Микола Лукаш: Моцарт українського перекладу

Микола Лукаш:

Моцарт українського перекладу

www.nk.in.ua

DICTUM FACTUM До 100-річчя з дня народження

Миколи Лукаша

МИКОЛА ЛУ КАШ МОЦАРТ УКРАЇНСЬКОГО ПЕРЕКЛАДУ

За редакцією Л. М. Черноватого та В. І. Карабана

Вінниця Нова книга 2019

УДК 016:929:81 Л84 Автори: Л. М. Черноватий, структура збірки, упорядкування, передмова до серії. В. І. Карабан, редагування. Б. І. Черняков, розділи “Біографічно-бібліографічний нарис”, “Микола Лукаш і Харків”, збір спогадів для розділу “Спогади про Миколу Лукаша” (крім спогаду І. Мельницької). О. А. Кальниченко, відбір праць до збірки. М. О. Новикова, стаття “Лукаш в пост-Лукашовом мире”. Т. Є. Некряч, М. А. Венгренівська, стаття “П’єса В. Шекспіра “Троїл і Крессіда” в українському перекладі (до перекладацького портрету М. Лукаша)”. В. Р. Савчин, стаття “Мовотворча функція перекладів Миколи Лукаша”.

Л84

Микола Лукаш: Моцарт українського перекладу : біографічно-бібліографічний та мистецький нарис / [Черноватий Л. М., Карабан В. І., Черняков Б. І. та ін.] ; за ред.: Черноватого Л. М., Карабана В. І. – 2-ге вид. – Вінниця : Нова Книга, 2019. – 488 с. – [серія: Dictum Factum]. ISBN 978-966-382-744-5

Книга містить інформацію про життєвий та творчий шлях геніального українського перекладача Миколу Олексійовича Лукаша (1919–1988), роздуми фахівців про його роль у становленні українського перекладу, а також спогади сучасників про зустрічі з ним. У першому розділі подається біографічно-бібліографічний нарис, що включає три частини: “Корифей українського художнього перекладу Микола Лукаш”, “Основні дати життя й творчості Миколи Лукаша” та “Микола Лукаш на сторінках перекладознавчої критики і в прижиттєвих публікаціях.” Другий розділ (“Микола Лукаш і Харків”) містить цікаву розвідку Б. І. Чернякова про харківський період життя перекладача та справжній раритет – відновлений текст доповіді Миколи Лукаша “Прогресивна західноєвропейська література в перекладах на українську мову” на нараді Спілки Радянських Письменників України в справі художніх перекладів 16–18 лютого 1956 року. Ця доповідь допомагає зрозуміти динаміку становлення творчих принципів видатного майстра. У третьому розділі розглядаються деякі аспекти творчої спадщини Миколи Лукаша, зокрема, обґрунтовується мовотворча функція його перекладів, вивчається роль незабутнього митця в сучасному світі, розбудовується портрет великого майстра на прикладі аналізу перекладу п’єси В. Шекспіра “Троїл і Крессіда”. Четвертий розділ містить спогади сучасників про Миколу Лукаша. Розмаїття думок різних людей, як у калейдоскопі, поступово складається у яскравий таємничий візерунок, що віддзеркалює різні грані душі моцарта українського перекладу. Для науковців, перекладачів, мовознавців, літературознавців, викладачів, учителів української та зарубіжної літератур у середніх закладах освіти, бібліотекарів та усіх, хто цікавиться історією української культури, літератури, перекладу. УДК 016:929:81

ISBN 978-966-382-744-5

О символе кривавих наших літ! Дивлюсь на чобіт свій – в болоті, в глеї. Невинний чобіт, хоч пройшов землею Немало миль і скрізь лишив свій слід. Стомивсь. А в світі чорно від чобіт. Ростуть, мов щіть, мов стовбури в алеї. Крокує до страшної епопеї У чоботи обутий цілий світ. Де руки, очі, голови, де люди? Світ чобота, гніт чобота повсюди, Все топчеться – міста, сади, віки. Де пройдуть чоботи, там ріки крові. Хіба, тоді наситяться підкови, Коли дотла знекровлять рід людський. Микола Лукаш. Переклад сонета чеського поета Ундри Лисогорського “Чоботи”, написаного сілезьким діалектом (текст наводиться за М. Н. Москаленком)

Передмова Тоненька тека особової справи Миколи Лукаша в архіві Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (архів Харківського Педагогічного інституту іноземних мов переїхав сюди разом з усім інститутом, який влився в університет на початку 1960-х років) містить усього п’ять пожовклих від часу документів: особистий листок з обліку кадрів, автобіографію, дві виписки з протоколів про здачу кандидатських іспитів з німецької та іспанської мов відповідно, а також заяву про звільнення за власним бажанням, датовану 1948 роком.

