Алманах днешньої русинської літературы (2020)

го свіжым и заставлявучи фунговати, екзистовати. Тому фурт мавуть ся родити нові творы. Уже першый номер «Алманаха», у котрому были зобрані творы сімнадцятьох днешных русинськых поетув, прозаїкув и драматургув, указав, што нашоє слово не вмирать, а продовжать жити й фунговати. Творы разных видув и жанрув, разных авторув писателюв, представителюв вшиткых вікових груп, доказали се. Тому «Алманах днешньої русинської поезії» 2019 и быв серенчливым, успішным. Коли мы зачали роботу над другым номером – 2020 року, то май наперед зачудовали ся тому, што свої художні творы нам надали вже не 17, а 25 авторув, вікові рамкы котрых од 20 до 90 рокув. Се люде вшилякых интересув, освіты, політичных и релігійных

час

«фонетичнуй кочії». Вшиткому

Так што, честованый читателю,

сохташови, фолклору, фіґлі!

ЛЕСЯ АДАМОВА

Леся Стецович(днесьАдамова) родила ся 7 януара 1974 року, в селі Павлово Свалявського району. Закончила Плосковську ЗОШ. В школі активно брала участь в конкурсах, олімпіадах и концертах. В 1988 роци поступила в Свалявськый політехнічный технікум на планово економічный відділ, якый закончила в 1991 роци. Робила в Свалявському лісокомбінаті, на фабрици ДСП. На зачатку 1995 року выїхала на зароботкы в Чехію, де на днесь має постоянноє місто проживаня, жиє у вариши Брно. Мати трьох дітий. Гражданка Чеської Республікы.

В роци 2017 выдала зборник поезій "Перегортаючи сторінки щоденника", у якуй стихы написані на четырьох языках: русинському, украйинському, русскому, чеському. На тексты восьмох стихув сього зборника написано мелодії (4

журналі

-

файнинька, Тягнули ня до себе, ги маґніт. Цвітущый краю! Ужгород цілый у розовуй сакурі, Танцювуть ніжно вальс віхорь из цвітом, И даже кедь дні ярьні и дощливі, хмурі, На улицях є атмосфера так, ги літом. Ґурманськый краю! Улиці, кафешкы, рестораны И площадь Театрална, муст и Уж... А кавіль, шутимині, краусаны, Добрезні туй усе, попробуйте, ануж! Винарськый краю! Край добрых вин и виноградної лозы

Вто виноробні Берегсас и Севлюш.

Вино из грезна, сонічка, росы...

Културу виноробства сохранили древню.

Студентськый краю!

Технікум, малесенька моя Свалява, Державный Ужгородський университет, Високі цілі мала дівочка русява!

Серенча ня загнала з краю гет.

Муй віруючый краю!

Красні церквы, кáпличкы, соборы, Туй віра йщи в серцях люди не вмерла!

В неділю дзвун несе ся межи горы,

Бо слово Божоє из душ доба не стерла. Пахнячый краю! Трав запахы и польовых чічок, Вадь тисячі нарцисув білых у

Долині, Чистов водичков співать потyчок, Свербиуска

Óгникы срібéрні у яснóму мерехтíнні В небесáх сіявуть свíтлі крáсні зóрі. Звíзды из высóт далéкых позирáвуть Там, дулюв, на Зéмлю. Там, де люди Рáдості, зaбóты , плáны рáзні мáвуть И надєжду , што ся дóброє избýде. У свічкáх горять помáлы ґнóты, А дрóва сухі потрíскувуть в камíні, Сúл не є за динь, желáня и охóты

Штось рішáти. Спáти чáс вже ныні. Цáйґеры на гóдинці по кругу хóдять Дóвшый норовúть малóго перегнáти.

В хáщах темных босоркáні брóдять

И чатýвуть, як когось изчаловáти. Вовкуны в шкарпітянках завыли:

Стрáх изжимать, мурянькы на кóжи...

У водí русáлкы ногы си помыли, Водяный пиля рікы сторóжить.

У лісáх дрімучых ходить Ломихáща

Вд зéмли гне дерéва и корчýля , Заблудúвша ся живá дyшá пропáща! Украдé ї, из собóв забéре Повітрýля. В яскинях скалúстых и глыбóкых

гáврах

Рокашýє ся вшиляка тéмна нéчисть, Тúмінь там панýє в сіро чóрных фáрбах, Пýджять, цырмать, кыває за плéчі. Дéмоны страшнí и пуджялá паскýдні

Впувнуч, пуд покрóвцьом нóчи, Привиджявуть ся, ги дýхы хóдять блýдні.

Їм не слóбудно побзéрати у óчи.

А кoй пéршый рáз кугýт закукурíкать, Нéчисть чóрна ся испрятати пилнýє В свої гáвры, яскині и шкарпітя

утíкать. Там до нóчи вертепúть си и лармýє.

абы

мóцы

душóв

мáє спáти. В день красно ушúтко має ся чинúти. Злó и добрóта, ги темнотá и свíтло, Так нуч и день, ги мíсячик и сóнце, Вни мінявуть

містáми, хóдять

придýмано

нашым

18. ledna 2020

водами у озері синіє небо,

Вто дзирькало для голубинькых хмар. Се місто для паломнику природы, Де енергетика иде од хащ и воды. Туй вшиткым у сознаниє доходить, Што Бог красу таку для людства робить, Пробуджять гордусть за природу краю, Лем треба бы усокотити нам сесь закут Раю!.. pondělí 2. března 2020 КРАСА У ПРОСТОТІ Теперь спомалив ся нам час, Уже ся нитко никус не пилнує, В тіскы изжимать бóязнь нас, Бо страх из завтра фараґлує. Доходить нам, што теперíшні дні Прохóдять май помáлы, май файнíше, Загнав Бог вшилиякі испытанія сесі Вказати нам, што жити мож тихіше. Бо кулько треба нам для нашого житя? Здоровым быти и когось любити, Дітий привести до шорового путя, И видіти, на свойих крылах їх летіти! úterý 5.května 2020

СОХТАШ ЛЮДИНЫ Што в посудині удну вто и дає з ся: Горе, состраданіє смутнієш, Фіґлі, сміх, бавкы товды смієш ся, Слово доброє, ласкавоє радієш.

ся на волю, ги вовк сірый, Тот момент си затямити не забудь.

Мы лем тепéрь осознáли, што чáс, Все у робóту вкладáли, Блáго, достáток вперéд гнáли нáс, Нич мы вто не ціновaли.

Зáранкув кулько и днюв золотых, Зáдарь сьме пропустовáли, Крáсных момéнтув и слóв непростых Рíдным свойим не казáли. Не замічaли красу, што даєш, Кáждый момeнт, кажду днину, Ты в нас не видиш Себé, впознаєш, В нас нерозýмну дітину.

Втрáтити нáм смисл житя не давáй, Гóсподи, дóбрый наш Бóже! Смíлость и силы тепéрь нам придáй, И здравый смисл з вíров тóже! paték 3. dubna 2020

ТКАНІ ПОКРУВЧИКЫ... Кросна старинькі дéревом пахнуть, В шóриках бíлі ниткы. Стіны снувýть на станкóви и тягнуть Динь цілый иппні жункы. Ряндя надéртоє файно намóтано

В крáсні цвітáсті моткы, Из сим бабрáчка, много робóты, но Пак приладять ся цівкы. Рукы шікóвні роботу сю знáвуть, Пантлик прибивать бердó, Цíвочку з пáнтликом крáсным вбертáвуть, Мéжи ниткы, ги в гніздó. Файні покрýвчикы, ткáні з любовю, Вйє ся руснáцькый узóр. Лем бы сьме были живі при здоровлю! Лем, oбы світ быв мажóр! Стрáх из робóты «давнíші» не мáвуть, Їх навучило житя! Стáрші жункы вшитко читаво знáвуть, Чинять усьо до путя! Крáсні покрувчикы! Пáмнятку дáвну Тямка од стáршых несé. Бо и сохтáш, и традицію слáвну Ткáля робóтов спасé! pondělí 23. března 2020

МАРИНА БАБИНЕЦЬ

МаринаБабинецьродила ся на день святого Валентина, 14 фебруара 1976 года. Як и усі ходила у садик, дале была школа, дале Ужгородськоє култосвітньоє училище по спеціалности «Бібліотечна справа». Робила в сілськув бібліотеци с.Широкоє. Вєдно из братом выпустили зборник свойих творув «Душ споріднених тяжіння».

ЗОЛОТА РЫБКА Недалеко, коло моря, Жили были дідо й баба. Баба вта была проклята Вічно з дідом была свада!

Є хыжчинка в них старинька И розбитоє корыто, Де нияк не годна баба Цуря дідови помыти...

Захотіла баба рыбки Й дідови про йсе казала, Вбы пушов їв наловити... Та штось рыбка ся ни ймала...

Лиш єдна якась малинька В сіть ся дідови їмила; Вто была не просто рыбка Вна жаданя всі робила!.. Дідо нич собі

Цуря дідови помыти...

Рыбка в море ся вернула И просила передали: Заходи ся тым шло маєш Жадность годна всьо забрати!

ПЕТЯ Петя наш ,,сілськый будилник", Лишнього не дасть доспати, Кукурікати кой почне, Значить мусять всі вставати!

Куричкы всі ходять шором (Петя дуже йсе слідкує!) Їсти сам не буде ниґда, Докіть їх не погодує!

,,Конкурентув" всьых ,,прибрав" вун (левеш мы смачный поїли!), Бо чужых увун не любить: Вічно ся до крові били!

Модник вун у нас великый: Чоботы модерні в нього, А костюм якый шикарный! (вы не купите такого!)

Знає: ниґда не заріжуть...

(завто дуже діловый!)

Буде шкода, коли здохне... (бо єден увун такый!)

ДІДОВА

жила баба,

молоді были...

у старості не скучно, Жити вмісті ся зыйшли...

діда донька, в бабы донька, Получила ся сімя, А што з того было дале, Вам про йсе розкажу я...

ЮРІЙ БАБИНЕЦЬ

ЮрійБабинець родив ся 2 юнія 1973 года. Вшитко, як у всьых: садик, школа, дале технікум . За освітов «технарь самольотостроитель». А чого пишу? Та просто даколи хоче ми ся уговорити ся... Выпустив вєдно з сестров зборник свойих творув «Душ споріднених тяжіння».

БОГИНЯ

«Да убоится жена своего мужа!» казав єден фатюв давно колись... Розмыли ся уже давно вты межі... Чи уповів бы вун исе иднись?

Коли в пещеру мамонта приносив, За ниї на дуелях ся сражав, До неба (як Богиню!) превозносив... А днись бы лиш дашто уд ниї взяв.

За муром камняным она ся чула, Усі проблемы чоловік рішав... Часы оты давно уже минули... И якось чоловік альфонсом став!

Кругом лиш «мачо» (камуфляж

наділи!)

По формі, а по суті...суть гнила!.. Они, ги рыба прилипала на акулі: Й сама б плыла, и їх (баласт!) несла!

А є щи «вамп» (не всі они акулы),

У всіх віках є крайності такы...

У кого што вродило на городі (и не лиш на городі, а й вобще)... «Ота» у положенійови* вроді? Ага!..И не она єдна лише!.. Яка свиня тучна у кого у кутцьови: «Та чим годуєш? Уповіш мені!.. А ты, малый, кажи свому вітцьови, Вбы реміньом ,,погладив“ по спині».

«За што?» «За всьо хорошоє, ти кажу, Ты ліпше якось сам ся догадай... Бо ниже спины сульов як умажу, буде ти радости онь через край...»

Бо быв єден..…Казали всі на нього: «совхоза око» (сторожом служив)... Нарвав ся я якось на ото ,,око", Папаші мого батечком тот быв. Дітня ко «відео» якоє видів: Там «Шварц», «Брюс Лі», тай «Рембо»тоже быв!

А вурдалак якый ми ся привидів!.. Не брешу! Вбы ня грум побив! На рыба, грибы...Мало сьме ходили? Та де лишь нами слідно не было! Минувші вбы часы оты вернули...

ПЕТРО БЕРЕШ

а позат того и "Докторату" у Папськум Восточнум Инштитутi (в. Рим, Италия). З 2003 р. робить у Ватиканськых Музейох (секціa Бiзантського и Середньовiкового Кумшту). Корiня му з с. Бiлкы, Иршавського р на, позат того пише Бережськым діалектом русинського

ги кой

них дома. Пудписує

Береш».

иппинці ги й сам брехача А тот го звідать: Куды путь держиш ? Ѐ, йду по світови глядавучи серенчу. А там, дасть Буг, ачый дашто и зароблю. каже му Брехач. А што, неборе Ты валовшен чинити ? Кiть поправді ти уповісти, моя робота видав бр хати, бо я лим у сьому шіковный. Но, позирай ! … пак и я сяк заробляву собі на живут! зрадовав ся уд сих слув Брехача тот дітвак. Чуєш, обы ни лунно нам было по світови хôдити, анушик идім мы с тобов уєдно7 мандровати Пак идім!

Ухопили иноші лиґіня, тай такуй нараз дали му прутом двацить и пять раз по «єдному 12 містови»: (на тото, на котроє чилядь сідать). Тот онь лидвы встав. Крекнучи, каже Брехач панови: Йой почекайте, почекайте! , напишу я Корольови, ош Вы на пути наруд не чистуєте, наруд му збыткуєте Пак я правду уповів, а Вы розказали свойим иношам обы ня побили Пан ся напудив. «А кiть 13 поправді, думать собі, поскаргує ся Корольови, товды з сього буду мати лиш суйиту». Обернув ся уд Пудбрехачови, тай ся го звідать: Чуєш, лигіню! Вы уєдно14 у хожаях Уповіш ми правду! Ци видів Ты такоє п тя у Будапешті? Ни буду иппен, Паночку, Вам казати, што м видів такоє потя, бо кить исе бы м чинив брехав бы м... . Я лем видів, што дванацить хлопув читавым, желізным колом, дручали грубилезноє яйце! Оно ледвы ся ставало у улици онь ся черло кунцями у мура; а высокой было, ги хыжі...

