555555555555555555555555 55KHJKJHKHJKJHKJHKJHKJ Послання Богородиці від 25 червня 2010 р.
„Любі діти! З ра-
дістю закликаю вас усіх, щоб ви з радістю жили Моїми посланнями, лише в такий спосіб, любі діти, ви зможете наблизитися до Мого Сина. Прагну вас усіх провадити до Нього, бо в Ньому ви знайдете правдивий мир і радість свого серця. Усіх вас благословляю і люблю безмежною любов’ю. Дякую, що відповіли на Мій заклик”.
Прагну вас усіх провадити лише до Нього У двадцятьдев’яту річ-ницю першої з’яви в Меджуґор’ї Марія саме такими словами пояснювала причину Своєї присутності на тій землі, що втішалася благословенням Божої ласки. Вона з нами вже такий тривалий час, щоб провадити нас до Нього, щоб вести нас до Ісуса. Її послання заохочують нас прийняти Ісуса в наше життя, бо це для нас єдина дорога спасіння. Закликаю вас усіх, щоб ви з радістю жили Моїми посланнями, лише в такий спосіб, любі діти, ви зможете наблизитися до Мого Сина. Послання адресовані парафії в Меджу-ґор’ї, а через нього всьому світові, запрошують до навер-нення, до молитов, до посту, довірливого покладання на Бога, щоб жити любов’ю та миром; це поквапливі і з натиском повторювані заклики до життя вірою, згідного з нав-чанням Церкви і практику-вання Таїнств .Її запрошення адресоване кожній окремій людині, Її дітям, але стосуються всього світу,
4651654163546516451634165 51651654165416516516163 Щорічне Об’явлення для Іванки Іванковіч-Елез від 25.06.2010 року.
„Матір Божа говорила мені про п’яту тайну і вкінці сказала: Дорогі діти, прийміть Моє материнське благословення”.
„Якби ти знав як дуже Тебе люблю, плакав би з радості.” віруючих і невіруюючих. Сприйняття їх матиме вплив на спасіння світу більше ніж владакожної країни. Це щось нове, Біблія, а особливо Новий Завіт, навчає нас, що Бог вибирає те, що є малим і слабким, щоб упокорити великих того світу і те, що видається людям великим. Так рухається вперед Царство Боже і чудом це є в очах віруючої людини. Попри те, хоч і безліч осіб, завдяки присутності Марії в Меджуґор’ї, знайшла дорогу до навернення, ще більше є тих, котір залишилися байдужими, якщо не виявляють ворожості, й тих, котрі за якийсь час опам’яталися і навернулися до Бога, а потім знову повернулися до свого попереднього життя. Вже 25 жовтня 1993 р. Марія напоумлювала нас тими словами: «В ті роки Я заохочувала вас, щоб молилися і жили тим, що вам кажу, але ви мало живете Моїми посланнями. Говорите, але не живете, тому, Мої діти, та війна триває так довго…». Сьогодні також не має миру та радості на світі. Там, де здається ніби-то вони є, йдеться лише про короткотривалий спокій, про якусь проминальну радість, в такий чи інший спосіб далеку від миру та радості, яку обіцяв Ангел під час Благовіщення і котру ангельські хори сповіщали пастухам (Лк. 2, 8-14 ).
5
А тим більше далеко від миру та радості, які обіцяв Господь Ісус (Йо. 14, 27; 15,11), бо саме вони набли-жають творіння до Творця. Невже уподібнення людини Богові несенсом та плодом втілення Сина Божого? Прагну вас усіх провадити до Нього, бо в Ньому ви знайдете правдивий мир і радість свого серця. Але не мир, домовлений з трудом за допомогою порозумінь та компромісів поміж керівниками держав. Ті трактати завжди перебувають під знаком питання і їх можна злегковажити. Тут мова не йде про такий мир, як відсутність війни; не йдеться також про радість, яку викликало щось, що приємно подразнює наш егоїзм або винагороджує наші добрі вчинки. Йдеться про мир і радість, які є плодом примирення з Богом, плодом того, що Він прийняв нас і всиновив у Своєму Синові Ісусі, про глибоке і правдиве сопричастя з Богом. Такий мир та радість, вільні від земних прив’язань, очищені з усіляких приватних інтересів або вигод, у дочасній минущості являються віддзеркаленням Життя в Богові, як світло тим, котрі ще живуть занурені у темряві, як надія для тих, котрі ще того не досвідчили. Дякуємо Тобі, Маріє, за Твоє благословення, дякуємо за Твою велику любов, вчини щоб ми були спроможні давати її всім, кого лиш зустрічаємо. Мир і радість усім вам в Ісусові та Марії! Nuccio Quatrocchi
