Cgf1y2lfzmlszxm1mdc0 by ntaxa

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні: Збірник матеріалів за результатами проекту, К: ПАУСІ, 2013, 99 с. Видання об’єднує матеріали учасників проекту «Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні», а саме: українських студентів, викладачів вищих навчальних закладів, експертів судочинства Польщі та України, журналістів. Використані статті та презентації пропонують шляхи реформування судової системи України задля кращого забезпечення прав і свобод громадян, подолання проблем корупції в судочинстві, обмеження впливу політиків/олігархів на рішення суддів, підвищення ефективності самої системи роботи судів тощо. Матеріали публікації можуть бути використані в науковій діяльності студентів та викладачів навчальних закладів, в діяльності представників системи судочинства України, а також представниками законодавчої влади України з метою підвищення ефективності судової реформи в Україні. Редактор: Анастасія Попсуй.

Публікацію здійснено в рамках проекту "Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні", фінансованого Фондом міжнародної солідарності за кошти Програми польської співпраці заради розвитку Міністерства закордонних справ Республіки Польща в рамках програми "Підтримка демократії 2013". Публікація висловлює виключно погляди авторів і не може вважатись такою, що висловлює офіційну точку зору Міністерства закордонних справ Республіки Польща. Публікація доступна на умовах ліцензії Creative Commons Uznanie Autorstwa 3.0. Polska. Авторські права на свої матеріали мають автори, зазначені у змісті публікації, а також Фундація польсько-української співпраці ПАУСІ. Дозволяється вільне використання матеріалів публікації за умови зазначення вищенаведеної інформації, зокрема інформації про застосовану ліцензію, власників прав, а також про Програму польської співпраці заради розвитку.

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні

ЗМІСТ Передмова

Про проект «Посилення контролюючої функції судової влади в системі 5 рівноваги органів влади в Україні» …………………………………………………… І. Дослідження та пропозиції студентів………………………………………………..

Необхідність надання Верховному Суду права законодавчої ініціативи. Ярослав 8 ГАСЯК……………………………………………………………………………………… Дисциплінарна відповідальність суддів як умова належного судочинства. Леся 17 ПЕТРИК……………………………………………………………………………………. Ідея реформування судової системи України у світлі наявної судової практики. Роман АНТОНІВ…………………………………………………………………………… 30 Вища рада юстиції у контексті реформування судової влади в Україні. Олександр 36 НОСИК…………………………………………………………………………………….. Конституційний Суд в системі розподілу державної влади: теорія, правові реалії та необхідність реформування відповідно до міжнародних стандартів. Ольга НИКОРАК 41 Судовий контроль як передумова розвитку змагальності в кримінальному провадженні. Вадим МАЛИЩУК…………………………………………………………. 49 ІІ. Статті та презентації експертів проекту …………………………………………..

Забезпечення права на доступ до суду осіб, які перебувають під вартою або в місцях 54 позбавлення волі. Володимир КРАВЧУК……………………………………………….. Досвід виконання судових рішень у Польщі, а також інститут та повноваження 59 судового виконавця. Малгожата ВОЛЬНИ…………………………………………….. Судова система у Польщі: основна інформація. Лукаш ПЄБЯК………………………..

Судовий контроль за розслідуванням злочинів в Україні. Тарас ОМЕЛЬЧЕНКО….

Право на справедливий судовий розгляд. Людмила ДЕШКО…………………………..

ІІІ. Погляд журналістів на проблематику ……………………………………………..

Створення ефективної судової системи: досвід Польщі (частина I). Оксана ІЖАК....

Створення ефективної судової системи: досвід Польщі (частина IІ). Оксана ІЖАК….

Україна vs Польща: наша велика різниця. Ганна АНДРІЄВСЬКА…………………….

Центральне антикорупційне бюро: польський досвід протидії корупції. Михайло ХВАЦЬКИЙ………………………………………………………………………………… 88 Не посміхайтеся, ви ж польський суддя! Григорій ПИРЛІК……………………………

Фундація ПАУСІ…………………………………………………………………………... 96

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні

ПЕРЕДМОВА

Україна перебуває у стані постійних реформ. Інколи цей стан уже нагадує перманентний. Але цей стан надзвичайно важливий для становлення та розвитку нашої держави як сильного гравця міжнародних відносин. І реформи потрібні не лише через вимоги ЄС задля підписання Угоди про Асоціацію, на яку всі так чекають, а й тому що радянський спадок ще сильно заважає нам стати на шлях правової держави. Отже реформи потрібні, і потрібні гарні європейські практики для наслідування у процесі реформування тої ж судової системи України. Матеріали, що викладені у цій збірці, підготовлені учасниками польсько-українського проекту «Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні». Цей проект був покликаний відкрити чергове «вікно у Європу» та ще й через призму судової системи Польщі. Знання, які отримали учасники поїздок та семінарів в рамках проекту, значно вразили самих дослідників. Це яскраво відображено в їх статтях. Будемо сподіватися, що і для вас, наш шановний читачу, буде відкрито багато нового та цікавого, щось таке, що може перевернути ваші погляди в позитивному смислі цього слова. Ми мало стикаємося з роботою судів в Україні, бо не маємо особливого бажання та звички звертатися до суду. Це обґрунтовується ще й тим, що суди у нас діють у досить закритій формі, і навіюють пересторогу з нашої сторони. Усе це породжує стереотипи щодо судів та небажання втручатися у щось складне, незрозуміле й подібне до «вічно-незмінного». Хоча це й не зовсім так. Великі надії покладаються на молоде покоління. Більшість учасників проекту – студенти юридичних факультетів вищих навчальних закладів України. Молодь спроможна мислити незаангажовано, відкрито, сміливо та прогресивно. Можливо серед авторів статей цієї публікації є майбутні сподвижники справжнього європейського судоустрою України. Щиро бажаємо корисних відкриттів!

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні

Про проект «Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні» 1. ОПИС ПРОЕКТУ Криза судочинства є однією з найбільших загроз для демократії в Україні. Реформа судової системи не була закінчена, a міжнародні організації наголошують, що номінальні гарантії незалежності суддів занадто слабкі в порівнянні з авторитарними традиціями, трактування законів суддями часто є неоднозначним. Низька заробітна плата суддів може сприяти корупції, а неясна політика призначення суддів та застосування дисциплінарних заходів можуть мати форму втручання в незалежність суддів. Проект СКЕРОВАНО ДО: молодого покоління українських правників і журналістів з 6 центрів (Львів, Сімферополь, Донецьк, Одеса, Харків, Київ), і буде знайомити їх з питаннями етики та незалежного судочинства, залучить молоде покоління до дискусії на тему кризи судочинства і пропозиції реформування, подасть приклади діяльності польских судів і трибуналів в справах, де однією зі сторін є органи державної влади чи місцевого самоврядування, а також в справах між цими суб’єктами. Найважливіші ЗАХОДИ: 12 семінарів для юристів і журналістів, навчальний візит до Польщі, популярно-наукова публікація, міжнародна конференція за участю експертів з України, Польщі, Грузії і Молдови. Проект в значній мірі використає інформаційні технології, що збільшить його соціальий вплив, зокрема на цільову аудиторію. 2. ЦІЛІ ПРОЕКТУ:    

посилення розуміння молодими українськими юристами і журналістами важливості незалежності судочинства в системі розподілу державної влади в Україні; надання прикладів діяльності польських судів і трибуналів в справах, де однією зі сторін є органи державної влади чи місцевого самоврядування, а також в справах між цими суб’єктами; популяризація етичних норм поведінки в судочинстві; залучення молодих українців до дискусії про стан української правової системи і пропозиції щодо її реформування.

3. УКРАЇНСЬКІ ПАРТНЕРИ ПРОЕКТУ:      

Донецький національний університет, Національний Університет „Юридична Академія ім. Ярослава Мудрого” (м.Харків), Львівський національний університет ім. І.Франка, Таврійський національний університет ім. В.Вернадського (м.Сімферополь), Національний університет „Одеська юридична академія” (м.Одеса), Національний університет „Києво-Могилянська Академія” (м.Київ).

4. НАЙВАЖЛИВІШІ ЗАХОДИ ПРОЕКТУ: o Конкурс для молодих учасників проекту (травень/червень 2013) – переможці візьмуть участь в навчальному візиті до Польщі, підготовці науково-популярної публікації, а також виступлять як молоді доповідачі в низці семінарів в Україні.

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні o Навчальний візит для 18 переможців конкурсу до Польщі. Ціль візиту – ознайомлення з практикою реалізації незалежного судочинства в системі поділу державної влади в Польщі. Заплановані візити до: Конституційного Трибуналу, Верховного Суду, Національної ради юстиції, Міністерства юстиції, Парламентської комісії юстиції і прав людини, факультету права і адміністрації Варшавського університету, візити до районних судів і зустрічі з практикуючими суддями. Планований термін візиту до Польщі: 8-13 липня 2013 року. o Дванадцять семінарів на тему місця судочинства в системі поділу державної влади в Польщі і в Україні. Міста: Київ, Харків, Донецьк, Сімферополь, Одеса, Львів. Тематика буде відрізнятись насамперед сферою поглиблення теми, яка випливає зі специфіки аудиторії (окремо для журналістів, окремо для юристів). Теми: незалежність судів і незалежність суддів, система підготовки суддів і умови їх праці, вплив законодавчої і виконавчої влади на судочинство, контролююча функція судів, проблема корупції в судочинстві, роль Конституційного Трибуналу, Верховного Суду та Вищої ради юстиції в системі розподілу державної влади – правовий стан і українські реалії. Дискусія щодо програм реформування. Семінари будуть відбуватись паралельно в двох центрах (наприклад, міста Львів і Сімферополь), використовуючи телеконференційні з’єднання, що надасть можливість діалогу між різними частинами України. Семінар буде записаний та доступний online. Термін: вересень/жовтень 2013 o Публікація (on-line), підготовлена українськими учасниками проекту на тему реформи судової системи. Брошура, підготовлена учасниками проекту (молодими правниками та журналістами), повинна бути написана в полуляризаційному стилі, спираючись на знання і досвід, отримані під час семінарів та навчального візиту до Польщі. Передбачено 6 статей (об’єм – близько 10 сторінок на одну статтю) опрацьованих учасниками, корегованих і редагованих експертами. Мови – польська та українська (термін публікації: листопад 2013). o Міжнародна конференція на тему місця судочинства в системі поділу влади в Польщі, Україні, Грузії і Молдові. Місто Одеса; листопад 2013 року. Учасники: понад 60 осіб – 36 учасників з міст, які беруть участь в проекті (представники навчальних закладів і практикуючі судді, місцеві партнери в мас-медіа, а також вибрані учасники попередніх заходів – на підставі рекомендацій експертів) + додатково 15 спеціалістів з Києва, 6 – з Польщі, по 2 – з Грузії і Молдови. Під час конференції також плануємо on-line з’єднання з очільниками Верховних Судів (або їх заступниками) з Польщі, Грузії, Молдови та України. Тематика: порівняння ступеня незалежності судочинства і незалежності суддів в Польщі, Україні, Молдові і Грузії; презентація реалізованих (наприклад, в Грузії в 2005-2007рр.) реформ судової системи, а також програм реформування (наприклад, молдавських). Деякі сесії зосередяться на проблемах корупції в судочинстві і впливі політиків/олігархів на рішення суддів. 5. ОЧІКУВАНІ РЕЗУЛЬТАТИ: 

близько 240 молодих правників і 120 молодих журналістів з 6-ти найважливіших освітніх центрів в Україні візьмуть участь в дискусії на тему кризи в українській судовій системі і шляхів її реформування. Запис цих дискусій буде загальнодоступним, в т.ч. на YouTube;

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні 

 

близько 240 молодих правників і 120 молодих журналістів ознайомляться з прикладами діяльності польських судів і трибуналів в справах, де однією зі сторін є органи державної влади чи місцевого самоврядування, а також в справах між цими суб’єктами. 18 з них буде мати можливість (під час навчального візиту) поглибити свої знання під час зустрічей з представниками ключових судових органів в Польщі; молоді українські правники та журналісти під керівництвом експертів підготують власну публікацію на тему реформи судової системи в Україні, яка буде розповсюджена on-line; форма проведення дискусії (наприклад захід – в двох центрах одночасно, використовуючи технологію відеоконференції) дозволить організувати діалог середовищ з культурно і політично віддалених регіонів України (наприклад, ЛьвівСімферополь, Одеса-Донецьк, Київ-Харків) і їх об’єднання навколо спільних проблем.

6. ДЖЕРЕЛО ФІНАНСУВАННЯ: Проект співфінансується Програмою польського співробітництва для розвитку Міністерства закордонних справ Республіки Польща і програмою «Підтримка демократії», яка координується урядовою Фундацією Міжнародної Солідарності (www.solidarityfund.pl). 7. КОНТАКТИ: У Варшаві: Адам Зауер. E-mail: as@pauci.pl У Києві: Ольга Галицька. E-mail: pauci.olga@gmail.com Сторінка проекту: www.pauci.org/ua/ Програми/ FaceBook: https://www.facebook.com/PauciJudicialIndependenceProject

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні І. Дослідження та пропозиції студентів НЕОБХІДНІСТЬ НАДАННЯ ВЕРХОВНОМУ СУДУ УКРАЇНИ ПРАВА ЗАКОНОДАВЧОЇ ІНІЦІАТИВИ Ярослав Гасяк, помічник адвоката, Адвокатська компанія "Прокопишин і партнери", випускник ЛНУ ім.І.Франка В Україні, як з рештою і в інших державах, розбалансованість між гілками державної влади спричиняє деструктивний вплив на суспільні відносини всередині держави. Як наслідок, страждають суспільні інтереси, а держава не в повній мірі виконує свої функції. Механізми стримувань і противаг у системі поділу державної влади, а також способи протидії розбалансованості державної влади в України досліджуються і обговорюються досить часто. Свою увагу хотілося би більш детально зупинити на взаємозв’язку законодавчої та судової влади, адже саме цей зв'язок є найменш висвітлений у юридичній літературі й засобах масової інформації. Розглянемо можливості Верховного Суду України бути учасником законодавчого процесу. Здійснення права законодавчої ініціативи є виявом необхідності регулювання суспільних відносин. При цьому, завдання законодавчого органу полягає насамперед у прийнятті тих законів, які є необхідними для суспільства і які найбільш вдало регулювали б суспільні відносини, до того ж не суперечили іншими законодавчим актам. Правом законодавчої ініціативи можна вважати повноваження чітко визначеного Конституцією України кола суб'єктів, що можуть здійснювати звернення до Верховної Ради України у формі подання проекту нового закону, припинення чинності або зміни чинного законодавчого акту. Таке визначення було запропоноване Законом України «Про закони і законодавчу діяльність в Україні», який було прийнято Верховною Радою України 7 грудня 2000 року. Проте через Президентське вето закон так і не набув чинності. В абсолютній більшості держав на конституційному рівні відповідне право закріплене за главою держави, членами парламенту та органами виконавчої влади. Нетиповими суб’єктами права законодавчої ініціативи є: представницькі органи місцевого самоврядування у Чехії, територіальні громади в Бразилії, церковні органи у Швеції та Фінляндії, професійні центри трудящих на Кубі, виборці в Іспанії, Італії, Латвії, Литві, Польщі тощо. Надання права законодавчої ініціативи судовим органам оцінюється неоднозначно. Аналіз розвитку цього проблемного питання в нашій державі в історичному аспекті вказує на те, що Верховний Суд України раніше був наділений такими повноваженнями. Відповідно до ст. 101 Конституції УРСР від 20 квітня 1978 року, право законодавчої ініціативи у Верховній Раді Української РСР належало: Президії Верховної Ради Української РСР, Раді Міністрів Української РСР, постійним та іншим комісіям Верховної Ради Української РСР, депутатам Верховної Ради Української РСР, Верховному Суду Української

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні РСР, Прокуророві Української РСР. Право законодавчої ініціативи також мали громадські організації в особі їх республіканських органів. Право законодавчої ініціативи за Верховним Судом УРСР було також закріплене у ч. 2 ст. 40 Закону УРСР «Про судоустрій УРСР» від 05.06.1981 року. Наступним нормативно-правовим актом щодо визначення кола суб’єктів, які були наділені правом законодавчої ініціативи в Україні, був Конституційний Договір від 08 червня 1995 року між Верховною Радою України та Президентом України на період до прийняття нової Конституції України. Згідно з ч. 1 ст. 15 цього Конституційного Договору право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належало: народним депутатам України, постійним комісіям Верховної Ради України, Президенту України, Кабінету Міністрів України, Верховному Суду України та Вищому арбітражному суду України. 28 червня 1996 року Верховною Радою України було прийнято нині діючу Конституцію України, яка по-іншому врегулювала основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в України. Змін зазнали, зокрема, і суб’єкти права законодавчої ініціативи, якими відповідно до ч. 1 ст. 93 Конституції України були: Президент України, народні депутати України, Кабінет Міністрів України і Національний банк України. Слід також зазначити, що Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 року, Національний банк України був позбавлений зазначеного права. Щоправда цей Закон України рішенням Конституційного Суду України за № 20рп/2010 від 30.09.2010 року визнано таким, що не відповідає Основному Закону у зв'язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття. Відтак за нині чинною Конституцією України право законодавчої ініціативи мають: Президент України, народні депутати України, Кабінет Міністрів України і Національний банк України. Цей перелік є вичерпним, тому інші органи державної влади, фізичні чи юридичні особи права законодавчої ініціативи не мають. Вказаний вище аналіз законодавства, яке в різний час по-іншому регулювало процес законотворення в Україні, однозначно стверджує, що право законодавчої ініціативи для Верховного Суду України не є новим. Так, з 1996 року Верховний Суд України втратив право законодавчої ініціативи, але це зовсім не означає, що він відсторонений від ініціювання відповідних змін до законодавства, прийняття необхідних для українського суспільства законів. На сьогодні Верховний Суд України, найчастіше через Президента України чи народних депутатів України, вносить законопроекти до парламенту, адже відповідного права на безпосередню пропозицію у нього немає. Згідно з ч. 1 ст. 46 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», при Верховному Суді України утворюється Науково-консультативна рада, завданням якої, з поміж інших, є розробка проектів постанов пленуму стосовно надання висновків щодо проектів законодавчих актів. І слід зазначити, що Верховний Суд України часто користується цим повноваженням. Для прикладу: за період діяльності Верховної Ради України шостого скликання Верховний Суд України у 2008 році направив 167 висновків; у 2009 році – 143 висновки; у 2010 році – 66 висновків; у 2011 році – 30 висновків; у 2012 році – 34 висновки [9]. Виходить, що Верховний Суд України, навіть не будучи суб’єктом права законодавчої ініціативи, все ж бере участь у процесі законотворення через інших суб’єктів, які таким правом наділені. Для прикладу, Верховним Судом України ще у 2008 році було розроблено законопроекти, які стосувались: o

автоматизованого розподілу справ між суддями (мета цього законопроекту, який в подальшому був успішно прийнятий, унеможливити випадки розподілу справ за тими суддями, які мають особистий інтерес у їхньому розгляді. Відтак, автоматизована

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні система визначає суддю або колегію суддів для розгляду конкретної справи за принципом вірогідності, з урахуванням спеціалізації суддів та кількості справ, що перебувають у провадженні суддів); o

удосконалення правового регулювання порядку вручення судових повісток. У 2006 році через неявку учасників процесу було відкладено розгляд понад 12 тис. справ, із них 6,2 тис. (або 50,9 %) — через неявку свідків чи потерпілих, а 3,7 тис. (або 30,3 %) — через неявку підсудного. Однією із причин такої ситуації є несвоєчасна або неналежна доставка підприємствами поштового зв'язку судових повісток та повідомлень;

розвантаження місцевих суддів шляхом зміни порядку розгляду справ про малозначні адміністративні правопорушення (законопроектом пропонувалось позбавити місцеві суди обов’язку розгляди справи про малозначні адміністративні правопорушення, за які не передбачається застосування оплатного вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, конфіскації, позбавлення спеціального права, виправних робіт та адміністративного арешту як найбільш суворих видів адміністративних стягнень. Розгляд таких справ пропонувалось віднести до підвідомчості адміністративних органів);

створення дієвих заходів правового реагування на зрив розгляду судових справ, а також на невиконання або несвоєчасне виконання законних вимог суду щодо надання інформації та документів, необхідних для судового розгляду (законопроектом пропонувалось встановити адміністративну відповідальність не тільки за злісне, а й за перше нез'явлення до суду без поважних причин за умови належного повідомлення про дату, час і місце розгляду справи) [28].

Проте за такої ситуації частими є випадки, коли конкретні законопроекти, зауваження та раціональні пропозиції Верховного Суду України щодо відповідних законопроектів залишаються поза увагою законодавця. Ні для кого не є секретом, що кількість нормативно правових актів у нашій державі не завжди відповідає їх якості. Як вказував ще Жан-Жак Руссо: «Мудрий законодавець починає не з прийняття законів, а з вивчення їх придатності для даного суспільства». А хто як не судді стикаються з «придатністю» чи «непридатністю» відповідних нормативно-правових актів, з прогалинами у законодавстві, колізійністю правових норм? Основним завданням для судів, окрім прийняття законних і обґрунтованих рішень, є аналіз, узагальнення та формування єдиної судової практики. Поряд з іншими процесуальними гарантіями така єдина правозастосовча практика дозволяє уникнути двоякого тлумачення положень чинного законодавства, сприяє правильному їх застосуванню і, як результат, законному вирішенню правових спорів [14]. Проте формувати таку практику в сучасних умовах не так вже і просто. При цьому необхідно враховувати як внутрішній (національний) аспект, так і зовнішній, що пов'язаний з імплементацією в законодавство України міжнародних стандартів, застосування практики Європейського суду з прав людини тощо. Після так званої «малої судової реформи» в Україні Верховний Суд України наділений, поміж інших, повноваженнями щодо перегляду справ з підстав неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах. У зв’язку з цим було внесено зміни до усіх процесуальних кодексів України. Якщо коротко зупинитись на юридичному аналізі такого перегляду справ Верховним Судом України, то він може відбуватись за наступних умов: -

судом (судами) касаційної інстанції при розгляді двох або більше справ неоднаково застосовано одні й ті самі норми матеріального права. При цьому неоднакове застосування – це різне застосування судом (судами) однієї норми матеріального права у тотожних справах. Ступінь неоднаковості різниці не має значення. Це може бути як

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні протилежне, так і відмінне застосування, однак за умови, що це призвело до ухвалення різних судових рішень; -

справи стосуються спорів, які виникли з подібних правовідносин, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, фактичні обставини, які встановлені судом, а також однакове нормативно правове регулювання спірних правовідносин;

має місце ухвалення різних за змістом судових рішень, коли суд (суди) касаційної інстанції, застосовуючи ті ж норми матеріального права, через неоднозначне їх тлумачення дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків. Для прикладу, в одній справі позовні вимоги задоволено, а у іншій – в задоволені позовних вимог відмовлено [16, c. 14].

Відтак, Верховним Судом України за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень із мотивів неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах протягом 2010-2013 років прийнято низку постанов та сформульовано відповідні правові висновки. Наведу певні статистичні дані, отримані з Єдиного державного реєстру судових рішень: протягом 2011-2013 років Верховним Судом України було прийнято 114 постанов у справах господарської юрисдикції; 814 постанов у справах адміністративної юрисдикції; 288 постанов у справах цивільної юрисдикції; 65 постанов у справах кримінальної юрисдикції. Найголовнішим є те, що при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, кожний суд (незалежно від того, до якої юрисдикції та інстанції він належить) зобов'язаний враховувати такі правові висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з вищевказаної підстави. Більше того, такі судові рішення є обов’язкові для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права. Тому на сьогодні Верховний Суд України приймає свої постанови, правові висновки у яких є обов’язковими для застосування при розгляді подібних справ у майбутньому. Зрозуміло, що у випадках виникнення спору, в тому числі і судового, коли особа буде стикатись з певною колізійністю норм чи з неурегульованістю суспільних відносин, вона буде аналізувати судову практику, а перш за все – практику Верховного Суду України. При цьому суди також будуть керуватися правовими висновками Верховного Суду України, адже в іншому випадку, їхні рішення будуть скасовані вищестоящими інстанціями як такі, що йдуть урозріз існуючій судовій практиці. Верховний Суд України переглядає ті судові рішення, у яких по-різному застосовані одні й ті ж правові норми (що найчастіше стається саме через недолугість їх викладення та взаємо суперечністю нормативно-правових актів), і саме він комплексно аналізує існуюче правове поле і дає кваліфікаційну оцінку таким ситуаціям у своїх постановах. Слід також зазначити, що таку колізійність чи прогалини у законодавстві можна усунути лише шляхом внесення змін до існуючих нормативно-правових актів. Вважаю, якщо найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції має такі повноваження, доцільно було б передбачити і право законодавчої ініціативи за Верховним Судом України. Такої ж думки дотримуються і більшість вчених-конституціоналістів, які вказують, що «необхідність позбавлення права законодавчої ініціативи Верховного Суду України зрозуміти важко» [29, с. 290]. Вчені, котрі досліджували конституційно-правовий статус суб’єктів законодавчої ініціативи (зокрема, О.М. Мудра [20, c. 175] та Т.О. Тополянська [27, c. 56-57]), також пропонують повернути право законодавчої ініціативи Верховному Суду України.

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні Існує і протилежна позиція, яка ґрунтується на тому, що інші органи державної влади (для прикладу: національні банки, судові органи) не повинні втручатись в процес законотворення, адже функція прийняття законів містить політичну складову, а відтак це впливатиме на певну залежність цих органів. І хоча в конституціях європейських держав у вищих судових органів відсутнє право законодавчої ініціативи [23], то у більшості держав Латинської Америки (зокрема в Бразилії, Гватемали, Еквадору, Панами, Парагваю) суб’єктами права законодавчої ініціативи є верховні або вищі спеціалізовані суди [18]. У Російській Федерації право законодавчої ініціативи, окрім інших, належить Конституційному Суду РФ, Верховному Суду РФ, а також Вищому Арбітражному Суду РФ [8]. Не потрібно також забувати, що в багатьох європейських державах відсутній Конституційний Суд (зокрема в Норвегії, Нідерландах, Данії, Естонії тощо). Верховний Суд у цих державах виконує роль конституційного суду, має повноваження визнавати нормативно-правові акти неконституційними. Відтак, Верховні Суди в цих державах все ж дотичні до процесу законотворення. Для прикладу: рішення Верховного Суду Нідерландів про страйк працівників залізниці у 1988 році надало пряму дію нормам Європейської соціальної хартії про право на страйк. Тому вважаю, що необхідно виходити саме з реалій, які ми маємо в нашій державі. Повноваження, якими на сьогодні наділений Верховний Суд України, дозволяють ствердно зробити висновок, що він відіграє значну роль у правозастосуванні, а відтак і в певній мірі в регулюванні суспільних відносин. Слід також зазначити, що в жодній європейській державі з континентальною правовою системою у найвищого судового органу немає таких повноважень як у Верховного Суду України щодо прийняття правових висновків, які є обов’язковими для усіх судів та органів державної влади, що застосовують відповідну норму. Твердження про те, що закріплення за судовими органами права законодавчої ініціативи зробить їх заполітизованими і залежними, теж вважаю як такі, що не заслуговують на увагу. Адже мова йде лише за право законодавчої ініціативи, а не за функцію прийняття закону. Рівень політизованості аж ніяк не визначається правом законодавчої ініціативи, а діяльністю того чи іншого органу. Як було зазначено вище, Верховний Суд України через народних депутатів України чи Президента України пропонує свої законопроекти, подає відповідні висновки та пропозиції. Отже, чому ж не можна напряму закріпити відповідне право у Конституції України? Звичайно, закріплення такого права не є лише пустим декларуванням. Від Верховного Суду України буде очікуватись наполеглива законотворча діяльність, якою займаються вищі судові органи в якості здійснення права законодавчої ініціативи. Для прикладу, Верховний Суд РФ за період 2010-2013 років направив 40 законопроектів до Державної Думи Федеральних Зборів РФ. За ініціативи Верховного Суду РФ були прийняті Федеральні закони «Про мирових суддів в Російській Федерації», «Про фінансування судів загальної юрисдикції», «Про військові суди Російської федерації». Користуючись правом законодавчої ініціативи, Верховний Суд РФ розробив та вніс до Державної Думи проект ЦПК РФ проект Федерального конституційного закону «Про адміністративні суди в РФ» та ін. [10]. Сучасна конституційна конструкція норми про суб’єктів права законодавчої ініціативи наділяє відповідним правом Національний банк України. Відтак не зовсім об’єктивно, як на мене, є наявність такого права у Національного банку України і відсутність його у Верховного Суду України. Адже основною функцією Національного банку України є забезпечення стабільності грошової одиниці України. В той час як Верховний Суд України переглядає судові рішення, прийняті у межах цивільного, кримінального, господарського та адміністративного судочинства. Якщо вести дискусії щодо надання чи ненадання такого права найвищому судовому органу з урахуванням того, що Національний банк України

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні такими повноваженнями уже наділений, вважаю за необхідне наділити Верховний Суд України цими повноваженнями. Варто зазначити, що дискусії щодо реформування суб’єктів права законодавчої ініціативи в нашій державі існували завжди. З 1996 року, коли у Верховного Суду України відповідне право зникло, більшість науковців (зокрема І.Є. Словська, О.В. Рогачова, О.М. Мудра., О.І. Ющик., Т.О. Тополянська., Д.М. Притика та ін.) схиляються саме до позиції внесення змін до Конституції України, з метою надання Верховному Суду України права законодавчої ініціативи. Заслуговує на увагу той факт, що голови Верховного Суду України в різний час наголошували на необхідності закріплення за найвищим судом України такого права. З 2002 по 2006 рік головою цього суду був Василь Маляренко, який в одному із інтерв’ю висловився: «Верховний Суд України повинен отримати право законодавчої ініціативи разом з іншими гілками державної влади. За нинішніх обставин, коли під час розгляду справи виникають прогалини, що потребують виправлення, суддя повинен звернутися до народного депутата України або до Президента України, або до Кабінету Міністрів. Звернення ж завжди означає залежність. Для уникнення подібної ситуації Верховному Суду необхідно мати право законодавчої ініціативи, – схожий досвід існує також в інших країнах» [19]. У 2006 році наступним головою Верховного Суду України було обрано Василя Онопенка, який однозначно стверджував: «необхідно повернути Верховному Суду право законодавчої ініціативи» [21]. Після Василя Онопенка посаду голови Верховного Суду України у 2011 році обійняв Петро Пилипчук. В одній із промов він зазначив: «Вивчення й узагальнення судової практики місцевих судів, ретельний аналіз даних судової статистики нерідко сигналізують про гостру потребу внесення змін до законодавства, про наявність суперечностей у нормах права. Однак за новою Конституцією України найвищому органу судової влади не належить право законодавчої ініціативи, яке він мав раніше. Разом з тим, Верховний Суд повинен використовувати негативну й позитивну інформацію, яка накопичується в ньому, з метою практичного впливу на врегулювання суспільних відносин. Не маючи права законодавчої ініціативи, Верховний Суд все ж розробляє і вносить законопроекти, але не безпосередньо, а через інших суб’єктів законодавчої ініціативи. Проте це не може забезпечити ефективну участь Верховного Суду в законотворчому процесі. На нашу думку, на сучасному етапі створення правової держави є потреба надати Верховному Суду України право законодавчої ініціативи, внісши відповідні зміни до Конституції України» [15]. Голова Вищого господарського суду України в період з 1991 по 2006 рік, доктор юридичних наук, академік Національної академії правових наук Дмитро Притика теж пропонував «шляхом внесення змін до Конституції повернути Верховному Суду України право законодавчої ініціативи» [24]. Перший заступник Міністра юстиції України у 2009 році Євген Корнійчук вказував, що «відповідно до статті 93 Конституції України суб’єктами права законодавчої ініціативи є Президент України, народні депутати України, Кабінет Міністрів України. Натомість судова гілка влади таких повноважень позбавлена. І це попри те, що саме вона у процесі своєї діяльності застосовує закони, виявляє їх недоліки, визначає шляхи вдосконалення законодавчої бази. І, таким чином, повинна була б мати можливість самостійно, а не опосередковано, вносити відповідні аргументовані пропозиції щодо удосконалення законодавства до Верховної Ради». Нинішній Голова Верховної Ради України Володимир Рибак на урочистих подіях на честь 90 річниці заснування Верховного Суду України (у березні 2013 року) теж підтримав вищезазначені позиції, сказавши при цьому: «Практика свідчить, що сегмент діяльності суддів у законодавстві дуже широкий, а ініціативи Верховного Суду України щодо

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні модернізації правової системи і конкретних законів як ніколи будуть корисні для єдиного законодавчого органу» [17]. Слід також звернути увагу на позицію Ради суддів України, яка була висвітлена у зверненні до Президента України та Верховної Ради України від 09 лютого 2007 року «Про проекти законів України “Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій України” і “Про внесення змін до Закону України “Про статус суддів”». Рада суддів України також пропонувала реформувати існуючу судову систему, збалансувати гілки державної влади шляхом надання права законодавчої ініціативи Верховному Суду України [12]. Як бачимо, наукові позиції за встановлення такого права за Верховним Судом України підкріплені також і практичними висновками як суддями вищих судових органів, так і посадовими особами різних ланок. З метою напрацювання пропозицій щодо змін до Конституції України на основі узагальнення практики реалізації Основного Закону України, з урахуванням досягнень та тенденцій розвитку сучасного конституціоналізму, 17 травня 2012 року Указом Президента України № 328/2012 року було створено Конституційну Асамблею, яка є спеціальним допоміжним органом при Президентові України. На початку 2013 року в засобах масової інформації з’явилась інформація про те, що Конституційна Асамблея найближчим часом направить законопроект щодо надання Верховному Суду України права законодавчої ініціативи до Венеційської комісії. Про це в ефірі «5 каналу» заявила Марина Ставнійчук [22]. 12 квітня 2013 року в Одесі відбулося виїзне засідання Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя. Керівник Головного управління з питань конституційноправової модернізації, секретар Конституційної Асамблеї Марина Ставнійчук на цьому засіданні зазначила: «Надзвичайно важливе повноваження, яким пропонується наділити Верховний Суд України — це право законодавчої ініціативи. Відповідне положення довгий час дискутувалося у Комісії з питань правосуддя і можна з впевненістю передбачати не менш гостру дискусію з цього питання в самій Конституційній Асамблеї у цілому. Тобто по суті Верховний Суд України і на сьогодні має пряме відношення до законодавчого процесу, але позбавлений при цьому права безпосередньо ініціювати законодавчі пропозиції» [26]. Підсумовуючи вищевикладене можна зробити наступні висновки. Відсутність збалансованості між гілками державної влади в нашій державі та належної взаємодії між ними призводить до проблем найперше у правозастосуванні. Вважаю, що однією з причин такої ситуації є дисбаланс їх повноважень, зокрема відсутність у судової гілки державної влади права законодавчої ініціативи. Проте, не маючи безпосереднього права законодавчої ініціативи, Верховний Суд України все ж бере опосередковану участь у законодавчому процесі (найчастіше через народних депутатів України чи Президента України). Вважаю, що саме така опосередкована законодавча діяльність містить політичну складову. Суди є органами правозастосування і у своїй повсякденній діяльності виявляють недоліки правового регулювання. Ні для кого не є секретом, що судова практика в нашій державі є досить різноманітною, адже у подібних правовідносинах суди ухвалюють різні за своєю суттю рішення. Відтак Верховний Суд України, у зв’язку з наділеними повноваженнями, стикається з проблемами правозастосування, однак жодного з ефективних важелів впливу на цю ситуацію не має. При цьому, у зв’язку з нещодавніми змінами, правові висновки Верховного Суду України, які викладені у постановах, ухвалених за результатами перегляду судових рішень з підстав неоднакового застосування, є обов’язкові для всіх судів та органів державної влади. Цілком погоджуюсь із думкою Богачової О.В., яка вказувала, що «оскільки Верховний Суд України узагальнює судову практику, відстежує зміни у суспільстві та виявляє недоліки існуючого законодавства, надання йому права законодавчої ініціативи на даному етапі державотворення сприятиме покращенню якості законодавства, а отже і

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні підвищенню гарантій прав та свобод людини, наповненню реальним, прикладним змістом конституційного принципу самостійності суду і незалежності суддів, та реалізації судової реформи в цілому» [13, с. 14]. Тому вважаю, що Верховний Суд України, як представник всієї судової системи судів загальної юрисдикції, повинен бути наділений правом законодавчої ініціативи поряд з іншими суб’єктами цього права. Це сприятиме як збалансованості між гілками влади, так і ефективному та раціональному регулюванні суспільних відносин у державі. Адже саме Верховний Суд України, як найвищий судовий орган в системі судів загальної юрисдикції, у своїй діяльності безпосередньо виявляє наявні проблеми як процесуального права, так і матеріального права в процесі правозастосування та може запропонувати найоптимальніші шляхи їх вирішення. Тому, на моє переконання, цілком обґрунтованою є позиція щодо надання Верховному Суду України права законодавчої ініціативи, котрий незалежно від інших суб’єктів відповідного права, мав би повноваження вносити свої пропозиції щодо вдосконалення існуючого законодавства. У зв’язку з цим, в структурі Верховного Суду України необхідно виокремити підрозділ, який би на підставі аналізу правових висновків Верховного Суду України, розробляв законопроекти і скеровував їх до Верховної Ради України для подальшого ухвалення. Це, як на мене, сприятиме досягненню певного економічного ефекту. Адже наявність великої кількості проваджень у судах залежить в певній мірі від якості законодавчих актів. Неоднакова судова практика спричинена тим, що суди по-різному застосовують одні й ті ж правові норми. Тобто, ініціювання Верховним Судом України внесення змін до законодавства виправить існуючу ситуацію: колізійність правових норм буде подолана, прогалини у законодавстві будуть відсутні, взаємо суперечність правових норм буде усунена. Відтак кількість справ, які перебувають у провадженні в судах буде меншою, а це в свою чергу розвантажить судову систему, яка на сьогоднішній день є перевантаженою. Підсумовуючи вищевикладене, вважаю, що існує багато факторів, які вказують на необхідність надання Верховному Суду України права законодавчої ініціативи. Список використаних джерел: 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7.

