Litopy samovydca by Nazar

АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНСЬКОЇ РСР ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ

Д Ж Е Р Е Л А З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

Р е д а к ц і й н а

к о л е г і я :

а к а д е м і к А Н УРСР А . Д .

СКАБА

ч л е н - к о р е с п о н д е н т А Н У Р С Р І. О . д о к т о р і с т о р и ч н и х н а у к В. А .

(відповідальний ГУРЖІЙ,

ДЯДИЧЕНКО

редактор),

і ітопис

самовидця ВИДАННЯ

ПІДГОТУВАВ

К А Н Д И Д А Т Ф І Л О Л О Г І Ч Н И Х Н А У К Я. І. Д З И Р А

ВИДАВНИЦТВО

«НАУКОВА

ДУМКА»

КИЇВ -

1971

9(c)14 Л64

Л і т о п и с Самовидця — одна з найвидатніших історіографічних пам'яток і одне з найдостовірніших історичних д ж е р е л XVII ст., самобутня й оригінальна пам'ятка української мови та літерату ри. Як історичне д ж е р е л о ,

написане очевидцем, літопис містить

цінні фактичні відомості з історії українського, б і л о р у с ь к о г о , ро сійського, польського та інших народів другої половини XVII ст. Багато з цих відомостей мають унікальний характер. Видання р о з р а х о в а н е на істориків, ф і л о л о г і в ,

етнографів,

викладачів та студентів в у з і в , учителів і широке коло читачів.

Рецензент кандидат історичних наук / . Л

Бутич

Редакція історичної та археологічної літератури Зав

1-6-4

2«— 7и,,1

редакцією Г. М.

Терлецька

ПЕРЕДМОВА

У радянській історичній науці чільне місце посідає д ж е р е л о знавство, їх

яке д о с л і д ж у є й а н а л і з у є

походження,

особливості

достовірність,

відбиття

документальні

фактичну

ними дійсності,

матеріали,

цінність,

розробляє

розкриває

методику

ви

вчення, а н а л і з у та використання ї х . Як відомо,

кожному

періоду

історії

властиве певне

історичних д ж е р е л , зміст і форма яких обумовлені суспільного культури,

ладу,

відповідним

технікою

письма

рівнем

коло

характером

матеріальної і духовної

тощо. Д л я

вивчення

історичного

процесу як єдиного цілого н е о б х і д н е д о с л і д ж е н н я різних видів д ж е р е л , в яких відбилась вся с у к у п н і с т ь явищ с у с п і л ь н о г о жит т я , всі його сторони в їх в з а є м о з в ' я з к у і взаємообумовленості. К о ж ний вид документальних матеріалів сторони історичного Основоположники широко

по-своєму розкриває п е в н і !

процесу. марксизму-ленінізму

використовували

в своїх

працях

глибоко вивчали і історичні

джерела.

Значну увагу К. Маркса, Ф. Енгельса і В. І. Л е н і н а привертали праці окремих видатних

російських та у к р а ї н с ь к и х

істориків,

наукові праці яких б а з у ю т ь с я на багатій історичній д ж е р е л ь н і й основі, в тому числі й літописах. В . І. Л е н і н у к а з у в а в

на те, що праці б у р ж у а з н и х

вчених

у спеціальних г а л у з я х окремих наук, у тому числі й історичної, можуть

мати

основу. Тому

цінні

фактичні

він настійно

матеріали,

вимагав

від

солідну

джерельну

дослідників-марксистів

грунтовно і глибоко оволодівати досягненнями б у р ж у а з н о ї

нау

ки, засвоїти все те цінне, що є в історіографії м и н у л и х епох. Радянські

історики всебічно вивчають документальні

рела. Марксистсько-ленінська

історична

наука

дже

спадкоємцем

і продовжувачем прогресивних течій у розвитку д ж е р е л о з н а в с т в а . З а роки Радянської влади багато з р о б л е н о щодо виявлення, вивчення

і видання

джерел.

Велика

Жовтнева

соціалістична

революція відкрила широкі можливості для розвитку археогра-

фії. З того часу документальні багатства почали інтенсивно ви користовуватися радянською історичною наукою. Завдяки ленінському декретові «Про р е о р г а н і з а ц і ю і центра л і з а ц і ю архівної справи» (1.VI 1918) б у в створений єдиний

дер

жавний архівний фонд. У свою чергу, Рада Н а р о д н и х

Комісарів

У Р С Р у квітні 1920 р . прийняла спеціальну у х в а л у

п р о наці

о н а л і з а ц і ю і ц е н т р а л і з а ц і ю архівної справи на У к р а ї н і . Археографічну роботу вели спеціальні науково-видавничі від діли комісій по історії Жовтневої революції комісій з історії комсомолу, комісій профів)

спільно

іншими

закладами.

водили

наукові

Р К П (б) (істпартів),

з історії

Головархівом, Музеєм

З н а ч н у роботу в галузі

заклади

АН УРСР,

профспілок (іст-

революції

У Р С Р та

археографії

зокрема

про

організована

1919 р. Археографічна комісія. Радянські археографи створили багату документальну для вивчення вітчизняної та з а р у б і ж н о ї ють історичну

історії.

базу

Вони збагачу

науку цінними матеріалами з історії економічного,

політичного та культурного

розвитку

народів Росії,

з історії

їх боротьби проти соціального та національного гніту, за встанов лення і зміцнення влади Р а д , з а п о б у д о в у с о ц і а л і з м у і комуніз му в С Р С Р . У ж е в перші роки Радянської влади б у л о видано р я д доку ментальних з б і р н и к і в , а т а к о ж о п у б л і к о в а н о значну

кількість

історичних матеріалів у ж у р н а л а х . Згодом археографічна робота розширюється

і поглиблюється.

Рік у

рік збільшується

кіль

кість наукових археографічних видань, збагачується ї х тематика. Серед о п у б л і к о в а н и х

на Україні документальних збірників

с л і д назвати: «Український археографічний збірник» ( К . , 1927); «Українські грамоти» ( К . , 1928); «Історія України в документах і матеріалах» ( К . , 1939, 1941); «Воссоединение Украины с Россией» (М.,

1953,

1954); «Революція

1955); «Великая

Октябрьская

1905—1907 pp. на Україні» ( К . , социалистическая

революция на

Украине» ( К . , 1957); «Радянське будівництво на Україні в роки громадянської війни» (К., 1957, 1962); « К у л ь т у р н е будівництво в Українській РСР. 1917—1960»

( К . , 1957, 1961); «Під прапором

Жовтня» (Львів, 1957, 1964, 1967); «Шляхом Жовтня» ( У ж г о р о д , 1959); «Рабочее д в и ж е н и е на У к р а и н е в годы

революционного

подъема. 1910—1914 гг.» ( К . , 1960); «Отмена крепостного права на Украине» ( К , 1961); «Промышленность и рабочий класс Укра инской ССР в период восстановления народного хозяйства» ( К . , 1964); «Суспільно-політичний

р у х на Україні в 1856—1864 рр.»

( К . , 1963, 1964); «Історія колективізації сільського господарства У к р а ї н с ь к о ї РСР.

1917—1937»

( К . , 1962, 1965);

«Гражданская

война на Украине. 1918—1920» ( К . , 1967). Всі ці видання діста ли високу товують хівів,

оцінку

наукової

громадськості, ї х широко викорис

науковці, викладачі, с т у д е н т и , працівники м у з е ї в , ар

пропагандисти.

Проте д ж е р е л ь н і матеріали досі д р у к у в а л и с ь в основному в тематичному плані. Д а в н о назріла потреба опублікувати цілу серію

важливих

документів

до

основних етапів історії укра

ї н с ь к о г о народу. Ц е дасть можливість значно розширити докумен тальну базу

історичних д о с л і д ж е н ь , збагатити ї х

додатковими

фактами, даними. До

серії

повинні

ввійти: л і т о п и с и ,

хроніки,

щоденники,

д і а р і у ш і , мемуари, записи ч у ж о з е м ц і в тощо. Серед у к р а ї н с ь к и х д ж е р е л м и н у л и х періодів особливе місце з а й м а ю т ь літописи. Своєрідність цих д ж е р е л

полягає в тому,

щ о вони є пам'ятками не тільки історіографії, а й літературознав ства.

Цінними

історичними

джерелами

історії

України

до

X V I I ст. є так звані з а х і д н о р у с ь к і літописи, о с о б л и в о Супра•сльський, Б а р к у л а б і в с ь к и й і Б и х о в ц я .

С е р е д у к р а ї н с ь к и х лі

т о п и с і в важливими д ж е р е л а м и є т а к о ж Густинський, кий, М е ж и г і р с ь к и й , л і т о п и с и , хроніка

Острозький,

Леонтія

Підгорецький,

Боболинського

та

Львівсь

Хмільницький

ін.

цих

ц я х є відомості про виникнення українського козацтва, кі повстання, кою

Брестську

державою, Окрему

унію,

Польщею,

групу

пра

селянсь

відносини України з Російсь

Кримським

ханством, Туреччиною.

становлять козацько-старшинські

літописи

X V I I — X V I I I ст. Автори ї х використали широке коло д ж е р е л : щоденники

очевидців

і учасників подій, літописні

грамоти, у н і в е р с а л и , польські

матеріали,

хроніки та ін. Найцінніші

відо

мості з історії У к р а ї н и XVII — початку XVIII ст. подають лі тописи Самовидця, Г. Граб'янки, С. Величка. У них широко роз повідається 1654

pp.,

про визвольну

його боротьбу

війну українського

проти

народу

польсько-шляхетських,

1648— турець

ко-татарських з а г а р б н и к і в , містяться дані про селянсько-козаць кі повстання на Україні в другій половині

XVII ст. і на початку

XVIII ст., зібрані факти з історії Росії, Польщі, Швеції, Угор щ и н и , Молдавії,

Волощини,

Криму,

Туреччини.

Відомими історичними джерелами XVII—XVIII ст. є київсь кий

«Синопсис»,

хроніка

Ф.

Сафоновича,

«Коротке

описання

М а л о р о с і ї » , «Короткий літопис Малої Росії» В . Р у б а н а , літопис Я- Л и з о г у б а , праці П.Симоновського, С. Лукомського, Г. Міллера, С . Мишецького, О. Рігельмана, «История руссов».

Хоч частина

названих праць має компілятивний характер, проте вони є також джерелами Певне

з історії України та історіографії. значення

для

пізнання

минулого

України

мають

м е м у а р и X V I — X V I I ст. Вони великою мірою доповнюють

того

часні літописи і х р о н і к и , а т а к о ж дають уявлення про ідейно-по л і т и ч н і та історичні погляди представників тих чи інших

кіл

панівних класів. З історії У к р а ї н и X V I — X V I I ст. є значна кіль кість мемуарів, написаних п е р е в а ж н о іноземцями. Д о них нале ж а т ь мемуари Михалона Литвина, француза Блеза де В і ж е н е р а , [польського шляхтича Л е о н а р д а Городецького, щоденники

Еріха

Л я с о т и , Г. Боплана, Й . Єрлича, Якова Собеського, домінікансь кого ченця Симеона Окольського, К . Г. Гаммердерфера, Й . К- Е н геля. Серед д ж е р е л XVIII с т . українського п о х о д ж е н н я

можна

назвати мемуари М. Х а н е н к а , Я . Марковича, П . Апостола. Я к і більшість видатних пам'яток давньої української історіо графії,

літописи через певні історичні

обставини

кілька

сторіч

п р о л е ж а л и (а деякі і досі зберігаються) у рукописах. Частина з них дійшла д о наших днів у р і з н и х п і з н і ш и х списках, чимало загинуло

назавжди.

Л и ш е з 40-х років X I X с т . почалося п у б л і к у в а н н я ц и х важ ливих

історичних д ж е р е л . З багатьох українських літописів у

свій час були опубліковані: «Летопись Самовидца» «Летописное

повествование

Малой

(М., 1847), «Летопись Самоила Величка»

России»

( М . , 1846),

О. Рігельмана

( К . , 1848, 1853,

1855,

1864), «Летопись Грабянки» ( К . , 1854), «Краткое описание Ма лороссии» ( К . , 1878). Проте ці видання були малотиражні. мають

чимало текстуальних

перекручень,

неточностей,

Вони у них

не враховані всі списки, немає н а л е ж н и х коментарів, сам текст передавався б е з наукових правил публікації документів. В р а х о в у ю ч и важливість цих д ж е р е л , а т а к о ж те, що поперед ні видання АН УРСР

ї х стали бібліографічною рідкістю, Інститут історії запланував підготувати

і опублікувати

найближчим

часом, крім «Літопису Самовидця», який відкриває серію « Д ж е рела з історії

України», літописи

Г. Граб'янки,

С. В е л и ч к а ,

«Короткий опис Малоросії» і Густинський літопис. Видання відповідні

кожного

літопису

матиме

ґрунтовну

передмову,

коментарі, ілюстративний матеріал, іменний та гео

графічний покажчики.

Редакційна

колегія

ВСТУП Літопис як своєрідна форма історичного й літературного твору має свою давню традицію, що починається ще за часів Київської Русі. Загальновідомо, якого високого розвитку досягла літописна справа в межах теперішньої України у X I — X I I I ст. Літописна література дуже бурхливо розвивається за обставин, коли народ переживає великі події, що знаменують нову добу в його історії. Серед представників освічених шарів народу тоді з'являється потреба записати основні моменти цих подій. Щось подібне відбувалось і на Україні в другій половині X V I I ст. у зв'язку з соціальним і національним рухом українського народу, особливо його боротьбою проти польсько-шляхетського гніту. Українське літописання X V I I — X V I I I ст. поєднало літописні тра диції Київської Русі, широко використовуючи західноєвропейські джерела, насамперед польські, німецькі та французькі. Визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького проти шляхетської Польщі є центральною темою всіх українських літописів другої половини X V I I — X V I I I ст. З X V I I ст. до наших днів збереглось небагато літописних творів. Серед них можна назвати Хмільницький, Львівський, Чернігів ський, Густинський, Межигірський, «Хроніку» Сафоновича. Чимало літописів X V I I ст. загинуло, очевидно, назавжди, залишились тіль ки окремі згадки про них в літературі пізнішого часу. Однією з найвидатніших історіографічних пам'яток і одним з найдостовірніших історичних джерел X V I I ст. є літопис Само видця. Ця пам'ятка має цілком світський, загальноукраїнський характер. Поряд з іншими літописними творами початку XVIII ст., такими, як ліюписи Граб'янки і Величка, праця Самовидця є чи не винятковим за своєю самобутністю й оригінальністю явищем української писемності X V I I ст. Як історичне джерело (його автор був очевидцем подій) літопис Самовидця містить пові домлення про такі події і явища, які не збереглися в жодних доку ментах або ж передані тенденційно, з фактичними помилками. Мова і стиль літопису Самовидця позбавлені книжності, риторичних

прикрас і впливу польської чи латинської літератури. Автор не дотримується літописної стильової традиції, яка тоді була поши рена на Україні. Літопис Самовидця привертає пильну увагу істориків, літера турознавців, мовознавців, любителів старовини. Як історичне дже рело його не обминає жоден історик, що вивчає історію україн ського народу другої половини X V I I ст. Літопис Самовидця за лишив глибокий слід в українській історіографії та літературі X V I I I — X X ст. Високу оцінку праці Самовидця дали відомі українські історики, філологи, письменники: Т. Шевченко, О. Бодянський, М. Макси мович, М. Костомаров, О. Левицький, В. Іконников, І. Франко, Д. Багалій, Д. Яворницький, М. Возняк та ін. На відміну від інших літописів про цей твір є величезна науко ва критична література. Найважливішими працями про літопис Са мовидця є студія видатного історика, академіка АН УРСР О. Левицького та фундаментальна праця члена-кореспондента АН УРСР М. Петровського . Літопис Самовидця, як і інші українські літописи, до середини X I X ст. без назви та імені автора зберігався в списках. Його попу лярність обмежується, головним чином, першою половиною XVIII ст. Про це може свідчити кілька списків цієї пам'ятки, які дійшли до нас. Починаючи з другої половини X V I I I ст. літопис Самовидця витискується працею Граб'янки, і твір Самовидця залишається на довгий час забутим. І лише 1840 р. один із списків літопи су випадково потрапляє до рук молодого П. Куліша, який, за хопившись стилем викладу і поглядами автора, витрачає чимало зусиль, розшукуючи нові списки і популяризуючи літопис серед наукової громадськості. Заходами Куліша рукопис Самовидця 1846 р. був опублікований О. Бодянським у московських «Чтениях» . О. Бодянський, готу ючи рукопис Самовидця до друку, мав у своєму розпорядженні чотири списки: 1) список П. Куліша, який охоплював історичні події з найдавніших часів і закінчувався 1668 p.; 2) список М. Кос томарова (одержаний від харківського вчителя Третякова), який закінчується 1690 р . (у ньому пропущено опис історичних подій з 1683 по 1687 p.); 3) список у перекладі російською мовою (друга половина X V I I I ст.) з численними помилками (належав бібліотеці московського «Общества истории и древностей российских»); 4) список київського урядовця М. Юзефовича, що був перепи4

О. Л е в и ц к и й , Опыт исследования о летописи Самовидца.— У кн. «Летопись Самовидца по новооткрытым спискам», К . , 1878, стор. 1—75. ' М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Нариси історії У к р а ї н и XVII — по чатку XVIII століть, Х а р к і в , 1930, стор. 9—452. Летопись Самовидца о войнах Богдана Хмельницкого и о м е ж д о у с о б и я х , бывших в Малой России по его смерти, М., 1846. 3

саний у 40-х роках XIX ст. Списки Юзефовича й Куліша переписані з одного і того ж джерела. В основу свого видання Бодянський поклав список Куліша, хоча використав і решту списків, додавши до публікації примітки, заува ження, доповнення, різно читання, пояснення незро зумілих слів, іменний і гео графічний покажчики. Ко роткі передмови до видан ня написали П. Куліш та О. Бодянський. У цьому ви данні літопис починається описом подій з найдавніших часів, а кінчається 1734 ро ком. Другий видавець літопи су Самовидця Орест Левицьо. м. БОДЯНСЬКИЙ. кий три роки працював над новим виданням літопису, яке вийшло 1878 р. у Київській археогра фічній комісії . У розпорядженні Левицького, крім видання Бодянського, було два нововідкритих списки літопису — так звані Іскрицький та Козельський. Список, відомий під іменем Ковельсь кого, зберігався в рукописному збірнику полтавського полкового осавула Якова Ковельського (у родині відомого філософа-демократа і просвітителя Я. Козельського) разом з працею Граб'янки та іншими документами . Переписано його 1740 р. на Полтавщині. Список Іскрицького також зберігся в давньому рукописному збірнику, що належав бунчуковому товаришеві Петру Іскрицькому, 1

Летопись Самовидца по новооткрытым спискам, К . , 1878. Р у к о п и с в оправі на 182 аркушах, написаний українським скорописом по чатку XVIII ст. На останньому аркуші екслібрис: «С числа к н и г а с а у л а полкового полтавского Якова Козелского». Зміст рукопису: 1. Уривок з л і т о п и с у Граб'янки д о 1654 р. арк. З — 38. 2. Літописець короткий (хронологічний перелік подій у к р а ї н с ь к о ї історії з 862 по 1739 р.) арк. 39— 60. 3. Літопис Самовидця арк. 61—113. 4. Глухівські статті гетьмана Д . Многогрішного арк. 114—123. 5. Статті і чолобитна ніжинських міщан арк. 124—126. 6. Статті київських міщан арк. 126—127. 7. Вибори гетьмана І. Самойловича та статті арк. 129—143. 8. Вибори гетьмана І. Мазепи та коломацькі статті арк. 144—157. 9. Статті Богдана Хмельницького арк. 158—173. 10. Статті Юрія Хмельницького 1659 р . арк. 174—182. 8

а в XIX ст. його нащадкам — сім'ї Кулябків-Корешьких, яка прожи вала в Суразькому повіті на Чернігівщині. В оправленому збірнику на 198 аркушах, написаному україн ським скорописом початку X V I I I ст., вміщено такі матеріали! 1. Статья гетмана Богдана Хмелницкого 2. Статя гетмана Юрія Хмелницкого 3. Список с універсалу гетмана Богдана Хмелницкого 4. Коммиссія Гадяцкая и подтвержденіе коммиссії Гадяцкої 5. Копія с трактату вічного мира между его імператорским величеством и салтаном турским 1720 р. 6. О началі войн и Хмелницкого 7. Розговоры в царствії мертвых... между генералом лейтенантом Наганом Реїнтолтом фон Паткулем ... и между ба роном Георгом Генрихом фон Герцом... 8. Умисл Стефана Яворского иногда метрополита Рязанского и Муромского из его діла по смерти оставшогося Богословскаго «Камень віри» реченнаго, Листом партикулярним откритый в літо 1730. На перших аркушах рукопису по складах на кожній сторінці написано: «От книг бунчукового товариша Петра Іскрицкого рукою».

арк. 1—12. арк. 13—18. арк. 63—68. арк.71—77. арк.79—84. арк. 86—146.

арк. 150—178.

арк. 182—197.

арк. 1—20.

Список Іскрицького О. Левицький відносить до 1734 р. і цілком слушно вважає його за найдавніший і найближчий до оригіналу, що дало йому підставу зазначений список покласти в основу свого видання літопису. М. Максимович свідчить, що 1834 р. він мав два списки літо пису Самовидця, які потім загубилися, через що й не були вра ховані ні Бодянським, ні Левицьким під час видання . Слід зга дати, що один із списків літопису Самовидця був відомий україн ському історикові другої половини X V I I I ст. Олександрові Рігельманові, який переклав його російською мовою і дослівно заніс до своєї відомої праці про Україну. Отже, з шести списків літопису Самовидця тільки два (Іскрицького та Козельського) вчені відно сять до першої половини X V I I I ст. Решта розглядається як копії другої половини X V I I I — XIX ст. До того ж списки Юзефовича і російський є копіями з попередніх. Зіставляючи тексти списків, 1

М. М а к с и м о в и ч , Собрание сочинений, т. 1, К., 1876, crop. 525.

О. Левицький указує на порів няно невелику розбіжність між ними і ділить їх на дві групи: 1) списки повні — Іскрицького, Юзефовича і росій ський. Характерною рисою цих списків є те, що вони мають своєрідну вступну частину, в якій описуються історичні події до 1648 р.; 2) списки короткі — Ковель ського, Третякова і Куліша. Ці списки починаються описом по дій на Україні з 1648 р . До повних списків слід від нести і нововиявлений при під готовці цього видання список М. Судієнка. Загалом же літопис Само видця мав одну редакцію, яку тепер неможливо відновити. Од нак доповнення, вставки, роз О. І, ЛЕВИЦЬКИЙ. біжності в текстах списків свідчать, що всі вони не автентичні оригіналові. Отже, важко запев няти, що перший-ліпший рядок чи оригінальна думка належать обов'язково авторові праці. Все-таки за всіма ознаками до оригі налу найближче стоїть список Іскрицького. О. Левицький зробив спробу (і, треба сказати, вдалу) виявити справжній текст літопису, очистивши списки від пізніших допов нень і нашарувань. Він переконливо довів, що описи подій на Укра їні до 1648 р . і після 1702 p., які є у виданні Бодянського, було вне сено з іншого, пізнішого джерела — так званого «Короткого опису Малоросії». Усе це дало право Левицькому відкинути в своєму виданні вступну частину, тобто опис історичних подій до 1648 p., і кінцеву частину повної редакції списків, тобто подій, що відбу валися на Україні з 1703 до 1734 р. Справжній текст літопису, що безсумнівно належить Самовид цеві, О. Левицький хронологічно обмежує роками 1648—1702. З ци ми висновками Левицького погодились усі пізніші дослідники літо пису, зокрема й такий знавець цього питання, як М. Петровський . До речі, вперше звернули на це увагу П. Куліш і О. Бодянський. Отже, до рук згаданих дослідників і видавців літопису Самовидця потрапило шість списків, переписаних на Лівобережній Україні в середині X V I I I ст., а також у XIX ст. Серед них найдавнішим е 1

О. Л е в и ц к и й , Опыт исследования..., стор. 7—22. М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Нариси історії У к р а ї н и . . . ,

стор.

22.

список Іскрицького. Всі вони зазнали певних з м і н , скорочень і д о п о в н е н ь , тобто в у с і х с п и с к а х відбиті риси поглядів п е р е п и с у в а чів с е р е д и н и (і д р у г о ї п о л о в и н и X V I I I с т . Н а й я с к р а в і ш е це в и д н о н а п р и к л а д і праці О . Р і г е л ь м а н а . Твір Самовидця в і д першої д о останньої сторінки відбиває ж и в у атмосферу д р у г о ї половини X V I I ст. Т а к могла писати л ю д и н а , щ о була сучасником, очевидцем описаних подій. Це д а л о підставу Кулішеві ( о с о б л и в о р о з п о в і д і а в т о р а л і т о п и с у в і д п е р ш о ї о с о б и ) н а з в а т и т в і р л і т о п и с о м С а м о в и д ц я . П і д т а к и м іменем він і в і д о м и й у н а у ц і . П і д час д о с л і д ж е н н я цього л і т о п и с у відпадає така в а ж л и в а і важка проблема, характерна майже для всіх інших літописів, особ ливо X V I I I с т . , як проблема д ж е р е л . Основна суперечка м і ж д о с л і д н и к а м и л і т о п и с у Самовидця точи л а с я п е р е д у с і м з п р и в о д у т о г о , с в і д к о м чи у ч а с н и к о м я к и х к о н к р е т н и х п о д і й б у в а в т о р , щ о він м і г п о ч е р п н у т и в і д і н ш и х у ч а с н и к і в т а з усних переказів, оскільки, з а твердженням авторитетних істориків, у праці Самовидця в а ж к о вловити сліди використання ним д о к у м е н т і в к а н ц е л я р і ї Х м е л ь н и ц ь к о г о а б о ж п і з н і ш о ї д о б и , я к це с п о с т е р і г а є т ь с я в б а г а т ь о х і н ш и х л і т о п и с а х . С а м автор т і л ь к и в д в о х м і с ц я х г о в о р и т ь п р о о с о б и с т у п р и с у т н і с т ь п і д час п о д і й , з о к р е м а , н а п о х о р о н і н а к а з н о г о г е т ь м а н а І в а н а З о л о т а р е н к а в К о р с у н і 1655 р . : «Сам т а м был н н а б р а л е м ъ с я с т р а х у н е м а л о г о . . . , б о я с а м н а т о е с м о і р і ' л в той с к а р б н и ц і , як е щ е о г о н ь н е р о з ш и р н л ъ с я был», І п і д ч а с о б л о г и р о с і й с ь к и м и в і й с ь к а м и Р и г и 1656 р . , н а щ о автор «своїми о ч и м а с м о т р і л » . О . Л е в и ц ь к и й , н а п р и к л а д , в в а ж а в , щ о автор л і т о п и с у , к р і м з г а д а н и х п о д і й , б а ч и в т а к з в а н е « к о н о т о п с ь к е ч у д о » 1652 p., б у в п р и с у т н і й п і д ч а с о б л о г и і в з я т т я р о с і й с ь к и м и в і й с ь к а м и на чолі з ц а р е м О л е к с і є м М и х а й л о в и ч е м 1654 р . С м о л е н с ь к а , б р а в у ч а с т ь у п о х о д і л і в о б е р е ж н и х к о з а к і в п р о т и в і й с ь к а Ю р і я Х м е л ь н и ц ь к о г о 1662 p., б у в п р и с у т н і м н а ч о р н і й р а д і 1663 p . , с п о с т е р і г а в б о ї в і й с ь к Б р ю х о в е ц ь к о г о з а р м і є ю С . Я б л о н о в с ь к о г о п і д Б і л о ю Ц е р к в о ю 1665 p., б у в 1669 р . н а р а д і в Н о в г о р о д і - С і в е р с ь к о м у , н а я к і й о б р а л и геть м а н о м Д . М н о г о г р і ш н о г о , б р а в у ч а с т ь у к р и м с ь к и х п о х о д а х 1687 І 1689 р р . т а і н . Ц і д у м к и Л е в і ш ь к о г о п о д і л я л а ч а с т и н а а в т о р и т е т н и х учених. Однак свої твердження Левицький обґрунтовує лише текстуальним аналізом, і ї х легко заперечити. 1

Т р о х и інші т в е р д ж е н н я в и п л и в а ю т ь з гіпотези п р о о с о б у автора л і т о п и с у . Т а к , М. Петровський і М. Грушевський, які вбачають в авторові л і т о п и с у Р о м а н а Р а к у ш к у - Р о м а н о в с ь к о г о , свої з д о г а д к и підкріплюють біографією цієї о с о б и . В о н и , зокрема, твердять, щ о Самовидець-Ракушка б у в серед учасників зустрічі Виговського з К а р а м б е є м 1658 р . , у с к л а д і п о с о л ь с т в а в і д м. Н і ж и н а д о М о с к в и 1659 р . і с в і д к о м Б о р и с і в с ь к о ї к о м і с і ї , к е р у в а в п о д і л о м Н і ж и н с ь к о г о 2

О. .1 и в и ц к її Гі, Опыт исследования..., crop. 43—45. 'Микола П е т р о в с ь к и й , Нариси історії України.... стор. 134— 183; М. Г р у ш е в с к и й , Самовидш Руины її его ПОЗДІІЄІІІІЖС отражения, стор. 162-171.

п о л к у н а три о к р е м и х п о л к и 1663 p . , б р а в у ч а с т ь у п е р е говорах козацької старшини 1663 р. в Б а т у р и н і з д я к о м Башмаковим, б у в у складі посольства від митрополита Йосипа Тукальського до цар городського патр і ар х а 1670 р . Більшість дослідників, Ідучи з а Л е в и ц ь к и м , вва жає, що для написання ц ь о г о т в о р у автор м у с и в ви користовувати свої корот е н ькі записи про події 1648—1672 pp. Д р у г и м в а ж ливим джерелом, напевно, були свідчення очевидців, учасників подій. Тільки М. Петровськнй не погоджується з тверджен н я м , щ о а в т о р вів к о р о т е н ь к і д , . записи, а т а к о ж використо в у в а в інші д о к у м е н т и , р е є с т р и к и , х р о н і ч к и , к р і м з а п и с і в у цер ковних книгах (наприклад, п р о з а т е м н е н н я с о н ц я 1654 p.). Основним і єдиним д ж е р е л о м л і т о п и с у цей учений в в а ж а є власні с п о г а д и а в т о р а , я к и й д о 1668 р . п р о ж и в а в у Н і ж и н і , щ о б у в н а той ч а с полковим містом, важливим політичним і еко н о м і ч н и м ц е н т р о м Л і в о б е р е ж ж я , а 1669—1675 pp.— на П р а в о б е р е ж ж і в Б р а ц л а в і і з 1676 д о 1702 р . — з н о в у н а Л і в о б е р е ж ж і , в Стародубі, а також його участь у суспільному житті, особис ті с т о с у н к и з в и д а т н и м и п о л і т и ч н и м и д і я ч а м и , с п о г а д и у ч а с н и к і в т о щ о . П р о т е категоричне т в е р д ж е н н я Петровського викликає пев ний сумнів. Малоймовірно, щоб літописець зміг утримати в своїй п а м ' я т і п о д і ї т р ь о х д е с я т и р і ч і д о д р і б н и ц ь , рік з а р о к о м , х а й н а в і т ь з д е я к и м и п о м и л к а м и , ї х в і д т в о р и т и , о с о б л и в о і м е н а д і я ч і в , геогра фічні назви, в и х і д документів, події з а межами України і т . і н . Д о т о г о ж в о д н о м у місці з а 1676 р . п р и у в а ж н о м у в и в ч е н н і л і т о п и с у все ж м о ж н а п о б а ч и т и с л і д и к о р и с т у в а н н я а в т о р о м д р у к о в а н и ми д ж е р е л а м и , з о к р е м а к н и ж к о ю С и м е о н а П о л о ц ь к о г о п р о б о р о т ь б у з старообрядцями, він навіть цитує ї ї , П р о т е , щ о автор б у в п е в н о ю м і р о ю л ю д и н о ю к н и ж н о ю , з н а в трохи й дипломатичні папери, свідчать згадки про н и х , а також т е р м і н о л о г і я , слова іншомовного п о х о д ж е н н я (типу р е с п о н с , през и д і у м , юрнгелт, аліянс, аманат, елекція, інквізиція, креденс, мед і а т о р і н а в і т ь л а т и н с ь к е Magnus). Б Д Г Д Л 1 Й

Літопис Самовидця, стар. 123 (тут і далі посилання на сторінки цієї книжки).

Не виявивши писемних джерел у літопису, дослідники вважа ють, що праця Самовидця написана на основі його власних спосте режень (а деякі — і на основі записів), свідчень учасників подій, усних переказів, які автор уміло стилізував у своєрідну форму і таким чином нівелював різні сторонні впливи. Безпосередньо на сторінках пам'ятки не зазначено місце, де був написаний літопис або ж де проживав його автор. Відповідь і на це питання може дати лише текстологічний аналіз джерела. Перший видавець пам'ятки О. Бодянський звернув увагу на докладний опис літописцем похорону в Корсуні 1655 р. наказного гетьмана Івана Золотаренка і додав у примітці до цього оповідання, що автор, очевидно, походив з Корсуня або зКорсунськогополку . М. Максимович убачав в авторові задніпровського к о з а к а (меш канця Правобережної України.— Я- Д-)- На таку думку Максимо вича, крім усього іншого, штовхала, мабуть, і мова твору, яка в своїй основі має одну з говірок Правобережної України. Отже, перші два дослідники літопису Самовидця вважали, що він був написаний на Правобережжі. О. Левицький дійшов переконливого висновку, що в літопису подіям на Лівобережній Україні відведено значно більше місця і вони описані докладніше, ніж події на Правобережній Україні, такі, наприклад, як так зване «конотопське чудо», облога Конотопа, похід польського короля Яна Казіміра на Лівобережжя та і н . На основі топографічних назв, текстологічного аналізу він навіть конкретно вказав Чернігівщину, а ще точніше — м. Стародуб як місце складання літопису. Це підтверджують і сторінки твору, присвячені описові подій у Стародубі, зокрема пожежі 1667 і 1690 pp., історії з стародубським попом Яковом 1677 p., перевезенню майна і коштовностей Київського Печерського монастиря 1677 p., зимі 1677 р. в Стародубі, смерті стародубського полковника Семена Самойловича 1685 р . та ін. До того ж на сторінках літопису зустрічається багато висловів типу: той, тамтой, тая, тот бок Дніпра, сей бок Дніпра, сим боком Дніпра, сегобочная Україна і под., які стверджують, що Правобе режну Україну автор називає «тою стороною», а Лівобережжя — «сей бік», «Задніпрям». Остання назва рідко вживалася в X V I I — X V I I I ст. Лівобережних козаків він вважає за «наші войска». Наприклад, описуючи умови Андрусівської угоди 1667 p., автор твердить, що «козацтво, которое зостает на том боку Дніпра, як Чи гирин, Черкаси, то повинни слухати короля его милости, а которое зостает на сем боку Дніпра, то повинно слухати его царского величе ства»*. Зображуючи напрям руху сарани, яка 1690 р. напала на Україну, автор пише: «Тая, що йшла на Кіев, то пойшла в Полщу 1

Летопись Самовидца, стор. 107. М. М а к с и м о в и ч , Собрание сочинений, т. І, стор. 398 , 403, О. Л е в и ц к и й , Опыт и с с л е д о в а н и я . . . , стор. 23, 51 та ін. * Л і т о п и с Самовидця, стор. 102.

660.

ку Шліонску и поза Днестром, и там, на Волиню, коло Гродня и Берестя Литовского; а инная тут, на Україні, коло Ніжина и Чер нігова и на Сівери коло Стародуба зазимовала» . Щодо мо ви пам'ятки, яка свідчить не про лівобережне, зокрема сіверське, походження автора, то Левицький твердив з цього при воду, що місцем народження ав тора літопису була Правобереж на Україна, звідки він пересе лився на Лівобережжя . Цей висновок утвердився в історіо графії про Самовидця. Він став згодом однією з основ дальшого дослідження над виявленням автора літопису, яким, як ствер джує частина вчених, був гене ральний підскарбій Роман Ракушка-Романовський, що остан. . ПЕТРОВСЬКИЙ. ні десятиріччя свого життя про живав у Стародубі. Авторитетний дослідник літопису М. Петровський, приймаючи висновки Левицького про місце проживання автора, застерігає, що оскільки ввесь літопис писався протягом багатьох років, то слід розрізняти питання, де в той чи інший час проживав літописець, від питання про місце, де він його писав . М. Петровський на основі текстологічного аналізу пам'ятки доводить, що перший період свого життя (1648—1668 pp.) автор проживав на Чернігівщині, у Ніжині, після цього він переїхав на Правобережну Україну і тут проживав з 1669 по 1675 р. Останній період свого життя він проживав у Стародубі. Тут, у цьому полковому місті, він наприкінці 70-х років приступив до написан ня своєї праці. До речі, із Стародуба походить список Іскрицького. Оскільки текст літопису кінчається Ї702 p., усі дослідники ціл ком слушно вважають літопис Самовидця пам'яткою другої поло вини X V I I ст.Студіюючи текст літопису, вони також одностайно дійшли висновку, що праця написана однією людиною, проте не рік за роком (протягом 55 років) і не рівночасно з подіями, а згодом, коли вони вже історично визначилися. О. Левицький з цього при воду заявив, що «думка зберегти для пам'яті нащадків події блиску чої доби Богдана Хмельницького могла прийти літописцеві в голову 1

Літопис Самовидця, стор. 151. О. Л е в и ц к и й , Опыт и с с л е д о в а н и я . . . , стор. 27. ' М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Нариси історії У к р а ї н и . . . , стор. 2

562

54. 17

не раніше хоч би від того часу, коли значення подвигу Б. Хмельни цького встигло цілком визначитися, тобто крайньою межею були останні роки життя гетьмана . Досліджуючи характер викладу подій, форму і стиль пам'ятки, Левицький дійшов переконливого висновку, що літопис Самовидця можна розділити на дві, хроноло гічно майже рівні частини — історичну і літописну. Перша частина має характер літописних мемуарів й охоплює історичні події почи наючи з 1648 р. і кінчаючи не раніше як 1672 p.; друга — охоплює решту пам'ятки, тобто події після 1672 р. і до 1702 р. У першій частині праці історичний стиль викладу переважає над літописним. Самі події викладаються в логічно-причинній послідовності, мають форму завершених і пов'язаних між собою історичних оповідань. їм властива своєрідна структура, вони мають окремі заголовки: «О началі войни Хмелницкого», «Война самая», «Починается война Збаражская», «Починается война его царского величества» та ін. У викладі історичної інформації літописець інколи забігає напе ред описуваних подій, згадуючи про події, що відбулися наступ ного року. Це ми бачимо, наприклад, в оповіданні про похід козаць кого війська і татарських орд 1650 р. в Молдавію, такими є звістка за 1664 р. про дворічне ув'язнення Ю. Хмельницького, Й. Тукальського й Г. Гуляницького, згадка 1648 р. про королювання М. Вишневецького, що був обраний королем аж 1669 p., повідомлення 1667 р. про страту Разіна, що сталася 1671 p., та ін. Дрібні ж події і явища, які не мають істотного значення для пояснення основних подій, літописець, як правило, оминає. Інколи він допускає неточності, робить фактичні й хронологічні помилки, застерігаючи читача висловами типу «на тот час». На думку О. Левицького, літописець з самого початку війни Хмельницького вів короткі записи про події, які відбувались, і на основі цих записів згодом, тобто не раніше як 1672 p., упорядкував свою працю. Далі, йдучи за подіями та фіксуючи їх, він, уже як справжній літописець, рік за роком писав працю до кінця життя. Ця друга частина, що характеризується як літописний твір, не має, на відміну від першої, заголовків і причинно-логічної форми викладу, завершених оповідань. її основним стрижнем є хроноло гія, роки, в які вміщуються інколи незавершені історичні події й факти, або ж одна, переважно велика, історична подія розчленовує ться роком на дві, немає розповідної форми викладу. Події, явища і факти добираються, незважаючи на важливість і першорядність серед подібних подій, явищ і фактів року. Це призвело до того, що поряд із важливими явищами літописець ставить дрібні, друго рядні і в такій послідовності, як вони відбувалися протягом року, без відбору головних і другорядних, завершених і незавершених. 1

О. Л е в и ц к и й ,

Опыт исследования..., стор. 29.

Характерною рисою другої частини літопису є наявність у ній по бутових явищ і фактів. На противагу першій частині тут відсутні хронологічні помилки, немає випередження подій, але опис їх незавершений. Наприклад, оповідь за 1677 р . викладено в такій послідовності: повідомлення про сувору зиму, від'їзд гетьмана Петра Дорошенка до Москви, суд над С. Адамовичем і його спільниками, пожежа в м. Стародубі, після цього — від'їзд С. Адамовича й П. Рославця до Москви, далі — звістка про похід під Чигирин війська Юрія Хмельницького разом з татарськими і турецькими ордами, оповідання про невдоволення мешканців Стародуба попом Яковом, облога Чигирина і, нарешті, перевезення до Стародуба майна Києво-Печерського монастиря . Подібні місця переписувачі легко зводили в одне оповідання. Так, у пізніших списках з'єднано в одне оповідання події 1698 і 1699 pp. Чимало сторінок літописної частини праці мають яскраву форму щоденника історичних подій і явищ. Думка О. Левицького про те, що 1672 р. кінчається історич ний виклад подій і починається літописний, згодом була уточнена М. Петровським (він слушно історичну частину продовжив до 1677 р.) . Текстологічний аналіз літопису Самовидця дав можливість ученим, передусім О. Левицькому і М. Петровському, визначити час написання праці та її стильовий характер. Основне питання, яке стоїть у центрі уваги дослідників літопису Самовидця,— це питання його авторства. Майже кожен з дослідни ків пропонував щодо цього свою гіпотезу. М. Максимович вбачав в авторові пам'ятки козака . Цієї ж думки дотримувалися О. Бодянський , К. Заклинський , Д . Багалій" та ін. З а першою здогадкою М. Грушевського, автор літопису походив із покозаченого міщанства і належав до нижчої полкової ієрархії . М. Костомаров, спираючись на оповідання про Борисівську комісію, гадав, що автором літопису був член цієї комісії нака зний гетьман і обозний Федір Коробка, особа, близька до Б . Хмель ницького . Однак Коробка весь час проживав у Чигирині, і з 1670 р. його ім'я губиться в документах. Тому гіпотеза Костомарова не знайшла підтримки серед дослідників літопису. Російський історик Г. Карпов, який високо ставив літопис Самовидця як історичне 1

Літопис Самовидця, стор. 124—127. ' М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Нариси історії У к р а ї н и . . . , стор. 132. М . М а к с и м о в и ч , Собрание сочинений, т. І, стор. 398, 459, 462, 465. Летопись Самовидца, М., 1846, стор. 107. К. З а к л и н с ь к и й , Р у с ь к і літописи і літописці XVII с т . — «Зоря», Л ь в і в , 1880, ч. 6, стор. 86. Д . Б а т а л і й , Н а р и с у к р а ї н с ь к о ї історіографії, вип. 2, стор. 8. «Україна», 1927, кн. І і II, стор. 35. Н. К о с т о м а р о в , Собрание сочинений, кн. V I , С П Б , 1905, стор. 381—382. 3

джерело, вважав, що автором літопису був, імовірніше, хтось із духовенства або міщан . П . Куліш, очевидно, на підставі сторінок літопису, присвячених церковним справам на Україні, гадав, що автор літопису був попом . О. Левицький спочатку пристав до думки тих учених, які твер дили, що автором літопису був к о з а к , а згодом, звернувши увагу на співчуття літописця до шляхетського стану і його неприхиль ність до низів, гадав, що автор — виходець із православної україн ської шляхти, яка стала на бік Хмельницького відразу ще на по чатку національно-визвольної війни . Левицький водночас запере чував гіпотези про належність автора до духовенства, бо для такого твердження, на його думку, не дає підстав ні зміст, ні стиль, ні мова, ні погляди автора. Участь літописця в політичних подіях і в дипло матичних місіях, його стосунки з видатними політичними діячами, на думку Левицького, заперечували належність автора до міщан. І, нарешті, відсутність у літопису описів козацьких битв, військо вих деталей, конкретних повідомлень про бої, сутички, походи, холодне, а інколи й відверто вороже ставлення до козаків не дає також підстав зараховувати його до середовища козаків. Левицький навіть твердив про «цілком безплідну всяку спробу викрити цей таємничий анонім» . На деякий час в історіографії запанував погляд Левицького, що автор літопису був вихідцем з української православної шляхти, який працював у гетьманській канцелярії. Але найбільшої популярності набрала відновлена в 20-х роках X X ст. В. Модзалевським, М. Петровським, В. Романовським та іншими вченими гіпотеза про те, що авторсм пам'ятки був генераль ний підскарбій, брацлавський протопоп і стародубський священик Роман Ракушка-Романовський (прибл. 1622—1703) . Вперше ця думка була висловлена ще 1846 р. П. Сердюковим, гімназійним товаришем П. Куліша, у листі до останньо г о . В зв'язку з цим слід спинитись на біографії Ракушки-Романовського. 1

Г. К а р п о в , Начало исторической деятельности Богдана Хмельниц кого, М., 1873, стор. 233. Письма П. А. Кулиша к А. Ф. К и с т я к о в с к о м у . — «Киевская старина», 1902, № 4, стор. 10. 0. Л е в и ц к и й , Очерк внутренней истории Малороссии во второй по ловине X V I I века, К . , 1875, стор. 85. О. Л е в и ц к и й , Опыт исследования..., стор. 36, 66. Т а м ж е , стор. 34. В. М о д з а л е в с к и й . Малороссийский родословник, т. IV, К-, 1914, стор. 247—248; Перший військовий підскарбій.— Записки історично-філологічного відділу У А Н , кн. I, стор. 18, кн. II і III, стор. 29; М. П е т р о в с ь к и й , Д о питання про певність відомостей літопису С а м о в и д ц я . . . — Записки Н І Н О , кн. V I , 1926; В . Р о м а н о в с ь к и й , Х т о був «Самовидець».— «Україна», 1925, кн. V . Письма Кулиша к О. Б о д я н с к о м у . — «Киевская старина», 1897, № 10, стор. 32. 2

Генерального військового підскарбія Романа Ракушку-Романовського деякі вчені вважають за видатного державного діяча України другої половини X V I I ст. Народився він близько 1622 р. у невідомому місці. Його батько Онисько в 20-х роках X V I I ст. прибув до Ніжина «на слободу» з м. Романівки Брацлавського воєводства. Напевно, Романовський спочатку належав до української православної шляхти, бо його син Роман в 1655 і 1665 pp. мав власну печатку з гербом. У Ніжині Онисько Романовський міг пристати до козацького стану, а 1630 р.— до козацьких верхів. У документах прізвище Ракушки писали: Роман Ракушка, Роман Ракушенко, Рікушченко, Ракушчина, Рокушко і под. Водночас він виступає з прізвищем Ракушка-Романов ський. Уперше прізвище Роман Роскушенко зустрічається в козаць ких реєстрах 1649 р. Він значиться там як козак першої полкової сотні Ніжинського полку. Про дитинство й освіту Романа нічого невідомо. Певно, що він не одержав високої шкільної освіти, скажі мо, такої, яку давала Київська колегія. До того ж у літопису від чувається неприхильне ставлення авторадо подібних шкіл. В 1654— 1655 pp. він — «ревізор скарбу військового» і «дозорца скарбу військового в полку Ніжинськім». Наступного 1656 р. РакушкаРомановський перебуває під Ригою в царському таборі, а в травні 1657 р . знову як козак проживає в Ніжині. 1658 р. як ніжинський сотник він бере участь у відновленні союзу Виговського з кримським ханом. Після цього на деякий час слід Романовського губиться, і лише 1659 р. він з'являється як полковий суддя. Ми бачимо його у складі делегацій від міста Ніжина до Москви. 1660 р. Ракушка-Романовський вже ніжинський сотник, учасник переговорів з Польщею в Борисівській комісії, незабаром він — ніжинський наказний полковник. 1663 р. Ракушка разом з групою «значних» Я. Сомка і В. Золотаренка був на ніжинській раді. Він несподівано стає одним із соратників гетьмана Івана Брюховецького й займає в гетьман ському уряді посаду генерального підскарбія, на якій себе належно виявив. 1663 р. Ракушка-Романовський брав участь у поділі Ніжин ського полку на три окремі: Ніжинський, Стародубський і Сосницький. Над цими полками, а також над Київським, Прилуцьким, Лубен ським і Полтавським гетьман доручив йому владу. В цей час він ві дав також млинарством Лівобережної України. 1665 р. якийсь час виконував обов'язки наказного ніжинського полковника. На 1667 р. припадає кінець гетьманування Брюховецького, тоді ж обривається політична й державна кар'єра Ракушки-Романовського. Незадовго після цього, наприкінці 1668 p., Ракушка-Романовський з'являєть ся на Правобережній Україні в Брацлаві протопопом. У цей час він активно виступає проти гетьмана Д. Многогрішного, який захо пив його майно в Ніжині. 1670 р. їде посланником гетьмана Доро шенка і митрополита Тукальського до царгородського патріарха Мефтодія з проханням затвердити Й. Шумлянського львівським епіскопом. Тут він при нагоді домігся від патріарха прокляття на

свого ворога Многогрішного. Після цих подій слід Ракушки-Романовського на деякий час знову губиться. Лише 1676 р. ми знову його бачимо на Лівобережній Україні в м. Стародубі як духовну особу. Одержав парафію. У Стародубі Ракушка-Романовський завів господарство і жив разом з родиною аж до смерті. Помер Ракушка 1703р., проживши майже 80 років. Отже, Роман Ракушка-Рома новський був помітною для свого часу постаттю і, як добрий ор ганізатор, людина письменна і розумна, відігравав певну роль у політичних подіях на Україні в другій половині X V I I ст. Його ім'я, а також ім'я його сина Івана сім разів зустрічається на сторінках літопису Самовидця і праці Рігельмана. На основі зіставлення біографічних даних Романа Ракушки-Романовського з фактами автобіографії анонімного автора літопису, його поглядами, обставинами життя, суспільно-політичним стано вищем, місцями проживання, схемою літопису, усіма його прикме тами вчені дійшли висновку, що саме Ракушка-Романовський був автором літопису Самовидця. З самого початку, відгадуючи автора літопису, вчені, природно, відштовхувалися від тексту літопису, передусім історичних імен, які зустрічаються на його сторінках. Адже іншого виходу з подібних ситуацій не може бути. Найдокладніше гіпотезу про авторство літопису Ракушки-Романовського в 30-х роках X X ст. розробили М. Петровський і М. Грушевський. Цю гіпотезу сприйняв ряд учених, зокрема І. Крип'якевич, Я. Гординський, К. Харлампович, П. Клименко, В Барвінський та ін. Однак ця визнана гіпотеза викликала і сумніви серед частини дослідників. Після виходу праці М. Петровського «Нариси історії України другої половини X V I I ст.» зі своєю гіпотезою виступив видатний знавець історичних джерел М. Возняк. 1933 р. він опублікував працю «Хто ж автор т. зв. Літопису Самовидця?», у якій, полемі зуючи з «ракушківцями», твердить, що автором літопису Самовидця був корсунський полковник Федір Кандиба . Однак ця гіпотеза не була підтримана вченими. Отже, з усіх відомих гіпотез щодо автора літопису Самовидця гіпотезу, що його автором був Роман Ракушка-Романовський, можна вважати за найаргументованішу і найпереконливішу. Та оскільки оригінал літопису невідомий і немає прямих вказівок 1

'Іван К р и п ' я к е в и ч , Нові праці з історії гетьманщини.— З Н Т Ш , т. 144—145, стор. 260; Я . Г о р д и н с ь к и й , Милость б о ж і я , українська дра ма з 1728 р . — З Н Т Ш , т. 146, стор. 1—2; К- Х а р л а м п о в и ч (рец.).—«Україна», 1928, кн. 4, стор. 146; П. К л и м е н к о , Місто й територія на Україні за Геть манщини ( 1 6 5 4 — 1 7 6 7 ) . — З І Ф В У А Н , кн. V I I — V I I I , 1926, стор. 316; В . Б а р в і н с ь к и й, Історіографія й джерелознавство в У Р С Р 1917—1927 pp., Харків, 1930, стор. 22. М. В о з н я к , Хто ж автор т. зв Літопису Самовидця? Львів, 1933. 2

щодо особи автора літопису, ця колективна думка названих учених і далі залишається гіпотезою, науково не спростованою. Відомо, що визвольна війна, очолена Богданом Хмельницьким, з самого початку була боротьбою широких селянських і козацьких мас проти польсько-шляхетського гноблення на Україні. Водночас вона була антифеодальною боротьбою. У ній брали активну участь також козацька старшина, дрібна шляхта, населення міст, духовен ство, навіть представники інших національностей. Усі вони були за цікавлені в знищенні гніту польських магнатів. Основними гаслами, під якими почалась війна, були боротьба за «давні права і вольності» і за «православну віру», тобто вимоги соціальних і національних прав українського народу. Цю боротьбу українського народу широко відобразили україн ські літописи X V I I — X V I I I ст., зокрема й автор літопису Самовидця. Праця Самовидця починається глибокими роздумами автора над тогочасним життям і причинами, що спонукали український народ виступити на збройну боротьбу. Автор літопису пише: «Поча ток и причина войни Хмелницкого ест едино от ляхов на православіе гоненіе и козаком отягощеніе. Тогда бо оным не хотячи, чего не звикли были панщини робити, на службу замковую обернено, которих з листами и в городі до хандоження коней старостове держа ли, в дворах грубу, тоест печи напалити, псов хандожити, дворі змітати и до инших незносных діл присталяли. Знову зась которіе зоставали козаками реєстровими, а над оними полковникове шляхта панове от гетмана коронного насиланніе были, которіе б от їх волности бинамній не дбаючи, але яко могучи оных [сімірали, легце поважаючи. Плату, которая постановлена была на козаки от короля его милости и Речи посполитой по золотих тридцять на рок, тое на себе отбірали, з сотниками ділячися, бо сотников не козаки оббырали и настановляли, але полковники, кого хотіли з своєї руки, жебы оным зичливими были. Также полковникове Козаков до всякой домовой незвичайной роботи пристановляли, в поля зась пойшовши, любо якій козак достане у татар коня доброго, того отоймут, з Запорожжа през поля дикіе з рарогом, раструбом, орлом, албо с хортом козака бідного шлет в городи, кому подарок шлючи, якому панові, не жалуючи козака, хочай бы згинул, як не трудно от татар. Знову зась, хочай бы якого язика татарского поймали козаки, то з язиком татарским, на кого ласкав полковник, якого жолніра своего высилает до гетмана коронного, а козацкую отвагу потлумляют. В горо дах зась от жидов тая была кривда, же неволно козакові в дому своем жадного напитку на потребу свою держати, не тилко меду, горілки, пива, але и браги. Которіе зась на рибу хожували козаки за пороги, то на Кодаку на коммисара рибу десятую отбірали. А пол ковником особливо треба дати и сотникам, и асаулові, и писареві,— аж до великого убозства козацтво прийшло, а болше шести тисячей неповинно Козаков быти. Хочай и син козацкій, тую ж панщину мусіл робити и плату давати, тое над козаками было. Над посполством

зась, любо во всем жили обфито в збожах, в бидлах, в пасіках, але однак чего не звикла была Україна терпіти, вимисли великіе были от старостов и от намісников, и жидов. Бо сами Державин на Україні не мешкали, тилко уряд держали, и так о кривдах людей посполи тих мало знали, албо любо и знали, толко засліплени будучи подар ками от старост и жидов арандарей, же того не могли узнати, же їх салом по їх же шкурі и мажут: з їх подданних выдравши, оним дару ют, що и самому пану волно бы узяти у своего подданого, и не так бы жаловал подданній его. А то леда шевлюга, леда жид богатится, по килка цуґов коней справляет, вимишляючи чинши великіе, поволовщини, дуди, осип мірочки сухіе, з жорнов плату и инное, от нимания фолварков,— що натрафили на чоловіка одного, у которого отняли пасіку, которая всей землі Полской начинила біди, а тим способом» Ця картина життя українського народу напередодні національновизвольної війни стала хрестоматійною. Автор літопису досить яскраво намалював основні причини наростання народного невдо волення, яке незабаром переросло в збройну боротьбу. Як бачимо, на першому місці він поставив релігійну, тобто національну причи ну, яку не обминав жодний український історик X V I I — X V I I I ст. Однак розкрити її він був безсилий, оскільки для цього йому,, очевидно, бракувало знань, зокрема відомостей з історії українсько го народу хоч би попереднього сторіччя. Цим, напевне, слід поясни ти й те, що свою працю він, на відміну від інших літописців, почи нає з 1648 р. Сказавши в цілому про національно-релігійні при чини, він перейшов безпосередньо до конкретних життєвих фактів, які були йому найбільше відомі. Самовидець конкретно згадав усі соціальні причини, внаслідок яких найширші маси українського народу ставали безправними, потрапляючи в повну залежність від польської шляхти. До того ж, згідно з ухвалою 1638 p., кількість реєстрових коза ків була обмежена до 6000 чоловік. Через те багато реєстровців також потрапляло в панщизняну залежність, мусило нести на собі ввесь її тягар, виконувати чорну, принизливу для козацької гідності роботу. І реєстрове козацьке військо опинилось під пильним оком польської адміністрації. Усе це добре бачив спостережливий автор літопису, і соціальний момент у спалаху війни він зобразив як вирішальний, поставивши його в центрі уваги. Що ж до життя поспільства (селянства і рядового козацтва), то, за твердженням автора літопису, воно й не могло бути кращим: «жили обфито в збожах, в бидлах, в пасіках». Ці верстви були невдоволені великими податками, які перелічує Самовидець. Але автор чомусь не згадує про утиски, яких зазнавало міське населення. Що ж стосується духовенства, то Самовидець називає кілька фактів утисків загального характеру, оскільки Лівобережжя, де проживав автор, майже не зазнало уніатського гніту. Названі

ним факти гноблення православного духовенства перебільшені і неточні. Наприклад, його заява, що в Чернігові було кілька уніат ських архімандритів, не відповідає дійсності. Насправді у першій половині X V I I ст. в Чернігові був єдиний архімандрит Кирило Ставровецький, який формально числився уніатом. Перебільшене також твердження Самовидця про те, що на Украї ні в середині першої половини X V I I ст. в кожному містечку був костьол. Не відповідають дійсності й конфлікти київського воєводи Тишкевича з київськими митрополитами та ін. Червоною ниткою через усі події другої половини XVII ст. в літописі Самовидця проходить ідея спустошень, грабежу, знищення матеріальних цінностей, утисків — усіх збитків, у тому числі й тих, яких зазнавали передусім «значні», вищі шари суспільства від «черні», «голоти» і зовнішніх ворогів. «Рідкий в той кріві на тот час рук своїх не умочил и того грабленія тих добр, не чинил. И на тот час туга великая людем всякого ста ну значним была и наругання от посполитих людей, а найболше от гултяйства, тоест от броварников, вьшников, могилников, будников, наймитов, пастухов, же любо бы, який человік значній и не хотіл привязоватися до того козацкого войска, тилко мусіл задля позбитя того насмівиска и нестерпних бід в побоях, напоях и кор мах незвичайних, и тії мусіли у войско приставати до того козацтва». Слід підкреслити, що в літописі Самовидця є й суперечливі місця, де автор не дотримується чіткої ідейної лінії. Часто об'єктив ні моменти перемішуються в літопису з суб'єктивними тлумачення ми. Поряд із щойно наведеними мотивами, які нібито спонукали голоту й «значних» записуватися до козацького війська, він тут же в оповіданні за 1648 р. наводить інші причини: «И так народ пос политій на Україні, послишавши о знесенню войск коронних и гетманов, зараз почали ся купити в полки не толко тіе, которіе козаками бивали, але хто и ніґди козацтва не знал». Ставлення Самовидця до різних суспільних класів, його погляди відбилися в оповіданні про чорну раду 1663 p., де, як відомо, суперечності між козацькими верхами і низами після смерті Хмель ницького досягли свого апогею. Події відбуваються через 15 років після початку повстання, коли пристрасті народу, здавалось, уже вляглись. Характерною рисою цього оповідання є те, що тут нібито формально діють самі внутрішні сили українського народу, різні його прошарки, які представляють значну територію України. Тут, з одного боку, виступає партія «значних», яку очолюють Я. Сомко і В. Золотаренко, і з другого — голота на чолі з І. Брюховецьким. Пі сля перемоги Брюховецького над «значними» автор літопису пише: «При котором настановливаню полковников много Козаков значних чернь позабивала, которое забойство три дни тривало. Хочай яко го значного козака забили или человіка, то тое в жарт повернено. А старшина козаки значніе, яко змогучи, крилися, где хто могл, жупани кармазиновіе на сермяги миняли».

