Онищенко Л. Г.
Історія розвитку бального танцю від XV до кінця ХІХ століття
Онищенко Л. Г.
Історія розвитку бального танцю від XV до кінця ХІХ століття Методичні рекомендації
Вінниця Нова Книга 2017
Рекомендовано до друку засіданням вченої ради коледжу хореографічного мистецтва “КМУАТ імені Сержа Лифаря” як методичні рекомендації (протокол № 060/04-106 від 23.06.2017 р.)
УДК 792.5:94](072) ББК 85.732-08я7 О-58
Рецензенти: Клявін Д. Р. – заслужений артист України, голова вченої ради, викладач-методист КМУАТ імені Сержа Лифаря Зарицька Г. П. – спеціаліст вищої категорії, викладач-методист КМУАТ імені Сержа Лифаря О-58
Онищенко Л. Г. Історія розвитку бального танцю (від XV до кінця XIX століття) : методичні рекомендації / Онищенко Л. Г. – Вінниця : Нова Книга, 2017. – 32 с. ISВN 978-966-382-663-9
Кожна історична епоха наклала свій відбиток на стиль і манеру виконання тих чи інших танців. Бальний танець вийшов із народного танцю, але в іншому середовищі він набув світського, придворного характеру і це надало йому особливої виразності: витонченості манер, галантності, жеманства, парадної холодності. Для вищих навчальних закладів культури І–ІV рівнів акредитації УДК 792.5:94](072) ББК 85.732-08я7 Навчальне видання
Онищенко Лідія Григорівна Історія розвитку бального танцю (від XV до кінця XIX століття) Методичні рекомендації
Редактор Є.Д. Колесник. Комп’ютерна верстка: Г. А. Пєшков Підписано до друку 09.08.17. Формат 60×84/16. Папір офсетний. Гарнітура Таймс. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 1,86. Тираж 300 пр. Зам. № 929. ПП “Нова Книга” 21029, м. Вінниця, вул. М. Ващука, 20 Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції ДК № 2646 від 11.10.2006 р. Тел. (0432) 56-01-87. Факс 56-01-88 E-mail: info@novaknyha.com.ua www.novaknyha.com.ua
ISВN 978-966-382-663-9
©О нищенко Л. Г., 2017 © Нова Книга, 2017
Зміст Вступ....................................................................................................... 4 Розвиток бального танцю.................................................................... 6 Короткий нарис з історії костюма.................................................... 27 Використана література..................................................................... 32
3
Вступ Одна з хореографічних дисциплін, яка входить до програми підготовки артистів балету, має назву Історико-побутовий танець. Лише в 40-х роках XX століття історико-побутовий танець визнали окремою дисципліною, відмежувавши її від класичного і народно-сценічного танців. Невід’ємною складовою цього предмета є вивчення бального танцю, який, зародившись у товщі народних мас, завжди був важливою частиною життя всіх поколінь протягом тисячоліть. Незважаючи на всі заборони і перестороги, які були притаманні деяким епохам, тільки в танці можна було відчути всю радість життя, висловити свої емоції і почуття, бути відвертим, відкритим, справжнім. Історична наука досліджує розвиток народного танцю і переродження його у бальний протягом XV–XIX століть. До цього додається також різноманітність форм етикетних кодексів, характерних для різних епох у країнах феодально-аристократичного і дворянсько-буржуазного періодів розвитку суспільства, без чого неможливо достовірно передати саму сутність і природність виконання танцювальних рухів, притаманних певному періоду часу. Відомості стосовно особливостей епохи — характерні риси побуту людей різних верств суспільства, костюми, етикет, стильова поведінка — це широке коло пластичної культури, яке вбирає в себе знання побуту та звичаїв, притаманних різним історичним епохам, а також навички користування атрибутами, що доповнювали історичний костюм, такими як сукня, плащ, шпага, віяло, ціпок, циліндр тощо.
