Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні та прилеглої території by Oleh Dukas

КОМПЛЕКСНА ПРОГРАМА РЕВІТАЛІЗАЦІЇ

ДРОГОБИЦЬКОЇ СОЛЕВАРНІ ТА ПРИЛЕГЛОЇ ТЕРИТОРІЇ За підтримки

КОМПЛЕКСНА ПРОГРАМА РЕВІТАЛІЗАЦІЇ ДРОГОБИЦЬКОЇ СОЛЕВАРНІ ТА ПРИЛЕГЛОЇ ТЕРИТОРІЇ

Проєкт здійснено ГО «Прорив місто» за підтримки Українського культурного фонду

ДРОГОБИЧ 2021

Зміст Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні та прилеглої території. – Дрогобич, 2021. – 140 с. : іл. Проєкт реалізований ГО «Прорив-місто» у партнерстві з ДП «Солевиварювальний дрогобицький завод», Дрогобицькою міською радою, НУ «Львівська політехніка», Дрогобицьким державним педагогічним університетом ім. І. Франка та Люблінською політехнікою. Мета проєкту – створити комплексну програму ревіталізації Дрогобицької солеварні та прилеглої території в межах охоронних зон церков Св. Юра (пам’ятки ЮНЕСКО) та Воздвиження Чесного Хреста (пам’ятки державного значення) задля збереження пам’яток, вдосконалення управління підприємством та прилеглою територією, економічного та соціального розвитку Дрогобича.

Замість вступу................................................................................................................ 7

Історія Дрогобицької солеварні та передмістя Зваричі від найдавніших часів до сьогодення.................................................................................11 Історія солі в європейському контексті..........................................................................24 Рекомендації з ревіталізації Дрогобицької солеварні на основі європейського досвіду........................................................................................ 31 Чинні режими зон охорони пам’яток та історичного середовища території солеварні. Стан будівель. Пропозиції щодо реставрації / капітального ремонту кожної зі споруд.........................................35 1. Аналіз чинних режимів зон охорони пам’яток............................................................................. 35 2. Аналіз історичного середовища території солеварні.........................................................36 3. Історико-архітектурні періоди розбудови солеварні......................................................... 37 4. Загальний стан території солеварні.....................................................................................................39 5. Історична панорамність солеварні.........................................................................................................41 6. Ступінь збереженості окремих об’єктів території................................................................. 42 7. Чинники пошкоджень та руйнації............................................................................................................ 43 8. Архітектурно-стилістичні втрати об’єктів солеварні.......................................................... 44

Урбаністичний аналіз Дрогобицької солеварні та прилеглої території...47 Опис методології........................................................................................................................................................... 47 Транспортне та пішохідне сполучення солеварні з містом...............................................48 Ландшафт території навколо солеварні................................................................................................. 54 Ландшафтні особливості солеварні...........................................................................................................56 Аналіз архітектурної забудови району навколо солеварні ...............................................58 Функціонально-економічний аналіз території навколо солеварні................................61 Сприйняття солеварні та її присутність у повсякденному дискурсі..........................64 Просторові зв’язки містян з солеварнею через практики....................................................69

Аналіз стейкхолдерів програми ревіталізації Дрогобицької солеварні та прилеглої території............................................................................ 77 SWOT-аналіз та фінальні висновки.............................................................................................................84

Концепція ревіталізації солеварні та пов’язаних із нею об’єктів. Архітектурні рішення щодо реконструкції споруд солеварні, її території та прилеглої місцевості............................................................................................................................. 89 Етапи ревіталізації історичного комплексу солеварні.............................................................93 Принципові архітектурні рішення ревіталізації споруд солеварні...............................96

Сценарії розвитку території та сценарії взаємовпливу солеварні і мікрорайону...................................................................................................................................................101 Сценарій 1: Територія орієнтована на внутрішнього споживача................................102 Сценарій 2: Територія орієнтована на туристів...........................................................................104 Об’єднаний сценарій..............................................................................................................................................107 Рекомендації для першого (ввідного) етапу, або Що можна зробити вже зараз ..................................................................................................................... 109 Рекомендації на середньо- і довгострокову перспективу...............................................124

Інтегрована стратегія комплексного розвитку території солеварні та прилеглих вулиць......................................................................................................................... 126 1. Методологія................................................................................................................................................................126 2. Теперішній стан......................................................................................................................................................126 3. Довгострокова візія: бажаний стан розвитку Дрогобицької солеварні на 2050 рік ................................................................................................130 4. Середньострокова стратегія розвитку комплексу Дрогобицької солеварні на наступні 5 років (до 2026 року).......................................132 5. Пропозиції щодо управління програмою ревіталізації Дрогобицької солеварні та прилеглої території.....................................................................137 Подяка.......................................................................................................................... 139

Замість вступу Понад три роки тому, з появою загрози приватизації ДП «Солевиварювальний дрогобицький завод»,* який є найдавнішим діяльним підприємством України (з 1390 р.), активна громадськість Дрогобича об’єдналася з метою його збереження. Адже для містян це не просто промисловий об’єкт, а підприємство, яке уже століттями формує їхню ідентичність. Сотні звернень громадян до Кабінету Міністрів України, підтримка Дрогобицької міської ради, Львівської обласної ради, Львівської обласної державної адміністрації, народних депутатів України та розуміння історичного значення солеварні з боку Фонду державного майна України призвели до зупинки процесу приватизації. Паралельно із адвокацією підприємства велась активна робота з напрацювання громадської концепції розвитку солеварні, яка б відповідала сучасним реаліям. У результаті було сформовано 5 потенційних напрямів розвитку підприємства: виробництво, туризм, культура, креативні індустрії та бальнеологія. Згодом, у співпраці з НУ «Львівська політехніка», студенти-магістри на основі сформованої вже концепції розробили візуалізацію ревіталізації частини будівель дрогобицької солеварні. Однак слід розуміти, що громадська концепція була досить поверхневою і не давала відповіді на питання щодо послідовності етапів ревіталізації підприємства та економічної доцільності реконструкції тих чи інших будівель під певне функціональне призначення. Саме тому важливо було створити дорожню карту з комплексної ревіталізації заводу з прилеглою територією. Такою дорожньою картою має всі перспективи стати комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні та прилеглої території, розроблена за підтримки Українського культурного фонду.

* Далі у виданні переважно фігуруватиме закріплена традицією неофіційна назва підприємства – Дрогобицька солеварня. – Прим. ред.

Ця програма передбачає не лише збереження пам’яток на території солеварні, створення інноваційного культурного простору для якісного дозвілля містян та туристів, розширення туристичної інфраструктури, сфери креативних індустрій та сфери обслуговування, а й дає поштовх до розвитку нового Дрогобича, міста цікавого та комфортного – як для його мешканців, так і для гостей.

Державне підприємство «Солевиварювальний дрогобицький завод» вважається одним із найдавніших постійно діяльних підприємств України та Європи. Однак зараз солеварня перебуває не в найкращому стані та вимагає модернізації – як у виробничому сенсі, так і загалом, в технічному, адже практично всі будівлі потребують негайних аварійно-відновлювальних робіт. Що необхідно для підприємства в першу чергу? Приведення виробничих потужностей до необхідних норм. Щоб ми могли продавати нашу продукцію в супермаркетах та інших мережах продовольчих магазинів, які зобов'язують мати сертифікати якості. Сподіваємось, що проєкт ревіталізації Дрогобицької солеварні та прилеглої території сприятиме затвердженню комплексної програми розвитку на місцевому та обласному рівні та допоможе отримати фінансування з державного і місцевого бюджетів. Саме співпраця усіх рівнів влади з підприємством може створити умови для його збереження та майбутнього поступу. Дрогобицька солеварня має всі шанси стати унікальним прикладом для запуску такого роду програм ревіталізації і успішної їх реалізації в інших містах нашої держави. Команда проєкту: Олег Дукас – менеджер; Мар’яна Гринюк – бухгалтер; Андріана Максим’як – менеджер з комунікацій; Юрій Дрогобицький – асистент менеджера.

Директор ДП «Солевиварювальний дрогобицький завод» Петренко О. В.

Історія Дрогобицької солеварні

ІСТОРІЯ ДРОГОБИЦЬКОЇ СОЛЕВАРНІ ТА ПЕРЕДМІСТЯ ЗВАРИЧІ ВІД НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО СЬОГОДЕННЯ

ершою писемною згадкою про Дрогобицьку солеварню віддавна вважається лист папи Боніфація ІХ до перемишльського католицького єпископа Еріха, датований 1390 роком. Лист засвідчує факт існування Дрогобича у час панування в Галицькому князівстві Володимира Опольського (1372–1379). Саме цей князь дав галицькому католицькому архієпископству «десятину солі в Дрогобичі і Жидачеві, яка тому князеві справедливо належала». До сьогодні археологічні дослідження території було проведено І. Могитичем, Р. Могитичем (1989) та В. Петриком (2003). Зокрема, у ході археологічних досліджень у липні 2003 р. виявлено рештки давнього виробництва: фашини, дерев’яний трубопровід, обладнання, яке використовувалося для процесу солеваріння, фрагменти будівлі (здогадно – XVII–XIX ст.), порівняно багато кераміки (за попереднім датуванням – ХІІ–ХІХ ст.) (див. іл. 1). Слід зазначити, що саме солеварний промисел відіграв основну містотворчу роль для Дрогобича, cаме тут селились найдавніші мешканці. Важливість місцевого солеварного промислу в XV– XVI ст. підкреслюється тим, що урядник дрогобицької жупи називався «руським жупником». У дослідженнях наведено перелік відомих з історичних джерел жупників, показано перехід жупи під юрисдикцію, а потім у держання дрогобицьким старостам. У Дрогобичі XVI ст. розміщувалося три (за іншими джерелами – чотири) королівські криниці соляної ропи. З документів люстрації 1570 р. дізнаємося про 6 великих панв виварювання солі, з них 4 – у Дрогобичі. У структурі солеварного місцевого виробництва розрізняли королівські/старостинські, міщанські і передміщанські, церковні і приватновласницькі осередки. Важливим є свідчення 1551 р.: біля жуп виросло ціле «нове мі сто», мешканці якого називали себе «neapolitanus».

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

Іл. 1. Жупа (солеварня) в розпланувальній структурі Дрогобича XIII–XIV cт. (за І. Могитичем та Р. Могитичем з доповненнями В. Петрика): 1– територія Жупи до XIX cт.; 2 – укріплений двір княжого урядника («воєводи»); 3 – торговиця (на місці сучасної Площі Ринок); 4 – церква Воздвиження Чесного Хреста; 5 – церква Св. Юра; 6 – церква Св. Великомучениці Параскеви; 7 – здогадне «Медведьове дворище»; 8 – Солоний Ставок

Довкола солеварного промислу (вочевидь, зовсім не випадково) розкинулися три давні міські (пізніше передміські чи заміські) церкви: Св. Юра, Воздвиження Чесного Хреста і П’ятницька; трохи далі, але ближче до магдебурзького середмістя – четверта, Пречистої Богородиці, заснована в XVI ст. Таке скупчення аж чотирьох сакральних об’єктів засвідчує передусім концентрацію давнього населення міста довкола одного з найважливіших центрів (солеварного промислу). Біля солеварні містився й двір (будинок) місцевого війта, а також «жупний дім» (дім жупника). Можна припустити, що до розбудови у Дрогобичі центру магдебурзького міста з Ринковою площею в XVI ст. осередки управління містом формувалися саме поблизу солеварні.

Історія Дрогобицької солеварні

У джерелах ранньомодерного часу виокремлюється передмістя Завіжне. Власне Зварицьке передмістя з’являється на мапі історичної топографії міста лише в Йосифінській метриці 1788 р. За джерелами XVI–XVIII ст. реконструйовано технологічний процес виварювання солі в минулому, добре відомий, починаючи з XVI ст. На основі статті австрійського геолога М. Кельба (1876 р.) з’ясовано, що у другій половині XVIII ст. на солеварні була проведена модернізація виробництва, відома як «реформи старости Вац лава Жевуського». Крім упорядкування та збільшення обсягів виробництва, старості вдалося канонізувати міську символіку, передовсім міський герб з визначеною кількістю соляних топок. Дев’ять топок солі пов’язані з дев’ятьма «черунами», на яких виварювалася сіль, котру добували з найдавнішої королівської криниці (шахти). Із приходом австрійської влади в Галичину, всі королівські маєтки потрапили у власність держави. У 1782 р. австрійський уряд провів реорганізацію управління державними соляними підприємствами: було утворено шість економічних округів, якими керували економічні дирекції. До складу кожної із них, в тому числі і дрогобицької, входили директор, інспектор та два писарі. З кінця XVIII ст. у солеварнях Галичини розпочався процес заміни старого обладнання новим, більш продуктивним. Зокрема, на початку XIX ст. спостерігається заміна залізних панв на мідні та збільшення їх об’єму, заміна дерев’яних форм для набивання топок солі на металеві, досконаліші. Дрогобицька солеварня переходить на продуктивніший метод сушіння топок, який став можливим із будівництвом нових веж. Наприкінці ХVІІІ ст. відомий природознавець Бальтазар Гакет описав соляну жупу в Дрогобичі: чинні два вікна, глибина вікон 45,5 м, висота рівня солянки 11,4 м, вміст солі – 24–25%. Австрійська адміністрація Галичини вважала найкращою за якістю саме сіль із Дрогобицької солеварні. У 1807 р. у Дрогобичі виробили 66 199 ц солі, вартістю 57 483 фл. У 1810 р. виготовлено 69 729 ц солі, вартістю 83 329 фл. У листопаді 1831 р. соляний уряд міста Дрогобича започаткував програму розбудови території солеварного заводу, яка передбачала будівництво складів, сушарень, варильні, а також стовпових збірників соляної ропи. Плани цих будівель уклав марксшайдер (гірничий інженер) А. Лассовський (див. іл. 2). В описі соляної жупи 1840-х рр., опублікованому Ф. Сяр-

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

Іл. 2. Один з планів будівель сільзаводу, складений А. Лассовським (1831 р.)

Фото 1. Адміністрація із штатним персоналом Дрогобицької солеварні в цеху № 1 під час процесу фасування на секційні піддони

чинським, найцікавішою є інформація про те, що вже на початку ХІХ ст. солянка з криниць дрогобицької жупи використовувалася з лікувальною метою. На основі державних шематизмів Королівства Галичини та Лодомерії укладено перелік членів адміністрації соляного уряду у Дрогобичі (Salinenampt in Drohobycz) від 1856 до 1914 р. (див. фото 1, 2). У 1866 р., на прохання соляного уряду Дрогобича, зі Львова прибув інженер та архітектор Дінер, який отримав завдання збудувати три нові будинки, що мали стосунок до трьох соляних джерел в процесі виробництва. Ці будинки пізніше слугуватимуть житловими будинками для керівництва солеварні. У 1870 р. Дрогобицька солеварня розпочала будівництво аж восьми нових приміщень, зокрема: 1) будинку офісу урядника з продажу солі з житловим приміщенням (див. іл. 3); 2) господарські будинки поблизу помешкання головного адміністратора солеварні; 3) будинки поблизу офісу з продажу солі; 4) будинок-помешкання доглядача варильні біля верхньої криниці-джерела, із дводільним котеджним плануванням двох помешкань; 5) будинок-помешкан-

Фото 2. Адміністрація та робітники соляного уряду Дрогобича біля адміністративного корпусу солеварні. 1899 р.

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

Історія Дрогобицької солеварні

ня контролера з продажу солі з двома господарськими будівлями; 6) конюшня із возівнею; 7) столярська майстерня; 8) будівля над вапняркою і склад будівельних матеріалів. Відповідно до опису Дрогобицької солеварні, укладеного І. Вер хратським (1870 р.), видобування соляної ропи з двох криниць-вікон відбувалося давнім способом – за допомогою керата, який обертали коні. Важливо, що вчений окреслив конструкцію трьох черунів та вказав кількість робітників й види виконуваних ними робіт. Відзначив і спосіб «пультового» опалення черунів та одночасно сушильних пічок та розповів про виготовлення топок і гурманів солі.

Дрогобицька солеварня у 1870–1890-х рр. продукувала щорічно приблизно 4,8 тис. т солі. У 1889–1905 рр. проведено дренажування королівського шибу. У 1907 р. солеварню заново обміряли з метою уточнення просторово-ландшафтного зіставлення старих будинків із новими, а також їхнього розміщення відносно нових дорожніх модернізацій довкола виробництва (див. іл. 4). У 1911 р. адміністрація заводу розпочала активну розробку документації з метою ремонту та модернізації виробництва. У січні 1913 р. технічний звіт до проєкту забезпечення водою Дрогобицького сільзаводу уклав інженер О. Надольський.

Іл. 3. План будинку офісу урядника продажу солі з житловим приміщенням на сільзаводі у Дрогобичі (1870 р.)

Іл. 4. Просторово-ландшафтний план соляного заводу 1907 р. з перерізами

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

Фото 3. Внутрішня панорама соляного заводу 1915–1920 рр.

Однак Перша світова війна завадила впровадженню цих задумів. Під час війни російська окупаційна влада 1914–1915 р. узяла під контроль солеварний завод. Збереглася доповідна записка російського гірничого інженера Г. Марковського для генерал-губернатора Галичини графа Г. Бобринського, що стосувалася розвитку соляної промисловості в Галичині. Центральне місце у записці відводилося соляному заводу в Дрогобичі, який позиціонувався як найбільш прибутковий та взірцевий щодо якості виробництва, стратегічного розташування та тривалої традиції торгівлі сіллю. Після визволення Дрогобича від російських окупантів у 1915 р. солеварний завод Дрогобича (див. фото 3) повністю було переведено у підпорядкування австрійській адміністрації. У міжвоєнний час почався новий період в історії Дрогобицької солеварні, яку було включено до Державної монополії сільної з центром у Варшаві. На початку 1920-х рр. у солеварні Дрогобича виробляли близько 5200 т солі за рік. На заводі і далі функціонувало переважно старе устаткування, однак у 1930-х рр. запроваджено

Фото 4, 5. Процес виварювання та транспортування солі у фасувальний відділ на соляному заводі Дрогобича у 1932 р.

Історія Дрогобицької солеварні

газове опалення, встановлено котли і станцію для вимірювання тиску газу. Для однієї з шахт було споруджено помпу-качалку, яка працювала на електричній енергії. Проведено трубопроводи для соляної ропи з родовищ Колпця. У 20–30-х рр. ХХ ст. почали використовувати дещо інший спосіб фасування і продажу солі: після виварювання її висушували, насипали у мішки, а потім продавали оптом чи врозсип (див. фото 4–7). З утвердженням більшовицького тоталітарного режиму Дрогобицька жупа була одержавлена і отримала офіційну назву «Державний соляний завод в Дрогобичі». У квітні 1940 р. на сільзаводі працювала 81 особа, соляну ропу викачували з двох свердловин. За перші три місяці року виготовлено 1802 т солі. Загалом за 1940 р. було вироблено 7142,1 т солі (від 570 до 640 т щомісяця). У червні 1940 р. укладено плани «солянкових руропроводів», які засвідчують наявність на території заводу трьох трубопроводів з відгалуженням, загальною довжиною 583 м. У перші місяці німецько-радянської війни Дрогобицька солеварня працювала уповільненими темпами. Лише в грудні 1941 р. видобуток солянки на Дрогобицькій солеварні сягнув довоєнних показників: було видобуто 16 945 м3. На початку 1942 р., коли сільзавод перейшов у власність Державної соляної монополії з центром у Кракові, а його директором став Франц Піллер, справи з видобутком покращилися. Про це, зокрема, збереглися такі відомості: за 3 квітня 1943 р. на Дрогобицькому сільзаводі видобули 63,1 м3 соляної ропи, використали стільки ж (густина ропи становила 310 грамів солі на 1 літр рідин), виробили солі 19 200 кг. Встановлено, що у травні і перші дні червня 1944 р., розуміючи серйозну загрозу швидкого наступу радянських військ, німецькі власті посилено вивозили усі запаси солі, яка зберігалася на складах. Зокрема, 6 травня 1944 р. було завантажено 6 вагонів (96,5 т). І вантажівками вивезли 44 т. Разом – 140,5 т солі. У роки німецької окупації відбувалося будівництво варильні № 2, відстійника для розсолу № 3; прокладення розсольного трубопроводу Колпець – Солець – Дрогобич і встановлення соляних насосів у Колпці і Сольці; прокладення розсольного трубопроводу від бака № 3 до варильні № 2; здійснено з’єднання резервуара розсолу № 3 із напірним соляним трубопроводом від шахти № 1 і № 2 у Дрогобичі. Фото 6, 7. Процес виварювання та транспортування солі у фасувальний відділ на соляному заводі Дрогобича у 1932 р.

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

Після Другої світової війни Дрогобицький сільзавод потрапив у підпорядкування Українському промисловому об’єднанню «Укрсільпром», котре перебувало під управлінням Міністерства харчової промисловості УРСР. На серпень 1944 р. на Дрогобицькому сільзаводі працювала 71 особа. Очолив підприємство П. Зубенко, з 1946 р. – С. Григоренко, з 1950 р. – Д. Коровник, а з кінця 1953 р. – В. Логвиненко. З’ясовано, що в умовах сталінського режиму робітники солеварні зазнавали переслідувань, зокрема трьох працівників було заарештовано за належність до «Польської організації військової». У 1948 р. на Дрогобицькому сільзаводі вперше розпочато йодування солі мокрим методом. У 1955 р. започатковано впровадження механічного вигребу солі. У 1957 р. встановлено удосконалені вигрібні механізми на двох випарювальних агрегатах. У цілому підприємство давало 32–35 т солі на добу. Протягом цього ж року був проведений і новий трубопровід до соляної шахти у Модричах. Наприкінці 50-х рр. ХХ ст. розпочато механізацію фасування солі. У 1966 р. на заводі здійснено капітальний ремонт приміщень. У 1960-х рр. на деякий час закрито шурф № 1 («Королівський»), бо навколо виникли значні карстоутворення через завеликі для цього місця обсяги видобутку, оскільки для збільшення кількості розсолу в цьому шурфі запускали прісну воду в інші свердловини, що призвело до інтенсивного просідання поверхні ґрунту. Згодом шахту відкрили, але зі встановленим дебітом – не більше 55 м3 за добу. Загалом у 1970–1980-ті рр., завдяки введенню в експлуатацію нових родовищ солі, обсяги виробництва зросли. Так, у 1976 р. виготовлено понад 10 тис. т кухонної солі. У 1983 р. Дрогобицький сільзавод виробив 10,4 тис. т солі. Однак директор А. Г. Котенко констатував моральне зношення та фізичне застаріння технологічного оснащення і споруд. Плани не виконувались. Будівництво нового фасувального цеху не було завершене. Відзначено, що на листопад 1991 р. підприємство мало підготовлений робочий проєкт на будівництво розсолопромислу методом підземного вилуговування кам’яної солі Губицького родовища. Але цей проєкт так і залишився на папері. За перше півріччя 1995 р. на заводі виварено 1113 т солі, розфасовано 1106 т, за той самий період 1996 р. показники відповідно були такими: 1385 т і 1327 т.

Історія Дрогобицької солеварні

У 2003 р. майновий комплекс Дрогобицького солевиварювального заводу було передано в оренду на десять років ЗАТ «Галка-Дрогобич». Зі зміною чинного законодавства, в 2011 р. він набув організаційно-правової форми ПрАТ «Галка-Дрогобич». Після закінчення терміну оренди, 24 липня 2013 р., створено державне підприємство «Солевиварювальний дрогобицький завод» – і в такому статусі підприємство працює досі. Колектив у надскладних умовах зробив все для того, щоб завод продовжував свою роботу. Саме працівники солеварні після припинення постачання газу власноруч спорудили дві малі печі із невеликими чанами та продовжували виварювати сіль на дровах, вигрібаючи її вручну. Станом на вересень 2021 р. у ДП «Солевиварювальний дрогобицький завод» налічується 30 працівників. Сьогодні, окрім виробництва, ведеться активний туристичний розвиток підприємства. Багато туристів прагнуть побачити, як працює найдавніше в Україні підприємство. Метод видобутку солі тут є дійсно оригінальним і має перспективу бути внесеним до списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО.