Цю гостру безкомпромісну боротьбу автор літопису не схвалює, він боїться її, його лякають насильні методи боротьби, знущання голоти над козацькою старшиною і «значними» людьми. Напевне, саме через це Самовидець недоброзичливо відгукується про Запорі жжя, яке зберігало свої волелюбні традиції, підтримувані козацьки ми низами, голотою. Одначе тріумфи голоти були недовговічними. Українські гетьма ни і царські воєводи в 70—80-х роках жорстоко розправлялися з «свавільною черню», привчали її бути дисциплінованою і слухняною. Коли, наприклад, 1687 р. було скинено гетьман а Самойловича і «го лота хотіла бунтуватися»,з нею жорстоко розправились: «Итого ж часу в раді козаком указ їх царских величеств читаной позволено иншого гетмана собі оббирати, а поколя гетмана наставлят, увесь порядок войсковий поручено обозному войсковому Василію Борков скому. Где почалися бунти у войску на старших, але зараз тое Мос ква ускромила, а нікоторіе от войска оторвалися в городи своеволею, многіе двори пограбовали, арендаров и иних людей значних и прия телей гетмана бувшого, которих напотом имано, вішано, стинано и мордовано, яко злочинцов». Така політика царизму і козацької старшини щодо голоти про довжувалась в останні роки життя літописця. Про гострі політичні моменти історії України (Андрусівське пере мир'я 1667 p., після якого «встали шатости на Україні», Гадяцький пакт 1658 p., підлеглість української митрополії московському пат ріархові та ін.) Самовидець розповідає в спокійному інформативно му стилі або не згадує про них. Водночас із рядками зневажливого ставлення до козацької го лоти, черні у літопису Самовидця можна знайти й такі сторінки (особливо про гетьманування Д. Многогрішного і І. Самойловича), де автор, яскраво засуджуючи внутрішню політику козацької стар шини, співчуває простому народові та козакам. Наведемо кілька прикладів. Гетьман Самойлович і його сини «здирства вшелякими способами вимишляли так сам гетман, як и синове его, зостаючи пол ковниками: аренди, стаціе великіе, затяговал людей кормленіем»; «козака собі городового так посполитих, яко значних нізащо важили и в двори не пускали, маючи у дворах своїх на килко місцах сторожу сердюцкую». 1678 р. на війну «не тилко Козаков у войско гнано, але й міщан и из сел дватретоговиправовали, иубогшіе чотири пятого з оружем и борошном» і «нікому не фолґовано: и войтов, бурмистров, райцов и ремесников всяких, навет и мужиков, скрипников, дудни ков — усіх гнано до войска». Кілька разів згадує Самовидець про введення різних податків і народне невдоволення з цього приводу. Зі співчуттям до людей пише Самовидець про татаро-турецькі напади на Україну, коли бу сурмани «по селах людей в неволю побрали и иних постинали», або ж коли «Умань преславній город українскій пограничній с церквами божіїми и с християнским народом дощенту спалили и спустошили»

(1674 p.), чи «бг'дним людем помочи не дали компанії, ні сердюки, которіе стояли коло Дніпра, плату беручи и хліб у людей»' (1694 p.). Інколи Самовидець згадує і про кривди, які чинили посполитим польські жовніри, шляхта, російські воєводи. Завжди співчуває простим людям автор літопису, коли реєструє стихійні лиха, великі морози, нашестя сарани, поширення епіде мій тощо. Але оскільки головною темою праці Самовидця є зовнішня історія українського народу, то питанням соціального життя Ук раїни другої половини X V I I ст. відведено у літопису незначне місце. Отже, у літопису Самовидця певною мірою виражено погляди і ставлення його автора як до вищих, так і до нижчих верств україн ського народу. Автор літопису інколи зневажливо ставиться до коза цької голоти і суспільних низів, обурюється, коли посполиті спус тошують або забирають майно значних, багатих і, навпаки, не залишається байдужим до тяжкого життя, нещастя простого люду. Водночас Самовидець нагадує читачеві, що тільки в перші два деся тиріччя нижчі шари українського народу час від часу брали гору над «значними», особливо за гетьманування Хмельницького і Брю ховецького. У наступні десятиріччя з голотою нещадно розправля лись, її висилали далеко за межі України, використовували як військову силу. Самовидець проти міжусобиць, його суспільним ідеалом є спокій. Тому він засуджує тих, хто розв'язує кровопролитні війни, спусто шує землі, мордує невинних людей. Багато місця в своїй праці він відводить зруйнованим і спаленим містам, козацьким міжусоби цям, татарським нападам, через що Правобережна «Україна стала пуста» (1675 p.). Конкретніше Самовидець виявляє свої погляди, розповідаючи про певні історичні події та про окремих діячів. Тема визвольної війни українського народу проти польськошляхетського панування на Україні під керівництвом Б. Хмель ницького є центральною в усіх українських літописах другої половини X V I I — X V I I I ст. Цьому ж періодові історії українського народу відведено основне місце і в літопису Самовидця — першому історичному творові, що так широко відобразив діяльність Хмель ницького та його наступників. Відомо, що козацькі літописи були породжені саме добою, пов'язаною з іменем великого гетьмана. Літописи X V I I ст., хоч і дуже скупі та нечисленні, все-таки є безпосередніми записами сучасників, вони були основним джере лом і фактичним фундаментом усіх наступних літописних праць і таким чином започаткували літописну традицію про історичну постать Хмельницького. У всіх літописних працях X V I I — X V I I I ст. відображення постаті гетьмана займає центральне місце, через те ще ціннішою є праця Самовидця — один із найдавніших творів про Хмельницького.

Цей літопис характерний відносно правдивим відображенням загальної панорами історичних подій, що відбувались на Україні в другій половині X V I I ст. Але вже першим дослідникам літопису впала в вічі відсутність прямої оцінки автором історичних діячів і видатних подій, зокрема незрозуміле ставлення літописця до особи Б. Хмельницького . Особі гетьмана, його історичним вчинкам літописець присвячує багато сторінок, однак ніде не виявляє прямого ставлення до постаті Хмельницького, якщо не зважати на два натяки, до того ж один по зитивний, а другий відверто осудливий . Частина дослідників, за традицією давньої літератури, не робить літопис Самовидця винятком і твердить, що автор літопису позитивно ставиться до Хмельницько го. Передусім вони підкреслюють сам факт звернення автора саме до періоду історії українського народу, міцно пов'язаного з діяль ністю Б . Хмельницького . Свою працю Самовидець починає розпо віддю про діяльність гетьмана, який був «козак ростропній в ділах козацких воєнних, и у писмі біглій» . Це, безперечно, підтверджує, що літописець добре розумів значення й важливість цієї доби в історичній долі українського народу та місце й заслуги Б . Хмель ницького, однак свою оцінку приховує і не виявляє її. Блискучі перемоги Хмельницького над польсько-шляхетським військом, військовий талант, глибокий розум гетьмана, вибух величезної наро дної сили, прояви героїзму, патріотизму і т. ін. не хвилюють літопис ця, не викликають жодних емоцій, не доходять до його серця, як це, звичайно, видно майже в усій іншій літературі про Хмельницького, навіть у чужоземній та у свідченнях відвертих противників гетьмана. Причиною, що спонукала Хмельницького виступити зі зброєю, Самовидець традиційно називає пограбування Чаплинським хуто ра Хмельницького Суботова, що, за літописцем, є незаконним актом, та викрадення королівських листів у Ілляша. Отже, повстання Хмельницького є законним, воно дозволене самим королем. За Самовидцем виходить, що Хмельницький, виступивши проти польської шляхти, керувався лише мотивами особистої кривди. Звичайно, цей фактор відіграв свою роль, проте автор не побачив, як гетьман особисті інтереси поєднував із загальним настроєм усьо го народу, хоч він і твердить, що навколо гетьмана «почалися купити в полки не толко тіе, которіе козаками бивали, але хто ш'гди ко зацтва не знал» . Однією з причин перемог Хмельницького над шляхетською Польщею Самовидець вважає союз гетьмана з кримським ханом. За це він дорікає не тільки Хмельницькому, що той «звлаща з таким поганином и ворогом віри христиннской збратавшися» , а й усім 1

О. Л е в и ц к и й , Опыт и с с л е д о в а н и я . . . , стор. 71—74. Літопис Самовидця, стор. 47, 56. М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Нариси історії У к р а ї н и с т о р . 96—98. Літопис Самовидця, стор. 47. Т а м ж е , стор. 51—52. " Т а м ж е , стор. 59.

іншим гетьманам, які брали в спільники мусульман. Він за будь-якої нагоди не забуває підкреслити, як дорого платять українські геть мани за такий союз, віддаючи на винищення ордам десятки населе них пунктів України. Після розгрому польсько-шляхетського війська під Пилявцями Хмельницький мав перед собою відкриту дорогу і дійшов до Львова. Татарські орди несли горе всій Західній Україні, зокрема Поділлю, Волині. «И хто может зраховати так неошацованную шкоду в людех, що орди позабирали, а маетности козаки побрали, бо в тот час не било милосердія межи народом людским. Не тил жидов губили и шляхту, але и посполитим людем, в тих краях живучим, тая ж біда была» . Переговори в Переяславі з королівським урядом 1649 р., за Самовидцем, закінчилися тим, що Хмельницький одержав «при вілей» на «вольності», атрибути гетьманської влади і пообіцяв не робити жодних ворожих кроків проти Польщі. На думку Самовидця, блискучі військові перемоги і особливо похвали чужоземних послів спричинилися до того, що в Хмельницького запаморочилась голова і появилась зарозумілість, а це нібито вплинуло на дальший хід його політики в бік ще більш непримиренного ставлення до коро лівського уряду, бо гетьман, «слушной згоди з монархою полским, як з паном своїм не чинил» . Насправді ж непримиренну політику до польської шляхти зайняли широкі народні маси, що було голов ною причиною небаченого розмаху боротьби, і Хмельницький, добре розуміючи це, виражав їхню волю. Та й після смерті Хмель ницького посполиті, козаки, вибираючи нового гетьмана, бажали «жебы тая слава была, же Хмелницкій гетманом» . У літопису Самовидця глухо відбито справжні гасла Хмельниць кого: «жебы при стародавных волностях своїх козацких зоставати», і підкреслено, що після перемог козацьких військ «зараз по усіх землях слава козацкая и Хмелницкого пойшла, же монахи разніеотзивалися з приязню и подарки присилали» (1649 p.). Однак літопи сець не говорить про соціальні й широкі державні здобутки перших років національно-визвольної війни, радощі визволення рідної зем лі тощо. Малоймовірно, щоб усього цього не бачив очевидець подій. Можливо, він дивився на все це очима людини 70-х років. Поряд з інформацією про тріумфальні перемоги Хмельницького над польсько-шляхетським військом за перший рік боротьби Са мовидець визнає, що польсько-шляхетська армія була розбита, і тут же заявляє, що лише завдяки м'якосердості Хмельницького польський король не потрапив до неволі. Насправді ж зрадницьку роль під Зборовом відіграв кримський хан, який був підкуплений королем і не бажав, щоб Ян Казімір потрапив до рук Хмельницького. 1

Літопис Самовидця, стор. 53—54. ' Т а м ж е , стор. 56. ' Т а м же, стор. 75.

Самовидець навіть похвалив за це гетьмана, бо Хмельницький не допустив, «жеби МЇ'Л ся достати монарха християнскій в руки и в не волю бїсурманскую» . Отже, літописець зображує гетьмана й далі відданим польському королеві. Темними фарбами змальовується похід Хмельницького разом з ордами в Молдавію, як спустошення християнського краю на ко ристь бусурманам. Нарешті, Самовидець ще раз повторює свою думку про небез пеку союзу Хмельницького з кримським ханом, коли 1651 р. козаць кі війська, хоч і «дали бой слушній войску королевскому», були роз громлені під Берестечком. Дорікаючи Хмельницькому, Самовидець висловлюється так: «Аже нестатечная приязнь вовку з бараном» . Козацьке військо відступило під Білу Церкву, і Хмельницький «не звонтпил: дал добрій бой» польському і литовському військам, хоч і довелось гетьманові на важких умовах підписувати Білоцер ківський мир. Так і далі розповідає Самовидець про Хмельницького . Навіть смерть Хмельницького не вразила літописця так, як, скажімо, Величка чи Граб'янку. Він коротко, без співчуття і похвал пише, що Хмельницький, будучи хворим, помер у Чигирині, однак додає, що на похоронах «множество народа, а найболше людей вой сковых было» . Окремі дослідники літопису Самовидця вважають, що нібито навмисне перебільшення, применшення або замовчування автором певних історичних фактів свідчить про його прихильне ставлення до гетьмана, вони вважають, що з цією метою літописець довільно збільшує кількість полонених ворожої армії і, навпаки, зменшує втрати своїх військ, замовчує окремі поразки тощо . Навряд чи такі твердження можна беззастережно брати до уваги. Адже авторові літопису не завжди була доступна військова статистика і не завжди він міг одержати правдиву інформацію. Отже, з самого літопису випливає, що виразно прихильного ставлення до особи гетьмана в цій праці немає. Замість того є об'єк тивна інформація, характеристика Хмельницького, яка відповідала поглядам автора, його настрою в 70-х роках XVII ст. Як уже згадувалося, Самовидець за своєю холодно-об'єктивною, безпристрасною формою викладу приховує власне ставлення до видатних українських історичних діячів другої половини X V I I ст. Перші дослідники літопису, зокрема О. Левицький, зазначали, що Самовидець, будучи скупим на похвали, симпатизує лише двом своїм сучасникам— Якимові Сомкові та Іванові Сіркові, підкрес люючи їхню хоробрість . Іншим же діячам автор не дає своєї оцінки або ж ставиться до них неприхильно. Ця думка Левицького стала 1

Літопис Самовидця, стор. 58. Т а м ж е , стор. 60. Т а м ж е , стор. 62. Т а м ж е , стор. 75. ' М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Нариси історії У к р а ї н и . . . , стор. 96—98. О. Л е в и ц к и й , Опыт исследования..., стор. 34—35. 2

панівною в українській історіографії і повторювалась багатьма вче ними. Справді, щодо оцінки Сомка, то вона хоч і дуже лаконічна, але позитивна, бо Сомко, «не щадячи здоровя своего, ишол з вой ском и добрим приводцею был» І Так само Самовидець відгукується і про смерть Сірка, пишучи, що 1680 р. «на Запорожю кошовій Іван Сфко, ватаг силній, помер» . М. Петровський вважає, що літописець прихильно ставився й до інших історичних постатей . Не знаходячи для свого твердження прямих аргументів, він вишукує побічні, маючи перед собою готову схему — симпатії та антипатії Р. Ракушки-Романовського. На думку Петровського, Самовидець прихильно ставився до наказного гетьмана Івана Золотаренка, оскільки був на його похороні в Корсу ні 1655 р. і докладно цей похорон описав. Важко сказати, був при сутній автор на цьому похороні з дружніх почуттів чи, можливо, з обов'язків служби і військового чину. Ставлення автора літопису до Брюховецького М. Петровський ділить на неприхильне — до обрання Брюховецького гетьманом у Ніжині на чорній раді 1663 р. і прихильне — із 1663 р. і до смерті Брюховецького (1668 p.). Такий підхід до оцінки Самовидцем діяльності Брюховецького в Петровського пов'язаний з біографією Романа Ракушки-Романовського, який у гетьманському уряді обі ймав високу посаду, а раніше був близьким до Сомка і групи «значних». До того ж Брюховецького «голота тиранско забили и замордовали» з дозволу Дорошенка . За твердженням М. Петровського, Самовидець прихильно ста вився й до митрополита Й. Тукальського, до гетьмана М. Ханенк а , до стародубського полковника Семена Самойловича, тому що він помер «в л/тех молодих, але розуму старого» , і ніжинського полковника І. Обидовського, який також передчасно помер «в лг'тех молодих» . Аргументами позитивного ставлення Самовидця до Мазепи є, на думку М. Петровського, біографічні дані про гетьмана, які він наво дить у літописі за 1687 р., коли військо «настановило гетманом бившо го асаулу войскового Івана Мазепу, роду шляхетского, повгту Бг'лоцерковского, старожитной шляхти українской и у войску значной» . Як видно, виявити прихильне, щире ставлення і симпатії Само видця до історичних діячів, спираючись тільки на текст літопису, нелегко, а то й неможливо. Через те дослідники користуються до поміжними факторами — ставленням автора до суспільних класів, сусідніх монархів, заглиблюються в історичні події на Україні 1

Літопис Самовидця, стор. 86. Т а м ж е , стор. 134. ' М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Нариси історії У к р а ї н и . . . , стор. 98—108. Літопис Самовидця, стор. 105. М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Нариси історії України .... стор. 104—105. Літопис Самовидця, стор. 141. ' Т а м ж е , стор. 165. Т а м ж е , стор. 146. 2

другої половини X V I I ст., враховують стосунки між самими гетьма нами, симпатіями і антипатіями Романа Ракушки-Романовського тощо. Значно легше простежити в літопису за неприхильними, негативними оцінками історичних діячів, за антипатіями автора літопису. Щодо цього він виявився щедрішим, глибше розкрив свої суспільні й політичні погляди. Це впадає в око всім дослідникам літопису Самовидця. Яскравим з цього приводу може бути уривок на початкових сторінках літопису, в якому розповідається про вій ськову поразку Чернігівського полку, очолюваного М. Небабою у війні 1651 р. з литовськими військами. Козацькі війська «зоставали безпечне, болшей бавячися пянством, аніжели осторожностію, розуміючи, жеюже незвитяжними зостали... А где дала сторожа зна ти, же войско литовское переправуется през Дніпр, старшій козацкій Небаба, полковник черніговскій, порвавшись несправне, скочил противко тому войску справному, которого зараз тое войско литов ское зломило, и много Козаков порубали, и того самого Небабу, не уважного полковника, там же стято» . Хоч насправді Небаба в цьо му бою проявив неабиякий героїзм, навіть бився, будучи безру ким . Підкреслено неприхильно розповідає Самовидець про гетьману вання Івана Виговського, змальовує його як прибічника Польщі. Навіть гетьманську булаву він одержав, підкупивши російського урядовця Хитрово «так словами лестивими, яко и подарунками уконтентовавши, до того повернул, же оному гетманство потвердил в Переясловлю, любо на тое войско и не позволяло» . У таких тонах і далі Самовидець розповідає про Виговського. Не задовольняє Самовидця й діяльність ніжинського полковника Василя Золотаренка, який, бажаючи бути гетьманом, деякий час ворогував з гетьманом Якимом Сомком. До останнього, як уже згадувалось, літописець виявляв свої симпатії. Намагаючись здобу ти булаву, Золотаренко «яко простак,а маючися добре, не жалуючи, кождого даровал, а Сомка гетмана, яко могучи удавал и на Москву описовал, за которим его уданням оба зостали у великом подозрінію и неласце на Москві» і т. д . Елементи неприхильного ставлення є і в оповіданні про гетьмана П. Тетерю, який Ю. Хмельницького, Г. Гуляницького та Й. Тукальського, що могли бути його конкурентами, передав польському королеві. Усі вони були ув'язнені, а 1664 р., за твердженням Само видця, «уся Україна противко нему бунтуется» . Засуджує Самови дець і вчинки овруцького полковника Децика, бо 1665 р. «гултяй 1

Літопис Самовидця, стор. 61. S. О s w і е. с і m, Stanistawa 1907, стор. 348—349. Літопис Самовидця, стор. 77. Т а м ж е , стор. 88. Т а м ж е , стор. 96. • 2

Oswiqcima dyaryusz

1643—1651, Krakow,

ніякійсь Децик усе Поліся спустошив, але и того у Ніжин/ взято до вязеня и згинул» . Насправді Децик робив спробу виступу проти І. Брюховецького. Багато уваги Самовидець приділяє гетьма нуванню Петра Дорошенка, прибічника Туреччини. Він підкрес лює, що Дорошенко весь час боявся втратити булаву, що це був хитрий гетьман. Він засуджує його єднання з турками, яке принесло українському народові багато страждань і лиха. Наприклад, розпо відаючи про захоплення турками 1672 р. Кам'янця-Подільського, літописець твердить, що в цьому місті турки не тільки знищили його мешканців, а й «образи божіе, беручи з костелов и церквей, по улицах мощено, по болотах, по которих турчин вехал в Камянец и его подданній незбожній Дорошенко гетман. Не заболіло его сердце такого безчестія образов божіїх задля своего нещасливого дочасного гетманства» . Нотки неприхильності в літопису можна вловити й щодоСуховія, ставленика кримського хана, бо татари шукали кандидатуру на запорізького гетьмана «пробіглца», і ним виявився писар Суховієнко . _ Явно неприхильне, навіть вороже ставлення виявляє Самовидець до гетьмана Д. Многогрішного. Він до дрібниць визбирав усі його провини та «гріхи» й докладно їх описав. Автор звинувачує Много грішного в смерті Брюховецького, у підступному здобутті гетьман ської булави: «себі гетманства жичачій, назбирал компанії з литви, ляхов и иних немало, жеби оному зичливими били, и изобравши усю старшину поблиз себе задніпрскую до Новгородка, и при казал оним, жеби собі цалого гетмана настановали» . Коли ж його задуми здійснювалися, то він відмовлявся від булави «як ста рая дівка хорошого жениха, бо того сам потребовал и позволився на тое, которому и присягу виконали на послушенство» . Вершиною зне важливого ставлення Самовидця до Многогрішного є оповідання про анафему, накладену на гетьмана царгородським патріархом, однак гетьман, твердить Самовидець, «в пиху вознесшися, легце себі тое поважил, еще ся срожачи, але зараз оного Господь Бог скарал, же спадши з Ґанку, шию был зломал, же час немалій не могл гово рити, що, пришовшидо здоровя, не хотіл ся упамятати, що напотом оному нагородилось зле» . Насправді анафема патріарха тривожила Многогрішного, і він навіть домігся зняття її та одержання благо словенної патріаршої грамоти . Нарешті, на закінчення оповідання про Многогрішного автор літопису твердить, що кінець гетьманства був для нього трагічним, 1

Літопис Самовидця, стор. 99. Т а м ж е , стор. 114. Т а м ж е , стор. 106. Т а м же. Т а м же. Т а м ж е , стор. 110. ' М и к о л а П е т р о в с ь к и й ,

8 S62

Нариси історії

У к р а ї н и . . . , стор.

115. 33

як і слід було сподіватися. Многогрішного після скинення з гетьман ства «на Москву припровадивши, давали на питку, тоест катові до рук пробовати, а як проважено в город, томногіе стрічи были и на оного пліовали» . Не приховував Самовидець своєї різкої оцінки і зневажливого ставлення до гетьмана Івана Самойловича і його синів Якова та Григорія. Як уже згадувалось, цю частину праці Самовидець писав вод ночас з подіями, що відбувалися. Тим-то про перші роки гетьма нування Самойловича він пише досить обережно і стримано. Однак і тут він підкреслює відсутність військових здібностей у гетьмана та невдоволення гетьманством Самойловича, як і його синами, що захопили високі посади й наживали собі великі маєтки, завели різні податки, звисока ставились до людей. І лише після того, як Самойлович був скинений з гетьманства, Самовидець не пошкодував темних фарб для повного відтворення його характеру. «Той же попович зразу барзо покорним и до людей ласкавим бил, але як юж розбагатіл, барзо гордий стал не тилко на К о з а к о в , але и на стан духовний. Прийшовши до него, старшина козацкая мусіли стояти, ніхто не сиділ, и до двора жебинейшолиз жадною палицею; также и духовенство священници, хочай би який значний, мусіл стояти непокритою головою... А будучи сам поповичом, из великою помпою ездил, без карети и за МІСТО не поехал, ані сам, ані синове его, и у войску усе в кареті — так великую пиху міли, которая вжадном сенатору не живет. А здирства вшелякимиспособами вимишляли так сам гетман, як и синове его, зостаючи пол ковниками: аренди, стаціе великіе, затяговал людей кормленіем,— барзо на людей трудность великая била от великих вимислов — не могл насититися скарбами. И щось противко монархов наших мос ковских хотіл почати, бо и в поході с тими великими войсками на Крим незичливость его постережена, же не йшол просто на Крим, але по степах блудил, и повідают, же з умислу казал степ палити своїм зичливим, жеби тим отмовитися, же не можна до Криму йти задля конского корму. Также и прошлой войни за своею незичловостю Чигирин утратил и людей воених много запропастил, которих мало жаловал; а то для того, жебы его панство с синами шири лося, которіе не полковниками, але панами називалися, о жадной юж переміні панства своего не мишляючи,—а то надію маючи на люд грошовий затяговий и на велікіе скарби зобраніе» і т. д . Самовидцева характеристика Самойловича була прийнята українською історіографією X V I I I і наступних сторіч . Елементи негативної характеристики в літописі можна знайти і в оповіданнях про ніжинського протопопа М. Филимоновича 1

Літопис Самовидця, стор. 113. Та м же, стор. 144—145. М и к о л а П е т р о в с ь к и й ,

Нариси

історії У к р а ї н и . . . ,

стор.

118—

(Мефтодія), який разом із Золотаренком писав доноси на Сомка , а також у зображенні Дорошенкового полковника О. Гоголя . Зовсім приховує Самовидець своє ставлення до Ю. Хмельниць кого і С. Палія, хоч першому відведено чимало місця в літопису. Дослідники літопису слушно підкреслюють, що Самовидець сміливо змалював у негативному плані тільки тих історичних діячів, які вже зійшли з історичної сцени і не були для нього страшні . Однією з центральних тем українських літописів XVII—XVIII ст. є стосунки України з сусідніми державами і навіть віддаленими народами Європи та Азії. У X V I I ст. з історією України безпосе редньо пов'язана історія Польщі, Росії, Білорусії, Кримського ханства, Туреччини і Молдавії. Стосунки України з Росією, Поль щею, Кримським ханством і Туреччиною широко відображені в праці Самовидця. До певної міри може здатися дивним досить широке відбиття в літопису Самовидця подій, що відбувалися в таких віддалених країнах, як Швеція, Курляндія, Ліфляндія, Австрія, Угорщина, Сербія, Туреччина, Пруссія, Голландія та ін. Адже ав тор літопису, за твердженням дослідників, не здобув певної освіти і, мабуть, не бував у багатьох із згаданих ним країн. І все ж він знав тогочасну політичну географію Європи та стосунки між держа вами й народами. До речі, Самовидець понад 70 разів вживає термін «Україна», «уся Україна», добре знає й географію України. Історію українського народу Самовидець зображує в тісному зв'язку з історією Речі Посполитої, яка в середині X V I I ст. була однією з наймогутніших держав Європи. Самовидець інколи досить виразно симпатизує сильній коро лівській владі. На окремих сторінках літопису він уболіває за ко роля, коли той, наприклад, під Зборовом міг потрапити до неволі , щиро відгукується про смерть Владислава I V , висловлює невдо волення Хмельницьким, що той 1649 р. не бажав миритися з поль ським королем . Взагалі про королювання Владислава IV україн ська історіографія X V I I і X V I I I ст. відгукується в цілому прихильно, зазнаючи, очевидно, впливу польських істориків, які твердили про так званий «золотий вік». Схвально пише Самовидець і про київського воєводу, україн ського магната Адама Киселя, називаючи його «благочестивим па ном», згадує і про пограбування його татарами 1651 р. та ін. Водночас Самовидець виявляє своє вороже ставлення до поль ських панів, магнатів, особливо гих, що мали на Україні величезні маєтки. Ці пани, за Самовидцем, самі не мешкали на Україні, а тому 2

Літопис Самовидця, стор. 84—85. Т а м ж е , стор. 118. М. Г р у ш е в с к и й , Самовидец Р у и н ы . . . , стор. Літопис Самовидця, стор. 58. ' Т а м же, стор. 54. Та м же, стор. 56. ' Т а м ж е , стор. 59.

179.

и маєтками своїми не управляли, віддаючи їх орендарям, пере важно євреям, які чинили різні кривди народові. Не раз Самовидець засуджує польських сенаторів, які виступали проти короля, не слухали його. Вороже ставиться він і до польських єзуїтів, які вели підступну колонізаторську політику щодо україн ського народу. Однак його осуд єзуїтів має загальний характер і стосується переважно заборони православної віри, українських шкіл тощо. Самовидець неодноразово обурюється поведінкою шляхетських військ, бо вони, «стоячи на Україні на зимовлі, великую кривду, албо біду людем чинили ведлуг своего звичаю жолнірского так в обтяженію здирством, яко теж и почасти тих людей, що в козац тві зоставали и о смерть приправовали» . Засуджує він політику київського воєводи Я- Тишкевича, який переслідував українські школи і православну віру . Отже, у літопису немає загальної оцінки політики Речі Поспо литої щодо України, хоч причин для приховання поглядів автора літопису в цьому випадку не було жодних. Багато сторінок літопису присвячено українсько-російським історичним і політичним стосункам другої половини X V I I ст. О. Левицький та інші вчені, передусім на основі титулування авто ром російських царів («его царское величество», «его царское пресвітлое величество всея Росії самодержец» і под.), а також грунту ючись на твердженні літописця про видатну історичну подію — Переяславську раду 1654 p.,що «по усей Україні увесь народ з охотою тое учинил», і «немалая радость межи народом стала», зробили висно вок, що літописець прихильно ставився до Росії і російських царів . А втім ставлення Самовидця і до Росії також конкретне, часто приховане і не завжди виразне. Передусім Самовидець надто симпатизує московському цареві Федорові. В оповіданні за 1682 р. про його смерть він пише: «Государ цар московскій и всея Россії Феодор Алексіевич помер с жалем усего християнства в молодих літах, которій великую любов до нашого народу міл, бо и набоженства на Москві нашим напівом по церквах и по монастирах отправовати приказал, и одежу московскую отмінено, але понашому носити позволил» . Співчуває Самовидець і московському патріархові Никону, якого 1667 р. було засуджено, оскільки, твердить літописець, «жадной ереси на патриярху не показалось, тилко з ненавести тое учинили бояре» . На думку М. Петровського, Самовидець виявляє своє неприхиль не ставлення до Петра І за його роль ката , що на Україні в усі 1

Літопис Самовидця, стор. 63. Т а м ж е , стор. 51. 0. Л е в и ц к и й , Опыт и с с л е д о в а н и я . . . , стор. Літопис Самовидця, стор. 135. Т а м же, стор. 103. * Т а м ж е , стор. 162.

68.

часи було гидким фахом, а також до В. Голіцина і В. Шереметьева . Одначе два останні приклади не переконливі. В окремих місцях літопису Самовидець досить обережно вислов лює своє невдоволення політикою царизму щодо України, зокрема в розповіді про 1667 p., коли посланці Брюховецького скаржились у Москві на кривди воєвод і не одержали відповіді: «Также и по сланці гетмана Бруховецкого частіе на Москві бывали в кривдах от воєвод, зостаючих по городах, от которих люде поносили, на що жадного респонсу не одержовал, а найболше як был подписок с канцеллярії Мокріевич и Карбанович, тіе знати дали, же козаки юже ні защо, и якоби ляхом вскорі Україну отдадут» . Загальне обурення і бунти спалахнули на Україні, тілько-но російські воєводи «людей тяглих повернули в послуженство», поча ли збирати «подачку» і стали забороняти переходити в козацтво, бо за давньою традицією «на Запорожже волно йти в козацтво так козакові, яко теж и мещанину, там того не постерігают» (1667 p.). На основі ряду документів М. Петровський переконливо трак тує часто вживані в літопису вислови «его царское величество» і подібні, вбачаючи в них звичайну термінологію титулування, вживання якої літописцем не може свідчити про його прихильне ставлення до царів . Отже, у літопису Самовидця немає якогось загального ставлення до російських царів, бояр, воєвод і духовенства. Його оцінки тих чи інших подій і явищ з історії українсько-російських стосунків є безпосередніми і конкретними. Легко збагнути оцінку Самовидцем політики Кримського хан ства і Туреччини щодо України. Вона в усіх випадках є негативною і грунтується, зокрема, на релігійних переконаннях автора. Самовидець засуджує напади турецько-татарських орд на мол давські землі, приязно ставлячись до одновірної Молдавії. Він також з радістю згадує окремі випадки, коли австрійські й венеціанські війська завдавали поразки турецько-татарським військам, разом з тим він неприязно ставиться до австрійських єзуїтів. Отже, автор літопису виявляв досить велику зацікавленість політичними та іншими зв'язками рідної йому України з сусідніми країнами. Ця обставина, безсумнівно, збільшує цінність літопису Самовидця як історичного джерела. Літопис Самовидця помітно вплинув на дальший розвиток ук раїнської історіографії. Глибокі сліди цього впливу особливо помітні в багатьох літописних працях X V I I I ст. Літопис Самовидця, наприклад, є істотним джерелом праці Граб'янки, 2

М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Нариси історії У к р а ї н и . . . , стор. Літопис Самовидця, стор. 103. ' М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Нариси історії У к р а ї н и . . . , стор.

131.

129.

зокрема її другої частини, у якій зображені історичні події після 1667 p., прямо чи посередньо — праці С. Величка. Літопис Самовидця в пізніших списках був органічно вплетений в інший відомий твір X V I I I ст. «Короткий опис Малоросії», з до датком кількох сторінок, що мали доповнити українську історію перед 1648 p., і закінчення, у якому події літопису Самовидця про довжено з 1703 по 1734 р. До того ж і сам цей твір взагалі був напи саний на підставі літопису Самовидця. На його основі або ж «Короткого опису Малоросії» були складені і компілятивні праці Я. Лизогуба та В. Рубана. Один з останніх українських істориків-компіляторів X V I I I ст. О. Рігельман майже весь текст літопису Самовидця переніс до своєї праці, переклавши його російською мовою, знав його й автор «Истории руссов». Різними шляхами літопис Самовидця сприяв розвитку окре мих історіографічних творів за кордоном. «Короткий опис Мало росії» послужив німецькому історикові Шереру як одне з голов них джерел його праці про Україну, а також історикові Гаммеру — про Туреччину. Усе це пояснюється тим, що літопис Самовидця був написаний сучасником подій, і в ньому є, крім української історії, сторінки, присвячені подіям в інших країнах, передусім у Польщі й Росії. Через те цю працю як історичне джерело охоче використовували російські, білоруські, польські та інші історики. У X I X ст. літопис Самовидця широко використовували майже всі українські історики, що досліджували надзвичайно багату на події історію України другої половини X V I I ст. Це зумов лене значною мірою тим, що в першій половині X I X ст. ще не бу ли опубліковані достовірніші за літописи історичні документи. До то го ж літописи давали зв'язний суцільний виклад подій про Ук раїну. Після того, як 1846 р. літопис Самовидця був опублікований, про нього з'явились окремі дослідження, а історичні праці містили посилання на це джерело. «Надзвичайно важливою» і «дорогоцінною», «однією з найцінні ших історичних пам'яток» української історіографії X V I I ст., «кращим оригінальним» українським літописом, «об'єктивною і безпристрасною» називали цю пам'ятку О. Бодянський, М. Макси мович і О. Левицький. Подібну оцінку літопису дають у своїх працях також інші вчені, зокрема М. Костомаров, В. Антонович, Д. Багалій, М. Петровський та ін. Особливо вплив літопису Самовидця позначився на історичних поглядах його популяризатора П. Куліша, який сприйняв думки автора про історичні події на Україні в другій половині X V I I ст., його оцінки козацьких низів та інших шарів українського су спільства. У своїх працях Куліш посилався на літопис Самовидця як на пам'ятку, що «не має нічого рівного собі серед україн-

ських джерел», а сторінки літопису про події на Україні 1663 р. послужили Кулішеві сюжетом для його роману «Чорна рада». З літописом Самовидця був знайомий уже на початку своєї твор чої діяльності Тарас Григорович Шевченко. За його власним свід ченням, він «літописи напам'ять» знав, і «оживала його душа», ко ли перечитував їх. Після виходу в світ літопису Самовидця Шев ченко разом з іншими літописами тримав його на своїй полиці. Як достовірне і важливе історичне джерело літопис Самовидця використовували українські історики М. Костомаров, О. Лазарев ський, О. Левицький, Д. Яворницький, Д. Багалій, І. Крип'якевич та ін., а також російські, білоруські, польські, молдавські. Звертаються до праці Самовидця і сучасні українські істо рики. Як видатну пам'ятку історії української літератури та україн ської літературної мови літопис Самовидця високо оцінювали також українські філологи О. Огоновський, М. Петров, П. Житецький, М. Возняк, О. Білецький. Заслужену оцінку українським літописам, зокрема й Самовидцевому, дав Іван Франко. Розглядаючи український літературний процес як безперервний і органічний, учений чітко визначив роль і місце літописів у розвитку нової української літератури, історіо графії та суспільно-політичної думки на Україні X I X ст. Як пам'ятку української літератури, давньоукраїнської мови і джерело історичних подій літопис Самовидця використовували і захоплювались ним українські письменники І. Нечуй-Левицький, М. Старицький, Леся Українка, 3. Тулуб, О. Довженко та ін. Цікавою і важливою є думка Лесі Українки про українські літописи як першоджерела нової української літератури. З цього приводу в листі від 24 травня 1912р. до А. Кримського вона писала: «Гнітить мене моя «необразованість» у рідній історії, себто, розуміється елементарні відомості я маю і дещо там читала, але перводжерел (авторське підкреслення.— Я . Д.) (літописів головно) зовсім мало коштувала і через те не знаю стилю, «пахощів» давніх епох, а на чужу інтерпретацію не покладаюсь. Мені здається, що якби я сама прочитала якусь там «Волинську літопись» чи «Само видця», то я б там вчитала щось таке, чого мені бракує у сучас них істориків (не виключаючи і Грушевського), а потім може й сказала б щось таке, чого ще не казали інші наші поети» . Все це свідчить про великий вплив літопису Самовидця на дальший розвиток української історіографії та важливе значення його як пам'ятки української літератури й мови. 1

В основу цієї публікації покладено список Іскрицького. Звіряю чи видання О. Левицького з списком Іскрицького, майже на кожній 1

Л е с я Українка. Твори, в п'яти томах, т. V . К., 1956,

стор.

618.

сторінці друкованої книжки знаходимо по кілька помилок, непра вильне прочитання тексту, пропуски окремих слів. Текст цього видання звірявся з списками Іскрицького , Козельського і нововиявленим списком М. Судієнка. Всі вони зберігаються в Центральній науковій бібліотеці Академії наук УРСР у Києві (шифр Іскрицького — 3866, Ковельського — 3862, Судієнка — 156 (54). Найповнішими є списки Іскрицького і Судієнка. Список останнього у 40-х роках X I X ст., очевидно, належав М. Писарєву. Тоді ж з нього була зроблена копія для Є. Болховітінова, а з них — копія для М. Юзефовича. Список Юзефовича за раз невідомий. Крім того, текст нашого видання звірявся з пуб лікацією О. Бодянського. У підрядкових примітках наводимо урив ки, словосполуки, слова та інші текстуальні відхилення, які зустрі чаються в різних списках і виданнях, а також окремі власні назви, які є лише в праці Рігельмана і в літопису Граб'янки. Текст літопису друкується за орфографією списку Іскрицького. Проте у передачі окремих літер рукопису зроблено заміни, що не порушують орфографії оригіналу. Оскільки в списку Іскрицького написання літер ъ і ь важко розрізняється, особливо у самого Іскрицького, в нашому видан ні наприкінці слів після твердих приголосних відповідну графему випущено (козакъ — козак, часъ — час, 1ванъ — Іван і под.). Випущено відповідну графему і в словах типу: посланец[ь], внівеціь], паламар[ь], — а також у дієслівних закінченнях: ходит[ь], даруютіь], мают\ь\, стоїт\ь] тощо. У різних тогочасних, як і в сучасних, говорах української мови подібні слова вимов лялися м'яко або твердо — залежно від місця народження мовця. Тому давня традиція вживання ъ і ь порушувалася і написання цих графем чітко не розрізнялося. У словах з м'яким приголосним основи (день, приязнь, король, смерть, жаль, Русь, осінь, князь та ін.) у рукописному тексті напри кінці могло стояти кілька графем — ь, ъ та ін. Та оскільки в усіх діалектах української мови відповідні приголосні вимовляються м'яко, а сам літописець відмінює ці слова за м'якою відміною, у нашому виданні наприкінці подібних слів поставлено ь. Не позна чено м'якості у слові єсть, тому що літери ст у рукописах є винос ними, а після них немає ніякого знака, який позначав би їх м'якість чи твердість. Всередині слів графеми ъ та ь передаються через ъ. Літера і у рукописах, як правило, відповідає сучасному і, передається вона курсивним і. В окремих випадках вимова і також залежала від місця народження читача. Десятиричне «і» (у рукописах виступає звичайно перед «й» та йотованим голосним: великій, скарбніе, Гамалію) передається су часним «і». Цією ж літерою позначається графема / на початку сло ва: Jean — Іван (можливо, Йван), іншими — іншими, \мя — імя. 1

Список Іскрицького переписаний чотирма руками. переписав сам Петро Іскрицький.

Основну частину тексту

Над літерою й у списку Іскрицького дуже часто пропускається титла, особливо у словах воина, войско. У нашому виданні ця літера передається як й. Проривний звук г у рукописних списках передається латин ським g або сполукою кг. У цій публікації сполука кг зберігається, а замість g уживається ґ: кгрунтов, срокго, ґвалтом, венґерскго. У рукописних текстах Самовидця вперше виявлено послідовне вживання йотованого і . У списку Іскрицького воно позначається 1

як и, у списку Козельського — и та и . У нашому виданні ці літери передаються сучасним ї. Літери (о, х замінено відповідними літерами сучасного україн ського алфавіту — о, кс; 0 — літерою Ф у слові Федір. У решті випадків ми відтворюємо написання за орфографією рукопису Іскрицького: был, ходил, Ілвов, полков, подишол, где, албо, его, людех, кгди, померл. Таке написання пояснюється тим, що алфавітна система давньоукраїнської літературної мови, як і інших мов, не відповідала звуковій. Тому таке слово, як козацкіе, могло читатися: козацкі, козацкії, козацкіе, козацькі, козацькі, кузацькі; або козацкое — як козацке, Козаков — як козаків і т. д. Велика літера вживається відповідно до сучасного правопису (з окремими винятками). Титла розкрита в таких словах: бл[а]гословеніе, Б[о]городици, Б[огороди]ци, в[е]личество, в[е]л[и]ч[е]ства, г[осу]д[а]р,г[осу]дар, г[оспо]дара, г[о]сп[о]дь б[о]г, г[ос]п[о]ди Іс[у]се, д[у]ха, еп[иско]п, кн[я]зь, м[е]не, м[и]лость, м[и]л[о]сти, м[іся]ць, м[о]н[а]стир, н[а]ши, п[а]н, пр[е]ч[ис]тими, п[о]ст, с[и]н, св[я]тих, с[вя]тої, Х[ри]ст[о]ва, Хр[и]стом, Хр[и]ст[о]вом, хірисітиянство, хр[и]стиянство, ц[а]р і в похідних від них. Зрідка в цих словах титли не було. Пунктуацію наближено до сучасного українського правопису, зокрема введено крапку, риску і двокрапку. Одна сторінка рукопису Іскрицького (у нашому виданні — 117) помилково переписана дослівно двічі і згодом кимсь перекреслена. Вона переконливо свідчить, що Іскрицький певною мірою довільно вживав окремі літери, виносні' графеми, навіть змінював гра матичні форми: Дмитриевич — Дмитріевич, Иваном Самойловичом — Іваном Саму[й]ловичом, Крилов — Крилув, містечки — мі стечка, оных — оних, оних — оных, жеби — жебы, к — ку, Богуславе — Богославле, увойшол — увоишол, лисянци — лисянці, пойшол — поишол, Задніпря — Задніпра, подтянули—подтягнули, варуючися — варюючися, войска — войска і под. Очевидно, таке траплялося і в інших переписувачів. Список М. Судієнка переписаний чітким скорописом кінця X V I I I — початку X I X ст., всі літери виразні, у тому числі й ъ і ь. У виданні Бодянського зрідка позначається наголос. 1

Я. І. Д з и р а . Про відтворення ський історичний журнал», 1970, № 3.

тексту історичних

д ж е р е л . — «Україн

У літописних списках службові слова з повнозначними частина ми мови пишуться, як правило, разом (скозаками, зонами, погородах, постарому). У нашому виданні більшість таких слів написано окремо. В зв'язку з тим, що описувані в літопису події та явища датують ся за тодішнім народнообрядовим календарем, для полегшення ко ристування джерелом сучасному читачеві подаємо тут короткий покажчик цих дат у переведенні на цифрове календарне датування XVII ст. старого стилю. ' Р і з д в о Х р и с т о в е (свята р о ж д е с т в е н с ь к і ) — 2 8 . X I I ; богоявления господнє (водохрещі) — 9.1; свята великодні (воскресіння Христове) припадають на неділю у п р о м і ж к у 35 д н і в (не раніше 4. III і не п і з н і ш е 28. IV); св. Георгій —26. IV; перенесення мощів св. Миколи Ч у д о т в о р ц я — 12.V; св. Тройця — 50-й день по великодню; св. д у х а (сошествіє св. д у х а ) — н а с т у п н и й день після св. Тройці; св. Петра і П а в л а — 2 . VII; св. Ілля —23.VII; спас (преображения господнє) — 9.VIII; у с п і н н я пресвятої Богородиці — 18.VIII; різдво пресвятої Богоро диці — 11.VIII; воздвижения чесного хреста — 17. IX; покрова — 4 . Х ; св. Микола Чудотворець — 9. XII. Пости: П и л и п і в піст (пушення Пилипового посту) — 18.XI — 2 7 . X I I ; великий піст — 7 тижнів (49 днів) перед воскресінням Христа; Петрів піст (петрівка) — починається через т и ж д е н ь після Тройці і триває д о св. Петра і Павла; спасів піст (спасівка) перед успінням пресвятої Богородиці — 4. VIII — 18.VIII. Н е д і л і : великі м'ясниці — 2-й т и ж д е н ь д о великого посту; масляниці (запусна)— останній т и ж д е н ь д о великого посту; провідна неділя — 1-ша неділя після воскресіння Христа. Всеїдні неділі (сідмиці): період р і з д в я н и х свят — 2 8 . X I I — 7 . 1 ; сідмиця пі сля неділі про Митаря і Фарисея — 24.1 — 29.1; сідмиця великодня — 1-й тиж день після великодніх свят; сідмиця п'ятидесятниці (Тройці) — т и ж д е н ь після св. Тройці.

Для полегшення користування джерелом додаються іменний та географічний покажчики, короткий словничок маловживаних слів, бібліографія праць про літопис, а також ілюстрації. Перше радянське видання «Літопису Самовидця», яким відкри вається наукова серія «Джерела з історії України», здійснене на основі сучасних наукових досягнень публікації історичних джерел, а також певного здобутку істориків і філологів у галузі досліджен ня літопису як видатної пам'ятки XVII ст. Видання «Літопису Самовидця» сприятиме дальшому розвиткові історичної науки на Україні, а також допоможе глибшому вивченню давньої україн ської літератури та історії мови. Ярослав

Дзира

Титульна сторінка першого видання, здійсненого О. М. Бодянський.

О НАЧАЛ/ ВОЙНИ ХМЕЛНИЦКОГО * Початок и причина войни Хмелницкого ест едино от ляхов на православіе гоненіе и козаком отягощеніе . Тогда бо оным не хотячи , чего не звикли были панщини робити, на службу замко вую обернено, которих з листами и в город/ до хандоження коней старостове держали, в дворах грубу, тоест печи палити, псов хандожити , двор/ зм/тати и до инших незносных д/л приставляли. Знову зась которіе зоставали козаками реестровимы, а над оними полковникове шляхта панове о т гетмана коронного насиланніе были, которіе б от їх волности бинамн/й не дбаючи, але яко мо гучи оных [с] м/рали , легце поважаючи. Плату, которая поста новлена была на козаки от короля его милости и Речи посполитой по золотих тридцять на рок, тое на себе отб/рали , з сотниками д/лячися, бо сотников не козаки оббырали и настановляли , але полковники, кого хот/ли з своей руки, жебы оным зичливими 1

* Сп. Я . Ковельського починається словами: «Літописец избран о в о й н а х , о наставлениї гетманов, о измши ї х по статях и прочиїх д('лах ниже сл('дуется...». Сп. М. Судієнка і вид. Бодянського: «Летописец о началг войны Хмелницкого». У сп. Ковельського тут і скрізь далі немає літери «і». Замість неї послідов но вживається «и»: «православие гонение». Т а м ж е : «козакам». Т а м ж е : «отягчение»; у вид. Бодянського: «отмщеніе». У сп. Козельського це місце наведено повніше: «тогда бо оним всякие вол ности отнято, от инних повиписовано, которие не хотячи...» У сп. Козельського літера «ы» вживається рідко, переважно в закінчен нях слів. Частіше «ыг зустрічається в сп. Судієнка і в вид. Бодянського. Т а м ж е : «листамы». ' Т а м ж е: «в дорозі». Т а м ж е : «коней старостове хондожене». Т а м ж е : «хондожити». Т а м ж е : «зумі'тати». Т а м ж е : «и инних». Т а м ж е : замість «от» «їх и». Т а м ж е : «которие о ї х волностях». Т а м ж е : правильніше: «смиряли». Т а м ж е : «отбирали». Т а м ж е : «обирали», у вид. Бодянського: «обг'рали». У сп. Козельського: «наставляли». Т а м ж е : «жичливими». 1

1 0

1 1

1 2

1 3

1 4

1 5

1 6

1 7

1 8

были. Также полковникове Козаков до всякой домовой незвичайной робота пристановляли \ в поля зась пойшовши, любо якій козак достане у татар коня доброго, того отоймут, з Запорожжа през* поля дикіе з рарогом, раструбом , орлом, албо с хортом козака бід ного шлет в городи, кому подарок шлючи, якому панов/ , не жа луючи козака, хочай бы згинул, як не трудно от татар. Знову зясь, хочай бы якого язика татарского поймали козаки, то з язиком татарским, на кого ласкав полковник, якого жолніра своего высилает до гетмана коронного, а козацкую отвагу потлумляют. В городах зась от жидов тая была кривда, же неволно козакові в дому своем жадного напитку на потребу свою держати, не тилко меду, горілки, пива, але и браги. Которіе зась на рибу хожували ко заки за пороги, то на Кодаку на коммисара рибу десятую отбірали. А полковником особливо треба дати и сотникам, и асаулові , и писареві,— аж до великого убозства козацтво прийшло , а болше шести тисячей неповинно Козаков быти. Хочай и син козацкій, тую ж панщину м у с і л робити и плату давати, тое над козаками было. Над посполством зась, любо во всем жили обфито в збожах, в бидлах , в пасіках , але однак чего не звикла была Україна терпі ти, вимисли великіе были от старостов и от намісников, и жидов. Бо сами державци на Україні не мешкали, т и л к о уряд держали, и так о кривдах людей посполитих мало знали, а л б о любо и знали, толко засліплени будучи подарками от старост и жидов арандарей же того не могли узнати, же їх салом по їх же шкурі и мажут : з їх подданних выдравши, оним даруют, що и самому пану волно бы узяти у своего подданного, и не т а к бы жаловал 2

У сп. Ковельського: «пристановлялы». Т а м ж е : «Запорожя». Т а м ж е : «чрез». Там ж е : «ястробом». . У сп. Ковельського в подібних закінченнях значно частіше ся -ови: панови, козакови. ' Т а м ж е : «хожовали». Т а м ж е : «комисара». Т а м ж е : «отбирали. А полковникам особливе». Т а м ж е : «ассаулови». Т а м ж е : «пришло». Т а м ж е : «тисяч». Т а м ж е : «мусил». Т а м ж е : «бидлу». Т а м ж е : як правило, «еднак», «едного». У сп. Судієнка: «вымислили». У сп. Козельського: «и їх». Т а м ж е : «толко». Т а м ж е : д о д а н о «ж». Т а м ж е : «тилко». Т а м ж е : «арендарей». Т а м ж е : немає «салом мажут», а «же с тих ж е по ї х шкурі». Т а м ж е : «потом». * 1 *—23*; 24—!80 — посилання на примітки в коментарі. 2

1 0

1 1

1 2

1 3

1 4

1 5

1 8

1 7

1 8

1 9

2 0

2 1

2 2

2 3

вживаєть

подданнійего. А т о леда шевлюга, леда ж и д богатится, по килка ц у ґ о в коней справляет, вимишляючи чинши великіе, •поволовщ и н и , дуди, осип, мірочки сухіе, з жорнов плату и инное , отни мания фолварков ,— що натрафили на чоловіка одного , у которо го отняли пасіку, которая всей з е м л і Полской начинила біди, а тим способом. В Чигирині місті мешкал сотник Богдан Хмелницкий, ко зак ростропній в ділах козацких воєнних, и у писмі б і г л і й , и часто у двора королевского в поселстві будучій. И под час быт ности своєї с козаком значним переясловским з Іваном Ілляшем (а тот Ілляш барзо зичливим королеві его милости) и упросили писмо, албо привилей, на роблення челнов на море, мимо ведо мость гетманов коронных, що и одержавши, тое скрито держали от полковников в Переясловлю. А под т о т час у вышъменованного Хмелницкого подстаростій чигиринскій Чаплинскій, зостаючій от Конецполского, отнял хутор с пасікою и млином на урочищи Суботові , полтори милі от Чигирина, и за той хутор посвар стал с подстаростим Хмелницкому. И Хмелницкій, видячи, же оного вічистіе добра оному кгвалтом видрано , старался фортелем, жебы тот привилей, данній от короля о т его милости на робленя чолновное волное козаком, достати, що и доказал *, бо маючи в дому своем у гостях того І л л я ш а Ормянчика переясловского и у оного вивідавшися о схованню того привилея, упоївши оного, 2

1 7

У сп. Козельського: «жит». Т а м ж е : «цукгов». Т а м ж е : «чинші». Т а м ж е : «поволовщину». Т а м ж е : немає «инное». Т а м ж е : «отнимане фолварков, хуторов». ' Т а м ж е : «человіка едного». Т а м ж е : немає «землі». У сп. Козельського у цьому місці вставлено: «яко в и ж е ся наменило». Пояснюючи цю примітку, с л і д нагадати, що в збірнику Козельського літопис Са мовидця вміщений б е з п о с е р е д н ь о після уривку із літопису Граб'янки. У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «важливій». У сп. Козельського: «Иляш доброзичливим бил»; у сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «зичливій». Т а м ж е : «королеви». Т а м ж е : «роблене». Т а м ж е : «той». Т а м ж е : «чигринский». Т а м ж е : «Субботові». У сп. Козельського тут і далі замість с вживається з; у сп. Судієнка — переважно с. Т а м ж е : «взято». Т а м ж е: немає «от». Т а м ж е : «роблене челнов волно». Т а м ж е : «Иляша». У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «Ормянчина» без слова «переяслов ского». У сп. Козельського: «довідавшися». 2

1 0

1 1

1 2

1 3

1 4

1 6

1 7

1 8

2 0

2 1

2 2

2 3

ключ у пяного узявши, послал своего посланця по тот привилей , данній от короля его милости Владислава Четвертого , которій оному и прив/зл его посланец. И т а м з оним привилеем Хмелницкій за пороги поишол и козаком ознаймил, же на волности козацкіе м/ет привилей короля его милости, до которого много войска козацкого почалося горнути. А же на Запорожу зоставати не мог задля залоги , которая на тот час с полковниками лядскими посполу з жолнграми зоставала, пошол на Низ ку мору, на поля, к Лиману, и там войско ку оному купилося , утікаючи от полков ников лядских. Которого Хмелницкого полковникове посилали на тіе поля имати и розгромити, але оній тих посланних лядских погромил , а козацтво до оного пристало. И так Хмелницкій, видячи, же ю ж е учинил задор з ляхами и своего набитку, албо кгрунтов, жалуючи, вислал своїх посланцов до хана кримского, чинячи з оними згоду и пріймуючи братерство, жеби ему помагали войска лядскіе зносити, що хан кримскій з солтанами ордами з радостію на тое позволив, и, приславши своїх означенних мурз до Хмелницкого, межи собою присягу з обоїх сторон виконали на Низу, и зараз хан посилает з ордами великими Тугай бея до Хмелницкого. З которою ордою Хмелниц кій на Запороже наступил, до которого все войско, зостаючее на Запорожу, пристало и Хмелницкого соб/ за старшого приняли. 2

У сп. Ковельського: «той привелей». Т а м ж е : немає «Четвертого». У сп. Судієнка: «И так». У сп. Ковельського: «коного войска». Т а м ж е : «Запорожю». Т а м же: «могл». У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: помилково «налоги». У сп. Ковельського: «з». ' Т а м ж е : «пойшол». У вид. Бодянського: «рушилось». У сп. Ковельського: додано «своїх». Т а м ж е : «посланих». Т а м ж е : «погромили». У сп. Ковельського і Судієнка зустрічається послідовно «когацство». У сп. Козельського: послідовно вживається «уже». Т а м же: «ним». У сп. Судієнка: «з солтаном». У сп. Козельського: д о д а н о «и усі'ми ордами». У сп. Козельського: «значних», у сп. Судієнка і в вид. Бодянського цього слова немає. У сп. Козельського: «Запорожю». У сп. Козельського і Судієнка: переважно «себ(». 2

1 0

1 1

1 2

1 3

1 5

1 0

1 7

1 8

1 0

2 0

2 1

В О Й Н А САМАЯ РОКУ 1648* 1

На початку того ж р о к у , взявши ведомость от коммисара козацкого, панове гетманове так коронній Миколай Потоцкій, яко теж и полній Калиновскій, же юже купа немалая войска зобралася на Запорожю, до Хмелницкого приставши, зараз с о всіми войска ми коронними притягли на Україну до города Черкас *, и там отправуючи свята великодніе Воскресенія Христова , усе вой ско козацкое с полковниками їх скупили и казали оним прися гати , же не мают здрадити полковников своїх и до Хмелницкого приставати. И так зараз по Воскресенії Христовом гетманове корон н і ї висилают войска немаліе водою Дш'пром у чолнах, посадивши посполу з козаками и шхоту немецкую. А землею, полем посилает гетман Потоцкій сина своего Стефана з коммисаром козацким, з которими войска коронного тисячей шесть, а козацкогозтими, що у чолнах поишли, еще при коммисару тисячей шесть, приказавши оним, жеби йшли просто на Запороже до О'чи зносити Хмелниц кого албо осадити его з войском. И сами гетманство з войска ми коронними за ними втропи помалу йшли с тяжарами войсковими и ш'хотами . Хмелницкій, узявши ведомость о на ступлению войск коронних, не ожидаючи на Запороже приходу їх, але переправившися з войсками татарскими немалими, на против пойшол войск коронних. И испоткавъшися в полях, у уро чища Жолтой Води , там осадил каштелянича Стефана Потоцкого и коммисара козацкого з войсками їх. А войска, которіе йшли Дш'пром водою чолнами, минувши городи, не доходячи порогов, старшину зостаючую при них, и ш'хоту ш'мецкую, в чолнах 3

1 4

* Т у т і далі в сп. Козельського роки, числа позначаються літерами. У сп. Судієнка і вид. Бодянського: немає «на початку того ж року». У сп. Козельського: «комисара». Т а м ж е : «Николай». Т а м ж е : «зо». У сп. Судієнка і вид. Бодянського: «великіе». У сп. Козельського: «воскресение Христово». ' Т а м же: «з». Т а м ж е : «присягать:». Т а м ж е : «імсют зрадити». Т а м ж е : «короние». Т а м ж е : «комисарем». У вид. Бодянського: «зловити». У сп. Козельського: правильно «гетманове». Т а м ж е : немає «з». Т а м ж е: «тяжиремы». Т а м ж е : «ш'хотою». " У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Судієнка: немає «на З а п о р о ж е » . У праці О. Рігельмана «Летописное повествование» вказано точну дату — 8 травня. Н а г а д а є м о , що Рігельман майже скрізь ставить точну д а т у . У праці О. Рігельмана названо ім'я Барабаша, якого заколов Филон Д ж е джалій. 1

1 0

1 1

1 2

1 3

1 4

1 5

1 6

1 8

1 9

562

будучую, викололи и покидали в Д н і п р * . И послали своїх посланцов до Хмелницкого, по которих прислал Хмелницкій з ордою, и ор да, на свої коні оных побравши, привезла на Жовтіє Води, где поспо лу того войска коронного доставали. Войска зась козацкіе, зостаючіе при тих войсках коронних, видячи, же юж и тое войско, которое водою йшло, зостает при Хмелницком и орді,— и тіе усі з войска коронного пристали до Хмелницкого и до орди, и на тое ж войско почали быти , где през килка дній без перестанку тая война три вала. И войско, осаженное будучи в степах, не могучи витривати, рушило табором оттоля ку Княжим Байраком оборонною рукою, уступаючи назад ку городом, але в том отході не пощастилося їм, бо, не допустивши оных до тих Княжих Байраков, почала орда с козаками табор їх розривати. А в тіе Княжіе Байраки за провадивши войско козацкое піхоту, покопали рови, до кото рих пришовши табур войска полского, змішалися, и там усе тое войско розбито, в неволю побрано татарскую, и каштелянича Стефана Потоцкого посполу с коммисаром взято, которий в молодих літех на Запорожю живот свой скончил, бо Хмелницкій оного, не даючи орді, на Запороже до Січи отослал и там от ран помер *. А иншіе панята вневолю пошли татарскую, гетманове зась коронніе великій и полній с потугами своїми на Чигирин йшли втропи за тим войском, хотячи оных посилковати. Але по розгромленію войска полского у Княжих Байраков, не которое с теж} погрому поутікавши, дали знати, же юж нікого по силковати, бо войско до остатку знесено,— отвернули гетманове Николай Потоцкій, каштелян краковскій коронній, и Каліновскій, гетман полній, з войсками назад ку городам, не йдучи на Чиги рин, але просто шляхом на проворотя ку Корсунові місту йшли, за которими Хмелницкій з ордами немалими ішол, наступуючи на них. Где гетманове, переправивши ріку Рось у Корсуню и надпустошивши міста, поминовали Корсунь. Которих зараз настиг нувши, Хмелницкій за Корсуном учинил потребу, где гетманове оборонною рукою уступовали, беручися в поля ку Росаві . А при пало оным йти промежку лісами в милі от Корсуня, где Хмелницкій казав запровадити піхоту Козаков корсунских в тіе ліски, которіе шлях перекопали и там позасідали, не дупущаючи переходу табурові лядскому. А Хмелницкій с тилу и около з войсками и ор дами наступивши, оное войско розгромил з допущенія б о з к о г о , 1

У вид. Бодянського: «то ж войско начали бити». У сп. Козельського: «осажолое»; у сп. Судієнка: «осаженое». У праці О. Рігельмана с к а з а н о , що до козацького полону потрапили т а к о ж І. Виговський, Чернецький, Городчинський. У вид. Бодянського: немає «великій». У сп. Судієнка: «на провороття», у вид. Бодянського: «поворотмя», у с п . Козельського: далі «до К о р с у н а міста пошли». У вид. Бодянського: «надспустошивши». У вид. Бодянського та в сп. Судієнка: немає «ку Росаві». Т а м ж е : «божеского». 2

