Перспективи розвитку аграрного сектору економіки в умовах глобалізації: Матеріали конференції by Національний науковий центр "Інститут аграрної економіки"

Національна академія аграрних наук України Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки» Житомирський національний агроекологічний університет Національний університет харчових технологій Литовський інститут аграрної економіки Інститут економіки сільського господарства та продовольства (м. Варшава, Польща) Інститут системних досліджень в АПК Національної академії наук Білорусії Казахський НДІ економіки АПК і розвитку сільських територій

Матеріали Восьмої міжнародної науково-практичної молодіжної інтернет-конференції (у заочній формі)

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ АГРАРНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ 30 вересня 2017 року Київ Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки» 2017

УДК 631.1.016:338.432 П 26 Редакційна колегія: Ю.О. Лупенко, В.М. Жук, М.І. Пугачов, О.Г. Шпикуляк, М.І. Козак, Н.М. Столярчук, О.І. Стародуб, І.М. Беженар, В.В. Гарбар, Л.О. Лазутіна, М.А. Лисак, C.М. Остапчук, О.П. Панадій. Рецензенти:

Малік М. Й. – доктор економічних наук, професор, академік НААН; Пугачов М. І. – доктор економічних наук, професор, член-кореспондент НААН

Рекомендовано до друку вченою радою Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» (протокол № 11 від 26.10.2017 р.) Посвідчення УкрІНТЕІ № 553 від 06 вересня 2017 року

П 26

Перспективи розвитку аграрного сектору економіки в умовах глобалізації: Матеріали Восьмої міжнародної науково-практичної молодіжної інтернет-конференції (у заочній формі), 30 вересня 2017 року / редкол. : Ю. О. Лупенко та ін. – К.: ННЦ «ІАЕ», 2017. – 254 с. Висвітлено теоретичні та прикладні засади розвитку економіки України та інших країн в умовах глобалізації. Матеріали розраховані на наукових працівників, професорсько-викладацький контингент вищих навчальних закладів, керівників і фахівців виробничих структур, державних органів управління, широкий загал читачів. УДК 631.1.016:338.432 © Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки», 2017

ЗМІСТ 1. 2. 3. 4. 5.

Байбардина Т.Н., Бурцева О.А., Шавель А.Г. Байбардина Т.Н., Курамшина Г.А., Мачалова В.В. Беженар І.М., Півторак В.С. Бінчаровська Т.А.

Богатир Л.В., Караульна В.М., Єзерковський А.В. Бондар Ю.В.

Вихристюк С.В.

Відомська З.О.

Гарбар В.В.

10.

11.

Грецька Н.А.

Грудько С.В., Семашко А.А.

12.

Гусаков Е.В.

13. 14.

Гуторов А.О., Єрмоленко О.А. Дем’яненко Т.Є.

15.

Дзюбенко О.М.

16.

Дуйсенбекова А.А.

17.

Духницький Б.В.

18.

Заболотна С.П., Кірейцева О.В. Кабанова О.П.

19.

Тенденции и приоритеты развития сельскохозяйственного производства Республики Беларусь

Приоритеты инновационного развития в Республике Беларусь

Особливості та перспективи розвитку географічних зазначень в Україні Теоретичні засади бухгалтерського обліку земельних ресурсів сільськогосподарських підприємств Економічна оцінка вирощування кукурудзи на силос залежно від основного обробітку ґрунту та добрив Характеристика контролю якості аудиторських послуг через призму сутності поняття „контроль” Нормативне правове забезпечення обліку грошових коштів Стратегічні напрями розвитку зернового господарства Інвестиційне забезпечення однієї з провідних галузей економіки України − сільського господарства Проблеми інфраструктурно-логістичного забезпечення потреб вітчизняних виробників зернових культур у виведенні продукції на закордонні ринки Применение метода Activity Based Costing для распределения косвенных расходов на сельскохозяйственных предприятиях Особенности развития кооперации и интеграции в АПК Мотиви транснаціональної інтеграції аграрного сектора економіки України Розвиток теоретичних положень внутрішнього аудиту в умовах глобалізації Магістральні напрями інвестиційно-інноваційного розвитку лісового господарства Анализ динамики производства продовольствия в Восточно-Казахстанской области Торгівля агропродовольчою продукцією між Україною та країнами азії

16 21 24 27 31 35 40

49 55 61 65 70 73 78

Вплив глобалізації на економіку

Організаційні аспекти класифікації основних засобів аграрних підприємств

20.

Килипенко В.В.

21. 22.

Коваленко Г.В., Лупеха І.М. Королев К.П.

23.

Крамарьов О.С.

24. 25.

Ксьонова О. В. Кузьменко С.О.

26.

Кулакова М.Б.

27.

Лазутіна Л.О.

28.

Лапицкая Ю.В.

29. 30.

Лисак М.А. Лук’янова Т.С.

31.

Макрак С.В.

32.

Мамчур Л.В.

33.

Мартинюк А.О.

34.

Мельник О.С.

35. 36. 37.

Метечко Т.О., Сидорович К.И. Метлицкий В.Н. Миклуш Т.С.

38.

Михайлова А.Д.

39.

Михайлова І.Д.

40.

Остапчук С.М.

41.

Панадій О.П.

42.

Пашкевич О.А.

Проблеми організації ринку запасних частин до сільскогосподарської техніки в Україні

Особливості іноземного інвестування в Україні

Экономическая эффективность выращивания нового сорта льна-долгунца маяк Напрямки вдосконалення фінансових інструментів як основних стимулів відтворення земель сільськогосподарського призначення Соціально-економічне значення скотарства Інституціональне та фінансово-економічне забезпечення аграрного підприємництва в зоні осушувальних меліорацій Еколого-економічні аспекти використання сидерації в органічному землеробстві Фінансовий механізм сільського розвитку в умовах децентралізації Налично-денежный оборот Республики Беларусь и тенденции его развития Перспективні ринки збуту вітчизняної продукції Особливості обліку податкових зобов’язань в підприємствах аграрного сектору Основные направления повышения эффективности возделывания картофеля в хозяйствах Республики Беларусь Інституціональні особливості розвитку сімейних фермерських господарств в галузі тваринництва Актуальні питання забезпечення якості та екологічної безпеки сільськогосподарської продукціі Соціально-економічні проблеми вирощування продукції рибництва в Україні Формы безналичных расчетов, используемые в Беларуси и Украине Особенности рынка франшиз в Беларуси Теоретичні основи комплексного природокористування Облікове забезпечення розрахунків з покупцями і замовниками Проблемні питання організації обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками Передумови ефективної побудови обліку сільськогосподарського землекористування в Україні Інституціональна мотивація розвитку управлінського обліку в Україні Рынок аграрной рабочей силы в Беларуси: тенденции формирования, перспективы развития

96 100 104 108 111 115 119 125 128 133 136 139 143 146 150 155 159 163 166 170 177

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція 43.

Пинчук О.В.

44.

Плотнікова М.Ф.

45.

Савчук В.В.

46.

Седнев Е.В.

47.

Сергєєва Н.В.

48.

СтояноваКоваль С.С.

49.

Столярчук А.В.

50.

Столярчук Н.М.

51.

Тарасова Н.С.

52.

Тоткало І.А.

53.

Троценко Е.В., Нарижная Е.П. Хіоні Г.О.

54. 55.

Чілік А.М.

56.

Шаповал Б.С.

57.

ЮхименкоНазарук І.А. Dudas Erika Pajerska

58.

Резервы роста эффективности производства рапсового масла в ОАО «Речицкий комбинат хлебопродуктов» Родові поселення як соціально-екологічний базис та підприємницька складова сільських територій Пріоритети та напрями раціоналізації аграрного природокористування в зоні ризикового землеробства Процесс комплексного анализа финансовохозяйственной деятельности предприятия с целью принятия управленческих решений Стратегічні напрями інвестиційного забезпечення розвитку сільського господарства Концепція стратегії розвитку інституційного забезпечення інвестиційної діяльності аграрних підприємств Розвиток села і сільських територій: основні соціально-економічні та екологічні проблеми Ліцензійні платежі: переваги та недоліки кожного виду Сучасний стан та перспективи розвитку лісового господарства України Актуальні проблеми організації обліку доходів та фінансових результатів підприємства Проблемы развития села в Украине Проблеми оцінки ефективності інвестицій у придбання та модернізацію майнових об'єктів агробізнесу Проблематика фінансового забезпечення аграрних підприємств Вплив торговельних квот на збут українського продовольства до ЄС

183 188 193 198 203 206 210 213 217 224 228 232 236 241

Розвиток облікової оцінки специфічних активів

244

Food safety alerts system in Slovakia

248

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

УДК 631.152.2 Байбардина Т.Н., к.э.н., доцент, заведующая кафедрой маркетинга, Бурцева О.А., старший преподаватель кафедры маркетинга, Шавель А.Г., магистрант, Белорусский торгово-экономический университет потребительской кооперации, г. Гомель, Республика Беларусь ТЕНДЕНЦИИ И ПРИОРИТЕТЫ РАЗВИТИЯ СЕЛЬСКОХОЗЯЙСТВЕННОГО ПРОИЗВОДСТВА РЕСПУБЛИКИ БЕЛАРУСЬ Глобализация, фундаментальные сдвиги в мировой экономике ставят перед государством, обществом и конкретным человеком новые задачи, решение которых зависит от темпов и качества социально-экономического развития. Обеспечение продовольственной безопасности страны является одним из приоритетных направлений государственного управления, что реализуется через призму соответствующих приоритетов развития сельского хозяйства. В условиях растущей конкуренции в мире развитие Беларуси будет определяться способностью эффективно войти в новую систему глобального разделения труда, цепочки создания добавленной стоимости, активизировать факторы интенсивного роста, основанные на инициативе и предприимчивости бизнеса, инновационности базовых отраслей и новых производств, современных системах управления, в том числе и сельском хозяйстве. Данные приоритеты в развитии Республики Беларусь в полной мере относятся и к сельскому хозяйству как одной из базовых отраслей экономики государства. Ему принадлежит главная роль в снабжении населения продуктами питания и производстве сырья для пищевой и частично легкой промышленности. Примерно 2/3 розничного товарооборота в Республике Беларусь составляют продукты сельского хозяйства и товары, производимые из сельскохозяйственного сырья. Сельское хозяйство призвано выполнять три важнейшие задачи: - во-первых, обеспечивать население страны высококачественным продовольствием; - во-вторых, снабжать пищевую и легкую промышленность в достаточном количестве необходимым сырьем;

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

- в-третьих, сохранять привлекательными ландшафты в качестве жизненного пространства, территории для расселения людей, создания зон отдыха, зон развития агротуризма. Анализ важнейших показателей развития сельского хозяйства за последние годы свидетельствует о положительных тенденциях, имеющих место в агропромышленном комплексе. Беларусь стала не только самодостаточной в продовольственном обеспечении, но и экспортоориентированной страной. Доля продукции агропромышленного комплекса в общем объеме экспорта увеличилась с 13,4 процента в 2010 году до 16,7 процента в 2015 году [1]. Наряду с Австралией, Новой Зеландией, Голландией, Францией, Соединенными Штатами Америки (далее – США), Бельгией и Италией Беларусь входит в число крупнейших экспортеров молочной продукции. В Республике Беларусь производится 1,4 процента мирового объема молока, в мировом экспорте молочных продуктов доля страны составила 2,4 процента, а по сливочному маслу – около 4 процентов [1]. Сельское хозяйство стало высокотехнологичной сферой. Традиционный крестьянский труд в странах с передовым сельским хозяйством заменяется новейшими информационными технологиями и биотехнологиями. Автоматизация основных технологических процессов сельскохозяйственного производства Беларуси позволила увеличить производительность труда в сельском хозяйстве за пятилетие в 1,4 раза; введены в эксплуатацию и технически переоснащены 1184 молочнотоварных комплекса [1]. Проведена масштабная модернизация промышленности и сельского хозяйства. На данные цели за 2011–2015 годы инвестировано более 40 млрд. долларов США. Модернизация производства позволила обновить технологии, сократить затраты на производство сельскохозяйственной продукции. Беларусь располагает значительными возможностями для увеличения валовых сборов зерновых и технических культур, картофеля и овощей, а также кормов для животноводства. Основным источником роста является повышение урожайности на основе интенсификации производства. Достаточное увлажнение почвы обеспечивает в Беларуси высокую эффективность использования минеральных удобрений в сочетании с органическими. Анализ показывает, что Республика Беларусь располагает необходимыми природно-экономическими условиями для ведения овощеводства и обеспечения за счет собственного производства потребности во всех видах капусты, огурцов, моркови, свеклы, холодостойких и пряных овощах.

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Интенсивно развивается птицеводческая отрасль сельского хозяйства республики. По численности поголовья на 100 га посевов зерновых и зернобобовых и производству яиц на душу населения Беларусь занимает соответственно 13-е и 5-е места в Европе. В сельскохозяйственных предприятиях объединения «Белптицепром» сосредоточено примерно 50% поголовья птицы, но в них производится около 78 % птичьего мяса. Вместе с тем, в прошедшем пятилетии не решен ряд следующих структурных проблем, сдерживающих устойчивое и сбалансированное развитие сельскохозяйственного производства: - неоптимальная структура управления, что проявляется в дублировании функций, излишней бюрократизации процесса принятия управленческих решений, совмещении у государственных органов функций регулятора и собственника, слабой стратегической ориентации развития отраслей сельского хозяйства; - неразвитость институтов рыночного саморегулирования, включая роль бизнес-союзов и ассоциаций, высокая административная и контрольная нагрузка на агробизнес, неопределенность и изменчивость условий его ведения, включая ценовую, тарифную, валютную политику, рост регулятивных рисков; - низкая производительность труда и высокие издержки сельскохозяйственного производства, обусловленные слабой инновационной активностью данного сектора экономики; - неэффективная система распределения финансовых ресурсов в экономике и высокие процентные ставки по нельготным кредитам в национальной валюте, поскольку гарантированная государственная поддержка отдельных секторов экономики и крупных организаций не стимулирует их к повышению эффективности использования вложенных средств в агробизнес; - недостаточный объем привлечения прямых иностранных инвестиций вследствие несовершенства законодательства и правоприменения в сфере инвестиционных отношений, формирующего инвестиционный климат; - закредитованность субъектов хозяйствования вследствие дефицита собственных оборотных средств для обеспечения текущей деятельности и модернизации сельскохозяйственного производства, низкого уровня привлечения инвестиций в акционерный капитал; - постепенная утрата экспортных рынков ввиду высокой их концентрации; медленное освоение новых рыночных ниш; - значительная зависимость от импортных поставок сырья и материалов, оборудования, технологий;

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

- рост внешнего долга как следствие снижения валютных поступлений в страну при увеличении платежей, направляемых за пределы Республики Беларусь, что требует покрытия разрыва платежного баланса путем привлечения внешних заимствований; - низкая доля вклада организаций частного сектора экономики, субъектов малого и среднего предпринимательства в ВВП, что приводит к медленной адаптации экономики к изменяющимся внешним условиям, недостаточной конкуренции на внутреннем рынке [1]. Кроме того агропромышленный комплекс Беларуси характеризуется в настоящее время и рядом других проблем, вызванных спадом производства в ряде отраслей; оттоком активной части населения в города; сокращением посевных площадей; неудовлетворительным состоянием сельскохозяйственных земель; снижением покупательской способности потребителей сельскохозяйственной продукции. Таким образом, развитию агропромышленного комплекса Республики Беларусь препятствует круг вышеперечисленных проблем, решение которых, при правильном подходе государства, позволит обеспечить выход на качественно новый уровень и устойчивую траекторию сбалансированного социально-экономического развития страны. Главными критериями развития сельского хозяйства на ближайшую перспективу должны стать: - эффективность и безубыточность сельского хозяйства и, как следствие, рост уровня рентабельности продаж с 1,1% до 11-13%; - наращивание экспорта сельскохозяйственной продукции и продовольствия; - техническая и технологическая модернизация традиционных направлений сельскохозяйственного производства и постепенный переход на технологии с минимальным воздействием на окружающую среду, внедрение системы ИСО 14000 в крупных сельскохозяйственных организациях; - стимулирование инвестиций в новые виды сельскохозяйственной деятельности; - повышение качества сельхозпродукции, внедрение в сельхоз организациях системы менеджмента качества; - сертификация сельскохозяйственных производств и продукции в международных схемах, экосертификация и экоэтикетирование; - рост доли органических земель в общей площади сельскохозяйственных земель до 3-4%;

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

- углубление региональной специализации в выращивании сельскохозяйственных культур и производстве животноводческой продукции; - сохранение и улучшение природного потенциала сельского хозяйства, комплексное землеустройство, рациональное использование почвенных ресурсов, снижение удельного веса деградированных земель, а также увеличение площади рекультивированных земель; - повышение уровня кадровой обеспеченности и усиление системы мотивации к сельскохозяйственному труду [2]. Соблюдение данных приоритетов в развитии сельского хозяйства Республики Беларусь будет способствовать реализации Национальной стратегии устойчивого социально-экономического развития, будет содействовать созданию базы для увеличения эффективности реализации государственной аграрной политики, привлечению инвестиционных ресурсов в аграрный сектор, росту доходов сельскохозяйственных товаропроизводителей за счет развития производства и улучшению социально-экономического положения сельского населения. В свою очередь, это позволит сформировать конкурентоспособное на мировом рынке и экологически безопасное производство сельскохозяйственных продуктов, необходимых для поддержания достигнутого уровня продовольственной безопасности, обеспечения полноценного питания и здорового образа жизни населения при сохранении плодородия почв. Список использованной литературы: 1. Указ Президента Республики Беларусь «Об утверждении Программы социально-экономического развития Республики Беларусь на 2016-2020 годы» от 15 декабря 2016г. №466. 2. Протокол заседания Президиума Совета Министров Республики Беларусь от 2 мая 2017 г. №10 «Национальная стратегия устойчивого социально-экономического развития Республики Беларусь на период до 2030 года» – Минск, 2017 – 148 с.

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

УДК65.658.5 Байбардина Т.Н., к.э.н., доцент, заведующая кафедрой маркетинга, Курамшина Г.А. магистрант Белорусский торгово-экономический университет потребительской кооперации, г. Гомель, Республика Беларусь Мачалова В.В., аспирант* Белорусский государственный экономический университет, г. Минск, Республика Беларусь ПРИОРИТЕТЫ ИННОВАЦИОННОГО РАЗВИТИЯ В РЕСПУБЛИКЕ БЕЛАРУСЬ Глобальные изменения, происходящие в мировом сообществе, расширяют экономическое, социальное, информационное взаимодействие и взаимозависимость различных государств, порождают глобальные тенденции в сфере инноваций. В настоящее время страны мира вступили в эпоху, когда большая часть экономического богатства создается в высокотехнологичных и наукоемких отраслях, что существенно меняет требования к инновационному развитию Республики Беларусь. В XXI веке инновации становятся одним из основных ресурсов развития национальной экономики. Инновационное развитие экономики государства базируется на положениях Концепции национальной инновационной системы Республики Беларусь, Комплексного прогноза научно-технического прогресса Республики Беларусь на 2016–2020 годы и на период до 2030 года, Программы социально – экономического развития Республики Беларусь на 2016–2020 годы, а также отраслевых и региональных программ, отражающих приоритеты инновационного развития Республики Беларусь. Инновационная стратегия государства опирается, прежде всего, на направления, которые применены в условиях экономики Беларуси. Этими приоритетами являются: – активное инвестирование в инновации и развитие предпринимательской деятельности; – инвестиции и формирование эффективной системы создания и распространение знаний; – учет развития и преимуществ цифровой экономики; *

Научный руководитель – И.Л. Акулич, д. э. н., профессор

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

– поощрение талантов и оптимизация их использования; – совершенствование управления и оценки политики в области инноваций. При неизменности стратегических целей успех инновационной политики связан с применением гибкой тактики, требующей постоянного анализа и совершенствования сложного хозяйственного механизма, стимулирующего технологический процесс, а также с решением ряда задач, определяющих инновационное развитие Республики Беларусь. Главная задача инновационной политики государства – стимулирование инновационных процессов, реализуемых через систему целей и усилий, признаваемых государством, закреплённых законодательно и ориентированных на развитие и государственную поддержку науки, наукоёмких технологий и мероприятий, обеспечивающих инновационные процессы в основных сферах промышленности, сельского хозяйства и социального комплекса [1]. Государственная инновационная политика Республики Беларусь касается широкого круга задач, основополагающими из которых являются: – соблюдение приоритетов развития науки, техники и технологий; – технологическая перестройка производства; – формирование инфраструктуры и информационной базы нововведений; – создание условий для повышения восприимчивости экономики к нововведениям; – обеспечение единства инновационной политики в целях быстрейшей технологической перестройки экономики; – совершенствование образования, прежде всего высшего, для подготовки специалистов современного уровня, способных к активным инновационным действиям; – привлечение иностранных инвестиций; – содействие формированию рыночных механизмов для поддержания инновационных процессов; – использование научно-технического прогнозирования и программирования. Для реализации данных задач Республика Беларусь должна располагать научно обоснованной и практически ориентированной программой перевода национальной экономики в режим интенсивного инновационного развития в рамках белорусской экономической модели. Главным и наиболее эффективным, как показывает мировой и отечественный опыт, механизмом такого перевода должна стать

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

национальная инновационная система (НИС) как современная институциональная модель генерации, распространения и использования знаний, их воплощения в новых продуктах, технологиях, услугах во всех сферах жизни общества. Настоящая Концепция представляет собой общий замысел, перспективное видение национальной инновационной системы Беларуси, содержит исходные принципы и методологические основы ее построения и функционирования, определяет цели, задачи, приоритеты инновационного развития экономики, направления и средства их реализации. Базисными сферами национальной экономики, создающими фундамент НИС, являются сферы: генерации знаний; распространения и применения знаний; коммерциализации нововведений; образования и профессиональной подготовки кадров; инновационной инфраструктуры, включая финансовое обеспечение; управления и регулирования[2]. Организации в зависимости от степени их инноваций и креативности полностью или частично входят в НИС, образуют ее подсистемы, сегменты и их взаимосвязи. В рамках этой общей модели формируются национальные особенности НИС. Они проявляются в большей или меньшей роли государства и частного сектора в выполнении названных функций, роли крупного и мелкого бизнеса, в соотношении фундаментальных, прикладных исследований и разработок, в динамике развития, отраслевой и региональной структурах инновационной деятельности. Эмпирический анализ показывает, что инновации способствуют экономическому росту страны в результате технических изменений в капитале, воплощенном в машинах и оборудовании, инвестиций в интеллектуальную собственность, многофакторной производительности – повышение эффективности использования труда и капитала. На современные инновации приходится значительная доля экономического роста, а именно, 50% от общего роста ВВП. Большое внимание уделяется инновациям, направленным на укрепление роста производительности труда, которые важны для поддержания экологически безопасного роста, а также для решения глобальных и социальных проблем. Доказано, что инновации приводят к созданию новых технологий, способствующих созданию новых рынков, а также к увеличению новых рабочих мест. Определение приоритетности различных механизмов зависит от характера и состояния инновационной системы. В составе государственных приоритетов в стратегической перспективе важнейшее место занимают:

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

– развитие человеческого капитала и культуры; – опережающее развитие науки и совершенствование национальной инновационной системы; – модернизация и интеллектуализация действующих производств с целью повышения производительности труда; – формирование и развитие отраслей технологического уклада; – формирование единого научно-инновационного пространства в рамках ЕАЭС; – раскрепощение предпринимательства и развитие государственночастного партнерства; – стимулирование инновационного развития регионов и территорий, рост их хозяйственной самостоятельности и ответственности; – развитие транспортно-логистических сетей. Реализация приоритетных направлений на национальном уровне позволит создать новые инвестиционные возможности и обеспечить прогрессивные достижения в этих сферах деятельности. Соответственно, максимальное использование имеющихся в Республике Беларусь предпосылок и создание благоприятной экономической и правовой среды для построения НИС станет эффективной институциональной моделью генерации, распространения и использования знаний, их воплощения в новых технологиях, продуктах и услугах во всех сферах жизни общества [3]. Кроме того, реализация данных приоритетных направлений научнотехнической деятельности Республики Беларусь будет способствовать созданию инновационной наукоемкой и конкурентоспособной на мировом рынке экономики, обеспечивающей устойчивое социальноэкономическое развитие страны. Определение приоритетов, постановка цели и заданий инновационного развития нуждаются в разработке комплексного механизма, который должен учитывать нормативные правовые и организационно экономические факторы, которые влияют на инновационное развитие экономики. Комплексный механизм инновационного развития национальной экономики представляет собой совокупность нормативно-правовых, организационных и экономических средств целенаправленного влияния на деятельность экономических субъектов. Концепция допускает достижение экономических и культурных изменений, которая имеет следующие результаты: – создание стартовых условий для малого инновационного бизнеса; – развитие инфраструктуры поддержки инновационного бизнеса;

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

–улучшение бизнес-культуры и повышение инвестиционной привлекательности национальной экономики за счет привлечения ресурсов для реализации инновационных проектов; – рост предложения новых технологий для потребностей бизнеса; – повышение возможностей для подготовки квалифицированных специалистов; – рост авторитета бизнеса, основанного на использовании инноваций; Реализация данных направлений, в свою очередь, будет способствовать, усилению инновационной активности предприятий страны, превращению инновационных процессов в фактор ее социально-экономического роста. Целевое финансирование по приоритетным направлениям, контроль качества исполнения инновационных программ и проектов, а также подготовка профильных специалистов с инновационным мышлением позволит в конечном итоге создать те новые производства и отрасли, которые обеспечат устойчивое положение Беларуси на мировых рынках. Список использованной литературы: 1. Указ Президента Республики Беларусь « Об утверждении Программы социально-экономического развития Республики Беларусь на 2016-2020 годы» от 15 декабря 2016г. №466. 2. Концепция национальной инновационной системы// Бел. ин-т системного анализа и информ. обеспечения научно-технической сферы Гос. комитета по науке и технологиямРесп. Беларусь [Электронный ресурс].-2006.- Режим доступа:http://belisa.org.by/doc/CIS.doc.- Дата доступа: 17.09.2017. 3. Бурцева, О. А. Особенности формирования национальной инновационной системы Республики Беларусь // Модернизация образовательной среды в условиях взаимодействия науки и практики: Материалы междунар. науч.-метод. конференции (г. Белгород, 9-10 апреля 2014). – Белгород, 2014. – С. 176-184.

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

УДК 330.332.122:338.49:339.166.5 Беженар І.М., к.е.н., ст. н. с. Півторак В.С., к.е.н., ст. н. с. відділу підприємництва, кооперації та агропромислової інтеграції Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки», Україна ОСОБЛИВОСТІ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ГЕОГРАФІЧНИХ ЗАЗНАЧЕНЬ В УКРАЇНІ Ефективним механізмом розбудови ініціатив, спрямованих на розвиток сільських територій є створення та розвиток системи захищених назв походження, географічного маркування та гарантованої специфіки, тобто підтримка різноманітності сільськогосподарської продукції шляхом виробництва та популяризації продукції зі специфічними рисами. Зумовлено це тим, що система захисту регіональних та традиційних продуктів має на меті нарощування економічного потенціалу сільських громад, підвищення доходів сільських товаровиробників, затримання сільських жителів у цій місцевості. З іншого боку, ця система задовольняє очікування споживачів, котрі все частіше звертають увагу на якість харчових продуктів, їх географічне походження. Адже за сучасних умов глобалізаційних та євроінтеграційних процесів, увагу покупця може привернути унікальний продукт, що наділений специфічними властивостями, зумовленими регіональними особливостями його виробництва. Українські товаровиробники у боротьбі за покупця повинні створювати власні локальні/регіональні бренди, які забезпечуватимуть товару конкурентоспроможну позицію на ринку в умовах відкритості економіки. Серед найбільш перспективних напрямів розвитку бренду на агропродовольчому ринку країни слід виділити управління брендовим портфелем шляхом комбінування національних та локальних брендів. Зазначимо, що створення локальних брендів повинно орієнтуватися на чіткі цільові сегменти або ринкові ніші. У подальшому найбільш успішні локальні бренди можна використати як національні бренди, орієнтовані на зовнішні ринки. Під впливом Європейського законодавства була розроблена національна система нормативної регламентації географічних зазначень в Україні. В Україні географічні зазначення, як засоби ідентифікації

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

товарів та об'єкти інтелектуальної власності, отримали правову регламентацію більше 18 років назад. Однак, географічні зазначення і сьогодні можна віднести до найбільш проблемних, з точки зору забезпечення правової охорони, засобів ідентифікації товарів. Нормативно-правове регулювання відносин, пов'язаних з використанням географічних зазначень в Україні забезпечується Цивільним кодексом України та основоположним в даній сфері законом України «Про охорону прав на зазначення походження товарів». Окремі питання регулювання географічних зазначень як об'єкта інтелектуальної власності частково регламентуються Господарським кодексом України, Законами України «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про рекламу», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» тощо. Крім цього Україна приєдналася до ряду міжнародних угод, пов'язаних з правовою охороною об'єктів інтелектуальної власності, які стали частиною нормативно-правового середовище, що регулює діяльність вітчизняних суб’єктів господарювання. Закріплення правової категорії «географічне зазначення» обумовлюється потребою уніфікації термінології та гармонізацією національного законодавства з міжнародними вимогами. Потрібно відмітити, що на рівні спеціального законодавства зміна правових термінів ще не відбулася. Аналіз законодавства України та Європейського Союзу щодо охорони географічних зазначень дозволив виділити ряд суттєвих відмінностей. Так, в українському законодавстві не існує правових норм, які б мали на меті встановлення охорони географічних зазначень для певних товарів, наприклад, вин, спиртних напоїв або продуктів харчування. Водночас в європейському законодавстві зустрічаються лише спеціальні положення, які стосуються правової охорони географічних зазначень саме для певних видів товарів. На відміну від європейського законодавства, в Україні охорона географічних зазначень здійснюється на загальних підставах. Усі положення Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» можуть бути застосовані щодо охорони таких географічних зазначень. Ніяких винятків або привілеїв українське законодавство щодо таких зазначень не містить. Усе законодавство Європейського Союзу щодо охорони географічних зазначень базується на специфікації товарів, які позначаються такими географічними зазначеннями. Так, наприклад, у положенні Регламенту ЄС № 2081/92 щодо охорони географічних зазначень та зазначень походження сільськогосподарських продуктів та продовольчих товарів від 14 липня 1992 року, визначено, що для того,

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

щоб географічне зазначення або вказівка про походження могли бути зареєстровані, продукт щодо якого вони реєструються, повинен відповідати специфікації [1]. Законодавство ЄС у цій сфері за основну мету, має захист споживачів від недоброякісної продукції, і водночас збереження географічних зазначень як таких. Тому система специфікації товарів відіграє таку важливу роль і повинна бути детально розроблена та імплементована в інституціональне середовище країн-партнерів ЄС з метою забезпечення захисту географічних зазначень їх товарів на міжнародному ринку. Українському законодавству не вистачає такого переліку специфікації товарів, законодавство не містить положень, які б визначали критерії специфікації товарів, процедуру щодо перевірки відповідності товарів вимогам специфікації. Той факт, що в Україні не існує специфікації товарів, які позначаються географічними зазначеннями, руйнує можливість отримання охорони для українських зазначень на території Європейського Союзу. Потрібно розробити відповідний механізм контролю специфікації, щоб надати можливість вітчизняній продукції реєстрації з боку Єврокомісії, для якої контроль та охорона є напрямами загальноєвропейської спільної політики якості сільськогосподарських продуктів. Термінологічна неузгодженість щодо географічного зазначення походження товарів, як інтелектуальної власності, потребує внесення змін і доповнень у вітчизняне законодавство. Перші спроби змін є у проекті Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правової охорони географічних зазначень» [2], який передбачає впровадження європейських умов та механізмів охорони географічних зазначень в Україні. Так, згідно, з проектом закону географічне зазначення – це географічне найменування місця (регіону або населеного пункту), з якого походить товар. Як правило, такий товар має особливу якість, репутацію чи інші характеристики, зумовлені головним чином географічним походження. При цьому хоча б один з етапів виробництва, або переробки товару здійснюється на визначеній географічній території. Назви таких товарів захищаються законом в системах національного та міжнародного права. Законопроект забезпечить виконання зобов’язань України за Угодою про асоціацію між Україною та ЄС у частині узгодження вимог законодавства України щодо правової охорони географічних зазначень із правом Європейського Союзу. Тому слід наголосити на необхідності подальшого доопрацювання положення чинних нормативно-правових актів, узгодити їх із вимогами Регламентів ЄС, з метою усунення

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

неточностей та колізій, що можуть виникнути на шляху охорони прав інтелектуальної власності на географічні зазначення. В Україні є достатня кількість регіональних продуктів, їх сертифікація є необхідною. Товар позначений географічним зазначенням походження – це гарантія для споживача у отриманні товару саме тієї якості, на яку він очікує, а для виробника – гарантія стійких продажів і ексклюзивної популярності на ринку. Додатково варто звернути увагу на доцільність реєстрації продукту з географічним зазначенням з позиції економічної ефективності. Вищезгадані витрати, пов’язані з поданням заявки на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару, є лише малою частиною в загальній сукупності витрат суб’єкта господарювання на реалізацію стратегії просування визначеного товару чи товарної групи (рис.). До таких витрат відповідно слід віднести: - витрати на моніторинг ринку (збір та обробка інформації щодо наявних ринкових ніш, внутрішнього та зовнішнього середовища підприємства, оплата послуг сторонніх консалтингових, маркетингових, науково-дослідних та інших видів залучених організацій); - витрати, пов’язані з безпосереднім виробництвом та реалізацією товару з географічним зазначенням (контроль якості на виробничому етапі, маркетинг та ін.); - витрати на діагностику стратегії просування товару на ринок з врахуванням нових конкурентних позицій, направленої на завоювання більшої кількості споживачів. Моніторинг ринку

Виробництво і реалізація продукції

Формування позитивного іміджу підприємства

Зменшення цінової еластичності попиту Витрати

Діагностика стратегії

Результати

Зростання споживчого попиту

Внутрішньо-організаційна оптимізація кадрів

Рис. 1. Очікувані витрати та результати від впровадження стратегії просування продукції з географічним зазначенням

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Водночас, товар із географічним зазначенням, що має певні специфічні особливості, набуває ознак ідентичності та унікальності, що, в перспективі ознайомлення споживачів із товаром, призведе до зростання попиту та зменшення його цінової еластичності. Крім того, важко оцінити результати позитивного впливу щодо відношення та довіри споживачів до відповідного товару та самого товаровиробника, тобто формування позитивного іміджу підприємства в конкурентному середовищі. В результаті реалізації нового проекту може відбутись згуртування колективу навколо проекту, сформується внутрішній сприятливий морально-психологічний клімат, підвищиться його організаційна культура, налагодяться внутрішні зв’язки. Перелічені вище потенційні результати реєстрації товару з географічним зазначенням («регіонального бренду») можуть в перспективі сформувати значний економічний ефект, що може бути визначено за наступною формулою: , де Е – економічний ефект; Q0*P0 – дохід від реалізації базового обсягу продукції стандартизованого товару за базовою ціною; Q1*P1 – дохід від реалізації збільшеного обсягу продукції товару з географічним зазначенням за підвищеною ціною; Ci – сума витрат на просування товару з географічним зазначенням. Отже, система захищених назв походження товарів має перспективи розвитку в Україні як на макро-, так і на мікрорівні, а реалізація права суб’єкта господарювання на реєстрацію географічного зазначення може бути справедливо оцінена. На сучасному етапі актуальним є формування політики розвитку регіональної продукції, яка б тісно корелювала з національними пріоритетами. Оскільки ініціативи «знизу» щодо формування інституційної, зокрема нормативно-правової, бази розвитку регіональних продуктів в Україні сьогодні фактично немає, а динамічні політичні процеси протягом останніх років зумовлюють політичну та економічну нестабільність у державі, переорієнтацію векторів зовнішньої політики України. Зважаючи на зниження активності офіційних органів влади щодо забезпечення розвитку даної сфери, значно ефективнішим може стати стимулювання цього процесу з боку громадських інституцій (неприбуткових організацій). Поширення вітчизняної високоякісної конкурентоспроможної продукції із географічним зазначенням сприятиме розвитку сільських

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

територій, регіональних традицій; забезпечить приплив інвестицій в регіон, стимулюватиме створення малих форм підприємництва, пришвидшить кооперацію у сфері сільськогосподарського обслуговування, сільського та екотуризму тощо. Введення в дію системи географічних зазначень, гармонізованої з європейським законодавством, допоможе малим і середнім виробникам вийти на нові ринки. Це дозволить продуктам українським товарам зайняти чільне місце на ринку та у кошиках не тільки вітчизняних, а й зарубіжних споживачів. Список використаних джерел: 1. Регламент Ради (ЕЄС) № 2081/92 від 14 липня 1992 року про захист географічних зазначень та найменувань походження сільськогосподарських продуктів та продовольчих товарів // Право інтелектуальної власності Європейського Союзу та законодавство. – с. 757-772. 2. Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правової охорони географічних зазначень» [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.me.gov.ua/Documents/Detail?lang=uk-UA&id=38db5a0b-55c5476d-9e2d. УДК 657.1 Бінчаровська Т.А., аспірант* Тернопільський національний економічний університет, Україна ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ Становлення ринкових відносин в аграрному секторі економіки України передбачає формування цивілізованого ринку сільськогосподарських земель. Проте в нашій державі діє мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення, через який в Україні відсутній ринок земельних ресурсів. Виходячи з цього, аграрні формування для ведення бізнесу не мають іншого виходу, ніж брати земельні ділянки сільськогосподарського призначення в оренду у селян, які з певних причин не в змозі самостійно їх обробляти.

Науковий керівник – Р.Ф. Бруханський, д.е.н., доцент

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Унікальність земельних ресурсів як економічної категорії обумовлює специфіку побудови їх обліку, який являє собою систему накопичення, систематизації, обробки та аналізу економічної інформації кількісного, якісного та правового характеру у натуральних та грошових вимірниках. Проблеми бухгалтерського обліку земель сільськогосподарського призначення у своїх працях намагаються вирішити Ю.С. Бездушна, О.В. Вороновська, Н.О. Голуб, В.М. Жук, І.В. Замула, Н.М. Малюга, В.М. Метелиця, С.М. Остапчук, С.В. Руденко В.М. Хомка. Сьогодні відсутність видимих зрушень в даній сфері вимагає продовження наукових досліджень. Облік земель – це послідовна система заходів щодо реєстрації інформації про землю кількісного, якісного та правового характеру. Метою бухгалтерського обліку земельних ресурсів є отримання даних про землю, необхідних для зовнішніх та внутрішніх користувачів для прийняття управлінських рішень, спрямованих на забезпечення раціонального та ефективного використання земель. При розгляді земельних ресурсів в обліковій системі розуміють не всю земельну площу, а лише конкретний об’єкт – земельну ділянку, яка має встановлені межі та певне місце розташування. Виходячи з мети на думку В. М. Жука, завдання бухгалтерського обліку земельних ділянок можуть бути такими: - забезпечення документального оформлення і своєчасного відображення на рахунках бухгалтерського обліку операцій з надходження, трансформації, продажу земельних угідь, а також інших операцій із землею; - створення умов та інформаційної бази для систематичного контролю за збереженням і поліпшенням якісних властивостей ґрунту, ефективністю використання земельних ділянок підприємства; - контроль своєчасності і повноти відображення в облікових регістрах усіх господарських операцій, пов’язаних з наявністю і якістю земельних ділянок, а також щорічними вкладеннями в капітальне поліпшення земель; - забезпечення об’єктивною інформацією для заповнення форм бухгалтерської звітності; - контроль правильності сплати земельного податку і відображення цього в обліку [1, с. 118] В бухгалтерському обліку земля визнається об'єктом основних засобів, і відповідно, активом. Визначення порядку обліку земельних ділянок залежить від способу користування та володіння. На правах володіння бухгалтерський облік земельних ділянок регламентується

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

П(С)БО 7 „Основні засоби”, де землю класифіковано на два відокремлених елементи: земельні ділянки та капітальні витрати на поліпшення земель. Земельні ділянки, передані суб’єктам господарської діяльності у власність, у тому числі й за договорами купівлі-продажу, включаються в бухгалтерському обліку підприємств до складу основних засобів. Земельні ділянки як активи проходять три основні цикли свого існування на підприємстві: надходження земельних ділянок, експлуатація, вибуття землі зі складу активів підприємства. Згідно з п. 7 П(С)БО 7 усі придбані основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю [2]. Це стосується і земельних ділянок. При цьому необхідно враховувати вимоги Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно з яким активи відображаються в балансі в тому разі, якщо вони контролюються підприємством у результаті минулих подій, та їх використання, як очікується, спричинить отримання економічних вигод у майбутньому. Щодо земельної ділянки ця умова повною мірою справджуватиметься лише тоді, коли така ділянка належить підприємству на підставі відповідного документа, який посвідчує право власності на земельну ділянку, і її вартість може бути достовірно визначено. Оскільки земельні ділянки не є об’єктом для нарахування амортизації, їх вартість з часом не змінюється (крім випадків переоцінювання). У Плані рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств для обліку й узагальнення інформації про наявність і рух земель відведено субрахунок 101 “Земельні ділянки” у складі рахунка 10 „Основні засоби”. При побудові системи обліку земельних ділянок слід враховувати певні специфічні особливості, які притаманні тільки для даного об’єкту обліку. До таких особливостей слід віднести: - об’єктом обліку є не сама земля, а окремі земельні ділянки; - земельні ділянки для потреб бухгалтерського обліку класифікуються як один із видів основних засобів; - у відповідності до П(С)БО 7 на вартість земельних ділянок амортизація не нараховується; - земля, як об’єкт основних засобів не підлягає ліквідації; - первісна вартість земельної ділянки може бути збільшена тільки у разі її дооцінки; - капітальні витрати, що пов’язані із поліпшенням земель (меліорація, осушування, іригація та інші) не відносяться на збільшення

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

первісної вартості об’єкта, а визначаються як окремий об’єкт основних засобів на субрахунку 102 „Капітальні витрати на поліпшення земель” і є об’єктом амортизації. Отже, земельні ділянки є специфічним об'єктом бухгалтерського обліку та мають ознаки, що вирізняють їх від решти основних засобів. До таких ознак можна віднести її вартість, яка не підлягає амортизації через що в будь-якому випадку може приносити економічну вигоду. Однак система обліку земельних ресурсів в умовах сьогодення не є досконалою, тому що має ряд недоліків які пов’язані із відсутністю первинних форм документів для відображення земельних ділянок в системі подвійного запису, обмеженим колом операцій з земельними угіддями сільськогосподарського призначення, та потребують вирішення у майбутньому. Список використаних джерел: 1. Жук В.М. Обліково-аналітичне забезпечення земельних відносин / В.М. Жук // Агроінком. – 2011. – № 7–9. – С. 116–121. 2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затверджене Наказом Міністерства фінансів України № 92 від 27 квітня 2000 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://minfin.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?artid=366774&catid=363 499. УДК:631.51:631.81:631.615:631.452:633.15 Богатир Л.В., к.е.н., асистент Караульна В.М., ассистент Білоцерківський національний аграрний університет Єзерковський А.В., фахівець з точного землеробства ПНД КК Конкорд ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА ВИРОЩУВАННЯ КУКУРУДЗИ НА СИЛОС ЗАЛЕЖНО ВІД ОСНОВНОГО ОБРОБІТКУ ҐРУНТУ ТА ДОБРИВ Традиційною сільськогосподарською культурою, що успішно вирощують на осушуваних торфових ґрунтах, є багаторічні злакові трави, які займають у структурі посівних площ близько 70–75 %. Проте створeні багаторічні травостої потребують періодичного перезалуження в зв’язку з випаданням високопродуктивних видів. Натомість високу ефективність у напрямі використання органогенних ґрунтів забезпечує

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

вирощування кукурудзи, адже ця культура може забезпечити отримання до 100 т/га зеленої маси, 22–25 т сухої (енергетичної) маси [1, 2]. Мета досліджень. За результатами економічної оцінки встановити ефективні способи основного обробітку у поєднанні з внесенням мінеральних добрив за вирощування кукурудзи. В багатьох регіонах Центральної та Східної Європи та інших країнах світу кукурудза за своїми економічними показниками, рівнем ВППВ, внеском в економічні результати й досягнутим прибутком є найбільш конкурентоспроможною й продуктивною культурою. Однак, остаточне рішення можна приймати тільки на основі проведення економічного аналізу за кожної конкретної технологічної операції. Наукові дослідження проводили упродовж 2013–2015 рр. на органогенних торфових ґрунтах заплави річки Супій (Яготинський район Київської області), у польовому досліді Панфильської дослідної станції ННЦ «Інститут землеробства НААН». Ґрунт дослідної ділянки торф карбонатний, рогозово-осокового походження з високим ступенем розкладу – 64–69 %. Потужність торфового шару 2,38–2,52 м. Підстилаюча материнська порода – оглеєні алювіальні легкі суглинки. За агрофізичними властивостями торф має щільність складення 0,215 г/см3, повну вологоємність 270–283 %, зольність – 40 %. Агрохімічна характеристика ґрунту дослідних ділянок: вміст валового азоту – 1,32–2,0 %; фосфору – 0,76–0,92 %; калію – 0,09– 0,15 %; кальцію – 20–26 %; рН сольовий – 7,0–7,5. Погодні умови у період проведення досліджень характеризувалися дещо підвищеною температурою повітря порівняно до середньобагаторічної та нерівномірною кількістю опадів, як за місяцями, так і за роками, але в цілому були сприятливими для росту і розвитку кукурудзи та отримання високих врожаїв. Схема трифакторного досліду передбачала вивчення ефективності способів обробітку ґрунту та удобрення залежно від напряму використання кукурудзи. Важливою перевагою вирощування кукурудзи, незважаючи на існуючі кліматичні й економічні ризики, є її особлива цінність для тваринництва, особливо для виробництва молока і м’яса. Це обумовлено різноманітністю можливостей використання кукурудзи на корм. Отримані результати досліджень показали що на економічну ефективність вирощування кукурудзи впливає ряд факторів такі як: мінеральне удобрення способи основного обробітку ґрунту. Найменші виробничі витрати були понесені за вирощування кукурудзи на силос без удобрення 5,86–5,30 тис. грн/га, за внесення мінеральних добрив витрати на виробництво зростали на 1,01–6,56 тис.

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

грн/га. Найвищі витрати були за удобрення N45P45K120 та N45P45K120+реаком – 10,9–12,9 тис. грн/га. Із викoристанням мінеральних дoбрив збільшувався умoвно чистий прибутoк порівнянo з варіaнтами без застoсування мінеральних дoбрив до 80 %, порівняно з варіaнтами без добрив, що безумовнo пов’язане з підвищeнням врожайності кукурудзи. Так, найвищий умовно чистий прибуток одержано за фосфорного і калійного удобрення 10,8–13,7 тис. грн/га та повного мінерального удобрення у поєднанні з реакомом 12,2–16,0 тис. грн/га з рівнем рентабельності 108–129 %. Отже, застосування технологій вирощування з різними способами обробітку ґрунту теж мали вплив на економічну ефективність кукурудзи на силос. Так енергозберігаюча технологія, що передбачала вирощування кукурудзи без механічного обробітку забезпечувала отримання умовно чистого прибутку на рівні – 6,49–12,9 тис. грн/га що на 22–28 % менше порівняно з іншими технологіями. Проведення дискування на глибину 10–12 см як основного обробітку ґрунту сприяє oтриманню висoкої урoжайності силосної маси майже на однoму рiвні з оранкою, а умoвно чистий прибуток отримано в мeжах 7,77–14,09 тис. грн/га. Список використаних джерел: 1. Гера О.М. Влияние сельскохозяйственного использования на трансформацию осушаемых торфяников и продуктивность агроценозов Лесостепи Украины / О.М. Гера // материалы международной конференции (Костяковские чтения). Мелиорация и проблемы восстановления сельского хозяйства в России // Москва 2013. – С. 257259. 2. Слюсар І.Т. Врожайність кукурудзи залежно від основного обробітку та удобрення на осушуваних органогенних ґрунтах Лісостепу / І.Т. Слюсар, Л.В. Богатир // Зб. наук. праць Уманського національного університету садівництва. – Умань: УНУС, 2016. – Вип. 88. – Ч.1: Сільськогосподарські науки. – С. 93–100.

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

УДК 657. 6 Бондар Ю.В., аспірант* Національний науковий центр "Інститут аграрної економіки", Україна ХАРАКТЕРИСТИКА КОНТРОЛЮ ЯКОСТІ АУДИТОРСЬКИХ ПОСЛУГ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ СУТНОСТІ ПОНЯТТЯ "КОНТРОЛЬ" Традиційно, в загальному вираженні якісною вважається аудиторська послуга, яка надається клієнту аудиторами, що сповідують принцип відповідності власної діяльності професійним стандартам аудиту, а також виконують нормативно-правові вимоги та законодавчі приписи, якими регулюється діяльність аудиторських фірм. Головною ж вимогою якості аудиторських послуг є відповідність виконаних аудиторами робіт потребам конкретних клієнтів – користувачів послуг. Якою є сутність та якими є межі контролю якості надання аудиторських послуг? Для забезпечення правильного визначення його сфери та лімітів ми маємо виходити з уявлення про те, що ж собою представляє термін "контроль". У різних сферах та для різних змістовних відтінків поняття "контроль" має різні фактичні інтерпретації. Так, у сфері державного управління контроль визнається однією з ключових владних функцій, за допомогою чого здійснюється виявлення помилок і недоліків у діяльності відповідних суб'єктів, які підлягають такому контролю, а також пошук нових можливостей для попередження виникнення ексцесів у майбутньому [6]. За даними Тлумачного словника термінів, пов'язаних з моніторингом та оцінкою ефективності проекту ЄС "Підтримка у виконанні Угоди про партнерство та співробітництво" [3, С. 97-98], під контролем слід розуміти сукупність певних дій, за допомогою яких у фінансовому та правовому полі здійснюється відповідна оцінка будьякої активності шляхом здійснення порівняння фактичного стану справ із бажаним, ідеальним або тим, який вимагається відповідними контролюючими інституціями. При цьому у дефініції контролю здійснюється акцент на питанні про законність здійснення тієї чи іншої діяльності та на питанні доречності її провадження у відповідних часових, інституціональних та інших умовах. Ще однією характеристикою визначення контролю є те, що він не відбувається на

Науковий керівник – В.М. Жук, д.е.н., проф., академік НААН України

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

постійній чи регулярній основі. Переважно контроль здійснюється у процесі або безпосередньо після виконання певного завдання. Бутинець Ф.Ф. під контролем розуміє спостереження та за процесами функціонування певних об'єктів на систематичній основі та перевірку цих процесів, що мають своєю кінцевою метою ідентифікацію відхилень такого функціонування від стандартних параметрів або величин, заданих конкретним інституціональним суб'єктом. [2, С. 9]. Згідно з позицією М.Т. Білухи, контроль уявляє собою спостереження за об'єктом управління і перевірку процесу його функціонування рішенням, що прийняті відповідним суб'єктом, а також фіксацію результатів впливу суб'єкта управління на цей об'єкт через механізм виявлення відхилень, що мали місце при виконанні цих рішень [1, С. 12]. Знані вчені-економісти В.О. Шевчук та І.К. Дрозд визначають контроль у двох іпостасях – у його розгляді в якості типу відносин та у в частині контролю як виду людської діяльності. В релятивній частині контроль визначається ступенем позитивного, нейтрального чи негативного відношення певного суб'єкта до власної діяльності або до діяльності інших суб'єктів з точки зору дотримання відповідних встановлених норм і правил. Контроль як діяльність у розумінні цих науковців передбачає порівняння певних параметрів, які обмежуються нормативними показниками і характеризують ступінь їхнього досягнення. [4, С. 32]. Львівські науковці на чолі з С.В. Мочерним [5, С. 85] у дефініції контролю розкривають аспекти нагляду за об'єктом для забезпечення відповідності його стану не лише законам і нормативним актам, але і програмам, угодам, проектам, планам і договорам. Також у визначенні цих вчених знаходить своє відображення ще один семантичний відтінок поняття "контроль" – як уособлення реальної влади і зосередження прав володіння будь-яким об'єктом у своїх руках. Шевчук В.А. розкриває дослідницький аспект поняття "контроль", визначаючи його інструментом дослідження існуючої реальності, що пізнається через механізм порівняння. Причому об'єктом для порівняння автор обирає саме норми. У зазначених визначеннях, на нашу думку, упущено дві характеристики контролю – те, що його проводять особи, наділені відповідними повноваженнями, а також те, що ця діяльність провадиться з метою збудування діяльності об'єкта, який контролюється, а не його руйнації. Це означає, що надмірно активний та скрупульозний контроль лише заважатиме діяльності, порушуючи усі функціональні процеси та створюючи значний дискомфорт для виконавців, а не сприятиме розвитку тієї чи іншої справи.

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

А отже, дефініція контролю якості в аудиті має бути доповнена характеристиками збалансованості у часі, об'ємах та інтенсивності проведення контрольних процедур. У цьому ключі слід згадати закон спадної віддачі, який в загальному формулюється наступним чином: якщо затрати на отримання додаткової вигоди перевищують додатковий приріст корисності від їхнього понесення, то ці затрати не варто нести взагалі. В частині контролю це означає, що його функціонування слід налагоджувати лише до такого рівня "академічної нудності", за якого мотивація виконавців тих чи інших робіт унаслідок цього контролю буде мати наростаючий або стабільний, але в жодному разі не спадний характер. Причому бажаним є встановлення як мінімум емпіричного співвідношення тривалості процедур контролю якості та робочого часу аудиторів в цілому, хоча за можливості встановлення інших ідентифікаторів граничної інтенсивності контрольних заходів слід забезпечувати моніторинг усіх можливих показників, які вказуватимуть на те, що контроль за виконанням аудиторами їхньої роботи не шкодить власне якості виконання ними робочих завдань. Іншими словами, при налагодженні систем контролю якості аудиторських послуг суб'єктам, які займаються розробкою політик такого контролю, слід постійно тримати у полі зору необхідність визначення "точки беззбитковості" контрольних процедур (рис. 1). Якість роботи виконавців

"Точка беззбитковості" контролю якості

ІІ

Інтенсивність контрольних зусиль

Рис. 1. Ілюстрація дії закону спадної віддачі у співвідношенні інтенсивності зусиль щодо налагодження контролю якості аудиторських послуг та якості виконаних робіт Джерело: сформовано автором

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Зона І на рисунку відповідає тій кількості і глибині контрольних заходів, які сприяють покращенню роботи аудиторів, забезпечують належний рівень самоорганізації виконавців аудиторських завдань та відповідне попередження проявів їхньої опортуністичної поведінки по відношенню до керівника аудиту, керівника аудиторської фірми, клієнтів, суспільства та держави. Зона ІІ є сферою ризику втрати довіри, терпіння та мотивації працівників аудиторської фірми, а звідси – і якості виконаних робіт, що в кінцевому підсумку тягне за собою втрату клієнтів. При розробці та впровадженні контрольних заходів відповідні працівники аудиторської фірми, які відповідають за цю сферу, мають уважно слідкувати за тим, якою є реакція колективу фірми в цілому на ті чи інші нововведення. На наше стійке переконання, в частині номенклатури та інтенсивності контрольних заходів для служби контролю, яка функціонує в аудиторській фірмі, і для збереження мікроклімату в колективі в цілому, не слід активно шукати "точку беззбитковості" та прагнути до неї, оскільки в такому випадку працівники діятимуть на межі своїх професійних та психічних можливостей, що рано чи пізно негативно позначиться на показниках діяльності аудиторської структури. Список використаних джерел: 1. Білуха М.Т. Теорія фінансово-господарського контролю і аудиту: Підручник. – ПП "Влад і Влада", 1996. – 320 с. 2. Бутинець Ф.Ф. Аудит і ревізія підприємницької діяльності. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності 7050106 «Облік і аудит». / Ф.Ф.Бутинець та ін.., За ред. Ф.Ф. Бутинця – Житомир: ПП «Рута», 2001. – 416 с. 3. Державне управління: словник-довідник. / уклад.: В.Д. Бакуменко (кер. творч. кол.), Д.О. Безносенко, І.М. Варзар та ін.; за заг. ред. В.М. Князєва, В.Д. Бакуменка. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – 228 с. 4. Дрозд І.К., Шевчук В.О. Державний фінансовий контроль. Навчальний посібник. / І.К. Дрозд, В.О. Шевчук. // К.: ТОВ "Імекс-ЛТД", 2007. – 304 с. 5. Мочерний С.В., Ларіна Я.С., Устенко О.А., Юрій С.І. Економічний енциклопедичний словник: У 2т. Т.1. / За ред. С.В.Мочерного. – Львів:Світ, 2006. – 346 с. (С. 85) 6. Тлумачний словник термінів, пов'язаних із моніторингом та оцінкою ефективності [Електронний ресурс]. – Проект ЄС "Підтримка у виконанні Угоди про партнерство та співробітництво (УПС)". – 2008. – Режим доступу :http://elearn.univector.net/file.php/56/02/glossary.pdf.

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

УДК 346.12:336.763.3

Вихристюк С.В., магістр* Одеський аграрний державний університет, Україна

НОРМАТИВНЕ ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОБЛІКУ ГРОШОВИХ КОШТІВ У процесі господарської діяльності підприємства усіх форм власності вступають в економічні відносини між собою з приводу купівлі-продажу товарів, виконання робіт, надання послуг, а також з державою зі сплати податків та інших платежів та отримання допомог і виплат. Оскільки грошові кошти мають здатність обертатись, ступінь ризику помилок в обліку та контролю на цій ділянці обліку є досить великий. Тому постійні зміни у законодавстві сприяють виникненню нових проблемних аспектів в обліку грошових коштів. Отже, питання змін у нормативно-правовому забезпеченні обліку і звітності є актуальними. Грошові кошти - це найбільш ліквідні активи підприємства, що складаються з готівки, коштів на рахунках в банку та інші еквіваленти. Це загальний еквівалент, той особливий товар, в якому усі інші товари визначають свою вартість [6]. Здійснення процедури відображення в бухгалтерському обліку і розкриття інформації про грошові кошти у фінансовій звітності регламентує НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» та Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку (МСБО) 7 «Звіт про рух грошових коштів» [3]. Відповідно до НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» грошові кошти (гроші) – готівка, кошти на рахунках у банку та депозити до запитання; еквіваленти грошових коштів (грошей) – короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються у певні суми грошей і які характеризуються незначним ризиком зміни вартості [2]. Для ведення виробничої діяльності кожне підприємство повинно мати в необхідних розмірах грошові кошти. Вони необхідні для придбання різних виробничих матеріалів, для оплати праці, для платежів фінансовим органам, іншим установам. Грошові кошти в господарстві можуть знаходитися в формі готівки в касі та зберігатися на рахунках в банку і можуть бути використані для поточних операцій [5]. Основним нормативно-правовим документом в бухгалтерському обліку є Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову *

Науковий керівник – С.С. Стоянова-Коваль, д.е.н., доцент

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996 - ХIV (зі змінами та доповненнями), він визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні [1]. Положення забезпечує інформацію про порядок: – ведення касових операцій; – ведення касової книги та зберігання грошей; – проведення ревізії каси і контролю за дотриманням касової дисципліни та інше. Згідно Положенню № 637 підприємства мають право здійснювати розрахунки між собою, а також з фізичними особами як в готівковій, так і в безготівковій формах. Вказаний нормативний документ визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою. Його недоліком є те, що не визначено питання: коли підзвітна особа повинна надавати звіт про використання готівки за умови, якщо витрачені на потреби підприємства власні гроші. Крім того, організація обліку грошових коштів на підприємстві здійснюється на підставі таких регламентів: - Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» яке визначає мету, склад і принципи підготовки фінансової звітності та вимоги до визнання і розкриття її елементів - висвітлюються питання, пов’язані з рухом грошових коштів [2]. - Положення Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою правління НБУ від 15.12.2004 № 637 - Інструкція Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України, затверджене постановою правління НБУ від 19.02.2001р №69 - Указ Президента України Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки зі змінами і доповненнями від 12.06.1995 № 436795 - Правила визначення платіжності та обміну банкнот і монет НБУ, затверджене постановою правління НБУ від 17.11.2004р. № 547 - Лист НБУ від 10.04.2002 р № 11 -113/637 Щодо ведення касових операцій - Лист НБУ від 30.04.2002 р №11-113/778-2889 Щодо проведення готівкових розрахунків підприємств - Лист НБУ від 08.11.2002 р № 1) -113/1941 Щодо штрафних санкцій за порушення норм з регулювання готівки у національній валюті

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

- Правила використання готівкової іноземної валюти (Постанова Правління Національного банку України від 30.06.07 р. № 200. З метою вдосконалення організації готівкового обігу, зміцнення касової дисципліни, підвищення ефективності контролю за додержанням суб’єктами господарської діяльності встановленого порядку ведення операцій з готівкою у національній валюті, посилення відповідальності за додержання ними норм з регулювання обігу готівки та виконання своїх зобов’язань перед бюджетами і державними цільовими фондами було прийнято Указ Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.05.1995 р. № 436/95 (зі змінами та доповненнями), який визначає застосування штрафної санкції за порушення норм з регулювання готівки. Законність здійснення операцій з грошовими потоками регламентується чинним законодавством України і визначається на основі нормативно-правових документів. На наш погляд, рівні нормативного регулювання бухгалтерського обліку грошових потоків можна схематично представити як ієрархічну таблицю із 4 рівнів. (див. табл.1) [4] Таблиця 1 Система нормативно-правового регулювання бухгалтерського обліку грошових коштів та їх еквівалентів [4] 1 рівень – Міжнародні нормативно - правові акти МСБО 7 "Звіт про рух грошових коштів"

МСБО 21 Вплив змін валютних курсів.

МСБО 29 Фінансова звітність в умовах гіперінфляції

2 рівень – Національні нормативно – правові документи

Закон України „Про бухгалтерсь кий облік та фінансову звітність в Україні"

Закон України "Про банки і банківську діяльність

НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»

Положення (стандарт) бухгалтерсько го обліку № 22 «Вплив інфляції»

Закон України «Про застосування реєстраторів розрахунков их операцій в сфері торгівлі, громадськог о харчування та послуг»

Податковий кодекс

Закон України «Про Національний банк України»

Господарськи й кодекс

3 рівень – Підзаконні нормативно – правові акти

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 21 «Вплив змін валютних курсів»

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Продовження табл. 1 4 рівень – Інструкції, положення державного рівня Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерськ ого обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарськ их операцій підприємств і організацій.

Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні

Інструкція №146 "Про порядок відкриття та використанн я рахунків у національній та іноземній валюті

Постанова Правління Національно го банку України «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою

Методичні рекомендації щодо заповнення форм фінансової звітності

Інструкція по інвентаризації основних засобів, нематеріальни х активів, коштів і документів та розрахунків

На сучасному етапі функціонування української економіки відбуваються істотні зрушення, що призводять до змін у веденні бухгалтерського обліку. Це, насамперед, пов’язано з намаганням наблизити національні Положення (стандарт) бухгалтерського обліку до міжнародних стандартів, тому Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку (МСБО) та Міжнародні стандарти фінансова звітності (МСФЗ) мають значний вплив на національну систему нормативного регулювання [7]. Побудова належної системи бухгалтерського обліку грошових коштів передбачає правильність здійснення й відображення всіх етапів їх руху, починаючи з нормативно-правових вимог, заповнення первинних документів, узагальнення та систематизації інформації в регістрах і завершуючи складанням звітності. Результат діяльності будь-якого підприємства безпосередньо залежить від ефективної роботи підприємства, а особливо від вирішення проблем, пов’язаних з обліком грошових коштів, які є складовою діяльності підприємства. Ефективність організації обліку грошових коштів забезпечить раціональний розподіл та використання грошових коштів, а тим самим успішну фінансову діяльність підприємства. Список використаних джерел: 1. Закон України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р. №996–ХІV зі змінами та доповненнями. //[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua 2. Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1«Загальні вимоги до фінансової звітності» затверджене наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013р. № 73 із наступними змінами та доповненнями.// [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

3. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 7 (МСБО 7) «Звіт про рух грошових коштів» в редакції від 01.01.2012 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua 4. Голубничая Г. Развитие учетно-аналитических информационных систем в условиях финансового кризиса//Вiсник Киiвського нацiонального унiверситету iм. Тараса Шевченка. Серiя: Економiка. 2011.- № 130. - С. 27- 30. 5. Гушу Д. Облік грошових коштів: проблеми та шляхи їх вирішення/ Д.Гушу [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://confcv.at.ua/forum/83-811-1. 6. Табалюк А.С. Актуальність проблеми організації обліку грошових коштів / А.С. Табалюк [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://eztuir.ztu.edu.ua. УДК 338.43:633.11 Відомська З.О.*, провідний спеціаліст з кадрових питань Національний науковий центр «Інститут землеробства НААН», Україна СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ЗЕРНОВОГО ГОСПОДАРСТВА Зернове господарство України є стратегічною і найбільш ефективною галуззю народного господарства. Зерно і вироблені з нього продукти завжди були ліквідними, оскільки вони становлять основу продовольчої бази і безпеки держави. Разом із тим, подальший розвиток галузі вимагає ґрунтовної економічної оцінки, перегляду цілого ряду позицій щодо технічнотехнологічних, організаційно-економічних та ринкових умов функціонування всього комплексу. На зниження обсягів та виробництва зерна в останні роки суттєво вплинули складні погодно-кліматичні умови та недостатнє матеріальнотехнічне забезпечення, тому виникла необхідність у прийнятті ряду нормативно-правових актів, якими визначені напрямки розвитку сільського господарства та державного контролю за наповненням і функціонуванням вітчизняного ринку зерна. *

Науковий керівник – М.І. Кисіль, к.е.н., ст.н.с.

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Інтенсифікація розвитку зернового господарства та збільшення обсягів виробництва зерна досягається завдяки таким основним чинникам, як підвищення урожайності шляхом удосконалення землекористування, дотримання сівозмін, обробітку ґрунту, внесення мінеральних добрив і проведення хімічної меліорації земель, захисту рослин, розвитку селекції і насінництва, підвищення якості зерна, науково-методичне забезпечення, розвиток ринку зерна. Україна має повернути втрачені позиції обсягів виробництва зерна шляхом інтенсивного ведення галузі зерновиробництва, оснащення господарств технікою, впровадження сучасних сортів і гібридів, поліпшення насінницької справи, освоєння ресурсоощадних технологій, більш раціонального використання біокліматичного потенціалу і зональних природно-кліматичних умов, стосовно вирощування окремих зернових культур. Посівні площі зернових культур мають становити близько 16 млн. га, у тому числі озимої пшениці – не менше 6,0 млн. га, озимого ячменю – 1,2 млн. га, озимого жита – 0,3 млн. га, кукурудзи – 4,0 млн. га, ярого ячменю –2,2 млн. га. Площі посіву проса і сорго – 0,5 млн. га, гречки – 0,3 млн. га. В польових сівозмінах зернові культури повинні займати в господарствах: степової зони 55–60% ріллі, лісостепової – 50–55 і поліської зони – 40–45 відсотків. В степовій зоні буде надаватись пріоритет озимим пшениці і ячменю, сорго, в лісостеповій, крім того, ярому ячменю і зернобобовим культурам, а на Поліссі – озимому житу, тритикале, ярим зерновим колосовим і круп’яним культурам. В усіх зонах доцільно розширити такі високопродуктивні зернові культури, як озиме та яре тритикале[1]. У зв'язку з тим, що Україна вже багато років є великим експортером сільськогосподарської продукції, вона вже має більшу частину необхідної інфраструктури, ділові стосунки, контакти і досвід здійснення експортної діяльності та може в подальшому розвитку на них спиратися. Втім, конкурентоспроможність сільського господарства і промислової переробки сільськогосподарської продукції України набагато нижча, ніж вона могла б і повинна бути. За інформацією Державного комітету статистики України за 2015 р., урожайність зернових, овочів і соняшника зрівнялися з вищими показниками 1990 року лише у 2011 році. Урожайність пшениці залишається приблизно в 2 рази меншою, ніж, наприклад, в Німеччині чи Франції, у той час як врожайність соняшнику в Україні є відповідною врожайності у ЄС [2].

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Для створення сучасного, ефективного сільського господарства і промислової переробки сільськогосподарської продукції бракує інвестицій. Ентузіазм підприємців швидко згасає через погані умови для здійснення підприємницької діяльності, які характеризуються загальною складною політико-економічною ситуацією в країні, необґрунтованими адміністративними бар'єрами, корупцією і надмірним регулюванням. У сільській місцевості негнучкий ринок землі у поєднанні з низьким рівнем освіти і браком молодих, ділових, інноваційних фермерів призвели до утворення неефективної структури господарської діяльності в сільському господарстві і до невикористаного потенціалу збільшення продуктивності і диверсифікації. Крім того, висока залежність від невеликої кількості експортних товарів і партнерів робить Україну залежною від несприятливих погодних явищ, політичних подій і ринкової кон’юнктури та цін. Якщо потенціал України не розкрити найближчим часом, то країна може втратити чудову нагоду, яку дають зростаючі світові сільськогосподарські ринки. Існує цілком реальна небезпека постійно втрачати експортні можливості, оскільки більш конкурентоспроможні і гнучкіші конкуренти отримають найбільш перспективні і найцінніші можливості ринку. Важливу роль у вирішенні даних питань відіграє Стратегія розвитку аграрного сектору економіки України спрямована на формування ефективного соціально спрямованого сектору економіки держави, здатного задовольнити потреби внутрішнього ринку та забезпечити провідні позиції на світовому ринку сільськогосподарської продукції та продовольства на основі закріплення його багатоукладності, що на даному етапі розвитку вимагає пріоритету формування різних категорій господарств (селоутворюючих господарств), власники яких проживають у сільській місцевості, поєднують право на землю із працею на ній, а також – власні економічні інтереси із соціальною відповідальністю перед громадою. Стратегічні цілі розвитку аграрного сектору [3]: - гарантування продовольчої безпеки держави; - забезпечення прогнозованості розвитку та довгострокової стійкості аграрного сектору на основі його багатоукладності; - сприяння розвитку сільських поселень та формування середнього класу на селі через забезпечення зайнятості сільського населення та підвищення їх доходів; - підвищення інвестиційної привабливості галузей аграрного сектору та фінансової безпеки сільськогосподарських підприємств;

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

- підвищення конкурентоспроможності продукції, ефективності галузей, стабільність ринків; - розширення участі України у забезпеченні світового ринку продукцією сільського господарства та продовольства; - раціональне використання сільськогосподарських земель та зменшення техногенного навантаження аграрного сектору на довкілля. Відповідно до даних напрямків, цільовими орієнтирами реалізації Стратегії в контексті розвитку зернової галузі макроекономічні показники розвитку галузі мають зрости. Очікується збільшення обсягів валової продукції сільського господарства (у порівняних цінах) – у 1,3 рази.Збільшення обсягів експорту сільськогосподарської продукції та продовольства на 3-4% щорічно. Забезпечення пропозиції основних видів сільськогосподарської продукції, та продовольства (зерно молоко, м'ясо, цукор, яйця, олія соняшникова, овочі) вітчизняного виробництва на внутрішньому ринку на рівні не менше 80 % від внутрішнього попиту. Важливу роль у реалізації стратегії відіграє формування стратегічних продовольчих запасів держави. Мету аграрних реформ слід вбачати в збільшенні надлишку зерна як найважливішого з абсолютних благ. Цим же критерієм належить вимірювати і результати реформ, розглядаючи їх ефективність як збільшення обсягів цього надлишку з одночасним нарощуванням виробництва продукції тваринництва й родючості землі. Особливої уваги потребує модернізація експортної інфраструктури. Уже сьогодні слід базуватися не тільки на балансі зерна, а й на балансі насіння сипучих культур (спільно з зерном, розглядати питання зберігання й експорту насіння соняшнику, ріпаку, сої). Такий баланс краще націлює на вирішення проблеми переробки, зберігання та експорту. У першу чергу вітчизняне зерновиробництво має освоїти нову науково обґрунтовану логістику зернового ринку, за якою зерновиробництво в Україні ділиться на дві умовні зони: експортну – це регіони, які наближені до портових елеваторів, саме на її території, в основному, і будуть зосереджені стратегічні резерви; зона внутрішнього споживання – у цих регіонах Нова логістика дає змогу щорічно збільшувати доходи аграріїв на 3 млрд грн лише за рахунок економії коштів на перевезеннях. Заплановано модернізувати вітчизняну систему переробки, зберігання й транспортування зерна; забезпечити можливість зберегти 70 і більше мільйонів тон зерна в часі для продажу за найвигіднішими цінами на світових ринках. Для цього Україна в найближчі роки має розробити та

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

реалізувати програму добудови лінійних елеваторів потужністю у 10 млн т та портових – у 9 млн т, що потребує 37 млрд грн державних і приватних інвестицій та залучення до цієї програми коштів ООН [4]. Для того, щоб повною мірою використати сприятливі можливості, які випливають з подій на світовому сільськогосподарському ринку, необхідно розкрити потенціал сільського господарства і агробізнесу України за рахунок проведення глибокої, довгострокової і збалансованої реформи, спрямованої на збільшення сільськогосподарської конкурентоспроможності і розвиток сільських територій. Список використаних джерел: 1. Програма “Зерно України – 2015”. – К.: ДІА, 2011. – 48 с. 2. Єдина комплексна стратегія розвитку сільського господарства та сільських територій на 2015-2020 рр.: Проект Міністерства аграрної політики та продовольства України від 26.10.2015 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://minagro.gov.ua/node/16025. 3. Про схвалення Стратегії розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року: Розпорядження Кабінету міністріви України від 17.10.2013 р. № 806-р [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/806-2013. 4. Жук В.М. Наукове обґрунтування формування стратегічних запасів зерна: перспективи України в умовах глобалізації: Доповідь на загальних зборах Національної академії аграрних наук України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.uaan.gov.ua. – 2012.

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

УДК 330.322:631.11 Гарбар В.В., к.е.н., ст.н.с. відділу інвестиційного та матеріально технічного забезпечення Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки», Україна ІНВЕСТИЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОДНІЄЇ З ПРОВІДНИХ ГАЛУЗЕЙ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ − СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА Інвестиційна діяльність сільськогосподарських підприємств значною мірою залежить від ефективного функціонування самих господарств. У сучасних умовах сільське господарство є дуже привабливим для інвесторів. Нині інвестори високо оцінюють рівень прибутковості своїх вкладень у перспективі. За даними Державної служби статистки України у січні-червні 2017 р. капітальні інвестиції освоєні агропродовольчим сектором економіки склали у фактичних цінах 32,6 млрд грн, що перевищує показник аналогічного періоду 2016 р. в 1,4 рази. Переважна частка цих інвестицій направляється у сільське господарство, мисливство та надання пов’язаних із ними послуг − 75,7%, які у першому півріччі аналізованого року зросли в 1,5 рази у порівнянні з аналогічним періодом попереднього року і становили 24,7 млрд гривень. Динаміка капітальних інвестицій у агропродовольчий сектор економіки, у якому важливе місце відведено сільському господарству України по перших півріччях 2010-2017 рр. наведено у таблиці 1. З даних табл. 1 видно, що на одну гривню капітальних інвестицій у виробництво харчових продуктів і тютюнових виробів у січні-червні 2017 року припадало 3,23 грн інвестицій у сільське господарство. Тобто у першому півріччі 2017 р. спостерігається пріоритетність сільського господарства над харчовою промисловістю, така тенденція продовжуватиметься до кінця 2017 року і подальші декілька років також. Для більш глибшого аналізу у табл. 2 наведена річна динаміка освоєних капітальних інвестицій агропродовольчим сектором економіки (2010−2016 рр.). Дані табл. 2 свідчать, що у 2014−2015 рр. у сільському господарстві спостерігався спад інвестиційної активності, основною причиною цього була нестабільна ситуація в державі, військові події. Проте розпочинаючи з 2015 р. відбувається сплеск інвестиційної активності, який триває і по теперішній час. Капітальні інвестиції у 2016 р. зросли в

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

1,3 рази (2014 р. − 1,5 млрд доларів США, або 18,4 млрд грн у фактичних цінах, відповідно 2016 р. – 1,9 млрд доларів США, або ж 49,7 млрд грн) порівнюючи з 2014 роком. На динаміку інвестицій позитивно впливають перспективи збільшення експорту вітчизняної сільськогосподарської продукції. За даними Державної служби України з питань харчових продуктів та захисту споживачі нині до країн Європейського Союзу мають право експорту 287 українських підприємств, у тому числі 107 виробників харчових продуктів. Станом на кінець вересня 2017 року Україна експортувала 1,32 млн тонн олійних культур. За аналогічний період 2016 року цей показник становив 0,76 млн тонн. Тобто експорт олійних культур у 1,8 рази перевищив показники минулого року. За даними Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів Україна експортувала уже понад 10 млн тонн зернових культур, зокрема 5,6 млн тонн пшениці (у тому числі продовольчої майже 3 млн тонн та фуражної майже 2,7 млн тонн), ячменю – майже 3 млн тонн, кукурудзи – 1,18 млн тонн. За аналогічний період минулого маркетингового року було експортовано 10,2 млн тонн зернових, зокрема 6,5 млн тонн пшениці (у тому числі продовольчої понад 3,3 млн тонн та фуражної пшениці 3,2 млн тонн), ячменю – понад 3,06 млн тонн, кукурудзи – понад 0,48 млн тонн). Важливу роль у здійсненні аграрної політики відіграє державна підтримка сільськогосподарського виробництва та окремих виробників. Одержання державної підтримки діюче впливає на економічну сталість сільськогосподарських підприємств, забезпечує переважні темпи зростання показників ефективності виробництва й згладжує їх різкі коливання. Міністерство аграрної політики та продовольства України разом з регіонами у 2018 році планує ефективні інструменти державної підтримки, які стосуються тваринництва, садівництва та органічного виробництва. Крім того, підтримка буде надаватися тим, хто хоче стати фермером і потребує стартового капіталу. Також буде сконцентровано увагу на підтримці кооперативів, зокрема, їх ідейного та проектного спрямування.

42 5172,3

2011

6135

6546,1

6385,5

Січень-червень 2012 2013 2014 Сільське, лісове та рибне господарство 9427,1

2015

16,8

3,6

11,0

131,2

15,1

12,2

265,4

419,6

9146,6

4964,5 620,6

4485,9 560,7

415,5

802,9

6422,8

956 43,9

6298,9 529,3

1,2 2,0 2,1 0,3 0,7 Виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів

15,6

3282,3

0,8

9,5

8,3 14,1 Рибне господарство

8,2

7,3

112,4

66,7

6,4

6250,7

756,6 802,1 525,3 Лісове господарство та лісозаготівля

6417

65,7

637,1

386,1

6052,8

57,7

5097,1

3050,5

646,5 394,3 766,9 818,3 536,6 432,4 Сільське господарство, мисливство та надання пов'язаних із ними послуг

3114,6

2010

Джерело: дані Державної служби статистики України за період 2010 − 2017 рр.

у фактичних цінах відповідних років, млн грн у млн доларів США

Показник

262,8

6728,9

0,8

20,3

14,1

361,7

664,9

17020,3

679,8

17402,3

2016

285,1

7641,0

0,8

21,8

9,7

259,8

919,8

24651,8

930,3

24932,6

2017

Таблиця 1. Динаміка освоєних капітальних інвестицій агропродовольчим сектором економіки України у перших півріччях 2010-2017 рр.

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

16466,0

18883,7

18587,4

Рік 2011 2012 2013 Сільське, лісове та рибне господарство 18795,7

2014

1400,3 2058,3 2360,5 2323,4 1579,5 Сільське господарство, мисливство та надання пов’язаних із ними послуг 10817,7 16140,9 18564,2 18175,0 18388,1 1369,3 2017,6 2320,5 2271,9 1545,2 лісове господарство та лісозаготівля, 177,8 283,1 281,4 383,4 381,0 22,5 35,4 35,2 47,9 32,0 Рибне господарство 67,1 42,0 38,1 29,0 26,6 8,5 5,3 4,8 3,6 2,2 Виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів 8510,2 12061,5 13279,7 14941,3 13486,7 1077,2 1507,7 1660,0 1867,7 1133,3

11062,6

2010

13548,5 621,5

56,5 2,6

788,5 36,2

29309,7 1344,5

1383,2

30154,7

2015

Джерело: розраховано на основі даних Державної служби статистики України за період 2010 − 2017 роки.

у фактичних цінах, млн грн у млн доларів США

у фактичних цінах, млн грн у доларів США

у фактичних цінах, млн грн у млн доларів США

у млн доларів США

у фактичних цінах, млн грн

Показник

21291,0 831,7

46,9 1,8

777,1 30,4

49660,0 1939,8

1972,0

50484,0

2016

Таблиця 2. Динаміка освоєних капітальних інвестицій агропродовольчим сектором економіки за період з 2010-2016 рр.

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Список використаних джерел: 1. Експорт олійних у 1,8 рази перевищив показники минулого року [Електронний ресурс] ⁄⁄ Міністерство аграрної політики та продовольства України. − Режим доступу : http://www.minagro.gov.ua/uk/node/24678/. 2. Вже 287 українських підприємств мають право експорту до країн ЄС [Електронний ресурс] ⁄⁄ Міністерство аграрної політики та продовольства України. − Режим доступу : http://www.minagro.gov.ua/uk/node/24678. 3. Капітальні інвестиції [Електронний ресурс] ⁄⁄ Державна служба статистики України. − Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua. УДК 339.564:633.1 Грецька Н.А., м.н.с ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАНУ», Україна ПРОБЛЕМИ ІНФРАСТРУКТУРНО-ЛОГІСТИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОТРЕБ ВІТЧИЗНЯНИХ ВИРОБНИКІВ ЗЕРНОВИХ КУЛЬТУР У ВИВЕДЕННІ ПРОДУКЦІЇ НА ЗАКОРДОННІ РИНКИ Складна геополітична ситуація, змушує вітчизняних сільськогосподарських виробників шукати нові ринки збуту переорієнтовуючи товарні потоки на ринки Європи, Азії, Африки. Основними імпортерами української сільськогосподарської продукції є країни Азії (7,37 млрд. $), Європейський Союз (4,14 млрд. $), Африка (2,42 млрд. $), країни СНД (1,15 млрд. $). Зокрема, у 2016 р. експорт української сільськогосподарської продукції до країн Азії зріс на 11% порівняно з 2015 р. Найбільші імпортери Української аграрної продукції – Індія, Єгипет, Китай [1]. Для української пшениці основним ринком збуту є Єгипет та Турція [2]. Не зважаючи на підвищення Єгиптом вимог до вмісту протеїнів у пшениці, ця країна в майбутньому маркетинговому році залишиться для наших виробників та зернотрейдерів основним ринком її збуту. Вихід на нові ринки надає широкі можливості по збільшенню рівня прибутковості, але і висуває абсолютно нові вимоги до рівня якості, безпеки, органолептики, пакування сільськогосподарської продукції. А також вимоги до рівня пестицидів, нітратів, відсутності шкідників та хвороб у зерні. Забезпечити їх виконання неможливо без наявності сучасної та високорозвиненої інфраструктури. Значно гальмує, а іноді і

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

завдає значних збитків її відсутність та/або моральне та технічне старіння. Загальновизнано, що відставання темпів розвитку інфраструктури від темпів розвитку економіки загрожує непередбачуваними наслідками і може призвести до колапсу економічної системи. На думку вчених, інфраструктура повинна випереджати темпи розвитку економічного організму щонайменше на 15-20 р , а іноді і на тридцять років вперед [3]. Моральна та технічна застарілість об’єктів інфраструктури не дають можливості вітчизняним товаровиробникам використати переваги від участі у міжнародній інтеграції, знижують конкурентоздатність вітчизняної продукції на закордонних ринках. Отже, стан інфраструктури в Україні не може задовольнити зростаючі потреби аграріїв, а часто завдає суттєвих збитків у процесі їх діяльності, зриває строки поставок по укладеним вітчизняним та міжнародним контрактам, призводить до значних втрат сільськогосподарської продукції. Останніми роками в Україні тільки загострюється проблема транспортування зернових культур. Такий стан речей пов’язаний з постійним нарощенням обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, зокрема зернових, зернобобових та олійних культур. В середньому в 90-ті рр. Україна збирала 20-25 млн т. урожаю зернових, сьогодні обсяг збільшився до 60-63 млн т. За прогнозами експертів, до 2030 р. Україна може досягнути показника у 100 млн т. зернових, з яких 60 млн т. буде експортувати. Наразі експорт зернових та зернобобових культур перевершив позначку в 46 млн т., при обсягах виробництва близько 66,1 млн т. Врожай зернових культур в 2016 р. вважається рекордним і перевершив прогнози на 6,1 млн. т. [4]. В той же час, вітчизняні зернотрейдери працюють в умовах жорсткої глобальної міжнародної конкуренції. Рівень виробництва зернових в Україні не зменшується, проте зниження світових цін неминуче призведе до зниження експортного потенціалу. Так, відповідно до оцінок аналітиків зернового ринку, валовий збір зернових та зернобобових культур у 2017/2018 МР може становити 64,4 млн. т., що лише на 2,5% поступається рекордному показнику попереднього сезону – 66,1 млн т. В поточному сезоні експортний потенціал українського зернового ринку оцінюється у 39,9 млн. т., що на 11,9 % нижче минулорічного показника (44,9 млн. т). Основні причини зниження експортного потенціалу: зменшення перехідних запасів зерна за підсумками 2016/17 М.Р., притримування реалізації зерна аграріям у зв’язку з глобальним зниженням цін на зернових ринках; висока конкуренція з боку Російської Федерації, в якій очікується рекордний врожай зернових, нижчі експортні ціни на зерно та схожі ринки збуту у

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

України та у Російської Федерації; проблеми інфраструктурного забезпечення. Транспортування зернових культур в Україні здійснюється чотирма видами транспорту: авто- , залізничним, річковим та морським. На залізничний та автомобільний транспорт припадають найбільші обсяги перевезень. За перше півріччя 2017 р. залізницею перевезено більше 20 млн т., автомобільним транспортом більше 5 млн. т. [5]. Транспортування зерна і продуктів перемолу залізничним транспортом неухильно зростає з року в рік. Обсяги експорту зернових залізницею через сухопутні прикордонні переходи до Європи (0,43 млн т.) в 2,3 рази більші, ніж доставка до країн СНД (0,19 млн т.). Проте, з цим видом транспорту пов’язані серйозні проблеми в логістиці. Восени 2016 р. в Україні розгорівся скандал, пов’язаний з перевезенням зернових ПАТ “Укрзалізниця”. План подачі вагонів протягом жовтня-листопада 2016 р. підприємством не був виконаний. ПАТ “Укрзалізниця” не надало вчасно вагони-зерновози відповідно до погодженого графіку з ТОВ СП “Нібулон”. В наслідок чого, ТОВ СП “Нібулон” було призупинено роботи по збору врожаю на полях на території Луганської та Полтавської областей. У Миколаївському морському порту вимушено простоювали судна закордонного плавання. ТОВ СП “Нібулон” звернулося з судовим позовом до ДП “Одеська залізниця” щодо компенсації суми збитків у розмірі більш ніж 9,4 млн грн. Позовні вимоги ТОВ СП “Нібулон” судом було задоволено. Причини проблеми – значна корупційна складова у роботі ПАТ “Укрзалізниця” та високий рівень зносу її вагонного парку. В Україні налічується 15 тис. 783 зерновозів. У власності ПАТ “Укрзалізниця” та державної вагонної компанії знаходиться 74 % зерновозів. У приватній власності перебуває 26 %. В цілому, точна кількість вагонів-зерновозів, яка належить ПАТ “Укрзалізниця” і приватним компаніям відповідно, невідома. За оцінками ПАТ “Укрзалізниця” приватні компанії мають у розпорядженні біля 4 тис. зерновозів. За оцінками експертів – біля 6 тис. вагонів. Не всі вагони, якими оперують приватні компанії, знаходяться у їх власності. Більша частина зерновозів орендується. Приватні компанії беруть вагонизерновози в оренду в Україні, а також на території країн СНГ та Європи. Парк зерновозів в Україні зношений та потребує термінового оновлення (табл.). У далекому 1993 р. було побудовано в Україні найновіший зерновоз [6] Кількість придатних до використання вагонівзерновозів буде зменшуватись, в наслідок закінчення строку їх експлуатації. На початку 2017 р. планувалось списати близько 800 вагонів (6% від загальної кількості зерновозів в країні).

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

№ 1 2 3 4

Група 0-10 р. 11-24 р. 25-29 р. 30-34 р. > 35 р.

Таблиця 1 Вікові групи зерновозів в Україні Кількість, шт. Питома вага,% 2138 13,54 132 0,84 3766 23,86 7545 47,80 2202 13,95

*Джерело: Узагальнено автором.

За прогнозами інших аналітиків в найближчі два роки ПАТ “Укрзалізниця” спише біля 2 тис. зерновозів, яким строк експлуатації продовжити неможливо (які не підлягають ремонту). За оптимістичним сценарієм ПАТ “Укрзалізниця” заплановано збудувати більше 9 тис. піввагонів та переобладнати під перевезення зернових ще 1 тис. одиниць рухомого складу. На думку ж деяких експертів, ПАТ “Укрзалізниця” нових вагонів не купуватиме [7]. Зернотрейдери також не будуть купувати нові зерновози у зв’язку з довгим строком окупності рухомого складу. Строк окупності нового зерновоза – 20 р., а зерновоза, який вже був в експлуатації – 12 р. Приватним компаніям також не вигідно брати зерновози в оренду у ПАТ “Укрзалізниця”. Так, ТОВ «Укртранслогістика» планувало взяти в оренду у ПАТ “Укрзалізниця” 300 вагонів-зерновозів та відремонтувати. Підприємство підрахувало, що їх ремонт обходиться занадто дорого і відмовилось від оренди. Багато вагонів ПАТ “Укрзалізниця” перебуває у такому стані, що вони не підлягають ремонту та відновленню. Потенційним орендарям невигідно їх ремонтувати. Крім того зараз ПАТ “Укрзалізниця” практично не надає вагони в оренду. Підприємство відкрило власний логістичний центр і планує створити умови відповідно до яких, перевезення можуть здійснювати тільки власники рухомого составу. Така ситуація в майбутньому призведе до того, що власники вантажів будуть змушені домовлятись щодо співпраці з власниками вагонів на наступний сезон і закріплювати за собою парк вагонів під заплановані обсяги перевезення вантажів заздалегідь. У 2017 р. ПАТ “Укрзалізниця” запровадила on-line резервування вагонів. Тепер на станцію вагони можуть подати вчасно, але вільного локомотива може не виявитись і вагони будуть простоювати. Не тільки держава, а і приватні компанії в найближчому майбутньому не зможуть розв’язати проблему нестачі та/або технічного та морального зносу вагонів-зерновозів. Для виробництва їх необхідної кількості в країні не вистачає потужностей. Такі потужності необхідно розбудовувати в найкоротші терміни. Для того що б задовольнити

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

сьогоднішні потреби у зерновозах, останні необхідно було розбудовувати починаючи з 2000 р. рівномірно по декілька сотен на рік. Цього здійснено не було. Нестача вагонів-зерновозів – не єдина проблема перевезень зернових залізницею. Залишаються проблеми на під’їзних шляхах до терміналів. Це призводить до того, що найпотужніші і сучасні термінали не можуть вийти на показники проектних потужностей з перевантаження. Залізничні колії не модернізуються. Не будують паралельні колії, які ведуть до портів. На ділянках залізниці, де немає електрифікації, все навантаження лягає на локомотиви на дизельному пальному. Останні морально та технічно застаріли, у зв’язку з чим часто виходять з ладу. На великих станціях, на яких акумулюється зерно з декількох напрямів не вистачає маневрових локомотивів. Потяги з великою кількістю вагонів-зерновозів (54 вагони) можуть вантажитись декілька днів, у зв’язку з тим, що на багатьох елеваторах відсутнє сучасне завантажувальне обладнання. Проблеми інфраструктурного забезпечення потреб вітчизняних аграріїв у перевезенні вантажів не може бути вирішена самотужки приватними компаніями. Прямий обов’язок держави надати економічному організму необхідну інфраструктуру, що б він мав можливість ефективно працювати. І теоретиками, і практиками в галузі інфраструктури ця місія покладається на державу. Приватний капітал може частково, фрагментарно, точково допомогти у розв’язання проблеми інфраструктурного забезпечення потреб економічного організму. Глобально – ні. На цьому поприщі альтернативи державному регулюванню немає. Список використаних джерел: 1. Агробізнес України: інфографічний довідник 2016-2017 [Електронний ресурс]. – Доступний з: http://agribusinessinukraine.com/get_file/id/the-infographics-report-ukrainianagribusiness-2017-4-1509.pdf. 2. Экспорт зерновых из морпортов снизился на 49% [Електронний ресурс]. – Доступний з: https://latifundist.com/novosti/37120-eksportzernovyh-iz-morportov-snizilsya-na-49. 3. Кондратьев В. Б. Инфраструктура и экономический рост / В. Б. Кондратьев // Мировая экономика и международные отношения. – 2011. – № 11. – С. 18-24. 4. Макропрогноз розвитку економіки України у 2016–2018 рр. [Електронний ресурс]. – Доступний з: http://ief.org.ua.

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

5. Відправлення вантажів залізничним транспортом у січні-липні 2017 року [Електронний ресурс]. – Доступний з: http://www.ukrstat.gov.ua. 6. Колюбакін В. Нелегкі манівці українського зерна. Через транспортні проблеми зривається виконання експортних контрактів і наші аграрії зазнають збитків / В. Колюбакін // Урядовий курьєер. – 13 січня 2017 р. [Електронний ресурс]. – Доступний з: https://ukurier.gov.ua/uk/articles/nelegki-manivci-ukrayinskogo-zerna. 7. Зернотрейдерам не выгодно покупать собственные зерновозы [Електронний ресурс]. – Доступний з: https://latifundist.com/novosti/37117-zernotrejderam-ne-vygodno-pokupatsobstvennye-zernovozy. УДК 631.162:657.471.1 Грудько С.В., ст. преподаватель кафедры бухгалтерского учета и контроля в АПК УО «Гродненский государственный аграрный университет» Семашко А.А., студентка факультета бухгалтерского учета и контроля в АПК УО «Гродненский государственный аграрный университет» ПРИМЕНЕНИЕ МЕТОДА ACTIVITY BASED COSTING ДЛЯ РАСПРЕДЕЛЕНИЯ КОСВЕННЫХ РАСХОДОВ НА СЕЛЬСКОХОЗЯЙСТВЕННЫХ ПРЕДПРИЯТИЯХ Одной из проблем, возникающих в процессе калькулирования себестоимости продукции (работ, услуг), является выбор метода распределения косвенных расходов. Неправильное их распределение на продукты и услуги приводит к завышению или занижению себестоимости, что дает ошибочное представление о стратегическом развитии организаций.[1] Традиционный подход к распределению косвенных расходов является наиболее простым, но их пропорциональное распределение относительно выбранной базы является приближением и искажает реальную себестоимость объектов учета. Альтернативой традиционному распределению косвенных расходов является учет затрат и калькулирование себестоимости методом Activity Based Costing (АВС). [2] Метод АВС (Activity Based Costing) – особая форма функционального анализа затрат (Function Cost Analysis),

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

обеспечивающая современное понимание и более точное описание затрат и отображающая финансовое состояние организации лучше, чем традиционные методы бухгалтерского учета [1]. При применении подхода ABC ставится задача найти иную (не связанную с объемом) базу для разнесения накладных расходов. Метод АВС предполагает, что затраты возникают при выполнении определенных операций. Процесс расчета себестоимости производимой продукции (работ, услуг) с применением Activity based costing представлен на рис. 1 и предполагает калькуляцию затрат в три этапа. Для распределения общепроизводственных затрат мясоперерабатывающего производства сельскохозяйственного предприятия применим метод АВС. Производство включает два цеха: • убойный; • колбасный, который выпускает продукцию:  Колбасы  Готовые полуфабрикаты Процесс Факторы затрат

Распределение затрат Ресурсы источник затрат

Определить затраты, связанные с ресурсами

Факторы ресурсов

Виды деятельности (процессы, процедуры, операции)

Определить затраты по видам деятельности

Характеристика эффективности

Факторы деятельности

Готовая продукция объект затрат

Рис. 1. Алгоритм расчета себестоимости производимой продукции (работ, услуг) с применением метода Activity based costing Примечание – источников [1,2,3]

Источник:

собственная

разработка

на

основании

На первом этапе, основавываясь на документальных данных предприятия, определяется структура общепроизводственных затрат, подлежащих к распределению между убойным и колбасным цехами пропорционально драйверам затрат (таблица 1).

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Таблица 1 Структура общепроизводственных затрат сельскохозяйственного предприятия Ресурсы/ статьи затрат 1

Общая сумма, руб 2

Заработная плата и социальные отчисления

18154,51

оплата труда

13836,36

социальное страхование

4235,13

личное страхование Транспортные расходы Израсходованное топливо Расходы на транспортировку Амортизация и ремонт основных средств Амортизация основных средств

83,02 1592,08 57,75 1534,33 144512,46 141573,4

Ремонт основных средств

734,48

Расходы по эксплуатации мелких транспортных средств

109,92

Запасные части и узлы

2094,66

Аредная плата

3847,53

Арендная плата

3847,53

Итого

168106,58

Примечание – Источник: собственная разработка на основании ведомости учета затрат по мясоперерабатывающему цеху, отчету о движении сырья и материалов сельскохозяйственного предприятия Гродненской области На втором этапе стоимость ресурсов следует распределить на операции пропорционально выбранным драйверам затрат. Драйвер затрат – это показатель, пропорционально которому затраты включаются в стоимость ресурсов. В нашем случае в качестве драйвера затрат выступает основная заработная плата производственных рабочих, размер которой по убойному цеху составил 6908 руб, по колбасному – 10 710 руб ( т.о на убойный цех относим 39% затрат, а на колбасный 61%), а ресурсы подлежащие распределению – общепроизводственные затраты.

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Таблица 2 Распределение общепроизвоственных затрат по цехам сельскохозяйственного предприятия Ресурсы/ статьи затрат Заработная плата и социальные отчисления оплата труда социальное страхование личное страхование Транспортные расходы Израсходованное топливо Расходы на транспортировку Амортизация и ремонт основных средств Амортизация основных средств Ремонт основных средств Расходы по эксплуатации мелких транспортных средств Запасные части и узлы Арендная плата Арендная плата Итого

всего

Затраты, руб в том числе убойный цех колбасный цех

18154,51 13836,36

7080,26 5396,18

11074,25 8440,18

4235,13 83,02

1651,70 32,38

2583,43 50,64

1592,08

620,91

971,17

57,75

22,52

35,23

1534,33

598,39

935,94

144512,46

56359,86

88152,60

141573,4

55213,63

86359,77

734,48

286,45

448,03

109,92 2094,66 3847,53 3847,53 168106,58

42,87 816,92 1500,54 1500,54 65561,5662

67,05 1277,74 2346,99 2346,99 102545,014

На последнем этапе стоимость основных операций распределяется на объекты затрат. По аналогии с предыдущими этапами это распределение осуществляется пропорционально драйверам. В качестве драйверов операций выступают количественные характеристики самих объектов затрат, а именно объем производства в натуральном выражении. В начале следует распределить затраты между видами выпускаемой продукции колбасного цеха. Для этого определяется коэффициент

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

распределения путем деления общепроизводственных затрат относимых на колбасный цех на количество часов отработанных рабочими данного цеха: К распр = 102545,014/610583 = 0,1679 Таблица 3 Распределение затрат между колбасным цехом и цехом по производству полуфабрикатов Виды продукции 1 Полуфабрикаты мясные Готовая продукция мясопереработки итого

Сумма, руб 2 (гр. 3*0,1737)

Количество, час

17812,07

433 592

84732,95

176 992

102545,014

610 583

Примечание – Источник: собственная разработка на основании ведомости учета затрат по колбасному цеху, отчету о движении сырья и материалов сельскохозяйственного предприятия Гродненской области

После этого распределяют затраты на объекты производства пропорционально объему продукции в натуральном выражении. Таблица 4 Распределение затрат на продукцию колбасного подцеха и подцеха по производству полуфабрикатов Продукция 1 подсвинок по деревенски вырезка малышка грудинка восторг филей балканский кумпячок шик поросятина побеловежски кавалачек триумф рулет беловежский свинина пиршество шейка южанка рулет ароматный щековина класс колбаса молочная колбаса белорусская колбаса филейная колбаса любимая колбаса докторская

Количество, кг Удельный вес,% 2 3 Колбасный подцех 31 525,9 418,9 1438 455,8 190,6 574,3 252,7 289,2 739,7 374,6 1988,6 5929,3 8601,3 9945,8 997

Затраты, руб

0,04% 0,64% 0,51%

31,89 541,03 430,95

1,75%

1479,37

0,55% 0,23% 0,70% 0,31% 0,35% 0,90% 0,45% 2,41%

468,91 196,08 590,82 259,97 297,52 760,98 385,38 2045,81

7,20% 10,44% 12,08% 1,21%

6099,88 8848,75 10231,94 1025,68

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Продовження табл. 4 сардельки молочные сосиски аппетитные сардельки мортадела сосиски любительские сосиски премьера колбаса элитная колбаса хуторская колбаса куреческая колбаса сервилат колбаса королевская колбаса губернская колбаса суражская колбаса кухарская сосиски молочные колбаса польская колбаса кракоская колбаса сторожовская колбаса свиная колбаса лидская колбаса праздничная колбаса дедушкина ветчина ностальгия итого Шпик Грудинка Фарш мясной домашний Фарш мясной свиной Фарш славянский Колбасы заказные Рулька белорусская Итого

4464,9

5,42%

4593,35

1246

1,51%

1281,85

9615,5

11,67%

9892,13

1687,4

2,05%

1735,95

3584,9 6018,6 35 787,5 143

4,35% 7,31% 0,04% 0,96% 0,17%

3688,04 6191,75 36,01 810,16 147,11

2783

3,38%

2863,07

292,4 288 792 4517 679,9 3308,8

0,36% 0,35% 0,96% 5,48% 0,83% 4,02%

300,81 296,29 814,79 4646,95 699,46 3403,99

360

0,44%

370,36

4090,8 3996,7

4,97% 4,85%

4208,49 4111,68

43,5

0,05%

839,5 1,02% 36,3 0,04% 82363,4 100,00% Полуфабрикаты мясные 520 1,70% 2473,5 8,11%

44,75 863,65 37,34 84732,95 303,63 1444,31

7371

24,16%

4304,02

7759,5

25,44%

4530,87

1128 10527 725,7 30504,7

3,70% 34,51% 2,38% 100,00%

658,65 6146,84 423,75 17812,07

Данные таблицы показывают, что применение метода АВС обеспечивает наиболее справедливое распределение косвенных расходов на объекты производство, так как распределение производится пропорционально объему вовлеченных ресурсов или затрат, требуемых

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

на каждом из этапов производства. Однако стоит сказать, что данная методика отличается высокой трудоемкость и требует значительных затрат на внедрение. При переходе к применению данного метода следует учитывать особенности его использования: • доля косвенных затрат является существенной в общем объеме затрат и способна повлиять на процессы ценообразования • ассортимент выпускаемой продукции достаточно широк и разные виды продукции выпускаются в разных объемах, а также отличаются уровень сложности производственного процесса Список используемой литературы: 1. Нигматуллина Н. Н. Развитие учета затрат на предприятиях на основе АВС-метода [мон.] / Нигматуллина Н. Н. – Йошкар-Ола, 2012. – 5-26 с. 2. Определение себестоимости АВС-метода // Финансовый директор №9 – 2015 [Электронный ресурс] URL:http://quality.eup.ru/ECONOM/abc.htm 3. Совершенствование управленческого учета и пути снижения затрат на производство продукции // Материалы VII Международной студенческой электронной научной конференции «Студенческий научный форум» [Электронный ресурс] http://www.scienceforum.ru/2015/1111/9600">www.scienceforum.ru/ УДК 631.115.9+631.151.6 Гусаков Е.В., к. э. н., «Институт системных исследований в АПК НАН Беларуси», Беларусь ОСОБЕННОСТИ РАЗВИТИЯ КООПЕРАЦИИ И ИНТЕГРАЦИИ В АПК Развитие кооперации и агропромышленной интеграции в современных рыночных условиях – общемировая тенденция, которая позволяет в полной мере реализовать интересы субъектов хозяйствования различных форм. В Республике Беларусь в настоящее время агропромышленное производство функционирует нестабильно и противоречиво. Существует множество проблем, связанных с государственной поддержкой, регулированием ценообразования, производством и реализацией продукции, развитием межотраслевых и межхозяйственных связей. Складывается ситуация, что экономическое

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

положение многих аграрных товаропроизводителей становится недопустимым. Стабилизации положения в АПК будет способствовать активизация процессов кооперации и агропромышленной интеграции. Важно подчеркнуть, что опыт функционирования агропромышленного производства (зарубежный и отечественный) подтверждает, что, возникающие между различными субъектами хозяйствования противоречия могут быть разрешимыми только при условии их объединения на принципах кооперации и интеграции [1, 2, 3]. Кроме того специфика процессов кооперации и интеграции с учетом происходящих в стране преобразований изучена недостаточно. Поэтому проводимые нами исследования позволяют более детально проанализировать данные процессы. Так, нами выявлены ключевые факторы, которые способствуют и препятствуют развитию кооперации и интеграции в АПК (таблица 1), а также установлены укрупненные блоки факторов, непосредственно влияющих на эффективность функционирования интегрированных структур (рисунок 1) [4].

Трудовые ресурсы Природноклиматические ресурсы

Основные средства производства и инновационные технологии

Оборотные средства производства и инновационные технологии их использования Инвестиционн ые ресурсы ФАКТОРЫ ЭФФЕКТИВНОГО ФУНКЦИОНИРОВАНИЯ Информационн ИНТЕГРИРОВАННЫХ СТРУКТУР ые ресурсы Предпринимательские Финансовые способности аппарата источники и заемные управления

Рис. 1. Схема укрупненных блоков факторов, влияющих на эффективность функционирования интегрированных структур Выявление ключевых факторов, способствующих и препятствующих развитию кооперации и интеграции в АПК, а также укрупненных блоков факторов, влияющих на эффективность функционирования интегрированных структур и их учет позволяет участникам интеграции вести хозяйственную деятельность более рационально и эффективно. Следует отметить, что в настоящее время в АПК Беларуси создаются и функционируют различные агропромышленные объединения. Их можно разделить на узкоспециализированные, которые концентрируют усилия на производстве одного-двух или небольшого числа продуктов, а также

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

многоотраслевые, производящие нескольких видов сельскохозяйственной продукции и готового продовольствия. Последние в свою очередь объединяют большинство или всех участников продуктовой технологической цепи – от получения сельскохозяйственного сырья до сбыта готового и качественного продовольствия. В качестве предприятий-интеграторов, как правило, выступают перерабатывающие или комбикормовые предприятия, животноводческие комплексы и торгово-сбытовые организации. Крупные объединения создаются по мясу, молоку, сахару, льну, маслу растительному и другим видам продуктов. В качестве одного из приоритетных направлений в АПК на сегодняшний день является создание кластеров. В связи с этим нами разработаны организационно-экономические основы создания производственно-сбытовых кластеров, которые могут быть использованы в широкой практике АПК (таблица 2) [5].

Факторы, способствующие развитию кооперации и интеграции 1. Наличие достаточного количества правовых норм и нормативов и стимулирующего создание кооперативно-интеграционных объединений законодательства 2. Наличие достаточного начального капитала, необходимого числа квалифицированных руководителей и специалистов (менеджеров) на всех основных участках хозяйствования, а также необходимой совокупности основных и вспомогательных предприятий и организаций по технологической цепи продвижения продукции от товаропроизводителей до потребителей 3. Наличие устойчивого рыночного спроса на производимую продукцию и благоприятной рыночной конъюнктуры при продвижении и сбыте продукции. Любое производство должно быть ориентировано на рыночный потребительский спрос. Если предложение не соответствует интересам потребителей, то это не дает возможности для эффективного функционирования кооперативноинтеграционных объединений 4. Умение оперативно анализировать и предвидеть изменение рыночной конъюнктуры, способность быстро адаптировать и переориентировать производство под рыночный потребительский спрос 5. Наличие устойчивых связей между партнерами – производителями продукции и поставщиками производственных ресурсов, а также долгосрочных контрактов на поставки продукции и ресурсов. Именно устойчивость партнерских отношений формирует благоприятную среду для развития компании, имидж объединения и признание его в качестве надежного партнера 6. Умение компании использовать любые благоприятные возможности для укрепления своего экономического положения – эффект масштаба производства; оперативные поставки продукции; регулирование цен; оптимальное соотношение специализации, концентрации и комбинирования производства, диверсификации и синергии; привлечение банковских средств; объединение с партнерами; и др.

6. Производство продукции недостаточного качества и ассортимента, не дающего возможности удовлетворить запросы потребителей и привлечь дополнительных потребителей, что может привести к затовариванию (избыточному накоплению нереализованных запасов), замораживанию оборотного капитала и неспособности вести дальнейший процесс воспроизводства

4. Отсутствие достаточного масштаба производства и сбыта, не позволяющего сформировать необходимую массу доходов и прибыли для устойчивого развития и воспроизводства процесса производства 5. Отсутствие четкой специализации производства и сбыта, не дающего возможности сконцентрировать ресурсы и капитал на приоритетных направлениях, невозможность выделить главное звено, что приводит к распылению средств

2. Отсутствие признанного лидера, способного мобилизовать, настроить и направить компанию по нужному направлению развития, а также отсутствие квалифицированных кадров среди руководителей и специалистов на соответствующих участках хозяйствования (команды менеджеров) 3. Отсутствие необходимого и достаточного мотивационного интереса в работе кооперативно-интеграционного объединения, а также сильного, стимулирующего эффективную предпринимательскую деятельность финансово-экономического аппарата (система мотивации, оплата труда и премирование, участие в прибылях и др.)

Факторы, препятствующие развитию кооперации и интеграции 1. Отсутствие четко выраженной стратегии и политики развития объединения и тщательно проработанного бизнес-планирования

Таблица 1 Ключевые факторы, способствующие и препятствующие развитию кооперации и интеграции в АПК

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Основные меры реализации этапов 1.1. Обоснование предложения (идеи) и предварительных оценок (расчетов) целесообразности 1.2. Согласование идеи с вышестоящими органами государственного и хозяйственного управления 1.3. Подбор необходимых структур (предприятий и организаций), заинтересованных в создании кластера 1.4. Принятие решения и договора о создании кластера заинтересованных структур (сельхозтоваропроизводители, переработчики, поставщики ресурсов, организации по сбыту продукции и др.) 1.5. Определение предприятия-интегратора 1.6. Разработка и принятие учредительных документов

2.1. Моделирование бизнес-системы кластера 2.2. Определение недостающих структур и служб для эффективной работы (по технологической цепочке продвижения продукции) 2.3. Разработка порядка регулирования бизнес-системы кластера 2.4. Разработка бизнес-планов, средне- и долгосрочных планов развития

Этапы создания I этап – подготовка и создание кластера

II этап – организация функционирования кластера

Характерные черты реализуемых мер Формулирование основной идеи и предложений по созданию кластера. Подготовка прогнозных оценок и расчетов предполагаемой эффективности. Подбор предприятия-интегратора, учредителей кластера с учетом оценки их возможностей. Подбор общего количества предприятий и организаций (структур) кластера, оценка их экономического состояния, целей, задач и перспектив развития. Выстраивание предварительной схемы обоснования организации кластера, определение ее слабых и сильных сторон. Определение разнообразных вариантов (моделей, механизмов) организации и функционирования кластера и отбор наиболее целесообразного. Обсуждение и принятие решения по организационно-правовой форме кластера. Подготовка учредительных документов организации кластера (учредительного или генерального договора, устава и др.), создание благоприятных условий для работы оргкомитета (из состава организаций-учредителей). Определение организационно-управленческой структуры кластера. Четкое определение прав, обязанностей и ответственности участников. Выстраивание технологической цепочки продвижения продукции от получения сырья до готового продовольствия и его сбыта и на этой базе общего перечня предприятий и организаций кластера, включая недостающие. Определение порядка создания (восполнения) недостающих структур или служб по технологической цепочке организации и функционирования кластера. Разработка бизнес-планов текущей деятельности, а также средне- и долгосрочных планов развития. Разработка организационной структуры и схемы иерархии,

Таблица 2 Организационно-экономические основы создания производственно-сбытовых кластеров (для реальных условий хозяйствования)

III этап – текущая деятельность и порядок адаптации к рыночным условиям

3.1. Доработка и уточнение (при необходимости) элементов механизма функционирования кластера 3.2. Организация функционирования механизма (планов, цен, финансирования, материальнотехнического обеспечения, менеджмента и др.) 3.3. Контроль функционирования механизма и в целом работы кластера.

2.5. Определение порядка экономических взаимоотношений между участниками кластера, в т.ч. порядка формирования и перераспределения доходов

Налаживание действенного мониторинга организации и функционирования кластера, а также различных механизмов, методов и рычагов его обеспечения и регулирования. Оперативная корректировка организационно-экономического механизма и его составляющих при возникновении текущих противоречий. Налаживание мониторинга развития рыночных отношений и адаптации к ним организационно-экономического механизма кластера. Контроль деятельности кластера и в первую очередь контроль качества создаваемой продукции. Оперативный анализ показателей деятельности кластера в сравнении с установленными плановыми или нормативными показателями. Определение возможностей развития кластера на перспективу. Разработка экономической и нормативной базы для дальнейшего бизнес-планирования, включая возможности расширенного воспроизводства и диверсификации

распределение полномочий и ответственности каждой структурной единицы кластера (справочно: оргструктуры могут иметь следующий вид – отделенческая, продуктовая или ориентированная на потребителя). Налаживание системы взаимодействия организаций (подразделений) кластера друг с другом и с предприятиеминтегратором в рамках бизнес-процесса. Определение целей, задач и полномочий службы управления по каждой структуре; выработка механизма принятия решений. Разработка (при необходимости) дополнительных условий эффективного функционирования кластера (системы взаимодействия и формы договоров на поставку продукции за пределы кластера, порядка стимулирования качества продукции и др.).

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Таким образом, изучение вопросов, связанных с кооперацией, интеграцией, а также процессами создания интегрированных структур и кластерных образований призвано сформировать квалифицированное понимание данной сравнительно сложной деятельности и облегчить процесс их практической реализации. Список использованных источников: 1. Гусаков, В. Г. Каким быть кооперативно-интеграционным объединениям в АПК Беларуси / В. Г. Гусаков // Белорус. с. х. – 2010. – № 2. – С. 4–11. 2. Гусаков, В. Г. Новейшие научные рекомендации по созданию единых сквозных продуктовых компаний / В. Г. Гусаков // Вестн. Белорус. гос. с.-х. акад. – 2012. – № 1. – С. 5–10. 3. Гусаков, В. Г. Научные основы создания продуктовых компаний / В. Г. Гусаков, М. И. Запольский ; Нац. акад. наук Беларуси, Ин-т систем. исслед. в АПК НАН Беларуси. – Минск : Беларус. навука, 2012. – 195 с. 4. Научные основы и организационно-экономический механизм эффективного функционирования кооперативно-интеграционных объединений в АПК / Е. В. Гусаков ; Национальная академия наук Беларуси. – Минск : Беларуская навука, 2015. – 206 с. 5. Пилипук, А. В. Институциональное пространство кластерной агропродовольственной системы Евразийского экономического союза: аспекты теории и практики / А. В. Пилипук, Е. В. Гусаков, Ф. И. Субоч ; Нац. акад. Наук Беларуси, Ин-т систем. исслед. в АПК. – Минск : Беларуская навука, 2016. – 265 c. УДК 631:339.9 Гуторов А. О., к.е.н., с.н.с., докторант Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки» НААН, Україна Єрмоленко О. А., к.е.н., доцент, доцент кафедри Харківський національний економічний університет ім. С. Кузнеця, Україна МОТИВИ ТРАНСНАЦІОНАЛЬНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ АГРАРНОГО СЕКТОРА ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ Проблема інтернаціоналізації агропромислового виробництва загострилася в Україні з набуттям незалежності. На той час істотно зросла циклічність виробництва, посилилися диспропорції в розвитку

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

окремих галузей економіки та міжгалузевих відносин. В основі цього лежало постійне порушення відтворювальних процесів, ідеологія підпорядкування села промисловості, плановий характер усіх сфер економічних відносин. Основними мотивами транснаціоналізації аграрного сектора економіки України є: 1. Розширення ринків збуту продукції міжнародних корпорацій. Підвищення ефективності діяльності ТНК досягають за допомогою зростання глобальної конкурентоспроможності і дальшої концентрації капіталу, що можливо лише завдяки міжнародним економічним відносинам і транскордонному співробітництву. 2. Порівняно низька вартість робочої сили в країнах-реципієнтах. За інших рівних умов максимізації прибутку ТНК досягають за рахунок оптимізації витрат праці й капіталу. Так, у 2015 р. середньорічна номінальна заробітна плата працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, в Україні була понад у 15 разів нижчою за середньоєвропейську, а щодо таких країн, як Німеччина, Франція, Нідерланди й Люксембург різниця була майже тридцятикратною. До того ж зіставивши органічну будову капіталу німецького агропромислового холдингу BayWa AG і вітчизняного Kernel Holding S. A., нами ми довели, що оплата праці найманих працівників в Україні є набагато нижчою за її продуктивність [1, с. 124]. Відтак складаються об’єктивні умови для отримання додаткового наддоходу власниками ТНК за рахунок привласнення неоплаченої частини новоствореної вартості продукції. 3. Порівняно низька вартість земельних та інших природних ресурсів у країнах-реципієнтах. Загальновідомо, що основним засобом виробництва і просторовим базисом розміщення продуктивних сил у сільському господарстві є земля. Аграрна політика переважної більшості розвинутих країн світу спрямована на недопущення нецільового використання земель та швидкої зміни їхніх власників або орендарів. Завдяки сукупному впливу економічних чинників вартість сільськогосподарських угідь є високою. Так, за даними Євростату, у 2009 р. (рік останнього обстеження цін на землю) вартість 1 га ріллі в Данії становила 27,0 тис. євро, в Іспанії – 12,5 тис. євро, в Нідерландах – понад 47,6 тис. євро. Орендна плата за цей вид угідь становила 534,77 євро/га, 189,00 й 496,53 євро/га відповідно. За станом на 01.01.2016 р. середній розмір орендної плати за земельні частки-паї в Україні становив 862,34 грн/га, або 32,88 євро/га; нормативна грошова оцінка 1 га ріллі відповідно дорівнювала 30927,77 грн/га, або

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

1179,41 євро/га. Цілком очевидно, що українські показники, незважаючи на час, є більше ніж удесятеро менші за європейські. 4. Мінімізація трансакційних витрат ТНК. Збільшення масштабів діяльності агропромислових формувань неодмінно тягне за собою пропорційне зростання кількості різноманітних угод та витрат, пов’язаних з їхнім обслуговуванням. Зокрема, значну частину трансакційних витрат становлять витрати на оформлення договорів оренди земельних ділянок. Через те, що рівень парцеляції земель в Україні істотно нижчий, ніж у країнах, основою аграрного устрою яких є сімейні ферми і малі фермерські господарства, формування потрібного розміру земельних ресурсів підприємства коштує дешевше. Крім цього, є випадки афіліації або оренди цілісних майнових комплексів (господарств) площею понад 3 тис. га. 5. Зниження транспортних витрат і митних платежів. Переміщення частини виробництва до країни-реципієнта дає змогу ТНК істотно зменшити затрати на транспортування товарів до споживачів. Відмінності в системах митного законодавства створюють можливості для мінімізації відповідних зборів і платежів, подолання ембарго або норм антимонопольного права тощо. 6. Отримання доступу до програм державної підтримки розвитку сільського господарства. Розміщуючи свої виробничі потужності в Україні ТНК, через дочірні підприємства набувають право на пільгове кредитування для придбання сільгосптехніки чи будівництва нових ферм і комплексів, закладки багаторічних насаджень, відшкодування ПДВ, коштів державної підтримки виробництва окремих видів продукції рослинництва і тваринництва. 7. Оптимізація податкового навантаження. Диференціація податків і їх видів за країнами світу дає змогу ТНК обрати для розміщення виробництва ту територію, в якій податковий тиск буде найменший, а податкове законодавство – більш ліберальним. Найбільш поширеними механізмами зниження податкового навантаження є використання механізму трансфертного ціноутворення, офшорних зон і зон спеціальної юрисдикції, пільгових режимів оподаткування сільськогосподарських товаровиробників (фіксований сільськогосподарський податок), наявність податкових пільг і податкових канікул для іноземних інвесторів. Окремо слід зазначити, що пріоритетним є вибір тих країн, у яких вартість надрокористування і штрафи за забруднення навколишнього природного середовища найнижчі. 8. Диверсифікація ризиків. Інтернаціоналізація виробництва виступає своєрідним інструментом зниження природних, виробничих,

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

ринкових, валютних і інших видів ризиків економічної діяльності. До того ж політична ситуація і рівень сформованості громадянського суспільства є вагомим джерелом отримання політичної квазіренти і преференцій для ТНК. Також зазначимо, що за нинішніх умов і тенденцій секторального розвитку економіка України та аграрний сектор зокрема, перетворюються на сировинний придаток інших країн світу, що є серйозною загрозою національній безпеці держави. У цьому аспекті транснаціональна інтеграція стає експансію, а прямі іноземні інвестиції є «неякісними», спрямованими на поглиблення боргової кризи і залежності. Транснаціональні корпорації до того ж відіграють роль недобросовісних гравців на ринку, метою яких стає не переміщення високотехнологічного виробництва, а монополізація локальних ринків, доступ до дешевих ресурсів тощо. Для утримання своїх позицій вони активно використовують інститут політичної квазіренти, не даючи змоги провадити дієві реформи і регуляторні заходи. У кінцевому підсумку це призводить до зростання рівня бідності й безробіття в країні, деградації села, руйнації національної ідентичності. Парадоксально, але, як зазначають відомі вчені, транснаціоналізація є «примарним благополуччям», яке проявляється в тому, що на тлі хронічної кризи в економіці й при значних галузевих диспропорціях уряди країн прагнуть створити сприятливі умови для залучення ТНК в економіку, закріпити їхні позиції в державі на тривалий час, гарантувати права власності й вільної діяльності тощо [2]. На нашу думку, транснаціональна інтеграція може бути ефективною й конструктивною у довгостроковій перспективі лише за умов розробки і провадження чітких стандартів діяльності ТНК й іноземних інвесторів в Україні, особливо в аграрному секторі економіки. Селективну політику щодо ТНК потрібно здійснювати, ґрунтуючись на стратегічних пріоритетах розвитку України, її національної безпеки і глобальної конкурентоспроможності. Система регуляторних заходів має базуватися на принципі обмеження рентоорієнтованої поведінки, коли частину рентних і квазірентних наддоходів корпорацій вилучають на користь громади. Список використаних джерел: 1. Гуторов А. О. Вертикально інтегровані структури у сільському господарстві: економічні засади формування та розвитку / А. О. Гуторов // Економіка і прогнозування. – 2011. – № 1. – С. 120–130. 2. Gutorov A. Transnational Integration of the Agrarian Sector of the Economy of Ukraine / A. Gutorov, O. Yermolenko // Structural Risks and Systemic Dynamics of Socio-Economic Development of the National

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Economy: the European Vector / [A. Gutorov, H. Kizin, I. Kasilov, at al.] ; ed. by O. Vlasiuk [et al.]. – Bydgoszcz : University of Economy Publishing, 2017. – Vol. 2. – Pp. 263–284. УДК 657.6 Дем’яненко Т.Є., аспірант*, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки», Україна РОЗВИТОК ТЕОРЕТИЧНИХ ПОЛОЖЕНЬ ВНУТРІШНЬОГО АУДИТУ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ Прийняття управлінських рішень в умовах динамічного розвитку світових інтеграційних процесів базується насамперед на значному обсязі даних, які необхідно зібрати, відповідним чином опрацювати перетворивши в достовірну інформацію, важливу для прийняття управлінських рішень. Формування якісної інформаційної бази перш за все щодо внутрішніх процесів на підприємстві виступає об’єктивною передумовою його успіху. Визначення повноважень і ролі внутрішнього аудиту в системі управління підприємством неможливе без точного розуміння його поняття і сутності. Класичні розробки та дослідження провідних вітчизняних вчених окреслюють поняття внутрішнього аудиту, але не достатньо повно висвітлюють його роль і функціональні завдання в управлінні підприємством з урахуванням сучасних процесів глобалізації та євроінтеграції. Саме тому актуальними є дослідження і розвиток теоретичних положень щодо сутності поняття внутрішнього аудиту у напрямі його поглиблення на основі міжнародних стандартів аудиту. Класичне розуміння поняття внутрішній аудит закладено в працях вітчизняних та зарубіжних вчених, таких як Андрєєв В.Д., Бутинець Ф.Ф., Дрозд І.К., Давидов Г.М., Каменська Т.О., Корінько М.Д., Пантелеєв В.П., Петрик О.А., Редько О.Ю., Сухарева Л.А., Шалімова Н.С., Р. Адамс, К. Друрі, Б. Еймз, Б. Ніддлз, Р. Монтгомері, Х. Прентіс, Дж. Рідлі, Дж. Робертсон, Л. Соєр, П. Фрідман та інші. Як систему контролю, основним об’єктом якої є правильність ведення бухгалтерського обліку розглядають «внутрішній аудит» Андрєєв В.Д., Бутинець Ф.Ф., Мочерний С.В., Пантелєєв В.П., Пономаренко П.Г. Кожен з провідних вчених наголошує увагу на певних *

Науковий керівник – Б.В. Мельничук, к.е.н., ст.н.с.

