STEPAN #1

STEPAN

#1, жовтень–грудень 2014

У НОМЕРІ Політика Не только лишь все...

6 П – Помилки 9 Вибори: два запитання 12 Жаль чи не жаль Ірину Фаріон 14 Вгадай політика 18 Степан Бандера: десять, дванадцять, сорок чотири 20 Степан Чубакка: Бррр, брргрргр, брргрррр 22 Культура Обережно, нецензурна лексика!

26 Горіхи та вино 30

фото Alastair Farr

Art never dies 32 Як правильно перекрутити назву фільму 36 Як зустрінеш, так і проведеш 38 Президенти та поп-культура 40 Степан серед нас 44 Соціум Словники 56 І премію «Золотий Степан» одержує 58 Інтерв’ю: Віталій Корнєєв 62 Степанів інстаграм 64 Інтерв’ю: Юрій Бондар 68

Stepan, громадсько-політичний альманах №1 (жовтень-грудень 2014) Наклад; 1 примірник Адреса: дім Степана Головний редактор: Сергій Воронов Заступники головного редактора: Інна Дибан, Олександра Бондаренко Редактор-консультант : Юрій Бондар Коректори: Анастасія Бабченко, Анастасія Настина Дизайн та верстка: Сергій Воронов Автори: Сергій Воронов Олександра Бондаренко Інна Дибан Анастасія Бабченко Анастасія Настина Юлія Клебан Марія Бризгалова Валерія Дорош Савченко Ольга Зміст прочитаних матеріалів може бути викривленим свідомістю аудиторії, тому будь-яке неправильне тлумачення текстів не має жодного стосунку до роботи редакції. Всі права захищено.

4 | STEPAN

STEPAN Степан – це наше все. Степан усюди, хоч ніхто його особливо не помічає. Одного разу, йдучи Повітрофлотським проспектом, я випадково зустрів його. Він тікав із приміщення Міністерства оборони України, а за ним гнались декілька охоронців. Очевидно, він чимось стривожив хлопців у мундирах. Але я не запитував його, як і чому він тут опинився. Охоронці втратили слід Степана біля головних воріт, і саме тут відбулась наша зустріч. Переді мною стояв хлопчина, повністю одягнений у чорне, обличчя видно не було, а тіло було плоским. Він рушив у південному напрямку, а я з цікавості привітався: – Ей, стій! Степан побіг, не звернувши на мене увагу. Ніщо не могло його зупинити. Окрім вітру. Піднявся шквал, і повітряний потік підніс його високо в небо. Я, недовго думаючи, зловив Степана, таким чином врятувавши йому життя, адже були калюжі, куди би він міг впасти і промокнути.

– Хто ти? – спитав я.

– Степан, – відповів він.

– Чому ти плоский?

– Так зручніше. Можна проходити крізь шпарини дверей, між будинками та підглядати за потрібними людьми.

– Зрозумів. Я і далі запитував його тільки про особливості його двовимірності у тривимірному просторі, аж тут він обірвав моє питання «Як ти харчуєшся…?»: – Ти ж не розумієш, так? Я – двовимірний, а отже, бачу все по-іншому. Все навколо видається дивним. Ось тільки глянь на вуса цього політика! Послухай-но, про що говорять люди на зупинці (ми дійшли до зупинки на вул. Фучіка)! Я багато не розумію у цьому світі і намагаюся з’ясувати, в чім суть.

– Що ти дізнався?

– Ваш світ ніколи не стане ліпшим, якщо ви не подивитеся на нього по-іншому. Ні, не по-новому, а по-іншому, бо бувають рідкісні моменти, коли люди бачать правду. А правда в тому, що… Його знову знесло вітром, і мені знадобилось добряче побігати, щоб наздогнати Степана. Знайшов я його у позі, протилежній до звичайної, висячи на дереві.

– Так от, правда в тім, що… Його ще раз знесло вітром, і цього разу я знайшов Степана на дитячій гойдалці. Він добре закріпився, щоб, нарешті, розповісти мені правду.

– Правда в тім, пане, що люди живуть у тумані, дихають ним і нічого не бачать. Мені ж то легше, туману для мене не існує. Розумієш?

– Так.

– Найкращий спосіб розсіяти людський туман – сміх.

– Емм…

– О, в тебе шнурівка розв’язалась! Я опустив голову, шнурівка дійсно розв’язалась, але, піднявшись, я вже не побачив Степана. Він просто зник серед великого міста. Більше я його не зустрічав. Проте він знайшов мене в інтернеті і скинув декілька світлин. Я щасливий. Шановні читачі, журнал «Степан» – це філософія того плоского хлопчини, який бачить все по-іншому. Поки Степан подає вам руку – беріть і йдіть. Але спершу зашнуруйте шнурівки.

Сергій Воронов головний редактор

ПОЛiТИКА

Фото: Oksana Popova

6 | STEPAN

STEPAN | 7

НЕ ТОЛЬКО ЛИШЬ ВСЕ... Степан дуже любить українських політиків. Прокидаючись уранці, він перед тим, як випити чаю, обов’язково переглядає публічні виступи можновладців. А окремі фрази занотовує у блокнот. Одного разу у Степана з кишені випав папірець, а написане на ньому було ось що:

8 | STEPAN

Кличко: « «Брюс всемогущий» – хороший фильм. Тем, кто не видел, желаю посмотреть»

те мое выступление на площади, вам станет дурно от того, что вы увидите».

Пинчук «Шептицкий учит тому, что нужно быть толерантным ко всему, но нельзя быть толерантным козлу, то есть КО злу».

Ярема: «Когда вы едете по улице, видите, стоят проститутки на улицах, я уверен как начальник главка, что без милиции там не обходится».

Тимошенко, коментуючи критичні зауваження Президента України: «Президент уже заявлял публично о невыплате пенсий, он заявлял публично о невыплате зарплат, он публично рвал на себе рубашку и кричал, что не уплачены долги за газ. На сегодняшний день вы видите, что все это просто банальная неправда». Ющенко – «Украинцы много странствовали, а потому оплодотворили весь мир» Янукович: «Работал, возглавлял предприятия. И вот уже десять лет как стал чиновником и, так сказать, влез в дерьмо». Черновецький: «Пиар – это тогда, когда есть аудитория, и ты с ней общаешься напрямую. Это самая классная пиар–акция. Возьми-

Литвин: «Такое стремление демонстрировать праведность напоминает попытку представительницы борделя требовать любви от клиента» Луценко: «Цена нынешней власти – в магазинах, – заявил Луценко. – Яйца стоят уже столько, как будто Азаров торгует своими». Кравчук: «Я не знаю в истории случая, чтобы за 10 месяцев так, извините за непарламентское слово, пропукать авторитет. Это могут только люди, которые ни на что не способны» «Политика – это не чаепитие, где можно говорить о личных отношениях, есть отношения официально политические, которые регулирует Конституция». Ольга Савченко

STEPAN | 9

В

иборча кампанія – це омріяний для кожного політика час, коли він може голосніше покричати, у повній мірі проявивши свій акторський талант. Із небаченою експресією та почуттям він жбурляє в людей обіцянки. Його голос лунає з екранів телевізорів, його обличчя дивиться на нас чи не з кожного бігборда, а на вулицях міст починається паперове божевілля. А потім, коли все це скінчиться, цей наш політик піде та з насолодою обійме свій любий портфель, аби ніколи з ним не розлучатися. А що ж народ? Він, наче білочка у колесі, знову і знову змушений вислуховувати одні й ті ж обіцянки та дарувати портфелі одним і тим же політикам.

П - ПОМИЛКИ

10 | STEPAN

«Блок Петра Порошенка» запевняє: «… з реформами нам – аж горить. Шлях непростих, тектонічних змін нам треба не просто пройти, а пробігти». Ну що ж, на старт, увага, марш! Але тільки куди прибіжимо? Проте «дороги ж назад – нема, бо там самі знаєте що і хто». Невже той самий, «Той-Кого-Не можна-Називати» – Волдеморт?! Уся програма партії крутиться навколо необхідності змін та оновлення влади. Кандидати стверджують, що «сьогодні виборець розуміє, що за старе голосувати не можна». Тож постає питання – з якого дива ви самі балотуєтесь?

Виборча кампанія особлива ще й тим, що в цей час на нас звалюється величезна кіпа агітаційної преси: плакати, календарі, флаєри з портретами «народних улюбленців» у профіль і анфас, газети та брошури з одами собі улюбленому та суцільною критикою опонента. Серед маси друкованих рядків в очі впадає безліч помилок та кумедних висловлювань, що ятрять редакторське серце. Тож пропонуємо і вам насолодитися найяскравішими перлинами агітаційної творчості. Якщо запитати школяра, з чого, на його думку, починається Україна, він відповість: «зі спогадів дитинства, з батьків, з рідного міста, з нас самих». Проте на думку Олега Ляшка, лідера Радикальної партії, Україна починається з корови. Таку тезу ми можемо побачити на агітаційному календарі політика. Можна ненароком подумати, що у сприйнятті пана Ляшка країна та її народ постають у вигляді такої собі великої рогатої Зорьки, яку можна безкінечно «доїти», викачуючи гроші. Або, може, лідер Радикальної партії просто небайдужий до корів і переймається їхньою долею. Сам же Олег Ляшко в ефірі одного з телеканалів пізніше пояснив, що корова дає м’ясо, якого українці вживають мало й через це стають «дебілами». Мабуть і самому політику в раціоні м’яса не вистачає. Хай там як, але вегетаріанців, як потенційний електорат Олег Валерійович точно втратив. І навіть не дивно, що «будь-яка поява Олега Ляшка серед людей – це вже подія» (планетарного масштабу). Ця надлюдина «продовжує заряджати патріотичною енергією простір навколо себе».

Ляшко не розуміє, чому корова мукає, коли він її привів до Ради.

– Юліє Володимирівно, вам видати пенсійне посвідчення?

– Ні!

– А інвалідне?

Кандидат у депутати Олександр Ольшанський, який «навіть директором ЖЕКу або завучем школи не був» висловив цікаву думку: «Киданням людей у смітники не можна знизити курс долара, навіть якщо припустити, що кидати будуть тільки поганих людей». Дійсно, по всій країні до смітника викидають виключно «хороших людей», які зробили неоціненний внесок у руйнування нашої держави. «Усі ми бажаємо жити в безпеці і світі», далі стверджує пан Ольшанський. Цікаво, де на його думку ми живемо зараз? У пухнастих хмарах, звідки можемо впасти? А ще ми маємо «процвітати, а не лежати в стічній канаві на узбіччі історії». Тобто саме в цьому малоприємному місці, на думку пана Ольшанського, зараз і знаходиться наша з вами велична Країна? Олександр Якович, очевидно, дуже любить слово «правда». Воно чи не найчастіше повторюється в його статтях: «Правда – це переконання. Моя правда – це моє переконання в тому, що не можна брехати… У цьому

STEPAN | 11

наше право – у правді… Це моє право на правду». Також у газеті Ольшанського можна прочитати «актуальні» анекдоти, які розсмішать до сліз: – Юліє Володимирівно, вам видати пенсійне посвідчення?

– Ні!