где гетманов обоїх — великого коронного и полного в неволю ВЗЯ 10 и усе войско вигублено, же мало хто з того погрому увойшол. Где орда неошацованную здобич узяла так в конях, риштунках, яко найболше в неводниках знатних панов и панят и посполитого войска , а козаки знову збогатилися з обозу полского так великих панов, же сргбро малою ценою продавали. Которая то потреба, албо война под Корсунем была на том тижню по святой Тройци *. Была тая поголоска на всей Україні, албо хвалка от шляхти, же по зне сенню тоей своєволі с Хмелницким м/ли панове Украшу плюндровати и болшую часть осажовати людми ш'мецкими и полскими. Также и у віри руской помішка великая била от уш'ят и ксендзов, бо уже не тилко унія у Литві, на Волині, але и на Україні почала гору брати. В Чернігові архимандритове один по другом зоставали, по инших городах церкви православніе запечатовали, до чого помошниками оным шляхта, уряд и ксіонзи были, бо уже на Україні що городок , то костел был. А в Кіеві теж утиск нема лій церквам божіїм старожитним чинили так воєвода кіевскій Тишкевич , на тот час будучій, яко теж іезуїти, домінікани, бернадини и иншіе закони наездами правими метрополиту утескуючи и науки школ забороняючи, згола старорускую православную християнскую віру собі прекладаючи не розную от поган; бо ліпшое пошанованне ляда жидищеві спросному било, аніжели найліпшому християнинові русинові . А найгоршое насмівіско и утиски терпіл народ рускій от тих , которії з руской віри при няли римскую віру *. И так народ посполитій на Україні, послишавши о знесенню войск коронних и гетманов, зараз почали ся купити в полки не толко тіе, которіе козаками бивали, але хто и ніґди козацтва не знал. Щовидячи панове державци українніе , не толко старостове , 1

У сп. Козельського: «добич узяли». У літопису Граб'янки і праці Рігельмана тут перелічено імена польської шляхти, що потрапила д о козацького полону: М. Потоцького, Калиновського, Ка зановського, Ординовського, Б а л а б а н а , Богдановського, Хмелецького, Кеме ровського, Яскольського, К о в а л ь с ь к о г о , Хоментовського, Кгдешинського, Бедзинського, Тимидського, Ороговського, Кучковського та ін. М. Грушевський гадає, що тут пропущено слово «уніятські». У вид. Бодянського: «город». У праці О. Рігельмана: « Я н у ш Тишкевич». У вид. Бодянського, у сп. Козельського: «наїздами правами митро политу утискуючи». У вид. Бодянського і в сп. Судієнка замість «ляда» стоїть «аби». У сп. Ко зельського цього слова немає. У вид. Бодянського: «спроскому». У праці О. Рігельмана: «российский християнин». У сп. Козельського: «руссьский». У вид. Бодянського: «от тих» додано редактором у д у ж к а х . У сп. Козель ського і Судієнка: немає «от тих». «Руской», тобто української православної. У сп. Судієнка, сп. Козельського і в вид. Бодянського: «українскіе». У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «панове старостове». 2

1 0

1 1

1 2

1 3

1 4

зостаючіе по городах, але и сам князь Вьішневецкій, которій немал усе Задніпраміл в своем подданств/, иміючи при себі килканадцять тисяч люду воєнного грошового, опроч драгуніеї и вибранцов, которих с подданних своїх начинил был по всіх городах нез ліченую річ,— мусіл утікати и уступовати з України, з городов своїх, з княгинею и з сином своїм Михайлом, которій напотом королем полским зостал был. От боку зась Хмелницкого гетмана войска запорозского, которій юж по знесеню войск коронних цале гетманство принявши за упрошеніем усего войска козацкого , бо до того часу гетманом не звался, аж покуля обоїх гетманов корон них знаки войсковіе, тоест булави и бунчуки у свої руки узял,— все войско оного гетманом настановило и на тот уряд упросило. Зараз от боку оного козацтво по розных городах розишовшися, полковников, сотников собі понастановлявши и гдеколвек знайшлася шляхта, слуги замковіе, жиди й уряди міскіе — усе забияли , не щадячи ані жон и дітей їх, маетности рабовали, кос тели палили, обваліовали , ксіонзов забияли, дворі зась и замки шляхецкіе и двори жидовскіе пустошили, не зоставаючи жадного цілого. Рідкій в той к р і в і на тот час рук своїх не умочил и того грабленія тих добр не чинил. И на тот час туга великая людем вся кого стану значним была инаругання от посполитих людей, а найболше от гултяйства, тоест от броварников, вынников, могилников, будников, наймитов, пастухов, же любо бы який человік значній и не хотіл привязоватися до того козацкого войска, тилко мусіл задля позбитя того насмівиска и нестерпимих бід в побоях, напоях и кормах незвичайних, и тії мусіли у войско и приставати до того козацтва. Где по городах по замках шляхту доставано, гдеколвек позачинялися были, тоест: в Ніжині, Чернігові, Стародубі, Гомлю . Все тое подостававши, вистинали, бо першей, устрашившися, шляхта жидов повидавали з маетностями, а напотом и самих подо ставали и вистинали. И многіе на тот час з жидов, боячися смерти, християнскую віру приняли, але зась знову, час углядівши, до Полщи поутікавши, жидами позоставали, аж рідко которій до держал віри християнской. И так на Україні жадного жида не зостало, а жони шляхецкіе зостали жонами козацкими. Также и на потомтой стороні Дніпра, аж по самій Дністр, тое ж ся стало спустошення замком, костелом и двором шляхецким, жидовским, урядом міским и шляхті, ксіонзом,— усюда тое вытрачено, а най1

У сп. С у д і є н к а і в вид. Бодянського: немає «немал». У сп. Козельського: «запорожского». У вид. Б о д я н с ь к о г о : «от року». У сп. Судієнка і сп. Козельського: «постановлявши». У вид. Б о д я н с ь к о г о , у сп. Судієнка і Козельського: «забивали». У вид. Бодянського: «отвалювали», у сп. Судієнка: «отваліовали». сп. Козельського: «обвалювали». ' Т а м ж е : «криві». У праці О. Рігельмана: ше й «Батурині». 2

болше жидов пропало в Немерові и в Тулчині — незличоная личба. Орда зась, збогатившися ясиром значним того войска корон ного и гетманов обоїх узявши, зоставивши часть малую орди, в Крим повернули, отпроважаючи гетманов Потоцкого и Калиновского и незличоную річ панов значних, на том погромі узятих. А Хмелницкій, скупивши войско, тягнул з України к полским го родам, где притягши под П и л я в ц і * не доходячи Константинова Великого, там споткалися з войском коронним, над которимиюж гетмановали ксіонже Острожскій Домінік и пан Сенута справцами * тих войск были, которих незличоная лічба была. Так тиж и козацкого войска при гетману Хмелницкому болей ста тисяч было, которих войско коронное барзо спирало, же троха не в облеженю зоставали козаки, в чом нічого не вонтпил Хмелницкій, бо послал по орди. И якскоро орда притягнула великою поту гою * , зараз того часу войско коронное собою стривожили, и так орда с козаками тое войско розгромили, же мусіло утікати ку Кон стантину Великому, оставивши тяжари военніе, тилко з скарб ними возами. Але постарому и тое в руки козаком и татаром ся достало , бо наганяючи шляхом, оных рубали, а которіе и до Кон стантинова пришли, там мост под самим містом обломали, и так пе реправу утративши, мусіли там погибати. А и хто в Константинов увойшол, и тіе не одержалися в Константанові, але усе розно в Полщу пойшло розгромленное войско . А многіе з панов и шляхти в неволю пойшли, а иних постинано много, бо орда не брала по лону задля того, жеби не обтяжалися , але усе стинали, и так Хме лницкій з своїми войсками и татарми или с ордами великими про сто ку Лвову потягли, пустошили усі городи, и под Ілвов под ступивши, попустошил , тилко самій город Лвов окуп за себе дал орді и Хмелницкому. И так оттуля Хмелницкій зо всіми поту гами потягнул под Замостя, а там стоячи, орда с козаками по са мую Вислу пустошили, также Волинь городи значнії повиймали: Острог Великій, Заславя, Луцко, Володимер , Кобрин, аж и Бе рестя Литовское. И хто может зраховати так неошацованную шкоду в людех, що орди позабирали, а маетности козаки побра ли, бо в тот час не било милосердія межи народом людским . 8

У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «Сенюта». У сп. Судієнка, Козельського і в вид. Бодянського: «к Константинову». У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «досталося». У літопису Г р а б ' я н к и і праці О. Рігельмана названо розгромлені полки: сандомирського каштеляна, Виговського, В о л и н ц я , Киселя, Тарновського і Карховського. У сп. С у д і є н к а і в вид. Бодянського: «жеби не обтяжатись». Т а м ж е : «пустошил». ' Т а м ж е : «оттоля». У вид. Бодянського: правильніше «на Волыни». У сп. Судієнка: «Владимер», у сп.Козельського: «Володимир». У вид. Бодянського: «по Брестя...» У сп. Козельського: «лядским». 2

1 0

1 1

Не тил жидов губили и шляхту, але и посполитим людем, в тих кра ях живучим, тая ж біда была, многіе в неволю татарскую пойшли, а найбарзій ремесники молодіє, которіе себі голови голили пополску, чуприну, пускаючи наверх голови. Але предся русь християне в тих повітах в городах позоставали, и ежели якого поляка межи собою закрили, то тот жив. Костелі зась римскіе пустошили, склепи с трупами откоповали , мертвих тіла з гробов викидали и обдирали и в том одіню ходили. Где тое спустошеня того літа тривало аж, почавши от петрова поста, до филипова посту, там под Замостям зоставал Хмелницкій, бо Господь Бог за гріхи навиділ землю такою тяжкою войною и отнял оной господар а, тоест короля щасливого Владислава, которій на початку тоей нещасной войни помер л, выехавши з Вилня у Меречу. И так не могли па нове сенаторове тому запобігти згодою, але що порвалися вой ною, на собі понесли. Аж видячи так великій упадок своей шляхти панов значних и войска и подданних утрати, в тот час почали ста ратися о королю собі и обобрали на королевство полское Яна Казіміра, рожоного брата зейшлого короля Владислава. Где зостав иш королем, обослал гетмана Хмелницкого писмом, напоминаючи, жеби юже панство не пустошил, що гетман Хмелницкій на писмо королевское вернулся на зиму на Украшу до Чигирина * и там жону собі понял куму Чаплинскую * , маючую мужа живого, а орди в Крим пошли з добичу. Того ж року по росказанню гетмана Хмелницкого полк Ніжинскій ходил доставати Кодака, и йдучи ку Дніпру , чинили великіе кривди людем. Где люде, розуміючи оных за войско литов ское, и якобы то оны идут на оборону Кодака, а не доставати, и не сподіване напавши, нікоторіе сотні погромили в Рашевці за Комишним. Але зась скупившись тот полк у Максимовці над Дніпром, тое войско розбили, же мало которій з їх увойшол, и переправив ши Дніпр, потягнули под Кодак, которій держачи в осаді през килка неділь, оным докучили, аж мусіли ся здати. И так усіх жолніров с Кодаку спровадили вцілости до Чигирина, и там чигиринці оних пожаковали , а коменданта узяли за сторожу , которого на потом Хмелницкій в Полщу отпустил. 2

У вид. Бодянського і в сп. Козельського: «тилко». У праці О. Рігельмана: «россияне». У сп. Козельського: «откуповали». У сп. Судієнка: «одгянії», у вид. Бодянського: «одіянію». У сп. Козельського: «навідил». У вид. Б о д я н с ь к о г о і сп. Судієнка: «там». У вид. Бодянського: «по тому». Т а м ж е : «жебы панства». Т а м ж е : «по Д н / п р у » . Т а м ж е : «который держачи в о с а д у , перез». У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «пожаловали». Там ж е : «за сторогу».

Сторінка списку Іскрицького, переписана ним власноручно.

Того ж року саранча барзо великая на усей Україні была и барзо шкоди великіе починила, збожя позедала и трави, же не било где сіна косити, а зима барзо великая была и не било чим стат ку кормити. Тая саранча зазимовала на Україні, з которой знову икри навесну другая уродилася, и так великую дорожнету учи нила. НА ПОЧАТКУ РОКУ 1649 0 Рождестві Христовом присилает король его милость послов своїх великих, тоест князя Четвертенского и пана воєводу киев ского * Адама Киселя з иншими панов благочестевых в поселстві до гетмана Хмелницкого й усего войска запорожского. Задля которих приходу зложил раду гетман Хмелницкій в Переясловлю и там по Рождестві Христовом приехал зо всіми полковниками и сотниками * . И там, в Переясловлю, в той раді отдавали панове послове королевскіе при поселстві привилей на водности и була ву, и бунчук, корогов, бубни, знаки войсковіе от короля его ми лости, хотячи упокоїти тую войну. Тамже и послове от короля венгерского на той же раді были: так зараз по усіх землях слава козацкая и Хмелницкого пойшла, же монархи разніе отзивалися з приязню и подарки присилали, бо послове от его царского вели чества з Москви, от господарей волоского, мултянского з вели кими подарками почали приходити, що до болшаго заятрення и пихи гетмана Хмелницкого побужали, и задля того слушной згоди з монархою полским, як з паном своїм, не чинил, бо принявши послов великих короля его милости и тіе клейноти войсковіе, и по дарки великіе, отправил тих послов з честю, обецуючися усе ведлуг жадання короля его милости учинити и тоей войни понехати, тилко жебы при стародавных волностях своїх козацких зоставати . Але тут зараз высилает своїх послов в Крим, вытягаючи самого хана зо всіми ордами в нашу землю, що хан рад учинил на оного жа дання — зо всіми ордами кримскими, бїлагородскими, нагайскими, черкескими, незличоними силами витягнул навесні до Хмел ницкого на спустошення християнства. 1

ПОЧИНАЕТСЯ ВОЙНА ЗБАРАЖСКАЯ РОКУ 1649 Зараз навесну , отмінивши Хмелницкій приязнь и постанову з королем полским, затягши самого хана з великими потугами в

У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «В началі». У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: послідовно «тоесть», «єсть» з м'яким знаком, у сп. Козельського, напевно, з кінцевим твердим «ъ», за сп. Іскрицького літери «ст» виносні,без кінцевої позначки твердості чи м'якості. У літопису Граб'янки і праці Рігельмана названо імена: М'ясковський, Гри горій К и с і л ь , Ян Зеленський та ін. У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «зоставали». Т а м ж е: «В чем хан рад и». " Т а м ж е : слова «зараз на весні» стоять рядком нижче після слів: «з к о р о л е м полским». 2

татарскими и незличоними своїми войсками козацкими, которих полков было: полк Чигиринскій, полк Черкаскій, полк Корсунскій, полк Каневскій, полк Лисянскій, полк Білоцерковскій, полк Паволоцкій, полк Уманскій, полк Колницкій, полк Могилевскій, полк Животовскій, бо там козацтво звалося, аж и поза Дністром коло Галича,— и замков доставали, межи иними и Пневского замку за Надворною доставали, а тут волости усі городи, опроч тилко самого єдиного Камянца Подолского, аж поза Константи нов Старій —в Шулжинцех, Грицеві, Чорторіей козацтво зоставало, у Овручом особливій полковник зоставал, до которого усе Поліся н а л е ж а л о . Знову зась на Задніпру полки, которіе до гетмана Хмелницкого притягнули: полк Переясловскій, полк Ніжинскій, полк Черніговскій зо всею Сіверю аж по Гомель и Дроков, и Мглин, полк Прилуцкій, полк Ичанскій, полк Лубенскій, полк Иркліевскій, полк Миргородскій, полк Полтавскій, полк Зінковскій. Tie усі полки были при гетману Хмелницкому, в которих незличоная лічба войска было, бо їнший полк міл ко зацтва тисяч болше двадцяти, бо що село, то сотник, а иная сот ня міла люду тисячу. Так усе, що живо, поднялося в козацтво, же заледво знайшол в яком селі такого человіка, жеби не міл албо сам, албо син до войска йти, а ежели сам нездужал, то слу гу паробка послал, а иніе килко їх было всі йшли з двора, тилко одного зоставали, же трудно было о наймита . А то усе діялося задля того, же прошлого року збогатилися шар паниною добр шляхецких і жидовских и иных людей *, бываючих на преложенстві , же навет где в городах были и права Майдебурскіе — и присягліе бурмистрове, и райци свої уряди покидали, и бороди голили, и до того войска йшли: бо тіе себі зне вагу держали, которій бы з бородою неголеною у войску был . Так диявол учинил себі сміх з людей статечних. И так Хмелницкій на початку посту святих апостол Петра и Павла на Чорном шляху, за Животином скупившися з тими полками и ханом кримским, просто потягнули были под Межибоже, где зоставало козацтво во облеженю от войска коронного. Але увідомившися жолнірове о так великих потугах козацких и татарских, зоставивши Межи боже, утеком уступили, которих орда издогонила, але увойшли до Збаража. Гетман Хмелницкій зо всіми потугами просто тягнул 1

У сп. С у д і є н к а і в вид. Бодянського: « П л е в с к о г о замку». У праці О. Рігельмана: «Великий». У сп. Козельського: «которие». У сп. С у д і є н к а : «Полісься н а д л е ж а л о » . У праці О. Рігельмана: щ е й «Киевский полк». У сп. Судієнка і в вид. Б о д я н с ь к о г о : «наймитах». У вид. Б о д я н с ь к о г о : «прихоженствг», в сп. Козельського: «приложенстві». У вид. Бодянського: « М а г д е б у р с к і е » . У сп. Судієнка і в вид. Б о д я н с ь к о г о : «зоставали». У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: помилково «за Ж и в о т о м » , у сп. Ко зельського: правильно «за Ж и в о т о в о м » . " У вид. Бодянського: «толь». 2

1 0

противко войска коронного, которое зоставало под Збаражем обозом, над которими был старшим ксіонже Еремій Вышневецкій, з которим войско великое было. И так притягнувши гетман Хмелницкій до Каменя Човганского и оставивши табор ити по малу, сам з ханом коммоником пойшовши, осадили тое войско под Збаражем на святих апостол Петра и Павла. И напотом та бор пришол, и доставали того войска, которое мусіло, зоставив ши окопи, вколо замку и в МІСТІ ТІСНО стати , которих в обложеню аж до Успенія Богорсдици держали, але оных не достали. На которих барзо трудно было, же мусіли стерво їсти, а и того мало было, бо собак и кошок виели. Король зась его милость Ян Казімір под Топоровом стоячи з сенаторами и постолитое рушеня скупивши, оттоль рушил со всіми потугами на отсіч войску, зостаючому во облеженю у Збаража. О котором взявши певную відомость, гетман Хмелницкій, осадивши збаражское войско, з коммонником и ханом пойшол * противко короля его милости и споткалися под Зборовом,— юже з Зборова вийшло войско было и сам король его милость. Где споткавшись войско з войском, много шкоди орда учинила в войску коронном, же заледво могли справитися и назад до Зборова уступили. И там осажено короля его милость, и без мало до того не пришло бы , же и узято бы было, бо уже ніотколя помочи сподіватися было; можная річ, любо не приступом, але и голодом оных звоевати. Однак же и гетман Хмелницкій того не зичил, жеби міл ся достати монарха християнскій в руки и в неволю бісурманскую. И так из собою трактовати почали през дней два и учинили згоду/ *, же не міли по самую Случ жолніре на Україну бывати, толко опроч урядове старостове по городах, албо сами панове, жебы уже болш задо ру и причини до войни не давано. А орді плата полоном городов дванадцяти, которіе могут виняти. И по тих трактатах, узявши заставу панов значних у войско, гетман Хмелницкій бытностю своею был у короля его милости в Зборові, где оного шановано, ударовано и другого дня отпущено до войска *. И так король его милость повернул назад до Лвова, а Хмелницкій, пришовши под Збараже, приказал з шанцов войску уступити и юж межи собою з войском коронним болше задору не чинити; бо и от ко роля его милости посланцове до князя Вишневецкого пришли, посполу при гетману Хмелиицком, и до всего того войска, зостаючого в облеженню в Збаражу, ознаймуючи о той згоді. И Хмелницкій з ханом кримским, росправивши орду, тоест мурзи придавши и Козаков, и так многіе городи козаки позво дили, и людей татаре в неволю побрали, и козаки маетность 2

У сп. С у д і є н к а і в вид. Б о д я н с ь к о г о тут і скрізь в інших місцях з а м і с т ь «противко» в ж и в а є т ь с я «противо» а б о ж «против», «противно». У сп. С у д і є н к а і в вид. Б о д я н с ь к о г о : «которіе мусіли, зоставивши око пи, о к о л о з а м к у и в МІСТІ тісно стали». У всіх інших списках (крім К о з е л ь с ь к о г о ) : «было». У вид. Б о д я н с ь к о г о : «мурзі». 2

побрали, и міста значніе спустіли. И днем перед Успеніем Богородици уступило войско козацкое и орди от Збаража, тягнучи просто на Україну. Того ж року войско литовское под Заганням и Хвойниками * розбили полк Киевскій * з Кричевским. Того ж року саранча великая была и збоже зопсовала, же дорожнета великая была и на хліб, и на соль, и на сіно. И так по оной згоді понаїздили урядове на Україну были, и сам воєвода киевскій Адам Кисель з жоною в Києві зоставал, бо як благочестивий пан в згоді з гетманом Хмелницким был. По той згоді выкупили обох гетманов коронних * Потоцкого и Калиновского , и при них гетманства зоставили. 1

РОКУ

1650

Не хотячи войско порожніовати, а звлаща з таким поганином и ворогом віри християнской збратавшися,— Волоская земля хри стиянство любо зостает в подданстві турчинові. Але однак, же юж почали обфито жити при одином господару спокойно Василію Лупилі , и тому позавидівши, жебы оных уменшати , же христіянство, а звлаща р у с ь гору узяла, так розумію, же за позволеніем турчина,— хан * кримскій з гетманом Хмелницким несподівано зо всіми потугами козацкими и татарскими, напавши на Волоскую землю, внівец у с ю обернули, звоевали по саміе гори, людей по брали в полон и набитки їх, тилко замки моцніе одержалися, и сам господар уступил был з Яс міста столечного, але знову ся навернул. А Хмелницкій стоял з ханом у Прута а тую землю чатами звое вали. А напотом господар поеднал орду и гетмана Хмелницкого, жеби ся вернули з его земли, и учинил сватство з Хмелницким — дочку свою за сина Хмелницкого приобицал дати , що напотом и учинил. А войско коронное з гетманами стояло под Камянцем Подолским, не даючи жадної причини козаком до войни. И так того року жадної войни з коронним войском не иміл , але повер нувши о Покрові з Волох, з упокоем сиділи в домах. 3

Правильно: «Загаллям». У сп. Козельського: далі «и протчиїх». У вид. Бодянського: «Липулі», у сп. Козельського: правильно «Лупулі». У праці О. Рігельмана ці, як і багато інших подій, описані докладніше. У вид. Бодянського: «потому». У сп. Козельського: «зменшити». Т а м ж е : «Рось»; у сп. Судієнка: «Рос». У вид. Бодянського: «повел/ніем». У вид. Б о д я н с ь к о г о : «все»; у сп. Судієнка: «швець всю». Ці рядки в сп. Судієнка та в вид. Бодянського читаються трохи інакше: «а з гетьманом Хмелницким, жебы ся вернул з его землі, учинил сватовство, дочку свою за сина Х м е л н и ц к о г о приобищал дати». Т а м ж е : «не было»; в сп. Козельського: «козаки не м/ли». У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: немає «з». а

1 0

I I

РОКУ

1651

Зімою почали давати жолш'рове повод до войни, бо залоги козацкіе почали наежати, а войска затягати. О чом увідомившися, гетман Хмелницкій скуплятися полком приказал, и зараз по Рождестві Христовом * выйшол и стал сам в Ставищах, и войска по рожних городах в тих пов/тах коло Богу стало . И так аж до весни зоставали, покуля хан з Криму з ордами притягнул, а скоро хан з Криму наспешил з ордами, того ж часу Хмелницкій зо всіми потугами пойшол против короля его милости. А король стоял под Берестечком, и там всі войска з посполитим рушеніем зоста вали. Где притягши гетман Хмелницкій першої неделі Петрова посту, дали бой слушній войску королевскому. А же нестатечная приязнь вовку з бараном, так християнинові з бесурманином Хан кримскій почал з королем его милостю щось згодного и учинили потребу еще, и зараз хан з ордами уступил, зоставивши самих Коза ков. Що выдячи, гетман Хмелницкій з писарем скочили до хана, унимаючи оного, але не дался намовити — просто пошол под Ожеговці миль килканадцять и стал. Которого гетман упросил, жебы оному орди дал учинити отсіч войску, поневаж сам не хотіл верну тися, що хан учинил на прозбу Хмелницкого,— дал мурз в килка надцять тисяч, з которими ходил сам Хмелницкій. Але юже неспра ведливая приязнь, бо тилко пришовши до Пляшева ріки, болше милі от войска и вернулися. 3 которими йти мусіл и Хмелницкій, зоставивши войско и усі признаки и гармати войсковіе, що при Хмелницком козацтва и тридцяти коней не било. И так хан пойшол у свою землю, зоставивши орди тилко тисячей з двадцять при мур зах. И не доходячи Константинова Старого, Хмелницкій в малой купі отвернул ку Грицову и на Любар; а тилко при нему усего козацтва зобралося з орди от хана человіка сімдесят. Такто нефортуна оному послужила з так великого щастя, а найболше зашкодила татарская незичливость, которой уходячи, и сам Хмел ницкій татаром не увірал . И так йдучи Хмелницкій городами от Любара, многих Козаков по городах заставал на залогах, а иних, которіе до войска не дойшли и по городах зоставали за трудним проходом от татар, также и тіе, которіе в тих городах меновалися козаками,— усе тое мусіло уступовати на Украшу за Хмелницким, боячися панов своїх и жолнірства. И так тое усе купилося до боку 1

У вид. Бодянського: «скупятися». У сп. Козельського: «а войско по разних городах в тих повг'тех коло Богу стояло». У вид. Бодянського, сп. Судієнка і Козельського: «бусурманом». * У вид. Бодянського: «к Грицкову». У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «з ордою». У сп. Козельського: «оному фортуна не послужила». ' Т а м же: «которий». У вид. Бодянського: «увірил», у сп. Козельського: «повірял», у сп. Суді єнка: «уві'рял». У вид. Бодянського: немає «по городах». 2

гетмана Хмелницкого, которій, пришовши до Паволочи, знову по чал войско збірати и із городов виганяти осталцов приказал. А тое зась войско, зосталое под Берестечком, през увесь пост петровицу , сами без орди маючи щоденную потребу з войском коронним и видячи, же юже орда оных не посилкует , що и в далший час не міли бы помочи,— так юже не дбаючи и приказания старших своїх, знявшися, просто пойшли через переправи Икву и Пляшову, зо ставивши и гармати, на которих переправах много козацтва по гинуло. А так тое войско без табуру увойшло на У к р а ш у и, застав ши Хмелницкого, при нему скупившися, стали табуром под Білою Церквою и по орду зараз послали. Войска зась коронніе з гетмани полним и коронним втропу за войском козацким потягнули на Украшу, и пришовши под Трилісся, місто оное достали и висти нали. А войско зась литовское з князем Радивилом, гетманом своїм, притягнувши под Лоев, міл и потребу с козаками, которіе там зо ставали на заставі немалое войско: полк Черніговскій и Ніжинскій, которіе зоставали безпечне, болшей бавячися пянством, аніжели осторожностію, розуміючи, же юже незвитяжними зостали. Кото рих зоставала сторожа у самого Дніпра, а войско задля простран ности зоставали под Ріпками . А где дала сторожа знати, же войско литовское переправуется през Дніпр, старшій козацкій Не баба, полковник черніговскій, порвавшись несправне, скочил противко тому войску справному , которого зараз тое войско литов ское зломило, и много Козаков порубали, и того самого Небабу, неуважного полковника, там же стято . А остаток войска ко зацкого з полковником ш'жинским уступил до Чернігова, за которими князь Радивил притягнул под Чернігов. Але юже там ні чого не вскуравши, назад повернул на Любеч и, пришовши до Любеча с своїми людми воєнними, город Любеч осадив, и сам знову переправивши за Дніпр, потягнул на Киев; и там притягнувши, Подолное місто немал пустое застал, бо з козаками и міщане киевскіе уступили суднами вниз Дніпра ку Переясловлю, Черкасом и к инним містам коло Дніпра, где могли пройти байдаками и иними суднами. А метрополита кіевскій Силівестр Коссов не уступовал скатедри, але зоставал при церкви святої Софії, также и ар химандрита печерскій Іосиф Тризна з братією зоставали у монастиру Печерском, любо великую шкоду и небезпечность здоровя міли . И поплюндровавши в Києві, войско литовское потягнуло под Білую Церков , где, скупившися з войском коронним, насту1

2 5

2 7

У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «останцов». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Судієнка: «без орди оних не посилкуют». У сп. Козельського: «на Вкраїну». У вид. Бодянського: «заставах». ' Т а м ж е : «Ропками». Т а м ж е і в сп. Судієнка: «А когда». У вид. Бодянського: «исправному». Т а м ж е : «на долное місто». У сп. Судієнка послідовно вживається частка «сь». 2

пили на Хмелницкого гетмана. Але еднак гетман Хмелницкій собою не звонтпил: дал добрій бой обом тим войскам коронному и литовскому, же оных много пало, и от Козаков трудность великую о воду міли, а от орди о живность задля коней. И так з собою стоячи през недель дві, почали до згоди приходити през воеводу киевского Адама Киселя, котрій на той згоді великую шкоду понесл от татар, бо оного пожаковано . И так на той згоді гетманове коронніе вымогли тое на Хмелницком, же позволив войску ко ронному в Браславю, на Забожю , а части другой войска стати на Задніпру в п о л к у Шжинском и Черш'говском и в Вишневичині , а войску литовскому у Стародубовщині. И так тую згоду приняв ши, войска розишлися, а щоинших пактов на Збаражских пунк тах стало, тилко то новая, що войско стало в тих городах, где козацтво. І Хмелницкій гетман при той згоді, взявши заставу доб рую панов значных, был у войску коронном у гетманов корон них и литовского на банкеті през цілій день и повернул вцілости. Того ж часу и Любеч зоставал з жолнірами в облеженю от козаков, аж росказання зайшло от гетмана Хмелницкого, жебы отсту пили от Любеча. И так войска розишлися по той згоді, так корон ніе, литовскіе, яко теж и козацкие по домах по Успенії Пресвятой Богородици . И тоей же зими за тим позволеніем гетмана Хмел ницкого войска коронніе росположил гетман к о р о н н і й Калиновскій, которий зостав по Потоцком Миколаю, бо Потоцкій тоеї же осени померл. И так брат Калиновского, Калиновскій же, на Задніпря притягнул з войсками коронними за універсалом гетмана Хмелницкого, которому Задніпря, не спротивляючись, в городи пустило . И сам стал Калиновскій в Ніжини и там зимовал, а вой ска, которіе міл при себі немаліе, росправил по розних городах по Задніпрю и по Задесенню . А литовское войско стало в Старо дубовщині, як идет границя Князства Литовского. Козацтво зась, зостаючое в городах , волно сходило з тих городов, кидаючи набитки свої, у городи ку Полтаві и там слободи поосажовали, а инніе на кгрунтах московских слободи поосажовали , не хотячи з жолнірами зоставати и стацеї оним давати, бо незносную стацію 1

2 8

2 9

3 0

У сп. Судієнка та в вид. Бодянського: «и обиду». Т а м ж е: «а барзей о». У вид. Бодянського: помилково «на збоже». У сп. Козельського це місце читається так: «же позволил войску коронному стати на зиму самому гетману короному з Б р а с л а в л я на Забожю». У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «полках». У сп. Козельського: «у Вишневеччині». Правильно: «Зборівські пункти». У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: « Д о того ж и». У вид. Бодянського: «росположилися гетман коронный». У сп. Козельського і Судієнка: «помер». У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «поза Десною». У сп. Козельського: «в тих городах». У вид. Бодянського: «городі». 2

1 0

1 1

1 2

брали. А на тое міли козаки позволения \ жебы сходити з домов от гетмана Хмелницкого, которим не могли жолнірове заборонити, бо из гарматами выходили з городов. Але напотом, хто зостался, юже оного не пущено, и давати мусіл стацію жолнірам, що не могучи ся згодити, у Вишневеччині в Липовом учинили задор жолніре и там на самое Воскресеніе людей вирубали, у Миргород ском полку и там з собою не згодилися, на що любо учинили инквізицію Хмелницкій гетман. Але видячи попудливость жолнірскую, инним промислом промишлял, бо на жаданне жолнірское пол ковника миргородского Гладкого казал стратити . Толко ж тая причина болшая: же он ишол од Берестечка з войском, Гладкый гетманом отзивался , и так на оного причини Хмелницкій шу кал; а же тая причина стала о завод з жолнірами, казал оного стратити. А тут зараз послал до хана в Крим, жеби поспішал до оного на зношення жолнірства, которіе ся на его приязнь убезпе чили . 2

3 4

РОКУ

1652

Жолнірове юже ся убезпечили на приязнь гетмана Хмел ницкого и на терпливость, бо стоячи на Україні на зимовлі, вели кую кривду, албо біду людем чинили ведлуг своего звичаю жолнірскоготак вобтяженію здирством , яко теж и почасти тих людей, що в козацтві зоставали и о смерть приправовали. О чом так великіе скарги гетмана Хмелницкого доходили со всіх сторон, и видячи, же жолніре щодалій срозшими на людей становятся, и витягши хана з ордами и усему козацкому войску не ознаймуючи , але тилко тіе полки зостаючие поблизу Чигрина з собою узявши, пойшол в поля противъко орди. А гетман Калиновскій, завзявши відомость, же в полях уже орда зостает,— войска свої, которіе зоставали коло Дністра и коло Богу, скупил и стал за Ладижином на Батозі. А до того войску дал знати, которое зоставало в Ніжині з братом оного и по инших городах задніпрских, жеби яконайскорій поспішали до обозу, до боку его. Которіе якнайскорій руши ли з Задніпра, немаліе кривди чинячи людем, простуючи на 8

У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «А тое козаки міли позволеньня». «Липове» н а л е ж а л о д о П р и л у ц ь к о г о полку. Ц е місце М. Грушевський пропонує читати так: «Толко ж тая причина болшая: ж е он ишол од Берестечка, Гладкый у войску гетманом отзивался». У сп. Судієнка: «там». У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «за». Т а м ж е : «убезпечилися». У вид. Бодянського: немає «ся». У сп. Козельського: «здирства». У вид. Бодянського: «до гетьмана». У вид. Бодянського і в сп. Козельського: «горшими», у сп. Судієнка: «сзтрогшими». У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «знаймуючи». У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «чинили». 2

1 0

1 1

1 2

киевскіе перевози, и там переправили Дніпр спокойно, бо в Києві зоставал воевода киевскій Адам Кисель, которий с тими ж жолні рами уступил зовсім с Киева, бо з жоною зоставал. Которому, по добно, дал знати гетман Хмелницкій, жеби уступал, бо з ним як з благочестивим паном мешкал згодне. Але тое войско, которое усту пало з Задніпря , не поспішило до боку гетмана своего коронного в обоз на Батог, бо Хмелницкій, знявшися з ханом в полях, за ко торими войско козацкое наздогон йшло, и просто полями потягнул к войску коронному. На которих напавши з ордою, обозу до стал и тое войско знесл, и Калиновскому гетманов/ там же голову оттято и до Хмелницкого татарин принісл. З которого то войска з того обозу мало хто увойшол, бо хочай хто был конми добрими увойшол албо лісами, то постарому, покуля татаре оных нагнали, то люде посполитіе оних громили, не иміючи над ними литости , за їх тиранства и здирства. И так тое войско розбивши, хан з Хмелницким пустился просто ку Камянцові Подолскому, и що орда узяла была живого неволника жолнірства, усе приказал вистинати , жеби ся орда не обтяжала . И в том року знову по городах много панов пропало, которіе на свої маетности понаездили были, бо знову оньїїх посполство позабивало, и козаки, що уступили были з своїх дворов, знову ся понаворочали. А гетман Хмелницкій, ставши под Камянцем Подолским, много шкоди начинили: поза Лвовом и по Волинню попустошивши и наполнивши ясиром орду, повернул до Чигирина и отпустил орду. И того ж року послал до Волох женити сина своего з дочкою господара волоского Василя воєводи Лупула , которій учинити мусіл, боячися оного. И так тоей осени тое сталося веселля, и отдал дочку свою до Чигирина, которое з великим коштом так господа р а волоского, яко теж и людей зостаючих, куда тое войско з ве селей йшло, отправлялося , бо не в малой купи їшло, а люде своеволніе. Того ж року барзо приморки великіе были в Корсуню и по иних городах в тих повітах, также и на Задніпру в Переясловлю 1

З Б

1 1

У сп. Козельського і Судієнка: «з Задніпра». У вид. Бодянського: немає «полями». Т а м ж е : немає «посполитіе». У вид. Б о д я н с ь к о г о , в сп. Судієнка і в сп. Козельського: «милости». Т а м ж е: «пустились». У сп. Судієнка: «обтягала»; в сп. Козельського: «обтяжила». У сп. Судієнка: «В том году». У сп. Судієнка: «оних ї х посполство» ; у сп. Козельського: «їх

поспол

ство». 9

У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: помилково «бо за Львовом». У вид. Бодянського: «Лупика»; у сп. Судієнка: «Лупина». Т а м ж е : «так от господаря». У сп. Козельського: «отправовалося». У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «примерки»; у сп. Козельського: «проморки». 1 0

1 1

1 2

1 3

и в пригородках его, в Носовці, Прилуці, опроч Ніжина,— много вимерло людей, же пусти зостали дворі. Тоей осени того ж року чуд немалій стался в Конотопі місті у замку, бо по отході жолнірства, албо еще от першого року тоей войни, зостался был уряд ник Сосновскій з женою, которій міл и пятеро дітей своїх з же ною своею спложенних и мешкал в том замку конотопском до сего часу. Як Калиновского знесено на Ботозі, зараз и тут на Задніпрю старост много позабивано, где и того старосту в том же замку ко нотопском тая своеволя убыла з женою и з дітми, особ четверо, и там же, в том замку конотопском, в колодязь всіх вкидано, которое то забойство сталося о святой Тройци на том тижню, а тот колодязь был глибокій сажней коло десяти, ежели не болше. И так тіе тіла побитих зоставали в том колодязі в воді аж до Воздвиженія Честного Креста. И в той час незнать откуля узялася вода и тот колодязь выполнила и усі тіла тіе наверх вынесла, и як оніе с тоей води побрано, знову вода уступила на своє місце вниз, в колодязь, при очах многих людей, а тіе тіла вцілости зоставали. Которіе т<? тіла жители конотопскіе там же, неподалеку того ж колодязя, викопавши яму, поховали . Того ж часу и року из Сівери , тоест из Стародубова, Почепова , Мглина, Дрокова жолніров выгнало посполство сами тих городов, много оных погромивши. 1

РОКУ 1653 Ян Казимір, король полскій, скупил войска коронніе, як уже трава стала, и стал обозом под Камянцем Подолским, о чом гетман Хмелницкій вивідавшися, послал до Криму по орду, с которою и сам хан выйшол. И гетман Хмелницкій, скупивши войско козацкое и посполу з ордами, рушил противко короля, зоставивши часть войска под Черніговом, тоест полк Ніжинскій, Переясловскій, Черніговскій противко войска литовского, которое зоставало обо зом под Речицею, придавши козакам килка мурз орди Іванові Золотаренкові, шуринові своему, которій полковником ніжинским зоставал. А сам Хмелницкій гетман з войсками козацкими и ордами потягнул противко короля, которого и застал под Камянцем По долским; и там маючи з собою утарчку, старался король полскій усіма силами, жебы от Хмелницкого орду оторвати и приязнь їх розорвати, що усе великими подарками и обецанням дани давати, 7

У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «Того ж року восени»; у сп. Козель ського: слова «тоей осени» стосуються попередніх рядків. У сп. Козельського: «старост урядников». Т а м ж е : «Которие жителі конотопские, неподалеку того колодязя жиючие, викопавши ямку, поховали вкупі». У сп. Козельського: «Сівера». У вид. Бодянського: «Почепа». Т а м же: «самих». Т а м ж е : «полка». Т а м ж е : «обіщанням»; у сп. Судієнка: «обіщаньням». 2

тилко абы отступили от Козаков. А же тот неприятель віри хри с т и я н а м и рад би усіх християн внівец обернути, почался схи ляти до згоди з королем и Речу посполитою. О чом Хмелницкій постерегши, висилает посла своего Григорія Гуляницкого д о его царского величества к М о с к в і , стараючись о приязнь. А напотом, юже видячи неприязнь хана з ордами, отступает от Камянца албо Гусятин я осторожне з войском, и пришол вцілости на Ук раїну, а хан з ордами у свою землю пойшол. И вислал своїх по слов ку его царскому величеству к Москві , юже щире поддаючися . 1

3 6

ПОЧИНАЕТСЯ ВОЙНА ЕГО Ц А Р С К О Г О ВЕЛИЧЕСТВА РОКУ 1654 8

На початку того року присланній бывает от его царского пре світлого величества Алексія Михайловича, всея Россії самодер жца, ближній боярин идворецкій Василій Василиевич Бутурлин из иними бояри и многими столниками и дворянами ' , великим по слом до гетмана Хмелницкого на ж а д а н я его и усего войска запорозского, чинячи повстанову , як мают зоставати под високодержавною его царского величества рукою. Задля которих великих его царского величества послов зложил гетман Хмелницкій з е з д в Переясловлю усім полковником, сотником и а т а м а н і , и сам приехал в Переясловле на день Богоявленія Господня. И там рада была, где усі полковники и сотники с товариством, при них буду чих, позводилися зоставати под високодержавною его царского ве личества рукою, не хотячи юже болш жадним способом быти подданними королю полскому и давним паном, ані теж примати к себі татар. На чом на той то раді в том місяцю генварі и присягу виконал гетман Хмелницкій зо всіми полковниками, сотниками и ата6

3 8

1 1

У вид. Бодянського: немає «віри християнской». У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «сторожне». У вид. Бодянського: «в Москву», у сп. Судієнка: «в Москві». У сп. С у д і є н к а , а також у сп. П. К у л і ш а , який Бодянський поклав в о с нову свого видання, тут вміщено листування і договірні статті Б о г д а н а Х м е л ь ницького з царем Олексієм Михайловичем. У сп. Іскрицького і К о з е л ь с ь к о г о згадані вище документи та статті разом і з статтями Юрія Хмельницького не вста влені у текст л і т о п и с у , а переписані окремо. У сп. К у л і ш а і в сп. Судієнка це оповідання вміщено відразу за д о г о вірними статтями Богдана Хмельницького і через те немає слів «року 1654», о п о відання починається словами: «И в том ж е 1654 году присланній бывает» і т. д . У сп. Судієнка: немає «пресвітлого». ' У вид. Бодянського, в сп. Судієнка і Козельського: «дворяни». У вид. Бодянського: «по жаданню». У вид. Б о д я н с ь к о г о , в сп. Судієнка і Козельського: «постанову». У сп. Козельського: «атаманам». У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: немає слів «в том місяцю генварі». 2

1 0

1 1

манею и усею старшиною войсковою и узяли великое жалованне его царского величества соболями. И зараз по усіх полках розослали столников с приданиям Козаков, жеби так козаки, як войти со всім посполством присягу виконали на вічное поддан ство его царскому величеству, що по усей Україні увесь народ з охотою тое учинил. А боярин и дворецкій Василій Василиевич Бу турлин повернул на Москву до его царского величества и немалая радость межи народом стала . Того ж року, зараз навесну, его царское величество обвістивши през своего царского величества послов королеві его милости о своїх кривдах и о наступленії на православную віру, уводячи римскую, а найбарзій унією стисненних християн,— ознаймует, же войною идет на короля полского; и сам своею персоною цар скою рушает з столици з многими войсками, простуючи под Смоленско, а боярина Василія Василевича Бутурлина з многими войсками висилает до гетмана Хмелницкого. А гетман Хмелницкій висилает своего войска полк Ніжинскій, Черніговскій, при которих и охо чих много Козаков и инних полков пошло немало, з которих осм полков стало, бо Івану Золотаренкові наказное гетманство вручил, давши ему булаву и бунчук, и армат узял из собою немало, которій просто ишол на Гомель. И там заставши жолніров литовских нема лую купу, Гомель осадил, под которим немалій час стоял, немо гучи оных узяти. А его царское величество просто под Смоленск подступил и там оного доставал розними способами, где и Козаков пришло немало з братом Золотаренковим до его царского вели чества под Смоленск. Где собі отважне починали в приступах аж на мурах наверху смоленских по ліствицах были; аже оных німці вспирали, але многіе, и в город упавши, погинули. Що выдячи его царское величество їх отвагу, барзо їх улюбил. Жолніре зась з воеводою смоленским Глібовичем , видячи там великіе сили его царского величества и налогу щоденную — день и нощ , звонтпивши собою, просили его царского величества о милосердя, жебы зоставали при здоровю, що и одержали. И так поддали * город Смоленск, поклонившися, и так вцілости отпущены в Лит ву. А его царское величество своїми воеводами и ратними людми 3

1 1

У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. С у д і є н к а : «атаманню». У вид. Бодянського: помилково «воинскою». У праці О. Рігельмана: немає «и немалая радость межи народом стала». Тут у вид. Бодянського і в сп. С у д і є н к а далі заголовок: «Починается война его царского величества». Наступне оповідання починається так: «Того ж 1654 году его царское величество, обвістивши чрез своїх». У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «королеві полскому». У сп. Козельського: «бо оному гетманству». У праці О. Рігельмана названо число козаків 8000 і вказано точну дату — 10 вересня. У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Судієнка: «верху мурах». Т а м ж е : «так». Т а м ж е : «щоденную и нощную». Т а м ж е і в сп. Козельського: немає «так». * Починається рука другого переписувача. 2

1 0

1 1

Сторінка списку Іскрицького, переписана третьою рукою.

осадил Смоленско и, из костелов церкви посвятивши, и муры по свящали , по которых сам его царское величество ходил при том посвященю. И оттоль послал его царское величество под Витепско и Полоцко, и тые городы повыймали люде ратные его царского величества, аж по самую границю Курляндскую, и ив Д р у ї зоставал воевода. Также того ж часу Дубровную, Оршу, Шклов, Копись повыймано и Могилев поддался его царскому величеству, — и там воевода зоставал и Поклонскій полковник,— и інньїе многіе го роди литовскіе — Білая Русь, и от того часу титул стал «и Б і л ь ш Россії». А Золотаренко Гомель державши в облеженю немало, що видячи жолнірове, же юже трудно отседітися, здали Гомель Золотаренкові, которій осадивши своїми людми, потягнул под Быхов, городы приворочаючи собі. Що усе привернулося и поддалося, опроч тилко сам Старій Быхов не поддавалъся и держалъся. А Золотаренко, ставши в Новом Бьіхові, был сам с козаками своїми не в малой купі у его царского величества в Смоленску . Аже осінь наступила, его царское величество повернул до Вязмы и там зимо вал, а на Москві мор великій был. А козаки з Золотаренком зимо вали у Бьіхові Новом, а у Старій Быхов притягнул князь Радивил, гетман литовскій, и ходил доставати Могилева, и ничого не вскуравши, отишол и повернул под Новій Быхов доставати Золотаренка с козаками. И там ничого не вскуравши, з великою шкодою отишол и, осадивши Быхов Старій накрепко людми воєнними, повернул у Литву. А гетман Хмелницкій того року стоял з войсками своїми и его царского величества под Хвастовом, и от его царского величе ства присылано козакам жалованя копійки золотые, которая ва жила полталяра . Того ж часу и мідяніе копійки повстали , которые рожною ценою йшли з срібрними, а таляр битій под печатю царскою был, которого по шести золотых брано. Того ж року слонце барзо мінилось у середу у спасовку першої недели. Того ж року швед на Полшу повстал и многіе городы по б р а л , а король полскій уступил с Полщи на цісарскую землю. 1

4 1

4 2

НА П О Ч А Т К У 1655

Гетманове коронные по уступленню на зиму короля шведского послали в Крим и перееднали хана з ордою, жебы оным на помощ выйшли зносити Украшу, а звлаща зимою, що орда з охотою 1

У вид. Бодянського: «посвященны»; у сп. Судієнка: «посвящени». У вид. Бодянського: замість цих с л і в «и ю ж другій»; у сп. Судієнка: «и ив другії»; у сп. Козельського: «другой». У російському перекладі: «п. Приклонскій». У сп. Судієнка і в вид. Б о д я н с ь к о г о : «с чего и титул стал и Б/лія». Т а м ж е : «поддался». Т а м ж е : немає «того року». ' Т а м ж е : «золотії вагою у полталяра» Т а м ж е: «В началг 1655 году» 2

учинила, и вытягла потуга великая. Также всі войска коронные, скупившися, просто рушили на Украшу от Камянця Подолского. О чом Хмелницкій увідомившись, полки козацкіе скупил и поста новил по городах от Уманя, а сам з інними полками и войсками его царского величества, над которими старшій был боярин Василій Борисович Шереметев, з немалым войском стал у Ставищах, аже почул, же жолнірове з ордою зближаются, рушил з Ставищ ку Уманю и там за Пятигорами на Дрижиполю в полях споткалися з ордою и тими войсками коронними, и стала война великая. Вой ско козацкое вкупу не зійшлося, и орда не допустила скупитися, осадивши гетмана Хмелницкого в полях. И так наступовало жолш'рство на Хмелницкого, же трупом жолнірским козаки отабори лись , бо не тилко вдень, але и уночи билися рукопаш. Аже в та бор козацкій и московскій дракгунія уломилася была, которых не так стрілбою, як оглоблями з саней били и многих побили, з ко торых мало хто увойшол . Що видячи Хмелницкій, же так вели кая налога през дней три, казал табору рушати и просто на обоз коронній йти, роспорадивши гарматы и піхоту. Що видячи жол нірове, мусіли уступовати назад, такъже и орда, бо много и татар пропало, за которими гетман Хмелницкій з войсками ишол втропи и, їх прогнавши, в У м а н і с т а л . А войска коронные уступили за Бог, а инные в Полщу повернули, и усі войска коронные коло Подгоря держалися, бо зараз навесну того ж року его царское величество з великими потугами з Вязми выйшовши, и просто ку Вилню войною ишол и усю Литву звоевал, и Вилню взял, и усі городы, опроч Слуцка и Быхова. Там же и козаки были при его царском величеству, зостаючіе з Золотаренком, и барзо здобыч ве ликую узяли. А гетман Хмелницкій з войсками своїми и его цар ского величества силами под Лвов ходил, и облегши Лвов, роз ные городы побрал, и Люблин узял и опустошил тоей землі немало, бо не могли силы жолнірскіе опертися, же и короля не міли у зем лі, а інньїе войска шведові поподдавалися. Навет и сам гетман Ра дивші, будучи вигнанній з Вилня, поддалъся шведскому королеві з гетманом литовским и усім войском. А у Вилню зоставал вое вода и по інньїх городах литовских,— от Вилня аж за Смоленск,— то по ус/х городах так великих, як и малых зоставали воеводове его царского величества, а звлаща по столечних, где воеводства , яко Вилня, Полоцко, Вытепско, Минско,— то бояре зоставали. И так того року усю Литву звоевано, и его царское величество повернулъся на зиму знову до Вязми зо всіми силами. А Іван Золотаренко, повернувши от его царского величества з Литви, подишол ,

4 4

4 6

У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. С у д і є н к а : «втаборились». У вид. БОДЯНСЬКОГО: немає «втропи и, їх прогнавши, в Умані стал». Очевидно, «полним». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Судієнка у цьому місці невеликий п р о п у с к . Після слів: «по инных городах» далі йдуть: «так великих, яко и малих». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Судієнка: «воевода». г

4 7

з войсками козацкими под Быхов Старій и там оній в облеженю держал, где на коню под час потребы оного на герцу пострелено у ногу з мушкета, от которой ноги и помер под Быховом. И там по смерти его, як тіло попроважено до Ніжина, в скором часі забунтовалося козацтво — на своїх старших чернь повстала была, хотячи старшину побити; але старшина, скупившися, многих с чер ні выстинали: бо чернь, напавши на возы купецкіе з горілками, оных рабуючи, позаливалися, на которых напавши, старшина вы стинали, а приводцов повішали. И так юже не могучи за непослушенством болше держати Быхова в облеженю и оній узяти не мо гучи, отступили назад на Україну, зоставивши там полковника Нечая з войском, которые там и коло тамошнего повіту Могилевского, и коло інньїх городов, аж по самій Гомель, стояли, бо тилко один Быхов ляхом голдовал. О том зась тілі, албо трупі того Івана Золотаренка взмінку положу, що ся стало на погребі оного, напишу, бом и с а м там был и набралемъся страху немалого, бо тое тіло зоставало през увесь пост филипов в Ніжині в церкві, и на остатном тиждню попро важено оное до Корсуня. Где перед святи припровадивши, поста вили в церкви святого Николая за містом, не ховаючи, але межи святи з тріумфом хотячи оное провадити оттоля в город до церкви Рождества Христова, збудованной от того ж Золотаренка. И так в самій день Рождества Христова в тої церкви святаго Николая, где тое тіло лежало на катафалку прибранном, священники нїжинскіе с протопопою своїм Максимом и ігуменом и діаконами дво ма,— усіх девять персон,— зоставивши храм Рождества Христова так хвалебній , и пошли собором отправовати службу божую до святого Николая, где тое тіло лежало. На которій то собор и дивовиско, а не так задля небоженства, множество народа зобралося и по інших церквах выслухавши набоженства, в тую церков натислося. А церков великая была, завіянная , а тилко одни двери міла, а служба божая забавна з музикою співана отправовалася. Где юже скончивши божественную службу, як юже «буди імя Гос поднє» співано, ігумен ніжинскій Діонисій, хотячи іти давати дару, веддуг звычаю чернечого хотячи узяти на голову подкапок, которій зоставал у скарбниці , албо коморці, которая была 1

У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Судієнка: спроважено». У сп. К о з е л ь с ь к о г о : «забунтовалося козацкое войско на своїх старших и чернь...» * У вид. Б о д я н с ь к о г о : немає «один». * У сп. Судієнка, Козельського і в вид. Бодянського: «бо и сам». • Т а м ж е : «пред». " У сп. Козельського: «фалебній». * У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Судієнка немає: «На которій то собор». * У вид. Б о д я н с ь к о г о : «забиванная», у сп. Судієнка: «завиванная». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. С у д і є н к а : «имя Б о ж е Господнє». У сп. Козельського: далі скорочено «у скарбниці олтарной и того обачил, ж е стіна загорілася». 1

1 0

прибудована у олтарі на правом боці, маючи себі и склепленя з олтара,— и так, отчинивши двери, обачит, же стіна загорілася. И зараз, ставши на царских вратах, священник тоей же церкви крикнет на народ: «про Бог! церков горит!» И так тот народ потиснулъся до дверей и двери затлумили, же ніхто не могл сам выйти з це ркви, аж каждого вытягали. А тая скарбниця загорілася з неосто рожности витрикуша, же там свічки клав на полици, не загаси вши добре, и с того з а н я л а с я , бо я сам на тое смотріл в той скарбни ці, як еще огонь не разширилъся был. Але знать, же особливій гнів божій был, же в скором часі от так малої річи уся церков заня лася у едином квадрансі згоріла, же люд не могл выйти; але зго ріло людей живых чотириста и тридцять з наддачею в той церкві, и священников два браты рожоных во всіх аппаратах, як с л у ж и л и , которые аппарата коштовали на килкатисячей. Итак вмісто радостнаго праздника мало хто знайшолъся в том місті, жебы не плакал своїх пріятелей , так в скором часі срокгою смертію погибших : хто отца, хто матки, хто сина, брата, сестры, дочки. Хто может вьіповісти такій жаль, як там сталъся за малій час, же усе місто смерділо от того трупу паленого. И як тот огонь погасл, тот труп недогорілій Івана Золотаренка брат его узял в двор свой и знову в новую домовину вложил и ведлуг своего уподобаня отправовал погреб, зробивши катафалк у Рождества Христова , але и там подвокротне не загорувалъся, поколя тот скончили погреб. 1

РОКУ «1656» Государ цар и великій князь Алексій Михайлович его царское величество потрете выйшол на войну противко шведа. И того часу швед уступил за море у свою землю , a Magnus граф, тоест ве ликій гетман шведскій, стоял з войсками в Р и з і . И его царское ве личество на Полоцко потягнул з войсками, а тяжары военные рікою Дзвиною проважено . И пришовши у Лифляндию , ксіонже курляндское поклонилъся и просил милосердія. И так 4 8

1 2

У сп. Козельського: далі немає «бо я сам на тое ... не разширилъся был». Т а м ж е : далі немає «которые аппарата ...килка тисячей». , Т а м ж е : «о с в о ї х пріятелях». Т а м ж е : немає «срокгою смертію». Т а м ж е : далі немає « х ю отца, хто... того трупу паленого». У вид. Бодянського: помилково «же у с е місто смертелностного т р у п у па леного». У сп. Козельського цими словами кінчається оповідання за 1655 р. У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Судієнка: помилково «в розі». Т а м ж е : правильніше «Двиною». П р о д о в ж е н н я оповідання про війну Росії з Швецією і про облогу Р и г и у вид. Бодянського вміщено в д о д а т к а х . У сп. Козельського: «у Инфлянти». У сп. Судієнка: «курляндскій»; у сп. Козельського: «курдлянское». 2

1 0

1 1

1 2

Курляндія зоставала вщ'лости, а Лифлянды \ яко надлежащіе до Рыги, зостаючих под шведом, воевали. И пришовши под Динабурок город, которій спротивилъся его царскому величеству, и так той город и замок по росказаню его царского величества люде ратные узяли приступом и людей в нем зостаючих выстинали, а інньїх в полон побрали. И там воеводу зоставивши, далій потягнувши, пришли под Кукунавз , которій такъже спротивилъся, але си ла закону не знает, бо и Кукунавз такъже приступом узяли войска его царского величества и тот спустошили, людей выгубивши, и людом московским осадили, и просто ку Рып потягнул его царское величество. Любо давал на килках МІСЦЯХ Magnus граф з войсками шведскими потребу, але не могл вытривати потугам его царского величества — уступил з войсками своїми в Ригу город и там зоставали през усе літо в облеженю, терпячи великую налогу от войск его царского величества, бо сила великая была , кото рых меновано седм крот сто тисячей , на которых я своїма очи ма смотріл *, а и литовских немало полков тамзоставало при его царскому величеству. И так вколо мі ста шанцами Рыгу осажено и гарматами, а інньїе гарматы спроважено на костел литовскій, зостаючій на передмістю неоподалеко города, оній высыпавши, и потужные гарматы спровадивши — в город бити; а сам его цар ское величество неоподалеко города стоял наметами. Але шведове моцно боронилися, и много войска его царского величества побито з города. А же осінь наступила мокрая, а краї холодные, а к тому спустошенные барзо,— послі Покрови, ку запустом Филиповим, его царское величество уступил зпод Риги, недоставши города, в котором отхода много людей московских з голоду и з и м н а померло. Того ж л і т а у Вилню коммисия отправовалася з ляхами, на которые и посторонных монархов и цесарскіе медіаторове были, и козацкіе послове от Хмелницкого там же были; але згоди не стало,— и так надаремне тая коммиссіа отправовалася и розіхалися . А гетман Хмелницкій зоставал з войсками на Україні, бо не міл ні од кого наступованя, а до того уже и сам неспособного здоровя был. Тилко тое войско, зостаючое от Уманя , ку Богу и ку 2

4 9

6 0

У с п . С у д і є н к а : «а Л и ф л я н д і ю , яко надлежаща»; у сп. Козельського: «а Инфлянти, я к о належачие д о Риги, зостаючы...». У сп. Судієнка: правильніше «Кукенгауз». Правильно: Кокенгузен, або Кокенгаузен. Там ж е : «бо сили войска было». У сп. К о з е л ь с ь к о г о : «на которих не м о ж н о очима зсмотріти». Т а м ж е : далі «Котовскій зостаючи на придмістю недалеко города». Т а м ж е : послідовно «армати». У сп. С у д і є н к а : « х о л о д у » , у сп. К о з е л ь с ь к о г о : «и зимностя». У с п . С у д і є н к а : «года» і замість «рік» часто «год». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. С у д і є н к а : немає «розі'халися»; y e n . Козель с ь к о г о : «тая комисия р а з е х а л а с я » . У вид. Б о д я н с ь к о г о : немає «от Уманя». 2

1 0

Дністрові ходило з сином Хмелницкого Тимошем на помоч госпо дареві волоскому, тестеві его Василеві Лупулу , которій з мултанским господарем завоевалъся, и там Тимоша убито , и вой ско тое з ущербком назад повернуло, и припровадили з собою тіло Тимошево, а господара волоского Василя Лупула взято до Царигорода, и там зоставал у вязеню в Едикулі и померл тамо . 2

