Ж
інки в науці
ББК 22.38 г (3) Ч–49 Ч–49 Черрато Симона. Радіоактивність у родині: Невигадане життя Марії та Ірен Кюрі /
Пер. з італійської. — К.: «К.І.С.», 2006. — 104 с. ISBN 88-7307-265-8 (італ.) ISBN 966-7048-61-6 (укр.)
Серія присвячена життю жінок, які зробили великий внесок у науку. Постаті складні й пристрасні, зразок і стимул у пізнанні світу. Історія Марії та Ірен Кюрі, двох пристрасних і небайдужих жінок, їх героїчних досліджень та неймовірних відкриттів, кохання й злиднів, двох життів, пройдених до кінця з викликом та захопленням. Від Варшави кінця ХІХ століття до Парижу після Другої світової війни — оповідь про Європу в ХХ столітті через призму історії двох її головних героїнь.
Симона Черрато
Радіоактивність у родині Переклала Олена Кругликова Підписано до друку 23.10.2006. Формат 70×100/16 Папір офсетний. Друк офсетний. Умов. друк. арк. 8,39.
Переклад книги здійснено за фінансової підтримки Європейського секретаріату наукових публікацій (SEPS). The translation of this book has been funded by SEPS Segretario Europeo Per Le Pubblicazioni Scientifiche Via Val d’Aposa 7 40123 Bologna Italy seps@alma.unibo.it — www.seps.it Видавництво «К.І.С.» 04080 Київ–80, а/с 1, тел. (044) 462-5269, books.dovidka.com.ua Свідоцтво про внесення до Державного реєстру суб’єктів видавничої справи ДК, №677 віди 19.11.2001 р. ТОВ «Бізнесполіграф» м. Київ, вул. В. Хвойки, 15/15 ISBN 88-7307-265-8 (італ.) ISBN 966-7048-61-6 (укр.)
© 2006, «К.І.С.» © 2006, О. Кругликова, переклад © 2003 Simona Cerrato per il testo © 2003 Editoriale Scienza Via Romagna, 30 – 34134 Trieste tel. 040 364810 fax 040 364909 e-mail: info@editscienza.it www.editscienza.it
Н Е В И ГА Д А Н Е
Ж И Т ТЯ
МАРІЇ
ТА
ІРЕН КЮРІ
Радіоактивність у родині
Текст Симони Черрато Малюнки Анни Курті Переклад з італійської Олени Кругликової На завершення: Сільві Куайо бере інтерв’ю у Елізи Молінарі
Г Л А В А
1
ПРОГРАНЕ ЗМАГАННЯ
Д
осить! Кінець, кидаю все. Я відмовляюсь займатись наукою… Заходжу до кімнати моєї доньки Ірен, і знаходжу її заплаканою, в неї тремтять руки від люті, красиві сірі очі почервоніли від сліз. Але ж вона завжди була такою спокійною та врівноваженою! Я помічаю, як її погляд ковзнув дзеркалом, що висить на стіні готельної кімнати. Лише мить, і вона рвучко відвертається в інший бік, щоб не бачити себе в такому стані. Вона не терпить людей, які викликають жаль. —
Марія та Ірен Кюрі
7
Сольвеївський конгрес 1911 Науковці зустрічаються на великих міжнародних конгресах, де представляють свої дослідження та обговорюють нові ідеї. В минулому столітті Сольвеївські конгреси мали дуже велике значення.
8
Марія та Ірен Кюрі
— Ірен! Я знаю, що ти не серйозно… та ти й сама знаєш. Не хочу в це заглиблюватись. — Хіба ти не бачила?… Мам’, ти також була на конгресі. Жахливе приниження. Терпіти не можу тієї жінки! Мала та чорна, з такими оченятками… було видно, як їй приємно… А я воліла б крізь землю провалитись, зникнути, так, ніби мене ніколи й не існувало. Я й досі чую її слова, всю ніч вони крутились у мене в голові. Й щоразу мені на думку спадає чітка, вишукана, влучна відповідь… а там я ніби оніміла. Трохи не розрюмсалась перед усіма… — Це — частина гри. В науці так теж трапляється. Не кажи мені, що ти та Фредерік на її місті вчинили б інакше, якби знайшли помилки в її дослідженнях. — А ось і ні! Ми б ввічливо виклали наші зауваження… ми ж не варвари… Скільки я їй написала листів… І жодної відповіді! Гадаю, вона їх навіть не читала! В будь-якому разі, я так більше не можу. Я кидаю науку. 1933 рік. Я з Ірен у Брюсселі на дуже важливому Сольвеївському конгресі. Я вже стара, а моя донька — в повному розквіті своєї наукової кар’єри. Вона тільки-но презентувала результати досліду, який провела разом з чоловіком Фредеріком Жоліо-Кюрі в паризькому Інституті радію, який я заснувала після Першої світової війни. Йдеться про бомбардування алюмінію нейтронами, в дослідженні властивостей позитронів, перших частинок антиматерії, відкритих рік тому в США. Атом, елементарні частинки, радіоактивність — це модні теми у світовій фізиці. Ірен — одна з учасниць досліджень. Її та Лізе Майтнер, австрійку, яка займається фізикою в Берліні, вважають найбільшими в світі експертами з радіоактивності. Вони працюють в одній галузі, зустрічаються часто на міжнародних конференціях, друкуються в одних спеціалізованих
часописах. Трапляються між ними й жорсткі сутички. Брюссельська конференція — не виняток. Гіпотезу Ірен, що протон складається з нейтрона та позитрона Лізе без жалю розбиває кількома гострими репліками. Потім сідає, задоволена, вважаючи, що конгрес на її боці. Ірен завмирає без слів, на очах усіх фізиків, усіх найвизначніших науковців світу. Вона не може відповісти. Вона певний час стоїть мовчки, а потім залишає залу. На цей раз Лізе Майтнер, визнаному авторитету німецької фізики, вдалось розгромити молодих французів ЖоліоКюрі. Уславлене прізвище Кюрі, яке носять моя донька та її чоловік, не може їх врятувати від поразки. — Якщо вже зараз ти більше не можеш, — наполягаю я, — а це — лише перша складність… Коли помиляєшся, треба мати мужність і сили почати все наново. Це — наука, а також — змагання наввипередки. Звичайно, найважливіша річ, мотор, який рухає нас уперед щодня, це — бажання зрозуміти й краще пізнати природу. Але цього не досить. Дух змагання — ось додатковий стимул копати глибше, робити краще та встигати швидше. Постійно в напрузі. Виснажлива праця, але й задоволення. — І це ти говориш про складність змагання! Ти, яка завжди була першою. Спочатку — відкриття полонію, потім радію, потім — Нобелівська премія, найбільша лабораторія, ще одна Нобелівська премія, і нарешті, беззаперечне світове визнання… Завжди й лише успіх! Ти не знаєш, що таке «програвати». — Доню, ти сліпа й глуха, якщо справді так вважаєш. Поглянь на мої руки: це ніби руки прокаженої, шкіра перетворилась на наждачний папір, інколи від болю я не можу втримати навіть пера. Поглянь на мої очі: вони майже нічого не бачать, лише розпливчасті тіні. Опе-
Ще одна жінка-науковець Лізе Майтнер на час свого виступу на Сольвеївському конгресі, 55 років: вона ще не стара, але її авторитет визнають; Майтнер — професор Берлінського університету, а Айнштайн називає її «наша Марія Кюрі».
Марія та Ірен Кюрі
9
Ìåí³ ñàìå íàâ÷àííÿ äàâàëîñÿ íåïðîñòî.
Âäîìà çîâñ³ì
íå áóëî ãðîøåé.
