земельні відносини в Зімбабве by roman marusenko

Часопис Академії адвокатури України – #17 (4’2012)

Д О С В ІД З Е М Е Л Ь Н О - П РА ВО В И Х ПЕРЕТВОРЕНЬ У РЕСПУБЛІЦІ ЗІМБАБВЕ УДК 349.4 Марусенко Р.І., кандидат юридичних наук, доцент кафедри земельного та аграрного права юридичного факультету КНУ ім. Тараса Шевченка

Анотація:

Аналізується історія земельно-правового регулювання. Розкрита система прав на землю. Приділена увага дослідженню моделей та наслідків проведення земельної реформи

Ключові слова: земельна реформа, права на землю, іноземний досвід

волікання в частині реформування земельних відносин в Україні наразі мають усі шанси перетворити таку реформу на перманентний процес. Про наміри продовження реформування земельних правовідносин свідчать як останні зміни до чинного земельного законодавства [1], так і низка заходів, запланованих для подальшого здійснення [2]. Проведення земельної реформи актуалізувало вивчення досвіду реформування земельних відносин в інших країнах. Наявні дослідження, на наше переконання, зорієнтовані переважено на ті країни, в яких реформаційні заходи були чітко сплановані, успішно проведені і завершені. Констатується наявність моделей, вартих запозичення, та елементів правового регулювання, що можуть бути відтворені у вітчизняному законодавстві. Разом із тим, не можна заперечувати той факт, що земельні реформи з від’ємним результатом також варті уваги. Без з’ясування усього спектру можливих наслідків земельних реформ, в тому числі негативного полюсу, порівняння та визначення якості перетворень в Україні буде некоректним та, на наше переконання, взагалі нерелевантним. В контексті окресленої ситуації автор поставив за мету дослідити основний зміст правового регулювання земельних відносин, концептуальні засади та наслідки земельної реформи у Республіці Зімбабве. Даний приклад є досить контрастним реформуванню земельних відносин у розвинених країнах континентальної Європи, чим і видається цікавим. Серед дослідників земельно-правового регулювання у Республіці Зімбабве особливо слід виокремити М. Деккера, Н. Мазуру, П. Матонді, С. Мойо, М. Рукуні. Дана публікація базується на дослідженнях як вказаних, так і інших фахівців. Законодавство країни відноситься до римсько-нідерландської моделі, яка зазнала впливу англійського права, що зумовлено історичними умовами, та навіть сьогодні прослідковується в законодавстві (ст. 82 Конституції Зімбабве).

Стаття рекомендована до друку кафедрою земельного та аграрного права юридичного факультету КНУ ім. Тараса Шевченка (протокол № 14 від 23.11.2012).

В цілому історія сучасних земельно-правових перетворень в країні є непрямим наслідком подій, які беруть свій початок з кінця 19 століття. За результатами колонізації британцями земель Південної Родезії (сьогодні Зімбабве) Британській Південноафриканській компанії у 1898 році було юридично надано право [3] створювати резервації для корінних мешканців, які значно пізніше відіграватимуть важливу роль у реформуванні земельних відносин як комунальні землі. Система земельних прав була створена за англійською моделлю – корона надавала в колонії права приватним власникам (freehold land), державі (state

| 01

Часопис Академії адвокатури України – #17 (4’2012) land), общині племені (tribal trust land) [4, 2]. Право приватної власності не мало вартості, оскільки надавалося державою, і не могло переходити до інших осіб без її санкціонування. Акт про орендне землекористування 1876 року (Settled Estates Leasing Act) [5] передбачив такі різновиди права оренди як користування на строк та довічне користування на кшталт конструкції права оренди англійського зразка. Вже на початку Першої світової війни площа контрольованих Британською Південноафриканською компанією земель вдвічі перевищувала площу земель корінних мешканців, які були переселені на менш родючі землі. Перша половина 20 століття характеризувалась подальшим звуженням земельних прав та території проживання корінного населення. Вже станом на 1914 рік три відсотки білого населення контролювали 75% земель країни [6]. Акт про розподіл земель 1930 року (Land Appointment Act, 1930) обмежив для корінного населення можливість мати землю лише чітко визначеними посушливими районами країни [7, 167]. Сьогодні це т.зв. общинні землі. Вказаний документ юридично закріпив розмежування земель Південної Родезії на категорії (території) за расовим принципом – для корінних мешканців та для європейців. Пізніше у 1941 році нормами нового Акта про розподіл земель (Land Appointment Act, 1941) європейцям було жорстко заборонено здавати в оренду чи передавати на інших правах земельні ділянки європейської категорії земель корінним мешканцям, а для останніх закріплювалося правило про те, що «жоден корінний мешканець не може набувати, орендувати, займати землі в межах європейської категорії» [8]. Наступні перетворення стосувались косметичних змін земельного ладу. Прийнятий у 1951 році Акт про землеробство на корінних землях (Native Land Husbandry Act) був спрямований на створення приватних землеволодінь корінного населення замість общинної форми землекористування. Разом із цим, заходи для досягнення такої мети були вибрані досить специфічні: так, для припинення міграції міського населення до села було скасовано право робітників мати земельні ділянки сільськогосподарських земель. Проте, завдяки хвилі опору положення наведеного акта були змінені у 1961 році [9]. Акт про траст племені 1965 року (Tribal Trust Land Act) перейменував категорію земель корінного резерву на землі племінних трастів. Права управління та розподілу такими землями було передано вождям © Р.І. Марусенко, 2012 © Академія адвокатури України, 2012