РОКУ «1657» Гетман Хмелницкій, зносячися з Ракочим, королем венкгерским и королем шведским, але хотячи того, жебы король венґерскій опановал корону полскую и королем зостал , которій выйшол з своєї землі з войсками, такъже и швед з войсками своїми на по чатку того року зимою . До которых и гетман Хмелницкій выслал от боку своего Антона Чигиринского , придавши ему зо всіх пол ков людей чолнійших по килка сот, албо інших и тисяча йшло охочих. И так потягши Подгорям за Самбор , и там злучилися * з войсками венкгерскими, а напотом и з шведскими и пустошили Полшу, аж по самые Прусы, бо и Варшаву узяли были. Барзо тог да великое спустошеніе стало Полщи, бо начавши от зимы, немаль цілое літо там пустошили. Що видячи король полскій.любо зостаючи за границею , з сенаторами прикладали стараня, як бы тому запобігнути, жебы до остатку не згубити своей землі,— послали до Криму, хана просячи о помощ, которій оным приобіцявши , по сылает солтана Волоскою землею. А тут зась король полскій з сенаторми, где чуючи о войсках своїх, дали знати, жебы ся до оного горнули; итамжолніре , любо которые при шведу юже зоставали и при королю венкгерском и на цесарской границі,— усе тое докупы згорнулося, до своего короля. О чом постерегши, швед уступил в Прусы , а козаки, обтяжившися здобичею, назад уступовали, при которых и король венкгерскій держалъся, бо юже от Подгуря орды зайшли. И так орда, злучившися з войском коронним, оса дили под Межибожом короля венкгерского и достали оного и узяли ляхи до себе , а козаки увойшли на Україну. Задля которых посылку, почувши гетман Хмелницкій, же орда выйшла, будучи сам хорым, послал сина своего Юрія зо всіми войсками, где ся 4

б2

1 0

У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. С у д і є н к а : помилково «и ко Д н і п р у » . У вид. Б о д я н с ь к о г о : «Липулу»; у сп. Судієнка: «Лупину» — помилково; у сп. Козельського: «Лупулови». У сп. К о з е л ь с ь к о г о : «где и помер». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Судієнка: «зоставал». У вид. Б о д я н с ь к о г о : немає «зимою». • У літопису Граб'янки і в праці О. Р і г е л ь м а н а : «Антона Адамовича, пол ковника київського». і У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. С у д і є н к а : «за Самбором». Т а м ж е : помилково «учинилися». Т а м ж е : «пріобіщавши»; у сп. Козельського: «приобецовавши». Т а м ж е : «солтанов з ордами»; у сп. Козельського: «посилал салтана». Т а м ж е : «жолні'рове». г

1 0

I I

скупили на Ташлику, а потом збунтовавшися, назад уступили, не слухаючи полковников своїх, а так Ракочого войско згинуло, а Хмелниченко повернул ку Чигрину. Барзо хорим сам Хмелни цкій был , где юже с тоей постелі, албо хоробы не встал, але в ско ром часі померл о Успенії Пресвятій Богородици . А похоронен был перед святим Симеоном в неделю, где множество народа, а найболше людей войсковых было, и проважено тіло его з Чигирина до Суботова и там поховано в ринковой церкві. По похоронг старого Хмелницкого, любо то еще за живота ста рій Хмелницкій назначил гетманом сина своего Юря, але еднак нещасливая зайздрость албо хтивость уряду тое справила, же з старшины не один того собі зичил уряду, а не могучи явне с тим откритися и того явне доказовати, тое умыслили и намовили, яко молодого літи Хмелницкого, жебы от того уряду отмовлялъся, здаючи оній. И так, будто учинивши раду, часть Козаков зобравши в двор Хмелницкого, а найболше тых людей превротних, а тым зичливых, которых на тот уряд гетманства прягнули , а востатку двор замкнули, не пущаючи никого. Где Юрій Хмелниченко, выйшовши з светлици у тую раду, учинил подякованне от родича свое го за уряд гетманства и поклонилъся усему войску, и положил булаву и бунчук в той рада, и, поклонившися, отойшол в світлицю. А Вьіговскій писар за писарство подяковане чинил, а обозній Носач корсунскій за уряд обозництва. И тая булава час немалій лежала в той рада, кожному бы ся хотіло у з я т и тот уряд, але же не позволяет войско. Пытано по килка крот през асаулов вой ска: на чом бы воля їх была, жебы зоставал на том уряді гетман ства . Але усі одними голосами кричат, жебы син Хмелницкого гетманом зоставал, а звлаща з посполитых Козаков тые голосы призывают молодого Хмелницкого и просят оного, жебы тот уряд справовал на містцу отцевском , которій отмовляется молодостію літ своїх и фрасунком смерти родича своего. А до того придаючи, же еще оному до так великого уряду літа не позволяют, не маючи такого довціпу войско справовати, и жебы Україна зоставати міла в тихости. Дают на тое оному раду войско посполитое , жебы он тот уряд гетманства держал, жебы тая слава была, же Хмелни цкій гетманом , а справцы войска и порадцы тые ж и що при небожчику Хмелницком старом зоставали, тоест Вьіговскій писар, и Носач обозній, и Григорій Лесницкій судею , — и тые жебы уже справовали, яко оній Хмелницкій перед смертю в опеку того 1

6 6

Б6

Б7

У сп. Козельського: далі «и у ж е вскорг помер о Успениї Пресвятия» і т.д. У сп. С у д і є н к а , К о з е л ь с ь к о г о і в вид. Бодянського: «погребено». У сп. Судієнка і в вид. Б о д я н с ь к о г о ця фраза написана так: «которих тот у р я д гетьманства зичили»; у сп. К о з е л ь с ь к о г о : «которие на...» У сп. Козельського: як правило, «взяти», «взяли». Т а м ж е : «кому зоставати на том ураді гетманском». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Судієнка: «отъческом». У сп. Козельського: правильніше «войско и посполство». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Судієнка: «справа». 2

сина своего подал. Але оны того уряду собі желаючи, отражали молодому Хмелницкому, жебы не бралъся за тот уряд, що усиловне отпрошивалъся, але козацтво не хотіло оного от уряду того уволнити, памятаючи на зичливость отческую. И так упросили моло дого Хмелницкого, жебы при нему зоставали булава и бунчук, а як у войско выходити, жебы з рук и двора Юря Хмелницкого тое от бирал [Виговскій] \ а пришовши з войска, знову тое отдавал до рук Хмелницкого. На що любо ся вымовлял Вьіговскій усты, але серцем шукал того способу,— як бы тое цілком опановати, и просил войска, жебы тое до третего дня, тоест до середы , от ложено, на що войско позволило. А кгды пришол тот день середи, знову Козаков раду и знову в тот же двор Хмелницкого зобралося козацтво, полковники и сотники, и що могло увойти черні,— знову о тое гетманство трактовати. Але яко перве сотники з черню поста новили, на том и стали , жебы зоставали знаки войсковые при Хмелницком молодом, и жебы з своїх рук Выговскому давал, як у войско выходити мает, а з войска як повернет, жебы знову от давал до рук Хмелницкого. Але предся фортель лядскій а лацини превротность * найшла діру, которою бы міли влізти в тот уряд гетманства и опановати,— и дал такую рацію полковникам и всему войску на той раді зостаючим, якобы покору свою показуючи Виговскій козаком: просит о позволене усего войска— як оному на листах свой титул писати при тых клейнотах. Поневаж Хмелницкій вдому зоставати будет, то оного трудно на ли стах и універсалах, выданных з войска, подписовати,— и при том писмі як ся подъписовати при печати войсковой. Аже юже оного советники винайшли тот способ: дали такую рацію народу посполи тому, жебы позволили оному писатися тым способом: «Іван Вьігов скій на тот час гетман войска запорожского», а чернь яко про стые люде, позволили ся оному так писати. И так тая рада скончилися, а Вьіговскій почал промышляти о козаках: першая , жебы тых, которих б ы л розуміл незичливых собі, вытратити; дру гая , жебы оторватися от царского величества, учинити згоду з ко ролем полским, бо того ж часу при похороні Хмелницкого старого был послом Биневскій, еще в тот час уряду на собі не маючи, ко торого за малою річю козаки не убили. И зараз тому Біневскому усю зичливость свою открил Вьіговскій: И ЯКИМ способом міет отор ватися от царского величества а знову згоду брати з королем пол2

У сп. Іскрицького і К о з е л ь с ь к о г о це с л о в о пропущено. В о н о є у вид. Бод я н с ь к о г о і в сп. С у д і є н к а . У сп. К о з е л ь с ь к о г о : «отбирали» і далі «отдавали». У сп. К о з е л ь с ь к о г о : немає «тоест д о середы». У вид. Б о д я н с ь к о г о : «на том постановили, на том и стали». Т а м ж е : «а лаціни превротного», у сп. Судієнка: «превротно б». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Судієнка: «Але». У сп. С у д і є н к а : «поволили». У вид. Б о д я н с ь к о г о : «первое», у сп. С у д і є н к а : «першою». 'Там ж е : «бить». ' У вид. Бодянського: «другое», у сп. Судієнка: «другою». 2

ским, и чого жадает от короля и Речи посполитої. Немного тая постанова Выговского з Хмелницким тривала: запомш'л того ско ро Вьіговскій, же старій Хмелницкій з неволі оного от татар выз воливши, таким паном учинил. А не тилко его самого, але и усіх покревных его збогатил,— бо тые признаки раз узявши у молодого Хмелницкого, тоест булаву и бунчук, юже оному не отдал, але при собі задержал и почал дракгунію збирати, такъже корогвы полскіе збирати, затягати. Що видячи Пушкар, полковник полтавскій, зараз почал отказовати, але Вьіговскій, уже ц а л е почавши ся пи сати гетманом запорожским, высылает полк Ніжинскій и Стародубовскій у повіт Полтавскій на зологу, якобы тое ускромляючи, где по усей Полтаві тое козацтво стояло час немалій, а далій, збунтовавшися, назад вернулися. А гетман Вьіговскій на ускромленя Пушкара послал с в о ї корогвы затяговые, и так, як пришли под Полтаву, выйшовши Пушкар, и тые корогвы затяговые погромил, розогнав , и от того часу стал задор с Пушкарем. И Пушкар, дер жачи з Запорожем, посылает до его царского величества, даючи знати, же Вьіговскій сам собі гетманство привлащает и хочет оторватися от его царского величества, а з королем полским и з ханом кримским згоду берет. Посылает его царское величество боярина и оружничого Богдана Матвіевича Хитрого до войска запорож ского, жебы при нему войско гетмана себі выбрали и жебы гетман присягу выконал на подданство его царскому величеству, и жебы той запал межи войском ускромил, але едностайне жебы собі гет мана выбрали и тому повиновалися яко и старому Хмелницкому. Которая рада в Переясловлю была, тилко на оную полковники з сотниками и з іншою старшиною зіхалися, оприч черні, и Вьі говскій боярина так словами лестивими, яко и подарунками уконтентовавши, до того повернул, же оному гетманство потвердил в Переясловлю, любо на тое войско и не позволяло. Бо полковник полтавскій Пушкар жадною мірою на тое позволити не хотіл зо всім своїм полком, и скупивши полк, ишол до Переясловля, жебы тую раду розорвати. Але почувши, же юже гетманом боярин Выгов ского учинил, под Лубнями стал, до которого и боярин повернувши з Переясловя, у войско пріехал и оному поблажил и особливиї по дарунки от его царского величества отдал. И так Пушкар, повер нувши до Полтави, не захотіл послушним быти гетману Выговскому и запорожцев, отлучивши от гетмана Выговского, до себе привернул. Що видячи гетман Вьіговскій, же войско не усе его гетманом любит, потаємне через своїх посланцов з королем его милостю згоду починает, такъже и в Крим до хана послов своїх о згоді высылает, до чого орда з охотою пристала. 1

5 8

У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Судієнка: немає «уже цале». Т а м ж е : «соби». У вид. Бодянського: «подарками». У вид Б о д я н с ь к о г о і в сп. С у д і є н к а : «з королем полским».

[РОКУ 1658] Того ж року «1658» *, зараз по Воскресенії Христовом на святаго Георгія, з Криму выйшол Карамбей з ордами в сороку тисячей подЧигрин, и там зехавшися у річки званої Арклій, два їх —Ка рамбей з Выговским на особном місцу, на конех седячи, мали розмову из собою на годин дві зекгаровых , и там з собою потаєм не от усіх полковников постановили — противко кого тую войну мали поднести. А напотом гетман Вьіговскій до намету Карамбея з мурзами упросив своего и там зо всіми полковниками и інною старшиною учинили згоду з ордою. Где сам гетман Вьіговскій, обоз ній, судді, полковники со всею старшиною и козаками, при них будучими, присягу выконали на братерство, и там з собою бан кет учинивши, з гармат били. Того ж дня Карамбей повернул на кочовиско до орди на Цибулник, з которым гетман послал Романа Ракушку и Левка Буту, сотников ш'жинских, при которых Ка рамбей и мурзы со всею ордою присягу выконали на братерство. И зараз гетман послал до его царского величества, даючи знати о той згоді з ордою, же якобы против ляхов оных затягает и на ускромленіе Пушкара, которому его царское величество довірил, бо и полковники не знали о том, жебы он міл от его царского ве личества оторватися. Того ж року, зараз о святом Николаї, гетман Вьіговскій з ор дами и з полками козацкими под Полтаву наступил, а Гуляницкій з полками Прилуцким и Черніговским, йдучи за гетманом, перше в Лубнях пушкаровцов, которьії ся были зачинили, штурмом узял, а напотом Гадячое обліг. Того ж часу и под Глуховом на килка сот тых же пушкаровцов выстинали. А гетман Вьіговскій, прійшовши под Полтаву, стал неоподаль, докучаючи полтавцем, где Пушкар, не чекаючи приступу Виговского, тисячей у двадцяти албо и болше з запорожцями выйшовши из города на святую Троицу рано, уда рил на табор Выговского, и там в табор уламавшися , юже и гарматы опановал был; але гетман Вьіговскій, на коня впавши, до орды прибіг, и знайшовши орду в поготовости , зараз з ордою дал своїм помочи, же їх з табору выбили, и не допустивши до міста Полтави, всіх выстинали и самого Пушкара стяли, же мало хто з того войска живим выйшол, и Полтаву дощенту Вьіговскій опу стошил. Того ж дня и Гадяче Гуляницкій узял*. Того ж літа, под осінь, князь Ромодановскій з Білагорода з вой сками великими так московскими, яко и козацкими вышол на Украшу ку Пиратину, з которим и запорозці и полки Полтавскій, а

У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Судієнка: немає «Того ж р о к у 1658». Т а м ж е : «годин на дві дзиГарових», у сп. Козельського: «зиГарових». У сп. Козельського: «Карамбеї», нижче «судії». У вид. Б о д я н с ь к о г о : «пушкарцов». Т а м ж е і в сп. Судієнка: «ударил на табор, уломившися»-. Т а м же: «готовности». * Знову починається рука Петра Іскрицького.

Миргородскій и Лубенскій были. А напротив его вийшол Гуляницкій с полками Черніговским и Прилуцким и дали межи собою бой под Пг'ратином. И так мусіл Гуляницкій оборонною рукою уходити, которого у Варві боярин князь Ромадановскій дер жал в облеженю недель шесть, аж Вьіговскій гетман з ордами дал оному ота'ч . Боярин князь Ромодановскій стал з войсками на зиму у Лохвици. Того ж літа Виговского брат Данило з полками козацкими стал под Клевом на Щекавщ, хотячи Кіева доставати, але боярин Шереметов тое его войско розогнал. Того ж року гетман Вьіговскій взял згоду з войском коронним, где и жолн/ров на килка тисячей на зиму пришло, з которими гет ман Вьіговскій ходил под Лохвицю и из ордами доставати князя боярина Ромодановского. Але там нічого не скуравши, подступил под Зінков, з которим много козацтва українного было , и там стоячи, много городов українних попустошили, и Зінкова не взяв ши , отступил до Чигирина. А жолш'рство корогвами по горо дах українних поставил, которіе ведлуг своего звичаю стацію брали, а через посли свої козацкіе, тоест Павла Тетеру и Грушу о згоді трактовали. РОКУ 1659 Боярин князь Трубецкій от его царского величества з войсками великими прислан в Путивлю, до которого и князь Ромодановскій зо всіми полками білагородскими, князь Пожарскій и инних много s войсками великими скупилися в Путивлю. Против которих Гу ляницкій з полком Ніжинским и Черніговским поишов, и там споткавшися за Конотопом, давши з собою бой, и Гуляницкій не до державши, в город Конотоп вступил, которого боярин Трубецкій з великими войсками, которих было болше ста тысячей, облегши Гуляницкого в Конотопі, от проводной неделі аж до святого Петра держал в облеженю недель з дванадцять, розними способами до стаючи — так приступами частими, яко подкопами и кгранатами великими, промисл чинячи. А наостаток хотячи коло города ров засипати, вал перед собою войско гнало, у ров землю сипячи, але тую землю облеженци вилазками в город Конотоп носили, и с того собі вал приболшовали, в которых то приступах боярин князь Тру бецкій много людей потратил. Того ж часу князь Ромодановскій міл потребу з полками ко зацкими под Борозною , где козаки не додержавши, мимо город утекли к Ніжину, а князь з войском Борозни достал, одних по рубали, а других в полон выбрали и місто спалили. Того ж часу, мая «8», князь Ромодановскій з войсками вели кими под Ніжин приходил, с которим войско козацкое, маючи з 6 0

6 1

в 2

У вид. Б о д я н с ь к о г о , в сп. Судієнка і Козельського: «українского б у л о » . ' Т а м ж е : «українских», у сп. К о з е л ь с ь к о г о : далі «виставил». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Судієнка: «Борзною», у сп. Козельського: «Березною». 3

собою татар тисячей дванадцять при зятю ханском Мамсир мур зі, дали бой в полю, але не додержавши, и козаки вступили в го род за гетманом наказним. А орда оборонною рукою в поле на Лосиновку вступила, за которими князь ишол, але ничого не вскуравши, назад вернулся под Конотоп. Того ж часу гетман Вьіговскій, скупивши всі полки козацкіе и маючи при собі Нурадин султана, притяг з войсками на КрупичПоле, где й хан з великими потугами орд прибыл до него юня «24». И там гетман Вьіговскій зо всею старшиною, а полковники и сотники зо всею черню присягали хану кримскому на том, жебы его не одступать, там же и хан з солтанами и усіми мурзами присягал козаком, жебы їх не отступи™ в той войні, як ударятся з войском московским. И так тії трактата скон чавши, просто под Конотоп притягли и зараз спод Тиници подіз[д] добрій виправили, где пришовши на переправу в селі Сосновці, немал през цілій день міли потребу, где язика взяли, а люд московскій не достал язика. И на той переправі в милі доброй от Конотопу заставу отправовали и там того дня розишлися. На другій день зась юля 28 дня, в середу рано, гетман Виговскій войско вшиковавши козацкое и полскіе корогви, просто наСосновку рушил, а х а н з ордами на Пустую Торговицу рушил з лю дом перебраним до бою; и там пришовши гетман Виговский до Сосновки ку переправі, застал великії войска его царского вели чества, с которими был околничій князь Григорій Ромодановскій и князь Пожарскій и иних много началних людей конних и піших, и на килка годин у той переправи великій бой был. Але хан з ор дами с тилу от Конотопу ударивши, оных зламал, где за один час болей ніж на двадцять тисячей албо на тридцять люду его царского величества полегло. А князь Ромодановскій з того бою здорово увойшол, а князя Пожарского живо поймано , которого хан стра тив того ж часу, скоро приведено, для того, же хану домовлял. 1юля 29 Гуляницкій з войском в Конотопі зостал волним от облеження, которих тилко было зостало полтреті тисячи. Князь Трубецкій, видячи, же на войско трудно от орди, табор справивши и войско ушиковавши, третего дня рушил зпод Конотопу и так обо ронною рукою аж до Путивля пришол юже без шкоди. А гетман Вьіговскій з войском, з ордами от Путивля отступивши, под Гадячое потягнул, и там ставши, орду с козаками выслал в землю Московскую задля здобичи и ижбы пустошили. И там же под Гадя1

У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Судієнка: «войск орди». Там ж е : «потягнули»; у сп. К о з е л ь с ь к о г о : «пошли». У сп. Козельського: «дві милі добрих». Правильно: «июня». У сп. Козельського: «войском виборним». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Судієнка: «велми». У сп. К о з е л ь с ь к о г о : «живого поймали». Т а м ж е, в сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «Того ж року іюля 29». " Т а м же: немає «зостало».

0 3

чом докончил згоди з королем его милостю *, на том постановив ши, же сам воєводою киевским был, а с каждого полку Козаков по килка сот до шляхетства міли быть приняти, также шляхта вся и козаки трох воєводств: Киевского, Черніговского, Браславского. В Києві усі суди и справи в К и є в і иміли отправоватися , не ездячи до Люблина, ані теж до Варшави на сейм, що и привилейами юж иствержено было. Там же гетман Вьіговскій стоячи , городи т і е , с которих козаки были при войску московском, якото: Ромен, Мир город, Веприк и инніе казал зганяти за Днепр, а городи попалити. Того ж року тая ж згода з королем полским розорвалася, бо гетман Вьіговскій, повернувши до Чигирина, войска роспустил, хан у Крим повернул, набравши ясиру, а корогви затяговіе полскіе на станцію росположил и полк Ніжинскій и Черніговскій, над которими старшій был пан Немірич. А Юрій Хмелниччєнко , жа луючи зневаги своєї, же ему гетманство отнято, выслал за пороги слугу своего Бруховецкого до войска, просячи, щоб выйшли. То го ж року полковник переясловскій Цюцюра, хотячи себі гетман ства, с поради протопопа ніжинского Максима и Васюти козака, из собою зприсягшися в полі, зачал новую річ. Бо будучи стар шим в городі Переяслові и которих знаючи козаков значних, до себе зазвавши в алкір поодинцем, казал повязати, а напотом и позабивати на смерть. И послал до Кіева до боярина и воєводи киевского Шеремета "людей, просячи, жебы ему дал московских, що и одержал. И зараз того ж часу, тоест септеврія 1 дня, до Ніжина Козаков своїх [послал, юже на тое ] маючи змову з Васютою Золотаренком, а звлаща внебитности Гуляницкого полков ника, которій на тот час отехал был до Корсуня,— аже сторожи не было жолнірской у брамах, увойшовши козацтво в місто, крикнули на людей, жебы ляхов были. И зараз посполство кинулося с тими козаками и за годину всіх жолніров вибили, которых было корогвей пять, нікого не щадячи, же не звикли давати стаціеї жолніром, а з Ніжина зараз по усіх городах где были: в Чернігові, Березной, Мені и инных. А рейментараїх пана Немірича, за Кобижчою, под селом Свидовцем нагнавши, забыли и хто при нему 2

У сп. Судієнка і вид. Бодянського: «з королем полским». П о м и л к о в о повторено назву міста двічі. У вид. Б о д я н с ь к о г о : «отправовати». У сп. Судієнка і в вид. Б о д я н с ь к о г о : «Тогда ж гетьман Виговскій, там стоячи». У сп. К о з е л ь с ь к о г о , Судієнка і в вид. Бодянського: «Хмелницкий». У праці О. Р і г е л ь м а н а : «Василь З о л о т а р е н к о і Максим Филимонович». У с п . Судієнка і в вид. Б о д я н с ь к о г о : немає «знаючи». У вид. Б о д я н с ь к о г о : «в артель», у сп. Козельського: «валкір». У сп. С у д і є н к а і в вид. Б о д я н с ь к о г о : «Шереметева». Т а м ж е : «сентябра». Так написано у вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Судієнка. У сп. Іскрицького і К о з е л ь с ь к о г о т у т незрозуміло: «до Н і ж и н а козаков с в о ї х , у ж е на готовое маючи змову». 2

1 0

1 1

6 602

был, никого не жив гчи. И того ж часу послали до Путивля до бояри на и князя Трубецкого, жебы наступовал з войском московским под Ніжин з войсками. Що видячи князь Трубецкій, же старшина козацкая до оных приехала, также и ис Киева маючи відомость, же Выговского жолш'ров выбито, рушил просто на Ніжин, а из Ні жина виславши посланцов козацких до его царского величества и своїх, з войсками рушил под Переясловле. О чом почувши, гет ман Вьіговскій выйшол у войско под Білую Церков, хотячи полки купити, але оному послушенства не отдавали; бо молодий Хмелни цкій Юрій вышол до войска, до которого ся привернули всі полки з волостми и Сірко з запорожцами. Мусіл Виговскій, зоставивши жону в Чигирині, уходити в Полщу, до которого козаки посилали по гармати и знаки войсковіе, що оним одни поотдавал, а другіе з собою попровадил в Полщу, которому надано Бар и иніе го роди в Полщи. А войско, ставши за Переясловлем, московское, где скупилися и усі полки задніпрскіе, и учинивши раду, едностайне на тое зезволившися, обоїх сторон козацтво обрали гетманом совершенно Юрія Хмелницкого, которому гетманство здавал князь Трубецкій. И так зараз з тоей ради воєвод постановили в Переяс ловлю, Ніжині, Чернігові з войсками, а князь Трубецкій повернул з войсками в Москву. А гетман Юрий Хмелниченко , пришовши в Чигирин, росказал доставати замку чигринского, в котором седіла жена Виговского з своїм людом и тими, хто был зичливим Виговскому, которых достали и усю маетность порабовали, а жену Выговскому одослали на прозбу его. И так трохе вспокоїли Україну. А того літа в Литві войско литовское збил князь Долгорукій, и гетмана литовского Каневского поймал и на Москву до его царского величества отпровадил. 1

6 4

6 5

РОКУ 1660 В Борисові на початку року починается коммисія, на которую и нас Козаков затягано и билисмо. Зась тая коммисія фортелем отправовалася, бо певне князь Хованскій з войсками его царского величества войско литовское розбил под Ляховичами и там непо далеку стал. И так коммисари полскіе, стоячи в Мінску, уводили аж до Петрова посту, пославши по Чернецкого на Полоцкую, где пришовши Чернецкій тое войско, зостаючое з князем Хованским, розбил, же мусіли и коммисарі его царского величества з Борисова 7

У праці О. Рігельмана т у т з г а д у є т ь с я ім'я полкового с у д д і Романа Раку-

щина. 2

У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. С у д і є н к а : «И тамо м у с і л . . . » Т а м ж е: «остановившись». У сп. Козельського: «А войско московское, ставши под». Т а м ж е і в сп. Судієнка: «Хмелницкий». Правильно: «Кгонсевского». У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: немає «на початку року». У вид. Б о д я н с ь к о г о : «стягано».

уступити, нічого не отправуючи коммисії, в Петров пост уступили, а Борисов зостал в облеженю. Там же князь Долгорукій міл потребу того літа с Чернецким, але розная война была: Могилев, воеводу убивши, ляхом поддался и так же и Вилня учинило . Того ж літа рада на Кодачку была у петровицю, на которой раді гетман Хмелничченко зо всею старшиною и боярин Василій Борисович Шеремет был. И на оной раді поставили йти з войском под Лвов, а з Шереметом старшим Цюцюрі, полковникові переясловскому, и полку Киевскому иПрилуцкому , а Хмелничченко гетман зо всіми полками особно йти міет, що и учинили: боярин Шеремет на Котелню пойшол шляхом, а Хмелницкій гетман Гончариским . Где войска коронніе з ордами гетмана Хмелницкого оступили, и там маючи потребу, не дали ся скупити з Шереметом ' , и мусіли згоду приняти з войском коронним и королеві присягнули з войском своїм, а тая згода стала под Слободищами. И так усі войска так коронніе, як козацкіе з Хмелницким и орда потягнули ку Шереметові, которій юже вишол был з Котелні, и Котелню зпалили з живностями, где на пустині облегли Шеремета вколо , не даючи оному упокою а под час сліоти осінной. И так козаки , видячи гетмана своего з войсками, почали волно от Шеремета от ступа™, и сам старшій Цюрюра зо всіми козаками отступил Ше ремета ж и до войска гетмана своего Хмелницкого зо всіми ко заками прихилився, що не без шкоди козаков было, бо иных татаре пошарпали, а иних и в неволю побрали. Що видячи Шеремет, не уступал оборонною рукою, и що міл короля полского, взявши Вар шаву, провадити в Киев в неволю, як собі тое обіцал, того не до казавши, сам о згоду просил и чинил примиря, обецуючися звести войско с Киева. И так згоду приняв, але того не доказав, бо князь Борятинскій, которій зоставал в Кіеві, на тое не позволив и войск полских не припустил до Киева з Шереметом. И так Шеремета зо всім войском взято в неволю до Криму, а иних началних людей ж о л н і р е розобрали, в которих выкуплялися з неволі. И так знову Україна уся зостала за королем полским, опроч Переясловля и Ні жина и Чернігова з волостями, бо в тых городах воєводи зоставали. А в Переясловле Яким Сомченко наказним гетманом присланній 1

8 6

У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. С у д і є н к а : «стал». ' Т а м ж е : «учинили». Т а м ж е : немає «раді». Т а м ж е : «полкам». Т а м же: «Шереметев». Т а м ж е : помилково «Гонгорійским», у рос. перекладі: «Гончарихою», у сп. К о з е л ь с ь к о г о : «шляхом Гончаровским». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Судієнка: «шереметевими» (очевидно, про пущено: «войсками»). Т а м ж е : «около». Т а м ж е : «ему покою», «ему упокою». Т а м ж е : немає «козаки». Т а м ж е : немає «Шеремета ж». Т а м ж е : «жолнірове». 3

1 0

1 1

1 2

был, которій одержался щире при его царскому величеству, любо и жолнірове войском с козаками и татаре, при Гуляницком на Задніпря пришовши, докучали; але постарому тіе три полки не давалися, а инніе усі полки поздавалися, где и залоги стали были, и жолнірове зімовали тую зиму по инних полках, почавши от Ирилуцкого по усей Україні. РОКУ 1661 У великій пост войска коронніе уступили з Заднїпра, зоставивши тилко Козаков піхоту, але и тих усіх повиганяли з городов задніпрских, и знову усе Задніпря зостало в подданстві его цар скому величеству, а Сомко гетманом меновался, любо радою необранній был. Задля чого гетман Хмелничченко хана з Криму зо всіми ордами затяг и Переясловле держал в облеженю з ордами и войском козацким и жолнірами, але своего не доказал, бо город Переясловле і инніе оному не здавалися. А напотом на зиму при вернул под Ніжин, и хан стоял в селі Хорошом Озері, а Хмел ницкій с козаками у селі Кропивной. И гак не привернувши Задніпра, много полону побрали аж поза Стародубом, коло Мглина и у Московщині, и хан уступил по Богоявленію от Ніжина посполу з Хмелницким . 6 8

РОКУ 1662 Уступуючи хан и Хмелницкій з Задніпра, зоставили Козаков у Аркліеві и татар коло Аркліева, а же шкоди великіе чинили по Задніпру, околничий князь Григорій Григоріевич Ромоданов скій, скупивши войска, пошол ку Аркліеву и тих татар погромил у Вереміевці, с которих мало увойшло за Дніпр, бо той погром был зараз по Воскресенії, и Аркліев узяли и спалили. Тих же свят Сомко учинил раду в Козелцю, и там гетманом его козаки учинив ши, присягали ему. Тилко ж тое не трвало , бо тая рада стала неслушне для того, же послали [до] его царского величества, про сячи о позволенніе зуполной ради, на которой бы и войско з За порожжя было, жебы одностайне гетмана оббрали и одного слу хали. Бо запорожці себі гетмана Бруховецкого звали, а полков ник ніжинскій Васюта собі гетманства хотіл и не слухал Сомка * гетмана. На що юже царское величество позволил, жебы рада была и гетмана собі настановили, а же тая Козелская рада стала неслу шне, и гнів царскій стал. А до того еппископ Месртодій, которій на той раді был и до присяги приводил, также и Васюта, ніжинскій полковник, описали Сомка гетмана, же конечне по орду посилает, 2

У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Судієнка: д о д а н о «вовся». Т а м ж е : «уступаючи». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Козельського: «Ирклг'евг». У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «тривало». У сп. Козельського: як правило «един», «еднак», «едностайне» і под. • Т а м ж е : паралельно «Самко», «Самченко».

* 8

хотячи измінити, що была неправда. Бо того ж року и літа гетман Хмелницкій, затягши орди часть и жолш'ров, коммоника и ш'хоти, и з усіми полками своїми переправивши Дніпр, подступил под Переясловле и оного доставал час немалий, але ничого не вскурал, бо там было войско царское и козацкое при Сомку, которіе можне боронилися. И того ж часу околничій князь Ромодановскій, ску пивши войско и Ніжинскій полк при собі маючи, просто ку Пере ясловлю потягнул з войском. Где татаре, припавши на світанню под войско, под Шратином узяли язика московских людей и сами наоко войско вьіділи, пришовши до войска, дали знати Хмелницкому о тих силах, которіе идут на него. Що Хмелницкій, собою стривоживши, отступил от Переясловля и потягнул ку Дніпру под Канев и, не дойшовши Канева, над Дніпром окопався, минувши Городище, противко села , к самому Дніпру. А князь Ромадановскій, пославши коммонником за тим подездом татарским, за которим гонилисмо аж до самой Оржици, аже татаре, полегчившися, тую переправу перейшли и, не чинячи жадного отвороту, уходили мимо Яблонев, где барзо зліє переправи и мусіло войско повагом йти, и переправивши Супой, сталисмо. Где поеланци гетмана Сом ка пришли, даючи знати об отході Хмелницкого от Переясловля, за которим подезд добрій выслали. А же дано от поезду знати, же рушил от Городища князь Ромодановскій со всім табором ко Дніп ру мимо Переясловле, где и наказній гетман со всім войском вышол з Переясловля, и зкупившися з околничим князем Ромодановским, просто пойшли тропою гетмана Хмелницкого. Аже Хмел ницкій юже стал табором, окопавшися, выпер подезд и гнал на полмилі, але же войско йшло в с п р а в і , козаки Хмелницкого назад уступили ку своему табору, бо юже татаре, зоставивши Хмел ницкого, за Дніпр переправовалися и пойшли у свою землю . Где войско околничого князя Ромодановского и козацкое просто табором наближилося на табор Хмелницкого, як можна ся быти з гармати, и коменик козацкій з обох сторон дал бой от поля, з тоей сторони, от бору. А Яким Сомко с піхотою Козаков своїх, также и з московскою просто противко табору ишол, где великая война сточилася з обох сторон, которая тривала годин полтреті зигарових . А напотом як наступил князь Ромодановскій з коммонни ком ушикованим так колійним, райтариею, як и иним огнистим, 1

в9

У сп. Судієнка: «оборонилися», у сп. Козельського: «коториї мужнє». У вид. Бодянського: «приставши». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Судієнка: «над Д н і п р о м , минувши Городище, противно села окопався». У вид. Б о д я н с ь к о г о : немає «околничим». У сп. Козельського: «справно». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. К о з е л ь с ь к о г о : «переправилися». У вид. Б о д я н с ь к о г о : немає «козацкое». Т а м ж е : «из москвою». У вид. Бодянського: «точилася», у сп Судієнка: «почалася». У сп. Козельського: «дзиґарових». 2

1 0

зараз войско Хмелницкого тил подали, которіе ся юже болше и по правити не могли, але мимо табор ко Дніпру скочили, а инніе з Хмелиицким до бору. Що видячи піхота и тіе в Дніпр скочили, и так Дніпр наполнили, же за людом мало и води знати было. А піхота німецкая, которой тисяча было, в углі табуру заперлися и не здалися, аж усіх выбито . И так там згибло войска з руки Хмелницкого так Козаков, як и ляхов тисячей болше двадцяти, же аж от смроду трупу его ку Днепру трудно было приступити, а инній труп аж на Запорожже позаносило. И так Хмелницкій люд погубил и табор зовсім утратил, а сам не у великой купі на Чер каси увойшол. А инніе козаки, которіе переплили Дніпр,нагіедодомов йшли, а з жолніров у Дніпра были , а которій переплив, то и с тих мало хто увойшол. И так козаки Канев опановавши, многіе шкоди чинили и в Корсуню и по иних городах, містах и селах. А тая потреба была місяця июля «16». По той потребі войско козацкое, видячи, же Яким Сомко, не щадячи здоровя своего, ишол з войском и добрим приводцею был, хотіли учинити совершенним гетманом. А же єпископ Мефтодій, на тот час тому зайздростячи, а Васюта, полковник ніжинскій, себі хотячи, упросили князя Ромодановского, жебы найскорій ишол под Черкаси, не ожидаючи Якима Сомка гетмана, которій на радощах гулял с козаками. А тое сприял писар Сомков, же Васюті, которій потаємне перенятій был от Васюти, и той почувши, же конечне рада міет бити на потверженя гетманства Сомкові, аже и козаки полку Ніжинского на тое схилялися. И так князь Ромодановскій, не ожидаючи приезду Сомкового з Переясловля, рушил з войсками московскими, при ко тором и Васюта з полком Ніжинским пойшол, инніе усі полки зо ставивши. До которих Сомко приехавши, аже не застал князя, до Канева рушил , по Задніпрю немалую узявши здобич, вцілости повернули ку домом, уставивши полковником Лизогуба в Каневі. А князь Ромодановскій, пришовши ку слободце Богушковой, и войско перебравши, послал товариша своего столника Приклонского, которій, переправивши Дніпр, подступил под город Чер каси, которому Черкаси здалися. И там будучи в Черкасах, наста вили полковником з своей руки Михайла Гамалію, и немного що 1

У сп. Козельського: «до Д н і п р а » . У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Судієнка ці рядки читаються так: «Що видячи піхота німецкая, ж е тіе в Д н і п р скочили и так Д н і п р наполнили, ж е за л ю дом мало и води знати было, в у г л і т а б о р у з а п е р л и с я и не з д а л и с я , которих тися ча было, а ж у с і х выбито», у сп. Козельського: немає «А піхота ...было». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Судієнка: немає «трупу его», у сп. Козельсько го: немає «его». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Судієнка: «Хмелниченко». У вид. Б о д я н с ь к о г о це місце передано, мабуть, точніше: «а жолніров», в сп. К о з е л ь с ь к о г о : «а ж о л н і р а м у Д н і п р а била добич». У сп. К о з е л ь с ь к о г о : «пошол і там». У вид. Б о д я н с ь к о г о : «уставивши полковника», у сп. Козельського: «зо ставивши». 2

зоставивши москви, столник Приклоненій з войском ишол униз Днепром, зближаючи ку Чигирину, аж до Бужина притягнул, тое схиляючи. А князь Ромодановскій сим боком Днепра ишол униз и там же противко Бужина стал, над Круковом. Але тое щастя знову ся отминило, бо Хмелницкій гетман , прибивши в Чигирин, того ж часу послал по орду, где посланці застали готовую орду в полях, и зараз поспішил салтан у килканадцять тисячей перебраной орди пришол до Чигирина. О чом увідомившися, стол ник Приклонскій рушил з Бужина ку перевозу, и так оных напала орда, а оборонною рукою до самого перевозу йшли табором и мало що утратили. Тилко ж наш люд несталій, зоставивши табур, у Дніпр уплав пойшол, тилко гармати поромом перевезли, що татаре аж у Дніпр за москвою уганяли, але з берега стрилбою з гармат и дробною оных отбывали, бо вода мала на тот час была. И так болше не бавячися у Днепра , [пойшли с Приклонским к Лубням. А Хмелницкій, не могучи Переясловской шкоди себі наградити и укріпитися, отдав гетьманство Тетері, а сам в чернці постриглся. Между тімзапорожекіе козаки в раді своей самоволно Брюховецкого українским огласили гетьманом и письменно его цар скому величеству рекомендовали. По челобиттю жеМефтодія епис копа и Васюти указал его величество, кого хотя волними голоса ми избрати на гетьманство, и под сее время Брюховецкому з Запорожъжя до Гадяча пришедшему] ...которіе великое пошановання от цара міли и чого хотіли, то у его одержали. И так Бруховецкій, як першей наменилося, вишол з Запорожжа с козаками в килка сот, которого князь Ромодановскій вдячне приняв и при них стал, же тая уся Україна по Ромен оных слухала , отступивши от Сомка гетмана. А полковник ніжинскій Василь, будучи уведенній обетницею гетманства от запорожцов, которіе приеждаючи з Запорожа и видячи хтивость от его того уряду и зс ошуканням его подводячи задля узятя подарков, же якоби его войско на Запорожу хотят гетманом насътановити. А он, яко простак, а маю1

7 0

7 1

У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Судієнка: «обминуло, б о гетьман Хмелни ченко». Т а м ж е : «послал к о р д і , я к у ю посланці» і т. д . Т а м ж е : «через Д н і п р в плин». Т а м ж е : немає «гармати». Тут у сп. Іскрицького прогалина на ц і л у с т о р і н к у , а у сп. Козельсько г о — на кілька рядків. Н а в е д е н и й у д у ж к а х текст, який заповнює цю прога л и н у , взято із сп. Судієнка. Так це місце д о с л і в н о з у с т р і ч а є т ь с я і в вид. Бодян ського. Цей уривок тексту зустрічається також у т. зв. «Короткому опису Мало росії». Й о г о охоче використовували переписувачі л і т о п и с у Самовидця, допов нюючи або змінюючи окремі сторінки пам'ятки. На це звернув увагу дослідник л і т о п и с у О. Л е в и ц ь к и й , вказавши роки, звідки запозичені місця і внесені д о пізніших списків Самовидця. У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. С у д і є н к а : «слушала». У сп. Козельського: «подходячи». 2

чися добре, не жалуючи, кождого даровал, а Сомка гетмана яко могучи удавал и на Москву описовал, за которим его уданням оба зостали у великом подозрінію и неласце на Москві. А же видячи полковник ніжинскій, же Бруховецкій, вишовши з Запорожжа, жадной карти до оного не пишет, отзиваючися з якою приязню, умислил был сам ехати до Гадячого, и зобравши товариство значное в Батурин, и там хотіл тих людій вигубити, которіе оного от злого отводили, жеби не удавал Сомка, и межи собою гетмана наста новили и тое оному персвадовали, же запорожці не зовсім добрим на старшину городовую жичут , як то у оных звичай давній. Аже по волі его не сталося, бо піхота, которую он на тое был в Ба турин впровадил и наустив, Бог сердца отвернул от невинних людей, же на него самого повстали и за малим его не убили, же заледво тое ускромили. И із Батурина послал подарунки до князя Ромодановского, жеби руку его держал, также и вівідуючися о том, ежели запорожци ч т о будут о том мовити, жебы оному гетманом бути. Аже посланці застали князя Ромодановского у Зінкові, где и запорожци на тот час у князя были, которій подарок оного всміх князь принял, яко тот человік, же и своего много МІЄТ. А запорожці зась, подпивши, свой замисл явне открили, же на у с ю старшину городовую великіе похвалки оних вибити, а найболшей на Сомка и Васюту, полковника ніжинского. Которіе пос ланці, повернувши, оному ознаймили, же порожняя оному надія на князя и на запорожцов, же зле мислят, не тилко гетманом быти, але и о здоровю его и худобі совітуют. И в тот час почал старатися о приязнь з гетманом Сомком, которую учинили и, зазвавши пол ковников и сотников и Козаков значних до Ичні, присягу виконали в церкві ринковой на гетманство Якимові Сомкові. И тот же Васюта присягал и инних примушал , але юже невчас, бо зопсовавши, не скоро поправити, що удавал Сомка змінником и незичливим цар скому величеству, то и сам в том зостал тоею присягою. И так тое през цалую зіму колотилося. Едни при Бруховецком зоставали, якто: полк Полтавскій, Зінковскій, Миргородскій, а при Сомку зоставали полки: Лубенскій, Прилуцкій, Переясловский, Ніжин скій, Черніговскій, и на том постановил, жебы чернчая рада не била. 2

1а

У сп. Судієнка:«добр», в вид. Б о д я н с ь к о г о : «добре». У сп. Козельського: «видут». У вид. Б о д я н с ь к о г о : немає «в Батурин». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Судієнка: «бо». Т а м ж е : «подарки». • Т а м ж е : немає «его». ' Т а м ж е : «в». У сп. Козельського: «що». * У вид. Б о д я н с ь к о г о в сп. С у д і є н к а : «подарунок». У сп. Козельського: як правило, «всю», «всіх», «все». Т а м ж е : «присягав и инних примушав». У с п . Судієнка і Козельського: «чернечая рада», у вид. Б о д я н с ь к о г о «чорная рада была». 2

1 0

1 1

1 2

8Я

РОКУ 1663 Зараз по весні заводится на новое лихо, чого за иних гетманов не бивало, тоест чорной ради . А то зараз фортеліов заживает Бруховецкій и докучает его царскому величеству, о той раді про сячи, жеби кого зволил его царское велечиство на тую раду послати, И так на жадання запорожцов и тих полков ,которіе ся привязались до Бруховецкого, висилает его царское величество околничого князя Великоґаґина и столника Кирила Юсифовича Хлопова , о которих зближенню взявши відомость, Бруховецкій зараз, виїдав ши з Гадячого, простует ку Батурину , переймаючи тых посла них от его царского величества, а своїх розсилает по всіх полках с писмами, жеби усе посполство стягалося под Ніжин у раду и Ні жин рабовати. На которії писма, що живо, рушили з домов не тилко козацтво, але усе посполство купами, а не полками . А гет ман Сомко, козаков значних с полковниками скупивши, притягл под Ніжин, где и полковник ніжинскій увесь полк свой скупил зо всего Сівера, бо то один полк бил и Стародубовщина. Але тое собрания Сомково нінащо обернулося, поневаж юже Бруховецкій ліпшую ласку з запорожцами міл у его царского величества, а т о за стараніем єпископа Мефтодія, которого Бруховецкій запобігл по дарунками и обетницами розними, яко то люде звикли дарами уво дитися ' . И так з другой сторони міста Бруховецкій, зейшовшися s околничим Великогаґином, з которим немало люду воєнного от царского величества было, подступили под місто войска немаліе, а найболшей посполства. Где москва,не бавячися в полю, увойшла уся у город Ніжин и стали по господах в обох містах — старом и новом. И постоявши килка дней у которих началних людей, тоест в околничого, запрошоній Сомко гетман и Бруховец кій з старшинами, оповіли оним о зволенню его царского вели чества, же по жаданю и прошенію усіх Козаков зезволив быти чорной раді на обраня одного совершенного гетмана. Чому любо Сомко, яко уже маючій гетманство от подручних собі полковников и сотников и Козаков, подтвержденное присягою ново у Ичні, суперечали тоей раді. Але же болшая била купа при Бруховецкому зо всіх полков, мусіли на тое позволити, и сподіваючись того до казати, же при нему старшина стоїт. И так зложили час раді юня 72

У с п . Судієнка і в вид. Б о д я н с ь к о г о : «полковников». У вид. Б о д я н с ь к о г о : «князя Юсифовича Х л о п о в а » , у сп. К о з е л ь с ь к о г о : «Кирила Иосифовича Холопова». У сп. Судієнка і в вид. Б о д я н с ь к о г о : «в Б а т у р и н у » , у сп. Козельського: «до Батурина». Т а м ж е : «купячися полками». Т а м же: «притяг». У вид. Б о д я н с ь к о г о : немає «свой с к у п и л зо всего Сівера, бо то один полк». У сп. К о з е л ь с ь к о г о : «даванем увестися». Так само в у с і х інших с п и с к а х ; так спочатку б у л о і в списку І с к р и ц ь к о г о , але п і з н і ш е виправлено на «изволение». У сп. Судієнка: «сперечали», в вид. Б о д я н с ь к о г о : «спречали». 2

«17», зараз уступивши в пост Петров, на которую раду так поста новили были, жебы в тую раду їти пішо, без всякого оружжа. И за містом розбито намет великій, на тое присланній от его цар ского величества, при котором наміті и войско московское стало з оружжем задля унимання своеволі, але тое мало що помогло. Як вдарено в бубни на раду, Бруховецкій, ведлуг постанови, пішо войско припровадил ку намету своей сторони на тую раду, и Сомко не зозволився: и сам и усі козаки, при нему будучіе, яко люди достатніе , на конях добрих, шатно и при орюжю, як до войн и, тоей интенції будучи, же ежели би не ведлуг мисли оных рада становитися бы міла, то межи собою битву міти, бо при таборі Сомковом и гармат было немало. Але тое нічого не помогло, поневаж запорожці, ласкою его царского величества упевнени, и скоро тая рада стала и боярин вишол з намету и почал читати грамоту и указ его царского величества, не дано того скончити, ані слу хаючи писма царского величества, зараз крик стался з обох сторон о гетманство: одни кричат «Бруховецкого гетманом», а другіе кричат «Сомка гетманом» и на столец обоїх сажают. А далі и межи собою узяли битися и бунчук Сомков зламали, заледво Сомко видрался през намет царскій и допал коня и інная старшина, а инших позабивано до килка человіка. И так сторона Сомкова му сіл а уступати до табору своего, а сторона Бруховецкого на столец всадили Бруховецкого, зопхнувши князя, и гетманом окрикнули, давши оному булаву и бунчук в руки; що заледви и нескоро той галас ускромился. Але того часу князь Великоґаґин не потвержал гетманства Бруховецкому, бо и до себе прийти не могл за великим шумом межи народом. И т а к Бруховецкій с т и м и знаками пойшол до своего табору, где стоял над Остром у Куті Романовского. А Сом ко вехал до своего табору, юже не маючи бунчука ані булави, бо тое запорожци видрали оному. Зачим войско почало Сомково собою тривожити, отступаючи Сомка, любо Сомко послал с тим до князя, же на той раді з войском своїм не перестает и Брухо вецкого гетманом не приймует, и ежели знову не будет рада и жеби Бруховецкій положил знаки войсковіе, то отходит з своїм войском ку Переясловлю и знову до его царского величества слати, же Гвалтом гетманство дано Бруховецкому, которого войско не при ймует. Що видячи князь тое розервання и обавляючися, жеби с того не вросло що злого , знову на третій день тую раду складает и при1

7 3

У сп. Козельського: помилково «будинки». У сп. Судієнка і в вид. Б о д я н с ь к о г о : «достойніе», у сп. Козельського: «до

стойнії». У вид. Бодянського: «з». Д а л і в цьому виданні прийменник «з» значно частіше вживається, н і ж у списку Іскрицького, а т а к о ж подвоєння п р и г о л о с н и х в з а к і н ч е н н я х іменників. Інколи і літера Б стоїть на тому місці, д е в списку Іскрицького вжито «е». У сп. Судієнка: «віехал», у вид. Бодянського: «вьііхал». Т а м ж е : «не пристает». Т а м ж е : «зло». 3

казует Бруховецкому, жеби в тую раду пришовши, знаки войсковіе положил, жеби уся старшина уступила д о ради до намету, а чернь войско, жеби гетмана настановляли, кого улюблят. Чому барзо Бруховецкій сперечался, яже видячи, же князь почал на Сомкову руку схилятися, которому старшина порадила, жеби не будучи спротивним задля ненарушення ласки его царского вели чества, тилко ж жеби не йдучи ку намету, где войско стояло москов ское, але межи своїми войсками тую учинили раду, на що и Бру ховецкій позводився. Але несталость наших людей тое помішала, бо козаки сторони Сомковой, отступивши своей старшини , поха павши корогви каждая сотня, и до табору Бруховецкого прийшли и поклонилися, отвернувши, зараз напали вози своїх старших жаковати. Що видячи Сомко с полковниками своїми и инною стар шиною, впавши на коні, прибігли до намету царского до князя, сподіваючися помочи и оборони своєму здоровю, которих зараз князь зо всім отослал в замок ніжинскій . Того ж часу усе у них поотбірано — коні, ринштунки, сукні, и самих за сторожу дано. А Бруховецкій зо всім войском пришол к намету цар скому, которому юже князь здавал з своїх рук булаву и бун чук, подтверждаючи гетманство , и попровадил в соборную церков святого Николая, где присягу виконал Бруховецкій зо всім войском. И вийшовши з церкви, того ж дня своїх полков ников понастановлял з тих людей, которіе з ним вишли з Запорож жя, по усіх городах, а Ніжинскій полк на три полки розділил. При котором настановливаню полковников много козаков значних чернь позабивала, которое забойство три дни тривало. Хочай якого значного к о з а к а забили или человіка, то тое в жарт повернено, а старшина козаки значніе, яко змогучи, крилися, где хто могл, жупани кармазиновіе на сермяги миняли. И так тое забойство третего дня почало ускромлятися и заказ стал, жеби юже правом доходил, хто на кого якую кривду міет. Тих зась полковников, которіе у замку ніжинском зоставали у вязеню, усе пожаковали, и в домах мало що зостало. Того ж дня, як тая рада стала, місто Ічня, в котором рада была, и церков тая, в которой Сомкові присягали на послушенство гетман ское, усе згоріло дознаку тоей же години, як Сомка взято до вязення. Гетман Бруховецкій, одержавши цале гетманство, вислал послов до царского величества болшей ста человіка, дякуючи за уряд гет манства, же одержал, и на Сомка з его полковниками, которіе сидят 1

У сп. Козельського: «з». Т а м ж е: як правило, «барзе». У сп. Судієнка: «старшини сторони». У сп. Козельського: д о д а н о «при с в о ї х л ю д я х , которие с к о р о вехали в за мок, з а р а з того ж часу...» Т а м ж е : «наставленю». Т а м ж е : «чоловіка». 2

в ніжинском замку, ш'которіе річи змисливши об їх незичливости ку царскому величеству, чого и не было. Также і єпископ Мефтодій протопопу послал при тих же посланних, от себе стараючися о їх згубі. Чому царское величество повіривши, здал їх на судвойсковій, которих потратити, а инних живити, толко ж у силку зослати в Москву. Рушивши гетман Бруховецкій от Ніжина , роспустил новоиоставлених полковников, тих которіе з ним з Запорожа вишли, по усіх столечних городах, придавши каждому полковникові по сто человіка Козаков, которим по усіх полках жупани давано. А з млинов сами розміри брали и куди хотіли оборочали, людем зась незнос ную кривду чинили, а звлаща значним. Бо били межи ними ко торій служил у якого человіка значного, то юже своє зомщовали на господар ах, ежели которого якого часу за якій проступок по бил, албо злаял, як всяково в дворі бывает. Того ж літа, под час тоей ради, у Паволочи перше бил полковни ком Іван Попович, а напотом стал священником. А же он ому чинили укоризну жиди и инніе, знову хотячи ся привернути до Кіева, узялся за полковництво и жидов казал усіх вибити. Толко ж оному не дано помочи с Кіева и Сомка узято, на которого міл надію. И так прийшло войско от Тетери гетмана, и оній, не хотячи міста згубити, здался, которого страчено, бо тіе посланци от того паволоцкого попа до Бруховецкого удалися о помоч, але оній ничого не дал помочи Паволочи, а рушивши епод Ніжина под Переясловле, и там стоял з войском у Креста, на которого татаре приходили, але ні чого не вскурали. И за другим разом татаре того ж літа вийшли, але козаки оных добре громили, нагнали у Дніпр у Вереміевці, где їх много потонуло, и нічого жадного ясиру не унесли. Гетман Бру ховецкій, епод Переясловля рушивши, потягнул под Кременчук того ж літа под осень, где ставши, місто Кременчук спалив. Але стоявши немало, зоставил замок вцілости, а с козаками уступил до Гадячого, а то для того, же узял відомость, же король полекій Ян Казімір, над сподіваня, на Україну простует на Браславле. Тоей же осени, о пущенні филипова посту , присланній был от его царского величества дяк Бачмаков тайних діл в Батурин до гетмана Бруховецкого, где по розних постановленіях до присяги приводил гетмана и Козаков в Батурині. Але наступованне кролевское иніе пакта помішало, бо король его милость зближил ку Дніпру и переправлятися стал у Стайках, которому городки почали ся зда1

У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Судієнка: «И гетьман Б р у х о в е ц к і й рушивши от Ніжина...» Т а м ж е : «обиду». У сп. Козельського: «яко то всяко». Т а м ж е : як правило, «ничего, чего, себі, жена». У сп. Судієнка і в вид. Б о д я н с ь к о г о : помилково «гетьман». • Т а м ж е : «яко». ' Т а м ж е: «в филинов пост», у сп. Козельського: «о запустах». У вид. Бодянського: «Башмаков». 2

вати: Воронки, Боришполь, Баришовка \ и инніе до Остра. И у городі Острі король стал зимовати, а войска по розних городах коло Ніжи на, бо усі городи поздавалися королеві, опроч самих Переясловля, Ніжина и Чернігова. Вступаючи в осень, о святом Семеоні , того літа за позволеніем его царского величества казал гетман Бруховецкій постинати гет мана Сомка и Васюту, полковника ніжинского, и полковника черніговского, и полковника переясловского, и полковника лубенског о , асаулов и инних полковников заслано на Москву , которих на Сібір заслано немало старшини козацкой, а которіе позостали, то на піхоту запорожскую давали жупани, барзо притуга великая на людей значних была. 2

7 6

РОКУ 1664 * 5

Становиско королевское в Острі місті , а Гуляницкій з Чернецким ходил городи приворочати, которим поздавалися уся Україна, бо ишол Богун наказним гетманом с козаками, которому ся здавали городи и зараз з ним до войска йшли, тилко Монастирище містечко не хотіло ся здати. И так впавши жолнірство с козаками, усе зграбовали, а инних в полон татаре побрали, що не могл оборонити пол ковник Пісоцкий, которій, юже здавшися, з войском лядским был. И у Прилуці юже от гетмана Тетери залога стала, и туди вся дорога ляхам была на Ічню, Ніжин обежаючи. Того ж 1664 року король полскій Іван Казімир, перезимовав ш и в Острі и юже там надпустошивши, войска и татар до себе за тягнувши, спотребу, на початку того року, великих мясниц, учи нивши раду, не поишол под Ніжин, бо войска его царского величе ства немало било и замок осажен порядне. Также в городі козацтва много было: полк Ніжинскій и Зііковскій и волости зогнаніе, и не хотячи, подобно, міста згубити, бо замку трудно узяти з людом его царского величества. И так зоставивши Ніжин, рушил войсками своїми королевскими на Олишевку, и пришовши до Солтиковой Дівиці, над Десною рікою, которая не хотіла ся здати и поклонити, приступом доставали, где немало жолнірской піхоти легло, килка дній достаючи. А же напотом люде в осаді сидячіе видят, же трудно е

У вид. Б о д я н с ь к о г о : «Воронов, Борисполе и Борисовка»; у сп. Судієнка: « В о р о н к о в , Борисполь». В інших списках: «Симеоні». У сп. Судієнка і в вид. Б о д я н с ь к о г о це місце передано так: «а полковни ков: черниговскаго, переясловского и л у б е н с к о г о и иных, тамож а с а у л о в , заве з е н о на Москву». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Судієнка: немає «значних». * У праці О. Рігельмана під вміщеними тут статтями Івана Брюховецько го с е р е д підписів козацької старшини є рука Ракушки: «Я, д о з о р ц а с к а р б у войскового, Роман Р а к у ш к а , подписал свою руку». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Судієнка: «Король польскій стоял в Остр; місті». • Т а м ж е : немає «1664». - У сп. К о з е л ь с ь к о г о : правильніше «король пересвятковавши». 2

видержати, бо юже місто доставали , тилко в самом замочку,— просили о милосердя. А любо обецали показати над ними милость, еднак же не додержали: бо упавши в замок, многих постинали, а иних в полон татаре побрали і внівец обернули. Спод Дівици подезд ходил под Березную, а же там полковник сосницкій стоял с козаками, не приворочал король, ку Мені простовал, которому Мена поклонилася, также и Сосниця, Новіє М л и н и . А козаком Богунові Борзна здалася з полком Лубенским, бо своїх Козаков лубгнских з дом своїх, зостаючих при Богуну в войску королев скому , и полковник поклонился и Борзну місто здал, которим кривди не было. И так тіе усі войска скупилися до боку королев ского в Нозіе Млини и оттуля под Батурин были подездом. А осмотрівши фортецію, же моцна и люду немало военного при гетмані Бруховецком так козацкого, яко теж и московского, бо язика узя ли, же оних с трудностю узяти, але до фолварков не допущают, ру шил король з силами под Короп, где оному поклонилися, спод Ко ропа до Кролевца и Кроловец поклонился, в которих городах залоги свої король росказал класти , а сам простовал под Глухов, місто пограничное, которіе жадною мірою не хотіли ся здати. Где стоял недель пять, розніе промисли чинячи, штурмуючи подкопами, и нічого не могли вскурати, тилко волости московскіе попустошили аж поза Корачевом, а города жадного не взяли. В том стоянню под Глуховом войска королевского , же зимній час, трудно стало на живность так самому войску, яко теж и коні зморени голодом, войско барзо ослабіло. А тим часом войска его царского величества наближилися: околничій князь Григорій Григориевич Ромадановскій з полками ему врученними білагородскими притягнул в Ба турин, а инніе бояре з великими силами стояли на [границі: [ князь Куракин в Путивлю и боярин князь Куденекович Черкаский в Б р а н с к у . Тилко ж тіе князі не наступовали з р я д у н а короля того, не з н а т ь для чого, а то, подобно, задля того, же еще под тот 76

У вид. Б о д я н с ь к о г о : «заставили», у с п . Судієнка: «зоставило»; так спочатку б у л о і в с п . Іскрицького, а згодом б у л о виправлено на: «доставали». Очевидно, Богуновим. У с п . К о з е л ь с ь к о г о : д о д а н о «с козаками». Ц е місце п е р е п л у т а н о . У вид. Б о д я н с ь к о г о воно передано так: «с домов с в о ї х , зостаючих при Б о г у н у в войску королевскому». У сп. Судієнка: «бо д л я с в о ї х Козаков л у б е н с к и х з домов с в о ї х , зостаючих при Б о г у н у в войску к о р о л е в с к о м у . . . » У сп. Судієнка і в вид. Б о д я н с ь к о г о : «отьтуда». У сп. Козельського: «веліл постановити». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в с п . Судієнка: «ХОТІЛОСЬ». Т а м ж е : «войскам королевским». У вид. Б о д я н с ь к о г о : с к р і з ь , як правило, «білогородскими». У с п . Іскрицького: «криниці». П о д а є м о за сп. Судієнка і за вид. Б о д я н ського. У с п . К о з е л ь с ь к о г о : «Яков Куйденекович». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Козельського: точніше «зразу». У вид. Б о д я н с ь к о г о : «не знам», у сп. Козельського: «не знати». 2

1 0

1 1

1 2

1 8

час князь Ромодановскій уряд меншій міл на себі, околничим бу дучи, а тіе князи боярами ближними зоставали и задля того до князя Ромодановского не купилися. Але князь Ромодановский, пришовши в Батурин и искупивши зосталих козаков до гетмана Бруховецкого, которому знову городи почали ся исхиляти: Борозна, Новіє Млини, также и Короп, о которій любо с татари бой немалій был, также и Кролевец, где скарбу кролевского немало,узяли, бо князь Ромодановский, не бавячися в Батурині, з войсками рушил просто ку табору королевскому. О чом взявши язика, перво татаре почали уступати з Сівера, а напотом и король, собою стривоживши, епод Глухова вступил на Новгородок Сіверскій, с которим князь Ромо дановскій и гетман Бруховецкій міли потребу в Переговци под Новгородком, а новгородци не пустили короля в город, але стоял король в монастирі новгородском. А войско з войском на Десні спо тикалося, бо юже король Десну переправил бил, а ріка юже почала псоватися — наступовало тепло. Где ежели бы тіе сили с Путивля до князя Ромодановского наступили били, заледво би был король увойшол от Десни, а и так много войска потратил, з голоду найболше. Где надвоє войско пойшло: воєвода Чернецкій ку Чернігову потягнул, а король на Стародуб, простуючи ку Могилеву, на Білую Русь, где много люду потратил, бо от Бранска князь Яков Куденекович наступил. И так войско р в а н о , а звлаща же дорогою тісною простовали ку Кричову на Мглин,где з великою шкодою уступил король з України, болшой колотні начинивши, бо тіе городи труд ность міли великую, которіе королеві поздавалися били, где много старшини Бруховецкій потратил. Того ж року Іван Сірко кошовий вишол з Запорожжа и з ним козаков немало, а то, подобно, за поселством Івана Виговского, бившого гетмана запороского, и обозвавшися ніякийсь Сулимка , и скупил немало голоти в Уманском повіті, оставивши Сірка, поишол до Лисянки, которому Лисянка здалася и Ставища, где прийшол под Білую Церков, беручися до боку Виговского. Але Черне цкій з Маховским не дались оним скупити, того Сулимку под Бі лою Церквою розгромили, где и Сулимка згинул, а напотом и Ви говского взяли, которого Маховскій полковник казал ростриляти, не дбаючи, же воєводою был. И так Виговского гетманство скончилося. Того ж року и метрополита Дионисій Балабан в Корсуню померл , а на его місце обрано Іосифа Тукалского. Але и там нещирость была, бо на метрополію садился Антоній Винніцкій, которого руку держал гетман Тетера, а иншое духовенство и шляхта 1

7 8

У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «зосталних». У сп. Козельського часто вживається як сполучник позначка У вид. Б о д я н с ь к о г о : «рвали», у сп. Судієнка: «рвалось». У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «Сулима». Т а м ж е : немає «Дионисій»,у сп. Судієнка: «Болобан». У сп. Козельського: «незазрость».

