Гендер аналiз

«ПОГЛЯД НА УРЯД 2013»

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РІВНИХ ПРАВ І МОЖЛИВОСТЕЙ жінок та чоловіків у всіх сферах життя українського суспільства

дослідження у рамках участі України у Комітеті з питань державного управління Організації економічного співробітництва та розвитку щодо гендерному підходу до реалізації кадрової політики на державній службі на центральному та місцевому рівнях

Київ - 2012

Відповідно до Плану заходів щодо реалізації Дорожньої карти співробітництва з Організацією економічного співробітництва та розвитку (далі – ОЕСР) на 2011-2014 роки, затвердженої резолюцією Кабінету Міністрів України від 09.12.10 № 48171/11/1-10, та постанови Кабінету Міністрів України від 13.09.02 № 1371 «Про порядок участі центральних органів виконавчої влади у діяльності міжнародних організацій, членом яких є Україна» Національне агентство України з питань державної служби є відповідальним центральним органом виконавчої влади за виконання зобов’язань, які випливають із членства України у Комітеті з питань державного управління ОЕСР (далі – Комітет). Одним із пріоритетних напрямів діяльності Комітету є проведення дослідження ОЕСР «Погляд на Уряд» («Governance at a Glance»). Дослідження присвячені висвітленню експертної оцінки у сфері належного урядування та державного управління, відображають та аналізують залученість урядів та їх розвиток, презентують кращі практики. У 2011 році Україна вперше взяла участь у дослідженні ОЕСР «Погляд на Уряд 2011». У рамках 45-го засіданні Комітету, яке відбулось у квітні 2012 року, було досягнуто домовленості щодо участі України у дослідженні «Погляд на Уряд 2013». Тематика дослідження стосується різних аспектів системи державного управління. Так, дослідження «Погляд на Уряд 2013» присвячене гендерному підходу до реалізації кадрової політики на державній службі на центральному та місцевому рівнях. Загальні зауваження Урахування гендерних аспектів є важливим моментом під час удосконалення нормативно-правової бази України, адже це питання соціальної справедливості, вирішення якого необхідне для забезпечення рівноправного та стійкого людського розвитку шляхом застосування найбільш результативних і ефективних методів державного втручання. Такий підхід розглядається як процес оцінки будь-якого планового заходу, зокрема законодавства, стратегій і програм в усіх сферах і на всіх рівнях з точки зору його впливу на жінок та чоловіків. Ця теорія ґрунтується, перш за все, на тому, що інтереси і досвід жінок, так само як і чоловіків, є невід’ємним критерієм у процесі розробки загальної концепції, здійснення моніторингу й оцінки напрямів державної політики в політичній, економічній і суспільній сферах для того, щоб і жінки і чоловіки могли одержувати рівну вигоду, а нерівність була викорінена. Підставами для впровадження гендерного підходу в державному управлінні є такі чинники: 1) гендерний підхід – це прояв демократії: ніхто не може бути дискримінований за ознакою своєї статі; 2) оскільки суспільство складається з жінок і чоловіків, не можна досягти сталого розвитку суспільства без проведення гендерного аналізу існуючих умов.