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

ІСТОРІЯ СОЛІ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ КОНТЕКСТІ

айдавніші випаровувальні комплекси в Саларії (Італія), що функціонували у часи Римської імперії, вважаються першими прикладами соледобувних промислів у Європі. У Великобританії підземні русла трапляються в Чеширі та навколо Дройтвіча. До речі, суфікс «-wich» у назві місця іноді означає, що воно колись було джерелом солі, як у Нортвічі та Дройтвічі. Зальцбург (Австрія) був названий «містом солі» за свої шахти. Високоякісну кам’яну сіль добували в шахтах або виварювали в середньовічній Трансільванії, Марамуреші та південній Польщі (Величка). Тузла в Боснії та Герцеговині була названа угорцями Só (сіль) з XII століття і пізніше турками – місцем солі. Солеварня Сечовле на північному Адріатичному морі є прикладом добування солі з морської води шляхом природного випаровування під сонцем. Інші старі місця соляних промислів: Пояна Слатиней-Лунка (Румунія); Лесе (Данія); соляні болота маєтку Біттерн на березі річки Ітхен у Гемпширі (Англія)... Джерело розсолу (солькель або джерело солі) – це природного походження вода з умістом природної солі не менше 10 г/л. Соляні джерела зараз переважно позначаються як геотопи. Вони використовувалися для бальнеологічних цілей на регіональному рівні ще в пізньому залізному віці, а локально для виробництва солі – ще в неоліті (Галле на Заале). Іноді в бальнеологічній літературі йдеться про глибокі свердловини з розсолами. Такі джерела частіше згадуються як розсольні свердловини. Природні розсольні джерела часто покривають підземні родовища кам’яної солі (т. зв. соляні куполи), формуються у відшаруваннях солончакових порід і в тектонічних розломах, пов’язаних із солончаковими шарами. У бальнеологічній літературі соляні розсоли розглядаються як «води, які містять щонайменше 5,5 г іонів натрію та 8,5 г іонів хло риду (що відповідає 240 ммоль/л іонів натрію або хлориду) у 1 л».

Музеєфікована артезіанська свердловина з розсолом, концентрацією до 35 г/л хлориду натрію («Unitasquelle» у Зальцкоттені, Німеччина)

Роздавання лікарської води в Елізенбруннен (Аахен, Німеччина) на базі соляного джерела

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

Приклад соляного джерела – «Elisabeth-quelle» в Бад-Франкенгаузені, Німеччина

Історія солі в європейському контексті

Відкрите джерело розсолу з соляного купола Коноу (на південний захід від Мекленбурга), Німеччина

Природний розсіл – це підземні води з високою часткою іонів натрію та хлору. Збагачення цими іонами часто відбувається під впливом сольових розчинів, коли ґрунтові води стикаються з кам’яною сіллю. Породи, що містять кам’яну сіль або родовища чистої кам’яної солі, зазвичай пролягають на декількох сотнях метрів під поверхнею землі. Оскільки кам’яна сіль дуже легко розчиняється у воді, її можна легко видобути з підземних вод (геологічно також відомих як пластові води). Через великі неоднорідності в надрах вода з хлоридом натрію може проникати на великі відстані в гірські породи, що перебувають далеко від солі (міграція розсолу), або підніматися на поверхню і з’являтися там як джерело розсолу – часто артезіанського. Багато джерел розсолу, наприклад, у Мюнстерланді, з іншого боку, живляться сильно мінералізованими сполученими водами. У зоні без-

посереднього набухання менш розчинні мінерали, що містяться в розсолі (переважно карбонати), можуть осідати і утворювати характерні набухлі відкладення. Більшість розсольних джерел у Центральній Європі живиться солоними водами з Верхнього Карбону (Рурська область), Цехштейну (Північнонімецька низовина, Гессенський басейн, Тюрингійський басейн), Германського тріасу (Тюрінгія, Гессенський басейн) або Альп Початку тріасу (Берхтесгаденські Альпи, Зальцкаммергут). Залежно від складу, солона вода може бути придатною для лікувальних ванн або напоїв. У минулому соляні джерельні води часто випаровували у так званих сковорідках або панвах, чанах (солянках) для виробництва кухонної солі. Сьогодні розсоли також все частіше використовуються у виробництві косметичних продуктів. Багато з витоків ґрунтових вод, які згадуються в літературі як «розсольні джерела», насправді не є розсолами у сенсі визначення, оскільки їх вміст хлориду натрію становить менше 10 г/л. До них належать, наприклад, термальні джерела у Вісбадені. Стародавні кельти вже використовували природні соляні джерела в Північних вапнякових Альпах, у сучасних Галлейні, Бад-Райхенхаллі та Гальштаті. Цим вони встановили особливе економічне та культурне значення цих поселень. Природні розсоли утворюються там шляхом вилуговування солі в горах Хазель, тектонічного меланжу кам’яної солі перми та тріасу, гіпсу/ангідриту, глини та доломітового каменю, що характерно для місцевої геології. Концентрація солі між сусідніми джерелами сильно змінюється. Упродовж тривалого часу сіль у цьому регіоні не тільки видобувається із природного розсолу, а й відкладається та витягується (вимивається) за допомогою штучного введення гарячої води. Отриманий таким чином розсіл потім транспортується по трубах на переробні підприємства. Цей метод також використовується для видобутку солі з численних соляних куполів під Північною німецькою рівниною. Одним із найвідоміших прикладів історичного виробництва солі з розсольних джерел є соляні промисли в Галле на Заале (Німеччина). Ймовірно, що тут виробництво солі існувало навіть до епохи неоліту, близько 2500 р. до н. е. У Зальцгіттер-Баді (Німеччина) природні потоки розсолу використовуються для виробництва солі в соляній фабриці

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

«Salzliebenhalle» з початку XIII століття. Тут розсіл досягає поверхні землі в районі тектонічних розломів і повертається до вилуговування в салінарі Цехштейну, що відбувається на земній поверхні за допомогою суброзійних раковин, які діють і сьогодні. На початку ХІХ ст. на територіях європейських солевидобувних підприємств почали зводити соляні вежі-градирні (збагачувальні або випускні вежі). Ці об’єкти стали дуже популярними для лікувальних цілей, крім того, вони є привабливими дестинаціями для туризму. Градирня-вежа – це конструкція, яка використовується для згущення соляного розчину, збільшення концентрації солі в ньому шляхом випаровування. Вежа складається з дерев’яного стіноподібного каркасу, наповненого пучками хмизу (зазвичай терну), які доводиться міняти приблизно кожні 5–10 років, оскільки вони з часом інкрустуються мінералами соляної ропи. Солона вода стікає з вежі і частково випаровується, а частина мінералів з розчину залишається на гілках хмизу.

Вежа градирня. Бад-Дюрренберг, Німеччина

Історичний рисунок конструкції вежі

Вежа-градирня в Бад-Кіссінгені, Німеччина

Вежа-градирня у Цехоцинеку, Польща

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

Випускні вежі можна знайти у ряді курортних міст, насамперед у Німеччині, а також у Польщі та Австрії. Багаті мінералами краплі води, випаровуючись, сприятливо впливають на здоров’я, подібно до вдихання морського повітря. Великий комплекс із такою вежею розташований у Цехоцинеку та Іновроцлаві (Польща). У Цехоцинеку цю повністю дерев’яну конструкцію спорудив у XIX столітті польський геолог і державний діяч Станіслав Сташич. Комплекс складається з трьох веж, загальною довжиною понад 2 км. Багато туристів відвідують його за станом здоров’я, а також із цікавості.

Рекомендації з ревіталізації Дрогобицької солеварні на основі європейського досвіду

РЕКОМЕНДАЦІЇ З РЕВІТАЛІЗАЦІЇ ДРОГОБИЦЬКОЇ СОЛЕВАРНІ НА ОСНОВІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ДОСВІДУ

азагал, у Західній Європі збереглося і в той чи інший спосіб використовується близько 100 колишніх солеварень та соляних шахт. Солеварний комплекс з ХVIII cт. «Королівська солеварня» в Арк-е-Сенані (Франція) та шахтні комплекси з добування кам’яної солі у Величці та Бохні (Польща) вписані у список пам’яток Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Більшість із колишніх солеварень адаптовані під бальнеологічні курорти з купальнями. Виробництво солі збереглося лише в окремих із них, і то в обмеженому обсязі. Ті солеварні, що працюють як курорти та лікарні, все одно намагаються зберегти хоча б частину історичних промислових солеварних будівель та музеєфікувати їх для урізноманітнення програм курортного та лікувального використання. Зокрема, прекрасні солеварні-музеї, поєднані із продукуванням невеликих партій солі для туристів, успішно функціонують у Люнебурзі (Німеччина) та в Нортвічі (Англія). Бальнеологія. Готелі та пансіонати. З середини ХІХ ст. солеварні перепрофільовуються на бальнеологічний лікувальний бізнес. Подекуди видобуток розсолу для курортного бізнесу є настільки прибутковим, що солеваріння повністю ліквідується. Прикладом є Бад-Раппенау (Німеччина), де, окрім двох добре збережених старих свердловин, в бальнеологічних цілях пробурено третю свердловину, глибиною 200 метрів. Системи купалень постійно модернізувалися, збільшуючи вигоди для клієнтів. Наприкінці XIX століття громада Бад-Раппенау побудувала нову будівлю для купання. Поряд із купальнями, бальнеологією та соляними випускними вежами часто зводять готелі та пансіонати. Перший був побудований у Бад-Раппенау – біля розсольної лазні – ще у 1827 році. Потім розвинулися спа-центри, такі як «Landhaus Reichert»; ще один спа-центр виник у 1887 році на базі дитячого санаторію Сілоа.

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

Поступово місцеві солеварні комплекси, які мали курортну функцію, починають будувати спеціальні ландшафтні зони і парки. У 1972 році розпочалося будівництво санаторно-курортного будинку, а далі – масштабне перепланування курортного парку, який значно розширили після купівлі у 1974 р. майна сусіднього колишнього машинобудівного заводу Ботч. Зважаючи на європейський досвід, розвиток Дрогобицької солеварні слід планувати з урахуванням перспективного чинника використання соляної ропи – у бальнеологічному та курортному аспектах. Це не означає безпосереднього розміщення об’єктів такого спрямування на території комплексу. Але важливо розуміти, що соляна ропа дає величезний потенціал для такого напряму діяльності, тим паче, що сусідні з Дрогобичем Трускавець та Східниця є курортами, тож це створює сприятливі можливості для урізноманітнення вже наявних курортних та бальнеологічних послуг цих оздоровниць. В Україні немає жодного бальнеологічного лікувального об’єкта за типом солянкової градирні. Конструкція такої вежі є не надто складною і, за наявності відповідної деревини, може бути швидко реалізована. Слід обов’язково включити у програму розвитку Дрогобицької солеварні питання експериментального зведення однієї-двох веж-градирень у цікавих архітектурних формах, які можуть висвітлювати багаті традиції дерев’яного будівництва в регіоні та у делікатний спосіб доповнювати панораму комплексу солеварні та двох історичних церков новими об’єктами дерев’яної архітектури. За взірець можна взяти солянкову градирню у Бад-Кіссінгені (Німеччина) або інші об’єкти такого типу. Також дуже цікавий приклад поєднання сучасної модерної дерев'яної архітектури з історичним середовищем соляних шахт був реалізований у румунському об’єкті Турда, задля притягнення туристів, курортників, осіб, що прагнуть використати лікувальнооздоровчий потенціал соляних об’єктів. Бажано вивчити цей досвід і використати під час проєктування відтворення втрачених об’єктів солеварні. Це може бути, з одного боку, пошуком шляхів розвитку традиційного дерев’яного будівництва, характерного для регіону, а з іншого боку, стимулюватиме туристичне відвідування.

Рекомендації з ревіталізації Дрогобицької солеварні на основі європейського досвіду

Музеєфікація. Туризм. На європейських солевидобувних підприємствах функціонують тематичні музеї (наприклад, Німецький музей солі в Люнебурзі). Гарним прикладом є також спеціальні експозиційні зони в Зальцгіттері. Тут восени 2009 року в рожевому саду було відкрито невеличку випускну вежу у вигляді павільйону, її зведення фінансували за рахунок пожертв населення. Цей випуск ний павільйон ілюструє принцип збагачення розсолу за допомогою струменевої системи і був створений на згадку про походження міста на місці старої соляної криниці. Тут же експонуються залишки дерев’яної конвеєрної системи шахтної свердловини, яка експлуатувалася до 1851 р. і була закрита у 1969 р. Історичні солеварні включають у спеціальні велосипедні та піші туристичні маршрути. Також вони є об’єктами туристичних програм регіонального та державного рівнів. Прикладом є «Lion Saltworks» у Нортвічі. Солеварня була відновлена як музей та визначна пам’ятка для відвідувачів. У реставрованих будівлях містяться галереї, які ілюструють роботу соляних заводів та вплив солі на економіку й ландшафт графства Середнього Чеширу. У «Lion Saltworks» можна побачити перебудовану пічну споруду з приєднаним до неї соляним відстійником, кузню, силовню, резервуар для розсолу та залізничні колії, що використовувалися для транспортування солі. Тут також є кафе, конференц-зал та ігрова зона. Дрогобицька солеварня теж має потенціал для розвитку музейної функції, тут можна створити виставки в історичних будівлях, на території, в той чи інший спосіб відтворити та експонувати втрачені археологічні об’єкти. Поряд із розвитком музейної функції Дрогобицької солеварні слід забезпечити комфортне відвідування об’єкта туристами (обов’язкова наявність кав’ярні, візит-центру, санвузлів, автостоянок тощо). Для популяризації пам’ятки та залучення європейських туристів велику роль може зіграти включення дрогобицької солеварні до числа об’єктів-територій, що визнаються опорною точкою Європейського шляху промислової спадщини. Щодо питань власності та підпорядкування, то вони повинні вирішуватися, зважаючи на пріоритет пам’яткоохоронної діяльності. Приміром, будинки «Lion Saltworks» в Нортвічі були придбані Королівською районною радою міста Вале, щоб запобігти їх знесенню. У 1993 році була утворена благодійна організація та компанія з об-

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

меженою відповідальністю «Lion Saltworks Trust». А з 2000 року було залучено кошти з DEFRA, English Heritage, Cheshire Rural Recovery та Північно-Західного агентства розвитку, що дозволило завершити обстеження й скласти план збереження і реставрації. Стосовно дрогобицької солеварні, важливо максимально зберегти всі автентичні споруди і будівлі комплексу, незалежно від їхнього технічного стану. Для цього слід запрограмувати насамперед необхідні протиаварійні та консерваційні заходи. Приклад датської солеварні в містечку Лесе показує, що реконструювати знищені архітектурні об’єкти, від яких залишились лише сліди та фундаменти, – можливо. Тому треба звернути увагу на відтворення або відзнакування втрачених архітектурних об’єктів комплексу: видобувних будівель кератного типу над соляними шибами, жупного замку, інших виробничих об’єктів. Дрогобицьку солеварню не можна розглядати окремо від розташованих поруч пам’яток. Тому програми різного характеру (від екскурсійних до архітектурно-просторових) слід розробляти у взаємозв’язку із ними. Пошук фінансування для реставрації та ревіталізації таких об’єктів, як Дрогобицька солеварня, має бути різновекторним. Варто опиратися не лише на місцеві можливості, а й на міжнародні фонди, які останніми роками особливо багато уваги приділяють підтримці історичних промислових об’єктів. Наприклад, солеварня «Lion Saltworks», подавши у липні 2005 року заявку до одного з європейських фондів, отримала на реставрацію об’єктів 7 млн фунтів стерлінгів. Налагодження партнерства. Найближчим аналогом до нашого солевидобувного підприємства є комплекс солеварні «Солівар» у Пряшеві (Словаччина), який за типом добування солянки, характером території, архітектурою будівель дуже подібний до дрогобицької солеварні. Цей комплекс зараз також у процесі пошуку шляхів ревіталізації та ширшого використання потенціалу. Тому варто започаткувати співпрацю із дирекцією «Солівару» задля обміну досвідом та спільної діяльності з реставрації промислової спадщини двох країн. Приклад «Солівару» цікавий і для вивчення варіантного проєктування розвитку та сучасного використання комплексу.

Чинні режими зон охорони пам’яток та історичного середовища території солеварні

ЧИННІ РЕЖИМИ ЗОН ОХОРОНИ ПАМ’ЯТОК ТА ІСТОРИЧНОГО СЕРЕДОВИЩА ТЕРИТОРІЇ СОЛЕВАРНІ. СТАН БУДІВЕЛЬ. ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО РЕСТАВРАЦІЇ / КАПІТАЛЬНОГО РЕМОНТУ КОЖНОЇ ЗІ СПОРУД

ета цього історико-архітектурного натурного дослідження полягає у визначенні історико-культурного значення наявних об’єктів, ступеня збереженості, виявленні чинників пошкодження та руйнації, складанні переліку втрат та розробці програми консервації, реставрації і відтворення. Дослідження передбачає проведення комплексного аналізу, на основі якого будуть розроблені рекомендації щодо збереження пам’яток та рамкові умови реновації.

1. Аналіз чинних режимів зон охорони пам’яток Територія комплексу Солевиварювального дрогобицького заводу (Дрогобицької солеварні) розташована у центральній, південно-західній частині міста Дрогобича, уздовж річки Побук (притока Тисмениці), в межах історичного ареалу міста, між двома дерев’яними церквами (пам’ятками архітектури національного значення): • Ансамбль церкви Святого Юра (об’єкт ЮНЕСКО), охоронний № 377, вул. Солоний Ставок, 23; • Ансамбль церкви Воздвиження Чесного Хреста, охоронний № 378, вул. Зварицька, 7. Уся територія солеварні перебуває в межах охоронних зон вищезгаданих пам’яток. Охоронна зона ансамблю церкви Воздвиження Чесного Хреста охоплює західну частину ділянки, охоронна зона (буферна зона об’єкта ЮНЕСКО) ансамблю церкви Святого Юра – східну. На територіях охоронних зон пам’яток, зокрема на території буферної зони Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (ансамблю церкви Святого Юра), заборонене нове будівництво, не пов’язане з рестав

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

рацією, музеєфікацією та реабілітацією пам’яток, регенерацією історичної забудови. Тут допускається лише реконструкція інших будівель і споруд без суттєвого збільшення їх висотних параметрів, а також компенсаційне будівництво, замість знесених малоцінних та дисгармонійних будівель, у рамках концепції ревіталізації комплексу солеварні та пов’язаних із нею об’єктів. Також спільний історико-архітектурний ареал накладає додаткові вимоги до візуального розкриття пам’яток культурної спадщини: будівлі церков не повинні перекриватись або затулятись об’єктами, що дисонують загальному просторовому ансамблю; історичний природній ландшафт має бути максимально збережений або підкріплений новим озелененням.

2. Аналіз історичного середовища території солеварні Є підстави стверджувати, що найдавнішою частиною міста була територія солеварні та довколишньої забудови (пізніше Зварицьке передмістя). Адже три найстаріші дрогобицькі церкви, які згадуються вже в документах ХV ст. (Юра, П’ятницька і Чесного Хреста), здавна були розташовані поблизу соляних промислів, на невеликій віддалі одна від одної. Можна припустити, що ще в добу Київської Русі (Х–ХIII ст.) ця місцевість була центром солеварної промисловості Прикарпаття і відігравала важливу роль в економічному й культурному житті західноукраїнських земель. Техніка солеварного виробництва тут досягла високого на свій час рівня. У 1339 році Дрогобич був захоплений польськими феодалами – і дрогобицька сіль стала королівською власністю. Первісно Дрогобицька солеварня займала приблизно половину сучасної території солеварного заводу – північно-західну його частину. Тут діяло одне джерело («вікно») соляної сировиці – ропи. Згідно з документами люстрації, у XVI ст. підприємство було значно розширене – тут діяло уже 3 джерела-колодязі, з яких безперервно черпали ропу із глибини декількох десятків метрів. Найдавніше, головне джерело називалося «Королівським» (шахта соляної ропи №1), біля нього стояло 5 веж для випарювання солі. Також існували інші джерела, що належали привілейованим орендарям і власни-

Чинні режими зон охорони пам’яток та історичного середовища території солеварні

кам. В XVI ст. традиційні черіні (сковорідки), площею до 5 м2, були замінені панвами, площею випаровування 30–40 м2 і продуктивністю 3–4 бочки солі за одне випаровування. Проте черіні використовувались дрібнішими солеварами аж до кінця XVIII ст. Дрогобицька солеварня від XIII ст., а можливо, і довше, безпе рервно діяла на одному і тому ж місці, біля джерел соляної ропи. Тому дрогобицький солеварний завод, що працює й сьогодні, можна вважати найстарішим постійно діяльним промисловим підприємством. У 2003 р. на території Дрогобицької солеварні, для визначення археологічної цінності території та встановлення чинників незадовільного стану пам’яткових споруд історичного виробничого комплексу, працівники науково-дослідної лабораторії археології та краєзнавства при Дрогобицькому державному педагогічному університеті ім. І. Франка та дрогобицької археологічної експедиції провели охоронні археологічні розкопки (керівник досліджень – В. М. Петрик). У результаті охоронних досліджень, на території Дрогобицької солеварні було виявлено: фрагмент дерев’яного трубопроводу (друга половина ХІХ ст.), робочий майданчик та обладнання виробничої споруди XVIII–XIX ст., фрагмент конструкції дерев’яної стіни та обладнання виробничої споруди XVII–XVIII ст., цегляні фундаменти, цегляну підлогу та розвал внутрішніх виробничих конструкцій солеварного цеху першої половини XIX ст., фрагмент дерев’яної стовпової конструкції більш ранньої (XVII–XVIII ст.) будівлі. Археологічний матеріал засвідчує заселення цієї території з ранньозалізного віку, а ймовірний початок активного солеварного виробництва – з часів Київської Русі.

