ПРАВДОШУКАЧ № 34, серпень 2011

Äåíü Íåçàëåæíîñò³

Ïðåâûøåíèå âëàñòè?

Ñåëÿíè çà ÷åñí³ âèáîðè

Îïîâ³äàííÿ ïðî ùàñëèâå ìàéáóòíº óêðà¿íö³â, ÿê³ êîëèíåáóäü íàâ÷àòüñÿ êîíòðîëþâàòè âëàäó.

Ïîñòàíîâëåíèå î ïðèâëå÷åíèè Þëèè Òèìîøåíêî â êà÷åñòâå îáâèíÿåìîãî. Íà ðóññêîì ïóáëèêóåòñÿ âïåðâûå.

Ìåøêàíö³ ñåëà Ñîô³¿âñüêà Áîðùàã³âêà, ùî íà Êè¿âùèí³, çâåðíóëèñÿ äî Ïðåçèäåíòà Óêðà¿íè çà ï³äòðèìêîþ.

ñòîð. 4-5

ñòð. 7

ñòîð. 8

Íåçàëåæíà ãàçåòà. Çàñíîâíèê ³ ðåäàêòîð Þð³é Øåëÿæåíêî. ¹ 034 â³ä 30 ñåðïíÿ 2011 ðîêó. Ãàðÿ÷à ë³í³ÿ: (097) 317-93-26 E-mail: say@truth.in.ua Ñàéò ðåäàêö³¿: www.truth.in.ua

Уривки з книги про «справу Юлії Тимошенко» та українськоросійські відносини у сфері поставок та транзиту газу. Судовий процес над колишнім прем’єр-міністром Юлією Тимошенко викликає інтерес по всьому світу. У Європі висловлюють занепокоєння політизацією правосуддя. Росія побоюється перегляду «газових контрактів». На Банковій навіть не приховують наміру перетворити «газову принцесу» на цапа-відбувайла за всі негаразди останніх років. Правда загубилася в шумі гучних заяв. У цій книзі зібрано з відкритих джерел та викладено простою людською мовою найбільш суттєві пункти звинувачення, покази свідків, докази, інші фактичні обставини кримінальної справи Юлії Тимошенко. Розкрито історію українсько-російських відносин у сфері поставок та транзиту газу та цінову політику «Газпрому». Книга розрахована на допитливого читача.

Під тиском Цінову стратегію «Газпрому» можна пояснити у двох словах: внутрішній тиск. Саме ця сила є джерелом збагачення російських газовиків. Стиснутий у надрах землі, газ рветься назовні через будь-яку шпаринку. Геологи ширяють над тундрою, наче несита зграя комарів у сутінках влітку. Вони шукають

Суд, де суть? У обвинуваченнях проти Тимошенко Ю.В. є багато ключових питань, на які влада не може надати зрозумілі відповіді і тому піддається шаленій критиці з усіх боків та дає підстави формувати єдино правильні у такій ситуації висновки щодо цілеспрямованих політичних переслідувань. А питання такі: 1. Якщо Тимошенко Ю.В. під час форс-мажорних обставин (відключення Європи від російського газу надзвичайно холодною зимою) не повинна була погоджуватися на підписання із російською стороною газових угод на її умовах (тобто, очевидними мали бути інші можливості; які?), то чому теперішній уряд Азарова протягом півтора року не здатен виправити ситуацію на основі інших домовленостей, як і обіцяв Янукович у передвиборний період?

2. Якщо прийнятий сторонами формульний розрахунок на поставки російського газу є якоюсь шахрайською схемою для задоволення власних інтересів Тимошенко Ю. В. за рахунок держави Україна, то чому досі ці договори є чинними і не оскаржені у міжнародному суді? Доки ці угоди працюватимуть – вони є законними і будь-які юридичні піруети навколо них – це чистої води інсинуації. Тож виходить, що тільки після визнання міжнародним судом незаконності укладання договорів можна шукати винуватців? Продовження на стор. 6

та оконтуровують поклади. Потім у тіло планети встромляється «хоботок» бурового інструменту. За лаштунками бурових вишок, що похмуро височіють у засніжених долинах, безкраїй грязюці або стирчать на платформі посеред моря, сила внутрішнього тиску виштовхує газ через свердловини – до газопроводів найбільшої сировинної корпорації світу. Продовження на стор. 2

Незалежність з присмаком самообману Кожен день незалежності України я зустрічаю не як свято, а як черговий копняк історії. "Пригадай!" – чую її безгучний докір – "Скільки мрій було, і як мало зроблено!". Збудувати правову демократичну цивілізовану державу, де основними цінностями будуть реальність прав і суверенітет особистості. Зупинити зубожіння народу. Створити гідні умови життя людей, такі ж, якими відзначаються передові країни світу. Все це декларувалося у зверненні Верховної Ради України з нагоди проведення референдуму про незалежність. Це були не обіцянки, як мабуть вважали більшість халявників-колективістів – найрозповсюджений соціотип

у радянській та нинішній Україні. Зараз їх старше покоління волає про цинічний обман та прагне повернутися до СССР. Обіцянка, насправді, у цьому зверненні була одна. І то – вельми прагматична: "Іншого шляху, крім незалежності, для України немає". Решта звернення – заклик до дії. Заклик, звернений до кожного. Держава на якусь історичну мить зцілилася від прагнення регламентувати кожен крок своїх громадян і дала людині широкий простір для особистого розвитку. У повітрі носилися прості, очевидні ідеї. Маєш свободу – зупини своє зубожіння. Вчись, працюй, мрій, твори своє щастя. Не дивись, що кажуть інші. Роби те, що маєш робити по правді. Створи сам свою суверенну особистість. Реалізуй свої природні права. Цей момент тривав недовго. Бо більшість людей не почули голосу історії. Вони стояли на місці, дивилися вгору, чекали наказу та пропускали повз вуха слова про самовизначення кожної людини. Продовження на стор. 5

Ïåðåäïëà÷óéòå ãàçåòó “Ïðàâäîøóêà÷” â áóäü-ÿêîìó ïîøòîâîìó â³ää³ëåíí³ Óêðà¿íè! ²íäåêñ 49608. Âàðò³ñòü 2,24 ãðí./ì³ñ.