10
Марія та Ірен Кюрі
рації та окуляри не допомагають… і звісно, мені мало вже лишилось на цьому світі. Звичайно, усе це — не наслідок премій і слави. Премії й слава — вони завжди так мало значили для мене й для твого батька! Мені саме навчання давалося непросто. Вдома зовсім не було грошей. У ті часи мій батько заробляв мало, все те, що він мав з уроків, витрачалось на родину. До університету я вступила далеко від рідного краю, бо в Польщі дівчата не мали права навчатись. А в перші роки досліджень я й твій батько використовували допотопні інструменти, зібрані з усіх усюд. Але ми викручувались. Про справжню лабораторію ми могли тільки мріяти! Однак ми рухались уперед. Навіть тоді, коли помічали, що помилялись. Через помилку ми втратили два роки, а потім розпочали все спочатку. Ось як треба робити. А не пхикати через найменшу складність. Ти вже маєш набагато більше, порівняно з тим, що мала я й моє покоління. Не кажучи вже про інше: про смерть моєї матері, коли я була ще малою, про смерть мого батька, яка мені розірвала навпіл серце… — Припини, мам’, залиш мене в спокої! Я не хочу тебе слухати… — Е ні, зараз ти мене послухаєш! Збирайся, вийдемо на прогулянку. Це тобі не завадить. Вмивайся, зачісуйся й ходімо…
Г Л А В А
2
НАРОДИТИСЬ В ОКУПОВАНІЙ КРАЇНІ
Я
виходжу разом з Ірен з готелю і ми пішки прямуємо до центру. Ірен не підводить очей, аби не було видно, що вона плакала. Я ходжу повільно, спираючись на руку доньки. Навіть на найпростіші речі, які колись я робила, не помічаючи, маю тепер докладати всіх моїх сил. Подорожі, особливо з науковою метою, від яких я не бажаю відмовлятись, надзвичайно стомлюють мене, я днями маю відпочивати, щоб оговтатися. Сьогодні чудовий жовтневий день, найкраще, що можна зробити, це пройтися одним з чудових парків, які я помітила вчора, прямуючи на конгрес. Ці осінні барви, осяяні сонцем, чарівні. Нас обох більше приваблює краса природи, ніж саме місто. Ірен вдягнена в просту сукню й легке пальто з поясом, на голові в неї капелюх з широкими крисами, який підкреслює м’які риси її обличчя та глибокий задумливий погляд. Низькі підбори й ніякої косметики. Я ж, як і завжди вбрана в усе чорне, як монахиня. Кучеряве й трохи скуйовджене волосся, яке замолоду так прикрашало мене, вибивається з-під натягнутого майже на очі капелюха. Зустрічаюсь поглядом з перехожим. Він дивиться на нас здивовано, ніби впізнає. Раптом я й собі уявляю нас двох з боку, поглядом незнайомця. Справді, доволі дивна пара. Я б сказала, виняткова. Дві жінки, дві серед небагатьох жінок-науковців в усьому світі. Я, Марія Кюрі, зробила надзвичайно важливі відкриття в галузі радіоактивності, була нагороджена преміями та різноманітними відзнаками. На сьогодні я скоріше легенда, ніж людина. Ірен, не дуже переймаючись таким вагомим родинним спадком, вирушила моїм шляхом, вперто й вдумливо. Тепер вона — одна з найперспективніших науковців світу. Тож нема нічого дивного в тому, що люди на нас так дивляться!
Ìè òðîõè
äèâíà ïàðà...
Марія та Ірен Кюрі
11
Певний час ми йдемо мовчки. Потім я починаю розповідати. Відтоді, як Ірен одружилась, нам нечасто випадає нагода побути трохи наодинці. — Знаєш, що означає не мати змоги спілкуватися рідною мовою, говорити нею лише тишком-нишком? Що означає опинитися поза законом лише за читання заборонених книжок? Бути під наглядом у власному домі через людей, які узурпували владу…? 1867 року, коли я народилась у Варшаві, мене звали Марія Склодовська. На той час Польща була окупована. Росія командувала й вирішувала за нас наші долі, росіяни обіймали всі владні посади, вони наглядали за школами й засобами масової інформації… Треба було зважувати кожен жест, кожне слово: лише вдома, в колі найвірніших друзів можна було почувати себе вільними й говорити, те, що думаєш насправді. Мама й тато пишались тим, що були поляками, вони бажали, щоб їх земля була вільною, щоб на ній панувала справедливість, щоб кожен мав право на свої прагнення, незалежно від матеріальних статків, соціального походження — шляхтич ти, селянин, багач чи бідняк… всі повинні мати однакові права! Батьки вдвох боролись за ці ідеали. — Так, але ж дідусь, твій батько, попри всі ці ідеали, працював учителем? І чи не працював він саме в одній з цих славлених російських шкіл? — запитує Ірен. — Де ж він на час роботи полишав свої мрії про свободу й справедливість? Я роблю вигляд, ніби не чую її задерикуватого тону й веду далі. — Протягом довгих років він навіть був директором державного ліцею, який, звичайно ж, був російським навчальним закладом. Він погоджується на цей компроміс, гадаючи, що так зможе безпосередньо позитивно впливати на школярів. І треба сказати, це йому так не минеться. Одного дня його звільняють. Це — трагедія для всієї родини. Ми несподівано стаємо бідними.
ß — íàéìåíøåíüêà...
Марія та Ірен Кюрі
13
Владислав Склодовський Батько Марії, викладач математики й фізики в старших класах.
14
Марія та Ірен Кюрі
Я цього не дуже пригадую, бо в сім’ї найменша. Крім мене були ще Йозеф, єдиний хлопчик, Гелена, Броня й нещасна Зося, якої ти ніколи не бачила. Вона померла від тифу зовсім молодою… Ми постійно переїжджаємо, переселення стає буденною подією, залежною від кількості грошей у родинному бюджеті. Коли грошей мало — наш дім маленький, у бідних кварталах Варшави… коли намічається покращення ситуації, ми перебираємось до вишуканішого місця, з більшим помешканням. Переселятись усією родиною, коли вона така численна, як наша — батьки й п’ятеро дітей — це тобі не жарти… не знаю, як витримувала це моя матуся! Навіть у часи «процвітання» нас не можна вважати багатіями, я, хоч і найменша, живу в постійному страху злиднів, я не можу задовольнити потребу всіх, необхідно йти на самопожертву. Чи вистачить грошей на книги для Зосі? А пальто для Йозефа, який за цей рік так виріс? Та й мама з татом не можуть вийти на вулицю вдягнені у лахміття! А як було б добре придбати ту останню збірку польської поезії, і потім читати її всім разом увечері. — Але зараз тобі нема на що скаржитись, мам’. У тебе є, все, що ти хочеш, — відповідає Ірен, — і ти могла б мати ще більше, якби відстояла права на свої відкриття… Промисловці використовують твій метод для добування радію й заробляють на цьому купу грошей. Ти ж постійно воюєш з політиками, щоб здобути те, що тобі необхідне для роботи. — Я ніколи не бажала зискувати з результатів моєї праці. Наука, як мистецтво, як література, не повинна ставитись на один рівень з зароблянням грошей. Мені здається, ти й твій чоловік, такої ж думки… — Так, ти маєш рацію. Ми з Фредеріком думаємо так само, але я бачу, що в світі відбувається дещо інше… люди, науковці також, постійно висувають претензії,
вимагають грошей, визнання, слави… й мають усе менше бажання ризикувати особисто, брати на себе відповідальність… — Я рада, що ти так говориш. Я й твій батько завжди були впевнені, що така робота, як наша, не належить лише нам, вона має виконуватись на користь усього людства, має сприяти покращенню життя нас усіх. Це — те, чому вчив мене мій батько, ти ледве його пригадуєш, я ж певна, що він би тобі сподобався: кремезний чоловік з бородою та скуйовдженим волоссям. В дитинстві, я та інші діти вважали його ходячою енциклопедією, звертались до нього з усіма питаннями! Він так багато всього знав, любив науку й поезію, понад усе — ліричну й меланхолійну поезію. Він ніколи не втрачав нагоди чомусь нас навчити. Під час прогулянки в горах, він нам розповідав про Сонце та Сонячну систему. Влітку вчив нас англійській мові, під час подорожей описував місця й речі, що ми бачили. Вдома ж у нас були різнокольорові кубики, які ми уявляємо містами, річками, країнами, материками… у кімнаті після кожного такого уроку панував жахливий безлад. А який гамір ми зчиняли, граючись! Навіть не знаю, як йому це все не набридало, заради знань він був на все готовий. Часто ті ж кубики ставали будматеріалом для барикад та оборонних споруджень, коли ми грались у війну, звичайно ж, відтворюючи те, про що дізнались з історії. Тоді бувало ще гірше! — Ти маєш чудові спогади про своє дитинство. В тебе була дружня, весела родина, в якій всі любили один одного, й кожен мав власну мету й завдання. А я пригадую наш дім у Парижі, де завжди панувала тиша, всі мали ставитись з повагою до твоєї з батьком роботи, і це було понад усе!
