Історія галицьких брендів
Горілчані королі Європи
ЗМІСТ
Ut apiciunt doluptam, am et re cuptam sequiscia alit veniae voluptam re ad quae inum aboreperibus es ipid molora iusa dolo esti ut millacil es et aut que por simus minctotatem apic tem fuga. Enis volorecusam necto consequas im quam fugiae doluptat. Qui corias etur siti rehendi tasint aut prae. Orenis cust exere core voluptatus porestor rem dolo is dolorestrum arcienti berio ommod utempor simusda ndebisciam re nist enet aut lignam harumqui officius, corrorro consed quos explabores simpore ptatemperis esti non rerovid quam aut quibus, commoditatus adi autat etur? Nistrumqui iusam derum quiae lam, cum illiquisci beate modita dolupta tentias et estrunt. Cate volor remolo qui abo. Lupta quo berrum rescium arci repe volut etur aceatios et dolendit, optatur si adis pre omnihicias aut ut omni accus ne as assimagniet as ea doluptae omnitate prepudis nonsent otatur aut pra volut et, aut parchillam quo blatibus am, sunt od quas es re, si ut re eruptam et fuga. As intur rerovit ius et ommoditates qui in nus. Voloratum qui volorem est, cum aperovitate nosa volupta porernam sinvern atempor itatis eum debitistia sit quistot atecesedi ilis ius, et pore perror santiatur, conse cori dolorum quatiorera cus voloria cusam eos ad ut preriae earum alique net arciat elendem dunt repe laut endem quiam venis et ex experum vel moditio repudipsame niet laborenis milluptur? Pudaesti beatur sunt accullor sedisserum enducil iciur? Sunt lamus quiatur aliciis poressum faceatquia quature volorro et omnisim aionest etus magniae rciandis re aceperatia dolor molutectat inia iligenim adi officabo. Solorrovitem laudand erspitest officii scipid que que eum fuga. Et voluptati que por simus. Electur rempore ssimaximus, sum as uta derferibus aut
РЕЦЕПТОМ УСПІХУ ПРОДУКЦІЇ ЛЬВІВСЬКИХ ГОРІЛЧАНИХ МАГНАТІВ БАЧЕВСЬКИХ СТАЛО ФАНАТИЧНЕ ЗАХОПЛЕННЯ У СФЕРІ ТЕХНІКИ ТА МАРКЕТИНГУ
Якби ви потрапили у львівську кнайпу кінця XIX
початку XX століття і попросили у кельнера горілки, то він неодмінно налив би вам трунок виробництва фабрики Бачевських. В той час горілка Бачевських була настільки популярною, що в закладах харчування її наливали за означенням. А от для того, щоб випити якусь іншу потрібно було обов’язково вказувати назву. Утім, історія родини алкогольних магнатів Бачевських це не стільки історія про власне алкоголь, скільки про інновації в техніці та маркетинг. Найсвіжіші технічні новинки та небачені раніше рекламні акції - ось справжній рецепт успіху і слави першої львівської ґуральні. Очевидно, що якість самих трунків також повинна була бути на висоті. І не лише через нові технології фільтрації, що давали можливість краще очищати горілку, але й завдяки унікальній рецептурі. Не даремно алкогольні напої Бачевських подавалися на стіл навіть цісарю Австро-Угорської імперії - Францу Йосифу.
АЛКОГОЛЬНИЙ КРАЙ
Історія
родини львівських горілчаних магнатів почалася понад 200 років у селі Вибранівка за 40 км. від Львова (нині Жидачівський район, Львівської області). Там галицький єврей Лейба Бачелес заснував невеличку ґуральню, котру у 1782 році перевіз у передмістя Львова і перетворив на горілчану фабрику.
