Пташка 01

0 1 весна 2018

пташка

Ф О Т О Г РА Ф І Я З ОБКЛАДИНКИ

фотограф | TOM JOHNSON стиліст | ELIZABETH FRASER-BELL

сітка координат 10 12 20 24 32 36 44 52 62

ЛИСТ МИСТЕЦТВО МИСТЕЦТВО МИСТЕЦТВО КНИГИ КІНО ЛЮДИ ЕКОЛОГІЯ ЕКОЛОГІЯ

Ми дивимося на однакові зображення Що для мене означає мистецтво Приголомшливий вуличний арт Від заголовку до кохання Грета Гервіґ – акторка, сценарист та режисер Юлія Шпунтова – директор книгарні, фотограф KNOT ON MY PLANET Стан клімату і що ми можемо з цим вдіяти

сітка координат 72 80 86 90 96 106 110 116 120

ФОТОПРОЕКТ ПОЛІТИКА ЕКОНОМІКА СУСПІЛЬСТВО ФОТОПРОЕКТ ПСИХОЛОГІЯ ФОТОПРОЕКТ ПОДОРОЖ ПОДОРОЖ

Покинута мрія Жінки – революціонери Капіталізм – не ідеологія Чого я навчилася будучи в’язнем у Східній Кореї Соня Соштак Як наш мозок розпізнає красу The Raw Gold of México Coffee Як кава колонізувала світ Історія паломництва Дона і Дебри Шмідт

spring issue

лист

01

Т

ри хвилини втічуть опісля світанку, і ви запитаєте мене – хто є та Пташка, що голосно вітає вранішнє сонце і проводжає його щодень? Я відповім вам, що та Пташка, то є душа. Світла, чутлива і неповторна. Вона є відгомоном рухливих гірських вершин і шепоту листя дерев. Вона є очима сокола у небі і легенями західних вітрів. Пташка, це жінка. Часом безтурботна, щаслива і жартівлива. Але не без печалі і суму на душі. Бо, що то за життя однотонне, без темних і світлих відтінків у нім? Життя на землі буває схожим на пекло. Ми часто шукаємо в небі рай, що схований на землі. Хто ми? Із чого сплетені? Які думки транслюємо у Всесвіт? Чим корисні справи, які щодня робимо? Чи залишиться щось після нас, і якщо так, то що, і наскільки це щось вічне? Скільки днів на рік ми відчуваємо, що щасливі? Скільки хвилин наша душа співає, а серце прагне вирватися із грудей через перенасичення крові адреналіном? Подумайте над цим. Звільніть від зайвого думки і занотуйте відповіді на папері. Почніть робити перші кроки до своєї мрії. І пам’ятайте, що життя у нас одне, і треба його прожити так, аби потім не кортіло жаліти. Менше вагань, пташки. Раз, два, три, полетіли!

головний редактор,

Марія Кухтєй

10 пташка

лист

11

Ми дивимося на однакові зображення, ми бачимо різні речі. x автор | Марія Кухтєй Ця стаття про сучасну звичку, про гостросоціальні роботи фотографа із Філадельфії, про нас та інших, про думки, що ми дивимося на світ по-різному.

С

оціальні мережі дуже сильно привчили нас до бездумного гортання зображень, до створення зі своїх інстаграм акаунтів естетичного портфоліо. Ми дивимося на фото і не бачимо. Ми не звикли вдивлятися в деталі, аналізувати інформацію. Сьогодні, простіше почути логічні висловлювання популярного блогера, і прийняти його думки за чисту правду, не звертаючи уваги на суб'єктивність мислення. Адже людина – це окрема субстанція, що транслює, виходячи зі знань і досвіду, свою розумову діяльність в маси. Слово, як і фотографія – досить сильна зброя в руках вправного автора. У наших очей як лінз фотоапарата, різниться сприйняття простору і фокусна відстань. На те, як ми реагуємо на посил фотографії, впливають сформовані в суспільстві стереотипи, в основному завдяки засобам масової інформації. Не можна знецінити той факт, що глянувши на одну і ту ж фотографію, в голові у нас думки будуть різнитися.

Давайте допустимо в наше життя аналіз і укорінимо просіювання інформації.

12

пташка

Хочу познайомити вас із творчістю одного американського фотографа – Йордана Баумгартена, з Філадельфії. У його арсеналі, на мій погляд, приголомшливі роботи і проект «Slow Blink, Open Mouth», в якому панує артхаус і піднімаються гостросоціальні теми. «Цей проект про нестримне беззаконня, присутнє в місці, без нагляду», – каже Йордан. «З цим очевидним беззаконням, хаос неминучий. Світ оживає шматочками магії, невеликою кількістю темряви і нездатністю розрізнити, що є що. У цьому світі приватні моменти стають громадськими, тварини і люди розгулюють вільно, підживлюються наркотиками, і завжди десь там горить вогонь». Роботи Баумгартена складні своєю простотою. Часом, його праця чутлива до ряду зустрічних прочитань, які можуть не об’єднати нас разом, а навпаки підштовхнути до особистих ідеологічних кутів, до людей, які діють поза нормами, які живуть поза тверезості, буквально зовні. Він не боїться показувати життя таким, яким воно є: часом занадто відвертим, іноді різким і дуже болючим для непідготовленої душі людської.

13

а що ви бачите на зображенні? Редакція журналу «Пташка» запитала у пересічних людей на вулиці, що вони бачать на фото і яку ідею, як вони вважають, намагався втілити автор. Ось, що із цього вийшло . . .

14 пташка пташка

1 . Сонце світить усюди, у заможних і бідних районах, у злочинних місцях.

2. Після найсильнішого шторму виходити веселка і світить сонце. Проекція на чорну і білу смугу життя.

3. У ЗМІ показують красиву верхівку

суспільного життя, а низ з проблемами і недоліками замовчують.

4. Світло і темрява. Життя і сон. Одне не може існувати без іншого, це приносить якийсь баланс.

5. Місто на яке розстеляється захід.

мистецтво

15

1. З одного боку, автор хоче показати обмежене коло людських можливостей і вузький кругозір людей, що належать конкретній вірі. Розкішний вазон, який міг би розширити коло своїх інтересів, сковує себе в маленькому горщику і приносить себе в жертву Богу. Але, з іншого боку, чорний горщик можна розглядати як просту грішну душу, яка якщо вибере Бога, відкриє для себе широкий світ любові і всепрощення, духовний розвиток (великий горщик).

16 пташка пташка

2. Фото показує, що після смерті існує життя на Небі. І що якщо на Землі ти нікому не потрібен або твоє призначення виконано, Господь тебе чекає і завжди прийме.

3. Бог серед нас, в наших душах, Бог - це наша віра.

4. Насмішка над вірою, мертва квітка під образом Бога.

5. Не все підвладне релігії. Бунт проти.

6. Пекло перфекціоніста.

1. Змарноване розкішне життя.

2. Гнила шкірка банану ніби непотрібна інформація, яка засмічує нашу світлу голову.

3. Проекція на ситуації і помилки в минулому, які вже відбулися і вичерпали себе, але які людина продовжує носити з собою в теперішньому і не може / не хоче їх залишити.

4. Вплив на наше життя іншої людини.

5. Неідеальне ідеально і привабливо (про машину).

6. Суспільство споживання.

7. У житті так буває: спочатку ти комусь потрібен, користуються тобою, а потім ти, як ця шкірка, спорожніла, гниєш і в'янеш.

мистецтво

17

1. Тарілка уособлює особистість, зі своїми внутрішніми комплексами і страхами. Асфальт поділений на чотири рівні частини: його лінії символізують зону комфорту, за межі якої страшно вийти. Однак, щось бунтівне і яскраве є всередині цієї особистості: талант, який вона відчуває, але не впевнена чи зможе його кому-небудь показати, тому що боїться ризикувати. За її тінью видно амбіції і спроби. Але вони поки марні, тому що в особистості сидить досі страх вийти.

18

пташка пташка

2. Паперова тарілка це шкідлива їжа і її вплив на наш організм. Вона з'їдає органи зсередини і перетворює людину в неосяжний генномодифіковані продукт.

3. Хтось поїв і насвинячив.

4. Сміття, що кидає тінь на екологію нашої планети.

5. Не все має ту форму і зміст, які нам напочатку здаються. Або це просто равлик.

1. Обережно! Кохання! При цьому ніхто не посмів прибрати або зруйнувати всі ті речі. Значить любов в пошані.

2. Весь сенс в знаку «Не звертай!». Можливо як і в стосунках - не втікай від них і не звертай наліво.

3. Неприбрана територія після Дня Святого Валентина.

4. Бруд і свинство.

5. Огородження місця після аварії в якій постраждали діти.

6. Наскільки коротке життя.

мистецтво

19

art

Що для мене означає мистецтво? x автор | Джема Морган,

20 пташка

блогер та ілюстратор

Edvard Munch | The Scream, 1893

Д

ля мене мистецтво настільки ж природнє, як дихання. Це величезна частина мого життя; будь-то переглядаючи його в галереях, на веб-сайтах, обговорюючи з іншими, переживаючи силу соціальних мереж чи створюючи його для себе. Це частина самої сутності всього нашого буття, як особистості. З моменту, коли ми починаємо малювати як дитина, воно допомогає нам висловити свої почуття та ідеї, які ми не в змозі чітко сформулювати. Я розумію, що не всі відчувають те саме до мистецтва. Дехто не вважає себе творчою особистістю. Проте, мистецтво є фундаментальною частиною життя, і одним із найважливіших уявлень про людей протягом усього віку. Це частина нашого повсякденного життя, усвідомлюємо ми це чи ні; через рекламу, телебачення, фільми, фотографію, брендинг продуктів та багато іншого. Воно рухає нас,

Despair, 1894

закликає до дій, ставить нам запитання, сумніви та дає можливість пережити емоції, яких ми ніколи не знали. Воно єднає нас по всьому світу, і це мова, якою кожен може говорити. Мистецтво – це потужне поєднання ідей та цілеспрямованої творчості. Мистецтво може поговорити з нами, і глибоко відгукнутися з нашим власним досвідом. Незалежно від того, чи ви відчуваєте себе, хтось створить на цій основі певний твір. Мистецтво – це спосіб показати людям, що ти не один. Я пам'ятаю саме той момент, коли я вперше побачила картину Едварда Мунка «Крик». Я одразу відчула глибокий, вісцеральний зв'язок; і це залишилося творінням, яке дає мені ті ж почуття з плином часу. Я не можу вам точно сказати, чому це відбувається, воно просто відбувається. Я назвала один із найвідоміших творів мистецтва моїм улюбленим, і я хотіла би, щоб я могла претендувати на

мистецтво

21

Edvard Munch | The Sick Child, 1907 щось більш незрозуміле, щоб бути моїм найцікавішим; Я зовсім не здивована. «Крик» – образ, який всі знають, чи то через оригінальний твір чи мільйони посилань на неї через поп-культуру. Це ідеальний приклад того, як одна частина роботи може стати ідеєю, яка транслює у всьому світі, через віки, раси, статі, культурний рівень тощо. Едвард Мунк – один із найвеличніших художників-експресіоністів, який регулярно використо-

22

пташка

вував свій життєвий досвід, щоб знайти натхнення. Захопивши крихкість життя, а також тугу, яку він відчував, спостерігаючи, як його батько лікує пацієнтів як лікаря, він створив «Хворий дитину». Багато творів Мунка представляють його справжні відчуття; почуття, з якими ми всі можемо ставитися на певному рівні. Мистецтво повністю вирізає все, і залишає вас з тієї однієї ідеї, яку художник зобразив.

Edvard Munch The Dance of Life, 1899

Тут моя любов до мистецтва відбувається так глибоко. Мистецтво поширює повідомлення про красу, біль, надію та розуміння в моменти. Занурюючись в мистецтво, він занурюється в життя. І через практику мистецтва ми краще розуміємо себе. Протягом усієї історії люди мандрували милями, щоб переглянути найвідоміші твори мистецтва та побачити те, що художник хотів їх побачити. Люди будуть розповсюджувати повідомлення, передані в творах мистецтва через листи, описуючи їх силу іншим. Художники сховали б секрети у своїй роботі, боячись заглушення або покарання. Вони наполягали, бо розповсюдження ідей, які вони вважали важливими, коштувало всього. І тепер ви можете легко пройти ці ідеї від худож-

ників історії. Найбільшим подарунком сучасного віку є те, що ми можемо легко отримати доступ до всього цього. Галереї тепер знаходяться як в Інтернеті, так і в вашому місті. Ви можете переглянути найвідоміші твори мистецтва протягом декількох секунд, і ви можете обговорити наміри, що стоять за ними, з іншими людьми по всьому світу. Я особливо люблю вивчати творчість Давінчі, обговорюючи дивовижні методики, коди та секрети, які він залишив у своїй роботі, та їх історичне значення. Завдяки цій здатності бачити «всю картину», мистецтво стає набагато цікавіше. Ви можете розширити свій розум, відчувати силу мистецтва, і по-справжньому відчувати зв'язок. Так чого ти чекаєш? Підключайся. |

мистецтво

23

ПРИГОЛОМШЛИВЕ ВУЛИЧНЕ МИСТЕЦТВО З 20-ТИ КУТОЧКІВ СВІТУ Безликі міські пейзажі відступають під натиском молодих та талановитих вуличних художників у найрізноманітніших куточках нашої планети. Пропонуємо вашій увазі дивовижні приклади стріт-арту з 20 міст світу.

