ДЕСНИЦЯ ВЕЛИКОГО МАЙСТРА
Вся Сила Всемогуща! Благослови мене, На сей любий труд мій! 1
14 березня цього року минає 145 років від дня народження відомого художника Олекси Новаківського. Його творчість – ціла епоха в українському мистецтві. Використавши матеріали архіву професора В. Т. Полєка та ілюстративний фонд читальної зали Навчальнонаукового інституту мистецтв Наукової бібліотеки Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника, хочемо нагадати про життя та творчу діяльність цього непересічного митця.
Олекса Харлампійович Новаківський (1872-1935) – видатний український живописець першої половини ХХ століття. Своєю оригінальною і самобутньою творчістю художник вписав яскраву сторінку в історію українського образотворчого мистецтва. Ім’я художника Олекси Новаківського стало легендарним ще за його життя. Причиною цього були не лише виняткова працездатність і самовідданість у мистецтві, але, насамперед, потужний, багатогранний талант, для якого нічого неможливого у творчості не було. Він однаково сильним був і як пейзажист, і як портретист, і як майстер натюрморту і побутового жанру, і як історичний живописець, і як монументаліст. Він народився бунтарем, але весь трагізм його бунту полягав у тому, що середовище не усвідомлювало його духовної величі… Він ставив перед собою великі цілі і в основному їх здійснював, бо носив у серці велику мрію про вільну й суверенну Україну, і всю свою творчість присвятив рідному народові, що можна розцінювати як подвиг і що в тих умовах так було насправді. Основною темою його творчості були Матір-Богородиця, рідна земля і могутні її герої, - в такій масштабній інтерпретації та з 2
таким всеосяжним підтекстом їх до Новаківського ніхто не відтворював ( 5, С.7). Народився Олекса Харлампійович Новаківський 14 березня 1872 року у селі Слободо-Ободівці Ольгопільського повіту тодішньої Кам’янець-Подільської губернії ( тепер Нова Ободівка Тростянецького району Вінницької області) у родині лісника. Початкову освіту Новаківський одержав у приватному інтернаті в Турканівці. Початкову мистецьку освіту здобув в Одесі у художника Ф.Клименка. Проте повністю віддатись навчанню Олекса не міг, бо змушений був заробляти на життя: виконував різні альфрейно-декоративні роботи, малював вивіски, разом із наставником розписував церкви у приміських селах. 1892 року невідомий художник із Кракова добивається в поміщиків Бжозовських деякої грошової підтримки для Новаківського і допомагає йому вступити у Краківську школу образотворчого мистецтва. Вступний іспит Олекса склав із відзнакою. Про професійні навики юного митця свідчить «Портрет батька художника» (1892 р.). На полотні зображена літня людина, яка пройшла важкий життєвий шлях. Про це говорять риси портретованого, його зоране глибокими зморшками чоло, сумний вираз втомлених очей. Кольорова гама портрета стримана, наближена до гризайлі. Розкриття внутрішнього світу людини досягається світло-тіньовою ліпкою форми ( 7, С.6).
3
Портрет батька, 1892 р.
Після піврічного навчання Новаківського у Кракові на його роботи звернув увагу директор школи, видатний польський художник Ян Матейко. Новаківському було дозволено перейти на другий курс фігуральних антиків. Після смерті Матейка (1893 р.) Олексу спіткали важкі матеріальні умови, що змусило залишити навчання. Він повертається до батьків, малює портрети на замовлення, заробляючи гроші на подальшу освіту, яку поновлює по дворічній перерві у Краківській школі, котру згодом було перейменовано в «Академію красних мистецтв». Повернувшись у Краків, Новаківський наполегливо оволодіває професійними навиками і вже у стінах Академії виробляє власну художню мову. Перш за все його цікавлять колористичні проблеми. Творчі шукання молодого художника підтримують Я.Мальчевський, Ю.Фалат, Т.Аксенович.
4
Автопортрет, 1899 р.
