадання, починаються великі страждання для душі і тіла. Отож, чим раніше почнеться лікування, боротьба з ними, тим легше буде від них звільнитися. Головний натхненник і опікун у цій боротьбі — Господь Бог. Без смирення всі духовні вправи, а навіть і чесноти, є марними і навіть можуть пошкодити людині, ввести її в гординю. Найперше потрібно почати боротьбу з легким гріхом, тобто з таким, який ми ще можемо подолати. Пристрасть робить людину невільником і примушує грішити, але існує також категорія добровільних гріхів, які людина чинить свідомо, і тому вони особливо важко уражують душу. Доб ровільні легкі гріхи тягнуть за собою поневолення важкими пристрастями. Наприклад, бажання постійно щось з’їсти поза встановленим часом сніданку чи обіду може призвести до пристрасті черевоугодництва. Обтяження свого зору нечистивими образами призводить до опанування пристрастю нечистоти. І так з кожним видом гріха. Здається, що гріх дрібний, незначний, але шкода від нього величезна. Він запускає механізм входження пристрасті в людську душу. Недаремно Христос закликає нас бути вірними у малому. Потрібно розсудливо обирати все у житті: друзів, працю, яку літературу читаємо, яке кіно переглядаємо. Кожна річ має товаришувати нам у справі спасіння, бо Господь застерігає: «Де скарб твій, там і буде твоє серце» (Мт. 6,21). Юрій ГРЕШКО

СВІТ ДОВКОЛА НАС України, з 1994 року негативне ставлення до приватної власності на землю постійно зростало із 44% до 53,1% у 2008 році та до 57,2% у 2010. Ринок землі не обов’язковий та невиправданий в період тотальної корупції в країні та без законодавчої бази, яку нашвидкуруч ухвалюють кнопкодави. 7% світових запасів чорноземів, які намагаються загарбницьки додерибанити «свої» чужинці у союзі із міжнародними радниками, є новітньою формою неоколоніалізму. Може скластися ситуація, коли українці голодуватимуть, маючи найродючіші чорноземи. «Селяни, які, по суті, перетвориВідомий журналіст британської ГАННА ГОПКО The Guardian Джон Відал раніше попе- лися на рабів, згідно зі сталінською реджав про «неоколоніалізм» — «захо- версією соціальної справедливості, залишилися ні з чим. А тепер, ригадую, як 2008 року фі- плення сільськогосподарських здається, їх готують до вилософ Сергій Кримський в земель у найбідніших краЗгаселення із землі, яка годуінтерв’ю на тему світогляд- їнах багатими країнами даймо вала їх та їхніх прадідів. ної журналістики сказав мені клю- та транснаціональними такий дуже Невже автор цих рядків чову фразу: «Іде війна за землю! корпораціями», яке відпромовистий є єдиним в Україні, Відбувається страшна боротьба, бувається швидко в заакт — Папа Іван Павхто готовий здіймати яку не порівняєш з усіма цими по- грозливих масштабах. ло II, коли приїздив до ґвалт із цього приАле справжня війна літичними баталіями»… якоїсь країни, цілував воду?» — запитував Боротьба за українські чорноземи за харчі у світі лише землю, — символічно вкасвого часу Джеймс почалася із здобуттям незалежності. попереду. За данизуючи на важливість землі Мейс, відомий доЗдійснені під керівництвом різних ми ООН, потреба для держави... Людина, яка слідник українпрем’єрів, Президентів недолугі аг- у зернових до 2030 любить землю, не тільки ського Голодомору, рореформи працювали проти інтер- року зросте на 50%, працює на ній, а й зберігає в статті «Трагедія, есів народу країни. 68% селян, згідно а до 2050 року — що назріває». ідею України. Якщо ми хоз даними Інституту соціології НАН вже на цілих 100%. Земля — це Всес- чемо сьогодні знов зробити України (2012), не впевнені у своєму Нещодавно не підприємство, майбутньому, 76,8% не мають заоща- вітня продовольча Україну поняттям, жифабрика чи завод. (ФАО) джень. Це є свідченням того, що за організація вим поняттям у житті «Завод — то є місце роки незалежності влада не мала візії загострила увагу на нашого народу, селяпраці. Земля дає відщодо політики ефективного викорис- тому, що в Європі, на нин, рільник мучуття приналежності, тання землі, а існуючі агрореформи Кавказі, і в Центральній сить полюбити допомагає зберегти ідею призвели до зубожіння селян, ство- Азії зменшується кільземлю. України». Саме тому ринок рення великих латифундій та земель- кість дрібних фермерів, і сільгоспземель — небезпечний ного дерибану. І зараз влада продов рекомендувала урядам країн звернути на це увагу, підтримавши для розвитку України, для збереженжує обкрадати своїх громадян. ня нашої ідентичності... Не хочу скиглити, але скажіть — цю категорію селян. Що маємо зараз? Іван Томич, віУкраїнські чорноземи як націоскільки Ви знаєте сіл, де народжуваність перевищує смертність, де фер- нальне багатство, що належить кож- домий агроексперт, нещодавно чітко ному громадянину, не можна прода- окреслив проблему: «Ми маємо наймер дбає про односельців? У серпні цього року один із фа- вати. Глобальні виклики, серед яких більший скарб у світі — 33 мільйони хівців на зустрічі, організованій Ініці- продовольча криза, мають мобілізува- гектарів землі, але чи отримує блага ативною групою «Першого грудня», ти українську владу для ефективного сьогодні український громадянин, чітко сказав: … А що завтра буде, з використання Богом даного страте- український селянин? Сьогодні ситу1 січня 2013 року? Жодної відповіді гічного ресурсу, який має працювати ація така: 100 транснаціональних компаній використовують і експлуатують немає. І владі, і криміналу, і олігар- на благо кожного. Продавати землю — це злочин більш ніж 11 мільйонів гектарів земель, хам, і транснаціональним компаніям, і тим, хто зазіхає, відкрито веде війну проти власного народу і його майбут- тобто більше третини. Це сотня власза українські землі, всім вигідно, що нього. Законодавча база не готова до ників, більшість з яких не українці. з 1 січня, без законодавчої бази, у нас зняття мораторію та впровадження А ресурс, хороший урожай, — це ребуде створено ринок землі — незво- ринку, не готові до цього і українці. сурс, зорієнтований тільки на зовнішЗа даними Інституту соціології НАН ні ринки, а не на потреби суспільні і ротній фактор в долі України. потреби внутрішнього ринку». Як можна продавати землю і розмислювати про її ціну? Земля безцін«Я відчуваю Україну серцем, розумію на. Іван Павло ІІ, перебуваючи в Україні, високо оцінив вартість землі. Його головою, бачу її ззовні, тому можу із звернення «Українці, в родючу землю впевненістю сказати: у нас фантастичВаших традицій заглиблюється коріння Вашого майбутнього», свідчить ний потенціал». про «духовну» вартість землі. Земля Богдан ГАВРИЛИШИН не може бути товаром.

Слово редактора розділу

Зберегти землю: зберегти Україну П

№1(03)/2012

ЛИСТИ ДО ПРИЯТЕЛІВ

СВІТ ДОВКОЛА НАС

Не втратити М позицій

n ДОСЛІДЖЕННЯ. ЗАПРОШУЄМО ДО РОЗМОВИ

Стан українського бджільництва у європейському контексті

МИКОЛА ГРИБОК

ноземці, які приїжджають в Україну, дивуються, чому на найбільших у Європі землях в злиденному стані перебуває селянство. У той же час вулицями великих міст України їздить більше дорогих автомобілів, ніж містами Євросоюзу. Очевидно, що тут ми маємо системну причину. Після жовтневого перевороту 1917 року та наступної громадянської війни було знищено професійних та підприємливих господарів на селі. Згодом селян загнали у колгоспи. Одним з інструментів таких заходів був штучно організований в Україні голодомор, який забрав мільйони життів. Після цього селяни стали рабами без права виїзду із сіл, оскільки були позбавлені паспортів. Вирішення соціальних питань у державі в умовах незалежності через підтримання низьких цін на продукти сільського господарства привело до знедолення селянства і знищення сіл. Молодь виїхала до міст у пошуках роботи. Жінки роз’їхались по країнах південної Європи у пошуках заробітків для виживання

родини. Немає мотивації до виробництва продукції, оскільки створено умови, за яких доводиться працювати собі у збиток. Два літри води у магазині коштують 6 грн., а два літри молока, яке купують у селян заготівельники, коштують 3 гривні. Порівняно з 1990 роком число голів великої рогатої худоби зменшилось з 25 млн до 5 млн. Населення в селах зменшилось, почали закривати лікарні, школи. Цілі села зникли з карти України. Україна стала великим базаром, на якому почали правити торговці. Вони увійшли до органів державної влади, Верховної Ради і вплинули на законодавство. Україна стала великим експортером зерна і соняшникової олії. На селі з’явилася нова загроза — латифундія. Нових феодалів не цікавить розвиток сіл, забезпечення селян місцями праці. У селах практично немає первинної переробки продукції. Додатково продукти сільського господарства (зерно, молоко, картопля, м’ясо та ін.) закуповують у селян за низькими цінами. Водночас ціни на паливо, електрику, техніку та продукти с.40



НА СВІТЛИНАХ: Українські бджолярі на світовому Конгресі Апімондії у Франції. WWW.LYSTY.COM.UA

и, українці, доконечно мусимо збагнути кілька засадничих речей: 1. Ті репрезентанти нації, які приймають серцем і реалізовують в житті ідеали а) єдиної, незалежної, соборної України в її етнічних межах, б) України без холопа і пана, в) Шевченківської «святої правди» і орієнтиру «Обніміте найменшого брата» — З НАМИ; 2. Народ з багатотисячним історичним досвідом не можна перетворювати в казарму, де домінує одна партійна (чи інша) ідея. Чим більше плодотворних ідей (зорієнтованих на благо всіх громадян) взаємодіятиме в межах національного організму, тим перспективнішим ставатиме майбутнє; 3. Маємо унікальну можливість використати для блага нації досвід і талант усіх українців, які є такими ЗА ДУХОМ, водночас — зарепрезентувати світові безмірність своїх талантів, чим допоможемо якнайшвидше перейти від комерційно-маніпулятивної цивілізації до духовної.

Людина

в залізній масці

ЮРІЙ ВОЛОШИН

відомих романах про пригоди трьох мушкетерів у Франції XVII сторіччя Олександр Дюма зображує Луї XIV як корумпованого та деспотичного монарха, а його брата — Філіпа — потенційним претендентом на трон. Після безуспішного заколоту з метою усунення Луї XIV та заміни його на Філіпа, король засуджує свого брата на довічне ув’язнення, заковуючи того в залізну маску, щоб приховати його особистість. Сучасні державні чинники змінили цю залізну маску «шляхетнішою». Але мета залишається тією ж: применшити, або стерти особистість тих, хто або є занадто принциповим, щоб вклонятися перед будьякими бажаннями правителів, або тих, кого вважають загрозою — фізичною або інтелектуальною — для правлячого режиму. Основний метод — нацькувати всю слідчу та прокурорську рать держави, щоб

№1(03)/2012

НА СВІТЛИНІ: Ігор Смешко. ув’язнити нещасну жертву за якийсь реальний або надуманий незаконний акт. Якщо не знайдуть жодної провини, тоді вигадану слідчу справу тримають «відкритою» роками; жертву, ії родину та найближче оточення без кінця допитують та обшукують; публічні появи жертви відстежують; також жертву піддають чисельним дрібним утискам, брехливим наклепам в засобах масової інформації, а також юридичним тяжбам. Хоча таке зловживання держаною владою завжди є трагедією для людини, але ще більше потерпає країна, коли «людина в залізній масці» є с.41



СВІТ ДОВКОЛА НАС

Не втратити позицій

Стан українського бджільництва у європейському контексті

с. 39

споживання, що виготовили переробні підприємства, постійно зростають. Вперше серед латифундистів з’явилися мільярдери при злиденному рівні життя селян. Так відбувається знищення села сучасними Остапами Бендерами, які, як правило, далекі від селян і за родом, і за вірою. Це спадкоємці радянської номенклатури. Земля у світобаченні українців завжди була святою, а тепер переважно стає товаром. Подібна ситуація і в бджільництві. Колективні пасіки були знищені, коли розпалися колгоспи. Бджільництво стало приватним. Селяни дістали змогу одержати додаткові заробітки з пасіки, оскільки медозбори в Україні вищі порівняно з країнами Євросоюзу. Професійність та працьовитість наших людей не дали знищити бджільництво. В Україні число бджолосімей становить близько трьох мільйонів, і вони щорічно виробляють 60-70 тисяч тонн меду. За кількістю виробленого меду Україна займає перше місце в Європі і п’яте — у світі. Однак чим більше бджолопродукції виробляється, тим нижчими стають ціни на неї. Уже 2011 року гуртові ціни на мед у східних та південних областях України складали 10-12 гривень за кілограм. Це пов’язано з тим, що у нас немає державної підтримки бджільництва, а також державної політики експорту бджолопродуктів. Експортом займається низка торговців, які за своєю суттю зацікавлені у низьких цінах на мед, бо це дає їм надприбутки. У галузі потрібні кардинальні заходи для реалізації українського меду і в Україні, і в країнах Євросоюзу, де щорічно імпортується 140 тисяч тонн меду. Держави Євросоюзу підтримують розвиток бджіль-

НА СВІТЛИНІ: Польські гості біля пам’ятника Адаму Міцкевичу у Львові. ництва тому, що прибутки від бджолозапилення сільськогосподарських полів на одну сім’ю становлять 1070 євро (дані Євросоюзу). Українська влада цим не цікавиться. Її мотивація — власний прибуток, заради нього вона здатна завозити в Україну навіть китайський мед. Характерним прикладом цього є діяльність торгових фірм «Козацький мед» і «Кримський мед», які знищують бджільництво демпінговими цінами. Великою надією на зміни в українському бджільництві є проведення у 2013 році в Києві світового Конгресу Апімондії. Це стане доброю підставою для модернізації бджільництва, а також для налагодження тісних взаємин з європейськими та світовими бджолярськими організаціями. Пам’ятною була поїздка українських бджолярів до Південної Кореї. Організація життя в цій державі абсолютно відрізняється від європейської. В основі державотворення лежить національний тра-

диціоналізм і модернізація економіки завдяки внутрішньому виробництву більшості товарів для власних потреб і на експорт. А в бджільництві налагоджений тісний зв’язок між бджолярами, переробника-

ми і торговцями. Усі ці гілки мають рівний розподіл прибутку внаслідок взаємозалежності. Митні закони захищають бджільництво від імпортних завезень. За таких умов сировиною для переробників є лише

НА СВІТЛИНІ: Делегація бджолярів Люблінського воєводства гостює в Україні.

№1(03)/2012

ЛИСТИ ДО ПРИЯТЕЛІВ

СВІТ ДОВКОЛА НАС корейський мед. Тому засаджено 300 тисяч гектарів акацієвих лісів і щороку засаджують додаткові території. Так формується національний інтерес стосовно бджільництва. Воно має добрий розвиток, а тому Конгрес Апімондії у 2015 році відбудеться саме в Південній Кореї. Львівське братство пасічників «Рій» взяло на себе місію підтримувати спів працю з бджолярами Польщі у сфері культури, науки та економіки. Вперше делегація українських бджолярів від Полісся до Чорного моря взяла участь в 29-х загальнопольських днях пасічника 19 вересня 2011 року. Польські штандарти і українські хоругви разом увійшли в багатотисячний зал м. Островець, Свєнтокшиського воєводства. Привітання українських бджолярів і їхні пропозиції щодо більш тісної співпраці зустріли оплесками. Другого дня відбулася Служба Божа для бджолярів Польщі і України в костелі м. Балтув. Пошанування традицій, вірувань та культури кожного з народів дало добрі плоди для співпраці. Уже в лютому 2012 року делегація українських бджолярів та вчених взяла участь у Всепольській кон-

ференції «Сучасні проблеми бджільництва». У квітні 2012 року в Долині (ІваноФранківська обл.) відбулася міжнародна конференція з проблем бджільництва, в якій взяли участь пасічники Свєнтокшиського і Люб лінського воєводств. З 26 по 30 липня 2012 року в Україну приїхала Свєнтокшиська делегація бджолярів (60 осіб). Зустрічі в Жовкві, спільна конференція в Буську, відвіду вання замків Львівщини, пасік, екскурсії по Львову, переїзд через Карпати до матковивідних пасік у Вучковому, Хусті, Мукачеві. З 11 по 15 серпня в Україні перебувала делегація бджолярів Люблінського воєводства (50 осіб). 19 серпня 2012 року делегація бджолярів Львівщини взяла участь у святі Свєнтокшиських бджолярів у м. Балтув. 19 вересня 2012 року делегація українських бджолярів (25 осіб) виїхала в Польщу для участі у 30-х загальнопольських днях пасічника. 20 вересня відбулися екскурсії по Люблінському воєводству для польських та білоруських бджолярів. Ми взяли участь у відкритті пам’ятника відомому бджоляреві, греко-католицькому священику Яну Долиновському (м. Ганськ). Цікавою була екскурсія містом та виїзд на пасіку, яка стоїть біля р. Буг на кордоні Білорусії, України і Польщі. Увечері на пасіці неподалік від Любліна відбулася урочиста вечірка за участю консула України в Любліні Сергія Сидюка. 21 вересня штандари польських і хоругви українських бджолярів знову зійшлися в м. Пшчеля Воля. Українських бджолярів вразив рівень присутності органів влади Польщі на бджолярських святах. Бджолярі отримували нагороди від президента, міністра сільського господарства, польської спілки пасічників. P. S. У наступному номері журналу докладно розповімо про умови та результати праці польських бджолярів.

WWW.LYSTY.COM.UA

n ДОСЛІДЖЕННЯ. ЗАПРОШУЄМО ДО РОЗМОВИ

с. 39

однією з найпринциповіших та високоповажаних громадських діячів. Фактично, українським «Філіпом» є та сама особа, яка за дві хвилини до півночі перед 28 грудня 2004 року врятувала столицю України від повтору подій, подібних до тих, що сталися на площі Тянанмень [в Китаї]. Його безсумнівна роль у порятунку України від кровопролиття стала темою передової статті в поважній газеті «Нью-Йорк Таймс» 17 січня 2005 року. І саме він є тією людиною, яка — під час двох інших бурхливих подій 2004 року — врятувала також свою країну від міжнародного скандалу, викривши плани щодо політичного вбивства на території України одного з кандидатів у президенти Росії; а також і від суворої відплати, яка могла б бути спрямована проти України за нелегальне постачання у 2001 році крилатих ракет, потенційних носіїв ядерної зброї, до Ірану. Йдеться про одну і ту саму людину — генералполковника Ігоря Смешка, якого вихваляв у власноруч написаному листі колишній директор ФБР США Луї Фрі, зокрема і за його великий внесок у боротьбу з організованою міжнародною злочинністю, починаючи ще із середини 90-х років. (Кучма Л. Після Майдану. Нотатки президента, 2005– 2006. — К.: «Довіра», 2007.) За іронією долі, генералполковник Ігор Смешко, колишній голова Служби безпеки України (СБУ), любить цитувати іншого героя книги Олександра Дюма — Кардинала Франції Ришельє, якому його сповідник задав питання: чи простив той своїх ворогів. Кардинал Ришельє відповів, що він ніколи не мав жодних особистих ворогів ...лише ворогів Держави (Інвестгазета. — 2007. — 1–7 жовт.). Це може пояснити, чому Смешко зараз носить «залізну маску». Вороги Держави, включно з деяки-

№1(03)/2012

ми діючими урядовцями України, напевно, бажали б, аби цю маску він не зняв ніколи.

