Всюди буду
Зміст
ЛЮДИ
МІСЦЯ
4
40 країн, 120 міст і море пригод: Ігор Шаверський і Олена Петросюк про навколосвітку
16
Навколо Ісландії на педалях
Замерзнути від холоду і краси: Історія про подорож Патагонією
26
ЛАЙФХАК Збори в подорож: чек-лист всього, що потрібно зробити
32
ПОДОРОЖ Бремен з дамської сумочки
35 3
Люди
40 КРАЇН, 120 МІСТ І МОРЕ ПРИГОД:
Ігор Шаверський і Олена Петросюк про навколосвітку
Вони жили у нетрях Мумбая, а під час сходження на Еверест їх покинув гід. Їм вдалося пройти до Мачу-Пікчу древньою стежкою інків та пожити у джунглях Амазонки. Вони розбивали мотоцикл на Балі і машину на Шрі-Ланці, провели кілька ночей із наркодилерами в Еквадорі та місяць прожили в Ріо-де-Жанейро. Вони не навчилися економити, але тепер уміють заробляти гроші у мандрівках.
4
5
Люди
Ігор Шаверський та Олена Петросюк залишили престижні роботи й вирушили у навколосвітню подорож. За два роки на їхньому рахунку близько 40 відвіданих країн і незліченна кількість історій. Ми ж розпитали про деякі з них. Як ви дійшли до такого життя? Чим займалися до мандрівок? ІГОР: Я народився у Києві, працював у інвестиційному банку. Майже три роки трудився без вихідних по 15-20 годин на добу і зовсім не їздив у відпустки. Я любив свою роботу, одягав класичний костюм із краваткою та працював у офісі. Якось я почав читати блогерів-мандрівників: українок Марусю Хандусь і Аню Морозову, білоруса Рому Свєчнікова, інших. Читав і думав: «От чуваки марнують життя. Але як гарно!». Я не те що не планував подорожувати, я не був упевнений, чи колись узагалі поїду далеко за кордон. Хіба що у відрядження, не більше. Мій найкращий друг, який тоді вчився у Гонконгу, зрозумів,
що я стагную на роботі, тому купив квиток і витягнув мене з друзями до себе. Ми мали тріп на цілий місяць по всій Південно-Східній Азії. Я не знав, що їду на місяць, думав, це десь на тиждень, а насправді просто втік із роботи. У Гонконгу перед відльотом до Києва я ро-
шив відправитися у подорож, а за місяць до свого від’їзду познайомився з Оленою. ОЛЕНА: У мене майже така ж історія, як в Ігоря. Я працювала в консалтинговій компанії, теж із 9 ранку до 3-4 ночі, але мені подобалося. Спочатку
Я тоді не повірив, що є на світі людина при своєму розумі, яка звільниться з перспективної роботи в Лондоні для того, аби подорожувати зі мною десь по Забайкаллю. Але так і сталося зумів, що зовсім не хочу назад. У світі стільки райських місць, як-от Гонконг, Балі, де я побував за місяць. А скільки ж можна побачити, якщо подорожувати не місяць, а все життя! Коли я повернувся додому, вже розумів, що не залишусь тут. Звільнившись із роботи, вирі-
був Амстердам, потім Лондон. Десь у той період, коли в Україні тривала Революція Гідності, мене все частіше почали відправляти у відрядження у Москву — і мені це категорично не подобалося. Я розуміла, що хочу змін, але яких точно — не знала, адже у мене була крута кар’єра. Час від часу їздила до Києва — і одного разу на дні народження познайомилася з Ігорем, який сказав, що їде подорожувати навколо світу. І я подумала: «Як круто! Як я до цього сама не додумалася?!» Я подорожую з дитинства і на той час уже побачила країн 50. Коли вирішила приєднатися, Ігор не вірив, що я зможу звільнитися з роботи. ІГОР: З мого боку це виглядало трішки інакше. За місяць
6
до старту своєї подорожі я познайомився з Оленою на дні народження свого друга. Ми почали тісно спілкуватися, Олена прилітала з Лондона до Києва все частіше і одного разу сказала: «Я звільняюся і їду з тобою подорожувати». Я тоді не повірив, що є на світі людина при своєму розумі, яка звільниться з перспективної роботи в Лондоні для того, аби подорожувати зі мною десь по Забайкаллю. Але так і сталося. ОЛЕНА: Ми ще мали тестову спробу. Я приїхала до Ігоря у Стамбул у робочих справах — і ми здійснили мандрівку, яка тривала близько тижня. Але цього було достатньо, аби зрозуміти, що нам подобається їздити разом. Уже після цього я звільнилася і остаточно приєдналася. Була якась підготовка чи рішення вирушити у подорож стало спонтанним? ІГОР: Моя підготовка тривала приблизно півроку. Я поставив собі за ціль щодня виділяти по 4-5 годин на свою майбутню подорож. І це було радше не прокладання маршруту, а саме моральна підготовка. Я запитував себе: «Чи справді я хочу так довго подорожувати? Чи, можливо, я поїду на місяць, обламаюся і повернуся? Скільки країн я хочу відвідати? Взагалі, навіщо це треба?» Мені потрібно було усвідомити це рішення. Все фактичне, що я планував, — маршрут, речі, гроші, — зникло через два тижні після старту подорожі.
чила його маршрут, сміялася в повний голос. Це був такий величезний ексель-документ, де було написано навіть те, скільки потрібно проїхати кілометрів за конкретний день. Я кепкувала: «Африку автостопом за місяць? Індію за три дні?». Але Ігор вважав, що у нього все під контролем. У рюкзак він узагалі намагався запхнути все своє життя! А я просто приїхала до нього з валізою.
ОЛЕНА: Взагалі, коли я поба-
ІГОР: Спочатку я вирушив у
подорож із напарником, але разом ми мандрували тільки три місяці. Виїжджали із 70-літровими наплічниками — і у нас усе сперли в Афінах, коли ми купували пляшку вина. Ми залишилися без грошей, ночували на пляжах, де ми тільки не ночували… Олена купила нам квитки назад до Києва. Ми повернулися буквально на добу, бо залишатися не було сенсу. Так довго готувалися, що треба бути повними ідіотами,
7
Люди
аби зупинитися. Тому ми купили по маленькому рюкзаку, адже кому треба 70-літровий, якщо він все одно загубиться або вкрадеться?! Я кинув туди кілька футболок, ноутбук — і поїхав. В Ірані до мене приєдналася Олена — і далі ми подорожували вже вдвох. Яким був бюджет подорожі? ІГОР: Коли я виїжджав, у мене було з собою 10 тисяч доларів. І перед тим я рахував свої що-
закінчилися вже через чотири місяці. Ми просто приїжджали в гарне місто, типу Стамбула, і нам хотілося і те спробувати, і те скуштувати, і те побачити… ОЛЕНА: Нам просто не вдавалося економити. Хоча впродовж першого року ми шукали варіанти, як витрачати менше: у нас були ексельки з витратами, всілякі додатки на телефонах. Сьогодні ми маємо витратити 30 доларів, а якщо більше — завтра ще більше економимо. Потім ми приїж-
У нас завжди була трішки інша концепція подорожей. Ми намагалися не ходити по туристичних місцях, а жити в цій країні денні витратити по мінімуму: 5-10 доларів на їжу, ще 5-10 на житло. Думав, ми за цю суму будемо їздити цілий рік. Може, це і реально (я знаю, що можна подорожувати і за 2 тисячі доларів на рік), але мої гроші
8
джали в Індію, наприклад, і у нас був вибір: жити в хостелі за 25 доларів чи за 30-40 зняти пентхаус із власною терасою. А ще полізти на Еверест чи Кіліманджаро — це все теж
витрати. Ми довго тримали себе в певних рамках, але потім зрозуміли, що ці круті досвіди для нас важливіші, ніж гроші. Це те, що ми пам’ятаємо зараз, і воно було того варте. ІГОР: Хотілося тримати бюджет під контролем, але не вдавалося. Подорожі — це як вічні субота-неділя-субота-неділя. Гроші швидко пішли, ми почали перебиватися, жили на оренду квартири, я почав писати статті. Спочатку в українські видання, потім у російські, але після півроку роботи з ними мене почала гризти совість і я відмовився. Критичний момент застав нас на Балі. Приїхали ми туди, наче в рятівну гавань: там ти нікуди не їздиш, витрачаєш менше, взагалі стабільність і спокій. У нас повільно закінчувалися гроші. Одного ранку ми прокинулися з розумінням, що у нас майже нічого не залишилося. До того ж, ми згубили картку, на якій були останні за-
паси. ОЛЕНА: Зазвичай ми харчуємося в якихось нормальних європейських кафе, а тут пішли їсти в місцеві, де подавали цей страшно гострий рис із куркою, на якому сиділи мухи. Але ми зціпили зуби і їли. Спершу подумали: «Все ж окей, чому ми так раніше не робили?», а в наступні кілька днів билися за туалет. Економити нам не вдалося, тому треба було більше заробляти. Тут іще зіграв важливу роль моральний фактор: ми їхали на Балі з новими ідеями і хотіли весь час присвятити тільки їхньому втіленню. І настільки відчайдушно їх втілювали — зранку до ночі ми тільки працювали. Не бачили Балі, виходили тільки поїсти, ні з ким не знайомилися. Після місяця такого життя нам так нічого й не вдавалося, грошей так і не було. Ми були знесилені, а я згадувала, як іще кілька років тому у нас була перспективна робота і ніяких проблем із грошима… Тоді був єдиний момент за всю подорож, коли ми думали кинути все і брати квитки до Києва.