отца Тукалского руку держали. Але перемогл гетман Тетера, бо удал до короля его милости отца метрополиту Тукалского и своего швагра Хмелницкого, бившого гетмана, также и Гуляницкого, боя чися гетманства стратити, которих король казал побрати и на заточеніе послати до Малборку, міста в Прусах, где роков два сиді ли у вязенню. Того ж року 1664 , зараз по Воскресенії Христовом, гетман Бруховецкій скупил усі полки задніпрскіе, и маючи з собою килка тисячей москви, рушил спод Переясловля ку Черкаскому . О чом почувши гетман Тетера а видячи незичливость противко собі козацкую и усіх людей, зобравши усі скарби войсковіе, що старий Хмелницкій збирав и инніе гетмани, и клейноти войсковіе, стада и товари, вишол з Чигирина до Браславля, со всім провадился з женою . А напотом видячи, же юже уся Україна противко нему бунтуется, и сподіваючися на ласку королевскую, же оному там немало указано маетностей, рушил из Браславля з скарбами, кото ріе могл поднята, в Полщу , а инніе зоставил у Браславлю, не мало грошей, срібра. Где пришовши, кошовій Сірко усе тое пожаковали с козаками, а и тое, що запровадил Тетера в Полщу, и там тое панове фортелем вибрали у него, же пришол до великого убозства и утікати мусіл до Волох. Гетман Бруховецкій, переправляючи Дніпр у Сокірной, послал наперед до Черкас Гамаліенка, полковника лубенского, з войском, которій, у Черкаси увойшовши , зрабовал и спалив, где инніе городи, узявши пострах , присилали, здаючися гетману Бруховец кому, и із самого Чигирина были послании. Где як напевное ишол до Чигирина, але тое ошукало, бо любо инніе городи поздавалися, еднак же были таковіе люде, которіе дали знати до Чернецкого. Где Чернецкій прислал килка корогвей жолніров у Чигирин, с ко торими чигиринци противко гетмана Бруховецкого мужнє стали и килка недель боронилися, любо немало приступов было, также и гранатами докучали, где Тетера гетман затягнувши татар, ишол на оборону Чигирина. О чом увідомившися, гетман Бруховецкій отступил от Чигирина ку Бужину, где знялся з Сірком и там гетман Тетера з ордою і з жолнірами налігал барзо Бруховецкому гетманові , але еще сам Чернецкій не наспішил был. А же Бруховецкий, маючи язика, же болше сили на него прибираются, усту пал оборонною рукою горі Дніпра до самого Канева, бо юже Канев был здался гетману Бруховецкому, от которого и залоги войско било в Каневі. И так вцілости со всім войском и гарматами увойшол х

8 0

8 2

8 3

У сп. Судієнка: немає «1664», у сп. Козельського передано літерами. У сп. Судієнка: «к Черкасом». У сп. Козельського: «попровадился и из жоною». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Судієнка: «вибирали». Т а м ж е : «чрез страх». У вид. Б о д я н с ь к о г о : помилково «занялся». ' Т а м ж е і в сп. Судієнка: немає «гетманов!».

в Канев, где зараз втропи, албо переймаючи от Корсуня Чернецкій притягнул зо всім войском коронним под Канев, где, запробовавшися килко разій ,нічого не вскурал и в килка дній отступити мусіл, с которим и татаре были з гетманом Тетерею и усі уступили под Білую Церков. А Сірко, отвернувши на Медведовку, потягнул ку Уманю задля скарбу Тетериного , которій и порабовали, як вишшей написалося. Того ж часу Чернецкій поосажовал фортеції в Чи гирині, Корсуні, Білой Церкві жолнірством, где тилко тие городи не горнулися до гетмана Бруховецкого, а инніе усі отлучилися от Тетери, аж по самій Дністр . Того ж літа колмики ввишли на Україну перше , с которими Сірко с козаками старшій пошол полями, минувши татар и ляхов, аж в Білогородщину, на Буджак, и там села ханскіе повоевавши, повернули. Где їх* напали татаре и Маховскій з жолнірами под Сараджином, и там тих колмиков розбито, где немало пропало колмиков и козаков, а остаток з Сірком вишло на Україну. Того ж року Чернецкій доставал Ставищ , а Стеблюв узявши, татарам отдал, а Ставища оборонилися, где и Чернецкого забито, а на его місцу стал старшим Яблонскій над тим войском, которое отвернуло до Білой Церкви и так на зиму стали, а гетман Бруховец кій тую зиму стоял з войском у Каневі. 1

8 5

РОКУ 1665 Гетман Бруховецкій зараз весною посилает своїх посланцов до колмицкой таши , затягаючи оних на войну, и ясиру ляхов оним посилал. Которих колмиков знайшли посланци Бруховецкого за Доном, бо на тот час зза Волъги перейшла часть колмиков в килкадесят тисячей з Мунчаком, своїм старшим, и там кочовали. Которих колмиков вишло близко тисячи о святой Троици, которих ходило сот сім, а козаков з ними тисяч полтори под Білую Церков, где з Яблонским мілисмо потребу, власне, в обідную годину. Где, Яблонскій, убоявшися, табор наперед вислал з обозу зу Гребенни ков , а комонником спотикался разов д в а , але не додержав, му сіл уступати ку Білой Церкви, потративши товариства немало знач ного, а колмиков тилко чотирох ранено, которіе померли. Але 8

У сп. Судієнка і в вид. Б о д я н с ь к о г о : «килко раз». Т а м ж е : немає «з гетманом Тетерею». У сп. К о з е л ь с ь к о г о , Судієнка і в вид. Б о д я н с ь к о г о : «Тетерина». Т а м ж е : помилково «Дш'пр». Т а м ж е (крім сп. К о з е л ь с ь к о г о ) : «взійшли». "Там же: немає «їх». У вид. Б о д я н с ь к о г о : «Стебліов»; у сп. Судієнка: «Степліов». Т а м ж е : «паши», у сп. Козельського: «до колмицкого паши». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. С у д і є н к а : помилково «Волочи». У сп. К о з е л ь с ь к о г о і Судієнка: «міли». У вид. Б о д я н с ь к о г о : «з Угребенников», в сп. Козельського: «з Гребеников». У сп. Козельського: «разу зодва».

1 0

1 1

1 2

Яблонского не пущено в Білую Церков, которую минувши, в Пол щу пошол — так ся устрашили тих колмиков. Вправді, люд воєнній, с копией ва'дает на коня, а ш'которіе и сагайдаки и стріли великіе с площиками широкими. Тилко найболше до потреби копій заживают кожен, бо справне уміют вбити копіем , в нікоторих и панціри, а инніе и наго идут до потреби. Люд отважній, а на взгляд чорній, нікчемній, страшній, чарами бавятся, бо балвохвалці . А потрава оним всякій звір, що ест на сві ті, нічим ся не бридят: и миш, жаба, свиня, тилко опроч рака одиного , не люблят и бридятся раком. В той потребі , ежели би ко заки не утікали , то певне, же мало що жолнірства бы увойшло, вправді, же огнистой стрелби боятся. Того ж літа, по святом Петрі , с тими ж колмиками и москвою и козаками гетман Бруховецкій ходил под Білую Церкву доставати города. Где нічого не вскуравши, вернувся и войско, збунтовавшися, розишлося, и колмики повернули у свою сторону. Того ж року Опара из Медведовки обозвался старшим на гет манство и по орду послал, до которого татар немало вишло, и Опара на королевскую руку татар затягнул и городи знову привернул ш'которіе до себе. А же видячи татаре нестаток Опарин, а Доро шенко, которій перше был асаулом при гетману Тетері, тут же будучи и при Опарі, старался о гетманство и солтана перееднал. Которого руку салтан з ордою держучи, призвавши Опару до себе з старшиною, казал Опару взяти, а Дорошенка дал гетмананом козакам. А того Опару солтан з иншими козаками старшиною ото слал до короля, которого страчено з его товариством. И так скончалося гетманство Опарино. Того ж року, у спасов пост, гетман Бруховецкій, зобравши всіх полковников до Глухова и учинивши наказним полковника переясловского, сам з полковниками и инною старшиною пошол на Мо скву с поклоном его царскому величеству. Которого на Москві вдячне принято и даровано честю боярства, и жону ему дано ро ду значного, а полковником дворянскую честь дано. Тилко писара войскового взято на Сібір, маючи на него ранкор , которій там пропал. И гетмана Бруховецкого с подтвержденіем чести гетманства отпущено з Москви, барзе ударовавши. 1

8 6

8 7

1о

У вид. Б о д я н с ь к о г о : «а'дает». У сп. С у д і є н к а : «площинами», в сп. Козельського: «политиками». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в с п . С у д і є н к а : «вмі'ют к о ж е н бити копіем», у с п . Ко зельського: «робити копем». У сп. Судієнка: «больвохвалци». У вид. Б о д я н с ь к о г о : «одного». Т а м ж е: «и в той войні». ' Т а м ж е : «уступали». Т а м ж е : «прежде». У сп. К о з е л ь с ь к о г о і в сп. Судієнка: послідовно «салтан». У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «подзор»; у с п . К о з е л ь с ь к о г о : «его ренкор». 2

1 0

8 8

Того ж літа гултяй ніякійсь Децик усе Поліся спустошив, але и того у Ніжині взято до вязеня и згинул. Того ж року гетман Дорошенко, приворочаючи под свою власть, много городов попустошил з ляхами и ордою, бо жолніре людей стинали, а татаре в полон брали. И Браславле того ж року в обле женю держал, бо Браславле , будучи убезьпечоній на посилки его царского величества, держалися час немали, чверть року, у которих старшим был Дрозд. А же тих посилков дождатися не могли а вели кую налогу міли зо всіх сторон от войск коронних и козацких, поддалися гетманові Дорошенкові, которій узял старшого. Того ж часу и Рашкова доставал, и тое оному вдалось . И так пришовши до Чигирина, Дрозда стратил, а иншая старшина оборонною рукою з войском уступили за Дніпр до гетмана Бруховецкого, которим становиска д а н о поза Десною. И так юже гетманов два козац ких справовало: один на кролевскую руку, а другій на московскую руку, и Запорожже п р и его царском величеству держалися. 1

РОКУ 1666 Гетман Бруховецкій повернул з Москви на початку того року зимою з достатками великими, бо цале отдал Україну, тоест людий тяглих, мещан, жеби отдавали всякое послушенство и ис плугов осип и чинш. А зараз приболшено воєвод по городах внов : в При луку, Лубні, Гадяч, Миргород, Полтаву, в Батурин, Глухов, Сосницю, Новгородок, Стародуб до тих воєвод, которіез оставали в Києві, в Переясловлю и Ніжині ; от которих то усіх воєвод по инших городах міли свої прикажчики вмісто подстаростих. Того ж року, зараз навесну, виехали от его царского величе ства списчики на усю Україну, которіе переписовали усіх людей на Україні, мешкаючих и по городах, и по селах: и синов хто мает, и хто чим пашет. И так вложили дань на людей тяглих от плуга волов осипи по осми осмачок, а грошей по пяти золотих. А знову, хто конми пашет, от коня по полкопи а по осмачці жита. Также постановили по городах ціловалщиков з мещан, которіе виберали от вшеляких торгов, так великих и малих. Также подач ку наложили от всякого человіка так ремесника, як тож и найубогшого . И тіе реестра в книги пописали, которіе книги одни на Москву повезени , а другіе воєводам подани, жеби тое наложенную 5

8 9

9 0

У вид. Б о д я н с ь к о г о : «Браславци». Т а м ж е і в сп. С у д і є н к а : «здалось». Т а м ж е : «дани». Т а м ж е : немає «при». Т а м ж е : немає «внов». Н е з г а д а н о про воєводу в Чернігові. У вид. Б о д я н с ь к о г о : «вислали». Т а м же: «щ'ловалников». Т а м ж е : «повезли». 99

подачу на людей вибирали и тим платили людем ратним, зостаючим на Україні. Того ж року знову гетман Бруховецкій посилал по колмиков, которих вишло щось немного, и не давши нікому битви, розсердив шися, от Гадячого знову повернули до своего войска. А то задля того гнів узяли, же гетман Бруховецкій сам з ними не пойшол на войну,— и повернули на Запорожже, бо там Сірко с козаками з ними на та тар ходил. Того ж року Данко, полковник переясловскій, с полком своїм зоставал на залозі у Богушковой слободці , которого полковника козаки переясловскіе не любили, же насланій бил. И знову того перепису не залюбили и подачи вложенной, восени збунтовавшися , полковника своего убили и оттуля ночю поспішили, хотячи, в замок упавши, москву вибити. Але того не доказали, бо воєвода остерігся и своїх в город зобрав и не дался. И так місто спалили и один другого пожаковал, и покинувши город, до Баришовки усту пили, хотячи, там живучи, зоставати при Дорошенку. Але того не доказали, бо оттуля утекли до Золотоноши, где войско скупившися козацкое и московское, оних облегли в Золотоноши и час немалій доставали. Аже ш'которіе з старшини переясловской, спустошивши Переясловле и шукаючи оборони, прибігли до Дорошенка, просячи оного, жеби їх принявши з городами боронил , которий тому рад будучи, зараз послал по орду, которого орда барзо слухала, поневаж оного и гетманом наставила, в скором часі поспішила, и пере правивши Дніпр, с козаками Дорошенковими, юже под час за морозков дали отсіч тим козакам, зостаючим в Золотоноші, же мусіло войско оборонною рукою уступати ку Переясловлю так мос ковское, як и козацкое, которого немало било з князем Щербатим. Тая ж орда, оборонивши Золотоношу о Покрові, много людей поза Ніжином и коло Прилуки усі села зобрали, бо обезпечилися были на тое войско, которое зоставало под Золотоношею и несподівано на них орда напала. Того ж часу тая ж орда напала на Маховского, бо Маховскій посланній бил з войском на становиско на Україну, которій при шовши под Івангород, которого не хотіли пустити под Івангород, оній достал и испустошил , людей вистинал, о чом знати дано Доро шенкові гетманові. И так Дорошенко з тоею ордою и козаками напал на Маховского и его войско в Браїлові, которій был рушил 2

У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. С у д і є н к а : «подачку». Т а м же: «низними». Т а м же: «слободі». У сп. Судієнка: «обступя», у сп. Козельського: «оттоля ночу». У сп. С у д і є н к а : «оборонил». ' Т а м ж е і в вид. Бодянського: немає «напала»; у сп. Козельського: «ходила». У сп. Козельського: далі «пустити в город, але достали и с п у с т о ш и л и , лю д е й вистинали, о чом дати неомедліли Дорошенку гетманови». У вид. Б о д я н с ь к о г о : «опустошил». 2

до бору , и там тое войско розбили и самого Маховского реїментара поймали, и жолнгрства много в неволю взято, с которого войска мало хто заледво увойшол. И от того часу знову сталося розервання козаком от короля. РОКУ 1667 Войско его царского величества, которое зоставало по Запорожжу , оним на оборону и помоч противку татар, до которих и колмики прихожували. Але запорожци, яко люде своеволніе, не могли з москвою помешкати и наприкрилися тому московскому войску, которое з Косоговим стояло, же мусіли добиватися чолом, жеби оним позволено уступити, бо оних запорожці не потребовали собі, а звлаща тая сторона боку Дніпра, которая при Дорошенку зостает. И т а к за указом его царского величества тое войско уступило з Запорожжа з гарматами своїми. Того ж року посла ханского, которій повернул от его царского величества, не допустивши наноч до Січи, на ночлігу под Січу убили козаки и татар, що при послі были, и усе пожаковали. Тилко послу царского величества дали покой, которій пришол до Січи зо всіми подарками, що провадил хану кримскому, и там час немалій зоставал, ожидаючи на указ его царского величества, где оному приказано повернутися. И пришол указ его царского величества на Запорожже, жеби тих зисковати, хто того посла татарского по громил, и карати горлом, а столнику его царского величества Ладижинскому йти в поселстві до хана в Крим и тую провадити казну. Що запорожці якоби послухали царского росказання и тих килка козаков поймали и того столника отпустили з честю з коша, и по ехали в р і ч и опроважати чолнами, и недалеко отпустивши от Січи, утопили и инних, хто при нему был, а тую казну пожаковали, що проважено хану в Крим. И так юже на своеволю почали знову зароб ляти, запомнівши так великую ласку царскую ку себі, же оним и слал соболями, сукнями , грошми, борошном. Которое їх злое діло без карности минулося: его царское величество пробачил, але юже ненависть почала рости на Украшу за такую своеволю: нарушили ласку его царского величества. А козацтво щодалій в злость ся утравляли, а звлаща и тую даючи причину, же людей тяглих по вернули в послушенство и у подачку его царского величества вое водам, що юже отвикли были давати подачок. И с того найболше бунти почали вставати, бо на Запорожже волно йти в козацтво так 2

9 2

9 3

У праці О. Рігельмана: точніше «до Бару». У вид. Б о д я н с ь к о г о : «на З а п о р о ж ю » . У сп. Козельського: «аже». У сп. Судієнка: помилково «Косаловим». У вид. Б о д я н с ь к о г о , в сп. С у д і є н к а і К о з е л ь с ь к о г о : немає «приказано». У сп. Козельського: правильно «реки». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. К о з е л ь с ь к о г о : «отступивши». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в с п . С у д і є н к а : «сукнами», очевидно, точніше; у сп. К о з е л ь с ь к о г о : «соболі, сукні». 2

козакові, яко теж и мещанину, там того не постерігают. Того ж року гетман Дорошенко татарской сторони, затягнувши орду з Ґ а л г а солтаном и инними султанами великую потугу на ляхов и искупивши войско свое козацкое, ходив противко ляхов , але оного в Полщу не допущено, бо войско стояло под Подгайцами. И так видячи албо маючи ведомость певную, же орди великіе вишли, стали жолш'ре по фортеціях, а гетман коронній Ян Собескій з войском стал в Подгайцах, которого орда з Дорошенком облегли и там чрез немалій час держали в облеженю. Що и далій может бы не приступала орда до трактатов, доказуючи своего, але татаром стала помішка в Криму, бо запорожці з Сірком кошовим ходили в Крим, которих зостріл хан з ордами у Перекопу, где, давши бой, козаки орду зла мали, и мусіл хан уступати , и орда розно пойшли каждій до жони и дітей. И так козаки тиждень Крим пустошили, палили села, и узяв ши немалую здобич, повернули на Запорожже. О чом почувши орда, учинивши згоду з гетманом коронним, и повернули у Крим, а гетман Дорошенко до Чигирина. Того ж року з заточення випущен з Малборкгу метрополит Іосиф Тукалскій и Хмелницкій молодій и Гуляницкій, и не бав лячися в Полщи, першей Хмелницкій Гедеон утіком на Україну поехал, а напотом зараз и метрополит, бо знову хотіли побрати и потратити за поводом Тетериним. Того ж року коммиссія скончилася в Красном под Смолен ском , с которой коммиссії, як на Москві освідчено от его царского величества усему народу при соборной церкві, и прислан был Евстратій Антипович так з писмом тоей постановленной коммиссії до гетмана Бруховецкого. Аже оттого часу тая била пошла пословица, же Киева уступити міют ляхом, также забрани іе річи в костел я х лядских — срібро, аппарата и книги и инніе річі, где хто що по знает, то тое отбирали на Україні. Знову зась козацтво, которое зостает на том боку Дніпра, я к Чигирин, Черкаси, то повинни слухати короля его милости, а которое зостает на сем боку Дніпра, то повинно слухати его царского величества, а котора би сторона спротивилася, то зобополне оную зносити. О чом усем Брухове цкій дал знати на Запорожже, и от того часу встали шатости на Україні. Того ж року посел великій королевскій, воевода черніговскій Біневскій был на Москві, которому шляхту и міщан литовских, 1

9 4

9 5

1 0

У вид. Б о д я н с ь к о г о : «Далга»; у рос. перекладі: «Калга». У сп. К о з е л ь с ь к о г о : «против ляха». У вид. Б о д я н с ь к о г о : немає «Ян». У вид. Бодянського і в сп. С у д і є н к а : «отступати». Т а м ж е : немає «Гедеон». Т а м ж е: «а потом». ' Т а м ж е : «скончалась». У праці О. Рігельмана: «в Андрусах». У сп. Козельського: «дяк з списком». У вид. Б о д я н с ь к о г о : «як-то». 2

зостаючих в полону на Москві, отдавано на волю з жонами и дітми и усіми набитками. Также и посланці гетмана Бруховецкого частіе на Москві бывали в кривдах от воєвод, зостаючих по горо дах, от которих люде поносили, на що жадного респонсу не одержовал , анайболше як был подписок с канцеллярії Мокріевич и Карбанович , тіе знати дали, же козаки юже нізащо, и якоби ля хом вскорі Україну отдадут. Того ж часу и грамота его царского величества пришла, же боярин в килкадесять тисяч войска на Украшу зимою бити міл. З чого барзо Бруховецкій собою и уся старшина стривожили, того ся боячи, жеби не отдано України ко ролеві. Того ж часу з осени много козаков з Запорожа на зиму пришло. Того ж року и літа на Москву приехали два патриярхи: александрийскій и антіохийскій Паїсий, а то на жадання и поселство его царского величества патриярху московского судити Н и к о н а . При которих патриярхах собор бил на Москві, и на том соборі патриярху московского зложили з патрияршества в простіє чернци и в заточеніе послали, а на его місце иншого патриярху посвятили. Але жадной ереси на патриярху не показалось, тилко з ненавести тое учинили бояре, и послі того великая стала мешанина на Москві. Того ж часу ніякийсь Стенка Р а з и н з Дону поднялся с коза ками своеволними и пойшол на Хвалинское море, и там прибрал много своеволі, и по городах воєвод мордовал, а людей посполитих собі приворочал, аж і Астрахань узял. На которого по килка крот посилали и нічого оному радити не могли, же стрелци до него на т у ю своеволю приставали. Которій през килка літ тое робил, поколя оного зрадою узято, як уже повернул ку Дону, и на Москві оного чвертовано . Того ж літа фортелем своїм Дорошенко подхожовал Бруховец кого, маючи собі способного и помочного метрополиту, которій през чернца Пивского намісника Якубенка, оного так писмами, як и словесно,обецуючи Бруховецкому ц а л е уступити гетманство усего, толко жеби вкупі зоставало козацтво. Чому повіривши, Бруховецкій гетман дался намовити и почал брати ненависть на Москву. 97

У сп. С у д і є н к а і в вид. Бодянського: «полоню». Т а м ж е : «отданно». ' У вид. Бодянського: «Якубович тое...»; в сп. К о з е л ь с ь к о г о : «Гурданович»; п р а в и л ь н о «Кашпурович». У вид. Б о д я н с ь к о г о : «в осени». Т а м ж е : «якійсь». У сп. Козельського, Судієнка і в вид. Б о д я н с ь к о г о : « Р а г о ж и н Степка». У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «с воєнними». Т а м ж е : «в тую». "Там ж е : майже с к р і з ь замість «през» вживається «чрез». У вид. Б о д я н с ь к о г о : «на Москві четвертовано». " Т а м ж е і в сл. Судієнка: «ченца». У вид. Б о д я н с ь к о г о : немає «цале». 2

1 0

1 2

РОКУ 1668 На початку , о Богоявленії, зехалися у с і полковники в Гадячое, и гетман Бруховецкій учинил раду с полковниками, судями и усею старшиною, и поприсягли себі, же юже конечно отступите от его царского величества и по орду слати, и воевод, и москву з го родов отсилати, албо з ними битися, ежели би не уступали з городов, на що усе доброволне позволили усі обще. Того ж часу нічого не отволікаючи, полковники, скоро поприездили вдоми, почали задор чинити з воеводами и на масляници всюди почали ся быти з Мо сквою и воевод побрали. А найпервей в Гадячом воеводу вислал был зовсім гетман Бруховецкій, але, подобно, за его ж позволеням задор учинили козаки и, подужавши москву, побдирали, а инних позабивали, и воеводу з жоною узяли в замок на год . Также и в Прилуці , Миргороді, Батурині воевод побрали, а людей при них будучих погубили, а сосницкого и новгородского и стародубовского подостававши в замкох приступами, запорозскіе козаки з мещани усіх побили. Ніжин зась и Чернігов и Переясловле міста попустошени и попалени, а замки зоставали през усе літо в облеженю от Козаков и усего посполства. Зачавши гетман Бруховецкій тое непотребное діло, послал посланцов своїх Степана Гречаного в Крим до хана, чинячи згоду и затягаючи орду на москву . А других послов своїх вислав Григорого Гамалію и Лаврентія Кашпуровича канцелляристу на Білагород, до Цариграда, до цара турецкого, подцаючися оному, жеби его при нял под свою борону. Навесну, зараз скоро трава подросла, того ж часу з а р а з князь Ромодановскій з войсками его царского величе ства подступил под Котелву и там Козаков облег. Козаки зась, зостаючіе под рейментом гетмана Бруховецкого, почали свою приязнь отміняти и до Дорошенка посилати, жеби з Чигирина вийшовши, за Дніпр переправовался, обецуючися оного за гетмана принята, також и Сірко и з Чернігова полковник Демко Многогрішній. На которіе їх слова Дорошенко до Чернігова послал своїх Козаков, а сам Дорошенко, переправивши Дніпр, потягнул под Опушное . Того ж часу и орда с Криму вийшла с посланцями Бруховецкого и Дорошенковими, и часть пришла под Гадячое, которим виконал присягу Бруховецкій, и татаре присягли. На которих присягу гет ман Бруховецкій, зобравши войско, зараз с тими ж татарми ви1

9 9

1 0 0

1 0 1

1 0

нее».

У Т Т Т У В У Т У У

вид. Б о д я н с ь к о г о і сп. Козельського: «на початку року того». а м ж е : «позводилося». а м ж е : «на мясници»; у сп. К о з е л ь с ь к о г о : «и на масной неделі»; «наго». а м ж е : «замков»; у сп. Козельського: «замок». вид. Б о д я н с ь к о г о : «міщанами». у с і х інших списках: «Стефана». вид. Бодянського: п р о п у щ е н о «на москву». а м ж е і в сп. Судієнка: «Григорія». сп. Козельського і Судієнка: немає «зараз». вид. Б о д я н с ь к о г о : «под Опошное»; у сп. Судієнка і Козельського: «Опош-

шол з Гадячого, хотячи йти под Котелву на оборону, але не зрозуміл фортелю Дорошенкового и здради татарской, и що юже и козацтво оному не зичливо, опроч запорожцов. Где Дорошенко, не допущаючи в милі до Опушного, зо всім войском зостріл и татарми, до которого зараз козацтво пристало и табор Бруховецкого пожа ковали, а самого Бруховецкого узявши, до Дорошенка припрова дили, которого Дорошенко позволив забити голоті. И так голота тиранско забили и замордовали Бруховецкого на полі и много людей значних козаков и запорожцов позабивали на першом тижню Петрова посту. Которого тіло отпровадити казал Дорошенко до Гадячого и там у церкві Богоявления Господня поховано, где усю маетность и жону Бруховецкого гетман Дорошенко казал позаби рать и до Чигирина запровадити. И так скончилося гетманство Бруховецкого. Дорошенко зась, гетманом ставши обоїх сторон Дніпра, пойшовши з ордою и козаками, князя Ромодановского з войсками отогнал от Котелви и тих людей освободил. И так котелвяне уступили с Котелви, зоставивши місто пусто; и гетман Дорошенко рушил вой сками от Котелви на Гадячое, где плюндровал маетность Бруховец кого с татарами, а оттуля ишол ку Путивлю. Але ж е оному з дво ра зайшло непотішное, же жона оному скочила через плот з молод шим , зоставивши войну и приказавши старшинство от себе наказним, росказуючи накріпко доставати воевод по городах в Пере ясловлю, и в Ніжині, и в Чернігові, а сам повернул до Чигирина. А орда, узявши ясиру на пограничу московском, повернула в Крим . Того ж літа по отході Дорошенковом ку Чигирину з Задніпра, знову околничій князь Ромодановскій, скупивши войска немаліе, рушил на Україну на оборону зостаючим в облеженю воєводам и просто тягнул под Ніжин. Где прийшол до Ніжина на Рождество Пресвятой Богородици, которого приход видячи ніжинці, узявшися с козаками, уступили з Ніжина, усе зоставивши . Где пришовши, князь Ромодановский стал у місті, и усе войско розграбило, и ви ходячи з Ніжина, місто спалил, нічого не зоставуючи, а Дорошенко войска купил у Сокірной. Запорожци зась по забитю Бруховецкого, которій оним барзо был зичливим, и не хотячи пристати до Дорошенка, удалися собі особливе до хана кримского с приязню, чому хан рад будучи, с охо тою їх принял и того їм зичил, жеби собі міли гетмана на Запо1

1 0 2

1 0 3

У сп. Судієнка і в вид. Б о д я н с ь к о г о : «фортелства». ' Т а м же: «веліл». У сп. К о з е л ь с ь к о г о : «повоевал». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Судієнка: немає «же». На цьому місці кінчається список К у л і ш а , яким користувався Бодян ський, далі його видання йде за списками Третякова та Юзефовича і за росій ським перекладом. У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. К о з е л ь с ь к о г о : немає «усе зоставивши». У вид. Б о д я н с ь к о г о : «себі мали». 3

рожжу, аже на тот час такого пробіглца не било на тот уряд гет манства. И так будучи писарем Суховіенко на Запорожю и сам листа писавши, и в поселстві до хана пойшол, которого вдячне при нявши хан, и учинивши згоду, дал султанов з ордами, которій вишол, и солтани послали до гетмана Дорошенка, жеби переправовал Дніпр з войсками. А же Дорошенко видячи, же орда становится зичливїйшими быта запорожцям, аш'жели ему, не пойшол сам з войском, але послал брата своего рожоного Григорія, злщивши ему войско, а же поколя насш'шили войска запорожскіе и татарскіе, Демко Многогрішній учинил згоду с князем Ромодановским. О которих войсках татарских и козацких узявши ведомость, князь Ромодановскій послал подезд з сином своїм князем Андрієм, ко торого напавши в Гайвороні, татаре погромили и сина князя Ромодановского узяли. И так сам князь оборонною рукою уступил до Путивля, которому болшей жадной шкоди татаре и козаки не могли учинити, и наступила стужа, же юже не пора военная. За порожці з ордами повернули в Крим, а Григорій, видячи, же юже приходят до згоди знову задніпряне з москвою, уступил з войсками своїми ку Каневу, и юже безпечній почал Многогрішній трактовати 2

МОСКВОЮ.

РОКУ 1669 Демко Многогрішній, будучи наказним гетманом от Дорошенка за тое поставлен , же он найпершей отступил от Бруховецкого, здрадивши его. А хочай Бруховецкій марне згинув, на тое не уважаючи, жеби и его тое не споткало, себі гетманства жичачій , назбирал компанії з литви, ляхов и иних немало, жеби оному зич ливими били, и изобравши усю старшину поблиз себе задніпрскую до Новгородка, и приказал оним, жеби собі цалого гетмана наста новили, не сподіваючися на оборону гетмана Дорошенка. Що стар шина, будучи у дворі зачинени, которих было омаль, а при Многогрішном немало его компанії, и боячися що болше мовити, але пошовши гуртом, просили его Многогрішного, жеби он над ними гет маном был. Чого он отмовлявся, як старая дівка хорошого жениха, бо того сам потребовал и позволився на тое , которому и при сягу виконали на послушенство. И так зараз послов своїх до его царского величества послал, просячи, жеби знову принята били попрежнему, що и одержали. И знову рада была в Глухові, на кото5

104

У сп. Судієнка: «побіглца». У вид. Б о д я н с ь к о г о : «зичливійша бути». Т а м же: «которых». У сп. Судієнка: «и самого сина». У сп. Козельського і в вид. Бодянського: немає «поставлен». Т а м ж е: «зрадивши». У вид. Бодянського: «зичачи», у сп. Судієнка і Козельського: «жичачи». У сп. Козельського і в вид. Бодянського: немає «было». Т а м ж е : «требовал».

рой князь Ромодановскій был, и статі новіє постановили. И от того часу юже воеводам приказано, жеби ні во що не втручалися, и воєводи тилко в Києві, Чернігові, Ніжині и в Переясловлі- зо ставали, и то нічого не беручи у людей, але усе на гетмана зліцено. И т а к знову присягу виконали на подданство его царскому вели честву. И от того часу Демко гетман усе Задш'пря квалтом до себе приворочал, турбуючися болше року, покуля всі городи до него ся прихилили. Тоей же зіми, видячи Дорошенко гетман, же ордакримская по чала прихилятися до запорожцов, а ему незичливо становитись , умислил тое з своїми совітниками, жеби ся цале поддати турчинові, як волохи и мултане, и послал с тим послов своїх Портянку , просячи о санджаки. На которое его поселство цар турецкій, задер жавши Портянку, присилает от себе чауса, на которого приезд збирает раду Дорошенко в Корсуню усіх полковников и старшину. В которой раді усі кричали, не хотячи подданними бити турчинові, але он тим вімирался *, же тилко на хана и султанов з жалобою посилал, же не хотят ему помогати, але еще на него з запорожцами встают, и так згоду прамую з цісаром турецким п р и н я л . И так в той раді, подишовши Козаков, яко простих людей, и из позволеніем усей тоей ради, принял того чауса , посла турецкого, и що хотіл, тое з ним трактовал. И постановивши все, судю своего Біло груда послал напевное о санджаки, о чом чернь не знала, о кото рих он мало дбал, маючи при собі піхоти килка тисяч и коммонника компанії немало. Которая рада зараз на початку того року была зимою великих мясниць, и зараз того ж часу послал знову своїх послов до турчина при том же чаусі, юже поддаючися вічне и просячи, жеби оному прислано санджаки. Бо турчин не позво ляв ся сквапливе оного приймати, видячи нестатечность козацкую, же жадному монарсі слушного подданства не додержуют, и тое оним послом вимовлял, же: «я по вас не посилалем, ані теж вас барзо потребую; ежели щиро жадаєте помочи от мене, жебим вас боро нил от ваших неприятелей, тое на вашу прозбу могу учинити; але тое собі уважайте, жебисте ви додержали своей вірности, бо я не ко роль полскій, ані цар московскій, ані король венгерскій, которих вы ошукивали и издрадили свою ж віру; на вашу прозбу т о е учиню, 105

1 0 6

У вид. Бодянського: «там». У сп. Судієнка: немає «до себе». У сп. Козельського і в вид. Б о д я н с ь к о г о : «ся становити». У сп. Судієнка і Козельського: «вимірался», у вид. Б о д я н с ь к о г о : «ся вымі'рал». У сп. Козельського: немає «турецким принял», у вид. Бодянського: «и так згоду примую (тобто п р и й м а є . — Я . Д-) з цесарем», у сп. Судієнка: «прійм у ю з царем турецким», у сп. Козельського: «прималую з цесаром». У вид. Бодянського: «за повел інієм», у сп. Козельського: «повелением». У сп. Судієнка: «часу». Т а м ж е : п р о п у щ е н о «піхоти». У вид. Бодянського: немає «компанії». Т а м ж е і в сп. К о з е л ь с ь к о г о : немає «тое». 2

1 0

же вас прийму, але жебисте ся держали, бо ежели не додержите, сами обачите, що з вами чинитись будет». И так позволив ся дати санджаки, с которими санджаками при Білогруді посилает чауса. Того ж року, зараз навесну, запорожци, затягнувши орду з солтанами, вишли на Дорошенка. О которих приході увідомившися, Дорошенко полки рушил и розно коло Чигирина поставил , але скоро зближилася орда с козаками. Того ж часу зараз полки поча ли ся схиляти до запорожцов и до орди, юже не сподіваючися, жебы орда міла зоставати при Дорошенку, того не знаючи, же он по слал по санджаки, отдаючи Україну в подданство. И так полки пристали: Корсунскій, Уманскій, Білоцерковскій, Паволоцкій, Браславскій, Могилевскій, над которими старшим был Суховіенко. Гетман Дорошенко, видячи, же юже тіе полки от оного отступили, аже маючи при собі піхоти своеволной тисяч з шесть и коммоника компанії, и тому запобігаючи, жеби и тіе полки останок, тоест Черкаскій и Каневскій, от него не отступили а сподіваючися от тур чина з санджаками,— вишол з тими войсками, при нему зостаючими, ку Каневу. И скоро толко переправил Рось реку, у селі Конончи, зараз оного там осадили орда с козаками, где зоставал в осаді недель пять, маючи докуку от татар и Козаков. Але скоро притягнул чаус с посланцями Дорошенковими до Сороки на Дністр, того ж часу послал двох турчинов с козаками до султанов, которіе противко Дорошенка воевали, и зараз татаре тих Козаков постинали, а тур чинов Суховіенко до вязеня узял . Однак же за росказаням того чауса, солтани з ордами отступили от Дорошенка и пойшли в Крим, а козаки повернули ку Уманю, и Суховіенко здал свой уряд Ми хайлові Ханенкові, полковникові уманскому. А Дорошенко з вой сками своїми рушил епод Канева ку Лисянці, знову приворочаючи полки под свою власть, которіе оному знову посхилялися, с кото рими просто потягнув под Умань и там стоял час немалій, войну з собою міючи. Где там же, под Уманю , чаус, маючи з собою орду білагородскую, з тими санджаками пришол и там тіе санджаки До рошенкові отдал, и от того часу стался подданим турчинові. Що видячи уманці, же орда при Дорошенку зостала, почали трактовати з Дорошенком и приняли згоду, тилко ж Дорошенка в Умань місто не пустили, и Ханенко з старшиною не виходили до Дорошенка, тилко обецовалися приехати к нему до Чигирина. И так Дорошен ко, отступивши от Уманя, потягнул ку Чигирину, отпустивши того посла турецкого, ударовавши оного, а полки знову привернул ку себі. И пришовши под Чигирин, вислал орду с козаками на оборону полку Лубенского и Гадяцкого, которіе еще при нему держалися. 1

У сп. Судієнка: « Д о р о ш е н к о р у ш и л , а полки розно», у сп. Козельського і в вид. Б о д я н с ь к о г о : «з полками», «постановил». У сп. Судієнка: «скланяти». Т а м ж е : «А гетьман». У вид. Б о д я н с ь к о г о : «тылко». У сп. К о з е л ь с ь к о г о : д о д а н о «от запорожцов». " Т а м ж е : немає «и там стоял... ж е , под Уманю». 2

Где орда под Лохвицею войска задш'прского ушибши и узявши яси ру, назад повернула, а Задніпря постарому усе зостало у подданстві его царскому величеству а в послушенстві гетмана Многогрішного. По згоді той уманской Ханенко и Суховіенко, и Хмелничченко, не приехавши ку Чигирину, але с козаками запорозскими на За порожже виславши, затягнули знову орду кримскую на Дорошен ка, а білагородская орда держалася при Дорошенку, которой часть Дорошенко при собі держал. Аже юже послі святой Покрови вишла орда кримская з Хмелничченком и Суховіенком на помоч їм з Ханенком против Дорошенка, а Дорошенко послал по білагородскую орду, которая юже не хана слухала, але паші силистрийского. И так Дорошенко з войсками козацкими и татарскими притягнул против Ханенка, которого Ханенко з запорожцами под Стеблевом споткал и так дал е м у бой, же мусіл Дорошенко в городі Стеблеві зачинитися, которого приступом Ханенко доставал и юж на валу козаки были . Аже Сірко с козаками и татарми наспішил білагородскими , додал оному помочи, же орда кримская мусіла ухо дити, с которими Ханенко и Суховіенко на Запорожжа а Хмелнич ченко Ю р а с ь з Уманя уходил, але оного білагородскіе татаре пой мали и из собою запровадили до Білагорода, а оттуля , за причиною гетмана Дорошенка, до Царигорода запроважен и там зостал у неволі царской в Едикулі. А Дорошенко, змоцнившися тою ордою білагородскою, Умань опановал и там людей чолнійших вибрал до вязення в Чигирин, с которих и инних и потратил. А орду тую білагородскую постановил зімовати по усей Україні аж до Дністра , хотячи зімою йти Задніпря воевати, що и росказал был орді ку питися ку Мошнам перед Рождеством Христовим. Которіе любо скупилися были, але збунтовавшись, вернулися от Дніпра для того, же з оними не йшол гетман Дорошенко. И так где стояли, набрали ясиру и повернули у свою землю, на которих посилав Дорошенко з жалобою до цара турецкого, але тое повернули в жарт, нікого не вернули,— кого узято, пропав, хиба кого викуплено. Того ж літа патриярхове повернули з Москви, постановивши на Москві патриярху инного на патриярхи Никона місце . Але тая 1

1 1

У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. К о з е л ь с ь к о г о : «не поїхавши». Т а м ж е : «и татарми». Т а м ж е : «потягнул». Т а м же: «оному». Т а м ж е : «були». У вид. Б о д я н с ь к о г о : «з бглагородскими ордами». Т а м ж е : немає «додал». Т а м ж е і в сп. Козельського: немає «Юрась». Т а м ж е : «оттуда»; у сп. Судієнка: «оттоля». У с п . К о з е л ь с ь к о г о : «Днепра». У вид. Б о д я н с ь к о г о : «за Д н і п р » . Т а м ж е і в сп. Судієнка: «где с т о я л , набрал я с и р у и повернул...»; у сп. Козельського: «где хто стоял...». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Козельського: «патріярху инного на мі'стце Ни кона». 2

1 0

1 1

1 2

1 3

дорога нещасливая была пагриярхом, бо александрийскій, йдучи морем, померл , а антиохийскій як пришол в землю турецкую, то оного взято до Царигорода, и там много сплатився и заледво на своем місцу зостал, бо час немалій у Царигороді зоставал неспущенній . 1 0 7

РОКУ 1670 Гетман Дорошенко послал своего резидента до цара турецкого, и от того часу зоставали резиденти у турчина козацкіе. Того ж року посилал метрополита киевскій Іоєиф Тукалскій по сланца своего Романа Ракушу, протопопу браславского, до святій шого патриярхи в Царигород о потверженя сакри на метрополію Киевскую, а то для того, же и єпископ Премислскій Антоній Виніцкій озивался метрополитою киевским, и жебы один хто з них был метрополитом, а не два метрополити, чого ніколи перед тим не бивало . Которого посланного святійшій патриярха Мефтодій не хотіл приняти без відомосте цесарской, и так аж мусіл ехати до Солуня ку цесарові, от которого привізл писмо, также и от визира* досвятійшаго патриархи, же позволено приняти. И так принят и соборне позволено и потвержено метрополію Іосифу Тукалскому. А жеби ніхто иншій не отзивался метрополитом и архиепископом киевским, тот же посланній протопопа браславскій вивезл собор ную клятву от святійшого патриярхи на задніпрянского гетмана Демяна Многогрішного, которій в пиху вознесшися , легце себі тое поважил, еще ся срожачи , але зараз оного Господь Бог скарал, же спадши з ганку, шию был зломал, же час немалій не могл гово рити, що, пришовши до здоровя, не хотіл ся упамятати, що напотом оному нагородилось зле. Бо того року Задніпря зоставало у по кою , а Запоржже, маючи себі кошовим Ханенка, послов своїх часто посилали до короля полского на тот час зостаючого Міхала з Вишневецких, и на Запорожже послове королевскіе по Задніпрю ходили; бо юж Дорошенко гетман цале держал с турчином. Любо то и коммиссію зложили были в Острозі, на которую козаки с Па волочи не хотіли ехати, неподобних річчей на коммисарах полских вимагаючи, а завлаща сенаторов у заставі жеби дано до Чигирина, которая коммиссія нінащо зишлася . 2

1 0 8

1 0 9

1 1 0

У сп. Козельського: «непущени», у вид. Б о д я н с ь к о г о : «непущонн». Т а м ж е : «отзывался», у сп. Козельського: «Вч'нщкій». У вид. Бодянського: «бувало». У сп. Козельського і в вид. Бодянського: «цесаря». У вид. Бодянського: «задш'прского». У сп. Козельського і в вид. Бодянського: «поднесшися». ' Т а м же: «грозячи». Т а м ж е : «комисія ни нащо». У сп. Судієнка: «зійшлася».

РОКУ 1671 1

Зараз на початку гетман Дорошенко, юже будучи неприятелем короні Полской, послал до паши силистрийского, просячи о орду, жеби поспішала еще зімою на Україну. А поколя орда вишла на Україну, приехал у свою єпархію єпископ лвовскій Іосиф Шумлянскій до Могилева Дністрового, которого росказал гетман До рошенко силою провадити в Чигирин зовсім, которого и взято в Мзгилеві з великою жалостію усего народу, зостаючого на тот час у Могилеві, а звлаща под час ярмарку богоявленского. Которого, запровадивши в Чигирин, немного держачи, Дорошенко отпустил, за старанніем отца метрополити, а заледво у свої городи увойшол , бо зараз втропи и орду пустил за ним, же мало в неволю не впал. И так орда много шкоди в людех учинила, и вернувшися, стояла по волости коло Богу и коло Уманя, часто чати отправуючи в во лости, належачіе до корони. Бо навесну, як трава стала, то и ко заки з братом Дорошенковим, скупившися, стояли за Калником в полях з ордою до спасовки. А видячи гетманове коронніе великую докуку от орди, послали своїх албо королевских послов на За порожже до Ханенка и до войска, жеби вишло що войска ку Ладижину запорожского, ознаймуючи и о своем приході на Побуже. На которое поселство королевское вийшол Ханенко и Сірко з вой ском в килка тисячей и з гарматами, а гетмани коронніе упередили и татар под Браславом зломили , же мусіли утікати у свою зем лю. Также и тая орда, зостаючая при Дорошенку гетману, усту пила, же и Дорошенко мусіл от Богу вернутися, и туляючися коло городов, уступил ку Чигирину. А гетмани короній Іван Собескій и князь Дмитрій полній знову подступили под Браславле, а Ха ненко з Сірком до Ладижина, которим усе Побуже схилилося . И* учинивши раду, потягнули зо всіми войсками под Калник, которій не хотіл ся поддати гетманом коронним, и там стояли недель дві, достаючи Калника. Там под Калником прислал король его ми лость булаву, бунчук , корогов, бубни козаком, позволяючи оним собі оббирати гетмана. Где войско в раді дали гетманство Михайлу 2

1 1 2

113

1 0

У вид. Б о д я н с ь к о г о : д о д а н о «того року». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Козельського: «Шумянскій». У сп. К о з е л ь с ь к о г о : «якого». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Козельського: «людям» Т а м ж е : «стали». Т а м ж е : правильніше «послали своїх послов». ' Т а м ж е : «вийшли ку Л а д и ж и н у » . Т а м ж е : «Браславлям». Т а м ж е : «самом Д о р о ш е н к у » . Т а м ж е : «гетманове короннії Ян Собецкій». У сп. Судієнка: «склонилося». У вид. Б о д я н с ь к о г о : «Калник». Т а м ж е : немає «бунчук». У сп. Судієнка: «обирати»; у вид. Бодянського: немає «собі». * Починається тре. я рука.

1 0

1 1

1 2

1 3

1 4

Ханенку, на що и гетманове коронніе позволили, але Калника не до ставши , отступили под Браславле и утвердили президіум, тоест жолніром, по замках: Могилеві, Браславли, Немирові, Ладижині, Рашкові, и зліцили гетмани коронние тіе усі войска по тих зам ках гетманові запорожскому Ханенкові, жеби оного слухали, ежели того потреба, придавши своего рейментара, прозванием Віжицкого , с которим тие войска росправили по станицях. Але на тот ч а с скром не заховалися с людми, з гроша ся контентовали, тилко ежели сіна узяли, где найшли. А гетман Ханенко зоставал у Ладижині, при котором жолніре и козаки били , тилко ж люде Козаков запорож ских кормили, а жолніре з гроша жили. 1

РОКУ 1672 7

На початку зараз великих мясниц, як юже войска велікіе корон ніе уступили в Полщу, гетман Дорошенко, затягнувши орду нема лую * и войска свої скупивши, притягнул под Тростянец и місто спалил , але замку достати не могл, бо жолніре з людми там за чинилися и оборонилися. Тилко ж великую шкоду жолніре подняли в конях и риштунках, що в городіх потратили, же много піших зостало. Але Дорошенко, не доставши замку, вернулся ку Чиги рину, тилко ж много попустошил,— а татаре тогда вибрали Кубл и ч и инніе містечка,— и йдучи, зоставил полк піхоти ув Умані, на которих уманці збунтовавшися, полковника Жеребилу убили и инних Козаков значних з старшини, и черни вигнали з міста і мі сто здали гетманові Ханенкові на имя королевское. ' Того ж року конфидерація встала на короля, и жолнірове, которії били при гетманові Ханенкові, комонно пойшли в Полщу до того звіонзку . Тоей же зіми, о середопостю, старшина задніпрская з писарем войска задніпрского Карпом Мокріевичом змовившися, менуючи, же постерегли зміну гетмана задніпрянского Демка Игнатенка 1 1 4

115

1 2

1 3

У сп. Козельського і в вид. Б о д я н с ь к о г о : д о д а н о «войска». Т а м ж е : «гетманове». У вид. Бодянського: «посла Везицкого»; в сп. Козельського: «посла Ві'зицкого», у сп. Судієнка: «Вызицкого». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Козельського: д о д а н о «жолніре». У вид. Б о д я н с ь к о г о : «де». Т а м же: «були». ' Т а м ж е і в сп. Козельського: д о д а н о «того року». * Починається знову р у к а Петра Іскрицького. Т а м ж е: «в городі». У сп. Судієнка: «Кублії»; у вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Козельського: «татаре в и б р а л и Кубичи». У вид Б о д я н с ь к о г о : «знатных». Т а м ж е і в сп. Козельського: «гетману». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Козельського: немає «задніпрская», у сп. Суді єнка: «задніпря некая». У вид. Б о д я н с ь к о г о і сп. Козельського: немає «Мокріевичом». 2

1 0

1 1

1 2

1 3

Многогрішного противко его царскому величеству, напавши оного вночи в замку батуринском на ложку , оного взяли и извязали, и уложивши в воз, накривши шкурою, повезли на Москву , ні чого не держачи, боячися, жеби оного не отнято, бо міл войска своего затягового по станціях, также и полковники немал по усіх городах * приятелі его были . Але як уже оного узявши, по провадили, то юже и тое мусіло розно уходити, а инних поймавши, на Москву посилали . Где того гетмана, на Москву припровадив ши , давали на питку , тоест катові до рук пробовати, а як проважено в город, то многіе стрічи были и на оного пліовали. И не стративши оного, отослано з братами его, з жоною на Сібір на вічное пребиванне . И так скончилося гетманство Многогрішного, ко торій собі клятву соборную святійшого патриархи нівочто пова жаючи, совсім внівец пойшол , а маетность его розно старшина по ділила. Того ж літа прислан от короля его милости и гетманов коронних реиментаром з войсками Лужецкій, каштелян подляскій, в Ладижин до гетмана Ханенка. Але там немного стояли, бо Доро шенко гетман, видячи, же оного утискают зо всіх сторон а жа луючи гетманства утратити, яконайчастій посилал до турчина, просячи о посилки. Того ж літа турчин зо всіми войсками рушил под Камянец, росказавши и ханові кримскому ку себі йти. И так хан кримскій, зейшовшися з гетманом Дорошенком, тягнули мимо Ладижин на Батог. И там гетман Ханенко и рейментар каштелян подляскій міли по требу з оними, але же їх сили великіе не додержавши, мусіли усту пати до Ладижина и с шкодою. А хан и Дорошенко, не займаючи Ладижина, з войсками потягнули просто под Камянец * до турчина, где и турчин притягнувши, Камянец найшовши не в готовности, бо войско з Камянця вийшли на тот час были за упрошеніем мещан, же не сподівалися того приходу турчинового. Где тилко недель дві держались, але знать, же юж бозкий гнів наступил, бо порохи в 1

И 6

1 2

1 3

1 4

У вид. Б о д я н с ь к о г о : «ложу». Т а м ж е і в сп. Козельського: д о д а н о «много». Там ж е і в с п . С у д і є н к а : «полковников». У вид. Б о д я н с ь к о г о : помилково «горах». Т а м ж е : «були». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Козельського: «поотсилали». У вид. Бодянського: «припровадили». У сп. Козельського і в вид. Б о д я н с ь к о г о : «спитку». Т а м ж е : «пробуване», у сп. С у д і є н к а : «пробовання». У вид. Б о д я н с ь к о г о : трохи інший порядок «которій поважил себі клятву с о б о р н у ю святійшаго п а т р і а р х и , со всім в нівець пойшол». Т а м ж е і в сп. К о з е л ь с ь к о г о : далі «пан». Т а м ж е : «утискуют». Т а м ж е : далі «пан». * Починається четверта р у к а . У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Судієнка: «божескій», у сп. Козельського: «божский». 2

1 0

1 1

1 2

1 3

1 4

562

113

117

ц е к г а в з у запалились , где много замку викидало. Итак Камянец здали августа 18 , где и сам турчин, маючи там уехати, приказал, аби умерлих з склепов вибрано и за місто вивезено , що зараз учи нено. Усіх умерлих так з склепов, яко из гробов викопивано и за місто вожено *, а образи божіе , беручи з костелов и церквей, по ули цах мощено, по болотах, по которих турчин вехал в Камянец и его подданній незбожній Дорошенко гетман. Не заболіло его сердце такого безчестія образов божіїх задля своего нещасливого дочас ного гетманства. И того часу мечети с костелов и церквей починено, з фари самому цареві турецкому. И так староста Потоцкій з Лянскоронским отдали Камянец турчинові, трактуючи, жеби оним волно ви[й|ти так шляхті, яко и мещаном с Камянца, на що турчин позволив и усіх волно випустил . Где зараз жадного звона не осталось, усе турки поскидали и порозбивали, а инніе Дорошенко побрал, также и крест нігде не одержался — поскидано . Того ж літа везир и хан и Дорошенко з войсками великими хо дили под Лвов, а куда йшли, пустошили, а где оним здавалися го роди, то залоги ставили, тилко ж татаре кривду чинили, а подсту пивши под Л в о в , налігали оному барзо зо всіх сторон, але оного достати не могли. О д н а к же лвовяне, трактата учинивши, дали плату немалую турчинові, але не поддавалися. Отколя повернули войска назад под Камянец, а татаре загонами ходили на Подгоре. Войска зась тіе, зостаючіе в Ладижині, з каштеляном подляским и гетманом Ханенком, зоставивши коменданта в Ладижині, по тягнули в Полщу до короля, почувши о приході турчиновом под Камянец. Знову зась комендантове, зостаючіе по замках: Брас л авском, Ладижинском, Могилевском, Барском, узявши відомость о том певную , же юже Камянец Подолскій узято, постановивши трак тати с козаками Дорошенковими, уступили з своїми войсками пі шими и гарматами з городов, отдавши городи вцілости козаком Дорошенковим. і Того ж літа задніпряне за позволеніем его царского величества учинили раду у Козацкой Дуброві и там наставили гетманом Івана 2

1 0

У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Судієнка і Козельського: «запалили». У вид. Б о д я н с ь к о г о : немає «августа 18». Т а м ж е і в сп. Козельського: «вожено». У вид. Бодянського: «викопувано», у сп. Козельського: «викоповано». * Починається рука Петра Іскрицького. У вид. Бодянського і в сп. Козельського: «божії». Т а м ж е : «пустил». ' Т а м же: «дзвона». У сп. К о з е л ь с ь к о г о : «крести поскидано». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Козельського: «куды». У сп. Козельського: «шкоду». У вид. Б о д я н с ь к о г о : «и Лвов». У сп. Козельського і в вид. Бодянського: «Еднак». У сп. К о з е л ь с ь к о г о : «трахти». У вид. Б о д я н с ь к о г о : «зостаючіе з паном подляским». У сп. Козельського: «пилную». У вид. Б о д я н с ь к о г о : «постановили».

1 0

1 1

1 2

1 3

1 4

1 5

1 6

Самуиловича \ поповича с Красного, у пост святих апостол Петра и Павла, при боярах от его царского величества зосланих и при князю Ромодановскому , и там знову присягали и статі' потвержали , там же и усю старшину козацкую настановляли. Цар турецкій, дочекавши осени, осадил Камянец войсками немалими, и учинивши трактата дочасніе с королем, же міли усего Подолля уступити турчинові и дати дань, уступил турчин у свою землю; также в Межибожу и в Бару турки стали и по инних містах. А Дорошенко повернул ку Чигирину, которому знову Умань покло нилася, а козаки запорожці пойшли в Полщу до своего гетмана Ханенка, а наказного Ханенкового узял Дорошенко и стратил у Чи гирині. Білоцерковскій комендант, не слухаючи тоей постанови с турчином, не уступил замку Білоцерковского з своїми жолнірами, ані турчина в город не принял. В Камянцю зостало християн русі, ормян , которіе собі упросили: русь три церкви, а ормяне одну церков, и то с трудностю великою їх набоженство управуетея ' . 2

1 1 8

РОКУ 1673 Зараз навесну наступили знову у Волоскую землю войска турецкіе пашей сім и стали под Хотіням, при которих и господар волоскій и господар молтянскій з войсками своїми, готуючися йти на Полщу, и паша един потужній стал на Цоцорі, Каплан Ґерей . И войска коронніе и литовскіе скупившися, маючи з собою люду затягового , за росказаням королевским рушили зпод Лвова просто ку Хотіню, и гетмани сами, а король зостал в Лвові, бо оного отруєно и там померл. А войска пошли з гетманами, над которими старшим был гетман коронній Іван С о б е с к і й , и притяг нувши просто на обоз турецкій, міли з ними потребу. И господарі волоскій и мултянскій з своїми войсками, у которих сили невеликіе были, отступили от турчина и прихилилися до войска коронно го . И так другого дня ж о л н і р е просто пойшли на обоз турец кій, любо в окопі стояли турки, и тое войско турецкое розбили, которих меновали тисячей сорок, з которих ледво увойшло тисяч на 8

1 0

1 2

1 1 9

У сп. Козельського і Судієнка і в вид. Б о д я н с ь к о г о : як правило, йловича». В інших списках: «Самуиловича». У вид. Б о д я н с ь к о г о : «засланых». Т а м ж е : «поддержали», у сп. С у д і є н к а : «подътвердили». У вид. Бодянського і в сп. К о з е л ь с ь к о г о : «Камянец Подолский». У сп. Козельського: переважно «трахти». У с п . К о з е л ь с ь к о г о і в вид. Б о д я н с ь к о г о : «русь, а ормяне». ' Т а м же: «отправуетея». • Т а м же і в сп. Судієнка: немає «Герей». * У сп. К о з е л ь с ь к о г о : «затяглого». Т а м ж е : немає «за росказаням... а король». Т а м ж е : «Ян Собецкий». Т а м же: «мали». У сп. Судієнка: «жолш'рство».