2

Êíèãà

Початок на першій шпальті. Так, в загальних рисах, виглядає процес видобування газу. Деталі описані авторами багатьох підручників. Однак у жодному російському підручнику ви не знайдете докладної інструкції про те, як продавати газ. Для прикладу, студенти Російського державного університету нафти і газу імені Івана Губкіна вивчають предмет «Економіка підприємств нафтової та газової промисловості» за підручником доктора економічних наук, професора В. Ф. Дунаєва. Серед 372 сторінок цієї книги глава про ціноутворення займає всього 17 сторінок. З неї можна вичитати, що таке ціна, дізнатися про криву попиту та пропозиції, франкірування цін і навіть про внутрішньокорпоративне тарифування на основі собівартості. Марно шукати в цьому підручнику рецепти успіху на світовому ринку вуглеводнів. Сказано лише таке: «Зовнішньоторговельні ціни - це ціни, за якими здійснюється експорт вітчизняних та імпорт закордонних товарів і послуг. Формування цін цього класу принципово відрізняється від визначення національних цін. При розрахунку зовнішньоторговельних цін найбільш плідний метод використання інформації про ціни фірм, що виробляють та реалізують на світовому ринку аналогічну або близьку за техніко-економічними показниками продукцію» [1]. Отже, студентів вчать, що газові ціни диктує ринок. Ця теорія далека від реального стану речей. На території Російської Федерації оптові ціни на газ, роздрібні ціни на газ, що реалізується населенню, тарифи на послуги з транспортування газу по газорозподільних мережах підлягають державному регулюванню [2]. Втім, з 1 січня 2014 року, згідно з планами «Газпрому», внутрішня ціна на газ для російських споживачів має зрівнятися із експортною ціною «Газпрому», не рахуючи мито та плату за транзит. Схоже, план щодо вирівнювання внутрішньої і зовнішньої ціни буде виконаний ударно і достроково. За 2010-й рік російські внутрішні тарифи зросли на 30%, за 2011-й вони будуть збільшені ще на 15% [3]. Можливо, такі шалені темпи спричинила світова економічна криза, внаслідок якої сукупний борг ВАТ «Газпром» перевищив астрономічну суму 50 млрд. доларів [4]. Борги «Газпрому» – це той внутрішній тиск, який примушує його менеджерів вимагати занадто високої плати від споживачів газу. Водночас, попит на газ – це той внутрішній тиск, який кидає споживачів в пастку «Газпрому». Це, насправді, шалений тиск, що виштовхує мільярди доларів з державних бюджетів та приватних кишень безпосередньо на рахунки газовиків. Газ потрібен всьому суспільству і щодня – не менш, ніж повітря, яким ми дихаємо. Сучасні уявлення мешканців міст про комфортний побут немислимі без газової плити на кухні та продуктів хімічної промисловості, таких, як пластмаса, миючі засоби, косметика та парфумерія, фармація тощо. В свою чергу, хімічній промисловості життєво необхідні вуглеводні. На пострадянському просторі найбільшими промисловими споживачами газу є заводи, де виготовляються мінеральні добрива для сільського господарства; передусім, азотні. Природний газ складається з тих самих речовин, що й білки, основа органічного життя. Тому мінеральні добрива корисні для росту зернових культур, корнеплодів, овочей та фруктів, якими харчуються люди, та фуражу для худоби. Використання мінеральних добрив збільшує врожайність у 1,5 рази. Природний газ не просто допомагає домогосподаркам підсмажити сніданок. Без газу цей сніданок був би значно менш поживним – якщо б взагалі не зник зі столу. Не дивно, що постачальники такого потрібного товару розраховують на щедру оплату. Хоч всякій щедрості є межа – апетити газовиків, схоже, не знають меж. Що таке ціна? Кількість грошей, в обмін на які продавець готовий продати, а покупець згоден придбати товар. Згода продавця, як і згода покупця, необхідні для угоди. Продавець і покупець вільно розпоряджаються своєю приватною власністю. На цьому священному принципі базується ринкова економіка. Припустимо, покупець не може відмовитись від покупки. В той же час продавець може не продавати товар. Така ситуація ставить покупця в нерівні умови, робить його залежним від продавця. І це ще не все. Продавець на пострадянському ринку газу, за великим рахунком, є лише один - під вивіскою «Газпром». Газовій галузі радянської промисловості під вивіскою «Газпром» вдалося зберігти єдність та залишитись природним монополістом після розпаду Радянського Союзу. У «Газпрому» є багато дочірніх та афільованих структур, деякі з них можуть навіть позиціонувати себе як «незалежні». Однак, по-суті, саме «Газпром» визначає правила гри на газовому ринку та цілком цей ринок контролює. Окрім того, «Газпром» контролює більшу частину європейського ринку природного газу. Для прикладу: Фінляндія залежить від імпорту «Газпрому» на 100%, Австрія – на 75%, Німеччина – на 45% [5]. За таких умов «Газпром» може називати будь-яку ціну на свій газ. Звісно ж, покупець газу має право поторгуватись. Під тиском неможливості відмови від покупки газу та з усвідомленням того, що продавець не соромиться користуватися залежністю покупця від

Âñåóêðà¿íñüêà íåçàëåæíà ãàçåòà ¹ 034 â³ä 30 ñåðïíÿ 2011 ðîêó

поставки газу. Легко здогадатися, що останнє слово в такій торгівлі завжди належить «Газпрому». «Притискаючи клієнта», менеджери «Газпрому» діють, як продавець у супермаркеті, що переконує незаможних клієнтів взяти найновітнший плазмовий телевізор в кредит – мовляв, «це вам по кишені», «зараз всі так роблять!». В результаті у споживача газу накопичується борг, який не може бути своєчасно погашений. Мета "Газпрому" як монополіста полягає у нарощенні боргового портфелю, щоб закріпитися на ринку, збільшити залежність боржників від свого товару. Адже за таких умов боржники стають підвладними продавцеві. Це вже не економіка. Це – політика. Подібній політиці довелося протистояти Юлії Тимошенко на переговорах між «Газпромом» та «Нафтогазом України» у 2008-2009 роках. Тепер кажуть, що результат переговорів був невигідним для України. Питання в тому, з якого дива могло статись інакше?