Надзвичайно чудесне зображення Хочу звернути вашу увагу на виняткове зображення, розміщене на першій сторінці «Ехо Марії». «Як довго, Матінко, ми шукали твого погляду!..». Це фото є винятковим саме по собі, оминаючи спосіб, яким було отримане, тобто незважаючи на зв’язок з фактами, про які маю намір розповісти далі. Під час моєї минулорічної прощі до Меджугор’я на Фестиваль Молоді, один з його учасників, Джузеппе Томаркйо з Маскалії (область Катанья, Італія), зробив знімок фіґури Божої Матері в правій наві церкви в Меджугор’ї. Сталось то 1 серпня об 15:06. В ту мить він відчув себе ніби присилуваним підійти до фігури, перед якою в той час замінювали квіти, через що відсунули набік огорожу, котра нащодень забезпечувала місце від тиску натовпу вірних. Перебуваючи просто перед фігурою, сфотографував мобільним телефоном обличчя Матері Божої, не перевіряючи відразу, що і як вийшло. Декілька днів по тому, 5 серпня (в день народження Матері Божої), під час повернення зі спільноти «Нові горизонти», де група брала участь у oб’явленні Матері Божої візіонерці Марії Павловіч, Піна, двоюрідна сестра Джузеппе, оглядаючи знімки на телефоні брата, була вражена винятковістю зображення Матері Божої: красою Її обличчя, а перш за все поглядом Її очей, котрі, здавалось належали живій особі, а не фігурі. «Я хочу той знімок!» вигукнула двоюрідна. Проте найбільше здивування пройняло самого пана Томаркйо, коли він виявив, що саме Обличчя є цілком відмінне від того, котре фотографував у церкві. Після повернення додому на Сицилію, телефон віднесли до фотографа, але той не зміг видобути зображення. Це вдалось зробити щойно іншому спеціалістові, а видобуте зобра-
ження почало притягувати до себе всіх, хто його бачив. Зображення показує Обличчя Матері Божої з Тігальїни, місцевості, яку ми не відвідували. Йому притаманні певні дивовижні відмінності: обличчя не є таким овальним як на фігурі. Найбільше, однак, враження справляють очі, на котрі дехто не може дивитись довший час, так ніби вони належали живій особі. Оглядаючи їх при більшому збільшенні, виявили, що вони опушені віями. Глибокий погляд справляє враження, ніби належить комусь, хто за мить заплаче. То є очі, котрі ставлять питання, що проймають людину з материнським напучуванням; то є також такі очі, котрі, коли вже раз їх побачив, стежать ласкаво за тобою, допомагаючи відповісти на Її заклики. Ті очі є милосердними і смутними. Очі, без яких неможливо обійтись. Те зображення необхідно розповсюджувати. Навіть якби не було воно незвичайного походження, лишень твором людської руки, належним було би сердечно привітати створення цього шедевру, котрий за інтенсивністю виразу немає собі рівних. Може той знімок становить собою знак для людини, котра його зробила. Щодо неї я особисто не маю жодних сумнівів. А може це дар для нашої групи. Чим би це не було, я переконаний, що воно є нагодою, аби вслухатись до закликів Марії. Вона промовляє до нас своїм поглядом, своїми милосердними очима, що їх ми щодня закликаємо, аби на нас споглянули. То є чергова спроба вимолювання нашого навернення і поважного підходу до Її закликів. Серед багатьох зображень, котрі нас оточують і котрі вважаються чудесними, це є вартісне тим, що дозволяє нам почути нагальні заклики Марії. Проте є ще один факт, котрий, на мою думку, можна приписати цьому зображенню (важко мені називати його знімком), і котрий, принаймі для нашої групи, становить підтвердження знаку. Трапилось це, коли ми мали
увійти в Подбрдо. Переходячи повз будинок Вікі, зауважили, що на неї чекала якась група. Ніхто з-посеред тисяч прочан, що перебували в той час у Меджугор’ї, не знав про ту зустріч. Я провів моїх прочан під сходи, котрі зазвичай слугують Віці помостом, аби могла промовляти до всіх тих, котрі хочуть із нею зустрітись. В певну мить зустрічі Віка почала накладати руки на присутніх і молитись над ними. Молода жінка з нашої групи, обтяжена масою різних проблем, стоячи за плечима Віки і не маючи вже надії на розмову з нею, опинилася несподівано перед Вікою, котра наложила на неї руки. Коли Віка вимовила її ім’я, та жінка розплакалась, оскільки ніколи раніше вони не зустрічались. «Звідки ти знаєш як я називаюсь?» - спитала. «Мені Пані сказала» відповіла Віка. В той момент охоплена щастям жінка з нашої групи вже не бачила перед собою обличчя Віки, тільки обличчя Матері Божої, що промовляла до неї. Її очі неймовірним чином мали невимовно блакитний колір. Весь той день надалі та жінка хотіла зоставатись наодинці, аби переосмислити те, що з нею сталося. Не вийшла зі своєї кімнати навіть увечері, коли мав відбутись безплатний концерт Андреа Бочеллі. Коли певного дня опісля показав їй і подарував зображення, про яке оповідаю, вона з великим зворушенням промовила: «Як довго я шукала тих очей!». Ми з п. Томаркйо погодили, що віддамо те зображення всім хто захоче, без жодних нав’язувань чи передумов з нашого боку. Нехай кожен сам оцінить! Ми тільки про одне просимо: разом із зображенням розповідати про його історію з метою уникнення, як то не раз бувало, приписування собі того пережиття іншими людьми. Це дар для всіх. Нехай принаймі буде підписаний внизу або на звороті: «Знімок, зроблений з фіґури Божої Матері, котра знаходиться в церкві Меджугор’я, паном Джузеппе Томаркйо зМаскальї(Катанья) дня 1 серпня 2009 року о год.