Видатна кар’єра Ігор Смешко народився 1955 року в місті Христинівці Черкаської області. Ця область, як знаємо, є батьківщиною також Тараса Шевченка і Богдана Хмельницького. Після закінчення середньої школи у віці 17 років обрав військовонаукову кур’єру, отримав ступінь доктора технічних наук у галузі військової кібернетики та звання професора з інформатики та системного аналізу. У 1992 році одним із перших поступив на службу до новоутвореного Міністерства оборони України як відповідальний секретар його Експертної Наукової Ради. Наприкінці того ж року його залучили до створення нової структури — розвідувального управління Міністерства оборони України. Але майже на початку цієї роботи Смешка скерували виконувати дипломатичні обов’язки першого в історії незалежної України аташе з питань оборони у Вашингтоні, США. За чотири роки перебування у Вашингтоні Ігорю Смешку вдалося завоювати дружбу багатьох важливих для України осіб, а також заслужити заздрість і захоплення з боку усіх дипломатичних місій колишніх країн Варшавського договору завдяки вмінню домовитися про підписання першого між США та будь-якою іншою пост-комуністичною країною Меморандуму про військове співробітництво. 10 років опісля Смешко знову приголомшить дипломатичну спільноту тим, що забезпечить підписання аналогічної угоди з урядом Швейцарії — однієї з десятка подібних угод, підписаних за всю історію Швейцарії. Розповідали, що італійський військовий аташе не зміг с.43



СВІТ ДОВКОЛА НАС

кільки існує світ — відбуваються події, які дедалі частіше змушують стверджувати: у житті випадковостей не буває. Знаковим є і народження генія Юліуша Словацького (1809–1849), польського поета, — в українському м. Кременці. Тепер, озираючись на більш ніж двохсотлітню відстань між ним і нами, переконуєшся, що саме він повинен був стати символом єднання між народами України й Польщі. Щоб, як сказав Дмитро Павличко, «…ввійти зі стадії взаємної ненависті в стадію нормального, не скаліченого стереотипами давнини, мислення, що може принести тільки позитивні результати»... Тож місія великого Кременчанина простежувалася ще за його життя, коли у своїх творах виявляв незрозумілу для багатьох симпатію до України. Зрозумілішою стала вона на початку третього тисячоліття. Саме тоді, коли українські та польські письменники, тримаючи руку на пульсі епохи, відчули потребу порозумітися заради єднання і зміцнення добросусідських відносин… Саме — через геніальну постать Поета, серце якого змалку ділилося між двох народів... Це увінчалося створенням літературно-меморіального музею Юліуша Словацького в Кременці, у родинній садибі його батьків. Створили цей заклад (із наданням статусу обласного) у липні 2002 року рішенням сесії Тернопільської обласної ради, а відкриття на міжнародному рівні з діючою експозицією, перевезеною із Варшави — 20 вересня 2004 року. Відкрили музей у рік — пріоритетний в програмі Року Польщі в Україні, який ЮНЕСКО проголосило Роком Словацького, вшанування 195-річчя від дня народження і 155-річчя від дня смерті поета. Ця подія також збіглася зі святкуванням річниці першої літописної згадки про Кременець, осяяної трьома сімками «777» — знаком, що символізує Божу іскру… За реалізацією цієї ідеї від самого початку її ви-

ТАМАРА СЄНІНА, директор обласного літературно-меморіального музею Юліуша Словацького в м. Кременець

Музей, що єднає…

НА СВІТЛИНІ: Квіти пам’яті Юліуша Словацького. никнення стояли і поляки, і українці. Серед них — Максим Рильський, Микола Бажан, Дмитро Павличко... Перебуваючи на посаді Надзвичайного Посла України в Польщі, Дмитро Васильович не раз брав участь в офіційних українськопольських переговорах, що відбувалися в Кременці стосовно створення музею польського поета. Тоді ж, у червні 2003 року, він реалізував свою давню мрію — під його керівництвом та за його безпосередньої участі у Варшаві встановили пам’ятник Тарасу Шевченку. Д. Павличко прагнув відкрити пам’ятник Юліушу Словацькому в Києві, і 20 вересня 2012 року це сталося.

овий відлік часу для музею розпочався з вересня 2004 року. Пам’ять про Поета зберігає його рідне місто, а родинна садиба Словацьких (нині — єдиний музей у світі) стала своєрідною перепусткою в епоху романтизму, місцем паломництва шанувальників його генія, зустрічей із високим мистецтвом слова, малярства, музики, яке дарують відвідувачам науковці музею, українські, польські та інші дослідники, письменники, художники, піаністи, співаки у дні наукових конференцій, авторських презентацій, художніх і фотографічних пленерів, виставок. «Музей став частиною живої матерії Кременця, що розгоряється

№1(03)/2012

вогнищем високої культури людських відносин», — так писав згодом Міністр культури і національної спадщини Республіки Польщі у своєму зверненні до учасників традиційних щорічних міжнародних літературномистецьких зустрічей «Діалог двох культур», які відбуваються в музеї Юліуша Словацького, починаючи з 2005 року. За роки діяльності тут проведено тисячі екскурсій, прийнято десятки тисяч відвідувачів, його фонди становлять кілька тисяч експонатів, наукова бібліотека закритого типу — понад тисячу книжкових одиниць… В архівах України та Польщі опрацьовано чимало матеріалів, на основі яких напиЛИСТИ ДО ПРИЯТЕЛІВ

СВІТ ДОВКОЛА НАС

НА СВІТЛИНІ: Тамара Сєніна і Дмитро Павличко. сані статті та наукові реферати, лекції, що звучать на республіканських та міжнародних конференціях перед найрізноманітнішою категорією слухачів у Кременці та за його межами: в Україні, Польщі, Швейцарії... Працівники музею організували чисельні виставки та вечори, приурочені видатним подіям в історії України та Польщі, релігійним українським і польським святам, ювілейним подіям в житті видатних людей, які в той чи інший спосіб мали стосунок до геніальної постаті Юліуша Словацького, а також: Саломеї Словацької і Адама Міцкевича, Тараса Шевченка і Лесі Українки, Максима Рильського і Василя Стуса, Миколи Бажана і Ярослава Івашкевича, Фредерика Шопена і Михайла Вериківського, Максиміліана Волошина і Омара Хаяма… Деякі з них були присвячені Дням Незалежності України, української писемності і мови — «Бути Українцем», Дням Незалежності Польщі — «Бути Поляком в Україні», «Помаранчевій революції», видатним постатям Тернопільської області (з окремим розділом про Юліуша Словацького), «Мистецтву писанкарства» (про писанки, притаманні українським та польським майстрам), «Кременцю у фотографіях» до 200-річчя Вищої Волинської гімназії, «Кременцю в доWWW.LYSTY.COM.UA

кументах» — з приватних архівів місцевих колекціонерів. Виставки художників, авторських фотографій кременецьких, тернопільських, рівненських, польських і багатьох інших митців також стали доброю традицією музею. Наукові працівники музею, покликані пропагувати життя і творчість поета-романтика, найкращі літературні та культурномистецькі цінності українського, польського та інших народів, згуртували навколо себе широке коло однодумців і зацікавлених людей, шанувальників літератури і мистецтва як у Кременці, так і в інших районах області та містах України, Польщі, Великобританії, Франції, Росії, а саме: в Тернополі, Львові, Житомирі, Рівному, Ужгороді, Києві, Варшаві, Перемишлі, Познані, Москві, Лондоні, Парижі... Науково-освітня діяльність — це ще один аспект роботи музею. У співпраці з Кременецьким гуманітарно-педагогічним інститутом ім. Тараса Шевченка, Кременецьким медучилищем ім. Арсена Річинського, Кременецьким п р о ф е с ій но - т е х н іч н и м ліцеєм № 6 та іншими нав чальними закладами міста, тут проводяться тематичні уроки, наукові конференції, обласні семінари. У такий спосіб відбувається заглиб лення у ХІХ століття, повернення в епоху романтизму, яка облагороджує душу і змушує уважно придивитися до часу, що гряде, до третього тисячоліття, яке несе і позитивні зміни, і чимало негативних емоцій та впливів. Важливими вважаємо зустрічі та обмін досвідом музейної роботи з колективами Тернопільського та Рівненського обласних краєзнавчих музеїв, із делегацією Вінницької області, зокрема — села Верхівки, де створюється музей Поета. Закоханий у Юлю Мощинську, тут часто бував Юліуш Словацький. Враховуючи те, що польський поет-романтик «бачив український характер з різних боків, умів зживатися з різними типами запорожців, с.44



n ДОСЛІДЖЕННЯ. ЗАПРОШУЄМО ДО РОЗМОВИ

с. 41

спочатку повірити в те, що Смешкові це вдалося, адже десятиріччя подібних спроб Італії щодо цього видалися марними. («Невідома розвідка». — № 9. — Київ, 2004). Спогади про цей період становлення молодого офіцера можна знайти в інтерв’ю колишнього керівника Смешка генераллейтенанта Олександра Скіпальського, надрукованого в інтернет-виданні «Трибуна» (28.01.2005р., http://www.tribuna.com.ua): «Весна 1992… надзвичайно складний період, оскільки увесь світ споглядав: хто ми такі і як ми плануємо впоратися з Кримом, Чорноморським флотом, ядерними озброєннями. Новопризначений Міністр оборони Костянтин Морозов наполягав, щоб аташе з питань оборони України в США був найкращим офіцером, з високим рівнем військової та загальної ерудиції, культури та знанням іноземних мов. Ми знайшли такого офіцера в особі полковника, доктора наук Ігоря Смешка. Що в ньому найбільше вражало? Він не мав за собою будь-якої потужної підтримки — просто інтелект та велика працездатність. Символічно важливо було й те, що наша перша зустріч зі Смешком відбулась під сяйвом хрестів Святої Софії, де ми говорили про трагічну історію нашої країни та необхідність посилення її безпеки. За мою 40-річну військову кар’єру я служив з багатьма прекрасними офіцерами, але Ігор був з найкращих. Я відчував велику гордість, вислуховуючи компліменти та високі оцінки з боку американських посадовців за призначення особи калібру Ігоря до Вашингтону». У 1995 році Смешко отримав свою першу генеральську зірку, та його відкликали до Києва і призначили головою Комітету з питань розвідки при Пре-

№1(03)/2012

зидентові України, який він очолював три роки поспіль. Під його керівництвом цей Комітет піднісся від статусу «паперової» організації до потужного та впливового локомотива реформ та впровадження професіоналізму в діяльності розвідувального співтовариства України. Він став першим координатором діяльності розвідувальних служб різних силових відомств держави, ініціатором та виконавцем розробки нового закону про розвідувальні органи України, а також розробником першої національної розвідувальної програми, яка визначила нові завдання і пріоритети для національної розвідки (Горбулін В. Без права на каяття. — Харків, 2009).

Розбудова української воєнної розвідки

У 1997 році Смешка призначили начальником головного управління розвідки Міністерства оборони України (ГУР МОУ) за сумісництвом із вже займаною посадою голови Комітету з питань розвідки при Президентові України. І знову він прийняв організацію, яка практично не мала потрібних сил і засобів, власного бюджету, з дуже неадекватною законодавчою базою, з деморалізованим особовим складом, зарплатня якому виплачувалася уривчасто; але за три роки ця структура стала другою потужною розвідувальною службою після СБУ. Розвідувальні донесення та аналітика від неї стали настільки професійними і такої високої якості, що Президент Кучма наприкинці 1999 року визнав, що вони перевищували все те , що він отримував з «інших джерел» (http//www. defense-ua.com). Розбудовуючи ГУР МОУ, Смешко водночас заробляв прихильність та повагу іноземних країн до України. Зокрема у квітні 1998 року, с.45



СВІТ ДОВКОЛА НАС с. 43

перевтілюватися в них та в гайдамаків», і його «український патріотизм може бути справедливо порівнюваний хіба що з патріотизмом Шевченка» (Д. Павличко), у музеї відбуваються різноманітні зустрічі, вечори, присвячені Дням Європи, січовим стрільцям, дисидентам, зустрічі із родичами загиб лих у боях під Крутами, із ветеранами Другої світової війни, запалюється свіча пам’яті на честь жертв голодомору в Україні… Постійними стали щорічні літературно-мистецькі зустрічі з волонтерами Донецької, Харківської, Полтавської, Київської, Одеської, Дніпропетровської та інших областей України — членами молодіжної Асоціації «Новий Акрополь» (з центром у Києві). У такі дні оживають поети, співаки, художники, митці різних поколінь і народів. Традиційними стали і конкурси читців поезії Юліуша Словацького та інших поетів-романтиків, спільно з Товариством відродження польської культури ім. Юліуша Словацького в Кременці. Участь у конкурсах не раз брали юні декламатори міста, діти з польських товариств: Кременця, Тернопільської, Рівненської, Львівської, Івано-Франківської, Житомирської, Хмельницької та інших областей України. У музеї організовувались авторські вечори з відомими митцями, поетами, піснярами: із кобзарем Василем Жданкіним, поетесою, виконавицею власних пісень Ольгою Бірковою, поетомбардом Олександром Марченком — з іншими членами «Галицько-Волинського братства», що об’єднує творчих людей Тернопільської, Львівської, Рівненської областей. Тут у різні роки відбувалися презентації книг, важливих для розвитку культурних українськопольських відносин. Зокрема у 2006 році, напередодні відзначення 150-річчя від дня народження Івана Франка, у музеї прозвучали його вірші польською мовою у виконанні автора перекладів Кристини Ангельської зі

Музей, що єднає… Львова; відбулася презентація книг: «Юліуш Словацький. Срібний міф України» (2006) із передмовою Дмитра Павличка, за упорядкуванням видатного українського поета Романа Лубківського, а також — «Юліуш Словацький. Вибрані твори» (2012), яку також упорядкував Р. Лубківський. До книги увійшли твори Словацького українською мовою в перекладах вітчизняних поетів. Важливою подією стала презентація наукового збірника «Кременець. Атени Юліуша Словацького» — під редакторством Станіслава Маковського — професора, доктора наук Варшавського університету (2004); фотоальбому «Кременець. Атени Волинські» — викладача Варшавського університету Яна Склодовського (2006); «Креси — повернення пам’яті» — члена Спілки польських письменників із Вроцлава — Альфонса Сочинського (2008); книги «Дорога до джерела» — члена Національної спілки письменників України, лауреата премій ім. Уласа Самчука та ім. Степана Будного Сергія Синюка (2008); «Літо в Кременці. Легенди з-понад Ікви» — Маріуша Ольбромського, члена спілки письменників Польщі (2009), поетичних збірок члена Національної спілки письменників України Надії Панчук із Ужгорода — (2008–2011) та багато інших. Зусиллями науковців видані українською та польською мовами: літературномистецький альманах «Там, де Іква сріблиться імлою» (2005); комплект листівок «Музей Юліуша Словацького»; чотиримовний (українською, польською, російською, англійською) путівник-інформатор «Музей Юліуша Словацького. Година роздумів» (2008); видання «Діалог, який не

завершується» (2008); три окремих путівники по музею (українською, польською, англійською мовами) «Юліуш Словацький» (2009); двомовний збірник «Юліуш Словацький. Поезії в українських перекладах» (2010); двомовні: збірник «Листи до матері» — перші в Україні переклади листів Юліуша Словацького українською мовою (2009); буклет-путівник по місту «Кременець. Слідами «Короля-Духа» (2011). Із 2005 року в музеї виходить періодична літературномистецька газета «Година роздумів». У співпраці з дирекцією Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки видано бібліографічний покажчик «Юліуш Словацький» (2009). У співпраці з Маріушем Ольбромським, польським письменником із Перемишля, з 2006 року виходить щорічник «Діалог двох культур», як підсумок традиційних літературно-мистецьких зустрічей, що відбуваються в музеї Юліуша Словацького. В історії діяльності музею залишаться й інші пам’ятні події, які зініціював колектив. 4 вересня 2005 року, у день народження поета, у Кременці відбулося відкриття пам’ятного знаку, присвяченого 150-річчю від дня смерті Саломеї Словацької-Бекю. Встановлений на вулиці Словацького, 6-А, пам’ятний знак вказує на місцезнаходження будинку, в якому жила мати поета — Саломея Словацька. Автором проекту, а потім і його виконавцем став художник із Тернополя Володимир Логуш. Виготовлений з граніту знак нагадує ліру. На плиті прикріплена гранітна оздоба із зображенням жіночої постаті в одязі стилю античного періоду, що рукою оперлась на якір. Нижче — слова французькою мовою,

№1(03)/2012

НА СВІТЛИНІ: Роман Лубківський — постійний учасник «Діалогу двох культур». які в перекладі означають: «Вона мене підтримує» (тобто — підтримує надія). Цей символ взято із особистої печатки Саломеї Словацької, яку вона завжди ставила на своїй кореспонденції. Колектив музею — ініціатор відкриття пам’ятної таблиці (з фінансовою участю польської сторони), присвяченої 200-річчю від дня народження Словацького, що свідчить про хрещення Поета у колишньому ліцейному костелі. перших років діяльності музейний Салон Саломеї став місцем зустрічі з високим мистецтвом. Концерти класичної музики, сольного оперного та хорового співу створюють, а потім і залишають по собі особливу атмосферу. Тут звучали голоси співаків: Народного артиста України, лауреата Державної премії України ім. Тараса Шевченка — Миколи Шопші (з Києва), Народної артистки України — Любові Ізотової (з Тернополя), лауреатів республіканських та міжнародних премій — Миколи Нагірняка і Наталі Травкіної (із Житомира), Галини Попович, Миколи Швидкова (із Кременця та Рівного). Декламували твори Словацького, Шевченка, Міцкевича, Лесі Українки, Франка професіонали польських та українських театрів: актор театру із Варшави — Ришард Остроменський, заслужена артистка України (акторка драмтеатру ім. Леся Курбаса з Тернополя) — Віра Самчук та багатьох інших.

ЛИСТИ ДО ПРИЯТЕЛІВ

СВІТ ДОВКОЛА НАС Спочатку для проведення концертів музейники у приватних осіб з Кременця купили піаніно. Згодом, від червня 2006 року, присутніх заполонила гра на роялі «Калісія», який, гармонійно вписався в інтер’єр салону. Цей інструмент закупило Міністерство культури РП на кошти польської письменниці пані Марії Данілєвіч-Зєлінської (1907– 2003), які вона заповіла музею Юліуша Словацького. Відтоді не перестає звучати в музеї музика Шопена, Ліста, Моцарта, Коробки, Вериківського, Скорика, Моцарта, Сарасате, Вєрачіні, Баха, Бетховена, Венявського… Рояль уже має свою історію. Особливо пам’ятними були концерти, організовані спільно із Кременецькою музичною школою з нагоди 110-ої річниці від дня смерті видатного українського композитора, кременчанина Михайла Вериківського. 2006 року відбулася й інша, не менш хвилююча зустріч. Силами музею Юліуша Словацького і Львівського Товариства ім. Ф. Шопена, за підтримки Генерального консульства РП (у Львові), відбулася музична зустріч, присвячена польському композитору Фридерику Шопену. Участь брали молоді піаністи — лауреати обласних, республіканських та міжнародних конкурсів Галичини і Волині. Звучали твори класиків у виконанні аспірантів Львівської консерваторії, учнів Тернопільського музичного училища ім. Соломії Крушельницької, школи мистецтв із Кременця. Відбулася інсценізована постановка «Гармати сховані під квітами», присвячена Шопену, яку підготували діти Ланівецької музичної школи. В одязі початку ХІХго століття — дівчатка і хлопчики наповнювали Салон Саломеї. Оживала давно забута, хвилююча епоха романтизму, а разом з нею — і її герої: Юліуш Словацький, Фредерик Шопен, Адам Міцкевич, Марія Водзінська, Жорж Санд… абуть, найбільшим досягненням стало проведення в музеї традиційних міжнарод-