Корпоративний імперіалізм Футурологи кажуть, що роль держав у світі майбутнього значно зменшиться. На зміну державам нібито прийдуть потужні транснаціональні корпорації. Якщо й буде так, корпораціям спочатку доведеться взяти під контроль державний апарат, змінити національне та міжнародне право. Бо реальна влада починається з легального застосування сили, а зараз виключно державні органи мають такий привілей. Прогнози футурологів про корпоративне майбутнє людства мають найбільше шансів збутися у тих регіонах, де держава є слабкою та обслуговує інтереси невеликого числа людей. Якщо правове поле обмежується одною видимістю діючого закону, якщо корупція дозволяє купляти лояльність чиновників, суддів, «силовиків» на всіх рівнях, якщо не існує жодних перепон для розвитку монополій – тоді корпорація має шанс підім’яти під себе державу. В Росії це вже сталося. Бо коли кажуть «Росія» – часто мають на увазі «Газпром». І коли кажуть «Газпром» часто мають на увазі Росію. Недарма Президент Російської Федерації Дмитро Мєдвєдєв сім років очолював Раду директорів «Газпрому». Зараз компанією керує перший заступник голови російського уряду Володимира Путіна. Гігант газового бізнесу остаточно зрісся з вищою державною владою. І тому у «Газпрома» нема та не може бути реальних конкурентів в Росії. Монополія – це та сама імперія, тільки у сфері економіки. Імперія є минулим Росії, монополізм – її майбутнє. Анатолій Чубайс, один з ідеологів російських ринкових реформ та ініціатор створення єдиного енергетичного комплексу Росії, пояснив зв’язок минулого з майбутнім у концепції «ліберальної імперії». «Ліберальна» – тобто, ринкова, існуюча завдяки економічним свободам і правовим гарантіям збереження та приумноження приватної власності. Словосполучення «ліберальний імперіалізм» вперше прозвучало у виступі Чубайса в СанктПетербурзькому державному інженерно-економічному університеті 25 вересня 2003 року. З тих пір це словосполучення іноді вживають як характеристику агресивних дій росіян на світовому енергоринку.

– Я вважаю, що Росія не просто вже є лідером, а вона може і повинна всіляко нарощувати і зміцнювати свої лідируючі позиції в цій частині планети в наступні 50 років,– проголошував Чубайс [6],– Скажу більше. Я вважаю, що ідеологія Росії на всю доступну для огляду історичну перспективу повинна стати ідеологією ліберального імперіалізму, а метою Російської держави повинна стати побудова ліберальної імперії. Добре розумію, наскільки болісно сприймається слово "імперія" дуже багатьма, добре розумію, наскільки непросте до нього сьогодні ставлення і наскільки сильно воно було скомпрометовано. Я розумію, що для багатьох людей це слово взагалі немислиме, особливо поруч з такими словами як "цивілізація", "демократія", "приватна власність", "ринок", "свобода". Так було у ХХ-му столітті, але воно закінчилося. Почалося століття ХХІ-ше. Причому повсюдно. Ми живемо в иншому столітті, в иншій країні і в иншому світі. Озирніться: ми в абсолютно новій ситуації, й у цій ситуації ми повинні ставити перед собою адекватні завдання. Що ж, Чубайс здобув деякий політичний капітал балачками про «ліберальний імперіалізм». До свого нещастя, він водночас програв велике залаштункове змагання з «Газпромом». Протягом десяти років на чолі «Єдиних енергетичних систем Росії» йому не вдавалося проковтнути цей ласий шматок колишнього СРСР. Більше того, спроба диктувати газовикам тарифи на електроенергію закінчилася «реформою електроенергетики» і розвалом РАТ «ЄЕС Росії». Зараз Чубайс очолює державну корпорацію з нанотехнологій і, як жартують недоброзичливці, отримує в цій сфері цілком мікроскопічні «нанорезультати». Енергетичного олігарха Чубайса, як і нафтового олігарха Ходорковського, більш близьким до Кремля ділкам з «Газпрому» вдалося помножити на нуль. Тож тепер, поки що, на ринку нафтопродуктів та електроенергії в Росії існує поле для конкуренції. На цьому полі – хто б сумнівався! – стрімко ростуть компанії «Газпром-нафта» та «Газпром-енерго». А монополісти-невдахи Чубайс та Ходорковський стали цапами-відбувайлами за всі соціальні потрясіння останніх двох десятиріч. Українська влада часто діє за російськими зразками.

У нас теж було створено «Єдині енергетичні системи України». Однак, на відміну від північних сусідів, ЄЕС в Україні очолила людина без політичних амбіцій, яка просто хотіла робити чесний бізнес – Юлія Тимошенко. Принаймні, на той час вона позиціонувала себе як бізнеследі. Вона прийшла на ринок енергоносіїв з малого бізнесу, одна з перших придбала місце на товарносировинній біржі в Москві. Ні ліберальний, ні економічний імперіалізм, ніяка монополія не була її метою. Вона прагнула тільки забезпечення потреб української економіки у вуглеводнях – і, звичайно ж, хотіла отримати справедливу винагороду за послуги трейдера. Можновладці очікували, що в Україні за російським зразком буде створено «газову вертикаль» ручного управління промисловими комплексами. Натомість почалася нормалізація поставок газу без надмірної жадібності, гонитви за надприбутками та «рекету». Оскільки не було надприбутків, не було і мільярдних «відкатів» вищому керівництву держави. Тому, не змовляючись, тодішній президент Кучма та прем’єрміністр Лазаренко почали підозрювати, що якісь гроші проходять повз їхньої кишені. Пристрасті розпалювала й Москва, де хотіли отримувати більше грошей за свій газ, а для цього – ліквідувати будь-якою ціною існуючі домовленості та укласти нові, з новими трейдерами. Так «Газпром», Кучма і Лазаренко стали союзниками у війні з ЄЕСУ. Вони ще не знали, що, знищуючи бізнес Юлії Тимошенко, створюють політичного лідера, який потім завдасть їм багато клопоту та зруйнує плани «Газпрому» прибрати до рук українську газотранспортну систему.

