Архип
Данилюк
НАРОДНА АРХІТЕКТУРА БОЙКІВЩИНИ
Львів
-
2004
УДК 728 (477.86Л87) ББК 85.113 (4УКР) Д18
Данилюк А.Г. Д18
Народна архітектура Бойківщини. Житлове будівництво. - Львів: НВФ "Українські технології", 2004. - 168 с. ISBN 966-345-007-Х В книзі відомого музейного працівника, етнографа, доцента Львівського національного університету імені Івана Франка, кандидата історичних наук Архипа Данилюка розповідається про традиції житлово-господарського будів ництва Бойківщини. Книга є актуальною, бо давні будівлі зникають з кожним днем у зв'язку з перебудовою сіл. Книга буде корисною для всіх, хто цікавиться пам'ятками народної архітектури, а також для працівників освіти, культури. ББК 85.113 (4УКР)
ISBN 966-345-007-Х
© Данилюк А., 2004 © НВФ "Українські технології", 2004
Бойківщина
З
ЗМІСТ Вступ Традиції бойківської народної архітектури Особливості формування сільських поселень Садиба, її забудова і благоустрій Житлове будівництво Художнєоздоблення бойківської хати Інтер'єр житлового приміщення І осподарське будівництво Церковна архітектура Пам'ятки народного будівництва з Бойківщини в музеях просто неба Стислий термінологічний словник Літературні джерела Зразки пам'яток народної архітектури Будівельні конструкції і плани Типи народного житла Основні плани сільських дворів Народна техніка і механізми Зразки народної архітектури в замальовках Олени Кульчицької Пам'ятки народної архітектури Бойківщини в спадщині Тадеуша Обмінського
4
5 9 10 14 24 30 34 40 48 57 64 67 69 113 119 143 147 151 157
ВСТУП
Бойківщина як етнографічний район займає територію Українських Карпат від рік Уж і Сян на заході до ріки Лімниці на сході, охоплюючи гірську частину Львівської області; Міжгірський, Воловецький і північну частину Великоберезнянського районів Закарпатської області; Долинський і Рожнятівський райони ІваноФранківської області. Вічнозелені ліси, пологі схили та круті вершини, бурхливі ріки й стрімкі потоки назавжди запам'ятовуються кожному, хто відвідає цей край. Цікавими є його історія, давня народна архітектура, мистецтво, звичаї та побут. Через її територію віддавна проходили шляхи із Закарпаття на землі сучасної Львівської області. Поселення Ступниця, Пого нич, Старе Місто, Спас, Стара Сіль - існували вже за часів Київської Русі. Цей край був нездоланним бар'єром для монголо-татарської орди, заселяли його завжди мужні та нескорені люди. З давніх часів славиться Бойківщина своїми мистецькими традиціями. Зокрема архітектура посідає чільне місце в культурній діяльності місцевого населення, принесла йому загальне визнання. І це цілком природно, адже на Бойківщині споконвіку був ліс чудовий будівельний матеріал. Народні майстри будували хати з галереями, водяні млини, церкви, дзвіниці, які ми сьогодні 5
вважаємо шедеврами народного зодчества. Впродовж століть вироблявся неповторний бойківський стиль, в якому відобразилися кмітливість, спостережливість, естетичні смаки та уподобання будівничих. Народні зодчі вдало використовували рельєф місцевості, тонко відчували природу, шукали з нею гармонії. Масивні форми даху будівель чимось схожі на гори, а розташування їх повторює обриси рельєфу. Завдяки вмілому конструктивному рішенню будівлі виглядають легкими й ніби здіймаються над схилами гір. Хати будували з товстих смерекових плениць (півкругляків) з високим гострим, дещо вигнутим дахом. У профіль силуети таких будівель подібні до старих смерек зі звислими донизу гілками, гармонійно створюють з ними єдине ціле. Важливе місце в старовинній бойківській садибі посідають господарські будівлі. Серед них виокремлюється стайня. Складається вона з двох частин, розділених боїщем (стодолою). Вздовж усієї протилежної від входу стіни стайні тягнеться половник (прибудова, куди зсипали полову, іноді клали сіно). Якщо
Село Бітля Турківського району Львівської області
6
інтер'єр старого житла (особливо курних хат) створював безрадісне враження, то до господарських будівель відчувалася підвищена увага ґазди, вражала різноманітність і своєрідність складених там предметів, господарського інвентаря. Та найвищого мистецького рівня досягли місцеві зодчі в сакральній архітектурі. Бойківські церкви та дзвіниці відзна чаються оригінальністю архітектурних форм, конструктивною простотою, доцільністю та виразністю окремих деталей. Академік Ігор Грабар у книзі "История русского искусства" (т.ІІ, 1912 р.) про них писав: "Ось де самобутнє мистецтво Прикарпатської Русі торжествує своє найвище досягнення! Тут, в цих легко злітаючих до неба струнких силуетах храмів, в дитячій простоті їх конструкцій, що надає їм вигляд дивовижних іграшок, - відбилася вся неповторна чарівність цього справді народного мистецтва". Два чудових пам'ятники цього виду народної архітектури представлені в Музеї народної архітектури та побуту у Львові. Це церкви 1763 року з с.Кривки Турківського району і 1863 р. із села Тисовець Сколівського району Львівської області. Обидва
Церква і дзвіниця в с. Верхня Рожанка Сколівського району Львівської області
7
експонати переконливо свідчать про високу культуру й майстер ність народних умільців. Важливе місце в історії матеріальної та духовної культури бойків посідають народне мистецтво, художні промисли. Художня різьба збереглася тільки на одвірках та інших архітектурних деталях. Сучасні дослідження свідчать про існування її також на деяких побутових предметах, зокрема посуді. Високими художніми якостями характеризуються народні ткані вироби: коци, верети, плахти. Цікаві зразки рослинного орнаменту мають вибійки (фарбування виконували рослинними барвниками за допомогою трафаретів). Вражають фантастичними узорами, тонкістю виконання вишивки. Бойківський старовинний одяг відзначається зручністю, легкістю, багатством орнаменту та способів виконання. Дівчата носили вишиті сорочки, білі спідниці з вишитим краєм, а 'також прикрашений вишивкою фартушок, на голові - світлу хустку. Заміжні жінки в'язали хустки на чіпець. На сорочки одягали лейбик з коричневого сукна, прикрашений на грудях шнурами і саморобними ґудзиками з того ж таки сукна. Чоловічий костюм був строгим: сорочка та штани з білого полотна з вузькими, здебільшого чорного кольору, вишивками. Штани іноді вишивали внизу і по швах. Лейбик прикрашали скромніше. Влітку носили солом'яний капелюх, взимку - кучму, або баранячу шапку. В давнину бойки відпускали довге до плечей волосся, яке заплітали в коси. Бороди голили. До шедеврів декоративного мистецтва належать і писанки. Серед декоративних мотивів їх оформлення дуже архаїчні. Наприклад, примітивне зображення сонця у вигляді радіальних ліній, які виходять з центра круга. Переважають геометричні орнаменти. Виразний рослинний орнамент - рідкість.
8
ТРАДИЦІЇ БОЙКІВСЬКОЇ НАРОДНОЇ АРХІТЕКТУРИ
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ СІЛЬСЬКИХ ПОСЕЛЕНЬ Розташування, форми поселень і планування їх на Бойківщині в першу чергу визначаються рельєфом місцевості. В давнину люди займали під поселення більш рівні, низинно розташовані простори: улоговини гірських долин, надзаплавні тераси. У вузьких поперечних долинах бойки охоче заселяли котловини. Зональна будова Карпат відображається в розміщенні поселень. Здебільшого безлісі та зайняті орною землею гірські хребти густо заселені. В західній частині Карпат, де рельєф знижений, грядоподібний, села розташовані ланцюгом між грядами. Східніше умови для поселень гірші. Річкові долини, особливо поперечні - круті та вузькі. Гори сягають тут висоти 1800 м. Найбільше поселень у долинах Опору, Стрия, Мізунки. Ще східніше гірські масиви вищі, долини звужені. Тут заселені лише верхні долини Тереблі і Тересви. Місцеві поселення розташовуються головним чином в долинах рік. Дуже часто вони скупчуються і утворюють ланцюг, у якому майже зливаються одне з одним, це спостерігається в долині Стрия (села Бориня, Матків, Либохора). Основна частина сіл тягнеться вздовж течії великих рік, які протікають у північно-східних і иівденно-західних напрямках. Схили долин при такому положенні мають оптимальну освіт леність. У лісистих місцевостях заселення йшло повільніше і 10
садиби будували тільки на вільних від лісу територіях. Первісно постійні поселення виникли на самовільно захоплених територіях. У часи кочового скотарства території пасовищ і шляхи пересування худоби не обмежувались. У місцях зупинок пастухи будували примітивні курені для відпочинку й тимчасові загони для худоби. З переходом до напівосілого скотарства вже частина населення, переважно жінки та діти, живуть у хатах, які зводили на рівнинах і в долинах вздовж рік. Рідко в таких місцях були найнеобхідніші умови для життя і ведення сільського господарства. Наприклад, щоб потрапити на сінокіс, людям доводилось проходити великі відстані, перебираючись через густі нетрі. Звідси, мабуть, походить назва лісових лук "лази", які зафіксовано і в назвах урочищ і поселень. Внаслідок вирубок лісу, зі зростанням поселень площа лазів розширювалась. Кращі землі перетворювали в ораницю. Поступово лази, куди переселялась вся сім'я, переростали у хутори. Отже, двори ще в давнину могло представляти собою хутір. Таке поселення мало кілька хат. Найчастіше поселення з'являлись на територіях, придатних для ведення господарства, де спочатку поселялась одна або кілька
Село Лімна Турківського району Львівської області
11
сімей. Розростаючись, такий рід давав назву іноді групі дворів. Прізвища перших поселенців присвоювались назвам сіл, при сілків. У густозаселених місцевос тях такий порядок виникнення поселень не міг утримуватись без змін: тут гостро відчувалась нестача землі і посилювались права приватної власності. В XVXVI ст. земля вже була поділена на ділянки. Пізніше пани стали забирати кращі землі, скуповували їх за безцінь або витісняли селян в Схема поселення с. Нижнє Висоцьке необжиті місця, де вони на де Турківського району Львівської кілька років звільнялись від спла області. 1851 р. ти податків. Чимало сіл у XIX ст. розбудовувалося за німецьким звичаєм. Хати споруджували в ряд, одна біля одної, з обох боків дороги. За кожною садибою простягалася вузька довга смуга землі (загумінки). На Бойківщині існують різні форми поселень. В середині XIX ст. сформувалися села, які збереглись майже до наших днів. У вузьких долинах рік найбільш поширені видовжені, одновуличні селища, з одним рядом садиб, віддалених одна від другої. Згодом вздовж річок, з одного або двох боків, з'являються також поселення з двома рядами будинків. Витягнуті вздовж рік одновуличні села з часом змінювали початкове планування. Коли кількість населення збільшувалась, виникало питання, де розташовувати нові сім'ї. Так з'являлися нові вулиці, паралельно до головної, особливо - в розширених ділянках долин; іноді утворювались окремі групи дворів або хутори. Подекуди поселення розросталось не по долині, а по вищих місцевостях і, таким чином, зникав видовжений тип поселення, поступаючись місцю скупченому. 12
Скупчені поселення з'являлись найчастіше в улоговинах, при злитті рік. Вони характеризуються багатовуличним плануванням, компактністю і мають форму неправильного багатокутника. Цей тип поселення виник у різні часи і з різних причин. Деякі скупчені поселення, особливо на підступах до перевалів, утворились на місці давніх слов'янських городищах (Тустань, Старий Самбір, Корчин, ІІідгородці), інші виросли із старих дворищ. Скупченість поселень пояснювалась необхідністю викорис товувати для посівів більше землі. Вулиці в поселеннях скупченого типу іноді сходяться в центрі села, часто своїм розташуванням нагадують хаотичну сітку. Навіть головна вулиця круто звивається. Деякі з цих поселень згодом стали містами, наприклад Турка. Окрім видовжених і скупчених поселень, поширеними були розкидані села. Це поселення, в яких садиби споруджували в долині або по схилах. Такий характер розселення був зручний тим, що давав змогу зводити стодоли та інші господарські будівлі серед полів. Виникненню цього типу поселень сприяли звуження річкових долин, розкиданість орних земель. Кожний господар будувався на своїй ділянці, тому цей тип поселень має характер хутірського. Такими поселеннями є Славсько, Погар, Камінне. Вільний характер розселення не міг довго існувати. В 1778 р. австрійський уряд прийняв розпорядження про так звану контракцію. Це означало, що розкидані поодинокі поселення верховинських місцевостей розпорядженням властей втягувалися в общину. З часів проведення контракції іноді відраховують вік поселень, хоч фактично вони існували задовго до неї. Таким чином, на Бойківщині існують три типи розселень: витягнуті вздовж рік і доріг, скупчені та розкидані безсистемно в долинах і по схилах гір.
13
САДИБА, ЇЇ ЗАБУДОВА І БЛАГОУСТРІЙ Садиба - це комплекс житлових і господарських будівель разом з двором, городом і садом, які становлять індивідуальне господарство селянина. Всі будівлі взаємозв'язані. В одних і тих же приміщеннях люди жили й працювали. В хаті не тільки спали і їли, але й тримали іноді молодняк худоби, пряли, виконували інші роботи. Водночас селяни спали влітку не тільки в хаті, але й у коморі, сінях, стодолі. Від характеру заняття мешканців залежали форми та розміри двору, кількість господарських будівель. У часи середньовіччя садиба-дворище була підпорядкована потребі великої родини. Це були багатобудинкові двори, у яких будівлі не були загороджені і розташовувались безсистемно на ділянці землі, якою користувались спільно всі господарі, що входили до патроніму. Залишки подібного господарства оглядав автор цих рядків на початку 1970-х років у Сколівському районі на Львівщині. З розпадом великої родини на окремі, садиба стала одноосібним господарством. Нагадаємо, що на вигляд садиби, її планування впливали характер заняття власників, традиції, ступінь економічного розвитку, природні умови, орієнтація за сторонами світу. На Бойківщині головним заняттям населення було земле робство. Сприяли цьому відносно спокійніші форми рельєфу, пологіші, ніж в інших частинах Карпат, схили. Про це давнє заняття населення свідчать велика розораність схилів, деградованість ґрунтів, наявність солом'яного даху в традиційних будівлях, 14
окремого великого приміщення для обмолоту зернових - боїща, і, врешті, скупченість поселень у долинах, що давала йому змогу зберігати більше земель для полів. Про землеробський характер заняття бойків свідчить давній звичай класти хліб у фундамент при закладанні підвалин, що нібито має забезпечити добробут у майбутньому. Розміщуючи будівлі в садибі, селянин завжди намагався віднайти і використати найцінніше з навколишнього середовища. Орієнтація головного фасаду на південь є головною вимогою при забудові сіл Бойківщини. Тому в одному і тому ж селі нерідко з одного боку вулиці всі хати стоять вікнами у двір, а з другого навпаки, вікнами до вулиці, аби тільки довгий фасад будинку виходив на південь. В с. Верхньому Висоцькому Турківського району Львівської області в одній із частин села вулиця проходить із заходу на схід. В цьому місці в групі садиб житлові будинки звернені головними фасадами до дороги, на південь, і господарські будівлі розміщуються за ними (з боку поля). На протилежному березі річки житлові будинки стоять бічною стіною до річки.
Хата в с.Нижня Яблунька Турківського району Львівської області
15
Умови індивідуального господарства вимагали найзруч нішого, простого сполучення житла з господарськими будівлями. Колись це мало важливе значення: господар мусів перед своїми вікнами мати стайню, щоб зберегги худобу від злодія. Але тоді він міг під обійстя відвести більше ґрунту. Отже, хату ставив далеко від стайні або збоку від неї, не дбаючи про відведення гноївки, що нерідко погіршувало санітарно-гігієнічні та побутові умови. Вулиця з оберненими в її бік тильними частинами господарських будівель мала доволі непривабливий вигляд. При перпендикулярному розташуванні житлового будинку відносно вулиці господарські будівлі розміщувались проти довгої стіни будинку. І характерно, що стайні стоять на ділянках, які нахилені до хати. Між стайнею і хатою дуже часто трапляються ділянки орної землі. Місцеві жителі вважають, що ці клаптики землі угноюються якоюсь мірою від стайні. Садиби селян залежно від ширини наділу найчастіше набирали форми видовженого прямокутника. При цьому, треба зазначити, що на Бойківщині земельні наділи розташовувались
Хата 1927 р. в с. Нижній Турів Турківського району Львівської області
16
перпендикулярно до шляхів сполучень, при яких були садиби, або по обидва боки від них. Останнє іноді було наслідком пізнішого прокладання вулиці через наділи. Садиби змінювались зі зміною виробничих відносин залежно від суспільного укладу. Після розпаду великих земельних володінь, парцеляцій, утворювались дрібніші садиби з чіткою специфікою господарства. Після Першої світової війни зруйновані поселення відбудо вували по-новому, з урахуванням усього корисного, що залишилось від старої забудови і вимог часу (архітектори зі Львова пропонували проекти житлових будинків і розробляли плани дворів залежно від величини земельних наділів, які широко пропагувались, роз'яснювались у різних тогочасних товариствах). За розташуванням житлових і господарських будівель на Бойківщині розрізняють два основні типи селянських садиб. Як зазначає сучасний український етнограф Ю. Гошко, ця межа проходить по лінії дороги Самбір-Турка. На правому боці переважають однорядні, а по лівому боці - двори з вільною забудовою. При цьому необхідно пригадати, що в деяких селах існували змішані типи. Ще М. Зубрицький, І. Франко описували існування типу садиби, який сьогодні зберігається в Турківському і Старосамбірському районах Львівської області. Це так звані "довгі хати", де під одним дахом розміщені всі будівлі. Наприкінці XIX ст. в с. Мшанці серед 182 садиб - 143 були такого типу. Ці будинки стояли головним фасадом на південь. Від заходу (в селах говорять "з гори") - комора, хижа, сіни, боїще, стайня. Від сходу сонця такий порядок: сіни, хижа, комора, боїще, стайня. "Довга хата" має три варіанти, де визначальними є форма і розташування боїща. У першому боїще не виступає за суміжні стіни інших приміщень і має один вхід - широкі ворота. У другому - боїще виступає до переду і має, окрім широких громіздких воріт, ще двоє бічних дверей. Особливістю цієї будівлі є те, що вона складається з двох будівель: зрубу стайні та зрубу хати, з'єднаних стіною половника, воротами, дахом. Часто у цьому варіанті споруду оточує половник також з бічних фасадів. У третьому варіанті функції сіней та боїща об'єднані. Будівля при цьому має своє 17
Хата 1932 р. с. Вовче Турківського району Львівської області
архітектурне рішення: сіни значно більші, ніж звичайно і мають два входи (широкі ворота для завезення збіжжя і вмонтовані в них двері для повсякденного користування). Змінювалась садиба через низку соціальних причин. Спочатку площа (поля, на яких будували будинки) була певної ширини. Два брати поділились господарством і молодший будувався, а з часом давня ділянка ділилась на дві, а відтак одну половину знов ділили навпіл. При четвертому поділі не було вже багато площі, через що будували будинок бічною стіною до півдня і в тій стіні вирізали вікна. Наліво від згаданої дороги, що з'єднує Самбір і Турку (у Сколівському і Турківському районах), переважають багатобудинкові садиби. Серед них поширеними були садиби з пара лельним розташуванням будинків, перпендикулярним до вулиці. Це невипадково, бо при цьому до мінімуму зменшувалась ширина присадибної ділянки (наділи були смугами 20-30 м) і був зручний зв'язок з вулицею та господарським двором. Таке розташування було можливе при широких річкових долинах, наприклад в господарстві С. Щура з с. Либохора Турківського району, яке відтворене у Львівському музеї народної архітектури та побуту. 18
І, врешті, ще один тип садиби трапляється на Бойківщині. Це садиба з відокремленими будинками, що не стоять щільно один біля одного. У заможних селян всі будівлі створювали чотирикут ник, формуючи посередині вільне подвір'я, а у бідніших - будівлі формували тільки дві-три сторони чотирикутника. Житловий будинок при цьому розташовувався по-різному: хата при дорозі; паралельно до вулиці; в глибині садиби, але паралельно до дороги; причілком до вулиці, а господарські будинки перпендикулярно і паралельно до дороги. Перший варіант розташування є одним з найбільш поширених. Хати в глибині садиби ставились в довжину. На початку XX ст., після Першої світової війни, культурно-освітні установи проводили певну роботу з впорядкування сіл. Відтоді вже дуже рідко трапляється стайня, яка б виходила тильною стороною до вулиці. Скоріше будували її перпендикулярно до хати, як це спостерігаємо в с. Орявчик Сколівського району. На Бойківщині чимало садиб, у яких хати стоять причілками до вулиці, а стайні та інші господарські будинки - перпендикулярно та паралельно до неї.
