Порадник ПМД by Plastova banka

Пласт Національна скаутська організація України Курінь “Передові” Вишкіл

Першої Медичної Допомоги

КНИЖЕЧКА-ПОРАДНИК Буськ 2010 1

Зміст Склад аптечки

Отруєння

Укуси

Зомління. Колапс. Шок

Сонячний та тепловий удари

Реанімація при зупинці дихання та кровообігу

Інфекції

Травми

Рани. Види ран

Переломи

Кровотечі, способи їх зупинки

Опіки. Електротравми

Обмороження

Склад аптечки Особиста аптечка OA-(особиста

аптечка)

зазвичай

формується

залежності

від

особливостей здоров’я юнака/чки, тобто якщо ви маєте якісь хронічні захворювання, або ви знаєте про якісь особливості власного організму, обов’язково проконсультуйтесь з власним лікарем, візьміть з собою вказані ним медикаменти, ретельно запишіть його поради щодо прийому цих ліків, та ОБОВ’ЯЗКОВО сповістіть про ці особливості відповідного мед працівника (таборового лікаря, лікаря мандрівки тощо…) Що повинно входити до ОА: 1.

Бинт - вони є різні(стерильні, не стерильні), а також мають різні розміри 5/10

та

7/14.

Вам

можуть

знадобитись

різні,

тому

беріть

маленьких(5/10)стерильний та не стерильний – ними зручно бинтувати руки, та голову, та 2- великих-зручно бинтувати ноги та тулуб, до речі з них завжди можна зробити і менший варіант:). Ще пораджу взяти еластичний бинт 2.

Лейкопластир- краще брати гіпоалергенний рулоном.

Одноразовий бактерицидний пластир. Корисна штука особливо при мозолях та потертостях.

Хлоргексидин біглюконат 0.05%- найкращий бактерицидний засіб для промивання ран, потертостей, має багато ще інших корисних властивостей (подивіться в неті ).

Анальгін

таблетований

–

Візьміть

блістер,

добре

йде

як

знеболювальний, та знімає температуру. 6.

Гель

Диклофенак

натрію

або

Індометацинова

мазь

використовується при різних забоях після теренівки . 7.

антигістамінні засоби (Супрастин, Лоратодин, Кларитин, Телфаст, Аква Маріс, Цетиризин Гексал)- це проти різноманітних алергій, уважно читайте листок вкладиш. Маєте проблеми з травленням – візьміть Мезим, Фестал, Ензистал. Дикий ( Денис Шолом) 3

Таборова аптечка Друзі зараз буде таборова аптечка, а точніше її склад. Отож йдучи в аптеку бажано було б придбати такі речі: 1. Перев’язувальні матеріали (стерильний та нестерильний бинт, вату, лейкопластир, одноразовий бактерицидний пластир), останнього слід брати побільше; 2. Дезінфікуючі засоби (5%-ну настоянку йоду, 3%-ний перекис водню, перманганат калію, саліциловий спирт, хлогексидин); 3. Жарознижуючі

та

анальгетики

(Парацетамол,

Аспірин,

Анальгін,

Цитрамон, Баралгін), перший – при високій температурі, 3 наступні при різних болях, останній при болючих місячних у дівчат. Також корисно мати кілька ампул анальгіну + кілька шприців – часом дуже допомагає відрізнити справжнього хворого від симулянта в припадку гострого шлангіту. Зовсім

не завадить

гель

Диклофенак

натрію 1% або

Індометацинова мазь 1% - використовується при різних забоях; 4. Ліки при нежитю та застуді. Крапаємо Нафтизин або Тизин. Високу температуру збиваємо препаратами з пункту ч.3. Хворе горло лікує Септефрил, Септолетте, льодяники Стрепсілс, Доктор Мом, Прополки та ін. Але одразу попереджаю: не варто балувати юнацтво льодяниками – влетите в копійку! Класно мати в аптечці комплексні препарати від застуди: Фервекс, Колдфлю чи Флюколд, або щось типу того, що підсунуть вам вумні фармацевти в аптеці. 5. Засоби при проблемах шлунково-кишкового тракту. Тут корисно мати кілька груп ліків. При харчових отруєннях – улюблений всіма Карболен (це активоване вугілля так наворочено називається). Годувати ним хворого слід з розрахунку 1 таблетка на 10 кг маси тіла того ж хворого. Тому брати вугілля треба багато! Звичайно перед тим корисно промити шлунок легеньким розчином марганцівки (яку ми купили згідно пункту ч.2 сього чудесного списку). При поганому травленні: Мезим, Фестал, Ензистал. При проносах: Лоперамід (він же Імодіум) – швидку Настю припиняє, але не усуває причини, якщо ця «Настя» інфекційного походження. Скажімо, при появі в калі домішків крові, чи при 4

кров’янистому калі, я, нагодувавши даного пацієнта Ніфуроксазидом (його теж тра купити в аптеці) ферментами і йогуртом (допомогає!..

після такої цікавої таборової програми (я про санобробку хлоркою всього і всіх) доведеться надавати собі самодопомогу від забоїв, переломів і – при закрепах: Сенадексин. При спазматичних болях (в народі – кольки або коліки) – Но-шпа (її також можна і треба давати дівкам при болючих місячних); 6. Серцеві та заспокійливі засоби (Нітрогліцерин, Корвалол, Настоянка валеріани або конвалії). Оскільки на таборах здебільшого здорові молоді люди, то перший препарат піде тіко для бабці в поїзді, чи для хворого стенокардією

сеньйора

Решта

народу

обійдуться

наступними

препаратами; 7. Протиалергічні засоби, на які доктори і фармацевти люблять казати антигістамінні (Супрастин, Лоратодин, Кларитин, Телфаст, Аква Маріс, Цетиризин Гексал). Ше бажано мати кілька ампул адреналіну та преднізолону ,дексаметазону. 8. Інше. Сюди входять всякі-різні штуки, як от: нашатирний спирт, гумовий джгут, еластичний бинт (бажано кілька штук), ножиці, пінцет, термометр, одноразові шприци, бальзам «Звіздочка» (заміняє багато інших ліків, (ся штука допомагає при опіках), кілька упаковок засобів гігієни для дівчат (менше головного болю виховницям буде!). Слід відмітити, що ліки бажано розкласти по групах, кожна група – в окремій торбинці чи коробочці. Хай щастить! добрий Скальпель, ПМ