почали займатися, по суті, тим самим, тільки у стартап-сфері. Ми поєднали те, що нам дуже подобалося: зустрічатися зі стартапами, аналізувати ідеї, з’ясовувати їхню суть. У багатьох стартапів є круті ідеї, але вони не знають, як їх втілити: не можуть зробити презентації, розробити фінансову модель, розрахувати, скільки бюджету використаємо, скільки віддамо назад інвестору і т. д. А це якраз те, що ми вміємо робити. Спочатку ми займалися цим за невеликі гроші, потім — за більші. Зараз уже працюємо з великими компаніями типу Ecco. Нещодавно допомагали їм виходити на ринок Кореї в категорії гольф-взуття, наприклад. Саме тоді на Балі цей проект розпочинався, але все, що ми робили, запрацювало лише через кілька місяців. А взагалі, часто траплялися критичні ситуації? ОЛЕНА: Ну, бувало, звичайно. От, до прикладу, на Евересті нас кинув гід.
ІГОР: Бувало таке, що ми приїжджали і розуміли: місце, в яке ми потрапили, надто жорстке для нас. Так було в Мумбаї: температура повітря 40 градусів, висока вологість і дуже багато людей — постійний пульсуючий натовп. Ми мали оселитися в одного хлопця по каучсерфінгу, а виявилося, що він живе у нетрях. ОЛЕНА: Все, як у «Шантарамі». Виходиш із нетрів на вулицю ковтнути свіжого повітря, переступаючи через індусів, які цілу ніч курили гашиш, а на вулиці — щурі, багато транссексуалів і трансвеститів, дітей з різними вадами, собаки без очей. ІГОР: А місцеві мешканці лякалися нас, бо вони ніколи не бачили білих людей. Хоча і там були нереально круті люди! І взагалі нам шалено щастить у критичних ситуаціях. Колись ми розбили машину на Шрі-Ланці. Там уся дорога — це серпантин, тому обмеження швидкості 35 км/год. Ми взяли машину напрокат — і я вирішив поганяти. Розігнався до 80 км/год і… вперше
ІГОР: Всі проекти, над якими ми працювали до початку подорожі, під час мандрівки були неприбутковими, ми займалися ними з якихось ідеалістичних мотивів. Коли ми зіткнулися з цими проблемами на Балі, почали працювати над проектом, який успішно продовжуємо зараз. ОЛЕНА: Ще на роботі у консалтингу ми допомагали вийти компаніям на нові ринки і
9
Люди в житті дріфтив. ОЛЕНА: Я втиснулася в сидіння і просто думала: «Зараз назустріч над’їде автобус — і ми помремо». А при зустрічі з автобусом там роз’їжджалися по півгодини. Автобуса не було. Ми просто врізалися у скелю… Все — як у фільмі! Іскри, вогонь, подушки безпеки! І тут з першої машини, яка зупиняється біля нас, виходять два чоловіки в костюмах. Вони показали нам, що за п’ять метрів від місця, де ми розбилися, — прірва. У цій країні є дві страхові компанії, і обидва топ-менеджери цих компаній були перед нами й готові все розрулити. Вони взяли в нас тільки 200 доларів за евакуатор, хоча ми нічого не страхували, а машина була вщент розбита. Словом, різне бувало. Як ви складаєте маршрут? Хто вирішує, куди їхати далі? ІГОР: Наш маршрут майже завжди прокладався знизу вверх і ми намагалися макси-
мально охопити цікаві нам країни. ОЛЕНА: Є країни, у які я дуже хочу потрапити, є країни, про які мріє Ігор. Ми вдвох дуже хотіли в Північну Корею. Ігор хотів на Балі, у Гонконг. Я дуже хотіла на бразильський карнавал. ІГОР: Зараз, коли ми нікуди не рухаємося, немає ніяких чітких планів на майбутнє. Одного дня ми думаємо, що треба поїхати в Антарктиду, іншого — у Гренландію, Ісландію. А ще — об’їхати всі штати Америки. В Папуа Новій Гвінеї навідатися до останніх людоїдів, пожити з ними. На яхті обплисти Австралію. Є якісь точки на карті, пункти в нашому тріп-листі, які ми ще обов’язково відвідаємо. Але поки що ми приїхали додому і є багато роботи — немає непереборного бажання рухатися далі. За два роки ми втомилися від постійного руху. Щотижня ти змінюєш місто, житло. Кожна нова країна — це новий всесвіт, там свої правила. В Аргентині, до при-
кладу, люди починають вечеряти об 11 вечора, а встають об 11 ранку. І кожна нова країна перекроює твій режим із ніг на голову. ОЛЕНА: У нас завжди була трішки інша концепція подорожей. Ми намагалися не ходити по туристичних місцях, а жити в цій країні. Тиждень живемо — тиждень подорожуємо. Є багато точок, в яких ми живемо, але не вистачає свого власного дому. В якийсь момент ми зрозуміли, що бракує в цьому маршруті саме Києва і рідних. ІГОР: А ще вдома можна кілька днів повалятися на дивані і нічого не робити (Ігор зламав ногу напередодні інтерв’ю, — TU). В подорожах ти не можеш дозволити собі лінуватися. Тобі треба постійно рухатися. Ти мусиш працювати і думати над тим, що з вами буде через місяць. Слідкувати, аби документи були в нормі, а карткові рахунки — не заблоковані. Робота має робитися, а ти ще маєш встигнути сприйняти всі круті місця в новому місті. Ми не ставимо крапки в подорожах, просто частіше будемо додавати у свій маршрут точку дому і на певний час залишатися в ній. ОЛЕНА: А ще «неподорожуюча людина» вже розпланувала весь наш маршрут на осінь. Коли Ігор каже: «Ми не подорожуємо», це означає, що ми тут два місяці, а потім їдемо і повернемося не через рік, а через два-три місяці. Як змінилося ваше сприйняття України після подоро-
10
жей? ІГОР: Коли я виїжджав, у мене була думка: «Хрін я сюди колись повернуся». Десь через рік, після Евересту, ми повернулися до Києва на два місяці, щоби зробити візу в Японію. Я тоді почувався, наче в повітряній клітці, мені нічого не подобалося. Коли побачив всіх друзів і рідних, за тиждень обійшов улюблені місця — і ностальгія пройшла, відчув, що треба їхати далі. Але ти не їдеш, залишаєшся ще на тиждень, і ще на тиждень. Потім у певний момент ти ламаєшся і розумієш: вдома — не погано, вдома — це вдома. Після всіх подорожей я зрозумів, що Україна — одна з найкомфортніших країн для життя. Тут дешево, душевно, зрозуміло. Якщо ти не відчуваєш себе вдома, ти не відчуваєш узагалі. Життя перетворюється у нескінченний роуд-тріп — і з часом ти перестаєш від
цього кайфувати. ОЛЕНА: Ігор просто засумував за домом. Він так розповідав про Україну людям, яких ми зустрічали в подорожах, що у них просто відкривалися роти. «В Україні найсмачніші суші, ще смачніші, ніж в Японії! А інтернет швидший, ніж у Штатах! А таксі у нас не 10 доларів, а по півтора! І пиво таке
клад, в Японії я просто ходив ошелешений. Тисячу кілометрів на швидкісному потязі ми проїжджали за три години. В місті кожні сто метрів стоять туалети, де чистіше, ніж у мене вдома. Люди дуже ввічливі, там особлива культура поваги до власного простору. Інфраструктура просто ідеальна. Ти бачиш, що люди тут живуть уже в іншому столітті.
