2013 issue 1 by Mykola Nikolaichuk

Формування конкурентоспроможності в умовах зростання мобільності людського капіталу

Міністерство освіти і науки України Хмельницький національний університет

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем Збірник наукових праць №1

Scientific journal

Scientific and practical problems of economic systems development 2013, Issue 1

2013 Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Формування конкурентоспроможності в умовах зростання мобільності людського капіталу

УДК 330.342 ББК 65.01 Н34

Рекомендовано до друку рішенням Вченої ради Хмельницького національного університету, протокол № 11 від 28.08.2013

Редакційна колегія: Нижник В.М., д-р екон. наук, Богиня Д.П., д-р екон. наук, Антонюк В.П., д-р екон. наук, Іртищева І.О., д-р екон. наук, Стройко Т.В., д-р екон. наук, Хрущ Н.А., д-р екон. наук, Асаул А.М., д-р екон. наук, Трохимчук С.В., д-р екон. наук, Сімченко Н.О., д-р екон. наук, Ніколайчук М.В., канд. екон. наук, Матюх С.А., канд. екон. наук, Яременко О.Ф., канд. екон. наук, Пухальський В.В., канд. екон. наук, Пухальська Я.П., канд. екон. наук, Хмелевський О.В., канд. екон. наук

Головний редактор: Нижник В.М., д-р екон. наук, проф.

Матеріали публікуються в авторській редакції

Н34

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем : зб. наук. праць. – Хмельницький : ХНУ, 2013. – № 1. – 123 с. ІSBN 978-966-330-186-0 Подані публікації з проблем оцінки конкурентоспроможності економічних систем та їх зростання; формування і розвитку людського капіталу; механізмів забезпечення та підвищення конкурентного потенціалу, а також економічного потенціалу промислових підприємств у системі сучасних глобальних викликів і міжнародних економічних відносин; економічної безпеки виробничих систем. Для науковців і фахівців, які спеціалізуються в області вивчення та розробки цих задач. УДК 330.342 ББК 65.01

ISBN 978-966-330-186-0

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Формування конкурентоспроможності в умовах зростання мобільності людського капіталу

ЗМІСТ ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ В УМОВАХ ЗРОСТАННЯ МОБІЛЬНОСТІ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ НИЖНИК В.М., ДРЮКОВА Л.В.

ДЕМОГРАФІЧНІ ПЕРЕХОДИ В КОМПЛЕКСІ НАУКОВО-ПРАКТИЧНИХ ПРОБЛЕМ ФОРМУВАННЯ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ УКРАЇНИ .................................................................................5 НІКОЛАЙЧУК М.В.

ЗАКОНОМІРНОСТІ ВІДТВОРЕННЯ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ ПЕРЕХІДНИХ СУСПІЛЬНИХ ФОРМАЦІЙ .......9 МАЙСТЕР Л.А.

ВНУТРІШНІ ФАКТОРИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПЕРСОНАЛУ МАШИНОБУДІВНИХ ПІДПРИЄМСТВ ................................................................................................... 15

РЕГІОНАЛЬНІ МЕХАНІЗМИ ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ ІРТИЩЕВА І.О., СТРОЙКО Т.В., КРУПІЦА І.В.

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ІНСТИТУЦІОНАЛЬНИМИ ЗМІНАМИ...................................................................................................... 22 ХМЕЛЕВСЬКА А.В., БОЙКО І.Є.

ОСОБЛИВОСТІ ОБЛІКОВОЇ ПОЛІТИКИ БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВ ТА НАПРЯМИ ЇЇ ВДОСКОНАЛЕННЯ .. 26 ФЕДОРЕНКО А.С.

СВЯЗИ С ОБЩЕСТВЕННОСТЬЮ В СИСТЕМЕ ГОСУДАРСТВЕННОГО УПРАВЛЕНИЯ ...................................... 30

ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ У СИСТЕМІ ГЛОБАЛЬНИХ ВИКЛИКІВ ЧЕБАНОВА Н.В., ЧАЛА О.В.

ПРИНЦИПИ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМ КАПІТАЛОМ В УМОВАХ ЕКОНОМІКИ ЗНАНЬ ..................................................... 36 КОРБУТ А.А.

ФІНАНСОВА РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ В КОМПЛЕКСІ ПРОБЛЕМ ЕФЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВИХ АКТИВІВ І ОБІГОВИХ КОШТІВ .................................. 40 КАТКОВА Т.І.

ПЕРСПЕКТИВИ РЕАЛІЗАЦІЇ МАРКЕТИНГОВИХ СТРАТЕГІЙ У СИСТЕМІ ОЦІНКИ ПОЗИЦІЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ .......... 44 КРУПА О.В.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ФІНАНСОВА МОДЕЛЬ АУТСОРСИНГУ ..................................................................... 49 ОЛІЙНИК Л.В.

КРИТЕРІАЛЬНО-УПРАВЛІНСЬКІ ПІДХОДИ ДО ЗАСТОСУВАННЯ РИНКОВИХ ІНСТИТУТІВ В УПРАВЛІННІ РЕСУРСАМИ ТА АКТИВАМИ ПІДПРИЄМСТВ ............................................................... 53 ПАРАСКА І.П.

ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ МЕТОДИЧНОЇ БАЗИ ПЛАНУВАННЯ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ...................................... 62

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ВИРОБНИЧИХ СИСТЕМ ЗА УМОВ РОЗВИТКУ КОНКУРЕНЦІЇ ЯРЕМЕНКО О.Ф.

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВ ЗА УМОВ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ................................................... 66 Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Формування конкурентоспроможності в умовах зростання мобільності людського капіталу ПУХАЛЬСЬКА Я.П.

ОРГАНІЗАЦІЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НА АГРОПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВАХ ................... 71

МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ В СИСТЕМІ ЗРОСТАННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ ТРОХИМЧУК С.В.

ГОСТИННІСТЬ ЯК ЛЮДСЬКИЙ ЧИННИК ПРИСКОРЕНОГО РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ ............ 74 МАТЮХ С.А.

СУЧАСНИЙ РОЗВИТОК ВИЩОЇ ШКОЛИ УКРАЇНИ НА МІЖНАРОДНОМУ РИНКУ ОСВІТИ ................. 77 КАРАСЬОВА Н.А.

АСПЕКТИ ПРИЧИННО-НАСЛІДКОВОГО ХАРАКТЕРУ СВІТОВОЇ ПРОДОВОЛЬЧОЇ КРИЗИ ДЛЯ КРАЇН, ЩО РОЗВИВАЮТЬСЯ ............................................... 81

ЛЮДСЬКИЙ ПОТЕНЦІАЛ ТА ЙОГО КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ У РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН КУРІЙ Л.О.

ДЕМОГРАФІЧНИЙ ПЕРЕХІД ЯК ОБ’ЄКТИВНИЙ ЧИННИК МІГРАЦІЙНОГО ПЕРЕРОЗПОДІЛУ ЛЮДСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ ........................................................... 85 БАШИНСЬКИЙ Т.В.

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ.......................................................... 90

ВПЛИВ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН НА ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТНИХ ПЕРЕВАГ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ ПУХАЛЬСЬКИЙ В.В.

ЕКСПОРТНИЙ ПОТЕНЦІАЛ В УМОВАХ СУЧАСНОЇ ІНТЕГРАЦІЙНОЇ СТРАТЕГІЇ УКРАЇНИ .................. 95 ХМЕЛЕВСЬКИЙ О.В., ТАРАСОВА Н.А.

ІНТЕГРАЦІЙНІ ПЕРСПЕКТИВИ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ ...................................... 100 САВІЦЬКИЙ А.В.

ВПЛИВ ВНУТРІШНІХ ТА ЗОВНІШНІХ ФАКТОРІВ НА ПРОЦЕСИ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ПРОДУКЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА ТА ПІДВИЩЕННЯ ЇЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ........... 104

МЕХАНІЗМИ ПІДВИЩЕННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВ ЯРКИНА Н.Н.

ПОВЫШЕНИЕ КОНКУРЕНТНОГО ПОТЕНЦИАЛА ПРЕДПРИЯТИЙ РЫБНОЙ ОТРАСЛИ ПОСРЕДСТВОМ ФОРМИРОВАНИЯ ЭФФЕКТИВНОГО МЕХАНИЗМА УПРАВЛЕНИЯ РЫБНЫМ ХОЗЯЙСТВОМ УКРАИНЫ (зарубежный опыт) ................................................................... 108 КОНЄВ C.І.

РОЗВИТОК ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНИХ ОПЕРАЦІЙ ПІДПРИЄМСТВ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ ........ 112 ЧУБАР М.М.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СУЧАСНОЇ КОНЦЕПЦІЇ УПРАВЛІННЯ ЕКСПОРТНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ ПІДПРИЄМСТВА ............................................................................... 116 ВОЛЬСЬКА О.М.

ОЦІНКА ТА ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОДУКЦІЇ МОЛОКОПЕРЕРОБНИХ ПІДПРИЄМСТВ ............................................................................................. 121

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Формування конкурентоспроможності в умовах зростання мобільності людського капіталу

ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ В УМОВАХ ЗРОСТАННЯ МОБІЛЬНОСТІ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ УДК 314.174 В. М. НИЖНИК, Л. В. ДРЮКОВА Хмельницький національний університет

ДЕМОГРАФІЧНІ ПЕРЕХОДИ В КОМПЛЕКСІ НАУКОВО-ПРАКТИЧНИХ ПРОБЛЕМ ФОРМУВАННЯ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ УКРАЇНИ У статті розкрито основні теоретичні положення концепції демографічних переходів. На основі аналізу сучасної демографічної ситуації України визначено чинники впливу на динаміку народонаселення як основи формування людського капіталу. Запропоновано шляхи вдосконалення його якості через підвищення соціального статусу інституту родини та здійснення раціональної міграційної політики. Ключові слова: людський капітал, демографічний перехід, народжуваність, смертність, чисельність населення.

V. NIZHNIK, L. DRIUKOVA Khmel’nitskyi National University

DEMOGRAPHIC TRANSITIONS IN THE COMPLEX OF SCIENTIFIC AND PRACTICAL PROBLEMS OF HUMAN CAPITAL FORMATION IN UKRAINE The article contains the theoretical theses of Demographic Transition concept. The analysis of the current demographic situation in Ukraine helped to determine the main factors that influence the population growth as the basis for the efficient human capital. To improve the quality of human capital it is proposed to increase the role of family in Ukrainian society and to implement the efficient national migration policy. Key words: human capital, demographic transition, fertility rate, mortality rate, population. Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими та практичними завданнями. Людський капітал є визначальним чинником економічного і соціального розвитку будь-якої країни. Інвестиції в розвиток людського капіталу сприяють підвищенню продуктивності праці та зростанню ефективності виробництва. Статистика свідчить, що лише 16 % зростання в країнах з перехідною економікою обумовлені фізичним капіталом, 20 % – природним капіталом, решта 64 % пов'язані з людським капіталом. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Тенденції демографічного розвитку завжди цікавили науковців. Значний вклад у розвиток теоретичних положень теорії людського капіталу, демографії та демографічних переходів зробили Т. Шульц, Г. Бекер, Т. Мальтус, Х. фон Ферстер, Ф. Ноутстейн, Р. Лестег, Ван де Каа, Д. Медоуз, Й. Рандерс та ін. Важливий внесок у цьому напряму зробили вітчизняні вчені О. Ригельман, Г. Новицький, Ф. Чуманський, Я. Рубан. Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Разом з тим, концепція демографічних переходів, як один з методів прогнозу демографічних тенденцій в суспільстві і зокрема в Україні, залишається недостатньо вивченою. Для країни, яка досі шукає свій шлях до добро-

буту та процвітання, йдеться про необхідність подальшого дослідження усіх аспектів формування якісного та ефективного людського капіталу, як визначального чинника сталого розвитку постіндустріального, інформаційного суспільства. Постановка завдання. Розкрити теоретичні положення теорії демографічних переходів, провести аналіз сучасних демографічних тенденції в Україні і запропонувати шляхи покращення демографічної ситуації в країні як основи сталого розвитку національного людського капіталу. Основний матеріал дослідження. Під людським капіталом розуміють вроджені та надбані знання, навички, мотивацію та енергію, якими наділені індивідууми і які можуть використовуватись для виробництва товарів та послуг. Сучасна соціологічна та економічна наука наголошує на нематеріальності людського капіталу, ототожнюючи його з інтелектуальним капіталом: інформацією, знаннями тощо. Водночас людський капітал має матеріально-фізіологічну природу, в основі якого стоїть людина зі її вродженими та набутими навичками, здібностями, талантами, професійною підготовкою (див. рис. 1). Важливою складовою людини, перш за все як живої розумної істоти, є її розвиток. Він є каталізатором економічного зростання держави. Суспільний розвиток відводить людині цент-

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Формування конкурентоспроможності в умовах зростання мобільності людського капіталу ральне місце не лише у традиційно духовній сфері суспільного життя, але й у системі виробничих зв’язків, виходячи з того, що людина – це

початкова і кінцева мета соціального і економічного розвитку.

Рис. 1. Структура людського капіталу

Збереження, відтворення і розвиток людини є найважливішою передумовою успішності країни. Тобто, як зазначає абсолютна більшість науковців, акцент розвитку переноситься зі збільшення ВВП на людський капітал [11]. На рівні держави основу людського капіталу складає саме демографічний потенціал, який визначається кількісними показниками населення і їх динамікою. Світ переживає епоху глобальної демографічної революції, коли після вибухового зростання населення людство раптово переходить до обмеженого самовідтворення. За період 50 тис. років існування HomoSapiens до 1830 року кількість людей на Землі досягла лише 1 млрд, увесь час залишаючись на відносно стабільному рівні самовідтворення. Зокрема в 1650 році темпи зростання населення становили лише 0,3 % щорічно, тобто популяція людей подвоювалась кожні 256 років. Після структурних перетворень в усіх сферах життєдіяльності людини, пов’язаних з переходом до індустріального типу розвитку вже в 1965 р. на планеті проживало близько 3,5 млрд. Темпи зростання збільшились до 2 % щорічно (тобто населення планети подвоюється кожні 36 років). Це означає, що на той час населення планети зростало не просто експоненціально, а суперекспоненціально, що сталося завдяки зменшенню смертельних хвороб та підвищення якості життя. Згодом темпи зростання населення почали зменшуватись і вже сьогодні популяція людей збільшується лише на 1,1 % щорічно [1]. Перехід від простого самовідтворення до експоненціального росту населення і навпаки пов’язаний з поняттям демографічного переходу. Концепція демографічного переходу була розроблена для пояснення демографічних змін, що відбулися після Другої світової війни у звільнених від колоніалізму країнах. У результаті значного зниження смертності та збереження високого рівня народжуваності в цих країнах різко прискорилося зростання населення, що отримало назву демографічного вибуху. Було з'ясовано, що аналогічні зміни відбулися в економічно розвинених країнах ще в XIX ст. [2]. 6

З метою адекватного теоретичного пояснення подальших негативних демографічних тенденцій у більшості розвинутих країн світу, виникла гіпотеза “Другого демографічного переходу” [3]. Серед дослідників немає єдиної думки про всі причини другого демографічного переходу, але переважає точка зору, що він є наслідком підвищення добробуту населення, широкого розвитку егоцентричної та індивідуалістської системи цінностей і відповідної зміни норм поведінки [4]. Сьогодні швидко розвивається нова концепція Третього демографічного переходу, яка пояснює сучасні та майбутні демографічні тенденції зміною національного складу населення. Низькі рівні народжуваності призводять до зміни політики відносно міграції, а міграція, у свою чергу, робить вплив на склад населення. За підрахунками, якщо нинішні тенденції збережуться до кінця сторіччя, то головним чинником, що впливає на характеристики населення, буде міграція, а не різниця в народжуваності та смертності [5]. Перший демографічний перехід в Україні відбувся ще на початку ХХ ст., як в економічно розвинутих країнах, а другий – в 90 роках ХХ ст. (див. рис. 2). На відміну від європейських країн причинами другого демографічного переходу у 1990–1991 рр. стали не підвищення рівня життя населення, а навпаки деструктивні тенденції в політичній, економічній та інших сферах життєдіяльності країни. Характерними для сучасної України є негативні демографічні процеси, зокрема: скорочення чисельності населення країни, падіння рівня народжуваності, високий рівень смертності, особливо в працездатному віці, погіршення стану здоров'я дорослих і дітей, скорочення очікуваної тривалості життя населення і поступове його старіння. Кількість українців за роки незалежності скоротилося з 52 до 45,5 млн осіб. Щорічно населення країни скорочується на 500 тис. чоловік. За даними Державної служби статистики, на 1 травня 2013 р. чисельність населення України склала 45 млн 495 тис., а вже на 1 червня – 45 млн 480 тис. осіб [6].

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Формування конкурентоспроможності в умовах зростання мобільності людського капіталу

Рис. 2. Динаміка чисельності населення України

Україна посідає друге місце в світі за рівнем смертності (15,75 осіб на 1000 жителів). Перше місце займає Південна Африка (17,36), третє та четверте за Україною – Лесото(15,02) і Чад (14,85). При цьому за рівнем народжуваності Україна знаходиться на 227 місці з 232 країн. Нижче лише Естонія, Молдова та Болгарія [7]. В Україні найнижчий в світі природний приріст населення (–4,8) [10]. За прогнозами Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України до 2050 року населення України скоротиться до 34,8 млн осіб. Багато вчених першопричину демографічної кризи вбачають у радикальних економічних і політичних змінах суспільства. Відомий польський соціолог П. Штомпка стверджує, що постсоціалістичні країни зіткнулися з проблемою негативних, дисфункціональних наслідків широких соціальних перетворень [2]. Несприятливі тенденції в демографічному відтворенні пов'язані насамперед з деформацією шлюбно-сімейних процесів, передусім зі зміною соціального статусу жінки, розширенням сфери її позародинних інтересів, підвищення рівня зайнятості. На сьогодні поширена практика відкладати шлюб і народження дитини – особливо другої та третьої. Між тим, тільки третя дитина гарантує розширене відтворення. Відкладання народження дитини з тимчасового явища перетворюється на постійне. Наразі дві третини сімей з дітьми до 18 років мають лише одну дитину. Більше не діють такі економічні чинники багатодітності, як потреба в робочих руках для селянських господарств або розрахунок на матеріальне забезпечення в старості (останнє – внаслідок різкого зменшення дитячої смертності і встановлення державного пенсійного забезпечення) [8]. Одним із важливих чинників, які зумовлюють зміну чисельності населення країни та його перерозподіл між окремими регіонами та населеними пунктами, є міграції населення.

Згідно з даними Світового банку, за кількістю емігрантів Україна займає третє місце в світі – 6,5 млн. Це приблизно 14 % від теперішнього населення країни. Звичайно, більша частина – це люди, які поїхали відразу після розпаду Радянського Союзу в інші республіки або просто не повернулися з них. Близько 400–800 тисяч емігрували остаточно. Кількість власне “заробітчан” оцінюється в близько 1,4–1,8 млн або 7,8–10 % від працездатного населення країни. Висновки та перспективи подальших досліджень. Демографічний фактор як основа становлення людського капіталу має стратегічне значення для майбутнього розвитку держави. Тому у практику державного управління необхідно запровадити принципи орієнтації розвитку країни, передусім на інтереси населення та сім'ї, на забезпечення умов їх всебічного розвитку і реалізації, а також на удосконалення державної міграційної політики. Центральну роль у цьому мають відігравати: – заходи широкого спектру дії, направлені на підвищення статусу родини як основної складової суспільства; – підвищення якості загальної та професійної освіти; забезпечення ефективної зайнятості, яка має стати надійною гарантією належного рівня життя не тільки для самого працюючого, а і для його утриманців; – забезпечення належних умов для протидії чинникам, що породжують еміграцію; – впровадження широкого спектру заходів з інтеграції іммігрантів (соціально-економічних, освітніх, культурних, політичних); – забезпечення зворотності трудової міграції громадян, адаптації та реінтеграції тих, хто повернувся, заохочення грошових переказів від працівників-мігрантів на батьківщину та їх ефективного використання.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Формування конкурентоспроможності в умовах зростання мобільності людського капіталу Література 1. Населення Землі [Електронний pесурс]. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/. 2. Панышко О. В. Демографическая ситуация в Украине [Электронный pесурс] / О. В. Панышко, Н. И. Долженко, Л. К. Андриенко. – Режим доступа: http://www.rusnauka.com/32_PWMN_2009/Psihologia/55202.doc.htm. 3. Vandekaa D. J. Bad Herrenalb Second Demographic Transition: concepts, dimensions, newevidence [Еlectronic resource] / D. J. Vandekaa, 2001. – Mode of access: http://www.demogr.mpg.de/papers/workshops/010623_paper04.pdf. 4. Минаев А. И. География населения : учеб.-метод. пособие / А. И. Минаев. – Горно-Алтайск : РИО “Универ-Принт” ГАГУ, 1999. – 127 с. 5. Коулмен Д. Третий демографический переход [Электронный pесурс]. – Режим доступа: http://polit.ru/article/2007/09/12/ demoscope299/. 6. Реальне “покращення”: Україна посіла друге місце у світі за рівнем смертності [Електронний pесурс]. – Режим доступу: http://tyzhden.ua/News/82524. 7. Кульчицкий С. Демографические потери Украины в ХХ веке / С. Кульчицкий // Зеркало недели. – 2004. – № 30. 8. Підгорний А. З. Демографічна статистика : навч. посібник / А. З. Підгорний. – О. : ОДЕУ, 2010. – 165 с. 9. Статистичний довідник ЦРУ [Електронний pесурс]. – Режим доступу: https://www.cia.gov. 10. Хромов М. І. Сутність і особливості людського капіталу в системі соціально-економічних категорій / М. І. Хромов // Экономика и право. – 2009. – № 3. – С. 140–145.

Reference 1. The Earth Population [Online Resource]. – Available on: http://uk.wikipedia.org/wiki/. 2. Panyshko O. The Demographics of Ukraine [Online Resource] / O. Panyshko, N. Doljienko, K. Andrienko. – Available on: http://www.rusnauka. com/32_PWMN_2009/Psihologia/55202.doc.htm. 3. D. J. Vandekaa, Bad Herrenalb Second Demographic Transition: concepts, dimensions, newevidence [Online Resource] / D. J. vandeKaa. – 2001. – Available on: http://www.demogr. mpg.de/ papers/workshops/010623_paper04.pdf. 4. Minaiev A. Geography of Population : textbook / A. Minaiev. – HornoAltaisk : RIO “Univer-Print” GAGU, 1999. – P. 127. 5. Koulman D. The Third Demographic Transition [Online Resource] / D. Koulman. – Available on: http://polit.ru/article/2007/09/12/demoscope299/. 6. The Real “Improvement”: Ukraine, The Second On Mortality Rate [Online Resource]. – Available on: http://tyzhden.ua/News/82524. 7. Kul’chynskyi C. Demographic Lost of Ukraine in XX century // Dzerkaloniedieli. – 2004. – № 30. 8. Pidhornyi A. The Demographic Statistics : textbook. – O. : ODEU, 2010. – 165 p. 9. The CIA World Factbook [Online Resource]. – Available on: https://www.cia.gov. 10. Chromov M. The Human Capital and its Features as an Economic Category / M. Chromov // EconomicaiPravo. – 2009. – № 3. – P. 140–145.

Рецензія/Peer review: 15.07.2013 р.

Надрукована/Printed: 19.08.2013 р.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Формування конкурентоспроможності в умовах зростання мобільності людського капіталу

УДК 331.5.024.54 М. В. НІКОЛАЙЧУК Хмельницький національний університет

ЗАКОНОМІРНОСТІ ВІДТВОРЕННЯ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ ПЕРЕХІДНИХ СУСПІЛЬНИХ ФОРМАЦІЙ Визначено перспективи перетворення людського капіталу в ключову продуктивну силу економіки знань. Проаналізовано ключові тенденції розвитку освітнього сектора, і зокрема втрати ним характеристик притаманних індустріальному суспільству та набуття характеристик що визначають перехід до внутрішньої організації освітнього сектора орієнтованого на відтворення людського капіталу економіки знань. Ключові слова: людський капітал, перехідні системи, управління людським капіталом, економіка знань.

M. NIKOLAICHUK Khmelnitsky National University

PATTERNS OF REPRODUCTION OF HUMAN CAPITAL TRANSIENT SOCIAL FORMATIONS The prospects transformation of human capital in key productive force of the knowledge economy. Analyzes key trends in the education sector, in particular loss of the inherent characteristics of industrial society and acquiring characteristics that determine the transition to the internal organization of the education sector based on the reproduction of human capital knowledge economy. Note the existence of complex barriers to inclusion and its implementation, capitalization human potential. In segments of highly skilled professionals, senior managers and middle ranks of the labor market, traditionally, there is a deficit that characterized the market for a long time employee and has no prerequisites in the short and medium term become the employer market. According to Ukraine's existing ownership structure, its distribution among the shareholders and owners of companies, the nature of interpersonal relations of employees of enterprises, there is no change generations of executives, managers and professionals entities. The current system perpetuates the long term problem of competitiveness of human capital entities. Key words: human capital, transition systems, human capital management, knowledge economy. Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими та практичними завданнями. В умовах економіки знань людський капітал перетворюється на ключову продуктивну силу. Становлення економіки знань набуває відмінних, від попередніх формацій соціально-економічного розвитку, рис організації продуктивних сил, за яких в основі господарського механізму лежать набуті знання стосовно застосування технологічних процесів, ресурсів та інформаційного забезпечення суб’єктів господарювання. Набуття нового статусу знань у системі розвитку продуктивних сил призводить до зростання ролі особистості як носія цих знань і появи нового імпульсу до розвитку сфер та галузей економіки пов’язаних з навчанням, передачею та отриманням знань. Актуальним завданням у цей час стає виступає встановлення еволюції продуктивних сил в умовах зміни суспільних формацій. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Становлення та розвиток теорії людського капіталу започатковано в наукових дослідженнях

В. Бейсброда, Г. Беккера, Х. Боуена, Л.Ф. Ліста, Ф. Махлупа, Я. Мінсера, Дж. Мінцера, Р. Солоу, Л. Туроу, Т. Шульца, Д. Солемана, І. Фішера, Л. Хансена та ін. Визначальний вплив на становлення вітчизняних наукових шкіл здійснили результати досліджень відомих українських вчених, серед яких В. Антонюк, О. Грішнова, М. Долішній, І. Каленюк, Т. Кір'ян, Е. Лібанова, В. Мандибура, Л. Михайлова, В. Нижник, В. Новіков, С. Опацька, І. Петрова, Л. Семів, Л. Шевчук. До окремої групи науковців, здобутком яких слід визначити дослідження ролі і місця людини у виробничому процесі, нагромадженні продуктивних сил, мотивації діяльності, слід віднести В. Базилевича, А. Гальчинського, В. Геєця, Г. Євтушенко, Н. Лук’янченко, В. Онікієнка, Ю. Пахомова, В. Поплавського, В. Радченка, В. Савчука, В. Сизоненка, А. Чухна, Л. Харкянен, С. Юрія та ін. Представники зарубіжних та національної наукових шкіл досягли значних результатів у формулюванні понятійно-категорійного апарату, предмета, об'єкта та області досліджень, формалізації методологічної та розробки методичної бази, оцінки обсягів,

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Формування конкурентоспроможності в умовах зростання мобільності людського капіталу структури, напрямів розвитку людського капіталу. Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Доводиться констатувати невирішеність великого комплексу проблем як фундаментального, так і прикладного характеру, що суттєво обмежує результативність наукових досліджень, досягнення цілей регуляторної політики, ефективність управлінських систем, віддачу на інвестовані ресурси, що особливо проявляється в умовах зміни суспільних формацій, інституційної бази та функціонального навантаження на людський капітал. Мета статті. Проаналізувати закономірності відтворення людського капіталу та встановити наслідки для нього еволюції суспільних формацій. Основний матеріал дослідження. Комплекс чинників забезпечення конкурентоспроможності людського капіталу логічно поділити на групи: – формування людського потенціалу як базового компонента нагромадження знань, вмінь, здібностей, запасу здоров'я, соціальних, ментальних і психологічних характеристик; – конвертації людського потенціалу в людський капітал – комерціалізації людського потенціалу, менеджменту людського капіталу, управління ефективністю придатних до комерційного використання складових людського потенціалу; – ринкової кон’юнктури, що визначає адекватність людського потенціалу та сформованого на його основі людського капіталу попиту на людський капітал в межах господарського механізму підприємницьких структур; – фізичного, інтелектуального розвитку, отримання освіти, медичного та матеріального забезпечення носіїв людського капіталу; – ефектів мультиплікативного відтворення та здатності країни конкурувати за інвестиційнофінансові ресурси світової економіки. Основою ресурсного компоненту людського потенціалу традиційно вважають демографічні процеси – народжуваність, смертність та міграційне переміщення. Як показали результати проведеного автором аналізу, демографічні проблеми, що проявляються у зниженні народжуваності, збільшення смертності та відтоку економічно-активного населення, завжди супроводжують перехідні періоди економічного та суспільного розвитку. Поряд з однозначним трактуванням демографічних втрат, їх наслідки для конкурентоспроможності людського капіталу не мають однозначного трактування та сприймаються через призму діалектичного сприйняття в ході отримання конкурентних переваг. Зокрема, зниження демографічної бази, з точки зору конкурентоспроможності людського капіталу націо10

нальної економіки, однозначно сприймається в руслі негативних тенденцій. Водночас, на рівні людського капіталу особи, зниження чисельності населення, за інших незмінних чинників, збільшує можливості доступу до ресурсів розвитку і шанси підвищити конкурентоспроможність. Останнє підтверджується прикладами прийому до ВНЗ в 2011/2012 н.р., і зокрема шансами вступників навчатись за рахунок коштів державного бюджету. Вагомий вплив на формування якісних характеристик людського капіталу здійснює система виховання в процесі формування ментально-психологічних характеристик та соціальних пріоритетів, освіти – в ході формування вмінь, знань та світосприйняття, фізичного розвитку в ході формування фізіологічних можливостей особи, а також медичного забезпечення – в межах попередження захворювань та усунення їх негативного впливу на людський капітал. Шкільна освіти демонструє незначне скорочення кількості закладів та вчителів. З урахуванням скорочення чисельності учнів в загальноосвітніх навчальних закладах до 58,35 % в 2011 р. від рівня 1990 р., слід констатувати формування передумов підвищення якості шкільної освіти за рахунок зниження показника змінності занять, зменшення числа учнів у класах, відносного зниження навантаження на вчителів [1]. Попри якісні позитиви, отримана тенденція формує негативні передумови для професійної та вищої освіти. Останнє проявляється у потенційному зниженні числа вступників, та як наслідок скорочення навчальної бази. Наявні статистичні показники свідчать про скорочення кількості професійно-технічних навчальних закладів на 21,67 % протягом 19902011 рр. Протягом цього ж періоду кількість учнів аналізованої групи установ скоротилась на 32,62 %, а випускників – на 64,32 %. За розширення потенційних можливостей вступу до ВНЗ ІІІ–ІV рівнів акредитації, у групі ВНЗ І–ІІ рівня акредитації сформувалась тенденція аналогічна до професійно-технічних навчальних закладів. Скорочення чисельності освітніх установ групи з 1990 до 2011 рр. становить 31,94 %, кількості студентів у них – 52,25 %, випускників – 61,42 % [2]. З певністю можна стверджувати про скорочення освітньої бази індустріального суспільства, що ймовірно спричинене: – деіндустріалізацією економіки, скороченням кількості робочих місць промислового сектора, і неможливістю бути працевлаштованим випускникам професійно-технічних навчальних закладів; – зниженням оплати праці в промисловому секторі, і як наслідок, непривабливістю професійно-технічного навчання;

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Формування конкурентоспроможності в умовах зростання мобільності людського капіталу – низькою привабливістю професійно-технічної освіти порівняно з вищою. Перші дві причини слід розглядати в якості зниження вартості людського капіталу, і спровокованої ним непривабливості інвестицій в людський капітал. А третю – в якості розширення бази інвестування в людський капітал інформаційного суспільства та економіки знань – зростання шансів отримати вищу освіту в умовах збільшення кількості ВНЗ. На фоні тенденцій скорочення освітньої бази індустріального суспільства, скорочення чисельності випускників загальноосвітніх шкіл, зростання кількості закладів освіти ІІІ–ІV рівнів акредитації, студентів та випускників у них, свідчить на користь високих темпів формування людського потенціалу здатного до конкуренції та конвертації у людський капітал інформаційного суспільства та економіки знань. Кількість вищих навчальних закладів ІІІ–ІV рівнів акредитації збільшується з 149 в 1990 р. до 349 в 2011 р., що відповідає зростанню на 134,23 %. Кількість студентів у цій групі навчальних закладів зростає з 881,3 тис. чол. в 1990 р. до 2129,8 тис. чол. в 2011 р., а випускників – з 136,9 тис. чол. в 1990 р. до 543,7 тис. чол. в 2011 р. [2]. Наявність ресурсної бази – людського потенціалу, гіпотетично здатна спровокувати появу та розвиток нових секторів економіки і напрямів суспільного розвитку, що в перспективі провокує перехід України до економіки знань. В свою чергу, освіта, зокрема дошкільна, шкільна та вища мають перспективи перетворитись на сектор формування основної домінантної продуктивної сили економіки знань – людського капіталу, що призводить до трансформації освітнього сектора, його перетворення у сектор економіки з подальшим формуванням відповідних управлінських, господарських і інвестиційних механізмів функціонування. Як і в системі освіти в медичному забезпеченні протягом 1990-2011 рр. відбувались перетворення, що змінювали її структуру, засади та принципи впливу на носія людського капіталу. Так, кількість лікарняних закладів скоротилась з 3,9 тис. в 1990 р. до 2,8 тис. в 2011 р., що пов'язане з використанням інноваційного технічного забезпечення, використанням новітніх препаратів, методик лікування та запобігання захворювань [3]. Завдяки застосуванню зарубіжних медичних інновацій тривалість лікування скорочується, а оздоровлення та відновлення фізіологічних якостей особи відбувається більш динамічними темпами, що очевидно сприяє зростанню конкурентоспроможності людського капіталу. Поряд з чинниками формування людського потенціалу, який виступає ресурсною базою формування конкурентоспроможності людського ка-

піталу у формі знань, вмінь, здібностей можливостей, перетворення потенціалу в капітал відбувається лише за здатності його перетворити в актив отримання ефектів від використання. Останнє визначається дією конвертаційних чинників, тобто чинників забезпечення капіталізації людського потенціалу. За умов нерозвиненості ринку праці, його неструктурованості, значний вплив на раціональність та ефективність здійснює ринкова кон’юнктура, яка поряд з людським потенціалом та ринком праці, в умовах формування інформаційного суспільства та зародження економіки знань, виступає ключовим елементом капіталізації людського потенціалу, його конвертації у людський капітал. Незважаючи на нехарактерні риси та відсутність оптимального підґрунтя для стимулювання розвитку людського капіталу, інформаційного суспільства та економіки знань не варто категорично негативно оцінювати перспективи України. Згідно з основними науковими положеннями та виробленим в межах знаннєвих концепцій понятійно-методологічним апаратом, для ефективного функціонування економічного механізму достатнім є існування демографічної бази – сукупності людей-носіїв знань та розширення доступу економічно-активного населення до джерел інформації та знань. Обидва чинники присутні в Україні, що є передумовою перетворення її на перспективну знаннєву економіку. Інша складова світового господарства свідчить про існування двох груп країн в межах сучасної глобальної економіки: – виробники інформації та знань як рушійних сил розвитку; – активні споживачі знань та користувачі інформаційного забезпечення. В межах вказаної диференціації слід відзначити, що незважаючи на декларування високого потенціалу вітчизняної науки, людського розвитку та сприятливих ментальних особливостей України, ми на сучасному етапі належимо до другої групи країн за відсутності об’єктивних передумов у середньо- та короткостроковій перспективі перейти у групу виробників продуктивних та рушійних сил економіки знань. Людський капітал має виступати системоутворюючою базою формування економіки знань, а ключовим чинником структурних галузевих змін на сучасному етапі розвитку має виступати вартість та ефективність використання людського капіталу. Структурні зміни в економіці України протягом 1991–2011 рр. характеризуються зростанням частки зайнятих у сфері послуг та одночасним зниженням у сільському господарстві і промисловості (рис. 1, 2).

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Формування конкурентоспроможності в умовах зростання мобільності людського капіталу

Рис. 1. Галузева структура економіки України за часткою зайнятих, % [4]

В механізм галузевих перетворень закладено необхідність модернізації технологічних процесів та технічного забезпечення. Намагання наростити конкурентоспроможність промислових продуктів вимагає застосування високотехнологічного обладнання, встановлення якого забезпечує відносне вивільнення персоналу за вищої продуктивності праці. Як результат, незадіяний персонал вивільняється та через дію механізму ринку праці виштовхується в сектор обслуговування. Аналогічні процеси характерні й аграрному сектору, де перелік технічних та технологічних чинників більший за перелік чинників промислового сектора. Підвищення якості персоналу промислових та сільськогосподарських підприємств можливо досягнути виключно шляхом збільшення доходів його носіїв, що покриють витрати на базові фізіологічні потреби та одночасно забезпечують необхідний обсяг коштів для вдосконалення людського потенціалу. Слід виділити три сценарії структурних галузевих змін, визначених домінуючою системоутворюючою роллю людського капіталу: – нарощення конкурентоспроможності – підвищення продуктивності праці – вивільнення зайнятого населення; – підвищення якості людського капіталу – збільшення доходів його носіїв; – недостатнє матеріальне забезпечення та соціальний захист – дефіцит людського капіталу. Інша складова – система відносин власності еволюціонує коли нові її форми визрівають на базі економічних відносин попереднього етапу суспільного розвитку, і на наступному етапі перетворюються у домінуючу форму. Тобто, визріваючи, на основі адекватних законів та нормативних актів трансформують господарський 12

Рис. 2. Динаміка галузевих зрушень у структурі зайнятих, % [5]

механізм у на рівень вищу за ефективністю, гнучкістю та чутливістю до викликів розвитку людського капіталу систему. Еволюційний процес реалізується лише в економіках, політична система яких спроможна адекватно реагувати на виклики розвитку продуктивних сил, розв'язувати завдання виходу з волатильних та турбулентних риків, періоду несумісності між продуктивними силами та формами власності, надати інноваційного змісту застосовуваним юридичним формам (див. рис. 3). Наявна практика свідчить, що еволюція людського капіталу характерна виключно в ліберально-демократичних політичних системах, з високими адаптивними можливостями, що й ототожнюються з політичними системами, здатними адекватно реагувати на виклики розвитку. На відміну від приведених, країни авторитарного типу та недосконалої економіки характеризуються рудиментарним господарським механізмом, що функціонує в межах розвитку аграрної та індустріальної економік, неспроможних адекватно реагувати на виклики формування людського капіталу. Як наслідок, еволюція форм власності відтворення продуктивних сил, в тому числі людського капіталу, в цій групі країн не відбувається. Попри набуття ознак інформаційного суспільства та економіки знань група авторитарних країн та неефективних економік виступає лише споживачами продуктів вироблених в інформаційному суспільстві та економіці знань, і не спроможна продукувати інноваційні товари і послухи характерні інформаційному суспільству та економіці знань, і водночас неспроможна формувати, відтворювати людський капітал, застосовуючи його замінники, що традиційно розглядаються на рівні трудових та людських ресурсів.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Формування конкурентоспроможності в умовах зростання мобільності людського капіталу Трансформація економічних відносин Визрівання нових форм відносин власності Двоїста природа людського капіталу Еволюціонований (інноваційний) ринок праці

Ринок людського капіталу Сектор інвестицій в людський капітал

Ліберально-демократична політична система

Господарський механізм на рівень вищий за ефективністю, гнучкістю та чутливістю до викликів розвитку людського капіталу

Авторитарна, недосконала політична система

Рудиментарний господарський механізм на основі розвитку аграрної та індустріальної економіки неспроможний адекватно реагувати на виклики формування людського капіталу

Еволюція форм власності, формування людського капіталу, інформаційного суспільства, економіки знань Розвиток авторського права

Розвиток інтелектуальної власності

Формування ІТ-галузей

Адаптація форм власності до взаємодії з економічно розвиненими країнами в межах глобальної економіки Глобалізація

Структурна трансформація економіки

Країни з формами власності відтворення продуктивних сил економіки знань

Освітній сектор, медичне забезпечення тощо

Висококонкурентна глобалізована економіка, господарський механізм на основі інформаційного суспільства, економіки знань

Країни з адаптованими формами власності за домінування аграрної та індустріальної економік

Рис. 3. Наслідки еволюції форм власності на людський капітал

Висновки та перспективи подальших досліджень. Оцінюючи спроможність суб'єктів господарювання подолати проблеми формування людського капіталу, слід відмітити існування комплексу бар'єрів його залучення та реалізації, капіталізації людського потенціалу. В сегментах висококваліфікованих спеціалістів, менеджерів вищого та середнього рангів на ринку праці, традиційно, існує дефіцит, який тривалий час характеризується ринком працівника, і не має передумов в коротко- та середньотерміновій перспективі перетворитись на ринок працедавця. За існуючої в Україні структури власності, її розподілу між акціонерами та співвласниками товариств, міжособистісний характер відносин співробітників підприємств, не відбувається зміни поколінь керівників, менеджерів та спеціалістів

суб'єктів господарювання. Інша, більш складна, проблема полягає в наявності бар'єрів ротації кадрів, що згідно обраного підходу слід прирівняти до носіїв “нульового активу”. Існуюча система консервує на тривалий період проблему не конкурентоспроможності людського капіталу суб'єктів господарювання. Високий запас міцності системи генерування не конкурентоспроможності людського капіталу, дає підстави визначити єдину перспективу підприємств, в основу людського капіталу яких закладений “нульовий актив” – банкрутство та ліквідація в умовах галузевої конкуренції. Перспективи подальших досліджень слід намітити в руслі визначення механізму перетворення людського капіталу на ключову продуктивну силу в умовах економіки знань.

Література 1. Загальноосвітні навчальні заклади [Електронний pесурс] / Стат. інформація // Держкомстат України. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2005/osv_rik/osv_u/znz_u.html. 2. Число випускників загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладів [Електронний pесурс] / Стат. інформація // Держкомстат України. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2005/osv_rik/osv_u/znz_u.html. 3. Медичні заклади [Електронний pесурс] / Стат. інформація // Держкомстат України. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2007/oz_rik/oz_u/mzaklady_09_u.html. 4. Динаміка потреби підприємств у працівниках за видами економічної діяльності у 2002-2011рр. [Електронний pесурс]. – Режим доступу:

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Формування конкурентоспроможності в умовах зростання мобільності людського капіталу http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2006/ rp/zrp/zrp_u/pp_rik_u.html. 5. Рівень безробіття населення (за методологією МОП) за статтю, віковими групами та місцем проживання у 2011 році [Електронний pесурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2011/rp/ eans/eans_u/rzn_rik11_u.htm.

References 1. Zahalnoosvitni navchalni zaklady [Elektron. pesurs] / Statystychna informatsiia // Derzhavnyi komitet statystyky Ukrainy. – Rezhym dostupu: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2005/osv_rik/osv_u/znz_u.html. 2. Chyslo vypusknykiv zahalnoosvitnikh, profesiino-tekhnichnykh ta vyshchykh navchalnykh zakladiv [Elektron. pesurs] / Statystychna informatsiia // Derzhavnyi komitet statystyky Ukrainy. – Rezhym dostupu : http://www.ukrstat. gov.ua/operativ/operativ2005/osv_rik/osv_u/znz_u.html. 3. Medychni zaklady [Elektron. pesurs] / Statystychna informatsiia // Derzhavnyi komitet statystyky Ukrainy. – Rezhym dostupu: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/ operativ2007/oz_rik/oz_u/mzaklady_09_u.html. 4. Dynamika potreby pidpryiemstv u pratsivnykakh za vydamy ekonomichnoi diialnosti u 2002-2011rr. [Elektron. pesurs]. – Rezhym dostupu: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/ operativ2006/ rp/zrp/zrp_u/pp_rik_u.html. 5. Riven bezrobittia naselennia (za metodolohiieiu MOP) za stattiu, vikovymy hrupamy ta mistsem prozhyvannia u 2011 rotsi [Elektron. pesurs]. – Rezhym dostupu: http://www.ukrstat.gov.ua/ operativ/operativ2011/rp/ eans/eans_u/rzn_rik11_u.htm.

Рецензія/Peer review: 15.07.2013 р. Надрукована/Printed: 19.08.2013 р. Рецензент: д. е. н., проф., зав. кафедри міжнародних економічних відносин Хмельницького національного університету Нижник В.М.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Формування конкурентоспроможності в умовах зростання мобільності людського капіталу

УДК 331 Л. А. МАЙСТЕР Вінницький торговельно-економічний інститут Київський національний торговельно-економічний університет

ВНУТРІШНІ ФАКТОРИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПЕРСОНАЛУ МАШИНОБУДІВНИХ ПІДПРИЄМСТВ У статті запропоновано поетапну структурно-логічну схему оцінки внутрішніх факторів, ціллю якої є виявлення їх позитивного та негативного впливу на процеси формування конкурентоспроможності персоналу машинобудівних підприємств. Узагальнено класифікацію внутрішніх (макроекономічних – на рівні підприємства) та внутрішніх (мікроекономічних – на індивідуальному рівні працівника) факторів з метою подальшої їх оцінки та розрахунку ступеня впливу кожного з них на процеси формування конкурентоспроможності персоналу. Здійснено бальну та коефіцієнтну оцінку внутрішніх факторів. На підставі рейтингу побудовано факторну ієрархічність внутрішніх чинників макро- та мікрорівнів. Встановлено взаємодію зовнішніх і внутрішніх чинників формування конкурентоспроможності персоналу у визначений період часу та у динаміці. Розраховано середнє значення індексів внутрішніх чинників, що надало змогу визначити ступінь впливу кожного з них на процеси формування конкурентоспроможності персоналу машинобудівних підприємств. Ключові слова: персонал, конкурентоспроможність, внутрішні фактори, оцінка.

L. MAYSTER Vinnitsia institute of trade and economics Kyiv National University of Trade and Economics

INFLUENCE OF FACTORS IS ON PROCESSES OF FORMING OF COMPETITIVENESS OF PERSONNEL OF ENTERPRISES In the article the stage-by-stage is offered structurally logical chart of estimation of internal factors, the purpose of which is an exposure of them positive and negative influence on the processes of forming of competitiveness of personnel of machine-building enterprises. Generalized classification of internal (macroeconomic – at the level of enterprise) and internal (mikroekonomichnikh – at individual level of worker) factors with the purpose of their subsequent estimation and calculation of degree of influence each of them on the processes of forming of competitiveness of personnel. The ball and coefficient estimation of internal factors is carried out. On the basis of rating the factor hierarchicalness of internal factors is built makro- and mikro- levels. Co-operation of external and internal factors of forming of competitiveness of personnel is set in a certain period of time and in a dynamics. The mean value of indexes of internal factors is expected, that gave possibility to define the degree of influence each of them on the processes of forming of competitiveness of personnel of machine-building enterprises. Key words: personnеl, competitiveness, factors, evaluation. Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок з важливими науковими та практичними завданнями. Процеси підвищення конкурентоспроможності персоналу підприємств відбуваються під впливом внутрішніх факторів, що мають позитивний чи негативний характер. Врахування всіх чинників та обставин при розробці різних заходів удосконалення конкурентоспроможності персоналу має суттєве значення. Враховуючи зазначене, у процесі дослідження механізму підвищення конкурентоспроможності персоналу підприємств слід систематизувати та обґрунтувати внутрішні фактори, що справляють вплив на конкурентоспроможність і забезпечують її. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вчені, наукові праці яких присвячено дослідженню питань впливу внутрішніх факторів

підвищення конкурентоспроможності персоналу наступні: Данюк В.М, Петюх В.М. [1, с. 33], Глевацька Н.М. [2, с. 25–30], Подсмашна І.М. [3, с. 70–72], Богиня Д., Куліков Г., Лісогор Л. [4, с. 31], Гаврилюк І., Славгородська О. [6, с. 45]. Слід погодитись із науковими поглядами Семикіної М., яка пропонує розглядати конкуренцію на ринку праці як економічний процес на наступних рівнях: мікроекономічному (конкуренція між працівниками підприємства, організації, відділу) та мезоекономічному (конкуренція між працівниками та роботодавцями на рівні регіону, галузей, регіональна, галузева, міжгалузева) [7]. Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Питання оцінки внутрішніх факторів підвищення конкурентоспроможності персоналу в умовах сьогодення є актуальними.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Формування конкурентоспроможності в умовах зростання мобільності людського капіталу Подальшого удосконалення рівня конкурентоспроможності персоналу потребують підприємства галузі машинобудування, яка є однією із пріоритетних в Україні. Формулювання цілей статті. Метою статті є вивчення та здійснення оцінки впливу внутрішніх факторів (на рівні підприємства та особистісному рівні кожного працівника) на процес підвищення конкурентоспроможності персоналу відповідно до розробленої автором структурнологічної схеми на обраних для дослідження підприємствах галузі машинобудування. Виклад основного матеріалу дослідження. Визначення джерел походження внутрішніх чинників відповідно до рівня (мікропідприємства чи мезопрацівника) дозволяють скоординувати дії щодо управління ними. Разом з тим, не можемо не погодитись із думкою І. Гаврилюк та О. Славгородської стосовно поділу мікроекономічних (внутрішніх) факторів на особисті (персональні

працівника) та підприємницькі (на рівні підприємства, де працює працівник) [6, с. 45]. Вважаємо, що неможливо визначити мікрорівень лише рівнем підприємства, оскільки, як зазначалось, саме приватні якості працівника, такі як: рівень самовдосконалення, фізичного здоров’я, способу життя – є характерною ознакою його конкурентоспроможності. Таким чином, нами пропонується класифікація внутрішніх факторів, що впливають на процеси формування конкурентоспроможності персоналу, за двома основними напрямами: мікро- та мезорівнях з урахуванням особистих якостей працівника. На нашу думку, методика оцінки, яка побудована на кількісних методах, є доступною для опанування та дозволить не лише оцінити стан досліджуваних факторів, але й визначити вплив кожного з них на формування конкурентоспроможності персоналу (рис. 1).

Система оцінки та визначення впливу внутрішніх факторів на формування конкурентоспроможності персоналу Складові системи оцінки та визначення впливу

Характеристика складових

Здійснення ранжування та встановлення рейтингу факторів

На основі економічної сутності та ступеня впливу кожного із внутрішніх факторів здійснити їх розташування за рейтингом

Встановлення коефіцієнтів та характеристики бальної шкали щодо оцінки досліджуваних факторів

З метою оцінки та визначення ступеня впливу внутрішніх факторів на конкурентоспроможність персоналу встановлюються коефіцієнти та бали за кожним окремим фактором

Здійснення бальної оцінки за кожним окремим фактором в динаміці

На підставі вхідних даних підприємства надається бальна оцінка щодо кожного окремого фактора в динаміці

Розрахунок впливу за факторами на конкурентоспроможність персоналу в динаміці

Розраховуються коефіцієнти на підставі бальної оцінки за кожним фактором за певний період дослідження

Аналіз та оцінка отриманих результатів оцінки

Аналіз одержаних результатів, з метою визначення ступеня впливу

Встановлення взаємозв’язку між факторами та виявлення серед них позитивного та негативного впливу

Визначення найбільш негативного чи найбільш позитивного факторів, що впливають на формування конкурентоспроможності персоналу

Рис. 1. Запропонована поетапна структурно-логічна схема оцінки внутрішніх факторів, що впливають на процеси формування конкурентоспроможності персоналу

Наведена на рис. 1 структурно-логічна схема оцінки внутрішніх факторів, що впливають на процеси формування конкурентоспроможності 16

персоналу, складається з шести етапів. Важливим моментом слід відзначити, те що розроблена схема є комплексною системою, яка на-

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Формування конкурентоспроможності в умовах зростання мобільності людського капіталу дасть змогу оцінити, визначити ступінь впливу кожного із них, а також взаємозв’язок між чинниками. З метою визначення взаємозв’язку між внутрішніми факторами, нами пропонується здійснювати їх оцінку на таких рівнях: внутрішні – підприємницькі та внутрішні – особисті. Методику оцінки слід розпочинати з їх ранжування та розташування за рейтингом на основі теоретичного узагальнення кожного з них. Першочерговим на цьому етапі необхідно дослідити економічну сутність і ступінь впливу кожного з внутрішніх факторів на зазначених рівнях. Наступним етапом дослідження стане теоретичне узагальнення внутрішніх – мікроекономічних – локальних факторів з метою подальшої їх оцінки та визначення їх впливу на процес формування конкурентоспроможності персоналу. До факторів, які визначаються рівнем підприємства, нами віднесено: – організація режиму робочого дня; – організація робочого місця та умов праці для персоналу; – оплата праці персоналу та її стимулювання; – облік та оцінка результатів праці; – підвищення рівня кваліфікації персоналу. Кваліфікація персоналу є вагомою складовою при визначенні конкурентоспроможності персоналу. Однак, не менш важливим є підвищення її рівня. Цей чинник є особливо вагомим в промисловості та машинобудуванні, зокрема, що пов’язано із науково-технічним прогресом. Враховуючи вагомість цього фактора, в рейтингу серед інших факторів він займає перше місце. Оплата праці персоналу є вагомим чинником при формуванні його конкурентоспроможності, оскільки забезпечує рівень життя працівників, ступінь їх фізичного та морального розвитку та прямо надає можливості щодо його самовдосконалення. Однак, необхідно констатувати, що не зважаючи на стабілізацію економічних процесів в Україні на вітчизняних підприємствах спостерігається складне становище щодо системи оплати праці. На більшості досліджуваних підприємствах майже весь персонал отримує мінімальну заробітну плату. Це явище мотивоване високими розмірами відрахувань на єдиний соціальний внесок, який в сьогоднішніх умовах функціонування бізнесові структури не взмозі сплачувати, оскільки в такому випадку отримають великі збитки. За зазначених умов, фактор оплати праці та її стимулювання поставлено на друге місце у рейтингу ієрархічної факторності. Організація режиму робочого дня та відпочинку, умов праці, на нашу думку, є важливим внутрішнім чинником у формуванні конкурентоспроможності персоналу. Покращення умов та режиму праці на підприємстві, як правило,

надається працівникам відповідно до результатів їх діяльності та рівня кваліфікації в процесі порівняння конкурентних переваг персоналу. Фактор організації режиму робочого дня та відпочинку, а також умов праці поставлено на третє місце у рейтингу серед інших внутрішніх факторів, які впливають на формування конкурентоспроможності персоналу. За результатами наукового дослідження зазначимо, що покращена сучасна організація робочих місць спостерігаються на ПАТ “Барський машинобудівний завод” та ПАТ “Маяк”. Відповідно вимог чинного законодавства умови праці, нормативних вимог та техніки безпеки організація робочого місця – на ПАТ “Ямпільський приладобудівний завод” та ПАТ “Могилів-Подільський машинобудівний завод ім. С.М. Кірова”. Необхідно зауважити, що значення цього фактора за аналізований період практично на всіх досліджуваних підприємствах не змінилось. Таке явище можна характеризувати з негативного боку, оскільки відсутність змін в організації робочого дня та місця свідчить про технічну застарілість підприємства та зниження рівня конкурентоспроможності персоналу. Наступним внутрішнім фактором, що впливає на процес формування конкурентоспроможності персоналу, є ефективність обліку і оцінки результатів його діяльності. Зазначений фактор є основою при формуванні заробітної плати, її мотивації та стимулюванні. Означений фактор, відповідно до встановленого рейтингу вплинув, хоч і несуттєво, однак достатньо негативно. Також при дослідженні фактора ефективності обліку і оцінки результатів діяльності персоналу важливою складовою є процес планування. Прогнозовані дані щодо передбаченого рівня результатів діяльності та виконання обов’язків документально не фіксуються та не аналізуються, а отже, й не використовуються для розробки заходів щодо підвищення їх ефективності в плановому році. Останнім у рейтингу факторів, що впливають на формування конкурентоспроможності персоналу нами визначено організацію робочого дня працівників. На всіх досліджуваних підприємствах організація робочого дня працівника здійснюється згідно з чинним законодавством. Найбільш ефективною, що враховує потреби підприємства, є система ПАТ “Маяк” та ПАТ “Барський машинобудівний завод”. Зазначений фактор на досліджуваних підприємствах за аналізований період вплинув найбільш позитивно. Таким чином, дослідження внутрішніх (на рівні підприємства) факторів, що впливають на формування конкурентоспроможності персоналу дозволили здійснити оцінку їх впливу в динаміці років, як це показано в таблиці 1.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Формування конкурентоспроможності в умовах зростання мобільності людського капіталу Таблиця 1 Динаміка впливу внутрішніх факторів (на рівні підприємства), що впливають на формування конкурентоспроможності персоналу на досліджуваних підприємствах

Підприємство ПАТ “МогилівПАТ “Ямпільський Подільський ПАТ “Вінницький ПАТ “Маяк” приладобудівний машинобудівний інструментальний завод” завод завод” ім. С.М. Кірова” Темп приросту, % Темп приросту, % Темп приросту, % Темп приросту, % Темп приросту, % 2011 р./2008 р.

2011 р./2009 р.

2011р./2010 р.

+100 +100 +100 0,0

0,0

2011р./2010 р.

2011 р./2009 р.

2011 р./2008 р.

2011р./2010 р. 0,0

+100 +100 0,0 –50,0 –50,0 0,0

0,0 –33,0 0,0

+33,0 +33,0 0,0 +33,0 +33,0

0,0

+100 0,0

0,0

+200 +50,0 +50,0 +50,0 +50,0

0,0

0,0 +50,0 +100 +100 0,0

0,0

0,0 +50,0

+50,0 0,0

0,0

+100 +33,3

де F – індекс внутрішніх, на рівні підприємства факторів, що впливають на процес формування конкурентоспроможності його персоналу; F1, F2, F3, F4, F5 – коефіцієнти, що характеризують вплив кожного фактора на формування конкурентоспроможності персоналу за певний період часу, в нашому випадку певний рік; y1, y2, y3, y4, y5 – бальна оцінка факторів досліджуваних внутрішніх факторів. Також на підставі розрахованих даних можемо розрахувати середній показник:

F1  F 2  ...  F5 , T

(2)

FS – середній індекс внутрішніх, на рівні

підприємства факторів, що мають вплив на формування конкурентоспроможності їх персоналу;

F1  F1  ...  F5 – індекс внутрішніх, на рівні підприємства, факторів за певний рік; T – кількість досліджуваних років. Розрахунок індексів, а також їх середнього значення за внутрішніми (на рівні підприємства) 18

0,0

F  F1 y1  F 2 y2  F3 y3  F4 y4  F5 y5 , (1)

де

0,0

–25,0 +50,0 0,0 +33,0 0,0

Встановлена нами на підставі рейтингу ієрархічна факторність та взаємодія внутрішніх факторів формування конкурентоспроможності персоналу дозволяє розрахувати індекс внутрішніх факторів:

FS 

2011 р./2009 р.