брихачиськови двацить пять розок за тоту брехню ! розказав пан свойим иношам. Тоты имили Брехача, розпростерли го на земли, тай дали му двацить пять раз на гузицю. Сиґінь тот лидвы онь встав на ногы и, ревучи, каже панови: Обы сьте знали, ош поскаргуву ся я на Вас нашому Корольови, ош, є, як Вы чилядь путьом збыткуєте. Пан напудив ся, тай звідать ся цімбора того сирохмана: Ты з ним ходиш, пак ци вто правда, што овун туй приказує, ош вода у Дунайови домак згоріла? Брехав бы м, Чистованый Паночку, кебы м Вам такоє, уповів бы м Дуная без воды, я ни видів, уповів му Пудбрехач. Єдно18 лим чудноє 19 , што м видів у Будапешті, вто, што доґдеєдна20 путь засыпана была печенов рыбов. Пан зачудовав ся, тай думать собі: «Видав, правду ми приказовав тот першый, бо кебы вода у Дунайови ни згоріла, уткіть бы была тулька рыба по улици?!». Прикликав уд собі побитого

видів, обы быв

айбо

читаво, уповім Вам,

увидів при вході

Будапешт высоку, онь до неба, рютлу,

спущали

пудыймали ся ангелы у чорных довганях. Казали ми, ош ото умер сятый Петро, и цілый Будапешт за ним дясує 23 . Пан зачудовав ся уд учутого, тай думать собі: «Йой, бізувно, правду ми уповів тот першый лиґінь, бо кiть умер сятый Петро, позат того и Будапешт годны 24 были прикрыти чорным сукном». Напудив ся, ош ни за што побив дітвака, прикликав го уд собі, тай зачав просити го, обы му перебачив за учиненоє: Перебач ми! Тай прошу Тя, ни скаргуй ся на ня Корольови!

БІДЗІЛЯ МИКОЛА

родив ся 9 децембра 1930 р. в с. Сасово Виноградовського р ну на Подкарпатю у многодітнюй селянськуй родині (восьмеро дітий).

БІДЗІЛЯ

Нянько Бідзіля Иван Иванович (1896 1990), селянин. Мати Бідзіля (дівочоє Шуба) Ирма Федоровна (1898 - 1940), селянка. Жонатый. Жона Бідзіля Марія Семеновна, 1959 р.н. (в. Берегово, Закарпаття), хімік технолог. Сын Бідзіля Иван Миколайович, 1977 р.н. (в.Кийив), юрист по міжнародному праву, яхтсмен. Ошколованя: начална школа в селі, мадярська горожанська школа, середня школа, Ужгородськый державный універзитет (біолоґічный факултет), аспірантура в Институті фізіолоґії и генетикы рослин НАНУ (Кийив), кандидат біолоґічных наук (радіобіолоґія, біофізика, космічна біолоґія). Напечатано булше 150 научных робот. До 1990 р. робив у сьому же институті. За сувміством в сесь же період читав курс лекцій з радіобіології

Поливалный Понеділок! Готовили ся мы до сьых сят щи в четверь пятницю суботу. Хлопчикы хлопці у понеділок, після Утренні, перед Службов Божов, помыті причесані, файно убрані, у накефелованых топанках йшли до родичув и близькых сусідув, де были дівчата нашого віку, наші версниці… йшли

єден кунець тыкали у тывчер (tövcsér, лійка, воронка) и замащовали густым кістом, абы ся соломка не хлипала, а другый кунець тыкали

А чим

як поливати?... Май файно було поливати дівчат «порфіном» пахлючов водов, яку треба было купувати, айбо далеко ни каждый ґазда годен быв дати на вто гроші. И тому мы, дітвакы, самі чинили собі «пахлючу воду». Тым мы и зайняті были останні дны перед Пасков. Мы брали «пахлючоє мыло» (што май потум называли туалетноє), розчиняли го у теплуй воді, мочили туди челленый, або синьый, зеленый (якый быв у домі) “креппапірь” (krep papir) и ся мылна «пахлюча» вода набирала кольор. От вам и готовий «порфін». Ушиткый сись кольоровый «левеш» мы проціжовали через фіномноє цідилце, обы туды не попало папіря и дарабчикы мыла... Айбо май тяжко було сись, уже

порфін

бо

мала шыйка

малов

Брат Иштван навучив нас, як ото учинити. Мы брали довгу ни потрощену пшеничну, або житню

прийде Микула, вадь Лоці, вадь мил..., котра якого чекала... Майже нуч ни засипали. А рано, по утренюй, никали у оболокы, коли и які поливалникы заходят у двур. Газда зрана поприязовав псув, обы не пурвали ногавиці (на гузиці) поливалникам. У газдыні ушитко готово: хижа чиста, пудметена, на земли, на падаменті, чисті домотканні

торнац и ковтаєме у двирі. Удті чути «Мож» и ми заходиме: «Христос воскрес!» «Воистинну воскрес!» И зачинаєме кажду дівку и газдыню поливати брищиме на голову порфін и каждуй дівці кажеме: «Рости велика, и ни будь лИха!». А кидь пофігльовати, то кажеме «...ни будь дик!» И вшитко. Нам, каждому поливалникови дают по єдному мальованому яйцьови. Ко ни встиг до службы усіх свойих пополивати, тому уже по службі треба продовжити, айбо ото уже ни так, бо по службі по всьому селу такоє

зачинає ся, што и старі люде

БУЗАШ ИВАН

писателюв Закарпатя. У тому же годі выйшов у світ його першый зборник душевної русинської поезії под назвов «Русинська Тайстра» пак «Русинська Тайстра 2», «Русинська Тайстра 3», «Поезія Мойого Серця», «Авторські Фіґлі», «Крик Душі», «Гомба-Голомба», «Фіґлі на Пристанку», «Міш маш та в Ракаш», «По закутках родимої Земли» и зборник украйинсько руськых стихов пуд назвов «Сиво Край».

7 мая 2016 года став першым лауреатом премії имени И.Петровція, яку запровадило Крайовоє общество подкарпатськых русинов. 18 децембра 2016 года став повным лауреатом Независимої літературної

Як ныні тямню, все в очох ми Вта чилядь, котрої ниє вже, На вто и є господня воля, Май инак, знаю, не буде вже. Дітинство, як ми тя забыти, Я пораз за тобов баную, Обы росов ся з рана вмыти, Типирь у снах лишинь вандрую.

Я видів світ и зимлі всякі, Но тямка моя все ня мучит За живот попросту саракый, Не раз сердечко моє спучит. Аж ми дано, та лиш устигну В нестерпнуй благости и воли, Колись я, може, щось й достигну И благодарен буду доли.

Я не стремлю ся мати много, Й судьба не балує ня міров, Мені про всьо хватає мого, Житя прожитого из віров.

вырос туй, У Мараморошськуй долині,

даль,

Сілськый хлоп ниє бабрак, Не росчахне ся в забаві.

Трудиме з рана до ночи, Айбо пєме й самогон, Так що пораз лізут очи, Из орбіты тічут вот.

Сяк потихы й жиєме, Сього маєме и того, Й за оты усі дары Бога славиме сятого.

Йой сятило бы ся літо, Нись не видко му кунця, За ото в селови чилядь Радує ся всі и вся.

Я АНГЕЛА УЗРІВ У СНОВИ Я ангела узрів у снови, Вун по русинськы ми казав, Вбы м бисіду си материнську, Докы лиш жию, честовав.

Русине, тям своє коріня!

Й Господь поможе ти в пути. Вбы вічным было ти насіня, Из малку своє сокоти.

НА ТИСІ НЫНІ БЛАГОДАТЬ На Тисі ныні благодать: По берегах рясноє

зирня,

налили,

ГОВБАН ИВАН

діятелностьов. Автор 2 х выданых поетичных зборникув «Райдуга душі» (2010) «Душа райдуги» (2013). У даный час просто жиє.

ЗЕМЛЯ, ШТО ТЯ РОДИЛА (т т х)

Є земля, што тя родила.

В туй земли ся утверди, В туй земли вся твоя сила Через неї в світ прийди.

И не слухай, што ти кажут, Што слабый ись Языком, Што на місто ти укажут Быти лише пастухом.

Знай, што в дусі твоя сила, Што родив ись ся «русин». И што мати тя просила

Памнятати, чий ись сын.

Ты поникай в душу свою,

не бори ся з Миром

тым,

Та й из місным языком Стань в єден поважный шор, Не рахуй го лимпаком, Бо несе ун силу гор. И товды твуй, жоно, сон Буде благом, а ни злом, И веселощі не стон, Станут вже твоїм нутром.

МАЙ ДО НЕБА

На копанськый берег уйду, Вбы увидіти ширінь. З нив гурі я Тисов пуйду, Бо у горах я лигінь.

Пуйду зворами крутыми, Камінь грубый вбыйду я. Потучком, што в ньому зливы, Прямо дуйду до путя… До путя, што йде идгорі, Де и бук вже не росте. Де блищат у небі зорі, И в ялицях мох жыє…

Дале в горы май до неба, Де собі скала стоит. На скалі туй, там де треба, Єдельвейс ги вгинь блистит.

Ся косиця ня чалує Тым, што тяжко врвати

Прийду з тайстров лиш и в гатьох, Нич з собов ни возьму Щастя не у многых платьох, А лиш там, де розум. Не втот розум, што в нюм люде Глядаут себе лиш, А уд Бога котрый уйде, В котрум спиш як стелиш. З ним я верну ся домука Та й роздам го людьом, Бо не моя вто наука Є вна Божым чудом!

ДУХ Дух русинув великый Меж гур свободов дыше. Ун силов не двуликый Небесну пісню пише.

Алманах

вто тот Дух співає, Як світом йти удгорі.

добре Дух тот знає,

жити не у горі…

довго ун скрывав ся

всіх сердець лукавых, Бо силов

Пак пушла

ДАНКАНИЧ МАРІЯ

вчити туды,

пушли цімборашкы. Но їв ся там дуже полюбило,

закончила Виноградовськоє кооперативноє училище за спеціалностьов «Товарознавець» из челленым дипломом. Пак робила у споживчув кооперації . А потому пушла ся вчити за чоловіком у Харьков. Закончила Харьковську академію громадського харчованя, за фахом економіст. Буремні 90 ті метали Маріков по базарах, а диплом из выщов освітов спочивав у креденцови. Но пак вічноє «товар-базар-гроші-йзясь товар» она поміняла на газовоє газдувство «Закарпатгаз», де робила началником

стрічавуть фразов: «Слава Богу, штось ме зиму перебыли!».

2.Всьо! Типир ся зачинать новоє життя! Весна для закарпатцюв сама любима пора. Як ся у деревах начинать сокодвиженіє, так у нашых людьох начинать бігати кров и кожа играть, вбы собов рушати, штось чинити. Двором ся ходить узад, уперед йсе ревізія, што вже мож чинити. Очи ся радовуть грядці з чисноком и цибульов, бо вже убило зеленоє. Боковоє зреніє тоже періодично стрілять у сусідські дворы, ош баци там ся вже штось садило?

3.Косичарі устелили первоцвітами и тюльпанами усі входы на базарах. Цілу зиму они вставали уночи класти вгня у теплицях, вбы йсю весняну красу чоловікы дарили жонам на 8 Марта. Яка была жура, кой хотіли вдмінити сисе сято! Но нич, голландські цибулі продовжавуть дарити весняноє настроєніє закарпатськым жонам, а тым, ко їх угнав зароботок.

4.На базари уже продавуть зелену цибулю, пучкы редискы. Заріччани уносять першу капусту. Пішла перша купійка! Усі сферы бізнеса на Закарпатю послє зимнього застоя начинавуть оживати. Схема така: продали редиску купили дітьом обновкы у кого

парадноє и самоє дорогоє, а ни остаткы по знижці. Файный базар типир на пітята, бо всі беруть, вбы была домашня куриця в левеш тай домашні яйця. Жоны вже ревуть у телефон чоловікам, што на зароботках, вбы загнали мало гроши,

вбути

Свинята

квочкы

грядок, ци на балконі пару горничкув из зимльов, каждый бы штось садив. Варишські, што ни мавуть землі, біжать у село на старовину штось ярьовати вадь куповуть дачу. Купує ся ушитка розсада и насіння. У бовтах типа «Огородник» усі покупатєлі як доктора хімічных наук коли ся вни сьому навчили? У каждого в дворови ботанічный сад. На Новів пошті тоже двіжняк садоводів: иде обмєн сортами по цілув Украйні. Усьо ся садить за мотузком, бо вто ганьба кидь шоры криві. Малюнкы Наска вто лупина пиля того, як упозіровуть руні закарпатські грядкы, засажені поля з высоты польота. Шкода, вбы земля пустовала, кидь є рукы, што садили бы.

7.Тракторы повным ходом орють, дискувуть, фрезувуть. Усі файтами на дарабах, доста вбы єден кось першый посадив крумплі, такой за ним забивать ся в землю уся крумпля з того населеного пункта. Самотні жоны в пошуках того, ко бы заршовав города, вбрізав лугош, сформовав дерева, туї. Луґош вто вобще лице ґазды и символ Закарпаття. Має лоза вити ся руно, має быти вініґа вбрізана по сезону, сам луґош из акуратної арматуры, а не з отходув ся чинить, має быти высокый, вбы ся бусик типа Спрінтера ставав, грезна пак мавуть тоже висіти великі, не хворі.

8.Типир усі

закарпатськый

пириходять

скыба з

солонина, аджика, даколи смажені крумплі, бо варити

лежала крекнучи цілу зиму, з переязаным попереком шмотлавучи з паличков йде на дараб тоже садити, бо земля дає прилив

цвітуть тюльпаны, нарцисы, сірень, мімоза, розы, гіацинты. Двір, кутиць, пудвал, гараж, майстирська (кидь є) усьо ся дуже вхарює и білить, бо на Великдень буде ся сюды водити гостів на показ.Уся уборка має ся завершити у чистый читвирь и треба ся посповідати. 10.Христос воскрес!!! Закарпатці сятять Паскы. Кажда дітина має окремо складену кошарочку из кіндером. Шовдарі так пахнуть из кошарок, а сийночноє щи йде... Закарпатці так ся натрудили до сього великого сята! Многі щи й піст держали! Но Бог їм завто пошле файный урожай! А жоны уже три дны варять їсти! А колачі, які назад домашні напекли из того рукописного зошита! Усьо Закарпатя на Великдень заходить у затяжні гостины, бо треба вбыйти всіх кумовів и пак приняти у себе. Треба роздати подаркы и зобрати подаркы. У каждув хыжи указовуть раз город як посадили, пак худобу, яка є, пак иншоє

Гостьова комісія усьо дуже хвалить (пак бо щи бы ся гостити). Жоны межи собов домовлявуть ся

бартер косиць котра які

та скупщикы лягавуть на капот и гойкавуть: «Це все я вже купиииивввв!!!!». Што файно йде на базари веснов, ото другі беруть на замітку и пак усьо ся засажать тым продуктом. Ко ся не ліновав и насадив ягоды гектарами, тот ся типир возить на джіпови. Наярьовали

ся закарпатци доста! Уже бы копати, вбгрібати, полоти, поливати, пасемковати, удобряти, брыскати дачым... Потихы ся появлявуть грибикы, й у Фейсбуці ся чуствуєш гибы сь быв у хащи. Заходить літо и

ДУШЕНЬКЕВИЧ ВОЛОДИМИР

Душенькевич Володимир родив

24.10.1973 в смт. Кольчино Мукачовського району.