Автобіографія Я, Лукаш Микола Олексійович, народився 19-го грудня 1919 р., в м. Кролевці Сумської (за старим адміністративним поділом Чернігівської) області. Батько мій, Олексій Якович, був робітником-вантажником та чорноробом, останній час працює сторожем. Мати, Василина Іванівна, була з дитинства ткачихою, зараз не працює, бо хвора. 1943 р. батько оженився вдруге (фактично батьки розійшлися ще раніше). Сестра Параска працює на заводі “Метал” у Кролевці, друга сестра, Ольга, викладачем української мови та літератури у Мостиській середній школі Дрогобицької області. Брат Іван загинув на фронті Вітчизняної війни. З 1927 по 1937 рр. я вчився в Кролевецькій середній школі, де найбільше цікавився літературою, історією, рідною та іноземною мовами. 1937 р. вступив до Київського Державного Університету на історичний факультет, де, ретельно вивчаючи історію, не занедбував також мовних студій. У 1939 р. взяв річну відпустку і протягом 1939–40 навчального року працював викладачем німецької та української мов в Копачівській середній школі

Обухівського району Київської області. Після цього повернувся до університету, склавши всі іспити за пропущений учбовий рік. Навчаючись в університеті, одночасно працював (у театральному музеї, архіві стародавніх актів тощо), бо треба було допомагати матері, яка була в скрутному матеріальному становищі. Останні іспити за ІV курс склав уже в перші дні війни, після чого, разом з рештою студентів Університету, працював над спорудженням противотанкових укріплень навколо Києва протягом 2-х тижнів. Коли ми повернулись до Києва, нам сказали, що університет евакуюється на Схід; ті, що жили на території не окупованій ворогом, могли їхати додому на канікули, щоб повернутись до початку занять вже в м. Харків. Перебуваючи на канікулах в м. Кролевці, я був поранений двома осколками бомби в ногу й плече, під час нальоту ворожої авіації на місто за декілька днів до відступу наших частин. Так як усі госпіталі були переповнені, мене не могли прийняти, і я змушений був залишитись на тимчасово окупованій німцями території. Після одужання мені довелося шукати роботу, і я став працювати рахівником і перекладачем у райземвідділі, що був підпорядкований спочатку магістрату, а потім районному сільськогосподарському керівникові (“Kreislandwirtschaftsfuhrer”) під назвою “допоміжне с/г бюро”. По звільненню міста Радянською Армією, я був мобілізований до її лав (до цього дійсної служби я не проходив, бо був звільнений за станом здоров’я). В Радянській Армії служив до листопада 1945 р., коли був демобілізований (демобілізація другої черги для закінчення вищої освіти). Після демобілізації вступив на французький факультет Харківського Педагогічного інституту іноземних мов, закінчив його в 1947 р., і зараз працюю в ньому на посаді викладача французької мови. 15.І.1947 р. Як свідчить автобіографія, майбутній геній перекладу, устами якого співучою українською мовою заговорили Сервантес і Лопе де Вега, Боккаччо і Шекспір, Гете і Шіллер, Гюго і Флобер, Гейне й Верлен, Міцкевич і Бернс, Тувім і Безруч, Мадач і Волькер, Аполлінер і Лорка, народився у доволі типовій для того