«Само-

1 0

1 1

1 2

1 3

115

десять через Дністр до Камянця, и то голо, — такая оним поряжка была, бо сами турки без татар били. ИзамокХоті нскій узяли, где великіе скарби турецкіе узяли гетманове, и тое збивши, пойшли на тогопашу на Цоцору, але тот паша, не ожидаючи , уступил за Дунай. Тоей зими стали жолнірове на зиму в Волоской землі розно по становисках, и хоружій коронній Адам Синявскій стал у Ясах , а замки Хотінскій, Сочавскій и инніе поосажовали піхотою німецкою. Але тое немного тривало, бо турчин, видячи тую своїх поряжку , послал в Крим до хана, аби зараз висилал орду у Волоскую землю виганяти жолніров, а на каждого татарина по два червоних плати дал. И так зараз зимою солтан з сином ханским з ордами при тягнули у Білогородщину, до которих знову панове волоскії при стали, отступивши ляхов. И пришовши у Волоскую землю до Яс, города столечного, вигнали жолніров, же мусіли уступати з Воло ской землі, тилко в Сочавском замку и Хотінском зостала піхота. Тоей же зими много жолнірства з голоду померло. В том же року навесні в Білагороді гром розбил замок, же аж в море летіло каміння, которого турки заробити не могли, бо татар усіх вигнано з Білагородщини у Крим, як повернулся цар турецкій епод Камянца зимою, а которых вигнано, тіе в полях коло Богу померзли, бо не переправили рік, и много їх потонуло, и задля то го того літа не ходили татаре у Волоскую землю турком на помоч. И Сірко много того літа шкоди починил с колмиками в Криму и в Білогородщині попустошил. И тіе недобойки турецкіе с Камянця уходили на Могилев, Стіну и Рашков до Тягині, бо того часу ко заки з Дорошенком при турчину зоставали. Волоская земля того часу в великом утрапленню была, же мусіли усі з своєї землі утікаті, и много коло Богу в тих городах з н а ч н и х волох тулялось, бо великую кривду терпіли от татар, которіе зимовали, вигнавши ляхов и господара Петрецая А настал Думитрашко господарем , що з ордою прішол, которій и сам у татар за неволника был, бо що хотіли, тое робили, и брали по самий Дунай, поколя жолніре полскіе засягли были. 2

1 2 0

1 3

1 5

У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Козельського: «їм поразка». У вид. Бодянського: «дожидаючи». У сп. Судієнка: «тоей ж е зимі стояли». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Козельського: «а пан Синявский, коронний х о р у ж и й , стал у Ясях». Там ж е : «тую поразку». У сп. Судієнка: немає «знову». ' Т а м ж е : «В том ж е року». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Козельського: «повернул». Т а м ж е : «зимою оних вигнано, которие в». У сп. Козельського: «недоборки». У вид: Б о д я н с ь к о г о : немає «в тих городах». Т а м ж е : «знатных». Т а м же: «Петрицея». Т а м ж е : «Димитрашенко господарь». Т а м ж е і в сп. Козельського: немає «полекіе». 2

1 0

1 1

1 2

1 3

1 4

1 6

РОКУ 1674 Зараз по Рождестві Христовом по указу его царского величе ства, зобравши войско боярин князь Григорій Григоріевич Ромода новскій и околничій Петр Дмитриевич Шкуратов, воєводи білогородскіе, великіе сили московскіе и излучившися з гетманом Иваном Самуйловичом, з войсками козацкими задніпрянскими , и потяг нули на Крилов под Чигирин . И немного стоявши под Чигири ном и попустошивши містечки около Дніпра, подтягнули под Черкаси и оных доставали; где черкасці, собою звонтпивши, зда лися князю и гетманові; которим зоставивши часть войска залогу, потягнули войском до Канева, где и каневці, собою стривоживши, поклонилися князеві и гетманові и до города [впустили ] . Ис Ка нева князь и гетман послали войска до Богуславя, бо у Корсуні и Лисянці стояло войско Дорошенково. А Дорошенко послал до Волоской землі до солтанов, просячи, жеби щоколвек татар оному послал задля постраху. Аже за частою прозбою Дсрошенковою солтан послал часть орди на Рашков, которіе почали у Рашкові своеволити, жони брати. И т а к мішане, обурившися, оних з міста ви гнали, а заледво знову перепросили, а єднаючи, утратили тисячей шесть грошей. И тая орда притягла до Лисянки к брату Дорошенковому Григорому, которій з оними татарами и с козаками ходил под Богуславе против войска московского, але заледво з оними увойшол в Лисянку ,— добре оних гнано . И лисянци, не терпячи та тарской своеволі, обурившися, татар побили, а старшина татарская у господі боронилась, аж приехавши от задніпрянского войска асаул оних побрал — ему здалися, а Дорошенкового брата знайшли на передмістю криючогося и узяли в неволю на Москву . А другій брат Дорошенков Андрій з нікоторою старшиною утеком пойшол с Корсуня и с компанією Дорошенковою. И так усі полки схилилися его царскому величеству и гетманові задніпрянскому Івану Самуи ловичу, опроч самого Чигирина и Паволочи. И побравши писма от гетмана Самойловича, полковники по городах розехалися з войс ками . В тот час и гетман Ханенко по смерти короля Міхала з Вишневецких , варуючися панов, уступил на Задніпря и в том же войску зоставал при князю з своїм войском, которое при нему зоставало, 1

1 2 1

1 2 2

У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Козельського: «задншрскими».. У вид. Бодянського: немає «И немного стоявши п о д Чигирином». В у с і х інших списках: «в которих». У сп. Іскрицького і Судієнка: помилково «вступили». У тексті це с л о в о наведено за іншими списками. У вид. Б о д я н с ь к о г о , в сп. К о з е л ь с ь к о г о і С у д і є н к а : «із міста». У с п . С у д і є н к а : «потягнула». У вид. Б о д я н с ь к о г о : «татары», у с п . Козельського: «оною ордою». Т а м ж е : немає «Лисянку». У вид. Бодянського: «у Москву». Т а м же: «войском». У сп. К о з е л ь с ь к о г о і в вид. Бодянського: немає «з Вишневецких». 2

1 0

1 1

так запороских Козаков, яко теж и тих, що з городов до него при ставало немало. А Дорошенко тим усе уводил, же міл поклонитися его царскому величеству и положити гетманство у раді, тилко жеби рада была у Переясловлі, на що князь из гетманом Самуйловичом позволивши. И зараз тоей же зими в пост великій зобрал усіх пол ковников и Козаков чолнійших на ряду в Переясловле, и Ханенко здал гетманство, и по Дорошенка посилали, але Дорошенко не по ехал, жалуючи утратити гетманства. И так совершенно з обох сторон Дніпра потвердили гетманство Івану Самуиловичу на той раді в Переясловлі, аж по самий Дністр. Тилко над Дністром Гоголь, не хотячи полковництва утратити, дер жался при руці Дорошенковой, и до турчина чрез него поселство отправовалося. А же зима великая барзо была, войска его царского величества и козацкіе мусіли по городах розейтися, а Дорошенко, манячи, до літа просил, жеби рада отложена была, а тут старался о посилки собі. И зараз по Воскресенії Христовом, навесні, вишло солтанов три на посилок Дорошенкові в поля. Аже почали докучати под городи: Лисянку, Олховець и инніе, противко которих ординованій Думитрашко, полковник переясловскій, з войсками московс ким и козацким, и напавши на них за Тайшликом , оних значне громил,бо чотири милі гонили , рубаючи татар, и многих поймали -. Боярин зась князь Ромодановскій и гетман Іван Самойлович, переправивши Дніпр у Черкасіх, з войсками под Чигирин потягну ли и облегли сюю сторону от Черкас, а тамтая сторона за Тясмином оним поволна была, которою волній проезд посланці Дорошен кові міли в Крим и до Царигорода. И так горячою прозбою своєю Дорошенко двигнул знову самого турчина с потугами великими, до которого и хан притягнул у Волоскую землю. И так великими своїми поганскими силами рушил ку Дністру и застал усі городи полни людей, сподіваючихся посилков от его царского величества и от гетмана Самойловича , будучих убезпечоними писмами, же посилки великіе идут. И так притягнувши, турчин Косницю достал, и усіх людей вистинано, а напотом місто Ціну достали и вистинали, оттуля зась місто Куничое , в котором килка городов зійшлося было, и там много турков побито, але поганин не отступил — аж приступом узяли и усіх вистинали. А оттуля под Ладижин потягнул 1

123

1 1

1 2

В у с і х інших списках: «раду». Т а м ж е : «до». У вид. Бодянського: «утраты». В у с і х інших списках: «Ташликом». У вид. Б о д я н с ь к о г о : «знатне». " Т а м ж е : «четире милі гонив». ' Т а м же і в сп. Козельського: «подтягли». У вид. Б о д я н с ь к о г о : «приволокнул». У сп. Козельського і в вид. Бодянського: «Іоана (Івана) Самойловича». Т а м же: «будучий». Т а м ж е : «Стіну». Т а м ж е : «Куничное». Там же: «городков».

1 0

1 1

1 2

1 1

1 3

и до Ладижина штурмовали, бо там Козаков немало было задншрянских з Мурашкою полковником; аже міщане звонтпили, почали просити милосердій и издаватися, але поганин показал недоброе милосердіе: бо першей старшину вибрал, а напотом и усіх в неволю побрано. И там стоячи, сам цар послал под Умань и доставали Ума ня, що юже уманщ, видячи немалую налогу и хотячи получити ми лосердій, послухавши Дорошенка и его посланцов,— полковник з старшиною и чолнійшими козаками поехал кланятися турчинові, и там усіх тих Козаков в неволю узято. И зосталася Умань без стар шини и боронилися час немалій, а именно цілій тиждень потуж не. А турки шанці от Трекового ліса под замок болшіе, як возможно, против цілого замку з поля из валом равніе позвели и бойниці против бойниць висипали, так що з гармат турецких в гармати уманскіе стриляно. И так уманцов подкопами взято, бо значную часть замку з лівой сторони, с приезду, міни вирвали аж до самого фундаменту. И хочай тую діру возами, гноіом и землею понасипав ши, заставили были и велми боронилися,— еднак против турецкой сили нічого не вскурали, толко ж так ся против них ставали, же не тилко на парканах, але юже по улицях з дворов билися так, же кров текла ріками, аж усі полегли, а инних по ліохах, соломи понаволікавши , турки подушили, а инних, не щадя малого и вели кого, у Раковской брами, где були остатнє в місті сперлися, усіх вистинали, и конми по трупах ездячи, кого и мало живого сискали, без всякой літости мертвили , що так розуміти, же много мучени ков того часу стало. И так Умань, преславній город українскій пограничній, с церквами божіїми и с християнским народом, дощенту спалили и спустошили, и гармати, которіе были спіжовіе, з собою побрали, а которіе желязники, тіе порохами надто понабивавши и порозривавши, епод Уманя со всім войском отступили . Хан зась от турчина послан на оборону Чигирина, о чом увідомившися, князь и гетман Самуилович отступили от Чигирина, запаливши та борище, и увойшли вцілости до Черкас. И там, под Черкасами, До рошенко з ханом притягнули на войска задніпрянскіе , которим жадной шкоди не учинили . И так усе войско, которое першей пе1

У сп. Козельського і в вид. Б о д я н с ь к о г о : п р о п у щ е н о 9 р я д к і в , починаючи від слів «а именно цілій т и ж д е н ь . . . » і кінчаючи словами «против них ставали». Н и ж ч е двома рядками п р о п у щ е н о 4 рядки: «а инних по л і о х а х » д о «літости мер твили». У сп. Судієнка: «понаволіковавши». Т а м же: «милости». Це оповідання передано у вид. Б о д я н с ь к о г о стисло, з великими пропуска ми, більшу частину його наведено в примітках. Саме так воно вміщено в сп. Т р е тякова, яким, напевно, користувався Б о д я н с ь к и й , п у б л і к у ю ч и літописне опо відання за 1674 р . Познайомившись із списком Юзефовича, д е це оповідання на водиться у с в о ї й більшій редакції, Бодянський заніс його д о приміток (стор. III, IV). Величко про ці події написав велике оповідання. У вид. Бодянського: «задніпровскіе», у сп. С у д і є н к а : «войско задніпранское», у сп. Козельського: «войска запорожские». • У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Козельського: «учинилося». 2

реправовалося килка недель, то одного дня и ночи усе Дніпр пере правили,— и жители черкаскіе, бо Черкаси запалити князь росказал, и так усе вігоріло, нічого не зостало в Черкасах. А инніе городи поздавалися Дорошенкові, которих барзо зодрал плату, даючи та тарам; а Лисянка уся уступила за Дніпр и испалена. Того ж часу, узявши Умань , турчин уступил у свою землю, зоставивши орду при Дорошенкові, которій много утратил стар шини, которіе поздавалися были его царскому величеству. И тое, що турки не добрали, где що в схованнях было, то тое от него посланніе отбирали и до него отсилали, а он тим платил той своеволн о й піхоті, которая при нему держалася. Также зостаючая піхота от него в Паволочи великіе розбої по гостинцях чинила и многих значних киян позабивала купцов. Тоей же осени по отході турецком у свою землю зараз наступил на Забоже король полскій Ян Собескій, которій ново по гетманові королем стал. И еще не коронованим будучи и хотячи успокоїти землю и привернути ку себі Украшу, стал з войсками у Браславлю сам; а инніе стали панове и жолніре по городах усіх аж до Білой Цер кви, при нему зоставали и гетмани: коронній князь Димитрій Збаразскій и Яблонскій полній, и с тими войсками отнял у турков Бар з Чемерисами и Рашков, турков вибивши, и Могилев. 2

1 2 4

РОКУ 1675 Король, стоячи у Браславлі и Паволочи, казал докучати, и так піхота Дорошенкова здалася королеві, которих до двора своего ко роль узял и барву и плату оним дал. Стоячи там король з войсками, учинил голодню, а Дорошенко жадною мірою не хотіл поддатися, але посилал по орду, которая вскорі зимою до оного вийшла, не даючи оному з королем до згоди прийти. И так перезимовавши ко роль у Браславлю, пошол до Кракова на коронацію , и там по городах позоставали коменданти, тоест у Браславлю, Немерові, Жорнищах, Олінцях, в Бару и в инних. Того ж літа браславці здалися Дорошенкові и хотіли жолніров вибити, але того не доказали и мусіли уходити з Браславля. И так комендант спалив Браславле и уступил до Немирова, але постарому браславцов у Ладижині жолніре,напавши,пожаковали, а инних 9

1 2 6

У сп. К о з е л ь с ь к о г о : «увесь». У вид. Б о д я н с ь к о г о : немає «узявши Умань», а замість цього «Умань Т у р чин р о з о р и л , уступив»; у сп. Козельського: немає «узявши». У сп. К о з е л ь с ь к о г о : «якие». Т а м ж е : переважно «свояволной», «свояволя», «своєю волею». У вид. Б о д я н с ь к о г о : «знатних Кіевских». У сп. Козельського і в вид. Б о д я н с ь к о г о : «гетманстві». ' Т а м ж е : «ускромити»; у сп. Судієнка: «упокоїти». У вид. Б о д я н с ь к о г о : «черкасами». У сп. Судієнка: «и барму»; у вид. Б о д я н с ь к о г о : «уборы». У сп. Судієнка: «доказалися». 2

1 0

постинали, а напотом у Бершади. И так тая Україна стала пус та, бо остаток тих людей Побужа и торговичане зийшли на За дніпря. Того ж літа боярин князь Ромодановскій, скупивши войска его царского величества и скупившися з гетманом Іваном Самуйловичом, ходили ку Дніпру и посилали войско свое до Корсуня, которим Корсун здался. И так усіх людей с Корсуня с полковником їх спровадили на Задніпря. А ляхи, пришовши, спалили Корсун з церквами, а под Чигирин ходил подезд , тилко ж нічого не вскурали. Але вийшол Сірко з Запорожжа, с которим згоду узял Дорошенко и присягу виконал на подданство его царскому величеству и по слал своїх послов на Москву, а напотом и санжаки отослал на Мо скву своїм тестем . Толко ж в том мало правди было, бо постарому посилал до турчина и до хана о помоч тое літо, манячи, отзиваючися слугою его царского величества, але жаль было гетманство положи ти. От которого своеволніе компанії и піхота почали рватися на Задніпря уходити, и для того почал з запорожцами мешкати в прияз ни и живность, горілки, тютюн, гроши оним слати, сподіваючися того, же его гетманом утвердят, а до того, же юже ні от кого не бачил приязни: ані от ляхов, ані от татар а от турчина — за сан жаки обавлялся,— а найболшей з запорожцами згоду принял, споді ваючися, же оного наставлят гетманом и на Задніпрю, бо перед тим жадною мірою не хотіл в згоді з Запорожжем мешкати, але еще промишлял и поднимался турчинові зносити Запорожже, бо найбол шей оного не любили козаки запорозскіе, же поддался турчинові. И так зостаючи Дорошенко у Чигирині, любо юже в малой купі, и под собою держачи городков мало, тилко Чигирин, Крилов, Чер каси, Медведовку, Жаботин, Мошни , — постарому на Задніпря гетманові не хотіл поклонитися и гетманство отдати, але гетманом отзивался и посилал до орди, але орда оного не послухала. Также и до турчина посилал, але и тот за свою зневагу, же отдал санжаки, розгніваній, оному помочи не дал. Тилко з самою піхотою своеволною, которой при собі держал тисяч пултори , даючи оним плату гро шевую и живность з тих городов оному послушних міли,— на усі сторони манил своею приязню и своїми приязними подбужал так запорожцов, яко теж и в Полтавщині и инних городах українских през людей собі зичливих, жеби ся збунтовали на своего гетмана и на раду зезволили на обрання гетмана, що юже инніе почали ся были бунтовати, але запорожци на тое не зезволилися у раді. 1

1 2 е

1 2 7

У вид. Б о д я н с ь к о г о : «зайшли». Там ж е : «по». Т а м ж е : немає «подезд». Т а м ж е : немає «гроши». У сп. Козельського і в вид. Б о д я н с ь к о г о : «которую д е р ж а л тисяч полтори». У сп. Судієнка: «приязнями»; у вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. К о з е л ь с ь к о г о : «приязними побужал». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. К о з е л ь с ь к о г о : далі «свояволную, на о б р а н е . . . » !

РОКУ 1676 Навесну зараз, видячи его царское величество, же Дорошенко тилко писмамисвою зичливость отсвідчает , а на сердци що иншого мает, и не попущаючи оному болше зводити, войска немаліе з Мо скви рушили и повіт Смоленскій,также боярин князь Ромодановскій зобрал великіе білагородскіе сили и искупился з гетманом Іваном Самуйловичом войсками козацкими,— притягнули ку Дніпру про тив Воронувки. А наперед вислали подезд тисяч у двадцять под Чи гирин, которій подезд, обогнавши Чигирин, не дал городком околич ним уходити до Чигирина, тилко самії чигиринці зостали в осаді. Що видячи Дорошенко, собою звонтпивши, почал трактовати, ва руючи своего здоровя, на що боярин князь Ромодановскій з своїми началниками , также и гетман з своею старшиною позволили и по правили сумленям. И так по тих трактатах приехал Дорошенко з Чигирина до войска и поклонился боярину и гетманові Івану Са муиловичу и поотдавал знаки войсковіе, належачіе гетманом, тоест бунчук, булаву, гармати . И зараз того ж часу виступили піхота Дорошенкова з замку Чигиринского и из города, а того ж часу войска его царского величества увойшли в замок Чигиринскій и у город Чигирин посполу с козаками задніпрянскими, тоест з пол ковником черніговским Василіем Борковским, и що належало вой скового, тоест гармат, которих немалая лічба, порохов, борошна,— усе тое поотбірали под свой дозор. А Дорошенкові постановили, а напотим приказали, жеби уступил з Чигирина на Задніпра на мешканя, що и учинити мусіл, которому дано мешканя у місті Сосниці. И так гетманство его скончилося при упадку великом України; а от того часу Москва стала у Чигирині по указу его царского ве личества. Того ж літа паша великій Каплан Ґерей з великими войсками ходил в Полщу против короля Яна Собеского и не дал ся войску коронному скупити, бо войско одно с хоружим коронним Синявс ким стояло под Лвовом, а король з войсками литовскими и корон ними стоял под Берестечком. И так любо дали были битву добре турчинові, але же хан с великими силами наспішил, трудность ве ликую учинил войску королевскому, оних облегши, где барзо много войска потратили и от коней отпали, и сами у великой тривозі зоставши, мусіли згоду чинити и, не хотячи позволяти, тоест уступити усего Подоля по Коросташов туркам и усей України зрек1

1 2 8

1 2 9

У вид. Б о д я н с ь к о г о : «освгдчает». Т а м же: «и искупившися». ' Т а м же і в сп. Козельського: немає «видячи». У вид. Бодянського: «начальними». У сп. К о з е л ь с ь к о г о : далі «войска е г о царского величества, за виступлением ш'хотм Д о р о ш е н к о в о ї з замку и из города, увойшли в замок и в г о р о д Ч и г и рин п о с п о л у . . . » У всіх інших списках: немає «ґерей». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. К о з е л ь с ь к о г о : далі д о д а н о «полского». У вид. Бодянського: помилково «под королевство». 2

тися, также и плату дати тридцять тисяч червоних и инних немало вимислов за гріхи наши над християни. Того ж року генвара «ЗО», на запустную неделю, померл великій государ цар Алексій Михайлович вночи, години 4, а на его місце зостал его син царем Феодор Алексіевич, и того ж часу усі бояре и стрелці присягали его царскому величеству на подданство и на послушенство. Того ж року и того ж дня узято монастир Соловецкій и черцов вистинали люде ратнії его царского величества. Которого монастира доставали през роков шесть неотступно, а за такую вину, же не позволили ся принята новопостановленних річей на соборі мо сковском при битности двох патриярхов — александрийского и антиохийского; першая річ — же «Духа истинного» не мовити у «ві рую»; другая — жеби не мовити: «Господи Ісусе, Сине Божій, помилуй мя», але так мовити: «Господи Ісусе Христе, помилуй мя», а «Сина» оставляти, и иншіе річи новіє, которіе подруковано у книж ці названой «Жезл». И за тое тот монастир спліондровано, кото рій на увесь світ славній и святих чудотворних міл у собі; и за тіе новіє річи многих черцов, попов и свіцкого стану людей у земли Московской помордовано, же того не хотіли приймати , але на ста ром держалися, як перед тим было. И многіе виходили на Україну на мешканя и у Сівер, позоставивши набитки свої, а инних и у силку позасилано . Того ж року якійсь Капітон секту вечал , же живо люде в огнь на спалення йшли. Того ж року полковник стародубовскій Петро РослаЕец, кото рій през килканадцять літ полковником будучи, а же не захотівши бити под послушенством гетмана своего, пойшол на Москову у килкадесят коней, хотячи поддати Стародуб, жебы зоставал як городи українніе московскіе: Суми и Рибное. Але тая надія оного оминула, бо на тое не позволено,любо зраду оного принято, але напотом за посланцями гетманскими за сторожу оного взято и отослано з Мо скви на Україну до гетмана и отдано на суд войсковій. Которій око ван у гетмана сиділ и на зезді сужен зостал усею старшиною на горло у Батурині; а протопопу ніжинского Симеона в манстир, ко торій з оним был на Москві и из собою в одной р а д і . 1

1 3 0

1 3 1

1 1

1 3 2

У вид. Б о д я н с ь к о г о : «присягли». Т а м ж е : немає «люде ратнії... монастира доставали». У всіх інших списках: «новопоставлених». У вид. Б о д я н с ь к о г о :

«святаго», в інших списках: «істинаго».

У сп. Козельського і в вид. Бодянського: «а знову зась». "Там же: «кннжиці». Т а м ж е : «а». ''Там же: «принимати». ' Чалі розповідь про секту Капітона і про Петра Р о с л а в ц я є лише в сп. Судієнка та Іскрицького. У сп. Судієнка: «українскіе». Т а м ж е : немає «и из собою». 1

;

1 0

1 1

Того ж року от короля полского гетманом козацким настановлен Евстафій Гоголь, бившій полковник подолскій \ а по потребі с турками дано оному становиско у Полісю и займаючи городов литовских, а сам стоял у Димери, бо немалая купа при оном войска была, которим плату и сукна от короля давано, а живность з людей. 2

РОКУ 1677 Зима барзо великая била так снігами, як теж и морозами, и мало которій день был без вітру, и тривала снігами и морозами вели кими близко до святого Гегоргія, жеюжелюдем наСіверуне тилко сіна, але й солом на хатах не ставало. Тое же зими по три тисячи подвод с полков под запаси давано до Сівска, из Сівска проважено в Кіев, и много подводников от морозов покалічало, а инніе померли . Того ж року прислан столник от его царского величества Ал мазов по Петра Дорошенка, бившего гетмана, у великій пост, и оного попровадил на Москву. Где на Москву як приехал, брата его Григорія отпущено з вязення на Украшу, а его задержано на Мо скві и дано ему тисячу дворов, и там жил по смерть свою . Того ж часу тот протопопа ніжинскій, которій бил у великой чести на Москві, ніжинскій Симеон, которого и воевода слуховал, до такого прийшол безчестія, бо, ведлуг обітниці своей ина казанного суду духовного, не захотіл зостати чернцем , жалуючи жони остатися, которого питано от консисторії архиепископской , ко торій отмовляючися, жадною мірою не позволил; аже в тот чин ни кого не примушают. А на том была воля гетманская, жебы або де кретові досить чинил, албо каранній был. А же не хотіл ведлуг де крету зостати чернцем, то оного, отдаливши от священства, отдано 4

1 3

У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. К о з е л ь с ь к о г о : «постановлено Евстафия Г о г о л я , полковника подолского». Т а м ж е : «изимаючи». Т а м ж е : «от». Оповідання про зиму 1677 р. і про в о з и , на я к и х доставляли запаси д о Кие ва, вміщено тільки в сп. Судієнка та Іскрицького. У сп. К о з е л ь с ь к о г о і в вид. Б о д я н с ь к о г о : немає «от». Т а м ж е : цього слова немає. ' Дальша розповідь про н і ж и н с ь к о г о протопопа Симеона, про п о ж е ж у в Ста р о д у б і , про відправлення д о Москви Петра Р о с л а в ц я і протопопа Симеона є ли ше в сп. Судієнка та Іскрицького. У сп. Козельського: немає «и д а н о ему тисячу дворов, и там ж и л по смерть свою». Н а підставі цього М. Петровський твердив, що наведений рядок є пізні шою вставкою. Такими пізнішими вставками, на д у м к у Петровського, є ще кіль ка оповідань у сп. Іскрицького за 1685 і 1698 р р . Одначе ці т в е р д ж е н н я не аргу ментовані і не переконливі. У сп. Судієнка: немає «тот». Т а м ж е : немає «ніжинскій». Т а м ж е : «ченцем». Т а м ж е : «архієпископом». Т а м ж е : «а напотом». 2

1 0

1 1

1 2

1 3

на карность свідкую; которій без фолґи міл вязення и битя , и признал, же знову міл з нікоторими о здоровя гетманское, а звлаща з Рославцем, полковником стародубовским, Дмитрашком переясловским, Лазором прилуцким и инними, которих усіх до вязення побрано и маетности попечатано и поотбірано. Того ж року, місяця мая семогонадцять дня, в четверток в обідной годині, по службі божой в полгодини может , занялася церков Рождества Христова, стоячая в ринку, близко комор крамних, в Стародубі. От которого запалення церква, не відати яким способом, подобно, з неопатрности паламаровой, а особливо гнів божій за безаконія наша,— так великое будованя церквей божіїх чотирох, стоя чих у самом городі, зо всею оздобою їх, которая на усю Україну славна была в маліованню образов, в инних достатках, так теж великостію звонов,— зовсім погоріло, яко теж и в будинках дво ров зо всіми немал маетностми так срокго вигоріло усе місто, же жадная не тилко хата не зостала, але ані башта, навет и саміе вали погоріли, нічого не зоставши, а и за містом, на килко сот подимя погоріло. Так страшній пожар был за скаранням бозским. Бо в том місті всчалася ненависть: першая — полковник против гетмана, свя щенники межи собою, осм на двох немал цалій рок турбовались; межи козаками и посполитими свари, позви, а знову зась корчми, шинки немал в каждом дворі, а при шинках безецности и частіе забойства, а за вшетечность жадной карности не чинено, але тое в жарти оборочано, любо якая явная курва, пиятики без удержанія, набоженства оспалость, бо духовних нізащо не міли, хлюбячися оздобою церквей божіїх, отказаючи, же «нам не трудно о попов и священников»; любо напоминали, не слухали, але от такових , которіе їх за збродні до покути приводили, з гнівом отходили и по своїх волях собі духовних шукали, не жалуючи за гріхи. И так Господь Бог, не терпячи тих злостей, отнял тую оздобу того міста, тоест церкви божіей, в которих щоденная служба божая отправо валася, также и тую фортецію, которая на усі сторони славная была, наветь же и гармати погоріли. Тилко ж еще щось милосердія своего Господь Бог задержал, же не до останку згубил: же зостала скарб ница вцілости, в которой немалая купа бочок с порохами; бо заратуй Боже, ежели би ся тое было заняло у мурованном склепу, то немало бы народу, людей вибило и вигубило. Еднак же народ жадной злости своей не признавал и гріхов, але усе на священни ков складал. А найпервій тая церков загорілася святого Николая, 1 3 3

У сп. Судієнка: «фолки». Т а м ж е : «вязенням и битям». - Т а м ж е : немає «может». Т а м ж е : «подіймя». Т а м же: «безчестности». Т а м ж е : «хлубячися». ' Т а м ж е : «от». ' Т а м ж е : «таких». 2

в которой проклятіе читано пастирское при службі божой и свічки гашено на проклатіе Шубою ', священником черніговским, зосланним от архиепископа, и от тоей церкви усе місто вігоріло. Того ж року поля Зі попроважено на Москву Петра Рославця, бывшого полковника стародубовского, и Сімеона, протопо пу ніжинского, окованішх и з инними козаками . Того ж року войско турецкое з ордами і Юрієм Хмелницким подступили под Чигирин у спасовку впервое и доставали потуж не, которим на отсіч зостаючим в Чигирині гетман Іван Самуило вич, вийшовши з Батурина и скупившися з боярином князем Ромодановским у Липовой Долині, потягнули ку Дніпру. Августа 13 дня в Стародубі народ обурився на священника Якова, того, которого Рославец полковник побил и за него проклятство прошлого року было. И того священника, виволокши з олтара, по службі божой, сродзе были и на смерть забили бы, ежели бы не оборонил полковник наказній, з своїми припавши козаками. Того ж року місяця августа 23, приступивши князь Ромоданов скій з войсками московскими и гетман Іван Самуилович з козац кими войсками посполу ку Дніпру против Бужина на перепра ву , а наперед, еще не пришовши ку Дніпру, вислали до Чигири на Козаков піхоти полтори тисячи и москви п р и к а з , которіе за лас кою божіею увойшли оборонною рукою в Чигирин, любо оним орда моцно того боронила , але понад Тясмином оборонною рукою увойшли. Притягнувши ку Дніпру, войска московскіе и козацкіе зараз старання приложили о переправованю через Дніпр, але оним барзо того турецкіе войска з ордами боронили, бо и сам хан был. Еднак же войска козацкіе, отважившися суднами, на той бок Дніпра переправлялися уночі, и там зараз шанці над Дніпром дали у пе реправи, хочай оним турецкіе войска барзо налігали, але оних вспирали гарматами через Дніпр з войска козацкого и московского. И так козаки и москва, яко могучи, переправовалися, даючи отпор неприятелеві и щочас шанцов причиняли, в которой потребі и сина 134

135

1 0

У с п . Судієнка: цього імені немає. У вид. Б о д я н с ь к о г о і в с п . Козельського: немає «впервое». У вид. Б о д я н с ь к о г о о п о в і д а н н я п р о с т а р о д у б с ь к о г о священика вміщено в д о д а т к у д р у к а р с ь к и х виправлень, стор. IV, у с п . Козельського цього о п о в і д а н н я немає. Т у т розповідь про облогу Чигирина подається б е з вставок. У с п . Судієнка: «обурившися». Т а м ж е : немає цього слова, у с п . К о з е л ь с ь к о г о : «місяца августа 27». У сп. Судієнка: «і гетьманом Самойловичем». * У вид. Б о д я н с ь к о г о і в с п . К о з е л ь с ь к о г о : «з козаками ко Днепру». Т а м ж е : немає «приказ». • Т а м ж е : «любо орди моцно того боронили». У вид. Бодянського: ці двоє слів відсутні, замість «увойшли» — «йшли д о Чигирина». У с п . Судієнка: «потягнувшик». У с п . Б о д я н с ь к о г о : «той». 2

1 0

1 1

1 2

ханского убито, и так тая война у Дш'пра тривала през дней два. Що видячи турчин, которій стоял под Чигирином, же потужніє войска наступают, бо тут, у Бужина, князь Ромодановскій з гетма ном з немалими войсками, знову зась у Пивах князь Галицин так же з великими войсками близко Дніпра стал,— а Чигирина достати жадною мірою не могл, бо недель чотири розними способами приступали , подкопов чотири стратил,— которих юже з валу ру копаш отбили,— и собою стривоживши, за помощію божіею от ступил от Чигирина и пойшол у свою сторону. Бо и орда оним не барзо зичлива была, и под Чигирином не било самого турчина, ані везира, тилко паші, над которими старшим Браїм паша. И так Чи гирин зостал волним от того облеженя августа 29. Где притягнувши, войска московскіе и козацкіе направовали город Чигирин и за мок , що турки попсовали, достаючи з гармат и подкопами, и шан ці, рови позаровнивали, що турки были покопали коло города. А місто Черкаси, Медведовка, Жаботин, Мошни, Драбовка и инніе, которіе поздавалися были турчинові, то знову гетманові по клонилися, и залоги по тих городах стали. И осадивши Чигирин новими войсками московскими и козацкими, войска его царского величества и козацкіе назад уступили ку домом своїм . Того ж року было достатков Печерского монастира припроважено до Стародуба, при котором скарбу отец Ясинскій з инними приехал. А у Чигирині гетман зоставил своего батуринского человіка Коровченка полковником, а старшину и Козаков старинних спро вадил з Чигирина на Задніпря, которіе розно по городах и селах мешкали, бо не довірав чигиринцям . И втом облеженю от турков старшим у Чигирині тот же Коровченко зоставал. По зданию Чигирина от Дорошенка, иже юже и сам поддался его царскому величеству и уступил з Чигирина до Сосниці за Десну 1

1 3 в

У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. С у д і є н к а : «потужне». У вид. Бодянського: «Голицин». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в с п . К о з е л ь с ь к о г о : точніше «и турчин Ч и г и р и н а . . . » Т а м ж е : «доставал розними способами приступами». В інших с п и с к а х далі виявляється невелика відмінність щодо послідов ності і повноти о п о в і д а н н я . У сп. Третякова і в сп. Козельського не згадано про відправлення майна д о Стародуба із Печерського монастиря, про чигиринського полковника Коровченка, а відразу розповідається про д р у г е гетьманування Ю р і я Хмельницького: «По з д а н ю Чигирина от Д о р о ш е н к а » і т. д . У списку Судієнка т а к о ж немає згадки про Печерський монастир і м. С т а р о д у б , о д н а к розповідаєть ся про призначення Коровченка полковником у Чигирині і про з м і н у старшини. П і с л я цього мовиться про Юрія Х м е л ь н и ц ь к о г о , не згадується про здачу Чиги рина Самойловичу і про д о л ю Д о р о ш е н к а , а починається словами: «Турчин з а с ь , хотячи учинити з а м і ш а н и н у на Україні» і т. д . Отже, сп. Іскрицького ніби з ' є д н у є в собі звід трьох інших списків, доповнюючи ї х новим повідомленням про пере везення печерського майна д о м. Стародуба. У сп. Судієнка: далі «которій Коровченко и в том о б л о ж е н и ю от т у р ков старшим у Ч и г и р и н і зоставал». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Козельського: замість «иже юже» — «уже». 2

ріку,— турчин зась , хотячи учинити замішанину на Україні, випущает Юря Хмелницкого з вязеня, и которій был здал доброволне гетманство и зостал чернцем и архимандритом жидичинским,— знову оного наставляет турчин от боку своего гетманом запорозским и посилал з тими пашами и з войсками под Чигирин, але еще оному вцалі не довірали. И так поневаж не достали Чигирина, мен шую вину складали на Юрия Хмелницкого, але тих пашей казал потратити, же уступили зпод Чигирина з соромом. И хана кримского хотіл стратити, але хан в Черкескую землю уступил, и иншого хана в Крим наслано, приказавши, жеби знову готови били на другое літо под Чигирин и под Киев. А Хмелницкого на зиму постановлено у Волоской землі, над Дністром, в Сороці, з его ко заками, до которого козаки почали избиратися зтамтих городов подолских, и слободи на его імя закликано коло Богу на спусто шених містах. 2

РОКУ 1678 5

Зимою на усеедной орда вийшла и, ставши кошем на Росаві, загонами много шкоди починила, в повіті Переясловском людей по брали и порубали . Того ж року великіе запаси у Чигирин проважено, и город крі пили, сподіваючися приходу турецкого. И на Україні стали аренди на заплаченя войску, піхоті и конним, которіе от Дорошенка и от Гоголя попередавалися, которим барву давали, але то з великим шемранням людей было, же юже отвикли были арендам. Того ж року, зараз навесні, войска великіе его царского ве личества вийшли, над которими старшим царевич Касимовскій и князь Ромодановскій. И гетман Іван Самуилович, свої войска скупивши, рушил з Батурина мая 10, с которим войска немаліе пойшли, бо не тилко Козаков у войско гнано, але и міщан и из с е л два третего виправовали , и убогшіе чотири пятого з оружем и борошном, як до войни. И тіе войска потягнули поуз Сулою ку Дніпру, до пристани Бужинской, так козаки, як и посполство, бо 7

1 0

1 4

У вид. Бодянського (сп. Третякова) і сп. Кезельського: немає «зась». Т а м ж е : «намовляет». Т а м ж е : «поставлено». Т а м же: «прибиратися». У сп. Судієнка: «війшла». У вид. Бодянського: немає «кошем». У сп. Козельського і в вид. Бодянського: «порубали и побрали інних». Роз повідь про укріплення Чигирина і про встановлення о р е н д на Україні вміщено тільки в сп. Іскрицького, Судієнка і в російському перекладі. У сп. Судієнка: «барму». У сп. Козельського: «великороссийские». У сп. Козельського і в вид. Бодянського: додано «бил». У сп. Судієнка: «у віско». У вид. Бодянського і в сп. Козельського: «селян». У сп. Судієнка: «виправливано», у сп. Козельського: «виправляли и убогшиї». У вид. Бодянського і в сп. Козельського: «поза». 2

1 0

1 1

1 2

1 3

1 4

нікому не фолговано: и войтов, бурмистров, райцов и ремесников всяких, навет и мужиков \ скрипников, дудников — усіх гнано до войска . А як войско виходило, на тот час розослал архиепископ черні говскій Лазар Баранович свої універсали по усей Україні, жеби народ заховивал три дни пост в тижню, тоест: понеділок, середу и пятницю, ані їсти, ані пити. До чого стосуючися, и гетман розо слал свої універсали, приказуючи срого, жеби тое люде заховали, приказавши старшим, жеби того постерігали и непослушних карали, але на тое мало дбали. Того ж року посел великій от короля полского Сапіга и инніе пани в килка сот люду на Москву ходили, упоминаючись Смолен ского и Киевского воєводства, которих зразу принято з честю, але подарков королевских не принято, а напотом и самих задержано и мало чести оним отдавано, аж знову до своїх городов по скарб слати мусіли на живность. Того ж року, юля 10, войска великіе подступили турецкіе з везиром Мустафою под Чигирин з тяжарами великими. А войско его царского величества з князем Ромодановским и гетманом Іваном Самуйловичом переправилися того часу через Дніпр нижей Бу жина , на поля чигиринскіе, по сей стороні ріки Тясмина от Чер кас, а турецкіе войска стали на другой стороні ріки Тясмина коло Чигирина, с татарского боку, и розділивши войска, пашей килка с ханом кримским и господарами волоским и мултянским перепра вили Тясмин ріку,— сили великіе стали на сем боку ріки Тя смина коло бору, не даючи проходу до Чигирина, а около обточивши, Чигирин доставали. А войска московскіе и ко з а ц к і е стали в Бужині ку перевозу, тую плавлю отнявши. Где турки, зобравши болшую силу, стали коло войска московского и козацкого неотступно коммоником, турки и татаре коло табору, которим переміна от везира щодень ординованная приходила през килка недель , покуля притягл князь Булат з частю колмиков и черкес и козаков донских. И скоро тіе войска притягнули, зараз почали войска рушати просто на турецкое войско, которое отсту пило было так коммонно, як и гарматами, з піхотою зостаючими на горі при Каплан паші, в котором рушаню войск великая и валечная потреба была на переправі, которая ведле села Шабелник иде, где аж заночовало войско бючися, и там немало донцов побито и Козаков. А на другій день, переправивши табор, под гору пойшли, 2

1 3 7

У сп. Козельського і в вид. Бодянського: точніше «музик». Оповідання про піст на У к р а ї н і з приводу чигиринського походу вміщено тільки в сп. Іскрицького, Судієнка і в російському перекладі. У сп. Судієнка: «роздал». Т а м же: «в пост». У вид. Бодянського: «ниже Божина». У сп. Козельського і в вид. Бодянського: «войско московское и козацкое». У сп. Судієнка: «дней и недель». У вид. Бодянського і в сп. Козельського: «поколя притягнул». 2

але не допустили турки, стоячи на горі з гарматами, где знову ночовати мусіли. И вночі полковника черніговского Василия Борков ского гетман послал и боярин, придавши московского войска немало, где, не дойшовши гори, межи собою войска стали ся быти, узявши тривогу; що почувши, турки з гармат были модно на табор козацкій, и так заночовати мусіли. А в суботу, скоро світ, войска козацкіе и московскіе гору опановали, турков отбивши, и гармат турецких двадцять сім з иншими риштунками узяли. И турки по страх великій узяли, але же войско не пущено за турками, комоник турецкій оглядівшися, знову отвернул, и так аж до самого табору войско козацкое и московское гнали, рубаючи. Тилко един полков ник московскій, оставившися рогатками, одержалися на городі , где и усе войско с табором притягли и цілій день міли потребу. И так турки, видячи потугу немалую, уступили за Тясмин, взявши тривогу великую и перейшовши Тясмин, мости поламали и попа лили. А войска московскіе и козацкіе подступили под Чигирин и стали под бором около озера, где стояли тиждень надаремне, жад ного промислу не чинячи. Що видивши, турки с пилностю доста вали Чигирина, а гетман Самуилович услал свіжого войска килка полков в Чигирин, которії, увойшовши, влегцесобі важили потугу турецкую. И так в пятницю вирвало подкоп под замком, где убито гранатом воеводу околничого Івана Івановича Ржевского, человіка военного и справного. А напотом дня 10 августа, в неделю о полудню, вирвало килка подкопов под містом праве в самій час, як козац тво — одни попилися, а инніе спали, и так, як стал крик, мало хто з войска козацкого кидался быти, але усе наутеки скочило з города, обачивши войско турецкое на той вирві, где подкопи вир вали. Где на мості, як зийшло козацтво, с которими мост обломился, а на греблі сами себе подавили, утікаючи; где немалую шкоду турки в людех учинили — на килканадцять тисяч Козаков погибло: одни потонули в Тясмині, а инних порубано , бо турки не живили ні кого, але усе стинали а місто палили, где опановали . Піхотного зась войска козацкого , под гору за церков зобравшися, борони лися аж до самой ночи, а москва в замку боронилася. И так вночі москва, понабивавши полни гармати пороху и замок запаливши, пойшли с тими козаками на пролом през турецкое войско, которое юже знову было перейшло през Тясмин и так увойшли до своего войска. Але еднак на замку немало полегло москви, як уступили , 1

У сп. Козельського і в вид. Б о д я н с ь к о г о : немає «Василия Борковского». У сп. Козельського і в сп. Судієнка: немає «придавши». У с п . Судієнка: немає «московское». • Т а м ж е і в с п . Козельського: «на горі». ' У вид. Бодянського: «табор притягнуло». * У сп. Козельського і в вид. Бодянського: немає «Самуилович». ' Т а м ж е : «порубали». ' Т а м ж е : «и допановали». • У вид. Бодянського: «ш'хотное зась войско козацкое» Т а м ж е : «уступали». 2

1 0

бо сторожи не спроважала старшина с квартир и тих бідних погу били; а и тіе усі заледво бы увойшли, ежели бы не піхота козацкая, сердюки, греблі до ночі боронили. В понеделок рано, додня, рушило усе войско московское и козац кое ку Дніпру, где з великою трудное™ аж у вовторок прийшли ку Дніпру и окопалися; але в том отході трудность великая от турков была. А в середу везир з Юрем Хмелницким зо всіми вой сками и гарматами притягли и отступили войска наші своїми по тугами, моцно достаючи цілий тиждень, где турков много по бито, а под самим везиром коней двох убито; бо не тилко з оружя,. але рукопаш билися, так барзо налітали на табор были, же хотіли турки узяти, але за помощію божіею на собі понесли. И так ви дячи турки, же їх много пропало, другой неделі уступили от войска нашого ку Чигирину и там през три дні тяжири переправляли и Чи гирин до остатку зруйновали и гармати забрали и пойшли у свою землю. А наші войска переправилися через Дніпр без жадной юже налоги. Зараз того ж часу, отступивши от нашого войска, часть войска турецкого и татар, пошовши з Яненком под Канев, и Канев достали и вирубали людей, и Канев спалили, и монастир, где у церкві мурованой много люду подушили огнем турки, а остаток через присягу здалися Хмелницкому, а городи: Черкаси, Мошна, Корсун, Жаботин зостали в послушенстві Хмелницкого в власти турецкой. И того ж часу жолніре уступили с Калмика, Немерова, Лінец и. з Жорнищ и тое зостало в владзи Хмелницкого, которій ся писал так: «Григорій Гедеон Венжик Хмелницкій, з божой ласки ксіонже рускій и гетман запорозскій» . И Хмелницкій стал сам в Немерозі з войском своїм, а Яненко у Корсуні, при которих и татаре стали и свої залоги по тих містах поклали. Того ж року посел великій от короля его милости полского Сапіга з Литви и Комар, а с Корони князь Четвертенскій на Мо скву до его царского величества ходили и о примиря трактовали и учинили згоду, на которой его царское величество присягал. 1

РОКУ 1679 Зараз на початку того року орди немаліе з Яненком війшли о Богоявленії под Козелец и там великую шкоду у людей учинили 10

У сп. Козельського: «у вовторник прийшли до Дніпра». " Т а м ж е : немає «Юрем». У вид. Бодянського: «обступили», у сп. Козельського: «отступали». У вид. Бодянського: «мочне». У вид. Бодянського: «цали», у сп. Козельського: «цале». * У сп. Козельського: «во владіниї», у сп. Судієнка: «во власті». Правильно: «Георгій». У сп. Козельського і Третякова (вид. Бодянського): «котори ся писал кня зем руским (руським, тобто — у к р а ї н с ь к и м . — Я . Д-) и гетманом запорожским», У вид. Бодянського і в сп. Козельського: «пан Сапіга» і «пан Комар». Т а м ж е: «людях». 3

1 0

В*

131

коло Дніпра, аж по Носовку, многіе села повибирали и назад вер нулися с полоном вщ'лости . А то была орда білогородская и тра фила под такій час, же сніги малие были. А напотом знову тоей же зими, коло всеедной, вийшло кримской орди солтанов чотири, с которими множество татар и сам Хмелницкій был, и простовали на Черкаси за Дніпр, хотячи Задніпря опліондровати . Але Гос подь Бог замисли оних перемішал, бо барзо сніги великіе випали, же не можна было конем куди хотіти ехати. И так тилко по Лукомле и Яблунев были, а далій не йшли за великою зимою и варовалися, же войска стояли около Дніпра от Аркліева по містах и от Миргорода. И так нічого не вскуравши, назад повернули з ве ликою утратою коней, и самих татар набрано немало, бо голодно било на коні. А по отході оных гетман Самуилович послал сина своего Семена, до которого ся немало войска скупило козацкого и московского. И так от Переясловля ходили до Ржищева и там узяли приступом замочок и людей усіх вистинали; и оттуля до Корсуня, и Корсунь узяли, але Яненко з своїми утікл,— и Мошну , Драбовку, Черкаси, Жаботин, и тих людей зогнали на Задніпря, попустошивши тіе міста . Того ж року сейм волній отправовался в Литві в Гронді , на ко торій папіж прислал легата от боку своего, жеби конечне король и Річ посполитая розорвали згоду с турчином и приняли згоду з цар ским величеством и усе християнство, жеби заодно давали отпор поганину турчинові, и своего кошту обіцуючи дати на войско. А царское величество през своїх послов Бутурлина боярина и Чадаева околничого сумми прислал два милліони на войско и задля докончання згоди ° , що обіцовали ляхи с своїми войсками допо мога™ . Навесну зараз его царское величество висилает сили великіе до Киева, тоест князя Михайла Черкаского, а при нему бояре ве ликіе: Петр Василиевич Шереметов и брат Шереметов, боярин Миславскій , князь Урусов, князь Хованскій, князь Долгорукій. 1 3 8

1 3 9

1 4

1в

У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Козельського: немає «такій». Т а м ж е : немає цього слова. У вид. Бодянського: «сплюндровати». Т а м ж е : «холодно». У сп. Козельського і в вид. Бодянського: «пан гетман». Т а м ж е: «Козаков». ' У всіх інших списках: «Иржищева». У сп. Козельського: «а оттоля ходили», у сп. Судієнка: «а отътуль К о р с у н узяли». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Судієнка: «Мошни». У сп. Судієнка: останні три слова пропущено. У сп. Судієнка: «вальній», у сп. Козельського і в вид. Бодянського: «важни». У вид. Б о д я н с ь к о г о : «Кгродні», у сп. Судієнка: «Городні». У вид. Бодянського: «поганови». Т а м ж е : «допомогти», у сп. Козельського: «домогти», у сп. Судієнка: «домагати». Т а м ж е : додано «свої». У сп. Козельського і в вид. Бодянського: «Милославский». 2

1 0

1 1

1 2

1 3

1 4

1 6

1 4 1

Алексеевич \ Змиев, царских приказов голова Шепелев . И тіе усі войска, которих было на по два крот сто тисячей, с козацким войском стояли коло Киева и вал копали коло монастрей, и жад них подездов не отправовали нікуда через усе літо . А войска ту рецкіе за пороги ходили и там, ниже Запорожя и Січи, город ков два змуровали над Дніпром з обох сторон, а козаки запорозскіе з Січи уступили у луги с кошовим Іваном Сірком , с которим на знесеня тих городков москва с козаками піхотними ходила. Того ж року ніякиесь бунти на Москві встали были противко его царского величества от бояр нікоторих и столников, але тое за раз ускромлено и многих потрачено. Началником был ніякийсь Коропков, которого страчено с помочниками ведлуг заслуги їх . Того ж року на Днепрі под Кіевом мост на байдах уроблено широкій, же у три лаві йти могли вози, а тое роблено коштом цар ским задля переходу войск, которіе войска стояли до Рождества пресвятої Богородици. Але на отході войск епод Кіева татаре, подпавши, учинили немалую шкоду, бо козаков и москви немало порубали и живо побрали, которіе при конех зоставали за Либедю, также и коней много барзо заняли. Которіе уцілости увойшли, бо жадной погоні за ними не било и язика не узяли, хто тую шкоду учинил под так великим войском. 1 4 2

1 4 3

1 4 4

1 4 6

РОКУ 1680 На початку того року вийшол хан з ордами немалими под сло боди московскіе и стал коло Мерли, и барзо великую шкоду учи нил в слободах московских, мильна тридцять попустошил, аж и поза Білагородом, и вернулся вш'лости, бо ніхто за ним не ходил. Того ж року навесні татаре коло Києва шкоди великіе почи нили на пренесеніе мощей святого Николая и на святую Тройцу В том же року суша и горачость слонца великая была, от ко торой повисихали води и трави посхли, с которой сухоти робацтво умножилось, и позедавши капусти та боб, горохи, коноплі повиедали и гречку, з ниви на ниву стадом ходили. Того ж року юля 7 Новгородок Сіверскій увесь вігоріл. Того ж року войска великіе его царского величества вийшли и стягалися под Путивлем у Білих Берегов, над которими старшим 8

1 0

У вид. Б о д я н с ь к о г о : «Алексій», правильно — Юрій Олексійович Долгорукий. Т а м ж е : «нижей». Т а м ж е : «городка два», у сп. Козельського: далі «змурували». У вид. Б о д я н с ь к о г о : цього слова немає. Оповідання про б у н т и в Москві, про б у д у в а н н я моста через Д н і п р о , про татарський напад п і д Києвом вміщено тільки в сп. Іскрицького та Судієнка. У сп. Судієнка: «байдаках». У с і інші оповідання за цей р і к , за винятком розповіді про двох німецьких пророків, зустрічаються тільки в сп. Іскрицького та Судієнка. У сп. Судієнка: «рубацтво». Т а м ж е : «повіїдали». Т а м ж е : цього слова немає. 2

1 0

был боярин Голіцин, под которого послушенством зоставал и князь Ромодановскій. И там стоячи, ожидали на відомосте, ежели турки міли бити под Клевом \ жеби противко оних тягнути. А войска ко зацкіе в домах зоставали, тилко полк Стародубовскій війшол ку Десні, а гетман з старшиною до боярина под Путивля ходили, совітуючи собі о ділех воєнних. И в том року войска в Киев не ходили московскіе и козацкіе, бо жадних войск неприятелских не било. А як літо, так и осень сухая была, же болота повигорівали, и води в них не было. Того ж літа Лохвиця, Золотоноша и инних міст немало вигоріло. А на Запорожю кошовій Іван Сірко, ватаг силній, помер. Того ж року турки коммиссію, албо границю розездили, але не учинили слушного постановленя о границі, которую до сейму ляхи отложили, на чом спор стал. Тоей же осени турки, не чекаючи сейму лядского, учинили границю по Стрипу ріку, але и за рікою Стріпою, которая граничит, місто Чортов и Терембовля и инніе под себе подвернули *, и копци, слупи мідяніе поставили. На концу того року на Рождество лядское, 15 декабра, на небі уночі комета великая явилась, тоест от захода слонца з малой звізди столп страшне великій, ясній, которій до полнеба досягал, а в той ясности през три ночи тривал, а напотом на многіе ночи по заході слонца являлся, тилко не так юже світел стоял. Тоей зими около Киева и под Остр татаре часто докучали и людей в полон брали. Того ж року в Німцех якіесь пророки два явились, которіе до покули людей напоминали и о Римі, же мает запастися як Содома, и о инших річах . 2

РОКУ 1681 7

О Воскресенії Христовом посел его царского величества, прознваемій Тяпкин, повернул от турецкого монарха , с которим и татарскій посел в килкадесять коней ишол до его царского вели чества, бо турецкій монарха злецил ханові кримскому зачинати зго ду чинити з его царским величеством. О которой так трактовавши 8

У сп. Судієнка: «подійти мгли под Кіев». Т а м ж е : «Путивель». Т а м ж е : «Стрипму». Т а м же: «повернули». ' Т а м ж е : «через». Ці короткі повідомлення про д в о х німецьких пророків під 1683 р. вміщено т а к о ж у сп. Судієнка, сп. Третякова, у вид. Б о д я н с ь к о г о . Очевидно, під цим роком о п о в і д а н н я про двох пророків мало бути вміщене і в с п . Козельського, бо тут залишено місце. Велике оповідання про цих двох пророків написав Самійло Величко. У сп. Козельського і Третякова (вид. Бодянського): немає «о Воскресенії Христовом». У сп. Козельського і в вид. Бодянського: «монархи». Т а м ж е : немає «чинити». 2

з оним Тяпкиним у Криму и постановивши, якую дань мает давати его царское величество турчинові през руки ханскіе , и на том иоприсягши в Криму, и до его царского величества поехали о потвержденія тоей згоди . Того ж року его царское величество монастир Свинскій под Брянском привернул до монастира Печерского киевского, и черци киевскіе заехали; а прошлого року монастир Трубецкій тому ж монастиреві Печерскому отдано, спровадивши оттоль чернцов мо сковских. Того ж року юня 21 гром запалив церков великую у Стародубі Рождества Пречистої Богородици и уся згоріла. Того ж року августа 9, перед світом, земля тряслася с понеділка на вовторок. 1 4 в

РОКУ 1682 Місяця мая * государ цар московскій и всея Россії Феодор Алексіевич помер с жалем усего християнства в молодих літах, которій великую любов до нашого народу міл, бо и набоженства на Москві нашим напівом ло церквах и по монастирах отправовати приказал, и одежу московскую отмінено, але понашому носити позволил. А на его місце обрано царем брата его молодшого Петра Алексіевича у молодих літех у девяти; наступил на панство місяця мая 6 дня, которому бояре присягли, и стрелци московскіе не хотіли прися гати задля того, же старшій брат зоставал у літ осминадцяти , ца ревич Іоан Алексіевич з першой жони, и того стрелци хотіли царем . Що видячи покревніе царици Наталії, матки цара Петра, почали старатися, жеби як уморити старшого царевича Іоанна, и до того прийшло было, же почали били думати брати царици Наталії рожонії, которих прозивано Наришкини. Що постерегли молодая ца рица небожчика цара Феодора и царевни, на стрелцов крикнули, що стрелци, припавши, оборонили и тих Наришкиних, дядков царских, 5

1 0

У вид. Бодянського: «потверженіе», у сп. Козельського: «потверждене». Дальші оповідання за цей рік — про Свинський і Трубецький монастирі, про п о ж е ж у в церкві м. Стародуба, про землетрус — зустрічаються лише в сп. Іскри цького та Судієнка. Правильна назва монастиря «Трубчевський Чолнський». У сп. С у д і є н к а : «В місяці маї». У вид. Б о д я н с ь к о г о : «Федор». За вимовою XVII — XVIII ст. — «Теодор». У сп. К о з е л ь с ь к о г о і Третякова (вид. Б о д я н с ь к о г о ) : немає «девяти на ступил на панство». ' Т а м ж е : «семнадцяти літ». У сп. Судієнка далі таке: «за якіе ї х стрелцов бунти ї х и протчіїх вншъпрописанного царя Федора Алексіевича приличных смерти, по многих д о п р о с а х и расиросах трачено». Після цього мовиться про Д у к у : «Того ж року господарь волоскііі» і т. д . Отже, оповідання про події в Москві 1682 р. вміщено лише у вид. Б о д я н с ь к о г о (за сп. Третякова) і в сп. Іскрицького та Козельського. У вид. Бодянського і в сп. Козельського: «матки царя Петра Алексіевича, с т а р а т и с я , жеби як уморити». У всіх інших списках: «душити». У вид. Бодянського і в сп. Козельського: «постерегши». 2

1 0

1 1

побили, а инних давали на спитку — хто причиною был смерти небожчика цара Феодора. Чого допитались, же оному дано трутизну за поводом мачехи его, царици Наталії, которая о здоровя їх ста ралася, намовивши доктора царского, перехриста, а то для того, жеби син оной царевич Петр наймолодшій осїл царство. Которую то царицу насилу сам цар молодій Петр, яко матку свою, отпросил у стрелцов, же не стратили, а народ оной увесь вигубили срокго, на штуки рубаючи, а отца царичина там же, отпросивши, у чернъци постригли и в монастир Соловецкій отослали. И так великіе бунти повстали на Москві от стрелцов на сенаторов всіх , обравши царем Іоанна Алексіевича того ж часу, жеби оба царами были: Іоан, яко старшій, и Петр яко молодшій; и так два цари на Москві стало, и обоїм присягали на послушенство. И так стрилци, вивідуючи, хто незичливим был цару Іоанну, то тих брали и тиранско забивали, з ґанков от палацов царских кидали на дол ; а тут на копії брали, и на площади на штуки рубаючи и на копії винесши и псом кидаю чи. С которих найзначнійших персон сенаторов з пятдесят помор довано, и царевича Касимовского чвертовано, Долгорукого к н я з я з сином, князя Ромодановского с сином, которіе вожами славними бы ли у войсках московских и инних многих. Также стрелци подавали чолобитную на своїх полковников, голов, сотников, же їх работами обтяжают, плату їм належитую собі берут. По которой чолобитной многих полковников, голов, сотников московских стрелці своїх помор довали, позабивали, а з добр їх, що было задержано, плати, нагорода стрелцом была. И не тилко тих голов, полковни к о в , що на Москві зоставали, т а к с р о д з е мордовано, але и кото ріе и в городах украшских были в Києві, в Чернігові и инних, то по челобитной стрелецкой зискивано и мордовано, на Москву привезши, и сродзе трачено, задаваючи муки великіе , также и тих многих, що боярами и думними дяками над приказами зоставали 1

1 0

У вид. Бодянського: «о здоровю». Т а м ж е : «жеб». ' Т а м же: «род». У сп. Козельського і в вид. Бодянського: «царицина». У сп. Козельського: «черници», у вид. Бодянського: «черчци». Т а м ж е : «своїх». ' У вид. Бодянського: «тирански». У вид. Бодянського і в сп. Козельського: немає «Ганков». У вид. Бодянського: «народ». Т а м ж е і в сп. Козельського: немає «и на копії винесши и...» У вид. Бодянського: «назнатш'йших», у сп. Козельського: «назначивших». Т а м ж е : додано «князя Юря». Т а м ж е : «належачую». Останні рядки у сп. Козельського і в вид. Бодянського передані з пропу сками: «що било у д е р ж а н о и не тилко тих трох полковников...» У сп. Козельського і в вид. Бодянського: «строкго». У вид. Бодянського: «були». " Т а м ж е і в сп. Козельського: «то по челобитю стрелцов зискивано и задаючи муки великие, і трачено на Москві». 2

1 0

1 1

1 2

1 3

1 4

1 6

на Москві, витрачено за нечинне слушной справедливости. Сродзе великая тривога на усіх жителей московских была от стрелцов, якої ніколи не бивало, а то знати, же гнів божій. А звлаща тих бояр губили, хто причиною смерти небожчика цара был, бо визнал док тор перехрист, которого призвано *, за чиєю радою отруєно, з чого царицу и патриярху поволано . Того ж року господар волоскій, зогнавши волости немеровскіе и усіх побожан, будовал собі двор у Цекийновці , на сем боці Дніст ра, на мешканя, и у Немерові от себе наказного гетманом зоставует. И от того часу особливій господар стал над Україною, почавши от Дністра до самого Дніпра, а у Волохах иній господар над воло хами, бо на Україні дано свободу от турчина, уволняючи от дани до якого часу, жеби ся люде до своего наворочали українніе. А По доли особливе привернено до Камянця Подолского, и тіе городи па ша камянецкій справовал и по городах свою старшину турецкую з войсками поставил, якото: в Бару, в Межибожу и инних, юже до тих господар Дука справи не міл. Вишменнованніе бунти, яко ся вишшей наменило, того ж року в самой столици щодалій гору брали, тоест от стрелцов, которіе юже не стрелцами називалися, але надворного піхотою царскою. А напотом умисл свой засадили, хотячи усіх бояр вигубити, тилко собі маючи у великой чести князя Андрія Івановича Хованского, которій уже усіх на столици справовал, и при нему завше килка сот стрелцов зоставало неотступно. И хтось зичливій царей остерегл, же юже и о царство промишляют. И царіе виехали з столици на свої царскіе фолварки з матками и сестрами, и час немалій меш кали у Воздвиженском, ведле Троецкого монастира, где стрелцов килко, пришовши до їх царских величеств, оповідали раду князя Хованского злую, же скоро би царіе повернули на столицу, то оних потратити, а сина князя Хованского царем наставити. О чом їх цар скіе величества увідомившися, по килко крот посилали по князя Хо ванского, которій на царскіе писма не ехал, аж боярин князь Ли ков ездил по него, и на слова его поехал до їх царских величеств до Воздвиженского, и там оному з сином голови поутинано обом Хо ванским, и войска великіе скуплено под Троецкій монастир на зне сення оных стрелцов своеволних, которих у столици сорок пять тисяч было, и сами собою справовали, нікого не слухаючи. Бо и скарбници с порохами и кулями и всяким оружем в моц свою взяли 2

У сп. Козельського і в вид. Бодянського: «нечинене». Т а м же: «та ж тривога великая» ' Т а м ж е: «в Москві». Т а м ж е : «пробовано». Т а м ж е : «познано». Д а л ь ш і оповідання за цей рік зустрічаються тіль ки в сп. Іскрицького, Оудієнка і в російському перекладі. У сп. С у д і є н к а : «Цениловці». ' Т а м ж е : немає «гору». Правильно «з маткою», тому що тоді жила тільки мати Петра І. 2

и бунти противко усіх сенаторов и против їх царских величеств [чинили] ; поневаж оним зразу допущено своеволі, где юже жад ного полковника, ані сотника з старших не міли над собою; бо ко торих не вигубили, то поутікали до боку їх царских величеств. Где уся Москва у великой тривозі от оних била и як на яких не приятелей чужостороних, усей землі войска купилися до царского боку и промисл о оной своеволі чинили. Же видячи стрелци, же своего предводителя, тоест князя Хованского утратили, мусіли ся упокорити їх царским величеством,— вислали с промежку себе сот дві стрелцов, просячи о милосердіе, сами плахи и сокіри на себе принесли. Которих до ласки своей царской їх царское величество приняли, и пославши, у оних усю казну военную отобрали и город, и їх без оружя учинили. И так їх царское величество по многом вре мени уехали в Москву місяця..., где уехавши , не без карности было предводителем тих бунтов: одних на горлі, а инних силкою карано, а остатку не позволено при оружю зоставати, опроч тих, которіе на варті зоставали. А бояре и слуги боярскіе неотступно з оружем ходили, осторожними будучи от тих бунтов, и оних стрелцов при назираню по городах розослано так в українніе , як в московскіе. И так тіе бунти ускромились великіе на Москві. 1

РОКУ 1683 * 4

Сталося розерване згоди королю полскому з турчином — зараз по отправленю сейму войска полскіе казано збирати. А турчин, подобно, того не знаючи, скупивши сили великіе, пойшол на цесар а християнского и, переправивши Дунай, опановал усю землю Вен герскую, которая оному поддалася наперед доброволне. А то взгля дом того, же за подущеніем езуїтов хотіл їх от віри лютерской от вернута, чого они не хотячи терпіти нарушеня своей віри, турчину поддалися. И так вейзир з войсками своїми подступил под город столечній цесарскій Відно, где цесар давши бой и не могучи ви долати силам великим турецким, в городі Видні з а м к н у л с я , и там город приказавши своїм гетманом, уступил в вишіе панства задля скупленя войска. Где през цілое літо у великом облеженю зоставал, которіе облеженці просили короля полского Яна Собеского о поратованя, которій стоял на граници своей за Краковом, которій, видячи так великую налогу от бісурман християном, якнайскорій войска збирал так кварцяніе, як и посполитое рушеня, и затягаючи по усей землі своей и по Україні — зараз плату давано. И так барзо великіе войска скупил, и Бога узявши на помощ, пойшол против войск турецких. О чом довідавшись, турчин Відно казал моцно до147

У сп. Іскрицького: цього слова немає, його взято із сп. Судієнка. У сп. Судієнка: «отъехавши». Т а м ж е : «українскіе». У вид. Бодянського: «розорванне». * У сп. Козельського немає опису подій за 1683 — 1686 pp. 2

ставати, а сам з войсками иними против короля полского пойшол. легце себі тіе войска важачи. Але оного фортуна омилила: бо що учинил был засадку войск своїх піхоти тисячей четиридесять, усе тое знесено от короля полского, аж и сам везир не видержал з своїми войсками, але за помощію божіею и тіе розбити стали, же у малой купі мусіл утікати, оставивши армати, намети — усе, що при собі міли. А и тіе войска, що города Видня доставали, побити, ледво що утекло: незліччоное множество бісурман пропало. Где и сам король, в городі Видні побувавши и искупившися з инними ксіонженти християнскими, з войсками великими пойшли наздогон за везиром, не даючи оному отпочинку. Которая потреба была септеврія 13 по рускому календару . И знову у Дуная, у мостов, міли потребу и там турков збили, которіе великим гуртом на мост по йшли, с которими и мости на Дунаї обломилися, где знову много погинуло от меча и потонуло, которіе жолнірове, мости направив ши, за турками пойшли, где по килка крот турков громили. Усіх потреб по чотири крот * валечних было, и на всіх потребах турки шванковали , и городов много турецких попустошили и куды хотіли войска полскіе [ходили и } пустошили у килканадцять миль от Цариграда. И в тих потребах пашей много погинуло и живих жолніре побрали, которіе у Лвові в вязенню зоставали, и господар волоскій Дука. Того ж року у Полскій землі восени, по Святом Семионі , около Ярославля, знову овощ и ягоди в полях породилися, которих, влас не, як серед літа, обфитость великая била. 1

1 4 8

РОКУ 1684 7

На початку року в Немерові, зобравшись люд посполитий, козаками менуючися, бо межи ними и козаки били, а над ними старший от короля данний Куницкий, которий гетманом меновалъся, и починивши усіх городов столечних полковников, назвавши, у которих полковники зостают, и с тим войском пойшол на Рашков у Волоскую землю албо у Білогородскнй повіт ку Тегині. И там посад спалил, тилко замок зостал, инніе волости попустошил, и много би шкоди починил, але орда, вийшовши с. ханским сином, оним не допустила, з которими козаками войну учинила. И с той 8

У сп. Судієнка: «мусіли». ' Т а м ж е і в вид. Бодянського: «бусурмана». ' Т а м же: просто «сентября 13 дня». * Починається третя рука. У вид. Судієнка: ктурков». Ц е слово взято із сп. С у д і є н к а і з вид. Бодянського. " Т а м ж е : «Симеоні». Т а м ж е : «В началі року 1684». Т а м ж е : немає «которий». • Т а м ж е: «во всіх городіх столечних полковников и скупивши 4

войско».