Тому для забезпечення розвитку суспільства необхідно, щоб методи гендерного підходу стали складовою всіх частин і напрямів політики. І нарешті, врахування гендерних аспектів має також вирішувати проблеми органів державного управління, де політика і програми формуються та реалізуються. Таким чином, стратегія інтегрування гендерних питань у законодавство мусить супроводжуватися стратегією забезпечення того, щоб умови управлінської діяльності гарантували рівні права і можливості та однакове ставлення як до жінок, так і до чоловіків. Правові засади забезпечення рівних прав і рівних можливостей жінок та чоловіків Сьогодні є важливою проблема законотворчого процесу щодо забезпечення рівних прав і рівних можливостей жінок та чоловіків, заснованого на тому, що права людини є невід’ємною частиною загальних прав людини. Відповідно до основних принципів захисту прав людини, закріплених у Конституції України, діють Цивільний та Кримінальний кодекси України, Кодекс законів про працю України та Сімейний кодекс, закони про освіту, пенсійне забезпечення, державну допомогу сім’ям з дітьми, охорону праці, Основи законодавства України про охорону здоров’я, Декларація про загальні засади державної політики України стосовно сім’ї та жінок, Концепція державної сімейної політики тощо. Мін’юстом розроблено наказ «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо здійснення гендерно-правової експертизи нормативно-правових актів» (затверджений 09.09.2004 № 102/5), метою якого є визначення механізму проведення аналізу чинного законодавства України на відповідність міжнародно-правовим документам з прав людини щодо дотримання й реалізації прав жінок і чоловіків. Робота по здійсненню цієї експертизи проводилася структурними підрозділами центрального апарату Міністерства юстиції. Результатом цієї роботи стали підготовка та подання на розгляд Кабінету Міністрів України пропозицій щодо необхідності удосконалення нормативно-правової бази України в частині гендерної складової. В Україні створено правові механізми, прийнято ряд важливих рішень, спрямованих на впровадження ґендерної рівності: 1. Конституція України прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 року, стаття 3 закріплює рівність чоловіків та жінок в усіх сферах життя. Цієї норми ґендерної рівності торкаються також статті 21,24, 51. Частину третю статті 24 Конституції України безпосередньо присвячено подоланню дискримінації щодо жінок.

2. Закон України «Про обов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 № 1533-III 3. Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» від 15.10.2001 № 2789-III 4. Закон України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 22.03.2001 № 2334-III

Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності й витратами, зумовленими народженням і похованням» від 11.01.2001 № 2213-III 6. Закон України «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків» від 08.09.2005 року № 2866-IV 7. Указ Президента України «Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» 26.07.2005 № 1135/2005 8. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 № 2947-III 9. Кримінальний кодекс України 05.04.2001 № 2341-III. 10. Кодекс законів про працю України від 10.12.71 № 322-VIII. 5.

Важливим кроком у формуванні гендерного законодавства стало прийняття Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» від 8 вересня 2005 року та Указу Президента «Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» від 26 липня 2005 року. Закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» має на меті досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства. По-перше, відтепер чинне законодавство й проекти нормативно-правових актів підлягають обов’язковій гендерно-правовій експертизі. По-друге, в органах виконавчої влади, на підприємствах, в установах та організаціях має бути спеціальний координатор з питань гендеру. По-третє, Кабінет Міністрів України тепер мусить приймати і забезпечувати виконання національного плану дій щодо впровадження гендерної рівності. Почетверте, скарги на випадки дискримінації за ознакою статі можна надсилати на розгляд безпосередньо до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Ми звикли, що оголошення в засобах масової інформації про прийом на роботу містять вимоги до віку, статі й навіть зовнішності працівника. Відтепер такі вимоги заборонені, за винятком специфічної роботи, яку можуть виконувати лише особи певної статі. Роботодавцям також заборонено вимагати відомості про особисте життя кандидатів, їхні плани щодо народження дитини. Натомість доведеться платити однакову зарплату жінкам і чоловікам при їхній однаковій кваліфікації за рівних умов праці. Однак відповідно до Закону обов’язкова строкова служба для чоловіків і різниця в пенсійному віці жінок і чоловіків не вважаються дискримінацією за ознакою статі. Передбачає Закон і виховання культури гендерної рівності рівного розподілу професійних та сімейних обов’язків серед учнів. Навчальні заклади повинні надати їм підручники й навчальні посібники, позбавлені стереотипних уявлень про роль жінки й чоловіка. Позитивною рисою нового Закону є й те, що в ньому йдеться про створення державних структур гендерної політики. Разом з тим фахівці стверджують, що Закон недосконалий і потребує детальної розробки механізмів

