Ïðîêóðàòóðà – áþðî çàêàçîâ?
Ìè íå â쳺ìî ïàì’ÿòàòè
“Êîðïóñ ³ìåí³ Ïîòüîìê³íà”
Íàðîäíûé äåïóòàò Óêðàèíû Âàñèëèé Õàðà âîçìóùåí áåççàêîííûì ïðîêóðîðñêèì âìåøàòåëüñòâîì â ïðîôñîþçíûå äåëà.
Ïîëÿêè ïåðåïîõîâàëè ç ïàíàõèäîþ æåðòâ ðåïðåñ³é ó Áèê³âí³. Óêðà¿íö³â òà ðîñ³ÿí ïåðåïîõîâóþòü òèøêîì-íèøêîì.
Äèðåêòîð Íàö³îíàëüíîãî ³íñòèòóòó ðàêó ²ãîð Ùåïîò³í “ï³äñòàâèâ” ïðåì’ºðà Ìèêîëó Àçàðîâà “óðî÷èñòèì â³äêðèòòÿì” íåäîáóäîâè.
ñòð. 3
ñòîð. 4
ñòîð. 5
Íåçàëåæíà ãàçåòà. Çàñíîâíèê ³ ðåäàêòîð Þð³é Øåëÿæåíêî. ¹ 033 â³ä 30 ëèïíÿ 2011 ðîêó. Ãàðÿ÷à ë³í³ÿ: (097) 317-93-26 E-mail: say@truth.in.ua Ñàéò ðåäàêö³¿: www.truth.in.ua
СТОР. 2
Мірошниченко vs Табачник: битва реформаторів
www.vidsich.org.ua
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України (МОНмолодьспорту) активно рекламує проект Закону України «Про вищу освіту» у редакції, підготовленій експертною робочою групою. Переваги закону перераховано на сайті міністерства. Це гарантовані державою стипендії на рівні прожиткового мінімуму (стаття 56); незмінна плата протягом усього терміну навчання для студентів-
Логотип студентської кампанії «Проти деградації освіти»
контрактників (стаття 67); гарантована державою практика в Україні та можливість стажування за кордоном (стаття 46); обмеження двома строками підряд перебування на посаді керівника вищого навчального закладу (стаття 38); прирівняння диплому спеціаліста до диплому магістра (розділ 13); обов'язкове фінансування діяльності органів студентського самоврядування (стаття 37); введення європейських рівнів освіти, що забезпечить спрощення стажування за кордоном (стаття 7); державне замовлення на рівні 51% (стаття 22); вільний вибір навчальних дисциплін в рамках освітньо-професійної програми (стаття 55). У міністерстві стверджують, що нова редакція Закону є результатом спільної роботи МОНмолодьспорту, ректорів вищих навчальних закладів, академіків та членкореспондентів, представників об'єднань роботодавців, а також міжнародних організацій, всеукраїнських студентських та молодіжних організацій: Всеукраїнської студентської ради, Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Студентська республіка», Національного студентського союзу, Української асоціації студентського самоврядування, Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Фундація регіональних ініціатив» та громадської ініціативи «Студентський захист». Альтернативою законопроекту МОНмолодьспорту став доопрацьований Проект Закону про вищу освіту № 7486 народного депутата Юрія Мірошниченка, представника Президента України у Верховній Раді України. Як стверджує пан Мірошниченко, ініціатором підготовки власного проекту закону про вищу освіту виступила Конфедерація недержавних вищих закладів освіти України, очолювана ним з 2009 року. Продовження на стор. 4
ÐÅÄÀÊÖ²ÉÍÀ ÏÎØÒÀ
«Лікарі ховали сліди злочину» СТОР. 7
СЛУЖБУ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ “НАГРІЛИ” НА 70 МЛН. ДОЛАРІВ?
ñòîð.
6
Ïåðåäïëà÷óéòå ãàçåòó “Ïðàâäîøóêà÷” â áóäü-ÿêîìó ïîøòîâîìó â³ää³ëåíí³ Óêðà¿íè! ²íäåêñ 49608. Âàðò³ñòü 2,24 ãðí./ì³ñ.
2 Абсурд влади та влада абсурду Òðèáóíà
Олег ТИЩЕНКО, народний депутат України (фракція "Блок Юлії Тимошенко - "Батьківщина"). За неповні півтора року правління Януковича державна влада, сутність якої має полягати у служінні народу, майже повністю перетворилася у свою протилежність. Вона на свій розсуд, без участі народу, шматує територію, грабує суспільні матеріальні ресурси, державне майно, землі і самих людей. Нинішня влада вибудовує внутрішню політику таким чином, щоб народ їй прислуговував і це є абсурд влади. Як у задзеркаллі, спостерігається фіктивна риторика і цинічне лукавство про економічні успіхи, суспільну стабільність, райдужні перспективи. Але на практиці усе зводиться до систематичних загрозливих кризових явищ – таких, як: далеко випереджаючі темпи зростання цін і тарифів, збільшення безробіття, зубожіння населення, поширення різних форм доведення громадян до відчаю, протестних проявів та різке зростання рівня готовності до загальнодержавного опору. Але з маніакальною впевненістю у безкарності Янукович та його оточення продовжують ескалацію напруженості, реалізуючи владу абсурду, що виявляється у: – зміні Конституції в неконституційний спосіб; – зраді національних інтересів внаслідок підписання Харківських угод, передачі невідомо кому і у незаконний спосіб розробки шельфу Чорного моря; «Укртелекому»; цілої низки інших стратегічних об’єктів – та тверді наміри зробити те ж саме з газотранспортною системою і «Нафтогазом України»; – низці так званих реформ (судової, податкової, пенсійної – і далі буде), що не є реформами, а чимось зовсім протилежним, бо не покращує, а значно погіршує умови життя, здобуті суспільством протягом декількох десятиліть, відкидають нашу державу на останні сходинки економічних і соціальних показників у світі; – імітуванні боротьби з корупцією, що значно посилює «правову» основу влади можновладців і олігархів, що шматують країну, розкрадають державні ресурси, приховують вкрадені мільярди в офшорних зонах. Натомість стосовно всіх інших громадян новим Законом введено драконівські підходи до вибивання копійчаних заборгованостей аж до вилучення житла та іншого майна і викидання людей на вулицю; – декларованій «рівності усіх перед законом» в той час, коли по явних зловживаннях, що лежать на поверхні, якщо фігуранти «свої люди», судами виносяться вкрай м'які вироки, а то й взагалі справи безпідставно закриваються або не порушуються геть зовсім, натомість стосовно
Âñåóêðà¿íñüêà íåçàëåæíà ãàçåòà ¹ 033 â³ä 30 ëèïíÿ 2011 ðîêó
політично чи юридично небезпечних осіб не тільки вживаються заходи, що по своїй жорстокості значно перевищують ступень тяжкості провини, але навіть і на безвинних штучно відшукуються, а якщо треба, то провокується та фальсифікується бодай мінімальний компромат. Отримуючи у такий спосіб видимість «підозр», влада миттєво застосовує драконівські неправомірні заходи. Так було з Макаренком, Діденком, Іващенком та іншими, кого досі катують. Так зараз відбувається з Луценком та Тимошенко, яких свідомо мордують, не маючи жодних юридичних підстав для судового розгляду сфабрикованих проти них справ. Луценка Ю. В. вони нищать, щоб знизити ризики оприлюднення їх кримінального минулого. Тимошенко Ю. В. ж для них як кістка в горлі, бо весь час блокує їхні злочинні та антинародні діяння. Маю нагадати, що кожного разу, приходячи на керівні державні посади, лідер партії «ВО "Батьківщина"» та фракції "БЮТ-Батьківщина" Ю. В. Тимошенко плутає карти жадібній до народних грошей команді Януковича і руйнує брудну наперсткову гру цих гнобителів простих громадян, які щоразу швидко переорієнтовуються, пристосовуються та потрапляють у найближче оточення неукраїнських президентів України – спочатку Кучми, потім Ющенка, а зараз самого Януковича. Від здатності Тимошенко Ю. В. повертати грошові потоки з їхніх злочинних статків на користь громадян України сформована Партією регіонів влада скаженіє і витрачає величезні, на жаль, державні (тобто, людські) кошти на те, щоб знищити Ю. В. Тимошенко або хоча б жорстоко їй помститися. Без жвавої підтримки конкретними фактами таких їхніх ганебних дій всі наміри цих реваншистів приречені на провал. Тому вкрай потрібні «валізи компромату» та фальсифікату, аби байки про таку нібито злочинницю Тимошенко ніколи не вщухали і систематично зомбували громадську свідомість та підсвідомість. Вся багаторічна (вже більше 10 років) метушня навколо «злочинної» діяльності Тимошенко Ю.В. не знаходить юридично обґрунтованих підтверджень навіть у кишенькових провладних судах. Остання навала псевдо-«обвинувачень» відносно неї та здійснення нескінченних слідчих дій Генеральної прокуратури України, судів та СБУ мусується вже більше року – і була розпочата одразу, тільки-но Янукович вперше прийшов до влади у якості Президента України. Проглядається найпріоритетніша його особиста установка створеному ним режиму, на кшталт: «В Україні завжди було і буде все дуже погано з вини Тимошенко Ю. В.».