Дім, в якому народилась Марія На вулиці Фреета, 16, у Варшаві.
Марія та Ірен Кюрі
15
Г Л А В А
3
ШКОЛА — ЦЕ МОЄ ЖИТТЯ
Н
айважче було тоді, коли тата звільнили, й він вирішив перетворити свій дім на приватну школу. Мені ніколи не був до вподоби безлад. Це те, що я ненавиділа й у домівці моїх батьків: не мати власного куточка, де можна було б спокійно вчитись. Нема жодного куточка, де б хтось не виконував домашнє завдання, не повторював урок, не сидів за книжкою. Деякі учні навіть живуть у нас вдома: їдять і сплять тут. Наш дім, який можна було більш-менш вважати помешканням «пристойної» родини, перетворюється на справжній вулик, де все без упину роїться й гуде. Ні хвилини спокою! Сварки через дрібниці: один дошкуляє другому, бо стомився вчитись, другий підхоплюється, аби дати здачі, а потім звичні скарги — «Це він почав!», «Ні, він, це він в мене вибив книгу… він мене ляснув по шиї…» Пекло. В таких випадках втручається мій батько, і все одразу повертається до ладу… але варто йому тільки вийти з кімнати, як починаються смішки та штурханина під столом. Діти, які нічого не розуміють і нічим не цікавляться. Але ці дурноголові — джерело нашого достатку, тож залишається тільки сподіватись, аби їх було побільше. — Про дідуся ти мені говориш часто, можливо, тому, що я була з ним трохи знайома, але й бабуся багато робила для родини, чому ти про неї ніколи мені не розповідаєш? — Тому що з нею пов’язаний перший великий біль утрати в житті. Моя матуся померла, коли мені було десять років. Вона довго хворіла на сухоти. Це була дуже тяжка хвороба в наші часи. Не лишалось жодної надії. Марія та Ірен Кюрі
17
Мати Марії, Броніслава Склодовська Вмирає, коли Марії, тобто Мані, як її називають, усього 10 років.
18
Марія та Ірен Кюрі
Вона захворіла, коли я була ще маленькою. Щоб не заразити нас, вона уникає обіймів і контакту з нами… Для неї це, мабуть, було нестерпно! Пригадую, як одного разу під час особливо запеклої баталії з кубиками, мені наказали бути відповідальною за постачання провізії, я була дуже заклопотаною, перетягувала туди й сюди різні речі, й від напруги розчервонілась і спітніла, але баталія не дає мені й хвилини спокою, та я й сама не хочу здаватись… Вона бачить мене в цьому стані… І ніжно кличе мене: «Маня… Манюша… Ластівко, ходи до мене, як же ти спітніла!», — вона пестить мене й поправляє стрічку в моєму волоссі… я відразу стаю дуже спокійною… це — один з моїх найтепліших спогадів… Мені не можна ластитись до мами. Я не знаю навіть чому. Про хворобу в нас не говорять. Стосовно цього мої батьки — консерватори: вони вважають, що з дітьми про це не можна розмовляти, і тому про всі хвороби від нас утаюють. Мами часто не буває вдома: вона їздить лікуватись до санаторіїв Австрії та Франції. З далеких країв вона пише нам ніжні листи. Коли ж вдома, то попри слабкість, вона займається з нами. Вона, як і батько, вчителька, і працює в приватній жіночій школі, а також займається нашим вихованням… Вона вважає, що в майбутньому і жінки зможуть навчатись і працювати — ця ідея дуже передова. За вдачею мама — спокійна та розважлива і, на відміну від мого тата, дуже релігійна. В неї золоті руки. В скрутний для родини час вона влаштовує вдома швейну майстерню й забезпечує всіх нас взуттям. Так ми можемо трішки заощадити… Здається, хист до ручної праці дістався мені від неї у спадок: я люблю власноруч робити собі інструменти й самостійно ставити усі досліди, тепер також, хоч мої руки й мають такий вигляд. Усім цим я зобов’язана їй.
Без таких вправних рук, я б не змогла досягнути своїх результатів. — Хто вами опікувався, коли її не було вдома? — На допомогу приходять інші жінки — тітка, наприклад, але без мами наш дім лишається без тепла. Не можу описати той біль, коли одного вечора мама кличе нас всіх до себе в кімнату, щоб попрощатися з нами востаннє. Коли вона помирає, я днями ховаюся по кутках і плачу. Я в повному відчаї. Дім видається мені порожнім і холодним. Я самотня… забившись у куток, плачу, плачу, плачу, поки зовсім не втрачаю силу. Не відчуваю голоду, холоду, незручностей, не хочу спати. Ніби перетворилась на камінь. Не можу й ногою поворухнути, щоб змінити позу. В мене зовсім нема сил. Голоси та звуки долітають до мене приглушені й нерозбірливі… — Мені здається, що це — я, коли помер тато й дідусь… Я відчула себе покинутою… Мовчки ми проходимо ще трохи. — Давай посидимо на цій лавці, мам’. Тут так сонячно. — Сядьмо з іншого боку, бо тут сонце б’є прямо мені в очі, це нестерпно боляче. Там теж ще є сонце. — Після смерті мами я днями сиджу на самоті. Потім, поступово, відходжу. Вибираюсь зі свого кутка й припиняю плакати. Але я вже інша. Жорсткіша? Можливо. Я більше не маленька дівчинка, і вирішую не ходити до церкви. Спершу сестра Зося, потім мама… якщо Бог дозволяє, щоб таке відбувалось, його, мабуть, нема! Через кілька місяців тато забирає мене з польської школи й відправляє до державного ліцею, де навіть приватні розмови та викладання польської ведуться російською мовою. Я живу в постійній напрузі. Інколи мені здається, ніби я у в’язниці… але школа мені подо-
Марія та Ірен Кюрі
19
Øêîëà — ÷àñòèíà
ìîãî æèòòÿ, âîíà
äëÿ ìåíå ìàéæå ì³é ä³ì. Ä³ì ³
øêîëà çëèâàþòüñÿ
â îäíå ö³ëå.
20
Марія та Ірен Кюрі
бається. Школа — частина мого життя, вона для мене майже мій дім. Дім і школа зливаються в одне ціле. Не можу відокремити навчання від життя. Припинити навчання для мене означає перестати дихати, означає померти. Ще з дитинства мене ваблять книжки, мені подобається дізнаватись щось нове. Навчання мені дається легко, без зусиль. Я — найменша, тож спостерігаю за старшими братами, коли вони читають і пишуть. І, сама того не помічаючи, навчаюсь цьому. Якось, мені, мабуть, було чотири роки і я ще не ходила до школи, я поруч з моєю сестрою Бронею: «Можна я з тобою посиджу, поки ти виконуєш завдання?» — я сідаю разом з нею на один стілець. Броня незосереджена, вона не може прочитати складний уривок. Прочитає шматочок, зробить помилку й починає спочатку. Книга тут, переді мною, я вже прочитала уривок про себе, і він мені здається легким. Тоді я враз його читаю вголос. Броня дуже ображається, а батько з матір’ю вкрай здивовані, вони не чекали, що я вмію читати: «Ти тільки поглянь, наша крихітка вміє читати; де вона цьому навчилась?» — я й досі чую голос мого батька, який водночас не вірить і пишається мною. Їхня реакція мені видається докором. Тож я злякано вигукую: «Це не моя провина, не моя… — і починаю плакати від розпачу — і не Броніна, ні! Це так легко… вибачте… я не хотіла зробити нічого поганого!» В той жахливий час, після смерті мами, я з головою поринаю в навчання, а школа, попри жорстку атмосферу й суворість учителів, є чи не найкращою. — Мабуть, ти була відмінницею… як і в усьому, що ти робиш. Як би мені хотілось бути схожою на тебе! Я ж зараз роблю тільки помилки… Бачу, як вона намагається стримати сльози, й продовжую: — Ну, то й як там тобі велося в «російській школі»?
