Алманах днешньої русинської літературы (2021)

выходить,

нима

тко лем пробує писати материнськым языком, айбо суть уже и зрілі майстры русинського слова. И майвеликов гордостьов про нас є вто, же на сесь раз печатать ся у нашому зборникови Василь Кузан – днешньый голова Закарпатської обласної організації Націоналного сполка писателюв Украйины. Се є файным знаком, бо вже не лем прості люде, а и закарпатська културна еліта зачинать розуміти, же русинському словови не треба дасти вмерти, його треба сокотити, розвивати й пропаґовати. Раді сьме, же у сьому «Алманасі» не зменшили ся географія и жанрововоє багатство творув. Каждый читатель може легко найти штось, што подойде именно йому. На днесь уже лем судячи з того, кулко карпаторусинув писателюв пройшли через «Алманах», мож сміло вповісти же булш менш активно пишущых на русинськум языкови є булше ги пувдрога стувкы

ЛЕСЯ АДАМОВА

ЛесяСтецович(днесьАдамова) родила ся 7 януара 1974 року в селі Павлово Свалявського району. Закончила Плосковську ЗОШ. В школі участвовала в конкурсах, олімпіадах и концертах. На зачатку 1995 року выїхала в Чехію, де на днесь має постоянноє місто проживаня, жиє у вариши Брно. Мати трьох дітий. Гражданка Чеської Республікы. В роци 2017 выдала зборник поезій "Перегортаючи сторінки щоденника", у якум стихы написані на четырьох языках: русинському, украйинському, русскому, чеському. На тексты восьмох стихув сього зборника написано мелодії (4 по русинськы и 4 по украйинськы). Печатала ся у журналі «Отцюзнина» й передньих «Алманахах днешньої русинської літературы». В маю 2021 рока поетеса выпустила наднесь пуслідну свою книгу великый зборник поезій «Мамины чічкы (2017-2020)», а теперь готовить до печатаня шорову творчу роботу.

фурт пише й

Вбы росли нам иппно діточкы малинькі! И з великых рáдость, вбы сьме тóже мáли!

Вбы ниґда вни гóря и біды не знáли!

Чóвкорик из вербы чéканя на сято, У Великдень люде вíровуть все свято! Най и сéсь рук прийде в Бóжуй Благодáти!

Гóсподу Отцьóви вбы хвалý воздáти! sobota 24. dubna 2021 20:20

КАРПАТЫ Но, та як не прославляти Префайні Карпáты?! Кедь вто рýдный Край Сріберный Земля благодáти!

Вóнка ýйдеш вíхор вíє, Пóтятка щебéчуть, Крáсна ярь вже цвітом сíє, Вóды в рíках течуть.

Полонины щи білéнькі, Вершкы зеленівуть, Чічочкы всягды файнéнькі Нас на сéрцю грівуть!

Вшитко милоє в Карпáтах Туй души розрáда, Бо де ýросла людина Там она є рáда!

Там Отцюзнины порóгы, Пішáчкы и путі, Дíтські бíгали там нóги, В топáночкы вбýті. У Карпáтах

Близькі словá ми фурт рýдного звýка, Всягды краснó штимовáли. Пéрти ся з никым не буду упéрто, Што наша бéсіда крáсна. Фéст вже забыто є, навхтéма стéрто, З

м предýже нещáсна...

ньóго

мóжу забыти,

мóж

Бо од дітинства ї знавуть... Нáм наша бéсіда крáсна й привíтна Се най тямлять й уважáвуть! čtvrtek 15. dubna 2021

ХЛІБ НАШ НАСУЩНЫЙ ДАШ НАМ ДНЕСЬ... Свíжый Хліб. Малá хлібина. Наш Hасущный, добрый хлібик! Кýрку грызла, ги дітина, А мнякýшку сивый дідик.

В ткóгось чорный, в ткóгось білый, В ткóгось свíжый, файн смакýє, Дóбрe пáхне, хóть и сірый... Ткóсь из хлíба ся збыткýє. Нáс учили честовáти Щи й крихóтятка з хлібины, Три раз го поцульовáти, Кедь упáв - зняти смітины.

Хлíб нелéгкый дáтко мáє, Челядь все цінý му знáла. З хліба мóца ся рождáє, А бухáночка спасáла...

Бíдность днéська се проблéма... Людські дýші многí - кáмінь... Отче, всокоти навхтéма Хліб Насýщный Нáш нам! Амінь!

СТАРИНЬКА ЖЕБРАЧКА... Най ся не прикáзує! Вже сьме ся дожыли! Всячина укáзує ся Дýшу рве и жылы.

Жéбравуть старинькі, Копійчину прóсять, Бóсі,

без мóцы, Прóсить милостиню, З свíту сьóго в шóці! Господи! Прости ня! Ци дітий не мáє? Бóдай ся не снили! Ци нитко

"О ВРЕМЕНА! О НРАВЫ!"

Зубожіли серця, Стали, ги твердый камінь! Близько Битва Кунця Буде совісти амінь!

Світ стає нарубы, Брат убивать си брата. Гроші, гонур, хвальбы, Правда скрыта й розпята.

Новый дівод ґешефт, Тіло, ги инкубатор, Долар - царь у них, шеф, Євро там арендатор!

Йде заміна понять: «Мать Тереза» за євра!

Блудом днесь ся гордять, Честь вже довкус умерла!

Изгирена любов, В чести злодій бітанґа, Сусідове «пють кров»... Пак закон бумеранґа...

Переважать хамло И собов мелестує. В разпрях челядь, де зло, Пóкай - фрас там ґаздує!

Каждый днесь є фіґлярь, Лем втот сміх через слезы. Коле жылы ленґарь, Пак иде «пуд березы».

Неуч у власть ся рве, Хоче быти кероном. З общака пак жере, Хвалячи ся сим «троном».

Чинять вшитко хоть як, Чалапіндош в грызоті.

Тко в роботі прудяк, Втот є фурт у заботі. Заробýток пропав, Одняла пошесть вшитко. Тко штось нашпуровав Нич у штрімфлях не видко.

Без бавок молоді, Бо «на око» закрыто. Біднякы на воді, Од воды їм

И кровинку свою, рудну, Десь Вы не скітили!

Дякуву Вам, моя мамко! Што житя сьте дáли, Што май теплоє в душі Нам сьте даровáли!

Дякуву Вам, моя мамко, Што сьте ся молили, Вбы здорові сьме росли, Господа любили!

Дякуву Вам, моя мамко! Што ня поспитали. Як могли сьте й нам, дітям, Што могли, вто дали!

Перебачте, наші мамко, За безсонні ночі, Фараґлованость з-за нас, Проплакані очи.

Днеська прошу ня простити, Пузно ся покаю! Бо серенча в нас Вы были! Се навхтема знаву! čtvrtek 25. března 2021 11:11

РУДНА БЕСІДА Є бесіды, котрі в житю нам треба Для екзістенції, престижу и роботы, Айбо є лем єдна дана из Неба, Котра у серцю в рамці позолоты! Навчити ся мож бесіды шлиякі: Хоснує ся теперь вже фест англійська, Украйинську сьме вчили ся на дяку, За ня у школі была и російська. У світ пушла м из отчої ми хыжі, Ище єден им говор ся навчила.

Лем, чим од старости ми вік є ближе, Тим булше бесіды ціну порозуміла! Забыти мож ушитко из роками, Деталі ся из гадкы истиравуть... Лем

наша,

май

ліпша,

наша...

май

МАРИНА БАБИНЕЦЬ

ся на день святого Валентина, 14 фебруара

МаринаБабинець

1976 года. Як и усі ходила у садик, дале была школа, дале Ужгородськоє култосвітньоє училище по спеціалности «Бібліотечна справа». Робила в сілськув бібліотеци с.Широкоє. Вєдно из братом выпустили зборник свойих творув «Душ споріднених тяжіння».

ШПОР

Шпорик быв у каждів хыжи Узимі вто благодать!

Дуже никати приятно, Як собі дрыва горять...

Правда, было мало грязно (шпорик иппно знав курити) Приходило ся у хыжи Почти каждый рук білити...

Встав ись зрана є робота: Розпалити треба шпор...

А потому осталноє...

Знали люде собі шор! Вічно гонці ся носили,

смачноє си зварити...

робота постоянно

щи й дрыва ладити.

кой

крумпиль

ЛЕГЕНДА ПРО КОЛОДЯЗЬ

порядку,

май прибудуть!)

нарыли дуже много

вода не прибыває...

тогды из самым чортом

вун заключає...

нелегку сю роботу

озолотити

золота у нього повно

чорту заплатити)…

й вода ся появила

зробив

бы

казні

надурив

дав

ЮРІЙ БАБИНЕЦЬ

ЮрійБабинецьродив ся 2 юнія 1973 года. Вшитко, як у всьых: садик, школа, дале технікум . За освітов «технарь самольотостроитель». А чого пишу? Та просто даколи хоче ми ся уговорити ся... Выпустив вєдно з сестров зборник свойих творув «Душ споріднених тяжіння».

Стояла хыжка попуд хащов, Далеко доста уд села Двоїчко жили Дідо з Бабов, в них Ряба (куричка) была

Роботу свою знала справно Усе в них ратота была. Якось (вже на дворі темніло)

Покликав Дідо: «Пой сюда!»

Ги тарелы у нього очи, Похожый рот на букву «О» (вповісти, видко, штось їв хоче): «Поникай, Бабо, што ото?»

В гнізді, де куричка сиділа, Яєчко

(може

яхта, казіно...

Перемывали кусточкы (ото закон є мелодрамы: треба «скелет в шкафу» найти)...

Но туй розязочка настала, Вать «оверґейм» вповісти мож: Сіринька мышка пробігала, Ги бы єї кусала вош.

Яйце задів грызун коварный Лиш шкарлупа пуд падамент! Были у Діда й Бабы планы Розбили ся они у мент

Машина й казіно удпали, Пропав у абонемент Нелажена ся крыша вбстала, В дірках, трухлявый падамент И была, всьо таки, машина (ота, што з номером «02» инфаркт инсулт сьому причина) И не в круїз їх повезла...

Мораль: «Як мож житя прожити й не посважати ся вобще? Но треба мало полівити, Бо з того хуже лиш буде...»

БИРІВ

У селі єдному жив собі бирів «Липло»

порожні...Якось не з рукы

Ити домюв та й хек из бовта... Нас жоны дома «заклюють»: «Нно, йсе твуй сом?»...Не буде толку Боліти головы будуть

Чекаєме, ги манну з неба, Покльовку Быдзилі гудуть «Мо, з горя упити?», «Не треба, бо щи й за ВТО лящів дадуть!»...

Дугов у кума спінінг взяв ся, Тай поплавок нараз пропав... Сомище на крючок попав ся, А може кит го заглотав!

«Помалинькы...Потихы...Туй є!» Но што йсе в кума у руках? На дівку змахує...Сякоє.... Айбо з хвостом, не на лабах...

«Та йсе ота...Тритона дочка, Вадь вта, што анс

бы

Нас з вами, братя, розділили Так, ги в индійському кіні! Усі мы є єдної кровли Недавно м деенка здавав!» Псы были вже слызу пустили, Но тот, што палицьов махав: «Усьо вно так...Айбо забыв ись, Ож из кружка самый ись втік? Йсі кустку чесно заслужили, А ты лиш крав...Згубив им лік Коровам вувцям, што в ня были... Ты в хащи си братув найшов...

Лиш рожкы ножкы ся лишили... Теперь ись просто так зайшов? Аналізы

ПЕТРО БЕРЕШ

а позат того и "Докторату" у Папськум Восточнум Инштитутi (в. Рим, Италия). З 2003 р. робить у Ватиканськых Музейох (секціa Бiзантського и Середньовiкового Кумшту). Корiня му з с. Бiлкы, Иршавського р-на, позат того пише Бережськым діалектом русинського языка, ги кой ся фурт приказовало и приказує у них дома. Пудписує ся «Петьо Береш». БАГАЖ (было їншпіровано

дїл

Гатіжак; Кошарка што у нюв Колачї «Извуса»; И малоє иппноє пся.

4

Лиш починґовав чинґув, Гет утїкло из ваґона пся. Видять на штації Брно: Ож «мїсто» хыбить їм єдно Напужені личать тот баґаж: Суть зонґоры, Діван, Столиць, Гатіжак, Кошарка, повна Колачув «Извуса»… Йой, а ба де є бїлоє пся?

5

Позиравуть, а недалеко, Стойить задґолес

Поуличный, каляный, чорный пес. Имили го и запхали в баґаж .

Туды, де вже были: столиць, Гатіжак,

Кошарка што у нюв Колачї «Извуса»…

Де, перше, было и малоє пся.

6

Тегеркакой прийшла в Берегы Читавый тровґер нумеро «Три» Везе на кочію тот баґаж: Зонґоры, Діван, Столиць, Гатіжак

КАЗКА ЗА ДОБРОГО ДОХТОРА ЙОЙБОЛИТА

(на мотивы літ.дїла К. Чуковського «Доктор Айболит»)

1

Добрый дохтор Йойболит, Што пуд деревом сидит, Пойте д Ньому полїчíть ся: И коровко, и вовчицьо, Ци вто бóґар, хробачок Вадь медвéдицьо!

Всїх їзцілит, погойит, Добрый дохтор Йойболит!

2

Раз, лисиця ид Ньóму прийшла: «Укусила ня перше оса!»

А по нюв, прийшóв д Ньóму пес: «В нус ня куриця дзьовбнула фест!»