Призначений ним Уряд, провладні парламентарі та інші наближені вже перевершили самі себе, генеруючи негатив, що виплескується в інформаційний простір через усі можливі джерела і навіть через перших осіб у правоохоронних органах, які в інших випадках, посилаючись на таємницю слідства, мовчать як риби. Так само вони мовчать, коли сама Тимошенко Ю. В. хоче дізнатися від них про законність порушення проти неї кримінальних справ та утримання на «короткому мотузку» під виглядом проведення слідчих дій та безглуздих судових засідань. Сьогодні уся міць репресивної машини Януковича «в законі» тупцює українську демократію, знищує опозицію за бюджетні кошти, які ми з вами наповнюємо своїми податками. В бюджеті-2011 було передбачено майже подвоєні видатки на правоохоронну систему, а внесеними змінами до цього бюджету за підсумками І півріччя було додано ще 1 мільярд грн., бо у новоявлених інквізиторів криза жанру. Багатотомні кримінальні справи проти лідерів опозиції придатні хіба що на макулатуру. Тому є нагальна необхідність порушувати все нові і нові, а це дає можливість безперервно і протягом будь-якого часу, не маючи вироку навіть власного кишенькового суду, обмежувати можливість не тільки працювати, а й нормально жити кожному непідкореному опозиціонеру. До того ж виникає можливість говорити про велику кількість кримінальних справ, порушених проти тої ж Тимошенко Ю. В., що за їхніми розрахунками має вплинути на підсвідомість громадськості у їхніх намаганнях дискредитувати цю яскраву особистість, якою її батьківщина має пишатися. Однак і це ще не все. Виставоподібна метушня влади навколо опозиції затьмарює інформаційний простір, відволікаючи увагу громадян від дій Януковича та найближчого оточення, що спрямовані на обкрадання населення, руйнацію державності, зраду національних інтересів. Очевидною є незацікавленість правоохоронної системи, уряду і самого Януковича у відновленні законності, порядку та справедливості. У більшості випадків саме вони очолюють увесь цей безлад. Докази цього: 1. Свідомі і грубі порушення чинного законодавства України, призначення на ключові державні посади олігархів і крупних бізнесменів, які прямо зацікавлені у нанесенні економічної шкоди державі в особливо великих розмірах на користь власного бізнесу. 2. Згортання кримінальної справи по зникненню журналіста, редактора харківської газети "Новий стиль" Василя Климентьєва 11 серпня 2010 року. 3. Підвищення ціни на газ українського видобутку до рівня імпортного. 4. Корупційні ознаки у поверненні на газовий рахунок України компанії РосУкрЕнерго у якості посередника та транспортування до Європи газу, належного компанії-посереднику РосУкрЕнерго, за державний рахунок. 5. Корупційні маніпуляції з гречкою на ринку зерна. 6. Невиправданий стрімкий зріст цін на продовольство. 7. Порушення норм Конституції окремими положеннями Податкового кодексу. 8. Протизаконне заволодіння Міжгір’ям і 137 га землі до нього. 9. Тіньова корупційна схема приватизації "Укртелекому" на користь власних сімей. 10. Протизаконна передача в оренду Чорноморського шельфу. 11. Корупційні зловживання у державній митній службі на Львівській, Одеській та Іллічівській митницях. 12. Проведення тендерів, державних закупівель та спрямування державної підтримки на власну користь можновладцями та членами їхніх сімей (поставки вугілля обсягом 2 млрд. грн., будівництво хокейної та лижної арен обсягом 150 млн. грн., будівництво спорткомплексу "Олімпійський" та інших об’єктів ЄВРО 2012, вартість виконання робіт на яких збільшено вдвічі, поставка держпідприємству "Луганськвугілля" устаткування на суму 471 млн. грн.). 13. Покриття злочинної діяльності компанії "Лівела", що за допомогою неправосудних судових рішень здійснює завезення в Україну нафти і нафтопродуктів, не сплачуючи акцизів і ПДВ, чим лише у 2010 році нанесла держбюджету збитків на суму 3 млрд. грн. 14. Списання провладною більшістю ВРУ 24 млрд. грн. газової заборгованості олігархів перед держбюджетом. 15. Списання НБУ 10 млрд. грн. безнадійної заборгованості комерційних банків. 16. Нереагування на злочинну діяльність Черновецького Л.М. на посаді Київського міського голови. Можна продовжувати далі. Депутатські звернення і запити з цих та аналогічних питань залишаються без реагування або завершуються формальними відписками про те, що питання вивчається, але на це потрібен час. Характерним є те, що цей час ніколи не настає. У кожному випадку можна отримати ще одну відписку на будь-яке питання на кшталт "викладені Вами факти не підтвердилися". А тим часом втрачається державність, руйнується економіка, слабшає дисципліна. Небагатьох чиновників вдається розшукати в робочий час на робочих місцях навіть народному депутату України, щоб спитати: чому він не виконує своїх прямих функціональних обов’язків? Та й на вищому рівні і у всіх гілках влади стало "доброю" традицією не поважати Конституцію, не додержуватися законів, діяти за поняттями. Чи потрібна нам така влада?
Âñåóêðà¿íñüêà íåçàëåæíà ãàçåòà ¹ 033 â³ä 30 ëèïíÿ 2011 ðîêó
Òðèáóíà
Початок реформ завжди болючий
3
Василий ХАРА: "Генеральная прокуратура работает как бюро заказов"
8 липня 2011 року Президент України Віктор Янукович виступив на прес-конференції для центральних, регіональних та іноземних ЗМІ. Публікуємо у скороченні вступне слово Глави держави: – Ситуація, в якій зараз знаходиться країна, була цілком прогнозованою ще рік тому. Все, що відбувалося у нашій державі – і в цьому, і минулому році – це були скоординовані дії влади, велике бажання суспільства змінити життя на краще. 2010 рік був визначальним, стартовим роком для нашої держави. Прийшла нова команда – змінити ситуацію в економіці, щоб економіка не продовжила далі падати, як вона впала у 2009 році. Без здійснення реформ країна жити в такому стані далі не змогла б. Це той шлях, який зобов’язує сьогодні владу робити рішучі кроки у майбутнє. Безумовно, треба було за будь-яку ціну не зменшити соціальні виплати: як мінімум, на 100 % платити пенсії, соціальну допомогу, заробітні плати. Краще, безумовно, в умовах інфляції зробити підвищення на рівень інфляції. Я вважаю, що це нам вдалося зробити. Нам вдалося зупинити падіння економіки та розпочати економічне зростання. Минулий рік показав, що економіка зросла на 4,2%, зарплати торік зросли трохи більше ніж на 10% – але не настільки, як нам хотілося. З досвіду реформ, які відбувалися в будь-якій країні світу, ми знаємо, що початок будь-яких реформ завжди болючий. Тому що це зміни. Вони дуже часто дають неочікуваний результат. Тому їх треба проводити дуже професійно, прораховувати кожен крок, використовувати світовий досвід тих держав, які вже пройшли цей шлях. Весь час тримати руку на пульсі – як до цього ставиться суспільство, як реагує на це громадськість. У 2010 році були перші кроки. Ми розпочали реформи у 7-ми напрямках. Повторюю – розпочали. 2011 рік – продовження розпочатих реформ і початок нових. Будь-які реформи можна робити тільки системно, комплексно: в кожній галузі економіки, в кожному регіоні. Ми повинні здійснювати реформи таким чином, щоб вони не перешкоджали одна одній, а тільки доповнювали. Щоб ми їх проходили якнайшвидше. Щоб отримати кінцевий результат. В деяких випадках ми маємо втрати. Є незручності. Я співчуваю людям. Але без реформ не буде майбутнього ні в нас, ні в наших дітей, ні в нашої країни в цілому. Ми всі це добре розуміємо. Тому цей шлях неминучий. Вимоги, які я сьогодні ставлю перед чиновниками всіх рівнів – треба ефективно діяти, постійно, цілодобово думати, продумувати кожен свій крок.
Навчити величезну кількість чиновників, щоб вони діяли синхронно і ефективно – це дуже важка, але, я вважаю, одна з найголовніших справ. Недостатньо просто прийняти закони і чекати, поки вони почнуть діяти. Треба організувати їх імплементацію, створити механізми, які рухали б ці реформи. І це – найголовніше. У процес реформ задіяні сьогодні не тільки виконавці, а й переважна частина суспільства, що працює. Але й пенсіонери не повинні бути заручниками невдалих чи непродуманих дій влади. Я це також добре розумію. І коли я дуже часто зустрічаюся з людьми у різних місцях, я про це кажу. Щоб вони вірили, що реформи спрямовані на покращення життя людей. Всі ці реформи, які ми здійснюємо, дадуть позитивний результат і в економіці, і в якості життя людей. Не так швидко, як нам хотілося б, але обов’язково ми з часом все більше відчуватимемо, що країна почала рух модернізації, який буде тільки посилювати нашу державу і покращувати життя наших людей. Дуже великим питанням залишається питання розбудови справедливої держави. А це означає, що система правоохоронних органів, судова влада також потребують реформ. І ми їх почали здійснювати. Більшість цих реформ, спрямованих на захист прав людини, сьогодні нами перевіряються разом з іншими європейськими організаціями. Наприклад, з організаціями Ради Європи. Ми також запрошуємо до співпраці і партнерства відомі світові організації, із США. Дуже хвилююче питання – питання свободи слова. Я мав багато зустрічей з журналістами, які мене переконали, що треба робити координуючий орган, консультативну раду, яка мала б можливість реагувати на усі ці питання, пов’язані зі свободою слова. І таку раду ми створили. Я доручив Дарині Чепак займатися цією справою. До цієї ради введені посадові особи, здатні відповідати на будь-які питання, що виникатимуть. Я завжди реагуватиму на будь-яку ситуацію, яка виникатиме. Фундамент розбудови сильної держави, покращення життя людей ми почали будувати минулого року. Цей рік ми продовжуємо це робити. Сьогодні влада діє спільно, злагоджено і відповідально, як ніколи за 20 років незалежності. Є прорахунки, помилки – від цього ніхто не застрахований. І я ніколи від цього не відмовлявся. Я завжди погоджувався, коли була критика чи зауваження. На них треба реагувати своєчасно, своєчасно виправляти, якщо є помилки, і більше не повторювати.
Федерация профсоюзов Украины выступила с Заявлением в связи с продолжающимся противоправным вмешательством Генеральной прокуратуры во внутреннюю деятельность самого массового профсоюзного объединения страны. Заявление федерации за подписью председателя ФПУ, народного депутата Украины, председателя парламентского комитета по вопросам социальной политики и труда Василий Георгиевича ХАРЫ гласит: "Федерация профсоюзов Украины с глубоким возмущением заявляет, что при отсутствии реагирования высших органов власти, Генеральной прокуратурой Украины и органами прокуратуры на местах расширяются масштабы незаконного вмешательства в уставную деятельность Федерации профсоюзов Украины и основанных с участием ФПУ предприятий. На работников профсоюзных органов и предприятий оказывается моральное давление, продолжаются вызовы для дачи объяснений, возбуждаются надуманные уголовные дела. К предыдущим противоправным действиям в последнее время добавилась волна инициированных прокуратурами многочисленных судебных исков, в которых без всяких на то законных оснований утверждается о якобы принадлежности профсоюзных здравниц к государственной собственности. Отвлекаются от основной работы десятки руководителей и других работников. В разгар оздоровительного сезона блокируется работа санаториев, туристических учреждений, предприятия не могут обеспечить растущие запросы граждан в санаторно-курортном лечении и несут реальный ущерб. Подчеркиваем ещё раз – Федерация профсоюзов Украины была и остается законным владельцем принадлежащих ей здравниц и других социально важных учреждений, что подтверждено решениями судов и другими уполномоченными государственными учреждениями. Защищая свои законные права, ФПУ подала судебные иски, целью которых является заставить органы прокуратуры прекратить произвол, действовать исключительно на основании и в рамках закона, уважать гарантированное Конституцией Украины право собственности. В защиту профсоюзов Украины выступили международные профсоюзные организации, объединяющие более 170 миллионов работников, учитывая то, что такое наступление на права профсоюзов – первое в истории цивилизованной Европы. Профсоюзы заявляют решительный протест произволу прокуроров и требуют от Президента Украины, Премьер-министра Украины стать на защиту законных прав многих поколений людей труда, ветеранов, которые своими взносами построили уникальный санаторнокурортный комплекс Украины. Не толкайте людей на массовые выходы на улицы и площади Украины! Профессиональные союзы защитят свои права и права миллионов трудящихся! Наша сила в единстве! Беззаконие не пройдет!". В интервью парламентскому телеканалу "Рада" профсоюзный лидер заявил: – Василий Джарты высказался, что собственность профсоюзов передадут израильтянам. И приходит прокуратура, вручает мне предписание. Запрещает рассматривать этот вопрос и другие вопросы на заседании президиума. Хотя такого вопроса вообще не было. Что это? Это ни что иное, как нарушение Конституции Украины, Конвенции Международной организации труда, Закона о профессиональных союзах, их правах и гарантиях деятельности. Государственным органам запрещается вмешиваться в профсоюзную деятельность. Но заказ есть заказ. И в данном случае Генеральная прокуратура работает как бюро заказов. Они пытаются нас задавить. Запрещают выполнять принятые решения президиума, решения совета. Самое обидное, что это видят потенциальные инвесторы, в том числе в санаторно-курортной сфере. Инвесторы видят, что власти наплевать на законы. Какой инвестор придет и вложит свои деньги без гарантий охраны собственности, без действующих законов?
