Business Class Magazine (Ukraine)

www.businessclass.ua

Липень

№7(25) 2010

m agazine

Тема номера:

VIP авіація

Круті віражі Мед, ще й ложкою!

Богдан Кульчицький, «Віннер Імпортс Україна»

Валентин Паньковський, «Бартнік»

English summary on p. 68

Атмосфера розкоші та комфорту. Готель та резиденції у власність. Ялта, Набережна.

Швидкість – це відстань, поділена на час. Це я пам’ятаю зі шкільної програми з математики. Пригадуєте задачі про потяг, що вирушив зі станції А до станції В? Чи про пароплави, один із яких пливе проти течії назустріч іншому? Я, до речі, яскраво уявляла собі ці неспішні білі пароплави, які повільно рухаються річкою, здалека поважно гудуть один одному, зустрічаються і потім розходяться. Словом, у наші шкільні роки швидкість і прискорення були лише цікавим розділом із математики. Зате сьогодні від темпу в нашому житті залежить майже все… Яка швидкість Інтернету? Яку граничну швидкість розвиває автомобіль? За скільки годин долетиш до НьюЙорка? Як рухається бізнес? Ми залежимо від темпу наших дій, як від повітря… Якщо вчасно не прискоришся, якщо загальмуєш на поворотах, тебе випередить хтось інший… Зате хто швидше дістанеться точки А – той і в дамках. Тож наш поважний білий пароплав залишився в старих підручниках із математики. Натомість ми придбаваємо власні літаки, на крайній випадок замовляємо авіачартер, щоби за пару годин опинитися в іншому кінці світу. …Цього літа я на кілька днів вирушила до Криму. Не літаком, як зазвичай, а потягом. І, як кажуть американці, це був фан… Пузатий червонощокий провідник розносив по купе чай у підстаканниках під бронзу і вмовляв купити корпоративну залізничну газету. Сусідська бабуся просила видати їй куфайку, бо мерзла під кондиціонером. На зупинках місцеві тітоньки продавали смачнючі вареники з картоплею за 12 гривень порція і черешні за 50 гривень відро… Я втратила трохи часу, але отримала цікаві емоції. Хтозна, може, наступного літа вирушу в подорож на пароплаві?! Все ж не дурні були римляни, які говорили: «Поспішай повільно!»

Оксана Підсуха (Чижевська), Головний редактор

16

Практика контекст

8

блоги

10

експертна думка

Олена Колосвєтова. Помічник на всі руки

ЗМІСТ

фінанси

22 28

14

Огляд ринку ІСІ персона

16

Богдан Кульчицький. Круті віражі тема номера

22

Польоти уві сні й наяву рішення

Валентин Паньковський. Мед, ще й ложкою! Ірина Тарасевич. Мильна опера ретроспектива

Стиль глобус

42

Спадкоємці відпочивають галерея

44

Леся Хоменко

42

клуб

Людмила Березницька. Матеріалізований символізм деталі драйв

54

Мазепин Вісман афіша

56

презентація

Голландська ніч

48

Готельєри прагнуть співпраці із владою Коронація слова Світський турнір Велике плавання

54

48 52

Гра аристократів

44

28 34 38

Рай. Недорого

34

12

Здорові діти – сильна Україна! Джентльмени віддають перевагу D*LUX

58 59 60 61 62 63 64

English Summary Bohdan Kulchytsky: Taking Steep Turns

4

Valentyn Pankovsky: Scoops of Honey Liudmyla Bereznytska: Token Prices

68 70 Business Class Magazine №7(25)/2010 72

Business Class Magazine

Business Class Magazine

липень 2010, №7 (25)

july 2010, №7 (25)

видається Творчою агенцією «Аквамарин» українською та англійською мовами.

is published by «Aquamarine» Creative Agency in Ukrainian and English.

Business Class Magazine розповсюджується: - у залах вильоту бізнес-класу Терміналу В та Терміналу А аеропорту «Бориспіль»; - у VIP-Терміналі С аеропорту «Бориспіль»; - у загальних залах вильоту та прильоту аеропорту «Бориспіль»; - на борту вітчизняних авіакомпаній «Роза Вітрів», Aerostar, «Челендж Аеро», Business Airlines, Air Travel, Charter Air Ukraine та Центру ділової авіації; - на борту зарубіжних авіакомпаній KLM, Air France, British Airways, Malev, Alitalia (на рейсах з України); - у респектабельних ресторанах, готелях, клубах (детальний перелік на стор. 80); - в активних точках продажу, за передплатою.

Business Class Magazine is distributed: - in business class departure lounges of Terminal B and Terminal A of Boryspil Airport.

- in VIP-Terminal C of the Boryspil airport.

- in the public arrival and departure halls of the Boryspil airport.

- on board of Wind Rose, Aerostar airlines, Challenge Aero, Business Airlines, Air Travel, Charter Air Ukraine and Center of Business Aircraft.

- on board of KLM, Air France, British Airways, Malev, Alitalia (flights from Ukraine).

- in respectable restaurants, hotels, clubs (detailed list on page 80) .

- sales in supermarkets, subscription.

Засновник та видавець ТОВ «Творча агенція «Аквамарин» Директор Пилип ДУХЛІЙ Головний редактор Оксана ПІДСУХА (ЧИЖЕВСЬКА) Заступник головного редактора Яніна КУДЬ Редактор Юлія БЄЛІНСЬКА Літературний редактор Олена КАЗАРІНА Дизайнер Олексій ДЕРІБАС Логістика Максим СКОРОБОГАТИЙ Переклад Центр «A.B.C.» Директор із продажу реклами Тетяна КОВАЛЕНКО Офіс-менеджер Олена ЯРОЩУК Фото на обкладинці Олега Дерзького Опубліковані в журналі матеріали не можна повністю чи частково використовувати без письмового дозволу редакції. Зміст та дизайн журналу Business Class Magazine є інтелектуальною власністю видавця, що охороняється «Законом про авторське право». Погляди авторів не обов’язково збігаються з поглядами видавця. Редакція має право на редагування та скорочення матеріалів. Рукописи не повертаються і не рецензуються. Видавець не несе відповідальності за помилки в рекламних макетах, зміст реклами й наявність/відсутність у ній посилань на ліцензії та зазначення відомостей про сертифікацію продукції (послуг), а також відповідність рекламних матеріалів нормам чинного законодавства.

– матеріали, позначені цим знаком, є рекламними. Адреса редакції та засновника: вул. Костянтинівська, 20/14, офіс 6, Київ, 04071, Україна тел./факс: +380 44 200 04 10 www.businessclass.kiev.ua Офіційний представник у Запоріжжі та Дніпропетровську Олександр ПАВЛОВ, тел.: + 38 096 228 99 73

The founder and publisher of «Aquamarine Creative Agency» LLC Director Pylyp Dukhliy Editor-in-Chief Oksana PidsuKha (Chyzhevska) Deputy Editor-in-Chief Yanina kud Editor yulia BYELINSKA Proof-reader Olena KAZARINA Designer Oleksiy Deribas Logistician Maksym SkoroboHaty Translation «A.B.C.» Center Advertising sales director Tetyana KOVALENKO Back-office manager Olena YAROSHCHUK Cover foto by Oleh Derzky The materials published in the Magazine cannot be used partially or completely without the Publisher’s written consent. The content and design of Business Class Magazine is intellectual property of the Publisher, which is protected by the Copyright Law. The authors’ views do not always coincide with those of the Publisher. The Editorial staff is entitled to edit and shorten the materials. The manuscripts are not returned or reviewed.

The Publisher is not responsible for the content of the advertising and the presence/absence in it of references to licenses and data concerning product (service) certification, as well as the compliance of the advertising materials to the norms of current legislation.

– materials marked by this sign are for advertising.

Address of the Editorial Office: 20/14 Kostyantynivska Street, Office 6, Kyiv, 04071, Ukraine tel./fax +380 44 200 04 10 www.businessclass.kiev.ua

Розміщення реклами: Творча агенція «Аквамарин», тел./факс: +380 44 200 04 10 bcm@aq.kiev.ua, www.aviareklama.com.ua

Advertising: Aquamarine Creative Agency, tel./fax +380 44 200 04 10 bcm@aq.kiev.ua, www.aviareklama.com.ua

Наклад 15 000 примірників, ціна договірна Друк – друкарня «Новий Друк» вул. Магнітогорська, 1, Київ, 02660, Україна тел.: +380 44 537 24 00

Circulation 15 000 copies Printing – printing-office «Novyi Druk» Magnitogorska str., 1, Kyiv, 02660, Ukraine tel. +380 44 537 24 00

Підписано до друку: 29.06.2010 Передплатний індекс 99803 ДП «Преса», www.presa.ua «KSS», тел. +380 44 585 80 80 «Всеукраїнська передплатна агенція», тел.: +380 44 502-02-22 «САММІТ», тел.: +380 44 254-50-50 «Періодика», тел./факс: +380 44 278-00-24, 278-61-65 «ПресЦентр Київ», тел./факс: +380 44 536-11-75, 536-11-80

Subscript 99803 Public Enterprise «Presa», www.presa.ua «KSS», tel. +380 44 585 80 80 «All Ukrainian Subscription Agency», tel. +380 44 502-02-22 «SAMMIT», tel. +380 44 254-50-50 «Periodika», tel./fax +380 44 278-00-24, 278-61-65 «PressCentre Kyiv», tel./fax +380 44 536-11-75, 536-11-80

Журнал Business Class Magazine зареєстрований у Міністерстві юстиції України (Свідоцтво про державну реєстрацію КВ № 15140-3712ПР від 25.03.2009 р.).

Business Class Magazine has been registered with the Ministry of Justice of Ukraine (State Registration Certificate: КV No. 15140-3712PR, dated 25.03.2009).

Запрошуємо до співпраці ділових людей, які мають цікаві історії створення та розвитку власної справи.

We offer a co-operation to people who have interesting stories about the foundation and evolution of their business.

6

Business Class Magazine №7(25)/2010

контекст

Якщо зараз хтось заявить, що хоче купити шахту, – будь ласка, у нас є Закон «Про приватизацію державного майна». Якби ж то в цьому була вся проблема! Велику справу гублять 12 млрд грн. кредиторської заборгованості державних вугільних підприємств. Який інвестор купить шахту з її боргами щодо заробітної плати, перед бюджетом, фондами соцстрахування? Як він її купить? Із боргами – навряд чи. Списати борги – теж не вихід… Я поки не бачу цих приватизаторів. Юрій Ященко, міністр вугільної промисловості України, з інтерв'ю «Власти денег» само як Дмитра Медведєва, Володимира Путіна, Барака Обами і Домініка Стросс-Кана. Вони просто не знають, що їм робити. Нинішня криза вибила у них з-під ніг ідеологічний ґрунт. «Священні корови» капіталізму – глобалізація економіки, єдина європейська валюта, вільна торгівля та інше – виявилися не такими вже й священними. Ніхто не може сказати, куди йде світ, яким він стане. «Експерт»

Заплати батькам

До 2030 р. світова потреба в енергії зросте на 50%. На той час частка інвестицій у поновлювані джерела енергії у світовому масштабі становитиме приблизно 40%. Частка поновлюваних джерел у світовому виробництві енергії, без урахування водних ресурсів, збільшиться із 3% у 2008 р. до 17% у 2030‑му. Близько 52% цієї частки припадатиме на вітроенергетику, а найбільше зростання серед усіх поновлюваних джерел передбачається в сонячній енергетиці. Петер Льошер, голова правління концерну «Сіменс АГ», з інтерв'ю «Компаньйону»

Ні Захід, ні Схід У середовищі теоретиків-модерністів останнім часом з’явилася нова концепція стратегічного управління. Мовляв, усі ці схеми «спершу придумав стратегію, а потім її здійснив» – утопія та кабінетна вигадка. А треба просто проводити розвідку боєм – спробувати одне, потім друге, третє… Якщо стало виходити – у цьому напрямку й копати, знову пробувати. Так і прийдеш до правильної стратегії. Здається, саме метод проб і помилок узяли на озброєння автори нового економічного курсу, причому не тільки в Україні. Проби відбуваються дедалі більше вербальні: спочатку лунають гучні заяви, наприклад, про об’єднання «Газпрому» з «Нафтогазом», – а потім вивчається реакція середовища. Можливо, у цьому немає провини Віктора Януковича, так

8

Михайло Бродський, голова Держкомпідприємництва, з інтерв'ю «Контрактам»

Робота для девелоперів За умови запуску національної програми будівництва економжитла, створення національної будівельної компанії, розумної рентабельності на будматеріали при масовому замовленні у розмірі 10‑15% вартість будівництва можна знизити на 30‑50%. Крім концепції національної програми будівництва економного житла, фахівці Української будівельної асоціації розробили єдиний стандартний проект типової будівлі, який можна копіювати і збирати як Lego – залежно від місця розташування. Ми підрахували, що найбільш економічними є 4‑поверхові будинки, де можна заощаджувати також на ліфтах і паркінгу. За сьогоднішніх цін на будматеріали вартість квадратного метра в таких будинках може наближатися до 400‑450 дол. (залежно від регіону). Лев Парцхаладзе, голова Української будівельної асоціації, з інтерв’ю РБК

Business Class Magazine №7(25)/2010

Фото www.istockphoto.com

Трансформації

Власники інтернет-магазинів кричать, що ми вб’ємо їхній бізнес. Але чому вони тоді працюють без касових апаратів? Ставиш націнку 20% – сім із них віддай державі, 13% – твій заробіток. Це нормально. Не буде більше націнки в 100%. Потрібно звикнути до інших заробітків. Усі хочуть стати мільйонерами за три дні. Але так не буде. Крутіться, працюйте. Закон про єдиний податок узагалі розслаблював людей, розхолоджував підприємницьку активність. Не встигла людина купити кіоск, відкрити магазин або кафе, відразу ж наймала працівників, а сама їхала відпочивати до Туреччини.

Сергій Оксанич, президент компанії «КІНТО»

блоги

Куди інвестувати мільйон (казка для дорослих)

Простирадло (у вигляді привида). Де він? Де він? Я його не бачу! Великий Магістр прислав мене з місією зачарувати його. Після моїх чар він не повинен питати довідку з Єдиного реєстру ділянок про те, чи не накладено заборону на продаж або арешт нерухомості. Зелене желе (схоже на медузу, повзе підлогою). Я його відчуваю, він десь близько! Мене також прислали з метою напустити на нього мару, щоби він не питав про права третіх осіб на цей будинок і не вимагав згоди дружини власника на продаж землі. Стара відьма з’явиться після укладання угоди, скаже, що була проти продажу і легко відсудить свою нерухомість назад. Угоду буде визнано недійсною, цей телепень зажадає гроші назад, але гроші зникнуть. Буде щомісяця отримувати по 25 відсотків із пенсії відьмакавласника якісь копійки як відшкодування. А інфляція їстиме ці копійки, їстиме. Ха-ха!!! Безруке однооке створіння (кульгає). Цей новоспечений інвестор навіть не здогадується, що слід укладати дві угоди – одну на землю, а іншу на будинок. А угоду на будинок ще й візувати в БТІ. Де йому знати, що він аналогічні угоди має укласти і на сарай, і на баню, які стоять на ділянці?! І ще йому доведеться брати новий Державний акт на право приватної власності на землю. Він про це й не здогадується, а отже, земля так чи інакше залишиться власністю нашого відьмака. Простирадло. Де він? Де він? Я його досі не бачу (всі потвори шукають Льоню по кімнаті). А ще я маю подбати, щоб ніхто не підказав йому поцікавитися наявністю сервітутів. http://blog.kinto.com/

Марат Гельман, засновник «Галереї Марата Гельмана», директор Центру сучасного мистецтва, власник проекту GiF. Ru (Росія)

Заборонене мистецтво

Давав сьогодні інтерв’ю Рен-ТБ та французам у справі про виставку «Заборонене мистецтво». Раптом хто не в темі: [Андрій] Єрофєєв (російський мистецтвознавець, куратор – прим. ред.) зробив виставку, що досліджує проблему цензури в новий час. Зібрав роботи, які знімалися з різних виставок, разом. Побудував ширми, перед ширмами написав попередження. На вході написав попередження. Все бездоганно. Прокурор при цьому вимагає трьох років колонії для Єрофєєва і Самодурова (на той час директора Центру Сахарова). Якщо це станеться – буде реальна засідка. Таких ще не було. Ті, хто цю справу зліпили, просто не розуміють. Що робити? Державний центр сучасного мистецтва готує лист на захист. Але мені здається, цього замало. Коротше, я вирішив у Галереї Гельмана зробити точно таку саму виставку. Ще ширшу. Нехай мене судять. Мало не здасться. Більше нічого придумати не можу. http://maratguelman.livejournal.com

Михайло Бродський, голова Держкомпідприємництва

Для бізнесу

Зараз збираємо пропозиції від місцевої влади, які з наявних дозволів та ліцензій є недоцільними та економічно необґрунтованими. Вже розіслали листи до адміністрацій різних рівнів. Листи викладені на сайті. Думаю, будемо ще скорочувати непотрібні дозволи та ліцензії. Хто які має пропозиції? Висловлюйте – обговоримо. http://mihailobrodskiy.livejournal.com/

10

Business Class Magazine №7(25)/2010

Євген Гавриленков, керівний директор компанії «Тройка Диалог» (Росія)

Опіум для держави

Економічна та бюджетна ситуація підтверджує нашу думку, що державі у 2010 р. не потрібні зовнішні запозичення, незважаючи на більш високий курс рубля, ніж передбачено в бюджеті (нафта коштує 75 дол. за барель, на 30% дорожче, ніж передбачено в бюджеті на 2010 р.). Однак уряд постійно заявляє, що випустить цього року євробонди, хоча терміни й обсяг запозичень досі неясні. У ситуації, коли Росії не дуже потрібні гроші, запозичення можуть знадобитися тільки для того, щоби, за висловом міністра фінансів Олексія Кудріна, оцінити реакцію інвесторів. Іншими словами, зараз можна запозичувати з позиції сили, виконуючи бездефіцитний бюджет. З економічного погляду зовнішні запозичення позбавлені сенсу незалежно від того, вдасться зберегти профіцит бюджету чи все‑таки виникне дефіцит. http://www.forbesrussia.ru/blogpost/45810-opium-dlya-gosudarstva

Дрю МакЛеллан, засновник компанії McLellan Marketing Group (США)

Бренд у головах

На жаль, чимало багатообіцяльних брендів повноцінно живуть лише в думках топменеджменту. Банда топів збирається в незвичайному готелі і веде бесіди про концепцію, місії і, можливо, навіть про зобов’язання компанії перед споживачем. Потім вони проходять двогодинний тренінг, після якого «виникає» їхній новий бренд. Чому в результаті нічого не працює? Тому що підлеглі цих керівників так ніколи нічого й не дізнаються про новий бренд. Розкажу одну історію. Одного разу в готелі класу «люкс» клієнт поскаржився швейцарові на якість гребінця в номері. Консьєрж вибачився і пообіцяв йому, що під час наступного візиту гребінці будуть кращими. Кілька тижнів по тому, коли клієнт знову гостював у цьому готелі, він знайшов у номері цілий набір гребінців. При від’їзді він залишив записку для консьєржа: «Дякую за гребінці, так набагато краще! До зустрічі!». Так він став одним із найчастіших постояльців готелю. Так ось, топ-менеджери можуть скільки завгодно вигадувати місію бренда, але не їм доведеться виправдовувати очікування споживачів! Швидше за все, вищеописаний гість не має уявлення про гасло готелю. Але, будьте певні, він усе розповість про той гребінець! Недостатньо розробити хороший бренд. Чи знають про нього ваші співробітники і чи живуть вони ним – тільки це має значення. http://www.drewsmarketingminute.com /

Марк Кубан, власник Dallas Mavericks, генеральний директор HDNet (США)

Конфіденційність Facebook? Кого це хвилює?

Конфіденційність у Facebook – це проблема, вигадана ЗМІ, не більше. Якщо ви приєднуєтеся до Facebook, то, за визначенням, хочете відмовитися від частини особистого життя. Ви хочете обмінюватися фотографіями, інформацією, щоби друзі, яких ви не бачили довго, знайшли вас. У кожному профілі FB є розділ «зацікавлений у…». Коли ви кажете 500 мільйонам людей, що зацікавлені в пошуку друзів, бізнесу, чогось іще, це означає, що ви згодні розширити своє коло спілкування і обмінюватися інформацією з незнайомими людьми. Подобається вам це чи ні, розміщена на FB інформація є публічною. Тобто проблема конфіденційності Facebook дуже проста за своєю суттю. Ви прийшли на FB, тому що хотіли відмовитися від конфіденційності в обмін на якісь переваги. Якщо ви вважаєте це проблемою, деактивуйте обліковий запис! Це соціальна мережа, а не ваш щоденник. http://blogmaverick.com/

11

експертна думка

Помічник на всі руки Олена Колосвєтова, начальник департаменту private banking OTP Bank

Для лайфстайл-менеджерів немає меж – вони завжди і скрізь зі своїми клієнтами управління стилем життя (lifestyle management). Одна з його важливих складових – консьєрж-сервіс. Для лайфстайл-менеджерів немає географічних або часових меж – вони завжди і скрізь зі своїми клієнтами. Досить зробити дзвінок із запитом, і закрутиться машина із забезпечення нагальної потреби чи примхи. Зазвичай усі клієнти private banking мають особистого секретаря або персонального помічника. Тож чим консьєрж-сервіс відрізняється від роботи звичайного секретаря? З-поміж головних відмінностей я би виокремила, по‑перше, конфіденційність. Далеко не всі клієнти хочуть, щоби про їхнє особисте життя і проблеми знав секретар. Не дуже приємно усвідомлювати, що в компанії є людина, яка володіє чи не всією інформацією щодо життя і діяльності власного шефа. Ймовірно, для складання біографії керівника це й добре, але для безпеки – навряд чи. Користуючись послугами консьєрж-сервісу, клієнти можуть обрати той рівень конфіденційності, який їх влаштовує – аж до реєстрації під вигаданими іменами. У такому

12

По-друге, консьєрж-сервіс передбачає допомогу клієнту в будь-який час будь-якого дня. Географічних кордонів тут не існує. Ця послуга безпосередньо пов’язана з індивідуальним туризмом. Близько 30‑40% життя клієнтів private banking займають подорожі: відпочинок та відрядження. Але це не має жодного стосунку до класичних туристичних пакетів. Клієнт private banking може побажати за два дні відвідати концерт у Парижі, афішу якого він тільки-но побачив у Лондоні. А після концерту повечеряти в ресторані із виглядом на Ейфелеву вежу, для чого потрібно забронювати столик. Отже, замовлення авіаквитків, оренда авто, бронювання номерів

і цілих готелів, візова підтримка, консультації з митних та імміграційних питань (багато клієнтів мають посвідку на проживання в інших країнах, і їм потрібно вчасно підказати, коли цією перевагою краще скористатися) – все це послуги консьєржів. Безумовно, вони не в змозі підняти в небо літаки за нельотної погоди, але можуть надати максимум інформації про те, наскільки затримується рейс і як із комфортом розв’язати цю проблему. Поки що найбільш затребуваною послугою серед українських клієнтів є отримання довідкової інформації. Але їм потрібні не просто адреса і номер телефону, а відповідь на такі запитання, як: де найкраще готують качку по‑пекінськи, яка програма буде на Новий рік у певному ресторані та яку святкову програму можна підібрати з урахуванням їхніх індивідуальних потреб. До того ж клієнти private banking можуть розраховувати на допомогу консьєржів в екстремальних ситуаціях, як-от пошкодження побутової техніки чи ДТП. У разі ДТП співробітники компанії не тільки викличуть ДАІ, а й нададуть кваліфіковану юридичну консультацію. Консьєрж-сервіс настільки все­ осяжний, що його неможливо загнати в якісь рамки – жоден перелік послуг не буде повним. Зазвичай намічають лише напрями, за якими може бути надана допомога: дім і сім’я, ділові доручення, відпочинок за містом, відпочинок за кордоном, хобі і т. ін. Що більше інформації про себе клієнт надасть, то більший спектр послуг отримає. 

Переваги консьєрж-сервісу Секретар

Консьєрж-сервіс

визначений графік роботи цілодобовий графік роботи працюють одна-дві людини працює команда фахівців із ризик розголошення інформації різних сфер бізнесу необхідність сплачувати що- спеціальні умови надання послуг місячну з / п і робити відраху(першочерговість, прийнятна вання до фонду оплати праці вартість, додатковий сервіс) повна конфіденційність економія коштів

Business Class Magazine №7(25)/2010

Фото надане OTP Bank

«Грошима треба керувати, а не служити їм», – сказав колись античний філософ Сенека. Додам від себе: так само необхідно керувати і життям. Саме цим займаються компанії, що надають послуги у сфері

разі замовити авіаквитки, звичайно, не вдасться, але користуватися різноманітними послугами, як-от доставка квітів, подарунків, отримання довідкової інформації, точно можна. Втім, навіть якщо реєстрація клієнта була повною (з усіма анкетними даними), можна не турбуватися – рядові співробітники не володіють вичерпною інформацією про клієнта. У call-центрах працюють різні зміни і, відповідно, вони лише приймають дзвінки в певний час. Однак якщо клієнтові, навпаки, комфортніше спілкуватися з одним оператором, його бажання буде виконано.

Вода – нарівні з повітрям – один з найголовніших елементів у житті людини. Більша частина природної води (наприклад, джерельна) має значну силу та позитивно впливає на організм людини. Прозора джерельна вода з глибин землі володіє багатьма цінними та цілющимивластивостями,позитивноюенергією.Цівластивості губляться на шляху від джерела (у наших умовах далеко не гірського) через водогін до квартири. Природна структура води також суттєво слабшає під час хімічної очистки та дезінфекції, втрачається позитивна інформація, яку має вода в природних джерелах. Австрійська компанія «EWO Energie Wasser Optimierung GmbH» є розробником методута винахідникомунікального пристрою для структурування води. Цей пристрій повертає звичайній водопровідній воді якості природної води з усіма властивостями, які необхідні для здорового та щасливого життя. Яким чином пристрій EWO відновлює природні властивості води? Це таємниця чи це «найприродніша річ» у світі?

13

Огляд ринку ІСІ

14

«Запоріжсталь» та Маріупольський металургійний завод імені Ілліча, і, як завжди, такі угоди не проходять без скандалів і судових позовів. Однак, незалежно від того, хто стане власником вищезазначених заводів, можна констатувати високий попит на місцеву металургію. Середній результат інститутів спільного інвестування (ІСІ) за місяць становив +2,7%. Проте головним чинником зміни вартості чистих активів (ВЧА) упродовж усього місяця залишався рух коштів. Нетто-відтік за місяць становив 9 млн грн., але загальний оборот за аналогічний період був утричі Середньозважена прибутковість ІСІ за 2010 рік за видами: 45 40 35

більшим – близько 25 млн грн.! Настрої інвесторів змінювалися відповідно до руху індексів. Загалом ВЧА за період збільшилася на 3,6%.

Відкриті фонди Відкриті фонди зросли лише на 0,7%. Результат найбільш ліквідної групи ПІФів відставав саме через постійні припливи та відтоки вкладів у великих обсягах, що ускладнювало ефективне управління портфелем. Найкращим фондом місяця став «ТАСК Ресурс», він зріс на 7,2%. Найгірший фонд впав на 18,4%. Нетто-рух коштів за місяць у групі становив +6,4 млн грн., найбільше залучив фонд «КІНТО-Еквіті» (+4,8 млн грн.), а «Альтус – Збалансований», навпаки, повернув найбільше вкладів (5,8 млн грн.). Загальна ВЧА групи зросла на 3,6%.