часу сім’ї. Батьки його вочевидь не мали змоги одержати якісну освіту і змушені були працювати на малокваліфікованих роботах з раннього віку. До того ж сімейні негаразди призвели до того, що Лукашева мама залишилася без чоловіка (а пізніше й без сина Івана, що загинув на фронті), захворіла й, очевидно, мала серйозні матеріальні проблеми, а тому була нездатна допомагати дітям, які вчилися. Це змусило Миколу постійно шукати підробіток під час навчання в університеті (театральний музей, архів стародавніх актів) і навіть брати річну відпустку, аби трохи заробити, працюючи вчителем у сільській школі, і допомагти матері, яка, як він пише, “була в скрутному матеріальному становищі”. Нужда, як випливає зі спогадів, поданих у цій збірці, залишалася незмінною характеристикою життя Лукаша протягом значного відрізку часу, проте аж ніяк не вплинула на його характер та світогляд. Навчання давалося Лукашу легко – про це свідчить хоча б той факт, що пропустивши у зв’язку з роботою в школі цілий рік, Микола здав усі іспити за нього ще до початку нового навчального року. Потяг до мов, що пробудився ще в шкільному віці і, вірогідно, був закладений в генах (сестра Ольга також працювала викладачем української мови та літератури), зрештою переміг історичну складову його універсальної сутності і змусив остаточно поринути у вир світових мов. Життя Миколи Лукаша сповнене несподіваних поворотів, гірких та щасливих збігів обставин, про що свідчить навіть наведена вище автобіографія, написана ним у 28-річному віці. Факт вимушеної праці перекладачем “на німців” під час перебування на окупованій території міг обернутися трагічними наслідками у воєнний та повоєнний періоди, але бог милував. Не можна сказати, що обійшлося зовсім без наслідків – хай нікого не вводить в оману формулювання “за власним бажанням” у заяві про звільнення з посади викладача французької мови Харківського Педагогічного інституту іноземних мов, – проте ситуація могла б скластися набагато гірше. У 1934 році харківського поета і перекладача Василя Мисика, якого М. Зеров називав надією української поезії, помилково (замість сусіда Василя Минка) заарештували і заслали на Соловки, внаслідок чого, як зазначає О. Никанорова, він на два з половиною десятиліття

фактично вибув з літератури. У цьому ж році зламали харківського перекладознавця і перекладача Олександра Фінкеля, автора першої на теренах колишнього СРСР монографії “Теорія й практика перекладу” (Харків, 1929), змусивши його написати замовну статтю “Термінологічне шкідництво і його коріння” (Мовознавство. – 1934. – № 2. – С.63–81), спрямовану проти “націоналізму” в українському мовознавстві. Сам О. Фінкель, що до того часу друкувався майже виключно українською мовою, з того часу перекваліфікувався на російське мовознавство та переклади російською мовою. Порівняно з цими та багатьма іншими прикладами, Миколі Лукашу пощастило більше і вже на початку 1950-х років він активно включився в український перекладознавчий процес. Між іншим, шляхи Миколи Лукаша та Василя Мисика і Олександра Фінкеля перетиналися. Під виписками з протоколів про здачу кандидатських іспитів з німецької та іспанської мов, що зберігаються в архіві Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, стоїть підпис голови екзаменаційної комісії, кандидата наук, доцента О. М. Фінкеля, а разом з Василем Мисиком у 1959 році Микола Лукаш опублікував збірку “Вибране” з перекладами поезій Р. Бернса. Значимість постаті Миколи Лукаша, як “генія моцартіанського складу в найчистішому і найточнішому розумінні цього слова” (Михайло Москаленко), зростає з кожним роком і сьогодні, на честь 100-річчя з дня його народження, Вашій увазі пропонується збірка, що сподіваюся, зацікавить фахівців, майбутніх філологів і перекладачів та й просто людей, яким не байдужа історія розвитку української мови, в якій переклад грає таку суттєву роль. Левовою часткою свого змісту збірка завдячує одному з найвідоміших дослідників життя та творчості Миколи Лукаша, Борису Івановичу Чернякову, який люб’язно дав дозвіл на публікацію частини зібраних ним матеріалів. Упорядники вдячні також відомим перекладознавцям і перекладачам Марині Новиковій (Сімферополь), Тетяні Некряч (Київ) та Валентині Савчин (Львів) за підготовку статей з аналізом творчості Миколи Лукаша, а також Інні Мельницькій (Харків) за спогади про зустрічі з великим перекладачем.

У першому розділі збірки подається біографічно-бібліографічний нарис, повністю підготовлений Б. І. Черняковим. Цей розділ включає три частини: “Корифей українського художнього перекладу Микола Лукаш”, “Основні дати життя й творчості Миколи Лукаша” та “Микола Лукаш на сторінках перекладознавчої критики і в прижиттєвих публікаціях”. Другий розділ (“Микола Лукаш і Харків”), також повністю підготовлений Б. І. Черняковим, містить цікаву розвідку про харківський період життя перекладача та справжній раритет – відновлений текст доповіді Миколи Лукаша “Прогресивна західноєвропейська література в перекладах на українську мову” на нараді Спілки Радянських Письменників України в справі художніх перекладів 16–18 лютого 1956 року. Ця доповідь, яка пізніше була опублікована (але із суттєвими скороченнями і змінами) в книзі “Питання перекладу”, допомагає краще зрозуміти динаміку становлення творчих принципів майстра. У третьому розділі розглядаються деякі аспекти творчої спадщини Миколи Лукаша, зокрема, обґрунтовується мовотворча функція його перекладів (Валентина Савчин), вивчається роль незабутнього митця в сучасному світі (Марина Новікова), розбудовується портрет великого майстра на прикладі аналізу перекладу п’єси В. Шекспіра “Троїл і Крессіда” (Тетяна Некряч та Марія Венгренівська). Четвертий розділ містить спогади сучасників про Миколу Лукаша як брата, приятеля, друга, однокласника, однокашника, доброго знайомого, колегу й особистість. Розмаїття думок різних людей, як у калейдоскопі, поступово складається у яскравий таємничий візерунок, що віддзеркалює різні грані душі моцарта українського перекладу, який порушуючи усталені канони, творив свої шедеври. Як влучно сказав Віталій Коротич, “можна писати й писати про безкомпромісну, натхненну й чесну працю Миколи Лукаша; це щастя – я не перебільшую, – що література наша має сьогодні такого майстра, як він”. Леонід ЧЕРНОВАТИЙ