Æàëîáà 4 «Ми не вміємо так пам’ятати, як поляки пам’ятають» Âñåóêðà¿íñüêà íåçàëåæíà ãàçåòà ¹ 033 â³ä 30 ëèïíÿ 2011 ðîêó
У Биківні перепоховали жертв сталінських репресій 30 червня 2011 року в національному заповіднику «Биківнянські могили» під Києвом відбулася урочиста церемонія перепоховання репресованих поляків, залишки яких ідентифікувала українсько-польська експедиція. У березні 1937 року Київська міськрада виділила ділянку лісу біля селища Биківня НКВС під «спеціальну зону». Як виявилося, там закопували десятки тисяч розстріляних «ворогів народу». Фахівцям відомо 20 таких «спеціальних зон» біля великих міст. Найбільше людей упокоїлися біля Катині (Смоленська область, Росія), Биківні (Київ, Україна) та в урочищі Куропати (Мінськ, Білорусь). Поляків у цих «братських могилах» – один до десяти. Але саме поляки наполегливо прагнуть знайти та ідентифікувати всі останки, увічнити пам'ять загиблих, зібрати та зберегти максимум відомостей про жертв і катів «великого терору». Керівник українсько-польської експедиції, директор департаменту ПС ОАСУ Інституту археології НАН України Сергій Воронов розповів, що розкопки велися два місяці та призупинені до жовтня. Незважаючи на спеку, що примусила археологів починати роботу з третьої години ранку, графік було виконано і церемонія перепоховання ідентифікованих поляків стала важливим етапом розкопок. Зараз науковці консервують та реставрують знахідки. У серпні планують експонувати їх на виставці. – Пласт за пластом – вглиб, всередину, до місця розташування останків,– захоплено розповідає пан Воронов про працю вчених,– Далі йде тонка, практично ювелірна робота з останками: досліджуються кістки, предмети особистого вжитку, предмети озброєння. Багато предметів несуть на собі риси ідентифікаційні - за ними можна визначити прізвища, імена людей, які пропали без вісті і тільки через сімдесят років нам вдалося знайти їх. Працюють професійні археологи. Ведеться реставрація, предмети повністю очищаються від механічного забруднення. Шукаємо будь-які зачіпки, щось таке, де вказана адреса або прізвище. Далі йде консервація. Ці предмети 70 років пролежали в сирому грунті і на кисні просто можуть розсипатися від вологості. Потрібно ще три місяці роботи, аби всі експонати привести в музеєфікаційний вигляд. Деякі предмети дозволяють казати про те, що виявлені конкретні люди, які зникли без вісти в 1939, 1937 році. Це прізвища, імена, зустрічаються адреси, якісь навіть телефони. У нас є в роботі інформація, що дозволяє вийти на прямих родичів цих людей та інформувати їх, що їхні близькі знаходяться саме тут. Загалом виявлено 762 предмети, які мають безпосереднє відношення до Польщі. Дуже багато слідів роботи радянського репресивного апарату. Видно розстрільний почерк НКВС, що не дивно: ця територія була підзвітна НКВС. Тут знаходилася частина, яка займалася похованнями, а ближче до війни проводилися і розстріли. Ми виявили у великій кількості кулі та гільзи радянського виробництва, навіть радянську гвинтівку. Мабуть, вона вийшла з ладу під час тривалої експлуатації, і її кинули на місці поховання. Спочатку ми не підозрювали про таку кількість громадян Польщі, похованих тут. Звичайно, це не Катинь, тут було значно менше жертв. Але тут одне з найбільших поховань жертв репресій на пострадянському просторі. Слава Богу, що знайшлися кошти і в Україні, і в Польщі, знайшлися ентузіасти для цієї роботи. Поки що обсяг досліджених площ невеликий. Те, що ми досліджували -
це точкові моменти. Тут має бути гігантський меморіал, тут повинна тривати дослідна робота. Треба віддати належне пам'яті тих людей, які постраждали. Ми плануємо найближчим часом визначитися з площами для виставки. Ведеться робота з Міністерством культури України на предмет розміщення вже в серпні місяці знайдених предметів, щоб люди могли на них подивитися. Є яскраві фотоматеріали, кіноматеріали, від яких хочеться плакати. Кілька років тому тут вже поховали в одній великій могилі частину знайдених останків українців, росіян, євреїв, представників інших національностей, які знищувалися без розбору репресивною машиною. Як учений скажу одне: в могилах кістки українців і поляків нічим не відрізняються, і, зрозуміло, це об'єднує наші народи, та й будь-який народ світу. Зараз на прохання польських колег проведена церемонія перепоховання поляків. Як повідомив «Польському радіо» керівник робіт від Польщі, професор Анджей Колі, в цьому році досліджено 90 могил, 15 з яких виявилося місцем захоронення виключно поляків з так званого "українського катинського списку". Це підтвердили предмети з часів довоєнної Польщі, які були знайдені в могилах: загалом - близько 700 медальйонів, кухлів, гребінців тощо. Це не було простим завданням, наголошує Анджей Коля, адже в 70-х роках минулого століття КДБ намагалося приховати факт радянського злочину, проводячи ексгумацію і вилучаючи частину предметів, які могли свідчити про те, що загиблі - це поляки. Цього року в Биківні знайдено тіла понад п'яти сотень польських громадян, які під час урочистого богослужіння були перепоховані. У жалобній церемонії взяли участь працівники посольства Польщі, духовенство, представники громадських організацій поляків. За словами посла Польщі в Україні Хенріка Літвіна, пошук та достойне перепоховання репресованих поляків триватиме: – Катинський злочин – вельми спеціальний момент
нашої історії. На сьогодні ми змогли вшанувати лише частину жертв цього злочину. Для нас дуже важливою стала можливість за допомогою українських партнерів зробити черговий крок. Але це ще не кінець праці, хоч дуже важливий етап роботи закінчено: тут у Биківні залишилося підготувати пам’ятник і нормальні могили на всій цій території. У катинськім списку більш ніж 20 тисяч прізвищ, а ми на сьогодні вшанували пам’ять майже 14 тисяч. Ми навіть не знаємо на сто відсотків, де ще вони є. Ми думаємо, що, можливо, вони є під Мінськом, в Куропатах. Єпископ Римо-Католицької Церкви Станіслав Широкорадюк відправив панахиду за загиблими. – Ви знаєте, я тут досить часто буваю, і кожного разу – відчуття якоїсь таємничої тривоги в душі,– каже пан Широкорадюк,– Це місце, що свідчить про те, яке страшне зло, в якому людина на раз опиняється. І коли бачиш стільки зла, знов звертаєшся до величезної правди: що існує правда Божа, що існує правда справедливості, інакше б не було сенсу жити. Звертаючи погляд на Бога, якось потішаєш себе... Поляки вчать нам, як пам’ятати, як не забути своїх і як направду вчити наступне покоління, щоби ніколи більш таке не повторилося. Тому що це людське зло, яке сталося, та людська ненависть до інших людей не повинна забуватися. Поляки зробили величезну справу, тут залишиться навіки пам’ять про тих польських офіцерів, які віддали своє життя за батьківщину і стали жертвами людської ненависті. Гадаю, у них багато чому можна повчитися. Щоби наші кладовища привести в порядок, щоб наших людей теж вшанувати і ніколи не забути. Бо поляки згадують тільки 20 тисяч своїх офіцерів, а Україна має згадати свої мільйони замордованих совєцькою більшовицькою системою. На жаль, ми не вміємо так пам’ятати, як поляки пам’ятають. До речі, з власних джерел редакції стало відомо, що тисячі жертв репресій з українського боку в тій же Биківні перепоховуються без будь-якого вшанування та церемоній. Із 2072 залишків на «польській ділянці» упокоїлися з панахидою лише чверть, щодо яких було достеменно встановлене польське походження.
Мірошниченко vs Табачник :
- Як ваш педагог, щиро сподіваюся, що ви покажете свою незалежність, ініціативу та критичне мислення... коли робитимете в точності те, чого я від вас вимагаю!
Початок на першій шпальті. «Фішки» законопроекту Мірошниченка – посилення автономії вишів, принцип конкурсного розподілу держзамовлення, викладання мовами міжнаціонального спілкування: російською, англійською тощо. Законопроект МОНмолодьспорту посилює державний контроль у сфері вищої освіти та зміцнює повноваження міністерства, в той час як законопроект Юрія Мірошниченка більшою мірою спрямований на роздержавлення вищої освіти, розв’язування рук ректорам та загалом адміністрації вишів. Масові кампанії з дискредитації керівництва МОНмолодьспорту, непопулярні кроки міністерства на зразок зменшення держзамовлення за напрямком «журналістика», загальне хитання позицій «червоних» на політичному олімпі ставлять пана Табачника у невигідну позицію в цій «битві реформаторів». До того ж пан Мірошниченко досить жваво маніпулює гаслами про реформи і навіть встиг проголосити, що законопроект МОНмолодьспорту «не відповідає карті реформ Віктора Януковича». Втім, реальність переконує у тому, що «карта реформ» має заголовок «Back in the USSR»: випускникам-бакалаврам подекуди не видають дипломи без довідки про трудоустрій на держпідприємствах, а до активістів
студентських організацій все більшу увагу виявляє Служба безпеки України. У чому сходяться обидва законопроекти – так це у прагненні «зарегулювати» студентське самоврядування. МОНмолодьспорту хоче зробити свої вказівки обов’язковими для органів студентського самоврядування, а пан Мірошниченко пропонує дозволити адміністраціям вишів на свій розсуд втручатись у діяльність органів студентського самоврядування, якщо адміністрація вважає, що така діяльність «шкодить інтересам вищого навчального закладу». Цікаво, що за таких умов МОНмолодьспорту вдалося зібрати підписи більш ніж тисячі лідерів студентського самоврядування на підтримку свого законопроекту. Можна зрозуміти активістів-реалістів: підтримку міністерства за підпис отримуєш вже зараз, а запровадження європейських стандартів участі студентів у керівництві вишем – журавель в небі. Зараз студенти не мають впливу на рішення професорськовикладацького корпусу, і загальна атмосфера академічного середовища далека від «відлиги». Міністр Дмитро Табачник заявив, що законопроект буде поданий на розгляд Кабміну не раніше серпня. Також, за його словами, триває дискусія з Міністерством фінансів, яке не погоджується з рядом
5 Як Азарова до «потьомкінського корпусу» водили Âñåóêðà¿íñüêà íåçàëåæíà ãàçåòà ¹ 033 â³ä 30 ëèïíÿ 2011 ðîêó
Ïîêàçóõà
Фасад хірургічного комплексу, який обійшовся державному бюджету у 400 млн. грн. Кадр з репортажу телеканалу ICTV 21 червня 2011 року.