WWW.LYSTY.COM.UA

них (українсько-польських) літературно-мистецьких зустрічей: «Діалог двох культур», який започаткувала у 2005 році дирекція обласного літературномеморіального музею Юліуша Словацького спільно із директором Національного музею Землі Перемишльської у Перемишлі (РП) Маріушем Ольбромським і науковцем цього ж закладу, мистецтвознавцем Уршулею Ольбромською — незмінним організатором українсько-польських художніх пленерів, що проходять у рамках «Діалогу». Карта учасників «Діалогу двох культур» із кожним роком розширюється. Шляхи до Кременця пролягають з різних регіонів України, з Польщі, Великобританії, Франції… Саме тут, у музеї, була і залишається надалі можливість знайомитися з яскравим сузір’ям найвидатніших українських та польських дослідників життя і творчості Юліуша Словацького, з видатними письменниками і літераторами, з людьми, близькими по духу — музейниками двох країн. Тут існує прекрасна нагода побути кілька днів наодинці з наукою і високим мистецтвом. Послухати твори класиків у виконанні піаністів найвищого рівня: Едварда Воляніна — лауреата міжнародних конкурсів із Варшави, Марії Вільчек-Баки — лауреата міжнародних премій із Кракова. Почути могутній голос українського кобзаря-кременчанина Василя Жданкіна та багатьох інших. Такі зустрічі цікаві й хвилюючі. Кожна з них — наполеглива, продуктивна і надзвичайно насичена різноманітними заходами програма. Одночасно з «Діалогом двох культур», в якому беруть участь науковці високого рангу, проводяться щорічні вересневі «Літературні кав’ярні». А це — зустрічі ліцеїстів «Європейської родини шкіл» ім. Юліуша Словацького, яку очолює пан Анджей Круль (м. Хожув, РП), із молоддю Кременця — так звані акції єднання юних пос.46



n ДОСЛІДЖЕННЯ. ЗАПРОШУЄМО ДО РОЗМОВИ

с. 43

коли він свідчив у Конгресі США на слуханнях щодо оцінки зусиль України у боротьбі з організованою злочинністю та корупцією. Незважаючи на протистояння Держдепартаменту США, Смешкові, за повної підтримки ФБР, вдалося не допустити спланованого урізання фінансової допомоги Україні у сумі $350 млн. Ці безпрецедентні зміни з боку ГУР МОУ, яку очолював Смешко, стосовно могутньої СБУ, посилені лобіюванням додаткових законодавчих змін щодо реорганізації та викорінення залишків домінування СБУ, отриманих у спадщину від КДБшної ери, побільшили чисельність його ворогів, зокрема й тих, кому було що приховувати. Контратаки з боку СБУ проти Смешка почалися ще задовго до його призначення начальником ГУР МОУ. Але вони стали особливо небезпечними та інтенсивними на початку 2000 року. Двома головними діючими особами таємної війни стали тодішній керівник СБУ Леонід Деркач та начальник військової розвідки Ігор Смешко. Щоправда, боротьба точилася, в основному, нижче ватерлінії громадської уваги, і видимою верхівкою «айсбергу» на той час був лише контроль над військовими технологіями «подвійного використання» (Дзеркало тижня. — 2003. — №35(460); http//www.niss.gov.ua). Принагідно, корисно надати деяку додаткову інформацію з історії цього питання. Річ у тім, що до часу входження Смешка у світ розвідки та чутливих військових технологій, внаслідок його призначення керівником президентського комітету з питань розвідки, СБУ, працюючи через мережу комерційних фірм, насолоджувалась повною монополією і виключно власним контролем над торгівлею зброєю з України. Це тривало майже до 1999

№1(03)/2012

року, коли уперше офіцери військової розвідки дістали змогу також перевіряти сертифікати «кінцевого споживача», експортуючи озброєння, внаслідок чого вони відразу почали виявляти масові фальсифікації та оборудки із ними. Крім того, верхівка СБУ була тоді розлючена та стривожена ще й тим, що Смешко викрив декілька високо чутливих «справ», наслідком яких могли б бути серйозні міжнародні скандали із завданням нових ударів по міжнародній репутації України. Такими, з-поміж іншого, були справи щодо: (a) постачання у 1999 році повстанцям Сьєра Леоне зброї, з якої винищили десятки тисяч мирних жінок та дітей; (б) прихованої підготовки до експорту за кордон крилатих ракети X-55, потенційних носіїв ядерної зброї, всупереч міжнародним зобов’язанням України щодо нерозповсюдження ракетних технологій; (в) інтенсивного лобіювання певними вищими посадовцями СБУ та свідомого використання ними фіктивних «американських посередників» при підготовці продажу танків афганським талібам з порушенням при цьому існуючих на той час санкцій ООН; а також (г) регулярних контактів і навіть візитів одного із найвідоміших кримінальних босів Семена Могілевича до офісів та місця проживання деяких високопосадовців СБУ (низка публікацій в «Україні кримінальній» за 2001—2002 роки: http// www.cripo.ua та «Дзеркало тижня». — № 37(258). — 1824 вересня 1999). У 2000 році Смешко домігся переведення високоефективної радіолокаційної станції технічної розвідки «Кольчуга» під суворий експортний контроль та надав їй режиму таємності. Цим було створено механізм ефективного запобігання для її можливого ексс.47



СВІТ ДОВКОЛА НАС

АФОРИЗМИ

Станіслав Єжи ЛЄЦ (Польща)

Кат виступає звичайно у масці — справедливості.

Уже давно з золотого тельця зробилася дійна корова.

Часом брехня так пристає до правди, що важко жити у тій щілині між ними.

Є великі слова такої порожняви, що в них можна ув’язнювати народи.

Він високо ніс прапор: не хотів його бачити.

Коли деспоти повертаються до терору, можна спати спокійно. В тому жодного обману.

Найважче підпалити пекло.

Хто зна, що б відкрив Колумб, якби на дорозі не стала Америка.

Якби ж то можна було народитися щойно після смерті ворогів!

Незнання закону не звільняє від відповідальності. Але знання — раз у раз.

Взаємини з пігмеями деформують хребет.

Навіть коли рот затулений, питання залишається відкритим.

Я за скасування кари смертю. Але я й проти впровадження нагороди смертю.

Людина не самотня. Хтось же її таки пильнує.

Люди дедалі наближаються одні до одних, світ перелюднюється.

Музей, що єднає… с. 45

ляків та українців, які приїжджають до Кременця з Польщі, Чехії, Словакії. У ці дні вони висаджують на території родинної садиби Словацьких троянди й інші квіти — особливі акценти приязні й любові. Проведення «Діалогу двох культур» — це прекрасна нагода спілкування з людьми широкого масштабу мислення, із відомими особистостями. Частими гостями музею бувають: Дмитро Павличко — класик української літератури, лауреат Шевченківської премії, Герой України; Роман Лубківський — лауреат Шевченківської премії, видатний український поет-перекладач, Йосип Лось — професор, завідувач кафедри зарубіжної преси та інформації факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, професор Жешувської Вищої школи інформатики й управління, заслужений журналіст України; Євген Нахлік — професор, доктор філологічних наук, директор Львівського відділення Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка Національної Академії Наук України; Оксана Веретюк — доктор наук, викладач Жешувського університету: Ірина Антонюк — кандидат наук, директор наукової бібліотеки Львівської Національної музичної академії ім. Миколи Лисенка; Василь Климентович Воляник із Києва — кандидат історичних наук, дослідник давньої історії України, головний бібліограф Наукової парламентської бібліотеки України; професор Мар’ян Мацієвський, директор наукової бібліотеки Люблінського університету; Анджей Палюховський; Уршуля Маковська — кандидат наук

Інституту Мистецтв Польської Академії Наук у Варшаві, Ян Драус — ректор Державної Вищої Східноєвропейської школи у Перемишлі, професор, доктор наук; Ганна ЗбріховськаКостя із Торонто; Гражина Галкевич-Сояк — професор, доктор наук університету М. Коперника у Торуні; Ніна Тайлор-Терлецька — професор, доктор наук Окс фордського університету із Англії; Ян Мусял — кандидат наук Вищої Східноєвропейської школи у м. Перемишль; Зигмунт Галецький — кандидат наук з Люблінського Католицького університету; Кшиштоф Столінський — кандидат наук із Лондона; Вєслав Носовський, кандидат тенічних наук; Ян Склодовський — кандидат наук; Регіна Мадей-Янішек, Лукаш Живек — із Варшави і багато-багато інших… Як і в попередні роки, VIII Міжнародний українсько-польський літе ратурно-мистецький «Діалог двох культур — 2012» був спрямований на різностороннє обговорення тем, що зближають науковців, допомагають краще зрозуміти Поета, край, в якому він народився, людей, які жили в одну з ним епоху романтизму. «Будування мостів українсько-польської співдружності на найкращих прикладах історії», «Юзеф Пілсудський і Юліуш Словацький», «Словацький — відомий і невідомий», «Волинь, Галичина — літературні і мистецькі» — теми, що були в центрі обговорення п’ятидесяти науковців з України, Польщі, Великобританії, Молдови. Реферати викликали захоплення та аплодисменти. Особливо сприймалися інавгураційні виступи почесних гостей: Романа Лубківського (зі

№1(03)/2012

НА СВІТЛИНІ: Зацікавлена розмова з онуком Юзефа Пілсудського — Кшиштофом Ярачевським. Львова) — видатного українського поета-перекладача, лауреата Шевченківської премії, який презентував перший том видання «Юліуш Словацький. Вибрані твори» в українських перекладах; Йосипа Лося — професора, завкафедрою зарубіжної преси та інформації факультету журналістики Львівського Національного університету ім. І. Франка — про спільноту цінностей (візію українськопольської співпраці) на прикладах трьох постатей: Юліуша Словацького — Єжи Гедройця — Іоанна Павла ІІ; Кшиштофа Ярачевського — внука маршала Юзефа Пілсудського (на світлині), директора музею у Сулеювку (РП), котрий розповів про один із найцікавіших періодів перебування Пілсудського та його родини в Кременці. Не менш цікавими були повідомлення та наукові виклади Ганни ЗбіроховськоїКості — науковця польської бібліотеки в Лондоні, Ніни Тайлор-Терлецької — професора університету із Оксфорда, Петра Кралюка — професора національного університету «Острозька академія» із Острога, Уршулі Маковської — науковця Інституту літератури ім. Адама Міцкевича у Варшаві, Ірини Антонюк — ЛИСТИ ДО ПРИЯТЕЛІВ

СВІТ ДОВКОЛА НАС

кандидата наук, директора національної Академії мистецтв ім. М. Лисенка зі Львова, Олега Василишина — завкафедрою української мови і літератури, доцента Кременецького гуманітарно-педагогічного інституту ім. Тараса Шевченка, Оксани Москаленко — наукового працівника літературно-меморіального музею Михайла Коцюбинського з Чернігова і багатьохбагатьох інших… Розпочавшись 4 вересня, в день народження Юліуша Словацького, «Діалог двох культур — 2012» тривав чотири дні. Як завжди, насичений різноманітною програмою, він включав: три конференції (для науковців, літераторів і музейників); презентації авторських (поетичних, прозових, публіцистичних, музичних) творів членів спілок письменників, літераторів і композиторів; проведення художнього і фотопленерів, майстер-класів — з участю мистецтвознавцівпрофесіоналів. Програма літературно-мистецьких зустрічей доповнювалась українськими народними піснями у виконанні знаного в Україні кобзаря Василя Жданкіна, «Піснями легіонерів» та мелодіями польських композиторів на честь Словацького і Пілсудського, виконаних знаною піаністкою Польщі Марією Вільчек-Баку, фортепіанною музикою зарубіжних WWW.LYSTY.COM.UA

та українських класиківкомпозиторів, яку дарував присутнім Олександр Марченко з Тернополя, українськими та польськими піснями, якими наповнений репертуар вокальноінструментального жіночого квартету «Любисток» із Кременця — визнаного в Польщі, Чехії, Словакії, Австрії, Німеччині. Окрасою вечорів стали виступи актора польського театру у Львові Збігнєва Хшановського та молодіжної «Літературної кав’ярні», організованої ліцеїстами Європейської родини шкіл імені Юліуша Словацького з центром у Хожові. В усі дні «Діалогу» в музеї Юліуша Словацького демонструвалася виставка представлена Рівненським обласним краєзнавчим музеєм, присвячена Георгію Косміаді — російському греку за походженням, архітектору, художнику і педагогу з Рівного — постаті європейського рівня, що випала із контексту мистецтва ХХ століття. Його учні неодноразово брали участь у виставках, що проводились у Варшаві та Кракові. Справжнім тріумфом педагога-новатора стала Всесвітня виставка дитячих робіт у Парижі 1937 року, де було представлено 67 робіт його учнів. На завершення «Діалогу двох культур — 2012» було здійснено краєзнавче ознайомлення учасників із Кременцем та його околицями, зокрема — з Білокриницею, де колись побував Юзеф Пілсудський і ще раніше — гетьман Іван Мазепа... Прощання учасників літературно-мистецьких зустрічей, за традицією, відбулося на Замковій горі (Боні) біля вогнища, що зібрало усіх причетних до його організації та проведення. Як і кожного року, «Діалог двох культур» проходив під патронатом обох Міністерств культури, при підтримці Генерального консульства РП у Львові та Фундації «Допомога полякам на Сході», Тернопільського обласного і Кременецького районного керівництв.

n ДОСЛІДЖЕННЯ. ЗАПРОШУЄМО ДО РОЗМОВИ

с. 45

порту в «небажані» країни, без попереднього погодження із військовою розвідкою. Після усунення Смешка з посади керівника військової розвідки СБУ спромоглася майже відразу зламати цей запобіжник контролю, знявши відповідний гриф таємності, та почала працювати над планами продажу цієї системи до Іраку, часів Саддама Хусейна, що відразу вплутало Україну у глобально шкідливий для неї скандал, який очорнив імідж не тільки ії уряду, а й цілої країни на довгі роки.

«Імперія» завдає удар у відповідь На початку 2000 року «імперія» завдала зворотній удар, розпочавши системний, виснажливий та принизливий наступ на Смешка, його друзів, родичів та колег-офіцерів військової розвідки. Його та його оточення звинуватили у надуманих злочинах. Відбулися жорсткі обшуки та допити у присутності дружини та дітей, цькування його близького оточення, розповсюдження фальшивих чуток про його «роботу на американців». Незважаючи на втручання міністра оборони України та секретаря Ради національної безпеки та оборони України, Голові СБУ Деркачу вдалося переконати Леоніда Кучму у тому, що Смешко є «організатором» розповсюдження чуток про негаразди зі здоров’ям президента. Смешкові довелося подати рапорт про відставку та піти із пониженням з посади начальника ГУР МОУ; його відрядили військовим аташе до Швейцарії (http// www.compromat.ru). Ставка Президента Кучми не на тих керівників в СБУ, наступна руйнація системи альтернативних джерел його інформування та доведення розвідданих, яку так ретельно вибудовував Смешко, стала невиправною помилкою, як для

№1(03)/2012

самого президента, так і для країни. Невдовзі, після відновлення монополії СБУ в сфері президентської безпеки та розвідки, світ похитнувся від «касетного скандалу Мельниченка» та вбивства Гонгадзе. Президент потрапив в ізоляцію, а служба безпеки виявилася неспроможною не тільки надавати йому правдиву, життєво-важливу інформацію, але й навіть забезпечити конфіденційність та безпеку його власного кабінету (День. — 2009. — №138(3058)).

Відродження Лише наприкінці 2002 року Кучма зміг усвідомити складне становище, яке сам собі й створив. Він терміново відкликав Смешка зі Швейцарії, щоб той допоміг приборкати палаючий скандал, який вибухнув навколо «Кольчуги» і поставив під загрозу стосунки України із Заходом. За кілька днів після його нового призначення головою Комітету з питань військово-технічного співробітництва та експортного контролю при Президентові України, Смешко зустрівся в Нью-Йорку з Генрі Кісінджером та керівником Ради безпеки ООН. Незважаючи на аналогічні, але менш вдалі спроби нового керівництва СБУ, Смешкові вдалося запевнити світових лідерів у тому, що уряд України не був залучений до продажу «Кольчуги», а також сприяти усуненню неофіційних санкцій, накладених на Україну. У квітні 2003 року Смешка призначили головою СБУ. Він дістав змогу реформувати цю організацію на взірець європейських моделей. За вказівкою Леоніда Кучми щодо «декадебізації» СБУ, Смешко наполягав на повній свободі СБУ від політичного контролю та на суворій відповідності конституційним та статутним обмеженням, с.49



СВІТ ДОВКОЛА НАС — Настю, що стало причиною Вашого від’їзду в країну Туманного Альбіону? — Майже три роки я зі сином мешкала у Великобританії. Так склалися сімейні обставини. Для мого чоловіка Україна є історичною батьківщиною, оскільки його батьки — вихідці з Галичини. Після Другої світової війни доля різними стежками привела їх до Англії, там вони і познайомились, одружилися, народили дітей. А потім доля дала змогу їхньому синові завітати до України, і у Львові ми познайомилися й одружились. Упродовж семи років ми їздили до Англії погостювати в батьків, мене поступово адаптовували і готували до того, що колись ми переїдемо туди жити назавжди. Так і сталося. Коли у нас народився син — Петро-Дем’ян, я погодилася переїхати до Великої Британії, зробивши це свідомо, заради дитини. — Розкажіть про свої враження від цієї країни. Що саме приваблювало Вас в Англії? — Природа… Краєвиди… Моя перша зустріч з Англією відбулась понад 10 років тому. Я про неї мріяла зі шкільної парти. Країна Шервудського лісу і білих крейдяних скель Дуверу зустріла мене тоді сонячним погожим днем без дощу. Сірий Туманний Альбіон виявився напрочуд яскравим. Він зачаровував зеленню та палітрою кольорів, якими цвіли мохи і трави на полях. Англія була іншою, ніж я її уявляла. Англійське поле не назвеш безкраїм, як українське, бо воно має чіткі й видимі кордони — стіни. Метрові кам’яні мури, що мережать поля на клаптики, з англійською педантичністю відгороджують і охороняють недоторканну приватну власність. Небо — низьке та незнайоме. Мене дивували вузькі коридори вулиць, уздовж яких звивались одноманітні двоповерхові будинки. Вони зливались один з одним у безконечну кам’яну стіну з численними дверима. Компактні однотипні коробки

ніяк не вписувались у мій стереотип англійського дому-фортеці, створювали гнітюче клаустрофобне враження. Це згодом я побачила середньовічні палаци та чудові маєтки з парками і садами, музеї, театри, катедри, бібліотеки у великих містах, атмосферу маленького традиційного села, і вони перевершили мої сподівання. — Прошу розповісти про побут, життя людей Англії. Що різнить нас? — Англійці насправді дуже привітні люди, з гарним почуттям гумору, оптимісти, ініціативні. У них є чому повчитися. Вони вміють шанувати і популяризувати своїх героїв. Складалось враження, що у кожному селі є музей якогось видатного громадського,

Розмова з Анастасією Коник, яка кілька років прожила у Великій Британії

«Я по-своєму люблю А

але моїм домом вона ніколи не політичного чи культурного діяча і місцеві мешканці ним дуже пишаються. Ентузіазму, з яким англієць готовий прийти вам на допомогу, можна по-доброму позаздрити. Різноманітні волонтерські організації допомагають службам соціальної опіки, що працюють доволі злагоджено. Спектр діяльності громадських організацій вражає. Регулярно проводяться різноманітні доброчинні акції, мета яких — збір коштів на усілякі потреби: від фінансування науково-дослідних проектів, що займаються розробкою ліків проти СНІДу чи онкозахворювань до порятунку полярних ведмедів від наслідків глобального потепління. Популярні клуби за інтересами. Вас завжди там чекають з нетерпінням. Для прикладу, коли ми з дитиною переїхали до Англії, то одразу оселилися у невеличкому селі — Вотерфут (Waterfoot), населення якого складає всього 1300 мешканців. За три дні з нами сконтактувалася соціальна служба, мені поштою надіслали інформаційний проспект. У ньому я нарахувала

НА СВІТЛИНІ: Національний заповідник Лейк-дістрікт: помережані мурами поля. 12 дитячих клубів у нашій околиці, які пропонували дітям віком від 1 до 14 років з понеділка до суботи різноманітні заняття: від уроків плавання до розмальовування порцелянового посуду. Вони вміють поєднувати приємне з корисним, раціонально організовують час і простір довкола себе. Система працює для людей, але вона працює й удосконалюється завдяки їхньому

№1(03)/2012

ентузіазму та небайдужості. Якщо є проблема, англійці шукають оптимальний спосіб для її вирішення, а не марнують час на пошуки винного. Вони вірять у свої сили і фокусуються на позитиві. За добрі справи завжди хвалять себе, це спонукає інших. — А що Вас неприємно вразило у цій країні? Що для Вас було неприйнятним в Англії? ЛИСТИ ДО ПРИЯТЕЛІВ

СВІТ ДОВКОЛА НАС — Я відкривала для себе Англію поступово. Але ці «відкриття» не завжди були приємними, інколи взагалі неприйнятними. Колись я проводила екскурсії Львовом для англійських туристів, і щоразу у неділю мене хтось запитував: «У вас нині велике релігійне свято? Чому стільки людей у церквах?» І лише в Англії усвідомила, що мою відповідь: «Сьогодні — неділя», — ніхто не розумів. Я була шокована, коли бачила на багатьох англійських церквах вивіску «For sale» («Продається»). Торгують храмами! Церкви продають, бо вони стали нерентабельними, їх купують і перебудовують на звичайні помешкання. З багатьох зробили нічні клуби з дискотеками, ресторани,