Якщо ти не відчуваєш себе вдома, ти не відчуваєш узагалі. Життя перетворюється у нескінченний роуд-тріп — і з часом ти перестаєш від цього кайфувати смачне, як у Бельгії, але його багато і воно дешеве!» І це частково правда, багато іноземців не знають про це. А ти сам починаєш цінувати це, тільки коли порівнюєш. ІГОР: Звісно, є такі країни, в які приїжджаєш і тобі здається, що ти хочеш тут жити, і аби твої діти тут жили. Напри-
Але минає місяць — і ти розумієш, що не можеш спілкуватися з японцями: це інші люди, інша культура. В певний момент настає ця точка кризи: тобі вже не подобаються ці поїзди, люди. Все хороше швидко приїдається. Вчора увечері ми їхали машиною повз бар. І я просто бачу,
11
Люди ІГОР: Коли я збирався у подорож, то думав, що їду, аби знайти себе. Насправді ти їдеш, потрапляєш у різні ситуації — і кайфові, і дуже трешові — і в тебе немає часу займатися самоаналізом. Відбуваються нові пригоди, події, вони тебе змінюють, але ти цього не помічаєш. У мене дуже змінилося сприйняття багатьох речей. Але чи знайшов я себе?..
як біля мене проносяться знайомі обличчя, а в голові тільки: «Я знаю цього хлопця… І цю дівчину теж…» І це такі відчуття, які важко передати! За кордоном ти нікого не знаєш, нікого не впізнаєш. Ми весь час думали, що от-от знайдемо місце, в якому захочемо залишитися надовго. Японія, Балі, Латинська Америка
повертатися додому. ОЛЕНА: Мені здається, ми знайшли ідеальну для нас модель. У нас є проект, який ми хочемо робити в Бразилії, Ірані, інших країнах. Ми матимемо можливість пожити в них місяць-два, поки не набридне, та із задоволенням повертатися додому. ІГОР: Нам потрібно постійно
Ти знаходиш відповіді на багато запитань, але замість одного запитання отримуєш десять. Потім більше і ще більше запитань! І далі шукаєш відповіді — ми в них теж закохалися. Там узагалі життя вимірюється не хвилинами і годинами, а днями і тижнями. Все дуже повільно, немає поняття «поспішати». Офісні працівники в костюмах починають день із літрової пляшки пива. Всі постійно танцюють, усміхаються, кохають, кохаються всюди і зі всіма. В певний момент ми теж думали, що хочемо жити в Ріо-де-Жанейро. Але, знову ж таки, все набридає і хочеться
12
рухатися. Зараз я зі зламаною ногою — і це найгірше, що могло статися. Мені необхідно постійно кудись ходити, рухатися. Після усього, що відбулося, я навіть не можу собі уявити, що я б зараз працював в офісі. ОЛЕНА: І ще: смак свободи, він дуже розбещує. Подорож — це пошуки себе чи втеча від себе?
ОЛЕНА: Це філософське і дуже індивідуальне питання. Якось Ігор сказав мені у свій день народження: «Залиш мене наодинці, мені потрібно подумати про життя». Сів на березі моря зі склянкою віскі. А через годинку прибіг, каже, що треба планувати і рухатися кудись далі. Я почала мандрувати розуміючи, що не знаю, чим хочу далі займатися. І я досі не знаю. Подорож не означає, що ти знайдеш відповіді на всі свої запитання. Ти розширюєш своє сприйняття світу, розширюєш свої межі. Ми не знайшли себе, але ми знайшли дуже багато цікавих варіантів свого подальшого розвитку. Ти знаходиш відповіді на багато запитань, але замість одного запитання отримуєш десять. Потім більше і ще більше запитань! І далі шукаєш відповіді. ІГОР: Що більше ти їдеш і бачиш нового, то більше у тебе з’являється бажань. А що більше в тебе бажань, то більше ти живеш. Життя стало однозначно більше: ми постійно чимось горимо. Скільки країн на рахунку за цю навколосвітню подорож?
Подорожі мають стати частиною нашої культури. Це формує особливий менталітет. Ти більше бачиш і знаєш, а отже — тобі хочеться жити краще і щось змінювати 13
Люди ОЛЕНА: За ці два роки мандрівок ми відвідали приблизно 40 країн, точно не рахували. У нас не було завдання відвідати якомога більше країн. Хоча ми бачили і таких людей, які сідали в автобус і їхали в іншу країну лише для того, щоб зачекінитися. ІГОР: Я спочатку теж так подорожував, поки не зустрівся з Оленою в Стамбулі. Мандруючи Європою, я бував по три-чотири дні у кожній краї-
ні. Приїхав, погляну — і поїхав далі. Але чогось особливого не можу сказати про ці країни, я фактично там не був. Поки не поживеш у країні дватри тижні, не поспілкуєшся з місцевими жителями, не розчинишся у їхньому середовищі, у тебе не залишиться нічого, окрім відносного враження. І я дуже хочу повернутися ще раз у ті місця, де я був де-юре, а не де-факто. ОЛЕНА: Зате ми знаємо, чим
живуть гонконгці, чим живуть парагвайці, що аргентинці їдять на сніданок, яких чоловіків люблять бразильські жінки, яке в тих країнах п’ють пиво, а де краще взагалі пити вино. Ти пожив там — і відчуваєш, що оцей шматочок країни тепер завжди з тобою. Ти ввібрав цю країну, вона тепер теж трішки твоя. Як відчуваєте нові місця, в які потрапляєте? ОЛЕНА: Перш ніж поїхати у місто, ми гуглимо, чи варто взагалі це робити. Ми просто не любимо музеїв і церков. Спочатку дивимося топ-місця в TripAdvisor, чи нам сподобається, чи ні, а потім проводимо час у пошуках якихось незвичних штук: десь це андерграундові бари, десь — тераси з нереальним виглядом, десь — найсмачніші у світі пельмені. Наприклад, у Болівії ми знайшли перший і єдиний у світі бар з кокаїном, у Сан-Паулу — цілі райони з крутими графіті. ІГОР: А ще, коли їдемо в нову країну, намагаємося читати якусь книжку про її історію. Це створює зовсім інше сприйняття і розуміння того, що там відбувається і чому саме так. ОЛЕНА: Ми вибираємо три-чотири топ-книги про цю країну або пов’язані з її тематикою. Якщо це Північна Корея — про політику і про чоловіка, який втік із концтабору. Якщо Перу — історію інків та Мачу-Пікчу. Тому ми не ходимо в музеї, церкви. Країна для нас — це не факти, це те, як вона
14
дихає, її історії і легенди. Чим відрізняється культура подорожей в Україні і за кордоном? ОЛЕНА: Взагалі подорожувати за кордоном — це пересічна річ. У мене кожен другий знайомий іноземець мандрував світом бодай рік. Їх або батьки після школи відправляють зрозуміти, чим вони хочуть займатися, або після університету їдуть самі. А якщо не виїхав після університету, багато хто бере «саббатікал», відпустки — і на півроку їдуть волонтерити, підкорювати гори, жити на Амазонці абощо.