войни Куницкий з немного Козаков утік, розуміючи, же тое вой ско не оборонится от орди. Але козаком орда не могла [нічого] учи нити,— вщ'лости вернулися и оного Куницкого своего старшого убили и наставили межи собою старшим Могилу, козака з Запорожа, которий з ними в Немерові зоставал, називаючися гетма ном, и свою залогу коло Камянця держал и по инних городах, ви гнавши турков. Того ж року, зараз навесні, турки провадили живность до Ка мянця, против которих козаки з Немирова виходили, хотячи оним заборонити тоей дороги. Але ошукались, бо орда, на них напавши, сот пять вистинали и тое в Камянец впровадила, і много шкоди по чинила в тих волостях, которие знову в послушенстві королевском зоставали. Того ж року знову затяги велікие в Полщи и по украших городіх: даванно гроши, сукна, абы человік,— а то противко тур ком, — и посполитіе рушеніе, где много тиснулося и Задніпра много утікало , любо їм того забороняли. Того ж року велечної войни не било, бо турчин з великими потугами не виходил, тилко под Будиням коло Дунаю цесар християнский войска турецкіе погромил килка паш и из с Текелем вен герским міл потребу и в Венграх. А король полский з войсками своїми стоял под КамянцемПодолским, маючи в обложеню, але сами болшую трудность міли от турков с Камянця и хороб великих, а найболше от бігунки , с кото рой много войска полского и литовского и прускуго вимерло. Восе ни, прийшовши хан з ордами под Камянец, войска полскіе отогнал, которіе с трудностю отходили за ордами, же оним трудность чинили. Волоская земля того року барзо спустошена, же мало кого в ней зостало, от ляхов, Козаков и татар. Того року дорожнета великая била в Полщи и у Литві, бо не било урожаю на збожже. Того ж року за відомом їх царских величеств гетман запорож ский Іван Самойлович росказал по самий Сож ріку усі села отехати, от Гомля, аж по самое Рославле, и привернули до Стародуба, от ля хов отнявши, и свої залоги постановил полковник стародубовский. 1

1 4 9

РОКУ 1685 6

Хан кримский вийшол з ордами и сам стал коло Рашкова на Кучмани, и великіе шкоди починил по волости по Волиню, Подолю, загонами навесні; а солтани з ордами пойшли верх Дунаю ку ту рецким войском, жебы ся скупити. А Волоская земля пуста стала 1

Ц е слово взято із сп. Судієнка і вид. Бодянського У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «из Задш'пра утеком». Т а м ж е : «якого». ' Т а м ж е : д о д а н о «получили». У вид. Бодянського: «пойшол». 2

от войск полских и татарских и козацких, которіе по королю зо ставали. Того ж року турецкіе войска сили великіе вийшли противко цесара християнского ку Відню, чинячи тісность велику; але цесар, скупивши войска, божіею помощію тіе войска турецкіе знесл на голову и армат боліє пяти сот побрав, и в державу панства турец кого з своїми войсками за Дунай увойшовши, пустошил, як хотіл. Того ж року на Білом мору визера турецкого громили венетове и франки, где отсюль великая тісность туркам била. А войска полскіе стояли на пасах от Камянця тое літо, а и гетман Яблоновский и кавалер ходили у Венгерскую землю и там до килка зам ков — Буду и новіє замки Стригон, Решин отняли у турчина и своїх людей осадили и назад отступили на Буковину, где оних турецкое войско осадило з ордами великими межи Прутом и Дністром, що к ним з великою шкодою войска и усего табору прийшло, и заледво вийшли. А орда оним зфольговавши, на Волинь пойшла загонами, где много людей побрали, подобно, за позволеніем гетмана корон ного: бо безпечно орда ходила, а жолніре нігде оних не громили. А королю не позволили сенатарове до войска йти , и за тим порадку у войска їх не било, и войско погинуло. Того ж року син гетманский Семион померл, юня 7, наСошествіе святого Духа, в літех молодих, але розуму старого, четвертогс року своего полковництва стародубовского. Того ж року Гедеона, князя Четвертеиского, єпископа луцкого, на метрополію киевскую обрано. 1

1 Б 0

РОКУ 1686 * На початку того ж року, по Богоявленії, тот метрополит Четвертенский, приехавши з Москви, поехал з Батурина до святой Софиї до Кіева. 1

У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. С у д і є н к а : «ходил у В е н г е р с к у ю землю з вой сками». Т а м ж е : «порядку». ' Т а м ж е : «Семеон». Т а м ж е : «митрополію». * У сп. Судієнка і в вид. Бодянського всі події за цей рік передані в іншому порядку і послідовності, не так д о к л а д н о , як у сп. Іскрицького. Наведемо текст л і т о п и с у за сп. Судієнка: «В началі року 1686. Тот митрополит Четвертенскій прііхавши з Москвы, поехал з Б а т у р и н а в Кіев до святой Софії. П о Богоявленії стала згода ї х царских величеств з королем польским вічистая и з а д л я того розорвали з г о д у з турчином и татарми, хотячи с ними войну міти, допомогаючи королеві и Річи посполитой, при какой згоді и отъданно во лость т у ю , що коло С о ж а ріки, козаки были з а е х а л и д о полку Стародубовского , знову д о Литви, чіе и б у л о . А король польскій Ян Собескій присягу выконал в Яворі при послах его царского величества при Б о р и с у Петровичу Шереметьеву с товарищи его на вічную згоду з ї х царским величеством на том, ю ж Смоленска и Кіева и сегобочной У к р а ї н и не упоминатися вічними часи, учинивши границю с л у ш н у ю , що и цесар подътвердил за изволеніем папіжским ж е б и заодно на 2

1 5 1

Того ж року стала згода їх царских величеств з королем полским вічистая, и задля того розорвали згоду з турчином и татарми, хотячи з ними войну міти, допомагаючи королеві и Річи посполитой. Того ж року сніг великий випал по святом Георгії и килка день лежал, але збожу нічого не шкодил. Того ж року червяки чорніє, а зростом як гусениця, были мно жество и коноплям и инному зіллю барзо шкодили, але збожу нічого не вредили. И так стадами ходили по дорозі и в город, в брами, и из города стадами йшли на огороди, не боячись дожчов, хочай літо мокрое било. Того ж року орда барзо шкоди много начинила поза Дніпром, по самий город Клев: людей побрали, порубали купцов коломийцов. На той же вишписанной згоді з послами королевскими отдано волость тую коло Сожа ріки знову до Литви, чіе било, що били ко заки заехали до полку Стародубовского. Того ж року король полский Ян Третий зобрал войско великое и, зоставивши залогу коло Камянця Подолского, сам ходил з вой сками у Волоскую землю до Дуная. Великой войни не міл з турками, бо турки міл и войну с цесарем на Білом морі и с иншими, где тур ков бито. А тут коло короля орда немалая з сином ханскими доку чала. И так на зиму король з войсками своїми повернул у свою землю; а хан сам стоял з войсками у своей землі, сподіваючися вой ска литовского и козацкого на Крим. Задля того, же король полскій присяги на згоду царскому величеству не виконал, любо то и задор с татарами учинили, и войска московскіе стали за порогами, нижей Січи, з Косоговим, которіе там зимовали . Того ж року король полский Ян Собеский присягу виконал в Яворові при послах его царского величества, при Борису Пет ровичу Шереметову с товарищи его на вічную згоду з їх царским величеством на том, же юж Смоленска и Киева и сегобочной Укра п и не упоминатися вічними часи, учинивши границю слушную, що цесар подтвердил за изволеніем папіжским, жеби заодно на турки г

152

турки и татар войну поднесли, оставивши з г о д у . Н а що ї х царское величество поднялися своїми войсками на Крим иты и Крим сносити п о с п о л у , и козаки с ними йти мают. Т о г о ж р о к у орда б а р з о много шкоды начинила поза Д н і п р о м по самый город Кіев, л ю д е й побрали, п о р у б а л и купцов коломінцов. И тогда король польскій Ян Третій з о б р а л войско великое, и зоставивши на логу коло Камянця П о д о л ь с к о г о , сам ходил з войсками у В о л о с к у ю з е м л ю д о Д у ная, великой войны не иміл з т у р к а м и , бо турки міли войну с цесаром на Б і л о м морі и ис иншими, где турков быто. А тут, коло к о р о л я , орда немалая з сыном хан ским д о к у ч а л а . И так на зиму король з войсками у своей землі, сподіваючися вой ска литовского и козацкого на Крим. Того ж р о к у с н і г великій випал по святом Георгії и килка день л е ж а л , але з б о ж у нічого не шкодил. Того ж року червяки чорніє а ростом як гусеница были множество, коноплям и иному з і л л ю б а р з о ш к о д и л и , але з б о ж у нічого не вреди ли. И так стадами ходили по д о р о з і и в городы, в брами и из городов стадами на огороды, не боячись д о ж ч о в , хочай л і т о и мокрое было». Ц е оповідання зустрічається л и ш е в сп. Іскрицького. 1

и татар войну поднесли, оставивши згоду, на що їх царское вели чество поднялися своїми войсками на Крим йти и Крим зносити, посполу и козаки с ними йти мают. РОКУ 1687 * 1

На початку войска великіе їх царских величеств зо всей Мо скви и панств приналежних до нас рушили в городи українскіе, московскіе еще зимою з арматами, над которими старшими били Василий Галіцин князь и боярин, а другий Шеїн, и до весни три вали, стягаючись в слободах московских коло Сум, Криги, Котелви и инних. И гетману запорожскому указ царский бил , жебы на войну готови били на Крим йти, где и Козаков приболшало з посполства. О святом Георгії, зараз навесну, гетман Іван Самойлович вийшол з Батурина з арматами, розославши по всіх полках, жеби виходили, універсали. А сам гетман на Гадячое ишол ку Полтаві, и за ним усі войска козацкіе, переправивши Ворскло, ку Орелі , ку Самарі, где, мости поробивши на тих ріках, переправлялось войско козацкое, за которими и московскіе войска барзо велікіе наступили з боярином Василіем Василіевичом Галіцином и при нем бояре: Шеїнов , Долгорукий, Змиев и инніе незличоние войска Самар переправили, где спор стал з гетманом, же мости попаленно на Самарі по переході козацком. От Самари пойшовши, стали у Острой Могили, на річці Татарці, межи Плесами Великими. Оттоль пойшовши, ночовали, перейшовши Вороную, а оттоль у вер шину Осокоровской , где Терги от моря притягли річки, оттоль на Волную, где Кримка річка притягла от Конской, а оттоль у вер шини Московки Сухой, а оттоль йшли межи Кобилячкою и межи Литовскою на вершину Камянки, а оттоль до Конской, а оттоль на п і с к и Великого Лугу, где мечет пустий стоїт, и там Янчул річка, и т а м Торскіе піски , недалеко от Січи; и оттоль не йдучи далій, назад повернули з войском зверху Великих Лугов против Кочогор, 2

1 6 3

1 1

* 3 1687 p. знову п р о д о в ж у є т ь с я список Козельського. У сп. Судієнка і в вид. Б о д я н с ь к о г о : «В начал/ року 1687», у сп. Козель ського: немає «на початку». Т а м ж е: «к царству», в сп. Козельського: «неї». У сп. Судієнка і в вид. Б о д я н с ь к о г о : «Самойловичу». У в с і х інших списках: немає «бил». У сп. Козельського: послідовно «Гадячее» і «Гадячое». У вид. Б о д я н с ь к о г о : помилково «к Орлі», у сп. Козельського: «и У р л и . У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Судієнка: немає імені Голіцина. Т а м ж е : «Шеїн». У сп. Козельського: ще й «Маслов». У вид. Б о д я н с ь к о г о : «Осокорованой». Т а м ж е і в сп. Судієнка: «Москвы». Т а м ж е : «а отътоль д о Конской д а на піски». Т а м ж е : «где». У сп. К о з е л ь с ь к о г о : «и там пасіки». 1

1 0

1 1

1 2

1 8

1 4

при тивлища татарского ноч же йшли коло Дніпра. И там от Великого Лугу вислал гетман сина своего Григорія на той бок Дніпра, до Січи, з войсками перебранними, з войском великим, и москви на килкадесять тисяч, над которими старшим ходил околничий Неплюев и Косогов, повернувши войска назад. И як прийшли на Кичету , и там старшина козацкая — обозний, асаул, и пи сар войсковий и иние преложоніе , видячи непорядок гетманский у войску и кривди козацкіе, же великіе драчи и утисненія арендами, написали челобитную до їх царских величеств, виписавши усі крив ди свої и людскіе и зневагу, якую міли от синов гетманских, кото рих постановлял полковниками, и подали боярину Василію Василиевичу Галіцину, просячи позволенія переміняти гетмана, кото рую зараз принявши, боярин с которим гонцем послал на Москву до їх царских величеств. На которую челобитную прийшол указ от їх царских величеств и войско застал на Коломаці, где боярин стар шині ознаймил козацкой, и нарадившися з собою, оточили сторо жею доброю гетмана наноч. А на світанню, прийшовши старшина козацкая до церкви, и узяли гетмана , з безчестіем ударивши, и от дали москві. И зараз сторожа московская, усадивши на простіє ко леса московскіе, а сина гетманского Якова на коницю худую охляп без сідла, и провадили до московского табору до боярина, и там узяли за сторожу кріпкую. И того ж часу в раді козаком указ їх царских величеств читано и позволено иншого гетмана собі обби рати , а поколя гетмана наставлят, увесь порядок войсковий пору чено обозному войсковому Василію Борковскому. Где почалися бунти у войску на старших, але зараз тое москва ускромила, а нікоторіе от войска оторвалися в городи своеволею, многіе двори пограбовали, арендаров и иних людей значних и приятелей гетмана бувшого, которих напотом имано, вішано, стинано и мордовано, яко злочинцов. И так того часу скончалося гетманство Івана Самой ловича поповича и синов его, которий на у р а д і гетманства роков пятнадцять зоставал и місяц. Той же попович зразу барзо покорним и до людей ласкавим бил, але як юж розбогатіл, барзо гордий стал не тилко на Козаков, але и на стан духовний. Прийшовши до него, старшина козацкая мусіли стояти, ніхто не сиділ, и до двора жеби не йшол з жадною пали2

1 5 4

1 0

У вид. Б о д я н с ь к о г о і в с п . Судієнка: «юже». У сп. Козельського: «против селища татарского. И там от В е л и к о г о Л у г у » . Т а м же: «Грицка». Т а м ж е : «переложеніе», в с п . К о з е л ь с ь к о г о : «приложене». У сп. Судієнка і в вид. Б о д я н с ь к о г о : «драти». У сп. Козельського: «боярину князю». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Козельського: «о позволене перемінити». У вид. Б о д я н с ь к о г о : «скорым гонцем», в сп. Козельського: «скорим пос

ланцем». s

1 0

1 1

1 2

У с п . Козельського: д о д а н о «з церкви». Т а м ж е : замість слів «москві. И зараз» «москалям, где». В інших списках: «обірати». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в с п . С у д і є н к а : «уряді».

цею; также и духовенство священници, хочай би який значний, мусіл стояти непокритою головою. А у церкві нігди не йшол дари брати, але священик до него ношовал, также и сини его чинили; и ежели гдеколвек виездил, любо на поліованя, жеби нігди свя щеника не побачил, то собі за нещастя міл. А будучи сам поповичом, из великою помпою ездил, без карети и за місто не поехал, ані сам, ані синове его, и у войску усе в кареті — так великую пиху міли, которая в жадном сенатору не живет. А здирства вшелякими способами вимишляли так сам гетман, як и синове его, зостаючи пол ковниками: аренди, стаціе великіе, затяговал людей кормленіем,— барзо на людей трудность великая била от великих вимислов — не могл насититися скарбами. И щось противко монархов наших московских хотіл почати, бо и в поході с тими великими войсками на Крим незичловость его постережена, же не йшол просто на Крим, але по степах блудил, и повідают, же з умислу казал степ палити своїм зичливим, жеби тим отмовитися, же не можна до Криму йти задля конского корму. Также и прошлой войни за своею незичловостю Чигирин утратил и людей воених много запропастил, ко торих мало жаловал, а то для того, жебы его панство с синами ши рилося, которіе не полковниками, але панами називалися, о жад ной юж переміні панства своего не мишляючи,— а то надію маючи на люд грошовий затяговий и на велікіе скарби зобраніе; бо юж козака собі городового так посполитих, яко и значних, нізащо ва жили и в двори не пускали, маючи у дворах своїх на килко місьцах сторожу сердюцкую, которим плачовали роковий юригелт . А священик и в килка дний не могл ся до двора упросити, хочай якая пилная потреба. Ово згола усіх людей нізащо міли, не помишляючи на подлость своего рожаю, же Господь Бог тим барзо ображен бывает, хто в пиху подносится. И за тое скарани зостали, же перше от чести всякой отдалени и, як якіе злочинці, з безчестіем на Москву голо попроважено, а напотом от жон розлучени, а мает ности и скарби, которіе многіе били, усе отобрано, в которих місто великое убозство, вмісто роскоши — срогая неволя, вмісто карет дорогих и возников — простий возок, теліжка московская с под водником, вмісто слуг нарядних — сторожа стрелцов, вмісто му зики позитивов — плач щодений и нареканя на свое глупъство пи хи , вмісто усіх роскошей панских — вічная неволя. На том скончилося гетманство поповичово 25 июля, в суботу . х

10 562

У сп. Козельського: «даток». У в и д . Б о д я н с ь к о г о і в сп. Судієнка: «рода, юже». Т а м ж е : «великой», у сп. Козельського: «всякої остали отставлени». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Судієнка: немає «и возников». У вид. Бодянського: «парадных». Т а м ж е : «позитивоз», у сп. Козельського: «пузитов». У сп. Козельського: «и нарекане за пиху». Т а м ж е : немає «в с у б о т р , а є «23» (правильно). 145

Того ж року, місяця юля... дня старшина козацкая, видячи, же в небитности гетмана своеволя по городах почалася розширяти , просили боярина Галіцина, жеби войску позволил волними голоса ми обрати собі гетмана, нащо позволил боярин раді бити. И так у раді войско, которое на тот час било, настановило гетманом бив шого асаулу войскового Івана М а з е п у , роду шляхетского, повіту Білоцерковского, старожитной шляхти українской и у вой ску значной, нащо и боярин зезволил и до їх царских величеств по слал . И так новопоставлений гетман, постановивши порядок у вой ску, розослал по усей Україні, жеби тую свояволю унимали, а тих бунтовщиков унимали , а ежели кому якая кривда от кого ест, жебы правом доходили, а сами своїх кривд не мстилися, там же поста новили, жеби юже аренд не било на Україні на горілку, ані на жадний напиток, опроч инъдукти. Того ж часу новобраний гетман Іван Мазепа послал своїх посланцов за пороги до Січи и до того войска, которое там зоставало з Григорієм гетманенъком, и до околничого Неплюева, ознаймуючи о переміні гетмана и незичливости его противку їх царских вели честв и войску запорожскому, и о постановленію нового гетмана, даючи знати войску, жеби якая замішанина не била у войску от Григорія гетманенка, и жеби оного до вязеня взято и їх совітников: Полуботка Леонтія, полковника переясловского, и Ярему, пол ковника ніжинского, и Лазара Горленка, полковника прилуцкого (сего убито), и инних, которих знаючи. Нащо войско так запорож ское, зостаючое в Січи, як тое городовое, що там послано било, по зволило, и Григория гетманенка взяли за сторожу московскую и Полуботка, отдавши околничому Неплюеву, которих проважено до гетмана, а от гетмана до боярина Галіцина, а оттоль на Москву безчестно на телізці московской послі карет коштовних, отобравши усі скарби и коні, що иликолвек м і л и . А с тоею відомосте и по Я к о в а гетманенка посилано Леонтія Черняка полтавского, Івана Ракушку Романовского, сотника мглинского с товариством, и мос калей чотири человіка. И по припроваженю Григорія войско того ж часу роспущено по домах козацкое, а московское в слободах стало 2

155

У сп. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Судієнка: «в і ю л і місяці», у сп. Козельсько «того ж часу і ю л я старшина». У в с і х інших списках: « р о з т и р а т и » . У вид. Б о д я н с ь к о г о : немає «бившого». У сп. Козельського: «украеной». У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «послан». У сп. К о з е л ь с ь к о г о : «имали», в вид. Бодянського: «карали». У сп. Судієнка і в вид. Б о д я н с ь к о г о : «также». Т а м ж е : «новообранний». У сп. К о з е л ь с ь к о г о : «кого». Д а л ь ш і рядки відсутні в сп. Третякова (вид. Б о д я н с ь к о г о ) і в сп. С у д і є н ка, після фрази: «що иликолвек міли» б е з п о с е р е д н ь о йде: «а войско того ж часу р о с п у щ е н о по домах» і т. д . У сп. К о з е л ь с ь к о г о : «Григория». го:

1 0

1 1

и близкіе по городах розойшлися \ бо великая нужа у москов ском войску била: на килкадесят тисяч вимерли, як уступали с поль кримских, многих хорих живих у ями загребали . Того ж року татаре барзо великіе шкоди коло Киева починили, коло самого города под замком людей побрали, постинали и усе літо не давали отпочинку, же з города за Либедь трудно било ви йти,— не дбаючи на тое, що наши войска на Крим пойшли, и наші в Криму не бавили. А они, поганці, не тилко за Кіевом тот бок спу стошили , але и на сем боку Дніпра немало по селах людей в не волю побрали и иних постинали. Повернувши войска їх царских величеств назад, бившого гет мана Івана поповича повезено на Сибір з меншим сином Яцком водою Окою в судні, в далніе городи на вічноемешканя . А стар шого сина Григорія взял з собою околничий до города Сівска, и там по многих спитках голову оттяли, рубаючи разов три задля болшой муки, и так безчестно загребено без похорону, бо не дано и свя щеника, жеби его висповідати. А маетности їх усіх трох, гетманскую и синов его, переписано било до скарбу царского , а напотом веле но срібро, шати , чого незличоная річ была, жеби тое на потреби войсковіе обернено било, усе тое зостало в Батурині. А жона бив шого гетмана отослана до Седнева на мешканя убого, а приятели їх в безчестю зостали и в ненависти от людей. 3

6 в

1 B e

РОКУ 1688 9

Войску казано готоватися на Запорожже под городки Ослам городок и Казикермен и липи и байдаки на борошно за пороги про вадити; и тоей же зими усі полки повиходили и стояли по городах українних напоготові. Але орди, почувши о поготовости войска, на Україну не вхо дили, тилко на том боку Дніпра, на Волиню, шкоди починили за неосторожностію войск коронних. А войско московское, не йдучи под городки, але прийшовши до ріки Самари, город уробили над рікою Самарю и там при 1 0

У вид. Б о д я н с ь к о г о : «близкое по городах розійшлося». У сп. К о з е л ь с ь к о г о : «нужда». Т а м ж е : «ховали». Оповідання про наскок татар під Київ і на лівий берег Д н і п р а немає в сп. К о з е л ь с ь к о г о , тут розповідь б е з п о с е р е д н ь о перехо дить д о викладу д о л і Самойловича: «Повернувши войска». У вид. Б о д я н с ь к о г о : «опустошили». - У сп. К о з е л ь с ь к о г о : як правило, «мешкане», «позволене», «потвержене», «полеване», «нечинене», «спустошене», «замісте» і под. і Т а м ж е д о к л а д н і ш е : «а напотом вернено и отдано новопоставленому гетману, так гроші, с р і б р о , шати» і т. д . У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. С у д і є н к а : «одержено». Т а м ж е : «готовитися». У всіх інших списках: «українских». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в с п . Судієнка: «Самарою». 2

1 0

1 1

147

вшеляких запасах людом московским осадили военим немалим комоним и пішим, а войска козацкіе и московскіе назад поверну ли з старшиною своєю. Того ж року, августа 12, саранча великая б и л а так, же усе войско укрила, и отвернули понад Дніпром вниз, и 13 августа знову от городов била, а от Донця знову великая саранча на войско наступила, и усе войско укрила и пошла у татарскіе поля . Того ж року войска короніе стояли около Камянця Подолского и там міли потребу з ордою білагородскою и корогви утратили. А цесарскіе войска барзо турецкое войско погромили и городов немало побрали знатних: Белград, сербскую столицю, з иншими городами поза Дунаєм, и Соленик и иніе городи. Того ж року ходило войско козацкое по росказаню гетманском под Очаков и посад узяли, випалили и людей вистинали, тилко замок зостал вцілости. Того ж року господар мултянский здался цесареві християнскому и татар барзо побил у своей земли. 1

187

РОКУ 1689 Зараз противко весни, у великий пост, притягли войска великіе з Москви з боярином Василіем Василіевичом Голіцином и иними бояри : Шеїном, Долгоруким, Змиевим, Шереметовим и инними войсками. С которими и гетман войска запорожского Иван Мазепа вийшол шостой неделі, в пост великий перед Воскресеніем Христо вим , со всіми полками городовими и охочими, и потягли ку Са марі. И там знявшися з войсками їх царских величеств, перепра вивши Самар, потягли, простуючи ку Перекопу мимо Січ, не займаючи 7

У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Судієнка: «комонником», у с п . К о з е л ь с ь к о г о «войском немалим комонним». Т а м же: «оттоль назад повернули». У сп. Козельського: додано «и шкоди многие починила». П і с л я пропуску далі в сп. К о з е л ь с ь к о г о вміщено звістку про п о х і д козацького війська під Оча ків такого змісту, як і в сп. Іскрицького. У вид. Б о д я н с ь к о г о : «и отвернула». Д а л і в вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. С у д і є н к а п о р я д о к викладу подій трохи інший. П і с л я розповіді про с а р а н у б е з п о с е р е д н ь о йде: «И тогда ж войско ко зацкое х о д и л о , по р о с к а з а н н ю гетьманском под Очаков и посад у з я л и , выпалили, и людей выстинали, тилько замок зостал в цілости. Т о г о ж р о к у войско коронное с т о я л о о к о л о Камянця Подольского, и так міли потребу з о р д о ю б і л а г о р о д с к о ю , що и корогвы утратили. А цесарскіе войска б а р з о т у р е ц к і е войска погромили и городов немало побрали знатних: Б е л у р а д , с е р б с к у ю с т о л и ц ю з иншими городами поза Д у н а е м , и Соленик и иніе городы.Також игосподарь мултянский з д а л с я цесареві и татар б а р з о побил у своей землі» У вид' Б о д я н с ь к о г о : «що и». У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: немає імені і по-батькові Голіцина. Т а м ж е : «боярами». Т а м ж е : «Шереметом и многими». Т а м ж е : «и гетьман Мазепа». Т а м ж е : немає Воскресеніем Христовим». 2

1 0

1 1

турецких городков на Днепрі; которіе войска орда зостріла у миль дванадцять на Гайшинах, за которими йшли з боков докучаючи. Оттоль, о т Гайшина, за миль дві споткали солтанов два, оттоля йшли до Чорной Могили , где ночовали, и оттоль пошовши, хан сам споткал у двох милях от Чорной Могили, там била потреба великая, и там убито сина ханского и сина бейского перекопского; а оттоль, отвернувши от полку Стародубовского иПрилуцкого орда и скочив ши на полк Сумский и Охтирский, там шкоду великую учинили, и там ночовали и рушили ку Коланчаку. Знову хан споткал вой ско з ордами и около войска обехал и труп своего сина и иних по брал, йдучи коло войска, вішался, которого з армат бито моцно . И стали на Каланчаку, и хан пойшол до Перекопу *; из Каланчаку, переночовавши, на Троицу под Перекоп прийшли с полудня, и там переночовавши, хан вислал на згоду. И не достаючи Пе рекопу, хочай войско охочо било до приступу, але боярин назад рушил з войсками, з нареканем усего войска, и простовали ку Днепру; которим білагородская орда зразу докучала по сторонах, хапаючи найбарзій московских людей. И прийшовши до Самари го рода, тяжшіе москва армати позоставляла, а войско по городах роспущено, и гетман до Батурина прийшол зараз по святом Петр/; але войско барзо замитилося, барзо хоровали, и коні барзо нужни по приходили, и многіе с козаков померли, и коні попропадали ,— а то усе з безводя замитилися. Того ж часу, неділь дві тилко випочинувши, по указу їх царских величеств гетман Іван Мазепа на Москву пойшол с полковниками ніжинским, черніговским, миргородским и гадяцким, маючи з со бою козаков с пятсот . Где прийшовши, застал на Москві замішанину, щось противного противко великого государя царя Петра Алексіевича, але наших гетмана с козаками ласкаве принято и от пущено, здаровавши от їх царских величеств. А войска наши козац кіе стояли коло Днепра на залозі от татар до повороту гетманского, аж до святой Покрови. 1

1 5 8

У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «а от». У сп. К о з е л ь с ь к о г о : правильно «Долини». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. Судієнка: «гді переночовавши». ' Т а м ж е : «и там знову». ' Т а м ж е : «обьіхал». • У сп. К о з е л ь с ь к о г о : «мочно». * Там же: далі «і вислал на з г о д у ; і войско не д о с т а в а л и Пере копу — назад р у ш и л и . Того ж часу гетман по у к а з у ї х величеств ездил на Моск ву з полковниками н і ж и н с к и м , черніговским, миргородским и гадяцким. Т о г о ж часу на Москві б о я р значних потрачено: Г а л і ц и н а , Н е п л ю е в а и инних немало, что от П е р е к о п у п о ш л и , не достаючи, а кошту царского било немало». Звідси і д о кінця л і т о п и с у в сп. Козельського подаються короткі згадки про п о д і ї , які наводя ться у п р и м і т к а х п і д в і д п о в і д н и м роком. У вид. Бодянського: «выйшол», у сп. Судієнка: «війшов». У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: немає «и многіе с козаков померли, и коні попропадали». Т а м ж е : немає «Іван». 2

Перша сторінка списку Козельського.

Того ж часу за бунти на Москві бояр значних потрачено: Галі цина, Щогловитого *, Неплюева и иних немало казнено , — и за тот поход, же, Перекопу не достаючи, вернулися, там много людей потративши и кошту царского немало . 18в

РОКУ 1690 * 3

В Самарі, новом містечку, барзо мор великий , же усе вимерло и воєвода зараз навесні *, от которого и по инших містах появился мор. Того ж року метрополит кіевский Гедеон Четвертенский помер, а на его місце обрано ВарламаЯсинского , архимандриту кіевопечерского, перед Святою Троицею на том тижню, которий на Москву поехал по благословеніе. Того ж року великая саранча била на Україні и коло Стародуба на Сівери; прийшла августа 9 и туда наворочала на краї литовскіе, але у Литву не йшла, зостала по Полісю коло Сожа; а тая, що йшла на Кіев, то пойшла в Полщу ку Шліонску и поза Дністром, и там на Волиню, коло Гродня и Берестя Литовского; а инная тут на Україні, коло Ніжина й Чернігова и на Сівери коло Стародуба за зимовала. А барзо йшла широка и московских краев займала поза Свинском и Комарицкую волость зопсовала, збоже и усю ярину потравила, и жита, которіе застала непожатіе, усе поела, и так учинила дорожнету у збожжу : жито стало осмачка по золотих три и овес в той же цені, которого и мало било у Сівери, але з Ук раїни доставали. И от того смроду саранчі коні х о р і л и и издихали и всякое бидло, бо с травою и саранчу пожирали, же и мясо їх смерділо саранчею,— и кури и гуси. Того ж року, септеврия 14, на Воздвиженіе честного креста, у Стародубі запален двор нікоторого москвитина, з которого и цер ков барзо коштовная святого Николая згоріла и звониця звонами коштовними и дворов немало: а церков била уся маліованая и желізом білим покрита. 5

У с п . Судієнка: «Шакволитого», у вид. Б о д я н с ь к о г о : «Шакволитового». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. С у д і є н к а інший п о р я д о к слів: «а то за тот по х о д , ж е П е р е к о п у не достаючи, потративши кошту царского немало, вернулись, и людей немало потративши». * П і д цим роком у сп. К о з е л ь с ь к о г о п о д а н о таке: «Року 1690. Гедеон метро полит киевский Четвертенский помер, а на его містцу о б р а н о В а р л а м а Я с и н с к о г о , архимандрита П е ч е р с к о г о . Того ж р о к у великая саранча била на В к р а ї н і . Т о г о ж р о к у х о д и л о войско п о д Очаков». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. С у д і є н к а : д о д а н о «был». Т а м же: помилково «Десні». У сп. Козельського і Судієнка: переважно «митрополит». У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «Варлаама Асинского». Т а м ж е : «Брестя». Т а м ж е : «збожю». Т а м же: «жито стала осьмачка». Т а м ж е : «хоровали». 8

1 0

Того ж року до городка Самари козаки на залогу чергою пол ками ходили по чверти року а московское войско з воєводами зо став ало. Того ж року наше войско ходило под Очаков и посад спалили и много шкоди татарам починили. 2

РОКУ 1691 * Война срогая била у земли Венгерской войск цесарских с туре цким, в которой войні Господь Бог помогл войску цесарскому, же турецкое войско знесенно дощенту, над которим войском цесарс ким старшим бил ксіонже Дебадент енерал, а над турецким — вейзир и Текель венгерский. А тая война была под Баланкерем, не далеко Варадина; по которой поражцї цесар заехал землю Венгер скую и Мултанскую, и до Волох свою залогу поставил в Сочаві, на той войні и самого вейзира убито, и войско турецкое знесено. А король полский з своїми войсками пойшол бил зниматися з вой сками цесарскими, але, не дойшовши, от гор вернулся, бо зима над ходила. И так о святой Покрові сніги великіе напали , заставши войска короніе [в поході ], барзо шкоду великую на конех понесли, бо мор на коней всчался , и так виздихали, же войско ош'шало, наветь и карети и вози скарбніе королевскіе волами мусіли про вадити в Полщу. Залоги свої король поставил в Сочаві, у Сороці, и у Лямци; але постарому у Ясах господар от турчина зоставал. Любо так великое звітяжство цесар одержал, однак же отміна вели кая стала, бо войска цесарскіе, стоячи у Білграді, свояволю ве ликую чинити почали над жонами ' тамошних жителей, чого они не терпячи, знову войска турецкіе подвели и поддали везирові Білград, где войска цесарского немало згинуло, и земля Сербская при турчину зоставала по самий Будин . 8

1 в 0

РОКУ 1692 ** 8

Зараз зимою узяв відомость гетман запорожский Іван Мазепа, же орди великіе мают наміреня на Задніпря, противко которих вийшол з войсками и стал у Переясловлю. И так орди кримскіе з солтаном и білагородскіе зближили ко Днепру, и, подпавши на сей 1

У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «города». Т а м же: «четверти». * З а цей рік у сп. К о з е л ь с ь к о г о немає ж о д н и х оповідань. У сп. Судієнка і в вид. Б о д я н с ь к о г о : «помагал». Т а м ж е : «випали». В з я т о і з вид. Б о д я н с ь к о г о і сп. С у д і є н к а . У вид. Бодянського: «вщался». Там же і в сп. Судієнка: «жонками». ** П і д цим роком у с п . К о з е л ь с ь к о г о вміщено таке: « Р о к у 1692. Гетман Іван Мазепа ходил з войском зимою д о П е р е я с л о в л я против о р д и . Т о г о ж р о к у Петрик з к а н ц е л я р і ї у ш о л на З а п о р о ж е , а одтоль д о хана в Крим». У сп. Судієнка: немає «Іван». 2

бок Дніпра, коло Домонтова и коло Бубнова, села пограбовали. Увідомившися, же войска коло Дніпра стоят и гетман сам, отвер нули з своїми потугами назад, за которими ходил за Дніпр асаул Гамалія з войском, и не нагнавши, назад повернул, бо орди у свою землю повернули. И того ж часу виправил гетман часть своего вой ска городового и компанії на добрих конех, которіе, злучившися с полковником Семеном Палієм , ходили и міли йти под Тягиню, але стала великая росквась, ріки почали роспускати; еднак же пойшли, переправивши Бог, под Очаков, где Очаков увесь спалили и вистинали и, набравши здобичи, назад вернулись, але мало що з собою припровадили за великим бездорожем и своїх коней надтратили, тилко язика килкадесят припровадили, и розділившись на двое, Палій своїх послал до короля, а наше войско до їх царских величеств. Того ж року з енералной войсковой канцелярії канцелярист Петрик уйшол на З а п о р о ж е , а з Запорожа до хана в Крим и почал хана поднимати на Украшу на старшину украшскую, до которого и запорожці пристали, чому хан и орди барзо ради и вийшли в поля, сподіваючися до себе з України войска прихиленія. И ви йшовши он, Петрик , з ордами под Самар город, посад спалил и Ки тай город до себе привернул и Царичанку, и купа немалая до оного зобралась з розних городов. Против которого гетман Іван Мазепа войско скупил з московским войском и передом послал полки: Миргородцкий,Прилуцкий,ГадяцкийиЛубенский з иншими войсками, а сам под Полтавою стал с табором. И оная орда с тим Петриком уступила назад под Крим, не даючи бою жадного, а гетман под Лохвицю уступил з войсками своїми, а потом по указу їх царских величеств роспущено войско по домах. 2

1 6 1

1в2

РОКУ 1693 * 8

На початку того року зимою орди вийшли з сином ханским * и Петрик з ними, хотячи на Украшу ити. О которих увідомившися от запорожцов, гетман Мазепа, и зобравши войска, против них ру шил до Гадяча, а орди юже коло Полтави зоставали. Которіе узявши відомость о войсках, за гетманом наступуючих, назад уступили у свою землю, але шкоду учинили коло Полтави и у слободах московских. И так гетман, наступаючи, жадной битви с оними не міл, уступил назад з войсками своїми; а турецкое войско того прош лого літа великую шкоду отнесло от цесара християнского. 9

У сп. Т а м Т а м Т а м У сп. ' Т а м ' Т а м * У сп. У сп. Т а м 2

Судієнка і в вид. Бодянського: немає «коло». же: «Паліею». ж е : помилково «генералами». ж е : «хан б а р з о рад». Судієнка: послідовно «війшли», ввійшовши». же: немає «он, Петрик». ж е : немає «Іван» К о з е л ь с ь к о г о п і д цим роком оповідань немає. Судієнка: «В началі року 1693». же і в вид. Б о д я н с ь к о г о : «починили».

РОКУ 1694 * О масляници вийшовши, орди великіе шкоди починили по се лах коло Переясловля, от Иржищева и Стаек села повибирали за несправою полковника переясловского молодого, же войска на ши задержал, не пустивши ку Переясловлю, жалуючи сіна задля коней, которим то бідним людем помочи не дали компанії, ні сердю ки, которіе стояли коло Дніпра, плату беручи и хліб у людей. Того ж року посла великого татарского, которий зоставал на Москві роков три, отпущено у свою землю з честю на Батурин. Того ж року войско ходило полку Киевского и Переясловского и компанії под Очаков, и спустошили Очаков увесь и посаду, и кил ка корогвей войска турецкого збили наголову и корогви побрали, и ясиру сот на три живцем пригнали до Батурина, над которими бил старший Палій, и его войска ходили ; а хан ходил цесару своему на помоч, бо турецкіе войска збити зостали. Того ж року гетман Іван Мазепа посилал войско немалое, над которими старшим ходил полковник черніговский Яков Лизогуб, з которим войска било болей тисячи двадцяти , которіе били за Дністром на Буджаку, и села попустошили, и много ясиру набрали и иной здобичи, и вцілости повернули, бо орди при турецком войску били противко цесара християнского . А запорожское вой ско ходили под Перекоп и там над Білим морем вежу виняли и ар мат штук осм узяли и иніе річи и ясиру, и всі вцілости повернули до коша, любо и міли в отході потребу з солтаном Нурадин, которий нічого не вскурал. 1

1 в 4

РОКУ 1695** Наше войско стало усе зимою коло Днепра в нових городках и по старих городах , где орда, узявши язика под Кропивною, 7

* П і д цим роком у сп. К о з е л ь с ь к о г о вміщено таке: «Року 1694. З и м о ю вихо дили орди з сином ханским и Петрик з ними под Полтаву, а почувши гетмана М а з е п у , что з войском противу идет, повернулися в свою землю». Ц і розповіді с л і д віднести д о 1693 p., коли справді в і д б у л и с я згадані події. У сп. Судієнка і в вид. Б о д я н с ь к о г о : «неисправкою». Т а м же: «полков». * Т а м ж е : немає «Іван». ' Т а м ж е : «двадцяти тысячь». ' Т а м ж е : цього слова немає. * У літопису Граб'янки і в праці О. Р і г е л ь м а н а : «Гниле море». ** П і д цим роком у сп. К о з е л ь с ь к о г о вміщено таке: « Р о к у 1695. Орди великие под Переяславлем били, и порабовавши села, назад о т в е р н у л и . Т о г о ж р о к у Оча ков спустошили полк К и е в с к и й , П е р е я с л о в с к и й з компанією. Т о г о ж р о к у гет ман Мазепа послал полковника черніговского Л и з о г у б а на Б о ж а к (тобто Б у д ж а к ) з войском болей тисячей двадцати. Т о г о ж року его царское величество Петр Алексіевич п о д О з о в х о д и л , а гетман Мазепа п о д Казикермен». Т у т зведені докупи події д в о х р о к і в , перші чотири замітки с л і д віднести д о 1694 p., о с т а н н і — до 1695 р. У праці Рігельмана: «городках». 1

же войско в готовое™ зостает, отвернувши у державу королевскую, великіе шкоди починили. А навесні вийшовши около Лвова и саміе предмістя лвовскіе вистинали по самую браму, и войска коронного поразили, заледво гетман Яблоновский отборонился, а волости попустошили. Того ж року, навесну, повеліл его царское величество Петр Алек сеевич ити войною под Азов и гетманові Івану Мазепі под городки Казикермен, що и зараз вийшли и царского величества боярин Бо рис Петрович Шереметов, и у Переволочной тие войска переправи лись на тот бок Днепра о святом пророку Ілії, и пойшли под городъки войска великіе. Того ж року солтан з ордою білагородскою, зайшовши у Поліси несподівано, слободи попустошил и Хвастов опалив по самий го род , що било коней, бидла — усе позабирали. А войско з Палієм не било скуплено, и по станції много їх пропало, и жадного от пору не дали татаром , полковник Палій пішо ухопилея у го родок, а напотим з солтаном розмовлял и хліба и напою оним вивозил, один другого даруючи. Місяця іюля стали наши войска под Казикерменом и ото чили войска шанцями армата около муров, и подкоп один учинили, которіе вал вирвали. Там же великіе граната в город пускали, которіе барзо великую трудность чинили турком, в городі зостаючим. Чого не могли витривати турки — почали просити у згоду, и тот город отдали, але и самих побрано в неволю и розобрали часть москва и часть гетман межи свої войска. Также и другіе городки: Ослам городок и Тавань учинили, и усі, що там били, в козацких руках зостали . И в той потребі полковник миргородский, Да нило Апостол (которий послі и гетманом бил) знатную паче протчиїх показивал храбрость. И того ж часу Казикермен розвалили войска доґрунту, а в других городках войска козацкие стали за росказаніем гетмана запорожского Івана Мазепи, а тое стало іюля 31 . Того ж року вийшли войска великіе его царского величества конніе и ш'шие под Азов, и сам его царское величество Петр Алексіевич високою своею царскою особою водою, суднами, з войсками 1

1 8 5

1 0

1 в 6

1 1

1 2

* ' 8

' 10

1 2

У вид. Т а м Т а м Там Там Т а м Т а м Т а м Т а м Т а м Т а м Т а м Т а м

Б о д я н с ь к о г о і в сп. Судієнка: «по». ж е : «переправлялись». ж е : «под ті городки пойшли». же: «Полісся». же: «городок». ж е : «одного». ж е : залишено місце для позначення дня. ж е : «Казикермином». ж е: «а самых». ж е : немає «городок». ж е : немає «Данило». ж е : немає « з а п о р о ж с к о г о Івана». ж е: не позначено час.

великими, Доном рікою подъступил под Азов, город турецкий, и оного доставал, около попустошил. Тилко ж самого города не до стали, около которого усе літо стояли, и зоставивши войско по близу Азова свої, его царское величество на зиму повернуть на Москву изволил *. РОКУ 1696* На початку того року, зараз по Рождестві Христовом, вийшли орди великіе: кримскіе, чаркаскіе и білагородскіе и, скупившися, доставали Китайгородка, и не достали. О которих силах татарских увідомившися гетман наш запорожский Іван Мазепа , не допу скаючи далій оним неприятелем распростиратися и пустошити України, скупивши войска свої, вийшол противко них на Прилуку, на Лохвицу да на Гадячое *. О котором поході гетманском увідо мившися, орда назад повернули от Говтви, жадного городка не винявши, тилко в тих краях села попустошили . А гетман с войсками своїми назад повернул, пославши за ними полковника прилуцкого Дмитра Лазаренка и Івана Романовского з войсками , которіе в поля за ними вийшли, але їм орда жадного отвороту не чинила, которіе вцілости назад повернули . 2

1 6 7

У в и д . Б о д я н с ь к о г о і сп. С у д і є н к а : «а на з и м у изоставивши войска свої поблизу Азова, е г о ц а р с к о е величество повернуть на М о с к в у изволил». * У сп. К о з е л ь с ь к о г о за цей р і к вміщено таке: «Року 1696. В о й с к а е г о цар с к о г о величества коние и ш'шие х о д и л и п о д О з о в , а сам е г о ц а р с к о е величество водою Д о н о м рекою подступил». (Цю вістку с л і д віднести д о 1695 р о к у ) . У сп. Судієнка і в вид. Б о д я н с ь к о г о : «гетьман Мазепа». Т а м ж е : «распространитися». Т а м ж е : «війшол противно оних к Гадячому». Т а м же: «пустошили». Т . м ж е : « і яко». ' Т а м же: немає «которіе». У сп. Судієнка і в вид. Б о д я н с ь к о г о д а л і вміщено о п о в і д а н н я п р о від правлення д о Москви п о л о н е н и х , з а х о п л е н и х козаками п і д Казикерменом в ми нулому році, чого немає у сп. Іскрицького. П і с л я цього розповідається п р о п о х і д царських і козацьких військ під А з о в і здобуття цього міста. В и к л а д ц и х подій у с п . Судієнка істотно в і д р і з н я є т ь с я , зокрема щодо мови і о п и с у д е т а л е й , від сп. Іскрицького. Оповідання п р о взяття А з о в а у сп. Судієнка д у ж е нагадує опис ц и х п о д і й , вміщених у «Короткому описі М а л о р о с і ї » , хоч в останньому ці п о д і ї викладаються д о к л а д н і ш е . Щ о б наочно п о к а з а т и , як пізніші перепису вачі л і т о п и с у Самовидця доповнювали його текст запозиченнями із р і з н и х д ж е р е л , наведемо текст л і т о п и с у за с п . Судієнка: «Тогда ж , по отшествії татар, М а з е п а всіх казикерменских турков чрез пол ковников: Михайла Бороховича гадяцкого д а Ивана Мировича переяславского, да Константія Мокіевича кіевского послал в Москву, которіе великую милость и жалованье от царского величества получивши, и в домы отпущенны. И того ж року по смерти царского величества государя царя Иоана Алексіевича, виправился повторно п о д А з о в е г о ц а р с к о е величество государь Петр Алексіевичь, с множайшими войсками и воєнними силами и запасами с т р о й н о , куда повеліл и малороссінскаго войска 25 ООО скупить, которое тот час гетьман Мазепа виправив, опред і л и в над ними комендира черніговского полковника Якова Л и з о г у б а и с ним 2

Того ж року его царского величества сили великіе двигнулись под Азов землею и водою, и сам вийшол зимою; и прислал указ свой царский до гетмана запорожского Івана Мазепи, жеби войска козацкого слал туда ж тисячей двадцять пять . Що на росказанія его царского величества послал полковников: черш'говского Якова Лизогуба, прилуцкого Дмитра Лазаренка, лубенского Леона Свічку, гадяцкого Бороховича и компанію и сердюков, жеби било сполна тисячей двадцять пять; которіе в поході том от орди міли перепону, але добрий отпор дали орді, и притягнули под Азов до его царского величества. Над которими козаками наказним гет маном Яков Лизогуб, полковник черніговский, а полковники — прилуцкий Дмитро Лазаренко Горленко, лубенский Свічка а гадяцкий Борохович. Где войска стояли его царского величества под Азовом, достаючи города и маючи потребу з войсками турецкими на морі, не допускаючи турков до Азова, которих на воді побили. И так юля 19 за позволеніем [божіїм] узяли город Азов, а най1 6 8

полковников: г а д я ц к о г о М и х а й л а Б о р о х о в и ч а , п р и л у ц к о г о Д м и т р і я Горленка и л у б е н с к о г о Л е о н т і я Свічку, компанії федков и с е р д ю ц к і й К о ж у х о в с к о г о пол ка, которіе т у д а в Петров пост п р и с п і ш и в ш і е , поставленны за А з о в о м , вниз Д р н у , от моря и К у б а н с к о й о р д и , и отняли тім к о м м у н і к а ц і ю полевым татарам с азов скими сидільцами в с о в і т а х и в п о с и л к а х з а п а с о в . А его величество став судном на у с т ю Д о н у , не пустил к А з о в у т у р к о в , кораблями пришедших з моря. Что видя татаре, всіма силами нападали на к о з а ц к і й о б о з , ж е л а я хотя на конях взять турков з с у д е н ї х д о А з о в а д л я помочи, но не могли того д о к а з а т ь . Н а п о с л і д о к ж е , что турки азовскії, водою ночю п р о е з д я , давали о с е б і знать о р д і , а орда с поля туркам корабельним, и того козаки д о с м о т р и в ш и с я , с т р а ж над р і к о ю у т в е р д и л и . Однак когда и з города т у р к и випором и з поля орда на козацкій о б о з шкодливо напа дать с т а л и , тогда к о з а к и , німецких подъкопов и штурмов не д о ж и д а я с ь , сами дер з н о в е н н о ю о х о т о ю чрез вал а з о в с к і й с турками великій бой въщинили, і ц і л і й день в огні страшном на непріятеля в а л я ч и с я , п р и с л у г у свою г о с у д а р ю явили там, з о р у ж я палячи н е п о х и б н о и с копійми на стіньї с к а ч у ч и , — не только турков стріль б о ю , но и зручь ламали и убывали, хоругвы ї х хватали, и канатами водними за па л і г р а д с к і е з а к и д а я , з валу оные ворочали и в город д і р у учинили; но и на д і р у т у ю одни д р у г и х в город ж е у в а л и т и с я т и с н у л и и з а о х о ч а л и . А так т у р к и , не мо гучи Козаков о р у ж е м отъбити, мішками з п о р о х о м , п р и п р а в л я я огонь, за стіни кидали и козаков о ж и г а л и , потом ров г л у б о к і й в городі б л и з ш т у р м у ископали на у п а д козакам. Н о ні мішки, ни ров не помогли туркам. К о з а к и б о , когда туре цкій б л я к а в з 17 дня іюля подъкопали и, одного ночью доставши, четири армати там и протчего възяли, тогда турки, рано увідавши сіє, т а к ъ ж е и тое, что они ж смиліе собираются в великіе партії и, не щадя с е б е , силно нападать на г о р о д начинают, пред очима его царского величества, дня 18 іюля з а м а х а л и шапками, и хоругва ми наклонивши, стали на мир възивать и милости у государя просить, что и полу чили. И в 19 числі, в неділю, азовцы б о я р и н у и воєводі А л е к с і ю Семеновичу Шеїну, при г о с у д а р і там бывшом, город с аммуниціею и со всім отъдали; сами ж е з же нами и дітьми отпущены с в о б о д н о на низ Д о н о м д о Кагамлика в 18 б о я р а х . И тогда ж , дабы козаки азовцов не чепали, данно с казны монаршей на 25 ООО радових 25 ООО р у б л е й , а на старшину п о л к о в у ю и сотников и на знатнійшее товари ство по 15 червонцов, гетьмана ж е н а к а з н о г о с полковниками особливо жалованно. А на той час гетьман Мазепа стоял на Коломаку» і т. д . — п о д і б н е і з сп. Іскрицько го. Р і з н и ц я між цим уривком із тексту Судієнка і «Коротким описом М а л о р о с і ї » незначна (за винятком числа козацького війська: 17 000 і 25 000). Щ о д о остан ньої приписки у сп. Судієнка — про платню козакам під А з о в о м , — то цей е п і з о д відсутній у короткому описі Малоросії. Д ж е р е л о його невідоме.