Англію,

е стане…»

бари... І першими клієнтами цих закладів є самі англійці. Колись з наших церков робили склади чи стайні, але то була політика людиноненависницького режиму, а тут... вільний ринок. Продається і купується все. На каналі ВВС Оne є телевізійне шоу «Cash in the Attic» («Готівка на горищі»). Суть полягає у тому, що люди перепродують на аукціонах старовинні чи унікальні, рідкісні речі. Більшість учасників шоу приносять на оцінку експертів сімейні реліквії. Особисто мені було сумно спостерігати, як з молотка продають те, що належало родині впродовж кількох поколінь. Вартість скриньки зі слонової кістки, яку привезено на початку минулого століття з Індії, експертам встановити, звісно, вдасться, а яку вартість має те, що твій прадід привіз її для прабабці й подарував у день їхнього весілля? І продають не тому, що потрапили у скрутне становище і нема ради, а тому, що ця річ вже не потрібна, на відміну від готівки. А відтак, не соромно за те, що їхні стареньWWW.LYSTY.COM.UA

кі батьки доживають віку в старечих притулках. Така норма. Але це — вже питання традицій, історії та, зрештою, державного устрою. — Авжеж… То Ви вважаєте, що буття породжує свідомість?.. — …Оскільки я згадала про телевізійне шоу, хочу розповісти про ще одне — «Britain’s best dish» («Краща страва Великобританії») на ITV. На англійських телеканалах є чимало кулінарних шоу, ця мода прийшла і на українське телебачення, але між ними існує одна суттєва різниця. Я порівнюю у найзагальніших рисах: на українські — або запрошують відомих людей, розмова з якими — на першому плані, або шеф-кухарів, які знайомлять зі специфікою різних національних кухонь. Мета ж англійських кулінарних програм — навчити людей готувати їсти. Харчування напівфабрикатами, купленими у найближчому магазині чи ресторані швидкої їжі, можливо, економить час, але воно вбиває традиції. Розривається природний ланцюг: не споживаються дари рідної землі, у процесі приготування страви не передається життєвий досвід і мудрість від старшого покоління молодшому (ми ж найчастіше спілкуємось саме на кухні). Англійською національною стравою вже можна вважати індійське каррі, бо традиційні англійські страви зникають. «Britain’s best dish» — популяризує, пропагує традиційну англійську кухню, не дає їй загинути. Здавалося б, уся держава розмовляє англійською мовою, їм нічого не загрожує, а б’ють на сполох. Непомітно їхню культуру харчування замінено чужою. Я не стверджую, що вареники роблять з нас українців, але доки нас бабці та мами вчать, як замісити хліб і паску, доти ми є сильними і здоровими. — Останнім часом у світі багато говорять про глобалізаційні процеси, які можуть призвести до асиміляції. Багатьох лякає зближення двох різних світів: с.51



n ДОСЛІДЖЕННЯ. ЗАПРОШУЄМО ДО РОЗМОВИ

с. 47

повноваженням та функціям. У березні 2004 року Кучма, на підставі рекомендації Смешка, підписав історичний Указ, яким заборонив скеровувати діючих співробітників СБУ на посади в урядові структури із правом ведення всередині них негласної оперативної роботи. Коли за 18 місяців після його призначення спалахнула «помаранчева революція», єдиним занепокоєнням Смешка було уникнути кровопролиття та забезпечити мирну передачу влади. (Марчук Є. // Галицькі контракти. — 2005. — 21 берез.; Горбулін В. // Бульвар. — 2009. — 23 черв.). Його політична нейтральність коштувала йому дорого: два місяці опісля його та тисячі інших професійних держслужбовців було безпідставно, із огляду на закони України, заміщено на посадах некваліфікованими та недосвідченими «помаранчевими» лоялістами. За шість місяців генералполковника Смешка, якому ще не виповнилося 50 років, звільнили з військової служби — за 15 років до можливого законного терміну виходу на пенсію для тризіркового генерала. За звичних обставин історія могла б тут і закінчитися: сумна та доволі поширена доля компетентного й талановитого державного службовця, відстороненого жадібними до влади «господарями життя», яких більше цікавить лояльність та контроль, аніж ефективне державне управління. Але наші обставини — незвичайні, і Смешко — неординарний посадовець. Віриться, що ми ще почуємо про нього у майбутньому, а отже важливо пильніше розглянути його роботу в СБУ та його дії під час «Помаранчевої революції» — «формувальні» роки, які не примусили його змиритися з цинізмом та корупцією навколо нього.

№1(03)/2012

Приборкання звіра Провівши 9 років на різних посадах за кордоном, Смешко мав змогу порівняти роль органів безпеки та розвідки України з аналогами в інших країнах. Він швидко визнав, що, з огляду на збереження в СБУ кадебешного серцевинного характеру та ментальності у ії роботі, українська демократія буде завжди під загрозою — права її громадян будуть порушуватись, а євроінтеграція буде дуже проблематичною. Хоча він також усвідомлював і те, що будь-яка реформа СБУ неодмінно буде провокувати масований опір і всередині, і зовні її лав. На тлі всього цього, не дивно, що після призначення на посаду голови СБУ у вересні 2003 року перше, що зробив Смешко, було те, що він запропонував своїм найвищим підлеглим — заступникам голови — відразу написати рапорти про відставку, що стало прецедентом у 90-річній історії відомства. Далі, він наказав, щоб не було знищено жодного документу. І третій крок — він збільшив зарплати і зробив ставку на практичний професіоналізм співробітників, а не лише на «досвід» роботи «в органах» (Дзеркало тиждня. — 2003. — №35 (460)). Запустивши при цьому власну схему керівництва, Смешко поставив собі завдання реформувати і модернізувати СБУ та підвищити ефективність ії роботи. Хоча вже минуло 12 років після набуття незалежності, СБУ утримувала ще тоді структуру і функції більш придатні для здійснення внутрішньодержавного контролю, а не протистояння корупції у вищих ешелонах влади країни, транснаціональним кримінальним організаціям, тероризму, а також іноземному шпигунству та підривній діяльності. Тим, кому не довелося стикатися с.51



СВІТ ДОВКОЛА НАС

Швеції порівняно дорого. Стокгольм переповнений див ними іммігрантами. Вода така ж смачна, як і в Фінляндії, їжа така ж незвична в своєму поєднанні солодкого та соленого. Шведи горді, але прості. Приділяють увагу деталям. Архітектура столиці пістрява, монументальна і водночас легка. Люди усміхаються просто так. Хочеться хоча б раз у тиждень переноситись туди. Розуміння Швеції значною мірою починається зі шведського слова «lagom», що перекладається як «достатній», «посередній» або «не замало і не забагато», якщо говорити в кількіс-

ному вимірі. Тобто все має бути якраз таким, щоб його було достатньо. Багатий заміський український замок на чотири поверхи з триметровим муром довкола виглядав би тут, як монстр. Але ж біда в тому, що в нас або маєш такий будинок, або не маєш нічого. Що стосується парканів: у маленьких містах їх зовсім я зовсім не помітив. Максимум — це імітація паркану у вигляді невисоких кущів, якщо будинок, скажімо, стоїть біля траси. Що ж до фортець, то шведи надають перевагу традиційним червоним дерев’яним будиночкам з білими вікнами. Набагато рідше трапляються жовті і білі помешкання. Але якого кольору не були б хатини,

Швеція: всього достатньо

всі вони майже однакових розмірів і максимум двоповерхові. Навіть ті, хто живе у квартирі, вважають за громадянський обов’язок придбати чи побудувати собі такий літній будиночок. Він вже виконує функцію посвідчення патріота, який не забуває про традиції. Невеличке доповнення до кадру: як Швецію неможливо уявити без її червоних будинків, майже так само не можна уявити червоний будинок без шведського прапора. Хай навіть невеликого. Як варіант — він може майоріти на стовпі у дворі. Ніби дрібниця, а дух перехоплює. До теми державних символів: дивує, з яким захватом шведи розповідають про свого короля та королів-

№1(03)/2012

ську родину загалом. З гордістю, але без фанатизму. Зараз, до прикладу, у країні нова зірка — новонароджена принцеса Естель. Вся ритміка скандинавського життя наповнена тендітними та яскравими деталями, які, ніби партії струнних: самі-по-собі не такі вже й вражаючі, зате, коли зливаються у симфонію — створюють світ неймовірного затишку, приязні та простоти. Кожна деталь заслуговує на окрему замітку, але, як-то кажуть: ліпше один раз побачити, ніж сто разів перечитувати. А ще краще — відчути, тому välkommen till Sverige!* Олесь ДАЦКО * Ласкаво просимо до Швеції! ЛИСТИ ДО ПРИЯТЕЛІВ

СВІТ ДОВКОЛА НАС с. 49

Заходу та Сходу, християнства і мусульманства. Як це сприймають в Англії? Як почуває себе людина у такому світі? — Ось саме про це я хотіла сказати. Викорінення національної кухні належить до однієї з ознак незворотності асимілятивних і глобалізаційних процесів у Англії. Там уже є міста, в яких англійці поступово перетворюються на національну меншину: Лестер (Leicester), Слау (Slough), Братфорд (Bradford), 7 з 32 районів Лондона уже «неанглійські», серед них і Вестмінстер, 40% мешканців Блакбурну (Blackburn) не є християнами. У пресі дедалі частіше з’являються заголов ки на кшталт: «Об’єднане Королівство перетворюється на мусульманську державу». Роки два тому в одному з англійських аеропортів стався такий інцидент: прибираючи у технічному приміщенні, працівник знайшов на підлозі календар із зображенням Ісуса Христа і поставив на шафку. В адміністрацію надійшла скарга від працівника-мусульманина, який заявив, що цим вчинком його принижено й ображено. ЗМІ висвітлювали скандал, але саме увага та обурення громадськості захистили людину, якій не піднялась рука викинути календар до смітника, від

санкцій адміністрації. Дискусія навколо цього інциденту почала переходити у неконструктивну площину взаємних звинувачень. І ще таке. Бажання все контро лювати і стежити за громадянами, з метою їхньої ж безпеки та порядку, в Англії уже подібне до параної. Здається, що ви постійно перебуваєте під наглядом камер відеоспостереження. ЗМІ нагнітають страх перед терористичними атаками, викраденням дітей, розбійними нападами, завжди закликають усіх бути пильними і повідомляти поліцію про усе підозріле та незвичне. Особисто я ніколи себе там вільною не почувала, мене дратувала надмірна кількість застережувальних, обмежувальних та заборонних знаків, написів, інструкцій тощо. — Тоді останнє запитання. То що ж стало причиною Вашого повернення на Батьківщину? — Я по-своєму люблю Англію, але моїм домом вона ніколи не стане. Після трьох років постійного проживання за кордоном, я зрозуміла, що комфортний побут можна створити будьде, але відчуття внутрішньої гармонії я маю лише на рідній землі. Хтось сказав, що людина на чужині отримує «нове небо, але втрачає душу». Це правда. Розмову вела Катерина АНТОНІВ

НА СВІТЛИНІ: На могилі англійського поета Вільяма Вордсворта. WWW.LYSTY.COM.UA

n ДОСЛІДЖЕННЯ. ЗАПРОШУЄМО ДО РОЗМОВИ

с. 49

з колишнім КДБ або відчути його вплив, можливо, важко буде усвідомити увесь той страх, який він продовжував викликати, та владу, яку він ще утримував у пострадянській Україні. Навіть Президент Кучма визнав це у своїх мемуарах (Кучма Л. Після Майдану. Нотатки президента, 2005—2006. — К., 2007), зазначивши, що, незважаючи на його прагнення розпустити цю організацію ще у 1994 році, йому забракло для цього політичної волі та необхідної підтримки. Після обрання його президентом у 1994 році «єдиною конструктивно думкою» Кучми було звільнити всіх офіцерів та агентів СБУ, і він пожалкував, що не зміг завчасно зробити цього. Сам Кучма усвідомлював, що для нього було б «самогубством» розігнати СБУ, оскільки Україна знаходилася «між двох вогнів» — між Росією та Заходом — і він не міг ризикувати послабленням України, провокуючи ворожість такої потужної організації. Навіть в його власному уряді СБУ мало підтримку переважної більшості «лівого» парламенту, чия лояльність підтримувалася завдяки дркладним досьє, які СБУ мала на кожного з його членів. Кучма побоювався, що: «…при тотальності того «ресурсу»… вкупі з колишніми партійними робітниками, керівною номенклатурою… а всі вони залишалися ще дуже потужними …вони б кинулися на будь-якого безумця, який дозволив би собі підняти свою руку на «святая святих» — колишній КДБ… вони б миттєво з’їли мене з кісточками і розірвали б на шматки». Такі були загальні обставини, з якими відразу стикнувся Смешко, і такою була гора, яку він був приречений долати, і саме в цей час він висунув свій план реорганізації СБУ,

№1(03)/2012

що складався з трьох частин (Українська газета. — 2005. — 13-19 квіт.): 1. Остаточна ліквідація функцій СБУ, як органу таємної політичної поліції, що було спадщиною від головної ролі колишнього КДБ, та реальне підпорядкування СБУ системі цивільного державного контролю в Україні. Головним шляхом досягнення цього було відкликання усіх співробітників СБУ, які мали до того часу право на ведення, із таємних агентурних позицій, таємної оперативної роботи всередині державних органів влади, які, згідно з законом, самі повинні були відповідно контролювати діяльність СБУ. 2. Підвищення та забезпечення адекватного фінансування діяльності СБУ через усунення неефективних витрат та збільшення його загального бюджету і компенсаційних витрат. 3. Реорганізація внутрішніх завдань та функціональної структури СБУ, зокрема: (a) передача функції зовнішньої розвідки від СБУ до незалежної національної служби зовнішньої розвідки; (б) відновлення діяльності президентського комітету з питань розвідки; (в) передача функції військової контррозвідки від СБУ до рук міністерства оборони; (г) передача загальних та дублюючих правоохоронних та слідчих функцій, притаманних суто карному розшуку, від СБУ до міністерства внутрішніх справ, прокуратури тощо. (Ця остання зміна мала здійснюватись поступово та в руслі удосконалень і реформ інших правоохоронних органів України). Після цих трансформацій Смешко планував перетворити СБУ на суто «спеціальну службу» із завданням внутрішньої контррозвідки задля захисту України від іноземного шпигунства, підривної діяльності та від зовнішс.53



СВІТ ДОВКОЛА НАС

МОВОЮ ЦИФР l 95% закордонних туристів в Іспанії п’є алкоголь, 35% відсотків п’ють понад половину від терміну перебування, 9% займаються сексом, 4% бере участь у бійках. l 30% мешканців М’ян ми живуть за межею бідності. l 32 мільярди доларів складає глобальний прибуток від торгівлі людьми. l 300 мільйонів користувачів Інтернету (найбільше у світі) живе у Китаї. l 5 тисяч видів пива варять 1300 німецьких броварень. l 1,5 мільйонів корів перевозять контрабандою з Індії до Бангладеш щороку. На одній особині заробляють 250 доларів. l 100 тисяч британців щороку одружуються вдруге. l 26 тонн діамантів видобувають у світі щороку. l Понад 30% офіцерів ізраїльської армії носять ярмулки. 20 років тому їхня кількість не перевищувала 3%. l Понад 500 тисяч дітей і підлітків у США споживають антидепресанти. l 8 годинників відомих виробників загальною вартістю 129 тисяч євро має колишній президент Франції Ніколя Саркозі. l 55 тисяч громадян Китаю — мільйонери. l 60 мільйонів тонн зернових в Індії псується в магазинах. 200 мільйонів мешканців цієї країни страждає через недоїдання. l 2 тисячі доларів становить сума штрафу на Філіпінах за недбале виконання національного гімну.

аємо уважно придивлятися до того, що діється у Китаї — властиво у Китайській Народній Республіці, бо є ще інший Китай: республіка на Тайвані (Формоза). Опінієтворчі видання світу, авторитетні вчені, політологи, культурологи прискіпливо придивляються до прискореного суспільно-економічного просперування КНР (валютні запаси сягають більше трьох трильйонів доларів). Рівно ж до взаємозумовлюючих факторів

ерший чинник: розумне планування зверху, авторитаризм і розгортання стихійних ініціатив знизу (знамените гармонійне поєднання ЯН та ІНЬ). Ден Сяопін, голов ний архітектор реформ, цей невеликий на зріст (усього 150 см) прагматик, якого провідна газета Китаю «Женьмінь жібао» назвала «гігантом, якому немає пари», висловився свого часу по-східному метафорично:

сінолога Дж. Нідема «Наука і цивілізація в Китаї» (Science and civilization in China). До ХV століття китайська цивілізація дала світові 32 видатні відкриття. А сьогодні, у візуальному світі, давня культура ієрогліфічних зображень переживає другу молодість. Російський вчений Артьом Кобзєв, один з провідних авторів фундаментальної академічної енциклопедії «Духовна культура Китаю», навіть

«Немає значення, якого кольору кішка; головне, щоб вона мишей ловила». Далі: експерти нагадують, що китайські вчення — для фундаментальної основи, західні — для прикладного застосування. З плином часу модернізація витіснятиме вестернізацію, аби відновити національні вартості. Нарешті, не забуваймо про колосальний культурно-історичний спадок Китаю, який справедливо вважається однією з найдревніших цивілізацій на Землі. Кількатисячолітній духовний досвід нарешті перетворюється на соціальну матерію, стає продуктивною силою; окрім усього, цей досвід дав змогу швидко виборсатися з «культурної революції» Мао. Принагідно нагадаємо 25-томну працю видатного англійського вченого-

вважає, що сінологія стає універсальною наукою про минуле й майбутнє людства. Наведемо хоча б таке його судження: «Сучасний постхристиянський Захід, відмовившись від аскетичного ідеалізму платоників і Отців Церкви, переорієнтувавшись з потойбічних цінностей на приземлені, автоматично став на шлях китаїзації, оскільки суть китайського світогляду складає натуралістичний погляд на реальність, прагматизм і пріоритет вітальних цінностей» (Литературная газета. — 2011. — 31 августа—6 сентября). На нашу гадку, саме абсолютизація «прагматизму» посутньо збанкрутувала. У розпалі кризи колишній член британського парламенту, директор коледжу Оксфордського університету Девід Маргуанд (David

Цілісний погляд на Китай

№1(03)/2012

Marguand) на сторінках газети «Гардіан» (The Guardian) доводив: «Сьогодні неоліберальна ідилія закінчилася. Казино зачинилося. Настала криза неоліберальної моральної економіки. Але ця криза — не виключно справа захланних банкірів, скорумпованих парламентарів і звичаєвої свободи, це лише вершина айсберга, джерело значно глибше. Проблему не вдасться розв’язати, поки ми усі, звичайні люди, не визнаємо, що також долучилися до кризи. Справжнім винуватцем є гіперіндивідуалістичний, матеріалістичний гедонізм, що ним просякнута наша культура» (Guardian News & Media. 26.05.2009). Якщо китайці (у що важко повірити) забудуть про свою давню культуру, вони також стануть кандидатами на загладу, втративши динаміку перетворення. Під заЛИСТИ ДО ПРИЯТЕЛІВ

СВІТ ДОВКОЛА НАС стрімкого господарського й науково-технологічного прориву, що виражається у безоглядному руйнуванні довкілля, жахливому соціальному розшаруванні соціуму, зовнішній експансії — послідовній, не алярмістсько-агресивній, як, скажімо, це роблять США. Отже, кілька малознаних загалові фактів і явищ для замислення над сакраментальним питанням: а що буде за кілька десятиліть чи навіть років?