Дале труська за Ним прискакала. И йойкала она и ревала: «Йой! Яй! Трафив зайчик муй пуд трамвай! Солодку Дїтину ми, ударив трамвай! Даяк урвав ся з рук сестры Бужкы И му читаво притяло нужкы, Удтеперь бде навхтема хромати!» ревала у дохтора Мати.

Уповів Йойболит: «Не є бїды! Анушик, несїт го сюды, Вбы м пришив му «новї» лабчинята

«Жывеме мы в Занзібарї [2], Калагарї и Сагарї[4], стровї Фернандо По 5 Там, де добрый Гїпопо, Купле ся у Лімпопо 6 ». 4

И устав Йôйболит, и побіг Йôйболит. Ци вто польом, ци хащов, арсаґами біжит, Айбо в усї му фурт єдно слово гучит: «Лімпопо, Лімпопо, Лімпопо!»

А у лиця му вїтер; бє го снїг и град; И дебрї онь вывуть: «Гет! Вертай ся назад!»

И упав Йойболит. Лежит вун у снїгу: «Я нич не беруву, ачéнь туй и умру».

Глипне Дохтор, на хамник, што рус там у боцї , А ид ньóму, біжат пóльом, красні бїлі вовці: «Дохторе добрый, ни жури ся, небай, А гурї на на шїкóвно сїдай!»

И скаче на них уперед Йойболит, А у вусї

Реве на бéрезі

Добрый Гїпопо Вун у Африци, вун у Африци Пуд палмами сидит И на море, в єдну мїру, Вун, из Африкы фурт зрит: «А ба котров, прийде шїфов, Добрый дохтор Йойболит?»

Стоять повздовж арсаґами, Носорожцї из слонами

Морконять пуд нус сердито: «Чом не видко Йôйболита?»

Гїпопотамикы, слонята, Квилят, ги кой малі свиньчята И качулявут ся по зéмли, И тритю нуч они не сплят, Бо у них черева болят. А, не далеко страусята, Тягнут шыю, ги гусята, Ци ни видко Йôйболита, Вбы їх улїчив уд грипа.

И гóловы у них болят; И гыртанкы болят, З горячками вни лежать И без себе говорять: «Пак, де є? Де є? Де є? Пак, вже прийшов, ци

« А» уповїште ! Теперькы дышїт!»

«Алпов» натер їх, ґомбичок дав, Коґеля Моґеля їм приписав.

Дéсять ночий Йойболит, Не їсть, нич не пє, не спит Фурт горячкы лиш ґрадує, И пиля хворых сидит. 9

Айбо улїчив Вун їх, Лімпопо! Погойив хромых и хвóрых, Лімпопо!

И смївут ся радо там ушыткї, Лімпопо! И ни годни ся они набавити, найграти Лімпопо!

Цапа рыба Каракула, Радо плавником махнула И

(5895

(5149

(4005

БИРОВ СТЕПАН

Степан Биров родив ся 31 октовбра 1978р., у Виноградові. Ошколововав ся в ЗОШ N°8. У дітвацтві ходив на спортивні секції, слухав музику, любив фотоділо. Після девятого класу пушов штудийовати ся в Виноградовськоє ВПУ N°34. Закончив у 1996 роци з одзнаков.

1996 1998 рокы строкова служба в армії Після наверненя домув робив на стройци з няньком, ходив на зароботкы. Після повіни 1999 року служив за контрактом у меженародному инженерному баталйоні «Тиса». При ліквідації повіни 2001 року в смт. Міжгіря спознав ся з будучнов жонов Маринов. В той же рук женив ся. Після контракта робив на лісоповалі в Карелії (РФ), бовташом на базарі, шоферовав, а пузніше торговым представником в магазині складі «Міст» (Виноградів). Занимав ся бізнесом до кризи 2008 року. З 2010 року робить шофером меженародных перевезень. Першый стих ся родив вліті 2019 року. Написав го пуд впливом комуніковань з Віктором Черкуном, Лесьов Адамовов, айбо майбулше ФБ рокашом «Креденц Сміху». Зранинька я днесь устав, Каву, як усе си дав. Тай подумав за обід, Хоче їсти дармоїд. Досягнув им мультіварку, Холодилник перерыв, Тай усьо, што впало в око В модный гийп сесь загрузив. Мнясо, крумплі, дві сосискы И сметаночкы погар. Морквочкы туды нарізав, Щи й папригы мало дав. Туй бы ся й остановити, Но, як видко, не судьба, Трафила ми ся под руку, Щи й мадярська

Айбо піціцько дракона В череві у ня збудив. И у нынішньых пригодах, Винна туй лише она, «Чуть чуть» остра ковбаса. 14.07.2019 Кордон Чехії та Німеччини

БІЦІГЛІ Коли м тринадцять рокув мав, Я біціглі собі склепав. Їм «Україна» было мня, Мечта любого леґіня.

Блистять усягды катафоты, На шпіцах проволка цвітна, Дві педала, ланц в кулімазі, З ключами ташочка крута.

Розбитый нус, коліна, локті Йсе тормоза я провіряв.

Є подорожник, приліпив им Раз два ун всьо заліковав.

Ледвы забыв ся сесь ексцес, Як мама має новый стрес, Ланц, кулімаз, нові пачмагы, Йсе в рокаши дерті надраґы.

Форсаж, віраж, дараб пачмаґ, И дома чекать ня масаж, По плечах, биґарьом пониже Такый судив ми ся сохташ.

Ни грама йсе ня не навчило, И не єден

Приказовати мало хоть про што, Хоть на яку свободну тему, За файту, за роботу, за футбол, Ци як рішити даяку проблему?

Лем вже пушов уже тот час Уд нас гет, докус и навхтема! Лем прийде даколи у сні до нас, И бесіда лишила ся вдтворена...

Я помню твуй прещирый сміх , На крик дитячый:

«Діду Поліку, коли

Бдеме ся грати?»

«Май пузно, внучечкы, вповів: Я грезно маю щи брізати».

Нам часу фурт чогось тогды, Якось ниґда не было й не хватало, Фест пилували сьме кудысь, Десь йшли сьме и нич не встигали.

Мы думали, што часу доста є, Лем се сьме никус не гадали... Немало годув є уже: Як мы самі, без нянька, ся обстали...

КАВИЛЬ Кавиль часто я хосную, Просто дуже честую. Пю го рано, пю го в день, И на вечур щи єден.

Пю в машині, пю в кафе, Де дорога

БІДЗІЛЯ МИКОЛА

родив ся 9 децембра 1930 р. в с. Сасово Виноградовського р ну на Подкарпатю у многодітнуй селянськуй родині (восьмеро дітей). Нянько Бідзіля Иван Иванович (1896 1990), селянин. Мати Бідзіля (дівочоє - Шуба) Ирма Федоровна (18981940), селянка. Жонатый. Жона Бідзіля Марія Семеновна, 1959 р.н. (в. Берегово, Закарпаття), хімік технолог. Сын Бідзіля Иван Миколайович, 1977 р.н. (в.Кийив), юрист по міжнародному праву, яхтсмен. Ошколованя: начална школа в селі, мадярська горожанська школа, середня школа, Ужгородськый державный універзитет (біолоґічный факултет), аспірантура в Институті фізіолоґії и генетикы рослин НАНУ (Кийив), кандидат біолоґічных наук (радіобіолоґія, біофізика, космічна біолоґія). Напечатано

БІДЗІЛЯ

150 научных робот.

курс лекцій

ГАЙ

Нянько

сумнівы, бо коли было Руздво, мені казало ся, што май файноє сято Руздво, а коли Великдень товды Великдень...Так

перепадало

соломинкы

было меже камінчиками...),

закуткы двору (обы

кутиць (противна робота)

сідало. А у суботу пуд вечур перед хыжов пудмітали половину «свої» вулиці и поливали з відер водов, обы моторы (авто) ни пудуймали порох.... И в ту же суботу мені з Лоційом треба было умыти-почистити-побоксовати усі топанкыбокончі-чоботы...(лиш Няньковы чоботы ни гудно было кывати, бо вун сам собі їх чистив-боксовав так, што у них мож было никатися, ги в зеркало). Нянько у нас быв «фраєр», «фешак»!... Уже в четверь-пятницю в хыжі было все прибрано-уметено-провітрено, парни и парночкы, покровцы, вереты, обрусы и обрусята цілый тыждень удень провітрьовали ся в саду-гордци-стежарі на мотузках и жердинах... Вечур, уже по заходу сонця, вшитко се заносило ся до хыжі свіжоє фрішноє пахлячоє

было

, што ся затямило: Гай Трава!... У сюй Святуй траві, яков посипали падамент, рідко попадали ся стеблинкы Гай Травы, яка у нас на долині не росла... Мы, діти, дуже старателно на колінах цабали по падаменту, обы найти стебло другоє такої травы. Она ся раховала сятою, и тко найде булше, тот буде май серенчливым... Найдена нами трава хранила ся «як снопик» у сухому погарови цілый гуд. И чия май фаєн через гуд усокотила ся, віровали, што тот челядник май довго буде жити....

БІЛАК МАРІЯ

БілакМаріяродила ся 10 марта 1952 рока в селі Онок. Закончила Оноцьку восьмиручку, потум В.Комятовську середню школу. Після штудійовала ся в Ужгородському державному універзитеті на иноземному факултеті. Закончила УжДУ у 1977 роци. Выщу освіту добывала заочно, учобу поєдновала з роботов. На зачатку робила в кохозі «Зірка» на кафелному заводі, у октовбрі 1972 року была обрана секретарьом Оноцької сілської рады. Там проробила 38 рокув, выдтыдь выйшла на пензію. Має трьох дітий,10 онукув и 1 правнука.

НАРОДНІ ПРИКАЗКЫ Й

гузицю.

Біду нитко не чекать, она сама прийде.

Бог гордым противить ся, а смиренным дає ласку.

Бог дав Бог и взяв.

Бог знає, кому што давати.

Бог знає, кому што треба, та тому вто дає.

Бог не прийде з неба на землю

палицьов бити.

Бог не ранить, не поздить.

Бог усьым добро дає, айбо, тко не

гадкує, уд того чорт краде.

Богачі їли солонину, а вун промыкав слину.

Божа сила велика.

Божі заповіді нигда біду не принесли.

Бойить ся тя так ги огня.

Болить вола гузиця, ож у коровы телиця.

Брат собі рад, сестра собі несла. Брехача легше ймити ги хромого пса.

Брехачкы всьо в селі переполокали языками.

Брехня встигне обыйти пувсвіта, докедь правда возьме на ся пачмагы.

Бреши та знай міру.

Было як было, а буде як было.

В добрый час речи, а в злый мовчи.

В очи брат, а за очи враг.

В очи ги лис, а поза очи ги біс.

В хащу дрыва нитко не несе.

Варив ся у свому сокови ни нашто ся не

вадь пропав.

Вбы не уйшло з сеї хыжі. Верета втя на дверьох. Вже му свічка догоріла. Взяв ся за гуж не кажи ож ни дуж.

из

понесу на тот

потя по пірю.

рыба любить глыбоку воду.

рыба малу їсть. Велика хмара малый дощ. Вода не палинка, много ни упєш. Водить го за нус. Вола яжуть мотузом, а чоловіка словом. Волієш ни давати, ги пак упрікати. Воробкы дуже цвірінькавуть на дощ. Всякоє чудо три дны держить. Вто,

Голый ись ся вродив, а дурный умреш.

Горазд тя доганять, а ты уд нього втікаш.

Горбатого могила справить.

Гордый дурному брат.

Горе и смерть идуть уєдно из щастьом.

Горе старому дома самому.

Горе тому дворови, де командує

корова волови.

Господи Боже, помагай усьым

людьом, мені май.

Гостина старым доброє слово.

Грамота біднякам не на руку панам.

Грум рака не вбє.

Гроші смерть.

Гроші ги полова, усе їх мало.

Гроші ся проїдять, а ганьба ся лишить.

Гуляв до першых когутув.

Дав Бог зайця дасть и корча. Дай коньові відро вувса та жени го ги пса.

Дай ми, Боже, дождати дітинськый

хліб, айбо не дай ми, Боже, го їсти.

Дали сьте ся дуже, кумо (Пудло упозіруєте).

Дареному коньові у зубы не

никавуть.

Два чоботы пара.

Два чоботы на єдну ногу.

Двом панам служити не мож.

Де всі крадуть там злодіюв не є.

Де дві газдыні, там хыжа не метена.

Де добрі люде, там біды не буде.

жадна.

най

най

мара

без денця. Діти, котрі ся молять, щасливі. До Илія сіно и пуд корчом сушать, а по Илію и на корчови не схне. До Миколы не є зимы николи. Добра палинка няньком пахне. Добра сокачка: наспіховала тулько, што и зайшло, й не бстало.

в свого колядовати.

газдовав

пачмагы

а на колінах платав.

жила вдова з дітьми

Дурному и Бог ся не противить.

Дурньови закон не писаный.

Дурньови не страшно зыйти з розуму.

Дурньови половину роботы не вказувуть.

Дурный ги вульха.

Дурный спить, дурноє му ся снить.

Душа ми не на місці.

Є вам доста, уже кліпаєте так, ги жаба з помый.

Є старый продав бы м, не є старого купив бы м.

Єден батуг сто коров завертать.

Єден раз мож и через колопні

перейти.

Єдна сорока з кола, а десять на кул.

Єдно, ци каміньом у голову , ци головов у камінь.

Єдно потя літа не насвище.

Єднов руков дає, а другыв бере. Жити мож, докедь ся не замішать

чужа вош.

Житя куртоє для щастя, а довгоє для терпіня.

Жовтый ги воск.

Жона ни рукавиця, з руки ї не стягнеш.

З доброго й мало доста.