традиційних общин, що за задумом повинно було дещо знизити напругу між білим та корінним населенням країни, але цього не відбулося [10, 6]. Покращити ситуацію із землями корінного населення, був покликаний Акт про комунальні землі 1981 року (Communal Lands Act), але також за допомогою формальних перетворень – шляхом зміни земель племінних трастів на комунальні землі. Фахівцями стверджується некоректність такого терміна – землі мали б лишатись землями за звичаєм (customary), оскільки їх використання історично не регулювалось писаним правом [11]. Проблема полягала в тому, що важливу складову засобів регулювання земельних відносин на землях корінного населення складали звичаєві положення. Володіння комунальними землями історично складалося на общинній основі зі складною системою прав та обов’язків членів общини. Штучні спроби держави перетворити таке традиційне право на легалізоване та до того ж право приватної власності порушували встановлений уклад [12]. Положення Акта позбавили вождів права надавати земельні ділянки і передали таке право радам округів. Традиційні лідери набули офіційного статусу, але зі значно меншими повноваженнями, зокрема, отримавши право надавати дозволи на зайняття земельних ділянок для житлової забудови та сільськогосподарського використання з урахуванням норм звичаєвого права і звичаєвих прав на землю [13, 91]. Земельні перетворення, які на даний час іменуються земельною реформою, розпочалися у 80-х роках 20 ст., коли Південна Родезія здобула незалежність і отримала назву Республіка Зімбабве. Метою реформи було усунення постколоніальної несправедливості у розподілі об’єктів земельної власності та зниження рівня бідності корінного населення. Офіційно земельна реформа стартувала у 1979 році з підписанням Ланкастерської угоди (Lancaster House Agreement). Спочатку передбачалося, що реформа мала бути проведена в два етапи. Перший (1980–1996) передбачав, що країни-донори, включаючи Великобританію, надаватимуть фінансову та технічну підтримку процесів перерозподілу земель. Основним реформаційним заходом мала стати передача сільськогосподарських земель, великими площами яких володіли білі фермери, безземельному корінному населенню країни. Перерозподіл мав здійснюватись на компенсаційних засадах. Первинна редакція Конституції Зімбабве 1980 року містила норми, що забороняли примусове вилучення земельної власності. Дозволявся примусовий

| 02

Часопис Академії адвокатури України – #17 (4’2012) викуп лише «не сповна використовуваних земель», що було оціночним положенням (ст. 16). За нормами Ланкастерської угоди, а також Конституції білі фермери повинні були відмовитись від надлишків землі за умови виплати їм компенсації урядом Зімбабве за рахунок коштів країн донорів, зокрема, Великобританії та США. Передбачалося реалізувати програму викупу земель протягом десяти років. Проте, формула, закладена в Ланкастерській угоді та Конституції (перша модель реформування), передбачала передачу землі «бажаючим продавцем бажаючому покупцеві», id est добровільну передачу, а відтак приховувала в собі можливість не продавати землю, що і мало місце протягом наступних 10 років (за різними оцінками було передано до 25% запланованих до викупу земель) [7, 170]. Формально строк надання Великобританією грантових коштів на викуп земель сплив у 1996 році. Зі зміною прем’єр-міністра Великобританія відмовилась від фінансування вказаних заходів. Таким чином, Великобританія фактично профінансувала 44 млн. франків, а обіцяні США 1,5 млрд. дол. взагалі лишились на папері [7, 180]. В повному обсязі заплановані заходи реалізовані не були. Така ж доля спіткала прийнятий на хвилі боротьби за незалежність Акт про придбання землі 1985 року (Land Acquisition Act, 1985). Крім викладеного, істотним гальмівним фактором був продаж білими фермерами саме тих земель, які були менш придатні для обробітку. Вони були розпорошені по всій території країни, що ускладнювало адміністрування навіть тієї невеликої кількості земель, які вдалося викупити. Стверджується, що велику частину перерозподілених земель за перші 10 років земельної реформи отримали члени уряду, т.зв. «нової чорної еліти» [14, 14]. В ситуації, що складалася, президент Зімбабве проголосив, що земля, яку не вдавалося відчужити добровільно, буде відбиратись силоміць, що фактично невдовзі й почалося. Друга реформаційна модель, яку запропонувала Спілка фермерів, котра представляла інтереси білих фермерів і мала великий вплив у країні, передбачала покладення обов’язку пошуку фінансування на покупців з відведенням уряду фасилітаційної функції. Проте ця модель ніколи реалізована не була через бідність та неорганізованість потенційних покупців та скепсис уряду по відношенню до ініціативи білих фермерів. Варто зауважити, що оскільки Ланкастерські домовленості протягом десяти років забороняли при© Р.І. Марусенко, 2012 © Академія адвокатури України, 2012