ОЛЕНА: Багато людей в Україні бояться це робити. Бо треба ж терміново знайти роботу, вийти заміж, заробляти багато грошей. Але коли ти подорожуєш, твій погляд на багато речей змінюється. З тобою стається багато крутих — а часто і не дуже — речей, і це робить тебе спокійнішим, виваженішим, відкритим до змін.
ІГОР: Я вважаю, що подорожі мають стати частиною нашої культури. Це формує особливий менталітет. Ти більше бачиш і знаєш, а отже — тобі хочеться жити краще і щось змінювати.
ІГОР: І ті, в кого успішна кар’єра, також подорожують. Це просто must — ти мусиш рухатися далі, спілкуватися з новими людьми, розширювати горизонти.
15
Люди
НАВКОЛО ІСЛАНДІЇ НА ПЕДАЛЯХ
16
17
Люди
Київський блогер-мандрівник Максим Заселян відомий багатьом своїм зухвалим тревел-проектом NUISIDIDOMA. Двічі Макс перетнув пустелю Арізони, проїхав від Маямі до Аляски автостопом, був учасником реаліті-шоу «Автостопом до Гавани», рятувався від бандитів в Детройті і спав на дахах Стокгольма. А влітку 2016 року Максим без підготовки проїхав за місяць 1733 км навколо Ісландії на велосипеді. -Для подорожі по Ісландії ти вибрав новий формат — змінив автостоп на велосипед. У чому причина такого вибору? — Велосипеди я завжди поважав, і сам на велосипеді катався. Не скажу, що був прямо запеклим гонщиком, але інтерес був присутній. Я ніколи
їхавши енну кількість країн в різних форматах, я подумав, що пора себе відчувати фізично. Це було просто випробування плюс інтерес до нового формату і країни. У мене знайшовся велоспонсор, який повністю мене спорядив — дав велосипед і спорядження. Я тільки купив квиток в одну сторону, зібрав все необхідне,
Одного разу 12 годин ловили мідій на човні: надягли комбінезони, пішли в море, спіймали близько 8 тонн мідій, забили весь трюм, повантажили в машину і поїхали додому до цього не був у велопоході і максимальна відстань, яку проїжджав за раз — 50 км по місту. Я не був взагалі ні в одному поході, так, щоб з рюкзаком та по горах — жодного разу. Про-
18
взяв трохи грошей і рушив в дорогу. — Не маючи особливого досвіду, ти вибрав Ісландію — не найлегшу для новачка
країну в цій справі. — В Ісландію я хотів завжди, хто туди не хоче? Там реально крута природа і з нею можна просто злитися воєдино. На дорогах небагато машин і маршрут досить стандартний: проїхати Ісландію по колу цілком реально за місяць. Все, що я хотів випробувати, Ісландія мені щедро надала. Як пишуть досвідчені веломандрівники, яких я прочитав вже після подорожі (у мене така фішка — не читати інфу заздалегідь), Ісландія — явно не найкраще місце для першої велоподорожі. Але тоді я про це просто не знав, про що не шкодую. — Яку підготовку ти проходив заздалегідь? — Взагалі, одна з моїх помилок — ніяку. Я реально зовсім не готувався, не бігав зранку, не тренувався на велосипеді. Мені просто віддали велик, я на нього один раз сів, проїхав по колу, перевірив, чи працюють гальма, запакував його і через три дні полетів. Це була абсолютно дурна затія. Готуватися треба, однозначно. Тому що ти вбиваєш свій організм, він просто не готовий до таких стресів. Вдома я проводжу свої дні в кріслі біля компа, а тут мені різко треба навертати по 100 км в день! І це виявилося
зовсім нелегко, я думав, що буде простіше.
тів, я цього ніколи не відчував, тепер можу поставити галочку.
— Зовсім без навичок відразу в дорогу — тепер розкаюєшся в своїй нерозсудливості?
— Які були перші емоції після прильоту?
— Зараз я розумію, що готуватися треба було так: як мінімум робити розтяжки, нехай найелементарніші, щоб м’язи звикли працювати. Хоча б 2-3 тижні перед поїздкою потрібно було пожити активно: поприсідати, побігати, пити багато води з електролітами, бо коліна мене реально підвели. Іноді прямо плакати хотілося, так боляче було. Коли ти просто приїжджаєш ввечері на місце ночівлі, сповзаєш з велика, сідаєш навпочіпки, а піднятися вже не можеш — коліна не працюють! Але я чітко розумів, що це саме те, чого я хо-
— Перші почуття з’явилися при посадці, коли ти з чистого неба пірнаєш в хмару, яка просто застеляє весь острів, виринаєш в абсолютній сірості, навколо тільки гола міс-
не ступав. — Ісландські люди здаються суворими і неприступними із-за їхнього суворого клімату. Тобі так не здалося? — Що стосується людей, то навіть за весь час подорожі я не встиг їх особливо відчути. Ісландці не здалися мені якимись відкритими і добро-
Природа підготувала все для того, щоб ти на ровері там не зміг проїхати. Витрачаєш час і колосальні зусилля, а пересуваєшся зі швидкістю пішохода! цевість — розумієш, що ти на Марсі десь. Ось це мені дуже сподобалося. Ще в очі впала чистота, все кругом якесь чисте, від річки до квіточки. І по відчуттях, це все недоторкане, ніби на цей мох ніколи ніхто і
зичливими. Вони і правда такі суворі, заморожені трішки, але це не погано і не добре. Це просто їх атрибут життя. Там суворо. Проте, люди по можливості нам допомагали. Та були моменти, коли нас
19
Люди
проганяли з різних місць, наприклад, з аеропорту. Мене це просто розлютило, я навіть не зрозумів, що сталося. Всі завжди просто лягають в аеропорту і сплять, якщо прилетіли пізно або чекають рейс, ну а де ще? Це норма всюди, але, як виявилося, крім Ісландії. Дядько-охоронець у формі підійшов і прогнав нас. Але ми не розгубилися і пішли спати в кущі, неподалік від будівлі — там уже ніхто не турбував.