Білоруський «бліцкриг» Зараз «Газпром» активно тисне на керівництво української держави, домагаючись долі власності у «Нафтогазі України». Така історія вже траплялася з білорусами, і тоді «Газпром» досяг свого: спочатку – вигідної ціни, потім – повного контролю над газотранспортною системою Білорусі.

18 лютого 2004 року Росія повністю припинила поставки газу в Республіку Білорусь. Це сталося після відмови Мінська підписати угоду про створення спільного підприємства "Газпрому" і "Бєлтрансгазу", аж поки не буде узгоджено ціну на газ в 2004 році. Мінськ наполягав на ціні 40 доларів за 1 тисячу кубічних метрів, Москва - на ціні 50 доларів. В результаті без газу залишилися Калінінградська область, Польща, країни Прибалтики та Східна Німеччина. Іноземні партнери зажадали від Росії пояснень. 19 лютого президент Білорусії Олександр Лукашенко на екстреному засіданні уряду звинуватив Кремль у "тероризмі на найвищому рівні". У середині дня газова блокада, що тривала 18 годин 47 хвилин, була знята. Білорусія стала отримувати газ по 46,68 долара, а "Газпром" так і не отримав частку в її газотранспортній системі [7]. У 2006 році Путін сказав, що Москва дотує Мінськ на 5,8 млрд. доларів. Це означало, що ціна 50 доларів за тисячу кубометрів газу довго не втримається. «Газпром» зажадав продавати газ по європейським цінам: $80 грошима, решту – акціями "Белтрансгазу". 1 січня 2007 року Лукашенко на два дні перекрив доступ енергоносіїв до країн Європи, проте «Газпром» не злякався і не поступився своїми апетитами. Далі білоруси спробували отримати від «Газпрому» 3,5 млрд. доларів орендної плати за 40 тисяч гектарів землі, під якою прокладено газо- та нафтопроводи. У Москві над цим лише посміялися. В результаті 18 травня 2007 року Державний комітет з майна Республіки Білорусь продав «Газпрому» 50% акцій ВАТ «Белтрансгаз» за 2,5 млрд. доларів. Такою ціною білоруси забезпечили собі дешевий газ на три роки. Цієї знижки їм виявилося недостатньо. «Белтрансгаз» накопичував борги, а президент Лукашенко лаяв політику російського керівництва з підвищення митних тарифів. Тоді «Газпром» почав зменшувати поставки газу до Білорусі. Зараз вже ведуться переговори про продаж «Газпрому» решти 50% акцій ВАТ «Белтрансгаз». Після заволодіння білоруською газотранспортною системою «Газпром» зацікавлений у тому, щоб влада в цій країні охороняла гарантії приватної власності. Навряд чи можна покластися на діючого президента, який у перші дні своєї кар’єри недвозначно дав зрозуміти підприємцям: це його країна, слово Лукашенка – закон. Президент, який вже обіцяв встановити несуразно високу орендну плату за землю під газотранспортною системою, становить загрозу не тільки Москві, а й благополуччю тисяч працівників «Белтрансгазу» та їх сімей, а також працівників підприємств, які залежать від поставок російського газу. Все це – потенційні виборці та агітатори. Відтак, зміна влади в Білорусі не за горами. Можливо, після цього українська влада схаменеться і почне вчитися на чужих помилках?

Бравада перед обвинувальним вироком У постанові про арешт Юлії Тимошенко від 5 серпня 2011 року сказано [8], що «підсудна системно вчиняє дії в судовому засіданні, якими фактично перешкоджає встановленню істини у справі, із зневагою ставиться до суду та учасників судового розгляду та порушує порядок розгляду справи, відмовилась повідомити адресу свого проживання, відмовляється надавати розписку про те, що