впровадження. В ньому відсутні санкції, які на даний час знаходяться на стадії розробки. Без них закон, звісно, буде декларативний. Отже, є підстава зробити висновок, що формування державної гендерної політики в Україні будується: по-перше, на основі міжнародних нормативноправових актів, ратифікованих Україною, а по-друге, регулюється національними нормативно-правовими актами щодо рівноправності між жінками і чоловіками. Інституціональне забезпечення реалізації гендерної політики на центральному рівні Формування гендерної політики покладається на державних службовців, які можуть бути спеціально призначені в своєму структурному підрозділі за подання пропозицій щодо гендерного розвитку або ж виконувати ці обов’язки за дорученням керівництва. Державні службовці, причетні до розробки державної політики, мусять усвідомлювати відповідальність за справедливість такої політики, програм і законодавства, як для жінок, так і для чоловіків. Для повноцінного виконання цього завдання вони мають бути обізнані з гендерними питаннями та володіти навичками гендерного аналізу. Впроваджуючи нові механізми забезпечення конституційного принципу рівноправності жінок і чоловіків, треба усвідомлювати, що створення і функціонування лише правових механізмів є недостатнім. Для того щоб гендерна рівність стала таким же пріоритетом політики, як економічна і соціальна, необхідно щоб вона була інтегрована у всі напрями діяльності органів влади. На національному рівні питаннями щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків у всіх сферах життя суспільства займаються: 1. Верховна Рада України, яка відповідно до Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» визначає основні засади гендерної політики держави, застосовує у законодавчій діяльності принцип забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, а також у межах, передбачених Конституцією України, здійснює парламентський контроль за виконанням законодавчих актів з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. У секретаріатах 27 комітетів Верховної Ради України призначено відповідальних за надання консультативної та методичної допомоги з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків з предметів відання цих комітетів.

2. Кабінет Міністрів України відповідно до Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» забезпечує проведення єдиної державної політики, спрямованої на досягнення рівних прав та рівних можливостей жінок і чоловіків у всіх сферах життя суспільства, приймає Національний план дій щодо впровадження гендерної рівності та

забезпечує його виконання, розробляє і реалізовує державні цільові програми щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади щодо забезпечення гендерної рівності, організовує підготовку державної доповіді про виконання в Україні Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, враховує принцип гендерної рівності під час прийняття нормативно-правових актів, затверджує порядок проведення гендерно-правової експертизи.

3. Міністерство соціальної політики України, яке відповідно до Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року №389/2011, формує Національний план дій щодо впровадження гендерної рівності, узагальнює виконання державних програм з питань гендерної рівності, здійснює у межах своїх повноважень контроль за дотриманням гендерної рівності під час вирішення кадрових питань у центральних та місцевих органах виконавчої влади, здійснює разом з іншими центральними органами виконавчої влади підготовку науково обґрунтованих пропозицій з питань забезпечення гендерної рівності, вносить пропозиції щодо застосування позитивних дій із забезпечення гендерної рівності та їх припинення. При Мінсоцполітики на постійній основі діє Експертна рада з питань дискримінації за ознакою статі, яка створена з метою недопущення всіх форм дискримінації за ознакою статі, забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, запобігання ґендерного насильства, протидії торгівлі людьми. Основними функціями Експертної ради є: розгляд звернень та скарг громадян з питань дискримінації за ознакою статі та вжиття відповідних заходів за результатами їх розгляду;внесення пропозицій на засідання Міжвідомчої ради з питань сім’ї, ґендерної рівності, демографічного розвитку, запобігання насильству в сім’ї та протидії торгівлі людьми;підготовка, в межах повноважень, висновків та пропозицій до проектів нормативно-правових актів Мінсоцполітики з питань:недопущення всіх форм дискримінації за ознакою статі; утвердження рівних прав і можливостей жінок та чоловіків в усіх сферах життєдіяльності суспільства;підтримки сім’ї, формування відповідального материнства та батьківства;виховання і пропаганди серед населення України культури ґендерної рівності, поширення просвітницької діяльності у цій сфері; захисту суспільства від інформації, спрямованої на дискримінацію за ознакою статі;участь у проведенні аналізу наукових та експертних досліджень з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

4. Міністерство юстиції України, яке відповідно до Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 395/2011, проводить гендерно-правову експертизу. Гендерно-правова експертиза здійснюється щодо актів чинного законодавства та проектів нормативно-правових актів, що встановлюють права, свободи та обов’язки громадян або прямо чи опосередковано впливають на реалізацією громадянами своїх прав та обов’язків.

5. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, який відповідно до п.13 ст.13 ЗУ «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23.12.1997 № 776/97-ВР та ст.9 ЗУ «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» здійснює контроль за забезпеченням рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та розглядає скарги на випадки дискримінації за ознакою статі. Національне агентство України з питань державної служби як центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом у сфері управління державною службою приділяє досить велику увагу ознайомленню державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування з концепціями гендерної рівності, гендерної політики, інститутів просування політики рівності чоловіків і жінок, гендерного політичного представництва та участі, гендерної експертизи та аналізу в державному управлінні. Так, у 2011 році Нацдержслужбою України та Центром адаптації державної служби до стандартів Європейського Союзу організовано проведення дослідження, яке мало меті впровадження стандартів гендерної рівності в органах державної влади. За результатами проведеної Національною академією державного управління при Президентові України відповідної науководослідної роботи видано навчальний комплекс, що складається з навчальної програми, робочої навчальної програми, комплексу лекцій та тренінгів. Метою цього комплексу є здобуття державними службовцями та посадовими особами місцевого самоврядування знань і умінь з використанням інноваційних підходів щодо реалізації політики гендерного партнерства, рівних прав та можливостей щодо самореалізації та самовдосконалення жінок та чоловіків, що у свою чергу, потребує нових підходів у системі державного управління. Також у травні 2012 року в Нацдержслужбі України відбувся семінар на тему «Гендер та реформа державної служби». Реалізація гендерної політики на місцевому рівні В облдержадміністраціях структурним підрозділом, на який покладено завдання щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків у всіх сферах життя суспільства, є управління у справах сім’ї, молоді та спорту відповідної облдержадміністрації. У райдержадміністраціях завдання щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків у всіх сферах життя суспільства покладені на відділи у справах сім’ї, молоді та спорту райдержадміністрацій. На обласному рівні діють спеціальні програми щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків. У Вінницькій області впроваджується обласна цільова соціальна комплексна програма підтримки сім’ї, демографічного розвитку, попередження торгівлі людьми та забезпечення рівних прав і можливостей чоловіків та жінок на період до 2015 року. У Волинській області заходи щодо забезпечення гендерної рівності в області включено до Обласної програми підтримки сім’ї на період до 2015 року.