Закончивши Кольчинську ЗОШ, робив на Обл.Базі МТС. У 1995 роци женив ся. Має двох сынув. Наднесь робить на меженародных

перевезенях. Пробує писати стихы. Хобі: виноробство, гентешство, бондарство, ручні выробы з дерева.

БУДЖІНЯ СВІЖИНЫ

Буджю, буджю солонинку, Пікниці карічкы, Шовдарі. Без одпочинку: Вд рана аж до нічкы. Прикладаву у огинь, Дрывчата из сливы, У морозный, зимньый динь, Буджю терпеливо.

Солонина вже жовтинька, Шовдарикы пахнуть, Пікниця така файнинька, Ище дров притягну. Молодоє вже винце, Мож помалы пити, Як я люблю вшитко се! Як се не любити?!

Сяк бы добре ся нам жыло Кой є в нас достаток, Лем здоровля йщи бы было Після вшиткых сяток...

НОВЕМБЕР Новембер, новембер, опавшоє листя, А горы покрыті туманом, Їх влажностьов легков вже дощикы чистять, Што прийдуть усе нечекано. Новембер, новембер, Ты тритя дітина, Прекрасної

ПІСТРІГЫ вно намалює На лици чуднинькум. Видко жовті цяточкы На лици и носі, Серенчливі діточкы, Їх на твари носять. Так все кажуть старі люде: Тко пістрягы має, Серенчливый усе буде, Бо горя не взнає!

***

Израна динь начинать ся шлияко, Залежить, што до нього даш: Кіть включить музику в души вам датко Тоды тот динь серенчливый ваш... Тоды и осінь красна, хоть и хмура, Тоды нам никус не страшні дощі, Бо у людий така вже є натура, Што добре, кой не є дощу в души.

ВИХІДНІ

Сятили бы ся выходні, Все май ліпші в тижню дні, Коли вонка дощ паде, Тоды вінко добре йде. А кіть мила ще под боком, Тоды довкус се нювроку! Нич не скучно тоды є: Тоды файно ся жиє! Лем теперь я сам, далеко, Тет

Тому я стихы сі

мати,

буду, сокотити, охраняти.

не посмівуть нигде шуга,

Алманах

Очи їх живі, добрі, горящі. Туй май ліпше на земли для мене, Бо туй жиє вшитка ми родня! Ночі звіздяні, кругом вшитко зелене, Туй май ліпшоє у ня усе спаня!

ПОКРОВЫ

Най сято Богородиці Покрова Принесе в вашу хижу благодать!

Молитва, вдячность и любов Божого

Слова У вашум домувстві най днись звучать! Подякуєме Матери ушиткых Мам Марії, Што защищає нас и наші сімї! За то, што нам дає любов, силы, надію, Што віров є для нас она и єї имня!

ЗАВАДЯК ИВАН

(1958-1961 г.г.) та по єї сконченю завідовав сілськым клубом. Из 1962 до 1967 года добывав высшу освіту в Ужгородському держуніверзитеті по спеціалности «Філолог. Викладач української мови і літератури». Єден гуд трудив ся на ділянци ошколованя (заступник директора Новоселицької восьмирочкы). Потому довгый час (из 1968 до 1984 года) быв партійным фунціонером у Міжгірському райкомі (1968 1969 г.г.) и Закарпатському обкомі (1969 1984 рока) партії. Из 1984 до 1996 рока быв керовником окремых пудрозділув областного управліня міліції. У отставку выйшов у званю полковника. Потому (1997 до 2002 года) быв державным службовцьом, спершу робив головным спеціалістом управліня взаємодії из правоохранныма органами, а дале – помочником

АРТІСТЫ З МУСАЮ Я, начим вернув ся по завершеню трьохгодичної вояцької службы, мусив приступити до роботы завідувалником селського клубу. Ся довжность была мойов и до рукованя. По закону тай пӱдзаконным актам я мав право ищи якысь час побыти у слободному польоті, а вадь, ги у нас кажут, пошийтеловати куды тай як хочу. За то мене нитко не мӱг прозвати

тунеядцьом. Я мӱг мати ищи повный фрай уд роботы и муй непрестанный стаж всокотив бы ся. А то дуже важно не лиш діля трудової, но и усьої житьової біоґрафії, бо характерізує не лише удношеня челядника до роботы, но и то, як ун ся додержує законӱв, што діют у державі, накӱлько хоче и што робит особно діля того, обы она мӱцніла тай процвітала. А приступити до роботы мене заставили общественні интересы. Діло было у тому, ож тот завідувалник, што робив досі, поступив ся учити очно до універзитету и клуб уд літа быв без керӱвника. Хоть и доті вӱн робив у ньому, ги казали люде, лиш єдно удмыкав тай замыкав. То, што было у клубі на час моєї роботы, давно зныділо. Перестала діяти аґіткултбригада, не проводили ся вечеры звідань тай одвітӱв, на котрі ся кликали звісні люде, котрі знали и

ростолковати многі событія,

из лозунгӱв, што мав

людьом фурт нагадовати, быв: «Кто не работает тот не ест». Обы идеолоґічно пӱдперти

идіому, установльовали ся дні календаря, котрі ся присвячовали працовникам удповідно до их професій, установльовали

А вы не знаєте, ож што ся такоє могло стати, же мене потребує усьо, якоє лиш є у селі, верьхостноє началство? зазвідав я Петра. Так кликали гонця. Ньит, они мені про то не казали ни єдно слово, удказав. Мені треба штось из собов узяти ци ньит? Тай коли я маю у них быти?

Брати не треба нич, а прийти, кедь можеш, нараз. Но кедь теперь у тя не виходит, то маєш повісти, ож коли будеш, айбо днесь, а не у якыйсь другый день, уточнив.

Се штось дуже им уд мене важноє треба, кедь готові ся збирати на коли я то уповім. Може ся тым схосновати и най бы ня такоє высокоє началство почекало? уповів я, ги бым звідав Петра, тай тихо ся засміяв. Не говори дурниці. Тебе кличе не хоть тко, ай достойні тай порядні люде, а ты хочеш заставити ся вычіковати. Май ганьбу, онь сердито выговорила ми мама, котра была при тӱй бесіді. Та Иван фіґлює. Вӱн уже йде такой зо мнов, начав уґлайховати маму Петро. Та кедь обоє кажете, ож треба йти, то не є ся де діти мушу ся пӱдчинити. Почекайте ня, Петре, я

и стало.

часу, а мы

минуло

были

Я ищи не встиг и роздивити ся, ож які ся зміны стали у селі, док я служив. Но я до вас заходив такой другого дня, кой

айбо

были на

заходив, бо

Квартіль уд державы ти нитко єдному не дасть, а жити у чужӱй хыжи, выповняти вымогы, што их ставлят ґазды, діло варкоє. Не забудь, Иване, ож твӱй отець доста тяжко хворый, у вас окрем тебе є ищи четверо меншых дітей школного возраста твоюй мамі треба якось помагати. Будеш робити у свому селі поможеш и штось зробити, и десь пӱдпоруєш, най буде и немного, грӱшми. А пӱдеш у Міжгіря не буде ни єдного, ни другого. Тобі, Иване, каже ся правда, пӱддержав голову партсекретарь. Я знаю. Майже так и зроблю, ги кажете вы. Но докы маю право хотів бы м ищи подыхати свободов. Право маєш и нитко уд тя го не бере. Но склала ся ситуація, котра не дасть тобі ся тим правом уповні похосновати. Мусиш выручати село, колгоз тай приступати до роботы такой нараз, завважив партсекретарь. А што ся такоє стало? зазвідав я онь переполошено. Ты ся не пужай, біды ниякої ниє. Скорше є добра и радостна новина, продовжив ун. То кажіть, най ся потішу и я. Ты знаєш, а може и нєт, што уже пару годӱв у многых варошах тай районних центрах нашої области проводят ся дуже великі свята, на котрих

буде

узяти

ньому

загорів желаньом начинати тоту роботу хоть нараз. Будеме уважати, ож головный вопрос ми рішили, уповів секретарь.

Што маш на увазі? зазвідав голова колгозу.

Тадь то, што мы ладиме стару свадьбу, удказав. А то, што Ивана треба ищи оформити на роботу ты не думаш? онь сердито вӱдреаговав голова села. Та біды ниє. Кедь не завтра то позавтрю я пӱйду в Міжгіря тай поновлю ся, захотів успокоити я их. Не треба тобі раз тратити час. У райвідділі културы мало ся всокотити твоє особноє діло. Я поговорю по телефону из началником відділу и ун по ньому може выдати наказ, а ти пӱйдеш на другый тыждень и дооформиш усі документы, што мают там быти. Рахуй, ож из днешного дня ты уже на роботі, предложив мені голова села. Обы то ся не забыло, вадь не возникали якісь проблеми, давай позвони такой теперь, порадив голова колгозу. Теперь? Най буде теперь, удказав, пӱдняв слухавку, подзвонив, усьо проговорив тай рішив, як ся и плановало. Но видиш. Теперь я розумію, ож ты не лиш чоловік слова, но и діла, похвалив го секретарь.

усьому тому мені ся нич не лишало, ги пӱйти до бібліотекарькы,

тата тай маму лишили у себе дома, бо епізод, што мав ся бавити, проходив у хыжи молодої, кой єї забирают уд старшины и везут на ґаздувство, де жиє молодый. Слухай, Иване, я думаю, ож и свашок може быти менше, уповіла бібліотекарька. Ты кажеш правду. Ми плановали шість, а обыйдеме ся чотырьма, предложив я. А, може доста дві? Най

латкати другі. Нєт, то выйде пародія, а не латканя. А ищи подумай и над варіантом, што нас попросят выйти из номером на велику сцену, де каждого буде файно видко. И туй го маєш мама молодої, котра має пущати, най буде и скупу слызу суму ци радости, зачне латкати. Може уповіш, обы и коломыйкы начала співати? Но добре, добре, ты кажеш правду. Лишаєме чотыри свашкы. Я думаю, што бӱлше никого вылучати уже не мож. Кедь раховати, ож три гудакы притиснут ся плечима до бокового борта мотора, а може ищи придумаєме, обы они ги сиділи на тому боковому вадь передному бортови, а може и над кабінов то другых буде и видко, и будут

Добре. Я переговорю и из Васильом, и из старым Дуцьом, обы вӱн забезпечив и кондраша, и бубнаша. Им то не привыкати, бо они уже не раз были на усякых святах тай конкурсах, сообщив я Оксані діля годит ся. А я приведу дружбу тай дружку. То може быти школна вожата тай убраховач на пилорамі. Кедь не захоче, то попросиме поштаря, предложила Оксана. Не буде проблем и из приданницьов тай старшинов молодої. За приданницю буде Чемериска, а за старшину попросиме быти когось из учителюв. Май тяжко буде найти свашок. И не за вто, ож их мало, ай тому, што треба такых, обы и слова латканок знали, и вид красный мали, и обы могли ходити на репетиції, тай кой треба буде йти у самоє Міжгіря. Бо знаєш як то є єдна не бирує, другу діти не пущают, у третої корова навтеліню ци ищи штось дуже важноє по ґаздӱвству. Та так. Давай подумаєме, тко бы то мӱг

ділі люди свадьбуют. На наші зборы уд достойникӱв прийшôв лиш партсекретарь. Ми другых и не чекали, бо розуміли, ож головы зроблят то, што мы их попросиме, бо знали, што звізды из неба знимати их не заставиме, ай будеме желати уд них то, што они могут зробити без ниякых проблем.

зобрали, я попросив

выступити

проведеня на єї честь усякых міроприємств. Такым приміром, зазначив ун, є свято труда, котроє через пару тыжнюв состоит ся у Міжгірї. Дале вӱн перейшов до деталізації завданя, котроє ся прийде вырішовати тым, тко сидів у залі. Перед нами, товариші, пӱдчеркнув ун, стоит дуже удповідална задача на примірі свадьбового обряду из минулых часӱв и днешного дня показати и розкрыти прогресивні зміни, што стали ся у нашому житю за годы совєтської власти. Вы уже знаєте, ож обща идея двох моторовых платформ, на єднуй из котрых буде давна свадьба, а на другӱй днешна, має сімволізовати два світы тай два способы житя. Єден из них тяжка минувшина, другый наше щасливоє днешноє житя и цалком світлоє будучоє комунізм, котрый уже на видоці. Нами прийнято рішеня, ож вам ся доведе удтворити свадьбу, кой столы ся не ламали вӱд їдла и питя, ай обходили ся росолом тай булями, пӱсными голубками, вӱвсяным ощипком, штампликом палинкы, а май бӱлш мындры, котрый передавав ся по кругу и докысь ся дочекав другої порції, то перша ся уже вывітрила. Оно то так, нарушила монолог

тай статкы? Вӱдкысь

появили

што не сходят ся єден из другым, ай біжат зломля головов у шилиякі бокы, лиш обы нє быти уєдно. А недавно м чула по радіо, ож и фізично не усі пары пӱдходять єдны другым діля того, обы создати мӱцну фамілію.

говорити, дала за ся знати Сегляничка. Забыли люди за

А вы хочете уповісти, ож там на Западі ци ищи десь инде, де ниє нас, май чтят Бога? Може ищи май гӱрше грішат, ги у нас. Тадь удкы прийшли до нас усякі сектанты, кедь не из Америкы, вадь такых самых стран, ги она? не здавала ся Сегляничка.

Жоны, мы не на мітингови, давайте думати и говорити про то, подзад чого сьме ся зобрали, рішив утрутити ся я и помочи секретарю выйти из темы, у котру загнали го свашкы.

Та у прінціпі мы то, што мали обговорити, усьо обсудили. Кулько и коли вам ся сходити на пробы тай што будете указовати, рішите уже самі и без мене, уповів секретарь и зобрав ся вӱдыйти. Як то усьо обсудили? Я миркую, ож многі вопросы ся лишили без одвіта, уповів єден из гудакӱв. А што ищи такоє є, што так, Василю, діля тебе важноє? зазвідав секретарь. Я так розумію, ож ляхӱвчанам, котрі будут бавити днешну свадьбу, правліня колгозу выділить якісь гроші на выпивку, бо на днешну свадьбу єї треба много. А нам штось ся упаде, обы хоть якусь мындрагулю на столы покласти? Кому што, а тобі Василю, обы выпити, втрутила ся Славуничка.