8. 9. 10.

Конституція України від 28.06.1996 року [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua. Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua. Рішення Конституційного Суду України за № 20-рп/2010 від 30.09.2010 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua. Конституція УРСР від 20.04.1978 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua. Закон Української РСР «Про судоустрій УРСР» від 05.06.1981 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua. Конституційний Договір між Президентом України та Верховною Радою України від 08.06.1995 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1%D0%BA/95-%D0%B2%D1%80. Конституція Російської Федерації від 25.12.1993 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.constitution.ru. Проекти законів, розроблені Верховним Судом України / Верховний Суд України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua. Проекти законів, розроблені Верховним Судом Російської Федерації [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.supcourt.ru/second.php.

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні Проект Закону України «Про закони і законодавчу діяльність в Україні» від 07.12.2000 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua. 12. Звернення Ради суддів України до Президента України та Верховної Ради України від 9 лютого 2007 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.court.gov.ua/969076/3435738/. 13. Богачова О.В. Актуальні аспекти реалізації права законодавчої ініціативи в України та відповідний зарубіжний доступ // Наукові записки інституту законодавства Верховної Ради України. Випуск 6 (15). 2012 р. – С. 13-17. 14. Висновок кафедри цивільного права та процесу Хмельницького університету управління та права на запит Верховного Суду України від 25 грудня 2009 р., № 6.3.2009 // Режим доступу: www.univer.km.ua/ekspert/s_41.doc. 15. Виступ Голови Верховного Суду України Петра Пилипчука під час засідання круглого столу на тему “Концептуальні питання удосконалення конституційних засад правосуддя в Україні” (6 грудня 2012 року) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/06B6DDA3673CE21CC2257ACD004B1B61?open document. 16. Гасяк Я.В. Підстави перегляду судових рішень Верховним судом України // Законодавство України: погляд молодих правників: Матеріали Всеукраїнської наукової студентської конференції / 27 квітня 2012 року – Івано-Франківськ: Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, 2012. – С.13 – 16. 17. Інформаційне агентство УНІАН. Рибак пропонує повернути ВСУ право законодавчої ініціативи [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.unian.ua/news/558218ribak-proponue-povernuti-vsu-pravo-zakonodavchoji-initsiativi.html. 18. Лавринович О. Шляхи удосконалення системи суб’єктів законодавчої ініціативи: досвід держав — учасниць ЄС та українські перспективи [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.constitution.ru/10003000/10003000-7.htm. 19. Маляренко В. Право законодавчої ініціативи дозволить судовій системі позбутися залежності [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrinform.ua/ukr/news/pravo_zakonodavchoii_initsiativi_dozvolit_sudoviy_siste mi_pozbutisya_zalegnosti___malyarenko_1798105. 20. Мудра О.М. Конституційний статус суб’єктів права законодавчої ініціативи: дис. канд. юрид. наук: 12.00.02 / О. М. Мудра; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2003. – 203 с. 21. Онопенко В. Необхідно повернути Верховному Суду України право законодавчої ініціативи [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://justus.com.ua/inter/2006/10/11/108/. 22. Офіційний веб-сайт «5 канал». АПУ хоче надати Верховному суду право законодавчої ініціативи [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://5.ua/newsline/242/0/102119/. 23. Правове регулювання законодавчого процесу досвід країн ЄС та пропозиції для України. Лабораторія законодавчих ініціатив, 2011. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://parlament.org.ua/upload/docs/Legislative_process_.pdf. 24. Притика Д.М. Дискусійні проблеми судової реформи в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: . — К.: АПрНУ, 2008. — Випуск 11. — 17 с. 25. Словська І.Є. Конституційний перелік суб’єктів права законодавчої ініціативи потребує вдосконалення // Митна справа № 4(76), 2011 р., частина 2. – С. 372-377. 26. Ставнійчук М. На сьогодні позиція правової спільноти єдина – статус Верховного Суду України як найвищого судового органу має бути збережено [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://cau.in.ua/ua/news/id/marina-stavnijchuk-na-sogodni-pozicijapravovoji-spilnoti-jedina-status-verhovnogo-sudu-ukrajini-jak-najvischogo-sudovogo-organumaje-buti-zberezheno-748/. 11.

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні 27.

28. 29.

Тополянська Т. Конституційно-правовий статус суб’єктів законодавчої ініціативи за українським законодавством / Т. Тополянська // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. – 2007. – №77 – С. 78. Хавронюк М., Єрмак О. Законодавчі ініціативи ВСУ: основний зміст та подальша доля. // «Юридична практика» (Судовий випуск). — 2008.12.23. — № 12 (32). Ющик О.І. Теоретичні основи законодавчого процесу / О.І. Ющик. – К.: Парламентське вид-во, 2004. – 519 с.

ДИСЦИПЛІНАРНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СУДДІВ ЯК УМОВА НАЛЕЖНОГО СУДОЧИНСТВА Леся Петрик, юрисконсульт, Львівська міська рада, випускниця ЛНУ ім. І.Франка У статті розглянуто основні ознаки дисциплінарної відповідальності суддів в Україні. А саме, підставу такої відповідальності – дисциплінарний проступок судді, стягнення, що застосовуються за його вчинення, а також порядок їх накладення. Дисциплінарна відповідальність суддів є умовою, яка забезпечує належне здійснення суддею своїх професійних обов’язків і дотримання ним суддівської службової дисципліни, а, отже, впливає на належне здійснення правосуддя та на всю систему судочинства загалом. Суддя – центральна постать судочинства, яка від імені суду як державної структури безпосередньо реалізовує провідну функцію судової влади – правосуддя. У зв’язку з цим суддя наділяється специфічним правовим статусом, який врегульований в сукупності трьома галузями права – адміністративного, конституційного та трудового. Тобто суддя – це не лише публічна особа, державний службовець, а й суб’єкт трудового права – працівник, який вступає у трудові правовідносини з державою, яка вважається його роботодавцем. З точки зору трудового права правовий статус судді містить у собі всі елементи правового статусу працівників. Однак через особливі завдання, що покладаються на суддів, зазначені елементи набувають специфічного характеру. Одним із таких елементів є дисциплінарна відповідальність суддів, яка є спеціальною в системі видів дисциплінарної відповідальності працівників і виступає, водночас, умовою забезпечення здійснення суддями своїх професійних обов’язків та належного судочинства. Дисциплінарна відповідальність для судді настає у тому випадку, коли він порушує суддівську службову дисципліну. Йдеться не просто про порушення, які може здійснити будь-який працівник, наприклад, прогул чи звичайне запізнення на роботу, а про більш серйозні випадки, які прямо впливають на процес захисту прав і свобод громадян. Тому законодавець, щоб забезпечити їх захист, визначив у законі конкретні види порушень суддівської службової дисципліни – дисциплінарні проступки судді (ч. 1 ст. 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Ними є:

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні 1) істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, пов'язані зокрема з відмовою у доступі особи до правосуддя з підстав, не передбачених законом, порушення вимог щодо розподілу та реєстрації справ у суді, правил підсудності чи підвідомчості, необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову; 2) невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом; 3) порушення вимог щодо неупередженого розгляду справи, зокрема порушення правил щодо відводу (самовідводу); 4) систематичне або грубе одноразове порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя; 5) розголошення таємниці, що охороняється законом, в тому числі таємниці нарадчої кімнати або таємниці, яка стала відомою судді під час розгляду справи у закритому судовому засіданні; 6) неподання або несвоєчасне подання для оприлюднення декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік за формою і в порядку, що встановлені Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», зазначення в ній завідомо неправдивих відомостей. Але зазначений перелік викликає чимало запитань, тому коротко проаналізуємо його. По-перше, невирішеними до кінця залишаються проблеми визначення «істотних порушень норм процесуального права», про які йдеться у п. 1. Слово «зокрема» наштовхує на думку про невичерпність перечислених істотних порушень норм процесуального права. «Якщо виходити з того, що названі чотири істотні порушення норм процесуального права є вичерпними, тоді незрозуміло, чому суддя не має відповідати за порушення права підсудного на захист, за непідписання вироку та інші порушення, передбачені процесуальними кодексами. Чому, наприклад, за необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову суддя має відповідати, а за необґрунтоване невжиття таких заходів, – ні? [5, с. 31]», – пише Маляренко А. В. Окрім цього, дисциплінарні проступки, передбачені п. п. 2, 3, 5, за своїм характером також відносяться до істотних порушень норм процесуального права. Тому доцільним є внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме заміна п. п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 83 єдиним формулюванням – «істотні порушення норм процесуального права», про які ми можемо дізнатися з процесуальних кодексів. По-друге, такий дисциплінарний проступок судді, як систематичне або грубе одноразове порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя, підводить нас до актуальних на сьогодні проблем професійної етики суддів. Нам відомо, і це випливає із Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що питання професійної етики суддів визначається Кодексом суддівської етики. Цього року, 22 лютого, XI черговий з’їзд суддів України затвердив новий Кодекс, проте ми й досі задаємо питання, чи можна суддю притягнути до дисциплінарної відповідальності безпосередньо за порушення цього Кодексу? Як зазначає Подкопаєв С. В., «особливість професії судді з позиції етичних вимог полягає у наявності морального права вирішувати долю інших людей. Наділення правом бути суддею означає суспільну довіру до нього. Для громадян суддя і поза судовим засіданням залишається суддею, і тому він «приречений» грати цю роль постійно, незалежно від того, чи виконує він свої службові обов’язки, чи перебуває поза службою. Для збереження довіри з боку громадян суддя повинен додержуватися моральних вимог, що панують у суспільстві. Це робить правосуддя доступним і зрозумілим для членів суспільства. Тільки моральний самоконтроль судді, дотримання ним етичних вимог дозволяє виключити негативну оцінку діяльності суду, сумніви у безсторонності [2, с. 103]». Тому безперечно, що повинен існувати дієвий механізм забезпечення належної етичної поведінки суддів. Таким механізмом, на мою думку, вбачається затвердження Кодексу суддівської етики Верховною Радою України у формі закону, а не з’їздом суддів

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні України. Це повністю відповідатиме нормі Конституції України про встановлення діянь, які є дисциплінарними правопорушеннями, виключно законами України, а також сприятиме ефективнішому дотриманню правил суддівської етики. По-третє, розглянемо п. 6 – неподання або несвоєчасне подання для оприлюднення декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік за формою і в порядку, що встановлені Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», зазначення в ній завідомо неправдивих відомостей. Йдеться про один із різновидів корупційних правопорушень. У літературі та в Інтернет-просторі можна натрапити на позиції, що дисциплінарна відповідальність судді за таке корупційне правопорушення є недоцільною, оскільки аналогічне, але вже адміністративне правопорушення міститься в Кодексі України про адміністративні правопорушення у статті 1726. В цьому випадку не можна забувати про положення Конституції України, згідно з яким ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Звідки випливає, що два види відповідальності – адміністративна й дисциплінарна – за корупційне правопорушення є допустимими. До того ж і Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» зазначає про можливість притягнення осіб за порушення цього Закону до різних видів відповідальності, в тому числі й до дисциплінарної (ст. 21). Беззаперечним є і те, що включення аналізованого корупційного правопорушення до переліку дисциплінарних проступків судді є додатковим механізмом забезпечення дотримання відповідної законодавчої норми суддями. Необхідно зазначити, що перелік порушень суддівської дисципліни, що складається із шести пунктів, не можна вважати вичерпним, що пов’язане із непослідовністю законодавства України про судоустрій і статус суддів (Законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду юстиції»). Випливає питання про види дисциплінарних стягнень, що можуть застосовуватися до суддів. Тому далі мова піде про них. Законом України «Про судоустрій і статус суддів у ч. 1 ст. 88 передбачена можливість застосування до суддів лише одного виду дисциплінарних стягнень – догани. Будь-яких інших стягнень Закон не передбачає, на відміну від попереднього законодавства, яке встановлювало також такий вид дисциплінарного стягнення як пониження кваліфікаційного класу (ч. 1 ст. 32 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р. зі змінами). Проте з норм законодавства про судоустрій і статус суддів видно, що звільнення судді поряд з доганою є дисциплінарним стягненням, що застосовується за такі види дисциплінарних проступків судді, як порушення ним вимог щодо несумісності та присяги (п.п. 4 і 5 ч. 5 ст. 126 Конституції України). Ці випадки звільнення судді Закон України «Про Вищу раду юстиції» називає звільненнями за особливих обставин (ст. 32). «Звільнення суддів з посади фактично відбувається в межах реалізації такого правового інституту, як дисциплінарна відповідальність [8, с. 84]», – пише С.В. Подкопаєв Звільнення з посади судді чітко визначалось дисциплінарним стягненням Законом України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р. в редакції до 21 червня 2001 р. Зараз про звільнення як про дисциплінарне стягнення можна говорити лише виходячи з комплексного аналізу Законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду юстиції». Так, дисциплінарне провадження щодо судді місцевого чи апеляційного суду, яке здійснюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, може мати, як наслідок, прийняття рішення не про накладення на суддю догани, а про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді (ч.5 ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Варто зазначити, що у 2012 році Вищою радою юстиції з 13 розглянутих рекомендацій Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про звільнення суддів з посади за порушення присяги не задоволено жодну (2011 р. – 25 рекомендацій, з яких стосовно 1 судді внесено подання про звільнення, 24 – відхилено). Це пов’язано з тим, що зміст порушення суддею присяги, який закріплений Законом України «Про Вищу раду юстиції» у ч. 2 ст. 32 фактично співпадає із складами дисциплінарних проступків, які є підставами дисциплінарної відповідальності судді. Як слушно вказує Кохан

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні В. П.: «Формально звільнення не передбачене видом дисциплінарного стягнення суддів. Фактично ж звільнення судді за вказаною підставою – не що інше, як результат реалізації дисциплінарної відповідальності [4, с. 287]». Що стосується порушення суддею вимог щодо несумісності як виду дисциплінарного проступку, то попередній Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р. знову ж таки розглядав таке порушення підставою дисциплінарної відповідальності суддів. Теперішнє законодавство в цьому питанні не таке чітке і послідовне. Вимоги щодо несумісності судді встановлені ст. 53 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Відповідно до її положень перебування на посаді судді несумісне із зайняттям посади в будь-якому іншому органі державної влади, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом. Суддя не має права поєднувати свою діяльність з підприємницькою або адвокатською діяльністю, будь-якою іншою оплачуваною роботою (крім викладацької, наукової і творчої діяльності), а також входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку. Суддя не може належати до політичної партії чи професійної спілки, виявляти прихильність до них, брати участь у політичних акціях, мітингах, страйках. Звільнення судді з посади у разі порушення ним вимог щодо несумісності здійснюється згідно з ст. 104 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Законом України «Про Вищу раду юстиції» органом, який його обрав або призначив за поданням Вищої ради юстиції. З положень нового законодавства про судоустрій і статус суддів дисциплінарний характер звільнення судді за порушення ним вимог щодо несумісності є не таким очевидним, як за порушення суддею присяги, оскільки немає безпосереднього зв’язку між дисциплінарними проступками судді, закріпленими ст. 83 Закону, і порушенням суддею вимог щодо несумісності. На користь дисциплінарного характеру звільнення судді за порушення ним вимог щодо несумісності можна навести такі аргументи:  по-перше, норма ч. 7 ст. 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції», відповідно до якої наслідком розгляду питання про звільнення судді за особливих обставин Вищою радою юстиції (такими обставинами визнаються порушення суддею вимог щодо несумісності та порушення суддею присяги) може бути дисциплінарна відповідальність;  по-друге, зв'язок положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Кодексу суддівської етики (систематичне або грубе одноразове порушення останнього є одним із видів дисциплінарних проступків судді). Ст. 16 Кодексу також містить вимоги щодо несумісності, тобто їх порушення тягнуть дисциплінарну відповідальність судді;  по-третє, як вказує І. Є. Марочкін, «порушення суддею вимог несумісності є однією з форм пору шення присяги, що випливає із сутності присяги судді [10, с. 107]»;  і звідси, по-четверте, згадана вище норма ч. 5 ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо направлення рекомендації про звільнення внаслідок дисциплінарного провадження. Отже, законодавство України про судоустрій і статус суддів фактично передбачає, поряд з доганою, такий вид дисциплінарного стягнення як звільнення судді. Тому існує необхідність чіткого юридичного закріплення його «…з метою легалізації незаконної практики звільнення суддів з посади. Внесення таких змін сприятиме зменшенню зловживань у сфері дисциплінарної відповідальності суддів і спрощенню процесу її реалізації [3, с. 287]». Це стане й механізмом забезпечення справедливого функціонування всієї системи правосуддя загалом, оскільки суддям важче буде уникати втрати своїх посад за дисциплінарні проступки.

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні Аналізуючи практику роботи Вищої ради юстиції простежується наступне: у 2012році за порушення присяги було звільнено 16 суддів, а у 2011 – 7 за поданням Вищої ради юстиції. Порушення вимог щодо несумісності не фігурує підставою звільнення суддів, що може свідчити про їх сумлінне дотримання чи, радше, про латентність таких існуючих порушень. Цікаво, що зарубіжний досвід свідчить про можливість застосування до суддів інших різновидів дисциплінарних стягнень. Наприклад, у Польщі до судді за порушення суддівської службової дисципліни може бути застосоване примусове переведення на роботу в інший суд, часто зовсім у іншу місцевість. Таке переведення здійснюється без будь-якої згоди судді, але останній наділений правом оскаржити його до Верховного Суду Республіки Польща. Види дисциплінарних проступків та стягнень, що застосовуються за їх вчинення, зображено на схемі 1. Схема 1. Види дисциплінарних проступків суддів та стягнень, що застосовуються за їх вчинення

Види дисциплінарних проступків Дисциплінарні проступки, передбачені ст. 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»

Порушення суддею присяги

Порушення суддею вимог щодо несумісності

Види дисциплінарних стягнень Догана

Звільнення

Процес накладення на суддю-порушника суддівської службової дисципліни дисциплінарного стягнення є складним й багатостадійним і реалізується в межах дисциплінарного провадження. Дисциплінарне провадження щодо суддів в Україні здійснюється Вищою радою юстиції та Вищою кваліфікаційною комісією суддів України. Це відокремлені й незалежні від інших органів державної влади інституції, що займаються питаннями організаційного забезпечення діяльності судів в Україні. Вища рада юстиції (далі – ВРЮ) здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів, а Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі – ВККС) – суддів місцевих та апеляційних судів (див. схему 2).

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні Схема 2. Органи, що здійснюють дисциплінарне провадження щодо суддів в Україні

Вища рада юстиції

Вища кваліфікаційна комісія суддів України

Судді Верховного суду України

Судді місцевих судів

Судді вищих спеціалізованих судів

Судді апеляційних судів

Правовий статус ВРЮ врегульовано окремим Законом України «Про Вищу раду юстиції», а питанню правового статусу ВККС присвячено окрему главу Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Цікавими є проблеми кількісного та якісного складу зазначених органів, рекомендації до яких встановлено на міжнародному рівні. Європейська хартія про закон про статус суддів передбачає необхідність створення «…органу, незалежного від виконавчої та законодавчої влади, у складі якого щонайменше половина членів – судді, обрані їх колегами, і в якому було б гарантовано якнайширше представництво суддівського корпусу» (п. 1.3). Рекомендація CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, а також вживає словосполучення «незалежний орган влади». При чому Комітет Міністрів Ради Європи вважає, що таким органом може бути й суд, що не може не дивувати крізь призму наших українських реалій (до речі, в Польщі питаннями притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності займається саме суд). До ВККС шість з одинадцяти членів призначаються з’їздом суддів України та є суддями. Окрім цього, дві особи призначаються з'їздом представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, одна особа призначається Міністром юстиції України, одна особа призначається Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, одна особа призначається Головою Державної судової адміністрації України (ч. 1 ст. 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Таким чином, питання членства суддів у більшості складу ВККС відповідає рекомендаціям Ради Європи. Що стосується ВРЮ, то з’їзд суддів України призначає до її складу трьох членів, які є суддями. Також сюди входить за посадою, окрім Міністра юстиції України та Генерального прокурора України, Голова Верховного Суду України. Дві особи з трьох призначуваних Верховною Радою України – судді. Те саме стосується призначуваних Президентом України. З’їзд адвокатів України та з’їзд представників вищих навчальних закладів та наукових установ призначають кожен по три члени, один з яких – суддя. Також один з двох членів, призначуваних конеренцією працівників прокуратури – суддя. Тобто всього у ВРЮ одинадцять суддів серед двадцяти членів. На думку Назарова І. В., «такий порядок дозволяє виключити домінуюче становище якої-небудь гілки влади за ухвалення рішення стосовно кандидатів на посаду суддів або при притягненні останніх до дисциплінарної відповідальності. Також різноманітність суб’єктів, які обирають членів Вищої ради юстиції, необхідна для усунення можливості прояву корпоративності у формуванні суддівського корпусу і забезпечення гарантії незалежності суддів у здійсненні правосуддя від можливого тиску з боку законодавчої або виконавчої влади [6, с. 36-37]». Тобто те, що в формуванні

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні складу цих специфічних державних органів частково беруть участь представники трьох гілок влади, є проявом системи стримувань і противаг та ніяк не впливає на їхню незалежність. Необхідно звернути увагу, що ВККС та ВРЮ не єдині інституції, які займаються питаннями дисциплінарної відповідальності суддів в Україні. Законом України «Про судоустрій і статус суддів» запроваджено службу дисциплінарних інспекторів, які за дорученням члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України попередньо аналізують заяви та повідомлення про неправомірні дії суддів з метою виявлення підстав для відкриття дисциплінарних справ та здійснення перевірок; готують проекти висновків про наявність підстав для притягнення суддів місцевих та апеляційних судів до дисциплінарної відповідальності; виконують інші доручення члена Комісії в ході дисциплінарного провадження відповідно до Закону (ст. 99 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Правовий статус служби дисциплінарних інспекторів врегульовано Положенням про службу дисциплінарних інспекторів, затвердженим рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 24 листопада 2011 р., відповідно до якого служба дисциплінарних інспекторів є структурним підрозділом секретаріату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, підпорядковується Голові Комісії, його заступнику, секретарю Комісії та керівнику секретаріату Комісії. У літературі висловлюються пропозиції про створення подібної служби й при Вищій раді юстиції. «Для покращення роботи членів ВРЮ, підвищення її ефективності та більш оперативного вирішення питань щодо притягнення суддів до відповідальності пропонуємо запровадити при Вищій раді юстиції інститут інспекторів. Призначення цього інституту – забезпечення діяльності Вищої ради юстиції, допомога її членам в роботі, адже члени Ради – люди дуже завантажені, а тому часто не мають фізичної можливості оперативно здійснювати перевірку відомостей, викладених у зверненнях громадян та інших осіб до ВРЮ, що певною мірою спричиняє затягування процесу розгляду [2, с. 9]». Порядок здійснення дисциплінарного провадження прописаний в Законах України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду юстиції». Ними передбачено чотири стадії дисциплінарного провадження: 1) перевірка даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності; 2) відкриття дисциплінарної справи; 3) розгляд дисциплінарної справи; 4) прийняття рішення органом, що здійснює дисциплінарне провадження. Окрім зазначених стадій доцільно виділяти стадію виконання рішення щодо дисциплінарної справи, яка має на меті практичну реалізацію дисциплінарного стягнення, забезпечення його врахування та своєчасність зняття; та стадію оскарження рішень за результатами розгляду дисциплінарних справ щодо суддів, що є факультативною стадією дисциплінарного провадження (див. схему 3). Схема 3. Стадії здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів

• Перевірка даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності • Відкриття дисциплінарної справи

• Розгляд дисциплінарної справи

• Прийняття рішення органом, що здійснює дисциплінарне провадження

• Виконання рішення по дисциплінарній справі • Оскарження рішень за результатами розгляду дисциплінарних справ (факультативна стадія)

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні Перевірка даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності Передумовою перевірки даних про наявність підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності судді місцевого чи апеляційного суду є скарга (заява) щодо поведінки судді, яка може мати наслідком дисциплінарну відповідальність. Відповідно до ч. 2 ст. 84 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» правом на звернення з такою скаргою (заявою) володіє кожен, кому відомі такі факти. ВККС затверджує та розміщує на своєму офіційному веб-порталі зразок скарги (заяви) щодо неналежної поведінки судді, який може використовуватися для повідомлення ВККС відомостей про порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов'язків чи присяги судді. На відміну від зазначеного, Закон України «Про Вищу раду юстиції» не містить чіткої вказівки на передумову перевірки даних про наявність підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності судді вищого спеціалізованого суду чи Верховного Суду України. Та офіційний сайт ВРЮ містить вимоги, які пред’являються до звернень громадян до ВРЮ. Такі звернення повинні відповідати вимогам Закону України «Про звернення громадян» і містити відповідну інформацію. Перевірка даних про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи та притягнення судді місцевого чи апеляційного суду до дисциплінарної відповідальності здійснюється членом ВККС. А щодо суддів вищих спеціалізованих судів і Верховного Суду України – одним із членів ВРЮ за дорученням ВРЮ або її Голови. Під час здійснення перевірки названі уповноважені особи мають право витребувати судові справи (їх копії), розгляд яких закінчено, ознайомлюватися з судовими справами, розгляд яких не закінчено, опитувати суддів та інших осіб, яким відомі обставини вчинення діяння з ознаками дисциплінарного проступку, отримувати за письмовим запитом від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадян та їх об'єднань необхідну для проведення перевірки інформацію. З результатами перевірки членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України складається висновок з викладенням фактів та обставин, виявлених у ході перевірки, та пропозицією про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи. Висновок члена ВККС та зібрані у процесі перевірки матеріали передаються на розгляд Комісії, яка вирішує питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті. За наслідками перевірки членом ВРЮ складається довідка з викладенням фактичних обставин, виявлених під час перевірки, висновків і пропозицій. З довідкою і матеріалами повинен бути ознайомлений суддя, стосовно якого проводилася перевірка. Довідка і всі матеріали перевірки передаються до Ради, яка вирішує питання про доцільність порушення дисциплінарного провадження. Відкриття дисциплінарної справи Законом України «Про Вищу раду юстиції» чітко зазначено, що підставою для відкриття дисциплінарного провадження є подання члена ВРЮ за результатами перевірки повідомлень. Цікаво, що раніше цей перелік був розширений і таке подання мали право подавати народні депутати України та Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Але ці положення були визнані неконституційними згідно з рішенням Конституційного Суду України від 21 травня 2002 року № 9-рп/2002 (справа про Закон України «Про Вищу раду юстиції»), оскільки «…не можна виключати, що в цьому випадку наявність у відповідних посадових осіб особливих прав ініціювати звільнення судді з посади або відкриття дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів може призвести до вчинення впливу на суддю, що прямо забороняється частиною другою статті 126 Конституції України». Отже, підставою відкриття дисциплінарного провадження в будь-якому разі щодо суддів місцевих і апеляційних судів та суддів вищих спеціалізованих судів і Верховного

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні Суду України є відповідні фактичні дані, що одержані членом ВККС чи членом ВРЮ в результаті здійснюваних ними перевірок даних про дисциплінарний проступок судді. Такі дані у формі висновку (члена ВККС) чи довідки (члена ВРЮ) разом із усіма зібраними матеріалами передаються відповідно до ВККС та ВРЮ, які вирішують питання про відкриття дисциплінарного провадження. Єдине, що Закон України «Про Вищу раду юстиції» вимагає від члена ВРЮ, оформлювати всі документи у вигляді подання до Ради. Відкривається дисциплінарне провадження рішенням ВККС або постановою ВРЮ. Розгляд дисциплінарної справи Розгляд дисциплінарних справ ВККС та ВРЮ здійснюється на їхніх засіданнях, які проводяться відкрито і гласно, за винятком випадків, передбачених законом. Засідання Комісії є повноважним, якщо в ньому бере участь не менше двох третин від загального складу, а засідання Ради – якщо на ньому присутні більшість членів від її конституційного складу. На засідання ВККС з розгляду дисциплінарної справи, згідно з ст. 86 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», запрошуються особа, за зверненням якої відкрито справу, суддя, стосовно якого відкрито справу, а в разі необхідності й інші заінтересовані особи. У разі неможливості з поважних причин взяти участь у засіданні Комісії суддя, справа стосовно якого розглядається, може надати по суті порушених питань письмові пояснення, які додаються до матеріалів справи. Письмові пояснення судді оголошуються на засіданні ВККС в обов'язковому порядку. Повторна неявка цього судді на засідання є підставою для розгляду дисциплінарної справи за його відсутності. Розгляд дисциплінарної справи стосовно судді відбувається на засадах змагальності та фіксується технічними засобами. Аналогічні положення закріплені Законом України «Про Вищу раду юстиції» стосовно засідань ВРЮ. Суддя, стосовно якого розглядається питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності, та/або його представник мають право надавати пояснення, ставити запитання учасникам провадження, висловлювати заперечення, заявляти клопотання і відводи. Пояснення являють собою істотну гарантію проти необґрунтованого застосування стягнення. В них проявляється ставлення порушника до діяння, а це важливо для вирішення питання про покарання, а також міститься цінна інформація про причини і умови його вчинення. Відмова порушника від надання пояснень не є перешкодою для накладення стягнення. Та в усякому разі, як обґрунтовано зазначає Адушкін Ю. С.: «Витребування пояснень – обов'язок суб'єкта дисциплінарної влади [1, с. 93]». Прийняття рішення органом, що здійснює дисциплінарне провадження На відміну від розгляду дисциплінарної справи, на якому суддя та інші особи мають право бути присутніми, при винесенні рішення їхня присутність виключається. Рішення ВККС приймається більшістю від її загального складу, а ВРЮ – більшістю від її конституційного складу. Рішення ВККС викладається в письмовій формі, підписується головуючим і членами, які брали участь у розгляді дисциплінарної справи, і оголошується на засіданні. Рішення у дисциплінарній справі повинно містити: 1) прізвище, ім'я, по батькові і посаду судді, який притягається до дисциплінарної відповідальності; 2) встановлені обставини у справі з посиланням на докази; 3) мотиви, з яких ухвалено рішення; 4) суть рішення за результатами розгляду із зазначенням дисциплінарного стягнення в разі його застосування; 5) порядок і строк оскарження рішення.