З водов ни бав ся, огньови не віруй, у

нуч не пускай ся.

З квасної яблонкы солодкоє не впаде.

З курьми лягай, а з когутами вставай.

З неба хліб не паде.

З тобов говорити так ги небо білити.

вовка промовка, а вовк до хыжі.

лінивым

спаня не купиш коня.

тым возом иди, што тя чекать, ани

тым, што уд тя втікать.

што м купив, за вто й продаву.

Бог душу в пня.

му кул у голову.

корова, коли телятьом была. Завертана й хворота не добра. Закусив зуби. Замастив им му очи. Запалив стебло, а згоріла хыжа. Звізды на небі щи нитко не полічив. Здоровля за гроші не купиш. Злодій ми не брат, курва ми не сестра.

за зуб, а брынза за гроші. Зятьова тайстра усе на клинку.

Бога ся не бойить, и людий ся не ганьбить .

Илько

Бог служить.

Кедь на Петра дощ паде, файна днина жнива жде.

Кедь на Стрітиня гуска ся напє из сліду воды, газда в тому році зазнає біды.

Кедь у Чингаві не побють, на Влагові не обкрадуть, а на Оноци не оббрешуть можеш ити поперек світу.

Кедь хліб и чужый, айбо черево своє.

Тко вбирать тот зазбирать.

Тко высоко літать низько сяде.

Тко из страху вмре, тому свині звонять.

Тко много говорить мало робить.

Тко ся нашто родив.

Куй сироту женили и нуч ся змалила.

Куй смерть иде та не гуде.

Куй ти лавуть не обзирай ся, товды перестануть.

Кури по смітю, ковдош по селу. Кури ся шолопавуть буде дощ.

Куриця гадала та в горниць упала. Лежачого ни бють, айбо и не гостять.

Летів ги ангел, а впав ги чорт.

Лишаш живоє, а доганяш мертвоє.

Лівоє ся око бє на горазд.

Лінива дівка товды хыжу мете, куй

сватачі йдуть.

Май великый сохташ на Оноці

додержувати ся сохташув.

Май паскудноє на світі вто: пяна

жона, худа свиня й цуравый пуп.

Малый горниць, айбо мнясо варить.

Мара бы тя вбила.

Маржина в порядку, газда у достатку.

Масным собі в рот. (Про скупого).

Мачка знає, чию солонину зїла. Мовчить ги заткана бочка.

несе.

на

а в коморі пусто. На Петра ледвы душа тепла. На Сяту Марю што хочу, вто зварю. Наговорили сьме ся, онь уха нам пожовкли. Най Бог заварує дітинську скыбу їсти. Най ся кури журять. Не хотя, не хотя, зїла баба й крохотя. Ни пхай ся туды, де ся два псы кусавуть. Ото было дуже давно щи при Марії Терезії. Ото вилами по воді писано. Ото така жона, што камінь юв у усі (Про босорканю). Панам лавуть паны тывуть. Парадным ходити нигда ни пузно. Пасуля руснацька годуля.

му

зломиш.

бы на тирню.

гилах.

Бог

ги бы на нюм

сидить, ги квочка на яйцьох.

студено, ги

ДІДОМИКУЛА

Армія, танкіст, Прибалтика. Вернув ся в Ужгород и робив на майфайнуй локації Ужгородськый район, гора Токарня, потужна радіотелевізійна станція, турня 180 м. Дуже люблю русинську бесіду. Главным діла розуміня языка русинув є шоровоє: чуствовати фурт добру иронію й самоиронію. Коли говорить настоящый корінный закарпатець, то ун, без жадної дякы когось обідити, иронізує з собесідником: иронізує з себе самого й з житя в цілому. Штось мало

Шкода, айбо

поберовав им у достатнуй мірі одчути, бо не знаву їх языка. У нас

Кедь з мадяром співав ти Шарго ріго, З румунами про стройку говорив, З циганами в купе ишов до Львова, У чеськых родичув на Обід книдлі їв. Кедь камінь й цеглу знаєш муровати. Не панькаш ся недуйдавым майстрам

И годен цілый день малтер мішати, Бо хижу свою ты постройив сам. Кедь зїв вже не єден гордув пасулі, СливОвый леквар цілу нуч мішав.

А «Изабелу» пив ищи у школі, А в піонерах вже фрайирку мав!

И кедь в біді ты годен фігльовати

Як доброй слово од цімборы вчув.

Ты, праве, русин, твердо маєш знати!

Ты бетяр! Читавый фатюв!

Шарль Бодлер ДУША ВИНА (Закарпатська адаптація)

В корчагах и фляшках вино надвечур співать

Скрузь темной дзгло дуговкы, чопы, сургучі.

Людьом зажуреным душі благом зогрівать, Жебы од вшиткых бід їм помочи. Й тямить вИно ту тяжку роботу

В поті чола . Спекотні винниці

Давуть му силу й дух! И гріє сонце В погАрі, у натрудженуй руці. Людські гертанкы, ги тепла могила, Про нього ліпші чим студінь пивниць.

Подля хлопув майліпше заспівать з Deep urple Йєн Гіллан, Не шатуй фурт, пий децу, жумарку бери, закуси, Тко ся дуже нагостить однесу го в шопу на дІван, Не єден раз ня добрый цімбора на пличох носив!

А як спряче ся сонце, вон вуйду звізды позирати. Ги вертула, закрутить ся в шопі студенуй патлаш, Жовтый пес, чорна мачка ми будуть папучі лизати, Забуйташеный добре зась дідико наш!

Arthur Rimbaud.

SENSATION

ГАДАНЯ

На пішняках новых, меже отав густых, Учуву фрішну землю босыми ногами. Погладить голову віхора легкый дых, Як вандровати зачну вечорами.

И небеса ми благодать дадуть. Нич не повім, вшиткі слова забуду. Ги циган, весело, я дале пуйду в путь! И Божым світом, як з жонов, щасливым буду.

Сонет Шекспіра 141 (Закарпатська адаптація)

Мои глаза в тебя не влюблены, Они твои пороки видят ясно.

нашто я на сякуй малфі ся женив? На тварь страшна ги старый попергач,

Любов, як ангел, она все з тобов. Чінговы на церквАх, їх всягди мож учути, Любов огень, розкладеный зимов, Не дасть в студенум лісі замерзнути.

Краса дівоча згасне по роках, Як цвіт осінньый каждый раз пропадать. Айбо любов не у людськых руках, Єї грядущый путь нитко не вгадать.

Неправды я казати не хотів, Кедь се не так, то нич им не вповів!

Сонет Шекспіра 1 (Закарпатська адаптація) Мы урожая ждем от лучших лоз…

Мы Изабелу сиплеме в шахтув, Жебы вино бурчало молодоє. З тобов им упив не єден

ДУШЕНЬКЕВИЧ ВОЛОДИМИР

Душенькевич Володимир родив ся 24.10.1973 в смт. Кольчино Мукачовського району. Закончивши Кольчинську ЗОШ, робив на Обл.Базі МТС. У 1995 роци женив ся. Має двох сынув. Наднесь робить на меженародных перевезенях. Пробує писати стихы. Хобі: виноробство, гентешство, бондарство, ручні выробы з дерева.

Taк красно нам обіцявуть Вшитко кандидаты, Най обіцянкы додержуть, як будуть депутаты!

Голубы печені з неба, Щи й манну небесну, Марцыпаны, всьо, што треба, Обіцявуть чесно. Лем уже мы научені Нич нам не давайте! Бо лем в мышеловци сыр задарньый Йсе на гадці майте!

Кедь не пашеш, та й не маєш, Пусто

Теперь повні, на

бочкы, бочочкы,

винце,

Як ми красу єї не замічати?

Она ся тоже файно бавить изо мнов, Ночами фрішными дає красно ми спати

И тихо шепче про свою любов...

Провіряє далнобой

На прочность си милу, Ож ци має вна в руках, Файну моцну силу!

Кедь валовшна одкрутити

Колесо на фурі, Може тоды жонов быти, Файнов у натурі!

Бо жона у далнобоя

Мусить знати вшитко!

У моторі ся порыти

Здалека ї видко!

А кедь треба за руль сяде У малуй машині, Пяного домув повезе По важнуй причині.

Так, што добре убирайте

Жоны си, фатьове, Вбы ушитко

В фурах знали Такі настановы!

ДНЕСЬ У СЛОВАЦЬКУЙ ХАЩИ Довга путь передо мнов Йщи теперь ня чекать...

Мечуть ся думкы собов Стати недалеко. Наруняти тіло мало, Мало си пройти ся, Побзирати у смереках,

У траву, у листя. Може дакый грибик буде, У словенськуй хащи, Пишуть, што збиравуть люде, Може найду дащо?

Йду по лісови, глядаву, Де йсуть вті букові? Нич не вижу, лем стрічаву Дурні й червакові. Мухоморы ядоваті, Старі шампіньоны, Вбкусані, черваковаті Негрибні

дорога

(1958 1961 г.г.)

ЗАВАДЯК ИВАН

по

сконченю завідовав

клубом.

1962

1967 года добывав высшу освіту в Ужгородському держуніверзитеті по спеціалности «Філолог. Викладач української мови і літератури». Єден гуд трудив ся на ділянци ошколованя (заступник директора Новоселицької восьмирочкы). Потому довгый час (из 1968 до 1984 года) быв партійным фунціонером у Міжгірському райкомі (1968 1969 г.г.) и Закарпатському обкомі (1969 1984 рока) партії. Из 1984 до 1996 рока быв керовником окремых пудрозділув областного управліня міліції. У отставку выйшов у званю полковника. Потому (1997 до 2002 года) быв державным

а дале помочником

спершу робив головным спеціалістом

актуалні проблемы

Ота тема на тот час была доста актуална, бо не усі зверхникы сих партій желали дивити ся на многі явности соціално общественого, політичного тай економічного розвиваня так, ги то выділи своїми вочима тай мыслимо представляли собі керÿвникы компартії Совєтського Союза. Они не желали мавповати тай докус дуфловати то, што ся робило у нашÿй державі, ай глядали алтернативный варіант рішеня тых ци иных проблем из урахованьом факторÿв, котрі были свойствені иппен им. Уважаючи лиш себе исто правилными товкмачами марксістсько ленінського ученя, зверхникы нашої партії тай державы не

Покулко сего разу я выступав перед свойими єдноселцями, я не желав, обы мене ткось представляв, ай рішив просто зайти, стати перед людьми, поклонити ся им, уповісти, што радый выдіти тай общати ся из ними. Я сам огласив и тему, из котров им желав бы из ними поділити ся. Понеже нитко

я держав у своих руках. Я мÿг обыйти ся и без них, айбо такый лекторськый прийом пÿднимав довіру слухаючых людей до того, што я мав до них донести, ги лектор партійного комітета. Кой я скончив свій выступ, то зазвідав, ци не появили ся у когось вопросы, удносно учутого вадь якісь завваженя, предложеня. Ищи я и не скончив своє зверненя, як на третому вÿд мене шорови пÿдняв ся чоловік. У ньому я упознав Юрка, котрый уже многі годы збирав уд ґаздÿв по селу молоко у великі канты, а дале вюз го на сепараторный пункт, де го переробляли на памолодку тай перегÿн. Єдночасно вÿн звозив туды молоко из колгозных ферм. А ищи тричі на тыждень возив памолодку, на котру датко каже зверьхнина,

Юркови

його

исе пÿддюґованя одвічати не став, ай перейшов до сутности вопроса. Я вас, Иване Ивановичу, хочу зазвідати про єдно слово. Я го десь вычитав, но нияк не можу припомнити, у якому контекстови оно там было поужито. Но добре тямлю, ож звучит оно якось чудно, а именно «фарґелет». Вы можете нам уповісти, ож што оно означає? зазвідав тай продовжав, стояти. Я узрів, ож ци не уся челядь у залі притихла, лиш на послідных шорах учув ся сміх, но такой нараз затих. Дякую вам, Юрію Васильовичу, за звіданя. Лиш перед тим, як хтось уповісти по поводу интересуючого вас вопроса, попросив бы вас присісти, удказав

ся співают так: Ой Николе, ой Николе, Николе, Николе, На чотыри сеґелеты Сердце ми ся коле На чотыри сеґелеты… Не розганяй ся, Олено, бо мы не на провбі народного творчества перед конкурзным выступом, ай на серіозному міроприємстві, а ты бы лиш співала, припутав Олену Митер. Говорив бы якось иный, то може бы м и прияла таку заувагу, а уд тебе, Митре,

дякуєме вам не лиш за лекцію, котра была діля нас дуже познавателна, но и за вто, што лишили сьте ся таков чеснов тай поряднов челядинов, ги кой жили сьте тай робили меже нас. А што вы так заговорили, што заставили ня онь почерленіти уд ганьбы? Та я пудлоє за вас нич не кажу, лиш доброє, и не вижу пÿдстав діля ганьбы. А кажу то, што не можу не уповісти. Притомні туй люде не дадут ми збрехати, што сись вопрос, што м го завдав вам, я адресовав уже не єдному лектору. И што из того выйшло? А выйшло, што вы першый, тко признав ся, ож не знає сього слова. Кедь мож вас зазвідати: а што они поясньовали? Каждый толковав своє. Выступав перед нами, напричум, лектор из Кийива, котрый много

два. Но и што вы, Иване Ивановичу, повісте на такоє

«фарґелет»? ‒ зазвідав Юрко. Може, вÿн не добре учув, про якоє слово вы го звідали? А вадь, зоправды, якыйсь компонент того стімулятора має близьку до того назву, котру вÿн знав тай ухопив ся товкмачити, бо не желав указати, ож вÿн штось може не знати, ‒начав поясньовати я, хоть розумів, ож моим словам мало тко вірує, так само, ги тому лектору. Вы штось так закрутили, што я не узяв собі на розум, ци говорив лектор правду, ци заводив и себе, и нас у якійсь дибрі? ‒ выказав свÿй сомнів удносно мого судженя Юрко.