Не кажіть так, нанашко, я

то и чимось иным, пообіцяв секретарь. Но добре, хлопӱв вы погостите тай ушорите, а як быти нам, жонам? Мы выпити не варті, а хотіло бы ся, обы сьте и нас якось уважили, зась заговорила Славуничка.

ож што бы сьте желали. Будеме думати, удказав секретарь. Што туй думати запишіт нам за тоты дны, што будеме ходити на провбы

представу

пӱддержала своих цімборашок ищи єдна из жӱн, што мала быти свашков. Аж и не кажіт. Док зыйдеш долі селом, а дале горі ним на провбы, то истовчеш на топанках запяткы тай зотреш талпу, а шустер хоче, обы му добре заплатити за то, ож удремонтує, уголосила ся Чемериска, котра давно хотіа штось казати, но чомусь ся здержовала. То вы хочете, обы вам правліня купило нові топанкы? зазвідав, сміючи ся, секретарь. Топанкы не мусай, а шальові платы, такі ги даруют подаколи на колгознум исхоженю дояркам за вто, ож перевыконали узяті на ся соціалістичні зобоязаня и перемогли у змаганю, могли бы сьте дати, не здавала ся Чемериска. То, доста тяжко зробити, бо така статя росходӱв є лиш діля тых, тко робит на фермах из худобов удказав секретарь. Было бы діло, а статя ся найде, кажут міліцішты тай прокуроры. Тай вы так поступіт, порадив сміючи ся Дуцьо. То выходит за мої повноваженя. Я наопак маю усьо робити, обы такого не было, якось онь виновато убясньовав ся секретарь,

удробиме на святі так, што довго и многі нас будут споминати. Но тай добре. На сюй файнӱй и розумнӱй думці я ся из вами відклоню, а вы ся уже договорюйте, што и як указовати людьом лиш обы то было и файно, й интересно, а май важно идейно выдержано. Такой потому, кой секретарь нас лишив, мы обсудили, як и чим будеме припаражовати мотор, у што будут ублачені учасникы бавкы, обы то было и по стародавному, но не збіднено. Усі ся согласили, ож най буде так, ги бы сьме женили и уддавали дітий порядных ґазд. Покӱлько то быв період бабиного літа, рішили, ож у гуні ся убирати нитко из свадьбовых не буде, ай обыйдут ся вуйошами, бачмаґами из тонкого чиноватого сукна. У ходакы рішили усьых не обувати, ай зробити так, ги было у житю, кой ткось, ся обував у ходакы, дако у половинні топанкы, податко у бокончі, а ткось у чіжмы. Гуня мала быти лиш діля того, обы єї постелити пӱд ногы молодым, кой они танцювут прощалный танець у хыжі молодої, бо дале молодый забират єї жити до себе. Молода мала быти убрана так, обы доміновали дві барвы біла тай черлена и бӱлше нияка, окрем

быти єдної барвы. Усі мали одіти вышиті фартухы, а не свиты из фабрычного мануфактурного тканя. Усі они мали одіти на головы молодиці тай так вышиті платы, ги їх жоны носили до войны. Свашкы были єдны из тых, што мали быти обуті у ходакы. Гудакӱв мы дорадили ся одіти у сірі прічмы из тонкого вовняного чиноватого сукна, білі вышиті

быти

сохранив у нього из кӱнця тридцятых годӱв. Ун у ньому удробив не єдну свадьбу. Старшину молодых мы договорили ся одіти у святочноє убраня, якоє одівали их дідик тай бабка. До усьых чоловікÿв, была вымога мати на голові кресані из перами збоку. То могли быти пера из крыла сойкы, орла, глухмана, павура ци даже когута. Но не такі высокі, ги их носили мадярські шандеры, котрых наші люди называли піряниками, ай низькі, обы не выходили за верьх кресані, ай хоть мало недосігали його. Провбы наші проходили дуже організовано. Майже нитко ся не запозджав. Я на сцені выміряв таку площу, ги єї має кузов грузового мотора, што нас мав везти, обвюв го крейдов и потребовав, обы нитко при бавці за намальовані мнов лінії не заступав. Каждый мав дивити за собов, а ищи за сусідом по бавці. У суботу перед генералнов бавков мы припарадили мотор, його борты из обох бокӱв, спереду и ззаду. Окрем того, де были номеры, обтягнули домашными покрівцями. Єден бӱк борта, што не мав ся удкрывати при прохоженю мотора по біговӱй дорожці стадіона, мы зробили такой на пӱвдруга метра май

розвішані танірі, снуркы, порцельовані тарілі, глиняні збаны, тай вышивані ручникы. Пуд ними,

мотора

из

косиць. До середины

котрого

борта над кабінов мотора была установлена невелика смерічка, прибрана

снурками. Комісія

двох голӱв, партсекретаря

директора

общу идею

люди на районноє свято. Мы ся усі зобрали у призначеный час. Сіли на мотор тай рушили у нижный конець села, де сьме мали причекати ляхӱвчан, кедь их доті ищи там не буде. Пару минут мы чекали их супокÿйно, но кой уже минуло пӱвгодины, мы, а май секретарь тай голова колгозу, начали ся нервозити. Голова колгозу сам не мӱг ся споздити на свято, бо быв включеный до офіційної президії свята, котра мала стати у голові колоны трудовых колективӱв, а дале ся розмістити на централнÿй трибуні стадіона. Ун не став дале чекати, сів у свӱй службовый мотор и пофуґовав, пӱднявши хмару пороху. Лишала ся година до начала свята, а мы из села не выходили. Я здогадав ся, ож наш механик філмової метачкы Василь має свою моторку. Я побіг до нього и попросив, обы ун пӱдскочив до Ляхувця и розӱзнав, ож што ся стало. Ун пӱдкліпа ока зобрав ся и пофурделив поза верьх до того села. Док ун ся вернув, до начала свята лишало ся мало бӱлше, ги фірталь часу. Василь зліз из моторкы, пӱдыйшов идь нам тай каже: Можете их не чекати. А што ся стало? у єден голос зазвідали многі. А што што ся може стати на свадьбі? сміючи ся удказав Василь.

побили ся? зазвідав на повному серіозі бубнаш. То не знаю.

што

та

што

спати, тко де мӱг: єдны такой

єдна жона. Но они усі

клубі на лавицях, ткось пӱшов и залюг на стайни, датко у пелевнику, а ткось, може, пӱшов и до кумы. Ґалиба их знає. Рано коло мотора были лише тоты, што спали у клубі во главі из його завідувалником. Прийшли ищи дві дівкы

перехворіли

верг нив на порошаный орсаґ, дале зробив ид нюй пару крокӱв та так копнув, што она полетіла онь у ріку и поплыла долӱ нив. Хлоп, што грав роль дружбы, побіг берегом, обы єї перегнати, зайти у ріку, имити тай вернути секретарю. Йому то ся удало. Мы никуды не йдеме, заявив секретарь, не реагуючи на хлопа, што му подав кресаню. Як то не йдеме? зазвідали уєдно многі тай я. Свято ся уже давно начало, тематичні моторові платформы проходят по стадіону нараз по тому, кой ся кончит доповідь, выступы тай нагороды. Мы уже точно не встигаєме. Тай наша машина без другої то, ги кажут, ни до села ни до вароша, ай до єдного міста. Розумієте, ож без тої платформы утрачає ся уся идея розкрытя переваг соціалістичного способа житя над капіталістичным, розтовкмачив секретарь. Бог нам, товаришу секретарь, до тых переваг. Якось ся обыйде без их прирувняня. Но ниє нашої вины у тÿм, што теперішна свадьба звела на нич ляхӱвчан. Мы чесно зробили усьо, што мали. А раз так, то право требовати, обы сьме ся хоть повезли у Міжгіря та увиділи, кедь не усьо свято, то хоть його часть, мы маєме, начала просити Сегляничка.

Мы вам даруєме и гостину, и тоты шальові платы, котрі ся, я так розумію, ищи не приобрели, айбо

Славуничка.

ож жоны мают правду.

ож

зоправды

мусиме

дорозі

ляхӱвчан поламав ся мотор, мы їх чекали, но так ся и не дочекали, а прийшли сьме, обы нитко не думав, ож мы вообще ся не ладили, ай штрайковали, уповів я. Иван каже правду. Нам треба ся там хоть указати, пӱддержав мою мыслю Дуцьо. Майже най буде так, ги вы

уповів секретарь.

кажут здохла корова, то най за нив иде и теля, назад уставив

им увидів, ож уд стадіону по дорозі, котра вела уд його брамы, у наш бӱк йшло много людей. То были тоты, што не желали зріти концерт. Они майже усі сперли ся пиля нашого мотора и зачали звідати, ож чому мы не были на стадіоні, кедь у нас так файно прибраный мотор тай уся наша компанія. Єден чоловік за нас уповів, ож мы дуже креативні. Мы им усьо обяснили, а они попросили указати хоть невеликый кавалок из нашої представы. Наші артисты не дали ся довго просити тай начали грати, співати, а ищи и танцьовати. Даякі люди и собі начали дубковати ногами на ходнику. Но довго то ся не тягнуло, бо до нас пӱдыйшли два міліціонеры, єден из котрых мав невелику палицю из чорно білыми партицями. Они уповіли, ож мы заважаєме другому транспорту, бо зробили на улици глоту. Мы им розяснили ситуацію и они провели наш мотор на стадіон и запхали го из артистами у єден из його кутӱв. Но нарід пӱшов за нами, обступив нас у тому кутови и просив, обы мы штось указовали из нашої представы. Многі люди, што дивили концерт, што ся указовав на сцені, лишили трибуны и перейшли ид нам. Началство,

дале

приданниця

Широкоє поле, круглоє Зродило зілічко всякоє, Першоє зілічко ожинка, А пӱд ожинков чорничка. Ишла Анця уснула, Надыйшов Иван не вчула, Ой устань, Анцьо, тай не спи, Иди мого коника перепни, Бо припав мӱй коник росою

часть людей, што сопроводжовала мотор, обыйшла го, стала перед ним и начала скандовати: «На сцену! На сцену!». До такого наші артисты были готові, но треба было, обы такый дозвӱл дали из головної трибуны. И то ся стало. Уже идучи на сцену, гудакы грали, свашкы не переставали співати: Из села на селейко

Мы йдеме веселейко, Мід, зорівочку пючи, Тихі таночкы вючи.

Ой знати бы нам знати, В котрый двÿр повертати? Ой сам Иванко знає, В котрый двÿр повертає. Кой усі артисты выйшли на сцену, староста продовжив дію. Вӱн, док гудакы стали из єдного боку сцены, свашкы пӱдойшли до мікрофонӱв, постелив пиля централного мікрофона коцовату гуню и пӱдвюв до неї молодых, дружбу тай дружку. Затым начав міняти вінці молодої тай дружбы. Но перед тым, як покласти на голов молодої кресаню из вінцьом, што доті была на дружбі, ун накрыв молоду білилом. Гудакы тым часом сповняли спеціалну мелодію. Свашкы, ги бы коментуючи усьо дійство, заспівали: Туй исьме сиділи Тай исьме не виділи, Де ся кісонька діла: Ци в поле полетіла,

Ци пӱд білило сіла? Ще вчора извечора Павонька літала,

переживав за артістӱв. Уже м не раз чув, як староста вӱд имени молодої удкланює ся уд своєї родины. Заслухав им ся и теперь, кой им учув старосту: «Мамко моя золота, начав ун, татку мӱй ласкавый, продовжав, дякую вам за вашу любов, за усьо то, што вы діля мене зробили, док вывели у люди. Вы научили ня, як у мирі тай злагоді жити из сусідами тай усіма людьми. Дякую вам, мамко дорога, за то, што научили вінець дівоцтва у чести тай достойности доносити. Пойте домні, поцюлюйте мӱй віниць тай поблагословіт нас на щасливоє

само староста кликав братӱв, сестер,

Ой тростовоє бердо, Вяжи, старосто, твердо. А кой староста начав бризґати молодых свяченов водов, а приданниця обсівати зерном тай обсыпати цукриками, свашкы зась найшли слова, што коментовали тоты дії: У нас ся горазд діє, У нас ся золото сіє, Золота пшениця Тай усяка сівбиця. Сив дійов фактично ся завершовала наша представа. Староста вӱв за собов молодых тай усьых свадьбовых из сцены. Но свашкы мали тот выход супроводити своим співом и выходити послідными. Они заспівали: Попроси, татку, Бога Вбы щаслива дорога. Попроси, мамко, Бога Вбы щаслива дорога. Они то кончили співати, но уд мікрофона удходити не пазили ся, бо ґарадичі, што вели из сцены, были доста стрімкі тай высокі, а ищи узкі и ними люди сходили по єден. Завто там ся зглотило много челяди. Жоны подумали, ож они свӱй выступ скончили, діло зроблено, тай мож собі бесідовати. Про мікрофоны, што розносили сценічну дію в усі кӱнці, они и не думали. Слухай, кумо, кой мы на якысь час замовчали, а староста говорив, я порозуміла, ож нашу представу

по радіо, уповіла Сегляника.

якому радіо? зазвідала Славуничка.

онде у кутови на стовпі

штось такоє, ги великый лавор?

вижу.

што

но я, до ґалибы, и не подумала бым, ож нашу представу

радіо и

може и

видиш, як оно выйшло, стали сьме артістами майже через мусай, а дӱстали сьме честь выступати перед тӱльков челядьов, тай

Алманах

не то што сміяли ся до сліз, ай реготали. Мене они не виділи. Завто увидів бубнаш, а бӱлше усього сам порозумів, ож чому ся люди сміют, пӱдбіг ид ним, указав на мікрофоны, а дале на лавор у куті стадіону. Жони порозуміли, но дуже ся не розстроили. Но тай што аж чули? Мы нич такоє не казали, обы ся ним ганьбити. А люде ся кедь посміют, то станут май здорові, уповіла

Сегляничка и засміяла

КАПАЦ ЮРІЙ

Подкарпатя. Тяжко

йшла адаптація у новóму краю, рідко ходив гуляти з новыма цімборами, бо не привык быв на такый великый вариш. А кой сидів дома у хыжи, часто ся рыв у Интернеті, глядав дашто про свуй рудный край. Так якóсь и натрафив на шелиякі руснацькі чланкы у соціалных сітях, дяковучи котрым зачав май глубоко ся задумóвовати над свóйов бесідов, културов и націоналнов идентичностьов. У 2018 рóці у соціалнуй сіти «Facebook» заложив свуй властный русинськый портал, котрый так и назвав «RUE Русинськый портал», там ся ділить з русинами світу нашов бесідов, літературов и даколи свойим никаньом на вто, што ся творить на сьóму світови. Позад недостатку модерної русинської прозы, заняв ся єї товмаченьом.