На час заснування ґуральні Галичина уже 10 років була під владою Австрійської імперії. У 1772 після першого поділу Речі Посполитої, коли Австрія анексувала Галичину, остання була у дуже занедбаному стані. Історики стверджують, що тут не було шкіл, доріг, промисловості, а торгівля була слабо розвинута. Сільське населення було закріпачене шляхтою. Тим часом, австрійський уряд робив реформи, щоб покращити соціально-економічний стан регіону. З цією метою шляхта отримала право пропінації1 - монопольного виробництва алкогольних напоїв. Тож не дивно, що ґуральництво стало доволі прибутковою справою. Утім, шляхтичі не охоче займалися цим видом підприємництва. Воно було їм не до душі. Цей промисел вони вважали не достойним свого статусу, тому часто продавали право пропінації місцевим євреям. Також шляхта здавала євреям в оренду сільські шинки. Цей спосіб заробітку панам був більше до душі. Він, до речі, складав більшу частину загального прибутку їхніх господарств1. Прибутковість алкогольного бізнесу в XVII-XVIII століттях була тісно пов’язана не лише з монопольними правами на виробництво і продаж трунків, але й з особливостями суспільно-економічнимих та правових відносин у тодішньому феодальному суспільстві. Закріпачені селяни, наприклад, не просто купували собі алкоголь - вони були змушені купувати в пана щороку певну кількість
напоїв. Ті ж, хто не мав можливості заплатити грошима відпрацьовував панщиною. Про це, до речі, навіть писав у свої книзі “Панщина та її скасування 1848 р. в Галичині”2 відомий український письменник - Іван Франко. “Деякі пани мали звичай розділювати зі своїх ґуралень горівку на хлопів: річно мусив хлоп узяти й випити стільки а стільки кварт чи гарців і, розуміється, заплатити або відробити. Таким делікатним способом пани приучували нашого хлопа довгі часи до п’янства, аби по тому могли сказати всім тим, що хотіли поправи хлопської долі: «Що? Ви хочете для хлопа людських прав? Глядіть, яке-то «obrzydliwe bydle». Правда, австрійський уряд багато разів забороняв сей гарний звичай, не приписаний у жоднім інвентарі, але звичай держався декуди аж до самого 1848 року”. Схожа ситуація була і в містах, де робітникам могли видавати частину зарплатні спеціальними картками, які в місцевих кнайпах можна було обміняти на певну кількість трунків. Таким чином, право пропінації водночас розвивало промисловість Галичини, збагачувало шляхту та посередників-торговців і було причиною зростання чисельності п’яниць. Врешті, у середині XIX століття ґуральництво стало настільки популярною справою, що перетворило Галичина фактично на алкогольний край: понад половину усіх спиртних напоїв Австро-Угорської імперії вироблялося тут. Тож не дивно, що фабрика, котра згодом стала однією з найвідоміших у Європі була родом звідси.
Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1976. — Т. 8. — С. 2997-3010. Режим доступу: http://izbornyk.org.ua/encycl/euii231.htm Франко І. Панщина та її скасування 1848 р. в Галичині. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 47. К., 1986
1
2
ПЕРША ЛЬВІВСЬКА ҐУРАЛЬНЯ
І
сторія успіху родини Бачевських почалася у 1782 році, коли 35-річний Лейба Бачелес відкрив у Львові фабрику горілок. Спершу вона розташовувалася на вул. Ягелоннській (нині вул.Гнатюка), а згодом була перенесена у передмістя - на Знесіння (у 1932-му стало районом міста). Попервах продукція Бачелеса не сильно відрізнялася від конкурентів, хоча Лейба намагався максимально очищати напої від неприємних присмаку та запаху, притаманних самогону. Фільтрація і додавання настоянок різних трав робили смак напоїв м’якшим, а запах більш вишуканим. Продукція фабрики поступово ставала популярною і в 1807-році отримала від місцевої влади титул “Цісарськокоролівська привілейована крайова фабрика”. А в 1811му у віці 65 років засновник династії алкогольних королів вмирає4. Спадкоємцями фабрики стають його дружина Хана і син Маєр.
Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1976. — Т. 8. — С. 2997-3010. Режим доступу: http://izbornyk.org.ua/encycl/euii231.htm Франко І. Панщина та її скасування 1848 р. в Галичині. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 47. К., 1986
2
3
Леопольд-Максиміліян Бачевський - ґік ХIX століття
З
приходом до керівництва ґуральнею Маєра Бачелеса, розпочався етап перетворення маленького підприємства на велику фабрику. Він переніс її на Знесіння, де, до речі, уже існувало лікеро-горілчане виробництво. Зокрема, були такі фірми, як “Йосиф Кронік і син”, “Йосиф Сегал і син», “Мойше Люблінер і сини”. Та найпопулярнішою горілчаною фірмою того часу все ж стала фабрика Маєра. А все тому, що він активно зайнявся вдосконаленням технічного обладнання. Це дозволило виробляти напої вищої якості, що було безумовною конкурентною перевагою. Власне ця перевага дала йому можливість освоїти новий ринок для своєї продукції. Хоча йдеться не стільки про новий ринок, скільки про преміум-сегмент існуючого тоді алкогольного ринку. Річ у тім, що горілка, через погану фільтрацію і, як наслідок, низьку смакову якість, завжди була “хлопським” напоєм. Шляхта ж в той час пила переважно вина. Передовсім угорські, італійські і французькі. Тому перш ніж привчати аристократів пити горілку, Бачелесам довелося зламати стереотип про те, що горілка - напій для бідноти. Врешті їм це таки вдалося. Похитнути традиції галицьких вельмож допоміг статус “Постачальника Цісарськокоролівського двору” і зображення на етикетках “Цісарського орла”. Після того, як напої фабрики Бачелеса потрапили на стіл до цісаря, вони стали сприйматися як алкоголь преміумкласу. Не в останню чергу через це Бачелесам вдалося привчити до споживання горілки не тільки галицьку еліту, але й значну частину аристократії у всій Австро-угорській імперії.
