РОЗДІЛ 6 МОЯ ДОЛЯ – ОСВІТА І НАУКА Кожна людина з дитинства мріє – ким вона буде. Я – не виняток і теж задумувався змалечку, як складеться моя доля. Мабуть, найпершим моїм захопленням було малювання. Я гарно малював у дитинстві. Батькові друзі-фронтовики, які приходили до нас додому у гості, хвалили мої дитячі малюнки, і пророкували мені велике майбутнє художника. Я серйозно ставився до цих похвал, і ще старанніше намагався зобразити чи сільську вулицю, чи інтер’єр хати, чи орнамент, чи портрети видатних людей. Трохи згодом я уже “твердо” вирішив бути пілотом. Це захоплення жило в мені довго. Воно було викликане тим, що недалеко від батьківської хати був аеродром, з якого скромні трудяги цивільної авіації АН-2 вносили на колгоспні поля мінеральні добрива та отрутохімікати. Ми, дітлахи, буквально днювали біля тих літаків, спостерігаючи за їх злетом і посадкою, а формаодяг пілотів справляла на нас незабутнє враження. Одного разу нам пощастило і льотчики, не пам’ятаю вже, за яку нашу послугу, на свій страх і ризик “провезли” нас. До цих пір згадую те моє дитяче захоплення від польоту над рідною Кропивною. А коли моя мама готувала юшку з курки, то я нічого більше не їв, окрім крил. Ще й досі цю смачну частину курки полюбляю. Далі я “марив” футболом, а пізніше, десь з класу шостого, захотів бути уже військовим, причому – офіцером. Це від того, що чоловік моєї сестри Ніни був офіцером. Він приїжджав на час щорічної відпустки додому, іноді навіть у парадній формі. Це мені подобалось. Крім того, воєнною і військовою тематикою я захоплювався ще з малих літ. Зрозуміло, що в домі фронтовика про це часто говорили. То ж, після закінчення восьмого класу Кропивнянської школи я подав документи у Хмільницький райвійськомат для зарахування мене у Калінінське ( тепер – це місто Твер у Росії) суворовське училище. Зарахований, як відмінник навчання, я рівно два мі-
230