У Дніпропетровській області затверджено Програму розвитку сімейної та гендерної політики у Дніпропетровській області на 2012 – 2021 роки, до складу якої включено розділ «Утвердження гендерної рівності в українському суспільстві». У Житомирській області прийнято обласну комплексну програму «Молодь і родина Житомирщини» на 2012 – 2016 роки. У Запорізькій області діє Комплексна обласна програма з оздоровлення та відпочинку дітей, підтримки сім’ї, молоді, гендерного паритету та протидії торгівлі людьми на 2012-2016 роки основними завданнями якої є: розширення можливостей поєднання сімейних обов’язків та професійної діяльності жінок і чоловіків; створення умов для гармонізації професійних і сімейних обов’язків; запровадження системи ефективного реагування на факти гендерної дискримінації; формування гендерної культури та усунення гендерних стереотипів; проведення наукових досліджень із гендерної проблематики та впровадження їх результатів. У Луганській області реалізація гендерної політики здійснюється в рамках регіональної Програми з утвердження гендерної рівності у всіх сферах життєдіяльності населення Луганської області на 2010–2014 роки, також діє обласна Координаційна рада з питань сім’ї, гендерної рівності, демографічного розвитку і протидії торгівлі людьми. Засідання ради проводяться щоквартально. Аналогічні колегіальні органи створені при міськвиконкомах і райдержадміністраціях області. Також відбулося відкриття трьох гендерних центрів, що діють на громадських засадах: Луганського обласного гендерного освітнього центру, Луганського обласного центру «Чоловіки проти насильства», Луганського обласного гендерного ресурсного центру. У Миколаївській області діє Соціальна комплексна програма підтримки сім’ї та дітей, забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на 2011-2015 роки. У Полтавській області розроблено та впроваджено обласну програму з реалізації молодіжної політики, підтримки сім’ї, забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на 2012-2014 роки. У Хмельницькій області прийнято обласну Програму забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2015 року. У Чернівецькій області було прийнято Програму реалізації державної політики з питань сім’ї, дітей та молоді у 2011-2012 роках, у якій такий напрям як забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків, винесений окремим блоком завдань. У Харківській області реалізація заходів з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства здійснюється відповідно до обласної комплексної Програми розвитку гуманітарної сфери та розпорядження голови обласної державної адміністрації «Про обласні заходи щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, попередження насильства в сім’ї». Відповідні питання включено до всіх районних/міських програм, що стосуються галузі сім’ї, дітей, жінок та молоді. У Херсонській області діє Обласна програма з утвердження гендерної рівності на період до 2016 року. В Автономній Республіці Крим регулювання зазначених питань передбачені Програмою розвитку освіти та науки, фізичної культури та спорту, підтримки сім’ї в Автономній Республіці Крим на 2012-2016 р. У низці регіонів, зокрема в Київській, Тернопільській, Чернігівській областях та в місті Києві, строк дії прийнятих раніше регіональних програм з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у всіх сферах життя завершився, а нові аналогічні програми знаходяться в стадії розробки.

Загальною метою регіональних програм щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків є:  створення системи всебічної підтримки громадянської активності молоді, спрямованої на самовизначення і самореалізацію, формування необхідних для цього правових, гуманітарних та економічних передумов;  надання соціальних гарантій, забезпечення системної та комплексної політики у сфері сім’ї та демографічного розвитку, спрямованої на формування самодостатньої сім’ї та її здатності до усвідомленого народження і виховання дітей;  утвердження гендерної рівності, зміцнення існуючих та створення нових механізмів з недопущення дискримінації за ознакою статі, розширення застосування позитивних дій, забезпечення економічної незалежності кожної статі;  створення умов для більш широкої участі жінок у прийнятті суспільно важливих рішень, для поєднання професійних та сімейних обов’язків, викорінення гендерного насильства та подолання гендерних стереотипів;  здійснення комплексних заходів на національному та регіональних рівнях щодо попередження торгівлі людьми, підтримки та захисту осіб, які постраждали від торгівлі людьми, розслідування та покарання причетних до торгівлі людьми, а також визначення конкретних виконавців зазначених заходів та обсягів їх фінансування;  запровадження концепції гендерного інтегрування у системі управління, розробка та запровадження ефективних механізмів, які забезпечать жінкам участь у прийнятті суспільно важливих рішень, формування гендерної культури та усунення гендерних стереотипів у суспільстві;  включення гендерних підходів до системи підвищення кваліфікації та підготовки державних службовців та посадових осіб органів місцевого самоврядування. Необхідно зазначити, що в областях також функціонують обласні міжвідомчі комісії з питань координації дій щодо попередження насильства в сім’ї та впровадження гендерної рівності, у регіонах створено та діє 10 гендерних ресурсних і 20 гендерних освітніх центрів. На базі Сумського державного університету створений ресурсний гендерний центр і розроблена програма інформування населення з питань гендерної рівності. На базі Центру проводяться соціологічні дослідження з метою вивчення гендерної ситуації в області, формується мережа експертів з гендерних питань, проводяться семінари, тренінги, конференції з метою обговорення стану та перспектив формування гендерної рівності в українському суспільстві, також створено «Житомирський обласний гендерний ресурсний центр», який підпорядкований головному управлінню у справах сім’ї, молоді та спорту облдержадміністрації. У Миколаївській області створено мережу гендерно спрямованих ресурсів системи освіти та громадських організацій. Таким чином, при Миколаївському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти створено консультаційний Центр з питань гендерної рівності. Основною метою діяльності Центру є впровадження гендерних ідей та гендерних підходів в освітній процес вищих, професійно-технічних, загальноосвітніх навчальних закладів, у систему післядипломної педагогічної освіти.