вели межи

Америкы. Там ся догваряли про зниженя убсягÿв

збруї. И што вÿн вам одвітив? Пунтошно так, ги лектор из Кийива, вÿн куражно, я бы казав, ож онь фраєровато, уповів, ож «фарґелет», то є термін, котрым ся хоснуют діпломаты у переговорнÿй практиці. За значеньом оно такоє самоє, ги павза вадь перерва, котру хоче узяти собі якась из переговорних сторон. Дає ся она у случаю, кой якось

тых, што стоит во главі делеґації, уповість исе слово. Перерва дає ся не бÿлше, ги на фірталь часу. То слово уживат ся дуже рідко, бо схосновати ся ним, кардуй

переговорних сторон мож лиш єден раз у каждому из переговорних турÿв. Завто каждый думат, ож не треба ся пазити, бо може быти усякоє, и тота павзаможе ся потребовати май потому.

А каммай кедь припомниме, ож є много слов, котрі ся пишут и выгваряют єднако, но мают не єднакоє значеня у зависимости уд того, у якому споєні у тексті они ся уживают. Возьмім, напричум, слово «перо». То може быти перо птиці, перо, што ним пишут, и перо, котрым стріляют из лука. Вадь возьмеме слово розсіяный. Такым може быты чоловік, што усно губит, забыват, є неуважный, а може быты насіня, што ся розсіяло вітром по полю. Так, што кедь дивити ся на усю ту исторію чисто теоретично, то оба поясненя могут быти прияті. Могут, айбо вам я сись вопрос завдав четвертому. И лиш вы єден уповіли правду. А перед вами быв третый, котрый розказав довкола сього слова, то єсть «фарґелета» цілу легенду. Вÿн читав лекцію на атеїстичну тему. То тогды, кой Верхÿвська Моґда, по огласці темы лекції «Релігія ‒ опіум народа» нараз зазвідала: «А што то є такоє опіум?». Юй одвітив нараз Митер ищи до того, як то хопив ся зробити лектор. «То ищи пуща отрова діля челядины, ги баґов, бо дуже рушат людськый мозоґ. Так што ліпше, Моґдалинко, и не байлуй го», ‒ пояснив Митер. Так, то было при туй лекції, ‒ пÿдтвердив Юрко. И што вам наговорив

што так файно бреше?

зазвідав я.

кажете? Як

мÿг

котрый так файно и убедително усьо обрисовав? ‒ удказав Юрко. Та хыба вы Иване Ивановичу, не знаєте нашых людий? ‒ уголосив ся Митер. ‒ Даже я не дуже мÿг бы то зробити. Чоловік прийшов, обы нам штось уповісти новоє. Як мÿг, так и розказав, никого не оквілив, нич недоброє не зробив, аж десь штось не так уповів, но то нам ничим не нашкодило. У такÿй ситуації годит ся му красно подяковати, тай най иде из Богом вÿдкы прийшов. Ци не правду кажу? ‒ звернув ся вÿн из

Федір

слова. Пообіцяли

Юрка Митер. Дякую ти тай имаю на слові. Дяковати и тобі, Федоре? Ты так само думаш? А куды ми ся дівати? Та Митер ня ся не лишит аж бы м што робив, докы не дÿбє ся свого.

Я такый. Так што можеш, Юрку, розказовати. Гостину я ти гафтую, може,такой и днеськы, ‒ гошовато тай бахвално ищи раз нагадав за ся Митер. Но добре, не дам ся довго панькати, ай лиш розкажу. Вы знаєте, ож я окрем того, што звожую колгозноє тай ґаздÿвськоє молоко на сеперараторный пункт, тричі на тыждень везу памолодку, вадь, ги ткось за ню каже, зверхнину, у Міжгіря на подалшу фабрычну переробку. Я

КАПАЦ ЮРКО

Чажко му ишла адаптація у новому краю, рідко ходив гуляти из новыми цімборами, бо не привык быв на такый великый вариш. А кой сидїв дома у хыжи, часто ся рыв у Интернетови, глядав дашто за свуй рудный край. Так якось натрафив на вшелиякі руснацькі сторонкы у соціалных сітях, дякувучи котрым зачав майглыбоко ся задумововати над свойов бесїдов, културов и націоналнов идентичностьов. У 2018 роцї у соціалнуй сїти «Facebook» заложив свуй властный русинськый проєкт, котрый назвав «rueпортал», там ся дїлить из русинами світу нашов бесїдов, літературов а вшыткым, што ся русинув тыче. Позад недостатку модерної русинської прозы, заняв ся єї товмаченьом. Товмачить из російської, украинської

БОРОДКОШ

король, котрый

тоты вадасы лем

завданку

даяку дичину. Хоть лем даякого

мусїли принести

кедь

другу птицю

встрілять. Пуд кониць

вадасы

вадасы, тай звідавуть ся: Што сь за єден, як тя звати?! Бородкош им, удповідать їм чилядьча дїтвацькым голосом. Израдовали ся вадасы, бо знали, ож радый буде король сякому уловкови. Сяк и уднесли сараку Бородкоша из собов у каштиль. Векшынов грозный король быв направду радый дустати сякый подарок уд вадасув си. Знав, ож дачым сякым ся нитко из другых королюв не годен похвалити, нитко шыроко далеко не має при собі сяку чудну створу. Наказав король заперти Бородкоша у золоту ладу и не удперати, докы сам ни тото не уповість. Довго сидїв Бородкош у золотуй ладї, лунно му было за хащов тай за звіринов. Бановав. Меже тым малый прінц упозирав, де няньо пряче ключ уд лады, тай забажило го побзирати на

ключьом тай очам си не вірує: пуста лада, не є Бородкоша. Довго ся сміяла навщива из короля: Но, ци заскочив

золоту ладу.

половкы. Учув тото малый прінц

гурко заревав: Йой, няньку милый! Ни губи мамку ми. Не винна є! Тото

Бородкоша

упустив. У порывови злости угнав король

Довго блудив прінц, прошийталовав не єден день и не єдну нуч, докы ся докус не умучив, рішив лячи пуд дерево

прияти си смерть. Кругом всяґде шуркала дика звірина, айбо прінц быв такый фарадлованый, же не мав бы и сил ся боронити. Туй ся неборак прінц нагадав за тоту пищалку, котру му Бородкош подарив. Узяв ю, тай зайграв. Пуд клїп ока хаща ожыла, зашуміла, махом коло прінца ся убявила глота

у нього панськоє золото и стрібро, та и спрятав пуд воду у ріку. Кой жона стямила, же у чоловіка ся появили гроші, начала д ньому лїзти из звіданками, што тай удкедь. Не хотїв раз чоловік признавати ся, айбо раз, як мало уд радости упив, вшытко жонї уповів. Побановав вун пак за тото, айбо было пузно. Зачав вун думати, як бы жону убчаловав, убы пудло ни было. Бо, была она у нього языканя з остров натуров. А жона си, меже тым, зажадала бунду, таку ги носять панїкы з вариша. «Из дурнов жонов нич ни вчиниш дай юй бунду, тай по всьому.» подумав си чоловік. Пушов у вариш на бунду, вернув ся на другый динь. Жона такой з порогу: Но, де є бунда? А чоловік юй удповідать: Йой жоно, тобі лем бунда у голові. А за то, же сночи дождь з прецликув падав, не знаєш. Тко зрана устав, назбирав си на пять годув навперед. Иди на двур, увидиш, кулко м назбирав. Указав юй єден прецлик, а позосталі з тых, што си купив на торговици розметав

жона бунду на очи не видїла, и шкура юй буде вгодї. Принюс муж домув «бунду». Жона ся юй не годна нарадовати. И сяк, и ансяк мірять. Любить

айбо

Чоловік

уповів, же так ся бунды и мавуть носити. Повірила му жона, успокоила ся. Туй недїля. Жона ся ледвы дочекала дуже ся хотїла у церкви у новуй бундї указати. Иде си у сомаринуй шкурї до церквы, а люде уд ниї удскакувуть. Уже у самуй церкви д нюй прийшли цирковні служницї и увели ю вон из церквы. Вшыткоє село ся сміяло из бунды из сомаровōї шкуры юй. Порозуміла жона накониць, якый дарунок юй чоловік принюс. Розсердила ся и прозрадила жандармам, же тото вун у ґазды гроші украв. Прийшли ид чоловікови жандармы вєдно з паном. Выслуховувуть. Чоловік ся вывалтовує, каже, же нич не знає, же си жона вшытко удумала. Зачали выслухововати жону: Та коли, кажете, ваш муж гроші украв? Динь перед тым дождьом из прецликув. удповідать жона. Якым, якым дождьом? перезвідувуть ся жандармы. Тадь из прецликув! Видять жандармы: бреше баба тай зачинавуть уточняти: Коли, кажете, тот дождь падав? У якый динь? Было то, прошу вас, якраз перед тым великым голодом у вариши!

днешньої

2020 рр.

ВЕЛИКОДНОЄ ПОЛИВАНЯ

Усі празновуть Великдень, По церквах иде молибень. Чилядь вшитка ся поливать, В каждув хижы ся наливать. Маточкы из батичками, Ходять в гості з подарками. У каждув хыжи є гостина, За столом чекать родина.

З Дубовинкы Мішко-бачі, Цілу нуч ни спав сараче.

З файным килнійом пахливым, Зрана десь побіг щасливый.

Ходить селом анекдот, Вун бітанга в нас щи тот!

Не пропустить лишню сокню, Жоны вд ньому самі липнуть. Фарадный наш Мішко-бачі, Фест берує поливати. Кіральгазу всю обходив, Молодиць усіх нащивив.

Обцюльованый дювками, Приліз пяный з косичками. Сигінь, черево натер, Локті й коліна

СЕВЛЮШ

Коли вино на лугоши достигне, Запахнуть грезна з каждого двора. Я прийду в Севлюш свуй любимый, Домув вертати ся прийшла пора. Стойить муй вариш пуд Чорнов горов, Тече попиля нього быстра Тиса. Быв Севлюш у споминах усе зо мнов, Гадка за нього, в світі ня тішила. Судьба ни раз куды сь мене метала, З Севлюшом й файтов усе розєдиняла. Я ся вертав из радостьов на серцю и души, З близького вто ци из далекого пути. Може й май файні вариші ищи є, Айбо, май ліпшого уд Севлюша не є. У прекрасный Севлюш рудноє гніздо

Мы сходиме ся пуд кониць усьо равно. Цвіте муй Севлюш в злагоді и мирі, Уся челядь в ньому щасливо жиє Ангел хранитель нас усьых сокотить, У молитвах най Бог нам поможе!

НАСТОЯЩА ДРУЖБА Качка бы

и тоже, Накрай, не беруву.

день

,

КОСАК ГАННА

Косак Ганна родила ся у селі Верхня Вызниця Мукачовського району Закарпатської области 23 октовбра 1985 року. Писати зачала у школні рокы. У 2000 роци вступила у варишську літературну спілку «Просвіта». Перші стихы были напечатані у алманасі «Струни Душі», варишськых новинках «Панорама», «Срібна Земля» и «Високий Замок». Дакотрый час не печатала ся, айбо у 2018 роци зачала наново писати, стала членом Літературного обєднаня «Рідне Слово», котрым керує Тетяна Рибар. Печатала ся в «Алманахови днешньої русинської літературы» за 2019, 2020 рр.

Боже, што сьме наробили Из творінньом твойих рук , Се мы вшитко заслужили: Обіцянкы з року в рук. Молиме ся, клянеме ся, А в души обіда й страх: Може совість щи узве ся В тих, што стоять у верхах.

Може очі ся пролуплять, Душу умыє вода.

Из землі вже й шкуру луплять, А пак кажуть : «Йой, біда!»

Не потерпить се природа,

наругу над собов.

рубати што за мода,

змиє, будь здоров.

кедь знаєме рубати

метати ся смітьом,

Все летить у горы:

У Карпатську казку,

Вічну и нетлінну,

Де є світло й ласка:

Тепла и незмінна.

Де ся дыхать фаєн,

Ги колись в дітинстві.

Лік землі сятої

Віра и єдинство! ***

Горы мої горы

Высочезні букы

Коло Вас ми серце

Радує ся й бухать

Кличете ня вд собі

Ги мати дітину

Я од Вам ся тягну

Ги д сонцю малина

Воздух дає силу

Вода лік душевный

Змивать з ниї вошпор

Ги чорниця темный

Робить ї світлішов

Легков и свободнов

Хоть быти такому

Вже давно не модно

Зашумить и змыє

То што наболіло

Горы мої горы

Мої

крыла...

Та честуйме своє серце ...

Не лем свою вроду....

Не тече вода угору

А лем у долину

Не вбертайте ся на того тко Вам

Плює в спину! ***

Богородице Пречиста

Покрый всіх нас омофором

Успенія Твого світло

Славлять Ангелы всі хором

И мы грішнітвої діти

Днись ся молиме Маріє

Захисти нас од напасти

Дай нам Віры и надії

Най не впадеме у бездну

Уніния и печали

Спаси душу добру й чесну

И дай силы ити дале

Будь нам світлом и опоров

Моли за нас свого сына

На колінах пред иконов

Просиме тебе Єдина

Душа твоя чисто біла На руках у Сына твого

Ги малисиньку дітинку

Превозносить ї од Богу Розцвіли ся Тобі Діво

Майпрекраснішні лелії

Кажда ружа ся вклоняє

Дню УспеніяМарії

Помяни нас Божа мати

Як прийде наш судньый час!