15:06 Просимо зробити такий підпис, аби ніхто не спекулював на цью тему. Я собі також гадаю, що маємо достатньо дискусій на тему правдивості чи її браку у випадку зображень, котрі обертаються в місцях об’явлень. Це зображення, хоча й з’явилось природно, є надзвичайним по своїй суті. Немає вже доступу до оригінального кадру, оскільки був усунутий з телефону п.Томаркйо при видобуванні зображення. Я б сам особисто висловився би за його автентичність. Якщо, однак, хтось уже бачив таке саме зображення, може не погоджуватись. Незабаром його покажуть декотрим візіонерам. Я ж перед ним сам вже молюся. Хочу додати ще одну деталь до цієї історії, багатої на цікаві збіги обставин. Мова йде про один трафунок, може й цілком випадковий. Через деякий час після того як було зроблено знімок, про який тут йде мова, п.Томаркйо ще раз відвідав ту церкву, аби сфільмувати фігуру Божої Матері. Під час перегляду знятого фільму виразно чути«VirgenMorenita», пісню до Матері Божої з Ґвадалупе, тобто до тієї, котра залишила нам одне із найдивовижніших своїх зображень в історії християнства. Як відомо, в очах того зображення Матері Божої є схована одна з Її найзахоплюючих таємниць. Таким чином п.Томаркйо спочатку виявив на своєму телефоні дивовижне зображення, а потім зняв фільм, на якому виявився записаним спів до Матері Божої з Ґвадалупе. Час, коли було відзнято зображення – 15:06, тобто це той час коли молимо молитви до Божого Милосердя – черговий заклик до погляду в милосердні очі Марії. Оскільки герої тих подій носять ім’я святого Йосифа, котрий багато років вдивлявся невимовним поглядом в очі Марії, котрі розкохали в собі Сина Божого, Ісуса, то властиво св.Йосифові хотів би присвятити це зображення. Воно віддане під його охорону. Всім складаю побажання та благословення: «Нехай завжди на вас будуть звернені очі Марії, нехай вони зворушують
вас аж до сліз розкаяння, нехай супроводжують ваші кроки, оберігають ваше майбуття і ваше спасення! О Матінко і Царице Миру, звертай щомиті на нас Твої милосердні очі. Амінь.» Диякон Франко Софіа.
Відлуння візиту архієпископа Інтервю Кард. Шенборна для газети <Вечірній лист>06.01.2010р.
<Вечірній лист>Ваше Високопреосвященство! У ході св. Літургії в ніч св. Сильвестра Ви заявили, що приїхали в Меджугор'є, щоб бути ближче до Матері Господа. Ці Ваші слова мали широкий резонанс. Що конкретно Ви мали на увазі? Кард. Шенборн: Я не можу не визнати, що безліч людей з числа тих, хто приїжджає в Меджугор'є ось вже впродовж 28-ми років, особливим чином переживають близькість до Богородиці. Сам я ніколи раніше не бував в Меджугор'є, але протягом багатьох років, особливо починаючи з 1991 р., коли я став єпископом, спостерігав в Австрії, а в першу чергу в моїй рідній віденській єпархії, добрі плоди цього місця. На підтвердження свого переконання я наведу декілька прикладів. Перш за все, це покликання до священства. Багато хто з наших молодих священиків прийняв рішення послідувати духовному покликанню якщо не виключно, то, принаймні, значною мірою під впливом «духу Меджугор'є». Друге це особисті навернення. Мене особливо дивує той факт, що подібні навернення трапляються в різних соціальних шарах починаючи з аристократії і бізнесменів і закінчуючи
простими людьми. Коли я збирався вилетіти з Відня через Загреб до Спліту один із службовців аеропорту поцікавився, куди я прямую. Я відповів, що прямую в Спліт, а звідти - в Меджугор'є. Його обличчя відразу ж стало привітним, і він почав розповідати мені про своє навернення в Меджугор'є. Не так давно начальник невеликої залізничної станції в Австрії впізнав мене і відразу почав мені розповідати про своє навернення. Його дружина померла від раку, а він сам впав у тяжку депресію. За порадою друзів він поїхав в Меджугор'є, звідки повернувся іншою людиною, оскільки знайшов там живу і глибоку віру. Третє, про що слід сказати, це зцілення. Один молодий наркоман одного дня розповів мені, що друзі майже змусили його поїхати в Меджугор'є. Вже у момент прибуття в Меджугор'є, за його власними словами, він відчув, що з ним щось відбувається. Він відчував, що відбувається щось незвичайне, він раптом відчув себе повністю вільним від наркотиків, хоча йому було добре відомо, як важко позбутися цієї недуги. І ще один елемент молитовні групи. Я стикався з«меджугорськими» молитовними групами у Відні ще до того, ніж став єпископом, мабуть, починаючи з середини вісімдесятих. Нам домініканцям - кинулося в очі, що ці люди моляться годинами, і завдяки їм церква забита повністю. Великий домініканський храм у Відні дуже рідко приймає так багато вірних. Молитовні зустрічі відбуваються щотижня по четвергах, і завжди - з великою кількістю народу. Інакше кажучи, ці люди зберегли вірність молитві впродовж багатьох років. І ось, дивлячись на все це, я змушений визнати: оскільки Ісус сказав, що погане дерево не може приносити добрих плодів, і оскільки в даному випадку плоди очевидно добрі, необхідно погодитися, що добрим є і дерево, що принесло їх.