Хата початку XX ст. в с. Бабина Старосамбірського району Львівської області
19
У деяких селах, особливо на схилах гір, можна побачити садиби, забудови яких розміщені без певного порядку. їх зводили там, де зручніше було господарити, незалежно від вулиці. Прикладом такої садиби може бути ґаздівство С. Зубика з с. Козева Сколівського району. Тут хата і зблоковані стайня-стодола розміщені паралельно, але так, щоб остання споруда виглядала з глибини двору. Від неї попід причілковою стіною проходила худоба до вулиці. На Закарпатській Бойківщині наприкінці XIX - на початку XX ст. були найбільш поширені селянські двори з вільним розміщенням в них непоєднаних між собою (або частково поєднаних) будівель. При такій системі забудови житлові споруди ставили фасадом до дороги, стайню - причілковою стіною вздовж двору. При вузьких садибних ділянках хату та господарські будівлі зводили причілковою стіною до дороги. У північній частині Великоберезнянського району побутували однорядні двори (довгі хати), в яких усі будівлі були зблоковані в одну споруду. У бойківській садибі на Закарпатті, крім Великоберез нянського району, було небагато господарських споруд, які здебільшого будували щільно одна біля одної. Основною
Хата 1912 р. в с. Мшанець Старосамбірського району Львівської області
20
господарською будівлею була стайня, зблокована з боїщем. Біля неї часто ставили окремо кучу для свиней. Заможні селяни буду вали і шопи-колешні для возів, сільськогосподарського інвентаря, облаштовували ями (рупи) для картоплі, копали криниці. У Міжгірському і Воловецькому районах стайні зводились з добротного матеріалу, найчастіше з кругляків (рідше брусів) смереки. Покривали їх соломою. Дахи, як правило, робили високі, що було необхідно в умовах великих опадів. У Пилипці, що на Міжгірщині, дахи іноді в три-чотири рази перевищували видиму частину зрубу. Збережені до сьогодні стайні у згаданому Пилипці, а також у Синевирі, Синевирській Поляні можна віднести до класичних зразків народної архітектури. Крім того, вони придатні й зручні для користування. Стайні найчастіше складаються з власне стайні і боїща, які розміщуються по довжині будівлі. У давніших з них вздовж тильної стіни ще добудовували половники для зберігання полови. Ворота боїща були здебільшого у довшій стіні будівлі, а в стайні - в причілковій, що забезпечувало чистоту подвір'я. Наявністю двох дверей (до боїща і на вулицю) стайні Закарпатської Бойківщини відрізняються від аналогічних будівель, що побутували на галицькій Бойківщині, де були тільки одні двері - у довшій фасадній стіні. На обійстях (садибах) садили дерева, які рідше зустрічались у лісі, а людям потрібні були у господарстві. Біля кожної садиби росло по 2-3 ясені, які використовувались як матеріал для виготовлення возів. Садили берези, але дуже мало, бо їх було достатньо в лісі. З березового стовбура виготовляли сани і отримували сік. Росли і липи, з яких виготовляли бочки, хатній посуд, збирали цвіт. Садів майже не було. Сливи росли у горах лише на закарпатській стороні. Росло чимало диких груш і яблунь; плоди їх згодовували свиням, а також використовували для сушіння. У с. Кіндратові, як зазначає М. Зубрицький, майже в кожного ґазди біля хати був сад, в якому здебільшого росли дички, але були й щепи яблуньок, груш, слив, а також порічки. Сади завжди обгороджувались. Кущів при садибах не садили, бо взимку їх завжди обгризали зайці. 21
Завжди біля хати росли м'ята, любисток. Особливе місце відводилося барвінку, без якого не відбувалося жодне весілля. На городі садили капусту, біб, цибулю, огірки, буряки. Після Першої світової війни з'явилась квасоля. Сіяли також льон, а на Закарпатті - коноплі. Архітектурний ансамбль давньої садиби зумовлювався завжди взаємозв'язком житлових і господарських будівель, розташуванням хати відносно вулиці, формами дахів, огорожею та іншими компонентами. Стайні на Бойківщині, крім свого окремого розташування, будували досить часто під одним дахом з боїщем (стодолою), деколи при хаті, або з боку сіней. Комори конст руктивно входили до хати чи були окремими спорудами, які ставили недалеко від житла, часто над пивницею (льохом). Боїща розміщували трохи далі від житла. Усі будівлі в садибі обносили огорожею, яка природно вписувалась у місцевість. Про огорожі, їх типи збереглося багато документальних матеріалів, особливо про ті, що загороджували садиби багатших селян. Ю. Гошко в книзі "Населення Українських Карпат ХУ-ХУШ ст." знаходить архівні матеріали про огорожі війтів. Фільварок війта
Хата в с. Опорець Сколівського району Львівської області
22
с. Бистрого обгороджений лупаним деревом, частково плотом з хмизом. Садиба війта с. Смерічки кругом огороджена парканом. Деякі війтівства були загороджені навіть частоколом - одним з найдавніших видів огорожі. Огорожа війта с. Розлуча складалась з подвійної брами, зробленої з трьох стовпів, ворота були виготовлені з ялинових дощок. Від воріт йшли смерекові кілки, вбиті один біля одного. Садиба князя (війта) Яворського була обнесена парканом, а з тильного боку - стіною з каменю. М. Зубрицький зазначає, що в с. Мшанець усі садиби були загороджені, а на дорозі, що вела з села ставили "громадські ворота", щоб худоба не могла вибігти в поле і наробити шкоди. У XIX ст. на Бойківщині садиби, будівлі, подвір'я загоро джували найчастіше жердинами, прикріпленими до стовпів д е р е в ' я н и м и цвяхами, укладаючи їх серед двох стовпів і перев'язуючи лозою. В с. Либохорі Турківського району збереглася загорожа з ліщинових палиць, вплетених між жердинами, подібна до частоколу на східній Україні. В. Кобільник описує різні види огорож, перелазів і хвірток в с. Жукотині, подає їх малюнки. Перелази робили з дощок або кругляків. Коло перелазів вмощували великі камені або зрізані стовбури дерев, щоб їх можна було легко переступати. Хвіртки укріплювали на "вужівках". У с. Мшанець Старосамбірського району городили "тиняками" - дощечками до 5 см шириною і 1,6 м довжиною. їх дерли із смереко вого дерева. Тиняками переплітали три лати, закріплені між стовпами. У закарпатській частині Бойківщини (Воловецькому, Міжгірському районах) збереглися садиби-двори без огорож. Територія двору визначається площею на схилі гори або біля потічка, чи біля дороги, на якій розміщені житло і господарські будівлі. Планування садиби зумовлене виробничою діяльністю селянина та його побутом. Ось чому на Бойківщині дуже часто житло губилось серед господарських будівель і про нього менше дбали. Так у загальних рисах можна змалювати традиційну бойківську садибу.
23
ЖИТЛОВЕ БУДІВНИЦТВО Основними будівлями в бойків є хата і стайня. Як і по всій Україні, бойківська хата в плані має форму прямокутника. Це давало змогу максимально спростити роботи при зведенні стін, а особливо даху. Будівля складається з трьох приміщень. Особ ливістю її є те, що хата розташовується між коморою та сіньми (комора, хата, сіни). Це, за словами бойків, роблять з метою її утеплення. Такий план конструкції править за основу всього житлового будівництва. Він є невід'ємним елементом всіх типів хат, подекуди з певними доповненнями і змінами. Будували бойки з природного матеріалу - ялиці і смереки, добре знаючи їх технічні та естетичні властивості. Ялицю використовували на зруб, на дошки йшла смерека. Останню вибирали в рідкому лісі, де дерево росло повільніше і мало щільнішу структуру, а отже могло зберігатись роками. Заготовляли ліс взимку або восени, коли дерево мало низьку вологість. Площу під хату вибирали близько біля річки чи потічка. Варто зазначити, що у бойків виробилися певні вірування, пов'язані і вибором місця. Якщо територію перетинала стежка, то це була зла прикмета. На облюбованому під забудову місці по кутках клали хліб. Якщо за ніч він зникав, вважали місце непридатним для обійстя. Одначе цих вірувань не завжди дотримувались. Найбільше при закладанні будівлі брали до уваги віддаль від річок, потоків, доріг, лісів, рівень ґрунтових вод тощо. Зруби зводили з кругляків, плениць та брусів. Можна припустити, що найдавніші помешкання будували з кругляків, які на кутах зв'язували примітивними замками (півдугами). Це 24
вимагало менших затрат праці. Пізніше колоди розколювали на дві частини. Це робили за допомогою сокири і свердла. Наприкінці XIX ст. колоди розрізали трацькою пилою і на тартаках. Бруси в'язали в "замки". При закладанні нижнього вінця (підвалини, трам'я) в кожний кут сипали жито чи інше збіжжя, "щоб хліба було багато". В деяких місцевостях клали гроші. Стіни (протеси) робили високими. Це оберігало житло (у давнину більшість хат були курними) від пожежі, запобігало отруєнням чадним газом. Між пленицями закладали мох як своєрідний утеплювач. На Бойківщині хат не білили, за винятком сіл Старосамбірського і Турківського районів Львівської області. Стеля була із товстих плениць (повал), які клали на грагар (брус), що простягався від зовнішньої стіни комори аж до сіней. Проте в сінях стелі не було, тому хата добре вентилювалась. У верхній частині зрубу на півметра нижче стелі вмонтовували з трьох боків по дві гряди. На них клали для сушіння льон, дрова. В коморі гряди розміщували при задній стіні. їх використовували, як жердки для одягу. На видовжених поперечних підвалинах настеляли поміст. Таким чином утворювалась відкрита галерея, що прикривалася звисаючим дахом. Дах будівель здебільшого високий, утричі більший від зрубу. Такої висоти досягали завдяки конструкції крокв, а також острішками, які продовжували стріху. Крили дах китицями з житньої соломи, які пошивали від кута хати з другої лати, а гузир (падолок) спирався на першу лату. Покритий таким способом дах довше зберігався, а уступи, утворені сніпками, оперізуючи горизон тально будівлю, прикрашали її. Добре крита хата з причілка була схожа на ялицю. Цікаво, що застосовували такий спосіб покриття переважно у тих районах, які входили до складу Галичини. Продимлена солома Фрагмент хати кінця XIX ст. ніби консервувалась, робилась в с.Поляниця Долинського району смолистою, менше гнила. Івано-Франківської області 25
На Закарпатській Бойківщині крили соломою-мервою, накладаючи її на сучкуваті лати товстим шаром (до 70 см). Коли сучкуватих лат не було, то в них спеціально вбивали дерев'яні кілки. Знизу кілька рядів крили кичками і так закладали їх між лати, щоби четвертий або п'ятий ряд лягав на лату майже горизонтально. Це створює площину, на яку вкладали мерву. Завершували покриття дашком з драниці. По ньому легко стікала вода з гребеня, що оберігало солому від гниття. У верхів'ях рік Мізунки, Тересви, Тереблі крили хати драницею або ґонтом. Розміщення дверних і віконних прорізів на фасадах, їх розмір, пропорції, особливо спосіб оздоблення істотно впливають на зовнішній вигляд будинку. Двері, що своїм виглядом нагадують трапецію, здебільшого характерні для тридільних хат. Одвірки не обшивали наличниками. При їх декоративному оздобленні найчастіше застосовували різьблені розети різних величин, сполучені між собою орнамен тами. Розети - це символічне зображення сонця, яке в народі вважали священним. Пізніше зображення сонця стало декора тивним елементом архітектури. Розташування одностулкових дверей має усталену традицію, яка виходить з принципу зручності та доцільної організації приміщень. У будівлі четверо дверей. Двоє з них припадають на сіни, одні виходять на господарський двір. Вони відчиняються в бік сіней, а ті, що з хижі - в сіни. Це робиться з метою економії житлової площі. Двері розміщуються на відстані від 1 до 1,5 м від зовнішньої стіни. Як видно з планів, на головному фасаді є двері до комори. Не можна було робити вихід з комори до хати. Це порушувало традиційний інтер'єр житла, створювало протяги. До хат Сколівського району на Львівщині і Міжгірського на Закарпатті характерним є розміщення по двоє вікон на головному і одного на тильному фасаді. Найчастіше трапляються вікна розмірами 0,66x0,75 і 0,67x0,80 м. На тильній стіні вікно зазвичай було меншого розміру, його робили, щоб наглядати за господарським двором (стайні розташовували переважно в глибині садиби). В деяких садибах, забудова яких нагадувала літери Г і П, вікно на тильному фасаді не прорізували, бо господарські будівлі були попереду. 26
Обв'язки віконного прорізу робили з товстих брусів. Надвіконну та підвіконну плениці, які підтримували ззовні обв'язку, оздоблювали уступчатоподібними вирізами. Віконні прорізи в бойківських хатах розширюються назовні, внаслідок чого при малих розмірах вікна до кімнати проникало більше сонячного проміння. Такі вікна властиві для експонату Львівського музею архітектури та побуту - хати з с. Пилипець Міжгірського району Закарпатської області. Народне житло на Бойківщині формувалось багатьма поколін нями народних майстрів. Будівлі на території цього краю мають певні відмінності, які виявляються в плані, в оформленні галереї, способах покрівлі, розміщенні та використанні приміщень. Беручи все це до уваги, на Бойківщині можна виділити кілька типів житла. Перший тип - це тридільна хата з відкритою галереєю (помостом) від головного фасаду. Такі будівлі мають високі стіни, третина яких розміщена під навісом даху. Хату такого типу придбав Львівський музей народної архітектури та побуту в с. Либохорі Турківського району Львівської області. Інший експонат музею хата 1846 року із Бойківського Закарпаття (с. Пилипець Міжгірського району Львівської області) також має надзвичайно високий дах (в 3,5 рази вищий від видимої частини зрубу).