4
Кожна історична епоха наклала свій відбиток на стиль і манеру виконання тих чи інших танців. Бальний танець вийшов із народного танцю, але в іншому середовищі він набув світського, придворного характеру, і це надало йому особливої виразності: витонченості манер, галантності, жеманства, парадної холодності. Але саме народні танці, а не придворні, сприяли розквіту бальної хореографії і появі її нових зразків. Свого часу М. В. Гоголь писав у “Петербургских записках 1836 года”: “Посмотрите, народные танцы являются в разных уголках мира: испанец пляшет не так, как француз, как азиатец. Даже в провинциях одного и того же государства изменяется танец. Северный русс не так пляшет, как малороссиянин, как славянин южный, как поляк, как финн: у одного танец говорящий, у другого бесчувственный; у одного бешенный, разгульный, у другого спокойный; у одного напряженный, тяжелый, у другого легкий, воздушный. Откуда родилось такое разнообразие танцев? Оно родилось из характера народа, его жизни и образа занятий”. Таким чином історико-побутовий танець виник із народної творчості і має різний вигляд у різних народностей. “Сучасне життя народжує свої ідеали, породжує свій образний світ. Образи стають своєрідними символами вираження душі. У танці прояв душі, психіки людини, як відомо, породжує умовний тілесний знак — символ, жест. Вони стають у культурному середовищі засобами передачі інформації. Культура і традиції створили національну мову спілкування. Мистецтво в цілому також говорить “етнічною” мовою народу. Мистецтво створене народом, воно є мовою душі народу, в якому зашифровані “народні сподівання”, і буде зрозумілим лише тим, хто долучається до його таїнств”. (О. Бадрак)
5
У важкі часи епохи Середньовіччя жителі Західної Європи за знали багато страждань та випробувань: це і нескінченні війни між феодалами, й епідемія чуми, яка знищила мільйони людей, і утиски інквізіції зі спаленням на вогнищах багатьох безневинних жертв. Тому танець був єдиною втіхою і можливістю уникнути суворої реальності. Чоловіки епохи Середньовіччя повинні були відповідати прийнятому на той час еталону лицарських чеснот, до яких належала і вправність у виконанні придворних танців. Це вважалося необхідним для справжнього лицаря і кавалера.
6
Розвиток бального танцю Весь курс можна розділити на такі складові: танці Середньо віччя, танці епохи Відродження, танці періоду класицизму, далі романтизму і Просвітництва. Танці Середньовіччя Дворянсько-феодальний період XV–XVII ст. знайшов своє найповніше відображення в Іспанії. Абсолютизм, який повністю склався на той час, спирався виключно на дворянство. Королівські військові поривання і жадібність феодалів приводили до завоювання нових володінь. Ці переможні війни і торгівля сприяли проникненню в інші країни Західної Європи елементів економіки і політики, а також особливостей побуту, манер та одягу тодішньої Іспанії. У подальшому стильова поведінка іспанських правлячих і військових верств розповсюдилась і в інші країни Європи. На словах то були часи хоробрих лицарів і чарівних дам, яким чоловіки присвячували свої перемоги на лицарських турнірах та у військових походах. Цей дух лицарства накладав свій відбиток на всі звичаї й етикет правлячої верхівки.
Насправді ж у той час жінка відігравала в суспільстві жалюгідну і принизливу роль. Вона не мала жодних офіційних прав. Тогочасна мораль складалася під жорстоким протекторатом церкви, яка вважала жінку вмістилищем гріха. Її положення знаходило своє відображення й у танці. Жінка повинна була виказувати покірність і сором’язливість, а чоловік демонстрував свою повну владу над нею. Культура танцю постійно розвивалася, з’являлися нові стилі і рухи. У правлячих верствах відбувалося щось на зразок змагання між королями і знатними вельможами за першість у проведенні найкращого балу, маскараду та інших святкувань. Феодали розважали своїх гостей театральними виставами, які проходили під час зміни страв за столом. У виставах брали участь і самі аристократи в масках та фантастичних костюмах. У текстах діалогів і пісень прославляли християнську церкву й лицарські чесноти. Після лицарських турнірів проводилися бали, де лицар-переможець вів колону танцюючих, вистроєних парами. Вони робили плавні кроки вперед і назад за першою парою, яка диктувала напрямки цих променадів. На балах дотримувалися всіх правил етикету і чиношанування. Популярним у лицарських замках був також танець із факелами.
Деяка суворість поведінки здобувалась у військових походах, відповідним був і стиль поводження з жінками. Це проявлялося навіть у манері виконання танцю. Кавалер брав руку дами зверху, тримаючи за кисть. При цьому його пальці були зігнуті, а рука нагадувала кігті хижого птаха. У XVI cт. вважалось звичним вести даму у такий спосіб. Але вже у XVIІ ст. відбуваються зміни. Кавалер подає майже випростану праву руку дамі, на яку вона кладе зверху свою ліву руку, причому кисть її руки вільно звисає донизу.
7