Визнання якості напоїв від тодішньої еліти лише надихнуло Маєра на ще прискіпливіше ставлення до своїх напоїв. Син Лейби у сучасному розумінні був ґіком - людиною, в хорошому сенсі схибленою на новинках технічного прогресу. Він постійно відслідковував усі інновації, особливо ті, що стосувалися його промислу. Тому за першої ж нагоди, Маєр інвестував у найновіші світові технології. У той час, коли інші місцеві виробники використовували дистиляційні апарати, за допомогою яких можна було виготовляти горілку посередньої якості, Бачелес, купив нове ірландське обладнання для ректифікації спирту. Саме цей приклад свідчив про те, наскільки фанатично Маєр ставився до нових технологій. Метод подвійної ректифікації ірландця Енея Кофі (Aeneas Coffey) був запатентований автором у 1830 році, а вже у 1832-му Бачелес міг похвалитися Coffey-дистилятором на своїй фабриці у Львові. Нове обладнання давало можливість виробляти в промислових масштабах не лише високоякісну горілку, але й інші види популярного тоді алкоголю. У 1834 році фабрика отримала право і розпочала виробництво лікерів та розсолісів (гірких настоянок). Зокрема пастис (анісова настоянка міцністю 30%), абсент (настоянка з полину із 40%-70% вмістом спирту) та кюрасао (настоянка на апельсиновй шкірці, кориці, гвоздиці та мускатному горіхові міцністю 30%). Подейкують, що після модернізації підприємства, продукція заводу стала настільки якісною, що галицькі підприємці навіть давали нею хабарі чиновникам у Відні. Прозорі на вигляд, очищені від запаху самогону і приправлені благородними травами настоянки стали популярним аперитивом серед шляхетських родин. Łukasz Czajka. “Nekrolog Layba Baczelesa założyciela firmy J.A. Baczewski”. Режим доступу: http://blog.czajkus.com/2013/08/14/nekrolog-layba-baczelesa/ 4 Иосиф Гельстон. ЕВРЕИ НА ЗНЕСЕНЬЕ. Режим доступу: http://judaica.kiev.ua/old/Conference/conf2004/21-2004.htm 3
ЗАСНУВАННЯ БРЕНДУ “BACZEWSKI”
У
1848 році історія найвідомішої львівської фабрики алкоголю налічувала 76 років, а історія бренду “Baczewski” щойно починалася. Власне початком заснування бренду стало рішення єврея Маєра Бачелеса охреститися і взяти ім’я та прізвище на польський манер. Що він і зробив у львівській Катедрі після угорської революції 1948 року. Алкогольний магнат, якого відтепер звали Леопольд Максиміліан Бачевський змінив не лише ім’я, прізвище та віросповідання, але й національну приналежність. З того часу родина Бачевських вважала себе поляками, що сповідують католицизм. У 1852-му родина Бачевських придбала на Знесінні у Львові палац Целецьких, який був реконструйований і згодом перетворений на лікеро-горілчаний завод. Утім, цього засновник бренду “Л.М. Бачевський. Майстер і сини” уже не застав. У 1857 році він помер. Підприємство перейшло у власність дружині Деборі і трьом синам. Один з них (Юзеф Адам) у 1866 році заснував власну ґуральню, а 1875-му ще й отримав права на батьківську фабрику. А разом з ними і статус “Постачальника Цісарсько-королівського двору” та можливість прикрашати етикетки пляшок зображенням “Цісарського орла”.