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні Рішення ВРЮ повинно містити назву комісії, прізвище, ім'я, по батькові і посаду судді, який притягається до дисциплінарної відповідальності, обставини дисциплінарного проступку, пояснення судді та відомості, що характеризують його особу, мотиви прийнятого рішення з посиланням на докази, вид дисциплінарного стягнення, застосованого до судді, або підстави закриття справи, а також порядок і строк оскарження рішення. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» ч. 7 ст. 87 враховує можливість викладення членом ВККС окремої думки, яка складається в письмовій формі і додається до справи, про що головуючий повідомляє на засіданні, та її зміст оголошенню на засіданні не підлягає. Окрему думку може викладати й член ВРЮ. Таке його право передбачено Регламентом Вищої ради юстиції. Стадія виконання рішення по дисциплінарній справі Призначення цієї стадії полягає в організації практичної реалізації накладеного стягнення. Коло процесуальних дій не обмежується тут лише оголошенням про стягнення, а включає в себе ознайомлення з рішенням щодо дисциплінарної справи, здійснення заходів із безпосереднього застосування стягнення і зняття його (стягнення може вважатись виконаним тоді, коли воно знято). Законом України «Про судоустрій і статус суддів» вказується, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців із дня відкриття ВККС провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці. Закон України «Про Вищу раду юстиції» містить трішки відмінне формулювання, в якому акцентується не на моменті відкриття дисциплінарного провадження, а на моменті виявлення дисциплінарного проступку: «Дисциплінарне стягнення до судді застосовується Вищою радою юстиції не пізніше шести місяців після виявлення проступку, не враховуючи часу тимчасової непрацездатності судді або перебування його у відпустці, але не пізніше року з дня вчинення проступку». До стадії виконання рішення з дисциплінарної справи щодо судді належать оголошення про стягнення. Відповідно до ч. 8 ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» копія рішення ВККС вручається судді, стосовно якого розглядалася дисциплінарна справа, а в разі його відсутності під час оголошення рішення – надсилається у семиденний строк поштою. Необхідно зазначити, що інформація про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є публічною, і згідно з ч. 2 ст. 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» оприлюднюється на офіційному веб-порталі ВККС. Ця інформація повинна містити дані про суддю, якого притягнуто до дисциплінарної відповідальності, накладене дисциплінарне стягнення та копію рішення про накладення такого стягнення. У дисциплінарному провадженні може застосовуватися інститут продовження виконання рішення про стягнення. Практично для всіх видів дисциплінарної відповідальності дія стягнення обмежена річним строком, закінчення якого реабілітує притягнутого до відповідальності. Річний строк встановлений законодавством України про судоустрій і статус суддів. Згідно з положеннями Законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду юстиції», якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення суддю не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, він вважається таким, який не має дисциплінарного стягнення. Якщо ж він в межах цього строку знову буде підданий дисциплінарному стягненню, такої реабілітації не наступає. Вчинення нового проступку, за який накладається ще одне стягнення, пересікає хід виконання першого, і строк виконання вже обох стягнень повинен відраховуватися з дати застосування другого. Стадія виконання рішення щодо дисциплінарної справи включає в себе й дії по зняттю дисциплінарних стягнень. Цікаво, що Закони України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду юстиції» регулюють це питання не однаково. Згідно з ч. 4 ст. 88 першого – дисциплінарне стягнення, накладене на суддю, може бути достроково знято ВККС за пропозицією відповідної ради суддів. А ВРЮ дисциплінарне стягнення може бути

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні достроково знято за заявою самого судді, що є його додатковою гарантією на відміну від суддів нижчих судів, які з такою заявою звертатись не можуть. При чому Закон України «Про Вищу раду юстиції» містить вказівку на строк, після спливу якого дисциплінарне стягнення може бути знято, – не раніше шести місяців з дня накладення стягнення (ст. 44), що, по суті, є обмеженням прав суддів вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду України порівняно з суддями нижчих судів. Оскарження рішень за результатами розгляду дисциплінарних справ Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює можливість судді місцевого чи апеляційного суду оскаржити рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про притягнення його до дисциплінарної відповідальності до Вищої ради юстиції або Вищого адміністративного суду. З положень Закону України «Про Вищу раду юстиції» випливає, що право на таке оскарження належить й особі, що ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність судді. Скаргу на рішення ВККС у справі про притягнення до дисциплінарної відповідальності може бути подано до ВРЮ не пізніше одного місяця з наступного дня після вручення судді чи особі, що ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність судді, такого рішення. Цей строк може бути продовжено, якщо ВРЮ визнає, що він був порушений з поважних причин. Закон України «Про Вищу раду юстиції» закріплює граничні строки розгляду скарг ВРЮ. Ч. 3 ст. 46 встановлено, що ВРЮ розглядає скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів не пізніше одного місяця з дня їх надходження, а при потребі додаткової перевірки обставин та матеріалів справи – не пізніше двох місяців з дня надходження скарги. При розгляді скарги Радою передбачається обов’язкова присутність судді. Рада обов’язково повинна вислухати його пояснення. Але згідно з ч. 6 ст. 46 Закону України «Про Вищу раду юстиції» у разі неможливості взяти участь у засіданні з поважних причин суддя може надати по суті порушених питань письмові пояснення, які долучаються до матеріалів справи. Письмові пояснення судді виголошуються на засіданні в обов'язковому порядку. Це є беззаперечною гарантією для судді, якою він може досягти для себе позитивного результату при розгляді його скарги. З погляду Подкопаєва С. В., законодавець правильно закріпив обов'язковість виклику судді при розгляді його скарги. Ця обставина є одним із факторів, які сприяють захисту прав і інтересів особи, яка притягається до відповідальності. Суддя повинен викликатися до Вищої ради юстиції в усіх випадках, тобто і у тому, коли ініціатором скарги був не він, а, наприклад, особа, за поданням якої вирішувалося питання. Вказівка в законі на можливість розгляду скарги без з’явлення судді цілком відповідає принципу економічності дисциплінарного провадження. Однак завжди необхідно встановлювати поважність причини відсутності [7, с. 132-133]. Кінцевим документом, що приймає ВРЮ за результатами розгляду скарги, є рішення. Ним Рада може: 1) задовольнити скаргу судді чи особи, що ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність судді, скасувати рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності і закрити дисциплінарне провадження; 2) задовольнити скаргу повністю чи частково і змінити рішення ВККС; 3) залишити скаргу без задоволення, а рішення ВККС – без змін. Відповідно до ч. 7 ст. 89 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» подання скарги до ВРЮ чи адміністративного позову до суду на рішення ВККС про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності зупиняє застосування дисциплінарного стягнення. Тобто в цей проміжок часу суддя вважається таким, який не піддається дисциплінарному стягненню. Регламент ВРЮ вказує на право судді відкликати скаргу на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності. Ним можна скористатись на будь-якій стадії розгляду

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні скарги Радою. Це випливає з наступного положення: «…заявнику повертають скаргу на будь-якій стадії розгляду у Раді». Право відкликати скаргу має велике значення, оскільки суддя має право захистити себе у випадку, якщо він був неуважний, і розгляд скарги може притягнути для нього ще більш негативні наслідки. Якщо звернутись до практики діяльності ВРЮ, то необхідно зазначити, що у 2012 році Радою розглянуто 29 скарг суддів на рішення ВККС стосовно притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, що на 2 (або 7,4%) більше, ніж у 2011 році. За результатами розгляду скарг Радою прийнято рішення про задоволення скарг 15 суддів, а 14 скарг суддів – залишено без задоволення. Як згадувалось вище, оскаржити рішення за результатами розгляду дисциплінарної справи можна й до Вищого адміністративного суду України. При оскарженні рішення ВККС особа володіє правом вибору, до якого органу їй краще звернутись зі скаргою. Крім того, в адміністративному порядку можна оскаржити рішення ВРЮ, що є гарантією для суддів вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду України. Порядок розгляду скарг на рішення ВККС та ВРЮ в адміністративному порядку встановлюється ст. 1711 Кодексу адміністративного судочинства України. Для розгляду Вищим адміністративним судом України скарг на рішення Комісії та Ради в структурі Суду створюється окрема палата. Це друга судова палата Вищого адміністративного суду України (всього в структурі Суду чотири палати). Відповідно до ч. 4 ст. 1711 КАС України адміністративна справа щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРЮ, а також рішень, дій чи бездіяльності ВККС вирішується колегією суддів у складі не менше п'яти суддів протягом розумного строку, але не пізніше одного місяця після відкриття провадження у справі. У виняткових випадках з урахуванням особливостей розгляду справи суд ухвалою може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на один місяць. Вищий адміністративний суд України за наслідками розгляду справи може: 1) визнати акт Вищої ради юстиції, рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України незаконним повністю або в окремій його частині; 2) визнати дії чи бездіяльність Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України протиправними, зобов'язати Вищу раду юстиції, Вищу кваліфікаційну комісію суддів України вчинити певні дії. Рішення Вищого адміністративного суду України є остаточним і не підлягає перегляду в апеляційному чи касаційному порядку. Необхідно звернути увагу, що доповнення Кодексу адміністративного судочинства України згаданою статтею Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження» від 13 травня 2010 р. викликало чимало дискусій, які в більшості стосувались саме остаточності рішень Вищого адміністративного Суду України по даній категорії справ. Так, до Конституційного Суду України подавалось народними депутатами три конституційні подання, які Суд об’єднав в одне конституційне провадження. Вони стосувались, зокрема, конституційності статті 1711 Кодексу адміністративного судочинства України. Суб’єкти конституційного подання стверджували, що положення статті 1711 Кодексу адміністративного судочинства України суперечать Конституції України, оскільки встановлюють випадки, в яких апеляційне або касаційне оскарження не передбачено. У даній справі Конституційний Суд України 29 серпня 2012 р. виніс рішення, яким підтвердив конституційність положень Кодексу. Свою позицію Суд аргументував п. 8 ч. 3 ст. 129 Основного Закону, відповідно до якого однією із основних засад здійснення судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Тобто Конституція України не забороняє встановлення випадків, в яких оскарження рішень суду в апеляційному чи касаційному порядку може не відбуватись. Як слушно зазначає Конституційний Суд України, пункт 8 частини третьої статті 129 Конституції України не містить конкретних вимог щодо підстав встановлення законом

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні випадків, у яких не передбачено апеляційне та касаційне оскарження рішення суду загальної юрисдикції. Конституційний Суд України вважає, що в такому разі з метою забезпечення прав і свобод людини і громадянина законодавче регулювання зазначених питань має відповідати вимогам Основного Закону України, насамперед принципу верховенства права, зокрема таким його складовим, як співмірність між інтересами особи та суспільства, а також справедливість, розумність, логічність закону тощо. Про доцільність й правильність доповнення ст. 1711 Кодексу адміністративного судочинства надала свій висновок Європейська комісія «За демократію через право» 7 жовтня 2010 р. Комісія зазначає, що метою Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження» є уникнення затримок при здійсненні провадження окремою судовою палатою Вищого адміністративного суду України у вирішенні спорів, що «…чітко простежується в цьому Законі: неможливість зупинення оскаржуваного акту, максимальний час для прийняття рішення по справі – один місяць і відсутність можливості подальшого перегляду в апеляційному чи касаційному порядку. Ці положення можуть сприяти швидкому вирішенню справи і таким чином перешкодити зловживанням правом на судовий розгляд з метою запобігти реалізації оскаржуваних актів. Разом з тим, з огляду на важливість та складність окремих справ, які розглядатиме спеціальна палата, одного місяця може не вистачити, беручи до уваги і те, що рішення цього суду буде остаточним і не підлягає подальшому перегляду в апеляційному чи касаційному порядку. Виключення можливості перегляду рішення може виявитися корисним для прискорення судового провадження, однак при цьому можуть виникнути проблеми щодо повноважень, якими наділяється ця окрема палата». Питання дисциплінарної відповідальності суддів в Україні складні й часто неоднозначні. Це пов’язано насамперед з прийняттям у 2010 році нового Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який запровадив численні новації. Інший законодавчий акт, що також складає законодавство України про судоустрій і статус суддів – Закон України «Про Вищу раду юстиції», залишився по суті без змін, численні його норми застарілі й не можуть бути застосовані на практиці. Тому зрозуміло, що правове регулювання дисциплінарної відповідальності суддів потребує свого подальшого вдосконалення. Йдеться не лише про видозмінення писаного чорним по білому законодавства, а про покращення всього комплексу відносин, що складаються при притягненні суддів до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарна відповідальність суддів – це той важель, який безпосередньо впливає на професійність суддівського корпусу, отже є необхідною умовою існування всієї системи судочинства загалом як в Україні, так і будь-якій іншій державі, що прагне демократичності. Список використаних джерел: 1. Адушкин Ю.С. Дисциплинарное производство в СССР / Ю.С. Адушкин; Под ред. засл. деятеля науки РСФСР докт. юрид. наук проф. В.М. Манохина. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1986. – 128 с. 2. Колесниченко В.М. Шляхи удосконалення законодавства щодо добору суддівських кадрів та дисциплінарної відповідальності суддів / В.М. Колесниченко // Вісник Вищої ради юстиції України. – 2010. – № 2. – С. 5-11 3. Кохан В.П. Дисциплінарна відповідальність суддів: трудо-правовий аспект: Монографія / В. П. Кохан. – Харків: Видавництво «ФІНН», 2011. – 240 с. 4. Кохан В.П. Нове у законодавстві про дисциплінарну відповідальність суддів / В. П. Кохан // Держава і право. – 2010. – Випуск 50. – С. 284-289. 5. Маляренко А.В. Деякі аспекти дисциплінарної відповідальності суддів / А.В. Маляренко // Адвокат. – 2011. – № 11(134). – С. 30-33. 6. Назаров І.В. Правовий статус Вищої ради юстиції: Монографія / І. В. Назаров. – Х.: Право, 2006. – 208 с.

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні 7. Подкопаєв С.В. Дисциплінарна відповідальність суддів: дис. канд. юрид. наук: 12.00.10 / Подкопаєв Сергій Васильович. – Харків, 2003. – 185 с. 8. Подкопаєв С.В., Сирай М. С. Проблеми законодавчого регулювання дисциплінарної відповідальності суддів / С.В. Подкопаєв, М. С. Сирай // Вісник Національної академії прокуратури України. – 2011. – № 2. – С. 83-86. 9. Подкопаєв С.В. Етика суддів: міжнародний досвід та проблеми регулювання в Україні / С.В. Подкопаєв // Право України. – 2005. – № 6. – С. 103-106. 10. Статус суддів: Навч. посібник / За заг. ред. І. Є. Марочкіна. – Х.: Право, 2009. – 120 с.

ІДЕЯ РЕФОРМУВАННЯ СУДОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ У СВІТЛІ НАЯВНОЇ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ Роман Антонів, юрист, адвокатська фірма "Династія", випускник НУ "Києво-Могилянська академія" «Не суда бойся, бойся судьи» А. Ф. Кони Ідея реформування судової системи України супроводжувала нашу державу з часів здобуття незалежності. При чому за останні два десятиріччя було здійснено немало суттєвих змін і досягнуто позитивних результатів у цій сфері. Вартий уваги також той факт, що реформа правосуддя є однією з ключових реформ, необхідних для виконання взятих Україною зобов’язань перед Радою Європи. Останні зміни відбулися 2010 року з прийняттям Законів України «Про судоустрій і статус суддів» і «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо недопущення зловживання правом на оскарження». Попри це, як українське суспільство, так і світове співтовариство вкрай негативно оцінюють стан вітчизняного судочинства. Відсутність незалежної судової гілки влади Європейський Союз, США, інші провідні держави світу сприймають як деформацію демократії як форми правління в Україні. Констатацією цього факту стало шість резолюцій Європарламенту (2010—2012), резолюції ПАРЕ, ОБСЄ. А 22 вересня 2012 року Сенат США одноголосно прийняв резолюцію щодо політично вмотивованих кримінальних справ в Україні. Згідно з останніми соціологічними даними за показниками довіри до інститутів влади Україна обіймає останні місця серед європейських країн. Згідно даних Європейського соціального дослідження, 2011 року за цим показником Україна посіла останнє місце серед 26 європейських країн. Довіра до судово-правової системи та міліції посіла останнє місце. Згідно досліджень Центру Разумкова, українським судам довіряють не більше 2-3% громадян. Венеціанська комісія vs. судова реформа 2010 З таким постреформенним станом спробуймо розібратися. І звернімося для цього спочатку до дискусії між фахівцями щодо реформи правосуддя 2010. Почнемо з того, що

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні проекти законів «Про судоустрій і статус суддів» і «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо недопущення зловживання правом на оскарження», які по суті і є судовою реформою 2010 року, не отримали обов’язкового висновку Венеціанської комісії, який є необхідним перед кінцевим схваленням парламентом ключових законопроектів. Розглядати які-небудь аргументи представників тогочасної влади щодо непотрібності отримання зазначеного висновку навіть не будемо, адже жоден з них апріорі не обґрунтує порушення Україною її міжнародних зобов’язань. Що стосується критики судової реформи, то вона здебільшого базується на згаданому висновку Венеціанської комісії. В ньому відзначено, що хоча багато положень закону «Про судоустрій і статус суддів» вдосконалено, порівняно з попереднім законопроектом основні критичні зауваження, викладені у попередньому висновку, залишаються актуальними. Причому ці зауваження стосуються не тільки тих положень закону, котрі потребують внесення змін до Конституції України. Зокрема, не були враховані зауваження Венеціанської комісії, які стосувалися необхідності вилучення положень, що можуть бути розцінені як посягання на незалежність суддів шляхом позапроцесуального впливу на розгляд ними конкретних справ. Не повною мірою враховано рекомендацію Венеціанської комісії, що Державна судова адміністрація та питання підготовки суддів мають належати судовій владі. Венеціанська комісія відзначила також, що актуальними залишаються її попередні зауваження щодо системи суддівського самоврядування. Найбільше занепокоєння Венеціанської комісії викликали положення закону, якими радикально звужено роль Верховного суду України (далі – ВСУ) та розширено повноваження Вищої ради юстиції (далі – ВСЮ) у процесі призначення та звільнення суддів, а також здійснення дисциплінарного провадження щодо них з урахуванням того, що склад цього органу не відповідає міжнародним стандартам. Європейські експерти відзначили, що передбачені процесуальним законодавством повноваження ВСУ фактично позбавляють його можливості впливати на судову практику. А це далеко від ідеї Верховного суду, який зазвичай дає прецедентне тлумачення закону і в такий спосіб готує ґрунт для однакового застосування закону всіма судами. Венеціанська комісія рекомендує розширити юрисдикцію ВСУ, щоб він відповідав своєму конституційному статусу найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції. Зокрема, надати йому повноваження щодо вирішення колізій між рішеннями вищих спеціалізованих судів і в питаннях процесуального права, а також самому вирішувати питання про прийнятність скарг щодо неоднакового застосування закону. Відповідно пропонована колегіальна форма роботи Верховного суду при розгляді кожної справи також потребує змін. Не менш категоричними є й висновки щодо положень Закону «Про судоустрій і статус суддів», а також Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо недопущення зловживань правом на оскарження», якими розширено повноваження Вищої ради юстиції. Венеціанська комісія в чергове відзначила, що передбачений Конституцією України порядок формування ВРЮ не відповідає міжнародним стандартам, оскільки не забезпечує присутності в цьому органі більшості суддів, призначених самими суддями. Комісія наполягає на тому, що за відсутності конституційних гарантій збалансованого складу Вищої ради юстиції її повноваження мають не розширюватися, а звужуватися і обмежуватися лише тими, які безпосередньо визначені Конституцією України. Зокрема це стосується й передбаченого Законом «Про судоустрій і статус суддів», але не закріпленого в Конституції України повноваження призначати суддів на адміністративні посади. Венеціанська комісія також вважає, що існують фундаментальні проблеми у системі призначення та звільнення суддів, незважаючи на деякі вдосконалення. Окрім зауважень, які стосуються ролі в цьому призначенні Верховної Ради України, що не може бути повністю усунено без внесення змін до Конституції України, серйозні застереження висловлені стосовно прозорості процесу добору кандидатів на посаду судді, процедури дисциплінарного

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні провадження та звільнення з посади. В цілому можна констатувати: з висновків Венеціанської комісії випливає, що, не зважаючи на певні позитивні зрушення, прийняттям закону повністю вирішити проблему політизації та непрозорості процесу призначення, обрання та звільнення суддів не вдалося. Отже, сьогодні є всі підстави говорити про необхідність вдосконалення конституційних положень, що визначають організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні в рамках конституційної реформи. Тільки Україна зможе забезпечити відповідність судової реформи європейським стандартам. Що ж до Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо недопущення зловживань правом на оскарження», прийнятому Верховною Радою України в травні 2010 р., Венеціанська комісія у своєму висновку зазначила, що взагалі незрозуміло, чим викликана необхідність внесення цих змін. Але, як засвідчив подальший аналіз цього закону Венеціанською комісією, насправді вона чудово зрозуміла його мету і спрямованість. Мабуть незрозумілим для європейських експертів залишилося лише те, яким чином цей закон наближає Україну до європейських стандартів у сфері правосуддя. Слід зазначити, що Венеціанська комісія не відзначила жодного позитивного положення у прийнятому законі. Звісно, інтерпретувати висновки Венеціанської комісії можна по-різному. Але загальна оцінка не дозволяє говорити про те, що проведена реформа повною мірою відповідає міжнародним стандартам у сфері правосуддя та незалежності судової влади. Пропозиції щодо подальшого реформування Загалом, базуючись у тому числі на висновках Венеціанської комісії стосовно судової реформи України 2010 року, можна виділити цілу низку побутуючих наразі пропозицій подальшого реформування. На жаль, не всі вони висловлюються фахівцями в галузі права, багато з них мають побутовий чи популістський характер. Але дозволю на них зупинитися, зважаючи на те, що ці ідеї ілюструють ставлення суспільства до абстрактного українського суду. Крім професійних суддів держава зобов’язана забезпечити пряму участь народу в судочинстві. Суд рівних має бути альтернативою суду професійному. Виходячи з Декларації прав людини та основоположних свобод, Конституції України носієм влади є народ, а носієм прав є людина. Відповідно, право обирати суд є правом людини, а не дарунком будь-якої влади. Суд народу – суд присяжних – не має бути змішаним з професійним судом, як це пропонується сьогодні. Присяжні мають стати самостійними учасниками процесу та безпосередньо, без будь-якого тиску, приймати рішення щодо винуватості чи не винуватості особи. Суд присяжних є значимим не лише як складова судочинства, а школою справедливості та демократії. Зазвичай шляхами досягнення описаної мети вважають досягнення матеріального забезпечення (судді мають отримувати високу заробітну плату та інше додаткове утримання), престижності професії, високої суспільної поваги, гарантій безпеки, захищеності суддів від будь-якого тиску. Будь-які прояви, що змушують суд приймати неправосудні рішення, мають бути унеможливлені. Хабарництво, адміністративний чи громадський тиск, будь-які політичні упередження мають піти з суду, залишивши справедливість, неупередженість, захист суспільного інтересу та прав людини. Акумулювавши пропозиції щодо вирішення описаних проблем, вийде наступне: значну частину суддів, що умисно чи з примусу порушували присягу, скоювали злочини у вигляді постановлення завідомо неправомірних рішень, має бути звільнено з посад, позбавлено пільг і привілеїв. Бажаючі залишитися та в подальшому виконувати обов’язки судді мають пройти оновлену процедуру перевірки. Претендент на посаду судді вперше має бути віком не менш 30 років. До того, як почати вирішувати долі людей, необхідно здобути певний особистий життєвий досвід. Також має пропрацювати обвинувачем чи захисником в суді не менше 5 років. Необхідним є професійний досвід, розуміння суті та особливостей процесу судочинства. Його репутація має бути бездоганною. Кандидат має пройти комплекс тестувань, за результатами яких у

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні нього встановлюється наявність професійних знань, психологічний тип характеру, інтелектуальний рівень, загально-культурний рівень (знання мови, літератури, історії тощо), з використанням поліграфу (детектору брехні) відсутність корупційних мотивів при призначенні, повага до законів, прав людини та суспільного інтересу в попередній діяльності та в майбутньому. Кандидат на посаду судді безстроково має отримати рекомендації відповідної Ради суддів на обрання. Аналізується професійність, неупередженість під час виконання професійних обов’язків судді, здійснюється повторне тестування на поліграфі з метою встановлення належного виконання присяги судді протягом попереднього строку (підтвердження відсутності випадків хабарництва, корупційних дій, протекціонізму, постановлення неправосудних рішень під впливом адміністративного тиску). У разі отримання заяви від особи, доказової інформації від правоохоронних структур щодо умисного постановлення неправосудних рішень, отримання хабара, скоєння інших корупційних дій при вчиненні правосуддя, перевірка здійснюється з обов’язковим тестуванням на поліграфі. Відмова від проведення такої перевірки є автоматичною заявою про відставку судді. Отримання за наслідками перевірки фактичних даних про скоєння злочину чи інших дій, не сумісних з виконанням присяги судді, є підставою для усунення судді від посади та початку процедури його імпічменту. Поліграф, як засіб встановлення у опитаних відповідності або не відповідності дійсності на поставлені запитання, давно довів свою ефективність. Точність отриманих з його допомогою результатів складає 98%. Найчастіше він застосовується в США. Там з кінця 40-их років минулого століття створено спеціальні відділи в центральному розвідувальному управлінні та ФБР. В США з 1988 року використання поліграфу дозволено і в приватному секторі. Верховний Суд США дозволив використання поліграфу в судових процесах. Він надав повноваження щодо прийняття рішення про застосування поліграфу суду у кожній конкретній справі. Кількість офіційних перевірок із застосуванням поліграфу в США перевищує 8 мільйонів на рік. Що ж стосується пропозицій структурного й організаційного реформування, відзначимо наступні. Побудова судової гілки влади має бути змінена. Мають бути створені судові округи за обласним територіальним поділом. Верховний суддя округу має обиратись на прямих виборах строком на 5 років. Він має здійснювати адміністративне керівництво та відповідати перед виборцями за стан законності на зазначеній території. Він призначає голову судової адміністрації округу, голів апеляційних спеціалізованих судів (кримінального, цивільного, адміністративного), голів міських, районних з числа суддів призначених Верховною Радою в зазначені суди безстроково. За його поданням Верховною Радою України призначаються судді апеляційних судів, здійснюються ротації суддів в межах округу та призупиняється їх діяльність в порядку, визначеному законом. Він надає рекомендації для початку процедури призначення суддею Вищого спеціалізованого суду України. Верховний суддя округу призначається суддею Верховного Суду України. Верховний Суд України є вищою судовою інстанцією України. Відповідно до Конституції України діють касаційні кримінальний, цивільний та адміністративний суди України, які безпосередньо здійснюють розгляд справ щодо відповідності судових рішень вимогам матеріального та процесуального закону. Мають функціонувати ланки кримінальних, цивільних, адміністративних місцевих та апеляційних судів. Ланка господарських судів має бути ліквідована з переданням функцій розгляду господарських спорів комерційним арбітражним судам та цивільним судам за бажанням чи угодою сторін. Суддя може бути примусово звільнений лише за підстав і процедурою імпічменту визначеною в законі. Чільне місце приділяється фінансовій незалежності судової гілки. Судова адміністрація має бути підпорядкована Верховному Суду України. Джерело надходжень – пряме зарахування на рахунки судової адміністрації коштів судового збору, що сплачується громадянами при зверненні до суду, витрат на інформаційне забезпечення. Має бути засновано державний банк судової адміністрації, на рахунки якого мають надходити

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні зазначені кошти, в тому числі й від застав у кримінальному провадженні, адміністративних штрафів та іншого. Держава також має перераховувати визначені парламентом бюджетні кошти на утримання судової гілки влади на спеціальні рахунки у зазначеному банку. Всі витрати, надання преференцій та пільг мають здійснюватись судовою владою самостійно, незалежно від інших державних інститутів. Як бачимо, сучасна солідарна позиція представників як судової, так і інших гілок влади в Україні, разом з опозиційною думкою полягає в тому, що судова реформа в державі ще не завершена. Повторюсь – на мій погляд, таким чином державна влада намагається вирішити цілу низку питань, які стоять перед судами та суддями, в той же час ця незавершеність виправдовує наявну недосконалість правозастосовчої діяльності судів. Безсумнівно, переважна більшість наведених прикладів-пропозицій не позбавлені практичного сенсу, проте не є принциповими стосовно подальшого здійснення судової реформи. Вартим уваги є той факт, що жодний захід щодо реформування судової системи України в організаційно-структурному сенсі не вирішив питання недовіри громадян до вітчизняних судів. Відповіді в теорії права Звернімося до теорії права, а саме до соціологічної концепції права. Це тип праворозуміння, заснований на уявленнях про право як реально сформований порядок в суспільних відносинах, як норми і відносини, які відтворювалися в соціальній практиці, як інструмент суспільних перетворень. З позиції соціологічного праворозуміння право постає як соціально зумовлений феномен, причини, джерела і механізми дії якого укладені в самому суспільстві. Соціологічна концепція складається в першій третині XX ст. в Європі, потім отримує широке розповсюдження в США. У вітчизняній юриспруденції спроби оцінити право в його діяльнісному плані робилися давно. Якщо коротко, то його суть можна відобразити висловленими ще наприкінці XVIII ст. словами професора Київського університету Св. Володимира М. до Ренненкампфа: «Що не здійснюється, то не може бути визнано правом». У кінці XIX – початку XX століть російський теоретик права С.А. Муромцев оформлює ці погляди концептуально: «Замість сукупності юридичних норм під правом розуміється сукупність юридичних відносин (правовий порядок). Норми – атрибут правопорядку. Для С.А. Муромцева право – порядок людських взаємин. При такому підході право ототожнюється із соціальним фактом. Схожих позицій дотримувалися М.М. Кістяківський, який опублікував ряд фундаментальних праць з соціології права, Н.М. Коркунов – теоретик права і державознавець. Подібні погляди на право, зусиллями західних теоретиків права XX ст. в Ерліха (Австро-Угорщина) і Паунда (США), були «добудовані» в цілісну теорію, на основі якої і сформувалася соціологічна школа права. Щоправда, вона мала різні відгалуження – школа вільного, «живого» права (Є. Ерліх), правовий реалізм, біхевіоризм та ін. Представники соціологічної школи права не заперечують нормативність у праві, але вважають, що норми права лише частина права. Право в їхньому розумінні не зводиться до закону і т.п. Дії, рішення і відносини, що мають правовий характер, утворюють реальний правопорядок і визнаються прихильникам розглянутого підходу, основними компонентами права або власне правом. Позитивна сторона такого праворозуміння очевидна. Головне, що виділяє його серед інших концепцій – це, по-перше, вказівка на діяльнісний початок права: воно формується в діях, діяльності, поведінці людей і ці ж дії (діяльність, поведінка) опосередковує (нормує, визначає їх межі, зміст). Такий підхід принципово відрізняється від нормативістського (нормативного), для якого правом є все, що знаходиться «під покровом» юридичного розпорядження, що міститься в офіційному документі. По-друге, у своєму справжньому значенні правом потрібно визнавати не те, що задекларовано (нехай навіть і у схвалених верховною владою) у письмових документах, а те, що отримує втілення на практиці, в реальному житті. Прагнення надати праву діючий характер – дійсна заслуга цієї наукової

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні школи. І для науки, і для юридичної практики, як і для формування індивідуальної та масової правосвідомості, такий підхід корисний. Загалом, згідно з представниками соціологічної школи, праворозуміння, зв'язаність суддів та інших суб'єктів правозастосування твердими і чіткими нормами права – кайдани, а «поступливість» і «м'якість» права – благодіяння для суспільства. Авторські висновки з особистого практичного досвіду На мій погляд корінь недосконалості ролі судів України в правовому регулюванні лежить поза питанням судового устрою. А акцент реформування має робитися на праворозумінні та правосвідомості українських суддів. Найбільшою проблемою існуючого судового ладу в Україні є невідповідності судової практики реальному стану суспільних і економічних відносин у державі та світі. Прикладом надто повільної реакції української судової практики на нові потреби суб’єктів правовідносин може слугувати позиція українських судів щодо акціонерних угод, які широко застосовуються у світі і потреба в укладенні яких давно виникла в Україні. Угоди між акціонерами з'явилися в правовому полі України в кінці 2007 року разом з прийняттям Президією Вищого господарського суду України Рекомендацій «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» від 28.12.2007 р. №04-5/14. Однак ідея укладення акціонерних угод в українському праві позитивною не була. Згідно позиції Вищого господарського суду України, відносини між акціонерами та акціонерним товариством і між собою регулюються українським законодавством і статутом товариства, норми яких є імперативними, а значить відступати від них у будь-яких угодах неправомірно. Іноземне право теж не допоможе: відносини у сфері корпоративного управління повинні підкорятися особовому праву юридичної особи. Абсолютно ідентичну позицію озвучив Верховний Суд України у своїй Постанові від 24.10.2008 №13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» . Зважаючи на вищевказану критичну позицію українських судів вважається, що акціонерні угоди з українського права неможливі в принципі, і, строго кажучи, це вірно. Але угоди між акціонерами передбачені абзацом 2 ч. 1 ст. 29 Закону України «Про акціонерні товариства», яка дозволяє передбачити в статуті товариства можливість укладення договору між акціонерами, за яким на акціонерів покладаються додаткові зобов'язання. А в поєднанні з ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України, згідно з якою сторони в договорі можуть відступати від положень актів цивільного законодавства і врегульовувати власні відносини на свій розсуд, норма про договори між акціонерами ЗУ «Про АТ» отримує додатковий сенс. Проте застосування єдиної норми українського законодавства, що стосується акціонерних договорів, обмежується лише встановленням взаємних обов'язків і відповідальності. При цьому, цілком поза правового поля залишається регулювання за допомогою акціонерних угод управління суспільством, фінансування його господарської діяльності, розподілу прибутку, переходу права власності на акції, запобігання та вирішення конфліктних ситуацій. В якості наступного прикладу варто було б навести показову ситуацію, що стосується надсилання позивачем позовної заяви з додатками сторонам у господарському процесі, документальне підтвердження якого вимагається процесуальним законом під час подання позовної заяви до суду. Першим, що варто було б зазначити, є той факт, що вкорінена судова практика вимагати від позивача долучати до позовної заяви опис вкладень поштового відправлення сторонам суперечить позиції Вищого господарського суду України, висловленій у Рекомендаціях президії ВГСУ від 19.07.2010 №04-06/113. Згідно з останнім, відсутність опису вкладення до листа не тягне за собою наслідків у вигляді повернення позовної заяви, оскільки законодавством не передбачено обов'язкового оформлення відправником такого опису. Аналогічної думки притримується Верховний Суд України. У той же час, місцеві й апеляційні господарські суди практикують протилежне, що підтверджується низкою рішень з особистого професійного досвіду.