– А інвалідне? Загалом агітаційна преса Олександра Ольшанського дуже модерна. Матеріали газети – суцільний потік свідомості, що не піддається навіть поділу на жанри. «Неділя. Вечір. Дві добрі новини»… Загадково? Авжеж, проте це лише заголовок передвиборчого звернення Євгена Рибчинського. І про які ж ви думаєте новини йдеться? Так от, «перша – Глоба передбачив кінець путіна на зразок Каддафі». (Путін – з малої літери, мабуть, його майбутній депутат поважає менше ніж Каддафі). «Друга – блок Порошенка висунув мене по 211 округу мого улюбленого міста», – із гордістю повідомляє політик. Далі ще цікавіше. «Якщо б не висунув, я б пішов по Києву самостійно». Рибчинський «обняв Кличка, по-

Гарантую безпеку

слухав біглу картавість Луценка». Звучить це як щось невиліковне. Варто, мабуть, поспівчувати панові Луценку. Партія «Батьківщина» неабияк вразила креативним підбором заголовків: «w, «перемога – це віра в перемогу!» Так, тільки перемога. Перемога їде й перемогою підганяє. Маніакальна завзятість кандидатів здобути прихильність виборців не знає меж. На думку партії «Народний фронт», щоб у день голосування зробити свій вибір правильно, треба: «у неділю, 26 жовтня 2014 року, прийти до своєї виборчої дільниці. Вона буде відкрита з 8:00 до 20:00… Обов’язково взяти свій паспорт… Зареєструватися на виборчій дільниці… Зайти у кабінку для голосування та зробити свій вибір». А ще перед виходом із дому потрібно не забути почистити зуби, одягнутися та взутися. Відчинити двері й вийти… Переходячи дорогу, озиратися по сторонах… До того, як зайти в кабінку для голосування, відсунути шторку… Узяти ручку,

Продав Роллс-ройс

піднести до бюлетеня й поставити хрестик… Піти з дільниці з почуттям, що зробив вагомий внесок у майбутнє країни. Партія «Громадянська позиція», мабуть, аби продемонструвати свою безмежну чесність і відкритість перед виборцями, сумлінно перерахувала кожен примірник накладів своєї продукції: 1 821 000, 1 362 000 примірників… Що ж, це лише деякі приклади політичних красномовок, не сумнівайтеся, насправді їх в агітаційній пресі дуже багато. Продукція зроблена нашвидкуруч – відразу ж видно, як сильно нашим «улюбленцям» болить за Україну. Ми дивимося на відфотошоплені портрети з виразами облич, які аж ніяк не вселяють надію хоч на якісь зміни в нашому житті. Проте людям все ж доводиться вкотре йти на дільницю, відсувати шторку та ставити хрестик… Головне, щоб він не виявився хрестом на майбутньому країни. Анастасія Настина

12 | STEPAN

ВИБОРИ: ДВА ЗАПИТАННЯ Олександра Бондаренко

Фото Sonal

Усі знають, що 26 жовтня відбулися такі довгоочікувані парламентські вибори. Степан зі своїми друзями провів власний екзит-пол на виборчих дільницях, щоб дослідити настрої в суспільстві та з’ясувати, що насправді думають люди про вибори та політичні партії. Ми просили виборців охарактеризувати одним словом вибори та політичну партію, за яку вони ніколи не проголосують, не називаючи її назви. Тож пропонуємо читачу ознайомитись із найцікавішими відповідями, що довелось почути Степанові&Co.

– Вибори – це завжди свято –Тушка (Цей пан змусив Степана кілька годин придумувати варіанти, чому вибори для нього – завжди свято. Можливо, тому що тут він отримує унікальну можливість спостерігати непомірно велику концентрацію верескливих бабусь, або тому що завдяки виборчим компаніям він отримує непомірно великі порції газет для розпалки вогнища на шашлики чи для скрашення часу, проведеного ним у вбиральні?)

– Плюралістично – Агресор (На перший погляд цей молодий чоловік здався нам серйозним відповідальним громадянином, опорою майбутнього країни. Але коли в розмову втрутилася його дівчина та сказала, що не голосувала, наші ілюзії канули в Лету).

– Добре!

– Жахливо! (Ця пані явно кидається в крайнощі, не признає півтонів та на

дозвіллі займається написанням пропагандистських промов)

– Діарея. Пройдуть швидко та нічого хорошого не вийде.

– Голубці. (Думаємо, коментарі – зайві.)

– Варіант – Пустомелі (Відповідь цієї жінки про можливість нового варіанту розвитку

STEPAN | 13

подій наводить на нас сум, адже ми розуміємо, що варіант зовсім не виявився новим і на політичній сцені не повіяло свіжістю морського бризу..)

– Казна–що – Фанатики (Не знаємо, яку саме партію охарактеризував цей поважний чоловік, адже, на нашу думку, кожна з них – фанатики. Фанатики–магнатики, якщо ви розумієте, про що ми)

– Спокійні – Невідома (Логіка цього пана нас вразила. Він відповів, що ніколи не проголосує за партію, про яку нічого не знає. Хоча чомусь нам здається, що багатьох українців це не зупиняє)

– Лажа – Та, яка давно в минулому

x2

(Не зовсім одним словом, але влучно)

– Пасивні – Зрадники (Степан спілкувався з двома панянками– подружками. І відповіді їх були ідентичними. Цікаво, вони настільки близькі подруги, що вже й мислять однаково, або все–таки одна з них не має власної думки та громадянської позиції?)

– Кайфові – Такої не існує (Нам здалося, що хлопець почував себе «кайфово» не зовсім через вибори..)

– Треба проводитись...

– Партія одна... Опозиційний блок – НЕПОНЯТКА – нуу... опозиційний блок – Я затрудняюсь – Ляшка партія (Ці люди напевно мають труднощі із асоціативним мисленням. Але вирізняються хоробрістю та відвертістю, бо без вагань назвали партію, за яку не проголосують, хоча ми насправді просили зовсім не про це..) Найбільш нас здивував пан Ігор Леонідович. Який назвав своє ім’я, але відповідати відмовився.

НЕ ПО НЯТ КА

14 | STEPAN

ЖАЛЬ ЧИ НЕ ЖАЛЬ ІРИНУ ФАРІОН В

ерховну Раду VIII скликання обрано. Таких виборів країна ще не бачила: без Криму, без частини Донбасу, проте з традиційним розмахом та ідіотською рекламною кампанією. Час єднатись у сильну команду для складних часів заради сильної України, тільки до перемоги, допоможисобісам. Багато суперечностей є у процесі виборів, фальсифікацій в окремих мажоритарних округах. Тут не без порошенків, балог, всяких литвинів і добкіних. «Ну это какая-то постная *****» Саме так, пане Кернес. Проте якщо нас може обурювати наявність у Раді людей, що голосували за «Драконівські закони» 16 січня, то відсутність деяких може тільки радувати. Облишмо Рибака та Симоненка, інших дідів та пеньків. Відсутність комуністичної партії у вищому законодавчому органі звеселяє до глибини душі, але стабіль-

но стабільний Опозиційний Блок, як пост-Партія регіонів, виходить у Раду з непоганими десятьма відсотками. Чому? Питайте виборців. Ось було б круто, якби у нас був цар. Або Король. Тобто, монархія, скажімо, конституційна. Бачу руку Порошенка, яка наче зі мною вітається, або каже, що Президент уже собі весь такий ко… Конституційно обраний голова держави. Ну це проблема іншого ґатунку, а наразі у нас є питання. Ті, хто не пройшов до парламенту, хто вони? Лузери? Однозначно. З вдалою рекламною кампанією та іміджмейкерством можна було б зламати рейтинги будь-якої партії. «Свобода» не пройшла. А зі всієї партії жаль, мабуть, Тягнибока, який пішов на рішучий крок, що призвів до розпуску минулої Ради. Ну і Бенюка, він же добрий. Проте є одна пані, якій і не поспівчуваєш, і яку не жаль одночасно.

STEPAN | 15

16 | STEPAN

Як допомогти вам опанувати українську мову? Як педагог я бачу проблему в двох контекстах: мову не знають або ті, хто політично упереджені, або розумово відсталі. В якій системі координат перебуваєте ви? ФАРІОН

STEPAN | 17 Ірина Фаріон «Розстріляймо цю гниль бюлетенями». Ох, не тільки такими фразочками кидалась пані Фаріон, коментуючи дії чинної влади – як Януковича, так і Порошенка. Історія діяльності пані-інтриганки (а саме так перекладається «фаріон» з гуцульського говору) у політичній площині почалась у 2005 році, коли вона вступила до ВО «Свобода», тобто тоді, коли «Свобода» набирала 1 % і скромно висіла плакатами А3 на стовпах. Запам’яталась націоналістичними випадами з мовних питань, фактично, вибудувавши свій імідж на фаховій освіті (філологічний факультет ЛНУ, напрям – українська філологія).

Наприклад: «Вважаю своїм обов’язком бути в авангарді розбудови нашого суспільства. Програму і статут КПРС вивчила, повністю визнаю їх і зобов’язуюсь виконувати.» Ой, це не та цитата. «Якщо станеш Альоною, то потрібно пакувати валізи і виїжджати до Московії… Знаєте, є такий ужасний женский журнал с названієм «Лиза». Моя дитина запитала: «Мамо, а що таке лиза?» — я відповіла: «Якщо ти маєш інфінітив «лизати» і від нього зробити усічення, то це і буде «лиза»… Якщо у вас є подруга Марічка, то ніколи не кличте її Машою. Бо якщо вона Маша — то це форма не наша. Нехай вона їде туди, де ті маші живуть. Якщо хтось Петрика назвав Пєтьою, це також не український хлопчик. Він повинен або звідси забратися, або навчитися розмовляти українською мовою. Уявіть собі, щоби князя Володимира, який узяв ім’я Василь, удома хтось кликав Вася. Не обзивайте Миколків Колями, Ганнусь Аннушками, а Володимирів Вовчиками. Бо вовки живуть у лісі й ходять на чотирьох лапах. Не ововчуйте і неоведмежуйте українських імен».

Вважаю своїм обов’язком бути в авангарді розбудови нашого суспільства. Програму і статут КПРС вивчила, повністю визнаю їх і зобов’язуюсь виконувати.

Бідні дітки. Хай лижуть свої чупа-чупси (а може, чупа-чупси не так українською називаються…)

Хоча це знову ж таки не та цитата «Як допомогти вам опанувати українську мову? Як педагог я бачу проблему в двох контекстах: мову не знають або ті, хто політично упереджені, або розумово відсталі. В якій системі координат перебуваєте ви?»

Fatality Миколі Яновичу, авжеж. Щоправда, окрім того, що цей уривок із засідання Верховної Ради порвав інтернет, результату, якого добивалась Фаріон, вона не отримала: ні зізнання Азарова про свої внутрішні проблеми, ні заяви про політичну упередженість. Свободівці теж не дуже люблять Фаріон. Одного разу вона попросила старого російськомовного депутата прочитати заяву українською, попередньо підготувавши цей текст за всіма вимогами неньки-мови. Старий прокашлявся, підготувався, пробігся очима по тексту і… зачитав російською. Лють. Таким словом можна описати Ірину в ті моменти засідання. Проте однопартійці попросили її замовкнути. Відтоді на душу Ірини впав важкий камінь. Камінь нерозуміння. Сльоза тече, а в Раду не потрапляє. Сергій Воронов

18 | STEPAN

ВГАДАЙ ПОЛІТИКА

STEPAN | 19

Підготувала Марія Бризгалова

20 | STEPAN

Степан Бандера: десять, дванадцять, сорок чотири

Ви точно знаєте, про Кого зараз піде мова. Він щось середнє між безкомпромісним символом боротьби за Українську Державу та Волдемортом 40-х років ХХ століття. Такий собі невмирущий Саурон, Воланд з візиткою Яроша в руці, чи навіть сам Сатана, загорнутий в червоно-чорний стяг (потрібне підкреслити). То що ж собою насправді являє Степан Бандера, чим він жив та кому завдячує своєю надпопулярністю?