Інтервальні

30 25 20 15 10 5 0 01.01.10

17.06.10

Закриті Облігаційні

Відкриті Інтервальні

Рух коштів по ІСІ за 2010 рік за видами: 20 000 15 000 10 000 5 000 0 -5 000

14.01.10

Відкриті Інтервальні

-10 000

17.06.10

Закриті Облігаційні

Рух коштів із початку року, тис. грн.

У відсотках результати місяця були такими: індекс Української біржі зріс на 6,9%, ПФТС додав 6,6%. Світові ринки аналогічно нашому обновили річні мінімуми. Така сама доля спіткала й об’єднану європейську валюту. Головною причиною стрімкого падіння на початку місяця залишалися проблеми з грецьким зовнішнім боргом. Якщо додати до цього новини про бажання керівництва Китаю дещо охолодити внутрішній будівельний ринок та про загрозу воєнних дій із боку Північної Кореї, ми отримаємо відмінний рецепт для паніки на фондових ринках, що й сталося. Разом із тим більшість макроекономічних даних початку місяця були кращими, ніж очікувалося, але панічні настрої засліпили інвесторів, і ринок реагував зі значною затримкою. Після двох тижнів зростань і падінь кінець місяця вирізнявся слабкими макроданими, але гарними новинами. Наприклад, останній аукціон на французькі та іспанські євробонди пройшов дуже вдало, учасники констатували перевагу попиту над пропозицією, що свідчить про відновлення довіри до європейської економіки. У результаті за місяць світові індекси показали «плюс»: S&P500 зріс на 2,8%, CAC40 – на 6,6%, FTSE – на 2,3%, DAX додав 7,6%, а РТС – 3,7%. Хоча українські новини не мали сильного впливу на ринок, однак вони були досить важливими. Верховна Рада прийняла в першому читанні новий Податковий кодекс, що має спростити адміністрування податків та зменшити податковий тиск. Україна отримала 4 млрд дол. кредиту від Росії, половина якого піде на нові енергоблоки Хмельницької АЕС, також було відновлено співпрацю з МВФ, яка призупинилася під час загострення грецької кризи. Але головними подіями, що безпосередньо впливали на котирування українських акцій, стали «війни» за металургійні заводи. Об’єктом для поглинання стали

Дохідність із початку року, %

фінанси

Протягом червн я ринок пос т у пово ві д новлював у т рачені позиції. За 29 д нів (із 20 травн я по 18 червн я) ін декси Української бірж і та ПФТС обновили мінімуми цього року, а потім почали с трімко зрос тати.

Середній результат інтервальних фондів сягав 2%. Швидше за всіх зростав фонд «Альтернатива» (+7,1%), але він і падав найхутчіше. Загалом із початку року з великим відривом у лідерах залишаються «Прем’єр Фонд Дохід та Зростання» (+33%) і «Платинум» (+26%). Жоден фонд не залучив нових вкладів, загальний відтік становив 4,1 млн грн. Таким чином, ВЧА впала на 2,8%. Найбільше втратив фонд «Народний», він виплатив 2,2 млн грн. Ми вважаємо, що інвестори недооцінюють переваги інтервальних фондів, у часи високої волатильності саме інтервальні ПІФи мають оптимальне співвідношення ліквідності та дохідності.

Закриті недиверсифіковані Закриті фонди додали 4,4%. У лідерах зростання цього місяця були лідери падіння місяця минулого. Так, найкращим фондом став «Синергія-7» (+10,8%). Однак незмінним

Business Class Magazine №7(25)/2010

Фонд

Зміна ВЧА за період, % Прибутковість за період, % Прибутковіть з початку року, %

КУА

ВЧА, грн

Найбільш прибуткові відкриті інвестиційні фонди*

ТАСК-ІНВЕСТ

ТАСК Ресурс

3 403 436

9,94

7,24

КІНТО

Класичний

46 558 767 4,34

4,92

19,35 15,95

Альтус

Альтус – Збалансований

36 000 948 -13,86

0,36

15,28

Універ Менеджмент

Володимир Великий

1 315 951

1,75

0,85

14,11

Альтус

Альтус – Стратегічний

5 175 783

-3,22

-2,30

12,01

Міленіум Есет Менеджмент

Міленіум Збалансований

2 299 327

-2,26

-1,78

11,25

Драгон Есет Менеджмент

Аргентум

6 176 675

11,82

-6,69

11,04

SEB Asset Management Ukraine

СЕБ фонд грошовий ринок

2 933 000

12,39

1,16

10,40

ОТП Капітал

ОТП Класичний

6 498 419

750,63 -0,23

Спарта

Спарта Збалансований

29 048 145 -1,71

3,45

7,81

КІНТО

КІНТО-Еквіті

15 677 736

3,87

7,66

Parex Asset Management Ukraine

Парекс Український Збалансований фонд

31 822 191 -0,60

-2,48

6,92

SEB Asset Management Ukraine

СЕБ фонд збалансований

9 784 049

3,51

-4,43

6,03

Магістр

Магістр-фонд збалансований

1 112 444

0,37

0,37

4,25

50,09

8,89

Bonum Group LLC

Бонум Оптимум

1 163 893

-5,59

-1,86

2,79

ПІОГЛОБАЛ Україна

Преміум-фонд збалансований

8 605 208

0,00

0,00

1,04

Конкорд Есет Менеджмент

Конкорд Достаток

4 425 042

-6,85

-3,83

-1,70

Конкорд Есет Менеджмент

Конкорд Стабільність

1 194 876

-3,54

1,53

-2,36

АРТ-КАПІТАЛ Менеджмент

Надбання

3 201 287

-18,40

-9,26

30,35

Фонд

Зміна ВЧА за період, % Прибутковість за період, % Прибутковіть з початку року, %

КУА

ВЧА, грн

Найбільш прибуткові інтервальні інвестиційні фонди*

Foyil Asset Management Ukraine

Прем’єр Фонд Дохід та Зростання

3 620 752

Драгон Есет Менеджмент

Платинум

31 215 130 -0,50

0,56

25,96

Експерт Есет Менеджмент

Альтернатива

4 252 463

7,13

7,13

21,47

ОТП Капітал

ОТП Збалансований

4 142 557

-23,18

-3,47

19,04

КІНТО

Народний

23 811 482 -3,27

5,59

16,77

АРТ Капітал Менеджмент

Збалансований фонд «Паритет»

2 048 174

-1,29

-0,25

15,87

ТАСК-ІНВЕСТ

ТАСК Український Капітал

16 891 407

1,48

1,48

9,11

Конкорд Есет Менеджмент

Конкорд Перспектива

6 071 435

-12,71

-4,05

-7,61

1 069 696

-4,07

-4,07

-8,45

Співдружність Есет Менеджмент Оптимум

-0,19

1,16

33,01

Фонд

Зміна ВЧА за період, % Прибутковість за період, % Прибутковіть з початку року, %

КУА

ВЧА, грн

Найбільш прибуткові закриті фонди акцій*

Драгон Есет Менеджмент

Аурум

63 278 068 3,89

3,89

61,45

Амадеус

Амадеус-Індекс ПФТС

5 970 168

6,91

36,80

6,91

Sincome Asset Management

Гетьман

14 289 734 -21,79

-21,79

29,93

Альтус

Альтус – Капітал

11 945 165

-0,79

21,46

-0,79

КІНТО

Синергія- 7

11 278 924

Альтус

Альтус – Фонд акцій росту

10 670 489 -0,31

10,80

10,80

20,15

-0,31

19,47

Експерт Есет Менеджмент

Регіон Фінанс

48 197 036

18,49

6,34

18,92

КІНТО

Синергія -3

98 286 167

7,50

7,50

17,35

КІНТО

Синергія-5

54 135 316

1,71

1,71

12,90

АРТ Капітал Менеджмент

Фонд акцій «Альтернатива»

5 821 510

-8,43

-8,45

9,78

КІНТО

Синергія-4

131 919 123 8,71

8,71

8,51

Амадеус

Симфонія №1

10 388 994 10,00

10,00

4,89

Фонд

6 122 179

Зміна ВЧА за період, % Прибутковість за період, % Прибутковіть з початку року, %

КУА

ВЧА, грн

Найбільш прибуткові фонди облігацій*

Альтус

Альтус – Фонд облігацій

-33,94

1,93

11,13

Parex Asset Management Ukraine

Парекс фонд Українських облігацій 8 521 410

2,57

2,59

10,20

УкрСиб Есет Менеджмент

УкрСиб Стабільний дохід 2

15 812 145

1,28

1,28

8,55

КІНТО

Синергія Бонд

2 284 135

-1,96

-1,96

6,64

Джерело: дані www.investfunds.com.ua, розрахунки КУА «Драгон Есет Менеджмент». **Дані за період від 20 травня по 18 червня. До таблиць уключаються публічні фонди з активами понад 2 млн грн., дані щодо яких регулярно і вчасно оновлюються на сайті investfunds.com.ua.

лідером із початку року залишається «Аурум», після таких «американських гірок» його дохідність із початку року утримується на гідному рівні – зростання на 61%. Єдиним фондом у групі, що показував рух коштів, був «Регіон Фінанс», за місяць він отримав 5 млн грн. нових вкладів. ВЧА групи зросла на 4,8%.

Облігаційні Дохідність облігаційних фондів була досить високою. За місяць вони зросли на 1,6%, або 21% річних. Найкращий фонд продемонстрував приріст на 2,6%. Рух коштів було зафіксовано лише в одному фонді – «Альтус фонд облігацій». Цей фонд виплатив 3,3 млн грн. У результаті ВЧА групи зменшилася аж на 7,6%.

Прогноз Як ми і зазначали в попередньому огляді, травнева корекція була занадто глибокою і дозволила розумним інвесторам придбати акції українських підприємств за дуже привабливими цінами. Подальші події на ринку вказують на велику зацікавленість інвесторів в українських заводах металургійної галузі. Варто зазначити, що акції агропромислових підприємств України, що торгуються у Варшаві та Лондоні, не падали так сильно, як місцевий ринок, що свідчить про інтерес вкладників і до агросектора. Позитиву інвесторам додав центральний банк Китаю, який заявив про перспективу укріплення юаня. Для України це означає можливе зростання в експорті металургійної продукції до Китаю. Загалом така зміна політики позитивна для глобальних ринків, бо свідчить про впевненість керівництва однієї з найбільших економік світу в покращанні економічних умов та зміцненні внутрішнього ринку. Ми вважаємо українські акції ще відносно дешевими, але звертаємо увагу на високу волатильність фондових ринків. У зв’язку з цим не радимо спекулювати на короткому проміжку часу, а робити вклади на термін понад рік. Також рекомендуємо звернути увагу на інтервальні фонди. Олексій Соболєв, старший аналітик КУА «Драгон Есет Менеджмент», спеціально для Business Class Magazine

15

16

персона

Круті віражі Генеральному директорові «Віннер Імпортс Україна» Богдану Кульчицькому нецікаво працювати лише за гроші. Натомість для пана Богдана важливим є бачити перед собою великі цілі. Схоже, у характері енергійного менеджера примхливо поєднуються американська амбітність та українська мрійливість. Пане Богдане, вперше Ви приїхали до України 1992 р. Який професійний досвід Ви вже мали на той час за плечима? Мій попередній професійний досвід не був пов’язаний із автомобілями. Після закінчення університету BSME Rutgers я шість років працював інженером у галузі, що англійською називається machine design, тобто у сфері інженерного конструювання. Я робив різні інженерні креслення, причому вручну, на папері, адже комп’ютери в інженерній справі тоді ще не були поширені. Згодом я отримав підвищення і очолював підрозділ компанії в Чикаго, де здійснював інженерні розробки для найбільших світових фармацевтичних фірм.

Фото Олега Дерзького

Ви народились в Америці? Так, у Філадельфії. Однак Ви українець за походженням. Розкажіть про те, як Ваша родина опинилася в Америці. Мої батьки народилися в Україні і виїхали до Америки ще дітьми під час Другої світової війни. Батькові тоді було 16 років, він народився в селі Кульчиці Львівської області. Від назви цього села й походить наше прізвище. Мама виїхала з родиною у 8 років зі Львова. Мій дід за материнською лінією був професором Львівського університету, а бабуся співала в тамтешньому оперному театрі. Пройшовши складні етапи еміграції, мої батьки врешті опинилися у Філадельфії. У місті діяла українська церква, і навколо неї селилися українські іммігранти. Жили вони громадою, зберігали рідну мову, культуру, традиції. Цікаво, а як Ви познайомилися з паном Гинянським – власни-

ком компанії «Віннер Імпортс Україна»? Я це добре пам’ятаю. Пан Гинянський теж американець українського походження, однак він належав до іншого класу, аніж мої батьки. Був заможною людиною, мав успішний бізнес. Натомість моя родина мала значно скромніші статки. Наші світи, так би мовити, рідко перетинались у бізнесі чи побуті. Однак у житті української громади і пан Гинянський, і моя родина брали активну

різні, так би мовити, типи людей. Деякі дійсно приїздили сюди на два-три роки з метою зробити кар’єру у своїй корпорації. Адже якщо ти досягнеш успіху хай навіть у невеликому представництві за кордоном, про це дізнається вся корпорація і ти можеш отримати підвищення. Інші приїздили, щоби заробити швидкі гроші. Вони відкривали тут маленькі бізнеси з єдиною метою – заробити. Я не належав ані до перших, ані до других. Я пишався тим, що я українець,

Погано, коли робота в компанії орієнтована на стосунки, а не на результат участь. Гинянський фінансував різні проекти філадельфійської української громади і, довіряючи моєму батькові, часто саме його просив подбати про власні кошти. Якось і я разом із батьком приїхав до пана Гинянського за чеком. Мені було тоді 13‑14 років. За кілька років українська громада влаштовувала дебютантський бал, і родина Гинянських попросила мене супроводжувати на ньому їхню старшу доньку. З цього приводу ми зібралися разом на вечерю і вдруге поспілкувалися. Тож можна сказати, що я ріс на очах пана Гинянського. Він знає мене з дитинства, і це, мабуть, було однією з причин, чому саме мені він запропонував очолювати компанію в Києві. Багато американців, що приїздять до України, ставляться до цього як до трампліна, з якого вони розпочинають кар’єру. А як Ви поставилися до пропозиції працювати тут? Коли в Україні почав розвиватися ринок, сюди, як до перспективної країни, почали приїздити

і був радий можливості при їхати працювати сюди. Водночас я не знав, як надовго приїжджаю, і не уявляв, що чекає на мене далі в роботі та особистому житті, адже на той час я був ще не одруженим. Потім, коли я одружився і ми чекали на дитину, я вирішив повернутися до Америки. Адже з погляду медицини Україна не була комфортним місцем для народження дітей. Моя «перерва» тривала 5 років. За цей час в Америці народилося двоє моїх дітей. 2002‑го я знову повернувся сюди. Загалом в Україні живу вже 13 років. Із Вами цікаво поспілкуватися на тему української бізнесментальності, адже Ви її можете оцінювати зсередини як українець і разом із тим як американець. Які, на Ваш погляд, основні відмінності українського бізнесмена від, приміром, того ж таки американського? Відповідь на це запитання змінюється кожні три роки. 1992 р. я би відповів інакше, ніж зараз.

17

персона

Тому що за 18 років змінилася Україна, змінився бізнес в Україні, змінився я і моє уявлення про багато речей. Це філософське питання, і відповідь на нього не може бути чорно-білою. Щодо основної місії бізнесу, то в Україні, як і всюди, люди хочуть заробляти гроші, отримувати прибуток і мати гарне життя. Але як цього досягнути? Зрозуміло, що потрібно тяжко працювати, приносити користь компанії і, як наслідок, зростати в кар’єрі. На жаль, в Україні багато людей у бізнесі

щоби вижити. Це ніби доплата, яку повинні були б дістати ці службовці як зарплатню. Але колись це треба зупинити. Корупція руйнує країну. Два роки тому Ви казали, що збираєтеся змінити ситуацію в топ-менеджменті компанії на користь українців. Чи змінили? Чи не вважаєте, що українці могли би бути більш корисними компанії? Адже вони краще розуміють місцеві реалії? Найвищі місця у фірмі мають посідати українці. І ми рухаємося

Корупція не є частиною буденного життя американського бізнесмена прив’язані до стосунків – хто кого знає, з ким дружить, хто кому допоміг. І їхня робота орієнтована на стосунки, а не на результат діяльності в компанії. Зараз це явище спостерігається рідше, але воно все ще існує. Ще маю таке спостереження: українці дуже роботящі і добре працюють у межах певної системи. Можна навіть сказати, що українці в системі діють значно краще, ніж будь-хто. Однак коли українець виходить за її межі, він не завжди може дати собі раду. А які негативні речі вразили Вас в Україні найбільше? Корупція. Але корупція є і в Америці. Середня людина не стикається в Америці з корупцією. Так, є винятки, відомо, коли за гроші влаштовують зустрічі з впливовими людьми, але це не частина буденного життя середнього американського бізнесмена чи простої людини. Американець не платить міліціонерам, директорам шкіл… А в Україні корупція є на кожному кроці життя, всюди. А Ви давали хабарі? Ні, і не можу. Мене б це принижувало як людину. Однак, проживши тут багато років, я почав дивитися на це трохи інакше. Ну як можна прожити, заробляючи 200 доларів на місяць?! Із часом розумієш, що хабарі – це гроші на те,

18

до цього. У цьому навіть допомогла криза, ми повинні були здійснити скорочення і скоротили якраз іноземців. На сьогодні з чотирьох компаній, що входять до групи «Віннер», дві очолюють американці, а дві – українці. До речі, наш фінансовий директор також українець, а це дуже вагома посада. Насправді українців наймати дешевше. Дешевше не в платні, а з погляду супутніх витрат, які ми покриваємо іноземцям, – оренду житла, перельоти. Разом із тим дуже важливим чинником у бізнесі є довіра. Часто з іноземцями легше працювати, бо вони краще тебе розуміють. Кажуть, у Вашій компанії досить демократична система управління і високий рівень відповідальності менеджерів середньої ланки. А хто в разі їхніх помилок несе кінцеву відповідальність? Завжди я. Якщо в компанії немає однієї конкретної людини, яка несе відповідальність, усе розвалиться. І крапка. В Україні ж завжди прийнято когось звинувачувати, от тільки не себе. Я не пам’ятаю, щоб якийсь міністр сказав: «Ось тут я винен, перепрошую». Завжди чуєш: «Я нічого не знав, тому цього не зробив, і винен хтось інший…» Мабуть, приємно було Вам нести відповідальність і звітувати до кризи, коли ринок працював шаленими темпами?

Так, тоді всі були генії (Сміється). А Ви над геніями були надгеній. Так (Сміється). А зараз, коли йде боротьба за кожного клієнта, які менеджерські риси, на Ваш погляд, потрібні? Треба вміти приймати швидкі та «акуратні» рішення. Не можна відкладати жодне рішення на завтра. І не можна не приймати ніяких рішень. Краще якісь, аніж жодних. Коли ми ввійшли в кризу, мали під кредитні зобов’язання товару на суму понад 100 млн євро. Тоді дуже важливо було розпродати його і повернути банкам гроші. Ми зробили це і віддали борги до копійки. Швидко й чітко зменшили витрати компанії, і це також нам суттєво допомогло вистояти. А назвіть помилки, які Ви зробили під час кризи. Ну хоча б найбільші. Ми конвертували гривню в євро, щоби сплачувати позики. А назавтра курс євро падав, і ми втрачали гроші. Звичайно, ми не могли знати, що євро впаде, але врешті це було помилкою. Суттєвою помилкою було також і те, що до кризи ми надто легко витрачали гроші, дозволяли собі багато речей. Збудували новий офіс під Києвом із басейном та фітнес-центром, аби співробітникам було комфортніше працювати. І я вважав, що це правильно. Але зараз, коли криза завдала нам такого болючого удару, я думаю, що це було помилкою. Однак коли ситуація зміниться на краще, я знову вважатиму, що це було правильно (Сміється). Насправді дрібних помилок я роблю по 10 на день… А от назвати ще якісь глобальні помилки… Ні, не знаю. Ви постійно потрапляєте на перші позиції різних рейтингів, Вас визнавали найкращим менеджером автомобільного сектора. Чесно зізнаюсь, я ставлюся до всіх наших рейтингів із сумнівом. А як Ви ставитеся до нагород та дипломів? Вивішуєте їх на стінах? Ні, ви ж бачите, на стінах мого кабінету ніяких дипломів немає. Насправді я ніколи не впливаю на результати тих чи інших рейтингів, і будь-які матеріальні на-

Business Class Magazine №7(25)/2010

Біографія Богдан Кульчицький народився 15 вересня 1963 р. у Пенсільванії (США), в родині вихідців з України.

1986 р. закінчив університет BSME Rutgers, отримав диплом інженера, ступінь BS. Із 1986 по 1992 р. працював в одній із провідних американських корпорацій Raythion (інженерінг, упровадження автоматичних систем) на посаді керівника проектів.

1992 р. на запрошення відомого американського бізнесмена українського походження Івана Гинянського, власника групи компаній «Віннер» в Америці, Богдан Кульчицький приїздить до України, щоби створити автомобільну компанію – офіційного дистриб’ютора Ford Motor Co. Із 1999 по 2001 р. Богдан Кульчицький провадить власний бізнес у США. Із 2001 р., після повернення Богдана Кульчицького, «Віннер» продовжує свій стрімкий розвиток.

2004 р. «Віннер» бере участь у тендері на офіційне імпортерство Jaguar, Land Rover, Porsche і, виборовши перемогу, стає однією з найбільших мультибрендових компаній в Україні. Хобі: автомобілі, подорожі, сучасні технології.

19

персона

20

Business Class Magazine №7(25)/2010

городи нічого не важать для мене. для мене Найбільшою нагородою в моєму житті є виховання моїх трьох дітей. У квітні вперше за 2 роки вся преса констатувала факт зростання продажів автомобілів. Чи це означає, що ринок авторитейлу пішов угору? Чи ринок зростає? Чи це та подія, якою можна пишатися, про яку варто написати додому, як то кажуть американці? Ні, ми дуже далекі від гордості за сильний автомобільний ринок. У квітні 2009 р. в Україні продали 13 600 автівок, а у квітні цього року – 14 100, тобто на 3,9% більше. Начебто бачимо зростання. Однак це зростання – лише 500 машин на всю країну. Насправді це ніщо. Якщо ж узяти сукупну кількість проданих автівок за 4 місяці цього року, то ми побачимо зниження продажів на 27%. За чотири місяці 2009 р. було здійснено 62 907 реєстрацій автомобілів, а за цей самий період 2010‑го – 45 600. Вплинув січень 2010 р., який був дуже тяжким і значно гіршим за січень минулого року. Всього торік у країні було продано 174 000 авто, цього року я прогнозую цифру 170 000. Тобто ситуація не зміниться. Але є і позитив. Ринок стабілізувався, він прогнозований, компанії за цей час оптимізували свою роботу. Ви зараз працюєте в збиток? Перші два місяці цього року були дуже тяжкими. Пишатися поки що нема чим. Гадаю, за рік вийдемо в нуль. У таких умовах вийти в нуль – це добре. Що Ви думаєте про сценарії розвитку автомобільного ритейлу? Оптимісти кажуть, що за два-три роки він вийде на докризовий рівень. Песимісти говорять про майбутній колапс багатьох компаній, особливо якщо країна відкриє свої кордони для старих автомобілів. Я не вірю, що протягом найближчих 5 років ситуація повернеться до докризового рівня. Дійсно, до кризи ми спостерігали ненормальний і штучний попит геть на все. У Києві були нереальні ціни на нерухомість, на землю… Ця істерія вже не повториться. Люди

стануть більш уважними, менш емоційними. Водночас я не думаю, що на нас чекає колапс. По-перше, наш ринок і так найбільше впав порівняно із європейськими. До кризи в країні продавалося 700 000 машин на рік, зараз – 170 000. Тобто падіння було п’ятикратним, і це стало шоком. Якщо ринок упаде ще на 20 000 автомобілів, це вже таким шоком не буде. Щодо нашої компанії, то вона досить невелика й може вчасно і гнучко реагувати на будь-які зовнішні зміни, тож колапс особисто нам точно не загрожує.

ти місцевими силами. Наприклад, знайти гарний офіс чи зробити сучасний ремонт. Тож ми відкрили агенцію з нерухомості та будівельну компанію, які передовсім задовольняли наші потреби. Зараз ці напрями бізнесу працюють, однак не розвиваються, адже галузі нерухомості та будівництва також знаходяться у стагнації. Чи підраховували Ви, скільки коштує Ваша компанія зараз? Щоб оцінити компанію, потрібно знайти того, хто за неї заплатить. Я можу вам сказати, що вона варта 150 млн євро, але якщо ці гроші

Зараз вдалий момент купити землю та збудувати дилерські центри Якщо Україна ввійде до Євросоюзу і відкриє кордони для вживаних машин, за прикладом Польщі, це може стати додатковою проблемою для галузі. Але це точно не відбудеться за два роки. Насправді ж на ринок вплинуть ті речі, які ми зараз не можемо до кінця передбачити. Я маю на увазі технології та екологію. Поява нових екологічних машин, електромобілів – ось що вплине на сценарій розвитку автомобільної галузі значно більше, ніж інші чинники. Чи плануєте Ви додавати до свого кошика нові бренди? Додавати бренди – ні. Я поки що не бачу брендів, які б нас цікавили. Однак зараз – гарний час для розвитку. Деякі дилери, з якими ми працювали, закрилися під час кризи. Тож ми можемо зайняти їхні ніші. Плануємо відкривати власний дилерський центр у Києві для Porsche. Зараз вдалий момент купити землю та збудувати дилерські центри, адже земля і будівництво стали дешевшими. Ви сказали, що до групи компаній «Віннер» входять чотири компанії. Ви маєте інші напрямки діяльності, окрім автомобільного ритейлу? Так, коли ми почали розвивати тут автомобільний бізнес, з’явилися потреби, які на початку 90‑х років було важко задовольни-

ніхто не дасть, це означає, що вона стільки не коштує. Тобто компанія коштує стільки, скільки за неї хтось готовий викласти. Зараз майже ніхто нічого не купує. І я певен у тому, що сьогодні компанія коштує менше, ніж це було до кризи, але Колись її вартість зросте. Ви досягли максимуму як найманий менеджер. Що далі? Плануєте відкривати власну компанію? Якби я мав відповідь на це питання, я би жив значно спокійніше. Для мене останні 9 років були надзвичайно цікавими. Я дійсно дійшов максимуму до кризи, витримав її удари, що було чудовою школою. Зараз я наче відкотився в 2004 р., тобто повернувся в минуле, і це для мене нудно. Працювати лише за гроші мені нецікаво. Тож я в пошуку – чи створювати власну компанію, чи придбати акції в бізнесі, чи піти в українську політику. Я бачу, що міг би щось зробити в політиці, але питання – чи дозволять це зробити. Великого капіталу я ще не заробив. Мені імпонує, коли людина спочатку заробить гроші, а потім йде в політику не для заробітку, а винятково для того, щоби змінити життя на краще у своїй країні. Словом, зустріньмося за два роки, і я думаю, що тоді дам відповідь на це запитання.  Оксана Підсуха

21

тема номера: vip-авіація

Business Class Magazine №7(25)/2010

Польоти уві сні й наяву Приватний літак може зекономити власникові час, але не гроші – утримання «залізного птаха» коштуватиме близько 1 млн дол. на рік. Зменшити витрати можна за рахунок здачі повітряного судна в оренду.