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні Окремої уваги заслуговує практика застосування Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, щодо якої у вітчизняних суддів виникають запитання. Як наслідок, зазначена Конвенція за статистикою застосовується напрочуд рідко, при чому існує немало прикладів її неправильного застосування. Підсумок випливає наступний: проблема недосконалості судової системи та недовіри населення до неї криється, в першу чергу, не в наявному судовому устрої, корупції чи залежності суддів, а у глобальнішому аспекті – невідповідності правозастосовчої діяльності суддів існуючим економічним відносинам і викривленій правосвідомості суддів.

ВИЩА РАДА ЮСТИЦІЇ У КОНТЕКСТІ РЕФОРМУВАННЯ СУДОВОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ Олександр Носик, юрист, юридична фірма "Фарго", випускник НУ "Одеська юридична академія" Створення в незалежній Україні органу під назвою «Вища рада юстиції» стало логічним кроком, пов'язаним з реалізацією Концепції судово-правової реформи 1992 року і загальною демократизацією державно-правової системи, включаючи судоустрій. Адже в Радянському Союзі і Радянській Україні підбір суддівських кадрів був цілком монополізований органами КПРС / КПУ. У 1995 р. Україна взяла на себе певні зобов'язання перед вступом до Ради Європи. Це стосувалося як проведення судової реформи, так і формування незалежного підходу до підбору суддівських кадрів, адвокатури (створення єдиної національної асоціації адвокатів України), реформування прокуратури, нотаріату тощо. Конституція 1996 р. передбачала норму про створення в Україні такого конституційного органу як Вища рада юстиції (далі – ВРЮ). Зазначу, що процес цей супроводжувався широкими дискусіями, які зводилися до того, чи потрібен країні взагалі такий орган. Різні парламентські фракції по-різному ставилися до створення ВРЮ. Безумовно, були й ті, хто виступав категорично проти такої ідеї. Але Конституційна Комісія вирішила, що такий орган повинен бути, адже схожі інституції існують і в інших європейських державах. Нормативне визначення Щодо визначення та закріплення положень про ВРЮ в законодавстві України, то згадується він в наступних нормативних актах, якими визначаєтся перелік та повноваження цього органу:  Стаття 131 Конституції України [1];  Стаття 3 Закону України «Про Вищу Раду Юстиції» [2];  Регламент Вищої ради юстиції [3].

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні Законом подається наступне визначення взятого на розгляд у даній роботі органу: «Вища рада юстиції є колегіальним, незалежним органом, відповідальним за формування високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність» [4]. Але чи так все на справді ідеально як написано в законі, беручи до уваги політичні ситуації, нормативне регулювання та економічний стан України? У цій роботі ми спробуємо знайти відповідь на це питання, а також розглянемо деякі аспекти функціонування судової системи в цілому. З самого початку задля того, аби перейти до дискусійних та найбільш значущих питань щодо органу під назвою Вища рада юстиції, потрібно розкрити її зміст та роль, а також функції, які цей орган повинен виконувати перед українським суспільством. Вища рада юстиції – знаходиться у місті Києві, являє собою колегіальний орган який складається з двадцяти членів. У Раді представлені найзначющі державні органи та самоврядні організації, які так чи інакше пов’язанні із законотворчістю та правосуддям, до них відносяться: Верховна Рада України, Президент України, з'їзд суддів України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ. Також до складу ВРЮ входять Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України. При цьому зазначені особи входять до складу ВРЮ за посадою, а це значить, що вони представлені там за автоматичним принципом. Як вже було описано раніше, формування ВРЮ – це досить складний процес, який став досить дискусійним за останні роки. Адже з одної сторони той, хто може формувати ВРЮ, може так чи інакше впливати на судову владу, що видно з її повноважень, саме тому є величезний ризик щодо упередженості судової влади у руках політичної партії, що для України є особо гострим питанням. Процес формування В Україні обрання членів ради стояло дуже гостро, а законодавство змінювалось неодноразово, тож для наглядного прикладу необхідно представити як формується цей орган на сьогодні. Верховна Рада України пішла на досить неординарний крок, встановивши в липні 2010 р. те, що частина суддів делегується до Ради парламентом, Президентом України, з'їздом адвокатів, з'їздом представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ і всеукраїнською конференцією працівників прокуратури. Важливим і тоді, і зараз є дотримання балансу, оскільки, якщо в Раді буде переважати та чи інша політична сила, рішення, прийняті нею, будуть відповідними, упередженими. У зв'язку з цим, одним з найбільш «болючих» було і залишається питання формування складу ВРЮ. На цей час, як відомо, переважає декілька думок. Зокрема, що більшість у ВРЮ повинні складати діючі судді, обрані самими суддями, або необхідно шукати талановитих людей з судової системи, які мають непохитний авторитет, але вже пішли у відставку. Тож, як вже було написано вище, 20 членів ВРЮ обираються різними органами та висуваються від різних органів та самоврядних організацій. Члени Вищої ради юстиції призначаються таким чином: 1) в першу чергу, Верховною Радою України таємним голосуванням, шляхом подання бюлетенів. Два із трьох членів Вищої ради юстиції, що призначаються Верховною Радою України, повинні бути суддями. 2) Президент України видає указ про призначення членів Вищої ради юстиції. Два із трьох членів Вищої ради юстиції, що призначаються Президентом України, повинні бути суддями.

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні 3) Кандидатури на посади членів ВРЮ визначаються з числа суддів з'їздом суддів України за пропозицією делегатів відкритим голосуванням, більшістю голосів присутніх делегатів з'їзду, і включаються в бюлетень для прийняття рішення з'їздом шляхом таємного голосування щодо кожної кандидатури. 4) З'їзд адвокатів України призначає трьох членів Вищої ради юстиції, один з яких призначається з числа суддів. 5) З'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначає трьох членів ВРЮ, один з яких призначається з числа суддів. 6) Всеукраїнська конференція працівників прокуратури призначає двох членів Вищої ради юстиції, один з яких призначається з числа суддів. Варто сказати, що питання про порядок формування складу ВРЮ обговорюється вже давно. У рекомендаціях Венеціанської комісії чітко звучить положення про те, що більшість у цьому органі повинні складати судді. Але ця ідея поки так і не була реалізована: відсоток суддів у складі ВРЮ збільшився, але вони не становлять більшість. Крім того, їх кандидатури вносять представники прокуратури, Парламенту і Президент, що також не відображає повною мірою сподівання Венеціанської комісії. У своїй резолюції Парламентська Асамблея Ради Європи [5] прямо вказує, що склад ВРЮ суперечить принципу поділу влади і підриває незалежність судової системи, тому Асамблея просить ухвалити поправки до відповідних законів та реально усунути представників від Верховної ради, Президента та прокуратури від членства у ВРЮ. Запропонована позиція Європи виглядає доволі демократично та неупереджено з точки зору обрання членів й справедливості у викладі змісту такого проведення. Подібна структура взагалі досить близька до європейського механізму, наприклад, в Польщі [7]. Згідно з рекомендацією Комітету міністрів Ради Європи [6] «Незалежність, дієвість та роль суддів», орган, що приймає рішення щодо обрання та кар'єри суддів, повинен бути незалежним від уряду та адміністрації. Європейська хартія підкреслює, що з кожного рішення щодо відбору і призначення судді на посаду, підвищення по службі або припинення його повноважень, законом має бути передбачено втручання органу, незалежного від виконавчої та законодавчої влади, у складі якого не менше половини членів - судді, обрані їх колегами, і в якому було б гарантовано широке представництво суддівського корпусу. Відповідальність членів ВРЮ Якщо розглянути статус членів ВРЮ, напевне перше питання що виникає, це питання їх відповідальності, адже якщо цей орган має право притягувати до дисциплінарної відповідальності суддів та розглядати скарги, перед ким несуть відповідальність самі члени ВРЮ? У нижченаведених випадках члени ВРЮ притягуються до відповідальності та позбавляються статусу члена Ради якщо: - набрало законної сили обвинувачення щодо нього вироком суду; - було порушення присяги або скоєння аморального вчинку; - звільнення з посади, із зайняттям якої він входить до складу Вищої ради юстиції. Уточнимо, що ми не брали до уваги випадки самостійної відставки, смерті та інших обставин, які не несуть в собі ризиків політичної упередженості. Коли порушена присяга члена Ради, щодо нього застосовується окрема процедура притягнення до відповідальності. У разі порушення присяги особою, яка входить до складу Вищої ради юстиції за посадою, ВРЮ приймає і надсилає до органу, який її обрав чи призначив, рішення щодо доцільності позбавлення її повноважень. Особи, які входять до ВРЮ за посадою, вибувають з її складу з дня звільнення з посади.

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні У цьому випадку виникають ризики щодо впливу на членів ВРЮ більшістю складу. Члени мають бути представлені пропорційно від політичних партій, але, з іншого боку, членство в такому органі повинно бути вільним від політичних кон’юнктур взагалі. Структура та робота ВРЮ У Вищій раді юстиції утворюються секції:  з питань призначення суддів на посади та звільнення їх з посад;  секція для здійснення дисциплінарного провадження, розгляду скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності, і прийняття рішення про порушення суддями й прокурорами вимог щодо несумісності. Координує роботу Вищої ради юстиції Голова, а в разі його відсутності – заступник Голови. Найважливішою функцією ради ВРЮ являється відбір суддів та притягнення їх до відповідальності, а це значить, що цей орган несе відповідальність за побудову якісної та неупередженої судової системи, виконує відбір кандидатів за їх практичними знаннями та моральними якостями. Роль ВРЮ у формуванні суддівської системи Законом визначені такі кроки ВРЮ у формуванні суддівського корпусу: ВРЮ за рекомендацією Вищої кваліфікаційної комісії суддів України вносить подання Президенту України про призначення громадянина України на посаду судді вперше; - ВРЮ вправі виносити подання про звільнення суддів з посади до органу, який їх призначив або обрав. Рішення про звільнення суддів приймається на засіданні Вищої ради юстиції більшістю голосів її членів, які брали участь у засіданні. У випадку звернення судді із заявою про звільнення з посади за власним бажанням, Вища рада юстиції вносить подання про звільнення судді з посади до органу, який його призначив або обрав, після попереднього з'ясування дійсного волевиявлення судді (визначення чи не має місце сторонній вплив на нього або примус). Проте якщо лише припустити, що більшість членів ВРЮ буде виступати від провладної фракції й рішення можуть бути вмотивованими, то інструментів впливу на суддю безліч. Так задля прикладу пропонуємо ознайомитись з тлумаченням порушення присяги суддею: Порушенням суддею присяги є: -

1. Вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів. 2. Недотримання суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції". 3. Умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом. 4.

Порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

5. Порушенням присяги судді, що обіймає адміністративну посаду в суді, є також невиконання ним посадових обов'язків, встановлених для відповідної адміністративної посади, пов'язаних з процесуальними діями. Притягнення до відповідальності судді Запрошення судді, справа якого розглядається, є обов'язковою вимогою. У разі неможливості взяти участь у засіданні ВРЮ з поважних причин, суддя, справа якого

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні розглядається, може надати по суті порушених питань письмові пояснення, які долучаються до матеріалів справи. Письмові пояснення судді виголошуються на засіданні Вищої ради юстиції в обов'язковому порядку. Повторне нез'явлення такого судді є підставою для розгляду справи за його відсутності. Рішення щодо внесення Вищою радою юстиції подання про звільнення судді приймається більшістю голосів членів від конституційного складу Вищої ради юстиції. Тож для звільнення судді потрібна більшість голосів членів ВРЮ. Далі питання притягнення до відповідальності вирішується формально та не переглядається знову: 1. На підставі подання Вищої ради юстиції Президент України видає указ про звільнення судді з посади. 2. На підставі подання Вищої ради юстиції Верховна Рада України приймає постанову про звільнення судді з посади. Як ми бачимо, суттєвий вплив на правосуддя згідно з українським законодавством фактично може бути здійснено, якщо більшість членів як парламенту, так і ВРЮ будуть мати на меті свій інтерес, наприклад: всі будуть з однієї партії. Саме тому є сенс пропорційно формувати ВРЮ з представників різних політичних сил або тільки з судового корпусу, який не має відношення до політики. Висновок Із самого початку діяльності ВРЮ її статус та повноваження завжди були предметом пильного громадського контролю та правової дискусії. Адже цей орган має широкі повноваження щодо нагляду та призначення суддів, а значить і може за певних обставин впливати на судову систему. Питання щодо впливу ВРЮ на судову системи були та залишаються досить неоднозначними. За час діяльності Вищої ради юстиції 12 разів вносилися зміни до Закону України "Про Вищу раду юстиції", дев'ять разів Конституційний Суд України розглядав положення Закону на предмет конституційності та офіційного тлумачення. Найважливіші з положень, які розглядались стосувалися саме повноважень Вищої ради юстиції у сфері призначення суддів на посади та їх звільнення, а також повноважень, які має Рада щодо реального впливу на судову владу. Навіть зараз є певні суперечності та питання щодо роботи цього органу. Нещодавні кадрові перестановки стали мотивом для гострих дискусій. Опозиція висуває на посаду членів ВРЮ своїх кандидатів, а провладна партія – навпаки. Чи допустимим буде займання більшості квот представниками провладної партії, за умови, що представники опозиції зовсім не будуть представлені? Чи припустимо це для ефективної, неупередженої системи правосуддя? Щоб відповісти на це питання потрібно розглянути приклади інших європейських держав. В демократичних та розвинутих державах представники різних політичних сил в такому органі представлені пропорційно, адже це фундаментальний принцип для застереження контролю влади в одних руках. Українське Законодавство в даному аспекті залишається відповідною мірою неурегульованим для задоволення інтересів політичних сил, а що найголовніше – суспільства. Вища рада юстиції повинна стати тим органом, який буде представлений більшістю суддів, адже – це та інституція, яка виступає своєрідним буфером між судовою, законодавчою і виконавчою владою, той орган, який є гарантом незалежності судової системи, у веденні якого знаходиться формування суддівського корпусу. У цьому зв'язку зазначу, що найважчі рішення, які доводиться приймати, – це рішення, що стосуються звільнення суддів із займаних посад за порушення присяги. Члени Вищої ради юстиції завжди намагаються дати судді шанс продовжити свою роботу. Кожне звільнення – це застереження для інших суддів, з прийняттям якого є шанс посіяти страх серед представників Феміди. І для того, аби цього не сталося, ми зважуємо кожен крок, проводимо ретельну перевірку кандидата на звільнення.

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні Список використаних джерел: 1. Верховна Рада України; Конституція, Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР (Редакція станом на 12.06.2013). 2. Верховна Рада України; Закон від 15.01.1998 № 22/98-ВР, (Редакція станом на 15.08.2012). 3. Регламент Вищої ради юстиції [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.vru.gov.ua/content/docs/REGLAMENT.pdf . 4. Закон України «Про Вищу раду юстиції». Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1998, N 25. 5. Резолюція 1862 (2012) Парламентської Асамблеї Ради Європи. 6. Рекомендація Комітету міністрів Ради Європи № 294 (12). 7. Act of 12 May 2011 on the national Council of the Judiciary.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД В СИСТЕМІ РОЗПОДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ: ТЕОРІЯ, ПРАВОВІ РЕАЛІЇ ТА НЕОБХІДНІСТЬ РЕФОРМУВАННЯ ВІДПОВІДНО ДО МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ Ольга Никорак, студентка, Львівський національний універститет ім. І. Франка Реформування судової системи відповідно до міжнародних стандартів, зокрема гарантія незалежності судової гілки влади, є однією з вимог Європейського Союзу, необхідних для підписання Угоди про асоціацію України і ЄС. А оскільки, згідно з Копенгагенськими критеріями, до необхідних умов вступу до ЄС належать також стабільність установ, що гарантують демократію, та верховенство права, то потреба перегляду ролі Конституційного суду України (далі – КСУ), який є інструментом в досягненні цих цілей, стає дедалі очевиднішою. Загалом проблему реформування КСУ умовно можна поділити на 3 рівні: теоретично-правовий, політичноправовий та практичний. Рівень теоретично-правовий Теорія поділу влади у своєму інституційному, статичному аспекті, стала справжньою класикою. З її рекомендацією формування механізму "стримувань та противаг" згодні майже усі фахівці. Система стримувань і противаг має визначальний характер в контексті реалізації принципу розподілу державної влади. Наявність ефективного механізму стримувань і противаг є не тільки фундаментальною ознакою демократичного суспільства [1, с. 1], а й необхідною складовою нормального функціонування відповідної політичної системи. Проте динамічні частини теорії вимагають подальшого осмислення й опрацювання; надто ж коли йдеться про політичні системи, що знаходяться в нестабільному або навіть кризовому стані; коли мова йде про збереження самого демократичного характеру соціального організму. У такі моменти відчувається гостра

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні необхідність в ефективному функціонуванні стабілізаційних механізмів суспільства, де конституційне правосуддя відіграє важливу роль. Не випадково вже при спробі дати дефініцію статусу Конституційного суду, використовуючи звичну модель владної тріади, дослідників підстерігають значні труднощі. У відповідних розділах конституційного законодавства різних країн світу існує різноманіття регламентацій функцій конституційних судів. У літературі приводяться найбільш характерні особливості конституційного суду: а) він не є державною владою і не має жодної з функцій законодавчої, виконавчої і судової влади; б) як орган, регламентований окремим розділом Конституції, він здійснює роль гаранта верховенства Конституції; в) як публічний орган, суд забезпечує нормальне функціонування державної влади в рамках конституційних відносин поділу, рівноваги, взаємодії і взаємоконтролю гілок державної влади; г) цей суд незалежний від якої-небудь іншої публічної влади і підпорядковується тільки Конституції і відповідному законову. Серед вчених, роботи яких присвячені конституційному правосуддю, проблемам формування та діяльності органів конституційного контролю, слід виділити Г. Арутюняна, М. Баглая, С. Боботова, Ж. Овсепяна, В. Лазарєва, Ю. Тодики, В. Тація та інших. Зокрема, на думку Ю. М. Тодики, Конституційний Суд є важливим суб'єктом державно-правових відносин, оскільки, будучи єдиним органом конституційної юрисдикції, він покликаний забезпечити конституційне правосуддя і законність, що є одним із принципів конституційного устрою [2, c. 108]. Професор Макс-Планк-Інституту зарубіжного публічного і міжнародного права Г. Штайнбергер, на основі порівняльного дослідження проблем конституційної юрисдикції, проведеного Європейською комісією за демократію через право (Венеціанська комісія Ради Європи), підготував доповідь, у якій виділив окреме повноваження конституційного суду: юрисдикція зі здійснення правосуддя щодо порушень Конституції [3, c. 35–36]. На думку Ю.О. Юдіна, конституційні суди, це – судові органи, діяльність яких здійснюється в процесуальних формах, що зближує їх із судами загальної юрисдикції. Незалежно від формального визначення природи конституційних судів, що дається законодавством окремих країн, сама назва цих органів свідчить, що вони розглядаються як особливі органи правосуддя [3, c. 173]. Тому виникає питання: чи відноситься Конституційний Суд до органів судової влади? В. Тацій і Ю. Грошевий стверджують, що Конституційний Суд не є органом судової влади. Його компетенція може бути розділена на загальну та виняткову. Загальна компетенція Конституційного суду полягає в тому, що він розглядає справи про відповідність Конституції, конституційних законів й інших актів Верховної Ради України, Конституції і законів АРК, указів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, актів міністерств і інших центральних органів виконавчої влади, актів місцевого самоврядування. А виняткова компетенція полягає в тому, що КСУ дає пояснення про дотримання Конституції України Президентом України, Прем'єр-міністром, іншими посадовими особами, що затверджуються виконавчою владою [4, c. 40]. Натомість М. Цвик говорить про те, що Конституційний Суд входить у судову систему тільки за своєю назвою, оскільки він покликаний здійснювати не чисте правосуддя, як інші суди, а контрольно-наглядову функцію [5, c. 213–214]. Ціла низка дослідників додержується протилежної точки зору. Зокрема Г.А. Шмавонян розглядає конституційний суд як невід'ємну складову структури судової влади Вірменії, що спеціалізується на вирішенні винятково конституційно-правових питань. Цю ж думку підтримує Ю. Шемшученко, для якого конституційний суд є органом судочинства і невід'ємної складової судової влади. Для порівняння не зайве зауважити, що при здійсненні конституційного контролю "звичайними" судами в країнах із американською правовою моделлю (США,

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні Аргентина, Бразилія, Японія та ін.), питання конституційності – одна з функцій судів загальної юрисдикції. Наприклад, правом здійснювати конституційний контроль у США наділені усі суди. З формальної точки зору, право контролю невіддільне від виконання судами своїх звичайних функцій. У США відсутня спеціальна процедура порушення справ відносно конституційності того чи іншого акту. Таке питання піднімається однією зі сторін під час розгляду судом конкретної справи, якщо ця сторона вважає, що закон, який повинен бути застосований судом, є неконституційним. Рішення суду стає обов'язковим для усіх випадків за таких же обставин на території юрисдикції цього суду. У випадку подачі апеляції, рішення в справі може бути винесеним Верховним Судом США, і таке рішення стає обов'язковим для всіх органів державної влади на всій території держави. М.А. Нудель стверджує, що при здійсненні конституційного контролю звичайними судами проблема визначення їхньої правової природи не виникає. Хоча вони, перевіряючи конституційність закону, виступають у незвичній для суду ролі цензора законодавчої влади, усе-таки залишаються судами. Окреме місце в наукових працях В.Ф. Погорілка, В.Є. Скоморохи, В.М. Шаповала займає питання місця і ролі в системі стримувань й противаг Конституційного суду України. Втім, переважна більшість дослідників звертає увагу на правову сторону досліджуваної проблеми, хоча, на нашу думку, сама система стримувань і противаг має два аспекти: правовий і політичний. В правовому – це модель, сконструйована в законодавстві, насамперед Конституції. В політичному аспекті – це фактичний результат розвитку політичної системи та реальна взаємодія вищих органів державної влади між собою. Рівень політично-правовий Питання про правову природу органів конституційного нагляду виникає в тих випадках, коли створюється спеціальний КСУ. Основну рису конституційних судів М.А. Нудель вбачає у тому, що вони, на відміну від звичайних судів, що застосовують закон до конкретних правовідносин, оцінюють сам закон і вирішують питання про його долю. Таким чином, вони виконують функцію суто політичного характеру [6, c. 112]. Професор А. Шайо говорить про неоднозначність тлумачення можливості політичної участі Конституційного суду. Якщо одне таке твердження означає підтримку конституційним судом одного актора на політичній сцені, незалежно від розпоряджень Конституції, то інші розуміють під цим визначення конституційними судами рамок майбутнього законодавства [7, c. 79]. Таким чином, питання про місце конституційного правосуддя ще далеке від повного вирішення. Оскільки проблеми політики і права перебувають у діалектичному взаємозв'язку, ми поділяємо наступну думку Б.С. Ебзеєва: "Конституційному правосуддю ще потрібно визначити ту золоту середину, що відмежовує юридичну діяльність від її інтеграції в поточну політику і від ототожнення цієї діяльності з діяльністю тієї чи іншої політичної сили" [8, c. 18–19]. На нашу думку, знайти таку "золоту середину" стане простіше, якщо вийти за сформований стереотип поділу влади на три гілки (законодавчу, виконавчу і судову). Як справедливо пише Ю. Тодика, "..будь-яка кодифікована конституція базується на найважливіших політико-правових ідеях, принципах, що виражають концепцію і філософію конституції, її сутність і соціальну спрямованість. Сукупність цих принципів позначається розробленою у європейській континентальній доктрині поняттям основи конституційного ладу" [1, с. 5]. У зв'язку з цим логічно припустити існування в суспільстві особливого владного інституту, який би оцінював дії всіх політичних акторів за критерієм їхньої відповідності згаданим принципам (духу конституційного права). Ситуація загострюється, якщо конституція країни, що розвивається, скроєна, так би мовити, "на виріст". Інакше кажучи, ще ситуація, коли повна реалізація прав і свобод громадянина віднесена в невизначене майбутнє, а в сьогоденні значна їхня частина лише декларується або ігнорується.

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні Окремі дослідники вважають, що вже самим своїм існуванням органи конституційної юрисдикції доводять функціонування системи стримувань і противаг до найвищого рівня ефективності, відіграючи найголовнішу функцію в цій системі. Адже у конституційно-правовій теорії конституційний контроль розглядається як найважливіший елемент системи стримувань і противаг: обмежуючи зловживання владою, конституційне правосуддя виступає важливою гарантією дотримання конституційно передбаченої системи стримувань і противаг [10, c. 133]. Юридично це підтверджується і змістом Основного Закону України. Серед трьох гарантів верховенства Конституції України – Верховної Ради України, Президента України, найважливіша роль належить органу конституційної юрисдикції. Відтак, у системі стримувань і противаг КСУ займає положення, яке дає йому змогу визначати всю систему правових координат державнополітичного життя країни. Зокрема, Конституційний Суд України вирішенням питання щодо конституційності нормативно-правових актів вищих органів державної влади України може контролювати ці органи, тим самим – бути одним із найдієвіших учасників системи стримувань і противаг [11, с. 88]. Шляхом офіційного тлумачення Конституції України та законів КСУ опосередковано впливає на законодавчий процес і безпосередньо – на правозастосовчу практику. Тільки Конституційний Суд України уповноважений давати офіційне тлумачення законодавства, і це значною мірою визначає специфіку положення Суду в механізмі поділу влади в якості арбітра, посередника в конфліктах між органами влади. Призначенням цього конституційного механізму, зокрема, і є попередження можливості порушення принципу поділу влади і здійснення недемократичної політичної практики вищими органами державної влади через розширювальне тлумачення ними конституційних норм. Рівень практичний Суб'єктами системи стримувань і противаг за Конституцією України є Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів, Конституційний Суд і Верховний Суд. Ця система виражається насамперед через повноваження цих органів. У системі стримувань і противаг судова влада характеризується юридичною можливістю впливати на рішення й дії законодавчої та виконавчої гілок влади, «урівноважувати» їх, впливати на поведінку людей, соціальні процеси [9, с. 72]. Отже, роль Конституційного Суду України у системі стримувань і противаг визначається: повноваженнями органів влади (суб’єктів системи стримувань і противаг) щодо КСУ, повноваженнями самого Конституційного Суду України та правом суб’єктів системи стримувань і противаг на конституційне подання. Закріплена в основному законі, система стримувань і противаг покликана запобігати небезпеці встановлення необмеженої влади однією з гілок влади та створювати механізм співпраці та взаємодії вищих органів державної влади. Втім, дієвість системи проявляється саме в політичному аспекті – фактичному результаті розвитку політичної системи та реальній взаємодії вищих органів державної влади між собою. У цьому контексті ключовим є те, що Конституційний Суд України не має права розглядати будь-яке питання за власною ініціативою, не наділений правом законодавчої ініціативи, а також захищений від контролю з боку вищих органів державної влади (суб’єктів системи стримувань і противаг). Це дозволяє Cуду виконувати стримувальну й обмежувальну функції щодо останніх, забезпечуючи функціонування механізму влади у визначених конституційних рамках і лише опосередковано впливати на політичні відносини, виступаючи не як учасник політичного процесу, а як охоронець Конституції України і права взагалі [12, с. 12, 13]. Натомість прикрими реаліями конституційного правосуддя, саме з огляду на політичний аспект системи стримувань і противаг, стало блокування роботи КСУ через гальмування процесу призначення нових суддів: протягом дев’яти місяців – до 4 серпня 2006

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні року (саме тоді 14 нових суддів склали присягу) – Конституційний Суд був недієздатним. Це отримало відповідну оцінку міжнародної спільноти, яка в особі Венеціанської Комісії закликала «органи влади України, а особливо – український парламент, швидко здійснити необхідні кроки для оновлення складу Конституційного Суду України» [13]. Суть проблеми полягала у законодавчій нормі про приведення суддів Конституційного Суду до присяги, згідно з якою суддя Конституційного Суду складає присягу на засіданні Верховної Ради, яке проводиться за участі Президента, Прем’єр-міністра, голови Верховного Суду, не пізніше як через місяць після призначення суддею КСУ (відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону «Про Конституційний Суд України» в редакції від 16 жовтня 1996 року). Аби ліквідувати надалі можливість блокування роботи Конституційного Суду, 3 серпня 2006 року було внесено зміни до ст. 17 Закону «Про Конституційний Суд України». Відповідно до змін, новопризначені судді повинні складати присягу у присутності трьох зазначених вище суб’єктів або ж осіб, які виконують їхні повноваження. Проте не обійшлося без «політичної доцільності»: щоб судді, які вже давно призначені Президентом та обрані з’їздом суддів України, могли законно розпочати роботу, було також скасовано норму про обов’язковий місячний термін приведення суддів до присяги, що в свою чергу створило можливість для блокування роботи Конституційного Суду парламентом України через затягування приведення до присяги призначених суддів. Ще одним наріжним каменем є і характеристика питань, що розглядаються Конституційним Судом у сенсі їх значення для всієї політичної системи в цілому. Не применшуючи значення численних рішень і висновків Конституційного Суду щодо, скажімо, закріплення і захисту прав людини (і не тільки), Рішення КС України про відміну конституційної реформи 2004 року [14] фактично переформатувало форму правління, що дозволяє говорити про зміни в системі стримувань і противаг. Дієвість КС України як елементу системи стримувань і противаг залежить також і від реалізації його рішень, ефективність якої не є належною «…з причин, які не залежать від Конституційного Суду і знаходяться за межами його повноважень». Відтак зауважимо, що значна частина рішень Конституційного Суду адресується вищим органам влади і, за умови відсутності чітких параметрів їх конституційної відповідальності, виключною необхідністю постає інститут політичної відповідальності за невиконання чи перешкоджання виконанню рішень Конституційного Суду. Відтак, аналіз правового статусу та практики діяльності органу конституційної юрисдикції в Україні засвідчує наявність цілої низки державно-правових проблем, які в самому узагальненому вигляді можуть бути сформульовані наступним чином: необхідність забезпечення позаполітичного статусу КСУ; потреба створення нормативних гарантій неможливості зміни правового статусу органу конституційної юрисдикції з мотивів політичної доцільності; проблема неможливості виправлення Конституційним Судом України власної помилки у винесенні рішення (даванні висновку) та проблема неналежних фахових і моральних характеристик суддів КС України. Запровадження нормативних механізмів розв’язання сформульованих проблем набуває особливої значимості в Україні як державі, у якій слабкість традицій демократії сама по собі сприяє вирішенню конституційноправових конфліктів у неправовій (політичній) формі. Ще одна проблема полягає у тому, що обов’язковість рішень КСУ, зокрема у справах щодо офіційного тлумачення, стосується й самого органу конституційної юрисдикції. Відтак КС України, по суті, уповноважений діяти за принципом внутрішнього прецеденту, внаслідок чого зв’язує себе власними рішеннями і може відмовитись від них лише за результатами зміни норм, які вони тлумачили. Це є серйозною вадою інституту конституційного судочинства в нашій державі [15], зауважують дослідники. КСУ, попри його виключне право виносити остаточні рішення в межах вирішення питань, що складають його компетенцію, як і будь-який орган державної влади, не застрахований від помилкових (повністю чи принаймні в частині) рішень. У випадку ж прийняття таких хибних рішень (давання висновків) виникає парадоксальна ситуація. Суд виявляється змушеним слідувати

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні власним же ж хибним рішенням (висновкам), і водночас, він має стояти на сторожі принципу верховенства Основного Закону України. Тому Р. Мартинюк вважає, що Суд неодмінно повинен володіти правом перегляду своїх власних хибних, а відтак, неконституційних рішень і висновків. Сумнівними вважають науковці й положення п. 22 ст. 106 нової редакції Конституції України, які уповноважують Президента України та Верховну Раду призначати на посади та звільняти з посад суддів КСУ. У сфері державно-правової теорії загальновизнано, що формування суддівського корпусу шляхом призначення парламентом чи главою держави, за загальним правилом, має бути обмежене конституційним терміном повноважень на займаній посаді. Відтак, право Глави держави і Парламенту достроково припиняти повноваження суддів Конституційного Суду України надмірно розширює прерогативи Президента та Верховної Ради у сфері організації конституційного правосуддя. Має бути дотриманий принцип, згідно з яким судді виконують свої обов’язки, перебуваючи в повній незалежності як від Глави держави, так і законодавчої влади. Надання можливості зняття суддів, яку Президент чи орган законодавчої влади можуть застосовувати у випадку незадоволення певним судовим рішенням із політичних мотивів, спростовує принцип незалежності судів і неупередженості суддів. Найкраще, щоб повноваження судді Конституційного Суду України могли бути припинені лише в судовому порядку, а не суб’єктом, який його призначав [15]. І врешті про ще одну ключову проблему діяльності КСУ. Формально, право на конституційне звернення щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України може реалізовуватись громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства. Офіційне тлумачення в Україні здійснює Конституційний Суд. Однак останнім часом інститут офіційного тлумачення замість гарантованого права перетворюється в особливий привілей [18], вважають українські експерти в галузі права. "Говорити про реальну доступність для звичайного громадянина України до захисту своїх конституційних прав і свобод не доводиться" [19]. Таким був лейтмотив дискусії науковців-правників, суддів КСУ та народних депутатів під науково-практичної конференції "Конституційне звернення як інструмент забезпечення реалізації і захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина" у лютому 2012 року. Станом на серпень 2011 року КСУ розглянув більше 200 справ за конституційними зверненнями громадян України. Проте у 1999, 2002, 2006 та 2008 роках не було прийнято взагалі жодного рішення в справах за конституційними зверненнями громадян. За 15 років своєї діяльності КСУ за конституційними зверненнями громадян прийняв близько 20 рішень, проте за результатами їх розгляду в переважній більшості приймались відмови у відкритті проваджень або провадження взагалі припинялись. Тобто фактично лише кожне десяте конституційне звернення громадянина України отримувало відповідне офіційне тлумачення. Більше того, КСУ взагалі не здійснював офіційних тлумачень за конституційними зверненнями осіб без громадянства та іноземних громадян, за винятком ухвали про відмову у відкритті провадження за зверненням громадянина США Олександра Глотова (ухвала № 51-у від 1 жовтня 2002 року). За бурхливого розвитку громадянського суспільства на диво відсутня практика й офіційних тлумачень за зверненнями громадських організацій та благодійних фондів. Тобто, з одного боку, КСУ за своєю правовою природою захищає права і свободи людини шляхом оцінки конституційності законів та інших підконтрольних йому правових актів органів влади, міжнародних договорів, офіційного тлумачення Конституції та законів України, а також за рахунок перевірки законопроектів про внесення змін до Основного Закону на предмет неприпустимості в них положень, які б скасовували чи обмежували ці права і свободи людини та громадянина. Але з іншого боку, ухвалюючи Конституцію, законодавець вчинив досить обережно, визначаючи спосіб захисту конституційних прав і свобод людини конституційною юстицією,