мусовий викуп земельних ділянок у білих фермерів [15], описана вище перша модель реформування на той час була єдиною доступною моделлю перерозподілу земель. Третя модель змінила попередньо зафіксовані механізми перерозподілу земель. Згодом можливість примусового викупу земельних ділянок не лише з мотивів публічної чи військової безпеки і т.п., а й з метою надання для сільськогосподарського використання корінному населенню, реорганізації землекористувань, лісорозведення та збереження дикої природи тощо була закріплена у змінах до Конституції Зімбабве 1980 року, які скорегували початково зафіксований принцип. Це відбулося лише у 1990 році [16], і пізніше закріплено у Акті про придбання земель 1992 року (Land Acquisition Act, 1992) [17]. Зміни були результатом компромісу між попередньою моделлю та радикальними пропозиціями уряду. Продажу власниками своїх ділянок повинна була передувати пропозиція власника до уряду придбати їх, що фактично являло пріоритетне право уряду на придбання земель. Дане правило, наявне ще у Акті про придбання земель 1985 року (Land Acquisition Act 1985), дослідники називають «правом на першу відмову» при продажу земель. Разом із цим, викладений механізм не застосовувався до внесення у 1990 році змін у Конституцію [6]. Цікаво, що початкове формулювання Ланкастерських домовленостей щодо права власника на «адекватну компенсацію» було змінено на право уряду на сплату «справедливої компенсації в розумний строк» (Land Acquisition Act, 1992, розд. 5, ст. 16). Право на викуп стосувалося таких земель: неефективно використовуваних, покинутих земель, ділянок фермерів, які мали декілька ферм, ділянок, що примикали до комунальних земель (які бути перенаселені корінним населенням), ділянок іноземців. Право власності на ділянку переходило до держави відразу після публікації урядом повідомлення про це, тоді як питання про сплату компенсації могло вирішуватись пізніше – як мінімум половина суми могла вноситись протягом «розумного строку», а решта – протягом п’яти років (Land Acquisition Act, 1992, ст. 8). Такі нормативно зафіксовані положення на практиці виявились такими ж неефективними як і попередній механізм, оскільки уряд не мав необхідних даних щодо ефективності використання земель та правового режиму багатьох з них. Станом на 1994 рік уряд погодився з висновками Комісії з вивчення особливостей землеволодіння на землях сільськогосподарського призначення, якими

| 03

Часопис Академії адвокатури України – #17 (4’2012) офіційно визнавалися такі форми землеволодіння: право на державні землі, право на комунальні землі (що належали традиційній общині), право приватної власності та право оренди [6]. У 1998 році було анонсовано другий етап земельної реформи та програми переселення корінного населення. Він передбачав примусовий викуп великих площ земель у білих фермерів для подальшого перерозподілу із залученням коштів країн-донорів та міжнародних організацій. Програма не була реалізована через те, що фінансові донори не мали бажання асоціюватись з процесом експропріації землі. Варто сказати, що аналогічні спроби вживались й пізніше (у 2000, 2001 роках). Четвертою т.зв. реформаційною моделлю умовно можна вважати практику вторгнення на ферми (seizures), коли члени общин захоплювали землі особливо одіозних білих фермерів, а уряд згодом надавав право на їх використання. Явище варте уваги з огляду на велику поширеність (декілька сотень ферм відчули на собі наслідки таких захоплень). Відповідність закону такого „механізму” перерозподілу земель видається дуже сумнівною. Наступним характерним етапом земельної реформи стала Програма прискореної земельної реформи (Fast Track Land Reform Program), розпочата у 2000 році (надалі – реформа 2000 року), яку інколи характеризують як окупацію земель. Для реалізації цього етапу, який також вважається самостійною земельною реформою [18], було створено розгалужену інституційну систему і формалізовано нові моделі реформування – «А1» та «А2» та «ярусну». Важливо відзначити, що з початку реформи 2000 року були відсутні власне стратегічний курс та вичерпне нормативне забезпечення процедури перерозподілу земель [11]. Передумовами проголошення реформи не в останню чергу стало захоплення земель 1600 ферм ветеранами війни за незалежність, чого не можна було на той час проігнорувати, і з чим доводилося рахуватись, а так само майбутні вибори. Модель А1 мала на меті розселення корінного населення з перенаселених комунальних земель і створення великої кількості малих господарств приблизно по 33 га для обробітку з метою задоволення власних потреб населення. Землі надавались на підставі листадозволу (offer letter), який дозволяв в будь-який момент припинити надане право. Модель А2 була розрахована на створення фермерських господарств корінних мешканців комерційної спрямованості площею близько 1600 га (фактично на заміну таких же великих господарств білих фермерів, © Р.І. Марусенко, 2012 © Академія адвокатури України, 2012