Переходь на сайт ptashmag.com.ua за допомогою спеціального qr-коду і читай повну версію матеріалу.

24 пташка

25

Сан-Паулу, Бразилія

26 пташка

Кейптаун, Південна Африка

Нью-Йорк, Америка

мистецтво

27

Ріо-де-Жанейро, Бразилія

28 пташка

Ерриадх, Джерба, Туніс

Ерриадх, Джерба, Туніс

мистецтво

29

Мельбурн, Австралія

30 пташка

Париж, Франція

Париж, Франція

мистецтво

31

books

Від заголовку до кохання відстань витягнутої руки x автор | Анастасія Руденко,

32 пташка

фотограф та книголюб

Н

авіть дуже далека від читання людина хоч раз у житті чула вираз: «Не суди книгу по обкладинці». Як і багато іншого в нашому світі, цей вислів еволюціонував і почав застосовуватися до багатьох, не пов'язаних з літературою речей: кіно, музики, їжі, архітектури, міст, й навіть до людей. Історія появи анотацій в книгах сягає сивої давнини, та простіше кажучи, колись дуже було необхідним скласти більш широкий опис твору, аніж це робило оформлення. Проте, нещодавно, я помітила за собою, що не завжди простягаю руку до книги за тим щоб прочитати її опис, навіть май вона найкрасивішу обкладинку. Майже непомітно, однією з основних причин для придбання книги стала її назва. День у день кількість книг у світі збільшується, конкуренція серед видавців зростає навіть у жанрах, у яких на рік можна було чекати всього по п'ятьшість новинок. Сюжети ще більш закручені ніж фільми Кубрика, а обкладинки настільки гарні, що обрати кращу важче ніж тістечко на вітрині кондитерського магазину. Таким чином, назва книги стала таким же важливим елементом, як і вступний рядок твору, або його кінцівка. При цьому, від назви не варто очікувати повного передбачення майбутнього твору.

Думаю, «моду» на заголовки, що здатні заворожити, створили письменники «втраченого покоління»: Хемінгуей і його «Свято, яке завжди із тобою», Фітцджеральд «По цю сторону раю», Селін «Подорож на край ночі» і т.д. Книг з тих пір було написано не мало, про хороших багато говорять, але здатних захопити одним лише заголовком поки що дуже і дуже мало. Майстром у цій справі варто визнати пана Муракамі. Не май його книга «Про що я говорю, коли говорю про біг» опису, постійні читачі будували б теорії «Про що на цей раз?». Але ні, він дійсно написав книгу про те, як він бігає і чому він вирішив про це написати. І він може собі дозволити це, маючи за плечима успіх «1Q84 (Тисяча невестьсот Вісімдесят Чотири)», «Країна чудес без гальм і кінця світу», «На південь від кордону, на захід від сонця», «Безбарвний Цкуру Тадзакі і роки його мандрів» . Ви можете не любити і не розуміти творчість цього японського надбання, але краси назвам його книг не займати. Не відстає від нього й британець Ніл Гейман, який став відомий своєю нескінченною красою магічного реалізму. У його творчості можна знайти й історії для маленьких дітей, і для літніх романтиків, адже останнє на що він звертає увагу при написанні чергового творіння – це вік.

книги

33

«Ніколи», «Американські боги», «Історія з кладовищем» і «Океан в кінці дороги» – це книги за які я віддала все до копійки, тільки почувши їх назву, адже стало цікаво: де це ніколи? хто вони американські боги? чому кладовище? справжній океан або просто метафора ? Якщо говорити про класиків, то тут безперечно лідером найпривабливіших назв залишається Рей Бредбері. Думаю багато хто читав «451 градус за Фаренгейтом», або «Кульбабове вино», і погодиться, що назви є однією з найбільш захопливих частин твору. Та, багато хто забуває, що Бредбері – король оповідань, й те ж саме із назвами збірок: «Котяча піжама», «Жовтнева країна», «Золоті яблука сонця». Скільки у нього тих оповідань, мабуть одному Бредбері відомо. Думаю ще дуже довгий час будуть відшукувати ті, яким не пощастило видатися за життя автора.

Пропоную вам список книг, які хочеться узяти до рук, лише почувши їх назву:

BOO

Що ж стосується творів, чиї автори рідше потрапляють до списку «Всі повинні прочитати до ...», думаю хороша назва може зіграти на руку кожному автору-початківцю.

«Коли Ніцше плакав» Ірвін Ялом

«Моя сестра живе на камінній полиці» Аннабель Пітчер

«Загадкове нічне вбивство собаки» Марк Хеддон

34 пташка

«Чи мріють андроїди про електричних овець?» Філіп К. Дік

«Скажи вовкам, що я вдома» Керол Ріфка Брант

«Чоловік, який сплутав дружину з капелюхом» Олівер Сакс

«Смажені зелені помідори в кафе «Полустанок»» Фенні Флеґґ

«Аристотель і Данте відкривають таємниці Всесвіту» Саенс Бенджамін Алір

Не варто забувати й назви, які назавжди залишаться у списках до обов'язкового прочитання: «Страшенно голосно і неймовірно близько» Джонатан Сафран Фоєр, «Автостопом по галактиці» Дуґлас Адамс, «Механічний апельсин» Берджес Ентоні, «Клуб безпритульних мрійників» Ліз Мюррей

«Понеділок починається в суботу» Борис Стругацький, «Вгору по сходах, що ведуть вниз» Бел Кауфман,

KS

«Бійня номер п'ять, або Хрестовий похід дітей» Курт Воннеґут, «Поховайте мене за плінтусом» Павло Санаєв. Так само, не варто засмучуватися, якщо у вас були абсолютно інші очікування від назви. Адже вона не є обманкою, а всього лише ім'ям, яке автор дав книзі при її народженні.

книги

35

Грета Гервіґ x американська акторка, сценарист та режисер, досягла найбільшої популярності завдяки роботі в незалежних малобюджетних фільмах; двічі була номінована на премію «Золотий глобус»; за фільм «Lady Bird» отримала дві номінації на премію «Оскар».

автор | Анастасія Руденко

36

пташка

Г

рета Гервіґ народилася в місті Сакраменто, штат Каліфорнія. Разом із братом виховувалася у віруючій родині, на вихідних ходила до церкви, а після організовувала виступи з подругами. Перший інтерес до творчості в дівчині пробудили танці. Окрім хореографії на кухні, вона відвідувала шкільний драмгурток, звідки через кілька років впевнено вийшла на велику сцену. Театр довгий час залишався єдиним захопленням дівчини. У вільний від навчання час, Гервіґ ходила на вистави і читала п'єси. Освіта і перші кроки в кіно Любов до театру і танцю спонукала її вступати в Нью-Йоркський університет на спеціаль-

ність «Музичний театр», але відвідавши Барнард-коледж, Грета змінила початкове рішення і подала в останній заяву на вступ, в якій приписала: «Якщо я раптом не пройду, будь ласка, залиште всі мої документи і заяву – буду вступати знову». Для Гервіґ світ кіно і Голлівуду ніколи не був межею мрій. У той час як для багатьох акторів бажання побачити своє ім'я на екранах кінотеатрів є основоположним завданням. Сама ж Грета потрапила у це середовище будучи сценаристом. У коледжі її оточували люди пов'язані з кіно, саме тоді дівчина зрозуміла, що кіноіндустрія є тим самим місцем для творчих людей, як вона. Завдяки своїм першим кіно-

картинам Гервіґ стала відомою як зірка «мамблкора» – фільми, де основою сюжету є нескінченні діалоги і монологи персонажів. У 2008, коли акторці було двадцять п'ять років, її голову починають атакувати думки про те, чому в «кращі роки» свого життя вона не відчуває відповідного щастя і радості від того, що відбувається навколо? У цей час акторська гра стає для неї порятунком від депресії. Акторка першого плану та позакадрова любов Через два роки, життя зводить дівчину з Ноа Баумбахом, режисером і сценаристом, який прославився своїми природніми діалогами і насиченою, живою картинкою в кадрі. Дівчина не

кіно

37

Кадри з фільму «Мила Френсіс» (2012 рік)

тільки знайшла свою любов, але і партнера по роботі. Результатом їхньої творчості стали фільми «Мила Френсіс» і «Пані Америка», де Гервіґ виступала співавтором сценаріїв і акторкою першого плану. Граючи в минулому в основному другорядні ролі, дівчина часто спостерігала за грою колег, іноді, навіть забуваючи про власну своєчасну появу в кадрі. Робота з Баумбахом привела її до нових варіацій гри. Кожна дія в кадрі була пропрацьована до дрібниць, гра акторів була доведена до рівня, коли створювалося враження повної імпровізації. Завдяки цим фільмам, Грета Гервіг стала ковтком свіжого повітря для очей глядача зами-

лених «типовими романтичними комедіями». Етап набуття досвіду На знімальних майданчиках режисерів-аматорів вона вчилася, як ставити світло, записувати звук, де необхідно бути масовці в певний момент кадру. Навіть ставши досвідченою акторкою і сценаристом, Гервіґ ніколи не переставала вчитися у своїх колег, і вся праця її окупилася сповна. Грета на власному прикладі показала, що навіть найнеприємніша робота (фільм Вуді Аллена втягнув дівчину в ряд скандалів) може зіграти вам на руку, дати досвід і зв'язки, що надзвичайно важливі в кіноіндустрії. Починаючи з малобюд-

жетного «ЛОЛ», що вийшов у 2006-му, продовжуючи «Милою Френсіс», за яку Гервіґ отримала свою першу номінацію на «Золотий глобус», як краща акторка, закінчуючи «Жінки ХХ століття», де вона як губка ввібрала в себе роботу режисера. Власний почерк У своїх роботах вона повністю віддає всю роботу над персонажем актору, не намагаючись забрати можливість творчості через свої режисерські уявлення. Сцени, що створюють відчуття одного дубля, відточуються кадр за кадром, перетворюючи акторську гру у невеликий танець за яким приємно спостерігати. Діалоги прописані до

кіно

39

Грета Гервіґ і Ноа Баумбах

40 пташка

моменту, коли буде здаватися що це розмова, підслухана в кафе за сусіднім столиком. Дебют у ролі режисера і успіх «Леді-Птахи» Закінчивши в 2015 році трирічну роботу над сценарієм об’ємом у 350 сторінок, Гервіґ зрозуміла, що готова до власного режисерського дебюту. Після чого, через рік з'явився фільм «Леді-Птаха», відкривши світові талант каліфорнійської дівчини з Нью-Йорка – Грети Гервіґ. Набутий досвід дозволив акторці не тільки відчувати себе впевнено на режисерському стільці, а й створити власну модель зйомки, деталі, за якими можна впізнати її творчість. У дебютній кінокартині Гервіґ

повністю відсутня імпровізація. Діалоги прописані настільки реалістично, що перестають потребувати метафоричних фраз і надмірної емоційності. Пояснивши кожному акторові на майданчику лише основні характеристики персонажів, вона дала можливість додати їм до свого героя власні деталі. Так, Сірша Ронан (Леді-Птаха) самостійно обирала гардероб для своєї героїні, а разом з Біні Фелдштейн (Джелі) вони завжди перед камерою з'являлися з однаковим кольором лаку на нігтях. Вклавши у свою роботу все найкраще, Грета показала кінокартину, яка підірвала Голлівуд. Тільки позитивні відгуки критиків, кожен фестиваль у якому

брала участь картина, не забував повідомити: «Леді-Птах – один з кращих фільмів останнього десятиліття». Фільм приніс дівчині славу однієї з найкращих сценаристів, її дебют у режисурі відзначили номінаціями найбільші премії «BAFTA», «Золотий глобус» і «Оскар» в якому створила історію, ставши п'ятою жінкою за всю історію премії, включеної в номінації «Краща режисура». І нехай вас не лякає відсутність спецефектів у її фільмах, гучних імен, великого бюджету – Грета Гервіґ на власному прикладі показує мрійникам, що не важливо, звідки ви почнете і як довго буде тривати ваш шлях – для здійснення своїх бажань потрібно діяти. |

кіно

41

«Мила Френсіс» («Frances Ha»)

«Пані Америка» («Mistress America»)

Ця історія про дівчину Френсіс, яка живе на орендованій квартирі в Брукліні зі своєю кращою подругою. Вона професійна танцівниця, яка безрезультатно намагається потрапити в основний склад трупи, а в перервах від репетицій викладає балет для дітей. Ми знайомимося з Френсіс в переломний момент її неспокійного життя, коли все починає йти не за планом: розставання з хлопцем, подруга з'їжджає, роботу так і не дають, нова квартира задорога, батьківська домівка вже не така затишна як у дитинстві, а необдумані рішення, що здавалися хорошою ідеєю минулого вечора, вранці відводять ще далі від соціальної та емоційної стабільності. Не дивлячись на це, дівчина на все реагує з непереможним оптимізмом, який багатьом здається удаваним. Гервіґ справляється з відведеною їй роллю, як ніхто інший. Їй безсумнівно віриш і співпереживаєш.