На Новаківського мав значний вплив керівник кафедри пейзажу, уродженець України Я.Станіславський, котрий звертав увагу учнів на те нове, що дав імпресіонізм пейзажному живопису, а саме: тонкі колористичні нюанси природного освітлення і повітряного середовища. На формування світогляду О. Новаківського в Академії особливо вплинули його зустрічі з Іваном Трушем та Йосипом Куриласом – майбутніми видатними художниками-реалістами, та початкуючим письменником Василем Стефаником, котрий ознайомив молодого художника із творчістю передових письменників того часу, з-поміж яких Олекса особливо зацікавився творами Івана Франка. Під кінець навчання за успіхи в живопису Новаківський був нагороджений двома срібними медалями. У 1900 році він закінчив Академію із золотою медаллю. Восени цього ж року на Другій виставці Товариства для розвою руської штуки у Львові Олекса вперше виставляв свої твори. З експонованих полотен молодого художника особливу
5
увагу привертав своїм майстерним виконанням темпераментною технікою письма етюд «Учитель» ( 7, С.8 ).
і
Згодом О. Новаківський переїздить у невелике село Могила, поблизу Кракова, де працює над закріпленням і вдосконаленням професійної майстерності та наполегливо вивчає технологію живопису. Це були скрутні часи у творчій долі митця, коли тільки щасливий випадок врятував його від реальної смерті. Тим більше вражає творчість майстра цього періоду. Хоча оточення художника не було радісним, про добробут можна було тільки мріяти, та все навколишнє він передає сяючими, дзвінкими фарбами ( 8, С.3). Новаківський пише багато невеличких творів, присвячених темі праці. Картина «Миття посуду»: у похиленій постаті сільської жінки читаємо повість про важке життя, сповнене тяжкою працею. Вирішення твору світло-тіньове: на фоні темного інтер’єра кухні контрастно виділяється освітлена постать. Та ж сама тема в одному із кращих рисунків вуглем «Вишивальницях».
Вишивальниці 6
Рисунок вуглем, поряд з олійним живописом, стає улюбленою технікою Новаківського. У рисунках, виконаних на зернистому папері, художник добивається повітряної легкості та ніжносріблястих тональних відтінків. Майстерно, точно, з допомогою сміливого штриха і світлотіні, він передає найскладнішу форму ( 7, С.9). Новаківський приділяв велику увагу пейзажу і як окремому жанру, і як частині тематичної композиції. Здебільшого краєвиди невеличкі, майже мініатюрні. Вони виконані з тонкою майстерністю і любов’ю та вражають своєю свіжістю й соковитою колористичною гамою. У кожному з них художник вправно розв’язує повітряне оточення, то густе, туманне, то прозоре, насичене гарячим сонячним світлом. Однак у творах Новаківського елементи пейзажу ніколи не втрачають реальної форми, не губляться в туманному повітряному просторі, а зберігають своє предметне означення. Такі композиційно прості, із настроєм виконані пейзажі, як «Весна в Могилі», «Весняна мряка», приваблюють своєю безпосередністю, свіжістю. Автор уникає нагромадження деталей, вибираючи головне ( 7, С.10 ).
Весна в селі Могила, 1911 р. 7
1903-1908 рр. О. Новаківський працює над великою двофігурною композицією «Втрачені надії». Прологом до цієї картини можна вважати етюд «Мати біля хворої дитини», де скупими живописними засобами показано початок сімейної драми. Картина «Втрачені надії»: дитини вже немає. Мати – дружина художника - у безмежному відчаї всім тілом припала до домовини, її голова впала на спрацьовані руки, обличчя ховається в складках рукавів сорочки. Важке горе дружини поділяє її чоловік – сам художник, який у цьому творі дав один із кращих, глибоко психологічних автопортретів. Композиція твору насичена величавою простотою, драматизмом, що досягає дійсно епічної сили та ще більш посилюється контрастним протиставленням світлих і темних тонів (7, С.11).
Втрачені надії 1903 – 1908 рр.
Незважаючи на свої значні досягнення в живопису, Новаківський довгий час залишався маловідомим широкому колу 8
глядачів. Лише у 1911 році, коли у краківській «Палаті мистецтв» відкрилась перша персональна виставка художника, про нього почала писати краківська і львівська преса. З того часу митець завойовує визнання і широку популярність як один із найталановитіших українських художників. На персональній виставці митець експонував понад 100 творів – результат наполегливої праці у селі Могила. Це такі твори, як «Діти», «Коляда», «Автопортрет», «Материнське щастя», «Моя муза», «Портрет Гогульської», багато пейзажів, натюрмортів тощо. Всі ці полотна свідчили про його перехід від етюдної манери до більш детального опрацювання. У картині «Діти» (1905 р.) на темно-коричневому тлі рельєфно виділяються світлі обличчя хлопця й дівчинки. Це полотно засвідчує майстерність автора, котрий вправно володіє колоритом, досконало викінчує форму.