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні закріпивши фактично опосередкований механізм зазначеного, коли це відбувається шляхом звернення громадянином лише для офіційного тлумачення певного законодавчого акта, або коли в його інтересах з конституційним поданням до Конституційного Суду для тлумачення певного законодавчого акта звертається Президент, народні депутати (не менше 45), Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховний Суд України, Кабінет Міністрів, інші органи державної влади та місцевого самоврядування. За таких умов конституційне звернення набуває зовсім іншого значення, за якого говорити про реальну доступність для звичайного громадянина України до захисту своїх конституційних прав і свобод не доводиться. Науковці переконані, що українська держава має надати людині можливість дбати про захист її основних прав і свобод самостійно, й особливо в той час, коли вона сама усвідомить відповідну потребу. Бо громадяни не можуть і не повинні чекати, доки влада вирішить підтримати їхню скаргу стосовно порушення прав людини чинними законами. Конституційне звернення за своєю природою є певним прототипом конституційної скарги. Для прикладу, у країнах західної демократії як різновид конституційної скарги поширена так звана "народна скарга" (action popularis) – оскарження нормативних актів в інтересах суспільства, "невизначеного кола осіб". Цілком нормальним вважається, коли громадянин звертається зі скаргою про визнання того чи іншого акту неконституційним. Зокрема, у правовій системі Німеччини інститут конституційної скарги, який є найдієвішим засобом захисту фундаментальних прав людини і громадянина, ретельно розроблений на нормативному рівні й на сьогодні ефективно діє. Натомість громадяни Україні не можуть звертатись до органу конституційної юстиції із клопотанням про визнання нормативних актів неконституційними. Суд фактично підкреслює, що не будь-який громадянин може звернутись стосовно офіційного тлумачення, а лише той, чиї конституційні права порушено, і це має бути підтверджено конкретними рішеннями судів загальної юрисдикції. Висновки Політична система України формується як результат переходу від соціальноконсервативної до ліберально-демократичної конституційної структури. На перехідному етапі від Конституційного Суду, як інституту концептуальної влади, виконання ролі одного лише балансиру в механізмі стримувань і противаг явно недостатньо. Тому, на нашу думку, будь-яке політичне рішення, представлене на розгляд Конституційного Суду, повинно проходити в ньому дві експертизи. Насамперед це рішення повинне оцінюватися з погляду його впливу на рівень і якість життя громадян: будь-який державний акт повинен визнаватися неконституційним, якщо його наслідком може стати зниження рівня життя людей і, тим більше, ускладнення в реалізації права громадян на життя. І тільки по-друге, політичне рішення перевіряється на конституційність за критеріями політичного курсу й економічної лінії. Згідно Конституції, КС України є однією зі складових частин судової влади, і, водночас, знаходиться поза межами ієрархічної структури судів загальної юрисдикції. Конституційний Суд не входить у систему загальних судів, бо тільки він наділений повноваженнями здійснення контролю відносно конституційності законів і є єдиним органом конституційної юрисдикції. Нормативний акт, визнаний неконституційним, припиняє діяти з моменту прийняття Конституційним Судом відповідного рішення. Розгляд ж політичного аспекту дозволяє прослідковувати реалізацію закріплених у законодавстві можливостей у політичних реаліях, даючи можливість всебічного дослідження місця КС України в існуючій системі стримувань і противаг зокрема, і в політичній системі України в цілому. Досягнення позаполітичного статусу КС України у державно-правовій практиці, на жаль, залишається нерозв’язаною проблемою, яка відображає загальну ситуацію із залежністю судових органів в Україні від інших владних

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні структур. Зважаючи ж на особливу роль КСУ в механізмі реалізації Основного Закону та як гаранта його верховенства в системі національних правових актів, виконання функції арбітра в розв’язанні компетенційних спорів між вищими органами держави, вбачаємо необхідною деталізацію конституційно-правового статусу КСУ на рівні Основного Закону. Більш детальна регламентація порядку утворення Суду, складення суддями присяги, повноважень Суду, порядку звільнення суддів із посади та інших найважливіших моментів у визначенні правового статусу Суду на конституційному рівні суттєво ускладнить зміну статусу Конституційного Суду України на законодавчому рівні в реакційних цілях. У роботі акцентовано увагу на важливості КС у системі стримувань і противаг, а також у реалізації принципу верховенства права. Наголошено на теоретичних проблемах визначення ролі органу конституційної юрисдикції та на суперечливих аспектах реалізації його повноважень, зокрема у процесі взаємодії з іншими органами державної влади. Також передбачені деякі пропозиції щодо покращення механізму конституційного правосуддя, зокрема акцент зроблений на ролі самих суддів та вимогах, які повинні ставитись до кадрового складу КС. Усі порушені проблеми розглянуті у контексті адаптації українського законодавства до міжнародних стандартів – тож основним питанням є ключова роль КС у забезпеченні демократії та формуванні України як правової держави не декларативно, а насправді. Список використаних джерел: 1. Валевський O.Л. Проблеми побудови дієвого механізму стримувань і противаг у державно-управлінських відносинах [Електронний ресурс]. / О.Л. Валевський // Державне управління: теорія і практика. – 2008. – №1. – С. 1- 8 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.academy.gov.ua/ej7/doc_pdf/valevsky.pdf . 2. Заява Венеціанської Комісії стосовно призначення суддів Конституційного Суду України. Венеція, 16 грудня 2005 року. Неофіційний переклад [Електронний ресурс]. // Закони України: інформаційно-правовий портал. – Режим доступу: http://uazakon.com/documents/date_8p/pg_grcowd.htm . 3. Іллюк М. Конституційне звернення: законодавча ілюзія чи реальне право громадян? Юридичний вісник України №7, 18-24 лютого 2012. 4. Мартинюк Р. Проблеми конституційного правосуддя в Україні / Р. Мартинюк // Актуальні проблеми реформування правової системи України: Зб. наук. ст. за матеріалами VI Міжнар. наук.-практ. конф. – Луцьк: Волинська обласна друкарня. – С.227-229. 5. Нудель М.А. Конституционный контроль в капиталистических государствах / М.А. Нудель.– М.: Юрид. лит., 1988. – 55 с. 6. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222–IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) [Електронний ресурс]. // Конституційний Суд Украни: Офіційний веб-сайт. – Режим доступу: http://www.ccu.gov.ua/uk/doccatalog/docuent?id=122408 . 7. Скомороха В. Судова незалежність [Текст] / В.Є. Скомороха // Вісник Конституційного Суду України. – 2001. – № 1. – С. 72-75. 8. Скрипнюк О. Конституція України та її функції: проблеми теорії та практики реалізації. До десятої річниці прийняття Конституції України. – К.: Академія правових наук України, 2005. – С. 88. 9. Стасюк Ю. Конституційне звернення – привілей для обраних? Українська правда [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/articles/2011/08/29/6428962/ .

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні 10. Таций В.Я., Грошевой Ю. М. Правовые способы охраны Конституции. // Вестник АП рН. Сб. науч. тр. No 3. – Х.: АПрН, 1995. – С. 35 – 42. 11. Тесленко М. Взаємозв’язок права і політики в діяльності Конституційного Суду України [Текст] / М. Тесленко // Право України. – 1999. – № 10. – С. 11-13. 12. Тодыка Ю. Конституция Украины: проблемы теории и практики. Монография. – Х.: Факт, 2000. – С. 133. 13. Тодыка Ю.Н. Конституционное право Украины: отрасль права, наука, учебная дисциплина / Ю. Н. Тодыка. – Х.: ФОЛИО, 1998. – 291с. 14. Цвик М.В. Актуальные проблемы организации власти в Украине. // М. В. Цвик. Проблемы законности. Сб. науч. тр. Вып. 30. – Х. : НЮАУ, 1995, – С. 22 – 30. 15. Шайо А. Конституционализм и конституционный контроль в посткоммунистической Европе // Конституционное право: Восточноевропейское обозрение. – 1999. – No 3. – С. 80. 16. Шаповал В. Суб’єкти конституційного права України: постановка проблем конституційного визначення// Право України. – 2000. – No 8.– С. 22. 17. Штайнбергер Г. Модели конституционной юрисдикции за демократию через право / Г.Штайнбергер. Страсбург: Изд. Совета Европы,1994. – 51 с. 18. Эбзеев Б.С. Конституционный Суд РФ правовая природа, функции, основные направления деятельности // Вестник Конституционного Суда РФ. – 1996. – No 6. – С. 16–21. 19. Юдин Ю.А. Модели конституционного правосудия // Сравнительное конституционное право. – М.: Манускрипт, 1996. – С. 158 – 263.

СУДОВИЙ КОНТРОЛЬ ЯК ПЕРЕДУМОВА РОЗВИТКУ ЗМАГАЛЬНОСТІ В КРИМІНАЛЬОМУ ПРОВАДЖЕННІ Вадим Малищук, студент, НУ "Юридична академія ім. Ярослава Мудрого" Значним здобутком законотворення в сфері кримінального судочинства є прийняття нового кодифікованого кримінального процесуального закону. Перенавантаження пенітенціарної системи та численні рішення Європейського суду з прав людини щодо України спонукали до реформування кримінального процесуального законодавства. Впровадження положень Конституції України в життєдіяльність суспільства досягається шляхом належного правового забезпечення, гармонійного поєднання інтересів людини, суспільства та держави, що обумовлене захистом прав та свобод окремої особи, створення належних умов для їх реалізації. Якісним показником ефективності виконання функцій держави є її судова система, а саме правосуддя, яке вона продукує в процесі реалізації завдань судочинства. Кримінально-процесуальне право було і залишається на піку актуальності. Адже правозастосовна діяльність в кримінальному судочинстві нерозривно пов'язана з балансуванням між приватними і публічними інтересами, між гарантуванням і обмеженням прав та свобод людини. Підсилення змагальності, наділення сторін рівними процесуальними правами, що забезпе-

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні чують самостійне обстоювання правових позицій, прав, свобод і законних інтересів кожної із них, обумовлює потребу в розвитку судового контролю, надійного механізму захисту прав особи в кримінальному судочинстві. Саме ж реформування системи заходів процесуального примусу, тривалий пошук оптимальної пропорції прав та обов’язків сторін процесу, конструювання правових механізмів реалізації права на захист, обумовило розвиток змагальності в кримінальному судочинстві. Усі спроби відшукання золотої середини між неухильним виконанням завдань кримінального провадження (в контексті швидкого, повного та неупередженого розслідування, судового розгляду) у поєднанні з дотриманням прав і свобод людини лише вказують на ступінь актуальності даного питання. Специфіка змішаної форми кримінального процесу, нові підходи до принципів, термінології та й в цілому кримінального судочинства, обумовили дослідження низки правових механізмів та судового контролю за їх здійсненням. За об’єкт дослідження взято засади кримінального провадження, їх відображення в окремих нормах кодифікованого кримінального процесуального закону. У межах провадження, де передумовою для будь-якої процесуальної дії ключовим є дотримання кримінального закону, балансу сил між інтересами особи, суспільства і держави. Важливим є неухильне виконання процесуальних норм, коли до кожного учасника кримінального провадження застосовується належна правова процедура. Власне, система заходів забезпечення, зокрема запобіжні заходи, здійснюють вплив на особу та примушують до виконання процесуального обов'язку, тоді як законність та необхідність застосування обмежень прав та свобод людини у кримінальному провадженні, змагальність між сторонами при доведені заслуговують окремої уваги та прискіпливого судового контролю слідчим суддею. За таких умов визначальним є контроль зі сторони суду, адже взаємодіють дві масивні дефініції: верховенство права та верховенство закону, співвідношення форми і змісту яких заслуговують значної уваги в розгляді справ у Європейському суді з прав людини. Разом із цим, зміст ст. 8 Кримінального процесуального кодексу (далі – КПК) наголошує на необхідності урахування судової практики згаданої міжнародної інституції, стверджуючи верховенство права. Уникаючи голослівності, більш практичніше розглянемо позицію В.П. Нажимова, який виділяв три види історичної форми кримінального процесу: розшукову, змагальну і змішану. Науковець вбачав зв'язок форми процесу з державним ладом, політичним режимом. Зокрема, наголошував на протилежності двох політичних режимів: бюрократичному і демократичному. Співвідношення розшукової форми кримінального процесу нерозривно пов’язував з бюрократичним режимом, для якого характерним є централізм, втручання в усі сфери суспільного життя, коли державні органи поєднують у собі суддю, обвинувача та захисника. Обвинувачений у відношенні до державних органів є таємним об’єктом пізнання, а його вплив на результати кримінальної справи зведений до мінімуму. Протилежним вище наведеному є демократичний режим, де має місце конкуренція, спір між сторонами, в протистоянні яких суд займає незалежну позицію [1, с. 22–29]. У свою чергу, Калиновський К. Б., продовжуючи думку вищезгаданого науковця, зауважив, що в чистому вигляді бюрократичного або демократичного режиму, розшукової чи змагальної форми не існує, але риси одного з них завжди є більш вираженими відносно іншого. За умов відсутності явної переваги, можна говорити про перехідний режим і змішану форму процесу [2, c. 17]. Рефлектуючи на позиції вчених, охопимо увагою судження як прихильників, так і критиків нового кодифікованого кримінального процесуального закону в частині нововведень, які акумулювали елементи змагальності та вказують на об’єктивні зміни. Мова йде саме про правову трансформацію, характерні перетворення у суспільстві. Доречним буде судження А.М. Колодія, який зауважив, що принципи права є критерієм оцінки права та методологічною основою вдосконалення, тому що саме на засадах принципів оцінюють ефективність реалізації права, його пізнають і поліпшують [3,с. 5].

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні В цьому контексті слід зауважити, що засадничі перетворення правового регулювання в ході виконання завдань кримінального провадження вказують на домінування елементів демократичного режиму над бюрократичним, якщо не в дійсності, то в юридичній визначеності суспільних відносин. Зрештою декларативний характер цих норм, при належному розвитку правових механізмів та деталізації процедур, в перспективі набуває практичного значення. Залишивши «змагальність» як форму кримінального процесу, перейдемо до аналізу цього поняття як одного із принципів кримінального судочинства. Власне, КПК розглядає змагальність як засаду, яка має бути дотримана на усіх етапах кримінального провадження, а тому Кодекс містить низку правових механізмів для сторони обвинувачення та захисту. Зі змісту ст. 22 КПК ключовою ознакою змагальності є очевидне розмежування функцій обвинувачення, захисту і суду. Тобто наділення сторін рівними процесуальними правами, що забезпечують самостійне обстоювання стороною її правових позицій, прав, свобод і законних інтересів. А суд створює необхідні умови, інакше кажучи, усуває існуючі та потенційні перепони на шляху сторони захисту чи обвинувачення з позиції незалежності, неупередженості, з дотриманням вимог процесуального закону та засад провадження, з метою виконання усіх завдань кримінального судочинства. Слід звернути увагу й на взаємодоповнюючому характері засад кримінального судочинства. Аналіз засад кримінального провадження вказує на їх нерозривний та взаємодоповнюючий зміст. Розглянемо цей зв’язок з позиції вченого В.П. Півненка, який вбачає змагальність як складову принципу законності, заперечуючи її самостійне існування та наголошує, що змагальність взагалі не є засадою кримінального судочинства, визначає її лише як гарантію реалізації принципу всебічного, повного і об’єктивного дослідження справи [4, с. 77]. Зв'язок між цими поняттями є очевидним. Разом з цим принцип всебічного, повного і об’єктивного дослідження справи, що у Кримінально-процесуальному кодексі 1960 року визначався окремо, у новому кодифікованому кримінальному процесуальному законі він отримав своє закріплення лише як елемент принципу законності. Зрештою можна вказати на виправданому неспівпадінні між позиціями вченого та законодавця. Тому що будь-які прояви змагальності мають місце лише на основі законності, де всебічність, повнота та об’єктивність є способом пізнання та дослідження обставин справи. Тут потрібно схвально висловитись на рахунок парламентарів, адже не варто мінімізувати значення принципу змагальності, тоді як міцність зв’язків між ними (принципами) створює помилкове уявлення про можливість їх функціональної підміни, що є неприпустимим навіть теоретично. Окремої уваги змагальність, як засада провадження, заслуговує при аналізі ст. 2 КПК, де вимогою закону є виконання завдань кримінального провадження, коли кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, притягується до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не набуває статусу обвинуваченого або засудженого, жодна особа не піддається необґрунтованому процесуальному примусу, а до кожного учасника кримінального провадження застосовується належна правова процедура. З цього випливає, що ключовим завданням правозастосувача є встановлення в діянні особи фактичної та юридичної тотожності, підстав кваліфікації та відповідного доказування усіх фактів, що мають значення для справи. Виходячи із принципів презумпції невинуватості та верховенства права, вище наведена логічна конструкція не забезпечує повноти реалізації принципу змагальності для сторони захисту, не враховує цілком вірогідну помилку слідства та суду. Це обумовлює потребу розширення змісту в частині сумнівів у винуватості особи. Адже мова йде про не сприйняття законом потенційного ризику неправомірного засудження особи та можливого порушення ціннісної аксіоми правосуддя: «краще відпустимо винуватого, ніж засудимо невинуватого». Це пояснюється тим, що існують випадки, коли спричинена злочином шкода, за тих чи інших обставин, не отримує об’єктивного, належного правосуддя, а винуватій особі вдається уникнути відповідальності. В свою чергу помилкове обвинувачення породжує

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні застосування превентивних методів впливу на особу, яка власне не є суб’єктом злочину, а її суб’єктивна сторона до діяння об’єктивно є відсутньою. Практика неправомірного засудження вказує на ступінь проблемності даного питання та неможливості виключити існуючі ризики, обмежившись змістом ч. 4 ст. 17 КПК, що вимагає трактувати усі сумніви щодо доведеності вини особи на користь такої особи. Тобто існує обумовлена потреба розширення меж тлумачення сумнівів щодо винуватості, має бути відчутне домінування принципу верховенства права окремої особи над завданнями, що покладені на кримінальну юстицію. Такий пріоритет судочинства зміщує акценти з розшукового процесу на змагальний, що в більшій мірі усуває вірогідність спричинення вторинної шкоди публічним та приватним інтересам, яка породжена злочином, але спричинюється правосуддям. Розвиваючи цю думку, слід звернутися до позиції В.О. Попелюшка, який є не менш категоричним в дотримані презумпції невинуватості та стверджує, що цей принцип в Україні мертвий. Більше того, він наголошує, що принцип презумпції невинуватості традиційно ігнорують, а правозастосовувачі керуються протилежним, національним принципом – «немає диму без вогню». Науковець бачить проблему в законодавчій техніці: «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню допоки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду» (ст. 62 Конституції України). Термін «вважається» в українській мові означає – мати якусь думку; думати; гадати. До речі, паронім цього терміну – «ввижається». Так чи інакше даний термін означає одну із форм людського мислення, «політ» думки – явище психіки. Деталізація принципу у ч. 5 ст. 17 КПК, де вказується на необхідності поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню як з невинуватою особою, в більшій мірі зобов’язує до належної поведінки з особою. Також тут є очевидним розширення часового проміжку дії принципу презумпції невинуватості, на відміну від його конституційного закріплення, адже вирок може бути оскарженим, а особа – виправданою. Також формулювання принципу в Конституції України, на яке вказує науковець, є недосконалим, адже людину не можна через закон змусити думати так, а не інакше, припускати одне і не припускати іншого. Закон може регулювати лише дії, поведінку людини [5, с. 9]. Виходячи з гнучкості розуміння конституційного принципу презумпції невинуватості особи, в процесі правозастосування потрібно намагатися уникати дій, які несуть у собі протиправний зміст, роблять допустимим протиправне обмеження прав і свобод людини. У контексті змагальності, невід’ємним є аналіз доказування в кримінальному судочинстві. Зрештою, не менш важливими за гарантії розглянуті вище, є механізми їх реалізації. Існує стійке переконання, що доказування нерозривно пов’язане з отриманням доказу, його належністю та допустимістю, як вимога закону, що обумовлює захист конституційних прав, свобод людини, засад кримінального провадження. Саме дефініція недопустимості доказів, виокремлення істотних порушень прав та свобод людини задає вектори кримінального провадження, доказування у ньому, відхилення від яких є неприпустимим для ствердження справедливого правосуддя. Проблемності завдає відсутність судового контролю у процесі реалізації завдань кримінального провадження, які виконуються за ухвалами слідчого судді та роблять допустимими обмеження конституційних прав і свобод людини. Відчутність потреби у судовому контролі підсилюється при проведені негласних слідчих (розшукових) дій, адже особа, в присутності якої вчиняються дії, що не відповідають її інтересам чи порушують їх, очевидно протидіяла б їм, реалізовувала гарантовану їй свободу від самовикриття. Проте право на захист за таких умов є неможливим, виключається й механізм змагальності. Слід погодитися з тим, що ця сфера діяльності сторони обвинувачення не охоплюється судовим контролем та створює дисбаланс сил на стороні захисту. Співставлення усіх доказів, зокрема й тих, які складають результат негласних слідчих

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні (розшукових) дій, обґрунтування рішення суду на підставі їхнього безпосереднього дослідження суддею й за умови дотримання права на перехресний допит, не виключає можливість використання протизаконних засобів на досудовому розслідуванні, а ретроспектива щодо порушених прав і свобод особи може бути взагалі не реалізованою. Реформування кримінальної юстиції нерозривно пов’язане із введенням посади слідчого судді, який, здійснюючи первинний контроль за обмеженням конституційних прав та свобод особи при прийняті рішень, мусить передбачати потенційні ризики та порушення, що з них випливають. Синтезуючи все вище викладене, можна дійти висновку, що належний судовий контроль в змозі забезпечити законність та змагальність кримінального провадження, а його інтенсивність мінімізує ризики та наближує кримінальне судочинство до сформульованої ціннісної аксіоми: «краще відпустимо винуватого, ніж засудимо невинуватого». Це підсилює захист прав та свобод людини, сприяє утвердженню презумпції невинуватості, верховенства права, як невід’ємних складових змагального процесу. Принцип змагальності може бути реалізований лише за умов сильних конкурентних сторін, прискіпливого контролю зі сторони неупередженого, справедливого та об’єктивного суду. Список використаних джерел: 1. 2. 3. 4. 5.

Калиновский К.Б. Основные виды уголовного судопроизводства: учеб. пособие / К.Б.Калиновский. – СПб. : Изд-во Санкт-Петерб. Юрид. Ин-та, 2002. – 63 с. Колодій А.М. Принципи права України : [монографія] /Колодій А. М. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 208 с. Нажимов В.П. Типы, формы и виды уголовного процесса / В.П. Нажимов. – Калининград : КГУ, 1977. – 166 с. Півненко В. Щодо принципу змагальності у кримінальному судочинстві / В. Півненко // Вісник прокуратури. – 2006. – №5. Попелюшко В.О. Чому конституційну формулу презумпції невинуватості треба змінити / В.О. Попелюшко // Часопис Національного університету "Острозька академія". Серія "Право". – 2012. – № 1(5) : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://lj.oa.edu.ua/articles/2012/n1/12pvontz.pdf.

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні ІІ. Статті та презентації експертів проекту ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА ДОСТУП ДО СУДУ ОСІБ, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ ПІД ВАРТОЮ АБО В МІСЯЦЯХ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ Володимир Кравчук, д.ю.н., суддя Львівського окружного адміністративного суду, доцент ЛНУ ім. І.Франка Одним з елементів права на справедливий суд у розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [1] є доступ до суду. Не зважаючи на те, що в цій царині є багато фундаментальних праць та оглядів судової практики (П. Рабінович, С. Шевчук, О. Толочко, Е. Трегубов та інші), фізичний аспект доступності суду практично не висвітлений. Водночас питання фізичного доступу до приміщення, де відбувається судовий розгляд, актуальне для осіб, які обмежені у праві вільного пересування, зокрема пере-бувають під вартою або в місяцях позбавлення волі. Тривалий час це право в Україні залишалося ілюзорним, що було зумовлене відсутністю процесуального порядку реалізації цього права. На практичній стороні цієї проблеми варта зупинитися докладніше. Розглядаючи справу за конституційним зверненням громадянина Трояна Антона Павловича щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу), Конституційний Суд України виніс рішення від 12 квітня 2012року [2], в якому відзначив, що законом не врегульовано порядок забезпечення особистої участі засудженого, який відбуває кримінальне покарання у вигляді арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні, позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, у розгляді судової справи як сторони. Конституційний Суд України дійшов висновку, що особиста участь засудженого як сторони у розгляді справи в судах усіх юрисдикцій, спеціалізацій та інстанцій повинна забезпечуватися відповідним процесуальним законом. Рішення про порядок участі засудженого як сторони у розгляді справи зобов’язаний приймати суд у порядку та на умовах, визначених відповідним процесуальним законом. Конституційний Суд України вирішив, що в аспекті конституційного звернення положення статті 24 Конституції України треба розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, має гарантовані державою рівні права на захист прав і свобод у судовому порядку та на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку у судах усіх юрисдикцій, спеціалізацій та інстанцій, у тому числі й особа, яка засуджена і відбуває кримінальне покарання в установах виконання покарань. Не зважаючи на чітку та однозначну позицію Конституційного Суду України, суди не отримали процесуального шляху забезпечення участі засуджених у судових провадженнях. Вирішення цього питання пов’язували, насамперед, із запровадженням дистанційного провадження. Застосування відеоконференцій та інших телекомунікаційних технологій в правосудді широко використовується у багатьох зарубіжних держав (США, Канада, Австралія, Сінгапур, Велика Британія та ін.). В Російській Федерації запровадження судового розгляду справ у режимі відеоконференції було розпочато ще у 1999 році, а вже у

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні квітні 2000 року було проведено перше слухання кримінальних справ Верховним Судом Російської Федерації у режимі дистанційного провадження. Можливість та необхідність застосування режиму відеоконференцій правоохоронними органами та судами передбачена низкою міжнародно-правових документів, зокрема Європейською конвенцією про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 року та двома Додатковими протоколами до неї (1978 року та 2001 року), Конвенцією про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, Конвенцією про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 2002 року та ін. [3] Вперше відеоконференція як спосіб участі в судовому процесі закріплена у ст. 336 КПК України від 13.04.2012 р. [4]. Судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції у трансляції з іншого приміщення, у тому числі, яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження) у разі: 1) неможливості безпосередньої участі учасника кримінального провадження в судовому провадженні за станом здоров’я або з інших поважних причин; 2) необхідності забезпечення безпеки осіб; 3) проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого; 4) необхідності вжиття таких заходів для забезпечення оперативності судового провадження; 5) наявності інших підстав, визначених судом достатніми. У ч. 9 ст. 336 КПК України передбачено, що дистанційне судове провадження згідно з правилами цієї статті може здійснюватися в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, Верховному Суді України під час здійснення судового провадження з будь-яких питань, розгляд яких віднесено до компетенції суду. Законом України № 5041-VI від 04.07.2012 р. [5] усі некримінальні процесуальні кодекси (ГПК України, ЦПК України, КАС України) були доповнені статтями про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Як вбачається з Пояснювальної записки народного депутата України В.В. Писаренка до проекту цього Закону, він спрямований на забезпечення оперативності розгляду справи шляхом технічної модернізації судового процесу, одним із способів якої є використання під час судових засідань систем відеоконференцзв’язку, що у переважній більшості випадків дозволить уникнути затягування судового розгляду справи у зв’язку з неможливістю того чи іншого учасника процесу прибути до зали судового засідання. Окрім того автори законопроекту відзначали, що впровадження систем відеоконференцзв’язку дозволить зекономити громадянам значні кошти, що витрачаються ними на поїздки до судів, які знаходяться в інших населених пунктах [6]. Процесуальними кодексами встановлюється єдиний порядок вирішення питання щодо участі особи в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Зокрема, передбачено, що: - підставою для такої участі є власна ініціатива суду або клопотання сторони чи іншого учасника процесу; - питання вирішується ухвалою суду; - відеоконференція проводиться в приміщенні іншого суду; - ухвала про участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції має містити: найменування суду, якому доручається забезпечити проведення відеоконференції; ім’я (найменування) особи, яка братиме участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, та її процесуальний статус; дату і час проведення судового засідання; - копія ухвали про участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції негайно надсилається до суду, який зобов’язаний організувати її виконання, та особі, яка братиме участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Отже, участь особи в судовому засіданні в режимі відеоконференції відбувається за таким алгоритмом:

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні 1) постановлення ухвали про участь особи в судовому засіданні в режимі відеоконференції; 2) надсилання копії ухвали суду, який її виконуватиме, та особі, яка братиме участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції; 3) явка особи в приміщення суду, де має відбутися відеоконференція; 4) проведення судового засідання. На відміну від КПК, в некримінальних провадженнях режим відеоконференції в усіх випадках забезпечується судом і не передбачено можливості проведення конференції в іншому місці. Коли йдеться про участь в судовому засіданні, в тому числі в режимі відеоконференції осіб, що тримаються під вартою або відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, їх явка до суду відбувається в особливому порядку. Цей порядок врегульований Інструкцією про порядок конвоювання та тримання в судах підсудних (засуджених) за вимогою судових органів, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Верховного Суду України, Служби безпеки України від 16.10.1996 р. № 705/37/5/17-398 № 1-3/503/239 (надалі – Інструкція) [7]. Відповідно до Інструкції, конвоювання підсудних (засуджених) із слідчих ізоляторів, тюрем, виправно-трудових установ (далі – ВТУ) у судові органи та охорона їх під час судових засідань і на їх виїзних засіданнях, а також конвоювання їх у зворотному напрямі у місця попереднього ув'язнення та позбавлення волі здійснюється військовими частинами і з'єднаннями внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України за місцем їх дислокації. Військове обслуговування судів відбувається на підставі заявки суду, яка подається до Міністерства внутрішніх справ України. Розпорядження з'єднанням і військовим частинам про прийняття для обслуговування судових органів віддає командуючий внутрішніми військами Міністерства внутрішніх справ України. Після такого розпорядження створюється міжвідомча комісія, до складу якої входять представники військової частини, міськрайоргану внутрішніх справ та судового органу. Однією з головних умов прийняття суду на обслуговування є наявність відповідних приміщень для тримання підсудних (засуджених), приміщення для розміщення особового складу варти, а також зали судового засідання. Якщо в загальних судах, які розглядають кримінальні справи, такі умови є, то в господарських та окружних адміністративних судах таких приміщень немає. Відповідно немає і умов для перебування в суді осіб, що знаходяться під вартою або відбувають покарання у місцях позбавлення волі. Отже, визначаючи суд, якому доручається технічне забезпечення відеоконференції, суд, що розглядає справу, повинен з’ясовувати, чи є у відповідному суді умови для перебування. Окрім того, слід враховувати необхідність конвоювання особи до суду. Що ми маємо на практиці. Для того, щоб заслухати особу, яка тримається під вартою або відбуває покарання, суд, який розглядає справу, повинен організувати доставку затриманого (засудженого) до іншого суду, в якому є технічне обладнання для відеоконференції і який перебуває на «обслуговуванні» у служби конвою. Треба враховувати також реалії вітчизняного правосуддя: недостатність залів судових засідань, зайнятість суддів та працівників апарату, які часто формально ставляться до «зовнішніх» доручень. Окрім того досить часто справа не вирішується за одне засідання, а отже виникає потреба в новій відеоконференції. На практиці це все ускладнює участь особи в судовому засіданні в режимі відеоконференції і не відповідає меті закону: забезпечення оперативності та економічності судового розгляду. Більше того, виявляються проблемні моменти, які дають підстави висловлювати думки про скасування цього інструменту [8]. На мою думку, передбачений некримінальними процесуальними кодексами порядок участі особи у відеоконференції передбачений і повинен застосовуватися лише щодо осіб, які

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні можуть самостійно з’явитися до суду. Для забезпечення участі в судовому засіданні осіб, які тримаються під вартою або відбувають покарання, повинен застосовуватися порядок, закріплений ст. 336 КПК України. Слід звернути увагу, що ч. 9 цієї статті передбачає можливість дистанційного судового провадження в судах під час здійснення судового провадження з будь-яких питань, розгляд яких віднесено до компетенції суду. Тут немає обмежень за юрисдикцією. Те, що ця норма розташована у КПК України, не означає, що вона не може застосовуватися в інших процесах. Таким чином, вирішуючи питання про пріоритет норм, розміщених у ст. 336 КПК України та відповідних статтях інших процесуальних кодексів, слід виходити з того, що ст. 336 КПК є спеціальною за ознакою суб’єкта, який бере участь в судовому засіданні, а тому порядок участі в судовому засіданні сторони, яка перебуває під вартою або в місяцях позбавлення волі, в режимі відеоконференції в адміністративному, цивільному, господарському судочинстві визначається ст. 336 КПК України з урахуванням статей 741 ГПК України, 158-1 ЦПК України, 122-1 КАС України. Призначаючи судове засідання за участю сторони в режимі відеконференції, суд повинен враховувати специфіку установ, де тримається особа. Відповідна ухвала надсилається до Управління Державної пенітенціарної служби України за місцем знаходження установи, де особа знаходиться під вартою або де відбуває покарання у вигляді позбавлення волі. У разі оголошення перерви в судовому засіданні чи його відкладенні, ухвалу про це доцільно оформляти письмово і завчасно скеровувати до відповідного Управління Державної пенітенціарної служби України для виконання, оскільки усна ухвала не є підставою для проведення відеоконференції. Підводячи підсумок, відеоконференція – це сучасний економічний інструмент, який забезпечує право особи на участь в судовому засіданні і право на справедливий суд загалом. Активне використання такої можливості судами та пенітенціарними установами – ефективний засіб реалізації процесуальних прав осіб, що перебувають під вартою або відбувають покарання у вигляді позбавлення волі. Список використаних джерел: 1. 2.