20
Щодо безпеки. Ми там жодного разу не припинали велики, кидали просто все як є. В Ісландії нульовий рівень злочинності, так що людям тут можна довіряти абсолютно. — Як справлявся із труднощами? Були моменти, коли тобі хотілося кинути велосипед на дорозі, купити квиток і полетіти додому? — Були моменти, коли я вза-
галі не розумів, навіщо я це все роблю. Навіщо я кручу педалі, що я хочу отримати? Кому і що я доказую? А чому такі думки взагалі з’являються? Тому що Ісландія — країна не з найплоскішою місцевістю, там дмуть супер-вітри, якщо пішов дощ, то це на тиждень. Природа підготувала все для того, щоб ти на ровері там не зміг проїхати. Ти виїжджаєш вранці, їдеш проти вітру, який дме тобі прямо в обличчя, то-
ливіше, тому що, коли їдеш на велосипеді, ти ніколи не будеш такий голодний, як ввечері після цілого дня дороги. Ти готовий з’їсти все, все що рухається! Тому я мотивував себе їжею, а в дні дикої втоми і занепаду сил я згадував свого діда. Це найкраща людина на Землі, і я думав про нього, що він точно не став би хандрити, підігрівав себе. І це реально працювало. Дід — мій найголовніший мотиватор. — Як пройшов перший день в дорозі? бі страшно холодно і ти їдеш зі швидкістю 5 км на годину. Тупо витрачаєш час і колосальні зусилля, а пересуваєшся зі швидкістю пішохода! Ти буквально б’єшся з природою, щоб що? Я себе часто ловив на думці — навіщо я це роблю? Але в підсумку змушував себе думати в правильному позитивному руслі: що буде вечір, буде намет і там не буде велика. Я не застигну тут на місці і відпочину. Перекус — це найваж-
— Ми прилетіли, я зібрав велик, повісив на нього багаж, сів і зрозумів, що навіть рівновагу не можу втримати. Хоча у мене з собою було мало речей і все дуже компактне. Через два дні ти вже летиш і взагалі нічого не помічаєш, головне звикнути. З самого початку нам треба було доїхати з аеропорту до Рейк’явіка, це близько 45 км, так що перший день був швидше підготовчий. У столицю прикотили вже під вечір. Прекрасне і миле
містечко, відразу вирушили в бар бахнути місцевого пива, щоб краще познайомитися з культурою. Виклали купу грошей за нього, власне, як і за все в Ісландії. І вирішили спати прямо в міському парку. Нас попередили, що поліція може нас забрати, але нам було якось пофігу. Ми чудово виспалися, вранці приготували супчик і бадьоро поїхали далі, ніхто нас не чіпав. А ось сили закінчилися на початку третього дня. Тоді ще піднявся вітер і я зрозумів, у що я вплутався. Дороги назад немає, і їхати треба обов’язково. Ось тут дуже хорошим моментом було те, що ми поїхали вдвох. — Як у тебе з’явився попутник? — Спочатку я планував самостійну подорож, але раптом, буквально за 2 тижні до вильоту, намалювався чувак, який про мене чув. Ми з ним познайомилися, розговорилися, він виявився досвідченим велогонщиком. Ось ми і погнали. Це було правильне рішення, він постійно мене мотивував тим,
21
Люди що їхав попереду. Сам я однозначно їхав би повільніше, а так було, на кого рівнятися. Плюс він підказував якісь речі, у нього ж хороший досвід. — В Ісландії розбивати намет за територією кемпінгу
воно і виходило. Просто намагалися особливо не світитися і ховатися так, щоб з дороги нас не було видно. Або ще варіант — ми знаходили ліс. Всі думають, що Ісландія зовсім гола, але це не так.
У ісландців є особливий вулканічний хліб. Вони його так називають, бо деко, на якому його печуть, підігрівається на вулкані заборонено. Як ви знаходили місця для ночівлі? — Більшість земель в Ісландії в приватній власності і обнесені парканами. Просто хоч куди плюнь, скрізь ці парканчики. Вони невисокі, їх легко переступити, і з імовірністю в 140% ніхто там тебе не помітить, тому що ніхто там і не буває. Так
22
Лісів там мало, але вони все ж є, і ми близько половини ночей провели в таких лісах. Там є таке поняття «open forest», навіть є карта цих лісів — вони розкидані по всьому острову, і ти можеш прямо від лісу до лісу переміщатися і ночувати. Там все класно облаштовано: мангали, лавочки, альтанки — дуже зручно. Не впевне-
ний, що там можна ночувати, але нам було пофігу. Один раз ночували в трубі під дорогою, там було прикольно. — Ви весь час ночували в наметах, або пробували шукати когось по каучсерфінгу? — Одного разу ми зупинялися по каучсерфінгу у хлопця в Акюрейрі, але каучсерферів там реально дуже мало. Їх можна знайти тільки в парі міст, типу Рейк’явіка, Акюрейрі і в Еґільсстадір. І в кожному місті приймають максимум 4 людини. Так що покладатися на це особливо не варто. Але ми вирішили спробувати, банально хотілося поспати в ліжку і нормально помитися. Вписалися ми у нього на 3 дні і влаштували собі просто відмінні вихідні. Хлопець нас відвів в
бар, ми як раз потрапили на матч Франція — Ісландія, коли вийшло все місто і ми разом з ними кричали. — А місцеві в гості жодного разу не запрошували? — В гості ні, але одного разу нам вдалося пожити на фермі. По дорозі мені написав один з моїх передплатників, розповів, що волонтери на фермі і запропонував вписатися. Чому б і ні? Це було на західних фіордах. Ми не планували туди заїжджати, але вони нас підкинули на машині. Так ми провели чудових 5 днів на фермі. Там живуть і працюють хлопці з різних країн, ми разом з ними працювали, щовечора готували вечерю, прибиралися, ставили мітки на сіно на полях. Одного разу 12 годин ловили мідій на човні: надягли комбінезони, вийшли в море, спіймали біля 8 тонн мідій, забили весь трюм, повантажили в машину і поїхали додому. На наступний день сортували це все на мікро-заводі, який цьому ж власнику ферми і належить. Сортували мідії за розміром, фасували по пакетиках, клеїли етикетки і везли в Рейк’явік по ресторанах. Як сказав мені власник ферми: «Ти один з небагатьох дипломованих ловців мідій, тому що в Ісландії тільки у мене повний цикл виробництва». Так що я пройшов всі етапи цієї роботи. — Ісландія — не найдешевша країна. Як вдавалося економити в дорозі? — Взагалі ніщебродом в Іслан-
дії бути легко, всі ці джерела і парки платні, але ніхто навіть не перевірить, заплатив ти чи ні. В одному джерелі ми віддали по € 20 за вхід, але тільки тому, що нам захотілося підтримати цю справу. Взагалі, на всю поїздку від початку до кінця пішло близько € 1000 на двох. У самій Ісландії я витратив близько € 300, але ми брали багато їжі з собою і готували на пальнику. Взагалі, я ніколи особливо не поважаю
грошей, і справа не в тому, що я такий багатий, просто гроші — це реально не головне. Я знаю, що я відмінно проживу і з сотнею, і з тисячею євро в кишені. Я не переймаюсь. Ще ми крали цукерки в супермаркетах з підлоги. У всіх супермаркетах і на заправках цукерковий відділ стоїть таким окремим стелажем з окремими відсіками. І там зазвичай вся підлога просто завалена цукерками, які випали з відсіків.
23
Мені просто були потрібні калорії і глюкоза. З душами в дорозі реально скрутно — це дуже дорого. Мінімум, що нам траплялося, це € 2,5. Ти заходиш в душову кабінку, кидаєш крони в автомат, і душ включається на 7 хвилин. Як показала практика, за цей час можна помитися двічі. — А є якась специфічна їжа, якої більше ніде не знайдеш? Може, вдалося щось таке спробувати? — Так, у них багато незрозумілої нам їжі, але, насправді, ми нічого такого специфічного не їли. Самі ісландці їдять багато баранини, на острові живе більше баранів, ніж людей. Але це ще зрозуміло, а ось «гаукарль» — це смердюча акула, яку закопують в землю, щоб вона тухла — для них реально делікатес. «Лунд» — це пташки тупики, щось типу голубів у нас, нічого особливого в них немає, але ісландці часто їх їдять. Популярна голова ягняти, яку опускають в окріп, навіть не варять, просто ошпа-
рюють, розрізають навпіл і все з’їдають, називається таке блюдо «свид». Ще у ісландців є особливий вулканічний хліб. Вони його так називають, бо деко, на якому його печуть, підігрівається на вулкані. Ось таке вони придумали. Ісландці входять в топ-3 за вживанням кави в світі, і вони реально дуже багато її п’ють. Нам вдалося скуштувати традиційні млинці з чорницею. Є навіть приказка про те, що кожна добра господиня має вміти їх готувати, і «скир» — місцевий сорт йогурту. — Своїх цілей ти досяг? Можна сказати, що Максим до Ісландії і Максим після неї — трохи різні люди? — Так, я випробував все, що хотілося і навіть більше. Єдине, що ти можеш робити під час велоподорожі — це думати, і думати багато. Ти фізично працюєш, а мозок у тебе вільний і туди лізуть думки. Це найкраща медитація, і в такій подорожі ти ловиш справжнісінький дзен. І я почав обмір-
ковувати: хто я, що я, де я, навіщо я і що я взагалі роблю? Крім того, велосипедний дзен мені сподобався своєю точковістю, твої думки гранично зібрані і конкретні. Ага, мені залишилося ще 15 кілометрів, і буде відпочинок. А під час відпочинку я з’їм бутерброд — клас! А з чим у нас сьогодні бутерброд? Ага, з маслом, сиром і в’яленим м’ясом — просто супер! О, треба попити! Ти живеш прямо тут і зараз, і
це дуже корисно. Твої запити зводяться до сну в теплі, їжі і питва. Тобі не потрібно нічого більше і ти абсолютно щасливий, коли все це отримуєш. Після такого повертаєшся додому, в своє колись «складне» життя — і воно тобі вже не здається таким складним. Воно стає яснішим, зрозумілішим. Я б рекомендував кожному такі складні в фізичному плані подорожі.