Отруєння Отруєння (інтоксикація) — порушення функцій чи ушкодження органів внаслідок дії отрут чи токсинів, що проникли в організм чи утворилися в ньому. Автоінтоксикація - отруєння організму шкідливими речовинами, що утворюються в ньому при нормальній життєдіяльності або при захворюваннях. За перебігом виділяють гострі та хронічні отруєння. Гострі отруєння відносяться до захворювань, кінець яких залежить від своєчасно розпочатої інтенсивної терапевтичної допомоги на догоспітальному етапі лікування. Виділяють наступні шляхи потрапляння токсичної речовини до організму: 1. Пероральний шлях, коли хімічні сполуки починають всмоктуватись вже в ротовій порожнині, потім у шлунку, кишечнику (особливо жиророзчинні сполуки). 2. Парентеральний шлях (внутрішньовенно, внутрішньом'язово, підшкірно) - найшвидший спосіб потрапляння токсичної дози лікарських препаратів у кров. 3. Інгаляційний шлях - отруєння газоподібними, пароподібними речовинами у суміші, що вдихається, а також рідкими речовинами у формі аерозолей. 4. Перкутанний шлях, коли отруйні речовини типу шкірно-наривної дії порівняно добре проникають через шкіру, всмоктуються та мають загальнорезорбтивну дію. 5. Введення токсичних речовин в різні порожнини організму. Хронічні отруєння розвиваються поступово при дії однієї й тієї ж хімічної речовини, що потрапляє до організм упродовж тривалого часу. Прояву гострого отруєння при хронічному потраплянні отрути до організму сприяють такі явища, як кумуляція, сенсибілізація, звикання та залежність. Кумуляція - скупчення у організмі хімічної або фармакологічно активної речовини. Скупчуватись може речовина, що повільно виводиться або знешкоджується у організмі. Сенсибілізація - явище, при якому в організмі виробляється підвищена чутливість до повторного вживання хімічної речовини. Часто повторне введення одних й тих же ліків у сенсибілізований організм проявляється алергійними реакціями.

Невідкладна допомога Основні заходи: 1. затримка всмоктування отрути у кров 2. знешкодження токсичної речовини, що всмокталася 3. прискорене виведення токсину з організму (детоксикація) 4. симптоматична терапія Затримка всмоктування отрути в кров здійснюється у залежності від шляху потрапляння токсичної речовини до організму. При пероральному отруєнні обов'язкові та екстрені наступні заходи: 1. Механічне видалення отрути: * промивання шлунка через зонд незалежно від стану хворого та часу, від моменту прийому отрути * блювотні засоби * проносні засоби (сольові) * випопрожнення кишківника за допомогою клізми 2. Хімічне руйнування та нейтралізація отрути: * за допомогою кислоти при отруєнні лугами * за допомогою лугів при отруєнні кислотами * сірководнева вода при отруєнні солями важких металів. 3. Фізико-хімічне зв'язування отрути (адсорбція). - активоване вугілля (карболен) та біла глина; тальк, крохмаль, гідроокис алюмінію, алмагель, трисилікат магнію. При інгаляційних отруєннях слід: 1. видалити постраждалого з ураженої атмосфери 2. розпочати гіпервентиляцію легень киснем/чистим повітрям 3. симптоматичне лікування При потраплянні токсичної речовини на шкіру необхідно: 1. вимити шкірні покриви 2. знешкодити отруту хімічним шляхом, нейтралізувати кислоти та луги 3. при ураженні ОР шкірно-наривної дії шкіру додатково обробити розчином хлораміну 4. симптоматичне лікування Знешкодження отрути, що всмокталася: 1. специфічна та антидотна терапія 2. симптоматична терапія або стимуляція фізіологічних функцій 3. методи прискорення виділення отрути з організму. Прискорення виведення токсичних речовин. * Найпростішим методом діурезу (сечовиснаження) 7

водне

навантаження. - Багато пиття, в/в велика кількість ізотонічних розчинів (5% розчин глюкози, 0,85% розчин хлорида натрію). * Діуретичні засоби (фуросемід та ін.) протипоказані при ускладненні отруєння гострою нирковою недостатністю (анурія). * Прискоренню виведення отрути сприяє посилення моторної діяльності кишківника за допомогою проносних (сольових) засобів та клізм. * Гемодіаліз, перитонеальний діаліз, обмінне переливання крові (операція заміщення крові) у спеціалізованих нефрологічних та токсикологічних відділеннях. Симптоматична терапія спрямована на підтримку кровообігу (введення серцевих глікозидів, камфори) та дихання (аналептичні засоби - стимулятори дихання, штучне дихання, киснева терапія). Переливання кровозамінних рідин або крові. При необхідності проводиться серцево-легенева реанімація: * забезпечується прохідність дихальних шляхів * здійснюється штучне дихання * відновлюється кровообіг

Укуси Перша допомога при укусі змій Якщо укусила змія, перш за все слід визначити, отруйна вона чи ні. На місці укусу залишаються сліди від зубів змії у вигляді двох серпоподібних смуг, утворюючих напівовал із дрібних точок. Неотруйна змія залишає тільки цей слід на шкірі. Якщо ж укусила отруйна змія, то в передній частині напівовала між серпоподібними смугами є дві ранки (сліди від її двох отруйних зубів), з яких переважно витікає кров. Токсичність отрути залежить від ряду факторів: фізіологічного стану і віку змії, кліматичних умов її перебування, часу, який минув з моменту пробудження від сплячки. У голодних змій отрути більше, ніх у ситих. Отрута змій дуже складна за хімічним складом і являє собою комплекс речовин білкової природи, який володіє різним механізмом дії. Вона руйнує еритроцити, порушує згортання крові (знижує і підвищує), збільшує проникливість клітинних мембран, уражає нервову і серцево-судинну системи. Поскільки отрута змії містить речовини білкової природи, можливий розвиток алергічної реакції аж до анафілактичного шоку. Що необхідно зробити, якщо укусила отруйна змія? Перш за все постаратися як можна скоріше відсмоктати із рани отруту, постійно її випльовувати. Не можна цього робити тому, у кого є садни або інші поранення слизової губ або порожнини рота. Рану слід обробити 5%-ним спиртовим розчином йоду або одеколоном, спиртом. Відсмоктавши отруту, необхідно обмежити рухомість потерпілого. Якщо змія укусила в ногу, прибинтувати її до другої ноги і, підклавши що-небудь під ноги, злегка підняти їх. При укусі в руку необхідно зафіксувати її в зігнутому положенні. При сильному болі можна прийняти 1-2 таблетки аналгіну або баралгіну. Щоб прискорити виведення отрути, давати потерпілому більше чаю і лужної мінеральної води. Найбільш ефективний засіб проти зміїної отрути – полівалентна протизміїна сироватка, введена не пізніше ніж через 30 хвилин після укусу. Але вводити її може і повинен тільки медичний працівник. Самостійність небезпечна через можливий розвиток алергічних реакцій на введення сироватки. І якщо людині не надати термінової допомоги, вона може загинути. Слід запам’ятати основне: потерпілого потрібно як можна швидше на носилках або попутним транспортом доставити в найближчий медичний заклад. Часто першу допомогу при укусах змії надають неправильно.