Ми тя будем величати

Прости и помилуй

грієш

собі мало збоку Радує ся око Краса твоя душу тішить

Кидь юй одиноко

Не дзьобай ми тонкі пальці Пишна красна панно

гудуть нам горы Кличуть нас у свою казку Мудрости черпати На вершинах Божу ласку Тихо споглядати

первозданну

за основу

зцілити язву й рану

ся д свому!!!!!

#лірика

кругом дыхать руно и

Земля потихы

начинать просинати од сірости и смутку…

и тихо шипчуть: «Погладь нас, погладь, малинько погомбай!» Тай хмары ся з ним бавлять так ги діти з лобдов, жене їх то гурі, то дулу, а они як малі баранчата слухавуть ся свого пастуха и шіковно ся розходять на безмежному плаї спокою и недосяжности…

Великоє жовтоє світило лем даколи уцірить ся побзерати на їхню бавку, засвітить тай дале сяде на свуй золотисто синьый столиць и буде чекати теплої яри....Вшитко так ги має бытии: розмірено,тихо. усвідомлено и циклічно... у природі все так.

То лем челядник, не знавучи спокою, усе собі найде суєту. Даже там, де єї и не є. Мож бы ся даколи и сперти на тоту малу цятку часу. Побзирати, што ся творить кругом, а пак зруняти з тим, з чого ся вшитко и начинять. Што маєме доброго и світлого? Што даєме, то и получаєме взамін... Та нішто ся и чудовати, чому

КОСЕЙ ТЕТЯНА

школі. Было пару публікацій у студенськуй газеті. Замужня, має трьох діточок. На теперішньый час робить у школі воспитателков ГПД.

СТУДЕНТ

Мамка ташку ми зобрала: Дараб шовдаря поклала, Пару баночок паштету, Отбивных, а щи й котлету. На учобу їду я, Я в селі теперь звізда! Універ не ПТУ, Я всі пари дуже жду. Ни єдну не пропускаю, Всьо у срокы лем складаю. Всьо туй чотко, майже клас. Старшокурсник то атас!

Вун король в общазі нашуй, Не розказ му комендантші. Пары в нього через раз, Каже в нього всягды «мазь». Выпускник у нього криша, Старшокурсник всьо

Щи й засыпало їх цигльом. Глипать Йончі неборак: Перед ним великый граб. А под ним ся нанизали, Грибы ся у шор исклали.

Думать: «Буду ся вертати, Треба буде позбирати».

Но звонок рішив му днину: «До кунця щи карантину

На роботу ты не йди, Бо заробиш си глисты.

Мы заказу вже не маєм, Туй лем так дурня валяєм».

Йончі нараз розворот, И на сорок поворот.

Зняв куфайку, простелив, Грибами ї всю покрив.

Марька кавиль вже варить, Из Поланьов трісконить.

Всім кустя перемивають, Вшиткых в краї обсуждають. Йончі грибы выкладає, Поля баба позирає.

Скулы юй аж упирають, Миригы ї розбирають.

Так гребе ї аж пыхтить, Як змія тота шипить: «Десь ті грибы назбирав? Ты роботу прогуляв?»

Йончі нич юй не казав, Лем ся мало повціряв. Через день загнав вуз в двур Файных білинькых грибув.

Щи й

Загубила м буділярош, Як шла м вд куми у варош.

исе ми треба было?

я на край дороги

вже ростуть ми роги. Як думів ся добирати? Що ми там будуть казати?

man,

небого,

тя, дьитино»

добрі люде, Правда, не усе й не всюди. Вірю я теперь у фарт, Бо любый кониць, то старт.

Коли была я малиньков, Грала м ся из нашов міньков.

Вд няня крала я онучі, Убувала ся в папучі.

Та й шіковно за буділку

Пеленати свою Мілку.

Вдну онучу складу вдвоє, Вбы не пішало малоє.

Як ширинку другу яжу, Няньо глядать вже...приляжу.

На скоро всьо розмотаю

И на місто всьо складаю.

Бо росла у нас жалива, Дуже с..кавна, куслива.

По три дні міхункы жили, Як з жаливов мы дружили.

Ліпше бавити ся з листьом

Вадь из бабиным монистом.

Но онучі не беріть, Сторонов їх обходіть.

ЖЕБЕЛОВКА

Туй нам датко намікає, Що ткось смолі пудтягає.

Жебеловку в жебі має, Фурт пуд носом утирає.

Мож у неї класти гроші, Потрясти із тімя воші. Повтирати ся у спеку

Чи протерти якусь теку.

Мож повтерати топанки, Рукы усукати вд фанкув.

Жебеловка штука важна, У костюмах антураж то. Но я смолавку шкодую, Нич у неї я не дую. Бо там ушиті косиці, Най завідують вдданиці.

сокочена, Лем под танець розстелена. Люблю я з нив танцьовати И фатьовув задирати. ЖАЖДА На канчюв я позераю, Вд жажды ныні умираю, Пусто в ньому, як в Сахарі, Вітер шастає у барі. Фінжу соку спорожню, Но сим

вталю.

были фанкы.

блюдо холодця,

варинії

Ты з Иваном гет побіг, Мене лишив туй на сміх. Не біда, муй золотый, Ниська будеш выходный. Знаю плавати не знаєш, Зараз з каміньом ныряєш.

Будеш глядати чічкы, Можеш взяти и очкы. Докы їх не найдеш ты, Не улізеш із воды.

КОСТЮК ВАЛЕРІЙ

Чопі, нафтопровод «Дружба», быв началником охраны бовта у Мункач-вариши, а пактуристичного комплекса "Богольвар" у Анталовцях. З 2018 го года и по днешный час сокотить штреку в Мукачовському отряді воєнізірованої охраны, де є началником Сектора охраны. Теперь жиє у Мункач-вариши. Жонатый, ростить трьох діточок: два сыночка и красавіца дочка.

Пише, кой має дяку на души.

ТИШИНА

Але, НАРОДЕ! Позирайте И затяміт, не забывайте, Яка на выгляд ТИШИНА: Хыжинка в полю, и єдна… Нє... Дві смеречкы пила неї, Так ги живі на сів картині.

ДовкОла скошена отава Й туман легенькый

долины

гибы нам

є

зрана:

місто, существує,

ТИШИНА

Опыт свуй старшИна ділит Меже младі Люде, Вбы тямили си коріня. Фурт усе так буде!

Мы, РУСИНЫ, наруд кріпкый, Што по горах ходит. Врокаши ся держім, вєдно, Нитко Нас не зломит!

У Срібернуй Земли Нашув Нитко Нам не рОзказ, Любов в серцю д свому КРАЮ Щира, не на пОказ.

Тямиме културу Свою, Традиції давні, Што годами избирали Наші ПРЕДКЫ СЛАВНІ!!!

Бдеме фурт ся избирати Старші й младі ЛЮДЕ, И славИти БОГА й Наруд Наш РУСИНСЬКЫЙ всюди!!!

ПО НАШОМУ!!!

Гратулюву вшиткым ЛЮДЬОМ Фурт добрі ся мати, Гораздув, Хосна й Серенчи Хочу пожелати!

Вшитко бду писати Я ПрОстыми словами, Ги ся каждый день

ФАЙТУ,

КУЗАН ВАСИЛЬ

ВасильКузануродив ся

Довгому Иршавського района 25.02.1963 року. Пак кончив школу та служив у армії. Иппен там вірші принесли му першу перемогу у конкурсі, бо до того часу писаня для нього было лиш бавков. Після Ужгородського універзитету робив у школі, адміністрації, коледжі, у редакції газеты «Нове життя» тай ищи у многых містах. За сесь час устиг удати 24 книгы. Лауреат многых всеукрайинськых и меженародных

конкурсув. Голова Спілкы письменникув Закарпатя, академік Міжнародної академії літературы и мистецтва, експерт Всеукрайинського рейтингу «Книжка року», засновник (вєдно з жонов) Літературної агенції «Зілля» й фестивалю «Лицар Карпат», на якому вручать ся єдна из майпрестижнішых украйинськых поетичних премій. Василь є автором верьх 100 співанок, частина из якых написана по-нашому. Майже вшиткі они є у книзі «Дьоньдята». Тко має дяку можете заказувати, докедь ищи у автора є.

турнадзі дітинства Сіла бабка у чорнув

А щи бабка ми каже: «Слухай казку нигде не втікай! Ниська доста сь літав, Ги ловырька скакав по деревлю Буде мамка казати, Ож ты не сокотиш ся нич».

Но пак айно… Айбо Миколай на ня перстом не махав. И удень я не думав, Ож так скоро насуне ся нуч. 18.06.2021 ©

держуся за диривляну кучію ги

берега

пріючи

везуся

ми

кучія

Видко, ож и я юв ся люблю.

Видко, ош жалує, Ож яблука щи зелені.

місяць

ги легінь понад рано чулков замітує

дóму ся збират

пóтята

співанками поміткуут ся ги дітвакы

лоптов

роса сріберна

вода студена

сóнічко дітинча

надтігат ся из за берега на перстячкы стаючи

а чічкы у траві на кóлінця падут молитися начинаут

на мене никаут ги на бога бо я из косов иду

Празникы йдут, ги злодії.

до хижі пóночи,

ся ткось у закуті,

по пуд постіль лізе.

уд мене много Взяти з собов: здоровля, Гроши и повно їдіня, Що не поїли гості.

печунка доста, Пити, бо гет ня втопите! Черево лусне в пувночи,

вже аршовати,

Поникаш на ногы и хоче

жити!

А датко ганьбит лиш породу жуночу

Їм сексу не треба, вни спати лем хочут.

пак

годикув робив…

замлиці й хащі

надумав дащо

фрац му планы починив.

Узьму даколи из полиці Пожовклый обращик, старый.

Увун ми милый, дорогый, Увун, ги деца сливовиці, Загріє душу, запянчит…

Нажене мало ностальгії.

Так обращик на мене діє, Що серце нараз замнявчит.

На ньому дідо муй Иван Його я ниґда и не видів (Ни єдного м не видів діда) Сидит на кріслови, ги пан.

Увун в Америці робив, На шахті. Йшов туды на шіфі, Обы часы настали ліпші Для нього и його дітий.

МОРОЛЯК ТЕТЯНА

ТетянаМоролякродила ся 10 мая 1990 года в вариши Ужгород. Недавно закончила УжНУ. Має много дипломув, айбо ними ся не хоснує. Зачала писати не так давно, айбо нараз ся втягнула и стала на путь вдосконаленя. Пише на русинському, украйинському и руському языках. В 2019 годі одкрыла в Ужгороді літературний клуб «Іскра душі» и активно занимат ся його розвойом. Печатала ся в передньых «Алманахах днешнього русинського языка».

1

Слухайте ня, любі друзі, мушу вам вповісти: (перед тим як нАчну повість, мусите си сісти)

Ци вы знали, же поети то люде не прОсті?

Кедь не мусите не треба кликати їх в гості. Вчера сночи штось писали, - мало часу спати... А вы тУ нервозну чилядь пустите до хаты? Обсуждали на папірьох суперважні темы.

Та й поет щи й, нігда шуга, не предатєль свого!

Но, вже знаєте, поети то люде не прОсті!

Кедь не мусите не треба кликати їх в гості.

2

Як добре, же тебе не є...

Така м доволна нараз стала. Хранила м серденько своє, Коли тебе я проганяла.

Як добре, же ты вже пушов.

Ты думав, плакати я буду?

Ха! Совість свою ты лишив!

Я того нігда не забуду!

И не заплАчу! Ньи! Не жди!

Не спомню даже имня твоє! ЩАСЛИВА стану НА ВІКЫ!

Та то вже діло лише моє!

3

Бляха муха, так тя люблю, Што аж серце ся зжимає. Всьо, што треба, тобі куплю, Всьо, чогО ищи не маєш.

Бляха муха, як з тым жити, Коли чуства рвут ся д тобі.

Я лем хочу бы сь быв ситый,

Бы сь прийняв мене уд собі. Бляха муха, знаєш як то? Коли ты щи й бородатый. Ты, як муй найліпшый тато, Што лишив ся коло хати. Бляха муха. Ревів дОста. Я не знаву, што ты робиш. Моя суть єдна лем, прОста: Щи любити, як ты любиш. Бляха муха...

4

Побзирай собі всередину: Там світ, котрого туй нема. Думкы там гріют твою спину, Жиє десь ціль там головна. Там тот жиє, ким хочеш стати, Робота та, котру хотів. Там всі думкы души солдаты, Розясньовуть, чом не зумів. Там даже

жона,

й діти, Єдна,

житя кохав.

НОВАК ВОЛОДИМИР

у Львовському політехнічному институті. Робив у вшилякых строителных організаціях Закарпатя аж до пензії.

поезію

прозу

журналі

днешньої русинської літературы» 2019, 2020 рр.

штрек тягнув

лісозавода

Ицик часто носив ото домув. На сесь раз Василь заговорив за вто, што власти євреюв забиравут у лагерь,

Пак инженер на авто рушив по роботі. Лем два циганчукы 1 15 годув, што ладили ся рано ймати рыбу, виділи оту переправу. Ихньый шатровый табор примостив ся недалеко на річному берегу. За тыждень усіх євреюв вариша зачали зганяти у гетто, и сімю инженера заголосили у розшук. За каждого єврея, што прятав ся, давали вадь гроші, вадь муку из олайом. У середині мая двоє циганчукув самі пушли до жандарюв и уповіли за переправу єврейської сімї.