<Вечірній лист> Паломники чекають офіційної реакції Ватикану, а, тим часом, Ви, Ваше Високопреосвященство, самі визнали чудом те, що відбувається. Недавно архєпископ Сараєво, кардинал Вінко Пуліч оголосив про створення міжнародної комісії, яка покликана досліджувати вказаний феномен. Що Вам про це відомо і як Ви відноситеся до закликів офіційно визнати об'явлення в Меджугор'є? Кард.Шенборн: Я не знаю деталей, пов'язаних з роботою комісії, та це і не моє завдання. Я завжди визнавав офіційну позицію Конференції єпископів колишньої Югославії, як і Конгрегації віровчення. На мою думку, винесена ними оцінка може бути охарактеризована як збалансована, мудра, створююча передумову для зваженої позиції Церкви. Ця позиція добре відома, проте я хотів би ще раз виділити три групи оцінок подій в Меджугор'є. Перша стосується самих об'явлень. Позиція Конференції єпископів і Конгрегації віровчення по відношенню до них є абсолютно одно-значною: «Non constat de supernaturalitate». Я сам догматик і був професором догматичного богослів'я. Вираз «Non constat de supernaturalitate» означає, що Церква поки що не сформулювала своєї остаточної думки про надприродну природу цих явищ. Церква не сказала ні «Сonstat de non supernaturalitate», ні «Сonstat de supernaturalitate». Іншими словами, Церква не заперечує надприродного характеру явищ, але і не підтверджує його. Ще коротше: Церква поки не винесла оцінку цим явищам, і я вважаю, що це правильно. А причина дуже проста: Церкві важко винести оцінку, поки об'явлення ще тривають. Проте, об'явлення - це вихідна точка для всього феномену Меджугор'є. Адже все почалося саме з об'явлень - зі свідчення дітей, які заявили, що бачили Богородицю, і з тих послань, які були їм вручені. Але те, що зі всього
цього сталося, - це вже інший феномен, і його стосується інше твердження Конференції єпископів і Конгрегації віровчення. Факт, що до Меджугор'є з самого початку прямує неправдоподібно велика маса паломників, що розвинулося інтенсивне молитовне життя, виникло багато соціальних ініціатив, сформувалися кон-кретні форми паломництва. Все це становить цілком реальний виклик, адресований всій Церкві. І з цієї причини єпископи колишньої Югославії висловилися рішуче проти офіційних паломництв. Адже і я теж не можу поїхати в Меджугор'є у складі офіційної єпархіальної делегації, як я їжджу, скажімо, до Риму або в Святу Землю. У мене ніколи не було такого наміру. І, таким чином, ми приходимо до третього твердження, яке має особливу важливість для мене і для моїх побратимів-єпископів: паломникам необхідно забезпечити душпастир-ську опіку. Саме таким я бачу своє завдання як архиєпископ Відня. Будучи єпископом, я бачу, як сотні і навіть тисячі людей з числа моєї пастви їдуть паломниками в Меджугор'є, як утворюються молитовні групи, народжуються священичі покликання, відбуваються навернення. І я покликаний забезпечити паломникам належну душпастирську опіку. Ось чому впродовж всіх цих років я підтримував «оазис миру» (так називається молитовна спільнота у Відні, яка виникла в Меджугор'є), а також дослідження семінаристів на тему Меджугор'є. Я переконаний, що належна душпастирська опіка паломників, що вирушають в Меджугор'є, є завданням єпископів всього світу. В ході дискусій на тему Меджугор'є я, звертаючись до єпископів, незмінно говорив їм приблизно таке: я прошу Вас, забезпечте людям хорошу духовну підтримку! <Вечірній лист> У Меджугор'є Ви зустрілися з візіонерами. Ви також побували на Горі Об'явлень і Горі Хреста. І які враження?
Кард.Шенборн:Скажу з ноткою гумору: Мати Божа не вибрала для Себе легких доріг! Але, як я вже не раз відзначав, мене захоплює гармонія, що існує між Меджугор'є і іншими відомими місцями Богородичних явлінь. Я постійно говорю, що існує щось, що можна було б назвати «граматикою Богородичних об'явлень». Є певний стиль, який дозволяє визначити, що ми маємо справу саме з Божою Матір'ю. Я перерахую лише три елементи. Майже завжди Марія об'являється дітям. І це не «надобдаровані» діти, і не «надблагочестиві», а найзвичайніші. Бернадетта в своїх 14 років не вміла ні читати, ні писати. Щось схоже сталося і в Меджугор'є. Друге: Марія передає свої послання через дітей. Деяких єпископів це частково дивує. Чом би Богородиці не прийти прямо в резиденцію єпископа? Навіщо Їй підійматися на кам'яну кручу, в печеру біля струмка, виявляти Себе в листі дерева або куща як це було у Фатімі? Адже все це так непрактично! Богородиця передає свої заклики через дітей, напевно, тому, що дитяче мислення не таке заплутане. І третій елемент: Марія, об'являючись, пропонує власну програму. У Фатімі Вона з'явилася напередодні революції в Росії і передала Своє послання цій країні. В Люрді з'явилася в той момент, коли раціоналістичний світогляд досяг своєї кульмінації. В Меджугор'є Вона з'явилася ще в часи комунізму, в ті часи, коли ніхто не міг передбачити, що Югославія розпадеться. І з'явилася Вона в тій місцевості, в якій в мирі і злагоді жили мусульмани, католики і православні. Вона явила Себе як «Цариця миру». А десять років опісля, майже з точністю до дня, почалася перша з чотирьох Балканських воєн. Послання Марії - це мир через єднання в молитві. Такий висновок виглядає вельми переконливим. Втім, можна піти ще далі в глиб століть і пригадати про Гваделупу в Мексиці, коли починалося завоювання Америки Іспанією. Тоді Богородиця з'явилася індійцеві. І ця людина повинна