В. у се і Дус н д Н. а) В єдному селі пуп з дяком любили упити. А бы упити, як ся знає, треба дудкы мати. Каже попови дяк: Позерайте, шо мы, отче, вчиниме. Я украду волув и спрячу їх у лісі. А ґазду їм зажену од вам, уповім, же сьте великый чорнокнижник. Вам не тяжко му буде помочи, бо я вам уповім, де волув спрячу. А хосен з сього діла ґарантованый. Пушов дяк, украв волув, пригнав у ліс й приязав од стромови. Ґазда ходить, глядать волув й не годин нигде найти. Стрітив дяка, а тот го звідать: Шо, Йванку, не найшов ись волув? Ой, прошу вас, ніє волув. Де м лем не

од кымакови приязані. Пушов челядник у ліс й найшов волув. Пригнав їх домув й заплатив попови сто сріберных. Но, типирь уже є за шо ся гостити. Далеко пушла фама, же пуп великый чорнокнижник. Раз у єдної панікы пропав дорогый

волы суть.

кедь

Туй у єдного пана украли ладу з грушми. Пан нараз загнав за попом!

Закрыв го у хыжи й пригрозив, же кедь ладу не найде, дустане кербачом!

Пуп сидить й не у книжку позерать, а молить ся, обы го Бог од біды избавив.

Учули иноші, же чорнокнижник

прийшов. А то они гроші украли та закопали у гнуй. Напудили ся: пулло їм буде, кедь їх чорнокнижник прозрадить!

Рішили послухати, шо пуп чинить. Кажуть єдному иношови: Ану, йди лем, Иване под оболок, попозерай, шо там чорнокнижник чинить. Пушов Иван, натігать ся у оборок й видить, як ся пуп молить. Туй перші когуты закукурікали. Пуп каже: Уже єден туй. Напудив ся Иван, побіг од цімборам: Біда, братчикы! Коли м подойшов, пуп уповів: «Слава Богу, уже єден туй». Ану, Грицьку, ты йди, послухай! Прийшов под оболок Грицько, слухать. Когуты закукурікали другый раз. А пуп: Но, слава Богу, туй и другый. Учув то Грицько й бігом од цімборам.

діло, хлопці! Устиг им прийти, пуп уже повів: «Уже, слава Богу, й

завтра!

Хрипта,

Йой, біда, біда! Треба йти просити попа, иншак нам кониць! Йдуть вшиткі за попом. Подойшли под оболок, поклопкали. Шо вам треба, небожата? Пане, дуже вас просиме, не прозраджуйте нас. Мы по дурости ся на панові гроші злакомили.

Уйшов пан од попа й кличе иноша: Хрипто, бігом гнуй рыти! Хрипта знає, де гроші запрятані, пушов й нараз їх найшов. Пан ся зрадував, же найшли ся гроші, дав иношам на алдамаш, а попови тристо сріберных. Зачав пуп думати, як ся славы недоброї збавити, та покликав дяка: Но, дяку, брате, порадив ись ми, як чорнокнижником стати, типирь порадь, як ся того збыти, бо м уже у твердых руках быв. Превелебный пане, та се легкоє діло. Запаліть си хыжу й говоріть, же згоріла ваша книжка, а без книжки нич не годні сьте. Так пуп й вчинив. Запалив си хыжу, та згоріла. А кедь од ньому кось приходжовав, пуп казав, же без книжкы нич не годин.

ГОЛОВКАНЯ Й ПЕСИГОЛОВКЫНЯ (За сав казку . Лїнту у се і Гó ін в уд А. Ка на) Прадавно по лісах, хащах

селах шейталовали песигóлóвцы. Ходили поночи, а кедь трафляли на осамілого чилядника, любили

ним задобрити.

мали

Гóрінчово,

жыла хытра жона Гóлóвканя. Кóй раз пекла хліб, побзерала у вóзур, и увиділа

песигóлóвкыня на кóньови крятать їв у двур. Гóлóвканя шікóвно лягла у пóстіль и закрыла ся вериньóв. Песигóлóвкыня зайшла до хыж, побзерала на жóну у постили й звідать ся: Што там робиш жоно? Йой, лежу з дїтинкóв си, хворі сьме! удпóвіла Гóлóвканя. Песигóлóвкыня вырішила ни кивати жóну, лем упóвіла: Дай ми їсти дашто. Йди си дашто поглядай. тихо упóвіла їв жона з постили. А ци ни маєш капусты? дале ся звідать никликаный гость. Там увидь, у сінках. Указує їв перстом ґаздыня. Песигóлóвкыня пушла у сіны, удтворила бóдню и заділа

КЕРЕСТЕШІ АЛЕКСАНДЕР

рокув тому. Публіковав ся у зборнику Фейсбук рокаша «Креденц Сміху» под назвов «У Русинськум краю жури не знаю».

МУЙ СЕВЛЮШ

Єден муй Севлюш, двох ни годно быти! Сятоє місто, де м ся родив тай жию. Кось може варош наш и ни любити, Завто быває му дись тяжко у житю.

Муй Севлюш чирьпать силы з Чорної горы, Инергію несуть му быстрі воды Тисы. Чудна природа дає чуства радости й любви, Лиш треба го за йсі дары уже любити.

Уся туй челядь нашов бисідов говорить! Знає й памнятать наші файні співанкы. Исторію, традициї, културу нашу множить, Што лишили нам в спадок дідикы й бабкы.

што каждый уже має: Житя, наш рудный край и свою файту всю! Най Бог

й

тепло.

У щастю світ усьый обыйняти усе хотять

И щиро розділити вашу радость и добро.

Світло тай тимінь йсе лиш часть природы.

У когось світло у души, у когось сама темнота.

Є люди, котрі в мракови бродять, А з ними усно: злоба, зависть, пустота.

Світло из душ чужых, гибы їм очи ріже!

Їх мийрег їсть, што є у вас удача й серенча!

Гнів, видко, їхні серця силно кровоточить, Пытавуть ся вас затягнути в мрак, у бездну, в никуда! Каждый по свойому нам вказує вту радость!

Кось в соцсетях, кось дзвонить, кось бисідує. Кось в музиці, кось у стихови и полотнах

вту радость й щастя вшиткым роздає. Я радый, што вы раді

КОСАК ГАННА

КосакГанна родила ся у селі Вирхня Вызниця Мукачовського району Закарпатської области 23 октовбра 1985 року. Писати зачала у школні рокы. У 2000 роци вступила у варишську літературну спілку «Просвіта».

Перші стихы были напечатані у алманасі «Струни Душі», варишськых новинках «Панорама», «Срібна Земля» и «Високий Замок».

Дакотрый час не печатала ся, айбо у 2018 роци зачала наново писати, стала членом Літературного обєднаня «Рідне Слово», котрым керує Тетяна Рибар. *** 1 ***

Коли над лісом сонце сяде, И видко всіх ялиць вершкы, Летить ми серце у Карпаты И співать ги малі пташкы.

Задує файный фрішный віхор, Роздує біды и жалі, И лиця радостні из сміхом

Живуть на сюй сятуй Земли. В очах неє обіды й фальши, Туй кажуть в очі так ги є. И уважавуть тих, ко старші. Землиця сили нам дає. По полонині ходить правда, Глядавучи тернистый

Як ї не любити...

Тяжко на нюй жити

И мусай робити...

То уже проблема

Ко не розуміє...

Ткось иде в чужину

Тай там постаріє.

Там го не обдує

З гір пахнячый вітер...

Рудным не запахне, Й сльозы де подіти?...

*** 3 ***

На Новый рук я дуже хочу

Не впасти носом в кляганиць, Тай не страдати од поноса, Поївши голубцюв горниць.

У свинськый рук свіньов не стати, Важити менше ги кой 100, В болото часто не встрявати

И мати шубу, не пальто.

Пуйти в село колядовати, И бы не гнав ся за мнов пес, И хоть тисячку бы набрати: То было б чудо из чудес. Заначку спрятати у штрінфлю И подержати до весны, В фейсбукови писати фіглю И їсти огурок квасный. Изжогу затушити дзером

Вать варом из парадичок Пак закусити йсе еклером

Чортувська палинка з дичьок! А щи я хочу, Боже

Алманах

виберіть меня.

заллю всі асфалтом, Навчу всіх метати сальто, Уберіть ня президентом, Поспілкуву ся з контентом, Буду файным Робін Гудом Життя стане райськым чудом. Фіглі

туй настрочу, Олігархув всіх проучу.

Тай при повному столови Шойт, пикниця и колбаса, Втікне голод гет до фраса. Зменшу всі тоті податкы, Зроблю діточкам площадки, Оби мали, де скакати Й старшину не роздражати.

Обы ся радостно сміяли И здоровыми зростали.

Бабкам, дідикам старинькым Куплю чоботы типлинькі Ліками їх обезпечу, Облегчу їм жизнь старечу.

Кіть я стану президентом

Склею собі рот "Моментом", Обы не лем говорити

А хоть дашто и вчинити

Так, шо, люди, Ви фіглюйте И за чесних голосуйте.

Возьміть з Креденца погар, Я Ваш новый "Аватар!

5 ***

Куплети

Біжить Гафа долу кертом, Аж побила ногы. Чоловікови вповіли Што ун носить роги!

Одойшли парадічкы

Гриця на керті

што нее жони

ґаті

на Чехы, муй Мигалю,

бы ты на тирню,

вже

Львÿвськуй політехніці, де штудійовав будовательство и архітектуру.

діятельнÿсть почав в Ужгороді.

кандидата архітектуры. По закÿнченю аспірантуры робив у проектному інституті в Ашхабаді. У 1965 быв принятый у союз архітекторÿв. У 1969 р вернув ся на отцюзнину, в Ужгород, де створив родину (має дві донькы) и робив головным архітектором города. У 1971 р быв избраный по конкурсу на арх.факультет Львÿвськôї політехникы, де як ст. выкладач, а пак доцент, проробив 8 рокÿв. У 1979р., послі розпада родины, емігровав до Мадярщины. Проектовав у Будапештському проектному інституті (BVTV)

родину. Малює, пише новелы, публікує їх, а обы быв якыйись хосен, читає лекції у Закарпатському художественнôму інституті.

Д Е Ш Е В О …

- Грицанины ся збирают у пятницю на торговицю куповати свиня. И я бы йшла з ними… Мнясо типир дорогоє. А у нас и жалива и падениці и помыї … Докупили бы сьме мало зерна та утучили бы сьме. каже ми раз жона. - Може и так - кажу. Лиш держати свиня - ото труд. Тото бы годовати зерно куповати, помыї варити. За тым бы и харити… Но та што. Другі чôмусь держат… Є у нас мало удкладено, та уйде и на свинча и на корм на перші часы - упôвіла жона. А у суботу, на зорі, из Грицаниными на їх жигульови, пÿшла на севлюшську торговицю куповати свинча. Казала, ош ид полудне ся верне. Уже три часы пополудне, а жоны тай Грицаниных ниє тай ниє. Почав-ем переживати ба ци не сталося штôсь? Раз лиш чую, из вонка ся доносить великый галайк. Убігаю на улицю та вижу: посеред улиці, окруженый великов рôвтôв голосливôї чиляди иде слон. На слонови

мало

двÿр. Жона

обы не

у луґош. Пак індус штôсь упôвів слонови по-їхньому. Тот нараз став на кôліна. Індус подав руку жôні ми. Она ся схôвзла з хрыбта слона та сердечно подяковала індусови. Тот склав рукы на грудьох, ги для молитвы, поклонився та пÿшôв. Жона пудбігла до ня и возбуджено почала приказовати: - Уже-м хôтіла уплатити за свинча малоє ги мача, вонь дві

Просив пять тысяч а дав за чотыри. Бôржі м позычила уд Грицани, тай уплатила. Виділа м, ош мнôгі ся збирали купити. Кой ем учула ож кÿлько просить, мало м не упала пять тысяч лиш! Та што ото типир пять тысяч нич, пара поросят. А туй величезный слон! Та де так дешево! А такый слон, ануш, як ся придасть у газдÿвстві…Індусы не дурні, ож їх держать. Ото хôть нашто доброє. Дужоє ги грÿм! Індус казав, што хоботом годен и дерево утягнути з кôріньом.Не треба и трактор нанимати… Годен потягнути и груженый грузовик Ото сила! Мож ним и возити и орати, хôть нашто добрый А як дешево! Я есе не годна была пропустити. Ниґда бым сôбі не перебачила, аж бым упустила такого дешевого слона! Боржі м позычила уд Грицани три тысячі, обы, ни дай Боже, не перекупили. Бо дуже ся приникали мнôгі… Сякый слон, казав індус, типир бÿлше коштує ги май дорога машина. А дав го за безцінь. Ищи пристав и на тото, ош прижене ми го дôмÿ. Не треба было платити

маршрутку, бо привезла м ся на

душі",

ТЕТЯНА

динь, тьотя Олена, пустіт ниськи Машку в сад... Щи худоба не харена! Помагати быв бы м рад... Ищий сіно повбертати, доты, докы сонце дгорі... Й ріпу свиньом перебрати, що там споду у коморі… Зайцьом кліткы почистити, курьом їсти дати, Яйця вшиткі позбирати и пуйти продати...

И коза в нас дуже вредна, треба ї здойити, Молоко нести до хыжи, в банки процідити, Облакы запорошені,

Захворіла я тобов, В грудях щось моїх жиє.

То метеликы літают, Там намотуют кругы. Скорость їхня лиш зростає, Та ко знає, як й кудЫ

Я собі тихинько жию, Слухаючи їх політ.

Довго так я не прожию, Они просят переліт.

Просят ся гет вон из хаты, Вон из серця до твого. Хочуть половинкы мати, Просят ся лиш до свого.

Ой не знаю, що зо мнов, Як з метеликами жити.

Пуйду слідом за тобов, Най метелик не тужит

***

Я кавиль пю и рано, й вичур, И в Обід... Мож й помежи тым... Хочете? И Вам позычу!.. Угощу Вас, любі, ним....