У Львівській області створено ряд постійно діючих консультативно-дорадчих органів, а саме робоча група з впровадження ініціативи «Інтеграція гендерної складової до регіональних політик Львівської обласної державної адміністрації», Координаційна рада з питань сімейної політики при обласній державній адміністрації. Також управлінням з питань сім’ї та молоді спільно із експертами канадської програми PRISM розроблено проект проведення гендерного аналізу політик і програм Львівської обласної державної адміністрації, який буде затверджено розпорядженням голови Львівської облдержадміністрації у жовтні 2012 року. Розроблена методика буде використовуватись структурними підрозділами ЛОДА у межах виконання ними своїх функціональних повноважень з метою забезпечення інтегрування гендерної складової в напрями політики та регіональні цільові програми Львівської області.

Також у 16 регіонах України призначено радників голів обласних державних адміністрацій з гендерних питань та створені і діють Експертні ради з питань розгляду звернень за фактами дискримінації за ознаками статі при головах обласних державних адміністрацій. При райдержадміністраціях створені відповідні дорадчі органи з питань підтримки сім’ї, попередження насильства в сім’ї та з гендерних питань, а також діють районні соціальні комплексні програми підтримки сім’ї та дітей, забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. На підставі наданої місцевими адміністраціями інформації можна зробити висновок, що на регіональному рівні відбувається утвердження рівності прав і можливостей жінок і чоловіків у громадсько-політичній діяльності та в повній мірі реалізуються вимоги статі 24 Конституції України та Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», створюються умови для забезпечення збалансованого представництва жінок і чоловіків у виборних органах влади всіх рівнів. Сучасні тенденції щодо забезпечення гендерної рівності в Україні На сучасному етапі розвитку українського суспільства спостерігається перелом гендерних стереотипів і гендерний підхід стає чинником розподілу влади. Вагомою складовою культури державного управління є культура державного службовця як відносно стійка система професійних знань, оцінок і норм спілкування, що безпосередньо поєднана з політико-правовою культурою суспільства й визначається традиціями й національними особливостями суспільства, а також характером його соціально-політичного устрою. До змісту культури державного управління належать: досягнення в організації і здійсненні процесу управління; організація управлінської праці; використання техніки управління; вимоги до системи управління й працівників, зумовлені нормами й принципами суспільної моралі, етики, права тощо. Ситуація в державному управлінні відтворює те, що ми маємо в суспільстві. Якщо в суспільстві низький рівень розуміння гендерної рівності з погляду стереотипних соціальних ролей, то це знаходить своє відображення і у державному управління. Разом з тим, державне управління акумулює в собі еліту нації і суттєво впливає на зміни в суспільстві та його розвиток. Саме тому

необхідно звернути особливу вагу на гендерний аспект культури державного управління. Конституція України проголошує рівні права доступу до державної служби всім громадянам, а також до служби в органах місцевого самоврядування (ст. 38). Визнання рівних прав для всіх статей на державній службі визнано в Законі України «Про державну службу» (ст. 4). Жінки в Україні, з одного боку, беруть активну участь у державній службі, а з іншого – фактично не впливають на прийняття рішень. Інститут державної служби в Україні лише проходить етап свого становлення. Щоб залучити до неї представників жіноцтва повною мірою потрібні час і серйозна професійна підготовка. Таблиця 1 Чисельність жінок у центральних органах виконавчої влади порівняно із загальною зайнятістю (жінок і чоловіків)