Хірургічний корпус "з тилу". Замість бокового підходу – болото, галерею та інші частини будівлі місцями не облицьовано плиткою, а над центральним входом досі висить будівельна люлька. Фотографії зроблено 21 липня 2011 року. Місяць тому прем’єр-міністр Микола Азаров урочисто відкрив новий хірургічний корпус Національного інституту раку. У супроводі директора інституту Ігоря Щепотіна голова уряду та телеоператори піднялися на п’ятий поверх – в блискучу операційну, облаштовану, здавалося б, за останнім словом техніки. Гарну «картинку» трохи зіпсував смішний інцидент: під час інтерв’ю професора Щепотіна у нього за спиною пробіг пацюк. Навіть потрапив до кадру. Однак в ефір гризуна не пропустили, і святкового настрою йому зіпсувати не вдалося. Звідки живність в новій будівлі? Відповідь на це питання проста: будівництво хірургічного корпусу триває з 1992 року. Весь цей час його вартість зростала і зрештою почетверилася. Не дивно, що за 19 років по об’єкту встигли добряче розгулятись паразити. У звіті Рахункової палати про результати аудиту ефективності використання бюджетних коштів на профілактику і лікування онкологічних захворювань у 2008 році зазначалося, що за бюджетною програмою «Будівництво, реконструкція та капітальний ремонт Національного інституту раку» на будівництво хірургічного корпусу у 2008 році передбачено 60,9 млн. грн. і визначено показник якості - 100 відсотків будівельної готовності об'єкта. З виділених коштів 11 млн. грн. повернулися до бюджету і 1 млн. грн. було використано не за призначенням. Ревізорів особливо обурив той факт, що близько двох років (станом на 2008 рік) на складах Інституту та відповідальному зберіганні постачальників лежало без використання закуплене технологічне та медичне обладнання для оснащення хірургічного корпусу на суму 56 млн. гривень. Гарантійний термін на це обладнання давно добіг кінця. У червні 2008 року заступник Міністра охорони здоров`я Зиновій Митник за погодженням з першим заступником Міністра економіки України Анатолієм Максютою затвердив термін введення в експлуатацію хірургічного комплексу – 14 лютого 2009 року. Минуло два роки. Під час відвідин Національного інституту раку 5 лютого 2011 року Микола Азаров поставив завдання до 14 червня 2011 року повністю завершити будівництво, встановити «найсучасніше» обладнання та розпочати лікувати хворих. І от, нарешті, відбулося урочисте відкриття. Але прем’єр та журналісти бачили лише фасад будівлі та один з поверхів. Якщо б Микола Азаров потрудився зробити кілька кроків наліво від фасаду або відвідати інші поверхи, він побачив би далеко не урочисту
картину незавершеного будівництва. Коли навіть з вулиці видно недоробки у будівництві, нібито зданому в експлуатацію місяць тому, що ж може бути всередині? Про це розповідає один з онкологів на умовах анонімності: –Усі поверхи, окрім того, де був Азаров, не добудовані, не прибрані та не обладнані. Будівельники практично не працюють. Медична апаратура не монтується. Крім того, виявилися недоліки проектування. У деякі дверні отвори навіть хірургічні ліжка не проходять! Дехто вже сказав, що це не хірургічний, а якийсь потьомкинський корпус... Можна здогадатися, що при розподілі державних коштів на боротьбу з раком когось в останню чергу хвилювало, коли і наскільки ефективно запрацює нове хірургічне відділення. Та й запевнення Миколи Азарова, ніби до 1 вересня у новому хірургічному комплексі буде налаштовано обладнання та розпочнеться лікування хворих, виглядають занадто оптимістично. Цікаво, чи знає прем’єр-міністр, що це обладнання застаріло на чотири-
п’ять років? Тріумфальне «введення в експлуатацію» недобудови є черговою ланкою в низці «успіхів» директора Національного інституту раку Ігоря Щепотіна, за допомогою яких він примудряється залишатися на своїй посаді з 2005 року. На вбивчі висновки Рахункової палати він відповів презентацією «Національного плану «50 кроків боротьби з раком» – скороченим перекладом з незначними переробками Національного плану по боротьбі з раком у Франції. Відбувся доганою Міністерства охорони здоров’я. На заяву Європейського регіонального бюро Всесвітньої організації охорони здоров`я про те, що Україна займає друге місце у Європі по кількості смертей від раку на 100 000 душ населення, професор Щепотін відреагував «висловленням сумнівів». Щоправда, не захотів пояснювати, в чому саме полягають його сумніви. Нині на онкологічному обліку в Україні стоять 930 тисяч українців. Щороку кількість хворих на рак українців збільшується на 165 тисяч, і ця трагічна динаміка не виявляє тенденцій до уповільнення. Новий міністр охорони здоров’я Олександр Аніщенко зробив цілком правильний висновок із безуспішної боротьби з раком під керівництвом Ігоря Щепотіна: призначив нового головного онколога МОЗ, ним став головний лікар Донецького обласного протипухлинного центру Ігор Седаков. ДОПЦ, на відміну від НІР, не конфліктує з Національною академією медичних наук, і співпрацею з ДОПЦ більш задоволені благодійні фонди. Однак участь профільного міністра та голови Уряду в «урочистому відкритті» недобудованого хірургічного корпусу Національного інституту раку засвідчує несподіваний «зріст акцій» пана Щепотіна на тлі гуманітарної катастрофи у сфері його відповідальності. Схоже, директора НІР рятує безпомилкове вміння догоджати вищому начальству. Він віддано водив на екскурсії по інституту Віктора Ющенка, письмово поздоровив Віктора Януковича з перемогою на президентських виборах, фотографувався з Ахметовим і навіть обіцяв вилікувати від раку нині покійного соратника Юлії Тимошенко – голову ГоловКРУ Миколу Сивульського... Важко утриматись від питання: як довго можна дурити людей? Не хотілося б думати, що влада більше цікавиться приводами «засвітитися» в телеекрані, аніж долею онкохворих. Юрій ШЕЛЯЖЕНКО, для УП
битва реформаторів пропозицій законопроекту – «зокрема, з розширенням економічних прав і свобод вищих навчальних закладів», що й не дивно, враховуючи щедрість міністерства на соціальні «заманухи» (які, скоріш за все, більшою частиною будуть викреслені на стадії внесення поправок до законопроекту). Знавці вказують також на тонкощі парламентського регламенту, які не дозволяють внесення альтернативних законопроектів пізніш як у 14-денний строк після дня надання народним депутатам першого законопроекту з відповідного питання. Це означає, що, випередивши із своєю законодавчою ініціативою міністерство, пан Мірошниченко зіграв на неповороткості бюрократичного апарату та заблокував можливість подання міністерського законопроекту. Відтак, у очолюваної ним «конфедерації» приватних вишів є великі шанси виторгувати у міністерства певні поступки. Поки чиновники та інші законодавці чубляться навколо правил гри у вищій освіті, мало хто насмілюється згадувати про глибинні проблеми. Це оцінювання знань, що відбувається за нечіткими, заплутаними критеріями – замість вивчення предмету по суті учням та студентам доводиться вивчати уподобання педагогів, купляти «шпаргалки». Це натаскування мислити примітивними шаблонами замість навчання самостійному мисленню.