Місця
ЗАМЕРЗНУТИ ВІД ХОЛОДУ І КРАСИ: Історія про подорож Патагонією
Здавалося б, можна взяти авто, купити квитки на літаки, та подивитися Патагонію за кілька днів. Сфотографуватися біля скель, озер та льодовика Періто Морено, пройтися до водоспадів, а на додачу побачити з десяток гуанако і насолодитись смаком легендарних аргентинських стейків − біфе де чорізо. Та щоб відчути регіон по-справжньому, варто провести тут хоча б кілька тижнів. Відчути, як це, коли вітер у долині зносить тебе разом з трекінговими палицями, бо має швидкість більше 100 кілометрів на годину. Відчути наскрізь мокру куртку від доща зі снігом. Відчути різкість кольорів: блакиті фьордів та зелені густих лісів з височенними деревами, що риплять, похитуючи гілками. Тому найкраще спланувати довгу відпустку та заздалегідь підготуватися до непередбачуваного, суворого, але неймовірно прекрасного Патагонського краю.
26
Патагонія фактично є кордоном між Аргентиною та Чілі, тому вам декілька разів доведеться змінити країну перебування. На щастя, українцям не потрібна віза в жодну з них, тому у вашому паспорті просто з’явиться кілька зайвих штампів. Влітку у Патагонії неймовірно сильні вітри. Як згадував британський дослідник цього краю, Вільям Грінвуд, у книзі Patagonia wild and free, саме через це у Патагонії не вирощують фрукти: бо цвіт з дерев через вітер опадає швидше, ніж на нього сяде бодай одна бджола. На мапах трекінгових маршрутів навіть роблять спеціальні позначки в місцях, де пориви вітру найсильніші. Та зважаючи на те, що під час зими, з травня по вересень, усі гори та долини засипає снігом, і стежки майже усюди стають непрохідними, з вітрами доводиться миритися.
Зупинка №1. Tierra del Fuego Нашу подорож Патагонією ми розпочали з містечка Ушуайя на Вогняній Землі. Місто, що вважається кінцем світу, і звідки відпливають кораблі до найзагадковішового континенту, Антарктиди, живе без поспіху та дедлайнів. Бо куди поспішати, коли сонце влітку висить на небосхилі з п’ятої ранку до одинадцятої вечора? Туристи з круїзних лайнерів ліниво походжають єдиною центральною вулицею та зупиняються в невеликих ресторанчиках спробувати місцевий делікатес − ушуайського краба, або ж відправляються на катері до маяку у проливі Бігля до морських левів та бакланів. Такі екскурсії можна замовити прямо на центральному майданчику в кольорових будиночках численних агенцій, а поруч, в інформаційному бюро, навіть отримати у паспорт штамп з написом «Fin del mundo» (ісп. − кінець світу). На жаль, громадянам України мати такі неофіційні помітки в паспорті заборонено, тому ми обмежуємося кількома печатками на листівках, які згодом відправимо друзям та рідним. Наступного дня звичайною маршруткою з місцевої автостанції ми відправляємось до національного парку Tierra del Fuego. З декількох маршрутів обираємо той, що лежить вздовж проливу, та наступні чотири години йдемо крізь густий ліс з розкидистими деревами, порослими мохом. Подеколи стежка виринає з лісу, відкриваючи нам краєвиди на бухти з холодними сріблястими водами проливу. Біля Ушуайї ми знайомимося з нашим першим фьордом, лагуною Есмеральда. Дві години треку крізь ліс та кам’янисту долину з гірськими річками − і ми підіймаємось на схил з видом, від якого перехоплює подих: в глибині між засніженими горами під м’яким сонцем виблискує озеро кольору Тіфані. Місцеві жителі влаштовуються вздовж берега на пікнік, і ми заздримо їм: вони можуть насолоджуватися цією красою мало не щодня.
27
Місця
Зупинка №2. Los Glaciares З Ушуайї за кілька днів ми дістаємось до так званої аргентинської Патагонії − парку Los Glaciares. В маленькому містечку Ел Чалтен, що ледве старше за нас самих, на нас чекає Дієго − місцевий гід та альпініст. Ми зупиняємося в його трейлері та орендуємо спорядження для трекінгу на найближчі 4 дні. Найчастіше подорожуючі парком надають перевагу денним походам з Ел Чалтену. Але в такому випадку щодня потрібно пробігати досить великі відстані за невеликий час. Ми ж хочемо сповна насолодитися місцевими пейзажами, тому обираємо чотириденний трекінг з ночівлею у парку. Наш план − побачити найвеличнішу скелю у Los Glaciares − Фітц-Рой на світанку, та перерахувати усі зірки в південній півкулі не виходячи з палатки. Всі кемпінги та вхід у парк − безкоштовні. Єдина умова: в лісах Патагонії категорично заборонено палити відкриті вогнища, бо 80% усіх лісових пожеж тут стаються саме через недбалість відвідувачів. Зате в кожному туристичному магазині Ел Чалтену можна орендувати пальник та придбати до нього невеличкий газовий балон, якого цілком вистачить на весь час перебування у парку.
28
Зупинка N3. Perito Moreno Усього за три години подорожі на автобусі ми прибуваємо до Ел Калафате, відправної точки до, мабуть, найвідомішого льодовика південної півкулі: Періто Морено. На місцевій автостанції квитки до цього неймовірного місця купити простіше, ніж з Києва до Житомира. І хоча більшість рейсів розраховані на півдня, здається, біля Періто Морено можна провести тиждень. Поруч з льодовиком побудовані балкони, довжиною близько трьох кілометрів, по яких можна блукати, розглядаючи його з усіх сторін, або, стомившись присісти на одну з лавок та почитати книжку, підглядаючи за гігантом. Ми обираємо один з маршрутів та поступово дістаємось ближче до льодовика. Аж раптом. Величезна брила з тріскотом відколюється від основної частини і повільно, наче у режимі slomo, падає у озеро, підіймаючи хвилі. Невеличкі шматочки снігу ще довго осипаються слідом за нею. Періто Морено − величезна замерзла річка, що повільно сповзає з однойменної гори, та кожного дня ось так зменшується майже на два метри. Та, на щастя, патагонські вітри щоденно приносять з фьорду по інший бік гори вологе повітря, яке на вершині перетворюється на лід. Тому уже декілька років Періто Морено перебуває у балансі − він збільшується настільки ж, наскільки зменшується. В часи суцільного танення льодовиків це майже унікальний випадок. Після обіду на нас чекає трекінг на льодовику. На невеличкому катері ми перетинаємо озеро, взуваємо альпіністські «кішки», і наступні півтори години міцно «вгризаємося» шипами у лід ясно-блакитного кольору. Ми підіймаємося на схили льодових брил, проходимо крізь глибокі ущелини та навіть п’ємо чисту воду з озер в глибині Періто Морено. Навколо нас − величезні білі скелі, вершечки яких просвічує сонце, і майже неможливо повірити у те, що одного дня усі ці гіганти впадуть у озеро Аргентіно та розтануть в ньому.