Фото www.istockphoto.com

Ульотний ринок Турецька лазня, спортивний і концертний зали, п’ять спалень, обладнаних величезними ліжками, 20 звичайних гостьових кімнат першого класу, коктейльбар, елеватор для Ferrari. Усе це вміщується на борту найдорожчого у світі літака Airbus A380, що належить саудівському принцові Аль-Валід бін Талалу. Вартість цього лайнера без «начинки» становить 320 млн дол. Cтворення внутрішнього дизайну затягнуло ще на 200 млн дол. Серед українських літаків таких грандіозних «залізних птахів», звісно, немає. Але ринок бізнес-авіації є надзвичайно перспективним. Так, Шахреддін Аскеров, президент компанії Aerostar, пригадує, що на початку 90‑х в Україні здійснювалося перельотів лише на 200 годин на рік, тобто 2‑3 вильоти на місяць. Тоді замовниками послуг в Україні були в основному іноземці. Із початком бурхливого економічного зростання у 2000‑х роках стрімко збільшувався й попит на послуги ділової авіації – на 30‑50% щорічно. Одначе ринок ще далекий від насичення. Загалом, за даними Державної авіаційної адміністрації, у приватній власності зареєстровано 171 літак. За словами Шахреддіна Аскерова, в Україні вже регулярно літають понад 100 бізнес-джетів. Їхній загальний наліт упродовж місяця становить 1500 годин. У США курсує близько 19 тис. ділових літаків. Європейський ринок бізнес-авіації є другим за величиною у світі й налічує 2 тис. бізнес-джетів.

Ведення статистики на українському ринку ділової авіації ускладнюється тим, що чимало власників реєструють свою техніку в офшорних зонах із метою уникнення оподаткування. Адже при імпорті літака необхідно виплачувати ПДВ у розмірі 20% його вартості. Якщо взяти за основу мінімальну ціну години польоту (2500 дол.), то виходить, що ємність ринку приватних польотів становить не менш ніж45 млн дол. на рік.

здаватися в оренду. Тільки літаки бізнес-авіації мають право заробляти гроші, надаючи послуги зі здійснення перельотів.

Крилате придбання Переваги ділової авіації очевидні – дедалі більше бізнесменів і представників середнього класу бажають економити свій час та здійснювати польоти «від

Ведення статистики на нашому ринку VIPавіації ускладнюється тим, що чимало власників реєструють свою техніку в офшорних зонах За підрахунками Business Class, в Україні працює близько десяти компаній, які надають послуги з оренди ділових літаків. Утім, повітряні судна, які пропонуються в оренду, не належать авіакомпаніям – власники літаків (приватні особи або корпорації), аби зменшити витрати, віддають їх в управління авіакомпаніям. У 90% випадків такі авіакомпанії кишенькові, тобто бізнесмени створюють їх для того, щоб організовувати власні польоти. Про нерозвиненість авіаринку свідчить і те, що він недостатньо сегментований. Так, у США існує чіткий розподіл на приватну, корпоративну та бізнес-авіацію. Перші дві категорії не мають права займатися комерційними перельотами. Вони обслуговують лише потреби родини або корпорації, якій належать, і не можуть

дверей до дверей». Наприклад, на подорож із Києва до Женеви рейсовим літаком, якщо врахувати час на пересадку та очікування в аеропортах, доведеться згаяти майже весь день. Якщо ви купуєте літак або берете його в оренду, то вирушити до будь-якої точки світу можна вже за 2 години після прийняття рішення про виліт. При цьому витрачається мінімум часу в аеропортах. У людини, яка має потребу у частих перельотах, є дві можливості – орендувати або придбати власне повітряне судно. Якщо ви вирішили придбати літак, то насамперед важливо правильно визначити свої потреби – для чого він необхідний, як далеко літатиме. Ділові літаки (або бізнес-джети) бувають трьох видів – легкі, середні та великі. Легкі літаки (висота салону 140 см, переліт до 1,5 год)

23

вільно втрачають вартість повітряні судна Falcon, Gulfstream та ін. Приміром, Falcon 20F зараз коштує 1,5‑2 млн дол., стільки само, як і в рік випуску (1966). Як і на ринку автомобілів, на ціновий фактор тут впливають сила бренда, комплектація, оригінальність внутрішнього оздоблення тощо.

Криза майже не вплинула на продаж бізнесджетів вартістю від 25 млн дол., 2009 р. їхні cвітові поставки скоротилися всього на 4% При купівлі слід ураховувати, в яких умовах експлуатуватиметься літак. Так, більшість сучасних літаків не пристосована для перельотів по українських аеропортах. «Наприклад, Learjet можна назвати Ferrari серед літаків. Він має тонкий профіль крила, призначений для великих швидкостей. В аеро­ порту Тернополя такому судну зможуть почистити крила від снігу хіба що віником. Але цього буде

Вітчизняний бізнес-джет На базі серійного пасажирського літака Ан-148 конструкторське бюро ім. Антонова розробляє Antonov Business Jet.

За попередніми даними, він зможе перевозити від 8 до 41 пасажира на дальність до 7000 км. У розпорядженні VIP-персон на борту ABJ буде все необхідне для роботи під час польоту. До переваг ABJ можна також віднести можливість базування на широкій мережі аеродромів, у тому числі на ґрунтових, завдяки високому розташуванню двигунів на крилі й наявності дверей-трапа. Довжина – 18,2 м, ширина салону – 3,15 м, висота – 2 м, швидкість – 850 км / год.

24

недостатньо: рештки льоду та снігу змінять профіль крила, і це вплине на безпеку перельоту, літак може навіть не злетіти. Про що казати, якщо на деяких злітних смугах ростуть кущі», – розповідає пан Аскеров. Донедавна українські бізнесмени для внутрішніх перельотів використовували ЯК-40.

Радянський літак 1966 р. важко назвати бізнес-джетом, але він пристосований для місцевих умов і може приземлитися там, де не сяде Falcon (навіть на кущі на смузі). Зараз ці машини продаються за смішною ціною – від 5 до 50 тис. дол. Це пов’язано з тим, що вони не обладнані спеціальною навігаційною технікою, наявність якої з 2008 р. вимагається Державним авіаційним департаментом України. Вартість установки нової навігації становить 300 тис. дол., тобто перевищує ціну власне літака. Однак в українському небі є переобладнані ЯКи, що належать вітчизняним бізнесменам, – вони вимушені користуватися цими лайнерами для перельотів у ме­жах рідної країни. Хоч як дивно, криза майже не вплинула на продаж бізнесджетів вартістю від 25 млн дол. За даними консалтингової компанії Teal Group, 2009 р. у світі їхні поставки скоротилися всього на 4%, тоді як продажі бізнес-джетів вартістю від 4 до 24 млн дол. зменшилися на 43%. Криза позитивно вплинула на тривалість процедури покупки нових літаків. Так, раніше, щоби придбати літак, необхідно було чекати в черзі два-три роки. Для тих, хто не бажав довго чекати, навіть вигадали бізнес-схему з продажу місця в черзі. При вартості техніки 5 млн дол. покупці переплачували близько 500 тис. дол. за можливість негайного отримання літака у власність. Зараз омріяну покупку можна отримати всього за два місяці. У якому разі придбання літака є необхідним? Адже, окрім коштів

Business Class Magazine №7(25)/2010

Фото http://vitaly.livejournal.com

тема номера: vip-авіація

найчастіше купують люди, які хочуть керувати літаком власноруч, адже завдяки маневреності такою машиною легко управляти. Їхня вартість коливається в межах 5‑7 млн дол. Середніми літаками (висота 165‑185 см, тривалість польоту– до 5 год) власники можуть керувати або самостійно, або вдатися до послуг пілота. За такого «птаха» доведеться викласти 10‑14 млн дол. Важкі літаки призначені для далеких, міжконтинентальних перельотів (мінімальна висота салону 185 см, тривалість польоту – до 12 год). Такі судна в базовій версії коштують 25‑55 млн дол., але досконалість не має меж, і, зробивши тюнінг внутрішнього дизайну, можна суттєво підвищити ціну. Серед літаків, як і серед автомобілів, є такі, що за перші п’ять років утрачають до 30% вартості, їхній перепродаж за декілька років обернеться великим мінусом. Уважається, що відносно швидко втрачають ціну такі моделі, як Bombardier, Cessna, Learjet. І навпаки, досить по-

Змінні витрати

6%

Стаття витрат

13%

26% 10%

32% 14%

6%

6%

1%

Джерело – Центр ділової авіації

52%

Фото http://www.hawkerbeechcraft.com

Паливо (витрата палива – 501 кг/год)

475,95

Технічне обслуговування

146,00

Технічне обслуговування та капітальний ремонт двигунів

208,00

Аеропортові збори

400,00

Аеронавігаційні збори

192,58

Інші

100,00

Загалом

1 522,53

Постійні витрати

11% 13%

11%

Витрати на льотну годину, дол. США

Стаття витрат

Витрати на рік, дол. США

Страхування

56 250,00

Тренування пілотів

67 200,00

Проїзд на тренування

8 000,00

Зарплатня екіпажу

276 000,00

Український комерційний оператор

60 000,00

Перельоти на технічне обслуговування

34 256,95

Інші витрати

30 000,00

Загалом

531 706,95

Витрати з утримання легкого літака Beechсraft Premier IA на сам літак, потрібно буде його утримувати, а це досить дороге задоволення. Сума постійних витрат (які не залежать від того, здійснює машина перельоти чи ні – зарплата членам екіпажу, стоянка, технічне обслуговування) коливається від 300 тис. до 1 млн дол. на рік залежно від виду літака. Змінні витрати (на паливо, аеро­ портні збори тощо) становлять 600‑3000 дол. за льотну годину «Якщо людина або компанія літає понад 200 годин на рік, то вже

можна замислюватися над покупкою повітряного судна, – стверджує Аскеров. – Якщо поділити 300 тис. дол. на 200 годин, то отримаємо 1500 дол. – вартість льотної години. З урахуванням змінних витрат мінімальна вартість льотної години для легкого літака становитиме близько 2200 дол. Для порівняння: вартість оренди легкого літака починається від 2500 дол. за годину». В Україні легкі літаки здаються в оренду від 2500 тис. дол.

за льотну годину (льотна година – це час від моменту відриву шасі до моменту торкання шасі при посадці. – Прим. ред.), середні – від 4500 дол., великі – від 6000 дол.

Орендовані крила «Для того щоби літак не заіржавів (а пілоти не втратили кваліфікації), він має літати 500‑1000 годин на рік», – говорить

25

тема номера: vip-авіація

Де вчать на пілота Міжнародний центр авіаційної підготовки

Курс складається з теоретичних та практичних занять. Теоретична частина триває два тижні, практика польотів – 48 годин. Вартість – 20 тис. дол.

Школа Пілотів «Авіа-Союз»

Польоти і навчання в школі пілотів виконуються на двомісних навчально-тренувальних, спортивно-пілотажних літаках ЯК-52, на реактивному навчально-тренувальному літаку Л-29 і на чотиримісному літаку бізнес-класу СМ-92 «Фініст». Вартість – 15 тис. дол.

Навчання некомерційних пілотів гелікоптерів Robinson R44 – 30 тис. дол.

Enstrom 480 – 50 тис. дол. Навчання некомерційних пілотів бізнес-джетів Diamond 40 – 30 тис. дол Diamonfd 50 – 50 тис дол.

пан Аскеров. Тому багато власників здають свої літаки в оренду. «Орендарем у такому разі виступає авіакомпанія – оператор літака, що є сертифікованим і ліцензованим авіаперевізником. Оплата за оренду здійснюється за кожну льотну годину. Однак такі доходи здебільшого не перевищують витрат, які несе власник літака на його утримання. Інакше кажучи, приватний чи корпоративний літак – це витратна стаття, так само, як приватний чи корпоративний автомобіль», – розповідає Юрій Гребьонкін, генеральний директор Центру ділової авіації. Але не всі володарі «крилатих» хочуть здавати свої повітряні судна в оренду. Один із власників, котрий не побажав назвати свого імені, розповів Business Class, що планує продавати літак, оскільки витрати на його утримання занадто великі, а здавати його в оренду та пускати на борт сторонніх осіб він не має бажання. «Втрачається

26

все задоволення від володіння літаком, який належить тільки тобі і більше нікому», – коментує він. Ті, хто не бажають купувати цілий літак та перетворювати його на «прохідний двір», можуть скористатися послугами так званого часткового володіння. За фіксовану річну плату можна отримати доступ до парку повітряних суден авіакомпанії, що надає послуги часткового володіння. Так, світовий лідер у цій галузі – компанія NetJets пропонує своїм клієнтам за 400 тис. дол. на рік літати 50 годин або за 168 тис дол. – 25 годин. Клієнт отримує доступ до флоту із 800 літаків у 5000 аеропортів світу. Компанія бере на себе всі зобов’язання, пов’язані з перельотом: надає екіпаж, планує політ, забезпечує обслуговування в аеропорту і техобслуговування. До будь-якої точки світу обіцяють подати літак щонайменше за 10 годин до вильоту. Якщо порахувати, виходить,

що вартість польоту становить 8 тис. дол. на годину, що дорожче, аніж оренда в авіакомпанії, але дешевше, ніж купівля та утримання власного судна (за умови 50 годин польотів на рік). Річард Абулафіа, провідний аналітик консалтингової компанії Teal Group, у щорічному прогнозі розвитку галузі повідомляє, що протягом найближчих 10 років на світовий ринок буде поставлено понад 10 200 бізнес-джетів загальною вартістю 184 млрд дол. Він нази в ає 2012 ‑ й о с таннім роком зменшення ринку, після чого почнеться 6‑річний період підйому із щорічним 10‑відсотковим зростанням. Аналітик не виключає, що рекордні цифри поставок (як це спостерігалося 2008 р.) не будуть досягнуті виробниками аж до 2016‑2017 рр. Тож для тих, хто має потребу часто літати, зараз гарна нагода придбати власного «залізного птаха» без черги.

Business Class Magazine №7(25)/2010

Фото www.istockphoto.com

Авіаційний центр «Ротор Україна»

Ґвинт замість крил Співвітчизники, які вимушені часто подорожувати рідними теренами, можуть робити це на гелікоптері. 2009 р. в Україні спростили процедуру здійснення приватних польотів. «У діапазоні висот до 1500 м повітряний простір вільний, тобто для його використання не потрібно отримувати жодних дозволів від органів управління повітряним рухом, окрім контро­

ляти в Європі. Наприклад, перш ніж полетіти до Криму, потрібно завчасно відправити туди машину з бочкою бензину. Вартість таких гелікоптерів лежить у межах від 100 тис. до 600 тис. дол. Гелікоптери з газотурбінними двигунами літають на керосині, тож заправитися можна на будьякому аеродромі, але ця техніка коштує більше – від 1 млн дол. (таких машин в Україні більшість). Періодичне технічне обслуговування виконується з певними інтервалами – кожні 100, 500 го-

2009 р. в Україні спростили процедуру здійснення приватних польотів. У діапазоні висот до 1500 м повітряний простір вільний льованого повітряного простору дин або 1 рік, 2‑5 років (залежно від та заборонених зон», – розповідає моделі). Для періодичного обслуІгор Бірюков, комерційний дирек- говування залучаються інженеритор «Ротор Україна». Над міста- техніки з-за кордону – це коштувами польоти досі заборонені, але тиме від 2 до 20 тис. євро. в Києві злітний майданчик розтаПри купівлі гелікоптера, як шований на території Гідропарку, і літака, необхідно сплатити ПДВ що вважається акваторією, тому у розмірі 20%. Оподаткування тут дозволено зльоти й посадки. можна уникнути, якщо не реєДо кризи попит на гелікоптери струвати літак в Україні. Але тоді збільшувався щорічно шаленими слід забути про вільні польоти темпами – за чотири роки (2004- Україною – для іноземних суден 2008) українці придбали приблиз- п е р е м і щ е н н я б у д е д о з в о л е н о но 60 одиниць. За словами Андрія лише по міжнародних аеропортах, Омельчука, директора вертолітного яких у нашій країні можна переклубу «Автопілот», усього в Україні лічити на пальцях однієї руки. зареєстровано близько 70 приват- Втім, гелікоптер можна завжди них гелікоптерів. замовити, як таксі, це коштуватиП р и п о л ь о т і в е р т о л ь о т о м ме від 350 до 2 тис. дол. за годину немає необхідності базуватися польоту. на аеродромі, адже для злету Інтерес потенційних інвеста посадки не потрібна злітна т о р і в д о ц а р и н и в е р т о л і т н и х смуга – можна приземлитися польотів свідчить, що цей ринок на будь-якому майданчику за міс- є перспективним. Нещодавно том. Пан Омельчук стверджує, що « А в томобільна група ВІПОС» лише поодинокі власники керують заявила про свої наміри продагелікоптерами власноруч, решта – вати гелікоптери. Також невдовзі наймають пілотів-професіоналів. відкриється новий аеродром під Зарплатня пілотів стартує від Києвом із сучасною інфраструкту2000 дол. – що дорожча техніка, рою, де зберігатиметься авіатехто вища ставка. ніка, виконуватимуться польоти Купуючи вертоліт, слід бути і проводитимуться тренування. готовим до ймовірних проблем Таким чином, якщо врахувати із паливом. Існує два типи верто- місцеві умови, то для пересувань льотів – із поршневими та газо- країною гелікоптер може бути турбінними двигунами. Поршневі реальною альтернативою легкому літають на авіаційному бензині, бізнес-джету.  який в Україні не виготовляють. Юлія Бєлінська Його необхідно заздалегідь замов-

27

28

рішення

Мед, ще й ложкою! Напередодні виходу на пенсію Валентин Паньковський залишив державну службу, щоби відкрити невеличкий власний бізнес, а натомість створив компанію, яка стала найбільшим українським експортером меду.

Фото Олександра Даманського

Від тюрми та від бджоли… Біля виробничих приміщень компанії «Бартнік» припарковано з десяток велосипедів. Співробітники найбільшого українського експортера меду приїжджають на роботу на двоколісних. Воно й не дивно, «Бартнік» розташований у невеличкому містечку Ізяслав, що на Хмельниччині, тут не прийнято «шикувати». Власника компанії, Валентина Паньковського, підлеглі кличуть ласкаво: «Стані­ славич». Дивлячись на його щиру посмішку, загоріле обличчя та густі вуса, можна подумати, що він нещодавній пасічник, а медовий бізнес – просто продовження його захоплення бджільництвом. Насправді ж, перш ніж відкрити власну справу, Паньковський 23 роки служив директором виправно-трудової колонії (10 із них – у колонії суворого режиму). За радянських часів при кожній в’язниці було підприємство з виготовлення різноманітних корисних товарів. В ізяславському закладі в’язні виготовляли бджолиний інвентар. Саме це й визначило подальшу долю директора тюрми. Одного разу йому замовили виготовлення партії вуликів, проте замовники купили менше, ніж домовлялися. Паньковський забрав вулики додому, купив бджіл і відтак став бджолярем-аматором.

1995 р. відбулася ще одна випадкова подія, яка стала доленосною. Тоді до ізяславської колонії в пошуках тари для перевезення бджіл приїхав польський підприємець Роберт Колясинскі. Замовлення на бджолині клітки виконали, але взаємовідносини на тім не закінчилися. Колясинскі разом зі своїм товаришем Янушем Кошталевичем надумав вирушити

в Сочі до Інституту бджільництва Росії, аби купити племінні бджолосім’ї, матки. Проте їхати самотужки понад 2,5 тис. км через пострадянський простір поляки не наважувалися. «Конвой» їм забезпечив Паньковський, який допомагав перевозити бджіл два роки поспіль. А на третій рік Кошталевич запропонував українцеві співпрацю. У Польщі спостерігався

500‑800 дол. на місяць. Справи йшли добре до початку 2000‑х років, доки в Польщі не почав агресивно розвиватися мережевий ритейл. Розпочався «ціновий» тиск на виробників – від них вимагали неможливого. «Якби ми виконували умови ритейлерів, то, враховуючи вартість банки, кришки та упаковки, грошей на вміст просто не залишалося б», – розповідає під-

Частка продажів «Бартніка» в Україні не перевищує 8%, решта йде на експорт дефіцит гречаного меду, тоді як в Україні його було вдосталь. Кошталевич доручив своєму українському знайомому займатися заготівлею та відправкою цього меду до Польщі. Паньковський уже давно замислювався над тим, щоби змінити сферу діяльності, проте, як сам зазначає, не мав грошей навіть на реєстрацію фірми. Таким чином, за допомогою поляка (який виділив 800 дол. на старт) у 48‑річному віці директор тюрми Валентин Паньковський став бізнесменом, зареєструвавши фірму «Бартнік»: «Я був повен сил та енергії, готовий до нових звершень!»

Солодке життя Попервах Кошталевич перераховував кошти на рахунок Паньковського, за які той закуповував в українських пасічників мед (приблизно 20 тонн на місяць) та контро­лював його відправку до Польщі. (До речі, «Бартник» досі не має власних пасік, а закуповує мед у бджолярів та заготовників.) Польський партнер виплачував Паньковському заробітну плату як заготівнику – приблизно

приємець. Європейські ритейлери почали закуповувати китайський мед, що був удвічі дешевший, і потреба в українському продукті відпала. Перед бізнесменом постав вибір: «закриватися» або шукати новий ринок збуту. Відповідь знайшлася сама. Перебуваючи в Києві, Валентин зайшов до кафе на Хрещатику, до нього за столик підсів американець польського походження. Чоловіки розговорилися, з’ясувалося, що американець палає ідеєю торгувати медом: у США продукти бджільництва користуються неабияким попитом. Невдовзі нові знайомі почали працювати на таких самих умовах, на яких Паньковський вів бізнес із поляком. До США підприємство Паньковського постачало приблизно 1‑1,5 тис. тонн меду на рік. Із самого початку «Бартнік» не працював на український ринок, хоча така ідея виникла ще під час першої поїздки до Сочі 1995 р. Тоді разом із поляками Паньковський зайшов до київського магазину подивитися, як продається мед. Побачене здивувало іноземців. Вони звикли до брендованої продукції, а в україн-

29

рішення

30

ських магазинах мед виколупували ножем із молочних бідонів, продаючи на вагу. Ідеї створити український брендований мед судилося втілитися у життя лише 2000 р. Старий знайомий Кошталевич запропонував Паньковському знову налагодити спільний бізнес, орієнтований уже на тутешній ринок. Внеском поляка були банки, етикетки, кришки й обладнання для декристалізації та розфасовки (загалом на суму 30 тис. дол.). Внеском Паньковського була власність у вигляді автомобіля ГАЗ-53, яка затягнула аж на 7% в установчому капіталі. Кошталевич розсудив, що за такий відсоток партнер навряд чи викладатиметься на результат, тому вирішив віддати українцеві 49%. На рекламну кампанію грошей не було, тож Паньковський став працювати торговим агентом: їздив містами зі своїм медом. «Я брав із собою сумку, повну банок із медом, обирав вулицю та йшов від магазину до магазину, пропонуючи продукт торговцям», – пригадує бізнесмен. Завідувачі, директори зустрічали незваного гостя хто зі скепсисом, хто із посмішкою. Брендований мед був для них дивиною. Продавати вдавалося близько 2 тонн на місяць, аж поки 2001‑го в Україні не з’явився перший супермаркет Billa. Надалі представники кожної нової торговельної мережі вважали за потрібне виставляти в себе на полицях ті самі торгові марки, що й у конкурентів. Таким чином «Бартнік» без особливих зусиль потрапив майже до всіх українських супермаркетів. Сам Паньковський розглядає торгівлю в Україні як своєрідну рекламну

акцію. «Ми робимо це задля того, щоби потенційні партнери, заходячи до продовольчого магазину, бачили нашу продукцію», – розмірковує бізнесмен. Робити ставку на вітчизняний ринок, допоки торговельні мережі поводяться не по‑джентльменському (плата за вхід, полицю і т. ін.), Паньковський не воліє.

Орієнтація не експорт Утім, продаж фасованої продукції на території України ніколи не був пріоритетом «Бартніка». Навіть у найкращі часи частка продажів на батьківщині сягала максимум 15%, а зараз не перевищує 8% (приблизно 50 тонн меду на місяць), решта йде на експорт. Свій внесок зробила і криза – купівельна спроможність

українців суттєво знизилися. «Нашим людям не до меду», – констатує Паньковський. Проте «Бартніку» вдалося зберегти грошовий обіг насамперед завдяки зростанню світових цін – минулий рік закінчився на позначці 2 євро за кілограм. 2007 р. мед продавався за 0,8 євроцента. Свого часу зростанню частки експорту в структурі виробництва «Бартнік» сприяв так званий антибіотиковий скандал, що розгорівся в Європі 2003 р. У китайському меді, що ним захоплювалися європейські мережі, знайшли залишки ліків, які потрапили в продукт від бджіл, оброблених антибіотиками. Відтоді ЄС увів ембарго на поставки меду з Китаю і дозволив імпортувати його з України. «До речі, мед – єдиний продукт харчування, ввезення якого до ЄС з країни дозволено», – із гордістю говорить підприємець. Аби підкорити Європу, «Бартнік» брав участь у заходах «Апімондії» (міжнародної федерації бджільницьких асоціацій, заснованої 1949 р. у Римі. Її членами є представники 62 країн світу. – Прим. ред.). Вперше компанія презентувала міжнародній спільноті свою продукцію 2004 р. у Любляні (Словенії). Попри те що стенд компанії займав лише 4 кв. м, інтерес до українського меду був величезний. «На стенді ми повісили портрет Тараса Шевченка із рушником, калиною. Щоправда, більшість відвідувачів, поглянувши на портрет, а потім на мене, запитували: це твій дід чи батько?» – усміхається пан Паньковський. Зараз частка «Бартніка» у загальному обсязі меду, що експортується

Business Class Magazine №7(25)/2010

Довідка Валентин Паньковський, засновник компанії «Бартнік» Народився 1948 р. в Ізяславі. Освіта: 1973 р. – Київський політехнічний інститут, спеціальність «електричні машини і апарати». Сімейний стан: одружений, має трьох синів, двох онуків. Хобі – риболовля. Кількість співробітників – 60. Обсяг виробництва 2009 р. – 3 тис. тонн меду.

з України, сягає 50% (2800 тонн на рік). «При підвищеному попиті на мед, десятирічній бездоганній репутації, ми не маємо проблем зі збутом», стверджує підприємець. – Продавати ми змогли б і втричі більше, наші потужності це дозволяють». Збільшувати обсяг збуту заважають контра­бандні поставки до Росії. Минулого року до Росії вивезли стільки само меду, скільки й до Європи. Але російські покупці не вимагають жодних лабораторних досліджень і до того ж закуповують у пасічників мед за більш високими цінами.