Працівники, що працюють повний робочий день Частково зайняті працівники

Станом на 31.12.2005 Жінки Всього (жінки і чоловіки)

Станом на 31.12.2010 Жінки Всього (жінки і чоловіки)

Станом на 31.12.2011 Жінки Всього (жінки і чоловіки)

18639 3

247124

212462

279500

205544

268104

-

-

-

-

-

-

У результаті посилення впливу громадського жіночого руху, ширшого висвітлення жіночого питання в мас-медіа, поглибленого вивчення гендерної проблематики поступово змінюється погляд на діяльність жінок на робочому місці. Так, не є таємницею, що існує значна різниця в підходах, якими користуються жінки й чоловіки при вирішенні проблем. Риси, що відрізняють соціальну поведінку чоловіків і жінок, продовжують традиційно визначати ставлення до жінок на державній службі. Це викликано тим, що в системі державної служби переважно практикується так званий «чоловічий», або «конкурентний» підхід. Таблиця 2 Розподіл чисельності жінок, що працюють в центральних органах виконавчої влади, за категоріями посад Жінки (повна і часткова зайнятість; кількість)

Жінки (повна зайнятість; кількість)

Жінки (часткова зайнятість; кількість)

Альтернативно до абсолютних чисел: для кожного рівня зазначте, яка частка/відсоток усіх працюючих на цьому рівні є

жінки Вище керівництво (І-ІІ категорії посад) Середня ланка керівництва (ІІІ – ІV категорії посад) Спеціалісти (VVІІ категорії посад) Секретарські посади Технічні працівники

383

383

-

27,9 %

10081

10081

-

54,2 %

195080

195080

-

78,6 %

-

-

-

-

-

-

-

-

Можна також зазначити, що у Верховній Раді України серед 450 народних депутатів лише 36 жінок, що становить 8%. У Кабінеті Міністрів України 1 жінка (Віце-прем'єр-міністр України - Міністр охорони здоров'я України) та 4 жінки займають посади заступників (перших заступників) міністрів відповідних міністерств (Міністерство юстиції України, Міністерство соціальної політики України, Міністерство охорони здоров'я України, Міністерство культури України). На регіональному рівні посади заступників голів облдержадміністрацій займають 18 жінок. Представництво жінок серед політичної еліти свідчить про глибоку гендерну нерівність в країні, незбалансованість міжстатевих відносин, відсутність рівноваги між жінками і чоловіками у політичній сфері. Отже, політична влада є в основному одностатевою і виконує чоловічу волю, а також пропонує чоловічі цінності й стандарти для всього суспільства. Водночас в Україні правові положення для гарантування рівних умов оплати праці (рівна оплата за рівну працю) та положення для гарантування рівності в оплаті праці (рівна оплата за працю, працю, що вимагає однакової кваліфікації) безпосередньо передбачені в абзаці 4 частині 2 статті 17 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» від 08 вересня 2005 р. № 2866-IV, де зазначено, що роботодавець зобов'язаний здійснювати рівну оплату праці жінок і чоловіків при однаковій кваліфікації та однакових умовах праці. Міжнародний досвід реалізації гендерної політики Європейський Союз, утверджуючи принцип рівних можливостей, головну увагу зосередив на новій гендерній концепції: від принципу однакового ставлення, що передбачає рівні права і можливості для всіх громадян – до стратегії позитивної дії. Ця стратегія передбачає зміщення акцентів із забезпечення рівних можливостей до забезпечення відповідних соціальних умов, які сприяли б утвердженню фактичної гендерної рівності.