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

аспектах поняття сутності внутрішнього аудиту. Пономаренко П.Г. вважає внутрішнім аудитом лише перевірку дотримання встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку та надійності функціонування внутрішнього контролю [9, c. 351]. Бутинець Ф.Ф. розглядає внутрішній аудит як організовану на підприємстві, діючу в інтересах його керівництва та (або) власників і регламентовану внутрішніми нормативними актами систему контролю за дотриманням встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку, складання та подання звітності, внутрішнього її аналізу та надійності функціонування всієї системи внутрішнього контролю [4, с. 188]. Притаманність внутрішньому аудиту компетентної оцінки фінансово-господарської та управлінської діяльності підприємства підкреслює Андрєєв В.Д. Мочерний С.В. та Пантелєєв В.П. визначають його як форму внутрішнього контролю або аудиту, звертаючи увагу на те, що ця діяльність здійснюється штатними співробітниками підприємства [8, c. 33; 7, c. 310]. * Мельник В.М. та Фоміна Т.В. також вважають, що внутрішня аудиторська діяльність має здійснюватись штатними співробітниками підприємства але в межах регламентованих відповідними внутрішніми документами [10, c. 443]. Крім того, метою внутрішнього аудиту визначають оцінку діяльності системи внутрішнього контролю підприємства. Більш широко поняття внутрішнього аудиту визначає провідний вітчизняний вчений Редько О.Ю., як: «діяльність внутрішньої аудиторської служби (або служби внутрішніх ревізорів) підприємства, яку, незалежно від назви, можна розглядати як окремий вид аудиторських послуг, що надаються незалежним аудитором підприємству. Основні функції служби внутрішнього аудиту, як правило, складаються з процедур дослідження окремих операцій підприємства, оцінки цих операцій і контролю відповідності відображення їх у бухгалтерському обліку, а також контролю за функціями внутрішньої системи контролю підприємства. Бурцев В.В. розглядає внутрішній аудит як регламентовану внутрішніми документами організації діяльність з контролю складових управління та різноманітних аспектів функціонування організації, акцентуючи увагу на тому, що здійснюється вона представниками спеціального контрольного органу і в межах допомоги органам управління організації (зборам засновників, спостережній раді, раді директорів, виконавчому органу [3, c. 35]. Складовою загального аудиту, але організованого на економічному суб’єкті на користь його власників і регламентованого його внутрішніми

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

документами щодо дотримання встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку, охорони власності та надійності функціонування системи внутрішнього контролю Богомолов О.М вважає внутрішній аудит [2, c. 34] . Осучаснення теоретичних підходів до розуміння поняття внутрішній аудит вимагає його розгляду в контексті процесів глобалізації в економічній сфері. Поняття «внутрішній контроль» та «внутрішній аудит» висвітлюються в Міжнародних стандартах аудиту [5, 6] та Міжнародних стандартах професійної практики внутрішнього аудиту [7]. До сфери внутрішнього контролю відносять комплекс дій, правил та заходів, запроваджених керівництвом суб’єкта господарювання, що постійно застосовуються в діяльності підприємства з метою забезпечення впевненості в досягненні ним таких загальних цілей: • результативності діяльності, економності та ефективності використання ресурсів; • відповідності чинним законам, іншим нормативно-правовим і регулюючим актам, політиці та процедурам; • незалежності та надійності інформації, рахунків та даних; • захисту активів від втрат, зокрема тих, які виникли через зловживання, неврегульованість чи корупцію [1, с. 6–7]. Виходячи з цілей внутрішній контроль є постійним управлінським процесом, що має охоплювати всі операції кожної структурної одиниці підприємства, забезпечуючи ідентифікацію, аналіз і оцінку ризиків його діяльності з метою попередження і мінімізації. Цей процес включає ряд складових чітко визначених МСА 315 «Ідентифікація та оцінка ризиків суттєвих викривлень через розуміння суб’єкта господарювання і його середовища»: • контрольне середовище; • облікову систему; • контрольні процедури [5]. Міжнародні стандарти професійної практики внутрішнього аудиту 2130 «Контроль» окреслює сферу функціонування внутрішнього аудиту у напрямі сприяння організації та забезпечення ефективності контрольних заходів за допомогою оцінки їх ефективності та продуктивності, а також шляхом підтримки і постійного вдосконалення контролю. Відповідно К1 цього стандарту внутрішні аудитори повинні використовувати знання про контролі, отримані під час виконання консультаційних завдань, при оцінці процесів контролю в організації. Згідно A1 стандарту внутрішній аудит має забезпечувати оцінку

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

достатності і ефективності контрольних заходів відповідно до ризиків у сфері корпоративного управління, операційної діяльності та інформаційних систем організації з огляду на: • досягнення стратегічних цілей організації; • достовірність та цілісність фінансової та операційної інформації; • ефективність та продуктивність операційної діяльності та програм; • захист активів; • дотримання законів, нормативних документів, політик, процедур та договірних зобов’язань [7]. Міжнародні стандарти аудиту визначають внутрішній аудит як «діяльність з оцінювання, яка організована в межах суб’єкта господарювання і яку виконує окремий відділ» [6, с. 235]. Виходячи з того, що «діяльність з оцінювання» здійснюється «в межах суб’єкта господарювання», що належить певним власникам, які й зацікавлені в отриманні достовірної інформації щодо фінансовомайнового стану підприємства, визначає орієнтацію внутрішнього аудиту саме на їх інтереси. Специфічна діяльність «з оцінювання» «яку виконує окремий відділ» передбачає формування окремого підрозділу працівників з відповідними спеціальними фаховими знаннями і навичками. Крім того «окремий відділ» має діяти в межах певних повноважень. Тобто на відміну від внутрішнього контролю, що є частиною посадових обов’язків керівників усіх структурних підрозділів підприємства, діяльність відділу внутрішнього аудиту і його співробітників має бути регламентована внутрішніми документами – положенням про службу внутрішнього аудиту та посадовими інструкціями внутрішнього аудитора тощо. Чітке визначення повноважень регламентує розмежування контрольних функцій з адміністрацією підприємства забезпечуючи незалежність функціонування внутрішнього аудиту. Проведення внутрішнього аудиту фінансової звітності підсилює наступний контроль за діяльністю підприємства. Наявність відділу та постійне здійснення внутрішнього аудиту з відома адміністрації підприємства саме по собі мобілізує співробітників адміністративного складу спонукаючи їх якісніше виконувати контрольні функції в межах своїх посадових обов’язків підвищуючи дієвість системи внутрішнього контролю. Таким чином внутрішній аудит та внутрішній контроль пов’язані між собою. Високий рівень системи контролю мінімізує помилки і недоліки в діяльності підприємства, що впливає на якісне зростання показників виявлених внутрішнім аудитом. Наявність великої кількості помилок та недоліків

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

засвідчена внутрішнім аудитом підвищує ймовірність фінансових втрат підприємства. Своєчасність отримання власниками відповідної достовірної внутрішньої аудиторської інформації впливає на майбутні управлінські рішення і розвиток підприємства. «Функції внутрішнього аудиту охоплюють, зокрема, перевірку, оцінювання та моніторинг адекватності й ефективності функціонування систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю» зазначено у міжнародних стандартах аудиту [6, 235]. Отже саме адекватність й ефективність функціонування систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю забезпечують прийняття ефективних управлінських рішень і як наслідок успішний розвиток підприємства у чому зацікавлені його власники. В умовах поглиблення ринкових перетворень в економіці України внутрішній аудит стає невід’ємною складовою управління підприємством. Поширення застосування іноземного досвіду в практичній діяльності вітчизняних підприємств шляхом запровадження якісного та ефективного внутрішнього аудиту має забезпечуватись чіткою регламентацією повноважень, дієвістю його процесів в практичній діяльності і роллю в прийнятті управлінських рішень. Список використаних джерел: 1. Андрєєв П.П., Чечуліна О.О., Ян ван Тайнен. Внутрішній контроль та аудит у секторі державного управління України та європейський досвід. – К.: Кафедра, 2011. – 120 с.; 2. Богомолов А.М. Внутренний аудит. Организация и методика проведения. – М., 1999. – 192 с.; 3. Бурцев В.В. Внутренний аудит компании: вопросы организации и управления //Управление финансами предприятия. – 2003. –№4. – С. 35–49; 4. Бутинець Ф.Ф. Аудит: [підручник для студентів спеціальності «Облік і аудит» вищих навчальних закладів,2-е вид., перероб. та доп.]. – Житомир: ПП «Рута», 2002. – 672 с. 5. Міжнародні стандарти аудиту, 2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://apu.com.ua/attachments/article/290/ 6. Міжнародні стандарти аудиту, 2006 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.apu.com.ua/files/temp/standart_2006.pdf. 7. Міжнародні стандарти професійної практики внутрішнього аудиту [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://na.theiia.org/standardsguidance/ Ukrainian.pdf. 8. Мочерний С.В., Ларіна Я.С., Устинко О.А. Економічний енциклопедичний словник. – Львів: Світ, 2005. – 616 с. 9. Пономаренко П.Г. Бухгалтерский учет, анализ и аудит: [Учеб.пособие] / 2-е изд., испр. – Минск: Выш. шк., 2007. – 527 с.

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

10. Фоміна Т.В. Місце та роль внутрішнього аудиту в системі внутрішньогосподарського контролю // Вісник Львівської комерційної академії. – 2004. – Вип. 16. – 536 с. УДК 630.906 : 330.322 : 630.83 Дзюбенко О.М., к. е. н. Черкаське обласне управління лісового та мисливського господарства, Україна МАГІСТРАЛЬНІ НАПРЯМИ ІНВЕСТИЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА Однією з характерних рис сучасного стану переважної більшості секторів національного господарства є високий рівень фізичного спрацювання та морального старіння основного капіталу. Це вимагає розробки сучасних механізмів інвестиційно-інноваційного забезпечення розвитку окремих галузей та видів діяльності. Особливою складністю відзначаються проблеми інвестиційноінноваційного забезпечення тих секторів національної економіки, які перебувають у державній власності і де мають місце численні інституціональні обмеження щодо залучення приватних вітчизняних та іноземних інвестицій. Таким сектором виступає лісовий сектор, оскільки його базова ланка (лісове господарство) перебуває у державній власності і значною мірою залежить від централізованих капітальних вкладень в рамках реалізації загальнодержавних програм та фінансового забезпечення потреб відтворення, відновлення та охорони лісу. Тому обґрунтування пріоритетів інвестиційно-інноваційного забезпечення господарського освоєння лісоресурсного потенціалу є важливою складовою національної лісової політики на сучасному етапі розвитку лісового сектора національного господарства. Як показує передовий іноземний досвід найбільшою результативністю нарощення інвестиційного потенціалу відзначається за умов його інноваційної спрямованості, тобто шляхом використання інноваційних форм інвестиційної діяльності та пріоритетного фінансування найбільш сучасних техніки та технології лісовирощування, лісозаготівлі, деревообробки, утилізації деревних відходів. В умовах української дійсності інноваційна форма інвестування має поодинокий характер у зв’язку з відсутністю сучасного інституціонального середовища інвестиційної діяльності в цілому.

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

На переважній більшості державних лісогосподарських підприємств спостерігається високий рівень фізичного спрацювання та морального старіння основних засобів як у лісовому господарстві, так і у переробних підрозділах. Така ситуація зумовлена тим, що бюджетне фінансування спрямовується в основному на лісовідновлення, а фінансування капітальних видатків залежить від рівня ефективності госпрозрахункової діяльності постійних лісокористувачів. Економічна криза 2008 року, яка стала наслідком світової фінансової кризи, негативним чином вплинула і на інвестиційну активність державних лісогосподарських підприємств, оскільки значно звузилася ділова активність в суміжних сегментах діяльності, які виступали споживачами лісогосподарської продукції. Виходячи з існуючих інституціональних умов ведення лісового господарства та інвестиційних можливостей лісогосподарського виробництва, основними складовими інвестиційно-інноваційного забезпечення розвитку лісового господарства є формування інтегрованих підприємницьких об’єднань лісогосподарського спрямування, інституціоналізація форм державного-приватного партнерства та іпотечно-заставних операцій, а також максимально можливе запозичення передового іноземного досвіду в частині підтримки лісогосподарської діяльності та стимулювання заліснення окремих категорій земель. Вагомим джерелом інвестиційно-інноваційного забезпечення розвитку лісового господарства є впровадження інститутів державноприватного партнерства, що дасть можливість залучити в лісове господарство фінансові ресурси приватних підприємницьких структур. Перевага такого партнерства в тому, що воно зберігає державну форму власності на лісові та лісогосподарські активи і при цьому залучає приватні інвестиції в розширене відтворення лісоресурсного потенціалу та модернізацію лісогосподарської та лісозаготівельної інфраструктури. Лісогосподарські підприємства є державними підприємствами, що створює можливості для використання такого потужного для підвищення інвестиційної привабливості лісогосподарського виробництва інструменту, як державні гарантії. На сьогодні він майже не використовується, що консервує інвестиційний дефіцит і призводить до подальшого підвищення рівня зносу основних засобів лісогосподарських підприємств. Необхідно робити ставку на залучення позабюджетних джерел інвестування лісового господарства, щоб забезпечити високий рівень ефективності лісогосподарської та лісоохоронної діяльності у відповідності із світовими та європейськими практиками невиснажливого та збалансованого лісокористування. Основними резервами для цього мають стати капітальні інвестиції, профінансовані за рахунок вітчизняних та іноземних інвесторів. Оскільки,

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

як показує досвід попередніх років і динаміка видатків Зведеного бюджету України на лісове господарство і мисливство, бюджетне фінансування неспроможне кардинально покращити ситуацію з оновленням основних засобів лісового господарства. Інвестиційний клімат у лісовому господарстві та величина інвестиційних вливань знаходяться в прямій залежності від економічної ситуації в країні в цілому. Значний потенціал стосовно інвестиційно-інноваційного розвитку лісового господарства пов’язаний з його інтеграцією із сільським господарством, що розширить ареал здійснення лісогосподарської діяльності та сприятиме нарощенню лісоресурсного потенціалу. Залучення іноземних інвестицій пов’язане не лише з наданням гарантій щодо забезпеченості сировиною, а також із встановленням прозорих правил гри на ринках лісопродукції, в тому числі і шляхом розбудови інфраструктури біржової торгівлі лісоматеріалами, що зведе до мінімуму можливість надання преференцій окремим суб’єктам лісогосподарського підприємництва і сприятиме підвищенню рівня зацікавленості підприємницьких структур у збільшенні потужностей переробки деревини. Така ситуація сформує зрозумілий і прозорий клімат господарських взаємовідносин між державними лісогосподарськими підприємствами та суб’єктами підприємницької діяльності, які функціонують у сфері деревообробки. Подолання інвестиційного дефіциту у лісовому господарстві стане можливим внаслідок більш активної взаємодії Державного агентства лісових ресурсів України з урядами інших країн та представниками територіальних утворень цих країн, які знаходяться у прикордонній до України зоні, в напрямі спільної діяльності щодо відтворення асиміляційного потенціалу територій у відповідності з програмами Європейського Союзу, зокрема програмою Східного партнерства. Крім залучення додаткових інвестицій така співпраця прискорюватиме імплементацію передового європейського досвіду у вітчизняну практику лісогосподарської діяльності. Обласні управління лісового і мисливського господарства, на які Державним агентством лісових ресурсів України покладено функції контролю і забезпечення ведення лісового господарства на місцях, мають забезпечувати виконання державних програм інвестування лісового господарства та виступати ініціаторами формування і реалізації інвестиційних проектів, спрямованих на впровадження сучасних технологій лісівництва, оновлення основних засобів лісогосподарського виробництва, зокрема парку лісоексплуатаційної техніки та утилізацію деревних відходів.

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Виходячи з викладеного вище, магістральними напрямами інвестиційно-інноваційного розвитку лісового господарства мають стати: - формування на базі державних лісогосподарських підприємств та інших суб’єктів комерційного, фінансового та консультативного підприємництва інтегрованих підприємницьких об’єднань холдингового та кластерного типу, які на порядок підвищать рівень концентрації інвестиційного потенціалу; - прискорена імплементація у вітчизняну практику тих інструментів Спільної аграрної політики Європейського Союзу, які стосуються фінансової підтримки сільського та лісового господарства, що забезпечить формування інституту інтегрованого управління сільськогосподарською та лісівничою діяльністю, а також відкриє додатковий канал притоку інвестицій в сегмент державних лісогосподарських підприємств; - інституціоналізація угод державно-приватного партнерства на базі державних лісогосподарських підприємств та суб’єктів приватного підприємництва, що забезпечить приплив додаткових капітальних інвестицій у лісове господарство і збереже лісові активи у державній власності; - формування правових основ впровадження іпотечно-заставних відносин у систему лісового господарства з метою прискорення залучення значних обсягів банківського кредитування шляхом використання як застави окремих видів лісових та лісогосподарських активів, які негативним чином не вплинуть на асиміляційний потенціал територій, що є ареалом концентрації лісового фонду. УДК 338.439.4 Дуйсенбекова А.А., магистрант Восточно-Казахстанский государственный технический университет им. Д. Серикбаева, Казахстан АНАЛИЗ ДИНАМИКИ ПРОИЗВОДСТВА ПРОДОВОЛЬСТВИЯ В ВОСТОЧНО-КАЗАХСТАНСКОЙ ОБЛАСТИ Одним из гарантов обеспечения продовольственной безопасности считается производство страной или регионом такого количества продуктов питания, достаточного для рационального потребления. Восточно-Казахстанская область, обладающая значительным сельскохозяйственным потенциалом, вносит существенный вклад в обеспечение продовольственной безопасности Республики Казахстан.

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

По своей специализации и объемам производимой продукции в стоимостном выражении, сельское хозяйство Восточно-Казахстанской области имеет животноводческое направление с развитым растениеводством. Производство сельским хозяйством области различных видов продовольствия осуществляется сельскохозяйственными предприятиями, хозяйствами населения и крестьянскими (фермерскими) хозяйствами. Площадь Восточного Казахстана составляет 283,3 тыс. км2. Здесь проживает 1,39 млн. чел. По удельному весу объемов производства молока (15,8 %) область занимает первое место в республике, мяса (15,2 %) - второе, шерсти (12,2 %) – четвертое. Регион является монополистом по производству пантов и продукции мараловодства. Рассматривая производство продуктов питания в области, можно утверждать, что в 2016 году в Восточно-Казахстанской области было произведено 11,3% валового объема казахстанской сельскохозяйственной продукции, 9 % валового объема продукции растениеводства, 14,1 % продукции животноводства. На долю растениеводства приходится 44,3 % регионального объема сельскохозяйственной продукции, на долю животноводства – 55,5 %, на долю услуг – 0,8 %. Рентабельность сельскохозяйственного производства в сельскохозяйственных предприятиях региона составила 20,8 %, что на 7,7 процентных пункта ниже среднереспубликанского уровня. По этому показателю Восточный Казахстан занимает шестое место в республике после Павлодарской (46,4 %), Акмолинской (44,2 %), Жабылской (30,7 %) областей. Уровень рентабельности производства продукции растениеводства в сельскохозяйственных предприятиях области составил 29,6 % (пятое место в стране), что на 5,7 процентных пункта ниже, чем в среднем по республике. Для сравнения: данный показатель в Павлодарской области составил 80,9 %, в Северном Казахстане – 69,8 %, в Карагандинской области – 53,2 %, в Акмолинской области – 49,3 %. Уровень рентабельности продукции животноводства в сельскохозяйственных предприятиях Восточного Казахстана составил 30,0 %, что в 1,8 раза превышает среднереспубликанский уровень. По этому показателю регион занимает второе место в республике после Жамбылской области (47%). В агропромышленном комплексе области действуют 16810 сельхозформирований, 328,2 тыс. личных подворий населения и дачных участков. Промышленный потенциал представлен 1189 предприятиями

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

перерабатывающих отраслей и миницехов по производству продуктов питания. Таблица 1 Наличие сельхозформирований в ВКО, единиц Наименование сельхозформирования Сельхоз. предприятия, шт. Крестьянские или фермерские хозяйства, шт. Хозяйства населения, тыс.

2012

2013

2014

2015

2016

683

638

689

675

686

14796

14131

12639

12315

16124

226,9

224,2

226,8

228,7

224,1

Земледелие – одна из основных отраслей сельского хозяйства Восточно-Казахстанской области, занимающаяся главным образом возделыванием культурных растений для производства растениеводческой продукций. Отрасль обеспечивает население продуктами питания, животноводства – кормами. Ведение отрасли осуществляется в условиях богарного земледелия, где основное распространение получило производство зерновых и зернобобовых культур, таких как озимая рожь и пшеница, яровая пшеница, ячмень и овес, горох, гречиха, при этом главенствующая роль в производстве зерна принадлежит яровой пшенице, которая в структуре валового сбора зерна занимает более 70%. Кроме этих культур в области широко культивируется возделывание масличных культур, основной из которых является подсолнечник. По площадям посева и объемам производства маслосемян подсолнечника область занимает в Республике главенствующее положение. В области производится 75% от всего республиканского объема производства подсолнечника. Сопутствующими культурами, возделываемыми в области для обеспечения населения продовольствием, является картофель, овощи и бахчи, для кормовой базы - кукуруза на силос, злаковые и бобовые многолетние травы. Анализ итогов работы в отрасли растениеводства показал, что в текущем году в силу сложившихся погодных условий в период вегетации сельскохозяйственных культур и формирования урожая 2016 года, полученные здесь показатели, в первую очередь по урожайности зерновых культур и производству зерна, выше достигнутого уровня 2015 года. В 2016 году по оперативным данным городов и районов получено 1037,8 тыс.тонн зерна и урожайность

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

составила 18,1 центнера с гектара, против 697,3 тыс. тонн в валового сбора и урожайности 11,3 ц/га в 2015 году. На увеличение производства зерна, кроме погодных условий, также повлияло и применение минеральных удобрений, а также опрыскивание посевов против гербицидами. Из табл. 1, составленной автором по данным Агентства статистики РК, видно, что в Восточном Казахстане наблюдается тенденция к росту производства продукции растениеводства. За период с 2012 по 2016 годы объем производства зерновых увеличился на 34,7 %, картофеля – на 8,1 %, семян подсолнечника – на 66,1 %, овощей открытого грунта – на 7,4%, бахчевых культур – на 160,8 %, винограда – на 37,8 %, плодов семечковых и косточковых – на 15,5 %, ягод – на 11,1 %. Анализируя объем производства следует отметить то, что в 2016 году сельхозпроизводителями области произведено 782,9 тыс. тонн зерна (121,1% к уровню 2015 года), 440,0 тыс. тонн маслосемян (135,8%), 425,7 тыс. тонн картофеля (93,9%), 236,1 тыс. тонн овощей открытого и закрытого грунта (101,7%), 134,6 тыс. тонн бахчевых культур (148,0%), 12,2 тыс. тонн плодово–ягодных культур и винограда (99,6%). За последний год в хозяйствах области посевные площади масличных культур расширились на 9,6%, бахчевых культур – на 49,6%. Сократились площади зерновых и бобовых культур на 1,2%, кормовых культур – на 1,4%, овощей открытого грунта – на 5,5%, картофеля – на 12,4%. Таблица 2 Валовой сбор отдельных сельскохозяйственных культур в ВКО, тыс.тонн Зерновые и бобовые культуры Картофель Семена подсолнечника Овощи Бахчевые культуры Виноград, тонн Плоды семечковые и косточковые, тонн Ягоды и плоды прочие, тонн

2013

в % к 2012 2014 2015

2016

782,8 425,7

136,0 112,1

122,8 116,4

111,3 115,1

134,7 108,1

301,8 232,0

440,0 236,0

116,6 103,8

105,1 110,5

113,9 105,5

166,1 107,4

75,7 451,5

91,0 531,5

134,6 529,0

148,2 94,9

146,7 117,6

176,3 138,4

260,8 137,8

8568,6

9246,3

7421,0

7476,9

132,3

142,8

114,6

115,5

3 867,1

4 181,8

4 324,8

101,8

110,0

113,8

111,1

2012

2013

2014

2015

2016

580,9 393,9

790,2 442,0

713,4 458,5

646,7 453,3

264,8 219,8

308,8 228,2

278,4 242,8

51,6 384,0

76,5 364,5

6474,3 3 800,2

4222,7

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

На 1 января 2017 года урожайность зерновых и бобовых культур увеличилась на 21,3% (с 11,3 до 13,7 центнера с гектара), подсолнечника – на 26,5% (с 8,8 до 11,1 центнера с гектара), картофеля - на 6,9% (с 188,3 до 201,4 центнера с гектара), овощей открытого грунта – на 7,9% (с 256,6 до 276,8 центнера с гектара). Незначительно уменьшилась урожайность бахчевых культур – на 0,6% (c 284,5 до 282,7 центнера с гектара). Основными производителями зерна, масличных и бахчевых культур в области являлись крестьянские хозяйства, ими произведено соответственно 59,3%, 63,0% и 51,9% данных видов продукции; картофеля и овощей (около 70% и более), плодово-ягодных культур, винограда – хозяйства населения (более 90%). Таблица 3 Урожайность сельскохозяйственных культур во всех категориях хозяйств, центнеров с гектара Виды культур

2012 г.

2013 г.

2014 г.

2015 г.

2016 г.

Зерновые и бобовые культуры

11,0

14,2

12,6

11,3

13,7

Картофель

167,7

184,1

191,1

188,3

201,4

7,7

8,1

7,8

8,8

11,1

Овощи

251,4

252,8

260,6

256,6

276,8

Бахчевые культуры

250,6

267,3

267,0

284,5

282,7

Семена подсолнечника

Из таблицы видно, что имеется устойчивая тенденция к снижению урожайности зерновых культур и повышению подсолнечника, причем из за неблагоприятных погодных условий данного периода, когда в большинстве южных районов области в весенне-летний период была засуха, а в северных не вызревание культур и дожди в период уборки урожая. Список использованной литературы: 1. Коловангина, Е.В. Пути повышения продовольственной безопасности регионов: Е.В.Коловангина/ Экономические науки Научно-информационный журнал, 2007. - №7(32). – 36-40 с. 2. Трясцин, М.М. Концептуальные подходы развития АПК и укрепления продовольственной безопасности территории: М.М. Трясцин/ Пищевая промышленность, 2007. - №6. – 40-42 с.

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

УДК 339.56 (477) Духницький Б.В., к.е.н., старший науковий співробітник ННЦ „Інститут аграрної економіки”, Україна ТОРГІВЛЯ АГРОПРОДОВОЛЬЧОЮ ПРОДУКЦІЄЮ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА КРАЇНАМИ АЗІЇ Азія є надзвичайно важливим регіоном для світової економіки та сільського господарства. Вона включає близько 50 країн, в яких проживає більше 4 млрд людей, тобто практично 60 % населення нашої планети [1]. Це найбільший та швидкозростаючий ринок з точки зору ведення бізнесу. Варто відмітити, що країни Азії характеризуються своєрідною строкатістю, маючи різний рівень економічного розвитку та неоднакову залежність від поставок продовольства з-за кордону. У цьому регіоні розташовані як держави з високим рівнем ВВП на душу населення (Сінгапур, Японія, Південна Корея), так і країни з низькими доходами (Сирія, Афганістан, Ємен), де майже постійно ведуться воєнні дії. Також тут знаходяться дві найбільші країни за кількістю населення – Китай та Індія, в кожній з яких проживає більше мільярда людей. В цілому, Азію можна охарактеризувати як регіон, що дуже сильно залежить від імпортних поставок продовольства. Абсолютна більшість країн тут мають від’ємне сальдо в торгівлі продукцією АПК. За останніми наявними статистичними даними, країни Азії експортували сільськогосподарських товарів на 282 млрд дол. США, тоді як аграрний імпорт склав 478 млрд дол. США [1]. Азійські країни не є найбільшими постачальниками (експортерами) агропродовольчої продукції на світовому ринку, в першу десятку входить лише Китай, який, щоправда, теж має значне від’ємне сальдо. Натомість до числа найбільших імпортерів продовольства разом з Китаєм належить і Японія. Крім того, Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО) постійно відслідковує ситуацію з продовольчою безпекою в світі. В останньому тематичному звіті зазначено, що у 2016 році кількість голодуючих людей на планеті сягнула 815 млн, збільшившись на 38 млн у порівнянні з 2015 роком [2]. Таке зростання зафіксоване на фоні загальної тенденції до зменшення числа голодуючих, яка спостерігалась з 2005 року. Тобто, 11 % населення світу в тій чи іншій мірі недостатньо забезпечені продуктами харчування. Найбільша кількість голодуючих знаходиться в Азії – 520 млн (11,7 % населення регіону), далі йдуть Африка (243 млн) і країни Латинської Америки і Карибського басейну (42 млн). Основна кількість голодуючих в азійському регіоні проживає

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

на території Індії (191 млн), Китаю (135 млн), Пакистану (38 млн), Бангладеш (24 млн), Індонезії (20 млн), Філіппін (14 млн). Країни Азії виділяються серед головних наших торговельних партнерів, адже Україна має з ними найбільший загальний оборот у торгівлі агропродовольчою продукцією. У 2016 році обсяг взаємної торгівлі товарами АПК між Україною та країнами Азії перевищив 8 млрд дол. США (в т.ч. експорт – 7,1 млрд дол. США, імпорт – 0,9 млрд дол. США). За останні 5 років наш оборот зовнішньої торгівлі з країнами Азії був відносно стабільним, маючи тенденцію до невеликого зростання, бо у 2012 році він складав 6,9 млрд дол. США. Це відбулося завдяки стабільному зростанню українського експорту з 5,5 млрд дол. США у 2012 році. В той же час за аналізований період імпорт в Україну з країн Азії зменшився з 1,4 млрд дол. США практично на півмільярда доларів. В підсумку, за 2012-2016 рр. позитивне сальдо в аграрній торгівлі з Азією для України збільшилось у півтора рази: з 4,1 до 6,2 млрд дол. США [3]. Таким чином, Україна продовжує закріплюватись у якості постачальника аграрної сировини та продовольства на азійський ринок, одночасно зменшуючи свою залежність від зворотних поставок аграрної продукції. Азійський напрямок є основним каналом збуту вітчизняної агропродовольчої продукції. За підсумками 2016 року, на ринки країн Азії було експортовано майже 46 % від усього аграрного експорту України у вартісному виразі. Для порівняння: другим за величиною ринком реалізації нашої аграрної продукції є країни Європейського Союзу, на які у минулому році припало лише 27 % вартості зовнішніх поставок. Що стосується імпорту продукції АПК в Україну, то в географічній його структурі Азія займає друге місце після ЄС. У 2016 році частка країн Азії становила трохи більше 22 % [3]. Серед усіх країн Азії основними ринками для вітчизняних експортерів сільськогосподарської продукції у 2016 році стали Індія, виручка від поставок до якої склала 1580 млн дол. США, а також Китай (1026), Іран (678), Туреччина (609), Саудівська Аравія (380), Індонезія (339), Бангладеш (318) і Таїланд (316 млн дол. США). Разом на ці країни припадає понад 70 % вартості українського аграрного експорту в Азію. Найбільшими постачальниками продукції АПК з азійського регіону в Україну торік були Туреччина (334 млн дол. США), Індонезія (161), Китай (105), Індія (104) та Малайзія (62 млн дол. США), сумарно забезпечивши більше 4/5 від загальної вартості імпорту [3]. Товарна структура нашого аграрного експорту до країн Азії практично не відрізняється від структури всього експорту, де домінуючими товарними групами є зернові культури (пшениця,

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

кукурудза і ячмінь), насіння олійних (в основному, соя), соняшникова олія та продукти переробної промисловості (переважно залишки і відходи), які забезпечили українським експортерам більш ніж 90 % валютної виручки. Іншими важливими товарними позиціями експорту минулого року стали м’ясо птиці (96 тис. тонн на 119 млн дол. США) та сушені й лущені бобові овочі (310 тис. тонн на 90 млн дол. США). У товарній структурі імпорту сільськогосподарських товарів з країн Азії до України, яка не настільки яскраво виражена, переважають плоди та горіхи (в першу чергу, цитрусові фрукти), пальмова олія, кава, чай і прянощі, олійні культури (більшою мірою за рахунок соняшнику), а також тютюнові вироби, сукупна частка яких у 2016 році становила 64 %. Серед решти ввезеної аграрної продукції за вартісними обсягами виділяються овочі та коренеплоди, риби і ракоподібні, різні харчові продукти та перероблені плоди й овочі [3]. В нинішньому році азійські країни залишаються основним стратегічним партнером України в торгівлі продукцією АПК. За І-е півріччя 2017 року наш зовнішньоторговельний оборот з ними склав майже 4 млрд дол. США, з них експорт – 3,5 млрд дол. США, імпорт – понад 0,4 млрд дол. США. В результаті додатне сальдо вже перевищило 3 млрд дол. США. У порівнянні з аналогічним періодом минулого року, всі названі показники, за винятком імпорту, зросли. В загальному рейтингу основних споживачів вітчизняної агропродовольчої продукції перше місце зараз займає Індія, імпортувавши з України на суму 1035 млн дол. США. Крім неї, значні поставки в цьому році серед азійських країн припадають на Туреччину (485 млн дол. США), Китай (435), Іран (379), Ізраїль (221), Бангладеш (126) і Саудівську Аравію (113 млн дол. США) [3]. Зберігається і традиційна товарна структура українського експорту в Азію з переважанням у ній різних зернових культур, сої, соняшникової олії та продукції харчової промисловості. Особливо виділяється експорт овочевих культур, який порівняно з І-им півріччям 2016 року у натуральному виразі зріс на понад 200 % і зараз становить 162 тис. тонн, а також цукру – збільшення майже у 60 разів до 127 тис. тонн. Для України цукор є одним з тих товарів, що в цілому характеризуються найбільш динамічним зростанням експорту у 2016-2017 роках. Цікаво, що зараз Туреччина та Іран є найбільшими споживачами української сої (разом вони займають більше 40 % у географічній структурі експорту), Шрі-Ланка – цукру і кондитерських виробів, Індія самотужки забезпечує нашим експортерам третину доходів від поставок соняшникової олії, а шоста частина вітчизняного експорту залишків та відходів припадає на Туреччину. Основні сільськогоподарські товари, які імпортуються у

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

2017 році нашою країною з Азії – пальмова олія, насіння соняшнику, цитрусові плоди, овочеві культури, чай і вироби з тютюну [3]. Враховуючи наведені факти, можна зробити висновок про надзвичайну важливість азійського ринку для вітчизняних аграрних виробників як основного споживача їхньої продукції. За останні роки постійно зростає наш аграрний експорт в цей регіон, однак його товарна і географічна структура малодиверсифіковані. Для збереження своїх позицій на ринку Азії українським експортерам варто зосередитись на відкритті нових країн та розширенні існуючого асортименту шляхом збільшення обсягів переробленої продукції. Крім традиційних ринків збуту, в Азії достатньо країн, де існує попит на будь-яку продовольчу продукцію, тому свою нішу зможуть знайти і невеликі підприємства. Зростанню експортно-імпортних операцій має також посприяти створення найближчим часом зон вільної торгівлі України з Туреччиною та Ізраїлем, переговори щодо яких знаходяться на завершальних стадіях. Список використаних джерел: 1. FAOSTAT [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.fao.org/faostat/en/#data 2. The State of Food Security and Nutrition in the World 2017 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.fao.org/state-of-foodsecuritynutrition/en/?utm_source=faohomepage&utm_medium=web&utm_campaign =featurebar 3. Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua УДК: 339.9 Заболотна С.П., студентка Кірейцева О.В., к. е.н., доцент Національний університет біоресурсів і природокористування України ВПЛИВ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ НА ЕКОНОМІКУ На початку XXI ст. глобальні процеси значно прискорилися під впливом радикальних змін у сфері економіки, політики, виробництва, торгівлі, фінансів, транспорту, культури, інформації, комунікації та інших сферах суспільного життя, що визначає історичні долі багатьох держав на всіх континентах та направлене на посилення взаємозалежності інтернаціональної і національної діяльності.

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

У сучасному світі глобалізація справляє домінуючий вплив на розвиток будь-якої держави та кожного суб’єкта господарювання. Що відстежується, з однієї сторони, через розповсюдження інновацій у сфері технологій і менеджменту, активний обмін товарами, послугами, інвестиціями, тим самим вона сприяє підвищенню ефективності функціонування національних економік, а з іншої – посилюється нерівномірність, асинхронність та диспропорційність розвитку. Позитивне значення глобалізації важко переоцінити: незмірно множаться можливості людства, більш повно враховуються всі сторони його життєдіяльності, створюються умови для гармонізації. Глобалізація світової економіки створює серйозну основу рішення загальних проблем людства. В якості позитивних наслідків (переваг) глобалізаційних процесів можна назвати: 1. Глобалізація сприяє поглибленню спеціалізації і міжнародного поділу праці. У її умовах більш ефективно розподіляються кошти і ресурси, що в кінцевому рахунку сприяє підвищенню середнього рівня життя і розширенню життєвих перспектив населення (при більш низьких для нього витратах). 2. Важливою перевагою глобалізаційних процесів є економія на масштабах виробництва, що потенційно може призвести до скорочення витрат і зниження цін, а, отже, до стійкого економічного зростання. 3. Глобалізація, посилюючи конкуренцію, стимулює подальший розвиток нових технологій і розповсюдження їх серед країн. 4. Глобалізація сприяє загостренню міжнародної конкуренції. 5. Глобалізація може призвести до підвищення продуктивності праці в результаті раціоналізації виробництва на глобальному рівні та поширення передових технологій, а також конкурентного тиску на користь безперервного впровадження інновацій у світовому масштабі. 6. Глобалізація дає країнам можливість мобілізувати більш значний обсяг фінансових ресурсів, оскільки інвестори можуть використовувати більш широкий фінансовий інструментарій. 7. Глобалізація створює серйозну основу для вирішення загальних проблем людства, в першу чергу, екологічних, що обумовлено об'єднанням зусиль світової спільноти, консолідацією ресурсів, координацією дій у різних сферах. Кінцевим результатом глобалізації, як сподіваються багато фахівців, має стати загальне підвищення добробуту у світі. Глобальні проблеми – проблеми, пов’язані з природними, природно-антропогенними, суто антропогенними (у т. ч. економічними, соціальними) явищами, що виникли в процесі розвитку сучасної

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

цивілізації та мають загально-планетарний характер як за масштабами та значенням, так і за способами вирішення, а тому потребують координації зусиль усього світового співтовариства. Глобальні проблеми: - мають всезагальний, універсальний характер, загальнопланетарний зміст і значення, принципово важливі для долі всього людства; - безпосередньо стосуються життєвих інтересів усіх верств населення, усіх країн і народів планети, усіх або значної групи держав; - мають взаємопов’язаний характер і суттєво впливають на всі сфери суспільного життя; - відображають поглиблення та ускладнення світогосподарських зв’язків; - потребують залучення колосальних технологічних, фінансових, трудових, інформаційних ресурсів, невідкладних і рішучих дій на основі колективних і скоординованих зусиль світового співтовариства; - можуть бути успішно вирішені за умови створення адекватної моделі гармонійного розвитку людської цивілізації. Класифікація глобальних проблем за сферами дії не означає, що вони відокремлені одна від одної. Межі між сферами мають умовний характер. Так, III сфера концентрує та посилює увесь комплекс глобальних проблем. Глобальні проблеми у сфері суспільних взаємовідносин: - відвернення світової термоядерної війни і забезпечення стабільності мирного становища; - подолання економічної відсталості частини регіонів і країн світу; - попередження локальних, регіональних та міжнародних конфліктів; - ліквідація наслідків світових та локальних криз; - роззброєння і конверсія військового виробництва тощо. Передумови вирішення глобальних проблем: - парадигмальний прорив у суспільній свідомості, нові концептуальні підходи до розуміння перспектив розвитку людства; - переосмислення суті економічної безпеки держав, які реалізують різні моделі демократичного суспільства; - досягнення консенсусу з питань, що стосуються головних контурів нового суспільного порядку в XXI ст.; - синтез, взаємозбагачення і доповнення оцінок, стратегій і програм розвитку світового співтовариства, які висуваються різними країнами, науковими школами тощо;

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

- перегляд і перебудова системи міжнародних відносин на засадах загальнолюдських цінностей, пріоритетності розвитку творчого потенціалу людської особистості; - формування нового світопорядку, створення єдиного механізму регулювання на глобальному рівні, міжнародних процедур і механізмів, які відповідають потребам забезпечення гідного майбутнього людства; - об’єднання зусиль і ресурсів людства на основі усвідомлення важливості та невідкладності розв’язання глобальних проблем, єдності інтересів і спільної відповідальності перед майбутніми поколіннями. Таким чином, головна передумова успішного вирішення глобальних проблем – розгляд їх у взаємопов’язаній цілісності, тісному переплетенні економічних, політичних, соціальних, культурних, технологічних, екологічних, психологічних та інших процесів. Список використаних джерел: 1. Науменко, М. О. Основи економічної теорії [Текст]: навч. посіб. / М. О. Науменко, Б. А. Рудов, Л. В. Морозова. – Х. : ХУПС, 2013. – 372 с. 2. Базилевич, В. Д. Економічна теорія: Політекономія [Текст]: пiдручник для вузiв : / В. Д. Базилевич, В. М. Попов, К. С. Базилевич і Н. I. Гражевська . – [7 ме вид., стереотип. ] – К.: Знання-Прес, 2008 . – 719 с. 3. Базилевич, В. Д. Економiчна теорiя: полiтекономiя [Текст]: практикум : навч. посіб. / В. Д. Базилевич, В. М. Попов, К. С. Базилевич і Н. I. Гражевська та ін.; за ред. В. Д. Базилевича. – К. : Знання, 2010. – 494 с. – (Київському національному університету імені Тараса Шевченка 175 років). 4. Мочерний, С. В. Основи економічної теорії [Текст]: навч. посіб. / С. В. Мочерний, О. А. Устенко. – [2-ге вид., перероб. і доп.] – К.: Ву "Академія", 2006. – 504 с.

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

УДК 658.27:631.11 Кабанова О.П., магістр* Одеський аграрний державний університет, Україна ОРГАНІЗАЦІЙНІ АСПЕКТИ КЛАСИФІКАЦІЇ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ Основні засоби складають основу матеріально-технічної бази більшості підприємств, адже саме вони мають найбільшу питому вагу у структурі активів підприємства. Швидке та ефективне вирішення ряду завдань: точна ідентифікація, достовірна оцінка, обґрунтованість методу та суми нарахування зносу тощо. , ґрунтується на правильній класифікації основних засобів, без якої організація обліку основних засобів не може бути достатньо ефективною. Саме тому питання правильної класифікації основних засобів залишається актуальним. З розвитком економічних та соціальних наук відбувається уточнення та зміни класифікацій економічної інформації та бухгалтерський облік за даних умов не є винятком. Класифіка́ція (фр., англ. classification походить від лат. classis – клас і facio - роблю) являє собою багатоступінчастий, послідовний поділ певною сукупності з метою систематизації, поглиблення і отримання нових знань щодо членів поділу. Тобто, поділ основних засобів на окремі групи за визначеними класифікаційними ознаками необхідний для розуміння й забезпечення необхідною достатньою та вчасною інформацією різних груп користувачів для різних цілей. З цього приводу Н.В. Урбан у своєму досліджені зазначено, що «класифікація активів, як їх групування за певною ознакою залежить від мети, для досягнення якої вона виконується» [1, с. 27]. Вивчення нормативних документів, теоретичних положень опублікованих праць вітчизняних і зарубіжних вчених, практики діяльності підприємств свідчить, що облік основних засобів в останній час дещо ускладнився, а ряд існуючих проблем негативно впливає на процес управління виробництвом, знижуючи ефективність використання основних засобів. До кола таких проблем можна віднести різні підходи до визначення сутності основних засобів у фінансовому обліку й системі оподаткування, принципів оцінки та методів амортизації основних засобів, підвищення інформативності первинних документів з обліку основних

Науковий керівник – С. С. Стоянова-Коваль, д.е.н., доцент

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

засобів. Аналогічно одним із дискусійних і надзвичайно важливих питань обліку основних засобів залишається питання їх класифікації [4]. Діючи на сьогодні в Україні нормативні документи, що регулюють систему фінансового обліку й звітності, передбачають поділ основних засобів на такі групи: - Інвестиційна нерухомість; - Земельні ділянки; - Капітальні витрати на поліпшення земель; - Будинки та споруди; - Машини та обладнання; - Транспортні засоби; - Інструменти, прилади та інвентар; - Тварини; - Багаторічні насадження; - Інші основні засоби. Класифікацію, запропоновану діючим законодавством, на нашу думку, не можна назвати досить докладною, тобто такою, яка дозволила б однозначно й безпомилково відносити об'єкти основних засобів до тієї чи іншої групи. Крім того, вище наведена класифікація не пов'язана з порядком нарахування амортизації, тобто до об'єктів будь-якої групи може бути застосовано будь-який із передбачених стандартом метод нарахування амортизації. На більш високому теоретичному рівні ряд вчених, у тому числі Гарасим П.М., Єфименко Т.І., Журавель Г.П., Кобилянська О.І., Хомин П.Я. [1], Чабанова Н.В.[6] та інші пропонують до використання таку класифікацію основних засобів (таблиця 1). Таблиця 1 Класифікація основних засобів № з/п

Ознака класифікації

За функціональним призначенням

За галузями народного господарства

За використанням

За належністю

За натурально-матеріальним складом, що використовується як умова визнання активу – надходження економічних вигод

Групи основних засобів - виробничі; - невиробничі. - промисловість; - галузеві; -сільськогосподарськ. -діючі; -недіючі; - в запасі. - власні; - орендовані - згідно норм П(с)БО 7

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

В економічній літературі часто уподібнюються поняття "основні засоби" та "основні фонди", а в науковій сфері немає єдиної думки щодо змісту цих понять, що призводить до значних ускладнень у їх дослідженні та використанні. Першим хто дав наукове визначення основним фондам вважається А. Сміт. Він вважав, що фондом є будь-яке нагромадження продуктів землі та праці. Фонд стає капіталом лише в тому випадку, якщо він приносить власнику дохід чи прибуток [3]. Залишимо для окремого дослідження та обговорення питання порівняння дефініцій «основні засоби» й «основні фонди», натомість розглянемо класифікацію останніх, визначену чинним законодавством. У бухгалтерському обліку методологічні принципи формування інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції у необоротні матеріальні активи регулюються положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" (далі – П(С)БО 7) [2]. Для потреб бухгалтерського обліку основні засоби поділяють на групи: 1) основні засоби (земельні ділянки, капітальні витрати на поліпшення земель, будинки, споруди та передавальні пристрої, машини та обладнання, транспортні засоби, інструменти, приладдя, інвентар (меблі), робоча і продуктивна худоба, багаторічні насадження, інші основні засоби); 2) інші необоротні матеріальні активи (бібліотечні фонди, малоцінні необоротні матеріальні активи, тимчасові (не титульні) споруди, природні ресурси, інвентарна тара, предмети прокату, інші необоротні матеріальні активи). Стосовно податкового обліку діє таке визначення: "Під терміном "основні фонди" потрібно розуміти матеріальні цінності, що використовуються у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який не перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом". Для цілей амортизації основні фонди підлягають розподілу за групами: - група 1 – будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, у тому числі житлові будинки та їх частини (квартири і місця загального користування); - група 2 – автомобільний транспорт і вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, пристрої і приладдя до них; - група 3 – інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4; - група 4 – електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення,

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, а також інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони та рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів). Організація обліку залежить саме від правильної класифікації основних засобів. Розглянуті сутність та класифікація основних засобів дають змогу оптимізувати їхню структуру – забезпечити ефективне їх використання, сприяти покращенню стану сучасного виробництва. Організація обліку залежить саме від правильної класифікації основних засобів. Список використаних джерел: 1. Гарасим П.М. Курс фінансового обліку: Навч. посіб. / Гарасим П.М., Журавель Г.П., Хомин П.Я. - К.: Знання, 2007 - 566с 2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" з наступними змінами і доповненнями. / Наказ Міністерства фінансів України вiд 27.04.2000р. №92. - http://zakon1.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi?nreg=z0288-00\ 3. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов / А. Смит. – М. : Изд-во "Наука", 1993. – 572 с. 4. Сук Л. К. Фінансовий облік : навч. посіб. / Л. К. Сук, П. Л. Сук. – 3-тє вид., переробл. і допов. – Київ : Знання, 2016. – 664 с. 5. Урбан Н.М. Методика та організація оцінки активів підприємства в обліку та аудиті: дис. … канд. екон. наук: 08.06.04/ Наталія Михайлівна. - Тернопіль, 2004. – 215 с. 6. Чабанова Н.В. Фінансовий облік: Підручник. / Чабанова Н.В., Єфименко Т.І. - К.: ВЦ «Академія», 2014. - 704 с.

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

УДК 65.014.1:001.891.3 Килипенко В.В., аспірант* Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки», Україна ПРОБЛЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ РИНКУ ЗАПАСНИХ ЧАСТИН ДО СІЛЬСКОГОСПОДАРСЬКОЇ ТЕХНІКИ В УКРАЇНІ Ефективна організація вітчизняного ринку запасних частин для аграрної галузі є важливою складовою загального розвитку АПК України та економіки країни в цілому. Ринок запасних частин для сільськогосподарської технікиза останні двадцять років сформувався та став окремим спеціалізованим ринком, що входить у систему ринків матеріально-технічногозабезпеченняагропромислового комплексу країни. Згаданий ринок є ринком промислових товарів та послуг, що виконує притаманні функції та регулює взаємовідносини між його учасниками: виробниками, споживачами, посередникамита підприємствами інфраструктури. Організаційно модель ринку запасних частин для сільськогосподарської техніки передбачає з одного боку операторів пропозиції та з іншого операторів попиту. Механізм взаємодії між представниками пропозиції та представниками попиту формує основу ринкових відносин. Між цими базовими структурами діє інфраструктурна складова. Згідно з експертними оцінками фахівців, об’єм реального попиту на ринку постачання запасних частин у грошевому еквіваленті оцінюється від декілька сотень мільйонів до двох мільярдів гривень щорічно.Найбільш характерними особливостями попиту є нееластичність, нестійкість та сезонність. Необхідно зазначити, що попит на запчастини до сільськогосподарської техніки євторинним (визначається попитом на техніку, потім відповідно її стану формується попит на запасні частини). Томуйого розмір залежить від кількості сільськогосподарської техніки, що задіяна у виробництві, її структурного та технічного стану.З аналізу статистичних даних прослідковується тенденція к кількісному зменшеннюта якісному погіршанню наявної сільськогосподарської

Науковий керівник – М.І. Козак, к.е.н., зав. відділу організації наукових досліджень та інноваційного розвитку ННЦ «ІАЕ»

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

техніки, що призводить до зменшеннявиробництва та падіння загального попиту на запасні частини [1,с.12]. За оцінками В.П.Яковенко, Я.К.Білоусько, Г.М.Підлісецького, В.Л.Товстопят, А.М.Головка, П.А.Дінісенко, В.О.Притулько основними сільськогосподарськими машинами аграрні підприємства забезпечені лише на 45-65 % від технологічної потреби, понад 90% технічних засобів вже відпрацювали свій амортизаційний строк. Щорічне списання зношеної техніки в декілька разів перевищує її закупівлю. [2,с.18]. Вважаємо, що невідповідність кількості наявної техніки до технологічної потреби призводить до появи відкладеного попиту. В той же час,ріст зношеності технічних засобів обумовлює збільшення об’ємів ремонтних робіт та підвищення попиту на запасні частини. Виробниками запасних частин до сільськогосподарської техніки,щопредставлені на ринку є виробники самої техніки, альтернативні виробники запасних частин таспеціалізовані підприємства, що зорієнтовані на масовому виробництві деталей для різних типів техніки. До останніх відносятьсявиробники, що спеціалізуються навипуску продукції однієї або декількох асортиментних груп (підшипники, ланцюги, паливна апаратура, моторні групи, акумулятори, сальники, прокладки тощо). Прикладом відповіднихвітчизняних підприємств є ВАТ ХАРП (Харківський підшипниковий завод), ХЗТД (Харківський завод тракторних двигунів), ЗАТ «Лозовськийковально - механічний завод», ВАТ «Гидросила», ЧЗПА(Чугуївський завод паливної апаратури), ГК «Вінницький агрегатний завод», ТОВ «Мелітопольській завод автотракторних запчастин» тощо.В Україні широко представлені зарубіжні компанії, що випускають аналогічну продукцію. На ринку присутні вітчизняні виробники сільськогосподарської техніки, які у свою чергу є виробниками запасних частин для техніки свого виробництва. Таку сегменті ґрунтообробної та посівної техніки одним із лідерів вітчизняного сільськогосподарського машинобудування є ПАТ «Червона зірка» , серед інших виробників ґрунтообробної техніки - ПАТ «Уманьферммаш», ТОВ «ВП «Агро-Союз»» та інші. Найбільшими виробникамиукраїнських тракторів є ПАТ «Харківський тракторний завод» та ДП «ВО «Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова». Обладнання для очищення сільськогосподарських культур і їх зберігання пропонує ДП ПАТ «Вібросепаратор», «ВСПартнер», обприскувачі польових культур - ПАТ «Богуславська сільгосптехніка», машини для внесення мінеральних добрив - ПАТ «Хмільниксільмаш» та інші. Українські виробники представлені значною кількістю малих та середніх підприємств, що виробляють

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

різноманітну сільськогосподарську техніку та, відповідно, є виробниками запасних частини. На ринок сільськогосподарської технікизараз вийшли практично всі всесвітньовідомі компанії. У найприбутковіших сегментах зернозбиральних комбайнів та енергонасичених тракторів - лідирують таки виробники:JohnDeere, CNH з марками NewHolland , Case,Stayr та німецькакомпанія Claas. Вони відповідно стали постачальниками запасних частин.В значної кількості присутня техніка з країн ближнього зарубіжжя: «Ростсельмаш», «Гомсельмаш», «Бобруйскагромаш», Мінського тракторного заводу, Бобруйського заводу тракторних деталей и агрегатів, «Дон Мар» тощо. Серед виробників альтернативних запчастин слід відмітити грецьку компанію Kouimtzis, продукція, якої відома під брендами ALPHA PARTS и Kouimtzis, польських та іспанських виробників, ряд китайських компаній. Одна з найбільш відомих в Україні Ningbo CombineMachineryCo., Ltd. випускаєзапасні частини до різних видів техніки, що відомі під брендами COMBINE, GOTECH, SeedMagic. Велика кількість китайських виробників альтернативних запчастин сконцентрувало свої зусилля у галузі виробництва пасів, транспортерних стрічок, підшипників, сальників, ремонтних комплектів до агрегатів тощо.Є багато вітчизняних підприємств, які спеціалізуються на випуску нових запчастин, та відновленню вживаних. Особливістю ринку є наявністьвживаної техніки, яка при розборці може слугувати джерелом придатних до використання запасних частин. Виходячи з аналізу ринку, основними споживачами постачання запасних частин є: фізичні особи, підприємці, особисті селянські господарства, сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські товариства, ремонтні підприємства, великі аграрні підприємства, об’єднання сільськогосподарських підприємств, аграрні холдинги тощо. Окремим гравцем виступає держава. Названі групи споживачів мають сільськогосподарську технікув різної кількості, різної якості та в різному технічному стані. Важливу роль у функціонуванні ринку постачання запасних частин відіграють підприємства - посередники.Цесукупність торговопосередницьких організації, підприємств, що напряму представляють виробників вітчизняної та закордонної техніки (філії), дилерів великих підприємств – виробників,дилерів великих підприємств постачальників, сервісні підрозділи, а також інші формування у сфері технічного забезпечення, що займаються постачанням запасних частин до техніки. Саме вони є найважливішою ланкою, що зв’язує споживачів та виробників та робить процес постачання зручним.

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Наприклад, ВАТ «ХТЗ» реалізує запчастини через свої представництва у 12 областях та через 7 техніко-комерційних центрів, що розташовані ще у семі областях України. ЗАТ «Грунтомаш» має Торговий дім та філії у Запоріжжі, Київський, Івано-Франківський областях. ЗАТ «Грунтомаш» здійснює торгівлю через 14 торгових представників у різних регіонах країни. Широку дистриб’юторську та дилерську мережу мають ВАТ«Червона зірка», ВАТ «Гідросила», ВАТ«Вінніцкій завод тракторних агрегатів», ВАТ « Хмільниксільмаш». ВАТ «Херсонськи комбайни» проводять ремонт виїзними бригадами [2,с.118-119].Велику кількість філій по всієї країні мають українські мультібрендові компанії: ТОВ «Агросоюз», ТД «Ирбис», ТОВ «Агропромтехніка» та інші крупні постачальники запасних частин.Активними учасниками роботи є постійно діючи торгововиставкові центри у Києві та регіонах України, що вправно виконують роль ефективного посередника та майданчика для зустрічі споживачів та виробників.Найбільшу кількість підприємств-посередників, що постачають запасні частини аграріям, представляє малий бізнес. Це невеличкі фірми, які працюють у обласних центрах, районних центрах, містах та селах. Вони найчастіше є кінцевою посередницькою ланкою у каналі розподілу. Інфраструктура є невід’ємною частиною організаційної структури ринку, що функціонально регулює та визначає ціни попиту та пропозиції і складається з: товарних бірж,банківськихустанов, кредитних спилок, лізинговихпідприємств, оціночних та логістичних фірм, інформаційних служб, брокерських та митно–брокерських посередників, маркетингових і рекламних агентств, аудиторських, бухгалтерських підприємств, державних установ тощо. Останнім часом широко використовуються спеціалізовані електроні біржі, інтернет-магазини, електроні бази пошуку запасних частин та інші методи торгівлі з використанням комп’ютерних технологій. Сталий розвиток АПК України можливий тільки при ефективної організації всіх процесів функціонування комплексу. Визначаємо важливість постачання ресурсів та вважаємо, що вдосконалення організації ринку запасних частин до сільськогосподарської техніки є необхідною умовою рішення проблем матеріально-технічного забезпеченняАПК України та подальшого розвитку галузі аграрного виробництва. Список використаних джерел: 1. ЛупенкоЮ.О.,Захарчук О.В, Вишневецька О.В. та ін. Матеріально-технічне забезпечення сільського господарства

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

України:посібник / [ЛупенкоЮ.О.,ЗахарчукО.В, Вишневецька О.В. та ін.] за ред.Лупенко Ю.О. та О.В.Захарчука.- К.;ННЦ ІАЕ,2015.-144с. 2. ЯковенкоВ.П., БілоуськоЯ.К., Підлісецький Г.М., Товстопят В.Л. ГоловкоА.М., ДінісенкоП.А., В.О.Притулько Ринок сільськогосподарської техніки: проблеми становлення / Яковенко В.П., Білоусько Я.К., Підлісецький Г.М., Товстопят В.Л. ГоловкоА.М., Дінісенко П.А., В.О. Притулько та ін.; За ред.Г.М.Підлісецкого. К.:ННЦ ІАЕ, 2005.-220с. УДК 330.322-027.63(477) Коваленко Г.В., здобувач* Лупеха І.М., здобувач Національний науковий центр «Інститут землеробства НААН», Україна ОСОБЛИВОСТІ ІНОЗЕМНОГО ІНВЕСТУВАННЯ В УКРАЇНІ Здійснення структурної перебудови економіки України і проведення економічних реформ, досягнення значного відтворення та ефективного використання виробничого потенціалу потребує значних ресурсів. За умов їх обмеженості одним з джерел фінансування є іноземний капітал у формі кредитів, прямих і портфельних інвестицій. Іноземне інвестування дає можливість задовольняти тимчасові потреби вітчизняного виробника у фінансах [1, с. 66]. Іноземні інвестиції позитивно впливають на економічний розвиток та стабілізацію політичної ситуації в країні за умови, що основні напрями інвестиційних процесів перебувають у рамках загальної економічної стратегії держави. Інвестиції відіграють важливу роль в економіці будь-якого підприємства і країни в цілому, оскільки вони є основою для систематичного оновлення й розширення виробничого капіталу, прискорення науково-технічного прогресу і поліпшення якості продукції, структурної перебудови суспільного виробництва й збалансованого розвитку всіх галузей економіки. Без інвестицій неможливі підготовка та запуск у виробництво нових видів продукції (робіт, послуг), підвищення якості та дизайну товарів, використання нових видів матеріалів, енергозбереження тощо [2, с. 18].

Науковий керівник – В.М. Заяць, доктор екон.наук

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Термін “іноземні інвестиції”, як економічне явище, яке здавна привертало і привертає увагу вчених-економістів, неоднозначно та різнобічно тлумачиться у літературних джерелах. Найприйнятнішим визначенням терміну «іноземні інвестиції», є визначення, яке дано в Законі України «Про режим іноземного інвестування» (cт.1): «Іноземні інвестиції – цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту» [3]. Стабілізація економіки і підвищення її ефективності є однією з важливих проблем в Україні. Забезпечення сталого соціальноекономічного розвитку країни пов’язано з нарощуванням та ефективним використанням інвестиційних ресурсів. Нестача внутрішніх фінансових ресурсів та відсутність бюджетного фінансування спонукають до пошуку нових напрямів залучення капіталу, у тому числі й іноземних інвестицій. На сьогодні Україна активно використовує формат стратегічного партнерства у відносинах з Європейським Союзом. Із країн ЄС станом на 01.07.2017 р. внесено 27387,3 млн. дол. США інвестицій, з інших країн світу – 11594,2 млн. дол. США. До п’ятірки головних країн-інвесторів, на які припадає 63,1% від загального обсягу прямих інвестицій (акціонерного капіталу) з ЄС, є Кіпр – 9925,4 млн. дол. (25,5% від загального обсягу інвестицій із країн ЄС), Нідерланди – 6326,1 млн. дол. (16,2%), Російська Федерація – 4436,7 млн. дол. (11,4%), Велика Британія – 2155,8 млн. дол. (5,5%) та Німеччина – 1741,0 млн. дол. (4,5%) [4]. Надходження іноземних інвестицій поліпшує стан та ефективність національного господарства, сприяє залученню інноваційних технологій, поліпшенню якості продуктів харчування вітчизняного виробництва, насиченість внутрішнього ринку високоякісними товарами, створенню нових робочих місць, нарощуванню експортного потенціалу, використання ресурсів, налагодженню економічних зв’язків між господарюючими суб’єктами тощо [5, с. 26]. Найвагоміші надходження прямих інвестицій із країн ЄС були спрямовані до підприємств промисловості – 10391,8 млн. дол., або 26,7% від загального обсягу, установ та організацій, що здійснюють фінансову та страхову діяльність – 10307,4 млн. дол., або 26,4%, оптової та роздрібної торгівлі – 5167,2 млн. дол., або 13,3% відповідно. Основна частка український інвестицій до країн ЄС надійшла від резидентів, що здійснюють професійну, наукову та технічну діяльність (93,8%).Обсяг прямих інвестицій (акціонерного капіталу) з України в економіці країн ЄС на 01.07. 2017 р. становив 6373,9 млн. дол.. Найбільші обсяги інвестицій спрямовано до Кіпру – 5931,7 млн. дол. (93,1% від загального обсягу інвестицій у країни ЄС). Друге та третє місця посідають

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Російська Федерація – 147,4 млн. дол. (2,3%) та Латвія – 73,2 млн. дол. (1,1%). Нерівномірною є також інвестиційна привабливість регіонів України. Ланку першості в залученні прямих інвестицій займає м. Київ, обсяги якого становлять на 01.07.2017 р. 23019,5 млн. дол. США, або 59,1% від загального підсумку по країні в цілому. До шести регіонів: Дніпропетровської, Донецької, Київської, Львівської, Одеської, Полтавської та до м. Київ надходить найбільше всього інвестицій – 85,4% всіх залучених прямих іноземних інвестицій у 2017 р. Це саме ті регіони, які на сьогодні вже є економічно розвинутими та найбільш привабливими для іноземних інвесторів. З 24 регіонів України 13 з них отримують в діапазоні від 0,1% до 0,9% від загального підсумку прямих іноземних інвестицій. Кожний регіон має свої особливості, які пов’язані з веденням господарської діяльності, пріоритетними напрямами розвитку, кліматично-природничими умовами, розвитком технологій та трудовим потенціалом, тому обсяги інвестицій мають суттєві відмінності. Інвестиційний клімат є важливою складовою розвитку економіки держави і формується під впливом сукупності політичних, соціальних, економічних та інших чинників, на які звертають увагу іноземні інвестори при прийнятті рішень щодо здійснення інвестицій в ту чи іншу країну, регіон або галузь. Задоволення постійно зростаючих потреб вітчизняного суспільства та іноземних суб’єктів потребує пошуку нових підходів до форм і методів забезпечення. У сучасних умовах надзвичайно важливим постає питання формування ефективного підприємницького середовища, яке врахувало би вплив зовнішніх та внутрішніх факторів на національну економіку, що дасть змогу побудувати оптимальну стратегію розвитку вітчизняного виробництва [5, с. 27]. До основних внутрішніх факторів, що негативно впливають на загальний інвестиційний клімат в Україні можна віднести наступні: – нестабільна політична ситуація в країні; – часта зміна та недосконалість законодавчої та нормативноправової баз; – зростаючий рівень корупції та „тінізація" економіки.; – обмежені фінансові можливості регіональних бюджетів; – слабка кредитно-фінансова система; – повільний розвиток фондового ринку і т.д. Крім внутрішніх факторів, останнім часом великий вплив на процес залучення іноземних інвестицій здійснює несприятлива міжнародна фінансова кон’юнктура, спричинена світовою фінансовою кризою, що

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

призвела до значного відтоку капіталів з третіх країн та країн, що розвиваються. Для вирішення проблеми залучення іноземних інвестицій необхідно прийняти відповідні заходи, які б підвищили інвестиційну привабливість як підприємств, галузей, так і країни в цілому, які орієнтовано повинні складатися із наступних дій: – створення стабільної та чіткої законодавчої бази, що стосується не лише інвестування, а й функціонування усієї економіки загалом; – максимальне спрощення бюрократичних процедур відносно інвестиційного процесу; – забезпечення адекватного фінансування пріоритетних для розвитку економіки України галузей, в тому числі АПК; – удосконалення та спрощення податкової системи країни, а також зменшення податкового тиску на підприємства; – міжнародним стандартам; – формування системи страхування інвестиційних ризиків. Список використаних джерел: 1. Ткаченко Т.П., Волинець Д.П. Роль іноземних інвестицій в економіці України// Молодий вчений. – 2015. – №4 (19) Ч.2. – С. 66–69. 2. Пєтухова О.М. Інвестування [текст] навч. посіб. / О.М. Пєтухов. – К.: «Центр учбової літератури», 2014. – 336 с. 3. Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.1996 р. N 93/96-ВР зі змінами та доповненнями. 4. Офіційний сайт Державного комітету статистики України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/. 5. Поліщук С.П. Особливості іноземного інвестування в Україні в умовах економічної кризи// Науковий вісник Ужгородського національного університету. – 2016. – Вип. 7. – Ч. 3. – С. 25–28. УДК: 338.439.223 Королев К.П., научный сотрудник Тюменский государственный университет, Россия ЭКОНОМИЧЕСКАЯ ЭФФЕКТИВНОСТЬ ВЫРАЩИВАНИЯ НОВОГО СОРТА ЛЬНА-ДОЛГУНЦА МАЯК В условиях рыночных отношений производство льнопродукции, переработка волокна, и реализация готовых изделий, является гарантированным источником финансовых поступлений в сельское хозяйство и промышленность. Создание сортов и освоение их в

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

производстве является одним из важнейших моментов в стабилизации отрасли льноводства. Новые сорта обладают высокой урожайностью и качеством льнопродукции, значительно превосходят сорта, имеющиеся в производстве [1, с.1-20; 2,с.1-199; 3,с.20-23; 4,с.33-37; 5,с.28-37]. В результате целенаправленной селекционной работы и на основании проведенных полевых испытаний селекционных образцов на заключительном этапе селекционного процесса (питомник селекционного сортоиспытания). На основе прошедших испытаний по совокупности положительных свойств и признаков, создан новый сорт Маяк и передан в ГУ «Государственная инспекция по испытанию и охране сортов растений» для испытания по всей территории Республики Беларусь с 2014 года. Сорт успешно прошел Государственное сортоиспытание и районирован в Республике Беларусь. Характеристика нового сорта льна-долгунца Маяк представлена в таблице 1. Таблица 1 Характеристика нового сорта льна долгунца Маяк по основным хозяйственно ценным признакам (2011 – 2013 гг.) Урожайность семян, ц/га Урожайность соломы, ц/га Урожайность тресты, ц/га Урожайность общего волокна, ц/га Урожайность длинного волокна, ц/га Содержание общего волокна,%

СИ - 1 (Маяк) 6,2 58,4 46,5 16,1 11,6 34,7

в т. ч. длинного волокна,%

25,0

22,6

110,6

Период вегетации, дней Устойчивость к полеганию, балл Номер длинного трепаного волокна РДП, км Степень развития фузариозного увядания на ИФ, %

74,0 5,0 12,3 13,6

75,0 5,0 12,0 13,5

98,6 100,0 102,5 100,7

18,7

13,9

134,5

Показатель

Ярок (ст.)