Марія з Ірен в
динку в Со. заміському бу
1920, Марія та
Ірен в лаборато рії Інституту займаються зн яттям показник ів.
ж Три Кюрі у США, 1921. Марія в тому убранні, що й на церемонії вручення Нобелівської премії.
Марія на балконі свого кабінету в 1934 році, незадов го до смерті.
Марія з Ірен та
Фредеріком та
їх дітьми.
Марія та Ірен Кюрі
81
Д О Д А Т К И
•
Учи тел і, кол е г и і д р у з і
•
Щоб розб и рат ис ь кр аще
•
Радіоакти вні с т ь
•
Н об ел івські п р о м о в и Òîá³ ñïîäîáàëàñü
•
Листи та вірші
ìîÿ ³ñòîð³ÿ? Õî÷åø ä³çíàòèñÿ á³ëüøå?
•
Хронол огія
Ïðî÷èòàé äàëüø³
ñòîð³íêè…
•
У наші дні:
Сільві Куайо бере інтерв’ю у Елізи Молінарі
У Ч И Т Е Л І ,
К О Л Е Г И
І
Д Р У З І
Анрі Бекерель
Ернест Резерфорд
(Париж 1852 — Круазі 1908)
(Нельсон, 1871 — Кембридж, 1937)
Бекерель, який зростав у родині винахідників і науковців, вивчає матеріали, які світяться. Під час досліду, який він виконував, аби зрозуміти зв’язок між недавно відкритими рентґенівськими променями та світінням, Бекерель випадково відкриває радіоактивність. Унаслідок випадкових збігів він виявив, що деякі солі урану, коли їх залишити в повній темряві, залишають слід на фотопластинах, ніби ті були виставлені на сонячне світло. Про це відкриття, яке ніхто не може пояснити, дізнається Марія Кюрі. Вона захоплена, і вирішує вибрати цю тему для своєї докторської роботи, й займатись цим разом зі своїм чоловіком П’єром. Бекереля, Марію та П’єра нагороджено Нобелівською премією з фізики в 1903 році.
84
Марія та Ірен Кюрі
Народився в багатодітній родині, яка емігрувала до Нової Зеландії. Може навчатись у Англії завдяки стипендії Кембриджського Трініті-коледжу. Впродовж багатьох років займається радіоактивністю, будовою атому і його властивостями, як багато інших його колег по всьому світу. Найважливіший його здобуток — відкриття атомного ядра: згідно з його гіпотезою, яку він підтверджує експериментально, більша частина атомної маси сконцентрована в маленькій його частинці, розташованій у центрі атома — в його ядрі. Електрони, з майже нульовою масою, рухаються навколо атомного ядра різними за широтою орбітами. Ядро має позитивний електричний заряд, а електрони — негативний.
У Ч И Т Е Л І ,
К О Л Е Г И
І
Д Р У З І
П’єр Кюрі
Фредерік Жоліо-Кюрі
(Париж 1859–1906)
(Париж 1900–1958)
Разом з братом Жаком займається вивченням кристалів, які своєю симетрією покоряють його уяву. Не забуваючи про симетрію і про красу природи, він займається також магнетизмом. Талановитий мислитель і геніальний теоретик, він був також і вправним експериментатором. Разом з братом він проєктує та будує інструменти для своїх експериментів: електрометри, терези, п’єзоелектричні кристали… Потім знайомиться з Марією Склодовською. З нею він розділяє все: кохання, родину, громадське життя, наукову роботу. П’єр і Марія разом відкривають два нових хімічних елементи: полоній та радій. П’єр здогадується, що радіоактивність може бути використана для лікування багатьох хвороб, серед яких і рак: він переконаний, що наука має служити людству. Гине в жахливій аварії: одного дощового дня 1906 року йому переїздить голову карета.
Починає свою кар’єру в Інституті радію, де працює разом з Ірен. Веселий, компанійський хлопчина. Вони одружуються 1926 року і вирішують об’єднати свої прізвища: обох зватимуть Жоліо-Кюрі. В 1934 році відкривають штучну радіоактивність. Фредерік цікавиться суспільними проблемами, вступає до соціалістичної партії, до Ліґи за права людини, а потім засновує Французьку комуністичну партію. Під час війни бере активну участь в Опорі. Після війни очолює Національну раду з наукових досліджень та Комісію з атомної енергії. Бореться за мирне та цивільне використання ядерної енергії, відмовляється від участі в створенні бомби.
Марія та Ірен Кюрі
85
Щ О Б
Р О З У М І Т И
К Р А Щ Е
Періодична таблиця Періодична таблиця — це таблиця, в якій всі хімічні елементи розташовані в клітинках і впорядковані за рядами та стовпчиками відповідно до їх особливостей та хімічних властивостей. Елементи, розташовані поруч мають схожі ознаки та спільні властивості. Її винайшов російський хімік Дмитро Менделєєв 1869 року, використовується досі.
Атомна вага Це число, присвоєне кожному хімічному елементу, виходячи з якого можна довідатись про багато фізичних та хімічних властивостей елементу. Кожен елемент має свою атомну вагу, яка йому однозначно відповідає, як ім’я та прізвище відповідає людині: водень = 1,00797, кисень = 15,9994, залізо = 55,847, тощо. Ось чому Марія має дізнатись атомну вагу радію, аби довести всім науковцям, що вона відкрила справді нову речовину.
П
ерше рентґенівське зображення: рука пані Рентґен.
86
Марія та Ірен Кюрі
Рентґенівські промені (х-промені) Рентґенівські промені — це невидиме випромінювання, тобто форма енергії, що рухається у вигляді хвиль або частинок. У невеликій кількості ці промені можуть застосовуватись для отримання зображень внутрішнього стану тіла (рентґен), у великій кількості використовуються для лікування раку. Всі хімічні елементи випускають рентґенівські промені, якщо їх бомбардують частинки з високою енергією. Багато небесних тіл випускають рентґенівські промені, і цілий підрозділ астрофізики займається їх вивченням. Рентґенівські промені відкрив в листопаді 1895 року Вільгельм Конрад Рентґен, під час проведення ним дослідів з катодними променями, тобто потоками електронів. Випадково він помітив, що кристали, розташовані поруч з повністю захищеним апаратом для вивчення катодних променів, почали світитись. Унеможлививши вплив інших джерел і переконавшись у тому, що апарат є дійсно захищеним, він доходить висновку, що кристали були «збуджені» новим типом випромінювання, загадковими променями, які виходять саме з апарату. Щоб підкреслити їх невідоме походження, він називає їх саме хпроменями. Це особливі промені, які проходять крізь матерію. Майже одразу Рентґену вдається зробити знімок скелету руки своєї дружини, з обручкою на безіменному пальці.
Щ О Б
Р О З У М І Т И
К Р А Щ Е
Елементарні частинки Так фізики називають маленькі шматочки матерії, з яких складаються атоми і ядра. У 1895 році відкрито першу частинку — електрон, потім — протон і нейтрон. Поки все гаразд. Історія ускладнюється, коли частинок стає дуже багато: в тридцяті роки минулого століття відкривають, що кожна частинка має свою античастинку, таку ж саму, але з протилежним зарядом; потім відкривають нейтрино, тобто три типи нейтрино, кожен з яких, звичайно ж, має свою античастинку. А ще є мюони, піони, каони, Z-частинки… Усе це на сьогодні систематизовано в теорію, яка має назву стандартної моделі; згідно з нею існує 12 типів різних одиниць, 6 лептонів і 6 кварків з різними ознаками й особливостями; їх поєднанням пояснюється все розмаїття наявних частинок. Хоча фізики й здійснили великий поступ у розумінні матерії, а стандартна модель багатьма сторонами видається задовільною, залишаються нерозв’язаними ще чимало питань, як експериментальних, так і теоретичних. Нещодавно було відкрито, що вивчення частинок служить пізнанню будови Всесвіту: він у перші миті свого існування був сумішшю різних частинок, протягом перших трьох хвилин температура була такою високою, що жоден атом не міг утворитись (він би розпався). І ось, у такий спосіб наука надмалих частинок перетинається з вивченнях надвеликих об’єктів.
А
мериканський фізик Карл Андерсен першим у 1932 році відкрив антиелектрон за допомогою своєї конденсаційної камери.