2011р./2010 р.

2011 р./2009 р.

2011 р./2008 р.

–66,0 –50,0 0,0 +50,0 +50,0 +50,0

2011 р./2008 р.

Підвищення рівня кваліфікації персоналу Оплата праці персоналу та її стимулювання Організація робочого місця та умов праці для персонал Облік та оцінка результатів діяльності працівника Організація режиму робочого дня

2011р./2010 р.

2011 р./ 2008 р.

Фактор

2011 р./2009 р.

ПАТ “Барський машинобудівний завод”

0,0

–33,3 0,0

0,0

факторами, що впливають на процес формування конкурентоспроможності персоналу досліджуваних машинобудівних підприємств за аналізований період, дозволяють визначити ступінь впливу кожного з них (див. рис. 2). На нашу думку, поєднання та взаємодія факторів на рівні підприємства забезпечують створення конкурентних переваг та, відповідно, на цій основі формують конкурентоспроможність персоналу. Основними зазначеними чинниками впливу є особисті фактори, які є визначальними в даному процесі. Так, без власного, особистого бажання бути конкурентоспроможнім працівником жоден із вищезазначених чинників мікро- та макрорівнів не буде мати визначального впливу. Оцінка персональних якостей працівника завжди привертала до себе багато уваги як на теоретичному, так і на практичному рівнях. Однак, визначення їх впливу на процеси формування конкурентоспроможності персоналу, встановлення взаємозв’язку із іншими факторами практично не досліджувалось. Зовнішня оцінка внутрішніх (особистісних) якостей працівника є важливим аспектом при формуванні конкурентоспроможності персоналу, оскільки кожна людина через оцінку з боку суспільства та за допомогою самооцінки усвідомлює себе, свій стан і поведінку, отримує можливість визначити напрями і способи подальшої діяльності.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Формування конкурентоспроможності в умовах зростання мобільності людського капіталу

Середнє значення індексів внутрішніх факторів у період з 2008 по 2011 рр.

1,48

2,0

Найбільший негативний вплив

2,55

2,7

ПАТ“Маяк”

ПАТ “Вінницький інструментальний завод”

ПАТ “Барський машинобудівний завод”

ПАТ “Ямпільський приладобудівний завод”

ПАТ “МогилівПодільський машинобудівний завод ім. С.М.Кірова”

Машинобудівні підприємства Вінницької області

3,01

Найбільший позитивний вплив 1,96

1,96

Рис. 2. Вплив внутрішніх (на рівні підприємства) факторів на процеси формування конкурентоспроможності персоналу окремих машинобудівних підприємств Вінницької обл.

За зазначених умов важливим є здійснення оцінки та визначення ступеня впливу особистісних факторів персоналу на процеси формування їх конкурентоспроможності. Зважаючи на різноманітність запропонованої термінології при дослідженні внутрішніх факторів, що мають вплив на процеси формування конкурентоспроможності персоналу, нами пропонується визначення мікро – факторів на рівні працівника, як персональних (індивідуальних) факторів. Тому, вважаємо за доцільне оперувати категорією “індивідуальні фактори впливу”. Узагальнюючи досліджений матеріал, нами визначено наступні індивідуальні фактори, що мають вплив на формування конкурентоспроможності персоналу: розвиток особистих якостей; самовдосконалення; самоосвіта; самооцінка; фізичний і духовний розвиток працівника. Щодо визначення рейтингу запропонованих нами індивідуаьних факторів, розвиток особистих якостей працівника нами поставлено на перше місце. Ми погоджуємось з думкою більшості науковців, зокрема, А.М. Колота щодо наявності значного досвіду застосування науково обґрунтованих методів оцінки персоналу в зарубіжних країнах [8]. Аналіз наукових досліджень свідчить, що оцінка особистих якостей працівника в закордонних провідних бізнесових структурах здійснюється за найбільш універсальними ознаками, які суттєво впливають на індивідуальну здатність до праці, морально-психоло-

гічний клімат у колективі підприємства, а отже, на всю атмосферу виробничого процесу та його результати тощо. Неможливо не оцінити важливість такого фактора впливу на процеси формування конкурентоспроможності персоналу, як самовдосконалення працівника. Прагнення працівника до підвищення рівня своїх професійних та особистих якостей, розвитку світогляду є сполучною ланкою всіх інших персональних (індивідуальних) факторів працівника. За зазначених умов, фактор самовдосконалення нами поставлено на друге місце у рейтингу ієрархічної факторності. Наступним у рейтингу ієрархічної факторності персональних факторів, що впливають на процеси формування конкурентоспроможності, є самоосвіта. У вітчизняній практиці самоосвіта стає основним джерелом набуття вмінь та навичок персоналу. Самооцінка як одна із видів оцінки персоналу, на нашу думку, є достатньо вагомою складовою при формуванні конкурентоспроможності працівника. Фактор самооцінки поставлено на четверте місце у рейтингу ієрархічної факторності. Останнім у рейтингу, із запропонованих нами індивідуальних факторів, що мають вплив на процеси формування конкурентоспроможності персоналу, визначено фізичний і духовний розвиток працівника. Зазначений чинник має певний вплив у процесі формування конкурентоспроможності, однак, не є вирішальним. Враховуючи

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Формування конкурентоспроможності в умовах зростання мобільності людського капіталу галузь об’єкта дослідження – машинобудування, фізичний та духовний розвиток не є основною запорукою високої конкурентоспроможності. Після встановлення рейтингу індивідуальних факторів, що впливають на конкурентоспроможність персоналу, нами пропонується їх бальна оцінка та визначення впливу, на основі розрахунку коефіцієнтів, з метою подальшого їх порівняння із зовнішніми та внутрішніми (на рівні підприємства) факторами. Бальна оцінка персональних якостей працівника на сьогодні є оптимальним методом, що, на нашу думку, є простим, доступним і ефективним. З цією метою на підприємстві повинна діяти спеціально розроблена постійно діюча система оцінки особистих якостей працівників. Для оцінки індивідуальних якостей персоналу пропонується тестування, анкетування, опитування та біографічний методи. Достатньо вагомим у процесі дослідження оцінки факторів і визначення ступеня їх впливу на процеси формування конкурентоспроможності персоналу є узагальнення їх динаміки. Проведені розрахунки вказують на відсутність суттєвих зрушень щодо оцінки індивідуальних факторів працівників. Несуттєві зміни, що відбулись, не мають від’ємного значення, що свідчить про зростання позитивного впливу на рівень конкурентоспроможності персоналу. Встановлена нами на підставі рейтингу ієрархічна факторність та взаємодія внутрішніх факторів при формуванні конкурентоспроможності персоналу дозволяє розрахувати індекс індивідуальних факторів:

Fp  Fp1z1  Fp 2 z2  Fp3 z3  Fp 4 z4  Fp5 z5 , (3) де Fр – індекс індивідуальних факторів, що впливають на процеси формування конкурентоспроможності працівників; Fр1, Fр2, Fр3, Fр4, Fр5 – коефіцієнти, що характеризують вплив кожного індивідуального фактора на процеси формування конкурентоспроможності працівників за певний період часу; Z1, Z2, Z3, Z4, Z5 – бальна оцінка індивідуальних факторів впливу. На підставі розрахованих даних слід розрахувати середній показник:

FpS  де

Fp1  Fp1  ...  Fp5 T

(4)

FpS – середній індекс персональних (індиві-

дуальних) факторів, що мають вплив на процеси формування конкурентоспроможності персоналу;

Fp1  Fp1  ...  Fp5 – індекс індивідуальних факторів за певний рік; T – кількість досліджуваних років. Розрахунок індексів, а також їх середнього значення за персональними (індивідуальними) факторами, що впливають на процеси формування конкурентоспроможності працівників досліджуваних машинобудівних підприємств, дозволяють визначити ступінь впливу кожного з них. Як зазначалось, важливим аспектом при визначенні впливу факторів на процеси формування конкурентоспроможності персоналу є встановлення взаємозв’язку між факторами різних рівнів (за період 2008–2011 рр.), рис. 3.

Найбільший негативний вплив

1,48

Найбільший негативний вплив

2,1

2,0

2,5

2,7

3,08

2,7

ПАТ “Маяк”

2,59

ПАТ “Вінницький інструменттальний завод”

2,44

3,08

3,1

Найбільший позитивний вплив

1,96

ПАТ “МогилівПодільський машинобудівний завод ім. С.М.Кірова”

ПАТ “Барський машинобудівний завод”

ПАТ “Ямпільський приладобудівний завод”

Досліджувані машинобудівні підприємства Вінницької області

3,3

Рис. 3. Взаємозв’язок і сила впливу факторів на процеси формування конкурентоспроможності персоналу досліджуваних машинобудівних підприємств Вінницької обл.

Таким чином, порівняння індексу зовнішніх факторів з внутрішніми та індивідуальними до20

зволять визначити їх взаємозв’язок і силу впливу кожного із них. За умови, якщо індекс зовнішніх

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Формування конкурентоспроможності в умовах зростання мобільності людського капіталу дорівнює індексу внутрішніх та індивідуальних факторів ( FZ  F  Fp ) , можна констатувати рівнозначний вплив досліджуваних факторів, а також про адекватність систем управління персоналу: 1 – середній індекс зовнішніх факторів, що мають вплив на процеси формування конкурентоспроможності їх персоналу; 2 – середній індекс внутрішніх факторів; 3 – середній індекс індивідуальних факторів. Представлений взаємозв’язок факторів надасть можливість порівняти в цілому значення індексів за факторами, що мають вплив на формування конкурентоспроможності персоналу. Таким чином, найбільше, з позитивного боку, вплинули персональні та зовнішні фактори. Це явище можна пояснити лише сталими системами управління на підприємствах, а також небажанням та відсутністю зорієнтованості власників зазначених бізнесових структур підвищувати конкурентоспроможність своїх працівників. На нашу думку, всі обумовлені фактори є взаємопов’язаними, взаємодоповнюючими та реалізація одних – неможлива без функціонування інших. Існування одних чинників внутрішнього чи зовнішнього характеру обумовлюють функціонування інших. Наприклад, попит і пропозиція на

ринку праці спонукає до підвищення рівня кваліфікації працівників на рівні підприємства та до самовдосконалення на рівні особистості. Потреба в самовдосконаленні та підвищенні особистої кваліфікації працівника спонукає до стимулюючих і мотивуючих заходів роботодавця, а також державу до реформування освіти, науки і техніки. Розробка заходів щодо умов праці на рівні підприємства зобов’язуються та диктуються вимогами державної політики у сфері праці тощо. Висновки та перспективи подальших досліджень. Запровадження тих чи інших заходів на рівні підприємства посилюють вплив особистісних факторів на формування конкурентоспроможності персоналу. Дослідження факторів, що мають вплив на процеси формування конкурентоспроможності персоналу, дозволяють дійти висновків щодо неефективності систем управління машинобудівних підприємств Вінниччини. Узагальнення внутрішніх (на рівні підприємства) факторів свідчить про відсутність належної оцінки персоналу на основі чітко визначених критеріїв. За зазначених умов наступним етапом дослідження слід обґрунтувати критерії побудови ефективної структури системи оцінки персоналу.

Література 1. Менеджмент персоналу : навч. посібник / В. М. Данюк, В. М. Петюк, С. О. Цимбалюк [та ін.] ; за заг. ред. В. М. Данюка, В. М. Петюха. – 2-ге вид., без змін. – К. : КНЕУ, 2006. – с. 330. 2. Глевацька Н. М. Стратегія забезпечення зростання конкурентоспроможності робочої сили на підприємстві / Н. М. Глевацька / Управління людськими ресурсами: проблеми теорії та практики. – К. : КНЕУ, 2005. – С. 25–30. 3. Подсмашна І. М. / І. М. Подсмашна // Напрями підвищення конкурентоспроможності персоналу в сучасних умовах. Экономика Крыма. – 2008. – № 23. – С. 70–72. 4. Богиня Д. П. Конкурентоспроможність робочої сили в системі соціально-трудових відносин : монографія / Д. П. Богиня, Г. Т. Куліков, Л. С. Лісогор [та ін.] ; Ін-т економіки. – К. : Ін-т економіки НАН України, 2003. – 310 с. 5. Конкурентоспроможність робочої сили в системі соціально-трудових відносин : монографія / Д. П. Богиня, Г. Т. Куліков, Л. С. Лісогор [та ін.] ; НАН України, Ін-т економіки. – К. : Ін-т економіки НАН України, 2003. – C. 31. 6. Славгородська О. Ю. Класифікація конкурентних переваг персоналу підприємства / О. Ю. Славгородська, В. Г. Щербак // Науч. тр. Донец. нац. техн. университета. Серия: экономическая. – 2005. – Вип. 97. – С. 94–101. 7. Семикіна М. В. Мотивація конкурентоспроможної праці: теорія і практика регулювання / М. В. Семикіна. – Кіровоград : ПіК, 2003. – 426 с. 8. Колот А. М. Економіка праці та соціально-трудові відносини : підручник / А. М. Колот, О. О. Герасименко. – К. : КНЕУ, 2009. – 711 с. 9. http://smida.gov.ua.

References 1. Danyuk V. M. Management of the personnel : textbook / V. M. Danyuk, V. M. Petyuk, S. O. Tsimbalyuk [etc.] ; red. V. M. Danyuka, V. M. Petyuha. – the 2nd issue, unchanged. – K. : Kyiv National Economic University, 2006. – P. 33. 2. Glevatska N. M. The strategy of growth of the competitiveness of the labor force at the enterprise / N. M. Glevatska / Management of human resources: problems of theory and practice. – K. : Kyiv National Economic University, 2005. – P. 25–30. 3. Podsmashna I. M. Improvement of the competitiveness of the staff in the modern world / I. M. Podsmashna // Economy of Crimea. – 2008. – № 23. – P. 70–72. 4. Boginya D. P. The competitiveness of the labor force in the system of industrial relations : monography / D. P. Boginya, G. T. Kulikov, L. S. Lisogor [etc.] ; NAS, Institute of Economics. – K. : Institute of Economics of NAS of Ukraine, 2003. – C. 31. 5. Motivational mechanism of competitiveness of the labor. Labour economics and social sphere: Collection of scientific works. – K: Institute of Economics of NAS of Ukraine, 2002. – the 2nd issue. – P.15. 6. Slavgorodska O. Yu. Classification of the competitive advantages of the personnel of the enterprise / O. Yu. Slavgorodska, V. G. Scherbak // Scientific works of Donetsk National Technical University. Series: Economic. – 2005. – the 97 th issue. – P. 94–101. 7. SemikIna M. V. Motivation of the competitiveness of the labor: theory and practice of regulation / M. V. SemikIna. – Kirovograd : PIC, 2003. – 426 p. 8. Kolot A. M. Motivation of the staff : textbook / A. M. Kolot. – K. : Kyiv National Economic University, 2002. – 337 p. 9. http://smida.gov.ua

Рецензія/Peer review: 18.07.2013 р. Надрукована/Printed: 21.08.2013 р. Рецензент: д. е. н., проф., зав. кафедри міжнародних економічних відносин Хмельницького національного університету Нижник В.М. Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Регіональні механізми формування конкурентного потенціалу та перспективи їх використання

РЕГІОНАЛЬНІ МЕХАНІЗМИ ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ УДК 338.439(477) І. О. ІРТИЩЕВА, Т. В. СТРОЙКО Миколаївський національний університет ім. В. О. Сухомлинського

І. В. КРУПІЦА Міжнародний університет бізнесу і права

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ІНСТИТУЦІОНАЛЬНИМИ ЗМІНАМИ Узагальнено різноманітні підходи до формування системи управління інституціональними змінами. Досліджено зарубіжний досвід в галузі управління інституціональними змінами. Проаналізовано моделі трансформації національної економіки. Визначено основні аспекти побудови соціально орієнтованої ринкової економіки передбачає здійснення державою сукупності цілеспрямованих заходів з метою формування конкурентного середовища для всіх суб’єктів господарювання. Ключові слова: інституції, інституціональні зміни, управління, національна економіка.

I. IRTYSHEVA, T. STROYKO Mykolaiv National University Named After V. O. Suhomlynskiy

I. KRUPITSA International University of Business and Law

CONCEPTUAL APPROACHES TO FORMING OF MANAGEMENT SYSTEM BY INSTITUTIONAL CHANGES Are generalized various approaches to forming of the management system by institutional changes. Foreign experience in the brunch of management by institutional changes is investigated. The models of transformation of national economy are analysed. Are determined the basic aspects of making of the socially oriented market economy which foresees realization by the state of the list of purposeful measures with the aim of forming of competition environment for all subjects of managing. Key words: institutes, institutional changes, managements, national economy. Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими та практичними завданнями.. Розвиток інституціонального напряму у вітчизняній економічній науці пострадянського періоду став об'єктивною реакцією на системні збої господарського механізму, дисфункції ринкових інститутів, парадигмальний та ідеологічний кризи суспільства. В умовах подолання наслідків світової фінансової кризи основною умовою сталого розвитку економіки України має бути виважена, науково обґрунтована інституційна політика, як структурно формувальний чинник економічного і соціального поступу. У галузі дослідження інституціональних змін економічна наука має значні досягнення. Відомими представниками сучасних інституціональних концепцій є А. Алчиан, Дж. Бьюкенен, Г. Беккер, С. Бриттан, Г. Демсец, Р. Коуз, Д. Норт, М. Олсон, Р. Познер, Г. Таллок, О. Уільямсон, Д. Хо22

джсон, Р. Фогель. Нами зроблено спробу обґрунтувати основні концептуальні підходи до управління інституціональними змінами на макрорівні. Сучасне інституціональне середовище України характеризується низкою проблем, пов’язаних з економіко-політичною ситуацією та особливостями взаємодії формальних і неформальних інститутів. Тому при обґрунтуванні напрямів стимулювання та розвитку галузі варто враховувати той факт, що в певних випадках дії державних та недержавних інституцій, спрямовані на підвищення ефективності економічної системи, можуть, в остаточному підсумку, призводити до утворення неефективних, але стійких інститутів. Саме політика управління інституціональними змінами на рівні національної економіки має на меті подолати суттєві перешкоди сучасного розвитку, а саме: – нераціональне та неефективне використання виробничого потенціалу;

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Регіональні механізми формування конкурентного потенціалу та перспективи їх використання – відсутність скоординованих стратегій розвитку галузей економіки; – нераціональне використання природних ресурсів; – низькі показники матеріало- та енерговитратності виробництва; – несприятлива екологічна ситуація; – поступова деградація кадрового потенціалу. Разом із проблемами формування оптимального інституційного середовища, актуальними є впровадження інституційної моделі суспільного розвитку. Завданнями є узгодження цілей національного інституційного регулювання та лібералізації виробничих відносин в умовах глобалізації, розробка нових технологічних, інноваційних підходів організації регіональних виробництв з врахуванням вектора структурної перебудови. Практика структурної перебудови економіки з використанням інституційних важелів у зарубіжних країнах свідчить, що саме державне регулювання виступає тим господарським механізмом, який формує процеси оптимізації відтворювальної моделі і покращує її характеристику. Реалізація стратегії розвитку суспільства, забезпечення стійких темпів економічного розвитку можливі лише при використанні інституційних форм і методів впливу на державну економіку. Але, якщо реалізувати лише обмежені підходи до макроекономічного регулювання, нехтуючи інституційними підходами, не використовуючи ефективну структурну політику, тоді можемо отримати ситуацію фінансової і валютної нестабільності, що в свою чергу зумовить соціальне розшарування. Саме обмежене використання інструментів структурної перебудови в окремих європейських країнах наприкінці першого десятиліття XXI ст., без врахування інституційної складової, призвело саме до такого варіанту розвитку подій. Відомі три моделі трансформації економіки. Перша характерна традиціоналістським (адміністративно-командним) економічним системам. Вона реалізуються на перехідному періоді до розвинених ринкових економік. Зміни, які відбуваються в галузях економіки носять системний характер, тому що формуються жорсткими адміністративними методами, які ініціюються органами влади. Ці дії органів влади мають характер динамічних змін у суспільстві, завдяки регулятивній ролі держави. Такі моделі реалізувались у Китаї наприкінці XX ст., і за окремими ознаками у В’єтнамі. Транзитивні тенденції у цих моделях поступово набувають ознак ринкової економіки – спостерігається збільшення інвестицій, зокрема і позитивні структурні перетворення в галузях економіки відбуваються на переважно інноваційних

засадах, реалізується вектор інтеграції у світове господарство. Позитивні зміни в економічному сегменті зумовлюють адекватні зрушення позитивного змісту у соціальній сфері – спостерігається збільшення доходів населення, зростають соціальні виплати із бюджетів всіх рівнів, реалізується масштабні соціальні програми, і як наслідок – рівень життя зростає. Друга модель – ліберальна характеризується великими зрушеннями в напрямі підприємництва, мінімальним рівнем втручання держави у діяльність корпоративних структур, структур малого підприємництва. Взаємини держави і господарюючих суб’єктів базуються на певній довірі один до одного в напрямі оподаткування, ліцензування, квотування, контролю за поточною діяльністю. У 90-х роках XX ст. ця модель реалізувалась практично у всіх пострадянських республіках. Вибравши шлях ліберального ринку з вільними цінами та невтручанням держави у стихійну гру ринкових сил, держава фактично усунулась від регулювання економічних процесів, і не використовувала важелі управління навіть державними підприємствами. Це було протиріччям як світовому, так і попередньому вітчизняному досвіду. Досвід показує, що без вагомого державного управління процесам створення ринкової економіки неможливо досягти позитивних результатів. Тому мова повинна йти не лише про моделі економіки, до яких ми хочемо перейти, але і про моделі переходу до неї. Але, якщо ринкова економіка може нормально функціонувати при державному регулюванні ринковими процесами, то тим більшим буде період переходу від командної економіки до ринкової і не може бути здійснений цей перехід без активної ролі держави. Неможливо перейти до ринку шляхом ринкового саморегулювання, сам по собі ринок не формується [1, с. 261]. Певні зусилля органів влади України протягом декількох років на початку нового XXI ст. з посиленням ролі державних інституцій забезпечили Україні досить високі темпи економічного зростання – в межах 10 %. Але певна лібералізація діяльності фінансового сектора наприкінці першого десятиліття XXI ст. без належного державного фінансового контролю а функціонування фінансового ринку, зокрема банківського не забезпечило належну протидію чинникам світової фінансової кризи і Україна в 2009 р. мала одні із найнижчих у Європі темпи ВВП порівняно з минулим роком – лише 85 %. Третя модель інституційної трансформації реалізується із зміною параметрів оптимальності в межах наявної системи соціально-економічних відносин і детермінується традиційними для ринку

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Регіональні механізми формування конкурентного потенціалу та перспективи їх використання механізмами приватної власності. Механізми функціонування приватної власності визначають трансформації галузей економіки. Ця модель функціонує із застосуванням плюралізації організаційних та інституціональних форм. Зазвичай, в суспільстві при реалізації цієї моделі найменш можливі соціальні катаклізми, оскільки трансформації відбуваються еволюційним шляхом. Традиційно в “чистому” вигляді ці моделі протягом тривалого асу не функціонують. В окремі етапи суспільного розвитку держав поряд із превентивною моделлю можуть функціонувати й інші моделі. Характеристикою успішності структуризації економіки на перехідних етапах є стабільний, гармонійний розвиток всіх галузей економіки, зокрема і її фінансовий сектор. Досягнення цієї мети, як вже зазначалось, залежить від інституційних механізмів, зокрема грошово-кредитних, митних, податкових. Так окремі країни Азійсько-Тихоокеанського регіону у 80–90 рр. XX ст. досягли значних успіхів, використовуючи важелі грошово-кредитної політики. І навпаки, коли ці важелі в першому десятиліття XXI ст. в США, країнах ЄС, інших країнах світу втратили свою важливість у впливі на трансформаційні процеси, під впливом глобалізаційних чинників, зародились неконтрольовані фінансові потоки, що і зумовило спочатку національні фінансові проблеми, а потім і світову фінансову кризу. Інституціональні зміни відбуваються в результаті визначеного невідповідності діючих норм і правил поведінки економічних агентів існуючим умовам їх життєдіяльності. Має місце визначений конфлікт між діючими і бажаними “правилами гри”, що зумовлює основні чинники інституціональних змін. Дуглас Норт вважає, що інституціональні зміни відбуваються внаслідок трансформації поглядів економічних агентів на основні категорії соціально-економічних стосунків [2, с. 58]. Серед однієї з головних категорій він виділяє власність, а загальна схема інституціональних змін має наступний вигляд: – зміни в рівні знань веде до появи нових технологій; – нові технології міняють відносні рівні цін на ресурси; – нові рівні цін створюють стимули у власників потенційно ресурсів, що зростають у вартості, до трансформації прав власності на них; – нові рівні цін ведуть також до появи правил, що дозволяють максимізувати цінність використання таких прав; – в той же час, не нульові трансакційні витрати на політичному ринку перешкоджають тому, щоб реалізовувалися усі корисні для створення вартості потенційно можливі інституціональні зміни [3, с. 288]. 24

Сьогодні економіка несе надмірний тягар трансакційних витрат, пов’язаних з недобросовісною конкуренцією, слабкістю товарних та фондового ринків, нецільовим використанням бюджетних коштів, виведенням активів підприємств, хабарами тощо. Значною є доля нелегальної економіки (тіньової, неофіційної, фіктивної, а також кримінальної) [4, с. 51] і, відповідно, розповсюдженим ухиленням від оподаткування. Фірми, включені в “мережі”, при цьому знаходяться часто в привільованому стані, а це посилює податкове навантаження на легальний бізнес, стримуючи його розвиток та створюючи загрозу для виживання. Про важливість дослідження державного регулювання інституціональних змін в агропродовольчій сфері свідчить присуджена у 2012 р. Елвіну Роту (Гарвардський університет, США) і Ллойду Шеплі (Каліфорнійський університет, США) Нобелівська премія з економіки за теорії з розробки ринкових інститутів на практиці. До базових ринкових інститутів належать: інститут власності, інститут підприємництва, конкуренції, ціноутворення, фінансово-кредитний інститут. Нині беззаперечним є факт, що для успішного функціонування і розвитку економічної системи демократичного суспільства необхідна наявність різноманітних форм власності, оскільки домінування будь-якої з них загрожує структурними деформаціями економіки внаслідок загострення суперечностей у системі відносин власності. Щодо виробництва – вона має забезпечити рівні можливості для розвитку підприємництва, еквівалентний обмін на основі конкуренції, соціально скеровані накопичення і вилучення; стосовно соціуму – використати свій інституційний вплив для первинної соціалізації підростаючого покоління, справедливої (за особистими обдаруваннями, а не соціальним походженням) академічної селекції і накопичити цим резерв талантів відповідно до потреб розвитку; підтримати своїм авторитетом обрану перспективу і здійснити соціальну консолідацію суспільства [5, с. 4]. Менеджмент українських підприємств залишається в основному негнучким, репресивним і незорієнтованим на реалізацію творчого потенціалу працівників; часто порушуються елементарні трудові права людини. В той же час у передових країнах світу відбувається перехід у стосунках з персоналом до організаційної культури співпраці та участі, що в умовах високої конкуренції та швидких технологічних змін має вирішальне значення для економічного успіху [4, с. 115]. Побудова соціально орієнтованої ринкової економіки передбачає здійснення державою сукуності цілеспрямованих заходів з метою формування конкурентного середовища для всіх суб’єктів господарювання.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Регіональні механізми формування конкурентного потенціалу та перспективи їх використання До основних з них належать: демонополізація економіки як одна з визначальних передумов утвердження ринкових відносин; переорієнтація підприємств базових галузей на новітні види продукції і технології, прискорене оновлення основного капіталу і системи управління виробництвом; прискорене розширення виробництва товарів споживання на основі новітніх засобів виробництва і технологій, забезпечення конкурентоспроможності цих товарів на внутрішніх і зовнішніх ринках; формування інфраструктури ринкової економіки, здатної забезпечити розвиток і вдосконалення господарських зв’язків; широке впровадження в господарську діяльність сучасних засобів комунікації, що дасть змогу включитися і ефективно реагувати на зміни у зовнішньому середовищі агентам ринку; утвердження дієвих механізмів соціального захисту громадян від нецивілізованих методів конкурентної боротьби.

Висновки та перспективи подальших досліджень. В сучасних умовах фінансові інститути повинні скеровуватися на фінансування структурної перебудови економіки, комплексних цільових програм, нарощування інноваційних проектів, прискорення соціального розвитку і соціального захисту населення. Вплив інститутів на економічну політику залежить від їх продуктивної функції. Якщо держава є правовим гарантом обраних ціннісних орієнтацій, то в громадянському суспільстві вона має гарантувати непорушність соціального контракту (конституції, демократії, системи права і судочинства); створити умови для справедливої соціальної стратифікації, законного розв’язання соціальних конфліктів, добровільної соціальної мобілізації, владної підтримки обраної культурної моделі розвитку.

Література 1. Інституційні засади формування економічної системи України: теорія і практика / З. Ватаманюк, С. Панчишин, О. Дорош [та ін.] ; за ред. З. Ватаманюка. – Л. : Новий Світ-2000, 2005. – 648 с. 2. Норт Д. Інституції, інституційні зміни та функціонування економіки. – К. : Основа, 2000. – 198 с. 3. Злупко С. М. Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко. – 2-ге вид., випр. і доп. – К. : Знання, 2005. – 719 с. 4. Олейник А. Институциональная экономика / А. Олейник. – М. : ИНФРА-М, 2002. – 416 с. 5. Лобас М. Г. Інституціональні чинники економічної політики / М. Г. Лобас // АгроІнКом. – 2012. – № 7–9. – С. 3–6. 6. Філіпповський В. М. Розвиток культури організацій в контексті запровадження міжнародних стандартів якості / В. М. Філіпповський // Економіка. Менеджмент. Підприємництво : зб. наук. праць. – Луганськ : СНУ ім. В. Даля. – 2007. – № 18 (I). – С. 114–127.

References 1. Insty`tucijni zasady` formuvannya ekonomichnoyi sy`stemy` Ukrayiny`: teoriya i prakty`ka / Z. Vatamanyuk, S. Panchy`shy`n, O. Dorosh [ta in.] ; za red. Z. Vatamanyuka. – L. : Novy`j Svit-2000, 2005. – 648 s. 2. Nort D. Insty`tuciyi, insty`tucijni zminy` ta funkcionuvannya ekonomiky` / D. Nort. – K. : Osnova, 2000. – 198 s. 3. Zlupko S. M. Istoriya ekonomichnoyi teoriyi : pidruchny`k / S. M. Zlupko. – 2-ge vy`d., vy`pr. i dop. – K. : Znannya, 2005. – 719 s. 4. Olejny`k A. Y`nsty`tucy`onal`naya эkonomy`ka / A. Olejny`k. – M. : Y`NFRA-M, 2002. – 416 s. 5. Lobas M. G. Insty`tucional`ni chy`nny`ky` ekonomichnoyi polity`ky` / M. G. Lobas // AgroInKom. – 2012. – # 7–9. – S. 3–6. 6. Filippovs`ky`j V. M. Rozvy`tok kul`tury` organizacij v konteksti zaprovadzhennya mizhnarodny`x standartiv yakosti / V. M. Filippovs`ky`j // Ekonomika. Menedzhment. Pidpry`yemny`cztvo : zb. nauk. pracz`. – Lugans`k : SNU im. V. Dalya. – 2007. – # 18 (I). – S. 114–127.

Рецензія/Peer review: 18.07.2013 р.

Надрукована/Printed: 22.08.2013 р.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Регіональні механізми формування конкурентного потенціалу та перспективи їх використання

УДК 657.1:336.12(477) А. В. ХМЕЛЕВСЬКА, І. Є. БОЙКО Хмельницький національний університет

ОСОБЛИВОСТІ ОБЛІКОВОЇ ПОЛІТИКИ БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВ ТА НАПРЯМИ ЇЇ ВДОСКОНАЛЕННЯ У статті досліджуються підходи до визначення облікової політики бюджетних установ, висвітлено особливості фінансово-господарської діяльності бюджетних організацій, які мають вплив на формування облікової політики бюджетних установ. Проаналізовано сучасний стан бухгалтерського обліку в бюджетній сфері та необхідність реформування відповідно до вимог міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Ключові слова: бюджетні установи, облікова політика, бухгалтерський облік, стратегія модернізації, міжнародні стандарти бухгалтерського обліку.

A. KHMELEVSKA, I. BOIKO Khmelnytsky National University

THE FEATURES OF THE ACCOUNTING POLICY OF THE BUDGETARY ESTABLISHMENTS AND DIRECTION OF ITS IMPROVEMENT In this article are reflected the approaches to accounting policy of the budgetary institutions, which is the main element, when the accounting process is forming. The accounting policy of the budgetary institutions differs from the accounting policy of the enterprisers of non-budget sphere. Market conditions of activity demand the use of new principles, forms and methods of the management in the budgetary sphere. This raises requirements to objectivity of the economic information, and accounting is the main source. Also it is necessary to consider transition to the international standards of accounting and the strategy of the modernization of the accounting. Thus, the aim of the research is reasoning of the features of accounting policies and the problem of improvement of the accounting of the budgetary establishments according to international standards of the accounting. Key words: accounting, accounting policy, budgetary establishments, national standards of the accounting, international standards of the accounting. Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок з важливими науковими та практичними завданнями. Облікова політика є базовим елементом первинної організації облікового процесу. Фінансово-господарська діяльність бюджетних установ як суб’єктів господарювання характеризується низкою особливостей, які впливають на особливості побудови бухобліку. Бюджетні установи є неприбутковими організаціями, фінансуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, функціонують на правах державної чи комунальної власності та в процесі надання нематеріальних послуг здійснюють видатки, які відрізняються від витрат суб’єктів підприємницької діяльності за економічним змістом. При формуванні облікової політики бюджетних установ деякі питання на сьогодні залишаються невирішеними. Багато дискусій стосується організації обліку та формування його елементів, а також проблемам реформування обліку у зв’язку із затвердженою Постановою КМУ “Про затвердження стратегії модернізації системи бухгалтерського обліку в державному секторі на 2007– 26

2015 роки”. Деякі положення цієї стратегії вже введені в дію, деякі лише в процесі, але все ж багато питань залишається. Тому питання формування облікової політики бюджетними установами та її модернізація є досить актуальною. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивченням проблем формування облікової політики бюджетних установ займається ряд вітчизняних вчених, таких як Ф. Бутинець, О. Вербило, С. Голов, В. Завгородній, А. Зубко, М. Пушкар, С. Свірко, С. Ткаченко, В. Швець та ін. Вчені досліджують значення поняття “облікова політика” і особливості її формування. Бутрик Г.О., Кравченко О.В., Хомуляк Т.І., Фаріон А.І. та ін. розглядають шляхи удосконалення бухгалтерського обліку бюджетних установ відповідно до міжнародних стандартів обліку. Метою дослідження є обґрунтування сутності терміна “облікова політика” та особливостей формування облікової політики бюджетних установ. Виклад основного матеріалу дослідження. Ефективна та раціональна організація бухгал-

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Регіональні механізми формування конкурентного потенціалу та перспективи їх використання терського обліку в бюджетних установах розпочинається з розробки облікової політики. Відповідно до Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” облікова політика – це сукупність методів, прин-

ципів, процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності. Окрім того існують інші трактування даного терміна різними вченими, які відображені у таблиці 1. Таблиця 1

Визначення поняття “облікова політика” вітчизняними науковцями

Автор Бутинець Ф. [2]

Трактування поняття “облікова політика” Це не просто сукупність способів ведення обліку, обраних відповідно до умов господарювання, а й вибір методики обліку, яка дає змогу використовувати різні варіанти відображення фактів господарського життя. У широкому розумінні визначає її як управління обліком, а у вузькому – як сукупність способів ведення обліку, вибір підприємством конкретних методик ведення обліку Голов С., Вербило О. [2] Принципи та правила ведення бухгалтерського обліку в певній організації Житний П., У вузькому значенні – метод управління обліковим процесом, Пушкар М. [1] у більш ширшому – один із методів управління діяльністю суб’єкта господарювання Зубко А. [1] Сукупність засобів ведення бухгалтерського обліку на конкретному підприємстві, виходячи з умов його діяльності та загальноприйнятих стандартів Канєва Т. [2] Сукупність способів ведення бухгалтерського обліку, які обирає підприємство Свірко С. [1] Сукупність облікових принципів, методів, процедур та заходів для забезпечення якісного, безперервного проходження інформації від етапу первинного спостереження до узагальнюючого – складання звітності

Отже, визначення облікової політики даними авторами не суттєво відрізняються між собою. Цікавим трактуванням облікової політики є визначення, запропоноване А. Зубко. Він зазначає, що облікова політика повинна виходити з умов діяльності установи та відповідно до загальноприйнятих стандартів. Міжнародний стандарт бухобліку № 1 “Розкриття облікової політики” визначає облікову політику як принципи, основи, домовленості, правила та процедури, прийняті керівництвом при складанні та поданні фінансових звітів. Важливо відзначити також дослідження вчених з питання облікової політики саме в бюджетних установах. До них можна віднести Т. Безродну, Г. Бойко, Л. Гуцайлюк, Р. Джога, С. Свірко. Р. Джога вважає: “Облікова політика бюджетних установ формується під впливом двох факторів: особливостей фінансово-господарської діяльності і чинних нормативних актів з питань організації бухгалтерського обліку” [1]. Т. Безродна виділила облікову політику як засіб формування інформації, необхідної для управління бюджетною установою [3]. На нашу думку, визначення Писарчук О.В. та Жулій С.В. можна вважати найбільш точним. Вони відмічають, що бухгалтерський облік у бюджетних установах – це система контролю за наявністю та рухом бюджетних і позабюджетних коштів, яка будується на загальноприйнятих у міжнародній практиці принципах, виконує управлінську, контрольну та інформаційну функції, але має певні особливості [1]. Фінансово-господарська діяльність бюджетних установ характеризується низкою особли-

востей, які впливають на методику й організацію бухгалтерського обліку: 1) бюджетні установи функціонують на засадах державної чи комунальної форми власності та не можуть створювати орендні чи спільні підприємства, приватизуватися, ставати банкрутами, самоліквідовуватися; 2) бюджетні установи належать до неприбуткових організацій (метою їхньої діяльності є не отримання прибутку, а надання нематеріальних послуг; нематеріальні послуги, що їх надають бюджетні установи, на відміну від будь-якої готової продукції, не є носіями матеріальної субстанції та не оприбутковуються на склад; немає поняття виробничого браку, здійснені витрати не порівнюються з отриманими результатами; отримання негативного результату може розглядатися також як результат); 3) бюджетні установи не наділяються оборотними коштами; їхній фінансовий стан визначається своєчасністю та повнотою надходження асигнувань з відповідних бюджетів; 4) бюджетні установи мають тенденцію до постійного відставання продуктивності праці порівняно з суб’єктами матеріального виробництва; це пояснюється тим, що можливості заміни живої праці технікою у сфері послуг дуже обмежені; 5) бюджетні установи є складовою бюджетної системи країни і беруть участь у виконанні як дохідної, так і видаткової частини бюджету, виконуючи кошторис доходів і видатків – плановий документ, що підтверджує повноваження кожної установи стосовно отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і напрями витрачання коштів.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Регіональні механізми формування конкурентного потенціалу та перспективи їх використання Ефективна облікова політика бюджетних установ повинна забезпечити: 1) повне відображення в бухобліку всіх фактів господарської діяльності, виходячи не лише з правових норм, а й з економічного змісту; 2) незмінність протягом звітного року прийнятої методології відображення господарських операцій та оцінки активів; 3) правильність відображення доходів та витрат у відповідному звітному періоді, розподіл витрат на поточні та капітальні; 4) ідентичність даних аналітичного, синтетичного обліку, фінансової звітності; 5) раціональне ведення бухобліку, відповідно до умов діяльності та особливостей суб'єкта господарювання [1]. В умовах інтеграції України до ЄС, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в бюджетних установах, на відміну від чинного нормативного забезпечення, мають враховувати вимоги міжнародних стандартів обліку і передбачати варіантність, альтернативність вирішення певних облікових процесів. Тоді кожна бюджетна установа, виходячи з конкретних умов своєї роботи, зможе вибирати найбільш прийнятний для себе варіант, який забезпечуватиме надійний контроль за ефективним використанням бюджетних коштів [3]. Цей вибір і становить, власне, сутність облікової політики. Вивчаючи бухгалтерський облік у бюджетних установах, його особливості, відмінності від обліку інших суб'єктів господарської діяльності, важливим є врахування досвіду регламентації обліку зарубіжних країн, удосконалення методології, перехід на єдині методологічні засади бух-

обліку та звітності та створення уніфікованого інформаційного забезпечення бухобліку. Початковим етапом в реформуванні бухобліку в бюджетній сфері є затвердження Стратегії модернізації системи бухгалтерського обліку в державному секторі на 2007–2015 рр. Метою модернізації обліку є вдосконалення системи бухгалтерського обліку в державному секторі з урахуванням вимог міжнародних стандартів. На стогодні момент внесено зміни до деяких національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, а також здійснюються заходи щодо розробки та затвердження стандартів обліку тільки для бюджетних установ [3]. Але ще досить багато позицій є актуальними і потребують вирішення. Для оптимізації ведення бухгалтерського обліку в бюджетних установах необхідне створення плану рахунків для бюджетних організацій та розробка пропозицій стосовно уніфікації плану рахунків шляхом його деталізації як на рівні синтетичних рахунків, так і на рівні субрахунків. Такі доповнення будуть доречні в частині ведення обліку фінансування та здійснення видатків установи за кодами економічної класифікації видатків. Також з наявністю різних організаційних структур бухгалтерських служб, процедур документообігу, використанням різного програмного забезпечення чи відсутністю його, виникає потреба вдосконалення організації бухобліку бюджетних установ. Підсумовуючи сказане, можна виділити наступні напрями щодо вдосконалення системи бухобліку бюджетних установ (рис. 1).

Напрями вдосконалення системи бухгалтерського обліку в бюджетних установах Розробка та запровадження національних стандартів бухобліку відповідно до вимог МСБО Затвердження єдиного плану рахунків, узгоджених з бюджетною класифікацією Удосконалення методології складання форм фінансової звітності та консолідація звітності з використанням сучасних інформаційних технологій Удосконалення організації бухобліку з уніфікацією програмного забезпечення Адаптування бюджетної системи до нових методологічних принципів системи бухобліку

Рис. 1. Напрями вдосконалення системи бухгалтерського обліку в бюджетних установах

Реалізація цих заходів і адаптація бухобліку до вимог міжнародних стандартів дасть змогу 28

модернізувати систему обліку та звітності у бюджетній сфері.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Регіональні механізми формування конкурентного потенціалу та перспективи їх використання Висновки та перспективи подальших досліджень. Отже, організація та методика ведення бухобліку бюджетних установ багато в чому залежить від прийнятої облікової політики. Побудова облікової політики та її дотримання дозволить належним чином вести бухоблік, досягати основної мети – контроль за збереженням державного майна та цільовим використанням бюджетних коштів, надання якісно складеної фінансової і статистичної звітності. Формування облікової політики бюджетних установ можна

розглядати як напрям підвищення ефективності їх функціонування. Нормативна база бухобліку в бюджетних організаціях продовжує розвиватися і сьогодні. За результатами проведеного дослідження можна зробити висновок, що удосконалення методології, перехід до єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку та фінансової звітності, адаптованих до вимог міжнародних стандартів бухобліку, забезпечить створення уніфікованої інформаційно-аналітичної системи управління державними фінансами.

Література 1. Джога Р. Т. Бухгалтерський облік у бюджетних установах : [підручник] / Р. Т. Джога, С. В. Свірко, Л. М. Сінельник. – К. : КНЕУ, 2003. – 483 с. 2. Євченко О. В. Проблеми становлення облікової політики в бюджетних установах / О. В. Євченко // Розвиток країн в умовах глобалізації: технологічні, економічні, соціальні та екологічні проблеми : матеріали Міжнарод. наук.-практ. конференції, 15–16 березня 2012 р. – Т. : Крок, 2012. – С. 27–29. 3. Максімова В. Ф. Концептуальні засади розвитку системи бухгалтерського обліку в бюджетних установах / В. Ф. Максімова, Р. О. Пеліпадченко // Економічний портал. – 2008. – № 16. – С. 33–39.

References 1. Dzhoha R. T. Bukhhalterskyi oblik u biudzhetnykh ustanovakh : [pidruchnyk] / R. T. Dzhoha, S. V. Svirko, L. M. Sinelnyk. – K. : KNEU, 2003. – 483 s. 2. Yevchenko O. V. Problemy stanovlennia oblikovoi polityky v biudzhetnykh ustanovakh / O. V. Yevchenko // Rozvytok krain v umovakh hlobalizatsii: tekhnolohichni, ekonomichni, sotsialni ta ekolohichni problemy : materialy Mizhnarodnoi naukovo-praktychnoi konf., 15–16 bereznia 2012 r. – T. : Krok, 2012. – S. 27–29. 3. Maksimova V. F. Kontseptualni zasady rozvytku systemy bukhhalterskoho obliku v biudzhetnykh ustanovakh / V. F. Maksimova, R. O. Pelipadchenko // Ekonomichnyi portal. – 2008. – # 16. – S. 33–39.

Рецензія/Peer review: 19.07.2013 р. Надрукована/Printed: 23.08.2013 р. Рецензент: д. е. н., проф., зав. кафедри міжнародних економічних відносин Хмельницького національного університету Нижник В.М.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Регіональні механізми формування конкурентного потенціалу та перспективи їх використання

УДК 351:342.7 А. С. ФЕДОРЕНКО Донецкий государственный университет управления

СВЯЗИ С ОБЩЕСТВЕННОСТЬЮ В СИСТЕМЕ ГОСУДАРСТВЕННОГО УПРАВЛЕНИЯ В статье исследована роль связей с общественностью в системе государственного управления. Связи с общественностью на современном этапе воспринимаются как особый социальный феномен и элемент системы государственного управления, так как им присущи реальные практические и технологические аспекты. В своей деятельности государственные структуры стараются завоёвывать поддержку и одобрение общественного мнения при обсуждении и принятии решений по жизненно важным для общества вопросам. Именно поэтому важно всесторонне развивать связи с общественностью в системе государственного управления. Ключевые слова: государственное управление; гражданское общество; паблик рилейшнз; органы власти; общественные отношения.

А. FEDORENKO Donetsk State University of Management

PUBLIC RELATIONS IN STATE ADMINISTRATION SYSTEM This article is dedicated to the role of public relations in the system of state administration. In the modern period public relations are deemed to be a special social phenomenon and element of the system of state administration as they involve actual practical and technological aspects. In their activities the state bodies are trying to win public support and approval at discussing and taking decisions on matters being of vital importance for society. That is why the comprehensive development of public relations is so important for the system of state administration. Key words: state administration; civil society; public relations; public authorities; social relations. Постановка проблемы в общем виде и ее связь с важными научными и практическими задачами. Связи с общественностью на современном этапе воспринимаются как особый социальный феномен и элемент системы государственного управления, так как им присущи реальные практические и технологические аспекты. Степень влияния PR на развитие публичной сферы и общественных отношений демонстрирует потребность данной коммуникации в современной системе государственного управления. Важно не только изучить современное состояние и эффективность паблик рилейшнз в социальном управлении, но и представить прогноз его развития на ближайшее будущее, провести взаимосвязь с общими экономическими и политическими преобразованиями и моделями общественного развития. В реальном мире возникает опасность, что государство кроме собственных функций, присваивает еще и функции гражданского общества, заставляя его выполнять исключительно государственные решения. Основная задача “public relations” – PR-формирование общественного мнения по широкому спектру проблем, касающихся деятельности правительства и местных органов власти, развития экономики, изменения межгосударственных отношений, а также проведение соответствующих 30

исследований и сбор статистических данных. Паблик рилейшнз как объект научного исследования до недавнего времени изучался в основном зарубежными учеными. Первыми публикациями были работы генерального секретаря международной PR-ассоциации Сэма Блэка, который до сих пор остаются классикой для специалистов в этой сфере. Хорошо известно его определение PR: “Паблик рилейшнз – это искусство и наука достижения гармонии посредством взаимопонимания, основанного на правде и полной информированности” [1]. Анализ последних исследований и публикаций. Данной теме посвящены работы, как отечественных, так и зарубежных ученых, таких как: Алешина И., Амбарнаумова Е., Бондаренко С., Братковского М., Бурега В., Галкина А., Дзюндзюк В., Диденко Н., Дорофиенко В., Зяблюк Н.Г., Колодий А., Коули Э., Кочеткова А., Красина Ю., Одинцовой А., Поважного С., Сафоненко А., Синяева И., Франко С., Халецкого А. и др. Целью статьи является изучение связей с общественностью в системе государственного управления. Последний материал исследования. Гражданским обществом можно считать такую общность людей, где достигнуто оптимальное соотношение всех сфер общественной жизни: поли-

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Регіональні механізми формування конкурентного потенціалу та перспективи їх використання тической, экономической, социальной и духовной, где обеспечено постоянное поступательное движение общества вперед. Гражданское общество – это такое общество, в котором различные по своей природе объединения граждан осуществляют связь между человеком и государством и не позволяют последнему узурпировать личность. То есть при наличии гражданского общества, правительства – это лишь один элемент, сосуществующий с различными институтами, партиями, ассоциациями и другими общественными организациями. Многие организации и институты демократического общества не зависят от правительства. При существовании гражданского общества государство выступает выразителем компромисса различных сил в обществе. Экономической основой гражданского общества является право на частную собственность. В противном случае создается ситуация, когда каждый гражданин вынужден служить государству на тех условиях, которые ему диктует государственная власть. Характеризуя гражданское общество, И. Кант главными считал следующие идеи: – человек все должен создавать собственными силами и должен отвечать за созданное; – столкновение человеческих интересов и необходимость их защиты являются побудительными причинами самосовершенствования людей; – гражданская свобода, законодательно обеспеченная правом, есть необходимое условие самосовершенствования, гарантия сохранения и возвышения человеческого достоинства. Эти идеи легли в основание теории гражданского общества. Гумбольдт В., принимая философское учение Канта, на конкретных примерах постарался показать противоречия и различия между гражданским обществом и государством. К гражданскому обществу он относил: – систему национальных, общественных учреждений, формируемых самими индивидами; – естественное и общее право; – человека. Государство, в отличие от гражданского общества, состоит, по его мнению: – из системы государственных институтов; – позитивного права, издаваемого государством; – гражданина. Важную роль в формировании представлений о гражданском обществе сыграл Гегель, определив его как сферу действия частного интереса. Сюда же он включал семью, сословные отношения, религию, право, мораль, образование, законы и вытекающие из них взаимные юридические связи субъектов. Особую роль Гегель отводил противостоящим друг другу индивидам.

Государство, представляющее собой сферу всеобщих интересов, Гегель считал более высокой ступенью развития, нежели гражданское общество. Государство, объединяя индивидов, организации, сословия, поднимается над обществом, разрешает его противоречия, примиряет противоположные интересы. Гражданское общество, по Гегелю, глубоко эгоистично, включая себялюбивых индивидов, объединяемых, прежде всего нуждой. Поскольку каждый из них преследует собственные цели, коллективность эта подвержена разного рода случайностям и нуждается в более высокой “форме всеобщности” – в государстве. Таким образом, гражданское общество – связующее звено, находящееся между разрозненными индивидами и государством как высшей формы человеческой организации. Процесс становления гражданского общества охватывает десятки столетий, начиная с возникновения элементов гражданского общества в античном мире (Афины, Рим), охватывает такой “очаг” средневековья, как вольный город Новгород, и идет до развитых общественных систем Европы и Америки в наше время. Становление гражданского общества зависит от степени развитости экономических и правовых отношений, реальности личной и экономической свободы индивидов, действенности механизма общественного контроля за государственно-властными структурами. Характерные признаки современного гражданского общества: – развитость и разветвленность демократии; – правовая защищенность граждан; – наличие в обществе свободных владельцев средств производства; – определенный уровень гражданской культуры. Основными элементами гражданского общества являются: – общественно-политические организации и движения (экологические, антивоенные, правозащитные и т. п.); – политические партии; – союзы предпринимателей, ассоциации потребителей, благотворительные фонды; – независимые средства массовой информации; – научные и культурные организации, спортивные общества; – территориальные громады, ассоциации избирателей, – церковь; – семья. Гражданское общество существует и функционирует в двойственном единстве с государством. При демократическом режиме оно взаимодействует с государством, при тоталитарном –

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Регіональні механізми формування конкурентного потенціалу та перспективи їх використання стоит в пассивной или активной оппозиции к государству. Гражданское общество определяется как целостная общественная система, характеризующаяся развитостью рыночных отношений, наличием социальных классов и слоев, имеющих собственные, независимые от государства источники существования; экономической свободой производителей, наличием политических, социальных и личных свобод граждан, демократизмом политической власти, верховенством права во всех областях общественной деятельности, включая государственную. Гражданское общество – это закономерный этап, высшая форма самореализации индивидов. Оно создается по мере экономического, политического развития страны, роста благосостояния, культуры и самосознания народа. Как продукт исторического развития человечества гражданское общество появляется в период ломки жестких рамок сословно-феодального строя, начала формирования правового государства. Обязательным условием возникновения гражданского общества является появление возможности у всех граждан экономической самостоятельности на базе частной собственности. Важнейшей предпосылкой формирования гражданского общества являются ликвидация сословных привилегий и возрастание значения человеческой личности, человека, который превращается из подданного в гражданина с равными юридическими правами со всеми другими гражданами. Политическим фундаментом гражданского общества служит правовое государство, которое обеспечивает права и свободы личности. В этих условиях поведение человека определяется его собственными интересами и на него ложится ответственность за все действия. Такая личность превыше всего ставит собственную свободу, уважая вместе с тем и законные интересы других людей. Гражданское общество в Украине – система правовых институтов, обеспечивающая самоорганизацию, структурирование и самосозидание её населения в целостный и полновластный субъект конституционного права – Украинский народ. Уровень развития гражданского общества в Украине измеряется благосостоянием наименее обеспеченных её граждан. Гражданское общество в Украине созидается и действует в полном соответствии с принципами справедливости, верховенства Права, равенства всех перед законом и судом, демократии, политического, идеологического и экономического многообразия, а также с иными общепризнанными принципами и нормами международного права. Гражданское общество активно сотрудничает и взаимодействует с государством на принципах солидарности и взаимной ответственности за 32

обеспечение безопасности, развития и благосостояния каждого отдельного человека в Украине. Участие граждан в управлении, как непосредственное, так и опосредованное (через систему выборного представительства своих интересов) является неотъемлемым атрибутом демократического общества. В демократическом обществе государственная структура (в отличие от фирмы) не может произвольно устанавливать свои “правила игры” в отношениях с общественностью, не может быть открыта в той мере, в какой она считает для себя нужным, не может принимать любое управленческое решение “в одиночку”, не сотрудничая тем или иным образом с гражданами и их объединениями. В этом отношении возможности граждан и их объединений с помощью PR оказывать воздействие на структуры власти намного больше, чем в случаях с коммерческой фирмой. Но у этой медали есть и другая сторона. Властные ресурсы граждан, их объединений несопоставимы с ресурсами государства – некоторое исключение составляют лишь действительно демократические общества либерального образца. Таким образом, позиции граждан и их объединений в PR взаимодействии со структурами власти реально могут оказаться намного слабее, чем во взаимодействии с коммерческой фирмой. Государство, его структуры располагают гораздо большими возможностями давления на граждан, в том числе, и с помощью PR, чем коммерческая фирма. Вместо равноправного диалога здесь гораздо чаще может иметь место продвижение со стороны структур власти нужных ей установок и моделей поведения. В зависимости от того, как решается этот вопрос, в чем видится смысл деятельности PR службы можно, как мы убедились из предыдущего, типологизировать и характер связей с общественностью. Соответствующим образом меняется и технология взаимодействия гражданина и власти с помощью PR, понятие эффективности PR. Как говорил известный философ и политолог Эдгар Ален, самой эффективной является такая власть, которая получает одобрение свободного человека, точнее, свободное одобрение свободного человека. Способствование свободному одобрению гражданами действий и политики структур власти, обеспечение поддержки властей конкретными действиями граждан и является главной целью, критерием эффективности работы PR служб в демократическом обществе [2]. Гражданское общество есть объективно сложившийся порядок реальных общественных отношений, который основан на признанных самим обществом требованиях справедливости и меры достигнутой свободы, недопустимости про-

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Регіональні механізми формування конкурентного потенціалу та перспективи їх використання извола и насилия. Это реалии, сложившиеся на основе внутреннего содержания этих отношений, что превращает их в критерий справедливости и меры свободы. Составляющие гражданское общество отношения, обретают способность нести в себе определенные требования, нормативные модели поведения граждан, должностных лиц, государственных органов и государства в целом в соответствии с идеалами справедливости и свободы. Гегель Г. считал, что к основным свойствам гражданского общества следует отнести: частную собственность как материальную основу личной свободы индивида; непосредственно личную свободу, что обязательно должно быть обеспечено государственно-правовой защитой; признание прав, свобод, обязанностей и законных интересов личности такими, статус которых имеет публичный характер благодаря единству и обязательности для государства и их интересов; всеобщую осведомленность в делах общества и государства, которая имеет стабильный характер, высокий уровень значимости и развитости общественного мнения, принцип справедливости, который реализуется в праве и требует неукоснительного соблюдения требований законов; чрезвычайную роль в решении возможных конфликтов правосудия, которое надежно защищает личные и общественные интересы; достаточную развитость правовой основы общества, эффективность всех видов правового регулирования, развитие и совершенствование самых разнообразных видов корпораций, под которыми Гегель понимает политические, экономические, культурные и другие общественные союзы [3]. Уникальная нравственная связь объединяет гражданское общество с государством. Гражданское общество и гражданское государство соответствуют друг другу, если их взаимоотношения происходят на основе высокой человечности, их развитие осуществляется в соответствии с общественными нормами морали. Для равноправного, партнерского сотрудничества граждан и их объединений со структурами власти, первые должны обладать реальными ресурсами власти, испытывать доверие к институтам власти, обладать желанием и умением сотрудничать в решении волнующих их проблем и вопросов с властными структурами. В Украине Конституция и законы ограничивают всевластие государства, задают строго определенные рамки его компетенции, ставят государственные структуры на службу обществу и гражданам. Такое государство не только признает права личности, объединений граждан, но и гарантирует их защиту. Вне рамок правового государства становятся бессмысленными все рас-

суждения о правах и наличии властных ресурсов у объединений граждан, гражданского общества. В целом, основой правового государства является абсолютное верховенство закона и Конституции по отношению ко всем структурам власти – снизу доверху. На современном этапе жизни в Украине на практике работают не все элементы гражданского общества. В условиях демократии деятельность государственных органов власти должна сконцентрироваться на развитии всех элементов гражданского общества. Такому обществу свойственно убеждение относительно сплошного нравственного идеала, способности людей логически мыслить и т.д., то есть это “открытое общество”, как его называет К. Поппер, считая, что оно является реальностью в развитых западных демократиях. Сейчас эти общества еще далеки от абсолютного совершенства, в них существует преступность, злоупотребления свободным рынком, однако, подчеркивает он, наряду с этим они значительно лучше, более свободные, преимущественно честны и справедливы по сравнению со всеми обществами, которые существовали до них [4, 5]. Национальное согласие – фундамент конституционной системы. Конституция, законы могут выполняться и стать реальной силой, определяющей в равной мере поведение людей и деятельность институтов власти, только в том случае, если в их основе лежит национальное согласие об основных ценностях и путях развития страны. Нация – это историческая общность людей, складывающаяся в процессе формирования общности их территории, экономических связей, литературного языка, этнических особенностей культуры и характера. И только опираясь на гражданский мир и солидарность всех народов страны, государство решает стоящие перед ним задачи. Время диктует свои исторические и политические особенности становления общества. Именно в патриотизме, гражданственности и любви к Отечеству проявляется национальное единство [6]. Политически конституция значительно шире своего юридического содержания. Она оформляет общественное согласие вокруг ценностей, принципов и механизмов, которые таким образом превращаются в допустимые в данном обществе на определенном этапе правила игры [7]. Политическая воля является “ахиллесовой пятой” украинского руководства, которому в прошедшие годы не хватало именно политической воли направить свои политические возможности для осуществления экономических преобразований. На сегодняшний день мы видим стремление к преобразованиям Президента В.Ф. Яну-

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Регіональні механізми формування конкурентного потенціалу та перспективи їх використання ковича и его команды. Важные шаги сделаны, остается терпеливо работать над намеченными целями. Для этого процесса требуются следующие условия: продуманный план, люди, которые способны его реализовать; финансовая помощь, политическая воля для осуществления этих преобразований. Именно нынешняя власть стремится объединить общей идеей регионы Украины. Как дальше будет разворачиваться исторический сюжет для Украины, покажет время. Социальную основу правового государства составляет саморегулирующееся гражданское общество. В центре внимания такого государства находится человек с его разнообразными антересами. Через систему социальных институтов, общественных связей создаются необходимые условия для реализации каждым гражданином своих творческих, трудовых возможностей, обеспечивается плюрализм мнений, личные права и свободы. Прочная социальная основа государства предопределяет стабильность его правовых устоев. Правовое государство – это одновременно и социальное государство, государство, которое концентрирует в себе суверенитет народа, наций и народностей, заселяющих страну. Духовная насыщенность государственной жизни с значительной степени определяет нравственную зрелость общества в целом, уровень его цивилизованности, гуманизм в социально-экономических и политических, отношениях. Проведение выборов народных депутатов Украины, депутатов и председателей местных советов, Президента Украины, референдумы и т.д. и являются механизмами прямого осуществления власти. Согласно статистическим данным, в Украине на 10 тыс. населения зарегистрировано лишь 14 общественных организаций, в то время как в Венгрии – 46 организаций, в Хорватии – 85, а в Эстонии – 201. Лишь 2 % граждан привлечены к деятельности общественных организаций. Принятие Закона Украины “Об основах внутренней и внешней политики Украины” направлено на утверждение гражданского общества как гарантии демократического развития государства. Принципы государственной политики по созданию благоприятных условий для развития гражданского общества определены концепцией содействия органами исполнительной власти развитию гражданского общества (концепция утверждена распоряжением Кабинета Минист-

ров Украины № 1035-р в 2007 г.). Первой из задач концепции является содействие совершенствованию законодательной базы по вопросам развития гражданского общества. Украина имеет ряд международных обязательств по обеспечению прав на свободу объединений как основ развития гражданского общества. В частности, ратификация Украиной европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод предусматривает, что право на свободу объединений не должно подвергаться никаким ограничениям кроме тех, которые предусмотрены законом и необходимы в демократическом обществе. Уровень политической культуры в Украине находится на низком уровне и это оказывает влияние на поведение людей в общении с властью. Социальная пассивность в Украине носит субъективный характер. Основными проблемами становления гражданского общества в Украине является то, что наше современное общество является переходным, так как после принятия независимости Украина не смогла конкретно определиться с необходимой ей моделью гражданского общества. В обществе идет постоянная дискуссия о балансе сил государственной власти и общества. Как и в любой другой стране, украинское гражданское общество многообразно и неординарно. Украина должна опираться на исторические, демографические и социокультурные признаки для установления демократии внутри себя. В Украине так и не сформировался средний класс, являющийся основой для создания гражданского общества. Основными проблемами, конечно, можно выделить отчуждённость власти от социума и поляризация страны, что делает её национально неустойчивой. Однако, полная демократизация общества, поднятие национальной морали и духа, развитие патриотизма, повышение политической культуры населения поможет Украине приблизиться по уровню развития гражданского общества к развитым странам Европы. Становление гражданского общества в Украине возможно только на основе демократии, где главным является формирование реальных общественных, политико-экономических механизмов, которые гарантируют гармоничное сочетание национальных и интернациональных потребностей и интересов, признание и гарантирование прав и свобод человека [8].