Діти, 1905 р.
9
Багато поезії і лірики у картині «Коляда» ( 1907-1910 рр.). У цьому творі Новаківський цікавиться характером, психологією людини, більше уваги приділяє органічному пов’язанню людини з оточуючим її середовищем. Персонажі твору неначе оповиті повітрям, сонячним світлом. На фоні невеликого вікна сільської хати на першому плані силуетно вирисовуються постаті сільських дівчат у народному одязі, котрі співають колядки. За вікном зимовий пейзаж. У хату ллється сонячне світло, що сріблястими переливами грає на волоссі, обличчях і вбранні дівчат. У композиції, яка замикається у класичний рівнобедрений трикутник, художник вдало знайшов м’який ритмічний рух постатей, котрий передає пливучу мелодію пісні, що співають дівчата. Митець натхненно передає настрій піднесеності, щирості, душевного тепла ( 7, С.12 ).
Коляда, 1907 – 1910 рр.
10
«Автопортрет» (1911 р.). Натхненне обличчя художника змальовано сміливо і віртуозно, яскраво виступає широкий мазок пензля і великої звучності колорит. Тема материнства глибоко хвилювала Новаківського. До неї він повертався багато разів, однак найсильніше вона прозвучала у «Материнському щасті», де художник показує матір, сповнену безмежної любові до свого «щастя», яке з її рук посміхається світові. Улюбленою натурницею О.Новаківського була його дружина, яка мужньо переносила всі життєві незгоди, що весь час супроводжували митця. Художник так розповідав про неї: «Вона була незвичайна жінка, в ній не було ні краплі егоїзму, тільки самопосвята аж до геройства, у важких хвилях життя вона завжди піддержувала мене». ( 7, С.22). Крім багатьох портретів дружини, її образ покладений в основу багатьох творів митця: «Вишивальниці», «Материнське щастя», «Моя муза», «Коляда», «Втрачені надії» та ін.
Моя муза (Портрет дружини), 1910 р.
Мистецька критика визнала О. Новаківського одним із найздібніших молодих художників. Краківська газета «Напшуд» 27 жовтня 1911 року відзначила, що для творчості цього митця 11
характерні «свіжість і сила колориту, вдаряюча правда і незаперечна щирість у спостереженні натури, чисто живописний спосіб її сприйняття, а при цьому великий такт і смак у володінні художніми засобами; легкість компонування замітна у вільному розміщенні фігури і цілих груп» ( 7, С.13). Деякі польські критики твердили, що Новаківський більше поляк, ніж українець, на що художник у листі від 8 березня 1912 року писав: «Я не хочу робити виставки у польськім локалі, бо хочу, щоб виставка українського маляра, обіймаючи 150 образів, мала якесь маніфестаційне значення для українського життя у Львові» ( 7, С.13 ). Восени 1913 року О. Новаківський переїздить на постійне проживання до Львова. Починається новий період творчості митця. Тут він розгортає велику експериментальну роботу над колоритом і формою, знаходить свій власний стиль, розгортає широку громадську і педагогічну діяльність ( 1, С.47 ).
Автопортрет, 1913 р.
Перша світова війна на деякий час гальмує активну творчу і суспільну діяльність художника, який часто хворіє. 1915 року Олекса Новаківський лікується у шпиталі УСС, де зближується із військовослужбовцями – учасниками бойових дій 12
Січового Стрілецтва, а також із художниками та літераторами, котрі гуртувалися навколо Пресової Квартири УСС. У його шкіцівниках у цей час з’являється безліч рисунків на січову тематику та начерки до композицій «Воєнна Мадонна» (1916), «Смерть Лицаря» (1916), «Воля» (1916). Олекса Новаківський виконує проекти для обкладинки журналу «Шляхи», що був друкованим органом Січового стрілецтва, а в 1916 році бере участь у конкурсі на герб УСС. Героїка і драма збройних змагань за Українську Державність, тривожні переживання подій Першої світової війни, знайшли вираз у символіко-алегоричних малярських композиціях «Стрілецька Мадонна» (1916), кілька варіантів «Юр. Поема світової війни» (1917-1919), «Янгол Смерти» (1916), «Візія світової війни» (1921) ( 5, С.15 ). Близьким до алегорій є кілька ікон – це ікони-образи зі складною структурою тла: «Військова Мадонна» ( Мадонна Червоної Калини, 1916 ), «Срібна Мадонна» або «Богородиця Милосердя» (1920), намальована за іконою Богородиці Елеуси ( ХУІ ст.) зі збірки львівського Національного музею.