Трейсі переїжджає до Нью-Йорка, в Барнард-коледж. У неї не найсильніші здібності в соціалізації з іншими людьми, тому більшу частину свого часу вона проводить за прогулянками по новому місту і у спробах потрапити в «Мобіус» – письменницьке суспільство, існуюче на території університету. Швидке весілля матері зводить її з Брук (Грета Гервіґ) – активною і більш «стандартною» мешканкою мегаполісу. Натхненна бурхливими подіями у житті майбутньої сестри, Трейсі робить все можливе, щоб проводити увесь свій вільний час в компанії дівчини. Що не дивно: вона співає в групі, днем ​​допомагає декорувати спа-салони, ввечері працює інструктором по сайклу, після чого занурюється в нічну метушню міста, що не спить. Добра і навіть наївна історія про прийняття поразок, спроби самовираження і нескінчену тягу до нового.

42 пташка

«Жінки ХХ століття» («20th century woman») Абсолютно унікальним способом режисер Майк Міллс розповів історію про трьох абсолютно різних жінок, очима і устами молодого хлопця, в житті якого вони грали роль матері, подруги, коханої. Гервіґ у черговий раз грає персонажа, якого кожен з нас знає або зустрічав колись. Молода дівчина захопилася фотографію, і покинула рідну домівку заради навчання. Напружені відносини з матір’ю, що склалися в ході важкого захворювання, спонукали її виїхати згодом ще далі. Пережите не зламало характер дівчини, з якою нас знайомить режисер: панк, із доброю душею, відкритими думками і метою досягти бажаного. Персонаж Аннет Бенінг (мати головного героя) вважає Еббі Портер (персонаж Гервіґ) розумною, веселою і щирою, тому звертається до дівчини із проханням бути для сина прикладом.

«Леді-Птаха» («Lady Bird») Крістін «Леді-Птаха» – активна, принципова дівчина, з безліччю інтересів і амбіцій. Режисер фільму Грета Гервіґ, показала рік із життя юної дівчини, незважаючи на хлопців, подруг, навчання і нездійсненні плани, залишив основою сюжетної лінії відносини з матір’ю. Стільки живих і достовірних діалогів, почуттів любові і злості, поваги і непорозуміння між мамою і дочкою ще не було на екрані. Грета повертає глядача в часи юності, коли ми не встановлювали для себе заборон і правил, не призивали боротися із тими хто бажав допомогти, туди де нам здавалося що безтурботність життя триватиме вічно, якщо ми будемо нести підліткові переконання із собою.

кіно

43

Юлія Шпунтова x директор одного з книжкових магазинів «Буква» у Києві, фотограф і мандрівник

інтерв’юер | Марія Кухтєй

Що би ви обрали: маленьку затишну книжкову крамничку наприкінці вулиці чи велику книгарню у центрі міста? Маленьку затишну крамничку, яка поволі переходила би у кафе, де можна було би сісти за стіл, випити кави, почитати книгу, а на фоні щоб грала приємна музика, й метушня великого міста не займала свободи думок. Нажаль, в Україні заклади такого формату не настільки поширені, як в Європі. Там, ти заходиш і потрапляєш ніби у якийсь лабіринт, де кожен «на своїй хвилі», блукає залами у пошуках захопливої історії. Такі магазини переважно мають ще й букіністичний відділ, у якому можна знайти унікальні старовинні видання. Які книжки ви читали у дитинстві? Яка одна найбільше припала до душі? У моєму дитинстві, книги були раритетними речима, які передавалися з покоління в покоління. До юності мені було складно знайти твір, який хотілося би прочитати. Сьогодні усе набагато простіше. Найбільше, мені запам’ятався «Маленький принц» Антуана де Сент-Екзюпері – книга, яка до сих пір є однією з моїх найулюбленіших. Через її філософію, я не вважаю цю книгу дитячою. До неї потрібно повертатися знову і знов, перечитувати. Тому що, в дитинстві ти сприймаєш її просто як добру казку про хлопчика. Та, будучи дорослим, починаєш знаходити приховані сенси. Ви збираєте колекцію видань «Маленького принца»? Так, подорожуючи, я намагаюся знайти видання мовою різних народів світу. Мені подобається сам процес, коли ти блукаєш по місту у пошуках, розпитуєш стрічних людей, де є місцеві книгарні.

44 пташка

Часто, дуже важко знайти книгу мовою тієї країни, у якій перебуваєш. Як правило, у туристичних місцях є лише перекладні видання. Який тип літературного героя вам імпонує найбільше? Мені подобаються сильні духом люди, вольові, які готові нести відповідальність за свої слова і вчинки, які не ламаються під тягарем труднощів і не зраджують собі; навіть, коли ситуація вирішується не на їх користь, вони залишаються людьми із великої літери. Саме таким є головний герой роману Айн Ренд «Джерело» – Говард Рорк, чоловік, який не намагається навмисно сподобатися замовнику, коли мова йде про його роботу архітектором. Він не зважає на тренди, які диктує суспільство і ніколи не йде на компроміси зі своїми принципами.

«Я прийшов сюди сказати, що я — людина, яка існує не для інших. Це необхідно сказати. Світ гине в оргії самопожертви. Я прийшов сюди сказати, що непорушність творчої праці людини є важливішою за будь-яку благодійність. Ті з вас, хто цього не розуміє, знищують світ». уривок із роману Айн Ренд «Джерело»

Хто входить у список ваших улюблених авторів? Якщо мова йде про класиків, я люблю творчість Льва Толстого, Антуана де Сент-Екзюпері, Френсіса Фіцджеральда. Що стосується сучасників, мені подобаються Айн Ренд, Ельчин Сафарлі, за ті думки, що вони викликають у моїй голові. Також, мене захоплює Майкл Ондатже і його «Англійський пацієнт», а ще книга, заснована на реальних подіях, «Три чашки чаю» Грега Мортенсона і Девіда Оліве-

фото : Юлія Шпунтова ра Реліна, яка чіпляє ідеєю того, що людина, зробивши невеличку справу, здатна змінити простір навколо себе. Чи згодні ви з судженням, що читання великої складної психологічно книги можна порівняти зі шляхом паломника, який вирушає у далекі світи задля віднайдення гармонії всередині себе? Так, тому що у будь-якому випадку ти випробовуєш свою внутрішню стійкість – наскільки ти можеш подолати певний шлях, зрозуміти певну книгу. Взяти, наприклад, трактати філософів, поетів Давньої Греції та Риму, або священні записи – Біблію, Коран, які є складними для розуміння. У той момент, коли ти їх читаєш ти вчишся, твій

розум знаходиться на тренуванні. Адже важливо підтримувати у формі не лише тіло, а й силу духу. Кожна людина індивідуальна на шляху до внутрішньої гармонії: одному потрібно подолати психологічні бар’єри, іншому випробувати себе фізично – піднятися на Еверест, стрибнути зі скелі, пірнути у воду або ж опинитися під землею, щоб зрозуміти що йому це під силу. Який шлях ви би обрали для себе? Паломницький. Через три роки мені виповнюється тридцять три. Вважається, що до цього віку, людина має виконати найважливіші справи. Саме стільки років було Ісусу Христу, коли він свідомо пішов на смерть, узявши на себе гріхи людства.

люди

45

Цей вік знаменує період, коли людина досягає зрілості, повного усвідомлення власних дій, вдається до пошуку душевної гармонії, усвідомлення сенсу свого існування. Разом із чоловіком, я планую вирушити у пішу мандрівку дорогою Св. Якова, або Ель Каміно де Сантьяго, як її називають іспанці. Для мене це чудова можливість навести порядок у голові, поміркувати над тим, на що завжди не вистачає часу. У якомусь сенсі, цей шлях є випробовуванням, як фізичних, так і духовних сил, а також поштовхом до переосмислення цінностей і життя в цілому. Найбільш продаваною книгою в світі, за версією Світових рекордів Гіннеса, є Біблія. Як ви ставитеся до релігійної літератури? Чи вважаєте духовну освіченість людини запорукою свідомої віри? Як на мене, духовна освіта є надзвичайно важливою, та вона не визначає силу і якість віри людини. Релігія дуже тісно пов’язана з концепцією самого життя. Духовний розвиток є однією зі складових виховання гармонійної особистості. Я, наприклад,

46 пташка

маю за мету прочитати три кити релігійної літератури – це Біблія, Коран і Тору, аби порівняти їх між собою. Для мене важливо зрозуміти, наскільки ми схожі один з одним, дивлячись на те, що кожен сповідує різну релігію, наскільки наше світобачення єдине. Адже, кожен бачить те, що він хоче бачити. Врешті-решт, уся релігійна література, трактати філософів поширюють одні і ті самі ідеї та концепції. «Література – це найприємніший спосіб ігнорувати життя», – сказав одного разу поет Фернандо Пессоа. Як ви вважаєте, книга це втеча від неконтрольованого інформаційного потоку або черговий спосіб маніпуляції? В залежності від того, яку літературу читати і як сприймати сам процес. У сучасному інформаційно-розвиненому світі соціальних мереж, ти дійсно втікаєш від потоку неконтрольованої інформації. Проте, читаючи книгу ти отримуєш ту інформацію, яку ти хочеш отримати, а не яку тобі нав’язують. Якщо людина не має звички аналізувати

інформаційне повідомлення, то, незважаючи на його джерело, нею легко можна маніпулювати. Книга – найкращий подарунок? Так, тому що немає кращого подарунку за знання. Перевага книги у тому, що вона завжди буде залишатися поза модою, поза часом, поза соціального статусу. Що допомагає колесу життя книжкового магазину крутитися? Книги та читачі. Без книг не буде читачів, а без читачів не буде книг. Яким є ваш рецепт досягнення рівноваги між стресовою роботою і комфортним ритмом життя? Є чудова східна мудрість, яку я дуже люблю і якої намагаюся дотримуватися : “Не варто хвилюватися про ті речі, які ти можеш змінити, тому що ти можеш їх змінити, а про ті речі, які ти не можеш змінити не варто хвилюватися”. Є певні звички,

які допомагають тримати рівновагу. Оскільки я живу біля лісу, в мене є чудова можливість зранку бігати, коли немає шуму та міської метушні, коли просто співають пташки, хвилюється вода в озері і ти просто залишаєшся наодинці з собою, в гармонії з природою. Це дає спокій, можливість упорядкувати думки, подивитися на проблеми з іншої сторони. Яку роль займають у вашому житті подорожі? Для мене подорож є безперервним процесом розвитку та самопізнання. Щоразу, відвідуючи іншу країну, ти залишаєш свою зону комфорту. Різні стресові ситуації вигострюють силу духу, роблячи тебе сильнішим. Особливо, це стосується азіатських країн, перебуваючи у яких, необхідно подолати певні страхи та внутрішні бар’єри. Разом із тим, ти пізнаєш іншу культуру, її традиції і звичаї, особливості світогляду народу. Потрібно мандрувати світом настільки багато, наскільки це видається можливим.

люди

47

Що вам найбільше подобається у процесі подорожі – визначні місця або шлях до них? Для мене важливою є сама подорож, я люблю у ній все, починаючи від етапу складання маршруту, розуміння того, куди я їду і що я можу подивитися максимально. Незважаючи на це, мені подобається просто заблукати, піти в нетуристичні місця, що не позначені на карті, потрапити в той ритм міста, у якому вирує життя людей. Я отримую задоволення збираючи речі у майбутню мандрівку. Якщо це подорож на машині, мені подобається сам процес, коли можна їхати, слухати улюблену музику, а за віконцем сяє сонце, просто насолоджуватися моментом. Я також люблю подорожувати літаком, особливо коли ти підіймаєшся у повітря, в передчутті того, що ти залишаєш свій дім і трохи хвилюєшся перед тим, що перед тобою відкриється. В момент, коли колеса залізного птаха торкаються землі ти переживаєш неймовірне відчуття – усві-

48 пташка

домлення того, що ось настав той час, ти у новому місті. Назвіть три самих атмосферних місця, must visit? Є такі місця, які несуть у собі потужну енергетику, так звані «місця сили». Серед них океан. Достатньо одного разу побачити ту бурхливу стихію, аби зрозуміти, що ти є просто маленькою піщинкою в нестримному океані життя. Обов’язково подивіться на вулкан, відчуйте, яка сила вирує всередині нього. Він як палаючий айсберг, верхівка якого знаходиться на поверхні землі. Але є ще життя всередині, про яке ми мало що знаємо. Бажано, якщо вийде звичайно, побачити, як вулкан прокидається. І побувати в пустелі, зустріти там ніч, тому що вона дуже сильно перевертає світогляд, коли ти не розумієш, де закінчується небо, і де починається земля, коли ти знаходишся наодинці з собою, зі своїми думками. Та неговірка тиша, яку немож-

ливо порівняти з тишею міста – таке ти можеш пережити лише у пустелі. Окрім того, є певні міста, у які мені хотілося би повернутися. Найперше, це Стамбул – місто, у якому зустрічаються Схід і Захід, сповнене тисячею звуків, запахів, відтінків. Він колоритний від людей, до архітектури. Друге, це напевно АнгкорВат у Камбоджі – старе місто, загублене старими цивілізаціями в джунглях. Коли ти потрапляєш туди, тебе охоплює відчуття містичності. Торкаючись старих кам’яних будівель, ти відчуваєш силу місця, в якому знаходишся. Ти починаєш розуміти, що все у цьому світі відносне і циклічність розвитку цивілізації, що тут жили не просто дикуни, а люди, які вміли будувати такі неймовірні речі з каменю. Третім місцем, у яке мені хочеться повернутися, є Флоренція, через можливість годинами блукати по її мальовничим вуличкам, через усвідомлення того, що ти є частиною прекрасного.