гладою розуміємо тотальний колапс вирішальних сфер життя. І за цим — тотальний страх. Якщо знаменитий соціолог Френк Фуреді у книзі «Політика страху» неспростовно доводить, що нинішні західні суспільства втратили психологічну стійкість і віру у можливість виправити ситуацію, то виникає закономірне запитання: «Навіщо було тин городити, обдурюючи себе і світ дов кола?». Хіба далекоглядні особистості, навіть «прості» люди не застерігали, що без Бога людський і суспільний розвиток може бути спрямований тільки проти людини? Відтак «здоровий глузд» китайців може стати відхиленням від «норми», що нею є рівновага душі, розуму і тіла. Саме в такому порядку, бо ж душа — вічна. Однак відтворимо інші напрямки розвитку Китаю. WWW.LYSTY.COM.UA

Сучасна китайська експансія не зорієнтована лише на зиск. Ії метою є забезпечення сировинної, продовольчої і фінансової безпеки. Як відомо, епоха колоніалізму у класичному варіанті закінчилася тим, що британці, французи, німці, бельгійці забралися з Африки, португальці, іспанці — з Латинської Америки. Але на їхнє місце прийшли китайці. Саме вони сьогодні вирішують, яка країна уникне банкрутства, саме до них шикується черга за кредитами. Маючи колосальні кошти, відновивши мілітарну потугу, «згадавши» про свою культуру, Китай здобуває щораз більші впливи у світі, що й передбачав Збігнєв Бжезінський у книзі «Велика шахівниця». Вже два десятиліття реалізується політика «виходу назовні» (zou chu gu). с.54



n ДОСЛІДЖЕННЯ. ЗАПРОШУЄМО ДО РОЗМОВИ

с. 51

нього втручання в українські справи. До того ж, реформована СБУ мала фокусуватися на надзвичайно складній, широкомасштабній злочинній діяльності, яка загрожувала саме безпеці держави та її конституційному ладові, а саме: транснаціональна організована злочинність, корупція у вищих ешелонах української влади; фальсифікація результатів голосування, міжнародний тероризм, розповсюдження зброї масового ураження, державна зрада та сепаратизм. Під керівництвом Смешка протягом трохи більше одного року СБУ продемонструвала великий прогрес та вправність у багатьох складних для служби і держави ситуаціях. Навіть перелік їх на офіційному веб-сайті організації вражає (http//www.sbu. gov.ua/reports/ann17-012005.shtml). Варто згадати лише один з менш відомих епізодів лютого 2004 року (оскільки він розкриває внутрішній світ не лише його професіоналізму, але й його козацького духу). Від своїх підлеглих, які перебували у відрядженні в Ліберії, Смешко довідався, що чотирьох українських дівчат — жертв торгівлі людьми — тримають у місцевому будинку розпусти і планують перевезти до Конго. Смешко наказав кільком спецназівцям СБУ визволити дівчат з борделю. І хоча ліберійській та українській стороні довелося мати справу зі спритним та озброєним супротивником, дівчат звільнили, доправили до літака, який чекав на них, та безпечно доправили до України. Після цього випадку вороги Смешка критикували його за ризик погіршити відносини України з Ліберією через чотирьох «повій». Смешко відповів, що для нього вони передовсім громадянки України, які мають право на захист з боку своєї держави. Але, не

№1(03)/2012

менш важливим було і те, що за декілька днів, завдяки інформації, яку було отримано від звільнених українських дівчат, усі причетні до їхнього поневолення в Африці були заарештовані і згодом ув’язнені. Отже, Смешко став першим, хто ініціював фундаментальну реформу та реорганізацію СБУ. Інші відхрещувались косметичними змінами. Смешко прагнув зробити так, щоб СБУ виконувала важливішу та ефективнішу роль у захисті внутрішньої безпеки України, а не продовжувала бути механізмом залякування власних громадян, як колись. Смешко завжди вірив, що держава не повинна підпорядковуватися СБУ, а СБУ має позбутися кадебешного минулого та підпорядкуватися державі і громадськості (http://www. radiosvoboda.org; http:// www.csda.org.ua). Уже 18 лютого 2004 року, невдовзі після призначення Головою СБУ, Смешко частково досяг своєї мети, коли подав на підпис Президенту Кучмі проект Указу Президента України № 206/204… «Про додаткові заходи з демократизації суспільства та розширення громадського контролю над правоохоронними та розвідувальними органами України». Цим Указом було зобов’язано СБУ вивести своїх оперативників (читай: таємну агентуру) зі складу Кабінету міністрів, українського парламенту, Ради національної безпеки та оборони, Адміністрації президента, Генеральної прокуратури і деяких інших урядових установ. Завдяки цьому Указу проникнення співробітників СБУ із таємних агентурних позицій в урядові та парламентські структури, а також встановлення таємного співробітництва СБУ із розвіду вальними органами України стали уперше в країні незаконними (htpp://www.zakon. rada.gov.ua). с.55



СВІТ ДОВКОЛА НАС

МОВОЮ ЦИФР l 75% американців страждатиме через зайву вагу чи ожиріння 2020 року. l 6,8 мільйонів іноземців мешкає в Німеччині. l 23% населення Японії — пенсіонери. l 1089 фільмів вироблено в Індії минулого року. l 3401 тонн — резерв золота в Бундесбанку. Це становить 154 мільярди євро. l 59 тонн кокаїну щороку виробляється в Колумбії. l 3% литовських лікарів виїхало минулого року на роботу за кордон. l 20% нерухомості в Італії належить — безпосередньо чи опосередковано — католицькій церкві. l 20 млн американців займаються йогою. l 250 мільярдів євро інвестувала Франція у розвиток ядерної енергетики за останні 40 років. l 2542 бабусі припадають у Росії на 1000 дідусів. l 1,2 мільйонів іранців приймають наркотики. l 750 тисяч китайців мешкають і працюють в Африці. l 45,8 мільйонів американців користуються федеральною продовольчою допомогою. l 134 хвилини щоденно проводить біля телевізора пересічний іспанець. l 90% виробників текстилю працює в Азії, з них 69% — у Китаї. l 16 тис. одиниць «космічного сміття» кружляє навколо Землі. l 6412 євро на місяць заробляє французький парламентар.

Цілісний погляд

с. 53

Візьмімо до уваги, що в Китаї лише 7 відсот ків поверхні надається під сільськогосподарське використання, а треба прогодувати один мільярд триста мільйонів людей. Тож зрозуміло, чому в Африці постійно працює понад 1000 експертів, які реалізують 63 різні проекти. У 18 країнах мільйон китайців трудиться на фермах. Для багатьох країн, розчарованих капіталізмом, КНР стає взірцем динамічного розвитку. Щоб утвердити позитивний образ своєї країни, китайці, за прикладом Al Jazeera і Russia Today, створюють свої інформаційні системи, у тому числі — канал, призначений для глядачів США, на якому працює близько 100 журналістів. Неухильно розширюється сітка інститутів Конфуція. Нині їх налічується понад 300, до 2020 року ця кількість зросте до 1000. одночас не можна ігнорувати фактів, які мають, скажемо чесно, виразно нелюдський характер. Останнім часом з’явилися книги китаянки Хінран (Xinran), американського демографа Ніколаса Еберштадта (Nicholas Eberstadt), в яких на багатьох прикладах з’ясовано проведення «глобальної війни з дівчатками». Про що мова? Втілюючи з 1979 року «політику однієї дитини», дотримуючись конфуціанської традиції переваги сина, в більшості провінцій країни, внаслідок абортів і заохочення вбивства дівчаток після народження, існує велика диспропорція між статями. Згідно з даними Китайської Академії Суспільних Наук, в КНР у 2020 році налічуватиметься від 30 до 40 мільйонів хлопців віком до 19 років більше, ніж дівчат у тому самому віці. Китайці таких самітніх хлопців називають gaunggun — «голі галузки». Згідно зі статистикою британського тижневика «The Economist», 100 000 000

НА СВІТЛИНІ: Набирає обертів мілітаризація країни. китайських дівчаток загинуло — були вишкрябані з лона матері або їх задушила пуповиною санітарка чи вкинула до відра матір, яка воліла сина. Бо дів чатка в КНР — це «хробаки у рисі». Цей злочин англійською мовою називається «gendercide» — з поєднання слів «gender» (стать) і «genocide» (людиновбивство). Першою цей термін вжила у книзі власне під цією назвою американська письменниця Mary Ann Warren у 1985 році. Якщо Хінран винуватцем вважає конфуціанство, то Воррен натомість писала про політику однієї дитини. Ебер штадт додає інші чинники, передовсім повну і безумовну доступність абортів і ультрасонографічних пренатальних обстежень. У 1985 році тільки половина жінок мала доступ до відповідної апаратури. А вже у 1990 році практично усі вагітні жінки могли встановити стать своєї дитини. З 2000 року аборти, здійснені з огляду на стать дитини, стали загальними. Найдивнішим тут є такий маніпулятивний прийом — за останні 30 років КНР стала сучасною країною, яка зуміла у дивовижний спосіб виборсатися з відсталості. Певна річ, мільйони людей позбулися

№1(03)/2012

злиднів, абсолютна більшість китайців має шанси здобути освіту і реалізувати життєві мрії. Неграмотність серед жінок нині складає усього 4 відсотки. Кількість осіб, які живуть на рівні крайніх злиднів, згідно з даними Світового Банку, зменшилася з 75% у 1981 році до 15% під сучасну пору. Незважаючи на авторитарний характер влади, сучасний Китай став набагато відкритішим на світ, ніж будь-коли у своїй історії. Ебер штадт вважає, що зростаюча кількість армії «голих галузок» і «загиблих дівчаток» характеризують КНР як розвинуту й сучасну країну. Жахлива логіка! Якщо свідоме вбивство вважається нормальною «сучасністю», то навіщо уся ця балаканина про демократію?! Ще деякі «новації». Якщо 40 років тому престижно було мати годинник, велосипед і швейну машинку, то нині китаянки на виданні вимагають від своїх майбутніх чоловіків помешкання, автомашину, наявність престижної роботи з гарантованою високою оплатою. Світова преса окреслює ці тенденції як «страх бути китайським парубком», хоча віддавна подружжя тут вважається радше контрактом, ніж єднанням закоханих одиниць. ЛИСТИ ДО ПРИЯТЕЛІВ

СВІТ ДОВКОЛА НАС

на Китай А сьогодні й поготів зіпсуття і матеріалізм молодих дів чат набрали патологічного характеру. Отож закономірним є зростання розлучень. Наприклад, у 2010 році розлучилося 2 680 000 пар. У Пекіні, Шанхаї, Кантоні кожна третя пара віком 25-35 років зважується на розлучення. арешті, величезна демографічна диспропорція, на думку деяких фахівців, може свідчити про намір КНР використати 30-40 мільйонів одиноких хлопців у найдинамічнішому віці з метою майбутньої експансії. Може й так… Тим часом мирна експансія набирає обертів. Останні потуги стосуються також України. Як свідчать поважні видання, Китай (Японія також) прагне вирощувати кукурудзу для внутрішнього споживання на перспективних українських землях. Нагадаємо, що Україна займає перше місце у світі серед основних країн-експортерів кукурудзи. Пекін використовує схему «кредит замість продовольства». Отже, обіцяні 6 мільярдів доларів кредитів чітко обумовлені: кукурудзу на наших землях вирощуватимуть самі китайці, за своїми технологіями, в Україну завозитимуть китайське обладнання. Відтак, інвестиції

с. 53

здебільшого підуть на придбання китайських сільськогосподарських технологій, які призведуть до виснаження українських чорноземів. Висновок: будьмо обачними й розважливими! Якщо «аграрна могут ність сучасних США, Канади, Австралії базується на індустріальних сільськогосподарських технологіях, батьківщина яких — південна Україна» (Московские новости. — 1991. — 15 дек.), то чи варто опускатися до рівня аутсайдерів, за тимчасову вигоду від китайських кредитів втратити контроль над унікальними родючими землями, що ними ще володіє Україна? Це стосується, принагідно, також перетворення наших чорноземів на товар. Сподіваємося, що прадавній інстинкт і здоровий глузд нашого народу відсуне раз і назавжди усі ці новації за історичний горизонт. Наша земля Божою волею належить мертвим, живим і ненародженим українцям, вона є нашим невмирущим духом, наснажуючою думкою і несхитною волею. Бережімо цей скарб докрайвіку! А триб буття інших народів прискіпливо вивчаймо. Берімо з історії вогонь, а не попіл… Йосип ЛОСЬ

НА СВІТЛИНІ: Дівчата диктують правила гри? WWW.LYSTY.COM.UA

n ДОСЛІДЖЕННЯ. ЗАПРОШУЄМО ДО РОЗМОВИ За 15 місяців керівництва СБУ Смешкові, незважаючи на значний внутрішній та зовнішній спротив, вдалося завершити більшість своїх реформ, передовсім — створити на базі розвідки СБУ незалежний національний розвідувальний орган — Службу зовнішньої розвідки України, водночас заклавши підґрунтя для передачі до Міноборони функцій військової контррозвідки. Хоча через усунення з посади він не встиг розпочати процес передачі більш простих і дублюючих правоохоронних функцій іншим правоохоронним органам держави.

Отруєння Ющенка Однією з фатальних подій, яка захмарила життя Смешка та його родини, стало отруєння Ющенка. На жаль, через вперте небажання Ющенка пройти вчасне токсикологічне обстеження не було змоги точно визначити час і місце отруєння (htpp://www. segodnya.ua). Але більшість експертів вважає, що, базуючись на симптомах, це могло статися у будь-який момент між 14 серпня та 7 вересня. Першою трагедією для Смешка стало те, що він погодився, на прохання Ющенка, яке передав Жванія, повечеряти вдома у свого заступника (Володимира Сацюка) ввечері 5 вересня 2004 року. Його друга трагедія полягає в тому, що Ющенко, незважаючи на раптовий напад гострого болю у спині та у голові за день до цього, погодився на цю вечерю. У боротьбі за президентство Ющенко зробив велику ставку саме на уявне «отруєння» в будинку заступника голови СБУ, і йому вже важко було потім відійти від цієї позиції без чіткої та переконливої аргументації стовно будь-якої іншої сторони або версії. За кілька днів після повідомлення про отруєн-

№1(03)/2012

ня — навіть до того, як стало очевидним, що Ющенка було отруєно, — Смешко, усвідомлюючи, що фактор часу надзвичайно важливий, доручив своїм найкращим професіоналам розслідувати обставини та встановити винного. Спираючись на наявну інформацію, СБУ розробила декілька вірогідних версій. Смешко також наполягав, щоб однією із цих можливих версій для слідства, з-поміж інших, була також і версія про можливе отруєння Ющенка 5 вересня під час вечері вдома у його заступника. Однак, на жаль, незважаючи на багаторазові прохання СБУ, навіть через офіційно оприлюднені звернення ії прес-служби, найбільш корисний речовий доказ — природа походження токсичного компоненту та найбільш імовірний час його споживання — не був наданий, оскільки штаб Ющенка категорично відмовився провести експертизи та надати будь-яку медичну інформацію українськими упов новаженим структурам (http://www.facts kiev.ua). Про отруєння було написано чимало, тому немає потреби знову йти добре уторованими слідами. Важливо згадати, що жодні розслідування та допити Смешка і його близького оточення ніколи не виявили ані крихти доказів якоїсь співучасті з його боку, ані будь-яких підстав вважати його більш ніж просто «свідком» в одній з декількох версій отруєння. Це вичерпно проаналізував Володимир Воланін на сайті www.gazetaua.com. Автор налічує десять версій отруєння, одна з яких включає вечерю 5 вересня. Всього на тій вечері були присутні 13 осіб (4 гості та 9 осіб обслуги). А проте, Воланін зробив висновок, що було б вкрай необачно і для керівника СБУ, і для його заступника бути учасником або сприяти такому ризикованому с.57



СВІТ ДОВКОЛА НАС

ічка починається з джерельця, з річок — моря, з морів — океани, з маленької дитини — Людина, в найширшому значенні цього слова. З людей — нація, держава, всесвіт. Отож, маленька дитина — це цілий світ. І все, що закладуть у неї з дитинства, буде відображати майбутнє. Отже, виховання дітей — справа дуже важлива і відповідальна. Як правило, першими вихователями стають батьки, які в подальшому будуть мати найсильніший вплив на дитину. Всі наступні вихователі: вихователь дитсадка, вчитель школи, викладач, зможуть лише підкорегувати те, що заклали батьки. Ще з народження, в перші дні життя, з молоком матері прищеплюється вміння слухати і чути, відгукуватися на ласку, цінувати красу, добро. Тому забезпечення сімейного виховання є надважливим. Виховний процес в сім’ї не має меж, він триває все життя. Це педагогіка кожного дня, яка формує особистість, людину. Сім’я для дитини є тим інститутом, в якому корегуються зусилля всіх наступних учасників виховного процесу. Найважливіше, щоб батьки усвідомлювали своє велике покликання. Конфуцій казав: «Буває, з’являються паростки, та не цвітуть; Буває, що цвітуть, але не дають плодів». Завдання батьків — допомогти тим паросткам зацвісти і в майбутньому отримати добрі плоди від них. Сім’я створює для дитини ту модель життя, в яку вона буде вступати, будує той човен, на якому треба буде перепливати життєве море. Кожна дитина підсвідомо наслідує своїх батьків, дідусів, бабусь. Тому метою сімейного виховання має стати формування рис і якостей особистості, які допомагатимуть їй керувати нивою життя. З давніх-давен і до сьогодні загальнолюдські цінності залишаються незмінними — це боротьба добра зі злом, де добро завжди пере-

магає, любов до людей, працелюбство, чесність, честь, вміння бути вдячним, людяність… Без сумніву, найбільша відповідальність у вихованні лежить на матері. Д. Писарєв казав: «Відповідальність матері велика, обов’язки її священні». Авторитет батька теж відіграє важливу роль у вихованні. Важливо, щоб з роками він не послаблювався, а підсилювався. Щоб слова батьків ніколи не розходилися з їхніми справами. Тому що лише власні вчинки підсилюють вагу слова, утверджують авторитет. «Лише той Учитель, хто живе так, як навчає» (Г. Сковорода). Найважливіше завдання для батьків — виховати дитину духовно багатою, Богослухняною. Духовне виховання — справа непроста і вимагає багато зусиль і муд рості з їхнього боку. Адже важливо встановити фундамент духовного виховання саме тоді, коли дитина відкрита до святих справ. З роками набагато складніше прищепити святі цінності. Мудрий цар Соломон сказав: «Привчай юнака до дороги його, і він, як постаріється, не уступиться з неї». е менш важливими ланками виховання є працелюбство, краса, музика, пісня. Відоме прислів’я: «Навчання і праця йдуть поруч», — але ні навчання, ні праця не зайдуть далеко, якщо поруч не йде краса. Краса відіграє важливу роль у вихованні дитини. Адже пізнання прекрасного збагачує людину, цементує її світогляд. Музика допомагає дитині стати чуйною, добрішою, людя-

Педагогіка

кожного дня

нішою. Через пісню дитина дізнається про кохання, любов до Батьківщини, народні традиції, історію свого народу. Лише через пісню ми найкраще пізнаємо красу і милозвучність рідної мови. Духовний розвиток особистості тісно переплітається зі здоровим розвит ком. «В здоровому тілі — здоровий дух». Сьогодні, в часи екологічної кризи, діти народжуються не завжди здоровими. «За останні 10 років захворюваність дітей шкільного віку зросла на 27%. Якщо в перших класах налічується більше 30% дітей, які мають хронічні захворювання, то до п’ятого класу цей відсоток зростає до 50%, а до дев`ятого — до 64%», — сказав Р. Сафіуллін. За його словами, сьогодні в Україні серед підлітків від 12 до 18 років відносно здорові лише 6-10%. Результати дослідження, які представив Дитячий Фонд ООН (ЮНІСЕФ), свідчать, що значна частина молоді зі шкільного віку вживає алкогольні напої та має досвід вживання наркотиків. Дещо зменшилась частина молоді, яка курить, але кількість залишається значною: 48% мають досвід куріння, зокрема — 55% хлопців, 41% дівчат, а 11% курять щодня. Тому важливо, щоб батьки з дитинства при-

вчали дітей до здорового способу життя: займалися разом фізкультурою, дотримувалися режиму. Щоб вміли проконтролювати скільки часу дитина сидить за комп’ютером чи перед телевізором. Чи п’є колу, їсть чіпси? Чи курить сигарети, випиває, вживає наркотики? Адже всі вони — майбутні батьки. І саме від того, якими вони виростуть, залежить майбутнє нашої держави. Якщо здорова дитина — здорова нація. Тому, щоб виховати дитину як особистість, Людину, потрібні неабиякі знання батьків. І якщо діти — це майбутнє нашої держави, чи дбає вона про їхній гармонійний розвиток, розвиток їхніх батьків? На превеликий жаль, сьогодні в Україні, в часи економічної нестабільності, все навпаки. Важливо зазначити, що зараз лише церква стривожена цими проблемами. Священики проводять навчання, дають настанови і поради молодятам, які прагнуть створити сім’ю. Батьки ж змушені багато працювати, щоб забезпечити родину. А це неконтро льований розвиток дітей, самовиховання. Матеріальні проблеми змушують батьків лишати родину. А це скалічені сім’ї, залишені діти. Тоді як здорова, повноцінна сім’я є основ

«Перед нашою молоддю стоїть блискуче завдання — стати батьками майбутнього своєї нації. Хай же вона не зрікається цієї чести, виховуючи себе лише на сірих рядовиків. Нашій масі потрібні провідники в усіх ділянках життя, і хай кожний не підтинає собі добровільно крила, лише старається розгорнути їх якнайширше. Хай пам’ятає, що хто готує себе лише на те, щоб впрягтися до плуга, завжди матиме погоничів, а чи не забагато погоничів мали ми в минулому?»