10 Степан Бандера жив, творив та боровся в роки, коли молоде покоління формувало свій політичний світогляд під впливом задокументованих «Десяти заповідей українського націоналіста» (так званий «Декалог»). Молодь сприймала їх до серця ближче, ніж саму Біблію, послідовно впроваджувала в життя та свято вірила, що дотримання цих заповідей швидко приведе їх до мети. Бандера теж вірив у це, а ще більше він вірив у те, що гарячий запал його послідовників потрібно втримувати в рамках моралі й честі. Саме цими рамками й стали «Десять заповідей». Щоправда, поняття честі та моралі в українських націоналістів базувалося лише на тому, щоб уберегти свою державу та свій народ. А методи… А що методи – на війні вони всі хороші. Уривок із «Десяти заповідей українського націоналіста»: 1. Здобудеш Українську державу або загинеш у боротьбі за неї.

8. Ненавистю і безоглядною боротьбою сприйматимеш ворогів Твоєї Нації.

10. Змагатимеш до поширення сили, слави, багатства й простору Української держави.

12 Чи був Бандера кимось на кшталт українського Джеймса Бонда? Спецагентом, що вмів працювати на двох фронтах, але залишатись вірним одному, чи джентльменом, що вмів елегантно долати всіх супротивників? В будь-якому випадку чеснотами він не був обділений, бо ж достоту відповідав «Дванадцятьом прикметам характеру українського націоналіста». Я от собі думаю, що сам Джеймс Бонд нервово сховався б у тінь, побачивши цей солідний список якостей, недоступних нікому сторонньому, а лиш тому, в кого в грудях горить пекуче полум’я відваги та любові до рідної землі. Уривок із «Дванадцяти прикмет українського націоналіста»: «Український націоналіст є: 1. Все готовий, це значить, що він є вояком Української Революційної Армії (…)

3. Чесний, це значить, що він ім’я націоналіста носить гідно й ніколи не сплямить ніяким нечесним вчинком.

6. Відважний, це значить, що він завжди відважно й невстрашно протиставиться всім перешкодам і небезпекам. Він не знає, що то є страх.

10. Точний, це значить, що він завжди придержується точности в житті аж до подробиць.

12. Обережний, це значить, що він завжди придержується усіх засад конспірації».

44 А може, Бандера був тодішнім Робіном Гудом? Чи якимось піратом, що ніби й поза законом, але ж такий благородний… Та й жив він за особливим статутом, за Кодексом, що його не знайдеш більше в жодній організації в цілому світі. Уривок з «Сорока чотирьох правил життя українського націоналіста»: «1. Приймай життя як героїчний подвиг і здобувчий чин незламної волі та творчої ідеї.

9. Будь вірний ідеї Нації на життя і смерть і не здавайся, хоч би проти Тебе був увесь світ.

18. Знай, що найкращою ознакою українця є мужній характер і вояцька честь, а охороною – меч.

30. Став гордо чоло небезпекам, а на удари життя відповідай збільшеним зусиллям праці й боротьби.

32. Не покладайся ні на кого. Будь сам творцем свого життя.

44. Що робиш, роби совісно й так, якби воно мало остатися вічно й мало стати останнім і найкращим свідоцтвом про Тебе». В Степана Бандери є безліч обличь. Як гідних, так і не дуже. В нашій уяві він може поставати чи то всемогутнім Воландом, чи то добродушним Робіном Гудом, та правда є тільки одна – Бандера був звичайною людиною, а вже його образ, витканий із низки свідчень, неправд та пам’яток, став дзеркалом – кожен бачить в ньому себе: патріот – патріота, націоналіст – націоналіста, а фашист, покидьок і зрадник – фашиста, покидька і зрадника. Юлія Клебан

22 | STEPAN

Степан Чубакка: Бррр, брргрргр, брргрррр

На цьогорічних виборах однією з легенд стала нещодавно утворена Інтернет партія України. Думки про неї досить неоднозначні, тому Степан вирішив сам переконатись, кому вірити, особисто поспілкувавшись з одним із засновників партії, своїм тезкою Степаном Чубаккою. (Добре, що Степан в нас пан обізнаний та розуміє інопланетну. Брр.) Степан: Чи правда, що «Інтернет-партія» є проектом Кремля? Степан Чубакка: БррррРРРРбр? (Він мав на увазі: Що красивіше, яблоко чи мавпа?) С: Вибачте, не зрозумів Вашої думки. СЧ: РрррБрр. (А я думав ми просто ставимо один одному очевидні запитання). С: З якою ціллю ви хотіли потрапити в парламент? СЧ: БрррРрБррррРБрррррррРРрибррБрррррррр….Бррр. (Щоб не допустити реорганізацію канцлером республіки на Імперію та відстояти незалежність нашої маленької планети.. ой, країни). С: Можливо, ви розповісте детальніше про основні пункти вашої передвиборчої компанії? СЧ: (схвильовано) БРРРРРРрррБРРрР. (Ми не збираємось дивитися, як наші люди страждають та помирають, поки ви говорите про вторгнення на нескінченних засіданнях). С: Як би ви охарактеризували своїх як однопартійців? СЧ: БррррррррррррррррррррррРррррррррррррррррррр. (Мої однопартійці поєднують в собі мудрість Майстра Йоди, силу Люка Скайуокера, самовідданість Обі-Ван-Кенобі). С: Чому на дебати пішли не ви, не Дарт Вейдер, а звичайний чолокік у людському костюмі? СЧ: (засмучено) Бррррр…рррр..Брррр…. (Зовнішність. Люди завжди судять із зовнішності. А я кажу: не суди книжку за обкладинкою). С: Які основні перешкоди стояли на вашому шляху до офіційного визнання вашої політичної сили? СЧ: (задумливо) РррррБрррр. (Тенетами Темної Сторони наш світ оповит). С: Чи плануєте ви продовжувати свою політичну діяльність? СЧ: (рішуче) БрБРРРрБр. Звісно. Адже відмова від боротьби до Темної Сторони привести може. С: Як ви пережили свою невдачу на жовтневих виборах до Верховної Ради? СЧ: РрррррБррррррррррррр. Саме так свобода і помирає. Під грім оплесків С: Ми бачили ваше обличчя, Степане. Чому ви й далі говорите інопланетною мовою? СЧ: Степане, я кажу людям правду. Але правду - якщо дивитися на неї з певної точки зору. Багато істин, яким ми довіряємо, є такими лише тоді, коли ми підтримуємо визначену точку зору. Юлія Клебан, Сергій Воронов Інна Дибан, Олександра Бондаренко

Фото Graeme Wilmot

КУльтура

CITY

by JoshByer

26 | STEPAN

Обережно, нецензурна лексика!

Я прийшла і почула лютий крик чоловічих та жіночих душ – один із проявів внутрішнього протесту, який збентежує розум та викликає бажання перевернути світ з ніг на голову. Я сиділа, дивилась на потріскану фарбу на стінах, слухала римовані рядки без жодного сенсу та розуміла, що тут і зараз відбувається те, що можна побачити лише раз у житті – і запам’ятати назавжди. А що це було? Вечори агресивної чоловічої та жіночої поезії в арт-просторі «FARBA». Це фото і два наступні: Аня Зевано

28 | STEPAN Чоловіки VS. Жінки «Прийди та зніми рожеві окуляри» – девіз цих двох вечорів. А основне питання – хто ж виплеснув на публіку більше агресії: чоловіки чи жінки? Хто кого вразив більше? Тендітні дівчата з трьохповерховим матом, які розповідають про перше розчарування на любовному фронті, чи дорослі мужчини, які ледь не ллють сльози, присвячуючи віршовані рядки котрійсь Олі? Чи апофеозом вечора був прозаїк з Харкова, потоку свідомості котрого позаздрив би і Джеймс Джойс? Чи красуня з голосом прокуреного будівельника? Я досі не маю відповідей на ці питання, бо ті два вечори стали для мене відкриттям у світі поезії. Відкриттям на рівні Америки для Колумба. Організатори VS. Гості Ніколи наперед не відомо, хто чи що організовує такі вечори. І хто чи що на них прийде. Пам’ятаю свою подругу, яка роки два тому замість обіцяного літ-вечора потрапила на дегустацію різних сортів травки. Гості вечора були різними, але в моїх очах ставали однією масою яскравості та неординарності. Усього три години в їхньому товаристві, і звичайна жіночка в сірому пальто, що стрілася нам по дорозі до метро, викликала справжній ажіотаж своєю звичайністю. Сама ж «FARBA» зустріла нас двома симпатичними дівчатками, їхнім брутальним лисим другом та чаєм по двадцять гривень. І дивними домашніми цукерками, після яких навіть харківський потік свідомості здавався чіткою та лаконічною історією.

Поезія VS. Проза Тут вже був батл не на життя, а на смерть. І коли думаєш, що хтось один вийде нарешті переможцем, на імпровізовану сцену піднімається наступний учасник, додаючи балів своїй команді. Це була кривава боротьба між лагідною львівською поезією, важкими мажорними нотами з Троєщини та історіями про перше побачення в кращих традиціях Кафки. І годі думати про щось раціональне, коли перед кожним віршем хлопець заливає в себе горілку, а дівчина систематично роздягається, продовжуючи декламувати.

Але ж інколи так не вистачає нотки ірраціональності в наших сірих буднях. Концентрація сучасного мистецтва тими вечорами в «FARBi» перевищувала всі допустимі норми, але це було класно! Це був ковток свіжого повітря після щоденного київського смогу. Тому ходіть на такі вечори, вдихайте свіже повітря та забувайте про все.

Юлія Клебан

Горіхи та вино

Інна Дибан

30 | STEPAN

Степан хоч і дуже зайнятий чоловік, але він все одно не нехтує своїм дозвіллям і частенько зазирає до кінотеатрів або передивляється фільми вдома. Не шукайте логіки в рецензованих роботах, у Степана винятковий смак на найнудніші, найабсурдніші твори кіномистецтва.

1. «Міцний горішок 5: хороший день, аби померти», 2013 Ідеальний фільм для тих, хто втомився від рознесеного на шматки Нью Йорка, і на хвилі патріотизму мріє побачити, як вибухає Москва. Стільки потрощених, знищених машин на Садовому кільці, невинно вбитих людей та такої хитро заплутаної злочинної схеми ще ніхто не бачив. Більшість із наших читачів дивилися «Міцний горішок» ще в дитинстві. І, будемо відвертими, перші три

частини можна навіть назвати класними. Джон МакКлейн завжди сміливо, з останніх сил рятує людство. Це справжній чоловік, одягнений в білу майку 80-х, який не боїться нічого у житті – щоденні небезпеки для нього всього лише робота. Ну і щастить йому завжди опинитися в потрібному місці у вельми недоречний час. У п’ятій частині «Міцного горішка» Джон МакКлейн (Брюс Уілліс) прилітає до Москви, щоб визволити із в’язниці свого сина Джека (Джай Кортні). Але виявляєтся, що

STEPAN | 31

Де моя пляшка?