РЕКЛАМНИЙ ГЕНІЙ J.A. BACZEWSKI
Ф
ундамент родинного бізнесу заклав Лейба Бачелес, розбудував підприємство Леопольд-Максиміліан Бачевський (Маєр Бачелес), але заслуга перетворення його на горілчану імперію, безумовно належить внуку засновника - Юзефу Адаму Бачевському. Він був випускником Львівської технічної академії (нині Львівський Національний Університет “Львівська політехніка”), де вивчав технологію спиртів. Як і батько, захоплювався, технічними новинками. Відмінність була лише в тому, що окрім технологій, Юзефа Адама так само цікавив маркетинг. Він постійно відслідковував усі новинки у цих сферах бізнесу. Тому чи не перший почав інвестувати кошти не лише у технології, котрі забезпечували якість продукту, але й у маркетинг, котрий згодом став запорукою популярності бренду не лише на теренах імперії, а й у всій Європі. Горілка Бачевського була якісною, але й не дешевою. Переорієнтацію на заможні верстви населення, яку почав ще Лейба Бачелес, довів до пуття Юзеф Адам. Він розпочав довготривалу рекламну кампанію, домовився про продаж горілки в елітних закладах міста і постійно брав участь у міжнародних виставках. Реклама алкоголю Бачевських заполонила не лише усі існуючі газети, але й вулиці міст. Юзеф робив усе, щоб розмови про його бренд не припинялися. Листівки та плакати, де в різний спосіб рекламувалися напої Бачевських, стали незмінним атрибутом в житті Львова. Фабрика також почала сама видавати сатиричні брошури, в яких прямо чи опосередковано рекламувалася її продукція. При цьому рекламки Бачевського була настільки естетично оформленими та якісно надрукованими, що їх навіть почали колекціонувати. Вікіпедія. Юзеф Бачевський. Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%AE%D0%B7%D0%B5%D1%84_%D0%91%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9 5
Рекламні акції бренду “J.A.Baczewski” вирізнялися якісним креативом, тому також користувалися неабиякою популярністю. Так, на Галицькому крайовому ярмарку у 1894 році Бачевський спорудив з фірмових пляшок експозицію у формі величезної піраміди. Серед відвідувачів вона викликала справжній фурор. Використовував Юзеф Адам і такі маркетингові прийоми, які нині є звичними, але на той час не були популярні. До прикладу, “J.A.Baczewski” - перша фірма, котра почала у ході рекламних акцій роздавати малесенькі пляшечки горілки. До речі, одна з найуспішніших ідей власника горілчаного бізнесу стосувалася саме тари, у якій продавалися напої. Оскільки цільова аудиторія бренду “J.A.Baczewski” була у преміум-сегменті ринку, то й упаковка товару мала бути відповідна. Тому етикетки на тарі завжди були якісно художньо оформлені, а самі пляшки Юзеф Адам замінив на карафи (або ж карафки). Це були посудини різного кольору та форми, виготовлені із скла, металу, кераміки чи кришталю. На смакові якості напоїв карафи не впливали жодним чином, зате забезпечували їхню презентабельність. Ту презентабельність, котра потрібна була Бачевському, щоб розширити територію збуту своєї продукції на Європу. Не дивно, що саме кришталеві карафи він вибрав для експансії на зовнішні ринки. В цьому сенсі важливою лазівкою до успіху закордоном стали для бренду міжнародні виставки. Юзеф Адам не пропускав жодної. Відень, Париж, Амстердам, Лондон, Москва - всюди була продукція “J.A.Baczewski” і всюди отримувала високі нагороди та схвальні відгуки7.
Центр міської історії Центрально-Схудної Європи. “Загальна Крайова виставка 1894 р. Експозиція горілчаної фірми Бачевського”. Режим доступу: http://www.lvivcenter.org/uk/uid/picture/?pictureid=2536 7 Irina KOTŁOBUŁATOWA “Baczewski, Baczewski…”. Instytut Lwowa, Wydawnictwo “Centrum Europy”. 2005. Режим доступу: http://www.lwow.com.pl/brama/baczewski/baczewski.html 6
Так сміливі рішення Юзефа Адама в просуванні бренду “J.A.Baczewski” допомогли фабриці здобути лідерські позиції в горілчаної промисловості Австро-угорської імперії та визнання в Європі. На батьківщині ж слово “Бачевський” сприймали не інакше, як синонім до слова горілка. Не забував Юзеф Адам і про технологічну складову бізнесу. Як і батько, він постійно вдосконалював виробництво, зокрема купував нове обладнання з Франції та Голландії. Як наслідок, підприємство випускало спирт високої якості без запаху, який використовувався як для виробництва горілок, лікерів, настоянок, ромів, так і для фармацевтичних цілей та виробництва парфумів. У 1893 році Бачевський будує нову рафінерію і закуповує для неї новітнє ректифікаційне обладнання.