Âñåóêðà¿íñüêà íåçàëåæíà ãàçåòà ¹ 034 â³ä 30 ñåðïíÿ 2011 ðîêó вона повідомлена про дату, час і місце наступного судового засідання, не з’явилась в судове засідання в час, призначений судом та відмовилась повідомити причини неявки, а тому суд, враховуючи, що Тимошенко Ю. В. обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі понад сім років, характер та обставини злочину, у вчиненні якого обвинувачується Тимошенко Ю. В., наявні в матеріалах справи дані про вік підсудної, стан її здоров’я, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності, місце проживання та інші обставини які її характеризують, суд приходить до висновку, що перебуваючи на волі підсудна може ухилитись від суду та виконання процесуальних рішень, перешкоджатиме встановленню істини по справі, а тому суд вважає необхідним зміни підсудній міру запобіжного заходу з підписки про невиїзд на взяття під варту». Іншими словами, вона сама спровокувала свій арешт? Чому? Юлія Тимошенко вміє бути ввічливою і привітною. З останніх президентських виборів людям запам’яталися її обнадійливі виступи, що проголошувалися з телеекрану тихим, впевненим, сугестивним голосом під звуки класичної музики. Можна не сумніватися, що підкреслено ввічливою поведінкою вона могла б справити позитивне враження на суд і суспільство. Чому ж Юлія Тимошенко не вставала перед судом та замість звернення «Ваша Честь» дозволяла собі називати суддю Кірєєва «ваша нечесть»? Моя версія полягає в тому, що більше, ніж про власний імідж, вона дбає про долю людей, які спостерігають за судовим процесом. Може, хтось і вирішить, що вона погано вихована, коли побачить полум’яні філіппіки на адресу корумпованої влади та суду прямо з лави підсудних. Напевне, багато людей заляканих, обивателів, які хочуть лише душевного комфорту і нічого більше, так і ставитимуться до її поведінки: як же ж можна порушувати священні правила етикету! Може, від їх зневаги поповзе вниз рейтинг... Та це – дрібниці. Головне, що вона показує людям на власному прикладі: цю владу не можна терпіти. Не можна мовчати, коли починаються політичні репресії. Треба захищатись, кричати, битися за правду. Треба прокинутися від соціальної летаргії. Виживання важливіше за правила пристойності. Тим більше, коли вирок суду був відомий ще до першого засідання. Хіба це – пристойно? Передбачуваність вироку суду випливає з двох документів, які зараз доступні для вільного ознайомлення. Перший з них – постанова про притягнення Юлії Тимошенко як обвинуваченого, винесена 19 травня 2011 року cтаршим слідчим в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України радником юстиції О. А. Нечвоглодом. Слідчий пише [9], що він "встановив: ...Прем'єрміністр України Тимошенко Ю.В., діючи умисно, в особистих інтересах, усвідомлюючи безпідставність та необґрунтованість вимог російської сторони на переговорах за її участю та участю керівництва Уряду Російської Федерації, ВАТ «Газпром» та НАК «Нафтогаз України» щодо підвищення з 19.01.2009 вартості природного газу для України із залишенням незмінною ставки транзиту, бажаючи створити собі позитивний імідж ефективного керівника держави, який зміг розв'язати «газову кризу» у відносинах з Російською Федерацією, та одночасно довести свої попередні твердження про необхідність усунення з «газового ринку» як посередника у постачанні природного газу на Україну компанії «РосУкрЕнерго АГ», вирішила погодитись на вказані невигідні для України умови та у будь-який спосіб, у тому числі шляхом перевищення службових повноважень, забезпечити укладання контрактів між НАК «Нафтогаз України» та ВАТ «Газпром» купівлі-продажу природного газу у 2009-2019 роках та про обсяги і умови транзиту природного газу через територію України на період 2009-2019 років, безвідповідально ставлячись до наслідків своїх дій, допускаючи при цьому заподіяння майнової шкоди державі. Тим самим, своїми злочинними діями Тимошенко Ю. В. намагалась створити уявлення про нібито належну роботу очолюваного нею Кабінету Міністрів України, а підписання зазначених контрактів видати за свою особисту «перемогу» на переговорах із вказаного питання, забезпечивши покращення свого особистого іміджу в Україні та за її межами. Усвідомлюючи ті обставини, що укладання між НАК «Нафтогаз України» та ВАТ «Газпром» договорів купівлі-продажу природного газу у 2009 - 2019 роках та про обсяги і умови транзиту природного газу через територію України на період 2009 - 2019 років на умовах, запропонованих російською стороною, згідно з якими ціна постачаємого газу буде визначатись за спеціальною формулою, у якій за базовий рівень братиметься ціна 450 доларів США за 1 тисячу куб. метрів, а ставка за транзит природного газу через територію України становитиме 1,7 долара США за 1 тисячу куб. метрів на 100 км відстані, є економічно невигідними та неприйнятними для держави Україна, Тимошенко Ю. В. вирішила одноособово прийняти рішення щодо укладання вказаних договорів на вищезазначених умовах... Своїми умисними діями, що виразились у перевищенні влади та службових повноважень, тобто умисному вчиненні службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав та повноважень, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам, Тимошенко Юлія Володимирівна вчинила злочин, передбачений частиною 3 статті 365 КК України». Другий, вирішальний документ – це постанова судді Печерського районного суду міста Києва Галини Супрун від 16 травня 2011 року. Цією постановою суд фактично дав зелене світло кримінальній справі проти Юлії Тимошенко, і не дивно, що через два дні після її винесення слідчий наважився остаточно притягнути Тимошенко у якості обвинуваченої. Він знав, що обвинувальний вирок майже гарантований. У цій постанові, залишаючи без задоволення скаргу Юлії Тимошенко на порушення кримінальної справи, суд встановив таке [10]: «Скаржник Тимошенко Ю. В. обгрунтувала доводи скарги тим, що переговори між