Олена ТЕЛІГА

№1(03)/2012

ЛИСТИ ДО ПРИЯТЕЛІВ

СВІТ ДОВКОЛА НАС n ДОСЛІДЖЕННЯ. ЗАПРОШУЄМО ДО РОЗМОВИ

с. 55

ним стержнем у вихованні дитини. Діти, які виростають поза нею, часто схильні до тривог, ворожості. У подальшому житті вони часто стають ініціаторами розлучень у своїх сім’ях. століття стало переломним щодо світогляду української молоді стосовно сім’ї. Наслідуючи європейців, молоді люди усе частіше надають перевагу кар’єрі, розвагам. Шаленими темпами набуває популярності «громадянський шлюб». Підсилився егоїзм. Матеріальне взяло гору над духовним. Молодь забуває свої традиції, пісню… Недолік сучасного суспільства в тому, що, наслідуючи щось нове, воно забуває про старе, давно перевірене часом. Т. Г. Шевченко писав: «І чужого научайтесь, і свого не цурайтесь». Бо народ, який забуває минуле, не має майбутнього.

XXI

WWW.LYSTY.COM.UA

Ще з давніх-давен сім’я відігравала важливу роль у формуванні держави, суспільства. Саме сімейне виховання допомогло зберегти традиції нашого народу, віру в Бога, найвидатніші твори української літератури. Тому потрібно плекати і берегти Богом дану місію, яка зветься «Батьківство». Використовуючи досвід поколінь, уникати помилок. Народжувати душі, які здатні змінити світ. Бо сім’я для людини є тими священними узами, якими пов’язані всі люди в нашому суспільстві. Вона плекає найвищу цінність, цвіт нації — дітей. «Ми всі люди смертні, лише рід, родина, сім’я — безсмертні». Від того, як ми будемо виховувати своїх дітей, підтримувати родинне вогнище, залежить процвітання і благополуччя нашого народу, України. Оксана ЛОБОДЯК

і дуже очевидному злочинові, як політичне вбивство в їхній присутності та у власній оселі. Його аналіз був простим і вичерпним: а) СБУ мало у своєму розпорядженні доволі серйозні, майже необмежені можливості для гіпотетичного здійснення такої справи, тому не мала робити це руками голови та його заступника; б) якби когось з обслуги завербували (без відома Смешка та його заступника) для того, щоб підсипати отрути до страви, то так само неймовірно, щоб цьому служникові дозволили лишитися живим, аби часом не видати себе під час допитів чи необачних коментарів; та, насамкінець, в) якби злочинці були присутні на тій вечері, то вони мали би передбачувати, що своєчасне медичне обстеження або розтин трупа викрили б, що джерелом отруєння стала саме ця вечеря. Чи хтось з вищих посадовців служби безпеки будь-якої країни світу ризикував би таким легким і провальним викриттям своєї співучасті у злочині? Воланін виносить вердикт, що теорія отруєння 5 вересня є найменш вірогідною з усіх десяти. Цікаво відзначити, що Ющенко і сам, здається, не має сумніву щодо невинуватості Смешка. Невдовзі після його повернення з віденської клініки він послав свого помічника до Смешка, щоб запевнити того у відсутності підозр щодо нього. 24 листопада — через сім тижнів після вечері 5 вересня — Ющенко мав ще одну вечерю зі Смешком, під час якої були обмірковані додаткові заходи безпеки. Внаслідок наполягання Смешка, Ющенко погодився на залучення елітного підрозділу СБУ «Альфа» як додаткової остороги від замаху на його життя. Зрештою, у лютому 2005 року Ющенко прийняв «відставку» Смешка з СБУ, подякувавши йому за

№1(03)/2012

«хрест, який тому довелося нести на посаді голови СБУ». Отже, як пояснити, чому через чотири роки після отруєння Ющенка залишки тієї хмари все ще висять над головою Смешка? Його та його сім’ю аж сім місяців допитували як «свідків». Два місяці йому довелось провести у двох різних судах, захищаючи своє ім’я від наклепницьких заяв Генерального прокурора Піскуна. Суди виправдали Смешка, довівши політичну вмотивованість, безпідставних та принизливих звинувачень, які висловив Піскун, і зобов’язали того та Генеральну прокуратуру України вибачитися перед Смешком. Дуже переконливе пояснення цій тривалій кампанії приниження та паплюження висловив Микола Обиход. Пан Обиход, який має справді унікальний досвід, що базується на його колишній роботі заступником Генерального прокурора України і заступником голови СБУ зі слідчої діяльності, більше відомимий, навіть за межами України, як «батько» кримінальної справи проти Павла Лазаренка. Обиход вважає, що всі звинувачення та чутки, включно зі звинуваченням в отруєнні Ющенка, проти Смешка, членів його сім’ї та колег — це прояви добре організованої, майстерно підготовленої та політично вмотивованої атаки з метою дискредитації Смешка та недопущення його у майбутньому до будь-якої політичної ролі в Україні, а також унеможливлення його, нехай навіть суто теоретичного, повернення в СБУ. Він вважає, що організаторами цієї кампанії є і нинішні, і колишні співробітники спецслужб України, які, починаючи з 1995 року, перешкоджали спробам Смешка розбудувати «конкуруючу» з СБУ структуру військової розвідки. Пізніше вони продовжували с.59



СВІТ ДОВКОЛА НАС

ьогодні думки та дії людей зорієнтовані передусім на задоволення найнижчих інстинктів й інтересів. Якщо Європою колись рухали основоположні ідеї «Премудрого Дон Кіхота з Ламанчі» Сервантеса, «Моральних листів до Луцилія» Сенеки, то тепер передові позиції зайняли мода і ринок, опортунізм та корупція. Спостерігаємо нищівне переродження цивілізації. ХХІ століття принесло із собою величезну кількість змін, які безпосередньо пов’язані з кардинальним переформатуванням суспільної свідомості європейця, зокрема маємо на увазі політику мультикультуралізму, відстоювання прав представників нетрадиційної сексуальної орієнтації, тотальну дехристиянізацію. Тому, як висновок, порятунок можемо шукати лише в поверненні до духовного, релігійного. Чи не про це хотів нам сказати французький письменник та соратник генерала Шарля де Голля Андре Мальро: «ХХІ століття буде або великим століттям релігії, або його взагалі не буде». Чи зможе модернізоване суспільство масово повернутися до Божого Слова? Ось думки інтелектуалів: Тарас ЛИЛЬО, доцент кафедри зарубіжної преси та інформації ЛНУ імені Івана Франка: — Словами Мальро промовляє благородна мотивація — застерегти людину від падіння. Питання «чи це не пропаганда, елемент ідеологічного впливу?» є другорядним… Етимологічно, «пропаганда» означає «ви-

Подумаймо про майб Ідея споживацтва здеморалізувала людину й актуалізувала процес розпаду її істинного начала МАРІЯ ВСЯКА рощувати пагінці», іншими словами — сіяти щось добре, а не тільки погане (Геббельс, Троцький…). Ідеологія теж потрібна суспільству. Сьогодні спроба деідеологізації перетворилася на нову, ретельно замасковану ідеологізацію. Як казав Єжи Гедройць, тільки безідейні люди є матеріалом для масового продукування рабів… За Шпенглером, ознаками сутінок Європи є домінування матеріалізму, схильність до екстенсивного розширення (імперіалізм, який сьогодні, зокрема, прикривається космополітизмом), заміна філософії етикою тощо. Метафорично кажучи, за домінування бездушної машини Ньютона Європа заплатила велику ціну в сутінковому ХХ сторіччі, але актуальність сутінок очевидна й сьогодні, коли загострились питання морального управління прогресом, тонкої межі між свободою і залежністю, справжньої ієрархії речей… Викликом для європейського суспільства є підступна спроба надати статусу норми неприйнятним цінностям, які радикально відкидають християнську спадщину Старого світу. Свого часу найбільшою оборонною інвестицією й великим цивілізаційним до-

Бехзад МАЗОХЕРІ:

«Українці, повірте в себе!..»

важливо прискіпливо збирати [їну.ННе]амусітільки свідчення чужинців про Укратому, що «збоку видніше».

Може, навчимося не скиглити безперес танку, не сваритися на очах усього світу, шанувати своє — одвічне, сокровенне, шляхетне, доброзичливе. Ось надто промовисте свідчення колишнього посла Ісламської Республіки Іран в Україні Бехзада Мазохері: «Шість років я є свідком того, як живе й розвивається Україна після проголошення незалежності. У вас велика територія, багата земля. Географічно ваша країна міститься в дуже важли-

сягненням в історії людства була велика китайська стіна. Проте багато завойовників топтали китайську землю. Причина — низька мораль охоронців брам, яких підкуповували. Звідси і висновок: моральність важливіша за матеріальність. Архимандрит Рафаїл ТУРКОНЯК, доктор богослов’я, професор Національного Університету «Острозька Академія», лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка: — Століття буде таке, як усі попередні. Ми часто маємо хибне уявлення: нібито колись все було добре, а тепер стало погано. Проте, коли зазирнемо в історію, то побачимо, що це не так. Нічого не змінилося в людській натурі. Є ті, хто хоче жити за Божими законами, і ті, хто їх відкидає. Релігійні люди є і будуть. Але їх мало. Так було завжди. Соломія ОНУФРІВ, доцент кафедри української преси, викладає соціальну психологію: — Найбільшою відмінністю людини від тварини є моральне почуття, або совість. І виражається вона у виразному слові «повинен». Тому, попри масову моральну катастрофу, у Темряві ХХ століття були людипромені, які своїм життям, власним прикладом несли Світло для інших. Зазвичай, це люди від релігії — бл.п. Папа Римський Іван Пав-

НА СВІТЛИНІ: Тарас Лильо

НА СВІТЛИНІ: Рафаїл Турконяк ло ІІ, Мати Тереза з Калькутти, в Україні — це митрополит Андрей Шептицький, єпископ Йосиф Сліпий та інші. Тому нині основне зав дання — усвідомити свій травматичний стан з усіма його симптомами та наслідками і прийняти його. Коли світ навчиться жити з цим діагнозом, це стане першим кроком до нашого суспільного одужання! А другим кроком має стати зміна свідомості людей! Щоб змінити долю людства, треба змінити спосіб мислення — матеріальну, колонізовану свідомість людини. Нобелівський лауреат, німецький фізик Макс Планк вважав, що «і релігія, і наука, у підсумку, шукають істину і приходять до сповідування Бога». А тому це повинна зробити і Людина. *** Якось на одній із лекцій мене та моїх колег запитали:

вому регіоні. Інтелект, культура вашого народу — на дуже високому рівні. Але ваша основна проблема в невірі в себе, у свої сили. Тривалий час ви залежали від Росії. Тепер ії місце посідають західні країни. На мою думку, вам треба повернутися до себе. Ви повинні прагнути збереження своєї незалежності й стати незалежними в повному сенсі цього слова у всіх сферах життя. Ви можете існувати без втручання з боку інших країн, адже й вони також мають потребу у вас. Треба більше поважати себе, розвивати й використовувати свої можливості. У вас багата давня культура. Не продавайте її дуже дешево. А краще — не продавайте взагалі» (День. — 27 лютого 1998 р.). Відтоді минуло 14 років! Як і що змінилося відтоді? Запрошуємо до розмови...

№1(03)/2012

ЛИСТИ ДО ПРИЯТЕЛІВ

СВІТ ДОВКОЛА НАС

бутнє… НА СВІТЛИНІ: Соломія Онуфрів

НА СВІТЛИНІ: Богдан Годяк — Яка історична особа, на вашу думку, залишила найпомітніший слід в історії людства? Відповіді були різними. Хтось сказав: — Юлій Цезар. Ще хтось: — Наполеон. — Олександр Македонський… Але лише двома словами викладач зміг створити в авдиторії неперевершену тишу, перервати плин наших думок. Він сказав: — Ісус Христос. Ми мовчали. Виникає питання: чому під час лекції студенти, більшість із яких християни, згадали про стількох історичних осіб, окрім Христа? Адже, будьмо чесними, якщо б Ісус із Назарета не взяв на себе гріхи світу, то людства зараз би не було. Мабуть, коли студенти почули таке запитання, то у них на підсвідомому рівні утворився певний асоціативний ряд (історична особа — історія — університетський курс історії — шкільний курс історії — підручник із всесвітньої історії). Як відомо, під час систематичного викладу цієї наукової дисципліни Христа не розглядають як історичну постать. Наука не може пояснити таких явищ, як, до прикладу, непорочне зачаття Пречистої Діви Марії, воскресіння Ісуса. Тому WWW.LYSTY.COM.UA

на уроках чи лекціях з історії Він або persona incognita (невідома особистість), яку не обговорюють, або — міф. Проте, згідно з критеріями, які використовують при перевірці будь-якого історичного документа, Святе Письмо юридично прийнято вважати носієм достовірно-істинних діянь, що справді мали місце в історії людства (якщо когось зацікавили критерії, чому не можемо поставити під сумнів правдивість біблійних документів, можу порадити звернутися до спеціальної наукової літератури, зокрема книги Джоша МакДауелла «Не просто тесля»). Отож, чому постать Ісуса досі не внесли в програму навчального предмета — ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ (підкреслення наше — М. В.)? І чи допомогло б це якимось чином нам, кожній людині зокрема, переосмислити своє життя, змінити ціннісні орієнтації? Чи знаємо, яка істинна суть духовності? Богдан ГОДЯК, працював як журналіст «Associated Press» у Лос-Анджелесі, «Pittsburgh Post-Gazeta» у штаті Пенсільванія (протягом восьми років — редактор відділу релігії), автор книги «Незнаний Христос»: — ХХІ століття може стати століттям, коли духов ність охопить увесь світ. Уже зараз чимало вчених, інтелектуалів, агностиків усвідомили один цікавий феномен — силу духовності. Усе, що ми робимо впливає на Всесвіт. Будь-яке наше добре слово чи діло може дати хороший результат багато років потому, хоча ми можемо ніколи не дізнатися про це. Шевченко помер, навіть не здогадуючись, що стане душею і натхненням українців. Християнин повинен знати, що Христос перебуває всередині кожного з нас. І Він завжди допомагатиме нам. Допомога може надійти від приятеля, родичів, незнайомця, книги, або ж це буде випадковість. Вірити і знати, що мої слова — правда, — нелегко. Але, якщо ми стукатимемо, двері зреш тою відчиняться.

n ДОСЛІДЖЕННЯ. ЗАПРОШУЄМО ДО РОЗМОВИ

с. 57

д ис к ре д и т у в ат и Смешка у відповідь на його зусилля щодо усунення монополії СБУ на збір важливої для країни розвідувальної інформації та ії монополії з інформування вищого керівництва країни — особливо з таких питань, як корупція у вищих ешелонах державної влади, зв’язки з міжнародними кримінальними структурами, незаконна торгівля зброєю та незаконний експорт військових технологій, як це сталося у 1999-2001 роках. На підтримку своєї теорії Обиход наводить конкретні приклади, пов’язані із кримінальними схемами, які Смешко або зірвав, або викрив свого часу, що зробило його головною мішенню для відплати та помсти. Такими випадками були: (1) Кон т раба н д н и й продаж у 2000-2001 роках крилатих ракет X-55, здатних нести ядерну зброю, до Ірану та Китаю із порушенням міжнародних договорів та зобов’язань. СБУ за часів керівництва Смешка заарештувало у 2004 році колишнього старшого офіцера СБУ Євдокімова — лише одного із доволі чисельної групи можливих злочинних змовників. Цілком можливо, що Євдокімов міг видати інших високопосадових змовників у цій справі, але розслідування ії було спритно призупинено майже відразу після усунення Смешка з посади голови СБУ. А невдовзі після цього ще один обвинувачений у цій справі, Орлов, якого передали із Чехії в Україну за запитом слідства часів Смешка, був потім загадково вбитий в Лук’янівському ізоляторі після зміни керівництва СБУ. (2) Кримінальна справа щодо розкрадання $3 млн у державній компанії «Укрспецекспорт». Фігурантами справи були вищі посадові особи цієї компанії, але розслідування припинилося відразу після перемоги Помаранчевої революції.

№1(03)/2012

(3) К р и м і н а л ь н а справа щодо розкрадання $2 млн у державній компанії «Спецтехноекспорт». В рамках цієї справи було багато запитань у слідства до деяких високопосадових діючих співробітників СБУ, декотрі з яких після Помаранчевої революції були призначені на високі державні посади. Розслідування було також призупинено. (4) Кримінальна справа щодо порушень міжнародного режиму експорту ракетних технологій до однієї з ісламських країн через кіпрського посередника (компанія «Immersion Hi Tech Ltd.»). Один з головних фігурантів у цій справі зник з країни наприкінці 2004 році відразу після того, як просочилася інформація від можливого співучасника всередині СБУ, що його арешт неминучий. У 2005 році, після усунення Смешка від керівництва СБУ, дві іноземні розвідки попередили нове керівництво СБУ, що зниклий фігурант у справі готує вбивство Смешка. Обиход також вважає, що зусилля дискредитувати Смешка в засобах масової інформації могли бути зініційовані і найближчим оточенням колишнього Голови СБУ Деркача. Деякі високопосадовці свого часу активно приховували зв’язки Деркача (та його колег) з одіозними особистостями міжнародного масштабу, перш за все — Семеном Могілевичем. Будучи керівником СБУ, Смешко санкціонував проведення розслідування щодо «створеного» у 1999 році «Ситуативного центру» СБУ, у процесі «створення» якого активну участь брав і Могилевич, що коштувало чимало мільйонів доларів (публікація в інтернет-виданні «Україна кримінальна» від 16 травня 2008 р.; http:// www.cripo.ua). Але головною причиною кампас.61



СВІТ ДОВКОЛА НАС

МОВОЮ ЦИФР l 2523 іспанців відбувають покарання у закордонних в’язницях. 83 % з них — за злочини, пов’язані з наркотиками. l 20% людей мають розлади, викликані браком часу і швидким темпом життя. l 10 атомних електростанцій планує збудувати В’єтнам до 2030 року. l 20% зайнятих осіб у світі працюють погодинно l На 24% зросли обсяги торгівлі зброєю впродовж останніх п’яти років. Найбільший продавець — США, покупець — Індія. l 5,5 мільйонів фальшивих банкнот євро викрито після впровадження спільної валюти 2002 року. Їх сукупна вартість – 400 мільйонів євро. l П’ятеро росіян віком від 20 років вчиняють самогубство щодня. l 5% глобального ВВП припадає на фінансову злочинність і відмивання брудних грошей. l 2% дітей в Індонезії починають курити у віці чотирьох років. Кількість курців у країні зросла на 600% впродовж останніх 40 років. l 25% населення Македонії — албанці. l У 32 мільярди доларів оцінюють маєток Університету Гарвард. l 30% складає загальносвітовий показник швидкості вимирання бджіл. l 7 мільйонів нащадків майя живуть сьогодні у світі, здебільшого у Гватемалі. Вони розмовляють 23 мовами. l 42% французьких фільмів виробляють за межами Франції.