Категорично забороняється: ♦ накладати джгут на кінцівку вище місця укусу. Ця міра не перешкоджає всмоктуванню і розповсюдженню отрути в організмі, але порушує кровопостачання в кінцівці і сприяє розвитку некрозу (омертвіння) тканин, накопиченню продуктів розпаду в кінцівці і різкому погіршенню стану хворого після зняття джгута; ♦ припікати місце укусу вогнем, хімічними речовинами; ♦ розрізати рану на місці укусу. Всі ці маніпуляції не тільки не корисні, але й шкідливі. Вони призводять до розвитку довго не загоюваних інфікованих ран, сприяють порушенню обміну речовин в пошкоджених тканинах. Перша допомога при ужаленні перетинчастокрилими При ужаленні бджолами (осами, шершнями, джмілями) може виникнути місцева або загальна реакція. Місцева реакція добре відома кожному, кого хоч раз укусила бджола або оса: сильний біль, сверблячка і жар, почервоніння, набряк. Особливо набрякають повіки, губи, статеві органи. Тривалість місцевої реакції 1-8 діб. Загальні реакції бувають токсичними і алергічними. Токсична реакція виникає, коли людину одночасно ужалять декілька десятків або сотень комах. Помічено, що жінки і діти більш чутливі до отрути комах, ніж чоловіки. При загальній токсичній реакції, крім місцевого набряку, може з’явитися кропивниця – пухирна свербляча висипка по всьому тілі. Вона супроводжується високою температурою, різким головним болем, блювотою, маренням, судомами. Алергічна реакція на отруту комах виникає приблизно у 1-2% людей, і для її розвитку кількість отрути значення не має. Достатньо, щоб людину ужалила всього одна комаха. Алергічна реакція не виникає, якщо людину вперше ужалила перетинчастокрила комаха. Однак алергічна реакція, яка з’являється після кожного наступного укусу, буде все більш важкою. Ступінь важкості такої реакції може бути різна. Її наслідком бувають кропивниця, набряк обличчя, вушних раковин. Дуже небезпечний набряк язика і гортані, що може викликати задишку. Крім кропивниці і набряків, в ряді випадків спостерігається задишка, утруднений, хриплий видих, прискорене серцебиття, головокружіння, біль в животі, нудота, блювота, можлива короткочасна втрата свідомості. Найбільш тяжка алергічна реакція – анафілактичний шок, який загрожує життю. Він розвивається зразу ж за ужаленням. Людина втрачає свідомість (іноді на декілька годин), у неї порушується діяльність багатьох органів і систем, в першу чергу серцево-судинної і нервової. Перша допомога потерпілому від отрути перетинчастокрилих Перш за все слід вжити заходи, перешкоджаючи надходженню отрути в тканини і її розповсюдженню. Із усіх перетинчастокрилих жало залишають тільки бджоли, бо їх жалючий апарат має щербини. Тому, виявивши жало, слід обережно видалити 10

його разом з отруйним мішечком, підчепивши нігтем знизу догори. Для послаблення місцевої токсичної реакції зразу ж після ужалення перетинчастокрилою комахою потрібно прикласти до цього місця шматочок цукру, що сприяє витягненню отрути з рани і попереджує розвиток набряку. Якщо набряк болючий і не зникає, необхідно звернутися до лікаря або потерти укушене місце тпблеткою валідолу, щоб пухлина, а також біль зникла. Чим швидше це зробити, тим наслідки впливу бджолиної отрути будуть меншими. При загальній токсичній реакції, щоб загальмувати всмоктування, на місці набряку слід покласти грілку з холодною водою або рушник, змочений в холодній воді. Потерпілому рекомендується більше пити. При кропивниці спостерігається зниження артеріального тиску, тому слід дати 20-25 крапель кордіаміну. Алкоголь категорично заборонено, поскільки він сприяє збільшенню проникливості судин, що призводить до посилення набряку. Не можна використовувати для місцевого охолодження сиру землю, глину, як робить дехто, це може призвести до зараження правцем або зараження крові. Загальна алергічна реакція ліквідується прийомом будь-якого антигістамінного препарату (дімедрол, супрастін). В решті випадків перша допомога при гострій алергічній реакції така ж, як і при загальній токсичній реакції: холодна грілка до місця ужалення, 20-25 крапель кардіаміну. Той, у кого хоч один раз виникла алергічна реакція на отруту бджоли, оси, шершня або джмеля, повинен обов’язково звернутися до алерголога. Такій людині в літній період потрібно завжди мати при собі виданий алергологом так званий паспорт хворого алергічним захворюванням. В ньому вказується прізвище, ім’я, по батькові власника, його вік, домашня адреса, телефон, діагноз, телефон алергічного кабінету, де спостерігався хворий, і ті невідкладні міри, які потрібно надати в разі ужалення перетинчастокрилими. Необхідно, щоб людина носила з собою шприц-упаковку і набір медикаментів, перерахованих в паспорті. Особливо термінові міри необхідні в разі розвитку анафілактичного шоку Потерпілого слід укрити, обкласти грілками з теплою водою, дати 1-2 таблетки лоратадину, 20-25 крапель кордиаміну, ввести в/в,в/м дексаметазон, або преднізолон в кількості 90-120мг.( в перерахунку на преднізолон), або 0.5 мл. адреналіну в/м, терміново викликати «швидку допомогу» або доставити потерпілого в медичний заклад. У важких випадках, коли у потерпілого зупиняється серце і припиняється дихання, необхідно до приїзду «швидкої допомоги» робити серцево-легеневу реанімацію – штучне дихання і закритий масаж серця. Люди, які страждають алергією до отрути бджіл, цікавляться, чи можна їм їсти мед. Можна. Мед і отрута бджіл не мають спільних антигенів. Спільні антигени з отрутою має прополіс, тому користуватися прополісом не слід.

Зомління. Колапс. Шок Зомління Зомління - це раптова короткочасна втрата свідомості з порушенням діяльності серцевої та дихальної систем, що настає внаслідок різкого зменшення притоку крові до головного мозку. Ознаки: * Різка слабкість * Потемніння в очах * Шум в вухах( це передвісники зомління) * Втрата свідомості Допомога: * Надати горизонтальне положення з піднятими на 45° ногами. * Звільнити шию та груди від тісного одягу. * Сприснути обличчя холодною водою. * При можливості дати вдихнути нашатир. * Після зомління бажано дати міцного чаю або кави.

Колапс Колапс - одна з форм гострої судинної недостатності, що є наслідком невідповідності між об'ємом (місткістю) судинного русла та масою (об'ємом) циркулюючої у ньому крові. Причини: * інфекції (черевний та висипний тифи, тяжкі пневмонії, менінгоенцефаліт та ін.) * гострі інтоксикації (отруєння чадним газом, фосфорорганічними сполуками, снодійними, транквілізаторами та ін.) * гостра крововтрата * хвороби ендокринної та нервової систем * гострі захворювання органів черевної порожнини (перитоніт та ін.) * анафілактичні реакції * інфаркт міокарда * ортостатичний перерозподіл крові (передозування, несумісність ліків тощо) * спинномозкова або перідуральна анестезія та ін. Етіологія колапса визначає специфічність його клінічних проявів. При виражених порушеннях метаболізму на передній план виходять ознаки загальної інтоксикації. Колапс інфекційного генезу дуже часто розвивається під час критичного зниження температури тіла на фоні дегідратації, згущення крові, метаболчного ацидозу та респіраторного алкалозу.