Матерія й антиматерія Усе: Всесвіт, галактики, зірки, планети, речі й люди складаються з частинок матерії — протонів, електронів та ін. — які зв’язані між собою різними силами. Однак у природі існує також невелика частка антиматерії, тобто частинок, рівних матерії, але з протилежним електричним зарядом. Є позитрон, тобто античастинка нормального електрона, яка має позитивний заряд, і є негативний протон, який протистоїть протону, що міститься в усіх атомах, які входять до всіх речей, які ми знаємо. І так з усіма частинками. Інколи окремі античастинки потрапляють на Землю з віддалених просторів космосу. Коли частинка зустрічається з античастинкою, вони зникають у спалаху енергії.
Марія та Ірен Кюрі
87
Щ О Б
Р О З У М І Т И
К Р А Щ Е
Невдалий дослід Ірен та Фреда Для вивчення будови атома Ірен та Фредерік потребують сильного джерела випромінювання: вони застосовують полоній, якого багато в лабораторії Марії Кюрі. Вони розміщують полоній та інструменти для вимірювання напруженості магнітного поля. В такий спосіб їм вдається одразу виявляти електричний заряд часточок, які вилітають. І справді, заряджені частинки в магнітному полі змінюють свою траєкторію: позитивно заряджені, наприклад, протони, відхиляються ліворуч, а негативно заряджені — праворуч; нейтральна ж часточка ніяк не відхиляється й продовжує летіти прямо. Ірен і Фредерік помічають, що коли вони бомбардують альфа-частинками хімічні елементи з середньою вагою, виділяються протони. Легкі ж елементи, такі як алюміній та бор, раз по раз виділяють нейтрони й позитрони. Так можна експериментально виділити три різних види частинок: нейтрони, протони і позитрони. Можливо, протон складається з нейтрона і позитрона? Вони висувають цю гіпотезу на Сольвеївському конгресі у Брюсселі 1933 року. Сприймається вона скептично. Особливо жорсткий випад проти Ірен і Фредеріка робить австрійський фізик Лізе Майтнер, яка працює в Берліні над тією ж темою. Лізе підтримує більшість присутніх фізиків. Лише дехто вважає роботу Ірен і Фреда цікавою й виступає на їх підтримку.
88
Марія та Ірен Кюрі
Насправді ж результати Ірен і Фредеріка хибні: вони самі того не помічаючи відкрили ядро атома.
О
тто Ган і Лізе Майтнер (внизу) працюють у Берліні, Ірен і Фредерік Жоліо-Кюрі (вгорі) — в Парижі: захопливе змагання.
Щ О Б
Природна й штучна радіоактивність Її відкрив, майже випадково, Анрі Бекерель наприкінці ХІХ століття, її, зокрема, вивчили Марія та П’єр Кюрі, які стали символізувати для нас нову науку. Вони описують це явище, відкривають нові радіоактивні елементи, починають здогадуватись про її медичне застосування. Це Марія вигадує назву радіоактивність, і встановлює одиницю її виміру, яку ми сьогодні називаємо кюрі. Радіоактивність — це природний процес, що відбувається з деякими атомами, які мають нестабільне ядро. Їх ядра мають надлишок енергії, який вони викидають у вигляді променів і частинок. Так вони перетворюються на інші елементи, аж до досягнення стабільного стану. Радій, уран і радон — радіоактивні хімічні елементи. Період напіврозпаду залежить від елемента: для урану він рівний 4,5 мільярда років, для радію — 1620 років, для радону — лише 3,82 доби. Радіоактивність може штучно викликатись у ядер, які звично бувають стабільними, як це відкрили Ірен і Фредерік Жоліо-Кюрі 1934 року. Багато речовин може стати радіоактивними, якщо їх бомбардувати доволі важкими частинками, такими, як нейтрони. Штучна радіоактивність використовується для вивчення будови ядра. Для виявлення радіоактивності використовується лічильник Ґайґера, який своїм потріскуванням повідомляє нам про наявність витоку частинок з радіоактивних речовин.
Р О З У М І Т И
К Р А Щ Е
Радій корисний для всього На початку ХХ століття радій набуває популярності, його рекламують як панацею від усіх хвороб. Офіційна медицина нібито знайшла в ньому засіб проти багатьох захворювань, починаючи з раку. Солдатам під час Першої світової війни у випадку поранень з великою втратою крові роблять внутрішньовенні вливання розчину радію, як відновного засобу, радієві мазі використовують для лікування ран і порваних зв’язок, а також для «стимулювання нервових функцій». Не кажучи вже про шарлатанів! Дехто з них пропонує тонік Кюрі проти випадання волосся та повернення йому природного кольору, інші торгують кремами для краси. В 1929 році було запатентовано 80 більш-менш фармацевтичних продуктів з вмістом радіоактивних речовин: солі для ванн, мазі, свічі, зубні пасти. Вистачає й карамельок і шоколадок.
К
рем, який нібито гарантує вічну молодість.
Марія та Ірен Кюрі
89
Щ О Б
Р О З У М І Т И
К Р А Щ Е
Хімія, біологія, медицина, геологія, археологія, астрофізика… радіоактивність усюди, її використовують також і для багатьох практичних цілей.
Який вік цієї знахідки? Деякі радіоактивні елементи, такі як вуглець-14, використовують для визначення віку древнього об’єкту або давно відмерлих організмів. Коли тварина або рослина вмирають, радіоактивний вуглець не поновлюється більше в їх тканинах, і з плином часу вміст вуглецю-14 в них зменшується. Вуглець-14 повільно перетворюється на вуглец-12: отже, вуглецю-14 тим менше лишається в організмі, чим більше часу пройшло з його смерті. Цей метод застосовується для визначення віку викопних істот аж до 50000 років, і дуже корисний для вивчення історії Землі.
А
парат для радіотерапії
90
Марія та Ірен Кюрі
Як захистити себе? Радіоактивність ушкоджує тканини організмів, вириваючи електрони з їх атомів і молекул, і руйнуючи в такий спосіб їх життєві функції. Залежно від типу випромінювання використовують відповідний захист: від деяких захистить аркуш паперу або тонкий шар алюмінію, а для гама-променів треба будувати товсті бетонні або свинцеві стіни. Люди, які працюють з випромінюванням, дотримуються дуже жорстких норм і регулярно проходять перевірки.
Чи можна знищити ракові клітини? Радіоактивністю можна лікувати деякі типи раку. Ця процедура зветься радіотерапія. В деяких випадках беруться дуже малі джерела випромінювання, гранули цезію або дротики ірідію, які розташовують біля пухлин, щоб тих поступово знищувати. В інших — дуже потужний промінь спрямовують зовнішнім апаратом на ділянку, вражену пухлиною. Або ж в тіло хворої людини запускають молекули, які розпізнають клітини пухлини, зв’язуються з ними й знищують.
Щ О Б
В
середині атомного реактора
Як виробляється енергія? Коли розриваються зв’язки у ядрах атомів, вивільняється величезна кількість енергії. Цей процес називається розщепленням. Енергія, вивільнена під час розщеплення, може використовуватись для вироблення електрики на атомних електростанціях. На жаль, крім енергії, атомні електростанції виробляють також велику масу відходів.
Як працює цей організм?
Р О З У М І Т И
К Р А Щ Е
Яка дія радіоактивності? Радіоактивність уражає органічні тканини. Люди й тварини, які піддавалися дії радіоактивності, можуть мати більші чи менші розлади здоров’я, залежно від типу випромінювання й отриманої дози. Доза радіації вимірюється в одиницях, які називаються ґрей. За умови низьких доз (нижче 0,250 ґрей), здається, наслідків нема, як у дітей, так і в дорослих. Коли ж доза зростає (до 1 ґрея), може з’явитись нудота, зменшується кількість білих кров’яних тілець; збільшується ймовірність захворювання на рак. Далі (до 2,5 ґрея) нудота зростає, може бути блювота, картина крові суттєво змінюється; однак, ще можливе повне одужання. Ушкодження крові стає тяжчим, якщо доза перевищує 2,5 ґрея: людина потребує стаціонарного лікування! 50% людей гине при опроміненні 5 ґрей, смерть настає неминуче, якщо доза перевищує цей показник.