ОЛІГАРХ І ФІЛАНТРОП
У сучасному розумінні Юзеф Адам Бачевський був
олігархом. З 1871 по 1884 рік він був не лише успішним підприємцем, але й представником львівської міської влади - радним (депутатом). В політиці він прославився реформаторськими поглядами - намагався урівняти в правах бідних і багатих міщан. Окрім того, Юзеф був членом Львівської торгово-промислової палати, Товариства польських горільників та численних харитативних організацій. Вважав себе польським патріотом - брав активну участь у громадському житті, зокрема був учасником польського повстання 1863-го року проти Російської імперії. Бачевський був також філантропом, зокрема допомагав відновлювати занедбані львівські будівлі, фінансував вечері для бідних. Юзеф Адам Бачевський став найвідомішим представником родини алкогольних магнатів. Він керував фірмою до глибокої старості. Помер у 1911-му у віці 83 роки. Похований на Личаківському цвинтарі у великому гробівці схожому на капличку, котрий він сам збудував. Юзеф Адам був легендарною особистістю - не даремно його ініціали стали частиною бренду “Бачевських” і нащадки не посміли прибрати їх з назви. Після смерті Юзефа, в місті про нього ходили легенди. Одна з них повідала наче він замовив спеціальний механічний пристрій, який заніс його тіло після смерті на цвинтар. А збоку це виглядало так, ніби покійний Бачевський сам прийшов на цвинтар і ліг в могилу. Це, звісно, лише міф, але пересічні міщани в нього вірили. Не останню чергу тому, що усім було відомо про фанатичне захоплення Юзефа різними технічними новинками.
МАРКЕТИНГ ПОНАД УСЕ
Наступними
спадкоємцями горілчаної імперії Бачевських стали сини Юзефа - Леопольд та Генрик. Вони стали достойною заміною батька. Розділивши сфери відповідальності, вони змогли втримати фірму на плаву у складні роки, які почалися для алкогольної промисловості з початком першої світової війни. Брати доповнювали один одного: Леопольд відповідав за якість продукції і процес виробництва, а Генрик займався фінансами та маркетингом. Леопольд був високосвіченою людиною. Він закінчив львівську гімназію, хімічний факультет Віденського університету і згодом викладав у Сільсько-господарській академії в Дублянах. Генрик отримав юридичну освіту і був адвокатом. Обоє брали активну участь у суспільнополітичному житті краю. Леопольд був заступником, а потім головою повітового Виділу у Львові, одним із засновників Крайової школи горільництва, віцепрезидентом Торговопромислової палати, одиним із засновників, членів президії «Центрального союзу галицьких промисловців». Окрім того, опікувався “Вищою школою закордонної торгівлі” у Львові, котрій залишив в заповіті частину статку. Згодом школа стала «Фундацією Леопольда Бачевського”. Серед іншого, фундація фінансувала навчання талановитої львівської молоді у кращих університетах Європи. Заслуги Леопольда перед громадою були відзначені орденом Залізної Корони 3 ступеня та орденом Франца Йосипа. Генрик Бачевський отримав юридичну освіту, став адвокатом, а згодом був радним (депутатом) міської ради Львова. Також був кавалером ордену Франца Йосипа.