землі яких і використовувались для перерозподілу). Ділянки передавались в оренду на 25 та 99 років. «Ярусна» модель передбачала захоплення общиною земель суміжних ферм додатково до земель общини для подальшого розширення господарства для потреб випасання худоби і т.п. цілей. Серед прав на землю поряд із орендою продовжували існувати і дозволи (permit). Рада заселення сільськогосподарських земель вирішувала питання надання земель в оренду особам з урахуванням їх віку та компетентності провадити заплановану діяльність. Таким суб’єктом могла бути фізична особа – зімбабвієць чи юридична особа Зімбабве (Agricultural Land Settlement Act, 1969, ст. 14). Передача земель в оренду могла передбачати право їх майбутнього викупу (ст. 11). Право не могло передаватись іншим особам, окрім випадків визнання орендаря недієздатним, його неспроможності з інших причин, але в такому разі лише з дозволу ради. Припинення права оренди було можливе шляхом повідомлення орендарем орендодавця не менш як за 3 місяці до запланованої дати. Якщо умови користування не дотримувались, голова Ради міг скасувати право оренди. Для успішної реалізації реформаційних заходів були внесені чергові зміни і до Конституції Зімбабве, яка містила важливі засади перерозподілу земель. Принциповий ефект від внесення змін до Конституції у 2000 році очікувався в площині покладення на Великобританію відповідальності за колонізацію в частині створення фонду компенсації вартості земель, які мали викупатись, і звільнення уряду Зімбабве від такого обов’язку. Важливими умовами визначення суми компенсації у Конституції були зафіксовані серед інших такі оціночні фактори як «доступні уряду ресурси для викупу», «історія користування ділянкою» тощо [19]. Це призводило до великої кількості зловживань. Нова парадигма зумовила внесення поспішних змін до Акта про придбання земель 1992 року, в який було вміщено норми про компенсацію лише втрачених поліпшень, а не вартості самої земельної ділянки. І хоча процедура безвідплатного вилучення стосувалась лише сільськогосподарських земель для подальшого переселення на них корінного населення, міністр юстиції Зімбабве недвозначно прокоментував дане положення: «... усе залежить від того, яку схему переселення ви застосовуєте. Тут немає земель, непридатних для сільськогосподарських потреб» [20, 227], тим самим підтвердивши можливість вилучення будь-яких земель.

| 04

Часопис Академії адвокатури України – #17 (4’2012) В контексті нашого аналізу варто також згадати проект нової Конституції Зімбабве від 1999 року, який з причин політичного характеру хоча й не був ухвалений, зважаючи на відсутність підтримки на референдумі 2000 року, проте також містив важливе для розуміння тенденцій реформування земельних відносин положення – можливість примусового вилучення земель для перерозподілу без сплати компенсації. Білі фермери, які володіли землею станом на початок дії реформи 2000 року, були повідомлені про 90-денний строк, протягом якого вони повинні були звільнити свої господарства. Згодом передбачалася сплата компенсації, проте лише за земельні поліпшення, а не за полишені земельні ділянки. Компенсація повинна була провадитись із розстрочкою в 5 років і з можливістю конвертації боргу в земельні бони. Програма реформи 2000 року загалом характеризувалася порушеннями прав людини та принципу верховенства права. В той час як проголошувалася 99-річна оренда з правом викупу для усіх, хто мав отримати земельні ділянки в період реформи, в реальності такі особи могли отримувати різні види тимчасових дозволів, які уряд лише мав намір пізніше перетворити на безстрокову оренду [21]. В грудні 2000 Спілка фермерів виграла в Верховному суді Зімбабве процес щодо неконституційності програми реформи 2000 року та отримала наказ суду, що забороняв її продовження. Водночас роком пізніше уряд скорегував зміст заходів, що дозволили продовжити розпочатий процес перерозподілу земель. Програма реформи не зважала на критерії вилучення земель, зафіксовані у 1992 році. Більше того, деякі нові «фермери», отримавши до 1600 га землі, самовільно ділили їх на невеликі ділянки, що було заборонено законодавчо: після вивільнення земель фермерами відбувалося їх зайняття кожним бажаючим, оскільки уряд не мав необхідних ресурсів впорядкування даного процесу [22]. Реалізація програми реформи 2000 року призвела до перерозподілу 80% земель білих фермерів фактично за расистським принципом без дотримання положень, проголошених на початку земельних перетворень. Юридичне гарантування набутих прав було відсутнє, залишились без роботи близько 250 тис. працівників колишніх фермерських господарств. Важливо відзначити, що спочатку уряд, пропонуючи у травні 2000 розглядувану програму, ставив за ціль перерозподілити 5 млн. га, тоді як під вибори 2002 року бажана цифра збільшилась до 8,3 млн. га [23]. Це є одним з яскравих свідчень політизації про© Р.І. Марусенко, 2012 © Академія адвокатури України, 2012