Без чого ви не уявляєте своєї подорожі? Я би сказала навіть без «кого» (посміхається). Зі мною завжди мій чоловік і фотоапарат. Без них я не уявляю своєї подорожі. Фотографія це ще одна велика частина вашого життя. Як і чому ви стали нею займатися? Спершу фотографією захопився чоловік, який зараз трохи залишив цю справу. Саме завдяки йому у мене з’явилася можливість і фотоапарат. Я зрозуміла, що мені подобається процес зйомки, а ще можливий результат. Основне завдання фотографа – чекати і ловити момент, фіксуючи життя людей, якісь цікаві місця. Через процес пошуку й очікування, я люблю travel фото. Іноді для того, аби отримати хороше фото, потрібно не раз обійти, роздивитися усе довкола, знайти вдалий ракурс і вибудувати правильно кадр. Фотографія у цьому плані для мене окремий вид мистецтва.

люди

49

Що є для вас «хороша фотографія»? Хороша фотографія та, що передає емоції, атмосферу, створює відчуття присутності, змушує подумати про вічне, дає можливість побачити красу й гармонію кольорів; яка не відпускає погляд. Яким виглядає світ через об’єктив вашої фотокамери? У своїх роботах я намагаюся показати красу навколишнього світу. Я не фотографую бруд, сміття, якого буває забагато у туристичних місцях. Тому що сьогодні воно є, завтра його там вже не буде. А краса місцевості залишиться назавжди.

50 пташка

Хто ваші ідейні натхненники? Поділіться кількома іменами улюблених фотографів. Мені дуже подобається travel фотограф Стів Маккаррі, який вважається класикою travel фотографії. У своїх роботах він намагається показати як красу, так і потворність цього світу, бідність і багатство народів. Також, я люблю портретну фотографію Енні Лейбовіц, Пітера Ліндберга і Річарда Аведона. Вони розкривають у своїх фотографіях суть людини, її таємниці, думки, бажання, її натуру, яка прихована від випадкових очей.

Кому першому ви показуєте готові знімки? Чоловікові, він мій головний критик. Він звичайно не завжди до мене прискіпливий, але я сама підходжу до своєї роботи досить критично, розуміючи, що ця фотографія могла бути краще, можна було би по-іншому вибудувати кадр, піймати світло і таке інше. Опишіть ваші відчуття у процесі зйомки. Напевно починається стан потоку, психологічне поняття, яке ввів психолог Міхай Чіксентміхайі,

коли ти починаєш працювати, ти відключаєшся від усього, що відбувається навкруги, і зосереджуєшся на кадрі. Ти робиш це, бо воно приносить тобі задоволення, ти знаходишся в якомусь піднесеному емоційному стані захоплення.

У чому для вас найбільше щастя? У гармонії із собою і з навколишнім світом. Коли поруч кохана людина, яка тебе в усьому підтримує. Моє щастя це гармонія і любов. |

люди

51

KNOT ON MY PLANET фотограф | Вінсент ван де Вінгард За статистикою кожні 15 хвилин у світі вбивають одного слона – а це 30 тисяч на рік! Щоб привернути до цієї серйозної проблеми більше уваги, в гру вступили знаменитості: супермоделі Даутцен Крез, Кара Делевінь, Джоан Смолс, Міранда Керр, Адріана Ліма, Наомі Кемпбелл та інші, які об'єдналися з фондом Elephant Crisis Fund заради порятунку популяції слонів. Соціальна кампанія Knot On My Planet закликає зав'язати вузол на одязі і викласти фото в соцмережі під хештегом #KnotOnMyPlanet, тим самим привертаючи увагу до масової загибелі тварин. А на офіційному сайті можна внести будь-яку суму особистого пожертвування.

Переходь на сайт ptashmag.com.ua за допомогою спеціального qr-коду і читай повну версію матеріалу.

52 пташка

53

54 пташка

55

56 пташка

57

58 пташка

екологія

59

60 пташка

61

Стан клімату - і що ми можемо з цим вдіяти x

а в т о р | Л о рд Н і к о л а с С т е р н

Ми живемо в неймовірному часі. Впродовж наступних двох десятиліть ми стикнемося з двома основними змінами, які визначать, чи наступні 100 років будуть найкращими зі століть чи найгіршими.

КИТАЙСЬКА КЛІМАТИЧНА ПОЛІТИКА

62

пташка

В

перше я відвідав Пекін 25 років тому, щоб викладати в Народному університеті Китаю. Китай починав серйозніше ставитися до ринкової економіки та вищої освіти, тому вони вирішили запросити іноземних фахівців. Як і решта людей, я пересувався по Пекіну на велосипеді. Часом доводилось ухилятися від випадкового автомобіля, та загалом це був безпечний і легкий спосіб пересування. Катання на велосипеді в сучасному Пекіні — це зовсім інша картина. Дороги забиті легковими авто та вантажівками. Повітря небезпечно забруднене через спалювання вугілля та дизельного палива. Востаннє коли я там був весною, для людей мого віку була порада — тим кому за 65 — залишатись в приміщенні і багато не рухатись. Як це трапилось? Виною цьому спосіб, за яким

Пекін виріс як мегаполіс. За ці 25 років він збільшився вдвічі, навіть більше, з 10 мільйонів до 20. Він перетворився на розкидану урбаністичну зону, залежну від шкідливого палива, енергетики, особливо вугілля. Китай спалює половину річного запасу вугілля у світі, і тому це найголовніша причина, він є найбільшим світовим виробником парникових газів. Водночас ми повинні визнати, що за цей період Китай неймовірно розвинувся. Його економіка на другому місці у світі. Сотні мільйонів людей залишили бідність позаду. А це дуже важливо. Попри це, народ Китаю, запитує: яка ж цінність такого росту, якщо наші міста непридатні для життя? Вони проаналізували, що цей шлях росту та розвитку є нестійким. Китай планує скоротити споживання вугілля. В його планах будувати міста в інший спосіб.

Наступні два десятиліття є вирішальними у тому, що ми повинні робити.

П

ершими, що потребують змін це економіка та суспільство. 50% країн становлять міські зони. В 2050 році цей показник зросте до 70%. Через два десятиліття ми побачимо, що потреба в електроенергії зросте на 40%, і що ріст економіки та населення чинитиме все більший тиск на нашу землю, воду та ліси. Це є суттєвою структурною зміною. Якщо ставитись до неї недбало чи недалекоглядно, це породить відходи, забруднення, нагромадження, руйнування землі та лісів. Концентрація парникових газів в атмосфері вже є більшою ніж була впродовж мільйонів років. Якщо ми збільшуватимемо цю концентрацію, є ризик зміни температури в наступному столітті і надалі, якої ми не бачили на цій планеті впродовж десятків мільйонів років.

Наш досвід у ролі Homo sapiens — дефініція ‘sapiens’ є доволі благородною — становить приблизно чверть мільйона років. Є ризик, що зміна температури, якої ми не бачили впродовж десятків мільйонів років, відбудеться через століття. Це змінить відносини між людьми та планетою, призведе до зміни пустель, річок, характеристик ураганів, зміни рівня моря, сотень мільйонів людей, можливо мільярдів людей, які будуть змушені переїжджати і якщо ми таки щось почерпнули з історії, це означатиме жорстокий та тривалий конфлікт. І ми не зможемо його просто припинити. Ви не можете підписати мирний договір із планетою. Ви не можете вести переговори із законами фізики. Ви всередині. Ви застрягли. Це ставки, за якими ми граємо, і саме тому ми повинні провести

ПЕРІОД ТРАНСФОРМАЦІЙ

екологія

63

другу зміну, кліматичну, і перейти на низьковуглецеву економіку. У даний момент перша із цих трансформацій відбудеться у будь-якому випадку. Ми мусимо вирішити, як її проводити, добре чи погано, економічну чи структурну трансформацію. Проте щодо другої зміни, зміни клімату, ми маємо самі вирішити, чи її проводити. З цими двома трансформаціями ми стикнемося в наступні два деся-

МІСТА

Хороші рішення можуть швидко принести хороші результати.

З

містами, як із життям, ви повинні думати завчасно. Щодо міст, які будуватимуться, ми мусимо подумати, як спроектувати їх компактно, щоб зберегти як час на дорогу, так і електроенергію. Міста, що вже існують, є добре організованими, треба подумати про їх оновлення та інвестування таким чином, щоб покращити сполучення у цих містах і зробити його простішим, заохотити більше людей проживати ближче до центру міста. Ми маємо приклади різних видів будівництв по всьому світу, які дозволяють нам це робити. Швидкісна автобусна транспортна система в Боґоті, Колумбія, є дуже важливим прикладом, як можна пересуватись безпечно і швидко, екологічно чистим способом у місті: дуже часті рейси, високий рівень захисту шляхів, такий же сервіс, як у метро, але набагато дешевший й може бути виконаний швидше, є блискучою ідеєю для багатьох міст, які розвиваються по всьому світу. Деякі речі таки потребують часу. А деякі можуть відбуватись у містах набагато швидше. Візь-

64

пташка

тиліття. Наступні два десятиліття є вирішальними у тому, що ми повинні робити. Що більше я роздумую над двома змінами, які крокують одна біля іншої, то більше усвідомлюю, що це неймовірна можливість. Це можливість, яку ми можемо використати або ж втратити. Дозвольте пояснити це за допомогою трьох основних категорій, які я визначив: міста, електроенергія та земля.

мемо за приклад моє рідне місто, Лондон. У 1952, смог в Лондоні забрав життя 4,000 людей і значно погіршив життя багатьох інших. І так відбувалося постійно. Ті хто не жив у Лондоні, у Великій Британії, пригадають, як колись його називали Димом. Таким був Лондон. Врегулювавши використання вугілля, впродовж декількох років, проблема смогу набагато зменшилась. Я добре пам’ятаю смоги. Коли видимість падала до менш ніж декількох метрів, автобуси зупинялись, і я був змушений іти пішки. Це були 1950-ті. Я мусив іти три милі зі школи додому. І знову ж таки, дихати було небезпечно. Але це змінилось. Змінилось завдяки рішенню. Хороші рішення можуть швидко принести хороші результати, вражаючі результати. Ми побачили навіть більше: в Лондоні запроваджено плату за дороги, власне кажучи, доволі швидко та ефективно, і ми побачили чудові покращення в автобусній системі, яку було впорядковано. Як бачите, ці дві зміни, що їх я описав, структурна і кліматична, ідуть пліч-о-пліч.

фотограф : Кевін Краутгартнер Проте ми повинні інвестувати. Вкладати в наші міста, і робити це розумно і якщо це робитимемо, то побачимо міста чистіші, спокійніші, безпечніші, привабливіші та продуктивніші, і міцніше суспільство у таких містах — громадський транспорт, переробка, повторне використання продуктів, все, що робить суспільство згуртованішим. Ми це можемо зробити, але повинні думати, повинні вкладати й планувати.

екологія

65

66

пташка

Ви не можете підписати мирний договір із планетою. Ви не можете вести переговори із законами фізики.

67

ЗЕМЛЯ

Впродовж останнього десятиліття ми втратили лісовий масив завбільшки з Португалію, і ще більше територій занепало.