була піти до єпископа і передати йому вказівки, що потрібно робити. І щось подібне можна спостерігати і в інших відомих святилищах Марії: туди приходить безліч людей, і це місце стає центром примирення і діалогу культур. Я вважаю, що теологам слід було б детально вивчити граматику і «синтаксис» Богородичних об'явлень, і вже в цьому контексті оцінити весь феномен Меджугор'є. <Вечірній лист> У Меджугор'є невпинно возносять молитви за мир. Проте в Боснії і Герцеговині, в якій хорвати і католики складають національну меншину, як і раніше багато проблем. Що могли б Ви, Ваше Високопреосвященство, порадити політикам і міжнародному співтовариству, яке нині представляє Валентин Інзко [високопоставлений функціонер Об'єднаної Європи в Боснії і Герцеговині? Кард.Шенборн:Складність полягає в тому, що на арені присутньо дуже багато чинників, і такій маленькій державі як Боснія і Герцеговина насилу вдається вирішити свої внутрішні проблеми, уникаючи при цьому конфліктів. Одне можна стверджувати з впевненістю: міцний мир може бути лише там, де є справедливий порядок. У цьому і полягає специфічний виклик всій європейській політиці. Я недавно розмовляв з Валентином Інзко. Я дуже радий, що саме йому доручені ці функції і сподіваюся на підтримку його ініціатив з боку Об'єднаної Європи. Я переконаний, що те, що відбувається зараз в Меджугор'є, служить справі миру, хоча б тому, що в це містечко в центрі Герцеговини приїжджають люди зі всіх кінців світу. Можна сміливо стверджувати, що Герцеговина ніколи раніше не була така відома у всьому світі. Скажімо, хто міг щось почути про Герцеговину, проживаючи в Кореї? А скільки паломників приїжджає до Герцеговини з Кореї тепер? Сподіватимемося, що ці люди стануть поборниками мирного вирішення конфліктів для Бо-
снії і Герцеговини в своїх власних країнах. По-друге, я вірю, що якщо так багато людей молиться про мир в одному і тому ж місці, то це благословення для всієї країни. І по-третє, «Краліцу міра», тобто «Царицю миру» почитали тут послідовники всіх трьох релігій. У православних - стародавня традиція пошановування Богородиці. Що стосується мусульман, то у них жодна інша особа з християнської традиції не користується таким шануванням, як Діва Марія. А для католиків, і в першу чергу хорватської національної меншини, велика втіха полягає в тому факті, що Марія тепер особливо близька їм. Марія - як жоден інший релігійний персонаж - здатна об'єднати різні народи. Я вважаю, що ніхто інший не може в цьому відношенні порівнятися з нею. переклад Milites Christi Imperatoris
«Ангел Господній» з Папою
Бенедиктом XVI
21 всесвітня молитовна зустріч молоді Цими днями в Меджугор’ї відбувалася 21 всесвітня молитовна зустріч молоді – Mladifest 2010. Девізом цьогорічного фестивалю став уривок з Євангелія від Марка: « Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?» (Мк 10, 17). Фестиваль розпочався 1. 8. 2010 молитвою Вервиці, представленням країн -учасниць їхніми окремими представниками, після чого відбулася Св. Літургія та адорація. Програма фестивалю тривала в молитовному дусі і радості. Були доповіді, свідченнями і театральне дійство спільноти Ченаколо. Учасниками фестивалю стали молоді люди із 70 країн світу. Вечірню Св Літургію служило близько 500 священиків. Вся фестивальна програма синхронно перекладалася на 16 мов. Фестиваль завершився традиційним загальним походом на Кріжевац, ранковою Св. Літургією.
ПОБРАТИМСТВО Наша дорога
У неділю, четвертого липня,Святіший Отець очолив Службу Божу на площі Ґарібальлді в місті Сульмоні у центральній Італії та помолися з вірними «Ангел Господній». Перед молитвою Папа звернуся до присутніх, зазначивши, що ми, живучи в епоху значного комфорту та можливостей, покликані оцінити поміркований стиль життя, аби зберігати вільнішими наші думки та серця й уміти ділитися з ближніми нашими благами. «Нехай же Пресвята Марія, яка своєю материнською присутністю надихала першу громаду Ісусових учнів, допоможе також сьогоднішній Церкві давати добре свідчення Євангелія», – побажав Бенедикт XVI. http://www.credo-ua.org
Бог є джерелом і подателем усіх благодатей. Все чим ми є і чим володіємо походить від Нього. Ми є покликані до співпраці із Божою благодаттю на Його хвалу та користь людям. Отож, все, що нас оточує, все творіння, від всесвіту до найменшої билинки, все те є даром. Весною наш погляд притягує краса розквітлих квітів. Кожна насінина дивовижно кільчиться, кожне дерево вкривається новим листям, аби чудом нового життя свідчити про свого Творця. Всяке створіння виспівує пісню обожнювання на честь свого Бога Творця. Найціннішою та наймилішою для Бога зпоміж всього творіння є людина. Якщо зоряне небо потрафить викликати захват своєю невідпорною красою, а квітка розчулити своєю витонченою чарівністю, наскільки ж більше чарівності та гідності криє в собі людина.