Срібна Мадонна, 1920 р. 13
І хоча остання Елеуса мала надзвичайний вплив на Новаківського, та все ж багато в його іконах залишається від традицій сучасного мистецтва: переважає в них розкриття тісного психологічного контакту між Богородицею і Дитиною, що вже вносить в ікону стан нервозного неспокою, невідповідного її природі. Такою ж невідповідністю наділене тло, що заповнене дрібними постатями, які навіть вступають у сюжетні зв’язки (6, С.168 ). У 1918 році О. Новаківський був залучений до графічного оформлення історичної повісті Осипа Назарука «Князь Ярослав Осмомисл». Знайомство із твором розбудило у митця зацікавлення героїкою давньої середньовічної князівської доби в українській історії. У результаті під його рукою постає безліч рисункових шкіців на князівську тематику та ряд монументальних рисунків вуглем «Князь Ярослав Мудрий» (1918), «Князь Ярослав Осмомисл» (1919). Пізніше художник малює портрети синів Ярослав та Жадана в образі княжичів (1920), а 1930 року створює малярську версію композиції «Князь Ярослав Осмомисл» ( 5, С.16).
Ярослав Осмомисл, 1930 р. 14
Одночасно із княжою тематикою митець звертається до героїчних образів Запорізького козацтва, втілюючи в них романтичну мрію про вільну Україну («В’їзд Богдана Хмельницького до Києва» (1919), «Суд на Запорізькій Січі»).
В’їзд Богдана Хмельницького в Київ, 1914 – 1920 рр.
Творчу уяву Олекси Новаківського займає образ Тараса Шевченка, із дитинства близький йому і дорогий, високо цінований ним, як найбільший національний поет України. У серії рисункових начерків 1917 року художник накреслює власний оригінальний задум монументального пам’ятника поетові, трактуючи його як доброго батька, котрий у задумі пригортає до себе українських діточок. Цей задум розгортається далі в алегоричній малярській композиції «Шевченко і смерть» (1917), де образ Кобзаря трактований митцем як втілення рефлектуючого творчого духа нації на тлі драматичних реалій світової війни.
15
1924 року Новаківський створює два варіанти композиції «Марія» за мотивами однойменної поеми ( 5, С.17 ).
Марія, 1914 р.
Митець важко переживає воєнні дії, які в той час відбуваються у Галичині. Зболений душею і тілом, він прагне побувати в оточенні природи. Художник творить цілу серію монументальних за вирішенням натюрмортів із квітами, які вражають блискучою майстерністю ( 7, С.16). Полотно «Багатство України» (1917) цікаве своїм колористично-композиційним вирішенням. На холодносріблястому фоні, що складається із різноманітних квітів і орнаменту на тканині, контрастно, гарячим акцентом виступають майже рельєфно виліплені фрукти на підносі. 16
Чотири панно «Музика», «Виховання», «Мистецтво» і «Наука», замовлені художникові Львівським музичним інститутом імені М.Лисенка у 1914 році, - це поетичнофілософська інтерпретація теми батьківщини, що надихає у праці, науці, спонукає до творчості та пориває до витонченої шляхетності.
Виховання, 1914 р.
Наука, 1916 р.
Народне мистецтво, 1915 р. 17
Всі панно О. Новаківський вирішує в одному плані: в овальну, не дуже велику площину ( 157 х 95 см ) він вкомпоновує по три постаті, з яких середні, найбільші, домінують над іншими. Центральні фігури подані в образі жінки-матері у народному вбранні. Малярська мова цих панно, від якої віяло культурою європейського модерну і водночас духом українського національного ідеалу – була новим словом у тогочасному галицькому мистецтві ( 7, С.17 ). У 1921 році громадськості Львова була представлена персональна виставка митця. На ній експонувалися такі твори: «Втрачені надії», три варіанти «Пробудження», рисунки вуглем «Ярослав Мудрий» і «Осмомисл», багато натюрмортів і пейзажних етюдів. Польський мистецтвознавець і критик професор В.Козицький писав так про свої враження від виставки: «Вважав би я себе за поганого брехуна і варвара та склав би доказ невіри у високу вартість польського мистецтва, коли б намагався зігнорувати, затаїти або применшити талант художника-українця. А таким дійсно свіжим і могутнім, направду з божої ласки, є Новаківський у всій повності. Його картини належать саме до тієї категорії, перед якою кінчається моя байдужість і починається глибоке переконання, що спирається на сильне і пережите естетичне зворушення» ( 7, С.17 ).