Патогенез В основі патогенезу колапсу лежить зменшення об'єму циркулюючої крові, зумовлене зниженням симпатичної іннервації серця та судин, недостатністю судиннорухового апарату, яка супроводжується зменшенням притоку крові до серця, що веде до зменшення викиду ним крові та недостатності периферійного кровообігу. Останнє викликає порушення живлення усіх органів та тканин, у тому числі життєво важливих (мозку та серця). Діагностика Іноді виникають складнощі при диференційній діагностиці колапсу та кардіогенного шоку, який супроводжується вираженною серцевою патологією. З метою діагностики вимірюють артеріальний та венозний тиск, визначають ОЦК, величину серцевого викиду (ударний та хвилинний об'єми серця), загальну периферійну опірність, показники фізико-хімічного складу крові (гемоглобін, в'язкість та ін.), кислотно-лужний стан та інші біохімічні показники, застосовують електрофізіологічні методи. Лікування Лікування невідкладне. Терапія визначається в основному гострою судинною недостатністю. Доцільні наступні заходи: * зупинка кровотечі, * видалення з організму токсичних речовин, * введення антидоту, * усунення гіпоксії. З метою наповнення судинного русла проводиться трансфузія кровозамінників (поліглюкін, гемодез, реополіглюкін) та сольових розчинів (розчин натрію хлориду 0,9 %, Рингер-Локка, ацесіль, дисіль, трисіль та хлосіль), за строгим показанням - компонентів крові. В/в струменем вводять 60-90 мг преднізолону. При геморагічному колапсі після відновлення об'єму циркулюючої крові застосовують судиннозвужуючі речовини - 1-2 мл 1 % розчину мезатону або краплинно 1 мл 0,2 % розчину норадреналіну (попередньо розведений), 1-2 мл кордіаміну, 1-2 мл 10 % розчину кофеїну, 2 мл 10 % розчину сульфокамфокаїну та інші вазопресори. При ацидозі рекомендується вводити в/в 100-200 мл 5-8,4 % розчину гідрокарбонату натрію.

Шок Шок. Це важка серцево-судинна недостатність. Причиною шоку є різко виражений больовий синдром, травми, інфаркт міокарда, анафілаксія, опіки тощо. Він часто виникає як ускладнення інфекційних захворювань, інтоксикацій, кровотеч, гострого панкреатиту тощо. У патогенезі шоку вирішальне значення має гіповолемія, серцево-судинна недостатність, порушення мікроциркуляції. 13

Клініка. Виявляється раптово різкою слабкістю, адинамією. Хворі бліді, вкриті холодним липким потом, риси обличчя загострені, кінцівки холодні, пульс ниткоподібний, AT різко знижений, дихання порушене. Найчастіше бувають такі види шоків: а) первинно-гіповолемічні: геморагічний, травматичний, опіковий, електричний, холодовий, дегідратаційний; b) первинно-нормоволемічні: кардіогенний, токсико-інфекційний, анафілактичний. У діагностиці геморагічного шоку важливе значення має встановлення індексу шоку Альговера-Буррі. Це співвідношення частоти пульсу до рівня систолічного AT: (чсс/сат) де І Ш - індекс шоку; ЧСС хв - частота серцевих скорочень (пульсу) хворого; CAT хв - систолічний AT хворого. У нормі таке співвідношення дорівнює 0,5, при компенсованому шоку він збільшується до 1,0, при декомпенсованому зворотному - до 1,5, а при декомпенсованому незворотному - до 2 і більше. Збільшення індексу шоку на 0,1 відповідає зменшенню об'єму циркулюючої крові на 4 %, тобто на 200 мл. При компенсованому шоку об'єм крововтрати становить 700-1300 мл, при зворотному декомпенсованому шоку - 1300-1800 мл, а при незворотному декомпенсованому шоку - 2000-2500 мл і більше. Невідкладна допомога при геморагічному шоку надається у двох напрямках: зупинка кровотечі та відновлення об'єму циркулюючої крові. При зовнішній кровотечі це щільна тампонада рани, щільна пов'язка, пальцеве притиснення магістральної судини проксимальніше від місця кровотечі, або притискання судини безпосередньо в самій рані. Негайна госпіталізація хворого в найближчу лікарню. Прогноз при колаптоїдних та шокових станах залежить від факторів, які їх спричинили. У тяжких випадках можуть призвести до смерті хворого.

Сонячний та тепловий удари Небезпечні супутники перегріву - сонячний і тепловий удари, легше і краще попередити. Сонячний удар - стан, що виникає внаслідок сильного перегріву голови прямими сонячними променями, в результаті чого розширюються мозкові кровоносні судини, відбувається приплив крові до голови, набряк мозку. Частіше сонячний удар відбувається в безвітряну погоду при високій вологості повітря. Сприятливі для сонячного удару - стан сп'яніння, переповнений шлунок, тобто, на жаль, постійні сателіти заміського відпочинку співвітчизників. Перші ознаки сонячного удару: * почервоніння обличчя * сильний головний біль. Далі можуть приєднається: * нудота * запаморочення * потемніння в очах * блювота * втрата свідомості * задишка. Заходи профілактики сонячного удару: * головний убір зі світлої щільної тканини * обливання голови холодною водою * періодичний відпочинок при тривалих переходах * не рекомендується спати на сонці. Тепловий удар - стан, викликаний загальним перегрівом організму під впливом надмірного підвищення навколишньої температури при порушенні терморегуляції. Виникає тепловий удар або при порушенні виділення поту (при фізичній перенапрузі, зневоднюванні організму, порушенні функції потових залоз) або при утрудненому випаровуванні поту з поверхні тіла людини при високій вологості, температурі повітря, щільному, непроникному одягу, або (часто-густо) при поєднанні зазначених чинників. Перші ознаки теплового удару: * млявість * головний біль * запаморочення * почервоніння обличчя * підвищення температури тіла до 40 °С * сонливість * погіршення слуху * блювота * марення. 15

Якщо причини перегріву не усунуті, розвивається власне тепловий удар: * втрата свідомості * блідість, посиніння шкірних покривів * шкіра холодна, вкрита потом * пульс нитковидний. Виникає загроза для життя потерпілого. Профілактика теплового удару: * періодичний відпочинок у тіні * купання і/чи обливання холодною водою * дотримання питного режиму * забезпечення вентиляції задушливого приміщення * носіння адекватного температурі повітря одягу, що виключає перегрів організму. Варто пам'ятати, що сонячному і тепловому удару особливо піддані діти, тому що їхня терморегуляторна система ще недостатньо розвинута. Не можна залишати дитину на сонці без догляду дорослого! Перша допомога при сонячному і тепловому ударах: * потерпілого перенести в тінь (прохолодне приміщення) * покласти на спину * голову покласти на підвищення * розстебнути чи зняти одяг, розслабити пояс * при втраті свідомості скористатися ваткою, змоченою нашатирним спиртом. * тіло обтерти холодною водою чи загорнути у вологе простирадло * на голову і на чоло покласти холодний компрес * напувати холодною водою * дати постраждалому настоянку валеріани 15-20 крапель на одну третину склянки води.