болше за отвагою Козаков, которіе сами охоту узявши, отважившися, опановали вежу, которая усего города боронила, и из тоей вежі козаки разили турков в городі, же не могли себе боронити, которіе мусіли просити о милосердие и здали город; тилко тое собі упросили у его царского величества, жеби оним волно у свою землю пойти. На що его царское величество зезволил, отобравши город зо всім запасом, строенніем градским, и оних турков обложенцев казал забрати у будари на килкадесят суден и отвезти за море Азов ское, у турецкую землю . И город Азов его царское величество своїми людми осадил, и що зготованного през войну, зараз на правляти росказал и церкви будовати; а козацкое войско, ударовавши, отпустил з честю и подякованям гетманові до городов. А на тот час гетман Іван Мазепа стоял на Коломаку з боярином Шереметом, з силою білагородскою, противко хана и орди кримской, которіе там же стояли в полях, тилко ж до нашего войска не зближались, сподіваючись наших войск ку собі, бо міл певного язика наших Козаков, которих подезд человіка полтораста розгромил и побрал и самого вожа Фляку з Полтави. Поворочаючи его царское величество от Азова, прислал указ, жеби гетман в малой купі до его царского величества ехал, переймуючи в дорозі. Що зараз поехал гетман и застал его царское величество в Рибном, и там поклон свой отдал, где ласкавого цара на себе и на усе войско [иміл и ], такая великая милость его царского величества била, же изволил своею битностію у господі у гетмана гуляти и обідати и през цалий день гетманові Івану Мазепі з собою сидіти, напотом з ласкою отпустил на Україну, а сам его царское величество на Москву повернул. Того ж року король полский Ян Собеский помер, и ляхи межи собою турбацію великую міли, не хотячи королем сина Собеского, змерлого короля, и и з собою жолніре билися. 1 6 9

РОКУ 1697 * в

На Москві з бояр Іван Соковник, Александр Цыслер , Пушкин, козак донский, стрелець, стрименніе, совіт собі учинивши, жеби конечне его царское величество Петра Алексіевича убити, и на тое юже наготовалися. Що о той їх злой раді стрелец вивідавшися, в той же раді будучи, обявил его царскому величеству. Которих за7

Певно, «зопсованного». В з я т о із сп. С у д і є н к а і вид. Б о д я н с ь к о г о . Т а м ж е : немає «Івану». Т а м ж е: «и из великою милостію». ' Т а м же: «межи». * У сп. К о з е л ь с ь к о г о за цей рік немає ж о д н о г о рядка. У сп. Іскрицького було: «Алекса Цкидерев», потім закреслено; у сп. С у д і єнка і в вид. Б о д я н с ь к о г о : «Иван Сокол ни к, Алекса Цкидерев». ' Т а м же: «стременные сов/т нечестивый». 2

раз побрано, не даючи той їх злой раді до совершенія прийти, и на очной ставці сами доброволне призналися, за що карность под няли: голови їх поутинано и на полях на мурованом столпі повішано на лобном місті, и трупов їх не дано ховати — там же лежали, над которими сторожа била, що ся діяло на другой неделі святого великого поста. Того ж року указ его царского величества судна готовати на море, що тоей же зими много суден морских наготовано так московских, як и козацких, которіе готовани коло Десни ріки, у лісах Бранских и Трубецких, и усюда униз Десни, и на двор гетманский . Того ж року, навесні, по Воскресенії Христовом, тие судна мо сковскіе рушили вперед з людем его царского величества московс ким, над которими посланий Неплюев, также и вапно в суднах на будуваня города Казикермена, що у турков отнято. И козацкіе судна з борошном и из людем военим Десною рікою у Дніпр рушили. И сам гетман Мазепа, скупивши усі полки, ишол на Україну на Коломак, и там свокупившися з боярином Долгоруким, йшли на Самар и ку Дніпру, ку Кодакові. И так войска, перебравши, часть оставили на заставі, при полковнику миргородском Даніїлу Апо столу, на сем боку Дніпра от татар, которіе в поготовости зоста вали ° . А сам гетман с иншими полками , переправивши Дніпр у Кодака, униз Дніпра пойшол; а судна тіе морскіе переправляли пороги, що с трудностію великою їм било и из шкодою, бо судна великие на спад води прийшли. Где зараз войска турецкіе пішо и конно и хан з ордами притягнули и піхоту турецкую у Аслан го родок упровадили, бо козаки запорожскіе оний покинули били. И там с тих вежей з армат на Шинґерей городок докучали барзо козакам и до Тавані, а з другой сторони от Казикермена о р д а білагородская, и г д е Козаков сот на дві комоника погромили. И так там трудность немалая нашему войску била, бо щочас войско ту рецкое прибувало полем и водою, сили великіе, узявши відомость, же гетман з войсками прибил на фундованя тих городков и москва з ним посполу на осаженіе тих городков людми военими. Що 1

1 7

У сп. Судієнка: «постинано», у вид. Б о д я н с ь к о г о : «поутинанно». Ц е о п о в і д а н н я в сп. Судієнка і у вид. Б о д я н с ь к о г о передано трохи інакше: «Того ж р о к у по у к а з у его царского величества с у д н а морскіе много коло Д е с н и ріки в л і с а х Б р а н с к и х и Т р у б ч е в с к и х так д л я московских войск, яко и на д в о р гетьманскій готовленны, и з а р а з навесні, по Воскресенії Христовом, тіе с у д н а морскіе рушили». У вид. Б о д я н с ь к о г о і в сп. С у д і є н к а : «морскіе». У вид. Бодянського: «судах». Т а м ж е : «будований». Т а м ж е: «и там». ' Т а м ж е і в сп. Судієнка: «оставил». Т а м ж е : «войсками». Т а м ж ;: «а іа». У вид. Бодянського: «наши Ингерей», у сп. Судієнка: «инши ИнГерей». У вид. Бодянського: «горда». У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «зде». 2

1 0

1 1

1 2

видячи гетман, же сили великіе и т і е епод Азова турецкіе притягли, и не могучи ждати битви в полю, же в малой купі войска бил, осадивши людми военими Аслан городок и Казикермен, сам с стар шиною уступил уверх Дніпра ку городом и там промисл чинил, по силаючи войска так городових полков, як и козаков запорожских на посилок тим козаком и москві, которіе стали в обложеню у Тавани и Казикермена , которіе чрез усю осень з оними міли потребу, бо великие приступи турки чинили до нашого войска и гранатами, але за ласкою божею утіхи не отнесли, бо на приступах болше шести тисяч турков полегло, аж трупу не могли переховати *. Того ж року его царское величество Петр Алексіевич ходил по чужих землях, бил у Ризі городі незнаемо и в Курляндиї ** у Митаві, там знаємо гулял у ксіонженця курляндского, а оттоль до Кролевця пруского и там юже значне з курфістром гулялы и бо лей тиждня змешкал, бо хотіл ся з цесарем римским и с паш'жом видіти; але перепоною тому сталъся ф р а н ц у з , сторожу военную усюды маючи. И так послов своїх великих послал до цесара, а сам до Амстердаму пойшол морем и там зимовал . А войско наше, з обложеня од турков и татар волное зоставши, на зиму пришло до городов, але барзо нездорово: многіе померлы в домах. А в Тавани зостал московский воевода з людмы своїми и часть козаков полку Ніжинского, переміняючися; а тіе козаки запорозкіе, що зоставалы в обложеню, вийшли в городы, которим дано плату по шесть коп й по кунтушу тузинковому на полътори тисячи козаков из казни его царского величества. Того ж року й короля полского, ксіонженця саксонского Ав густа, наставилы. А гетман литовскій Сапіга, що не хотіл покорити ся новому к о р о л е в і , тулялъся по чужих сторонах, которого мает ности внівец спустошилы шляхта, починивши собі ротмистров и 2

171

1 7 2

173

У вид. Бодянського: «инія». Там ж е : «можучи». Т а м ж е і в сп. Судієнка: «битвы». Т а м ж е : «козакам». У вид. Бодянського: «Казикермином». * Д а л і в сп. Судієнка і в вид. Б о д я н с ь к о г о д о д а н о : «Какой у р о н свой тур ки видячи, наговаривали о б л о ж е н ц о в наших к здачи города, л у к а в о предьставляя їм, что «ваш д е гетьман на погибель тут вас оставил и у ж е д е ваш порох наши гра нати спалили и викидали, а мы д е вас куда потребно вам отъвеземо и на всякого по пять талярей дамо». Н о когда козаки отнюдь на тое не с к л о н и л и с я , тогда турчин п р и н у ж д е н з стыдом в свояси ретироватися, а козаки от неисповїдимо н у ж н о й осады у в о л н и в ш и с я , Богу б л а г о д а р е н і е воздали и приписали тое войско монаршему ечастію». (Цей уривок т а к о ж д о с л і в н о можна знайти в «Коротко му описі М а л о р о с і ї » ) . ** Починається четверта р у к а . У с п . Судієнка: «знаємо, и там гулял». Д а л ь ш о г о повідомлення про повернення козацьких військ з-під Тавані і К а з и к е р м е н а немає в с п . Судієнка (також у вид. Б о д я н с ь к о г о ) . П і с л я цих ряд ків у с п . Судієнка (і у вид. Б о д я н с ь к о г о ) розповідається про о б р а н н я на поль ський престол Августа Саксонського: «Того ж року короля й польского» і т. д . У сп. Судієнка: «внівець спустошили». !

полковников, й, оставивши свої дворы, великим тумултом войска усю зиму пустошилы оного гетмана литовского Саш'ги маетносты, шукаючи его, жебы згубыти. РОКУ 1698 * Зараз навесні войска скупившися московскіе з нашимы, тоест з гетманом Мазепою, пойшли под городки на Низ й там укгрунтовали Казикермен й Тавань и там літовали, маючи з татармы под час потребу, а межи Пречистимы повернули ку городам, осадивши Казикермен й Тавань людмы военнимы . ** Того ж року его царское величество Петр Алексіевич бил бытностію своею у місяці юні у Відню у цесара христіянского, где оного барзо приймовано з великим коштом, як царя, и почесть вир вжи вано великую, где свої річи монаршиї отправивши, повернул щас ливе. Того ж часу и в Липску бил и в иних городах німецких и видівся з королем полским Августом, и краем литовским на Смоленско у свою землю Московскую на столицю приехал перед святим Семионом днем . А войска московскіе и козацкіе з гетманом Мазепою, збудовавши Казикермен город, маючи килка утарчок з татари и з войсками ту рецкими, и зоставивши люду спотребу в Тавани и в Казикермени московского и козацкого, повернули на Україну в місяці септеврії. Его царское величество, приехавши на Москву, чинил росмотр межи бояри и стрелцями, которіе ся были збунтовали в небитности его царского величества на Москві и отступили своїх старших, которіе били зоставлени от граници шведской, и прийшли без указу под город Москву, и то задля яких бунтов, що ся на них перевело и сами признали на себе. И так по указу его царского величества полъчварти тисячи велено повісить, и по усіх улицах и по дорогах повішано, которих не казано ховати . А сам его царское величество до Вороніжа зехал ку Дону, где судна морскіе готовано, и там до Рождества Христова змешкал. а

У сп. Судієнка: немає «великим тумултом войска». * У сп. К о з е л ь с ь к о г о за цей рік вміщено таке: «Року 1698. Войска москов ские, с к у п и в ш и с я з гетманом М а з е п о ю , у к г р у н т о в а л и К а з и к е р м е н и Тавань. То го ж року его царское величество у В і д н ю бил у цесара христианского. Т о г о часу и у Липску бил і в инних г о р о д а х німецких и виділся з королем полским». З а 1699 р . у сп. Козельського немає ж о д н о г о рядка. У сп. Судієнка інший порядок с л і в : «а межи Пречистимы, осадивши Ка зикермен и Тавань людьми военными, повернули к городам и в доми поприходили». ** Починається третя рука. "Там ж е : «был в Липску». У сп. Судієнка: немає «днем». Д а л і немає о п о в і д а н н я про повернення геть мана Мазепи з козаками з - п і д К а з и к е р м е н а . У сп. Судієнка: «скоро за прибьітіем». • Т а м ж е : немає «которих не казано ховати». 2

11 562

161

Где и гетман Мазепа ездил за указом царским и повернул на свята рождественскіе до Гадячого, а его царское величество в Мос кву. Где прибувши, на Москві, тот труп, що стрелцов вішано, росказал, позбираючи, ховати у землю, але инних многих казал потра тити за тую вину,— а тая вина тих стрелцов , же в небитносты его царского величества на Москві, хотіли иного царя наставляти и ш'мчинов всіх вибити. А вступивши в пост великий, знову до Вороніжа пойшол, и войска многіе туда поспішали — московскіе и німецкіе, которих много затягових на Москву прийшло из жонами , а найболшей задля водного походу на окрентах, яко знаючихся на том военом походу, жеби при них и московский люд призвичаїлся *. Того ж року з турчином почали зачинати згоду цесар християнский и король полский, его царское величество и виправили послов до турчина, и войска у дворах зоставали — ускромилася война на усі сторони, але теж был на Україні, иле волости и немал усюди дорожнета была, тилко з Сівери додавали збожа, хочай дорого, а у Кіеві жита дойница по пять золотих была. Того ж року, септеврія 13, турчин Камянец Подолский отдал королеві полскому Августові, учинивши згоду наліт двадцять два. Того ж року на Москві чин стрілецкий оставлено за їх бунти,— одних витрачено, вішано, а ліпших у салдати поверстано и инних у силку заслано — усіх щодо единого витрачено. Такий гнів бил на їх царский, же килком сам голови постинал. А з дворов бояр ских кабелних слуг у салдати побрано, и из маетностей монастирских и боярских з человіка двадцяти пяти салдата виставливано, зо всім нарядом, оружем, харчу и одежею. 3

У сп. Судієнка: «куда». Т а м ж е : «іздил». У сп. Судієнка і в вид. Б о д я н с ь к о г о : «Да еще и н и х д р у г и х казал потратить! многих, и за т у ю выну, ж е . . . » Т а м ж е : «жонками». Т а м ж е : «одного». * Починаючи з наступних р я д к і в а ж д о 1700 р . сп. І с к р и ц ь к о г о в і д р і з н я є т ь с я від сп. Судієнка. У сп. Іскрицького події 1699 р . з'єднані в одне ціле з поді ями попереднього р о к у . У сп. Судієнка опис подій з 1698 і 1699 р . п о д а н о о к р е м о , як у «Короткому описі Малоросії». Ось текст с п и с к у Судієнка: «Того ж р о к у д о р о ж н е т а великая была в х л і б і . Того ж р о к у в Ч е р н і г о в і а р х і є п и с к о п И о а н Максимовичь поставлен. Р о к у 1699. Турки с великим государем царем Петром Алексіевичем на тридцять, а с цесарем и королем польским на двадцать літ примирилися. И Камя нец П о д о л ь с к і й королеві польскому турчин сентября в 13 д е н ь отъдал в п р е ж н е е владініе. Т о г о ж р о к у на Москві чин стрелецкій отставлено за їх бунты: о д н и х вытраченно, вьівішанно, а л і п ш и х в салдати поверстано, а инных у с и л к у з о с л а н о , — и такій гнів был на ї х ц а р с к і й , ж е кильком сам головы постынал; а з дворов б о я р с к и х ка бельных с л у г у салдати побранно и из маетностей монастырских и б о я р с к и х з двад цяти пяти салдата выставливанно з о всім нарядом, о р у ж е м , х а р ч е ю и о д е ж е ю . Того ж року войска козацкіе покоя ради никуда не ходилы, но в д о м і х про б у в а л и , на войну ж е з шведом только заводилися». 2

РОКУ 1700 * Стала згода его царского величества с турчином на роков три дцять, и отпущено посла московского з Царигорода Українцова з честю *. Того ж року король полский Август Вторій зачал войну з ко ролем шведским Каролюсом, войском своїм потягнул под Ригу, опроч войска короного и литовского, где стояли усе літо. А о Воздвиженії честного креста по указу его царского величества гетман запорожский Іван Мазепа послал своего войска на помоч королеві полскому часть з розних полков. Тоей же осени по указу его цар ского величества войска запорожского немалую часть послал гет ман Мазепа з своїм сестренцем, полковником ніжинским Іваном Обидовским и з арматами до Великого Новагорода. Тая война зачалась зразу щасливо, бо городов войска царские, с козаками, с полковником полтавским и иних полков частю наперед прислани, побрали и самий Ругодев облегли, але за злою радою ш'мецкою не доставали, тим убезпечаючи царское величество, же подъдадуть город доброволне, и тая зрада от тих же офіцеров німцов, зостаючих у вой ску московском, [послідовала, же] доставане города пойшло упроволоку А тим часом притягнул король шведскій з своїми вой сками немалими, а передное войско почувши, Шереметов и козаки с оними споткалися и добре шведов сперли и рубали под городом Ковлем. Любо першей московское и козацкое войско сперли, где и шляхти смоленской немало полегло, але наши шведов того ж часу много побили, и видячи и маючи певних язиков, же сам король швед ский з великими потугами наступает, мусіли до окопов царских усту пити, а шведи вслід за ними прийшли. А царское величество на тот час епод Ругодева з окопов виехал до Новагорода Великого в понеделок, а у вовторок шведи, маючи, подобно, змову з німцами офі церами московскими , бо їх там проважено на тую квартиру, где мало люду было московского бойного, а уся старшина была німецкая межи войском московским, и так що схотіли, шведові учинили, 2

* П і д цим роком у сп. К о з е л ь с ь к о г о вміщено таке: «Року 1700. Учинили з г о д у его царское величество з турчином на тридцять год, и о т п у щ е н о посла москов ского з Ц а р и г р а д а Українцева з честю Того ж року восени по у к а з у его цар ского величества посилал гетман Мазепа з своїм сестренцем полковником н і ж и н ским Іваном Обидовским войска немало з арматами д о Н о в а г о р о д а Великого». У сп. Судієнка: немає цього оповідання. У сп. Судієнка і в вид. Б о д я н с ь к о г о : «гетьман Мазепа». Т а м ж е : «Того ж часу восени». Т а м ж е : «зачала назразу». Т а м же: «бо войска царскіе с козаками городов часть шведских по брали и сами». У сп. Іскрицького цих с л і в немає. В з я т о із сп. Судієнка. '• У вид. Б о д я н с ь к о г о : «проволочку». У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «с оним шведом». ' Т а м ж е : «А якось на тот час его царское величество е п о д Р у г о д е в а . . . » Т а м же: замість «московскими» — «будучи в армії царской». 1

1 0

11*

163

навет з армат тилко килко раз и вистрелили, и то вгору . А шведи безпечне йшли в окопи и того ж дня усі сили царскіе розбили, иле змогли, рубали, бояр високородних побито, а иніе на реці Норов, которая межи Ругодевом и Івангородом барзо бистрая идет, многіе потонули , Борис Петрович Шереметов ледво уйшол , а царевича [Меретинского ] , которий бил енералом, князя Якова Долгорукова, князя Луку Долгорукова ж, да князя Івана Долгорукова ж, да князя Івана Юріевича Трубецкого и инних многих князей и енералов в неволю взято. Армати усі и скарби царскіе и запаси военіе шведи побрали, а оних армат болших двісті штук узяли, а мілких, иле в полках било, усі побрали. Адам Адамович Вейд, енерал, з своїми полками одержался бил, але и тот мусіл ся здати, казну его царского величества грошовую палобув тридцять шесть шведом ототдал. И так тие три полки обобравши оружже и сукні, самих голих чрез мост часть пустили, и тот мост подрубавши, много потопили, а самого енерала в неволю взяли. А войско козацкое, которое посла но былоз сестренцем гетманским, полковником ніжинским Обидовским, на тот час не поспішило, которых било тисячей з двадцять. И юже тое войско козацкое там на границі стояло под містечком Печерами и не давали шведом пустошити городов московских, бо войска московскіе розно пойшли, которих знову зобрано [и к войні] построено. А его царское величество, на_ Москву зехавши, знову войска великіе собрав, и армати построили,— на них спіж четвертую часть звонов со всего панства московского з церквей и монастирей збирано, и усе споражено, як надлежить до войни . 2

1 7 4

1 0

РОКУ 1701 * Его царское величество з королем полским Августом міл сезд в городі Друї , над Двиною рікою, ниже Полоцка. Того ж часу войска запорожського з Січи на килка тисачей по указу царском пойшло до Пскова и полкГадяцкий увесь , а компанія и сердюки там зимовали, а полки отпущени до городов по смерти небожчика m

У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «наветь з армат на вітер стреляли». Т а м ж е: стисліше «а иніе на р і ц і Н а р в і многіе потонули». Т а м же: «увойшол». У с п . Іскрицького: «Мелитинского». П о д а н о з а сп. Судієнка. У сп. Судієнка і вид. Бодянського: «сколько». Т а м ж е : «отобравши». Там ж е : немає слів «полковником ніжинским». У вид. Бодянського: «которого». У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «войско стояло на границы». Подається за сп. Судієнка. У вид. Б о д я н с ь к о г о і сп. Судієнка: немає «и у с е с п о р а ж е н о , як надлежить д о войны». * П і д цим роком у сп. К о з е л ь с ь к о г о вміщено таке: «Его царское величес тво з королем Августом міл з е з д на Д з в и н о ю . Того ж року войска запорожского з Січи на килка тисячей ходили д о Пскова, где и козацкое войско городовое било». У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: д о д а н о «с полковником Б о р о х о в и ч о м » . 2

1 0

1 1

1 2

Обидовского, полковника ніжинського которий там своєю смертію умерл в літех молодих. Того ж року по указу его царского величества прказано, по першом одіянії німецком и венгерском и инний новий строй, или одіяніе, німецкое носити усім людем на Москві, а ежели би хто не хотіл, того карано. Того ж року вибирано с московских людей з жонами и з дітми и зо всім проважено на мешканя в новий город, нижей Азова ку морю. Того ж року по указу его царского величества гетман же Мазе па со всіми войсками и з арматами вийшол на войска против шве дов, трактом на Могилев, где в Могилеві на Дніпрі мост намостили задля переходу. Але указ царский прийшол , жеби гетман послал на казного гетмана, с ним двадцяти тисячей пославши, и наказним гет маном пойшол полковник миргородский Даниїл Апостол з нашими полковниками, а гетман з армати войсковими и инними вернулся на зад, що юж полк Стародубовский з Могилева назад вернулся . Того ж року войска литовскіе, межи собою учинивши списковое войско, межи собою почали, а звлаща городи Саш'жини воевали, місто Дубровную' и Гайшин вирубали, монастир Кутенскій зрабовали , в котором много скарбов побрали. Того ж роко войска, которіе посиланії били от его царского ве личества з боярином Репнином на помощ королеві полскому под Ригу, там розбито, и королевское войско сасов и городи, которіе бил король полский побрал, знову шведи отшукали, в Курляндії Митаву и Бірже опановали и своїми войсками осадили, бо сам ко роль полский не бил у войску, а король шведский сам был, при ко тором и войска французского] немалие сили. А городок, албо замок Диямунт под Ригою, людми московскими осажено, которіе о д е р жалися, не подалися войску шведскому , а войска коронного, ані литовского жадного жолніра не било под Ригою у войску ко ролевском, бо на тую войну не зезволяли королеві з шведом. Того ж року войско козацкое запорожское, що з Січи било при шло по указу царском до Пскова на шведское войско , которіе 2

1 ? 6

У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «а городовые полки по смерти полков ника Обидовского в домы отпущенны». Т а м ж е : «выбрано». Т а м ж е: «и ис пожитками». Д а л і в сп. Судієнка інакше: «жеби гетьман послал наказного от себе и с ним 20 ООО войска; почему он тое число войска при полковнику миргородском Д а н і ї л і А п о с т о л у и инными полковниками и арматами выпровадивши, сам вернулся назад и полк Стародубовскій». У вид. Б о д я н с ь к о г о : немає слів «з Могилева н а з а д вернулся». У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: немає «межи с о б о ю почали, а звлаща». У вид. Бодянського: «Дубровицю». У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «зграбовали». У сп. Судієнка: «не зазволяли», у р о с і й с ь к о м у перекладі д о д а н о : «Речь посполитая». Т а м ж е і в вид. Б о д я н с ь к о г о : немає слів «на шведское войско». 2

1 0

землю шведскую воевали, отпущено назад \ же кривду чинило и московским людем, и плата на них виходила великая. Которіе назад йшли краем литовским на Полоцко, и їх затягнено на служ бу к Саш'ги от слуги его Юревича противко войска спискового (ко торое было с Потієм, воеводою витепским), которіе плюндровали маетности Сапіжиї и монастир Кутенский зрабовали, и місто Дубровную, и Гайшин вирубали. И так тот Юревич з тими козаками перше под Могилевом міл потребу, и їх [спискових] козаки про гнали; а списковое войско, с князем Огинским, Стеткевичом и иними панами станули у Головчині, прибираючися на оного Юревича и козаков запорожцев , которіе упередили оних и на світаню розбили списковое войско, так що їх мало увойшло, и тот Головчин зрабо вали и внівец обернули; и козаки запорожці , оставивши того Юре вича, пойшли на Україну, хочай оним и платил добре, а иніе там зостали и под Могилевом того ж часу былися и много там шкоди починили. Того ж року войска * царского величества з козакамы, з пол ком Миргородским и Гадяцким и иннимы ходилы под город Юрев ливонский, где войска шведскіе зоставались, и там з нимы міли великую войну, и войска шведскіе не додержалы, и так за ласкою божією, розбиты дощенту, и город Юрев ливонскій люде царскіе опановалы и армат штук на чотириста у шведов отнялы й з побідою вернулися . А наши войска козацкіе з наказним гетманом Данилом Апостолом домов отступилы , тилко зоставивши там компанії охочого войска два полки **. Того ж року войска шведскіе в краї литовскіе увойшли и Ковно опановали были и чатами коло Вилні Ґрассовали , що міщане виллинскії многіе до Ґданска з маетностми уходили, бо Сапіга з шве дами зоставал против короля и Речи посполитой. Где великое спустошеня сталося в краях литовских от спискових и їх противних сапіжинцов, и от Юревича, и от людей от него затягових на тую войну за гроши . 2

1 7 7

1 7 8

1 7 9

У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «и назад отпущенны». Т а и ж е : «где з а т я г н е н о оних». ' Т а м же: «Саш'жини». В з я т о і з сп. Судієнка і з в и д . Бодянського. У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «стали». Т а м ж е : «запорожских». Т а м ж е : «отколь козаки з а п о р о ж с к і е » . Там ж е: д о д а н о «зпод Пскова». * Починається четверта р у к а . У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «з козаками полковник Апостол...» Д а л і в с п . Судієнка трохи інакше: «И в доми полковник Апостол с вой ском отпущены, тилько там компанії о х о ч о г о войска два полки оставили по у к а з у царском». У вид. Бодянського: «граковали». у сп. Судієнка: «Граковали». ** Починається третя рука. У сп. Судієнка: д о п и с а н о «В том ж е року на войн/ полковник компаншскій Пашковскій забыт». На д у м к у П. К у л і ш а , літопис Самовидця починається 1648 р. і закінчується 1701 p., саме цим місцем. !

1 0

1 1

1 2

РОКУ 1702 * 1

Войска шведскіе Вилніо , місто столечное литовское, опановали и инніе міста литовскіе и Жмудское воєводство, которим не могли ся войска литовскіе оперти . Того ж року навесні просили пани литовскіе о посилок гетмана запорожского Івана Мазепу, жебы шведов до Бихова не допустити. И за позволеніем его царского величества послано туда часть полку Стародубовского и войска охочого на килко тисячей з Радичом ° , а полк Черніговскій увесь пойшол до Пскова по указу его царского величества . Того ж року король шведский з войсками своїми прийшол до Варшави и там станул. А тое усе стало за незичливостю сенаторей полских к королю своему Августу за поводом Сапіги и иних сена торей полских, хотячи короля Августа з королевства согнати, на що й иніе Реши німецкіе король шведский поднял и войска позатягал за тіе скарби московскіе, которіе под Ругодевом побрал, роз бивши войска московскіе. 2

1 8

* З а цей рік у сп. Козельського таке оповідання: « Р о к у 1702. Войска шведские Вилню місто столечное литовское опановали и инние міста литовские и ж м у д с к о е в о е в о д с к о е , которим не міли войско литовское отперти. Того ж року навесні просили панове литовские о посилок гетмана з а п о р о ж ского Ивана М а з е п у п о д Бихов, ж е б и ш в е д о в не допустити д о Б и х о в а , а ж е за позволенем его царского величества послано часть полку С т а р о д у б о в с к о г о і войска охочого на килка тисяч, а полк Черниговский увесь пошол д о Пскова. Того ж г о д у король шведский з войсками своїми пришол д о В а р ш а в и і там стал, а то у с е стало за незичливостю сенаторов полских против короля своего Августа, а з а п о в о д пана Сапіги а інних с е н а т о р о в полских, хотячи короля з ко ролевства согнати, на що иншие Р е ш и німецкие п о д н я л і войска позатягал з а тие скарби московские, которие п о д Р у г о л е в о м побрал, розбивши войско московское». У сп. Судієнка: «Вильно». Т а м же: «сперти». Д а л ь ш е оповідання про д о п о м о г у козаків польському війську в війні із шве дами в сп. Судієнка передано трохи інакше, так, як в «Короткому описі Мало росії». «Того ж року стародубовскій полковник Михайло Миклашевскій с полка ми малороссійскими от Мазепи п о д Бихов посланній, совокупился там с польским рейментаром Халецким, достали, х о т я и не без шкоди своїх, города, в ко торій войшли поляки; а Білцикевичь, тамо бьівшій партизант шведскій, своїми людьми изійшол к войску козацкому и припроважен до Батурина, к Мазепиной резиденції. Н о и в другой раз, по прошенію литовских панов, посилай был туда от Мазепи Радичь с войском против шведов». (Про цю другу посилку роз повідається в сп. Іскрицького). Наступне оповідання про прихід шведського короля Карла XII до Вар шави є тільки в сп. Іскрицького та Козельського. 1

КОМЕНТАРІ 1648

* Д у м к а л і т о п и с ц я , щ о посполиті перед 1648 р. нібито «жили обфито в з б о ж а х , в б и д л а х , в пасіках», суперечить історичній правді. Твердження літо писця заперечують опубліковані й архівні історичні д ж е р е л а , актові матеріали. Навіть сучасники-іноземці, що були на Україні в той час, такі, с к а ж і м о , як Г. Бопл а н , Н . Ганновер, С. Грондський, В . Коховський, В . М о с к о в с ь к и й , у своїх працях пишуть, щ о становище українського селянства у ЗО—40-х роках XVII ст. б у л о важке, панщизняні повинності зростали рік у р і к . * О п о в і д а н н я п р о викрадення листів Хмельницьким у Ілляша Караїмовича або у Барабаша, поширене в українській історіографії кінця XVII — почат ку XVIII с т . , с л і д вважати літературною конструкцією, створеною у я в о ю піз ніших істориків, літописців, або ж воно є, як у народній д у м і , витвором народної ф а н т а з і ї . В його основу, очевидно, лягли події 1646 p., коли польський король В л а д и с л а в IV надав у Варшаві представникам козацької старшини (серед якої були Б . Хмельницький, Іван Барабаш та Ілляш) привілеї і гроші на виготовлення човнів, готуючись д о війни з Туреччиною, або ж і ті п р и в і л е ї короля, якими він затвердив з а Хмельницьким хутір Суботів ( Я . І. Д з и р а, Українська історіо графія другої половини XVII ст. та перекази п р о Богдана Х м е л ь н и ц ь к о г о . — Історіографічні д о с л і д ж е н н я в Українській Р С Р , вип. 1, К . , 1968, стор. 178—186). * Головний штаб польсько-шляхетської армії на початку війни розташу вався у К о р с у н і , а н е в Ч е р к а с а х , як твердить літописець ( І . П . К р и п ' я к е в и ч, Б о г д а н Хмельницький, К . , 1954, стор. 129). * Помилковим є твердження Самовидця про т е , щ о реєстрові козаки, я к і виступили проти своєї старшини на Кам'яному З а т о н і , т а к о ж «и піхоту німецькую, в чолнах б у д у ч у ю , викололи и покидали в Д н і п р » . Я к твердять д о с л і д н и к и , німецької піхоти в польсько-козацькому війську, щ о вирушило Д н і п р о м проти Б . Хмельницького, н е б у л о . Очевидно, Самовидець має на увазі ч у ж и н ц і в , що бу ли на с л у ж б і в королівській армії і козацьких реєстрових з а г о н а х (І. П . К р и п'як е в и ч , Б о г д а н Хмельницький, стор. 125—129; М и к о л а Петровський, Н а р и с и історії У к р а ї н и . . . , стор. 192). * З а свідченням окремих польських сучасників, С. Потоцький помер щ е у козацькому таборі (Жерела д о історії У к р а ї н и - Р у с и , т . V I , Львів, 1913, стор. 111). * Битва п і д К о р с у н е м відбулася 16(26) травня 1648 p., свято «Тройці» б у л о 21 травня. Таким чином, автор допускає помилку, заявляючи, що згадана битва була «на том т и ж н ю по святой Тройци» (Н. Г о р б а ч е в с к и й , Археогра фический календарь на д в е тысячи лет, Вильна. 1869, стор. 7, 34). ' * Р е л і г і й н о г о гніту зазнавали передусім православні українці Правобереж ної та З а х і д н о ї У к р а ї н и , а т а к о ж населення Б і л о р у с і ї . Православна Київська митрополія, яка була відновлена зусиллям гетьмана П. Сагайдачного, в 20 — 40-х роках XVII ст. вела досить активну і незалежну політику. 2

Щодо становища церкви у Чернігові, д е , мовляв, уніатські «архимандритове один по другом зоставали», то це твердження літописця не відповідає дійсності. У XVII ст. зафіксовано тільки один випадок, коли в Чернігові К . Ставровецький (1628 — 1648) б у в уніатським архімандритом, д о того ж формальним, другий архі мандрит М. Оранський лише встиг отримати в і д короля Владислава цю посаду. Й о г о наступник І. Мещеринов знову був православним архімандритом (А. В е р з и л о в, Униатские архимандриты в Чернигове. — Т р у д ы Черн. губ. арх. ком., вып. 5, Чернигов, 1903.) * П і с л я перемоги п і д Корсунем Хмельницький прибув спочатку д о Білої Церкви, а потім д о Чигирина, д е зупинився на короткий час, а н е д о Пилявців, як свідчить літописець (І. П. К р и п ' я к е в и ч , Богдан Хмельницький, стор. 130). * Польсько-шляхетську армію у битві п і д Пилявцями очолювали Д о м і н і к Заславський-Острозький, М. Остророг і О. Конецпольський (Документы о б осво бодительной войне украинского народа 1648 — 1654, К . , 1965, стор. 114). * У битві п і д Пилявцями на боці Хмельницького брав участь лише невели кий татарський загін. Головні татарські орди прибули п і д Пилявці після перемо ги Хмельницького (Памятники, изданные Киевскою комиссиею д л я разбора древ них актов, т. 1, К., 1898, № 66, стор. 321). ч * Повертаючись з-під Замостя, Хмельницький наприкінці грудня 1648 p. прибув до Києва, а потім д о Чигирина (Документи Богдана Хмельницького (1648— 1657), К-, 1961, стор. 87 —90). * Гетьман Б. Хмельницький о д р у ж и в с я з Г. Чаплинською перед т и м , як в і н повернувся з-під Замостя, хоча чутки про це друге одруження гетьмана поширювались навіть д о пилявецької битви ( М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Н а риси історії України.,., стор. 196, 197). 8

1 0

1 2

1649 1 3

* 1649 р . магнат Адам Кисіль залишався брацлавським воєводою, і лише весною 1649 р . його б у л о призначено київським воєводою (Документи Богдана Хмельницького, стор. 103, 105, 114). и * у Переяславській раді п і д час переговорів з Польщею н е брали участі деякі полковники і сотники. Король передав Хмельницькому через своїх комі сарів б у л а в у і прапор. Самовидець помилково вважає, щ о гетьман о д е р ж а в також бунчук, б у б н и і привілеї на вольності. Завдання польських комісарів б у л о до сить т я ж к и м , оскільки Хмельницький у цей час вів н е з а л е ж н у політику (Воссо единение Украины с Россией, Д о к у м е н т ы и материалы в трех томах, т. II, 1648— 1651, М., 1954, стор. 105—113). * Справжньою причиною збройного виступу ш и р о к и х народних мас, ї х влиття д о козацького війська б у в нестерпний соціальний і національний гніт, важкі повинності, різноманітні утиски і знущання з боку польської шляхти, орен дарів, є з у ї т і в , а не мета наживи, г р а б е ж і в , збагачення, як пише літописець (І. П . К р и п ' я к е в и ч, Богдан Хмельницький, стор. 13—334; Ф . П . НІ е в ч е н к о , Політичні та економічні зв'язки У к р а ї н и з Р о с і є ю в середині XVII ст., К . , 1959, стор. 15—39; Д о к у м е н т и Б о г д а н а Хмельницького (1648—1657); М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Нариси історії У к р а ї н и . . . , стор. 203). * У зборівському поході військо Хмельницького нараховувало 360 т и с . чоловік ( І . П. К р и п ' я к е в и ч , Богдан Хмельницький, стор. 161). * Насправді п і д Зборовом Хмельницького змусив укласти угоду з поль ським королем кримський х а н (Акты Ю З Р , III, № 33, стор. 395, 413). * У з а к л а д на Хмельницького, коли гетьман відвідував польського коро л я , з польського боку дано Любомирського. Гетьман у цей ж е день повернувся до свого табору ( М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Н а р и с и історії України..., стор. 205—206) * Київський полк п і д керівництвом М. Кричевського литовські війська роз громили 21.VII 1649 р. під Лоєвом, а не З а г а л л я м , як пише літописець (І. П . К р ип' я к е в и ч, Богдан Хмельницький, стор. 162). 1 6

1 в

1 7

1 8

1 9

2 0

* Д о козацьких частин М. Кричевського входили т а к о ж Овруцький, Чорно бильський і частина Чернігівського полку і полк голоти ( М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Н а р и с и історії У к р а ї н и . . . , стор. 206). * Польських коронних гетьманів М. Потоцького і М. Калиновського б у л о викуплено 1650 р . (Документы о б освободительной войне украинского народа, стор. 320—325). 2 1

1650 2 2

* Очолював татарські орди, які 1650 p. разом з козацькими загонами напа дали на молдавські землі, не х а н , як пише літописець, а калга. Ц е й напад б у в вчинений б е з д о з в о л у султана ( Ж е р е л а д о історії У к р а ї н и - Р у с и , т . X I I , Л ь в і в , 1911, № 127, 128). 1651 2 3

* Листи Хмельницького д о різних о с і б , які гетьман писав у Чигирині про тягом січня, свідчать, щ о він виїхав звідси не раніше д р у г о ї половини лютого (До кументи Б о г д а н а Хмельницького (1648—1657), стор. 208—211). Тому щ о битва відбулася 28—30.VI (18—20.VI з а ст. с т . ) , а «петрівка» у 1651 р. розпочалась 26 травня, облога козацьких загонів п і д Берестечком не могла тривати протягом у с і є ї «петрівки». Король вирушив з військом п і д Берес течко 15 червня і прибув туди 19 червня (Документы о б освободительной войне украинского народа, стор. 480—512; Воссоединение У к р а и н ы с Р о с с и е й , т. III, стор. 107—124). Причини поразки козацьких військ у Б і л о р у с і ї були інші, а характерис тика полковника Н е б а б и літописцем суперечить дійсності. Козацькі війська, очолювані М. Н е б а б о ю , наступали на Гомель, Рославль, укріплювались у гирлі Сожа. Чернігівського полковника М. Н е б а б у вважають одним і з кращих військо вих ватажків у період визвольної війни. В і н виділявся с е р е д інших військовим талантом і м у ж н і с т ю ( М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Нариси історії У к р а ї н и . . . , стор. 211—212; І. П . К р и п ' я к е в и ч , Б о г д а н Хмельницький, стор. 185). Керівники литовського війська, захопивши К и ї в , не виявляли неприхиль ного ставлення д о митрополита С. Косова й архімандрита Й. Тризни (Документы о б освободительной войне украинского народа, стор. 579—580). Польські і литовські війська з'єдналися п і д Германівкою, поблизу Василь кова, а н е п і д Б і л о ю Ц е р к в о ю , як пише літописець (Воссоединение Украины с Россией, т. I l l , стор. 130 і 144). В и к л а д змісту Білоцерківського трактату літописець подає поверхово, поклавши в основу З б о р і в с ь к у у г о д у . Білоцерківський договір б у в укладений Хмельницьким на невигідних д л я У к р а ї н и умовах, значно урізуючи права укра їнського народу (Документы о б освободительной войне украинского народа, стор. 617—644). У пограбуванні маєтків магната Адама Киселя та комісарів О. Гонсевського і Ю . Глібовича взяли участь і козацькі загони (Воссоединение Украины с Р о с с и е й , т. III, стор. 142; М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Н а р и с и історії України..., стор. 214). Насправді Білоцерківська угода підписана 18(28) вересня (Документы об освободительной войне украинского народа, стор. 620). П і с л я смерті коронного гетьмана М. Потоцького (1651) М. Калиновський і далі залишався польним гетьманом (Документы о б освободительной войне укра инского народа, стор. 627 і 634). Польське військо розквартирувалось на Л і в о б е р е ж ж і на початку 1652 р. (Документи Богдана Хмельницького, стор. 250). Масове переселення українців з П р а в о б е р е ж ж я на С л о б о ж а н щ и н у припадає на 1652 р . ( Д . Б а г а л и й, Очерки из истории колонизации и быта степной окраи ны Московского государства, Ч т е н и я в Обществе истории и древностей россий ских, 1886, ч. IV, стор. 416 та ін.). 2 4

2 6

2 7

2 8

2 9

3 0

8 1

3 2

3 3

8 4

П о д і ї в «Липовому» відбулися весною 1652 р . Полковник М. Гладкий б у в страчений 18 травня 1652 р . у Миргороді (Документы о б освободительной войне украинского народа, стор. 644). 1652 3 6

Керував татарськими ордами Н у р а д и н , а не х а н , як пише літописець. Після перемоги п і д Батогом б у л о страчено лише частину польських бранців ( Н . К о с т о м а р о в , Богдан Хмельницкий, Собр. с о ч . , кн. IV, С П б . , 1904, стор. 491; М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Псевдо-діяріуш С. З о р к и . — Записки історично-філологічного відділу У А Н , кн. X V I I , 1928, стор. 176). 1653 3 6

Повідомлення літописця про т е , щ о Б . Хмельницький зосередив козацькі війська п і д Кам'янцем-Подільським, д е б у л о підписано польсько-татарську у г о д у б е з його відома, н е відповідає дійсності. Насправді вона в і д б у л а с я п і д Жванцем (П. К л е п а ц ь к и й , Літопис Самійла В е л и ч к а . — Записки Полтавського І Н О , Полтава, 1925—1926, стор. 57). З г а д а н е Самовидцем козацьке посольство на чолі з Г. Гуляницьким д о Москви документами н е засвідчено. П р о всі попередні посольства, які насправді мали місце, літописець, напевно, н е мав відомостей ( М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Н а р и с и історії У к р а ї н и . . . , стор. 219—221). 3 7

1654 3 8

Серед членів царського посольства, я к е 9 жовтня 1653 р . виїхало з Москви на Україну, один лише В . В . Б у т у р л і н був боярином, чин дворецького він о д е р ж а в після повернення д о Москви за у с п і ш н у місію (Воссоединение Украины с Россией, т . I l l , стор. 417; П о л н о е собрание законов Российской империи, т . I, М . , 1830, № 125, стор. 326—328; Акты Ю З Р , X . , ч. 4, стор. 286 та і н . ) . Насправді 1654 р . смоленським воєводою б у в Пилип О б у х о в и ч , а Ю. Глібович б у в ним у 1643—1653 pp. ( М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Н а р и с и істо рії У к р а ї н и . . . , стор. 225). І. Золотаренко ї з д и в д о Олексія Михайловича в Смоленськ у кінці вересня 1654 р. з-під Старого Бихова (Акты Ю З Р , X I V , № 5, стор. 147; № 7, стор. 165 та і н . ) . Литовські війська на чолі з Я . Радзівіллом спочатку оточили Новий Б и хів, а потім Могилів у 1655 р. (Акты Ю З Р , X I V , № 13, стор. 493; № 14, стор. 513, 521; № 21, стор. 573, 587 та ін.). Монетний двір випустив мідні копійки 1656 р. Відтоді царську печатку почали ставити й на т а л я р а х . Мідні копійки спочатку мали вартість с р і б н и х , згодом хній курс упав. Д о речі, мідні гроші, випущені 1656 p., мали штамп 1654 р . ( М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Нариси історії України..., стор. 227—228). Повідомлення літописця, щ о 1654 р . Швеція напала на П о л ь щ у і захопила польські міста, є помилковим, тому щ о воєнні д і ї шведських військ почалися вліт ку 1655 р. ( М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Д о питання про певність відо мостей л і т о п и с у Самовидця й про автора л і т о п и с у . — Записки Н і ж и н с ь к о г о І Н О , кн. V I , 1926, стор. 29). 3 9

4 0

4 1

4 2

4 3

1655 4 4

П і д Д р и ж и п о л е м українське і російське війська не були вщент розгромлені, хоч польсько-татарська армія о д е р ж а л а воєнну перевагу. Татарські загони спу стошили Брацлавщину (L. К u b а 1 а , Wojna moskiewska г. 1654—1655, Warszawa, 1910, стор. 198—202). Козацькі загони і російське військо з-під Д р и ж и п о л я вирушило д о Б і л о ї Церкви (А. Б а р с у к о в , Р о д Шереметьевых, кн. IV, С П б . , 1884, стор. 155). 4 5

4 8

1655 p. цар Олексій Михайлович вирушив з військом і з Москви, а не з В'язьми, я к пише літописець. Д о Москви він і повернувся (Акты Московского Г о с у д а р ства, т. II, С П б . , 1894, № 641, 754; Д в о р ц о в ы е разряды, т. III, С П б . , 1852, стор. 460—461). 1 656 р . козацькі війська відступили з Б і л о р у с і ї на У к р а ї н у з г і д н о з наказом ніжинського полковника Василя Золотаренка (Акты Ю З Р , III, № 351, стор. 519; № 352, стор. 526; М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Д о питання про певність відо мостей літопису Самовидця, стор. 40—41). 4 7

1656 4 8

Повідомлення літописця, щ о п і д час війни Росії з Швецією 1656 р . напере додні виступу російського війська шведи відступили за море, є помилковим. 1656 р. шведські війська були в Польщі, 28—30 липня відбувся б і й п і д Варшавою ( Д о полнения к III т. Д в о р ц о в ы х разрядов, СПб., 1854, стор. 50; М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Д о питання п р о певність відомостей літопису Самовидця, стор. 31). Кількість царського війська п і д Р и г о ю б у л а 118 т и с , а н е 700 т и с , я к пише літописець. Облога Риги тривала з 21 серпня д о 5 ж о в т н я (Ф. Л а с к о в с к и й . Материалы д л я истории инженерного искусства в России, ч. I, С П б . , 1858, стор. 299; М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Д о питання п р о певність відомостей літопису Самовидця, стор. 31—32). У Вільні на комісії я к представники ч у ж о з е м н и х д е р ж а в були австрійці. Тут б у л о досягнуто певної угоди про припинення російсько-польської війни (М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Н а р и с и історії У к р а ї н и . . . , стор. 232). Насправді молдавський п о х і д козацького війська на чолі з Тимошем Хмель ницьким і його смерть мали місце 1653 р . (Документы о б освободительной войне украинского народа, стор. 712, 714). 4 9

5 0

6 1

1657 8 2

1657 р . польський король перебував удома. Д о Польщі на допомогу ко ролеві прийшов кримський х а н з ордами ( М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Нариси історії У к р а ї н и . . . , стор. 234—235). Причиною в і д с т у п у шведів з Польщі б у л о н е прибуття кримського хана і з о с е р е д ж е н н я польських військ навколо короля, а війна Швеції з Д а н і є ю (L. К u b а 1 а , Wojna brandenburska і najazd Rakoczego w roku 1656 і 1657, Lwow, стор. 159, 164). Кримська орда прибула д о Польщі в ж е після того, я к були закінчені п е реговори з Ракоцим, угорський король разом з рештками свого війська б у в від пущений д о Угорщини (L. К u b а 1 а , Wojna brandenburska, стор. 178—179; М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Д о питання п р о певність відомостей літопису Самовидця, стор. 33—34). Гетьман Б . Хмельницький помер 27 липня (6 серпня н. ст. 1657 р . у Чигирині (Акты Ю З Р , т. IV, стор. З, 5, 11, 14; т. X I , стор. 759; Архив Ю З Р , ч. III, т. V I , стор. 319). З о б р а ж у ю ч и події козацької ради 1657 р . у Чигирині, літописець подає ряд повідомлень, щ о суперечать історичним д ж е р е л а м . З а свідченням інших оче видців, козацька рада н е т р и в а л а а ж три д н і , майбутній гетьман Іван Виговський та козацька старшина н е відмовлялись в і д чинів, Юрася Хмельниченка н е б у л о о б р а н о гетьманом, І. Виговському не б у л о дано право підписуватись гетьман «на тот час», тобто п і д час походів. Козацька рада у Чигирині обрала Виговського гетьманом з усіма атрибутами влади з а один день ( М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Нариси історії У к р а ї н и . . . , стор. 236—241). Лесницький б у в миргородським полковником, а н е військовим с у д д е ю , як пише літописець ( М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Н а р и с и історії У к р а ї н и . . . , стор. 238). П о р а з к а козацьких військ І. Виговського п і д Полтавою і згадані літопис цем події відбулися 1658 р . (Акты Ю З Р , X V , № 2, стор. 3; V I I , № 78, стор. 224; IV, № 55, стор. 91). 6 3

6 4

6 5

6 8

6 7

6 8

6 9

Л у б е н с ь к и й полк підтримував гетьмана І. Виговського (Акты Ю З Р , VII, № 89, стор. 260—261). Д о козацьких загонів F. Гуляницького, щ о були о б л о ж е н і у В а р в і , крім Чернігівського і П р и л у ц ь к о г о , входив щ е й Н і ж и н с ь к и й полк ( М и к о л а Пет р о в с ь к и й , Н а р и с и історії У к р а ї н и . . . , стор. 247—248). Г . Ромодановський відступив в і д В а р в и , домовившись із старшиною геть мана Виговського ( М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Н а р и с и історії У к р а ї н и . . . , стор. 248—249). Козацькі війська гетьмана І. Виговського облягли Л о х в и ц ю і Зіньків у 1659 р . Російські з а г о н и , щ о б у л и у Л о х в и ц і , очолював Ф. К у р а к і н , а н е Г. Р о модановський, я к пише літописець. Боярські привілеї Ромодановський одержав 1665 р . , а в 1659 р . він б у в у чині окольничого ( М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Н а р и с и історії У к р а ї н и . . . , стор. 249—250). 8 0

8 1

6 2

1659 8 3

Гадяцька угода з Польщею б у л а підписана гетьманом І. Виговським 7(17) вересня 1658 p., а затверджена сеймом 1659 р. (П. К л е п а ц ь к и й, Літопис Самійла Величка, стор. 57). Б а р та інші міста стали власністю Виговського в роки його гетьманування 1657—1658 pp. (Архив Ю З Р , ч. VIII, т. II, № 4 8 , стор. 94; № 51, стор. 97). Литовське військо б у л о розгромлене 1658 р . Тоді ж б у в з а х о п л е н и й і гетьман Гонсевський (L. К u b а 1 а , Wojny durtskie і pok6j Oliwski 1657—1660, Lwow, 1922, стор. 147). 8 4

8 5

1660 8 8

Війська С. Чарнецького облягли у серпні—жовтні 1661 р . Могилів і з а х о п и л и російського воєводу кн. М и т е ц ь к о г о (А. Т р у б н и ц к и й, Х р о н и к а б е л о р у с с к о г о города Могилева, М . , 1887, стор. 24; A d a m K e r s t n e r , Stefan Czarnecki, Warszawa, 1963, стор. 427—428). Н а основі у г о д и , досягнутої на Кодачку, проти Польщі повинні були ви рушити козацькі полки на чолі з Т. Цицюрою: Переяславський, Київський, Л у б е н с ь к и й , Миргородський і П р и л у ц ь к и й ( М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Н а р и с и історії У к р а ї н и . . . , стор. 257). 8 7

1661 8 8

Т в е р д ж е н н я л і т о п и с ц я , щ о напередодні виборів Я . Сомка гетьманом все Л і в о б е р е ж ж я б у л о вірне і с л у х н я н е російському цареві, неточне. А д ж е Олексію Михайловичу в цей час н е корилися Полтавський полк Ж у ч е н к а , а т а к о ж міста О п і ш н я , К о б е л я к и , Котельва, С а н д ж а р и (Акты Ю З Р , V , № 3 1 , стор. 56; № 34, 65—66). 1662 8 9

П о б л и з у Городищ Г. Ромодановський 16.VII завдав поразки військам Ю. Хмельницького і татарській орді. О т ж е , н е відповідає дійсності повідомлення л і т о п и с ц я , щ о п е р е д цим татари покинули У к р а ї н у ( М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Н а р и с и історії У к р а ї н и . . . , стор. 262). Н а д о п о м о г у гетьманові Ю . Х м е л ь н и ц ь к о м у кримський х а н вислав татар ські з а г о н и п і д керівництвом солтанів Селім-Гирея і Махмет-Гирея (Памятники, изданные Киевской комиссией д л я разбора д р е в н и х актов, т. IV, ч. 3, стор. 190). Гетьман Юрій Хмельниченко з р і к с я булави на початку 1663 р . П р а в д а , гадка зректися гетьманства і йти в монастир б у л а в нього 1662 р . , про щ о він з і з н а є т ь с я у листі д о свого дядька Я- Сомка ( М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Н а р и с и історії У к р а ї н и . . . , стор. 264; Додатки, № 8 , стор. 398—399). 7 0

7 1

7 2

Ч о р н а рада 1663 p. скликана з ініціативи російського ц а р я , п р о щ о б у л о відомо як прибічникам Я . Сомка, В . З о л о т а р е н к а , т а к і І. Б р ю х о в е ц ь к о г о (Акты Ю З Р , VII, № 121, стор. 345 та і н . ; М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Нариси історії У к р а ї н и . . . , стор. 267). 1 663 р. Д . Великогагін щ е не мав дворянських привілеїв, а б у в окольничим ( М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Н а р и с и історії У к р а ї н и . . . , стор. 267—268). І. Брюховецький о д е р ж а в б у л а в у і бунчук, а т а к о ж соболі 5.VII 1663 p., які йому в і д імені царя вручив стольник М. Гагарін ( Д о п о л н е н и я к III т. Д в о р цовых разрядов, стор. 386—387). Київський полковник В . Д в о р е ц ь к и й , який б у в присутній п і д час виконан ня вироку в м. Борзні, в листі д о чернігівського єпископа Л а з а р я Барановича в і д 21 вересня 1663 р . перелічує імена страчених: «в місті Борзні постинано ї х д н я 18 вересня: Якима Сомка — наказного гетьмана, Євстафія В а с ю т у (тобто В . З о л о т а р е н к а . — Я-Д-) — полковника ніжинського, Й о а н и к і я Силича — полковника чер нігівського, Стефана Ш а м р и ц ь к о г о — полковника л у б е н с ь к о г о , Афанасія Шуровс ь к о г о — п о л к о в н и к а переяславського, Павла К и л д і я — о с а в у л а ніжинського, Кирила Ширая — секретаря Сомкового» (Книги разрядныя, по официальным оных спискам, т. II, С П б . , 1885, стор. 940; М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Нариси історії У к р а ї н и . . . , стор. 269). 7 3

7 4

7 5

1664 7 8

П о х і д Я н а Казіміра на Л і в о б е р е ж ж я , з а х о п л е н н я Ос р а , Н і ж и н а , Салтикової Д і в и ц і , Мени відбулися в грудні 1663 p., а не на початку 1664 p., я к пише літописець (Микола П е т р о в с ь к и й , Нариси історії України..., стор. 272; A d a m K e r s t n e r , Stefan Czarnecki, стор. 501 —502). Р о с і й с ь к у армію, яка переслідувала польські війська на Л і в о б е р е ж ж і , очолювали: князь Я . Куденекович-Черкаський, П . Шереметев і князь Г. Ромодановський (Акты, собранные Археографической экспедицией, т. IV, СПб., 1836, № 149, стор. 197). Гетьмана Івана Виговського р о з с т р і л я н о з а наказом С. Маховського. Останній розгромив т а к о ж козацькі війська на Л і в о б е р е ж ж і (М. П е т р о в с ь к и й, Н а р и с и історії У к р а ї н и . . . , стор. 274). Київський митрополит Д і о н и с і й Б а л а б а н помер 10.V 1663 р . Н а його місце митрополитом б у л о о б р а н о Иосифа Тукальського (Черниговские губернские ве домости, 1858, № 27, стор. 195; Памятники, изданные Киевской комиссией д л я разбора древних актов, т. IV, К . , 1859, стор. 382). Гетьман Павло Тетеря втік з У к р а ї н и 1665 р. (Акты Ю З Р , V , № 122, стор. 267, 272—273, 277). К о з а ц ь к е військо, яке 1665 p. з а х о п и л о Ч е р к а с и , очолював о с а в у л П . Н у ж ний, а не л у б е н с ь к и й полковник Г. Гамалієнко, я к пише літописець ( М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Н а р и с и історії У к р а ї н и . . . , стор. 276). Облога Чигирина тривала б л и з ь к о двох т и ж н і в ( М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Н а р и с и історії У к р а ї н и . . . , стор. 276—277). Козацькі війська гетьмана І. Б р ю х о в е ц ь к о г о з ' є д н а л и с я із з а п о р о ж ц я м и кошового І. Сірка 18 червня у Каневі ( М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Нариси історії У к р а ї н и . . . , стор. 277). З а свідченням документів, калмицькі загони бували на Україні і д о 1664 p., вони н е раз виступали разом із з а п о р о ж ц я м и проти Криму (Акты Ю З Р , V , № 43, стор. 96; № 63, стор. 140, 148—149; № 67, стор. 1 6 9 — 1 7 0 т а і н . ; Памятники, и з д а н ные Киевской комиссией д л я разбора д р е в н и х актов, IV, 3; № 68, стор. 308; № 69, стор. 315 та і н . ) . Ставища спустошили війська С. Чарнецького. Польський полководець помер 1665 р. (Акты Ю З Р , V , № 110, стор. 249; A d a m K e r s t n e r , Stefan Czarnec ki, стор. 514—515). 7 7

7 8

7 9

8 0

8 1

8 2

8 8

8 4

8 5

8 6

Д р у г а битва козацьких військ з польсько-шляхетськими в і д б у л а с я п і д Б і л о ю Ц е р к в о ю б л и з ь к о 13 червня з а с т . ст. ( М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Н а р и с и історії У к р а ї н и . . . , стор. 279). Генерального писаря 3. Шийкевича з а с л а н о д о С и б і р у за доносом І. Б р ю х о вецького і козацької старшини. Повернувся Шийкевич і з заслання д о Б а т у р и н а після 1681 р . У р і з н и х документах 8 0 — 9 0 - х років зустрічається його ім'я (Акты Ю З Р , V I , № 1, стор. 13—14; VIII, № 15, стор. 54). Д е ц и к б у в овруцьким полковником, а не «гультяєм», як пише літописець. Схоплено його і заслано д о С и б і р у з а активну діяльність, скеровану проти І. Б р ю ховецького (Акты Ю З Р , V , № 121, стор. 265; № 122, стор. 276; № І 2 7 , стор. 283; VI, № 2, стор. 25, 27 та і н . ) . 1666 8 7

8 8

8 9

З г і д н о з у г о д о ю , укладеною гетьманом Брюховецьким 1665 р. у Москві, російські воєводи мали право перебувати, крім згаданих літописцем міст, щ е й в Острі (Записки історично-філологічного в і д д і л у У А Н , кн. V I , 1925, стор. 161). З а царським переписом, проведеним 1666 р . на У к р а ї н і , козаки звільня лись в і д оподаткування (М. К о с т о м а р о в , Собр. с о ч . , кн. V I , СПб., 1905, стор. 73). К о з а к и Переяславського полку повстали в липні 1666 р . , проте бої точили ся а ж д о осені (Акты Ю З Р , V I , № 45, стор. 127, 129). 9 0

9 1

1667 9 2

Російський військовий загін А . Косагова залишив З а п о р і ж ж я 1666 р . б е з відома царя ( М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Нариси історії У к р а ї н и . . . , Додат ки, № 10, стор. 400—401). З а п о р о ж ц і перебили л и ш е б і л ь ш у частину татар, не всі з а п о р о ж ц і — у ч а с ники цієї з м о в и — б у л и спіймані (Акты Ю З Р , V I , № 6 2 , стор. 179, 184, 187). Коронним гетьманом Я . Собеський став 1668 р . після підписання Підгаєцьких статей, а д о того часу він б у в польним гетьманом (Acta historica res gestas Poloniae illustrantia, t. I, Krakow, 1880—1881, № 129, стор. 337—338; Т. K o r z о n, Dola і niedola Jana Sobieskiego 1629—1674, т. II, Krakow, 1898, стор.59, 67). Митрополита Й . Тукальського б у л о випущено на волю 1666 p., а на Укра ї н у він приїхав 1667 р. ( М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Н а р и с и історії Укра ї н и . . . , стор. 288). Андрусівська угода м і ж Р о с і є ю і Польщею б у л а підписана 1667 р . у біло руському селі Андрусові недалеко від Смоленська. У тексті цієї угоди немає с л і в , наведених літописцем: «котора би сторона (Правобережна чи Л і в о б е р е ж н а Укра ї н а . — Я- Д-) спротивилася, то з о б о п о л н е о н у ю зносити», хоча зобов'язання такі є у статтях 14 та 23 (Полное собрание законов Российской империи, т. I, С П б . , 1830, ч. 398, стор. 631—642; W 6 j с і k Z b і g п і е w, Traktat andruszowski 1667 roku і jego geneza, Warszawa, 1959). Літописець помилково пише п р о прохання Б р ю х о в е ц ь к о г о провести слід ство на У к р а ї н і проти царських воєвод. Насправді російський цар дав вказівку своєму представникові В . К и к і н у вивчити ці скарги. У з в ' я з к у з цим Кикін вів слідство у Полтаві (Акты Ю З Р , V I , № 62, стор. 190—191). Московського патріарха Никона с у д и л и в Москві 1666 р. З цією метою д о Москви п р и ї х а л и патріархи антіохійський Макарій і олександрійський П а ї с і й Правда, собор закінчився 1667 р. Тоді ж повернувся на У к р а ї н у Мефтодій Филимо нович ( М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Н а р и с и історії У к р а ї н и . . . , стор. 289). 9 3

9 4

9 8

9 7

9 8

1668 9 9

Стародубський полковник П . Рославець не прибув на раду д о гетьмана Б р ю ховецького (Акты Ю З Р , VII, 8, стор. 18, 22). Сосницького воєводу В . Л и х а ч е в а взяли в полон (Акты Ю З Р , VII, № 2 0 , стор. 48; № 3 4 , стор. 88; № 3 8 , стор. 107). Серед посланців гетьмана І. Б р ю х о в е ц ь к о г о д о т у р е ц ь к о г о султана, крім Григорія Гамалії і Л а в р е н т і я Кашпуровича, б у в т а к о ж о б о з н и й Микита Безпа лий ( М и к о л а П е т р о в с ь к и й , Н а р и с и історії У к р а ї н и . . . , стор. 292). 1 0 0

1 0 1