18
Пробудження, 1910 р.
Над композицією «Пробудження» художник працював довгий час. У Львові Новаківський створює на цю тему кілька варіантів, з яких найбільш вдалим є полотно вертикальної композиції із світло-сріблястим колоритом, побудованим на тонких тональних переходах. Лише в деяких місцях легким контуром підкреслено форму, що надає більшої об’ємності фігурі. Момент пробудження, рух тіла, голови, обличчя, на якому цікаво розв’язана гра денного і штучного світла, передано із вражаючою правдивістю. У 1923 році Олекса Харлампійович набирає групу учнів, які утворюють так звану «Малярську школу Новаківського». В «академії Новаківського», як її називали, пройшли навчання понад 60 учнів, серед яких були відомі художники Р.Селеський, Г.Смольський, С.Гебус-Баранецька, О.Плешкан та ін. У цій школі поряд із платними учнями, навчалось безкоштовно багато 19
обдарованих дітей бідних батьків. Їм художник радо допомагав ( 7, С.25 ). Творчою майстернею школи було село Космач на Гуцульщині. Там художник та його учні багато малювали, знайомились із побутом гуцулів, вивчали їх вбрання, слухали перекази про Довбуша і Дзвінку.
Надвечір, 1924 р.
Із карпатських робіт учнів і вчителя вже 1926 року у Львові було організовано першу виставку школи Новаківського. Вона користувалася великим успіхом. У 1932 році О. Новаківський із деякими вихованцями побував у Італії. Вони відвідали ряд міст, де вивчили зразки візантійської мозаїки, твори італійського та західноєвропейського мистецтва. Особливо сильно на Олексу Харлампійовича вплинули твори Мікеланджело. Художник Г. Смольський згадував: «О. Новаківський був для нас, учнів, не сухим професором і наставником, а батьком і товаришем. Своєю постаттю, рішучістю, безкомпромісністю, 20
посвятою родинних і особистих інтересів давав нам приклад, як працювати для мистецтва» (7, С.28 ). 1931 року на львівській виставці західноукраїнських, французьких, італійських і бельгійських митців О. Новаківський представляє свої роботи: «Дзвінка», «Повінь», «Портрет сина» та ін. Одночасно художник брав участь у виставці, що була влаштована у Львові Товариством прихильників українського мистецтва. Експоновані картини «Володар гір», «Революціонерка», «Пробудження», «Довбуш» та ін. яскраво показали, що О. Новаківський зайняв почесне місце серед найвидатніших українських митців. Образ Олекси Довбуша довго хвилював творчу уяву митця. Численні ескізи на цю тему свідчать про напружені шукання художника. Серед них виділяється полотно (1931 р.) великого формату ( 157,5 х 124,5 ) на фанері. Тут зображена півпостать Довбуша, сповнена мужності і рішучості. Вся постава, рух голови, рук, могутні груди, що немов панциром закуті широчезним чересом, - надають богатирської сили фігурі. «Дзвінка» ( 1930-1931 рр. ) – немовби парний портреткартина до «Довбуша». Художник показує півпостать жінки у мальовничому гуцульському народному вбранні, із дзбанком у руках. Її обличчя вражає своїм дивним виразом, очі тривожно вдивляються. Дзвінка зображена на тлі гірського пейзажу із темним водяним плесом озера у центрі, з боків митець вписує невеличких розмірів постаті Дзвінки і Довбуша та хлопцівлегінів. Цей прийом він використовує і в деяких пізніших творах.
21
Довбуш, 1931 р.
Дзвінка, 1930 – 1931 рр.
О.Новаківський залишив велику кількість автопортретів, виконаних олією і вуглем, у яких вражають то глибока задума або смуток, то здивований, часом суворий погляд, який проникає у саму глибину людської душі. В автопортретах вуглем художник любив рисувати свою постать у гуцульському сердаку із квіткою в руці. Незважаючи на похилий вік, митець сповнений творчих сил. Таким він зобразив себе на олійному автопортреті, написаному в 30-х роках. Композиція і колористичне вирішення твору добре передають властиві митцю енергію та молодечий запал.