В % к ст.

5,6 59,7 46,8 15,9 10,6 33,9

110,7 97,8 99,4 101,3 109,4 102,3

Сорт Маяк создан в результате многократного индивидуального отбора из гибридной популяции, полученной от скрещивания сортов И-9 × Весна. Раннеспелый, вегетационный период в среднем за 2011-2013 гг. был на уровне стандарта и составил – 74 дня. Средняя урожайность соломы за годы селекционного сортоиспытания составила 58,4 ц/га (97,8% к ст.), тресты – 46,5 ц/га (99,4% к ст.), общего волокна – 16,16 ц/га (101,3% к ст.), в т.ч. длинного 11,6 ц/га (109,4% к ст.). Сорт высоковолокнистый, содержание общего волокна в тресте составило 34,7%, что на 0,7 процентных пункта выше, чем у сорта-

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

стандарта Ярок; содержание длинного волокна– 25,0%, что на 2,4 процентных пункта выше, чем у сорта-стандарта. Средний номер длинного трепаного волокна – 12,3 (выше сорта-стандарта на 0,3 номера), расчетная добротность пряжи – 13,6 км (на уровне сортастандарта). Среднеустойчив к фузариозному увяданию (развитие заболевания на инфекционно-провокационном фоне составило 38,7%). Высокоустойчив к полеганию – 5,0 балла. На создание сорта потребовалось 10 лет. Долевое участие автора в создании нового сорта составляет 5%. Результаты испытания раннеспелого сорта льна-долгунца Маяк по урожайности соломы, семян, тресты, содержанию длинного волокна, представлено на рисунке. В Государственном сортоиспытании в 2014 году средняя урожайность льносоломы составила 44,5 ц/га, урожайность тресты 36,8 ц/га, максимальная урожайность льносоломы (154ц/га), тресты (36,1ц/га), была получена на Горецкой сортоиспытательной станции, что составило 102,6%, 107,7% соответственно.

Рис.1 Результаты Государственного сортоиспытания сорта льнадолгунца Маяк в 2014 г. Н.И. Шарапов, обобщая литературные данные о влиянии различных факторов на получение высокой урожайности и качественной продукции льноволокна, отмечает, что « … одной из важнейших предпосылок в этом деле является сорт, соответствующий данному климату и обладающий нужными свойствами» [6, с. 1-248]. Экономическая эффективность возделывания льна-долгунца сорта Маяк представлена в таблице 2.

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Таблица 2 Экономическая характеристика нового сорта льна-долгунца Маяк Сорт

Проду -кция

Урожайность т/га

Стоимость прод., тыс. руб/га

Затраты, тыс. руб/га

Условно чистый доход, тыс. руб/га

Уровень рентабельн ости, %

Ярок ст.

семена треста

0,56 4,68

2128,0 11606,4

3460,7 10325,1

1384,7

12,9

Маяк

семена треста

0,62 4,65

2356,0 13252,5

3787,7 11821,2

2344,9

17,6

Экономическую эффективность возделывания определяли на основании общепринятых методик оценки экономической эффективности. Согласно проведенного расчета установлено, что стоимость дополнительной продукции у сорта Маяк, по сравнению с сортом Ярок составило - 15608,5 тыс. руб. / га. Затраты на производство продукции составили 13263,6тыс.руб/га, что ниже сорта Ярок на 13,250 тыс. руб. При возделывании сорта Маяк, получен условно чистый доход в размере 2344,9тыс.руб/га. Уровень рентабельности при производстве семян и тресты сорта Маяк составляет 17,6 %, что на 4,7 процентов выше сорта Ярок. Список использованной литературы: 1. Андроник Е.Л. Оценка исходного и создание нового селекционного материала льна долгунца в условиях северо-восточной части Беларуси: автореф. дисс. ..канд. с.-х. н.- Горки, 2008.-20с. 2. Богдан В.З, Петрова Н.Н. Новые резервы в селекции льнадолгунца, Монография, Горки, БГСХА, 2013,-199 с. 3. Богдан В.З, Ивашко Л.В. Новые сорта льна-долгунца для производства // Белорусское сельского хозяйство.-2011.- № 1(105).-С. 20-23. 4. Ивашко Л.В. Богдан В.З. Исторический аспект развития селекционной работы на РУП «Институт льна», ее современное состояние и результаты //Льноводство: реалии и перспективы: сб. матер. Междунар. науч. – практ. конф. 25-27 июня 2008 г., С. 33-37. 5. Каргопольцев Л.Н, Хомутовский П.Р. Создание высокопродуктивных сортов льна-долгунца на Могилевской ГОСХОС // 60 лет научных работ по льну-долгунцу: сб. науч. тр.- Томск, 1997.с. 28-33. 6. Шарапов Н.И Повышение качества урожая сельскохозяйственных культур. - Л:. Колос, 1973.-248 с.

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

УДК332.3 Крамарьов О.С.*, аспірант, Національний науковий центр „Інститут аграрної економіки”, Україна НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ ЯК ОСНОВНИХ СТИМУЛІВ ВІДТВОРЕННЯ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ Стабільність з наступним динамічним розвитком агропромислового виробництваможливілише за умови ефективного використання земельних ресурсів. Недостатні стимулюючі та стримуючі властивості земельних податкових платежів не дозволяють належним чином врегульовувати проблеми розвитку земельних відносин, внаслідок чого знижується родючість землі та поширюються ерозійні процеси на орних землях, що в майбутньому спричинить суттєві збитки для агросфери та створить загрози для продовольчої безпеки країни. Внаслідок цього не може бути досягнута основна мета реформування земельних відносин – підвищення ефективності використання землі в аграрному секторі економіки. Перелічені проблеми земельного оподаткування та недоліки фіскальних важелів державного регулювання розвитку земельних відносин в агросфері потребують негайного та ефективного вирішення, що цілком можливо шляхом вдосконалення порядку справляння земельних податків, які функціонують в аграрній галузі економіки. При цьому, оптимальні механізми справляння земельних платежів повинні забезпечити поєднання інтересів товаровиробників та муніципалітетів при формуванні доходної бази місцевих бюджетів, забезпечення належного фінансування заходів з охорони і поліпшення природних ресурсів, стимулювання розвитку ринку земель сільськогосподарського призначення, а також комплексне регулювання земельних відносин через оподаткування угідь [4] Одним з основних напрямків є – ведення диференційної плати за землю, яка може бути представлена такими формами, як земельний податок, орендна плата. І звичайно формування економічно

Науковий керівник - М.Я. Дем’яненко, д.е.н., професор, академік НААН України

100

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

обґрунтованих механізмів неможливо без використання якісної науково обґрунтованої системи оцінки землі. Необхідно створити таку систему управління з боку держави, яка б сприяла організації відповідної роботи як на національному, так і на регіональних рівнях та об’єднанню зусиль державних відомств, різних землевласників і землекористувачів та громадськості з метою збереження і відтворення родючості ґрунтів. Доцільно звернутися досвіду економічно розвинених країн світу, які в умовах існування приватної власності змогли створити ефективну систему державного управління відтворення родючості ґрунтів через спеціальні програми охорони навколишнього середовища, консервації і охорони земель сільськогосподарського призначення. Лідером у цьому питанні є США, де основні заходи з організації раціонального використання і охорони земель взяла на „себе” держава, яка здійснює їх через систему органів держави, зокрема Службу охорони природних ресурсів [3, с.275]. Важлива роль в підвищенні ефективності використання відводиться державі: формування та функціонування відповідної нормативної бази, удосконалення заходів державного контролю за використанням земельних ресурсів, оптимізувати інтереси власників і землекористувачів й інших зацікавлених осіб. Економічне стимулювання за підвищення родючості ґрунтів ми пропонуємо здійснювати за рахунок надання пільг в оподаткуванні (зокрема земельного податку), оскільки цільове призначення даного податку – фінансування заходів щодо підвищення родючості ґрунтів. Розрахунок розміру заохочення (покращення) пропонується здійснювати на базі результатів агрохімічного обстеження, які можуть бути плановими. Так і поза плановими ( за бажанням землевласника чи землекористувача) і відображається еколого-агрохімічному паспорті земельних ділянок. Використання земельних ресурсів в Україні є платним , а плата за землю справляється за рахунок оподаткування земельних ділянок, що знаходяться в користуванні власників та землекористувачів, платежі нараховуються на спеціальні (відокремлені) бюджетні рахунки місцевих рад. Ці кошти доцільно використовувати на раціональне використання сільськогосподарських угідь, зокрема на забезпечення ефективного використання сільськогосподарських земель. Крім того, додатковими джерелами наповнення спец рахунків місцевих громад можуть бути платежі отримані з оподаткування малопродуктивних земель та кошти від сплати штрафів та санкцій з господарств, котрі не дотримуються науково обґрунтованих сівозмін.

101

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

На сьогодні не створений дієвий механізм повернення коштів землекористувачам та землевласникам, які за власний рахунок здійснили заходи, котрі підвищили агрохімічні показники родючості ґрунтів. Доцільно в основу повернення коштів покласти еколого-агрохімічну оцінку в балах, котра повинна стати основним важелем господарського державного впливу на ефективність використання землі. Економічне стимулювання за покращення агроекологічного стану сільськогосподарських земель повинно орієнтуватися розширене відтворення родючості ґрунту, оскільки повинно мотивувати власника землі й землекористувача вкладати додатковий капітал в охорону і відновлення ґрунту. На сьогоднішній день, є два впливових інструмента на родючість ґрунтів – це орендна плата та податок. Проте при сучасному їх впроваджені жоден не дає той результат, який потрібно, а тому стає необхідність їх модернізації та зміни під сучасні реалії. На рисунку 1 показано основні напрями вдосконалення сучасних механізмів справляння земельних рентних податків в Україні. Стрижнем еколого-економічноїполітики має бути стимулювання ґрунтоохороної діяльності, яке повинно базуватися на вже сформованій і законодавчій базі, апробованій вітчизняною практикою, а також з досягненням провідних країн у розв’язанні подібних проблем. [1,c.149]. Тому основним напрямком удосконалення фінансового механізмує модернізація чинних економічних регуляторів за одночасними розробками й упровадженням у практику нових економічних інструментів Для забезпечення стабільного надходження коштів на відтворення природного ресурсного потенціалу АПК необхідно надавати розвитку використання економічних важелів та методів[2,с.328]. На нашу думку, економічний чинник в регулюванні екологічної діяльності підприємств в комплексі з ефективним контролем повинен бути одним з визначальних.

102

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Напрями вдосконалення оподаткування сільськогосподарських угідь вУкраїні Земельний податок Визначити базу справляння земельного податку на основі НГО з коригуванням на коефіцієнт ( бал бонітету відповідної агровиробничої групи/бал бонітету області), з коригуванням останньої раз на 5 років

Податок за конторо-меліоративне планування: В залежності від кута нахилу 3-6

Зниження податку якщо запроваджена ерозійно захисна сівозміна

Плата за оренду землі державної та комунальної власності

Оренда повинна призначатись на основі встановлених на законодавчому рівні

ставки Оренда повинна призначатись на основі встановлених на законодавчому рівні ставки

Перед здаванням земельної ділянки в оренду землевласник повинен провести обов’язкове її агрохімічне обстеження. Після завершення строку оренди агрохімічне обстеження проводиться повторно. Орендар має право затребувати від землевласника грошове відшкодування, якщо за період оренди відбулось поліпшення земельної ділянки.

Рис.1. Напрями вдосконалення оподаткування сільськогосподарських угідь в Україні Перелічені напрями вдосконалення інструментівземельного оподаткування впливу на врегулювання впливу на родючість ґрунту, що є важливим завданням на сучасному етапі розвитку земельних відносин. Подальші наукові пошуки в даній галузі економічних досліджень, на наше переконання, слід присвячувати розробці механізмів справляння податку з урахуванням оподаткування ресурсопотоку, а самеув’язати податкові інструменти й важелі з факторами життя рослин (в основному з поживними речовинами в меншій мірі вологість) для того щоб

103

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

фінансово забезпечити відтворення ґрунтового покриву й економічно обґрунтувати земельний податок фактично є стратегічною метою в оподаткуванні землекористування. І, як наслідок, змусити агровиробників використовувати родючій шар ґрунту більш ефективно. Список використаних джерел: 1. Балюк С.А. Стратегія збалансованого використання, відтворення і управління ґрунтовими ресурсами України [Текст] / за наук. ред. С.А. Балюка, В.В. Медведєва. – К.: Аграр. Наука, 2012 – 240 с. 2. Борисова В.А. Відтворення природного ресурсного потенціалу АПК: економічні аспекти. – Суми: Видавництво «Довкілля», 2003. – 372 с. 3. Корчинська О.А. Організаційно-економічне реголювання розширеного відтворення родючості ґрунтів: монографія – К.: ННЦ „ІАЕ”, 2015. – 388 с. 4. Тулуш Л.Д, Напрями вдосконалення механізмів справляння земельних податкових платежів в аграрній сфері [Текст] / Л.Д,Тулуш, П.М. Боровик// Економіка АПК. – 2012. – № 1. – С. 154–159 УДК [631.15:65.011.44]:636.22.28 Ксьонова О. В., к.е.н., старший викладач Харківський національний аграрний університет ім. В. В. Докучаєва, Україна СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ СКОТАРСТВА У процесі трансформації економічної та аграрної політики України, скотарство та промислову переробку його продукції, як й інші галузі, охопила системна криза. Включення галузі до механізму ринкової економіки в умовах низького рівня платоспроможності населення, диспаритету цін на сільськогосподарську та промислову продукцію, залучення високовідсоткових кредитів для сільськогосподарських товаровиробників при одночасній ліквідації системи державної підтримки призвело до втрати їх економічних позицій у підвищенні ефективності виробництва. В умовах постійного розвитку та пришвидшення темпів сучасного життя, зростання чисельності мешканців планети та розширення їх потреб все більшої актуальності набуває необхідність аналізу взаємозв’язків між соціальними та економічними аспектами

104

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

функціонування як галузей національного господарства так і їх окремих суб’єктів [1]. Особливої уваги заслуговує існування тенденції, суть якої полягає в тому, що зменшення поголів’я ВРХ загалом та корів у господарствах усіх категорій також спричиняє зниження обсягів виробленої продукції, що унеможливлює забезпечення потреб населення у молоці та м’ясі [2]. Так, за період з 1990 по 2016 р. обсяги виробництва молока усіма категоріями господарств знизилися на 14126,9 тис. т, і в 20146 р. склали лише 44,1 % від обсягу виробництва 1990 р. При цьому найгірша тенденція спостерігається в сільськогосподарських підприємствах, які знизили обсяги виробництва молока у 2016 р. порівняно з 1990 р. майже у 7 разів. Також варто зауважити, що у загальному обсязі виробництва істотно скоротилася частка молока виробленого сільськогосподарськими підприємствами. Якщо у 1990 р. питома вага їхньої продукції складала 76 %, то вже у 2016 р. вона становила лише 25,6 %, в той час, як решта продукції була вироблена господарствами населення. Скотарство посідає вагоме місце у сільському господарстві України. Будучи джерелом незамінних та надзвичайно важливих у раціоні людини продуктів харчування, таких як молоко і яловичина, скотарство відіграє провідну роль у процесі продовольчого самозабезпечення держави. Проте, на сьогоднішній день, виробництво продукції скотарства супроводжується негативними явищами та тенденціями, що не найкращім чином позначились як на чисельності поголів’я худоби, та обсягах виробництва, так і на загальній ефективності виробничого процесу. Причиною цьому стало багато чинників, котрі мають як економічне, так і соціальне походження. Специфіка виробництва у даній галузі обумовлена тим, що у результаті господарського використання великої рогатої худоби сільськогосподарські підприємства отримують унікальну продукцію – яловичину, телятину, молоко, що постачаються населенню у якості продуктів харчування та переробним підприємствам у якості промислової сировини. Молоко це незамінний продукт, збалансований у своїй поживній цінності і прекрасно засвоюваний організмом людини. Підкреслює важливість молока і те, що воно споживається переважною більшістю населення України з перших днів і впродовж усього життя. Унікальність молока обумовлена великою концентрацією вітамінів, таких як вітамін А, В-1, В-2, В-3, РР та мікроелементів: фосфору, кальцію, калію, магнію, селену та інших [3, с. 315]. Молоко і молочні продукти містять у своєму складі велику кількість поживних речовин: ферментів, солей, жирів, білків, що ще раз

105

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

підкреслює високу харчову цінністю і незаперечну важливість всіх молочних продуктів, які є для людини джерелом відновлення здоров’я та підвищення імунітету. Пов'язано це із тим, що коров’яче молоко багате на незамінні амінокислоти, такі як гістидин, метіонін, лізин і триптофан, тому воно та продукти його переробки чудово засвоюються навіть травним трактом новонародженого, при цьому витрачаючи мінімум енергії на перетравлення. Важливість споживання молока та молочних продуктів обумовлюється фізіологічними нормами, обґрунтованими Міністерством охорони здоров’я України. У відповідності до них середньостатистичний споживач повинен вживати не менше 380 кг молочної продукції протягом року. На сьогоднішній день через обмежені фінансові можливості та зниження реальних доходів населення, середньостатистичний громадянин споживає менше 210 кг молока та молочних продуктів на рік. В той же час вітчизняний ринок пропонує широкий асортимент молочної продукції – молоко питне, рідкі дієтичні продукти, сметана, сир та сиркові маси, вершки та масло вершкове, молоко згущене, молоко сухе, вершки сухі, морозиво тощо [4]. Популярності на ринку набувають молочні продукти із комбінованим вмістом тваринних та рослинних жирів – так звані «спреди». Поступове нарощування виробничих потужностей вітчизняних молокопереробних підприємств дозволяє задовольнити існуючі потреби внутрішнього споживчого ринку та значно розширити можливості експорту молочної продукції за кордон, зокрема в контексті створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. Проте, поряд із важливістю кількісного насичення ринків, необхідно також забезпечити відповідну якість молока та молочної продукції. На сучасному етапі в Україні дуже гостро стоїть питання забезпечення якості коров’ячого молока, яке підлягає подальшій переробці. Проблема обумовлюються тим, що переважаюча більшість сирого коров’ячого молока постачається господарствами населення, які в силу різних причин використовують здебільшого ручне доїння. Дана обставина знаходить своє безпосереднє відображення у виробництві значної кількості молочної продукції, яка у багатьох випадках не відповідає встановленим європейським стандартам. А отже, безумовною стає необхідність підвищення якості молочної продукції, що виходить як на внутрішній, так і на зовнішній ринок, для того, щоб вітчизняні виробники були конкурентоспроможними на європейському ринку молочної продукції. Після забою великої рогатої худоби одержують цінну шкірну сировину, використовують кров, шлунковий тракт, жирові відкладення

106

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

на внутрішніх органах, ендокринні залози, з яких виготовляють цінні лікарські препарати. Вміст шлунково-кишкового тракту переробляють на кормові добавки для птахівництва і свинарства, а сам цей тракт стає сировиною для ковбасної промисловості. Внутрішнє сало є важливим компонентом парфумів та високоякісного мила, з кісток після обвалювання туш виробляють м’ясо-кісткове борошно та іншу продукцію. Отже, при забої худоби використовується майже вся маса органічної речовини тіла тварин [5, с. 12]. Таким чином, розвиток скотарства обумовлений задоволенням потреб у незамінних продуктах харчування а також постійним розвитком людей та суспільства, для яких ця галузь є місцем роботи та джерелом доходу. Зважаючи на значний рівень потенціалу вітчизняного суспільства, рішучість та працьовитість українського народу і його прагнення досягти високого рівня економічного розвитку, стратегічно важливим є перехід до соціоекономічної моделі, як економіки в цілому, так і сільського господарства зокрема. Список використаних джерел: 1. Соціально-економічна ефективність інноваційного розвитку тваринництва: монографія / Мазуренко О.В., Ксьонова О.В., Столярчук Н.М., Козак М.І. – К.: НУБіП України, 2017. – С. 7. 2. Ксьонова О. В. Основні тенденції розвитку галузі скотарства у національному та регіональному контексті /О. В. Ксьонова // Агросвіт. – 2014. – №17. – С. 43–49. 3. Боровков М.Ф. Ветеринарно-санитарная экспертиза с основами технологии и стандартизации продуктов животноводства: учебник для студентов вузов / М. Ф. Боровков, В. П. Фролов, С. А. Серко. СПб.: Лань, 2007.-447 с. 4. Шкабара Т. Л. Сучасні проблеми якості молочної продукції в Україні / Т. Л. Шкабара // Вісник Чернівецького торговельноекономічного інституту. Економічні науки. - 2009. - Вип. 1. - С. 89-99. 5. Підпала Т. В. Скотарство і технологія виробництва молока та яловичини: навчальний посібник / Т. В. Підпала. – Миколаїв: Видавничий відділ МДАУ, 2007. – 369 с

107

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

УДК 334.012.32 Кузьменко С.О.*, аспірант Науково-дослідний фінансовий інститут Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління», Україна ІНСТИТУЦІОНАЛЬНЕ ТА ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АГРАРНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В ЗОНІ ОСУШУВАЛЬНИХ МЕЛІОРАЦІЙ Природнокліматичні умови ведення сільськогосподарського виробництва в різних регіонах України відзначалися неоднаковим рівнем придатності, що вимагало проведення масштабних меліоративних заходів. На перезволожених територіях були проведені осушувальні меліорації, а на посушливих, де спостерігався перманентний дефіцит вологи, було сформовано систему зрошуваного землеробства. Осушувальні меліорації, як правило, були проведені у Поліській зоні, де відчувалась значна потреба у додаткових сільськогосподарських угіддях. Осушення відбувалося прискореними темпами і при цьому не завжди були витримані вимоги щодо масштабів та пропорцій порушення природно-ресурсних комплексів. В цілому у використанні осушених земель мають місце такі негативні сторони, які потребують усунення через активізацію аграрного підприємництва і відповідно нарощення інвестиційного потенціалу: ефективність використання осушених сільськогосподарських земель знизилася, що підтверджується скороченням посівних площ та зниженням урожайності сільськогосподарських культур традиційної спеціалізації; втрата традиційної сільськогосподарської спеціалізації адміністративних районів, де значну частку в структурі сільськогосподарських угідь займають осушені угіддя, призвела до посилання екологодеструктивних процесів (ерозії та дефляції грунтів), зокрема у зв’язку зі зменшенням посівної площі луб’яних культур; розпаювання земель між колишніми членами сільськогосподарських підприємств позбавило внутрішньогосподарські мережі єдиного господаря і призвело до перебоїв фінансування їх реконструкції та модернізації, що сприяло погіршенню водно-повітряного режиму на значній частині осушених сільськогосподарських угідь; має місце нерегульований характер природної ренатуралізації осушених *

Науковий керівник - В.А.Голян, д. е. н., професор

108

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

сільськогосподарських угідь в окремих регіонах; власники та користувачі внутрішньогосподарських меліоративних споруд не мають змоги отримувати кредитні ресурси для модернізації та реконструкції цих споруд на прийнятних умовах унаслідок неможливості використання гідротехнічних об’єктів з прилеглими сільськогосподарськими угіддями як застави. В зоні осушувальних меліорацій екологічні суперечності ще більше загострилися у період глибокої економічної стагнації аграрного сектора, яка супроводжувалася демонтажем колгоспно-радгоспної системи господарювання та руйнацією цілісних меліоративних комплексів [1, с. 67]. Внутрішньогосподарські мережі гідротехнічних споруд, які обслуговували потреби окремих сільськогосподарських підприємств, після ліквідації останніх були передані на баланс сільських та селищних рад, а в окремих випадках стали фактично безгоспними. Фактично відбулась зміна спеціалізації адміністративних районів зони осушення, що деструктивно вплинуло на структуру посівних площ, дотримання сівозмін та інших науково обґрунтованих агротехнічних, гідромеліоративних та агролісомеліоративних заходів. Все це потребує активізації розвитку аграрного підприємництва в зоні осушення з врахуванням існуючих природно-ресурсних та виробничо-господарських обмежень, що вимагає пошуку додаткових джерел фінансового забезпечення реалізації проектів відновлення традиційної сільськогосподарської спеціалізації в зоні осушувальних меліорацій. Мова йде про ті види аграрного підприємництва в зоні осушувальних меліорацій, які б найбільшою мірою використовували переваги зони осушення через відновлення традиційної спеціалізації і сприяли ефективному використанню повністю та частково ренатуралізованих сільськогосподарських угідь. Однією з основних проблем розширеного відтворення аграрного підприємництва в зоні осушення є перманентний дефіцит капітальних інвестицій як для забезпечення науково обґрунтованого використання осушених сільськогосподарських угідь через відновлення внутрішньогосподарських мереж гідротехнічних споруд, так і для розбудови матеріально-технічної бази та інфраструктури рослинництва, тваринництва і первинної переробки сільськогосподарської продукції [2, с. 90]. Загострення глобальної продовольчої кризи і розширення ніш для вітчизняних виробників на світовому ринку продовольства, а також підвищення рівня капіталізації аграрного сектору в цілому зробили можливим відновлення втраченого потенціалу сільськогосподарського виробництва в зоні осушувальних меліорацій. Потужні аграрні формування, які відзначаються високим рівнем концентрації фінансових

109

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

ресурсів і значним ресурсно-виробничим потенціалом, не поспішають відроджувати агропромислове виробництво на осушених землях, оскільки для отримання прийнятного рівня рентабельності на них необхідно вкласти значні ресурси в реінжиніринг меліоративних систем, відновлення порушених сільськогосподарських угідь, відтворення індустрії первинної переробки сільгоспсировини. Місцеві сільськогосподарські виробники, переважно особисті селянські господарства, не володіють навіть критично необхідним обсягом інвестиційних ресурсів і рівнем механізації для повернення хоча б частини осушених земель у продуктивний господарський оборот. Оскільки в зоні осушувальних меліорацій у структурі виробників сільськогосподарської продукції домінують особисті селянські господарства, необхідне їх об’єднання в неприбуткові організації для спільного використання і реконструкції гідротехнічних споруд. Найбільш прийнятною формою таких організацій є обслуговуючий кооператив. Саме кооператив має укладати угоду про отримання іпотечного кредиту під заставу земель нероздільно з гідротехнічними спорудами, які належать особистим селянським господарствам. Кінцевою метою є відновлення сприятливого водно-повітряного режиму сільськогосподарського виробництва на землях особистих селянських господарств-учасників кооперативного утворення. Перспективною формою активізації аграрного підприємництва в зоні осушувальних меліорацій є також державно-приватне партнерство, учасниками котрого мають виступити сільгоспвиробники та органи місцевого самоврядування [3, с. 11-12]. Зняття мораторію на купівлю-продаж осушених сільгоспугідь створить більш сприятливі умови для інвестування проектів розширення масштабів сільськогосподарського виробництва в цій зоні, оскільки матиме місце реальна можливість використати землі як заставу для отримання кредитних ресурсів. У сприятливих природнокліматичних умовах (зона Лісостепу) потоки інвестиційних ресурсів є значними навіть за теперішніх умов, коли ринок земель ще повністю не запрацював. Це пов’язано з високою продуктивністю сільськогосподарських угідь, особливо для вирощування технічних культур енергетичного спрямування. Частково вирівняти умови для інвестування процесів технічного переоснащення індустрії сільськогосподарського виробництва в Лісостепу та зоні осушувальних меліорацій (як правило, це адміністративні райони Полісся) можна шляхом зняття інституціональних обмежень щодо передачі прав власності та користування осушеними сільськогосподарськими угіддями. Надання

110

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

іпотечних кредитів під їх заставу разом із гідротехнічними спорудами на реконструкцію і модернізацію останніх має супроводжуватися компенсацією частини відсотків. Це буде вагомим стимулом для сільськогосподарських виробників укладати такі угоди з державним земельним банком, що в остаточному підсумку дасть можливість відновити необхідний для ведення високопродуктивного сільськогосподарського виробництва гідрологічний режим і повернутися до традиційної для даної природно-кліматичної зони спеціалізації. Її відновлення (посіви льону-довгунця, льону-олійного та жита) сприятиме зниженню водної та вітрової ерозії, поверненню до застосування науково обґрунтованих сівозмін, укріпленню агроландшафтів за допомогою регульованої природної ренатуралізації та інтеграції сільського, лісового, мисливського і водного господарства. Список використаних джерел: 1. Андрощук І.І. Інвестиційне забезпечення меліоративних заходів: національний та регіональний контекст / І.І. Андрощук // Економіка природокористування і охорони довкілля : зб. наук. пр. / Державна установа «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України». – К. : ДУ ІЕПСР НАН України, 2014. – С. 67–70. 2. Андрощук І. Механізми забезпечення ефективного використання меліорованих земель в умовах поглиблення ринкових трансформацій / І. Андрощук // Економіст. – 2011. – № 11. – С. 89–91. 3. Голян В. Сфера природопользования должна стать полигоном для внедрения институтов государственно-частного партнерства / В. Голян // Економіст. – 2013. – № 2. – С. 8–13. УДК 338.43:[631.95:631.147 Кулакова М.Б., провідний економіст Інститут розведення і генетики тварин імені М.В. Зубця Національної академії аграрних наук України ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ВИКОРИСТАННЯ СИДЕРАЦІЇ В ОРГАНІЧНОМУ ЗЕМЛЕРОБСТВІ Концепція збалансованого розвитку світового господарства як такого, «за якого нинішні покоління задовольняють свої потреби , при цьому не ставлячи під загрозу можливість задовольняти потреби майбутніх поколінь» [1], була сформульована 1992 році на Міжнародній конференції ООН «Саміт Землі» в Ріо-де-Жанейро. На сьогодні ця

111

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

концепція є основою для розвитку сільського господарства більшості держав планети. В сучасних умовах побудови нової експортоорієнтованої моделі аграрного сектору України питання раціонального використання природних ресурсів, що має на меті підвищення культури землеробства разом з оптимізацією структури землекористування, є надзвичайно актуальним [2]. Для органічного землеробства необхідно поєднання найновіших досягнень науки з одночасним досягненням високої окупності витрат, що забезпечується шляхом застосування економічно доцільних технологій [3]. Одним із важливих технологічних процесів, що безпосередньо впливає на показники врожайності сільськогосподарських культур, а отже, й на розмір майбутнього доходу, є збагачення грунту поживними речовинами. Органічне виробництво передбачає для цього використання гною та сидератів. Технологічний процес сидерації передбачає заорювання в грунт зеленої маси з метою збагачення азотом і мінеральними речовинами. Сидерацію можна застосовувати у різні пори року – навесні після сходження снігу, влітку на звільнених від культур полях, восени після збирання врожаю на всій території. Сидеративну культуру необхідно підбирати в залежності від структури грунту, тривалості використання сидератів на даній ділянці та витрат на проведення вказаних робіт. Основними сидеральними культурами наразі є бобові (конюшина, горох, еспарцет, нут, сочевиця, вика, люпин, квасоля), капустяні (гірчиця, ріпак. свиріпа, редька), злакові (пшениця, жито, тритикале, ячмінь, овес). фацелія, гірчиця, горох, жито, суріпиця, люцерна, гречка, житниця, Люпин, буркун, ріпак, редька масляниста, люцерна, жито, житниця. Сидерати значно знижують засміченість полів, що дає можливість відмовитись від використання хімічних засобів захисту рослин. Крім боротьби із бур’янами, сидеральні культури також застосовують для захисту від хвороб, шкідників тощо. Зокрема, для придушення бур’янів використовуються такі культури як фацелія, гірчиця, горох, жито, суріпиця, люцерна, гречка, житниця. Фіксація азоту в грунті можлива за умови застосування буркун, люцерна, люпин, конюшина, вика; в повітрі - буркун, люпин, конюшина, горох, люцерна, вика, еспарцет . Процеси деградації грунтового покрову внаслідок техногенного забруднення можуть зупинити гірчиця, ріпак, редька масляниста, люпин, конюшина, буркун, жито. Для захисту від вітрової та водної ерозії ґрунту люпин, буркун, гірчиця, ріпак, редька масляниста, гречка, люцерна, жито, житниця.

112

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Сидерація виявила себе як ефективний метод боротьби із шкідниками та хворобами рослин фацелія, суріпиця, гірчиця, ріпак, редька масляниста, конюшина, буркун, овес, люцерна, жито, конюшина. Ріпак, редька масляниста, жито, суріпиця, житниця мають властимвість створювати великий об’єм біомаси у холодний осінній та весняний періоди. З огляду на всі переваги використання сидерації у землеробстві, на сьогодні вона є однією з невід’ємних частин органічного виробництва. Зокрема, у 2015 році посіви сидеральних культур в Україні збільшено до 1,5 млн. га, до 2020 року заплановано під ці культури відвести 2 млн. га. Такі заходи дадуть змогу збільшити утворення гумусу до 1350 та 1800 тис. т відповідно. Економія коштів на придбання еквівалентної кількості мінеральних добрив досягне 1960 та 2620 млн. грн. відповідно [4]. За даними всеукраїнського агрохімічного обстеження ґрунтів, дев’ятий тур (2006–2010рр.), вміст гумусу становить 3,14% проти 3,19% порівняно із сьомим туром (1995–2000рр.). Основна причина втрати гумусу полягає у зменшенні обсягів внесення органічних добрив (табл.1)[8]. Таблиця 1. Динаміка внесення органічних добрив в Україні Роки Показники

Внесення органічних добрив, всього, млн т в т.ч. на 1 га, тонн

1990

1996

2000

2005

2010

2012

2013

2014

2014 до 1990, %

257,1

180,6

28,4

13,2

9,9

9,6

9,9

3,8

8,6

3,2

1,3

0,8

0,5

5,8

Джерело [8,9].

Це стосується господарств, які мають віддалені від ферм поля або займаються тільки рослинництвом, мають значну вигоду у сидерації, а також зменшуються витрат на транспортування перегною. Через жагу супер врожаїв поля піддавалися дії потужних сільськогосподарських машин, застосування надмірної кількості мінеральних добрив, вітрова та водна ерозії призвели до деградації грунту. «Майже на всій території України присутні деградовані землі, за останнє десятиліття площа таких земель невпинно зростає. Із збільшенням антропогенних навантажень порушилася збалансовані природно-екологічні зв’язки, ерозія грунтів прогресує» [10]. При збільшенні площі посіву сидеративних культур, а також загортання у

113

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

грунт післязбиральних решток збільшується родючість грунтів за рахунок органічних добрив. Сидерати використовувались людством ще 9000 років назад. Використання новітні технологій останні десятиліття призвели до того, що верхній родючий шар грунту – гумус повністю збіднів. Тому використовувати сидерацію, як альтернативу, а можливо і основний метод збагачення поживними речовинами, бородьби з шкідниками та ерозією є розумно. Тому що сидерати – це дешевий та природний вид добрив, що не шкідливий для людини та довкілля, в період використання сидератів урожайність підвищується у 2-4 рази і більше; акумулюється азот, фосфор і калій; природнім методом ґрунт рихлиться на глибину до 7 м; знищуються збудники захворювань рослин; придушують ріст бур’янів; сприяють зниженню заселення ділянки шкідниками; невибагливі до навколишніх умов, тому проростають навіть на малопродуктивних грунтах. Список використаних джерел: 1. Гуцуляк Г.Д., Гуцуляк Ю.Г. Теоретико-методологічні засади збалансованого розвитку природокористування / Г.Д. Гуцуляк, Ю.Г.Гуцуляк // Збалансоване природокористування. – 2016. - №3. – С.13-25. 2. Григоренко Я. Реалізація аграрного потенціалу України на світовому продовольчому ринку / Григоренко Я.О. // Економіка АПК. – 2016. - №10. – С. 95-101. 3. Мартинюк Н. Вплив основного обробітку грунту на економічні показники органічного виробництва сільськогосподарських культур / Н.І. Мартинюк // Економіка АПК. – 2016. - №12. – С. 65-68. 4. Білінський В. Сучасні інноваційні технології в сільському господарстві: основна характеристика та перспективи впровадженн / В. Білінський // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – 2015. - №7(172). – С. 74-80. 5. Шувар І. Види сидератів / І. Шувар //Агрономія сьогодні [Електронний ресурс] – Режим доступу: agro-business.com.ua 6. Сидерати: ефективні природні добрива [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://organic.ua/uk/tnmk/1202-syderaty-efektyvnipryrodni-dobryva. 7. Артиш В.І. Виробництво та реалізація органічної продукції в світі / В. Артиш // Економіка АПК. – 2017. - №3.- С. 82-85. 8. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2011р.- К.:Міністерство екології та природних ресурсів України, LAT8K, 2012. – 258 с

114

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

9. Корчинська О., Корчинська С. Еколого-економічні аспекти застосування альтернативних джерел відтворення родючостігрунтів / О.Корчинська, С.Корчинська // Вісник ЖНАЕУ. – 2015. – №1. – С. 232-238. 10. Волощук М. Заходи щодо відтворення деградованих земель, відведених на консервацію / М. Волощук. Землевпорядний вісник. К.: Львів,2000. №4. – С.30-34. УДК 332:338.24:352 Лазутіна Л.О., к.е.н., Національний науковий центр „Інститут аграрної економіки”, Україна ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ СІЛЬСЬКОГО РОЗВИТКУ В УМОВАХ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ Фінансовий механізм сільського розвитку, крім сукупності фінансових методів і форм організації фінансових відносин, інструментів та важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства особливий тим, що, крім загальних функцій регулювання те генерування грошових коштів, поєднує риси державно-громадських джерел. Нові об’єднані громади отримають значні переваги, бо їх бюджети прирівняються до бюджетів міст обласного значення і районів, і, крім зазначених податків, вони одержуватимуть ще й 60% ПДФО, та інші доходи. Склад ресурсної бази ОТГ має такий вигляд : передусім це 60% податку на доходи фізичних осіб, акцизний податок, податок на майно, 100% єдиного податку і 100% податку на прибуток підприємств. Залишається у їх розпорядженні й частка плати за надання адміністративних послуг, рентної плати за користування надрами місцевого значення, плати за ліцензії та за державну реєстрацію, адміністративних штрафів та штрафних санкцій, дивідендів, місцевих позичок та плати за видачу місцевих гарантій, власних доходів бюджетних установ. Також ці бюджети отримають 25% екологічного податку, 1,5% від обсягу продажів продукції, 90% коштів від продажу земель несільськогосподарського призначення та інші доходи. У 2017 р. кількість дотаційних місцевих бюджетів знизилася завдяки децентралізації на 24 %, кількість бюджетів-донорів зросла на

115

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

12,5 %. У цьому ж році у 2,2 раза збільшилася державна фінансова підтримка розвитку громад. Приведені дані дають змогу зробити висновок, що незважаючи на добрі результати роботи, у місцевих органів влади є чимало резервів із залучення додаткових надходжень до місцевих бюджетів. Для цього потрібно: - провести інвентаризацію та нормативну грошову оцінку землі; - вжити заходів щодо легалізації виплати заробітної плати та її виплати на рівні, визначеного законодавством; - переглянути пільги, надані місцевими органами влади; - зменшити податковий борг; - сформувати оптимальну та ефективну мережі закладів бюджетної сфери, адже видатки на її утримання займають 45-65% бюджету; - визначити оптимальну чисельність апарату місцевої ради та її виконавчого комітету; - не допускати порушень фінансово-бюджетної дисципліни при використанні бюджетних коштів. Основні можливості для зростання доходів – це надходження від реєстрації підприємств і фізичних осіб груп платників єдиного податку (5% з обороту). Важливим джерелом є також ПДФО з кожного новоствореного робочого місця. Також видом доходів є новий податок – з нерухомості. Цим досягається багатовекторність сільської економіки, коли крім виробництва традиційної сільськогосподарської продукції та надання послуг, розвивається сільський та екологічний туризм, народні промисли, реалізується творчий потенціал населення та дух колективізму, що впливають на якість соціально-економічних показників. Такий хід реформи підтверджує, що Україна виконує взяті на себе міжнародні зобов’язання. На 2014-2020 роки політика розвитку сільського життя на рівні Європейського союзу включена в загальні стратегічні рамки за сприянням Європейського фонду регіонального розвитку, Європейського соціального фонду, Фонду зближення тощо. Допомога ЄС щодо розвитку сільських територій України передбачає сприяння обміну досвідом і передовою практикою в галузі сталого розвитку сільського господарства і сільської місцевості в країнах ЄС та в країнах-партнерах. Теми, що представляють спільний інтерес, приведені в таблиці 1. Дуже важливо, щоб у місцевих громадах запрацювали інструменти, які активно діють в ЄС: створення спеціальних фондів розвитку громад; регіональних інвестиційних фондів і спецмісії НБУ. У 2017 році передбачено 650 млн грн на 5904 проекти регіонального розвитку за рахунок коштів державного бюджету, отриманих від ЄС у рамках

116

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

виконання Угоди про фінансування Програми підтримки секторальної політики «Підтримка регіональної політики». Таблиця 1 Спільні задекларовані інтереси САП ЄС та України щодо розвитку сільських територій України Напрям, ціль

Суть напряму, заходи

Багаторівнева система врядування

Створення багаторівневої системи врядування (за участю місцевих, регіональних, національних рівнів у прийнятті та реалізації рішень), транскордонного співробітництва, регіональних інноваційних систем, класифікації регіонів та ролі малих міст в якості основ розвитку Розвиток транскордонного Подальший розвиток транскордонного співробітництва в співробітництва рамках майбутніх програм Європейської політики сусідства та Східного партнерства і збільшення частки фінансових ресурсів Загальна база даних Створення і використання загальної бази даних генетичного матеріалу Законодавство Сприяння гармонізації законодавства Обмін досвідом

Організація форумів та конференцій

Система інформації

Розробка та використання загальної системи маркетингової інформації Організація спільного навчання зацікавлених сторін, залучених розвиток сільськогосподарського сектору та сільської місцевості, підтримка створення асоціацій місцевих та органів влади Забезпечення збалансованого регіонального розвитку через конкретні регіональні підходи в галузі сільського розвитку

Спільне навчання

Регіональні підходи

Джерело: узагальнено автором

Нами з нормативних документів виділено напрями - розвиток сільської економіки, зайнятість і доходи населення, якість життя сільського населення, демографічна політика, кадрове, наукове і консультативне забезпечення, мале підприємництво та кооперація, розвиток фінансових інститутів та соціальної інфраструктури, субсидування депресивних територій та поліпшення доступу сільських жителів до фінансових ресурсів. Можна сказати, шо процес реформи децентралізації на селі двосторонній, і власне мережа сільського розвитку в Україні сформувала її мету і напрями. Адже сільські громади в процесі децентралізації мають великий потенціал у розвитку малого та середнього бізнесу, формування добробуту, економічного розвитку території, соціально-інженерних мереж. Обсяги уточнених ресурсів на 2017 р [3]. та проект бюджету на 2018 рік свідчать про максимальні зусилля уряду на цьому напрямі.

117

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

А ініціативи громад свідчать про значний сплеск соціальної активності – громади самостійно вирішують більшість своїх фінансових проблем. Аналіз ефективності процесів децентралізації через показники моніторингу передбачає сформувати універсальну систему показників, що характеризують рівень розвитку соціальної сфери сільських територій: макроекономічні показники (валовий регіональний продукт (у фактичних цінах) в розрахунку на душу населення, дохід населення в розрахунку на душу населення); демографічні показники (індекси народжуваності і смертності, вікова структура населення); виробничі показники (індекс промислової продукції, індекс обсягу сільськогосподарського виробництва, обсяг виробництва відповідної продукції господарства на 100 га с.г. угідь); показники інвестицій (інвестиційно-інноваційний розвиток і зовнішньоекономічне співробітництво, індекс капітальних інвестицій); показники оплати, праці та зайнятості (розвиток малого підприємництва, ефективність ринку праці); показники фінансування місцевих бюджетів (фінансова самодостатність місцевих бюджетів ,темп зростання (зниження) доходів місцевих бюджетів (без трансфертів), доходи місцевих бюджетів (без трансфертів) , капітальні видатки місцевих бюджетів [1]. Отже, заходами державної політики створено розширену базу фінансів ОТГ. Завданням науки підвести методологічну базу і поширити системний передовий досвід діяльності ОТГ. Список використаних джерел: 1. Лазутіна Л.О. Моніторинг та аналіз впливу децентралізації на розвиток сільських громад Причорноморського регіону на прикладі Миколаївської області / О. Д. Радченко, Л. О. Лазутіна, С. М. Кір’ян. Причорноморські економічні студії. Випуск 15. - Одеса, Причорноморський науково-дослідний інститут економіки та інновацій, 2017. – С. 146-151. 2. Звіт про результати дослідження успішності об’єднання територіальних громад. [Електронний ресурс]: – Режим доступу: http://decentralization.gov.ua/pics/attachments/decentralization_report_2017p. 3. Звіти про виконання Бюджету Державної казначейської служби України. [Електронний ресурс]: – Режим доступу: http://www.treasury.gov.ua/main/uk/index 4. Сайт Децентралізація влади. [Електронний ресурс]: – Режим доступу: http://decentralization.gov.ua/

118

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

УДК 336.74 Лапицкая Ю.В., магистрант* Белорусский торгово-экономический университет потребительской кооперации, Беларусь НАЛИЧНО-ДЕНЕЖНЫЙ ОБОРОТ РЕСПУБЛИКИ БЕЛАРУСЬ И ТЕНДЕНЦИИ ЕГО РАЗВИТИЯ В Республике Беларусь регулирование объема и структуры денежной массы осуществляется на основании ежеквартальных прогнозных расчетов денежной массы в обращении (осуществляемых по разработанной Национальным банком методике), включающей наличные деньги в обращении, денежные средства на счетах и во вкладах юридических лиц и граждан, другие безусловные денежные обязательства банков. Результаты проводимого анализа используются Национальным банком для разработки и осуществления совместно с банками практических мер по улучшению организации оборота наличных денег, сокращению эмиссии наличных денег. Прогноз наличного денежного оборота составляется на основе прогноза основных направлений социально-экономического развития, а также данных анализа кассовых оборотов банков за предыдущие периоды и оценки ожидаемых кассовых оборотов за квартал, предшествующий прогнозируемому. В рамках налично-денежного обращения Национальным банком решается ряд задач макроэкономического характера (рисунок 1). Экономические задачи налично-денежного обращения

Определение общего объема налично-денежного оборота и его структуры

Направление денег

Определение объема денежной массы в наличной форме, находящейся в обращении Размещение денежной массы территории страны

Расчет эмиссионного результата за определенныйпериод и др.

Рис. 1. Экономические задачи налично-денежного обращения *

Научный руководитель – Е.Г. Толкачева, к.э.н., доцент

119

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Основываясь на описанных задачах управления наличным денежным обращением рассмотрим основные источники поступления наличных денег в кассы банка Республики Беларусь (табл. 1). Таблица 1 Состав, структура и динамика основных источников поступления наличных денег в кассы банков Республики Беларусь 2015 г. Показатели

2016 г.

Отклонение по (+, -) уд. сумма, весу, млн. р. %

Темп роста, %

сумма, млн. р.

уд. вес, %

сумма, млн. р.

уд. вес, %

1515,6

100,0

1577,5

100,0

61,9

0,0

104,1

280,2

18,49

225,7

14,31

-54,5

-4,18

80,5

155,1

10,23

144,7

9,17

-10,4

-1,06

93,3

250,7

16,54

312,7

19,82

3,28

124,7

1.4 Поступления на счета организаций Министерства свя зи и информации

157,5

10,39

164,9

10,45

7,4

0,06

104,7

1.5 Поступления на счета индивидуаль ных предпринимате лей

268,6

17,72

286,0

18,13

17,4

0,41

106,5

347,8

22,95

405,1

25,68

57,3

2,73

116,5

55,8

3,68

38,5

2,44

-17,3

-1,24

69,0

1.Поступления наличных денег в кас сы банков и Нацио нального банка Республики Беларусь (по обороту) 1.1 Поступления торговой выручки от продажи потребительских товаров 1.2 Поступления выручки от оказания платных услуг 1.3 Поступления на текущие (расчет ные) банковские счета и банковские вклады (депозиты)

1.6 Поступления на личных денег от проведения валютно-обменных опера ций 1.7 Прочие поступления

Основываясь на приведенных в таблице 1 расчетах и структуре наличного денежного оборота было установлено, что в 2016 г. по

120

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

сравнению с 2015 г. произошло увеличение наличных денежных средств в обороте на 61,9 млн р., или 104,1%. Основное увеличение произошло за счет активного использования наличных денег при открытии и пополнении депозитов (вкладов) – рост составил 62 млн р., или 124,7%; поступления на счета организаций Министерствасвя зи и информатизации были сформированы в основном платежами населения за коммунальные услуги и услуги связи – рост составил 7,4 млн р., или 104,7%; поступления наличных средств на счета индивидуальных предпринимателей в 2016 г. увеличились на 17,4 млн р., или 106,5%; поступления наличных денег от проведения валютно-обменных операций показали в 2016 значительный рост – +57,3 млн р., или 116,5%. Отдельно следует остановиться на рассмотрении такого элемента наличного денежного оборота как автоматизированная информационая система ЕРИП – АИС «Расчет», которая позволяет принимать платежи как в наличной, так и безналичной форме. По состоянию на 01.01.2017 г. АИС «Расчет» включает в себя 36 расчетных агентов, лидерами из которых выступают крупнейшие банки: ОАО АСБ «Беларусбанк», ОАО «Белагропромбанк», ОАО «Белинвестбанк». Структура платежных инструментов, разрешенных к использованию в системе АИС «Расчет», представлена в таблице 2. Таблица 2 Структура платежных инструментов в системе АИС «Расчет» 2015 г. Показате ли 1. Наличн ые денеж ные знаки 2. Наличн ые в CASHIN 3. Электр онные де ньги 4. Платежн ые карто чки 5. Всего

2016 г.

Отклонение по (+, -) уд. сумма, весу, млн. р. %

Темп роста, %

сумма, млн. р.

уд. вес, %

сумма, млн. р.

уд. вес, %

102,7

21,9

98,1

15,8

-4,6

-6,1

95,5

71,9

15,3

63,2

10,2

-8,7

-5,1

87,9

70,3

15,0

167,8

27,1

97,5

12,1

238,7

224,8

47,84

290,5

46,9

65,7

-0,94

129,2

469,8

100,0

619,3

100,0

149,5

0,0

131,8

121

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Согласно представленным в таблице 1.4 данным о структуре платежных инструментов в системе АИС «Расчет», было установлено, что наличные денежные знаки в 2015 г. составили 102,7 млн р от всей суммы платежей, или 21,9%, в 2016 г. – 98,1 млн р., или 15,8%. Наличные в CASHIN в 2015 г. составили 71,9 млн р., или 15,3% от всей суммы транзакций, в 2016 г. – 63,2 млн р., или 10,2%. Электронные деньги в 2015 г. составили 70,3 млн р. от всей суммы операций в системе, или 15,0%, в 2016 г. отмечен рост их использования на 97,5 млн р., или 12,1 п.п. до 167,8 млн р. Платежные карточки участвовали в 47,84% транзакций в 2015 г., сумма которых составила 224,8 млн р., в 2016 г. их участие снизилось на 0,94 п.п. до 46,9%, а сумма операций с их применением составила 290,5 млн р., увеличившись на 29,2%. Направления расходования наличных средств белорусскими банками в 2015 – 2016 гг. представлены в таблице 3. Основным направлением расходования выступили выдачи наличных денежных средств с текущих (расчетных) банковских счетов физических лиц – 2441,1 млн р., или 53,3%; выдачи наличных денежных знаков на проведение валютно-обменных операций составили 619,7 млн р., или 21,0%; выдача наличных денежных средств на заработную плату и прочие выплаты и расходы, не отражаемые в составе фонда заработной платы составили 467,4 млн р., или 10,2%. Таблица 3 Состав, структура и динамика основных источников выбытия наличных денег из касс банков Республики Беларусь Показатели 1.Выдачи наличных денег из касс банков и Национального банка Республики Беларусь (по обороту) 1.1 Выдачи на заработную плату и прочие выплаты и расходы, неотражаемые в составе фонда заработной платы 1.2 Выдачи с текущих (расчетных) банковских счетов физичес ких лиц

122

Январьдекабрь2015 г. уд. сумма, вес, млн. р. %

Январьдекабрь2016

Отклонение по (+, -)

сумма, млн. р.

уд. вес, %

сумме, млн. р.

уд. весу, %

Темп роста, %

4581,6

100

4482,3

100

-99,3

0,0

97,83

467,4

10,2

429,8

9,6

-37,6

-0,6

91,95

2444,1

53,3

2417,3

53,9

-26,79

0,6

98,9

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Продовження табл. 3 1.3 Выдачи сбанковских вкладов (депозитов) физических лиц 1.4 Выдачи на проведение валютнообменных операций 1.5 Выдачи на другие цели

617,9

13,5

338,9

7,6

-279,1

-5,9

54,84

966,3

21,0

1213,4

247,1

6,0

125,57

85,9

2,0

83,0

1,9

-2,9

-0,1

96,62

В 2016 г. структура исходящих кассовых потоков осталась практически неизменной: выдачи наличных денежных средств с текущих (расчетных) банковских счетов физических лиц составили 2417,3 млн р., или 53,9%, увеличившись в удельном весе на 0,6 п.п., при этом относительное снижение объема выдач составило 1,1%. Выдача наличных денег на проведение валютно-обменных операций увеличилась в 2016 г. на 247,1 млн р., или 6,0 п.п., при этом относительный рост объема выдачи составил 25,57%. Выдача наличных денежных средств на заработную плату и прочие выплаты и расходы, не отражаемые в составе фонда заработной платы в 2016 г. снизилась на 37,6 млн р., или 0,6 п.п. Общее изменение исходящих кассовых потоков в 2015 – 2016 гг. составило -99,3 млн р., или 97,83%, что свидетельствует об общем снижении участия наличных денежных знаков в формировании денежного оборота в стране. Кроме этого, следует отметить, что основные потоки пришлись на выдачу национальных денежных знаков при проведении валютно-обменных операций и выдаче денежных средств со сберегательных счетов граждан. Динамика эмиссионного результата кассовой деятельности банков Республики Беларусь в 2015 – 2016 гг. в помесячном разрезе представлена на рисунке 2. Как видно из рисунка 2 эмиссионный результат в 2016 году во многом изменялся пропорционально 2015 году по месяцам, однако в течение исследуемого периода поступление наличных денег в кассу банка не покрывало выбытие. Это свидетельствует о необходимости дополнительного выпуска денег в обращение.

123

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Рис. 2 Динамика эмиссионного результата кассовой деятельности банков Республики Беларусь в 2015 – 2016 гг. Однако по мере сокращения доли наличных денег в структуре денежного предложения снижается и общая потребность в эмиссии Национального банка для удовлетворения спроса экономики на деньги, расширяются возможности банков по управлению собственной ликвидностью, уменьшается необходимость в поддержке банков Национальным банком, что в целом это ведет к усилению влияния монетарных мер на экономические процессы и обеспечению ценовой стабильности. Список использованных источников: 1.Финансовая стабильность в Республике Беларусь 2015 – [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://www.nbrb.by/publications/ finstabrep/FinStab2015.pdf Дата доступа: 16.09.2017. 2. Финансовая стабильность в Республике Беларусь 2016 – [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://www.nbrb.by/publications/finstabrep/FinStab 2016.pdf –Дата доступа: 16.09.2017. 3. Информационный портал banki.ru – [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://www.banki.ru –Дата доступа: 16.09.2017. 4. Официальный сайт рейтингового агентства Standard&Poors – [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://www.standardandpoors.com/ru_ RU/web/guest/home – Дата доступа: 17.09.2017.

124

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

УДК 339.562.2:339.564.4 Лисак М.А., к.е.н. Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки», Україна ПЕРСПЕКТИВНІ РИНКИ ЗБУТУ ВІТЧИЗНЯНОЇ ПРОДУКЦІЇ У товарній структурі зовнішньої торгівлі України переважає експорт проміжних товарів та імпорт споживчих товарів. Український експорт, в якому переважає продукція металургії та сільського господарства, представлений, головним чином, проміжними товарами, які використовуються як вихідний матеріал для виробництва інших кінцевих споживчих товарів. Спостерігається також більша диверсифікованість українського експорту через поступове зменшення орієнтованості України на ринки країн СНД і, зокрема, на російський ринок. Втрата російського ринку є серйозною проблемою для українських виробників, орієнтованих на експорт, особливо у тих секторах, які значною мірою залежать від попиту з боку Російської Федерації. Разом з тим, зберігається залежність українських експортерів від традиційних ринків, - переважно ринків колишніх радянських країн (у 2015 році частка українського експорту на ринках країн СНД, разом з Російською Федерацію, становила 20,5 %), - з'являються нові ринки, головним серед яких є ринок ЄС. Сукупна частка ринку ЄС в обсязі українського експорту зросла з 27,3 % у 2008 році до 34,1 % у 2015 році. Це стало можливим частково завдяки торговим преференціям, що були надані Україні у результаті підписання Угоди про асоціацію між Україною та країнами ЄС. Ринки Китаю та Індії також стали ключовими напрямками для українських товарів; на них у 2015 році припадало понад 10 % загального обсягу експорту українських товарів, порівняно з 2,3 % у 2008 році. В процесі дослідження було виявлено декілька важливих ринків, потенційні можливості яких не повністю використані для української торгівлі. Україна наразі недостатньо використовує торговельні можливості з такими країнами як Сполучені Штати Америки, Німеччина, Велика Британія, Франція, Японія та Канада. Загалом, Україна недовикористовує торговельний потенціал з 75 країнами світу і недоотримує, таким чином, близько 6 млрд. доларів США (табл. 1). Імпорт товарів також різко знизився за останні роки; загальний обсяг імпорту зменшився за цей період більше ніж вдвічі: з 85,4 млрд. доларів США у 2008 році до 37,5 млрд. доларів США у 2015 році. Таке зниження

125

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

імпорту можна пояснити низкою причин, зокрема слабкою виробничою діяльністю, падінням реальних доходів населення і скороченням внутрішнього попиту, девальвацією гривні, введенням тимчасового додаткового імпортного збору та зниженням цін на сировину 1. Таблиця 1 Географічна структура експорту товарів Україною за 2008 та 2016 рр. 2008

2016

Країна

Експорт, млн.дол.США

До зального об’єму, %

Експорт, млн.дол.США

СНД Інші країни світу ЄС Азія Африка Америка Російська Федерація Всього

23166,3 43801,0 18265,7 15887,0 3902,4 4144,0

34 65,41 27,28 23,72 5,83 6,19

6031,5 30330,2 13496,3 11796,3 3803,3 785,6

До зального об’єму, % 16,58 83,41 37,12 32,44 10,45 2,16

15737,31

23,5

3592,92

9,88

66967,3

100

36361,7

100

Джерело: розраховано автором за даними Державної служби статистики України

Як зазначалося вище, імпорт у структурі торгівлі в Україні представлений переважно споживчими товарами, що складають більше однієї його третини. Структура імпорту визначається високою залежністю від енергоресурсів: у 2014-2015 роки 30,2 % імпорту сировинних товарів України припадало на природні мінеральні продукти. Серед інших статей імпорту основними є техніка та обладнання (16,3 %), продукція хімічної та суміжних галузей (12,8 %), а також сільськогосподарська продукція (10,4 %)[2]. В останні роки різко змінився розподіл часток між ринками, з яких Україна імпортує продукцію. Зокрема, поступово збільшується вплив країн ЄС, обсяг імпорту з яких склав у 2015 році 40,9 % загального обсягу імпорту України, порівняно з 33,8 % у 2008 році. У 2015 році близько 25 % від загального обсягу продукції країн-членів ЄС, що була ввезена в Україну, припадало на Німеччину. Серед товарів, які Україна імпортує з Європи, домінує паливо, продукція машинобудування, обладнання, а також хімічна та фармацевтична продукція. Незважаючи на погіршення економічних зв'язків між Україною та Російською Федерацією, остання залишається основним постачальником сировинних товарів, що імпортуються Україною, частка яких на ринку

126

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

становила 20% у 2015 році, але знизилася з 22,7% в порівнянні з 2008 році. І хоча залежність від російських енергетичних товарів істотно зменшилася в останні роки, майже третину мінерального палива та нафти Україна імпортувала у 2015 році з Російської Федерації, порівняно з майже 70 % у 2011-2012 роках. Серед інших важливих товарів, що імпортуються до України – продукція машинобудування та добрива. Частка інших країн СНД в українському імпорті скоротилася вдвічі у період з 2008 по 2015 роки з 16,3 % до 8,0 %, передусім за рахунок падіння імпорту мінеральної продукції. Але при цьому ринкова частка продукції, що експортується з Китаю, зросла завдяки гнучкому підходу до експорту електрообладнання та устаткування (Рис.1).