Євген Равський. “Львівські роди”, Журнал “Ї”, №36, 2004. Режим доступу: http://www.ji.lviv.ua/n36-1texts/lvivski-rody.htm 9 Станіслав Лем. Високий Замок. — Львів: ЛА «Піраміда», 2002, 164 с. 8
У часи правління братів, найважливішим компонентом їхньої стратегії розвитку була маркетингова складова. Вони продовжували рекламні кампанії в пресі і, за прикладом батька, не шкодували грошей на промоційні акції. Найвідоміша з них - будівництво у Стрийському парку величезного павільйону у формі карафи, стіни якого були викладені фірмовими пляшками. Згадка про будівлю, котру називали не інакше, як “Вежа Бачевського” є навіть у творі “Високий замок” відомого польського фантаста з львівським корінням - Станіслава Лема. “Стрийський парк мав плутану топографію, а ще багатообіцяюче сусідство виставкового терену Східних Торгів. Узимку та влітку над ним панувала вежа Бачевського, чотирикутна, зусебіч викладена рядами повних кольорових пляшок. Мене страшенно цікавило, чи там справжній лікер, а чи тільки фарбована вода, але цього ніхто не знав. Я згадую Східні Торги. Я любив ходити на їх територію, коли там було порожньо й безлюдно. Дивно тоді виглядали великі павільйони з брудними шибами. Особливим місцем для мене був найдовший напівокруглий павільйон, який оточував півколом павільйон Бачевського (отой, викладений пляшками з лікером). Ставши під вежею Бачевського, можна було розбудити сплячу луну. Варто було досить сильно плеснути в долоні, як луна повторювалася чотири, п’ять і навіть шість разів, так само як і кожен вигук”. У 1920 році в керівництві фірми відбуваються зміни. Леопольд Бачевський передає управління своєму синові Стефану, а через 4 роки - помирає. Саме Стефан та брат Леопольда - Генрик - керували бізнесом до 1930 року. У 1921 році Бачевські організували першу в історії Польщі професійну рекламну кампанію. На їхнє замовлення
рекламною агенцією “Подбуй” було виготовлено кілька десятків яскравих рекламних малюнків (фактично постерів), які згодом опублікували в газетах та журналах. Постери були настільки оригінальні та естетично виконані, що навіть стали предметом колекціонування. У 1925 році Бачевські фінансували місячник “Winnica”, заснований відомим гумористом Гемаром, де пропагувалися “усі аспекти жіночості”. Один з найцікавіших маркетингових ходів Бачевських стосувався їхнього прямого конкурента - власника горілчаного вибробництва “Smirnoff” Володимира Смірнова (син Петра Смірнова - засновника відомої російської горілчаної фабрики). У 1924 році Володимир якраз переїхав із Стамбула до Львова, де почав виробництво своєї горілки. Стефан Бачевський наказав розмістити на етикетці напис “Єдина горілка, котра рівня Бачевському - російська горілка Смірнова з Москви”. Росіянин не залишився в боргу і на своїх етикетках написав: “Єдина горілка, котра рівняється горілці Смірнова - горілка Бачевских зі Львова”.
ПОВІТРЯНО-МОРСЬКИЙ ЗБУТ
З
приходом до керівництва фірми Стефана Бачевського, відбувся черговий етап модернізації виробництва. Зокрема, було збудовано ще одну котельню. Завод на той час був потужним підприємством - випускав близько трьох сотень сортів лікерів та горілок у фірмових карафах. Дослідник Микола Драк у книзі про розвиток лікеро-горілчаної промисловості в Галичині та фірму Бачевських пише, що на початку 1930-х “фабрика мала дві парові машини потужністю 125 кінських сил, 14 моторів, три динамо машини загальною силою 500 амперів, парову турбіну з’єднану з динамомашиною силою 200 амперів, ряд парових помп, три ректифікаційні апарати, п’ять дистиляційних апаратів до дистиляції зел, різні гідравлічні преси та інші прилади, для дії фабрики. Підприємство мало власну механічну столярню, фабрику деревної вовни, фабрику бочок, механічні і слюсарні верстати, а також власне залізничне сполучення”. Відомо також, що ректифікаційні апарати системи Barbeta-Pompego i Savala, котрі на той час використовувала фабрика “Baczewski” дозволяли виробляти більше ніж 33 000 літрів міцного напою щодня. У річному перерахунку це близько 11 мільйонів літрів алкоголю. Для порівняння, нині потужності Львівського горілчаного заводу - це 48 мільйонів літрів алкогольних напоїв на рік або 96 мільйонів пляшок. Даних про кількість пляшок, котрі виробляла фабрика Бачевських немає, але згадується, що кожного дня із заводу могли відвантажувати 4,5 залізничних вагони продукції. На підприємстві тоді працювало триста робітників і п’ятдесят управлінців різного рівня: двадцять менеджерів відповідали за технічну частину виробництва, а тридцять займалися адміністративними питаннями. Склад фабрики, як і фірмова крамниця, де продавалася Игорь Когут, Игорь Голуб. Реклама и фирменный стиль. Галицийский опыт. Режим доступу: http://resultat.in.ua/news/news/reklama-i-firmennyj-stil-galitsijskij-opyt.html 11 Микола Драк. Фірма Бачевських у Львові і розвиток лікеро-горілчаної промисловості в Галичині (1782–1939).— Львів, 2004.— 38 с., іл. 10