Це зубріння непотрібних масивів фактів та громіздких теоретичних конструкцій, постійні випробування лояльності замість навчання корисним практичним навичкам... Стандарти освіти наче спеціально замислюються так, щоб бути недосяжними для більшості студентів за умови доброчесної поведінки. А недоброчесна поведінка дозволяє педагогу на свій розсуд закривати очі стосовно «хитрощів» одних, до інших – застосовувати покарання, покликані скоріше принижувати, ніж виховувати. В результаті маємо купу відмінників, які нездатні грамотно і чітко викласти свою думку на папері; мільйони рефератів та «наукових» робіт на захмарні, абстрактні теми, «написані» (скоріше – куплені або вкрадені в інтернеті) людьми, які не потрудилися навіть розібратися з азами предмету; товстезні нечитабельні підручники, які за великим рахунком ніхто й не читає (включаючи коректора видавництва); «оцінки за відвідування», «оцінки за конспект» і тому подібні звичні речі, абсурдність яких очевидна. Вища освіта давно перетворилася на формальність. Диплом потрібен для державної служби, для допуску в певні корпорації та інституції, зарегульовані державою (медицина, педагогіка, юриспруденція тощо). Диплом засвідчує не рівень знань та практичних навичок, не потенціал розвитку, а факт проходження через жернова
освітнього механізму, цього розтягнутого і безглуздого тренінгу на тему «Я не я, я – гвинтик». Схоже, суспільству байдуже, що система освіти ніяк не заохочує молодих громадян бути грамотними, уважними, вдумливими, вільно мислити та висловлюватись. Систематичне придушення цих визначальних якостей здорової індивідуальності забезпечує два парадоксальних ефекти, які дехто, на жаль, вважає позитивними. Це, по-перше, розвиток солідарності молодих людей перед обличчям спільного ворога – потворних інституцій неякісної освіти та, по-друге, особистий розвиток і соціалізація небагатьох найстійкіших та найсильніших, лідерів спротиву у боротьбі з системою. Однак це небезпечна тенденція. «Борці», незалежно від рівня освіченості, рідко дивляться у майбутнє і мають мало мотивів творити добро тому суспільству, яке породило їх своєю нетерпимістю до несанкціонованої творчості. Надаючи перевагу вихованню «борців», а не «творців», суспільство втрачає позитивні перспективи у хаосі непродуктивних конфліктів. Бо суттєво і систематично збільшувати обсяг спільного блага всіх людей в суспільстві можна тільки за участі творців і тільки еволюційним шляхом. Юрій ШЕЛЯЖЕНКО, для УП
6
Êîíôë³êò
Âñåóêðà¿íñüêà íåçàëåæíà ãàçåòà ¹ 033 â³ä 30 ëèïíÿ 2011 ðîêó
Віктор Мікулін: «70 мільйонів доларів вкрадено на реконструкції гуртожитку Академії СБУ» Ми вже писали про конфлікт навколо довгобуду на провулку Лабораторному, 6 в Києві («Академія СБУ: уроки рейдерства», випуск № 031). В середині 90-х тут почалася реконструкція гуртожитку Національної академії Служби безпеки України з прибудовою житлового будинку. Оскільки бюджетних коштів не вистачало, до проекту було залучено інвесторів. Між інвесторами та спеслужбою виник конфлікт: не поділили квадратні метри. В результаті СБУ порушує кримінальні справи, інвестори кажуть про рейдерство, а руїни гуртожитку тим часом поросли бур’янами. Архітектор Володимир Підгірняк озвучив припущення, що рейдерська атака на інвесторів та будівельників почалася після зміни ректора Національної академії СБУ, і, схоже, новий ректор Віктор Мікулін не вважав за необхідне дотримуватись інвестиційної угоди, «оскільки не бачив у цьому особистої вигоди для себе». Віктор Петрович Мікулін, доктор юридичних наук, генерал СБУ, нині – член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, висловив бажання розповісти газеті «Правдошукач» свою версію подій: – Раніше на Лабораторному, 6 був гуртожиток вищої школи КДБ. Я сам там жив, як багато інших слухачів та викладачів вищих курсів КДБ, одного з провідних навчальних закладів в Радянському союзі щодо підготовки кадрів Комітету державної безпеки. В гуртожитку було більше 400 ліжко-місць, на другому та третьому поверсі проживали викладачі з сім`ями, у багатьох з яких народжувалися діти і проживали там до повноліття. Після утворення Служби безпеки України і ВНЗ, і гуртожиток перейшли до її системи. Об’єкт будувався з 1994 року, ще з благословення тодішнього голови СБУ Євгена Марчука. Первинні документи на об’єкт отримав перший ректор Національної академії Володимир Сідак. Він звернувся до місцевих органів щодо будівництва житла для військовослужбовців, і йому підказали реконструювати гуртожиток під житло, а на решті - близько гектара землі - збудувати нові корпуси під житло. Отже, з 1994 до 2003 року об’єкт будувала академія. Курував цей об’єкт полковник Стоцький, за останньою посадою - заступник директора Інституту, який є структурним підрозділом академії, який створив і очолив після звільнення той же перший ректор академії Сідак В.С. Потім на посаду першого заступника голови СБУ прийшов відомий генерал Сацюк, якого в подальшому позбавлено генеральського звання. Він побачив, що об’єкт побудований майже весь, і вирішив відібрати цей об’єкт у академії. До речі, це не єдина махінація того часу. У власності СБУ тоді були, якщо не помиляюсь, 23 земельні ділянки на території міста Києва. Всі ці території через корупційні схеми перейшли у приватну власність і на них нічого для СБУ не збудовано. Чому ніхто на сьогоднішній день не розібрався, куди поділася та земля, яка була виділена міською владою під будівництво житла для військовослужбовців Служби безпеки України? Треба розуміти: чому саме до цього об’єкта стільки уваги – по-перше, вже була підготовлена дозвільна документація і, по-друге, академія розпочала будівництво. Якщо б Національна академія СБУ не вклала шість мільйонів гривень державних у нульовий цикл – проектування, отримання дозволів на будівництво, підготовку фундаменту тощо – жоден інвестор не прийшов би на провулок Лабораторний. На нових технологіях будувалося свайне поле, по 24-30 метрів кожна... Дуже просто прийти на готовий об’єкт і відібрати від колективу академії. На інші 23 ділянки інвестори не йдуть до цього часу. В тому хаосі, коли Службою безпеки керував Сацюк, в академії теж було безвладдя. З 2003 до 2006 року, за винятком восьми місяців, не було ректора. Очевидно, займаючись будівництвом, заступник директора Інституту Стоцький та архітектор Підгірняк зорієнтувалися в тому хаосі, додумалися створити приватну структуру ТОВ «Будова-Центр-1» і передати їй гуртожиток і в цілому весь об`єкт будівництва. Афера корупційна полягала в тому, щоб зруйнувати гуртожиток і позбавити академію житла під виглядом будівництва за інвестиційні кошти. Гуртожиток зруйнували, замість реконструкції гуртожитку під житло побудували тільки комерційні секції, а долю житлової площі із комерційних секцій додатковими угодами перевели у зруйнований гуртожиток. Жодної квартири для Національної академії на провулку Лабораторному, 6 тепер немає. Проти цього я боровся, та не зміг відстояти інтереси простих офіцерів академії. За угодою, половина збудованих квартир мали відійти Академії СБУ. Насправді квартири у центрі Києва мінялися на Ірпінь, Вишгород, спальні райони Києва без урахування різниці вартості квадратного метра. Квадратний метр на Лабораторному мінявся на квадратний метр в Ірпіні та інших місцях. Житло часто передавалося за фіктивними актами, бо ці нові будинки на околицях ще не були здані в експлуатацію. От людина вам розкаже,– пан Мікулін киває на свого мовчазного супутника. Той виявляється одним з офіцерів СБУ, що отримали квартири в Ірпіні за інвестиційною угодою. Він переконливо просить не публікувати його імені та розповідає: – В квартирі були вхідні металеві двері. Не було розеток, вимикачів світла, електрики, газової плити, не було сантехнічного обладнання. В інших квартирах були пластикові вікна, а у мене не було. Я шукав і купував за власні кошти пластикове вікно. На підлозі була піщана стяжка, яку довелося зчищати і переробляти повністю. Жодних внутрішніх дверей - в кухню, ванну, туалет. Стоякові труби, правда, були, лоджія мала пластикові
Схема розподілу житла на пров. Лабораторному, 6 (за даними В. Мікуліна) вікна. Перепади нерівностей складали приблизно три сантиметри - на підлозі, стелі, які довелося також виправляти. Через відсутність гарячої води, довелося встановлювати бойлер. Оздоблення ніякого не було, хоча «Укрбудінвест» за договором з «Інвестиційними системами» мав передати ці квартири під ключ. Насправді квартира не була пристосована до життя, і тільки власними силами я зробив її житловою. Сталося так, що замість безкоштовного житла для військовослужбовців я отримав житло за схемою 50/50, витратив на оздоблення близько половини ринкової вартості такої квартири – близько 20 тисяч доларів. Ще й при вселенні довелося зробити внесок. Пан Мікулін чекає, поки записується на диктофон історія офіцерських поневірянь із «безкоштовним» житлом в Ірпіні, після чого продовжує свою розповідь: – Мене було призначено ректором академії 7 липня 2006 року. Прийшовши на посаду, почав розбиратися і схопився за голову. Довелося запросити незалежного аудитора з міста Рівного, щоб упередити місцевий вплив. Отримавши висновок аудиту, я відкрито висловив свою позицію: у академії злочинним шляхом відбирається гуртожиток і житло. Протягом трьох років я боровся за цей об’єкт, щоб там не спрацювали корупційні схеми. Першим мене підтримав голова СБУ Ігор Дріжчаний, дуже чесна та порядна людина. Він своїм розпорядженням повернув цей вистражданий об’єкт академії і попросив мене розібратися чесно, справедливо з цим об`єктом. Наступним кроком був судовий позов, який я подав від імені академії, щоб повернути належну житлову площу академії. І, здавалося, тодішній голова СБУ Валентин Наливайченко не заперечував, щоб ця справа розглядалася судом. Полковник Стоцький, який відповідав за цей об’єкт, виявився, м`яко сказано, нечесною людиною. У договорі інвестування прописані його «юридичні», в лапках, ідеї, якими академію позбавлено будь-якого впливу на будівництво та контролю за ним. Стоцький придумав передати функції замовника від академії до кишенькової приватної структури та вивіз із академії всю документацію на будівництво. Замість того, щоб прийти до мене як до свого безпосереднього начальника і розповісти про ситуацію, він звільнився з посади заступника директора Інституту і став заступником Підгірняка у ТОВ «БудоваЦентр-1». Він представляв інтереси цієї своєї приватної організації в суді, проти академії, де сам нещодавно служив офіцером! У судовому процесі ми зайшли в глухий кут з того моменту, коли було призначено експертизи. Суд зобов’язав посадових осіб ТОВ «Будова-Центр-1» видати документацію експертам. Вони на рішення суду не реагували і документи не видали. Зрештою суд відмовив у задоволенні позову та реституції майна. Однак я не погоджуюся з цим судовим рішенням. Бо два роки суддя вів процес і цим фактично два роки погоджувався, що академія є замовником. А потім заступник Голови СБУ Герасименко М. М. направив свого представника в суд з офіційним листом, що академія не є замовником, а замовником є Служба безпеки України. З того часу суддя побачив, що СБУ діє проти ректора академії Мікуліна. Через два роки суддя каже: ви вже не замовник! Земля відведена на академію. Вся дозвільна документація оформлена на академію, в тому числі,