4. 5.

Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. //Офіційний вісник України. – 1998. – № 1. – С. 270. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Трояна Антона Павловича щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу) від 12.04.2012 р., Реєстраційний № 9-рп/2012 // Вісник Конституційного суду України. – 2012. – № 3. – С.41. Висновок Головного науково-експертного управління Верховної Ради України на проект Закону України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо скасування відеоконференцій» № 2305 від 15 лютого 2013 р. (автор – н. д. України Москаль Г.Г.) // Електронний ресурс. Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=45773. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2013. – № 9-10. С. 88. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції : Закон України № 5041-VI від 04.07.2012 р. // Голос України. – 2012. Пояснювальна записка народного депутата України В. В. Писаренка до проекту Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції» // Електронний ресурс. Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=42389.

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні 7.

Про затвердження Інструкції про порядок конвоювання та тримання в судах підсудних (засуджених) за вимогою судових органів: Наказ Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Верховного Суду України, Служби безпеки України № 705 від 16.10.1996 р. // База даних «Право: Законодавство України». – Системний реєстраційний номер № Z0662-96. Проект Закону України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо скасування відеоконференцій» № 2305 від 15 лютого 2013 р. // Електронний ресурс. Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=45773.

АНОТАЦІЯ Кравчук В. М. Забезпечення права на доступ до суду осіб, які перебувають під вартою або в місцях позбавлення волі. В статті розглядається процесуальний порядок реалізації права на участь в судовому засіданні осіб, які перебувають під вартою або в місцях позбавлення волі. Аналізуються проблемні аспекти застосування режиму відеоконференції, а також застосування дистанційного судового провадження. Висловлюється думка, що активне використання відеоконференцій судами та пенітенціарними установами – це ефективний засіб реалізації процесуальних прав осіб, що перебувають під вартою або відбувають покарання у вигляді позбавлення волі. Ключові слова: відеоконференція, право на суд, засуджений, затриманий. АННОТАЦИЯ Кравчук В. Н. Обеспечение права на доступ к суду лиц , находящихся под стражей или в местах лишения свободы. В статье рассматривается процессуальный порядок реализации права на участие в судебном заседании лиц , находящихся под стражей или в местах лишения свободы. Анализируются проблемные аспекты применения режима видеоконференции, а также применение дистанционного судебного производства. Высказывается мнение, что активное использование видеоконференций судами и пенитенциарными учреждениями – это эффективное средство реализации процессуальных прав лиц, содержащихся под стражей или отбывающих наказание в виде лишения свободы. Ключевые слова: видеоконференция, право на суд, осужденный, задержанный. ANNOTATION Kravchuk V. Ensuring the right of access to justice those who are in custody or in prison. In the article the procedural order of the right to participate in the hearing of persons in custody or detention. Analyzes the problematic aspects of the use of video conferencing mode, and the application of remote proceedings. Suggested that the active use of videoconferencing courts and penal institutions – is an effective means of implementing the procedural rights of persons in custody or serving a sentence of imprisonment. Keywords: video conferencing, the right to trial, convicted, arrested.

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні

Досвід виконання судових рішень у Польщі, а також інститут та повноваження судового виконавця (судові виконавці як приватні підприємці) Малгожата Вольни, Член Національної ради судових виконавців, судовий виконавець районного суду в місті Тухолі, Польща У Польщі судовий виконавець є державною посадовою особою, яка створюється при районному суді. Всі необхідні дії виконуються ним за власний рахунок. До основних функцій та обов'язків судового виконавця належать:  виконання судових рішень про задоволення грошових і майнових претензій та їх забезпечення;  виконання інших виконавчих листів, виданих на основі окремих приписів або положень, а також виконавчих листів, які згідно з окремими постановами підлягають виконанню шляхом судового стягнення і щодо яких немає рішення суду про надання даним документам виконавчої сили;  складання акта фактичного стану до початку судового розгляду. Крім цього, судовий виконавець за дорученням суду займається врученням повідомлень і сповіщень з підтвердженням їх отримання, здійснює посадовий контроль при проведенні добровільних торгів / аукціонів, перевіряє зміст і наявність виконавчих листів, виданих в рамках електронного процесу. Необхідно відзначити, що на практиці досить рідко вдаються до послуг судового виконавця для вручення повідомлень і визначення фактичного стану. Для здійснення своєї діяльності судові виконавці відкривають контори, кількість співробітників в яких безпосередньо залежить від об'єму та кількості справ. Іноді кількість співробітників контори може досягати 90 осіб. Як правило, контори мають всі сучасні інструменти, що дозволяють отримувати інформацію про майно боржника: є електронний доступ до бази даних (CEPIK); електронна система, яка дозволяє отримувати інформацію про банківські рахунки; електронна система, яка дозволяє отримувати доступ до бази даних з соціального забезпечення (ZUS), що дозволяє визначати платника внесків, і, відповідно, роботодавця боржника; доступ до даних ПЕСЕЛЬ (ідентифікаційні номери платників податків). Ми розраховуємо на те, що вже найближчим часом ми знову отримаємо можливість доступу до бази нерухомості, що дозволить нам на основі цих даних про боржника визначати належну йому нерухомість на території всієї країни. На сьогоднішній день відсутність такого доступу значно ускладнює нашу роботу і знижує її ефективність. Судовий виконавець займається наступними видами справ: справи Km – справи про грошові і майнові претензії; kms – справи, кредитором в яких виступає державне казначейство, це справи, що стосуються штрафів / неустойок та судових витрат; kmp – справи, в яких претензії повторюються, в основному мова йде про аліменти; справи kmn – це справи, пов'язані з врученням повідомлень і проведенням інвентаризації (для визначення фактичного стану). Для задоволення грошових претензій судовий виконавець накладає арешт на заробітну плату, рахунки в банках, заборгованості, нерухомість і виставляє їх на аукціон. Стягнення стосується також паїв та акцій торгових товариств. Судовий виконавець

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні займається продажем нерухомості. За проведення подібних операцій він стягує певну плату, виходячи з суми, стягнутої з боржника. Судовий виконавець зобов'язаний укласти договір страхування цивільної відповідальності за шкоду, яка може бути завдана в результаті його дій або дій його співробітників. Мінімальний розмір страхової суми визначається Міністром фінансів, і на сьогоднішній день він складає 100 тис. євро. За виконання обов'язків укладання договору страхування стежить голова районного суду або органів самоврядування судових приставів. Контроль Контроль над діяльністю судових виконавців здійснює Міністр юстиції. Виконання цієї контролюючої функції покладено на голів судів, суддів-інспекторів, а в області фінансового контролю – на уповноважених осіб. Тут необхідно додати, що судовий виконавець не може втручатися в дії і функції, контрольовані судом. Безпосередній контроль над діяльністю судового виконавця здійснює суд, при якому працює даний судовий виконавець. Він здійснює судовий і адміністративний нагляд. Дії або бездіяльність судового виконавця можуть бути оскаржені. Сторони зобов'язані подати позовну заяву до районного суду протягом 7 днів. Заява ж про оскарження рішення про розгляд скарги передається районним судом до окружного суду. Адміністративний нагляд здійснює голова районного суду шляхом розгляду позовних заяв та скарг, які не є предметом розгляду в суді. Крім цього, голова стежить за оперативністю, чіткістю і старанністю виконання, стежить за тим, щоб в окремих випадках не було невиправданого затягування процесу прийняття рішень. Необхідно також додати, що, здійснюючи нагляд, голова стежить також за належним веденням діловодства та бухгалтерського обліку в конторах судових виконавців. З цією метою суд призначає бухгалтера, який здійснює перевірку точності фінансових записів, а також своєчасності переказу грошових коштів судовим виконавцем. Тут необхідно додати, що судовий виконавець зобов'язаний перераховувати вилучені кошти протягом 4 днів з дня їх отримання. Досі голова суду здійснював перевірку контор судових виконавців не рідше одного разу на рік. Згідно сьогоднішньої правової ситуації такі перевірки проводитимуться кожні чотири роки. Додатковий контроль над діяльністю судових виконавців здійснює Національна рада судових виконавців. Вона призначає інспекторів з числа судових виконавців, які кожні три роки проводять перевірку контор. Під час таких перевірок інспектори звертають увагу на своєчасність, чіткість і ефективність забезпечення виконавчого позову. Говорячи про нагляд, не можна не згадати про такий дуже важливий і цікавий аспект як дисциплінарна відповідальність судових виконавців. Судовий виконавець несе відповідальність за:  порушення поваги і гідності управління ( відомства, посади);  грубе порушення правових норм;  невиконання рекомендацій інспектора, отриманих після проведення перевірки;  нецільове використання коштів;  невиправдане затягування процесу прийняття рішень і виконання дій застосування стягнень за межами своєї території, на якій судовий виконавець уповноважений вчиняти виконавчі дії, і без дотримання умов, визначених законодавством Рішення про застосування покарання щодо судового виконавця приймає дисциплінарна комісія, яка скликається Національною радою судових виконавців. До основних видів покарань, які може застосувати комісія, відносяться: попередження, догана, грошовий штраф (до двадцяти неоподатковуваних мінімумів) або звільнення зі служби судових виконавців.

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні Органи самоврядування судових виконавців Судові виконавці мають свої органи самоврядування. У Польщі існує 11 Палат судових виконавців, які об'єднують виконавців в апеляційних судах. Кожна з Палат під час Загальних зборів вибирає Раду Палати та її Голову. Кількість членів Ради Палати залежить від загальної кількості членів даної Палати. Крім цього, учасники Загальних зборів під час свого засідання обирають членів Національної палати судових виконавців, яка представляє інтереси судових виконавців в цілому. Термін повноважень органів самоврядування становить 4 роки. Вищим органом самоврядування судових приставів є Національний з'їзд судових виконавців, учасники якого обирають Голову Національної палати судових виконавців, склад Національної ревізійної комісії, приймають рішення щодо місцезнаходження керівних органів, а також інші, важливі суспільства рішення. Хто може бути судовим виконавцем Для отримання призначення на посаду судового виконавця необхідно пройти спеціальний дворічний курс підготовки, під час якого майбутній кандидат на посаду має можливість ознайомитися з усіма особливостями і деталями роботи судового виконавця. Після проходження курсу необхідно скласти іспит і пройти дворічну практику в якості помічника. Хто може бути судовим виконавцем? Майбутній судовий виконавець повинен:  мати польське громадянство;  мати всі повноваження для здійснення правових дій;  мати бездоганну репутацію;  не повинен мати судимості за злочини і не залучатися до кримінальної відповідальності за податкові правопорушення;  не повинен підозрюваних у скоєнні злочину, переслідуваного по обвинувальному акту;  мати вищу юридичну освіту (на рівні магістра) або отримати юридичну освіту в закордонному вузі, диплом якого визнається в РП;  відповідати вимогам щодо стану здоров'я;  пройти спеціальний курс;  скласти іспит на судового виконавця. На завершення Статус судового виконавця все ще схильний до змін. До 1996 року ми вважалися співробітниками суду. Ми брали на роботу нових співробітників, несли витрати на утримання контори, а також особисті витрати, пов'язані з працевлаштуванням, і при цьому суд виплачував нам заробітну плату. Наш сьогоднішній статус був визначений законом від 29 серпня 1997 року «Про судових виконавців і виконавче провадження». Ухваленню закону передували дискусії в наукових колах, дискусії за участю суддів, судових виконавців, представників Міністерства юстиції, на яких обговорювалися можливі напрямки розвитку судової системи і реформ. На нашу думку, обрана модель є найбільш оптимальною на сьогоднішній день. Підсумовуючи, я хотіла б підкреслити, що в системі правосуддя професія судового виконавця дуже часто не оцінюється належним чином. Виконувана на належному рівні правозастосовна діяльність, є гарантією економічної стабільності. А ефективне виконавче провадження є, перш за все, гарантією правової держави, оскільки, як же буде сприйматися рішення суду, яке, з яких-небудь причин, не зможе бути виконано.

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні СУДОВА СИСТЕМА У ПОЛЬЩІ: ОСНОВНА ІНФОРМАЦІЯ (станом на 17 листопада 2013 року) Лукаш Пєбяк, суддя, Голова Варшавського відділення Товариства польських суддів "Iustitia", Польща Судова система Республіки Польща має такий вигляд та включає такі складові. Органи судової влади: - Верховний суд; - Суди загальної юрисдикції (районні, окружні та апеляційні суди); - Спеціальні суди: • адміністративні адміністративні суди адміністративний суд),

та

(обласні Вищий

• військові суди; - Конституційний Трибунал (Суд), - Державний Трибунал (Суд). Згідно ст.173 Конституції РП від 2 квітня 1997 року: «Суди та Трибунали є самостійними органами і не залежать від інших гілок влади». Верховний Суд Верховний Суд (далі – ВС) є найвищим органом судової влади в Польщі. До його складу входять: Перший Голова ВС, Голова ВС, Загальні збори суддів ВС, збори суддів Колегій ВС і Колегія ВС. Голова ВС призначається Президентом РП з кандидатів, що представляються Загальними зборами суддів Верховного Суду на 6 років. Судді ВС призначаються Президентом РП за пропозицією Національного ради юстиції на невизначений термін. Засідання Верховного Суду проходять у Варшаві. Бюджет ВС складається окремо від державного бюджету, а розпорядником бюджетних коштів є Перший Голова ВС. Верховний Суд складається з наступних судових колегій (палат): 1) колегії з цивільних справ, 2) колегії з кримінальних справ, 3) колегії з питань праці, соціального забезпечення та зв'язків з громадськістю, 4) військової колегії. До складу їх повноважень входить: 1) здійснення правосуддя шляхом: а) нагляду і контролю за дотриманням законності та єдності (однаковості) судової практики судів загальної юрисдикції та військових судів, являється касаційною інстанцією, б) прийняття рішень щодо правових питань,

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні 2) розгляд виборчих скарг, а також підтвердження законності результатів виборів до Сейму та Сенату, а також виборів Президента, загальнонаціонального та конституційного референдумів; 3) розгляд виборчих скарг при проведенні виборів до Європейського Парламенту; 4) розгляд і оцінка проектів законів та інших нормативно-правових актів, що визначають роботу судів і процес винесення рішень, а також інших законів і постанов в тій мірі, в якій визнають це необхідним. Залежно від виду та складності справи, Верховний Суд діє у складі трьох, п'яти або семи професійних суддів, в повному складі даної колегії, у складі представників об'єднаних колегій або ж у своєму повному складі. Дисциплінарним судом для суддів Верховного Суду є Верховний Суд. При розгляді справ у першій інстанції, до його складу входять три особи, а в разі розгляду справ у другій інстанції – сім осіб. Судді, які беруть участь у розгляді подібних справ, вибираються з числа суддів Верховного Суду, за винятком Першого Голови, голів Колегій, уповноваженого з дисциплінарних розглядів ВС та його заступника. У складі дисциплінарного суду повинен бути хоча б один суддя, який спеціалізується в розгляді кримінальних справ. Головою, як правило, є суддя, який має найбільшу вислугу років на посаді судді ВС. У таких процесах використовуються, хоча і з деякими відмінностями і відхиленнями, кримінальнопроцесуальні процедури. Суди загальної юрисдикції Основу судів загальної юрисдикції складають судді, призначувані Президентом РП за пропозицією Національної ради юстиції на невизначений термін. Вони займаються розглядом справ з області: кримінального, цивільного, господарського права, сімейного та опікунської права, а також з області трудового права та соціального страхування, за винятком справ, віднесених законом до компетенції інших судових органів. Районні суди – на сьогоднішній день їх налічується 244 (до 1 січня 2013року було 323). У судовій ієрархії районні суди є основною ланкою системи правосуддя. Районні суди є судами виключно першої інстанції. У районних судах працюють такі відділи: цивільний, кримінальний, відділ кадастрових книг, економічний відділ, відділ економічного банкрутства, економічний відділ Державного суднового реєстру, економічний відділ Реєстру застав, відділ, який займається питаннями сімейного права і проблемами неповнолітніх, а також трудовий відділ, що включає соціальне страхування. У кожному районному суді в обов'язковому порядку є цивільний і кримінальний відділи. Інші відділи створюються за необхідності тільки в деяких районних судах, у зв'язку з чим їх діяльність охоплює більшу територію. Як правило, вирок виноситься судом у складі одного професійного судді. Тільки при розгляді справ з області трудового (наприклад, відновлення на роботі, компенсація за вимагання) або сімейного права (наприклад, скасування усиновлення / удочеріння), судове рішення приймається колегіально. До складу колегіального суду входять один професійний суддя і два народних представники. Народними представниками в суді є громадяни, які обираються Радою Гміни на певний термін. При розгляді цивільних, господарських справ, а також справ, пов'язаних з трудовим правом або процедурами з області кадастрових книг, Державного суднового реєстру та Реєстру застав, деякі функції можуть виконувати судові референдарі – спеціальні службовці, наділені правом незалежного винесення вироку. Окружні суди – на сьогоднішній день їх налічується 45. Вони виконують подвійну функцію. По-перше, це суди другої інстанції, які переглядають рішення районних судів. Подруге, в деяких справах, в основному тих, де вартість предмета спору досить висока (в цивільних та господарських справах – від 75,000 злотих, а в справах, пов'язаних з порушенням трудового права, – від 50,000 злотих), вони виступають в якості судів першої інстанції. Існує також низка справ, які, незалежно від вартості предмета спору, підпадають

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні під юрисдикцію окружних судів як судів першої інстанції, наприклад, відгук або анулювання постанов / рішень товариств або кооперативів, позбавлення дієздатності, розлучення, роздільне проживання, справи, пов'язані з недобросовісною конкуренцією. Що стосується кримінальних справ, під юрисдикцію окружних судів підпадають всі злочини і деякі види проступків. У рамках окружних судів діють такі відділи: цивільний, кримінальний, господарський, трудової та соціального страхування. Крім цього, в Окружному суді у Варшаві існує відділ захисту конкуренції та споживачів, відділ реєстрації (веде реєстр політичних партій, а також газет і журналів) та відділ єдиних європейських торгових знаків і промислових зразків. Як правило, якщо окружний суд є судом другої інстанції, вирок виносять судді у складі трьох професійних суддів, а при розгляді незначних справ – у складі одного професійного судді. У разі, коли окружний суд є судом першої інстанції, вирок виноситься одним професійним суддею. При розгляді справ, пов'язаних з трудовим правом (наприклад, відновлення на роботі, компенсація за домагання в розмірі, що перевищує 50,000 злотих), сімейним правом (наприклад, розлучення або роздільне проживання), або ж кримінальних (справи про злочини), судове рішення приймається колегіально. До складу колегіального суду входять один професійний суддя і два народних представники. У справах про позбавлення дієздатності рішення приймається судом у складі трьох професійних суддів. У кримінальних справах про злочини, вчинення яких тягне за собою покарання у вигляді довічного позбавлення волі, вирок виноситься судом у складі двох професійних суддів і трьох народних представників. У розгляді цивільних, господарських справ, а також справ, які стосуються трудового права, деякі функції можуть виконувати судові референдарі. Апеляційні суди – на сьогоднішній день їх налічується 11. Як правило, це суди другої інстанції, які переглядають рішення окружних судів. У складі апеляційних судів діють такі відділи: цивільний (займається переглядом цивільних та господарських справ), кримінальний, а також трудового та соціального страхування (займаються переглядом рішень, прийнятих подібними відділами окружних судів). В основному, вирок апеляційного суду, як суду другої інстанції, виносять троє професійних суддів, а при розгляді нескладних або незначних справ, як, наприклад, звільнення від сплати судового збору, вирок виносить один професійний суддя. Деякі функції та дії в цивільному відділі, а також у трудовому відділі, включаючи соціальне страхування (в основному це стосується судових витрат), можуть виконувати судові референдарі. Дисциплінарним судом для суддів судів загальної юрисдикції є: в першій інстанції – апеляційний суд (для суддів окружних та апеляційних судів – інші суди, за винятком тих, на території яких вони служать), а судом другої інстанції є Верховний Суд. При розгляді справ до складу дисциплінарного суду входять троє професійних суддів, які обираються з числа суддів даного суду, за винятком голови, його заступників та уповноваженого з дисциплінарних розглядів. Очолює дисциплінарний суд, як правило, суддя кримінальної спеціалізації, оскільки в даному процесі, хоча і з деякими відхиленнями і винятками, застосовуються кримінально-процесуальні процедури. Військові суди Військові суди поділяються на: • військові окружні суди – на сьогоднішній день 2; • гарнізонні військові суди – на сьогоднішній день7. Всі вони підкоряються Військової колегії Верховного Суду. До складу військових судів входять судді, що призначаються Президентом РП за пропозицією Національною радою юстиції на невизначений термін. У Збройних силах Польщі військові суди здійснюють правосуддя шляхом розгляду в судових засіданнях кримінальних справ, а також інших справ, переданих їм на розгляд у порядку, передбаченому іншими законодавчими актами. У деяких випадках військові суди

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні здійснюють правосуддя у кримінальних справах щодо цивільних осіб. У справах, що розглядаються військовим судом, відповідним судом першої інстанції є гарнізонний військовий суд, а касаційним судом є військовий окружний суд. У разі, коли відповідним судом першої інстанції є окружний суд, способи оскарження в якості суду другої інстанції визначає Верховний Суд – Військова колегія. Дисциплінарним судом для суддів військових судів у першій інстанції є окружний військовий суд, а судом другої інстанції є Верховний Суд – Військова колегія. Дисциплінарний суд, що займається розглядом справ і виносить вирок, складається з трьох професійних суддів, які обираються з числа суддів даного суду, за винятком голови та уповноваженого з дисциплінарних розглядів. У даному процесі, хоча і з деякими відхиленнями і винятками, застосовуються кримінально-процесуальні процедури. Адміністративні суди Адміністративні суди поділяються на: • воєводські (обласні) адміністративні суди – на сьогоднішній день їх налічується 16, а також один іногородній відділ Воєводського (обласного) адміністративного суду у Варшаві; • Вищий адміністративний суд (з місцезнаходженням у Варшаві). Адміністративні суди здійснюють правосуддя шляхом контролю над діяльністю публічної / державної адміністрації, а також шляхом розгляду спорів про компетенції та відповідно між органами територіального самоврядування, колегія самоврядування та органами урядової адміністрації. Даний контроль, по суті, стосується дотримання законності (легальності). До складу Вищого адміністративного суду входять: голова, заступники голови, а також судді. Голова Вищого адміністративного суду призначається Президентом з двох кандидатів, що представляються Загальними зборами суддів Вищого адміністративного суду на 6 років. Вищий адміністративний суд складається з трьох палат: 1. Фінансова палата, 2. Комерційна палата, 3. Палата з загальних питань адміністративного права. До складу Воєводських (обласних) адміністративних судів входять: голова, заступники, а також судді. Голови Воєводського адміністративного суду призначає Голова Вищого адміністративного суду за пропозицією Загальних зборів суддів відповідного Воєводського адміністративного суду на 5 років. Термін повноважень Голови Воєводського адміністративного суду може бути продовжений один раз. Воєводські (обласні) адміністративні суди діляться на відділи. Рішення про створення, обсяги та напрямки діяльності, а також ліквідацію / скорочення відділу приймає Голова Вищого адміністративного суду. Дисциплінарним судом для всіх суддів адміністративних судів завжди є Вищий адміністративний суд. При цьому, при розгляді справ у першій інстанції, до складу дисциплінарного суду входять три людини, а в разі розгляду справ у другій інстанції – сім осіб. Судді, що входять до складу дисциплінарного суду, обираються з числа суддів Вищого адміністративного суду, за винятком голови, заступників, уповноваженого з дисциплінарних розглядів Вищого адміністративного суду та його заступника. Головою завжди є суддя Вищого адміністративного суду, що має найбільшу вислугу років. У даному процесі, хоча і з деякими відхиленнями і винятками, застосовуються кримінально-процесуальні процедури. До складу Конституційного Трибуналу входить 15 суддів, що обираються Сеймом на 9 років. Трибунал виносить рішення щодо: 1. відповідності законів та міжнародних договорів положенням Конституції,

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні 2. відповідності законів до ратифікованих міжнародних договорів, ратифікації яких передувало отримання попередньої згоди, відображеної у відповідних законах, 3. відповідності законних нормативно-правових актів, прийнятих центральними державними органами до положень Конституції, ратифікованим міжнародним договорам і законам, 4. конституційних скарг, 5. спорів про компетенції між центральними конституційними органами держави, 6. відповідності цілей або діяльності політичних партій до положень Конституції. 7. також за пропозицією Президента підтверджує відповідність з Конституцією законів до моменту їх підписання та міжнародних договорів до їх ратифікації, 8. за пропозицією Маршала Сейму приймає рішення про встановлення фактів наявності перешкод у виконанні посадових завдань Президентом РП, якщо Президент не в змозі повідомити Маршала Сейму про неможливість виконання своїх завдань. У разі визнання тимчасової неможливості виконання Президентом своїх обов'язків, Трибунал доручає Маршалу Сейму тимчасове виконання обов'язків Президента РП. Дисциплінарним судом для суддів Конституційного Трибуналу завжди є Конституційний Трибунал. При розгляді справ у першій інстанції до його складу входить п'ять осіб, а в разі розгляду справ у другій інстанції – повний склад (крім обвинуваченого та уповноваженого з дисциплінарних розглядів). Уповноважений і судді обираються до складу дисциплінарного суду з числа суддів Конституційного Трибуналу. В іншому випадку використовуються принципи, що складають основу дисциплінарних розглядів суддів Верховного Суду. У таких процесах використовуються, хоча і з деякими відмінностями і відхиленнями, кримінально-процесуальні процедури. Державний Трибунал вирішує справи щодо конституційної відповідальності колишніх або діючих вищих посадових осіб держави. Перед Державним Трибуналом можуть постати: Президент, особи, що входять до складу Ради Міністрів, глави Вищої контрольної палати та Національного банку Польщі, вищий командувач ВС, особи, яким довірено управління міністерством, члени Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, депутати і сенатори. Склад Державної Трибуналу включає голову, 2 заступників голови та 16 членів, що обираються Сеймом не з числа депутатів і сенаторів на період повноважень Сейму. Заступники голови Трибуналу і не менше половини членів Трибуналу повинні мати кваліфікацію, необхідну для заняття посади судді. Головою Державного Трибуналу є Перший Голова Верховного Суду. Члени Державної Трибуналу при виконанні функції судді Державного Трибуналу незалежні і підкоряються тільки Конституції і законам. За порушення Конституції або закону в зв'язку з займаною посадою або при виконанні своїх службових обов'язків, навіть у разі ненавмисного порушення (т.зв. конституційний делікт) Державний Трибунал може винести наступний вирок: позбавлення активного і пасивного виборчого права у виборах Президента, у виборах в Сейм і Сенат, у виборах до Європейського Парламенту, а також у виборах до органів місцевого самоврядування; заборона займати керівні посади або виконувати функції, пов'язані з особливою відповідальністю в державних органах або громадських організаціях, позбавлення всіх або деяких медалей, нагород і почесних титулів. Термін покарань, пов'язаних з позбавленням прав і заборонами, про які йде мова в пар. 1, може становити від 2 до 10 років. За порушення деяких конституційних заборон термін покарання може становити від 2 до 10 років. Злочини караються штрафом, який призначається в межах, передбачених Кримінальним кодексом або іншими законодавчими актами, що містять норми кримінального права. Національна рада юстиції стоїть на варті незалежності судів і суддів. Вона може звернутися до Конституційного Трибунал із заявою щодо перевірки відповідності Конституції нормативних актів, тобто тієї їх частини, яка стосується незалежності судів і суддів. До решти, не менш важливих компетенцій Ради, належить вибір на посаду судді, а також призначення суддів у вищі суди, участь у процедурі призначення і можливої відставки голів і заступників голів судів загальної юрисдикції та участь у дисциплінарних розглядах

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні проти суддів. Членами Ради є 25 осіб, серед яких: Перший Голова Верховного Суду, Міністр Юстиції, Голова Вищого Адміністративного Суду і особа, призначена Президентом РП, 15 осіб, обраних з числа суддів Верховного Суду, судів загальної юрисдикції, адміністративних і військових судів, а також 4 людини, обрані Сеймом з числа депутатів та 2 особи, обрані Сенатом з числа сенаторів. Голову і двох заступників голови Національної ради юстиції обирають з числа своїх членів. Термін повноважень виборних членів Національної ради юстиції становить чотири роки. Державна академія судочинства та прокуратури. Вона була створена в Кракові в 2009 році. Основні завдання Академії: проведення стажування (практичного курсу) загальною, судової та прокурорської спеціалізації, основним завданням якої є отримання кандидатами теоретичних і практичних знань і навичок, необхідних для того, щоб у подальшому зайняти посаду судді, прокурора, асесора прокуратури, асистента судді, асистента прокурора і судового референдарія; підготовка та підвищення професійної кваліфікації суддів, прокурорів, судових асесорів і асесорів прокуратури шляхом розширення обсягу спеціалізованих знань і підвищення професійних навичок; підготовка та підвищення професійної кваліфікації судових референдарів, асистентів суддів, асистентів прокурорів, суддів-кураторів, а також службовців судів і прокуратури; проведення аналізу і досліджень з метою створення професійно-компетентного профілю обраних посад в судах і прокуратурі та його використання в навчально-підготовчому процесі. Контроль над діяльністю Академії та т.зв. відповідністю її діяльності положенням Статуту і законодавства здійснює Міністр Юстиції.

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні СУДОВИЙ КОНТРОЛЬ ЗА РОЗСЛІДУВАННЯМ ЗЛОЧИНІВ В УКРАЇНІ (тези презентації) Тарас Омельченко, к.ю.н., доцент кафедри кримінального процесу і криміналістики ТНУ

 У зв'язку з підвищенням ролі судової влади в державі, в перетворенні і зміцненні соціальної спрямованості розвитку суспільства, Конституція України відносить судовий захист до найважливіших засобів захисту прав і свобод людини й громадянина від будь-яких правопорушень, у тому числі й від незаконних дій і рішень посадових осіб.  Міжнародним співтовариством визнано, що найбільш ефективно права і свободи людини може захистити тільки суд, оскільки він має гарантії незалежності, діє гласно і відкрито, приймає рішення лише на підставі закону та відповідно до передбаченої ним процедурою .

 Прерогатива суду в забезпеченні законності затримання, арешту, утримання під вартою, проникнення в житло та інше володіння осіб і проведення там огляду та обшуку, зняття інформації з каналів зв'язку, закріплена в низці документів міжнародних організацій, зокрема, Організації Об'єднаних Націй та Ради Європи.

 Термін "судовий контроль" знову з'явився в юридичній літературі після доповнення КПК України 1960 року статтями 236-1, 236-2, 236-3, 236-4, 236-5, 236-6 в 1992 році, що регламентують здійснення судом перевірки за скаргами про законність та обґрунтованість прийняття рішень про відмову в порушенні кримінальної справи або припинення провадження у кримінальній справі.

 Суд здійснював контрольну діяльність ще в XIX ст. на підставі Статуту кримінального судочинства (СКС).  Стаття 6 СКС основною фігурою, уповноваженою здійснювати досудове розслідування, називала судового слідчого, що був посадовою особою судового відомства, які мають суддівське звання і відповідні службові переваги.  П.І. Люблінський , розглядаючи дану процесуальну фігуру, бачить у ній суддю, на якого покладено попереднє збирання доказів по справі, але сам в остаточному вирішенні справи участі не бере.

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні  Ст. 264 СКС – судовий слідчий самостійно (особистою владою) вживає всіх необхідних для провадження слідства заходи .  Винятки із загального правила ст. 268 СКС, коли за обставинами справи судовий слідчий упевниться в необхідності прийняти невідкладного заходу щодо забезпечення грошового стягнення або позову про винагороду за шкоду і збитки, заподіяні діями обвинуваченого, то "про накладення заборони або арешту на майно обвинуваченого" виходить з поданням до Окружного Суду.  Ст. 368-1 СКС передбачає обов'язковий дозвіл Окружного Суду на огляд і вилучення поштової або телеграфної кореспонденції. А також при розшуку обвинуваченого відповідно публікації (ст. 386 СКС); при визнанні обвинуваченого позбавленим здорового глузду (ст. 353-355 СКС); при зупиненні попереднього слідства (ст. 277 СКС).

Мирові судді: 1 ) Контроль за законністю та обґрунтованістю обмеження особистої свободи учасників кримінального процесу. Ст. 10 СКС: кожен суддя, який у межах своєї дільниці або округу упевниться у затриманні будь-кого без постанови уповноважених на то місць та осіб, негайно звільняє хибно позбавленого волі. 2 ) П. 2 ст. 77 СКС та ч. 2 ст. 77 СКС: право судді застосувати такий запобіжний захід , як особисте затримання. 3 ) Судові статути надавали судді право перевірки ходу і результатів кримінальнопроцесуальної діяльності поліції, пов'язаної з розкриттям злочинів, розшуком осіб, що його вчинили, та виконанням обов'язків, покладених на неї законом ( ст. 47 , 74 , 48 , 52 , 51 , 56 СКС ).