Справа в тому, що як особи, створені на образ і подобу Божу, ми повинні розпізнати свою гідність, велич та покликання. Як сказано в Біблії, Господь Бог, створюючи людину, від початку віддав в її розпорядження все, що було Ним створене, аби людина над усім панувала і про все дбала. Природа так впливає, що людина скеровує своє серце до Господа, аби Його величати і дякувати Йому за отримані дари. Християни мають ще один привід, щоб особливо величати доброту Господа. Маю на увазі благодаті, що спливають із святих дарів. Бути християнином дає шанс на відзискування величезного багатства, яким є святість! Людина, однак, є слабкою та крихкою. Дивуючись створінням, вона легко забуває про Творця. Її серце може стати затверділим, черствим і нездатним до прийняття дарів Божих. Багато людей, чуючи дзвін в неділю та свята, не реагують на нього. Інші без найменших викидів сумління забруднюють та нищать природу при тихої згоди більшості. Що діється із сучасною людиною? Все, що опирається Богові і стає супроти Його волі, обертається проти людини. То не є наша дорога, то є дорога лукавого. Наш добрий Бог для того дав нам заповіді, аби ми їх дотримувались. І то є нашою дорогою. Тією дорогою провадить християн Ісус Христос своєю наукою. Бо Ісус не прийшов на світ, аби відмінити заповіді, але для того щоб їх виконати. Тепер це питання стає особливо актуальним. Не доводиться очікувати відміни заповідей або їхнього узгодження з нашими прагненнями. Ми є наново закликані до відречення від наших божків та радикального навернення до Бога. Мати Божа говорить нам про сенс нашого життя, котрого не вдасться і неможливо віднайти без Бога. Бо як можливо узгодити блюзнірські прокляття, котрі зриваються з людських уст з
нашою вірою? Як можемо стверджувати, що ми є віруючими людьми, коли свята Літургія та неділя для більшості з нас нічого не значать, а священник та святі дари, що їх він нам вділяє ні про що нам не говорять? Чи ми яко християни можемо бути на дорозі віри, якщо не живемо заповідями Божими? Існують вартості, без котрих немає ні щасливої родини, ані щасливої людини. Родина, спільна молитва, читання живого слова Божого становлять фундамент для дому, якщо хочемо, щоб він був наповнений Божою присутністю, і світлом Його благодаті. Марія в цьому заклику говорить про своє Непорочне Серце, котре ми повинні ближче пізнати. В ньому знаходиться повнота чистої, материнської любові, котра чинить людину щасливою. То є наша фортеця, до якої сатана не має доступу. То є та любов, котра наповнює людиною миром та досконалою радістю. Ось чому також, якщо хочемо, що на цілому світі запанував мир, мусимо навчитись любити Бога через Непорочне Серце Марії. Під кінець обіпремось на наше Апостольство: «заохочуйте інших, аби ставали кращими і ще святішими». Ми не є покликані для того, аби жити закликами тільки для себе. Сповнені Божою любов’ю, власним прикладом доброго, християнського життя і витривалою молитвою, повинні заохочувати інших, аби жили так само. А ще не втомлюйтесь чинити добро. Наслідуйте життя святих, Марії, а перед усім життя Ісуса, котрий прийшов у цей світ, аби ніхто не загинув. Цьогорічний З’їзд Побратимства ставить перед нам ясне питання: що ми зробили за останні двадцять дев’ять років об’явлень Марії для своїх ближніх та для себе самих? Чи маємо повне усвідомлення, що християнин повинен завжди бути апостолом, котрий несе любов, мир і чинить добро?
Цього місяця молимось в наступних наміреннях: - за візіонерів та прочан, аби стали автентичними свідками Цариці Миру та Її закликів, котрі є фундаментом ліпшого світу. За сповідників і проповідників в Меджугор’ї та світі аби голосячи Євангеліє з любов’ю служили Церкві; - за Церкву, котра хоча і потрясається гріхами і скандалами, щоби нічого не втратила зі своєї краси та святості; - за особи, котрі є відповідальними за Меджугор’є і об’явлення Цариці миру, аби Господь обдарував їх благословенням і вділив дарів святого Духа. За всіх, хто доручив себе нашим молитвам, а особливо за членів нашого молитовного Побратимства. Відповімо на заклик Цариці Миру і виконуймо з радістю своє завдання – своє апостольство. Дорога наша Матінко, ми є готові зробити з любов’ю все, чого від нас чекаєш. Виєднай нам благодать і благословення. Дякуємо, що нас покликала! Молитовне Побратимство – Широкий берег
ВІД РЕДАКЦІЇ
В днях 4-5 вересня 2010 р. відбудеться II
Всеукраїнська молтовна зустріч в ЗАРВАНИЦІ у світлі послань Богородиці в Меджугор'є "Моліться, щоб Святий Дух просвітив вас,і щоб Він вів вас дорогою святості..." ( з послання Богородиці 25 червня 2005 ) Замовлення житла за тел.: +380 067 208 01 09 +380 067 497 38 45 У разі відсутності вільних мість для ночівлі, організатори рекомендують взяти із собою намет, спальник та каримат.