Êíèãà

урядами України і Російської Федерації мають публічний характер і регулюються нормами міжнародного публічного права. Відносини між НАК «Нафтогаз України» і ВАТ «Газпром» не є публічними і мають цивільноправовий характер, а укладені між ними Контракти про купівлю-продаж природного газу та про транспортування природного газу територією України мають цивільноправову природу і регулюються нормами ЗУ «Про міжнародне приватне право». Про результати домовленостей з Російською Федерацією повинна була довести у будь-якому письмовому вигляді (чи лист, чи доручення тощо), а вона довела це у вигляді директиви, як вже склалось за традицією в Україні. Але директиви, підписані Прем’єр-Міністром України не містять жодних ознак того, що це документ Кабінету Міністрів України як колегіального органу. Крім того, після переговорів вдалось встановити ціну на природний газ в розмірі 232,9 доларів за 1000 куб.м, іншого виходу не було, оскільки умови та позиція російської сторони була наджорсткими. Захисник зазначив, що постанова про порушення кримінальної справи не була вручена негайно Тимошенко Ю. В., хоча слідчий мав таку можливість, оскільки 11.04.2011 р. Тимошенко Ю. В. перебувала в приміщенні Головного слідчого управління. Слідчий спотворив матеріали справи, у слідчого були прямо протилежні докази: Лист Мінюсту від 07.04.2011р., та заступника Генпрокурора України Кудрявцева В. від 18.06.2010р., які являються основними даними та спростовують всі інші дані в матеріалах перевірки. На момент порушення кримінальної справи у слідчого були відсутні дані про наявність завданих збитків, оскільки висновок експертизи КНДІСЕ проведений після винесення оскаржуваної постанови. Слідчий пояснив, що постанова про порушення кримінальної справи ним винесена законно, з дотриманням вимог, в нього було достатньо даних для порушення кримінальної справи, розмір заподіяних збитків він брав до уваги з довідки міжвідомчої робочої групи з перевірки окремих питань фінансовогосподарської діяльності НАК «Нафтогаз України» від 11.04.2011р., а не з висновку експертизи, яка в рамках кримінальної справи проведена 21.04.2011р. Прокурор пояснив, що завдання збитків Державі на суму 194 млн. 600 тис. доларів США підтверджено довідкою міжвідомчої робочої групи НАК «Нафтогаз України» від 11.04.2011 р. У слідчого були достатні приводи та підстави для порушення кримінальної справи, а також повноваження Прем’єр-міністра України регулюються ЗУ «Про Кабінет Міністрів України». Просив в задоволенні скарги відмовити. Дослідивши посторінково надані суду матеріали в 4-х томах, які стали приводом та підставою для порушення кримінальної справи, вислухавши доводи скаржника, її захисника, слідчого, думку прокурора, суд приходить до наступного. Відповідно до вимог ст. 236-8 КПК України суд, розглядаючи скаргу на постанову про порушення кримінальної справи, повинен перевіряти наявність приводів і підстав для винесення зазначеної постанови, законність джерел отримання даних, які стали підставою для винесення постанови про порушення справи, і не вправі розглядати й заздалегідь вирішувати ті питання, які вирішуються судом при розгляді справи по суті. Статтею 94 КПК України встановлений вичерпний перелік приводів та підстав для порушення кримінальної справи (заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян; повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з поличним; явка з повинною; повідомлення, опубліковані в пресі; безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину. Відповідно до ст.98 цього Кодексу, справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину. Такими даними є фактичне існування доказів, які підтверджують реальність конкретної події злочину (час, місце, спосіб та інші обставини здійснення злочину), тобто кримінальна справа може бути порушена лише при наявності достатніх даних, на основі яких встановлюються об’єктивні ознаки вчиненого злочину. Як вбачається з оскаржуваної постанови, відповідно до директив Кабінету Міністрів України, затверджених та введених в дію Указом Президента України від 26.02.2008р., у грудні 2008р-січні 2009р. делегацією НАК «Нафтогаз України» в м.Москва велись переговори з ВАТ «Газпром» щодо прямих поставок природного газу в Україну в 2009р. Контракт, укладений між НАК «Нафтогаз України» та компанією «Росукренерго» на постачання до України природного газу в 2008 році був за ціною 179,5 доларів США за 1000 куб. м. Запропонована постачальником нова ціна природного газу для НАК «Нафтогаз України» складала 235 доларів США за 1000 куб.м. За займаною посадою Тимошенко Ю. В. завідомо знала, що директиви Кабінету Міністрів України приймаються виключно колегіальним рішенням більшістю складу Уряду, а згідно Закону України „Про Кабінет Міністрів України" та Регламенту Кабінету Міністрів України не надають права Прем'єр-міністру України одноосібно видавати директиви. Незважаючи на це, 19.01.2009р., прибувши до м. Москви, в порушення норм діючого законодавства, а також вимог Конституції України про те, що органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, Прем'єр-міністр України Тимошенко Ю. В., перевищуючи надану їй владу та службові повноваження, одноосібно прийняла та затвердила своїм підписом і печаткою Кабінету Міністрів України письмову Директиву делегації НАК „Нафтогаз України" на переговори з ВАТ „Газпром" щодо укладення Контракту купівлі-продажу природного газу в 2009-2019 роках. Вказаною директивою Тимошенко Ю. В. зобов'язала делегацію НАК „Нафтогаз

3

України" при підписанні контракту з ВАТ „Газпром" керуватися рівнем ціни на придбання природного газу в розмірі 450 доларів США за 1000 куб. метрів. При цьому, ставка за транзит природного газу через територію України залишилась 1,7 доларів США за 1000 куб. метрів на 100 км відстані. Виконуючи цю директиву, а також пряму усну вказівку Прем'єр-мінісіра України Тимошенко Ю. В., голова НАК „Нафтогаз України" підписав Контракт на визначених у директиві невигідних та неприйнятних для України умовах щодо вказаного рівня ціни на природний газ на період 2009-2019 років. Внаслідок зазначених умисних протиправних дій Тимошенко Ю. В., починаючи з вказаної дати, НАК „Нафтогаз України" увесь природний газ від ВАТ „Газпром" почала отримувати за ціною в розмірі 450 доларів США за 1000 куб. метрів. При незмінній ставці за транзит, ціна закупки газу зросла, що збільшило витрати на транзит газу та призвело до матеріальних збитків державним інтересам в особливо великих розмірах на суму 194 млн.