Хата кінця XIX ст. в с. Волосянка Сколівського району Львівської області З книги: Українці. Історико-етнографічна монографія. - К., 1959. — Т1 27
Другий тип - це житло із закритою галереєю з одного, двох, трьох або й усіх боків. У плані будівля тридільна з двома житловими приміщеннями. Такого типу помешкання були найбільш поширені на Тухольщині (села Тухля, Тухолька, Славсько, Плаве, Либохора, Головецько, Козева), а також у районі Сколе. Як зазначалось вище, галереї будувались на виступі попереч них трамів, але завжди конструктивно закриті брусами, які з одного боку входять у зруб з бічною стіною. Навпроти вікон вирізували верхній брус поруччя, щоб проникало більше світла у житло. Зовнішні ребра верхнього та нижнього брусів прикрашали різьбою. Вхід до галереї обрамляли колонками. В придбаному музеєм експонаті (хата 1792 року із с. Орявчик Сколівського району) вхід до галерейки - з торця. Хата має припіднятий головний фасад (побудована на схилі тераси). Зруб хати тримається на фундаменті з річкового каменю, а з боку комори та сіней - лише на кам'яних підпорах. Тому здається, ніби будівля зависла над землею. Галереї використовувались для сушіння овочів, у негоду тут виконували дрібні ручні роботи, іноді відпочивали після праці. Наприкінці XIX ст. заможніші сім'ї почали змінювати традиційний тип житла. Хати почали споруджувати з таким плануванням: комора + хата + сіни + хата + комора. У такому помешканні стало більше житлової площі і сім'я мала змогу, особливо влітку, жити вільніше, із вигодами, але взимку знову переходили до однієї кімнати, щоб менше витрачати часу на заготівлю дров для опалення. У Турківському, Старосамбірському районах Львівської області поширена так звана довга хата, в якій під одним дахом розміщені житлові й господарські приміщення. Будівля складається з комори, хати, сіней, стодоли, стайні і шопи. Хата тут виділяється із всієї забудови зрубом та вікнами. Трапляються хати з побіленими стінами або замазаними глиною шпарами між брусами. Місцеві мешканці стверджують, що помешкання почали білити наприкінці XIX ст. - цього вимагала влада. Це мало продемонструвати "вболівання" місцевих управи телів за культуру сіл. Виходили також розпорядження облаштовувати біля кожної хати відхідні місця (туалети), виводити димарі, 28
білити житла ззовні. Але звичаї були настільки сильними, що ці заходи здебільшого не виконувались. Вікна в довгих будівлях своєрідні - багатошибкові. У найдав ніших хатах кількість шибок сягає шістнадцяти. На півдні Турківського району хати мають по два вікна, а на півночі цього району і в Старосамбірському - по три. Біля хати є відкрита галерея. І. Франко вважає "довгу хату" характерною для житлового будівництва західної частини Бойківщини, а Ф. Вовк зазначає, що цей тип житла розвинувся в деяких бойків, а також у лемків. І. Коперницький 1880 р. між Орявою і Попрадом взагалі не бачив інших будівель, хоч описував лемківські і західнобойківські варіанти. Наприкінці XIX ст. в с. Мшанець на 182 садиби припадало 143 довгих будівлі. Більшість дослідників вважають, що довгі хати мали лише бідні селяни, але є й інша думка - передумовою для виникнення цього типу житла були суворі зими, велика вилісненість гір. Житло такого типу давало змогу краще доглянути худобу в негоду. Як бачимо, така будівля за своїми функціями наближається до гуцульської гражди. Певну роль відігравали і соціальні причини, характер розміщення земельних наділів. На довгі будівлі йшло менше дерева, ніж при відокремленому будівництві, бо в цих місцевостях ліси були майже винищені, що створювало труднощі з матеріалом. Поширенню такої конструкції сприяв і рельєф з низькими грядоподібними горами, широкими долинами і пологими схилами. Архітектурні форми будівель деякою мірою співзвучні тутешній природі: вищим горам відповідають вищі дахи, а пологим - подовжені. У деяких селах, по-сусідству зі Старим Самбором і Туркою, трапляються навіть житлові ансамблі, де під одним дахом з хатою розмістився цілий виробничий комбінат (водяний млин, фолюш, тартак). Таким чином, для бойківської народної забудови характерні різноманітність типів, глибока продуманість кожної деталі та усього житла, вдалі пропорції, стримане використання прикрас, різьби.
29
ХУДОЖНЄ ОЗДОБЛЕННЯ БОЙКІВСЬКОЇ ХАТИ Сьогодні збереглося чимало пам'яток дерев'яного будів ництва. Використання деревини сприяло розвитку її художньої обробки та технології. Давні будівлі вражають своїм виглядом, вдалим дотриманням пропорцій, завжди доречним декоративним оздобленням, доцільністю і раціональністю. Кращі зразки архітектури витримали випробування часом і стали пам'ятниками культури, свідчать про високу майстерність, художній смак їх творців. Особливої уваги заслуговують традиційні бойківські хати і як твори мистецтва. Ще видатний польський етнограф І. Коперницький, відвідавши в 1889 році Українські Карпати, зокрема Бойківщину, відзначив високу мистецьку цінність місцевих житлових будівель: "Мені вдалось ближче і докладніше пізнати тільки їм (бойкам - авт.) властиве замилування в оздобленні будівель. Маю багато цікавих рисунків дверей луковатих, оздоблених з великою видумкою", - писав вчений. Силуети бойківських хат завжди чіткі, динамічні, водночас мальовничі та м'які в своїх лініях. Цю неповторність і оригіналь ність, зразкову гармонію пропорцій і тісний зв'язок з природою та давніми традиціями українського народу підтвердили пізніше вже сучасні дослідники Г.Н. Логвин, П.Г. Юрченко, В.П. Самойлович, П.І. Макушенко, С.А. Таранушенко. Дослідження бойківської хати львівським мистецтвознавцем П.М. Жолтовським дали цікаві результати: в кращих зразках ЗО
виявлені пропорції золотого перетину, що переконує нас у високих художніх якостях бойківського житла. Детальний огляд бойківської хати свідчить про велику роль конструкції, зокрема зрубу і його елементів у зовнішньому вигляді. Будували бойки з плениць, які кололи з смерекових колод. Ритм вінців з гладким і чистим малюнком волокон надавав будівлі простої і чіткої форми. У деяких селах Турківського, Старосамбірського районів Львівської області і в долинах рік Тересви, Тереблі, Ріки на Закарпатті стики плениць прокладали " і н ш и л и " мохом, обмазували глиною і білили вапном з синькою. Ці смуги ритмічно повторювались по площині стіни, надаючи будівлі оригінального вигляду. У багатьох селах білими смугами обводили вікна, дверні рами. Білою глиною обмазували торці випусків замків на кутах. Зрідка одвірки прикрашали широкими ламаними білими смугами, а обмазану коричневою глиною площу дверей - ромбами і квадратами, подекуди мальованими вазонами квітів. На стінах бойківських хат добре виділяються завжди маленькі вікна. У будівлях XVIII та XIX ст. обв'язки вікон робили з масивних брусів, у пази яких закріплювали стесані по краях вінці зрубу. Частини верхнього та нижнього вінців, які підтримують зовні обв'язку, оздоблювали східчастою різьбою. Оригінальності бойківським хатам надавали помости (призьби) та галереї (присінки), (ґанки), на яких у теплу пору виконували різні роботи, відпочивали. Галереї мали невисокі (з трьох-чотирьох брусів) зрубні огорожі, які на верхньому і нижньому вінці оздоблювалися декоративною різьбою, найчастіше у вигляді кривої лінії. Архітектор Т. Обмінський в 1905 р. в с. Плаве на Сколівщині (Львівська область) зафіксував складнішу огорожу в галереї, де внаслідок використання двох замків ширина галерейки напроти вікон житлового приміщення в тридільній хаті ставала дещо вужчою, ніж напроти приміщень комори і сіней. В огорожі галерейки ставили масивні арки - портали, звужені і заокруглені догори, прикрашені декоративною різьбою. Ці арки були опорою для прогону та підкреслювали вхід до будинку. Заокруглені завершення аркових порталів та одвірків були зумовлені характером матеріалу. Бічні одвірки з'єднувались по 31
кривій лінії з верхніми. Це досягалося за допомогою вирізних дощок (підкосів), які прибивали дерев'яними кілочками. На фасаді вони завжди виступали, створюючи своєрідний орнамент. Оригінальний вигляд бойківських хат пояснюється дуже високим і крутим дахом, широким піддашшям, яке захищало стіни, вікна і двері від дощу. Декоративна різьба в оздобленні бойківських хат стримана. Різьбою прикрашали ті архітектурні деталі хати, які потрібно було виділити, підкреслити. І майстрам надзвичайно влучно вдавалося поєднати ці різьблені прикраси з усією архітектурою хат. Найчастіше художньою різьбою прикрашали верхні частини одвірків, портали галерей. Оздоблювали різьбою також завершення кронштейнів, стовпів, зрідка сволоки. Здебільшого різьбою прикрашали ті деталі, які можна було розглянути на відповідній відстані. Дрібну різьбу використовували рідко. У декоративній різьбі найчастіше використовувалися відомі у слов'ян різновиди розет - круги, які перетиналися прямими та скісними лініями або заповнювалися шестипелюстниками, концентричними колами, півколами. Одне або кілька концент ричних кіл з різноманітними заповненнями зображали сонце, яке було символом життя. Три або два концентричні півкола в нижній частині одвірків доповнювалися в деяких зображеннях загадковою кривулькою, що дуже нагадує роги бика. Трапляються в дощатих огорожах галерей оздоблення у вигляді зигзагів і трикутників, з ' є д н а н и х між собою, або й відокремлених. Трикутники (трактуються як знаки родючості) розміщені по всій поверхні кількома рядами. Поширені й рослинні орнаменти у вигляді складних барокових вазонів або окремих гілок. Своєрідним оздобленням одвірків вхідних дверей, сволоків були написи, у яких зазначали дату побудови хати, прізвище майстра. Ці написи засвідчують повагу народу до грамоти, писання, а також до історичної обґрунтованості житла. Зразком художнього оздоблення в архітектурі є хата 1910 року з села Тухолька Сколівського району Львівської області, що експонується у Львівському музеї народної архітектури та побуту. Майстром її був Іван Волошин. На особливу увагу в цій споруді заслуговують галерейки, що розташовані з 32
фасадного і тильного боків. На них можна ввійти через аркові портали з широкими одвірками, які багато оздоблені площинною різьбою з традиційними орнаментальними мотивами. У художньому оздобленні хати помітна єдність у використанні орнаментальних мотивів. Ключем до розгадки може служити давнє уявлення про поділ Всесвіту на три яруси: небо, землю та потойбічний світ. Верхній ярус - розети, що повторюються в оздобленні всіх зовнішніх одвірків (сінешніх, дверей до комори) і аркового порталу, стовпів галереї. Середній ярус представлений рослинним орнаментом, виноградною лозою на стовпах галереї. Потойбічний світ відмежовується трьома зубчастими лініями, що повторюються на одвірках аркового порталу. У чіткому поділі різьби на яруси, в розташуванні окремих композицій, в обов'язковій наявності одних і тих же сюжетів і мотивів втілювалося уявлення селян про світ, його будову, добрі та злі сили.
Фіртка з фрагментом огорожі. Малюнок Є.Васільківського. Салібір 14.04.1930р. 33
ІНТЕР'ЄР ЖИТЛОВОГО ПРИМІЩЕННЯ Традиційно простір народного житла розподілявся таким чином, щоб кожен кут і суміжні зони мали певне призначення. Тільки виділивши місце для відпочинку, їжі, праці, могла розміститися в ньому велика родина. Щоб мати повніше уявлення про традиційний інтер'єр бойківської хати, оглянемо деякі п а м ' я т к и архітектури у Львівському скансені. Будівля 1792 року з с. Орявчик Сколівського р-ну за планом тридільна: комора - хата - стіни. Вона має курне опалення. Коли палилося в печі, дим виходив на хату, тому стеля і сіни в ній чорні від сажі. Нижню частину стін зрідка обшкрябували склом або річковими черепашками і мили гарячою водою, тоді дерево ставало темно-жовтого кольору. В стелі є отвір, через який дим виходив на горище. Маленьке віконце пропускало мало світла. Деякою мірою робила житло світлішим біла піч. За піччю дерев'яне ліжко з грубих дощок, застелене соломою і вкрите веретою домашнього виробництва. Над ліжком висить колиска. Під стінами - лави. Між ними невеликий стіл-скриня з масивною дубовою лядою. У кутку, зліва від дверей, мисник для посуду. Посуд простий, переважно д е р е в ' я н и й , за винятком кількох глиняних горщиків для приготування їжі. Під стелею з трьох сторін гряди. На них сушили дрова, вудили м'ясо, димили цибулю та часник. Долівка глиняна. 34
Для ночівлі членам сім'ї служила піч, привілейоване місце на ній, особливо взимку, відводилося дітям. При печі та попід стінами - лавки. Батько та мати спали на ліжку. Жодна прикраса, ніщо барвисте не тішить ока, немає розмальованої кераміки, ані ікон. "Щодо образів святих, - як пише Іван Франко у своїй праці "Етнографічна експедиція на Бойківщину", - то ми знайшли тільки де-не-де малі сучасні кольорові літографії, приклеєні на західній стіні кімнати (навпроти дверей) - спосіб нечуваний для мешканців долин, де кожний господар вважає справою честі повісити на стіні, — скільки можна, кольорові малюнки в рамах за склом або мальовані на дереві олійними фарбами". Веселіше порівняно із житлом виглядає комора. У ній зліва є жердка, на яку вішали верхній одяг. На полицях тримали запаси продуктів, різноманітний посуд - барильця, близнюки, мацьки, полумацьки (мірки для виміру овечого сиру і збіжжя), корито, у якому розчиняли тісто, гелетки на сіль, муку, насіння, прилади для сукання мотузків, сувої білого полотна і сукна, пасма пряжі (мітки, полумітки).
Інтер'єр курної хати. З книги: "Бойківщина. Історико-етнографічне дослідження". —К., 1983 35
У сінях є ручна ступа для товчення зерна, жорна, бочка на капусту, граблі, коса, за дверима стоїть драбина на горище. Не багатша й хата 1812 року, що з с. Либохора Турківського району, у якій інтер'єр дещо інший. Зліва від вхідних дверей мисник, де є товкачка для товчення картоплі, глечик, миска з суціль ного дерева, з якої вся родина їла страву, горщик (лоханка) для варіння їжі, скопець (виготовлений із суцільного куска дерева, має накривку з ручкою), кошичок, гелетя-святилче, бочівка, масничка, цідилка з двадцятьма сімома отворами (для проціджування картоплі), конов'я для води. В кутку стоїть лопата для хліба та кочерга. На стіні біля мисника - налижник. Між двома нерухомими лавами невеличкий стіл-скриня з масивною дубовою лядою, накритий лляним обрусом. На столі глиняна миска і барилка для горілки з різьбленим орнаментом. Біля столу стілець з грубої соснової дошки. Є в хаті ткацький верстат. На стіні біля ліжка шафка на документи. Ліжко з грубих дощок, застелене білою лляною плахтою (простирадлом). Зверху коцаня - верета, ткана з лляних і вовняних білих та коричневих ниток. Над ліжком висить колиска. Піч велика, курна, з припічком і запічком. На стику їх є виїмка, у якій спалювали смерекові скипки для освітлення хати вечорами.
Інтер'єр хати поч. XIX ст. з с. Рокіти Міжгірського району. Закарпатський музей народної архітектури та побуту 36
Під піччю влаштовували отвір до "курячої кучки", у якій тримали узимку курей. Нерухомі лави, глиняна долівка, гряди під стелею - архаїчні елементи, що збереглися в інтер'єрі бойківської хати ще з часів первісної землянки. У сінях стоїть терлиця - ламачка, жорна, мотовило. На стіні висять граблі, решето, в якому дно виплетене з тонких пасом смерекового коріння. Наявність лише необхідних предметів користування і відсутність прикрас зумовлені самим характером курної хати. Цінні речі, святковий одяг, запаси продуктів харчування зберігали в коморі. На Бойківщині довго побутувало курне опалення. Процес реконструкції печей почався лише в другій половині XIX століття. У статті-звіті про етнографічну експедицію на Бойківщину І. Франко відзначав, що звичай споруджувати печі без димарів був поширений. І коли турківський окружний староста видав розпоря дження побудувати у старих хатах димарі і вивести їх на дахи, то бойки це зробили, але жоден комин не мав сполучення з піччю. При новому старості бойки радісно скинули "страховища" зі своїх дахів. До курної печі прибудували в сінях димовивід, що дало можливість білити стіни, збільшувати вікна. Переобладнання курної хати у напівкурну сприяло оздоб ленню інтер'єру. Ширше стали використовувати декоративні тканини, ліжники, рушники. Постіль прибирають домотканими коцами і подушками у вишитих наволочках. Стіл прикривають білою скатертиною - обрусом. Хата 1900 року з с. Мшанець Старосамбірського району збудована за планом: хата - боїще - стайня. Житлове приміщення вже має комин з виводом диму на горище. Це відразу змінює вигляд житла. Стіни і стеля у хаті побілені. Обладнання традиційне: стілскриня, лави, мисник, ліжко. Долівка глинобитна. У боїщі, яке після обмолоту збіжжя перетворюється в сіни, є жорна, велика скриня для зерна, бочка на капусту, ступа з товкачем; на стіні висять граблі, ціп. Ззаду за житловою частиною хати є невеличка комірка, перероб лена з половника, у ній на полиці стоїть різноманітний посуд валівче, цебр, корито, в куті - невеличка скриня, щітка для льону. 37
Фрагмент інтер'єру хати з с. Гукливий Воловецького району Закарпатської області. Закарпатський музей народної архітектури та побуту Хата 1848 року із с. Пилипець, що на Закарпатті, також півкурна, хоч первісно була курною, про що свідчать гряди під стелею, отвір в стелі і сажа, що проглядає через побілку. В інтер'єрі на відміну від курної хати використовуються декоративні елементи - фаянсові тарілки фабричної роботи на спеціальній дерев'яній поличці, званій "фугашем". 38
За давньою традицією залишились нерухомими лави, стілскриня. З'являється складна прядка. Мисник набуває форми шафки з дверцятами. Верхня дошка фігурно вирізьблена. На жердці висить вівчарська гуня - куцовата, виткана з вовняної та конопляної пряжі, яка має вигляд вивернутого кожуха. Під піччю стоїть курник дерев'яна клітка для курей. У сінях розміщена олійня, яка складається з двох масивних вертикальних колод, вкопаних в землю, і горизонтальної з отвором, в який закладали підготовлену для видавлювання олії масу. Зверху цей отвір накривали кружком, на який накладався брус. На останній тиснули з боків клинами, які забивалися підвищеними молотамитаранами.Тут же є плита для підсмажування насіння льону чи конопель, з якого тиснули олію. Привертає увагу бочка на капусту - "станов" у формі зрізаного конуса, виготовлена з окремих дуг, скріплених дерев'яними обручами. Має плетену з соломи накривку. На стіні висить качалка з праником для прасування білизни. У коморі різноманітний посуд - гурчів, гурчів-маслянче, корито, гелетка, скриня на збіжжя, гордів - бочка на ропу, станок для витискання меду, прилад для сукання посторонків, полапка для мишей. Таким в загальних рисах був традиційний інтер'єр бойківської хати, який вдалося відтворити в музеї. Він достовірний, бо створений на основі тривалих наукових досліджень, свідчень старожилів.