У мене кавиль не простый, И я з Вами не фіглюю... Муй кавиль май май запашный: Кофе машина го готує.

То Вам, люде,

НОВАК ВОЛОДИМИР

у Львовському політехнічному институті. Робив у вшилякых строителных організаціях Закарпатя аж до пинзії. Пише поезію и прозу русинськым, руськым и украйинськым языками. У першому намері «Алманаха» презентовали сьме поезію и прозу пана Володимира, айбо так, як сесь майстер слова продовжує дале писати про нашу челядь, тому й у сьому номері з радостьв подаєме його нові творы.

ПОТОЛОЧЕНОЄ ЖИТЯ

Была домак спекотна августовська днина, кой я змученый доста довгым тяжкым путьом у старому дусному автобусі прийшов у се далекоє верховинскоє село по своїх строителных ділах. Сперед сим чехы уділили свої гроші на достройку місної вусямручної школы, и мені удалося убороти конкурс на єї строителство. Довго глядати школу было не мусай, вна ся видніла такой уд малої сілської автобусної

посля путя.

достройку школы и быв дуже гордый, аж сисе ся му так удало. Жив вун недалеко уд школы, нараз ня удвів до себе домув, де жона уже напаровала на полудник пудбивану пасулю й топтані крумплі из буженым мнясом на сметаному ранташови. Пахучый свіжов садовинов узвар из глыбокої студні завершив нашу трапезу. Чесно кажучи, давно м не їв такого смачного чисто русинського їдення. Иван Иванович поселив ня у невеликуй, айбо ладнуй няриці, и мы приступили до діла. Из чеського албома креслень я порозумів, што треба было робити, ба кажда мапа мала товмаченя по чеськы, што я не знав прочитати. На вто директор уповів, аж у селі, недалеко жиє старый Йовжі бачі, што знає дакулко языкув, видав, знає и чеськый. Через годину мы двоє из директором школи йшли сьме до старого Йовжі бачія. Файна, красна хижа стояла на горбі попри путя и метала ся у очи великыма оболоками, высокым верьхом, білов из мілкої крошкы штукатуркы. Уроблені паланок и ворота из метала говорили, што туй живут небідні люде. Удперла нам молода жона из дітваком на руках и уповіла, аж дідо у своюй хижі. Мы за усе

звисало

мало згорбленый, худый Йовжі бачі позирав на нас свойима синьовато сірыма очима, у котрых нáраз ся виділи розум, супокуй и пережитоє за довгі годы нелегкоє житя.

суть нашої просьбы вун лем зтиха уповів: «Най буде». Ми ся договорили на другый день израна стрітити ся по роботі. И уже у дверцьох зачули тихоє: «Ходіть здорові».

німецькый, мадярськый, єврейськый и руськый языкы, окрім свого рудного русинського. Обы ся не забыв за них, читать усе книжкы на сих рузных языках. Раз лем помовчав, пак из великов болюв у голосі уповів: «То неправду кажут, аж кулко знаєш языку, тулко сь раз чоловік. Я вті языкы познав на войнах и в полоні. Там кулко раз ставав им чоловіком, тулко раз того чоловіка у мені забивали. Усьоє моє житя потолочили оті прокляті войны и неправдиві власті, бо власть над чоловіком має лем Господь Бог, а инша власть, што не уд Бога то уд Люцифера, вна спроти чоловіка. Я вто добре знаву, бо тулко м серенчу мав, ги чорноє за ногтьом. Велько м набановав ся, тулко м напереболів за всі страхы, што м из чоловіка м став, ги скошена трава. Ніби м и живый, ба душа у мене лем животіє, а боржі рідков сіров мряков стелит понад земльов, пряче ся уд світла, та уд очий людськых, волаючи уд немилосердных мучений и споминув». Чесно кажучи, я не чекав таких щирых, повных жизненої силы и правды слов уд сього 8 ручного старого чоловіка. Вун ня видів другый раз у житю, а заговорив за вто, што люде

лем дав онуці його померлої сестры постройити

сперед його старовинов,

молодым заваджати. Онука му допомогат

душі. Мені

того

чудно, сись дідо

мене интерес

возбудив

оборону проти німцюв у Судетах. Там ся навчив стройити и читати стройителну мапу. Лем прийшов из Судет домув, мадяре забрали го гонведом у свою армію. И назад муштра и гоненія, бо мадяре дуже збытковали из русинув. Из мадярськов армійов попав на руському фронт, а там у плін уєдно из свойима двома куньми и возом, што были у нього. И из 43 го до 5 го находив ся у руському пліну уєдно из німцями у сибірськых лагерях діла плінных. Много раз мав вмерти уд голода, битя, рузных хворот по лагерях. Было такоє, што уже и сам не хотів жити. Лем віра и Божа сила спасали го уд смерти. Лагерноє началство хосновало його ги товмача межи мадяр й німцюв. Годы каждоденного чеканя смерти, бесправноє, нелюдськоє житя изовсім, домак помісили му душу, вна гибы змерзла и лишила го навхтема. У кунцьови 5 го году прийшов домув, де за нього уже нитко не знав. Рудна сестра не хотіла го знати, бо жила

старуй хижі, што по праву была за ним. И худь вун ни на

не зарив ся,

у дуже тяжку болість го рудна сестра, так, ги їхня сегіняшна мати, дустала гертику. Чоловік юй не вернув

из войны, она сама уростила

сына и доньку, а типир мусила

лишати. Сын уже служив

армії, а доньці Марійці

жив, лем усе робив у керті и в саду, держав худобу и кури. Пінзія была у нього така мала, што на неї не мож было ужити. А ци много му было треба? Є верьх над головов, в хижі тепло, на житя собі заробит, є худь не своя, та не чужа сімя. У сякóму на душі у старого Йовжі бачія мало полівило, худь дві страшні войны, голодный, тяжкый час межи нима, годы смертелного страху, бесправного, нелюдського житя у руськых лагерях и ніякоє, никому не трібноє существованиє послі них на старі годы изовсім потолочили його судьбу. Стекли за водов у потоку годы, выросла онука Анна уся радость його серця, уддала ся щасливо, и Йовжі сам попросив молодых постройити ся коло нього на їх старовині.

Вспомагав їм чим лем біровав. Типир жив попри них у своюй хижі, де ся родив, уткі уже пуйшли, най прощені будут, його самі дорогі люде: отець, мати, сестра, уткі пуйде за нима и вун, старый Йовжі бачі. Типир вун мав щастя, убідóваноє щастя сього затравленого несправедливым житьом старого чоловіка. Было вно вшиткоє у тому, што уже нитко не кіряв го, ги пса, уд його названої сімї, што вун уже

Йовшко

лишити ся добрым, незлобным чоловіком, вірным Божому слову и людськуй чести. Я твердо знаю, чом старый Йовжі бачі розказав мені за свою судьбу. Вун знав, што я напишу сисі шорикы. Не за нього, а за русинськоє житя.

Тебе у серцю бережу, Увидіти тебе спішу, Вбы быти из тобов уєдно. Послі розлукы и тривог, Што мусай было пережити, Прийшов им д тобі, туй дожити В кунци мойїх земных дорог. СОНЕТ Несмілый позур двох очей твойих, Ґи теплов ґабов душу обыйняв. И Богу дяковати, я тогды познав

Алманах

судьба зайшла нам на двойих. Немало году изуйшло мойих, Удколи на коліна м ти поклав Своє житя. И може м одобрав Майбулшу радост твуй щасливый сміх. Кой ты принесла на руках свойих Маленьку доньку, што сим позирав? На єї очи, Бог мені поміг! Вун твойи очи юй подаровав. Світит ми в душу, нібы звіздонькы, Твуй світлый позур у мОї донькы.

ПОПИК ВАСИЛЬ

в Німеччині. Після научав ся в філіалі Київської академії МВС у Ивано Франковську. По завершеню учобы быв направленый на роботу в вариш Ужгород, де жиє до днесь. У 2017 роци зачав писати стихы на русинськум языку.

М А М К А Сама ліпша на Земли Вто є Рудна Мамка. В Сирцю в каждого из нас Є "отдільна рамка."... Всьо май ліпшоє, што є, Рамка вта вміщає, Й материнськов теплотов

Нас вна зугріває.

Кулько году бысь не мав, Рамку бдеш хранити, Й до спочину Живота, Мамку меш любити...

Вна нас родила у муках, Живот свуй присятила, И які бы сьме не были, Вна нас фурт любила...

Ныні хоче ми

дуже,

йсю ясну днину:

Танжур, вжиця на столі, Мачані пасулі, Щи капуста є квасна Та й печені булі. Хліб горячый, из печи, Што тиче ми слина... У говіня исе є

Руснацька гостина...

А на вичур насмажиме, Ґуглі на влайови.

Ото їда така добра, Ни приснит ся й в снови.

А щи люблю дуже їсти, Дыню печеницю, А на десерт пак из цукром

Из поля чорницю...

Хуть порзноє, хуть пусноє Знаєме ладити...

Куй пробуют прийшлякы, Не годні нахвалити...

П А М Н Я Т К А Старинька хыжка в Міжгірському

районі

(Ни знаю чом, но серце ми щемит), Йсе спомин давнины у нашум реґіоні, У прошловічноє удкрыват ся нам вид.

Так жила Чилядь й была серенчлива (Ни є туй «навороту» й «крутизны»...), До днишньых дну она ся сохранила,

Ги памнятка «сідої давнины»...

Вна на горбку стойит, ги Стара Мати, Мало «поморщена», но для Души Сята. Она ладна бы нам тепло своє уддати, Лиш чилядь ныні стала вжи ни та...

Нам замку хоче ся, мурованых паланку... Но «око радує» старинька простота. Йсю Памнятку поклав бы м, в Душу, в рамку, Ги

Через поруг переступают

Діти їм та внукы...

Цюлюют ся, обнимают, Тиснут ся за рукы...

Дідик з бабков, видит ся, Аш помолоділи, Пушли наскоро цурину, Парадну уділи... Свальбу ныні Старшина, Золоту "играє"

И у хыжи діти й внуку В себе принимає.

Бисідує та фіглює

Велика родина. Наладжена на столови

Алманах

Празднична гостина. Час пролетів незамітно, Діти ся збирают, А старинькі потайкы Слызы утирают. Будут типирь назад довго, На діти чекати... Та не знати, ци даст Бог, Їх щи раз обняти???

P.S. Не забывайме Старшину Свою нащивляти... Вбы потум не было пузно... Вбы не бановати...

РОШКО ВОЛОДИМИР

наук, доцент, нагороджєный знаком «Відмінник освіти України» и державным орденом «За заслуги». Выдав булш ги пувдрога стувкы науковых статий, книжок, монографій за бумбаку боґару, за еколоґію, за исторію біології у Пудкарпатю. Володимир Рошко пудкарпатськый зоолог, ентомолог, еколог, котрый пела наукы и педагогічної робот пише стихы по русинськы. Лауреат премії имени И.Петровція, автор книжкы “Я дуркаву у ваші двирі”, Поетичным русинськым

каже,

Там идуть, де ліпше жыти

На діти вжек шор прийшов.

Няньо школу їм найшов

Там, де сам на Чехох робить

Дітвак в доброму походить. Гет из файтов утікавуть

Што ту чекать добрі знавуть. Най хоть діти їм пожывуть, Бо у Краю, бізонь, згнивуть В Пудкарпатському селі Што обстало? Мозулі Челяди, што ийзерь року Наробила ся, нівроку. Мозулі робутных, чесных, Серцьом и душов добрезных, Што руснаками ся кличуть

Нись руснакы вшытко мичуть. Гет из Краю утікавуть, Хыжі, села полишавуть.

В Пудкарпатському селі Лишать ся лем мотылі…

МАМКО НАША, МАМКО МИЛА Ийзерь року наш руснак, Пуд мачухов, неборак Жыв и дале мусай жыти, Терплячи, тоту любити, Котра гі зозуля робить, Не годує, то што плодить.

Но ци не гурька серинча, Коли тримлють

Лем

ласкы,

Гроші з жеба утігаву, Вонь трясу ся, так чекаву, Коли сербну кавіль смачно И душа заспівать вдячно

Чорный кавіль розтічей ся Жылами. Смаком поллє ся Од потылиці до нуг… Літер вупити бы м муг

Та гі дівку, фінджя тримлю, Радость я блаженну имлю, Пючи чорный и муцный Кавіль, серцю дорогый.

Промыкаву Щастя чуву

Сято сам собі даруву. Ту денце ся указало Файный кавіль, лем го мало.

ПАСОЛЯ З КВАСНОВ

КАПУСТОВ

Нись на розум ми прийшло,

Бы в горчкови ся найшло

То, што любиме, руснакы.

То, што нам паде до дякы.

Из капустов то пасоля. Гі керничка серед поля У спраготу нас напойить,

Руснакови голод гойить.

Кіть

Сонце у топанку сіло сінь скочила на нус На дрыва паруйте вуз. Бы узимі тепло было И из комина курило. У ліс пуйти, стяти бука, Про Ивана се не мука. Зрана запряг свої коні, Смачно плюнув на долоні Кербач в рукы ай дяпловы, Легко рушили чіковы Душу радость йому гріє, У пальцьох вонь му німіє

Повна тайстра з ним у возі, Палінька, гі на морозі.

Мокру фляшку паров топить Пив бы. Фрац го дораз хопить.

В тайстрі дараб солонины, Из грядок цибуля д глины.

И карічка там пекничкы

Не діточі се дурничкы.

Тайстра в сіні, гі в гніздови, Возом трясе по грудьови. Скрятав Иван из путя, Фітькать файноє жытя Палінька у возі з ним

И заїсти

Хвала Б гу, не забов, Погостить

возі, попуд

провюз

Щи

годину гриміти, Бы до ліса дотрубіти

Се

И пристануть ти любити Каждого, ко приблудив Так Господь нас научив. Най послідня крихта бстане, По братськы чужак дустане. Мы не звыкли войовати, Бо казали няньо, мати Доґде єдного честуй. Кіть подуркав, то є свуй Хліба дай и горня воды, Се не вчинить тобі чкоды Поділи ся не збіднієш, На цімбору збогатієш

А ищи, што в душу впало, Што ся в казаню казало Сироті ай удовици, Бідакови, щи й пяници Своє пудклади пличе Пальці добро не спіче.

Не вкради и не воюй, Голос Божый слухай, чуй. Не лаком ся на чужоє. Майдорожоє то своє.

Што Господь нам розказав, То руснак од серцю взяв Сьим вун жыв и так вун жыє, Никому кустя не мыє. И чужого не жадає,

Радує ся тым, што має.