цесу, недостатньої розробленості механізмів перерозподілу, що згодом відбилося на його наслідках. Заплановані обсяги викупу земель досягнуті не були, низький рівень кооперації з білими фермерами та недостатня прозорість призвели до відмови фінансових донорів від фінансування реформаційних заходів. В результаті 5% населення були переселені на вилучені урядом землі протягом 1980–2000 років, і лише 3% протягом дії програми земельної реформи 2000 року. Програма земельної реформи 2000 року спричинила гіперінфляцію, яка призвела до знищення національної валюти у 2009 році. Станом на 2009 рік гостро стояло питання забезпечення прав на землю, виплати компенсацій, інтенсифікації планування раціонального землекористування. В той час як реалізація заходів реформи 2000 року була в розпалі, уряд ініціював проведення аудиту земель для виявлення невикористовуваних ділянок, накладання меж ділянок, фактів видачі документів на одну земельну ділянку різним особам, нелегальних об’єднань та поділу земель тощо. В 2010 Європейський союз при підтримці Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй почали здійснення іншого земельного аудиту з метою узгодження реєстру земель після хаотичних трансакцій, що мали місце внаслідок заходів реформи 2000 року. З’ясувалося, що оскільки дані реформаційних заходів збирались на місцевому рівні, їх необхідно обробити та централізувати. Подальша робота була зосереджена в основному в частині консультацій та розробки стратегії подальших дій з урахуванням досвіду земельних перетворень в регіоні та результатів земельного аудиту. На даний час система прав на землю налічує такі основні права: −− право власності (держави та приватних осіб), що різниться за змістом та характером гарантування (state land & freehold titles); −− традиційний узуфрукт на землях держави (traditional usufruct on state land) – землі традиційної громади, використовувані на підставі принципів звичаєвого права; −− довго та короткострокова оренда (lease); −− листи-дозволи (offer letter) як тимчасове право на зайняття ділянки з подальшою можливістю перетворення в орендне землекористування ділянок, наданих здебільшого за моделлю А2 реформи 2000 року;

| 05

Часопис Академії адвокатури України – #17 (4’2012) −− дозволи на переселення (permits) для користування за моделлю А1 [24]. Право власності та речові права на земельні ділянки підлягають реєстрації [25]. Реєстратор здійснює реєстрацію на підставі лише нотаріально завірених документів. Угода про перехід права в цілому повинна містити як мінімум дату, опис ділянки, опис додаткових умов (за наявності), а також план ділянки, підписаний землевпорядником. Причому за загальним правилом одна угода має стосуватись дише одного об’єкта. Відповідно до Акта про реєстри правочинів 1959 року (Deeds registries act, ст. 6) виправлення помилок в реєстрі щодо найменування суб’єкта, об’єкта права, опису тощо є можливим за письмовою заявою особи або за наказом суду. Скасування записів щодо прав та їх переходу можливе лише на підставі наказу суду. Сервітут може бути встановлений на користь одного, декількох власників, а також необмеженого кола осіб (публічний). Персональні сервітути обмежуються тільки часом життя особи (не спадкуються). Чинна редакція Конституції Зімбабве передбачає, що земельні ділянки можуть викупатись державою для сільськогосподарських та деяких інших потреб зі сплатою справедливої компенсації до або у розумний строк після переходу права на них. Суб’єкт права на земельну ділянку може звернутись до суду з проханням її повернути, якщо суд не підтвердить необхідність викупу. Можливість викупу земельних ділянок в тексті самої Конституції пояснюється історичною несправедливістю – колонізацією, наслідки якої можуть бути виправлені, зокрема, шляхом викупу земель для вказаних вище суспільних потреб (ст. 16А Конституції) [26]. Ця ж аргументація дозволяє вилучення без відшкодування (за винятком поліпшень) ділянок з переліку, складеного до 2005 року, який є додатком до Конституції. Цей перелік стосується земель, які свого часу були передані вже згаданим вище фермерам для виробництва сільгосппродукції. Цікаво, що незважаючи на перерозподіл земель за ознакою національності, Акт про реєстри правочинів забороняє включення до угод про перехід прав умов щодо обмежень за знаками раси, кольору, належності особи до певного племені (ст. 63). З іншого боку, спостерігаються особливості за ознаками статі – заміжні жінки мають право вчиняти правочини лише «за допомогою чоловіка». Відповідно до Акта про реєстрацію титулів і дерелікцію 1881 року (Titles Registration and Derelict Lands Act) [27] передбачається можливість зареє© Р.І. Марусенко, 2012 © Академія адвокатури України, 2012