Литература 1. Блэк С. Паблик рилейшнз: Что это такое? / С. Блэк. – М., 1990. – С. 8. 2. Комаровский В. С. Государственная служба и СМИ / В. С. Комаровский. – Воронеж : Изд-во ВГУ, 2003. – С. 82. 3. Гегель В. Г. Философия права / В. Г. Гегель ; пер. с нем. [сост. Д. А. Керимов и В. С. Нерсесянц ; авт. вступ. ст. и примеч. В. Нерсесяяц]. –

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Регіональні механізми формування конкурентного потенціалу та перспективи їх використання М. : Мысль, 1990. – 524 с. 4. Карл Поппер. Открытое общество и его враги / Карл Попер ; пер. с англ. А. Коваленко. – К. : Основы, 1994. – Т. 1. – 444 с.; Т. 2. – 495 с. 5. Констан Б. О свободе. Антология западноевропейской классической либеральной мысли / Б. Констан. – М., 2005. – 463 с. 6. Федоренко А. С. “Путин – главный бренд России” : в 2 т. / А. С. Федоренко. – Донецк : Изд-во А. С. Федоренко, 2012. – Т. 2. – С. 591. 7. Пастухов В. Б. Россия-2000: цивилизационный выбор и конституционный шанс / В. Б. Пастухов // Полис. – 1998. – № 6. 8. Франк С. Л. Духовные основы общества / С. Л. Франк. – М. : Республика, 1992. – 510 с.

References 1. Blek S. Pablyk ryleishnz: Chto eto takoe? / S. Blek. – M., 1990. S. 8. 2. Komarovskyi V. S. Hosudarstvennaia Sluzhba y SMY / V. S. Komarovskyi. – Voronezh : Yzdatelstvo VHU, 2003. – S. 82. 3. Hehel V. H. Fylosofyia prava / V. H. Hehel ; per. s nem. [sost. D. A. Kerymov y V. S. Nersesiants ; avt. vstuplenye st. y prymech. V. Nersesiaiats]. – M.: Mysl, 1990. – 524 s. 4. Karl Popper. Otkrytoe obshchestvo y eho vrahy / Karl Popper ; per. s anhl. A. Kovalenko. – K. : Osnovy, 1994. – T. 1. – 444 с. ; Т. 2. – 495 s. 5. Konstan B. O svobode. Antolohyia zapadnoevropeiskoi klassycheskoi lyberalnoi mysly. – M., 2005. – 463 s. 6. Fedorenko A. S. “Putyn – hlavnyi brend Rossyy” : v 2 t. / A. S. Fedorenko. – Tom vtoroi. – Donetsk : Yzdatelstvo A. S. Fedorenko, 2012 h. – Str. 591. 7. Pastukhov V. B. Rossyia-2000: tsyvylyzatsyonnyi vybor y konstytutsyonnyi shans / V. B. Pastukhov // Polys. – 1998. – # 6. 8. Frank S. L. Dukhovnye osnovy obshchestva. – M. : Respublyka, 1992. – 510 s.

Рецензия/Peer review: 17.07.2013 г. Напечатана/Printed: 21.08.2013 г. Рецензент: д. э. н., проф., зав. кафедри международных экономических отношений Хмельницкого национального университета Нижник В.М.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Підвищення конкурентного потенціалу промислових підприємств у системі глобальних викликів

ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ У СИСТЕМІ ГЛОБАЛЬНИХ ВИКЛИКІВ УДК 330.342.24 Н. В. ЧЕБАНОВА, О. В. ЧАЛА Українська державна академія залізничного транспорту

ПРИНЦИПИ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМ КАПІТАЛОМ В УМОВАХ ЕКОНОМІКИ ЗНАНЬ У статті запропоновано принципи стратегічного управління інтелектуальним капіталом у відповідності до ресурсної концепції та сучасної знання-орієнтованої парадигми. При застосуванні ресурсної концепції, конкурентні переваги забезпечуються шляхом використання інтелектуального капіталу як унікального ресурсу з захистом від копіювання. Згідно з орієнтованою на знання парадигмою, конкурентні переваги забезпечуються шляхом використання невідокремленої складової інтелектуального капіталу. Ключові слова: інтелектуальний капітал, знання, стратегічне управління, ресурсний підхід.

N. CHEBANOVA, O. CHALA Ukrainian State Academy of Railway Transport

PRINCIPLES OF STRATEGIC MANAGEMENT OF INTELLECTUAL CAPITAL IN KNOWLEDGE ECONOMY Principles of strategic management of an intellectual capital are offered. The principles are considered in accordance with a resource conception and a knowledge paradigm. In accordance with the resource conception, competitive edges are provided by the use of an intellectual capital as unique resource with copy protecting. In accordance with the knowledge paradigm two principles are proposed. The first principle determines the achievement of competitive edges due to the increase of cost of organizational and client capital by the way of externalization of knowledge of human capital. The second principle determines the achievement of competitive edges due to the increase of cost of human and client capital by the way of internalization of knowledge of organizational capital. Key words: intellectual capital, knowledge, strategic management, resource approach. Актуальність дослідження. Сучасний, постіндустріальний етап розвитку суспільства, який П. Друкер [1] охарактеризував як “епоху без закономірностей”, пов'язаний із досягненням суспільством нового рівня добробуту, що забезпечує задоволення первинних життєвих потреб людей та відкриває нові можливості розвитку. Науковотехнічний прогрес забезпечує появу нових галузей, що використовують принципово нові технології та призводить до зниження темпів росту традиційних галузей. Збільшується частка інтелектуальної праці в нових продуктах, товари та послуги з інтелектуальними якостями мають значні конкурентні переваги. Виграють у конкурентній боротьбі ті підприємства, які на основі знань про новітні технології з урахуванням досвіду, кваліфікації, компетенції персоналу постійно здійснюють інновації, що свідчить про важливість оцінки та управління інтелектуальним капіталом підприємств. 36

Динамічність, мінливість умов функціонування підприємств у постіндустріальному суспільстві визначається сукупністю обмежень, пов’язаних не лише з проблемами виробництва та збуту продукції, але й з глобалізацією діяльності, нестачею ресурсів та необхідністю постійного технічного оновлення, змінами в структурі економіки та ринку, змінами у правовому забезпеченні діяльності підприємств, тощо. В умовах динамічних змін та невизначеності макро- і мікросередовища підвищується важливість стратегічного управління підприємствами. Виникає потреба визначення та обґрунтування концепції розробки та реалізації стратегії в умовах економіки знань з урахуванням статичних та динамічних складових інтелектуального капіталу, що і визначає актуальність теми дослідження. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми визначення, структуризації, оцінки та управління інтелектуальним капіталом досліджу-

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Підвищення конкурентного потенціалу промислових підприємств у системі глобальних викликів вались такими фахівцями, як К. Свейби, Л. Едвінсон і М. Мелоун, Е. Брукінг, А. Козирєв, Р.П. Булига О.В. Кендюховим та ін. Питання інноваційності та підвищення конкурентоздатності шляхом трансформації ключового елементу інтелектуального капіталу – знань організації з формалізованої в неформалізовану – розглядались в роботі І. Нонака та Х. Такеучі. Однак дотепер невирішеним є завдання формування концепції стратегічного управління інтелектуальним капіталом з урахуванням сучасних досягнень у побудові нової парадигми стратегічного управління в умовах постіндустріального суспільства та економіки знань, а також результатів досліджень у сфері взаємодії елементів інтелектуального капіталу на основі трансформації організаційного знання із формалізованої форми в невідокремлену та навпаки. Метою дослідження є розробка принципів стратегічного управління інтелектуальним капіталом з урахуванням сучасної парадигми, орієнтованої на знання. Викладення основного матеріалу. Інтелектуальний капітал містить такі складові, як людський організаційний та клієнтський капітал [4, 5]. Людський капітал охоплює знання, навички, можливості співробітників, а також корпоративну культуру підприємства. Клієнтський капітал з них містить у собі напрацьовані зв’язки з контрагентами, бренди тощо. Організаційний капітал охоплює продукти, технології, організаційну структуру, програмного забезпечення, бази даних та ін., що у більшості випадків становлять інтелектуальну власність підприємства. З позицій управління інтелектуальний капітал може розглядатися у вузькому та широкому сенсі. Відмінності між визначенням інтелектуального капіталу у вузькому [6] та широкому сенсі [7] полягають в наступному. Інтелектуальний капітал у вузькому сенсі передбачає, в першу чергу, розгляд нематеріальних активів з наступними характеристиками: не мають матеріальної форми; є результатом подій, які відбувалися у минулому; можуть бути виміряними; повинні принести прибуток підприємству в майбутньому. Іншими словами, у вузькому сенсі інтелектуальний капітал розглядається як формалізовані і документовані (тобто відокремлені від носіїв – людей) знання. При стратегічному управлінні інтелектуальний капітал розглядається у широкому сенсі. В даному випадку увага приділяється не лише нематеріальним активам, але і сукупності знань, досвіду, навичок співробітників, які не можуть бути виміряними і відображеними в звітності, але вносять значний внесок в цінність підприємства. Таким чином, у широкому сенсі в інтелектуальному капіталі враховуються невідокремлені знання.

Знання мають динамічну природу, постійно змінюються із однієї форми в іншу. Модель такої трансформації форм, запропонована І. Нонака та Х. Такеучі [8], І. Нонака та Х. Такеучі, передбачає чотири типи таких трансформацій:  соціалізація як перетворення неформалізованого знання в неформалізоване, тобто як набуття нового досвіду та удосконалення існуючих навичок;  екстерналізація як перехід неформалізованих знань у формалізовані;  комбінація як перехід формалізованих знань у формалізовані, зокрема за рахунок сполучення знань з різних сфер;  інтерналізація як перехід формалізованих знань у неформалізовані, наприклад у вигляді нового досвіду в результаті навчання на практиці. Послідовне використання трансформацій (соціалізація  екстерналізація  комбінація  інтерналізація) задає спіральну розвитку модель розвитку організаційного знання [8]. Тобто, можемо зробити висновок про те, що стратегічне управління інтелектуальним капіталом потребує врахування динамічного аспекту знань. Метою стратегічного управління є пошук стратегій, що забезпечують стійкі конкурентні переваги одних підприємств над іншими в однакових політичних, правових, соціальних, економічних, технологічних умовах. Сучасний стан теорії стратегічного управління пов'язаний з подальшим розвитком ресурсного відходу, який був сформований на початку 1990-х рр. та формуванням нової парадигми, заснованої на управлінні знаннями [2]. Ресурсний підхід передбачає використання унікальних ресурсів та організаційних можливостей підприємства як основи для побудови стратегії та досягнення конкурентних переваг. Конкурентна перевага відповідно до ресурсної теорії виникає в тому випадку, коли підприємство реалізує таку стратегію створення вартості з використанням наявних (унікальних) ресурсів, яка не може бути реалізована її конкурентами [2]. Враховуючи наведене, можна стверджувати, що при ресурсному підході, конкуренті переваги є результатом різної організації підприємств як функцією різних стратегій використання ресурсів. Ресурси, що забезпечують конкуренті переваги, повинні мати деякі особливості: забезпечувати створення економічної цінності; бути доступними для використання; складними для копіювання; унікальними або досить рідкісними [8]. Унікальні ресурси та можливості підприємства повинні бути ізольовані (захищені від копіювання) [3], зокрема за рахунок таких елементів інтелектуального капіталу, як організаційні процедури, бізнес-процеси, корпоративна культура.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Підвищення конкурентного потенціалу промислових підприємств у системі глобальних викликів Таким чином, при формуванні, використанні та захисті внутрішніх ресурсів використовуються елементи людського, організаційного та клієнтського капіталу. З іншого боку, складові інтелектуального капіталу становлять унікальні ресурси підприємства. З розглянутого можемо обґрунтувати принцип стратегічного управління інтелектуальним капіталом. Відповідно до ресурсної концепції, при стратегічному управлінні складові інтелектуального капіталу розглядаються як ресурси з унікальними властивостями, що відрізняють їх від інших ресурсів підприємства. Вказані властивості ґрунтуються на характеристиках організаційних знань, що дозволяє створювати конкурентні переваги за рахунок формування та захисту від копіювання унікальних знань і компетенцій. Таким чином, принцип стратегічного управління інтелектуальним капіталом відповідно до ресурсної концепції визначає отримання конкурентних переваг за рахунок використання унікальних формалізованих і документованих складових інтелектуального капіталу як ресурсів при забезпеченні їх захисту від копіювання. Нова парадигма стратегічного управління є подальшим розвитком ресурсного підходу, ґрунтується на управлінні знаннями і передбачає поєднання внутрішніх ресурсів підприємства з перевагами його зовнішнього оточення на основі мережевої організації, управління знаннями та стратегічних інновацій [9]. Підхід, пов'язаний з управлінням знаннями, розглядає компетенції та знання як ресурс, використання та трансформація якого забезпечує сталі конкурентні переваги [10] на основі інноваційного розвитку, виділяючи такі елементи інтелектуального капіталу, як науково-дослідницькі розробки, інноваційні процеси, інноваційні продукти з передовим дизайном [11]. Головна відмінність цієї парадигми від ресурсного підходу пов’язана з використанням знань у явній та неявній (невідокремленій) формах – як на рівні окремих людей (переважно невідокремлене знання), так і на рівні підприємства в цілому (переважно формалізовані, явні знання), а також трансформації цих знань [8, 12, 13]. Як показали Нонака та Такеучі,

ключовою особливістю заснованого на знаннях підходу є необхідність взаємодії між особистостями та колективами в процесах створення та використання знання для формування конкурентних переваг. З розглянутого можемо обґрунтувати принципи стратегічного управління інтелектуальним капіталом в умовах економіки знань. Відповідно знання-орієнтованої парадигми стратегічного управління, складові інтелектуального капіталу розглядаються як ресурси, використання яких пов’язано з процесами трансформації організаційних знань. Тому перший принцип стратегічного управління в умовах сучасної парадигми визначає досягнення конкурентних переваг за рахунок збільшення вартості організаційного та клієнтського капіталу шляхом екстерналізації знань людського капіталу підприємства. Другий принцип визначає досягнення конкурентних переваг за рахунок збільшення вартості людського та клієнтського капіталу шляхом екстерналізації знань організаційного капіталу підприємства. Висновки та перспективи подальших досліджень. Запропоновано принципи стратегічного управління інтелектуальним капіталом відповідно до ресурсної концепції і сучасної знанняорієнтованої парадигми. Відповідно до першого принципу, при ресурсному підході до стратегічного управління конкурентні переваги забезпечуються шляхом використання інтелектуального капіталу як унікального ресурсу з захистом від копіювання. Відповідно до другого принципу, при використанні орієнтованої на знання парадигми, конкурентні переваги забезпечуються шляхом збільшення вартості організаційного та клієнтського капіталу при формалізації та документуванні знань. Відповідно до третього принципу, конкурентні переваги забезпечуються шляхом збільшення вартості людського та клієнтського капіталу при навчанні персоналу. Запропоновані принципи дозволяють розробити концепцію управління інтелектуальним капіталом підприємства на основі поєднання ресурсного та орієнтованого на знання підходів.

Література 1. Друкер П. Менеджмент. Вызовы ХХІ века / П. Друкер ; [пер с англ. Н. Макаровой]. – М. : Манн, Иванов и Фербер, 2012. – 256 с. 2. Катькало В. С. Место и роль ресурсной концепции в развитии теории стратегического управления / В. С. Катькало // Вестн. Санкт-Петербург. университета. – 2003. – Сер. 8. – Вып. 3 (№ 24). – С. 3–17. 3. Rumelt R. P. Fundamental Issues in Strategy: A Research Agenda / R. P. Rumelt, D. E. Schendel, D. J. Teece (eds.). – Boston : MA. – 1994. 4. Эдвинсон Л. Интеллектуальный капитал. Определение истинной стоимости компании / Л. Эдвинсон, М. Мелоун // Новая постиндустриальная волна на Западе Антология ; [под ред. В. Л. Иноземцева]. – М. : Academia, 1999. – 108 с. 5. Sveiby K. E. Towards a Knowledge Perspective on Organisation Doctoral Dissertation [Еlectronic resource] / K. E. Sveiby ; Department of Business Administration ; University of Stockholm. – Mode off access: http://www.sveiby.com/articles/Towards.htm. 6. IAS 38. Intangible assets. International Accounting Standarts, 2009 [Еlectronic resource]. – Mode off access: http://www.iasplus.com /en/standards/standard37. 7. Pike S.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Підвищення конкурентного потенціалу промислових підприємств у системі глобальних викликів Strategic management of intangible assets and valueтdrivers in R&D organizations / S. Pike, G. Roos, B. Marr // R&D Management, 35 (2) (2005). 8. Нонака И. Компания – создатель знания. Зарождение и развитие инноваций в японских фирмах / И. Нонака, X. Такеучи. – М., 2003. – 384 с. 9. Катъкало В. С. Особенности и приоритеты развития ресурсной концепции стратегического управления / В. С. Катъкало // Экономическая наука современной России. – 2003 – № 2. – С. 61–70. 10. Катъкало В. С. Эволюция теории стратегического управления : автореф. дис… д-ра экон. наук : 08.00.05 / В. С. Катъкало / Санкт-Петербург. гос. университет. – 2007. – 41 с. 11. Christensen J. F. Asset profiles for technological innovation / J. F. Christensen // Research Policy. – 1995. – № 24 (5). – С. 727–745. 12. Grant R. M. 1996. Toward a knowledge-based theory of the firm. Strategic Management Journal. – №17. – Р. 109–122. 13. Chandler A. D. Chapters in the History of the American Industrial Enterprise. Beard Books / A. D. Chandler. – 2003. – 463 с.

References 1. Druker P. Menedzhment. Vyzovy KhKhI veka / P. Druker ; [per s anhl. N. Makarovoi]. – M. : Mann, Yvanov y Ferber, 2012. – 256 s. 2. Katkalo V. S. Mesto y rol resursnoi kontseptsyy v razvytyy teoryy stratehycheskoho upravlenyia / V. S. Katkalo // Vestnyk sankt-peterburhskoho unyversyteta. – 2003. – Ser. 8. – Vyp. 3 (# 24). – S. 3–17. 3. Rumelt R. P. Fundamental Issues in Strategy: A Research Agenda / R. P. Rumelt, D. E. Schendel, D. J. Teece (eds.) // Boston : MA. – 1994. 4. Эdvynson L. Yntellektualnyi kapytal. Opredelenye ystynnoi stoymosty kompanyy / L. Edvynson, M. Meloun // Novaia postyndustryalnaia volna na Zapade Antolohyia / [pod red. V. L. Ynozemtseva]. – M. : Academia, 1999. – 108 s. 5. Sveiby K. E. Towards a Knowledge Perspective on Organisation Doctoral Dissertation. Department of Business Administration, University of Stockholm [Еlectronic resource]. – Mode off access: http://www.sveiby.com/articles/Towards.htm. 6. IAS 38. Intangible assets. International Accounting Standarts, 2009 [Elektronnyi resurs]. – Rezhym dostupu : http://www.iasplus.com /en/standards/standard37. 7. Pike S. Strategic management of intangible assets and valuetdrivers in R&D organizations / S. Pike, G. Roos, B. Marr // R&D Management, 35 (2) (2005). 8. Nonaka Y. Kompanyia – sozdatel znanyia. Zarozhdenye y razvytye ynnovatsyi v yaponskykh fyrmakh / Y. Nonaka, X. Takeuchy. – M., 2003. – 384 s. 9. Katъkalo V. S. Osobennosty y pryorytety razvytyia resursnoi kontseptsyy stratehycheskoho upravlenyia / V. S. Katъkalo // Ekonomycheskaia nauka sovremennoi Rossyy. – 2003 – # 2. – S. 61–70. 10. Katъkalo V. S. Evoliutsyia teoryy stratehycheskoho upravlenyia : avtoref. na soyskanye nauch. stepeny dokt. ekon. nauk : 08.00.05 / V. S. Katъkalo / Sankt-Peterburhskyi hosudarstvennyi unyversytet. – 2007. – 41 s. 11. Christensen J. F. Asset profiles for technological innovation / J. F. Christensen // Research Policy. – 1995. – # 24 (5). – S. 727–745. 12. Grant R. M. 1996. Toward a knowledge-based theory of the firm. Strategic Management Journal. – # 17. – R. 109–122. 13. Chandler A. D. Chapters in the History of the American Industrial Enterprise. Beard Books. – 2003. – 463 s.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Підвищення конкурентного потенціалу промислових підприємств у системі глобальних викликів

УДК 658.15 А. А. КОРБУТ Хмельницький національний університет

ФІНАНСОВА РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ В КОМПЛЕКСІ ПРОБЛЕМ ЕФЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВИХ АКТИВІВ І ОБІГОВИХ КОШТІВ Визначено напрями проведення фінансової реструктуризації промислового підприємства. З огляду на сучасні виклики господарської діяльності та організації і управління фінансовим забезпеченням запропоновано етапність реструктуризації активів підприємств. Обґрунтовано залежність концептуальних положень реструктуризації від цілей діяльності підприємства, змістовне наповнення реструктуризаційних процедур. Ключові слова: обігові кошти, ефективність, активи, конкурентоспроможність, фінансові ресурси.

A. KORBUT Khmelnitsky National University

FINANCIAL RESTRUCTURING IN THE COMPLEX OF PROBLEMS OF FINANCIAL AND WORKING ASSETS EFFECTIVE USAGE The directions of the financial restructuring of industrial enterprise are defined. Paying attention on the current challenges of economic activity and financial support organization and management, the stage-by-stage approach to the restructuring of enterprises’ assets is proposed. The dependency between the restructuring conceptual principles and the objectives of the enterprise’s activity, the subject matter of restructuring procedures is proved. The financial restructuring is the initial phase of financial recovery and improving the efficiency of the management of operating activities financial support. Achieving of the latter one objectively depends on the realization of each phase of the restructuring, the operational efficiency of decision making and the realization of challenges to overcoming the critical dependency on the business activity’s challenges. Key words: running costs, efficiency, assets, competitiveness, financial resources. Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими та практичними завданнями. Організація господарських операцій та здійснення фінансового менеджменту на етапі докорінних змін механізму організації та ефективного використання обігових коштів та активів з цільовою орієнтацією на конкурентоспроможні критерії діяльності набуває особливої актуальності на етапі зміни економічних систем та системного появу структурної кризи національної економіки. Актуальності постановки питання об'єктивно передує намагання відповісти на виклики отримані в умовах необхідності формування фінансового менеджменту підприємств адекватного ринковим механізмам, їх формам на етапі прискореної еволюції інституційної системи, правових механізмів та розширення ресурсної бази. Зокрема, з однієї сторони, постає нагальне питання розвитку інструментів зближення з ресурсною базою фінансово-кредитного та інвестиційного ринків, а з іншої – шляхів уникнення критичного впливу цих ринків на фінансовий стан та господарську діяльність машинобудівних підприємств. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Слід підкреслити значний внесок у розробку 40

положень організації та ефективного використання обігових коштів та активів відомими українськими та зарубіжними дослідниками, серед яких І. Ансофф, В. Аксенов, О. Алімов, В. Андрейчук, С. Барнгольц, А. Баскін, А. Бірман, П. Бунич, Л. Буряк, О. Василик, О. Гальчинський, В. Гриньова, І. Долон, П. Жевтяк, Е. Жуковський, О. Закружний, І. Зеліченко, А. Золотарьов, С. Калабухова, А. Ковальова, М. Крейніна, А. Куліш, С. Куліш, О. Мандель, В. Міщенко, С. Микитьянц, Г. Нам, В. Одесс, Г. Одінцова, О. Орлов, О. Павленко, А. Павліковський, О. Павловська, В. Перламутров, А. Поддєрьогін, В. Потій, І. Рабінович, В. Сакович, О. Стоянова, Л. Стриер, П. Терещенко, Н. Фасоляк, М. Чумаченко, В. Хойєр, Н. Шульга. Наукові розробки приведених науковців забезпечили можливість сформулювати основні положення дослідження обраної наукової проблеми, формалізувати принципи, понятійно-методологічний апарат та інструментарій аналізу, практичні рекомендації з вдосконалення фінансових операцій, організації фінансового менеджменту на сучасних підприємствах. Невирішені частини проблеми. Нові економічні, виробничі та господарські виклики вимагають розширення дослідження, де зокрема,

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Підвищення конкурентного потенціалу промислових підприємств у системі глобальних викликів доцільно приділити увагу: оцінці взаємозв'язків ефективного використання обігових коштів і активів в системі стратегій і політики підвищення конкурентоздатності машинобудівних підприємств. Постановка завдання. Визначити місце та роль фінансової реструктуризації в комплексі заходів підвищення ефективності фінансового менеджменту промислових підприємств. Основний матеріал дослідження. За тривалої кризи, зниження фінансового потенціалу, втрати виробничих потужностей, ліквідності та платоспроможності підприємства залишаються не чуттєвими до поліпшення чи погіршення кон’юнктури фінансово-кредитного ринку. В період кризи небезпека масштабних залучень обігових коштів та активів полягає у ризиках зниження ліквідності та платоспроможності, через що за зниження грошового потоку зростають неплатежі контрагентів і підприємства втрачають частину ліквідних активів, а з ними – можливості фінансувати поточну господарську діяльність. Непередбачувані перспективи негативно відзначаються на спроможності подальшої мобілізації обігових коштів та активів, і підприємства потрапляють у замкнуте коло проблем, що наближає їх до банкрутства та ліквідації як суб'єкта господарювання. Незважаючи на сумнівні перспективи для підприємств машинобудування України, слід пам'ятати, що світова практика виробила ефективні підходи та методи до управління фінансовими коштами та активами. Першочерговим кроком слід відзначити необхідність проведення фінансової реструктуризації, що дає можливість відмежуватись від недоцільних для подальшого утримання активів, ліквідувати проблемні активи та уникати проблем “вузьких місць бізнесу”. Як показує вітчизняна практика, найбільш складним в започаткуванні реструктуризації машинобудівного підприємства виступає усвідомлення всього комплексу проблем та негативних тенденцій, що зумовлюють необхідність змін та прогнозування розвитку на перспективу. Традиційно, причиною останнього виступає відсутність необхідного досвіду, низький рівень кваліфікації осіб, на яких покладені відповідні функції та ігнорування базових основ менеджменту, фінансового менеджменту, домінування суб’єктивних чинників та волюнтаристських підходів у прийнятті рішення. З вказаних причин, частка підприємств, що без зовнішнього втручання здійснили реструктуризацію залишається незначною в загальній кількості підприємств галузі [1, с. 308]. Здійснення реструктуризації вимагає реалізації сукупності заходів, комплексу інструментів, які застосовуються відповідно етапів та відповідних процедур, де зокрема застосовують як стандартні процедури, що становлять структурну основу про-

цедур, так і враховують особливості функціонування конкретного підприємства, що проходить реструктуризацію. Основні етапі реструктуризації включають (див. рис. 1) [2, с. 176–178]: – усвідомлення необхідності та значення змін; – формування команди, розподіл функціонального навантаження, формалізація завдань; – діагностика стану підприємства, виявлення існуючих проблем, аналіз факторів, що призвели до критичного фінансового стану; – визначення цілей та деталізація завдань; – розробка бізнес-плану реструктуризації, деталізація інструментів, засобі та заходів; – реалізація завдань бізнес-плану реструктуризації, застосування інструментів, реалізація запланованих заходів; – моніторинг реалізації бізнес-плану, оцінка відповідності завданням та цілям; – коригувальні дії, формулювання додаткових завдань та заходів, що необхідно реалізувати. Завданням першого етапу виступає встановлення необхідності фінансової реструктуризації. В першу чергу, розуміння менеджментом, необхідність змін, їх наслідків та наслідків пролонгування існуючого стану підприємства. Ознакою необхідності реструктуризації виступають негативні фінансові результати роботи підприємства в середньо- та довготерміновій перспективі, неможливість реалізувати плани розвитку підприємства та адекватно реагувати на виклики економічного середовища. Оскільки загальний доступ до всього обсягу інформаційних потоків мають керівники вищого рангу, усвідомлення необхідності змін з’являється спочатку серед них. Важливим для розуміння необхідності змін виступає принципова готовність до них, не ігнорування суті економічних проблем та наслідків ними спровокованих на перспективу. На першому етапі доцільно також закласти мотиви та стимули, що забезпечать формування професійної команди здатної ефективно провести фінансову реструктуризацію, якій передує діагностика фінансово-економічного стану і визначити ключові проблеми, що підлягають подоланню. Результатом цього етапу виступають аналітичні оцінки сильних та слабких сторін фінансового менеджменту та господарського механізму підприємства, факторів розвитку та перспектив реалізації змін. Пріоритетним для здійснення реструктуризації є також створення нового бажаного образу підприємства, узгодженого з кон’юнктурними зрушеннями на ринку, особливостями команди, що здійснює реструктуризацію, ресурсними можливостями та адекватністю до ринку. Останні мають бути узгоджені з метою та завданням поставленим на першому етапі.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Підвищення конкурентного потенціалу промислових підприємств у системі глобальних викликів Етапи фінансової реструктуризації машинобудівних підприємств Усвідомлення необхідності змін Формування команди Діагностика стану підприємства Оцінка перспектив розвитку Визначення цілей і завдань Розробка бізнес-плану реструктуризації Прогнозування наслідків реструктуризації Реалізація бізнес-плану реструктуризації Моніторинг реалізації бізнес-плану Оцінка ефективності подолання проблем організації та використання обігових коштів та активів Коригувальні дії Рис. 1. Етапи фінансової реструктуризації

Технічні питання визначаються на етапі обґрунтування концепції реструктуризації, складання плану реструктуризації та бізнес-плану реорганізованого підприємства. Деталізація опрацювання визначається особливостями підприємства, фінансовим станом, де кожен елемент, є критично важливим. Взявши за основу мету реструктуризації, її концепція має розкрити бачення [3, с. 38]: – екзогенних та ендогенних факторів ділової активності підприємства; – варіантів, видів та форм реструктуризації підприємства; – стратегічного розвитку підприємства; – можливостей уникнення проблеми “вузьких місць” під час реструктуризації; – деталей стратегії та моделі бізнес-процесів. Практична спрямованість деталізується на етапі розробки програми та бізнес-плану реструктуризації, де містяться [4, с. 54–55]: – економічне обґрунтування реалізації реструктуризації; – пропозиції форм і методів її здійснення; – способи подолання фінансових, технологічних та соціальних проблем, що можуть бути викликані реструктуризацією; 42

– витратні оцінки проекту та заходи його реалізації. Ключовий етап – формалізація складових реструктуризації в бізнес-плані на основі вибору серед альтернатив, з зазначенням термінів, ресурсів та відповідальних осіб. Бізнес-план реструктуризації виступає програмною основою сукупності всіх організаційних заходів. Серед можливих альтернатив реструктуризації вибір здійснюється серед [5, с. 129]: – зміни профілю (асортиментно-продуктового напряму відповідно ринкової кон’юнктури); – виокремлення функціональних підсистем у структурні підрозділи (виділяються нові підрозділи, що дозволяє розширити сектор діяльності, підвищити ефективність функціонування); – перетворення структурних підрозділів на юридично відособлених суб'єктів господарювання; – злиття підприємств з утворенням нової юридичної особи. На етапі розробки деталізованої політики реструктуризації слід вдатись до заходів антикризового менеджменту, де до основних принципів слід віднести [2, с. 204–205]: – ранню діагностику та розробку заходів випередження прояву проблем;

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Підвищення конкурентного потенціалу промислових підприємств у системі глобальних викликів – диференціювання підходів до кризових процесів за критерієм небезпеки обіговим коштам та активам; – адекватне реагування на кризові процеси фінансової системи; – першочергову мобілізацію ендогенних можливостей фінансової стабілізації; – фінансову санацію з метою попередження банкрутства. Відповідно до наведених принципів обов'язковими етапами антикризового фінансового менеджменту в контексті реструктуризації машинобудівних підприємств слід виділити [4, с. 55]: – моніторинг фінансового стану підприємства та ознак кризи; – ідентифікацію факторів генерування кризових тенденцій; – оцінки масштабів фінансової кризи; – вибір інструментів та заходів антикризового управління; – контроль за реалізацією антикризових заходів; – корегування антикризової політики відносно ринкової кон’юнктури і особливостей підприємства;

– інтегрування антикризового менеджменту в систему заходів та інструментів реструктуризації підприємства. Запропоновані рекомендації охоплюють область управління обіговими коштами та активами сучасних машинобудівних підприємств з точки зору формального забезпечення оптимізації фінансових операцій. Висновки та перспективи подальших досліджень. Фінансова реструктуризація виступає початковою фазою фінансового оздоровлення та підвищення ефективності управління фінансовим забезпеченням операційної діяльності. Досягнення останнього, об’єктивно залежить від реалізації кожного етапу реструктуризації, оперативності прийняття рішень та реалізації завдань з подолання критичної залежності від викликів господарської діяльності. Перспективи подальших досліджень слід намітити в руслі формування механізму після реструктуризаційного управління активами та обіговими коштами.

Література 1. Демченко Т. А. Факторний аналіз ефективного формування і використання оборотних активів промислових підприємств / Т. А. Демченко // Актуальні проблеми економіки. – 2007. – № 5. – С. 105–112. 2. Бандурка О. М. Фінансова діяльність підприємства / О. М. Бандурка, М. Я. Коробів, П. І. Орлів. – К. : Либідь, 2003. – 335 с. 3. Бетехтіна Л. О. Реінжиніринг бізнес-процесів при формуванні і використанні оборотного капіталу / Л. О. Бетехтіна // Інвестиції: практика та досвід. – 2010. – № 2. – С. 37–40. 4. Бланк І. О. Концепція управління грошовими потоками підприємства / І. О. Бланк // Банківська справа. – 1999. – № 3. – С. 52–56. 5. Гоцуляк С. М. Менеджмент обігового капіталу підприємства як фактор економічного зростання / С. М. Гоцуляк // Економіка і регіони. – Полтава : ПолтНТУ. – 2007. – № 4 (15). – С. 128–130.

References 1. Demchenko T. A. Faktornyi analiz efektyvnoho formuvannia i vykorystannia oborotnykh aktyviv promyslovykh pidpryiemstv / T. A. Demchenko // Aktual. probl. ekonomiky. – 2007. – # 5. – S. 105–112. 2. Bandurka O. M. Finansova diialnist pidpryiemstva / O. M. Bandurka, M. Ya. Korobiv, P. I. Orliv. – K. : Lybid, 2003. – 335 s. 3. Betekhtina L. O. Reinzhynirynh biznes-protsesiv pry formuvanni i vykorystanni oborotnoho kapitalu // Investytsii: praktykata dosvid. – 2010. – # 2. – S. 37–40. 4. Blank I. O. Kontseptsiia upravlinnia hroshovymy potokamy pidpryiemstva / I. O. Blank // Bankivska sprava. – 1999. – # 3. – S. 52–56. 5. Hotsuliak S. M. Menedzhment obihovoho kapitalu pidpryiemstva yak faktor ekonomichnoho zrostannia // Ekonomika i rehiony. – PoltNTU. – 2007, # 4(15). – S. 128–130.

Рецензія/Peer review: 20.07.2013 р. Надрукована/Printed: 24.08.2013 р. Рецензент: д. е. н., проф., зав. кафедри міжнародних економічних відносин Хмельницького національного університету Нижник В.М.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Підвищення конкурентного потенціалу промислових підприємств у системі глобальних викликів

УДК 658.8.012.12 Т. І. КАТКОВА Хмельницький національний університет

ПЕРСПЕКТИВИ РЕАЛІЗАЦІЇ МАРКЕТИНГОВИХ СТРАТЕГІЙ У СИСТЕМІ ОЦІНКИ ПОЗИЦІЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ Проаналізовано асортиментну структуру та продуктові позиції типового українського підприємства за критеріями застосовуваними для матриці Бостонської консультативної групи. Визначено причини та потенційні наслідки структурних зрушень в номенклатурі асортименту підприємства. Запропоновані гіпотетичні рішення для виділених груп товарів. Для пересічного українського підприємства слід виділити динамічне зростання обсягів реалізації, яке супроводжується негативною тенденцією збільшення питомої ваги невеликого переліку товарів та зростання ризиків отримання збитків для недиверсифікованих асортиментних груп. Ключові слова: маркетингові стратегії, ефективність, господарські операції, зовнішньоекономічна діяльність.

T. KATKOVA Khmelnitsky National University

PROSPECTS OF MARKETING STRATEGIES REALIZATION IN THE SYSTEM OF EVALUATION THE POSITIONING OF THE INDUSTRIAL ENTERPRISES’ INTERNATIONAL ECONOMIC ACTIVITY The assortment structure and product positions of a typical Ukrainian enterprise are analyzed in the article according to the criteria applicable in the matrix of Boston Consulting Group. The matters and the potential consequences of structural changes in the enterprises’ assortment nomenclature are defined. The hypothetic solutions for the selected product groups are proposed. The dynamic growth in sales that is accompanied by a negative trend in the increasing the share of short list of goods and increasing the risks of losses for the diversified assortment group should be emphasized for an average Ukrainian enterprise. Key words: marketing strategies, efficiency, economic operations, international economic activity. Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими та практичними завданнями. Концептуальне обґрунтування маркетингових стратегій зовнішньоекономічної діяльності промислових підприємств слід сприймати через призму постійного ускладнення закордонних збутових систем, коли з однієї сторони глобальні економічні зміни забезпечують зростання доступу до національних ринків, а з іншої, велика кількість експортноімпортних процедур, тарифних та нетарифних методів регулювання, підходів до нормативноправового регулювання, логістичних систем та ринкових інститутів опосередковано здійснюють вплив на маркетингові стратегії, в результаті чого останні набувають змішаних форм управління маркетингом та зовнішньоекономічною діяльністю. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналізу маркетингових операцій на зарубіжних ринках присвячені праці відомих маркетологів, серед яких Ф. Котлер, І. Ансофф, П. Друкер, Г. Армстронг, М. Портер, а також вітчизняних, серед яких необхідно виділити П. Перерву, В. Герасимчука, Т. Циганкову, Є. Крикавського, В. Тка44

ченка та ін. За однозначного трактування операцій на зарубіжних ринках отримувані результати свідчать про досягнення планів лише за сприятливої ринкової кон’юнктури. В той же час значна частина прогалин в маркетингу підприємств залишається малодослідженою. Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Доводиться констатувати невирішеність великого комплексу маркетингових проблем на практиці пов'язаних з неадекватним позиціюванням товарів, і як наслідок – застосування для них неефективних маркетингових стратегій. Мета статті. Проаналізувати ринкові позиці за продуктами промислових підприємства, визначити їх вплив на перспективи реалізації маркетингових стратегій. Основний матеріал дослідження. Наявність маркетингових стратегій серед сучасних вітчизняних підприємств, ефективне управління ними можна вважати досить умовним, про що свідчать результати численних досліджень. Проте, окремі елементи маркетингової стратегії, що здатні слугувати її перетворенню у повноцінну

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Підвищення конкурентного потенціалу промислових підприємств у системі глобальних викликів стратегічну діяльність на зовнішніх ринках присутні. В такому випадку, формування ефективної маркетингової стратегії здійснюється шляхом поєднання світового досвіду та наявного маркетингового потенціалу підприємств. Для подальшого аналізу, очевидно, доцільно використати приклад управління маркетингом окремих підприємств. Стратегічні перспективи наприклад ВАТ “Волочиський машинобудівний завод “Мотор Січ” (ВМЗ) характеризуються тим,

що з традиційно використовуваних підходів до виділення цільових сегментів, перед приведенням асортиментної структури, варто відмітити доцільність поділу ринку на дві основоположні для дослідження складові, серед яких внутрішній ринок, на який припадає 57,6 % від усіх продаж 2012 р., та зарубіжні ринки, серед яких на ринки країн СНД припадає 12,5 %, та інші зарубіжні ринки, на які припадає 29,9 % (рис. 1).

Рис. 1. Структура цільових ринків ВАТ “Волочиський машинобудівний завод “Мотор Січ”, %

*Дані зібрані в ході авторського дослідження

Очевидно, що саме така структура визначає на сьогодні асортимент продуктів та товарів, що реалізуються на зарубіжні ринки, де традиційне для останнього десятиріччя скорочення продаж на ринку країн СНД, та розширення частки інших зарубіжних ринків спонукає підприємство до виробництва та реалізації товарів у значній мірі нехарактерних для галузевої орієнтації підприємства. Структура асортименту є досить стійкою, з цільовою орієнтацією на нові ринки, що відкриваються останнім часом та певним чином відображає причини, через які підприємство виходить на зарубіжні ринки. До заняття міжнародним маркетингом підприємство спонукає два фактори: по-перше, послаблення маркетингових можливостей або зміна кон’юнктури на внутрішньому ринку, по-друге, зростання можливостей, що відкриваються для товарів в інших країнах. Не виходячи з внутрішнього ринку, вони знаходять для себе і при-

надливі зовнішні ринки, не дивлячись на всі додаткові витрати і проблеми у зв’язку з операціями за кордоном. При виході на міжнародні ринки принципи постановки маркетингових завдань, вибори цільових ринків, визначення маркетингового позиціонування, формування комплексу маркетингу і проведення маркетингового контролю залишаються в силі. Але різниці між країнами можуть виявитися дуже глибокими, тому оператору міжнародного ринку необхідно вміти розбиратися у закордонному середовищі та іноземних інститутах і бути готовим до перегляду фундаментальних уявлень про те, як люди реагують на спонукальні прийоми маркетингу. В свою чергу, в структурі асортименту до основних груп реалізованих товарів слід віднести двигуни АІ-20, частка яких у 2012 році становить 21,74 %, двигуни Д-436, часка яких становить 30,49 % та товари народного вжитку, частка якого становить 11,78 % (рис. 2).

Рис. 2. Структура асортиментних груп ВАТ “Волочиський машинобудівний завод “Мотор Січ” у 2012 р.

*Дані зібрані в ході авторського дослідження

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Підвищення конкурентного потенціалу промислових підприємств у системі глобальних викликів Зростання обсягів реалізації виробництва у 2012 р., як і зростання у 2013 р. відбулося за рахунок структурних зрушень по всій номенклатурі виробів. Головні продуктові групи підприємства – двигуни Д-436, двигуни АІ-20 та товари народного вжитку разом становлять у 2012 р. 60,01 % від обсягів реалізації.

Наявні структурні зміни стали можливими через вищі темпи зростання групи двигуни Д-436, по групі товарів двигуни АІ-20 відбулося зниження питомої ваги в асортименті реалізації, а по групі товари народного вжитку взагалі відбувається вихід за межі основних товарів (рис. 3).

Рис. 3. Динаміка зміни структури основних груп продуктів ВАТ “Волочиський машинобудівний завод “Мотор Січ”, %

*Дані зібрані в ході авторського дослідження

Негативним наслідком структурних зрушень є зростання ринкових ризиків підприємства, коли в результаті падіння одного сегмента, підприємство може стати банкрутом [1, с. 12]. З іншого боку, необов’язковим для високих ризиків є падіння сегмента, підвищення акцизних зборів, введення спеціальних правил торгівлі та інші регуляторні дії, які часто торкаються зарубіжних ринків, можуть призвести до зниження обсягів реалізації, обсягів отримуваного прибутку тощо [2, с. 12].

В значній мірі структура реалізації відповідає спеціалізації компанії. В ній можна найти цілу низку перспективних товарів, збільшення питомої ваги яких разом із нарощенням обсягів реалізації здатне привести до ще більш динамічного нарощення економічної активності підприємства. До цих груп товарів слід віднести різальний і вимірювальний інструмент, двигуни АІ-25 та двигуни АІ-8 (рис. 4).

Рис. 4. Динаміка груп продуктів перспективного розвитку ВАТ “Волочиський машинобудівний завод “Мотор Січ”, %

*Дані зібрані в ході авторського дослідження

Критерієм, за яким вказані групи товарів віднесено до перспективних, які в майбутньому здатні підвищити ефективність збутової діяльності підприємства є сталі темпи їх зростання на протязі аналізованого періоду. З іншого боку, в структурі асортименту підприємства існують також групи товарів, які в перспективі можуть погіршити показники маркетингової діяльності підприємства. До цих то46

варів належать двигуни Д-18Т та двигуни ТВ3117ВМА-СБМ-1 (рис. 5). Негативний вплив цих груп товарів полягає у непередбачуваності їх майбутньої поведінки, через що підприємство не в змозі проводити планування політики стосовно нього. До групи товарів падаючого попиту належать деталі до авіаційних двигунів та штампи (рис. 6).

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Підвищення конкурентного потенціалу промислових підприємств у системі глобальних викликів

Рис. 5. Динаміка груп продуктів з невизначеними перспективами розвитку ВАТ “Волочиський машинобудівний завод “Мотор Січ”, %

Рис. 6. Динаміка груп продуктів з падаючим попитом ВАТ “Волочиський машинобудівний завод “Мотор Січ”, %

*Дані зібрані в ході авторського дослідження

Після дослідження причин зниження обсягів реалізації на ці групи товарів підприємству необхідно прийняти рішення інтенсифікації маркетингових зусиль чи відмова від них [3, с. 24–25]. Оскільки незначні обсяги реалізації по цих групах продуктів очевидно нездатні забезпечити необхідного обсягу прибутків, а понесенні витрати по їх просуванню на ринок призводять до відволікання ресурсів компанії та не завжди окупні [4, с. 128–129]. Підприємство у 2011 р. вже відмовилось від двох груп продуктів, серед яких пресформи та двигуни АІ-24. Причини відмови, за словами спеціалістів підприємства, від пресформ полягали у високих витратах на їх транспортування та збереження при відносно невисокому рівні отримуваного від групи прибутку. Відмова від групи двигуни АІ-24 відбулась через перенасичення ринку цим продуктом.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Таким чином, за результатами проведеного аналізу можна відмітити динамічне зростання обсягів реалізації, яке супроводжується негативною тенденцією збільшення питомої ваги двигунів Д-436, від чого звужується диверсифікація асортименту та зростають ризики отримання збитків за окремими сегментами. Також, виділяються групи перспективних товарів “зірок”, які здатні частково подолати проблему звуження диверсифікації за умов інтенсифікації маркетингових зусиль по них. Існують також групи товарів, маркетингова робота по яких є під питанням зняття з реалізації. Перспективи подальших досліджень необхідно намітити у вироблені підходів та рекомендації до реалізації продуктових стратегій для приведеного та аналогічних йому підприємств.

Література 1. Бабій О. М. Стратегія розвитку підприємств в ринкових умовах господарювання (на прикладі підприємств автотранспортної галузі) : автореф. дис… к.е.н. : 08.06.01 “Економіка, організація і управління підприємствами” / О. М. Бабій. – О. : Одеський держ. екон., 2003. – 19 с. 2. Ігнатьєва І. А. Інноваційні підходи до реалізації завдань стратегічного менеджменту промисловими підприємствами / І. А. Ігнатьєва // Проблеми науки. – К., 2005. –

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Підвищення конкурентного потенціалу промислових підприємств у системі глобальних викликів № 9. – С. 11–15. 3. Коршунов В. І. Стратегічне планування маркетингової діяльності на підприємстві : автореф. дис… д.е.н. : 08.06.02 “Підприємництво, менеджмент і маркетинг” / В. І. Коршунов. – Х. : Харків. держ. екон. ун-т, 2002. – 36 с. 4. Каткова Т. І. Вибір маркетингових стратегій машинобудівних підприємств у системі чинників виходу на зарубіжні ринки / Т. І. Каткова // Стратегія економічного розвитку України : зб. наук. праць ; Київ. нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана. – 2008, вип. 22–23. – С. 126–130.

References 1. Babii O. M. Stratehiia rozvytku pidpryiemstv v rynkovykh umovakh hospodariuvannia (naprykladi pidpryiemstvavto transportnoihaluzi) : avtoref. dys… k.e.n. : 08.06.01 “Ekonomika, orhanizatsiia i upravlinnia pidpryiemstvamy / O. M. Babii. – O. : Odeskyi derzh. ekonomichnyi, 2003. – 19 s. 2. Ihnatieva I. A. Innovatsiini pidkhody do realizatsii zavdan stratehichnoho menedzhmentu promyslovymy pidpryiemstvamy / I. A. Ihnatieva // Problemy nauky. – K., 2005. – # 9. – S. 11–15. 3. Korshunov V. I. Stratehichne planuvannia marketynhovoi diialnosti na pidpryiemstvi : avtoref. dys… d.e.n. : 08.06.02 “Pidpryiemnytstvo, menedzhment i marketynh”. – Kh. : Kharkivskyi derzhavnyi ekonomichnyi un-t, 2002. – 36 s. 4. Katkova T. I. Vybir marketynhovykh stratehii mashynobudivnykh pidpryiemstv u system i chynnykiv vykhodu na zarubizhni rynky // Stratehiia ekonomichnoho rozvytku Ukrainy. Zb. naukovykh prats ; Kyiv. nats. ekonomichny iuniversytet imeni V. Hetmana. – 2008, Vyp. 22–23. – S. 126–130.

Рецензія/Peer review: 19.07.2013 р. Надрукована/Printed: 24.08.2013 р. Рецензент: д. е. н., проф., зав. кафедри міжнародних економічних відносин Хмельницького національного університету Нижник В.М.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Підвищення конкурентного потенціалу промислових підприємств у системі глобальних викликів

УДК 658:005.7 О. В. КРУПА Хмельницький національний університет

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ФІНАНСОВА МОДЕЛЬ АУТСОРСИНГУ У статті розглянуто організаційно-фінансову модель аутсорсингу, наведені основні етапи розрахунку вартості бізнес-процесів, що передаються на аутсорсинг, визначено основні вимоги, пропоновані до потенційного аутсорсера. Ключові слова: аутсорсинг, модель, управління, вартість, підходи до оцінки аусорсингу.

O. KRUPA Khmelnitsky National University

ORGANIZATIONAL AND FINANCIAL OUTSOURCING MODEL The article deals with the organizational and financial model of outsourcing. It was determined that the transfer of the business processes outsourcing needs of domestic enterprises make informed management decisions that are based on a detailed and comprehensive analysis of the effectiveness of outsourcing. Noted that to obtain accurate and reasonable settlement service costs that are passed on outsourcing, the company has to follow an algorithm for the calculation. The paper presents the main stages of calculating the cost of business processes that are transmitted to outsource the basic requirements for a potential outsourcer. Key words: outsourcing model, management, cost, approaches to assessing outsourcing. Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Сучасні умови господарювання вітчизняних підприємств породжують не тільки економічну свободу підприємницької діяльності, але водночас ставлять перед суб’єктами господарювання комплекс складних завдань, які спрямовані на розвиток конкурентних форм організації процесів кооперації та спеціалізації у сфері виробництва та реалізації товарів і послуг. За цих обставин технології аутсорсингу набувають особливого значення. Наявність ефективної довгострокової аутсорсингової стратегії на підприємстві є необхідною передумовою успішного розвитку конкурентного бізнесу і його адаптації до мінливих ринкових умов. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вагомий внесок у вирішення окремих теоретичних і практичних проблем організації аутсорсингу зробили сучасні вітчизняні та зарубіжні дослідники: Б.А. Анікіна, Є.Л. Єрмошина, С.О. Календжян, Дж. Хейвуд, А. Захарченко, О.В. Дідух, М.В. Татьянок, Н.М. Шмиголь та ін. В той же час, питання побудови ефективної моделі аутсорсингу та оцінки його ефективності висвітлено фрагментарно і потребують наукових досліджень. Формулювання цілей статті: розробка організаційно-фінансової моделі аутсорсингу, визначення основних етапів розрахунку вартості бізнес-процесів, що передаються на аутсорсинг та основних вимог, до потенційного аутсорсера. Основний матеріал дослідження. Потреба зниження витрат змушує вітчизняні підприєм-

ства шукати джерела заощаджень, наприклад, через доручення функцій зовнішнім кооперантам, зовнішнього перенесення виробництва на Далекий Схід чи відмову від цих сфер діяльності і спробу зосередження на найважливіших завданнях – ключових компетенціях, тобто аутсорсинг. Аутсорсинг бізнес-процесів стає все популярнішою альтернативою для традиційних, вертикально інтегрованих підприємств, які самостійно організовують і реалізують всі виробничозбутові завдання. Зростаюча кількість аутсорсингових партнерств у цілому світі призводить до розвитку гнучкіших організацій, які спираються на ключових компетенціях і взаємно корисних довгострокових бізнес-стосунках з партнерами [1, c. 155]. Однак, передача частини бізнес-процесів на аутсорсинг потребує від вітчизняних підприємств виважених управлінських рішень, які мають ґрунтуватися на детальному та всеохоплюючому аналізі ефективності аутсорсингу. Економічну ефективність будь-якого процесу, в тому числі і аутсорсингу визначають порівнянням отриманого результату із затраченими ресурсами (витратами). Однією з найважливіших ознак ефективності є досягнення відповідного результату діяльності з найменшими витратами ресурсів [2, с. 83]. Саме тому, кожне підприємство перед тим як передати бізнес процеси на аутсорсинг, повинно провести певні підготовчі роботи. В рамках проведення цих робіт, підприємству необхідно вирішити низку питань (рис. 1).