Автопортрет, 1933 р. 22
Новаківський як портретист умів виявляти суть характеру людини, бездоганно передавав її подібність. У його портретах видно гострий погляд художника на натуру, вірне та влучне спостереження. Про це говорять його твори «Дружина художника», «Портрет С. Голубовського», «Портрет сина художника», «Портрет селянина», «Портрет М. Кравчука» та ін. Ці портрети вражають глибоко психологічним виразом обличчя, на яке митець звертає головну увагу. Все інше – одяг, тло – художник розв’язує побіжно, широко, як елементи другорядної вартості, які повинні допомагати, ане перешкоджати розкриттю основного – внутрішнього стану людини ( 7, С.23.). Багато працював Новаківський і в пейзажному жанрі. Порівнюючи етюд «Гора Грегіт ранком» і пейзаж-картину «Гора Грегіт», створену у майстерні із цього етюда, побачимо, як митець у своїй творчості йде від начерку з натури до творчої інтерпретації. У картині збереглися ті самі елементи пейзажу і його композиція. Якщо етюд передає спокійну велич природи, то картина бурлить внутрішньою силою.
Гора Грегіт, 1931 р.
Улюбленим міським пейзажним мотивом О.Новаківського була пам’ятка архітектури ХУШ ст. – собор святого Юра у 23
Львові, який він мав змогу спостерігати з вікна своєї майстерні. Барочний силует собору послужив основою для цілого циклу картин: «Юр. Момент світла», «Юр. По сході сонця», «Юр. Уполудне навесну» - всі 1915 року. Із часом цей образ набуває виразних прикмет візійного, символічного звучання, як композиція «Юр. Поема світової війни» ( 1919-1921 рр.). Пейзажний образ постає як своєрідне містичне видіння, що охоплює всю драматичну історію народу ( 5, С.18 ).
Собор Святого Юра, 1932 р.
Багатогранною була культурницька діяльність О.Новаківського. Він був одним із засновників і активних членів «Гуртка діячів українського мистецтва у Львові» (1921 р.), «Союзу українських митців» (1930 р.), «Західноукраїнського мистецького об’днання» (1931 р.). Олекса Новаківський був тим, у творчості якого Князь Церкви відіграв важливу роль. Він запросив у 1913 році молодого художника до Львова, дав йому можливість працювати у майстерні Яна Стики, фінансував його творчу працю, уважно стежив за розвитком його таланту, підтримував морально і матеріально у важкі моменти життя. Контакти із митрополитом визначили ідейно-світоглядну наповненість 24
творчості О. Новаківського, вплинули на його тематичну палітру (3, С.4). Образ митрополита стає для художника наскрізною темою, особливо у зрілий період творчості. Здається, ніхто з українських митців не працював над образом Глави Церкви з такою щирою самовідданістю та вимогливістю як Олекса Новаківський. За чверть століття художник створив сотні рисункових портретних начерків, десятки олійних ескізів та завершених композиційних його портретів. Кращі з них, як «Портрет митрополита» (1915 р.), «Мойсей» (1915-1919 рр.), «Владика І» («Провидіння», 1930 р.) належать до шедеврів малярської творчості художника. Проте вони на сьогодні або втрачені, або місцезнаходження їх невідоме.
Мойсей (Портрет митрополита Андрея Шептицького) 1915 – 1919 рр.