Реанімація при зупинці дихання та кровообігу Реанімація при зупинці дихання Необхідність у штучному диханні, або штучній вентиляції легень, виникає при асфіксії у зв’язку із закупоркою дихальних шляхів сторонніми предметами, утопленні, ураженні електричним струмом, отруєнні різними токсичними речовинами або лікарськими засобами, крововиливі у мозок, травматичному шоці, та інших станах що викликають раптову клінічну смерть. Штучне дихання є єдиним методом лікування станів, при яких самостійне дихання хворого не може забезпечити достатнє насичення крові киснем. Штучне дихання шляхом вдування повітря може бути здійснене декількома способами. Найпростіший з них - штучна вентиляція легень рот в рот або рот в ніс. Розроблені ручні апарати для штучного дихання у вигляді гумового мішечка з маскою( мішок Амбу). Ці мішки-респіратори повинні бути у будь-якому медичному закладі, у медпункті, фельдшерсько-акушерському пункті. Техніка штучної вентиляції легень рот в рот або рот в ніс Для проведення штучного дихання необхідно покласти хворого на спину, розстебнути стискаючий грудну клітку одяг та забезпечити вільну прохідність дихальних шляхів. Якщо у ротовій порожнині або глотці є якийсь вміст, його потрібно швидко видалити пальцем, серветкою, хусткою або за допомогою будь-якого відсосу. З цією метою можна використати гумову спринцівку, відрізавши спочатку її тонкий кінчик. Для звільнення дихальних шляхів голову постраждалого слід відвести назад. Потрібно пам’ятати, що надмірне відведення голови може призвести до звуження дихальних шляхів. Для більш повного відкриття дихальних шляхів необхідно висунути нижню щелепу вперед. Якщо під рукою є один з видів повітроводів, то його слід ввести у глотку для попередження западання язика. При відсутності повітроводу під час проведення штучного дихання слід притримувати голову у відведеному положенні рукою, зміщуючи нижну щелепу вперед. При проведенні дихання рот у рот голову постраждалого притримують у певному положенні. Людина, що проводить реанімацію, зробивши глибокий вдих та щільно притиснувши свій рот до рота хворого, вдуває до його легенів повітря. При цьому рукою, що знаходиться у лоба постраждалого, необхідно затиснути ніс. Видих здійснюється пасивно, за рахунок еластичних сил грудної клітки. Число видихів у хвилину повинно бути не менше 16-20. Вдування потрібно проводити швидко та різко (у дітей менш різко), щоб тривалість вдиху була у 2 рази менше часу видиху. Необхідно слідкувати, щоб повітря, що вдихається, не призвело до надмірного розтягнення шлунка. У цьому випадку з’являється небезпека виділення харчових мас зі шлунку та потрапляння їх у бронхи. Зрозуміло, дихання рот у рот створює значні гігієнічні незручності. Уникнути безпосереднього доторкання до рота хворого можливо, вдуваючи повітря через марлеву серветку, хустку або будь-яку іншу нещільну матерію. При цьому методі вентиляції легень можна застосовувати повітроводи. 17

При використанні методу дихання рот у ніс вдування повітря відбувається через ніс. При цьому рот постраждалого повинен бути закритий рукою, якою одночасно зміщують щелепу доверху для попередження западання язика. Штучна вентиляція легень за допомогою ручних респіраторів Спочатку необхідно забезпечити прохідність дихальних шляхів та ввести повітровід. На ніс та рот хворого щільно накладають маску. Стискаючи мішок, роблять вдих, видих здійснюється через клапан мішка, при цьому тривалість видиху у 2 рази більша, ніж тривалість вдиху. При усіх способах штучної вентиляції легень необхідно оцінювати її ефективність за екскурсією грудної клітки. Тривала вентиляція легень слугує лише для надання першої допомоги та допомоги під час транспортування. Тому, не припиняючи реанімації масажу серця та штучного дихання, слід зробити все можливе, щоб викликати швидку допомогу або перевезти хворого у лікувальний заклад для надання кваліфікованої допомоги.

Реанімація при зупинці кровообігу Припинення діяльності серця може виникнути під впливом найрізноманітніших причин (утоплення, удушення, отруєння газами, ураження електричним струмом та блискавкою, крововилив у мозок, інфаркт міокарда та інші захворювання серця, тепловий удар, крововтрати, сильний прямий удар у ділянку серця, опіки, замерзання та ін.) та у будь-якій обстановці - у лікарні, стоматологічному кабінеті, вдома, на вулиці, виробництві. У будь-яких з цих випадках у розпорядженні особи, що робить реанімацію, є лише 3-4 хвилини для постановки діагнозу та відновлення кровопостачання мозку. Розрізняють два види припинення роботи серця: асистолію (повне припинення діяльності серця) та фібриляцію шлуночків, коли певні волокна м’язів серця скорочуться хаотично, некоординовано. Як у першому, так у другому випадках серце припиняє "качати" кров та кровотік у судинах зупиняється. Основними симптомами зупинки серця, які дозволяють швидко поставити діагноз, є: 1. втрата свідомості; 2. відсутність пульсу, у тому числі на сонних та стегнових артеріях; 3. відсутність серцевих тонів; 4. зупинка дихання; 5. блідість або синюшність шкіри та слизових оболонок; 6. розширення зениць; 7. судоми, які можуть з’явитися у момент втрати свідомості та бути першим помітним оточуючим симптомом зупинки серця. Слід пам’ятати про те, що масаж серця завжди повинен проводитися одночасно зі штучним диханням, у результаті якого циркулююча кров збагачується киснем. В іншому випадку у реанімації немає сенсу. 18

Зараз використовують два види масажу серця - відкритий, або прямий, який застосовують лише під час операцій на органах грудної порожнини, та закритий, зовнішній, що проводиться через грудну клітку. Техніка зовнішнього масажу серця Зовнішній масаж є ритмічним стисканням серця між грудиною та хребтом. При цьому кров виганяється з лівого шлуночка у аорту та надходить до головного мозку, а з правого шлуночка - до легень, де збагачується киснем. Після того, як тиск на грудину припиняється, порожнини серця знову заповнюються кров'ю. При проведенні зовнішнього масажу серця хворого вкладають на спину на тверду поверхню (підлога, земля). Масаж на матраці або м’якій поверхні робити не можна. Реаніматор стає збоку від хворого та долонями, покладеними одна на одну, надавлює на грудину з такою силою, щоб прогнути її за напрямком до хребта на 4-5 см. Частота стискань 60-90 у хвилину. Руки повинні лежати на нижній третині грудини, тобто на 2 пальці вище мечоподібного відростку. У дітей масаж серця слід проводити лише однією рукою, а дітей грудного віку - кінчиками двох пальців з частотою 120-160 натискань у хвилину. Точка прикладання пальців у дітей до 1 року - у нижнього кінця грудини. Якщо реанімацію виконує одна людина, то через кожні 15 стискань грудини з інтервалом у 1 секунду вона повинна, припинивши масаж, зробити 2 сильних вдиха по методу рот у рот, рот у ніс або спеціальним ручним респіратором. При участі у реанімації двох чоловік слід робити одно роздування легень після кожних 5 стискань грудини. Ефективність масажу серця оцінюють за наступними ознаками: 1. поява пульсу на сонних, стегнових та променевих артеріях; 2. підвищення артеріального тиску до 60-80 мм рт.ст.; 3. звуження зениць та поява реакції їх на світло; 4. зникнення синюшного забарвлення та "смертельної" блідості; 5. подальше відновлення самостійного дихання.