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Підвищення конкурентного потенціалу промислових підприємств у системі глобальних викликів АУТСОРСИНГ

І. Організаційно-фінансова модель аутсорсингу

ІІ. Критерії оцінювання ефективності впровадження аутсорсингу

Алгоритм розрахунку вартості послуг

Показники економії

Організаційно-штатна структура підприємства до і після впровадження аутсорсингу

Показники якості надання послуг аутсорсером Показники фінансової ефективності

Загальна схема вимог до основних учасників аутсорсингу

Економічне обґрунтування аутсорсингу Ефективність використання персоналу підприємства

Рис. 1. Організаційно-фінансова модель і критерії оцінки аутсорсингу

Як видно з рисунка, одним із головних етапів дослідження доцільності впровадження аутсорсингу є створення організаційно-фінансової моделі. Ця модель може вважатися ефективною за наступних умов: побудови алгоритму розрахунку вартості послуг виставлених на аутсорсинг (розрахунки в якому повинні бути максимально глибоким та точним); здійснення порівняння організаційно-штатної структури підприємства до та після впровадження аутсорсингу; формування переліку основних та додаткових вимог до учасників аутсорсингу. Не менш важливим етапом підготовчих робіт є вибір та встановлення значень критеріїв оцінюВиділення видів витрат (витрати на оплату праці та матеріалів, комунальні витрати, капітальні витрати)

вання ефективності впровадження аутсорсингу. До основних показників оцінки ефективності аутсорсингу можна віднести розмір економії витрат на аутсорсинг та вартість виконання цих робіт власними силами, якість отриманих послу, фінансова ефективність передачі процесів на аутсорсинг, економічне обґрунтування доцільності аутсорсингу обраних процесів, ефективність використання працівників підприємства. Для отримання точних та обґрунтованих розрахунків вартості послуг, які передаються на аутсорсинг, підприємство має дотримуватися певного алгоритму проведення розрахунків (рис. 2).

Поділ витрат на прямі і непрямі

Виділення статей витрат для кожного виду витрат

Визначення статей витрат, які фінансуватимуться за рахунок підприємства після виведення процесів на аутсорсинг

Визначення бази для розподілу непрямих витрат на процеси, що виділяються на аутсорсинг

Розрахунок сум витрат за кожною статтею витрат до виведення процесів підприємства на аутсорсинг

Розрахунок загальної суми витрат за статями, які не будуть фінансуватися за рахунок підприємства після виведення процесів на аутсорсинг

Рис. 2. Алгоритм розрахунку вартості послуг виділених на аутсорсинг

Першим кроком алгоритму розрахунку вартості послуг виділених на аутсорсинг є виділення витрат. Як приклад їх можна поділити на витрати пов’язані з оплатою праці працівників, витрати на придбання сировини та матеріалів, 50

комунальні витрати, адміністративні витрати, капітальні витрати тощо. Невід’ємною складовою цього алгоритму є поділ витрат на прямі (які пов’язані безпосередньо з виробництвом і можуть бути віднесені на кон-

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Підвищення конкурентного потенціалу промислових підприємств у системі глобальних викликів кретний виріб і розподілені на підставі технікоекономічних розрахунків, наприклад: сировина, матеріали, напівфабрикати, комплектуючі, заробітна плата виробничого персоналу та соціальні відрахування на неї, витрати на експлуатацію виробничого обладнання та його амортизацію тощо) та непрямі (які не можна прямо віднести на конкретні вироби, до них належать різні адміністративні та управлінські витрати, на опалення та освітлення приміщень, страхування майна, витрати, пов'язані зі збутом продукції та ін.). Визначення бази для розподілу непрямих витрат на процеси, що виділяються на аутсорсинг є теж дуже важливий елемент алгоритму розрахунку вартості послуг виділених на аутсорсинг. Базу розподілу непрямих витрат кожне підприємство обирає самостійно, орієнтуючись на загальноприйняту практику та рекомендації відповідного міністерства. Як база розподілу непрямих витрат можуть бути використані:  прямі витрати праці у людино-годинах;  прямі витрати на оплату праці в грошовому вимірнику;  відпрацьовані машино-години (машино-зміни тощо) на виготовленні окремих видів продукції;  усі основні витрати;  прямі витрати сировини та матеріалів;  усі основні витрати за мінусом вартості сировини і матеріалів та інші.

Основні вимоги

Додаткові вимоги

Наступним кроком цього алгоритму є виділення статей витрат на процеси, що виділяються на аутсорсинг для кожного виду витрат. Проводиться детальний опис та аналіз статей витрат, конкретно спрямованих на придбання окремих товарів чи послу, які входять до кожного з видів витрат. Далі розраховуємо суми витрат за кожною статтею витрат до виведення процесів підприємства на аутсорсинг. За даними, отриманими з розрахунків, підприємству необхідно визначити статі витрат, які фінансуватимуться за рахунок підприємства після виведення процесів на аутсорсинг. Заключним елементом алгоритму розрахунку вартості послуг виділених на аутсорсинг, є розрахунок загальної суми витрат за статтями, які не будуть фінансуватися за рахунок підприємства після виведення процесів на аутсорсинг. У ході проведення аналізу ринку послуг аутсорсингу формулюються попередні вимоги, пропоновані до потенційного аутсорсера. Для кожного окремого підприємства, вимоги поставлені до аутсорсера будуть різними, що пов’язано з галуззю, родом діяльності, розмірами, типом управління, організаційною структурою підприємства. Однак можна виділити ряд загальних, уніфікованих вимог, що полегшать вибір аутсорсера (рис. 3).

– наявність досвіду виконання подібних або аналогічних робіт на підприємствах України; – наявність в штаті необхідних фахівців; – наявність необхідного обладнання для виконання робіт; – розташування аутсорсера на невеликій відстані від підприємства

– наявність оперативної служби підтримки та обслуговування клієнтів (підприємств); – наявність фахівців та матеріально-технічної бази для організації здійснення цілодобового оперативного реагування на виникненні неполадки; – наявність досвіду виконання подібних робіт на суму, не меншу, ніж запропонований обсяг аутсорсингу; – наявність необхідних ліцензій та акредитацій

Рис. 3. Загальні вимоги до основних учасників аутсорсингу

Від того наскільки чітко підприємство сформує вимоги до аутсорсера залежить і якість отриманих послуг. Для побудови ефективної моделі аутсорсингу варто вибирати параметри залежно від поставлених завдань і напрямів діяльності підприємства та особливостей функцій, переданих зовнішньому підряднику.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Використання аутсорсингу як сучасного інструменту співпраці між підприємствами потребує виважених управлінських рішень, оскільки аутсорсинг, з одного боку, дозволяє мінімізувати витрати підприємства та зосередитися на ключових компетенція, а з іншого

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Підвищення конкурентного потенціалу промислових підприємств у системі глобальних викликів боку, містить досить високі ризики, пов'язані з можливою втратою контролю з боку замовника над технологічним процесом та якістю виконання. Саме тому, подальшого наукового обґрунтування потребують підходи до обґрунтування

методик оцінки ризиків застосування аутсорсингових операцій та розробку регламентів взаємодії замовника й виконавця з погляду дотримання балансу їх інтересів та розподілу економічного ефекту в стратегічній перспективі.

Література 1. Неуров І. В. Аутсорсинг закупівель: світовий досвід і вітчизняні перспективи / І. В. Неуров // Вісн. Нац. ун-ту “Львівська політехніка”. Серія: Проблеми економіки та управління. – 2009. – № 640. – С. 155–162. 2. Дідух О. В. Аналіз ефективності використання аутсорсингу у господарській діяльності підприємств / О. В. Дідух // Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку : спец. випуск Ін-ту підприємництва та перспективних технологій. – 2012. – № 739. – С. 82–87. 3. Коток М. В. Аутсорсинг логістичних функцій торговельних підприємств / М. В. Коток // Товари і ринки. – 2011. – № 2. – С. 36–45.

References 1. Neurov I. V. Autsorsyng zakupivel': svitovyj dosvid i vitchyznjani perspektyvy / I. V. Neurov // Visnyk Nacional'nogo universytetu “L'vivs'ka politehnika”. Serija: Probly ekonomiky ta upravlinnja. – 2009. – № 640. – S. 155–162. 2. Diduh O. V. Analiz efektyvnosti vykorystannja autsorsyngu u gospodars'kij dijal'nosti pidpryjemstv / O. V. Diduh // Menedzhment ta pidpryjemnyctvo v Ukrai'ni: etapy stanovlennja i problemy rozvytku : special'nyj vypusk Instytutu pidpryjemnyctva ta perspektyvnyh tehnologij. – 2012. – № 739. – S. 82–87. 3. Kotok M. V. Autsorsyng logistychnyh funkcij torgovel'nyh pidpryjemstv / M. V. Kotok // Tovary i rynky. – 2011. – № 2. – S. 36–45.

Рецензія/Peer review: 17.07.2013 р. Надрукована/Printed: 21.08.2013 р. Рецензент: д. е. н., проф., зав. кафедри міжнародних економічних відносин Хмельницького національного університету Нижник В.М.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Підвищення конкурентного потенціалу промислових підприємств у системі глобальних викликів

УДК 336.645 Л. В. ОЛІЙНИК Хмельницький національний університет

КРИТЕРІАЛЬНО-УПРАВЛІНСЬКІ ПІДХОДИ ДО ЗАСТОСУВАННЯ РИНКОВИХ ІНСТИТУТІВ В УПРАВЛІННІ РЕСУРСАМИ ТА АКТИВАМИ ПІДПРИЄМСТВ Обґрунтовано принципи управління активами та ресурсами підприємств в ході конвергенції в інституційну систему економіки, фінансового сектора, галузей, цільові збутові ринки. Визначено співвідношення між завданнями управління активами підприємств, фінансовими, кредитними та збутовими інструментами. Встановлено напрями застосування інструментів конвергенції в інституційну систему економіки. Ключові слова: матеріальні ресурси, фінансові активи, постачання, фінансування, операційна діяльність.

L. OLIYNYK Khmelnitsky National University

CRITERIA-MANAGEMENT APPROACH TO THE APPLICATION OF MARKET INSTITUTIONS IN THE ENTERPRISES RESOURCES AND ASSETS MANAGEMENT The principles of enterprises’ assets and resource management during the convergence into the institutional systems of economy, financial sector, industrial branches, targeting commodity markets are justified in the article. The correlation between the tasks of enterprises' assets management, financial, credit and marketing tools is defined. The directions of the convergence tools application in the institutional system of the economy are established. The effectiveness of the application of the proposed tools of assets management depends on the development of the economy institutional system and it scapacity to procedural implementation. The targets of the assets management should be purely complemented by the managerial tasks of the enterprises' activity in the sphere of strategic and current management. Key words: material resources, financial assets, supply, funding, operating activities. Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими та практичними завданнями. Формування господарського потенціалу машинобудівного підприємства, досягнення ефективної роботи та прибутковості забезпечується наявністю достатньої ресурсної бази, що виступає основою його господарських активів. Серед великого переліку об'єктивних чинників формування активів підприємств на сучасному етапі важко виділити одну, або обмежену їх кількість. Процес втрати машинобудівними підприємствами спроможності залучати та мобілізувати ресурси і активи варто розглядати протягом кількох складних етапів, що критичним чином вплинули на їх існування, здатність до реалізації виробничо-господарських функцій. Актуальним завданням на сучасному етапі функціонування суб'єктів господарювання слід вважати розширення джерел фінансування матеріально-технічного постачання підприємств за рахунок використання ефектів функціонування інституційної системи економіки, фінансових ринків та галузевих інститутів. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Окремі напрями управління ресурсами та активами розроблені в дослідженнях відомих зару-

біжних економістів, серед яких, Є. Брігхем, Д. Бланд, А. Гроппеллі, А. Гунзбург, Е. Долан, І. Зелгавілс, А. Кінг, В. Ковальов, Б. Коллас, Т. Кох, Т. Манесс, Г. Марковіц, Д. Нотон, П. Роуз та ін. Достатньо великий внесок у дослідження систем управління активами зробили представників вітчизняних наукових шкіл, таких, як В. Базилевич, І. Бланк, М. Білик, М. Внукова, О. Гаманкова, Л. Горбач, О. Заруба, С. Осадець, Т. Ротова, Л. Руденко, A. Поддєрьогіна, М. Василик, Г. Кірейцев, М. Коробов, Л. Лігоненко, Р. Слав'юк та ін. В них обґрунтовано засади, підходи та механізми управління внутрішніми ресурсами підприємств. Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Незважаючи на розробленість проблеми вплив ринкової кон'юнктури на управління ресурсами і активами в частині їх мобілізації, залучення та управління залишається дослідженим лише поверхнево та фрагментарно. Мета статті. Визначити критеріально-управлінські підходи до управління ресурсами та активами на основі застосування ринкових інститутів. Основний матеріал дослідження. Об'єктивно процес управління ресурсами та активами передбачає реалізацію системи завдань та цілей, на основі яких реалізується головна мета

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Підвищення конкурентного потенціалу промислових підприємств у системі глобальних викликів підприємства в ході здійснення господарської діяльності. І хоча на цьому етапі економічного розвитку чітко простежується дезінтеграція функцій менеджменту у частині управління активами та несистемна, нераціональна і суперечлива політика управління ресурсами, логічно припустити, що підвищення ефективності неодмінно супроводжується з дотриманням принципів забезпечення активами та ресурсами. Суть пропонованих принципів зводиться до узгодження політики та стратегій управління ресурсами і активами з умовами операційної діяльності, а також кон’юнктурними зрушеннями цільових рин-

ків, ринків матеріально-технічних ресурсів, застосування адекватних інвестиційно-кредитному ринку інструментів фінансового менеджменту. Зокрема, до вказаних принципів слід віднести узгодження політики управління активами та ресурсами з короткотерміновими перспективами операційної діяльності, а також її потенційної диверсифікації. Формування та відтворення активів, забезпечення їх структурної адекватності потребам операційної діяльності має відповідати закономірностям застосування відповідно життєвого циклу підприємства (рис. 1).

Принципи реалізації політики управління активами і ресурсами машинобудівних підприємств

Підтримання оптимального складу активів відносно критерію ефективності діяльності

Прискорення оборотності активів в ході їх експлуатації Вибір прогресивних видів активів та нарощення ринкової капіталізації

Управління довгостроковими фінансовими вкладеннями Управління дебіторською заборгованістю і короткотерміновими фінансовими вкладеннями

Вибір серед альтернатив

Узгодження обсягів і структури активів і ресурсів з обсягом та структурою виробництва

Етапи життєвого циклу підприємства

підприємства

Зрілості-занепаду Втрата еластичності та зростання витрат на управління активами, наростання кризових тенденцій через неадекватність забезпечення активами викликам господарської діяльності

Використання власних ресурсів Інтеграція в економічну інфраструктуру

Оренда, будівництво, або придбання будівель Оренда або придбанням машин, механізмів й устаткування Створення товарно-матеріальних запасів чи постання точно в строк

Придбання технологічних рішень в якості нематеріальних активів або їх самостійне вироблення Забезпечення високого рівня платоспроможності та ліквідності за зниження прибутковості чи прибутковості за рахунок зниження ліквідності та платоспроможності Оптимізація співвідношення

Узгодження обсягів та структури активів і ресурсів з етапом життєвого циклу

Створення-зростання Низькі витрати на управління ресурсами та активами, еластична політика

Оборотних та позаоборотних активів, що використовуються у операційній діяльності Між активною і пасивною частинами позаоборотних активів Запасів товарно-матеріальних цінностей, дебіторської заборгованості, грошових активів

Прямий вплив – пропорційне зростання операційного прибутку від прискорення оборотності активів відповідно моделі Дюпона Опосередкований вплив – вилучення з обігу частини активів, зниження операційних витрат, зростання операційних прибутків Формування багатофункціональних активів спроможних генерувати операційні прибутки незалежно від ринкової кон’юнктури та можливих змін в процесах операційної діяльності

Рис. 1. Принципи управління активами та ресурсами підприємств в ході конвергенції в інституційну систему економіки

Як свідчить практика, найбільша здатність у підприємства досягнути цілей та адекватності забезпечення активами характерна для початкових етапів розвитку, тобто, формування матеріально-ресурсної бази. Зміни ринкової кон’юнктури на етапах зростання вимагають корегування матеріально-ресурсного забезпечення. Проте, відносно нові технології в повній мірі доповнюються додатково придбаними ресурсами та 54

широко розповсюдженими матеріалами. Витрати на забезпечення додаткового матеріально-ресурсного забезпечення знаходяться на низькому рівні, а політика управління активами залишається еластичною, із здатністю адекватно реагувати на вимоги змінити операційну діяльність. На етапі зрілості розпочинається втрата еластичності політики управління активами, яка досягає апогею на етапі занепаду. На цих стадіях

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Підвищення конкурентного потенціалу промислових підприємств у системі глобальних викликів життєвого циклу керівництво підприємств усвідомлює неспроможність часткового оновлення в силу невідповідності старих технологій, що виступають базою організації ресурсного забезпечення новим ринковим техніко-технологічним пропозиціям. Водночас на етапі зрілості підприємство намагається уникнути відволікання ресурсів від основних господарських операцій та одночасно досягнути максимальної окупності наявних активів з накопиченням амортизаційних фондів. Режим тотальної економії на етапі занепаду також робить часткове оновлення можливим виключно за критичної необхідності. Зрештою, невідповідність нових технологічних пропозицій базовим, застосовуваним на підприємстві технологічним рішенням, робить можливим радикальне оновлення активів виключно на етапі відродження. Інший принцип – узгодження обсягів та структури активів і ресурсів з обсягом та структурою виробництва, що передбачає управління довгостроковими фінансовими вкладеннями, а також управління дебіторською заборгованістю і короткотерміновими фінансовими вкладеннями. Тобто, управління активами здійснюється в розрізі: основних засобів, нематеріальних активів, запасів товарно-матеріальних цінностей виробничого призначення, грошових активів, тощо. Визначення раціональності структури та управління основними засобами доцільно проводити відповідно традиційного підходу, за групами: виробничих будівель і споруд; машин та устаткування виробничого призначення; машин та устаткування управління операційною діяльністю. Управління позаоборотними операційними активами передбачає врахування форм задоволення потреб, серед яких наявна практика допускає: придбання у власність, застосування оперативної чи фінансової оренди. Разом з тим, слід пам'ятати, що модернізація механізму управління ресурсами та активами допускає використання нових форм мобілізації ресурсів та отримання в користування активів, до яких варто віднести застосування фінансового та оперативного лізингу, логістичних систем типу “Канбан” тощо. Сучасний етап на додаток до традиційно застосовуваних передбачає й інші підходи, в першу чергу ефективні на етапі зрілості і занепаду підприємства, до яких наприклад можна віднести аутсорсинг – переведення частину виробництва на підприємства контрагентів, що дозволяє уникнути втрат через неможливість мобілізації активів. Управління запасами товарно-матеріальних активів здійснюється відповідно обраної підприємством політики та нормативів в її межах встановлених. Нормативи встановлюються для обо-

ротного капіталу авансованого в запаси сировини і матеріалів та запаси готової продукції. Управління грошовими коштами внормовується відповідно розрахунків витрат на оплату праці, податкових платежів, інших поточних розрахунків. Аналогічно до існуючих підходів розраховується потреба в інших активах, та їх загальний обсяг. На цьому етапі розробки пропозицій вибір здійснюється на основі оптимальних для суб'єкта господарювання альтернатив, де зокрема з огляду на результати оцінки статусу обирають: оренду, будівництво або придбанням будівель; оренду або придбанням машин, механізмів й устаткування; створення розміру товарно-матеріальних запасів; придбання технологічних рішень в якості нематеріальних активів або їх самостійне вироблення; забезпечення високого рівня платоспроможності та ліквідності за зниження прибутковості чи прибутковості за рахунок зниження ліквідності та платоспроможності тощо. Третій принцип стосується підтримання оптимального складу активів відносно критерію ефективності господарської діяльності. Оптимізація активів вимагає, з однієї сторони, ефективного їх використання та ліквідації не застосовуваної частини, а з іншої – нарощення можливості генерувати операційні ефекти. Тобто, підприємству доводиться вибирати серед альтернатив мати високий потенціал для формування майбутніх ефектів чи максимізувати поточну ефективність. Традиційно процес оптимізації активів реалізується протягом трьох етапів: проводиться оптимізація співвідношення оборотних та позаоборотних активів, що використовуються у операційній діяльності; здійснюється оптимізація співвідношення між активною і пасивною частинами позаоборотних активів; оптимізується співвідношення запасів товарноматеріальних цінностей, дебіторської заборгованості, грошових активів. Четвертий принцип стосується прискорення активів в ході їх експлуатації. Вимога дотримання даного принципу продиктована впливом прискорення активів на зростання операційного прибутку. Об'єктивно процес прискорення обороту активів для досліджених підприємств досягається раціоналізацію управління фінансовими потоками в ході здійснення операційної діяльності. Водночас світова практика пропонує ряд фінансово-збутових інструментів, серед яких зокрема, вексельна форма розрахунків, лізинг, факторинг тощо. Розвиток останніх в Україні на сучасному етапі обмежується відсутністю відповідної інституційної системи та очевидно, неготовністю керівників понести додаткові фінансові витрати на конвергенцію господарського

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Підвищення конкурентного потенціалу промислових підприємств у системі глобальних викликів механізму підприємств у інституційну систему економіки, галузей, фінансового та інвестиційного секторів. Зрештою, відповідно традиційно застосовуваних підходів, прискорення обороту активів відповідно моделі Дюпона забезпечує пропорційне зростання операційного прибутку, генерованого цими активами [1, с. 115]. Опосередкований вплив зростання оборотності активів проявляється через зниження їх часткової потреби, і як наслідок витрат на залучення, обслуговування та управління. В підсумку прискорення оборотності активів забезпечує зниження операційних витрат та зростання операційного прибутку. П'ятий принцип вимагає вибору прогресивних видів активів відповідно критерію нарощення ринкової вартості суб'єкта господарювання. Необхідність вибору з числа наявних альтернатив обумовлена, поряд з описаними вище принциповими вимогами, доцільністю використання об’єктів та інструментів, що завдяки багатофункціональності, перспективності та спроможності генерувати прибуток незалежно від ринкової кон’юнктури, процесів операційної діяльності та як наслідок підтримувати і нарощувати капіталізацію підприємства. З огляду на запропоновані принципи стратегія на конвергенцію в ринкові інститути гіпотетично має відповідати комплексу завдань машинобудівного підприємства, серед яких варто відмітити як традиційні: – безперебійність виробничого процесу з формуванням груп активів відповідно обсягів господарських операцій та тривалості операційного і фінансового циклів; – прискорення оборотності активів шляхом збільшення їх частки з високою оборотністю та зниження частки активів з тривалим оборотом, тобто формування активів з: сировинно-матеріальних запасів, що не потребують утворення страхових резервів; готової продукції, на яку існує високий попит; грошових засобів у обігу; з одночасним зниженням: сезонних сировинно-матеріальних запасів; готової продукції, попит на яку залишається низьким; довго- та короткострокової дебіторської заборгованості; поточних інвестицій терміном більше шести місяців та неліквідних фінансових інструментів; – підтримання ліквідності оборотних активів, необхідної для забезпечення платоспроможності за поточними зобов'язаннями, що реалізується на основі контролю обсягів абсолютно ліквідних та прирівняних до них активів; – нарощення рентабельності оборотних активів шляхом використання вільних залишків для формування портфеля поточних фінансових інвестицій спроможних забезпечити прямий дохід у вигляді відсотків та дивідендів; 56

– зниження ризиків пов'язаних з формуванням та використанням оборотних активів, головними з яких є неритмічність та зупинки виробничого процесу внаслідок відсутності фінансових ресурсів. Успішність досягнення наведених традиційних завдань в умовах сучасної ринкової кон’юнктури стоїть під сумнівом в силу відсутності достатнього для цього матеріально-ресурсного потенціалу та несприятливих економічних тенденцій на фінансово-інвестиційному і цільових збутових ринках. Як наслідок, підприємства неспроможні поповнити матеріально-технічну базу та фінансові активи за рахунок високих результатів господарської діяльності. Аналогічним чином, формування матеріально-технічної бази та інших груп активів неможливе за рахунок фінансово-інвестиційних інструментів. Світова практика виробила ряд системних підходів, що пропонують принципову відповідь для вирішення проблем управління господарськими активами, що передбачають мобілізацію ресурсів ринку – економічного середовища функціонування підприємства. Об'єктивно, способи мобілізації ресурсів реалізуються у специфічних спеціалізованих фінансово-кредитно-збутових інструментах, які виступають механізмом взаємодії з контрагентами та на основі вдосконалення традиційних фінансових операцій джерелом формування додаткових господарських чи комерційних ефектів. Гіпотетично перелік наявних в межах світової практики інструментів мобілізації ринкових ресурсів відповідає наведеним завданням (див. рис. 2). Їх застосування носить вибірковий характер в межах функціональних можливостей і завдань, що стоять перед підприємствами. Існуюча практика жорсткого режиму економії, очевидно, на початкових етапах ставить під сумнів можливість додаткових витрат на управління активами, доцільність застосування яких на сучасному етапі також обмежується досвідом управлінського персоналу. Зрештою, традиційний – консервативний підхід вітчизняних машинобудівних підприємств передбачає формування як страхових виробничих резервів, так і резервів на випадок форс-мажорних обставин забезпечення сировиною і матеріалами, збоїв внутрішніх режимів виробництва, затримки інкасації дебіторської заборгованості, активізації попиту покупців тощо. Наявний традиційний підхід гарантує менеджменту підприємств низькі господарські ризики. Разом з тим, ефективність управління оборотними активами залишається на невисокому рівні, що також є причиною перспективної невизначеності, вимагає радикальної модернізації політики управління активами, і поглиблення конвергенції з інституційною системою економіки.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Підвищення конкурентного потенціалу промислових підприємств у системі глобальних викликів Завдання управління активами

Зниження ризиків

Боргові зобов'язання

Корпоратизація

Хеджування

Система Канбан

Нарощення рентабельності

Аутсортсинг

Інвойс-діскаунт

Форфейтинг

Підтримання ліквідності

Франчайзинг

Лізинг

Овердрафт

Прискорення оборотності

Комерційне кредитування

Кредитування

Факторинг

Безперебійність виробничого процесу

Інструменти конвергенції в ринкові інститути Рис. 2. Співвідношення між завданнями управління активами підприємств, фінансовими, кредитними та збутовими інструментами

На відміну від наявних, існуюча ринкова кон’юнктура залишає можливість підвищити ефективність функціонування та уникнути банкрутства виключно за рахунок агресивного підходу, в межах якого відбувається мінімізація страхових резервів. За ефективної системи управління, що ототожнюється з відсутністю збоїв у операційній діяльності останній підхід виступає єдино-можливим, що виключає в умовах економічної кризи зниження підприємством контролю над операційною діяльністю та, як результат, ймовірної втрати господарських активів, закономірним наслідком чого гіпотетично виступає неминуче банкрутство. Очевидна складність впровадження управління активами інтегрованого в інституційну систему економіки у відсутності необхідного досвіду персоналу. Останній підвищує ризики порушення операційної діяльності, викликане дією екзогенних чи ендогенних чинників.

Водночас очевидні ефекти від конвергенції політики підприємства у інституційну систему економіки не викликають сумніву та вимагають швидкого впровадження не з точки зору додаткових фінансових зисків, а з точки зору можливого напряму уникнення банкрутства. Наведені на рис. 2 напрями застосування інструментів конвергенції орієнтовані на вирішення конкретних функціональних завдань управління активами, ресурсами та фінансового менеджменту. Серед них, подолання недоліків та існуючих ризиків забезпечення безперебійного виробничого процесу запропоновано реалізувати на основі застосування таких інструментів, як: факторинг, кредитування, овердрафт, лізинг, франчайзинг, аутсорсинг, постачання точно в строк, корпоратизації та емісії боргових цінних паперів (табл. 1).

Завдання управління активами

Таблиця 1 Напрями застосування інструментів конвергенції в інституційну систему економіки

Безперебійність виробничого процесу

Назва інструменту

Особливість застосування

2 3 Факторинг Фінансова комісійна операція переуступки дебіторської заборгованості факторинговій компанії з метою: миттєвого отримання більшої частини платежу; гарантії повного погашення заборгованості; зниження витрат ведення рахунків Кредиту- Зобов'язання банку надати певну суму грошей, навання дане в обмін на зобов'язання повернути заборговану суму, а також відсотки від її використання

Ефект від застосування

4 Розширення та диверсифікація споживачів і масштабів господарських операцій

Покриття нестачі в обігових засобах

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Підвищення конкурентного потенціалу промислових підприємств у системі глобальних викликів Продовження таблиці 1

Підтримання ліквідності

Прискорення оборотності

Безперебійність виробничого процесу

2 3 Овердрафт Кредитування банком оплати поточних рахунків

4 Поновлюване джерело фінансових активів операційної діяльності Лізинг Отримання майна на правах довготривалої оренди Оновлення основних засобів, у формі кредитування купівлі-продажу без довго- інноваційний розвиток, збільтривалих зобов'язань кредитору шення масштабів виробництва, розширення масштабів реалізації продукції Зворотній Операція довготривалого поповнення обігових Поповнення обігових засобів лізинг засобів за рахунок продажу кредитору основних та інвестиційних ресурсів засобів підприємства Франчайзинг Форма співпраці між фінансово незалежними Територіальне розширення та сторонами, в рамках якої сторона, що володіє збільшення масштабів госпоуспішним бізнесом, торговою маркою, ноу-хау дарської діяльності, перенесення та іншими нематеріальними активами, дозволяє збутових та виробничих функіншій користуватися ними цій на потужності контрагентів Аутсортсинг Передача частини процесів операційної Передача функцій контрагентам діяльності у субпідряд неможливих чи економічно неефективних в межах операційної діяльності підприємства Постачання Постачання налаштоване відповідно операційного Відносна економія ресурсів неточно в строк процесу, що не вимагає формування страхових обхідних на формування резеррезервів та утримання складських потужностей вів та логістичних потужностей Корпоратиза Додаткове залучення інвестиційних ресурсів Інвестиційне розширення ція шляхом перерозподілу прав власності виробничих потужностей Боргові Нарощення кредиторської заборгованості Накопичення додаткових зобов'язання обігових засобів Факторинг Фінансова комісійна операція переуступки дебіБезперебійне забезпечення торської заборгованості факторинговій компанії операційної діяльності з метою: миттєвого отримання більшої частини обіговими засобами платежу; гарантії повного погашення заборгованості; зниження витрат ведення рахунків Кредиту- Зобов'язання банку надати певну суму грошей, Нарощення фінансововання надане в обмін на зобов'язання повернути заборго- інвестиційного потенціалу вану суму, а також відсотки від її використання Франчайзинг Форма співпраці між фінансово незалежними сто- Формування сталого грошового ронами, в рамках якої сторона, що володіє успішним потоку бізнесом, торговою маркою, ноу-хау та іншими нематеріальними активами, дозволяє іншій користуватися ними Форфейтинг Операції реалізації боргів контрагента третій стороні Прискорення погашення дебіторської заборгованості ІнвойсПокриття сальдо платежів усіх поставок товару дискаунт Постачання Постачання налаштоване відповідно операційного Зниження частки активів точно в строк процесу, що не вимагає формування страхових заморожених в страхових резервів та утримання складських потужностей резервах Факторинг Фінансова комісійна операція переуступки дебіЗростання фінансових активів торської заборгованості факторинговій компанії підприємства з метою: миттєвого отримання більшої частини платежу; гарантії повного погашення заборгованості; зниження витрат ведення рахунків Кредиту- Зобов'язання банку надати певну суму грошей, на- Покриття нестачі в обігових вання дане в обмін на зобов'язання повернути заборго- засобах вану суму, а також відсотки від її використання Овердрафт Кредитування банком оплати поточних рахунків Поновлюване джерело позикових коштів, підтримання ліквідності Лізинг Отримання майна на правах довготривалої Резервування коштів вивільоренди у формі кредитування купівлі-продажу нених в ході формування без довготривалих зобов'язань кредитору основних фондів Зворотний Операція довготривалого поповнення обігових Надходження фінансових релізинг засобів за рахунок продажу кредитору основних сурсів від реалізації основних засобів підприємства засобів за лізинговою схемою Франчайзинг Форма співпраці між фінансово незалежними сто- Нарощення грошового потоку ронами, в рамках якої сторона, що володіє успішним бізнесом, торговою маркою, ноу-хау та іншими нематеріальними активами, дозволяє іншій користуватися ними

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Зниження ризиків

Нарощення рентабельності

Підтримання ліквідності

Форфейтинг Операції реалізації боргів контрагента третій стороні ІнвойсПокриття сальдо платежів усіх поставок товару дискаунт Постачання Постачання налаштоване відповідно точно в строк операційного процесу, що не вимагає формування страхових резервів та утримання складських потужностей Хеджування Страхування ризику шляхом укладання протилежної угоди Корпоранти- Додаткове залучення інвестиційних ресурсів зація шляхом перерозподілу прав власності Боргові Нарощення кредиторської заборгованості зобов'язання Факторинг Фінансова комісійна операція переуступки дебіторської заборгованості факторинговій компанії з метою: миттєвого отримання більшої частини платежу; гарантії повного погашення заборгованості; зниження витрат ведення рахунків Кредитування Зобов'язання банку надати певну суму грошей, надане в обмін на зобов'язання повернути заборговану суму, а також відсотки від її використання Комерційне Кредитування контрагентів у товарній формі кредитування з фінансовим покриттям заборгованості Лізинг Отримання майна на правах довготривалої оренди у формі кредитування купівлі-продажу без довготривалих зобов'язань кредитору Франчайзинг Форма співпраці між фінансово незалежними сторонами, в рамках якої сторона, що володіє успішним бізнесом, ноу-хау та іншими нематеріальними активами, дозволяє користуватися ними Аутсортсинг Передача частини процесів операційної діяльності у субпідряд Постачання Постачання налаштоване відповідно операційного точно в строк процесу, що не вимагає формування страхових резервів та утримання складських потужностей Боргові Нарощення кредиторської заборгованості зобов'язання Факторинг Фінансова комісійна операція переуступки дебіторської заборгованості факторинговій компанії з метою: миттєвого отримання більшої частини платежу; гарантії повного погашення заборгованості; зниження витрат ведення рахунків Лізинг Отримання майна на правах довготривалої оренди у формі кредитування купівлі-продажу без довготривалих зобов'язань кредитору Форфейтинг Операції реалізації боргів контрагента третій стороні Франчайзинг Форма співпраці між фінансово незалежними сторонами, в рамках якої сторона, що володіє успішним бізнесом, торговою маркою, ноу-хау та іншими нематеріальними активами, дозволяє іншій користуватися ними Хеджування Страхування ризику шляхом укладання протилежної угоди

4 Погашення частини дебіторської заборгованості

Відносне вивільнення коштів від економії на логістичних потужностях Зниження впливу ризиків на грошовий потік Нарощення фінансовоінвестиційного потенціалу Нарощення фінансових активів за рахунок кредиторської заборгованості Зростання ефектів від збільшення масштабів реалізації та економії на умовнопостійних витратах Фінансування розширення господарської діяльності

Збільшення ефектів від зростання масштабів

Зростання ефектів від економії витрат Ефекти від економії на вартості кредитних ресурсів

Передача ризиків фінустановам

Перерозподіл ризиків з контрагентами

Страхування ризиків ймовірними додатковими економічними ефектами

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Підвищення конкурентного потенціалу промислових підприємств у системі глобальних викликів Гіпотетично набір запропонованих інструментів в ході виконання завдання безперебійності виробничого процесу забезпечує: розширення та диверсифікацію числа споживачів і одночасно збільшення масштабів господарських операцій; покриття нестачі в обігових засобах; поновлювані джерела фінансових активів операційної діяльності; оновлення основних засобів, інноваційний розвиток, збільшення масштабів виробництва та реалізації продукції; поновлення обігових засобів та інвестиційних ресурсів; територіальне розширення, перенесення збутових і виробничих функцій на потужності контрагентів; формування системи матеріально-технічного забезпечення за відсутності додаткових витрат на логістичні системи; інвестиційне розширення виробничих потужностей; формування частини обігових засобів за рахунок ефективного управління кредиторською заборгованістю. В ході виконання завдання прискорення оборотності фінансових активів доцільним виглядає застосування таких інструментів, як: факторинг, кредитування, франчайзинг, форфейтинг, інвойс-дискаунт та системи “канбан”. Як показує світова практика застосування зазначених інструментів здатне забезпечити: безперебійне забезпечення обіговими засобами; нарощення фінансово-інвестиційного потенціалу; формування сталих грошових потоків; прискорення погашення дебіторської заборгованості; зниження частки активів заморожених в страхових резервах [2, с. 175–178]. Для підтримання ліквідності доцільним є застосування: факторингу, кредитування, овердрафту, лізингу, зворотного лізингу, франчайзингу, форфейтингу, інвойс-дискаунту, системи постачання “канбан”, хеджування з метою страхування ризиків, корпоратизації та управління кредиторською заборгованістю на основі емісії боргових зобов'язань. Ефекти від застосування запропонованих інструментів використання ресурсів економічної системи полягають у: зростанні обсягів фінансових активів підприємства; покриття нестачі в обігових засобах; утворенні поновлюваних джерел позикових коштів та підтримання ліквідності; резервуванні коштів вивільнених в ході формування основних фондів; надходженні фінансових ресурсів від реалізації основних фондів за лізинговою схемою; нарощенні грошового потоку; погашенні частини дебіторської заборгованості; вивільненні фінансових ресурсів від економії витрат на утримання логістичних систем; зниженні впливу ризиків на грошовий потік; нарощенні фінансово-інвестиційного потенціалу і фінансових активів [3, с. 142–143]. Очевидними інструментами нарощення рентабельності підприємства за рахунок викорис60

тання потенціалу економічної системи виступають: факторинг, банківське та комерційне кредитування, лізинг, франчайзинг, аутсорсинг, постачання за системою “канбан” та використання боргових зобов'язань в якості джерела акумулювання фінансових ресурсів від збільшення кредиторської заборгованості. Ефекти в ході застосування інструментів нарощення рентабельності за рахунок використання ресурсів економічної системи слід очікувати від: збільшення масштабів реалізації та економії на умовно-постійних витратах; фінансування розширення господарської діяльності; зростання масштабів; економії операційних витрат та витрат на залучення кредитних ресурсів [4, с. 148]. У напряму п'ятого завдання управління активами – зниження ризиків доцільним є використання: факторингу, як способу розподілу ризиків з фінустановою; лізингу, як способу перекладення ризиків на кредиторів; форфейтингу, як засобу переуступки боргу та ризиків з ним пов'язаних; франчайзингу, як інструменту перерозподілу ризиків з контрагентами та хеджування як схемою їх страхування. Тобто, очікувані ефекти від реалізації потенціалу економічної системи в управлінні ризиками господарської діяльності підприємства гіпотетично формуються у: передачі ризиків фінустановам; їх перерозподілі з контрагентами; страхуванням за рахунок ефектів від укладання протилежних угод [5, с. 106]. Висновки та перспективи подальших досліджень. За очевидного характеру потенційних ефектів від конвергенції в ринкові інститути слід пам'ятати, що ефективність їх застосування залежить з однієї сторони від розвитку інституційної системи економіки, а з іншої – від спроможності їх процедурної реалізації підприємством, і в першу чергу кадрового забезпечення використання запропонованих інструментів. Тому, на додаток до розроблених пропозицій слід констатувати, що завдання управління активами варто доповнити суто управлінськими завданнями роботи підприємства в області стратегічного та поточного менеджменту. Серед останніх невід'ємними завданнями виступають: формування інноваційної системи управління ресурсами та активами на основі конвергенції з господарсько-економічною системою; підготовка та залучення персоналу з досвідом реалізувати інструменти конвергенції підприємства в економічну систему; створення системи моніторингу ринкової кон’юнктури та розвитку інституційної системи економіки; реорганізації організаційних структур управління до структур відкритого типу, спільної участі контрагентів у формуванні господарських цілей, планів вирішення операцій-

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Підвищення конкурентного потенціалу промислових підприємств у системі глобальних викликів них, інвестиційно-фінансових, збутових та логістичних завдань. Перспективи подальших досліджень слід намітити у напрямі формування управління активами промислових підприємств

на основі використання ринкових інститутів та ефектів від функціонування інституційної системи економіки, галузей та фінансового сектора.

Література 1. Barney J. B. Firm resources and substained competitive advantage / J. B. Barney // Journal of management/ 1991/ Vol. 17. – N 1. – P. 99–120. 2. Чебанова Н. В. Комплексний підхід до системи стратегічного управління активами підприємств залізничного комплексу / Н. В. Чебанова ; Укр. держ. акад. залізничного транспорту. – Х. : УкрДАЗТ, 2009. – 305 с. 3. Соляник Л. Г. Управління оборотними активами та джерелами їх фінансування на промисловому підприємстві : дис... канд. екон. наук : 08.04.01 / Л. Г. Соляник ; Нац. гірнич. ун-т. – Д., 2006. – 250 с. 4. Свєшникова М. С. Стратегія управління фінансовою стійкістю підприємства / М. С. Свєшникова // Фінанси України. – 2003. – № 1 – С. 146–151. 5. Петленко Ю. В. Проблеми забезпечення обіговими коштами виробничих підприємств в умовах економічної кризи / Ю. В. Петленко // Фінанси України. – 1998. – № 9 – С. 103–109.

References 1. Barney J. B. Firm resources and substained competitive advantage / J. B. Barney // Journal of management/ 1991/ Vol. 17. – N 1. – P. 99–120. 2. Chebanova N. V. Kompleksnyi pidkhid do systemy stratehichnoho upravlinnia aktyvamy pidpryiemstv zaliznychnoho kompleksu / N. V. Chebanova ; Ukrainska derzh. akademiia zaliznychnoho transportu. – Kh. : UkrDAZT, 2009. – 305 s. 3. Solianyk L. H. Upravlinnia oborotnymy aktyvamy ta dzherelamy yikh finansuvannia na promyslovomu pidpryiemstvi : dys... kand. ekon. nauk : 08.04.01 / L. H. Solianyk ; Natsionalnyi hirnychyi un-t. – D., 2006. – 250 s. 4. Svieshnykova M.S. Stratehiia upravlinnia finansovoiu stiikistiu pidpryiemstva // Finansy Ukrainy. – 2003. – # 1. – S. 146–151. 5. Petlenko Yu. V. Problemy zabezpechennia obihovymy koshtamy vyrobnychykh pidpryiemstv v umovakh ekonomichnoi kryzy / Yu. V. Petlenko // Finansy Ukrainy. – 1998. – # 9. – S. 103–109.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Підвищення конкурентного потенціалу промислових підприємств у системі глобальних викликів

УДК 338.45 І. П. ПАРАСКА Хмельницький національний університет

ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ МЕТОДИЧНОЇ БАЗИ ПЛАНУВАННЯ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА Проаналізовано джерела формування ресурсів фінансово-господарської діяльності промислових підприємств. Виділено особливості їх застосування в контексті спроможності сучасних суб'єктів господарювання України реалізовувати інструменти фінансового менеджменту та мобілізації ресурсів операційної діяльності. Запропоновано застосувати показники оцінки матеріально-технічного забезпечення, ліквідності та платоспроможності, фінансової стійкості і ділової активності в якості індикаторів доцільності використання джерел залучення і мобілізації фінансових ресурсів. Ключові слова: фінансове забезпечення, фінансова стійкість, фінансові ресурси.

I. PARASKA Khmelnytskyi National University

APPROACHES TO THE FORMING OF PROCEDURAL FRAMEWORK FOR PLANNING THE FINANCIAL SUPPORT OF ENTERPRISE’S OPERATING ACTIVITIES The sources of the resources formation of industrial enterprises’ financing and operating activities are analyzed in the article. The peculiarities of their application in the context of the ability of modern business entities of Ukraine to implement the instruments of financial management and operating activities resources mobilization are underlined. The author proposes to implement the evaluation indicators of material and technical support, liquidity and solvency, financial stability and economic activity as the indicators of the usage expediency of the involvement sources and financial resources mobilization. By objective reasons, the enterprise’s economic mechanism is sensitive to the financial support of operating activities efficiency and requires a differentiated approach to the selection and implementation of the sources accumulation of the resource and technical basis of production. The requirement of differentiated approach is dictated by the differences in the functional suitability of the sources of financial resources mobilization, their effectiveness and efficiency. Key words: financial support, financial stability, financial resources. Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими та практичними завданнями. Вибір раціональних методологічних та методичних засад в умовах нестабільності економічного середовища та ускладнення фінансового стану підприємств виступає одним з ключових чинників ефективного планування фінансового забезпечення господарської діяльності промислового підприємства. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню проблем фінансового забезпечення господарської діяльності присвячені численні праці вітчизняних та зарубіжних вчених, серед яких варто відмітити результати У. Шарпа, Л. Гітмана, М. Джонка, П. Хавранека, Ф. Модільяні, М. Котляра, Я. Кудрі, О. Орлова, Є. Рясних та ін., які розглядають проблему через формування ресурсного потенціалу, що цілком раціонально трактується в межах сучасних концепцій фінансового менеджменту. Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Водночас варто відмітити, що на сучасному етапі розвитку економіки, для 62

використання напрацьованих результатів недостатньо розробленою залишається методична база прийняття управлінських рішень стосовно фінансового забезпечення господарської діяльності підприємства. Остання гіпотетично виступає зв’язковим елементом між стратегічними та поточними цілями підприємств, оціночними характеристиками ефективності функціонування фінансового їх менеджменту, потенційним застосуванням серед наявних альтернатив інструменту залучення та мобілізації інвестиційно-фінансових ресурсів, їх перетворення в господарський актив. Постановка завдання. Обґрунтувати підходи до вибору методичної бази планування фінансового забезпечення господарської діяльності підприємства. Основний матеріал дослідження. Незважаючи на традиційно розповсюджені теоретичні підходи до вибору методичної бази управління фінансовим та ресурсним забезпеченням промислових підприємств, практика сучасного етапу господарювання свідчить про обмежене їх застосу-

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Підвищення конкурентного потенціалу промислових підприємств у системі глобальних викликів вання. Стійкості та незмінності комплексу обмежень застосування управлінських інструментів і відповідних засобів планування сприяє сукупність традиційно констатованих проблем господарювання українських промислових підприємств, сформованих в силу нераціональності галузевої організації, недосконалості систем менеджменту та фінансового менеджменту, організації виробництва, макроекономічної нестабільності, технологічної відсталості, в наслідок якої відчутними залишаються проблеми енерго- та матеріаломісткості операційної діяльності [1]. З іншої сторони, поточний аналіз забезпечення господарської діяльності реалізується в межах функціональних завдань підприємств і

стосується мобілізації грошових засобів, їх еквівалентів, матеріальних та нематеріальних активів на фінансування поточних операцій, досягнення інвестиційних цілей, виборі форм, методів та інструментів управління залученими та власними активами, пошуку механізму уникнення ризиків та гарантування повернення кредиторських засобів без втрати фінансової стійкості підприємства. З цієї точки зору, відправним пунктом у виборі методичної бази планування фінансового забезпечення господарської діяльності промислового підприємства слід обрати оцінку джерел формування господарських ресурсів (рис. 1).

Джерела ресурсів фінансування господарської діяльності підприємств

Власні кошти

Статутний та додатковий капітал, чистий прибуток, амортизаційні фонди, мобілізовані внутрішні резерви, довгострокові фінансові вкладення, додаткова емісія корпоративних зобов'язань

Позики банків та фінансово-кредитних установ

Кредитування поточних операцій, консорціумнийкредит, лізинг, інвестиційний лізинг, інвестиційні внески у статутний капітал, овердрафт, контокорентний кредит

Боргові інструменти

Кредиторська та дебіторська заборгованість, емісія облігацій, факторинг, форфейтинг

Цільове бюджетне фінансування та кредитування

Цільове інвестування за рахунок бюджетних програм, дотації, субсидіювання, цільові державні інвестиційні кредити

Спільне підприємництво

Спільні підприємства, франчайзинг, консорціуми

Рис. 1. Джерела ресурсів фінансування господарської діяльності (запропоновано автором на основі [2, с. 65; 3])

Не вдаючись до деталізації застосування виділених джерел слід констатувати, що кожен із наведених напрямів має власні об'єктивно сформовані на рівні господарської практики, нормативно-правового регулювання та механізму реалізації особливості використання, що визначають межі досягнення комерційних ефектів, інвестиційних планів, управлінських завдань. Водночас, застосування запропонованих операцій поза межами функціональної придатності об'єктивно супроводжується негативними результатами фінансового забезпечення господарської діяльності. Беручи до уваги вказаний факт, зробимо висновок стосовно доцільності застосування у методичній базі планування фінансового забезпечення як традиційних показників, серед яких

слід розглядати: наявність обігових коштів [4, с. 23], їх середньої вартості [5, с. 128], частки обігових коштів у активах підприємства [6, с. 9], норм виробничих, підготовчих, транспортних, технологічних, поточних, страхових запасів [7], інших запасів і витрат майбутніх періодів [8], оптимальний обсяг замовлення [9, с. 72], тривалість фінансового, операційного та виробничого циклу [10, с. 240]; так і показників, придатних для застосування в якості індикаторів діагностики і вироблення управлінських рішень з аналізованої проблеми, серед яких, зокрема доцільно звернутись до впливу зносу та старіння основних засобів, втрат оборотних коштів, фінансової стійкості, ділової активності тощо (табл. 1).

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Підвищення конкурентного потенціалу промислових підприємств у системі глобальних викликів Таблиця 1 Індикатори доцільності застосування джерел залучення і мобілізації фінансових ресурсів

№

Показник-індикатор

1 Валюта балансу 2 Знос основних засобів (ОЗ) Оновлення ОЗ Вибуття ОЗ 3 Придатність ОЗ

4 Забезпечення власними оборотними коштами 5 Покриття поточних зобов'язань Швидка ліквідність 6 Абсолютна ліквідність Чистий оборотний капітал, тис. грн 7 Частка оборотних коштів у активах 8 Коефіцієнт автономії 9 Фінансова залежність Фінансування 10 Співвідношення власних та позичкових коштів 11 Окупність власного капіталу 12 Фондовіддача 13 Окупність ОЗ

Формула розрахунку Технічна база Баланс Знос ОЗ Первісна вартість ОЗ Введені в експлуатацію ОЗ Первісна вартість ОЗ Виведені в експлуатації ОЗ Первісна вартість ОЗ Залишкова вартість Первісна вартість ОЗ Ліквідність і платоспроможність Власний капітал необоротні активи Оборотні кошти Оборотні кошти Поточні зобов'язання Середньо- та високоліквідні оборотні кошти Поточні зобов'язання Грошові кошти Поточні зобов'язання Оборотні кошти – Поточні зобов'язання Оборотні кошти Валюта балансу Фінансова стійкість Власний капітал Валюта балансу Позичкові кошти Валюта балансу Позичкові кошти Власний капітал Власний капітал Позичкові кошти Ділова активність Середньорічна вартість власного капіталу Чистий прибуток Собівартість виробництва Середньорічна вартість ОЗ Середньорічна вартість ОЗ Чистий прибуток + амортизація

Цінність від застосування індикативного підходу полягає у розумінні впливу змін реалізації управлінських стратегій, програм та засобів на спроможність об'єкта аналізу реалізувати виробничі функції, забезпечити операційну діяльність, уникнути критичної межі зниження ліквідності та платоспроможності, гарантувати фінансову стійкість, та високий рівень ділової активності. Висновки та перспективи подальших досліджень. Сучасні проблеми формування матеріально-технічної бази виробництва, уособлені з фінансовим забезпеченням господарської діяльності промислового підприємства вимагають вироблення адекватного методичного апарату планування. З об'єктивних причин, господарський механізм підприємства чуттєвий до ефективності фінансового забезпечення операційної діяль64

Нормативне значення індикатора  ≤ 0,5   (нижче за оновлення) ≥0,5

 >1 (2–2,5) 0,5–0,8 >0 (0,25–0,35) >0 

≥0,5 ≤0,5

≥1

  

ності, і вимагає диференційованого підходу до вибору та застосування джерел нагромадження ресурсної та технічної бази виробництва. Вимога диференційованого підходу продиктована відмінностями у функціональній придатності джерел залучення фінансових ресурсів, їх ефективності та віддачі. З іншого боку, необхідність застосування індикаторів оцінки впливу управлінських рішень на досягнення планів фінансового забезпечення продиктована високою чуттєвістю господарського механізму до інструментів залучення і мобілізації ресурсів операційної діяльності. Перспективи подальших досліджень слід намітити в руслі обґрунтування наслідків застосування інструментів залучення та мобілізації ресурсів фінансового забезпечення для результатів операційної діяльності.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Підвищення конкурентного потенціалу промислових підприємств у системі глобальних викликів Література 1. Гринчук І. П. Сучасні економічні проблеми фінансування машинобудівних підприємств України / І. П. Гринчук, М. В. Ніколайчук // Вісн. Хмельниц. нац. університету. Економічні науки. – Хмельницький, 2010. – № 6. – Т. 3. – С. 75–79. 2. Бєлолипецкий В. Г. Финансы фирмы / В. Г. Бєлолипецкий. – М. : ИНФРА. – 1998. – 264 с. 3. Буряк Л. Д. Фінансові ресурси підприємства / Л. Д. Буряк // Фінанси України. – 2000. – № 9. – С. 23–27. 4. Радионов Р. А. Нове подходы к нормированию оборотних средств на предприятии / Р. А. Радионов // Финансовый менеджмент. – 2005. – Май–июнь (№ 3). – С. 21–34. 5. Лежепьокова В. Г. Методичні підходи до оцінки вартості фінансовонеспроможних підприємств / В. Г. Лежепьокова // Менеджер. – 2005. – № 2. – С. 127–131. 6. Радионов Р. А. Оперативный контроль фактического состояния запасов / Р. А. Радионов // Финансовый менеджмент. – 2006. – Январь–февраль (№ 1). – С. 3–13. 7. Жданов В. В. Управління оборотними коштами на підприємствах промисловості України / В. В. Жданов // Держава та регіони. – 2006. – № 3. – С. 114–116. 8. Лиса О. Особливості визначення потреби підприємства в оборотному капіталі / О. Лиса // Держава та регіони. – 2006. – № 6. – С. 180–182. 9. Оцінка і діагностика фінансової стійкості підприємства : монографія / М. О. Кизим, В. А. Забродський, В. А. Зінченко, Ю. С. Копчак. – Х. : ВД “ІНЖЕК”, 2003. – 144 с. 10. Никитенко О. Формування процесу ефективного управління фінансами підприємств в умовах ринку / О. Никитенко // Торгівля і ринок України. – 2008. – Вип. 14. – Т. 2. – С. 237–241.

References 1. Hrynchuk I. P. Suchasni ekonomichni problemy finansuvannia mashynobudivnykh pidpryiemstv Ukrainy / M. V. Nikolaichuk, I. P. Hrynchuk // Visnyk Khmelnytskoho natsionalnoho universytetu. Ekonomichni nauky. – Khmelnytskyi. – 2010. – # 6. – T. 3. – S. 75–79. 2. Bielolypetskyi V. H. Fynansy fyrmy / V. H. Bielolypetskyi. – M. : YNFRA. – 1998. – 264 s. 3. Buriak L. D. Finansovi resursy pidpryiemstva / L. D. Buriak // Finansy Ukrainy. – 2000. – # 9. – S. 23–27. 4. Radyonov R. A. Novye podkhody k normyrovanyiu oborotnykh sredstv na predpryiatyy / R. A. Radyonov // Fynansovyi menedzhment. – 2005. – Maiyiun (# 3). – S. 21–34. 5. Lezhepokova V. H. Metodychni pidkhody do otsinky vartosti finansovo-nespromozhnykh pidpryiemstv / V. H. Lezhepokova // Menedzher. – 2005. – # 2. – S. 127–131. 6. Radyonov R. A. Operatyvnyi kontrol faktycheskoho sostoianyia zapasov / R. A. Radyonov // Fynansovyi menedzhment. – 2006. – Yanvar–fevral (# 1). – S. 3–13. 7. Zhdanov V. V. Upravlinnia oborotnymy koshtamy na pidpryiemstvakh promyslovosti Ukrainy / V. V. Zhdanov // Derzhava ta rehiony. – 2006. – # 3. – S. 114–116. 8. Lysa O. Osoblyvosti vyznachennia potreby pidpryiemstva v oborotnomu kapitali / O. Lysa // Derzhavata rehiony. – 2006. – # 6. – S. 180–182. 9. Otsinka i diahnostyka finansovoi stiikosti pidpryiemstva : monohrafiia / M. O. Kyzym, V. A. Zabrodskyi, V. A. Zinchenko, Yu. S. Kopchak. – Kharkiv : VD “INZhEK”, 2003. – 144 s. 10. Nykytenko O. Formuvannia protsesu efektyvnoho upravlinnia finansamy pidpryiemstv v umovakh rynku / O. Nykytenko // Torhivlia i rynok Ukrainy. – 2008. – Vyp. 14. – T. 2. – S. 237–241.

Рецензія/Peer review: 18.07.2013 р. Надрукована/Printed: 22.08.2013 р. Рецензент: д. е. н., проф., зав. кафедри міжнародних економічних відносин Хмельницького національного університету Нижник В.М.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Забезпечення економічної безпеки виробничих систем за умов розвитку конкуренції

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ВИРОБНИЧИХ СИСТЕМ ЗА УМОВ РОЗВИТКУ КОНКУРЕНЦІЇ УДК 338.246(477) О. Ф. ЯРЕМЕНКО Хмельницький національний університет

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВ ЗА УМОВ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ Статтю присвячено дослідженню методичних підходів забезпечення економічної безпеки підприємства та запропоновано концепцію забезпечення економічної безпеки підприємства за сучасних умов функціонування. Ключові слова: економічна безпека, глобалізація, стійкість системи, дієвість підприємства.

