Послання Богородиці від 25 березня 2008 р.
“Любі діти! Я закликаю вас працювати над вашим особистим наверненням. Ви ще далеко від зустрічі з Богом у вашому серці. Тому проводьте більше часу у молитві й адорації Ісуса у Пресвятих Дарах, щоб Він перемінив вас і вклав у ваші серця живу віру і прагнення життя вічного. Усе – минуще, Мої любі діти, лише Бог – вічний. Я – з вами і спонукаю вас любов’ю. Дякую, що відповіли на Мій заклик!”
Зустріч з Богом як умова істинного навернення У посланні від 25 березня 2008 року Марія закликає нас до особистого навернення. Це – звернення до кожного зокрема, бо ніхто не виключений з цього Материнського звернення. Навернутися – означає зректися щоденного способу життя і почати нове життя в Ісусі Христі. Навернення охоплює цілу людину, так само, як, наприклад, блудний син з Євангелії від Луки, з листів св. Павла, св. Франциска і безлічі відомих і невідомих Святих. Навернення охоплює наше серце і нашу волю. Серце – це центр людини. Коли навертається серце, тоді можна говорити, що і ціла людина пережила навернення. Окрім навернення серця, потрібне також навернення волі, бо навернення – це вигук. Воля допомагає на прокладеному шляху. Вона допомагає в тому, що ми не провалюємося вже при перших труднощах. Справжнє навернення вимагає не лише відреченості від гріхів, але й відмови від усіх менших і більших божків, які часто перешкоджають нашому рішенню бути цілком з Богом. Ісусові дуже зрозуміло, коли Він говорить: “Коли хто хоче йти за Мною, нехай себе зречеться, візьме щодня на себе хрест свій і йде за Мною” (Лк. 9,23). Через на-вернення ми дозволяємо Богові вести нас для того, щоб пізнати плани, які Він має для нас. Не буває навернення без молитви, бо молитва – це перша й остання умова навернення, духовного поступу і святості. У цьому напрямку нас веде також Марія у посланні від 25 червня 1992 року. Вона наголошує, що закликає нас до навернення щодня. “Якщо ви не молитеся, то не можете стверджувати, що навернетеся”, – кажe далі Марія. Молитва допомагає нам невпинно навертатися так, що ми завжди думаємо про Бога і вистоюємо у вірі. Молитва – це розмова між Богом і людиною. Бог знає наше серце ліпше, ніж ми самі, і Його цікавлять не так наші слова, як значно більше – вигляд нашого серця. Самозречення у молитві є важливим. Потрібно віддавати себе повністю у Божі руки так, щоб Бог знову міг зробити нас своїми любими доньками й синами. Ми повинні віддавати Йому наші бажання, плани, цілі і слабкості. Ми повинні повністю віддати себе Йому, щоб Він вів нас, куди забажає – у Царство Боже . Марія
упродовж усього цього часу веде нас до Свого Сина Ісуса і ніколи не вирізняє Себе. У сьогоднішньому посланні Марія також закликає нас до адорації Ісуса у Пресвятих Дарах. Через поклоніння ми єднаємося з цілою Церквою. Св. Альфонс Марія Ліґуорі каже, що адорація Ісуса у Найсвятіших Тайнах є наймилішим серед усіх почитань Богові. Близькість Ісуса є для нас живою вірою, а віра – небесним даром, який Бог дарує кожній людині. Кожен повинен відкрити своє серце і прийняти цей дар. Через віру ми відкриваємося на Бога і лише тоді пізнаємо, хто Він такий. Віру можна порівняти зі світлом. Вона – так само як світло – проганяє темряву, труднощі й сумніви, вона надає впевненості й сили. Віра осяває і веде віруючого шляхом так, як темна хмара і світла ніч вели ізраїльтян через пустелю. Ті, хто очікують від віри світлих і видимих знаків, будуть розчаровані. Коли св. Тома у своєму глибокому невірстві сказав, що не повірить у Воскреслого до того, як не покладе свої руки у рани Ісуса, Ісус відповів йому: “Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!” (Йо. 20,29). Якби нам усе було зрозуміло, тоді віра не була б жодною заслугою. Те, що ми з впевненістю знаємо, в те ми не віримо. Коли людина в щось вірить то воно, принаймні, трохи приховане. Вірити – це довіряти. Це означає також любов до кожної особи, в яку ми віримо. Багато людей навіть знаючи, що цей світ – минущий, у своїй слабкості надають перевагу цінностям цього світу. Марія нагадує нам про те, що тільки Бог вічний. Цариця Миру повчає нас з любов’ю. У Її посланнях можна розпізнати любов і смирення, за які ми Їй дякуємо. Її заступництву ми ввіряємо себе. о. Данко Перутіна