Харчова промисловість, яка представлена харчовими інгридієнтами, готовими харчовими продуктами та органічною продукцією, вже є одним з найважливіших секторів економіки України. Вона має величезну ресурсну базу, людський капітал, налагоджене виробництво і досвід. З огляду на ринкові умови, розвиток цього сектора можливий тільки за рахунок впровадження нових інтенсивних технологій. Більшість експортованих харчових продуктів складають первинні продукти (Рис. 2): кукурудза, пшениця, ячмінь, свіжі фрукти і овочі, м'ясо. Усі ці продукти обробляються в Україні, але, враховуючи зростаючий попит на продукти харчування у світі, можуть піддаватися додатковій обробці та експортуватися як продукти з більш високою доданою вартістю.

127

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Порівняно з 2008 роком експорт продукції АПК знизився на – 26 %, імпорт продукції АПК – на 41%. Список використаних джерел: 1. European Commission [Електроний ресурс]. – Режим доступу: http://ec.europa.eu/eurostat. 2. Державної служби статистики України [Електроний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua. УДК: 631.11:657.14.46 Лук’янова Т.С., магістр* Одеський державний аграрний університет, Україна ОСОБЛИВОСТІ ОБЛІКУ ПОДАТКОВИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ В ПІДПРИЄМСТВАХ АГРАРНОГО СЕКТОРУ Проблема розробки ефективних механізмів державного регулювання аграрного сектора економіки через систему оподаткування у всі часи булаактуальною. Оскільки агарний сектор є достатньоскладною сферою виробництва, управляти якою задопомогою прямих методів непросто, виникає необхідність застосовувати податкові механізми. Державне регулювання вищезазначеної галузі черезоподаткування дозволяє сільськогосподарськимпідприємствам отримати за допомогою податковихпільг, податкових преференцій можливістьздійснювати свою діяльність у більш сприятливихумовах до впливу зовнішнього середовища. Вирішення цього завдання обумовлює *

Науковий керівник – С.С. Стоянова-Коваль, д.е.н., доцент

128

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

доцільність застосування нових підходів в оподаткуванні з метою створення середовища для активізації розвитку аграрного бізнесу.Проте, розвиток економічних відносин країни у напрямі зближення з Європейським Союзом зумовлює поступове приведення норм податкового законодавства до загальноєвропейських вимог. Однією із цих вимог є зменшення та реструктуризація державної підтримки сільськогосподарських підприємств у сфері оподаткування. Дослідженням особливостей оподаткування діяльності сільськогосподарських підприємств присвячені праці М.Я. Дем’яненко, Л.Д. Тулуш, О.О. Непочатенко, П.М. Боровик, О.Є. Гудзь, Н.С. Прокопенко, Н.С. Танклевська, П.О. Фененко та інші. Однак постійні зміни в законодавстві вимагають нових досліджень для обґрунтування вибору системи оподаткування для аграрних підприємств. Згідно чинного законодавства українські сільськогосподарські підприємства мають право обрати одну з двох можливих систем оподаткування своєї діяльності: • загальна система оподаткування (сплата податку на прибуток); • спрощена система оподаткування (сплата єдиного податку четвертої групи). Загальна система оподаткування передбачає сплату всіх передбачених законодавством зборів і платежів, платниками яких зобов’язано бути сільськогосподарське підприємство. «Результуючим» податком виступає податок на прибуток, який сплачується за ставкою 18%. Об’єктом оподаткування відповідно до Податкового кодексу України виступає «прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, які виникають на різниці» [1]. Одним із основних податків у загальній системі оподаткування для сільськогосподарського підприємства також виступає податок на додану вартість (ПДВ). Спрощена система оподаткування для сільськогосподарських підприємств передбачає сплату єдиного податку за системою передбаченою для 4-ї групи платників цього податку.Платники єдиного податку цієї групи звільняються від сплати наступних податків і зборів: податку на прибуток підприємств;

129

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення сільськогосподарського товаровиробництва; рентної плати за спеціальне використання води. ПДВ, ПДФО, ЄСВ і військовий збір спрощенці цієї групи сплачують на загальних основах. Платниками єдиного податку 4-ї групи можуть бути сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, селянські та інші господарства, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, а також рибницькі, рибальські та риболовецькі господарства, які займаються розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах), у яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів їїпереробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75 відсотків загальної суми доходу. Об’єктом оподаткування є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування, в тому числі на умовах оренди, а також земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах). Ставка єдиного податку для 4-ї групи з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюється у відсотках до їх грошової оцінки, затвердженої Кабінетом Міністрів України, в таких розмірах (у 2017 році): • для ріллі, сіножатей та пасовищ – 0,95%; • для багаторічних насаджень – 0,57%; • для земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах, – 2,43% грошової оцінки одиниці площі ріллі. Для платників податку, які здійснюють діяльність у гірських зонах та на поліських територіях, ставка фіксованого сільськогосподарського податку з одного гектара сільськогосподарських угідь: • для ріллі, сіножатей та пасовищ – 0,57%; • для багаторічних насаджень – 0,19%.

130

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Для ріллі, сіножатей і пасовищ, що перебувають у власності сільськогосподарських товаровиробників, які спеціалізуються на виробництві (вирощуванні) та переробці продукції рослинництва на закритому ґрунті, або надані їм у користування у тому числі на умовах оренди, – 6,33%. Сплата податку проводиться щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем базового звітного (податкового) місяця, у розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал від річної суми податку, у таких розмірах: • у I кварталі – 10 відсотків; • у II кварталі – 10 відсотків; • у III кварталі – 50 відсотків; • у IV кварталі – 30 відсотків.[2]. Позитивним моментом для українських аграріїв було те, що до 2016 року вони мали значні податкові пільги та привілеї, сюди можна віднести: вигоду від фіксованого сільськогосподарського податку (ФСП), пільг зі сплати ПДВ з продажу сільгосппродукції та повернення ПДВ переробними підприємствами виробникам молока та м’яса. Та планується скасування всіх податкових пільг для сільгоспвиробників та переведення українських аграріїв на загальну систему оподаткування, що є запорукою подальшої співпраці України з Міжнародним валютним фондом. 1 січня 2016 року набрали чинності зміни до Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI, які, зокрема, стосуються спеціального режиму ПДВ сільськогосподарських підприємств. Так, у попередніх роках сільськогосподарські підприємства, які застосовували спеціальний режим, не сплачували ПДВ до бюджету, а перераховували 100 % суми податку на свої спеціальні рахунки. Такі кошти платник міг використовувати для відшкодування суми ПДВ, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку – для інших виробничих цілей. Відповідно до прийнятих змін, платник залишатиме собі не всю суму ПДВ, а лише певну суму, яку використовуватиме виключно у виробництві сільськогосподарських товарів/послуг; решту суми ПДВ – перераховуватиме до бюджету. Відсоткове співвідношення суми ПДВ, яке залишатиметься у розпорядженні платника, залежить від виду здійснюваної сільськогосподарської діяльності, а саме:

131

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

• за операціями із сільськогосподарськими товарами/послугами (крім операцій із зерновими і технічними культурами та операцій з продукцією тваринництва): - до державного бюджету перераховуватиметься – 50 % суми ПДВ; - на спеціальні рахунки сільськогосподарських підприємств перераховуватиметься – 50 % суми ПДВ; • за операціями із зерновими (товарні позиції 1001–1008 згідно з УКТ ЗЕД) і технічними (товарні позиції 1205 і 1206 00 згідно з УКТ ЗЕД) культурами: - до державного бюджету – 85 %; - на спеціальні рахунки сільськогосподарських підприємств – 15 %; • за операціями з продукцією тваринництва (товарні позиції 0102 і 0401 згідно з УКТ ЗЕД): - до державного бюджету – 20 %; - на спеціальні рахунки с/г підприємств – 80 % [3]. Отже, за останні роки суттєво зростає податкове навантаження на сільськогосподарські підприємства. Особливо це стосується тих, які перебувають на загальній системі оподаткування.Використання лише дотацій як засобу підтримки сільгоспвиробників не зможе якісно надати їм підтримку, яка повинна бути більш різноманітною у своїй направленості. Тому, в подальшому, застосовуючи досвід країн ЄС, доцільно впровадити окремі податкові пільги для аграріїв і закріпити їх на постійній основі у Податковому Кодексі. Основними з них можуть бути зниження ставок оподаткування, в першу чергу це стосується ПДВ. Список використаних джерел: 1.Непочатенко О.О. Оподаткування сільськогосподарських товаровиробників та шляхи його вдосконалення / О.О. Непочатенко, П.М. Боровик, М.М. Уманець // Сталий розвиток економіки. – 2013. – № 1(18). – С. 328-332. 2. Податковий кодекс України від 2.12.2010 р. № 2755-17 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2755-17. 3. Податкові новації – 2016 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.visnuk.com.ua/ua/news/id/2045.

132

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

УДК 631.1 Макрак С.В., к.э.н., Республиканское научное унитарное предприятие «Институт системных исследований в АПК НАН Беларуси», Республика Беларусь ОСНОВНЫЕ НАПРАВЛЕНИЯ ПОВЫШЕНИЯ ЭФФЕКТИВНОСТИ ВОЗДЕЛЫВАНИЯ КАРТОФЕЛЯ В ХОЗЯЙСТВАХ РЕСПУБЛИКИ БЕЛАРУСЬ Развитие картофельного хозяйства в Республике Беларусь на современном этапе характеризуется доминированием мелкотоварного и натурального производства, распыленного по мелким хозяйственным единицам. В настоящее время за счет хозяйств населения производится картофеля в размере 85 – 90 %, крупных сельскохозяйственных организаций – 7 – 15 % и крестьянских (фермерских) хозяйств – 1–3 % от общего количества. За период 1991–2016 гг. сократилась посевная площадь на 360 тыс. га, как следствие валовой сбор снизился на 2972 тыс. тонн, вместе с тем урожайность увеличилась на 49,6 % (в 2010 г. был зафиксирован наибольший уровень урожайности в размере 214 ц/га) (рисунок 1). 20000

214 205

18000

194

14000 137 12000 10000

200

177

16000

8958

132 9504

134

8718

150

8185

8000

100

7831 5995

6000

5986 50

4000 2000 0

0 1991

1995

2000

2005

Валовой сбор, тыс.т

2010

2015

2016

Урожайность, ц/га

Рис. 1. Динамика основных производственных показателей возделывания картофеля во всех категориях хозяйств в Республике Беларусь, 1991–2016 гг. Картофель имеет повсеместное распространение на территории Республики Беларусь и возделывается во всех областях страны, однако посевы размещены неравномерно. Так, в 2016 г. наибольшее количество сельскохозяйственных организаций, возделывающих картофель, было

133

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

сконцентрировано в Гродненской (87 хозяйство) и Минской (85 хозяйств) областях. В данных областях были отмечены и самые высокие показатели по выходу продукции в расчете на 1 гектар – 240 и 243 ц. соответственно. Вместе с тем в 2016 году только одна область из шести вышла на положительный уровень рентабельности реализации картофеля – Гомельская (3,5 %). Достижение эффективности возделывания картофеля напрямую зависит от снижения себестоимости единицы продукции и повышения качества ее реализации при определенной ценовой политике. Так, в 2016 г. себестоимость картофеля составила 154 руб., урожайность – 214 ц/га, а материально-денежные затраты в расчете на гектар – 3365 руб. В их структуре наибольший вес приходится на оплату труда – 17,1 %, семена – 25,3 %, удобрения и средства защиты растений – 20,6 %. С целью повышения эффективности возделывания картофеля нами определены следующие основные организационно-экономические и технологические направления: – снижение материально-денежных затрат на производство картофеля (соблюдение технологических регламентов возделывания картофеля; районирование и использование в производстве наиболее интенсивных сортов и гибридов картофеля зарубежной селекции; применение современной ресурсосберегающей техники, позволяющей снизить расход топлива и сократить потери вносимых минеральных удобрений и средств защиты растений; соблюдение севооборота при наилучшем выборе культур-предшественников и т. д.); – разработка долгосрочных и краткосрочных планов хозяйственной деятельности организации с учетом целевой направленности производства картофеля (товарный или нетоварный); дальнейшего использования (продовольственный, семенной, фуражный, картофель для переработки), сроков созревания (ранне-, средне-, позднеспелый); – расчет оптимального объема производства картофеля в зависимости от особенностей сельскохозяйственной организации (уровень плодородия почвы, размеры посевной площади, возделываемые культуры, наличие необходимых технических средств для производства и сортировки картофеля, специализация отрасли животноводства, возможность собственной переработки картофеля и отдаленность от картофелеперерабатывающих организаций и городов, технические характеристики хранилища и др.) и региона (количество городских жителей региона; специализация региона; наличие картофелеперерабатывающих организаций, а также других градообразующих перерабатывающих предприятий и другое);

134

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

– определение оптимальной цены реализации картофеля в зависимости от условий его поставки. В данном случае следует рассматривать две группы хозяйств: 1) производящих картофель и в дальнейшем его реализовывающих; 2) производящих картофель и его перерабатывающих. Если во второй группе цена реализации картофеля принимается как себестоимость его производства, включая затраты на хранение и транспортные издержки, то в первой группе должна учитывать и прибыль сельскохозяйственной организации от продажи картофеля. С этой целью следует проводить: – мониторинг рынков сбыта продукции с учетом цен реализации, транспортных издержек, условий договора контрактации, возможностью быстрой оплаты за товар или стать частью интеграционной модели; – формирование оптимальных объемов и сроков хранения картофеля как в местах производства, так и потребления, поскольку локальный характер производства отдельных видов и сортов картофеля (к примеру, раннего) связан с необходимостью перевозки клубней на сравнительно большие расстояния. Следовательно, с целью достижения самофинансирования и самоокупаемости картофелепродуктового подкомплекса требуется разработать научно-практические рекомендации по повышению эффективности производства картофеля, сочетающие в себе применение высокопроизводительной сельскохозяйственной техники и ресурсосберегающих технологий, моделей противозатратного механизма управления материально-денежными ресурсами с учетом нормативов материалоемкости и технологических регламентов, что позволит устранить потери и эффективно использовать материальные ресурсы по их номенклатуре с учетом производственного потенциала и землепользования. Особое значение в данном случае принадлежит созданию интеграционных структур, включающих полный цикл производства, хранения, переработки и реализации картофеля и продуктов их переработки для обеспечения населения республики и производства конкурентоспособной продукции для поставок на экспорт.

135

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

УДК 636:631.11 Мамчур Л.В.*, м. н. с. Національний науковий центр “Інститут аграрної економіки”, Україна ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ СІМЕЙНИХ ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ В ГАЛУЗІ ТВАРИННИЦТВА В сучасній економічній ситуації, становлення нових форм ведення бізнесу (господарювання) набуває особливого значення. Особливо гостро дане питання стосується галузі тваринництва, яка на відміну від рослинництва знаходиться в постійній стагнації. Розвиток сімейних фермерських господарств саме в галузі тваринництва знаменує собою інституціоналізований механізм формалізації господарств населення (ОСГ) у виробничі відносини та становлення їх у важливий інститут підприємницького середовища. Проте, по теперішній час сімейні фермерські господарства створюються як без належного наукового та економічного обґрунтування, та що найбільш негативно – державного регулювання (підтримки). Оскільки, саме державне регулювання та підтримка саме розвитку тваринництва, ніж рослинництва – першочергове значення забезпечення рівня продовольчої безпеки. Без перебільшення можна сказати, що розвиток тваринництва тісно ув'язується із вирішення проблеми зайнятості на селі. Через формуючі в сучасних умовах підприємницьких пріоритетів які здебільшого охоплюють галузь рослинництва, галузь тваринництва, яка вимагає більших інвестиційних ресурсів та характеризується значно більшим терміном оборотності капіталу, все більше не приваблює бізнес в дану галузь, а відповідно характеризується значно меншою кількістю господарюючих суб'єктів (табл. 1). Підтвердженням слугує сучасний стан тваринництва що характеризується наявністю протилежних тенденцій розвитку галузі в сільськогосподарських підприємствах і господарствах населення, саме останні потенційно можуть формалізуватися в ринкове середовище через сімейну форму господарювання, тобто сімейне фермерське господарство.

Науковий керівник – П.Т.Саблук, д.е.н., професор, академік НААН

136

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Таблиця 1 Кількість господарюючих суб'єктів по галузях сільського господарства

2560

379

79,9

2011 2012 2013 2014 2015

38553 44504 46424 42881 43590

34519 40508 42490 39329 40136

3022 2807 2717 2459 2426

1012 1189 1217 1093 1028

89,5 91,0 91,5 91,7 92,1

17, 5 7,8 6,3 5,9 5,7 5,6

Твариництво/ рослинництво

11687

Тваринництво/ всього

14626

Тваринництво

2010

Роки

Рослинництво

Рослинницто/ всього

Відношення, %

Змішане сільське господарство

Всі підприємства

Напрями господарювання

21,9 8,8 6,9 6,4 6,3 6,0

Джерело: сформовано за даними Державної служби статистики України

Зазначенні тенденції прослідковуються через показники збереження негативного тренду скорочення поголів’я худоби і птиці (табл. 2). Таблиця 2 Показники негативного тренду чисельності поголів’я худоби і птиці у розрізі господарств України ВРХ свині вівці та кози вівці коні птиця ВРХ свині вівці та кози вівці коні птиця ВРХ свині вівці та кози вівці коні птиця

2015 2016 2016 у % до 2015 року Усі категорії господарств 3750,3 3682,3 98,2 7079 6669,1 94,2 1325,304 1314,8 99,2 743,9 718,9 96,6 305,8 291,5 95,3 203986,2 201668 98,9 Сільськогосподарські підприємства 1270,5 1213,9 95,5 3704 3565,9 96,3 186,9 187,2 100,2 181,4 179,4 98,9 21,2 19,3 91,0 112008,7 109822,5 98,0 Фермерські господарства 106,3 105,7 99,4 276,1 273,3 99,0 43,5 45 103,4 40,5 40,1 99,0 1,6 1,5 93,8 2538,9 2113,9 83,3

137

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Продовження табл. 2 ВРХ свині вівці та кози вівці коні птиця

Господарства населення 2479,8 2468,4 3375 3103,2 1138,4 1127,6 562,5 539,5 284,6 272,2 91977,5 91845,5

99,5 91,9 99,1 95,9 95,6 99,9

Джерело: сформовано за даними форми 24-сг Державної служби статистики України

Негативна тенденція зменшення кількості утримуваного поголів’я тварин спостерігалася як у сільськогосподарських підприємствах, так і в господарствах населення. Однак, темпи скорочення за окремими видами тварин дещо відрізнялися. Якщо загалом у сільськогосподарських підприємствах і господарствах населення темпи зменшення чисельності поголів’я великої рогатої худоби різнилися, по перших – 1,8 %, по других – 0,5%, протилежна ситуація по поголів’ю свиней, якщо в сільськогосподарських господарствах темпи сягнули 5,8%, то в селянських домогосподарствах більш суттєвіше – на 7,1%. Все це дозволяє говорити про те що проблеми розвитку тваринництва, які прослідковуються і в 2016 р., є системними для галузі в цілому та зберігатимуться і надалі. Негативним є також і відсутність передбачуваної і цільової державної фінансової підтримки тваринництва, і зокрема, окремих галузей з повільним обігом капіталу (виробництво яловичини, вівчарство). Як вже нами зазначалося саме державна підтримка являється чи не одним із основних інструментів стимулювання розвитку галузі, яку зокрема можна вирішити і через стимулювання розвитку сімейного фермерського господарства, які спеціалізуватимуться виключно на збільшенні виробництва продукції тваринництва. Відносно цього, слід виділити зміни в державній аграрній політиці, а саме щодо підтримки саме галузі тваринництва. Мова йде про Державну програму підтримки галузі тваринництва відповідно до якої в Державному бюджеті України на 2017 рік передбачено 11655 тис грн. на часткову компенсацію вартості закуплених для подальшого відтворення телиць, нетелей, корів та ін. тварин. На нашу думку, дана програма в деякій мірі виступає стимулюючим механізмом для господарств населення формалізуватися в ринковому середовищі, обравши в якості основної форми господарювання – сімейне фермерське господарства. Саме формалізація їх в підприємницькі суб’єкти дозволить їм претендувати на згадану компенсацію, оскільки, дана компенсація передбачена виключно

138

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

юридично оформленим суб’єктам господарювання. Тобто, кошти спрямовуються юридичним особам незалежно від організаційноправової форми та форми власності. Відповідно, за умов формалізації господарств населення в сімейне фермерське господарства як юридично оформленої правової форми, їм можна розраховувати на відшкодування 50 відсоткової вартості тварин, зокрема: до 12000 грн. за одну голову ВРХ; 2400 – свиней; 2000 – овець. Так наприклад, уявивши ситуації, при створенні сімейної ферми на 10 корів, витративши на їх купівлю в 2016 році 250 тис грн. можна компенсувати половина її вартості, а це 125 тис грн. що являється суттєвою державною підтримкою, та важливим стимулюючим фактором господарствам населення формалізуватися в ринковому середовищі. Також позитивним являється тенденція державної підтримки сільського та агропромислового розвитку на майбутні роки, серед пріоритетних напрямів підтримка саме сімейних фермерських господарств, що неодноразово заявляється міністерством аграрної політики та продовольства України. Проте, слід зазначити, що потрібно ще багато зусиль щоб стимулювати господарства населення в напрямі створення таких господарюючих одиниць, і особливе місце в цьому має бути приділено податковому законодавству, оскільки здебільшого саме воно являється основним стримуючим механізмом формалізації сімейних фермерських господарств в ринковому середовищі. УДК 338.43 Мартинюк А.О., аспірант* Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки», Україна АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ТА ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІІЇ Проблеми якості та безпечності будь-якої продукції споживчого призначення незалежно від сфери її виробництва завжди матимуть найвищий рівень актуальності, адже вони прямо пов'язані з життям і здоров'ям населення. Відрізняються такі продукти лише за рівнем впливу на зазначені природні цінності людей. Якщо промислова *

Науковий керівник – О.В. Ходаківська, д.е.н.

139

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

продукція чинить досить локальний вплив на людей, то сільськогосподарська продукція, яка є основою харчування, внаслідок значної поширеності і частоти внутрішнього споживання є серйозним демографічним фактором. В умовах глобалізації процесів цивілізаційного зростання в контексті сталого планетарного розвитку нині дедалі виразніше постає питання навіть не про те, що сучасне людство залишить прийдешнім поколінням, а про кількість народонаселення і його фізичне здоров'я, а також про можливість існування людства взагалі. Не останню роль у цьому відіграє якість та безпека сільськогосподарської продукції як один з основних чинників забезпечення природних потреб людини у відтворенні біоенергетичного балансу. Розглянувши усі елементи якості можливо сформулювати наступне поняття якості. Якість продукції – сукупність властивостей і характеристик продукції або послуг, які надають продукції, послугам здатність задовольняти обумовлені потреби суспільства, яка відповідає вимогам, встановленим для цієї категорії продукції у правових актах і технічно-нормативних документах, та умовам договору із споживачем. Отже, визначено, що якість продукції – це сукупна характеристика основних властивостей, що визначають здатність задовольняти відповідні потреби найбільш прийнятним і економічним способом відповідно до призначення. Висока якість продукції (робіт, послуг) визначається різними чинниками, основними з який є чинники: - технічного характеру (конструктивні, технологічні, метрологічні); - економічного характеру (фінансові, нормативні, матеріальні ); - соціального характеру (організаційні, правові, кадрові тощо). Врахування всіх вказаних факторів вимагає комплексного підходу до забезпечення якості. Властивості, які визначають якість продукції, можуть характеризуватися: - параметрами якості (кількісна характеристика якості); - ознаками якості (якісні характеристики). Параметри та ознаки якості об’єднані в показники якості. Показник якості продукції – це кількісна характеристика одного або декількох властивостей продукції, що становлять її якість, відповідно до визначених умов її створення, експлуатації і споживання. Багато показників якості продукції є функціями її параметрів. Залежно від характеру розв'язуваних завдань щодо оцінювання якості продукції, показники можна класифікувати за різними ознаками (табл. 1).

140

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Таблиця 1 Класифікація показників якості продукції № п/п

Ознака класифікації показників

Групи показників якості продукції

Одиничні Комплексні Інтегральні У натуральних одиницях (кг, мм та ін.). 2. За способом вираження У вартісному вираженні В умовних одиницях (балах) Прогнозні За етапом визначення значень Проектні 3. показників Виробничі Експлуатаційні Призначення, надійності Економічності, ергономічні Естетичні, технологічності За властивостями, які 4. Стандартизації й уніфікації характеризуються Патентно-правові Екологічні, безпеки Транспортабельності Джерело: складено на основі [1, с. 63-78]. 1.

За кількістю властивостей, які характеризуються

Крім поданих у таблиці основних ознак класифікації і груп показників якості використовуються і такі, які характеризують однорідність властивостей (функціональні, ресурсозберігаючі, природоохоронні) і форму надання властивостей (абсолютні, відносні, питомі). Поняття якості сільськогосподарської продукції визначається такими показниками, як екологічна безпека та екологічно чиста продукція. Для виробництва екологічно безпечних харчових продуктів потрібна екологічно безпечна сировина, яку можна отримати тільки за умов, що забезпечують відповідний стан навколишнього середовища (ґрунту, води, повітря, флори), а також стан здоров'я тварин. Продукти повинні бути біологічно повноцінними, тобто їх хімічний і біологічний склад мають забезпечувати нормальний обмін речовин в організмі людини. Екологічна безпека харчових продуктів залежить від хімічного, біологічного, механічного складу та деяких інших властивостей ґрунту [2]. Екологічна безпека виробництва сільськогосподарської продукції – це окремий інститут права екологічної безпеки, оскільки має предметом свого дослідження особливий продукт суспільної виробничої діяльності – сільськогосподарську продукцію. Сільськогосподарська продукція

141

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

отримується у результаті сільськогосподарського виробництва. Сільськогосподарське виробництво (або сільське господарство як галузь національної економіки) традиційно поділяється на галузі рослинництво та тваринництво, які перебувають у тісній взаємодії й забезпечують потреби членів суспільства у харчових продуктах та сировині для переробної промисловості. Тому основним критерієм поділу сільськогосподарської продукції на екологічно чисту та екологічно безпечну доцільно вважати процес виробництва такої продукції, де екологічно безпечна продукція може містити гранично допустимі концентрації шкідливих речовин. отже, при її вирощуванні можуть застосовуватись пестициди, агохімікати, засоби захисту рослин, а виробництво екологічно чистої продукції повинно базуватись на технологіях органічного землеробства. Підвищення вимог до якості сільськогосподарської продукції виникло у відповідь на посилення процесів урбанізації та забруднення довкілля, зростання застосування синтетичних агрохімікатів у її виробництві, зростання екологічної свідомості населення, що у свою чергу, обумовило бажання споживачів, прихильних до ведення здорового способу життя та достатньо фінансово забезпечених, отримувати якісну, безпечну та корисну продукцію, від виробництва якої шкода довкіллю є мінімальною [3]. Ринок забезпечив появу сертифікованого процесу виробництва, в якому заборонено використовувати мінеральні добрива, засоби захисту рослин, гормони та антибіотики, генетично модифіковані організми, синтетичні ароматизатори, барвники, консерванти, тощо, а також відповідним чином маркованої продукції – органічної. Таким чином, екологічна безпека та якіть харчових продуктів на законодавчому рівні повинні забезпечувати високий рівень захисту здоров’я людей та інтересів споживачів, а також створювати прозорі умови ведення господарської діяльності, сприяти конкурентоспроможності вітчизняних харчових продуктів. Список використаних джерел: 1. Гриньова В.М. Організація виробництва: навч. посіб./ В.М. Гриньова // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ресурсhttp: //pidruchniki. ws/18540516/ekonomika/organizatsiynovirobniche. 2. Александров Ю.А. Основы получения экологически безопасной сельскохозяйственной продукции: учебное пособие / Мар. гос. инс-т; Ю. А. Александров. – Йошкар-Ола, 2008. – 288 с. 3. Ходаківська О.В. Екологізація аграрного виробництва: монографія / О.В. Ходаківська. – К. : ННЦ ІАЕ, 2015. – 350 с.

142

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

УДК 338.43:639.3(477) Мельник О.С., аспірант кафедри обліку та оподаткування в галузях економіки* Вінницький національний аграрний університет, Україна CОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ ВИРОЩУВАННЯ ПРОДУКЦІЇ РИБНИЦТВА В УКРАЇНІ Рибне господарство України відіграє значну роль у забезпеченні населення продовольством, а галузей національної економіки – сировиною. Дана галузь агробізнесу сприяє відтворенню природних ресурсів, а також підвищенню зайнятості населення. Проте окупація Криму стала одним із найбільш негативних наслідків для розвитку вітчизняного рибного господарства. Як результат, втрачені рибні порти та підприємства, що займалися риборозведенням, науково-дослідні установи в галузі рибного господарства [1]. Держкомстат за 2014 - 2016 роки наводить дані обсягу вилову риби та добування інших водних живих ресурсів без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя. Тому, вважаємо за доцільне здійснити дослідження за 2010 – 2016 рр. без урахування показників вказаних територій (рис. 1).

Рис.1 Вилов риби та добування інших водних живих ресурсів у 20102016 рр.*, тон * Без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя Джерело: сформованона основі розрахунків з використанням [2, 3] *

Науковий керівник – Я.П. Іщенко, к.е.н., доцент кафедри обліку та оподаткування в галузях економіки Вінницький національний аграрний університет Україна

143

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

На основі статистичних даних можна зробити висновок, що за досліджуваний період обсяг видобування живих водних біоресурсів, а отже і безпосередньо риби, має тенденцію до зменшення. Економічна ефективність вирощування продукції вітчизняного рибництва визначається не лише рівнем її собівартості, але й ринковою ціною, вплив на яку товаровиробник має значно вищий порівняно з іншими видами аграрної продукції. Це обумовлено тим, що на ринку продукція надходить безпосередньо від виробника до споживача, напряму, без участі численних посередників [4]. Результати дослідження економічних показників роботи підприємств, що здійснювали рибогосподарську діяльність згруповані у табл. 1. Таблиця 1 Економічні показники роботи підприємств, що здійснювали рибогосподарську діяльність Рік

2014 **

2015 **

2016 **

Обсяг продукції Рік у % (робіт, послуг) до рибного попередгосподарства (у нього фактичних цінах, року тис грн) В Україні

Обсяг продукції Рік у % (робіт, послуг) до рибного попередгосподарства (у нього фактичних цінах, року тис грн) В т.ч Вінницька обл.

Індекс інфляції за рік, %

730385,7

29614,5

124,9

972189,7

133,1

30876

104,3

143,3

1079136,9

111,0

35827,2

116,0

112,4

** Без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м.Севастополя. Джерело: сформовано автором за даними [2,5].

У2016 році номінальний дохід по галузі збільшився на 11%, а рівень інфляції становив 12,4 %. Зміна реального доходу по галузі склав: (1.1) де S – Номінальний дохід, % I – індекс інфляції, %. Отже, реальний дохід по галузі зменшився у 2016 році порівняно з 2015 на 1,25 %. Основні фактори, що гальмують розвиток рибництва в Україні: - не раціональне використання водойм: більшість із них знаходиться у занедбаному стані;

144

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

- непомірно високі орендні ставки за землі водного фонду, які встановлюються чиновниками місцевого рівня; - висока ціна на корм, що, у свою чергу, піднімає ціну на рибну продукцію. Наприклад, для того щоб короп набрав 1 кг маси, йому необхідно згодувати 3 кг корму. У разі ж відмови від годування риби дорого вартісними кормами, значно знижується рибопродуктивність; - вузький асортимент риби, що вирощується.В основному рибоводні фермерські господарства вирощують коропа, товстолоба та білого амура, усі інші види риб – у незначній кількості. Не менш важливими факторами у гальмуванні розвитку рибництва є еміграція висококваліфікованих фахівців-рибоводів за межі України у пошуках достойних доходів. Адже неврегульованість правових норм негативно позначаються на діяльності як державних, так і приватних рибницьких підприємств. І під час одного із своїх інтерв’ю Олександр Чистяков, голова Асоціації рибалок України, зазначив, що основною причиною, чому не розвивається рибництво в Україні, є високий рівень «корупції, яка набуває національну характерну рису наших чиновників. Без виконання «певних» чиновницьких умов фермеру дуже тяжко взяти в оренду водойму для риборозведення. Ось і виходить, що багато водойм розібрали можновладці і використовують їх не за призначенням» [6]. Для того щоб підняти рибництво необхідні сміливі, революційні рішення. Слід впорядкувати використання водойм на державному рівні для їх раціонального застосування. А також, як зазначає Іщенко Я.П., «сучасні ринкові економічні відносини зумовлюють необхідність зміни стратегії ведення рибництва, згідно з якою пріоритетне значення надається нарощуванню валового виробництва та розширенню асортименту продукції із застосуванням сучасних інтенсивних промислових технологій» [7, с. 81].Для належного виконання останньої пропозиції, знову ж таки, необхідне втручання з боку держави з метою фінансової підтримки даних заходів. Зокрема, Олександр Чистяков пропонує водойми для риборозведення надавати в оренду за символічну плату, а підприємців, які займаються цією галуззю, звільняти від сплати податків на довгостроковий термін [6]. Список використаних джерел: 1. Правдюк М.В. Обліково-інформаційне забезпечення управління виробництвом продукції аквакультури [Електронний ресурс]/ М.В. Правдюк // Економіка, фінанси, менеджмент: актуальні питання науки і практики. – 2017. − № 2. − С. 79–92. – Режим доступу:http://efm.vsau.org/files/pdfa/3472.pdf. 2. Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/.

145

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

3. Державне агентство рибного господарства України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://darg.gov.ua/ _ribogospodarsjki_vodni. 4. Кернасюк Ю. Рибництво: потенціал є!/ Ю.Кернасюк // Агробізнес Сьогодні. – 2014. – №11 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.agro-business.com.ua/ekonomichnyi-gektar/2248-rybnytstvopotentsial-ie.html. 5. Індекс інфляції (Україна) / Фінансовий портал Мінфін [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://index.minfin.com.ua/index. 6. За аквакультурою майбутнє рибної галузі України / Гал-інфо – агенція інформації та аналітики. Інтерв’ю з Олександром Чистяковим, головою Асоціації рибалок України. – 2017. –23 січня[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://galinfo.com.ua/news/za_akvakulturoyu. 7. Іщенко Я.П. Біологічні перетворення в рибництві як об’єкт бухгалтерського обліку/ Я.П Іщенко// Економіка. Фінанси. Менеджмент: актуальні питання науки і практики. – 2016. – № 2. – С. 81-89 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:irbis-nbuv.gov.ua УДК 336.717.1 (476+477) Метечко Т.О. м.э.н., Сидорович К.И. студент, УО «Гродненский государственный аграрный университет», Республика Беларусь ФОРМЫ БЕЗНАЛИЧНЫХ РАСЧЕТОВ, ИСПОЛЬЗУЕМЫЕ В БЕЛАРУСИ И УКРАИНЕ В процессе осуществления хозяйственной деятельности предприятия вступают в разнообразные отношения со своими партнерами, в число которых могут входить поставщики и подрядчики, покупатели и заказчики, налоговые и страховые организации и другие. Осуществляя хозяйственную деятельность, предприятие сталкивается с необходимостью производить расчеты как внутри самого предприятия, так и вне его. Внутренние расчеты связаны с выплатой заработной платы и подотчетных сумм работникам, дивидендов акционерам и др. Внешние расчеты обусловлены финансовыми взаимоотношениями по поводу поставок продукции, выполнения работ, оказания услуг, закупки сырья и материалов, уплаты налогов, взносов во внебюджетные фонды, получения и возврата кредита и др. Юридической основой взаимодействия сторон является договор, порядок заключения которого регулируется нормами законодательства

146

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

как в Беларуси, так и в Украине. Одним из важных условий, которое следует в обязательном порядке оговорить при заключении договора, является выбор формы осуществления расчетов между контрагентами. В Республике Беларусь и Украине большинство расчетов между юридическими и физическими лицами, а также индивидуальными предпринимателями осуществляются в безналичной форме, что подразумевает использование для этих целей услуг банков или небанковских кредитно-финансовых организаций и (или) их филиалов. В этой связи наличие банковского счета – это обязательное условие для всех участников расчетов. Порядок открытия счетов в банке регламентируется Национальным банком Республики Беларусь и Национальным банком Украины. Среди всех возможных счетов основным выступает текущий (расчетный), который имеется у каждого юридического лица. Использование безналичных расчетов снижает расходы на денежное обращение и обеспечивает сохранность денежных средств. Порядок проведения расчетов наличными денежными средствами в Беларуси и Украинерегулируется законодательством. В таблице 1 приведены формы безналичных расчетов, предусмотренные законодательством указанных государств. Таблица 1 Формы безналичных расчетов Формы безналичных расчетов Банковский перевод Денежный перевод Аккредитив Инкассо С помощью расчетного чека

Республика Беларусь + + + + -

Республика Украина + + + +

Примечание. Источник: собственная разработка на основании [1, 2, 3].

Формы безналичных расчетов в Беларуси и Украины практически одинаковы, однако в Украинев качестве самостоятельной выделяется форма, связанная с использованием расчетных чеков.Согласно Гражданскому Кодексу Украины[3]расчетный чек - этодокумент, который содержит ничем не обусловленное письменное распоряжение собственника счета (чекодателя) банка перевести указанную в чеке денежную сумму получателю (чекодержателю). Большинство расчетов в безналичной форме в Беларуси и Украине осуществляется посредством банковского перевода. При этом банковский перевод в Беларуси осуществляется посредством следующих платежных инструкций: платежное поручение, платежное требование

147

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

платежный ордер. В Украине для этих целей Гражданским кодексом предусмотрено использование только платежных поручений. Одним из видов расчетов, производимых в безналичной формев Республике Беларусь, является денежный перевод. Денежный перевод – не связанный с предпринимательской деятельностью безналичный перевод денежных средств через систему денежных переводов, по которому одна из сторон или обе стороны являются физическими лицами [4].Примером международных денежных переводов являются: WesternUnion, Юнистрим, MoneyGram, BLIZKO и другие. Следует отметить, что небольшая доля расчетов между юридическими и физическими, а также индивидуальными предпринимателями в Беларуси и Украинеосуществляются в наличном порядке. Однако предельный размер данных расчетов в указанных государствах ограничен, что представлено в таблице 2. Таблица 2 Ограничения на осуществление расчетов в наличном порядке Расчеты в наличном порядке Ограничения при расчетах наличными Предельный размер расчетов в наличном порядке Предельный размер расчетов в наличном порядке, дол. США

Республика Беларусь Республика Украина + + 100 БВ

3000 грн.

1185,57

113,98

Примечание 1. Источник: собственная разработка на основании [1, 2, 3, 5, 6, 7]. Примечание 2. Базовая величина в Республике Беларусьс01.01.2017 г. и до настоящего времени составляет 23 BYN. Примечание 3. Курс доллара США на 25.09.2017 г.: в Беларуси - 1,94 BYN;в Украине – 26,32 UAH.

В Беларуси и Украине имеются ограничения, которые установлены в относительной величине и национальной валюте соответственно. В Республике Беларусь ограничения при расчетах наличными между юридическими и физическими, а также индивидуальными предпринимателямисоставляют 100 базовых величин. При этом размер базовой величины подвергается периодическому пересмотру и изменению в законодательном порядке. В Украине предельный размер расчетов наличными денежным средствами составляет 3000грн. Данные таблицы 2 свидетельствуют о том, в Украине расчеты в наличном порядке подлежат ограничению в большей степени, чем в Беларуси. Исследуя формы безналичных расчетов в Беларуси и Украине можно сделать вывод об их схожести, что связано с тесным сотрудничеством Беларуси и Украины и на этой основе обменом прогрессивным опытом в различных сферах деятельности государств. Свободный выбор участниками

148

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

форм безналичных расчетов необходим для их осуществления в интересах и с согласия всех сторон. Реализация данного условия происходит при заключении соответствующих договоров, где оговаривается использование конкретной формы расчетов. Список использованной литературы: 1. Банковский кодекс Республики Беларусь: принят Палатой представителей 3 октября 2000 г.: одобр. Советом Респ. 12 октября 2000 г.: в ред. Закона Респ. Беларусь от 13 июля 2016 г. № 397-З // Аналитическая правовая система «БИЗНЕС-ИНФО» [Электронный ресурс] – Дата доступа: 10.09.2017 г. 2. Гражданский кодекс Республики Беларусь: Принят Палатой представителей 28 октября 1998 г.: одобр. Советом Респ. 19 ноября 1998 г.: в ред. Закона Респ. Беларусь от 5 января 2016 г. № 352-З // Аналитическая правовая система «БИЗНЕС-ИНФО» [Электронный ресурс]. – Дата доступа: 10.09.2017 г. 3. Гражданский Кодекс Украины: Кодекс от 16 января 2003 г. № 435-IV: в ред. Закона Украины от 05.04.2017 г. №1999-VIII // ЛiгаЗакон. Главный правовой портал Украины [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/T030435.html. – Дата доступа: 10.09.2017 г. 4. Инструкция о денежных переводах: утверждена Постановлением Правления Национального банка Респ. Беларусь от 22.06.2015 № 376// Аналитическая правовая система «БИЗНЕС-ИНФО» [Электронный ресурс]. – Дата доступа: 10.09.2017 г. 5. Инструкция о порядке ведения кассовых операций и порядке расчетов наличными денежными средствами в белорусских рублях на территории Республики Беларусь: Постановление Правления Национального банка Республики Беларусь от 29.03.2011 N 107 // Аналитическая правовая система «БИЗНЕС-ИНФО» [Электронный ресурс]. – Дата доступа: 10.09.2017 г. 6. Национальный банк Республики Беларусь.Официальный сайт [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.nbrb.by. - Дата доступа: 10.09.2017 г. 7. Національний банк України. Официальное интернетпредставительство [Электронный ресурс]. – Режим доступа: https://www.bank.gov.ua/control/uk/index. – Дата доступа: 10.09.2017 г.

149

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

УДК 339.187(476) Метлицкий В. Н. РНУП «Институт системных исследований в АПК НАН Беларуси»* ОСОБЕННОСТИ РЫНКА ФРАНШИЗ В БЕЛАРУСИ В странах СНГ изначально существовали равные начальные возможности для развития франчайзинга, и времени для сформирования каких-либо значимых особенностей еще недостаточно. Однако в настоящее время можно выделить страны, где франчайзинг получает большее развитие, – это Россия, Украина, Беларусь и Казахстан. В Беларуси в 2011 г. учреждена ассоциация франчайзи и франчайзеров «Белфранчайзинг», работа которой направлена на развитие франчайзинговых отношений в республике, создание белорусских франчайзинговых систем, продвижение иностранных франчайзинговых предложений, популяризацию франчайзинга. Как и Российская ассоциация франчайзинга, она содействует регулированию и поддержке развития франчайзинга [1; 2]. Основная часть. Рынок франчайзинга в Республике Беларусь получает устойчивое развитие. В 2015 г. в каталоге ассоциации франчайзеров и франчайзи «Белфранчайзинг» было опубликовано 19 белорусских и 163 иностранных франчайзинговых предложения, по состоянию на 01.09.2017 года их число составило 28 и 201[1]. Проведеное нами исследование количества запросов термина «франшиза» в поисковой системе «Яндекс» за 2014 г. – 2016 гг. Структура которых для поисковой системы показала, что 94% (2 620 тыс. запросов) приходится на пользователей из России, 4%, или 95 тыс. запросов, – из Украины, 33 тыс., или 1% запросов, – из Беларуси, 30 тыс., или 1% запросов, – из Казахстана, 5,5 тыс. запросов приходится на пользователей из остальных стран (Молдова, Узбекистан, Киргизстан, Азербайджан, Армения, Таджикистан, Туркменистан) (рисунок 1). Практика применения франчайзинговых отношений в Республике Беларусь показывает положительную динамику их развития. Так, по состоянию на 1 марта 2015 г. государственным учреждением «Национальный центр интеллектуальной собственности» зарегистрирован 201 договор франчайзинга [3], на 1 марта 2016 г. – около 220 договоров [4]. Динамика регистраций договоров франчайзинга свидетельствует о росте

Научный руководитель – В.Г. Гусаков, академик, д.э.н, Председатель Президиума Национальной академии наук Беларуси

150

профессор,

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

заинтересованности отношениях.

субъектов

хозяйствования

во

франчайзинговых

Рис. 1. Структура запросов термина «франшиза» в поисковой системе «Яндекс» в странах СНГ, 2014 – 2016 гг. На рисунке 2 отражено происхождение франчайзинговых предложений, представленных в каталоге ассоциации франчайзеров и франчайзи «Белфранчайзинг», по состоянию на 1 января 2015 г.

Рис. 2. Происхождение франшиз, представленных ассоциацией франчайзи и франчайзеров «Белфранчайзинг», по состоянию на 1 января 2016 г. Следует отметить, что присутствие на белорусском рынке большого количества предложений иностранных компаний (их доля в 2014 г. составила 90%) отражает заинтересованность иностранных субъектов в развитии бизнеса на условиях франчайзинга в Республике Беларусь. По сферам деятельности белорусские франчайзинговые предложения, по состоянию на 1 января 2015 г., в большей мере были

151

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

представлены в сферах общественного питания и образования (рисунок 3). Франшизы из России в большей степени были представлены в сферах розничной торговли и оказания услуг, 25% и 23% соответственно (рисунок 4). 78% франчайзинговых предложений из Италии составляют предложения по созданию торговых организаций. Значимую долю франчайзинговых предложений из Украины составляют также предложения в сферах общественного питания, торговли и оказания услуг.

Рис. 3. Распределение белорусских франчайзинговых предложений по сферам деятельности, по состоянию на 1 января 2015 г.

Рис. 4. Распределение франчайзинговых предложений из России по сферам деятельности

152

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Размер паушального платежа отечественных франчайзинговых систем представлен на рисунке 5. Анализ показал, что белорусские франчайзинговые предложения выделяются своей невысокой стоимостью. Так, паушальный платеж при покупке франшизы, по состоянию на 1 марта 2015 г., не превышал 15 тыс. долл. США. Размер роялти в большинстве случаев составляет 3 – 5% от выручки [2].

Рис. 5. Размер паушального платежа белорусских франчайзинговых систем, по состоянию на 1 января 2015 г. Нами проанализированы франчайзинговые предложения, на поиск которых были сделаны запросы в поисковых системах Интернета белорусскими пользователями в 2014 – 2016 гг. (рисунок 6). В целом структура интересов потенциальных приобретателей франшиз совпадает со структурой предложений франшиз ассоциации франчайзи и франчайзеров «Белфранчайзинг». Так в 2016 г. 16% запросов направлены на поиск предложений в сфере торговли, 33% – в сфере общественного питания, 12 % в сфере производства. Для расчетов использовались точные запросы поиска франшиз в разных областях поисковой системы «Яндекс». Проведенный анализ установил, что группа запросов пользователей – «поиск франшиз в сфере агропромышленного производства» в 2014 г. составила 7%, или более 1,2 тыс. запросов в год. В 2016 г. этот показатель составил 11%. Это запросы поиска франчайзинговых предложений пекарен, мини-пекарен, выпечки, выпечки блинов, французской выпечки, выпечки пончиков, кондитерских, производства вафлей, производства йогурта, замороженного йогурта, мороженого, шоколада, производства спортивного питания, производства продуктов и продуктов здорового питания, фасовки, поставок и организации продаж

153

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

чая и кофе, производства напитков, кока-колы, производства пива, разливного пива, алкогольной продукции, сигарет, электронных сигарет.

Рис. 6. Структура запросов поиска франчайзинговых предложений в поисковых системах Интернета в Республике Беларусь за 2014 – 2016 гг. Анализ проблем и перспектив развития рынка франшиз в Беларуси и в странах СНГ свидетельствует: о наличии интереса со стороны физических и юридических лиц в участии во франчайзинговых отношениях, а также о заинтересованности иностранных субъектов хозяйствования в развитии бизнеса на условиях франчайзинга в Республике Беларусь, а белорусских франчайзинговых систем – в зарубежных странах. Список использованной литературы: 1. Ассоциация франчайзеров и франчайзи «Белфранчайзинг» [Электронный ресурс] / Белфранчайзинг. – Режим доступа: http://belfranchising.by. – Дата доступа: 16.04.2016

154

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

2. Российская ассоциация франчайзинга [Электронный ресурс] : официальный сайт. – Режим доступа: http://www.rusfranch.ru/. – Дата доступа: 16.04.2016. 3. Вынаходствы. Карысныя мадэлi. Прамысловыя ўзоры. Тапалогii iнтэгральных мiкрасхем : Афiцыйны бюлетэнь [Электронны рэсурс] / Дзярж. камiтэт па навуцы i тэхналогiях Рэсп. Беларусь ; Нац. цэнтр iнтэлектуальнай уласнасцi. – 2016. – № 1. – Рэжым доступу: http://www.belgospatent.org.by/files/Bulletin/Izob/2016/2016-1.pdf. – Дата доступу: 16.04.2016. 4. Хорошун, Т. К. Экономическое взаимодействие транснациональных корпораций и стран с переходной экономикой: на примере Республики Беларусь [Текст] : дис. … канд. экон. наук : 08.00.01 / Т. К. Хорошун. – Минск, 2005. – 126 л. 5. Метлицкий, В. Н. Тенденции развития франчайзинга в Беларуси и зарубежных странах [Текст] / В. Н. Метлицкий // Аграрная экономика. – 2015. – № 6. – С. 21–28. 6. Метлицкий, В. Н. Особенности рынка франшиз и механизм его развития в агропромышленном комплексе [Текст] / В. Н. Метлицкий // Весці Нацыянальнай акадэміі навук Беларусi. Серыя аграрных навук. – 2015. – № 4. – С. 30–35. УДК 332. 142.6 Миклуш Т.С., аспірант* Національний університет біоресурсів і природокористування України, Україна ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КОМПЛЕКСНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ Сфера природокористування відзначається багатогранністю, невизначеністю та складністю взаємозв’язків між усіма природними ресурсами, які на кожній території утворюють унікальний природний комплекс, що відзначається неповторністю та унікальністю взаємодії. Тому саме комплексний підхід до вивчення процесів, які відбуваються у цій сфері, дозволяє детально вивчити та знайти шляхи вирішення більшості еколого-економічних проблем, характерних як для території будь-якої країни, так і в глобальному масштабі загалом.

Науковий керівник: – А.І. Карпук, д. е. н., доцент

155

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Вивченням різноманітних проблем, які прямо чи опосередковано пов’язані із забезпеченням комплексного природокористування, займалися багато вітчизняних учених: М. Балджи, Б. Буркинский, Н. Василик, В. Голян, А. Карпук, І. Синякевич, І. Соловій, В. Степанов, С. Харічков, М. Хвесик, О. Шубалий та інші. Доцільність впровадження моделі комплексного природокористування зумовлена тим, що інноваційна складова соціально-економічного піднесення за роки незалежності так і не спрацювала через відсутність необхідних інструментів макроекономічного регулювання, які стимулювали б впровадження сучасних техніки та технологій. Комплексне природокористування включає: господарське використання природних ресурсів з вилученням або ж без вилучення матеріально-речової основи ресурсу; розширене відтворення та відновлення природних ресурсів; ресурсозбереження (економія природної сировини, утилізація та рециклінг вторинної природної сировини); максимально можливе використання у господарському обороті несировинних якостей природних екосистем; упередження збитків навколишньому природному середовищу внаслідок господарського освоєння природно-ресурсного потенціалу, в тому числі через обмеження масштабів розміщення відходів та зниження викидів та скидів забруднюючих речовин; використання одного виду природних ресурсів без нанесення шкоди іншим природним ресурсам, які концентруються як в межах єдиного ландшафту, так і різних ландшафтів. Відсутність комплексності при виборі пріоритетів господарського освоєння природно-ресурсного потенціалу зумовлена тим, що початок ринкових перетворень в Україні не супроводжувався формуванням сучасного інституціонального середовища володіння і користування природними ресурсами, що призвело до відчуження природних багатств в їх власника (українського народу) та передачі корпоративним структурам. Більше того, спеціальне використання природних ресурсів супроводжувалося і супроводжується встановленням низького рівня нормативів плати, що забезпечує перерозподіл природно-ресурсної ренти на користь бізнесових структур, а не населення. Незважаючи на намагання окремих представників урядових структур та громадських організацій наблизити вітчизняну модель природокористування до кращих практик господарського освоєння природно-ресурсного потенціалу, в Україні продовжують домінувати територіальні та галузеві принципи, що порушує комплексність використання запасів природних ресурсів. Необхідно максимальною мірою використати усі наявні регуляторні підойми та інституціональні

156

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

важелі для імплементації передового європейського досвіду в частині комплексного природокористування, щоб упередити прояви марнотратного використання природної сировини і в кращому випадку забезпечити її рециклінг. В сучасних умовах комплексне природокористування є вагомим чинником та необхідною передумовою відтворення природно-ресурсного потенціалу, підвищення ефективності використання вторинної сировини та зміцнення енергетичної самодостатності. Комплексне природокористування є чи не основним чинником відтворення ресурсновиробничого потенціалу в цілому, оскільки природні ресурси для економіки виступають як засобом, так і предметом праці, які визначають і рівень зайнятості місцевого населення, і доходи місцевих жителів. Масове поширення прецедентів комплексного природокористування значною мірою залежить від впровадження фіскальних та кредитних регуляторів, які стимулюватимуть природокористувачів зводити до мінімуму втрату природної сировини та максимальною мірою відтворювати відновні природні ресурси, а також суттєво збільшувати обсяг паливних енергетичних ресурсів, які виробляються з відходів сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва. Важливою складовою комплексного природокористування, яка, з однієї сторони, сприяє мінімізації втрат вторинної природної сировини, а з іншої – зміцнює енергетичну самодостатність територіальних громад, є використання відходів сільськогосподарського виробництва, лісосічних відходів та відходів деревообробки для виробництва паливних енергетичних ресурсів. Це дасть можливість зменшити потребу у дров’яній деревині та здешевити енергоносії для населених пунктів внаслідок заміни газових котлів на твердопаливні. Важливою складовою комплексного природокористування є налагодження взаємодії між суб’єктами аграрного підприємництва та державними лісогосподарськими підприємствами в напрямі надання спектра послуг щодо заліснення малопродуктивних земель та здійснення агролісомеліоративних робіт. Впровадження принципів комплексного природокористування в діяльність суб’єктів аграрного підприємництва та інших учасників природно-ресурсних відносин має забезпечити отримання ефекту не лише в контексті зміцнення екологічної стійкості ландшафтів, а й в контексті підвищення ефективності сільськогосподарського, лісового, мисливського та водогосподарського підприємництва. За таких умовах вважати сільськогосподарське підприємництво базовою ланкою господарського комплексу регіонів аграрної спеціалізації є не виправданим і це суперечить принципам комплексного природокористування, оскільки природна ренатуралізація створила

157

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

передумови для розширеного відтворення потенціалу лісового, мисливського, водогосподарського та рекреаційного підприємництва. Тобто принцип комплексності у природокористуванні буде реалізовуватися за умови поступального розвитку перерахованих секторів господарського комплексу, що дасть можливість уникнути надмірної експлуатації окремих видів природних ресурсів та забезпечити їх перманентне відтворення, оскільки це необхідна передумова формування ресурсної бази соціально-економічного піднесення. Для умонтування принципу комплексного природокористування на різних ієрархічних рівнях управління необхідно кардинально переглянути політику держави щодо використання природного багатства країни, яке в умовах тривалої системної і структурної кризи національної економіки може виступити базисом нарощування надходжень до бюджетів різного рівня та зміцнити господарську самодостатність країни. Тим більше, задекларовані Президентом і Урядом пріоритети децентралізації влади та реформи місцевого самоврядування повинні принципово змінити відносини та права власності щодо природних ресурсів. Необхідність внесення суттєвих змін в інституціональну архітектоніку природокористування також зумовлена спектром соціально-економічних детермінант (рівень доходів населення, яке проживає в місцях концентрації природних ресурсів, рівень його зайнятості, виробничо-господарська діяльність суб’єктів природноресурсного підприємництва, в першу чергу гірничо-видобувних, сільськогосподарських та лісогосподарських підприємств, суб’єктів рекреаційного підприємництва), які вирішальною мірою впливають на несанкціоноване та виснажливе господарське освоєння природноресурсного потенціалу. Низький рівень оплати праці зайнятих в галузях природно-ресурсного сектора національного господарства та мізерні доходи сільського населення (сільські території є основним ареалом розміщення природних ресурсів) не сприяють формуванню світоглядних орієнтирів господарювання в напрямі нарощення природно-ресурсної бази соціально-економічного піднесення та розширеного відтворення природно-ресурсного потенціалу на принципах комплексності. Отже, на основі представленої змістовної характеристики поняття комплексне природокористування можна констатувати, що воно охоплює сферу взаємодії природокористувачів різних рівнів, пов’язане із залученням природних ресурсів певної території в господарський обіг на основі дотримання природного балансу екосистеми без шкоди населенню та територіальному господарству, забезпеченням отримання еколого-економічного ефекту в контексті дотримання положень концепції сталого розвитку.

158

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

УДК 658.532:657.471:658.89+658.74 Михайлова А.Д., магістр* Одеський державний аграрний університет, Україна ОБЛІКОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗРАХУНКІВ З ПОКУПЦЯМИ І ЗАМОВНИКАМИ Актуальність розвитку бухгалтерського обліку розрахунків з покупцями та замовниками полягає у тому, що вони пов’язані з виконанням договірних зобов’язань підприємства та часто призводять до необхідності участі в адміністративних, цивільних та господарських конфліктах. Дебіторська заборгованість разом з виробничими запасами в основному складає значну частку в структурі активу балансу підприємства. Ефективна організація розрахунків підприємства з покупцями і замовниками дозволяє підвищити платоспроможність підприємства, збільшити оборотність його активів. Організація обліку розрахунків з дебіторами має стратегічне значення для підприємств будь-якої галузі та форми власності. Результати цього процесу безпосередньо впливають на фінансову стійкість, базу оподаткування підприємства, виконання плану доходів та витрат і, як наслідок, на досягнення пріоритетних цілей його розвитку в умовах ринку та забезпечення конкурентоспроможності, прибутковості господарської діяльності. Питанням обліку розрахунків з покупцями і замовниками, дебіторської заборгованості присвячені наукові праці багатьох вітчизняних і зарубіжних учених, зокрема таких, як І. Бернар, М.Т. Білуха, Ф.Ф. Бутинець, Л.В. Гуцайлюк, Й.Я. Даньків, Г.Г. Кірейцев, Ж.-К. Коллі, М.В. Кужельний, Ю.А. Кузьмінський, В.Г. Лінник, О.А. Петрик, В.В. Сопко, Д. Стоун та ін. На сьогодні одним з найбільш складних і суперечливих питань українського обліку є облік дебіторської заборгованості, що пов’язано з існуванням проблем не платежів. Все це вимагає дослідження дієвості бухгалтерського обліку і контролю за дотриманням платіжної дисципліни економічними агентами, причин незабезпечення ними своєчасних і повних розрахунків. У процесі договірних відносин та розрахункових операцій між контрагентами виникає дебіторська заборгованість. Зважаючи на важливість управління дебіторською заборгованістю для забезпечення фінансової стійкості підприємства, *

Науковий керівник – С.С. Стоянова-Коваль, д.е.н., доцент

159

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

необхідно проаналізувати її сутнісні характеристики, дослідити поняття і класифікацію. Існують різні підходи вчених щодо трактування сутності дебіторської заборгованості (табл. 1.1). Важливими питанням обліку дебіторської заборгованості є її оцінка. Методи оцінки дебіторської заборгованості в Україні визначені П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» і передбачають її відображення у балансі за чистою реалізаційною вартістю (за вирахуванням резерву сумнівних боргів). Таблиця 1 Наукові підходи щодо визначення сутності дебіторської заборгованості за розрахунками з покупцями і замовниками Автори А.Ф. Вещунова, А.Ю. Редько, П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» [2] Г.І. Андреєва, О.М. Бандурка, М.Я. Коробов, Е.М. Причепій, [1] Г.Г. Кірейцев, І. Бернар[3] М.В. Кужельний, В.Г. Лінник [4] М.В. Дембінський, І.А. Єфремов, Ю.С. Ігумнов [7] Д. Стоун, К. Хітчинг [6]

Сутність дебіторської заборгованості Дебіторська заборгованість – грошові кошти до оплати Дебіторська заборгованість як борг одного суб’єкта іншому Дебіторська заборгованість – вимоги щодо оплати, тобто боргові вимоги є еквівалентом боргу тієї особи, на яку покладається виконання обов’язку Дебіторська заборгованість – права на повернення боргу Дебіторська заборгованість як кошти у розрахунках Дебіторська заборгованість – як вкладення в оборотні кошти, які заборговані підприємству та виникли у результаті господарських взаємовідносин з ним.