Існують хімічні речовини, які можуть перебувати в двох станах: стабільному й радіоактивному. В останньому випадку викид радіації можна виміряти. Ці властивості використовуються для вивчення деяких функцій клітин. На місце стабільної речовини поміщають радіоактивну і потім в тілі прослідковуються її сигнали. Ця методика застосовується в медицині для вивчення мозку, розладів серця, деяких типів пухлин.
Марія та Ірен Кюрі
91
Н О Б Е Л І В С Ь К І
П Р О М О В И
Нобелівська промова П’єра Кюрі в 1903 році (премія вручена 1905-го) (…) Треба гадати, що в руках злочинців, радій може стати дуже небезпечним, тож постає питання, чи людство готове відкрити позитивний бік таємниць природи й мати з того зиск, чи це знання нам може зашкодити. Приклад відкриття Нобеля — символічний, бо вибухівка дозволила здійснити чудові роботи. Однак вона стала й інструментом знищення в руках великих злочинців, які спонукали народи до війни. Я серед тих, хто, як Нобель, вірить у те, що людство зможе здобути собі більше добра, ніж шкоди від нових відкриттів.
Нобелівська промова Марії Кюрі в 1911-му
(…) Замість того, щоб спинитись, розвиток нової науки продовжувався й надалі. І тепер, через 15 років після відкриття Бекереля, ми постали перед цілим світом нових явищ, які належать до галузі, що попри свій тісний зв’язок з іншими розділами фізики та хімії, є особливою. У цій галузі важливість радію з позицій загальних теорій була вирішальною. Історія відкриття та виділення цієї речовини надала доказів моїй гіпотезі про те, що радіоактивність — це атомна властивість матерії; вона надає також інструменти для відкриття нових елементів. Ця гіпотеза привела до сучасних теорій про радіоактивність, згідно з якими ми можемо з певністю передбачати існування близько
92
Марія та Ірен Кюрі
30 нових елементів, які не могли ані виділити в загальний спосіб, ні охарактеризувати за допомогою хімічних методів. (…)
Нобелівська промова Ірен Жоліо-Кюрі в 1935 році
(…) Відкриття радіоактивних елементів мало величезні наслідки в пізнанні будови матерії; вивчення самих елементів та потужної дії їх променів на атоми — тема, яка цікавить багатьох дослідників у найважливіших інститутах світу. Однак радіоактивність — властивість лише трьох десятків елементів, що існують в природі. Штучне створення радіоактивних елементів відкриває нову галузь в науці про радіоактивність і є продовженнями роботи П’єра та Марії Кюрі. Ми довели, що можна створити радіоактивність, яка характеризується викидом позитивних і негативних електронів бором і магнієм за умов бомбардування їх альфапроменями. Ці елементи поводяться так само, як і природні радіоактивні елементи.
(…)
Л И С Т И
Лист П’єра до Марії. Літо 1894 року. Як би було чудово провести життя поруч з іншою людиною, перебуваючи в полоні наших мрій: Вашої патріотичної мрії, нашої гуманітарної і нашої наукової. З усіх цих мрій лише остання видається мені правомірною. Цим я хочу сказати, що не в наших силах змінити соціальний лад, і навіть якби це було не так, ми не знали б, що робити, і роблячи щось ми не були б певні, що творимо більше добра, ніж шкоди, стримуючи певний неминучий розвиток. З наукового погляду ми, однак, можемо щось робити: тут підґрунтя є твердішими, і кожне відкриття, хоч би яке мале воно було, продовжує існувати. «Марія Кюрі, П’єр Кюрі», КУЕН, Неаполь, 1988, с. 53–54
Маріїн вірш, написаний в перший рік навчання в Університеті Вище й вище піднімається, А після шести поверхів тяжко дихає й зітхає. Студенти живуть поруч з сонцем, Там нагорі, серед протягів і труб для водостоку. Це не дуже привабливі місця, Взимку холод стягує обличчя, Влітку в кімнаті душно й важко. Але це — маленьке й спокійне місце.
Т А
В І Р Ш І
А коли настає час спати, Коли на вулицях і в крамницях порожньо, Її кімнатка спокійно чекає, Поки зачиняться бібліотеки. Вона все вчиться у своїй келії, Проводячи стільки часу над планами та перевірками, Доти, поки чаклування над безкінечними паперами Не дає їй хвилинку відпочити Яке ж складне це її молоде життя, Який важкий день, поки вона не вдома: Вона дивиться навколо й бачить своїх однолітків, Які прагнуть нових радощів і нових бажань. А в неї є радість пізнання, І в своїй самотній келії вона знаходить Чисте повітря, яке додає їй духу, З допомогою геніальних людей. Ідеали заповнюють кімнатку; Це вони привели її на чужу землю, Вони штовхають її на пошуки правди, Навздогін за тим сяйвом, що здається, так близько. Це сяйво для неї — В радості пізнання, Її світ — це наука: вона визначає шлях її долі, Яким вона прямує. («Пристрасна суворість», КУЕН, Неаполь, 2001, с. 137).
Воно — свідок безперервних старань студентки, Годин її невтомної праці; Це сюди вона повертається після лекцій, І готує собі простий обід.
Марія та Ірен Кюрі
93
Х Р О Н О Л О Г І Я
1867
Марія Склодовська (майбутня Кюрі) народилась у Варшаві
1883 Марія закінчує школу 1891 Марія прибуває в Париж й починає навчання в Сорбоні 1893 Марія захищає диплом з фізики 1894 Зустріч Марії та П’єра. Марія
захищає диплом з математики 1895 Марія та П’єр одружуються 1897 Народження Ірен. Марія вивчає
промені, відкриті Бекерелем 1898 Марія та П’єр відкривають
полоній і радій 1900 Марія — професор Вищої
жіночої школи у Севрі 1903 Марія, П’єр та Бекерель
нагороджені Нобелівською премією з фізики 1904 П’єр — професор фізики
в Сорбоні. Народження другої доньки, Ев 1906 19 квітня загинув П’єр; Марія
займає його місце в Сорбоні 1911 Марія нагороджена
Нобелівською премією з хімії 1914 Марія — директор нового
Інституту радію 1914–1918 Марія та Ірен обладнують
18 «Малих Кюрі» — машин з рентґенівськими апаратами 1921 Марія з доньками в США
збирає фонди для Інституту радію
94
Марія та Ірен Кюрі
1925 Ірен захищає докторську
дисертацію з точних наук 1926 Ірен одружується з Фредеріком
Жоліо 1933 Сольвеївський конгрес
у Брюсселі, в якому беруть участь Марія, Ірен та Лізе Майтнер 1934 Марія вмирає від лейкемії 1935 Ірен та Фредерік нагороджені
Нобелівською премією з хімії за відкриття штучної радіоактивності 1936 Ірен — заступник секретаря з
наукових досліджень 1946 Ірен — директор Інституту
радію та член Комісії з атомної енергії 1948 В атомній батареї ЗОЕ досягнуто
першої ланцюгової реакції 1956 Ірен помирає від лейкемії
У
Н А Ш І
Д Н І
Сільві Куайо бере інтерв’ю у Елізи Молінарі Еліза Молінарі народилась у 1958 році в Модені, де закінчила фізичний факультет і сьогодні викладає в університеті. З 2002 керує Національним центром з наноструктур та біосистем на поверхнях. Обіймає важливу посаду в Міжнародному союзі теоретичної та прикладної фізики — світової фахової асоціації, яка в 2002 році в паризькому департаменті ЮНЕСКО організувала першу міжнародну конференцію «Жінки у фізиці». Важко знайти французького школяра, який би не знав Марію Кюрі, чиє ім’я фігурує вже в підручниках початкової школи. А в Італії?
В моєму підручнику початкової школи була її фотографія, але в подальших шкільних посібниках я більше з нею не стикалась. Прикро, можливо, знати щось про неї або про інших жінок-науковців додало б мені радості, а також і мужності. Ви також займаєтесь фізикою, коли ви прийняли це рішення?