струвати право на земельну ділянку при посередництві Верховного суду, якщо це неможливо зробити іншим чином внаслідок смерті відчужувача, визнання його недієздатним, неплатоспроможності за заявою зацікавленого в реєстрації титулу набувача (ст.ст. 3, 4, 13). Цим же документом дозволяється клопотати перед судом про припинення прав на полишену земельну ділянку шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру правочинів, якщо протягом п’яти років не відбувається сплати необхідних платежів чи користування нею, та власник не може бути знайдений. Загалом серед маркерів здійсненності того чи іншого права на земельну ділянку, його гарантованості дослідники виокремлюють можливість користування ділянкою, відчуження, право на усунення третіх осіб від можливості користування та відчуження ділянки, а також гарантування права за допомогою адміністративних, судових та інших механізмів [24]. Іншим заходом підвищення ефективності використання земель є передбачений Актом про умови користування 1900 року (Land Occupation Conditions Act) [28] механізм позбавлення права особи, яка не використовує надану їй ділянку протягом визначеного періоду. Акт передбачає чіткий перелік умов, дотримання яких вважається використанням, а недотримання – призводить до переходу права на ділянку до держави. Проблеми надання земельної ділянки вдруге чи втретє, що нерідко має місце в Україні, а також накладання меж, в Зімбабве покликані усуватись механізмом обов’язкового публічного оголошення про розробку схеми новоствореної земельної ділянки (генерального плану декількох ділянок) та надання двотижневого строку для подання заперечень з боку зацікавлених осіб, про що йдеться в Акті про землевпорядкування 1932 року (Land Survey Act, ст.ст. 19, 31) [29]. Даний документ також містить механізм виправлення помилок в схемі земельної ділянки, а так само, чого бракує Україні, процедуру розробки та затвердження нових схем, якщо помилка вплинула на велику кількість ділянок. Цікавою особливістю, яку не можна оминути увагою, є існування в Зімбабве межових судів, що передбачається Актом про огороджування 1976 року (Fencing Act) [30]. Компетенція таких судів здебільшого стосується правил добросусідства у відношенні спільних межових споруд. Підсумовуючи аналіз сучасного стану, варто зазначити, що відсутність узгодженої нормативної бази земельної реформи стала вагомим чинником нестабільності. Правове регулювання здебільшого об-

| 06

Часопис Академії адвокатури України – #17 (4’2012) слуговувало потребу та визначало особливості примусового вилучення земель, умови їх перерозподілу. Водночас механізми гарантування наданих прав, як і правове регулювання режиму здійснення останніх, відсутні. На даний час такий «справедливий» перерозподіл земель має наслідком, як відмічають дослідники, досить спотворені результати, коли землі ферм опинилися у власності відомих політиків, суддів, чиновників тощо (голова Сенату має шість ферм, міністр місцевого самоврядування володіє п’ятьма і т.п.) [31, 19]. На сьогодні стверджується, що країна протягом останніх двох років виходить з кризи, яка мала місце. Хоча економіка зазнала значних втрат, а кількість виробленої продукції незрівнянно менша, проте розподіл земель дослідники вважають справедливішим [32]. Зазираючи в майбутнє земельних перетворень та оцінюючи перспективи їх завершення, варто також звернути увагу на наявні законопроекти. Так, проект нової Конституції Зімбабве від 18.07.2012, який наразі активно обговорюється, фактично спрямований на подальшу реалізацію ідеї невідворотної передачі земель білих фермерів корінному населенню. Так, ст. 4.29 проекту передбачає, що сільськогосподарські землі можуть вилучатися для суспільних потреб з метою подальшого використання для розселення, сільськогосподарських та інших потреб без компенсації їх вартості, за винятком виконаних поліпшень. Цікавим є закріплення положення про те, що особа не зможе звертатись до суду з питань компенсації вартості землі, а суд не вправі задовольняти такі клопотання (ч. (3) ст. 4.29). Така дивна, на перший погляд, норма розтлумачується в подальших положеннях проекту, де як і в нормах чинної конституції закріплено, що землі опинились в руках колонізаторів незаконно і мають бути повернуті. Крім того, всі зобов’язання по оплаті земель, котрі вилучаються, проголошені попередньою владою до прийняття розглядуваного законопроекту (див. вище), вважаються погашеними (за виключенням земель, викуплених у корінних зімбабвійців – ст. 16.8). Разом із тим, норми проекту забороняють державі відчужувати в однієї особи більше однієї сільськогосподарської ділянки [33]. Підсумовуючи викладене, варто зазначити, що стратегічний курс на реформування, взятий державою, кардинально не змінений і у проекті нової Конституції. Загалом земельна реформа була розпочата і проводилась в період політичних перетворень в країні і © Р.І. Марусенко, 2012 © Академія адвокатури України, 2012