O. YAREMENKO Khmelnitsky National University

CONCEPTUAL APPROACHES OF ECONOMIC SAFETY COMPANIES UNDER GLOBALIZATION The article deals with the impact of globalization on safety at the macro and macro levels. Based on the results of the study are formulated methodological approaches to ensure economic security and proposed the concept of economic safety in the current operating conditions. Key words: economic safety, globalization, sustainability of the system, efficiency of the enterprise. Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Глобалізація економічної діяльності є однією з головних тенденцій у розвитку сучасного світу, яка істотно впливає на економічну діяльність, має політичні (внутрішні та міжнародні), соціальні і культурноцивілізаційні наслідки. Ці наслідки все більше відчувають на собі практично всі країни і серед них, звичайно, Україна, яка цілеспрямовано рухається в напряму інтеграції в міжнародну економіку. Неоднозначність наслідків прояву глобалізаційних процесів зумовлює виникнення загроз та небезпек економічному розвитку як на рівні держави, так і регіону та підприємств зокрема. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми глобалізації економічних зв’язків на різних рівнях господарювання розглядали О. Білоус, А. Гальчинський, М. Делягін, І. Михасюк, Є. Мочерний, Ю. Пахомов, Ю. Павленко, В. Павлов та інші дослідники. Практично всі автори сходяться на думці, що глобалізація є об’єктивним етапом і закономірним результатом розвитку сучасних продуктивних сил. Проблема економічної безпеки в цілому давно є предметом дослідження західних вчених, включаючи Б. Боуна, Т. Ілгена, Р. Моргентау, Д. Норра, Я. Тінбергена, У. Хагера, X. Хвіма та ін., і достатньо розглянута 66

в роботах російських учених і дослідників: Л. Абалкина, Р. Белоусова, С. Ільїна, В. Куликова, Ю. Любимцева, Д. Львова, Б. Мільнера, О. Пороховського, А. Прохожєва, Л. Резникова та ін. У розвитку теорії економічної безпеки в сфері економіки та бізнесу слід відзначити праці українських вчених: О. Арефєвої, О. Бандурки, Т. Васильцева, В. Поповича, Т. Іванюти, А. Заїчковського, а також інших багатьох вчених, дослідників. Проте в сучасних роботах питанням впливу глобалізаційних процесів на економічну безпеку суб’єктів господарювання на мікрорівні не було присвячено достатньої уваги. Мета статті. Зважаючи на всеохоплюючий характер глобалізації за мету статті ставиться формування концепції забезпечення економічної безпеки підприємств, що можуть використовуватися при виході на міжнародні ринки або при входженні на український ринок транснаціональних компаній іноземного походження. На сьогодні немає чіткого, загальноприйнятого трактування терміна “глобалізація економіки”. Найбільш поширені підходи щодо визначення терміна “глобалізація економіки” у вітчизняній та зарубіжній глобалістиці в парадигмальному контексті вчені виділяють такі: перший підхід базується на вченні англійських вчених-глобалістів, які виділяють форми, які прой-

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Забезпечення економічної безпеки виробничих систем за умов розвитку конкуренції шла глобалізація у своєму розвитку; інший підхід розкриває глобалізацію як явище, що притаманне лише економічному розвитку кінця XX ст. – початку ХХІ ст. При цьому думки вчених щодо впливу глобалізації на економіку розходяться. Частина дослідників (Ф. Фукуяма і К. Омає) вважає, що в результаті глобалізації виникне уніфікований світ, заснований на засадах ринку, що керується наднаціональними органами (ООН, МВФ) [11]. Інша група вчених (М. Уотерс) доводить, що внаслідок глобалізації виникне багатополярний, хаотичний, некерований світ без централізованого управління. Третя група вчених – це прихильники так званого світ-системного аналізу (І. Валлерстайн), які прогнозують поліваріантність сценаріїв розвитку глобалізації і вказують на її непередбачуваність. Отже, глобалізація зруйнувала уявлення “про простір і час, про систему координат, відповідно до якої ми організовували реальність” [3], і проявилася у формуванні глобального економічного, фінансового, культурного, правового та політичного простору. Отже, потрібно враховувати її вплив на економічний розвиток країни в цілому, окремого регіону та підприємств. Як свідчать сучасні дослідження, основними особливостями неоліберальної парадигми глобалізації є: – стихійний характер здійснення та спрямованість на реалізацію короткострокових інтересів індустріально розвинених країн, в яких дохід від відкритості економік на певний момент перевищує втрати, у т.ч. і в економічній безпеці; – поглиблення нерівномірності розвитку та посилення диспропорцій світової економіки (вигоди від глобалізації в більшій мірі отримують лише країни-глобалізатори, наприклад США); – розширення експансії транснаціонального капіталу, зростання впливу крупних ТНК в планетарному масштабі; – зростання монополістичних тенденцій розвинених країн (США, Японія, ЄС) на глобальних ринках товарів, послуг, капіталів; – ігнорування соціально-економічної, культурної, історичної, специфіки розвитку національних економік (глобалізація уніфікує і стандартизує світ, робить соціально-економічне середовище гомогенним); – посилення впливу міжнародних фінансових інститутів і, відповідно, послаблення ролі державного регулювання економічної безпеки; – пріоритет ідеології ринкового фундаменталізму [11]. Хоча глобалізація економічної діяльності розгортається на двох рівнях (мікро- і макроеко-

номічному), основні процеси в ринковій економіці ініціюються і розвиваються передусім на рівні самостійних суб'єктів господарювання. Саме вони встановлюють виробничі, торгові, науковотехнічні, фінансові зв'язки зі своїми зарубіжними партнерами, створюють або купують компанії в інших країнах, формують транснаціональні корпорації і банки, міжнародні альянси і синдикати, що в свою чергу актуалізує питання захисту власного бізнесу, забезпечення його економічної безпеки. Головною особливістю глобалізації на мікроекономічному рівні є передусім загальна стратегічна орієнтація компаній на ринки збуту по всьому світі, на такі ж джерела постачання, а також, звичайно, на розміщення виробництва в різних країнах. Цей перелік основних рушійних сил глобалізації відображає переважаючу послідовність у розвитку цього процесу: “збут–постачання–виробництво”. Відкритість ринку через процеси глобалізації змушує ряд підприємств втрачати свої конкурентні переваги. Вони змушені докладати додаткових зусиль, щоб пристосуватися до змін. У ході посилення процесів економічної глобалізації успішне функціонування підприємств значною мірою залежить від рівня їх стійкості і дієвості. Тільки за цих умов підприємство зможе генерувати чинники позитивних кількісних і якісних змін для нормального функціонування. Отже, першою ознакою можливості економічної системи захищати себе від небезпеки руйнації з боку зовнішніх та внутрішніх чинників є здатність зберігати власний статус і структуру згідно з визначеною суспільною місією, що характеризується як стійкість системи. Другою ознакою економічної безпеки, яка безпосередньо пов'язана і є похідною від стабільності, є здатність системи протистояти перешкодам розвитку. Конкретний прояв останньої риси виявляється у здатності системи досягати поставлених цілей розвитку. Таким чином, найсуттєвішими ознаками економічної безпеки системи є її здатність протистояти руйнації організаційної структури (стійкість) і перешкодам досягнення цілей розвитку (дієвість) [2]. У науковому середовищі триває дискусія щодо того, яка з категорій, рівновага або стійкість, є категорією найбільш загального порядку. Так, в теорії систем і системному аналізі в ряді випадків стійкість розглядається як здатність системи повертатися в стан рівноваги після того, як вона була з нього виведена під впливом внутрішніх і зовнішніх збурюючих дій [6]. У той же час під стійким станом рівноваги розуміється такий стан, в який система здатна повернутися. Аналогічним чином розглядається стійкість Б. Гера-

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Забезпечення економічної безпеки виробничих систем за умов розвитку конкуренції

Підходи до розгляду “економічної стійкості підприємства” в економічній науці

симовим і М. Рубцовою, які під нею розуміють стан розвитку системи, при якому всі її елементи знаходяться в рівновазі [10]. Таке розуміння стійкості закріплено і в офіційних документах. Так, Міжнародна комісія з навколишнього середовища і розвитку стійкість трактує як впорядкування технічних, наукових технологічних, екологічних, економічних і соціальних ресурсів таким чином, що результуюча система підтримується в стані рівноваги в часі і просторі [15]. Ареф’єва О.В., Городинська Д.М. під економічною стійкістю підприємства розуміють сукупність складових, які тісно взаємопов’язані між собою з метою забезпечення сталого функціонування. До складових економічної стійкості вони відносять кадрову; інвестиційну; маркетингову; фінансову; управлінську; виробничу [1, с. 84]. Як зазначає В. Боголєпов: “Стійкість – це здатність підприємства адаптуватися до зовнішніх умов і протистояти їм для свого самозбереження певний проміжок часу, а рівновага – це окремий випадок стійкості, який розглядається як співвідношення певних чинників” [4]. Найбільш якісною рівновага буде в тому випадку, якщо буде задовольняти умови сталого розвитку, що припускає прогресивний розвиток системи з великим запасом стійкості, який підтримується на досить високому рівні, щоб не допустити передчасного руйнування системи. Збалансованість, яка задовольняє цю умову, забезпечує порядок і безпеку, виживаність і збере-

женість макро- і мікросистем в довгостроковому періоді. Як зазначає Л. Мантатова, процес сталого розвитку супроводжує така творча еволюція системи, за якої жодні перетворення всередині системи, зовнішні фактори обурення не можуть вивести її із стану динамічної рівноваги [12]. Отже, для уточнення поняття “стійкість” та вибору найвідповіднішого підходу звернемось до теорії систем. Стійкість підприємства – це динамічне, комплексне, складне і багатогранне поняття. Залежно від специфіки конкретної системи воно має багато підходів до визначення та охоплює широке коло об’єктів. Вперше термін “економічна стійкість” був вжитий при розгляді проблем обмеженості природних ресурсів, які спровокували виникнення енергетичних криз 1973 та 1979 рр. Метою концепції економічної стійкості було забезпечення стабільного розвитку світового господарства на основі економнішого і раціональнішого використання ресурсів. Згодом вона була відображена у теорії економічної безпеки держави – “ecosestate” (“economic security of state”). Економічну стійкість держави можна забезпечити лише за економічної стійкості її компонентів (територій, галузей економіки, підприємств). Проаналізувавши існуючі наукові праці, можна відокремити чотири основні підходи до розгляду поняття “економічна стійкість”, що існують сьогодні в економічній науці (рис. 1).

Застосування терміна “Steady state” (стійкий стан), що відображає умови динамічної рівноваги економічної системи (Р. Солоу, С. Анохін, І. Бланк, А. Загорулькін, Б. Колас, О. Колодізєв, К. Нужний, В. Рощін, Ю. Сімех, В. Сумин та ін.) Стійкість промислового підприємства з точки зору його фінансової стійкості, уникнення банкрутства і забезпечення конкурентоспроможності (В. Дергачьова, Т. Сухорукова, З. Коробкова, Є. Коротков, А. Шеремет, Ю. Масленко та Н. Кульбака, І. Недін, І. Сенько) Відповідно до положень концепції “стійкого розвитку” (“sustainable development”) (Міжнародна комісія ООН; А. Деркач, Л. Мельник, А. Семенов та А. Фадеева) Використання як основи концепції стійкого економічного зростання (sustained positive economic growth), що характеризує динамічну рівновагу економічної системи та її ефективний розвиток (Дж.С. Міль, Й. Шумпетер, Р. Харррод, Ф. Котлер, Д. Морріс, А.С. Воронов, Н.В. Шандова та ін.) Рис. 1. Узагальнення сучасних підходів до трактування поняття “стійкість системи”

У цій науці виділяють стійкість рівноваги і руху системи. Під рівновагою розуміється такий стан системи, який характеризується сталістю параметрів, тобто встановлені структура, режим функціонування, параметри її входів і виходів зберігаються. О. Василенко [8] розглядає рівновагу підприємства як рівність попиту та пропозиції в системі усіх ресурсів підприємства. 68

Стан рівноваги залежно від поведінки системи може бути стійким (стаціонарним) або хитким (нестійким), коли зміни параметрів системи породжують подальші зміни у тому самому напрямі та посилюються з плином часу [13, с. 43]. Стан рівноваги характерний для систем, що не мають зв'язків із зовнішнім середовищем, тоді як для відкритих систем (до яких і належить лю-

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Забезпечення економічної безпеки виробничих систем за умов розвитку конкуренції дина, і суспільство, і національна економіка, і підприємство) рівновага можлива лише як мить у процесі постійних змін. Рівноважні системи не здатні до розвитку та самоорганізації, оскільки подавляють відхилення від свого стаціонарного стану, тоді як розвиток і самоорганізація передбачають якісні зміни. Тому ми вважаємо, що доцільно вживати стосовно підприємства поняття “динамічна рівновага”, що усуває будь-які аспекти сталості. При характеристиці економічної безпеки підприємства важливе місце займає поняття “дієвість системи”, яке трактується як здатність приводити в дію механізм взаємного економічної взаємодії елементів з метою покращення кінцевих результатів роботи підприємства в цілому. Дієвість системи проявляється перш за все у відсутності економічних збитків на підприємстві. Базовим критерієм оцінювання дієвості економічних процесів є їх ефективність. Це одна з основних особливостей економічних процесів. В

економічній літературі (як вітчизняній, так і зарубіжній) існує певний найрозповсюдженіший науковий класичний підхід відносно категорії “ефективність” як на мікро-, так й на макрорівні, у якому поняття ефективності та результативності ототожнюються [5, 6, 13]. Дослідження показали, що для характеристики економічної безпеки підприємства є сенс розглядати цю економічну категорію як сумарну характеристику стійкості та дієвості за кінцевими наслідками з кількісної сторони, у вигляді вартості його масштабного продукту, і якісної, з урахуванням ефективності процесу [7, 14, 15]. Виходячи з результатів аналізу теоретичних аспектів управління складними системами, що функціонують в умовах невизначеності, глобального, динамічного середовища функціонування, та зважаючи на специфіку роботи сучасних вітчизняних підприємств, нами запропонована концептуальна схема забезпечення економічної безпеки підприємства, яка представлена на рис. 2.

Мета: розробка та обґрунтування теоретико-методичного забезпечення економічної безпеки з урахуванням сучасних умов господарювання та визначення стратегій розвитку підприємств Методологія Загальнонаукові підходи до забезпечення економічної безпеки підприємств Комплексний підхід

Реалізація

Методи синтезу

загальні (гнучкості, за струкдинамічності, турними достатності елементами тощо)

Методи аналізу

Принципи і методи забезпечення економічної безпеки Принципи Методи забезпечення забезпечення: Методи інформаційного забезпечення

Методи

Системний підхід

Механізм забезпечення Підсистема забезпечення реалізації Організаційна Методична Інформаційна Система управління економічною безпекою підприємства

Управління

Механізм управління Результат

Суб’єкт управління

Об’єкт управління

Результат: стійкий, ефективний та довготерміновий розвиток суб’єкта господарювання під впливом сучасних глобальних умов розвитку

Рис. 2. Основні структурні елементи концепції забезпечення економічної безпеки підприємства

Автори пропонують принципову позицію, задум, систему поглядів, вимог і умов організації заходів безпеки на різних етапах та рівнях діяльності, логічну схему функціонування системи безпеки підприємства. Значне місце в концепції повинно бути відведено аналітичному блоку, в якому досліджується стан підприємства взагалі та

в розрізі складових його економічної безпеки. Мета цього елемента концепції – надання розгорнутої та повної інформації щодо стану підприємства, оцінити ступінь його залежності від факторів середовища функціонування, визначити причини втрати стійкості, виявити можливості оперативно реагувати на дестабілізуючі фактори.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Забезпечення економічної безпеки виробничих систем за умов розвитку конкуренції Основним компонентом концепції є блок синтезу рішень щодо управління економічною безпекою, у якому формуються та реалізуються методи управління за функціональними елементами діяльності підприємства. Результатом реалізації запропонованої концепції є досягнення дієвої і стійкої системи за сучасних динамічних умов господарювання. Висновки та перспективи подальших досліджень. Глобалізація, насамперед її економічна складова, є одним із визначальних явищ в сучасному світі. Водночас її прояви спостерігаються на рівні національних економік та окре-

мих суб’єктів рівня організацій як приватних, так і державних. У зовнішньому середовищі важливо бачити зміни, а також можливе їх походження. Глобалізаційні процеси формують зміни екзогенного характеру, вони приходять з-за меж національної економіки. Нами запропоновано концепцію забезпечення економічної безпеки, розробленої з використанням методології системного й комплексного аналізу та теорії прийняття рішень в умовах невизначеності, а також з урахуванням сучасного стану підприємств і середовища їхнього функціонування.

Література 1. Ареф'єва О. В. Економічна стійкість підприємства: сутність, складові та заходи її забезпечення / О. В. Ареф'єва, Д. М. Городинська // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – № 8 (86). – С. 83–91. 2. Бандурка О. М. Основи економічної безпеки / О. М. Бандурка. – Х. : НУВС, 2003. – 236 с. 3. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования / Д. Белл ; пер. с англ. – М. : Academia, 1999. – 548 с. 4. Боголепов В. П. О состоянии и задачах развития общей теории организации / В. П. Боголепов // Организация управления. – М. : Наука, 1968. – С. 46–60. 5. Богиня Д. П. Основи економіки праці : навч. посібник / Д. П. Богиня, О. А. Грішнова. – [3-є вид., стереотип.]. – К. : Знання-Прес, 2002. – 313 с. 6. Борисов А. Б. Большой экономический словарь / А. Б. Борисов. – М. : Книжный мир, 1999. – 895. 7. Бурєнніков Ю. Ю. Регіональний аспект оцінювання результативності функціонування транспорту і зв’язку як виду економічної діяльності / Ю. Ю. Бурєнніков, О. Л. Добровольський // Вісн. Донец. акад. автомобіл. транспорту. – 2012. – № 2 – С. 57–64. 8. Василенко А. В. Менеджмент устойчивого развития предприятий : монография / А. В. Василенко. – К. : ЦУЛ, 2005. – 648 с. 9. Волкова В. Н. Теория систем и системный анализ в управлении организациями : справочник / под ред. В. Н. Волковой, А. А. Емельянова. – М. : Финансы и статистика, 2006. – 848 с. 10. Герасимов Б. Н. Экономическая устойчивость в деятельности предприятия / Б. Н. Герасимов, М. Н. Рубцова // Вестн. ОГУ. – 2006. – № 8. – С. 108–111. 11. Дудка Ю. П. Парадигма економічної глобалізації та її значення у формуванні концептуальної матриці економічної безпеки / Ю. П. Дудка // Економічний простір. – 2009. – № 22/1. – С. 45–57. 12. Мантатова Л. В. Философия устойчивого развития [Электронный ресурс] / Л. В. Мантатова // Глобалистика : Междунар. междисциплинар. энциклопед. словарь. – М. : Радуга, 2003. – Режим доступу: http://www.baikal-center.ru/books/]. 13. Мочерний С. В. Економічна теорія / С. В. Мочерний. – К. : Академія, 2003. – 656 с. 14. Поліщук Н. В. Функціонування економічних систем: моделі складових результативності : монографія / Н. В. Поліщук. – Вінниця : ВНАУ, 2010. – 396 с. 15. Ярмоленко В. А. Измерение результативности труда на основе стоимостных показателей / В. А. Ярмоленко, Н. В. Полищук // Хранение и переработка сельхозсырья. – 1996. – № 2. – С. 10–12. 16. Report of the World Commission on Environment and Development: Our Common Future [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.un-documents.net/wced-ocf.htm

References 1. Aref'eva O. V. EkonomIchna stIykIst pIdpriEmstva: sutnIst, skladovI ta zahodi YiYi zabezpechennya / O. V. Arefeva, D.M. Gorodinska // AktualnI problemi ekonomIki. – 2008. – #8 (86). – S. 83–91. 2. Bandurka O. M. Osnovi ekonomIchnoYi bezpeki / O. M.Bandurka [ta In.]. – H. : NUVS, 2003. – 236 s. 3. Bell D. Gryaduschee postindustrialnoe obschestvo. Opyit sotsIalnogo prognozirovaniya / D. Bell ; per. s angl. – M. : Academia, 1999. – 548 s. 4. Bogolepov V. P. O sostoyanii i zadachah razvitiya obschey teorii organizatsii / V. P. Bogolepov // Organizatsiya upravleniya. – M. : Nauka, 1968. – S. 46–60. 5. Boginya D. P. Osnovi ekonomIki pratsI : navch. posIb. / D. P. Boginya, O. A. GrIshnova. – 3-te vid., ster. – K. : Znannya-Pres, 2002. – 313 s. 6. Borisov A. B. Bolshoy ekonomicheskiy slovar / A. B. Borisov. – M. : Knizhnyiy mir, 1999. – 895. 7. BurEnnIkov Yu. Yu. RegIonalniy aspekt otsInyuvannya rezultativnostI funktsIonuvannya transportu I zv’yazku yak vidu ekonomIchnoYi dIyalnostI / Yu. Yu. BurEnnIkov, O. L. Dobrovolskiy // VIsnik DonetskoYi akademIYi avtomobIlnogo transpo-rtu. – 2012. – # 2. – S. 57–64. 8. Vasilenko A. V. Menedzhment ustoychivogo razvitiya predpriyatiy: monografiya. – K. : Tsentr uchebnoy lIteraturi, 2005. – 648 s. 9. Volkova V. N. Teoriya sistem i sistemnyiy analiz v upravlenii organizatsiyami : Spravochnik : ucheb. posobie / pod red. V. N. Volkovoy, A. A. Emelyanova. – M. : Finansyi i statistika, 2006. – 848 s. 10. Gerasimov B. N. Ekonomicheskaya ustoychivost v deyatelnosti predpriyatiya / B. N. Gerasimov, M. N. Rubtsova // Vestnik OGU. – 2006. – # 8. – S. 108–111. 11. Dudka Yu. P. Paradigma ekonomIchnoYi globalIzatsIYi ta YiYi znachennya u formuvannI kontseptualnoYi matritsI ekonomIchnoYi bezpeki / Yu. P. Dudka // EkonomIchniy prostIr. – 2009. – #22/1. – S. 45–57. 12. Mantatova L. V. Filosofiya ustoychivogo razvitiya [Elektronnyiy resurs] / L. V. Mantatova // Globalistika: Mezhdunarodnyiy mezhdistsiplinarnyiy entsiklopedicheskiy slovar. – M. : Raduga, 2003. – Rezhim dostupa: http://www.baikal-center.ru/books/]. 13. Mocherniy S. V. Ekonomichna teorIya / S. V. Mocherniy. – K. : AkademIya, 2003. – 656 s. 14. PolIschuk N. V. FunktsIonuvannya ekonomIchnih sistem: modelI skladovih rezultativnostI : monogr. / N. V. PolIschuk. – VInnitsya : VNAU, 2010. – 396 s. 15. Yarmolenko V. A. Izmerenie rezultativnosti truda na osnove stoimostnyih pokazateley / V. A. Yarmolenko, N. V. Polischuk // Hranenie i pererabotka selhozsyirya. – 1996. – # 2. – S. 10–12.5. 16. Report of the World Commission on Environment and Development: Our Common Future [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.un-documents.net/wced-ocf.htm

Рецензія/Peer review: 19.07.2013 р. Надрукована/Printed: 25.08.2013 р. Рецензент: д. е. н., проф., зав. кафедри міжнародних економічних відносин Хмельницького національного університету Нижник В.М. 70

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Забезпечення економічної безпеки виробничих систем за умов розвитку конкуренції

УДК 658.8 Я. П. ПУХАЛЬСЬКА Хмельницький національний університет

ОРГАНІЗАЦІЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НА АГРОПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВАХ На основі аналізу теоретичних і практичних засад реалізації ЗЕД за умов сучасної конкуренції досліджено організацію інноваційних процесів на агропромислових підприємствах України. Ключові слова: наука, інновації, наукові технології, зовнішньоекономічна діяльність, агропромислові підприємства.

I. PUKHALSKA Khmelnytsky National University

ORGANIZATION OF INNOVATION PROCESSES ON AGRO-INDUSTRIES The development of agricultural production at present democratic state is due largely to the widespread introduction of the practice of domestic and international scientific and technological progress, the strategic role which belongs innovation, application of new scientific knowledge. Based on the study of theoretical and practical foundations of foreign economic activity has been investigated the organization of innovation processes in the agricultural enterprises of Ukraine. Thus, from the research we can conclude that innovation activity is an integral part of the formation of the export potential of any country. Despite its advantages, it has been a small proportion of agricultural processing enterprises. To improve this situation and to accelerate innovation by using harmonious cooperation between all parties of the process – from government management to enterprises customers. Key words: science, innovation, technology research, foreign trade, agro-industrial enterprises. Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Розвиток агропромислового виробництва на сучасному етапі демократичного державотворення зумовлюється у значній мірі широким впровадженням у практику вітчизняних і світових досягнень науковотехнічного прогресу, стратегічна роль у якому належить інноваційній діяльності, застосуванню нових матеріалізованих наукових знань. Нині, як свідчить аналіз, її частка в загальному обсязі виробництва залишається поки що досить низькою. Внутрішній ринок науково-технічної продукції в аграрному секторі економіки продовжує деградувати, через неплатоспроможність сільськогосподарських споживачів попит на інноваційні розробки знижується. Стримується розвиток науково-технологічної та інноваційної діяльності в аграрній сфері також недосконалістю законодавчої бази щодо державного стимулювання, відсутністю системи пільгового оподаткування та сформованої інфраструктури, яка б забезпечувала залучення до відтворювального процесу банківський та торговий капітал, сприяла поєднанню ланок “наука–техніка–виробництво–споживання”. Аналіз останніх досліджень і публікацій. У зв’язку з цим проблема інноваційної діяльності не випадково привертала й нині привертає пильну увагу вітчизняних і зарубіжних дослідників. Ґрун-

товне дослідження різних аспектів інноваційного розвитку та ефективності інновацій здійснили у своїх працях іноземні вчені: С. Валдайцев, Л. Водачек, О. Водачкова, П. Еліот, Г. Ковалев, Ю. Морозов, З. Румянцева, Б. Санто, А. Стрікленд, Б. Твісс, А. Томпсон, Е. Уткін, Р. Фатхутдінов, Й. Шумпетер, Ю. Яковець; вітчизняні науковці: О.І. Амоша, Ю.М. Бажал, Л.К. Безчасний, В.І. Бойко, А.М. Бузні, В.М. Геєць, М.В. Гладій, В.І. Захарченко, О.В. Крисальний, В.І. Ландик, І.І. Лукінов, С.М. Покропивний, П.Т. Саблук, Л.І. Федулова, М.Г. Чумаченко, О.М. Шестопаль та ін. Проблемам державного регулювання, зовнішньоекономічного забезпечення інноваційної діяльності і розвитку інноваційного підприємництва в агропромисловому виробництві приділяли увагу А.П. Гайдуцький, М.Я. Дем’яненко, М.В. Зубець, М.І. Кісіль, М.Ю. Коденська, М.Х. Корецький, М.Ф. Кропивко, М.І. Крупка, М.Й. Малік, Г.М. Підлісецький, М.А. Садиков, А.В. Чупіс, В.В. Юрчишин та ін. Постановка завдання. Метою дослідження є дослідження організації інноваційних процесів на агропромислових підприємствах. Результати дослідження. Економічний розвиток України, взаємовідносини її із зовнішнім середовищем і становлення як рівноправного суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності значною мірою залежать від здатності збалансовано використовувати свої внутрішні ресурси та нарощувати експортний потенціал. При цьому важ-

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Забезпечення економічної безпеки виробничих систем за умов розвитку конкуренції ливе значення має інноваційна діяльність. Як свідчить досвід економічно розвинутих країн, домінуючі позиції на зовнішніх ринках можуть займати інноваційно-активні підприємства. Організація інноваційних процесів суттєво залежить від стану розвитку науки, техніки і виробництва, адже нині, в умовах науково-технічної революції, ні техніка, ні виробництво не можуть розвиватися і вдосконалюватися без здійснення наукових досліджень і розробок. У свою чергу, розвиток науки без досконалої техніки Постановка наукової проблеми

(вимірювальної, експериментальної) теж неможливий. Тому можна стверджувати, що ґрунтовніше розібратися в організації інноваційної діяльності допоможе розгляд взаємного проникнення елементів системи, тобто дослідження комплексної системи “наука–техніка–виробництво–споживання”. Потрібно також зауважити, що при цьому дослідженні необхідно врахувати чинник споживання результатів розробок. Тоді структурно цю систему можна зобразити, як це наведено на рис. 1.

Вимоги споживачів до нової техніки

Наука

Пропозиції

Наукові розробки

Техніка

Реалізація та обслуговування

Виробництво

Інформація про об’єкти і засоби споживання

Споживання

Рис. 1. Структурно-логічна схема “Наука-техніка-виробництво-споживання”

Наука – це система знань, що дають змогу прогнозувати і перетворювати предмети та явища в суспільстві. Техніка є елементом системи, котра з'єднує її у єдине ціле, але саме наука привела до створення техніки. Виробництво, у свою чергу, ставить перед наукою певні завдання. У сферу споживання наука теж подає свої (наукові) розробки, а споживач ставить певні вимоги щодо якості нової техніки. У виробництві споживач замовляє виготовлення певних об'єктів “нової техніки”, що йому дала наука, а виробник, виготовивши замовлення, реалізує його споживачеві [1, с. 22]. На практиці виділяють два основ-

них види інновацій, які впроваджують на агропромислових підприємствах: інновації в сфері техніко-технологічного забезпечення виробництва та організаційні інновації (див. табл. 1). Інноваційна діяльність в сфері техніко-технологічного забезпечення виробництва пов’язана з процесом кількісного і якісного оновлення виробничого потенціалу, який направлений на підвищення продуктивності праці, економію енергоресурсів, сировини і матеріалів та відповідно на збільшення прибутків [2, с. 20]. Послідовність виконання технічних інновацій на агропромислових підприємствах представлено на рис. 2.

Таблиця 1 Види інновацій на агропромислових підприємствах Технічні інновації Організаційні інновації – впровадження нових виробів та послуг; – перетворення форм власності (наприклад у ТОВ, АТ тощо); – впровадження нової продукції; – реструктуризація підприємства (створення нового від– впровадження нових технологій ділу, поєднання існуючих відділів); – зміни інноваційної структури (впровадження нової посади); – впровадження системи забезпечення якості або управління якістю, заснованих на нормах ISO; – комп’ютеризація процесів виробництва; – створення нової системи дистрибуції; – створення нових регіональних відділень; – впровадження нових систем розрахунків; – впровадження нової системи контролю та мотивації

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Забезпечення економічної безпеки виробничих систем за умов розвитку конкуренції (за допомогою відеоспостереження за працівниками)

Стадія розробки Розробка технічного завдання Розробка проекту

Розробка технічної документації

Розробка конструкторської документації

Виготовлення виробів

Технічне завдання на розробку системи

–

Технічна пропозиція

Ескізний проект

Технічний проект

Макети

Робоча документація дослідного зразка

Дослідний зразок

Робоча документація першої партії

Перша партія

Робоча документація серійного виробництва

Серійне виробництво

Рис. 2. Послідовність впровадження інноваційної продукції на агропромислових підприємствах

Робота розбивається на чотири етапи. На першому етапі виконують попереднє обстеження технологічного процесу, що автоматизується. На другому етапі виконують передпроектні науководослідні розробки. На третьому етапі розробляють ескізну розробку, а на четвертому – закінчують технічне завдання на проектування. Тривалий час вважалося, що ефективність господарських процесів залежить від технології виробництва, стану й оновлення основних фондів у підприємстві. Проте ринкові умови господарювання довели: щоб завоювати та утримувати стійкі позиції на внутрішніх і зовнішніх ринках, недостатньо виробляти лише високоякісну продукцію, потрібно здійснювати її виробництво з інноваційними параметрами, що відрізнятиме цю продукцію від вітчизняних та іноземних конкурентів. Саме тому нині зростає значення інновацій як одного із найдієвіших чинників формування експортного потенціалу регіону [3]. Основними організаційними формами інноваційних установ є навчальні агропромислові дослідницькі центри (співпраця навчальних закладів і агропромислових підприємств), агротехнопарки (територіальний науково-технічний комплекс зв'язаних єдиним інноваційним проектом наукових закладів та агропромислових підприємств), інноваційні інкубатори (сприяють ство-

ренню й підтримці малих інноваційних підприємств і розповсюдженню інформації на ринку), венчурні підприємства (спеціалізуються на розробці ідей та їх втіленні в нові продукти). Висновки та перспективи подальших досліджень. Реалізація експортного потенціалу та зайняття власної ніші на світовому агропродовольчому ринку потребує забезпечення високих темпів розвитку АПК України. Для цього необхідно опрацювати комплексну систему заходів формування, регулювання та функціонування експортно-орієнтованого АПК. Основними напрямами такої програми мають стати фінансування агропромислового виробництва, розвиток ринку аграрної продукції, розвиток інфраструктури і соціальної сфери, вдосконалення експортної та імпортної діяльності. З проведених досліджень можна зробити висновок, що інноваційна діяльність є невід’ємною частиною формування експортного потенціалу будьякої країни. Незважаючи на її переваги, займається нею незначна частка підприємств переробної промисловості АПК. Поліпшити ситуацію та активізувати інноваційну діяльність можна за допомогою злагодженої співпраці між усіма сторонами процесу – від державних органів управління до підприємств-замовників.

Література 1. Бойко В. І. Стратегія розвитку аграрного сектора в контексті глобалізації продовольчої проблеми / В. І. Бойко // Вісн. Акад. екон. наук. – К., 2012. – № 2 (4). – С. 21–23. 2. Геєць В. Інновативно-інноваційний шлях розвитку – модернізаційний проект розвитку української економіки і суспільства початку ХХ століття / В. Геєць // Банківська справа. – 2008. – № 4 (52). – С. 4–32. 3. Дацій О. І. Активізація інноваційної діяльності агропромислових підприємств / О. І. Дацій // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2011. – № 4. – С. 92–97.

References 1. Boiko V. The development strategy of the agricultural sector in the context of globalization of the food problem. Bulletin of the Academy of Economic Sciences. – K., 2012. – № 2 (4). – P. 21–23. 2. Heyets V. innovative and innovative way of development – modernization project of the Ukrainian economy and society beginning of the twentieth century. Banking. – 2008. – № 4 (52). – P. 4–32. 3. Daciy A. Enhancing innovation of agricultural enterprises. State and Regions. Series: Economics and Business. – 2011. – № 4. – P. 92–97.

Міжнародні економічні відносини в системі зростання конкурентоспроможності економічних систем

МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ В СИСТЕМІ ЗРОСТАННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ УДК 338.483(075.8) С. В. ТРОХИМЧУК Львівський національний університет імені Івана Франка

ГОСТИННІСТЬ ЯК ЛЮДСЬКИЙ ЧИННИК ПРИСКОРЕНОГО РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ У статті аналізуються стан і проблеми такої складової туристичної індустрії, як гостинність. Вона розглядається як мистецтво зацікавити туристів своєю країною, її природою і культурними надбаннями. З цією метою пропонується ряд заходів для підвищення фахового рівня працівників сфери, їх освіченості та культури, поліпшення підготовки керівних кадрів та спеціалістів у середній спеціальній та вищій школі. Ключові слова: туризм, гостинність, культура, мистецтво, освіта, мораль.

S. TROKHYMCHUK Ivan Franko National University of Lviv

HOSPITALITY AS A HUMAN FACTOR OF TOURISM ACCELERATED DEVELOPMENT IN UKRAINE The current state and problems of such components of tourism industry as hospitality are analyzed in the article. It is regarded as the art of tourist attraction to their country, its natural and cultural heritage. With this aim we propose a number of measures for increasing the professional level of workers, their education and culture, improving the training of the executive staff and specialists in the specialized secondary and higher educational establishments. Further democratization of Ukrainian society, social harmony, overcoming the social gap between the rich and the poor, termination of severe political, religious, linguistic and cultural strife will promote the accelerated development. Key words: tourism, hospitality, culture, art, education, morality. Туризм є феноменальним явищем сучасного світу. Ця супергалузь світового господарства розвивається швидкими темпами завдяки процесам глобалізації та регіональної інтеграції, має виняткове значення для підтримання миру і безпеки в світі, зближення народів і їх культур, збагачення духовного світу та зміцнення моралі людей, має прямий і опосередкований вплив на прискорення розвитку всіх інших галузей як світового, так і національних господарств. У цій галузі зайнятий кожний десятий працездатний землянин. Минулого року мільярд людей планети став туристами. Вони пізнавали свою планету, лікувалися, оздоровлялися, ознайомилися з пам'ятками світової культури і дивами природи, поклонялися святим місцям [1]. Туризм і готельний бізнес в нашій державі відстає від світового рівня як за обсягом діяльності, розвитком інфраструктури, так і за рівнем комфорту, культури обслуговування. Для побудови сучасних оздоровниць, готелів, аеропортів і 74

доріг потрібні величезні кошти, час і зацікавлення керівництва держави. Але для підвищення рівня і культури обслуговування туристів потрібні лише фаховий рівень і культура працівників галузі, їх освіта, вміння жити і працювати за законами держави і традиціями власного народу. Одним словом, основну роль повинен відіграти людський чинник. Доречні слова Максвелла: “Все розвивається і занепадає залежно від керівництва”. У науковій та навчальній літературі мало уваги приділяється проблемам гостинності. Не у кожному тлумачному словнику, підручнику або енциклопедії ви знайдете визначення терміна “гостинність”. Його немає навіть в українській Вікіпедії. Нам потрібно жити і діяти за порадою Декарта: “Давайте домовимося про значення слів і ми уникнемо половини помилок” [2]. Гостинність – побутове поняття, що означає особливий вид привітності, хлібосольності господарів при прийомі гостей. В туризмі – гостин-

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Міжнародні економічні відносини в системі зростання конкурентоспроможності економічних систем ність як висока професійна зрілість, турбота про гостей, мистецтво на найвищому фаховому рівні обслужити їх, уміння зацікавити їх своєю країною, рідним містом чи пам’яткою природи, історії або культури. Це вміння відчувати людські потреби і вподобання заздалегідь, розпізнавати людський характер, вчасно відчути їх захоплення [3]. В основі гостинності лежать традиції нації, її ментальність та культура. Гостинність українців – це притаманна їм, генетично успадкована риса їх гуманістичного характеру. Толерантність, лагідність, відкритість у спілкуванні, бажання подарувати радість і задоволення іншим – невід'ємні риси характеру українців, а тому нація завжди славилася умінням приймати гостей. Ще в сиву давнину українці прославились гостинністю, ставленням до чужинця і мандрівника. В часи середньовіччя було започатковане піклування про подорожного, купця або чумака. Властиво в ті часи були створені перші постоялі двори, таверни, корчми, безліч заїздів, які надавали посильні послуги мандрівним людям, такі як дах над головою, ночівля, харчування. Про виняткову гостинність українців і їх високу мораль залишив спогади Павло Алепський, сірійський священик, який подорожував Україною в часи Хмельниччини. Багата і щедра українська земля, а її корінні мешканці завжди славилися своєю культурою, віруваннями, звичаями. Звичаї – це ті прикмети, за якими розпізнається не лише сучасне, але й минуле народу. Це ті найцінніші елементи побуту і культури, які об’єднують окремих людей в націю. Тому сміливо стверджуємо, що наша барвиста і багата мова, лірична пісня, художньо вишита сорочка, смачна галушка та запашний каравай – усе це національне надбання, гордість українців, які віками замовчувалися, спотворювалися, заборонялися. У незалежній державі в час розвитку туристичної діяльності слід поважати та відроджувати національні традиції, показувати світові культурні та духовні надбання наших предків. Талановитий український народ заслуговує на повагу та розуміння з боку тих, хто приїздить до нашої країни. Щоб скрасити буденність, наші предки започаткували безліч різних свят, які супроводжуються театралізованими дійствами та обрядами. До наших днів збереглися всі національні особливості святкування Різдва Христового, Великодня, Трійці, Спаса, а всі ці святкування неможливо уявити без гостинності. Адже гостинність – це одна з основ будь-яких святкувань. Її неможливо трактувати однобоко, адже вона проявляється не тільки в теплому прийомі при зустрічі та святкуваннях, а поєднує в собі культуру, норми поведінки, етикет, мораль, повагу до зви-

чаїв предків, несе в собі доброту, чуйність, стриманість, толерантність, повагу до людей. Коли присутні всі ці елементи, то панує атмосфера гостинності, відсутня пиятика, сварки і бійки. На превеликий жаль наша національна культура занепадає, забуваються традиції та звичаї, які нагромаджувалися і шліфувалися нашими попередниками віками. Лише наші дудусі та бабусі пам’ятають, як в часи їх молодості збиралися вечорниці, співали пісні, водили хороводи. Молодь за давнім звичаєм любила і поважала старших, діти шанували батьків, сусіди спілкувалися між собою. На великі свята ходили в гості одні до одних, де господиня готувала смачну вечерю і пригощала своїми фірменими запашними стравами. Спільна трапеза вважалася невід'ємним атрибутом гостинності, вона супроводжувалася теплою розмовою, спільною піснею та приємним відпочинком. Страшного і непоправного удару наша нація, її культура та духовність зазнали під час панування на наших землях більшовицького колоніального режиму. З холоднокровною злобою були знищені десятки мільйонів українців, цвіт нації лише тому, що вони хотіли бути вільними і мати власну державу. Принижувалася, шельмувалася, заборонялася національна культура, традиції, звичаї, мораль. Формувалася “нова” людина – гомо совєтікус – совок, безбатченко, особа, позбавлена будь-яких національних принципів, яка жила за “понятіями”, а не законами, якій прививали примітивні потреби у вигляді плазування перед компартією, “старшим братом”, примітивною потребою “хліба і видовищ”. Характерною рисою керівників, а через них і більшості совків, було хамство, безкультур’я, пристрасть до випивок, розбою тощо. Ці негативні риси спадкувалися і в незалежній Україні, часто посилилися в умовах дикого олігархічного капіталізму. Низький рівень освіченості, брак нормального родинного виховання, безкультур’я, необов’язковість, хамство ще процвітають серед багатьох наших керівників, продавців, офіціантів, покоївок, швейцарів, гідів, тобто тих службових осіб, з якими безпосередньо стикаються зарубіжні та вітчизняні гості, судять про рівень нашої професійності, культури та моралі. Нашому суспільству потрібно повернути почуття особистої гідності, поваги, щирості та люб’язності, особливо молоді. Вона під впливом непідконтрольного суспільству телебачення і продажної преси стає злою, роздратованою і хамовитою. Тому слід задуматися, яке у неї майбутнє? Адже їй працювати в сфері туризму і готельного бізнесу. У сфері туризму відчувається дефіцит управлінців, особливо вищої та середньої ланки з фаховою освітою і досвідом роботи.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Міжнародні економічні відносини в системі зростання конкурентоспроможності економічних систем Університети, коледжі та ПТУ регіону готують спеціалістів туристичного спрямування з 20 напрямів, готельного господарства – з п’яти. Але чи рівень підготовки таких спеціалістів задовольняє сучасні потреби? Напевно ні. Справа у тому, що такі спеціалісти, крім економічної та управлінської підготовки, повинні мати глибоку гуманітарну освіту. Вони повинні добре знати історію, географію, культуру, мистецтво як своєї країни, так і тих держав, з яких до нас приїздять гості. Їх потрібно навчати мистецтва говорити, переконувати, дискутувати, розуміти рівень освіченості та характер потреб туристів різного віку, освіти, фаху тощо. Підготовка спеціалістів для туризму у нашій країні має такі ж недоліки, як і вся вища та середня спеціальна школа: домінування теоретичних занять над практичними. На Заході в університетах лише 40 % часу відводиться на теоретичні заняття, а 60 % припадає на практику. У нас же співвідношення 90 % на 10 %. Практика на підприємствах вимагає від вишів значних коштів, яких не вистарчає, а підприємства не дуже раді практикантам. А тому молодому спеціалістові потрібно декілька років, щоб довчитися і опанувати свій фах ґрунтовно. Ще одним суттєвим недоліком підготовки спеціалістів для туристичної сфери є їх недостатнє бажання і старання у вивченні іноземних мов. Сучасний спеціаліст туристичної індустрії зобов’язаний володіти кількома іноземними мовами, в першу чергу англійською. Іноземний гість краще сприйме розповідь про країну на своїй рідній мові, в іншому випадку це буде діалог німого з глухим. З цією метою вивчення іноземних мов повинно починатися з садочка, з першого класу початкової школи. У вишах, які готують спеціалістів для туристичного бізнесу, повинні викладатись дві європейські мови, одна слов'янська, але не як додаткові, а всі основні. А то студент так-сяк вивчить одну мову, а на других навчиться лише читати. Особливу увагу слід

звернути на розмовну живу мову з запрошенням іноземних вчителів і практиків туристичної справи. Наукові дослідження проблем туризму здійснюються в навчальних закладах. Вивчаються переважно вузькі теми, в залежності від освіти і уподобань окремих дослідників. Не практикуються госпдоговірні теми, широкі міжвузівські тематичні дослідження на рівні регіонів або й всієї країни. Брак фахових наукових видань, в яких була б присутня гуманітарна складова досліджень. Науковою проблемою є також специфічна туристична термінологія, якою користуються працівники сфери, особливо використання іноземних термінів або пошук українських замінників замість них. Донести потрібну та достовірну інформацію туристові може лише освічена і культурна людина, яка нею володіє досконало. Феномен культури в туризмі полягає не тільки у високому культурному рівні працівника туристичної сфери, але й усього суспільства. Культура в широкому розумінні включає в себе культуру поведінки, спілкування, одягу, інтер’єру та екстер'єру. Культурна людина, а нею має стати кожний працівник туристичного господарства, повинна не тільки говорити відбірною літературною мовою, але й виключати зі свого лексикону паразитичні слова і звороти, лайку, виробити манери оповідача і пропагандиста. Прищеплювати це все людині має сім'я і школа, ЗМІ та колектив, у якому знаходиться людина. Прискореному розвиткові туризму в країні сприятиме подальша демократизація українського суспільства, громадянська злагода, подолання соціальної прірви поміж багатими і бідними, припинення жорстокої політичної, релігійної та мовно-культурної ворожнечі. Тільки у державі, де панує мир і злагода, туризм зможе розвиватися і процвітати. Наведу слова Блаженного Августина: “Держава без справедливості – це лише зграя грабіжників” [5].

Література 1. Божидарнік Т. В. Міжнародний туризм : навч. посібник / Т. В. Божидарнік. – К. : ЦУЛ, 2012. 2. Декарт Р. Сочинения : в 2 т. / Р. Декарт. – М. : Мысль, 1989. 3. Wikipedia.org. (wiki). Гостеприимство. 4. Кузик С. Теоретичні проблеми туризму: суспільно-географічний підхід : монографія / С. Кузик. – Л. : ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2010. 5. Августин. Слово о разорении города Рима / пер. С. А. Степанцова // ВДН. – 2001. – № 2. 6. Wikipe-dia.org.(wiki). BTO.

References 1. Bozhydarnik T. V. Mizhnarodnyituryzm : navchalnyi posibnyk / T. V. Bozhydarnik. – K. : Tsentr uchbovoi literatury, 2012. 2. Dekart R. Sochynenyia v dvukhtomakh / R. Dekart. – M. : Mysl, 1989. 3. Wikipedia.org. (wiki). Hostepryymstvo. 4. KuzykStepan. Teoretychni problemy turyzmu: suspilno-heohrafichnyi pidkhid : monohrafiia. – L. : Vydavnychyitsentr LNU im. IvanaFranka, 2010. 5. Avhustyn. Slovo o razorenyy horoda Ryma / perevod S. A. Stepantsova // VDN. – 2001. – # 2. 6. Wikipedia.org.(wiki).

Рецензія/Peer review: 21.07.2013 р.

Надрукована/Printed: 25.08.2013 р.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Міжнародні економічні відносини в системі зростання конкурентоспроможності економічних систем

УДК 378.14(4/8):378(477) С. А. МАТЮХ Хмельницький національний університет

СУЧАСНИЙ РОЗВИТОК ВИЩОЇ ШКОЛИ УКРАЇНИ НА МІЖНАРОДНОМУ РИНКУ ОСВІТИ У статті аналізується сучасний розвиток вищої школи зарубіжних країн та України. Досліджується важливість адаптації вищих навчальних закладів України до глобалізаційних процесів, проводиться аналіз європейських систем освіти, визначаються шляхи впливу глобалізації на розвиток вищої школи. Ключові слова: вищі навчальні заклади, міжнародний ринок, економічна ефективність, соціальна ефективність.

S. MATYUKH Khmelnytskyi National University

CURRENT DEVELOPMENT OF HIGH SCHOOLS IN UKRAINE INTERNATIONAL MARKET EDUCATION This article analyzes the current development of high school foreign countries and Ukraine. We investigate the importance of the adaptation of higher education in Ukraine to globalization, analyzes of European education systems, defines ways the impact of globalization on the development of higher education. Key words: higher education, international market, economic efficiency, and social performance. Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими та практичними завданнями. Виробництво знань та експорт освітніх та науково-технічних послуг перетворилися в XXI ст. в один із найбільш затребуваних та перспективних продуктів людської діяльності, а також стали найбільшим фактором стимулювання економічного росту будьякої країни. З кожним роком в світі збільшується кількість людей, які їдуть в різкі куточки планети для отримання освітніх знань. Фінансові показники міжнародного ринку освітніх послуг досягнули рівня 150 млрд дол. США із яких приблизно 90 млрд доларів припадає на вищу освіту. Всесвітня організація торгівлі внесла освіту до списку послуг, торгівля якими, в відповідності до General Agreement Trading Service регулюється її положеннями. Мова у ньому йде про свободу транснаціонального переміщення студентів і викладачів, освітніх програм, діяльність освітніх закладів в національному і міжнародному масштабах Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженням діяльності вищої школи зарубіжних країн та України займаються вітчизняні вчені: П. Андрущенко, К.В. Корсак, В.Г. Кремінь, П.М. Куліков, В.І. Куценко, В.І. Луговий, С.М. Ніколаєнко, О.Л. Сидоренко, А.А. Чухно, Г.А. Штейн та ін. У розвиток теорії розвитку вищої школи значний вклад внесли зарубіжні науковці: Г. Беккер, Ч. Бексон, Г. Брок, Дж. Вейзе, Е. Денісон, П. Друкер, Е. Кол, Я. Мінцер, Ф. Махлуп, Я. Тінберген, Т. Шульц.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Не дивлячись на велику кількість наукових праць і значних досягнень у теорії і практиці досліджень діяльності вищої школи на міжнародному ринку освіти, є велика кількість соціально-економічних питань, які залишаються постійним об’єктом дискусій. Постановка завдання. Метою статті є визначення сучасного розвитку вищої школи на міжнародних освітніх ринках . Основний матеріал дослідження. Процеси глобалізації в освіті повинні розглядатися у кількох аспектах: інституціональному, концептуальному, процесуальному. Інституціональний аспект ґрунтується на впливі таких всесвітньовідомих організацій як ЮНЕСКО, Всесвітній Банк, Рада Європи, Організація економічного співробітництва та розвитку тощо. ЮНЕСКО здійснює організаційне регулювання процесу розвитку світового освітнього простору. Ця організація розробляє для всіх країн міжнародно-правові акти як глобального, так і регіонального характеру. Євросоюз відіграє першочергову роль у розробці напрямів соціально-економічної та політичної стратегії західноєвропейських держав. Пріоритетними цілями ЄС є розвиток загальноєвропейського виміру освіти, сприяння мобільності та налагодження зв'язків між університетами й школами Європи. Досить впливовим стосовно розвитку глобалізаційних процесів в освітній сфері залиша-

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Міжнародні економічні відносини в системі зростання конкурентоспроможності економічних систем ється Всесвітній Банк. На переконання фахівців Банку, найважливішими чинниками, які впливатимуть на розвиток освіти на сучасному етапі, є демократизація, ринкова економіка, глобалізація, значні технологічні інновації, еволюція суспільного та приватного факторів. Своєю діяльністю Банк сприяє наданню кожному індивіду шансу для отримання початкової та базової освіти на належному рівні якості; відповідних навичок, достатніх для життя в умовах глобальної економіки; користування вигодами, що створює освіта у громадському житті; збагачення позитивним досвідом духовних стосунків [1]. Створення інтернаціонального ринку освітніх послуг слід розглядати як один з важливих аспектів глобалізації. Ринок освітніх послуг під впливом глобалізаційних процесів перетворився сьогодні в один з основних механізмів її розвитку. Важливим показником міжнародного престижу національної системи освіти являється відсоток іноземних студентів в загальному контингенті. В більшості країн світу, лідируючі позиції в навчанні іноземних громадян за програмами теоретичного рівня він складає більше 3 %, в той час як в Україні він значно нижчий. Для країн, що лідирують на міжнародному ринку освітніх послуг, навчання іноземних студентів, продаж технологій, підручників, програм перетворилися в одну з важливих статей доходу. Однак активна участь в інтернаціональному освітньому процесі далеко не обмежується тільки одержанням грошей. Міжнародний ринок освіти значною мірою забезпечує існування світового ринку висококваліфікованої робочої сили. Фахівці, що одержали освіту у закордонних країнах, природно більш мобільні й толерантні, легко адаптуються у нових умовах, володіють кількома мовами тощо. Багато студентів і аспірантів, приїжджаючи вчитися в ту чи іншу країну, планують надалі знайти там роботу, тому роботодавці можуть вибрати кращих фахівців. Азіатські країни (Китай, Індія, Сінгапур) розглядають міжнародну освіту насамперед як спосіб забезпечити власну економіку національними кадрами. Розбудовуючи високими темпами науку й сучасні галузі виробництва, уряди цих країн активно сприяють поверненню на батьківщину своїх громадян, що одержали дипломи й вчені ступені за рубежем. У сфері міжнародних освітніх послуг усе більший розвиток одержує своєрідний offshoring – високий попит на вищу освіту в азіатських країнах робить привабливим для закордонних університетів відкриття філій у них. Так, в Індії, де традиційно популярні англомовні програми навчання, відомі американські, англійські й канадські університети буквально конкурують за право відкрити свої філії. 78

Зазначимо, що сьогодні всі без винятку країни розглядають участь у міжнародному освітньому просторі як інструмент зовнішньоекономічної й зовнішньополітичної діяльності та ефективний механізм обміну знаннями й ідеями. За роки навчання студент засвоює не тільки професійні знання й мову, але й систему поглядів і цінностей. Повернувшись на батьківщину, він стає провідником певних економічних і ідеологічних підходів. Незмінним лідером на ринку освітніх послуг залишаються США – у вищих навчальних закладах цієї країни навчаються 22 % іноземних студентів. За цим показником після США йдуть Великобританія – 11 %, Німеччина – 10 %, Франція – 9 %, Австралія – 6 %, Канада – 5 % [4]. Причини лідерства США очевидні – насамперед це потужна економіка, що вимагає великої кількості фахівців, вона забезпечує всі умови для виробничої й наукової діяльності, включаючи високу заробітну плату. Інша важлива причина – високий ступінь розвитку системи вищої школи, здатної запропонувати найрізноманітніші напрями й рівні навчання. Масштабність системи вищої освіти США дає можливість залучити в країну велику кількість студентів, хоча частка іноземців у загальному контингенті студентів становить лише 3,4 % (для порівняння – у Австралії 16,6 %, Великобританії – 13,4 %, Швейцарії – 12,7 %, Австрії – 11,3 %). Система освіти США відрізняється й своєю високою “фондоозброєністю”. Витрати на одного студента в американських вузах більш, ніж в 2,5 рази перевершують середній показник для країн ЄС. США продовжують нарощувати витрати на освіту – за період 1995–2010 рр. витрати на кожного студента зросли на 10 %, при середньому показнику для країн ЄС 6 %. Витрати на освіту у валовому національному доході США займають одне з перших місць у світі. Тому не дивно, що за рейтингом, підготовленим шанхайськими університетом Jiao Tong University, з 500 кращих університетів миру 170 – американські. Безумовно, важливою перевагою США служить і те, що навчання ведеться англійською мовою, яка в цей час стала міжнародною. Не зважаючи на те, що США продовжують залишатися лідером, інші країни їх стрімко наздоганяють. За останні роки частка США на світовому ринку освітніх послуг знизилася з 25 до 22 %. Велику роль у цьому зіграли події 11 вересня, після яких перебування іноземців на території країни розглядалося крізь призму національної безпеки. Ще одним фактором, що призвів до скорочення припливу іноземних студентів, став спад в економіці США, який стався у перші роки нинішнього століття та продовжується і до нині. Іноземці, що приїхали навчатися мали надію після закінчення навчання залишитися в країні зіткну-

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Міжнародні економічні відносини в системі зростання конкурентоспроможності економічних систем лися із труднощами в працевлаштуванні. Ситуація для іноземних студентів ускладнилася й тим, що в умовах кризи багато ВНЗ підвищили плату за навчання, скоротили обсяги грошових позичок для студентів і збільшили відсотки за ними. Проте здавати свої позиції на ринку освітніх послуг американці не збираються. Навчання іноземних студентів приносить країні відчутний дохід, а іноземні фахівці відіграють досить важливу роль у розвитку економіки. Керівники високотехнологічних фірм, для яких залучення талановитої молоді життєво необхідно, неодноразово зверталися до уряду із закликом спростити процес видачі студентських віз і створити умови для працевлаштування іноземців, що закінчили американські ВНЗ, тому що для США іноземні випускники американських університетів – важливе джерело наукових і викладацьких кадрів. В 2009 р. частка іноземців у сукупній робочій силі країни склала 17 %. Інший традиційний центр міжнародного освіти являють собою країни Західної й Північної Європи. Як ми вже зазначали, Великобританія, Німеччина й Франція за кількістю іноземних студентів йдуть безпосередньо за США, демонструючи при цьому позитивні темпи росту. Так, в 2009 р. на тлі скорочення числа іноземців в американських вузах число іноземних студентів у Великобританії збільшилося на 15 %, у Німеччину – на 10 %. Швидко росте число іноземців у вищій школі Швеції – в 2009 р. 9,1 % студентського контингенту цієї країни становили іноземці [5]. Розширенню участі своїх країн на міжнародному ринку освітніх послуг керівництво розвинених країн надає дуже серйозне значення. При цьому уряди активно співробітничають із університетами й бізнесом, створюючи умови для іноземних студентів, виділяючи для них стипендії за рахунок бюджетних коштів тощо. Так, у Великобританії, де міжнародна освіта уже сьогодні приносить економіці близько 18 млрд дол. і є важливою статтею експорту, що випереджає такі статті, як торгівлю продуктами харчування, тютюновою продукцією, страхування, судно- та літакобудування, передбачається в найближчі роки збільшити число іноземних студентів ще на 100 тис. Європейські країни різними способами заохочують внутрішньоєвропейський обмін абітурієнтами. Основний механізм такого заохочення – фінансовий. У Великобританії, наприклад, вартість навчання для студентів із країн ЄС в 5–8 раз нижче, ніж для студентів з інших регіонів. В Ірландії громадяни країн ЄС в державних ВНЗ навчаються безкоштовно. У результаті половина

європейців, що виїжджають для одержання освіти за кордон, навчаються в країнах Європи. Початок процесу розробки загальноєвропейських освітніх стандартів був покладений в 1998 р. у Франції міністрами освіти Франції, Італії, Німеччини й Великобританії, що підписали “Спільну декларацію гармонізації архітектури європейської системи вищої освіти” (відому як “Болонська декларація”). Через рік під цим документом стояли підписи вже 29 європейських країн. На конференції у норвезькому місті Берген 9.05.2005 р. Україна офіційно приєдналася до “Болонського процесу”. Передбачається, що єдиний освітній європейський простір буде сформований до 2015 р. Для цього зараз МОН України та ВНЗ розробляються загальні стандарти, яким повинні відповідати навчальні програми та система критеріїв оцінки знань випускників. У єдиний освітній простір будуть входити європейські ВНЗ, що одержали статус “міжнародного університету”. Такий статус зможуть одержати ВНЗ, у яких іноземці становлять не менш 20 % контингенту студентів, а професорсько-викладацький склад включає певне число громадян інших держав. Міжнародний ВНЗ повинен на постійній основі організовувати обмін студентами й викладачами із закордонними, а також брати активну участь у процесі розробки й оцінки єдиних програм. Висновки та перспективи подальших досліджень. Збільшення масштабів глобальної діяльності ВНЗ України вимагає чималих витрат і серйозної організаційної роботи, яка повинна вестися не тільки на національному, але й на регіональному рівні. Насамперед необхідно подальше глибоке вивчення потреб глобального освітнього ринку й адаптація програм і навчальних технологій ВНЗ України до вимог і можливостей іноземних студентів. Підтримка потрібна й від державних органів, і від самих вищих навчальних закладів. Розширення кола міждержавних угод дозволило б збільшити число іноземців, що направляються на навчання в нашу країну зарубіжними міністерствами освіти. Можливо й збільшення числа бюджетних місць і стипендій, які надаються урядом для іноземців. Необхідно використовувати це джерело залучення в країну молодих фахівців. У цьому могли б взяти участь фонди й благодійні організації. На нашу думку, що вітчизняним ВНЗ треба крім сайтів в Інтернеті, мати консультаційні пункти за кордоном, які не тільки займалися б наданням інформації, але й пропонували б програми довузівської підготовки з української мови та базових дисциплін.