Інфекції Інфекція — стан, коли в організм потрапляє чужорідний агент (бактерія, грибок, найпростіші або вірус), який розмножується і здійснює хвороботворний ефект (активна інфекція). Сукупність патологічних, адаптаційно-пристосувальних і репаративних реакцій організму, що виникають у результаті його конкурентної взаємодії з патогенними й за певних умов потенційно-патогенними вірусами, бактеріями й грибами. Аналогічне явище стосовно протозоа й метазоа називається інвазія. Види інфекцій Інфекція може розвиватися у різних напрямках та приймати різні форми. Форма розвитку інфекції залежить від співвідношення патогенності мікроорганізму, факторів захисту мікроорганізму від інфекції та від факторів зовнішнього оточення. Локальна інфекція — місцеве пошкодження організму під дією патогенних факторів мікроорганізму. Локальний процес, як правило виникає на місці проникнення мікроба у тканини і зазвичай характеризується розвитком місцевої запальної реакції. Локальні інфекції представлені ангінами, фурункулами, дифтерією, рожею. У деяких випадках інфекція може перейти у Загальна інфекція(сепсис) — проникнення мікроорганізму в кров і розповсюдження по всьому організму. Проникнувши у тканини організму, мікроб розмножується на місці проникнення, а потім проникає у кров. Такий механізм розвитку характерний для грипу, сальмонельозу, всипного тифу, сифілісу, деяких форм туберкульозу, вірусних гепатитів. Латентна інфекція — стан при якому мікроорганізм, що живе і розмножується у тканинах організму, не викликає ніяких симптомів (хронічна форма гонореї, хронічний сальмонельоз та інші). Захисні фактори (бар’єри) організму людини від інфекцій: Шкіра і слизисті оболонки — перешкоджають проникненню мікробів із зовнішнього середовища у тканини організму. Окрім функцій механічного захисту від інфекції, шкіра та слизисті оболонки мають ряд факторів додаткового захисту від мікробів. Так, потові та сальні залози шкіри виводять на поверхню шкіри жирні кислоти та лізоцим (фермент, що знищує компоненти мікробів), який сприяє швидкій смерті мікробів осівши на поверхні шкіри. Слизисті оболонки захищені імуноглобуліном А (антитіло IgA), виконуючим специфічний захист від мікробів. Лімфатичні вузли та селезінка — виконують роль своєрідного фільтру у котрому затримуються усі чужорідні структури циркулюючі в крові та лімфі, у тому числі і мікроорганізми. Дуже часто, проникнувши через кожні бар’єри, інфекція затримується у лімфатичних вузлах і руйнується там. Гуморальні фактори захисту — представлені циркулюючим у крові комплектом (комплекс білків, руйнуючий мікроорганізми), а також специфічними антитілами, що розпізнають та руйнують інфекцію. Імунна система організму — це найбільш потужний и складний механізм захисту. Основними компонентами імунної системи людини є імунні 20

клітини і гуморальні фактори, що секретуються ними. Руйнування мікроорганізмів здійснюється двома шляхами: в одному випадку мікроби поглинаються імунними клітинами та перетравлюються всередині них, в іншому випадку мікроорганізми зв’язуються і знешкоджуються специфічними антитілами, котрі також виробляють імунні клітини. Шляхи передачі інфекції від людини: * 1. Контактно-побутовий шлях, коли захворювання передається безпосередньо або через предмети, що оточують хворого. * 2. Повітряно-крапельний шлях, коли інфекція передається через крапельки слини, що потрапляють у повітря при розмові, чханні, кашлі. Так можуть передаватися туберкульоз, грип, коклюш, дифтерія, кір тощо. * 3. Передача інфекції через воду, в яку потрапляють мікроби з ви¬діленнями хворих (холера, черевний тиф, дизентерія та ін.). * 4. Через заражені харчові продукти. * 5. Через укуси кровосисних членистоногих (наприклад, малярія). * 6. Через ґрунт: наприклад, кишкові захворювання, правець. Періоди інфекційного процесу: У динаміці розвитку інфекційного процесу розрізняють такі періоди: інкубаційний, провісників (продромальний), розпалу хвороби і період реконвалесценції (одужання). Першою особливістю інфекційного процесу є те, що ознаки захворювання виявляються не відразу після зараження, а через певний прихований, інкубаційний період. Він може тривати від кількох годин до кількох днів (дифтерія) і навіть тижнів (черевний тиф). За інкубаційним періодом настає продромальний (період провісників хвороби), що характеризується наявністю деяких загальних ознак захворювання: невеликим підвищенням температури, загальним нездужанням тощо. У період розпалу хвороби інфекційний процес, досягши високої інтенсивності, тримається на цьому рівні певний час, що є неоднаковим при різних захворюваннях. За сприятливого перебігу хвороба переходить у стадію одужання, першою ознакою якого є спадання температури, поліпшення загального самопочуття і т.п. При багатьох інфекційних захворюваннях клінічне одужування не збігається за часом зі звільненням інфікованого організму від збудника хвороби.

Травми Травма – анатомічне чи функціональне ушкодження організму,його тканин чи органів під впливом певних чинників. Види травм: 1.Одиночні 2.Множинні- ушкодження багатьох ділянок тіла в межах однієї системи. 3.Комбіновані- спричинені дією на організм кількох чинників різної природи. Травми бувать механічні, термічні, хімічні, електричні,психічні та ін. Виробнича травма — травма, отримана людиною внаслідок впливу виробничих чинників. Побутова травма — травма, отримана людиною поза виробництвом.

Рани. Види ран Рана (лат. vulnus, eris n., τραυμα) — це наслідок травми з порушенням цілісності покровів з або без пошкодження прилягаючих тканин. Класифікація Рани за умовами виникнення розрізняються за такими видами: * різана рана; *забита рана; * колота рана; * рвана рана; * укушена рана; * рублена рана; * роздавлена рана; * вогнестрільна рана; * скальпована рана; Вогнестрільна рана — різновид травматичної хвороби. Поділяються на такі типи за причиною: * кульові: кулями невеликої швидкості (<700 м\с); кулями великої швидкості (>700 м\с); * відламкові (осколочні); * стрілоподібними елементами; * кульками; * вторинними відламками (при попаданні кулі в тверді тканини — кістки); * мінно-вибуховими пристроями; Множинні пошкодження — це поранення двох або кількох органів ,які знаходяться в одній порожнині або кілька травм. Політравма — сукупність всіх пошкоджень оганізму при умові, що якась одна є загрозливою для життя.