молодший МакКлейн встряв у настільки велику халепу, що без допомоги батька йому буде важко виплутатися. Джек повинен захистити Комарова, якому погрожує дехто на ім’я Чагарін, бо Юрій Комаров володіє компрометуючими документами, які Чагарін жадає отримати. У фільмі мінімум діалогів і максимум спецефектів. А коли з’являються ті малочисленні фрази, то вони б’ють рекорд найстереотипніших фраз фільмів жанру екшн, на кшталт: «Ти врятував її життя, а тепер я відберу твоє». Режисер фільму навіть не подбав про те, щоб правдиво зобразити Москву, бо той, хто був там хоча б один раз, знає, что з Третього кільця на Перше зразу не потрапиш. Ну і як правдиво зобразити Москву, якщо знімаєш фільм у Будапешті? Головні герої також вирушають у те сумнозвісне місце, яке іноземці дуже часто асоціюють з Україною, у Чорнобиль. Ну а де ще можна було заховати надзвичайно важливу теку з документами, які так потрібні злодіям? Прип’ять теж розносять вщент так само, як і Москву, взагалі не турбуючись про радіацію. Але найулюбленіший епізод Степана – той, де російський таксист, дізнавшись, що везе американця, себто Джона МакКлейна, починає співати американські пісні, а потім не бере з Брюса Уілліса грошей, мовляв: «Велкам ту Москоу!» Ось вона, та славнозвісна російська гостинність та любов до США. Загалом після перегляду роботи складається враження, що режиссер та сценаріст мали на меті створити комедію, або навіть і пародію, тому актори з серйозним обличчям вимовляють абсурдні репліки. Але режисер зазнає поразки навіть у створенні комедії. 101 хвилину фільму глядач сидить з повним покерфейсом, що плавно змінюється на фейспалм. «Міцний горішок 5» – це «Нестримані» без самих нестриманих, лише з Брюсом Уіллісом у головній ролі. І навіть якщо заплющити очі на жахливі рейтинги цього фільму на «Кінопошуку» та IMDb, і подивитися його через те, що ви фанат Джона МакКлейна і пам’ятаєте його з тих часів, коли Брюс ще не був лисим, скоріше за все ви розчаруєтеся, гнівно вимкнете екран, і пожалкуєте, що викинули на вітер півтори години свого життя. Не повторюйте помилок Степана.

2. «Загублена», 2014 УВАГА: у рецензії є спойлери. Цю рецензію не слід читати тим дівчаткам і хлопцям, яким фільм і справді сподобався, бо вони почнуть нервувати, заперечувати, доводити свою точку зору і переконувати Степана, що він не правий, а це їм не вдасться, то навіщо тоді випробовувати свої нерви.

Всі друзі Степана радили йому подивитися фільм «Загублена» Девіда Фінчера, мовляв, що це справжнісінький шедевр, кращий фільм року, такого захоплюючого кіно вони давно вже не бачили. Здається, Степана підставили. Фільм дуже заплутаний і коротко охарактеризувати його сюжет не вийде. Хіба що треба сказати про те, що дружина Еймі (Розамунд Пайк) зникає в день п’ятилітньої річниці весілля, а її чоловік Нік (Бен Аффлек) починає її шукати завдяки підказкам, які вона для нього залишає. І ось тут усі скелети вилізають із шаф, і ми бачимо, що їхнє ззовні щасливе життя було оманливим. Ідея цього фільму в тому, що навіть у шлюбі люди до кінця не знають один одного і не можуть довіряти один одному. Так, звучить, ніби непоганий фільм. Почнемо з того, що він надзвичайно затягнутий, триває дві з половиною години. У той момент, коли здається, що ось ідеальний фінал фільму і ви зараз побачите кінцеві титри – це все ще лише зав’язка історії. Деякі сцени – повна нісенітниця, як-от, наприклад, (УВАГА СПОЙЛЕР) Еймі гвалтує сама себе пляшкою від вина, а потім виливає це вино на себе і бігає повз камери в домі свого приятеля, щоб справити враження, що це він її згвалтував. Можливо, у цьому є глибинний підтекст, метафора, гіпербола, але ні – вона гвалтує сама себе пляшкою від вина. Еймі ще безліч разів підставляє свого чоловіка, щоб усі думали, що він винний у її зникненні. А у кінці ми дізнаємося, що це був геніальний план, аби Нік усвідомив, що йому не пощастило на ній одружитися і він тепер буде вічно з нею мучитися. Крім того, після перегляду цієї роботи стає незрозумілим: це чоловіки настільки дурні й наївні чи Еймі така підступна. І що б там не казали дівчата (бо Степан чув хвалебні відгуки саме від них), але фільм зовсім не розкриває своєї ідеї. Так, шлюб не означає, що люди знають один одного. Але є мільйон інших фільмів на таку ж саме тематику, які набагато цікавіші й кращі, хоча б ті ж фільми Вуді Алена про стосунки між людьми. Скадається враження, що більшість не зрозуміла про що був фільм, і тому сказала, що він цікавий, захоплюючий, поставила йому високий бал і написала позитивні рецензії. На відміну від «Міцного горішка 5», він навіть потрапив на 57 місце в Топ-250 фільмів за версією «Кінопошуку». Все ж таки після перегляду фільму стає лише прикро, що тобі так підступно порадили подвитися цей кіношедевр, а ти повівся. Крім того, ти обурений, що викинув стільки годин, які міг би витратити на щось більш корисне. Ось у чому найбільший недолік поганих фільмів – вони крадуть наш безцінний час.

32 | STEPAN

ART NEVER DIES Олександра

Бондаренко

Мистецтво ніколи не помирає. Про це говорили видатні люди минулого, цією фразою школярі та студенти починають та закінчують свої есе про мистецтво, що рясніють пишномовними звеличеннями мистецтва як явища. Але що ми бачимо, подавшись у будь-який центр сучасного мистецтва? Степан вирішив влаштувати читачам невеликий екскурс найбільш вражаючими витворами сучасних художників та спробував розібратися, чи можна називати їх «мистецтвом» чи «цьому» більше пасуватиме яка-небудь інша назва. А яка, нехай читач сам здогадається.

Почнемо з найвідомішого та найпопулярнішого. Думаю, імя Демієна Херста не буде для вас вперше почутим. Якщо буде, скажу відкрито, ви – відстала від життя та трендів людина. Його виставка «Spot Paintings» потрясла весь мистецький світ. Так, ви не помилилися, здогадавшись, що це виставка малюнків, які складаються лише із різнокольорових цяточок різного розміру. Сенс цих малюнків не може пояснити і сам митець. Напевно, він таким чином заспокоював нерви. Чи, може, йому треба було швидко використати фарбу, щоб вона не засохла. Або він таким чином позбавляється нудьги холодними зимніми вечорами. А потім не нехтує можливістю підзаробити трохи на продажі та виставках цих «Шедеврів». У майбутньому цей художник планує побудувати власне місто, що називатиметься Херст-на-морі та налічуватиме 3000 постійних жителів.

34 | STEPAN

Справжнім невіглаством було б те, що ви не знайомі із творчістю Ай Вей Вея – китайського художника, якого нещодавно назвали найвпливовішою особистістю у світі мистецтва. Він відомий, бо використовує як матеріал для своїх робіт непотріб, що, мабуть, завалявся в нього на китайській дачі (чи що там у них). Він створює інсталяції з велосипедів та табуреток. Найвідомішою його роботою є «Насіння соняшника». Це засипана фарфоровим насінням підлога зали музею. Думаю, навряд хтось здогадається, що насправді ці насінини уособлюють проблему місця людини у сучасному суспільстві. Не маємо нічого проти алюзій та прихованого смислу. Але, думаю читач погодиться, що смисл не повинен бути висмоктаним із пальця. Згадаємо про фундаментальне. Робота «Пісуар» Марселя Дюшана вважається справжнім витвором мистецтва. Але вона не містить нічого, крім простого і звичного предмета, знятого з якогось паризького чолові-

чого туалету. У чому його цінність? Невідомо. Художник був упевнений, що винайшов новий вид скульптури: можна вибрати будь-який предмет, який випускається масово, і звільнивши його від функціонального призначення (іншими словами, зробивши його непотрібним), давши йому назву і помістивши в новий контекст, перетворити його на витвір мистецтва. Тобто, Дюшан відкрито зізнався, що акт його творчості полягає в перейменуванні та поміщенні в музей просто предмета побуту. Степан обурений, відчуває когнітивний дисонанс. Адже він був переконаним, що для створення твору мистецтва потрібно мати перш за все талант, уяву, бути креативним та працювати над собою. Але, виявляється, достатньо просто згвинтити найближчий унітаз. Дуже популярними є картини, де намальована вертикальна полоса на однокольоровому фоні. Автором першого такого витвору був

Барнетт Ньюмен. Він вважав свою роботу вдосконаленням «Чорного квадрата» Малевича. Читаючи критиків, що вважають цю роботу революційною, Степан так і не зміг зрозуміти, у чому її неординарність. Хоча послідовників такого напряму знайшлося багато. І таких картин з вертикальною полосою можна нарахувати сотні. Мабуть, тому що їх створення не потребує ні інтелектуальних, ні матеріальних зусиль чи витрат. Тому якщо вирішите пограти в художника, спробувати щось нове або відчути себе видатним митцем, а копіювання «Чорного квадрата» здасться Вам надто простим та банальним, спробуйте розширити горизонти сприйняття світу вертикальною лінією. Не можна не поділитись із Вами історією «людини-собаки» Олега Куліка. Цей художник із самого початку був «дивним», він читав молитви, сидячи в акваріумі з рибами, вилазив на прилавок ринку та волав

через убите на ринку порося. Але наймасштабнішою його творчою акцією було «перевтілення» в собаку. Він поводився як пес. Повзав навкарачки, лаяв, скавчав, кусався, носив намордник та сидів на ланцюгу. Одного разу він навіть вкусив дружину німецького дипломата. У такому образі він з’являвся на людях протягом двох (!) років. Чого досяг Кулік, окрім кількох екскурсій європейськими поліцейськими відділками, нам невідомо. (П.С Не будемо травмувати психіку читачів Степана фото цього перфомансу). В наші часи мистецтвом називають і щось дійсно огидне. Наприклад, ліжко, на якому художниця Трейсі Емін провела два дні, коли перебувала у глибокій депресії. На ліжку і навколо нього розкидана брудна білизна, цигарки, сміття, предмети побуту. Дивує, що це ліжко купив за 150 000 доларів британський олігарх. Інакше, як збочинцями, цих людей Степан назвати не може.

Ми думали, що побачили все. Але виявилось, що одним із матеріалів, які використовують сучасні митці, є так звані відходні продукти життєдіяльності. Також відомі випадки, коли працівники музею знищували експонати, приймаючи їх за сміття, або зїдали, думаючи, що це ласощі, залишені відвідувачами. Тут ми поставили собі філософське запитання: чи може називатися те, що створене з багна, або те, що можна переплутати зі сміттям, мистецтвом? Здається, сучасні художники зовсім забули, що для створення твору мистецтва потрібно прикладати зусилля, а вигляд витвору повинен відрізнятися від речей, які ми бачимо навколо щодня, повинен викликати певні емоції та спонукати до роздумів. Не знаємо, до яких роздумів нас повинен спонукати шматок багна, розміщений посеред виставкової зали. Наприкінці пропонуємо подивитися на картину з каляками, що розміщена у правому верхньому

кутку сусідньої сторінки. Ніби-то схоже на ваші власні дитячі малюнки у потайки «позиченому» татовому нотатнику, так? Але насправді це малюнок тієї самої Трейсі Емін, що з радістю продає на аукціонах свою брудну білизну. І вона не єдина, хто звертається до подібного стилю. Таке «художество» можна зустріти у кожній сучасній арт-галереї. Тож після десятків відвіданих виставок та годин досліджень витворів мистецтва нашого часу, ми зробили вибірку найпопулярніших «жанрів» арту сьогодення: голорозгуляння, калякомалювання, полоскозалишання, хламорозставляння, огидностівикористання, себекалічання. Сподіваємося, що тепер, дорогі читачі, ви добре розбираєтесь у мистецтві і ніхто не зможе звинуватити вас у невігластві. А також сподіваємося, що у вас виникли сумніви у правдивості фрази «Мистецтво ніколи не помирає».