39
ГОСПОДАРСЬКЕ БУДІВНИЦТВО Як вже зазначалося дослідниками, бойківське народне будівництво характеризується багатством форм, вдалим вибором пропорційних співвідношень окремих частин, стриманістю у художньому оздобленні. Це стосується і господарських будівель. Найважливішими будівлями у традиційній бойківській садибі були стайня, куча, шопа, оборіг. У загальних рисах ці споруди всюди майже однакові. За розмірами, кількістю їх у садибі можна судити про заможність власника. Серед господарських будівель виділяється стайня. Під цією назвою розуміються всі приміщення у споруді: стаєнка, боїще, стодола. Будівлі стаєнь відокремлені, а заразом з хатою утворюють так звану "довгу хату". Стайні ставили найчастіше паралельно до хати або боком, утворюючи разом зі стіною, протилежною до фасадної, широке подвір'я. Оглянуті і детально досліджені стайні з сіл Либохора і Бітля Турківського району, села Тухолька Сколівського району є типовими будівлями цього типу в басейні р. Стрий (такі стайні поширені також у східній частині Бойківщини). У плані ці будівлі складаються зі стайні, боїща і стаєнки. Ззаду вздовж усієї будівлі "пелевник" (загата, половник, притула) для сіна і полови. Стіни складені з кругляка діаметром 20-30 см або брусів. Деревини брали на всю довжину будівлі і в'язали на кутах крайніх приміщень у вінці. До кожного приміщення були окремі вхідні двері, а в боїще двостулкові ворота. 40
Дах кроквяний, чотирисхилий, стрімкий. Висота даху в три рази перевищує видиму частину зрубу. Покриття солом'яне, сніпкове. Стайня - найважливіше приміщення в будівлі. Заходили до стайні по широкому помості, нахиленому однією стороною до самої землі. Серединою приміщення, від дверей до протилежної стіни укладають бертницю (дерево, витесане з чотирьох боків, покладене нижче помосту, по ньому стікала сеча, зсували гній). Підлога покладена перпендикулярно до бертниці з перерізаних вздовж на дві половини колод півколом донизу. Стеля дощата на поперечних "бальках". У стайні з одного боку ставлять коней, з другого - корів. До стін на всю ширину стайні підвішені драбини, а нижче їх жолоби. Між коровами і кіньми є перегородка - "перебойка". У куті за дверима є прича з дощок, піднята над підлогою. Тут ночував господар, чекаючи приплоду. Іноді на причі спали новоженці. Організація утримування худоби в стайнях на Бойківщині свідчить про високу культуру тваринницького господарства. Боїще використовували для молочення снопів, віяння зерна. Долівка найчастіше глиняна. її вбивали довбнями чи праником, або заганяли на ніч овець. Зрідка ставили дерев'яну підлогу. Стелі не було. У протилежній від входу стіні є вихід до притули. Стаєнку з дерев'яною долівкою влаштовували ліворуч або праворуч від боїща, тут утримували овець. Піддашшя на віз ставили з правого або лівого боку стайні. Ширина піддашшя 1,5-2 м. На Бойківському Закарпатті (Міжгірському, Воловецькому і Великоберезівському районах) зрідка і Галицькій Бойківщині, зустрічаються дводільні стайні (боїще + стайня). Вздовж загальної стіни - половник (загата). Стіни зрубів і стаєнь найчастіше складені з кругляків. Особливістю цього типу будівель є ще те, що входили до стайні через двері в причілковій стіні. З боїща є двері до стайні. Через них заносили взимку корми. У боїщі долівка дощата, як і в стайні. Драбини на сіно, жолоби розташовані при довших перехідній і задній стінах. Дах чотирисхилий, кроквяний. Покриття - солома-мерва. Внизу кілька рядів з кичок. Навпроти стайні - яма на гній. Найчастіше вона мала форму лійки глибиною до 2 м, стіни її викладені камінням. 41
У заможних селах трапляються стайні дуже великих розмірів, довжиною до 20 м. Прикладом такої споруди може бути стайня в с. Волосянка Сколівського району, побудована в 1897 р. У плані вона складається з дровітні, боїща, стайні, ще одного боїща і стайні. До усіх цих приміщень ведуть окремі двері у фасадній стіні. У стайнях використовують влітку решітчасті двері, взимку - дощаті. Цікаву різновидність становлять стайні, в яких боїща висунуті допереду Таку стайню Музей народної архітектури та побуту у Львові придбав у с. Вовче Турківського району Львівської області. Конструктивно будівля складається з окремих зрубів стайні і комори, які з'єднані половником і воротами влаштованого між ними боїща. Подібне спостерігаємо і в описаних нижче "довгих хатах".
Стодола і стайня початку XX ст. в с. Буковець Міжгірського району Закарпатської області. З книги: П.Макушенко. "Народная деревянная архитектура Закарпатья (XVIII — начала XXвека) " — М., 1976 42
Стіни таких стаєнь найчастіше складені зі смерекових брусів товщиною 20x25 см. Дах чотирисхилий, дуже високий і стрімкий. Особливістю цього типу стайні є те, що при них ставили ще й комори. У заможних господарів завжди було дві комори. Одну з них при хаті використовували для зберігання одягу, зерна, запасів їжі, цінностей. Це було приміщення господині. Комора при стайні використовувалась для зберігання різного знаряддя, зерна. Тут всім опікувався господар ("ґазда"). Таким чином, у садибі, представ леній окремими будівлями, трапляються стайні двох типів: з висунутим допереду боїщем і з воротами на рівні стін. У плані стайні розрізняють: стайня, боїще, стаєнка; боїще, стайня; дровітня, боїще, стайня, боїще, стайня; стайня, боїще, комора. Недалеко від стайні ставили кучу. Часто її прибудовували до стіни стайні. Висота зрубу 1,3 м, ширина - 1,2 м, довжина -2 м. Куча має піддашшя у причілковій стіні. Дах чотирисхилий, покритий соломою. Використовували як приміщення для свиней. Доволі густо розсіяні по схилах гір і в долинах обороги. їх можна зустріти і на території садиби, і на сіножатях, і на полонинах, і в лісі. Конструктивно оборіг примітивна, але дуже практична споруда для зберігання сіна, соломи, збіжжя. Вогке сіно чи снопи легко просушуються тут вітром. У згадуваній вище статті "Етнографічна експедиція на Бойківщину" Іван Франко подає ґрунтовний, єдиний в етногра фічній літературі детальний опис оборогу. В оповіданні "Під оборогом" описує вигляд оборогу з середини і розповідає про те, як будував оборіг його батько. Чотири бруси 3-4 м завдовжки з'єднують у квадрат, у внутрішніх краях якого висвердлюють скісні отвори. В ці отвори вкладають товсті жердини, які зверху сходяться, і міцно скріплюють вінком, сплетеним з хмизу. До жердин прикріплюють довгі тонкі ліщинові поперечки. Цей стіжковий каркас покривають соломою. Виготовлений таким способом дашок є головною частиною оборогу. На місці, де він має бути встановлений, викопують чотири ямки і в них прямовисно вставляють стовпи, які закріплюють так, що кінець кожного проходить крізь отвір у куті даху. Таким чином дах можна опускати або піднімати, закріплюючи кілками на стовпах потрібне 43
положення. У долинах, де частим гостем була повінь, у нижній частині оборогу до висоти 2 м іноді влаштовували стаєнку для свиней. Така нижня будівля мала по краях спеціальні перекриття, що нагадували звичайні дзвіниці. Отже, такі обороги дають можливість вияснити генезис багатоярусних перекриттів замкового, оборонного та церковного будівництва. Досліджуючи дерев'яні церкви М. Драган вказує, що верхи церков з пірамідальним перекриттям, які збереглися в Галичині і на Волині, були колись в Україні у переважній більшості. Часте викорис тання цієї форми пояснюється обороговою, тобто квадратною формою в народному будівництві. Заломи у конструкціях церков він пояснює заломами солом'яного даху. Обороги зі стайнями внизу були характерні, як стверджує польський дослідник д-р Ю. Чайковський, і для північних околиць Сянока. Склеп або пивницю будували найчастіше під хатою (коморою або сіньми), під шпихліром. Часто ставили недалеко від хати, місце вибирали сухе, на пагорбі. У східній Бойківщині траплялись пивниці поряд по 3-5 штук. Розміщали їх на громадській території. Це були різні за розмірами, формою і розташуванням споруди, але загалом вони створювали цікаві архітектурні ансамблі. Найпоширенішим типом пивниці є яма, яка завершується трисхилим солом'яним дашком; біля входу її зашивали дошками і ставили двері. Часто під пивниці вибирали спеціальні пагорби та схили, в яких викопували ями глибиною до 2,5 м. Стіни обмуровували лупаним камінням. Потім на стіни закладали півкруглі конструкції ("буштилі"). їх ставили по кілька поруч, прикривали дошками й на цьому мурували склепіння. Після закінчення робіт виймали буштилі і дошки. Над склепінням ставили дах або шпихлір. Двері у пивницях дуже низькі, лише щоб міг зайти чоловік з мішком. У пивницях тримали картоплю, буряки, моркву. Під стріхою переховували околоти, в'язки китиць та сіно. Шпихліри були обов'язково підняті над землею. У них зберігали зерно, сукно, полотно, дрібні сільськогосподарські знаряддя, дерев'яний посуд, який використовувався сезонно. На горищі складали найкращі сорти сіна або отаву (сіно другого кошення). 44
Будували шпихліри з добре припасованого брусового дерева. Кути вінців з'єднували в "риб'ячий хвіст". Дахи - двосхилі, чотирисхилі. Фасадом для шпихліра найчастіше була причілкова стіна. Тут на продовженні нижніх вінців влаштовували відкриті галерейки, над якими два або більше стовпчиків підтримували продовження даху. Іноді галерейки спереду були зашиті дошками. Найчастіше зустрічаються на Бойківщині, особливо в басейні Опора і Стрия, шпихліри, встановлені над пивницями. Чудовим при кладом такої будівлі є шпихлір з с. Плаве Сколівського району, що у Львівському скансені. Особливістю цього шпихліра є те, що крім галерейки на фасаді, тут є широке піддашшя з протилежного боку, де складали плуги, борону, сани й інші сільськогосподарські знаряддя. У с. Комарне Турківського району зберігся шпихлір тако го типу під двосхилим дахом, з галерейкою, зашитою декоративно різаними дошками. Вхід на галерейки влаштовували по спеціально покладених каменях або дерев'яних сходах.
Хата з господарськими приміщеннями в с. Гусний Великоберезнянського району Закарпатської області. З книги: Die Fotografien Florian Zahletals ausgewählt und eingeleitet von
Paul R.Magocsi "Holzkirchen in den Karpaten " - W.Braumüller.A 1092 Wien 45
У Турківському, зрідка Сколівському районах та на Закарпатті поширені шпихліри з галерейками на підмурівках з каменю. У Сколівському районі зрідка трапляються шпихліри у вигляді видовженої будівлі з вхідними дверима у довшій стіні. Дах двосхилий під ґонтами. Шопа підходить торцем до комори. Дах покривають дошками. У ній тримають вози, сани, дрова. "Довгі хати". Цей тип будівель в минулому на території Західної Бойківщини становив до 80%. Рідше трапляються такі будівлі в центральній і східній частинах. "Довгу хату" будували у трьох варіантах, які залежали від форми та місця розташування "боїща". У першому варіанті боїще розміщене на рівні стін інших приміщень і має один вхід - широкі ворота. Другий варіант (Старосамбірський, Турківський райони Львівської області) - боїще виступає допереду і має, крім широких громіздких воріт, ще двоє бічних дверей. Особливістю цієї будівлі є те, що конструктивно вона складається з двох зрубів - стайні і хати, з'єднаних стіною половника, воротами, дахом. Часто при цьому варіанті споруду оперізує половник. Розташування господарських приміщень під одним дахом з житлом було
Стайня кінця XIX ст. в с. Волосянка Сколівського району Львівської області 46
зумовлене бажанням наблизити їх до житла, утеплити їх, зекономити матеріал. Третій варіант "довгої хати" споруджували бідніші селяни. У ньому боїще поєднане з сіньми, що надає будівлі особливого архітектурного рішення: сіни далеко більші, ніж звичайно, і мають два входи (широкі ворота на завіз збіжжя і вбудовані в них двері для щоденного використання). У сінях є хатній і господарський реманент. Таким чином, вони виконують подвійну функцію. Сіни, які виконують функцію стодоли, крім Бойківщини, відомі на Лемківщині. В основі цих споруд лежать окремі зруби: хати і стайні. На думку польського етнографа Р. Райнфуса, з часів переходу від кочових волохів (пастухів) на осіле життя примітивні пастуші споруди були розбудовані таким способом, що навпроти будівлі, спільної для людини і тварин, з'явилась стайня - окреме приміщення для тварин. У ній вхідні двері були навпроти хатніх дверей. Перекриття обох приміщень спільним дахом і утворення таким способом одного будинку було продиктоване бажанням більш зручного розташування та кращої комунікації між спорудами. Спочатку між цими будинками був вільний простір, пізніше з головного фасаду і протилежного боку з'явились широкі в'їздні двері. Так створилось боїще. Вхідні двері до стайні вели через боїще, що створювало певні незручності, особливо підчас молотьби. Щоб їх уникнути, зробили двері до стайні безпосередньо з вулиці. Сіни з'явились внаслідок подальшої розбудови, коли почали будувати окремо боїще. У "довгих хатах" з планом: сіни + хата + комора + боїще + стайня збереглись у конструкції окремі зруби хати і стайні. Існування їх тут слід вважати традиційним і виправданим середніми розмірами будівельного матеріалу до 10-12 м. Стовпи для видовження стіни використовуються рідше. Із зникненням дрібних селянських господарств, організацією колгоспів відпала потреба у возівні, боїщі, великій стайні. Давніх господарських будівель залишається менше. Тому наукове дослідження їх має велике значення для історії архітектури, розробки сучасних проектів господарських будівель із застосу ванням народних традицій. 47
ЦЕРКОВНА АРХІТЕКТУРА Сьогодні Бойківщину вважають своєрідним заповідником найцікавіших зразків народної церковної архітектури, на нашу думку, єдиним в Україні. Це підтверджується не тільки великою кількістю однотипних збережених храмів, а й історичними джерелами. Так, наприклад, у Генеральних візитаціях церков Старосамбірського деканату за 1766 рік, які зберігаються в Національному музеї у Львові, подаються докладні описи відвіданих візитаторами церков. Ці документи містять докладні характеристики церков, у яких зазначено, з якого матеріалу вони збудовані, способи обробки дерева, кількість верхів і заломів кожного верху. Старосамбірський деканат в той час охоплював місто Старий Самбір і 47 сіл. Тепер ці місцевості розділені між Старосамбірським (ЗО), Турківським (10), Дрогобицьким (5), Самбірським (2) районами, розташованими в межах етнографічної бойківської зони. Збереглися описи 43 церковних будівель. Сучасний дослідник церковної архітектури В. Слободян систематизував їх і дав коротку характеристику. 12 храмів, які мали тридільне планування, були триверхі і мали однакову кількість заломів; 10 храмів мали виший верх нави і нижчі однакові - вівтаря і бабинця; 9 мали різні висоти верхів; 3 одноверхі храми з двозаломленими верхами над навами; 8 храмів - двоверхі, але з різноманітними верхами. В останніх верхи є тільки над бабинцем і навою. Таким чином, усі церкви, крім однієї, хрещатої в плані, мають подібні, типово бойківські, 48
архітектурні форми і планування. Отже, можна стверджувати (лише на прикладі одного адміністративного району) про масовість цього типу храмів. Бойківське церковне будівництво давно цікавило дослідників народної архітектури, етнографів, зокрема І. Грабаря, Г. Лукомського, О. Лушпинського, В. Січинського, В. Щербаківського, М. Драгана, П. Юрченка, П. Жолтовського, Г. Логвина, І. Могитича [2]. Хочеться розпочати наше дослідження бойківської церковної архітектури його високою оцінкою Ігоря Грабаря, вихідця із Закарпаття, пізніше відомого українсько-російського художника, мистецтвознавця, який писав: "У них (храмах - авт.) Прикарпатська Русь сказала своє власне слово, невідоме ні півночі, ні півдню Росії... Ось, де самобутнє мистецтво Прикарпатської Русі торжествує своє найвище досягнення! Тут, у цих легко злітаючих до неба струнких силуетах храмів, у дитячій простоті їх конст рукцій, що надає їм вигляду дивовижних іграшок, виявилась вся надзвичайна чарівність цього справді народного мистецтва". Польський письменник, історик і мистецтвознавець В. Лозінський зазначав особливу конструктивну легкість бойківських церков: "Усі церкви... створювали враження такої легкості і летючості, що здавалося, вистачить підважити тільки кути будови, щоби вона почала плисти догори немовби чудовий вітрильник, захоплюючи повітря розіпнутими наметами дашків" [3]. Як вже було зазначено, бойківські храми тридільні і триверхі. Цей тип храму ніде в Європі і в світовій архітектурі не має таких оригінальних форм, як в Україні, зокрема на Бойківщині. Походження цих об'ємнопросторових форм бойківських церков дослідники пояснюють різними джерелами: кам'яними роменськими храмами, вірмено-кавказькими хрестоподібними в плані спорудами, візантійським типом церков. Водночас вони ствер джують, що триверхі церкви можна побачити на мініатюрах "Ізборника Святослава" 1072 року і Київської "Псалтирі" XI ст. У давніх українських колядках також співається про "церкви з трьома верхами". Тридільність властива також для пам'яток українського мурованого будівництва XIII, XIV, XV ст. Але, як би це не було, бойківський будівничий створив свої традиційні форми трикамер49
ної церкви. Цей поділ на три приміщення підтверджується вимогами Літургії: в західній частині церкви, так званому бабинці, стояли жінки і просто захожі, в наві відбувалося богослужіння, вівтар, як і в інших церквах, був відгороджений царськими і дияконськими вратами і мав спеціальне приміщення. Розосередження сіл, бідність селян не сприяли будівництву великих сакральних споруд, тому бойківська церква невелика. Звідси особлива увага до композиційних засобів і архітектурнохудожнього завершення. Утаємниченість і монументальність основні якості бойківських церков, їх своєрідні риси. Конструктивно, як вже згадувалось, бойківська церква складається з трьох майже квадратних зрубів. Перекривають їх пірамідальні верхи. Прагнення будівничих надати верхам більшої висоти та стрімкості спричинило застосування архітектурної конструкції "залому", як називають в Україні своєрідну форму, коли на зрізану на певному рівні чотиригранну зрізану піраміду ставили невисокий вертикальний зруб, який в свою чергу, накривали чотиригранною зрізаною пірамідою. Повторюючись кілька разів, поступово зменшенням ширини "заломи" утворюють ритмічну уступчастість верха, надають його обрису м'якості, стрункості. Художньої виразності храми набувають завдяки обшивці верхів ґонтом, що позбавляє дахи сухості геометричних ліній. Водночас це обшиття повітропроникне і тому деревина зрубу і каркасу даху може "дихати", що оберігає будівлі від гниття. Навколо всіх культових споруд влаштовували опасання, тобто суцільне піддашшя з великим виносом, яке захищало нижні частини зрубів церков від дощів. Під опасаннями збирались люди, відпочивали. Перед входом до церкви опасання часто розширювали і воно разом з різьбленими стовпчиками, що підтримували його, утворювало відкриту галерейку. У деяких церквах над основними чотирикутними зрубами є восьмикутні покриття - це результат впливу бароко. Восьмикутник сприяв створенню гри світлотіней, контрастному співвідношенню форм, закладених в архітектурі кам'яного бароко. Але творчий інстинкт майстрів, стійкість народних традицій дали можливість не копіювати такий чи інший засоби стилю, а виявити різноманіття 50
традиційної зрубної техніки. Восьмикутник був відомий від давна, тому хоч і був він у даному випадку перенесений з круглих форм кам'яного бароко на дерево, став органічним і в зрубному бу дівництві. Барокові риси лише пом'якшили, зробили більш об тічними форми перекриттів. Незважаючи на невеликі розміри, дрібну фактуру ґонту, яким обши вали верхи, церкви виглядають монументально. Ця монументаль ність не є випадковою, оскільки певна система пропорцій в сак ральних будівлях доведена до максимальної точності.