Нараз булше ги десять жандарюв из пушками рушили до переправы, найшли у нярици инженера из жонов, семиручного сына и дворучну доньку, Ицик у тот час не быв дома. Жандарі мали право усю сімю убити на місті уєдно из ґаздами, што єї прятали,

Алманах

На дворі жандарі до безтями добили Берку, семиручного Дувада, и имили ся товчи сімю ґазди Василя. Старшый жандарь заставив сусіда закопати тіло убитої дівочкы за кертом у лісови, другых, щи живых, євреюв зметали на воза и повезли через увесь вариш у гетто, їх уже нитко не видів. Побиту родину Василя лишили дома лежати у крывли. Кой старшый син Ицик йшов до хижі, го перестав сусіда Василя, бо

пасучи стрижкы. Єврейська община помогла му скоро переправити ся до Палестины. Скоро 50 годув, ги Ицик прийшов на гроб

дочекав

штреком знесыленый и роздавленый тяжков памнятьов тых страшных часув.

P S.Кой старші циганы из табора учули, што

такой

до себе в монастырь, што быв недалеко, фурт позиравучи, ци ткось їх не видит. Розбиравучи його гатіжак, она уднайшла записку до родичув в Будапешті и адрес. Уєдно из свойов колегиньов они рішили спасти дітвака и удвезти го на адрес. Уже купили білеты на Юлию и хлопчика, и направили ся на штацію на поїзд. Не знала пані Юлия, што жандарі дуже гаткуют за пасажирами. На вокзалі жандарь довго приниковав ся до малого и монашки, зазвідав документы и зачав на неї лаяти, што вна пряче єврея, а за то має быти покарана. Ниякі слызы й мольбы не помогли, жандарь грубо ймив дітвака за ошыйник и потяг на улицю. Малый зревав, за што дустав пястьов по твари. Из носа пушла кров. Монашка зачала заставати за хлопчика, лем жандарм удрутив ї и уповів, най иде гет, бо забере и єї на кару. Плачучи, пані Юлия сіла на вокзалну лавицю и німо позирала, як здоровенный жандарь

наскоро

на роботу в вариш Ужгород, де жиє до днесь. У 2017 роци зачав писати стихы на русинськум языку. Печатав ся у першому й другому рочниках «Алманаха днешньої русинської літературы».

СТИХ ДО ЧИЛЯДИ Сесь стих я хочу написати, Для тых, тко читає... Тко состояніє Душі Зо мною розділяє...

Про вту Чилядь, што цінує Православну Віру, И не стратила ищи До Людий довіру...

Тко честує свою Землю, Старшину, Родину, Тко ся молит за Дітину Кажду Божу Днину...

Тко и в радусти,

Які боят ся и жиют не сміло... Но у Души у каждого Исус, Котрый на Хрест уддав земноє, Своє Тіло!

Не судім нікого мы в гріхах, И не ламлім меже собов Довіру... Ученіє Христа в Учениках... У Біблії... Обы сьме мали Тверду Віру!!!

ЗЕРНО

Душа людська, ги нива оброблена. Што там посієш, вто потум й росте: Десь файноє зерно, а десь гнилоє, Котроє шуга вже не проросте.

Зерно гнилоє, хуть и подобу має, Та не тямит оно своє рудство.

На ниві ґозови вно місто уступає, Вбы заглушив вун доброє зерно.

И ґоз пудняв ся дгорі, уростає, (Забыв, што вун лише дурна трава), И тіньов свойов Сонце заступає, На ниві «качат» свої вун права...

Та прийде час, мы будеме полоти, И ґоз з коріньом увержеме вон. На Ниві Сонце буде зогрівати Стебло, што наповняє ся зерном...

Тямім исторію тай од Исуса Притчу, Што розказав колись про Сіяча. Бо Слово Божоє, ги нашоє «коріня», Проростат

Волок тягнув два вагоны, Берегом Боржавы. Видко в оболок поля, Тай людські гектары...

Діды на «Анци» ся возили, Діти, потум внукы... А теперь юй помочи Не доходят рукы...

Єдна за другов в нас Памняткы, Мовчкы умирают... У книжках хыба потомкы, За них прочитают...

ТКО ТЫ Є??? Ты Мадяр? Руськый? Українець? Румын? Словак? Ци може Німець? Чех??? А може ты Поляк??? РУСИН Ты Брате!!! Булш ніяк!!!

Тями Свуй Род, што йде віками, Де Дідик з Бабков были з нами, Што Бесідов учили говорити, И Край Сріберный Наш любити!

Тями Мефодія й Кирила, Як Прабабка фурт говорила: «Нас Похрестили до Русі, Язычникы щи были всі...»

Теперькы другому нас учат,

ЦИЙДУЛА

ми написала Жона ныні зрана: «Не чекай ня скорі дома, Прийду вечур пьяна. Цімборка ся уддає Та кладе гостину, Думаю до пувночи Вернути ся встигну...

Облади ся у хлівови, Напойи маржину, Дашто собі навари, Не промыкай слину. На сотинах покоси, Не сиди без діла, Траву файно розтряси, Обы не зопріла. Крумплі тоже подгреби, Та потыч пасулю. Траву трясти не забудь, Бо дочекаш бурю!

ся має впоросити,

кутцьови,

будеш устигати,

ПОПОВИЧ МАРІЯ

МаріяПоповичродила ся 12 септембра 1964 рока у с. Червеньово Мукачовського района. Позад середньої школы закончила Львовськый технікум зязку . Робила 21 рук началником пошты у с. Червеньові. Далше 15 рокув была дома по догляду за хворыма батьками. Теперь робить на заводі "Флекс" у Мукачові.

Вірші зачала писати недавно.

Любить, честує, сокотить свою бесіду и стародавньый сохташ.

СПОКУЙ

Не пущайме уд собі суєту пусту, Котра забирать уд нас силу И трепле душу клопотов земнов Ся общность никус не є Божов! Тишина у серцю, спокуй у души Сесь Голос нам даный уд Бога, Бы мали силу у роботі мы И примножали, што довкола!

Бы честовали файту й дум

И гріли каждого при серцю

Тай сокотили свуй сохташ

Се верне ся уд нам сторицьов!

РОЗДУМЫ

бытя велика се наука

маєме ушиткі ї пройти!

кедь невелика мука,

иншак тяжко хрест нести!

СЛІДЫ

Усякі споминкы лишаєме по собі, По свойому нас каждый затямить. Між чилядьов усякоє ся творить, Добрі пуллоє, кедь ся не тямить! Майліпше файноє не забывати, Глядати в споминках лем позитив! Лишати памнять из надійов Тебе колись ткось поцінить! Ткось затямить тя и нефайно, А якось увидів в тобі море доброты.

У всіх нас разноє житя быває всякі лишаєме по собі мы сліды… БОЖЫЙ ЧАС

В исторію житя уже пушло, Што ниґда ся уд нам не верне. Из радостьов, а вадь из смутком Ушитко мы до шпента тямиме.

Што буде в нас ищи лем завтра Се тайнов и загадков затягло, Бо нуч страшно велику силу має И часу в неї доста много є.

Но буде так, гі довжно быти Ранушня мудрость выграЄ!

А нышньый день се майцінноє, Што має чилядина, як жиє! Та мусай честовати сю годИну, Бо щи й секунда кажда дорога! Ушиткі мы у Бога у долонях И без секунды в нас не бывать дня!

мы покрувчикы

мамков вечорами, Ниточку до ниточкы Бердом прибивали. Ниточки насновані На всякі узоры, Пак на кросна пущені Были з них и розы. Ряндочкы намотані На цівку тониньку Шіковно метали ся Меж нитками в чонку. На машличкы різали Староє цуриво Всякоє цвітноє, Бы красненько было. В звуй скручені клали Навкреме ушиткі,

поділині

каждої

зиму

Якбы м за душу щи усіх поклала Спрятала уд зла й хворот И біда бы нигда вас не знала!

Бы легко по житьови вы ишли, Й серенча все была из вами!

Покрувчик най вас поведе В задумані всі ваші планы!

Щи внучаткум насіву я чічок, Де будуть по житьови в них ходити.

Най буде в них легенькый пішничок И в гаразді поможе їм все жити!

ВЫБОР

Доста много тяготы в людий!... Потяжко всім простым житы Чесный труд не має днесь ціны, Нечесныма не хоче ся нич быти!

Треба памнятати нам усім, Ож позиравуть на нас діти! Путь, якый укажеме мы їм, Свої гріхы вбы внукам не лишити!

Выпробываня Бог дає

Чилядник выбор свуй як зробить?

Кого покличе в помуч вун собі, Кому ся уд душі помолить?

Світом сим бы легше жити

Спокуй має быти у души! Вшиткі мусять выбор свуй зробити

Яку чесноту в собі фурт нести!

Не даме ся біді йзїсти!

Най не радує ся «тот»!

Будеме з надійов ліпше жити

Бог!

зависти

брехні,

ДАВНЬОЄ БЫВАНЯ

Было се не так давно Файно памнятаву

ДЕсь стояли щи хыжкы

Старі з турнацами.

Висіла травичка

На грядках в суґоли

Пучками поязана Всім была ліками.

Файно пахло в хыжци Земльов, мало дымом, А из пеца несло Свіжым житньым хлібом. У суботу на турнац

Клали ся перины, Заголовки всі у ряд Сонцьом просушині. Райбало ся цуря, Вода ся чиряла Клюка муцна была Вать «журавля лаба». Пуд колодязь клали Шафіль вадь корыто Цуря в нюм жмыкали Й купали ся файно. Нич не нарікали Їм не было пулло. Богу ся молили тай якось ся жило.

РИБАР

напрямом «Психологія».

року здобывать диплом магістра

умілства у Херсонському Державному Універзитеті. Є головов літературного обєднаня «Рудноє слово», член Арт-клуба «Палітра-спектр», умілського обєднаня «Райдуга». Член Націоналного сполка писателюв Украйины, авторка 14 поетичных и прозовых зборникув. Лауреат літературної премії имени Юрія Мейгеша

везли вінко на свальбину везли цілу

и премії имени Александера Духновича.

ДНЕШНЫ

аккаунт

лайкну

вам

ВЫДКЫ Я

я давно з колиски

ся довкола

я

Забирає листя. Вже забрав од мене много, Щи булше забере... Докедь туй ищи співаю Час гріхы ми зберать Вже не є ся чим журити, В оболоці сяду. Най ся журять, што робити, У Верховнув Раді. Я єден на сьому світі, Президентув много.

Правду каже старый Пітьо: «Роблять з тя дурного, Из кожного поокреме, И з ушиткых нараз. Маєш пінзію и трему, Пувдецы в погарі. Се вся тобі нагорода, И правда, и слава». А мені себе не шкода, Жаль ми за державу!

РОШКО ВОЛОДИМИР

ентомології, а дале асистентом, доцентом. Из 1992 року и до днесь завідовач кафедры, на котруй проробив 40 рокув. Кандидат біологічных наук, доцент, нагороджєный знаком

«Відмінник освіти України» и державным орденом «За заслуги». Выдав булш ги пувдрога стувкы науковых статий, книжок, монографій за бумбаку боґару, за еколоґію, за исторію біології у Пудкарпатю. Володимир Рошко пудкарпатськый зоолог, ентомолог, еколог, котрый пела наукы и педагогічної робот пише стихы по-русинськы. Лауреат премії имени И.Петровція, автор книжкы “Я дуркаву у ваші двирі”, Поетичным русинськым словом фіґлює из краянами, описує наші давні звыкы и сохташ. Як сам вун каже, хоче додуркати ся до серця

Бы не всліпла, Бог заваруй, Чорні д сонця воколярі

Чий ся зрадувуть му старі. Ту є Тячово Прийшли

Цюльованя надыйшли.

Мамці з няньком дав дарункы И од себе, и од жункы. Но, гостина на столі. Дівка з зятьом королі

Лопоніли, їли, пили, Докі в зятя были силы Вуспали ся. Другый день,

Стара фрыштик на огень

А по ньому до роботы.

У обыстю фест клопоты.

Зачало ся Зять шаліє

Старого не розуміє.

Луйтру нянько попросив

Зять за лампош ся имив.

Міх із ріпов, бы садити, Зятя просить приладити. Тот пивницю цілу зрыв. Там лем крумплі. Вовком звыв.

Фурт лем Йо”, Не гія”, Гія”.

Што то? Бє го алерґія

Нич ся хлоп не розуміє, Не по нашому, шаліє. У дворі ся поробило, Рукы мыти хопив мыло. Стара му: «Вузьми мелай, Анде в тялці, курьом дай». Иван мало

Бы и сесь и тот руснак Д кус ся не розуміли З ондураса прилетіли? Вуткі в Краю ондурас, Помежи руснакув, нас. А автобус ся колыше, Заспав Иван, руно дыше. Гондурас вун видить в снови, Нервы тримле в кулакови

РУСНАКЫ-ЛАСТУВКЫ

Холодом як припекло, Ластувкы летять в тепло Не на сонцю ся вгрівати, Пережыти, зимовати. З Краю на час утікавуть, Дале ся думув вертавуть. Ластувкы летять в тепло, Бы їм жыти помогло.

З голоду, біды не вмерти, Утікавуть в тепло д смерти.

Сесь сохташ Гôсподь їм дав, Бы ся на віки обстав.

Дома, в Пудкарпатськум Краю Потят плодять, жывуть в раю Африка про них чужоє, Пудкарпатя дорогоє. Там на зиму лем идуть, А по нюй, думучкы путь.

Вернуть ся и не поблудять.

Пуд хлівом в гніздови збудять.