3. Історико-архітектурні періоди розбудови солеварні Дослідження архівних джерел (мап та схем генерального плану, архітектурних проєктів споруд) виявило, що територія солеварні мала більше п’яти періодів розбудови, які були зафіксовані документально. Найдавніший документ – схема генерального плану солеварні 1886 року, на якій відмічені основні задіяні споруди, лока-

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

лізовано інженерні та промислові потужності. Починаючи з кінця ХІХ ст., територія та об’єкти солеварні змінювали свою просторову організацію, пов’язану зі зміною технології виварювання. Більшість виробничих будівель того періоду були дерев’яними. Відомі проєкти поступової модернізації та перебудови окремих споруд. Перший період необхідно виокремити як археологічний період, датування якого обмежене ХІІІ – серединою ХІХ ст., коли солеварня поступово розвивалася як промисл. Відповідно архітектурне вирішення було обумовлене використанням локальної традиції. Опис цього періоду потребує археологічних та детальних джерельних досліджень, на основі яких можна реконструювати вигляд споруд. Другий період розбудови припадає на правління Австро-Угорського уряду, коли солеварні були націоналізовані. Тоді солеварне виробництво значно реконструювали: замість десятків дерев’яних веж збудовано цегляні виробничі приміщення, частина з яких збереглась до наших днів. На кадастрових планах середини XIX ст. простежуються будівлі, де тепер знаходиться солеварний цех, склади, розсолозбірники, адміністративні будівлі, виробничі майстерні. На той час діяло тільки дві шахти – так звана «Королівська» № 1 (шахта соляної ропи № 1) та приватна шахта барона Гартенберга № 2 (шахта соляної ропи № 2). Для викачування ропи в кін. XIX – на поч. ХХ ст. застосовували парові машини та штангові насоси. Архітектурне вирішення споруд має різночасові нашарування. Найбільш цінними та цікавими є традиційні дерев’яні конструкції та фасади з різьбленим оздобленням, стилістичне виконання якого також простежується у найстаріших житлових та адміністративних будинках міста Дрогобича та житлових садибах навколо солеварні. До другого періоду також можна віднести використання подвійного дерев’яного каркасу шахт соляної ропи: перший каркас тримає зовнішні огороджувальні стіни та дах, має опори у формі трикутників, таким чином, вся конструкція працює як просторова структура; другий каркас компенсував маятникові рухи інженерного обладнання шахти, стояв на окремому фундаменті. Таке конструктивне рішення зі значними втратами та механічними пошкодженнями частково збережене у шурфі №1, є унікальним та потребує відновлення. Також у той період було досить поширене використання фахверку, дерев’яні конструкції якого заповнювались червоною цеглою з тинькуванням. Локалізовано два приклади використання цього

Чинні режими зон охорони пам’яток та історичного середовища території солеварні

архітектурного прийому: прибудова шурфу №1 і частина будинку столярної майстерні, склад паперу. Можливе будівництво ймовірно датується початком 1900-х років. Громадські та адміністративні будинки цього періоду будувалися з цегли на бутовому фундаменті та мали декоративне дерев’яне оздоблення. Типовою така розбудова є для австрійського та польського періодів розбудови Дрогобича. Основні риси: склепінчасті віконні та двірні отвори, склепінчасті цегляні стелі, цегляне оформлення карнизів та сандриків. Третій період розбудови пов’язаний з модернізацією та використанням залізобетонних конструкцій, умовно датується серединою 30-х років ХХ ст., тоді відбулася перебудова садиби власника солеварні та укріплення частини вже наявних споруд. У цегляній кладці деяких споруд ідентифіковано цеглу середини 40-х років, ймовірно, вона була використана для підсилення конструкції при перебудові частини об’єктів. Четвертий – радянський, з кінця 1940-х рр. Цьому періоду характерні: заміна дерев’яних огороджувальних конструкцій на цегляні (цегла відрізняється розміром, кольором та щільністю суміші від попередніх періодів), використання шиферного покриття, також часткова заміна історичної столярки вікон та дверей. Просторове вирішення деяких споруд змінюється, будуються нові за призначенням об’єкти. У середині 1980-х рр. частина території солеварні по вул. Солоний Ставок була передана місту, тоді ж облаштований гаражний кооператив. П’ятий період – сучасний. Починаючи з 1990-х років за документальними джерелами прослідковується тривала руйнація наявних об’єктів. Серед новозбудованих є сортувальний цех, який нині – у приватній власності. На початку 2000-х рр. цілісність території солеварні змінюється, частину було виокремлено та продано у приватну власність. Також у цей період будується кафе по вул. Солоний Ставок, яке нині візуально дисонує з історичним оточенням.

4. Загальний стан території солеварні Збережена планувальна структура комплексу споруд солеварного заводу належить до сер. – кін. ХІХ ст., коли австро-угорська

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

адміністрація провела масштабні роботи з модернізації та розширення середньовічної солеварні. Сучасна територія заводу, згідно з чинним кадастром, є значно меншою (приблизно 5,8 га) і не відповідає його історичним межам. У плані має нерегулярну (багатокутну) форму. Частина ділянок з колишньої території солеварні приватизована (з різним цільовим призначенням), деякі – в комунальній власності. Північна територія солеварні (зі сторони вул. Солоний Ставок) окупована гаражним кооперативом, що негативно впливає на візуальне сприйняття пам’ятки. Також внизу спуску до солеварні вулицею Жупною (з центру Дрогобича) перед в’їздом на територію височіє дисгармонійна чотириповерхова будівля (магазин/кафе) з «агресивною» архітектурою, яка блокує панораму заводу, зокрема перекриває вид на шахту соляної ропи № 1. Комплекс споруд Дрогобицької солеварні поєднує 9 зареєстрованих об’єктів (пам’яток місцевого значення): • Шахта соляної ропи № 1 («Королівська»), ХІІІ–ХІХ ст., (ох. № 1834/1-м), загальний технічний стан – незадовільний; • Будинок адміністрації, 1897 р. (ох. № 1834/2-м), загальний технічний стан – задовільний; • Солеварний цех № 1, 1875–1877 рр. (ох. № 1834/3-м), загальний технічний стан – аварійний; • Будинки складів, 1889 р., 1875 р. (ох. № 1834/4-м), загальний технічний стан – задовільний; • Склад (колишня шахта соляної ропи № 2), ХІІІ–ХІХ ст., (ох. № 1834/5-м), загальний технічний стан – аварійний; • Будинок директора, ХІХ – поч. ХХ ст. (ох. № 1834/6-м), загальний технічний стан – руїна; • Будинок майстерні, 1897 р. (ох. № 1834/7-м), загальний технічний стан – аварійний; • Розсолозбірник №3, 1940–1941 рр., (ох. № 1834/8-м), загальний технічний стан – руїна; • Розсолозбірники №1, №2, 1873 р., 1943 р. (ох. № 1834/9 – м), загальний технічний стан – незадовільний. Та три пропоновані для взяття на облік об’єкти культурної спадщини: • Склади для зберігання та розділки паперу, 1954 р., загальний технічний стан – аварійний;

Чинні режими зон охорони пам’яток та історичного середовища території солеварні

• Солеварний цех № 2, 1941 р., загальний технічний стан – аварійний; • Будинок столярного цеху, 1934 р., загальний технічний стан – незадовільний. Також на території солеварні є невелика будівля лабораторії (1943 р.), будівля трансформаторної підстанції (1954 р.), ГРП (1924 р., за матеріалами технічної інвентаризації), руїна цегляної будівлі біля майстерні (1955 р.), руїна цегляного гаражу (1943 р.) та руїна будівлі прохідної (1949 р.). Отже, комплекс споруд Дрогобицької солеварні налічує 15 об’єктів (не беручи до уваги зруйнованих будівель, які не внесені до реєстру пам’яток). Загалом, територія солеварні – в незадовільному технічному стані. Низинна (північно-східна) її частина характеризується значною заболоченістю, внаслідок високого рівня ґрунтових вод та відсутності вертикального планування на території. Майже всі доріжки і проїзди є ґрунтовими, лише в деяких місцях збереглися залишки асфальтового покриття або сучасна засипка щебенем. Травники та зелені насадження, зокрема фруктовий сад, занедбані через недогляд. Територія частково забезпечена мережами каналізації, електро- та водопостачання. Також на ділянці влаштована мережа подачі природних розсолів з шахти соляної ропи № 1 (розсолопровід). Газопостачання відключено.

5. Історична панорамність солеварні Важливий елемент архітектурного середовища – це наявність панорамного розкриття найбільш ціннісних історичних висотних домінант міста. Солеварня розташована на рівній ділянці невеликого пагорба, який поступово сходить до русла річки Побук. З найвищої точки ділянки солеварні, в районі виварювального цеху № 2, розкривається широкий панорамний ракурс на центральну частину міста, з акцентними домінантами Ратуші та дзвіниці костелу Св. Апостола Варфоломія, однак із цієї ділянки майже не проглядаються дві пам’ятки архітектури (Церква Св. Юра та Церква Воздвиження Чесного Хреста), їх перекриває забудова та значне озеленен-

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

ня. Ближче до входу на територію солеварні є друга важлива ділянка огляду, з якої найбільш вдало видніються вищевказані дві церкви.

6. Ступінь збереженості окремих об’єктів території

Чинні режими зон охорони пам’яток та історичного середовища території солеварні

Найбільш збереженими об’єктами визначено будинок контори (2), склади (4) та шурф № 1 (1) (див. рис. 1). Поточний задовільний стан пов’язано з ремонтом та відновленням дахів. Також наявні сліди перезволоження мурованих стін, поява висолів на тиньку. Через нефаховий ремонт шурфу № 1 (1) було втрачено частину автентичних елементів конструкції, відновлення яких є важливим для реанімування історико-архітектурного середовища. Найбільш пошкодженим виявлено будинок клубу (6), виварювальний цех № 1 (11) та № 2 (3), шурф № 2 (5), паперовий склад (10) та розсолозбірник № 3 (8).

7. Чинники пошкоджень та руйнації

Рис. 1. Загальний технічний стан об’єктів дослідження

Результатом натурного обстеження та аналізу попередніх робіт є складання актів технічного стану окремих об’єктів з подальшим визначенням архітектурно-конструктивних втрат.

Натурне обстеження виявило, що основним чинником руйнації об’єктів солеварні є механічні пошкодження дахів, надмірне зволоження цоколю та тримальних дерев’яних конструкцій споруд, іржа, антропогенний фактор. Механічне пошкодження дахів з подальшим перезволоженням тримальних дерев’яних та цегляних конструкцій є найбільш поширеним чинником (складає понад 70 % виявлених пошкоджень), адже провокує тривалу непомітну руйнацію. Показовими є обидва виварювальні цехи, які не мають даху, а отже, постійне потрапляння вологи неминуче призводить до перезволоження бетонних та цементно-вапнякових розчинів тримальних конструкцій (цокольних опор стовпів даху) з подальшим випадінням цегли і втратою тримальної здатності конструкції, що закінчується обвалом. Металеві ферми перекриття та вузли кріплень вкриті іржею. Це теж провокує неконтрольовані обвали конструкцій. Надмірне зволоження цокольної частини споруд і огороджувальних стін, яке також спричинило вивітрювання тинькування та поступове випадіння цегли, складає до 40 % чинників пошкоджень споруд. Неправильна організація водовідведення із прилеглої ділянки, відсутність ринв, водозбирачів, відмостки – все це сприяє швидкому намоканню розчинів та каменю, розвитку хіміко-біологічних утворень (мох, пліснява, висоли).

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

Окремо зазначимо, що частина механічних пошкоджень споруд спричинені актами вандалізму, точніше систематичним розкраданням будівельного матеріалу з оглянутих об’єктів. Наприклад, протягом 30-ти років з моменту останнього обстеження будинку клубу (6), з 1992 року, спостерігається поступова руйнація через розкрадання цегли.

8. Архітектурно-стилістичні втрати об’єктів солеварні Найбільш вагомими втратами було визначено стійкість та тримальні властивості більшої частини конструкцій споруд, покриття дахів та історичної столярки (дверей та вікон). Також було виявлено фрагментарну втрату віконних та дверних отворів під час попередніх перебудов фасадів споруд, що спричинило порушення пропорції та композиції архітектурного вигляду об’єктів. Втрата архітектурно-стилістичних елементів провокує втрату цілісності та закономірності історичного оточення, тому доцільно зберігати всі наявні автентичні елементи декору, оздоблення фасадів та інтер’єрів. Найбільш вагомими є втрати архітектурного оздоблення шурфа № 1 (5) та шурфа № 2 (1), обидві споруди віднесено до найбільш вартісної забудови (рис. 2). Різні крокви, конструкція внутрішнього каркасу, покриття даху – всі ці елементи були автентичними, але втрачені або перебувають в аварійному стані. Серед історично ціннісної забудови найбільше зазнало руйнації конструктивне вирішення об’єктів, частина з яких повністю втратила первісний вигляд.

Рис. 2. Кольорова діаграма збереженості об’єктів солеварні. Чорний – найбільш пошкоджений. Позначено чинники руйнації: синій – перезволоження; блакитний – висоли; салатовий – механічні пошкодження; помаранчевий – вивітрювання, випадіння цегли

Рис. 3. Процентне співвідношення втрат об’єктів дослідження

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

Урбаністичний аналіз Дрогобицької солеварні та прилеглої території

УРБАНІСТИЧНИЙ АНАЛІЗ ДРОГОБИЦЬКОЇ СОЛЕВАРНІ ТА ПРИЛЕГЛОЇ ТЕРИТОРІЇ

Рис. 4. Схема цінності забудови та рекомендованих методів реставрації

Опис методології

кспертиза тривала протягом серпня та вересня 2021 року і включала: попереднє вивчення документів, польове дослідження у м. Дрогобичі (10–15 серпня 2021 р.) та подальше опрацю вання зібраних відомостей. Вона поєднує просторовий та соціально-культурний аналіз, а також аналіз стейкхолдерів і, таким чином, описує різні фактори, які гратимуть роль у здійсненні проєкту ревіталізації. Просторовий аналіз складався з огляду транспортно-пішохідної інфраструктури, ландшафту, архітектурної забудови, функціо нально-економічного використання прилеглої території. Було проаналізовано наявні офіційні документи: кадастровий план, архітектурний опорний план та генеральний план міста, зібрано дані через геоінформаційну систему. Просторовий аналіз доповнено соціокультурним, мета якого – побачити територію солеварні очима містян та туристів, відстежити практики, які пов’язують їх із солеварнею. Під час польового візиту 10–15 серпня 2021 р. здійснено детальне картографування території солеварні та прилеглих місцевостей у радіусі до 1,5 кілометра, що дозволило скласти аналітичні мапи стану інфраструктури, уточнити функції та якості територій тощо. Невідривно організовано етнографічне дослідження з використанням методів спостереження, залученого спостереження, ментального мапування. Зокрема, проведено 10 ґрунтовних інтерв’ю з містянами різного віку і статі, що дозволило скласти портрет їхнього сприйняття солеварні та зв’язків із нею; здійснено дві прогулянки з групами туристів, під час яких застосовано залучене спостереження та інтерв’ю, проведено мапування їх маршруту, аналіз практик та взаємодії з територією.

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

Внаслідок триденного спостереження, на основі опитувань, які висвітлили вибір містян, складено мапу основних неформальних маршрутів. Слід зазначити, що етнографічне дослідження не є кількісним та репрезентативним, натомість слугує для окреслення кола актуальних проблем та наявних позицій мешканців і туристів щодо солеварні. В більшості інтерв’ю виринали схожі патерни і теми, і їхня значимість підтверджена спостереженнями та експертними свідченнями. Проте, наприклад, нюанси сприйняття солеварні різноманітними групами населення висвітлені недостатньо. Обмежені також відомості про практики використання території протягом зимового періоду, – адже збір відомостей відбувався влітку. Часові та ресурсні рамки дослідження не дозволили провести більш масштабну роботу. Попри це, певні валідні результати отримані, і їх слід враховувати у процесі напрацювання заходів щодо ревіталізації солеварні.

Транспортне та пішохідне сполучення солеварні з містом Дрогобицька солеварня розташована на південному заході відносно Площі Ринок, на відстані близько 1,5 км (приблизно 10 хв пішки вулицею Жупна). Прямий доступ до транспортної інфраструктури міста на цей момент наявний лише через вулицю Солоний Ставок на північному сході, з інших сторін територія солеварні оточена приватною забудовою. Південно-східна частина території – Зварицький сад – межує з приватною садибною забудовою та територією церкви Святого Юра. З південного заходу солеварня раніше була окреслена вулицею Горішня Брама, але тепер частина території, що прилягає до цієї вулиці, приватизована, тут розміщена гуртівня та проводяться будівельні роботи. Північно-західна сторона також оточена приватною садибною забудовою, тут протікає маленький потічок. Між садибною забудовою та солеварнею з цього боку є неформальна стежка. Тут нема огорожі, яка б давала зрозуміти, що ця територія належить державному підприємству. Північніше – територія церкви Воздвиження Чесного Хреста. На краю, з північного боку

Мапа 1. Транспортне та пішохідне сполучення солеварні з містом (радіус 1,5 км)

солеварні, – гаражний кооператив. Він складається з двох частин, розділених дорогою, яка веде до солеварні зі сторони вулиці Солений Ставок та Жупної. Гаражі створюють візуальний та ментальний бар’єр для охочих відвідати солеварню, оскільки, не знаючи дороги,

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

важко здогадатися, що за ними. На краю гаражного кооперативу – триповерхова будівля комерційного призначення. Тут розташований продуктовий магазин та паб «Солік». Схід солеварні також частково відчужений за рахунок парківки. Ще східніше розміщений Зварицький майдан. Це неоформлена територія, яка використовується для паркування автомобілів та автобусів з туристами, що приїхали на екскурсії до церкви Святого Юра чи солеварні. Тут є ще один вхід до солеварні.

Урбаністичний аналіз Дрогобицької солеварні та прилеглої території

Вулиця Адама Міцкевича також важлива для сполучення центру (вулиці Тараса Шевченка) та солеварні. Вона зручніша для гостей музею «Дрогобиччина», заохочених відвідати виробництво. Це живописна вулиця з добре збереженою історичною забудовою. Вона веде через невеличкий зелений сквер далі і переходить у вулицю Маріїнську, а потім вписується у вулицю Жупну.

Транспортне сполучення Важливу функцію виконує вулиця Бориславська, з якої можна потрапити на вулицю Солоний Ставок. Це територіальна автодорога державного значення, саме її найчастіше використовують туристи, які подорожують власним транспортом. Крім того, на вулиці Бориславській та вулиці Горішня Брама розміщено кілька зупинок міського та приміського транспорту, до яких пішки від солеварні п’ять хвилин ходу. Також можливий заїзд автотранспортом з вулиці Січових Стрільців на вулицю Зварицьку, а потім на вулицю Солоний Ставок. Вулиця Жупна також використовується для автосполучення, це найшвидший шлях зі сторони центру міста. Яка б вулиця не була обрана для доїзду до солеварні, найзручніше безкоштовне паркування – на Зварицькому майдані перед церквою Святого Юра.

Пішохідне сполучення Якщо солеварню відвідують пішки, то найшвидшим сполученням від Площі Ринок є вулиця Жупна. Це вулиця з двостороннім рухом та рядом дерев для затінку (не на всій вулиці). Початок вулиці з боку центру – комерційний (ресторан, торгові площі тощо), решта – приватна одно- та двоповерхова садибна забудова. Стан дорожнього покриття і тротуарів подекуди критичний. З боку солеварні вулиця закінчується розширенням та мостом через річку Серет. Ця площа на сьогодні використовується для розміщення смітників, що призводить до екологічних проблем (сміття потрапляє в річку). Але оскільки це видова точка на солеварню, то вона має потенціал стати оформленим майданом чи сквером, який комфортно поєднуватиме центр міста та передмістя Зваричі.

Фото 1. Фото-розгортка вулиці Жупної

Неформальне пішохідне сполучення Територія солеварні не є повністю огороджена. Тільки деякі ділянки мають огорожу, як наприклад, брама зі сторони Зварицького майдану, чи залишки брами зі сторони гаражного кооперативу. Це призвело до формування неформальних стежок через тери-

Урбаністичний аналіз Дрогобицької солеварні та прилеглої території

рицька. Звідси так само потоки розподіляються в напрямку Жупної чи Зварицького майдану. Ще є поодинокі стежки через Зварицький сад, але цей напрямок використовується дуже незначною кількістю жителів району, тому особливої уваги не заслуговує. Висновки

Мапа 2. Неформальне пішохідне сполучення через територію солеварні (100 м навколо солеварні)

торію солеварні. Розташування солеварні відносно центру міста (особливо вхід зі сторони вулиці Жупної) є дуже зручним для скорочення шляху в напрямку центру та назад для жителів району Зваричі. Є кілька основних напрямків: коридор південь-північ – з боку вулиці Горішня Брама в напрямку вулиць Солоний Ставок – Жупна (до центру) або коридор захід-схід з боку вулиці Горішня Брама до Зварицького майдану, якщо пішохід прямує на вулицю Бориславську. Крім цього, до солеварні є доступ з північно-західного боку (стежка між солеварнею та садибами). Сюди виходить вулиця Івасюка, яка лежить паралельно до вулиць Горішня Брама та Зва-

Солеварня зручно розташована як для пішого, так і автомобільного сполучення. Громадський транспорт також доступний. Наявні сильні сторони необхідно інтенсифікувати різними тактичними інтервенціями. Вулиця Жупна в майбутньому повинна стати пішохідною. Це розширить систему піших маршрутів від Площі Ринок далі на південь. Сьогодні вона не є переповнена автомобілями, однак на початку вулиці, зі сторони центру, триває будівництво двох торгових центрів – і цілком очікувано, що це незабаром змінить ситуацію з автотранспортом. Тому потрібно уже на міському рівні ухвалити рішення щодо майбутнього вигляду вулиці Жупної. Важливим є контроль забудови (висотність, оформлення фасаду, дотримання будівельної лінії). Першим кроком має стати заборона паркування вздовж вулиці та налагодження одностороннього руху. Другим та кінцевим кроком буде цілковите переоформлення вулиці в пішохідну. Крім того, наявне розширення вулиці з боку солеварні (умовно площа Жупна), як видова точка на солеварню, потребує трансформації у майдан чи сквер, для органічного з’єднання центру міста з передмістям Зваричі. Ще одна дуже атмосферна вуличка Коминярська веде від вулиці Бориславської, з зупинки міського транспорту, вздовж річки Серет. За умови належного догляду рослинності та очищення річки, вулиця має перспективу стати приємною пішохідною альтернативою вулиці Солоний Ставок. Проблемою вважаємо стихійні стежки – «скорочені дороги» через солеварню, не так через порушення кордонів, як через потенційні небезпеки. Тому необхідно створити доріжки для пішоходів, безпечні та зручні, які б, водночас, не заважали виробництву. Жителі Зваричів матимуть змогу спостерігати якісні зміни на оновленій в майбутньому солеварні. Це сприятиме формуванню ідентичності району та його позитивного іміджу.

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

Ландшафт території навколо солеварні

Урбаністичний аналіз Дрогобицької солеварні та прилеглої території

Топографія Центральна частина міста – Площа Ринок розміщена на підвищенні, з незначним нахилом: на південному-сході нижня точка і плавний підйом на північний схід. У південному напрямку, на схід та захід від Площі Ринок відбувається спуск. На північ йде дуже плавний, майже невідчутний, підйом, який набирає сили в кінці вулиці Шевченка в переході на вулицю Січових Стрільців і в напрямку Вічного вогню. Солеварня розташована в низині. Від центру вулиця Жупна плавно спускається до вулиці Солоний Ставок. Тут Горішній потік, який протікає по території солеварні, впадає в річку Серет.

Видові точки Попри низинне розташування, з території солеварні є зоровий контакт з важливими будівлями у місті. Наприклад, проглядаються будівля Катедри та дзвіниця Костелу. Також із території видно офісну споруду в стилі радянського модернізму, з даху якої, приміром, можна зробити прожекторну підсвітку Королівського шурфу. На підвищенні видніються руїни будинку директора, з яких, упорядкувавши рослинність саду, можна споглядати чудовий вид на солеварню. Ще один оглядовий майданчик на солеварню розташований на стежці північного периметру солеварні (див. мапу 3).

Публічні зелені зони: парки, сквери

Мапа 3. Дослідження ландшафту території навколо солеварні (радіус 1,5 км)

На північ від Площі Ринок сконцентрована велика кількість зелених публічних зон: парк імені Бандери (між вулицями Шевченка та Франка) в традиційному радянському ландшафтному оформленні, два сквери: імені Франка та Студентський (на вулиці Івана Франка та на вулиці Лесі Українки відповідно), парк «Голландка» (на вулиці Шевченка) та сквер при костелі Святого Варфоломія. На південь від Площі Ринок, на вулиці Трускавецькій, розміщений парк Культури та відпочинку. В радянський час тут працювали атракціони для дітей. Сьогодні на території залишилось кілька павільйонів та озеро. На вулиці Юрія Дрогобича, паралельно до Жупної, розташований Маріїнський сквер. Всі ці зелені публічні простори відіграють важливу роль в житті мешканців міста. Стилістично вони дуже схожі

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

між собою, більшість з них була закладена ще за радянської влади і з того часу не оновлювалася. Територія навколо солеварні оточена приватною садибною забудовою, тому вся ця частина міста дуже зелена та затишна.