Миколаївська церква з с. Кривка Турківського району Львівської області. 1763. Музей народної архітектури та побуту у Львові
Видатний український до слідник архітектури П. Юрченко проаналізувавши обміри декількох храмів, зокрема і Миколаївської церкви 1763 р. з с. Кривка, що сьогодні експонується в Музеї народної архітектури та побуту у Львові, вивів основи їх пропорціювання [4]. Виявилось, що замовник визначав розмір центрального приміщення нави, будівельник же брав його за основу. В церкві з с. Кривки половина діагоналі нави (4,5 м) дорівнює довжині бабинця. Цей розмір був вихідним і для вівтаря. Маючи довжину бабинця і нави, можна було визначити висоту нави (11,05 м). Уся довжина будівлі - від Митрополит Андрей Шептицький виходу до східної стіни вівтаря на посвяченні Кривківської церкви —дорівнювала загальній висоті у 1930 р. 51
середньої бані. Співвідношення розмірів Кривківської церкви найбільш точне, класичне. Чітка система пропорціювання дала можливість створити завершений художній образ споруди. Намагаючись передати людині ілюзію духовного злету, єдності з Богом, відірвати прихожанина від буденності, будівельник шукав незвичайної висоти. Тяжкі бруси нижніх зрубів, лійками перевернених догори, топляться в тіні даху. Далі все зашите ґонтом, який подібно до кори оточує всі ступені ярусів - заломів. Як зауважує польський письменник В. Лозінський в "Бусовиській мадонні", фактура, створена завдяки ґонту, робить верхню частину церкву єдиним масивом, що здіймається над землею. Монумен тальність образу створюється співвідношенням пропорцій і розмірів з людиною. Вхід в бабинець із заходу (головний вхід) має висоту середнього зросту людини, проріз в наву - висоту людини з піднятою рукою, висота підкупольного простору в наві відкривається погляду людини лише, коли він проходить цей проріз. Так виникає відчуття висоти в інтер'єрі. Інтер'єр бойківських церков (для прикладу візьмемо згадувану Кривку) відкривається для відвідувача, ніби театральна сцена: через фігурне прорізаний прохід з бабинця до нави видно різьблені решітки іконостасу, а далі через царські врата потрапляємо до престолу з кивотом (місце, де знаходиться чаша з "Божими Дарами" для причащання віруючих). Іконостас повторює форму підку польного простору нави. Внутрішнє просторове багатство підкреслюється грою світлотіней, зумовленою розташуванням джерел світла. Маленькі віконця освітлюють тільки наву, творячи контраст із затемненим бабинцем. Над навою - хори, продовження яких із-зовні набирає форми галерейки. На ній виступали церковні співаки. Взагалі, збільшення площі церкви за рахунок другого поверху - просторих хорів - дуже древній прийом, започаткований ще в період Київської Русі. Сьогодні на Бойківщині налічується понад 250 дерев'яних храмів. Серед них найбільше збудованих в другій половині XIX ст. - на початку XX ст. і тільки зрідка трапляються церковні споруди ХУІІ-ХУІІІ ст. Для всіх них, як вже зазначалося вище, властиві одні і ті ж творчі підходи, художньо-архітектурні вирішення, тому в 52
загальних рисах вони подібні. На багатьох пам'ятках збереглися імена будівничих: Василь Суран, Андрій, Лука Снігур, Стефан Косилович, Степан Паньків, Семен Коваль, Ілля Пантилимон, Костянтин Риштей та ін. Ігор Грабар у згаданій вище праці виділив серед бойківських храмів лише кілька, які особливо зацікавили його. Про церкву в Кривці ми вже згадували. Церква Різдва Пресвятої Богородиці 1838 року в с. Маткові Турківського району споруджена народними майстрами Самусем Церква в с. Матків Турківського району Львівської області. 1683. Мельниковичем і Василем Івано вичем, а дзвіниця Михайлом Векличем. Будівля дерев'яна, тризрубна, триверха. Всі зруби перекриті восьмикутниками із заломами (центральний верх п'ятьма, бічні - чотирма). Споруда по периметру оперізана піддашшям на кронштейнах - випусках вінців. В інтер'єрі вирізняється високоарковий проріз між бабинцем і навою. Церкви описаного типу найбільш поширені в південнозахідній частині Турківщини. Своїми формами церква в с. Мат кові подібна до церков сіл Нижнє Висоцьке, Комарники та Миколаївської церкви, що з Кривки. Цікавою й оригінальною є Святодухівська церква 1814 року, що в с. Нижнє Висоцьке Турківського р-ну, яка була споруджена майстром Костянтином Риштеєм, теслями Гаврилом Іродом, Михайлом Товтиним, Іваном Васівим. Особливістю споруди є складна багатозаломна система перекриття, яка складається з трьох восьмигранників на чотирьох чотиригранників над бабинцем і центральним зрубом, і двох восьмигранників та чотирьох чотиригранників над східною частиною. В інтер'єрі органічно зливається глибинне і висотне 53
розкриття простору. Церковний верх кріпиться стяжками на рівні основи заломів. Вівтар стелі - на рівні першого залому. Подібну систему перекриття має церква Різдва Богородиці 1780 року в с. Бусовисько Старосамбірського району. В інтер'єрі є всі висотно розкриті верхи, які створюють єдиний внутрішній простір. Бабинець з'єднаний з центральним зрубом вирізом аркової форми. Чимало цінних храмів бойківської будівельної школи в Сколівському районі, зокрема в с. Кальне, Коростів, Опорець, Плаве, Орявчик, Ялинковате, Розсохач, Риків. Церква Луки 1862 р., що в с. Орявчик, побудована відомим будівничим С. Косиловичем. В ній центральний зруб має восьми гранний верх з п'ятьма заломами, верх бабинця - з трьома, східного зруба-з двома. Всі три баштоподібні об'єми поєднані в пірамідальну композицію, в якій, починаючи з піддашшя, зростає горизонтальний ритм членувань. В інтер'єрі простір всіх верхів відкритий. Дещо інше завершення має Михайлівська церква 1901 року, що в с. Сможе. Центральний верх у ній складається з двох чотири кутників, які зменшуються вгору і переходять у восьмикутник, що завершується високим глухим ліхтарем. Оригінально вирішені завершення двох бічних об'ємів, в яких переходи від чотири гранників до восьмигранників здійснені за допомогою трикутних
Михайлівська церква 1863 р. з с. Тисовець Сколівського району Львівської області. Музей народної архітектури і побуту у Львові. Мал. А.Давидовського 54
парусів. Піддашшя, які оточують будівлю по периметру, лежать на випусках вінців. Церкви в селах Хащованому, Ялинковатому того ж району цікаві тим, що верхи в них пере криті восьмикутниками, дещо опуклими пірамідами, які трима ються на високих восьмикут никах, і завершуються витягну тими цибульчастими главками на глухих барабанах. Є цінні зразки бойківської церковної архітектури в Івано-
Франківській, Закарпатській областях. Наприклад, в с. Черче біля Рогатина збереглася Василівська церква XVI ст., яка була перевезена з Бойківщини. Вона така ж тризубна, триверха, як і всі бойківські споруди цього типу. Центральний зруб вищий за бічні, перекритий чотирикутником в основі і верхом з трьома заломами, бічні - з одним. Верхи завершені маківками. Оточена церква піддашшям на фігурних кронштейнах. В інтер'єрі дуже низький бабинець з'єднаний з навою невисоким арковим прорізом. До бойківського типу належать чудові храми в селах Гусний, Вишка, Сухий, Ужку, що у Великоберезнянському районі Закарпаття. Невід'ємними частинами церковних ансамблів є дзвіниці. Вони найчастіше дво-, триверхі, подібні за формою, хоч нема серед них однакових. Наприклад, дзвіниця при церкві 1874 року в с. Коростів Сколівського району квадратна у плані, двоярусна. Нижній ярус зрубної конструкції, верхній - каркасний, піддашшя спирається на приставні кронштейни. Дзвіниця біля церкви 1844 р. в с. Опорець побудована майстром Біланом. Триярусна, квадратна в плані, покрита восьмикутною пірамідою. Нижній ярус - зрубної конструкції, верхні - каркасної з ажурними галереями на обох ярусах. Піддашшя лежить на випусках венців. Якщо при будівництві церков іноді застосовували найпростіші народні конструктивні прийоми, то при спорудженні дзвіниці при Михайлівській церкви 1863 року з с. Тисовець Сколівського рай ону, що експонується в Львів ському музеї архітектури та побуту, - уже складніші. В її основі - квадратний зруб, який покладено на восьмигранник з відповідним пірамідальним завершенням. У минулому дзвіниці служи ли не тільки для дзвонів, але й виконували функції сторожової вежі, комори та прохідної брами.
Дзвіниця біля церкви з с. Тисовець. Мал. А.Давидовсъкого 55
Власне у дзвіниці с. Тисовець на нижньому поверсі є наскрізні двері, через які проходили на церковне подвір'я. Зразком високої майстерності бойківських теслярів є дзвіниця 1790 року, що при церкві св. Михайла в Ясениці-Замковій. Зрубна, квадратна в плані, має три поверхи та завершення у вигляді восьмикутного стіжкового даху. Нижній зруб оперезаний відкритою галереєю на стовпах. Другий поверх найвищий, хоча в плані менший від нижнього, оточений напіввідкритою галереєю у вигляді аркади. Первісно тут розміщувалась каплиця. Третій, найнижчий ярус має трапецієподібні вікна, які розміщені по п'ять з кожного боку. Усі три поверхи з'єднані між собою драбинами. Висота дзвіниці - 1 4 м. Без бойківських храмів і дзвіниць не можна собі уявити Карпатську Верховину, відчути її красу. Відомий український письменник Стефан Ковалів побував у с. Тисовець, де стояла тільки збудована Михайлівська церква 1863 року (тепер вона експонується у Львівському музеї архітектури і побуту). Він з захопленням описував цю церкву на фоні гірського пейзажу в нарисі "Навпростець": "Хати-хижини як близниці-сестриці розсіялися на загорках берегах". На фоні села і гір виділялася "одна тилько цер ковця свята, озарена лучами золотистими заходячого сонця". Далі письменник пише:"... лагодила в моїх очах сю дикість природи... як видалася нам величною ця смирненька святиня. Вона може най вище стояла між всіма посестрами Галичини на хребті Бескида". Працюючи над статтею, аналізуючи приблизно одного віку типові форми і плани культових споруд, переглядаючи матеріали польових відряджень, видання з фотографіями, автор цих рядків захоплювався простотою конструкцій храмів, їх подібністю між собою, а водночас неповторністю архітектурно-художнього завершення бойківських церков і дзвіниць, що свідчать про величезний творчий доробок місцевих народних будівничих, які протягом століть виробляли свої конструктивно-композиційні принципи та концепції, внаслідок чого на території Бойківщини створився своєрідний острів архітектурних скарбів.
56
ПАМ'ЯТКИ НАРОДНОГО БУДІВНИЦТВА З БОЙКІВЩИНИ В МУЗЕЯХ ПРОСТО НЕБА Цінні зразки окремих пам'яток з Бойківщини зберігаються в музеях просто неба Києва, Львова, Ужгорода і в Музеї народного будівництва в м. Сянок (Республіка Польща). Найбагатша і найцікавіша експозиція з бойківських пам'яток, що сьогодні налічує 24 архітектурні об'єкти, розташована в Музеї народної архітектури та побуту у Львові. Саме в цьому секторі представлені найдавніші із збережених в Карпатах хати, збудовані у 1749, 1792, 1812, 1860 роках. Особливо цікава хата 1749 року, яка перевезена з с. Либохора Сколівського району. Це найдавніша хата в Українських Карпатах, яку працівникам музею вдалося виявити під час багатьох поїздок на Бойківщину. На одвірку зберігся напис про рік її побудови, а на сволоку зазначено, що хату будував Стефан Пович зі своїми синами. Майстром був відомий в краю будівничий Фесіо (Федір) Удич, який, до речі, будував у 1739 році церкву в с. Лужки, що є пам'яткою народної архітектури). Будівля складається з хати, сіней і комори, у ній багато архаїзмів: гряди під стелею, глиняна долівка, курна піч, маленькі дев'ятишибкові віконця, які відкриваються за принципом волокового. У хаті 1792 року з с. Орявчик Сколівського району власне хата знаходиться між сіньми і коморою. Це, як вже зазначалось вище, згідно з твердженнями старожилів, робилось з метою утеплення. Зруб споруди високий, з нахиленими до середини 57
Львівський музей народної архітектури та побуту: І. Полісся II. Волинь ІІІ.Бойківщина IV.Закарпаття V. Лемківщина стінами, ховався під стрімким с о л о м ' я н и м дахом. Фасад прикрашений галерейкою. У хаті курне опалення. Класичним зразком місцевого будівництва є садиба з с. Либохора Турківського району Львівської області. Хата збудована в 1812 році і має планування таке ж як і попередня, але приміщення у ній більших розмірів. Цікавими деталями хати є прикрашені різьбою віконні рами, глибоко посаджені в зруб. До садиби входять господарські споруди стайня 1903 року з приміщеннями для обмолоту зерна, стайня для корів і коней, комора і пивниця. У центральній частині Бойківщини в кінці XIX ст. заможні селяни зводили будівлі з двома житловими приміщеннями, розділеними сіньми. Цей тип представлений в Музеї хатою 1910 року з с. Тухолька 58
Сколівського району Львівської області. Стіни її складені з різних брусів. Дах, на відміну від традиційних будівель такого типу, двосхилий, невисокий, із зрізаними фронтонами на бічних фасадах. Вздовж будинку, з фасадного і тильного боків, розташовані галереї. Дах над ними підтримується кронштейнами з художньо вирізаними стовпами. Входи на галереї виконані у вигляді аркового порталу з широкими одвірками, оздобленими плоскою різьбою з традиційними мотивами: розетами, рослинним орнаментом. На території Карпат західніше витоків Дністра поширені згадувані вище "довгі хати". Такі будівлі складаються з двох зрубів: зрубу хати (комора, хата, сіни) і зрубу стайні. Між цими зрубами влаштовують приміщення для току - "боїща". Хата виділяється з усієї будівлі вікнами. Такий тип представлений двома варіантами будівель: хатою з с. Шандрівець Турківського району Львівської області (має при тильній стіні пелевник); хатою з с. Гусний Великоберезнянського району Закарпатської області (з галерейкою вздовж фасадної стіни житла, пелевником вздовж тильної стіни господарських приміщень). До окремого типу житла належить хата з с. Мшанець Старосамбірського району Львівської області, яка складається з власне хати, сіней і стайні. Сіни в ній водночас виконують функцію боїща (току). В XIX ст. такого типу житла зводили тільки бідняки. Монументальне будівництво в секторі "Бойківщина" Львівської області представлене двома пам'ятками - Миколаївською церквою (1763 р.) із с. Кривки Турківського району і Михайлівською (1863 р.) із с. Тисовець Сколівського району. Обидві вони характеризуються оригінальністю архітектурних форм і досконалістю конструкцій, відсутністю зайвих декорів і довершеністю пропорцій - в них втілено багатовіковий досвід талановитих народних зодчих і тому споруди, по праву, належать до шедеврів українського народного будівництва бойківської школи. В експозиції Музею народної архітектури та побуту України м. Києва представлено десять пам'яток народного будівництва Бойківщини. З центральної Бойківщини відтворено хату 1909 року із с. Тухолька Сколівського району Львівської області, що складається з хати, сіней, хати, комори, з різьбленими стовпчиками та аркою 59
1. Головний корпус 2. Садиба з с. Орсховиця 3. Хата з с. Ракошин 4. Комора 5. Хата з смт Довге 6. Хата з с. Стсблівка 7. Садиба з с. Бсдсвля 8. Шинок з с. В.Бистрий 9. Румунська хата з с. С.Водяне 10. Угорська хата з смт Вишково 11. Водяний млин з смт Колочар
12. 13. 14. 15. 16. 17. 18. 19.
Сукновальня з с. Монастирсць Гуцульська гражда з с. Лазсщина Бойківська хата з с. Рскіти Гуцульська хата з смт Ясиня Бойківська садиба з с. Гусний Рупа з с. Гусний Дерев'яна церква з с. Шелестово Каплиця з с. Новоселиця
20. 21. 22. 23.