Література 1. Макбурни Г. Глобализация: новая парадигма политики высшего образования. Рычаги глобализации как политическая парадигма высшего образования [Электронный ресурс] / Г. Макбурни // Высш. образ. в Европе. –

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Міжнародні економічні відносини в системі зростання конкурентоспроможності економічних систем 2001. – Т. XXVI. – № 1. – Режим доступа: www.technical.bmstu.ru/istoch/reforma/glob.doc. 2. Сидоренко О. Л. Проблеми реформування системи вищої освіти в Україні / О. Л. Сидоренко. – Х., 2000. – 52 с. 3. Табачник Д. Стан і перспективи розвитку освіти в Україні в контексті євроінтеграції / Д. Табачник // Вища школа. – 2004. – № 4. – С. 3–21. 4. Journal of Studies in International Education. – 2010. – No 2. – Vol. 7. – P. 195. 5. Education at a Glance. – 2009. – P. 4.

References 1. Makburny H. Hlobalyzatsyya: novaya paradyhma polytyky vyssheho obrazovanyya. Rychahy hlobalyzatsyy kak polytycheskaya paradyhma vyssheho obrazovanyya [Electronic resourse] / H. Makburny // Vyssh. obraz. v Evrope. – 2001. – T. XXVI. – # 1. – Mode of access: www.technical.bmstu.ru/istoch/reforma/glob.doc. 2. Sydorenko O. L. Problemy reformuvannya systemy vyshchoyi osvity v Ukrayini / O. L. Sydorenko. – Kh., 2000. – 52 s. 3. Tabachnyk D. Stan i perspektyvy rozvytku osvity v Ukrayini v konteksti yevro intehratsiyi / D. Tabachnyk // Vyshcha shkola. – 2004. – # 4. – S. 3–21. 4. Journal of Studies in International Education. – 2010. – No 2. – Vol. 7. – P. 195. 5. Education at a Glance. – 2009. – P. 4.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Міжнародні економічні відносини в системі зростання конкурентоспроможності економічних систем

УДК 339.9 Н. А. КАРАСЬОВА Інститут журналістики і міжнародних відносин Київський національний університет культури та мистецтв

АСПЕКТИ ПРИЧИННО-НАСЛІДКОВОГО ХАРАКТЕРУ СВІТОВОЇ ПРОДОВОЛЬЧОЇ КРИЗИ ДЛЯ КРАЇН, ЩО РОЗВИВАЮТЬСЯ У статті розглянуто вплив регулюючих заходів з боку урядів на розвиток світової продовольчої кризи. Визначені наслідки продуктової інфляції для країн, що розвиваються. Ключові слова: продовольча криза, продуктова інфляція, бідність, адміністративний вплив, олігополістичний ринок.

N. KARASYOVA Institute of Journalism and International Relations Kyiv National University of Culture and Arts

CAUSAL EFFECTS OF WORLD FOOD CRISIS ON DEVELOPING COUNTRIES The article deals with the food price volatility. Governments’ adjustments during a world food crisis are considered. The influence of some long-term structural factors is investigated. The intermittent courses of price volatility are described. Influence of food price rising on population is examined. The courses of global landowners and traders benefits defined. The consequences of food inflation for developing countries are determined. Key words: food crisis, food inflation, poverty, governments influence, oligopolistic market. Актуальність дослідження. На початку 2008 р. вибухнула світова продовольча криза, а синергетичний ефект від фінансової та енергетичної вплинув на загострення проблеми волатильності цін та продуктової безпеки країн. Саме тому, в кінці 2008 р. продовольчі ціни були найвищими в історії минулих десятиліть. Продуктова інфляція була спричинена багатьма взаємопов’язаними факторами, велика кількість з яких здійснює негативний вплив і до сьогодні. Продукти харчування є невід’ємними від людського життя, а тому, стоять на першому місці в споживчому попиті і зростання ціни на них впливає на населення всього світу. Основним завданням статті є дослідження реакції країн, що розвиваються на продовольчу кризу та визначення запобіжних заходів уряду, які часто здійснювались ціною соціальних втрат. Важливим для майбутнього розвитку є встановлення, які дії спричинили кризові явища та які чинники можуть вплинути на подолання наслідків глобального економічного шоку. Аналіз останніх досліджень і публікацій. До питань пов’язаних з розгортанням світової продовольчої кризи, аналізу причин її виникнення, наслідків та шляхів подолання приділяли значну увагу такі вітчизняні вчені, як В. Власов, Е. Ковальов, О. Рєзнікова, О. Собкевич, Я. Жаліло, а також закордонні спеціалісти: Д. Дейбу, Ж. Діуф, С. Девероукс, С. Фароук та ін. Крім того, до проблем продуктової інфляції у роботах присвячених продовольчій безпеці звертались А. Бабенко, О. Бі-

лорус, В. Курило, В. Єрмоленко, І. Лукінов, П. Саблук, О. Скидан, М. Хорунжий, О. Шевчук, М. Янків. Виклад основного матеріалу дослідження. Підвищення світових цін на продукти харчування є одним з найбільш хвилюючих питань сьогодення. Від початку кризи 2007–2008 років ООН і численні неурядові організації почали піднімати питання щодо причин та способів розв’язання цієї проблеми. Активними учасниками боротьби з продуктовою кризою стали національні уряди, які намагалися вплинути на покращення ситуації за допомогою інвестиційної, торговельної політики, а також структурних змін в національній економіці. Однак, намагання пом’якшити негативний вплив шляхом збільшення фінансування та організації запобіжних заходів створили своєрідну пастку для економік, адже видатки були накладені і на без того дефіцитні бюджети. Аналітики підсумували, що прямі та не прямі субсидії, які виділялись для зміцнення продовольчої безпеки призвели лише до збільшення поточних витрат населення, що поглибило дефіцит коштів в бюджетах. Не дивлячись на наростаючий борг, ряд країн інвестували і в довгострокові інструменти економічного стимулювання, маючи на меті ліквідувати першопричини кризи. Для призупинення галопуючих темпів інфляції потрібні були значні інвестиції. Однак, разом зі зменшенням попиту, зниженням прибутків і підвищенням цін на енергоносії зросла продуктова інфляція, в середньому, на 15 % [1].

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Міжнародні економічні відносини в системі зростання конкурентоспроможності економічних систем Низка заходів були спрямовані і на торговельні обмеження та експортні заборони. Зокрема, В’єтнам – друга країна в світі за експортом рису – оголосила заборону на експорт даного продукту у липні 2007 р., яка тривала декілька тижнів. До такого ж заходу вини звернулися і в лютому 2008 р., з метою задоволення попиту на внутрішньому ринку. Взагалі, лише три країни в світі – США, Австралія та Тайвань – залишали свої ринки цілком відкритими протягом кризи 2007–2008 рр. [1]. Такі прямі втручання в економіку вплинули на формування психології дефіциту та схильності до накопичення. А ті країни, що значною мірою були залежними від імпорту продовольчих товарів, відчули загрозу через мінливість пропозиції. Продовольча криза вплинула на населення в дуже нерівномірній степені. Спеціалісти ФАО виділяють декілька умов такого нерівномірного впливу:  ступінь насиченості щоденного раціону споживача імпортованими товарами;  організація розподілу та постачання продовольства на внутрішніх ринках;  проміжок часу, за який домогосподарства можуть забезпечити себе продуктами харчування. Ціни на продовольчі товари в середині кожної країни також можуть відрізнятися, що зумовлено їх різною чутливістю до світових цін та тенденцій на міжнародних ринках. Зокрема, як свідчить світова практика, ціни на пшеницю та рис схильні до коливань набагато більше ніж ціни на кукурудзу [2]. Через значні відмінності статистичних даних та велику кількість методів підрахунку в літературі на сьогоднішній день не існує єдиної думки про те, які країни зазнали найбільших збитків під час продовольчої кризи. Однак, як і передбачалось, перші удари прийшлися на країни з низьким рівнем виробництва продовольчих товарів для внутрішнього ринку та країни, які переживали військові конфлікти або стихійні лиха. Щодо окремих прошарків населення, то спеціалісти ФАО дослідили, що найбільше від продуктової інфляції постраждало:  працездатне населення, яке не мало постійного місця роботи;  малі фермерські господарства;  дрібні підприємства торговельної сфери;  та виробники товарів, залежні від прямих поставок зерна [2]. Щодо градації населення на міське та сільське, то на перший погляд, стає очевидним, що жителі міста більш чутливі до продуктової інфляції, адже значну частину свого прибутку вони витрачають на продукти харчування. Тоді як мешканці сільських територій, мають можливість забезпечувати свої домогосподарства самос82

тійно виробленими харчами. Однак, як показали дослідження, запобіжні міри та соціальний захист з боку урядів, особливо в країнах, що розвиваються, як правило, до сільського населення навіть не доходили. Отже, незалежно від місця проживання, переважна більшість населення світу, в середньому витрачає на продукти харчування 40–70 % власного доходу. Навіть незначне підвищення цін може спровокувати зростання бідності в світі, не говорячи вже про стрімке підвищення, що спостерігалось в 2007–2008 рр. Так, збільшення ціни на рис у 2008 р. на 137 % у порівнянні з 2007, різко скоротило купівельну спроможність населення Східної Азії – найбільш численного регіону в світі. Американський вчений С. Девероукс провів дослідження щодо впливу продуктової інфляції на найбідніші прошарки населення в Східній Азії (домогосподарства, які витрачають на день менше 2 дол. США). В результаті він узагальнив, що в родинах, де витрачали в день в межах 2 дол. США, батьки почали забирати дітей зі школи та змушували займатися сільським господарством, забезпечуючи, таким чином, потрібну кількість продовольства. Родини, які жили на 1 дол. США на день, просто скорочували раціон харчування. А господарства, які витрачали 0,5 і менше цента, почали голодувати [3]. Не слід забувати і про гендерну нерівність, через яку під час кризи страждають жінки, а в кінцевому результаті і діти. За статистикою, жінкигодувальниці звикли витрачати на їжу значно більше коштів, ніж чоловіки. ФАО дослідили, що в результаті кризи спростили та скоротили свій раціон 38 % сімей, де годувальницею були жінки, і лише 23 % сімей, де годувальниками виступали чоловіки. Найбільш жахливим наслідком світової кризи 2008 р. була зростаюча кількість голодуючих в усьому світі. За підрахунками ФАО ця цифра складала 923 млн. За кількістю на перше місце вийшла Азія – 63 % голодуючих [4]. Зростаючи ціни спричинили не лише скорочення споживання продуктів харчування, але й вплинули на погіршення збалансованості раціону. Люди почали споживати лише найнеобхідніші калорійні продукти та зменшили кількість овочів, фруктів та м’яса, які багаті важливими для здоров’я людини мікроелементами. Нестача в організмах заліза, цинку, йоду та вітаміну А призводить до ряду невиліковних захворювань. Зокрема, в результаті дефіциту заліза 1,5 млн людей в світі страждають на анемію, нестача цинку є причиною смерті 400 тис. людей щороку, а недостатня кількість вітаміну А є причиною половини випадків дитячої сліпоти.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Міжнародні економічні відносини в системі зростання конкурентоспроможності економічних систем Таким чином, очевидним стає той факт, що різке підвищення цін на продукти харчування в першу чергу, негативно впливає на найбідніші та незахищені прошарки населення, що в результаті призводило до порушення соціальної стабільності в суспільстві та провокувало масові заворушення. Велика частина населення у зв’язку з погіршенням сімейного бюджету звернулася до комерційних кредитів. В цілому, кредит вважається досить швидкою і доступною формою отримання коштів. Однак, виходячи з кредитоспроможності позичальника, що є основним критерієм надання кредиту, далеко не в усіх регіонах світу домогосподарства мали можливість скористатися цим інструментом. В країнах, що розвиваються, певний час значна частина сімей виживали за рахунок коштів, які пересилались заробітчанами з інших країн. Однак, через глобальне зростання безробіття та скорочення доходів такі джерела існування також поступово почали скорочуватись. В багатьох країнах, зокрема і в Україні, довготривалим фактором, який негативно вплинув і надалі впливатиме на підвищення цін на продовольчі товари став масовий від’їзд населення, особливо молоді, з сільської місцевості. Разом з тим, потрібно зазначити, що великі землевласники та виробники сільськогосподарської продукції у зв’язку із продуктовою інфляцією та доступом до міжнародних ринків отримали можливість примножити свої прибутки. Однак, як зазначають аналітики, те, що світова продуктова криза зробила окремих землевласників багатшими, не означає, що наймані працівники мали можливість заробляти більше [5]. Дрібні ж виробники продукції тваринництва та рослинництва після введення урядами торговельних обмежень, продовжували продавати свою продукції на внутрішніх ринках за низькими цінами, одночасно оплачуючи використану електроенергію, добрива та інші предмети виробництва за підвищеними тарифами. Як зазначає GRAIN (Genetic Resources Action International), земля сьогодні стає все більш привабливішим засобом виробництва, в який інвестують держави та міжнародні корпорації. Великі землевласники зацікавлені лише в отриманні

прибутків, а тому ціни на продовольство і надалі зростатимуть [6]. Висновки та перспективи подальших досліджень. Продуктова інфляція 2008 року ускладнилась світовою фінансовою кризою, для послаблення якої знадобилось декілька років. Бідність та соціальне невдоволення були головними тенденціями, що розвивались в середині багатьох країн світу. Між тим, уряди держав та міжнародні організації почали вживати конкретні короткострокові та довгострокові заходи, щоб стабілізувати ситуацію на ринках та не допустити повторення продуктової кризи. Фактори, які призвели до виникнення кризи 2008 р. і сьогодні впливають на постійне підвищення цін на продукти харчування. Міжнародна продовольча система і зараз є об’єктом підвищеного інтересу з боку міжнародного бізнесу. А політика лібералізації міжнародної торгівлі, що проводиться впливовими міжнародними організаціями, в решті решт, сприяє створенню олігополістичного ринку продовольства, де враховуються інтереси лише великих інтегрованих землевласників, виробників та трейдерів. Малі та середні фермерські господарства стають неконкурентоспроможними, а разом з ними, стають неконкурентоспроможними і країни, що розвиваються на фоні розвинутих країн Заходу. Тоді як ООН визначає право на їжу, одним з фундаментальних прав людини, що захищається міжнародною системою захисту прав, політика лібералізації міжнародної торгівлі і виробництва зумовлюють зниження продовольчої безпеки в країнах, що розвиваються, збільшуючи їх залежність від імпорту продовольства. Саме тому, ряд країн почали відхиляти парадигму продуктової безпеки, засновану на лібералізації міжнародної торгівлі, усвідомлюючи важливість існування та розвитку “автономної” системи забезпечення населення продовольством. Тому, на нашу думку, першочерговим завданням для країн, що розвиваються, є перегляд власної аграрної політики. Саме державне регулювання та державна підтримка повинні стабілізувати ціни на внутрішніх ринках та надати підтримку малим та середнім виробникам сільськогосподарської продукції.

Література 1. PECC (Pacific Economic Cooperation Council). 2009. Pacific Food System Outlook 2009–2010: Market Volatility and the Food System. Singapore: PECC. Accessed December 23, 2010. – Mode of access: www.pecc.org/resources/ doc_view/656-pacific-food-system-outlook-market-volatility-and-the-food-system//. 2. Compton Julia, Steve Wiggins, and Sharada Keats. Impact of the Global Food Crisis on the Poor: What Is the Evidence? / London, UK: Overseas Development Institute. Accessed July 5, 2011. – Mode of access: http://www.odi.org.uk/resources/download/ 5187.pdf. 3. Devereux Stephen. 2006. Looking at Social Protection Through a Livelihoods Lens / IDS In Focus 1.1, Brighton: IDS. Accessed July 5, 2011. – Mode of access: http://www.ids.ac.uk/files/IF1_1.pdf. 4. Mathur Arpita.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Міжнародні економічні відносини в системі зростання конкурентоспроможності економічних систем Rising Food Prices and Food Security: Impact of the 2008 Food Crisis on Asia / INSIGHT: Centre for non-traditional security studies. August. Accessed July 2 2011. – Mode of access: http://www.rsis.edu.sg/nts/HTML-Newsletter/ Insight/pdf/. 5. Бейбу Д. Глобальна продовольча криза: новий виклик на життєздатність сільського господарства. – Mode of access: http://www.soskin.info/ea/2009. 6. GRAIN (Genetic Resources Action International). 2010. “Making a Killing from Hunger.” Against the Grain, April. Accessed December 27, 2010. – Mode of access: http://www. grain.org/articles/?id=39

References 1. PECC (Pacific Economic Cooperation Council). 2009. Pacific Food System Outlook 2009-2010: Market Volatility and the Food System. Singapore: PECC. Accessed December 23, 2010. – Rezhym dostupu: www.pecc.org/resources/ doc_view/656-pacific-food-system-outlook-market-volatility-and-the-food-system//. 2. Compton Julia, Steve Wiggins, and Sharada Keats. Impact of the Global Food Crisis on the Poor: What Is the Evidence? / London, UK: Overseas Development Institute. Accessed July 5, 2011. – Rezhym dostupu: http://www.odi.org.uk/resources/download/5187. 3. Devereux Stephen. 2006. Looking at Social Protection Through a Livelihoods Lens / IDS In Focus 1.1, Brighton: IDS. Accessed July 5, 2011. – Rezhym dostupu: http://www.ids.ac.uk/files/IF1_1.pdf. 4. Mathur Arpita. Rising Food Prices and Food Security: Impact of the 2008 Food Crisis on Asia / INSIGHT: Centre for non-traditional security studies. August. Accessed July 2 2011. – Rezhym dostupu: http://www.rsis.edu.sg/nts/HTML-Newsletter/Insight/ pdf/. 5. Bejbu D. Ghlobaljna prodovoljcha kryza: novyj vyklyk na zhyttjezdatnistj siljsjkogho ghospodarstva. – Rezhym dostupu: http://www.soskin.info/ea/2009. 6. GRAIN (Genetic Resources Action International). 2010. “Making a Killing from Hunger.” Against the Grain, April. Accessed December 27, 2010. – Rezhym dostupu: http://www.grain.org/ articles/?id=39.

Рецензія/Peer review: 19.07.2013 р. Надрукована/Printed: 22.08.2013 р. Рецензент: д. е. н., проф., зав. кафедри міжнародних економічних відносин Хмельницького національного університету Нижник В.М.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Людський потенціал та його конкурентоспроможність у розвитку соціально-трудових відносин

ЛЮДСЬКИЙ ПОТЕНЦІАЛ ТА ЙОГО КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ У РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН УДК 314.137(74) Л. О. КУРІЙ Хмельницький національний університет

ДЕМОГРАФІЧНИЙ ПЕРЕХІД ЯК ОБ’ЄКТИВНИЙ ЧИННИК МІГРАЦІЙНОГО ПЕРЕРОЗПОДІЛУ ЛЮДСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ У статті досліджено роль імміграції у згладжені негативних наслідків демографічного переходу для формування людського потенціалу країн призначення. Врахована можливість переймання іммігрантами репродуктивної поведінки корінного населення. Запропоновані заходи підвищення демографічної складової людського потенціалу країн призначення. Ключові слова: демографічний перехід, міграційний перерозподіл людського потенціалу, міграційна політика.

L. KURIY Khmelnytskyi National University

DEMOGRAPHIC TRANSITION AS OBJECTIVE FACTOR OF HUMAN CAPACITY MIGRATION REDISTRIBUTION The purpose of the article is to study the impact of demographic transition on the formation of human capacity of destination countries and identify ways to enhance the positive effects of such impact. In regions with low natural increase immigration plays an important role in shaping the demographic balance, and determines the perspective of national labour markets. Immigrants ease the tax burden on future generations of low fertility. The increase in the elderly in developed destination countries leads to increase in pension payments. Under these conditions, even measures such as reducing the size of public pensions and increasing taxes on wages fail to fundamentally solve the problem of the cost of pensions. The most effective way out of this situation may be additional import of tax payers. Relieving the tax burden can occur in two ways: by involvement of working-age immigrants and their paying taxes and immigrants’ increase of the future generations’ number that will participate in the distribution of the tax burden. However, attracting immigrants to compensate for low levels of fertility changes the composition of the population and could eventually lead to a complete change of its structure and replace the present population by immigrants, their descendants or the population of mixed origin. Under these conditions, to preserve the identity of the country the measures are needed to ensure that workers identify themselves with the population of the country of destination. In this direction, the integration of migrants appears to be an important tool for improving the demographic component of destination countries human capacity. Key words: demographic transition, human capacity migration redistribution, migration policy. Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими та практичними завданнями. На сучасному етапі країни світу знаходяться на різних етапах демографічного переходу (зміни зростання на режим стабілізації кількості населення [1]) – одні з них відчувають нестачу людського потенціалу внаслідок кількісного скорочення населення, а інші – неможливість ефективного формування і реалізації людського потенціалу через значні обсяги зростання населення. Збільшення тривалості життя та одночасне зменшення народжуваності в окремих країнах світу постає однією з вагомих передумов міграційного перерозподілу

людського потенціалу. Напруга у формуванні людського потенціалу в результаті несприятливого режиму відтворення населення для конкретної країни може бути компенсована його міграційним перерозподілом, що вимагає відповідних заходів державної міграційної політики. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Економічним та соціальним наслідкам демографічного переходу для України присвячені праці Е. Лібанової, О. Малиновської, О. Позняка, С. Пирожкова [1–3]. У дослідженнях зарубіжних науковців: І. Бєлобородова, Г. Глущенко, С. Захарова, Д. Коулмена, – висвітлені питання впливу демографічних змін на соціально-економічний

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Людський потенціал та його конкурентоспроможність у розвитку соціально-трудових відносин розвиток європейських країн [4–7]. Водночас, у наукових джерелах не набув достатнього розвитку аналіз дії чинника демографічного переходу на формування людського потенціалу та відповідних заходів міграційної політики країн. Метою статті є дослідження впливу демографічного переходу на формування людського потенціалу країн призначення мігрантів та виявлення шляхів підвищення позитивних наслідків такого впливу. Основний матеріал дослідження. У регіонах з низьким природним приростом імміграція відіграє важливу роль у формуванні демографічного балансу і визначає перспективи національних ринків праці. У Великобританії прогнози

засвідчують, що майбутня кількість населення дуже сильно залежить від того, якою буде міграція. Природний приріст може ще деякий час забезпечити незначне збільшення населення, але після 2025 року він стане від’ємним, і без міграційного притоку населення країни скорочуватиметься. При порівняно низьких об’ємах міграції (85–225 тис. осіб на рік) населення Великобританії збільшиться до 65 млн осіб і стабілізується на цьому рівні. Варіанти прогнозу з високою (205–285 тис. осіб на рік) або середньою (145–255 тис. осіб на рік) міграцією передбачають більше чи менше зростання населення протягом всього століття (рис. 1) [7].

80000 75000 70000 65000 60000 55000 50000

10 20

16 20

22 20

28 20

34 20

40 20

46 20

52 20

58 20

64 20

70 20

Нульова міграція

Низька міграція (85-225 тис. в рік)

Середня міграція (145-255 тис. в рік)

Висока міграція (205-285 тис. в рік)

Рис. 1. Прогноз чисельності населення Великобританії за різних варіантів міграції [7]

Відповідно до частки міграції в демографічному балансі, європейські країни розподіляються на шість груп (див. табл. 1) [8]. До першої групи відносяться країни, де населення скорочується внаслідок низького природного приросту та від’ємного сальдо міграції. В другій групі міграційний притік перекривається природними втратами населення. Третя група – це країни з високим природним приростом і значною еміграцією, що спричинює загальне скорочення чисельності населення. У четвертій групі природний приріст перекриває міграційний відтік і загальна чисельність населення в них збільшується. Найбільшою є п’ята група з позитивним природним приростом та стабільним міграційним притоком населення. Шоста група – країни, населення яких кількісно зростає лише завдяки імміграції. Міграційний перерозподіл вирішує для Європи низку проблем, серед яких деформація вікової структури внаслідок старіння населення і відповідне збільшення кількості громадян пенсійного віку та створення, як наслідок, навантаження на державні фонди соціального забезпечення [8]. 86

Іммігранти полегшують податкове навантаження на майбутні покоління країн з низькою народжуваністю. Збільшення осіб похилого віку у розвинутих країнах призначення призводить до зростання кількості пенсійних виплат. За певних умов навіть такі заходи, як зниження величини державних пенсій і підвищення податків на заробітну плату не в змозі кардинально вирішити проблеми витрат на пенсії. Найбільш ефективним виходом з цієї ситуації може стати імпорт додаткових платників податків. Полегшення податкового навантаження може відбуватися двома шляхами: завдяки працездатному віку іммігрантів і сплати ними податків та збільшення іммігрантами чисельності майбутніх поколінь, що братимуть участь в розподілі податкового навантаження. У Німеччині розрахунки показали, що доходи бюджету від податків з мігрантів є досить значними. Особи, що іммігрували до країни у віці 30 років, сплачують 110 тис. євро протягом всього життя, в той час як дитина-іммігрант створює навантаження для державних фінансів до 60 тис. євро.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Людський потенціал та його конкурентоспроможність у розвитку соціально-трудових відносин Таблиця 1 Розподіл країн Європи на групи відповідно до частки міграції в демографічному балансі [8]

Показник

Природний приріст Сальдо міграції Демографічний баланс

III

V VI Австрія, Бельгія, Боснія і Герцеговина, Великобританія, Данія, Ірландія, Латвія, Литва, Ісландія, Іспанія, Німеччина, Молдова, Білорусь, Кіпр, Ліхтенштейн, Вірменія, Андорра, Греція, Італія, Румунія, Болгарія, Люксембург, Мальта, Грузія, Азербайджан, Словенія, Україна, Угорщина, Нідерланди, Норвегія, Польща Македонія Хорватія, Чеська Росія, Естонія Португалія, СанШвеція Республіка Маріно, Сербія і Чорногорія, Словаччина, Туреччина, Фінляндія, Франція, Швейцарія Від’ємний Від’ємне

Від’ємний Додатне

Додатний Від’ємне

Додатний Додатне

Від’ємний Додатне

Від’ємний

Додатний

Враховуючи те, що 78 % іммігрантів у Німеччині є особами працездатного віку, то в середньому іммігрант вносить податковий вклад близько 50 тис. євро. Якщо сукупні податкові відрахування мігрантів рівномірно розподілити між місцевим населенням, народженим у майбутньому, при постійному притоку іммігрантів у розмірі 0,25 % від місцевого населення на рік, то податкове навантаження знизиться приблизно на 30 % [5]. Зниження податкового навантаження створює додаткові можливості фінансування розвитку людського потенціалу домогосподарствами. В умовах скорочення і старіння населення імміграція постає головним джерелом формування демографічної складової людського потенціалу. Іммігранти у своїй переважній більшості є особами працездатного і продуктивного віку. Очевидно, що збільшення населення у країнах міграції відбувається не тільки шляхом імміграції на постійній основі, але й завдяки високому рівню народжуваності у мігрантів і, таким чином, кількісному зростанню майбутніх поколінь. До прикладу, на жінок-іноземок припадає 49 % народжень у Люксембурзі, 22,5 % народжень у Швейцарії, 23,2 % – у Австралії, 15 % – у Англії [3]. Україна, в свою чергу, продовжуватиме відчувати нестачу людського потенціалу внаслідок низького рівня народжуваності, старіння населення, високих показників смертності та зменшення кількості працездатного населення. Водночас, країни Азійсько-Африканського регіону характеризуються молодшим за віком населенням, високими показниками його відтворення та зростанням його кількості. Економіки даних країн не спроможні забезпечити працездатне населення робочими місцями. В результаті міграційний по-

тік з цих країн в Україну має перспективу до збільшення. За прогнозами [2], масові потоки іммігрантів з перенаселених країн Азії з більш високою репродуктивною активністю сприятимуть підвищенню рівня народжуваності в Україні. Але цей процес не матиме довгострокового ефекту, оскільки іммігранти зберігають свої стандарти репродуктивної поведінки лише протягом перших трьох–чотирьох років перебування в країні призначення, приймаючи згодом репродуктивні стандарти корінного населення [2]. Цю тезу підтверджують дослідження, проведені у європейських країнах, з тривалою історією імміграції. Так, у Франції у сім’ях марокканських іммігрантів на момент переїзду спостерігалось 5-6 дітей. У наступному поколінні кількість дітей знижувалась до чотирьох, а в їх нащадків фіксувалась середньофранцузька народжуваність [4]. В Україні, як і в більшості країн Європи, переважання малодітних сімей зумовлене історично і пов’язане з: – дозволом абортів та узаконенням розлучень у першій половині ХХ ст. [4]; – секуляризацією суспільства, оскільки релігійність стимулює народжуваність, що можна прослідкувати на прикладі ісламських народів та євреїв-ортодоксів, в яких в середньому припадає 7,5 дитини на сім’ю [9]; – втратою економічного значення народження великої кількості дітей як додаткових робочих рук в господарстві з переходом до індустріального суспільства. Необхідність навчання дітей для отримання кваліфікації за сучасних економічних умов перетворює їх з помічників в об’єкт тривалого вкладення коштів батьками для здобуття дітьми відповідного соціального статусу, що висуває на перший план питання не кількісного, а якісного

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Людський потенціал та його конкурентоспроможність у розвитку соціально-трудових відносин аспекту людського потенціалу. При цьому, зростання чисельності дітей ускладнює для батьків забезпечення можливостей успішного соціального становлення для кожного з них. Це підтверджує той факт, що більшість країн з високим рівнем освіти мають низькі показники народжуваності [9]; – зменшенням значимості великої кількості дітей як гарантії допомоги в старості з розвитком системи пенсійного забезпечення; – зростанням суспільних цінностей освіти, професійної зайнятості, кар’єрного росту, доходу та соціального статусу для жінок та одночасне зниження цінностей материнства та сімейного способу життя; – збільшенням тривалості освіти з переходом до інформаційного суспільства та економіки знань, що передбачає навчання протягом життя і відсуває середній вік жінки, що народжує першу дитину, на невизначений термін. Варто також відзначити, що залучення іммігрантів для компенсації низьких рівнів народжуваності змінює склад населення і в кінцевому рахунку може призвести до повної зміни цього складу і заміни сучасного населення мігрантами, їх нащадками або населенням змішаного походження. За таких умов, життєво важливими для збереження ідентичності країни є заходи, спрямовані на те, щоб мігранти ідентифікували себе з населенням країни призначення.

При цьому необхідно звернути увагу на те, що більшість іммігрантів – особи віком до 30 років, що знаходяться в процесі активної соціалізації та схильні до гнучкого переймання нової системи ціннісно-нормативних орієнтацій після переїзду в країну призначення [6]. В цьому напряму важливим інструментом підвищення демографічної складової людського потенціалу країн призначення постає інтеграція мігрантів. Політика інтеграції мігрантів в країні призначення має включати заходи на ринку праці; заходи, пов’язані з самозайнятістю мігрантів; підтримку у навчанні і підвищенні кваліфікації; заходи у житловій сфері і охороні здоров’я; забезпечення участі мігрантів у суспільному житті. Висновки та перспективи подальших досліджень. За сучасних умов для країн світу і для України зокрема необхідною є розробка ефективних заходів міграційної політики у напряму подолання негативних тенденцій, викликаних впливом чинника демографічного переходу з метою збереження і формування людського потенціалу шляхом міграційного його перерозподілу. В цьому руслі перспективою подальших досліджень виступає становлення та застосування відповідних інструментів регулювання міграції, особливо інтеграції та адаптації мігрантів в країнах призначення.

Література 1. Пирожков С. Вибрані наукові праці : у 2 т. Т. 1 : Демографічний і трудовий потенціал / С. І. Пирожков. – К. : НАН України, Ін-т демографії і соціальних досліджень, Київ. нац. торговельно-економічний ун-т, 2008. – 933 с. 2. Комплексний демографічний прогноз України на період до 2050 р. / [за ред. Е. М. Лібанової]. – К. : Укр. центр соціальних реформ, 2006. – 183 c. 3. Малиновська О. А. Міжнародні міграції та суспільні трансформації доби глобалізації / О. А. Малиновська // Демографія та соціальна економіка. – 2009. – № 11 (1). – C. 5–9. 4. Белобородов И. Малодетный образ жизни [Электронный ресурс] / И. Белобородов ; Ин-т демограф. исследований. – 2010. – Режим доступа: http://www.demographia.ru/articles_N/index.html?idR=23&idArt=1733 5. Глущенко Г. И. Влияние международной трудовой миграции на развитие мирового и национального хозяйств : дис… д-ра экон. наук : 08.00.14 / Глущенко Галина Ивановна ; ГОУВПО “Пензенский государственный университет”. – Пенза, 2009. – 388 с. 6. Захаров С. Международные мигранты вносят значимый вклад в рождаемость в западных странах [Электронный ресурс] / С. Захаров, С. Сурков // Население и общество / Ин-т демографии Гос. университета Высшей школы экономики. – 2009. – Режим доступа: http://demoscope.ru/weekly/2009/0399/ tema01.php. 7. Коулмен Д. Третий демографический переход [Электронный ресурс] / Д. Коулмен // Население и общество / Ин-т демографии Гос. университета – Высшей школы экономики. – 2007. – Режим доступа: http://demoscope. ru/weekly/2007/0299/tema03.php. 8. Лопухина Т. Европейский дом: добро пожаловать – вход закрыт [Электронный ресурс] / Т. Лопухина // Русский Архипелаг. – Режим доступа: http://archipelag.ru/agenda/povestka/povestkaimmigration/europa-dis/europa_dom/. 9. Демографический переход. Материал из Википедии – свободной энциклопедии [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://ru.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%94% D0%B5%D0%BC%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%84%D0%B8%D1%87%D0%B5%D1%81%D0%BA%D0%B8 %D0%B9_%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%85%D0%BE%D0%B4&stable=1

References 1. Pyrozhkov S. Vybrani naukovi pratsi: u 2 t. – T. 1 : Demohrafichnyi i trudovyi potentsial / S. I. Pyrozhkov. – K. : NAN Ukrainy, Instytut demohrafii i sotsialnyh doslidzhen, Kyivskyi natsionalnyi torhovelno-ekonomichnyi un-t, 2008. – 933 p. 2. Kompleksnyi demohrafichnyi prohnoz Ukrainy na period do 2050 r. (kolektyv avtoriv) / za red. chl.-kor. NANU, d. e. n., prof. E. M. Libanovoi. – K. : Ukrainskyi tsentr sotsialnyh reform, 2006. – 183 p. 3. Malynovska O. A. Mizhnarodni migratsii ta suspilni transformatsii doby hlobalizatsii / O. A. Malynovska // Demohrafiya ta sotsialna ekonomika. – 2009. – № 11 (1). – P. 5–9. 4. Beloborodov I. Malodetnyi obraz zhyzni [Elektronnyi resurs] / I. Belo-

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Людський потенціал та його конкурентоспроможність у розвитку соціально-трудових відносин borodov. – Institut demograficheskih issledovaniy. – 2010. – Rezhym dostupu: http://www.demographia.ru/ articles_N/index.html?idR=23&idArt=1733. 5. Glushchenko Galina Ivanovna. Vliyaniye mezhdunarodnoi trudovoi migratsyi na razvitiye mirovogo i natsyonalnogo hoziaistv : dissertatsyia doktora ekonomicheskih nauk : 08.00.14 / Glushchenko Galina Ivanovna ; [Mesto zashchity: GOUVPO “Penzenskiy gosudarstvennyi universitet”]. – Penza, 2009. – 388 p. 6. Zaharov S. Mezhdunarodnyie migranty vnosiat znachimyi vklad v rozhdayemost v zpadnyh stranah / S. Zaharov, S. Surkov // Elektronnaya versiya biulletenia Naseleniye i obshchestvo. Institut demografii Gosudarstvennogo universiteta – Vysshey shkoly ekonomiki. – 2009. – Rezhym dostupu: http://demoscope.ru/weekly/2009/0399/ tema01.php. 7. D. Coleman Third demographic transition / Coleman D. // Elektronnaya versiya biulletenia Naseleniye i obshchestvo. Institut demografii Gosudarstvennogo universiteta – Vysshey shkoly ekonomiki. – 2007. – Rezhym dostupu: http://demoscope.ru/weekly/2007/0299/tema03.php. 8. Lopuhina T. Yevropeiskiy dom: dobro pozhalovat – vhod zakryt / T. Lopuhina. – Russkiy Arhipelag. – Rezhym dostupu: http://archipelag.ru/agenda/povestka/povestkaimmigration/europa-dis/europa_dom/. 9. Demograficheskiy perehod. Material iz Vikipedii – svobodnoy entsyklopedii [Elektronnyi resurs]. – Rezhym dostupu: http://ru.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%94%D0%B5%D0%BC% D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%84%D0%B8%D1%87%D0%B5%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BF% D0% B5%D1%80%D0%B5%D1%85%D0%BE%D0%B4&stable=1

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Людський потенціал та його конкурентоспроможність у розвитку соціально-трудових відносин

УДК 351.84 Т. В. БАШИНСЬКИЙ Хмельницький національний університет

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ Розглянуто наукові підходи до трактування поняття “соціальна політика” вітчизняними і зарубіжними науковцями і основні складові соціальної політики. Проаналізовано погляди науковців щодо функцій держави в соціальній сфері в різних моделях соціальної політики і окреслено напрями подальших досліджень. Ключові слова: державна соціальна політика, соціальна безпека, соціальний захист, соціальна держава.

T. BASHYNSKYI Khmelnytskyi National University

CONCEPTUAL FRAMEWORK OF SOCIAL POLICY Considered the scientific approaches to defining the concept of social policy by Ukrainian and foreign scientists and the main components of state social policy. Emphasised the importance of the concept of “social problem” as generalized notion in the research on objects of social policy Underlined the importance of stakeholders’ approach to understanding of social policy as accommodation of interests of different groups in the society. Analyzed the views of scientists on the functions of the state in the social sphere based on different models of social policy. Outlined the directions for future research in this field within economic sciences, specifically, financial aspects of social policy and realization of economic interests of all groups in the society. Key words: state social policy, social security, social protection, соціальна держава. Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими та практичними завданнями. Визнаним фактом є взаємозв’язок соціальної політики і економічного розвитку країни. Досвід багатьох розвинутих країн світу вказує на те, що досягнення економічних цілей держави неможливе без ефективної соціальної політики і своєчасного вирішення соціальних проблем, які переважно мають економічний характер. Серед цих проблем безробіття, гідна оплата праці, матеріальна підтримка малозабезпечених верств населення, забезпечення медичними послугами і якісною освітою тощо. Навіть ті проблеми, які на перший погляд не мають матеріальної складової, можуть призвести до конфліктів між різними соціальними верствами і значних втрат суспільства. У періоди економічних і фінансових криз соціальна політика набуває особливого значення через зростаючу соціальну напругу і загострення соціальних проблем. Перед державою постає завдання забезпечити соціальну стабільність у країні в умовах дефіциту бюджету і погіршення умов життя населення. Водночас залишаються актуальними питання про те, в якій мірі держава може втручатися в життя суспільства, як встановити межі соціальної політики, хто має її реалізовувати і як оцінити її ефективність. Ці проблеми постійно піднімаються в науковій літературі і політичних дебатах, оскільки соціальна політика 90

торкається інтересів не тільки окремих груп населення, але й бізнесу, на який часто перекладається відповідальність за реалізацію заходів соціальної політики держави, і суспільства в цілому. Вирішення згаданих питань має базуватися в першу чергу на ґрунтовних дослідженнях і розробках концептуальних засад соціальної політики держави. Повинні бути систематизовані і переосмислені підходи до трактування суті поняття “державна соціальна політика” та суміжних понять з врахуванням сучасних тенденцій розвитку економіки і суспільства, переглянуті функції держави і принципи державної соціальної політики. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Актуальність соціальних проблем знайшла своє відображення в підвищеному інтересі науковців в усьому світі до різних аспектів соціальної політики. Винятком не стали українські вчені, серед яких В.С. Загорський, Е.М. Лібанова, Г.С. Лопушняк, В.В. Москаленко, Т.В. Семігіна, О.О. Яременко [1–6]. Серед російських вчених питанням соціальної політики держави і взаємозв’язку соціальної політики і економічного розвитку присвячені праці І.А. Григор’євої, Б.В. Ракінського, С.М. Смірнова і Т.Ю. Сідоріної [7–9]. В основному науковців цікавлять питання соціальної нерівності, функцій соціальної держави і соціальноорієнтованої ринкової економіки в умовах глобалізації і постійних змін в економіці країни, по-

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Людський потенціал та його конкурентоспроможність у розвитку соціально-трудових відносин рівняння державної соціальної політики в різних країнах світу, проблеми формування і реалізації соціальної політики за окремими напрямами. Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Проблема дослідження соціальної політики держави полягає в першу чергу в її міждисциплінарному характері. Соціальна політика є предметом дослідження політології, права, економіки, соціології, філософії, антропології, географії, психології, історії. Відповідно, в кожній дисципліні науковці роблять наголос на різних аспектах соціальної політики. Не дивлячись на наявність значної кількості праць, присвячених різним проблемам державної соціальної політики, окремі питання залишаються дискусійними вже багато десятиліть або ж взагалі розглядаються науковцями як такі, що вже вирішені, або ж такі, відповідь на які здається очевидною. До таких питань відноситься і проблема визначення основних понять та їх узгодженості, зокрема, трактування поняття “соціальна політика”. Мета статті полягає в критичному аналізі поглядів різних науковців щодо трактування соціальної політики, її ролі і напрямків з метою формування концептуальних основ соціальної політики держави для проведення подальших досліджень в цій сфері. Викладення основного матеріалу дослідження. Як в будь-яких інших дослідженнях, дослідження соціальної політики починається з визначення сутті основних понять, і насамперед, визначення самої соціальної політики. І як будьяке поняття, що має абстрактний характер, трактування “соціальної політики” викликає труднощі у багатьох науковців. Мова в цьому випадку йде про соціальну політику не як дисципліну, що вивчається студентами в університетах, а про більш широке поняття, з яким найчастіше пов’язують наміри і діяльність суб’єктів соціальної політики, направлені на забезпечення соціального захисту певних груп населення. Перш, ніж сформулювати визначення соціальної політики, необхідно спочатку визначитися з тим, що означає “політика” в загальному її значенні. Стосовно цього цікаву думку в свій час висловив британський соціолог Р. Тітмус. Він розумів під політикою принципи, які лежать в основі діяльності, направленої на досягнення певної мети [9, c. 138]. При цьому науковець робить наголос на тому, що пов’язуючи “політику” зі способами досягнення цілей і самими цілями, ми маємо зрозуміти, що в основі цього лежить поняття “зміна”. Тут можна говорити про зміну ситуації, системи чи поведінки. Таким чином, коли мова заходить про соціальну політику, то мають на увазі певні зміни в соціальній сфері.

Ідею зміни зустрічаємо у визначенні Дж. Варгаса-Хернандеса, М. Норузі та Ф. Ірані, які соціальну політику представляють як “керівні положення і втручання з метою зміни, підтримки або створення таких умов життя, які сприяють добробуту людини” [10, с. 287]. Водночас з цього визначення видно, що автори не пов’язують соціальну політику лише зі змінами, але й враховують те, що дії суб’єкта можуть бути направлені і на збереження існуючої ситуації. Дійсно, з такою позицією важко не погодитися, оскільки існує багато прикладів того, коли уряд тієї чи іншої країни намагався не стільки щось змінити, як підтримати вже досягнуті результати і не допустити погіршення. Ряд науковців розглядають соціальну політику як інструмент підтримки слабких верств населення, що може сприйматися негативно тими, хто залишається поза увагою держави. В цьому випадку досить часто і не безпідставно підкреслюють його матеріальну складову. При цьому основний акцент робиться на ролі держави в розподіленні матеріальних благ. Так, для Р.І. Іванова соціальна політика – це форма розподілу матеріальних благ з метою задоволення життєво необхідних особистих потреб потребуючої частини населення” [11, c. 34]. Ф. Бородкін дає таке визначення “соціальна політика – це комплекс заходів суб’єктів влади, які регулюють нерівність статусів індивідів і груп в суспільстві” [12]. Водночас існує і інший підхід, а саме розуміння соціальної політики через призму узгодження інтересів всіх зацікавлених сторін. Так, на думку І.А. Григор’євої соціальна політика представляє собою “діяльність держави і/або суспільства (суспільних інститутів) щодо узгодження інтересів різних соціальних груп і соціально-територіальних спільнот в сфері виробництва, розподілу і споживання, яка дозволяє узгодити інтереси цих груп з інтересами людини і довгостроковими цілями суспільства” [6, c. 41]. Близьким є визначення А. Стребкова, який стверджує, що “державну соціальну політику можна представити як баланс сил, як ступінь згоди по поточним і перспективним рішенням, програмам соціального устрою і перебудови” [6, c. 41]. Також Р. Баркер пов’язує соціальну політику з врегулюванням відносин між індивідами, групами, спільнотами, соціальними установами [6, c. 42]. Для С.М. Смірнова і Т.Ю. Сідоріної – це створення умов для самореалізації всіх без винятку громадян країни, збереження її культурних та історичних цінностей [8]. З точки зору Б.В. Ракітського соціальна політика – це “взаємовідносини класів, соціальних груп з приводу збереження і зміни соціального стану населення в цілому і класів, прошарків,

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Людський потенціал та його конкурентоспроможність у розвитку соціально-трудових відносин соціальних, соціально-демографічних, соціальнопрофесійних груп, соціальних спільнот (сім’ї, народи, населення міста, селища, регіону тощо)” [7, с. 5]. Не дивлячись на те, що автор демонструє розуміння того, що соціальна політика торкається інтересів багатьох груп населення, дане визначення має політичне забарвлення. Воно не відображає того, хто саме здійснює соціальну політику, оскільки “взаємовідносини класів і соціальних груп” відбуваються і поза сферою впливу держави і, на нашу думку, використання слова “взаємовідносини»”у визначенні соціальної політики вносить нечіткість і розмитість поняття. Загорський В., Лопушняк Г. стверджують, що “зміст державної соціальної політики полягає у визначенні курсу, завдань і напрямів діяльності держави у сферах соціального захисту населення, праці та трудових відносин, розвитку сучасної соціальної інфраструктури, міграційної політики, безпеки життєдіяльності, молодіжної політики тощо” [1, c. 14]. Тімушева Н.Ю. в своїй роботі використовує два визначення соціальної політики. По-перше, автор розділяє позицію тих науковців які трактують державну соціальну політику як “систему управлінських, організаційних, регулятивних, саморегулятивних засобів, дій, принципів і основ, направлених на забезпечення достатнього соціального рівня і якості життя, соціального захисту малозабезпечених прошарків населення, їх соціальної безпеки в суспільстві” [13, c. 22]. Подруге, соціальна політика представляється як складова загальнодержавної політики, “втілена в соціальних програмах і соціальній практиці із задоволення потреб населення як сукупність різноманітних заходів, форм діяльності суб’єктів соціально-політичного життя, мір, які відображають інтереси людини і суспільства і є життєво необхідними для їх нормальної соціальної діяльності” [13, c. 22]. Гончарук Л.Я. розглядає соціалізацію і соціальну політику як синоніми і дає цим поняттям єдине визначення “процес посилення соціальної орієнтації економічного розвитку, як процес усуспільнення і як процес розширення суспільного сектора національної мікроекономічної системи” [14, c. 5]. Однак, ми не погоджуємося з таким підходом. Це визначення розкриває суть соціалізації, проте не соціальної політики, яка не обов’язково направлена на посилення соціальної орієнтації економіки країни. Нарешті, соціальна політика досить часто асоціюється із сукупністю нормативних документів, які стосуються питань соціального добробуту і покращення життя населення. З нашої точки зору, це досить вузький погляд, оскільки зводячи таке комплексне явище лише до законів, під92

законних актів і інструкцій, залишають поза кадром етап формування соціальних заходів, їх реалізацію і взагалі соціально-економічне становище країни, що має визначальний вплив на прийняття рішень в цій сфері. Яременко О., розглядаючи соціальну політику як “регулятор соціальних процесів та соціальних перетворень” [5, c. 12], торкається питання основних складових: суб’єктів, “які розробляють і впроваджують соціальні програми” і об’єктів, “які підлягають регулюванню; канали впливу суб’єктів на об’єкти” [5, c. 12]. В першу чергу суб’єктом є держава. Водночас була б неможливою реалізація соціальних заходів без участі суспільства в цілому, громадських організацій, бізнесу, політичних партій, окремих громадян, впливу міжнародної спільноти. До основних об’єктів соціальної політики відносять: ринок праці і зайнятість населення, трудові відносини, оплата праці і доходи населення, систему соціального забезпечення населення, елементи соціальної інфраструктури, громадяни як споживачі тощо [13, с. 22]. Соціальна політика відображає існуючі соціальні проблеми в країні і побудована на цих проблемах. Серед цих проблем безробіття, низький рівень доходів населення і значна соціальна диференціація населення за рівнем доходу; захист найбільш вразливих груп населення, до яких, в першу чергу, відносяться діти-сироти, люди з обмеженими фізичними можливостями і пенсіонери, проблеми освіти і медичного обслуговування, житлові проблеми. Тому “соціальна проблема” є одним з основних понять, що розглядаються в дослідженнях соціальної політики держави і саме соціальну проблему можна вважати узагальнюючим об’єктом соціальної політики. Відповідно до Т.В. Семигіної, під соціальними проблемами соціологи розуміють [4]: 1) умови в суспільстві, які спричиняють матеріальні та душевні страждання певної частини населення; 2) соціокультурні явища, які перешкоджають значній частині членів суспільства розвивати та використовувати сповна власний потенціал; 3) невідповідність між тим, що проголошує держава й реальними умовами, в яких живе населення країни; 4) погіршення середовища, де живуть люди, через забруднення та нерівноцінне використання природних ресурсів. Важливою характеристикою соціальної політики є система цілей. Цікавим є те, що більшість науковців дають їй позитивну характеристику, підкреслюючи те, що цілі соціальної політики завжди направлені на покращення добробуту суспільства. Наприклад, за І.А. Григор’євою мета соціальної політики полягає в “регулюванні і

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Людський потенціал та його конкурентоспроможність у розвитку соціально-трудових відносин узгодженні інтересів для стійкого і збалансованого розвитку суспільства, досягнення соціального миру або суспільної згоди” [6, c. 41]. Однак можна навести багато прикладів такої соціальної політики, в результаті якої бідні прошарки населення ставали ще біднішими, тоді як багаті групи населення, навпаки, одержували певну матеріальну і нематеріальну користь. Проте в будьякому випадку, соціальна політика, як і будьякий інший напрям державної політики, стосується порівняння існуючої ситуації з бажаною ситуацією і способів досягнення бажаних цілей [9, c. 145]. Для кращого розуміння суті соціальної політики і її принципів варто розглянути основні її моделі, до яких в першу чергу відносять виділені Р. Тітмусом маргінальну, інституціонально-розподільчу і проміжну моделі” [3, 9]. Перша модель – це так звана залишкова модель соціальної політики (держава витрачає на соціальний захист лише те, що залишилося від загального прибутку після інших витрат); друга модель – промислова модель досягнення-виконання або індустріальних досягнень (основна увага держави на індустріальному розвитку країни і соціальні при-

вілеї розподіляються відповідно до вкладу кожного в цей розвиток); і нарешті третя модель – інституціонально-розподільча (держава намагається задовольнити інтереси усіх верств населення). Представлені моделі вказують на те, що в світі немає єдності щодо того, якою має бути соціальна політика і, відповідно, немає єдиних принципів її побудови, оскільки в основі кожної моделі лежить своя унікальна ідея про роль держави в житті суспільства і ступінь її втручання. Висновки та перспективи подальших досліджень. Таким чином, соціальна політика залишається складним для визначення поняття, оскільки торкається багатьох аспектів суспільного життя. При дослідженні соціальної політики важливо враховувати її міждисциплінарний характер, і те, що соціальна політика торкається інтересів багатьох груп населення і суспільства в цілому. Важливими напрямками подальших досліджень є поглиблене вивчення взаємозв’язку економіки і соціальної політики, проблеми фінансового забезпечення соціальної політики в умовах глобалізації і нестабільної фінансово-економічної ситуації в країні.

Література 1. Загорський В. Концептуальні засади державної соціальної політики / В. Загорський, Г. Лопушняк // Ефективність державного управління : зб. наук. праць. – 2009. – Вип. 21. – С. 13–20. 2. Лібанова Е. М. Стратегічні пріоритети соціальної політики України на початку ХХІ століття / Е. М. Лібанова // Демографія та соціальна економіка. – 2008. – № 1. – С. 9–22. 3. Москаленко В. В. Сутність соціального захисту та його місце в політиці соціальної держави / В. В. Москаленко // Наукові записки. Політичні науки. – Т. 21. – С. 41–44. 4. Семигіна Т. В. Порівняльна соціальна політика : навч. посібник / Т. В. Семигіна. – К. : МАУП, 2005. – 276 с. 5. Яременко О. О. Соціальна політика як регулятор взаємовідносин соціальних структур і соціальних інститутів / О. О. Яременко // Український соціум. – 2002. № 1. – С. 9–20. 6. Григорьева И. А. Социальная политика: основные понятия / И. А. Григорьева // Журнал исследований социальной политики. – 2003. – № 1. – Т.1. – С. 29–44. 7. Ракитский Б. В. Социальная политика, социальная защита, самозащита трудящихся в обществе / Б. В. Ракитский // Трудовая демократия. – 1997. – № 9. – 67 c. 8. Смирнов С. Н. Социальная политика : учебник / С. Н. Смирнов, Т. Ю. Сидорина. – М. : ИД “ГУ-ВШЭ”, 2003. 9. Titmuss R. What is social policy? / R. Titmuss // Welfare States: Construction, Deconstruction, Reconstruction. – 1974. – Pp. 138–147. 10. Vargas-Hernández J. What is Policy, Social Policy and Social Policy Changing / J. Vargas-Hernández, M. Noruzi, F. Irani // International Journal of Business and Social Science. – 2011. – Vol. 2. – No. 10. – Pp. 287–291. 11. Коновальцев А. С. Социальная политика как юридическая категорія / А. С. Коновальцев // Юридическая наука. – 2012. – № 2. – С. 33–36. 12. Бородкин В. М. Взаимодействие социологии и экономических наук / В.М. Бородкін // Тезаурус социологии : темат. словарь-справочник / под ред. Ж. Т. Тощенко. – М. : ЮНИТИДАНА, 2009. – 487 с. 13. Тимушева Н. Ю. Основные модели социальной политики / Н. Ю. Тимушева // Бизнесинформ. – 2010. – № 3 (2). – С. 22–24. 14. Гончарук Л. Я. Ефективність соціальної політики в умовах ринкових перетворень: проблеми соціалізації економічного розвитку : автореф. дис... канд. екон. наук : 08.09.01 / Л. Я. Гончарук ; Ін-т регіон. дослідж. НАН України. – Л., 2001. – 16 с.

References 1. Zahorskyi V. Kontseptualni zasady derzhavnoi sotsialnoi polityky / V. Zahorskyi, H. Lopushniak // Efektyvnist derzhavnoho upravlinnia : Zb. nauk. prats – 2009. – Vyp. 21. – S. 13–20. 2. Libanova E. M. Stratehichni priorytety sotsialnoi polityky Ukrainy na pochatku KhKhI stolittia / E. M. Libanova // Demohrafiia ta sotsialna ekonomika. – 2008. – # 1. – S. 9–22. 3. Moskalenko V. V. Sutnist sotsialnoho zakhystu ta yoho mistse v politytsi sotsialnoi derzhavy / V. V. Moskalenko // Naukovi zapysky. Politychni nauky. T. 21. – S. 41–44. 4. Semyhina T. V. Porivnialna sotsialna polityka : navchalnyi posibnyk. – K. : MAUP, 2005. – 276 s. 5. Yaremenko O. O. Sotsialna polityka yak rehuliator vzaiemovidnosyn sotsialnykh struktur i sotsialnykh instytutiv // Ukrainskyi sotsium. – 2002. – # 1. – S. 9–20. 6. Hryhoreva Y. A. Sotsyalnaia polytyka: osnovnыe poniatyia / Y.A. Hryhoreva // Zhurnal yssledovanyi sotsyalnoi polytyky. – 2003. – T. 1. – # 1. – S. 29–44. 7. Rakytskyi B. V. Sotsyalnaia polytyka, sotsyalnaia zashchyta, samozashchyta trudiashchykhsia v obshchestve / B. V. Rakytskyi // Trudovaia demokratyia. – 1997. – # 9. – 67 c. 8. Smyrnov S. N. Sotsyalnaia

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Людський потенціал та його конкурентоспроможність у розвитку соціально-трудових відносин polytyka : Uchebnyk / S. N. Smyrnov, T. Yu. Sydoryna. – M. : Yzdatelskyi dom “HU-VShЭ”, 2003. 9. Titmuss R. What is social policy? / R. Titmuss // Welfare States: Construction, Deconstruction, Reconstruction. – 1974. – Pp. 138–147. 10. Vargas-Hernández J. What is Policy, Social Policy and Social Policy Changing / J. Vargas-Hernández, M. Noruzi, F. Irani // International Journal of Business and Social Science. – 2011. – Vol. 2. – No. 10. – Pp. 287–291. 11. Konovaltsev A. S. Sotsyalnaia polytyka kak yurydycheskaia katehoriia / A. S. Konovaltsev // Yurydycheskaia nauka. – 2012. – # 2. – Р. 33–36. 12. Borodkyn V. M. Vzaymodeistvye sotsyolohyy y эkonomycheskykh nauk / V. M. Borodkin // Tezaurus sotsyolohyy. Tematycheskyi slovar-spravochnyk / pod red. Zh. T. Toshchenko. – M. : YuNYTY-DANA, 2009. – 487 s. 13. Tymusheva N. Yu. Osnovnыe modely sotsyalnoi polytyky / N. Yu. Tymusheva // Byznesynform. – 2010. – # 3 (2). – S. 22–24. 14. Honcharuk L. Ya. Efektyvnist sotsialnoi polityky v umovakh rynkovykh peretvoren: problemy sotsializatsii ekonomichnoho rozvytku : avtoref. dys... kand. ekon. nauk : 08.09.01 / L. Ya. Honcharuk ; In-t rehion. doslidzh. NAN Ukrainy. – L., 2001. – 16 s.