Ландшафтні особливості солеварні

Урбаністичний аналіз Дрогобицької солеварні та прилеглої території

Топографія Топографічно територія солеварні знаходиться глибше, ніж решта міста. Найнижчий рівень – вулиця Солоний Ставок, територія гаражного кооперативу та частина солеварні за нею, будівля Королівського шурфу, парківка, Зварицький майдан та частина території солеварні напроти адміністративної будівлі та «конюшень». Звідси на південь – підйом, тому церква Святого Юра – вже на пагорбі, як і Зварицький сад. Вулиця Жупна на північний-схід від солеварні також плавно піднімається вгору до центру. Те ж саме на півночі та північному-заході: вулиця Зварицька йде вгору, а на пагорбі розташована церква Воздвиження Чесного Хреста. Також плавний підйом відбувається в напрямку вулиці Горішня Брама на південь. Ця топографічна картина має важливе значення для певних процесів на солеварні. Залежно від ландшафтних особливостей, так чи інакше розташовані виробничі та господарські будівлі. Наприклад, відстійники були побудовані на пагорбі, тому ропу туди з Королівського жупу качають помпою, але відстояна ропа зливається в виварювальний цех по трубі вже під впливом земного тяжіння. Користувачі цієї території мусять зважати на її історичну цінність та недостатню вивченість – необхідно враховувати потребу в археологічних дослідженнях та в залученні експертів.

Рослинність

Мапа 4. Дослідження ландшафтних особливостей солеварні

Завдяки особливості ґрунту, топографічним властивостям та нашаруванню історичних епох, на території солеварні трапляється різноманітна рослинність. Там, де рівень найнижчий, на болотних ґрунтах росте очерет, навпроти адміністративної будівлі ще прочитується радянський ландшафтний дизайн, зокрема залишені з тих часів кущі бузку, які неконтрольовано поширилися далі. Попри Горішній потік, що протікає по північному краю території, ростуть розкішні плакучі верби, а в центрі, поміж будівлями, переважає дике різнотрав’я, притаманне для західного регіону України. На південному боці, на пагорбі, де розміщений Зварицький сад з руїною будинку директора, все ще росте багато фруктових дерев та дикоросла ліщина.

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

Висновки Територія солеварні перебуває в низині відносно решти міста. Через це частина місцевості постійно болотиста, навіть в суху пору року. Топографія відіграє важливу роль в організації виробництва та, комбіновано з рослинністю, створює самобутню атмосферу. Дикоросла флора потребує незначної корекції, щоб не бути бар’єром, а підкреслити собою місцевий колорит. Солеварня має високий потенціал як додаткова, принципово відмінна від уже наявних, рекреаційна зона. За відносно невеликих фінансових витрат та із залученням до роботи ландшафтних архітекторів, територія солеварні може стати індустріальним ланд шафтним парком за короткі строки. Вже зараз можна відновити Зварицький сад та відкрити його для мешканців міста. Щоб надати оздоровчого значення цій території, є сенс спроєктувати та розмістити тут градирню. Такі конструкції раніше (але не у випадку Дрогобицької солеварні) використовували для продукції солі. А сьогодні градирні застосовують в лікувальних цілях як інгаляторії просто неба – повітря навколо них, завдяки випарам мінеральної води, наповнюється лікувальними іонами. Окрім цього, за умови правильного зонування, відділивши виробничу зону від туристично-рекреаційної, можна частину території використовувати для невеликих фестивалів чи будь-яких інших культурних подій. Місця достатньо і для розміщення тимчасових павільйонів та скульптурних елементів.

Урбаністичний аналіз Дрогобицької солеварні та прилеглої території

архітектурний стиль: готика, бароко) та Катедра Пресвятої Трійці (XVII–XIX ст., бароко).

Аналіз архітектурної забудови району навколо солеварні Дрогобицька солеварня належить до історико-культурного комплексу разом із дерев’яними церквами Святого Юра (XVI ст., пам’ятка ЮНЕСКО) і Воздвиження Чесного Хреста (XVII cт., пам’ятка державного значення). Спільно вони розташовані в історичному передмісті Зваричі. Ще одна дерев’яна церква початку ХІХ ст. – Святої великомучениці Параскеви П’ятниці розміщена неподалік, на вулиці Коцюбинського. Крім згаданих будівель, з історичної забудови, датованої періодом до ХІХ ст., у Дрогобичі збереглися також римо-католицький костел Святого Варфоломія (XIV–XVст.,

Мапа 5. Аналіз архітектурної забудови району навколо солеварні (радіус 1,5 км)

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

Історична частина міста здебільшого представлена забудовою XIX ст. – як, наприклад, частина південного та весь східний фронт Площі Ринок, більша частина будівель вулиці Шевченка, Франка, Мазепи, Завалля, Підвалля, Міцкевича тощо. Це різні види стилізаторства: неокласицизм, необароко, неоренесанс, неоготика та інші. Архітектура кінця XIX початку ХХ ст. представлена сецесією. Вона точково розкидана поміж забудовою вищеназваних вулиць. Навколо солеварні функціонально переважають одно-, двоповерхові (плюс дах) житлові споруди. Тут подекуди трапляється довоєнна архітектура зі здебільшого дерев’яним конструктивом та великою кількістю декоративних дерев’яних елементів: ґанки, балкони, веранди. В оздобленні прочитуються елементи народного місцевого декору. На жаль, автентичність більшості цих будинків втрачена з плином часу, а також внаслідок необачного втручання у вигляді різного роду добудов, утеплення фасадів тощо. Міжвоєнний період представлений польським модернізмом (функціоналізмом), який точково трапляється на різних центральних вулицях, але також в районі Зваричі, неподалік солеварні, як багатоквартирна житлова забудова на декілька сімей. Радянський період в цій частині міста проглядається майже всюди: і на Площі Ринок (північний та західний фронт), і по вулиці Бориславській, і в житловій забудові навколо солеварні.

Урбаністичний аналіз Дрогобицької солеварні та прилеглої території

Функціонально-економічний аналіз території навколо солеварні

Висновки Нашарування архітектурних стилів робить Дрогобич неповторним. Місто може пишатися добре збереженими зразками будівництва різних епох. Навколо солеварні переважає житлова садибна забудова різних стилів. Найбільш виразною з них є довоєнна архітектура з елементами народного декору та польський модернізм. Деякі з цих будівель, за потреби і бажання власників, могли би бути переобладнані на міні-готелі для туристів – поціновувачів історичної архітектури. Важливим аспектом у подальшому розвитку району Зваричі є захист наявної історичної спадщини, її збереження та реконструкція. А також збереження та захист на міському рівні самого типу садибної забудови. Мапа 6. Функціонально-економічний аналіз території навколо солеварні (радіус 1,5 км)

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

Солеварня розміщена дуже близько до історичного центру, і сама по суті є його продовженням.

Житлова забудова В основному солеварня оточена спорудами житлового призначення. Здебільшого це приватна садибна забудова, до якої належить подвір’я, де розміщені додаткові службові будівлі, наприклад, гараж, стайня, літня кухня. Ці будинки використовуються однією чи двома сім’ями, але подекуди є також і будинки на більшу кількість сімей. Часто вони належать до приватизованого житлового фонду, як-от триповерхові житлові будинки епохи польського модернізму. Такі трапляються досить часто неподалік солеварні. Багатоквартирна житлова забудова скупчена вздовж Бориславської вулиці, тут бачимо як звичайні «хрущівки», так і дев’ятиповерховий дім із 70–80-х років XX ст. Загалом, центр Дрогобича має високий відсоток житлової забудови з різних історичних епох. У більшості цих будинків перший (а інколи і другий) поверх використовують у комерційних цілях.

Комерція Навколо солеварні, окрім житла, присутні і будівлі, що виконують комерційну функцію, як, наприклад, продуктові магазини (вздовж вул. Бориславської, Горішньої Брами, Зварицької), гуртівня (колишня територія солеварні, вул. Горішня Брама), гастрономія (паб «Солік» навпроти вул. Жупної на вул. Солоний Ставок) та ресторан «Рандеву» (вул. Жупна), шиномонтаж (вул. Горішня Брама), торгові приміщення (будуються на вулиці Жупній, з боку центру). Офісні приміщення також розташовані в центрі або вздовж Бориславської вулиці. Переважно весь спектр комерції (ресторани, кафе, торгові площі) зосереджений в межах Площі Ринок та вулиць навколо неї. Безпосередньо за рахунок відчуження ділянок землі фактично на території солеварні розмістилися паб «Солік», гуртівня та гаражний кооператив. Законність продажу та приватизації цих ділянок необхідно перевірити.

Урбаністичний аналіз Дрогобицької солеварні та прилеглої території

Релігія Територія солеварні перетинається з охоронними зонами двох дерев’яних церков: Святого Юра (пам’ятки ЮНЕСКО) та Воздви ження Чесного Хреста (пам’ятки державного значення). Окрім цього, є кілька важливих релігійних будівель у самому центрі. Це римо-католицький костел Святого Варфоломія (XIV–XVст., архітектурний стиль: готика, бароко), Катедра Пресвятої Трійці (XVII– XIX ст., бароко), та інші, не настільки визначні, церковні споруди. Лише Катедра з цього переліку діє як церква, інші – виконують музейну функцію.

Освіта У межах кілометра навколо солеварні навчальних закладів немає. Але трохи далі, на вулиці Шевченка, розташовані корпуси Дрогобицького державного педагогічного університету. На вулиці Бориславській розміщений Музичний коледж. На вулиці Гончарській – корпус Духовної семінарії. На вулиці Зварицькій є середня школа №5 та дитячий садок. Але здебільшого школи та гімназії розташовані в центрі. На вулиці Завалля школа №3 та суботня школа польської мови. На вулиці Жупній працює школа англійської мови.

Медицина На досліджуваній території навколо солеварні можна знайти кілька медичних установ. Вони зосереджені на північ від солеварні. На вулиці Січових Стрільців розміщена Міська поліклініка, Стоматологічна поліклініка, деякі приватні медичні заклади (Кардіологія, УЗД). Далі, по вулиці Тарнавського, розташований Протитуберкульозний диспансер, на вулиці Франка – Бальнеологічна лікарня. Багато приватних стоматологічних кабінетів є на вулицях навколо Площі Ринок. Поряд із солеварнею розміщено Центр служби крові.

Культура Солеварня перебуває в межах охоронних зон церков Святого Юра та Воздвиження Чесного Хреста, які є музеями. Інші культурні інституції зосереджені в центрі, як, наприклад, Ратуша з музеєм

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

та оглядовою вежею. Важливими закладами культури є також відділи музею «Дрогобиччина» на вул. Шевченка та Франка та відділ сакрального мистецтва на вул. Січових Стрільців.

Індустрія На південь від солеварні за межами житлової забудови розташовані території підприємств: МКП «Транс-Екіпаж», Дрогобицький машинобудівний завод (не працює). Висновки Солеварня в контексті міста є, по суті, продовженням історичного центру. Через таке розташування фактично майже всі вище згадані функції можуть бути імплементовані додатково на території солеварні, що не призведе до конкуренції з центром, а навпаки, підсилить його. Наприклад, комерційна функція: гастрономія (ресторан, кафе, пекарня), торгові площі (фірмовий магазин солі, продукти харчування та побуту, сувеніри), офісні приміщення (коворкінг, конференц-зал); культурна функція: музей, галерея сучасного мис тецтва; освітня функція: додаткові приміщення для університе ту, художньої школи, музичного коледжу, бібліотека (можлива комбінація з конференц-залом, коворкінгом). Важливо! На міському рівні захистити тип садибної забудови в 2-3 поверхи навколо солеварні в радіусі щонайменше 1 км, встановити відстеження зовнішнього оздоблення, колористики і т. п.

Сприйняття солеварні та її присутність у повсякденному дискурсі Було проведено невелике етнографічне дослідження з метою з’ясування сприйняття солеварні мешканцями і туристами, їхніх соціально-культурних зв’язків із цією територією та пов’язаних практик (див. розділ «Опис методології»). Інтерв’ю починалося з широкого питання «що ви знаєте про солеварню?», яке дозволяло відсканувати суб’єктивну мапу відомостей про солеварню в опитаних мешканців та туристів.

Урбаністичний аналіз Дрогобицької солеварні та прилеглої території

Публічний образ солеварні Найтиповішою відповіддю мешканців було «знаю, що вона є», що відображає, з одного боку, те, що про існування солеварні як об’єкта в місті мешканці знають, вона присутня на ментальній мапі і пов’язана з образом міста. З іншого боку, відповідь засвідчує низьку обізнаністю з фактами довкола об’єкта в розрізі історії та сучасності і означає «все що я знаю, це те, що вона є». Сприйняття солеварні опитаними можна розділити на такі категорії: знання про поточний статус, наділення значенням (насамперед в історичному сенсі), суб’єктивне ставлення, інтерес до об’єкта. На ілюстрації нижче ці категорії зображені схематично і репрезентовані у взаємозв’язку:

Іл. 1. Уявлення мешканців про солеварню (знання, значення, інтерес)

Тож солеварня виражено сприймається як історичне підприємство, визначальне для ідентичності міста, проте опитані не впевнені щодо поточного статусу підприємства – чи воно ще досі працює, чи вже ні. Виняток становлять люди, які мають дотичний стосунок чи особистий інтерес: приміром, один знайомий з директором солеварні молодий чоловік з перших вуст знає про процеси розвитку підприємства, а одна міська підприємиця прицільно слідкує за розвитком подій. У них більш оптимістичний погляд щодо перспектив солеварні. Тоді як мешканці, котрі не мають особистого контакту з командою солеварні, переконані, що вона перебуває у занедбаному стані:

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

«Я знаю, що вона є, і знаю, що вона у занедбаному стані. Навіть не знаю, чи вона працює» (студентка). «Знаю про витоки солеварні, що це історичне виробництво, але воно занедбане» (жінка, 70 років). «Знаю, що вона існує і вона аж надто стара» (жінка середнього віку).

Дві групи туристів, опитані під час запланованої екскурсії територією солеварні, теж сприймають її як занехаяну: «Чули про солеварню, але нічого не очікували. На ділі склалося враження розрухи. Хотілося б, щоб це було відновлено» (група туристів літнього віку зі Львова). «Заздалегідь не мали ніяких очікувань стосовно об’єкта, але, побачив ши його стан, все одно розчарувались. Сподівалися на більший порядок, ніж є зараз» (молода сім’я, туристи).

Знання про поточний статус та процеси розвитку підприємства корелює з категорією інтересу. Із зібраного матеріалу випливає, що: • низький інтерес у молоді, для якої об’єкт є малоцікавим; • помірний інтерес та лояльність до бренду – у споживачів продук ту солеварні (для повсякденного вжитку і використання в бізнесі); • великий інтерес у туристів і у активних містян, які потенційно зацікавлені взяти участь у здійсненні заходів, спрямованих на поліпшення стану солеварні та прилеглих територій.

Сприйняття історичного значення Солеварню сприймають як таку, що зіграла ключову роль в історії розвитку міста, але на сучасному етапі відзначають низьку її цінність. Про історичну вартість опитані говорили найбільше. У дискурсі солеварня міцно пов’язана з ідентичністю Дрогобича і дає підставу пишатися своїм містом і належністю до нього: «Я вважаю, для корінних дрогобичан це привід пишатися» (місцева жін ка середнього віку).

Це історичне значення актуалізується у перспективі розвитку туристичного потенціалу. Поки що дрогобичани не розглядають туризм

Урбаністичний аналіз Дрогобицької солеварні та прилеглої території

як одну із функцій солеварні. Лише двоє з опитаних підняли тему туризму самостійно у контексті історичного значення, і то в умовному способі: він міг би з’явитися за низки сприятливих обставин. «Важлива історична пам’ятка, яка може стати туристичним цен тром» (місцева підприємиця). «Підприємство не може бути уже таким у повному значенні цього сло ва, може бути місцем атракції, куди приходитимуть не так за сіллю, як за враженнями» (молодий чоловік, знайомий з директором).

Іл. 2. Сприйняття стану та розвитку солеварні

Бачення майбутнього солеварні Наразі і мешканці, і туристи сприймають солеварню як занедбану і занепалу: «Якщо за неї зараз ніхто не візьметься, то перспектив немає» (сту дентка).

Вони готові повірити у відродження, якщо складуться «правильні передумови», охоче включаються у розмову про майбутнє солеварні, а також мають багато побажань та ідей. Нижче, у таблиці, підсумовані тенденційні пропозиції опитаних щодо майбутнього підприємства та території. Деякі містяни готові безпосередньо долучитися до реалізації задумів. Таке акцептування є надзвичайно важливим для старту проєкту.

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

Таблиця 1. Потреби і побажання щодо розвитку солеварні Категорія

Потреби і побажання

Музеєфікація

• Реконструкція приміщень • Створення музею • Створення туристичного центру • Облаштування території • Історична довідка на місці

Виробництво

• Збереження промислової автентичності • Забезпечення безперебійної роботи • Надання нових функцій (продукування сувенірної продукції із солі)

Транзитний маршрут

• Формування безпечного шляху вулицею Жупною • Прокладення зручної дороги через солеварню • Облаштування дороги поряд із солеварнею • Зрозуміле зонування території та навігація

Рекреація

• Облаштування літнього парку • Обладнання інтерактивного майданчика для дітей та підлітків • Створення зони з гамаками • Забезпечення доступності території для прогулянок

Культурна функція

• Проведення громадських подій • Участь у громадському житті

Туристична інфраструктура

• Облаштування вулиці Жупної • Оформлення входів з Жупної та зі Зварицького майдану • Ознакування території • Розміщення лавок • Облаштування туалетів • Встановлення урн для сміття

Висновки • Містяни знають, що солеварня існує, але не знають, що там зараз відбувається. Ментальні зв’язки послаблюються, і, якщо підприємство не почне гучніше про себе заявляти, – зійдуть нанівець. • Дрогобичани наділяють солеварню високим символічним та історичним значенням. • У сучасному контексті солеварню бачать як таку, що занепадає. Вона слабко присутня в дискурсі містян. Мешканці поки що не пов’язують її з майбутнім Дрогобича.

Урбаністичний аналіз Дрогобицької солеварні та прилеглої території

• Інтерес до солеварні в цілому невисокий: ‐‐ найнижчий інтерес у молоді; ‐‐ помірний – у тих, хто споживає дрогобицьку сіль; ‐‐ найвищий інтерес у туристів й у тих, хто дотично чи безпосередньо зацікавлений у розвитку підприємства або знайомий з колективом. • є група активних мешканців, зокрема підприємців, готових до співпраці. Отже, візія об’єкта як частково музейного і частково індустріального, з функціями платформи для громадських заходів, розділяється респондентами. Люди готові долучатися, якщо спостерігатимуть позитивні зміни, тому варто залишати територію відкритою і починати діяти.

Просторові зв’язки містян з солеварнею через практики Проаналізуймо так звані просторові зв’язки або практики: які повсякденні дії та активності пов’язують людей з територією солеварні? Проведені спостереження, інтерв’ю з містянами та місцевими експертами дають змогу ідентифікували такі практики:

Пішохідний транзитний маршрут навпростець та вздовж території підприємства Солеварня оточена з усіх боків садибною розтягнутою у просторі забудовою. До садиб не йде достатньо транспорту – найближчі зупинки на вулиці Бориславській, а добиратися до центру найзручніше пішки, хоча це й не коротка дистанція. (див. «Неформальне пі шохідне сполучення» та мапа 2). Обхідний шлях не є приємним і значно подовжує тривалість руху до місця призначення. На мапі 7 ми проілюстрували одне інтерв’ю з літньою мешканкою садиби (південніше солеварні), яке уособлює досвід багатьох мешканців цього району. Звернемо увагу, що тут, за нашими спостереженнями, проживає багато містян старшого віку, яким не вистачає транспортного сполучення і які найбільше страждають від поганої якості пішохідної інфраструктури і довгих шляхів.

Урбаністичний аналіз Дрогобицької солеварні та прилеглої території

за визначенням «зеленим коридором» – природною стежкою для приємного, розслабленого спацеру. Тутешній унікальний ландшафт і рослинність приваблюють пішоходів, що підтверджується і відпочинковими практиками містян.

Відпочинок у садочку на території Зауважено поодиноке проведення пікніків, відпочинку на природі. Звісно, практика спостережена у літній період і не є дуже поширеною, але виявляє потребу відпочивальників і демонструє потенціал. Співробітниця солеварні збирала ліщину та яблука і розповідала, яким квітучим був сад раніше.

Господарська діяльність у гаражному кооперативі

Мапа 7. Приклад пішохідного маршруту через територію солеварні

Прогулянки на території та вздовж Неформальна стежка по північно-західному периметру та – рідше – стежки солеварні використовуються для прогулянок. Зустріли жінку з маленькою дитиною у візочку, що вийшли на прогулянку. Жінка поскаржилася, що на Зваричах більше немає зелених зон, де їй було б зручно гуляти. Спостерігали, як прохожі уповільнювалися і навіть зупинялися вздовж тієї ж північно-західної стежки, щоб зібрати ягоди або горіхи чи просто помилуватися. Так, цей шлях є

Біля північного входу та вулиці Солоний Ставок розташовано понад сто гаражів гаражного кооперативу. За словами представниці кооперативу, гаражі існують тут з 1975 року і є дуже узвичаєним явищем. Гаражами користуються мешканці прилеглої садибної забудови. Вони ремонтують або миють свої авто, ведуть іншу господарську діяльність, спілкуються між собою, слухають музику. Це нагадує певний «клуб за інтересами». Варто зазначити, що присутність тут автовласників добре впливає на територію, зокрема стримує небажані активності, кооператив частково доглядає за територією, планує встановити камери спостереження (зі слів представниці). Хоча гаражі загороджують вхід до солеварні та не вписуються у архітектурну візію розвитку місцевості, вони мають власну автентику, а гаражні практики оживляють територію. (Детальніше про стосунки ко оперативу з іншими стейкхолдерами території –у розділі «Аналіз стейкхолдерів»).

Відвідування магазину гуртівні та ресторану «Солік» Обидві установи не є інтегрованими в територію – вони існують осібно, радше врозріз із рештою просторової морфології. Проте,

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

Урбаністичний аналіз Дрогобицької солеварні та прилеглої території

Відвідування з метою туризму

Фото 2 і 3. «Зелені коридори» для транзитного маршруту та прогулянок

водночас, вони служать своєрідними магнітами, які притягують на периферію відвідувачів. Деякі опитані зазначають, що у магазині при «Соліку» любителі оковитої купують алкоголь, щоб потім вжити його на території солеварні, з усіма подальшими небажаними наслідками. З іншого боку, влітку туристи можуть купити тут прохолодні напої, щоб мати змогу довше вивчати територію солеварні. Відвідування ресторану є відокремленою практикою, яка не має інтеракції з територією. Гуртівня відрізала зручний вхід з південного периметру солеварні, що перенаправило неформальні маршрути на ще більш необлаштовані стежки.