Хата з с.Тибава Бойківська хата з с. Гукливий Кузня з смт Дубове Школа
Закарпатський музей народної архітектури та побуту
вздовж чільної стіни. До складу садиби входять також велика стайня з боїщем, шпихлір на збіжжя та інші будівлі. Недалеко встановлена хата з с. Либохора Сколівського району, побудована в 1822 році майстром Андрусом Палієм. Планування її (сіни - хата - комора) типова для Бойківщини. Стіни хати складені з масивних колених пластин. Дивує висота приміщень характерних для бойківських курних хат. Значна частина стін хати ззовні закрита піддашшям крутого даху, що надає споруді особливих, властивих бойківській народній архітектурі пропорцій. 60
Монолітні стіни з невеликими віконними прорізами, обмаль декоративних елементів створюють враження суворої простоти і монументальності. Однорядна бойківська садиба - довга хата - перевезена в музей з с. Гусний Великоберезнянського району Закарпатської області. Під одним дахом розміщені тут власне хата, сіни, хижа (менша хата), комора, боїще (тік) і стайня. Дах перекритий китицями, які м'яко окреслюють споруду по всій довжині. В експозиції цього музею представлена також садиба зі східної Бойківщини, яка складається з хати, стайні, комори і пасіки. У Закарпатському музеї народної архітектури та побуту, що в Ужгороді, експонуються три архітектурні об'єкти, які характе ризують основні типи народного житла закарпатської частини Бойківщини. Хата початку XIX ст. з с. Рекіти Міжгірського району в плані трикамерна: хата, сіни, комора. Стіни рублені з ялинових плениць (розколених навпіл колод), які на кутах з'єднані в замки. Звертають на себе увагу монументальні трапецієподібної форми одвірки і самі вхідні двері до сіней і комори. У житлі два вікна з фасаду, одне - в запічній стіні. Останнє вікно було необхідне, щоб наглядати за господарським двором. Дах чотирисхилий, покриття - сніпкикитиці з житньої соломи. Опалення в хаті курне: дим з печі виходить просто в кімнату, а звідти через отвір у стелі, вікна і двері - назовні. У дворі встановлений оборіг для сіна. Хата першої половини XIX ст. з с. Гукливий Воловецького району має типове для всієї Бойківщини планування з розта шуванням житлового приміщення (хижі) між сіньми і коморою. Стіни рублені з кругляків, з'єднаних на кутах у "чашку" (цівку). Вздовж фасаду тягнеться відкрита галерейка, з якої один вхід веде в сіни, а звідти в кімнату, другий - у комору. На галереї сушили і зберігали овочі, виконували різні господарські роботи, відпочивали. Особливістю бойківського житла є високий чотирисхилий солом'яний дах, який значно перевищує видиму частину зрубу. З такого даху легко стікає вода, не затримується сніг. У житловій кімнаті прорублено три вікна - два з фасаду і одно за піччю, з тильного боку. 61
Кожне з приміщень має конкретне призначення і обладнання. У сінях розташований столярний верстат, ступа, деякий посуд. У житловому приміщенні бачимо традиційне розміщення меблів. Привертають увагу дерев'яна дитяча колиска над ліжком, а також квадратний отвір (димник) в стелі. У коморі, на жердці, висить одяг (жіночі сорочки, фартухи, літні та зимові штани (гачі), чоловічі і жіночі сердаки). В експозиції Закарпатського скансенсу є також "довга хата" з с. Гусний Великоберезнянського району, довжиною 19 м), під дахом якої знаходяться сіни, хижа, комора, стодола (боїще), стайня. Це, до речі, третя хата з цього села, яка перевезена до діючих українських музеїв просто неба. Будівля споруджена зі смерекових плениць. Стеля (повала) з колотого дерева, вкладена на три поперечні сволоки і повздовжню геренду (головний сволок). Стіни всередині хати не білені. Дах чотирисхилий, покритий житньою соломою. Вздовж фасадної стіни на виступах поперечних сволоків влаштовано ґанок (галерею), оздоблений геометричними орнаментами. Внутрішня організація і обладнання житла типові для українських хат. Виділяється хата з Гусного масивністю, добротними меблями, предметами побуту, які в ній розміщені. Біля садиби з Гусного відтворена споруда для зберігання картоплі - рупа. Це прямокутна яма, викладена всередині камінням та покрита дошками. Над ямою на одному зрубному вінці встановлений двосхилий дашок, який служив прикриттям та утеплював яму з картоплею взимку. Деякі п а м ' я т к и житлово-господарського будівництва представлені в Музеї народного будівництва м. Сянок (Республіка Польща) і відтворені в секторі "Бойки". Тут експонується хата 1861 року з с. Скородне, що в Бескидах. У плані вона складається з сіней, хати, комори, боїща, стайні. Друга хата, теж із Скородного, побудована 1906 року. Вона має традиційне бойківське планування (сіни - хата - комора), але в сінях тут влаштована невеличка кухня. Із с. Волковиї перевезено хату початку XX ст. з коморою, сіньми, стайнею.
62
У Музеї народного будівництва в Сяноку експонується церква 1731 р. з с. Гронзьова, розташованого над рікою Вяр, на західній окраїні Бойківщини. Вона триверха, тризубна. Естетичність пам'ятки підкреслює галерейка, яка оперізує її бічні стіни і фасад. На внутрішніх стінах церкви збереглась поліхромія 1735 року, виконана темперою. Іконостас виконаний також у цей час. Такий сьогодні стан організації збереження пам'яток народної архітектури Бойківщини в музеях просто неба.
Хата 1861 р. з с. Скородне. Музей народного будівництва в Сяноку (Польща)
63
СТИСЛИЙ ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК
Апсида - східна частина церкви, де міститься вівтар, має форму прямокутного, напівкруглого чи багатокутного виступу в будівлі. Бабинець - західна частина храму, де під час служби стоять жінки або прихожі. Балка — конструктивний елемент у будівлі у вигляді бруса, в перерізі прямокутної або квадратної форми. Боїще (тік) - приміщення, в якому обмолочують збіжжя. Брус - колода, стесана з чотирьох боків. Верх - перекриття дерев'яних церковних приміщень, складається із частин: четверик на четверику, восьмерик на четверику, восьмерик на восьмерику і має вежоподібний вигляд з одним-трьома до шести заломами. Вівтар - східна частина храму, в якій знаходиться престол з церковними таїнствами. Війт - особа, яка очолювала місцеве самоуправління у Великому князівстві Литовському, Польщі і в Україні протягом XVXVIII ст. (у західних регіонах України до початку XX ст.). Вінець - горизонтальний ряд у зрубі, покладений із брусів, напівкругляків, що з'єднані на кутах врубками. Волокове вікно - віконний отвір, що закривається дощечкою, рухомо закріпленою між пазами. 64
Вугол - узагальнена назва системи замків, при допомозі яких з'єднуються вінці в зрубі (вугол "простий замок", в "обло"). Галерея - піддашшя навколо будівлі, може бути відкрите або огороджене. Гребінь - верхнє горизонтальне ребро даху. Гряди - жердки в хаті чи коморі попід стелею, на яких тримають (для просушування) дрова, цибулю, часник. Ґонт - дерев'яні дощечки, якими покривали будівлі. "Довгахата"-тип житла, в якому по довжині зблоковані житлові і господарські будівлі. Долівка - глинобитна підлога в хаті. Загуминки - територія (ділянка) за господарськими будівлями. Залом - уступ, утворений комбінацією вертикальних та похилих елементів у конструкції верха. Замок - вид врубки, система з ' є д н а н н я двох д е р е в ' я н и х конструкцій. Засторонок - засік, відгороджене місце в стодолах (коморах) для зсипання зерна, зберігання соломи, сіна. Зруб - основна конструктивна форма в дерев'яному будівництві: - чотири-, шести- або восьмикутне приміщення, стіни якого зібрані з горизонтально вкладених брусів. Іконостас - стінка з іконами, що відокремлює вівтар від нави. Інтер'єр - внутрішнє обладнання приміщень будівель. Козли (кізли) - збиті навхрест стійки (жердки), які підтримують дах. Крокви - несучий елемент на дахах каркасної системи: встанов люють парами вздовж споруди і опирають або на верхні вінці поздовжніх стін, або на спеціальні бруси - мауерлати чи виступи балок. Курна хата - житлове приміщення, яке опалюється піччю без димаря: дим іде в хату і виходить через спеціальний отвір у стелі. Маківка - завершення церковних верхів. Нава - центральна частина церкви. Налижник -поличка з отворами, в які вставляли ложки після обіду Одвірок - рама, на яку прикріплюють двері. 65
Опасання - піддашшя навколо церкви, що підтримується кронштейнами або стовпчиками. Півкругляк - частина розколеного по довжині дерева. Піл - нари в хаті, розміщені при запічній стіні. Платва - остання балка в зрубі, на якій закріплюють крокви. Покуть - куток у хаті, розміщений по діагоналі від печі; місце, де висять ікони і куди садять почесних гостей. Портал - архітектурно оформлений вхід на галереї хат. Призьба - насип у вигляді земляного валу для утеплення хати в нижній частині зрубу. Сволок - головна балка, що підтримує стелю в хаті. Склепіння - завершення зрубу під дахом у бабинці, наві, вівтарі. Стріха - солом'яна покрівля. Фасад - зовнішній вигляд стіни будинку, зверненої до дороги чи півдня. Царські врата - ворота в іконостасі між вівтарем і навою. Четверик - прямокутний зруб з горизонтально покладених і
Будують. Худ. Григорій Олексюк 66
ЛІТЕРАТУРНІ ДЖЕРЕЛА 1. Бойко И. Жилые постройки бойков (верховинцев) конца XVIII первой половины XX в. // Этнографическое обозрение. М., 2002. - №3. - С. 39-57. 2. Вагилевич I. Бойки, русько-слов'янський люд в Галичині // Жовтень. -Львів, 1978. - № 1 2 . 3. Головацький Я. Мандрівка по Галицькій та Угорській Русі // Жовтень. - Львів, 1976. - №6. - С. 49-94. 4. Гошко Ю. Населення Українських Карпат XV-XVIII ст. К.: Наукова думка, 1976. 5. Грабарь И. История русского исскуства. - М., 1912. - т. II. 6. Данилюк А. Бойківська хата 1812 р. // Народна творчість та етнографія. - К., 1969. - №6. - С. 83-84. 7. Данилюк А. Шпак М. Традиційне й нове у бойківському житловому будівництві // Народна творчість та етнографія. - 1972. - №4. С. 35-40. 8. Данилюк А. Населенные пункты в горной части Львовской области. Архитектура, планировка, благоустройство сельских населенных мест. Научные труды (Львовский сельскохозяйственный институт). - Львов, 1976. - Т. 69. - С. 50-53. 9. Данилюк А. Хата серед гір // Жовтень. - Львів, 1987. - №12. С. 91-94. 10. Данилюк А. Традиційна бойківська садиба, її забудова і благоустрій // Бойки. - Дрогобич, 1993. - VIII-IX. - 6-7. 11. Данилюк А. Архітектурні скарби Бойківщини / Літопис Бойківщини. - Канада, 1987. - № 2/57. 12. Danyluk A. Budownictwo gospodarcze na Bojkowszynie na przełomie XIX i XX w. // Materiały. Muzeum Budownictwa ludowego w Sanoku, 1977.-T. 2 2 . - S . 123-128.
67
13. Данилюк А. Народне будівництво Бойківщини XIX - початку XX ст. // Бойківщина: науковий збірник. - Дрогобич, 2002. Т. 1.-С. 163-196. 14. Драган М. Українські дерев'яні церкви. В 2-х томах - Львів, 1937. 15. Жолтовський П. О пропорциях в народном зодчестве украинских Карпат // Советская этнография. - М, 1975. - №6. - С. 83. 16. Зубрицький М. Селянські будинки в Мшанці Старосамбірського повіту // Матеріали до української етнології, НТШ. - Львів, 1909. - Т. И. - С. 1-22. 17. Зубрицький М. Село Кіндратів Турківського повіту / Житє і слово. -Львів, 1895. - Т. 4 . - С . 110-115. 18. Кобільник В. Матеріальна культура села Жукотина Турчанського повіту / Літопис Бойківщини. - Самбір, 1937 - №8. 19. Логвин Г. Украинские Карпаты. - М., 1973. 20. Логвин Г. По Україні. - К., 1968. 21. Лозінський В. Бусовиська Мадонна. - Львів; Дрогобич, 1999. 22. Лушпинський О. Дерев'яні церкви Галичини XVI-XVIII століття. - Львів, 1920. 23. Могитич І. Громадські споруди // Народна архітектура Українських Карпат XV-XX ст. - К., 1987. 24. Макушенко П. Народная деревянная архитектура Закарпатья (XVIII - начала XX века). - М., 1976. 25. Січинський В. Бойківське будівництво. - Відень, 1927. 26. Січинський В. Історія українського мистецтва і архітектури. Нью-Йорк, 1956.-Т. І—II. 27. Слободян В. Типологія бойківських церков // Вісн. Інституту "Укрзахідпроектреставрація". - Львів, 1997. - №6. - С. 76-77. 28. Сулик Р. Перлини дерев'яної архітектури Бойківщини (з альбомів М. Драгана). - Львів, 1995. - С. 99. 29. Юрченко П. Дерев'яна архітектура України. - К., 1970. 30. Юрченко П. Пропорційність в народній архітектурі // Народна творчість та етнографія. - К., 1970. - №4. - С. 7-8. 31. Франко І. Етнографічна експедиція на Бойківщину // Жовтень. Львів, 1972.-№ 8-9. - С. 113-119, 137-143. 32. Щербаківський В. Буковинські і галицькі дерев'яні церкви. Прага, 1926.
68
ЗРАЗКИ ПАМ'ЯТОК НАРОДНОЇ АРХІТЕКТУРИ
Малюнки в и к о н а в С в я т о с л а в Т о т
Хата в с. Волосянка Сколівського району Львівської області
Збудована наприкінці XIX ст., зрубна. Матеріал - смерекові півкругляки ("плениці"). З фасадного й тильного боків при хаті є галерейки, накриті продовженням даху, що підтримується фігурно різьбленими стовпчиками. При причілкових стінах - дощаті настили ("помости"). Завдяки їм хату можна обійти довкола. Будівля покрита соломою. У плані хата складається з трьох приміщень: сіней, хижі, комори. Таке планування вважають типовим для Бойківщини.
Література: А. Данилюк, М. Шпак. Традиційне й нове у бойківському житловому будівництві // Народна творчість та етнографія. - 1972. - №4. 70
Хата в с. Волосянка Сколівського району Львівської області
Будівля споруджена наприкінці XIX ст. У плані складається з комори, хати, сіней і ще одного житлового приміщення. Споруда оточена з усіх сторін галереєю. Вхід на неї веде через масивний портал. Таке архітектурно-художнє завершення фасаду в житлових будівлях було колись властивим для всієї Сколівщини. Завдяки цьому польський етнограф І. Коперницький свого часу виокрем лював ці будівлі в етнографічний район - Тухольщина. Будівля має чотирисхилий дах, покриття зі сніпкової соломи. Література: А. Данилюк, М. Шпак. Традиційне й нове у бойківському житловому будівництві // Народна творчість та етнографія. - 1972. - №4.
71
Хата в с. Волосянка Сколівського району Львівської області
Збудована за свідченнями власника в 1909 р. Зрубна конструкція. Матеріал - смерекові бруси. Будівля оточена з усіх боків галерейкою, вхід на яку веде з причілкової стіни. Солом'яний, високий дах над галерейкою підтримується різьбленими стовпчиками. Планування хати традиційне для Бойківщини: сіни, хата, комора. Формою будівля подібна на хату 1792 р. з села Орявчик Сколівського району, яка експонується в Музеї народної архітектури та побуту у Львові. Література: Музей народної архітектури та побуту у Львові. Путівник. А.Данилюк, І.Красовський та ін. - Львів, 1980.
72
Хата в с. Верхня Рожанка Сколівського району Львівської області
Збудована наприкінці XIX ст. Зрубна конструкція. Матеріал - півкругляк, а власне на хаті - брус. Дах чотирисхилий, кроквяний, під соломою, знизу в три ряди - драниця. У плані будівля складається з комори, хати, сіней-боїща, стайні. До комори, стайні- окремі входи з подвір'я. У сінях - широкі двостулкові ворота, які повністю відкриваються, коли обмоло чується збіжжя, в звичайні дні відчинена тільки одна їх половина. У сінях дощата підлога.
73
Хата в с. Верхня Рожанка Сколівського району Львівської області
Збудована в 1887 р. Про це свідчить напис на одвірку з тильного боку хати. Майстром-будівничим був Іван Суслинець (1854-1917). Зрубна конструкція. Стіни зі смерекових півкругляків ("плениць"). Зруб лежить на двох повздовжніх кругляках. З фасадного боку галерея піднята на 1,5 м від землі. Вікна мають по шість шиб. Дах високий, стрімкий, покритий соломою. Велику мистецьку цінність представляють різьблені стовпчики і галерейки, які дуже поширені на Бойківщині. Література: А. Данилюк, М. Шпак. Традиційне й нове в бойківському житловому будівництві // Народна творчість та етнографія. - 1972. - №4. - С. 35-40.
74
Хата в с. Головецьке Сколівського району Львівської області
Збудована в 1912 р. Зрубна конструкція, стіни - зі смерекових брусів. Вздовж фасадної стіни - галерейка, вхід на яку іде через портал аркової форми. Продовження даху над галерейкою утримується кронштейнами та різьбленими стовпчиками, оздобленими традиційними розетками. Вверху при платві - широкі фігурно вирізані дошки-щити, оздоблені декоративною різьбою у вигляді суцільних рядів трикутників. Таке оздоблення надає галереї і всьому будинку привабливого вигляду. Дах чотирисхилий, покриття - солома, нижні три ряди - драниця. Складається будівля з двох житлових приміщень, розділених сіньми, та комори, до якої є окремий вхід з галереї.
75
Корчма в с. Головецьке Сколівського району Львівської області За свідченнями мешканців села корчма збудована приблизно 1880 р. Власниками її були місцеві багачі Майєр і Фрідман Майор. Будівля має прямокутну форму з дашком над входом (14 м х 11 м). Складається з двох рівновеликих частин, розділених сіньми (ширина 3 м): власне корчми (праворуч) і житла корчмаря (кухні та світлиці). Стіни зрубні (замок - риб'ячий хвіст), матеріал - брус смереки. Фундамент з каменю. Дах чотирисхилий, ґонтовий. У приміщенні, власне корчмі, стіни та стеля вибілені, але сволоки відкриті. Підлога дерев'яна. Ліворуч від входу при стіні, яка розділяє корчму і сіни, - велика піч з плитою. Вздовж причілкової стіни стояли довгі столи з лавами. При тильній стіні стояв креденс і шафа, тут був прилавок, за яким торгував корчмар. Література: А. Данилюк. Поклонися народному зодчому. Львів, 1995.
76
Хата в с. Козеве Сколівського району Львівської області Збудована хата в середині XIX ст. Стіни з брусів. Кути зрубів в'язані в "простий замок". Вздовж фасаду та стіни напівзакрита галерея з входом у вигляді порталу аркової форми. Дах чотири схилий, покритий соломою. Планування хати традиційне для Бойківщини: комора, хата, сіни. Будівля подібна до хати 1860 р. з села Орявчик Сколівського району, яка експонується у Львівському музеї народної архітектури та побуту.
Література: Музей народної архітектури та побуту у Львові. Путівник. А.Данилюк, І.Красовський та ін - Львів, 1980.