продукція, були розташовані у центрі міста - на площі Ринок під номером 31. За тією ж адресою мешкав Генрик Бачевський. У1930 році він помер і його частину власності підприємства успадкував син Адам. Він допомагав у керівництві сину Леопольда - Стефану, та саме останній був рушієм розвитку родинного бізнесу. Ще у 1925-му йому вдалося підкорити Лондонську спиртову виставку, де продукція “J.A.Baczewski” стала абсолютним переможцем у всіх можливих номінаціях. Відгуки про це були опубліковані у європейській пресі. Таки й успіх позитивно позначився на відомості бренду та продажах продукції. Стратегія розвитку Стефана полягала не лише в модернізації виробництва та організації рекламних кампаній. Будучи беззаперечним лідером алкогольної промисловості на батьківщині, основну ставку він зробив на завоювання нових ринків збуту. Передовсім ринків європейських країн, але також почав експортувати напої і за океан. Для цього Бачевський підписав контракти з польськими трансатлантичними лайнерами “Пілсудський” та “Полонія”. Це був не лише спосіб промоції дорогих напоїв серед потрібної цільової аудиторії, але й можливість розширити ринки збуту на нові континенти. Так трунки “J.A.Baczewski” потрапляли до Австралії, Південної Америки та Канади. А в європейські столиці, зокрема до Праги, Відня та Парижу горілку та лікери доставляли літаками. Там Бачевський відкривав свої представництва. До речі, Стефан був першим, хто використав авіацію для розповсюдження алкогольної продукції. Загалом же, Бачевські експортували горілки, лікери та гіркі настоянки, до Австрії, Бельгії, Німеччини, Румунії, Франції, Чехословаччини, Норвегії, Ольга Швагуляк-Шостак - журнал «Контракти», №50. Грудень, 2006. Edward Poskier. “Polski Przemysł Spirytusowy”. Nad Sołą i Koszarawą - № 24 (79), 15 grudzień 2001. Режим доступу: http://www.nsik.com.pl/archiwum/79/a13.html 12 13
Великобританії, Індії, Канади, Австралії та країн Південної Америки. Стефан Бачевський був талановитим підприємцем. Саме за його керівництва бренд “J.A.Baczewski” отримав визнання не лише на теренах колишньої Австро-угорської імперії та Європи, але й став відомим на інших континентах.
ОСТАННІЙ ЛЬВІВСЬКИЙ АКОРД
Чорним днем в історії родинного бізнесу Бачевських
стало 17 вересня 1939 року. Німецькі військово-повітряні сили “Люфтваффе”, котрі влаштовували авіанальоти на Львів ще з початку вересня, розбомбили і горілчану фабрику. Одна з бомб упала на територію фабрики і спричинила руйнування будівель та велику пожежу.
Відомий польський науковець та письменник, уродженець та дослідник Львова Вітольд Шольґіня (Witold Szolginia) був очевидцем тих подій. Свої спогади він описав у книзі “Той Львів” (“Tamten Lwów”). “З верхнього Личакова чітко було видно, як гине розбомблений старий “Бачевський”. Вдень над пагорбами не далеко розташованого від нас Кайзервальду здіймався над Знесінням величезний гриб диму, який увечері та вночі перетворювався на страшний вогняний гейзер. Пам’ятаю, як того гарячого вересня усі чоловіки на Личакові (і, з певністю можна сказати, в інших львівських районах також) дуже шкодували за “Бачевським”, котрий раптом спалахнув і горів безупину: стільки алкоголю в його магазинах, стільки добра марнується, стільки добра... З любов’ю і великим жалем згадували вони різні види горілок та лікерів знаменитої фірми”. А вже через 2 дні 19 вересня в місто ввійшли радянські війська, котрі окрім того, що арештували Стефана Бачевського та його двоюрідного брата Адама, також розграбували залишки вцілілої продукції “J.A.Baczewski”. Частину алкоголю зі складів на Замарстинові, що не постраждала, представники радянської влади поїздами вивозили в Росію. Так, після 157 років існування закінчилася львівська історія горілчаного бренду “J.A.Baczewski”.