Визначення п’ятою і шостою групами авторів дебіторської заборгованості як вкладення коштів у оборотні активи або як кошти у розрахунках (вилучені кошти), з одного боку, майже тотожні, а з другого – такий підхід також не розкриває повністю сутності поняття, і до того ж дебіторська заборгованість за П(С)БО відноситься не лише до складу оборотних, а й необоротних активів[5]. К.С. Сурніна [7, с. 22] до сучасного рахунку 36 «Розрахунки з покупцями і замовниками» пропонує ввести субрахунок 363 «Розрахунки за відстроченими платежами», на якому слід обліковувати розрахунки за тією дебіторською заборгованістю по товарах, роботах, послугах, за якою було відстрочено виконання зобов’язань за договорами. Недосконала організація обліку розрахунків з дебіторами також має значний вплив на ефективність діяльності підприємства. Зокрема такої

160

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

думки дотримуються наступні вчені, а сааме О.В. Бараннікова, В.О. Оліферчук, А.О. Островець, І.В. Порошина. Тому Дане питання і було виділене в окрему групу проблем. Порошина І.В. вважає однією з головних проблем для підприємства існування значних розмірів дебіторської заборгованості. І основою для вирішення даної проблеми автор називає саме вдалу організацію бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості на підприємстві, що дасть можливість підприємству більш ефективно управляти її розмірами і термінами погашення, а також контролювати за своєчасністю здійснення розрахунків. Велике значення слід приділити вибору форм розрахунків з покупцями та замовниками. Середусіх форм безготівкових розрахунків, передбачених Національним банком України, найнадійнішою є акредитив. Він виставляється в банку постачальника і забезпечує своєчасність розрахунків за реалізовану готову продукцію. Вдалий вибір форми розрахунків дасть можливість покращити взаємовідносини з покупцями та сприятиме більш швидкому розрахунку за поставлену продукцію, виконані роботи чи надані послуги. Цветкова К.С.[8,с.39-41] наголошує на необхідності регулювання руху первинних документів шляхом створення графіку документообороту. Таким чином з’явиться можливість проведення контрольних дій за первинними документами, що стосуються обліку дебіторської заборгованості. Однак, одним з недоліків організації розрахунків в аграрних підприємствах є те, що в них не формується резерв сумнівних боргів, хоча в П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» [5] передбачено, що дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги відображається у балансі за чистою реалізаційною вартістю, яка розраховується як різниця первісної вартості дебіторської заборгованості та суми резерву сумнівних боргів. Відповідно до П(С)БО 10, сума сумнівних боргів визначається за трьома варіантами: - виходячи із платоспроможності окремих дебіторів; - виходячи із питомої ваги безнадійних боргів у чистому доході від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг на умовах наступної оплати; - на основі наступної класифікації дебіторської заборгованості. Дебіторська заборгованість як складова елементу фінансової звітності активу має визнаватися і відображатися у звітності в сумі, яка визначається з урахуванням оцінки дебіторської заборгованості в поточному обліку. Для обліку поточної дебіторської заборгованості Планом рахунків передбачені рахунки: 34 «Короткострокові векселі одержані»;

161

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

36 «Розрахунки з покупцями та замовниками»; 37 «Розрахунки з різними дебіторами». Дебіторська заборгованість покупців і замовників визнається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг оцінюється за первісною вартістю. Тому, можна сказати, що облік розрахунків з покупцями та замовниками є однією з найважливіших та найбільш досліджених ділянок бухгалтерської роботи, оскільки на цьому етапі формується основна частина доходів та грошових надходжень підприємств. Тобто ми бачимо, що одними авторами класифікація вбачається більш розгорнутою, іншими – навпаки, але в будь якому випадку вона повинна узгоджуватися з діючими нормативно-правовими актами. Список використаних джерел: 1. Андрєєва, Г.І. Економічний аналіз [Текст] : навчальнометодичний посібник / Г.І. Андрєєва. - К. : Знання, 2008. - 57 с. 2. Вещунова, А.Ф. Бухгалтерский учет на предприятиях разных форм собственности [Текст] / А. Ф. Вещунова. – СПб: Издательский торговый дом «Герда», 2012. – 65 с. 3. Кірейцев, Г. Г. Фінансовий менеджмент [Текст] / За ред. проф. Г. Г.Кірейцева. – К. : ЦУЛ, 2010. – 49 c. 4. Кужельний, М. В. Теорія бухгалтерського обліку [Текст] : підручник / М. В. Кужельний, В. Г. Лінник. – К. : КНЕУ. – 2011. – 30 с. 5. Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість» [Електронний ресурс] : Наказ Міністерства Фінансів України №237 від 08.11.99 р. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/z0725-99. – Законодавство України. 6. Стоун, Д. Бухгалтерський учет и финансовыйанализ[Текст] / Д. Стоун, К. Хитчинг ; пер. с англ. Ю. А. Огибин, Г. А. Огибин. – М. : Сирин, 2008. – 32 с. 7. Сурніна К.С. Удосконалення обліку дебіторської і кредиторської заборгованості промислових підприємств: дис. канд. ек. наук. – 08.06.13 / К.С. Сурніна– Житомир, 2011. 8. Цветкова К.С. Облікове забезпечення управління дебіторською заборгованістю підприємства / К.С. Цветкова // Актуальні проблеми і перспективи розвитку обліку, аналізу та контролю: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції молодих науковців, аспірантів, здобувачів і студентів (18 грудня 2009 р.) / відп. Ред. З.В. Герасимчук. – Луцьк: РВВ Луцького національного технічного університету, 2013. – С. 39-41.

162

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

УДК 658.532-057.54+057.33 Михайлова І.Д., магістр* Одеський державний аграрний університет, Україна ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ З ПОСТАЧАЛЬНИКАМИ ТА ПІДРЯДНИКАМИ Актуальність дослідження зумовлена діючою системою розрахунків з постачальниками та підрядчиками, заготівельними організаціями, банками, різними дебіторами та кредиторами ще не відповідає вимогам прискореного грошового обігу, що в свою чергу веде до нестабільності у постачанні основних матеріальних ресурсів. Ринкові умови господарювання вимагають приведення в дію факторів, які здійснюють безпосередній вплив на ефективність управління. Фінансовий стан України не можна назвати позитивним: оборотні кошти не іммобілізовані в запасах товарно-матеріальних цінностей, а зосереджені майже на 70% у кредиторській заборгованості. Питання надходження товарів та розрахунків з постачальниками за отримані товари, виконані роботи, надані послуги підприємств будьяких форм власності, були і залишаються донині одними з найбільш актуальних, незалежно від суспільно-політичного ладу, що функціонує в окремо узятій країні і всьому світовому співтоваристві в цілому, тому що розрахунки між підприємствами і організаціями є однією з необхідних ланок розширеного відтворення, від якого залежить не тільки кінцеві результати підприємств, їхній фінансовий стан, а й економічне зростання країни в цілому шляхом підвищення ВВП. Виконання фінансового зобов’язання відбувається через систему розрахунків, які виникають та припиняються в момент руху тих чи інших ресурсів (або грошових коштів, або товарів, робіт, послуг). Стан розрахунків в будь-який момент їх існування характеризується дебіторською та кредиторською заборгованістю для кожного учасника. Облік розрахунків з постачальниками є найважливішою ділянкою бухгалтерської роботи, оскільки на цьому етапі формується основна частина доходів та грошових надходжень підприємств. За допомогою розрахунків можна, з одного боку спрямувати та забезпечити підприємства сировиною, матеріалами, паливом, тарою, а з іншого здійснити реалізацію готової продукції. Проблемі обліку розрахунків з постачальниками присвятили свої праці Ф.Ф. Бутинець, М.Ф. Огійчук, О.М. Петрик, В.В. Зотов, *

Науковий керівник – С.С. Стоянова-Коваль, д.е.н., доцент

163

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

О.М. Шапошнікова та інші. Численні дослідження даного питання свідчать про актуальність цієї проблеми в даний час. Прибутковість діяльності підприємства залежать від швидкості обороту капіталу, що визначається цілим комплексом економікоорганізаційних заходів. Його частиною є розрахунки між суб’єктами господарської діяльності. Для дотримання діючих правил розрахунків слід запобігати їх простроченню, сприяти зменшенню кредиторської заборгованості. Чим швидше здійснюється процес розрахунків, тим ефективніше працює економіка [1,с.24-36]. Так, наприклад, значне перевищення дебіторської заборгованості над кредиторською може привести до так званого технічного банкрутства. Це пов'язано зі значним відволіканням засобів підприємства з обороту і неможливістю гасити вчасно заборгованість перед кредиторами. У статті І.Я. Омецінської «Особливості утворення та порядок визнання зобов’язань за видами» розглядає сутність зобов’язань як категорії бухгалтерського обліку, а також аналіз відповідності окремих видів зобов’язань, які визнанояк такі у національних положеннях бухгалтерського обліку, критеріям визнання [3,с.65]. Таблиця 1 Кореспонденція рахунка 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками" 24 30 31

За дебетом з кредитом рахунків: "Брак у виробництві" "Готівка" "Рахунки в банках"

"Короткострокові векселі одержані"

"Розрахунки з покупцями та замовниками"

"Розрахунки з різними дебіторами"

41 46

"Пайовий капітал" "Неоплачений капітал" "Цільове фінансування і цільові надходження" "Довгострокові позики" "Довгострокові векселі видані" "Довгострокові зобов'язання за облігаціями"

48 50 51 52 55

"Інші довгострокові зобов'язання"

60 62

"Короткострокові позики" "Короткострокові векселі видані"

164

15 20

За кредитом з дебетом рахунків: "Капітальні інвестиції" "Виробничі запаси"

"Поточні біологічні активи"

22 23 24 28 30 31 39 47 64

"Малоцінні та швидкозношувані предмети" "Виробництво" "Брак у виробництві" "Товари" "Готівка" "Рахунки в банках" "Витрати майбутніх періодів" "Забезпечення майбутніх витрат та платежів" "Розрахунки за податками й платежами"

"Розрахунки за іншими операціями"

80 84 85

"Матеріальні витрати" "Інші операційні витрати" "Інші затрати"

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Продовження табл. 1 68

"Розрахунки за іншими операціями"

70 71 74

"Доходи від реалізації" "Інший операційний дохід" "Інші доходи"

91 92 93

"Загальновиробничі витрати" "Адміністративні витрати" "Витрати на збут"

"Інші витрати операційної діяльності"

"Надзвичайні витрати"

На сьогоднішній день існує чимало підприємств, діяльність яких можлива тільки завдяки зобов’язанням за розрахунками з постачальниками. Тобто практично не маючи власного капіталу, підприємство бере в кредит товар (тобто під реалізацію) і отримує значні прибутки не ризикуючи при цьому власним капіталом. Зобов’язання підприємства за розрахунками з постачальниками та підрядниками займають дуже важливе місце в системі управління діяльністю підприємства. Розвиток ринкових відносин підвищує відповідальність і самостійність підприємств у виробленні і прийнятті управлінських рішень щодо забезпечення ефективності розрахунків з дебіторами і кредиторами З метою покращення розрахункової системи обліку кредиторської заборгованості доцільно провести деякі зміни, які б сприяли удосконаленню обліку розрахунків: - по-перше, краще та якісніше проводити аналіз складу і структури кредиторської заборгованості за конкретними постачальниками, а також щодо термінів утворення заборгованості або термінів її можливого погашення, що дозволить своєчасно виявляти прострочену заборгованість і вживати заходів щодо її стягнення; - по-друге, контролювати оборотність кредиторської заборгованості, а також стан розрахунків щодо простроченої заборгованості, так як в умовах інфляції будь-яка відстрочка платежу призводить до того, що підприємство реально отримує лише частину вартості поставленої продукції, тому бажано розширити систему авансових платежів; - по-трете - було б доцільно на високому рівні організувати роботу з договорами, в картці клієнта відрізняти працює він під реалізацію або за системою передоплати; - по-четверте- здійснювати контроль за кредиторською заборгованістю за розмірами заборгованості окремих кредиторів, за строками погашення боргів за графіком та фактично шляхом створення таблиці та графіка фактичної й запланованої сплати постачальникам [2,с.67].

165

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Використання розрахункової системи стало б вагомою зміною обліку розрахунків з постачальниками та з кожним підприємством окремо на кінець звітного періоду. Таким чином, вище викладені пропозиції будуть сприяти вдосконаленню організації розрахунків та їх обліку, зниження кредиторської заборгованості і зміцнення фінансового стану підприємства. Список використаних джерел: 1. Біляк М.Д. Управління кредиторською заборгованістю підприємств / М.Д. Біляк // Фінанси України. – 2014. – № 12. – С. 24–36. 2. Лишиленко О.В. Бухгалтерський облік: підручник / О.В. Лишиленко. – [3-тє вид., переробл. і доп.]. – К. : Центр учбової літератури, 2013. – 67 с. 3. Омецінської І.Я. Дебіторська та кредиторська заборгованість в системі управління фінансовими ресурсами сільськогосподарських підприємств // Облік і фінанси АПК. - 2012. - №1-2. - С. 65. УДК 657.2:332.28 Остапчук С.М., к.е.н., ст.н.с. відділу обліку та оподаткування, Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки», Україна ПЕРЕДУМОВИ ЕФЕКТИВНОЇ ПОБУДОВИ ОБЛІКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ В УКРАЇНІ Попри сформоване за роки незалежності правове підґрунтя земельних відносин побудова обліку сільськогосподарського землекористування і досі залишається незавершеною. Зокрема, як зазначає О.В. Ільчак, нині можна відмітити гостру потребу в інформації про стан і використання земельних ділянок в Україні, необхідну як для стратегічного і оперативного управління, так і для контролю [1, с. 223]. В пошуку гальмуючих факторів розвитку вітчизняного бухгалтерського обліку земель сільськогосподарського призначення нами здійснено вивчення зарубіжного досвіду обліку землекористування. Так, в попередніх дослідженнях розкрито обліковоправові аспекти операцій із земельними ділянками і правами користування ними в Індонезії та Китаї. Опираючись на досвід цих країн виявлено, що однією з головних причин незавершеності та

166

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

фрагментарності обліку земель в Україні, є недооцінка науковцями та органами методологічного впливу важливості передумов, що забезпечують ефективну побудову облікового процесу. Такими передумовами є: – Законодавче закріплення на загальнодержавному рівні постійного, а не тимчасового правового статусу земель сільськогосподарського призначення і прав користування ними; – Вивчення зарубіжного досвіду обліку об’єктів земельних відносин; – Вибір національним регулятором – Міністерством фінансів України стандартів бухгалтерського обліку, згідно яких буде вестися облік сільськогосподарського землекористування; – Розробка науково обґрунтованого порядку облікового процесу: методологія → методика → документування → звітність; – Обов’язкова експериментальна апробація за участю органів методологічного впливу, практиків та науковців. Перелічені вище кроки, на нашу думку, є необхідними передумовами ефективної побудови обліку сільськогосподарського землекористування в Україні. Розглянемо їх більш детально. Легітимність операцій із земельними ділянками та правами користування землею в економічному середовищі забезпечується завдяки наданню останнім визнаного усіма учасниками економічних відносин правового статусу. Правовий статус передбачає закріплення виду власності на землю, встановлення державних гарантій безперешкодної реалізації прав власниками і землекористувачами, і як наслідок, ідентифікацію економіко-правових характеристик, що необхідні для визнання об’єкта активом (об’єктом бухгалтерського обліку). В Україні правовий статус земель сільськогосподарського призначення, певною мірою, є тимчасовим, з огляду на існування мораторію на їх продаж. Тобто, з однієї сторони, операції із зміни власника такої категорії земель не санкціоновані державою та не мають юридичної сили в поточний момент, а з іншої – тимчасовість мораторію формує очікування учасниками економічних відносин правової легітимізації таких операцій в майбутньому. Відмітимо, що в обліковій площині дуже сильно відчувається залежність від норм права. Зокрема, пропозиції щодо методолого-методичних засад обліку земель сільськогосподарського призначення як балансових активів аграрних підприємств у складів основних засобів (в той час коли землі використовуються на правах оренди) вважаються такими, що суперечать правовому статусу даної категорії земель і підпадають під шквальну критику. Це засвідчують відгуки на автореферат нашого дисертаційного

167

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

дослідження, у якому обґрунтовано можливість обліку земель сільськогосподарського призначення як об’єктів фінансової оренди [2, с. 8-9]. В правовому аспекті ще однією причиною «короткого життя» методик обліку земель і прав користування ними, розробленими науковцями, є їх орієнтація на такі ж короткотривалі урядові економікоправові ініціативи. Згадати хоча б популяризацію емфітевзису міністром Мінагрополітики М. Присяжнюком або ідею запровадження в Україні ринку прав оренди, ініційовану уже новим міністром Т. Кутовим. Таким чином, необхідно чітко та остаточно зафіксувати правовий статус земель сільськогосподарського призначення, щоб зняти ажіотаж довкола цього питання. Це дозволить чітко визначити об’єкти та методологію обліку в сфері сільськогосподарського землекористування. Для вироблення максимально гнучких підходів до обліку земель сільськогосподарського призначення доцільно вивчити зарубіжний досвід, адже, швидше за все, Україна не є першопрохідцем в цій справі. Однак, вітчизняні дослідники не приділяють достатньої уваги вивченню досвіду інших країн, що, відповідно, призводить до одновимірності їхніх ідей та пропозицій. Чи не єдиним джерелом зарубіжного досвіду в їхніх дослідженнях виступають Міжнародні стандарти фінансової звітності (МСФЗ), поряд з аналізом радянської системи обліку земель. Більш цікавими з точки зору новизни, але на жаль суто теоретичними, є спроби О.В. Вороновської [3], В.М. Жука [4], В.О. Шевчука [5] використати засади фізіократичного вчення для вироблення підходів до обліку сільськогосподарських земель. Крім цього, у публікаціях молодих науковців можна знайти фрагментарний аналіз обліку земель в країнах СНД, однак на цьому перелік зарубіжних країн, досвід яких став об’єктом дослідження, вичерпується. Нами вже наголошувалось на важливості вивчення досвіду Індонезії, яка першою розробила власний стандарт бухгалтерського обліку земель, а також інших розвинутих країн. Визначальним кроком в побудові бухгалтерського обліку сільськогосподарського землекористування є вибір облікових стандартів (НП(С)БО / МСФЗ), які будуть використовуватися суб’єктами господарювання. Як відомо, Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено використання НП(С)БО та, в той же час, заохочується використання МСФЗ, а для окремих категорій господарюючих суб’єктів використання міжнародних стандартів для складання звітності є обов’язковим. На наш погляд, Міністерству фінансів України доцільно визначити один пакет стандартів, адже паралельне застосування міжнародних і національних стандартів створюватиме труднощі в агрегатуванні звітних даних на загальнодержавному рівні управління.

168

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Варто відмітити, що перехід на МСФЗ обмежує можливість реалізації розроблених вітчизняними науковцями підходів до обліку земель, адже внесення змін до цих стандартів в інтересах України на даний час є практично недосяжним. Відтак у випадку використання міжнародних стандартів, запропоновані вітчизняною наукою і практикою нововведення будуть загалом стосуватись лише методичних аспектів обліку, документування та управлінської звітності. Не менш важливою є системність і комплексність наукових розробок, їх спроможність показати весь обліковий процес: від обрання методів обліку (методологія) до розкриття інформації про сільськогосподарського землекористування у звітності. Адже досить часто, зосередившись на синтетичному обліку, дослідники випускають з поля зору аналітичний облік, документування, оцінку та інші елементи облікового процесу, що суттєво знижує практичну цінність таких пропозицій. Рекомендуванню облікових положень до широкого застосування на практиці має обов’язково передувати їх експериментальна апробація за участю органів методологічного впливу, практиків та науковців. Повчальним в цьому аспекті є досвід впровадження МСБО 41 «Сільське господарство» та його вітчизняного аналога – П(С)БО 30 «Біологічні активи». Як зазначає Є.Ю. Попко, «рішення Правління КМСБО затвердити МСБО 41 «Сільське господарство» ґрунтувалося не на фактичних спостереженнях за процесом здійснення сільськогосподарської діяльності в умовах діючих підприємств, а виключно на проведеному поштовому анкетуванні» [6, с. 84]. В Україні, «не зважаючи на чітку позицію вітчизняної науки щодо недосконалості, обмеженості та поверхневості норм П(С)БО 30 «Біологічні активи», початковий зміст даного стандарту до 2011 року лишався майже незмінним. У 2011 році окремі положення стандарту з обліку сільськогосподарської діяльності були оновлені, що безпосередньо пов’язано із прийняттям Податкового кодексу України» [6, с. 84], а не із запитами професійної бухгалтерської спільноти. Як наслідок, найбільш спірним та проблемним для бухгалтерів-практиків аспектом як міжнародного, так і національного стандарту, стала вимога відображати зміни справедливої вартості біологічних активів в рамках операційної діяльності. Отже, щоб не наступати на ті ж самі граблі знову, лише після відповідної оцінки науковців і бухгалтерів-практиків відповідні засади обліку земель сільськогосподарського призначення і прав користування ними можуть бути прийняті до використання суб’єктами господарювання.

169

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Список використаних джерел: 1. Ільчак О. В. Облікові аспекти земельних відносин в умовах інтеграційних процесів [Текст] / О. В. Ільчак // БІЗНЕСІНФОРМ. – 2014. – № 8. – С. 223-228. 2. Остапчук С. М. Бухгалтерський облік земель сільськогосподарського призначення [Текст] : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук : спец. 08.00.09 – бухгалтерський облік, аналіз та аудит (за видами економічної діяльності) / С. М. Остапчук ; Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки». – Київ, 2015. – 20 с. 3. Вороновська, О. В. Бухгалтерський облік сільськогосподарської діяльності в контексті сталого розвитку [Текст] / О. В. Вороновська // Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. – 2011. – № 1(13). – С. 100-103. 4. Жук, В. М. Фізіократична основа побудови обліку сільськогосподарської діяльності [Текст] / В. М. Жук // Агроінком. – 2010. – № 7-9. – С. 57-62. 5. Шевчук, В. О. Активи як об’єкти обліку, контролю та аналізу: проблеми еколого-економічної ідентифікації та інтерпретації [Текст] / В. О. Шевчук // Облік і фінанси. – 2013. – № 1(59). – С. 66-73. 6. Попко, Є. Ю. Методологічні проблеми поширення оцінки за справедливою вартістю в бухгалтерському обліку [Текст] / Є. Ю. Попко // Облік і фінанси АПК. – 2012. – № 2. – С. 82-85. УДК 657. 1 Панадій О.П., к.е.н., н.с. Національний науковий центр "Інститут аграрної економіки", Україна ІНСТИТУЦІОНАЛЬНА МОТИВАЦІЯ РОЗВИТКУ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ В УКРАЇНІ У сучасному бухгалтерському обліку спостерігається наявність стійких суперечностей у поглядах науковців та освітян на сутність поняття «управлінський облік» та причини його становлення, що зумовлює нечіткість окреслення його концептуальних меж. Останнє значно гальмує впровадження прогресивних методів управлінського обліку у практику діяльності вітчизняних підприємств. Більше того, неодностайність науковців у відношенні до набору функцій, які має виконувати управлінський облік, та переліку об’єктів, які він повинен

170

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

охоплювати, тягне за собою відсутність чітких наукових рекомендацій щодо впровадження його ефективних інструментів у різних за формами і типами суб’єктах господарювання. Останнє особливо стосується управлінського обліку в сільському господарстві. Наразі практично відсутні дослідження кореляції методів управлінського обліку з особливостями організаційної структури, розмірами та спеціалізацією сільськогосподарських підприємств. Аграрні виробники здебільшого користуються застарілими методичними розробками у сфері практичного обліку. Штучне нав’язування бухгалтерському управлінському обліку виключно функцій менеджменту (наскрізного планування, бюджетування та «стратегічної бухгалтерії») призводить до того, що управлінський облік стає незатребуваною теорією, яку не сприймають на практиці. І основну відповідальність за слабкість розвитку цієї складової обліку несе бухгалтерська наука. Саме з огляду на нечіткість ідентифікації місця управлінського обліку в системі інститутів бухгалтерського обліку дослідження цього питання залишається актуальним і досі. З огляду на зазначене, виникає потреба визначення місця управлінського обліку в теорії бухгалтерського обліку для окреслення основних напрямків його розвитку у вітчизняному економічному просторі. Для досягнення цієї мети сформулюємо наступні завдання: − визначити основні передумови та інституціональні чинники виокремлення управлінського обліку у теорії бухгалтерського обліку; − довести інституціональний зв'язок між правилами фінансового обліку та методами управлінського обліку з метою окреслення напрямків подальшого удосконалення теорії та методології бухгалтерського обліку. Науковці у сфері бухгалтерського обліку традиційно виражають різне відношення до питання походження управлінського обліку. Деякі вчені починають періодизацію його розвитку з 30-х років ХХ століття, фактично визначаючи цим часовим відрізком і його зародження. Інші знані фахівці (наприклад, Г.Г. Кірейцев, Л.І. Хоружій та ін.) наголошували на тому, що ще з давніх часів господарський облік першочергово спрямовувався для управлінських цілей, натякаючи на те, що твердження про «виникнення» управлінського обліку в ХХ столітті не є коректним, адже насправді у в обліковій науці відбулося дещо інше. А саме – розподіл теорії та практики обліку на управлінський та «офіційний» (нинішній фінансовий). Ми сповідуємо підхід, згідно з яким стверджується, що управлінський облік виник одночасно з виникненням обліку в принципі. І сьогодні цей облік частково замінений фінансовим, але недосконалість

171

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

правил останнього змушує науковців все частіше повертатися до питання першочерговості управлінської спрямованості системи бухгалтерського обліку. Які ж причини розпаду теорії бухгалтерського обліку на фінансову та управлінську складові? Дослідження розвитку управлінського обліку в світових масштабах та в Україні (у тому числі і в аграрному секторі) у переважній більшості базуються на історичному методі та абстрагуванні; лише досить незначна частка вчених намагається пояснити мотивацію його виділення в самостійну підгалузь знань. На наше переконання, причини такого розділення обліку пов’язані в першу чергу з інституціональними змінами в організації роботи господарюючих суб’єктів. Виділення управлінського обліку з загальної системи бухгалтерських знань співпало з періодом бурхливого розвитку акціонерних товариств, пов’язаного з укрупненням виробництв, а від них – і з необхідністю концентрації капіталів. Ключовою особливістю ведення бізнесу за такою формою стало поступове дистанціювання власників капіталу від осіб, які управляють справами на конкретній фірмі. При цьому далеко не всі вкладники цих товариств мали (як і нині далеко не всі мають) спеціальні економічні знання, які дозволяли би їм читати внутрішню бухгалтерську звітність. Саме тому таке віддалення вкладників від управління зумовило розробку бухгалтерських стандартів та інструкцій, спрямованих на представлення стислої інформації про стан бізнесу для забезпечення їхніх потреб. Водночас для управління суб’єктами господарювання менеджери продовжували користуватися тими даними обліку, які у відповідності до їхніх запитів готували бухгалтери. Таким чином, першими інституціональними стимулами для розподілу теорії бухгалтерського обліку на фінансовий та управлінський стали розвиток форм господарювання з дистанціюванням власників від управлінських функцій і запровадження офіційних правил бухгалтерського обліку як похідної від першого чинника. Слід зазначити, що фактори, наведені вище, не є вичерпними. У сучасному діловому світі поняття «управлінський облік» все частіше асоціюють із феноменом «подвійної бухгалтерії», який має місце у діяльності недобросовісних підприємців та управлінців. Основою розподілу обліку на «офіційну» та «тіньову» частини є виявлене інституціоналістами явище опортунізму, яке визначається ними як «слідування власним інтересам, в тому числі обманним шляхом» [1]. На нашу думку, такий опортунізм підприємців і менеджерів можна умовно розподілити на дві складові: − економічний опортунізм – проявляється у відносинах управлінців, власників та контрагентів і полягає у бажані якнайпривабливіше

172

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

представити бізнес у публічній звітності або приховати реальні прибутки з ціллю невиплати дивідендів поряд з необхідністю знати дійсний стан справ на підприємстві; − фіскальний опортунізм – знаходить своє відображення у відносинах підприємства та держави і проявляється у намаганні офіційно занизити «на папері» базу оподаткування різноманітними податками поряд з тією ж потребою у інформації про реальний стан справ, що і породжує «подвійний облік». Отже, інституціональні чинники, які зумовили розподіл обліку на фінансовий і управлінський та впливають на розвиток останнього, можна умовно поділити на позитивні та негативні (рис. 1). Інституціональні фактори розвитку управлінського обліку Позитивні

Негативні

Розвиток форм господарювання з дистанціюванням власників від управління

Економічний опортунізм

Впровадження та розвиток формальних правил бухгалтерського обліку

Фіскальний опортунізм

Рис. 1. Інституціональні чинники, які визначають поділ обліку на фінансовий та управлінський Але що ж собою насправді має представляти сучасний управлінський облік? Якщо він – це невід'ємна частина бухгалтерського обліку, то логічно припустити, що у практиці господарювання цей облік – не що інше, як та сфера бухгалтерського обліку, яку не регламентують облікові стандарти та інструкції. Таким чином, усю практику облікової діяльності, яка не стосується складання фінансової звітності, можна сміливо ідентифікувати як таку, яка спрямована на забезпечення цілей управління суб’єктом господарювання. І навіть більше: значна частина регламентованих державою облікових процедур (наприклад, у частині ведення касових операцій) також органічно слугує управлінській меті, адже забезпечує оперативне інформування та дієвий контроль за окремими сферами діяльності підприємства. Ті ж ланки обліку, де відсутні детальні правила «офіційної бухгалтерії», і складають основу управлінського обліку як підгалузі облікової науки (звичайно, якщо не брати до уваги явище «тіньового бухгалтерського обліку»). Об'єктами,

173

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

контроль за якими повністю належить підприємству, безсумнівно, є витрати, а від них – і використання активів та зобов’язань (наприклад, в частині витрат на оплату праці та витрат, пов’язаних з виробничими послугами). Отже, можна стверджувати, що більшість нинішніх правил фінансового обліку – це уособлення кращої практики бухгалтерського обліку для цілей управління, які діяли до введення облікових інструкцій та стандартів (як національних, так і міжнародних). Підтвердженням сказаному є те, що на Заході правила фінансового обліку не обмежують керівництво суб’єктів господарювання у побудові структури обліку для управління (це починається з відсутності у системі Міжнародних стандартів затвердженого плану рахунків і закінчується багатоваріантністю облікової політики в частині основного компонента ведення бізнесу, який знаходиться під контролем підприємства – його витрат). Останнє означає, що підприємство має право налагоджувати будь-яку систему обліку з будь-якими аналітичними розрізами інформації, які обирає на свій розсуд, а зацікавлені інституції й індивідуальні користувачі в обличчі держави, аудиторів та інвесторів лише вимагають, щоб за даними цього обліку можна було отримати той перелік статей зведених ключових показників діяльності, який передбачено вимогами до складання фінансової звітності. В Україні картина приблизно така ж. Хоча регламентація вітчизняного обліку більш жорстка, ніж в системі МСФЗ, все ж дані офіційного бухгалтерського обліку використовуються не лише для складання звітності, а в більшій мірі для управління підприємством. Остання теза підтверджується і опитуванням 120 бухгалтерів сільськогосподарських підприємств Київської області, яке було проведене автором цієї публікації і результати якого представлені на рис. 2. З рисунка видно, що 84 респонденти (70 % опитаних) на запитання про те, чи достатньо їхнім керівникам для прийняття управлінських рішень інформації, яка формується відповідно до чинних правил обліку, відповіли ствердно. Таким чином, бухгалтерів, які вважають, що для забезпечення таких рішень потрібна більш глибока аналітика представлення інформації, майже в 2,5 разів менше, ніж тих, яким даних фінансового обліку достатньо. При цьому сумнівів у професіоналізмі опитаних фахівців (а отже – і у релевантності отриманих даних) не виникає. По-перше, вони обслуговують господарства, більша частина з яких має у розпорядженні понад 1000 га посівних площ та розвинене тваринництво, і до ведення обліку в таких підприємствах залучаються досвідчені бухгалтери, які мають достатні спеціальні знання. По-друге,

174

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

більшість опитаних практиків пройшли курс підвищення кваліфікації за затвердженою МОН України та погодженою з регіональною інституцією Міжнародної федерації бухгалтерів – Євразійською радою сертифікованих бухгалтерів і аудиторів – програмою сертифікації «Сертифікований бухгалтер агропромислового виробництва».

Рис. 2. Відповіді професійних бухгалтерів сільськогосподарських підприємств Київської області на запитання: «Чи достатньо даних офіційного бухгалтерського обліку для забезпечення управління підприємством?» Що означають результати цього опитування? Перше – що для прийняття управлінських рішень і нині використовується переважна частина інформації, що формується у «офіційному» обліку. Друге – у галузі управлінського обліку є простір для розвитку, адже якщо частині керівників для прийняття управлінських рішень потрібна глибша аналітика, а будь-який спеціаліст (і це не залежить від менталітету чи національних традицій, до яких апелюють вчені, що обґрунтовують тяжіння вітчизняних бухгалтерів до виконання різноманітних інструкцій) для спрощення та «візуалізації» своєї роботи потребує відповідної професійної допомоги – остання має проявлятися як мінімум у різноманітних методичних рекомендаціях та практичних керівництвах у сфері цього обліку. Адже бухгалтери другої групи своїми відповідями не заперечили той факт, що дані фінансового обліку використовуються ними для управління. Справа лише у тому, що цих даних підприємствам недостатньо. Чому? Тому що бухгалтери не переобтяжують себе пошуком можливостей налагодження систем обліку, адекватних запитам управління господарюючими суб’єктами, а бухгалтерська наука не бере на себе відповідальності за створення цих облікових інструментів, їхнє

175

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

доведення до практиків та професійне пояснення наслідків їх застосування у бізнесі. Отже, якщо дані офіційного обліку використовуються не лише для складання звітності, але і для досягнення управлінських цілей, причому як бухгалтерами, які будують систему інформування менеджменту виключно на даних фінансового обліку, так і фахівцями, які вважають, що для цілей управління потрібна детальніша та оперативніша інформація, ніж та, формування якої визначає вітчизняне нормативне забезпечення обліку, – найлогічнішим шляхом розвитку бухгалтерського обліку в Україні загалом і в окремих галузях народного господарства зокрема є подальше зближення фінансового та управлінського обліку. Найкраще майбутнє для бухгалтерського обліку – це його трансформація у систему збору, опрацювання, інтерпретації та пояснення інформації, спрямовану на запити управління, на основі даних якої за рамковими правилами стандартів вищого рівня формуватиметься інформація для складання фінансової звітності. Тобто «оздоровлення» бухгалтерського обліку має відбуватися шляхом зворотної переорієнтації його правил (як формальних, так і неформальних) з потреб складання фінансової звітності на потреби управління підприємствами. Список використаних джерел: 1. Williamson Oliver E. Behavioral Assumptions / O.E. Williamson // The Economic Institutions of Capitalism. Firms, Markets, Relational Contracting. – N.Y.: The Free Press, 1985. – p. 44-52.

176

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

УДК 631.158:658.32 Пашкевич О.А., докторант* Институт системных исследований в АПК Национальной академии наук Беларуси, Республика Беларусь РЫНОК АГРАРНОЙ РАБОЧЕЙ СИЛЫ В БЕЛАРУСИ: ТЕНДЕНЦИИ ФОРМИРОВАНИЯ, ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ Агропромышленный комплекс (АПК) Республики Беларусь относится к числу основных секторов народного хозяйства, определяющих условия поддержания жизнедеятельности общества и роста благосостояния его граждан. Значение АПК состоит не только в обеспечении людей продуктами питания, но и в существенном вкладе в решение вопросов занятости и эффективности национального производства. Социальная ориентированность рынка труда – обеспечение занятости сельского населения, является одной из главных целей макроэкономической агропродовольственной политики в соответствии с Государственной программой развития аграрного бизнеса в Республике Беларусь на 2016–2020 гг. [2]. Достижение высоких результатов эффективности предполагает рациональное использование персонала в процессе труда, соответствующие данной структуре производства пропорции занятости, квалификации, профессионального образования, сбалансированности между численностью рабочих мест (спрос на рынке труда) и наличием рабочей силы (предложение на рынке труда), а также ее прогноз. Потенциальное совокупное предложение на рынке рабочей силы в сельской местности (трудовые ресурсы) формируется, прежде всего, за счет трудоспособного населения в трудоспособном возрасте. Доля данной категории в динамике сокращается, что свидетельствует о сужении на рынке предложения товара «рабочая сила» (табл. 1).

Научный консультант – В.Г. Гусаков, д.э.н., профессор, академик НАН Беларуси, Заслуженный деятель науки Республики Беларусь, Председатель Президиума Национальной академии наук Беларуси.

177

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Таблица 1 Динамика показателей численности сельского населения и предложение трудовых ресурсов села на рынке, тыс. чел. Годы Показатель Сельское население Трудовые ресурсы В том числе: трудоспособные в трудоспособном возрасте лица старше трудоспособного возраста лица младше трудоспособного возраста

2000

2005

2010

2014

2016

3035,1 1327,5

2732,1 1313,3

2422,9 1064,0

2193,4 1018,1

2128,3 974,0

2016 г. в %к 2000 г. 70,1 73,4

1257,5

1276,2

1014,7

955,4

906,5

72,1

69,3

37,0

49,3

62,7

67,5

97,4

0,7

0,1

0,0

Примечание. Источник[3].

Анализ динамики численности занятых в сельской местности в различных отраслях экономики в 2016 г. показывает, что наибольшее количество рабочих мест в сельской местности предоставляло сельское хозяйство (41,2 %), промышленность (13,1 %) и образование (10,9 %). Это свидетельствует о том, что сельское хозяйство остается главной отраслью приложения труда в сельской местности республики. Следует отметить, что доля населения, занятого в сельском хозяйстве, в сельской местности уменьшилась с 57 % в 2000 г. до 41,2 % в 2016 г. Количество занятых в сельскохозяйственном производстве уменьшилось по сравнению с 2000 г. почти на 280 тыс. чел. Сельскохозяйственные организации являются основными производителями аграрной продукции в республике (77,5 % в 2015 г.). Анализ динамики числа сельскохозяйственных организаций в республике за период 2006– 2016 гг. показывает их сокращение на 434 единицы или на 23 %. В соответствии с мировыми тенденциями оптимизацию численности занятых в сельском хозяйстве следует рассматривать как позитивное явление в условиях полноценного функционирования сферы услуг в сельской местности. Ее расширение потребует, с одной стороны, увеличения государственного финансирования, создания инвестиционной привлекательности сельской местности – с другой. Предложение рабочей силы в аграрном сегменте рынка в основном формируется за счет подготовки работников и специалистов в профессиональных лицеях, колледжах и высших учебных заведениях. Оно представлено персоналом с определенной профессиональноквалификационной структурой (табл. 2).

178

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Таблица 2 Распределение численности работников по категориям персонала по сельскому хозяйству, чел. (в % к итогу) В том числе Годы

Всего работников

2006 2008 2010 2012 2014 2016

100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0

из них рабочие

служащие

руководители

специалисты

82,8 81,9 80,7 80,9 80,2 80,1

17,2 18,1 19,3 19,1 19,8 19,9

6,0 6,4 6,7 6,7 6,8 7,2

10,3 10,8 11,6 11,6 12,1 11,9

другие служащие 0,9 0,9 1,0 0,8 0,9 0,8

Примечание. Источник [3].

Проведенные исследования показали некоторую положительную тенденцию динамики и структуры спроса рабочей силы в уровне образования работников сельского хозяйства в целом по отрасли: рост доли работников, имеющих высшее и среднее специальное образование (табл. 3). Таблица 3 Распределение численности работников по уровню образования в сельском хозяйстве, % к итогу Годы 2006 2008 2010 2012 2014 2016

Работники, имеющие образование, % от общего количества среднее профессиональносреднее общее высшее специальное техническое общее базовое 7,4 15,1 21,4 42,9 13,2 7,9 15,7 22,3 42,4 11,7 8,7 16,4 23,5 41,1 10,3 8,7 16,7 24,7 40,7 9,2 10,3 17,6 24,0 39,7 8,4 10,6 17,6 24,9 38,7 8,2

Примечание. Источник [3].

Динамика возрастной структуры работников сельского хозяйства республики характеризуется снижением удельного веса работников трудоспособного возраста и ростом доли работников старше трудоспособного возраста. Это, в свою очередь, повлияло на увеличение среднего возраста работников отрасли (в 2006 г. он составлял 40,6 года, в 2016 г. – 42,6 года). Анализ показывает, что удельный вес молодежи в возрасте до 31 года снижается и в структуре персонала сельскохозяйственных организаций в 2016 г. занимает 18,8 %. Для сравнения, аналогичный показатель в 2016 г. в промышленности составил 20,8 %, в строительстве – 23,9 %, в торговле – 32,1 %, финансовой деятельности – 29,4 %, образовании – 19,1 %. Следует отметить, что обеспеченность сельскохозяйственных организаций квалифицированными работниками и специалистами неодинаковая: прослеживается профессионально-квалификационный

179

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

дисбаланс спроса и предложения. Кроме того, сокращение спроса одновременно сопровождается дефицитом предложения квалифицированных кадров и слабым их закреплением на местах. Исследования показали, что сокращение спроса на рабочую силу в сельскохозяйственных организациях в 2000–2016 гг. сопровождалось увеличением выпуска специалистов учреждениями высшего образования по профилю «Сельское хозяйство»: в 1,5 раза (на 1,5 тыс. чел.). В то же время выпуск специалистов со средним специальным образованием по данному же профилю сократился на 30 % (на 2 тыс. чел.). В 2015 г. сельскохозяйственные организации заявили свою потребность в работниках в количестве 4,1 тыс. чел., что составляет 43 % от числа подготовленных специалистов по данному профилю. Это свидетельствует о превышении выпуска специалистов, т.е. предложения на рынке рабочей силы, их заявленной потребности сельскохозяйственными организациями, т.е. рыночному спросу на нее. Несмотря на достаточное количество подготовленных специалистов, отдельные сельскохозяйственные предприятия в силу сложного финансового положения не в состоянии обеспечить наём необходимых кадров на рынке рабочей силы. Молодые специалисты вместе с тем ищут рынки, на которых цена спроса на их рабочую силу выше. Статистические данные свидетельствуют об очень высокой текучести кадров (порядка 20–25 %). Динамика структуры потребности в кадрах сельскохозяйственных организаций показывает, что в 2010 г. спрос был ориентирован преимущественно на рабочие кадры. В 2015 г. структура спроса на кадры аграрного производства уравновесилась (рис. 1).

Рис 1. Потребность в кадрах сельскохозяйственных организаций (на конец года, % к итогу) Примечания. 1 – Источник [3]; 2 – В 2010 г. потребность в кадрах представлена по сельскому хозяйству, в 2011–2015 гг. – по сельскому хозяйству, охоте и лесному хозяйству.

180

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Мониторинг вакантных рабочих мест в сельскохозяйственных организациях показал, что в них имеется постоянный спрос на агрономов, ветеринаров, зоотехников, а также на рабочие кадры – животноводов, операторов машинного доения, трактористов-машинистов сельскохозяйственного производства. Сохраняющийся дисбаланс спроса и предложения рабочей силы по профессионально-квалификационному составу безработных и структуре вакансий, социальному признаку, а также низкое качество большинства предлагаемых вакансий (низкая заработная плата) являются главным препятствием по их заполнению. Таким образом, оценка важнейших направлений формирования рынка аграрной рабочей силы позволяет утверждать, что за период 2000–2016 гг. структура спроса претерпела определенные изменения: сокращение численности и удельного веса занятых трудовых ресурсов в сельском хозяйстве, рост образовательного уровня аграрных кадров, увеличение среднего возраста работников отрасли, сохраняющийся высокий уровень текучести кадров. Разбалансированность региональных рынков рабочей силы обостряет проблемы занятости населения и трудовых ресурсов в аграрной сфере экономики. Причина такого дисбаланса заключается в отсутствии финансовых ресурсов в ряде сельскохозяйственных организаций, которые формируются по остаточному принципу. Работников с одной стороны не привлекают имеющиеся вакансии в связи с несовпадением в ожидании уровня заработной платы и условиями труда, перспектив на данном рабочем месте. С другой – возросли требования к образовательному и профессиональному уровню работников при трудоустройстве на модернизированные рабочие места. В основе действующей системы аграрного образования лежит количественный принцип подготовки кадров. Он не учитывает количественного и качественного предложения и спроса кадров на рынке, а по инерции продолжает готовить кадры по устаревшим планам. Это приводит к тому, что значительная часть выпускников вынуждена трудоустраиваться в иные сферы деятельности. В этой связи потенциал аграрных образовательных учреждений используется не только для аграрного рынка рабочей силы, но и для удовлетворения спроса на иных рынках. С другой стороны, сложность работ, появление нового поколения высокотехнологичных машин и механизмов обуславливают необходимость улучшения качественного состава работников сельскохозяйственного производства, так как организации, переходящие на новые методы ведения производства, использование современной техники, сталкиваются с нехваткой на рынке высококвалифицированных кадров [1].

181

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Для более полного удовлетворения существующего на рынке аграрной рабочей силы спроса требуется корректировка подготовки кадров на основе изучения потребностей предприятий АПК и усиления практической ориентированности образования на целевую подготовку кадров. На это должна быть ориентирована долгосрочная политика воспроизводства кадров для аграрной сферы в условиях научнотехнических изменений, что будет предпосылкой реализации Отраслевой программы кадрового обеспечения организаций агропромышленного комплекса «Кадры 2016–2020 гг.» [4]. Вместе с тем, сложившиеся условия предопределяют разработку нового механизма мотивации высококвалифицированных кадров, в котором инструменты мотивации будут соответствовать профессиональному и интеллектуальному уровню развития работников. Это будет способствовать формированию сбалансированного рынка аграрной рабочей силы, повышению социального статуса работника отрасли, росту престижа аграрных специальностей. Список использованной литературы: 1. Антоненко, М.Н. Методические рекомендации по управлению занятостью трудовых ресурсов в трудонедостаточных и трудоизбыточных регионах / М.Н. Антоненко, О.А. Пашкевич, В.О. Лёвкина. – Минск: Институт системных исследований в АПК НАН Беларуси, 2015. – 42 с. 2. Министерство сельского хозяйства и продовольствия Республики Беларусь. Государственная программа развития аграрного бизнеса в Республике Беларусь на 2016–2020 гг. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.mshp.minsk.by/programms/a868489390de4373.html. – Дата доступа: 10.05.2016. 3. Национальный статистический комитет Республики Беларусь. Публикации [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.belstat.gov.by/ofitsialnaya-statistika/publications/izdania/public_ compilation/. – Дата доступа: 10.09.2017. 4. Отраслевая программа кадрового обеспечения организаций агропромышленного комплекса «Кадры 2016–2020 годы» / Утверждена приказом Министерства сельского хозяйства и продовольствия Республики Беларусь от 28.12.2015 г. № 464.

182

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

УДК 631 Пинчук О.В., магистрант* УО «Белорусский государственный экономический университет», Бєларусь РЕЗЕРВЫ РОСТА ЭФФЕКТИВНОСТИ ПРОИЗВОДСТВА РАПСОВОГО МАСЛА В ОАО «РЕЧИЦКИЙ КОМБИНАТ ХЛЕБОПРОДУКТОВ» Одной из основных культур для производства растительного масла в Беларуси является рапс, что обусловлено самой высокой урожайностью среди масличных культур в сложившихся климатических условиях. Рапс выращивается в УП «Золак-Агро», учредителем которого является ОАО «Речицкий комбинат хлебопродуктов». В г. Светлогорск у ОАО «Речицкий КХП» находится производственный участок – линия по переработке маслосемян рапса, производственная мощность которой составляет 21960 т в год, однако мощности используются не полностью. Так, в 2015 году процент загрузки мощностей составил 28,4 %, а в 2016 г. только 0,7 %. В связи с неблагоприятными погодными условиями в период перезимовки озимого рапса, повлекшими его низкую урожайность, производство рапсового масла в 2016 году снизилось на 6072 т. В 2016 году на Светлогорском производственном участке было получено 156 т рапсового масла, в то время как в 2014 и 2015 году объемы производства масла составили 5251 т и 2324 т соответственно. Одним из актуальных вопросов для ОАО «Речицкий КХП» является загрузка мощностей производственного участка по переработке маслосемян. В таблице 1 представлены показатели посевных площадей, урожайности и валовых сборов семян рапса в УП «Золак-Агро». Таблица 1 Показатели производства семян рапса в УП «Золак-Агро» Показатели 2014 г. 2015 г. 2016 г. Убранная площадь, га 4503 3915 1730 Урожайность, ц/га 20,8 16,7 10,2 Валовой сбор, т 9366 6538 1765 Примечание – Источник: собственная разработка на основе данных предприятия.

Научный руководитель – Н.М. Маркусенко, к. э. н., доцент

183

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

По приведенным в таблице данным можно сделать вывод, что уменьшение посевных площадей и снижение урожайности привели к резкому сокращению валовых сборов маслосемян рапса. В таблице 2 отражены показатели эффективности производства и реализации масла рапсового. Таблица 2 Показатели эффективности производства и реализации масла рапсового в УП «Золак-Агро» в 2014–2016 гг. Показатели Объем производства, т Объем реализации, т Себестоимость 1 т, тыс. р. Цена за 1 т, тыс. р. Выручка от реализации, тыс. р. Себестоимость произведенной продукции, тыс. р. Себестоимость реализованной продукции, тыс. р. Прибыль на 1 т, тыс. р. Прибыль от реализованной продукции, тыс. р. Рентабельность продаж, % Рентабельность реализованной продукции, %

2014 г. 5251 4757 0,83 0,85 4043

2015 г. 2324 1981 0,84 0,9 1783

2016 г. 156 107 1,38 1,39 149

4358

1952

215

3948

1664

148

0,02

0,06

0,01

119

2,4

6,7

0,7

2,4

7,1

0,7

Примечание – Источник: собственная разработка на основе данных предприятия.

Из данных таблицы 2 видно, что реализация рапсового масла на предприятии приносила прибыль даже в 2016 г. Это свидетельствует о том, что имеет смысл дополнительно загрузить мощности по переработке маслосемян рапса с последующей реализацией масла на внутреннем и внешних рынках. Определим возможные пути повышения эффективности производства рапса в УП «Золак-Агро» Светлогорского района. Для этого рассчитаем резервы роста валовой продукции (Р↑ВПу). В УП «Золак-Агро» планируется увеличить валовой сбор рапса за счет применения фунгицид-ретарданта, который будет использоваться на участках, которым угрожает гибель посевов рапса. Это позволит повысить урожайность рассматриваемой культуры. Использоваться препарат будет не на всей посевной площади, а лишь на тех участках, где будет наблюдаться небольшая густота растений после зимы. При возможной площади посева 2500 га и самом высоком уровне урожайности, достигнутом в УП «Золак-Агро» за последние 5 лет, рассчитаем резерв роста валовой продукции за счет роста урожайности: Р↑ВПу = (20,8 – 16,7) × 2500 = 1025 т

184

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

При урожайности 20,8 ц/га и площади посева, равной 2500 га, валовой сбор в 2017 году (ВС2017) составит 5200 т (20,8ц × 2500 га). Таким образом, за счет повышения урожайности рапса, валовой сбор в УП «Золак-Агро» составит 5200 т рапса. В феврале 2015 года ОАО «Речицкий КХП» реализовал на экспорт в Литву 132 тонны рапсового масла по цене 612 долл. США за 1 тонну, в то время как в 2014 году было поставлено на экспорт 390 тонн масла. Таким образом, выручка от экспорта масла рапсового в 2015 году составила 80, 8 тыс. долл. США. Стоит отметить, что экспорт рапсового масла осуществляется, как правило, в страны ЕС. По данным Национального статистического комитета Беларуси, основными покупателями продукта по итогам календарного года были Литва – 80,1 тыс. тонн и Норвегия – 24,1 тыс. тонн. При переработке 5200 тонн рапса (в семенах которого содержится 39-44 % жира) на Светлогорском производственном участке можно получить 2080 т масла и 3120 т жмыха, который далее будет использован для приготовления комбикорма: 5200 × 0,4 = 2080 т – масло рапсовое; 5200 × 0,6 = 3120 т – жмых рапсовый. При условии, что 20 % полученного масла предприятие реализует в Литву (в среднем, цена реализации 1 т масла на экспорт составляет 1,2 тыс. р.), выручка от его реализации составит: 2080 × 0,2 × 1,2 = 499,2 тыс. р. Оставшиеся 80% полученного масла будут реализованы на внутреннем рынке страны. Средняя цена реализации составит 0,855 тыс. р. за 1 т масла. Выручка от реализации данной партии составит: 2080 × 0,8 × 0,855 = 1423 тыс. р. Средняя цена реализации рапсового жмыха – 0,336 тыс р. Реализовав весь его объем на внутреннем рынке, предприятия получит выручку в размере 1048 тыс. р.: Вж = 3120 × 0,336 = 1048 тыс. р. Общая сумма выручки ОАО «Речицкий комбинат хлебопродуктов» от реализации объема продукции составит 2971 тыс. р. (499,2 + 1423 + 1048). Согласно данным бизнес-плана предприятия на 2017 год себестоимость 1 т рапсового масла и жмыха составит 0,83 тыс. р. и 0,31 тыс. р. соответственно. Себестоимость (С/с) переработанного и реализованного рапса, полученного за счет повышения урожайности, составит 2693,6 тыс. р.: С/с = 2080 × 0,83 + 3120 × 0,31 = 2693,6 тыс. р. Таким образом, прибыль от реализации 2080 т масла и 3120 т рапсового жмыха составит 277,4 тыс. р.:

185

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

П = 2971 – 2693,6 = 277,4 тыс. р. Рентабельность реализованной продукции составит 10,3 %: Rреал. прод. = 277,4/2693,6 = 10,3 % Рентабельность продаж составит 9,3 %: Rпродаж = 277,4/2971 = 9,3 %. Проведенные расчеты позволяют сделать вывод, что Светлогорский производственный участок может работать прибыльно. Так, увеличив урожайность данной культуры до 20,8 ц/га (до уровня 2014 года), можно получить и переработать 5200 тонн маслосемян рапса. Также для дозагрузки производственной мощности линии по переработке маслосемян рапса предлагается приобрести 10 тыс. т маслосемян рапса, в семенах которого содержится 43,3–49,5 % жира. На белорусском внутреннем рынке такие маслосемена предлагаются по цене 0,68 тыс. р. за 1 тонну. Затраты (З) на приобретение указанного объема маслосемян рапса составят: З = 10000 × 0,68 = 6800 тыс. р. Выход рапсового масла из 10 тыс. т маслосемян (Vм): Vм = 10000 × 0,43 = 4300 т Выход рапсового жмыха из 10 тыс. т маслосемян (Vж) составит: Vж = 10000 × 0,57 = 5700 т В таблице 3 представлены показатели эффективности производства и реализации рапсового масла и жмыха. Таблица 3 Показатели эффективности производства и реализации масла и жмыха рапсового Показатели Объем производства, т Себестоимость 1 тонны, тыс. р. С/с реализованной продукции, тыс. р. Цена за 1 т, тыс. р. Выручка от реализации, тыс. р. Прибыль от реализации, тыс. р. Рентабельность продаж, % Рентабельность реализованной продукции, %

Масло рапсовое 4300 1,26 5418 1,39 5977 559 9,3

Жмых рапсовый 5700 0,38 2166 0,43 2451 285 11,6

10,3

13,2

Примечание – Источник: собственная разработка на основе данных предприятия. Таким образом, масло, выделенное из семян рапса, составляет 43 % их массы, дополнительная покупка и дальнейшая переработка 10 тыс. т рапса обеспечила загруженность мощностей линии по переработке маслосемян

186

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

рапса на 45,5 %. При дополнительной дозагруженности мощностей линии на 10 тыс. т предприятие получит прибыль в размере 844 тыс.р.: П = 559 + 285 = 844 тыс. р. В результате предложенного мероприятия по закупке и переработке 10 тыс. тонн маслосемян рапса рентабельность продаж масла сможет достичь 9,3 %, а рентабельность продаж рапсового жмыха составит 11,6 %, что сможет улучшить финансовое положение организации. При поддержании урожайности рапса на уровне средней урожайности по культуре, снижении затрат на производства масла до 1 тыс. р. за 1 тонну, в организации есть возможность получать прибыль от выращивания и переработки этой культуры, это является правильно выбранным путем к повышению эффективности производства маслосемян рапса. Определим себестоимость, выручку и прибыль от реализации продукции, которую сможет получить предприятие в случае приобретения 10 тыс. т маслосемян рапса с дальнейшей их переработкой, а также за счет роста урожайности до уровня 2014 года: В = 2971 + 5977 + 2451 = 11399 тыс. р. С/с = 2693,6 + 5418 + 2166 = 10277,6 тыс. р. П = 277,4 + 844 = 1121,4 тыс. р Таким образом, рентабельность продаж и реализованной продукции составит: Rпродаж = 1121,4/11399 = 9,8 % R реал. прод. = 1121,4/10277,6 = 10,9 % В итоге прибыль от реализации продукции, которую сможет получить предприятие в случае приобретения 10 тыс. т маслосемян рапса с дальнейшей их переработкой, а также за счет роста урожайности культуры, составит 24,8 % от фактически полученной прибыли в 2016 году. Так, дополнительная загрузка производственных мощностей производственного участка по переработке маслосемян рапса как за счет собственных ресурсов, так и за счет приобретения сырья со стороны позволит получить дополнительную прибыль в размере 1121,4 тыс. р. Стоимость продукции рапса с каждым годом может увеличиваться в связи с тем, что в Европе решено снижать долю посадки рапса и закупать готовые семена на переработку. Таким образом, по результатам исследований, можно сделать вывод, что ОАО «Речицкий комбинат хлебопродуктов» имеет значительные резервы роста экономической эффективности по различным направлениям его функционирования. Список использованных источников: 1. Савицкая, Г.В. Анализ хозяйственной деятельности: учебник для студентов / Савицкая Г. В. – 5-е изд., переработанное и дополненное. – М.: Инфра-М, 2010. – 536 с.

187

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

УДК 338.631 Плотнікова М.Ф., к.е.н., доцент Житомирський національний агроекологічний університет, Україна РОДОВІ ПОСЕЛЕННЯ ЯК СОЦІАЛЬНО-ЕКОЛОГІЧНИЙ БАЗИС ТА ПІДПРИЄМНИЦЬКА СКЛАДОВА СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ Відсутність випадковості та цілеспрямований характер розвитку системи, програмований, керований та коригований збоку системи / систем вищого порядку визначає вектор та величину змін та їх динаміку. Наявність деякої варіативності та діапазону відхилень внаслідок відмінних характеристиках потенціалу, потужності та внутрішньої спрямованості системи формує результативність (величину цієї зміни), [1]. Закон прогресивного розвитку формує умови, відповідно до яких кожна система трансформується від простішої до складнішої. Ступенева відмінність розвитку систем та їх складових визначається рівнем свідомості останніх та їх усвідомленням взаємозв’язку та взаємообумовленості наслідків діяльності кожного з учасників, коли неузгоджена поведінка може спричинити руйнацію як особистості, так і системи в цілому [2]. Тому відповідальність за наслідки визначена впливом кожного. Сутністю еволюції (під еволюцією в даному випадку урозуміємо трансформацію якостей систем з більш низьких у більш високі) є зростання потенціалу об’єкту, набуття нових властивостей. Повторюючи тезу з смарагдових скрижалей Гермеса Трисмегіста «що зверху, те й знизу» [3], подібно до клітин тіла, що дію самостійно та розрізнено, водночас складаючи єдиний організм, який діє цілеспрямовано на спільне благо, так і людське суспільство являючи собою множину різнорідних за своєю суттю, якісними властивостями, навичками та уподобаннями систему, створює ефект синергії в разі кооперації та взаємодії, формуючи спільноту (рис. 1). Напрям еволюції, набутий системою рівень потужності та потенціалу

Рівні розвитку

Кількість об’єктів

Кількість якостей та властивостей

Характеристика системи

Рис. 1. Взаємозв’язок між потенціалом та якостями системи

188

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Взаємодія та взаємообумовленість впливів окремих індивідів на суспільство в цілому внаслідок наявності відмінностей у якостях, властивостях та здатності до пристосування умов зовнішнього середовища дозволяє посилити стійкість системи та її здатність до розвитку. Чим більшими навичками та духовним композитом (сукупність наявних якостей та властивостей, що ними володіє особа, у їх цілісній взаємодії та взаємовпливові одне на одне) володіє індивід, чим більшу чуттєвість душі виявляє, тим більш результативною є взаємодія. В цьому випадку вищий рівень розвитку (еволюції) характеризується вищим ступенями свободи діяльності, відповідальності та свідомої відповідності Законам Всесвіту як цілісної саморозвиваючої цілеспрямованої системи, де все у всьому й процеси багатовекторними, поліфункціональними та n-мірними [4–13]. До активних учасників трансформацій та розвитку на сільських територіях відносимо населення, особливо ту його частину, що у своїй діяльності має ознаки підприємництва та громадської активності. Запорукою системного сільського розвитку на довгостроковій основі є забезпечення фізіологічних та духовних потреб мешканців територій (рис. 2). Розвиток Співвідношення компонентів

Збалансований, асиметричний

Ефективність та наслідки

Одиничний, груповий, кумулятивний, системний

Інтенсивність реалізації

Еволюційний та революційний

Механізм реалізації

Програмний, проектний, ринковий, саморозвиток

Динаміка тренду

Лінійний, нелінійний

Амплітуда тренду

Динамічний, стрибкоподібний

Інтенсивність реалізації

Одиничний, груповий, кумулятивний, системний

Рис. 2. Характер та особливості розвитку Інноваційний характер управління розвитком суспільно-екологоекономічних формацій реалізується через затвердження Міністерством освіти і науки України програми навчального курсу «Родова садиба» для вищих навчальних закладів та коледжів, а також проведення міжнародних науково-практичних конференцій [12]. Активізацію координаційно-управлінської діяльності виробничою сферою в родових

189

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

поселеннях пропонується здійснювати в умовах обслуговуючих кооперативів, виробничих артілей та реєстрації різних форм підприємництва. Соціально-культурна спрямованість розвитку населених пунктів на сільських територіях стала позитивним прикладом виховної роботи з населенням, зокрема у напрямі ре соціалізації та виконання умов довгострокового звільнення через організацію спеціальних поселень та діяльність споживчих товариств та реалізацію функції приватно-державного партнерства відповідно до ст. 5 Конституції України, а саме через участь територіальних громад в розбудові та розвитку територій. Саме громадські організації в територіальній громаді, являючись керуючою структурою для поселення і організовуючи систему духовного вдосконалення своїх членів, визначають перспективи його еволюційно позитивного розвитку. Наявність в родових поселеннях фахівців багатьох спеціальностей є відправною точкою для багатофункціонального розвитку сільських територій через механізм самозайнятості. Проведені дослідження засвідчили зростаючий тренд до купівлі та споживання товарів з маркуванням «екологічний», «органічний», «біологічний». Міжнародна статистика відносить до категорії споживачів екологічної продукції близько 40% населення, з яких 15% прихильники здорового способу життя, турбуються про безпеку життя для себе та своїх близьких, самі є виробниками екологічної продукції, часто активними учасниками суспільних процесів, – мами малолітніх дітей чи жінки,що збираються стати мамами, вегетаріанці, часто люди середнього віку, 25% –молодь, яка відслідковує та наслідує тренди, бере участь в модних течіях, наслідують зірок та кумирів, адептів, але близько нові воювання не сприймають й стійких прихильностей на довгостроковій основі не мають, 24% – люди, що утримуються від всього зайвого, – мало купують та споживають, можуть зрідка нести високі витрати, але лише на якісні речі, часто ексклюзивні); 36% – інші мають різнопланові прихильності, які можуть носити нестійкий або стійкий індивідуальні інтереси та характер [8–11]. Потреб учасниками екологічного руху найчастіше реалізовується самостійно, що вирішує питання формування сприятливого середовища існування та розвитку особистостей; організації господарських процесів та життєдіяльність в сільській місцевості (особисте селянське та / або організація хутірського господарства, створення екологічних й родових поселень, місць продажу екологічних місцевих товарів – worhshops, дачна справа – комбінування міського та сільського способу життя). Розвиток локальних економік сприяє реалізації задач безпечного екологічно відповідального ставлення до навколишнього середовища

190

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

завдяки 1) зниженню транспортних і, як наслідок, кількість викидів в атмосферу, та інших витрат на виробництво та реалізацію продукції; 2) стимулюванню місцевих видів діяльності, що знижує навантаження на ґрунт та стимулює відмову від монокультури; 3) вищому рівню свіжості та, як наслідок поживності, місцевих товарів, на противагу великомасштабному виробництву, результати якої далеко транспортуються та довго зберігаються, що несе загрозу здоров’ю внаслідок практичної відсутності обробки спеціальними хімічними сполуками, що дозволяють зберегти свіжість; 4) утворенню меншої кількості відходів внаслідок виробництва, транспортування фасування зберігання та складування; 5) стимулюванню створення нових робочих місць; 6) сприяння розвитку економіки регіону внаслідок подвоєння доходів місцевої економіки; 7) розвитку комунікації (утворення товариств, громад та інших форм сприяння взаємодії споживачів та виробників); 8) сприянню виховання дітей любові до природи внаслідок вивчення процесів місцевого виробництва, пізнання звичаїв та традицій; 9) стимулюванню розвитку місцевих видів виробництв незалежно від сезону, прагнуть завойовувати інтереси споживачів; 10) сприяння розвитку місцевих ринків, що активізує процеси залучення туристів, знижує рівень промислового навантаження на території й зберігає землі живими. Таким чином, інноваційно-інвестицій характер змін на сільських територіях, реалізований через механізм державно-приватного партнерства є інструментом сільського розвитку, сприяння зайнятості та підприємницькій активності. Одним з напрямів стійкого забезпечення його функціонування є планомірний розвиток мережі населених пунктів на сільських територіях через реалізацію концепції «Родова садиба», що засвідчив його ефективність на всіх рівнях управління. Тому проведена інформаційно-роз’яснювальна робота у напрямі висвітлення питань сутності, нормативно-правового забезпечення, механізмів такого розвитку є пріоритетним вектором діяльності громадських організацій. Практика заселення сільських територій засновниками родових садиб дозволить досягнути продовольчої та економічної безпеки країні, сприятиме вирішенню соціально-екологічних завдань розвитку та стійкості нації на світовій арені. Список використаних джерел: 1. Вернадский В. И. Биосфера и ноосфера / Вернадский В. И. / Предисловие Р. К. Баландина. – М.: Айрис-прес, 2004. – 576 с. 2. Секлитова Л.А. Тайны Высших миров / Л.А. Секлитова, Л.Л. Стрельникова. – М.: Амрита, 2012. – 336 с.