Л

іси є прихистками для цінних видів рослин та тварин. Вони тримають воду в ґрунті і забирають з атмосфери вуглекислий газ, який є основним чинником у розв'язанні проблеми кліматичних змін. Але ми втрачаємо ліси. Впродовж останнього десятиліття ми втратили лісовий масив завбільшки з Португалію, і ще більше територій занепало. Але ми вже бачимо, як можна цьому зарадити. Ми не лише усвідомлюємо проблему, а й розуміємо, як її розв'язати. У Бразилії показник вирубування лісів зменшився на 70% за останні 10 років. Яким чином? Залучаючи місцеві громади, інвестуючи у їхнє сільське господарство і економіку, дбайливіше керуючи, ретельніше стежачи за дотриманням закону. І це не лише зупиняє вирубку лісів. Це, звичайно, найперше

68

пташка

і найосновніше, але це також стосується закинутих земель, їхнього відродження та реабілітації. Вперше я поїхав до Ефіопії в 1967. Вона була надзвичайно бідна. В наступні роки вона пережила страшні голоди і вкрай руйнівний суспільний кофлікт. За останні декілька років, власне, більш ніж декілька, Ефіопія розвивається набагато швидше. В її планах стати країною середнього рівня доходів через 15 років, починаючи від сьогодні, і бути незалежною від вуглецю. Ви бачите, що може бути зроблено. Ефіопія вкладає у чисту енергетику. Вона працює над відновленням землі. В Гумбо, що в південно-західній Ефіопії, дивовижний проект з висадження дерев на закинутій землі та роботи з місцевими громадами щодо постійного контролю лісу, призвів до значного росту життєвих стандартів.

ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЯ

О

тже, ми бачимо, від Пекіна до Лондона, від Каліфорнії до Індії, від Бразилії до Ефіопії, що таки розуміємо, як керувати цими двома змінами, структурною та кліматичною. Ми таки розуміємо, як з тим добре впоратись. І технології змінюються стрімголов.

Ви маєте змогу бачити електроавтівки, батареї використовують інший матеріал. Ми можемо віддалено керувати з

З

а останні 25 років обсяг споживання електроенергії збільшився приблизно на 50%. 80% цієї енергії генерують горючі корисні копалини. Через 20 років обсяг споживання можливо зросте ще на 40% або близько до цього. Ми повинні серйозно інвестувати в електроенергію, мусимо використову-

вати її набагато ефективніше, зробити її чистою. Як приклад візьмемо новий уряд Індії, який планує сонячною енергією освітити домівки 400 мільйонів людей, в котрих немає електроенергії. Вони поставили для себе ціль на 5 років. Думаю, вони мають великий шанс це зробити.

телефонів нашими домашніми приладами, коли ми далеко від дому. Ви бачите кращу ізоляцію. І ще багато всього з'явиться. Але, і це є великим "але", світ загалом рухається надто повільно. Ми не скорочуємо викидів, так як нам слід було би. Ми не виконуємо цих структурних змін так як можемо. Глибини усвідомлення масштабних ризиків зміни клімату ще немає.

немає. Нам потрібно політичного тиску, щоб будувати. Ми потребуємо лідерів для активізації. Ми можемо мати кращий розвиток, кращий клімат, кращий світ.

Глибини розуміння привабливості того, що ми робимо ще

Чи збираємося ми дивитись в очі нашим онукам і казати їм, що ми розуміли проблеми, усвідомлювали небезпеки та можливості, але все одно зазнали невдачі? Звичайно, що ні. Зробімо наступні 100 років найкращими з-поміж століть. |

екологія

69

70

пташка

71

ПОКИНУТА МРІЯ фотограф | Флора Борсі

Я хотіла би привернути увагу до іммігрантів, які хотіли жити кращим життям в Америці. Я намагалася поєднати минуле із сьогоденням, зобразивши цих людей в теперішньому нашому навколишньому середовищі. Минулого року, я була на острові Елліс, і в мене одразу виникло погане відчуття щодо того місця. Я знала приблизно, що відбулося на тому острові, й пізніше я думала про подібність поточних імміграційних реформ у Сполучених Штатах. Тож, я провела дослідження, і результати виявилися дійсно жахливими. Більшість з них померли на острові Елліс, в очікуванні можливості для нового життя. Таким чином їхня мрія збулася. Я створила цей проект як пам’ятка та вшанування 3500 людей, які там померли. Про чорно-білі зображення з минулого століття часто забувають, таким чином, я розмалювала їх та зробила ретуш пошкоджень задля більшого контакту з теперішнім. Зображення вигадані, багато людей ніколи не могли потрапити в Манхеттен або жити в Америці. Міграція – тривалий процес, й історія острова Елліс все ще актуальна в наші дні. Це не історія. Це сьогодення.

Переходь на сайт ptashmag.com.ua за допомогою спеціального qr-коду і читай повну версію матеріалу.

72

пташка

73

Жінки - революціонери x автор | Хлоя Анґял переклад | Марія Кухтєй

«Занадто рано про щось говорити»

О

сь що сказав прем'єрміністр Мао Цзедуна та міністр закордонних справ – Чжоу Еньлай, коли його запитали в 1970-х роках про наслідки французької революції. Занадто рано про щось говорити. Те ж саме можна сказати про всі революції – від сексуальної до цифрової – і, напевно, від усіх революціонерів. Незважаючи на те, як часто їх можна зустріти в навчальному курсі з історії, революції непередбачувані, історично та соціологічно. У громадській уяві вони фіксовані: вони починаються з однієї дати і закінчуються іншою. Вони – події. Втім, насправді, революції – не події, а процеси. Найбільш пам'ятні події революції – марші, бойкоти, битви, перевороти – усі вони є моментами. У свою чергу, вони є рух – процес, який часто повільний і важкий, щоб зрозуміти, як він функціонує, особливо якщо він відбувається навколо вас. Саме він робить революцію. Точно не можна сказати, коли починаються і закінчуються революції, і які їх наслідки. Не враховуючи оче-

80

пташка

видних лідерів та ідолів – Аунг Санг Су Чжі, Мартін Лютер Кінг, Ганді – революціонерам теж важко розібратися у цьому. Чи справді ви революціонер, якщо ви виходите на вулиці, тримаєте себе в кайданах та маєте при собі зброю? Або ж, чи є ви революціонером тільки тому, що ви живете в революційний час, тому що вас торкнувся процес розслідувань, руйнування та перебудови? Більшість із нас, якби ми були революціонерами, були би революціонерами останнього виду, хто переживає революційні часи і про кого будуть говорити десятиліттями від сьогодні, використовуючи у мові пасивний стан. Частково це пов'язано із тим, що багато хто із нас живе на заможному Заході у відносно впорядкованих суспільствах, де смак виходу на вулиці було зруйновано, не кажучи вже про те, щоб братися за зброю проти нашого уряду; особливо це помітно у поколінні міленіумів. Можна піти й іншим шляхом, долучившись до реформаційного руху та загальнонаціональних демонстрацій проти жорстокості. Та серед нас є ті, хто припускає, що збройне

повстання – більш правильний спосіб викликати зміни. Що б це означало, якщо б ми дали собі право на повстання? Що робити, якщо право на повстання було записано до наших законів? Для деяких мексиканських жінок це не просто гіпотетичне питання. Їх офіційна назва – Сапатиська Армія Національного Визволення (САНВ), більш відомі як сапатисти. Більше двадцяти років тому вони оголосили війну Мексиці, агітуючи, іноді із застосуванням насилля в ім’я прав корінних жителів та глобального руху за справедливість, відомого як «альтерглобалізм». Змішуючи місцеві вірування майя з анархізмом, лібертаріанським соціалізмом і марксизмом, сапатистки виступили проти неоліберальних ідей, зокрема щодо економіки. У той же день, коли Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА), яка залишила місцеві землі, вразливі від продажу та приватизації, місцевих фермерів, вразливих до конкуренції за рахунок дешевого імпорту, сапатисти оголосили про своє існування у світі. Сапатисти також, як на папері так і на практиці, пого-

фото : Єлизавета Породіна

81

«Точно не можна сказати, коли починаються і закінчуються революції, і які їх наслідки».

дилися з гендерною рівністю. У січні 1994 року вони опублікували «Революційний закон щодо жінок», в якому окреслили своє бачення жіночих ролей в національно-визвольному русі. Тим самим вони підтвердили права жінок на освіту, медичне обслуговування, справедливу оплату праці, репродуктивну свободу та участь в політичному процесі. Закон також відстоював право жінки виходити заміж вільно та жити без загрози або досвіду насильства – домашнього, сексуального чи будь-якого іншого. Точно невідомо, скільки сапатистів населяє Мексику, ба навіть скільки живе в селі Овентіс, що поблизу нагір'я Сан-Крістубал де лас-Касас, на південному сході країни. У 2012 році, 40/50,000 з них – звіти різняться – тримали тишу, тим самим придушивши панівні описи ЗМІ щодо зменшення їхньої чисельності і занепаду руху. «Ви чули це?», йшлося у

82

пташка

повідомленні для преси, опублікованому того дня. «Це – звук вашого світового розпаду. Це – звук нашого відродження». Вони більше не використовують збройне повстання як тактику проти мексиканського уряду; їх методи зараз набагато більше про серце і розум. У сапатистів немає офіційних керівників, двоє із шести чинних представників є жінки. Минулого року на заході, присвяченому двадцятій річниці своєї Першої декларації джаз-лаканд, жінка, відома як командувач Гортензія, виступала перед тисячами людей. «Ми навчаємось керувати собою за нашими власними способами мислення та життя», – сказала вона їм. «Ми намагаємось рухатися вперед, покращувати і зміцнювати себе – чоловіків, жінок, молоді, дітей та людей похилого віку». «Декларація війни у джунглях» була маніфестом виданим САНВ 28-го

червня 2005 року, який проголошував їхні принципи і бачення для Мексики та світу. Існує цілий культ сапатистів, не дивлячись на те, що вони є меншиною в Мексиці. Вони можуть бути натхненниками для іноземців, які приходять навчатися у них і туристів, що цікавляться, як вони структурували своє маленьке суспільство відділене від решти світу, залишаючись ізольованими. Дійсно, це єдиний спосіб зберегти своє мале суспільство, що настільки сильно відрізняється від решти світу. Хто з нас, у відносному комфорті заможного Заходу, обрав би життя озброєного сепаратистського бунтівника? Більшість із нас бажали би для себе та своїх дітей відвагу боротися за те, що вважаємо правильним, але мало хто з нас терпітиме ізоляцію, невизначеність, екстремізм та незаконну діяльність, яку вимагає діяльність революціонерів, подібних до сапатистів.

Мало хто з нас – практично ніхто з нас – не стане іконами і лідерами революцій. Мало хто поставить достатньо високі ставки або знайде потрібну мужність, щоб ризикувати величезним актом революції. Магія Мандели, Гевари, Малкольма Х, була в їх сміливості та далекоглядності, втім справжня магія їх була у чисельності людей, які слідували за ними. Без руху позаду них, люди, яких ми вказуємо, як наших найуспішніших революціонерів, були просто людьми – чудовими людьми, напевно, та й годі. Люди роблять революцію. Мало хто з нас виголосить промову, відбуде покарання у в'язницях або поведе марші, але будь-які революції, що відбуваються в нашому житті, не можуть відбутися без нас. Ми всі будемо жити в революційні часи. Ми, живемо в цей самий момент. Вчителі історії перевіряють дітей на великі події, важливі дні – перші зроблені постріли і підписані перемир’я. Але революції є процесами, а не подіями. День за днем, мить за миттю, невеликі революції є те, що перетворює моменти в рух – вони є те, що змушує революції відбутися. |

політика

83

84

пташка

85

Капіталізм - не ідеологія. Це операційна система x

фото : Скандер Кліф

автор | Бхур Срінівасан переклад | Марія Кухтєй

86

пташка

Щ

о таке капіталізм? У своїй основі капіталізм

– система ринкових відносин. Ви можете торгувати лимонадом, продавати лимони, надавати фури для перевезення лимонів, постачати фури паливом, продавати дерево для прилавків, з яких будуть торгувати лимонадом. Проте, відомо, що капіталізм – одночасно і прославлене, і засуджене поняття. Його вихваляють і засуджують в рівній мірі. Я маю намір довести, що коріння такого ставлення до капіталізму на сучасному етапі розвитку полягають у неправильному тлумаченні. На мою думку, капіталізм повинен розглядатися не як ідеологія, а як операційна система. Уявіть свій iPhone. Ваш iPhone складається з апаратного та програмного забезпечення. Додатків і «заліза». Уявіть, що «залізо» – це все, що вас оточує, а додатки – підприємницька діяльність, енергія творчості. І між ними – операційна система. Покращується «залізо», значить,

покращуються програми. Операційній системі теж не можна відставати. Її необхідно виправляти, оновлювати, регулярно випускати нові версії. Все це повинно відбуватися одночасно. Операційну систему треба весь час розвивати, забезпечувати всіма нововведеннями. Саме тому, по суті, уявляючи капіталізм операційною системою, ми відходимо від мови ідеології, на якій звикли думати поборники капіталізму. Навіть якщо ви звернетеся до Конституції, ви помітите, що батьки-засновники до першої поправки – свободи слова, свободи релігії, свободи преси – думали про патенти і авторські права. Вони обговорювали роль держави в просуванні мистецтва і науки. Саме тому завтра я не зможу запустити пошукову систему під назвою Goggle.