Безпечний розігрів За рахунок чого досягається хвалебна якість меду? Європейські вимоги до цього продукту суворіші за українські, але в компанії вимушені їх дотримуватися. На підприємстві обладнано спеціальну лабораторію, де перевіряють фізико-хімічні показники меду, виявляють, фальсифікований продукт чи ні, визначають наявність слідів антибіотиків. Головною проблемою при реалізації меду є його властивість швидко кристалізуватися. Оскільки споживачі люблять, щоби мед був рідким, кожен виробник вигадує власну технологію зберігання продукту у товарному вигляді на якомога довший строк. Річ у тім, що мед густішає через те, що містить так звані центри кристалізації – крихітні рештки бджіл (лапки, крила), пісок, пилок, обніжжя бджолине, бульбашки повітря тощо. Підпри-

ємець стверджує, що фільтрів, які могли б із в’язкого меду прибрати такі маленькі частки, не існує, тож у Європі мед нагрівають до температури 82°С, після чого його фільтрують і без доступу повітря фасують у споживчу тару. Закордонні технології передбачають швидкий нагрів, фільтрацію і швидке охолодження. Мед частково втрачає свої корисні властивості, але то є плата за звичку споживача завжди мати рідкий мед. Паньковський говорить, що в компанії «Бартнік» застосовують іншу технологію: за допомогою електричних ламп мед розігрівають до 42‑45 градусів (тобто до природної температури у бджолиному гнізді) та фільтрують. Після такої процедури мед знову кристалізується, але лише за три місяці, при цьому абсолютно не втрачаючи свої цілющі властивості. До речі, на експорт продукцію доправляють у великих бочках, тож надалі встигнути продати мед, поки він рідкий, або відстрочити процес кристалізації – головний біль

не виробника, а його європейських контрагентів. До речі, на підприємстві задіяна майже вся родина Паньковських: дружина, два сини та дві невістки. В такому стані речей власник убачає тільки переваги: «У бізнесі на родичів можна покластися як ні на кого іншого. Якщо «свояк» каже, що щось не виходить, то це означає, що він виклався на 100% і зробив усе, що зміг». Останнім часом батько намагається передати якомога більше повноважень своїм синам. «Усі чули про Форда, але ніхто й гадки не має про сина Форда. Мабуть, у цьому провина насамперед батьків, які тиснуть на дітей своїм авторитетом, не дають їм набити ґулі, реалізувати свої ідеї. Хочу, щоби про моїх синів говорили не менше, ніж про мене», – стверджує підприємець. Утім, на пенсію Паньковський не збирається. Він має наполеонівський план: зробити із рідного Ізяслава великий туристичний центр, задля чого планує податися в мери.  Юлія Бєлінська

31

Фірмова ювелірна продукція, або Корпоративний стиль для колекціонерів Особливості корпоративної культури «SWB» «Корпоративна культура – це система відносин, дій і артефактів, що витримує випробування часом і формує у членів певного культурного суспільства досить унікальну спільну для них психологію». Х. Шварц і С. Девіс Корпоративна культура існує в будь-якій організації, незалежно від її рівня, розміру і розмаху. Однак що більша організація, що швидші темпи її становлення і розвитку, то частіше ми стикаємося з

золото 585 с, маса 3,91 г Вставка: Діамант – Кр-57-0,11-3+/3-А Діамант – Кр-57-0,07-3+/3-А Діамант – Кр-57-0,035-3+/3-А Діамант – Кр-57-0,035-3+/3-А Кількість – 5 шт.

32

таким поняттям, як «корпоративна культура». Досить точне визначення корпоративної культури дав відомий бізнесмен Д. Джаффі: «Корпоративна культура – це система спільних переконань, вірувань і цінностей, що спрямовує і підтримує організаційну поведінку в колективі». За словами ще одного практика бізнесу С. Роббінса, корпоративна культура виступає в ролі «соціального клею, який допомагає утримувати цілісність організації за рахунок створення прийнятних стандартів мислення і поведінки». Оскільки корпоративна культура є потужним мотивувальним фактором, не можна не відзначити її важливу роль як чинника конкурентоспроможності!

золото – 585 с, маса – 7,51 г Вставка: Діамант – Кр-57-0,5-4+/5-А Діамант – Кр-57-0,39-3+/2-А Діамант – Кр-57-0,17-3+/4-А Діамант – Кр-57-0,17-3+/3-А Діамант – Кр-57-0,07-3+/3-А Діамант – Кр-57-0,07-3+/3-А Кількість – 2 шт.

Питання взаємодії людей у колективі сьогодні мають важливе значення і розглядаються в усіх сучасних теоріях мотивації. Причому детальний розгляд такої взаємодії (за характером, атмо­ сферою в колективі і найбільш вдалими моделями спілкування співробітників) розкриває нам сенс поняття корпоративної культури. Адже в колективі найголов­ніше – не лише тип корпоративної культури, але і її збіг з індивідуальними цінностями співробітників, їхніми очікуваннями, переконаннями і, врешті-решт, світоглядом. Компанія «SWB» подбала про створення власної корпоративної культури практично від перших днів запуску свого бізнес-проекту.

золото – 585 с, маса – 6,03 г Вставка: Діамант – Кр-57-0,26-3+/4-А Діамант – Кр-57-0,17-3+/3-А Діамант – Кр-57-0,07-3+/3-А Діамант – Кр-57-0,07-3+/3-А Діамант – Кр-57-0,035-3+/3-А Діамант – Кр-57-0,035-04+/3-А Кількість – 2 шт.

Business Class Magazine №7(25)/2010

Багато в чому завдяки цьому всього лише за рік «SWB» виросла в групу компаній і зуміла посісти одну з передових позицій в інтернет-просторі України. Група компаній «SWB» має не просто спільну корпоративну культуру з усіма ознаками основних її типів – ця внутрішня корпоративність така само унікальна і неповторна, як і сам Проект «SWB»! Незважаючи на начебто нематеріальність корпоративної культури, керівництво «SWB» розуміє, що в міру задоволення так званих базових потреб того чи іншого працівника або керівника у нього виникають потреби іншого плану: це і можливості самореалізації, і усвідомлення своєї належності до колективу, визнання та повага… Чом би й ні? Корпоративний сертифікат на нагрудний знак На Заході відкрито говорять, що людині властива певна «потреба звана культура великих ставок, Логотип групи компав співучасті». Причому основна у якій на перше місце виходить ній «SWB» простий у виконанні, мотивація аж ніяк не грошова! чітка підпорядкованість, розуміння легкий для сприйняття і добре У «SWB» важливо те, що люди ви- ієрархії компанії, досвіду та знань запам’ятовується. Він саме такий, конують завдання тих, кого вони її керівників і, безумовно, високий яким і повинен бути логотип успішної знають і кому довіряють! рівень внутрішньої комунікації. компанії. Це свого роду символ, обКультура бізнес-процесу, що В умовах, коли кожен співробітник раз фірми, котрий був розроблений її формує група компаній «SWB», розуміє, що і від його особистих рис, шляхом складної і творчої роботи. Ми розуміємо, що корпоративвраховує, що працівники орієнто- і від злагоджених та чітких дій усієї вані на те, як виконується робота, команди залежить майбутнє ком- ний стиль компанії – один із найперед її початком відбувається панії, – всі співробітники «SWB» важливіших інструментів реклами і маркетингу, від якого багато в чому тривале узгодження, залучення пишаються своїм призначенням! залежить, наскільки фірма буде «суміжних» відділів. Це дещо успішною і впізнаваною на ринку. вповільнює темпи роботи, однак У фірмовому стилі «SWB» органічно витрачений час не є критичним. поєднуються різні іміджеві елементи. За рахунок високої комунікації, що Одним із носіїв корпоративного існує в «SWB», нівелюється осностилю групи компаній «SWB» є вний негативний фактор культури ексклюзивні нагрудні знаки, викопроцесу – поганий взаємозв’язок нані з чистого золота зі вставками між відділами. Після цього «вклюдіамантів. чається» наступний чинник – Таких знаків існує три види, приПоняття фірмового (або коркультура мети, широко поширена в лідерських компаніях. Жорстка, поративного) стилю зародилося чому випущена їхня кількість суворо але не агресивна командна робота відносно недавно, йому ще немає обмежена! Але основна цінність з високою внутрішньою конкурен- і сотні років. Наведемо одне з най- цих знаків зовсім не в тому, що на цією у керівників відділів, чітка більш точних визначень корпора- виготовлення кожного з них пішло орієнтація на досягнення постав- тивного стилю: «це індивідуальний стільки-то діамантів із відповідною лених цілей (як правило, великих впізнаваний образ організації, що масою у каратах, що не може не запроектів) і, як наслідок, значний дозволяє виокремлювати її на тлі цікавити поціновувачів ювелірних прикрас. І не в тому, що ці нагруді успішний результат праці роблять інших компаній». Ще стародавні майстри познача- ні знаки випущено ексклюзивно, такий тип культури досить ефективним. У процесі взаємодії тих ли свої вироби особистим клеймом, у вкрай обмеженій кількості, що чи інших відділів «SWB» виникає яке теоретично можна трактувати також не може не привернути інтерес і третій тип культури – культура дії, як логотип, тобто оригінальне зо- справжніх колекціонерів. Істинна їхня цінність у тому, що що характеризується активністю браження, що репрезентує компанію, та наполегливістю всіх учасників продукцію і має запам’ятовуватися ці витвори ювелірного мистецтва процесу в досягненні амбітних клієнтами та партнерами. Саме –символи успіху і процвітання груцілей, підвищеною увагою до ко- логотип визначає фірмовий стиль, пи компаній «SWB», аналогів якої мандних цінностей компанії і по- у якому важливі всі елементи – від у світі просто не існує!  зитивним кінцевим результатом. колірної гами до оригінального Максим Пилипович І все це, вочевидь, об’єднує так зображення.

Фірмовий стиль «SWB» – основа впізнання компанії в очах споживачів

33

рішення

34

Business Class Magazine №7(25)/2010

Мильна опера «Бізнес роблять не професіонали, а ентузіасти!» – цю ненову мудрість випробувала на собі київська підприємниця Ірина Тарасевич. Разом із чоловіком колишня викладачка іноземних мов створила найбільше в Україні виробництво аптекарського мила.

Народу нічим митися «Немає мила, ну немає!» – виправдовується у телефонну слухавку Ірина Тарасевич, співвласниця одного з перших в Україні виробництв натурального мила (ТМ «ЯКА»). До речі, ЯКА– абревіатура, що розшифровується як Якісне, Корисне, Аромотерапевтичне. «Розкуповують, як гарячі пиріжки!» – сміється бізнеследі, закінчивши розмову з дилером. Сміх сміхом, але наразі потужностей підприємства не вистачає, щоби задовольнити потреби ринку. «Поки що ми виробляємо до 20 тис. шматків мила на місяць. Але попит, за нашими оцінками, значно більший – близько 200 тис. Утім, ми не стоїмо на місці. Найближчим часом будемо розширювати виробництво, – говорить пані Ірина. «На території в півтора гектара під Києвом ми будуємо нове високотехнологічне підприємство, яке дасть змогу повністю задовольнити попит».

Фото Олега Дерзького

Мило з каструлі Зараз у це важко повірити, але в травні 2005 р. виробництво ТМ «ЯКА» стартувало у гаражі чоловіка Ірини. Тоді вони у звичайній каструлі вперше спробували зварити мило. «Приблизно в той час я прочитала історію успіху відомого парфумера минулого Брокарда і дізналася, що він починав із того, що варив мило у конюшні. Тоді я сказала чоловікові: «Ми на правильному шляху!» – сміється підприємниця. Сама ідея зайнятися мильним виробництвом народилася у подружжя наприкінці 90-х, коли вони мешкали в Чехії. Там натуральне мило ручної роботи не було диковинкою і пані Ірина до нього всією душею прикипіла. «Спершу ми привезли до України 15-20 шматочків мила

та роздарували їх друзям, – згадує вона. – Мило сподобалося абсолютно всім! І тоді нам захотілося спробувати зварити його самотужки. Декілька місяців я перекладала з англійської та французької все, що було можливо знайти стосовно виготовлення мила, чоловік відвідував бібліотеки, збирав старовинні рецепти мила та випробовував різні рецептури». За словами пані Ірини, найпоширеніша помилка, якої припускаються дилетанти, полягає в тому, що мило нібито

Довідка Ірина Тарасевич, співвласниця компанії – виробника ТМ «ЯКА» Народилася 4 жовтня 1963 р. Освіта: Київський інститут іноземних мов, викладач. Захоплення: малювання.

35

рішення

дуже просто зварити. Мовляв, відкриваєш шкільний підручник хімії і отримуєш усі необхідні формули: береш будь-який жир, додаєш луги, і виходить мило. Насправді все значно складніше. «Ми робимо мило тільки на основі рослинних олій. Без додавання будь-яких тваринних жирів. Я впевнена, що рослинні олії значно краще впливають на стан шкіри. Щоби переконатися в цьому, достатньо намастити одну руку смальцем, а другу оливковою олією. Відчуєте різницю!» – говорить вона. Але налагодити виробництво мила на основі саме рослинних олій було дуже складно.

з 1994 р. У той час її чоловік мав фірму, яка займалася будівельними роботами, і саме спільний капітал забезпечив початкові інвестиції для створення миловарного виробництва.

Становлення Одну з перших власноруч вироблених партій мила (50 60 шт.) Ірина із чоловіком віднесли до Аптеки-музею м. Києва, щоби віддати на реалізацію. «У нас навіть упаковки ніякої не було, – пригадує підприємниця. – Моя мама самотужки пошила пакетики для кожного шматка та прикрасила їх вишивкою. Навіть не знаю, що перші

2005 р. виробництво аптекарського мила стартувало у гаражі «Не може бути!» Пані Ірина сама визнає, що, коли вони з чоловіком узялися до справи, обоє були «повними нулями у хімії». Отже, потребували кваліфікованих фахівців – хіміків. Щоби знайти їх, Ірина вирушила до Київського миловарного заводу і зустрілася з одним із технологів. «Кажу їй: у мене є унікальні старовинні рецептури, що ґрунтуються на рослинних жирах… Замість відповіді отримала категоричне «ні»: «Ви нічого не розумієте, такого бути не може. Мило неможливо зварити без додавання тваринних жирів!» Тож домовитися не вдалося. Але допомогла подруга – університетський викладач, кандидат хімічних наук, вона порекомендувала звернутися до головного технолога іншого миловарного заводу, яка виявилася дуже щирою жінкою і висококласним професіоналом. «Головний миловар на підприємстві – мій чоловік. Але саме та жінка допомогла грамотно скласти Технічні умови і перевірити рецептури й перші зразки продукції. Втім, загалом я не ставилася до мильного виробництва надто серйозно. Не переймалася: вийде чи не вийде. Ніхто не збирався займатися цим виробництвом із прицілом на великі прибутки». Впевненості Ірині, колишньому викладачеві англійської та французької мов, додавав основний стабільний бізнес – Центр підготовки та навчання персоналу з ділової англійської мови, що працює на ринку

36

покупці хотіли отримати більше: мило чи ті пакетики». Попервах аптекарське мило коштувало близько 15 грн. за упаковку (поступово ціну було збільшено до 22 25 грн.) – досить дорого, порівняно зі звичайним, що коштує 4-6 грн. Отже, без маркетингової підтримки воно розкуповувалося доволі кволо. За перший місяць столична аптека «Віталюкс» продала лише 5 шматків мила (зараз у ній за такий самий період придбавають близько 200 шматків). Тож стало очевидно, що товар потрібно якось просувати на ринку. Тоді почалася праця над створенням спеціальних просвітницьких буклетів, у яких роз’яснювалося, що таке натуральне мило, яких інгредієнтів у ньому не повинно бути. Згодом почали виробляти безкоштовні пробники продукції, що їх мали співробітники аптекарських мереж роздавати покупцям. Чи не привласнювали аптекарі ці пробники? «Та на здоров’я, нехай миються!» – відмахується Ірина. «Пам’ятаю, 2005 р. ми виготовили 200 штук мила, близько десяти видів (зараз у компанії «ЯКА» їх понад сорок. – Прим. ред.), – пригадує Ірина. – У жовтні того самого року вирушили з ним на спеціалізовану медичну виставку. Саме там я зрозуміла, наскільки перспективним є мильне виробництво. Аптечні мережі виявили неабияку зацікавленість у нашому так званому аптекарському милі, тому що воно має не тільки мийні, але й лікувальні властивості.

Найперше серед таких мил – дігтярне, адже дьоготь – природний антисептик. На другому місці – сірчано-дігтярне, третє посідає камфорне. Хоча таке мило має незвичний естетичний вигляд та запах. Ми не використовуємо барвників, тому наше мило нейтрального природного кольору. Крім того, ми не застосовуємо ароматизаторів. Наша мета – створювати «правильне» мило. Людина, яка оцінила вплив такого мила на шкіру, повернеться за ним і купуватиме знов і знов». Пані Ірина вірить у те, що незабаром українці прийдуть до «правильного ставлення» до натуральних речей: «За статистичними даними, приблизно 9% українців декларують власну спроможність купити собі все що завгодно, окрім квартири та машини. Усі вони– наші потенційні покупці».

Плани Зараз продукція «ЯКА» експортується до Росії та Білорусі, пробні партії товару було відвантажено до Канади, країн Балтії та навіть Японії. «Поки що нам бракує товару для того, щоб освоїти ці ринки, – розповідає Ірина. – Так, тільки російський ринок може спожити ще 200 500 тис. штук мила на місяць». Наразі підприємство сконцентрувало зусилля на внутрішньому ринку: намагається збільшити обсяг виробництва та розширити асортиментну лінійку. Вже розробили рідке мило «ЯКА» та гель для душу. На підході виробництво шампуню. Паралельно триває праця над удосконаленням якості товару і рецептур. «Упаковка – це постійний пошук найкращого варіанта. Ірина ніяк не може вдовольнитися наявною. «Хотілося б створити на підприємстві власне бюро дизайну промислової упаковки. Поки що не можу знайти варіант упаковки, який задовольнив би мене на 100%! Ми спробували декілька різних видів коробок, але найкращий ще попереду», – говорить вона. – Обов’язково його знайдемо, бо хочемо зробити «ЯКУ» відомим світовим брендом, аби всі дізналися, що українці здатні створювати високоякісні натуральні товари для догляду за шкірою та волоссям, що українські товари можуть гідно конкурувати з французькими й італійськими марками і продаватися в будь-якій країні світу».  Яніна Кудь

Business Class Magazine №7(25)/2010

ретроспектива

Рай. Недорого Здача в оренду приміських дач була одним із найприбутковіших видів бізнесу на початку ХХ століття. Вже тоді кияни намагалися втекти від літньої міської спекоти на природу.

Де врятуватися від спеки? Від середини ХІХ століття Київ розвивався шляхом невпинної урбанізації. У ході будівельного буму вулиці швидко заповнювалися капітальними цегляними спорудами. Земля відповідно дорожчала. Мало хто з домовласників дозволяв собі зберігати на своїх садибах зелені оази: кожний зайвий клаптик ішов під новобудови. Затишні куточки в центрі міста залишалися привілеєм вузького кола найповажніших і найбагатших осіб – це були угіддя на кшталт великого саду

38

біля царського палацу чи просторих скверів у садибах генералгубернатора та командувача військового округу. Що ж до основної частини міських мешканців, то їхнє життя в нових умовах минало здебільшого серед кам’яних стін, на асфальтованих подвір’ях або на бруківці мостових, з обмеженим озелененням. Це вкрай негативно позначалося на здоров’ї городян, особливо тих, чий вік тільки-но починався. Єдиний порятунок можна було знайти у щорічних виїздах на відпочинок до здорових місцевостей. Звичайно, для київських магнатів не становило проблеми вла-

штувати місце дозвілля за межами гомінкого міста. Заміські «фазенди» з ошатними особняками і впорядкованими приватними парками так і називалися на докладних планах околиць Києва: дача Марголіна, дача Бернера, дача Кульженка… Дехто володів цілими маєтками на Київщині або ж вирушав на славетні європейські курорти. У гімназичних спогадах сина й онука мільйонерів Михайла Терещенка, вихідця з відомої родини цукрозаводчиків-меценатів, можна прочитати, що влітку його в різні роки вивозили до дідового села Головківки, до Криму, до Франції чи Швейцарії.

Business Class Magazine №7(25)/2010

Ясна річ, не кожному була по кишені літня поїздка на узбережжя Середземномор’я або Женевського озера. Але приміські гаї та ліси Києва з численними озерами й цілющим повітрям теж могли забезпечити повноцінний відпочинок. І на межі XІX‑XX сторіч проблему масового прилучення до природи вдалося практично розв’язати. Засобом для цього стало утворення приміських дачних селищ. Хтось із киян отримав можливість збудувати недорогу віллу особисто для себе, а для когось з’явився вибір приватних дач, які можна було заорендувати на все літо за помірну плату (близько 50‑100 крб. за сезон, що відповідало місячній платні дрібного чиновника).

Здешевлення через сусідів

Фото надані автором

Землі місцевості Святошин біля західного кордону Києва в дореволюційний час були державною власністю. Вони перебували на балансі Міністерства державного майна. Територія Святошина прилучалася до Берестейського шосе (нині – проспект Перемоги) та входила до так званої КиєвоМежигірської лісової дачі. Прихильники ідеї створення приміських дач мали на увазі насамперед Святошин, тому що в цього району була значна перевага – наявність шосейного зв’язку з центральною частиною Києва. Відомство державного майна погодилося надати частину своїх територій у довго-

строкову оренду. Вже 1896 р. питання про розподіл певної частини Святошинського лісу на дачні ділянки у принципі було вирішено. Наступного року відбулося офіційне відведення в оренду понад 245 га (450 дачних дільниць), строком на 99 років. Заради ще кращого транспортного сполучення з міським центром зацікавлені підприємці на чолі з одним із засновником Святошинського селища архітектором Олександром Хойнацьким створили акціонерне товариство, яке швидко (до 1898‑го) обладнало спеціальну трамвайну колію з міста в бік Святошина вздовж шосе. Спершу тут їздила конка, але 1901 р. лінію було електрифіковано. Квиток коштував 20 коп. в один кінець; інтервал руху в дачний сезон становив 8‑15 хвилин. Іншим зручним транспортним засобом виявилася залізниця: 1902‑го стала до ладу Ковельська гілка Південно-Західної залізниці, яка пройшла безпосередньо повз східну околицю Святошина. Просто біля селища влаштували роз’їзд, який згодом перетворився на повноцінну залізничну станцію. Поїзд довозив до Святошина від київського вокзалу за 14 копійок. Протягом лічених років у Святошині з’явилися селищна церква, чоловіче й жіноче училища, пошта і телеграф, бібліотека, санаторій, різноманітні медичні заклади, артезіанське водопостачання, пожежна охорона, ресторани, їдальні, просторий парк зі ставком (ним опікувалося утворене громадськими активістами Товариство зі сприяння благоустрою дачної місцевості

Дачевласник Пущі-Водиці, підприємець Яків Каплер з онуком

Святошин). У розпалі сезону тут відпочивали приблизно 12 000 осіб; навіть узимку святошинські будинки не пустували, даючи житло близько трьом тисячам мешканців. Тут мали власні дачі чимало знаних киян – актор i антрепренер Ісаак ДуванТорцов, утримувач цирку Петро Крутиков та ін.; швидке сполучення дозволяло їм не тільки відпочивати у своїх заміських будинках, але й щодня їздити звідси до місця роботи. Тут‑таки придбали собі котеджі декілька залізничних начальників, для яких проїзд до місця відпочинку взагалі був безкоштовним. Утім, більшість дачників отримували бажаний відпочинок, наймаючи приміщення на сезон. Кращі варіанти коштували порівняно дорого – за дві кімнати з кухнею та зручностями просили 200 крб. Але були й дачі, що обходилися у набагато меншу суму. Приміром, за 70‑80 крб. можна було відпочити на північній периферії Святошина. Там було чудове повітря, проте на ціну впливали ймовірні ризики, пов’язані із сусідством з селом Біличі. Молоді мешканці цього села набули сумної слави бешкетників: вони постійно навідувалися до Святошина та зачіпляли сусідів-дачників…

Їхали лісом трамваї на курорт Ринкова площа у Святошині. З поштівки поч. ХХ ст.

Ще одне чудове місце для дач було створено за ініціативою

39

ретроспектива

київського міського керівництва. Місту належав великий ліс «ПущаВодиця», прибуток від якого до муніципальної каси становив дуже незначну суму. Відомий дріжджовий фабрикант і громадський діяч Микола Чоколов запропонував перетворити цей ліс на курортне містечко. Якийсь час підтримка цієї ініціативи відчувалася лише на словах, проте 1900 р. «крига скресла»: до Пущі-Водиці було прокладено спеціальний трамвайний маршрут. Одразу після цього ділянки під дачі (загалом 600, площа кожної понад 2700 кв. м) почали хапати, мов гарячі пиріжки. Відтепер місто отримувало за оренду місцевості 20 тис. крб. щороку. Нове селище було поділено на 14 ліній. Тут теж доволі швидко подбали про благоустрій. Особливою принадою слугували низка ставків, придатних для купання й риболовлі, та цілюще соснове повітря: Пущу-Водицю використали навіть як місце влаштування великого санаторію благодійного Товариства боротьби з сухотами. Обивателі наймали пущинські дачі в середньому по 100‑150 крб. за сезон. Міська влада склала спеціальні «кондиції» для тих, хто бажав скористатися дачною садибою в Пущі-Водиці. Характерно, що кожен користувач мав право придбати ділянку у власність (приміром, той, хто платив 120 крб. оренди – середній показник по селищу, – міг приватизувати 27 соток міської землі за 4000 крб.). Серед київських багатіїв знайшло-

Дача міського діяча Степана Лесіша у Святошині. З поштівки поч. ХХ ст.

Ділянки під дачі почали хапати, мов гарячі пиріжки ся чимало охочих провести таку операцію, поки ціни не зросли. Пущинськими дачниками стали архітектори Володимир Ніколаєв та Едуард Брадтман (котрі, до речі, взяли участь у проектуванні забудови селища), підприємці Яків Каплер, Ілля Снєжко, Яків Ріхерт та багато інших. Син одного з пущинських дачевласників, відомий діяч кіно й телебачення Олексій Каплер, згадував, як улітку щонеділі до Пущі прибувала спеціальна причіпна трамвайна платформа:

Святошинський трамвай. З поштівки поч. ХХ ст.

«На лавках причепа сиділи музиканти духового оркестру й грали марш. Дачники прокидалися під цей святковий сигнал, який означав, що сьогодні в парку на п’ятій лінії весь день буде гуляння, а ввечері на відкритій естраді відбудеться концерт, у закритому театрі – спектакль, а в дощатій будівлі сінематографу – прем’єра нової кінострічки». Саме там Каплер, нащадок торговця готовим платтям, відчув нестримний потяг до «10‑ї музи», яка, зрештою, принесла йому успіх і славу. …За радянської доби переважну частину ділянок приміських курортів було націоналізовано. Відтоді Святошин разом із сусідніми Біличами виявився поглинутим міським середовищем: тут було прокладено лінію метро, а на колишніх просіках виросли хмарочоси. Пущі-Водиці більше пощастило – вона досі залишається курортно-санаторною зоною. В обох місцевостях серед новобудов ще сьогодні можна побачити вишукані котеджі початку ХХ сторіччя – пам’ятки тих часів, коли кияни різних статків оздоровлювалися на відстані кількох верст від центру гамірного міста. Михайло Кальницький

40

Business Class Magazine №7(25)/2010

глобус

Спадкоємці відпочивають Business Class зібрав п’ять найцікавіших пропозицій українських туроператорів для незабутнього літнього відпочинку з дітьми.

Disney Cruise Line Туроператор: «Альбатрос Тур» Маршрут: Флорида – Багами – Флорида (5 днів) Особливості. Castaway Cay – приватний Диснеївський острів на Багамах. На круїзних лайнерах від Диснея на вас чекають тематичні клуби для дітей різного віку, басейни, розваги за участю класичних диснеївських персонажів, бродвейські мюзикли, перегляд фільмів Волта Диснея у 3D‑форматі. У кожному ресторані пропонується дитяче меню. У програмі відпочинку плавання на човні зі скляним дном, відвідання ферми метеликів, зустріч із дельфінами. Вартість: від 680 дол. за особу (без урахування перельоту з Києва). Примітка. Родзинка дитячої програми – пошуки справжнього скарбу.