191

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

3. Изумрудная скрижаль. Текст, перевод и комментарии К. Богуцкого// Гермес Трисмегист и герметическая традиция Запада. К.: Киев-М., 1998. – 124 с. 4. Грабар І. Г. Мікрорезонансні технології та секрети довголіття (Жити до 140 – доступно кожному!) / І. Г. Грабар. – Житомир; К.: Євенок О. О., 2012. – 147 с. 5. Батуріна Р. М. «Родова садиба» – один з напрямів сталого розвитку сільських територій / Р. М. Батуріна // Агроінком. – 2013. – № 4/6. – С. 102–109. 6. Кропивко М. М. Родові садиби – альтернативний шлях розвитку сільської території / М. М. Кропивко // Агробізнес сьогодні. – 2015. – № 6 (325). – С. 88–89. 7. Плотнікова М.Ф. Формування системи розвитку сільських територій на засадах підприємництва, саморегулювання та державного управління / М. Ф. Плотнікова, Є.І. Ходаківський // Збірник наукових праць Черкаського державного технологічного університету. Серія Економічні науки. – 2013. – № 33, Ч. 3. – С. 21–26. 8. Плотнікова М.Ф. Багатофункціональний підхід в управлінні сільським розвитком в умовах глобалізації / М.Ф. Плотнікова // Продуктивність агропромислового виробництва. – 2014. – № 26. – С. 140–150. 9. Плотнікова М.Ф. Соціально-економічні основи створення екопоселень як моделі розвитку суспільства / М.Ф. Плотнікова // Збірник наукових праць Таврійського державного агротехнологічного університету. Серія Економічні науки. – 2014. – № 4. – С. 64–72. 10. Плотникова М.Ф. Направления многофункционального развития сельских территорий / М.Ф. Плотникова // PROGRESS. – 2013. – № 1–2. – С. 44–48. 11. Плотнікова М.Ф. Каталізатори інвестиційно-інноваційного розвитку на сільських територіях / М. Ф. Плотнікова // Стратегія економічного розвитку України. – 2016. – № 39. – С. 107–117. 12. Родова садиба: економіка, технології, комунікації, екологія / М. Л. Васильєв, І. Г. Грабар, С. В. Молодецька, М. Ф. Плотнікова. – Житомир: Рута, 2017. – 272 с. 13. Bogoyavlenska Yu. The modern social and economic policy of Ukraine: problems of providing for and enhancing of adequate living standards and quality of life / Yu. Bogoyavlenska, M. Plotnikova, E. Khodakivsky // Management theory and studies for rural business and infrastructure development. – 2010. – № 21 (2). – Р. 18–26.

192

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

УДК: 504.062.2:631 Савчук В.В., аспірант* Державна установа «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України», Україна ПРІОРИТЕТИ ТА НАПРЯМИ РАЦІОНАЛІЗАЦІЇ АГРАРНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ В ЗОНІ РИЗИКОВОГО ЗЕМЛЕРОБСТВА Аграрне природокористування виступає системоформуючим елементом господарського комплексу в зоні ризикового землеробства, що пов’язано із сільськогосподарською спеціалізацією адміністративних районів, де природно-ресурсні передумови соціально-економічного розвитку піддаються комплексу агротехнічних, агроекологічних, агролісомеліоративних та гідромеліоративних заходів, спрямованих на забезпечення сприятливого водно-повітряного режиму сільськогосподарського виробництва та упередження негативного впливу стихійних явищ (в першу чергу це стосується гірських територій, де в певні періоди року мають місце паводки та повені). Багаторічна практика аграрного природокористування в зоні ризикового землеробства призвела до виникнення численних екологічних проблем, пов’язаних з дотриманням вимог раціонального використання земельних ресурсів, регулюванням процесів природної ренатуралізації сільськогосподарських угідь, розширенням площі земель лісогосподарського призначення, утриманням внутрішньогосподарських мереж гідротехнічних споруд. Першочергового значення набуває вирішення завдання переходу від галузевого підходу організації аграрного природокористування до системи інтегрованого управління природними ресурсами з врахуванням всього спектра ризиків та загроз, зумовлених протіканням природнотехногенних процесів. Мається на увазі поступовий відхід від розуміння того, що сільськогосподарське виробництво виступає базовою ланкою всього господарського комплексу території ризикового землеробства і використання земельних ресурсів відбувається виходячи з пріоритетів розширеного відтворення ресурсно-виробничого потенціалу аграрної сфери. Як показують результати аналізу, тривалий період домінування таких підходів призвів до масштабних еколого-деструктивних та *

Науковий керівник - А.М. Сундук, д. е. н., ст.н.с.

193

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

природоруйнівних процесів, які зумовили виснаження природноресурсної бази агропромислового виробництва як в зоні зрошення, так і в зоні осушення. Значний негативний екстернальний ефект у зв’язку із відсутністю інтегрованого підходу до управління природними ресурсами в зоні ризикового землеробства також було отримано через необґрунтований відхід від традиційної сільськогосподарської спеціалізації (в першу чергу, це відбувалося в 90-их роках минулого століття, коли в аграрному секторі мали місце стагнаційні процеси). На заміну галузевому підходу до організації аграрного природокористування в зоні ризикового землеробства має прийти система господарювання, яка базуватиметься на використанні одних природних ресурсів без нанесення шкоди іншим природним ресурсам в межах конкретного ландшафту. Така система господарювання має передбачати комплекс заходів щодо використання земельних, водних, лісових та мінерально-сировинних ресурсів для забезпечення комплексного розвитку господарства цих територій та диверсифікації сільської економіки. Реалізація такого підходу сприятиме поступовому відходу від примату сільськогосподарського виробництва як базової ланки господарства до розширеного відтворення потенціалу інших сфер діяльності (лісогосподарське виробництво, мисливське господарство та рибальство, рекреаційна індустрія, зелений та сільський туризм, бджільництво). Враховуючи відмінність між окремими зонами ризикового землеробства, доцільно сформулювати принципові напрями раціоналізації аграрного природокористування для зони осушення, зони ризикового землеробства та гірських територій. Основними напрямами раціоналізації аграрного природокористування в зоні осушення мають стати: - створення агроекосистем на базі ренатуралізованих сільськогосподарських угідь для забезпечення комплексного використання природних ресурсів та формування ресурсної бази виробництва енергетичних ресурсів, що дасть можливість забезпечити виробничо-технічні та організаційно-економічні передумови розвитку зони осушення без значних деструктивних наслідків для сформованих останніми десятиріччями біоценозів; - відновлення традиційної сільськогосподарської спеціалізації адміністративних районів зони осушення, в першу чергу, для сільськогосподарських угідь, які знаходяться в гумідній зоні на територіях, де природна ренатуралізація не набула незворотного характеру (мова йде про відновлення посівних площ льону-довгунця та

194

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

льону олійного, відновлення посівних площ жита, збільшення площі пасовищ та сіножатей); - подолання галузевого перегину у сільськогосподарському виробництві, який виник у зв’язку гіпертрофованим розвитком рослинницької галузі та перманентним згортанням потенціалу тваринництва в сторону стимулювання розширення площ луб’яних культур та кормових угідь з метою укріплення агроландшафтів та формування сировинної бази розвитку тваринництва, в першу чергу відновлення докризового поголів’я ВРХ; - розширення площі земель лісогосподарського призначення за рахунок переведення ренатуралізованих сільськогосподарських угідь у лісовкриті площі з метою розширення ареалу розвитку лісового господарства і нарощення тим самим асиміляційного потенціалу території та потенціалу другорядних лісоматеріалів і побічного лісокористування; - розширення масштабів здійснення агролісомеліоративних заходів та розширення площі захисних лісосмуг з метою упередження проявів ерозії та дефляції ґрунтів, а також зміцнення агроландшафтів і формування надійного субстрату поглинання стоків мінеральних добрив та засобів захисту рослин; - упорядкування прибережних смуг водоохоронних зон, замкнутих водних об’єктів та водотоків з метою усунення проявів несанкціонованої сільськогосподарської діяльності та попередження попадання у водні ресурси хімічно небезпечних речовин (цей напрям безпосередньо пов’язаний з імплементацією Директиви ЄС, яка передбачає захист водних об’єктів від забруднення нітратами із сільськогосподарських джерел); - модернізація, реконструкція, оновлення та технічне переоснащення міжгосподарських та внутрішньогосподарських мереж гідротехнічних споруд та забезпечення реінжинірингу систем їх експлуатації з метою забезпечення оптимального водно-повітряного режиму на осушених територіях, а також уникнення проявів надмірного переосушення чи перезволоження сільськогосподарських угідь, упередження підтоплень населених пунктів та земель сільськогосподарського призначення; - впровадження ґрунтозахисних систем землеробства на сільськогосподарських угіддях, які перебувають в найбільш ризикогенних зонах і тривалий період піддавалися надмірній агротехнічній експлуатації та внаслідок втрати традиційної сільськогосподарської спеціалізації втратили природну родючість, що дасть можливість повернути їх у продуктивний сільськогосподарський оборот, забезпечивши більш

195

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

раціональне використання у відповідності з міжнародними природоохоронними конвенціями. Перераховані напрями раціоналізації аграрного природокористування хоча й стосуються використання не лише земельних ресурсів, а й лісових та водних, безпосередньо пов’язані зі створенням умов для розвитку сільськогосподарського виробництва в контексті інтегрованого управління природними ресурсами. Тобто в зоні ризикового землеробства перехід на модель невиснажливого сільськогосподарського виробництва забезпечуватиметься впровадженням сучасних ґрунтозахисних систем землеробства, здійсненням комплексу агролісомеліоративних заходів для попередження еколого-деструктивних процесів у використанні грунтів, упорядкуванням прибережних смуг природоохоронних зон для уникнення негативного впливу агрохімічних заходів на наближені до сільськогосподарських угідь водні об’єкти. Реалізація напрямів раціоналізації аграрного природокористування потребує застосування комплексу інституціональних та організаційноекономічних заходів як на загальнодержавному, так і на регіональному та місцевому рівнях, зокрема на рівні сільських територіальних громад. Особливо це актуально в умовах децентралізації влади і реформування місцевого самоврядування, коли територіальні громади мають стати основним провідником економічної політики на місцях і забезпечити соціально-економічне піднесення окремих територій. Також потребують застосування регуляторні інструменти прямого та опосередкованого впливу на корпоративний сектор господарювання та на особисті селянські господарства, які стимулюватимуть сільськогосподарських товаровиробників-природокористувачів до впровадження систем інтегрованого управління природними ресурсами в процесі сільськогосподарського виробництва. З огляду на фінансові можливості місцевої влади та інвестиційний потенціал суб’єктів господарської діяльності необхідною передумовою реалізації визначених напрямів раціоналізації аграрного природокористування є формування партнерських відносин між органами місцевого самоврядування з однієї сторони та сільськогосподарськими підприємствами, особистими селянськими господарствами, суб’єктами лісогосподарського підприємництва та суб’єктами зеленого та сільського туризму з іншої. З цією метою потребують впровадження сучасні форми державно-приватного партнерства, які дадуть можливість на добровільній основі об’єднати зусилля та ресурси органів місцевої влади та підприємницьких структур. На жаль існуюче інституціональне середовище укладання угод державно-приватного партнерства відзначається надто звуженими

196

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

сферами поширення даного виду угод, що вимагає внесення суттєвих змін в Закон України «Про державно-приватне партнерство» в частині специфікації видів діяльності, на які можуть поширюватися партнерські відносини між державою (територіальною громадою та підприємницьким сектором, а також щодо переліку конкретних форм державно-приватного партнерства). Виходячи з того, що зона ризикового землеробства не є надзвичайно інвестиційно привабливою територією для іноземних та вітчизняних інвесторів, становлення партнерських відносин між державою (територіальною громадою) та підприємницькими структурами дозволить використати всі наявні резерви, переваги та гарантії для вигідної багатосторонньої співпраці в частині капіталізації природних та природно-господарських активів. При реалізації визначених напрямів раціоналізації аграрного природокористування необхідно враховувати той факт, що левова частка природоруйнівних та еколого-деструктивних процесів, яка виникла внаслідок розбалансованого використання агроресурсного потенціалу, була зумовлена відсутністю скоординованої співпраці між регіональними управліннями Міністерства аграрної політики та продовольства і Міністерства екології та природних ресурсів. Усунути таку інституціональну пастку вдасться через формування сучасних інститутів сільськогосподарського дорадництва, які надаватимуть природокористувачам всі необхідні консультації в частині впровадження ґрунтозахисних систем землеробства, здійснення агролісомеліоративних заходів, проведення гідромеліоративних робіт та заходів по упередженню шкідливої дії вод, організації зеленого та сільського туризму як в межах населених сільських пунктів, так і на територіях, які піддалися природній ренатуралізації. Дорадницькі служби мають донести до природокористувачів інформацію щодо існуючих методів раціонального природокористування, зокрема щодо можливості отримання різного роду фінансових преференцій в разі реалізації заходів, які відповідають базовим положенням Нової кліматичної угоди та цілям Сталого розвитку, щодо можливості отримання фінансових ресурсів в рамках державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників.

197

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

УДК 631.162 Седнев Е.В., научный сотрудник Институт системных исследований в АПК Национальной академии наук Беларуси, Беларусь ПРОЦЕСС КОМПЛЕКСНОГО АНАЛИЗА ФИНАНСОВО-ХОЗЯЙСТВЕННОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ ПРЕДПРИЯТИЯ С ЦЕЛЬЮ ПРИНЯТИЯ УПРАВЛЕНЧЕСКИХ РЕШЕНИЙ Комплексный анализ неразрывно связан с управленческим анализом, который включает в себя понятия тематического анализа отдельных показателей и сторон хозяйственной деятельности и комплексного анализа как средства получения цельного знания бизнеса, то есть хозяйственной деятельности. Комплексный анализ – это полный, т.е. всесторонний анализ, а также системный анализ, предполагающий наличие единой цели анализа всех показателей и сторон хозяйственной деятельности во взаимосвязи. Комплексный анализ финансово-хозяйственной деятельности предприятия является важным этапом в стратегическом и тактическом развитии предприятия. Комплексный управленческий анализ позволяет предприятию принимать стратегические решения, с одной стороны, на методах прогнозного, перспективного анализа и, с другой стороны, на полном, системном знании бизнеса. Важность и значимость данного этапа в функционировании сельскохозяйственного предприятия объясняется также тем, что существуют особенности отрасли и решения менеджмента должны быть корректно обоснованы с помощью диагностики и комплексного анализа, а инвестиции необходимо направить в более выгодные направления развития. Модель комплексного анализа финансово-хозяйственной деятельности предприятия можно представить следующим образом (рисунок). Необходимо отметить, что приведенная схема применима как к внутрипроизводственному, так и к финансовому анализам. Проанализировав схему, можно сделать следующие выводы: блок «Анализ производственно-технологического процесса» имеет относительно большее тяготение к системе внутрипроизводственного анализа; блок «Анализ результатов финансово-хозяйственной деятельности» в наиболее завершенном виде находит свое выражение в системе финансового анализа;

198

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

блок «Анализ ресурсов и эффективности их использования» в равной мере реализуется как во внутрипроизводственном, так и в финансовом анализах. Оценка факторов производства должна выполняться регулярно в рамках внутреннего анализа и базироваться на данных оперативного и бухгалтерского учета и внутренней отчетности. Анализ может выполняться по традиционной схеме: • идентификация показателей и алгоритмов их расчета; • определение информационных источников (вид информации); • определение информационных потоков (кто, когда и кому предоставляет исходные и результатные данные); • установление (по возможности) технических научно обоснованных норм (аналитических нормативов, плановых заданий); • оценка отклонений фактических значений от нормативов; • оценка динамики показателей; • оценка факторов, вызвавших отклонения от нормативов и в динамике.

Рис.1. Модель комплексного анализа финансово- хозяйственной деятельности предприятия

199

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Из практического опыта можно сделать вывод, что часто применяется схема, состоящая из трех этапов: 1. Предварительный обзор обобщающих показателей (чтение отчетности). 2. Углубленный анализ всех показателей по блокам в их взаимосвязи. 3. По итогам глубокого анализа всех показателей и всех сторон хозяйственной деятельности дается обобщающая оценка эффективности работы предприятия. Результаты анализа, как правило, оформляются в виде совокупности взаимосвязанных таблиц, последовательно раскрывающих влияние того или иного фактора. В рамках тематического анализа могут обособляться и подвергаться периодической оценке иные виды ресурсов; в частности, для крупных предприятий особую значимость имеет организационная структура управления в целом, по функциональным и линейным подразделениям. При рассмотрении любого предприятия важно пояснить, что анализ может осуществляться с целью решения задачи повышения дохода или снижения уровня расходов. С целью повышения доходов проводится: • анализ выполнения плановых заданий и динамики продаж в различных разрезах; • анализ ритмичности производства и продаж; • анализ эффективности диверсификации производственной деятельности; • анализ эффективности ценовой политики; • оценка влияния различных факторов на изменение величины продаж: фондовооруженность, загруженность производственных мощностей; сменность; ценовая политика; кадровый состав и др.; сезонность производства и продаж, расчет критического объема производства (продаж) по видам продукции и подразделениям и т.п. Результаты анализа оформляются в виде традиционных аналитических таблиц, содержащих плановые (базисные) и фактические (ожидаемые) значения объемов производства и продаж и отклонения от них в натуральных и стоимостных показателях, а также в процентах. Анализ с целью снижения расходов подразумевает планирование и контроль за исполнением плановых заданий по расходам (затратам), а также поиск резервов обоснованного снижения себестоимости продукции. Выше была приведена обобщенная характеристика ресурсного обеспечения производственной деятельности, однако когда речь идет об

200

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

осуществлении конкретного производственного процесса большую значимость имеют отдельные виды активов, средств, расходов. Управление себестоимостью продукции представляет собой рутинный повторяющийся процесс, в ходе которого постоянно пытаются изыскать возможности обоснованного сокращения расходов и затрат. В рамках одного производственного цикла и в наиболее общем виде этот процесс может быть представлен в виде достаточно очевидных последовательных процедур: прогнозирование и планирование затрат (определяются долго- и краткосрочные тенденции изменения отдельных видов затрат, задаются их ориентиры, обеспечивающие выход на определенные значения показателей прибыли и рентабельности); нормирование затрат (устанавливаются технически-обоснованные нормативы в натуральных и стоимостных оценках по отдельным видам затрат, технологическим процессам, центрам ответственности); учет затрат (учитываются затраты в заданной номенклатуре статей); калькулирование себестоимости (распределяются фактические расходы и затраты на объекты калькулирования себестоимости, т.е. исчисляется фактическая себестоимость продукции); анализ затрат и себестоимости (анализируются фактические затраты в сравнении с плановыми заданиями и нормативами, выявляются факторы, повлекшие значимые отклонения, определяются резервы снижения себестоимости); контроль и регулирование процесса управления затратами (вносятся текущие изменения в систему управления затратами в случае отклонения от запланированной динамики затрат, уточняются системы планирования и нормирования). Как отмечено выше, при анализе затрат и себестоимости продукции наибольшее распространение получили два классификационных признака: экономический элемент и статья калькуляции. Под экономическим элементом понимается экономически однородный вид затрат на производство и реализацию продукции, который на уровне данного предприятия не представляется целесообразным к более дробной детализации. Например, элемент «Амортизация основных средств» обобщает все амортизационные отчисления независимо от того, для каких целей – производственных, социальных, управленческих – использовалось то или иное основное средство; стоимость покупного полуфабриката нельзя разложить на затраты живого и овеществленного труда и т.п.

201

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Затраты, которые предприятие вынуждено нести в ходе производственного процесса, объективны, и предприятие само определяет себестоимость продукции. Вместе с тем, государство в определенной степени регулирует этот процесс путем нормирования затрат, относимых на себестоимость и принимаемых во внимание при исчислении налогооблагаемой прибыли. Если группировка затрат по экономическим элементам позволяет выявить отдельные виды затрат за отчетный период безотносительно к тому, закончено ли производство продукции или нет, то группировка по калькуляционным статьям дает возможность определить себестоимость продукции, полностью прошедшей производственный цикл и готовой к реализации или реализованной. В рассмотренной схеме управления затратами аналитический блок – лишь один из нескольких, однако значимость его очевидна. В данном блоке осуществляется анализ динамики или выполнения плана (соответствия нормативам) по отдельным видам затрат. В западной учетно-аналитической практике данная процедура относится к компетенции работы бухгалтеров и является одним из разделов управленческого учета. Логика анализа в данном случае традиционна: • идентифицируется объект анализа (обычно это либо экономические элементы затрат, либо статьи затрат, выделенные для калькулирования себестоимости); • устанавливается некоторый ориентир (план, норматив, базисное значение); • рассчитывается фактическое значение объекта анализа; • исчисляются отклонения фактических значений от заданного ориентира; • управленческие решения (оперативного характера) принимаются в зависимости от существенности отклонений.

202

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

УДК 330.322.014 Сергєєва Н.В., науковий співробітник Національний науковий центр „Інститут механізації та електрифікації сільського господарства”, Україна СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА Інвестиції є найважливішим чинником активізації розвитку галузей і сфер економіки. Завдяки їм забезпечується відтворення усіх елементів матеріально-технічної бази виробництва на новій інноваційній основі та підвищення ефективності витрат на ці цілі. Особливо важливу роль відіграють інвестиції в сільському господарстві, розвиток якого має загальнодержавне значення і створює умови для отримання в різних сферах суспільства економічних ефектів. Вирішення завдань щодо забезпечення продовольчої безпеки держави, нарощування її експортного потенціалу, розвитку сільських територій і підвищення ефективності виробництва прямо залежить від обсягів, структури та рівня обґрунтованості обраних варіантів інвестицій у сільське господарство. Сталий розвиток сільського господарства України в довгостроковій перспективі неможливо забезпечити без розробки відповідної стратегії його інвестиційного забезпечення. Його слід здійснювати шляхом формування системи законодавчо-нормативних, фінансових, наукових, проектних, інституційних, інформаційних, кадрових, ресурсних та інших засад, що забезпечують безперервність і стабільність процесів відтворення та нагромадження капіталу. З цією метою у стратегічній перспективі доцільно використовувати механізми бюджетної підтримки на поверненій основі, часткової компенсації інвестиційних витрат товаровиробників, пільгового оподаткування, справляння мита, прискореної амортизації, а також фінансування матеріально-технічної бази бюджетних установ і досягнення соціальних, екологічних та інших важливих для держави некомерційних цілей. При формуванні системи інвестиційного забезпечення розвитку сільського господарства обсяги застосування механізмів прямої підтримки на безповоротній основі мінімізуються. Інвестиційне забезпечення розвитку сільського господарства має формуватися з метою досягнення загальних для держави стратегічних цілей і завдань у сфері виробництва та реалізації сільськогосподарської

203

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

продукції. З цією метою на державному рівні затверджено „Стратегію розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року”, „Стратегія сталого розвитку – „Україна 2020”, тощо. Згідно із „Стратегію розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року”, стратегічними цілями розвитку аграрного сектору є: - гарантування продовольчої безпеки держави; - забезпечення прогнозованості розвитку та довгострокової стійкості аграрного сектору шляхом розвитку різних форм господарювання; - сприяння розвитку сільських населених пунктів та формування середнього класу на селі шляхом забезпечення зайнятості сільського населення та підвищення рівня доходів; - підвищення рівня інвестиційної привабливості галузей аграрного сектору та фінансової безпеки сільськогосподарських підприємств; підвищення конкурентоспроможності вітчизняної сільськогосподарської продукції, ефективності галузей, забезпечення стабільності ринків; - розширення участі України у забезпеченні світового ринку сільськогосподарською продукцією; - раціональне використання земель сільськогосподарського призначення та зменшення техногенного навантаження аграрного сектору на навколишнє природне середовище [2]. „Стратегія сталого розвитку – „Україна 2020” передбачає в рамках названих чотирьох векторів руху реалізацію 62 реформ та програм розвитку держави. За вектором розвитку передбачена програма залучення інвестицій. Для підтримки інвестиційної активності та захисту прав інвесторів потрібно забезпечити ефективний захист права приватної власності, у тому числі судовими органами, гармонізувати із законодавством Європейського Союзу положення законодавства України щодо захисту прав національних та іноземних інвесторів та кредиторів, захисту економічної конкуренції, запровадити стимулюючі механізми інвестиційної діяльності, виходячи із найкращої світової практики [3]. Процеси покращення інвестиційного клімату та нарощування інвестицій поки що стримують чинники, найважливіші серед них такі: непослідовна і недосконала інвестиційна політика держави в аграрній сфері, в якій переважають принципи залишкового виділення бюджетних коштів на інвестиційні заходи; недосконалі механізми та схеми використання бюджетних коштів; нерозвиненість виробничої інвестиційної та інноваційної інфраструктури, надмірний знос основних засобів і відсутність умов не лише їх розширеного, а й простого

204

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

відтворення; несприятливі умови для розвитку малого бізнесу на селі; низька ліквідність інвестицій; невирішеність проблем іпотеки; недостатнє фінансування заходів щодо розвитку шляхової мережі на селі; недосконалий механізм економічних відносин між галузями, що призводить до низької рентабельності капіталу та недостатньої інвестиційної привабливості аграрного сектору економіки. Метою стратегії інвестиційного забезпечення розвитку сільського господарства є формування інвестицій в аграрний сектор економіки за усіма їх напрямами в обсягах, достатніх для повного задоволення потреб галузі, досягнення умов ефективності, а також створення інституційних умов для підтримки та активізації інвестиційної діяльності усіх суб’єктів господарювання в галузі. Основні стратегічні цілі інвестиційного забезпечення розвитку сільського господарства з урахуванням визначеної мети наступні: 1. Повне забезпечення потреб розвитку сільського господарства в інвестиційних ресурсах; 2. Зростання інвестиційних можливостей сільськогосподарських товаровиробників; 3. Розширення фінансування дорожнього господарства у сільській місцевості як одного з ключових факторів підвищення інвестиційної привабливості сільського господарства. Виходячи з визначених у Стратегічних напрямах темпів зростання обсягів виробництва валової продукції сільського господарства, за оптимістичними варіантом у 2020 р. в сільське господарство за рахунок усіх джерел фінансування необхідно забезпечити 45 млрд грн інвестицій в основний капітал. При цьому загальна потреба в інвестиціях за період 2016-2020 рр. становить 191 млрд грн., а з врахуванням витрат формування основного стада – 196 млрд гривень [1]. У процесі управління формуванням інвестиційних ресурсів важливим є визначення загального обсягу необхідних інвестиційних ресурсів, вибір ефективних схем фінансування інвестиційної діяльності, забезпечення максимального обсягу залучення власних інвестиційних ресурсів за рахунок внутрішніх джерел, забезпечення необхідного обсягу залучення власних інвестиційних ресурсів з зовнішніх джерел, визначення оптимального співвідношення структури капіталу та забезпечення мінімізації вартості залучених інвестиційних ресурсів із різних джерел.

205

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Список використаних джерел: 1. Стратегічні напрями інвестиційного забезпечення розвитку сільського господарства України на період до 2020 року / [Лупенко Ю.О., Дем’яненко М.Я., Кисіль М.І. та ін.]; за ред. Ю.О. Лупенка та М.І. Кісіля. – К.: ННЦ ІАЕ, 2012. – 66 с. 2. Про схвалення Стратегії розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року: Розпорядження Кабінету Міністрів України від від 17.10.2013 р. № 806-р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/806-2013. 3. Про Стратегію сталого розвитку "Україна – 2020": Указ Президента України від 12.01.2015 № 5/2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5/2015. УДК 330.322. Стоянова-Коваль С.С., д.е.н., доцент кафедри обліку і оподаткування Одеський державний аграрний університет, Україна КОНЦЕПЦІЯ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ІНСТИТУЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІАГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ Україна визнана світовим співтовариством як країна з ринковою економікою. Останнім часом міжнародні рейтингові агентства регулярно повідомляють про підвищення кредитних рейтингів України й поліпшення прогнозів стану української економіки. Намітилася тенденція на повернення капіталу, вивезеного з України. Офшорні зони стають одним з найважливіших джерел іноземних інвестицій в українську економіку. На фінансовому ринку України з'являються нові інституціональні інвестори: пенсійні й страхові фонди. Ринок корпоративних паперів стає важливим джерелом інвестиційних ресурсів для великих харчових компаній України. За роки реформ найбільшими українськими корпораціями, пов'язаними з експортом продовольчих ресурсів, накопичений капітал, що вимагає диверсифікованості в інші галузі економіки. Даний капітал уже вкладається ними в машинобудування, сільське господарство. Поліпшуються макроекономічні показники України, що сприяють розвитку інвестиційної діяльності: знижується інфляція й вартість кредитування, ростуть обсяги промислової продукції й валового внутрішнього продукту. Позитивний вплив на інвестиційний клімат

206

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

України зробив факт її вступу у СОТ. Певний прогрес досягнуто у банківській і судово-правовій сферах. Ослаблено обмеження по репатріації капіталу, вийшов ряд законів економічної спрямованості. Поліпшено умови для використання лізингу, як одного зі способів інвестиційної діяльності [1]. Основною метою інвестиційної політики є ріст інвестицій в економіку харчової галузі України, структурна перебудова економіки галузі, модернізація виробництв, підвищення конкурентоспроможності вироблених на території України продовольчих товарів, зростання доходів населення, підприємств і бюджетів всіх рівнів. Інвестиції розглядаються як головне джерело структурної перебудови економіки галузі, відновлення основних фондів, підвищення продуктивності й умов праці, якості продукції. Головним завданням Уряду України, виходячи з поставленої мети, є створення більш сприятливого й стабільного інвестиційного клімату, оптимальних умов для реалізації інвестиційного процесу, що забезпечує взаємодію інвесторів з об'єктами інвестування, місцевими й державними органами виконавчої влади, наглядовими організаціями й територіальними підрозділами державних органів виконавчої влади, з урахуванням інтересів України [2]. При цьому, головними суб'єктами інвестиційного процесу залишаються інвестор і підприємство, що приймає інвестиції. Основними напрямками інвестиційної політики Уряду України має бути [5]: - стимулювання інвестиційної активності інвесторів, спрямоване на створення або модернізацію основних коштів виробничого й невиробничого характеру; - розвиток нормативно-правової бази по стимулюванню інвестиційної активності; - підвищення інвестиційної привабливості як країни в цілому, так і окремих галузей економіки, районів і міст; - розвиток сприятливого бізнес-середовища, спрямованого на максимальне зниження адміністративних і витратних бар'єрів при входженні в бізнес і при його функціонуванні, сприяння розвитку конкуренції, малого й середнього підприємництва; - удосконалювання інформаційного забезпечення інвесторів, інформаційна відкритість; - налагодження взаємодії в питаннях сприяння підприємництву й інвестиціям на всіх рівнях влади: місцевої і державної;

207

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

- сприяння розвитку муніципального стратегічного планування, як основи для залучення інвестицій у райони й міста країни через плановані «точки росту»; - реструктуризація й подальша приватизація харчових підприємств як одна з головних умов формування їхньої інвестиційної привабливості; - сприяння створенню й росту спеціалізованої інвестиційної інфраструктури, що забезпечує й обслуговує інвестиційний процес; - удосконалювання системи реалізації інвестиційних проектів; - підтримка розвитку інноваційної діяльності, як одного з елементів інвестування; - сприяння розвитку фінансових інструментів інвестицій; - моніторинг ринку банківських послуг. В інвестиційній діяльності однією з головних є проблема створення ясної для інвестора системи реалізації інвестиційного проекту, основним елементом якої є порядок, що встановлює черговість прийняття інвестором рішень із питань, розглянутих на всіх етапах інвестиційного процесу. На початковому етапі інвестиційного процесу розглядаються попередні заявки на проекти, пов'язані із проблемами розміщення продуктивних сил і потребуючих додаткових земельних, водних, трудових і інших ресурсів, розвитку інженерних комунікацій, а також вивчення можливого впливу планованого до реалізації проекту на розвиток конкретного населеного пункту, району, країни в цілому у всіх аспектах: соціальному, економічному, екологічному [3]. Практика показує, що саме на цьому етапі багато інвестиційних проектів не одержують розвиток через відсутність належної уваги до необхідних умов реалізації проекту, розуміння інтересів інвестора, відсутності зустрічних, у тому числі альтернативних пропозицій по розміщенню підприємства. З боку органів місцевого самоврядування, органів виконавчої влади нерідко висуваються безкомпромісні вузьковідомчі умови, що унеможливлює або робить невигідним для інвестора реалізацію проекту. Для вирішення даної проблеми Уряд повинен з урахуванням інтересів інвесторів і суспільства вести діалог як з органами місцевого самоврядування, так і з територіальними органами державних органів влади, що несуть наглядові й функції, погоджуючі, без участі яких неможливо вирішити більшість проблем по розміщенню проектів. Уряд повинен вирішити питання про створення міжвідомчої ради по розвитку продуктивних сил, головним завданням якої стане оперативний розгляд попередніх заявок ініціаторів інвестиційних проектів і інвесторів, а

208

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

також варіантів можливого розміщення підприємств на принципах, близьких до правил «одного вікна» [4]. Найважливішим елементом системи повинне виступати супроводження інвестиційних проектів, що мають особливу значимість, з боку органів виконавчої влади країни, при цьому дане супроводження не розглядається як система, що нав'язується інвесторові. Вона повинна служити інститутом аналізу й боротьби з бюрократичними бар'єрами, а не регулювання інвестиційного процесу. Реалізація інвестиційного проекту вимагає створення інфраструктури якісних послуг в сфері аудиту, консалтингу, юридичного супроводження й страхування, що враховують особливості умов і нормативно-правової бази. В Україні сьогодні є цілий ряд подібних фірм. Однак рівень якості послуг, надаваних ними, найчастіше не може задовольнити інвестора. Слід йти по шляху формування інституту вповноважених консалтингових фірм із метою появи надійних партнерів для інвесторів, на яких надалі можна перекласти цілий ряд функцій по супроводженню проектів, прив'язці бізнес-планування до місцевих умов, пошуку інвесторів і просуванню бізнес-ідей, експертизі технікоекономічного обґрунтування й т.д. Для цього має ставитися завдання визначитися зі статусом уповноважених компаній, порядком його одержання, відповідальністю, обов'язками й взаємними інтересами вповноважених фірм і країни. Список використаних джерел: 1. Гришова І. Ю. Інституційне забезпечення аграрного ринку як чинник продовольчоїбезпеки / І. Ю. Гришова, В. М. Бондаренко, В. Ю. Єлінєвський // Економічний аналіз : зб. наук.праць / редкол.: В. А. Дерій (голов. ред.) та ін.; Тернопільський національний економічнийуніверситет. – Тернопіль : Видавничо-поліграфічний центр Тернопільського національногоекономічного університету «Економічна думка», 2015. – Том 19. – № 3. – С. 4–9 2. Інституційне забезпечення розвитку територій України / І. Валентюк, В. Сухенко, Н. Сич // Вісник Національної академії державного управління [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://visnyk.academy.gov.ua/wp-content/uploads/2013/11/2009-4-18.pdf 3. Лендьел М. Нові інституційні механізми регіонального розвитку в Європі [Електронний ресурс] / М. Лендьел. - Режим доступу : http://194.44.230.3/science/ idurr/lendel.doc 4. Наумов О. Б., Стоянова-Коваль С. С.Механізм державноприватного партнерства якінструмент стабілізації інвестиційного процесу /О.Б. Наумов, С.С. Стоянова-Коваль//Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2016. – Вип. 6. - с. 98-105.

209

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

5. Про Стратегію сталого розвитку «Україна – 2020»: Указ Президента України від 12.01.2015 № 5/2015 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/5/2015. УДК 332.122:316.3:33 Столярчук А.В., студентка* Львівський національний аграрний університет, Україна РОЗВИТОК СЕЛА І СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ: ОСНОВНІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ТА ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ Одним із пріоритетних завдань державної політики України, спрямованим на підвищення стандартів життя сільського населення й покращання якості людського капіталу, поліпшення стану довкілля, функціональних можливостей АПК, є розвиток села і сільських територій [1]. Питання розвитку сільських територій комплексне і потребує розгляду багатьох аспектів, основні з яких: подолання безробіття і підвищення заробітної плати у сільськогосподарському виробництві; демографічна стабілізація й активізація інвестиційних процесів, відновлення та розвиток соціальної інфраструктури. Ефективне функціонування сільських територій залежить від системи соціально-економічних та екологічних компонентів. Однак сучасна соціально- економічна ситуація в селі засвідчує системну кризу сільських територій. Проблематичність відображає тенденція деградації сільських територій, яка призвела до зникнення історично сформованих поселенських структур зі всією соціально-економічною, духовнокультурною інфраструктурою тощо. Зазначені проблеми – першочергові у формуванні та реалізації нової державної аграрної політики, зорієнтованої на покращання умов життєдіяльності сільських товаровиробників, вирішення важливих соціальних проблем у селі [2]. Соціально-економічні умови розвитку села разом з організаційнотехнологічними особливостями аграрного виробництва, у якому основним засобом є земля, а предметом праці слугує сукупність сільськогосподарських культур і видів продуктивних тварин, формують специфічний спосіб життя сільського населення держави, що перебуває *

Науковий керівник – С.В. Прокопишин, к.е.н., доцент кафедри обліку та оподаткування

210

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

в основі організації аграрного виробництва як сектору народногосподарського комплексу. Сільська мережа розташована по всій території держави, де постійно проживає понад третина загальної кількості населення країни. Отже, українське село – це понад 28 тисяч населених пунктів. Працездатна частка сільських жителів становить 8,3 млн осіб. Із них працююча категорія працездатного населення у сільському господарстві дорівнює 3,8 млн осіб, тобто 45%. З-поміж зайнятих 40% працювали за межами свого населеного пункту, а 71% – у містах і селищах міського типу. Отже, безпосередньо у сільськогосподарському виробництві України зайнято щонайбільше 2,3 млн жителів села працездатного віку. Водночас варто наголосити, що протягом останніх кількох років кількість сільських жителів, які працюють за кордоном, зросла майже на 55 тис. осіб, або у 2,5 раза. Фактично ж ця цифра значно більша [4]. Аграрна галузь – це передусім джерело сільськогосподарської продукції, тому завдання сільськогосподарської політики мають зводитися до підвищення продуктивності агровиробництва, тоді як покращання умов життєдіяльності селян, скоріше, має стати прерогативою розвитку сільської місцевості (оскільки розвиток села, крім сільського господарства як основного засобу існування селян, а також пов'язаних із ним галузей, охоплює інші сектори – охорону здоров'я, освіту, довкілля, інфраструктуру тощо). На думку зарубіжних учених, політика сільського розвитку полягає в мобілізації зусиль, спрямованих на ліквідацію або мінімізацію соціальних та економічних недоліків, які знижують якість життя сільських громад. Сільський розвиток передбачає покращання соціально-економічних умов у сільській місцевості через поліпшення можливостей для працевлаштування, підвищення доходів домогосподарств та мобільності їхніх членів. Водночас інші науковці застосовували ширшу концепцію розвитку, в межах якої сільський розвиток спрямований на загальне поліпшення умов життя селян та підвищення рівня їхньої соціально-економічної безпеки [3]. Екологічний аспект враховує передусім вплив людини на землю і ґрунти, оскільки і прогрес людства пов'язаний з використанням природи для своїх потреб, а не навпаки. За нинішніх умов часто спостерігається споживче ставлення власників та орендарів до землі, тому недооцінка екологічних факторів під час її виконання недопустима, особливо в умовах становлення земельного ринку. Наявна нормативна база недостатньо забезпечує екологічну безпеку за використання й охорони земель.

211

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Сутність екологічних проблем зводиться до того, що зміни клімату, які спостерігаємо сьогодні, зумовлюють таке: - негативний вплив на сільське господарство; розширення земель придатних для сільськогосподарського обробітку обмежене; - інтенсивне використання земель зменшує їх родючість. Отож, можна назвати основні причини кризової ситуації, які спричинюють виникнення зазначених проблем (див. рис. 1). Причини виникнення кризової ситуації

ігнорування наукових рекомендацій щодо ефективного використання земель недостатнє вживання заходів, спрямованих на ліквідацію причин деградації земель

різке скорочення внесення органічних добрив

нестабільність у дотриманні екологічних принципів землекористування

Рис.1. Причини виникнення кризової ситуації Наявність зазначених екологічних проблем та причин їх виникнення вимагає раціонального і ефективного використання природно-ресурсного потенціалу сільських територій, зокрема нових технологій ведення сільського господарства, які приведуть до підвищення продуктивності останнього із зниженням негативних екологічних наслідків від господарської діяльності в ньому. Питання збереження природно-ресурсного та екологічного потенціалу також пов’язані з підвищенням ефективності використання земель: від використання інвестиційно привабливих громад земель мають зрости доходи держави, місцевих громад, водночас має гарантуватися збереження та примноження потенціалу цінних природних територій, які є природною спадщиною. Отже, сталий розвиток будь-якого господарського суб’єкта передбачає триєдину мету – екологічний добробут, економічну рентабельність, рівні соціально-економічні умови. Сталість базується на принципі, за яким необхідно забезпечити потреби сьогодення з урахуванням потреб майбутніх поколінь. Соціально-економічний аспект

212

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

аграрних перетворень має постійно перебувати в полі зору господарських структур держави. Аграрна політика повинна бути спрямована на створення системи розвитку сільських територій у контексті реалізації аграрної реформи, формування конкурентоспроможного сільського господарства, забезпечення його багатофункціональності, а також комплексної стратегії розвитку сільської місцевості. Ідеться про соціально-демографічну стабілізацію села, забезпечення належного рівня соціально-економічного розвитку, а також про формування такої соціальної інфраструктури села, яка б підвищила привабливість праці життя на селі. Список використаних джерел: 1. Проблеми та перспективи розвитку сільських територій України (на прикладі Карпатського регіону): науково-аналітична доповідь / [В. В. Борщевський, Х. М. Притула, В. Є. Крупін, І. М. Куліш]; НАН Інститут регіональних досліджень ; [наук. ред. України. В. В. Борщевський]. – Львів, 2011. – 60 с. 2. Пономарьова М.С., Вовк Н.В. Основні соціально-економічні та екологічні проблеми розвитку села і сільських територій / М.С. Пономарьов, Н.В. Вовк [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dspace.knau.kharkov.ua/jspui/bitstream/123456789/550/1/. 3. Важинський Ф.А., Колодійчук А.В. Сутність і значення соціальноекономічного розвитку сільських територій / Ф.А. Важинський, А.В. Колодійчук // Науковий вісник НЛТУ України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nltu.edu.ua/nv/archive /2010/20_5/152_wazynski_20_5.pdf. 4. Соціально-економічні проблеми розвитку сільських територій [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://topknowledge.ru /konkursnyeraboty/722-sotsialno-ekonomichni-problemi-rozvitku-silskikh-teritorij.html. УДК 657.2:330.341.1 Столярчук Н.М., к.е.н., ст..н.с. Національний науковий центр „Інститут аграрної економіки”, Україна ЛІЦЕНЗІЙНІ ПЛАТЕЖІ: ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ КОЖНОГО ВИДУ Надання ліцензійного договору ліцензіату зобов’язує останього до сплати обов’язкових ліцензійних платежів, таких як роялті, паушальні або комбіновані. Доцільно зазначити, що за ліцензією надається лише майнове право, однак не вся тріада його складових, а лише право користування об’єктом інтелектуальної власності (рис. 1).

213

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція Ліцензійні платежі Ліцензіар

Ліцензіат

Немайнове право Ліцензійний договір Майнове право Об’єкт інтелектуальної власності - Винахід - Корисна модель - Авторське право - Сорт рослин - Селекційне досягнення - «ноу-хау» - Торгівельна марка

Рис. 1. Схема передачі прав на об’єкти інтелектуальної власності* * Розроблено автором.

Роялті – це один із видів доходу, що отримує ліцензіар від ліцензіата за надання у користування об’єкта інтелектуальної власності на визначених умовах, що розраховується як відсоток від обсягу виготовленої чи реалізованої продукції. Відповідно до п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI не вважаються роялті платежі за отримання об’єктів власності у володіння або розпорядження чи власність особи або, якщо умови користування такими об’єктами власності надають право користувачу продати або здійснити відчуження в інший спосіб такого об’єкта власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов’язковим згідно із законодавством України [1, с. 139], [2]. Паушальний платіж – це визначена незмінна сума, що підлягає виплаті ліцензіару за надання у користування об’єкта інтелектуальної власності на початку укладання договору.

214

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Комбіновані платежі – найбільш поширені та передбачають виплату ліцензіару ліцензіатом первинного сталого платежу до початку виробництва та збуту ліцензійної продукції з подальшою виплатою залишку розрахункової ціни ліцензії у вигляді роялті [3, с. 109–110]. Відтак власник інноваційного продукту має змогу отримувати додатковий дохід від ліцензіата впродовж строку, на який укладено ліцензійний договір. Дані ліцензійні платежі відносять до пасивних доходів. Такі доходи бюджетних організацій, в тому числі науково-дослідних установ звільняються від оподаткування податком на прибуток підприємств (відповідно до п. 157.2 ПКУ) [2]. Для власника об’єкта інтелектуальної власності ліцензійні платежі є прибутком, що визнається у звітному періоді, а для користувача – витратами, що відображаються у поточному періоді. Під час укладання ліцензійного договору необхідно визначитися з доцільністю обрання того чи іншого платежу. Автором досліджено і виявлено переваги та недоліки кожного з них (табл. 1). Таблиця 1 Порівняльна таблиця ліцензійних платежів* Роялті Переваги Ліцензіар Ліцензіат У випадку Розрахунок з успішної реалізації ліцензіаром після і збуту продукції, отримання прибутку коли реальний прибуток перевищує розраховану суму

Сума виплати не залежить від зриву впровадження, неуспішної експлуатації ліцензії, невдалої кон’юнктури ринку

Недоліки Ліцензіар Ліцензіат У випадку зриву Контроль за виробництва, випуском і різкого збутом продукції погіршення з боку ліцензіара кон’юнктури ринку, ліцензіар ризикує отримати значно меншу ціну ліцензії Паушальний платіж Дозволяє запобігти Не враховує Потребує вільних грошей. Збільшує контролю ліцензіара можливого ризик у випадку за виробництвом і поліпшення невдалої збутом. кон’юнктури експлуатації і Застосовують, коли ринку, збільшення продажу в країні нестабільне прибутків положення або коли ліцензіата невідомо, чи буде запатентований винахід, який складає основу ліцензії

* Узагальнено автором на основі [4].

215

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Мінімальна визначена сума роялті чи інших платежів має бути такою, щоб перевищити витрати, понесені на створення та трансфер інновацій. До таких витрат відносять транспортно-заготівельні витрати, логістичні витрати, витрати на збори, платежі, пов’язані з оформленням відповідної документації, укладення договорів, маркетингові дослідження, охорону об’єктів інтелектуальної власності тощо. При встановлені процентної ставки роялті враховують всі можливі фактори, порівнюють розмір доходу від використання подібних об’єктів на активному ринку. Для цього визначають максимально можливий розмір роялті та мінімальний, що можна отримати у разі виникнення несприятливих факторів. Для контролю за своєчасністю та повнотою сплати роялті, а також тим, чи не відбувається заниження бази, відповідно до якої здійснюється його розрахунок залучають незалежних експертів. Вибір такої форми ліцензійної винагороди, як паушальний платіж здійснюється у випадках, коли у користування надається «ноу-хау» або об’єкт інтелектуальної власності, в основі якого лежить комерційна таємниця, при укладанні ліцензій з іноземними партнерами (у зв’язку з тим, що інститут охорони інтелектуальної власності в Україні слабший). Перевагою цього виду платежу є отримання суми відразу і відсутність необхідності постійного контролю за показниками фінансової діяльності ліцензіата. В процесі дослідження виявлено, що науково-дослідні установи НААН в основному використовують комбіновані платежі. Так, наприклад, в Інституті рослинництва ім. В.Я. Юр’єва НААН використовуються два основних типи ліцензійних платежів. Перший – це одноразовий платіж в розмірі 20–35% від вартості наданого насіння. Другий – комбінований платіж, який складається з одноразового платежу в розмірі 3–12% від вартості наданого насіння та роялті в розмірі від 2 до 12% від продажної ціни залежно від категорії отриманого і (або) реалізованого насіння [5, с. 259]. Для таких об’єктів інноваційної діяльності як сорти рослин термін ліцензійного договору не перевищує один-два роки. Це пов’язано з тим, що дуже важко прогнозувати обсяг вирощеної продукції та правильність обчислених сум, що виплачує ліцензіат. Список використаних джерел: 1. Облік об’єктів інтелектуальної власності та прав користування у складі нематеріальних активів: навчальний посібник / [Ю.С. Бездушна, В.М. Жук, Н.Л. Жук та ін.]; за ред. Жука В.М., Бездушної Ю.С. – К.: ТОВ «Всеукраїнський інститут права і оцінки», 2013. – 188 с.

216

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

2. Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua /laws/show/2755-17. 3. Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку інноваційної діяльності в науково-дослідних установах / [Ю.С. Бездушна, В.М. Жук, Н.Л. Жук та ін.]; за ред. В.М. Жука, Ю.С. Бездушної. – К.: ННЦ «ІАЕ», 2014. – 88 с. 4. Меняйло Л.А. Економіка інтелектуальної власності: використання і передача прав на об’єкти інтелектуальної власності: конспект лекцій / Л.А Меняйло. – К.: ЗАТ «Інститут інтелектуальної власності і права», 2000. – 168 с. 5. Капінос М.М. Економічні та правові аспекти комерціалізації інтелектуальної власності в Інституті рослинництва ім. В.Я. Юр’єва НААН / М.М. Капінос, В.Г. Матвієць, Е.Т. Ларентович, І.В. Гребенюк // Вісник ЦНЗ АПВ Харківської області. – 2013. – № 14. – С. 259–268. УДК 330.34:630 Тарасова Н.С., апірант* Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки», Україна СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ Ліси України за своїм призначенням і розміщенням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі та інші екологічні функції і забезпечують потреби суспільства в лісових ресурсах. Щоденно для громадян України ліси надають цілий спектр екосистемних послуг, серед яких: - забезпечувальні – надання продуктів харчування, питної води, деревини, волокна, палива, генетичних ресурсів тощо; - регулювальні – формування клімату та макроклімату (в т.ч. як такого, що впливає на підвищення продуктивності сільськогосподарських культур), захист від повеней та інших стихійних лих, контроль захворювань, поглинання відходів людської життєдіяльності, очищення води і повітря, боротьба зі шкідниками;

Науковий керівник – М.І. Пугачов, д.е.н., професор, член-кореспондент НААН

217

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

- культурні – збагачення культурних, духовних та естетичних аспектів людського добробуту: емоції від спілкування з природою, відчуття місцевості, середовище для формування способу життя, звичаїв і традицій; - підтримувальні – забезпечення існування екосистем: формування ґрунту, первинна продуктивність, базові біогеохімічні процеси (кругообіг поживних речовин, фотосинтез), середовище перебування. Ліси зростають у трьох природних зонах (Полісся, Лісостеп, Степ), в Карпатах та гірських районах Криму, які мають різкі відмінності щодо лісорослинних умов. Площа вкритих лісовою рослинністю земель становить 9,6 млн. га за загальної площі лісового фонду 10,4 млн. га [1,2,3,7,8,12]. Переважна більшість лісів (близько 87%) перебуває у державній власності. До комунальної власності віднесено 1,3 млн. га (близько 13%) земельних ділянок лісогосподарського призначення. Вони знаходяться у постійному користуванні комунальних підприємств, підпорядкованих органам місцевого самоврядування. Частка лісів приватної власності складає менше 0,1 % загальної площі лісових земель. В Україні історично сформувалось закріплення державних лісів за численними постійними лісокористувачами. Для ведення лісового господарства ліси надані в постійне користування підприємствам, установам і організаціям кількох десятків міністерств і відомств. За відомчим підпорядкуванням найбільша площа лісових земель (близько 73%) перебуває у користуванні лісогосподарських підприємств Державного агентства лісових ресурсів України (Держлісагентства України), 13 % – органів місцевого самоврядування, 7% – землі державної власності, не надані в користування і віднесені до земель запасу, 2% – Міністерства екології та природних ресурсів України, 5% – інші міністерства і відомства. Сучасний лісовий покрив України докорінно перетворено людиною як кількісно, так і якісно. Лісистість України становить лише 15,9 % і є однією з найнижчих серед європейських країн. Але, незважаючи на це, Україна посідає 9-те місце у Європі за площею лісів і 6-те – за запасами деревини. Лісорослинні умови території України вкрай неоднорідні, тому ліси поширені дуже нерівномірно. Лісистість території країни змінюється від 3,7% (Запорізька область) до 51,4% (Закарпатська область) – рис.1. В основному ліси сконцентровані у лісовій природній зоні (Полісся) та в Українських Карпатах. Для досягнення оптимального рівня лісистості (20%) необхідно збільшити площу лісів щонайменше на 22,5 млн. гектарів. За такої лісистості досягається значний позитивний

218

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

вплив на клімат, грунтовий покрив, водні ресурси, зростає протидія ерозійним процесам, забезпечується отримання необхідної кількості деревини для промисловості і побутових проблем [1,7,12]. За екологічним і соціально-економічним значенням та залежно від основних виконуваних функцій ліси України розподіляються на чотири категорії: захисні (32,9%), рекреаційно-оздоровчі (15,3%), природо-охоронного, наукового та історико-культурного призначення (13,9%), експлуатаційні (37,9%).

Рис.1. Лісистість території України за областями Запас деревини в лісах оцінюється в межах 2,1 млрд. м3. Загальна щорічна середня зміна запасу сягає 35 млн. м3. Середня щорічна зміна запасу на один гектар у лісах Держлісагентства становить – 3,9 м3/га і коливається від 5,0 м3/га в Карпатах до 2,5 м3/га у степовій зоні. Спостерігається поступове збільшення запасу деревини, що свідчить про значний економічний і природоохоронний потенціал України Загалом потенційні запаси і можливості українських лісів великі і на думку спеціалістів та міжнародних експертів повністю не використовуються. Використання щорічного приросту знаходиться в межах 60%. А в багатьох країнах Європи цей показник становить 7080 %. В Україні протягом року вирубується лише 0,9% запасу, тоді як у Швейцарії щорічний обсяг рубок, відповідно, становить 1,9 %, Чехії – 2,4 %, Фінляндії – 2,8 %, Великобританії і Бельгії – 3,0 і 3,1 %. Через збільшення площі стиглих і перестиглих насаджень у найближчі роки в Україні об'єктивним є збільшення обсягів заготівлі деревини. Одним з пріоритетів ведення лісового господарства в Україні є постійне відтворення лісів. На підприємствах лісового господарства

219

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

функціонують близько двох тисяч розсадників, де вирощують щорічно до 300 млн. шт. стандартного садивного матеріалу Близько 35 % лісів ростуть у зоні радіоактивного забруднення різної інтенсивності. Частина з них повністю виключено з лісогосподарського виробництва, що необхідно враховувати при удосконаленні системи лісоуправління та ведення лісового господарства в країні. Після аварії на Чорнобильській атомній станції (1986 р.) минуло понад 30 років і в останній період в лісах спостерігаються процеси реабілітації. Це дозволяє на частині забруднених територій поновити господарську діяльність. При цьому у всіх підприємствах, які діють у зоні радіаційного забруднення, здійснюється суворий радіаційний контроль та сертифікація продукції, що виробляється. Найбільш поширеними все ще залишаються суцільно-лісосічні рубки, якими заготовляється близько 85% за площею лісосік і 89% за запасом деревини. Частка поступових і вибіркових рубок поступово зростає, але загалом в Україні залишається низькою і лише в Карпатському регіоні вона досягла 50% за площею. У зв'язку з надмірним використанням суцільних рубок половина лісів України є штучно створена і потребує посиленого догляду. З метою забезпечення виконання лісами екологічних, соціальних і економічних функцій на засадах сталого розвитку в Україні успішно проводиться лісова сертифікація ведення лісового господарства. На даний час в Україні за міжнародною схемою Лісової опікунської ради (Forest Stewardship Council – FSC) сертифіковано більше 3,3 млн. га (32%) лісів. Деревина є основним видом лісових ресурсів, які заготовляються лісогосподарськими підприємствами. Загальні обсяги ліквідної деревини в Україні від усіх рубок становлять близько 20 млн. м3., в т.ч. від рубок головного користування 8-9 млн. м3., що не перевищує розрахункову лісосіку і забезпечує екологічно збалансоване лісокористування. Лісозаготівлі є базисом формування власних коштів підприємств для розширеного відтворення лісів та сталого розвитку лісового господарства. У цьому технологічному процесі задіяні понад 70%, основних засобів виробництва лісогосподарських підприємств. Впродовж останніх років впроваджуються сучасні високопродуктивні механізми та екологобезпечні технології. Головним напрямком використання деревини є постачання її на внутрішній ринок для задоволення потреб вітчизняної переробної промисловості, підприємств будівельного, агропромислового та вугледобувного комплексу.