«...Я в серці маю те, що не вмирає...» Ж

иття прожити — не поле перейти. Як багато загадкового приховано у цих словах. Адже ніхто з нас не знає, яким шляхом йтимемо і що приготував нам Господь на нашій життєвій дорозі. Але кожен, хто усвідомлює сенс свого життя, хто прагне прожити його щасливо, завжди прагне досконалості, не втрачає духовне начало. Помилка всіх людей у тому, що засоби для досягнення щастя вони приймають за саме щастя. Та щасливими є не ті, кого всі навкруги вважають щасливими, хто має матеріальний достаток, а лише ті, хто вирізняється стійким та піднесеним духом, хто цінує в людині лише те, що робить її людиною, хто добрим словом зуміє допомогти, вряту-

вати від духовного занепаду, хто чинить милосердя, хто не втрачає найвищу людську цінність — любов, віру, доброту, надію на Боже милосердя. Місія кожної людини полягає в тому, щоб залишити щось добре після себе, бо інакше життя прожито надаремно. Чимало з нас нарікає на труднощі, на відсутність матеріальних благ, та ми не замислюємось над тим, що є люди, які не можуть фізично самореалізуватися, є безпомічними, і впродовж життя відчувають свою залежність від інших. Це велике терпіння, великий тиск, який, здавалося б, зводиться до того, що опускаються руки, німіє душа, зникає жага до життя. Але ні. У них завжди є віра на краще, відкрита, щира душа, чисте серце, скриста-

лізовані помисли, ушляхетнена свідомість. Щодня чуємо на вулиці нарікання на життя, озлоб леність на долю. Від цих постійних скиглінь мене охоплює жах, звідки у людей взялося стільки злоби, нелюбові до людей, до самого життя. А чи знаємо ми насправді, що таке біль, безвихідь, відчай. Таку людину я дуже добре знаю. Це моя студентська подруга Наталя (див. світлину), яка не має нічого такого, що викликає скигління: здоров’я, матеріальні статки, не має змоги приходити на зустрічі зі своїми колегами і як її ровесники жити динамічним життям. Це ідеал людини внутрішньо сильної, яка пережила неймовірний біль, страждання, приниження, насмішку в очах оточуючих.

«Ані комуністичний деспотизм, ані західний гедонізм, активізм, індиферентизм, ані закриття в поцейбічності, не буде смертним вироком для релігії... Жага догледіти Творця та поринути в безодні Його Милосердя жеврітиме безперестанно в почуттях, бажаннях, думках, словах, діях та в житті людини всіх часів».

д-р Іван ОРТИНСЬКИЙ

№1(03)/2012

ЛИСТИ ДО ПРИЯТЕЛІВ

СВІТ ДОВКОЛА НАС Але ця дівчина зуміла залишити у своїй душі вогник надії, ясну думку, світло в очах, яке допомагає кохати і бути коханою. Виникає неймовірне відчуття, коли двоє таких людей дивляться в очі одне одному. Їхні погляди ніби пронизують усе тіло, і здається — навколо все завмирає, коли бачиш як ніжно, щиро, віддано, по-справжньому люблять. Любити — це найвища нагорода від Бога. І заслуговує на неї лише той, хто в очах Божих не втратив віру. Так розпорядилася доля, що моя дорогенька подруга Наталя народилася на світ неповносправною. Треба схилити голову перед її батьками, які привели її на світ, як Божий дар, очікуваний, бажаний і бентежний. У юні роки Наталя втратила найдорожчу, найближчу, люблячу людину — маму, яка була для неї справжнім живильним джерелом духовної енергії, оптимізму, наснаги до життя, фізичних можливостей. Відтоді вона залишилась з татом Михайлом Івановичем і братом Андрієм. Основною опорою і підтримкою став для Наталі батько. Ви можете собі уявити, що, маючи нелегку роботу в одній із будівельних організацій, він встигав нагодувати, одягнути її. Щодня, рік за роком. У неї паралізовані ноги, і тому усі шість років батько привозив її в інвалідному візку до Університету на лекції. На своїх руках піднімав її на третій поверх, а потім, після занять, приїздив за нею. Велика повага Михайлові Івановичу за те, що він підтримав дочку у її намаганні здобути освіту. І вона цілковито виправдала їх. Коли повертаюсь думками у студентські роки, то часто згадую випадки, коли студенти, не опрацювавши матеріал, часто нарікали на брак часу, домашні проблеми, догляд за дітьми та інше. Але жодного разу Наталя не поскаржилася на труднощі, на те, як важко їй вести конспекти, бо не дуже вправно володіє руками. Та нерідко ми, здорові, повноцінні, WWW.LYSTY.COM.UA

просили у неї її конспекти, радились, як правильно вирішити потрібне завдання, і завжди отримували гідну відповідь чи пораду. Часто бувають такі моменти, коли важко на душі, опускаються руки, коли серце охоплює тривога, коли здається, що бракне сил, аби побороти усі труднощі і негаразди. Наталя — це людина, яка вміє не лише комусь допомогти добрим словом, але й сама вміє боротися за життя, підніматися з колін і йти далі дорогою нових випробувань, мрій, ідей. Це надзвичайно цікава особистість, яка любить ходити в театр, і, як справжній критик, може оцінити хід вистави, гру акторів, декорацію сцени, яка любить читати не лише художню літературу, історичні романи, любовну лірику. Саме лірика спонукає Наталю до творення власної поезії, до видання невеликої збірки поезій. Її життя і творчість можна порівняти з долею великої Лесі Українки, яка творила відповідно до власних переживань. Мавка, героїня незабутньої «Лісової пісні» влучно говорить: «Я жива, я буду вічно жити, я в серці маю те, що не вмирає». Справді, невмирущою і віч но живою може бути лише добра душа, яка ніколи не втрачає почуття любові, світлих надій на краще майбутнє, віри у добро, у прекрасне людське начало. Зустрівшись з Наталею, ми часто згадуємо університетські роки, одногрупників, наших педагогів, пережиту біль, радість, щасливі моменти життя, нездійсненні мрії. Але жити треба хоча б заради того, щоб ці мрії здійснилися. Для цього потрібна неабияка сила волі, терпіння, та основне — довіра до Бога. Коли мрієш — живеш, живеш надією, що колись вона здійсниться. Наталя теж живе своєю мрією. Вона мріє народити дитину, побачити, як вона росте, бігає, мріє почути найтепліше, найрідніше слово — мама. І це реально, адже за кожну хвилину страждань має бути очікувана винагорода. Світлана ГРИНЧИШИН

n ДОСЛІДЖЕННЯ. ЗАПРОШУЄМО ДО РОЗМОВИ

с. 59

нії проти Смешка, на переконання Обихода, стала системна реформа та реорганізація СБУ, спрямована на її «декадебізацію», включно з таким аспектом, як втрата її привілейованого домінування в українському політичному житті. Враховуючи укорінений і тривалий досвід КДБ у сферах дезінформації, обмови та дискредитації, важко уявити собі, що деякі незадоволені колишні кадрові співробітники цієї організації, особливо з тих, що продовжують іще служити в СБУ, не обрали саме таку форму «віддяки». Смешко, зі свого боку, доповнюючи пояснення Обихода, додає (http:// www.facts kiev.ua), що усі слідчі та правоохоронні ресурси держави протягом багатьох років були задіяні лише на підтримку часто повторюваної заяви Ющенка про те, що його отруєння відбулось саме під час вечері 5 вересня. У результаті багато часу витратили тільки на цей напрямок розслідування, тоді як президент продовжував отримувати обнадійливі запевнення від Генпрокурора Піскуна у тому, що справа наближається до успішного завершення і що злочинців скоро встановлять. Насправді ж слідство, яке базувалося

лише на цій одній версії — вечері 5 вересня — зайшло в глухий кут. Марнотратство коштовного часу, недовершені розслідування інших початкових версій призвели до втрати важливих первинних показників та можливих речових доказів і, теоретично, до провалу слідства. Хоча Смешко й обережний у виборі слів, але він вважає, що найвірогіднішим виконавцем (-цями) цього отруєння, якщо навмисне отруєння було, могли бути ті самі люди, які були причетні свого часу і до «викрадення» з Москви кандидата в президенти Росії Рибкіна, і до невдалої спробу закласти потужну вибухівку поруч із партійним штабом Ющенка у листопаді 2004 року (саме за Смешка СБУ запобігла цьому терактові і захистила тоді штаб Ющенка) (http://www.facts kiev.ua).

І настала… «Революція» Смешко не сприймає самого терміну «революція». Революція означає насильницьке повалення діючого в країні державного устрою із масовими порушеннями закону. Те, що трапилося у Києві, Смешко трактує лише як еволюційний процес формування демократії та с.63



НА СВІТЛИНІ: Листопад 2004 року: революційний Майдан Незалежності в Києві.

№1(03)/2012

СВІТ ДОВКОЛА НАС |Спорт

Україна — держава спортивна! Основні підсумки виступів спортсменів України в Іграх ХХХ Олімпіади та XIV Паралімпійських Іграх 2012 року (Лондон) ОКСАНА ВАЦЕБА ЮРІЙ МАЙБОРОДА

Ігри ХХХ Олімпіади Ігри ХХХ Олімпіади відбулися у столиці Великої Британії 27 липня — 12 серпня 2012 року. Проведення Ігор ХХХ Олімпіади стало яскравим завершенням чергового чотирирічного олімпійського циклу для усієї світової спортивної, і не тільки, громадськості. Президент МОК Жак Рогге на церемонії закриття Ігор-2012 в Лондоні відзначив британських організаторів, спортсменів та публіку: «Я щаслива та вдячна людина. Це були фантастичні Ігри. Це Ігри справжніх атлетів, олімпійське містечко було чудове, спортивні майданчики функціонували, й публіка була просто неймо-

вірна. Лондон вніс свіжий подих в олімпійський рух». Яскраво відбулася символічна передача олімпійської естафети бразильському Ріо-де-Жанейро, де відбудуться Ігри-2016. Мер

Лондона Борис Джонсон передав олімпійський прапор меру Ріо-де-Жанейро Едуардо Паесу. І бразильці влаштували на честь цієї події неймовірно видовищний карнавал посеред олімпійського стадіону. Загалом в Іграх у Лондоні взяли участь близько 10 500 спортсменів, які зма-

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20

Країна

США Китай Велика Британія Росія Південна Корея Німеччина Франція Італія Угорщина Австралія Японія Казахстан Нідерланди Україна Куба Нова Зеландія Іран Ямайка Чехія Північна Корея

Медальний залік збірної команди України Олімпійські чемпіони:

Яна Шемякіна (фехтування, шпага) Яна Дементьєва, Анастасія Кожен кова, Наталія Довгодько, Катерина Тарасенко (академічне веслування) Олексій Торохтій (важка атлетика) Юрій Чебан (веслування на каное, 200 м) Олександр Усик (бокс, 91 кг) Василь Ломаченко (бокс, 60 кг)

Срібні призери: НА СВІТЛИНІ: Олімпійська чемпіонка з фехтування Яна Шемякіна.

Медалі літніх Олімпійських ігор 2012 Місце

галися у 26-ти видах спорту (було розіграно 302 комплекти нагород). Усього на Іграх-2012 було встановлено 95 рекордів: 39 — світових і 56 — олімпійських. Перше місце у загальнокомандному медальному заліку посіла збірна США і тим самим повернула собі звання найсильнішої олімпійської нації. Спортсмени цієї країни завоювали 104 нагороди: 46 золотих, 29 срібних і 29 бронзових. Друге місце у збірної команди Китаю — загалом 87 медалей (38, 27, 22). На третьому місці, справдивши прогнози і скориставшись статусом господарів Ігор, фінішували британці із 65-ма медалями (29, 17, 19). Збірна Російської Федерації, яка поступилася Великій

Золото

46 38 29 24 13 11 11 8 8 7 7 7 6 6 5 5 4 4 4 4

Срібло

29 27 17 25 8 19 11 9 4 16 14 1 6 5 3 3 5 4 3 0

№1(03)/2012

Бронза

29 22 19 33 7 14 12 11 5 12 17 5 8 9 6 5 3 4 3 2

Всього

104 87 65 82 28 44 34 28 17 35 38 13 20 20 14 13 12 12 10 6

Інна Осипенко-Радомська (веслування на байдарках, 500 м) Інна Осипенко-Радомська (веслування на байдарках, 200 м) Олександр П’ятниця (легка атлетика, метання спису) Денис Беринчик (бокс, 64 кг) Валерій Андрійцев (вільна боротьба, 96 кг)

Бронзові призери:

Олена Костевич (кульова стрільба, пневматичний пістолет) Юлія Калина (важка атлетика, 58 кг) Олена Костевич (кульова стрільба, малокаліберний пістолет) Ольга Харлан (фехтування, шабля) Ольга Саладуха (легка атлетика, потрійний стрибок) Ігор Радівілов (спортивна гімнастика, опорний стрибок) Олеся Повх, Христина Стуй, Марія Ремень, Єлизавета Бризгіна (легка атлетика, естафета 4 х 100 м) Тарас Шелестюк (бокс, 69 кг) Олександр Гвоздик (бокс, 81 кг). ЛИСТИ ДО ПРИЯТЕЛІВ

СВІТ ДОВКОЛА НАС|Спорт n ДОСЛІДЖЕННЯ. ЗАПРОШУЄМО ДО РОЗМОВИ

с. 61

НА СВІТЛИНІ: Олімпійський чемпіон з важкої атлетики Олексій Торохтій.

Результати виступу представників Львівщини на Іграх ХХХ Олімпіади в Лондоні 1. Усик Олександр (бокс), «Динамо», ЛДУФК – 1 місце. 2. Шемякіна Яна (фехтування), «Ук раїна»-«Динамо», ЛУФК, ЛДУФК – 1 місце. 3. Ленишин Вікторія (художня гім настика), ЗСУ; ЛУФК, ЛДУФК — 5 місце (групові вправи). 6. Івашко Маркіян (стрільба з лука), «Україна»-«Динамо», ЛУФК, ЛДУФК – 5 місце командне, 9 місце особисте; 7. Грачов Дмитро (стрільба з лука), «Динамо», ЛУФК, ЛДУФК – 5 місце командне, 17 місце особисте. 4. Шимечко Ігор (важка атлетика), «Україна»-«Динамо», ЛДУФК – 6 місце. 5. Остапчук Юлія (вільна боротьба), «Динамо», ЛУФК, ЛДУФК – 7 місце. 9. Пантелеєва Ксенія (фехтування), «Динамо»-«Україна», ЛУФК, ЛДУФК – 8 місце командне, 30 місце особисте. 8. Почкалова Анфіса (фехтування), «Україна»-«Динамо», ЛУФК, ЛДУФК – 8 місце командне. 10. Бондарук Роман (кульова стрільба), «Україна»-«Динамо», ЛУФК, ЛДУФК – 12 місце. 11. Палеха Катерина (стрільба з лука), «Україна»-«Динамо», ЛУФК, ЛДУФК – 12 місце командне, 33 місце особисте. 12. Квятковський Андрій (вільна боротьба), «Динамо», ЛУФК – 13 місце. 13. Демянюк Дмитро (легка атлетика), ЗСУ-«Колос», ЛУФК, НУ «Львівська політехніка», ЛДУФК — 16 місце. 14. Дребот Сергій (дзюдо), «Колос»«Динамо», ЛН медичний університет, ЛДУФК – 17 місце. 15. Дідух Олександр (теніс настільний), «Україна», ЛДУФК, НУ «Львівська Політехніка» – 33 місце. WWW.LYSTY.COM.UA

Британії тільки за кількістю здобутого «золота», посіла четверте місце, в її активі 82 нагороди (24, 25, 33). За підсумками в масштабах континентів, попереду усіх — країни Європи (306 медалей — 92 золоті). На рахунку спортсменів з Азії — 223 медалі, 76 з яких — «золоті». Ці Олімпійські ігри стали другою за масштабністю паломництва подією у світі, поступившись лише традиційному хаджу мусульман до Мекки. На Іграх минулої Олімпіади в Пекіні до олімпійського каналу на Twitter підключилось 6 мільйонів користувачів, а на Facebook — 100 мільйонів. Лондонські Ігри підняли цю планку до 140 мільйонів у Twitter і більш ніж 900 мільйонів людей для Facebook. У складі збірної команди України змагалося 245 спортсменів. Найчисельнішою виявилася команда легкоатлетів — 78 осіб. 24 атлети виступили в академічному веслуванні, 14 — у плаванні, по 10 спортсменів у командах з вільної боротьби та боксу. Чемпіонами Ігор стали 9 спортсменів: Ломаченко Василь (м. Київ) та Усик Олександр (АР Крим — Львівська обл.) з боксу; Шемякіна Яна (Львівська обл.) з фехтування; Довгодько Наталія (м. Київ — Дніпропетровська обл.), Дементьєва Яна (Дніпропетровська обл.), Коженкос.64



громадського самовираження. Під час цієї події Смешко відмовився стати на бік будь-якого з кандидатів. Він вважав себе громадським діячем, відданим державі та конституційним обов’язкам, які він присягнувся захищати. Своє головне завдання він бачив у збереженні миру та фізичному захисті народу, що зібрався на Майдані. Смешко керувався своїм глибоким переконанням, що «жодна дитяча сльоза або крапля невинної крові не варта всіх надуманих сподівань на «революційне покращення світу». За словами Смешка, історія показала, що неможливо побудувати доброчесне громадянське суспільство на беззаконні та крові невинних. Отже, яка роль Смешка у подіях листопада-грудня 2004 року? Його роль була однією з найскладніших, адже він наполягав на нейтральності СБУ, що не привернуло до нього друзів з боку політичних суперників. В Україні, на відміну від більшості західних країн, від ставлеників на високі державні посади очікували, що пріоритет буде віддано інтересам їхніх політичних босів, а не конституції та законам, згідно з якими вони мають служити суспільству. Смешка ніби й не стосувалися такі пріоритети, хоча він і утримав свою посаду, тому що Кучма, очевидно, наприкінці своєї президентської кар’єри почав цінувати його професіоналізм, цілісність натури та незалежне мислення більше, ніж політичну лояльність як голови СБУ. Є певні підстави вважати, що сам Смешко навіть запропонував свою відставку ще до початку виборів 21 листопада 2004 року. Однак Кучма переконав його залишитись. У ніч перед виборами Смешко зібрав керівництво СБУ, частина з якого відстоювала ідею публічної колектив-

№1(03)/2012

ної відставки. Але він переконав їх не звільнятися, зазначивши: «Сьогодні ми можемо врятувати нашу гідність і наші погони,…. але ми можемо спробувати також врятувати нашу країну». 22 листопада, саме тоді, коли люди, що зібралися на Майдані, почали блокувати урядові будівлі, Генеральна прокуратура виступила із заявою, у якій ішлося про те, що влада та СБУ готові «жорстко покласти край усілякому безладу». Смешко був розлючений і докоряв Генеральному прокуророві, застерігаючи його щодо виступів від імені СБУ. Натомість він виступив із заявою про те, що СБУ не згодна з Ген прокуратурою і буде діяти виключно в рамках закону, а усі політичні проблеми повинні бути вирішеними лише миром (http://sbu. gov.ua). Як уже згадано вище, 24 листопада Смешко зустрівся з Ющенком на службовій квартирі СБУ в Києві. Обидва зійшлися на потребі посилити особисту безпеку Ющенка силами елітної «Альфи». Крім того, вони домовилися, що СБУ буде публічно демонструвати своє прагнення лише захищати закон і неупередженість стосовно всіх кандидатів, як це і передбачено Конституцією та законами України. Тим часом, пристрасті на Майдані розгорались, а народ нервував через чутки про неминучу спробу адміністрації Кучми силоміць розблокувати урядові будівлі. 27 листопада генерал Попков, командувач Внутрішніми військами, які налічували 15000 чоловік, розташованих поблизу столиці, отримав сигнал про готовність натовпу до зриву та оголосив тривогу. О 22:30 тієї ночі ці війська були озброєні і готові вирушати на Київ. Однак СБУ також мобілізувала свої сили, щоб недопустити будь-якого пес.65



СВІТ ДОВКОЛА НАС |Спорт

Україна — держава спортивна!