Google не володіє буквою G, але я все ж не можу її взяти через можливу плутанину. Навіть право власності можна тлумачити двояко. І так у всьому.

До 1900-го року з'явилися нові форми власності. Для прикладу, уявіть, що в 1900 році у вашій власності було 40 га землі десь на Середньому Заході. Легко побачити, де закінчується ваш паркан і починаються володіння сусіда. Дозвольте запитати, де закінчуються ваші володіння в небі? На висоті 300 метрів, 1 500 або 3 000 метрів? Не має значення. Адже, окрім винайдення декількох повітряних куль, люди не вміли літати. Все змінилося через три роки. Раптово з цього моменту стало вкрай важливо, чи закінчуються ваші володіння на висоті 300, 1 500 або 3 000 метрів. Хтось повинен був це врегулювати. Так і вийшло. Коли через п'ять або десять років, Amazon вирішить доставити пакет сусідові над вашим будинком, з вантажівки UPS, доведеться визначити, простягаються ваші володіння вгору на 1,5 або на 3 метри, на 15 або 30? Де їхня межа? Ідеологія не підкаже вам, де закінчуються

економіка

87

88

пташка

ваші володіння. Допоможе операційна система. Щось подібне ми спостерігаємо і з автомобілями. Брати Райт навчилися літати, а через кілька років людство пересіло на автомобілі. І знову несподівано законодавчу базу – операційну систему – треба було поповнити законами про безпеку автовласників. Таким чином, водії машин становили загрозу для коней, пішоходів, трамваїв та іншого. Виявилося, що водіям авто треба мати водійські права, перевіряти зір, реєструвати свій транспорт, не перевищувати швидкості, знати ПДР, щоб коні

і пішоходи могли жити в світі з машинами. Звернення до минулого виправдано. В основі всіх нововведень повинні лежати досягнення минулих років. Аналогічно через п'ять або десять років ми будемо спостерігати щось подібне з безпілотними авто – співіснування з водіями за кермом машин. Через десять років стане ясно, чому це важливо. Крім дронів і безпілотних авто змінюється дещо ще. Ви побачете найбільш розвинену, найбільшу економіку в світі в країні, керованій комуністами. Китайці, здається, хороші в капіталізмі. І це стане

справжньою проблемою, спровокує кризу самосприйняття в США. Тому що довгий час вільний ринок йшов нарівні зі свободами: слова, преси, свободою віри. Раптово цей баланс порушиться. Коли це станеться, може виявитися, що демократія, різноманітність поглядів, насправді, гальмує капіталізм. Адже якщо держава не прикидається, що в уряду «зв'язані руки», вона швидко законодавчо врегулює використання дронів, електро- і безпілотних автомобілів, будь-яке нововведення, з яким вона вирішить обскакати Захід. |

економіка

89

90 пташка

Чого я навчилася будучи в’язнем у Східній Кореї x автор | Еуна Лі переклад | Марія Кухтєй

Н

ещодавно, в журналі «Harvard Business Review», я прочитала про те, чого хочуть молоді фахівці. І мені запам’яталися слова: не просто говоріть про вплив, а чиніть вплив. Коли я вчилася в коледжі, я хотіла цього – впливати. Я хотіла внести свій вклад в життя тих, хто зіткнувся з несправедливістю. Саме з цієї причини я стала документальним журналістом, і з цієї ж причини я стала в’язнем у тюрмі Північної Кореї на 140 днів.

17 березня 2009 року. Для всіх вас це день Святого Патріка, але для мене це день, який перевернув моє життя догори дригом. Ми з моєю командою знімали документальний фільм про біженців з Північної Кореї, які живуть в Китаї в нелюдських умовах. Ми були на кордоні. Йшов останній знімальний день.

Там не було ані дротяної огорожі, ані знака про перетин кордону, але перебіжчики з Північної Кореї використовували це місце для втечі з країни. Зима ще не відступила, і річка була вкрита льодом. Коли ми були на середині річки, ми знімали уривок про холодну погоду і про ті умови, в яких опиняються жителі Північної Кореї, коли прагнуть свободи. Раптом, один із членів знімальної групи закричав: «Солдати!» Я обернулася і побачила вдалині двох солдатів в камуфляжі і з гвинтівками, які бігли до нас. Ми побігли від них якомога швидше. Я молилася: «Господи, нехай вони не потраплять мені в голову». Я думала, як тільки я опинюся на території Китаю, я буду в безпеці. І я добігла до берега Китаю. І тут я побачила, що моя колега, Лора Лінг, впала на коліна. На секунду

я розгубилася і не знала, що робити, але зрозуміла, що не можу кинути її, коли вона вимовила: «Юна, я не відчуваю ніг». В одну мить нас оточили корейські солдати. Вони були не набагато сильніше нас, але вони мали намір доставити нас на військову базу. Я кричала, благала про допомогу, сподівалася, що хтось з’явиться з берегів Китаю. І ось я стою, опираючись справжньому солдату з рушницею. Я дивлюся йому в очі – він зовсім ще хлопчик. І ось гвинтівка націлюється на мене, але я бачу, що він зволікає з пострілом. У його очах тремтіння, але я все ще у нього на прицілі. Я закричала йому: «Добре, добре, я піду з вами!» І піднялася. Коли нас доставили на військову базу, в голові прокручувалися найгірші сценарії і стан

суспільство

91

92

пташка

моєї колеги не обіцяв нічого доброго. Вона сказала: «Ми – вороги». Вона була права: ми були ворогами. І я повинна була бути налякана, як і вона, але я відчувала себе якось дивно. Офіцер віддав мені свою шинель, щоб я не замерзла, бо моє пальто залишилося на річці під час опору солдатам. Я поясню вам, що я маю на увазі, коли кажу, що це було дивно. Я виросла в Південній Кореї. Північна Корея завжди була для нас ворогом, навіть до того, як я народилася. Північ і Південь були розділені на 63 роки, з часів закінчення Корейської війни. Ми росли на півдні у 80-і й 90-і роки під впливом пропаганди про Північну Корею. Ми знали сотні барвистих історій – до прикладу, про жорстоко вбитого північнокорейськими шпигунами маленького хлопчика за те, що він сказав: «Я не люблю комуністів». Або був ще такий мультфільм про південнокорейського хлопчика, який боровся з товстою червоною свинею, що представляла собою карикатуру на північнокорейського лідера. Ефект, який виробляли всі ці моторошні історії, складався в дитячій голові в одне слово: «ворог». І я думаю, що в якійсь мірі

я не вважала їх за людей, і народ Північної Кореї прирівнювався в моєму уявленні до уряду Північної Кореї. Але повернемося до мого затримання. Йшов другий день мого затримання. Я не спала з тих пір, як перетнула кордон. До мене в камеру увійшов молодий охоронець і запропонував мені варене яйце. Він сказав: «Це допоможе тобі зберегти сили». Ви знаєте, як це – прийняти прояв доброти з рук заклятого ворога? Вони проявляли доброту, але я боялася, що за нею піде щось дійсно жахливе. Один офіцер помітив мою нервозність. Він запитав: «Ви дійсно вважаєте нас червоними свинями?», Маючи на увазі той самий мультфільм. Кожен день був психологічною боротьбою. Слідчий змушував мене сидіти за столом шість днів на тиждень і записувати свідчення про мою роботу, знову і знову, поки я не написала те зізнання, яке вони хотіли від мене почути. Після майже трьох місяців затримання, суд Північної Кореї засудив мене до 12 років у робочому таборі. Я сиділа в камері і чекала переведення. У той час мені більше нічого було робити, так що я спостерігала за двома

охоронницями і слухала, про що вони розмовляють. Одна з охоронниць була старше, вона вивчала англійську. Здавалося, що вона була із забезпеченої родини. Вона часто з’являлася в яскравому одязі, і їй подобалося цим хвалитися. Інша охоронниця була молодша за мене і відмінно співала. Їй подобалося співати пісню Селін Діон «My Heart Will Go On», іноді навіть занадто. Вона навіть не уявляла, як сильно мучила мене. Ця дівчина щоранку витрачала багато часу на макіяж, як і багато інших молодих дівчат. А ще їм подобалося дивитися китайські драми, тому що у них вище якість. Пам’ятаю, друга охоронниця сказала: «Я більше не можу дивитися наш телевізор після того, як подивилася цей серіал». І її відчитали за те, що цими словами вона принижує вітчизняних виробників. Друга охоронниця відчувала себе вільніше першої, і за її самовираження перша охоронниця часто її сварила. Одного разу вони запросили своїх колег-жінок – не знаю, звідки ті прийшли – в місце мого ув’язнення. Вони покликали мене до кімнати охорони і запитали, чи правда, що в США

суспільство

93

поширений секс на одну ніч. Це країна, де молодим парам заборонено публічно триматися за руки. Я не уявляю, звідки вони дізналися про випадкові зв’язки, але вони зніяковіло хіхікали, чекаючи моєї відповіді. Здавалося, що вони забули, що я була ув’язненою, і ми ніби повернулися у школу. І тоді я дізналася, що всі ці дівчата виросли на такому ж мультику, але у них пропаганда велася проти Південної Кореї і США. Я почала розуміти, звідки у всіх цих людях злість. Якщо всі ці дівчатка росли, вважаючи, що ми – вороги, то цілком природньо, що вони ненавиділи нас так само, як боялася їх я. Але в той момент ми всі були просто дівчатами з однаковими інтересами, що лежать поза ідеологій, що розділяли нас.

94

пташка

Я розповіла ці історії своєму начальнику на ТБ, коли повернулася додому. Він вислухав мене і сказав: «Юна, ти чула, що таке Стокгольмський синдром?» Так, і я чітко пам’ятала відчуття страху і загрози і напруги між мною і слідчим, коли ми говорили про політику. Між нами дійсно була непереборна стіна. І тим не менше, ми бачили один в одному людей коли говорили про сім’ю, життєві будні, важливість майбутнього наших дітей. Десь за місяць до повернення додому я сильно захворіла. Друга охоронниця зайшла до мене в камеру, аби попрощатися, тому що вона звільнялася з центру затримання. Вона переконалася в тому, що нас ніхто не бачить і не чує, і тихо сказала: «Сподіваюся, тобі стане краще, і ти повер-

нешся до своєї сім’ї». Саме цих людей – офіцера, який віддав мені свою шинель, охоронця, який запропонував варене яйце, охоронниць, які розпитували про побаченнях в США, – я буду згадувати, коли буду розповідати про Північну Корею. Вони люди, такі ж, як і ми. Ми не були послами Південної і Північної Кореї, але ми були представниками людської раси. Зараз, повернувшись до звичайного життя, я відчуваю, що спогади про цих людей з часом блякнуть. І ось зараз, коли я читаю і чую, що Північна Корея провокує США, я розумію, як просто знову побачити в них ворогів. І я повинна нагадувати собі, що поки я була в тюрмі, в очах ворога я бачила людяність, яка перемогла ненависть. |

суспільство

95

фотопроект

Sonia Szóstak 96 пташка

фотопроект

97

104 пташка

Переходь на сайт ptashmag.com.ua за допомогою спеціального qr-коду і читай повну версію матеріалу.

105

фото : Єлизавета Породіна

106 пташка

Як наш мозок розпізнає красу x автор | Анян Чаттерджі переклад | Марія Кухтєй

Щ

о таке краса? Як ми бачимо красиве одне в одному? Це бачення, звісно, суб’єктивне для кожної окремої людини, але воно будується на факторах, важливих для колективного виживання. Численні експерименти показали, що лише кілька основних параметрів зумовлюють привабливість обличчя. Це «середнє арифметичне» із різних облич, симетрія та вплив гормонів. Давайте розглянемо їх по черзі.

Комбіновані обличчя зазвичай виглядають привабливіше; вони відображають основні тенденції суспільства. Люди зі змішаними рисами репрезентують різні народності. Вважається, що в них закладено більше генетичного розмаїття і вони краще

пристосовуюься до середовища. Наступний фактор краси – це симетрія. Зазвичай симетричні обличчя привабливіші за асиметричні. З асиметричністю нерідко асоціюють аномалії розвитку. Асиметрія у рослин, тварин та людей часто виникає в результаті паразитарних інфекцій. Симетрія, як виявилося, є ще й індикатором хорошого здоров’я. У 1930-х роках чоловік на ім’я Максиміліан Факторович зрозумів, яку важливу роль відіграє симетрія, коли проектував свій мікрометр краси. Цим приладом він міг виміряти навіть незначні асиметричності та замаскувати їх косметикою, яку пропонувала його компанія, названа на його ж честь, Макс Фактор. Третій чинник, що зумовлює

привабливість обличчя – ефект гормонів. До слова, мушу вибачитись за те, що мої коментарі стосуються суто гетеросексуальних норм. Естроген та тестостерон мають вагомий вплив на формування рис, які ми вважаємо привабливими. Естроген формує риси, які сигналізують про фертильність. Чоловіків в основному приваблюють жінки, тіло яких говорить про молодість та зрілість водночас. Дитяче обличчя означає, що дівчина ще не готова народжувати. Отже, чоловікам подобаються жінки з великими очима, повними губами та вузьким підборіддям, бо це вказує на молодість, та з високими вилицями, які вказують на зрілість. Тестостерон формує риси, які

психологія

107

«Краса – це річ, що змінюється без упину».