Рецензія/Peer review: 17.07.2013 р. Надрукована/Printed: 23.08.2013 р. Рецензент: д. е. н., проф., зав. кафедри міжнародних економічних відносин Хмельницького національного університету Нижник В.М.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Вплив міжнародних відносин на формування конкурентних переваг промислових підприємств

ВПЛИВ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН НА ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТНИХ ПЕРЕВАГ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

УДК 339.564 В. В. ПУХАЛЬСЬКИЙ Хмельницький національний університет

ЕКСПОРТНИЙ ПОТЕНЦІАЛ В УМОВАХ СУЧАСНОЇ ІНТЕГРАЦІЙНОЇ СТРАТЕГІЇ УКРАЇНИ У статті проаналізовано сучасний стан українського експортного потенціалу в умовах євроінтеграційних процесів. Досліджено, що в Україні переважає сировинний експорт, а географію експорту складають країни СНД. Визначено, що збільшення обсягів та раціоналізація структури й географії експорту можливі за умов розвитку і вдосконалення економіки в цілому. Поряд з цим розроблено та запропоновано шляхи нарощування експортного потенціалу в умовах сучасної інтеграційної стратегії. Ключові слова: експорт, потенціал, інтеграційні стратегії, зовнішньоекономічна діяльність.

V. PUHALSKY Khmelnytsky National University

THE EXPORT POTENTIAL IN THE CONDITIONS OF MODERN INTEGRATION STRATEGY OF UKRAINE Export potential of the country is an important part of its economic potential. This is because they are two interrelated national production. High-performance level of the national economy is the key to the growth of export potential. In turn, the high volume of exports create opportunities for increased imports, including high technologies and equipment, and contributes to the development of the economy as a whole. In the article the author analyzed Ukrainian export potential under the conditions of international processes. Author made a conclusion, that Ukraine’s export structure mostly material export exceeds, and it’s geography includes mainly countries of former Soviet Union. It is determined that capacity increase, export structure and geography rationalization is possible in the condition of economy improvement and development. Alongside author proposed ways of export potential increase in the terms of Ukraine modern integration strategy. Key words: export potential integration strategies, foreign trade. Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими та практичними завданнями. Експортний потенціал країни є важливою складовою її економічного потенціалу. Це обумовлено тим, що вони являють собою дві взаємозалежні сторони національного виробництва. Високоефективний рівень вітчизняної економіки є запорукою зростання експортного потенціалу. В свою чергу, високі обсяги експорту створюють можливості для збільшення імпорту (високих технологій і устаткування), що сприяє розвитку економіки країни в цілому. Отже, якщо країна хоче посісти гідне місце в сучасному світі, вона повинна приділяти серйозну увагу розвитку свого експортного потенціалу. Ця беззаперечна істина стосується і України, як країни, що прагне ввійти до європейської спільноти. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемні аспекти щодо експортного потенціалу

як складової економічного потенціалу країни порушувалися у працях зарубіжних та вітчизняних вчених: М. Портера, Л. Абалкіна, В. Андрійчука, В. Будкіна, В. Геєця, В. Капіцина, А. Кредісова, А. Мазаракі, В. Рогачова, М. Сейфуллаєвої, Т. Скорнякової, Дж. Стігліца, Т. Циганкової та ін. Проте залишається потреба у додатковому вивченні динаміки зовнішньої торгівлі України та її стратегічному аналізі з метою визначення найбільш ефективних для національного економічного зростання заходів. Мета дослідження полягає в аналізі українського експорту та обґрунтуванні засобів і шляхів його нарощування. Виклад основного матеріалу. Поглиблення процесів інтернаціоналізації світової економіки, постійне зростання значення зовнішньоекономічних та торговельних відносин національних господарств, розвиток міжнародної кооперації зумов-

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Вплив міжнародних відносин на формування конкурентних переваг промислових підприємств люють дедалі тіснішу інтеграцію і взаємозалежність зовнішньої торгівлі та внутрішньої економіки, що є одним із проявів глобалізації світових товарних ринків. Ці процеси стимулюють розширення використання внутрішніх економічних і адміністративних важелів регулювання ввезення та вивезення товарів поряд з традиційними методами прикордонного зовнішньоторговельного регулювання. Найважливішою формою участі України в інтеграційних процесах є зовнішня торгівля, через яку реалізується вироблена (видобута) в країні продукція (сировина), а імпортуються високотех-

нологічні товари чи необхідні ресурси. В сучасних умовах зовнішня торгівля є надзвичайно динамічною. Це зумовлено, в значній мірі, розвитком спеціалізації та кооперації виробництва в міжнародному масштабі, скасування ряду обмежень у міжнародній торгівлі, високими темпами розвитку нових індустріальних країн. Зовнішня торгівля має надзвичайно важливе значення для розвитку економіки будь-якої країни світу. Україна також бере участь у зовнішній торгівлі шляхом реалізації товарів і послуг. Показники зовнішньої торгівлі України наведені у таблиці 1.

Аналіз експортно-імпортних операцій України за 2010–2012 рр. [1, 2]

Показник

2010 1 Експорт товарів і послуг, млн дол. (разом), у. т.ч.: 63164,6 – країни СНД; 24350,2 – країни ЄС; 16240,6 – інші країни світу 22573,8 2 Обсяг експорту товарів, млн дол., у. т.ч.: 51430,5 – країни СНД; 18744,5 – країни ЄС; 13839,4 – інші країни світу 18846,6 3 Обсяг експорту послуг, млн дол., у. т.ч.: 11759,4 – країни СНД; 5609,6 – країни ЄС; 3188,7 – інші країни світу 2961,1 4 Імпорт товарів і послуг, млн дол. (разом), у т. ч.: 66189,9 – країни СНД; 27637,2 – країни ЄС; 22124,7 – інші країни світу 16428,0 5 Обсяг імпорту товарів, млн дол., у. т.ч.: 60739,9 – країни СНД; 26697,4 – країни ЄС; 19101,2 – інші країни світу 14941,3 6 Обсяг імпорту послуг, млн дол., у. т.ч.: 5447,7 – країни СНД; 939,8 – країни ЄС; 3023,5 – інші країни світу 1484,4 7 Сальдо зовнішньої торгівлі, млн дол. –3025,3 8 Коефіцієнт покриття експортом імпорту 0,95 – коефіцієнт покриття експортом імпорту товарів 0,85 – коефіцієнт покриття експортом імпорту послуг 2,16 9 Кількість країн-партнерів щодо експорту товарів і послуг, од. 181

Дані таблиці свідчать, що обсяги експорту товарів і послуг в Україні з року в рік зростають. За останні три роки зростання експорту спостерігається на 19172,8 млн дол. або 30,4 %. Порівняно з 2011 р. експорт товарі і послуг збільшився на 151 млн дол. або на 0,2 %, імпорт – на 2521 млн дол. або на 2,8 %. У 2012 р. від’ємне сальдо становило 9126,7 млн дол., що на 6101,4 млн дол. більше, ніж у 2010 р. З метою аналізу ми виділили три групи країн експортерів (країни СНД, країни ЄС, інші країни світу). Найбільш тісні зовнішньоекономічні зв’язки Україна має з країнами СНД та ЄС. Євросоюз є найбільшим торговельним блоком світу, на який 96

Рік 2011 82186,4 32420,0 21579,8 28186,6 68409,8 26200,9 18264,5 23944,4 13792,2 6243,0 3609,8 3939,4 88843,4 38385,7 29147,8 21309,9 82606,9 37212,4 25752,9 19641,9 6235,2 1173,3 3394,9 1667,0 –6667,0 0,93 0,83 2,21

2012 82337,4 31313,9 20876,1 30147,4 68809,8 23390,9 16858,4 28560,5 13527,6 6011,3 3794,8 3721,5 91364,4 35695,1 29827,9 25841,4 84658,1 34452,6 26156,4 24049,1 6706,3 1242,5 3671,5 1792,3 –9126,7 0,90 0,81 2,02

194

215

Таблиця 1

Зміна 2012/2010 2012/2011 19172,8 151,0 6963,7 –1106,1 4635,5 –703,7 7573,9 1960,8 17379,3 400,0 4646,4 –2810,0 3019,0 –1406,1 9713,9 4616,1 1768,2 –264,6 401,7 –231,7 606,1 185 760,4 –217,9 25174,5 2521,0 8057,9 –2690,6 7703,2 680,1 94513,4 4531,5 23918,2 2051,2 7755,2 –2759,8 7055,2 403,5 9107,8 4407,2 1258,6 471,1 302,7 69,2 648,0 276,6 307,9 125,3 2459,5 6101,4 –0,05 –0,03 –0,04 –0,02 –0,19 –0,14 34

припадає п’ята частина світової торгівлі товарами, а для України – другим за значенням торговельним партнером (після країн СНД). Ринок ЄС є стратегічно важливим для України з огляду на географічний фактор і загалом основним, на якому експорт низки дуже важливих для України товарів, таких як хімічна продукція, добрива, сталеливарна продукція є, з комерційної точки зору, вигідним. Проти 2011 року Україна зменшила свої обсяги експорту товарів та послуг до країн СНД на 1106,1 млн дол., аналогічно і до країн ЄС – на 703,7 млн дол. Проте наростила свої обсяги експорту до інших країн на 1960,8 млн дол.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Вплив міжнародних відносин на формування конкурентних переваг промислових підприємств Обсяг експорту товарів у 2012 р. проти 2011 р. зріс на 400 млн дол. або на 0,6 %, порівняно з 2010 р. – на 17379,3 млн дол. або 33,8 %. До інших країн світу було експортовано товарів на загальну суму 28560,5 млн дол. або 41,5 % загального обсягу експорту товарів, до країн СНД – 23390,9 млн дол. або 34 %, до країн ЄС – 24,5 %. Отже, аналізуючи інтеграційні пріоритети країни через призму зовнішньої торгівлі можна стверджувати, що протягом 2010–2012 років країни Євросоюзу втратили для України статус найбільшого торговельного партнера, поступившись країнам СНД та іншим країнам. Натомість обсяги імпорту зростають, що негативно позначається як на сальдо зовнішньої торгівлі, так і коефіцієнті покриття експорту імпортом. Порівняно з 2010 р. від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі зросло на 6101,4 млн дол., а коефіцієнт покриття зменшився на 0,02 пункти. Імпорт з країн СНД становив 40,7 % від загального обсягу, у т.ч. з країн Євросоюзу – 30,9 %, Азії – 20,2 %, Америки – 5,3 %, Африки – 1 %, Австралії і Океанії – 0,2 %. У загальному обсязі імпорту найбільші надтодження здійснювались з Російської Федерації – 32,4 % (палива мінеральні, нафта і продукти її перегонки, механічні машини, чорні метали), Китаю – 9,3 % (електричні та механічні машини, взуття), Німеччини – 8 % (механічні машини, засоби наземного транспорту, крім залізничного, фармацевтична продукція), Білорусі – 6 % (палива мінеральні, нафта і продукти її перегонки, засоби наземного транспорту, крім залізничного, добрива), Польщі – 4,2 % (палива мінеральні, нафта і продукти її перегонки, пластмаси, полімерні матеріали, папір та картон), США – 3,4 % (палива мінеральні, нафта і продукти її перегонки, механічні машини, засоби наземного транспорту, крім залізничного) та Італії – 2,6 % (механічні та електричні машини, пластмаси, полімерні матеріали). Збільшились імпортні поставки з Китаю на 26 %, Білорусі – на 20,3 %, США та Польщі – на 12,1 %, Італії – на 11,4 %. Поставки з Російської Федерації зменшились на 5,9 % [4]. Останній показник таблиці 1 свідчить про розширення зовнішніх зв’язків з країнами-партнерами на 32 країни, що свідчить про потенційні можливості України щодо збільшення обсягів експорту товарів і послуг. Дані таблиці 1 свідчать про недосконалість експортного потенціалу України. Більшу частину експорту України становить продукція з низьким ступенем переробки. У той же час частка продукції більш високого ступеня переробки, насамперед машин та устаткування, незначна. Отже, першочерговим завданням України є підвищення рівня експортного потенціалу й на

його основі збільшення обсягів і раціоналізація структури вивозу та надання послуг можливі лише за умов розвитку і вдосконалення економіки в цілому. Світова практика має певний досвід щодо вирішення вказаних проблем, врахування якого, на нашу думку, є доцільним і може сприяти підвищенню як економічного, так і експортного потенціалу України. Одна з найважливіших рис сучасного світового господарства – зростання ролі транснаціональних корпорацій (ТНК) на товарних і фінансових ринках. Нині третина світової торгівлі припадає на угоди між базовими компаніями і їхніми закордонними філіями і ще одна третина – на торгівлю між компаніями, що входять до транснаціональних стратегічних спілок. За даними ООН, у світі нараховується 82 тисячі транснаціональних корпорацій. Тобто дедалі істотнішим у розвитку міжнародних економічних відносин стає чинник транснаціоналізації. Поряд з корпоратизацією в промислово розвинутих країнах активно набирає ваги малий і середній бізнес, який потужні корпорації використовують як своєрідне живильне середовище. Це, по-перше, дає змогу мінімізувати недоліки, притаманні діяльності ТНК, і, по-друге, протидіє їх прагненню монополізувати світові ринки. Так, в США, де рівень корпоратизації найвищий, великі компанії дуже широко використовують мобільність малих підприємств, а також їх здатність до оперативної адаптації до змін ринку. При цьому малі фірми здійснюють не просто дилерські функції, а виконують роль проміжного ланцюга від виробництва до споживання, апробують ризикові проекти тощо. При подальшому проведенні реформ, на нашу думку, необхідно більш активно провадити процес корпоратизації економіки шляхом залучення іноземних інвестицій через створення спільних корпорацій. Більш імовірним в цьому аспекті є співробітництво з Російською Федерацією, яка має певний інтерес і можливості щодо інвестування в українську економіку. Враховуючи досвід західних країн щодо підтримки своїх підприємств з метою доведення їх до рівня конкурентоспроможних на світовому ринку, стратегічно важливим було б визначитися з російською стороною щодо галузей промисловості або окремих підприємств, які можуть бути, на думку обох партнерів, перспективними на світовому ринку. У подальшому спільними зусиллями їх можна довести до конкурентоспроможного стану. Такими галузями, зокрема, можуть бути металургійна промисловість, авіаційна і космічна галузі, суднобудування, льонарство тощо. Це активізує процес проникнення українських і російських товарів на ринки західних країн і, зокрема, Євросоюзу. Таким чином, актуальною є розробка спільної українсько-російської стратегії просування своєї

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Вплив міжнародних відносин на формування конкурентних переваг промислових підприємств продукції на ринки промислово розвинутих країн, в першу чергу, Європи. Основою її повинно стати широке залучення російського капіталу для модернізації і розвитку українських підприємств з одночасним проникненням українського капіталу в російську економіку. Такий шлях співкобітництва дає змогу швидше реалізувати й інший стратегічний напрям зовнішньої політики України – інтеграцію до ЄС. Відомо, що для того, аби країна мала значний експортний потенціал, необхідно всіляко стимулювати експортне виробництво. У таких країнах, як США, Великобританія, Швейцарія, де є досить широкі внутрішні ринки грошей і капіталу, багато комерційних банків охоче кредитують зовнішньоторговельні операції на тривалі строки, якщо їх підтримує емісійний інститут через переоблік їх зобов’язань (в разі виникнення у банків проблем з ліквідністю). В інших державах (Австрія, Франція, ФРН, Італія) державні інститути не відіграють вагомої ролі в експортному фінансуванні, а є приватні структури, які надають середньо – і короткотермінові кредити. У більшості інших західноєвропейських країн, а також в Японії й Канаді комерційні та інші приватні банки неохоче йдуть на виділення більш-менш значних ресурсів на цілі фінансування зовнішньої торгівлі. Тому там існують достатньо великі державні інститути. Серед останніх активну роль відіграють страхові компанії. В Україні такої системи поки що практично немає, тоді як без неї вихід на зовнішні ринки вельми ускладнений. Вона потрібна всім експортерам, а тим більше малим підприємствам. Враховуючи брак коштів у державному бюджеті України, для стимулювання експорту доцільно ширше залучати кошти комерційних банків, надаючи їм при цьому певні пільги з боку НБУ. Як свідчить світовий досвід, значним напрямом стимулювання експорту є й податкові пільги: звільнення постачальників експортних товарів (послуг) на визначений період від сплати податків на частину поточної виручки від експортних операцій; надання пільгових умов за амортизаційними відрахуваннями; переведення коштів від експорту на спеціальні рахунки, які не оподатковуються; створення резерву для заохочення виробництва експортної продукції підприємствами малого і середнього бізнесу; заснування фонду для погашення втрат від інвестування за кордоном. Достатньо широко в експортній міжнародній практиці в якості стимулювання застосовується метод фінансових пільг, який ґрунтується на поверненні митних податків, сплачених при ім-

портуванні сировини для потреб експортного виробництва, та звільненні від непрямих податків на дефіцитні в цій державі матеріали. Нагромаджений світовий досвід податкового стимулювання експорту може бути досить корисним і повинен використовуватися при вдосконаленні системи регулювання і фінансування експорту країни в процесі подальших ринкових перетворень в економіці. Висновки та перспективи подальших досліджень. Отже, проаналізувавши експортний потенціал України в умовах євроінтеграційних процесів можна зробити наступні висновки. У структурі зовнішньої торгівлі в Україні переважає імпорт над експортом, звідси зовнішньоторговельний баланс України – від’ємний. В даний час в Україні переважає сировинний експорт над високотехнологічною продукцією. Щодо географії експорту України, то тут на першому місці знаходяться країни СНД, з них Росія, яка кожного разу знаходить привід для тиску на Україну. Так, Російська Федерація готова застосувати до України економічні санкції у відповідь на введення утилізаційного збору. З метою захисту своєї автомобільної промисловості Митний Союз має намір ввести підвищені мита на український шоколад, цукор, флоат-скло, а також кам’яне вугілля, про що вже попереджено СОТ, пояснивши ці дії прагненням компенсувати збиток у розмірі 36,1 млн дол. від введення Україною спеціального мита на імпорт автомобілів. Для нашої країни це невелика сума, але санкції завдадуть істотного удару по ряду галузей економіки, і в першу чергу, по вугільній. Тому, з метою розвитку експортного потенціалу України необхідно поглибити торговельні відносини з країнами ЄС, у яких визначальним завданням є створення зони вільної торгівлі та, як результат, нарощування обсягів реалізації готових виробів і високотехнологічної продукції. Незважаючи на покращення сальдо щодо експорту послуг, першочерговим завданням України є підвищення рівня експорту товарів на основі збільшення його обсягів та раціоналізації структури й географії вивозу товарів, що можливо за умов розвитку і вдосконалення економіки в цілому та підвищення конкурентоспроможності української продукції. Так, у країни Близького Сходу, Африки, Латинської Америки та окремих країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону перспективним є збут української продукції агропромислового комплексу, машинобудування та металургії, а до країн Азії, Африки та Латинської Америки – військово-технічної.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Вплив міжнародних відносин на формування конкурентних переваг промислових підприємств Література 1. Статистика зовнішньої торгівлі [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrstat.org/uk/druk/ katalog/kat_u/publ10_u.htm. 2. Зовнішньоторговельний баланс України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrexport.gov.ua/ukr/vnishno_t_balans//7037.html. 3. Товарна структура зовнішньої торгівлі [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrexport.gov.ua/ukr/vnishno_t_balans//6079.html. 4. Публікація документів Державної Служби Статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrstat.org/uk/ operativ/operativ2012/zd/tsztt/tsztt_u/tsztt1212_u.htm. 5. Географічна структура експорту послуг в Україні за 2012 рік [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://infolight.org.ua/maps/geografichna-struktura-eksportuposlug-v-ukrayini-za-2012-rik

References 1. External trade Statistics [Electronic resource]. – Mode of access: http://ukrstat.org/uk/druk/katalog/kat_u/ publ10_u.htm. 2. Foreign Trade balance of Ukraine [Electronic resource]. – Mode of access: http://ukrexport.gov.ua/ ukr/vnishno_t_balans//7037.html. 3. Commodity structure of foreign trade [Electronic resource]. – Mode of access: http://ukrexport.gov.ua/ukr/vnishno_t_balans//6079.html. 4. Ukrstat.org – publication price of the documents of the State Statistics Committee of Ukraine [Electronic resource]. – Mode of access: http://ukrstat.org/uk/operativ/ operativ2012/zd/tsztt/tsztt_u/tsztt1212_u.htm. 5. Geographical structure of export of services in Ukraine by 2012 [Electronic resource]. – Mode of access: http://infolight.org.ua/maps/geografichna-struktura-eksportu-poslug-vukrayini-za-2012-rik

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Вплив міжнародних відносин на формування конкурентних переваг промислових підприємств

УДК 658.016(477):339.92 О. В. ХМЕЛЕВСЬКИЙ, Н. А. ТАРАСОВА Хмельницький національний університет

ІНТЕГРАЦІЙНІ ПЕРСПЕКТИВИ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ У статті проведено обґрунтування шляхів удосконалення діяльності промислових підприємств в ході реалізації інтеграційних намірів. Проаналізовано перспективи вдосконалення інтегрованих структур промислових підприємств. Розробленні пропозиції з впровадження концепції контролінгу в діяльність промислових підприємств України орієнтованих на поглиблення міжнародної інтеграції. Ключові слова: інтеграція, промислове підприємство, стратегія, структура.

O. KHMELEVSKYI, N. TARASOVA Khmelnitsky National University

INTEGRATION PROSPECTS OF INDUSTRIAL COMPANIES IN UKRAINE The article reviews the scientific and theoretical study ways of improving the activity of industrial enterprises in the integration process. Analysis of the present level to improve the classification of the integrated structures of industrial enterprises. Key words: integration, industrial enterprise, strategy, structure. Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими та практичними завданнями. Останнім часом значно активізувались процеси інтеграції. Остання виступає важливим аспектом сучасної світової економічної системи, одним із домінантних рушіїв, що торкається всіх сфер суспільного розвитку. Економічна інтеграція є формою інтернаціоналізації господарської діяльності (виробництва), зближення та поглиблення взаємодії національних економік, основними ознаками якої є взаємопроникнення і переплетення національних виробничих процесів; структурні зміни в економіці країн-учасниць; необхідність і цілеспрямоване регулювання інтеграційних процесів. Особливої уваги потребують інтеграційні процеси у сфері діяльності промислових підприємств України, яка розвивається найбільш динамічно і чинить значний вплив на відносини між економічними суб’єктами, стан національного споживчого ринку, вирішення економічних проблем суспільства. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання забезпечення діяльністю промислових підприємств у процесі інтеграції завжди були в полі зору науковців, спеціалістів та практиків, і дістали належне відображення в наукових працях багатьох вітчизняних та зарубіжних вченихекономістів, а саме: В. Александрова, В. Бойка, М. Вандев’єра, Т. Гайдук, Р. Дісмукаса, А. Жаринова, М. Коденської, С. Корецької, І. Лукінова, З. Ніколаєвої, Б. Пасхавера, І. Сазонця, А. Семенова, С. Тютюнника, Л. Худолій та ін. Однак у більшості наукових досліджень мало уваги приділено інструментам інтеграції підприємств у міжнародний ринок починаючи з інтеграцією в ме100

жах національної економіки. Це свідчить про актуальність теми, а відтак зумовило вибір напряму аналізу наукового і практичного аспектів. Метою статті є аналіз процесів інтеграції промислових підприємства на сучасному етапі розвитку економіки, сучасних форм об’єднань промислових підприємств, визначити перспективи реалізації інтеграційних намірів з урахуванням застосування концепції контролінгу та дати оцінку промисловим підприємствам шляхом визначення ефективності їх інтеграції. Виклад основного матеріалу дослідження. Інтеграція суттєво вплинула на умови реалізації конкурентної політики, яким стали притаманні здатність до здійснення нововведень в економічному розвитку на макроекономічному рівні, швидкі технологічні зміни, що ведуть до створення економіки знань і підвищення конкурентоспроможності національної економіки на інноваційній основі. Такі значні зміни в реалізації конкурентної політики призвели до необхідності об'єднання капіталів у сучасній економіці. Особливу увагу привертають інтеграційні процеси на макроекономічному рівні, оскільки саме підприємства є генераторами економічного росту. Вони забезпечують притік трудових, технічних, фінансових та інших ресурсів, дозволяють найкращим чином об'єднати інтереси виробництва, переробки та реалізації, зменшуючи залежність від посередників. У результаті виникає ефект синергії, який дозволяє створити стратегічні переваги та швидко реагувати на запити споживачів. Інтеграція як процес являє собою злиття раніше диференційованих елементів в єдине ціле,

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Вплив міжнародних відносин на формування конкурентних переваг промислових підприємств наслідком якого є поява нових якісних та потенційних можливостей цієї цілісності та зміна властивостей самих елементів [7]. Інтеграція як результат – це цілісність і впорядкованість функціонування елементів цілого. Поєднання процесуальних та результуючих складових інтеграції набуває вигляду системи відносин і зв’язків між цілим та його складовими частинами. Вирізняють горизонтальну та вертикальну інтеграцію підприємств. Горизонтальна інтеграція характеризується як форма організаційного об’єднання промислових підприємств з однорідною діяльністю при високому рівні концентрації і спеціалізації. Вона зумовлює створення нових спеціалізованих виробничих одиниць, пов’язаних між собою організаційно й технологічно. Інтегровані підприємства повністю або частково втрачають юридичну й економічну самостійність. Вертикальна інтеграція розглядається як форма організаційного об’єднання промислових підприємств, а також сфер допоміжної діяльності, що забезпечує єдність і безперервність відтворювального та технологічного процесів (від виробництва сировини до випуску і доставки споживачу готової продукції), найкраще використання господарських ресурсів. Інтегровані підприємства повністю або частково втрачають юридичну й економічну самостійність. Конкретним виразом вертикальної інтеграції є створення промислових комбінатів та вертикальних об’єднань за типом технологічного ланцюга. Інтеграція промислового і фінансового капіталів, що спостерігається останніми роками в українській економіці, відображає як загальну світову тенденцію до об’єднання їх у єдину організаційно-господарську структуру, так і специфіку виробництва цих утворень. У світовій практиці під впливом процесу інтеграції почали з’являтися нові об’єднання економічних суб’єктів, які успішно функціонують як трести, концерни, конгломерати, фінансово-промислові групи, картелі, синдикати, пули, консорціуми, стратегічні альянси та асоціації. Аналіз їх властивостей і можливостей дає змогу стверджувати, що [5, с. 146]: а) асоціація – універсальна форма ведення бізнесу, що вигідно відрізняється від концерну та корпорації невеликим рівнем централізації від консорціуму – широкою сферою діяльності; б) корпорація завдяки централізації окремих функцій консолідує виробничо-господарську діяльність, координує фінансову, технічну, соціально-економічну сфери, забезпечує захист спільних інтересів; в) тимчасовий характер консорціуму, його низький рівень централізації управління стали привабливими у напряму інтернаціоналізації; г) концерн об'єднує частіше міжгалузеві підприємства, які передають йому значно більше повно-

важень, ніж асоціації і корпорації, централізує основні напрями роботи; д) трест – найбільш жорстка форма інтеграції, яка поширена в умовах централізованого планового господарства та придатна для організації комбінованого виробництва; е) картель використовують таємно або у формі джентльменської угоди; ж) синдикат менш популярна форма інтеграції, застосовується в галузях з однорідною масовою продукцією; з) монополістичні, тимчасові пули створюються у сфері торгівлі, біржової і патентної діяльності; и) стратегічний альянс здатен досягти стратегічної домовленості у конкретній боротьбі; і) фінансово-промислові групи концентрують значні ресурси і найкращим чином об’єднують фінансовий, промисловий та інтелектуальний капітал. Кожна з форм забезпечує інтеграційні економічні взаємодії промислових підприємств як на національному, так і на світовому ринку. Сутність інтеграційних процесів у промисловості полягає в становленні нової цілісності [6]. Тому, інтеграцію промислових підприємств запропоновано розуміти як процес наростання тісноти зв’язків, що призводить до їх зближення й появи нових загальних ознак. Дослідження процесів взаємодії промислових підприємств дає змогу виділити певні рівні, на яких ця взаємодія здійснюється (див. табл. 1). У процесі дослідження визначено, що промислова інтеграція є процесом зближення і поєднання галузей промисловості, що призводить до органічного синтезу цих важливих сфер суспільного виробництва і праці, їх гармонійної соціально-економічної єдності. Промислова інтеграція в широкому значенні характеризується як багатосторонній процес, завдяки якому забезпечується виробництво необхідної для суспільства кількості предметів і продукції на основі поєднання діяльності промислових підприємств та інших тісно пов’язаних із ними галузей [3]. У результаті реалізації інтеграційного процесу встановлюються певні зв’язки між його учасниками, тобто формується певна структура, яку називатимемо інтегрованою структурою. Процес формування будь-якої інтегрованої структури можна представити у вигляді двох основних етапів: 1) формування стратегічних видів господарської діяльності інтегрованої структури. Зміст і принцип реалізації цього етапу залежатиме від типу інтегрованої структури. Для вертикальної інтеграції основу етапу становитиме процес проектування технологічного ланцюга, що включає проектування виробничої схеми; складання календарного плану проекту; проектування схеми фінансових потоків; складання організаційного плану.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

101

Вплив міжнародних відносин на формування конкурентних переваг промислових підприємств Таблиця 1 Рівні інтеграції підприємства

Рівень Назва Характеристика Перший Макроекономічна Передбачає узгодження цілей соціально-економічного розвитку країн інтеграція на міждержавному рівні. Розвиток інтеграційних процесів на макрорівні розпочався в результаті зростання міжнародного руху товарів і засобів їх виробництва між країнами. До основних передумов активізації інтеграційних процесів на цьому рівні можна віднести: близькість рівнів економічного розвитку і ступеня ринкової близькості країн інтеграції. Основною формою організації інтеграційних процесів на макрорівні є транснаціональні корпорації Другий Міжрегіональна Основними організаційними формами виступають асоціації та союзи. інтеграція Його відмінними особливостями, на наш погляд, є те, що в основі інтеграції лежать переважно старі економічні зв’язки кооперації, які були повністю або частково зруйновані Третій Мікрорівень Являє собою інтеграційні процеси, основними учасниками яких є окремі підприємства й організації, які вступають у різні форми організаційноекономічних відносин у процесі виробництва товарів і послуг Для горизонтальної інтеграції сфери бізнесу мають лише географічну відмінність, тому основна увага приділена питанням територіального розміщення, а також спільного раціонального використання ресурсів [7]; 2) вирішення питання про організацію управління цими видами господарської діяльності. Цей етап називається формуванням корпоративного портфеля. Його метою є створення цілісної системи на основі встановлення взаємозв'язків між відокремленими елементами портфеля, причому так, щоб за рахунок цих взаємозв'язків забезпечувався додатковий ефект від господарської діяльності такої інтегрованої структури. Відповідно до цієї концепції система управління повинна бути орієнтована, перш за все, на вирішення проблеми оперативних і стратегічних завдань промислових підприємств у процесі інтеграції. Оперативні завдання полягають у забезпеченні необхідних ресурсів для виробництва промислової продукції. Стратегічні полягають у вирішенні глобальних питань економічного зростання промислових підприємств у процесі інтеграції. Система управління повинна бути орієнтована на постійне технічне оновлення промислового виробництва, регулювання політики продажів промислової продукції, технологічні новинки в галузі діяльності промислового підприємства, що полегшить процес адаптації до нових ринкових умов господарювання. У межах системи управління повинен бути організований аналіз відхилень фактичних результатів діяльності промислових підприємств від запланованих. Тому для відповідної системи управління потрібно створити концепцію контролінгу. Для реалізації концепції контролінгу на промислових підприємствах у процесі інтеграції за102

пропоновано створити відповідну службу контролінгу в структурі промислових підприємств, основним завданням якої буде систематичний аналіз фінансово-економічної діяльності промислових підприємств та їх підрозділів. Використання елементів контролінгу дає змогу перевести систему управління інтегрованими структурами промислових підприємств на якісно новий рівень, інтегруючи, координуючи і спрямовуючи діяльність різних служб і структурних підрозділів на досягнення загальної стратегічної й оперативної мети, що особливо важливо для складних інтегрованих структур на регіональному рівні. Оцінка ефективності інтеграційного об'єднання промислових підприємств починається із аналізу поведінки основних характеристик – факторів виробничої діяльності підприємства. Економічна ефективність обов’язково зачіпає питання співвідношення затрат до обсягів випуску продукції. Тому задля прийняття рішення про необхідність інтеграції та обрання найбільш ефективного її варіанта, типізуватимемо поведінку показників – характеристик основних факторів виробництва. Загальновідомо, що кількість ресурсів, якими володіє підприємство, є обмеженою. Визначення ефективності інтеграційних перетворень на підприємстві варто починати із зіставлення отриманих результатів та затрат на проведення цих перетворень, із аналізу зміни основних економічних показників діяльності підприємства. Одним із основних показників ефективності інтеграції промислових підприємств є зміна прибутку суб'єкта інтеграції після “набуття членства” у інтеграційному об'єднанні. Визначення розміру прибутку можливе шляхом складання економікоматематичної моделі за допомогою наступних вихідних даних:

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Вплив міжнародних відносин на формування конкурентних переваг промислових підприємств – прогнозованого об'єму реалізації пі продукції і-го виробу в натуральному вигляді на конкретних закордонних ринках при n-му варіанті створення інтеграційного об'єднання (до уваги беремо ринки через перспективу налагодити можливість виробництва на рівні світових стандартів); – значення показників на початок перспективного періоду: ціни реалізації Цоі, собівартості Соі; – перелік можливих технічних та організаційних заходів, необхідних для зростання ефективності виробничого процесу інтегрованої одиниці до рівня передових підприємств; – зміну собівартості одиниці продукції в результаті здійснення заходів щодо утворення інтеграційного об’єднання; – об'єм одноразових затрат на здійснення заходів відповідно до певного варіанта інтеграції суб'єкта [6, с. 165]. Варто одразу ж зазначити, що розрахунок прибутку необхідно проводити відповідно до кожного варіанта інтеграції, а також за декілька років роботи перспективного періоду. Функціонально визначення прибутку представимо у вигляді: n

Ï   Q1 ( Ö1  S1 ),

(1)

де П – прибуток підприємства; Q1 – обсяг виробництва; Ц1 – ціна одиниці продукції; S1 – собівартість одиниці продукції. n

Ï   Q1 ( Ö1  S çì í )  Âï î ñò ,

(2)

i 1

де П – прибуток підприємства; Ц1 – ціна одиниці продукції; Sзмн – змінні витрати одиниці продукції; Впост – постійні витрати. Дослідивши ефективність інтеграційного об'єднання промислові підприємства матимуть певні бачення перспектив розвитку. Висновки та перспективи подальших досліджень. На промислові підприємства на сучасному етапі розвитку економіки значно впливає процес інтеграції, який функціонує на трьох рівнях: макроекономічному, міжрегіональному та мікроекономічному. Підприємствами створюються різноманітні форми інтегрованих об’єднань, які шукають шляхи удосконалення їх діяльності. Покращення інтеграцій підприємств можливе за допомогою концепції контролінгу та за допомогою оцінки інтеграції промислових підприємств шляхом визначення ефективності інтеграції.

i 1

Література 1. Богачов С. В. Інтеграційні стратегії розвитку виробничо-господарського комплексу / С. В. Богачов // Вісн. Хмельниц. нац. університету. Економічні науки. – 2007. – № 3. – Т. 2. – С. 9–12. 2. Терещенко Т. В. Організація та розвиток співробітництва в контексті інтеграційної політики України / Т. В. Терещенко // Університетські записки. – 2009. – № 1. – С. 308–314. 3. Ярема Л. В. Аспекти побудови економічного механізму інтеграції на промислових підприємствах / Л. В. Ярема // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – № 2. – С. 115–122. 4. Косіюк О. М. Теоретичні і практичні аспекти формування інтеграційних структур України / О. М. Косіюк // Вісн. Хмельниц. нац. університету. Економічні науки – 2009. – № 2. – Т.2. – С. 40–44. 5. Ковалевська К. А. Сучасні форми інтегрованих підприємств в умовах глобалізації / К. А. Ковалевська // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – № 5. – С. 145–148. 6. Ступчук С. М. Методи вибору варіанту інтеграції / С. М. Ступчук // Вісн. Хмельниц. нац. університету. Економічні науки. – 2011. – № 4. – Т.3. – С. 164–169. 7. Головкова Л. Критерії оцінювання ефективності інтеграційних організаційних структур / Л. Головкова, Ю. Юхновська // Держава та регіони. – 2009. – № 2. – С. 54–58. 8. Коберник І. В. Особливості розвитку інтеграційних процесів підприємств / І. В. Коберник // Актуальні проблеми економіки. – 2012. – № 10. – С. 124–130.

References 1. Bohachov S. V. Intehratsiini stratehii rozvytku vyrobnycho-hospodarskoho kompleksu / S. V. Bohachov // Visnyk Khmelnytskoho natsionalnoho universytetu. Ekonomichni nauky. – 2007. – # 3. – T. 2. – S. 9–12. 2. Tereshchenko T. V. Orhanizatsiia ta rozvytok spivrobitnytstva v konteksti intehratsiinoi polityky Ukrainy / T. V. Tereshchenko // Universytetski zapysky. – 2009. – # 1. – S. 308–314. 3. Yarema L. V. Aspekty pobudovy ekonomichnoho mekhanizmu intehratsii na promyslovykh pidpryiemstvakh / L. V. Yarema // Aktualni problemy ekonomiky – 2009. – #2. – S. 115-122. 4. Kosiiuk O. M. Teoretychni i praktychni aspekty formuvannia intehratsiinykh struktur Ukrainy / O. M. Kosiiuk // Visnyk Khmelnytskoho natsionalnoho universytetu. Ekonomichni nauky – 2009. – #2, T.2. – S. 40-44. 5. Kovalevska K. A. Suchasni formy intehrovanykh pidpryiemstv v umovakh hlobalizatsii / K. A. Kovalevska // Aktualni problemy ekonomiky – 2009. – #5. – S. 145-148. 6. Stupchuk S. M. Metody vyboru variantu intehratsii / S. M. Stupchuk // Visnyk Khmelnytskoho natsionalnoho universytetu. Ekonomichni nauky. – 2011. – # 4. – T. 3. – S. 164–169. 7. Holovkova L. Kryterii otsiniuvannia efektyvnosti intehratsiinykh orhanizatsiinykh struktur / L. Holovkova, Yu. Yukhnovska // Derzhava ta rehiony. – 2009. – # 2. – S. 54–58. 8. Kobernyk I. V. Osoblyvosti rozvytku intehratsiinykh protsesiv pidpryiemstv / I. V. Kobernyk // Aktualni problemy ekonomiky. – 2012. – # 10. – S. 124–130.

Рецензія/Peer review: 17.07.2013 р. Надрукована/Printed: 22.08.2013 р. Рецензент: д. е. н., проф., зав. кафедри міжнародних економічних відносин Хмельницького національного університету Нижник В.М. Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

103

Вплив міжнародних відносин на формування конкурентних переваг промислових підприємств

УДК 338.31 А. В. САВІЦЬКИЙ Хмельницький національний університет

ВПЛИВ ВНУТРІШНІХ ТА ЗОВНІШНІХ ФАКТОРІВ НА ПРОЦЕСИ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ПРОДУКЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА ТА ПІДВИЩЕННЯ ЇЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ У статті розглянуто основні аспекти утворення взаємозв’язків груп внутрішніх факторів впливу на якість продукції та підкреслено роль зовнішніх факторів. Окремо виділено та представлено внутрішні та зовнішні фактори конкурентоспроможності продукції, які безпосередньо пов’язані з впливом на якісні характеристики продукції. Показано як саме внутрішні та зовнішні фактори впливу на якість продукції можуть впливати на підвищення конкурентоспроможності продукції. Ключові слова: конкурентоспроможність продукції, якість продукції підприємства, управління якістю, внутрішні фактори, зовнішні фактори.

А. SAVITSKYI Khmelnitskyi National University

THE INTERNAL AND EXTERNAL FACTORS INFLUENCE ON THE PROCESSES OF THE ENTERPRISE’S PRODUCTION QUALITY MANAGEMENT AND ITS COMPETITIVENESS GROWTH The article deals with the main points that connected with the enterprise’s production quality and its competitiveness. There was underlined that production quality is one of the basic elements of the enterprise’s production competitiveness. It was researched main aspects of the internal factors links making and its influence on the enterprise’s production quality, also it was mentioned about important role of external factors. It was emphasized internal and external factors of the enterprise’s production competitiveness that have direct influence on the production qualitative characteristics. Also there was presented like internal and external factors of the production quality make influence on the production competitiveness growth. Key words: production competence, production quality, quality management, internal factors, external factors. Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими та практичними завданнями. Сучасний розвиток економіки створює нові правила та умови для ведення бізнесу та організації виробництва на вітчизняних промислових підприємствах. На сьогодні, одним з важливих питань, які досліджують підприємства є закріплення конкурентних позицій на ринку за рахунок підвищення конкурентоспроможності його продукції на основі підвищення її якості. Враховуючи те, що в сучасних умовах підприємства змушенні орієнтуватись на уподобання споживачів як на національному, а так і на регіональному рівнях, вітчизняні товаровиробники повинні багато уваги приділяти саме дослідженню якісних параметрів продукції з урахуванням всіх внутрішніх та зовнішніх факторів, які впливають на її виробництво. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання, пов’язані з дослідженням факторів впливу на якість продукції промислових підприємств, знайшли відображення в роботах як вітчизняних, так і закордонних вчених та дослідників, зокрема: Кривощеков В.И., Морозов Ю.Д., 104

Нижник В.М., Леонов И.Г., Аристов О.В., Лойко Д.П., Вотченікова О.В., Удовиченко О.П., Котлар М.А., Малюга Л.М., Левкулич В.В., Шаповал М.І., Верхоглядова Н.І., Россіхіна О.Є., Кирчата І.М., Зайцева Л.О., Гавриш О.А., Смоленюк П.С., Гузар Б.С. Метою статті є дослідити, як саме внутрішні та зовнішні фактори формування якості продукції впливають на підвищення її конкурентоспроможності. Результати дослідження. На сьогодні, багато дослідників і вчених розглядають конкурентоспроможність продукції в системі її якісних характеристик, так як якість продукції є однією з важливих складових формування її конкурентоспроможності. В свою чергу, конкурентоспроможність продукції залежить від поняття споживчого попиту на ринку, а саме здатності задовольняти споживача на ринку та створювати нові конкурентні переваги для підприємства [2, c. 297]. Якість продукції є досить різнобічним поняттям, яке вимагає ретельного дослідження з різних точок зору та основане на розгляді різних факторів, які впливають на її формування. Такі,

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Вплив міжнародних відносин на формування конкурентних переваг промислових підприємств фактори носять різний характер та за допомогою свого взаємозв’язку можуть урізноманітнювати якісні параметри того чи іншого виробу. Взаємозв’язок різних факторів можна спостерігати на всіх стадіях життєвого циклу продукції. Не є і виключенням те, що кожен з факторів може впливати на якість продукції не тільки на основі свого ступеня впливу, а і на основі одиничного впливу, а значить, інтенсивності самостійного впливу. Тому, всі фактори, які впливають на якість продукції можуть діяти як самостійно, а так і у взаємозв’язку [7, c. 52]. Розглядаючи якість продукції як одну з складових її конкурентоспроможності, слід зазначити, що багато вчених вважають, що при вивченні цього питання, важливо враховувати значення кожного з досліджуваних факторів впливу на якість продукції, так як з урахування усіх факторних властивостей разом підприємство може стати конкурентоспроможним та досягти своїх цілей за допомогою підвищення конкурентоспроможності продукції [2, c. 297]. Взагалі, дію факторів, які можуть забезпечувати якість продукції слід охарактеризувати як конкретну силу, яка має здатність впливати на властивості сировини, матеріалів, певних виробничих елементів та виробу в цілому. Всі фактори, які впливають на якість продукції можна розділити на зовнішні та внутрішні фактори [8]. Найважливішими факторами є так звані внутрішні фактори, що є чинниками внутрішнього стану підприємства та характеризують можливість підприємства функціонувати у зовнішньому середовищі та вести боротьбу з приводу конкурентоспроможності своєї продукції [5, c. 90]. Внутрішнє середовище підприємства, в якому формуються якісні параметри майбутніх виробів, в першу чергу, пов’язані з технологіями та устаткуванням на підприємстві, організацією та дисципліною, метрологічним забезпеченням, технологічним контролем, розвитком науково-дослідних робіт, кваліфікацією, професіоналізмом, активністю, досвідом, винахідливістю та ініціативністю робітників підприємства [3, с. 25]. Усі внутрішні факторів можна об’єднати в чотири групи, кожна з яких має свої особливості та може по особливому впливати на якість продукції підприємства. До таких груп відносять технічні, організаційні, економічні і трудові групи внутрішніх факторів. Кожна з груп факторів може утворювати ряд взаємозв’язків, за допомогою поєднання та інтенсивності яких і створюються ті чи інші якісні параметри продукції. Такі взаємозв’язки полягають в наступному: – якщо говорити про групу технічних факторів, слід зазначити, що технічні фактори здійснюють вплив на процеси управління якістю

продукції на всіх етапах її життєвого циклу та переважно пов’язані з технологічним підходом до виробництва, що в подальшому дозволить вирішувати ряд важливих задач, адже технічно правильно побудований виробничий процес сприяє не тільки точному та вдалому виробництву, а і свідчить про ефективність та стан технологічного забезпечення, яке використовується для виробництва. Вирішуючи інженерні питання, різні задачі проектування та майбутню експлуатацію виробів керівники та менеджери підприємств правильно підбирають ті чи інші виробничі потужності, сировинно-матеріальну базу, і тому саме знання кожного з факторів, які впливають на використання тих чи інших технологій дозволить краще планувати та здійснювати виробництво якісної продукції належним чином; – якщо звернути увагу на організаційні фактори, слід зазначити, що добре спроектовані та підготовлені до виробництва одиниці продукції зазнають поганої організації виробництва, зберігання, перевірки, пакування та транспортування, високі якісні параметри продукції втрачаються [7, c. 52]. Тому, для того, щоб постійно забезпечувати якісні характеристики продукції, необхідно вдало використовувати прогресивні технології, досконало направляти потрібний рівень механізації та автоматизації виробництва у поєднанні з ретельним технологічним контролем, який сприяє забезпеченню стабільному протіканні виробничого процесу та унеможливлює виникнення певних відхилень від якісних параметрів майбутніх виробів [10]; – досить важливими факторами, які здійснюють вплив на якість продукції, прийнято вважати економічні фактори впливу, так як їх врахування особливо важливе у процесі розвитку виробництва в ринковій економіці. Відповідно до своїх властивостей економічні фактори можна поділити на контрольно-аналітичні та стимулюючі. Економічні фактори, мають тісний взаємозв’язок з організаційними факторами впливу на якість продукції, так як вимірювання затрат праці, засобів і матеріалів впливає на досягнення і забезпечення певного рівня якості виробів [7, c. 53]; – трудові фактори є специфічними факторами, які пов’язані в першу чергу з організаційними факторами, так як вони так як вони пов’язані не тільки з суто виробничими процесами, а і підбором і розстановкою працівників, організацією обліку праці, відносинами в колективі, організацією обміну досвідом між працівниками та організацією відпочинку [3, с. 25]. Під трудовими факторами, перш-за все, розглядають професійні здібності та вміння працівників, так як будь-який працівник повинен правильно здійснювати виробничий процес та експлуата-

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

105

Вплив міжнародних відносин на формування конкурентних переваг промислових підприємств цію технологій. Проте, коли підприємство впроваджує нові технологій та переходить на новий рівень виробництва за допомогою автоматизації, роль трудових факторів дещо слабшає, і переважають організаційні фактори [4, с. 32]. Іншою групою факторів, які впливають на якість продукції є зовнішні фактори, які пов’язані з середовищем в якому функціонує підприємство і є так званими факторами макрорівня. Факторами макрорівня є ті фактори, що визначають загальну політичну і соціальну ситуацію в країні, наявність платоспроможного попиту, насе-

лення, інвестиційні надходження, фінансово-кредитну політику в країні [9]. На думку автора, зовнішні фактори досить тісно пов’язані з конкурентоспроможністю продукції на ринку, так як ринок є зовнішнім середовищем на якому продукція стає конкурентоспроможною по відношенню до іншої. Виходячи з цього, виникає необхідність окремо виділити всі фактори, які впливають на конкурентоспроможність продукції з точки зору формування її якості (рис. 1).

Внутрішні фактори конкурентоспроможності продукції які впливають на якість

Діяльність владних державних структур (фіскальна та грошово-кредитна політика); розвиток підтримуючих галузей економіки; місце розташування та природно-кліматичні умови (екологічні); поглиблення інтеграційних процесів; інвестиційна політика держави; податкова політика держави; нормативні документи в галузі якості продукції; покращення кон’юктури ринків сировини, матеріалів, трудових ресурсів та засобів виробництва, ринків фінансових ресурсів; імпорт сировини та матеріалів; ріст попиту на товари, що виробляються підприємствами; закріплення положення на ринку; освоєння нових ринків; купівельна спроможність та споживчі уподобання населення (соціальні); інтенсивність конкуренції на досліджуваному ринку (конкурентне середовище); рівень конкуренто спроможності галузі; розвиток нових технологій та НТП; розвиток інновацій; збільшення науково-дослідних та конструкторських розробок; розвиток ресурсозберігаючих технологій; розвиток нових джерел енергії; створення систем глибокої переробки; стандартизація і сертифікація продукції

Управління якістю продукції

Підвищення конкурентоспроможність продукції підприємства

Обсяги реалізація продукції; витрати на збут; насичення ринку товарами підприємства; наявність можливостей підприємства до збільшення своєї частки на ринку; ціна на продукцію; організаційно-правова структура; виробнича структура; професійний та кваліфікаційний рівень працюючих кадрів; ефективність управління трудовими ресурсами; наявність системи управління якістю продукції; автоматизація управління; освітній потенціал підприємства; використання новітніх комп’ютерних програм під час проектування та конструювання виробів; наявність на підприємстві умов для підвищення якості; інформаційне забезпечення оперативною інформацією; технологічне оснащення підприємства; сировинноматеріальна база; якість сировини і матеріалів та здатність її переробки; витрати виробництва; прибутковість та рентабельність підприємства; збільшення вартості оборотних коштів; оновлення устаткування та технологій; впровадження нової техніки та засобів праці; впровадження інновацій у виробництво; запровадження процесів автоматизації виробництва та комп’ютерної графіки

Управління якістю продукції

Зовнішні фактори конкурентоспроможності продукції, які впливають на якість Рис. 1. Вплив внутрішніх та зовнішніх факторів конкурентоспроможності на процеси управління якістю продукції * Складено

та систематизовано на основі [1, c. 279–280; 2, с. 297; 5, c. 89–90; 6, с. 65–66; 9; 6]

За рис. 1, слід зазначити, що якість продукції відіграє рушійну роль у підвищенні конкурентоспроможності продукції підприємства, що пов’язано з різноманітністю факторів внутрішнього та зовнішнього середовища, які здатні впливати на якість продукції. Поєднання внутрішніх взаємо106

зв’язків не тільки дозволить для підприємства правильно спрямовувати свій технологічний процес та сприяти виробництву продукції вищої якості, а і направляти внутрішні фактори для зміни впливу зовнішніх факторів, які не залежать від діяльності підприємства.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Вплив міжнародних відносин на формування конкурентних переваг промислових підприємств Висновки та перспективи подальших досліджень. Отже, якість продукції є однією з основних складових, які здатні формувати конкурентоспроможність продукції підприємства. В свою чергу, якість продукції не можна розглядати у вузькому значені, так як на її підвищення впливає ряд факторів внутрішнього та зовнішнього середовища підприємства. Тому, для ке-

рівників та працівників підприємства необхідно враховувати вплив саме тих факторів, які здатні впливати на конкурентоспроможність продукції відповідно до процесів управління якістю продукції на підприємстві, що досить важливо на сучасному етапі співробітництва вітчизняних підприємств з країнами Європи та задоволення іноземного споживача.

Література 1. Гузар Б. С. Основні фактори впливу на конкурентоспроможність продукції / О. С. Цикалюк, Б. С. Гузар / Всеукр. наук.-вироб. журнал “Інноваційна економіка”. – 2012. – № 11 (37). – С. 277–280. 2. Зайцева Л. О. Класифікація факторів конкурентоспроможності підприємства / Л. О. Зайцева // Вісн. Східноукр. нац. ун-ту ім. В. Даля. – 2012. – № 8 (179). – С. 293–300. 3. Кривощеков В. И. Менеджмент: теория и практика управления качеством продукции / В. И. Кривощеков, Ю. Д. Морозов. – Дн. : Наука і освіта, 2004. – 264 с. 4. Леонов И. Г. Управление качеством продукции / И. Г. Леонов, О. В. Аристов. – М. : Изд-во стандартов, 1990. – 223 с. 5. Малюга Л. М. Управління факторами конкурентоспроможності підприємств / Л. М. Малюга / Всеукр. наук.-вироб. журнал “Інноваційна економіка”. – 2012. – № 11 (37). – С. 88–91. 6. Смоленюк П. С. Підвищення якості продукції – основна умова забезпечення її конкурентоспроможності / П. С. Смоленюк / Всеукр. наук.-вироб. журнал “Інноваційна економіка”. – 2012. – № 5 (31). – С. 64–68. 7. Шаповал М. І. Основи стандартизації, управління якістю і сертифікації : підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К. : Вид-во Європ. ун-ту, 2002. – 174 с. 8. Левкулич В. В. Зовнішні та внутрішні фактори впливу на забезпечення та покращення якості продукції [Електронний ресурс] / В. В. Левкулич. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/natural/nvuu/Ekon/2012_36/statti/3_13.htm. 9. Гавриш О. А. Основні фактори впливу на конкурентоспроможність поліграфічних підприємств [Електронний ресурс] / О. А. Гавриш, В. В. Гриценко, З. В. Григорова / Економічний вісник НТУ “Київський політехнічний інститут” : зб. наук. праць. – 2008. – № 1. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/evkpi/ 2008/4GalEk/24.pdf. 10. Шаповал М. І. Менеджмент якості [Електронний ресурс] : навч. посібник. – К., 2007. – 471 c. – Режим доступу: http://www.info-library.com.ua/books-text-9631.html

References 1. Guzar B. S. Osnovni factory vplyvu na konkurentospromognist produkciji / О. S. Tsykaliuk, B. S. Guzar / Vseykrajinskyj naykovo-vurobnuchuj gurnal “Innovacijna ekonomika”. – 2012. – № 11 (37). – S. 277–280. 2. Zajtseva L. О. Klassyfikacija faktoriv konkurentospromognosti pidpruemstva / L. О. Zajceva // Visnyk shidnoukrajinskogo nacionalnogo universytetu imeni Volodymyra Dalia. – 2012. – № 8 (179). – S. 293–300. 3. Krivish4ekov V. I. Menedgment: teorija i praktika kachestvom prodykcuji / V. I. Morovov. – Dn. : Nauka I osvita, 2004. – 264 s. 4. Leonov I. G. Upravlenije kachestvom produkcui / I. G. Leonov, О. V. Aristov. – M. : Izd. Standartov, 1990. – 223 s. 5. Maliuga L. М. Upravlinnia faktoramu konkyrentospromognosti pidpruemstv / L. M. Maliuga // Vseykrajinskyj naykovo-vurobnuchuj gurnal “Innovacijna ekonomika”. – 2012. – № 11 (37). – S. 88–91. 6. Smoleniuk P. S. Pidvyshchennia jakosti produkciji – osnovna umova zabezpechennia jiji konkyrentospromognosti / P. S. Smoleniuk // Vseykrajinskyj naykovovurobnuchuj gurnal “Innovacijna ekonomika”. – 2012. – № 5 (31). – S. 64–68. 7. Shapoval М. І. Osnovu standartuzaciji, ypravlinnia jakistiu і sertufikaciji : pidry4nuk / М. І. Shapoval. – 3-e vud., pererob. і dop. – К. : Vud-vо Evrop. un-tу, 2002. – 174 s. 8. Levkylu4 V. V. Zovnishni ta vnytrishni fakotory vpluvu na zabezpechennia ta pokrashchennia jakosti prodykciji [Elektronnyj resurs] / V. V. Levkylu4. – Regym dostypy: http://archive.nbuv.gov.ua/ portal/ natural/nvuu/Ekon/2012_36/statti/3_13.htm. 9. Gavrush О. А. Osnovni factory vplyvy na konkurentospromognist poligrafichnyh pidryemstv / О. А. Gavtysh, V. V. Grytsenko, Z. V. Grygorova // Ekonomichnuj visnuk natsionalnogo tehnichnogo universytetu “Kyjivskyj polotehnichnyj instytut” [Elektronnyj resurs] : Zbirnyk naukovyh prats. – 2008. – № 1. – Regym dostypy: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/evkpi/2008/4GalEk/ 24.pdf. 10. Shapoval М. І. Menedgment jakosti. Navchalnuj posibnuk. – Kyjiv. - 2007. – 471 s. – [Elektronnyj resurs]. – Regym dostypy: http://www.info-library.com.ua/books-text-9631.html

Рецензія/Peer review: 19.07.2013 р. Надрукована/Printed: 26.08.2013 р. Рецензент: д. е. н., проф., зав. кафедри міжнародних економічних відносин Хмельницького національного університету Нижник В.М.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

107

Механізми підвищення та реалізації економічного потенціалу підприємств

МЕХАНІЗМИ ПІДВИЩЕННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВ УДК 658:338.24:639.2/.3 Н. Н. ЯРКИНА Керченский государственный морской технологический университет

ПОВЫШЕНИЕ КОНКУРЕНТНОГО ПОТЕНЦИАЛА ПРЕДПРИЯТИЙ РЫБНОЙ ОТРАСЛИ ПОСРЕДСТВОМ ФОРМИРОВАНИЯ ЭФФЕКТИВНОГО МЕХАНИЗМА УПРАВЛЕНИЯ РЫБНЫМ ХОЗЯЙСТВОМ УКРАИНЫ (зарубежный опыт) В статье механизм управления предприятиями рыбного хозяйства рассматривается как фактор повышения их конкурентоспособности. Приводится характеристика элементов комплексного механизма управления рыбоходяйственной деятельностью с учетом зарубежного опыта, представляющего интерес для рыбного хозяйства Украины. Ключевые слова: потенциал, механизм управления, элементы, рыбное хозяйство, зарубежный опыт.