Туроператор: American Travel Group Маршрут: Барселона – Флоренція – Неаполь – Рим – МонтеКарло –Пальма‑де-Майорка – Барселона (7 днів) Особливості. На круїзному лайнері Norwegian Jade 12 ресторанів, 13 барів і лонджів, три басейни, у тому числі басейн для малюків. Для дітей передбачена велика програма, розрахована на кілька вікових категорій: спортивні та розважальні змагання, конкурси. Поки діти гратимуться, до послуг дорослих фітнесцентр, SPA, художня галерея, каплиця, театр, бібліотека, казино. Вартість: тримісна каюта (15 кв. м) з балконом – 3,2 тис. дол.; п’ятимісний Penthouse suite (51 кв. м) – від 8,5 тис. дол. Примітка. До вартості включено все, крім алкогольних напоїв.

42

Business Class Magazine №7(25)/2010

Фото надані адміністраціями готелів

Круїз Середземним морем

Казковий мінойський світ Туроператор: News Travel Маршрут: Крит (7 днів) Особливості. П’ятизірковий готель Capsis розташований поруч із «Мінойським казковим світом» – парком розваг, створеним за взірцем мінойських палаців та за мотивами давньогрецьких міфів. Площа 4000 кв. м, російськомовний персонал. На території парку знаходяться мінойський палац із безліччю ігрових кімнат і відкритих майданчиків, Лабіринт Мінотавра, корабель Одіссея, басейн, закритий кінотеатр, амфітеатр, де проводяться вистави та міні-дискотеки. Вартість: від 2700 євро за трьох осіб. Примітка. У парку дітям пропонують обід, вечерю, закуски і напої безкоштовно.

Gold Coast Туроператор: «Грін Лайн Тур» Маршрут: Австралія Особливості. Gold Coast називають пляжною столицею Австралії. Тут кілька національних парків і зоопарків з екзотичною флорою і фауною, а також «Світ Моря» – величезний парк водних атракціонів і шоу з морськими тваринами, «Світ Кіно» – «австралійський Голлівуд» зі всіма супутніми атрибутами, у тому числі шоу каскадерів, «Світ Мрії» – місцевий Диснейленд із безліччю атракціонів і тематичних шоу, аквапарк і парк диких тварин «Куррумбін». Вартість: від 2000 євро за особу. Примітка. У заміських зоопарках навколо відвідувачів кружляють зграйки маленьких кольорових папужок і зблизька можна роздивитися сумчастого ведмедика – коалу.

Місто дітей Туроператор: «Сьоме небо» Маршрут: Сардинія (7 днів) Особливості. Forte Village Resort – курорт, де розташоване чарівне «Місто дітей». Це розважальнопізнавальний комплекс, спеціально створений для маленьких постояльців. Тут малюки не тільки розважаються, але й дізнаються багато нового і цікавого. У чарівних майстернях міста вони знайомляться із секретами італійської кухні, вчаться малювати, ліпити з глини, співати, танцювати і навіть складати оповідання. Територією курсує дитячий паровозик. Вартість: за запитом. Примітка. Найцікавіші моменти перебування на курорті будуть закарбовані в спеціальній книзі Forte Village Book, яку гості отримують у подарунок.

43

галерея

Із серії «Велетні», 200х150, полотно/акрил, 2006 знаходиться у колекції Ігоря Воронова

Із серії «Дивокрай», 300х400, полотно/акрил, 2009

Молода київська художниця Леся Хоменко голосно заявила про себе ще 2005 р. серією робіт

«Дачні Мадонни». На величезних полотнах були зображені суворі тітки в купальниках та білизні на городі, які, здавалося, будь-якої миті були готові зробити крок за межі полотна: у його рамках їм було затісно. Серія наробила чимало галасу і миттєво розпродалася. Тоді картини Лесі можна було купити зовсім недорого – приблизно за 1 тис. дол. Зараз середня ціна на її полотна коливається в межах 6‑10 тис. дол., а одного разу сягнула 15 тис. дол. За цю суму роботу художниці за посередництва дилера придбав невідомий колекціонер. Уперше Леся продала своє полотно у віці 14 років, 1995‑го.

«Малювала етюд у Мюнхені. Там до мене підійшло подружжя літніх баварців і запитало, скільки я хочу за картину. Я сказала перше, що спало на думку: 80 марок. І вони, не вагаючись, погодилися», – згадує Леся. «Був іще цікавий випадок, – розповідає художниця, – 2005 р. я продала роботу з серії «Велеьні» галеристці Людмилі Березницькій. Кілька років по тому я цілком випадково дізналася, що ця картина експонується в знаменитому MUMOK – Віденському музеї сучасного мистецтва: прочитала про це в «Живому журналі» мого друга Толіка Бєлова». 

Фото робіт надані автором

Леся Хоменко

45

Із серії «Моржі», 200х200, полотно/акрил, 2007 знаходиться у колекції Сергія та Наталії Вакуленків

Із серії «Моржі», 200х150, полотно/акрил, 2007

клуб

Матеріалізований символізм Один із провідних гравців на українському арт ринку, власниця Bereznitsky Gallery в Києві та Берліні, арт критик, куратор мистецьких проектів Людмила Березницька – про символічні ціни на мистецтво, перспективи українських художників і міщанство як унікальну рису нашої культури.

48

Фото надані Bereznitsky Gallery

Пані Людмило, Вас можна назвати старожилом українського ринку мистецтва. Крім того, Ви кілька років жили та працювали в цій сфері у Німеччині. Розкажіть про особливості українського та німецького арт-ринків. Український ринок мистецтва перебуває в зародковому стані. Якщо 10 років тому його просто не було – був десяток колекціонерів, які досить грамотно підходили до формування колекцій, – то зараз безліч людей бажають купувати витвори мистецтва, з’явилася силасиленна галерей, однак арт-ринок не функціонує так, як повинен. У ньому відсутні налагоджені схеми взаємодії художник–галерея–клієнт. Немає загальновизнаних цінностей у мистецтві. Галереї та аукціонні будинки не виконують своєї функції селекторів, відбірників. Наші аукціонні будинки ставлять собі за мету заробити якомога більше, користуючись повною відсутністю смаку в покупців, а також відсутністю медійного середовища навколо мистецтва. Що Ви маєте на увазі під медійним середовищем? Це частина системи, яка має чинити вплив на дилерів, продавців мистецтва, здійснювати за ними нагляд. Скажімо, якщо у своїй галереї в Німеччині я виставлю щось низькоякісне, мене одразу ж розкритикують як в арт-спільноті, так і в пресі. У нас же практично відсутня професійна художня критика. Пишуть: «У Людмили Березницької на відкритті виставки був шведський посол». Це чудово, це теж важливо, але мені б хотілося, щоби журналісти могли написати про те, що ось цей художник – плагіатор, а цей, навпаки, пропонує нові ідеї, а загалом виставка не дуже вийшла, тому що… І таке інше. Крім професійних арт-критиків, у кожній західній арт-спільноті є незалежні експерти. Вони теж залучені до ринку, але тримають планку, витримують позицію «над битвою». Це відомі теоретики-мистецтвознавці, автори книг, куратори, організатори великих проектів, у тому числі некомерційних. Кожен галерист, відбираючи роботи для виставки, намагається дивитися на них очима незалежних експертів. Від експертної оцінки залежить майбутнє гале-

реї. В Україні теж є така людина, але тільки одна – Олександр Соловйов. Усі ми так чи інакше з ним консультуємося, хочемо, щоби він підтримав наш вибір. Однак навіть якщо він підтримує, це ще не гарантує успіх виставці, тому що, повторюю, наш ринок «дикий». Дуже часто український покупець мистецтва орієнтується на власні уявлення про те, що є добре, а що погано. Простіше кажучи, підходить до мистецтва з міркою «подобається – не подобається». А в такий спосіб неможливо створити справжню колекцію.

Я ніколи не призначу на його роботи ціну 10 тис. дол., як часто-густо роблять в Україні. Навіть дуже хороший художник, який щойно з’явився на ринку, має коштувати дешево. Таким чином ви притягаєте громадський інтерес. Картини цього художника мають почати продаватися, поширюватися. Крім того, спочатку низькі ціни стимулюють митця до розвитку, а високі – тільки псують характер. Після того як художник став популярним, на його роботи вже можна призначати більш високу ціну.

Мистецтво має символічну ціну – як золото Але в Україні все‑таки є меценати, є відомі колекціонери… Авжеж, такі люди є. Вони формують колекцію правильно. Вибирають якийсь період у мистецтві – скажімо, 50‑і роки, український неоімпресіонізм, і придбавають роботи найвідоміших художників цього напряму або навіть не найвідоміших, якщо це вдала робота, яка добре відображає зріз часу. Тоді колекція з набору окремих предметів перетворюється на повноцінне висловлювання колекціонера, що виражає себе в тому, як він добирав картини. Але таких людей обмаль. Багато хто заявляє про такі амбіції, але насправді більшість колекцій створюється стихійно і неякісно, тому що в нас немає професійних консультантів, залучених до ринку. І навпаки, часто роль консультантів виконують сторонні люди, без усякого бекграунду, освіти, досвіду. Але в такому разі, очевидно, немає гарантії, що куплену картину колинебудь вдасться продати хоча б за ту саму ціну, яку за неї заплатили? Чимало покупців мистецтва в Україні не розглядають свої надбання як інвестиції. Але якщо й розглядають, то часто роблять грубі помилки. Як узагалі формується ціна на об’єкт мистецтва? На Заході цей механізм працює як годинник. Припустімо, я, галерист, знаходжу нового художника.

Потім проходить ще один цикл і так далі. І весь цей час галерист розкручує митця, забезпечує появу публікацій тощо. Медіа-середовище відіграє важливу роль у формуванні ціни. У нас же все, на жаль, не так. До мене приходить покупець, бачить картину, яку я оцінюю в 5 тис. дол., і запитує: «Навіщо мені платити стільки, якщо на Андріївському узвозі такий самий пейзаж продається за 50 дол.?» Покупець не бачить різниці між цими двома роботами, для нього і те й інше – просто полотно і олія. Він не розуміє, що мистецтво, на відміну від товарів споживання, має символічну ціну – як золото. І цю ціну створює арт-ринок. Якщо на художника призначено ціну в 5 тис. дол., нижчою вона вже не буде. Так‑таки й не буде? Ніколи? Але ж Ви кажете, що люди в нас купують суперпогані речі і, очевидно, не так уже й дешево… Є кон’юнктурні художники, які просто вміють себе продавати. Їхня ціна, наскільки я розумію, рано чи пізно неодмінно впаде. Цілком правильно. В Україні існує локальна ціна на предмети мистецтва, яка ніяк не корелює зі світовою. За якийсь час, коли наша країна стане частиною світового артринку, більшість із того, що зараз купується, не просто впаде в ціні, а повністю знеціниться. Ці речі почнуть символізувати поганий смак своїх власників.

49

клуб

Але щось залишиться? Якщо говорити про сучасне мистецтво, залишаться насамперед неоімпресіоністи: Шишко, Глущенко, Шовкуненко, ще кілька імен. Це високі професіонали, які робили свою справу добре і, головне, вчасно. У всьому світі був підйом імпресіонізму в 50‑і роки – можливо, трохи раніше, ніж у нас. Усі ці художники увійдуть до анналів світового мистецтва, але не як перший ряд, звісно. Їхня ціна, думаю, буде тільки зростати. А якщо говорити про сучасних художників? Нова хвиля, що виникла в середині 80‑х: Гнилицький, Голосій, Савадов, потім наступне покоління – Мамсиков, Проценко, Чичкан. Ці художники створили нове мистецтво, що заперечує попереднє, – мистецтво постмодернізму, повернення до живопису після періоду його відкидання. У цей

во: на рік звільняється лише два-три місця. І перш ніж подавати заявку на «Арт Базель», потрібно пройти відбір на сателітних ярмарках. Якщо ти запропонував гарну програму, провів дослідницьку роботу і правильно відчув тенденцію цього року (подібно до того, як відбувається гра на біржі), ти можеш потрапити на сателіт. Участь у ньому коштує близько 15 тис. дол., в «Арт Базель» – 60‑80 тис. дол. за 5 днів. До того ж участь в «Арт Базель» передбачає наявність певної кількості публікацій, період існування галереї має перевищувати 4 роки… Вимоги жорсткі, як при захисті дисертації. Але якщо ти потрапив на цей ярмарок – усе, ти «в обоймі». У тебе є ім’я, є репутація, і тепер все, що ти пропонуєш, вважатиметься напевно гарним. Тепер, здобувши ім’я, ти можеш зробити ім’я будь-якому художнику – навіть якщо візьмеш його з вулиці, він автоматично стане відомим.

Галерист, здобувши ім’я, може зробити ім’я будь-якому художнику самий час аналогічний процес відбувався в усьому світі. І наші художники потрапили в тренд. Їхньому мистецтву вже забезпечено місце в музеях, ціни на нього зростатимуть. Нещодавно роботи низки українських художників потрапили на аукціони «Сотбіс» і «Крістіс». Як Ви оцінюєте значення цієї події для українського ринку? Так, 2009 року я представляла на «Сотбіс» роботи Гнилицького, Ройтбурда, Чичкана, Гусєва, Покиданця та Мамсікова. Але почати слід з того, що, як правило, на аукціоні продаються речі з других рук. Безпосередньо віддати роботу на торги можуть такі загальнови­ знані величини, як, наприклад, Нео Раух або Демієн Хьорст. Звичайний шлях для маловідомого художника – арт-ярмарок. Існує близько десятка найбільших арт-ярмарків, у кожного з яких є більш дрібні сателіти. Найголовніший – «Арт Базель». У ньому беруть участь 200‑300 галерей з усього світу. Потрапити туди практично неможли-

50

Однак галерея зі Східної Європи потрапити на «Арт Базель» не може. Нас там не сприймають усерйоз. Тому я вирішила використати інший шлях, щоби презентувати українське мистецтво на світовому ринку. Я вирішила заявити про себе на аукціонах. Їздила туди щомісяця протягом року, намагаючись знайти потрібні зв’язки, і врештірешт знайшла знайомих, які мене відрекомендували. Які критерії відбору творів мистецтва на ці аукціони? Критеріїв три: ім’я художника, якість роботи і ступінь імовірності того, що вона продасться (з кількох робіт відомого митця завжди обирають найкомерційнішу, «продавабельну»). Я гарантувала представникам аукціону, що ці художники відомі в Україні. Якість їхніх робіт оцінили експерти й погодилися, що вона достатньо висока і відповідає вимогам аукціону. Окрім того, я гарантувала, що привезу з України покупців. Це був ризик. Якби картини не купили, це обвалило б український арт-ринок.

На щастя, все пройшло добре, двері для українського мистецтва прочинилися, і тепер уже до нас приїжджають селектори і оцінювачі з Заходу. Щоправда, на відміну від західного ринку, у нас не існує джентльменської угоди між художником і галереєю. Там художник ніколи не стане продавати свої роботи з майстерні – тільки через галерею, яка допомогла йому розкрутитися. А інша галерея ніколи не співпрацюватиме з художником, знаючи, що «сусід» вклав у його розкрутку солідні гроші. У нас ці правила не діють, тому тепер художники, які побували на «Крістіс» і «Сотбіс», продають картини просто з майстерень і змінюють галереї. Але це вже інша історія. Для мене як для галериста результат полягає в тому, що тепер про мою галерею знають, і в мене з’явилася надія рано чи пізно потрапити на топовий арт-ярмарок. І все це, до речі, сталося завдяки тому, що в мене є берлінська галерея. Якби її не було, експерти «Крістіс» ні за що не приїхали би до України дивитися роботи художників, яких я представляю. А чому Ви не зосередите бізнес у Німеччині? Навіщо Вам дві галереї? Чесно кажучи, відкриваючи 2006‑го галерею в Берліні, я збиралася переїхати до Німеччини. Але це жорсткий експеримент. Увійти до німецької, та й будь-якої західної арт-спільноти дуже складно. Мені це, взагалі, вдалося завдяки Борису Михайлову. Моя галерея відкрилася його виставкою. На Заході його дуже цінують. Люди міркують так: Михайлов не стане виставлятися абиде; якщо він дав згоду, значить, визнає статус цієї галереї. На відкриття прийшло півтори тисячі осіб. До речі, завдяки цій виставці Михайлов повернувся до України. Його тут до того часу вже забули. Щоправда, покупців на його роботи в Україні поки що немає – у нас не люблять соціально спрямоване мистецтво, на відміну, наприклад, від Росії, де дуже популярний соц-арт. Повертаючись до питання про берлінську галерею: хоча мене допущено до певних кіл, виживати там складно. Висока конкуренція, високі вимоги. Зрештою, Берлін – це не те місто, де можна продавати мистецтво. Лондон, Париж – ось де купують. А в Берліні мистецтво

Business Class Magazine №7(25)/2010

створюється. Там відбувається формування нових стилів. Якщо ти не «поварився» в берлінському середовищі, тобі важко буде відчути поточні тенденції. Мої покупці мешкають в Україні, а берлінська галерея – це засіб зробити їхні придбання ліквідними. Мистецтво буде гарним, надійним вкладенням, якщо його визнають

себе. В Україні попиту на них поки немає, хоча я впевнена, що буде. Поки що вони живуть на західні гранти, зайняли нішу «молодого покоління українських художників», представлені на західній некомерційній сцені. Згідно з прогнозами, інтерес до Східної Європи, зокрема до її культури, буде зростати. Крім того, європейське мистецтво аж надто вигадливе, ви-

П’ять років тому наша молодь була злиденною, як вітчизняна Художня академія не тільки в Україні, але й на західній арт-сцені. Саме цього я прагну.

Довідка Людмила Березницька, засновниця галереї Ludmila Bereznitska & Partner Gallery. Народилася 22 листопада. Освіта: філософський факультет КНУ ім. Т. Г. Шевченка, спеціалізація: етика, естетика. Аспірантура: кафедра етики, естетики та культурології. Кандидат філософських наук. Зараз – докторант Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. Сімейний стан: незаміжня, виховує сина. Регалії: президент та засновниця Фонду розвитку сучасного мистецтва «Ейдос», куратор, арткритик, колекціонер, автор монографії «Від червоного до жовто-блакитного». Захоплення: колекціонування предметів українського мистецтва.

Людмило, як Ви вважаєте, традиційно сильна академічна школа живопису, котра існує в Україні, гальмує розвиток сучасного мистецтва? І чи багато, на Вашу думку, в нашій країні хороших художників? Художників мало. Немає ідей, немає комунікації між художниками, немає інформації. Зате в Україні можна отримати прекрасну академічну освіту, опанувати технології живопису й рисунку, практично забуті на Заході. Там студентам дають тільки основи, після чого вони обирають професора, і відтак освіта становить собою комунікацію між професором і студентом. У результаті за кордоном багато студентів художніх навчальних закладів узагалі не вміють малювати. Я вважаю це помилкою. Аби бути хорошим транслятором ідей, треба все‑таки володіти малюнком, відчувати колір, знати його закони. Кого з молодих українських художників Ви вважаєте перспективним? Мені здається, зараз в українському мистецтві відбувається щось дуже цікаве. Нинішні молоді художники зовсім не ті, що навіть 5 років тому. Тоді наша молодь була злиденною, як вітчизняна Художня академія. Зараз молоді митці знають мови, подорожують Європою, мають комп’ютери. Виникли нові форми художньої презентації – наприклад, об’єднання Р. Е. П. (Революційний Експериментальний Простір). Стилістично вони не внесли нічого нового в мистецтво, фактично вони роблять те саме, що й художники «нової хвилі» 80‑х років. Але вони навчилися розкручувати

тончене, йому потрібна свіжа кров, наша стихійність, енергія. Потрібні нові імена, щоби розвивати ринок. І ці нові імена, схоже, з’являються. Мені здається, зараз народжується нове покоління, яке дивиться на мистецтво як на інструмент політичної боротьби, подібно до футуристів 20‑х років. Це загальносвітова тенденція. Якщо в 70‑90‑і роки були популярними соціальність в особистісному розрізі, екзистенційність, проблеми сексуальності, людського тіла загалом, то зараз затребуване політично забарвлене мистецтво. Нинішні молоді митці схильні до політичного романтизму, вони творять якусь нову реальність. Художник хоче спілкуватися не з клієнтом, а з суспільством, висловити своє бачення сьогодення. Наприклад, Давид Чичкан. Він створює нову міфологію, удосконалює не лінію і колір, а своє мислення, перетворює мистецтво на соціальне висловлювання. Найближчим часом збирається провести акцію – фарбувати лавки в місті. Це жест, художній і людський. У Харкові є цікавий художник на ім’я Гамлет. Він провів ніч на вулиці і зробив дуже цікаві замальовки птахів. Причому малюнки робив на папері хенд-мейд, старих шпалерах. Вийшла своєрідна поетика провінційності, майже сільської простоти. Ліризм, примітивізм, ухил у сільську культуру, навіть міщанство – наші унікальні риси. Україна – не урбаністична країна, і це відрізняє нас від Західної Європи. Аби нами зацікавилися, треба знайти наші власні, унікальні риси, адекватну художню форму і мову, яка дозволить передати ці почуття глядачеві. Митець, який зуміє це зробити, стане символом часу.  Аріна Родіонова

51

деталі

Гра аристократів Тільки-но відгримів Вімблдон – найпрестижніше змагання так званого турніру Великого шолома. Чим не привід влаштувати власний турнір? Це так приємно: еротично постогнуючи, відбити удар суперника! Або суперниці… Якщо дотримуватися давньої традиції (Вімблдонський турнір проводиться з 1877 р.), грати доведеться на траві. Трав’яне покриття, на відміну від штучного, надає м’ячу більшого прискорення і, відповідно, вимагає від гравців більшої швидкості реакції. Вімблдонська трава – особлива. Її ви-

рощують за особливою технологією, яка тримається в секреті, і застеляють у вигляді величезних рулонів на підготовлене поле. Вімблдонський турнір має своєрідний дрес-код. Під час його проведення гравцям дозволяється виходити на корт винятково в білому. Гостей частують традиційними місцевими ласощами – заправленою вершками полуницею, яку вирощують у передмістях Лондона і доставляють просто з грядок. У середньому за два тижні турніру гості поглинають понад 150 тис. порцій. 

Babolat & Emporio Armani

Окуляри, Louis Vuitton

52

Business Class Magazine №7(25)/2010

Фото www.istockphoto.com. Фото товарів надані Louis Vuitton, Helen Marlen, Hexagon, Les Montres Suisses, Emporio Armani

Козирок, Gucci

Хронограф, Maurice Lacroix

Шорти і теніска, Gucci Ремінь, Gucci

М’ячики для гри в теніс, ProPenn

Тенісні кросівки, Gucci

Рушники, Louis Vuitton

53

Мазепин Вісман драйв

У гаражі Ігоря Мазепи, генерального директора компанії Concorde Capital, декілька автівок, але найулюбленіша– Wiesmann, яку він уважає дуже життєрадісною. Оптимальна кількість автомобілів у родині, на мою думку, не повин­на бути меншою за три. По-перше, великий джип – щоби возити причепи, квадроцикли, човни. По-друге, седан, для щоденних поїздок на роботу. По-третє, спортивна машина або мотоцикл для задоволення. Але я готовий визнати, що така «схема» не універсальна, а є радше наслідком мого індивідуального підходу. Моїм першим автомобілем був Opel Omega. Мені тоді тільки-но виповнився 21 рік. Це була стара машина з великим пробігом, близько 130 тис. км. Насправді я попросив свого знайомого пригнати для мене Volkswagen із Німеччини. Але так сталося, що він привіз Opel Omega. Незважаючи на літній вік, ця машина «пробігла» ще 300 тис. км, доки я її не продав.

54

Зараз я найчастіше їжджу на Wiesmann – німецькому авто класу «люкс». Машинка в усіх значеннях цього слова «без даху», розганяється до 100 км за 4 секунди! Я купив її, відчувши, що в житті настав етап, коли хочеться чогось принципово нового, ні на що не схожого і водночас блискавично швидкого. Я провів досить багато часу в Інтернеті, вивчаючи спортивні автівки і спочатку хотів придбати Chevrolet Corvette або Dodge Viper. Навіть вирушив на автомобільну виставку до Франкфурта. Цілий день придивлявся до суперпотужних машин і вже практично вирішив купувати Corvette. Аж раптом, уже на виході, абсолютно випадково помітив Wiesmann і зрозумів, що придбаю тільки цю машину! Найчудовіше те, що Wiesmann – автомобіль, якому люди завжди посміхаються! Він викликає такі теплі почуття, що, думаю, ні в кого не підніметься рука подряпати або якось нашкодити йому. Але його зовнішність оманлива! Характер у Wiesmann досить агресивний, хоча на вигляд він дуже живий, добрий і життєрадісний. Виробник цих авто пропонує небагату колірну гаму. Зате за всю свою історію він випустив лише близько 600 таких машин. Коли я купував цей автомобіль,

їх було лише 2‑3 на вибір. В Україні нічого подібного ще не бачили. Найкраще в ньому – душа. Що в ньому не так? Він повністю зроблений уручну, і вряди-годи в ньому відкручуються ручечки, гаєчки, які, в принципі, можна дуже швидко прикрутити на місце власноруч. На спідометрі що більше, то краще. Люблю швидку їзду! Взагалі, зараз на будь-якій машині можна розігнатися до 200 км, цим нікого не здивуєш. А от дуже швидко розігнатися – це прикольно! Як у футболі: кращий гравець не той, котрий далі за всіх б’є м’яча, а той, який його б’є найкраще за всіх. Водій не потрібен, але в мене він є, оскільки це істотно полегшує мені паркування. Якщо ти біжиш на зустріч, на яку не можеш запізнитися, або стоїш у пробці, ти будь-якої миті

можеш вибігти з машини і залишити її на опіку водія. Коли доводиться стояти в заторі, мене це не дратує абсолютно. Я розмовляю телефоном, читаю газети, обмірковую якісь плани. Останнього разу мене зупиняли даішники за перевищення швидкості, звісно. Спілкування в нас не склалося – було проведено операцію «захоплення», тому що я не зупинився на їхню вимогу. До цієї моделі в мене був Mercedes S. Це зовсім інша машина, їх неможливо порівнювати. Після Wiesmann у мене буде гелікоптер! Але Wiesmann ні на що не поміняю!  Business Class Magazine №7(25)/2010

Компанію Wiesmann засновано 1984 р. і названо на честь творців – Фридхельма та Мартіна Вісманнів. Логотип Wiesmann зображує гекона, тому що, як кажуть у самій компанії, Wiesmann «прилипає до дороги, як гекон до стіни».

55

афіша

20 липня Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки Моновистава «Олександр Вертинський. Бал Господній» присвячена життю і долі видатного співака, поета і композитора, який провів 25 років в еміграції. Мало хто пам’ятає, що Олександр Миколайович народився в Києві. З приходом радянської влади емігрував і об’їхав мало не весь світ: Європу, Азію, США. Ця людина товаришувала з Шаляпіним, Лифарем, Шагалом, Малевичем, Маяковським… Словом, з усіма, хто визначив обличчя тієї епохи. Якоюсь мірою він і сам був її обличчям. Утікши від радянської влади, чверть століття страждав від того, що не може повернутися на батьківщину, а коли, нарешті, отримав дозвіл, із радістю оселився в СРСР, створив щасливу сім’ю, продовжив акторську кар’єру і написав захопливі мемуари. У ролі Вертинського – Євген Лунченко. Замовлення: 287‑87‑87. Вартість: 10‑100 грн.