містила істотну ідеологічну складову. Відтак, з часом, натхнення і бажання щось покращити спричинили хаос. Клас майбутніх селях створений не був – на відміну від білих фермерів (які забезпечували 90% сільськогосподарських потреб країни) селяни лишались за межею бідності, не мали досвіду обробки земель в промислових масштабах, елементарної техніки та навичок господарювання. Усе це вилилось в наймасштабнішу кризу в країні, котра історично залежала від експорту власної сільгосппродукції і раптово втратила цей ресурс. Зімбабве здійснило спробу лише перерозподілити землю, яка була несправедливо розподілена за расовим принципом. Президент Мугабі казав: «єдина найбільша проблема, яку слід вирішити – перерозподіл земель» [14, 14]. Водночас, земельна реформа як така повинна включати багато питань, вирішення яких було відкладено: це не лише перерозподіл земель, а й врегулювання питання про права на землю, ефективність землекористування та виробництва сільськогосподарської продукції, управління галуззю, що підтверджують висновки і інших дослідників [34]. Останні компоненти, лишившись поза увагою уряду, не дозволили країні без потрясінь здійснити реформування лише в одному вимірі – перерозподілити землю без негативних наслідків. І це цілком логічно, адже вони взаємообумовлені, а економіка Зімбабве історично зорієнтована та тримається на експорті власної сільськогосподарської продукції, яку виробляли переважно суб’єкти, землі яких підлягали перерозподілу. Вважаємо, що ідеологічна складова реформи у вигляді бажаного блискавично швидкого та без зайвих зусиль перерозподілу земель без урахування інших компонентів земельної реформи, необхідних, хоча й не завжди зручних для ревізії, і спричинила наслідки, описані вище. При порівнянні викладеної ситуації з вітчизняною вбачається багато спільного: відсутність єдиної концепції реформування, «ручний» перерозподіл земель за дозвільним типом, неготовність отримати землю тими, кому держава її планувала передати, мораторій на здійснення власниками окремих правомочностей, неможливість запуску ринкових механізмів у вигляді іпотечного кредитування, корупція у сфері перерозподілу земель, прагнення здійснити реформування за рахунок зовнішніх фінансових ресурсів, політична складова тощо. В контексті реформування земельного законодавства України слід зазначити, що тільки-но заплановані реформаційні заходи, а так само ті, які довгий час не здійснюються, хоча й вкрай необхідні, можуть бути

| 07

Часопис Академії адвокатури України – #17 (4’2012) сплановані з урахуванням окремих наслідків реформаційних заходів, проаналізованих у даній публікації. Крім того, на наше переконання, викладений аналіз може стати основою для подальшої роботи з опра-

цювання іноземного досвіду реформування земельних відносин з метою розробки перспективних актів земельного законодавства та вдосконалення чинного законодавчого масиву.

Л І Т Е РАТ У РА : 1. Закони України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури відведення земельних ділянок та зміни їх цільового призначення» від 02.10.2012 № 5395-VI; «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 № 5245-VI; «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції господарської діяльності з проведення робіт із землеустрою та землеоціночних робіт» від 02.10.2012 № 5394-VI та ін. 2. Постанова КМУ «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення заходів з проведення земельної реформи» від 9.03.2011 № 219; Розпорядження КМУ «Про затвердження плану дій з проведення земельної реформи та створення прозорого ринку земель сільськогосподарського призначення» від 26.10.2011 № 072-р та ін. 3. Southern Rhodesia Order in Council, 20.10.1898. Schedule. Native Regulations [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.rhodesia.me.uk/documents/ OrderInCouncil1898.pdf 4. Paradzayi C. Land Renure in Zimbabwe’s Post Agrarian Reform. Strategic Integration of Surveying Services. FIG Working Week, Hong Kong, 13–17 may 2007. – 6 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: fig.net 5. Settled Estates Leasing Act, 1876 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: parlzim.gov.zw 6. Chitsike F. Critical analysis of the land reform programme in Zimbabwe [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.fig.net/pub/morocco/ proceedings/TS4/TS4_4_chitsike.pdf 7. Njaya T. and Mazuru N. Land Reform Process and Property Rights in Zimbabwe: Constraints and Future Prospects (1980–2002) // Journal of Sustainable Development in Africa. – 2010. – Volume 12. – No. 4. – Р. 164–185. © Р.І. Марусенко, 2012 © Академія адвокатури України, 2012

8. Land Appointment Act, 1930 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www. mtholyoke.edu/~kmori/zimbabwe/The%20Land%20 Apportionment%20Act.html 9. Burns J. Zimbabwe (Southern Rhodesia): Urbanization and Conflict, 1940s [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://patachu.com/ zimbabwe-southern-rhodesia-urbanization-and-conflict1940s/ 10. Blume A. Land Tenure in Rural Zimbabwe. An Outline of Problems. – Zimbabwe, 1996. – 38 p. 11. Matondi P.B., Dekker M. Land Rights and Tenure Security in Zimbabwe’s Post Fast Track Land Reform Programme. March 2011 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: landgovernance.org 12. Rukuni M. Land tenure, governance and prospects for sustainable development in Africa [Електронний ресурс]. – Режим доступу: sokowanele.com 13. Ncube G. T. Crisis of communal leadership: Postcolonial local government reform and administrative conflict with traditional authorities in the communal areas of Zimbabwe, 1980–2008 // African Journal of History and Culture Vol. 3(6), July 2011 p. 89–95 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www. academicjournals.org/AJHC 14. Bertus De Villiers Land reform: Issues and challenges A comparative overview of experiences in Zimbabwe, Namibia, South Africa and Australia. – Johannesburg. – 2003. – 176 р. 15. Summary of the Independence Constitution. – London, 1979. – Annex C, Sect. 5 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: Rhodesia.nl/lanc1.html 16. Amendment №11 (Act. 30 of 1990) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: aceproject.org/ ero-en/regions/africa/ZW/Constitution%20of%20 Zimbabwe%201980.pdf 17. Land Acquisition Act № 3 1992 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.law.co.zw/index.php/ revenue/doc_download/1492-land-acquisition-act.html