Переломи — пошкодження кістки, виконане насильно або в результаті падіння, удару, а також внаслідок патологічного процесу, пухлини, запалення. Основними ознаками перелому є: * сильний біль * набряк * синець * крепітація кісток * неправдивий суглоб * деформація кістки (кінцівки) * порушення функцій кістки (кінцівки) Класифікація переломів Класифікація в залежності від пошкодження зовнішніх покривів тіла * відкритий перелом * закритий перелом Класифікація в залежності від форми кісткових уламків * поперечні * косі * гвинтоподібні * осколчасті * роздроблені Класифікація в залежності від порушення цілісності кістки * повні * неповні Класифікація в залежності від зміщення * зміщені * незміщені Класифікація в залежності від кількості переломів * одиночні * множині Перша допомога при переломах При всіх видах переломів повинна бути накладена транспортна іммобілізація.При переломах та вивихах, ушкоджене місце треба тримати у спокої. Якщо зламана рука треба накласти шину на неї та перебинтувати широким бинтом,і вже потім звернутися до лікаря. Перед тим як накладати шину,також можна прикласти холодне до місця травми, щоб зменшити біль.

Кровотечі, способи їх зупинки Кровотеча — це вихід крові з кровоносних судин або порожнин серця в тканини, порожнини, порожнисті органи чи зовнішнє середовище. У залежності від того, куди виливається кров, кровотечі бувають зовнішними або внутрішніми. За походженням кровотечі бувають травматичними, викликаними пошкодженням судин, та нетравматичними, пов'язаними з їхнім руйнуванням яким-небудь патологічним процесом або підвищеною проникністю судинної стінки. У залежності від того, які судини були пошкоджені, та способу їхньої зупинки, кровотечі поділяють на: * артеріальну * венозну * капілярну * паренхіматозну Артеріальна кровотеча Ознаки артеріальної кровотечі: кров яскраво-червоного кольору, витікає пульсуючим струменем, товчками, одночасно із повштохами серця. Притискання артерії вище місця пошкодження зупиняє кровотечу. Венозна кровотеча При венозній кровотечі кров темніша, витікає безперервно, явного струменя не спостерігається. При піднятті кінцівки догори кровотеча зменшується або зупиняється. Капілярна кровотеча Капілярна кровотеча виникає внаслідок пошкодження дрібних судин шкіри, підшкірної клітковини і м'язів. У цьому випадку кровоточить уся раньова поверхня. Колір темно-червоний. Ця кровотеча виявляється небезпечною при захворюваннях, які супроводжуються зниженням здатності крові згортатися. Паренхіматозна кровотеча При пораненні паренхіматозних органів (печінки, селезінки, нирок, легень) одночасно пошкоджуються дрібні артерії, вени та капіляри, тому кровотеча носить змішаний характер. Судини паренхіматозних органів не можуть повністю скоротитися, тому що тісно пов'язані з паренхімою, тому така кровотеча зазвичай тривала та її важко зупинити. Лікування. Доцільно застосовувати засоби, які збільшують здатність крові згортатися: в/в 5-10 мл 10% розчину хлорида кальція; в/в 4-6 мл етамзилату; переливання невеликої кількості крові або 25

плазми,амінокапронової кислоти; вітамін К. Для остаточної зупинки часто доводиться робити операцію. Шлунково-кишкова кровотеча Спостерігається з розширених вен стравоходу, при виразках шлунку та дванадцятипалої кишки, ракових пухлинах, черевному тифі, туберкульозі та інших захворюваннях шлунково-кишкового тракту. При виразці шлунку та дванадцятипалої кишки іноді бувають профузні кровотечі, коли кров у великій кількості виділяється через рот (блювота «кавовою гущею»). Але частіше спостерігається прихована кровотеча, при якій кров виявляється тільки при мікроскопічному дослідженні калових мас. При кровотечі з верхніх відділів кишкового тракту кров визначається мікроскопічно у вигляді дьогтьоподібного стулу або за явищами недокрів'я: загальна слабкість, запаморочення, блідість шкірних покривів, сильна спрага, ослаблені та часті пульс, дихання, падіння АТ. Лікування. Повний спокій. Застосування засобів, що підвищують здатність крові згортатися. Екстрене транспортування до лікувального закладу. Часто доводиться робити оперативне втручання. Перша медична допомога При наданні першої медичної допомоги здійснюють тимчасову зупинку зовнішньої кровотечі. Тимчасово кровотечу можна спинити одним із таких способів: * накласти тугу пов'язку; * притиснути пальцем магістральну судину вище місця кровотечі, або в рані. * притиснути і максимально зігнути кінцівку. *кругове перетискання кінцівки вище місця кровотечі за допомогою джгута Накладання тугої пов'язки — найпростіший спосіб зупинки незначної кровотечі. Для такої пов'язки використовують індивідуальний перев'язувальний пакет. Проте, пов'язку не слід накладати занадто туго. Якщо, після накладання пов'язки, кінцівка посиніє, то це означає, що пов'язка здавила вени, відтік крові до серця утруднений і вона застоюється. У такому випадку кровотеча може тільки посилитися. Збліднення кінцівки нижче місця накладання тугої пов'язки означає повне припинення кровообігу. Найнебезпечніша для здоров'я людини артеріальна кровотеча, бо може призвести до втрати такої кількості крові, що буде не сумісною з життям. Притиснути артерію пальцями до кісток або поверхні суглобів, з метою зупинки кровотечі, можна за будь-яких обставин. Притискання проводиться не в рані, а вище — ближче до серця, перед накладанням джгута або пов'язки. Щоб уміло й швидко зупинити кровотечу цим способом, потрібно добре знати місця притискання артерій. Знаходять артерію за пульсом, притискають її до найближчих кісток вище місця поранення, до припинення пульсу і зупинки 26

кровотечі. Коли поранено обличчя, слід притиснути такі судини: на лобі — вискову артерію спереду від вуха; якщо рана на підборідді або щоці — зовнішню щелепну артерію; при пораненні шиї або голови — сонну артерію збоку від гортані до хребта. При кровотечах у ділянці плеча і плечового пояса, потрібно притиснути підключичну артерію до першого ребра в надключичній ямці або пахвову артерію — до плечової кістки в підпахвовій ямці. При кровотечах із ран передпліччя, притискають плечову артерію з внутрішнього боку плеча до плечової кістки. При кровотечах із ран стегна, гомілки і стопи притискають стегнову артерію. Для тимчасової зупинки кровотечі при пораненнях кінцівок, треба максимально зігнути кінцівку і зафіксувати її в цьому положенні. Наприклад, якщо поранено гомілку, в підколінну ямку кладуть валик, зроблений з вати і марлі, ногу згинають у колінному суглобі і в такому положенні затягують її ременем (бинтом, рушником, косинкою). Так само, при пораненні передпліччя, руку згинають і фіксують у ліктьовому суглобі. На верхню частину стегна накласти джгут неможливо. Тому ватно-марлевий валик кладуть у пахову ділянку, стегно максимально притискають до живота і закріплюють у такому положенні. Якщо рана у ділянці пахви або верхньої частини плеча біля плечового суглоба, то потрібно якнайдалі завести руку назад, притиснути до спини і зафіксувати. У разі появи перших ознак внутрішньої кровотечі: раптової блідості обличчя, збліднення і похолодання кистей і стоп, почастішання пульсу, запаморочення, шуму у вухах, холодного поту — постраждалого слід негайно відправити до лікувальної установи. Якщо є можливість, до тієї ділянки тіла, де підозрюється внутрішня кровотеча, потрібно прикласти гумовий міхур з льодом чи холодною водою. Будь-яка, навіть невеличка, рана становить загрозу для життя постраждалого, оскільки вона може бути джерелом зараження різноманітними мікроорганізмами або причиною сильної кровотечі. Основний засіб профілактики ускладнень при наданні першої медичної допомоги — якнайшвидше накладання на рану стерильної пов'язки.