29
Місця
Зупинка N4. Torres del Paine Якщо ви хоч раз цікавились тим, як виглядає Патагонія, то безумовно бачили їх. Скелі Торрес, три велетні сталевого кольору, що оточують яскраво бірюзову лагуну. Кожен турист у парку Torres del Paine хоче мати фотографію на фоні цієї неймовірної краси. Ми ж запланували дещо набагато краще: зустріти біля Торрес світанок, спостерігаючи, як вранішнє сонце забарвлює усе навколо в м’який золотаво-рожевий колір. Ми спланували усю подорож навколо єдиного вільного номеру у єдиному хостелі Chileno, від якого можна дістатись оглядового майданчика за дві години, а не чотири. Це мало бути казковим завершенням одного з найкрасивіших трекінгових маршрутів світу − W. Але мінлива патагонська природа спланувала цей ранок по іншому. На перший погляд, ходити у трекінг національним парком Torres del Paine − суцільне задоволення. Палатку, наплічник, спальник та каремат, а також приладдя для приготування їжі можна орендувати в найближчому містечку Пуерто Наталес. Ночівля в парку дозволена виключно в організованих кемпінгах, які коштують від 10 до 20 доларів за людину за ніч, та мають все необхідне. За цю ціну ви отримаєте місце під палатку, гарячий душ та доступ до спеціальної будівлі, де можна куховарити та снідати-обідати-вечеряти в затишку, спостерігаючи за негодою у вікно.
Увесь трек займає близько 4-5 днів, в залежності від вашої фізичної форми, а денні переходи не перевищують 25 кілометрів. При бажанні можна взагалі ночувати у хостелах з харчуванням, та обмежитись невеликим дейпеком з особистими речами, такий формат трекінгу коштуватиме приблизно 150-200 доларів на людину на день. Патагонія сповнена сюрпризів − щоб обрати правильні кемпінги для ночівлі та забронювати в них місця, доведеться прочитати з десяток блогів та статей. А потім погратись з можливими датами та маршрутами на кількох сайтах бронювання одночасно тому, що місця у кемпінгах розлітаються немов гарячі пиріжки. А ті самі 20
30
кілометрів, які в іншому місці можна пройти за 5-6 годин, у Торрес дель Пайне перетворюються на 7-8 годин трекінгу через шквальний вітер в обличчя. Та й зрозуміти, яким буде наступний день, майже неможливо: сонце о дев’ятій годині ранку зовсім не означає, що вже об одинадцятій ви не змокнете під дощем. Та у такій мінливій погоді є свій шарм. Вона змушує тебе цінувати ті моменти, коли раптом з-за густого туману визирає блакитний льодовик Грей, або коли серед хмар з’явиться сонце та забарвить озеро Норденскьольд в смарагдовий колір. Вона вчить сприймати дощ та сніг не як перешкоди, а як частину історії, яку ти потім пе-
реповідатимеш друзям та знайомим. Так трапилось і з нашими скелями Торрес. Вранці ми піднімалися до них під зливою, а коли нарешті дістались лагуни, то побачили, що її повністю огорнув щільний туман, крізь який не було видно жодної з трьох скель. Нам нічого не залишилось, як випити свій термос чаю та почати спуск вниз. І десь за п’ятнадцять хвилин, посеред кам’яного схилу, ми раптом побачили повне півколо веселки, що перекинулася між горами над долиною, та грало барвами усіх семи кольорів.
31
Лайфхак
ЗБОРИ В ПОДОРОЖ: чек-лист всього, що потрібно зробити ПОБУТОВІ СПРАВИ
і раху нк и – перед • Сп лати ти щоміся чн те, чи не сп ливід’їздом краще перевір и, щоб потім не ва ют ь терм ін и ви плат ників. оп ин ит ися в числ і борж • Поли ти квіти. догл ядат и за ва шим • Поду мати, хто буде ’їзду. Впевнені, ул юбленцем на час від алег ідь, але на про це ви подбал и зазд всяк ви па док на га даємо! ду, перевірит и, чи • Перекрит и газ і во илад и. ви мк нені всі побу тові пр холоди льнику і ви• Провести ревізію в ш видко псуютьки ну ти продук ти, що повернен ню вися. Ви ж не хочете по ці ю? явит и та м нову ци віл іза • Ви нест и см іття. чена си гнал іза ці я, • Перевірит и, чи вк лю изьк их, як що воі попереди ти про це бл ки ви у від’їзді. ни буду ть заходи ти, по
А ТЕХНІК
буу не за к д я р а ї. І з ист ро р п і с а п ар а д и т и в к-у. о я т р о а З ф • она/ -р-я-дтелеф ь т т и, з- а ’я м . па в maps ст и т и ності. и и ч к д О з ї д • н. я по еобх і у м ісц а і оффла й т т а за н р а к н ти . уп н та ж и дорог у а дост в и г и • Зава об вона бул у, к н ом у зи к рист р , me, щ п и п м а ь к іл и бе ч ат и ф роби т бою. з к о • С к а д па со сяк ви р ат и з . • На в п ла н уєте б ез н и х б ж і к и я к уд ї в, к и! Ну и н ш у • Н а в
32
ГРОШОВІ СПРАВИ
• Повідом ит и ба нк про те, що будете зд ійснювати транзакц ії за кордоном. Бу ває таке, що карт у можу ть заблок уват и, як що в ба нк у помітять ак ти вн іст ь по карт і в не ти пови х дл я корист увача геолокац ія х. • Обм ін ят и грош і. На всяк ви па док, кр аще завж ди мати з собо ю готі вк у. Як що, на прик ла д, у Сканди на ві ї вона може навіт ь не знадобит ися, та к як та м розрах унок карт кою можл ивий прак ти чно ск різь, то в ін ших краї нах ду же навіт ь стане в на годі. • Розібратися з подв ій ною конверта цією . Як що їдете в краї ни Європи, краще розплач уват ися карт ко ю Mastercard, в тако му разі сп исан ня ко ш ті в буде ві дбуват ис я в гривня х з конверта цією з євро. А ось, як що це Visa, то конв ерта ці я буде спочатку з доларі в в євро, а поті м з євро в грив ню. Висновок: подо рожуємо по Європі з Mastercard, у СШ А – з Visa. • Завест и ва лютн у карт у. Щоб ун ик ну ти ку рсових сюрп ризів , можете заздалег ід ь оформи ти ва лютн у карт у.
ОРГАНІЗАЦІЙНІ МОМЕНТИ
те доби ратися до ае• Ви рішит и, як ви буде и часу на це знаропорт у/вокзалу і ск іл ьк доби ться. у _:_ • Зафі ксуват и час ви їзд часі. • Уточни ти різни цю в ум ін гу дл я ва шого • Дізнат ися тарифи ро у збираєтеся. оператора і країн и, в як тися до міста з аеро• Розібратися, як діста ег ти марш ру т в порт у, прок ласт и і збер картах. зазначит и точкам и • Зберег ти за мітк и або , як і знадоблятьне карт і ва жл иві адреси значні па м’ятк и, ся у подорожі (ж итло, ви музеї, кафе, клуби і т. д.) еві правила та зви• Почи тати про місц рез незнан ня тача ї. Серйозно! Інод і че ися на солі дн ий ки х речей можна нарват ай те хоча б на ш ш траф, так що прочит як і не варто робиматеріа л про 10 речей, ти за кордоном.
ДОКУМЕНТИ
• Перевірит и чи на місц і закордон ни й паспорт. І, що ва жл иво, чи це паспорт! Якщо через ностал ьг ію ви,п ри оформлен ні біомет ри чного пасп орта, ви рі шил и зб ерегт и закордон ни й паспорт старого зр аз ка, будьте уваж ні. Ва жл иво не переплутат и і взят и са ме біомет ри чний закордонни й паспорт! • Оформи ти ст рахо вк у. На са йт і A RX це можна зробит и всьо го за 5 хвил ин! До ре чі , вони покривають на віт ь ризики, пов’яза ні з ак ти вн им ві дпочин ком і спортом, таке не часто зуст рі неш у ст андарт ному ту рист ич ному ст раху ва нн і. Та й кош тує ст рахо вка зовсім не дорого – ме нше €1 в день. • За 24 -48 годи н до ви льот у зареєструв ат ися на рейс он ла йн. Зр обит и це од нозначно варто, щоб не пере плач уват и (у лоукос тері в реєстрац ія част іше всього плат на ) і можл иво навіт ь вибр ат и місце. Про тонк ощ і он ла йн-реєст ра ці ї на рейси ми вже пи са ли в цьом у матері ал і. • Зберег ти на смар тфон або роздру ку вати пі дт верд женн я брон юва нн я жи тла і авіак ви ток в елек тр он ному ви гл яд і. Н а прикордонном у конт ролі вас, ш видше за все, попросят ь їх пр ед’явит и. • Зробит и копі ї до ку мент ів, як і можу ть ва м знадобит ися.