За п’ять днів до вступу в університет! Багато моїх однокласників вже знало з дитинства, що колись вони стануть лікарями або інженерами, але я не відчувала в собі жодного покликання, хоча мені й подобалося вчитись. Я відвідувала класичний ліцей, мені дуже подобалася література й філософія (і зараз подобаються). Я мало займалась фізикою та математикою, але не боялась їх. У вирішальний момент я прагнула чогось суворого, серйозного, щоб було схоже трохи на виклик. Мені здавалось, що я не знайду цього в інших предметах, тож і вибрала фізику, яка, крім того, межує з філософією. Але не через її прикладні сторони. З часом вона мені почала подобатись і тим, що може допомогти розв’язати конкретні проблеми. Що таке наноструктури? І чому вони йдуть разом з біосистемами та поверхнями в назві вашого центру?
Це — новинка, чудова новинка, в якій перетинаються фізика, хімія та біологія. В останні роки ми збагнули, що можна вивчати — і навіть маніпулювати та створювати — об’єкти, які складаються з невеликої кількості атомів. Вони мають розмір у кілька нанометрів, тобто в мільйонні частки міліметра. У межах
Марія та Ірен Кюрі
95
У
Н А Ш І
Д Н І
цього наномасштабу матерія поводиться інакше. Шматочок кремнію — мінералу, з якого роблять комп’ютерні чіпи — має сіруватий колір, а «наношматочок» кремнію поглинає світло іншої хвилі й має інший колір. Коли наноструктури об’єднуються, вони набувають особливих форм та функцій. Вони можуть, наприклад, відігравати роль вимикачів та маленьких пам’ятей. Багато хто каже, що це — революція в електроніці та медицині майбутнього. Сьогодні нам відомо, що можна перевіряти їх форму та функції, змінюючи властивості поверхні, на якій вони об’єднуються. Так, як відбувається в біологічних системах, так званих біосистемах: від протеїнів до живих клітин. Коли предмет має дуже малі розміри, можна вважати, що він майже весь складається зі своєї поверхні! Вона, зазвичай, має властивості й функції, які дуже різняться від матерії, яка міститься всередині. В біологічних системах теж інколи трапляється, що саме поверхні відіграють основні фізіологічні функції. А на практиці що ви робите?
Я? Комп’ютерне моделювання. Я використовую рівняння квантової фізики для передбачення розподілу електронів, які знаходяться навколо цих небагатьох атомів, і користуюсь цими передбаченнями для проектування наноструктур, сподіваючись, що вони матимуть цікаві властивості. Я займаюсь цим не сама, працюю разом з дослідницькою групою, яка складається з юнаків та дівчат, які приїздять з різних міст і країн. Інші фізики використовують наші проекти для проведення дослідів на справжній, а не уявній матерії, щоб побачити, чи відповідає її поведінка нашим передбаченням. Це науковці нашого центру та інших лабораторій світу. Вони нам повідомляють про свої результати, і ми проводимо дискусії. Або ж вони спостерігають нові явища, а ми допомагаємо їм збагнути їх причини. Часто обговорення відбуваються на конгресах в Європі, США, Японії та Австралії. Коли я починала займатись дослідницькою працею, я не думала, що мені доведеться так багато подорожувати. В Італії мало жінок займає керівне становище в таких центрах, як ваш. Як ви цього досягли?
Спершу я займалась дослідженнями в Німеччині, Франції, а потім — в Італії. Я здобула наукове визнання закордонних фізиків, і це мені допомогло досягнути його й тут. Коли з’явилась ідея збудувати нові національні наукові центри, мені спало на думку, що Модена — непогане місце для центру з наноструктур. Я почала ними займатись ще до того, як вони стали так називатись, ми розмовляли про це з багатьма колегами, з їх допомогою я підготувала проект, який обрав з багатьох інших міжнародний експертний комітет. Якби він не з’явився на світ у такий спосіб, відверто кажучи, я не знаю, чи саме я б керувала ним.
96
Марія та Ірен Кюрі
У
Н А Ш І
Д Н І
Але навіщо треба було створювати центр? Університету не досить було?
Ми потребували належнішої атмосфери, де можна було б розвивати наш колективний захід. Не досить кімнати з комп’ютером — потрібне обладнання, фінансування та підходящі співробітники. Університет теж необхідний — для співпраці з науковцями, які працюють над спорідненими темами, і для заохочення студентів. Вони починають працювати разом з нами над своєю дипломною або докторською, а потім часто стають найактивнішими членами нашого Центру. Чи не було б чоловікові легше керувати?
Ні, якщо ви маєте на увазі те, що чоловіки звикли до влади. Більше ніж влада чи ієрархія тут необхідне вміння ставити перед собою амбітні цілі, знаходити ресурси для їх досягнення і встановлювати стосунки з людьми, які працюють в інших галузях. Тут потрібні допитливість, самовідданість, вміння підтримувати стосунки. На мою думку, саме на початку кар’єри жінка ризикує бути викресленою. Коли я була студенткою, мене ніхто не утискував. Лише потім я збагнула, що не досить «бути відмінницею»: визнання більше не приходить саме, треба його досягати, захищати свою роботу, бути ініціативною. Марія Кюрі теж була ініціативною і створила «колективний захід».
Правда. Мене вражає те, що вона ставила перед собою мету й робила все, щоб її досягти, навіть те, що не входило до її офіційних обов’язків. Вона їздила до Америки за радієм та грошима, їхала на фронт на машині швидкої допомоги. Ірен теж з часом посідає керівні посади. Це властиво багатьом жінкам-науковцям, яких я знаю: вони зайняті багатьма рівнями роботи, і це не забирає в них сил на наукову працю. Марія Кюрі була зіркою, журналісти полювали на неї. Чому сьогодні такого не відбувається з науковцями?
Можливо, тому що в науці більше не існує одного героя чи героїні? Все ж, кожна з нас у певні моменти відчуває себе героїнею. Коли збираєш валізи і переїздиш в іншу країну, або коли проводиш ночі в лабораторії, очікуючи результату, який ніяк не виходить, або мучишся над задачею, і раптом знаходиш рішення. Але сьогодні є спілка колег, з якими можна поговорити, ми тепер не самотні, як Марія Кюрі.