Пригоди вбивці 11 липня, Концертна зала Маріїнського театру (Санкт-Петербург) «Пекельна комедія» – п’єса Міхаеля Штурмінгера для барокового оркестру, двох сопрано і одного актора. В її основу лягла реальна історія Джека Унтервегера – вбивці і поета, гульвіси й журналіста. Його було ув’язнено за звинуваченням у вбивстві. Але високочолі критики настільки прониклися поетичним хистом Джека, що клопотали про його звільнення. Однак на волі цей монстр став серійним убивцею і, врешті-решт, наклав на себе руки. «Я обожнюю робити те, що не під силу багатьом», – говорить Джон Малкович, який блискуче грає це чудовисько. У цілковитій відповідності до барочних канонів кожна сцена спектаклю відображає Радість, Ненависть, Любов, Горе, Бажання і Захоплення. Дійство супроводжує музика Вівальді, Генделя, Глюка, Гайдна і Моцарта. Тел: +7 812 326 4141.

www.wikipedia.org

Бал Господній

Музика 27 липня

Мюзикл «Кабаре»

«Кабаре» – один із найлегендарніших мюзиклів, який не сходить зі світових підмостків мало не 45 років. Він розповідає про любовні пригоди молодої англійської співачки Саллі Боулз. Події відбуваються в Берліні в 30‑і роки минулого століття, під час приходу до влади Гітлера. У ролях: Наталя Громушкіна, Світлана Свєтікова, Анастасія Стоцька, Олександр Маракулін, Сергій Лі, Ігор Балалаєв та ін. Жовтневий палац. Замовлення: 287‑87‑87. Вартість: 150‑1500 грн.

Театр 11 липня

«Заповіт цнотливого бабія» (комедія)

Мова піде про героя всіх часів Дон Жуана. Сучасний український прозаїк і драматург Анатолій Крим представив свого героя, бабія і гульвісу, на схилі років. Затятий бабій кається в гріхах і запевняє глядачів у своїй цнотливості. Постановка: Віталій Малахов. У ролях: Валерій Зайцев, Микола Рушковський, Сергій Озіряний, Наталя Доля. Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки Замовлення: 287‑87‑87. Вартість: 10‑100 грн.

12 липня

«Дивна місіс Севідж» (трагікомедія)

Чи може величезний статок принести щастя? Чи можуть гроші скрасити самотність, наповнити життя змістом? Ця п’єса, що була написана Д. Патріком понад півстоліття тому і бачила підмостки багатьох театрів світу (свого часу роль місіс Севідж грали Фаїна Раневська, Віра Марецька і Любов Орлова), надзвичайно актуальна сьогодні. Режисер: Ірина Дука. У ролях: Ірина Дука, Ірина Новак, Олена Стефанська. Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки. Замовлення: 287‑87‑87. Вартість: 10‑100 грн.

15 липня

«Її шалені чоловіки»

Кожен чоловік хоч раз у житті ставив собі запитання: чого хоче жінка? Особливо той, хто, як грім серед ясного неба, чув фразу: «Любий, я йду до іншого»… Але з’ясовується, що жінці не так багато й потрібно: трохи уваги, трохи впевненості в тому, що її люблять. Режисер: Олег Нікітін. У ролях: Олена Борох, Станіслав Москвін, Віктор Семиразуменко. Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки. Замовлення: 287‑87‑87. Вартість: 10‑100 грн. «Дублери» (комедія)

Вистава розповідає про життя театрального закулісся. Поки на сцені заламують руки графи та графині, за лаштунками киплять акторські пристрасті: інтриги і скороминущі романи руйнують сім’ї, ведеться запекла боротьба за ролі. І ось доходить до того, що акторам доводиться рятувати спектакль, коли ображений прем’єр залишає сцену… Режисер: Олександр Сінотов. У ролях: Євгенія Добровольська, Віктор Логінов, Олександр Резалін, Оскар Кучера. Жовтневий палац. Замовлення: 287‑87‑87. Вартість: 130‑850 грн.

56

Business Class Magazine №7(25)/2010

www.mariinsky.ru

21 липня

8 серпня

Tunnel. EXTREME DANCE LIFE

Особливість театру екстремального танцю EXTREME DANCE LIFE – в умілому синтезі класичної та сучасної хореографії з бразильською капоейрою, акробатикою і навіть елементами рукопашного бою! Театр представляє спектакль «Тунель» – історію про любов, у якій головним героям доведеться пройти через тунель, що відокремлює цей та потойбічний світ. Будинок Офіцерів. Замовлення: 592‑00‑78. Вартість: 100‑200 грн.

Кінопрем’єри у прокаті з 15 липня

«Початок» (фантастика, трилер)

Виконавчий директор невеликої фірми керує конторою, працівники якої вміють занурюватися у сни людей, щоб імплантувати у їхній мозок потрібну інформацію або, навпаки, видалити зайву. Звичний робочий ритм порушує замовлення вживити у мозок успішного бізнесмена ідеї, які вразять його конкурентів. У ролях: Леонардо ДіКапріо, Майкл Кейн, Маріон Котіяр та ін. у прокаті з 22 липня

«Солт» (бойовик)

Палкі прихильники багатодітної голлівудської мами можуть радіти: на екрани виходить черговий бенефіс Анджеліни Джолі. Агента ФБР Евелін Солт (Джолі) звинувачують у тому, що вона таємно працює на російську розвідку. Тепер вона приречена, якщо, звичайно, не доведе свою невинуватість. У головній ролі Анджеліна Джолі. у прокаті з 29 липня

«Кішки проти собак: Помста Кітті Галор» (комедія, анімація)

Ідеальна для сімейного перегляду кумедна розповідь про те, як відставний поліцейський пес Діггс повинен знайти і знешкодити Кітті Галор – кішкусфінкса, найпідступнішу лиходійку зі світу домашніх тварин. Діггсу доведеться битися з нею і перешкодити їй захопити владу над усім світом. У ролях: Алек Болдуїн, Роджер Мур, Карлос Алазракі, Пол Родрігез та ін.

Незворушні

із 12 серпня Цей бойовик обіцяє підірвати рейтинги всіх касових зборів. Уряд США посилає до однієї з країн Південної Америки п’ять найманців для знищення місцевого диктатора. Посилає на неминучу загибель, як гарматне м’ясо… Нехитрий сюжет, у якого б не було шансів, якби не одне «але»… На екранах згадають молоді літа всі топові зірки бойовиків 90‑х: Арні, Слай, Міцний горішок у відставці, воскреслий Упалий янгол Рурк… І оскільки згадати старій гвардії є що, канонічний хеппі-енд цьому дійству забезпечено. У ролях: Арнольд Шварценеггер, Сільвестр Сталлоне, Брюс Вілліс, Дольф Лундгрен, Міккі Рурк, Джейсон Стетхем, Джет Лі та ін.

Могильники 30 липня, Варшава

SEPULTURA (у перекладі з португальської – «могила») – одна з найулюбленіших груп шанувальників

Виставки до 14 липня

Олександр Друганов: «Бачення»

Відомий український художник Олександр Друганов працює у різних царинах: фотографія, графіка, сценографія, музика. У галереї «Карась» можна ознайомитися з його живописною творчістю. Головний мотив виставки «Бачення» – філателія: марки і те, що з їхньою допомогою можна «натворити». Галерея «Карась». Режим роботи: 10.00‑18.00, без вихідних. Тел: 238‑65‑31. до 17 липня

МУХі-2010

МУХі – конкурс молодих українських художників. Його пріоритетне завдання – пошук юних обдарованих митців та включення їх до контексту сучасного українського художнього процесу. Виставка охоплюватиме близько 70 унікальних робіт різних видів та напрямів мистецтва: живопис, скульптура, фотографія, колаж, інсталяція, відеоарт. Галерея «Боттега» спільно з Інститутом проблем сучасного мистецтва. Тел.: 279‑53-53, 279‑83‑83.

30 липня – 16 серпня

Параска Хома

Параска Хома – одна з найвидатніших майстринь українського декоративного наївного живопису. Її роботи зберігаються у численних музеях не тільки України, а й зарубіжжя. Чарівний світ, що його зображує Хома, – світ квітів та жар-птиць – приніс їй славу, визнання, звання народної художниці, хоча вона ніколи ніде не навчалася ремеслу малярства. Музей українського народного декоративного мистецтва. Режим роботи: 10.00‑18.00, вихідний – вівторок. Тел.: 254‑32‑53. http://sepultura.uol.com.br

до 19 вересня

Сексуальність і трансцендентність

Триває виставка провокаційних робіт, присвячена сексу і духовним практикам. У виставці, що досліджує «складні взаємозв’язки між сексуальністю і трансцендентністю», беруть участь 18 найвідоміших сучасних художників, включаючи Яна Фабра, Дженні Хольцер, Джеффа Кунса, Пола МакКарті, Бориса Михайлова, Такаші Муракамі, Тіно Сегала.

PinchukArtCentre. Тел.: 590‑08‑58. Режим роботи: 12.00‑21.00, вихідний – понеділок.

треш-металу. Після того як 2002 р. колектив залишив легендарний Макс Кавалера, у SEPULTURA відкрилося друге дихання, завдяки новому фронтмену Дерріку Гріну. Відтоді треш-металісти надихаються не тільки досягненнями колег за фахом, але й класичними творами. Їхній передостанній альбом був присвячений «Божественній комедії» Данте Аліг’єрі, а останній – роману Ентоні Берджесса «Механічний апельсин». Вартість: від 275 євро (виїзд 28 липня). Туристична компанія «Гранд Вояж Україна». Тел.: (044) 221‑06‑70.

57

презентація

Формат заходу був дружнім та невимушеним

Смачні європейські страви створили гарний настрій

Голландська ніч

Європейська Бізнес Асоціація ініціювала проведення євровечірки «Голландська ніч», яка відбулася у приміщенні Посольства Нідерландів. Євровечірку розпочав Посол Королівства Нідерландів в Україні Пітер Ян Волтерс, привітавши гостей. Усі скористалися унікальною нагодою ознайомитися з новим виданням Orange Directory, що включає вичерпний список голландських компаній, які працюють в Україні. На заході подавали вишукані страви європейської кухні, в яких особливу увагу було приділено саме голландським мотивам. Свіжа полуниця стала справжньою несподіванкою, а іспанське гаспачо додало зустрічі приємної гостроти. Чудовий музичний супровід не лише відповідав голландському духу, але й надав вечору теплої дружньої атмосфери, залучаючи гостей до спілкування. Проте головний сюрприз відбувся наприкінці свята, адже ніхто не пішов із порожніми руками. Кожен отримав у подарунок емблему та національний голландський символ – сабо (дерев’яні черевички). 

Гості мали змогу ознайомитись з виданням Orange Directory

Посол Королівства Нідерландів в Україні Пітер Ян Волтерс

Вітальне слово Посла Королівства Нідерландів в Україні Пітера Яна Волтерса та виконавчого Директора ЄБА Анни Дерев’янко

Фото надані EBA

Один з гостей вечірки Бенуа Монне, Директор компанії Arcom

58

Для розважання гостей було запрошено вокальний колектив

Атмосфера вечірки сприяла активному спілкуванню.

Business Class Magazine №7(25)/2010

Сергій Гайдайчук, Ukrainian Real Estate Club

Олена Архіпова, Esta Holding

Учасники та гості Ukrainian Real Estate Club

Готельєри прагнуть співпраці із владою

З метою налагодження відкритого діалогу та розробки програми спільної діяльності Ukrainian Real Estate Club провів черговий офіційний захід на тему: «Ефективна співпраця влади і бізнесу в розвитку готельного сектора». Виступи спікерів були присвячені очікуванням інвесторів при реалізації проектів у сфері готельної нерухомості, фінансуванню готельних проектів банками. Представники міжнародних операторів охарактеризували чинники, що визначають інтерес міжнародних мереж до ринку, а також проблеми, які загальмовують вихід міжнародних операторів до України. Представники влади розповіли всім присутнім про ситуацію в царині розвитку готельного сегмента, а також про ініціативи та пільги, спрямовані на розвиток готельного сектора з боку київської влади. Захід, що проходив у готелі «Прем’єр Палас», зібрав на своєму майданчику близько 150 осіб. Серед гостей були представники Assos Capital, Danish International Investment Funds, Delin Development, Dogus, Foyil Asset Management, Hanroc Development, Homeland, Ineco, ICD Investments, MTD, Optimum Invest, OTP Bank та ін.

Артем Юношев, Yunava Real Estate; Майк Коліні, Магдалена Секутовська, Hilton

Ігор Гур’єв, «Компас Девелопмент»; Олексій Шимонович, «Октава Кепітал»

Нік Коттон, DTZ; Домінік Меню, PNB Paribas

Олена Шуляк, Midland Development

Фото надані Ukrainian Real Estate Club

Андрій Назаренко, Володимир Горащенко, Дубль W; Ігор Цаленчук, ГЕРЦ

Денис Копилов, Ineco; Георгій Ясинський, Homeland Development

Тарас Шелемех, Rustler Property Services; Костянтин Уссар, «Райффайзен Банк Аваль»

Едуард Полєхін, Denza; Євгенія Клепікова, Олександра Рибіна, China Town Trading House

Учасники та гості Ukrainian Real Estate Club

59

презентація

Професор Микола Жулинський із гостями

Інтерв’ю під час церемонії

Коронація слова Юрій і Тетяна Логуші

Письменник Андрій Курков (у центрі)

Письменниця Ірен Роздобудько (у центрі)

Фото надані EBA

Юрій і Тетяна Логуші та письменниця Оксана Забужко

10 червня відбулася ювілейна церемонія нагородження переможців Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова», наймасштабнішого літературного проекту в Україні, організованого Юрієм і Тетяною Логушами. Гран-прі конкурсу в номінації «Романи» виборола пенсіонерка із села Ралівки Львівської області Ярослава Бакалець, яка отримала 20 тис. грн. Переможцями у номінаціях «Кіносценарії», «П’єси» та «Пісенна лірика про кохання» стали відповідно кияни Ія Мислицька, Валентин Васянович; Едуард Богуш, який до того ж здобув другу премію у «Кіносценаріях», та Володимир Шинкарук із Житомира. Але окрім основного конкурсу, цього року вперше було організовано змагання для переможців минулих 10 років – «Гранд Коронація», учасників яких встигли назвати кращими авторами десятиліття у трьох номінаціях. У номінації «Гранд Романи» переміг Володимир Лис, відомий у своєму рідному місті Луцьку як журналіст та правдивий синоптик. Нагороду йому вручали Тетяна і Юрій Логуші та відома українська письменниця Оксана Забужко. Тепер Володимир Лис має можливість на свій розсуд витратити справедливо здобуті 30 тис. грн. У номінації «Гранд Кіносценарії» 20 тис. грн. виграла мешканка Чернівців Юлія Боднарюк. Золотий вінець від ювелірного дому «Гарарук», що розробив спеціальні корони для всіх переможців «Гранд Коронації», їй одягнув всесвітньо відомий польський режисер Кшиштоф Зануссі.

60

Гості церемонії

Нагородження переможців

Business Class Magazine №7(25)/2010

Члени Київського сигарного клубу

Світський турнір

26 червня 2010 р. у Київському Гольф Клубі GolfStream відбувся традиційний гольф-турнір на призи Київського сигарного клубу. Він проводився вже втретє і цього року отримав маститого титульного спонсора, мав офіційну назву Ermenegildo Zegna Golf Cup. У заході взяли участь понад півсотні гольфістів із 7 країн. Перший ритуальний удар по м’ячу зробив спеціальний гість турніру – князь Юлій Едуард Анхальт, герцог Саксонії. Захід відкрили президент Київського сигарного клубу Мілан Паєвич і директор турніру Володимир Цой. Ажіотаж навколо події підігрів і той факт, що вперше в Україні гольфісти боролися за кубок, який є не просто спортивним трофеєм, але й унікальним ювелірним виробом компанії HARARUK. Навіть дощ не зіпсував гарного настрою гостей і не згасив спортивного запалу учасників турніру. Поки на гольф-полі кипіли пристрасті змагання, понад 250 гостей насолоджувалися затишною атмосферою турніру, дегустували віскі Ballantine’s та смакували ароматні сигари Bossner. Переможцем гольф-турніру серед чоловіків став Вадим Фрунзе, серед жінок – Анна Моісеєва. За найдовший удар нагороду отримав Джеймс Джон (Корея). Після церемонії нагородження свято продовжилося концертом, благодійним аукціоном та дружнім спілкуванням. 

Виконавчий секретар КСК Олег Стрельников, директор турніру Володимир Цой, директор Київського Гольф Клубу GolfStream Олена Плахова, президент КСК Мілан Паєвич, ведуча вечора Маня

Член КСК Олександр Нємой, директор Київського Гольф Клубу GolfStream Олена Плахова, президент КСК Мілан Паєвич

Вадим Медведєв (Ermenegildo Zegna) нагороджує переможців турніру

Виконавчий секретар КСК Олег Стрельников

Перший ритуальний удар зробив князь Юлій Едуард Анхальт, герцог Саксонії

61

презентація

Велике плавання

62

Валерій Поляков (журнал Gourmet) і Юлія Костецька (журнал «Наталі»)

Сергій Сошинський (президент фонду «Здоров’я українських людей»), Влад Фісун (голова громадської організації «Щастя») та Ігор Соколов (директор із зв’язків з громадськістю круїзної компанії «Червона Рута»)

Гості презентації

Солістка гурту «69» Діана Меринова (праворуч) із подругою

Бармен наливає фірмовий пунш Rosa Victoria

Джаз-бенд «Бетховен»

Business Class Magazine №7(25)/2010

Фото надані компанією «Чевона Рута»

17 червня круїзна компанія «Червона Рута» презентувала перший в Україні трипалубний прогулянковий теплохід Rosa Victoria, побудований у Німеччині. У ході презентації гості здійснили круїз Дніпром, ставши, таким чином, першими українськими пасажирами теплоходу. Rosa Victoria спроектована спеціально для річкових круїзів – одного з найпопулярніших за кордоном видів відпочинку. До її унікальних особливостей належать значний розмір (довжина 70 м), що дозволяє з комфортом розміститися 400 пасажирам, і неперевершена швидкохідність – Rosa Victoria розвиває швидкість до 32 км / год. Під час прогулянки гості насолоджувалися частуваннями від шеф-кухаря, романтичними краєвидами вечірньої столиці та музикою джаз-бенду «Бетховен». А тих, хто був налаштований на більш активний відпочинок, на відкритій палубі «запалював» ді-джей. Уміло організувавши відпочинок на будь-який смак, господарі заходу продемонстрували рідкісний приклад того, як можна перетворити банальну презентацію на веселе свято. 

Учасники та організатори турніру, діти з Лаврівського сиротинця, Стрілківської загальноосвітньої школи-інтернату та діти-спортсмени

Здорові діти – сильна Україна!

Урочисте вручення нагород команді «Стрілки» (селище «Стрілець»)

Переможці Першого благодійного волейбольного турніру команда «Royal Hotels & SPA Resorts» (Київ)

Фото надав Євген Гречук

11 червня СПА-готель «Женева», що у Трускавці, офіційно розпочав сезон спорту, який триватиме до 11 вересня 2010 р. Відкрив сезон 11 червня Перший благодійний волейбольний турнір. На паркет вийшли команди «Royal Hotels & SPA Resorts» (Київ), «Надзвичайні новини» (Київ), «Ураган» (ІваноФранківськ), «Стрілки» (селище Стрілець), «П’ятий елемент» (Київ), «Нікіта» (Київ). Варто відзначити професійну вправність шкільної команди «Стрілки», яка сенсаційно обіграла таких відомих людей, як Костянтин Стогній та Микола Катеринчук. Але найбільше вразила команда організаторів турніру «Royal Hotels & SPA Resorts», яка не програла жодної зустрічі. Представник команди-переможця («Royal Hotels & SPA Resorts») та Почесний президент змагань Андрій Лопушанський вручили подарунки Лаврівському сиротинцю (Дрогобицький район), яким опікується СПА-готель «Женева», Стрілківській загальноосвітній школі-інтернату та дітям-спортсменам, які займаються східними єдиноборствами. Вихованці закладів отримали спортивне спорядження, волейбольні м’ячі, енциклопедії. Також Андрій Лопушанський передав дітям сувеніри та іменні колекційні картки від найкращого футбольного голкіпера України Олександра Шовковського. Генеральний директор СПА-готелю «Женева» Андрій Юрків, у свою чергу, вручив кошти, зібрані з турніру, а також благодійні внески відвідувачів комплексу та небайдужих громадян маленьким спортсменам.

Зліва направо: Костянтин Стогній, Микола Катеринчук, Андрій Лопушанський

Вихованці Лаврівського сиротинця (Дрогобицький район)

63

Валерій Вижак, Ігор Переверзев, Дмитро Пильтяй

Запрошуються тільки джентльмени Чергове засідання членів Київського сигарного клубу ознаменувалося тестовим відкриттям ресторану The Park у розважальному комплексі D*LUX. Київські джентльмени обговорили першочергові питання життя Клубу, насолоджуючись приємною атмосферою, вишуканими стравами євроазійської кухні від шеф-кухаря ресторану Mr. Daljit Singh і відмінними сигарами, наданими, за традицією, сигарним партнером Клубу компанією «Босснер». Інший партнер Клубу – компанія «Перно Рікар Україна» надала віскі Ballantine’s. Головний приз вечора – сертифікат на право користування привілеями й перевагами «Київського Гольф Клубу» відповідно до умов програми Green Fee Card (строком на 1 місяць і вартістю 1000 євро) від «Київського Гольф Клубу «Гольфстрім» дістався одному з шанувальників гольфу, члену Комітету із заходів КСК – Олегу Герману. Атмосфера вечора і гостинність розважального комплексу спонукали членів Київського сигарного клубу прийняти рішення про проведення наступного засідання на літній терасі, що готується до відкриття. 

Олександр Нємой

64

Ігор Переверзев, Лев Парцхаладзе та Мілан Паєвич

Максим Лавринович

Андрій Дубровський

Різван Андані та Олег Стрельников

Сергій Роголь

Business Class Magazine №7(25)/2010

Фото надані Київським сигарним клубом

презентація

Олександр Ротов, Мілан Паєвич, Посол Хорватії в Україні Желько Кірінчич

Чи будуть нові правила гри?

66

У парку-готелі «Марат» на південному узбережжі Криму завершилися Дні кабельного телебачення України-2010. Однією зі знакових подій телекомунікаційного простору на форумі став круглий стіл «Нішеві телеканали: взаємодія з рекламним ринком». Організаторами виступили телеканал «Перший Діловий», Всеукраїнська рекламна коаліція та Українська асоціація маркетингу. Активну участь у круглому столі взяли керівники телеканалів, представники рекламодавців і агентств, дослідницькі компанії, медіа-експерти. «Тема взаємодії нішевих телеканалів із рекламним ринком є досить актуальною. І тільки завдяки конструктивному діалогу, у тому числі в межах цього круглого столу, можна знайти точки дотику. Сила в об’єднанні! Протистояти проблемам можна лише об’єднавши спільні інте­ реси», – зауважив у вступному слові народний депутат України Ігор Шкіря. «Варто зазначити, що подібні дискусії в Україні ніколи раніше не проводилися, а необхідність у них назріла давно. Кількість телеканалів у країні стрімко збільшувалася, а умови на рекламному ринку залишалися колишніми, орієнтованими переважно на загальнонаціональних мовників. Близько 90% того, що ми продаємо на нашому телеканалі, є успішним у тому разі, коли ми продаємо це безпосередньо. У такий спосіб легше знайти точки дотику. Адже клієнт уже знає канал, його програми, аудиторію. Крім того, відразу можна почути його думку, в майбутньому що-небудь корегувати. Але процес триває надто повільно. Тому дуже хочеться, щоби ми нарешті дійшли єдиного знаменника», – говорить голова правління телеканалу «Перший Діловий» Олена Рудік. Валерій Маштаков, генеральний директор ЗАТ «Відеоінтернешнл Україна»: «Ринок телеіндустрії змінюється, і я впевнений, що ринок телереклами України недооцінений, після виходу з кризи він нарощуватиме обсяг інтенсивніше, ніж у Росії. У Росії 2009 р., порівняно з 2008‑м, загальний

обсяг ТВ-реклами зменшився на 26%. Зросли лише два сегменти – реклама в Інтернеті і на тематичних телеканалах. Упевнений, що обсяги коштів, які надходитимуть на тематичні канали, – серйозно випереджатимуть зростання ринку загалом. Що стосується досліджень, то в Казахстані, наприклад, давно введені портативні піплметри (РРМ) у вигляді годинника, які дозволяють вимірювати телеперегляд у різних місцях (бізнес-центрах, клубах та ін.). Український ринок телереклами з обсягом 350 млн. дол. може собі дозволити найсучасніші дослідження». «Представники рекламного ринку, обираючи ЗМІ для розміщення, передусім звертають увагу на його рейтинг у телеглядачів. Звісно, нішеві телеканали мають нижчі показники, ніж загальнонаціональні, хоча насправді порівнювати за однією шкалою аудиторію різних каналів неправильно. Для розв’язання цієї проблеми необхідно внести зміни до вже наявної системи або вигадати додаткові методи оцінювання», – вважає директор телеканалу «MTV Україна» Костянтин Стрюков. Ольга Росманова, керівник медіанапряму «ГФК Україна»: «Основне для досліджень, які є валютою рекламного ТВ-ринку, – це репрезентативна вибірка. Вона повинна точно відображати ту територію і структуру, про які було заявлено. У переважній більшості країн застосовують стаціонарні електронні засоби вимірювання телевізійної аудиторії – так звані піплметри. Це означає автоматичну

реєстрацію подій на моніторі. Тобто все, що відбувається на екрані, фіксується автоматично, без будь-якої нашої участі. Тенденція у всьому світі – розширення панелі з підключенням цифрового телебачення (кожна країна в міру своїх можливостей намагається розширити свою вибірку). Для нішевих каналів рекомендуємо проводити додаткові дослідження. Ми готові розглянути всі ваші пропозиції і побажання і переконані, що знайдемо вихід із ситуації». «Вірю, що озвучені проблеми знайдуть своє практичне розв’язання, – з’явиться валюта у вигляді якісних або ж кількісних досліджень для нішевого телебачення. Круглий стіл – це дуже важлива подія в потрібному напрямку, це сходинка вгору», – резюмував модератор круглого столу Максим Лазебник, виконавчий директор Всеукраїнської рекламної коаліції. За підсумками круглого столу можна дійти оптимістичного висновку: завдяки конструктивному діалогу всіх учасників ринку, нішеві канали здатні сформувати абсолютно нову телевізійну модель, в основі якої лежатимуть якість і оригінальність телевізійного продукту. Для рекламодавця, який націлений на комунікацію з певною аудиторією, більш раціональним рішенням буде не «вивуджувати» її з широкої маси людей на великому каналі, а відразу ж отримати. Це дає підстави вважати, що взаємодія нішевих телеканалів із медіа-дослідниками і рекламним ринком стане ефективнішою.

Business Class Magazine №7(25)/2010

Фото надане телеканалом «Перший Діловий»

За останні 5 років відбулося стрімке зростання нішевого (спеціалізованого) телебачення. Перенаситившись масовим продуктом, глядач шукає те, що йому справді потрібно.

Генеральному директорові «Віннер Імпортс Україна» Богдану Кульчицькому нецікаво працювати лише за гроші. Натомість для пана Богдана важливим є бачити перед собою великі цілі. Схоже, у характері енергійного менеджера примхливо поєднуються американська амбітність та українська мрійливість.