Зміст Передмова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4 Автобіографія. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4 РОЗДІЛ 1. БІОГРАФІЧНО-БІБЛІОГРАФІЧНИЙ НАРИС Б. І. Черняков. Корифей українського художнього перекладу Микола Лукаш . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9 Б. І. Черняков. Основні дати життя й творчості Миколи Лукаша. . . . 84 Б. І. Черняков. Микола Лукаш на сторінках перекладознавчої критики і в прижиттєвих публікаціях. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 100 РОЗДІЛ 2. МИКОЛА ЛУКАШ І ХАРКІВ Б. І. Черняков. Перекладознавчий дебют Миколи Лукаша . . . . . . . . . 217 Микола Лукаш. Прогресивна західноєвропейська література в перекладах на українську мову (Доповідь на нараді Спілки Радянських Письменників України в справі художніх перекладів 16–18 лютого 1956 року) – відновлено Б. І. Черняковим. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 231 РОЗДІЛ 3. ПЕРЕКЛАДОЗНАВЦІ ПРО МИКОЛУ ЛУКАША В.Р. Савчин. Мовотворча функція перекладів Миколи Лукаша . . . . 300 М.О. Новикова. Лукаш в пост-Лукашовом мире . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 326 М.А. Венгренівська, Т.Є. Некряч. П’єса В. Шекспіра “Троїл і Крессіда” в українському перекладі (до перекладацького портрету М. Лукаша . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 336 РОЗДІЛ 4. СПОГАДИ ПРО МИКОЛУ ЛУКАША Микола Стоян. Незабутній Лукаш . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 350 П’янов В. Я. Вирішальне слово – за Лукашем. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 367 Лазоренко Т. Г. Спогади і думи: Уроки історії соціалізму. . . . . . . . . . . 386 Юрко Кочержинський. Мій Лукаш. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 397 Самійленко М. О. Собори високих душ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 409 Анатоль Перепадя. Про Миколу Лукаша (виступ на радіо) . . . . . . . . 417 Жолдак О. І. Так починався Микола Лукаш . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 422

484

Ігнатенко М. І. Так він починався . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 432 Наталя Вергун. Світло Лукаша . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 440 Соколюк З. Ю. Великий і простий. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 448 Лукаш-Кравченко Г.О. “Бути йому великим..”. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 453 Франко З. Т. Людина високого благородства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 458 Инна Мельницкая. Мыкола Лукаш: каким он был?. . . . . . . . . . . . . . . . . 463 Нарубіна Є. Шана другові . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 468 Смерека В. С. Світлій пам’яті мого друга. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 473 Охріменко П. П. Таким він залишиться в пам’яті. . . . . . . . . . . . . . . . . . . 477 Дмитро Паламарчук. Промінчик людського тепла... (Про стосунки М. Лукаша і Г. П. Кочура) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 480 Євген Поліщук. Коротеньке слово про друзів мого вчителя. . . . . . . . 482

485

Микола Лукаш Моцарт українського перекладу українською та російською мовами

Редактор С. І. Мазур Комп’ютерна верстка: Г. А. Пєшков Підписано до друку 27.02.19. Формат 60×100/16. Папір офсетний. Гарнітура Таймс. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 28,33. Зам. № 190. ПП “Нова Книга” 21029, м. Вінниця, вул. М. Ващука, 20 Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції ДК № 2646 від 11.10.2006 р. Тел. (0432) 56-01-87. Факс 56-01-88 E-mail: info@novaknyha.com.ua www.novaknyha.com.ua

Микола Лукаш: Моцарт українського перекладу / Черноватий Л. М. та ін