Як правильно

перекрутити

36 | STEPAN

назву фільму Пам’ятаю, не так давно я сиділа за чашкою кави зі Степаном та обговорювала один хороший фільм, який припав мені до душі. Він, в свою чергу, ділився враженнями про геть інший фільм, який його геть не вразив. І все було б добре, аж доки ми не зрозуміли, що, власне, говоримо про одну й ту ж кінокартину: тільки от я в розмові використовувала його англійську назву, а Степан – російську. От і вийшло, що я собі говорила про «Seeking Justice» («У пошуках справедливості»), а він – про дещо під назвою «Голодный кролик атакует». Тоді дивна річ спала мені на думку: певно, ці неправильні та часто навіть смішні переклади – не що інше, як масова теорія змови проти кіноманів. Ви тільки подумайте, скількох людей вже встигли ввести в оману ці псевдо-перекладачі. Починаємо розплітати цей підступний план тут і зараз.

Юлія Клебан

STEPAN | 37

Фільми Неймовірно зворушливий, ніжний та в той самий час серйозний фільм під неадекватною назвою – «Історія оптиміста: Мій хлопець – псих!». Так-так, саме зі знаком оклику. І справа не в тому, що Бредлі Купер в самому фільмі дійсно трошки дивний, а в тому, що оригінальна назва фільму ідеально описує все, що можна в ньому побачити – «Збірка промінців надії». Восени 2013 року світ побачив екранізацію всесвітньо відомого бестселеру Стівена Кінга «Керрі». Проблема лише в тому, що російський кіноглядач прийшов на прем’єру не «Керрі», а «Телекінезу». Єдине, що цікавить: чи знав сам Стівен Кінг, як насправді повинна називатися його книга. Вічний хіт – «Міцний горішок» – мало хто знає за його реальною, апріорі набагато адекватнішою назвою «Помри, борючись». Але на щастя (чи то на біду) з назвою цього фільму познущались не лише вітчизняні перекладачі. В Фінляндії кінокартина вийшла під назвою «Через мій труп», в Польщі – «Скляна пастка», а жителі Угорщини взагалі дивились «Віддай своє життя дорожче». Наші перекладачі певно дуже піклуються про касові збори, а тому вирішили що кінокомедію «Чоловіки, які дивляться на кіз» не врятує навіть Джордж Клуні в головній ролі. Ну а фільм «Бойовий гіпноз проти кіз», звісно, поб’є всі рейтинги в кінопрокаті. Фільм під назвою «Cinderella Man», яка не потребує перекладу навіть для тих, хто з англійською не дуже ладить, в Росії вирішили перекласти більш прозаїчно – «Нокдаун». Певно, щоб невибагливий глядач відразу зрозумів, про що фільм та не замислювався над різного роду цитатами. І моє улюблене. Триллер з Наомі Уотс, який відразу став культовим, дослівно перекладається як «Чесна гра». Однак наші перекладачі не гають дарма часу, тому в них «Чесна гра» красиво, а головне абсолютно безпідставно перетворюється на «Гру без правил».

Серіали Чи не найперший в рейтингах серіал «Lost» («Загублені») певно має не таку драматичну назву, як от російський варіант «Остаться в живых». Американський серіал про будні адвокатів носить звичну сленгову назву – «Suits» («костюми» – люди, які працюють в офісах, а тому змушені дотримуватись офіційного дрес-коду). Як лише не перекручували цю назву наші перекладачі. Тут тобі і «Форс-мажори», і «Костюми в законі», і «Позови». Обирай, що більше до душі. От дивишся на сучасні переклади, і здається, ніби сучасні серіаломани настільки недалекі, що їм обов’язково потрібно втиснути в назву всі можливі деталі серіалу. От так і перетворився серіал « Heart of Dixie» на «Зої Харт з Південного штату». А ви знаєте, що «Клиент всегда мертв»? Ні, нікого не цікавить, що істинна назва серіалу – «Шість футів під землею». Хіба така назва може зацікавити? Ну і на завершення: наші перекладачі не люблять заглиблюватись в історію самої назви. Наприклад, серіал «Mad Men» набагато легше було перекласти як «Божевільні», ніж покопатись в суті сюжету та зрозуміти, що Mad – скорочена назва відомої Медісон-авеню в Нью-Йорку, де власне і знаходиться офіс гуру реклами, про яких розповідається. Навіщо думати про те, як краще адаптувати цю назву для вітчизняного глядача, якщо можна просто перетворити геніальних рекламників на божевільних? То що, ми дозволимо й далі ширити Україною ці безглузді адаптації до назв культових кінокартин чи піднімемо бунт та повалимо цей тоталітарний режим групки недоперекладачів? Вибір за вами.

38 | STEPAN

ЯК ЗУСТРІНЕШ, ТАК І ПРОВЕДЕШ Наближається Новий рік, а Степану терміново потрібно організувати корпоратив, щоб відсвяткувати цю подію з колегами в дружній, розслабленій атмосфері. Але через важкі стосунки з Росією, Степану тепер наврядчи вдасться запросити на святкування Бориса Моісеєва, Филипа Кіркорова або й навіть найулюбленішу його співачку – Машу Распутіну. Що ж робити, політика є політикою, а хтось усе одно має співати на вечірці. Тому Степан поліз в інтернет, аби дізнатись, хто сьогодні з українських естрадних співаків користується найбільшим попитом на корпоративах.

STEPAN | 39

1. «Куку и Бобёр». Ця чудова виконавиця надзвичайно правдивих пісень про життя заслуговує першого місця в нашому рейтингу. Пісня зі словами «Ты не видишь шо ли, шо я Анджелина Джоли» підкорила серце Степана. Ще й ціна за її виступ зовсім невисока: лише 5 грн за трьох бобрів. І це не якась вигадана маячня Степана – це ціна, яка вказана на сайті «Скажена котяка», що, мабуть, організовує найкращі святкування.

2. «Dekolte» Немає різниці, як ти співаєш, якщо твоє тіло майже повністю оголене. Але ці дві безсумнівно талановиті дівчини всього лише за 16 000 грн за годину перетворять вашу мляву подію на незабутню вечірку. І не завдяки тому, про що ви зараз подумали. Ні, завдяки своєму співу.

«Dekolte» мають вже аж 10 пісень, серед яких хіт «Любовь-наркотик». Нічого соромитися, ви напевне ж слухаєте цю групу, приховуючи це від своїх друзів та родичів.

3. «LiLu» Гроші не ваші, а компанії, тому вам усе одно, скільки коштуватиме запросити артиста на святкування? Тоді запросіть «LiLu», і виконавиця pop/dance/R’n’B запам’ятається вам надовго, передусім глибинним смислом своїх пісень. Намагаєтеся згадати, де ви чули це ім’я? Безперечно, ви знаєте її за таким хітом, як «Тыц-Тыц!» Тож не пожалкуйте якихось 26 000 грн за 50 хвилин виступу співачки. Бо головне не вартість, а якість!

4. «Натаника» Если ты любишь ботанику пригласи к себе Натанику!

Чудова виконавиця найстереотипніших попсових пісень створить потрібну атмосферу на будь-якому святі. Степан радить попросити виконавицю заспівати твори із альбому «Я худею от тебя». Мабуть, лірична героїня пережила таке кохання, яке буває лише у книжках: справжнє, трагічне, та аж схудла від цього. Ну і яку дівчину не розчулить ця історія? А ви, щоб заспокоїти дівчину, яка вам подобається вже кілька років, зможете взяти її за руку, повести танцювати, і далі ви вже самі розберетеся, що робити. Тож запрошуючи «Натанику», можна зразу вбити двох зайців: провести незабутню вечірку й налагодити особисте життя.

5. Артур Боссо Усі вищезгадані виконавці були карколомними дівчатами. А от що робити, якщо ви не Степан, а Степанида? Мабуть, ви захочете побачити мачо-мена, який підкорить серця бухгалтерок, серкретарок, асистенток та консультанток. Відгуки про Артура Боссо говорять самі за себе: «Образ красавца-хулигана и романтического героя в сочетании с обаянием и чувством юмора всегда находит отклик у зрителей». Цей чоловік знає, що таке кохання. За скромну суму він виконає для вашого корпоратива хіти із сольного альбома «Просто любить навсегда». Що можна сказати про наше суспільство, якщо найбільшим попитом користуються такі зірки. І справа не в грошах – усі співаки коштують недешево – і не в смаках, бо з ними не сперечаються. Справа у тому, що люди не знають, що таке якість і які існують стандарти у світі. Інна Дибан

40 | STEPAN

Всім відомо, що українці – винятково співоча нація. У нас співають, коли весело та коли сумно, на весіллях та похованнях. Звичайно ж, винятками не є Президенти Української держави. Так, незважаючи на все «хороше», що вони зробили, вони все ще залишаються представниками нашої з вами чудової нації. Їх внесок у музичну культуру – неоціненний.

ПП рр ее зз ии дд ее нн т Поп-культура т Поп-культура ии

42 | STEPAN

Н

априклад, другий Президент України, Леонід Кучма ще будучи студентом грав на гітарі та співав. У молодості він був лауреатом конкурсів авторської пісні. Гітара допомагала йому зняти стрес та навіть виплутатися зі скрутних життєвих ситуацій. Коли майбутній голова держави був молодим та повним сил, працював технічним керівником випробувань на космодромі Байконур, він щоразу після вдалого запуску ракети разом із колегами знімав напругу «спиртом та гітарними піснями». Змінивши рід діяльності, пан Кучма не зрадив своєї любові до музики. Зі сцени на концерті в Луганську він співав «Сердце, тебе не хочется покоя...». Цим він прагнув довести, що він усе ще має наснагу до управління державою та не збирається на пенсію. І Президент не переймався тим, що багато людей давно вже не відчували смак печені на обід та бутерброду з докторською ковбасою на сніданок. Головне, що серце Леоніда Кучми все ще працює та готове до добрих справ. Цю ж пісню він колись заспівав і дуетом із самим (!) Йосифом Кобзоном. Цим історія його співпраці зі знаменитостями не закінчилася. Одного разу він виконав а капело «Пісню про рушник» разом із Олександром Малініним. Цей Президент, певно, дуже любив неповторну атмосферу виступів перед публікою наживо. Адже він не втрачав можливості та шукав будь-якого приводу, щоб це зробити. Наприклад, на ювілеї «Южмаша» у Дніпропетровську він заспівав «Как много девушек хороших...». Жоден день народження Леоніда Даниловича не проходить без виконання в родинному колі його улюбленої композиції «Песни командировочной». Захоплюється пан Кучма і класичною музикою, а також робить усе можливе для підтримки юних вітчизняних музичних талантів. Він подарував фортепіано дуже відомої фірми, назва якої все одно вам, дорогі читачі, ні про що не скаже,