затверджений проект. Колишній ректор Володимир Сідак, підписуючи інвестиційну угоду, застрахував себе субординаційно: підписав цей договір від імені СБУ. За законом, він мав підписувати її від імені академії. Насправді, не угода визначає замовника, а закони України. Ви розумієте? У задоволенні позову відмовили не тому, що наші аргументи були слабкими, а тому, що керівництво СБУ тиснуло на суд. Я судове рішення не оскаржував, бо голова СБУ Валентин Наливайченко мені особисто сказав відмовитись від позову. Була письмова вказівка керівництва відомства. Заступник голови СБУ Герасименко М.М. мав якусь велику зацікавленість в цьому будівництві. Він і на мене тиснув. Важко сказати, які його мотиви. Адже до цього часу невідомо, хто є інвесторами будівництва будинку. Дехто каже, що це дуже серйозні люди, керівництво СБУ, колишні працівники Секретаріату Президента України. Мені, як ректору академії, замовнику будівництва, ніхто не надав списки фізичних осіб, яким виділили, подарували або придбали квартири. Факт полягає в тому, що наш квадратний метр – квадратний метр академії, який мав бути переданий нам у новобудові – будували за 500 доларів та продавали фізичним особам-інвесторам по 6000-7000 доларів, а військовослужбовцям натомість купили квадратні метри по 900 доларів на околицях. То куди ділися більш ніж 6 000 доларів різниці за кожен квадратний метр? За моїми підрахунками, приблизно 70 мільйонів доларів вкрадено на реконструкції гуртожитку Академії СБУ. Це – різниця між сумарними вкладами інвесторів та реальною вартістю будівництва. Також вкрадений внесок академії: одна земельна ділянка в центрі Києва коштувала, за ринковими цінами, близько 45 мільйонів доларів, а ще більш ніж 6 мільйонів гривень бюджетних коштів та робота багатьох людей були вкладені у «нульовий цикл». І сама будівля гуртожитку теж коштувала не менш ніж півмільйона. Коли моя боротьба за справедливість стала керівництву СБУ поперек горла, вони знайшли привід для звільнення з посади ректора. Я потрапив у дорожньотранспортну пригоду, якийсь нетверезий чоловік стрибнув мені під машину. Вже була готова постанова про відмову в порушенні кримінальної справи, але Герасименко М.М. зателефонував начальнику Головного слідчого управління МВС Коляді, заступнику Генерального прокурора Щоткіну, всіх підняв на ноги: порушити кримінальну справу! Декілька офіцерів внутрішньої безпеки СБУ стояли біля дверей слідчого, щоб отримати постанову і передати тому же Герасименку М.М. з метою скерувати її в Секретаріат Президента. Після мого звільнення два місяці тривало слідство, найкращі експертизи довели мою невинуватість і зрештою справу закрили. …Із розповіді пана Мікуліна випливає, що ТОВ «Будова-Центр-1» є мало не чорною діркою, у яку провалилися мільйони доларів, сплачені фізичними особами-інвесторами будівництва. Щоправда, підтвердити сказане Віктор Петрович може тільки документами, створеними всередині Служби безпеки України: зокрема, копією позовної заяви, відхиленої судом, та кількома сторінками висновку внутрішнього розслідування, що подавався до суду. Інші докази «злочинів», за його словами, «вивезли з академії». Тепер Віктор Мікулін «поза грою» і вважає, що корупціонери добилися свого. Спілкувався Юрій Шеляженко
ÎÃÎËÎØÅÍÍß. Îäèí ç íàéá³ëüøèõ òà íàéâ³äîì³øèõ ó ñâ³ò³ àðõ³â³â «Ãóâåð³âñüêèé ³íñòèòóò ïðè Ñòåíôîðäñüêîìó óí³âåðñèòåò³ â ÑØÀ (www.hoover.org)» ðîçïî÷àâ â Óêðà¿í³ íåêîìåðö³éíèé íàóêîâèé ïðîåêò – çáèðàííÿ äðóêîâàíèõ ìàòåð³àë³â ïîë³òè÷íèõ ïàðò³é ³ ðóõ³â, ÿê³ âåäóòü ñâîþ ä³ÿëüí³ñòü â Óêðà¿í³. Ñþäè âõîäèòü áóäü-ÿêà äðóêîâàíà ïðîäóêö³ÿ ç ê³íöÿ 1980-õ ðîê³â ïî íàø³ äí³ – ãàçåòè, æóðíàëè, áðîøóðè, ëèñò³âêè, ïëàêàòè, ïðîãðàìè, êíèãè òîùî, âñ³ äðóêîâàí³ ìàòåð³àëè, ÿê³ ìîæóòü ðîçïîâ³ñòè ïðî ïàðò³éíå áóä³âíèöòâî â Óêðà¿í³ çà îñòàíí³ 23 ðîêè, îðèã³íàëüí³ ìàòåð³àëè âñ³õ çàðåºñòðîâàíèõ â Óêðà¿í³ 180 ïîë³òè÷íèõ ïàðò³é, ³íøèõ ãðîìàäñüêèõ ðóõ³â ÷è íàâ³òü ðåë³ã³éíèõ îðãàí³çàö³é. Àðõ³â Ãóâåðà ó ÑØÀ º àáñîëþòíî â³äêðèòèì äëÿ íàóêîâö³â, îá³öÿº îïèñàòè ³ îöèôðóâàòè âñ³ íàä³ñëàí³ ìàòåð³àëè – ³, òàêèì ÷èíîì, çáåðåãòè äëÿ íàøèõ íàùàäê³â òà ìàéáóòí³õ äîñë³äíèê³â ö³ äîêóìåíòè. Ïðîñèìî ïåðåäàòè âñ³ ìîæëèâ³ ïîòî÷í³ òà àðõ³âí³ ìàòåð³àëè ä³ÿëüíîñò³ Âàøî¿ ïîë³òè÷íî¿ ñèëè ó Ñòåíôîðä äëÿ çáåðåæåííÿ òà íàóêîâîãî âèâ÷åííÿ. Ö³êàâëÿòü àáñîëþòíî âñ³ äðóêîâàí³ ìàòåð³àëè: ãàçåòè, æóðíàëè, áðîøóðè, ëèñò³âêè, ïëàêàòè, ïðîãðàìè, êíèãè, ìåòîäè÷êè, âíóòð³øí³ ðåë³çè òîùî Âàøî¿ ïîë³òè÷íî¿ ñèëè. Âäÿ÷íèé íàïåðåä çà äîïîìîãó. Â³ä ³ìåí³ «Ãóâåð³âñüêîãî ³íñòèòóòó ïðè Ñòåíôîðäñüêîìó óí³âåðñèòåò³ â ÑØÀ», ê.ô.í. Îëåñü Îáåðòàñ, òåë. 050-903-08-10, 096-56-000-76, 093-200-13-15, e-mail: obertas@bigmir.net
Âñåóêðà¿íñüêà íåçàëåæíà ãàçåòà ¹ 033 â³ä 30 ëèïíÿ 2011 ðîêó
Êîíôë³êò
«Досить Мікуліну смішити людей!» На прохання редакції юрисконсульт ТОВ «Будова-Центр-1» Андрій Стоцький прокоментував розповідь Віктора Мікуліна: – Він все плутає, недоречностей у нього пруд пруди, а перехід на особистості щодо мене та архітектора об’єкту, домисли про «кишенькову структуру» – це все просто не гідне коментарів. Не сперечатимусь, версія у нього сенсаційна: мовляв, двоє спритників вкрали у СБУ гуртожиток і стали мільйонерами. Однак досить Мікуліну смішити людей! Факти свідчать про інше. Всі гроші проходили через рахунок СБУ. Проектну організацію не я створив, вона працює з 1989 року. Гуртожиток був переданий для реконструкції згідно акту прийомупередачі. І реконструкція рано чи пізно буде закінчена. Безпідставні кримінальні справи, абсурдна судова тяганина, бездіяльність замовника – всі такі перешкоди, перш за все, наносять збитки державі руками тих осіб, які нібито «борються з корупцією». Тут сплівся вже такий клубок домислів, чиновники так бояться приймати очевидні рішення, що, можливо, потрібне втручання вищого керівництва СБУ для того, щоб ця реконструкція нарешті була закінчена з мінімальними втратами для бюджету та інвесторів. Що б не казав Мікулін про інвестиційну угоду, такі угоди були типовими для Міністерства оборони, для СБУ та інших відомств, пройшли перевірку Рахункової палати, прокуратури, податкових органів. Ці угоди витримали всі суди до сьогоднішнього дня. Якщо Мікулін не зважає на це і все одно зве угоду корупційною, хай це буде на його совісті. До речі, в суді я захищав перш за все угоду, в укладенні якої брав участь як юрист, тому моя позиція за всі ці роки не мінялася і моя совість офіцера чиста. Не розумію, навіщо він приплітає Марчука, Сацюка, робить мене відповідальним за будівництво... З 1991 по 1997 рік я був начальником відділу юридичної служби СБУ, котрий обслуговував Центральне управління; працював в академії з 1997 року і не займався будинком в 1994-2000 роках – та й потім відповідав тільки за юридичні питання. Будинком займалася робоча група на чолі з проректором з адміністративно-господарської діяльності Миколою Нечипоренком. На першому документі по будівництву стоїть підпис та резолюція першого заступника Голови СБУ, а не Марчука. Коли в 2003 році на посаду Голови СБУ було призначено генерала Ігоря Смешка, Рахункова палата прийшла з перевіркою на всі об’єкти. По Лабораторному, 6, на відміну від багатьох інших об’єктів, порушення знайшли мізерні – два тижні
перевірявся цей об’єкт у 2004 році. В результаті Рахункова палата рекомендувала будівництво всіх об’єктів централізувати в одній службі замовника, в центральному апараті СБУ. На підставі рекомендацій Рахункової палати 1 квітня 2004 року перший заступник Голови СБУ видав розпорядження про передачу об’єкта від академії до СБУ. Ніякого Сацюка там близько не було. Пригадую, оцінка об’єкту Сацюком звучала так: «там держава вже забрала все, що можна». У Мікуліна всі погані, щось плете абсолютно без доказів. Називає фантастичні ціни за квадратний метр – 6 тисяч, 7 тисяч доларів. Насправді на момент підписання угоди - початок 2003 року - ринкова ціна житла для цього району була в десять разів меншою, 600-700 доларів за квадратний метр. Ми пропонували інвесторам вкладатися по 3075 гривень за квадратний метр. Ця ціна була однаковою для всіх: що для СБУ, що для «Інвестиційних систем», що для фізичних осіб-інвесторів. ТОВ «Інвестиційні системи» – компанія, афільована з банком «Київ» – викупила 7321 кв. м. на об’єкті. Оскільки в будівництві були затримки, ціна зросла до 4100 гривень. При цьому фізичні особи-інвестори ще й «скидалися» на купівлю житла для працівників СБУ. До речі, всі інвестиційні кошти надходили на спеціальний рахунок під контролем СБУ. Тому легко підняти документацію про рух коштів і довести, що ніякими надприбутками – 50 мільйонів доларів, як він казав раніше, чи 70 мільйонів, як каже зараз – там навіть не пахне. Так само, нікуди не вивозилась документація. Оригінали передавалися замовнику, копії є у нас. Все це побачили слідчі СБУ, коли ініціювалися кримінальні справи, йшов тиск на нас, слідчі чомусь мало не звітували Мікуліну. Скоро всім стало ясно, що цей об’єкт чистий, реконструкція гуртожитку провадиться легально, і тільки Мікулін продовжує казати своє... Бог йому суддя. Про обсяг державного внеску в об’єкт. СБУ вклала всього 600 тисяч гривень бюджетних коштів. Більше від СБУ не було жодної копійки, з 1994 року все робилося на інвестиційні кошти. Названа ним ціна земельної ділянки разів у десять перевищує реальну, і на тій земельній ділянці будувати об’єкт не можна було. Інвесторам довелося докупляти землю, будувати інженерні мережі і так далі. Землю відвели лише в 2002 році, до того всі роботи велися незаконно, дозвільні документи отримували «викручуванням рук» в КМДА. Коли пан Мікулін каже про нібито руйнування гуртожитку, стає очевидно, що він не розуміється на будівництві: при реконструкції мають демонтуватися зношені частини
7
споруди, це нормальна практика. Щодо «мовчазного супутника». Я допускаю, що він зробив ремонт за 20 тисяч гривень. Але хіба це половина вартості квартири в Ірпені, під Києвом, в рекреаційній зоні? Насправді за такі гроші можна купити максимум 4 квадратних метри. Це 4-5% від вартості квартири, а не 50%. Крім того, є державні нормативи. Якщо житло здається в експлуатацію за бюджетні кошти – воно робиться «під ключ», що включає в себе повне внутрішнє оздоблення квартири: обої, покриття підлоги, столярку і так далі. Якщо житло здається за інвестиційні кошти, то умови здачі визначаються угодою. СБУ хотіла отримати якнайбільше квартир. Якщо б квартири давалися із оздобленням, їх було б не 38, а 35. Загалом, наскільки мені відомо, в Ірпені квартири здавалися у стані, визначеному в угоді. Мікулін стверджує, що квадратний метр в Києві мінявся на квадратний метр в Ірпені. Це неправда. Я не пам’ятаю точно коефіцієнти, бо обміном ТОВ «БудоваЦентр-1» не займалося, однак була додаткова угода, за якою СБУ обміняла з «Інвестиційними системами» 35 квартир на Лабораторному площею близько 4 тис. кв. м. на 80 квартир площею понад 6 тис. кв. м. – в Ірпені, на вулицях Алма-Атинській та Здолбунівській в Києві, дві квартири в Вишгороді та одну квартиру в ІваноФранківську. Ці квартири заселені військовослужбовцями СБУ, більшість з яких є співробітниками академії. Єдиний документ, на який він посилається – це висновок ініційованого ним службового розслідування. Але він забув розповісти, що є оцінка цього «епохального документа» в листі Генеральної прокуратури України: висновок нічим не підтверджений. Віктору Мікуліну кінець-кінцем необхідно визнати, що завдяки його "бурхливій діяльності" було зупинено будівництво, завдано матеріальних та іміджевих збитків державі й громадянам, котрі вклали свої кошти в цей об'єкт. Підірвана довіра до такого державного органу, як СБУ, з боку інвесторів. Дуже відчутних втрат зазнав колектив Національної Академії СБУ, наражений на конфлікт. Службою безпеки України збудовано десятки об’єктів у місті Києві. Хай мені покажуть, де СБУ збудувала щось на кращих умовах, ніж на Лабораторному! Тут СБУ вже отримала 103 квартири плюс іще 56 пропонуємо. За один об’єкт – 159 квартир. Вже черги б не було в СБУ, якщо б на кожному об’єкті давали квартири так, як на цьому. До реконструкції СБУ мала у власності гуртожиток в аварійному стані, що було підтверджено державною експертизою, та у користуванні 38 соток землі. На сьогоднішній день СБУ має у власності той же гуртожиток та понад 80 соток землі в оренді, і при тому отримала за рахунок інвесторів, в основному - фізичних осіб, 103 квартири. Судіть самі, про який збиток для держави може йти мова?!