Дрогобич інтенсивно розвивається як туристичне місто. За останні п’ять років кількість туристів, що відвідують місто за рік, зросла із 40 тис. до 100 тис. осіб, а місто увійшло до рейтингу «ТОП24 міста України», які ставлять у приклад за динамікою розвитку та туристичною привабливістю. Після відкриття солеварні для екскурсій дедалі збільшується потік туристів на територію. Це й особи, які самостійно оглядають територію, і ті, хто замовляє офіційні екскурсії, котрі були відновлені у 2021 році. Вартість екскурсії складає близько 30 грн з людини. Солеварня також входить у маршрут популярних екскурсій містом. За словами І. Чави, керівника Управління культури та розвитку туризму Дрогобицької міської ради, цього року туристи в основному були зі Львова, Самбора, Борислава, Стрия, Трускавця, а також із Тернопільської та Івано-Франківської областей. Під час польової роботи у серпні 2021 р. ми проінтерв’ювали дві групи туристів: одна зі Львова, а інша – сім’я переселенців з Донецька у Київ. І ті, і ті чули про солеварню і цілеспрямовано захотіли ознайомитися з об’єктом. Часто на солеварню заходять туристи, які відвідали церкву Св. Юра чи Чесного Хреста. Або ж навпаки – йдуть від солеварні до церков. Це дуже популярний об’єднаний маршрут. Туристи потрапляють на солеварню кількома шляхами: пішки через вулицю Жупну з північного входу; екскурсійним автобусом або приватною автівкою, зупинившись на парківці в межах території; і входять з боку Зварицького майдану. За словами екскурсовода з великим стажем Олега Стецюка, який регулярно проводить екскурсії містом, не оминаючи й солеварню, вулиця Жупна справляє негативне враження, адже тут немає тротуарів. О. Стецюк зазначає, що туристи у його групах зазвичай віку 45–50+, тож їм особливо важко пересуватися розбитим тротуаром після попередніх годин екскурсії. За його маршрутом, група заходить на територію зі східного входу – Зварицького майдану: «Буває, що ворота зачинені, тоді ми пролазимо у дірку в паркані, що створює враження якогось нелегального проникнення.

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

Урбаністичний аналіз Дрогобицької солеварні та прилеглої території

Стан солеварні викликає відчуття розрухи. Основна акцентуація йде на розвалини на території і напівзакинутість приміщень, у яких виро бляється продукт. Хоча недовіри до продукту у людей немає» (О. Сте цюк).

Це перегукується з відчуттям розгубленості групи самостійних туристів, з якими спілкувалися ми (див. мапу 8). О. Стецюк вважає, що необхідно зробити гарний офіційний вхід. Він відгукується схвально про нещодавно проведені роботи з облаштування стежки від адміністрації до колодязя. Оскільки екскурсія солеварнею зазвичай іде після екскурсії містом, туристи на той момент вже втомлені і мають потребу зайти у вбиральню, відпочити, перекусити, а таких можливостей на території немає. За словами екскурсовода, туристи запитують про туалети, лавки, урни. Опитані нами самостійні туристи насамперед запитували про те, де можна знайти якусь інформацію, замовити екскурсію, купити сувеніри і сіль; вони вважали, що в адміністративній будівлі здійснюють ці функції, і намагалися потрапити всередину. Ілюстрована мапа 8 стисло передає досвід і враження туристів під час індивідуального візиту, який ми супроводжували. Коли туристи заходять всередину будівель, то нарікають на стан технічної інфраструктури виробництва, яка справляє враження занепаду. Окрім того, вони подекуди заважають працівникам цехів і ненавмисно потрапляють у внутрішні приміщення відпочинку тощо, порушуючи приватність. Відсутність ознакування території спричиняє подальшу розгубленість. З іншого боку, туристів захоплює автентичність підприємства, матеріальність об’єкта; їм цікаво спостерігати за різними етапами виробництва, заходити в будівлі, розглядати виробничі артефакти. Це посилює враження від промови гіда. Ми спостерігали екскурсії працівників солеварні, які добровільно її проводили. Туристи слухають геологічні та історичні відомості і можуть безпосередньо зазирнути в шурф (див. фото 4). Вражають також запахи, звуки, світлові ефекти у виварювальному цеху та відстійниках – все, що створює загальну імерсивну атмосферу. Висловлюючи побажання щодо розвитку солеварні, один екскурсант підсумував:

Мапа 8. Маршрут і враження самостійного туриста

«Найбільше хочеться зберегти автентичність місця і виробництва. Навести порядок на території, організувати музей».

Інший додає: «Треба відновити виробництво і будівлі, але не будувати нове. Ство рити музей, бо зрозуміло, що тільки роль заводу солеварня вже не може виконувати».

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

Урбаністичний аналіз Дрогобицької солеварні та прилеглої території

• •

Фото 4. Група туристів оглядає шурф

•

О. Стецюк зазначає, що найбільше захоплює солеварня дітей: для них він екскурсійний маршрут навіть починає саме із солеварні. Тому радить облаштувати на території дитячу зону. Водночас, описана туристична практика наражає відвідувачів на небезпеку: вони гуляють повз аварійні будівлі, на яких немає позначень про заборону входу; не задумуючись про вимоги техніки безпеки, заходять у цехи, зазирають у шурф. Як зазначає пан Стецюк, особливу небезпеку це становить для дітей, які не мають почуття страху і нависають над відчиненим колодязем. Він пропонує при колодязі зробити вікно з броньованого скла із підсвіткою, щоб можна було безпечно зазирати всередину. Це досить цікава дизай нерська ідея.

•

Висновки • В умовах послаблення ментальних зв’язків містян із солеварнею не можна випускати з уваги просторовий зв’язок із територією. Навпаки, слід спрямувати потоки прицільно до солеварні,

•

відкрити крамницю на території, щоб сіль та суміжні продукти дрогобичани й туристи купували на місці. Тутешні мешканці цінують природні якості території та використовують її для прогулянок і відпочинку. Диверсифікація функцій (проведення громадських заходів, облаштування громадського простору, відкриття крамнички та інших сервісів) значно зміцнили би зв’язок території з містом і привабили б туристів. Необлаштованість території та аварійний стан будівель справляють негативне враження та наражають на небезпеку. Потрібно провести протиаварійні роботи та створити розмітку безпеки. Є нагальна необхідність сформувати базову туристичну інфраструктуру. Першочергово – пішохідні доріжки. Означити входи, ознакувати територію. Облаштувати туалети, встановити лавки. Потім поставити інформаційні стенди поряд із об’єктами, створити дитячий майданчик, відкрити інформаційний пункт, і, бажано, – сувенірну крамничку, щоб продавати сіль та супутні продукти на території. У перспективі туристи хотіли би в солеварні бачити музей, але й щоб і далі можна було спостерігати за автентичним виробничим процесом. Наразі незрозуміло, куди йде дохід з екскурсій територією і чи можливо перенаправити його на розвиток. Основні пішохідні маршрути до солеварні – вулиця Жупна та вулиця Солоний Ставок – перебувають у незадовільному стані й викликають нарікання.

Аналіз стейкхолдерів програми ревіталізації Дрогобицької солеварні та прилеглої території Стейкхолдерів було проаналізовано за методикою німецького агентства з розвитку GIZ (2007). Стейкхолдером, або ж зацікавле ною стороною, ми називаємо установу, групу людей або окремих персоналій, які мають вплив або інтерес щодо певних аспектів розвитку солеварні та її прилеглої території, або ж будуть зачеплені процесами розвитку у той чи інший спосіб. Іл. 3 демонструє структуру стейкхолдерів, зв’язки між ними, рівні впливу та відповідальності, слабкі та сильні місця співпраці.

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

Мапа 9. Зацікавлені сторони проєкту ревіталізації солеварні

Урбаністичний аналіз Дрогобицької солеварні та прилеглої території

Визначення стейкхолдерів відбувалося на основі: заявки для Українського культурного фонду; розпорядження міського голови «Про створення робочої групи з напрацювання комплексної програми ревіталізації Дрогобицької солеварні та прилеглої території»; персональних інтерв’ю з різними учасниками проєкту й інакше залученими сторонами; експертних свідчень менеджера проєкту Олега Дукаса; а також на основі спостережень під час зустрічей робочої групи (серпень – вересень, 2021) та польового візиту (10–15 серпня, 2021). Після визначення зацікавлених сторін їх було розділено на три рівні впливу та три сектори: державний, громадський та приватний. Згідно із запропонованою методикою, стейкхолдери ранжуються за рівнем впливу на ключових, первинних та вторинних. Ключові стейкхолдери – це ті, які мають основний вплив на проєкт, а також визначають, яких інших стейкхолдерів необхідно залучити або ж нейтралізувати. Вони є лідерами процесу, а також мають найбільшу кількість зв’язків з усіма іншими дійовими особами. Первинні стейкхолдери – це ті, які мають прямий вплив на проєкт. Вторинні стейкхолдери – це ті, які не залучені прямо, але мають опосередкований або потенційний вплив на проєкт. Рівень впливу визначається за трьома критеріями: легітимність, ресурси та зв’язки. Додатково позначаються стейкхолдери з правом вето – ті, які можуть призупинити чи каталізувати процес. На мапі 9 представлені результати аналізу, які далі експлікуються у цьому розділі. До статичного зображення мапи стейкхолдерів додаються зв’язки – формальні, неформальні, слабкі або ж відсутні. Вони наочно демонструють, які стейкхолдери є найкраще пов’язаними з іншими учасниками проєкту, а яким, навпаки, не вистачає зв’язків. Державні стейкхолдери. На перший погляд, співпраця добре налагоджена: усі необхідні органи та підрозділи залучені, створено робочу групу з розробки програми ревіталізації (позначено помаранчевим кольором на мапі), є відповідальна особа від кожного органу та підрозділу. Державні стейкхолдери пов’язані між собою офіційно закріпленою співпрацею (позначено як «формальні зв’язки» на мапі). Проте зустрічі у робочих групах та інтерв’ю з окремими стейкхолдерами дозволяють стверджувати, що неформальних зв’язків часто-густо не вистачає: сторони не підтримують комуніка-

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

ції у неформальному режимі, бракує достатньої кількості контактів для брейнштормінгу та обміну поточною інформацією. Є розходження між офіційною роллю, яку має відігравати певний підрозділ, та його фактичною залученістю. Так, Управління інвестицій та економічного розвитку Дрогобицької міської ради входить до робочої групи і, за логікою, мало би допомагати шукати інвестиції, по факту ж вони не є залученими і найближчих 5 років не матимуть на це спроможності (за словами М. Тяжкун, депутатки Дрогобицької міської ради). Видається, що питання капітальних інвестицій – фактично поза зоною відповідальності міської ради, попри те, що земля території солеварні перебуває у комунальній власності. Відповідальність за економічну стратегію та пошук інвестицій закріп лена за орендарем землі ДП «Солевиварювальний дрогобицький завод», якому, однак, потрібна підтримка у пошуку інвестицій. Характерним для стейкхолдерів державного сектору є брак економічного мислення, співпраці з приватним сектором (показано на мапі). Недостатньо «steering forces» – зусиль, спрямованих на просування проєкту і координування роботи між усіма стейкхолдерами. Іншими словами, міська рада не займає достатньо активної позиції, щоби проєкт розвивався, і її роль у процесі наближення змін не є до кінця усвідомленою. Функцію модератора процесу зараз виконує ГО «Прорив-місто», але для успіху проєкту необхідно, щоб модерація, координація, лідерська роль у процесі була закріплена за конкретно визначеним підрозділом ДМР, наприклад, КУ «Інститут міста», що міг би займатися пошуком грантових можливостей. Окремою коаліцією є сукупність стейкхолдерів, залучених у розробку планів реставрації пам’яток на території солеварні. Питанням займаються профільні департаменти, Музей «Дрогобиччина», розробкою архітектурної концепції – партнери та виконавці проєкту. Приватні стейкхолдери: відсутні або невідомі ключові і первинні стейкхолдери з боку приватного сектора, які зацікавлені у розвитку солеварні. Як вже було зазначено вище, у ключових стейкхолдерів наразі немає плану залучення інвестицій. Більше того, інтерв’ю зі стейкхолдерами показали, що у самого підприємства, представників міської ради та громадськості уявлення щодо того, якими мають бути інвестори та інвестиції, – неузгоджені і фрагментарні. Критично не вистачає скоординованого і систематизованого плану, який би розділяли всі ключові та первинні стейкхолдери. На додаток до

Урбаністичний аналіз Дрогобицької солеварні та прилеглої території

плану інвестицій варто скласти спільне уявлення про «профіль інвестора», адже наразі циркулюють певні утопічні «легкі рішення» («діаспора дасть грошей», «зайде великий інвестор» тощо). Нерозкритим залишається потенціал місцевого дрібного та середнього бізнесу: опитування демонструють неабиякий інтерес до розвитку солеварні з боку цієї групи. Можливо, варто подумати про залучення її представників у ГО «Фундація дрогобицької солеварні» або про створення ініціативної групи. Зазначимо, що директор солеварні має з цими підприємцями персональні зв’язки, підсиливши які, можна залучити їхню групу до реалізації проєкту у ролі первинного стейкхолдера. Тепер розглянемо незалучених, але потенційно конфліктних стейкхолдерів, яких позначено на мапі як вторинних стейкхолдерів приватного сектору. Ресторан «Солік» та магазин-склад «Гуртівня» розташовані безпосередньо на ділянці колишньої території солеварні, яка зараз є приватизована. У попередніх розділах вже мовилося про наявний просторовий конфлікт: ці заклади домінують на двох точках входу на територію та перекривають сполучення і переривають візуальний контакт, а також займають територію, яку було відчужено. На подальших етапах реалізації проєкту цих стейкхолдерів неможливо обійти, тому варто почати налагоджувати комунікацію вже сьогодні, через використання формальних та неформальних домовленостей. У дискусіях робочих груп інколи йдеться про те, що ці заклади у перспективі потрібно буде вилучити з території. Проте реальність така, що найближчим часом вони залишатимуться, тому необхідно визначити м’які способи залучення їх із користю для проєкту. Це ж стосується й гаражного кооперативу. Конфлікт оприявлений вже зараз: на думку більшості стейкхолдерів проєкту ревіталізації, гаражі мають бути усунені з території. Проте у гаражного кооперативу інша думка: «Ми не плануємо нікуди переселятися з цієї території, гаражі належать тим, хто живе довкола, а інакше буде далеко йти. Тільки один ряд га ражів розташований на охоронній зоні пам’ятки. Ми беремо участь у благоустрої, встановлюємо світло і камери, слідкуємо за територією, платимо земельний податок. Готові йти на компроміси задля облаш тування території, наприклад, прибрати кілька гаражів, які заважа

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

ють, долучитися до благоустрою, але не переїжджати. Я у контакті з директором солеварні і вирішую з ним нагальні питання» (пані Ірина, представниця гаражного кооперативу).

У попередніх розділах уже йшлося про те, що гаражі – це осередок неформальних практик досить великої групи людей (налічується понад 100 гаражів і, відповідно, пов’язаних із ними домогосподарств), який легітимно зареєстрований як гаражно-будівельний кооператив і вже давно займає цю територію (за словами пані Ірини, з 1975 року). Перенесення або усунення гаражів малоймовірне у коротко- і середньостроковій перспективі, тому, як і з попередніми стейкхолдерами, варто шукати способи налагодження кооперації. Гаражі можуть бути елементом самобутності місця, адже це теж певний культурний феномен пострадянського періоду, який має свої символічні конотації та естетику. Більше того, голова кооперативу пані Ірина підтвердила, що вони готові перефарбувати гаражі або підлаштуватися під зміни на території. Гадаємо, може бути розроблена короткострокова інтервенція у вигляді використання одного чи кількох гаражів для створення туристичної інфраструктури (продовольчо-сувенірна крамничка, інформаційний пункт тощо). Загалом, гаражний кооператив відкритий до співпраці і може долучитися ресурсами до розвитку проєкту. Проблемною групою є власники земельних ділянок у межах охоронних зон пам’яток. Усунути побудовані тут капітальні споруди (зокрема, біля церкви Святого Юра) видається непосильним завданням, оскільки це трудомісткий юридичний процес, на який поки що не готові ні міська рада, ні солеварня. Позаяк є ділянки, де будівництву з порушеннями ще можна запобігти. Однак із власниками цих ділянок не встановлено жодного контакту, і їх адженда невідома. Рекомендовано встановити контакт і оцінити ймовірність мітігації шкоди у середньостроковій перспективі, допоки (і якщо) з’явиться можливість відновити права культурних об’єктів через суд. Важливими стейкхолдерами є підприємці Роман Білас та Ігор Максимів, які будують торговельні центри на перехресті вул. Жупної та вул. Данила Галицького. Новозведені об’єкти спричинять посилення дорожнього і пішохідного руху, навантаження на паркувальні місця, змінять зовнішній вигляд вулиці. На цьому етапі важливо моніторити плани забудовників, зокрема щодо архітектурної форми

Урбаністичний аналіз Дрогобицької солеварні та прилеглої території

будівлі та дизайну вулиці, адже Жупна – це основне пішохідне сполучення солеварні із центром міста. Нова будівля повинна не заблокувати, а, навпаки, посилити зв’язок і тяглість центральної частини міста до солеварні. Важливо використати цю можливість для реконструкції вулиці згідно з дизайн-кодом, який визначає місто, мотивувати забудовника вкласти кошти у ширшу реконструкцію вулиці. Громадський сектор. Ключовий стейкхолдер сектору – ГО «Прорив-місто» – виступає менеджером проєкту «Ревіталізація Дрогобицької солеварні». ГО має найбільше зв’язків та є драйвером і модератором процесу, посередником між різними секторами. Також ГО підтримує контакт із ініціативною групою дрогобичан, залучає їх до ухвалення рішень щодо розробки програми ревіталізації, комунікує потреби і пропозиції активних містян іншим учасникам проєкту. Ініціативна група не є наразі стабільним утворенням, а радше невеликою групою окремих зацікавлених осіб, які підтримують контакт через представників ГО або через директора солеварні. Проте, за словами менеджера проєкту О. Дукаса, ініціативна група має значний ресурс впливу і медійність, може призупинити (право вето) або ж, навпаки, каталізувати процеси, має креативний ресурс у вигляді свіжих ідей та зв’язків. ГО «Фундація дрогобицької солеварні» лише недавно створена. Метою створення фундації є збір коштів і організація міського активу на підтримку солеварні. Варто активувати цю організацію і, можливо, зблизити її з ініціативною групою. Крім громадських об’єднань та ініціативної групи, є ще не залучена більшість, позначена на мапі як «містяни». Невелика кількість дрогобичан ознайомлена з планами змін (завдяки інформаційно-маркетинговим інтервенціям солеварні) та підтримує проєкт пасивно. Але загалом, обізнаність щодо солеварні як значущого об’єкта у місті низька (див. підрозділ «Сприйняття солеварні...»), а отже, є важливі громадські потреби, які досі не ідентифіковані у проєкті. Тож варто й надалі здійснювати інформаційні заходи задля залучення містян в ініціативну групу, розширення пасивної підтримки і врахування інтересів більшості. Останньою групою, яку ми б хотіли розглянути, є працівники солеварні, зокрема й працівники цехів. Наразі вони не мають прямого впливу на проєкт, їхній голос не представлений, а їхні потреби рідко озвучуються. Умови праці на виробництві не дотягують

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

навіть до мінімально комфортних. Туристи під час екскурсій спорадично втручаються у процеси і заходять у приватні приміщення робітників. Рекомендуємо провести більш глибоке дослідження позиції колективу, залучити представника в ініціативну групу, включити потреби працівників солеварні у порядок денний проєкту та адвокатувати у розробці концепції та її реалізації.

SWOT-аналіз та фінальні висновки Дрогобицька солеварня та її територія – унікальний і надцінний для міста, та й всієї країни, об’єкт, який має багаті історичні, просторові та природні якості й потенціали. Проте перед ключовими стейкхолдерами постає довгий перелік викликів та загроз, що заважають цьому об’єкту розвиватися і вимагають негайної уваги. У цьому розділі ми підсумовуємо сильні та слабкі сторони об’єкта за методикою SWOT-аналізу, який представлено у зведеній таблиці (див. іл. 3) і у вигляді мапи 9. Дрогобицька солеварня, як стало зрозуміло з досліджень, є продовженням історичного центру міста. Близько десяти піших хвилин розділяють Площу Ринок та солеварню. Зупинки громадського транспорту також поряд. Автомобільне сполучення здійснюється здебільшого з вулиці Бориславської, яка є автодорогою державного значення. Солеварня належить до історичного комплексу разом з дерев’яними церквами: Святого Юра (пам’ятка ЮНЕСКО) та Воздвиження Чесного Хреста (пам’ятка державного значення). Цінністю солеварні є насамперед збережена автентична методика виробництва солі, процес якого можна побачити під час екскурсії. На жаль, майже всі будівлі солеварні перебувають в аварійному стані, але навіть у такому вигляді вони цікаві туристам. Зрештою, сама територія з її ландшафтом та рослинністю є цінною. Дикоросла та різноманітна рослинність підкреслює місцевий колорит та, органічно поєднуючись з індустріальним ландшафтом, відображає шари історії солеварні: яблуні, ліщина, бузок та верби залишилися з часів саду, а очерет є атрибутом низинної болотистої місцевості. Рослинність потребує лише незначної корекції.

Мапа 9. Переваги та потенціали території солеварні

Ці якості приваблюють людей – на території солеварні вже розвинулися неформальні практики, які пов’язують мешканців із цим місцем та виявляють їхні просторові потреби. Тож наявні практики, які не конфліктують з основними функціями підприємства та історичної пам’ятки, варто посилити. До таких практик ми відносимо транзит через та попри територію, відпочинок на території Зва-

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

рицького саду і спорт (гра у футбол). Практики виявляють нестачу зелених та рекреаційних зон, і частина території солеварні могла би закривати цю потребу. Місцезнаходження, розмір та якості території, автентичність виробництва та багата історія робить солеварню значимою рекреаційною зоною для містян та, потенційно, – подієвим майданчиком (фестивалі, концерти, інші культурні події). Солеварня цінна для громади міста та має багато вболівальників поза його межами (діаспора). Ці люди можуть допомогти не тільки фінансово, а й експертизою чи особистими зв’язками. На цей момент існує багато програм для збереження пам’яток архітектури та розвитку туризму. Кошти можна залучати з міського, обласного та державного бюджету для розвитку інфраструктури прилеглої території, антиаварійних робіт, для збереження будівель та побудови нових об’єктів (наприклад, тимчасовий павільйон). Позитивний потенціал вбачаємо також в оптимізації та розвитку поточного виробництва чи створенні нового (диверсифікація продукції). Необхідно залучити до роботи в цьому напрямі винахідників, продуктових дизайнерів, митців (теж можливе фінансування з гранту). Загалом, територія солеварні занедбана і поступово апропріюється різними суб’єктами. Частина території солеварні вже є відчужена і живе своїм життям: там відбувається господарська діяльність гуртівні та гаражного кооперативу, пабу «Солік» та магазину біля нього, які приваблюють покупців, але й спричинюють безлад. Зазначені установи створюють фізичний та зоровий бар’єр, адже з вулиці Жупної та Горішньої Брами не проглядається солеварня, ба навіть шляхи до неї. У території немає цілісності і визначених меж. Самі будівлі солеварні перебувають у незадовільному стані, деякі – в аварійному. Це створює небезпеку для туристів. Формується анти-імідж: відвідувачі спантеличені, чи солеварня взагалі є, чи функціонує. Є ділянки, які повністю заросли, зокрема Зварицький сад і північно-західний периметр, де зарості приховують Горішній потік, що створює додаткову небезпеку для пішоходів та фізично-візуальний бар’єр. Там спостерігається розпиття спиртних напоїв та інші небажані практики. Дрогобицьку солеварню довго відвойовували від приватизації, але така загроза все ще актуальна. Запобігти цьому сценарію мож-

Урбаністичний аналіз Дрогобицької солеварні та прилеглої території

на, лише згуртувавши всіх стейкхолдерів. Необхідна постійна підтримка комунікації, а також розподіл відповідальності і формалізація стосунків через, наприклад, міжсекторальну раду території. Наразі не вистачає драйверів процесу з боку міської ради. І весь процес ще недостатньо контрольований. Оскільки територія перестала бути закритою, поступово та неофіційно містяни проклали через неї неформальні транзитні маршрути. Це несе потенційну небезпеку самим перехожим і може заважати виробництву. Транзит через солеварню бажаний, але не стихійний, а продуманий, безпечний, відмежований від виробництва. Відвідування туристами є фактично неформальною практикою, відсутня будь-яка туристична інфраструктура. Туристи, які приїжджають на парківку і входять зі східного входу Зварицького майдану, не орієнтуються у просторі, бо немає входу, який би прочитувався як такий, немає таблички, яка б ознакувала територію, відсутня навігація. Вони сприймають адміністративну будівлю як інформаційний пункт чи магазин, їхні очікування не справджуються. Є загроза подальшої руйнації будівель: на думку старшого наукового співробітника і заввідділу природи Музею «Дрогобиччина» Володимира Пограничного, стан настільки аварійний, що деякі будівлі можуть не пережити цю зиму. Проте сама розробка плану консервації може тривати до двох років. Великим викликом є пошук способу провести протиаварійні роботи у найкоротші строки. Амбітні плани реконструкції території не завжди враховують реальний стан території та брак інвестицій. Щоб адресувати цей ключовий виклик та інші виклики, необхідна гнучка стратегія, яка би базувалася на поетапності програми ревіталізації та включала різні можливі сценарії, а також несла пропозиції щодо того, як максимально залучити і не загубити наявні, навіть дрібні, ресурси. Майбутнє солеварні все ще не визначене, але позитивний потенціал присутній. За умови спільної роботи, дотримання візії та поступового залучення коштів, можна сміливо очікувати змін на краще.