Та гі ластувкы руснакы,

Гет летять

Травы вліті фурт зелені Мочарі из убох бокув

Пуд паслом вжек много рокув. Вліті гониме коровы, Діти. Дораз до Покровы.

Марга пасе, бєме карті А єден ниська на варті.

Вун коровы завертає, Зайшли в шкоду, гет кіряє

Так од рана, день цілый, Гонить маргу хлоп малый Хлоп, бо знає вжек курити.

Пробовав вино вун пити

Лає, иппен гі друтарь.

Чорный, та гі коминарь,

Д кус сонцьом обпаленый

На дурноє наученый.

Карті знає бити масно, Гі великый, плює рясно.

З ножом бавити ся знає

В норах, гі дикун имає Рыбу голыма руками.

Леґінь фітькать за дівками.

Поточок знав загатити,

Дале ся болотом бити

Научив ся ту плавати,

В воду феєша метати.

А скочити на коня.

Калубом ити. Дітня?

Солонину упіче

На рожнови. Масть тіче.

Што лем сесь пастырь не знає

было жытя, нівроку.

бояв

матери втікав

Я у хыжи є комар Шмірґльов вун такый дрябачый

Гі

Юрко куслячый

бірує Кониць ласці. Маріює. А одколи

Баба

жабу В постіль. Писсю йому лабу! Щапом

гузици бє, А по тому капкы пє Серце бабі

Заклятоє

болить

, Гі жалива, в дітвакови. Анціяша му, Юркови! Наімав тот из пса блых, Біда знає, як то встиг? И на бабу, коли спала, З фляшочкы, заз сто без мала Вусыпав и тихо ляг Фрац бы з постели го стяг! Ци не гаршпія дітвак? иґало бы ним, ще й як! В туй проклятуй голові, Гною булше, гі в хліві. А у антоту суботу

Ци найшов бабі роботу? Ящурок тот наимав

И по хыжи попущав.

Серце юй на рот скакало, Бы ним, иродом, метало!

Червака вер бабі в миску, Дораз пукла стара д тиску.

гі

Вребедить ся в челядину

Зїсть, гі шовдарь на гостину

Закляло бы ту друбноту,

Та гі пятницю в суботу

Што на вірус ся творити?

Вун не годен ня вкусити.

Думать так собі руснак.

Дале каже, неборак

Адде пес ня укусив

Я од б лю дико выв.

А блыха коли кусає

Засвербіти туды знає,

Там, де кусать Розуміву

А од віруса шаліву.

И не видко, и не чути.

Де до фраца? Дай ся ззути

Ба од чого ся бояти?

Кедь не видиш, де втікати?

Так мудрує наш руснак.

Не бойить ся, неборак

А по правді, біда йде.

Кулько челяди паде.

Гет из хворої Європы Утікавуть жоны, хлопы.

Датко хвороту несе,

Не журить ся на сесе.

В Краю хворых ани слідно. З чим глядати? У нас бідно. Кажуть, вшытко ту добрі. Блись Великдень, нус гурі. Дорогі руснакы м ї, Вірусної біды злої, Бы сьте жыли, сокотіть ся. На што кажу, потворіть ся. Сидіть дома, вон не йдіть.

Вірусом не заразіть

Дітий свойих, родину.

Думайте за

Трьох курий Лєна купила, Токмила ся, заплатила Їх думув потараґляла, Божу радость з того мала Буде мнясо, будуть яйця, Се не годовати зайця Вшытко было бы добрі, Бы не нести їх гурі. Третьий емелет, балкон, Про курий то дурный сон. Ани гребсти, ани пасти, Забити ся, долув впасти. Три шкатулі з папундеклі, З ватов сідала тти теплі. Миса, з хліба курічкы, А довкола курячкы То, што Лєна не доїла, Курка з голоду изіла Сеґинь, курочкы, старенькі, Не бізрядили благенькі

Пораз яйце котрась знесла, Тютці радости донесла. А у місяць єдна квоче, Бы ї насадити хоче. Пітята будуть Серинча

Лєна квічить так гі свинча. В холодилник, яйця

природы

нич

закон

яйця гріє

розуміє

пруйшов, а з

прийшов

фаєн

востра, радо вчути

Косарі идуть израна

Пана

бы

заспані

Стали в шор. Вперед дітвак

Бы учив ся, неборак

Бы го старшый руно гнав,

П’яты ззаду пудтинав

И пушли валы стинати,

Травы зачали лігати

Коса блиснула и швак, Траву брытвать легко так.

Файно збоку позирати

За косов валы лігати,

Нашороко зачинавуть

Легко брытвлячи, вбалявуть

Золоту, густу утаву

Посушить ся, буде в славу. Д вгый вал. Уже ся стяв.

Травы в жменю косарь взяв

Утер косу, так гі тварь, Навострив ї Став косарь

Вжек на другый вал косити.

Так ся звыкло в нас робити

Швакать коса, трава лігать, Коса туды сюды бігать.

Утяв косарь, крок вперед, На чолови, так гі мед, Роса зберать ся помалы

Анде к рчі край вказали. Хвала Богу, утяло ся. Сонце высоко. Впекло ся.

Мож спочити, косу збити.

И думув ся гет ладити.

азда «Дякуву!» повів.

Доґде єдному Присів

діти

будуть вшыткі

За хлівом фрыштиковали,

Зерном вшыткі ся нахпали

Сыті. Ко куды пушов, Своє бы собі найшов

Гуска з гусятьми од воді. Вжек дочекатися годі Купаня, умыти вочі Позад тої в хліві ночі. А ищи учити мати

Буде рыбчата имати.

Пітятко ся д ним прибило, Із гусьми ся полюбило.

Гусятка такі файненькі,

Милі, добрі и жовтенькі.

Куря з нима в рокаши

Скаче з радостьов в души Из новыма цімборами

Ліпше, гі з тыма курками Вшыткі в воду з бережка

Скочили. На то ріка А што пітя? Иппен та Збыхнуло. А дале квак... Мече бумбулі, тріпіцкать, Лабчатами ледва фіцкать.

Видить гуска, ож біда, За пітятьом ни сліда.

Шыю в воду занурила, Дзьобом небожа хопила.

Верла гурі на сухоє, Помогла, хоть и чужоє. Гуска довкул походила, Пітяти ся вертать сила Сегинятко запіщало, Квочку такуй ту пригнало. Гуска в воду, квочка плаче, Голосно так кудкудаче. Што ту маєме

лаба закурена

зварена, Смак божественный дарує

Пахне

Слина, гі

Хаплють

Європа

малі

Мнясо вкусять, запнуть зубы

губы

СВИЩО ИВАН

Теперь робить заступником выконавчого директора Виноградовської філії КС “Святый Мартин”. Жонатый. Воспитує двох доньок та сына. Зачав писати у 2008 роци. Теперь є модератором Фейсбук-спілноты «Креденц сміху». Публіковав ся в 2019 и 2020 годах у «Алманахови днешньої русинської літературы» та зборникови Фейсбук спілноты “Креденц сміху”.

БІЦІҐЛІ

Из даха біціґлі дручаву, Бо вже тепло домака вон! Колеса иппно накачаву И начну вело марафон! Тот порох, што на раму сів, Я файно ряндов познимаву И натру так, обы блистів

Муй кунь на двох, котрого маву! Провірю фийк передньый, задньый Тай світло, ба ци не пропало, Помащу ланц чуть чуть иржавый, Сідак пуддойму зовсім мало.

ПИВО

В холоді + !

Гріє так, што не є спасу!

Затлумлена голова.

Спека твердо всьых ковбасить.

И не хоче ся робити, Ани їсти, ани спати!

Де бы в студінь ся забити Й мало там покайфовати?

Станеш мало у тіньок, Подає но не надовго.

Пєш моралну воду, сок...

Но й не йде вже в тя так много.

Ех, пуйти бы на терасу, Пуд умбрелу сісти, Упити з два літры квасу

И мороженоє зїсти!

Так и было, за стул сів, Покликав дівчину.

Што из боку я узрів...

Промыкаву слину!

Два фаттьове пиво пють

И про штось бормочуть!

Тко бы квас пив?! Всьо! Забудь!

И я пива хочу!

Я бокал си заказав...

Онь роса на ньому!

Персты д ньому я приклав...

Не дам го никому!

У долоні студенить, Онь мороз по кожи! Ищи мало, ищи мить Й я пю пиво тоже!

Лиш губами м ся приклав, Малинько потяг им...

И блаженство

Тюннінг спереду и ззаді, Товсті губы всі в помаді.

В клуб зайшла сеся бригада. Йой, што челядь была рада!

Репер Еміл всіх завів, «Хеллов піпл» уповів!

Децибелы урубали, Онь волося дыбом стало! Еміл свуй речитатив

В мікрофон промолотив.

На плафоні лазер шоу, Світять лучі кольорові. Пупуд ногы білый дым, Згорі бамбулькы за ним.

В клубі скачуть, ги урваті,

ОДПУСК

Всьо! Не хочу булш робити, Ани в танкы грати! Куфры наскоро зпакуву, Пуйду в Еміраты. Полечу в Абу Дабі, Де фігы й лимоны. Варишом верблюды ходять И шейховські жоны.

Вержу лабы у затоку, Называть ся Перська.

Так ся угріву на сонцю, Онь потерпнуть персты.

Улізу на Бурдж Халіфа, Всьо в мені застыне.

Бо так высоко д земли я

быв до ныні.

Вже уд скачкув мокрі гаті. Дівкы шибавуть волосьом, Комусь май парує босым...

Падамент дошками рипкать, В облоках фіргонгов хлипкать, Скло у рамах всьо дрожить, Нитко в вариши не спить!

як знає, так двіжує, И малый, й великый туй є. Еміл репом зажигає,

пуднимає!

ож ни при короні!

ся спряче й Емінем

сього Еміла!!!

арабку.

носи

пече,

В неділю всі по лавицях, Кедь ї не є та на стулцях Из жминьов грінченых щупок, Што сам посмажив, и в мішок…

ОБОЛОКОВИ КОЛОНКА

Модерн Токінг чути вонка. И клайбас быв для перемоткы Касеты шійсятиминуткы. Свальбы чинили у дворови И лиш май пак уже в залови. Варьонкы й жаті

COVID-19

вже навікы.

ищи была,

вна давала крыла.

д ниї, ги Брюс Лі…

пак Нескафе,

вказав ни єден: «фе!»

ними смаковали,

щи про

ото, што мы собі удклали у доларах ото дітьом на учобу, тай на участок дітьом, тай на нову машину тоже... дітьом. А шивкыня з швейної йде в банк за кредитом, бо уже ся удкрив, слава Богу, та узьме пару копійок, обы мало протягнути, бо за останні пувдрага місяця сиділа дома без платні. Помалы болячка и нас посягла... У тебе віруса не є, бо тест негативный. Та што, кедь із лаб падеш та й знімок двохсторонньоє вказує? Ты ся лиш простудив! Што? И жона, и діти

видиш,

Як без сього, но як?! Мы не мамонты: умирати не хочеме! Зайшов у супермаркет. Кроме мене дас десятеро клієнтув: тко де ся шеморить. Рано убував им топанкы та уникав им діру на штрімфльох... Но сяку подлянку я не чекав у сьому бовті: секція из штрімфлями обмотана челленов лєнтов! Ото нич, ож я туй из чилядьов у єдному ракаши (ци хворі, ци ньит), но штрімфлі ТАБУ!!! Бери, што хоч другоє: наїж ся, напий ся, из мылом помый ся... Но штрімфлі НЄЕЕЕЕЕЕТ! Свальбы не чиниме не мож. Но кедь ся договориш из хозяйков ресторана, та за закритыми дверима невеличков бандов… тай обы музика тихинько.

СТАДНИК ОЛЬГА

З януара 1986 р. до выхода на пинзію (в 017 роци) робила директором Мукачовської варишської ЦБС й головов Мукачовського варишського комітету профспілкы працовникув културы на сосполных зачадках. Печатала ся в новинках «Панорама», «Мукачево», а такой у «Алманахови днешньої русинської літературы», зборнику Фейсбук групы «Креденц сміху» «В русинському краю журы не знаю».

Писати зачала в школські рокы. З чоловіком воспитали трьох дітий.

ЛЮБОВ…

МоЯ, моЯ...- Вун гладив єї ушко, МоЯ и ничиЯ, горяча моя Душко. До тебе я притисну ся без ганьбыМоя майсолодка, моя майпарадна.

вшиткі горы исходив ногами, Но ты єдна для мене як нірвана.

очи й тебе обніму, И буду цюльовати ніжно

Крумплюв напече всім споро. Смачно нам насмажить мняса, До смачного мы всі ласі. Я дрова у шпор намечу, Фанків файті всів напЕчу, Шпор муй всьо, шпор ми подружка, З ним я дрімлю без подушкы. Коло нього фурт танцюву, Бесіду його я чуву.

Тяжко вже ми й уявити, Як без шпора мож прожити...

ДОЩ

Як давно не чула я Сьої музикы дождя.

Так тихинько капотить: Кап...кап..кап. Землю живить. Шпаргочкы сріберні з неба Яжуть всьо, што лем їм треба: Грушкы, ябка, виноград. Пополочуть вшиток сад. Завтра сонічко Просне ся, Всьо просушить, улыбне ся. Всьо в природі правомірно Бог дарує Милосердный... Люблю я, любить земля Йсю мелодію дождя.

грушку завісив свуй руг... Діти ся всіли на теплый поруг.

Булькать лекварь у гонцьови Пахне на етаж. Аромат завис У ліфт И вже ажіотаж.

теплый компот... Птиці співавуть напамнять, без нот. Старость прийшла, а уєдно из нив

из

дітські білый налив.