Марія та Ірен Кюрі
97
М А Р І Я
Т А
І Р Е Н
К Ю Р І
ПОКАЖЧИК Айнштайн, Альберт 9, 61 Антиматерія 8, 71, 87 атом 8, 42, 62, 72, 84, 87, 88, 89, 90, 91, 92 атомна вага 43, 86 Бекерель, Анрі 39, 51,
Кюрі, Жак 36, 42, 85 Кюрі, П’єр 33, 36, 37, 39, 41, 42, 43, 44, 47, 48, 49, 51, 54, 55, 56, 57, 59, 60, 62, 69, 73, 75, 80, 84, 85, 92, 93
84, 89, 92 бомба атомна 78, 79 Брюссель 8, 9, 62, 88
Ланжевен, Поль 60, 61
Варшава 13, 14, 15, 24, 25,
Майтнер, Лізе 8, 9, 88
29, 35, 37, 80 вулиця Ломон 24, 39, 41 Друга світова війна 77
Мала Кюрі 68, 69 Матерія 42, 43, 44, 86, 87, 92
Ейфелева вежа 29, 30
Нобелівська премія 9, 51,
елементарні частинки 8, 87
лейкемія 73, 79 Летючий університет 26
60, 61, 73, 77, 84
Жоліо, Елен 48, 79
Опір 78, 79, 85
Жоліо-Кюрі, Фредерік 8, 15, 32, 69, 71, 72, 75, 77, 78, 79, 81, 85, 88 Зое 78
Париж 8, 15, 23, 26, 27,
Інститут радію 8, 23, 4,
33, 62, 85 Комісія з атомної енергії
78, 79, 85 Кюрі, Ев 32, 33, 35, 49, 54, 55, 57, 65, 66, 73, 75, 81 Кюрі, Ежен 47, 57, 59
29, 30, 35, 37, 39, 54, 62, 65, 66, 67, 73, 75, 77, 80 Періодична таблиця 86 Перша світова війна 8, 60, 63, 65, 89 пехбленда 42, 43 полоній 9, 43, 48, 85, 88 Польща 10, 13, 25, 26, 73 Радій 9, 14, 43, 44, 51, 53, 57,
61, 73, 74, 85, 86, 89, 92
радіоактивність 8, 11, 39, 41, 42, 43, 51, 59, 71, 72, 73, 84, 85, 89, 90, 91, 92 радон 53, 89 Резерфорд, Ернест 62, 84 рентґенівські промені 68, 69, 84, 86 Санселемо 73, 75
Соловеївський конгрес 8, 9, 62, 71 сухоти 18, 53, 73 Склодовська, Броніслава 18 Склодовська, Броня 14, 20, 23, 25, 26, 27, 30, 37, 62, 80 Склодовський, Владислав 14 Склодовська, Гелена 14, 21, 25, 80 Со 33, 36, 38, 57, 60, 73, 75, 81 Сорбона 26, 29, 30, 31, 57, 59, 60, 67 Уран 39, 42, 43, 78, 84, 89 Штучна радіоактивність
72, 81, 85, 89 Ядерна енергія 78, 79, 85
Для тих, хто хоче знати більше: • Сюзан Квін, Марія Кюрі: життя. Турин, 1998. • Сайт музею Кюрі у Парижі (французькою мовою): http://musee.curie.fr/ • Виставка про родину Кюрі в інтернеті (англійською мовою): www.aip.org/history/curie
М А Р І Я
Т А
І Р Е Н
ЗМІСТ Програне змагання ................................................................ 7 Народитись в окупованій країні ......................................11 Школа — це моє життя ......................................................17 Угода з Бронею ....................................................................23 Париж .....................................................................................29 П’єр .........................................................................................33 Маленьке синє сяйво ..........................................................39 Мати й науковець ................................................................45 Слава й жалоба .....................................................................51 Скандал і усамітнення ........................................................57 На війні ..................................................................................65 Від матері до доньки ...........................................................71 Моя люба мам’ ......................................................................75 Альбом Марії та Ірен .............................................................80 Додатки ..................................................................................83 • Учителі, колеги і друзі .........................................................84 • Щоб розбиратись краще .....................................................86 • Радіоактивність ...................................................................88 • Нобелівські промови ..........................................................92 • Листи та вірші .....................................................................93 • Хронологія ...........................................................................94 • У наші дні: Сільві Куайо бере інтерв’ю в Елізи Молінарі .........................95
К Ю Р І
Жінки в науці
МАРІЯ ТА ІРЕН КЮРІ РАДІОАКТИВНІСТЬ У РОДИНІ Автор
Симона Черрато • Закінчила фізичний факультет університету, займається
видавничою справою та науковою популяризацією. Народилась у Турині, з 1991 живе в Трієсті. Працює в Вищій міжнародній школі (ВМШ), при якій керує редакцією порталу Ulisse (ulisse.sissa.it). Виконавчий редактор двох спеціалізованих міжнародних електронних видань. Для театру написала «Сяйво радію. Діалоги з Марією Кюрі». Ілюстратор
Грація Нідазіо • Народилась у Мілані. Автор відомих персонажів італій-
ського коміксу: Стефі, Валентина Зелене Яблуко, які публікують в Італії та закордоном. Була редактором «Кур’єру для малят», художник мультфільмів та телевізійних заставок для італійського телебачення РАІ та Медіасет, за які здобула визнання в цій галузі. За свої роботи в ілюструванні книжок була нагороджена численними преміями. Її малюнки здатні відлунювати та шептати про провідні в книзі події.
У цій же серії: • Лізе Майтнер
Сила в атомі Симони Черрато Малюнки Анни Курті
«Якби те знати» серія книжок зі вступу до фізики Магічні числа та мандрівні зірки Анна Парізі. Переклад з італійської. Колись усе відбувалось уперше... Наука теж колись зробила свій перший крок. З цієї книжки школяр довідається, як у давніх людей виникла природна потреба рахувати і як їм для цього бракувало калькулятора, тож і мусили якось давати собі раду (виявляється, не лише ми маленькими вчились рахувати... на пальцях!). Також автор поведе читача в таємничий світ мандрівних зірок, розповідаючи, що, скажімо, давні єгиптяни мали їх за божества й тому довго, розмірковуючи й аналізуючи, спостерігали за ними; а чи не диво дізнатись, як кмітливі жерці-астрономи, зрозумівши, чому настає високосний рік, дурили людей, видючи це природне явище за результат свого чаклунства!
Крила, яблука та підзорні труби Анна Парізі. Переклад з італійської. В усі часи людина намагалась пізнати дивовижний світ природи, споглядаючи його, вивчаючи його будову, проводячи певні досліди — часом успішні, деколи небезпечні. Кожна епоха мала своїх геніїв, які, попри труднощі, невдачі й перешкоди, наполегливо працювали в царині науки. Аристотель, Леонардо да Вінчі, Копернік, Тіхо Браге, Ньютон та багато інших в усі віки творили цю унікальну «наукову історію». Пропонована школяреві книжка, немов своєрідна машина часу, дасть змогу поспілкуватись із кожним видатним ученим, поставити йому прискіпливі, а часом і незручні запитання. А ті, своює чергою, терпляче відповідатимуть, пояснюватимуть на цікавих прикладах, радитимуть провести досліди, що, зрештою, допоможе читачеві збагнути значення доволі складних на перший погляд понять.
Провідна нитка Анна Парізі. Переклад з італійської. Бігме, яблуко не даремно впало на Ньютонову голову! Хтозна, скільки воно важило, але на розвиток фізики вплинуло надзвичайно! На XVIII та XIX сторіччя припадає неабиякий розквіт фізичної науки. Науковці досягли великого поступу у вивченні таких явищ, як електрика, магнетизм, термодинаміка. Подорожуючи з ними в часі, читач довідається від них самих про зміст цих понять, вони також допоможуть провести певні досліди, а то й підкажуть, як правильно розв’язувати ті чи інші рівняння. Книжка ознайомить школяра з ґрунтовними дослідженнями, завдяки яким, здавалось, у фізиці відкрили геть усе. Однак попереду ще стільки неймовірного приховував у собі атом!..
«Спалах думки» популярно про науковців минулого Айнштайн та машини часу Лука Новеллі. Переклад з італійської. Ця книжка про одного з найвидатніших науковців XX століття — Альберта Айнштайна. Великий фізик, який свого часу не встиг написати цікаву науково-популярну книжку для дітей, тепер надолужує це, розповідаючи захопливу історію про власне життя. Читач матиме змогу познайомитись з малим Альбертом, який дуже захоплювався грою на скрипці, був у дитинстві не надто жвавим хлопчиком, навіть як він сам стверджує, його розум розвивався уповільнено! Однак, неабияк зацікавившись вивченням фізики, він зробив величезні відкриття, котрі просто-таки «перевернули» уявлення людей про Всесвіт, простір і час, вироблення енергії тощо.
Дарвін та невигадана історія про динозаврів Лука Новеллі. Переклад з італійської. У цій книжці цікаво й захопливо про своє життя й наукову діяльність Чарльз Дарвін розповідає сам! Читач матиме нагоду «зазирнути» в таємницю динозаврів, познайомитись з великою родиною Дарвінів, дізнатись про тогочасних науковців та їхні погляди, подорожувати різними країнами й континентами, а також спитати в самого великого вченого, чи справді людина походить від мавпи.
Вольта і душа роботів Лука Новеллі. Переклад з італійської. У цій книжці відомий науковець XIX сторіччя Алессандро Вольта розповідає, як електрика із загадкового явища та захоплення перетворилась на справу всього життя. Науковець дотепно розказує читачеві, як він винайшов такий звичний у сучасному побуті предмет — батарейку; він щиро зізнається, що підгледів її будову в морського електричного ската. Також Вольта оповідає й про своє життя: перше кохання, немов електричний заряд; про своїх колег-науковців; про дружбу з великим Наполеоном та багато іншого.
Галілей та перша зоряна війна Лука Новеллі. Переклад з італійської. Далеко чи близько від нас розташовані зірки; в чому полягає таємниця цих світил; де розташована Земля й чи вона стоїть нерухомо, висить або рухається; що таке Сонце і хто «головніший» — ці питання в усі часи турбували наших предків, відколи вони то настрашено, то зачаровано почали спостерігати за небом. Неймовірно, але в певні часи говорити про це було небезпечно, коли за одну лиш фразу «Земля обертається!» могли спалити на вогнищі.