75 музичним школам України. А виступ піаніста-віртуоза Дениса Мацуєва настільки вразив вельмишановного пана Президента, що він зміг лише сказати, що «після такої музики будь-які слова будуть зайвими». Наступний Президент — Віктор Ющенко. Він музичними талантами не вирізнявся. Але все ж таки, його однокурсники з університету розповідають, що у молодості Віктор Андрійович співав непогано. Та, напевно, він був змушений зрадити своєму захопленню через постійну зайнятість справами державними. Але свій внесок у музичну поп-культуру він все-таки зробив. Думаю, усі зрозуміли, що ми маємо на увазі слав-

STEPAN | 43

нозвісну групу «Ґринджоли», яка була створена та стала мегапопулярною не без сприяння пана Президента. Хіт «Разом нас багато» цілодобово лунав зі сцени на Майдані під час Помаранчевої революції. А потім ця талановита група вражала своїм виступом весь світ. Адже саме вона виявилася найдостойнішою, щоб представити нашу державу на Євробаченні. Думаю, не варто пояснювати причини такого розвитку подій. Помаранчева революція залишила по собі й інші музичні шедеври. Це композиції Оксани Вархоли — «Помаранчева перемога», ТНМК — «Вавілон, Пома-

ранчі», Де Був Бір — «На Майдані». Віктор Федорович Янукович надавав перевагу виконанню пісень самому. Ця особистість дуже тісно пов’язана з музикою. У молодості, до того, як пан Янукович зрозумів, що його справжнє покликання — політика, він підробляв двійником Конвея Твітті (Conway Twitty), відомого виконавця в стилі кантрі. Пізніше, у 2004-му, Янукович заспівав дуетом із Русланою на День металурга в Дніпропетровську пісню з кінострічки «Весна на Зарічній вулиці». У 2005-му на 70-річчі ФК «Шахтар» у Донецьку саме він задушевно затягнув пісню «Вышел в степь донецкую парень погулять». Але все ж таки навіть на посаді Президента Віктор Федорович не втрачав можливості повихвалятися співочими талантами. Він вітав луганчан із днем міста піснею «Шахтерский край» невідомого автора, виконаною а капело. Річницю свого перебування на посту Президента він відзначив виконанням пісні «Любимый город должен спать спокойно», яка після цього стала хітом серед українців. Очевидно, пан Янукович дуже любить цю пісню, адже під час чергової прес-конференції він не втримався та заспівав її студентці-одеситці, яка хотіла поскаржитись на те, що її змушують вивчати українську мову у ВУЗі. Разом із відповіддю вона отримала бонус у вигляді пісні. І вся Україна теж за компанію. Президент, певно, відчував задоволення від виконання пісень в ефірі. Він співав і на зйомках програми Яна

Табачника «Честь маю запросити». Як і Леонід Кучма, Янукович полюбляв співати в дуеті з Йосифом Кобзоном. Вони разом заспівали «Мама моя — Украина, и отец мой — Донбасс» на концерті з приводу 80-річчя з дня утворення Донецької області. Також Йосиф Кобзон акомпонував Віктору Януковичу, коли він співав композицію «Не думай о секундах свысока» з фільму «17 миттєвостей весни». На останок додамо, що Віктор Федорович любить також і танцювати. На церемонії введення в експлуатацію газогону в селі Гречишкино Новоайдарського району він станцював із місцевим фольклорним ансамблем. Перший Президент України Леонід Кравчук, певно, не надто захоплювався музикою. Адже громадськості відомо лише про його виступ на зйомці тієї ж програми Табачника. Там він виконав «Пісню про рушник». Хоча до нас дійшли чутки, що він також підспівував пісні-символу Ющенка «Разом нас багато». Наш теперішній Президент — Петро Порошенко — поки що відомий лише своїм виконанням національного гімну. Але кажуть, що йому подобається пісня «Вона» Плачу Єремії. Тому ми сподіваємося, що цей президент нас не підведе як мінімум своїм музичним смаком, а також зробить внесок у музичну культуру. Як і всі його попередники. Олександра Бондаренко

44 | STEPAN

СТЕПАН СЕРЕД НАС Увечері я гортав новини і раптом почув звук повідомлення у фейсбуці. Степан знайшов мене! У повідомленні було посилання, я клацнув на нього, і ось які фото я побачив:

STEPAN | 45

Степана знову знесло вітром

46 | STEPAN

STEPAN | 47

Степан на дитячому майданчику

48 | STEPAN

Степан натякає

STEPAN | 49

50 | STEPAN

STEPAN | 51

Степан намагається не втрачати сенс життя

52 | STEPAN

STEPAN | 53

Степан натякає

54 | STEPAN

Степан дивує

Фото підготували: Анастасія Бабченко, Анастасія Настина

СОЦiУМ

Ви А дав А вт н на уді ор – ичи й Бе лі ок б Гі зк т.с ни удь С гіє ош ти га -х Ін НІД ніч то ль. – к то ол , х Ін те . ні вн и то ви і га ре те лек за н м зе Кл фе рлі ту де ап ог ти Ко іш ра н’я ал нь ис и – т до щ Н ре е – а. ж – т тр ав о е – о О ле кт н о в еб д й ви , ид б а не Ра пи га ур ео чи хт к а пр р а б с л о н не ст ка ьн – хі о с р ь оч еч ти ис ди зо в ро – е дл дн – ит ен т в в в т н и я в б т и Ре р е а ов ит ип ид п й е ат ня р м г а д е к у р е д и . р а ай иб д л ж і ю ься 5 у Ре отя ам ен – м афі авд ння ан лем ть н Бо . кн ,щ е ро ту гує а/ ня ал ка ан – тів ен ж иж ті ен – н пр . т о Ш кі ш ». PR ) е ав б ль ок п ьк пік я б ав Чи ри в. – а – з к ід то бі и і к се ез ди яс би ч Ж та фт л р еп ва лі гр ве ьш ТБ кр сь ов ч – Ю им др -п ам в ко ав ит . та – л ул ля і о и к а го е о и ти се тн да пр ю ю ( о В р т ф ки лі ос нн ес би бле во оз ол о т т рм , і пі і. я. а м ру од – ель на з я кс ір ле . им єд ( ігр е к н их лі ин ?) аш ир н я ів е пр к ск (дл дл дж ог а на ла и я д )в да ти ер ля из вм єт х, иг ел дат ай і с ьс хт ля о и не ту я о ро ка р да , щ і зв рт в. ла о аг и «н на и нк е дл и 25 . я на ро ду .

56 | STEPAN

Словники

Як виявилось, у Степана є особиста бібліотека, де багато цікавих книжок. Серед них, однак, найбільш помітними були словники, написані самим Степаном.

у

еіл д о об ив н и ж і ч в ( в али і. пл их іст о т н о м к ть . ос ін ле з а, аю сон ді ий нь ія ат а д т м е кц н ан у о а ер ру щ пух еп ля хов с й ук , т д д і о д и с е т и а о п о г ін та ст рн в ук пр пр я) . но кі на ї с нту а тьс яць на ти н ж з о ь ь о і – и ч с л т л а є іс і ко рку я у. тво бач і. від ета т. іно а – сія. ент ача й м ост н ч і д з та д ец м те 50 – ж а се уд дб и ьш о і н в і а с та ф - т е іл л та Р ст ро о – о ан оц н с р ц і м С пи вну ми да ров ра цтв наш чої ша со да (пе и) я б у г да – о е , м ї к ту те и ві ер са ро у ит дл о ё д и и х і о т а п Ч ер асн ож во ер ис и ол . П б го як иж на ві чк ля я и В уч ) б со іт ом хоп ч ття до на на в ли с д я ин ть С их і но а л кін за оби жи ий ви зу, й – ога ьс ає од н ис асн е як ос кл -як на фа та пр т в ю та п уч асн м, – ци ія аль гу (чи – хо и ту о к с С уч на ти й сес рі ру и ія в т ли ри С етя ен ни за- ате у д ит гаф дс ко ну н туд аз фа м ит ож ор ю л – С воф га а – ож пр рф им я й кі д ру ух пр ає а о ді. нн як я , р Д теп о т м а т ло ува у а, иф С вн ен ик мо ам ш S. ядк ти уд ат ої гр й ст рам сн ро . ни SO ухл Г ча а п ва єм лу ш су ов рір та гна я – М а п о – си нн н сн я че Я анн ба в еле тя. Т ит ж

ох пр

ть

и од

С те п С ан С теп ів С теп ан Б теп ан ів В рр ан – сл К іте р-р ів дв овн ся алю р – р- ка ови и Р с ж во р – – м м к – н ік – віт а – ро м ов ірн по А а п о ова п г С ова а С ий тік С гов ла ди ск рол те Ч те п дв п ит ! – нет н о ор ит па уба па огл ов С о-і о – вв і. бер бо і сл на кк на яд им т и н ір т н пи нш пр іч а , я а. ьоз тр но С едо на ом ис ли и ки и їс з л те с С у т ва р й т е л . в п і м ім від й, фо лю Л ют ан ідж епа лі ір ом як рм , д е н п ю ог ф д о н у и и ес но а – е ос на С ил ин . як й ап ж ті т – . Іс я д р и Б он у т а р и . к и о – х о е т п св ну ін б р – ас п тя в о ві и т е і м я д . за фо он ере ть то ван ши дз аг анн ,с – р я в е а п н й я р є я ф мот чно ер к о ка ак Ст Ст кл не бік ет в г те лю аю и ор о о е еп н д М п н п ш ь є ч а ін ов іся ть є» . ну ана и го ча ч ром , щ н е ц д в . л я я а цю ви е і о б ер о . : б а вн стк нн скл ра ло од сер но. не чи хи ог а З я. ад до «п і го ар йя е т з и а о с і є , я ди юч ь н на св р ем ь с ж е в с іт да лі. но вж ка ют ть я ят з за ла у ю к к , ор к то ує о ба год ага ос ф ра ть м , щ ся і, м ін . с і о ова ть ат ре ч я н 30 ел ло ря ьт пе ик ог р в о е го ва зул их о не дем дж ча е е к о е ю ,д вр я щ бо у іш ка ка ю ї, у . я. е, вн як ий а т і ( н ю о ). ж л е бо уя ар д м чн но аю ба гн ан і ай ж аро ир ле ти м ує – ба м н ва ак ( лі к – ри ши об ош ий а п . то ал й ош п б л н и По літи ика , от ету ї ьн ал ь йп а х ’я ну о і і іл вд рец на вн ог о т ю п ім іч ар д вс П олі во (г ні уц не зі и, но пр а, м я о в к П ра ри і. – с – – в ин ос о н и ем я нн у т о – е ... Ст бо іш сії ни І іст ,щ бл е, лі ек ш и м и Ви ав Ро раї і ЗМ о ро тар по и рі ті їн їн п а и а с м ат . кр І к н р н р в по . х У р ня юв и м, Ук к ів і) сі те ЗМ І іж зе У л б в ан ул аїн ті ія н ид да я абу ЗМ ру и – ув ег р по уц ко з в й нн з За тк . а а і т е ї е щ р їк , т р Чу аці ти я) з ві а в іє тім ин чи іш об м нс ьс за н ) ц о од є, ир д а ка ія п Ко єт ію. – ага – в е – як ли ад ле ну рат инг ом ба ов а, ок (н о, а к іт оп ло – н ин , п ра м М е д в ма и. вар ме по ме н ля р в та ідо , о ий Ку ефо оло – м в їні пр Р ї г ва сі ра и чо оро о у в Ук орм К ог у ф як риз – ре к К О

Інна Дибан, Анастасія Бабченко

STEPAN | 59

І премію «Золотий Степан» одержує Анастасія Бабченко

Степан обізнаний не лише в тенденціях сучасного мистецтва, у політичних іграх та найпопулярніших місцях відпочинку молоді міста Києва. Він розуміє, що виховання суспільства відбувається перш за все через пресу. «Ми є те, що ми читаємо», – стверджує Степан, який ретельно слідкує за всіма газетами та журналами, що пропонують нам численні ятки на зупинках та переходах в метро. Тому, для того, аби відзначити найвидатнішу пресу, віддячити їм за їх талант, професійність та неабиякий внесок у сучасний медіапростір, за виховання майбутнього покоління в найкращих традиціях «французьких домів», ми започаткували премую «Золотий Степан». Сподіваємося, що вона буде не останньою серед здобутків обраних нами переможців.