КОНЦЕПЦІЯ РЕВІТАЛІЗАЦІЇ СОЛЕВАРНІ ТА ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ НЕЮ ОБ’ЄКТІВ. АРХІТЕКТУРНІ РІШЕННЯ ЩОДО РЕКОНСТРУКЦІЇ СПОРУД СОЛЕВАРНІ, ЇЇ ТЕРИТОРІЇ ТА ПРИЛЕГЛОЇ МІСЦЕВОСТІ

Іл. 3. Зведений SWOT-аналіз

а результатами спеціальних архітектурних досліджень була складена комплексна програма реставраційних робіт. Збереження та відновлення солеварні потребує фахового контролю, адже територія підприємства – це складова частина історичного ландшафту двох дерев’яних церков, пам’яток архітектури національного значення: ансамблю церкви Св. Юра (ох. № 377, об’єкт ЮНЕСКО) та ансамблю церкви Воздвиження Чесного Хреста (ох. № 378). Обмеження, чинні на території пам’яток та дотичних територіях (охоронних зонах), значно впливатимуть на просторову та планувальну організацію виробництва солеварні та пристосування споруд для функціонування музею. SWOT-аналіз проведених попередніх архітектурних досліджень визначив слабкі сторони території. Насамперед це відсутність фізичних меж (огорожі), через що сформувався активний транзитний рух мешканців по території державного об’єкта. Відкритий доступ до споруд солеварні у будь-який час спричиняє механічні несанкціоновані пошкодження (свідомий вандалізм та систематичне розкрадання конструкцій на будівельні матеріали). Застаріла містобудівна документація та інженерні вишукування гальмують модернізацію та унеможливлюють пошук альтернативних джерел енергії або видобутку. Обмеження фінансування на утримання державного промислового об’єкта спровокувало систематичну деградацію наявних споруд та благоустрою, гальмування ремонтних та оновлювальних робіт, амортизації інженерних комунікацій. Як результат – більшість споруд перебувають в аварійному стані, інженерні комунікації важко локалізувати. Також проблемою є те, що під час проведених робіт з укріплення шахти соляної ропи № 1 було частково втрачено автентичні архітектурні елементи.

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

Сильною стороною та ресурсом для подальшого розвитку території є її площа та масштабне озеленення. Крім планових насаджень, на території солеварні утворився локальний біотоп (йдеться про заболоченість деяких ділянок). Озеленення зон природоохорони слугує художньою складовою історичної панорами міста та пам’яток архітектури, підкреслює первісноісторичний аспект середовища. Солеварня є унікальним промисловим об’єктом, який зберіг локальний крафтовий підхід до видобутку сировини та виготовлення продукції. На сьогодні, значна частина історично цінної забудови солеварні не задіяна у виробництві. Видобуток соляної ропи є обмеженим, що дозволяє зосередити весь виробничий процес в одній споруді (корпусі). Таким чином, значні площі археологічного та архітектурного ареалу можуть підлягати музеєфікації. Подальше експонування та організація маршрутів пересування відвідувачів не перешкоджатимуть промисловій діяльності. Історична розбудова солеварні також є спадщиною декількох держав, має п’ять періодів перебудови та зберігає важливі просторові та естетичні властивості кожного із них. Основним ризиком є продовження фрагментації території солеварні як результат неконструктивного управління державним майном. Приватизація та комерціалізація території може призвести до втрати цілісного історичного ландшафту міста. Забудова вздовж вул. Солоний Ставок ще більше відокремлює територію солеварні від наявних пішохідних маршрутів, що також впливає на пам’ятку ЮНЕСКО (церкву Св. Юра). Застаріла містобудівна документація та інженерні вишукування, сумнівна фаховість реставраційних робіт також можуть призвести до втрати предмета охорони з подальшим вилученням із переліку пам’яток архітектури. Неправильне облаштування дренажної системи (майже повна її відсутність) може спровокувати обводнення ґрунтів та швидку руйнацію ще збережених об’єктів. Можливість запобігти подальшому дробленню території реалізується шляхом відновлення історичних меж території через реорганізацію гаражного кооперативу, створення пішохідного майдану, нового скверу та парківки вздовж вул. Солоний Ставок. Значний історичний

Концепція ревіталізації солеварні та пов’язаних із нею об’єктів. Архітектурні рішення щодо реконструкції споруд

та культурний спадок солеварні може стати підґрунтям для формування унікального історико-архітектурного комплексу, який зберігає промислові потужності та водночас експонує музеєфіковані об’єкти. З допомогою громади та активної науково-дослідна діяльності можна підкріпити та розширити перелік сервісів, які надаватиме музей. Щоб забезпечити прозорість у міжнародному фінансуванні та задіяти велику спільноту підтримки, активісти можуть розробити авторську форму контролю та аудиту ревіталізації (дорадчу раду солеварні). SWOT-аналіз дав підстави для виведення трьох основних напрямів реновації: 1. максимальне збереження автентичного вигляду солеварні шляхом створення історико-архітектурного ареалу; 2. впровадження практики сталого туризму та сталого виробництва; 3. створення інноваційного науково-дослідного підрозділу музею. Формування цілісного історико-архітектурного ареалу солеварні, з подальшою музеєфікацією та адаптацією наявних споруд під сучасні вимоги туризму та виробництва, має бути пріоритетним вектором стратегії розвитку солеварні. Сучасна територія Дрогобицької солеварні є значно меншою, ніж у попередні етапи її історії. Фрагментованість спричинена приватизацією земельних ділянок. Відновлення історичних меж законним способом уможливить створення аванзони перед музейним комплексом; а поступова ліквідація гаражів уздовж вул. Солоний Ставок дозволить облаштувати доступну аванзону до солеварні, з організацією громадського простору – скверу, парківки та пішохідного майданчика перед головною брамою. Також це допоможе розкрити панорамне сприйняття пам’ятки зі сторони вул. Жупної. У процесі відновлення історичних меж території солеварні та повернення приватизованих ділянок з боку вул. Горішня Брама варто послуговуватися максимально безконфліктними методами (наприклад, викуп ділянки, налагодження співпраці з власниками, пропозиція альтернативних земель та ін.). З метою покращення візуального та просторового зв’язку між дерев’яними церквами та солеварнею, пропонуємо облаштувати додатковий пішохідний маршрут по території заводу. Маршрут покликаний об’єднати пам’ятки в єдине історико-архітектурне середовище на місці найдавнішої частини Дрогобича, що працюватиме

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

як нове потужне туристично-культурне ядро. Важливо не забувати про облаштування Зварицького майдану (перед в’їздом на солеварню та до церкви Св. Юра), що є вагомим елементом завершеності середовища. Майдан має бути пішохідним, з під’їзними розгалуженнями дороги до приватних садиб. Проведення фахових реставраційних робіт найбільш значущих об’єктів має підкріпити історико-архітектурний ареал солеварні. Відновлення втрачених та укріплення наявних споруд, консервація руїн та візуальне відтворення втрачених об’єктів можуть надати відвідувачам цілісну картину періодів розбудови солеварні, її просторової та інженерної модернізації. Кожен елемент та предмет, задіяний у виробництві, є стратегічно важливим експонатом, адже демонструє старожитність та історичну цінність території. Процес ревіталізації території займає значний проміжок часу, тому є необхідність формування спілки локальних майстрівреставраторів та залучення архітекторів-реставраторів для ведення проєктної роботи. Також в цю спілку фахівців можуть входити співробітники інженерно-технічних та промислових секторів, адже солеварня також є пам’яткою інженерної справи. У майбутньому пропонуємо створити інноваційний науково-дослідний підрозділ, який відповідатиме за організацію науково-технічних досліджень та моніторинг експлуатації музейних експонатів. Бажаним є застосування в експозиції музею доповненої реальності – гнучкого інструменту інклюзивного та інтерактивного залучення відвідувачів. З його допомогою реконструкції солеварні можна демонструвати графічно. Використання відновлюваної енергетики, перехід до сталого виробництва та сталого туризму знижує виявлені ризики реновації території. Для утримання та модернізації солеварні необхідне залучення великого обсягу коштів, підтримки міського управління та розвиток промислової потужності. Сталий підхід має зосередити видобуток, виробництво та реалізацію продукції безпосередньо на самій ділянці. Подальша консультація з відповідними фахівцями може відкрити ще один вектор реновації – вторинне використання спожитої енергетики, перехід на відновлювані джерела.

Сталий туризм передбачає не тільки надання екскурсійних послуг, а й формування наукового та виховного фундаменту для громади. Організація літніх шкіл, семінарів, майстер-класів з історії, реставрації, технології видобутку сформує потрібне громадське «бачення цінності» об’єкта, його інтеграцію у соціокультурний простір міста.

Етапи ревіталізації історичного комплексу солеварні З урахуванням економічної та урбаністичної складової розвитку солеварні, було запропоновано розглядати архітектурно-просторову ревіталізацію поетапно, виокремлюючи три основні часові відрізки. Кожен етап пропонує вирішення конкретних прикладних завдань, з метою укріплення можливостей та усунення ризиків. Процес ревіталізації почнеться від головного входу на територію солеварні, торкнеться найбільш збережених будівель, і поступово охопить усі об’єкти на території. Результатом останнього (третього етапу) має стати завершення усіх ремонтно-реставраційних робіт та благоустрою території солеварні як цілісного історико-архітектурного середовища в комплексі з двома дерев’яними церквами. Перший етап можливо реалізувати упродовж трьох-чотирьох років (рис. 1). Мета 1: уповільнення руйнації об’єктів солеварні, облаштування першочергових функцій експозиції та відвідування у найбільш збережених об’єктах (будівлі складів). Заходи, які необхідно провести до моменту старту етапу: розробити програму та проєкт проведення протиаварійних та реставраційних дій по об’єктах солеварні, враховуючи майбутнє функціональне використання відповідно до концепції ревіталізації; організувати поверхневе водовідведення, щоб запобігти обводненню ґрунтів; обмежити пересування по аварійних ділянках території та робочий процес в аварійних приміщеннях. Мета 2: додатковий прибуток. Заходи: відкриття кафе у будинках складів та організація наскрізного проходу між пам’ятками (дерев’яними церквами) по території солеварні (додатковий пішохідний маршрут та облаштування озеленення); будівництво тимчасового павільйону (громадські туалети, каса, інфоцентр) на місці руїни гаражу та відкриття зовнішнього мага-

Рис. 1. Перший етап ревіталізації

Рис. 2. Другий етап ревіталізації

зину продукції, благоустрій вхідної зони з акцентуванням брами входу до солеварні; організація парківки та Зварицького майдану перед входом до солеварні; укріплення шахти соляної ропи № 1 з подальшою організацією виставкової експозиції (модель керата) у цегляній прибудові; будівництво та огороджувальне укріплення стіни в солеварному цеху, який зараз функціонує; розчищення та демонтаж аварійної споруди солеварного цеху № 1 (виокремлення історично значущих елементів, зокрема дубових елементів каркасу); будівництво та перенесення тримальної конструкції у солеварному цеху № 2, для запуску наявної печі, розчищення та демонтаж руїн цеху, консервація історичних фасадів; ремонт столярної майстерні – запуск крафтового цеху з можливістю проведення майстер-класів.

Другий етап охоплює п’ять років (рис. 2). Мета 1: формування історичного ландшафту. Першочергові заходи: ремонт складу паперу та перенесення музейної і крафтової експозиції в оновлені приміщення (організація зовнішніх подій); благоустрій паркової території солеварні, організація тимчасового дитячого майданчика; ремонт електромайстерні та її пристосування під науково-дослідну лабораторію та експозицію збереженого обладнання; відновлення втрачених історичних елементів шахти соляної ропи № 1. Мета 2: організація промислового ядра солеварні. Заходи: упорядкування та перенесення всіх промислових процесів в один цех, будівництво нового солеварного цеху (в межах габаритів солеварного цеху № 2) та приміщень обслуговування; організація магазину гуртового продажу та складу продукції; благоустрій території та влаштування парківки.

Рис. 3. Третій етап ревіталізації

Третій етап передбачає реалізацію протягом чотирьох років. Мета: підкріплення історичного ландшафту новими об’єктами та функціями. Заходи: будівництво нового покриття солеварного цеху № 1 та відкриття постійної експозиції збережених руїн панв та печей, створення дитячого майданчика (з орієнтацією на історичний ландшафт, інтерактивність та інклюзивність); реконструкція будинку клубу (будинку директора) та облаштування регулярного тематичного парку з відтворенням стилістики садибної забудови. Майбутня споруда пропонується під оренду та організацію урочистих подій.

Принципові архітектурні рішення ревіталізації споруд солеварні Комплекс споруд Солевиварювального дрогобицького заводу поєднує 9 зареєстрованих об’єктів (пам’яток місцевого значення)

та 3 об’єкти культурної спадщини, пропоновані для взяття на облік. Будівлі характеризуються різним станом збереженості, різною історико-архітектурною значущістю та періодом зведення, різними архітектурно-конструктивними особливостями. На пам’ятках спостерігається багато різночасових нашарувань та сліди втрати характерних автентичних елементів. Тому кожна будівля на території комплексу Дрогобицької солеварні вимагає індивідуального підходу. Нижче наведені принципові архітектурні рішення та пропозиції щодо споруд солеварні. 1. Шахта соляної ропи № 1 («Королівська»), ХІІІ–ХІХ ст., (ох. № 1834/1-м). Будівля перебуває в незадовільному технічному стані. Виступає ядром солеварні та головною просторовою домінантою на території. Передбачено: • Відновлення автентичних елементів конструкції, які були втрачені внаслідок примусового ремонту (заміни конструкцій даху) у 2020 році. • Відновлення історичної плями забудови, шляхом зміщення головного фасаду, ознакування добудови, здійсненої у радянський час. • Відновлення характерних декоративних елементів зовнішнього опорядження фасадів: різьбленні крокви, столярка, шалювання фасаду, тридільне віконце на фронтоні. • Влаштування водовідведення з даху та відновлення втраченого цоколя. • Пристосування цегляної добудови для експозиції (модель керата) та забезпечення можливості огляду добування соляної ропи в основному об’ємі будівлі. 2. Будинок адміністрації, 1897 р. (ох. № 1834/2-м). Перебуває в задовільному технічному стані, окремі архітектурні елементи – в незадовільному стані. Передбачено: • Проведення планових ремонтно-реставраційних робіт та точкові заходи з метою відновлення цілісного автентичного вигляду будівлі. • Організація водовідведення з даху та створення відмостки по периметру будівлі. • Збереження адміністративної функції з частковим переплануванням для оптимізації простору.

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

• Пристосування мансардного поверху під кабінети/кімнати персоналу в разі необхідності. 3. Солеварний цех №1, 1875–1877 рр. (ох. № 1834/3-м). Будівля перебуває в аварійному технічному стані. В дерев’яній прибудові (з 2013 року) відбувається процес виварювання соляної ропи. Передбачено: • Консервацію та музеєфікацію руїн конструкцій печей та металевих панв з улаштуванням постійної експозиції. • Відновлення історичного вигляду (габаритів) будівлі із використанням збережених автентичних елементів, зокрема дубових елементів каркасу. • Організація експозиції в прибудові, де зараз виварюється сіль. • Відновлення башт як характерних архітектурних елементів будівлі, створення оглядового майданчика в одній із них. 4. Будинки складів, 1889 р., 1875 р. (ох. № 1834/4-м). Технічний стан задовільний. Передбачено • Проведення планових ремонтно-реставраційних робіт та відновлення автентичного вигляду будівель. • Влаштування водовідведення з дахів та відмостки по периметру. • Відновлення втрачених декоративних елементів фасаду (сандрики, столярка тощо). • Організація кафе, крамниці, туристично-інформаційного центру, галереї та інших супутніх приміщень. • Розширення функцій мансардних просторів будівель. 5. Склад (колишня шахта соляної ропи № 2), ХІІІ–ХІХ ст., (ох. № 1834/5-м). Загальний технічний стан будівлі – аварійний. Передбачено: • Проведення протиаварійних заходів з метою стабілізації тримальних елементів каркасу та дахових конструкцій. • Влаштування цоколя та водовідведення з даху. • Відновлення автентичного вигляду будівлі, зокрема декоративних елементів за зразком шахти соляної ропи № 1 та наявної іконографії. • Відновлення цілісного архітектурного образу будівлі шахти, шляхом відновлення габаритів (ознакування) втраченої вежі. • Пристосування будівлі під музейну функцію з експонуванням моделі шурфа.

6. Будинок директора, ХІХ – поч. ХХ ст. (ох. № 1834/6-м). Будинок перебуває у стані руїни. Передбачено: • Консервацію збережених руїн та подальшу реконструкцію садиби (на третьому етапі ревіталізації) з частковим відтворенням в історичних габаритах будівлі. • Пристосування для проведення урочистих подій з можливістю тимчасового проживання та оренди приміщень. 7. Будинок майстерні, 1897 р. (ох. № 1834/7-м). Загальний технічний стан будинку – аварійний. Передбачено: • Проведення невідкладних протиаварійних заходів, передусім на добудові (задній фасад), для стабілізації дахових конструкцій та тимчасового накриття зруйнованих ділянок даху. • Проведення планово-реставраційних робіт, відновлення втрачених декоративних елементів. Влаштування відмостки та водовідведення з даху. • Пристосування під науково-дослідну лабораторію та музейні приміщення з експонуванням збереженого обладнання. 8. Розсолозбірник № 3, 1940–1941 рр. (ох. № 1834/8-м). Будівля перебуває у стані руїни (повністю зруйноване накриття, збереглися лише дерев’яні ємкості для зберігання соляного розсолу). Передбачено: • Консервацію та музеєфікацію збережених дерев’яних бункерів із улаштуванням постійної експозиції. • Відновлення накриття солезбірників у габаритах втраченої будівлі. 9. Розсолозбірники № 1, № 2, 1873 р., 1943 р. (ох. № 1834/9 – м). Загальний технічний стан будівель – незадовільний. Передбачено: • Планово-реставраційні роботи зі збереженням первісної функції (зберігання та відстоювання соляного розсолу). • Влаштування організованого водовідведення з дахів будівель. • Пристосування для туристичного огляду розсолозбірника № 1. 10. Склади для зберігання та розділки паперу, 1954 р. Технічний стан будівель аварійний. Передбачено: • Невідкладні протиаварійні заходи з метою стабілізації конструкції даху та укріплення північно-західної стіни будівлі складу для розділки паперу. 99

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

• Організація водовідведення з дахів будівлі. Відновлення історичних габаритів будівлі складу паперу (відповідно до збереженого фронтона й історичних картографічних матеріалів) та характерних декоративних елементів фасаду. • Пристосування будівель під музейну функцію (експозиція, універсальна зала-галерея для проведення конференцій). 11. Солеварний цех № 2, 1941 р. Загальний технічний стан – аварійний. Передбачено: • Невідкладні протиаварійні заходи. Розчищення внутрішнього простору, музеєфікацію руїн та консервацію історичних фасадів (зокрема фронтонів) з організацією експозиції. • Влаштування водовідведення. • Збереження та відновлення характерних декоративних елементів, дерев’яної столярки. • Пристосування наявної печі до технологічних вимог (розширення коридору перед панвою). • Організація повного циклу виробництва солі (від виварювання до пакування) в межах однієї виробничої будівлі (спершу в добудовах до основного об’єму, потім потенційно можливе розширення виробництва в габаритах всієї будівлі). 12. Будинок столярного цеху, 1934 р. Стан будинку незадовільний. Передбачено: • Проведення планових ремонтно-реставраційних робіт та стабілізацію конструкцій даху. • Відновлення цоколя та влаштування водовідведення з даху. • Відновлення дерев’яної столярки. • Пристосування будинку під крафтове виробництво з можливістю проведення майстер-класів.

Сценарії розвитку території та сценарії взаємовпливу солеварні і мікрорайону

СЦЕНАРІЇ РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІЇ ТА СЦЕНАРІЇ ВЗАЄМОВПЛИВУ СОЛЕВАРНІ І МІКРОРАЙОНУ

ехніку розробки фіктивних сценаріїв використовують в урбаністиці для тестування ухвалених рішень стосовно концепції розвитку територій. Задаючись питанням «Що було би, якби…?», перевіряють ідеї: від найсміливіших та майже нереальних, до цілком конкретних. Результатом стають висновки про потенціали чи небезпеки того чи іншого рішення. Загалом під «сценарієм» ми розуміємо один із можливих векторів розвитку підприємства та території солеварні. Принциповий видорозділ між сценаріями випливає з рішення, на яку аудиторію орієнтуватися: внутрішню, тобто на містян та жителів Дрогобицької агломерації, Дрогобицького району та прилеглих до нього районів, або ж зовнішню, тобто на українських та іноземних туристів. Тому ми визначили Сценарій 1 як загальну орієнтацію на внутрішнього споживача та Сценарій 2 – як загальну орієнтацію на туристів. У частині «Об’єднаний сценарій» ми поєднали реалістичні аспекти обох сценаріїв, намагаючись уникати їх недоліків. Таким чином, цей сценарій демонструє консенсусні рішення для задоволення потреб і внутрішнього, і зовнішнього споживача, допомагає генерувати прибуток з обох цих груп та сприяє оптимальному використанню потенціалів території. Проте він є складнішим у менеджменті та потребує залучення ширшого кола стейкхолдерів. Також наведено практичні рекомендації для першої, перехідної, фази реалізації проєкту. По суті, вони можуть бути використані за будь-якого сценарію розвитку території. У частині рекомендацій для середньострокової та довгострокової перспективи рекомендації подано більш загально.