 У період існування Радянського держави суд був частиною адміністративнокомандної системи . Найчастіше переважав обвинувальний ухил, а головне сильний вплив партійної політики. Це призвело до того, що суд повністю втратив становище незалежного і самостійного органу влади, а разом з тим і довіру суспільства.  "Поняття “судова влада”, – пише академік Б.Н. Топорнін, – випало як з наукового обігу, так і з офіційної мови. Загальні положення про незалежний, самостійний і справедливий суд, що випливають з принципу поділу влади, заздалегідь були оголошені “фікцією”, що маскує класове панування буржуазії".

 Незважаючи на те, що Конституція СРСР 1936 року встановлювала неможливість арешту інакше як за постановою суду або з санкції прокурора, в країні почав розвиватися інститут позасудової репресії, а "слідчі органи ВНК - НК - НКВС ДПУ - МДБ - КДБ утворювали самостійні структури і переслідували "ворогів народу" в роки масових репресій (1934 - 1952 р.р.), не наражаючись ні на прокурорський нагляд, ні на судовий контроль".

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні  Поступово можливості суду контролювати дотримання прав і свобод громадян зводилися до нуля, а судовий контроль замінювався прокурорським наглядом.  Прийняті в 1958 р. "Основи кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік" передбачали санкціонування арештів прокурором. Також до компетенції прокуратури були віднесені перевірка законності затримання та застосування запобіжних заходів.  Втручання судових органів вже не передбачалося, а правове регулювання ґрунтувалося лише на прокурорському нагляді.

 Першим реальним кроком на шляху до відтворення функції судового контролю та законодавчого закріплення в рамках судової реформи став Закон України "Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України" від 15 грудня 1992 № 2857 - ХІІ, який доповнив главу 22 Кримінально-процесуального кодексу України статтями 236-1, 236-2, 236-3, 236-4, 236-5, 236-6 щодо оскарження рішень і постанов органу дізнання, слідчого, прокурора.

 Відтворення інституту судового контролю поставило питання про його межі в рамках досудового розслідування.  Найбільш прийнятним є підхід, який вважає, що обґрунтованим і доцільним є здійснення функції судового контролю щодо таких процесуальних дій, які найбільш істотно обмежують конституційні права і свободи громадян.

 Майже сто п'ятдесят років відділяють нинішню реформу від реформи 1864 р., завдяки якій український кримінальний процес поповнився новим самостійним інститутом, а суди отримали реальну можливість здійснення контролюючої функції.  Історія, пройшовши величезне часове коло, знову повертається на найбільш високому витку свого розвитку.

 КПК України 2013 року в значній мірі посилив функції суду щодо захисту прав та законних інтересів осіб, що притягуються до кримінального судочинства, додавши до числа суб'єктів процесу – слідчого суддю, суддю суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні (ст. 3 КПК України)

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні

Значення судового контролю: 1) Можливість звернення до суду – стримуючий фактор для органів досудового розслідування; 2) забезпечує доступність судового захисту (доступу до правосуддя) під час досудового розслідування; 3) дає можливість втілити на досудовому слідстві елементи змагальності. Судовий контроль не заміняє і не підмінює прокурорський нагляд.

 Суд не здійснює контроль за ходом досудового розслідування. Він не втручається у розслідування справ, в доцільність проведення навіть оскаржуваного рішення або дії.  Ці питання перебувають винятково в компетенції осіб, які ведуть розслідування.

Форми судового контролю: 1) Прийняття рішень, пов'язаних з позбавленням громадянина свободи. 2) Прийняття рішень, пов'язаних з процесуальними діями, що обмежують конституційні права громадян. 3) Розгляд судом скарг на рішення, дії або бездіяльність прокурора, слідчого, які здатні завдати шкоди конституційним правам і свободам учасників кримінального судочинства або утруднити доступ громадян до правосуддя.

 За часом здійснення судовий контроль можна розділити на два види – попередній і наступний.

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні ПРАВО НА СПРАВЕДЛИВИЙ СУДОВИЙ РОЗГЛЯД Людмила Дешко, к.ю.н., доцент кафедри конституційного і міжнародного права Донецького національного університету директор Центру міжнародного та європейського права ЕПФ ДонНУ, суддя третейського суду

Право на справедливий судовий розгляд – відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини

Статут Ради Європи – Верховенство права є одним з принципів, які становлять підвалини кожної справжньої демократії

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод:  Ст. 6. Право на справедливий суд  Ст. 13. Право на ефективний засіб юридичного захисту

Додаток до рекомендації REC(2004)6 Комітету Міністрів Ради Європи державамчленам «ЩОДО ВДОСКОНАЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ЗАСОБІВ ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ» від 12 травня 2004 р. ...Перед Судом постала проблема дедалі більшої кількості заяв. Така ситуація ставить під загрозу довгострокову ефективність системи, а отже, вимагає негайного реагування договірних сторін.

 Проміжна резолюція Комітету Міністрів Ради Європи щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини у 232 справах проти України, які стосуються невиконання або суттєвих затримок у виконанні остаточних рішень національних судів, винесених проти держави та підпорядкованих їй суб’єктів, а також відсутності ефективного засобу юридичного захисту від 6 березня 2008 р.

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні

 Рішення Комітету Міністрів Ради Європи щодо 300 справ, які стосуються невиконання або суттєвих затримок у виконанні органами державної влади або державними підприємствами остаточних судових рішень від 8 червня 2009 р.

 Керівні принципи, в яких викладаються конкретні заходи, яких держави-учасниці повинні вжити для забезпечення притягнення до відповідальності осіб, які несуть відповідальність за дії, що становлять серйозні порушення прав людини (включаючи порушення статей 2, 3, 4 та 5 Конвенції), та гарантувати жертвам порушень прав людини право на ефективний засіб юридичного захисту від 30 березня 2011 р.

Функціонування демократичних інститутів в Україні: Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи від 26 січня 2012 року №1862 (2012)  «…існуючі недоліки є наслідком системних проблем судової системи України. Ці проблеми не є чимось новим і вже давно викликають занепокоєння асамблеї… Ця проблема постійно нагадує про себе, породжуючи порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які найчастіше виявляє Суд у справах проти України».

Резолюція Res(2004)3 Комітету Міністрів щодо рішень, які розкривають системну проблему, що лежить в основі порушення ухвалено на 114-й сесії Комітету міністрів Ради Європи 12 травня 2004 р.  Суд може застосувати процедуру «пілотного» рішення, яка дає йому змогу чітко вказати у такому рішенні на існування структурних проблем, які лежать в основі порушень, а також на конкретні засоби чи заходи, за допомогою яких держававідповідач має виправити ситуацію.

Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Юрій Миколайович Іванов проти України” Набуло сатус остаточого 15 січня 2010 р.  Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов’язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін.

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні

Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Юрій Миколайович Іванов проти України”  Ситуацію, що склалась, слід кваліфікувати як таку, що є результатом практики, несумісної з положеннями Конвенції в результаті наявності таких системних проблем, які лежать в основі частих порушень Україною статті 6 Конвенції: - не виконання рішень судів; - порушення змагальності процесу і процесуальної рівності сторін; - порушення презумпції невинуватості особи.

 Питання тривалого невиконання остаточних рішень та відсутності ефективних засобів юридичного захисту в правовій системі України залишаються невирішеними попри той факт, що існують відповідні рішення Суду з чіткими закликами до Уряду вжити необхідних заходів для вирішення таких питань.  Суд виніс рішення вже в більше ніж в 300 таких справах проти України.  У Суді очікують розгляду приблизно 1400 заяв проти України, які повністю або частково стосуються таких проблем, і кількість таких заяв постійно зростає.

 Не пізніше ніж упродовж одного року від дати, на яку це рішення набуває статусу остаточного,з апровадити в національній правовій системі відповідний засіб юридичного захисту або поєднання таких засобів та забезпечити, щоб такий засіб чи засоби відповідали як у теорії, так і на практиці ключовим критеріям, які Суд встановив у своїй практиці і на які знову вказав у цьому рішенні.

Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 р.  Суд встановив порушення, які у судовій практиці щодо України мають бути визнані система-тичними. Хоча дві з проблем, порушених у цій справі, більше не будуть фігурувати у справах щодо досудового утримання під вартою в Україні у зв’язку з законодавчими змінами (тримання під вартою за рішенням прокурора та неврахування у строк тримання під вартою як запобіжного заходу, час ознайомлення з матеріалами кримінальної справи), але інші проблеми зберігаються.

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні

Системні порушення  рішення судів, прийнятих в період судового розгляду без зазначення строку тримання під вартою;  протягом тривалих строків тримання під вартою національні суди часто посилаються (якщо взагалі посилаються) на один і той же перелік підстав взяття особи під варту протягом усього періоду його тримання під вартою в порядку запобіжного заходу;  зі спливом певного часу тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, а судові органи не наводять інші підстави для продовження тримання під вартою;  підстави тримання під вартою чітко не вказуються національними судами;

Системні порушення  національні суди не реагували адекватно на аргументи заявників щодо необхідності їх звільнення. Незважаючи на наявність національних судових органів, уповноважених розглядати такі питання і приймати рішення про звільнення, видається, що за відсутності чіткої процедури розгляду законності затримання вищезгадані повноваження часто залишаються теоретичним, а не практичним засобом.

Наявність системної проблеми функціонування судової влади в Україні  судова дисципліна: незабезпечення належного відділення судової влади від інших гілок влади не гарантує незалежності суддів і захисту від порушень і свавілля у застосуванні дисциплінарних заходів.  Запроваджені у 2010 році зміни до законодавства України, Європейський суд визнав такими, що не вирішують висвітлених у цьому рішенні недоліків.

 Європейський суд встановив пору-шення п. 1 ст. 6 Конвенції у зв'язку з відсутністю незалежності та безсто-ронності Вищої ради юстиції з огляду на об'єктивні (процедура формування та персональний склад ВРЮ) та суб'єктивні (особиста упередженість членів ВРЮ) критерії.

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні

 Процедура формування ВРЮ є такою, що не відповідає Конвенції, оскільки на той час більшість членів ВРЮ призначалась органами законодавчої та виконавчої влади.  Персональний склад ВРЮ: А) Міністр юстиції та Генеральний прокурор, які матеріально, ієрархічно та адміністративно залежні від основного місця роботи, не можуть вважатись незалежними та безсторонніми. Б) Генеральний прокурор очолює систему органів прокуратури, представники якої беруть участь у розгляді суддями справ, що створює загрозу порушення вимоги безсторонності як суддями при розгляді справ, так і Генеральним прокурором - щодо тих суддів, чиї рішення він не підтримує.

 Не може вважатись безстороннім Голова парламентського комітету, який не забезпечив заявнику можливості прийняття ним присяги члена ВРЮ, а також висловив несхвальну думку про провадження у справі за позовом заявника щодо процедури обрання суддів на адміністративні посади, хоча прямо не критикував дії самого заявника.

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні

Порушення п. 1 ст. 6 Конвенції у зв'язку з відсутністю незалежності та безсторонності розгляду справи заявника парламентом  розгляд справи про звільнення судді законодавчим органом слугував надмірній політизації процесу та свідчив про його невідповідність принципу поділу влади;  він головним чином зводився до висловлення загальних думок на підставі попередніх висновків ВРЮ та парламентського комітету та ухвалення обов'язкового рішення народними депутатами, які не обов'язково є фахівцями у галузі права, здатними вирішувати складні питання фактів і права.

Перегляд ВАСУ рішення про звільнення заявника не був достатнім та не забезпечив виправлення допущених порушень  не мав повноважень скасувати рішення щодо звільнення, а лише міг визнати їх незаконними, що створює невизначеність щодо юридичних наслідків такого визнання;  не розглянув з належною ретельністю важливі аргументи заявника, зокрема щодо відсутності безсторонності членів ВРЮ та парламентського комітету;  не оцінив доводів заявника щодо незаконності процедури голосування у ВРУ, розтлумачивши їх які такі, що мають бути розглянуті Конституційним Судом України.  Судді ВАСУ також підпадали під дисциплінарну юрисдикцію ВРЮ, вони не були незалежними та безсторонніми, розглядаючи справу, стороною якої була ВРЮ, що також становить порушення п. 1 ст. 6 Конвенції.

Порушення принципу юридичної визначеності, передбаченого п. 1 ст. ст. 6 Конвенції  відсутність у законодавстві України положень щодо строків давності притягнення судді до відповідальності за порушення присяги;  недотримання встановленої законодавством проце-дури особистого голосування народних депутатів;  ані створення палати ВАСУ, яка розглядала справу заявника, ані визначення її складу не були легітимними, оскільки здійснювались Головою ВАСУ, строк повноважень якого сплив, а отже це не був "суд, встановлений законом" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції.

Порушення принципу юридичної визначеності, передбаченого п.1 ст. 6 Конвенції  Україна має негайно запровадити заходи загального характеру з реформування системи судової дисципліни.  Ці заходи повинні включати внесення змін до законодавства з метою реформування інституційної побудови цієї системи та вироблення належних форм і принципів послідовного застосування національного законодавства у цій сфері.

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні ІІІ. Погляд журналістів на проблематику СТВОРЕННЯ ЕФЕКТИВНОЇ СУДОВОЇ СИСТЕМИ: ДОСВІД ПОЛЬЩІ (частина I) Оксана Іжак, Портал «ЮРЛІГА» http://jurliga.ligazakon.ua/news/2013/8/6/95832.html Як Польщі вдалося створити ефективну судову систему, і які основні принципи її функціонування? Кореспондент «ЮРЛІГА» шукав відповіді на ці питання в сусідній державі. Євроінтеграція та необхідність адаптації українського законодавства до стандартів ЄС вже впродовж довгого часу не втрачає своєї актуальності. При цьому ключовим питанням залишається реформування судової системи України . Але потрібно визнати, що пошук ефективного механізму боротьби з корупцією в судовій системі, створення бездоганної репутації і високої кадрового майстерності для українського правосуддя – досить складне завдання. Однак нашій державі є у кого і чому повчитися. Основні правила польської судової системи

функціонування

У липні 2013-го проект «Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади», організований Фундацією польськоукраїнської співпраці ПАУСІ, надав можливість 20 українським студентамюристам і журналістам, основна діяльність яких пов'язана з правовою тематикою та інтересами щодо функціонування судової галузі, протягом тижня вивчати польський досвід судочинства. На перший погляд між судовими системами Польщі та України немає істотних відмінностей, але насправді це не так. Якщо звернутися до Конституції Польщі, то її стаття 10 передбачає, що державний устрій Республіки Польща базується на розділенні й рівновазі законодавчої, виконавчої та судової влади. Законодавчу владу здійснюють Сейм і Сенат, виконавчу – Президент і Рада Міністрів, судову – суди та трибунал. При цьому відповідно до ст. 173 Польської Конституції суди та трибунaли є владою, відокремленою та незалежною від інших властей. Відповідно до Конституції Польщі судову владу здійснюють вільні й незалежні суди: Верховний суд, суди загальної юрисдикції, адміністративні суди, військові суди, а також Конституційний трибунал (аналог українського Конституційного Суду). При цьому Польща має специфічний устрій судової системи. Адже на місцевому рівні судову владу представляють районні суди (як основна одиниця правосуддя, суд та інстанції), міські суди (як відділ районних судів) та окружні суди (в окремих категоріях справ можуть виступати як судом першої, так і другої інстанції). Важливо відзначити , що, на відміну від України, судова влада в Польщі в системі трьох гілок влади володіє певною монополією: суди, незважаючи на ще середньовічний правовий принцип «стримування і противаг», не зобов'язані співпрацювати з представниками інших галузей влади. «Правосуддя – це вимірювання справедливості , а на вимірювання справедливості не можуть впливати інші гілки влади», – резюмує суддя Конституційного трибуналу Польщі Анджей Врубель.

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні За словами пана Врубеля, до повноважень Конституційного трибуналу Польщі належать питання визначення конституційності різного рівня нормативно-правових актів, розгляд конституційних звернень (як і в Україні, такі звернення в Польщі є двох видів), а також повноваження, що безпосередньо не пов'язані з судочинством. До таких функцій також відносять нагляд за майном суддів та ефективністю здійснення правосуддя. А. Врубель розповів, що у суддів усіх рівнів у Польщі немає обов'язкового матеріального забезпечення у вигляді особистого авто та охорони. При цьому контроль за фінансами суддів досить жорсткий: починаючи від публічності декларацій про доходи, закінчуючи відкритістю будь-якої інформації про суддів для ЗМІ та громадськості. А питання ефективності роботи судді, на думку представника Конституційного трибуналу, поряд із законністю, – головний постулат судочинства в Польщі. Цікаво, що в цій країні навіть існує спеціальний закон, що визначає принципи оцінки ефективності діяльності суддів. Там існують так звані «Судді-візитатори» – це судді Конституційного трибуналу, які оцінюють роботу судді нижчого за рівнем суду. Цікаво, що польське судове законодавство розмежовує розуміння терміну «глави суду» як судді та адміністративної посади. Нещодавно в Польщі набули чинності нові зміни до Закону про судоустрій, відповідно до яких з'явилася нова посада – директор суду з подвійним підпорядкуванням Голові суду і Міністру юстиції. У першу чергу така посада передбачає виконання адміністративних функцій, що стосуються інтересів суду як організації (наприклад, закупівля канцелярії та ін.). Також у кожному суді передбачено наявність судових референтів, на яких покладаються обов'язки щодо здійснення дрібних правових питань і надання допомоги суддям у розгляді справ (такі посади чимось схожі на посади помічників суддів). Але саме правосуддя можуть здійснювати тільки професійні судді. Цікавим момент з точки зору порівняння з українськими законами є повноваження Конституційного трибуналу з розгляду позовів проти органів державної влади. Одним з найбільш показових для польської судової системи, на думку А. Врубеля, була справа щодо вимоги суддів деяких судів з індексації зарплати та надання їм надбавки за понаднормову роботу. Що ж стосується роботи Верховного суду Польщі як суду касаційної інстанції, то серед іншого він здійснює також загальний нагляд за діяльністю суддів. До повноважень Верховного суду Польщі відносять також і оцінку законопроектів. Водночас польська судова система має два верховних суди: Верховний суд у кримінальних, цивільних і інших справах (має поділ на окремі палати) і Верховний адміністративний суд. Щодо діяльності судів місцевого значення, українській делегації вдалося поспілкуватися з суддями III кримінальної відділу Окружного суду Старого міста Познань. За словами судді Окружного суду, він згідно з чинним законодавством Польщі займає досить активну позицію на стадії підготовчого кримінального провадження. Суд «задіяний» у процесі взаємодії правоохоронних органів і прокуратури на стадії досудового розгляду справи. Таким чином суд фактично здійснює т.зв. оперативний (як загальний, так і на кожному окремому етапі) контроль за легальністю дій зазначених органів. Крім того, Окружний суд є апеляційною інстанцією щодо багатьох дій прокуратури. Як і в Україні, в Польщі кримінальні закони визначають особливі процедури допиту окремих категорій свідків і потерпілих (наприклад , неповнолітніх), процедури проведення

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні психіатричної експертизи, умови застосування тимчасового арешту та ін.. Також цікавим моментом виступає те, що кримінально-процесуальне законодавство Польщі передбачає можливість отримання статусу свідка «інкогніто». Цікаво, що в Польщі є і своя маленька «проблема», точніше проблемна посада – Міністр юстиції, який відповідно до законодавства не лише очолює Міністерство юстиції, а й контролює всю судову систему. Головною проблемою в цій ситуації виступає той момент, що, на думку багатьох польських суддів, міністр юстиції має занадто широкі повноваження з ліквідації та створення судів, а також здійснює нагляд за легітимністю судочинства та ін. Зазначимо, що в Конституційному трибуналі навіть розглядалася справа щодо того, чи має міністр юстиції згідно Конституції Польщі право на такі широкі повноваження. Зрештою, судді Конституційного трибуналу не побачили в цьому порушення Основного Закону Польщі. Суди на службі у прогресу Досить прогресивно для Польщі виглядає також і створення єдиного в державі Електронного суду в Любліні. Справи (крім кримінальних) у такому суді розглядаються в режимі електронних процедур, тобто через Інтернет. За регламентом суду оборот всієї документації в суді здійснюється в режимі он-лайн, крім того допускається оформлення електронних витягів з документів і передача їх сторонам. Для такої процедури діє спеціальна електронна адреса суду і сторонам процесу приходять смс-повідомлення про рух справи. Відзначимо, що такі ініціативи сусідньої держави досить затребувані у Польщі як з боку громадян, так і з боку бізнесу. Нагадаємо, що в Україні також на цей момент відбувається впровадження нових можливостей для учасників процесу у вигляді Електронного суду. Цікаво, що в Польщі відсутній реєстр судових рішень. За словами судді III кримінального відділу Окружного суду Старого міста Познань Яреми Савинського, реєстр в деякому смислі існує, але стосується діяльності тільки апеляційних судів. Рішення апеляційних судів публікуються на офіційних сайтах відповідних судових органів. Сьогодні в Польщі широко обговорюється ініціатива Міністерства юстиції щодо впровадження такого реєстру на сайтах окружних і районних судів (правда, без публікації вироків по кримінальних справах). У порівнянні з Польщею, Україна в цьому питанні йде попереду. Згідно з чинним законодавством у нас створений і функціонує Єдиний судовий реєстр. Звичайно, його робота часто викликає критику. Тим не менш, він існує. Відкритість, відповідальність і публічність – «три кити» польського судочинства Різниця між судовими системами України та Польщі відображається і в самих судових кабінетах. Атмосфера повної відкритості для представників ЗМІ, високий рівень відповідальності суддів і судів, а також суворий громадський контроль за доходами – відмінні риси польської судової влади від української. Склалося враження, що вся польська судова система тримається на «трьох китах». «Кит №1 » – публічність У Польщі судді та інші посадові особи судової системи всіх рівнів зобов'язані щорічно публікувати декларації про доходи (так звана інформаційна річна звітність). У деяких моментах польська система публікації інформації про доходи в чомусь дуже схожа на

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні українську. Начебто ті ж правила, ті ж стандарти. Але практичний підхід – інший. Відповідно до Закону «Про засади запобігання та протидії корупції» в нашій країні мають бути оприлюднені декларації тільки суддів Конституційного, Верховного та вищих спеціалізованих судів – в офіційних друкованих виданнях цих судів. У той же час на сайті будь-якого судового органу Польщі можна детально ознайомитися із заробітною платою кожного судді , а також почитати детальний звіт про факти його біографії. При цьому зарплата працівників судової сфери істотно не відрізняється від середньої в Польщі – приблизно 3831 злотих (еквівалент 1150 доларів США, з яких близько 40% йде на податки). «Кит № 2» – відкритість На представників судової системи покладається зобов'язання не приховувати інформацію про себе, про факти своєї біографії, родинних зв'язків тощо. «Закритими залишаються тільки ті факти, які можуть загрожувати безпеці судді, – запевнили українську делегацію представники польської Феміди, – також подібні випадки «приховування» інформації виникають при розгляді якихось серйозних кримінальних та інших справ. Але у випадку необхідності таку інформацію можна отримати, відправивши попередньо відповідний запит». Крім того, польські судді позбавлені права відкрито висловлювати свою прихильність певним політичним силам і бути членом політичної партії (в Україні теж). Відповідаючи на запитання української делегації щодо можливості здійснення тиску на суддю (у тому числі і політичного), представники Державної ради судочинства з подивом відповіли: «Якби з'ясувалося, що політики вимагають від судді винесення якогось рішення, – був би великий скандал». «Кит № 3» – відповідальність Цікаво в Польщі врегульовано питання відповідальності суддів за неправомочні судові рішення. В цій країні суддя володіє матеріальним імунітетом, який має на увазі неможливість його притягнення до кримінальної відповідальності та позбавлення волі без санкції дисциплінарного суду. Якщо суддя підозрюється у злочині, прокуратура звертається в дисциплінарний суд з проханням відхилити матеріальний імунітет. При цьому польська система відповідальності має одну дуже цікаву особливість – відповідальність судді настає не з моменту набрання чинності відповідного законного рішення, а фактично з моменту надходження скарги на нього. Таким чином, внаслідок надходження на суддю скарги він відсторонюється від виконання своїх посадових функцій на весь період проведення внутрішнього службового розслідування. На цей період судді зменшується зарплата. Відшкодовується така «упущена вигода» тільки в тому випадку, якщо передбачувані звинувачення не отримають свого підтвердження. Крім того, одним з найбільш ненависних і найбільш суворих дисциплінарних покарань для суддів місцевих судів є переведення на роботу в інші регіони держави (у Польщі 16 воєводств). Начальник департаменту судів, організації та аналізу правосуддя Міністерства юстиції Катаржина Цегларская -Пітал навела кілька прикладів відповідальності суддів. У 2012 р. через неправосудні рішення притягли до відповідальності лише двох суддів. У першому випадку була звільнена суддя з 40-річним досвідом роботи (до законного відходу на пенсію їй залишалася два роки). У другому випадку суддю одного з місцевих судів запідозрили у змові з підсудним через те, що вона в процесі судового засідання посміхнулася підсудному, а потім визнала непотрібним брати його під варту.

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні СТВОРЕННЯ ЕФЕКТИВНОЇ СУДОВОЇ СИСТЕМИ: ДОСВІД ПОЛЬЩІ (частина IІ) Оксана Іжак, Портал «ЮРЛІГА» http://jurliga.ligazakon.ua/news/2013/8/6/95832.html Необхідність адаптації українського законодавства до стандартів ЄС є досить актуальним питанням останніх днів, особливо це стосується реформування судової системи. Правда, варто визнати, що створення бездоганної репутації і високої кадрової майстерності українського правосуддя – досить непрості завдання. Але, як би там не було, нашій державі є у кого і чому повчитися. "Stop corruption"! Якщо в бесіді з польськими громадянами ви запитаєте, як йдуть справи у боротьбі з корупцією в Польщі, вони в один голос скажуть, що «для цього в нас є ЦБА». Центральне

антикорупційне

бюро

(Centralne Biuro Antykorupcyjne) як спеціальний заклад з боротьби з корупцією було створено в Польщі близько семи років тому з метою адаптації законодавства до стандартів ЄС. Координатор з питань міжнародного співробітництва Антикорупційного бюро Павло Рутковський запевнив, що хоч і до вступу в ЄС Польща мала добрі закони, але вони були недостатньо досконалі, щоб повністю ліквідувати корупцію в країні. «Як тільки інші правоохоронні держструктури (поліція, Агентство внутрішньої безпеки, Прикордонна служба тощо) не намагалися боротися з подібними злочинами, все ж не могли в достатній мірі дістатися до політиків», – розповідає чиновник. Згідно з положенням законодавства Польщі, основною метою діяльності ЦБА є боротьба з політичною корупцією і корупцією в стінах органів державної влади. Зокрема, за словами представників держструктури, на даний час ЦБА «повністю контролює» органи державної влади, органи самоврядування щодо наявності в їх роботі фінансових та інших махінацій. У той же час територіальна структура ЦБА досить проста: 11 регіональних бюро і 870 співробітників, які «покривають» своєю діяльністю територію регіональних апеляційних прокуратур. Поряд з кримінальними справами ЦБА займається також і податковими розслідуваннями. Також до повноважень відомства відносять і т.зв. передконтрольний аналіз, згідно заявленого випадку недотримання законодавства. Будь-який випадок звернення громадянина з повідомленням про наявність у діях держслужбовця або певної держструктури передбачає глибокий аналіз на предмет відповідності реальності і наявності в таких діях кримінально карних дій. При цьому відбір кандидатів у співробітники бюро досить жорсткий і тривалий, так як вся інформація в стінах ЦБА міститься в режимі «строго таємно». Крім стандартної перевірки на профпридатність та оприлюднення власної декларацій про доходи, кінцевим підсумком прийняття на службу Майбутнього агента «007» є успішне проходження таким кандидатом тесту через «директор брехні». Після вступу до посади контроль за діяльністю

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні такого співробітника не закінчується. Як пояснив пан Рутковський, в структурі ЦАБ є т.зв. бюро внутрішнього контролю, яке постійно перевіряє майнові декларації співробітників, збирає інформацію в частині дотримання ними вимог польського законодавства. Розповідаючи про роботу Антикорупційного бюро, його координатор проінформував, що за статистичними даними в середньому в рік через установу проходить від 7 до 8000 корупційних справ, серед яких, як правило, близько 100 -115 слідчих дій закінчуються звинуваченнями. «У нас був один випадок, коли політик нібито забув задекларувати власний літак, посилаючись на те, що він вже старий і йому три роки. Наші співробітники знайшли підтвердження наявності у нього такого майна та пред'явили результати. У такому випадку діяльність ЦБА можна порівняти з таблеткою, яка покращує пам'ять», – з частковою іронією згадував Рутковский. Крім того, він також проінформував, що з Євро-2012 у Польщі пов’язаний корупційний скандал. «Бюро активно відстежувало діяльність держструктур під час організації чемпіонату, особливо процедур проведення тендерів. Таким чином співробітниками ЦБА були виявлені порушення законодавства в сфері держзакупівель, до прикладу, щодо трави, купленої для спортивних майданчиків», – інформує, наводячи приклади, пан Рутковский. При цьому, не зважаючи на продуктивну роботу Бюро, робота ЦБА досить неоднозначно сприймається органами, діяльність яких контролюється Антикорупційним бюро. Так, особливої критики держструктура «заслужила» від представників судової влади. На думку судді воєводського адміністративного суду в Познані Якуба Зелінського, іноді Бюро робить досить невмотивовані перевірки, здійснює надмірний контроль, який гальмує і перешкоджає судовій роботі . Зазначимо, що перед такою бажаною для нас євроінтеграцією про створення такого антикорупційного органу заговорили і в Україні. Наразі у Верховній Раді зареєстрований законопроект № 3042 «Про Державне бюро розслідувань України», який, поряд із законом про прокуратуру, призначений для створення ефективної та дієвої системи досудового розслідування кримінальних правопорушень. Саме наявність такого держоргану в структурі влади і передбачено в новому Кримінально-процесуальному кодексі, який набув чинності ще 19 листопада 2012 р. Відповідно до положень Кодексу, до основних завдань Державного бюро розслідувань будуть віднесені розслідування справ стосовно співробітників міліції, прокурорів, співробітників СБУ, суддів і вищих посадових осіб держави. Правда, на сьогодні доля законопроекту знаходиться в підвішеному стані через численні дискусії представників влади на тему доцільності створення правоохоронного органу з подібною спеціалізацією. Так що питання, наскільки ефективною буде діяльність такої держструктури у вітчизняних реаліях, залишається відкритим. Суддя в Польщі: процедура профвідбору та статус Як і належить в демократичній і правовій державі, правосуддя в Польщі здійснюється судами, свою експертну роботу в яких виконують професійні судді. Але як стати суддею у польській державі? Відповідно до законодавства, в Польщі діє Національна рада судочинства (Krajowa Rada Sądownictwa). Фактично цей орган є аналогом вітчизняного Вищої ради юстиції – держоргану, який займається захистом незалежності суддів і судів та пред’являє кандидатів на пост суддів, яких потім призначає президент. Вакантне місце судді в окремому суді оголошується Міністром юстиції. Кандидати на посаду судді розглядаються з числа суддів, які пройшли навчання в Національної школі суддів (подібну систему профвідбору останнім часом активно намагаються запровадити і в Україні). У свою чергу до кандидатів на посаду суддів польський закон визначає суттєві вимоги. Так, наприклад, суддя районного суду повинен виконувати низку вимог: мати польське громадянство і повне право користуватися цивільними правами, закінчити юридичний факультет і отримати наукове звання магістра, мати юридичний стаж, здати суддівський іспит й мати повних 30 років та ін. При цьому польський закон передбачає різні

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні професійні терміни для підготовки окремих правових фахівців (наприклад, суддів і прокурорів і т. д.) Також для чіткого функціонування правосуддя в Польщі велике значення має суддівська незалежність, яку гарантують Конституція і закони. Незалежність є основною вимогою правосуддя, згідно з якою судді підкоряються виключно Конституції і законам. Це означає, що жоден державний орган, жодна особа або установа не має права впливати на рішення суддів. Польський суддя (в принципі, як і український ) не може належати до політичної партії, профспілки і не може вести публічної діяльності, яку важко узгодити з принципом незалежності суду і судді (ст. 178 Конституції Польщі). У свою чергу ст. 181 Конституції Польщі каже, що суддю не можна притягнути до кримінальної відповідальності і заарештувати без згоди суду, визначеного законом. Однак у ситуації, коли суддя буде спійманий на місці злочину, і його затримання стане необхідним для того, щоб забезпечити правильний хід процесу, тоді він може бути заарештований. За підозри в наявності в діях судді складу злочину, органам прокуратури необхідно звернутися до дисциплінарного суду з проханням відхилити матеріальний імунітет такого судді. У разі позитивної відповіді дисциплінарного суду, цей суддя може бути взятий під варту. Також відповідно до законодавства Польщі, крім кримінальної, суддя теж може бути притягнутий і до дисциплінарної відповідальності. Наприклад, до можливих дисциплінарних покарань відноситься догана, переведення на роботу в інший суд і довічне позбавлення права виконувати функції судді. Крім того, закон передбачає, що при здійсненні дисциплінарного розслідування відносного такого судді, його заробітна плата може зменшуватися вдвічі. У разі, якщо розслідування не виявить порушення в діях служителя Феміди, недоплату йому зобов'язані повернути. Крім того в Польщі діє закон, який регулює критерії оцінки ефективності роботи суддів. На наш розсуд, досить непоганим аргументом на користь удосконалення вітчизняної судової системи був би процес впровадження подібного інституту у вітчизняну правову систему. Такий законодавчий механізм міг би цілком обґрунтовано сприяти підвищенню професійної кваліфікації суддів, маючи на увазі і контроль за правосудністю винесених ними рішень. Чи є в Польщі проблеми з виконанням судових рішень? З огляду на те, що в Україні досить гостро стоїть проблема виконання судових рішень, цікаво було дізнатися про законодавчі особливості і практичне виконання судових рішень у Польській Республіці. Так на сьогодні в Польщі функціонує Національна рада судових приставів (Krajowa Rada Komornicza), основним завданням якої є сприяння та забезпечення виконання рішенням судів судовими виконавцями. Згідно з нормами польського законодавства, судовий виконавець (пристав) – це державний службовець при суді, до основних обов'язків якого віднесені виконання судових рішень за зверненням заявника. Наразі статус судового пристава у Польщі визначається як фізична особапідприємець, який за свою роботу отримує оплату на умовах договору між ним і клієнтом. Оплата роботи судового пристава вираховується в розмірі відсотка від стягнутих боргів (зазвичай це 5% від суми присудженої судом суми). У такому випадку судовий пристав платить податки, має право утримувати штат допоміжних співробітників і здійснювати будьякі дії, що не суперечать закону. Як правило, до судового пристава звертається не суд, а одна зі сторін процесу. До кожного судового округу прикріплено певну кількість виконавців, і позивач або відповідач мають право вибрати будь-якого відповідального за виконання свого рішення пристава (частіше виконавця вибирає сторона, яка перемогла в процесі). При цьому всі витрати з виконання судового рішення лягають на сторону, яка програла. Згідно останніх даних офіційної статистики, в Польщі працюють близько 1200 судових приставів. Але до таких

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні судових виконавців можуть бути віднесені люди з вищою юридичною освітою, які пройшли два роки навчання і здали відповідний екзамен по його закінченню. Крім того, якщо боржник умисно відхиляється від виконання рішення, судовий пристав може звернутися з відповідною заявою до правоохоронних органів. На думку віце-президента Національної ради судочинства Рафала Лишека, така ситуація з системою виконання судових рішень дозволяє швидше вирішувати питання з виконанням судових рішень. «Клієнт завжди хоче якнайшвидше допомогти виконання рішення у своїй справі, що, у свою чергу, також цікаво і судовому приставу, так як саме за результат виконання він отримує плату», – аргументує пан Лишек. Таким чином, на його думку, досягається найбільш вигідний ефект від роботи для всіх зацікавлених сторін процесу, на який держслужба не завжди здатна. Преса на службі правосуддя, або інші «справи судові» Напевно не варто сперечатися про те, яку роль відіграє преса у доступі до інформації, в тому числі і правової. Поспілкувавшись з журналістами польського видання «Правова газета» («GazetaPrawna»), вдалося не тільки більше дізнатися про вплив ЗМІ на якість правозастосування в Польщі, але й про питання незалежності та етики судової системи. За досвідом польських колег-журналістів, основним недоліком польського судового виробництва є затягування судових процесів. Хоча тут є декілька важливих нюансів. Поперше, іноді виникають проблеми з доступом до інформації про діяльність вищих судів, яка вчасно повинна опубліковуватися на їх офіційних сайтах. Свою позицію представники судів аргументують тим, що не завжди співробітники апарату суду встигають публікувати рішення судів через нестачу робочих рук. А виконати потреби журналістів, найнявши нового співробітника, якому потрібно платити зарплату, у представників судів нема особливого бажання. По-друге, відповідно до положень польського законодавства, судді не дають представникам преси будь-які інтерв’ю (за недотримання цієї вимоги для суддів діє дисциплінарна відповідальність). Обов'язки з пред’явлення коментувань для преси й іншої інформації з резонансних справ лягає на прес-службу конкретного суду, зокрема на прессекретаря. Але у випадку необхідності журналіста отримати інформацію про обставини судових справ і особливостях їх розгляду з перших вуст, саме через суддю такий результат можливий. Але тільки з попередньої згоди представника такого суду. При цьому корупція в Польщі є. Найбільше вона спостерігається серед публічних службовців і поліції. У свою чергу деякі судді не зовсім утішно відгукуються про діяльність самих журналістів, хоча і відзнають, що рідко буває, коли журналісти скаржаться на брак інформації. «Журналісти часто у своїх матеріалах перекручують факти, – скаржився суддя воєводського адміністративного суду в Познані Якуб Зелінський. – Громадяни не хочуть слухати прес-секретарів, а слухають тільки журналістів. Часто в Польщі хороші новини є тільки «погані» новини», – з прикрістю запевняв пан суддя. Підводячи підсумки, слід відзначити важливий нюанс: при детальному ознайомленні з польською судовою системою складається враження, що вся її структура працює як злагоджений годинник. До того ж на думку всіх представників польської правової системи, державі довелося «пережити» кілька етапів встановлення і впровадження провідних практик правозастосування. На нашу думку, саме польська судова система на сьогодні володіє декількома важливими правовими професійними якостями, яких на практиці так не вистачає Україні.