«Лікарі ховали сліди злочину, щоб ніхто не зміг встановити причину смерті моєї доньки та онука» ÐÅÄÀÊÖ²ÉÍÀ ÏÎØÒÀ 12 вересня 2009 р. у нашій сім'ї трапилася трагедія. При пологах у Переяслав-Хмельницькій центральній районній лікарні померла моя єдина донька Столяренко Олена Михайлівна 1977 р. н. та її син, мій онук. Напівсиротою залишилася її старша донька, моя онучка, якій зараз 13 років. Експертна комісія МОЗ встановила, що можна було відвернути смерть, вчасно надавши медичну допомогу шляхом родорозрішення, кесарівого розтину. Лікарка Філімонова Надія Василівна звільнилася з роботи та переїхала на постійне місце проживання до Києва. Майже через рік після цієї трагедії проти Філімонової Н. В. було порушено кримінальну справу, яку спочатку ніхто не хотів порушувати, тому нашій родині довелося скаржитися до обласних інстанцій: прокуратури та ін. Звинувачують Філімонову Н.В. за ч. 1 ст. 140 КК України. Її дії на досудовому слідстві слідчим Чичиркіним А.О. кваліфіковано як неналежне виконання медичним працівником своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого або несумлінного до них ставлення, що спричинили тяжкі наслідки для хворого, його смерть. Досудове слідство тривало всього один день. Слідчий заявив, що йому дуже треба на наступний день здати до прокуратури цю справу, бо кінець місяця і це його показники, тому часу на ознайомлення із матеріалами справи дав лише до вечора того дня. Більше того, справу для ознайомлення він надав не підшиту з не пронумерованими аркушами. Я похапцем переглянула цю папку з документами, тобто кримінальну справу, про що згодом пожалкувала, так як суддя Рева Олександр Іванович, у провадженні якого з 22 вересня 2010р. до цього часу перебуває ця справа, не надає мені можливості з нею ознайомитися. Не все зрозуміло і не все сходиться у медичних висновках, висновках самого слідчого, з якими мені вдалося ознайомитись. Аналізуючи покази лікарів та інших очевидців злочину, я виявила, що мою доньку без потреби шпигали родостимулюючими препаратами, коли строк для пологів згідно підрахунків тоді ще не підійшов. Моя донька 09 вересня 2009 р. звернулася до цієї лікарні із болями в животі, і лікарі повинні були встановити причину цих болів. Причиною смерті вказують передчасне відшарування нормально розміщеної плаценти, через що моя донька при пологах стікла кров'ю, бо лікарям не вдалося зупинити кровотечу. Щодо дитини, то про неї дали висновок, на мою думку, сумнівний, що вона народилася мертвонародженою з дворазовим обвиттям пуповини навколо шиї, але 11 вересня 2009 р. о 23 год. у моєї доньки відійшли навколоплідні води, на початок доби серцебиття ще прослуховувалося, об 0 год. 15 хв. 12 вересня був констатований дистрес плода, в тому числі
підвищене серцебиття, об 1 год. 15 хв. серцебиття уже не було, а народився хлопчик у 1 год. 40 хв. Він не міг обвитися пуповиною без навколоплідних вод. Виникає питання, чому лікарі, знаючи, що він є вже мертвим, не застосували вакуум-екстракцію, а з 1 год. 15 хв. у прямому сенсі цього слова видавлювали з моєї доньки дитину, чим зменшували шанси на вчасне припинення кровотечі, можливо спровокували її, обірвавши магістральні судини. У кримінальній справі вказано, що приводом до її порушення є рапорт чергового міліціонера про те, що в пологовому будинку при пологах померла моя донька, хоча зі свідчень лікарів - померла вона у реанімаційному відділенні. Якщо справді моя донька померла у пологовому відділенні, а не в реанімаційному, винними є всі безграмотні лікарі, що стимулювали пологи, яким на той час не був строк, не встановили відшарування плаценти, не зробили кесарівого розтину, не слідкували за серцебиттям плоду і видавлювали його мертвого, порушивши кровоносні судини. Для припинення кровотечі лікарі змушені були видалити дітородні органи моїй доньці. Їх та плаценту у подальшому ніхто не досліджував, де вони ділися - невідомо, наче лікарі ховали сліди злочину, щоб ніхто не зміг встановити дійсну причину кровотечі та смерті моєї доньки та онука. Чи не з метою виправдання винуватців смерті моєї доньки та онука даються ці свідчення та висновки про винуватість лише однієї Філімонової Н.В.? Навіть якщо в суді буде доведено її вину, законом встановлено покарання - позбавлення волі на строк до двох років. Однак Філімонова Н.В. народилася 1948 р., зараз вона пенсіонерка, раніше не судима, тому цей строк буде для неї умовним. Хоча реальне покарання Філімоновій Н.В. не загрожує, вона з вересня 2010 року жодного разу не з'являлася на судові засідання, надаючи довідки про те, що вона перебуває то на лікуванні, то на реабілітації після цього лікування... Після отримання кожної повістки вона захворіває і лягає на кілька днів в лікарню, а після засідання знову видужує. Схоже, вона обрала тактику затягування розгляду кримінальної справи і сподівається на її закриття, коли мине 3-річний строк давності. На одному із останніх судових засідань суддя Рева О. І. проголосив постанову про примусовий привід підсудної Філімонової Н.В. до суду. Змінювати запобіжний захід з підписки про невиїзд на арешт суддя не хоче, відмовляється провести судово-медичну експертизу стану здоров’я підсудної. Примусовий привід Філімонової Н.В. не забезпечується, бо виник спір між відділеннями міліції, хто повинен забезпечувати цей привід: відділ міліції по місцю реєстрації чи відділ міліції, де проходить суд... Прокурор Панченко Б.В., який повинен підтримувати державне обвинувачення в суді, виявляє інертність та байдужість замість належного виконання своїх обов'язків по підтримці державного обвинувачення. Тим часом лікарі, не здатні вірно встановити строк вагітності, продовжують працювати і використовувати
родостимулюючі препарати без особливої потреби. Хоча за їх участі загинуло двоє людей. Чи мають уявлення рожениці району, з ким їм доведеться мати справу при пологах?! Наумова Валентина Іванівна, с. Циблі ПереяславХмельницького району Київської області; на підтримку листа підписалися жителі села: Столяренко Р. М., Білько П. О., Куца В. В. та інші (всього 20 підписів). На прохання редакції цей лист прокоментував головний лікар Переяслав-Хмельницької центральної районної лікарні Володимир Якименко: “Стосовно смерті породіллі Столяренко О. М. та факту мертвонародження її дитини було проведено службове розслідування обласними спеціалістами. За результатами розслідування лікар Філімонова Н. В., яка проводила пологи, звільнена з роботи, також звільнений із займаної посади районний акушер-гінеколог Сакало В.І., винесено догани заступнику головного лікаря з медичної частини Кузьменчук Л. В., акушер-гінекологу Корж В. М., лікарю-анестезіологу Отапенко В. М. В даний час триває судовий процес по кримінальній справі відносно Філімонової Н. В. Представники лікарні, які викликаються до суду, регулярно з'являються на засідання. Лікар Філімонова Н.В. в даний час в лікарні не працює, проживає в іншій місцевості. Медичні працівники щиро співчувають горю сім'ї Столяренків та Наумовій В. І.”.