Позитивна дія – це такі адекватні заходи, до яких мають удаватися жінки, щоб виправити становище з огляду на нерівні стартові умови, що склалися у патріархальному суспільстві. Позитивна дія у своєму крайньому вияві – це позитивна дискримінація, коли збільшення представництва жінок (чи інших дискримінованих категорій громадян) досягають наданням певних пільг чи запровадженням квот. Ця тенденція у ЄС посилилася завдяки підписанню Маастрихтської угоди, стрижнем якої є ствердження принципу соціальної справедливості у внутрішній політиці держав-членів ЄС. Гендерні квоти – це політико-правовий спосіб згладжування наслідків гендерної дискримінації в усіх суспільних сферах шляхом надання легітимної політичної трибуни для артикуляції, представництва та реалізації відповідних соціальних інтересів. У сучасних умовах Гендерні квоти – це вид позитивної дискримінації, тобто система пільг, заохочень, заборон і компенсацій, спрямованих на підвищення соціального статусу жінок.

Стандарти щодо рівного ставлення до жінок і чоловіків є частиною як первинного, так і вторинного законодавства ЄС. Вони закріплені статтями Амстердамської угоди 1997 року та містяться у Директивах ЄС. Державичлени ЄС зобов’язуються прописати ці положення у національному законодавстві. Членами ООН є 191 держава, серед яких у 182 є парламенти. При цьому в дев’яти парламентах світу немає жодної жінки-депутата. У 173 країнах жінки представлені в парламентах, із них у 83 застосовуються гендерні квоти представництва. Ще в 15 країнах ці квоти або застосовувалися раніше, або пропонується їх запровадити. Практично в половині парламентів світу застосовується той чи інший тип гендерних квот на виборах до національних парламентів. Отже, можна констатувати, що квоти парламентського представництва існують на всіх п’яти континентах і в усіх шести геополітичних регіонах світу. Є чотири основні правові механізми впровадження квотування. Вони можуть у деяких випадках поєднуватися: 1. Конституційні положення – застосування принципу рівних можливостей для визначення парламентського представництва (резервування місць у парламенті) може формулюватися у Конституції із зазначенням пропорцій.

2. Виборче законодавство – регламентація застосування принципу рівних можливостей суб’єктами виборчого процесу, визначення гендерної норми і встановлення санкцій за порушення цього принципу у виборчих законах або законах про партії.

3. Окремий закон про рівноправність (рівний статус). Крім того, принцип рівних можливостей тут може підкріплюватися положеннями виборчого законодавства.

4. Статути політичних партій. Близько 200 партій в 61-й країні в такий спосіб регламентують досягнення гендерної рівності. У різних країнах може застосовуватися як один із цих різновидів, так і кілька у різних комбінаціях. Партійні квоти застосовуються в 61-й державі, електоральні – в 33-х, а резервування місць у парламенті – в 12-ти країнах.

Прямих директив щодо представництва жінок і чоловіків в органах влади у європейському законодавстві немає, проте Амстердамська угода та інші документи заохочують держави-учасниці робити відповідні кроки. Кожна країна вирішує це по-своєму, в тому числі і на законодавчому рівні. Таким чином, міжнародний досвід дає такі позитивні практики утвердження гендерної рівності: 1. Прийняття спеціалізованих законів з утвердження гендерної рівності.

2. Внесення змін із запровадження рівних прав та можливостей жінок і чоловіків до вже існуючих законів та конституції.

3. Запровадження спеціалізованої інституції Омбудсмана з рівних прав і можливостей.

4. творення парламентських структур (груп, комітетів, комісій) з рівних прав і можливостей. Важливою є інформативна політика парламенту з популяризації гендерної рівності в суспільстві.

5. Запровадження фондів, організацій та їхніх мереж, діяльність котрих спрямована на досягнення гендерного паритету в політиці. План дій Україна – ЄС містить окремі положення, які стосуються гендерної рівності, водночас питання забезпечення реального гендерного балансу в нашій країні потребує подальшого вирішення.

Національне агентство України з питань державної служби Центр адаптації державної служби до стандартів Європейського Союзу вул. Прорізна, 15, м. Київ, 01601 тел. (044) 278 36 44 www.center.gov.ua