Переможцем у номінації «Хамелеон» стає неперевершена, відома й усіма обожнювана «Телевізійна служба новин» на телеканалі 1+1. Нагороду отримують за вміння маскувати свою жовтизну. За актуальність. За вміння помічати на перший погляд непотрібні речі (часом абсурдні), проте при детальному розгляді яких відкривається суть злободенних життєвих проблем. Степан «обожнює» розділ «Цікавинка» на сайті ТСН. І кожен його день починається ознайомленням з останніми новинами суспільства, що впевнено крокує у прірву. Ви можете бути обурені. Чи самим фактом висвітлення таких матеріалів, чи тим, що такі події взагалі мають місце у світі. Проте Степан переконаний: слово – зброя. Ним можна вбити. Вбити логіку, віру в людей, у нормальність. А також слово, сказане одного разу, неодмінно закарбується у пам’яті тих, хто його почув. Тож не дивуймося, що заголовки з подібними назвами зустрічаються останнім часом усе частіше:

• • • •

Перуанський актор одружився на дереві На Дніпропетровщині загадковий чорний пес таємно рятує життя людей Садист карав кохану за поганий секс вбитими хом’яками Двоє німецьких молодиків зробили собі груди третього розміру, аби зрозуміти жінок

Отже, вітаємо ТСН з отриманням «Золотого Степана» і дякуємо їм за надію, що вони дають

непопулярним ЗМІ, надію в те, що абсурд і професійна журналістика – речі не взаємовиключні. Номінацію «Сенсаційна сенсація» відкриває львівська газета «Блискавка» Премію отримує за блискавичне реагування та професійне доведення жанру «жовтуха» до ідеалу. «Блискавка» – це правда, якою б гіркою вона не була. Але жоден журналіст не має права оминути ці проблеми виключної важливості. «Блискавка» – ресурс для тих, хто полюбляє сенсації та скандали, хто стомився від щоденних політичних новин і прагне відчути життя таким, яким воно є: абсурдним, незрозумілим, огидним та безглуздим. І якщо ви маєте іншу життєву позицію, краще «Блискавку» не читайте. Ваші нерви до цього ще не готові. Цьогорічним відкриттям для Степана став журнал «Мистические истории», який перемагає в номінації «Викриття». Журнал «Мистические истории» розкриває те, що приховують від нас масони, тамплієри та розенкрейцери. Насправді горизонти людської свідомості безмежні, ми можемо самостійно впливати на свою долю та вершити долі інших людей. Треба лише уміти читати символи, які надсилає нам життя. Захоплює, правда? Степану теж сподобалося. «Мир полон загадок» – читаємо на обкладинці журналу. Це справді так. Не намагайтеся самостійно зрозуміти, чому ви запізнилися на роботу, чому саме до вас каркає ворона,

60 | STEPAN

коли ви крокуєте вулицею. Що означає побачити уві сні Чупакабру? Усі ці деталі вельми важливі. Це те, що може змінити ваше життя. Хочете дізнатися, як продовжити молодість за допомогою плазми людської крові, обманути долю, випередити смерть, використовуючи дзеркало? На щастя, ми маємо журнал «Мистические истории» – журнал для обраних, який несе правду в маси. Наведемо декілька порад з журналу, які неодмінно будуть вам корисними: Гадаючи на чайній гущі: фігура крокодила віщує несподіванку; автівка – про зміни у вашому житті (цікаво, що чайна гуща має на увазі, коли віщує зміни? Те, що ви скуштуєте рис замість гречки на сніданок? Чи може, що виграєте квартиру в лотереї?) Півень – до гарних новин (аби тільки не смажений, бо то до труднощів, як відомо). Білка нагадає вам, що треба запастися чимось (Терпінням? Горіхами на зиму?). Пляшка закликає звернути увагу на здоров’я (Тут Степан радить дивитися не лише на чайну гущу, а й взагалі довкола себе: якщо у вас у хаті багато пустих пляшок – можливо, ви маєте проблеми з печінкою).

І якщо ми вже почали вести мову про здоров’я, оголосимо наступного переможця. Оплески газеті «ЗОЖ», переможниці в номінації «Шипшина навіяла». Газета зачарувала Степана своїми заголовками та неоціненними порадами. Вона буде корисною кожному, хто не байдужий до власного здоров’я. Досить вживати хімію, даєш подорожник! Скажімо відверте «НІ!» антибіотикам. Видуймо дим від цигарок нежиттю, дамо кожному пенсіонеру по козі (не плутати з коровою Ляшка), виведімо каміння з нирок петрушкою...(усі вищезгадані поради Степан знайшов на сторінках ЗОЖу). Ми також відзначили неперевершені поради газети для лікарів. Так-так, вони теж читають «ЗОЖ». І з огляду на те, як вони нас лікують, то користуються цими порадами: В смысле лечения, есть исключения, Ставьте диагнозы смело, Если лечили, но нет облегчения, Значит другое болело. ЗОЖ – багатофункціональна газета, вона акцентує увагу і на соціальних проблемах. Цивилизации примета: где посетителей мильйон – кассир сидит у туалета и для порядка – взвод ОМОН.

« «

STEPAN | 61

Але найбільше, мабуть, Степану подобаються авторські рецепти в газеті. Звідки тільки й береться така фантазія, винахідливість і креативність? Наприклад, ми неодмінно приготуємо собі «Бутерброд с ... «петрушкодером», щоб бути здоровими. Любите слухати чужі історії з життя? Телепередача «Не бреши мені» – ваша улюблена? Тоді ви неодмінно маєте почитати журнал з нашої наступної номінації – «Життя без прикрас». Журнал «Успехи и поражения» відкриває читачам мистецтво людської особистості. Не звертайте увагу на посереднє оформлення журналу, адже головне не форма, а зміст. Якщо вам у дитинстві не розповіли, чому листя осінню міняє колір – читайте журнал «Успехи и поражения». На його сторінках ви знайдете багато цікавих історій, над якими варто замислитися. Чого варті назви статей: «Две полоски одной мечты», «Любовь с привкусом шантажа», «Иные языки страшнее пистолета» та деякі цитати з журналу, наприклад:

«

Во время эпидемии гриппа у нас в аптеке аншлаг. А я умудрилась влюбиться.

Остання номінація «Багатофункціональість» досить суперечлива, адже багато газет заслуговують на таке почесне звання. Тому ми вирішили дати приз не одній га-

зеті, а групі споріднених видань, що мають один формат. Зустрічайте – Його Величність Таблоїд! «Золотого Степана» таблоїд отримує за те, що виручає людину в скрутну хвилину (де там тим друзям тягатися з ним). Якщо ви, наприклад, маєте непрезентабельний вигляд: зранку забули нафарбуватися, хочете приховати зморшки під очима, або просто намагаєтеся трохи відпочити від надокучливих поглядів у метро – сміливо беріть із собою таблоїд. Читати не обов’язково. Лише розгорніть – і газета зробить усе сама. Таблоїд – герой багатьох фільмів-детективів. Хто ж краще може допомогти вам у стеженні, як не таблоїд із двома отворами для очей?! Із газети такого формату можна зробити коллаж, її використовують у будівництві, а мама Степана закручує в таблоїд консервацію... Степан бажає переможцям успіхів у подальшому розвитку, наснаги, творчих злетів та натхнення. А вельмишановним читачам – обачності й уважності у виборі того, чим ви забиваєте свою голову.

P.S. Редакція газети не несе відповідальності за сприйняття вами нашого тексту. Премія «Золотий Степан» – суб’єктивна оцінка Степана, який, хоч і тямить, про що говорить, проте догодити всім не в змозі.

62 | STEPAN

Віталій Корнєєв

Викладачі завжди знаходять нові шляхи, щоб розвіяти міф про легке навчання для студента в КНУ. І найкраще ти це розумієш саме тоді, коли отримуєш в додаток до старих завдань черговий реферат. Адже так, мабуть, свою навчальну кампанію не планували навіть древні греки. Та чи не були вони у 18 років ще тими бешкетниками, які діставалися у гуртожиток о 2 ночі, та розбишаками на Тетянин день? Дізнавався Степан. Сьогодні ми запитали викладача ТМІ – пана Віталія Корнєєва, як він зачаровує вахтерок та чому він ходив із квітами на іспит.

Степан: Одразу таке запитання: Чи можна було витратити стипендію за один день? Віталій Корнєєв: Я отримував підвищену стипендію, яка складала 24 гривні, що на той час було менше, ніж 5 доларів. І за один день вони витрачалися неймовірно легко. Людей, які отримували степендію, було не так багато, щойно ми її отримувати, вона зникала. С.: Але все одно на книжки ви стипендію не витрачали? В.К.: Звичайно, що ні. У нас на неї були інші плани. А ось на філфаці дівчата купували книжки з конспектом на кшталт «Урок української мови», які відповідали програмі. Але хлопці цього не робили, адже завжди в дівчат можна взяти і покористуватися. Таке, мабуть, і зараз практикується. С.: Звичайно, а на філфаці взагалі великий вибір конспектів, адже там самі дівчата навчаються. В.К.: В сенсі дівчат на філфаці, то нам було надзвичайно легко, більш того, їх було навіть більше, ніж треба для нормального життя. І звичайно, футбольної команди ми зібрати ніяк не могли. (Сміється) С.: Складається враження, що ви були студентом-бешкетником. Якою була максимальна кількість перездач? В.К.: Не було перездач, чесно, я був не те що сумлінним студентом, я міг грамотно відповісти на заліку з тим, щоб отримати мінімально допустиме для себе «добре». Підвищена стипендія виходила сама собою. Єдиний іспит, якого я страшно боявся – німецька мова. Це був єдиний раз за всі п’ять років навчання, коли я, йдучи на іспит, купив квіти. Я отримав 4 бали, можу сказати, що на той час репутація в мене уже була. С.: Чи мали ви прізвиська, які ваші товариші дали вам за певні досягнення? В.К: Мабуть, вони були не через досягнення, що підкреслює, що прізвиська я мав, а більше через статус; мене довго називали Філом, тому що я вчився на філфаці, а вже в компанії математиків та інформатиків, з якими я в студентські роки товаришував, це прижилося і перекинулась на друзів. С.: Тоді, мабуть, у Вас та Ваших приятелів також були сленгові слова, які були зрозумілі лише у Вашому колі… В.К.: Були сленгові, але, знаєте, на філфаці новому слову прижитися важко, більше це було пов’язано з тим, що вивчалися нові художні твори і якісь образи з’являлися і періодично випливали в комунікації. Але через хвилину роздумів пан Корнєєв пригадує «цікаву тенденцію»: Пам’ятаю! Усіх друзів ми називали бобрами, і це досі збереглося. Ну знаєте, як у фразі російською «бобры-добры». А зараз дядьками стали і інтерпретували пісню Розенбаума під наше прізвисько: «Седина бобра не портит» (рос.) (Сміється).