600 тис. доларів США (1 млрд. 515 млн. грн.), що спричинило тяжкі наслідки. Об’єктивні ознаки злочину, передбаченого ч.3 ст.365 КК України, виходячи з кваліфікуючих його ознак, полягають у перевищенні влади або службових повноважень, якщо це спричинило тяжкі наслідки. Як вбачається з оскаржуваної постанови, приводом для порушення кримінальної справи є безпосереднє виявлення слідчим ознак злочину, на підставі розглянутих матеріалів перевірки, проведеної Службою безпеки України з приводу незаконних дій колишнього Прем»єр-міністра України Тимошенко Ю. В. в січні 2009 року при виданні нею директиви делегації НАК «Нафтогаз України» на переговорах з ВАТ «Газпром» про укладання Контракту купівлі-продажу природного газу в 2009-2019 роках для потреб українських споживачів на невигідних та несприйнятливих для України умовах, що відповідає вимогам ч.1 ст.94 КПК України. Підставами є достатні дані, які вказують на наявність в діях колишнього Прем’єр-міністра України Тимошенко Ю. В. ознак злочину, передбаченого ч.3 ст.365 КК України, та містяться в наданих суду в 4-х томах матеріалах. Викладені в оскаржуваній постанові фактичні дані узгоджуються з даними, які містяться в матеріалах (Контракті про купівлю-продаж природного газу в 20091019роках, підтверджуючих документах візиту урядової делегації України разом з керівництвом НАК «Нафтогаз України» до Російської Федерації в січні 2009р, поясненнями свідків, затвердженою Прем’єр-міністром України Тимошенко Ю. В. 19.01.2009 р. директивою, довідкою міжвідомчої робочої групи з перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності НАК «Нафтогаз України» від 11.04.2011р. щодо визначення розміру збитків, стенограми засідань уряду та інш.). Порушення вимог Закону при отриманні цих даних судом не встановлено. Скаржник та захисник як на підставу скасування оскаржуваної постанови посилались на наявність у слідчого Листа Міністерства юстиції України від 07.04.2011р та Листа заступника Генерального прокурора Кудрявцева В. від 18.06.2010р. Разом з тим, дані доводи стосуються оцінки даних у якості доказів тих чи інших обставин, що суд на даній стадії не вправі робити згідно ст.236-8 КПК України, а тому ці доводи не можуть бути перевірені судом. Посилання захисника на висновок експерта від 21.04.2011р. як на підставу для скасування постанови про порушення кримінальної справи та наявні незаповнені та не підписані бланки слідчого не можуть прийматись до уваги, оскільки висновок експерта проведений вже після порушення кримінальної справи. Таким чином, приходжу до висновку, що зазначені приводи і підстави є наявними і достатніми для порушення кримінальної справи». Текст цієї постанови, як можна припустити, стане основою майбутнього обвинувального вироку. Суд де-факто визнав Юлію Тимошенко винною у вчиненні злочину ще при вирішенні клопотання про закриття провадження у кримінальній справі. Саме тоді судом було прийнято юридичну логіку слідства, яка грунтується на вельми казуїстичному трактуванні загальновідомих фактів. Ці факти озвучувалися політиками більше двох років. Лунали й заклики притягнути Юлію Тимошенко до кримінальної відповідальності, які здавалися всім простою риторикою – поки органами прокуратури не було порушено кримінальну справу. В той момент, коли «невигідність» досягнутого компромісу між українською і російською стороною та «злочинні наміри» прем’єра вийти з кризи переможницею суддя Галина Супрун визнала цілком законними підставами для порушення кримінальної справи – суд дав зелене світло на арешт Юлії Тимошенко. Судді Кірєєву залишилося тільки перевірити факти, на яких ґрунтується логіка звинувачення, схвалена судом і відкинута захистом підсудної. Процедура встановлення фактів затягнулася. Але, за великим рахунком, навряд чи справа у фактах. Справа – у їх тлумаченні. І суд вже давно вирішив, що правильним тлумаченням є позиція Генеральної прокуратури. Юлію Тимошенко загнали в глухий кут. Не дивно, що вона кличе до революції.

[1] «Экономика предприятий нефтяной и газовой промышленности» – Учебник – под ред. Дунаева В. Ф. – М.: ООО «ЦентрЛитНефтеГаз», 2004. – 372 с.

[2] Постановление Правительства РФ «О государственном регулировании цен на газ и тарифов на услуги по его транспортировке на территории Российской Федерации» от 29 декабря 2000 года №1021.

[3] «Битва углеводородных деспотий с трубопроводными демократиями» – Юлия Латынина – «Новая газета» – М., 27.03.2011 г.

[4] Ежеквартальный отчет ОАО «Газпром» за 2 квартал 2011 г.

[5] Газпром: нова зброя Росії – Валерій Панюшкін, Міхаїл Зигарь – пер. з рос. Івана Андрусяка. – К.: Факт, 2008. – 392 с.

[6] Цитується за виданням: Анатолій Чубайс, «Що чекає Росію?» – пер. з рос. М. Філь – Незалежний культурологічний часопис «Ї», число 31 – Львів, 2004.

[7] Газовые конфликты России за последние 15 лет – справка РИА Новости – 12.02.2008 г.

[8] Цитується за публікацією в Єдиному державному реєстрі судових рішень http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/17748918 [9] Постанова про притягнення Тимошенко в якості обвинуваченої – «Українська правда», 04.07.2011 р. –http://www.pravda.com.ua/articles/2011/07/4/6355821/ [10] Цитується зі скороченнями за публікацією в Єдиному державному реєстрі судових рішень –http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/15586093

4

Ïåðñïåêòèâà

Âñåóêðà¿íñüêà íåçàëåæíà ãàçåòà ¹ 034 â³ä 30 ñåðïíÿ 2011 ðîêó

День Незалежності Оповідання Юрія Шеляженка Хлопця звали Володимир. Він народився 24 серпня 1991 року. Мати ніколи не забула, як він вперше з’явився до неї - вилетів перед очі зі хмари болю у лагідних руках медсестри. Він кричав, але вона не чула того крику. Її погляд був прикутий до сяйва, що золотим обручем оповило голову малюка. Те сяйво закарбувалося в пам'яті на все життя. Недарма вона назвала хлопця іменем святого князя, хрестителя Київської Русі-України. Про незалежність своєї Батьківщини мати дізналася наступного дня. Батько приніс газету і прочитав величезний заголовок: "Акт проголошення незалежності України". Раптом трапилось дивовижне: малюк в колисці виразно щось сказав. Газета впала на підлогу, батько схопив малюка на руки.

- Я українець,- сказав, чи то пак пропищав син.

- Що таке! Хлопець засміявся. Батько обережно поклав немовля назад до колиски і подивився в очі матері. Вона теж щасливо розсміялася. Диво більше не повторювалося. Минуло більше року, поки Володимир навчився вживати найпростіші слова. Але він швидко зіп’явся на ноги. Батьки змушені були встановити на дверях новий замок, бо хлопець відкривав старий і йшов гуляти. Якось в три роки він загубився. Шукали по всьому місту. І знайшли ввечері на власному балконі: малюк чіпляв там синьо-жовтий прапор.

- Звідки взяв? - суворо спитав батько.

