на
.
п ко
Я Це 50 ОЛНА ТВ н. АЯ П МА р 2 г САМ ГРАМ О ПР
ПРЕДУПРЕЖДЕН, НО...
КОММУНАЛЬНЫЙ СЕКТОР
ВАШЕ ПРАВО
МАЛЕНЬКИМ ЧИТАТЕЛЯМ
Что в ближайшее время может подорожать
Дома, которые обслуживают новые компании
Права сокращенного
Детский Проспект: еще на каникулах
стр.
2
стр.
3
стр.
12
стр.
13
ЦИТАТА
На всякое волчье найдутся свои волкодавы
№
64 (7815)
ЧЕТВЕРГ
14 августа 2014 года
Артем Нио
КОММУНАЛКА
ТЕМА НОМЕРА
УГЛУБЛЯЯСЬ В ВЕЧНОСТЬ…
С 1 сентября тариф на воду повысится на 36 копеек
Е
ще не улеглись июльские страсти по поводу повышения тарифа на централизованное водоснабжение и водоотведение с 3,94 грн. до 8,98 грн., как ошеломляет новое известие – Горводоканал снова повышает цены на свои услуги! С 1 сентября за 1 кубометр поданной воды и отведенной канализации никопольчане будут платить 9,34 грн.! Коррекция тарифа произведена в связи с тем, что для ЧАО «Энергоресурсы» Национальной комиссией по ценам установлен новый тариф – 5,05 грн./куб. м. А как известно, Горводоканал покупает питьевую воду в ЧАО «Энергоресурсы», поставляя ее населению 3-го участка, микрорайона «Трубник-2», части ул. Лапинской и с. Менжинское. В структуре нового тарифа 5,38 грн. – цена 1 куба водоотведения. По сравнению со старыми ценами стоимость услуг канализации увеличилась втрое! Подача воды будет теперь 3,94 грн. за 1 куб. Цена до 1 июля равнялась 1,78 грн.
15 августа у археологов – праздник ЧИТАЙТЕ на стр.
1
5
ВІН ЗНАВ ТЕ, ЩО БУЛО НЕПІДВЛАДНЕ ІНШИМ...
«Аргонавт» Мозолевський та його «золоте руно»
Борис МОЗОЛЕВСЬКИЙ: епоха любові довжиною в життя… «Душу спалити треба, якщо хочеш когось зігріть»… Ці рядки, випущені у неосяжний Всесвіт, стали безсмертними, як і сам їх автор – неперевершений геній слова від археології Борис Мозолевський. Сучасні дослідники шукають секрет дивовижної удачі вченого, що звів свій курган слави, де земне, небесне і підземне вилилось у єдиний символ – золоту Пектораль. У містерії «випадкового» успіху вбачають дароване минулим безсмертя. Хоча насправді воно криється в цілком земних речах, прихованих у невмирущих поезіях. Його безсмертя – саме в тій великій душі людини, що раз у раз спопелялася, віддаючи себе до решти, до кінця…
«І я – іще не я, лише ім’я мені – Борис…»
Минуло понад сорок років від далекого 1971-го, а золота Пектораль продовжує полонити розуми, затьмарюючи своєю величчю імена дослідників, що намагаються розгадати її таємницю. І тільки одну постать не здатна поглинути царська печатка – Бориса Мозолевського, аргонавта, що ішов за своїм золотим руном. Вона «дозволила» йому віднайти себе, і немов віддячуючи, розділила з ним власне безсмертя. Унікальна знахідка немов би поділила життя археолога навпіл: на «до» та «після Пекторалі». Та насправді його шлях розпочався не з дня підняття артефакту з могильної пащі, а з перших романтичних рядків, котрі руйнувалися реальністю і все ж пробивалися крізь біль роздумів про
країну та себе – одного з тисячі. Для простого селянського хлопця з Миколаївщини вони були провісниками чогось надзвичайно важливого і водночас фатального. Його молоде серце кликало небо. До нього Мозолевський ішов через Одеську спецшколу Військово-повітряних сил, Єйське військово-морське авіаційне училище, та небо повернуло Бориса на землю. Десятиліття потому залишався він кочегаром з десятками філософських поезій й заліковою книжкою історикофілософського факультету Київського університету імені Шевченка. Майже 30 років не ототожнював себе з археологією, але вона вже була в ньому, вириваючись рядками віршів, що сплітали минуле з сучасністю. Вони лякали сміливістю думки та непідвладним поясненню пророцтвом, про яке згадають десятиліттями пізніше… Чи сам Борис обрав Скіфію за предмет дослідження, чи то Скіфія
зробила його обранцем – гадають до цього часу, відшукуючи містичне у доленосному. Він просто жив, не дозволяючи втратити шанс спробувати себе в археології, де почувався посправжньому вільним. І завжди поезії викривали погляд, який і без того у певних колах вважався надто відвертим, зухвалим, визначеним вироком – «дисидент». Але по-іншому не міг, був не так влаштований. Ковтком повітря залишалися вірші й сезонні експедиції, які негласно, майже потайки влаштовували опальному письменнику співробітники інституту. Однією з таких стала орджонікідзевська зупинка, котра у професійних археологічних колах вважалася «неперспективною». Хто міг знати, що саме з неї розпочнеться нова епоха у науково-мистецькому житті не лише країни – світу.
Український Шліман
Сьогодні дослідники життя археолога стверджують, що випадковостей у його долі не було. Він ніби сам воскрес зі скіфського кургану, відчуваючи подих загадкової Герри. З цим пов’язують виняткову удачу, яка пізніше переросла у фатум. Тільки все це – припущення. Сам Мозолевський вірив у фортуну, котра посміхалася йому раз на двадцять років. Про це особисто скаже Людмилі Бершеді, з родиною якої товаришував з дня знахідки Пекторалі: «Мені щастило
один раз на 20 років: у 1951-му, 1971му та 1991-му». Головні доленосні дати пов’язував з Орджонікідзе: тут запалала його щаслива зірка, в місті гірників він набув друзів життя, і воно ж на віки записало його у свої почесні громадяни.
Його знайомство з краєм неосяжних степів відбулося наприкінці шістдесятих, коли ще нікому не відомий позаштатний співробітник Київського інституту археології, штатний кочегар комбінату залізобетонних конструкцій і дисидент від поезії вперше приїхав до Орджонікідзе. Кочегар та редактор видавництва «Наукова думка» лише на договірних умовах міг брати участь у сезонних розкопках. Та починалася епоха новобудов, вимушеного прискорення досліджень у степовому українському півдні, і недоступний колись Інститут археології був готовий прийняти не благонадійну особистість.
Могила вченого на Байковому цвинтарі в Києві
Продовження на стор. 5