перСона

Пане Богдане, вперше Ви приїхали до України 1992 р. Який професійний досвід Ви вже мали на той час за плечима? Мій попередній професійний досвід не був пов’язаний із автомобілями. Після закінчення університету BSME Rutgers я шість років працював інженером у галузі, що англійською називається machine design, тобто у сфері інженерного конструювання. Я робив різні інженерні креслення, причому вручну, на папері, адже комп’ютери в інженерній справі тоді ще не були поширені. Згодом я отримав підвищення і очолював підрозділ компанії в Чикаго, де здійснював інженерні розробки для найбільших світових фармацевтичних фірм. Ви народились в Америці? Так, у Філадельфії.

Фото Олега Дерзького

english summary

and that was probably one of the reasons why it was I who was offered to head the company in Kyiv.

Круті віражі

Однак Ви українець за походженням. Розкажіть про те, як Ваша родина опинилася в Америці. Мої батьки народилися в Україні і виїхали до Америки ще дітьми під час Другої світової війни. Батькові тоді було 16 років, він народився в селі Кульчиці Львівської області. Від назви цього села й походить наше прізвище. Мама виїхала з родиною у 8 років зі Львова. Мій дід за материнською лінією був професором Львівського університету, а бабуся співала в тамтешньому оперному театрі. Пройшовши складні етапи еміграції, мої батьки врешті опинилися у Філадельфії. У місті діяла українська церква, і навколо неї селилися українські іммігранти. Жили вони громадою, зберігали рідну мову, культуру, традиції. Цікаво, а як Ви познайомилися з паном Гинянським – власни-

ком компанії «Віннер Імпортс Україна»? Я це добре пам’ятаю. Пан Гинянський теж американець українського походження, однак він належав до іншого класу, аніж мої батьки. Був заможною людиною, мав успішний бізнес. Натомість моя родина мала значно скромніші статки. Наші світи, так би мовити, рідко перетинались у бізнесі чи побуті. Однак у житті української громади і пан Гинянський, і моя родина брали активну

різні, так би мовити, типи людей. Деякі дійсно приїздили сюди на два-три роки з метою зробити кар’єру у своїй корпорації. Адже якщо ти досягнеш успіху хай навіть у невеликому представництві за кордоном, про це дізнається вся корпорація і ти можеш отримати підвищення. Інші приїздили, щоби заробити швидкі гроші. Вони відкривали тут маленькі бізнеси з єдиною метою – заробити. Я не належав ані до перших, ані до других. Я пишався тим, що я українець,

Погано, коли робота в компанії орієнтована на стосунки, а не на результат участь. Гинянський фінансував різні проекти філадельфійської української громади і, довіряючи моєму батькові, часто саме його просив подбати про власні кошти. Якось і я разом із батьком приїхав до пана Гинянського за чеком. Мені було тоді 13-14 років. За кілька років українська громада влаштовувала дебютантський бал, і родина Гинянських попросила мене супроводжувати на ньому їхню старшу доньку. З цього приводу ми зібралися разом на вечерю і вдруге поспілкувалися. Тож можна сказати, що я ріс на очах пана Гинянського. Він знає мене з дитинства, і це, мабуть, було однією з причин, чому саме мені він запропонував очолювати компанію в Києві. Багато американців, що приїздять до України, ставляться до цього як до трампліна, з якого вони розпочинають кар’єру. А як Ви поставилися до пропозиції працювати тут? Коли в Україні почав розвиватися ринок, сюди, як до перспективної країни, почали приїздити

і бу в р ади й можливості при їхати працювати сюди. Водночас я не знав, як надовго приїжджаю, і не уявляв, що чекає на мене далі в роботі та особистому житті, адже на той час я був ще не одруженим. Потім, коли я одружився і ми чекали на дитину, я вирішив повернутися до Америки. Адже з погляду медицини Україна не була комфортним місцем для народження дітей. Моя «перерва» тривала 5 років. За цей час в Америці народилося двоє моїх дітей. 2002-го я знову повернувся сюди. Загалом в Україні живу вже 13 років. Із Вами цікаво поспілкуватися на тему української бізнесментальності, адже Ви її можете оцінювати зсередини як українець і разом із тим як американець. Які, на Ваш погляд, основні відмінності українського бізнесмена від, приміром, того ж таки американського? Відповідь на це запитання змінюється кожні три роки. 1992 р. я би відповів інакше, ніж зараз.

16

17

16

Bohdan Kulchytsky: Taking Steep Turns

Bohdan Kulchytsky, Winner Imports Ukraine’s General Director, is not interested in working just for money. Instead, he needs to see great goals ahead of him. It seems that this energetic manager’s character fancifully combines both American ambition and Ukrainian dream.

Bohdan, you first came to Ukraine in 1992. What kind of professional experience did you have at the time?

My previous professional experience had nothing to do with cars. After graduating from Rutgers University with a BSME degree, I worked as a machine design engineer. My job was to generate various engineering drawings. And I had to draw them on paper by hand, because computers were not yet widely used in engineering at the time. Later I was promoted to head our company’s unit in Chicago, where I did engineering work for the world’s largest pharmaceutical companies.

Are you a native-born American?

Yes, I was born in Philadelphia.

And yet, you are of Ukrainian descent. How did your family come to live in America?

My parents were born in Ukraine and immigrated to America in their childhood years during World War II. My father was 16 at the time.

He was born in the village of Kulchytsi in Lviv region. Our last name originates from the name of that village. My mother left Lviv with her family at the age of eight. My mother’s father was a professor at the Lviv University and her mother sang at the Lviv Opera Theater. Having gone through the difficult stages of emigration, my parents settled in Philadelphia. There was a Ukrainian church in that town and many Ukrainian immigrants settled there. They lived as a community. They spoke their native language and preserved their original culture and traditions.

How did you meet Mr. Hyniansky, the owner of Winner Imports Ukraine?

I remember that meeting very well. Mr. Hyniansky is also an American of Ukrainian descent. However, he belonged to a different class than my parents. He was well off and ran a successful business. My family, on the contrary, had much lower incomes. Our paths seldom crossed both in business and in everyday life. Yet, both Hyniansky and my family took an active part in the life of the Ukrainian community. Hyniansky financed different projects implemented by the Ukrainian community in Philadelphia, and as he trusted my father, he would often ask him to take care of his money. Once I came to Hyniansky together with my father to get a check. I was 13‑14 at that time. Several years later, the Ukrainian community held a debut ball and the Hyniansky family asked me to accompany their elder daughter there. On that occasion, we then got together for a dinner and met for the second time. So you can say that I grew up before Hyniansky’s eyes. He had known me since childhood

68

Many Americans, who come to Ukraine, saw it as a spring-board that may help them launch their own career. What did you think of the offer to work here?

When the market started developing in Ukraine, different sorts of people began to come here viewing Ukraine as a promising country.

Some of them would really come here for two or three years to build a career in their company. If you succeed even in a small representative office abroad, the entire company will know about it and you may get promoted. Others would come to make quick money. They would set up small businesses in Ukraine for the sole purpose of making money. I did not belong to either type. I was proud of being Ukrainian and was glad to have an opportunity to come here and work. At the same time, I did not know how long I would be staying here and had no idea what awaited me in my career and my personal life, as I was still single at that time.

Later, when I was married and we were expecting a baby, I decided to return to America. From a medical standpoint, Ukraine was no comfortable place for having babies. That ‘break’ lasted five years.

During that time, my two children were born. In 2002, I came back here again. In total, I have been living in Ukraine for thirteen years now.

It would be interesting to talk to you about the Ukrainian business mentality, as you can perceive it ‘from the inside’ as a Ukrainian and at the same time as an American. What do you think is the difference between a Ukrainian businessman and an American one?

The answers to this question keep changing every three years. Back in 1992, my answer would have been different from today’s. Ukraine has changed over the past 18 years, and so have business in Ukraine and my ideas of many things. It is a philosophical question, and the answer to this question cannot be black and white.

As to the main mission of business, in Ukraine, like everywhere else, people want to earn money, receive a profit and live a good life. How can you achieve that? Naturally, one must work hard, bring benefits to his company and, as a result, move up the career ladder. Unfortunately, in Ukraine many people in business depend on relationships: it matters who you know, who are your friends and how you help each other. Their work is focused on relationships rather than on the result of their work in the company. This phenomenon is less common now, but it still exists.

I also have another observation: Ukrainians are very hard-working and they can work well within a certain system. You could even say that, within a system, Ukrainians work much better than anyone else.

However, when Ukrainians go beyond it, they do not always know how to handle the situation.

What has struck you as the most negative in Ukraine?

Corruption.

But America also has a corruption problem.

Average Americans do not come across corruption. Yes, there are exceptions. There are situations when a meeting with an influential person can be arranged for money, but that is not part of the everyday life of an average American businessman or any other ordinary American. Americans do not pay to the police or school headmasters…

In Ukraine, corruption is wherever you go, it is everywhere.

Have you given bribes?

No, I cannot do that. That would humiliate me as a person. Yet, having lived here for many years, I began to look a bit differently at the things.

How can you survive on $ 200 per month? After a while you realize that bribes are the money that people need to survive. They are like additional payments necessary to bring the public officials’ salaries to an adequate level. But an end must be put to such practices sooner or later. Corruption ruins the country.

Two years ago you said that you were planning to give most of the top management jobs in your company to Ukrainians. Have you done that? Don’t you think that Ukrainians could be more useful for your company? They understand the local realities better, don’t they?

Business Class Magazine №7(25)/2010

The top positions in our company must be held by Ukrainians. We are working towards this goal. Even the recent crisis helped us here. We had to cut our staff, and it was mainly our foreign employees who were laid off. Today, two out of the four companies belonging to the Winner Group of Companies are headed by Americans, and the other two companies are headed by Ukrainians. By the way, our Financial Director is Ukrainian and that is a very important position.

In fact, employment of Ukrainians is less expensive. Not in terms of wages, but in terms of the related costs associated with employing Americans, such as accommodation rent and air travel. At the same time, trust is a very important factor in business. It is often easier to work with expats because they understand you better.

Your company is said to have a rather democratic management system and a high level of responsibility among mid-level managers. But if they make any mistakes, who will the ultimate responsible person?

The ultimate responsibility is always mine. If there is no particular person in a company to bear responsibility, it will fall apart. That’s all. In Ukraine, however, it is a common practice to engage in blame-shifting and finger-pointing. I cannot recollect any Ukrainian minister ever saying: «This is my fault. I apologize.» Instead, what you always here us: «I didn’t know anything, so I didn’t do anything, it is all someone else’s mistake…»

It was probably a pleasant experience to bear responsibility and report on the results before the crisis, when the market was still operating at a tremendous pace.

Yes, everyone was a genius then (laughs).

And you were a super-genius above the geniuses.

Yes (laughs).

And now that there is a fight over every client, what managerial features are needed, in your opinion?

You must be able to take quick and ‘careful’ decisions. You cannot postpone any decision for tomorrow. And you cannot avoid making decisions. It is better to take at least some decisions than none.

When we entered the crisis, we had over € 100 million worth of goods granted as security. It was very important then to sell them off and return the money to the banks. We did it and repaid our debts down to the last cent. We cut the company’s costs quickly and accurately and that also greatly helped us to weather the crisis.

Can you tell us about the mistakes you made during the crisis?

At least the most significant ones.

We went to the stock exchange and converted hryvnias into euros to repay the loans. On the next day, the euro / hryvnia exchange rate went down and we lost our money. Of course we could not know that the euro would drop, but it was a mistake anyway. It was also a big mistake that before the crisis we spent money too easily, we allowed ourselves many things. We built a new office on the outskirts of Kyiv with a swimming pool and a fitness center, so that the employees could work more comfortably. And I thought it was right. Now that the crisis has hit us so badly, I believe it was a mistake. Still, when the situation changes for the better, I will think again that it was right (laughs).

Actually, I make ten small mistakes per day… As for other ‘global’ mistakes… No, I cannot think of any.

You always top rating charts. You have been recognized as the best manager in the automobile sector. I must confess though that I question all our ratings. What is your attitude towards diplomas and awards? Do you put them up on your walls?

No, you can see that there are no diplomas on my office walls. In fact, I never try to influence the results of this or other rating, and material awards are of no importance to me. The greatest reward in my life is the upbringing of my three children.

In April, for the first time in two years, the media reported car sales growth. Does that mean that the car retail market is going up?

Is the market growing? Is that an event to be proud of, or to write home about, as the Americans would say? No, we are very far from being proud of a strong automobile market. In April 2009, 13,600 cars

Мед, ще й ложкою! Напередодні виходу на пенсію Валентин Паньковський залишив державну службу, щоби відкрити невеличкий власний бізнес, а натомість створив компанію, яка стала найбільшим українським експортером меду.

Are you operating at a loss now?

The first two months of this year were very difficult. So far, there is nothing to be proud of. I hope that in one year’s time we will break even.

Breaking even under such conditions is good.

Are you planning to add new brands to your portfolio?

No, we are not planning to add any new brands. I still cannot see any brands that we would be interested in.

And yet, now is a good time for development. Some of the dealers, with whom we used to cooperate, wound up their business during the crisis. So we can occupy their niches. We are planning to launch our own dealer center for Porsche cars in Kyiv. Now is a good time for buying land and building dealer centers, as land and construction have become less expensive.

Have you counted how much your company costs now?

To estimate the value of a company, you need to find someone who will be willing to pay for it. I can tell you that it is worth € 150 million, but if no one is ready to pay the money, it means it does not cost that much. So, a company costs as much as someone is ready to pay for it.

Hardly anyone is buying anything these days. I am sure that today our company costs less than it did before the crisis, and yet its value will grow some day.

You have achieved the maximum as a hired manager. What’s next? Are you planning to set up a company of your own?

If I had the answer to this question, my life would be much easier.

The last nine years have been very exciting for me. I did achieve the maximum before the crisis and I survived its blows, which was a wonderful experience. Now I feel like I am back in 2004, that is, I have returned into the past, and that bores me. I am not interested in working

Від тюрми та від бджоли…

Фото Олександра Даманського

What do you think of the automobile retail development scenario? Optimists say that in two or three years it will reach the pre-crisis level. Pessimists speak about the future collapse of many companies, especially if the country opens its borders to old cars.

I do not believe that the situation will return to the pre-crisis level within the next five years. It is true that before the crisis we saw an abnormal and artificial demand practically for everything. Kyiv’s real estate and land prices were unrealistic… We will not see this hysteria anymore.

People will become more attentive and less emotional.

At the same time, I do not think that we will be facing a collapse.

First, our market has dropped the most in comparison with the European markets. Before the crisis, 700,000 cars were sold in the country per year, and now – 170,000, so there has been a five-fold decrease, and that came as a shock. If the market plunges by another 20,000 cars, it will not be so shocking any more. As far as our company is concerned, it is a rather small company and it can respond to any external changes in a timely and flexible manner, so for us personally there is no threat of collapse.

If Ukraine joins the European Union and opens its borders to secondhand cars following the example of Poland, it may become an additional problem for the industry. But this definitely won’t happen in two years’ time. As a matter of fact, the market will be affected by events which we cannot fully predict. I mean the technology and ecology. It will be the advent of new modern environmentally friendly cars and electromobiles that will affect the automobile industry development scenario much more than any other factors.

70

just for money. So, I am in the process of searching: should I set up my own company or acquire shares in a business or should I go into politics?

I know that I could do something in politics, but the question is whether I will be allowed to do anything. I have not made any big fortune yet. I think one should first earn some money and only then go into politics. One should go into politics not to make money but only to change the lives of people in their country for the better. In short, let us meet two years later again and I believe I will be able to answer this question.

рІшення

english summary

were sold in Ukraine, while in April 2010 we sold 14,100 cars, that is, 3.9% more. Looks like growth. Yet this growth is only 500 cars for the entire country. In fact, that is nothing. But if you take the total number of cars sold in the four first months of this year, we can see a 27% year-on-year sales decrease. During the first four months of 2009, 62,907 cars were registered, but only 45,600 were registered during same period in 2010. It was the effect of January 2010, which was very difficult and much worse than last year’s January. In total, 174,000 cars were sold in the country last year, and this year I predict this figure to be 170,000 cares, which means that the situation will not change.

There is a positive moment though. The market has stabilized, it is predictable, and the companies have optimized their operations over this period of time.

Біля виробничих приміщень компанії «Бартнік» припарковано з десяток велосипедів. Співробітники найбільшого українського експортера меду приїжджають на роботу на двоколісних. Воно й не дивно, «Бартнік» розташований у невеличкому містечку Ізяслав, що на Хмельниччині, тут не прийнято «шикувати». Власника компанії, Валентина Паньковського, підлеглі кличуть ласкаво: «Станіславич». Дивлячись на його щиру посмішку, загоріле обличчя та густі вуса, можна подумати, що він нещодавній пасічник, а медовий бізнес – просто продовження його захоплення бджільництвом. Насправді ж, перш ніж відкрити власну справу, Паньковський 23 роки служив директором виправно-трудової колонії (10 із них – у колонії суворого режиму). За радянських часів при кожній в’язниці було підприємство з виготовлення різноманітних корисних товарів. В ізяславському закладі в’язні виготовляли бджолиний інвентар. Саме це й визначило подальшу долю директора тюрми. Одного разу йому замовили виготовлення партії вуликів, проте замовники купили менше, ніж домовлялися. Паньковський забрав вулики додому, купив бджіл і відтак став бджолярем-аматором.

1995 р. відбулася ще одна випадкова подія, яка стала доленосною. Тоді до ізяславської колонії в пошуках тари для перевезення бджіл приїхав польський підприємець Роберт Колясинскі. Замовлення на бджолині клітки виконали, але взаємовідносини на тім не закінчилися. Колясинскі разом зі своїм товаришем Янушем Кошталевичем надумав вирушити

в Сочі до Інституту бджільництва Росії, аби купити племінні бджолосім’ї, матки. Проте їхати самотужки понад 2,5 тис. км через пострадянський простір поляки не наважувалися. «Конвой» їм забезпечив Паньковський, який допомагав перевозити бджіл два роки поспіль. А на третій рік Кошталевич запропонував українцеві співпрацю. У Польщі спостерігався

500-800 дол. на місяць. Справи йшли добре до початку 2000-х років, доки в Польщі не почав агресивно розвиватися мережевий ритейл. Розпочався «ціновий» тиск на виробників – від них вимагали неможливого. «Якби ми виконували умови ритейлерів, то, враховуючи вартість банки, кришки та упаковки, грошей на вміст просто не залишалося б», – розповідає під-

Частка продажів «Бартніка» в Україні не перевищує 8%, решта йде на експорт дефіцит гречаного меду, тоді як в Україні його було вдосталь. Кошталевич доручив своєму українському знайомому займатися заготівлею та відправкою цього меду до Польщі. Паньковський уже давно замислювався над тим, щоби змінити сферу діяльності, проте, як сам зазначає, не мав грошей навіть на реєстрацію фірми. Таким чином, за допомогою поляка (який виділив 800 дол. на старт) у 48-річному віці директор тюрми Валентин Паньковський став бізнесменом, зареєструвавши фірму «Бартнік»: «Я був повен сил та енергії, готовий до нових звершень!»

Солодке життя Попервах Кошталевич перераховував кошти на рахунок Паньковського, за які той закуповував в українських пасічників мед (приблизно 20 тонн на місяць) та контролював його відправку до Польщі. (До речі, «Бартник» досі не має власних пасік, а закуповує мед у бджолярів та заготовників.) Польський партнер виплачував Паньковському заробітну плату як заготівнику – приблизно

приємець. Європейські ритейлери почали закуповувати китайський мед, що був удвічі дешевший, і потреба в українському продукті відпала. Перед бізнесменом постав вибір: «закриватися» або шукати новий ринок збуту. Відповідь знайшлася сама. Перебуваючи в Києві, Валентин зайшов до кафе на Хрещатику, до нього за столик підсів американець польського походження. Чоловіки розговорилися, з’ясувалося, що американець палає ідеєю торгувати медом: у США продукти бджільництва користуються неабияким попитом. Невдовзі нові знайомі почали працювати на таких самих умовах, на яких Паньковський вів бізнес із поляком. До США підприємство Паньковського постачало приблизно 1-1,5 тис. тонн меду на рік. Із самого початку «Бартнік» не працював на український ринок, хоча така ідея виникла ще під час першої поїздки до Сочі 1995 р. Тоді разом із поляками Паньковський зайшов до київського магазину подивитися, як продається мед. Побачене здивувало іноземців. Вони звикли до брендованої продукції, а в україн-

28

29

28

Valentyn Pankovsky: Scoops of Honey

Before retiring, Valentyn Pankovsky quit public service to start a small business of his own. As a result, he has created a company that is now Ukraine’s number one honey exporter. .

Addictive Bees … Вefore going into his own business, Pankovsky was a director of a correctional facility for 23 years (a decade of which he ruled a maximum security penal colony). In Soviet times, each correctional facility had a manufacture producing various small goods. The prisoners of the Iziaslav correctional facility made bee-keeping implements. This fact proved decisive for the further destiny of the jail director. Once he received an order for a batch of beehives. But the customer purchased fewer beehives than initially ordered. Pankovsky took the remaining products home, bought bees, and became an amateur bee-keeper. In 1995, another occasion became a turning point for him. Robert Koliasinsky, a Polish businessman, came to the Iziaslav correctional facility in search of containers for transporting bees. His bee container order was successfully fulfilled. But that was not the end of those business relations. Together with his companion Janusz Kosztalewicz, Koliasinsky decided to go to Sochi to visit the Russian Bee-Keeping Institute and buy stock bee families and female bees for breeding. However, the two Poles realized the risk of going more than 2,500 kilometers across the post-Soviet territory on their own. So, Pankovsky ensured their security on the trip and then helped them transport bees for two years in a row. In the third year, Kosztalewicz offered cooperation to the Ukrainian. Kosztalewicz offered that his Ukrainian partner makes and exports that kind of honey to Poland. Pankovsky had been considering a career change for a long time but, as he admitted, he had no money even for registering a company. Thus, thanks to the Pole who lent him US$ 800 for the start-up, the 48 year old jail director, Valentyn Pankovsky became a businessman and registered a company called Bartnik.

Sweet Life At the beginning, Kosztalewicz transferred the money to the account of Pankovsky who used it to buy honey from Ukrainian bee-keepers (approximately 20 tonnes a month) and controlled its exports to Poland.

The Polish partner paid Pankovsky a salary of a honey maker in an amount ranging between US$ 500‑800 a month. In the early 2000s the

Business Class Magazine №7(25)/2010

business went well until Poland saw a massive onslaught of retail chains.

Producers faced a pricing pressure, being asked for the impossible. «If we met the terms dictated by retailers, we would buy only jars, caps, and packaging, being unable to afford the content,» the businessman complains. European retailers started to buy Chinese honey that was twice as cheap, annihilating the demand for Ukrainian honey. The businessman faced a dilemma: to close the business or to look for another market. The answer came by itself. When in Kyiv, Valentyn walked into a café on Khreshchatyk Street and met an American of Polish descent. The two men fell into talk and as tuned out, the American was burning with the idea of selling honey in the U. S. where apiculture products were in great demand. They started to work together on the same terms as Pankovsky worked with the Pole. Pankovsky’s company supplied approximately 1,000‑1,500 tons of honey a year to the U. S. From the very beginning, Bartnik has not worked for the Ukraine’s market, although this idea emerged during that first trip to Sochi in 1995.

At that time, Pankovsky entered a Kyiv store with the Poles to see how they sold honey. The foreigners were surprised at what they saw. They got used to branded products, but in Ukrainian stores, honey was sold in bulk scooped from milk churns with a knife. But the idea to create a Ukrainian honey brand materialized only in 2000. An old acquaintance of Kosztalewicz suggested a joint business to Pankovsky, oriented at the local market. The Pole’s contribution included jars, labels, caps, and decrystallizing and packing equipment (everything totaling US$ 30,000).

Pankovsky could contribute only a GAZ-53 truck that took up just a 7 percent share in the charter fund. Kosztalewicz judged that such a share could not be a sufficient motivation for his partner and decided to give the Ukrainian a 49 share in the charter fund. The new undertaking had no money for advertising and Pankovsky started to work as a commercial agent, carrying his honey from town to town. «I took a bag full of jars with honey, picked a street in a city and went from store to store, offering the product to retailers,» the businessman recalls. The store directors and bosses met the unasked guest mostly with a smile or skepticism as branded honey was a wild thing for them. I sold nearly 2 tonnes a months until Billa entered the local market in 2001 to become Ukraine’s first supermarket. From that time on, every new retail chain felt obligated to put on the shelves in its outlets the same brands as its competitors did. Thus, Bartnik hit the shelves of almost all Ukrainian supermarkets with no special effort.

Pankovsky regards his trade in Ukraine as a sort of advertising campaign. «We do this thinking about our potential partners who will see our products in supermarkets,» the businessman says. He is not going to bank on the domestic market until retail chains stop their ungentlemanly behavior (charging fees for the entry, shelf etc).

Export Orientation By and large, selling products packed for retail sale in Ukraine has never been a priority for Bartnik. Even in the best of times, the share of domestic sales did not top the 15 percent mark. Now it does not exceed 8 percent (approximately 50 tonnes of honey a month). The rest goes to export. The crisis has made its contribution as well, bringing the purchasing power of the Ukrainians down to a significant degree.

«Our people do not care about honey right now,» Pankovsky says.

Nonetheless, Bartnik has managed to keep up the money turnover primarily due to the growth in prices in the world, ending the year at a EUR 2 per kilo mark. In 2007, honey went for EUR 0.8.

Some time ago, the export share of Bartnik’s output got a growth impetus from the so-called antibiotic scandal that hit Europe in 2003. The Chinese honey so favored and intensively sold by European retail chains was found to contain medicines from bees treated with antibiotics. Since then, the EU has an embargo on honey imports from China, allowing this product to be imported from Ukraine. «Incidentally, honey is the only food product whose import into the EU from Ukraine is permitted,» the businessman says proudly.

To enter Europe, Bartnik took part in Apimondia events (Apimondia is an international federation of bee-keeping associations, established in 1949 in Roma. Its members come from 62 world countries. – Editor). The company first introduced its products to the

english summary

global community in 2004 in Ljubljana, Slovenia. Despite the fact that the company’s display occupied only a 4 square meters spot, the interest in Ukrainian honey was huge. «Our display featured a Taras Shevchenko portrait with the traditional embroidered decorative towel and viburnum branches. Most visitors looked at the portrait and then at me and asked: ‘Is that your grandfather or father in the picture? ’” Pankovsky recalls with a smile.

Now Bartnik’s share in Ukraine’s honey export nears 50 percent (2,800 tonnes a year). «Given the increased demand for honey and our decade-long impeccable reputation, we have no problem with sales,» the businessman says. «We could sell three times as much as our capacity allows.» Illegal supplies to Russia are an impediment to boosting our sales. Last year, honey exports to Russia equaled its exports to Europe.

Russian buyers request no laboratory testing and offer higher prices to bee keepers.

Safe Warming Up What is behind the famous honey quality? The European standards of this product are much more rigorous than Ukrainian, but the company needs to comply with them. For this purpose, the company has a special laboratory that measures physical and chemical parameters of honey to make sure that the product is not a fake and has no traces of antibiotics.

The main honey selling problem is the product’s tendency to crystallize rapidly. Since consumers like liquid honey, every producer invents its own technology of preserving the product in the original condition for as long as possible. As a matter of fact, honey hardens due to the socalled crystallization centers that are effectively tiny remains of bees (legs, wings), grains of sand, pollen, air bubbles and so on. The businessman says there are no filters that can remove such impurities from thick honey.

In Europe this problem is tackled by warming honey up to 82 degrees Celsius, filtering it and pouring it in end-user containers. The foreign technologies imply fast heating up, filtering, and fast cooling down.