Ийзерь року в Пудкарпатю

Гріє нас, руснаку братю

Віра,

Блискачоє монистя зділа Водов студенов ся умывать За шором вшытко ся узывать: И потята, и всяка звірина Выходить співанка така чудна. Ту каждый тягне, як бірує, Лем най го день новый учує. Ищи й хижі од спанку пробудили, И комины тоненько закурили Потягло білым дымом паров, Над комином, гі легков хмаров Судина всяды зачала звініти, И горчкы з феделками ломозіти Кертіці зажурені, а щи совы, И лиликы не радувуть ся дньови. Пилувуть у потемок ся забити, Од світла, што сліпить, прикрыти. Бо сонце вуйшло з за хліва, Сплюхам болить од того голова. Натігать ся оно в воболокы, Вставайте хлопці ай дівкы.

РУСНАЦЬКЫЙ ДЕНЬ

Сонце пражить вжек израна, Лем за місяць буде Яна Десь ся закляла роса, Скорше ся тупить коса. Пришов час сіно

вжек,

мучної

літавуть

вода

втікать

Бавлять ся на нюй проклято В шатрі дораз пув села, А щи пув лем так прийшла. З вулиці ся натягати, Бы по тому оббрехати. Гості тягнуть ся, гі смолі, Не пилувуть, до недолі. Коли сонце за хлів сіло, Свальбовати идуть сміло Молоді давно чекавуть, Мириґы їх розбивавуть Дітня бігать квічачи, И балоны товчучи

Зачало ся, бють гудакы, Лем без децы ніє дякы.

На вулицю фляшкы носять, Там чекавуть, пити просять. Пан староста гойкать, пріє, Шлаєр ту и там біліє.

Ґуляш трепле старшый дружба, Така ниська його служба.

Дружкы тихо хихонять, Їх напинать, дружбы сплять.

Гості чамкавуть и пють, Сокачкы на стул кладуть Чопнарі вонь упрівавуть, Доливати не встигавуть.

Свальба голосно гримить, Мокрый молодый сидить.

Чекать сеґинь вун кунця, Щи не видко ту денця. Молоду коли украли, Челядь гібы заміняли.

Полишали вжек таніря, Понапинало їм піря.

Гойкавуть,

галлірі,

німі

ревуть, Суть такі, што и падуть. Місять другых и дручавуть, Децу межи тым капчавуть. Шатор махать ся, трясе, Свальба у селі сесе. Вонка бють ся, в шатрі спів, Вжек староста занімів Де щи танець молодої? Ноги змякли, до сятої. Палінька ужек чмілить, Пуд столом кулько лежить Межи вилок і шкварок, Межи курячых кусток. Пан староста танірь

Пару рехлику на плоті На гнойови кось храпить, Муха в поливці зузнить. Молоді ся перебрали,

Хавкавуть, уже бы спали.

Шатор докус спорознів, Упозірує гі хлів.

Пяных вон волочать жоны, А на утріню бють звоны

Спить село, бы вечур встати, Ити дале свальбовати

ЯКА ТО СЕРИНЧА

Літо. Сонце фест припікать. Из челяди вода стікать.

Иде, сеґинь, коминарь

Мокру, чорну свою тварь Чорныма руками втерать

Лавучи, слова не вберать.

По робочому убратый,

Парить ся сохташ проклятый.

Раз лем вуйшла сперед нього, Дораз гола, до сятого, Молодиця. Курта трічка, Курті нагавичкы фрічка

Видить дівка коминарь.

Такуй злала, гі друтарь. Ґомбіці она не має. Так серинчу просвистає.

Вукукала хлопа збоку, Мало старшого, нювроку. И вун в трічці, айбо

СВИЩО ИВАН

днешньої русинської літературы» та

зборнику Фейсбук рокаша «Креденц сміху» под назвов «У Русинськум

СМАРТФОН

Глядаєте телефон?

Є дешеві тай сиридні, Водь май дорогый Айфон.

Мейзу, Хуавей, Сяомі, Соні, Нокія, Самсунг!.. Тулько много їх, до грома! Лише я до них бамбук!

До каждого гарнітура Й зарядноє ю ес бі. Всьо в коробочці, културно. Думаву си: «Нич субі!»

Навігатор, Интернет, Камера тай записник, Програм всякых регемент! Я ид сьому ни привык!

Тулько функцій в ньому повно, Онь ня имать якась дрож! Тай так, гибы у загрузку, Щи й звонити з нього мож!

Я тото облюбовав, Наладив им ся купляти. З жеба м шупакы достав, Йду ся в касу розщитати.

Но дівиця вта парадна, Бог би юй здоровля дав, Каже, вбы м си до сматфона Скло защитноє

СИТАР ИВАН

и кабінетув народной освіты. Быв членом рабочой групы Міністерства освіты Украйины. Є автором многых методичных робот про учителюв. Пише творы по русиньскы, занимать ся товмаченями світової поезії на русинськый язык. Став лавреатом двох літературных оцінень: у 2007 р. быв удостоєный

Руської премії за товмацтво творув Єсеніна на русинскый язык, у 2011р. Премійов Александера Духновича. У 2011 роци став Заслуженым учительом Украйины.

взявши тайстру, утікав; З собов узяв дакых троянцюв, Обсмаленых, аж чорных ланцюв, Пятами з Трої заблистав. За малый

море вшыткі

Венері яблочко оддав. Увиділа нона з неба, Ож пан ней вже на човнах; А то шепнула сука Геба… И хопив ї великый страх!

Впрягла у санчата павицю, Волося скрутила в кунтицю, Обы не плыхтала коса; Цицьколайбик взяла й пондьолівку, И хліб из сульов на тарільку, До ола гнала, ги оса. «Здоровічко, оле, свату!

Йой, як ся маєш, як жиєш?

Повіла, як ввыйшла до хаты, нона. Ци гостюв ждеш?

Поклала таньир з сульов хлібом Перед старым олом дідом, Сама ся всіла на ослун.

«Будь такый добрый, прошу тя, Зведи нея ты з путя, Теперь плыве по морю вун». Ты знаєш, ож вун волоцюга, Паливода и горлоріз; По світу кедь ище побігать, Проллє цимало людськых сліз. Зажень на нього біды злыї, Вбы люде вты, што при неї, Пропали й они и вун сам… За сесе ж дівку чорнобрыву, Файну, смачну и уродливу Тобі в подарок я оддам». «Гай, гай! ну його до ката! ол , нахмурившись повів, Всьо бы

Не буде тти од ня и чвірк». ол, вбы діло прискорити, Зобрав віхры всі до двора, Злый час дав розказ учинити И на морях, и на горах! Море ся нараз избісило, Ги в горшку вода в нюм закипіла, Ги на пупиць ней зячав, Обйойкав ся

зробив за сяку плату,

вшыткі

віхры розпустив: Борей не кывать ся з похміля,

Нот попер ся на весіля,

Моментом осідлав вун рака, Хопивсь за нього ги бурлака, И вынурив з моря ги карась. На віхры извячав вун грузно: «Чого вы гудете так пузно? До моря вам небожкы зась!» Туй то віхры ся схаменули И всі ся спрятали в норі, У ліс ся, ги ляхы, шатнули, Авадь од їжака тхурі. Нептун же віник взяв в правицю И вымів море, ги світлицю, И сонце глипнуло на світ. ней тогды ги народив ся, Пять раз за шором перехрестив ся, Дав розказ ладити обід. Поклали на столы ялові Таніря всякого й мисок; Їды усякої без слова, В голодный пхали фурт куток. Туй з салом галушкы лигали, Токан з кулешов промыкали И брагу горнятьми тягли; И палиночку туй хлестали, Ледвы з за столув повставали, По вшыткум спати залягли. Венера, не якась приблуда, Шіковна, чорт єї не взяв, Увиділа, ож так напудив

ол сынка, што тот аж вхляв; Умыла ся й припарадила

И в неділяшне ся оділа, Хоть нараз годна йти в танець! Узяла очіпок парчовый И лайбык з вусами люстровый, Д Зевесу йшла, ги пуд вінець. Зевес тогды глушив

бавлять ся из ним? Куды уже йому до Риму? Хиба, як

здохне! Як верне ся пан хан до Крыму, Вадь сыч сову у жоны взьме. Уже была бы не нона, Вбы не облизала макогона, Щи й дниська слухає чмелюв! Она бы ся вже не бісила, Затихла й біду не робила, Лем бысь самый юй то повів».

до дна допив ушитко, Руков погладив собі чуб: «Ох, дочко,

И з панотцьом ся попрощала, А вун єї поцюловав. ней прочумав ся, проспав ся И голодранцюв позбирав, Домак зобрав ся й поскладав ся, И в світ за очі почухрав. Плыв плыв,плыв плыв, аж надоїло, И море так му ся змерзило, Што, ги чорт, на нього позерав: «Кибы, казав, умер им в Трої, Вже бы м не пив сьої гурької

Задарьмо світом не блукав».

А пак, до берега приставши

З троянством голым всьим свойим, На землю з човнув позлізавши.

Зазвідав, ци є што їсти їм.

И нараз дашто попоїли, Обы в пути не ослабіли, Пушли, де очі їх вели.

ней берегом попхав ся

И сам не знав, куди добрав ся, Аж раз до вариша прийшли.

В тум вариши жила Дідона, А вариш звався Карфаген, Розумна панія й шіковна, Не стачить юй адсих имен: Весела, файна, родовита, Сеrинь была она вдова; У вариши тогды гуляла, Коли троянцюв пострічала, Такі повіла їм слова: «Вудкі такі сьте гольтіпакы?

Ци рыбу з Дона везете?

Ци, може, выходци бурлакы?

Ци десь на прощу вы йдете?

Якый вас фрас сюда направив? И тко до вариша причалив?

пробурмотіли,

Трою,

плывти з собою, Теперь ты знаєш, мы вудкуль. Змилуй ся , пані благородна! Не дай загынуть головам, Будь милостива и незлобна, ней подякує тти сам. Ци видиш, як мы ся вбыдрали, Охляли, ги на дождьи пся! Кожухы й свиты ся порвали Голодні

Пушли д Дідонинуй господі Через великі переходы, На дільох каждый ся усів, Пили од радости сивуху И їли из зернят макуху, Доки їх кликнули за стул. Разні туйкы їли стравы, Фурт из мальованых мисок, И самі ліпші д ним приправы З новых кленовых тарильок: Свинячу голову до хріна И локшину на переміну, Пак из подливою пуляк; На закуску кулешу й кашу, Лемішку, путрю, зубці, квашу И з маком медовый шуляк.

И горнятьми пили сливянку, Мед, пиво, брагу, сыровець, Паленку просту и калганку, Вбы пах, палили яловець. Бандура гелницьов бреньчала, Сопілка зуба затинала, А дудка гула по балках; Санжарувкы на гусльох грали, Довкул дівчата танцьовали В дробушках, чоботях, свитках. Сестру Дідона мала Анну, Поправді дівку хоть куды, Шіковну, файну и парадну; Приходила и вна сюды В червенуй юбці баршоновуй, В пантликах, в монистю и в ковтках; Тут танцьовала

людей, знаноє имня и званіє котрых увінчаноє ореолом популарної славы, лаврами, кимвалами, орденами, пантликами и атестатами гримить ги грум по вшиткым частям вселенного світа сього видимого и невидимого т.є. пудмісячного. Я пламенно люблю астрономув, поетув, метафізикув, приват доцентув, хімікув и другых жерцюв наукы, од котрым Вы себе причисляєте через свої розумні факты и виды наук ,т.є. продукты и плоды. Кажуть, ож вы много

умственного сиженя из трубами, градусниками и ракашом заграничных книжок из игривыма малюнками. Недавно заїзжав у мої недуйдаві владіня, в мої руйины и розвалины сусіда муй Герасимов и из присущым йому фанатизмом ганив и облайовав Ваші думкы и идеї про человічеськоє возникновениє

другых явлений світа видимого

бунтовав и горячковав против Вашої умственної сферы

овида, покрытого

світа, розумнійшоє из дыхаючых существ постав од глупої и необразованої малфы, то у нього быв бы хвуст

дикый голос. Кибы

постали од малфув, то нас бы

теперь

варишах Цигане на

гроші

як малфа,а пила абата католичеського Иоакима Шостака,запискы котрого про помірный климат и непомірноє хоснованя горячителных напоїв сохранявуть ся щи дотеперь у брата мого Ивана (Маиора). Абат значить католичеськый пуп. Перебачте мене неука за то,што мішаву ся у Ваші учені діла и товмачу по свойому по стариковськы и наязуву вам свої дикообразні и якісь то аляповаті идеї, котрі у вченых и цивілизованых людий скорше містять ся в череві ги в голові. Не годен им промовчати и не терплю, коли учені неправилно мыслять в умі свойому и не годен им не перечити Вам. Герасимов сповістив ня, ож вы неправилно мыслите про луну т.є. про місяць, котрый є нам вмісто сонця в годины мрака и темноты, коли люде сплять, а Вы проводите електрику з міста на місто и фантазуєте. Не смійте ся над старым, што так глупо пишу. Вы пишете, ож на луні т.є. на місяцьови живуть и проживавуть люде и племена. Сесе не годно быти ниrда, за тото што кибы люде жили на луні, то застеляли бы для нас

Сього не годно быти, так як сього не годно быти ниrда. Як Вы могли видіти на сонцю платкы, кедь на сонце

мож позерати простыма чоловічеськыма очами, и для чого на ньому платкы, кедь и без них ся мож обыйти?Из якого мокрого тіла зроблені

наповняву свою безсмысленну копоню, свуй дикый череп думками и комплектом величайшых знаний. Матушка природа є книга, котру треба читати и видіти. Я много сотворив одкрыть свойим собственным розумом, такых одкрыть, котры щи не єден реформатор не вынаходив. Повім без хвальбы, ож я не из послідньых касателно образованости, добытої мозолями, а не богатством родичув т.є. вутця и матери або опікунув, котры часто гублять дітей свойих при помощи богатства, розкоши и шестиемелетовых каштілюв из неволникамы и електричныма позвонками. От што муй копійчаный розум одкрыв. Я одкрыв, ож наша велика огненна лучиста хламида сонце раз в році ранньым раном интересно и живописно играє разнофаребныма фарбами и чинить свойим дивным мерекотиньом фіrлярноє впечатленіє. От чого зимов день куртый, а нуч довга, а літом наоборот? День зимов оттого куртый, што подобно вшиткым осталным предметам видимым и невидимым от студени стискать ся и оттого, што сонце скоро заходить, а нуч од

читав у єдного Французького ученого, ож левячый пысок никус не самарить на чоловічеськый лик, як думавуть учені. И про сесе мы поговориме. Приїжжайте, зробіть милость. Приїжжайте хоть завтра, напримір. Мы теперь пусноє їме, но діла Вас будиме ладити скоромноє. Дочка моя Наталочка просила Вас, обы Вы з собов якісь розумні книжкы привезли. Она у мене еманціпе, вшиткі в неї дуракы, лем она єдна розумна. Молодеж теперь, я Вам повім, дає себе знати.