| 08

Часопис Академії адвокатури України – #17 (4’2012) 18. Fast Track Land Reform in Zimbabwe // Human Rights Watch. – March 2002. – Vol. 14. – No. 1.

25. Deeds registries act, 1959 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: parlzim.gov.zw

19. Constitution of Zimbabwe as amended at 30th October, 2007, up to and including amendments made by Constitution of Zimbabwe (Amendment) No. 18 Act, 2007 (Act No. 11 of 2007) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://aceproject.org/ero-en/regions/ africa/ZW/zimbabwe-constitution-of-zimbabwe-2008-1

26. Constitution of Zimbabwe as amended at 30th October, 2007, up to and including amendments made by Constitution of Zimbabwe (Amendment) No. 18 Act, 2007 (Act No. 11 of 2007) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://aceproject.org/ero-en/regions/ africa/ZW/zimbabwe-constitution-of-zimbabwe-2008-1

20. Coldham S. Statute note. Land Acquisition Amendment Act, 2000 // Journal of African Law. – Volume 45. – Issue 02. – October 2001. – Р. 227–229.

27. Titles Registration and Derelict Lands Act, 1881 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www. parlzim.gov.zw

21. Zikhali P. Fast Track Land Reform, Tenure Security, and Investments in Zimbabwe [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://docs.google.com/viewer?a=v& q=cache:r2dGuGK5ULEJ:www.rff.org/rff/documents/ efd-dp-08-23.pdf+&hl=uk&gl=ua&pid=bl&srcid=AD GEESiWEGSPmcyDaRk4_n0r41ZlpLpbuFIS45RJ5A WaziPDFQ42L6Fv0hN9f_zYkzgk6s3PBlrhwcK3w9g4 YgSEPTsfjQjitUUN8V2HHlPvia0gmclEChOW8NUe F4m9kgbN-eVuVh2&sig=AHIEtbS0sFmg8x6BZ_n5_ Q8R4QJfuNl4OQ

28. Land Occupation Conditions Act, 1900 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: parlzim.gov.zw

22. Bara E. Tension high on occupied farms, says CFU // The Daily News, December 25, 2000 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: zimbabwesituation.com/ dec27.html

32. Polgreen L. In Zimbabwe Land Takeover, a Golden Lining // New York Times. – July 20, 2012

29. Land Survey Act, 1932 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: parlzim.gov.zw 30. Fencing Act, 1976 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: parlzim.gov.zw 31. Hawkins Т. Land reform and Zimbabwe’s lost decade // Africa in Fact. – November 2012. – Issue 6. – Р. 17–22.

23. Zhou S. Insights into the polisy and legislation on land reform in Zimbabwe & their implication to surveyors [Електронний ресурс]. – Режим доступу: fig.net

33. Constitution of Zimbabwe (draft 17 July 2012) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.swradioafrica.com/Documents/Final%20 Consolidated%20Draft%20Constitution%2018%20 July%202012.pdf

24. Rukuni M. Why Zimbabwe needs to maintain а multi-form land tenure system. – 17.07.2012 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: Sokwanele.com/ node/2392

34. Мірошниченко А., Пушкар П. Правові аспекти земельних реформ у країнах Азії та Африки // Підприємництво, господарство і право . – 2009. – № 4. – С. 70.

ОПЫТ ЗЕМЕЛЬНО-ПРАВОВЫХ ПРЕОБРАЗОВАНИЙ В РЕСПУБЛИКЕ ЗИМБАБВЕ

REPUBLIC OF ZIMBABWE’S EXPERIENCE OF TRANSFORMING OF LAND LAW REGULATIONS

Марусенко Р.И.

Marusenko R.I.

Аннотация: Анализируется история земельноправового регулирования. Раскрыта система прав на землю. Уделено внимание исследованию моделей и следствий земельной реформы. Ключевые слова: земельная реформа, права на землю, зарубежный опыт.

Summary: History of land law regulation is analyzed. System of rights in land is examined. Attention is paid on investigation of models and consequences of land reform. Keywords: land reform, rights in land, legal regulation in foreign countries.

| 09