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні УКРАЇНА vs ПОЛЬЩА: НАША ВЕЛИКА РІЗНИЦЯ Ганна Андрієвська, Інтернет-видання «Аргументы Недели - Крым» http://an.crimea.ua/page/articles/44300/ Судді щорічно оприлюднюють декларації про доходи та побоюються навіть чуток про можливі зв'язки з політиками і владою; чиновники, які дорожать своєю репутацією; суди, в справедливість яких дійсно вірять... Як ви вже здогадалися, мова йде не про Україну. Те, що принципи її судової системи істотно різняться від європейських , – факт загальновідомий. Ми ж пропонуємо на конкретних прикладах переконатися в тому, наскільки ця різниця велика. Кореспондент « Аргументів тижня - Крим » Ганна АНДРІЄВСЬКА в рамках проекту Фундацією польсько-української співпраці ПАУСІ відвідала низку судів Республіки Польща і зустрілася з місцевими суддями і чиновниками. Публічність Щоб зрозуміти, чому у нас так, а у них – по-іншому, слід, в першу чергу, звернути увагу на те, які обов'язки закріплені за суддями в Польщі. З них і починається різниця в принципах судової системи цієї країни і України. По-перше, у Польщі а законодавчому рівні визначено публічність суддів. Вони зобов'язані щорічно оприлюднювати свої декларації про доходи та майно. Документи публікуються на офіційних сайтах судів, в яких працюють ці судді. Ця публічність обмежена тільки для суддів, які розглядають кримінальні справи. «Це обумовлено, в першу чергу, безпекою суддів. Кримінальна практика може мати несподівані моменти, тому такі судді (які працюють у кримінальних палатах. – «АН- Крим») обґрунтовано можуть користуватися правом на обмеження публічності. Наприклад, склад суддів, які працюють з тяжкими кримінальними справами , є не публічним, як і дані про їхнє майно. Дані про їх біографії можуть бути отримані за запитом в рамках закону про доступ до публічної інформації », – пояснив суддя Воєводського адміністративного суду міста Познань Якуб Желінськи. На сайті цього суду ми знайшли інформацію про суддів, їх контакти і дані про роботу суду за кожен рік, починаючи з 2007 року. Тут також можна знайти розклад роботи посадових осіб суду, починаючи з його президента, із зазначенням їх електронних адрес. І це приклад тільки одного місцевого суду. Чи можна говорити про таке в Україні? Так, але лише частково. І хоча ви рідко знайдете у відкритому доступі інформацію про склад тих чи інших судів, біографії суддів, інформацію про їх кваліфікації, графік розглянутих справ і так далі, виключення існують. Правда, стосуються вони в основному центральних і спеціалізованих судів. Місцеві ж поки залишаються закритими.

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні У Криму, наприклад, найбільш докладну інформацію про суди містить сайт Апеляційного суду АРК. Тут є і прізвища суддів (хоча без біографій) та інформація про керівництво і контактах інших кримських судів, і навіть звіт про діяльність за минулий рік, правда, не такий докладний, як у Воєводському адмінсуді Познані. І це має дуже важливе значення. Як громадяни можуть довіряти суддям, якщо про них практично нічого не відомо? Конституцією України та законами про судочинство позначена публічність судового корпусу, але на практиці судді в основній своїй масі не бажають ставати публічними. Чи часто ви бачили декларації про доходи кримських та українських суддів? За нашими даними, на такий крок пішли тільки двоє: попередній і нинішній голови Апеляційного суду Криму – Сергій Лунін і Валерій Чорнобук (хоча останній оприлюднив не декларації, а інформацію про свої доходи). На цьому приклади закінчуються. Хоча їх цілком може бути і більше. Закон нікому не забороняє оприлюднювати дані про своє матеріальне становище. Для цього достатньо тільки доброї волі та відповідна рекомендація керівництва суду своїм підлеглим. Відповідальність Ця тема в Польщі має першочергове значення в питанні незалежності судів. Відповідальність для судді тут настає з моменту надходження скарги на нього. Служитель Феміди відсторонюється від виконання обов'язків на момент проведення внутрішнього розслідування. Також на цей період урізається його зарплата. Фінансова різниця відшкодовується судді тільки в тому випадку, якщо звинувачення на його адресу не підтверджуються. Як пояснила начальник департаменту судів, організації та аналізу правосуддя Міністерства справедливості (юстиції) Польщі Катажина Цеглярська-Пілат, найбільше місцеві судді не люблять покарання у виді переведення на роботу в інші регіони. «Це покарання є одним з найсуворіших. Після нього більш жорстоким вважається лише повне відсторонення від роботи. Переведення на інше місце роботи є не простим, тому що судді доводиться переїжджати з сім'єю. Іноді доводиться їхати в інший кінець Польщі, а витрати на переїзд не компенсуються», – розповіла вона. Торік найсуворіших покарань для польських суддів, за даними Цеглярської-Пілат, було два. Все – за неправосудні рішення. У числі покараних була суддя із 40-річним досвідом роботи. «Їй не вистачило всього двох років, щоб піти на пенсію. Але це покарання, яке було застосовано (відсторонення від обов'язків. – «АН -Крим»), не має зворотної сили, тобто суддя більше ніколи не зможе виконувати свої функції», – пояснила вона. Інший випадок, коли суддя в Польщі була притягнута до відповідальності тільки за те, що в судовому засіданні посміхнулася підсудному. І про це поляки кажуть абсолютно серйозно, без усмішок. Уявіть собі, що було б з такими порядками в Україні, де судді запросто дозволяють собі бути грубити у відношенні до сторін справи, виганяти із засідань журналістів і кидатися документами. І при цьому навіть вищі органи юстиції в країні відмовляються звертати на це увагу. Польським суддям заборонено членство в політичних партіях (як, втім, і українським). Вони також не можуть відкрито демонструвати свої політичні погляди. Крім того, законодавство Польщі виключає можливість тиску на суддю, в тому числі і політичного. Того, що в Україні це явище повсюдне, поляки не розуміють. «Якби з'ясувалося, що політики вимагають від судді винесення якогось рішення, це була б велика афера», – стверджують у Державній раді судочинства Польщі. Даний орган призначає суддів і розглядає скарги щодо них, тим самим впливаючи на якість судів в країні.

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні Такі тези в Україні викликають щонайменше посмішку. А вже якщо говорити про те, що при призначенні судді в Польщі звертають увагу на морально-етичний вигляд майбутнього служителя Феміди, а не тільки на наявність зв'язків і суму хабара, яку приніс із собою здобувач, як в Україні, то в результаті ми і отримуємо те, що отримуємо. За результатами соціологічного опитування , оприлюдненого Центром Разумкова у квітні цього року, діяльність судів в Україні повністю підтримують всього 5,7% українців. 57,5% опитаних дотримуються протилежної точки зору.

ЦЕНТРАЛЬНЕ АНТИКОРУПЦІЙНЕ БЮРО: ПОЛЬСЬКИЙ ДОСВІД ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ Михайло Хвацький, Ресурс «CorruptUA» http://corruptua.org/ Для корупціонерів Польщі настали важкі часи. У 2006 р. в країні був створений новий, надпотужний орган – Центральне антикорупційне бюро (Centralne Biuro Antykorupcyjne). Саме на його плечах лежить основна відповідальність за боротьбу з хабарництвом та казнокрадством в усіх формах і проявах. Десятки гучних розслідувань, викриття багатомільйонних злочинних схем, – все це результат роботи Центрального антикорупційного бюро (ЦАБ). Кореспондентам CorruptUA вдалося не лише відвідати цю таємничу структуру, а й детально ознайомитись з досвідом її роботи. Страшний сон польських корупціонерів Важливим напрямком діяльності ЦАБ є контроль за доходами та видатками польських можновладців. «В своїй роботі ми концентруємось на особах які дійсно мають, що приховувати. ЦАБ виконує функції таблетки, що покращує пам’ять посадовців. Завдяки нам політики «згадують» про свої вілли, літаки та мільйонні банківські рахунки», – розповів кореспондентам CorruptUA Павел Рутковський, координатор з питань міжнародної співпраці Центрального антикорупційного бюро Польщі. Польські чиновники зобов’язані декларувати не лише свої доходи, а й видатки. Кримінальний кодекс прописує кримінальну відповідальність у вигляді позбавлення волі терміном до 3 років за подання неправдивих відомостей про доходи та витрати в декларації (ст. 223).

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні Величезним джерелом для корупційних зловживань став і минулорічний футбольний чемпіонат «Евро-2012». «Стадіони, дороги, готелі, – скрізь було широке поле для тендерних аферистів. Чемпіонат закінчився, політики всім подякували та роздали медалі, а нам залишилось широке поле для антикорупційних розслідувань», – підкреслює пан Рутковський. За словами правоохоронця, його співробітники з радістю візьмуться за справу будь-якого високоповажного чиновника, що хоче заробити кілька мільйонів на процедурі державних закупівель. Іншими напрямками роботу ЦАБ є профілактика злочинності та серйозна аналітична робота. Зауважимо, що виконання всіх цих непростих функцій в 38-мільйонній Польщі здійснює лише 870 співробітників, що працюють в центральному офісі та 11 місцевих представництвах. Виходить, для успішної боротьби з казнокрадами та хабарниками зовсім не потрібні багатотисячні армії силовиків-бюрократів, що функціонують в Україні.

Польські поборники корупції, на відміну від їх українських колег, не женуться за сумнівною статистикою розкриття злочинів. Координатор з питань співпраці з мас-медіа ЦАБ Польщі Малгожата Матушак-Тоха підкреслює, що мета роботи органу не в тому аби прийти і когось покарати. «Коли при перевірці ми бачимо дрібні порушення, це не є причиною для застосування санкцій», – зазначає пані Матушак-Тоха. У «війні» з хабарниками засобів не добирають У боротьбі з корупцією польські правоохоронці використовують величезний арсенал сучасних спецслужб. Не гребують вони й такою технологією як провокація хабара. Цей винятковий метод застосовують лише до посадовців, відносно яких є дуже серйозні та аргументовані підозри в хабарництві. «Ми не чекаємо поки нам повідомлять про факт порушення, ми діємо активно через мережу своїх агентів та інформаторів», – визнав перед кореспондентами CorruptUA пан Павел Рутковський. Найбільш відомим «провокатором» чиновницьких душ в останні роки був майже легендарний агент ЦАБ «Томек». Цей молодий чоловік, працюючи в образі багатенького мажора, спокушав своєю увагою та грошима відомих жінок-політиків, яких підозрювали в серйозних корупційних злочинах. Його «жертвами» стали депутат Сейму від партії «Громадянська платформа» Беата Савіцька та популярна телевізійна ведуча українського походження Вероніка Марчук-

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні Пазура. Перша за винагороду в 20000$ нібито обіцяла сприяти в приватизації оздоровчого закладу на узбережжі Балтийського моря в м. Хель. Друга – мала допомогти в приватизації державного науково-технічного видання. Хоча в квітні 2013 р. апеляційний суд в Варшаві виправдав засуджену пані Савицьку, її досвід став повчальним для багатьох політиків. Після цього скандалу можновладці Польщі відверто бояться брати хабарі, оскільки бачать у кожній такій пропозиції «довгу руку» Центрального антикорупційного бюро. Легендарний агент Томек намагався вивести на «чисту воду» навіть дружину колишнього Президента Польщі Іоланту Квасневську. Силовики підозрювали, що цій відомій родині належить незадекларований маєток. Аби перевірити хто є реальним власником нерухомості спецслужби вирішили… її придбати. Та агентів ЦАБ чекало розчарування. Жодних зв’язків з родиною Квасневських виявлено не було. Попри провал «президентської справи», агент Томек став справжнім польським Джеймсом Бондом. Його фотографії зайняли передовиці найпопулярніших видань, а «Gazeta Polska» навіть назвала його людиною року. Правоохоронець має бути вільним від політики Для ефективної боротьби з корупцією правоохоронці мають бути убезпечені від політичного тиску. Цю аксіому добре розуміють у Польщі. Саме тому Центральне антикорупційне бюро максимально захищено від будь-якого зайвого втручання. Законодавство республіки передбачає максимально прозору процедуру формування органу і прекрасно захищає його від змін політичної кон’юнктури. Зокрема, Шеф Антикорупційного бюро призначається на посаду та звільняється з неї Прем’єр-міністром лише після консультацій з Президентом Польщі і за умов наявності відповідного вердикту з боку профільної комісії Сейму. Також каденція очільника ЦАБ не співпадає з строком повноважень Сейму, відповідно партійні трансформації абсолютно не означають кадрових змін в бюро. Хоча Антикорупційне бюро в своїй роботі особливо тісно взаємодіє з Прем’єрміністром та Міністерством юстиції, це не заважає поборникам корупції лишатися неупередженими та об’єктивними. Сприяє цьому і надзвичайно серйозний кадровий добір співробітників, адже щоб влаштуватися на роботу в ЦАБ потрібно мати бездоганну репутацію, пройти десятки різноманітних перевірок та навіть тест на поліграфі. Також кадри «всесильної» структури стимулюють досить високими зарплатами. Втім, працівники спецслужби не перетворилися на привілейовану касту, якою в Україні є посадовці з деяких потужних силових структур. Робітники ЦАБ їздять на роботу бюджетними автомобілями та … велосипедами і прикрашають свої службові кабінети лише грамотами та кубками зі спортивних змагань. В даних фактах кореспонденти CorruptUA мали змогу переконатись особисто перебуваючи в центральному офісі Антикорупційного бюро у Варшаві, підчас навчального візиту організованого зусиллями Фундації українськопольської співпраці PAUCI. Успіхам в подоланні корупції радіють не всі Рішучі методи роботи ЦАБ викликають невдоволення в ряду польських політиків та держслужбовців. Антикорупційне бюро звинувачували у політичній заангажованості, нібито

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні ця організація особливо активно викривала корупцію саме серед політичних опонентів Леха та Ярослава Качинських. Для з’ясування подібних обставин в польському парламенті було проведено спеціальне розслідування, а подальша доля бюро була винесена на референдум в листопаді 2007 р. Переважна більшість громадян Польщі висловилось за збереження Антикорупційного бюро, лише 10% поляків проголосувало за ліквідацію структури. Подібний результат цілком можливо вважати народним визнанням ефективності роботи бюро. До речі, успіхи країни на шляху подолання корупції відзначають і міжнародні інституції. За результатами Індексу сприйняття корупції, який щороку складає впливова міжнародна організація Transparency International, в 2012 р. Польща посіла цілком пристойну 41 сходинку зі 176 країн світу. Для порівняння Росія має лише 133 місце, а Україна взагалі опинилась мало не в кінці списку між Сирією та Камеруном на ганебній 144 позиції. Як бачимо сусідні слов’янські країни знаходять свої рецепти подолання корупційного монстра. В боротьбі з яким використовується весь арсенал сучасної правоохоронної системи, включаючи практику провокацій та різноманітних «шпигунських» прийомів. Натомість Україна лишається справжнім заповідником для злодюг та хабарників, адже в нашій країні потурбувати спокій корумпованих високопосадовців не насмілюється жоден правоохоронний орган. Можливо і нам пора перейняти досвід західного сусіда? Тим більше, що в Україні вже давно точаться дискусії про необхідність створення подібної незалежної структури. Ось тільки є одна серйозна проблема – по-справжньому рішучих та неупереджених борців з корупцією однаково боїться і влада, і опозиція.

НЕ ПОСМІХАЙТЕСЯ, ВИ Ж ПОЛЬСЬКИЙ СУДДЯ! Григорій Пирлік, Ресурс «MEDIAPORT» http://www.mediaport.ua/ne-ulybaytes-vy-zhe-polskiy-sudya Тижневої поїздки до Варшави і Познані, нехай навіть повністю зорієнтованої на роботу судової системи, на науковий трактат про принади і недоліки польських судів явно не вистачить. Малувато навіть для спроби скласти більш-менш об'єктивну картину того, як це працює. З іншого боку, досить схематичні замальовки на пам'ять, зроблені мною під час зустрічей з гравцями цього поля, виявилися занадто цікавими, щоб залишити їх у моєму репортерському блокноті. Табличка «Sala rozpraw» вперше потрапила мені на очі в одному з коридорів Конституційного Трибуналу. На українську перекладається цілком невинно: зал засідань. Заглянув всередину і відразу подумав: «страшні» таблички висять не в тому місці. В Україні клітка для підсудного – така ж невід'ємна частина будь-якого «судилища», як крісло судді або трибуна для допиту свідків. Новий Кримінально-процесуальний кодекс, покликаний додати гуманності в процес звинувачення і покарання, вже зобов'язав всі суди країни замінити решітку навколо лави підсудних на прозору стіну. До справи поки не дійшло. Справедливості заради додам, що не скрізь. Ще до вступу нового КПК чинності в одному із залів Апеляційного суду Харківської області облаштували скляну кімнату. Керівництво суду не приховувало: «акваріум» готували до розгляду «резонансної» справи екс-прем'єра Юлії Тимошенко. У цьому випадку, правда, про демонтаж решітки мова не йшла, – конструкцію, схожу на будку вахтера, змонтували буквально на порожньому місці.

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні У польських судах скляних кімнат теж небагато. Але з іншої причини: там вони використовуються у виняткових випадках, пояснює глава відділу Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду Польщі Томаш Артимюк. Наприклад, коли розглядаються справи, пов'язані з мафією. У звичайних судах немає навіть умовних бар'єрів. Підсудні сидять на таких же лавочках, як адвокати, прокурори або глядачі. Дітей (наприклад, жертв сексуального насильства) судді допитують у спеціальних «блакитних кімнатах». У них є іграшки, стіни пофарбовані в заспокійливі кольори. Спілкування з суддею обов'язково контролює психолог. Боротьба за незалежність Незалежність суддів – у Польщі не менш животрепетна тема, ніж в Україні. Інша справа – рівень і методи впливу. Не можу пригадати жодного випадку за останні три роки, коли Харківський окружний адміністративний суд не погодився б з доводами Харківської міської ради і не став забороняти яку-небудь не прийнятну для мерії акцію протесту. Більш свіжий приклад – самовідданість суддів Червонозаводського райсуду, які вийшли на роботу в 3:00 ночі, щоб розглянути клопотання прокуратури про взяття під варту співробітників ДСО після конфлікту з суддею Денисом Невядомським. За незалежною судовою владою в Польщі «наглядає» міністр юстиції. Як пояснив суддя Конституційного Трибуналу Республіки Польща Анджей Врубель, міністр не може впливати на рішення, які приймають судді. Але може звільнити з посади голови суду, ще він оцінює, чи не занадто довго суди розглядають справи. Міністр може також почати дисциплінарне провадження проти конкретного судді. І головне – має право ліквідовувати суди. Кілька років тому одним розчерком пера він ліквідував відразу 79 судів. За словами судді Врубеля, приймаючи це рішення, чиновник проігнорував думку громадськості. «Місцеві жителі хотіли, щоб суди були. Тому що суди – це елемент створення місцевої культури. І повіт, в якому немає суду, втрачає значення. Коли міністра запитали, чи брав він до уваги думку громадськості, коли приймав рішення про ліквідацію судів, міністр юстиції відповів, що ні. Він керувався тільки статистикою – скільки справ розглядає кожен конкретний суд», – розповідає Анджей Врубель. Питання про ліквідацію судів дійшло до Конституційного Трибуналу. Але його колеги, жалкує суддя Врубель, не знайшли порушень у діях міністра. Перешкоджати контролю міністра юстиції над судами намагається Національна рада юстиції (орган, який за Конституцією зобов'язаний стояти на варті суддівської незалежності). Але, визнає член Ради Катржіна Гонера, спроби вирішити проблему поки безуспішні. Покарання за посмішку Як і український Основний Закон, польська Конституція гарантує суддям особливий статус. Суддя має матеріальний імунітет – його не можна притягти до кримінальної відповідальності й позбавити волі без санкції дисциплінарного суду. Затримати суддю можна тільки на місці злочину – і то, якщо це необхідно для нормального розслідування справи. Про затримання судді правоохоронні органи зобов'язані відразу ж повідомити голову суду, і той може зобов'язати відразу ж відпустити затриманого.

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні Якщо суддя підозрюється у злочині , прокуратура звертається в дисциплінарний суд з проханням відхилити матеріальний імунітет. Якщо дисциплінарний суд дає добро, суддя може бути навіть заарештований. За дисциплінарні проступки передбачені відразу кілька видів покарань. Суддя може отримати догану, його можуть перевести на роботу до іншого суду (суд може перебувати на іншому кінці Польщі, і переїжджати суддя повинен за свій рахунок). Найсуворіше покарання – позбавлення права виконувати функції судді. Таке покарання діє довічно. Поки йде дисциплінарне розслідування, суддя не отримує половину зарплати. Недостачу йому виплачують , тільки якщо ревізори не знайшли порушень у поведінці судді. У числі іншого, в Польщі строго стежать за неупередженістю суддів. Наші спікери згадали приклад, як проти судді почали розгляд тільки через посмішки. Служителька Феміди посміхнулася підсудному, а потім відмовилася брати його під варту. Як виконати судові рішення Тиждень терміну і боротьба за клієнтів. Судові пристави, в обов'язки яких входить домагатися виконання рішень суду, в Польщі працюють як приватні підприємці. Вони живуть на відсотки від стягнутих боргів (пристав отримує п'ять відсотків від суми), самі утримують канцелярії і платять податки. Тому виконавці зацікавлені в тому, щоб виконувати рішення якнайшвидше, як каже віце-президент Національної ради судових приставів Рафал Лищек. У 95 випадках зі 100, справи судовому приставу направляє не суд, а одна зі сторін процесу. Переможець процесу сам обирає виконавця. За послуги він не платить нічого – всі витрати лягають на того, хто програв. У Польщі працюють близько 1200 судових приставів. Стати виконавцем може людина з вищою юридичною освітою. Він повинен скласти вступний іспит, пройти два роки навчання і знову екзаменуватися по його закінченню. Судових виконавців затверджує і знімає з посади міністр юстиції. У випадках, коли людина «злісно» ухиляється від виконання рішень, виконавець звертається до правоохоронних органів. Наприклад, якщо мова йде про несплату аліментів, правоохоронні органи можуть забрати у боржника водійські права і заборонити йому виїжджати з країни. «Це дуже болюча міра, тому що багато поляків працює за кордоном», – пояснює Рафал Лищек. Корупція Центральне Антикорупційне Бюро (ЦАБ). Крім розслідування справ проти корупціонерів , займається також попередженням корупції. Бюро створено в 2006 році. Шеф ЦАБ підпорядковується безпосередньо прем'єр-міністру. «Ви вже переконалися, що до нас складно увійти, але ще важче від нас вийти», – привітав українську делегацію координатор з питань міжнародної співпраці ЦАБ Павло Рутковський. Потрапити в будівлю ЦАБ виявилося дійсно складно. Служба безпеки попросила не приносити з собою ніяку техніку – навіть мобільні телефони. Своє відомство Рутковський називає «таблеткою для поліпшення пам'яті». Каже: «Варто ЦАБ почати розслідування – і політики згадують, що у них є вілла або дорогий автомобіль». Співробітники бюро вивчають декларації держслужбовців. Якщо ревізори виявлять приховане майно, податкові органи можуть конфіскувати до 75 % того, що не було задекларовано.

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні Центральне антикорупційне бюро відстежує також тендерні закупівлі. Але контролює не тільки чиновників. У повноваження ЦАБ входить боротьба з договірними матчами, змовою фармацевтичних компаній і так далі. Бюро займається боротьбою і з побутовою корупцією. Наприклад, викриває лікарівхабарників. Рутковський похвалився, що його відомство викрило відомого трансплантолога: вдома у нього правоохоронці знайшли кілька сотень пляшок алкоголю і кілька десятків авторучок. За роки роботи ЦАБ Польща на 20 пунктів покращила позицію у рейтингу «Індексу сприйняття корупції » організації Transparency International (41 місце в 2012 році проти 61 в 2006 році). Для порівняння: Україна за ті ж шість років опустилася з 99 на 144 місце. Бюро пишається, що за роки роботи зберегло для скарбниці майна на 33,7 мільйона злотих. Але борцям з корупцією ще є над чим працювати, упевнений прес-секретар Національної ради юстиції Ярема Савиньський. Проблемою національного масштабу Савінський називає любов поляків сідати за кермо п'яними. За свята поліція затримує по кілька тисяч нетверезих водіїв. І деяких з них відпускає за гроші, зазначає прес-секретар. Савінській навів приклад, як у повітовому відділенні поліції за корупцію були заарештовані десять співробітників з п'ятнадцяти. Претендентів на роботу в Центральне Антикорупційне Бюро на першому етапі відбирає психолог. Кандидатів обов'язково тестують на детекторі брехні. Ще одна обов'язкова вимога – претенденти повинні дати розписку, що не співпрацюють з органами держбезпеки комуністичної Польщі. Координатору Центрального Антикорупційного Бюро Павлу Рутковському довелося відбиватися від українських журналістів та студентів, досвідчених місцевими реаліями боротьби з корупцією. «В Україні органи, покликані боротися з корупцією, самі дуже скоро стають корумпованими. Що робить ваше відомство для того, щоб уникнути корупції?» Рутковський пояснив: у структурі ЦАБ є бюро внутрішнього контролю. Воно перевіряє майнові декларації співробітників, збирає інформацію про них. «Востаннє я спілкувався з бюро внутрішнього контролю через те, що перевищив швидкість на автостраді. На всіх автомобілях є GPS, так що Бюро все про нас знає», – сказав Павло Рутковський. – Вплинути на розслідування, яке проводить ЦАБ, не зможе навіть прем'єр-міністр» . «Якщо міністр захоче щось дізнатися про хід розслідування, йому доведеться розписатися в тому, що він ознайомився з матеріалами справи. Цей факт обов'язково потрапить у ЗМІ. Розгориться скандал», – повідомив координатор ЦАБ . На завершення розмови координатор ЦАБ розповів про загальну для України та Польщі проблему. Польські чиновники теж люблять переписувати майно й фірми на родичів. За словами Рутківського, оперативники бюро ретельно перевіряють податкові декларації. Причому не тільки політиків, але і їх близьких родичів. Якщо якісь дані виявляються підозрілими, антикорупційне бюро відстежує історію майна. В Україні, здається, декларації чиновників і політиків вивчають лише журналісти та просто цікаві громадяни. Скромність запитів – у наявності. У мера Харкова Геннадія Кернеса, наприклад, немає власного будинку. Проводжав нас Павло Рутковський теж жартом: «Будь ласка, приходьте до нас ще, тільки не в ролі клієнтів». «Хороша інформація – зла інформація» У розкладі поїздки була зустріч з журналістами «Правовиї газети» (Gazeta Prawna). Це приватне видання спеціалізується на правовій тематиці, в тому числі стежить і за судовими засіданнями. У колег, природно, цікавився доступністю судів. Журналісти «Правовиї газети» не змогли згадати випадку, коли б суди намагалися приховати від журналістів рішення по резонансних справах. Розповіли, що ведуть боротьбу лише з Верховним Судом.

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні Домагаються, щоб суд публікував на офіційному сайті всі рішення, які приймає. Судді цього робити не хочуть. Не для того, щоб щось приховати, уточнюють кореспонденти. Просто, щоб виконати вимоги журналістів, потрібно наймати нового співробітника, платити йому зарплату. Як правило, судді не дають інтерв'ю. Давати коментарі ЗМІ – обов'язок прессекретаря. Ось-ось власних «спікерів» заведуть і українські суди, – нововведення анонсувалося як спосіб боротьби за те, щоб суди не були «пасивним об'єктом пліток і домислів» (так розуміє проблему голова Печерського районного суду Києва Ірина Отрош). А ось особисте ставлення до журналістів польських і українських суддів ріднить. Головна претензія – концентрація на негативі. «Не знаю, як для журналістів українських, а для журналістів польських найважливіше значення має принцип:« Доброю інформацією є тільки зла інформація ». Їх не цікавить, які у суді відбуваються поліпшення, шукають тільки порушення», – поскаржився суддя Воєводського адміністративного суду Познані Якуб Зелінський. Користуючись улюбленим професійним мемом харківських журналістів, польські колеги – ті ще жаби. Але тамтешні «зоологи», – чиновники , політики і навіть незалежні судді – не можуть не рахуватися з їх присутністю в екосистемі, від того, скажу прямо, загальна атмосфера дуже виграє.

Посилення контролюючої функції судової влади в системі рівноваги органів влади в Україні Фундація ПАУСІ Фундація польсько-української співпраці ПАУСІ була заснована у квітні 2005 року. Вона є правонаступником Польсько-Американсько-Української Ініціативи про Співпрацю — ПАУСІ, унікальної тристоронньої програми. З 1999 року ПАУСІ спрямовувала свою діяльність на передачу Україні успішного досвіду Польщі в переході до ринкової економіки та побудови демократичного громадянського суспільства. Місією Фундації ПАУСІ є розвиток спроможності України інтегруватись до європейських та євроатлантичних структур через запровадження європейського та, зокрема, польського досвіду в Україні, а також інтенсивний транскордонний обмін знаннями та досвідом у ключових сферах, що впливають на розвиток людського капіталу та формування громадянського суспільства. Діяльність Фундації також спрямована на залучення України до активної підтримки демократичних процесів в сусідніх державах — Білорусі, Молдові, Росії та інших країнах пострадянського простору. Ключові напрямки діяльності ПАУСІ     

Реалізація програм на підтримку євроатлантичного курсу України; Реформування місцевого самоврядування/ державної служби; Енергоефективність/енергозбереження; Залучення бізнесу до розвитку місцевих громад; Активізація участі молоді у громадському житті країни. Контакти Офіс ПАУСІ у Києві:

Офіс ПАУСІ у Варшаві:

Україна, 04070, Київ, в. Іллінська 18, 2-й поверх, оф.1 Тел.: 380 (44) 425 92 58/59, факс: 380 (44) 425 92 95 pauci @ pauci.kiev.ua

ul. Mokotowska 65/7, Warszawa 00-533. Polska Tel./fax: 48 (22) 626 1610, 626 1611, 629 4975 pauci @ pauci.pl