220

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

В Україні активізується діяльність щодо залучення деревини та її відходів до енергетичного балансу країни. В енергетичних балансах багатьох держав Європейського союзу біопаливна складова становить 12-15% і щорічно зростає. За попередніми оцінками загальний ресурс незадіяної деревини в Україні, яка може бути використана для енергетичних потреб, складає близько 3,5 млн. м3. Незважаючи на загалом позитивну тенденцію розвитку лісового господарства України, в його веденні та лісоуправлінні є чимало проблем, основними з яких є [1,4,5,7,9,11, 12]: - дисбаланс фінансового забезпечення галузі; - низький рівень лісистості території; - погіршення санітарного стану лісів. Щорічно ентомошкідниками та фітохворобами пошкоджується більше 600 тис. га лісових насаджень; - наявність значних площ похідних і штучно створених одновікових деревостанів, зумовлених надмірним застосуванням суцільних рубок; - накопичення площ і запасів стиглих і перестійних деревостанів, виключених з розрахунку рубок головного користування; - необгрунтоване зростання площі заповідних територій країни переважно за рахунок лісів; - всихання у великих розмірах як похідних, так і корінних ялинників Українських Карпат (36 тис. га із запасом деревини більше 11 млн. м3), а останнім часом і сосни звичайної у рівнинних умовах України; - велика площа радіоактивно забруднених лісів; - низька густота дорожньої мережі в лісових масивах; - існуюча практика закріплення лісів за багатьма лісокористувачами; - недосконалість структури управління лісовою галуззю; - недосконалість лісового законодавства і нормативно-правової бази ведення лісового господарства; - високий ступінь браконьєрства та неефективне ведення мисливського господарства; - недостатня достовірність інформації щодо обліку лісів та недосконалість державного лісового кадастру. Виходячи з сучасного стану лісів, перспектив розвитку лісівництва та вимог чинного лісового законодавства, основними пріоритетами ведення лісового господарства в Україні є [1,2,4,6, 9-13]: - збільшення лісистості території країни до 20%; - підвищення продуктивності та поліпшення якісного складу лісових насаджень;

221

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

- збереження біологічного різноманіття лісових екосистем; - підвищення біотичної стійкості лісових насаджень до негативних факторів навколишнього середовища – зміни клімату, зростаючого антропогенного навантаження, лісових пожеж, фітохвороб та ентомошкідників; - опрацювання методів і технологій раціонального використання лісових ресурсів на засадах екологічної економіки, яка забезпечує сталий розвиток та самовідтворення природних умов і природних ресурсних багатств; - посилення соціально-економічної ролі лісів на принципах багатофункціонального ведення лісового господарства; - будівництво лісових доріг – передумови широкого запровадження еколого-безпечних технологій і сталого лісокористування; - запровадження наближеного до природи лісівництва, в першу чергу в Карпатському регіоні України, яке передбачає перехід від переважаючої зараз суцільно-лісосічної системи господарювання до вибіркової – вирощування різновікових мішаних лісостанів з багатоярусною вертикально і горизонтально зімкнутою структурою на основі природного насіннєвого поновлення. Перехід на вибіркову, наближену до природи систему ведення лісового господарства в Україні, у зв'язку з її високою ефективністю в екологічному, соціальному та економічному відношеннях, є особливо актуальним. У сучасних умовах, коли проходять зміни клімату, а антропогенний вплив дедалі частіше досягає критичних значень, орієнтація на відновлення лісостанів переважно природним насіннєвим шляхом і вирощування мішаних різновікових лісів стає необхідністю. У лісівництві України настає час змін, переходу на нове мислення, нові теоретичні узагальнення, нові ефективні форми лісогосподарювання. Розробляються різні варіанти реформування лісоуправління і ведення лісового господарства України, які розглядаються фахівцями, представниками владних структур і громадських організацій, вивчається міжнародний досвід вирішення проблемних питань лісівництва. Поступово, шляхом проведення широкої суспільної дискусії формується сучасна лісова політика України, виробляються і запроваджуються лісівничі засади ведення лісового господарства, на яких можливе вирощування біотично стійких, високопродуктивних лісостанів, безперервне існування лісового покриву, збереження біотичного різноманіття, відтворення структури природних різновікових лісів, постійне виконання лісом середовищетвірних, захисних, рекреаційно-оздоровчих та інших

222

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

функцій, а також зростання економічної ефективності господарювання на принципах екологізації лісогосподарювання. Список використаних джерел: 1. Генсірук С.А. Ліси України /С.А. Генсірук. – Львів: Українські технології, 2002. – 352 с. 2. Державне агентство лісових ресурсів України [Електронний ресурс]. – Режим доступу (станом на 2017 р.): http://dklg.kmu.gov.ua/forest/ control/uk/index. 3. Довідник з лісового фонду України: - Ірпінь: ВО "Укрдержліспроект". – 2012. – 130 с. 4. Krynytskyy H.T. Forestry of Ukraine: current state and development trends / Krynytskyy H.T., Chernyavskyy M.V., Krynytska O.H. // Bulletin of the Transilvania university of Brasov. Series II. Forestry. Wood Industry. Agricultural Food Engineering. Press. – 2016. – Vol. 9 (58). – № 2 – P. 25-30. 5. Круглий стіл щодо реформування лісового господарства України: не допустити приватизації лісів: за матеріалами круглого столу "Реформування лісового господарства України: необхідність, цілі та методи їх досягнення" (3 листопада 2015 р., Київ НУБіП України) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nubip.edu.ua/node/17413. 6. Lakyda P., Lakyda I. Assessment and forecast of ecosystems service of Ukrainian forests for climate change mitigation and adaptation / Systems Analysis Approach to Climate Change Adaptation and Mitigation for Mid-Latitude Ecotone in connection with EU-Horizon 2020 Strategies. The 3rd IIASA-KU Workshop for Mid-Latitude R/D Network (16-17 March 2016? Seoul). – Seoul, Korea University, 2016. – P. 167-182. 7. Лісове господарство України: Державний комітет лісового господарства України. – Київ: Видавничий дім "ЕКО-інформ", 2009. – 72 с. – Режим доступу: http://dklg.kmu.gov.ua/forest/control/uk/publish /category?cat_id=32867.5. 8. Лісове господарство України. – Київ: Держлісагентство, 2016. – 48 с. 9. Наближене до природи та багатофункціональне ведення лісового господарства в Карпатському регіоні України та Словаччини / За ред. проф. Г.Т. Криницького і доц. М.В. Чернявського. – Ужгород: Галицька видавнича спілка, 2014 – 280 с. 10. Ткач В.П. Концептуальні підходи щодо розробки національної лісової політики України в сучасних умовах / В.П. Ткач, А.С. Торосов // Наук. праці Лісівничої академії наук України: зб. наук. праць. – Львів: Львівська політехніка". – 2005. – Вип.4. – С.14-21. 11. Туниця Ю.Ю. Природна економіка і наближене до природи лісівництво: ідентичність концепцій та можливості їхнього взаємозбагачення/

223

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Ю.Ю. Туниця //Наук. праці Лісівничої академії наук України: зб. наук. праць. – Львів: РВВ НЛТУ України. – 2010. – Вип. 9. – С. 14-20. 12. Чернявський М.В. Наближене до природи ведення лісового господарства в Україні / М.В. Чернявський, Г.Т. Криницький, В.І. Парпан // Наукові праці Лісівничої академії наук України: зб. наук. праць. – Львів: РВВ НЛТУ України. – 2011. – Вип. 9. – С.29-35. 13. Швиденко А.З. Вуглець, Клімат та землеупраління в Україні: Лісовий сектор: моногр. / А.З.Швиденко, П.І.Лакида, Д.Г.Щепащенко, Р.Д.Василишин, Ю.М. Марчук. – Корсунь-Шевченківський: ФОП Гавришенко В.М., 2014. – 283 с. УДК 658.532:336.002.6 Тоткало І.А., магістр* Одеський державний аграрний університет, Україна АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ ДОХОДІВ ТА ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ПІДПРИЄМСТВА Cільське господарство займає питому вагу у національній економіці України. Ця галузь є домінуючою у формуванні ВВП та становить більше ніж половину експорту нашої країни. Саме тому однією з важливих загальноекономічних і бухгалтерських, наукових і практичних проблем є організація обліку доходів та фінансових результатів діяльності аграрного підприємства. Адже, саме формування доходів та фінансового результату (у вигляді прибутку) є однією з основних задач діяльності будь – якого господарюючого суб’єкта, чим і обумовлена актуальність досліджуваної теми. Проблеми організації обліку доходів, витрат, формування й відображення у фінансовій звітності результатів діяльності підприємств досліджені у працях вітчизняних учених, зокрема М.Т. Білухи, Ф.Ф. Бутинця, В.В. Сопка, Л.М. Мних, М.Г. Чумаченка, В.О. Шевчука. Організація бухгалтерського обліку фінансових результатів - це цілеспрямована діяльність керівників підприємства по створенню, постійному впорядкуванню та удосконаленню системи бухгалтерського обліку фінансових результатів з метою забезпечення інформацією внутрішніх та зовнішніх користувачів. *

Науковий керівник – С.С. Стоянова – Коваль, д. е. н., доцент

224

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Фінансові результати характеризують майже всі аспекти діяльності підприємства: продуктивність праці, ступінь використання основних засобів, трудових, матеріальних і грошових ресурсів, собівартість реалізованої продукції, її якість, обсяг та ціни реалізації продукції, тощо [2, с.354]. Розглядаючи питання обліку фінансових результатів діяльності, неможливо не торкнутися питань обліку доходів та витрат. Наприклад, у трактуванні категорій «прибуток» і «збиток» Прохар Н.В. виділяє кількісну та якісну сторони. Гринавцева О.В. у своїх наукових дослідженнях удосконалила поняття «фінансовий результат» відповідно до стандартів бухгалтерського обліку. Уточненню поняття фінансових результатів господарської діяльності як економічної категорії приділяє увагу Д.Є. Свідерський [6]. Також, як показали дослідження, науковці розглядають фінансовий результат підприємств окремих галузей. Червінська C. Л. визначає суть економічної категорії «фінансовий результат аграрного підприємства», яким є різниця між майновим станом підприємства на кінець і початок звітного періоду, що найповніше характеризує сутність даної категорії [1, с. 284]. Отже, «основною метою організації обліку витрат, доходів і результатів діяльності є надання користувачам необхідної та своєчасної інформації про витрати, доходи та результати діяльності підприємства у встановлені строки» [4, c.147]. Погоджуючись із думкою науковців, дослідження обліку фінансових результатів діяльності слід розглядати у розрізі доходів та витрат. Основною проблемою обліку доходів підприємства в Україні, є проблема повноти та своєчасності їх відображення у системі обліку. Ця проблема досить багатопланова, надзвичайно складна й стосується всього нашого суспільного ладу, особливо системи влади, системи оподаткування й тіньового сегмента економіки. Нині переважна більшість вітчизняних сільськогосподарських підприємств відображує власні доходи неповністю. На думку дослідників, рівень невідображення доходів коливається від 30 до 70%. З доходів аграрних підприємств насамперед занижується виручка від реалізації продукції (робіт, послуг), внаслідок чого значно звужується база для оподаткування підприємств податком на додану вартість [3,с. 163]. Така ситуація пояснюється відміною спеціального режиму оподаткування для сільгоспвиробників з 1 січня 2017 року. Раніше підприємствам було вигідно відображати дохід від реалізованої

225

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

продукції у повному обсязі з метою нарахування ПДВ та відповідне повернення його на спеціальні рахунки. Це дозволяло виробникам спрямовувати ці кошти на господарські потреби , а також підтримувати стабільне фінансове становище підприємства. З відміною спеціального режиму все більше виробників в неповній мірі відображають свої доходи у звітності, що призводить до значного викривлення фінансових результатів. Також необхідно підкреслити доцільність законодавчого та нормативного врегулювання питань класифікації доходів від фінансової та інвестиційної діяльності, а також встановлення єдиних методологічних аспектів формування доходів від операційної, фінансової та інвестиційної діяльності. Це сприятиме більш достовірній інформації, яку наводить підприємство у фінансовій звітності, а також призведе до покращення аналізу доходів від різних видів діяльності. З цією метою було запропоновано виділення окремого рахунку для обліку доходів від інвестиційної діяльності та удосконалення номенклатури субрахунків до рахунків класу 7 «Доходи і результати діяльності» [3, c.164]. Для раціональної організації бухгалтерського обліку фінансових результатів, своєчасного і повного відображення в обліку всіх його об’єктів на підприємстві повинен бути чітко організований документообіг. З метою упорядкованості руху та своєчасного одержання для записів у бухгалтерському обліку первинних документів наказом керівника підприємства повинен бути розроблений графік документообігу, в якому вказуються дата створення або одержання від інших підприємств документів, прийняття їх до обліку, передача в обробку та до архіву. Порядок документообігу залежить від характеру й особливостей господарських операцій та їх облікового оформлення, а також від структури підприємства і його облікового апарату. Такий порядок розробляє бухгалтерська служба підприємства і затверджує керівник підприємства при визначенні облікової політики підприємства [5]. У сучасному суспільстві інформаційних технологій автоматизація охоплює все суспільне життя. Не обійшла вона і бухгалтерський облік. Але незважаючи на швидкий розвиток та поширення спеціального програмного забезпечення облікового процесу в усьому світі в Україні ці темпи дещо сповільнені. Перш за все це пов’язано з економічної нестабільністю в країні. Організація обліку доходів та фінансових результатів прямо залежить від рівня автоматизація облікового процесу на підприємстві.

226

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Спеціальне програмне забезпечення значно полегшує життя звичайного обліковця. Перш за все, зменшується трудомісткість роботи, адже один комп’ютер має можливість замінити декількох працівників і має багатофункціональний характер виконання поставлених завдань. Багато великих підприємств вже давно перейшли на автоматизовану форму обліку, що не скажеш про малі та середні сільськогосподарські підприємства. Так як вони переважно розміщені у сільській місцевості, то має місце збереження застарілих форм ведення та складання обліку: працівники не використовують комп’ютери та працюють за журнально – ордерною системою обліку. Вони від руки заповнюють всі первинні документи, аналітичні та синтетичні регістри. Це суттєво сповільнює роботу підприємства загалом, а також призводить до зниження якості інформації та допущення помилок при складання Звіту про фінансові результати (сукупний дохід). Отже, для ефективної організації обліку доходів та фінансових результатів керівники підприємств мають автоматизувати всі облікові процеси на виробництві. Враховуючи аграрну направленість нашої економіки, особливо актуальною стає проблема організації обліку доходів та фінансових результатів сільськогосподарських підприємств. Серед основних проблем організації обліку доходів підприємства в Україні є такі проблеми: повноти та своєчасності відображення в системі обліку доходів підприємства; доцільність законодавчого та нормативного врегулювання питань класифікації доходів та встановлення єдиних методологічних аспектів формування доходів від операційної, фінансової та інвестиційної діяльності; організація та розроблення графіку документообігу; автоматизація облікового процесу з метою підвищення оперативності та якості отримуваної інформації про фінансові результати. Список використаних джерел: 1. Брік С.В. Мардус О.О. Особливості організації обліку, аудиту та аналізу доходів і витрат підприємства з метою формування його фінансового результату (прибутку) / С. В. Брік, Мардус О.О. // Журнал Київського університету ринкових відносин «Економіка. Бізнесадміністрування. Право». – 2017. - №2. – С. 279 – 290. 2. Дейнека О.В. Сутність поняття «фінансовий результат» та особливості його формування / Дейнека О.В.,Остапенко О.А. // Молодіжн. наук. вісн. УАБС НБУ. Економічні науки, 2013. - №4.

227

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

3. Лагодієнко Н.В. Організація обліку доходів підприємств: проблеми та напрями їх вирішення / Н.В. Лагодієнко, А.О. Китиця //Бізнес – навігатор. – 2014. - № 1. – С. 163 – 167. 4. Організація бухгалтерського обліку: [навч. посібник для студентів вищ. навч. закл.] / С.С. Стоянова – Коваль, І.О. Крюкова, Н.С. Морозюк, М.М. Гоголь .- Одеса: Атлант,2016 . – 241 с. 5. Організація обліку фінансових результатів на підприємствах аграрного сектора економіки: проблеми та шляхи їх вирішення [Електронний ресурс] / О.О. Любар, Р.В. Оріщен .- Режим доступу: www.irbis-nbuv.gov.ua cgiirbis_64.exe. 6. Шипіна С.Б. Сутність поняття «фінансові результати» як об’єкта бухгалтерського обліку / Шипіна С.Б. // Вісник ЖДТУ. Економічні науки, 2012. - №1 (59). УДК 337:338:186 Троценко Е.В, магістрант, Нарижная Е.П., к.и.н., доцент кафедры права и экономических теорий, Белорусский торгово-экономический университет потребительской кооперации, Республика Бєларусь ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ СЕЛА В УКРАИНЕ В статье анализируются социально- экономические проблемы в сельских территорий Украины, а также рассмотрены задачи и направления дальнейшего развития сельских территорий Украины. Переходное состояние экономики и всего украинского общества породило множество социальных, экономических, экологических и политических проблем. Среди них наиболее острыми являются социально-экономические проблемы. При этом они особенно больно ударили по сельской местности. Именно здесь произошло снижение уровня жизни населения, отмечается рост безработицы. Жители украинских сел оказались брошенными и обреченными на самовыживание. В настоящее время не развивается ни экономическая, ни социальная инфраструктура на селе. Из-за отсутствия средств на ремонт и на содержание под угрозой разрушения оказался существующий потенциал социальной и инженерной инфраструктуры села. Значительная часть жилого фонда находится в ветхом и аварийном состоянии. Ежегодный физический износ жилого фонда не покрывается вводом в эксплуатацию

228

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

нового жилья. Жители сел практически лишены элементарных коммунальных удобств. Обеспеченность врачами на селе намного ниже, чем в городе. Стойко держится тенденция сокращения продолжительности жизни. Увеличивается смертность сельского населения, в том числе детей [1]. Также одной из важных проблем является миграция населения из сел в города. И если сейчас властям не перейти к созданию нормальных условий для жизни людей в селах и поселках, то кадровые и хозяйственные потери могут оказаться невосполнимыми. Происходит последовательное свертывание сети учреждений культуры на селе. Это приводит к тому, что сегодня половина сельских населенных пунктов вообще не имеет ни стационарных, ни передвижных форм культурного обслуживания. Практически прекратила свое существование на селе сфера бытового обслуживания. Негативные тенденции в развитии социально-культурной сферы имеют крайне неблагоприятные последствия для перспектив развития сел. Важность рассматриваемого вопроса заключается в том, что экономически устойчивые и социально развитые сельские территории гарант стабильности, независимости и продовольственной безопасности государства, поэтому вектор их развития должен стать приоритетным направлением национальной политики [2]. Успешное функционирование аграрной экономики непосредственным образом связанно с развитием сельских территорий, рациональное и эффективное использование которых способно обеспечить устойчивое многоотраслевое развитие, повышение занятости населения и рост его доходов на основе диверсификации и развития альтернативных видов деятельности на селе, улучшения качества социальной среды и условий жизни сельского населения за счет повышения доступности и качества предоставляемых социальных услуг [3]. Повышение роли сельских территорий в осуществлении социально-экономических преобразований требует комплексного интегрального подхода к развитию села как социальнотерриториальной подсистеме общества, выполняющей важнейшие народнохозяйственные функции, в том числе производственную, демографическую, социально-культурную, природоохранную, рекреационную. Что может мотивировать людей работать на селе? Сельский труд очень специфичен и труден. Причем не только на Украине. Канадские или австралийские фермеры также работают чуть ли не по 24 часа в сутки, потому что сенокос или посевную нельзя отложить на завтра. Для жизни и работы на селе необходимо наличие у человека определенного

229

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

менталитета. Сельская жизнь предусматривает очень уважительное отношение к природе, ко всему живому, что тебя окружает. Вот это отношение к земле и сельскому труду и следует возрождать в обществе, в том числе и через средства массовой информации. Возвращение этого уважения, это ключевой момент, содержащий в себе 80 процентов успеха. И только оставшиеся 20 процентов придутся на комплекс других вопросов – сельские школы, медицину, заработную плату и так далее.Сельская молодежь продолжает уезжать в города. Конечно, в первую очередь следует открывать в сельской местности производство и создавать рабочие места. То есть озаботиться экономической составляющей. При этом работа только в этом направлении может не помочь, потому что людям нужно где-то лечиться и учить своих детей, то есть требуется и развитая социальная инфраструктура. И, наконец, следует вести соответствующую идеологическую работу, чтобы жить на селе стало не только выгодно, но и престижно, насколько это вообще возможно.В первую очередь людей следует мотивировать экономически. То есть человеку на селе следует обеспечить рабочее место, а кроме того, еще и собственный участок земли. Для молодежи не помешала бы помощь в постройке дома. При этом у фермеров должна быть возможность брать кредиты под приемлемые проценты. В регионах обязательно должны быть хозяйства, в которых можно было бы брать технику в аренду тем, кто не может ее купить в настоящий момент. Тогда, как в старые добрые времена, молодые семьи поедут жить и работать в село. Я очень хочу, чтобы СМИ всячески пропагандировали эту работу, показывали лучших фермеров, лучшие крестьянские хозяйства, чтобы поднять в обществе престиж фермерства. Таким образом мы видим, что успеешное функционирование аграрной экономики непосредственным образом связанно с развитием сельских территорий, рациональное и эффективное использование которых способно обеспечить устойчивое многоотраслевое развитие, повышение занятости населения и рост его доходов на основе диверсификации и развития альтернативных видов деятельности на селе, улучшения качества социальной среды и условий жизни сельского населения за счет повышения доступности и качества предоставляемых социальных услуг. Повышение роли сельских территорий в осуществлении социальноэкономических преобразований требует комплексного интегрального подхода к развитию села как социально-территориальной подсистеме общества, выполняющей важнейшие народнохозяйственные функции, в

230

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

том числе производственную, демографическую, социальнокультурную, природоохранную, рекреационную. Особое место в решении проблемы социально-экономического развития села занимает инфраструктурная обустроенность сельских территорий, одним из элементов которой является социальная и производственная інфраструктура [4]. К отраслям социальной инфраструктуры относятся подразделения жилищно-коммунального хозяйства, медицинские и детские дошкольные учреждения, учебно-производственные комбинаты, организации общественного питания, спортивно-оздоровительные организации и др. Все они имеют материально-вещественное воплощение в виде системы зданий, сооружений, специализированных участков, коммуникаций для бесперебойной реализации своей основной функции. Отраслевой состав производственной функции представлен в виде энергетических, дорожнотранспортных, тепло-, газо-, водоснабженческих систем и ряда других. В своем формировании и развитии социальная и производственная инфраструктура находится в зависимости от условий, факторов и специфики организации производства, инвестиционной активности, финансового состояния предприятий и организаций. Основные направления развития села [5]: 1. Установление социальных льгот и компенсаций сельским семьям; 2. Развитие социальной сферы и инженерной инфраструктуры сел; 3. Создание основ для повышения престижности проживания в сельской местности; 4. Создание правовых, административно-экономических условий для перехода к устойчивому социально-экономическому развитию сел; 5. Расширение рынка труда в сельской местности и обеспечение его привлекательности. В соответствии с названными направлениями можно определить и основные задачи, которые стоят перед нами: - улучшить жилищные условия семей, проживающих в сельской местности; увеличить число учащихся в благоустроенных общеобразовательных учреждениях; - сохранить действующие дома культуры и другие учреждения клубного типа; - повысить уровень обеспеченности сельского населения питьевой водой, привести существующую систему водоснабжения в соответствие с требованиями действующих норм и правил, восстановить и рационально использовать водные ресурсы;

231

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

- обеспечить реконструкцию и техническое перевооружение АТС, расширение сети автомобильных дорог. Список использованных источников: 1. Государственная программа возрождения и развития села на 2005-2010 годы. – Минск: Беларусь, 2005. – 96 с. 2. Государственная программа устойчивого развития села на 20112015 годы. – Минск :ГИВЦ Минсельхозпрода, 2011. – 88 с. 3. Отчеты Министерства сельского хозяйства и продовольствия республики РБ (сельскохозяйственные организации) за 2005-2010 гг. 4. Маринченко С. Сельское хозяйство Беларуси: особенности развития [Электронный ресурс] / С. Маринченко. – Режим доступа: http://fb.ru/article/319344/selskoe-hozyaystvo-belarusi-osobennosti-razvitiya. 5. Развитие села [Электронный ресурс] – Режим доступа: www.narodnadovira.org/p/blog-page_96.html?m=1. УДК330.322.014 Хіоні Г.О., аспірант* Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки», Україна ПРОБЛЕМИ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙ У ПРИДБАННЯ ТА МОДЕРНІЗАЦІЮ МАЙНОВИХ ОБ'ЄКТІВ АГРОБІЗНЕСУ Серед усіх сфер вітчизняної економіки агробізнес, попри інвестиційну привабливість, що постійно зростає, залишається також і одним із найбільш ризикованих видів господарської діяльності, що зумовлено непередбачуваним впливом як погодно-кліматичних, так і ринкових чинників. Кожне аграрне господарство має власний економічний потенціал для конкурентоспроможного і прибуткового розвитку. Однак не кожне використовує повною мірою його ефективно. Цьому може заважати передусім низьке ресурсне забезпечення сільськогосподарського виробництва, нераціональна спеціалізація, низький рівень планування витрат і управління виробництвом, а також несприятливі природнокліматичні умови господарської діяльності, кон’юнктура ринку та безлічі інших чинників (рис. 1). *

Науковий керівник – М.І. Кісіль, к.е.н., ст.н.с.

232

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Рис.1. Фактори, що стримують сільськогосподарське виробництво Джерело: за даними Державної служби статистики України

Досить значна частина з обстежених аграрних підприємств (близько 35%) до факторів, що стримують виробництво, віднесла фінансові обмеження. І ця проблема з року в рік залишається актуальною для аграрія, лише інколи поступаючись фактору погодних умов року[1]. Тобто фінансові обмеження залишаються одним із суттєвих чинників, які стримують розвиток вітчизняного агробізнесу. Вирішення зазначеної проблеми лежить у площині пошуку шляхів покращення доступу аграрію до фінансово-кредитних і інвестиційних ресурсів. Нині в Україні обсяги інвестицій за рахунок усіх джерел фінансування зростають на 30-40% щорічно, але вони не забезпечують навіть простого відтворювання основних засобів виробництва у галузі сільського господарства. Формування сприятливого інвестиційного клімату, збільшення обсягів інвестиції є передумовою поступового відновлення економічного зростання країни. Тому інвестиційна державна політика має базуватись на комплексному підході, що поєднує механізми розвитку інвестиційного потенціалу країни, її регіонів та галузей, насамперед АПВ. Водночас процес нарощення обсягів інвестицій у національну економіку стримує ряд таких чинників, як[2]: - непослідовна інвестиційна політика держави в аграрній сфері з переважанням принципів залишкового виділення бюджетних коштів та недосконалість механізмів їх використання; - нерозвинена інноваційна інфраструктура, надмірний знос і відсутність умов не лише розширеного, а й простого відтворення основних засобів;

233

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

- монополізм переробників на ринках сільськогосподарської продукції та посередників, що зумовлює високі трансакційні витрати; - низький рівень дохідності сільськогосподарських підприємств і несприятливі умови для ведення малого бізнесу на селі; - низька ліквідність інвестицій та невирішеність проблеми іпотеки; - недосконалий механізм економічних відносин між галузями, що призводить до низької рентабельності капіталу та недостатньої інвестиційної привабливості аграрного сектору, що негативно впливає на формування і розширене відтворення матеріально- технічної бази сільського господарства. Державою пропонується такий варіант схеми інвестування в аграрну сферу: державний апарат управління АПК регіону надає інвесторам гарантії щодо залучення їх фінансових активів (інвестування) шляхом кардинального покращення умов експортних операцій; інвестори розпочинають інвестувати кошти; створюються умови нарощування темпів виробництва, що створює надлишок продукції. У подальшому нормалізуються взаємовідносини у посередництві сільськогосподарського виробництва та створюються умови для формування стабільної ціни на сільськогосподарську продукцію. Однак проблеми управління процесом інвестування, розширення джерел фінансування інвестиційної діяльності та залучення інвестицій неможливо вирішувати без оцінки ефективності інвестиційних проектів. У системі управління інвестиціями оцінка економічної ефективності інвестиційних процесів є одним з найвідповідальніших етапів. Така оцінка є необхідною як для керівництва підприємств, яке здійснюватиме інвестиційний проект (для формування ефективного інвестиційного портфеля), так і для представлення її зовнішньому інвестору з метою довести йому доцільність вкладання коштів в окремий проект. Очевидно, що ймовірність прийняття помилкових інвестиційних рішень з боку керівництва підприємств залежатиме від якості оцінки економічної ефективності інвестиційних проектів [3]. Ефективність проекту – та категорія, яка відображає відповідність витрат і результатів інвестиційного проекту інтересам і цілям учасників, тут можуть також враховуватися інтереси держави та населення. Ефективність проекту в цілому визначається для того, щоб визначити потенційну привабливість проекту для його ймовірних учасників, а також з метою пошуку інвесторів. Оцінку економічної ефективності проекту проводять із використанням таких показників: чистого доходу; індексу прибутковості; внутрішньої норми прибутковості; терміну окупності інвестицій та інших, які відображають інтереси учасників або специфіку

234

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

проекту. Дані показники розраховують з урахуванням дисконтування, тобто шляхом приведення чистого грошового потоку, що генерується проектом до теперішньої вартості. Це обумовлюється тим, що грошові надходження та інвестиційні витрати здійснюються в різні часові періоди і мають різну цінність. Основні проблеми при оцінці економічної ефективності пов'язані з вибором ставки дисконтування та прогнозуванням майбутніх чистих грошових потоків. Планування доходу від упровадження проекту здійснюється на основі попередньо складених договорів зі споживачами або маркетингових досліджень ринку. При довгостроковому плануванні неможливо точно розрахувати чисті грошові потоки. Зі збільшенням строку реалізації проекту збільшуються ризики недоотримання доходу. Необхідно зважати не тільки на рівень інфляції, але й на можливість зміни цін на продукцію, сировину, комплектуючі, енергоносії. Також постійне коливання попиту та пропозиції на ринку товарів і послуг вносить зміни до прогнозованих показників. Виходом може бути залучення споживачів до розробки інвестиційного проекту та укладення ф'ючерсних контрактів. Це мінімізує ризики зниження обсягів продажу в прогнозному періоді. Для прийняття інвестиційних рішень інвестор використовує інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства, що міститься у фінансовій звітності за останні 3-5 років. Однак, цієї інформації може бути у більшості випадків недостатньо для виявлення всіх можливих ризиків, аналізу господарської діяльності підприємства, його фінансових і операційних показників, оцінки становища підприємства на ринку того чи іншого виду продукції, робіт (послуг) та визначення чітких планів майбутнього розвитку[4]. Зі збільшенням росту капітальних інвестицій збільшується ріст валового регіонального продукту, що виступає визначальним фактором соціально-економічного зростання регіону. Прийняття рішення щодо доцільності впровадження окремих інноваційних проектів на підприємствах сільської промисловості має спиратися на результати аналізу показників, розрахунок яких супроводжується певними труднощами. Їх подолання потребує від інвестиційних менеджерів знань та вмінь застосувати на практиці сучасні наукові підходи з урахуванням реалій українського ринкового середовища. Також оскільки процес реалізації інвестиційного проекту займає значний проміжок часу, його ефективність підпадає під вплив невизначеності як внутрішнього, так і зовнішнього середовища підприємства. З огляду на це, при оцінці економічної ефективності

235

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

інвестицій важливо не тільки визначити очікуваний рівень відповідних показників, але й встановити, наскільки ймовірним є їх досягнення. Розв’язання проблем інвестиційного розвитку сприятиме раціональному та ефективному використанню залучених коштів, контролю їх руху і своєчасному поверненню. Список використаних джерел: 1. Кернасюк Ю.В. Агроаудит: оцінка ефективності власного агробізнесу / Ю.В. Кернасюк // Агробізнес сьогодні. – 2017. - №9 (352). 2. Дадашев Б.А. Інвестиційний розвиток сільського господарства України / Б.А. Дадашев // Агроінком. – 2013. №4-6. – С. 43-46. 3. Бень Т. Порівняльний аналіз визначення економічної ефективності інвестиційних проектів за різними методиками / Т. Бень // Економіка України. - 2011. - №11. - С. 34 - 41. 4. Облікове забезпечення інвестиційної привабливості та безпеки підприємства й аграрної галузі: практичне керівництво / [В.М. Жук, Б.В. Мельничук, Ю.С. Бездушна та ін.]; За ред. В.М. Жука. - К.: ТОВ «Всеукраїнський інститут права і оцінки», 2013. -88 с. УДК:336.221.24:631.11 Чілік А.М., магістр* Одеський державний аграрний університет, Україна ПРОБЛЕМАТИКА ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ Належний розвиток та підвищення конкурентоспроможності сільського господарства не можливі без відповідного фінансового підґрунтя, оскільки аграрний сектор належить до найбільш ресурсномістких галузей національної економіки.На сьогоднішній день домінантною складовою системи фінансового забезпечення аграрних підприємств є власні фінансові ресурси. Тому основною проблемою фінансового забезпечення малих та середніх аграрних підприємств нині є формування й нагромадження власних фінансових ресурсів, їх оптимальний розподіл між конкуруючими напрямами та раціональне використання у процесі виробничої й інвестиційної діяльності. Фінансування аграрних підприємств свідчить, що лише четверта частина з них може задовольнятися власними коштами для простого відтворення. Тому основним завданням підприємств стає пошук *

Науковий керівник – С.С. Стоянова-Коваль, д.е.н., доцент

236

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

резервів, збільшення фінансових ресурсів та ефективне їх використання. Одним із резервів є використання кредиту, який є фактором розвитку виробництва. При цьому лише третина всіх малих та середніх аграрних підприємств мають обмежений доступ до кредитних ресурсів банків. Стримуючими чинниками у цій сфері виступають: відсутність ліквідної застави, висока варіація обсягів та результативності сільськогосподарського виробництва, дефіцит потужностей для зберігання аграрної продукції; відсутність ефективної системи управління фінансовими ризиками, неефективне використання залучених фінансових ресурсів, складність процедури оформлення і отримання кредитів, висока вартість кредитів, слабкість вітчизняної банківської системи, нестабільна загальноекономічна ситуація в країні Проблеми фінансового забезпечення аграрного сектору нині перебувають на вістрі наукових інтересів і відображені у працях як зарубіжних, так і вітчизняних учених. Серед останніх робіт з цієї проблематики доцільно відзначити праці Д. Міщенка, С. Коваль, О. Радченко, присвячені питанням державної підтримки аграрного сектору; В. Гмирі, В. Попова, Н. Радух із питань кредитування сільськогосподарських підприємств і впровадження механізмів їх фінансування. Незважаючи на значну розробленість цієї проблематики, в умовах динамічної зміни макроекономічного середовища, впровадження реформ у всіх сферах суспільного і економічного життя, питання формування належного фінансового забезпечення підприємств аграрної галузі залишається відкритим і потребує уваги з боку науковців та практиків. Зокрема, й досі залишаються невирішеними проблеми обмеженої доступності кредитних ресурсів для дрібних сільськогосподарських підприємств, низької ефективності механізмів державної фінансової підтримки галузі, впровадження інноваційних методів кредитування потреб аграрного сектору. У сфері сільського господарства кредитні ресурси відіграють вирішальну роль: сезонний розрив між вкладенням і надходженням коштів, безперервність процесів відтворення, значна потреба в обігових засобах перетворюють кредит в основне джерело поповнення фінансових ресурсів. Слід зазначити, що обсяг кредитування агроформувань з кожним роком все зростає. Це свідчить про зростання довіри комерційних банків до сільськогосподарського виробника у вигляді надання йому кредитів та впровадження різноманітних кредитних програм саме для аграрного сектору економіки. Окрім того позитивно на зростання обсягів

237

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

кредитування вплинуло відшкодування витрат, які пов’язані із оплатою відсотків за користування кредитами банків. Але, не дивлячись на зазначене, обсяги розміщених ресурсів в сільському господарстві далеко не відповідають потребам галузі. І цьому причиною є комплекс протиріч, що, на перший погляд, носять об’єктивний характер. До них відносять, по-перше, термін кредитування, який може впливати на формування ресурсної основи інвестування. Так, з огляду на специфіку галузі оптимальним (а в деяких випадках і мінімальним) таким терміном є п’ятирічний період. Банки ж, в основному надають кредити такого характеру на термін до трьох років з причини відсутності в сучасних умовах значних і стабільних довгострокових пасивів. По-друге, відсутність у більшості виробників ліквідної застави на противагу прагненню банківських установ забезпечити позику заставою, яка в рази перевищує суму самої позики. По-третє, досить часто важко передбачувана можливість фінансових втрат сільгоспвиробників через неврожай або негативну цінову кон’юнктуру і, в зв’язку з цим, висока ризиковість для кредитної установи співпраці з аграріями. Діючим, як свідчать наведене вище, механізмом залучення ресурсів у галузь є часткова компенсація з державного бюджету процентних ставок за кредитами комерційних банків. Але, як правило, реально ним може скористатись тільки велике підприємство. Такий механізм має комплекс недоліків, що виражаються у витрачанні значних сум бюджетних ресурсів, які потрапляють не до сільгоспвиробників, а до власників комерційних банків; встановленні відсоткових ставок по сільськогосподарським кредитам, що перевищують допустимі в Європі в 3 – 4 рази, унеможливлюючи їх погашення; можливості отримати кредити лише тими господарствами, які можуть надати прийнятну для банків заставу (частка таких господарств у загальній кількості є незначною); невигідністю комерційним банкам дрібних кредитів, які приносять незначні доходи, але суттєво збільшують собівартість банківської діяльності; існуванні ризику, що власники банків можуть обрати інші пріоритети і зовсім відмовитися від кредитування аграрного сектора у разі виникнення привабливіших умов в інших секторах економіки . Звичайно, такі протиріччя та проблеми є більш актуальними для виробників, площі земель яких обчислюються на сьогоднішній день не десятками тисяч гектарів, а для тих, які близькі до проблем сільських територій таприймають суттєву участь у їх розвитку, підтримці інфраструктури. Зазначене посилює необхідність вирішення питань фінансового забезпечення розвитку галузі.[2]

238

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Однією з найважливіших особливостей кредитування сільського господарства є формування механізмів гарантування повернення позик. Зокрема це стосується основного чинника, що, взагалі, формує можливість такого господарювання – землі. В усьому цивілізованому світі земля є заставою під довгострокові, дешеві кредити для аграрного сектора. В Україні на сьогоднішній день існує мораторій на торгівлю сільськогосподарськими угіддями, забороняється внесення права на землю як частки до статутних капіталів господарських товариств, не дозволяється продаж або інші види відчуження земельних ділянок та паїв, що знаходяться у приватній власності. Зазначені підходи формують невизначеність щодо подальшого розвитку галузі. Звичайно, забезпечення реалізації механізмів по продажу землі сприяло б вирішенню багатьох питань. Але особливість зазначеної галузі для України привело б, на мою думку, до ще більшого поглиблення проблем та переведення їх в площину соціальних, що характеризувалися б згортанням будь-яких елементів, що формують сприятливе життєве середовище в сільській місцевості. Такі б процеси стали можливими через формування латифундій, які ніколи не були зацікавленими в розвитку сільських територій. Наслідок – повне знищення села. Окрім цього негатив чітко проявляється через формування монополій та, як наслідок, погіршення характеристик продовольчої та економічної безпеки держави. Оскільки іпотечні кредити надаються на довгостроковий період, будь-який банк, що забезпечує гарантію позики об’єктами нерухомості, хоче знати майбутню вартість цих об’єктів через п’ять або десять років. Але, оскільки критерії оцінки землі не визначено, складно або навіть не можливо передбачити вартість конкретного гектара землі в Україні. Відсутність вільного обігу землі, нестабільність законодавчих та політичних умов призводить до суттєвого зниження реальної ціни на землі сільськогосподарського призначення, а, отже, і вартості застави під кредит. Все це ускладнює відносини комерційних банків та аграрних підприємств з питання надання кредитів під заставу землі. Вагомим недоліком практики державного стимулювання аграрного сектору є також те, що наразі практично згорнута реалізація заходів, спрямованих на підтримку дрібних сільськогосподарських підприємств, які відчувають найбільший дефіцит фінансових ресурсів. Відтак, спостерігається монополізація аграрного виробництва, формування крупних агрохолдингів, які поступово витісняють із ринку дрібних виробників. Хоча з точки зору підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва це рух у правильному напрямку, однак за таких обставин марно очікувати, що зростання виробничих показників в аграрному секторі економіки призведе до поліпшення

239

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

соціально-економічного становища сільського населення, матиме позитивний вплив на умови його життя та розвиток сільських територій. Важливим завданням поліпшення фінансового забезпечення сільськогоспо-дарських виробників є гарантування рівнодоступності державної підтримки, адже відомо, що доступ до окремих програм мають не всі товаровиробники: дрібні підприємства, фермерські господарства, індивідуальні виробники, як правило, обмежені в такому фінансуванні. Одним із способів розв’язання цієї проблеми є підвищення ролі та значимості кредитних кооперативів та спілок, державних іпотечних банків, лізингових компаній та інших фінансово-кредитних установ. Основними перевагами кредитних спілок є можливість отримання коштів підприємствам, для яких не доступні кредити комерційних банків внаслідок відсутності ліквідної застави, кредитної історії, складностей процедури оформлення тощо. Однак вітчизняні спілки не об’єднані в систему і майже не надають послуг підприємствам агросектору через законодавчі обмеження, крім цього, їх процентні ставки за кредитами все ще залишаються занадто високими для сільгоспвиробників. Лізинг вигідний сільгоспвиробникам і виробникам техніки та переробним підприємствам, оскільки одночасно є засобом розвитку виробництва, реалізації техніки, застосування досягнень наукового-технічного прогресу.[5] Таким чином, дослідження показало, що дане питання є актуальним. Існуюча система фінансово-кредитного забезпечення аграрного виробництва не в повному обсязі забезпечує вирішення актуальних питань не лише перспективного економічного розвитку, а й поточного характеру. Все це свідчить про необхідність її трансформації. Домінантними напрямами в цьому плані є активізації державної аграрної політики та її фінансової складової, розвиток і вдосконалення системи управління фінансами підприємств та галузі в цілому, формування і розвиток спеціалізованої фінансової інфраструктури, орієнтованої на обслуговування підприємств галузі. Список використаних джерел: 1. Вдовенко Л.О. Важливість фінансового забезпечення діяльності сільськогосподарських підприємств / Л.О. Вдовенко, В.О. Білохатнюк // Культура народов Причерноморья. - 2012. - № 227. - С. 24-26. 2. Вдовенко Л.О. Стан банківського кредитування аграрних підприємств / Вдовенко Л.О. // Збірник наукових праць ВНАУ Серія: Економічні науки. - №3 (69), Том 2. – 2012. - с.3- 7. 3. Гудзь О. Є. Забезпечення фінансовими ресурсами сільськогосподарських підприємств: теорія, методологія, практика : автореф. дис. д-ра екон. наук : спец. 08.00.04 / О. Є. Гудзь. – К., 2009. – 39 с.

240

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

4. Дем’яненко М.Я. Фінансові чинники формування доходів у сільському господарстві / М.Я. Дем’яненко // Економіка АПК . – 2008. №5 . - С.18-20. 5. Міщенко Д.А. Удосконалення системи державної фінансової підтримки сільського господарства України / Д.А. Міщенко // Агросвіт. – 2015. – № 18. – С. 36–40. 6. Облік державної підтримки агропромислового виробництва: Навчальний посібник / За ред. Лузана Ю.Я., Жука В.М., Герасимука І.В. - К.: Видавництво ТОВ «Юр-Агро- Веста», 2007.- 324 с. УДК 338.439.4 Шаповал Б.С., аспірант* Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки», Україна ВПЛИВ ТОРГОВЕЛЬНИХ КВОТ НА ЗБУТ УКРАЇНСЬКОГО ПРОДОВОЛЬСТВА ДО ЄС Для України відкриття європейського ринку і підписання Угоди про асоціацію з ЄС є безумовно важливим і необхідним для забезпечення її подальшої інтеграції у глобальний економічний простір. Достатніми умовами успішності інтеграції економіки України у світове співтовариство виступає збільшення товарообороту між галуззями, зокрема у агропродовольчій сфері. На початку 2013 року економічна інтеграція України характеризувалась відсутністю широких виробничо-технологічних зв’язків з країнами ЄС, через що експорт України представлено переважно продукцією з низьким ступенем обробки. Водночас в Україну з країн ЄС імпортувалось готове продовольство, що має більш високу додану вартість. Саме тому визначальним для України є не лише розширення доступу до європейських ринків, а й використання отриманих від підписання Угоди можливостей для реформування і підвищення конкурентоспроможності аграрного господарства, що має забезпечити зростання експорту українського продовольства з доданою вартістю, а значить, формування умов для збільшення заробітної плати працівників на основі підвищення продуктивності праці і таким чином зростання споживчого попиту на внутрішньому ринку. Особливо важливо в цьому процесі забезпечити включення окремих видів *

Науковий керівник – В.П. Саблук, к.е.н., доцент

241

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

діяльності у технологічні ланцюги виробництва продуктів харчування країн ЄС, багато з яких інтенсивно реалізують нові стратегії [1, c 3-4]. Головний позитив ЗВТ з ЄС для сільськогосподарської торгівлі полягає в частковому усуненні несиметричності умов торгівлі між ЄС та Україною, яка посилилася після вступу України до СОТ. Несиметричність зменшується завдяки: безмитному доступу для українських сільськогосподарських товарів у рамках тарифних квот; відмови ЄС від використання експортних субсидій на сільськогосподарські товари при експорті в Україну; закріплення за україн ською стороною права на використання захисних заходів і додаткових умов торгівлі. На ринку продукції рослинництва однозначним позитивом для розширення експорту є введення квот на експорт в ЄС зернових за нульовою ставкою ввізного мита. Стосовно виграшних позицій ринку тваринництва судити прямо важко, адже не всі українські виробники такої продукції слідують стандартів HACCP, що є критично необхідно при експорті продукції до ЄС. Для аналізу впливу торгівельних квот на реалізацію продовольства до ЄС варто розглянути табл. 1 Таблиця 1 Використання торгівельних квот протягом 2014-2016 рр. квота 2014 Товар, т Пшениця Кукурудза Ячмінь Свинина Цукор Курятина Висівки, відходи і залишки Яловичина Виноградний та яблучний соки Оброблені томати Крохмаль Молоко, вершки, згущене молоко та йогурти Солод та пшеничка клітковина

242

Використана 950 000 400 000 22 721

Невикористана

552 12 360

227 279 40 000 19 548 23 640

1 841

14 159

квота 2015 Використана 950 000 400 000 194 200 19 851 12 000

12 000 10 000

5 009

20 700 11 454

24 546

Співвідношення 2014/2016,% і причини невиконання -12,0 не змінилось -51,9 не постачається (+ 97,2 ) -7,3

1291

15708

-29,9

12 000

не постачається

Невикористана

835 634 400 000 10 926

114 366

960,5

не змінилось

10 000 10 005

458

8 000

5 104

239 074 40 000

10 000

10 000 9 275

квота 2016 Використана

12 000

8 000

1 991

55 800 40 000 149 3 000

10 000

10 000 725

Невикористана

1 383

184

не змінилось 9 541

-36,8

8000

не постачається

6 816

-90,7

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Продовження табл. 1 Ячмінна крупа та борошно, зерно зернових злаків, оброблене іншими способами Мед Овес Вершкове масло та молочні пасти сухе молоко Яйця Часник цукрова кукурудза

6 300

5 000 65

3935

6300

5000 4000

5000 2 588

не змінилось

1,411

не змінилось (+97,5)

1500

не постачалось

1500 1500

1500 1500 500

не постачалось не постачається останній рік квоту не використали квоту почали використовувати лише з 2015 року

464

456

1500

2,4

1 497

Для частини товарів скасування мит не означає автоматичного покращення доступу, бо для виходу на ринок треба також виконати вимоги щодо безпечності продукції. Найсуворішими є вимоги до продукції тваринництва, де нині доступ на ринок ЄС надається кожному підприємству індивідуально, після тривалої перевірки. Та за останні роки України досягла прогресу в отриманні дозволів на експорт окремих видів продукції тваринного походження. Зокрема, наприкінці 2015 року українські виробники молока та молочних продуктів нарешті завершили процедури підтвердження та були зареєстровані як постачальники продовольчих товарів в ЄС, що створює додаткові можливості для переорієнтації експорту з ринку Росії. Станом на початок 2017 року українські виробники мають право на постачання в ЄС семи з п’ятнадцяти категорій харчової продукції тваринництва та восьми з десяти категорій побічних продуктів тваринного походження. Щодо кількох інших товарів підготовка до виходу на ринок ЄС триває. Вже зараз, наприкінці 2017 року, можна говорити про певні економічні підсумки застосування положень Угоди про асоціацію. По-перше, відбувається поступова переорієнтація торговельних потоків на ЄС. У 2016 році торгівля товарами та послугами з Євросоюзом складала 37% загального обсягу торгівлі, це – історичний максимум.

243

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

По-друге, попри загальне скорочення експорту в ЄС, пов’язане з економічною кризою в країні та падінням світових цін, експорт частини товарів зростав дуже швидкими темпами. Зокрема – товарів тваринного походження. По-третє, протягом 2014-2015 років експорт товарів, щодо яких діють тарифні квоти, не обмежувався лише обсягами квот. Це дає підстави сподіватись, що часткова лібералізація сприятиме завоюванню ринку, а не стане бар’єром на шляху експорту. Також, не чекаючи початку застосування ПВЗВТ, у країні відбувались реформи, пов’язані з реалізацією зобов’язань в рамках Угоди. Було досягнуто значного прогресу в реформі технічного регулювання та державних закупівель, однак в більшості сфер попереду ще довгий шлях змін. Отже, попри дуже складні умови в країні, частина виробників активізувала торгівлю з ЄС,а держава готувала підґрунтя для подальшої економічної інтеграції. І якщо ані виробники, ані державні органи не припинять своїх зусиль, за кілька років позитивні економічні наслідки реалізації ПВЗВТ мають бути значно виразнішими. Список використаних джерел: 1. Гейць В.М. Оцінка впливу Угоди про асоціацію/ЗВТ між Україною та ЄС на економіку України: [наукова доповідь]/ Гейць В.М. – Київ, НВП «Поділля» - 123 с. 2. Що змінилося в українській економіці від Угоди про асоціацію – дослідження - Інститут євроатлантичного співробітництва. УДК 657.1 Юхименко-Назарук І.А., к.е.н., доцент, докторант кафедри обліку і аудиту, Житомирський державний технологічний університет РОЗВИТОК ОБЛІКОВОЇ ОЦІНКИ СПЕЦИФІЧНИХ АКТИВІВ Проблеми розвитку облікової оцінки, як одного з елементів методу бухгалтерського обліку, є одними з найважливіших з позиції подальшого розвитку бухгалтерського обліку як науки. Передусім, це обґрунтовується превалюючою роллю оцінювання серед інших облікових процедур в процесі формування бухгалтерської звітності. Окремі дослідники (А.П. Рудановський, В.Я. Соколов) взагалі

244

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

абсолютизують роль оцінки в системі обліку, називаючи її основною ціллю бухгалтерського обліку. Нерелевантність облікової оцінки зростаючим потребам користувачів облікової інформації може зіпсувати репутацію всій системі бухгалтерського обліку, що на сьогодні залишається основним джерелом надання інформації для прийняття економічних рішень та може виступити передумовою для використання менеджментом інших оціночних інструментів. Зокрема, в останні роки з’являється значна кількість управлінських моделей і систем (наприклад, EVA (економічна додана вартість)), які можна розглядати як альтернативні оціночні інструменти, що дозволяють більш об’єктивно та повно відобразити і оцінити господарську діяльність підприємства та врахувати вплив факторів, які залишаються поза увагою облікової системи, однак впливають на процес формування його вартості. Тому на сьогодні удосконалення облікової оцінки з урахуванням появи нових теоретичних напрацювань, зокрема, неоінституційних теорій і концепцій, а також з урахуванням потреб користувачів облікової інформації є одним із найактуальнішим питань, що має стояти на порядку денному у науковців в сфері бухгалтерського обліку. Питанням розвитку облікової оцінки присвячені праці таких вітчизняних дослідників і вчених як М.І. Бондар, С.Ф. Голов, Д.О. Грицишен, В.М. Жук, М.Д. Корінько, М.В. Корягін, А.С. Крутова, С.Ф. Легенчук, Л.Г. Ловінська, Н.О. Лоханова, Н.М. Малюга, М.С. Пушкар, І.В. Супрунова, Г.Б. Титаренко, Н.М. Урбан, І.Й. Яремко, Н.М. Столярчук та ін. Проте, вітчизняні дослідники не приділяють належної уваги можливим напрямам її подальшого розвитку на основі використання інституційної економічної теорії, що може бути обґрунтовано наступними причинами: − хоча інституційна теорія використовується все більшою кількістю вчених в сфері бухгалтерського обліку, на сьогодні обліковий інституціоналізм не можна вважати мейнстримом науки про бухгалтерський облік в Україні; − більшість досліджень в сфері облікового інституціоналізму пов’язані з вивченням трансакційних витрат, а не інших об’єктів обліку, вартість яких може бути оцінена або переоцінена; − лише окремі інституційні концепції напряму стосуються облікової оцінки та можуть бути застосовані для її удосконалення. В той же час, зарубіжні фахівці в сфері професійної оцінки поступово актуалізують необхідність удосконалення існуючих підходів до оцінювання в системі обліку на основі врахування поняття специфічності активів. Так, колектив дослідників під керівництвом проф. Е. Блека відмічає, що в цілому удосконалення практики фінансової звітності має

245

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

відбуватись шляхом забезпечення “обґрунтованої” економічної оцінки специфічних активів та пасивів, які є в наявності у компанії, що підвищує можливість розкладання показника структури вартісної складової доходу акціонерів на елементи і виявлення залишкової “необґрунтованої” його частини, яка стосується ринкових очікувань майбутньої доходності [4, с. 193]. На їх думку така інформація передусім необхідна інвесторам, оскільки на її основі можуть бути виявлені і обґрунтовані фактори генерування прибутку підприємством в майбутньому. Введення до складу теорії бухгалтерського обліку поняття “специфічні активи” є одним із варіантів врахування ризиків в процесі облікового відображення господарської діяльності підприємств. Виходячи з положення, що будь-які ризики не можна розглядати окремим об’єктом бухгалтерського обліку, оскільки вони не можуть бути віднесені до жодного з елементів фінансової звітності (активи, зобов’язання, капітал, доходи, витрати), то одним із варіантів їх врахування є проведення переоцінки первісної вартості активів підприємства в результаті впливу внутрішніх і зовнішніх факторів, до яких може бути віднесено зміну контрактних умов використання специфічних активів, вертикальну інтеграцію підприємств тощо. На сьогодні наявність проблем в сфері облікової оцінки специфічних активів підкреслюється переважно вченимиінституціоналістами, які наголошують на існуванні відмінностей між їх ринковою та обліковою оцінкою. Так, проведений аналіз поглядів дослідників дозволяє констатувати, що при аналізі сутності специфічних активів більшість з них обґрунтовує існування відмінностей між їх вартістю для підприємства в рамках діючого контракту та при його припиненні або розірванні і їх вартістю в зовнішньому середовищі. І хоча автори по різному називають дані види вартості (О.Е. Вільямсон (виробнича цінність та ринкова цінність) [3, с. 54], В.М. Васильцова, С.А. Тертишний (виробнича цінність та ринкова цінність [1, с. 114], А.О. Веренікін, Д.І. Волошин (ціна та мінова вартість) [2, с. 32], Ф. Емар-Дюверне (виробнича вартість та ринкова вартість) [5, с. 110]), в той же час вони дотримуються загальної логіки щодо того, що існує відмінність між тим, як оцінює специфічні активи підприємство для себе (виробнича цінність або вартість) і як їх оцінюють інші учасники ринку безвідносно до підприємства, тобто поза межами контракту, який укладений підприємством щодо таких специфічних активів. При цьому, жоден з авторів не використовує традиційної облікової термінології, запровадженої в міжнародних стандартах фінансової звітності, що дозволило б розглянути проблему оцінки специфічних активів крізь призму “облікової системи координат”.

246

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

В системі регламентації вітчизняного бухгалтерського обліку використовуються стандарти, основним призначенням яких є врівноваження ринкової вартості активів (вартості їх відшкодування) з їх балансовою вартістю – МСФЗ 36 “Зменшення корисності активів” та П(С)БО 28 “Зменшення корисності активів”. Оскільки П(С)БО 28 є скороченим і більш стислим варіантом МСФЗ 36, то при дослідженні даної проблематики слід спиратися на основні положення МСФЗ 36 “ Зменшення корисності активів”. Незважаючи на достатньо простий механізм зменшення корисності активів, наведений в МСФЗ 36, однією з основних проблем при його застосуванні є визначення теперішньої вартості майбутніх грошових надходжень від використовуваного активу, а також визначення його справедливої вартості. Ця проблема є ще більш актуальною саме для специфічних активів, оскільки чинна облікова система не дозволяє виокремити доходи для більшості з них, тому що вони не забезпечують генерування самостійного грошового потоку, а спільно з іншими активами використовуються для виробництва продукту, продаж якого забезпечує одержання доходу.Окрім цього, для специфічних активів досить важко порахувати їх справедливу вартість, оскільки такі активи або взагалі існують лише в одиничному екземплярі (утворені в результаті здійснення ідіосинкратичних інвестицій), або не продаються на активному ринку, внаслідок чого майже неможливо визначити якою буде сума, яку можна буде одержати в результаті укладення угоди між сторонами (відсутні договори їх обов’язкового продажу, відсутні аналогічні угоди та ринкові котирування тощо). При оцінці зменшення корисності специфічних активів слід застосовувати змішану модель, яка передбачатиме фіксоване використання методів, наведених в МСФЗ 36 (справедлива вартість мінус витрати на продаж, вартість при використанні), в залежності від ступеня специфічності активів, а також передбачатиме використання інших методів, які сприятимуть наближенню балансової вартості підприємства до його ринкової вартості. Таким чином, удосконалення облікової оцінки специфічних активів, на нашу думку, є однією із актуальних проблем в сфері бухгалтерського обліку, що потребує вирішення для підвищення об’єктивності та релевантності облікової інформації. Список використаних джерел: 1. Васильцова В.М. Институциональная экономика: Учебное пособие. Стандарт третьего поколения / В.М. Васильцова, С.А. Тертышный – СПб.: Питер, 256 с.

247

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

2. Вереникин А.О. Теория многоуровневой экономики в контексте современной экономической мысли / А.О. Вереникин, Д.И. Волошин // Проблемы прогнозирования. – 2004. – № 1. – С. 29-47. 3. Вільямсон О.Е. Економічні інституції капіталізму: Фірми, маркетинг, укладання контрактів / О.Е. Вільямсон. – К.: Видавництво “АртЕк”, 2001. – 472 с. 4. Вопросы стоимости. Овладейте новейшими приемами управления, инвестирования и регулирования, основанными на стоимости компании / Под ред. Э. Блэка. – М.: ЗАО Olympus Business, 2009. – 400 с. 5. Эмар-Дюверне Ф. Конвенции качества и множественность форм координации / Ф. Эмар-Дюверне // Вопросы экономики. – 1997. – № 10. – С. 104-116. УДК 351.82:338 Dudas Erika Pajerska, Assistant professor, University of Economics in Bratislava, Faculty of Business Economics with seat in Kosice, Slovakia FOOD SAFETY ALERTS SYSTEM IN SLOVAKIA The development of the world economy and its trends in recent years have meant the emergence of a number of threats and risks that today's national economies are facing. One of such threats is also the current development of food production associated with a high risk of noncompliance with hygienic, technological or safety standards. The final consumer does not have the tools to check the complete harmlessness of the product at the time of the retail food purchase. For this reason, a number of tools are being developed and put into practice through different levels of public administration, whether within the state or within integration groups. The contribution focuses on Rapid Alert System for Food and Feed (RASFF), known in European Union and also used in Slovakia. The current legal basis of the scheme is based on Regulation (EC) n. 178/2002 of the European Parliament and of the Council of 28 January 2002 laying down the general principles and requirements of food law. RASFF is an effective system which, as an additional tool for control bodies, provides an exchange of information on the measures taken with the ultimate effect of ensuring food and feed safety. The European Commission, as the organizer, publishes a weekly report of alerts with a warning or informative character. As regards openness and protection of business

248

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

information, the European Commission does not disclose specific identities of companies but lists the measures that have been or are being conducted. 1 Basic characteristics Rapid alert system for food and feed (RASFF) is a system managed by the European Commission which is composed of Member States, EFTA States, the Commission and the European Food Safety Authority. The objective is to provide control activities in the Member States with an effective tool for reporting risks to human health from food or feed. The main objective of the system is to prevent the placing on the market of food and feed or to withdraw food and feed from the market if these pose a serious risk to the health of the consumer. RASFF system targets can be divided into 4 areas. First of all, assistance in implementing measures by the Member States is facilitated by the rapid exchange of information on the risks posed by food or feed and on the measures that have been or to be taken in response to these risks. Secondly, RASFF focuses on protecting consumers from the dangers or the potential danger of eating food. It is also possible to exchange information quickly between the official food control authorities and the authorities responsible for the official control of feed and, last but not least, the effort to facilitate the rapid exchange of information between the Slovak Republic and the European Commission. The main objective of the system is to prevent the placing of food and feed or to withdraw food and feed from the market if these pose a serious risk to the health of the consumer. 1.1 RASFF in terms of Slovak Republic RASFF is also applied in terms of the Slovak Republic as a form of rapid information system for all entities that are made up from food control authorities and official feed control authorities. In the Slovak Republic, the following government organizations are involved in the RASFF system: 1. Ministry of Agriculture and Rural Development of the Slovak Republic, 2. The State Veterinary and Food Administration of the Slovak Republic, 3. The Regional Veterinary and Food Administrations of the Slovak Republic, 4. Border inspection posts, 5. Central Agricultural Control and Testing Institute, 6. Regional branches of Central Agricultural Control and Testing Institute, 7. Office of Public Health of the Slovak Republic, 8. Regional public health offices.

249

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція announcement STATE VETERINARY AND FOOD ADMINISTRATION OF THE SLOVAK REPUBLIC NATIONAL CONTACT POINT

CONTACT POINT IN TERMS OF MINISTRY OF HEALTH OF SLOVAK REPUBLIC

Regional public health offices announcement The Regional Veterinary and Food Administrations of the Slovak Republic

announcement

sample analysis protocol

The State Veterinary and Food Administration of the Slovak Republic Border inspection posts

Picture 1. Scheme of RASFF in terms of Slovak Republic – receiving dangerous food notifications Source: own processing according to STATE VETERINARY AND FOOD ADMINISTRATION OF THE SLOVAK REPUBLIC. Methodological Guideline no. 17/2011. Rapid alert system for food and feed. State Veterinary and Food Administration of the Slovak Republic. Available on http://www.svssr.sk/legislativa/.

The legal basis of the RASFF system in the Slovak Republic is based on Regulation (EC) n. 178/2002 of the European Parliament and of the Council of 28th of January 2002 laying down the general principles and requirements of food law, Commission Regulation (EU) n. 16/2011 of 10th of January 2011 laying down implementing measures for the Rapid Alert System for Food and Feed, National law n. 152/1995 on food as amended, Act of the National Council of the Slovak Republic n. 39/2007 on Veterinary Care, as amended, Act of the National Council of the Slovak Republic n. 271/2005 on the production, placing on the market and use of feed. Notifications are preferably emailed in a predefined form to the National Contact Point address, if this is not possible, they are sent by fax. Announcements from the Border Inspection Post are sent by filling in a separate document in TRACES. At the same time, accompanying documentation is sent to the National Contact Point by fax or e-mail. Upon receipt of the notification at the National Contact Point, the SR shall inform all organizations. Crisis reports, reports of serious risks are also sent to the Ministry of Agriculture and Rural Development of the Slovak Republic (Picture 1).

250

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

The National Contact Point of the Slovak Republic decides whether the notifications sent by the individual official control bodies are subject for the European Commission. It shall subsequently adapt the notifications to the appropriate form, translate it into English and send it to the Commission. It suggests a type of announcement that the commission may or may not accept. Where information on food and feed safety is not the subject of a notification but can be useful to Member States' inspection authorities, it may be sent as a “News” (Picture 2). The European Commission requires the Slovak Republic to respond to the notification if it is assumed that a dangerous product is located in its territory. Upon receipt of a warning notice from the Commission, the Slovak Republic is required to inform, whenever possible, without delay: 1. whether the product was sold in the Slovak Republic, 2. additional information on product-related risks, 3. about taken actions. The RASFF system is also fully operational for the food and feed market in Slovakia since 2011. The main objective of the system is to prevent the placing of food and feed, or to withdraw food and feed from the market if these products pose a risk to the health of the consumer. Ministry of Agriculture and Rural Development of the Slovak Republic

In the case of crisis situation notification of the alert received STATE VETERINARY AND FOOD ADMINISTRATION OF THE SLOVAK REPUBLIC NATIONAL CONTACT POINT

Ministry of Health of the Slovak Republic

Main hygienist CONTACT POINT IN TERMS OF MINISTRY OF HEALTH OF SLOVAK REPUBLIC

Regional public health offices

notification of the alert received The Regional Veterinary and Food Administrations of the Slovak Republic

Border inspection posts

Picture 2. Scheme RASFF in terms of Slovak Republic – sending information about dangerous food and taking action Source: own processing according to STATE VETERINARY AND FOOD ADMINISTRATION OF THE SLOVAK REPUBLIC. Methodological Guideline no. 17/2011. Rapid alert system for food and feed. State Veterinary and Food Administration of the Slovak Republic. Available on http://www.svssr.sk/legislativa/.

251

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

In the area of consumer health protection, there is a rapid exchange of information about the risks under which we understand dangerous joint with food or feed. In connection with this, various measures are taken or planned to respond to the risks involved. There is a rapid exchange of information between food control authorities in Slovakia and other Member States of the European Union. This protects the consumer to prevent health damage - in the form of danger or potential danger that can arise from consuming a risky food. In summary, it is important to note that such activity as a tool to ensure the sale of healthy and quality food to consumers is updated on a weekly basis and consumers can also, at their own will, find out what information is being made for that country. In keeping with the highest level of market protection, both in Slovakia and throughout the European Union, this system is a tool for eliminating the transition of dangerous food to the internal single market of the European Union References: 1. Eur-lex – access to european union law. Office Journal n. L31 form 1st of February 2002. Available on: http: //eur-lex.europa.eu/legalcontent/EN/ALL/, [cited 2017-09-20]. 2. State veterinary and food administration of the slovak republic. Methodological Guideline no. 17/2011. Rapid alert system for food and feed. State Veterinary and Food Administration of the Slovak Republic. Available on http://www.svssr.sk/legislativa/, [cited 2017-09-18]. 3. State veterinary and food administration of the slovak republic. Regulation of Commission (EU) n. 16/2011 from 10th of January 2011, laying down implementing measures for the rapid alert system for food and feed. Available on http://www.svssr.sk/legislativa/, [cited 2017-09-18]. 4. State veterinary and food administration of the slovak republic. Guidance to Perform Articles n. 11, 12, 14, 17, 18, 19 and n. 20 of Regulation (EU) n. 178/2002 about General Food Law. Conclusions of the Standing Committee on the Food Chain and Animal Health. Available on http://www.svssr.sk/legislativa/, [cited 2017-09-20].

252

VIII Міжнародна науково-практична молодіжна інтернет-конференція

Матеріали Восьмої міжнародної науково-практичної молодіжної інтернет-конференції (у заочній формі) ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ АГРАРНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ 30 вересня 2017 року Відповідальний за випуск: Столярчук Н.М. Редактор Технічний редактор Комп’ютерна верстка

Н.М. Столярчук А.М. Артеменко Д.С. Сушко

Підп. до друку 27.10.2017. Формат 6084/16. Папір офсетний. Ум. друк. арк. 15,9. Обл.-вид. арк. 12,9. Наклад 100 пр. Зам. __. Видання та друк – Національний науковий центр «Інститут аграр ної економіки» 03127, м. Київ-127, вул. Героїв оборони, 10. Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 2065 від 18.01.2005 р.

253