СТАН

цвіт» (в. Хуст). В 2017 годі получив грамоту «за активну позицію і патріотизм» од Тячовської РДА (в. Тячово). Робив модератором

даный момент офіціално

-групы "кАвІлЮєМ & FigLюєм".

ЧУЖА ЖУНКА

Така файна жунка чУжа

в городци ружа

на ню ся так задивив

вна має мужа

Жунка файна добра жунка

комусь у печунках

я бы ї тай полЮбив

в мене думка

Сидит жунка в ресторані В дорогум вігані И фігуру файну она має И груди парадні

Так ся дивит ми у очи Штось вказати хоче Ми ся видит што не буду Спати я сий ночи

Вже не хочу я їcти и спати А лиш хочу знати Ци штось буду ци не буду Тай из нив я мати

Телефон держит у рУці Пише ми в фейсбуці Аж ня дійсно хлопче любиш

ЧЕРКУН ВІКТОР

служба в армії (1995 1997 рр.). З 2004 р. – шофер-меженародник на межедержавных перевезенях. Обїздив не мало усякых держав од Алма Аты и Новосибірська на Востоці до Мадрида й Дубліна на Западі. Є автором двох зборникув стихув «Вірші Закарпатського Далекобійника» й зборника «Нариси, навіяні дорогою». Дакотрі його творы войшли у зборник Фейсбук групы «Креденц сміху» под назвов «У Русинськум краю журы не знаю». Двычи печатав ся у «Алманахови днешньої русинської літературы».

СІЛСЬКЫЙ

СУПЕРМАРКЕТ

Заведу собі козу, Гуску тай ягнятко, А кедь буду май шіковный, Буде в ня й телятко. Буде мнясо и яйце, Молоко, сметана, Будеме всі смаковати Удсідь аж до рАна. Щи кедь крумплі є в городі, Чесночок, пасуля, Парадичка, огуркы

й мало цибулі -

празник на обшарю Вшиткым, тко кілтує.

РОКОТ-КРУМПЛІ

Рокот крумплі вто їда, Так, ги пиво не вода, Ци вто дома, ци в пути Добрині май не найти.

Тко валовшный, не дрімає

Тот и в світі файно знає Смачну страву учинити Тай людий нив пригостити

Янко szakács хоть куда: В Янка добра й лобода, Янко в варіньови спец

Вун шіковный молодєц.

Лиш му дайте всьо до рук Нагудує всьый facebook.

Ресторан сесь superstar

Повар в ньому пан Сух р, Накладайте, не ганьбіть ся, Лишень слинов не вдавіть ся...

МОЛОДЯТА

Жили, жили серенчливо

Аж два місяцІ, Дале взяли тай розбіглись, Як оті зайцІ.

Свальба гУчна тай помпезна:

Торты, лімузины, Обходили за тым платьом Усі магазины.

Всьо на рІвні, всьо у стилі, По всьым пискам моды, Треба найти всьо крутоє

З учотом погоды.

Старшина бабло не жме Раз ся діти жинят! Но, а дітьом вто до фені, Вни ото не цінят.

Не терпит єдно другОму Й податИ не хоче. День у день єдно другОму Сердито бормоче.

ратоту в шпайзи

тай пуд мындру. Айбо єдно другого любити

така

й

нам у двері,

йшли бы вдну

теперь їм.

треба перекрыти,

нішто,

erös sta!

завтра

дув,

дає

na m nus jednu,

Из шланґами вєдно. Так, што had cu zmotajem, Vodu uzavrEme, Вже чекаєме зиму, Je to samozreme. У котлі суха сяговка Тріскать милозвучно,

Што сьме насадили.

На ушитко є свуй час Копаня, гостина, Головноє, што є в нас Мындра й буженина.

БУДНІ ДАЛЕКОБІЙНИКА

Коли спати мы йдеме Двері файно зЯжеме, Бо у Франції арабы, А в испанцюв мачо всяды, Двері годны удоперти

Та з кабіны вшитко сперти. ЗАдарь будете удну, Пшикнут дАяку біду. Шофер, ги сліпоє мАча, Нич ни годен вун сарача.

Но а мачо за тот час Файно похарят у вас: Телефоны тай кредиткы, Гроші, цінноє ушитко...

Лиш ся шофер роздуплив: «Што йсе было? Тадь не пив». А кабіну похарили, Лишень фінджу му лишили. Товсто кавиль теперь пий, Фінджу в нервах не розбий. Чим за нафту заплатити???

За што хліба си купити???

Як туй быти з сив бідов???

Што ся стала изо мнов???

Исе фіґля не проста, А реалность туй така.

ás kenyér ото сила; Вто ми МАМА щи робила; Кой им быв щи дітваком; Піші ходив пуд столом.

rühstück легкый тай корисный;

ЧИКИВДЯ МИХАИЛ

им.

Є активным членом Свалявського районного общества подкарпатськых русинув, а также членом общества русинськых писателюв Закарпатя. Удостоєный грамотов подяков од Закарпатського областного общества им. А.Духновича, почеснов грамотов и спеціалным призом им. И.Петровція уд Крайового общества русинув. У 017 роци выдав другу збірку «Співанка русинської душі» у якуй напечатано 15 авторськых, 100 народных співанок, давні русинські колядкы и рождественна игра бетлегем. У тому ж роци выдав тритю книжку русинськых стихув «Запискы з Боржавськой долины». У 018 роци выдав четверту книжку, написану прозов «Березникы у давнину. Исторія и етнокултура», а также пяту «Русинська сатира», написану стихами. Удостоєный Призом памняти И. Петровція 017 и Призом побідителя "народного голосованя" Руської премії 017. Печатав

Ягоды в жминю, мало и яфин, Та веречи тото у баняк. Вода закыпит, узвар изварит ся, У хащи без сього нияк!

Мож буль напечи, а солонины, Та сяк туй бідує руснак! А на вечерю скыбкы из шкварками, Но почекай, тото май на пак.

А собі лиш лишали копицю.

Я вто ни застав, теперькы всьо инак, Но слідно, што люде чинили: Худобу водили, ушитко косили, Лиш так, у талантї, прожили.

Ги дым з ціґара авадь давної піпы По гранках гуляє си мрак, Укаже ся сонце, роздрылит гет хмары, Лиш чекай, вто буде май пак.

Теперькы лиш рано и читаво фрішно, Но вітер давно вже устав.

Листя колыше, травы убнимат, Теперькы лише бы играв.

Дорога гыдом лягла си на гранцї Веде, фурт веде чоловіка. Глина червена, сеся черлениця, Ги на скыбци мащена аджіка.

А тамкы, де в літї пасла ся худоба, Де чинили велику толоку.

Ги джунґлі, ся папороть там розросла, Сяк усе туй, каждого року.

А кажут, ож туйкы маржину водили, Копали велику кырницю. А инше косили, бо треба в колхоз,

Дощик паде, Тото не погано. Люблю я дуже, Як шумит менї рано. Лежу пуд папланом, Но вже ся ни спит. Слухав, як играт, Чув, як шумит.

йти.

вчинити,

вбрати,

На лавичках они сидїли, Фурт говорили, казковали. Они великоє богатство!

О кулко читаво вни знали!

Бабкы старинькі, дуже жаль, Многі из них вже повмирали. Дїды нас лишили давно, А кулко йщи бы розказали.

Ож як косило ся давно, У што ся люде убирали, Живот проходив у роботї, Товды не мало бідовали.

Як пасочкы несли сятити, А у зимі колядовали. Не было читаво достатку, Но доброты май булше мали.

Ож як конопнї треба терти, И як маржину дозирали. А кой потемок, товды вшидкі, На вечурницї ся збирали.

Усї на свальбу ся сходили, Та як играли молодицї! Як по гранках усьо косили,

А пак метали ся копицї.

Я пиля шпора доста слухав, За тото всьо, за давнину. Теперькы зась всьо хочу чути, Хоть годину оту єдну.

***

Потук шумит, Чути го файно. Душу розслаблят, Кажу Вам, айно. Пораз у ньому Вода ся наднимат, Даґде и берег З собов си забират. Тото у яри, Кой снїжок ся потопит, У нас не біда, Но даґде пак топит. Слабо помагат Товды и кашиця, Кой збере ся вшидка У потук водиця. Туча у літї, Погода што сь смутна, Завто пак у потоци Вода каламутна. А инак потихы, Помалы шумит. Пуд плитов яков, Ба ци рыбка сидит? Тямлю я, давно, Было ї много. Теперь лиш смітя Доста туй того. Но вірув, ож потук Буде шуміти, Из моста на рыбку Буду си здріти. Такый буде чистый, Ги бы слыза, Ги по кусницях На травах роса.

ЧУХРАН МИХАИЛ

но не встиг ї розвалити, бо лиш мав на вто 2 годы. Уд хустського завода дустав квартіль, уд жоны двох дітий. Из годами перебрав ся жити в Королево, на отцюзнину, а робити на Севлюшську варишську телевізію, удкедь го у свуй час и удправили на пинзію, май велику, ги была платня. На телевізії быв автором и ведучым шора програм, в тому числови й русинськых. Словом, трудова книжка тоненька. Меже ділом писав смішні и не дуже вершикы русинськов бесідов, котрі давно стали свого рода класиков и знані у народі майже, як фолклор. Їх читают на фестивалях, концертах, свальбах, гостинах, у школах и дитячих садочках. Його книгы знані и на Пудкарпатськуй Русі, и всягды по світу, де лиш є русинська діаспора. Доклав ся до выданя журнала «Отцюзнина», выдавав книжкы для діточок и для дорослых, печатав ся у

Дідо у бунді, ковпакови, на лиці маска ( чорноє полотно з прорізями очей и рота), горбатый (на спині пуд бундов напхано штось), борода з клоча, тайстра через плече. Замість пояса переязаный ланцом. Похожый на медвідя. Чорт у вывернутій бунді, хвуст, рогы, лице зачорненоє. Похожый на… чорта. Входит 1 Пастырь, через плече має тайстрину, куда в кунци складує «гонорар» за выставу. Ци веселити, пане ґазде, на сесь Сятый вечур? Ґазда Веселіт, веселіт!

1 Пастырь ловрія!

Заходят другі Пастырі Туй суть братя мої, з котрими ныні радость вам провіщаю, што у граді Віфлеємі младенець народив ся, котрого сьме много тисяч годув чекали!

2 Пастырь

Такоє ся чудо стало, з высоты неба світло возсіяло. Небесні голосы радость возвіщали, то не люде, самі ангелы піснь заспівали.

3 Пастырь

И я так гадаю, ож чудо ся стало, бо ягнятка з овцями веселят ся, горі яслями скачут, А май бы нам исе чудо Дідо розяснив, бо ото є старый челядник, довго на світі жиє, до всячиного ся розуміє. Діду, Діду, пойте до нас! Прискакує Чорт А я вже прийшов! Ци є туй яка красна дівка, най ї поцулюю. (старат ся поцульовати якусь глядачку)

1 Пастырь Иди гет, Чорте, не тебе сьме кликали, ай старого Діда! Чорт Не пуйду! Ану, што

Сыны мої, пастырі, добре ня чувайте, благую вість майте, Ангелы стрічайте; они радостну принесли новину попуд хащу и на полонину, што сночи Месія народив ся, з Дівы воплотив ся, через нього весь світ уд пекла свободи ся. Заходят Ангелы з бетлегеном, співают «Нова радость стала». Пастырі пудхоплюют.

1 Ангел Сеї ночі Божа Мати дитятко породила, в пелену сповила, в яслі положила!

Ангел Вівчарі прийшли до хліва, принесли сыра и хліба, Божу Матір пригостили, дитятко звеселили!

1 Ангел Світила звізда з высока, троє царі прийшли з Востока, даровали щиро злато, ладан и миро, коліна преклонили, Богу ся молили. Співают «Рожденство твоє, Христе Боже наш».

1 Пастырь ( за каждов фразов дуркне ботов)

Просиме тя, Спасе, так давно жадаємый, дай нам ото вшитко, што желаєме, просиме тя, Боже воплощенный! ( дурк)

2 Пастырь

Мы пастырі убогі, не маєме гріхы многі, лиш віру маєме, Новорожденного восхваляєме, чисті душі наші тобі славу воздают.( дурк)

3 Пастырь Дай нам на світі чесно жити, тебе єдного любити, твою сяту віру сохранити. (дурк) Дідо А я не царь, я старый овчарь, я собі молоду

Иди, чорте, гет, не кывай діда, бо буде ти біда! Дуркают ботами Чорт, тікаючи Прийдеш ты щи до мене гріти ся. 1 Пастырь Пропала нечиста сила, котра людий страшила. А ми не стуйме, ай красно заколядуйме.

Яку, Діду, колядку заколядовати, паны газды звеселяти? Дідо У Віфлеємі новина! Співают

Пастырі Сохрани, Пане Боже, нас уд всякої злости, да будем спасені од днесь до вічнóсти!

Дідо Най діти вам здорові ростут, най вам ся несе и когут. Най вас и вночи місяць, гріє, най до вас ніяка біда зайти не сміє.Дойило ся бы ся молока и уд цапа и уд быка!

1 Пастырь

Береме бетлегем на ноші, а вы нам за колядованя дайте гроші мусиме чорнила купити, дідови бороду зачорнити, бо білу не хотят дівкы любити! Не хотят діда обнимати, мусит їм чоколады куповати, а так лиш будут цульовати! Чорт Кого туй треба цульовати? Лізе до присутніх дівчат. Пастырі дуркают ботами, женут доконечно Чорта

вам, пане газде, йсі сяткы у щасті, мирі, здоровлі попровадити, а

ЗМІСТ