However, during this process, honey losses part of its nutrient value as a toll for the consumer’s liquid honey preference. Pankovsky says Bartnik uses a different technology, heating honey up to 42‑45 degrees Celsius by electric bulbs (which is the natural temperature in the bee nest) and then filtering it. After this procedure, honey crystallizes again after three months, retaining its nutrient value completely. Incidentally, the company exports honey in large barrels so that the producer passes to its European contractors the trouble of trying to sell the honey before it losses its liquid condition or delaying the beginning of the crystallization process.

Матеріалізований символізм Один із провідних гравців на українському арт ринку, власниця Bereznitsky Gallery в Києві та Берліні, арт критик, куратор мистецьких проектів Людмила Березницька – про символічні ціни на мистецтво, перспективи українських художників і міщанство як унікальну рису нашої культури.

Фото надані Bereznitsky Gallery

клуб

Пані Людмило, Вас можна назвати старожилом українського ринку мистецтва. Крім того, Ви кілька років жили та працювали в цій сфері у Німеччині. Розкажіть про особливості українського та німецького арт-ринків. Український ринок мистецтва перебуває в зародковому стані. Якщо 10 років тому його просто не було – був десяток колекціонерів, які досить грамотно підходили до формування колекцій, – то зараз безліч людей бажають купувати витвори мистецтва, з’явилася силасиленна галерей, однак арт-ринок не функціонує так, як повинен. У ньому відсутні налагоджені схеми взаємодії художник–галерея–клієнт. Немає загальновизнаних цінностей у мистецтві. Галереї та аукціонні будинки не виконують своєї функції селекторів, відбірників. Наші аукціонні будинки ставлять собі за мету заробити якомога більше, користуючись повною відсутністю смаку в покупців, а також відсутністю медійного середовища навколо мистецтва. Що Ви маєте на увазі під медійним середовищем? Це частина системи, яка має чинити вплив на дилерів, продавців мистецтва, здійснювати за ними нагляд. Скажімо, якщо у своїй галереї в Німеччині я виставлю щось низькоякісне, мене одразу ж розкритикують як в арт-спільноті, так і в пресі. У нас же практично відсутня професійна художня критика. Пишуть: «У Людмили Березницької на відкритті виставки був шведський посол». Це чудово, це теж важливо, але мені б хотілося, щоби журналісти могли написати про те, що ось цей художник – плагіатор, а цей, навпаки, пропонує нові ідеї, а загалом виставка не дуже вийшла, тому що… І таке інше. Крім професійних арт-критиків, у кожній західній арт-спільноті є незалежні експерти. Вони теж залучені до ринку, але тримають планку, витримують позицію «над битвою». Це відомі теоретики-мистецтвознавці, автори книг, куратори, організатори великих проектів, у тому числі некомерційних. Кожен галерист, відбираючи роботи для виставки, намагається дивитися на них очима незалежних експертів. Від експертної оцінки залежить майбутнє гале-

реї. В Україні теж є така людина, але тільки одна – Олександр Соловйов. Усі ми так чи інакше з ним консультуємося, хочемо, щоби він підтримав наш вибір. Однак навіть якщо він підтримує, це ще не гарантує успіх виставці, тому що, повторюю, наш ринок «дикий». Дуже часто український покупець мистецтва орієнтується на власні уявлення про те, що є добре, а що погано. Простіше кажучи, підходить до мистецтва з міркою «подобається – не подобається». А в такий спосіб неможливо створити справжню колекцію.

Я ніколи не призначу на його роботи ціну 10 тис. дол., як часто-густо роблять в Україні. Навіть дуже хороший художник, який щойно з’явився на ринку, має коштувати дешево. Таким чином ви притягаєте громадський інтерес. Картини цього художника мають почати продаватися, поширюватися. Крім того, спочатку низькі ціни стимулюють митця до розвитку, а високі – тільки псують характер. Після того як художник став популярним, на його роботи вже можна призначати більш високу ціну.

Мистецтво має символічну ціну – як золото Але в Україні все-таки є меценати, є відомі колекціонери… Авжеж, такі люди є. Вони формують колекцію правильно. Вибирають якийсь період у мистецтві – скажімо, 50-і роки, український неоімпресіонізм, і придбавають роботи найвідоміших художників цього напряму або навіть не найвідоміших, якщо це вдала робота, яка добре відображає зріз часу. Тоді колекція з набору окремих предметів перетворюється на повноцінне висловлювання колекціонера, що виражає себе в тому, як він добирав картини. Але таких людей обмаль. Багато хто заявляє про такі амбіції, але насправді більшість колекцій створюється стихійно і неякісно, тому що в нас немає професійних консультантів, залучених до ринку. І навпаки, часто роль консультантів виконують сторонні люди, без усякого бекграунду, освіти, досвіду. Але в такому разі, очевидно, немає гарантії, що куплену картину колинебудь вдасться продати хоча б за ту саму ціну, яку за неї заплатили? Чимало покупців мистецтва в Україні не розглядають свої надбання як інвестиції. Але якщо й розглядають, то часто роблять грубі помилки. Як узагалі формується ціна на об’єкт мистецтва? На Заході цей механізм працює як годинник. Припустімо, я, галерист, знаходжу нового художника.

48

Потім проходить ще один цикл і так далі. І весь цей час галерист розкручує митця, забезпечує появу публікацій тощо. Медіа-середовище відіграє важливу роль у формуванні ціни. У нас же все, на жаль, не так. До мене приходить покупець, бачить картину, яку я оцінюю в 5 тис. дол., і запитує: «Навіщо мені платити стільки, якщо на Андріївському узвозі такий самий пейзаж продається за 50 дол.?» Покупець не бачить різниці між цими двома роботами, для нього і те й інше – просто полотно і олія. Він не розуміє, що мистецтво, на відміну від товарів споживання, має символічну ціну – як золото. І цю ціну створює арт-ринок. Якщо на художника призначено ціну в 5 тис. дол., нижчою вона вже не буде. Так-таки й не буде? Ніколи? Але ж Ви кажете, що люди в нас купують суперпогані речі і, очевидно, не так уже й дешево… Є кон’юнктурні художники, які просто вміють себе продавати. Їхня ціна, наскільки я розумію, рано чи пізно неодмінно впаде. Цілком правильно. В Україні існує локальна ціна на предмети мистецтва, яка ніяк не корелює зі світовою. За якийсь час, коли наша країна стане частиною світового артринку, більшість із того, що зараз купується, не просто впаде в ціні, а повністю знеціниться. Ці речі почнуть символізувати поганий смак своїх власників.

49

48

Liudmyla Bereznytska: Token Prices

A leading player on Ukraine’s art market, the owner of the Bereznitsky Gallery in Kyiv and Berlin, an art critic and monitor of art projects, Liudmyla Bereznytska speaks about token prices

72

for art works, the prospects lying before Ukrainian artists, and philistinism as a unique trait of our culture.

Liudmyla, you may well be called a veteran of Ukraine’s art market. Besides, you spent several years in Germany, working in this field. Tell us please about the specifics of the Ukrainian and German art markets.

Ukraine’s art market is still in its embrional state. A decade ago, it did not exist at all. There were a dozen of art collectors who built their collections with sufficient competence. Now, there are so many people looking to buy art and so many galleries in the country. Yet, the domestic art market does not function as it should. It lacks working models of the artist-gallery-customer chain. There are no value standards in art. The galleries and auction houses do not act as art selectors as they should.

Our auction houses keep their minds on high profits, taking advantage of the customer’s poor taste and lack of publicity surrounding art.

What do you mean saying about the lack of publicity?

Mass media is part of the system intended to influence and oversee art dealers and traders. For example, if I put on display some low quality work in my gallery in Germany, I face a hail of criticism both in the art community and in the press. We practically have no professional art criticism. The press writes, for example: “The exhibition opening ceremony hosted by Liudmyla Bereznytska was attended by the Swedish ambassador.” Of course, such facts are also important and worth attention. But I would like to see in the press something like “that artist is a plagiarist and this one is offering new ideas, and the exhibition proved not so successful because…” and so forth.

Apart from professional art critics, each western art community has independent experts. They are also involved in the market but keep a neutral position, watching the scene from above. Those are recognized art theorists, book authors, monitors and organizers of large projects, including non-commercial ones. When selecting works for an exhibition, a gallery owner tries to see them through the eyes of independent experts. The future of a gallery depends on expert opinions. Ukraine also has such an expert. Unfortunately, he is one and only. His name is Oleksandr Soloviov. We, gallery owners, consult him all the time, seeking his support for our choice.

But even his support does not guarantee success to an exhibition, because - let me repeat this - our market is still wild. Most often the Ukrainian customer judges by himself what is good and what is bad in art. In other words, he approaches art with the only criterion that can be formulated as “I like it – I don’t like it.” You cannot create a real collection with such an approach.

How do they usually price art?

In the West, this pricing mechanism works as a Swiss clock. Let us say I am a gallery owner and I find a new artist. I would never set a price of US$ 10,000 for his work as is often the case in Ukraine. Even a very good artist who has just come to the market should cost little. In this way you attract public interest. Paintings of this artist must start selling first.

In addition, initial low prices encourage the artist to progress, while high prices corrupt his character.

After the artist gains popularity, higher prices should be set for his works. Then, another cycle elapses and so on. All this time, the gallery owner should be promoting the artist, ensuring publicity for him. The media is a significant pricing factor. Things are different in our country, unfortunately. A customer comes to me, sees a painting bearing a US$ 5,000 price tag and asks me “Why should I pay this much, if the same scenery is on sale on Andriivsky Uzviz for US$ 50?” The customer does not see the difference between the two works. For him, it is all just canvass and oils. He does not understand that unlike consumer goods, art has a token price – just like gold. This price is formed by the art market. If a work of a given artist bears a US$ 5,000 price tag, no lower price will be possible any more.

Oh, will it? Never? You claim yourself that people in our country buy poor quality art pieces, paying sound money for them... There are artists-opportunists who just know well how to sell their works.

As far as I understand, the prices for their works will eventually go down.

Business Class Magazine №7(25)/2010

That’s right. Ukraine has local art prices that have nothing to do with world prices. Eventually, when our country becomes part of the global art market, most of the works currently traded on the local market will not only drop in price but will almost lose their prices. Such works will become a symbol of bad taste of their owners.

But something will still remain in price, won’t it?

As far as contemporary art is concerned, neoimpressionists will remain in price such as Shyshko, Hlushchenko, Shovkunenko and a few more names. These are real professionals who did their job well and, most importantly, timely. Impressionism was on the rise in the 50s all over the world, maybe slightly earlier than in our country. All these artists will definitely find their place in the world art annals, not in the first tier, of course. I believe prices for their works will only be climbing.

What about contemporary artists?

The new wave that immerged in the mid-80s brought such names as Hnylytsky, Holosiy, and Savadov, followed by the next generation featuring such names as Mamsykov, Protsenko, and Chychkan. These artists have created new art denying the art of their predecessors. This new art is postmodernism that means a return to painting after a period of neglecting it. Similar processes occurred at the same time all over the world. Richter and Neo Rauch are typical postmodernists. Our artists also joined the trend. Their works have already reserved places in museums and prices for them are set to go up.

Recently works of a number of Ukrainian artists were on offer at Sotheby’s and Christy’s. How significant was that event for Ukraine’s market, in your opinion?

In 2009, I presented works of Hnylytsky, Roitburd, Chichkan, Husiev, Pokydanets, and Mamsikov at Sotheby’s. It should be noted that in auctions the painters themselves don’t sell their works. Only generally recognized artists as, for example, Neo Rauch or Damien Hirst represent there contemporary art. The usual way for a little known artist is an art fair. There are approximately a dozen large art fairs in the world, each with a trail of satellites. The largest and most significant is Art Basel attracting 200-300 galleries from all over the world. It is almost impossible to get a place there as only two or three places are vacated a year. Before applying to Art Basel, one needs to go through its satellites. If you offer a good program, have completed a study, and correctly identified the trend of the year (a kind of work similar to market speculation), you may get into a satellite. The participation fee is about US$ 15,000 as compared with US$ 60,000 to 80,000 for 5 days in Art Basel. In addition, the Art Basel participation also requires a specific number of published materials and at least four years in existence for an art gallery... The requirements are as strict as for a Doctor’s dissertation. But once you get into that fair, you are a winner. You will have a name, reputation and everything you will be offering from now on will be considered good. And now, when you have a name, you can make a name for any other artist. Even if you take him from the street, he will become famous automatically.

However, no gallery from Eastern Europe can get into Art Basel. No one takes us seriously there. For this reason, I decided to take another road to introduce Ukrainian art to the world market. I decided to go to the auctions to gain publicity. I went there every month for a year, trying to find useful connections. Finally, I met with influential acquaintances who helped me out.

What screening criteria do these auctions apply to art works?

There are three criteria applied – the artist’s name, quality of the proposed work, and degree of probability that this work will be sold (they choose the most commercially promising, most sellable work from among a few presented works of a recognized artist). I guaranteed to the auction authorities that the artists whose works I offered for sale are popular in Ukraine. Experts evaluated the quality of the offered works and concluded that the quality was high enough and meeting the auction requirements. In addition, I promised to bring bidders from Ukraine. That was a risk because if the paintings failed to be purchased, Ukraine’s market would face a collapse.

Fortunately, everything went well and the doors cracked open for Ukrainian art. Now, selectors and appraisers come here from the West.

Unlike the western market, our market does not know the gentlemanly agreement between the artist and the gallery. In the West, the artist will never sell his works direct from his studio. He will do it only through the gallery that has promoted him. No other gallery will deal with an artist, knowing that a counterpart invested a lot in his promotion. These rules do not work in our country. As a result, the artists who made it to Sotheby’s and Christy’s now sell their works right from their studios and change galleries. But this is a different story.

The positive result for me as a gallery owner is that now my gallery is recognized and I can cherish the hope of getting into the top art market

eventually. Incidentally, all this happened thanks to my Berlin gallery. But for it, Christy’s experts would never come to Ukraine to see the artists that I represented.

Why don’t you concentrate your business in Germany? Why do you need two galleries?

Frankly speaking, when I opened my gallery in Berlin back in 2006, I considered immigration to Germany. But that proved a rough experiment as entering the German or any other western art community is very difficult. I did it thanks to Borys Mykhailov. My gallery opened with his exhibition. He is very reputed in the West. People normally think as follows: “Mykhailov will not hold his exhibitions just anywhere; if he accepted this invitation, he definitely respects this gallery.” Half a thousand people came to the gallery inauguration ceremony. Incidentally, thanks to that exhibition, Mykhailov returned to Ukraine. He was already forgotten here by that time. To tell the truth, there are no buyers for his works in Ukraine so far. People here do not like socially oriented art, unlike, for example, in Russia where such art is in great demand.

Back to the question about my Berlin gallery: although I have access to some influential circles, it is still hard to survive there.

Competition is tight, requirements are high. By and large, Berlin is not a city where you can actually sell art. London and Paris buy art but Berlin creates it. New styles are formed there. It will be hard for you to sense the current trends unless you spent some time in the Berlin cultural environment.

My customers reside in Ukraine and the Berlin gallery is a means to make their acquisitions liquid. Art may be a good and reliable investment, if recognized not only in Ukraine but also on the western art scene. This is the end I pursue.

Liudmyla, in your opinion, does the traditionally strong Ukrainian school of academic painting holds back the progress of contemporary art in Ukraine? Are there many good artists in our country?

Not many. There is a lack of ideas, communication among artists, and information exchange. However, it is possible to obtain excellent academic education in Ukraine and master the painting and drawing techniques almost forgotten in the West. There, students are taught only the basics. Then, they choose a professor and their further study turns into a professor-student communication. As a result, many art students abroad cannot draw. I believe it is a mistake. To be able to translate ideas well, you need the ability to draw, feel the color, and know its laws.

Who is the most promising among young Ukrainian artists?

It seems to me that something very interesting is now happening in Ukrainian art. Today’s young artists are absolutely different from those seen here some five years ago. At that time, our young people were so poverty-stricken, just like our Academy of Arts. Now young artists know foreign languages, travel Europe, and have computers. New art presentation forms have appeared. For example, the R.E.S. association (Revolutionary Experimental Space). Stylistically, they have brought nothing new into art, doing, in fact, the same as the new wave artists of the 80s. But they know how to promote themselves. There is still no demand for them in Ukraine. I believe it will eventually come. So far they live on western grants, occupying the niche of “young generation Ukrainian artists” and being presented on the western non-commercial scene. According to forecasts, the interest in Eastern Europe and its culture in particular will be on the rise. Apart from that, European art is excessively inventive and refined. It needs fresh blood, our spontaneity and energy. New names are needed to push the market forward in its development. And such names are emerging. I feel that currently a new generation is being born, who takes art as an instrument of political struggle, similar to the futurists of the 20s. This is a global trend. In contrast with the 70s-90s when social art in personal dimension was popular, existentialism, problems of sexuality and human body in general, today politically tinted art is in demand. The young artists of today are inclined to political romanticism. They are creating a new reality. The artist now wants to talk to society rather than the customer, revealing his views of modern life. Take for example David Chychkan. He creates a new mythology, honing his thinking, rather than the line and color, turning art into a social message. He is expected to launch a campaign soon to pain benches throughout the city. It will be a human and art gesture.

An interesting artist named Hamlet lives in Kharkiv. Once he spent a night outside and produced very interesting drawings of birds. He used old wallpaper and hand-made paper for his works. The result is unique poetics of provinciality, almost rustic simplicity. Lyricism, primitivism, shift into rustic culture, even philistinism are the unique traits of our art.

Ukraine is not an urban country, a fact that sets us apart from Western Europe. To excite interest in our art, we need to find our own, unique traits and a proper art form, a language that can covey these feelings to the public. Such artists become avatars of the epoch. 

73

тема номера

Більше рейсів до Лондона від British Airways

74

Фото надані British Airways

Із 30 червня британська авіакомпанія British Airways уводить три додаткових рейси на маршруті Лондон–Київ. Від 30 червня по 25 жовтня 2010 р. із Києва до лондонського Хітроу щотижня будуть курсувати три додаткових рейси British Airways. Додаткові польоти виконуватимуться щосереди, щочетверга та щоп’ятниці, таким чином, загальна кількість прямих регулярних рейсів авіакомпанії між Києвом і Лондоном становитиме 10 на тиждень. «Новий розклад надає більше можливостей для вибору зручного часу вильоту та прибуття, як із Києва, так і з Лондона, – прокоментувала Світлана Ігольнікова, директор із продажу British Airways в Україні. – Мандрівники з України зможуть скористатися новими перевагами більш раннього прибуття до Лондона і провести більше часу в цьому чудовому місті. А пасажири, які вилітають із Лондона, зможуть оцінити переваги більш раннього прибуття до Києва. Це особливо стосується бізнесменів, які потребують оптимізації свого робочого дня. Ми впевнені, що з нашим повним обслуговуванням на борту і привабливими цінами нові рейси стануть дуже популярними». Новий розклад також означає більш зручне сполучення з Києва через Лондон із містами Європи, а також із понад 600 аеро­ портами інших країн світу. Пасажири, які подорожують із British Airways з Києва через Лондон до США, Канади, країн Латинської Америки, Африки, Близького Сходу, Південно-Східної Азії, а також Індії, Австралії і Нової Зеландії, напевно оцінять переваги поліпшеного розкладу і більш зручного стикування.

Business Class Magazine №7(25)/2010

BUSINESS AIRLINES (БІЗНЕС ЕЙРЛАЙНС)

УКРАЇНА e-mail: airops@ukr.net телефон (24години): +38 095 281 1 282

Embraer Legacy 600 – 13 місць Challenger 850 – 12 місць Cessna XLS – 8 місць Cessna Citation Sovereign – 10 місць Gulfstream G200 – 10 місць Gulfstream G150 – 6 місць Premier 1A – 6 місць

5920 км 5430 км 3000 км 5200 км 6300 км 5460 км 2200 км

НАДІЙНИЙ ПАРТНЕР

ЗАДОВОЛЕННЯ ВІД ПОЛЬОТІВ У СТИЛІ «MADE IN ITALY»

Літайте до Iталії з новою Alitalia. Завдяки нашим рейсам з Києва ви зможете дістатись до 28 італійських міст. Отримайте більше інформації: Київ, вул. Івана Франка, 34/33, тел. (044) 390 9 093, 492 7 222 www.alitalia.com

Розповсюдження Business Class Мagazine Авіакомпанії (на рейсах із Києва)/Airlines (on flights from Kyiv)

Готелі / Hotels

«Опера» Київ, вул. Хмельницького, 53 тел.: +380 44 581 70 70

Radisson SAS Hotel Київ, вул. Ярославів Вал, 22 тел.: +38 044 492 22 00

www.opera-hotel.com

www.kiev.radissonsas.com

Готель «Централь» Донецьк, вул. Артема, 87 тел.: +38 062 332 33 32

Готель «Ореанда» Ялта, Набережна ім. Леніна, 35/2 тел.: +380 654 274 274

www.hotel-central.com.ua

Radisson SAS Resort Алушта, вул. Леніна, 2 тел.: +38 06560 26 226

Готель «Лондон» Одеса, вул. Успенська, 95 тел.: +38 048 784 08 98

www.alushta.radissonsas.com

www.london-hotel.com.ua

Citadel Inn Hotel & Resort Львів, вул. Грабовського, 11 тел.: +380 32 295 7 777 www.citadel-inn.com.ua

www.hotel-oreanda.com

«Інтерконтиненталь» Київ, вул. В. Житомирська, 2А тел.: +38 044 219 19 19

Grand Hotel Ukraine Дніпропетровськ, вул. Короленка, 2 тел.: + +38 056 790 14 41

Готель «Пальміра Палас» Ялта, смт Курпати, Алупкінське шосе, 12А тел.: +38 065 427 53 21

wwww.intercontinentalgermany.com

www.grand-hotel-ukraine.dp.ua

De Paris Київ, вул. Червоноармійська, 5 тел.: +38 044 569 30 36

Luxury Resort Трускавець, вул. Суховоля, 61 тел.: +38 093 386 06 07

Villa Elena Hotel & Residences Ялта, Набережна тел.: +380 654 23 83 83

Respect Hall Ялта, смт Кореїз, Севастопольське шосе, 45 тел.: +380 654 20 50 00

www.royaldeparis.com

www.rhg.com.ua

villa-elena.com.ua

www.respecthall.com.ua

Ресторан «Панорама» Київ, вул. Шолуденка, 3 тел.: +38 044 230 47 92

Avalon Київ, вул. Леонтовича, 3 тел.: +38 044 234 74 94

www.panorama-rest.com.ua

www.avalon.ua

Конкорд Київ, пл. Льва Толстого, БЦ «Київ-Донбас», 8-й пов. тел.: +38 044 234 77 88

ТАКІDА Дніпропетровськ, вул. Гоголя, 20Б тел.: +38 056 726 51 51

Пастораль кафе Дніпропетровськ, пр-т Карла Маркса, 46 тел.: +38 056 236 28 66

Бутик Кафе Дніпропетровськ, пр-т Карла Маркса, 22, Fashion Park Atrium, 0 пов. тел.: +38 056 373 83 37

Фієста Запоріжжя, бул. Шевченка, 4 тел.: +38 061 764 65 17

Фестиваль-ресторація «Лівий берег» Львів, пр. Свободи, 28 тел.: +38 050 430 07 52

Найдорожча ресторація Галичини Львів, пл. Ринок, 14 тел.: +38 050 430 87 83

Клініка Заблоцького Київ, пр. Щорса, 5 тел.: +38 067 411 50 10

www.palmira-palace.com

Ресторани / Restaurants

Курені Київ, Паркова алея, 4 тел.: +38 044 253 17 24

Марокана Київ, б. Лесі Українки, 24 тел.: +38 044 254 49 99

Бельведер Київ, узв. Дніпровський , 1 (Площа Слави) тел.: +38 044 288 50 70

restaurant IQ Bar Київ, вул. Льва Толстого, 25 тел.: +38 044 44 234 53 55

www.belvedere.kiev.ua

www.iqbar.ua

Decadance House Київ, вул. Шота Руставелі, 14 тел.: +38 044 206 49 20

Егоїст Київ, вул. Московська,44 тел.: +38 044 280 22 22

Заміський комплекс «Два Бобри» 26 км траси Київ-Житомир, с. Мила, вул. Комарова, 91 тел.: +380 44 221 2 331

ГОЛЬФ ЦЕНТР КИЇВ Київ, Оболонська набережна, 20 тел.: +380 44 426 64 64, www.golf-center.com.ua

www.2bobra.com.ua

Pepperoni Дніпропетровськ, вул. Фучіка, 12б тел.: +38 0562 398 59 55

Трактир «У камина» Запоріжжя, вул. Горького, 43 тел.: +38 061 764 65 17

Кафе «Шелест» Запоріжжя, бул. Шевченка, 16 тел.: +38 061 222 12 42

Парадіз-коктейль Запоріжжя, вул. Горького, 43 тел.: +38 061 764 74 22

Інші заклади / Other locations

Cigar Club Київ, вул. Івана Франка, 7 (for members only)

Клініка ISIDA Київ, бул. Івана Лепсе, 65 тел.: +380 44 251 80 80

Фаворит VIP клуб Київ, Музейний пров., 6 +38 044 278 33 38

«Лексус Сіті Плаза» Київ, вул. Мечнікова, 2а тел.: +38 499 40 09 www.lexus.us

KINTO Київ, вул. Лисенка, 2 тел.: +38 044 246 7434

www.favoritvipclub.com

ЕВА Київ, Андріївський узвіз, 1 A, 1-й поверх тел.: +380 44 496 0601

www.cigarclub.com.ua

www.isida.ua

Євролаб Київ, вул. Солом’янська, 11а тел.: +38 044 206 20 00

Клініка ISIDA Київ, бул. Івана Лепсе, 65 тел.: +380 44 251 80 80

Dragon Capital Asset Management вул. Саксаганського, 36Д тел.: +380 44 490 2021

Клуб здорових задоволень «5 елемент» Київ, вул. Електриків, 29а тел.: +380 44 351 7733

Ukrainian Real Estate Club Київ, вул. Саксаганського, 38 Б, оф. 1 тел.: +380 44 227 67 53

GRAND PRIX Київ, вул. Володимирська, 101 тел.: +380 44 230 20 00,

Wellness club Leonardo Київ, вул. Хмельницького, 17/52-А тел.: +380 44 581 0800

www.eurolab.ua

www.isida.ua

www.dragon-am.com

www.5el.com.ua

www.ureclub.com

www.grand-prix.kiev.ua

www. wellness-leonardo.com

Американський медичний центр Київ, вул. Бердичівська, 1 тел.: +380 44 490 76 00,

Страхова компанія «Брокбізнес» Київ, вул. Саксаганського, 115 А тел.: +38 044 246 67 22

Бутик «ELENA GOLETS» Київ, вул. В. Васильківська, 131 тел.: +380 44 466 25 25

Кінноспортивний комплекс «Магнат» с. Чубинське, вул. Липнева, 1 тел.: +38 044 568-11-22

Конюшня Бутенка Київська обл., Бориспільський р-н, с. Проців, вул. Комсомольська, 12 Б тел.: +380 92 504 80 33

Мережа сервісних апартаментів Senator Apartments Senator Apartments City Center, Київ, вул. Пирогова, 6 Senator Apartments Executive Court, Київ, вул. Дмитрівська, 62/20 тел.: +38 044 200 77 55

www.magnat.in.ua

www.butenko-stable.com.ua

www.senator-apartments.com

www.amcenters.com

www.bbs.com.ua

www.golets1994.com

www.kinto.com