ОДЯГ • За п ару т и ж нів од я г у в а м пот до ві д’їзду по рібно д д • За п ок у пи т у мат и, що з ару д н и і в до в . г ноз п і д’їзду огод и п о д і и ви т ис визнач ва м по я п ро ит тр реч і, я ібн і і що вза ися, як і теп л к і п ла н га і уєте бр л і брат и. Ви реч і • Зібр п а т и. р ат и ат и а п течк у. 33
Travel Checklist Найважливіше: ߛ Паспорт ߛ Квиток ߛ Бронь ߛ Страховка ߛ Гаманець ߛ Телефон ߛ Зарядка ߛ Навушники ߛ Карти ߛ Готівка ߛ ߛ ߛ ߛ Одяг: ߛ Білизна і шкарпетки ߛ Футболки ߛ Джинси/брюки ߛ Плаття/Спідниці ߛ Тепла кофта або ߛ ߛ ߛ ߛ ߛ ߛ ߛ
толстовка Вітрівка Аксесуари Одяг для сну Купальник
Додатково (зима): ߛ Термобілизна ߛ Теплий светр ߛ Гольф ߛ Теплі шкарпетки ߛ Шапка і рукавиці ߛ ߛ Взуття: ߛ Кросівки ߛ Змінна пара взуття ߛ Нарядне взуття ߛ Шльопанці ߛ ߛ
Гаджети: ߛ Камера ߛ Карта памяті ߛ Зарядка ߛ Додатковий ߛ ߛ ߛ ߛ ߛ ߛ ߛ
акумалятор Навушники Адаптер на розетку Ліхтарик Батарейки
Косметичка:
ߛ Зубна паста і щітка ߛ Дезодорант ߛ Крем для рук/обличчя ߛ Бальзам для губ ߛ Сонцезахисний крем ߛ Щітка/гребінець для ߛ ߛ ߛ ߛ ߛ ߛ ߛ ߛ ߛ ߛ ߛ
волосся Шампунь/кондиціонер Бритва і засіб для гоління Манікюрний набір Засоби гігієни Заколки/резинки для волосся Фен Рушник Мило Аптечка
Не забути:
ߛ Парасолька ߛ Сонцезахисні окуляри ߛ Блокнот з ручкою ߛ Голка з ниткою ߛ Швейцарський ніж ߛ Маленький рюкзак/ ߛ ߛ ߛ
сумочка
За добу: ߛ Перевірити погоду ߛ Скоректувати гардероб ߛ Заванажити карти в ߛ ߛ ߛ ߛ ߛ ߛ ߛ ߛ ߛ ߛ ߛ ߛ ߛ ߛ ߛ
телефон Роздрукувати квитки Роздрукувати броні Купити страхівку Дізнатись в банку про обслуговування в даній країні Зняти трохи готівки Спланувати дорогу Зареєструватись на рейс Зарадити всі гаджети Звільнити пам’ять на телефоні/камері
Перед виходом: ߛ Виключити всі ߛ ߛ ߛ ߛ ߛ ߛ ߛ ߛ ߛ ߛ
прибори Перевірити крани і перекрити воду Викинути з холодильника продукти Полити вазони Перевірити з якого вокзалу/аеропорту ви виїжджаєте Перевірити паспорт/ квитки,броні/гроші Закрити вікна
Подорож
БРЕМЕН
З ДАМСЬКОЇ СУМОЧКИ Місто, увіковічнене братами Грімм, батьківщина славнозвісних осла, півня, кота і пса — один з найзатишніших куточків Європи. Тут органічно поєднані промисловість, торгова підприємливість
і любов до мистецтва. Сюди їдуть, щоб загадати бажання й випити кави закохатися й потанцювати, скуштувати «фантасмагоричного» вина й відчути атмосферу Різдва будь-якої пори року.
35
Подорож
1
2
3
4
ГЕРБ БРЕМЕНА: КЛЮЧІ ВІД ВОРІТ У СВІТ
На гербі міста зображений так званий Бременський ключ. Це ключ зі срібла, про який ідеться у німецькій приказці: «Гамбург – це ворота у світ, але ключі від них – у Бремені».
10
2
“BECK’S”
Як і більшість міст Німеччини, Бремен – рай для любителів пива. Всесвітньо відома торговельна марка “BECK’S” також родом звідси.
8
MARZIPAN TRUFFLES
Затишні Бременські вулиці ваблять численними кондитерськими крамничками, де продають дивовижні марципанові трюфелі.
СТАТУЯ РОЛАНДА – СИМВОЛ СВОБОДИ
4 1
Статуї Роланда– пам’ятники лицарю з оголеним мечем – зводили у деяких середньовічних європейських містах на честь головного героя «Пісні про Роланда» як символ здобуття цими містами суверенності. Зведення такої статуї означало, що місто має право самостійно вести торгівлю і здійснювати правосуддя.
5
6
36
СТРОКАТІ ВУЛИЦІ
Креативні жителі Бремена не задовольняються банальними однотонними стінами будинків. Графіті, що ілюструють сучасне життя, мультиплікаційні зображення цікавинок міста, намальовані мешканці, які пильно дивляться на туристів зі своїх «вікон» – усе це на стінах бременських будівель є радше правилом, а не винятком. Такі «розмальовані» вулиці не залишать байдужим жодного мандрівника.
НАЙСТАРІША В НІМЕЧЧИНІ КОЛЕКЦІЯ ВИН
У погребі Бременської ратуші зберігається найбільша і найстаріша колекція вин у країні. Цей погріб відомий з 1405 року. Пересічний відвідувач може зробити тут замовлення з винної карти, що налічує понад 600 найменувань.
ЯКЩО ДОТОРКНУТИСЯ ДО РАТИЦІ ВІСЛЮКА — ПАМЯТНИКА ОДНОМУ З БРЕМЕНСЬКИХ МУЗИКАНТІВ — ЗДІЙСНИТЬСЯ БУДЬ-ЯКЕ БАЖАННЯ.
6
7 7
9
3
SCHNOOR (ШНОР)
Це історичне серце міста, одна з його найстаріших вуличок. «Schnoor» німецькою означає «шнур», («намисто», «струна»). Дійсно, будинки моряків і ремісників на цій вулиці стоять так щільно один до одного, ніби нанизані на мотузок. Перші поселення виникли тут уже в VII столітті, а донині збережені будівлі XІІІ століття. На вулиці Шнор розташовані такі цікавинки: • найменший у світі готель (лише з двох номерів); • магазин різдвяних іграшок, що працює цілорічно; • «Котяче кафе» (Katzen Café).
КАВА
8
Бремен допомагає всій Німеччині прокидатись. Кожна друга філіжанка кави, випита в країні, бере свій початок саме тут.
9
МАЙСЕНСЬКІ ПОРЦЕЛЯНОВІ ДЗВІНОЧКИ
Традиційний матеріал для виготовлення дзвіночків – це бронза. Та є одне місце у світі, де цією традицією нехтують. Це – Майсен, невеличке містечко в Саксонії, батьківщина європейської порцеляни. Порцелянові дзвіночки можна знайти у багатьох європейських містах, але кожні з них мають унікальну мелодію. Мелодію для майсенських дзвоників у Бремені створив у 1981 році Діттер Томас, на основі німецьких пісень.
5 10
UNIVERSUM – ІНТЕРАКТИВНИЙ МУЗЕЙ-ВСЕСВІТ
Музей-Всесвіт демонструє знання людини про природу і космос. Експонати тут інтерактивні – можна не лише розглядати, а й випробувати самому: подивитися на світ крізь велетенське людське око, здійснити подорож машиною часу, побувати в материнській утробі.
37