Шлях художниці

Шлях Шлях художниці

спілкувалась Ольга Орєхова

Київська художниця й організаторка авторських подорожей, Катерина Кобилянська, завжди йде запокликом серця і зараз не бачить свого життя без постійного руху та подорожей.Про те, як знайти себе, отримувати задоволення від того, що робиш, не жалкуватині про що, мисткиня розповіла нам у цікавій розмові

Катю, скажи, що для тебе подорож?

Це один із виявів життя, можливість іще більше розкритися самій, оновити світогляд. У подорожі завжди є місце авантюрі та новим знайомствам. Помічаєш те, що раніше не помічав, стаєш більш відкритим. Коли постійно перебуваєш на одному місці, то вже знаєш кожен куточок. А в подорожі все нове, і тут є елемент несподіванки — через це ми стаємо уважнішими і спостерігаємо глибше.

Поясни свій вибір бути художницею?

Я почала шукати те, що не можу не робити. І віднайшла, що не творити не виходить. Живопис — це продовження моєї роботи з голосом, тілом, свідомістю. Я почала малювати минулої зими — це просто новий медіум, щоб передати стан тиші і зупинки.

Мистецтво і подорожі були у твоєму житті, але вони не поєднувалися?

Я почала малювати на Південному Синаї в маленькому бедуїнському селищі. Ця поїздка стала знаковою. Друг подарував мені квитки з відкритою зворотною датою, і я планувала бути

там усього тиждень, але вийшло аж два місяці. Якось там же я проговорила вголос свою мрію, що хочу мати майстерню. І Всесвіт почув мене. Я натрапила на дахабського чоловіка, який мав власну крамницю. Вона носила кумедну назву — Why Not? Тут продавалися дивні речі і завжди грала казкова арабська музика. Власник запропонував розмалювати об’єкти і запросив використовувати його місце під студію. Це була тераса із мальовничим видом на світанок і море — про що ще можна мріяти? Я почала малювати і потрапила в місцеву арт-спільноту. Ми зустрілись із кураторкою з Німеччини і вона запросила взяти участь у виставці робіт місцевих митців. Після відкриття, вночі прийшло повідомлення про перший продаж, це була неочікувана і нестримна радість. А що говорити про магію виставкового простору, де люди уважно вдивляються в роботи, зупиняють свій розум та серце, щоб зустрітись із новими відчуттями. Я зрозуміла, що це має сенс для мене і когось, а художні експерименти почали перетворюватися на справу життя, що довела ця подорож.

Ти також робиш тури для груп людей?

Після польових досліджень у багатьох країнах мені стало нецікаво їздити, просто оглядаючи нові території та культури, — хотілося реалізовувати більшу мету. Так відбулися дві виставки у Барселоні та гуртування людей у спільні подорожі, де я направляла фокус їхньої уваги на цікаві місця і відчуття.

У чому особливість твоїх турів?

Мені легко вдається створювати простори любові та притягувати зрілих і свідомих особистостей. Подорож зазвичай викриває сховані від очей речі. Тішить, коли люди мають можливість зустрітися з різними проявами себе і в безпечній атмосфері їх проспостерігати. Це часом стає більшим відкриттям, ніж нові місця у країнах.

Зазвичай, люди творчості закриті, ти — ні. Чому так?

Мене оточують глибокі та відкриті люди. Поруч із ними просто, затишно і «поживно». Виходить, що відкриватися цікавіше, ніж закриватися. Я балансую між активним соціальним життям і усамітненням, це дає мені відчуття рівноваги та достатньо якісної енергії взаємодіяти від усього серця.

Ти відчуваєш різницю між собою вдома і в подорожі?

Зазвичай, ні. І вдома, і в іншій країні я проявляюся схоже. Коли ти подорожуєш сам, то глибоко відчуваєш інших людей і легше знаходиш однодумців, бачиш більше місць, які тебе дійсно цікавлять. Для мене зона комфорту — це подорожі. У змінах я почуваю себе, як вдома, і мандри перетворюються на серфінг хвилями життя.

Які країни тебе приваблюють?

Зараз це Латинська Америка і Японія. Європа вже достатньо відома і звична. Я в пошуках

свого ідеального місця для майстерні і дому, де могли б поєднуватися краса природи і синхронна мені культура.

Чи є в тебе план на рік?

Так, є, але відбувається все інакше. Мандри затягують у вихор неймовірних життєвих подій. Я малюю абстракції. Все моє життя — це абстракція.

Що тобі потрібно для тонусу?

Я дуже рано встаю і цей час проводжу в тиші. Банальні інструменти, які завжди працюють: здорова їжа, фізичний рух, любов та інтерес до своєї справи і людей, котрі оточують. З любов’ю спостерігати за собою і все довкола. Творчість!

Чи є в тебе взірець, на якого ти рівняєшся?

У мене ніколи не було кумира. Я брала і робила. Відкрила свою справу в 19 років і потім не переставала створювати проекти знов і знов. Я намагаюся йти за покликом серця і відкрита світу з його можливостями. Далі буде…