N. YARKINA Kerch State Maritime Technological University

THE RISE OF THE COMPETITION POTENTIAL OF THE ENTERPRISES OF FISH INDUSTRY BY FORMING OF EFFECTIVE MECHANISM OF MANAGEMENT BY THE FISHERIES OF UKRAINE (coming from foreign experience) In the article, the mechanism of management by the enterprises of fish economy is considered as a factor of rise of their competitiveness. Description of elements of complex mechanism of management by fishing activity taking into account foreign experience being of interest for the fish economy of Ukraine, is led. Key words: potential, mechanism of management, elements, fishery, foreign experience. Постановка проблемы в общем виде и ее связь с важными научными и практическими задачами. Тот факт, что отечественные предприятия, добывающие, выращивающие и перерабатывающие рыбу и другие водные биоресурсы (ракообразные и моллюски), т.е. мизначально предназначенные для удовлетворения потребностей населения в жизненно необходимых продуктах пи44тания, утратили свои конкурентные позиции и их экономический потенциал продолжает деградировать, предопределяя общеотраслевые тенденции, подтверждается как отрицательной динамикой объемов производства рыбы и рыбопродукции, так и активной экспансией импортной рыбопродукции на украинский рынок. В частности, объем национального вылова за 1991–2012 гг. сократился с 918,3 до 203,9 тыс. т, т.е. в 4,5 раза, а соотношение между экспортом и импортом рыбы и ракообразных в 2012 г. составило 1/36,6 (18793,0 и 687662,2 тыс. дол.) [1]. Возродить утраченный конкурентный потенциал некогда мощной, стратегически важной, ікономически и социально значимой отрасли нацио108

нальной экономики, отличающейся высокой капиталоемкостью и низкой капиталооборачиваемостью, рыбохозяйственные предприятия самостоятельно не смогут, о чем свидетельствуют практика, наблюдаемая на протяжении двух десятилетий их автономного функционирования. Вместе с тем, проблема обеспечения продовольственной безопасности, в первую очередь, требует государственного вмешательства в процесс возрождения и развития рыбного хозяйства Украины посредством участия в формировании эффективного механизма управления предприятиями отрасли. Анализ последних исследований и публикаций. Отечественные (Серегин С.С. [2], Москвин А.М. [3]) и зарубежные (Акулич О.В. [4]) авторы, рассматривая проблему повышения конкурентоспособности рыбной отрасли, отмечают необходимость государственного регулирования и поддержки предприятий рыбного хозяйства и предлагают соответствующие направления и методы, ориентируясь, в т.ч., и на зарубежный опыт управления рыбохозяйственной деятельностью. Ана-

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Механізми підвищення та реалізації економічного потенціалу підприємств лиз их публикаций обозначил потребность в более глубоком и системном изучении опыта ведущих рыбохозяйственных держав, представляющего практический интерес и несомненную ценность в рамках формирования эффективного механизма управления рыбным хозяйством Украины. Цель статьи состоит в том, чтобы, на основе систематизации и оценки зарубежного опыта, уточнить содержание соответствующих элементов комплексного механизма управления предприятиями рыбного хозяйства, позволяющих обеспечить его действенность и рациональность с позиций повышения конкурентного потенциала. Изложение основного материала. Конкурентный потенциал формируется под воздействием множества факторов технического, технологического, кадрового, информационного, финансового и прочего характера, связующим звеном для которых выступает система управления с определенным, соответствующим только ей, механизмом реализации управленческих воздействий. Механизм управления предприятиями рыбного хозяйства является двухуровневым (государственный уровень и уровень хозяйствующего субъекта) и комплексным, состоящим из организационно-правовых, организационно-экономических элементов. Причем, специфика рыбохозяйственной деятельности предопределяет первостепенную роль элементов комплексного механизма управления, формируемых и реализуемых на государственном уровне. Элементы комплексного механизма управления предприятиями рыбного хозяйства, реализуемые на уровне государства, носят регулирующий и поддерживающий характер и имеют внешнюю и внутреннюю направленность. Внешняя направленность элементов комплексного механизма обусловлена особенностями сырьевой базы рыболовства, сосредоточенной в водах Мирового океана. С введением 200-мильных морских экономических зон основные промысловые рыбные ресурсы оказались под юрисдикцией соответствующих прибрежных государств и доступ к ним возможен только при условии двухсторонних договоров о сотрудничестве в области их использования. Кроме того, в связи с чрезмерной эксплуатацией сырьевых ресурсов и негативным антропогенным влиянием на экосистему Мирового океана, активизировалась деятельность международных рыбохозяйственных организаций, членство в которых также открывает доступ к океаническим биоресурсам. Внутренняя направленность элементов комплексного механизма определяется необходимостью формирования нормативно-правового поля функционирования предприятий рыбного хозяйства Украины и системы экономических стимулов, предопределяющих и

поддерживающих предпринимательский интерес в рамках рыбохозяйственной деятельности. В состав организационных элементов комплексного механизма управления предприятиями рыбного хозяйства, реализуемых на внешней экономико-политической арене, исходя из анализа зарубежного опыта [4, 5], входит: – членство в международных рыбохозяйственных организациях, участие в двухсторонних и многосторонних соглашениях по рыболовству, открывающее доступ для работы промыслового флота в экономических зонах других стран; – организация высокоэффективной работы делегаций по вопросам рыболовства в региональных организациях по регулированию рыболовства; – экономически взвешенная экспортная политика, способствующая успешной экспансии рыбной продукции отечественных производителей на рынки рыбопродукции других стран. В числе элементов комплексного механизма управления предприятиями рыбного хозяйства, непосредственно воздействующих на конкретные хозяйствующие субъекты внутри страны, опираясь на международную практику [5–7], можно выделить организационно-правовые, в т.ч. нормативно-законодательные, и организационно-экономические компоненты. К организационно-правовым составляющим эффективного механизма управления предприятиями рыбного хозяйства следует отнести: – национальное законодательство, регулирующее, регламентирующее и поддерживающее рыбохозяйственную отрасль и ее развитие. Особенностью рыболовного законодательства ведущих рыбопромысловых держав является конкретизация мер, а не только декларирование намерений по сохранению и воспроизводству сырьевых ресурсов отрасли и ее экономическому развитию. В Украине приняты законы “О рыбном хозяйстве, промышленном рыболовстве и охране водных биоресурсов” и “Об аквакультуре”, имеющие, к сожалению, в основном декларативный характер, ибо каких-либо видимых положительных сдвигов в развитии национального рыбного хозяйства не наблюдается. – национальные программы и планы управления рыбным хозяйством. – системы квотирования рыболовства, в основе которых лежат разные принципы распределения общего допустимого улова (ОДУ), позволяющие реализовывать ресурсосберегающие и экономические цели. – лицензирование рыболовства, ограничивающие доступ к рыбопромысловым ресурсам. – нормирование ОДУ с целью гарантирования удовлетворительного состояния запаса основных промысловых объектов.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

109

Механізми підвищення та реалізації економічного потенціалу підприємств – программы обновления и модернизации флота, инновационного развития комплексов аквакультуры с целью поддержки развития производительных сил. К организационно-экономическим составляющим эффективного механизма управления предприятиями рыбного хозяйства можно отнести: – государственные гарантии по обязательствам рыбохозяйствующих субъектов – на оплату части долга в связи со строительством, реконструкцией или покупкой рыболовных судов и береговых предприятий (опыт США); – субсидии на постройку судов, обязательно отвечающих современным требованиям и тенденциям технико-технологической и экономической эффективности, национальными верфями (опыт США); – систему госзаказа на поставку рыбопродукции национальных производителей на рынок, преследующую цель обеспечения продовольственной безопасности и уровня потребления свыше международной физиологической нормы (20 кг/чел. в год), с одной стороны, поддержания сбытовой деятельности рыболовных компаний, с другой (опыт США); – субсидирование программ поддержки рыболовства, в частности, по сохранению рыбных запасов, контролю над промыслом, улучшению качества продукции, совершенствованию системы реализации продукции, а также выделение бюджетных средств на научно-исследовательские цели и программы регулирования рыболовства (опыт США); – государственный контроль над импортом и ценами с целью защиты национального производителя (опыт ЕС); – непосредственное государственное участие в управлении рыболовными компаниями в случае их банкротства и обеспечения социальных интересов (опыт Канады);

– субсидирование рыбохозяйственных предприятий и индивидуальных предпринимателей для возмещения части затрат на уплату процентов по инвестиционным кредитам (взятым на модернизацию флота и рыбоперерабатывающего оборудования) сроком до пяти лет, полученным в российских кредитных организациях (опыт Российской Федерации); – предоставление права градообразующим рыбохозяйственным предприятиям применять пониженные ставки сбора за пользование объектами воднобиологических ресурсов в размере 15 % от общеустановленных при условии, что на предприятии работает не менее половины населения соответствующего населенного пункта (опыт России); – налоговые льготы и субсидии, мгновенный возврат НДС и 30-процентная дотация экспорта рыбы и морепродуктов (опыт Китая). С сожалением приходится констатировать, что именно организационно-экономический механизм управления рыбохозяйственной деятельностью, законодательно закрепленный в соответствующих нормативно-правовых актах, и не сформирован в Украине. Выводы и перспективы дальнейших исследований. Развитие рыбного хозяйства Украины и повышение его конкурентного потенциала требует, в первую очередь, формирования деїственного механизма управления предприятиями отрасли, разработка и реализация которого предполагает непосредственное государственное участие. Активная внешняя политика в области рыболовства обеспечивает доступ к сырьевым ресурсам Мирового океана, а эффективная нормативно-законодательная база, учитывающая национальные интересы развития рыбной отрасли, предусматривающая соответствующие економические средства и методы, создает правовые условия их успешной реализации.

Литература 1. Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/. 2. Серегин С. С. Активизация государственного воздействия как фактор повышения конкурентоспособности рыбной отрасли / С.С. Серегин // Рибне господарство України. – 2010. – № 4. – С. 42–48. 3. Яркина Н. Н. О механизме возрождения и развития океанического рыболовства Украины / Н. Н. Яркина, А. М. Москвин // Рибне господарство України. – 2010. – № 3. – С. 43–48. 4. Акулич О. В. Государственное регулирование рыбохозяйственной деятельности как фактор конкурентоспособности рыбной отрасли / О. В. Акулич // Рыбное хозяйство. – 2011. – № 4. – С. 15–18. 5. Изотов С. В. Регулирование рыбного хозяйства за рубежом (мировой опыт, заслуживающий внимания в Украине) / С. В. Изотов // Рибне господарство України. – 2009. – № 4. – С. 74–79. 6. Шаляпин Г. П. Обзор опыта управления рыбохозяйственной деятельностью в США [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://econf. rae.ru/pdf/2009/11/fc49306d97.pdf. 7. Чистяков А. А. Механизм регулирования использования водных биологических ресурсов, зарубежный опыт и российская практика (на примере Дальневосточного региона РФ) : дис… канд. экон. наук : 08.00.14 / А А. Чистяков. – М., 2002. – 147 c. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www. lib.ua-ru.net/diss/cont/88657.html

References 1. Derzhavna sluzhba statystyky Ukrainy [Elektronnyj resurs]. – Rezhim dostupa: http://www.ukrstat.gov.ua/. 2. Seryogin S. S. Aktivizaciya gosudarstvennogo vozdeistviya kak factor povysheniya konkurentosposobnosti rybnoj otrasli /

110

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Механізми підвищення та реалізації економічного потенціалу підприємств S. S. Seryogin // Rybne gospodarstvo Ukrainy. – 2010. – № 4. – S. 42–48. 3. Yarkina N. N. О mexanizme vozrozhdeniya i razvitiya okeanicheskogo rybolovstva Ukrainy / N. N. Yarkina, А. М. Моskvin // Rybne gospodarstvo Ukrainy. – 2010. – № 3. – S. 43–48. 4. Akulich O. V. Gosudarstvennoe regulirovanie ryboxozyajstvennoj deyatelnosti деятельности kak factor konkurentosposobnosti rybnoj otrasli / O. V. Akulich // Rybnoe xozyajstvo. – 2011. – № 4. – S. 15–18. 5. Izotov S. V. Regulirovanie rybnogo xozyajstva za rubezhom (mirovoj opyt, zasluzhivaushhij vnimaniya v Ukraine) / S. V. Izotov // Rybne gospodarstvo Ukrainy. – 2009. – № 4. – S. 74–79. 6. Shalyapin G. P. Obzor opyta upravleniya ryboxozyajstvennoj deyatelnostyu v SSHA в США [Elektronnyj resurs]. – Rezhim dostupa: http://econf.rae.ru/pdf/2009/11/ fc49306d97.pdf. 7. Chistyakov А. А. Мexanizm regulirovaniya ispolzovaniya vodnyx biologicheskix resursov, zarubezhnyj opyt i rossijskaya praktika (Nа primere Dalnevostochnogo regiona RF)) : dis. kandidata ekon. nauk : 08.00.14 / А А. Chistyakov. – М., 2002. – 147 s. [Elektronnyj resurs]. – Rezhim dostupa: http://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/88657.html.

Рецензия/Peer review: 19.07.2013 г. Напечатана/Printed: 25.08.2013 г. Рецензент: д. э. н., проф. кафедры учета и аудита КГМТУ Подсолонко В.А.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

111

Механізми підвищення та реалізації економічного потенціалу підприємств

УДК 339.56 C. І. КОНЄВ Хмельницький національний університет

РОЗВИТОК ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНИХ ОПЕРАЦІЙ ПІДПРИЄМСТВ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ У статті розглянуто основні тенденції розвитку експортно-імпортної діяльності підприємств легкої промисловості на основі дослідження їх динаміки випуску та реалізації продукції у розрізі останніх років. Також окремо досліджено експортно-імпортну діяльність підприємств легкої промисловості Подільського економічного району. Ключові слова: експортно-імпортні операції, підприємства легкої промисловості, внутрішній ринок, іноземний ринок, експорт, імпорт.

S. KONEV Khmelnytskyi National University

LIGHT INDUSTRY ENTERPRISES EXPORT AND IMPORT DEVELOPMENT The article is about main tendencies of export and import operations development of light industry enterprises. There were analyzed indexes of light industry production and emphasized main changes that were made in this branch of industry. Also it was analyzed indicators of export and import operations of light industry production and calculated their share in general volume of industrial production. There were described main aspects of manufacturing industry of the Podilskyi economic region, based on the analyzed the dynamics of volumes of the export and import operations of the region through the 2008–2012 years period. Also it was underlined the most development structural unit of Podilskyi economic region. Key words: export and import operations, export, import, light industry enterprises, external market, internal market, export, import. Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими та практичними завданнями. Сучасний розвиток промисловості цілком залежить від розвитку її підтримуючих галузей. Однією з таких галузей є легка промисловість, яка виступає невід’ємним елементом економіки держави, так як саме продукція легкої промисловості забезпечує всі галузі економіки та сфери життєдіяльності. З урахування розвитку сучасних інтеграційних процесів та вступу України до СОТ вітчизняні підприємства повинні орієнтуватись на співпрацю з зовнішнім ринком та сприяти стимулюванню експортно-імпортної діяльності, що підвищуватиме не тільки їх прибутковість, а і сприятиме загальному добробуту. Тому, на сьогодні, вивчення експортно-імпортних операцій вітчизняних підприємств є дуже важливим і нелегким завданням, яке потребує постійного дослідження. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемні питання, які пов’язані з вивченням діяльності легкої промисловості та їх експортноімпортних операцій, досліджували у своїх роботах такі вчені, науковці та дослідники, як Максименко І.О., Бокій В.І., Носова Н.І., Нижник В.М., Войнаренко М.П., Тарасенко І.О., Захожай В.Б., Уланчука В.С., Чаленко Н.В., Бражко О.В., Кре112

дісов А.І., Торгова Л.В., Хитра О.В., Мурована Л.В., Стовпа Т.А., Адвокатова Н.О. та ін. Мета статті – дослідити експортно-імпортні операцій підприємств легкої промисловості протягом періоду останніх років та виділити основні тенденції розвитку їх зовнішньоекономічної діяльності. Результати дослідження. Зі вступом України до СОТ для вітчизняних підприємств легкої промисловості відкрилося багато нових можливостей та перспектив, які пов’язані з розвитком експортно-імпортних операцій, співпраці з закордонними партнерами та розширенням іноземного ринку. Вступ України до СОТ, з однієї сторони, сприяв збільшенню торговельних потоків між вітчизняними підприємствами легкої промисловості та країнами ЄС, з іншої – посилив необхідність акцентувати увагу на відповідності вироблених товарів вітчизняними підприємствами легкої промисловості вимогам міжнародного рівня [2, c. 77]. Актуальність стимулювання експортно-імпортної діяльності підприємств легкої промисловості виходить з того, як саме відбувається розвиток промисловості держави та її галузей. Тому, зі становленням ринкових відносин при дослідженні тих чи інших питань великий акцент ро-

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Механізми підвищення та реалізації економічного потенціалу підприємств биться саме на налагодженні зовнішньоекономічних зв’язків з різними торговельними партнерами інших країн [4]. Регіональне та міжнародне співробітництво з різними країнами світу, в т.ч. і з країнами Європи, спонукає іноземних партнерів розглядати розвиток експортно-імпортних операцій легкої промисловості як один з важливих пріоритетних напрямів, які необхідно стимулювати не тільки на рівні однієї країни, а і на рівні багатьох країн, так як легка промисловість є важливою ланкою економіки, яка здатна забезпечувати і інші суміжні галузі промисловості. Це свідчить про те, що вітчизняні партнери інших країн зацікавлені у співпраці з іноземними товаровиробниками та прагнуть розширювати зовнішньоекономічні зв’язки за допомогою торговельних відносин постачання виробленої продукції вітчизняних підприємств на іноземний ринок [3, c. 165]. При дослідженні експортно-імпортної діяльності підприємств легкої промисловості, досить

важливо звернути увагу на динаміку індексів промислової продукції підприємств легкої промисловості протягом останніх років, які припадають на початок світових кризових явищ, їх розгортання та пожвавлення. Як видно з рис. 1, загальний відсоток виробленої продукції легкої промисловості за звітній період (2008–2012 рр.) є нестабільним, що пов’язано з виникнення світової економічної кризи, яка вплинула на обсяги різних галузей промисловості різних країн світу. Позитивним є те, що протягом звітного періоду обсяги виробництва легкої промисловості зростали невеликими темпами, хоча в 2012 р. цей показник зменшився на 13,2 %, а відхилення 2012 р. порівняно з 2008 р. становить 5,1 %. Аналогічна тенденція притаманна і для загального показника промисловості, який зріс протягом звітного періоду на 3,4 % та піднявшись з 2008 р. по 2011 р. на 12,8 %, в 2012 р. зменшився на 9,4 %.

120 100 80

Легка промислов ість, %

Промислов ість (загальний обсяг), %

40 20 0 2008

2009

2010

2011

2012

Рис. 1. Динаміка індексів промислової продукції підприємств легкої промисловості (2008–2012 рр.), %

*Складено автором на основі [8]

З огляду на це, необхідно дослідити зовнішньоекономічну діяльність легкої промисловості та визначити питому вагу експортно-імпортних опе-

рацій реалізованої продукції підприємств легкої промисловості у загальному обсязі промислового виробництва (рис. 2).

12000 10000 Легка промисловість, млн.дол.:

8000

в т.ч. експорт

6000

в т.ч. імпорт

4000 2000 0 2008

2009

2010

2011

2012

Рис. 2. Експортно-імпортні операції реалізованої продукції підприємств легкої промисловості (2008–2012 рр.), млн дол.

Як видно з рисунка, темпи зростання продукції легкої промисловості протягом звітного періоду (2008–2012 рр.) зросли на 5,54 %, хоча у 2011 р., цей показник зріс на 17,76 %. Якщо порівняти експортні та імпортні операції, слід зазначити, що протягом 2008–2012 рр. можна спостерігати значне випередження імпортних опе-

рацій вітчизняних підприємств легкої промисловості над експортними на 14,81 %. Експортні операції вітчизняних підприємств легкої промисловості протягом звітного періоду стабільними не були і зростали нерівномірно, найбільший показник зафіксовано у 2008 р. і становить 1344,1 млн дол., найменший в 2009 р. – 891,1 млн дол. В за-

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

113

Механізми підвищення та реалізації економічного потенціалу підприємств гальному, за період 2008–2012 рр. темп зростання експортних операцій становить 66,7% і має спадний характер. Аналогічна тенденція спостерігається і серед імпорту вітчизняних підприємств легкої промисловості: найбільший показник зафіксовано у 2008 р. – 2331,7 млн дол., найменший у 2009 р. – 1541,1 млн дол., темп зростання становить 81,51 %, що також має спадний характер. Якщо звернути увагу на визначення частки експортних та імпортних операцій у загальному обсязі реалізованої продукції легкої промисловості, слід зазначити, що загальна частка реалізованої продукції підприємствами легкої промисловості у загальному обсязі промисловості протягом 2008–2012 рр. має дещо незначне зна-

чення і становить 0,75 %. Частка експортних операцій становить 0,078 %, імпортних операцій – 0,165 %, що свідчить про те, що в середньому частка імпортних операцій протягом звітного періоду переважає над експортними в два рази. Дослідивши індекси легкої промисловості та загальні обсяги експортно-імпортних операцій, необхідно звернути увагу на розвиток експортноімпортної діяльності підприємств легкої промисловості в певних регіонах та порівняти із загальною тенденцію розвитку. На рис. 3 та рис. 4 представлені експортні та імпортні операції Подільського економічного району, який включає в себе три територіальні одиниці, а саме: Хмельницька, Тернопільська та Вінницька області.

1600

1400

1400 1200

Всього по Подільському економічному району

1200

Всього по Подільському економічному району

1000

Хмельницька обл.

1000

Хмельницька обл.

800

Вінницька обл.

600

600 Тернопільська обл.

400

Тернопільська обл.

400 200

200

0 2008

2009

2010

2011

2012

Експортні операції

Рис. 3. Експортні операції промислових підприємств Подільського економічного району (2008–2012 рр.), млн дол.

*Складено та доопрацьовано автором на основі [1, c. 60–63; 5–7]

Порівнюючи обсяги експортно-імпортних операцій вітчизняних підприємств легкої промисловості Подільського економічного району, слід зазначити, що протягом звітного періоду (2008– 2012 рр.) обсяги експортних операцій були значно більші, ніж обсяги імпортних. Як видно на рис. 3, підприємствам всіх регіонів ПЕР вдалося стабільно зберігати свої експортні позиції в період виникнення кризових явищ у 2009 р. та зберегти зростаючу тенденцію виробництва. Найбільші обсяги експортних операцій у розрізі 2008–2012 рр. спостерігаються серед Вінницької області, темп зростання становить 155,14 %; дещо нижчими є обсяги Хмельницької області, темп зростання становить 106,6 %; найнижчі обсяги зафіксовані у Тернопільській області, темп зростання становить 189,4 %. Згідно з рис. 4, період спадної активності для здійснення імпортних операцій вітчизняних підприємств легкої промисловості ПЕР для всіх трьох областей був в 2009 р., що є періодом виникнення світових кризових явищ. Найбільш високі показники імпорту спостерігаються серед підприємств Хмельницької області, темп зростання становить 115,3 %, дещо нижчими серед підприємств Вінницької області, темп зростання становить 104,21 %; і найнижчі серед під114

800

2008

2009

2010

2011

2012

Імпортні операції

Рис. 4. Імпортні операції промислових підприємств Подільського економічного району (2008–2012 рр.), млн дол.

*Складено та доопрацьовано автором на основі [1, c. 60–63; 5–7]

приємств Тернопільської області (темп зростання становить 107,97 %). Висновки та перспективи подальших досліджень. Отже, досліджуючи експортно-імпортну діяльність вітчизняних підприємств легкої промисловості, слід зазначити, що продукція, яка спрямовується на експорт, становить незначну частку в загальному обсязі всієї промисловості, а експортно-імпортні операції носять спадний характер. Досліджуючи експортно-імпортні операції окремих регіонів Подільського економічного району, слід відмітити те, що Хмельницька, Вінницька та Тернопільська області характеризуються досить нестабільними показниками розвитку експортно-імпортної діяльності. Найбільш вигідне положення в експортній діяльності займають підприємства Хмельниччини, проте Хмельницька область є найбільш залежною від імпорту продукції. Для того, щоб стимулювати експортноімпортні операції вітчизняних підприємств легкої промисловості, необхідно на державному рівні стимулювати розвиток матеріально-сировинної бази для того, щоб відмовитись від імпорту продукції та успішно розвивати експортну структуру та експортний потенціал підприємств.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Механізми підвищення та реалізації економічного потенціалу підприємств Література 1. Зовнішня торгівля України за 2011 р. – К. : Держ. служба статистики України, 2012. – 102 с. 2. Максименко І. О. Легка промисловість України: сучасний стан та перспективи розвитку / І. О. Максименко, В. І. Бокій // Вісн. Хмельниц. нац. університету. – 2009. – № 3. – Т. 2. – С. 77–80. 3. Носова Н. І. Стратегічні напрямки підтримки легкої промисловості України в умовах лібералізації міжнародної торгівлі / Н. І. Носова, І. М. Сараєва // Економічні інновації. – 2012. – № 47. – С. 165–177. 4. Економіко-географічна характеристика Подільського економічного району [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://shkola.ostriv.in.ua/publication/code-16B5A8D3177DE/ list-B8AFBC4326. 5. Офіційний сайт Державного комітету статистики Вінницької області. Товарна структура зовнішньої торгівлі за 2008–2012 рр. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.vn.ukrstat.gov.ua. 6. Офіційний сайт Державного комітету статистики Тернопільської області. Товарна структура зовнішньої торгівлі за 2008–2012 рр. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.te.ukrstat.gov.ua/. 7. Офіційний сайт Державного комітету статистики Хмельницької області. Товарна структура зовнішньої торгівлі за 2008–2012 рр. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.km.ukrstat.gov.ua. 8. Офіційний сайт Державного комітету статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrstat.org.

References 1. Zovnishnia torgivlia Ukrajiny za 2011 r. – К. : Dergavna slugba statystyky Ukrajiny. – 2012. – 102 s. 2. Maksymenko І. О. Legka promyslovist Ukrajiny: suchasnyj stan ta perspektyvy rozvytku / І. О. maksymenko, V. І. Bokij // Visnyk Hmalnytskogo natsionalnogo universytetu. – 2009. – № 3. – Т. 2. – S. 77–80. 3. Nosova N. І. Strategichni napriamky pidtrymky legkoji promyslovosti Ukrajiny v Umovah liberalizaciji mignarodnoji torgivli / N. І. Nosova, І. М. Saraeva // Ekonomichni innocaciji. – 2012. – № 47. – S. 165–177. 4. Ekonomiko-geografichna harakterystyka Podilskogo ekonomichnogo rajonu [Elektronnyj resurs]. – Regym dostupu: http://shkola.ostriv.in.ua/publication/code-16B5A8 D3177DE/list-B8AFBC4326. 5. Ofitsijnyj sajt Dergavnogo komitetu statystyky Vinnytskoji oblasti. Tovarna struktura zovnishnoiji torgivli za 2008–2012 rr. [Elektronnyj resurs]. – Regym dostupu: http://www.vn.ukrstat.gov.ua. 6. Ofitsijnyj sajt Dergavnogo komitetu statystyky Ternopilskoji oblasti. Tovarna struktura zovnishnoiji torgivli za 2008– 2012 rr. [Elektronnyj resurs]. – Regym dostupu: http://www.te.ukrstat.gov.ua/. 7. Ofitsijnyj sajt Dergavnogo komitetu statystyky Hmelnytskoji oblasti. Tovarna struktura zovnishnoiji torgivli za 2008–2012 rr. [Elektronnyj resurs]. – Regym dostupu: http://www.km.ukrstat.gov.ua. 8. Ofitsijnyj sajt Dergavnogo komitetu statystyky Ukrajiny [Elektronnyj resurs]. – Regym dostupu : http://ukrstat.org

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

115

Механізми підвищення та реалізації економічного потенціалу підприємств

УДК 658.012.4:339.654(477) М. М. ЧУБАР Хмельницький національний університет

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СУЧАСНОЇ КОНЦЕПЦІЇ УПРАВЛІННЯ ЕКСПОРТНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ ПІДПРИЄМСТВА У статті автор намагається охарактеризувати теоретичні основи сучасної концепції управління експортним потенціалом підприємств. Для цього, на думку автора, насамперед, потрібно визначити, що таке концепція управління експортним потенціалом, охарактеризувати центральну позицію механізму підвищення експортного потенціалу в її межах, подати загальну структуру даного механізму. Дане дослідження проводиться з орієнтацією на подальшу адаптацію концепції управління та механізму підвищення експортного потенціалу до реалій експортної діяльності підприємств з одягу Подільського економічного регіону. Ключові слова: концепція управління, експортний потенціал підприємства, механізм підвищення експортного потенціалу.

M. CHUBAR Khmelnitskyi National University

THE THEORETICAL BASIC OF THE MODERN EXPORT POTENTIAL OF THE ENTERPRISE MANAGEMENT CONCEPTION In this article the author tries to describe the theoretical basis of the modern export potential of the enterprise management conception to form the structure of the export potential improving mechanism for the further research. At the beginning of the article the author analyzes the inner sense of such terms as “conception”, “business management”, “management”, “governance”, “administration”, highlights their similarities and differences and formulates the meaning of the complex term “export potential of the enterprise management conception”. Then the author expresses the intention to adapt the conception to the specific business environment of the textile industry clothes-producing enterprises in further. Then the author characterizes the export potential improving mechanism as the key part of the conception above and tries to present the structure of that mechanism in the context of the conception. The author makes a conclusion that the main idea of the modern export potential of the enterprise management conception and export potential improving mechanism both has to be the use of resources and time efficient ways to improve the export potential of textile industry enterprises in the highly competitive but extremely harsh business environment. Key words: management conception, export potential of the enterprise, export potential improving mechanism. Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими та практичними завданнями. Експортний потенціал підприємства – відкрита складна економічна система, що може як розвиватись (екстенсивно та інтенсивно), так і деградувати. Для здійснення розвитку експортного потенціалу оптимально необхідно дотримання двох умов – сприятливості економічного середовища здійснення економічної діяльності підприємства та цілеспрямованого залучення підприємством ресурсів (в т.ч. і нематеріальних, а також часу) для здійснення даного розвитку. Перш за все, необхідно вибудувати концепцію управління експортного потенціалу підприємства для визначення основних параметрів стратегії управління його діяльністю, що буде спрямована, першочергово, на розвиток експорту підприємства. Для цього потрібно визначити, що ж розуміється на підприємстві під 116

термінами “концепція”, “управління”, як вони співвідносяться з експортним потенціалом, яке місце займає у їх системі механізм підвищення експортного потенціалу підприємства, яка його функціональна структура. Відповідь на дані питання в подальшому допоможе визначити можливість та пріоритетність використання тих чи інших заходів для підвищення експортного потенціалу підприємства за даних економічних умов діяльності, тобто, фактично прийняти низку ключових рішень про розподіл та інвестування наявних у підприємства та можливих до залучення ним ресурсів у розвиток експортної діяльності підприємства. Аналіз попередніх досліджень і публікацій. Ця стаття базується на використанні визначень термінів, наведених у авторитетних економічних словникових виданнях світу (економічні словники Оксфордського та Кембриджського універ-

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Механізми підвищення та реалізації економічного потенціалу підприємств ситетів, Merriam-Webster.com, Dictionary.com, Vocabulary.com, тлумачення економічних термінів за авторством компанії Microsoft тощо), а також спирається на результати досліджень, наведених у працях дослідників: Макаровської Т.П., Бондар Н.М., Ільяницької Г.Я., Поленчук В.М., Наумова О.Б., Манів З.О., Луцького І.М., Манів С.З. Зі згаданих джерел відібрано інтерпретації значень використовуваних термінів, а також інформацію про особливості економічного середовища підприємств легкої промисловості, місце та роль механізму підвищення експортного потенціалу у межах концепції управління ним. Основна частина дослідження. Необхідно розпочати побудову концепції управління ЕПП з пояснення таких дефініцій, як “концепція” та “управління”. Для забезпечення врахування світового досвіду пропонуємо розглянути значення як згаданих українських термінів, так і їх англійських аналогів (не потребує доведення твердження, що англійська є де-факто стандартом міжнародного спілкування науковців) – для вирішення цього завдання будуть використовуватись, відповідно, україно- та англомовні словникові видання. Так, “Словопедія” тлумачить термін “концепція” (від лат. conceptio – розуміння) як систему поглядів на предмети чи явища, спосіб їх тлумачення, а також спосіб розуміння основного змісту ідеї чи теорії, не втілений у систему точних наукових понять. В економіці термін тлумачиться як система поглядів, що визначають напрям, стратегію і тактику реалізації бізнес-проектів [1]. Англомовні словники тлумачать термін conception (англ. концепція – авт.) так: поняття, ідея, конструкт, щось, сформоване за допомогою розумового об’єднання усіх його характеристик у єдине ціле, інтуїтивно осягнутий предмет думки, загальна ідея про річ або групу речей, що отримана з окремих випадків (індуктивно – авт.), ідея чи принцип, поєднані з чимось абстрактним [2–5]. У маркетингу концепція (або концепт – авт.) – ідея про новий продукт чи спосіб продавати продукт (продукцію) [6] (переклад авторський – авт.). Отже, у загальному розумінні концепція означає деяку абстрактну ідею, загальне уявлення про об’єкт чи явище без описання його сутності та характеристик інструментами науки. Проте, як бачимо, у царині економічних наук даний термін позначає значно більш конкретну сутність – базис здійснення економічним суб’єктом своєї діяльності. В контексті дослідження ЕПП концепція, на нашу думку, може означати комплекс ідей, поглядів, цінностей, який визначає джерела формування та вектор реалізації ЕПП. Оскільки при визначенні сутності терміна “концепція” було проаналізовано його значення в контексті загальновживаної мови, науково-еко-

номічної термінології, а також термінології економіки підприємства, вважаємо за потрібне аналогічно розглянути сутність терміна “управління”. Обмежимось аналізом його значень в площинах розмовної мови та термінології економіки підприємства. Академічний тлумачний словник української мови виводить від дієслова “управляти” – виконувати, завершувати роботу чи справу, спрямовувати діяльність кого-небудь (рух, хід, роботу чого-небудь), впливати на стан чи розвиток об’єкта, процесу чи явища [7, с. 469]. В той же час, термінологічна конструкція “управління підприємством” тлумачиться, як “… сукупність взаємопов’язаних процесів планування, організації та контролю, які забезпечують формування і досягнення цілей підприємства” [8, с. 30]. Завдання аналізу терміна “управління” ускладнюється наявністю в англомовних джерелах трьох основних синонімічних варіантів його перекладу – “management”, “administration” та “governance” (управління – укр.). Економічний онлайн-словник Business Dictionary.com визначає два перших варіанти перекладу як взаємозамінні синоніми (у випадку позначення ними, власне, явища та процесу управління). “Management” означає організацію та координацію ділової активності на досягнення визначених цілей, “administration” – процес тлумачення та впровадження політики, встановленої радою директорів фірми. В той же час, “business management (укр. управління бізнесом, ділове управління – авт.)” виявляється аналогом “управління підприємством” – це діяльність з керування компанією, така як контроль, керівництво, моніторинг, організація, планування [9]. “Governance” ж означає “… набір політик, ролей, зон відповідальності та процесів що встановлюються на підприємстві для керування, спрямування та контролювання … задля досягнення ділових цілей” [10]. На основі результатів смислового аналізу розглянутих термінів можна синтезувати значення термінологічної конструкції “концепція управління ЕПП”. Для полегшення сприйняття наведемо графічну інтерпретацію цього процесу (див. рис. 1). Подільський економічний регіон – економічна система з надзвичайно значним, проте не використовуваним економічним та, особливо, експортним потенціалом для підприємств з виробництва одягу[11, с. 408−425]. Це дозволяє нам сформулювати концепцію управління ЕПП для швейних підприємств Подільського економічного регіону наступним чином: ефективне управління ЕПП підприємств повинне базуватись на оптимізації використання ресурсів, вже наявних на підприємствах, або таких, залучення яких не потребує значних фінансових вкладів.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

117

Механізми підвищення та реалізації економічного потенціалу підприємств

Інтуїція, погляди, переконання

Концепція – ідея-базис, що визначає напрям розвитку об’єкта, явища чи процесу

Аналіз, оцінка

Щодо чого? Організація

Планування

Управління – процес прийняття рішень керівництвом підприємства про застосовуваний набір політик, правил, ролей, зон відповідальності на підприємстві, а також процес тлумачення і впровадження цих рішень у діяльність підприємства

Контроль

Керівництво

Моніторинг

Чим? Чинники формування ЕПП, що належать до внутрішнього середовища підприємства

Експортний потенціал підприємства

Чинники формування ЕПП, що належать до внутрішнього середовища підприємства

Рис. 1. Схема формування значення термінологічної конструкції “Концепція управління ЕПП” Концепція управління ЕПП – поле базових ідей, в межах яких формується механізм управління (підвищення) ЕПП Цілі використання механізму підвищення ЕПП: – забезпечення розширеного відтворення ЕПП підприємства, використання державного та міжнародного економічно-правового середовища для екстенсивного та інтенсивного розвитку ЕПП; – здобуття позитивної ділової та суспільної репутації шляхом якісного та швидкого виконання зовнішньоекономічних контрактів, набуття підприємством соціальної та екологічної відповідальності; – використання наявних та здобуття нових конкурентних переваг за напрямами виробництва, реалізації, логістики, маркетингу, управління та інформаційно-аналітичного забезпечення експортування; – оптимізація використання наявних та можливих до залучення ресурсів здійснення експортування

Система функціональних елементів механізму підвищення ЕПП: – оцінка; – планування; – реалізація; – стимулювання; – аналіз та контроль реалізації; – розподіл результатів реалізації

Для чого? Механізм підвищення ЕПП Як?

Методика оцінки ЕПП: – структура; – система показників оцінки ЕПП: реальні та нормативні значення; – система отримання та обробки експертних оцінок; – система інтерпретації результатів оцінки ЕПП для визначення економічного ефекту від пропонованих заходів; – модель ЕПП та аналіз її поведінки

Важелі стимулювання ЕПП: системи цін, взаємозаліку, кредиту, матеріального та нематеріального заохочення, ставок, тарифів, пені, штрафів, стимулювання попиту тощо Рис. 2. Функціональні залежності між елементами механізму підвищення ЕПП* 

Сформовано на основі елементів, наведених в [13, с. 197]

118

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Механізми підвищення та реалізації економічного потенціалу підприємств Значення поняття “механізм підвищення ЕПП” можна вивести з пояснення терміна “економічний механізм”, що наявне в економічній літературі [12, с. 292]. Механізм підвищення ЕПП в умовах членства України в СОТ становить собою набір методів систематичного, науково обґрунтованого, позитивного впливу на процеси, що визначають інтенсивність, стабільність і ефективність експортної діяльності на підприємстві, з врахуванням його діяльності в економічному, політичному, культурному, правому середовищі країн-членів СОТ. Зважаючи на необхідність для швейних підприємств Подільського економічного регіону саме підвищення ступеню реалізації ЕПП, можемо вважати механізм управління та механізм підвищення ЕПП швейних підприємств Подільського економічного регіону тотожними поняттями. Функціональні залежності між економічними категоріями “концепція управління ЕПП”, “механізм підвищення ЕПП”, “методика оцінки ЕПП”, на нашу думку, представлені на рис. 2.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Таким чином, саме на базі ідей, що формують концепцію управління експортним потенціалом, керівництво підприємства буде визначати стратегію його підвищення, тобто приймати рішення щодо цілей, які потрібно досягнути для підвищення експортного потенціалу, а також особливостей механізму його підвищення – методики оцінки потенціалу, системи заходів його підвищення (розподілу наявних та запозичених ресурсів на їх імплементацію), управлінського циклу оцінка–планування–реалізація–стимулювання–аналіз/контроль–розподіл результатів реалізації підвищеного експортного потенціалу підприємства. Перспективи подальших досліджень – створення на базі зазначеної концепції механізму підвищення експортного потенціалу підприємства, адаптованого під імплементацію у бізнес-процеси підприємств з виробництва одягу на експорт Подільського економічного регіону в сучасних економічних реаліях українського та зарубіжних ринків.

Література 1. Економічна енциклопедія “Словопедія” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://slovopedia.org.ua/ 38/53402/380929.html. 2. Concept. Електронний вільний онлайн-словник “Dictionary.com” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dictionary.reference.com/browse/concept. 3. Concept. Електронний онлайн словник видання Encyclopædia Britannica “Merriam-Webster.com” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.merriamwebster. com/dictionary/concept. 4. Concept.Електронний онлайн-словник “Vocabulary.com” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.vocabulary.com/dictionary/concept. 5. Concept. Електронний онлайн-словник Оксфордського університету “Oxford Advanced Learner’s Dictionary” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://oald8. oxfordlearnersdictionaries.com/dictionary/concept. 6. Concept. Електронний онлайн-словник Кембріджського університету “Cambridge Dictionaries Online” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dictionary.cambridge.org/ dictionary/business-english/concept. 7. Словник української мови. В 11 т. / І. К. Білодід, А. А. Бурячок та ін. – К. : Наукова думка, 1979. – Т. 10. – 658 с. 8. Макаровська Т. П. Економіка підприємства : навч. посіб. для студ. ВНЗ / Т. П. Макаровська, Н. М. Бондар. – К. : МАУП, 2003. – 304 с. 9. Management, administration, business management. Електронний онлайн-словник “BusinessDictionary.com”, компанія “WebFinance, Inc.” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.businessdictionary.com. 10. What is governance? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://technet.microsoft.com/en-us/library/cc263356(v=office.12).aspx. 11. Регіональна економіка : підручник / за ред. Є. П. Качана. – К. : Знання, 2011. – 670 с. – (Вища освіта ХХІ століття). – С. 557−562; Манів З. О. Регіональна економіка : навч. посібник / З. О. Манів, І. М. Луцький, С. З. Манів. – Л. : Магнолія–2006, 2011.– 638 с. 12. Ільяницька Г. Я. Формування фінансово-економічного механізму управління підприємством / Г. Я. Ільяницька // Наук. вісн. НЛТУ України, 2004. – Вип. 14.7. – С. 291−294. 13. Поленчук В. М. Економічний механізм розвитку підприємств у історичному досвіді ринкових трансформацій / В. М. Поленчук, О. Б. Наумов // Економічні Інновації : зб. наук. праць, 2011. – Вип. 45. – С. 192−199.

References 1. Ekonomìčna enciklopedìâ “Slovopedìâ” [Elektronnij resurs]. – Režim dostupu: http://slovopedia.org.ua/38/ 53402/380929.html. 2. Concept. − Elektronnij vìlʹnij onlajn-slovnik “Dictionary.com” [Elektronnij resurs]. – Režim dostupu: http://dictionary.reference.com/browse/concept. 3. Concept. Elektronnij onlajn slovnik vidannâ Encyclopædia Britannica “Merriam-Webster.com” [Elektronnij resurs]. – Režim dostupu: http://www.merriam-webster. com/dictionary/concept. 4. Concept. Elektronnij onlajn-slovnik “Vocabulary.com” [Elektronnij resurs]. – Režim dostupu: https://www.vocabulary.com/dictionary/concept. 5. Concept. Elektronnij onlajn-slovnik Oksfordsʹkogo unìversitetu “Oxford Advanced Learnerʼs Dictionary” [Elektronnij resurs]. – Režim dostupu: http://oald8.oxford learnersdictionaries.com/dictionary/concept. 6. Concept. Elektronnij onlajn-slovnik Kembrìdžsʹkogo unìversitetu “Cambridge Dictionaries Online” [Elektronnij resurs]. – Režim dostupu: http://dictionary.cambridge.org/dictionary/ business-english/concept. 7. Slovnik ukraïnsʹkoï movi. V 11 t. / Ì. K. Bìlodìd, A. A. Burâčok ta ìn. – K. : Naukova dumka, 1979. – T. 10. – 658 s. 8. Makarovsʹka T. P. Ekonomìka pìdpriêmstva : navč. posìb. dlâ stud. viŝ. navč. zakl. / T. P. Makarovsʹka, N. M. Bondar. – K. : MAUP, 2003. – 304 s. 9. Management, administration, business management. −

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

119

Механізми підвищення та реалізації економічного потенціалу підприємств Elektronnij onlajn-slovnik “Business Dictionary.com”, kompanìâ “WebFinance, Inc.” [Elektronnij resurs]. – Režim dostupu: www.businessdictionary.com. 10. What is governance? [Elektronnij resurs]. – Režim dostupu: http://technet. microsoft.com/en-us/library/cc263356(v=office.12).aspx. 11. Regìonalʹna ekonomìka : pìdručnik / za red. Ê. P. Kačana. – K. : Znannâ, 2011. – 670 s. – (Viŝaosvìta HHÌ stolìttâ). – S. 557−562; Manìv Z. O. Regìonalʹna ekonomìka : navč. posìb. / Z. O. Manìv, Ì. M. Lucʹkij, S. Z. Manìv. – L. : Magnolìâ–2006, 2011. – 638 s. 12. Ìlʹânicʹka G. Â. Formuvannâ fìnansovo-ekonomìčnogo mehanìzmuu pravlìnnâ pìdpriêmstvom / G. Â. Ìlʹânicʹka // Naukovijvìsnik NLTU Ukraïni, 2004. – Vip. 14.7. – S. 291−294. 13. Polenčuk V. M., Naumov O. B. Ekonomìčnij mehanìzm rozvitku pìdpriêmstv u ìstorično mudosvìdìrinkovih transformacìj / V. M. Polenčuk, O. B. Naumov // Ekonomìčnì ìnnovacìï : zb. nauk. pracʹ, 2011. – Vip. 45. – S. 192−199.

120

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Механізми підвищення та реалізації економічного потенціалу підприємств

УДК 339.137 О. М. ВОЛЬСЬКА Херсонський національний технічний університет

ОЦІНКА ТА ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОДУКЦІЇ МОЛОКОПЕРЕРОБНИХ ПІДПРИЄМСТВ У статті розглянуто теоретичні аспекти визначення конкуренції, конкурентоспроможності підприємства, аналізуються основні проблеми, які склалися на ринку молока та молочної продукції. Наведено систему заходів, які б забезпечували ефективність діяльності підприємств з переробки молочної сировини та виготовлення молоко продукції. Ключові слова: конкурентоспроможність продукції, підприємство, оцінка, шляхи підвищення конкурентоспроможності продукції.

O. VOLSKA Kherson National Technical University of Ukraine

ASSESSMENT AND WAYS TO IMPROVE THE COMPETITIVENESS OF DAIRY ENTERPRISESA The article deals with theoretical aspects of competition, competitiveness, analyzes the main problems that have developed in the market in milk and milk products. Shows the system of measures that would ensure the efficiency of the enterprises for processing of raw milk and manufacturing milk products. Key words: competitiveness, enterprise, evaluation, ways to improve the competitiveness of products. Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими та практичними завданнями. В наш час, коли інтенсивно зростає попит на екологічно чисті продукти харчування, неабиякий інтерес проявляється до аграрного сектора України як до джерела забезпечення продовольчої безпеки, основною умовою якого є досягнення стабільного зростання сільськогосподарського виробництва. Але, діяльність більшості сучасних аграрних підприємств характеризується низькими показниками діяльності. Це проявляється низьким рівнем володіння інформації про внутрішні та зовнішні ринки, які дозволяють аналізувати різні групи товарів, до яких відносяться і молочні продукти. В умовах жорсткої конкурентної боротьби та посиленням впливу змін підприємства повинні концентрувати увагу не тільки на внутрішній стан справ, а й виявляти та враховувати у своїй діяльності можливі зміни оточення [1], тому що більшість молочних продуктів є життєво необхідними для людини. Молочна галузь належить до провідних у харчовій та переробній промисловості та формує привабливий за обсягами виробництва ринок. Це пов'язано з тим, що продукція цієї галузі займає важливе місце у споживанні населення. Неабиякого значення набуває здатність утримувати та розвивати рівень конкурентоспроможності власної продукції для забезпечення можливості перспективного зростання ринкових

часток в певних сегментах. Враховуючи посилення конкурентної боротьби між підприємствами галузі за обмежені сировинні ресурси, за ринки збуту, за споживачів, актуальним є вибір привабливих для розвитку видів продукції, ринкових сегментів і формування набору маркетингових конкурентних стратегій. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед сучасних наукових підходів щодо підвищення конкурентоспроможності промислових підприємств слід виділити наукові праці Г.Л. Азоєва, Я.Б. Базилюк, В.О. Василенко, П.С. Зав’ялова, Л.Є. Довгань, В.Д. Нємцова, П.Т. Саблука, І.А. Спірідонова, А.Ю. Юданова та ін. Конкурентні відносини молокопереробних підприємств розглядаються в роботах В.І. Бойка, М.М. Ільчука, С.Р. Камілової, О.А. Козак, Т.Л. Мостенської, В.О. Пабата, М.К. Пархомця, В.П. Чагаровського. Працями цих вчених досліджено більшість проблемних завдань молочної галузі, де особливої актуальності набуває необхідність розроблення підходів до забезпечення високого рівня конкурентоспроможності молокопереробних підприємств, дослідження факторів, що його формують, визначення стратегій подальшого розвитку. Постановка проблеми. Метою статті є дослідження та розробка теоретичних і практичних основ формування ефективних заходів щодо підвищення рівня конкурентоспроможності підприємств молочної галузі.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

121

Механізми підвищення та реалізації економічного потенціалу підприємств Виклад основного матеріалу дослідження. Для сталого розвитку агропромислових підприємств молокопереробної галузі важливим є створення умов для виготовлення молочної продукції, яка б мала конкурентні переваги як на внутрішньому так і зовнішніх ринках, тому що кінцева мета молокопереробних підприємств – отримання прибутку. Для досягнення цієї мети необхідно спрямувати заходи щодо випуску конкурентоспроможної продукції. Цього можна досягти лише при комплексному вивчені конкурентного середовища. Але, на жаль, багато сучасних підприємств не розуміють саме поняття “конкурентоспроможність продукції” і при аналізі конкурентоспроможності розглядають лише сукупність показників якості продукції, що призводить до порівняння продукції конкурентів [2]. Тому під конкурентоспроможністю треба розглядати не якийсь певний показник, а стратегію розвитку підприємства, яка повинна містити комплекс маркетингових заходів. Одним з таких інструментів стратегічного управління є SWOT-аналіз. Він дозволяє визначити негативні та позитивні фактори, допомагає правильно оцінити можливості підприємства у майбутньому. Основні переваги цього методу є по-перше, це систематизація знань про внутрішні та зовнішні фактори, що впливають на процес стратегічного планування; по-друге, можливість визначити конкурентні переваги підприємства та сформувати стратегічні пріоритети; по-третє, це можливість періодично проводити діагностику ринку. Але поряд з позитивними характеристиками SWOT-аналіз має й недоліки: суб'єктивність вибору та ранжування факторів зовнішнього та внутрішнього середовища, погана адаптація до середовища, що постійно змінюється. Тому SWOT-аналіз на молокопереробних підприємствах має проводитися періодично, не менш ніж один раз на рік. Якісно виконаний SWOT-аналіз дає можливість виявити максимальну кількість проблем на підприємствах. SWOT-аналіз зазвичай проводиться у такому порядку: визначаються цілі підприємства та критерії успіху; виявляються сильні сторони підприємства (S), слабкі сторони (W), можливості (О) та погрози (Т); формується на базі аналізу стратегія підприємства та розробляються заходи для реалізації обраної стратегії; регулярно проводиться контроль та оцінка результатів [3]. Сильні та слабкі сторони необхідно розглядати за такими напрямами: виробництво, технології та наукові розробки, організація та фінанси. Кожний обраний напрям має бути деталізований. Аналітики, які пропонують проведення SWOT-аналізу за наступними напрямами поділяють їх на групи, які можна охарактери122

зувати за допомогою конкретних показників. У групу, яка характеризує прибутковість підприємства аналітики відносять такі показники як: доход від реалізації продукції, обсяг прибутку, рентабельність; у групу продуктивність – витрати на одиницю продукції, витрати на одну гривню товарної продукції, продуктивність праці тощо; у групу фінансові ресурси – показники, які характеризують структуру капіталу; у групу виробничі потужності – амортизаційні відрахування, середньорічна вартість основних виробничих фондів, фондоозброєність та інші; у групу продукція – показники, які характеризують її структуру та асортимент. Серед сильних сторін молокопереробних підприємств можна виділити: виробничу базу, яка постійно модернізується у межах наявних фінансових ресурсів, подальша модернізація якої є актуальною проблемою; достатній організаційнотехнічний рівень виробництва; широкий асортимент товарів, який постійно розширюється; кваліфіковані кадри; досвід роботи на внутрішньому та зовнішньому ринках молочної продукції, наявність позитивної репутації, яка сприяє довірі партнерів і зростанню попиту на продукцію підприємств; наявність відомих торговельних марок; достатньо високий рівень якості продукції, порівняно з іншими вітчизняними виробниками. Слабкими сторонами може бути: відсутність сировини в достатній кількості та її сезонні постачання; недостатні фінансові ресурси, що не дозволяє підприємству постійно оновлювати виробничу базу, підвищувати якість продукції, розширяти асортимент, проводити маркетингові дослідження та охоплювати нові сегменти ринку. Розробка заходів підвищення конкурентоспроможності підприємства мають відрізнятися цільовою спрямованістю на виживання його в сучасних кризових явищах, багатоаспектністю оцінки стану та визначення напрямів набуття конкурентних переваг, складністю структури і простотою використання. Сучасна парадигма підвищення рівня конкурентних переваг має відрізнятися комплексністю підходів у всебічній оцінці, діагностиці та визначенні напрямів підвищення конкурентоспроможності підприємства [4]. Політика держави в області конкуренції має бути спрямована на те, щоб вона могла виконувати свої функції. Принципи, які мають передбачатися: – технічний прогрес та інновації швидко поширюються; – підприємства мають гнучко та швидко адаптуватися до зміни умов зовнішнього середовища тадо потреб споживачів. Для підвищення конкурентоспроможності продукції молокопереробного підприємства можна запропонувати такі заходи загального та спеціального характеру:

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

Механізми підвищення та реалізації економічного потенціалу підприємств – ефективний контроль і постійне відновлення виробничої складової, застосування сучасних техніки й технологій на виробництві, використання енерго- та ресурсозберігаючих технологій; – управління вхідними та вихідними інформаційними потоками (про стан ринку, діяльність конкурентів, потреби і бажання споживачів) для більш ефективного прийняття рішень; – впровадження ефективної політики ресурсозабезпечення; – контроль фінансового стану підприємства, управління інвестиціями; – ефективне управління трудовим потенціалом підприємства, вивчення психологічних факторів і їх впливу на діяльність співробітників; – розробка довго- і короткострокових стратегій, планування й прогнозування діяльності, поліпшення системи управління підприємством; – вдосконалення організації виробництва і праці, методів технічного контролю, підвищення кваліфікації кадрів, дотримання технологічної і виробничої дисципліни, забезпечення загальної культури виробництва.

Висновки та перспективи подальших досліджень. В нинішніх умовах господарювання особливої актуальності набувають питання щодо підвищення конкурентоспроможності продукції молокопереробних підприємств. Основними резервами підвищення конкурентоспроможності молочного сектора України та молокопереробних підприємств є посилення концентрації виробництва, вдосконалення організації виробництва і праці, методів технологічного контролю, впровадження ефективної політики ресурсзабезпечення. Стратегічна альтернатива дозволить молокопереробним підприємствам ефективно використовувати та формувати переваги, які дають можливість залучати інвестиційні кошти у достатніх для підприємства об'ємах, що дасть змогу зменшити вплив негативних факторів на подальшу діяльність підприємств, і підвищити рівень конкурентоспроможності підприємства. Отже, процеси підвищення рівня конкурентоспроможності мають оцінюватися за допомогою налагодженої системи постійного моніторингу фактичних показників порівняно з нормативними.

Література 1. Азоев Г. Л. Конкуренция: анализ, стратегия и практика : монографія / Г. Л. Азоев. – М. : Центр экономики и маркетинга, 1996. – 208 с. 2. Борисенко З. М. Основи конкурентної політики : підручник / З. М. Борисенко. – К. : Таксон, 2004. – 704 с. 3. Фатхутдинов Р. А. Конкурентоспособность организации в условиях кризиса: экономика, маркетинг, менеджмент / Р. А. Фатхутдинов. – М. : Маркетинг, 2002. – 892 с. 4. Портер М. Конкурентное преимущество: как достичь високого результата и обеспечить его устойчивость / М. Портер ; пер. с англ. – М. : Альпина Бизнес Букс, 2005. – 715 с.

References 1. Azoev H. L. Konkurentsyia: analyz, stratehyia y praktyka : monohrafiia / H. L. Azoev. – M. : Tsentr эkonomyky y marketynha, 1996. – 208 s. 2. Borysenko Z. M. Osnovy konkurentnoi polityky : pidruchnyk / Z. M. Borysenko. – K. : Takson, 2004. – 704 s. 3. Fatkhutdynov R. A. Konkurentosposobnost orhanyzatsyy v uslovyiakh kryzysa: эkonomyka, marketynh, menedzhment / R. A. Fatkhutdynov. – M. : Marketynh, 2002. – 892 s. 4. Porter M. Konkurentnoe preymushchestvo kak dostych vыsokoho rezultata y obespechyt eho ustoichyvost / M. Porter ; per. s anhl. – M. : Alpyna ByznesBuks, 2005. – 715 s.

Рецензія/Peer review: 21.07.2013 р. Надрукована/Printed: 2.08.2013 р. Рецензент: д. е. н., проф., декан факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації ХНТУ Миколайчук Н.С.

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1

123

Наукове видання

НАУКОВО-ПРАКТИЧНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ Збірник наукових праць, № 1, 2013

(українською та російською мовами)

Відповідальний за випуск: Ніколайчук М. В. Технічний редактор: Яремчук В. С. Художник обкладинки: Ванчурова О. С. Комп’ютерна верстка: Чопенко О. В. Підписано до друку 27.09.2013. Формат 3042/2 Папір офсетний. Гарнітура Times New Roman. Друк різографією Ум. друк. арк. – 14,47. Обл.-вид. арк. – 12,48. Тираж 100. Зам. № 235/13

Віддруковано в редакційно-видавничому центрі ХНУ 29016, м. Хмельницький, вул. Інститутська, 7/1 Свідоцтво про внесення в Державний реєстр, серія ДК № 4489 від 18.02.2013 р. 70

Науково-практичні проблеми розвитку економічних систем 2013, # 1