101

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

Сценарій 1: Територія орієнтована на внутрішнього споживача Передумови На регіональному рівні фактори географічного розміщення солеварні (Дрогобича) та соціально-культурних відносин між містами агломерації (Дрогобич, Борислав, Трускавець, Стебник, Східниця), історичної й культурної спорідненості та зв’язків між прилеглими районами (Самбір, Стрий, Жовква), швидкого сполучення з обласним центром вказують на необхідність посилення співпраці між названими регіонами/містами та можливе значення солеварні як точки притягання для регіональної спільноти. У контексті міста солеварня – це південно-східний вектор розвитку центральної частини Дрогобича (таке собі повернення до витоків). Зараз територія солеварні використовується для транзитних маршрутів мешканців, що проживають поряд. Чітко прослідковуються коридори-з’єднання з півночі на південь та зі сходу на захід, спостерігаються різноманітні несанкціоновані практики містян, здебільшого пов’язані з проведенням дозвілля. Це означає, що територія є важливою для самих дрогобичан і може закрити прогалини у міській тканині та компенсувати природні та громадські сервіси, яких не вистачає наразі.

Сценарії розвитку території та сценарії взаємовпливу солеварні і мікрорайону

• Північно-східний периметр теж облаштовано як зелену прогулянкову зону вздовж струмка. • Посилено основні входи з вул. Жупної та зі Зварицького майдану. • Частково перенесено гаражі для забезпечення вільного проходу між церквами територією солеварні. • У території з’являються нові функції: просвітньо-музейна (виробництво та історія солеварні), галерея сучасного мистецтва, соціальна – центр дрогобицької агломерації, гастрономічна – ресторан та кав’ярня/пекарня, фестивальна – простір для пуб лічних подій, як просто неба, так і в приміщеннях. • На території функціонує магазин (наприклад, інтегровано магазин гуртівні, його вхід розвернуто на територію солеварні) та/ або крамниця, де можна купити фірмову дрогобицьку сіль і продукти, у створенні яких вона використовується. • Реконструйовані вулиці Солоний Ставок та Жупна (пішохідна зона). • Реконструйовано й оновлено дизайн Зварицького майдану та новий майдан на перехресті Жупної вулиці з вулицею Солоний Ставок.

Максимальна інтеграція Просторово цей сценарій проявляє себе таким чином: • Територія повністю відкрита та доступна в будь-який час доби та пори року. • В основі території – індустріально-ландшафтний парк (законсервовані пам’ятки індустріальної архітектури та церкви інтегровані з парком) та Зварицький сад. • Виробництво відділене та огороджене від решти території (тут проводяться офіційні екскурсії). • Солеварня облаштована для транзиту за траєкторіями руху пішоходів (коридори північ-південь та схід-захід), встановлене освітлення, прокладені доріжки. Мапа 1. Комплекс просторових рішень для сценарію 1

102

103

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

Переваги та недоліки сценарію

Максимальна ізоляція

Зміни на території солеварні поступово матимуть вплив на район навколо неї. Цілком передбачувано, що нерухомість на вулиці Жупна буде підніматися в ціні та частково перепрофільовуватися з житлової на комерційну. Цей процес джентрифікації важливо вчасно взяти під контроль. Місту варто розробити функціональний та просторовий концепт забудови вулиці. Також можливе пожвавлення інтересу до нерухомості та підняття цін на неї в районі Зваричі. Можлива поява нових комерційних об’єктів: нових продуктових та промислових магазинів, мініготелів тощо. Щодо ландшафтного парку, то він потребує коштів не тільки на облаштування, але й на утримання. Парк необхідно передати на баланс міста, а це проблематично, адже територія – в оренді підприємства. Доступний для всіх ландшафтний парк не генеруватиме достатньо прямого прибутку, щоб розвивати і підтримувати територію. З іншого боку, публічні події, розраховані на аудиторію з агломерації, можуть виконувати цю функцію. Також, за умови відкритості території, буде важко розмежувати публічний простір з виробництвом, забезпечити його безперебійне функціонування та гідні умови праці для працівників.

Цей сценарій передбачає такі аспекти: • Територія повністю закрита та огороджена, потрапити всередину можна тільки за платним квитком, є робочі години, коли працівники проводять екскурсії на виробництво і в музей. • Виробництво розділене на «музейне» та промислове, або ж лишається тільки у якості експозиції. • Інфраструктура розрахована на потреби туристів (кав’ярня, сувенірна крамниця). • Пам’ятки індустріальної архітектури відреставровані, деякі будинки, що не піддаються реконструкції, відбудовано максимально наближено до історичного оригіналу (територія солеварні як Музей солеваріння просто неба) • Ландшафт, як і архітектура, максимально наближені до історичного зразка. • На території солеварні відбуваються фестивалі. • Мешканці проходять транзитом за межами солеварні вздовж північно-східного краю території. • Вхід зі сторони Жупної – головний для туристів, з боку Зварицького майдану – для працівників.

Сценарій 2: Територія орієнтована на туристів

Переваги та недоліки сценарію

Передумови З досвіду подібних європейських об’єктів стає зрозуміло, що дрогобицька солеварня має неабиякий туристичний потенціал. Вже сьогодні туристи з усіх куточків України відвідують цей об'єкт та цікавляться його історією. На цей час солеварня потребує великих фінансових інвестицій для налагодження туристичної інфраструктури, виконання конкретного плану реставраційних та будівельних робіт. Також необхідне поширення інформації в медіа про її актуальну цінність, для збільшення потоків туристів. Особливо слід використати можливість комбінації відвідин солеварні і двох пам’яток архітектури, одна з яких є пам’яткою ЮНЕСКО.

104

Сценарії розвитку території та сценарії взаємовпливу солеварні і мікрорайону

Оскільки територія солеварні повністю закрита, вона не може слугувати продовженням центру міста, вулиця Жупна хоч і приводить туристів із центру, не обов’язково має бути пішохідною. Мешканці району Зваричі проходять транзитом повз території солеварні, що виключає залучення громадськості міста в процеси формування позитивного іміджу. Цей сценарій мінімізує вплив солеварні на район навколо та місто в цілому і унеможливлює об’єднання церков та солеварні в одному маршруті. Проте для виробництва та працівників це рішення забезпечить фокус на роботі, а екскурсії туристів не заважатимуть, бо будуть запланованими, не виникатиме проблем із небажаними практиками на території та небезпек травматизму для випадкових перехожих. Водночас, туризм приноситиме більше прибутку через платний вхід та інші атракції на території (кафе, ресторан, сувенірна крамничка, можливо, певний інтерактивний атракціон за додаткову плату тощо).

105

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

Сценарії розвитку території та сценарії взаємовпливу солеварні і мікрорайону

Об’єднаний сценарій

Мапа 2. Комплекс просторових рішень для сценарію 2

Гроші за екскурсії солеварнею та проведення закритих публічних подій і фестивалів будуть направлені на утримання території в належному стані та для подальшого покращення стану історичного об’єкта.

106

Як бачимо, перший сценарій не генерує достатньо прибутку для ревіталізації території, а другий ігнорує містян і не сприяє інтеграції території солеварні у місто. В об’єднаному сценарії ми пробуємо поєднати переваги обох сценаріїв через консенсусні рішення. Залишаємо природно-рекреаційні сервіси території для містян, включаємо культурні та комерційні функції, які генеруватимуть прибуток і з внутрішнього, і з зовнішнього користувача. Знаходимо компроміс закритість vs відкритість. Включаємо туристичну інфраструктуру, розмежовуючи її з виробництвом, але об’єднуючи з транзитним маршрутом через територію. Залишаємо ідею ландшафтно-індустріального парку, який створюється на основі наявних об’єктів з мінімальними втручаннями і бюджетом. Цей сценарій передбачає такі позиції: • Кордони солеварні – гнучкі, їх можна активувати на час проведення заходів. Відгородження території залишається, але лишається й транзит у чітко регламентованих межах (спочатку – одна офіційна стежка північ-південь; після ліквідації рядів гаражів у зоні шурфа закріплюємо стежки схід-захід). Просторово підкреслюємо офіційні входи-виходи, які є здебільшого відчинені, але можуть бути зачинені у нічний час та на час проведення заходів. • Зона виробництва відділена від решти території розміткою або легким (прозора сітка) парканом. Вхід на виробництво тільки організовано, під наглядом екскурсовода. Певний відсоток з екскурсії передається підприємству (альтернативно – вхід на підприємство за додаткову плату). У довгостроковій перспективі мають бути ухвалені капітальні рішення щодо експонування частини виробництва. • Зменшена кількість пішохідних стежок, західний периметр зони виробництва закрито для проходу (альтернативно – пішохідний транзит направлено західним периметром, а східний зарезервовано як технічний в’їзд (див. мапу 3)). • Будівля колишніх конюшень використовується під функції, релевантні і для туристів, і для містян: є Туристичний інформа-

107

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

ційний центр, кав’ярня та крамниця солі й суміжних товарів, є додатковий простір (для галереї, громадських заходів тощо). (альтернативно – зазначені функції можуть реалізовуватись у тимчасовому павільйоні).

Сценарії розвитку території та сценарії взаємовпливу солеварні і мікрорайону

Рекомендації для першого (ввідного) етапу, або Що можна зробити вже зараз Розвиток території солеварні ми бачимо пролонгованим у часі та розділеним на етапи. Чи не найважливішим є усвідомлення того, що такий проєкт потребує не тільки грошей, а й зважених рішень, які ухвалюються на базі експертних погоджень та потребують часу для тестування. Перший (ввідний) етап є дуже цікавим, адже до зволяє запускати важливі процеси маленькими та недорогими інтервенціями. Як, наприклад, залучення громадськості фінансово та фізично до покращення стану території (актуалізується значення солеварні для міста) чи невеликі проєкти за підтримки фондів (залучаються експерти та митці зі всієї України – і таким чином формується імідж в масштабах держави).

Рекомендації щодо оптимізації транспортно-пішохідних зв’язків солеварні з містом

Мапа 3. Комплекс просторових рішень для об’єднаного сценарію

108

Основне завдання цього етапу – покращити пішохідне сполучення солеварні з центром міста, провести зонування території для ефективнішого менеджменту потоків туристів та містян. Передбачаємо комплекс таких заходів: • Реконструкція вулиць Жупної (пішохідна вулиця) та Солоний Ставок. На цьому етапі важливо внести заявку в міський бюджет і розробити проєкт реконструкції. Слід здійснити ремонт тротуарів, розмежувати пішохідний і автомобільний потік. • Оформлення нового майдану (скверу) на перехресті вулиць Жупної та Солоний Ставок. Це перехрестя є «воротами» і зв’язним вузлом міста з територією солеварні. Там вже наявний місток та бруківка. Тут варто розширити трикутник пішохідної зони (по значено жовтими стрілками на мапі 4), підкреслити ділянку за допомогою засобів дизайну; можна встановити клумбу. • Реконструкція Зварицького майдану. У перспективі майдан має бути пішохідним і фасилітувати пішохідний та візуальний зв’язок як з церквою Святого Юра, так і з головним входом на територію солеварні. На першому етапі важливо внести корективи у робочий проєкт «Реконструкція благоустрою з улаштуванням

109

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

Сценарії розвитку території та сценарії взаємовпливу солеварні і мікрорайону

• Оформлення входів з вулиці Жупної та зі Зварицького майдану. Для ознакування входу поки що можна використати транс форматорну будку (цікава модерністична споруда), повісивши на неї прозорий банер солеварні, на якому вказано і входи. На вході зі Зварицького майдану слід установити репліку оригінальних воріт. Творчі рішення можна знайти з допомогою мистецьких резиденцій. • Оптимізація розміщення гаражів. Замість різкого перенесення всіх гаражів, рекомендуємо спочатку ліквідувати гаражі у зоні шурфа для облаштування проходу до церкви Воздвиження Чесного Хреста. Також гаражі на шляху з вул. Жупної (див. мапу 4).

Рекомендації щодо розвитку солеварні як нової рекреаційної зони

Мапа 4. Комплекс просторових рішень для оптимізації транспортнопішохідних шляхів у коротко- і середньостроковій перспективі

парківки для туристичного транспорту на вулиці Солоний Ставок у місті Дрогобич». Розробити новий проєкт, згідно з яким майдан стане пішохідним із можливістю заїзду тільки до садиб, прилеглих до вулиці Солоний Ставок. • Зміна заїзду важкої техніки на виробництво. В ідеалі варто облаштувати його з вулиці Горішня Брама (за умови домовленості з власником гуртівні). • Перенесення парківки для туристичних автобусів зі Зварицького майдану на комунальну парківку, яку можна розширити за рахунок тієї території солеварні, де наразі є напівзруйнований гараж. • Розробка концепту пересування солеварнею (для транзиту та для туристів), яке б не заважало виробництву.

110

Трансформаторна будівля, на якій можна закріпити ненав’язливий банер для ознакування території та скерування до входу

Територія має великий потенціал рекреаційної зони і вже неформально виконує відповідні функції. На першому етапі важливо вирішити конфлікти функцій через функціональне зонування, закріпити бажані практики (такі, які не заважають виробництву і сприяють оптимальному використанню території) та усунути/мінімізувати небажані (які створюють загрози чи негативний образ території). Оскільки коштів для фундаментальної ландшафтнопаркової реконструкції немає, то варто використовувати наявні потенціали території та тимчасові інтервенції. Мінімальні інфраструктурні втручання та кож допоможуть покращити комфортність користування територією.

111

Фотоцикл «Приклади ландшафтно-індустріальних проєктів у світі»:

Банер на будівлі Національної галереї «Тейт Модерн» у Лондоні, Англія

Заповідник Державного парку Рокфеллера, штат Нью-Йорк,США

Парк 3020, с. Стрілки, Україна

Територія шахти «Цолльферайн» в Ессені, Німеччина

Градирня Бад-Раппенау, Німеччина

Градирня Бад-Дюрхайм, Німеччина

Оглядова стежка на старих гіпсових шахтах (Батлейруа, Іспанія)

Індустріальний ландшафтний парк Дуйсбург-Норд, Німеччина (вночі)

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

Сценарії розвитку території та сценарії взаємовпливу солеварні і мікрорайону

• Облаштування оглядового майданчика території на підвищенні Зварицького саду. Може бути просто лавочка і табличка, критий настил із дерева тощо. • Інформування містян про нову рекреаційну зону.

Об’єкти та елементи з території солеварні як готові експонати індустріально-ландшафтного парку

Індустріальний ландшафтний парк Дуйсбург-Норд, Німеччина (вдень)

Передбачаємо комплекс із таких заходів: • Поступова розробка проєкту ландшафтно-індустріального парку. Тим часом можна оформити наявні об’єкти як елементи майбутнього парку, які наразі становитимуть його каркас у пілотному режимі. • Мистецькі інтервенції, скульптурний парк. Організація мистецьких резиденцій чи воркшопів для створення тимчасових інтервенцій та ідейного наповнення майбутнього проєкту парку (одна на рік). • Розробка навігації територією та освітлення. • Охорона автохтонної рослинності та оптимальне використання переваг ландшафту. • Розчищення Зварицького саду, встановлення режимів догляду за садом та відвідування. • Встановлення кількох лавочок для відпочинку туристів, розміщення смітників.

116

На території солеварні є багато нефункціональних об’єктів, які лишилися від виробництва з різних етапів його історії. Наразі вони сприймаються як виробниче сміття, яке нема змоги вивезти з території. Проте рослинність вже частково поглинула ці об’єкти, вони вкрилися іржею приємного кольору, який добре поєднується з цегляною гамою історичних споруд солеварні. Ці елементи вже є готовими об’єктами для споглядання, якщо обіграти їх у просторі з сучасними елементами дизайну та інфраструктури. Також є багато напівзруйнованих будівель, які не є пам’ятками архітектури, але мають архітектурну цінність. Їхня подальша доля поки що невідома, але ще певний час вони лишатимуться у такому ж самому стані. Вони так само можуть бути огороджені і залишені для споглядання. Нижче наведено кілька інспірацій з території, які можуть стати експонатами індустріально-ландшафтного парку.

Рекомендації щодо функціонального зонування та нових функцій на солеварні • Відокремлення виробництва від ландшафтного парку, транзитного та туристичного руху. Варіанти: фізична огорожа у формі прозорої сітки / розмітка території з табличками, де вхід заборонено / відведення офіційних стежок на достатню дистанцію тощо. • Ознакування території за допомогою інформаційних стендів (з використанням наявних залізних конструкцій під стенди). Стенди спрямовуватимуть потоки туристів, надаватимуть інформацію для самостійного огляду території. • Функції, виконання яких треба забезпечити якнайшвидше: робота ТІЦ (Туристично-інформаційного центру), туалети, крамниця з сіллю та сувенірами, кафе. У другу чергу – облаштування

117

Фотоцикл «Об’єкти на території солеварні»:

118

119

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

Сценарії розвитку території та сценарії взаємовпливу солеварні і мікрорайону

• • • •

120

простору для заходів та активностей, пов’язаних із майбутнім музеєм, мейкерством тощо. Ці функції можна реалізувати в тимчасовому павільйоні або у будівлі конюшні. Павільйон можна використовувати під заходи у теплу пору року, наприклад, для демонстрації солевиварювального процесу. Розчистка простору для проведення публічних заходів просто неба. Територія для публічних заходів, фестивалів – площа перед адміністрацією, для камерних невеликих подій – Зварицький сад. Протиаварійні роботи на будівлях, що руйнуються, огородження від відвідувачів. Облаштування місць для споглядання території на безпечній дистанції. Магазин гуртівні можна відкрити до території через створення двох входів: один з боку території солеварні, інший – з вулиці Горішня Брама. Це посилить зв’язність території та впише магазин у спільний контекст. Тут туристи зможуть придбати продукти для задоволення своїх потреб та дрогобицьку сіль (фасовану в більших обсягах). Тематична крамниця солі при підприємстві (в будівлі конюшень або у павільйоні), з іншого боку, продавала би сувенірну і крафтову продукцію. У цьому разі функції двох точок продажу не конфліктують. До того ж, за умови такого компромісу,

121

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

із власником гуртівні можна домовлятися про створення спільного проїзду для техніки через територію, яка вже належить гуртівні.

Рекомендації щодо співпраці стейкхолдерів Однією з найважливіших завдань першого етапу програми ревіталізації є налаштування співпраці між стейкхолдерами. • Місто бере відповідальність за ремонт і реконструкцію вулиці Жупної та вулиці Солоний Ставок. Розробляє новий проєкт реконструкції Зварицького майдану з мінімізацією авторуху та усуненням паркування автобусів, покращенням пішохідного сполучення з церквою Святого Юра. • Місто може облаштувати сквер на ділянці за парківкою, через який буде прохід на територію солеварні. • Місто, зокрема Інститут міста, перебирає роль модератора загального процесу розвитку території, координує взаємодію всіх стейкхолдерів. • Місто подає в область заявку на реконструкцію пам’яток архітектури на території солеварні. • Створюється колегіальний орган управління територією. • Підприємство (за підтримки міста та ініціативних громадян) проводить переговори з приватними стейкхолдерами, причетними до території солеварні для досягнення консенсусних цілей. • Підприємство проводить протиаварійні роботи. • Громадські організації шукають гранти для тимчасових інтервенцій та інших потреб розвитку території. • Громадські організації та ініціативні мешканці, зацікавлені у розвитку території, виконують громадський нагляд за проєктом та фасилітують розвиткові процеси. • Посилюються неформальні зв’язки між усіма рівнями державних стейкхолдерів через формальну та неформальну комунікацію з ініціативи міста. • Пожвавлюється неформальна взаємодія між стейкхолдерами трьох секторів: місто – громадський сектор – локальний бізнес та ключовими інвесторами. • Для закріплення кооперації та організаційної пам’яті підприємства можна виписати і оформити на стенді історію боротьби громадських активістів за солеварню.

122

Схема 1. Бажана мапа стейкхолдерів: посилення інституційної та неформальної взаємодії між стейкхолдерами, ідентифікація бажаних ключових та первинних бізнес-гравців

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

Мапа 6. Комплекс просторових рішень для оптимізації транспортнопішохідних шляхів у коротко- і середньостроковій перспективі

Рекомендації на середньо- і довгострокову перспективу У середньостроковій перспективі проєкт набуває чіткішої форми, стає можливим виконання більш капітальних рішень. За попередній період необхідно виконати нагальні та тимчасові заходи, які дозволятимуть території солеварні функціонувати у ролі виробництва, туристичного та рекреаційного центру. Також має бути налагоджена співпраця між усіма стейкхолдерами, від яких залежить розвиток території. За умови виконання цієї бази, буде можливість рухатися до більш суттєвих інтервенцій.

124

Сценарії розвитку території та сценарії взаємовпливу солеварні і мікрорайону

Завданням середньострокової перспективи є виконання частини реставраційних робіт, спланованих і затверджених на попередньому етапі; виконання бізнес-плану; перетворення виробництва на частково експозиційне. Завдання довгострокової перспективи – відкриття музею солі. Бажаний стан справ на завершенні цих етапів передбачає такі позиції: • Проведено капітальні роботи та реконструкції дотичних вулиць та вузлових площ. • Жупна реконструйована в привабливу пішохідну комерційну, розважальну і рекреаційну вулицю. • Відремонтовано вулицю Солоний Ставок, розширено і оформлено пішохідні зони. • Зварицька площа реконструйована у пішохідний майдан. • Облаштовано майдан/сквер на розі Жупної та Солоного Ставка. • Парковка функціонує для туристичного сполучення. • Повноцінно реалізований проєкт ландшафтно-індустріального парку. • Частково реалізований проєкт реконструкції пам’яток архітектури та історії. • Проведено ремонт виробничих цехів. • Реалізовано ідею експозиційного виробництва, принаймні частково. • Розроблено і впроваджено концепцію музею солі. • Розширено і закріплено виконання додаткових функцій (стаціо нарні кафе, крамниця, простір для галерей / лабораторій, мейкерства).

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

ІНТЕГРОВАНА СТРАТЕГІЯ КОМПЛЕКСНОГО РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІЇ СОЛЕВАРНІ ТА ПРИЛЕГЛИХ ВУЛИЦЬ

1. Методологія

нтегрована стратегія комплексного розвитку території розроб лена на основі: • просторових, архітектурних та історичних досліджень розвитку території дрогобицької солеварні та прилеглих вулиць; • розвідки досвіду ревіталізації у Центральній та Західній Європі; • діагностичного дослідження ДП «Солевиварювальний дрогобицький завод» та напрацьованої бізнес-моделі підприємства; • ознайомчого візиту (серпень 2021); • напрацювань чотирьох зустрічей ініціативної групи (вересень 2021); • загальної стратегічної сесії (5–6 жовтня 2021); • консультацій із основними стейкхолдерами (жовтень 2021 р.).

2. Теперішній стан 2.1. Короткий опис Дрогобицьку солеварню називають найдавнішим постійно діяльним підприємством в Україні, оскільки вона перманентно функціонує щонайменше від XIV ст. Сьогодні територія підприємства займає площу 5,8 га та, разом із дев’ятьма спорудами, має статус пам’ятки культури місцевого значення. Солеварня межує на сході із церквою Святого Юра, що є пам’яткою ЮНЕСКО, а на заході з із церквою Воздвиження Чесного Хреста, пам’яткою державного значення, яку також планують пропонувати до внесення у список пам’яток ЮНЕСКО. Солеварня перебуває у буферній та охоронній зоні цих пам’яток відповідно. Крім цього, північна частина території підприємства із прилеглими ділянками (разом 4 га)

126

Інтегрована стратегія комплексного розвитку території солеварні та прилеглих вулиць

мають статус щойно виявленої пам’ятки археології. Трохи далі від солеварні розташована пам’ятка місцевого значення – дерев’яна церква св. Параскевії (поч. XIX ст.). Солеварня і три дерев’яні церкви розміщені на території давнього передмістя Дрогобича – Зва ричі. В Україні, мабуть, немає населеного пункту, де б збереглась така кількість дерев’яних церков в межах 1 км2. Солеварня розташована неподалік центру міста, з’єднана із Площею Ринок вулицею Жупною. Наближеність солеварні до кількох історичних пам’яток та тісний зв’язок із центром Дрогобича дозволяють розробити інтегровану стратегію комплексного розвитку задля максимального розкриття потенціалу усієї території.