с. 63

ва Анастасія (Дніпропетровська обл.), Тарасенко Катерина (Дніпропетровська обл.) з веслування академічного; Торохтій Олексій (Хмельницька обл.) з важкої атлетики; Чебан Юрій (Одеська обл.) з веслування на каное. Крім цього, 4 атлети вибороли срібні медалі, 11 — бронзові, 40 українських атлетів посіли 4-6 місця. Олімпійська збірна команда України була представлена спортсменами майже зі всіх регіонів (за винятком Закарпатської та Кіровоградської областей), найбільша кількість учасників від м. Києва (44). Вагомий внесок у підготовку спортсменів забезпечили: Національний олімпійський комітет України, Федерація фехтування України (С. О. Міщенко), Федерація стрільби України (О. І. Волков), Федерація академічного веслування України (В. Д. Бондаренко), Федерація боксу України (В. С. Продивус), Федерація каное України (Ю. М. Маслачков), Федерація важкої атлетики України (А. Г. Писаренко), Асоціація спортивної боротьби України (Е. С. Тедеєв). Олімпійська збірна України посіла 14-е загальнокомандне місце, виборовши 20 олімпійських медалей (6, 5, 9). У складі національної збірної команди України на Іграх ХХХ Олімпіади в Лондоні виступило 15 представників Львівщини (з них — 6 жінок): Роман Бондарук (кульова стрільба), Дмитро Демянюк (легка атлетика), Олександр Дідух (настільний теніс), Сергій Дребот (дзюдо), Вікторія Ленишин (художня гімнастика), Олександр Усик (бокс),

Ігор Шимечко (важка атлетика), Юлія Остапчук, Андрій Квятковський (вільна боротьба), Катерина Палеха, Дмитро Грачов, Маркіян Івашко (стрільба з лука), Яна Шемякіна, Ксенія Пантелеєва та Анфіса Почкалова (фехтування). Наймолодшою серед представників Львівщини була А. Почкалова (18 років), найстаршим — Р. Бондарук (38 років). П’ятеро спортсменів мали консолідований залік: О. Усик — АР Крим; О. Дідух — Чернігівська обл., А. Квятковський — ІваноФранківська обл., В. Ленишин — м. Київ, Ю. Остапчук — Волинська обл. Двоє спортсменів: фехтувальниця Яна Шемякіна та боксер Олександр Усик, які представляли Львівщину, стали Олімпійськими чемпіонами. Серед акредитованих у Лондоні журналістів була львів’янка Ганна Савчик. На Іграх ХХХ Олімпіади не було жодного спортивного арбітра зі Львівщини. Загалом українських суддів у міжнародному суддівському корпусі представлено вкрай мало.

які змагались у 13 видах спорту: веслуванні академічному, волейболі сидячи, дзюдо, легкій атлетиці, настільному тенісі, паверліфтингу, плаванні, стрільбі кульовій, стрільбі з лука, фехтуванні на візках, футболі ДЦП, велоспорті треку і велоспорті шосе. Національна паралімпійська збірна команда України гідно представила нашу державу на цьому найважливішому міжнародному спортивному форумі чотириріччя та продемонструвала результати найвищого рівня, склавши гідну конкуренцію збірним командам країн — лідерам паралімпійського руху. Кількість українських спортсменів-учасників літніх Параліміпійських ігор, починаючи з 2000 року, збільшилась майже у 2,5 рази, що свідчить про динамічний розвиток і популяризацію паралімпійського руху в Україні. Аналіз результатів участі українських спортсменів-

паралімпійців у останніх п’яти літніх Параліміпйських іграх засвідчує позитивну динаміку розвитку паралімпійського руху в України. Національна паралімпійська збірна команда виборола в Лондоні 84 медалі, серед яких 32 золоті, 24 срібних та 28 бронзових нагород, та посіла четверте місце у заліку Паралімпійських ігор, після збірних команд Китаю, Російської Федерації та Великобританії. Кращими серед кращих українських паралімпійців стали Наталя Прологаєва (3 золотих та 1 срібна нагорода у плаванні), Максим Веракса (3 золотих та 1 бронзова нагорода у плаванні), Євгеній Богодайко (2 золоті та 2 срібні нагороди у плаванні), Роман Павлик (2 золоті та 2 срібні нагороди у легкій атлетиці), Юрій Царук (2 золоті нагороди у легкій атлетиці), Єгор Дементьєв (2 золоті нагороди у велоспорті). Загалом серед українських паралімпіців

XІV літні Паралімпійські ігри У період з 29 серпня до 9 вересня у столиці Великобританії відбулися XIV літні Паралімпійські ігри. У головних змаганнях чотириріччя брали участь 4200 спортсменів із 167 (у Пекіні 147) країн світу, які змагались у 21 (у Пекіні в 20 видах) виді спорту за 503 комплекти нагород. Збірна команда України була представлена 150 неповносправними спортсменами із 24 областей України,

НА СВІТЛИНАХ: Паралімпійські чемпіони з плавання Наталя Прологаєва та Максим Веракса.

Кількість спортсменів України — учасників літніх Паралімпійських ігор Паралімпійські ігри (роки)

Сідней – 2000 Афіни – 2004 Пекін – 2008 Лондон – 2012

№1(03)/2012

Кількість учасників від України всього

чоловіків

жінок

67 90 125 150

18 36 49 67

49 54 76 83

Кількість видів спорту, в яких брали участь спортсмени України

8 9 11 12

ЛИСТИ ДО ПРИЯТЕЛІВ

СВІТ ДОВКОЛА НАС|Спорт n ДОСЛІДЖЕННЯ. ЗАПРОШУЄМО ДО РОЗМОВИ

с. 63

НА СВІТЛИНІ: Українські паралімпійці: харківська дружина повернулася додому. 22 спортсмени отримали золоті нагороди. На урочистій церемонії відкриття Ігор, ведучий, відомий британський фізиктеоретик Стівен Хокінг, прикований упродовж багатьох років до інвалідного візка, метафорично відкривав Всесвіт для усіх 4 200 атлетів зі 166 країн світу та закликав усіх дивитись у

Результати виступів паралімпійців Львівщини у Лондоні 1. Павлик Роман (легка атлетика). Результат: 1 м – стрибки в довжину, 1 м – 200 м, 3 м – 100 м, 3 м – 400 м. 2. Дацко Антон (фехтування на візках). Результат: 2 м – рапіра, 5 м – шаб ля, 6 м – командне. 3. Демчук Андрій (фехтування на візках). Результат: 5 м – рапіра, 8 м – шпага, 6 м – командне. 4. Ільчина Орися (легка атлетика). Результат: 9 м – ядро, 7 м – спис. 5. Дзьоба-Балян Роксолана (стрільба з лука). Результат: 10 м. 6. Копій Юрій (стрільба з лука). Результат: 7 м – особисте. 7. Чопик Тарас (стрільба з лука). Результат: 18 м – особисте, 10 м – командне. 8. Чайка Роман (стрільба з лука). Результат: 8 м – особисте, 10 м – командне. 9. Назар Павло (стрільба з лука). Результат: 27 місце. 10. Стабровський Антон (плавання). Результат: 5 м – 100 м батерфляєм. 11. Квасниця Мар’ян (плавання). Результат: 8 м – 400 м вільним стилем. 12. Засядкович Ігор (дзюдо). Результат: 9 місце. WWW.LYSTY.COM.UA

небо, відкриваючи для себе нові зірки, новий світ. Під час Ігор уже без метафор Україна відкрила себе для Всесвіту — саме через паралімпійський подвиг усіх 150 спортсменів, які гідно представили нашу державу на ХIV літній Паралімпіаді. У складі паралімпійської збірної команди України гідно змагалося 12 спортсменів Львівщини, а саме Ігор Засядкович (дзюдо), Орися Ільчина, Роман Павлик (легка атлетика), Антон Стабровський, Мар’ян Квасниця (плавання), Роксолана ДзьобаБалян, Юрій Копій, Роман Чайка, Тарас Чопик, Павло Назар (стрільба з лука), Антон Дацко, Андрій Демчук (фехтування на візках). Два спортсмени Львівщини вибороли 5 медалей різного ґатунку (2 золотих, 1 срібну та 2 бронзових). Заслужений майстер спорту України з легкої атлетики, мешканець с. Сокільники Пустомитівського району Роман Павлик, виборов 2 золотих медалі у змаганнях з бігу на дистанції 200 метрів та стрибках у довжину і 2 бронзові медалі в бігу на 100 і 400 метрів. Ще один представник Львівщини, майстер спорту України міжнародного класу з фехтування на візках, мешканець м. Буська Антон Дацко виборов срібну медаль у змаганнях рапіристів. Маємо усі підстави стверджувати: Україна — одна з провідних спортивних держав світу.

рекидання військ до столиці. Смешко наказав своєму керівнику військової контррозвідки генералу Романченку передати Попкову, що останній буде особисто відповідати за будь-яке кровопролиття і порушення президентського наказу (http://www. tema.in.ua). Саме у розпал подій Смешко зателефонував генералу Білоконю, Міністру МВС, вимагаючи відповіді: хто дав наказ на введення військ до столиці?. Білоконь відповів, що це його завдання — захищати державні будівлі, і що він реагує на реальні погрози захопити їх. Перед тим як зупинити війська, Білоконь попросив Смешка гарантувати, що опозиція не штурмуватиме урядові будівлі. За кілька хвилин після того, як було вжито відповідних запобіжних заходів щодо можливих радикальних дій з боку найбільш агресивно налаштованих лідерів опозиції, Смешко знову зателефонував Білоконю і запевнив того у своїй персональній відповідальності за безпеку урядових об’єктів. За дві хвилини до півночі колони внутрішніх військ дістали наказ розвернутися назад до своїх пунктів постійної дислокації, що і запобігло можливому кровопролиттю у столиці.

Чому маска? З перших днів української незалежності Смешко застосував усі свої здібності і вміння для служіння благополуччю своєї країни. Він робив це, ризикуючи і своїм життям, і власною кар’єрою. Незважаючи на численні спроби дискредитувати його за допомогою усіх державних слідчих ресурсів, його так і не визнали винним у жодному корупційному чи кримінальному порушенні чи в негативному вчинку. Він повстав проти всемогутнього СБУ, викри-

№1(03)/2012

вав кримінальні схеми корумпованих службовців та олігархів, а також рятував державу від крупних міжнародних скандалів та фінансових збитків. Він з честю виконав всі завдання і домігся поваги й довіри до України від багатьох відомих та впливових лідерів та експертів світу. Чому ж тоді його усунули з перших позицій..., виснажили…, принизили…, покрили «залізною маскою» пітьми? І це тоді, коли Україні конче потрібні лідери з перевіреною цілісністю натури, міцним характером та інтелектом, віддані Україні, а не особистій вигоді. Як сталося, що людину масштабу та здібностей Смешка забули? Причина — в його характері. Смешко не зовсім вписується в політичне дійство, що відбувається в багатьох українських урядах. Він не є актором в чиємусь спектаклі, опортуністом або підлабузником. Він бачить себе людиною прямолінійною, офіцером, першорядною справою якого є його країна, а не якась політична партія, клан чи олігарх. «Я ніколи не служив в КДБ…Я кар’єрний військовий. Мені пощастило, що моїми першими вчителями були фронтові офіцери. Вони навчили мене любити та пишатися Вітчизною, захищати офіцерську честь, цінувати довіру з боку моїх підлеглих, а найбільше — захищати свій народ, свою країну». Ці слова та почуття звучать ексцентрично — майже архаїчно — у цинічній, продажній атмосфері українського політикуму. Злодіям і шарлатанам не потрібні люди, вірні власним принципам. Природна скромність Смешка та відраза до вихваляння не дозволяють йому багато говорити про себе, — крім гордості за своє військове походження. Але інші не мають таких застережень. с.67



СВІТ ДОВКОЛА НАС|Спорт

Феномен збірної Укра Н

епереможна команда, могутні та відчайдушні козаки, команда мрії ! І як тільки не називають українську збірну з боксу. Українські боксери повернулися з Лондона із 5-тьма олімпійськими нагородами. 2 бронзи Україні забезпечили Олександр Гвоздик і Тарас Шелестюк, срібло виборов Денис Берінчик, «золотими» ж стали — Василь Ломаченко та капітан збірної Олександр Усик, який виступав за суміжний залік Львів-Крим. Для українських боксерів Олімпіада Лондона запам’яталась не лише медалями, але й скандальними рішеннями суддів. Хоч це не завадило національній збірній посісти перше командне місце, впевнено перемігши господарів рингу — британців, також традиційних фаворитів Олімпіади — Кубу, Росію та Казахстан. Що стоїть за феноменом такого неймовірного успіху? Як і хто тренував збірну? Чому боксери, як на диво, усі релігійні та патріоти? Спробуємо дати бій усім запитанням!

Раунд перший Усе почалося ще з чемпіонату світу в Баку (2011), на якому хлопці здобули 4 золоті та одну срібну медаль. Не оминули й курйозів із суддями. В 1/8 фіналу українському боксерові Василю Ломаченку у бою з бразильцем Робсоном Консесайо зарахували поразку. Федерація боксу України подала протест, після чого перемогу присудили українському боксерові. Так Василь завоював золото, ставши дворазовим чемпіоном світу з боксу. Опісля на Україну чекав справжній боксерський бум, тисячі хлопчаків пішли у боксерські секції. Увагу преси, суддів і навіть самого AIBA привернули наші медалісти. Проте у Лондоні теж не обійшлось без оказій. На Олімпіаді Україна подавала аж 3 протести, але їх відхилили. Як пояснює суддівська колегія, за відсутності серйозних підстав. Спочатку скандальний поєдинок Євгена Хитрова, у якому перемогу після завданих українцем двох нокдаунів присудили англійцю Ентоні Огого. Україна двічі подавала протест, однак безрезультатно. Євген Хітров поїхав додому без медалі. У боротьбі в 1/4 пробивні

удари роздавав Олександр Гвоздик, неозброєним оком було видно перевагу українця, та після гонгу на таб ло чомусь з’явився рівний рахунок. Перевагу віддають казаху Аділбеку Ніязімбетову. Гвоздик отримує бронзу. Україна знову подає протест і знову залишається без позитивної відповіді. Скандали з українськими боксерами стають міжнародними, питання зміни системи суддівства виносить на розгляд AIBA. Але навіть такі курйози не завадили успіхам наших боксерів. На їхні виступи у Лондоні покладали великі надії та косо поглядали водночас. Втім, це вже не важливо, в історію не увійдуть НА СВІТЛИНІ: Справжній герой Олімпіади і символ української команди — Олександр Усик. підкилимні справи, всі запам’ятають волю до лось пройти 7 надзвичайно Мені пощастили особисто перемоги наших хоробрих виснажливих спортивно- побувати на передостанніх хлопців. тренувальних зборів. Що- зборах боксерів на олімпійденні багатогодинні тре- ській базі у Тисовці, що у нування, відпрацювання Карпатах. Раунд другий комбінацій, комплексні Розклад дня боксерів Витанцьовуючи на фізичні навантаження — вражаючий. Щодня вони рингу Лондона козацького все це лише половина із прокидались о 8:00. Ранкова різнопла- зарядка, крос, силові навангопака, здається, так лег- неординарної ко привезти 5-ть медалей, нової підготовки тренер- таження, обіднє та вечірнє Олімпійці але все не так. Боксерам ського складу під керівни- тренування… на шляху до Олімпіади за цтвом Анатолія Ломаченка працювали на результат по ського. 6 годин на день. За підгоомріяною медаллю дове- та Дмитра Соснов №1(03)/2012

ЛИСТИ ДО ПРИЯТЕЛІВ

СВІТ ДОВКОЛА НАС|Спорт

аїни з боксу Раунд третій Збірна України з боксу не лише команда, а й боксерська сім’я. У цьому я особисто пересвідчилась у Тисовці. Усі хлопці найкращі друзі, вони разом усюди: і на тренуваннях, і на зборах, і навіть у рингу. Зв’язавшись по Скайпу під час Лондонської Олімпіади з одним із учасників збірної Павлом Іщенком (який, на жаль, поступився в першому поєдинку), я дізналась, що хлопці усією збірною приходили на бої один одного, переживали, не за себе, а за товариша по команді, викрикували підказки та голосно скандували. Усі боксери збірної — патріоти своєї країни, у Лондоні їх впізнавали по козацькому чубу. Після перемоги хлопці гордо піднімали синьо-жовтий прапор над головою, співали національний гімн і навіть пританцьовували гопака. Вражає і надзвичайна релігійність боксерів. На кожен бій спортсмени одягали на шию дерев’яні хрестики, на рингу хрестились, а в моменти очікування рішення суддів хлопці зізнавались журналістам, що просили Бога про справедливість. Навіть у Лондоні хлопці відвідували церкву, зізнався головний тренер збірНА СВІТЛИНІ: Олімпійський чемпіон Василь Лома- ної Дмитро Соснов ченко гордо несе український прапор. ський. товкою українських спортсменів уважно стежила ціла команда професіоналів. Окрім тренерів, зі спортсменами працювали лікарі та психологи. Адже для перемоги на рингу потрібні не лише досконала фізична підготовка, а й міцне здоров’я та стійкий емоційний стан. WWW.LYSTY.COM.UA

Гонг — перемога

Українські боксери набиратимуться сил у колі родини та друзів. Попереду — нові нескорені вершини, які неодмінно здолають справжні козаки, успіх яких формується у надзвичайній праці над собою та непереборному бажанні перемогти. Христина ГОЛОВКО

n ДОСЛІДЖЕННЯ. ЗАПРОШУЄМО ДО РОЗМОВИ

с. 65

Володимир Чернов, заступник Генерального Конструктора, один з кращих радянських експертів у сфері систем керування крилатих ракет, який знав Смешка з 1979 року, описав його як «людину, яка з’являється на світ раз на сто років»… Він має рідкісну комбінацію фундаментальних наукових та академічних знань, широкий світогляд, системний підхід до вирішення проблем, наполегливість у їхньому подоланні, впевненість у свої сили, гнучкість творчого мислення, а також здатність мотивувати людей та вести за собою». Олександр Скибинецький, колишній перший заступник голови СБУ, який описує свої попередні стосунки зі Смешком радше як з «опонентом», в сенсі вибору кращої моделі для розвитку розвідорганів та Служби безпеки України, визнає, що серйозні розбіжності у їхніх поглядах на ці питання ніколи не впливали на їхні особисті дружні стосунки, які характеризувалися притаманною Смешкові офіцерською гідністю: «Він ніколи не втрачав гідності, незважаючи на усі життєві обставини». Полковник Ігор Пономарець, який служив у військовій розвідці, коли її очолював Смешко, пригадує ті роки як «найбільш творчий і продуктивний період служби... Ігор Петрович, як справжній професіонал та особа високої внутрішньої культури, завжди вимагав, щоб ми вирішували поставлені завдання оперативно і творчо». Сергій Граб, офіцер СБУ: «Допоки наша країна має таких людей, як Смешко, зацікавлених у благополуччі та процвітанні України та її народу, таких, хто... своїми справами доводить любов та відданість нашій Вітчизні, — ми маємо майбутнє».

№1(03)/2012

Зараз Смешко пише книгу, в якій хоче показати, що Україна є не лише прихильником європейської цивілізації та культури, але й активним учасником, невід’ємною частиною цієї цивілізації і розвивалася разом з нею від стародавніх греків, через римську, візантійську та християнські ери. Сам він глибоко віруючий християнин, який щиросердно допомагає в будівництві храму, а також робить інші добродійні вчинки. Крім української та російської, він вільно володіє англійською, німецькою та французькою мовами. Його часто запрошують виступити або взяти участь у конференціях, проконсультувати бізнесові, академічні та урядові структури. Але повернімося до наших початкових питань. Хто ця людина в «залізній масці», яку практично поховали і чиї таланти розтринькуються в час, коли Україна їх так потребує? І чому так відбувається? Чи не тому, що — як у випадку з Філіпом у Дюма — саме існування такої особистості є загрозою і викликом корумпованим посадовцям та їхнім політичним і бізнесовим структурам, які експлуатують Україну задля власної вигоди? Чи це тому, що він знає занадто багато і не буде служити нікому, окрім Бога, своєї країни та її законів? Можливо, відповідь знайдемо у Смешка, який описує пов’язані із мирним закінченням Помаранчевої революції: «Ніхто з нас не очікував, просив або сподівався отримати винагороду або посади. Нам нема за що віддячувати. Нас не треба вчити, як любити нашу Батьківщину». За матеріалами преси

[Н]

айліпша воля і найбільша посвята в суспільній праці принесе мало овочів, може бути зовсім без користи, якщо в цій праці забракне порозуміння, якщо одні будуть протидіяти другим.

Андрей ШЕПТИЦЬКИЙ