77
Хата в с. Лавочне Сколівського району Львівської області
Побудована в 1901 р. Зрубна конструкція. Матеріал смерекові бруси. Дах двосхилий (рідко поширений на Бойківщині), покриття - ґонт. Хату з трьох боків оточує галерея (шириною понад 1,0 м) з входом через портал аркової форми. Продовження даху над галереєю підтримується художньо-різьбленими стовпчиками. У плані хата складається з двох кімнат, розділених сіньми, та комори, в яку є окремий вхід з галереї. Розміри будівлі: 16,5 х 6 м (з галереєю).
78
Водяний млин з с. Либохора Сколівського району Львівської області
Споруда збудована в середині XIX ст. Ззовні подібна на звичайну хату. Конструкція зрубна. У плані будівля складається з двох приміщень. Одне приміщення призначене власне для механізму млина, в другому - відпочивали мельник і люди, які привозили молоти збіжжя. У центрі на долівці у заглибині було місце для вогнища. Основою механізму млина є водяне колесо наливного типу з валом і камені, між якими розмелювалося зерно. Між двома обводами воно має скриньки-ковші. Вода заповнює їх і своєю вагою приводить у рух колесо. Водяний млин перевезений до Музею народної архітектури та побуту у Львові в 1968 р. Література: А Данилюк. Оповіді про експонати Львівського скансену. - Львів, 2001.
79
Плебанія в с. Опорець Сколівського району Львівської області Збудована приблизно в 1845 р. біля церкви (1844). Будівля має довжину 16 м, ширину - 1 0 м. Зруб споруди складений зі смерекових брусів, з'єднаних на кутах у замок "канюк". На фасадній стіні в центрі - ґанок, а по боках - по двоє великих вікон. У плані будівля складається з восьми приміщень: сіней ("передні" та "задні"), канцелярії, кухні, спіжарні, коптильні, спальні та салону. Зліва, в передніх сінях, двері в канцелярію. Звідси двері ведуть до кухні, основний вхід до якої розміщений в тильній стіні. З кухні - двері в комірчину (спіжарню). В задніх сінях розміщувалась коптильня. З цих сіней є вхід до спальні, з'єднаної дверима з салоном, основний вхід до якого з передніх сіней. Таке планування є типовим для всіх плебаній Галичини. Література: А. Данилюк. Поклонися народному зодчому. Львів, 1995. 80
Стайня-стодола в с. Орявчик Сколівського району Львівської області
Будівля споруджена наприкінці XIX ст. У плані складається з двох стаєнь, боїща, вівчарні та комори (малюнок виконаний з протилежного від фасаду боку). Конструкція зрубна, вінці - з півкруглих смерек. Дах чотирисхилий, покритий сніпками з житньої соломи. Стодола (боїще) має двостулкові ворота з фасадного й тильного боків. Література: А. Данилюк. Народне будівництво Бойківщини / Бойківщина. - Дрогобич, 2002. - С. 163-196.
81
Шпихлір з пивницею в с. Плаве Сколівського району Львівської області Будівля двоповерхова: на першому поверсі - пивниця, на другому - власне шпихлір. Пивниця розміщена в схилі пагорба. Стіни її складені з лупаного каміння. У ній зберігали картоплю, буряки, капусту та молочні продукти. Шпихлір споруджений на початку XX ст. з брусів смереки. Дах чотирисхилий. Фасадом є причілкова стіна, у якій розміщені двері шпихліра та пивниці. При вході до шпихліра влаштована галерейка, перекрита зверху продовженням даху. Піддашшя з боку двору господарі використовували для складання сільсько господарського інвентарю. Споруда експонується у Музеї народної архітектури та побуту у Львові з 1971 р. Література: А. Данилюк. Оповіді про експонати Львівського скансену. - Львів, 2001. 82
Хата в с. Плаве (присілок Вандрусівка) Сколівського району Львівської області Збудована в середині XIX ст. Зрубна конструкція. Матеріал різані смерекові бруси. Вінці в'язані на кутах у "простий замок". Дах чотирисхилий, покритий скіпками соломи, в'язаними гузирем донизу. Хата має традиційне для Бойківщини планування: комора хата - сіни. Вздовж фасадної стіни - галерея з дверима, що ведуть до сіней.
Література: А.Данилюк, М. Шпак. Традиційне й нове у бойківському житловому будівництві // Народна творчість та етнографія. - 1972. - №4. - С. 35-40.
83
Стодола-стайня в с. Плаве Сколівського району Львівської області За конструкцією та розмірами будівля відповідає спорудам цього типу кінця XIX ст. На початку XX ст. будівля зазнала деяких змін: нижчим став дах, нижню стайню перетворено на тимчасове житлове приміщення. Стодола-стайня збудована зі смерекових кругляків. Народний майстер вдало використав рельєф місцевості - круглий пагорб, в нижній частині якого збудував стайню на вівці, над нею звів боїще з засторонком, а друга "горішня стайня" своїми підвалинами спирається на землю. Двоповерхові будівлі трапляються і в сусідніх селах району.
84
Хата в с. Сухий Потік Сколівського району Львівської області
Побудована хата наприкінці XIX ст. Зрубна конструкція. Матеріал - смерекові бруси. Дах чотирисхилий, покритий соломою. У плані будівля складається з двох житлових приміщень різної величини, розділених сіньми, та комори. Первісно вздовж фасадної стіни була галерея (залишився тільки поміст), на яку заходили через портал аркової форми. Хата належить до житлових будівель, які сформувались на Бойківщині пізніше.
85
Хата в с. Тернівка (присілок Решітка) Сколівського району Львівської області Побудована хата наприкінці XIX ст. Зрубна конструкція. Матеріал - смерековий брус. Дах чотирисхилий, покритий снопами житньої соломи гузирем ("падолком") униз. Такий дах довше зберігався, а уступи, утворені сніпками, прикрашали будівлю. Будівля у плані складається з двох житлових приміщень, розділених сіньми. Вхід до них - через галерейку, яка прилягає до фасадної стіни.
Література: А.Данилюк, М. Шпак. Традиційне й нове у бойківському житловому будівництві // Народна творчість та етнографія. - 1972. - №4. - С. 35-40.
86
Хата в с. Хащоване Сколівського району Львівської області Побудована на початку XX ст. Зрубна конструкція. Матеріал - різані смерекові бруси. Дах чотирисхилий, солом'яний. Над гребенем є димар (первісно хата була курна). Хата має традиційний для Бойківщини план: сіни, хата, комора. Вздовж чільної стіни - галерейка, на яку є вхід з причілкової стіни. Така забудова доволі поширена на Сколівщині.
Література: Бойківщина. Історико-етнографічне дослід ження.-К., 1983.
87
Хата в с. Міженець Старосамбірського району Львівської області Побудована наприкінці XIX ст. Будівля зрубної конструкції, зі смерекових плах. Ззовні та всередині стіни обмазані глиною, побілені. Чотирисхилий дах у хаті підтримується висунутими поза стіну стовпами з крижбантами. У польському будівництві така конструкція відома під назвою "прилати", "подсєні". У плані хата складається з двох житлових приміщень, розділених сіньми, і прибока, який використовувався під дровітню.
Література: А.Данилюк. Традиційне народне будівництво //Добромильський край. Добромиль та околиці. - Коломия, 1999. - С . 335-341.
88
Хата в с. Грозова Старосамбірського району Львівської області Будівля споруджена наприкінці XIX ст. У плані складається з сіней, хати, комори, боїща (стодоли), стайні та вівчарні. З протилежного від фасаду боку вздовж комори, боїща, стайні та вівчарні - половник, влаштований у піддашші. У половнику тримали сіно, солому, полову. Опалення в будівлі напівкурне: дим з хати виходив у сіни, а звідси - на горище.
Література: А.Данилюк, М.Шпак. Традиційне й нове в бойківському житловому будівництві // Народна творчість та етнографія. - 1972. - № 4 . - С. 35-40.
89
Хата з с. Мшанець Старосамбірського району Львівської області Збудована за планом: хижа (хата) - сіни (боїще) - стайня. З протилежного від фасаду боку є половник (прибудова, утворена продовженням даху та поздовжньою стіною, яка з'єднує зруби хати й стайні). Стіни хати складені з брусів, стайні - з кругляків. Між вінцями, підмальованими вохристою глиною, для утеплення хати вкладено мох. Ззовні ці шви обмазані глиною. Найдавнішою частиною є стайня, збудована ще наприкінці XIX ст. Хата до неї була добудована на початку XX ст. Сіни в хаті виконують і функцію боїща (стодоли). У широкі ворота врізані двері. До Музею народної архітектури та побуту у Львові перевезена в 1975 р. Література: Музей народної архітектури та побуту у Львові. Путівник. А.Данилюк, І.Красовський та ін. - Львів, 1980.
90
Хата в с. Старява Старосамбірського району Львівської області Збудована в середині XIX ст. Стіни з брусів, з'єднаних по кутах в "простий замок", з виступами торців. Всередині та ззовні стіни покриті шаром глини та вибілені. Стеля з дощок, білена, на одному сволоку. Хата колись була курною, про це свідчать два отвори в стелі для виходу диму: один - над піччю, другий - в середній частині стелі ближче до дверей. Долівка в хаті мащена глиною з домішками соломи та кінського посліду. Дах чотирисхилий, солом'яний, високий, зі стрімкими боками. Оригінальні за фігурною зовнішньою обробкою двері, що ведуть до стайні. Вони закріплені архаїчним способом "на колі". Верх вхідного отвору - арковий. Двері звернені "шпугами" назовні, а двома рядами декоративних кілків - всередину приміщення. Давніше такими були й сінешні двері. Колись перед хатою була глиняна призьба.
91
Кузня з с. Тур'є Старосамбірського району Львівської області Будівля споруджена в 1870 р. Перед входом до її просторого приміщення є широке піддашшя, де підковували коней. Тут завжди було точило. В інтер'єрі кузні виділяється піч з горнилом і ковальський міх, на грубій дерев'яній колоді - ковадло, на стінах і лаві різноманітне ковальське знаряддя. Будівля має двосхилий дах, покриття - драниця. Над правим схилом піднімається масивний димар з каменю. Пам'ятка експонується у Музеї народної архітектури та побуту у Львові. Література: А. Данилюк. Оповіді про експонати Львівського скансену. - Львів, 2001.
92
Хата в с. Бітля Турківського району Львівської області Побудована на початку XX ст., зрубної конструкції. Стіни зі смерекових брусів, в'язані на кутах простим замком. Первісно ззовні стіни були побілені, після Другої світової війни білили їх тільки в житловій частині. У фасадній стіні - одне вікно, що не є типовим для Бойківщини. Планування хати традиційне для Бойківщини: сіни, хата, комора.
93
Хата в с. Бітля Турківського району Львівської області Побудована хата наприкінці XIX ст. Зрубна. Матеріал смерекові бруси, в'язані в "простий замок". Стіни високі. Ззовні білені тільки стіни житлової частини, що виділяло її на фоні масивної забудови. Дах чотирисхилий, солом'яний. У плані будівля складається з сіней, хижі, комори, боїща, стайні і прибудови для гусей. Опалення в хаті півкурне, тобто дим вже виводиться в сіни через отвір ("каглу"). Первісно в хаті була курна піч. Література: М. Зубрицький. Селянські будинки в с. Мшанці Старосамбірського повіту // Матеріали до української етнології. 1909. - Т. 2 . - С . 1-22. А.Данилюк, М. Шпак. Традиційне й нове у бойківському житловому будівництві // Народна творчість та етнографія. - 1972. №4. - С. 35-40.
94
Хата в с. Боберка Турківського району Львівської області Збудована в 70-х роках XIX століття. Зрубна. Матеріал - бруси (вирізані "трацькою пилою"). Дах двосхилий з піддашками в причілках. Покриття - солома (китиці з житньої соломи прив'язували гузирем - "падолком" - донизу). Покриття в такий спосіб довше зберігається і прикрашає в якійсь мірі дах. Під одним дахом у будинку знаходяться сіни, хата ("хижа"), комора, боїще (тік), стайня. Подібні "довгі хати" описують Іван Франко і Володимир Кобільник. Література: І.Франко. Етнографічна експедиція на Бойківщину. - Жовтень. - Львів, 1972. № 8-9. В.Кобільник. Матеріальна культура села Жукотина Турчанського повіту. / Літопис Бойківщини. - Самбір, 1937. № 7-9.
95
Пивниця (склеп) в с. Верхня Яблунька Турківського району Львівської області Споруда збудована в 60-х роках XIX ст. Основою її є трисхилий дах, зведений над підвалинами. Двері у фасаді заховані в глибину піддашшя на 50 см, воно прикриває їх від опадів. Під дахом знаходиться яма глибиною 2 м, в якій зберігали картоплю. У яму опущена драбина. Ззовні яма закривається лядами. Розміри споруди: 2,7 х 6 м, висота 2,5 м.
Література: A.Danyluk. Budownictwo gospodarcze na Bojkowszcznie na przełomie XIX i XX w. / Materiały Muzeum Budownictwa ludowego w Sanoku. - Sanok, 1976. - N°22. - S. 124— 128.
96
Хата в с. Верхня Яблунька Турківського району Львівської області Побудована хата в 1823 р. Зрубна конструкція. Матеріал смерекові бруси. Між вінцями шви заповнені глиною та побілені. Рами вхідних дверей оздоблені декоративними малюнками, які надають будинку оригінального вигляду. Подібне оздоблення побутувало на Лемківщині. Покриття - сніпкова солома. Хата має традиційне для Бойківщини планування: сіни, хижа, комора. Вздовж фасадної стіни - поміст з двох брусів, який створює зручний перехід до комори. Література: Бойківщина. Історико-етнографічне дослід ж е н н я . - К . , 1983.-С. 166. І. Добрянська. Настінний розпис Лемківщини. / Жовтень. 1 9 6 8 . - № 7 . - С . 97-101.
97
Стайня з с. Вовче Турківського району Львівської області Будівля споруджена в 1903 р., конструктивно складається з двох зрубів і комори, відокремлених стіною та воротами боїща, розміщеного між двома зрубами. Стайня - найважливіше приміщення в будівлі. Серединою її, від дверей до протилежної стіни, нижче помосту, пролягає бертниця - брус, по якому зсували гній. Підлогу вкладено з нахилом до бертниці. Стеля дощата. До стін з двох боків прив'язували до жолобів худобу. Боїще служило для обмолочення снопів, віяння зерна. Долівка у ньому глиняна. Комора при боїщі використовувалась для зберігання зерна та сільськогосподарського інвентаря. Вздовж усієї будівлі з тильного боку тягнеться половник, у якому тримали полову, іноді складали сіно, солому. Стайня була перевезена до Музею народної архітектури та побуту у Львові у 1970 р. Література: Музей народної архітектури та побуту у Львові. Путівник. А.Данилюк, І.Красовський та ін. - Львів, 1980.
98
Шпихлір з пивницею в с. Комарники Турківського району Львівської області Збудований на початку XX ст. при схилі пагорба. Шпихлір зрубної конструкції, з брусів смереки; пивниця з каменю. Фасадом будівлі є причілкова стіна. Перед входом у шпихлір є галерейка, яка зверху перекривається продовженням даху. Відповідно до її ширини перед вхідними дверима влаштовані вузенькі сіни. Дах у шпихлірі двосхилий, покриття - ґонт.
Література: A. Danyluk. Budownictwo gospodarcze na Bojkowszcznie na przełomie XIX i XX w. / Materiały Muzeum Budownictwa ludowego w Sanoku. - Sanok, 1976. - N°22. S. 124-128.
99
Хата в с. Лімна Турківського району Львівської області Будівля споруджена наприкінці XIX ст. У плані споруда складається з сіней, хати, боїща (стодоли), стайні та закритого піддашшя вздовж тильної стіни. У сінях відведене приміщення для комори. Конструкція хати зрубна. Матеріал - смерекові бруси. Вздовж фасадної стіни влаштовано дощатий настил, який при причілковій стіні стайні тримається на підмурівку з каменю. Хата має чотирисхилий дах, покриття - сніпкова солома.
Література: А.Данилюк. Народне будівництво Бойківщини XIX - поч. XX ст. / Бойківщина: Науковий збірник. - Дрогобич, 2002. Т. 1.-С. 163-196. А.Данилюк. Українська хата. - К., 1991.
100
Стайня з с. Либохора Турківського району Львівської області Будівля споруджена в 1812 р. Конструктивно складається з двох зрубів, стайні та приміщення для овець, відокремлених стіною, а спереду - ворітьми до боїща (току), розташованого між цими зрубами. Стіни стайні та вівчарні складені зі смерекових брусів товщиною 25 см. Дах високий, солом'яний. Вздовж усієї стайні з тильного боку тягнеться половник, до якого зсипали полову, іноді складали сіно. Стайня була перевезена до Музею народної архітектури та побуту у Львові в 1969 р. Випадково згоріла в 1970 р.
Література: А.Данилюк. Лихий вогонь у музеї // Дзвін. 1990.-№2.
101
Хата в с. Либохора Турківського району Львівської області Побудована в середині XIX ст. Зрубної конструкції. Стіни зі смерекових брусів, ззовні побілені тільки в житловій частині хати (первісно не білилися). Вздовж фасадної стіни тягнеться поміст з двох-трьох плениць. Дах кроквяний, солом'яне покриття. Хата має традиційне для Бойківщини планування: сіни, хата, комора. Будівля подібна до перевезеної з цього села хати 1812 р., яка експонується у Львівському музеї просто неба.
Література: Музей народної архітектури та побуту у Львові. Путівник. А.Данилюк, І.Красовський та ін. - Львів, 1980.
102
Хата в с. Нижній Турів Турківського району Львівської області Збудована наприкінці XIX ст. Зрубна конструкція. Стіни зі смерекових брусів. Стіни хати, сіней і комори побілені ззовні (первісно вони були небілені). Дах чотирисхилий, під соломою. Хата належить до типу так званих "довгих хат", які поширені у західній частині Бойківщини (ліворуч Дністра). Під одним дахом у будинку розміщені: стайня, боїще (тік), комора, хата і сіни.
Література: І.Франко Етнографічна експедиція на Бойківщину. / Жовтень. - 1972. - № 8-9. А.Данилюк, М. Шпак. Традиційне й нове у бойківському житловому будівництві. // Народна творчість та етнографія. - 1972. - №4. - С. 35-40.