2.2. Ключові виявлені проблеми Економічні: • Зношеність основних фондів солеварні (балансова вартість станом на кінець 2020 р. – 132 тис. грн). Відсутність заставного майна для залучення кредитних коштів. Брак обігових коштів (залишок грошових коштів станом на кінець 2020 р. – 4 тис. грн). Дебіторська заборгованість – 123 тис., кредиторська заборгованість – 373 тис. Заборгованість з оплати праці – 129 тис. грн. Нездатність державного підприємства здійснювати капітальні інвестиції. • Основні види продукції (сіль виварна, ропа) не є конкурентоспроможними (через високу собівартість). • Зношеність основних фондів унеможливлює сертифікацію продукції, що, своєю чергою, не дозволяє продукції солеварні вийти у торговельні мережі. • Статус державного підприємства та відповідні умови роботи (тендери, жорсткі обмеження щодо використання активів) зумовлюють складнощі в проведенні простих операцій (наприклад, оплати онлайн-систем), оновленні основних фондів та відновленні активів (через ліміт на використання прибутку 80% прибутку скеровується у державний бюджет). • Обмежений локальний ресурс, який міг би бути направлений на відновлення будівель солеварні.

127

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

• Поруч із солеварнею та в її межах працюють бізнес-об’єкти, які, з одного боку, покращують економіку міста, а з іншого – порушують пам’яткоохоронне законодавство. Пам’яткоохоронні: • Шість із дев’яти будівель на території дрогобицької солеварні перебувають у незадовільному, аварійному стані або у стані руїни. Щодо них не вживалось ні реставраційних, ні протиаварійних заходів протягом багатьох років. Оскільки виготовлення відповідної документації для проведення протиаварійних та реставраційних робіт є коштовним та тривалим процесом, то існує ризик, що деякі будівлі солеварні до того часу будуть повністю зруйновані. • У буферній зоні церкви Св. Юра та в охоронній зоні церкви Воздвиження Чесного Хреста із порушенням пам’яткоохоронного законодавства зведено кілька будівель для приватного та комерційного використання. Також тут розташований гаражний кооператив, який не має відповідної дозвільної документації на користування землею. Власники будівель, що порушують пам’яткоохоронне законодавство, або не мають дозволів на будівельні роботи, або отримали їх незаконним шляхом. Таке порушення режиму охорони пам’яток загрожує позбавленням їх статусу пам’ятки. Туристичні: • Відсутня туристична інфраструктура. На території солеварні немає можливості купити основні продукти солеварні, немає базових вигод для туристів (кафе/ресторан, туалет та доступ до води). • Туристична та виробнича функції солеварні не є розділеними. Присутність туристичної групи сповільнює, а то й призупиняє процес виготовлення солі, що значно знижує продуктивність виробництва. • Територія солеварні не огороджена, основні виробничі потужності, які використовують для демонстрації виготовлення солі туристам, не відмежовані, будівлі перебувають в аварійному стані, що створює проблеми та загрози з погляду техніки безпеки. • Недовикористаний туристичний потенціал в межах агломерації. Туристичні потоки із міст-курортів агломерації (Трускавець, Східниця, Моршин) не скеровуються до Дрогобича.

128

Інтегрована стратегія комплексного розвитку території солеварні та прилеглих вулиць

Урбаністичні: • Територія дрогобицької солеварні слугує транзитним шляхом для місцевих мешканців, проте наявність гаражного кооперативу заважає комфортно пересуватися. • Вулиця Жупна, яка є основним транзитним шляхом до солеварні із центру міста, має пріоритет автомобільного руху. На вулиці не облаштовані хідники, частина вулиці є захаращеною. • Річка Серет, яка перетинає вулицю Жупну при вході на територію солеварні, слугує каналізаційним стоком для частини приватного сектора Дрогобича. • Відсутнє ознакування входу на територію солеварні та навігація на самій солеварні. Вхід на територію з вулиці Жупної обмежений будівлею ресторану «Солік», висотність якої не вписується в ландшафт, а також – рядами гаражів.

2.3. Основні зацікавлення • Пам’яткоохоронні потреби та вимоги: необхідність збереження будівель дрогобицької солеварні, проведення археологічних розкопок на ділянці, що отримала статус нововиявленої пам’ятки, забезпечення дотримання пам’яткоохоронного законодавства на території солеварні та в межах буферної зони церкви Святого Юра та охоронної зони церкви Воздвиження Чесного Хреста, включення церков у туристичні маршрути. • Потреби релігійної громади: збереження церков Святого Юра, Воздвиження Чесного Хреста та Св. Параскевії; забезпечення дотримання пам’яткоохоронного законодавства; балансування потреб місцевої релігійної громади та туристичного потенціалу церков. • Потреби дрогобицької солеварні як підприємства: відновлення основних фондів солеварні, залучення зовнішніх інвестицій, напрацювання більш життєздатної та стійкої бізнес-моделі, збереження та збільшення промислового виготовлення солі, розширення каналів збуту, ріст доходів від туристичного напряму бізнесу (збільшення потоків відвідувачів на територію солеварні). • Потреби громади у розвитку туристичного потенціалу: розвиток бренду Дрогобича як туристичного міста, посилення зв’язків із іншими містами агломерації, збільшення надходжень від туризму у місцевий бюджет.

129

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

Інтегрована стратегія комплексного розвитку території солеварні та прилеглих вулиць

• Потреби мешканців прилеглих до території районів: забезпечення транзитного шляху через територію солеварні, забезпечення місця для паркування авто. • Потреби інших зацікавлених у розвитку території груп, зокрема місцевих бізнесів по сусідству із комплексом солеварні (ресторан «Солік», гуртівня рослин, забудовники вулиці Жупної): комерційний інтерес у продовженні власної бізнес-активності.

3. Довгострокова візія: бажаний стан розвитку Дрогобицької солеварні на 2050 рік • Всі будівлі солеварні є відреставрованими, територія дрогобицької солеварні є цілісною, повернені у комунальну власність незаконно відчужені ділянки. • Відновлено буферну зону церкви Святого Юра та охоронну зону церкви Воздвиження Чесного Хреста відповідно до пам’яткоохоронного законодавства. Внесено церкву Воздвиження Чесного Хреста до списку ЮНЕСКО. • Державне підприємство «Солевиварювальний дрогобицький завод» є прибутковим, зі сталою бізнес-моделлю, здійснює діяльність у симбіозі з іншими зацікавленими сторонами (міська громада, пам’яткоохоронці тощо). • Дрогобицька солеварня функціонує як завод-музей, де виробничий процес є туристичним продуктом. Промислове виробниц тво солі поєднане з експозиційним. На солеварні функціонують інтерактивний музей з демонстрацією процесу виварювання солі в мініатюрі та музей розвитку території солеварні в історичній ретроспективі. • На території дрогобицької солеварні функціонує культурно-мистецько-розважальний центр, який, з одного боку, задовольняє культурні та рекреаційні потреби дрогобичан, а з іншого боку, є майданом для заходів (мистецькі резиденції, майстер-класи, навчальні події тощо) на комерційних умовах (оренда). • Територія дрогобицької солеварні пристосована для проведення подій, таких як:

130

• • • •

• •

• • •

‐‐ День міста, ‐‐ фестиваль солі, ‐‐ літні школи, ‐‐ мистецькі заходи (open air, виставки, презентації, театральні вистави тощо), ‐‐ ярмарки, ‐‐ корпоративні заходи, ‐‐ реставраційні симпозіуми, ‐‐ локальні заходи різних проєктів та програм, які реалізовуються на території агломерації або далі. Проведена реєстрація географічного зазначення Дрогобицької солі. На території солеварні діє крамниця з продукцією солеварні та іншими крафтовими продуктами з Дрогобича. Збережені та відновлені об’єкти природного фонду: відновлене озеро Солоний Ставок (за церквою Св. Юра), територія Зварицького саду, очищена річка Серет. Частина старого міста від центру Дрогобича до солеварні (вул. Жупна, вул. Солоний Ставок) є пішохідною, облаштована та ознакована (шлях до Дрогобицької солеварні). Прилеглі території та основні під’їзні шляхи – впорядковані. На території дрогобицької солеварні окремо існують логістичний маршрут для важкого транспорту та транзитні шляхи для місцевих мешканців. Дрогобицька солеварня інтегрована у туристичні маршрути (транс’європейський соляний, карпатський соляний, соляно-нафтовий в агломерації, міський туристичний, церква Святого Юра – солеварня – церква Воздвиження Чесного Хреста). Кількість туристів, які відвідують дрогобицьку солеварню щорічно, – 300 тисяч. Створено цех із виготовлення елементів для реставраційних робіт шляхом обробки деревини сольовими розчинами (реставраційна майстерня). Працює єдиний орган, який координує розвиток дрогобицької солеварні та прилеглої території.

131

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

4. Середньострокова стратегія розвитку комплексу Дрогобицької солеварні на наступні 5 років (до 2026 року) Стратегічні цілі • Прибуткова діяльність солеварні без приватизації підприємства. ‐‐ Дохід – 12 млн грн (прибуток – 300 тис. грн) ‐‐ Частка доходу від продажу преміальної продукції та послуг обслуговування локації становить не менше 40 % у загальному обороті підприємства. ‐‐ Кількість відвідувачів на локації – не менше 50 тис. осіб на рік. ‐‐ Менеджерський склад – 5 менеджерів. ‐‐ Розвиток власного бренду «Дрогобицька солеварня». ‐‐ Розширення каналів продажу (торгові мережі, онлайн-магазини). ‐‐ Збільшення потоку відвідувачів на локацію. Збільшення середнього чеку відвідувачів на локації. ‐‐ Сертифікація виробництва відповідно до вимог HACCP. ‐‐ Використання зовнішніх можливостей для фінансування. ‐‐ Розвиток екосистеми та взаємодія з екосистемою. ‐‐ Підсилення бізнес-процесів та менеджменту. • Затверджені стратегічні документи розвитку території в агломерації. ‐‐ Затверджений план згуртування території (механізми повернення відчужених земельних ділянок у власність громади, приведення типу забудови у відповідність до пам’яткоохоронного законодавства). ‐‐ Напрацьовані концепції використання та проєктно-кошторисна документація для споруд на території (відповідно до фінального архітектурного проєкту ревіталізації). ‐‐ Розроблена, на рівні агломерації, концепція дестинації промислів (території, що приваблює туристів конкретним видом промислової діяльності – видобутком солі та нафтопереробкою). • Проведено всі необхідні протиаварійні роботи (всі будівлі не в аварійному стані) відповідно до нагальності та режиму охорони пам’яток.

132

Інтегрована стратегія комплексного розвитку території солеварні та прилеглих вулиць

‐‐ Виконана необхідна наукова та проєктна документація для проведення протиаварійних та консерваційних робіт. ‐‐ Проведено протиаварійні роботи згідно з розробленою документацією. • Залучено на територію 50 тис. осіб за рік (дрогобичани та туристи), завдяки покращенню туристичної інфраструктури та розробці туристичних продуктів. ‐‐ Розроблена тимчасова програма для туристів (напр., тимчасовий павільйон). ‐‐ Налагоджена тісніша співпраця з музеєм «Дрогобиччина».

Стратегічні напрями Для реалізації описаних вище цілей виокремлено такі стратегічні функціональні напрями: • розвиток підприємства; • місцевий бізнес; • взаємодія з громадою (мешканці та сусіди, гаражний кооператив); • містобудування та урбаністична інфраструктура; • мистецько-культурний напрям; • культурна спадщина; • туризм. У досягненні цілей з ревіталізації солеварні за кожним стратегічним напрямом необхідні такі підтримувальні процеси: ‐‐ стратегічна координація – перегляд/оновлення стратегії розвитку Дрогобицької солеварні та прилеглої території, контроль за виконанням стратегічних завдань, розробка стратегії на наступні періоди; ‐‐ проєктний менеджмент – виконання проєктів для досягнення операційних та стратегічних цілей; ‐‐ фасилітація відносин (партнерства) – налагодження взаємодії стейкхолдерів, медіація відносин, формування спільноти навколо Дрогобицької солеварні та прилеглої території, розвиток нових та підтримка вже наявних партнерств; ‐‐ юридичний супровід – юридична підтримка реалізації стратегії, взаємодії зі стейкхолдерами, реалізації проєктів тощо;

133

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

‐‐ фандрейзинг – залучення фінансування з різних джерел; ‐‐ комунікація – публічне висвітлення роботи Дрогобицької солеварні, розвитку підприємства та прилеглої території. Реалізація цілей має відбуватися на чотирьох основних рівнях: ‐‐ рівень міста Дрогобича; ‐‐ рівень агломерації; ‐‐ обласний рівень; ‐‐ національний рівень.

Міжнародний рівень варто включати на наступних стратегічних етапах (після 2026), з огляду на поточний стан солеварні. Нижче за кожним із напрямів вирізняємо такі основні завдання: • Розвиток ДП «Солевиварювальний дрогобицький завод» ‐‐ Розвиток власного бренду «Дрогобицька солеварня» (реєстрація географічного зазначення). ‐‐ Розширення каналів продажу: торгові мережі, онлайн-магазини тощо (вимагає сертифікації виробництва відповідно до вимог HACCP).

134

Інтегрована стратегія комплексного розвитку території солеварні та прилеглих вулиць

‐‐ Збільшення потоку відвідувачів (див. далі пункти «Взаємодія з громадою» та «Туризм»). ‐‐ Збільшення середнього чеку відвідувачів на локації через брендинг крафтового виробника, розширення продуктової лінійки (продукти, виготовлені із сіллю) та можливість купити продукцію у крамниці безпосередньо під час відвідин солеварні. ‐‐ Обмежений розвиток бальнеологічного напряму: продаж соляної ропи, потенційно – облаштування окремого приміщення для сухих соляних аерозольних інгаляцій, але не повноцінний бальнеологічний комплекс (через нездатність конкурувати із подібними комплексами в агломерації). ‐‐ Покращення умов праці та гарантування безпеки робітників. • Взаємодія з громадою ‐‐ Єдине комунікаційне позиціювання – єдиний сайт, логотип, правильний неймінг ‐‐ Створення спільноти амбасадорів солеварні як частини інформаційно-адвокаційної кампанії, наприклад, Братства зваричів. ‐‐ Перенесення частини гаражів із буферної зони дрогобицької солеварні та церков Святого Юра і Воздвиження Чесного Хреста, внаслідок проведення громадських консультацій та визначення альтернативи неподалік центру міста. Або ж змагання за знесення гаражів у судовому порядку. ‐‐ Посилення якостей території як місця для рекреації, дозвілля та розвитку громади (локальні фестивалі, святкування Дня міста тощо). ‐‐ Краудфандинг від мешканців: прибирання території (громадська толока), збір матеріалів (чи коштів) для відновлення будівель солеварні. • Місцевий бізнес ‐‐ Повернення приватизованих ділянок з порушенням пам’яткоохоронного законодавства в буферній та охоронній зонах церков та самої солеварні шляхом визначення альтернативних ділянок/будівель, пропонування альтернативи або скасування рішення про надання/передачу ділянок у користування. ‐‐ Залучення місцевих підприємців до Братства зваричів. ‐‐ Створення точки продажу місцевої крафтової продукції на території солеварні, наприклад, на території тимчасового туристичного павільйону.

135

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

• Містобудування та урбаністична інфраструктура ‐‐ Очистка річки Серет від каналізаційних стоків – міська програма співфінансування встановлення септиків. ‐‐ Реконструкція вулиці Жупної з урахуванням визначення пішохідного транзитного маршруту як пріоритетного з центру Дрогобича до солеварні. ‐‐ Створення парківки, у тому числі для туристичних автобусів, неподалік від солеварні – у межах пішохідної доступності до п’яти хвилин. ‐‐ Відновлення Зварицького майдану перед входом на солеварню та саду на території солеварні. • Мистецько-культурний розвиток ‐‐ Використання території Дрогобицької солеварні як простору для мистецьких та культурних подій, організованих як місцевими культурними менеджерами, так і суб’єктами з інших міст та країн. ‐‐ Формування традиційних для локації щорічних подій (великі події – від 500 учасників). • Культурна спадщина ‐‐ Розробка документації на реставрацію будівель солеварні (пооб’єктно) та затвердження цілісної програми ревіталізації території з урахуванням транзитної стежки церква Святого Юра – солеварня – церква Воздвиження Чесного Хреста. ‐‐ Списання об’єктів, непридатних/нерелевантних до відновлення/реставрації, їх розбирання та повторне використання отриманих матеріалів для відновлення інших будівель. ‐‐ Міська програма фінансування археологічних розкопок – залучення студентів на літні практики, проведення літніх археологічних та інженерних шкіл на території солеварні. ‐‐ Створення наглядової ради для стеження за процесами реставрації (дорадчий орган при солеварні). ‐‐ Посилення компетентностей місцевих фахівців з реставрації дерева (фахові консультації, навчання та нагляд). • Туризм ‐‐ Напрацювання та запуск нових туристичних продуктів, наприклад, інтерактивні та інклюзивні туристичні маршрути (імерсивні театралізовані екскурсії, 3D-макети будівель солеварні).

136

Інтегрована стратегія комплексного розвитку території солеварні та прилеглих вулиць

‐‐ Формування туристичних маршрутів (транс’європейський соляний, карпатський соляний, соляно-нафтовий в агломерації, міський туристичний, церква Святого Юра – солеварня – церква Воздвиження Чесного Хреста). ‐‐ Напрацювання туристичних зв’язків у межах агломерації (базується на туристичній стратегії Дрогобицької ОТГ), розвиток зв’язків з туристично-інформаційними центрами, локальними туристичними фірмами та агенціями. ‐‐ Покращення туристичної інфраструктури: створення багатофункціонального павільйону, облаштування парківки, вироб лення системи зворотного зв’язку від туристів; ‐‐ Використання вже наявних та створення нових інформаційно-комунікаційних матеріалів (буклети, листівки тощо).

5. Пропозиції щодо управління програмою ревіталізації Дрогобицької солеварні та прилеглої території Необхідний єдиний стратегічний для розвитку солеварні та прилеглої території орган, який мав би здійснювати: • контроль за реалізацією та оновлення стратегії розвитку території; • координаційну функцію (інформування щодо дій, планів та можливостей між різними зацікавленими сторонами); • розвиткову функцію (узгодження та координація дій різних сторін щодо розвитку території); • адвокаційну функцію (підтримка контактів та стимулювання місцевої, обласної, центральної влади); • промоційну функцію (співпраця з бізнесом, медіа та громадськістю); • фасилітаційну функцію (комунікація та налагодження роботи з потенційно конфліктними сторонами: гаражним кооперативом, забудовниками Жупної, рестораном «Солік», гуртівнею); • фандрейзингову функцію (присутність різних зацікавлених сторін: бізнес, місцева влада, ГО) задля можливості роботи з різними джерелами коштів). • потенційно – функцію громадської наглядової ради (контроль за процесами реставрації будівель солеварні. Див. нижче). 137

Комплексна програма ревіталізації Дрогобицької солеварні

Потенційні учасники: ДП «Солевиварювальний дрогобицький завод», музей «Дрогобиччина», відповідні структурні підрозділи місцевої ради, ГО «Фундація Дрогобицької солеварні», представники Дрогобицької ОТГ, ЛОДА, профільних комітетів ЛОР тощо. Потенційний формат – дорадча рада при ЛОДА зі зборами двічі на рік, що відповідальна за підтримувальний процес «Стратегічна координація». Крім цього, потрібна локальна інституційна платформа, яка б мала виконувати функцію реалізації стратегії (у частині проєктів, що вимагають залучення та взаємодії кількох зацікавлених сторін) та звітувати раді території за виконану роботу. Ця платформа може бути новоствореною або ж розвиватися на основі вже наявних локальних інституцій, наприклад, Інституту міста Дрогобича, ГО «Фундація Дрогобицької солеварні», Агенції регіонального розвитку Львівської області. Ця платформа мала б відповідати за підтримувальні процеси: «Проєктний менеджмент», «Фасилітація відносин», «Юридичний супровід», «Фандрейзинг», «Комунікація».

Подяка До створення програми ревіталізації Дрогобицької солеварні та прилеглої території було залучено широке коло фахівців різного напряму, які в обмежені строки доклали значних зусиль, щоб напрацювати комплексну стратегію розвитку, враховуючи і необхідність збереження культурної спадщини, і пожвавлення туризму, і налагодження ефективного, прибуткового виробництва. Висловлюючи подяку за виконану роботу, насамперед варто згадати команду проєкту, яка інтенсивно протягом останніх місяців працювала над його втіленням, це: • Олег Дукас – менеджер, • Юрій Дрогобицький – асистент менеджера, • Андріана Максим’як – менеджерка з комунікацій, • та Мар’яна Гринюк – бухгалтерка. Дякуємо нашим партнерам: • ДП «Солевиварювальний дрогобицький завод» в особі директора Олега Петренка; • Дрогобицькій міській раді в особі міського голови Тараса Кучми, заступника міського голови Андрія Ковча, начальника управління культури та розвитку туризму Ігоря Чави; • НУ «Львівська політехніка» в особі завідувача кафедри архітектури та реставрації Миколи Бевза та доцента кафедри Василя Петрика; • Дрогобицькому державному педагогічному університету імені І. Франка в особі ректорки Надії Скотної та декана історичного факультету Миколи Галіва; • університету «Люблінська політехніка» в особі декана факультету будівництва та архітектури Богуслава Шмигіна.

139

Величезна подяка за інтенсивну роботу тим експертам та виконавцям, що були долучені до безпосередньої роботи над комплекс ною програмою ревіталізації Дрогобицької солеварні та прилеглої території, а саме: • історикам Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка: Миколі Галіву, Леонідові Тимошенку, Юрію Стецику, Богданові Лазораку, Василеві Ільницькому, Світлані Білій, Ірині Лозинській, Руслані Попп; • команді НУ «Львівська політехніка» за фахові дослідження споруд та історичної території Дрогобицької солеварні: Ми колі Бевзу, Юрію Дубику, Юлії Фроловій, Софії Іванчук та Іллі Літвінчуку; • команді урбаністів від ГО «Металаб»: Анні Добровій, Ксенії Семеновій, Анні Пашинській, Анні Кузишин, Юлії Поповій, Юлії Русило; • команді «Фундації розвитку Люблінської політехніки» за вивчення досвіду ревіталізації промислових об’єктів у країнах Західної та Центральної Європи: Богуславу Шмигіну, Мацєю Трохоновичу, Бартошу Шостаку, Миколі Бевзу; • команді PPV Knowledge Networks за проведену фасилітацію зустрічей, стратегічну сесію та створення інтегрованої стратегії: Володимиру Воробею, Марті Кобринович та Любові Мочарській. Також велика подяка Романові Буньові та Тетяні Федак за редагування та верстку цього видання у надзвичайно стислі терміни. Велика подяка усім тим, кого тут не згадано, але хто так чи інакше був долучений до роботи над цією програмою.

Поп ул я рне в и д а н н я КОМПЛЕКСНА ПРОГРАМА РЕВІТАЛІЗАЦІЇ ДРОГОБИЦЬКОЇ СОЛЕВАРНІ ТА ПРИЛЕГЛОЇ ТЕРИТОРІЇ Редакторка та верстальниця – Тетяна Федак Формат 60х84/16. Умовн.-друк. арк. 8,16

Інтегрована стратегія комплексного розвитку території солеварні та прилеглих вулиць

141