СТАДНИК ОЛГА

закончила

у 1979 Ужгородськый

на вшилякых

1986 р. до выхода на пинзію (в 2017 роци) робила директором Мукачовської варишської ЦБС. Кавалер Ордена княгині Ольгы ІІІ ст. Публікує ся першый раз.

ЧОВКОР

З дачі милый

З

А мів

Принюс мені човкор.

Через нього

Не посіяв морков.

Та біда ми До тої морквичкы, Які красні На воблоци чичкы!

Повпукали

З землі тюліпаны.

Подживляю

Кожов з бананув, Скоро скоро

Зацвітуть нарцисы! Й сині очи

Вдкрывуть й ирисы ...

Ту є, ту є

Веснонька весняна!

Молода, Типлинька и парадна.

Улюблена наша!

Піст рождественськый

Подержиме трохи...

Супчикы всякі, Пюрешка з гороху. Наша любима

Пасуля з капустов!

Ниґде не буде У череві пусто!

Крумплі у бловдарі

А вать на шпорі, Наолайити

З цибульков у шорі...

Лангошів файных

Навнаджити горчик, Поливку з грибами,

Мож й пісный борщик. Пуцикы, кнедликы, Всякі подливы...

Алманах

Жоны всьо роблять, Бо вни не ліниві. Мож шилиякый

Придумати кост Даже у строгый Рождественськый пост... Но а при сьому Подкреслю я сміло: Главноє, вбы сьме Лем ближных не їли. Не плетьковали За них позаочи. Їм вто желали, Што сам собі хочеш. Дай нам ,Всевишньый, Терпіня и силы, Штоб лем любов Мы у серці носили.

СТАН

цвіт" (в. Хуст). В 2017 годі получив грамоту "за активну позицію і патріотизм" од Тячувської РДА (г. Тячово). На даный момент офіціално не робит. Модератор фейсбук групы "кАвІлЮєМ & FigLюєм".

МОЄ ПУДКАРПАТЯ Каждому з нас йся

Вернут ся думув из за граници люде. Буде й на нашому орсаґови сято, Для сього лиш гія голову пудняти.

И типир я хочу вказати всім сим, Що навхтема я быв, є и буду русин Держім ся ракаша, сестры и братя, Всьый світ щи узнає за Пудкарпатя. 5 феб уа а 2018 г.

ЗАГРАНИЦЯ Устану рано ще до днины, Най си жона и діти сплят. Збираю цуря у тайстрины, Бо в роботу гія йти опят

Устану рано, абы вспіти, Ще на небі світит ся звізда. Лишати мушу жону й діти, Жене ня в світ лиха біда.

Покладу в сумку солонины, Мáсти, ще тай банку мняса. А в души гі бы тернины, Надоїло ми сяке до фраса.

Та що я вдію гроши треба, Мусай йти десь за границю

ЧЕРКУН ВІКТОР

«Вірші Закарпатського Далекобійника». Дакотрі його твори войшли у зборник Фейсбук групы «Креденц сміху» под назвов «У Русинськум краю жури не знаю»

САСОВО

Сасвалy, (Szászfalu) вто хутор знатный, Нип туй жиє фест порядный: Ньи ни циган, ни мадяр Сасвалуськый бийбідяр. Народ дуже туй робутный, Ни лінивый и кой скрутно, Хижі файні облажині, Всі городці засажині.

Тай фест файні туй ґаздыні.

В динь простый лиш так сидіти, Вто туй ганьба, даже діти Фурт тихинько шімітают, По ґаздустві вшитко знают. Туй, у сьому у силі, Жиют дружно фіґлярі.

в них курта

зовсім нибіда.

Сасово називається Tiszaszászfolu, звідси і пішла назва Сасвалу.

МІШКО БАЧІ

Но а сись, наш Мішко бачі Ниґда не сачкує, Сереґ вареша навхтема Фурт вино прийшує. И ни вітер, ни жара, Ни мороз щипучый

Ниґда нич му ни заважат, Бо мадяр живучый.

Дуже доброє вино Знає учинити, Лишинь ниґда го ни пє, Бо мусит робити...

МОЄ ЗАКАРПАТЯ Закарпатя земля наша, Край наш неповторный, Де суть горы й полонины,

й рікы повні. Нип туй жиє нелінивый, Знає ґаздовати, Знає пуйти й за бугор, Обы даштось мати.

ниє за тым бугром

солодко й масно, Ниґда вто ниє, ги кой

нас дома красно.

в англійцю, и в испанцю, Тай

ЧИКИВДЯ МИХАИЛ

Є активным членом Свалявського районного общества подкарпатськых русинув, а также членом общества русинськых писателюв Закарпатя. Удостоєный грамотов подяков од Закарпатського областного общества им. А.Духновича, почеснов грамотов и спеціальным призом им. И.Петровція уд Крайового общества русинув. У 2017 роци выдав другу збірку "Співанка русинської душі", у якуй напечатано

15 авторськых, 100 народных співанок, давні русинські колядкы и рождественна игра бетлегем. У тому ж роци выдав тритю книжку русинськых стихув "Запискы з Боржавськой долины" У 2018 роци выдав четверту

А за тіло, даже слув ниє!

Бо кóй тя вижу, та аш дых испират, Сердце, ци поволи, так ся дуже бє?

ЯРЬНЫЙ ДИНЬ

Уже ярь, цвїтут сады, А мы, люди,тко куды: Датко листя изгрібати, А ткóсь ярóчкы копати.

Прийде час и пудчищати, На гóрóді аршовати.

В кошары вже треба буль, Жаль запасув пошти нуль. Помолоти кіндирицю, Привезти думув копицю.

Сливу й грушу прискіпити, Приськіпы пак побілити.

Пóпіл сіяти пó пóлю, Мало, може, дрóв дóкóлю.

Сяк, кобы лиш на хосен, Ярьный динь пруйшóв єден.

БАБКА

Мы, видав, пусліднї, що застали, Бабок старых ищи у ширинках.

Як у нидїлю, они идут до церквы, А пак сидят, на лавици, в платках. Они пусліднї, що так ся мóлят Бóгу, Тай фурт розкажут, щóсь за давнину. Айбо банувут, усе сут зажуринї, Як туй прожити за пінзїю єдну?

Котра бирує, у тóй ищи є кóвпут, Кить щóсь кóрóві, точно сїна дасть, Ги за мóлóду, не гóдні так ходити, Усе на ногы треба брати масть. Израна курьом усе понесут зерна, У потач здрят, ци яйця які сут,

Убы у шпóрі огня си розокласти, Трісок у рукы пару си узьмут. И пак сидят, грівут ся помалы, Ôнукув своих силувт фурт

сидят и дащо си плитут. Сякых бабув застав им до типирькы, Які пак в мóїй старости будут? КАРАНТИН Мы нись дóвго

Тай фурт даґде ся зобрати. Мы прийшли, но слава Бóгу, Мали красну сме дóрóгу, Туй, дóвкола, лиш гранкы, Чути з

Бо вна файно ся испече, На скыбкы лиш масть потече.

По дарабчику биріт, Туй гóлóднї не сидїт. Читаво туй грани є, Датко вже варянку пє. Ану, хлóпцї, не сидїт, Беріт булі, поможіт. Най помалы ся печут, Мечте вшиткі, що туй сут. Дале фанклик треба класти, Натопити мало масти.

Над сим треба позирати, Сыра додасти ид масти, Кóй допечут ся нам булі.

В фанклик різати цибулі. Фріґу из бульми змішати, Мож на стул уже подати.

Та сяка у нас гостина, Привет всїм из карантина!

КОПАНЯ

Мы взяли ся ґаздовати, Но яли ся пиловати.

Чим май скорше ся знибыти

И спукуйно дале быти.

Стара чилядь бы повіла, Но пак ґута бы йсе їла!

Не садїт так скоро буль, Май шікóвнї вы выд пуль. Чим ся ткóсь на пóлю вкаже, Йдїм и мы, так каждый каже. Кошары ушиткі в рукы, Лиш копалі чути звукы. Не мож сісти на гузицю, В зимлю треба кіндирицю,

А пак мало выддыхати, Й дале

Была дівка в ресторанї, Повернула в туалет, Обращикув выдты двіста Выкладе у интернет. Но тай рождиня юй было, Подарили ї браслет, Та убы ся похвалити, Мусай фóтку в интернет. А кить дзвіздяно на небі, При бідї, парад планет,

Ôто нич, ош буду спати, Выкладут у интернет. Ратуту нись буде їсти, По културному "омлет", Треба буде на бизувне Выкласти у интернет. Но а я, Мигаль Чикивдя, Датко каже, ош поет. Аде мало написав им, Та выкладув в интернет.

встиг

завода дустав

мав

годы.

жоны

перебрав ся жити в Королево, на отцюзнину, а робити на Севлюську варошську телевізію, удкедь го у свуй час и удправили на пинзію, май велику, ги была платня. На телевізії быв автором и ведучым шора програм, в тому числови и русинськых. Словом, трудова книжка тоненька. Меже ділом писав смішні и не дуже вершикы русинськов бесідов, котрі давно стали свого рода класиков и знані у народі майже, як фолклор. Їх читают на фестивалях, концертах, свальбах, гостинах, у школах и дитячих садочках. Його книгы знані и на Пудкарпатськуй Русі, и всягды по світу, де лиш є русинська діаспора. Доклав ся до выданя журнала «Отцюзнина», выдавав книжкы для діточок и для дорослых, печатав ся у періодици як дома, так и за гатаром Чехії, Словакії, Румунії, Мадярщині. Планує так чинити и дале. МАСЛО

дітий. Из

Любу ты мумію позвідай, И так вповіст тобі она: Росла до неба піраміда Та не уд чаю уд вина! В руках робота закипіла, Быв раб щасливый уд питя, А чай ото вода из Ніла, Нич не хоснує для житя. И ты традицій ся додержуй, Што йдут ище уд бога Ра! Лиш міру йсю не перевершуй : На раз три персты из відра.

ДРОВА

З неба сніг ся сипле білый, Бо зима в календарі, Заревали бензопілы Зараз в каждому дворі. Дорого ся гріти газом, Без тепла ж заціпне кров, Тож везут, везут КАМАЗом Кубометры з хащі дров. Скоро ліс ушиткый ляже, Порубают го до пня, А еколог нич не каже Сам ся гріє уд огня.

СЯТЫЙ ВИЧУР Згорі Місяць засвітив ся, А в хыжи ялинка, Днесь Исусик народив ся, Малинька дїтинка. Свого Сына Божа Мати В пелену сповила;

малинькі.

завінчую

Сятый Вичур!

И сесю весінню пянку, Што й казати, заслужив. Цімборы му аршовали

И садили за вино;

Своє вшитко повпивали, Правді быти, вже давно. Керт у нього идеалный

И майфайный у сись час, Бо у пивници нормалный

Приладив вина запас.

Тож в епоху карантину

Процвітає наш ґазда

Має ун зарплату винну

Для найомного труда.

Гривню в жебі має нолик, Айбо фурт пє алдомаш;

Йончі бачі трудоголик!

Йончі бачі не алкаш!

ПРОБЛЕМА

Прийшла весна. Обрізую дерева Най восени врожай мені дадут, А попри мене люди з Королева У Тису пластик міхами несут. Романтику уже позабывали, Такоє типирішньоє житя

Де наші предкы бокоры сплавляли, Типирь пливе усякоє смітя. Обрізані дерева плачут соком, Тоті ми сльозы цяплют на плече... А люди никают на мене чесным

09.03

слов запас,

мы вірили у звізды,

звізды вірили

Вже й шампанського неє, Зїдені цукеркы, Десь пропав и Дід Мороз, Тай Снігурка щезла, Дали вже на сніг прогноз, На дорогах безлад.

В свої рушила края Гостю ціла ровта, Из розеткы ýтяг я Уд гірлянды дровта.

Президент як нас вітав Видів єдным оком, СМС ок сто загнав Дівкам «З Новим Роком!»

Вже й петарды не гримлят, Ухо спочиває,

И лице мені салат

Вже не освіжає.

Холодилник гет пустый, Чибря перемыто

И свині відро помый

Несу у корыто.

Радость ми прийшла нова, Дала мандаринку…

Думаю, за місяць два Унесу й ялинку.

ЗА МИР!

Йдучи дому я мало упив

И з тим найшов собі проблем

У штось коричневоє м ступив

И чути з запаху не в крем. Далеко чути не на метер! Бог дай, того узяв бы чорт, Котрый, ги справдішньый кондитер, На путь мені подклав

Покорними все видячи Йсю парочку сама.

Та коні шкода глядати На свойому віку

Из них болячо падати, На повному скаку.

Бо сохташі усякі є: И кунські, и людські; Уд нас любов удскакує

Мы, принцы, мы такі!

НА КУХНІ

Стисну голову бідну у жмені, Про тото лиш гадаю весь день Як ся годні зліпити пельмені У єден величезный пельмень?!

ТЕЛЕФОННЫЙ МОНОЛОГ У автобусі Село Варош сіла коло ня єдна жона. Нáраз утягла из ташкы мобілку и позвонила. Дале діалог… не! монолог. Гало! Гало! ( у автобусі маймало 20 жон говорят меже собов авадь у телефон, но йся хоче усіх перекричати). Анно! Анно? Што, не чуєш ня? Но ты глухиндя єдна! Пак слухай, што ти кажу… Слухай! Учини музику майтихо! Чуєш ня? Но слухай!!! Пуйди на кухню, я там поклала буракы варити, та збав газ. Обы силно не кыпіли! На кухни, кажу ти, глухарю нещасний! НА КУХНИ! Што значит кухню

Удала ся чисто в утця. Газ на кухни збав… Буракы варят ся на кухни! ( Другі жоны стара ют ся, в свою очередь, перекричати бураковарщицю). Пак ци чуєш ня?! Слова «буракы» и «газ» голосно повторяют ся ще многократно, тема їх розкрита

ЗМІСТ