103
Оборіг в с. Сукіль Рожнятівського району Івано-Франківської області Конструктивно це примітивна, але дуже практична споруда для зберігання сіна, соломи, збіжжя: чотири закопані в землю стовпи, а на них - рухомий дашок зі соломи. Цікаво, що він ззовні закріплений від вітру решіткою пірамідальної форми. Детальніший, єдиний в етнографічній літературі опис оборогу подав Іван Франко в статті-звіті "Етнографічна експедиція на Бойківщину". А з його оповідання "Під оборогом" дізнаємося про "нутро оборогу": "...прості палички, позаверчувані скісно в огнива, бігли догори і збігалися разом у чубі, а поперек них ішли тоненькі півперечки з ліскового пруття, поперевивані де-де космиками соломи, а поза тим зверху густа солом'яна пішва". Література: Музей народної архітектури та побуту у Львові. Путівник. А. Данилюк, І. Красовський та ін. - Львів, 1980.
104
Пивниця в с. Ясень Рожнятівського району Івано-Франківської області Будівля споруджена на початку XX ст. Зруб зі смерекових брусів. У причілковій стіні, яка є фасадною, влаштовані двері. Споруда зведена над глибокою ямою, в якій тримали картоплю. Вхід у яму закривався віком з дощок. Будівлю на зиму заповнювали сіном з метою утеплення, залишаючи прохід до віка. Дах двосхилий, покриття - ґонт.
Література: А.Данилюк. Народна архітектура батьківщини Івана Вагилевича / Шашкевичіана. - Львів; Вінніпег, 2000. Вип. 3-4. 105
Хата кінця XIX - початку XX ст. в с. Верхні Ворота Воловецького району Закарпатської області Будівля є житлово-господарським комплексом, в якому під спільним дахом об'єднані: житло, сіни, комора, стайня, госпо дарська комора. Споруда перекрита високим солом'яним дахом. Будівля має просту та лаконічну форму, декоративні прикраси відсутні. Тип так званої "довгої хати", до якої належить ця будівля, був у минулому поширений найбільше в західній частині Бойківщини.
Література: А.Данилюк. Народне будівництво Бойківщини XIX - поч. XX ст. / Бойківщина: Науковий збірник. - Дрогобич, 2002. - Т . 1.
106
Хата в с. Верхній Студений Міжгірського району Закарпатської області Житловий будинок зведений в другій половині XIX ст. У плані складається з сіней, з одного боку яких розташоване житло - власне хата, а за нею - комора. Такий тридільний поділ хати поширений на Бойківщині. Вздовж фасаду розміщена галерейка, яка прикрита продов женням даху. Дах чотирисхилий, покриття - мервлена солома, тільки три нижні ряди - зі сніпків.
Література: П.Макушенко. Народная деревянная архи тектура Закарпатья (XVIII - начала XX века). - М., 1976.
107
Хата з с. Гукливий Воловецького району Закарпатської області Збудована в першій половині XIX ст. споруда має типове для Бойківщини планування: сіни - хата - комора. Помешкання влаштовували посередині будівлі для його утеплення. Стіни з кругляків, з'єднаних на кутах у простий замок. Щілини між ними заповнені мохом. Вздовж фасаду тягнеться поміст, з якого один вхід веде у сіни, а звідти - до кімнати, другий - у комору. Характерною особливістю бойківського житла є високий чотирисхилий солом'яний дах, який часто у декілька разів перевищує видиму частину зрубу. З такого даху скоріше стікала вода, на ньому менше затримувався сніг. У хаті прорубано три вікна — два з фасаду і одне за піччю — з тильного боку (його закривали дошкою). Хата експонується в Закарпатському музеї народної архітектури та побуту. Література: Я.Байрак, П.Федака. Закарпатський музей народної архітектури та побуту. Путівник. - Ужгород, 1986. 108
Хата з с. IIмлинець Міжгірського району Закарпатської області Хата складається з трьох приміщень: комори, хижі та сіней. Хижа збудована з масивних плениць, комора й сіни - з кругляків. Перед хатою є відкрита галерея, трохи піднята над землею. Цікавий тип покриття цієї хати. У нижній частині даху у чотири ряди клали сніпки, щоб останній ряд лягав на лату майже горизонтально. Це утворювало площину, на яку товстим шаром (до 70 см) накладали солому-мерву. Гребень вивершували дашком із драниці. По ньому легко стікала вода. Хата побудована в 1846 р. і спочатку була курною. Про це свідчить отвір у стелі та плями сажі, які проступають під побілкою. Лише на початку XX століття в ній вимурували комин, і дим став виходити у сіни. Запобігає пожежі стеля над половиною сіней, яка водночас є іскрогасником завдяки тому, що вона обмазана товстим шаром глини. Хата перевезена до Музею народної архітектури та побуту у Львові в 1969 р. Література: М. Тиводар. Етнографічне районування українців Закарпаття (за матеріалами традиційної культури другої половини XIX першої половини XX ст.) / Карпатика. Етнічні та історичні традиції населення Українських Карпат кінця ХУШ-ХХ ст. - Ужгород, 1999. - Вип. 6.
109
Стайня з с. Пилипець Міжгірського району Закарпатської області
Будівля споруджена наприкінці XIX ст. Вона складається з боїща (стодоли) та власне стайні, з'єднаних дверима. Драбина на сіно та жолоби розташовані при довших стінах. Залежно від пори року навішують різні двері: решітчасті - влітку, дощаті - взимку. З торцевої стіни вони виходять на вулицю. Стайня має чотирисхилий дах, покриття - солома-мерва, а в нижній частині - сніпки. Стайня експонується в Музеї народної архітектури та побуту у Львові з 1969 р.
Література: Музей народної архітектури та побуту у Львові. Путівник. А. Данилюк, І. Красовський та ін. - Львів, 1980.
110
Школа в с. Бусовисько Старосамбірського району Львівської області
Збудована в 1880 році на кошти громади. Майстром був відомий в селі народний будівничий Йосип Луць. У плані вона складається з трьох приміщень: класу і кімнати вчителя, які розділені коридором. Стіни складені зі смерекових брусів, з'єднаних на кутах у простий замок. Вхід до школи веде через ґанок, обшитий фігурно вирізаними дошками. Дах чотирисхилий. Над ним піднімається будка з дзвоном, який приводили в рух шнурком, що звисав у коридор. Так скликали учнів. Школа в 1979 році перевезена до Музею народної архітектури і побуту у Львові.
Література: А. Данилюк. Давні школи Галичини. / Жовтень. - 1 9 7 2 . - № 5 . - с . 154-155.
111
Хата в с. Ростока Воловецького району Закарпатської області Будівля зведена наприкінці XIX ст. У плані складається з сіней, хати і комори, вхід до якої з тильного боку споруди. Конструкція зрубна, вінці - з брусів смереки. Вздовж фасадної стіни невисока галерея, вхід на яку з причілку. Дах чотирисхилий, покриття - житня солома, м'ята; нижня частина - сніпки. Пам'ятка є типовою для Закарпатської частини Бойківщини.
Література: П.Макушенко. Народная деревянная архитек тура Закарпатья (XVIII - начала XX века). - М., 1976. П.Юрченко. Дерев'яна архітектура України. - К., 1970.
112
БУДІВЕЛЬНІ КОНСТРУКЦІЇ І ПЛАНИ
Хата в с. Пилипець Міжгірського району Закарпатської області
Стайня з с. Пилипець Міжгірського району Закарпатської області XIX ст. План і розріз 114
Хата в с. Козеве Сколівського району Львівської області. 1901 р. Креслив Роман Радович 115
Хата сер. XIX ст. в с. Либохора Сколівського району Львівської області. Креслив Роман Радович
Хата XIX ст. з с. Рекіти Міжгірського району Закарпатської області. План і розріз 116
Храм з с. Кривка. Розріз і план. Музей народної архітектури та побуту у Львові 117
Церква в с. Нижнє Висоцьке Турківського району Львівської області. Зовнішній вигляд і план 118
ТИПИ НАРОДНОГО ЖИТЛА
Хата 1792 р. з с. Орявчик Сколівського району Львівської області Музей народної архітектури та побуту у Львові
Хата 1860 р. з с. Орявчик Сколівського району Львівської області Музей народної архітектури та побуту у Львові 120
Хата кінця XIX ст. з с. Гусний Великоберезнянського району Закарпатської області Музей народної архітектури та побуту у Львові
Хата 1910 р. з с. Тухолька Сколівського району Львівської області Музей народної архітектури та побуту у Львові 121
Хата 1749 р. з с. Либохора Сколівського району Львівської області Музей народної архітектури та побуту у Львові
Хата 1900 р. з с. Мшанець Старосамбірськогорайону Львівської області Музей народної архітектури та побуту у Львові
122
Хата XIX ст. в с. Верхня Рожанка Сколівського району Львівської області
Хата початку XX ст. в с. Хащоване Сколівського району Львівської області
123
Хата початку XX ст. в с. Головецьке Турківського району Львівської області
Хата початку XX ст. в с. Верхня Рожанка Сколівського району Львівської області
124
ОЗДОБЛЕННЯ
СТІН
І ОКРЕМИХ КОНСТРУКТИВНИХ ЕЛЕМЕНТІВ В ЖИТЛОВИХ І ГОСПОДАРСЬКИХ БУДІВЛЯХ
Вікно в хаті 1846 р. з с. Пилипець Міжгірського району Закарпатської області
Одвірок в хаті 1860 р. з с. Орявчик Сколівського району Львівської області Музей народної архітектури та побуту у Львові
126
Віконна рама в хаті 1749 р. з с. Либохора Сколівського району Львівської області
Хата 1823 р. в с. Головецьке Сколівського району Львівської області: а) одвірок і двері; б) одвірок на галереї хати; в) напис на одвірку. З книги: Г.Недашківська "Матеріали з етнографії та мистецтвознавства". —№ 6. - 1961
127
Вікно хати з с. Либохора Турківського району Львівської області
Фрагмент одвірка хати XIX ст. в с. Ялинкувате Сколівського району Львівської області 128
Фрагмент арки в хаті 1909 у с. Тухолька Музей просто неба в Києві
Фрагмент одвірка входу в хату 1812 р. з с. Либохора Турківського району Львівської області Музей народної архітектури та побуту у Львові 129
Одвірок арки на галереї в хаті XIX ст. в с. Плаве Сколівського району Львівської області
Одвірок хати 1749 р. з с. Либохора Сколівського району Львівської області Музей народної архітектури та побуту у Львові
130
Одвірок хати 1909 р. в с. Головецьке Сколівського району Львівської області
Одвірок церкви 1730 р. в с. Топільниця Старосамбірського району Львівської області
Одвірок хати кінця XIX ст. в с. Плаве Сколівського району Львівської області 131
а)
б)
Хата 1912 р. в с. Либохора Сколівського району Львівської області: а) двері в сіни (головний фасад); б) двері в сіни (тильний фасад).
Двері хати XIX ст. в с. Верхня Рожанка Сколівського району Львівської області. Креслив Роман Радович 132
Фрагмент піддашка хати з с. Тухолька Сколівського району Львівської області. Початок XX ст. З книги: В.Салюйлович "Народна творчість в архітектурі сільського житла ". - К., 1961
Дерев'яна арка, що є входом до піддашка, в с. Тухолька Сколівського району Львівської області. Початок XX ст. З книги: В.Салюйлович "Народна творчість в архітектурі сільського житла". -К., 1961 133
Верхня частина одвірка каплиці з с. Ялинкувате Сколівського району Львівської області Музей народної архітектури та побуту у Львові
Художнє оздоблення хати початку XX ст. в с. Верхня Яблунька Турківського району Львівської області 134
Фрагмент художнього завершення хати кінця XIX ст. в с. Нижня Яблунька Турківського району Львівської області
Одвірок і двері хати в с. Тухля Сколівського району Львівської області 135
с. Icaï
с.Шандровець
С.Вовче
с. Бабина
с. Шандровець
с. В.Яблунька
с. Шандровець
с.В.Яблунька
с.Вовче
с. Вовче
с. Бітля
с. Лімна
с.Нижній Турів
с.Кам'янка
с.Мита
с.Волосянка
с.Хащоване
с. Бітля
с.Нижній Турів
с. Лімна
с.Н.Яблунька
с.Завадка
с.Хитар
с.Лавочне
Фрагменти оздоблення стін у бойківських хатах Львівщини За матеріалами О.Буць-Бодревича 136
Оздоблення житла на Закарпатті і в Словаччині
с.Ганичі
с.Ганичі
район Чечмани
с.Підлеща
с. Діброва
с. Остурня
Зразки оздоблення галерей, дверей, вікон і воріт
с. Тухолька
с.Тухолька
с.Головецьке
Аналогії в одязі і тканинах
Сердаки, лейбики і лейбичата
давня чорно-біла вишивка
За матеріалами О.Буцъ-Бадревича 137
Фрагмент галереї при вході до церкви з с. Кривка. Музей народної архітектури та побуту у Львові
Деталь різьбленої хати 1910 р. з с. Тухолька Сколівського району Львівської області
"Літні" двері в стайні в с. Ростока Воловецького району Закарпатцької області 138
ЗРАЗКИ ПЕЧЕЙ
Б ДАВНІХ
Б О Й К І В С Ь К И Х ХАТАХ Малюнки Марії Багнюк
Піч у хаті 1812 року в с. Либохора Турківського району Львівської області
Піч у хаті початку XX ст. з с. Мшанець Старосамбірського району Львівської області 140
Піч у хаті кінця XIX ст. з с. Опака Дрогобицького району Львівської області
Піч у хаті кінця XIX ст. з с. Либохора Турківського району Львівської області 141
Піч у хаті з с. Гукливий Воловецького району Закарпатської області. Закарпатський музей народної архітектури та побуту
142
ОСНОВНІ
ПЛАНИ
СІЛЬСЬКИХ ДВОРІВ
Креслив Роман Гошко
План садиби поч. XIX ст. в с. Либохора Сколівського району Львівської області: І.Хата 2. Куча І - перша тераса
144
3. Стайня 4. Пивниця
5. Криниця
II - друга тераса
План садиби поч. XIX ст. в с. Либохора Турківського району Львівської області: 1. Хата
2. Стайня
145
План садиби кінця XVIII ст. в с. Орявчик Сколівського району Львівської області: 1. Хата 2. Стайня
146
3. Пивниця 4. Криниця
НАРОДНА
ТЕХНІКА
І МЕХАНІЗМИ
Механізм олійні з с. Головецьке Турківського району Львівської області. 1811 р. Музей народної архітектури та побуту у Львові
Механізм водяного млина з с. Либохора Сколівського району Львівської області Музей народної архітектури та побуту у Львові 148
Міжгірського району Закарпатської області Музей народної архітектури та побуту у Львові
Механізм олійні з с. Головецьке Сколівського району Львівської обл Музей народної архітектури та побуту у Львові 149
Кузня 1870 р. з с. Тур'є Турківського району Львівської області. Музей народної архітектури та побуту у Львові
150
ЗРАЗКИ Н А Р О Д Н О Ї АРХІТЕКТУРИ Б
ЗАМАЛЬОВКАХ
ОЛЕНИ КУЛЬЧИЦЬКОЇ
Олена Кульчицька (1877-1967) - видатна українська художниця, лауреат Шевченківської премії (1967 року) з великою любов'ю підготувала серію акварелей "Народна архітектура Західної України", яка була високо оцінена і їй було присвоєно звання члена-кореспондента Академії архітектури УРСР (1950). Замальовуванням народної архітектури вона зайнялась ще в 20-ті роки. Це були окремі акварелі садиб, різних будівель з мальовничими пейзажами. Згодом вона стала замальовувати окремі пам'ятки. Так в її доробку сформувалась ціла серія акварелей, виконаних на Бойківщині. Подаємо окремі з них.
152
Дзвіниця с. Ясениця-Замкова. Акварель. 1934 p.
Церква в с. Кривка. Акварель. 1949 р. 153
Бойківська хата. С. Міхова Старосамбірського району Львівської області. Акварель. 1932 р.
Церква. С. Міхова Старосамбірського району Львівської області Акварель. 1932. 154
Вулиця в с. Ясениця
Храм в с. Тур'є. 1690. 155
Храм в с. Тур'є. 1906. Малюнок 30-х pp. XX ст.
156
ПАМ'ЯТКИ НАРОДНОЇ
АРХІТЕКТУРИ
БОЙКІВЩИНИ Б
СПАДЩИНІ
ТАДЕУША ОБМІНСЬКОГО
Тадеуш Обмінський (1878-1932) - відомий архітектор, професор Львівської політехніки, автор або співавтор низки будівель Львова у новому стилі - модерн. У 70-х роках працівникам Музею народної архітектури та побуту у Львові вдалося віднайти двотомний альбом оригінальних рисунків і креслень Т. Обмінського. В ньому були зібрані зарисовки пам'яток архітектури Карпат, Білорусії, Росії. Є в ньому ряд малюнків і креслень з Бойківщини. Поруч з викінченими роботами в альбомі зберігаються ескізи, виконані в польових умовах.
158
Хата з с. Плаве Сколівського району Львівської області 159
Хата з с. Сянки Турківського району Львівської області
160
Хати в с. Кривка та Тухолька Турківського району Львівської області
Церква с. Кривка Турківського району Львівської області 161
Церква Святого Юри в Дрогобичі
162
Нова церква с. Сможе Сколівського району Львівської області
163
Церква в с. Нижнє Висоцьке Турківського району Львівської області
Церква с. Орява Сколівського району Львівської області 164
Церква в с. Бітля Турківського району Львівської області 165
Двері церкви 1902 р. в с. Мохнате Турківського району Львівської області 166
Церква в с. Риків Сколівського району Львівської області
167
Науково-популярне
видання
Архип Данилюк
Н А Р О Д Н А АРХІТЕКТУРА БОЙКІВЩИНИ
Літературне редагування: Леся Крючкевич Комп'ютерна верстка: Галина Хомуляк
На обкладинці використано фото Дмитра Каднічанського Графічні заставки Ліліани Осмак і Марії Багнюк
Підписано до друку 10.06.2004 р. Формат 60x84/16. Ум.-друк.арк. 9,8. Папір офсет. Наклад 500. Зам. № 44.
Видано НВФ "УКРАЇНСЬКІ ТЕХНОЛОГІЇ Львів, вул. І.Франка, 4/1 тел./факс (0322) 72-15-52 Свідоцтво про внесення суб'єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції ДК-№ 789 від 29.01.2002 р.