Проблемы защиты персональных данных Опасным называют Закон Украины «О защите персональных данных» коллекторы и представители смежных видов бизнеса. Свою обеспокоенность они выразили в ходе круглого стола, состоявшегося 21 июля в Киеве при участии президента Ассоциации участников коллекторского бизнеса Украины Александра Ильчука, исполнительного директора этой организации Артема Кучина, председателя правления «Первого всеукраинского бюро кредитных историй» Антонины Паламарчук, заместителя главы Государственной службы по вопросам защиты персональных данных Владимира Козака. Участники круглого стола обратили внимание на нечеткость в формулировке ключевых понятий, нарушение баланса между правами субъекта персональных данных и владельца соответствующих баз данных, отсутствие четкого механизма реализации упомянутого законодательного акта. - Персональные данные нужно защищать, но принятый закон необходимо дорабатывать,- заявил Артем Кучин. Александр КРИВЕНКО
8
Äëÿ äóøè
Âñåóêðà¿íñüêà íåçàëåæíà ãàçåòà ¹ 033 â³ä 30 ëèïíÿ 2011 ðîêó
Вечная мерзлота прекрасна Сказка о реформах. Зимним днем на переменке ребята высыпали в школьный двор, чтобы поиграть в снежки. Солнце блестело среди туч-сугробов, как огромная снежинка. Комки снега на земле были мягкими и желтыми, словно мед. Лепить снежки было весело. Отличница Маша не швырялась холодными осадками. Она надела свое зеленое пальто, выбежала на улицу за компанию, но сидела в сторонке от беснующихся пацанов – читала учебник. Не прошло и полминуты, как ее выбрали главной мишенью. В класс Маша вернулась настоящим снеговиком. Ее рукава были набиты ледышками. Голова превратилась в айсберг. Плечи белели, как снежные вершины. Даже за шиворот ей сунули охапку снега. Что касается учебника, то он стал похож на использовавшийся несколько лет без стирки носовой платок. Жаловаться девочка не хотела. Но учительница сама догадалась, что произошло. – Как вы можете издеваться над одноклассницей! – возмутилась она,– Об этом обязательно узнают ваши родители. Нельзя, слышите, нельзя кидать снежками в человека, который читает книжку! До конца занятий Маша не выходила из класса. Тем временем слухи о происшествии распространялись. У выхода из школы ее встретили старшеклассники и насыпали в рюкзак снега. Маша простудилась. Директор школы решил запретить любые игры во дворе в зимнее время. Родители были недовольны этим и обратились на телевидение. Об истории узнала вся страна. Министерство образования провело внутреннее расследование, по результатам которого министр рекомендовал педагогам пресекать вредную для здоровья детей игру в снежки. Разразился нешуточный политический скандал. На сайте лидера оппозиции была опубликована довольно резкая записка из тюрьмы. Мол, тирануклептоману на Банковой мало запрета оппозиционерам пользоваться твиттером на нарах. Теперь он еще и детей лишает последнего удовольствия! Рейтинг Президента стремительно покатился вниз. Чтобы исправить это, было объявлено о рождественской пресс-конференции. Но не успел Президент спеть «джингл белс», как три часа тренировок с учителем пения и тремя американскими политтехнологами полетели коту под хвост. Журналисты закидали снежками главу государства. В ответ Президент объявил чрезвычайное положение. Гидрометцентр захватили бойцы спецназа. Было объявлено о реформе календаря. – Наша цель – изжить такое вредное время года, как зима,– рассказала на популярном ток-шоу новый начальник Гидрометцентра, настоящая негритянка из Африки,– Скоро в Украине будет очень жарко. Реформы Президента предусматривают глобальное потепление на два градуса каждый год. До 2030 года мы будем жить в тропиках! Под шумок разговоров об изменении климата Государственное агентство патриотических прожектов на кредит МВФ закупило в Египте 70000 крокодилов по миллиону долларов за особь. Когда афера вскрылась, никто в правящей партии не хотел признавать, что разведение крокодилов в Днепре не изменит украинский климат. Депутаты из разных фракций целый месяц спорили в прямом эфире, теплокровные ли крокодилы. Один оппозиционный депутат принес в студию маленьких крокодильчиков и предложил оппонентам их потрогать, а лидер пропрезидентской фракции завопил о провокации: это-де не крокодилы, а тритоны – и вообще, они кусаются. В новостях первого канала российского телевидения прошел сюжет о потеплении климата в Украине в результате более тесных отношений с Россией.
*
* *
* *
*
*
*
*
*
*
*
*
*
*
* *
*
*
*
Утверждалось, что украинских националистов скоро бросят в Днепр к крокодилам, и вся Украина станет похожа на Крым. Канал НТВ выпустил трехсерийный документальный фильм о инициативе Газпрома зажечь искусственное солнце над Киевом, если Газпрому передадут Нефтегаз и всю газотранспортную систему. Вскоре во Львове состоялось учредительное собрание Холодноярской партии, на котором было решено не допустить превращения Украины в пекло. Холодноярская партия потребовала заморозить статус украинцев как титульной нации и гарантировать в Конституции право каждого украинца на два кондиционера – во-первых, по месту жительства; вовторых, на рабочем месте. Эта новость взбудоражила Донбасс. Горячие головы предлагали объявить Донецк Южным полюсом, а лучше - Южно-русским. На экстренном собрании трудовой коллектив завода «Норд» во главе с бывшим депутатом горсовета, отбывающим по приговору суда пожизненные общественные работы, решил дать отпор противникам реформ: производство холодильников свернуть, производство газовых плит – увеличить в десять раз. В газете Financial T imes была опубликована гневная передовица под названием «Тиран ходит по горячим углям». В передовице говорилось о том, что, пока весь мир борется с глобальным потеплением, «безумец с Банковой» устраивает потепление вместо реформ. Вскоре на президентском сайте появился перевод публикации Wall Street Journal о том, что курс реформ Президента Украины основан на позитивном опыте Гренландии, где очень теплый климат. Потом выяснилось, что оригинальная статья была опубликована на шестой странице, мелким шрифтом и на правах рекламы. Причем – с опечаткой: вместо «Гренландии» следует читать «Грузия». Как стало известно из достоверных источников, эту публикацию Президент диктовал лично. Пока на улицах ожесточенно митинговали и сражались холодноярские огнетушители с южными
поджигателями, все выборы и референдумы о продолжении президентского срока заканчивались победой реформаторов календаря. Конституционный суд в связи с перманентным чрезвычайным положением решил отменить Конституцию вообще и навсегда. В приговоре особо подчеркивалась юридическая никчемность документа, который никто не выполняет. Восемнадцать судей получили личные дачи в Крыму и уехали в пожизненный отпуск. Тем временем Маша разочаровалась в книгах, бросила читать и пошла в спортивную секцию альпинизма. Окончив школу, поступила учиться на криотехника. После лекций торговала мороженым. Вступила в Холодноярскую партию. Забрасывала снежками чиновников, заплатила сотни административных штрафов. Ее знали и боялись все милиционеры в райцентре, потому что за каждый штраф она норовила влепить снежком в ментовскую морду. Она вышла замуж за известного полярника, уволенного с работы по сокращению. Много зим семья проводила у телевизора в холодной квартире с вечно отключенным отоплением, слушая обещания о грядущем потеплении. Их грело только тепло собственных тел, близость любимого человека. Жизнь постепенно превращалась в глухую зиму. Бигборд за окном с портретом Президента и лозунгом «Нагрею людей!» однажды накрылся сугробом и с тех пор так и не оттаял. По новому календарю это называлось «временными заморозками весеннего периода». Местные газеты писали только о весне: «Всюду зелень на очередном весеннем параде морозостойких крокодилов, проводящемся при поддержке управления культуры районной администрации». В жуткую метель, отправляя внуков и внучек в школу, Мария Георгиевна наставляла: – Жизнь – это вам не мороженое. Меньше читайте книжки, больше лепите снежки. Будьте меткими. Задайте жару этим крокодилам! Юрий ШЕЛЯЖЕНКО
Вера преодолевает бедность www.temple.org.ua
Проповедь Хранителя Веры в Храме Божественного Откровения
Бог слышит молитвы и живёт в каждой душе. Знает ли Бог о нуждах бедных? Конечно, знает. Может ли Бог помочь бедным? Бог помогает. Бог действительно помогает каждому, и Бог творит чудеса. Надо только поверить в Бога. Некоторые люди не верят в Бога и жалуются на бедность. Они не могут понять, почему они бедны. Чего не хватает бедным людям? Они думают, что им не хватает денег. Но когда у них появляются деньги, они швыряют деньги на ветер в поиске безумных, а потому унизительных удовольствий. Они думают, что им не хватает общественного положения. Но когда они приобретают общественное положение, сразу начинают воровать. И бедными становятся все. Смысл жизни человека в развитии, познании и творении, в стремлении к добру и борьбе за добро – такой жизненный путь ведёт к счастью. Бедные люди усматривают смысл жизни в удовлетворении безграничных потребностей – личных и коллективных. Для них душа, добро, Бог – выдумки или несуществующие абстракции. Они не чувствуют собственной души, потребности общаться с Богом, ценить каждого человека, верить в себя.
Бедность унижает человека. Бедность – это зло. И единственный путь к преодолению зла – это вера. Вера в Бога, вера в себя, вера в самоценность каждого человека. Вера в то, что все субъективное так же ценно, как объективное. Вера в то, что одна лишь вера – это величайшее богатство и счастье. Вера – бесценное богатство. Ни за какие деньги невозможно купить чудесное благословение Бога, но Бог отвечает на веру откровением. Вера – сокровище, которым невозможно и не нужно ни с кем делиться. Вера – главная личная собственность каждого. Лишь безумец может считать ее ничтожной. Мудрый человек ценит свою веру и ценит веру других людей не меньше, чем свою веру. Что значит – верить? Верить – значит бороться за паритет индивидуума и коллектива: цивилизационный, культурный, общественный, политический, экономический, публичноправовой. Верить – значит вдохновенно, эффективно работать, сотрудничать и содействовать с людьми для преумножения добра и благосостояния, общего блага. Верить – значит благодарить за добро большим добром, награждать достойных.
Верить – значит деятельно увеличивать разнообразие возможных путей к успеху и счастью, помогать нуждающимся так, чтобы они поверили в себя и творили свою жизнь, общаясь с Богом. С Божьим благословением, с верой в себя нет таких потребностей, которых бы человек не смог удовлетворить. Вера преодолевает бедность. Вера меняет мир.
Всеукраїнська незалежна газета
Засновник, редактор, видавець: Шеляженко Юрій Вадимович (фізична особа-підприємець, ДРФО 2961810532). Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації серія КВ № 14488-3459 Р, видане Міністерством Юстиції України 10.10.2008 р. Тираж 2000 примірників. Індекс 49608. Розповсюджується безкоштовно. Адреса редакції, видавця: поштовий індекс 01042, м. Київ, вул.Тверський тупик, буд. 9, к. 82. Тел. +38 (097) 3179326, факс +38 (044) 5290435. Електронна пошта: say@truth.in.ua Підписано до друку 27.07.2011 р. Віддруковано ТОВ “Прес Корпорейшн Лімітед”, вул. Чехова, 12-а, Вінниця, 21034. Замовлення № 116607.