ми вважаємо типово чоловічими, а саме, важкі брови, тонкі щоки та грубі, ніби квадратні, щелепи. Проте ось яка вражаюча іронія: у багатьох видів, якщо вже на те пішло, тестостерон пригнічує імунну систему. Тому ідея, буцімто тестостеронні риси вказують на хороший фізичний стан, є доволі безглуздою. Логіка перевернута догори дригом. Що ж відбувається у мозку, коли ми бачимо гарних людей? Привабливі обличчя активують області зорової кори у задній частині мозку, а саме - веретеноподібну звивину, яка спеціалізується на сприйманні облич, та прилеглу ділянку, що зветься латеральний екстрастріарний комплекс, що відповідає за сприймання об’єктів. На додачу, привабливі обличчя активують центри винагород і задоволення у передній частині та в глибині мозку. Частини мозку, що задіяні у візуальному сприйнятті облич, взаємодіють з центрами задоволення, щоб підкреслити красу спостереженого. Дивовижно те, що не обов’язково спеціально зосереджувати увагу на красі, щоб мозок миттю відреагував. Щоразу, коли ми

108 пташка

бачимо щось прекрасне, чим би не була зайнята наша свідомість, цей процес відбувається автоматично. А ще у нашому мозку закарбувався стереотип «краса – це добре». У межах орбітофронтальної кори нервова активність просто зашкалює у відповідь на прекрасне та хороше. Тут не важлива наявність безпосередніх розмірковувань про красу та добро. Приписування красі якостей добра працює як рефлекс у мозку. Ймовірно, ця рефлексивна асоціація є біологічним чинником, відповідальним за те, як краса керує суспільством. Привабливі люди користуються різноманітними перевагами у житті. Їх вважають за інтелектуалів, їм більше довіряють, їм охоче підвищують платню та пробачають провини, навіть коли для таких рішень немає вагомих підстав. Подібні спостереження викривають потворну сторону вроди. У моїй лабораторії дослідили, що людей з деформованими рисами обличчя та відхиленнями від стандартів вважають гіршими, менш добросердними, менш розумними, менш компе-

тентними та менш старанними. На жаль, у нас також побутує стереотип «некрасиве - це погане». Цим стереотипом зловживають та роздувають його у популярних медіа, де викривлення часто використовують як характерні риси зловмисних персонажів. Наостанок, я хотів би залишити вам наступну думку: «Краса – це річ, що змінюється без упину». Так звані універсальні атрибути краси були обрані в епоху плейстоцену, що закінчилася 11 700 років тому. Життя тоді було мерзенним і диким. Сьогодні, у світі антибіотиків та хірургії, контрацепції та штучного запліднення потреба в розмноженні заради виживання вже не керує нашим життям. Тепер ми вільні, вільні від колишніх стандартів, вільні розширити межі сприйняття прекрасного. Ми вносимо докорінні зміни в навколишнє середовище, і при цьому сучасна медицина та технологічні інновації докорінно змінюють саме значення поняття, «бути красивим». Універсальне визначення краси змінюється в той час, як ми змінюємо наш універсум. |

109

The Raw Gold of México Coffee фотограф | Джакомо Бруно

Переходь на сайт ptashmag.com.ua за допомогою спеціального qr-коду і читай повну версію матеріалу.

110 пташка

111

113

114

пташка

115

116

пташка

«Кава робить нас поважними, серйозними і філософськими», – Джонатан Свіфт «Кава викликає надмірний стан мозкового збудження, який супроводжується помітною балакучістю, та іноді викликає прискорену генерацією ідей. Це можна спостерігати в кав’ярнях у політиків, які п’ють чашку за чашкою і цим зловживанням продукують глибоку мудрість щодо всіх земних подій», - Левіс Левін, «Фантастика: седативні та стимулюючі наркотики» (1931р.)

Як кава колонізувала світ x автор | Марк Пендерраст переклад | Марія Кухтєй

М

ожливо, колиска людства, давня земля Абіссінії, яка називається тепер Ефіопією, є місцем народження кави. Розташована на поєднанні африканських і арабських світів, відома як Африканський Ріг, у гірській країні, розділеній навпіл сейсмонебезпечною Східно-Африканською рифтовою долиною, має біблійну цінність і маленьке диво. Через сусіднє Червоне море, далі на північ, Мойсей привів своїх людей до свободи. Королева Саби пізніше спустилася з ефіопських гір, щоб приєднатися до короля Соломона в Єрусалимі, і, згідно легенді, вона заснувала династію Аксума, яка встановила її правило в першому столітті нашої ери (монархія, яка тривала, з паузою між 572 і

1270, до 1974 , коли Хейлі Селассі був повалений). Завжди відносно бідними, абиссіняни, тим не менше, були гордими, незалежними людьми, більшість з яких приймала обрядові, правовірні форми християнства у час, коли жоден інший африканський корінний народ не підтримував цієї віри. «Охоплена з усіх боків ворогами своєї релігії», – як зазначає історик Гіббон, – «ефіопи спали близько тисячі років, забувши про світ, яким вони були забуті». Так само забутий або ще не відкритий був напій, який ми зараз називаємо кавою. Спантеличений хлопець і його божевільні кози Ми не знаємо точно, коли й ким кава була знайдена. З різ-

них ефіопських і арабських легенд найпривабливіше включає танцюючих кіз. Пастух на ім’я Кальдо, поет за своєю природою, любив блукати стежками, протоптаними його худобою, коли ті прочесували гірські схили у пошуках їжі. Робота не вимагала від нього багато, таким чином, він міг вільно писати пісні і грати на розі. Наприкінці дня, коли він видув особливий, пронизливий сигнал, його кози відізвалися і повернулися з лісу аби слідувати за пастухом додому. Однак, одного дня, кози не прийшли. Калді знову сильно подув у ріг. Досі, жодної кози. Збентежений, хлопець піднявся вище по схилу і прислухався. Нарешті, він почув мекання на відстані. Біжучи по відбитках на вузь-

подорож

117

118

пташка

кій стежці, Калді все ж натрапив на кіз. Під товстою завісою дощового лісу, що дозволив сонцю пролити світло на випадкові місця, кози бігали навколо, бавилися один з одним, танцювали на задніх лапах і схвильовано мекали. Із неприхованим подивом, хлопець стояв і дивився на них, не розуміючи, що відбувається. Вони мабуть заворожені, подумав він. Що ще це могло би бути? Споглядаючи, він помітив, що одна коза за іншою жувала глянцеве зелене листя і червоні ягоди дерева, якого він раніше ніколи не бачив. Це напевно дерева, що звели з розуму моїх кіз. Це була отрута? Чи всі вони вмирають? Його батько вбив би його! Кози відмовлялися йти з ним додому протягом декількох годин, але головне, що вони не померли. Наступного дня, вони бігли безпосередньо до того самого гаю і робили те ж саме, що і минулого дня. Цього разу, Калді вирішив, що для нього є цілком безпечним приєднатися до них. Спочатку, він пожував декілька листочків. Вони були гіркі на смак. Коли він жував їх, він відчував повільне поколювання, що переходило від язика вниз до шлунка і поширювалося по всьому тілу. Потім, він скуштував ягоди. Фрукт був м’яким і солодким, а насіння, вкрите товстим, смачним рослинним слизом. Нарешті, він жував саме насіння, смакуючи ягоду за ягодою. Скоро, згідно легенді, Калді зі своїми козами розпочав пошуки

рослини. Поезія і пісня рікою лилися із його вуст. Він відчував настільки сильний прилив енергії, що думав ніколи втома не повалить його з ніг. Калді розповів про магічні дерева своєму батьку, згодом, його слова набули широкого розголосу, і кава стала невід’ємною частиною ефіопської культури. До того часу, як в десятому столітті один із арабських лікарів, Разас, вперше згадав каву в статті газети, вона, ймовірно, навмисно вирощувалася вже понад сотню років. Цілком імовірно, що, як і в легенді, зерна та листя чагарника (так називали каву), спочатку просто пережовували, але винахідливі ефіопи швидко перейшли до більш приємних способів отримання свого кофеїну. Вони робили слабкий чай, заварюючи листя та ягоди в кип’яченій воді; основу зерен вони змішували з тваринним жиром для швидкої закуски. Вони виготовляли вино з ферментованої м’якоті. А також, солодкий напій, названий qishr, із легко обсмаженого лушпиння кавової вишні – напій, відомий тепер, як кошер. Нарешті, в шістнадцятому столітті хтось засмажив зерна, подрібнив їх і зробив настій. Так, усім нам відома кава (або її різновид) нарешті з’явилася. Ефіопи досі подають каву на урочистих церемоніях, які, зазвичай, тривають більше години. Оскільки глиняні горщики досить добре тримають температуру напою, гості довго можуть

спілкуватися один з одним. У той час, як господар будинку розмовляє із вами, його дружина ретельно миє необсмажені зерна кави, щоб видалити срібну шкірку. Через палке сонце, що висушило зерна на деревах, їх лушпиння відділяється вручну. Господиня кидає трохи ладану на зерна, щоб зробити неперевершений аромат. Тоді поверх кладе плоский залізний диск, трохи менший 30см у діаметрі. За допомогою залізного гачка, вона обережно помішує зерна на пательні. За кілька хвилин, вони перетворюються у корицю, потім починають лускатися, як при класичному смаженні кави. Коли вони починають набувати золотисто-коричневого кольору, господиня знімає їх з вогню і скидає у невеличку ступку. Товкачкою вона подрібнює їх у дуже мілкий порошок, який засипає в глиняний горщик із водою, встановлений на вугіллі задля кипіння. Окрім розсипчастої кави, вона також додає кардамон і корицю. Кімнату починає наповняти екзотичний аромат кави. Жінка розливає першу порцію напою у маленькі чашечки, об’ємом до 100мл, без ручок, і додає маленьку ложечку сахару. Кожен п’є, висловлюючи подяку. Коли чашки стають порожніми більша частина осаду залишається на дні. На другий раз, господиня додає трохи води і знову доводить каву до кипіння для більшої кількості порцій. Після цього, гості залишають будинок. |

подорож

119

Історія Дона і Дебри Шмідт на Ель Каміно де Сантьяґо або Дорозі Св. Якова x автор | Лорі Освальд Робінсон переклад | Марія Кухтєй

Долаючи шлях до перепочинку Північне іспанське сонце валило з ніг Деб Шмідт, тоді як вона жадібно пила воду, і слідувала за своїм чоловіком Доном у придорожнє кафе. Вони обідали там перед тим, як пройти ще кілька годин того дня на Ель Каміно де Сантьяґо, шеститижневому, 805-кілометровому прогулянковому паломництві. Вона була вдячна за можливість дати своїм хворим колінам трохи перепочити. У перший день їхнього маршруту, який розпочався 1 вересня 2013 року, у Сен-Жан-П’е-де-Порі, у Франції, гірський підйом призвів до травмування суглобів у Деб. Однак, цього виявилося недостатньо для утримання її від завершення паломницького шляху, що простягався на захід до собору Сантьяґо-де-Компостела. З Божою допомогою, вони сподівалися дістатися до місця призначення до середини жовтня. Протягом століть, цей маршрут приводив велику кількість паломників у собор, який згідно традиції, охороняє мощі апостола Джеймса. Поширена практика у Середньовіччі, коли паломники потрапляли у морок перед тим, як досягти просвітлення.

120 пташка

Це завжди представляло собою шлях до глибокої духовності, і Дон разом із Деб також сподівалися, що здобутий досвід допоможе розпочати нову сторінку їхнього життя, більш чуттєву і духовно свідому. Деб, якій 65 років, нещодавно звільнилася з посади пастора, на якій працювала з 18-ти років. І 66-річний Дон, що відійшов від тривалої роботи працівника соціальної служби. Вони уявляли собі, що милі символізують сходинки, і означають завершення кар’єри, 45 років подружнього життя та їх наступний етап. Мрії про Каміно не змусили довго чекати і замінили повсякденні реалії на підйом о 5:зо ранку щоб пройти 27км до середини дня. У свій перший день, Дон і Деб долали крутий підйом Піренейськими горами, що вели до Іспанії. Вони виявили, що у дороги нагору, несучи 8кг рюкзак, була своя ціна: травмовані суглоби, пальці ніг, на яких вскочили пухирці, духовна і фізична витривалість. Для Деб, це випробовування пройшло у формі заборони собі здаватися. Від самого початку, вона відчувала, що важливо проходити кожен крок, щоб паломництво було успішним.