Опіки. Електротравми — пошкодження шкіри чи слизових оболонок, внаслідок дії на них високої температури,хімічно активних речовин, струму чи радіації. Класифікація опіків Опіки класифікуються за джерелом виникнення на: * термічні — опіки, що виникають внаслідок дії джерел тепла (полум'я, розжарених металів, променевої енергії та ін.) * хімічні — опіки, що спричинюються дією будь-якої хімічної речовини. * термохімічні * електричні (електроопіки) — опіки, які виникають при проходженні крізь тканини електричного струму. * променеві — ураження, що виникають внаслідок місцевої дії на шкіру іонізуючого випромінювання. * сонячні — опіки шкіри, які виникають внаслідок дії сонячного випромінювання. Ступені опіків Є 4 ступені опіків: * ступінь I (легкий) — почервоніння і набряк шкіри * ступінь II — утворення пухирів * ступінь IIІа — ушкодження шкіри і підшкірної клітковини * ступінь IIIb (важкий) — ушкодження шкіри і підшкірної клітковини (глибокий опік). * ступінь IV (дуже важкий) — опік тіла аж до кісток і ушкодженння кістки (некроз). Перша допомога при опіках При опіках І і ІІ ст. слід негайно покласти на вражене місце мокру (вологу) пов'язку, змочену тільки водою, або слабким розчином марганцевокислого калію. Ні в якому разі не використовувати примочку зі спиртом, горілкою, одеколоном! Вода має бути чистою і прохолодною (ні в якому разі не льодяною). Після промивання можна застосувати пантенол і забинтувати уражене місце. При ІІІ-IV ст. на вражені місця накладають стерильні пов’язки.

Електротравма Електротравма — травма, що виникає при доторканні до неізольованих електропроводів, увімкнених у мережу, при ураженні блискавкою, внаслідок чого у організмі людини відбуваються важкі місцеві та загальні зміни, що часто та швидко закінчуються смертю. Симптоми 28

Хворий миттєво втрачає свідомість, відмічається судомне скорочення м'язів, зупинка дихання, різкий розлад серцевої діяльності. Якщо ураження не призвело до моментальної загибелі та через деякий час свідомість постраждалого відновилася, то в нього визначається головний біль, сонливість, загальна млявість. Місцево відмічаються сліди опіку у вигляді жовтувато-бурих плям та смуг. Лікування Перша допомога: необхідно швидко відімкнути струм та негайно розпочати штучне дихання, яке слід проводити упродовж тривалого часу (декілька годин), до повного відновлення самостійних та глибоких дихальних рухів грудної клітки. Призначають серцеві засоби — камфору, кофеїн. Постраждалого на тривалий час розміщують у стаціонарі, де проводять симптоматичне лікування.

Обмороження або (лат. Congelatio) — ушкодження тканин організму під дією холоду. Нерідко супроводжується загальним переохолодженням організму і особливо часто вражає такі частини тіла як вушні раковини, ніс, недостатньо захищені кінцівки, в першу чергу пальці рук і ніг. Причини і перебіг Якщо людина тривалий час перебуває на холоді, в неї може виникнути переохолодження всього організму, або загальне замерзання. Як правило, таке трапляється, якщо людина заблукала, скажімо, в лісі, вибилася з сил чи виснажена хворобою. Найчастіше замерзають люди у стані алкогольного сп'яніння. У розвитку загального переохолодження виділяють кілька фаз: 1. людина відчуває втому, скутість, сонливість, байдужість до навколишнього; 2. за подальшого зниження температури тіла спостерігається запаморочення; 3. зупинка кровообігу, серцевої діяльності. Класифікація За тяжкістю та глибиною розрізняють чотири ступені обмороження. * І ступінь (легкий) характеризується ураженням шкіри, що супроводжується запаленням, набряком, болем. Такий стан триває кілька днів, потім поступово проходить. Уражена ділянка надовго залишається дуже чутливою до холоду. * ІІ ступінь (середньої тяжкості) проявляється некрозом поверхневих шарів шкіри. Після відігрівання уражене місце синіє. В зоні обмороження утворюються пухирці, наповнені прозорою чи білуватою рідиною. З'являється сильний біль. Серед загальних симптомів спостерігаються підвищення температури тіла, погані сон та апетит. * ІІІ ступінь (тяжкий) — відбувається поступовий некроз тканин на значну глибину. В перші дні спостерігається поява пухирців, заповнених темною рідиною. Через кілька днів з'являються ділянки вологої мертвої тканини. Хворі відчувають нестерпний біль. Захворювання супроводжується виділенням поту та ознобами, апатією. * IV ступінь (вкрай тяжкий) характеризується змертвінням тканин до кістки. Ця частина тіла залишається холодною та абсолютно нечутливою. Шкіра вкривається пухирцями, заповненими чорною рідиною. Через кілька днів уражена ділянка швидко чорніє і висихає. Відбувається муміфікація тканин. Процес загоєння такої рани надзвичайно тривалий (1,5—2 місяці). Допомога при обмороженні Перша медична допомога у разі обморожування полягає у якомога швидшому зігріванні ушкодженої частини тіла і відновленні кровообігу. 30

Найбільш ефективно це можна зробити за допомогою теплих ванн. Упродовж 20—30 хв температуру води підвищують з 20 до 40 °С. Після ванни, якщо в тканинах не спостерігаються зміни, обморожені ділянки протирають спиртом, горілкою або одеколоном і розтирають ватним тампоном чи сухими руками до почервоніння шкіри. Якщо ж пошкодження тканин все ж таки відбулося, уражені частини тіла протирають спиртом і накладають стерильну пов'язку. Не рекомендується розтирати обморожені ділянки снігом — це може призвести до погіршення стану потерпілого. Під час перебування на холоді треба закривати, де це можливо, всі відкриті ділянки шкіри. Слід періодично перевіряти чутливість обличчя та кінцівок. Якщо ви використовуєте різні мазі для профілактики обморожень, пам'ятайте, що вони можуть дещо захистити від вітру, але не від морозу. Перед виходом на вулицю у холодну погоду слід ситно поїсти.

Вишкіл Першої Медичної Допомоги курінь УСП ―Передові‖ © Борис Явір Іскра, підбір матеріалів, верстка, макет, дизайн © Тарас П'ятковський, підбір матеріалів © Денис Дикий Шолом, підбір матеріалів © Антон Товстуха, підбір матеріалів