Історія життя власників фірми також закінчилася трагічно. Після арешту “енкаведистами” Стефан і Адам Бачевські були оголошені “ворогами радянської влади” і запроторені до в’язниці. А через півроку ув’язнення, навесні 1940-го обох братів було розстріляно. Інші члени родини Бачевських, яким вдалося вціліти - емігрували в Австрію. Серед них був і син Стефана Бачевського. У Відні після другої світової війни Бачевські у спілці з далеким родичем на ім’я Едвард Ґеслер, відновили горілчану фабрику. Ґеслер викупив право на використання торгової марки і нову фабрику назвав “Altvater Gessler - J.A. Baczewski”. Під цією назвою спадкоємці Едварда і досі виробляють алкогольні напої. Зокрема, відому картопляну горілку “Монопольова” (Monopolowa).
Witold Szolginia, Tamten Lwów, t. 6, Wrocław 1994. Микола Драк. Фірма Бачевських у Львові і розвиток лікеро-горілчаної промисловості в Галичині (1782–1939). — Львів, 2004.— 38 с., 13 14
ПОВЕРНЕННЯ ЛЕГЕНДИ
Через 76 років після знищення фабрики і масового
грабунку залишків продукції “J.A. Baczewski”, горілчана легенда Австро-угорської імперії та Європи повернулася до Львова. У центрі міста спільнота доброго смаку “Кумпель Груп” відкрила “Ресторацію Бачевських”. Заклад розташований у будинку по вул. Шевській, 8, де займає усі 4 поверхи будівлі. Утім, для клієнтів відкриті лише перші два поверхи, підвал та тераса у внутрішньому дворику. В іншій частині будівлі (на третьому та четвертому поверхах) розташована кухня. Така велика кількість площі для кухні ресторану - данина європейській традиції. Це свідчення того, що в закладі “Бачевських” роблять акцент не лише на міцних напоях, але й на якісно приготовлених стравах. Окрім ресторану, частину першого поверху займає крамниця. У ній продають горілку “J.A. Baczewski”, виготовлену у Відні та 49 видів наливок “Смаки Львова”, вироблених у львівській Ресторації Бачевських. Окрім алкоголю в крамниці можна придбати також різні закрутки: з солодких - варення і джеми, а з солоних - мариновані овочі та соуси. Ковбаси, сало і хліб від шеф-кухаря ресторану також тут продається. Для туристів крамниця пропонує набір тематичних сувенірів, як от батярські кепі і капелюхи в стилі початку 20 століття, кіпи (ярмулки) з вишиванкою, футболки з прінтами зі старих реклам Бачевських, репрінти старих відкриток Бачевських, парасолі-тростини, батярські тростини (з кишенькою для пляшки і дзвіночком, щоб запросити сусідів “на каву”), і багато іншого дріб’язку. Історично приміщення, де нині розташована Ресторція Бачевських, не має прямого стосунку до засновників цього бренду. Бачевські, як відомо жили на Площі ринок, 31, а також на вулиці Вітовського. Утім, 2011 року трапилася
цікава подія, котра достойна увійти в загальну історію бренду “Бачевських”. І стосується вона саме приміщення на Шевській. Того року там уже розпочався ремонт для нового закладу харчування. Утім, власник приміщення, котрий мав намір відкрити там ресторацію усе ще не мав чіткої концепції закладу. Та одного дня робітники з ремонтної бригади у підвалі будинку знайшли 2 старі пляшки, одна з яких була повна. Не довго думаючи, пляшку, що була повна, робітники відкрили і надпили, а ту, що була порожня - надбили вже випадково. Обидві пляшки були родом з кінця 19 століття. На обох виднівся напис “J.A. Baczewski”. У тій, що надпили була солодка настоянка зі смаком ожини (ожинівка). Тут саме час нагадати, що останні пляшки вцілілого “Бачевського” були продані за “грубі” гроші ще в 70-их роках минулого століття. Підтвердження цієї історії кожен відвідувач ресторану може побачити на власні очі. На першому поверсі у коридорі, що веде на терасу у підлозі є ніша. Там, під склом лежить три оригінальні пляшки “Бачевські”: овальна, прямокутна та циліндрична. Овальна - придбана у приватній колекції, а прямокутна та циліндрична - знайдені робітниками у підвалі. “Ожинівку”, до речі, не допивали. Її закоркували і поставили у нішу для огляду. Спробувати клієнтам її не можна. Навіть за “грубі” гроші, проте сучасний аналог “ожинівки”, імпортований з Австрії продається у крамниці разом із ще трьома настоянками: помаранчевою, горіховою та вишневою.