Унікальним взірцем портретної творчості О.Новаківського є великий підготовчий рисунок на полотні до малярського портрета митрополита під назвою «Тяжкий сон» («Переживання світової війни», 1920 р.). Художник прагнув зобразити А.Шептицького в усій історичній значимості його 25
постаті. На жаль, цей задум не був завершений в олійній техніці, зберігся лише ескіз до нього у фоторепродукції ( 3, С.4). Контакти О. Новаківського та А. Шептицького вплинули на створення монументальної композиції «Мати Милосердя», що залишилася незавершеною. Це був останній величавий акорд творчого життя великого митця. У травні 1934 року О. Новаківському запропонували створити образ для центральної вівтарної стіни (за престолом) для архікафедрального собору святого Юра. У святому храмі він мав творити змістову і мистецьку домінанту. Художник трактував це полотно не просто як чергове замовлення, але як справу творчих амбіцій свого життя: створити образ всеохоплюючого національного, духовного змісту, синтезувавши все буття народу, його найвищі ідеали, його душу (4, С.2 ). Богородицю митець зображає в образі сильної характером вольової української жінки. О. Новаківський трактував образ як містичне видіння. Колосальна постать Богородиці немов злітає над українською землею, несучи на руках Дитятко-Ісуса, котрий благословляє жестом обох піднятих ручок, як юний Цар, Володар духа. Мати Божа з’являється у тривожних криваво-вогняних хмарах, оточена чотирма євангелістами, архангелами і святими. Внизу – знайомий суто український краєвид: із трьохверхим храмом, який у картинах Новаківського є символом найвищих духовно-національних вартостей. Обабіч центральної постаті два крилаті лицарі – історичні мужі України, генії, котрі стоять на сторожі гідності народу, його історичної долі. В усіх ескізах повторюється мотив човна, що у творчості художника було символом швидкоплинності людського життя. Над крихкістю, нестабільністю людської екзистенції здіймається Вона – вічна, величава Небесна Мати в образі 26
босоногої української селянки у народному гуцульському одязі. Це не «Сікстинська Мадонна» Рафаеля – юна, беззахисна, котра несе своє Дитя у жертву за людей. У Новаківського – це Мати, зміцнена в дусі, захисниця. Цей образ має виразний піднесений релігійно-містичний характер із громадсько-політичними нотками ( 4, С.2).
Мати Милосердя (Святоюрська Мадонна), 1935 р.
Незавершена велика праця художника над Святоюрською Мадонною вперше була показана на посмертній виставці, влаштованій весною 1936 року у музеї НТШ у Львові. Сімнадцять олійних ескізів до образу та декілька великих рисунків зайняли тоді цілий окремий зал експозиції вистаки ( 5, С.25). О. Новаківський ніколи не малював картин «на базар». Кожен його твір, навіть найменший ескіз – це глибоко пережита ним 27
подія. Бувало, цілими роками він нічого не продавав, хоч доводилося працювати у надзвичайно важких умовах. Майстерня Новаківського була свого роду музеєм, де зберігались його роботи. 29 серпня 1935 року перестало битися серце великого митця. У прощальній промові мистецтвознавець професор І.Свєнціцький сказав: «Новаківський вибрав чи не найтрудніший шлях життя, на якому живуть тільки для мистецької мрії, на якому п’яніють від її чарівного блиску та на якому повільно спалюються в огні мистецької творчості. Цією самопожертвою Новаківський дав своїм найближчим учням приклад і заохоту до того ж самоспалення в огні мистецької творчості…» ( 7, С.28). Більшу частину свого творчого життя О.Новаківський прожив у Львові. Тут збереглося багато особистих речей художника, його оригінальних творів. У будинку, де жив і працював митець, 1972 року створено художньо-меморіальний музей О.Новаківського з нагоди 100-річчя від дня народження. Олекса Новаківський – визначне явище в мистецтві ХХ століття, і не тільки України. У його творчості знайшли втілення високі досягнення художньої культури свого часу і патріотичні прагнення політичної незалежності Соборної України. Він усе життя залишався вірним лицарем мистецтва, якому служив із такою відданістю і посвятою, незважаючи на важкі обставини, подекуди небезпечні для життя, як це трапляється лише серед фанатичних вибранців, для яких існує єдина ціль – їх святе покликання ( 6, С.308).
28
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА.
1. Вітрук В. Постать митця // Ленінська молодь. – 1965. – 27 січня. – С.4748. 2. Волошин Л. Княжий дарунок великого мецената: Митрополит Андрей Шептицький у житті і творчості Олекси Новаківського. – Львів, 2001. – 200 с. 3. Волошин Л. Художник і меценат // За вільну Україну. – 1991. – 14 березня. – С.4. 4. Доманська Г. Сторінки виривають, але… не з життя // За вільну Україну. – 1992. – 3 жовтня. – С.2. 5. Костюк С. Олекса Новаківський: Бібліографічний покажчик. – Львів, 2001. – 150 с. 6. Овсійчук В. Олекса Новаківський. – Львів, 1998. – 333 с. 7. Островський В. Олекса Новаківський. – К.: Мистецтво, 1964. – 60 с. 8. Підгора В. Апостольство краси і правди // За вільну Україну. – 1992. – 12 березня. – С.3. 29