фото : Матьє Колін

Не дивлячись на це, її травмування потребували, аби вони, на половині шляху, сіли на короткий час в автобус, зруйнувавши таким чином її «ідеальну» версію проходження Каміно. А Дон, у свою чергу, зіткнувся з неочікуваними психологічними вразливостями. «Оскільки мої хворі коліна змусили нас проходити приблизно 19км на день, замість 27км, ми змушені були сісти на автобус для останніх 160км, щоб повернутися додому», – сказала Деб під час інтерв’ю 26 грудня 2013 року. «Я з усіх сил боролася. Я сердилася на себе через свою слабкість. По-перше, це була моя ідея зробити це, і я відчула, що я єдина вагалася. Як і більшість паломників, коли я почала, я заприсяглась проходити кожен крок із тих 800км. Я відчувала, що зазнаю поразки, якщо нехтуватиму крок за кроком. Але зниження темпу виявилося для мене справжнім подарунком. Воно

122 пташка

допомогло мені зрозуміти, що подорож не про кожен зроблений крок, а про те, що відбувається із вами в дорозі. Паломництво не про фізичне завершення дистанції, а про вступ до подорожі і про дозвіл сформувати вас їй», – продовжує Деб. У тому ж інтерв’ю, Дон сказав, що складність подорожі для нього полягала у більшій духовній ефективності, аніж він планував. «Уявіть, якби у вас було шість чи сім годин на прогулянку кожного дня, і протягом цього часу, ви проводили би багато годин у своїй голові та серці, розглядаючи все, що ви коли-небудь робили або про що думали і чого хотіли», – сказав він. Після першого тижня в дорозі, Дон і Деб могли чути дихання один одного, оскільки відчуття загострились до сліз. «Фізична і трохи емоційна втома виявила глибинні джерела емоцій, про існу-

вання яких ми і не знали», – говорить Деб. «Деякі найскладніші уроки на стежці навчили дозволяти іншим піклуватися про вас, бути вашим свідком, не мати усіх відповідей і бути сильним увесь час. Прогулянка і розподілення кроків усувають все, і ви просто залишаєтеся наодинці із собою, із тим, що всередині вас і тим, що ви бачите в інших людях». Пішки по світу Як раз тоді, коли емоційні та фізичні витрати підвищилися, Дон і Деб були збагачені відносинами, налагодженими з паломниками з усього світу. У той час, як щоденна ходьба поєднувалася із постійними роздумами, вечори в них були забезпечені різноманітною палітрою спільнот людей з усіх п’яти континентів. Вони розділили їжу з новими друзями та незнайомцями, навіть при тому, що

всі вони говорили на різних мовах. Жестами і посмішками, хорошим хлібом і вином й солідарністю, що витримали подібні випробовування, серця відкрилися, й історії були розказані. Кожен дбав менше про те, хто спатиме наступним на ліжку і більше, про те щоб мати достатньо сну серед бурхливого моря хропіння. Перша ніч, пара спала у великій кімнаті з 118 людьми, які повинні були розділити дві ванні. Як сказала Деб, Каміно дав їм моментальних друзів. Вони подолали спільні вразливості і випробовування, встановили зв’язки, які не могли зрозуміти розумом, але відчували емоційно й духовно. «Ми щодня переживали неймовірну доброзичливість та гостинність людей», – сказала вона. «І коли зустрічалися з іншими у кафе, то запитували один в одного ім’я, хто де живе і чому вони вирушили у Каміно», – продовжувала розповідати

подорож

123

фото : Олівер Стреве Деб. «Ви навряд чи колись запитували когось, що вони зробили щоб вижити. Каміно став набагато більше про вас, як про людину, аніж про те, що ви зробили. Це дійсно змусило вас пролити світло на вашу громадську персону і стати правдивою, неприкрашеною та спрощеною версією себе». Один із найбільш значимих моментів відкидання сумнівів для Деб стала зустріч із чоловіком на ім’я Стен, який також мав травми колін. «Він хотів, щоб я взяла його наколінник, і в перший раз, я сказала «ні»», – розповідає Деб. «Пізніше, у той день він підійшов позаду нас і сказав, «Я намагався зловити Вас весь день, тому що я дійсно хочу Вам віддати свій наколінник». Дон прошепотів мені, «Просто візьми його наколінник, Деб». Таким

124 пташка

чином, я нарешті це зробила. Я носила його кожен день, і це дійсно допомогло. Щоранку коли я одягала його, я думала, як Стен пожертвував своїм комфортом заради мого. Я ніколи не бачила його знову, але його присутність відчувала протягом усього шляху». Паломники також розділяли емоційні та духовні болі. Навіть незважаючи на те, що рюкзаки були оснащені світлом, двома комплектами змінного одягу та необхідним мінімумом, люди носили із собою важкий внутрішній багаж. «Одного разу ми сиділи з джентльменом із Голландії, який навряд чи говорив на англійській мові», – каже Дон. «Я помітив, що він носив весільну стрічку. Я вказав на свою весільну стрічку,

«Усі ми шукаємо способи підключення до більш глибокого духовного сенсу, але ми не завжди маємо інструменти для цього». Прогулянка Каміно до центру душі «Паломництво тягне за собою більше, ніж пройдені милі, оскільки воно зворушує вільні бажання у внутрішньому пейзажі», – сказала Деб. Посеред поту, пухирців і постійної потреби у воді, кожен має спрагу до нових перспектив, що відкриваються у душі. Пара сказала, що Каміно глибше зв’язав їх з історичним Ісусом, який жив у ранній Палестині, і розповідав притчі про ті самі види виноградників, оливкові сади та овець, яких вони бачили уздовж дороги. Вони не виділяли дні на читання Священного письма або час на журнали. Дорога стала їх молитвою і розповіді, поділені з іншими, проголосили Євангеліє. Пишний зелений пейзаж, з його сільськими перспективами та брязкаючими коров’ячими дзвонами, пов’язував їх із зростаючими серцями.

і через жести вдалося запитати, чи подорожує він сам чи з дружиною. Він сказав мені, що його дружина померла шістьма місяцями раніше, і що він вирушив заради неї. Ми мали такий досвід знову і знову наприкінці довгих днів». Багато паломників йшли, щоб зцілити рани відносин. Одна група з Ірландії йшла, щоб зібрати гроші для досліджень раку. «Багато людей втратили помічників», сказала Деб. «Ми часто плакали разом. Деякі люди несли гальку або камінь, як символ перенесення тягаря коханого – норовлива дитина, чоловік, батько... Ми стали пов’язаними один з одним через наші історії і спільність перенесення речей. Це були різні речі. Але це були все ще речі».

Людині неважлива наявність певної релігії, коли друзі розділяють духовні ідеї, збираючи їх на шляху, сповідуючи християнську віру у парі. «Я думаю, що всі ми шукаємо способи підключення до більш глибокого духовного сенсу, але ми не завжди маємо інструменти для цього», – каже Деб. «Таким чином ми несемо тугу, яку іноді важко ідентифікувати або доторкнутися. Церква не завжди дає нам найповніший, найбагатший або найглибший досвід Божий. І тоді хтось або щось приходить, і зачіпає тугу у новий спосіб». Це мало місце для Деб на її щорічному літньому відпочинку в 2012 році. Саме тоді вона прочитала вибірково книгу «Жити в фокусі» написану Артуром Пол Боерсом, колишнім професором Анаболістської менонітської біблійної семінарії в Елкхарті, який коротко описав свій досвід проходження Каміно. Він також писав про своє паломництво у книзі «Шлях зроблений ходьбою».

подорож

125

«На шляху наші відмінності допомогли нам доповнити один одного – я доглядав її ноги і вишукував наше наступне кафе, а Деб була великим планувальником пейзажів».

«Я була так зачарована його розповіддю, що перечитала його шість або сім разів», – говорить Деб. «Коли я приїхала додому, то відразу розповіла Дону. Ми планували пенсійну поїздку, ймовірно в Перу. Тож, коли я розповіла про те, як Каміно може допомогти нам розділити духовний відступ, я думала він скаже: «Ти що, з глузду з’їхала?». Несподівано, він відповів: «Можеш розраховувати на мене». Будучи вдячним за кожен крок На той час, коли вони дісталися до свого місця призначення, 15 жовтня, шлях привів до несподіванок навколо кожного вигину, який задовольнив їх тугу до більш глибокого зв’язку із Богом через подяку: за красу творчості, за спрощене життя, відновлення подружніх зв’язків та оновленого відчуття дому. «Ми були вражені, за відсутності дня, що ми не отримали якусь травму, і щоранку ми жартували, «Якою буде наша межа сьогодні?»», – розповідала Деб. «Але також, ми не мали дня, не відчувши деяку гірську емоцію, велику розмову і неймовірну красу. В дорозі я часто думала про фразу з роману «Малоймовірне паломництво» Гарольда Фрая – «Він гуляє по Європі, а пишний пейзаж змушує його «змиритися з зеленим». «Комплексні завдання із забезпечення достат-

126 пташка

ньої кількості ходьби на день, їжі та житла спалили туман хвилювання про більші речі, такі як світова криза і їхні родичі в Канзасі», – говорить Дон із Деб. Пара була вільна до того, що Річард Рог називає «наготою». «Ми не хвилювалися про наших трьох синів і їх подружжя і наших сім онуків, тому що ми були зайняті процесом виживання кожен день», – говорить Деб. «Не те, щоб ми припинили любити їх; просто ми стали відчувати свободу в моменті, і почали задовольнятися малим». Дон погодився: «Не маючи ні електроніки, ні стільникових телефонів, ми не хвилювалися, що уряд США буде закрито». «Наша увага звузилася до нашого власного життєвого шляху та емоцій, які, нарешті, прагнуть до звичайного повернення додому. У цій простоті була свобода». Їхня родина була за тисячі кілометрів, але вони все ще мали один одного, хоча з тими ж самими відмінностями в індивідуальності, з якими вони боролися чотири десятиліття. Деб говорить: «Наші діти жартома сказали, перш ніж ми пішли на це, що вони стурбовані нашим шлюбом у цій подорожі, тому що ми двоє абсолютно різні особистості». Дон сказав, що багато разів вони відчували, що Каміно був їхнім другим медовим місяцем, за винятком сну на двоярусних ліжках у кімнаті,

фото : Джонатан Лук повній інших людей. «Це відновило наші подружні стосунки, тому що ми трохи віддалилися, через те, що кожен занурився у свою роботу», – сказав він. «На шляху наші відмінності допомогли нам доповнити один одного – я доглядав її ноги і вишукував наше наступне кафе, а Деб була великим планувальником пейзажів». Вдома на них чекав швидкий темп життя, особливо посеред святкового божевілля. Однак, вони продовжували насолоджуватися моментом, приймаючи прості благословення і відчуваючи вдячність за любов, яку вони відновили. Їх роздуми після Каміно схожі на те, що написав покійний Т.С. Еліот: «Ми не припинимо пошуків, і кінець усім нашим дослідженням буде прибут-

тя на місце, звідки почали, і пізнання місця того немов у перший раз». Дон сказав, що вони стали вдячними за базові речі, такі як їжа і житло наприкінці довгого дня, й вивчили, що щось звичайне не є обов’язково чимось звичайним. «Наше місце ночівлі було нашим домом. Тепер це тут, у цьому домі, де ми хочемо продовжувати засвоювати уроки нашого паломництва – залишати, відпускати, звільняти, не тримаючи певних речей і збираючи інші речі, такі як історії людей і що для них є важливим», – говорить Деб. «У них в Непалі є вислів, про те, що скрізь, де б ти не поклав свій килимок, там є твій дім. Каміно навчив нас, що дім є там, де є ти і де живе твоє серце». |

подорож

127

журнал

пташка випуск 01 весна 2018 головний редактор Марія Кухтєй автори номеру Джема Морган, Анастасія Руденко, Марія Кухтєй, Лорд Ніколас Стерн, Хлоя Анґял, Бхур Срінівасан, Еуна Лі, Анян Чаттерджі , Марк Пендерраст, Лорі Освальд Робінсон фотографи Том Джонсон, Йордан Баумгартен, Юлія Шпунтова, Вінсент ван де Вінгард, Кевін Краутгартнер, Флора Борсі, Єлизавета Породіна, Скандер Кліф, Соня Соштак, Джакомо Бруно, Олівер Стреве, Джонатан Лук, Матьє Колін художнє оформлення Марія Кухтєй

Журнал зареєстрований у Державній реєстраційній службі України, Свідоцтво КВ № 20773-10573ПР від 01 квітня 2018року. Друк: фамільна друкарня Huss | вул. Шахтарська, 5, м. Київ, 04074 Свідотство субєкта видавничої справи ДК №3165 від 14.04.17р. тел. +38 (044) 587 98 53 www.huss.com.ua E-mail: info@huss.com.ua Тираж 25 000 екз. Ціна вільна.

Видавець: ФОП Кухтєй Марія Олегівна, Адреса редакції: Україна, 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 101. Тел. +38 (044) 490 83 61; E-mail: ptashmag@gmail.com Відділ розповсюдження: тел. +38 (044) 494 07 92.

Сайт: www.ptashmag.com