STEPAN | 63 С.: Чи жили в гуртожитку? Якщо ні, то чи хоча б відвідували? В.К.: Я більше відвідував, тому що я жив на квартирі, а в гуртожитку – лише тоді коли вчився в аспірантурі. І чесно кажучи, це зовсім інший досвід, тому що ми були трошки дорослішими і соліднішими. Але направді було весело. С.: Особливо коли поверталися до гуртожитку пізно і натрапляли на злий погляд вахтерки… В.К.: Кожну злу вахтерку можна зробити доброю. Ті, хто приходять пізно, знають усі способи. Злі вахтери теж знають, що прийде «Добрий Я» і спробує з ними домовитися. Я не кажу, що кожного разу потрібно дарувати цукерку, іноді треба просто сказати добре слово. Питання в тому, що ти маєш уміти говорити, тому що іноді можна було «залялякать», щоб до тебе ставилися спочатку насторожено, потім менш насторожено, потім нормально, потім з тобою могли ще побалакати, а потім ти виходив і казав: «Петрівно, я сьогодні буду трошки пізно», – і вона вже була готова до того, що доведеться о пів на другу ночі відкривати двері. С.: Треба було у вікно лізти і не турбувати жіночку. В.К.: Досвіду залізання у вікно в мене не було, але можу розповісти про друзів, які мені повідали про досвід біологів. Вони живуть у дев’ятому гуртожитку, але поруч був побудований ідентичний восьмий. І ось вони стоять і «дихають» на балконі, і тут до них вилізає хлопець, ставить сумку з пляшками на балкон і каже щось схоже на «О, доліз». Вони кажуть: «Ти хто?» Виявляється, що він ліз у восьмий гуртожиток, а оскільки будівлі подібні, то приліз у 9. То він спустився і пішов у свій гуртожиток. С.: А як відзначали День студента? В.К.: Відзначали не в той час і трохи по-іншому. Скажімо так: не всі дні були такими, що подробиці не запам’яталися. Про це можна сказати одне: День студента, якщо ти в ньому не береш участі – це сумне і конфліктне свято. Пам’ятаю, що в педагогічному училищі у нас був день самоуправління: з числа студентів призначалися викладачі, у тому числі і директор, старались брати «вміняємих» людей; ми ходили в краватках, у костюмах (до речі, я з того часу сильно не люблю носити костюм). Так от, в один із таких днів ми домовилися прийти без сорочок, лише в майках, краватках і піджаках, що дійсно вразило всіх. С.: І Ви були призначені на посаду? В.К.: Щось сам викладав, але директором я точно не був. Знаєте, ми були досить непосидючими і активними молодими людьми із різними ідеями. І завжди знали як провести і свій, і чийсь вільний час. Спілкувалась: Валерія Дорош

64 | STEPAN

Степанів інстаграм Як виявилось, Степан має свій профіль в Інстаграмі. Підписуємось: http://instagram.com/stebanstepan/

STEPAN | 65

«Я тоже не с ними»

66 | STEPAN

«Ісус тут ніколи не був»

Б Е Р «Неловкое движение»

STEPAN | 67 Фото Олександри Бондаренко

«Ущербность бытия»

Е З И «Істина»

68 | STEPAN

Юрій Бондар

І з вами знову розповіді з минулого, дорогі читачі! Сьогодні ваш «Степан» дізнавався чому у студентських гуртожитках було небезпечно жити та як можна відповісти на іспиті, знаючи лише склад гравців «Динамо». Цікаві історії від викладача газетно-журнальних видань, гумориста та просто цікавого співрозмовника Юрія Володимировича Бондаря.

STEPAN | 69

*Словник від викладача-студента: Парохід – заучка, який ходить на пари; Парагуль – той, хто прогулює; Бомби – заготовлені відповіді на іспит; Тіскотєка – дискотека, адже всі притискаються один до одного; Шпори – зашифрований текст, ледве не зі скороченнями. Степан: Яким має бути «ідеальний студент»? Юрій Володимирович Бондар: Студент повинен хотіти вчитися! Це і є його найбільша чеснота. Причому не просто вчитися, а прагнути знань! Він має бути, якщо хочете, «голодним» на знання. А ще – бути креативною особистістю, прагнути виконати навчальні завдання (часто, можливо, догматичні) по-своєму, цікаво та навіть несподівано для інших. Тому принцип «навчи себе сам» також має бути на знаменах студента, що хоче належно опанувати той чи інший фах. С: Такою якістю можна виправдати прогули… Ю.Б.: Прогулювати заняття – це вже занадто креативно! (Сміється). Під самостійністю маю на увазі творчий підхід задля того ж самовдосконалення. У нас з вами фах доволі публічний. І видавці, і журналісти зацікавлені у публікуванні результатів своєї роботи. Це, так би мовити, вимога професії. У нашому сенсі зробити це можна передусім в навчальній аудиторії, перед товаришами, на семінарському занятті. Тож або ти прогульник, або публікатор, фахівець вже чи у майбутньому. С: Але студент може себе презентувати і на робочому місці, а не в університеті… Ю.Б.: Студент від слова студіювати, вчитися. Чим більше знатиме, тим краще зможе, як кажете, репрезентувати себе. С: А яким студентом ви були: бешкетником чи сумлінним? Ю.Б.: Знову ж таки: бешкетником у чому? Бешкетування, як ігнорування занять – ні, бешкетування, як своєрідна творчість – можливо, адже творча особистість (усміхається) схильна до несподіваних проявів. Приміром, ми з колегами по студентській кімнаті видавали стіннівку «Во!» - «орган НКВС». Аби нас не запідозрили у прозорій двозначності, розшифрували –«орган Найкращої Кімнати В Світі». Самі малювали, самі писали, самі редагували. Звісно, безцензурно. Писали про все – про свята буднів, і будні свят, про сесії, наше неоднозначне дозвілля та інше. Ми кепкували з друзів, викладачів, навчального процесу. Це теж було бешкетуванням. Але, погодьтеся, в рамках навчального процесу. (Усміхається). І ось якость до гуртожитку з перевіркою завітали наші викладачі – тоді це було доволі звичною практикою. Куратори

повинні були знати як мешкають студенти, на що витрачають стипендії, як дотримуються правил соціалістичного співжиття. Правда, обмежувалось те зустрічами десь у «Ленінській кімнаті» - були тоді такі. А тут до гуртожитку завітав сам декан факультету журналістики Дмитро Прилюк! І почав обходити кімнату за кімнатою. Зайшовши до нас, одразу ж запримітив стіннівку. Зацікавився. І не вийшов, поки не ознайомився з усіма числами! Перечитав усі матеріали, коментував їх, сміявся. А потім сказав тим, хто його супроводжував; «Цей досвід потрібно поширити!» Досвід так і залишився досвідом, але нас така підтримка декана, якщо хочете, надихнула. В тім числі на наступні жарти… С: Мабуть з такими розіграшами не вистачало часу на навчання. Чи приносили на іспит квіти викладачам? Ю.Б.: Знаєте, за весь період всього навчання я пригадую лише один випадок, коли ми дякували викладачам після іспиту. Склавши «хто як міг» французьку мову, ми подарували викладачці букет квітів. Зробили лише з поваги, попри те, що хтось отримав лише «задовільно». С: Яку оцінку отримали ви? Ю.Б.: Я отримав п’ятірку. С: А з ровесниками? Давали дівчатам цукерки за конспекти? Ю.Б.: Ми все намагалися вирішувати у нашому студентському середовищі. У нас була традиція збиратися напередодні іспиту та проходити за весь вечір чи до ранку всі питання. Того вечора ті, хто краще знали матеріал, були доповідачами, а хто гірше – слухачами. Хтось мів чогось не вивчити, але слухаючи напередодні вночі, щось та й згадав. Такі собі «вечорниці в гуртожитку». С: І після такого «брейнстормінгу» все здавали? Ю.Б.: Переважно. Пригадую такий випадок, не іспитовий. Найбільшим потрясінням для мене стало те, що я отримав двійку на першому ж занятті з тієї французької. Неймовірне потрясіння. Я не знав, що це таке. Але це була справедлива оцінка мого незнання. І потім я сам собі пообіцяв, що я ніколи не отримаю такої оцінки. Це був для мене стимул. Ти сам шукаєш можливостей до виправлення ситуації. Будь-яка невдача – це є стимул.

70 | STEPAN

На фото: Ю. Бондар (другий справа)

Лихі студентські: розповіді від спостерігача До університету на початку приходили люди з різним рівнем освіти та знанням предметів. Міські та сільські школи різнилися в підготовці. Найвиразнішо це проявлялося у знанні мов. А вивчали на ту пору в Україні і англійську, і німецьку, і французьку. Тим, хто не знав цих мов, пропонували інші. Наприклад, іспанську. Так ось один студент – Микола Ю. – і втрапив до іспанської групи. І на одному занятті викладач запропонував йому розкрити якусь там тему. Він не був готовий, тож домовився з товаришем, щоб той написав йому відповідь кирилицею. Той і написав. Ю. починає дуже ретельно зачитувати написаний текст викладачеві, сподіваючись що відповідає правильно. Викладач вислухав відповідь і запитує: «Ви, певно, в школі вивчали англійську?» На що студент відповідає: «Ні. Я вивчав німецьку»… З’ясовується, товариш написав текст не по-іспанськи, а по-англійськи! Тобто: було завдання з іспанської для людини , що вивчала німецьку, і не знала, що їй пишуть англійською. У нас був товариш, який приходячи звідкілясь, не просто вмощувався на своє ліжко, а з розбігу намагався на нього впасти. Така в нього була особливість. Ми ж в той час харчувалися в гуртожитках самі, звозячи з дому для того усілякі припаси і городину. І ось, знаючи, що товариш

має скоро прийти, засунули йому під ліжко мішки з картоплею, які щойно комусь привезли із села. Товариш, прийшовши, здійснив те, що мав здійснити. Було лементу! Було і весело. Не до сміху було лише, певно, нашому товаришу… Правда, відреагував він по-товариськи – лише словами… Деякі історії були легендарні настільки, що кожен курс намагався їх приписати собі. Була, приміром, така. Прийшов студент складати літературу народів СРСР. А одне з питань – про грузинських літераторів – «тих, хто перейшов через Терек». Це була доволі велика група, однак студент все-одно нікого не знав. Тож вирішив пригадати якісь грузинські прізвища. А оскільки нікого, окрім футболістів тбіліського «Динамо» не знав, то почав з їхнього капітана: Чівадзе… Викладач задумвся.

-Так, так, можливо… Тоді окрилений студент – вгадав же! – мпочинає перераховувати майже весь склад тбіліського «Динамо». Викладач, щоб не видати те, що когось, можливо, забувся сам, погоджується: «Можливо і були…». Іспит для студента завершується вдало. Спілкувалась: Валерія Дорош