Глорія Поло
ВРАЖЕНА БЛИСКАВКОЮ стояла біля воріт неба і пекла (Продовження) Через місяць лікарі підійшли до мене і сказали: “Поглянь, дорога Глоріє, яке велике і незбагненне чудо вчинив для тебе Бог: майже вся твоя шкіра відновилася. Вона ще надто тоненька, є ще чимало відкритих місць, але вони вже також затягуються, і це дає нам надію, що невдовзі вся шкіра відновиться. А от з ногами справи кепські: тут ми безсилі, тож мусимо без зволікань їх ампутувати”. Тут треба сказати, що я не один рік займалася аеробікою і дуже любила ці заняття, тож коли почула, що мені повинні відтяти ступні, подумала: мушу якнайшвидше втікати з цієї лікарні. Щойно лікарі вийшли з палати, я й справді підвелася з ліжка, щоб втекти. Спробувала зробити крок – і ноги підкосилися, я упала на живіт і так, розпластана, лежала, поки мене не підняли з підлоги і перевели з п’ятого на сьомий поверх лікарні. А там я зустрілася з жінкою, якій від колін донизу ампутували обидві ноги. Дивлячись на неї, я думала скільки коштуватимуть протези, адже за жодні скарби світу не можна придбати нових ніг! А ще я раптом зрозуміла, яке це диво – ступні людини, і як це жахливо, що їх мені відітнуть. Пригадую, тоді вперше подумала, що ніколи не дякувала Богові за щастя мати ноги. Навпаки: знущалась над власним тілом, щоб не погладшати, не набрати ваги. Голодувала, дотримувалась різних дієт, вживала дорогі ліки – і все це лише для того, щоб залишатись тендітною, мати стрункі ноги. І ось зараз вони обвуглені, позбавлені м’язів, мов чорні, продірявлені патички, а я дякую Богові і за такі, бо розумію, що важливий не вигляд, а функція. “Господи, Ти даєш мені шанс, якого я не заслужила, – звернулася до Ісуса подумки, – тож прошу Тебе: збережи для мене хоча би ці спотворені ноги ! Залиши мені їх, щоб я могла бодай поворухнути ними, піднятись на них. Будь ласка, залиши мені їх хоча б такими, як є, і я буду Тобі за це вдячна завжди”. Щойно я промовила цю молитву, як почала відчувати свої ступні. Було це в п’ятницю. Від п’ятниці до понеділка ці мої чорні цурпалки, що мали вигляд пляшок кока-коли з бульбашками повітря, почали рожевіти і роз’яснюватися. Я відчувала, що в них відновлюється кровообіг, і коли в понеділок лікарі прийшли, щоб востаннє оглянути мої ноги перед ампутацією, я підвелася з ліжка і, на їхній подив, трималася на власних ногах, не падаючи. Лікарі знову і знову оглядали мене, бо не вірили власним очам: я могла рухати обвугленими ногами. І хоч ці рухи завдавали мені великого болю, я була щаслива, що відчуваю біль. Щаслива, як ніколи. Мої ноги повернулися до життя, і це сталося в невідомий для медицини спосіб. “За 38 років моєї лікарської практики, – сказав ординатор відділу лікарні, в якій я
перебувала, – мені не довелося побачити нічого подібного. Велике чудо сталося з вашими ногами”. Погляньте на мене, дорогі брати і сестри у Христі! Ось мої, здавалось би, відмерлі ноги. Не з цікавості показую їх вам, а лише для того, щоб прославити Господа і довести велич справ нашого Бога живого, Його нескінченну любов до нас і Його могутність(пані Глорія походжає на подіумі туди– сюди, а слухачі аплодують, адже вони на власні очі бачать чудо, здійснене Богом). Ще одне велике чудо вчинив для мене Господь, адже я не мала грудей. Уявіть собі відчай жінки, котра вважала, що повинна пишатися своїми принадами, позаяк її щедро обдарувала природа. І я пишалася своїми персами, ногами, стрункою поставою – це була краса моєї жіночності, яку я любила виставляти на показ. Мій одяг завжди підкреслював принади моєї статури, а коли я йшла, екстравагантно похитуючи стегнами, не могла не звернути на себе уваги. Глибокі декольте підкреслювали мій пишний бюст, а свої ноги я взагалі вважала найкращими. І ось погляньте, мої дорогі брати і сестри в Господі: саме ці улюбленці моєї пихи постраждали найбільше. Вони стали невимовно бридкими. Але повернімося до наступного чуда, здійсненого Господом. Не втрачаючи надії на одужання, я звернулася по допомогу до лікаря, який займався мною ще коли я провадила активне спортивне життя. Уявіть собі: лікар, який звик бачити вродливу, самовпевнену жінку, котра заради своєї краси ковтала велику кількість ліків і різноманітних біологічних додатків, цей лікар побачив раптом моє напівспалене і спотворене тіло. Не міг повірити власним очам, однак зробив усі необхідні аналізи за допомогою МРТ (магнітнорезонансного томографа), а також найновіших, нуклеарних медичних обладнань. Відтак мовив: “З цим невеликим шматком печінки, який зостався, ви будете жити. Але ваші яйники звугліли, всохли і нагадують жменьку родзинок. Через це ви ніколи не зможете завагітніти”. “Дякую Тобі, Боже, – зітхнула я з полегкістю,– що в такий незвичний спосіб зробив мене безплідною, не мушу тепер застерігатися, щоб не завагітніти”. Але минуло півтора року, і я почала відчувати свербіння там, де колись були мої груди. Ребра поступово затягалися шкірою, а місця, де раніше були груди, почали боліти і випинатися з-під шкіри. Я нічого не могла збагнути, поки не переконалася, що, попри обвуглені яйники, завагітніла! В такий спосіб Бог подарував мені нові груди, і цими грудьми я спромоглася вигодувати своїм молоком прекрасну, здорову донечку, яку й не сподівалася народити. Назвала її Марія Хосе. Внаслідок вагітності і пологів нормалізувалися мої місячні і відновилася функція жіночих гормонів; яйники ожили і виробляли яйцеклітини. Це, власне кажучи, чудеса Господа, які Він здійснив стосовно мого тіла, і які я засвідчила.
