Термін "невірші" авторський, він ніби підкреслює незалежність творчості автора від віршованих канонів, але водночас і заперечує можливість поставити знак рівності між невіршами і прозою. Якщо порівнювати за формою, то невірші, не маючи рими і ритму, схожі із верлібрами – вільними віршами, за поетикою, завдяки частому вживанню рослинних і пташиних образів, природних стихій – вогню, води, землі, вітру – мають спільне коріння із фольклорними текстами, а звернення до релігійних символів – Марії, причастя – додає відтінок молитовності. Інша характерна особливість поетики, що впливає і на форму, – це перманентний діалог із потенційним читачем, чи радше із Читачкою, бо невірші розповідають про почуття до жінки і є суто про жінку, і звернені до неї, як до всепочатку і всепричини, вона – скрізь: і всередині, і довкола, і в словах, і між рядків, і навіть на обкладинці – неосяжна, як океанський простір, і первинно безтілесна, як божественне начало.