Інший аспект події А зараз слухайте мене уважно! Те, про що я розповіла вам щойно, був тілесний, матеріальний, фізичний аспект мого випадку. Інший був значно
кращий, сповнений незбагненними, чудесними відчуттями. Я спробую передати цей стан словами, хоч жодні земні слова на таке не здатні. Отож, коли моє звугліле тіло нерухомо лежало в лікарні, моя душа опинилася в чудовому білому тунелі. Скрізь навколо мене було наче розлите прекрасне біле світло, яке занурювало мене в атмосферу насолоди, спокою і щастя, але їхньої повноти також неможливо передати словами: в людській мові просто не існує таких слів. Був це шалений екстаз насолоди, і тепер я не розумію чому ми сприймаємо смерть як своєрідне покарання. Адже я була звільнена від обмежень часу і простору. Тунелем цього білого світла я просувалася вперед, переповнена радістю і щастям. Ніщо мене не турбувало. Коли я глянула вгору, то побачила в кінці тунелю джерело білого світла, що нагадувало сонце. Називаю його білим, бо це слово найточніше передає колір світла, в якому я перебувала, але його ясність описати неможливо. Як і той стан великого спокою і любові в мені та навколо мене. Таких відчуттів на землі я ніколи не знала. І ось, посуваючись вперед в цьому білому тунелі, я раптом усвідомила, що померла, і закричала: “Боже! А що ж буде з моїми дітьми?!” Мушу зізнатись, що часу для них мені завжди не вистачало. Виходила я з дому вранці, а поверталася пізно ввечері, тож лише тепер зрозуміла, що про родину і дітей турбувалася мало. Правда постала переді мною раптово і без прикрас. Саме тієї миті, коли я відчула порожнечу через відсутність моїх дітей, я втратила відчуття простору і часу. Знову глянула вгору – і побачила усіх, кого любила і знала на землі: живих і мертвих. Усіх – в одночассі. І одразу зрозуміла, що ніякої реінкарнації не існує–наче забила гол у власні ворота, адже завжди була переконана у зворотному. Якось ворожка сказала мені, що душа моєї прабабусі уже перебуває в новому втіленні на землі, але щоб довідатись хто це, потрібно було викласти чималі гроші, тож я відмовилась від цієї затії. Однак зустрічала людей, які здавалися мені втіленнями моїх діда і прадіда. А зараз обіймала їх в цьому білому світлі. Пригортала до себе й інших – усіх, кого знала і любила на землі. Усіх, хто помер і хто жив, але дуже далеко від мене. І все це відбувалося в одночассі. Тільки моя донька злякалася, коли я пригорнула її до себе. Було їй тоді 9 років, і вона відчула мої обійми в своєму теперішньому житті на землі, коли моє тіло перебувало в коматозному сні. Однак душа моя була позбавлена відчуттів тіла в іншому світі. Я вже не сприймала людей так, як раніше. Не звертала уваги огрядні вони чи худі, чорні чи білі, добре вдягнені чи ні…Інакше було на землі. Саме за цими критеріями я оцінювала людей і часто критикувала їх. Зараз все було не так. Я бачила внутрішній світ кожної людини: прагнення, думки, почуття. І так, обіймаючи усіх. пригортаючи до себе, водночас підіймалася вгору. І чим вище перебувала, тим більше щастя і спокою мала в душі. Наприкінці цієї незвичайної мандрівки побачила прекрасний краєвид: оточене деревами озеро. І дерева, й озеро були невимовної краси. А
квіти! Усіх кольорів і пахощів, які тільки можна уявити, – вони давали ні з чим незрівнянну насолоду. Немає слів, щоб усе це описати. Тут все було любов’ю. Все відрізнялося від того, що ми звикли бачити на землі: і кольорами, і пахощами, і розмірами. Пригадую, були там два дерева, що у вигляді брами зрослися між собою кронами. Біля них я побачила свого племінника, якого разом зі мною вдарила блискавка – він саме входив до цього прекрасного саду. А я стояла осторонь. Розуміла, відчувала, що мені ще туди не час.
Перше повернення Саме тієї миті я почула голос свого чоловіка. Кричав, плакав, голосив усім своїм єством: “Глоріє! Глоріє! Благаю: не покидай мене! Поглянь: ти потрібна своїм дітям! Глоріє, повернися! Не втікай і не полишай нас самих!” Єдиним поглядом охопила я все. Бачила, як він, закривавлений, гірко плакав. Блискавка не вразила його безпосередньо, але своєю потужною енергією кидала вправо і вліво. Наші тіла підстрибували, наче гумові м’ячики на вологому трампліні. Через це мій чоловік був поранений і закривавлений. Тієї миті Господь дозволив мені повернутися на землю, хоч я й не хотіла цього. Той спокій, та радість, та краса, якими була оточена моя душа, тримали мене в іншому світі. Але поступово і чимраз швидше почала я опускатися в напрямі свого тіла, що, мертве, лежало на землі…Всі, за винятком тих, котрі закінчують життя самогубством, відчувають обійми Бога Отця. Тому бачать Його світло і занурюються в Його величезну любов, яка там усе наповнює. Бог Отець обіймає нас усіх, бо любить досконалою любов’ю: так виявляє нам свою любов. Але оскільки нікого ні до чого не змушує, часто трапляється так, що ми добровільно обираємо життя без Бога на землі. Бог дозволяє нам самим обирати собі отця, і ми обираємо або любов, яка стає сенсом нашого життя, або брехню, що є причиною гріха і знає тільки пиху та ненависть, поширюючи їх на землі. Відчувши обійми Бога Отця, душа або залишається з Ним назавжди, або передається дияволові, якого з власної волі вибрала собі за отця в своєму земному житті. Отож, якщо ми на землі вирішуємо жити без Бога, не змушує Він нас зустрічатися з Ним і у вічності. Але що ж було далі зі мною?..Я бачила, як моє нерухоме тіло лежало на ношах у відділку медичного університету в Боготі. Бачила лікарів, які намагалися відновити роботу мого серця. До цього понад дві години ми з племінником лежали на мокрій землі, оскільки ніхто не наважувався доторкнутися до наших наелектризованих тіл. Тож лише більш ніж через дві години після удару блискавки було розпочато мою реанімацію. І ось я бачу, як наближається моя душа до мого тіла, як торкається до моєї голови (пані Глорія показує місце доторку)…Тієї ж миті з великою силою на мене перекидається іскра, і вона наче втягує мене в моє власне тіло, що зусібіч іскрить. Біль несамовитий! . (Продоження в наст. номері)