- Я пішов туди, де багато людей. Там подалували плапол, класивий,- щиро пояснив син. Прапор залишився висіти на балконі - один з десятка на весь райцентр. Йшов час. Хлопця віддали в школу - цегляний триповерховий будиночок із загратованими вікнами. Першокласники вчили абетку і таблицю множення, а на перервах гасали по коридорах і на дворі. Футбольне поле поряд зі школою, як правило, займали старшокласники. Малеча збивалася в зграйки й шукала собі інші розваги. Обмінювалися обгортками від жувальних гумок, билися, з'ясовуючи, хто сильніший. Одного разу після уроків компанія першокласників забралася в пусту хату поряд зі школою. Володимир відчув небезпеку ще на порозі.

- Дивіться навколо! Дивіться під ноги! - умовляв він товаришів. З хати давно все винесли. Хтось навіть зняв двері з петель. Вікна без рам робили будинок простим, як дитячий малюнок. Підлога складалася з піску, перемішаного з трухою. Пусті розмови й вигуки перетворилися на моторошне мовчання, коли малеча увійшла до будинку. Тутешня порожнеча викликала страх.

- Пічка! - вигукнув хтось. Всі побігли на крик. Дійсно, в одній з кімнат стояла піч.

- Ми її розпалимо,- запропонував хтось,- Тут буде наш таємний штаб! І тут Володимир помітив трикутну голову, що висунулася з-під пічного заслону в метрі біля ноги одного з однокласників.

- Відійдіть! Змія! Всі позадкували. Володимир швидко озирався.

- Залиште будинок у спокої. Там, де одна змія, може бути цілий виводок. Пішли звідси! Дивіться під ноги! Ще двічі їм попадалися змії, поки всі не вийшли з будинку. А потім малі чкурнули швидше за вітер від клятого місця. У п'ятому класі він постійно приносив до школи нові дитячі журнали, що їх передплатив батько. Там були дотепні малюнки, цікаві оповідання та статті про все на світі. Володимир давав їх читати кожному, хто про це просив. Статтям він вірив. Прочитавши про згубність куріння, сам жодного разу не пробував курити й успішно відмовляв однокласників. Прочитавши про інтернет інформаційний рай, доступний навіть дітям - він піднявся на третій поверх школи і постукав у оббиті залізним листом двері, де висіла табличка "комп'ютерний клас". Коли двері не відчинилися, він зазирнув у шпарину замка. І побачив пусті парти без жодного комп'ютера.

- Що?! Звідки ти знаєш про інтернет? - здивувався вчитель інформатики, коли учень підійшов до нього в перерві.

- Читав у журналі.

- Слухай, тобі пощастило, що ти зараз не вчиш інформатику. Бо я змушений диктувати одинадцятикласникам програми на мові Бейсик, а вони їх записують в зошит. Всі, у кого акуратний зошит, отримують оцінку “відмінно”. Під час уроку про інтернет ми не переписуємось зі всім світом, як ти сказав. Ми переписуємо з інформаційного плакату в зошити список протоколів передачі даних в інтернеті.

- Ви не працюєте з комп'ютерами? Як так може бути?!

- Хлопче, спитай сам у будь-кого. Жодних комп'ютерів, лише теоретичні знання. Подякуй за це комусь з начальства, хто вкрав гроші на комп'ютерний клас та виділену лінію. У приймальні директора секретарка сказала: - Дурне питання. Ти ще не доріс до інтернету, тому марш на уроки! І застібни верхні гудзики на сорочці! Хлопець вийшов за двері й став біля них в коридорі.

Він би сів та чекав всередині, але очі сльозилися від запаху косметики, яким була наповнена приймальня. Пролунав дзвоник. Він не зрушив з місця. Хвилин за десять директор школи вийшов з кабінету і покрокував на вихід. Учня він наче не помітив.

- Дмитро Полікарпович! Хочу з вами поговорити! гукнув Володимир. Директор озирнувся.

- Чому не на уроках? - спитав він.

- Я б радий учитись, але читав у журналі, що інтернет дозволяє вчитися швидше та ефективніше. У нас нема інтернету. Скажіть, хто вкрав комп'ютери? Директор не знав, що відповісти.

- Облиш це,- зреагував після довгої паузи.

- Якщо ви не скажете, я зателефоную в міліцію. Раптом Дмитро Полікарпович посміхнувся. То була крива, невесела посмішка. Він підійшов до хлопця, поставив на підлогу рудий шкіряний портфель, брязнувши мідною застібкою. Присів, правою рукою скуйовдив йому волосся: - Ти б заспокоївся. Знаєш, що у начальниці відділу освіти син - майор міліції? Спитай там, хто вкрав комп'ютери, і отримаєш по ребрам! Іди на уроки, наївний хлопче. Зітхнувши, директор підвівся, підхопив портфель і швидко пішов геть. У той день Володимир зник зі школи. Коли він пропустив два уроки, про це дізналася завуч і зателефонувала батькам. Хлопця почали шукати. Безуспішно! Тільки ввечері він приїхав додому.

- Де ти був? - спитала мати.

- В обласному центрі,- відповів Володимир. Наступного дня під час другого уроку шкільна радіомережа захрипіла директорським басом. Сотні дітей підвели очі від зошитів й шукали поглядом під стелею запилені репродуктори.

- Шановні вчителі й учні, хочу оголосити вам приємну новину. В нашій школі працюватимуть гуртки з інформатики, куди можна буде записатись навіть першокласникам зі згоди батьків. За тиждень завезуть два комп'ютерні класи, до кінця місяця нас під'єднають до інтернету. Потім приїде президент, презентує експериментальні електронні підручники й урочисто ввімкне всю ту техніку. В цьому мене запевнив голова обласної державної адміністрації. І я б дорого дав, щоб дізнатись, як одному з учнів п'ятого класу вдалося потрапити до нього на прийом! Володимир посміхнувся й продовжив вертіти у точилі зелений олівець. До кінця уроку малювання він збирався зобразити у зошиті справжнього марсіанина. А треба було малювати куб, тому вчителька вліпила йому оцінку "незадовільно". Він не намагався бути відмінником. Вчив лише те, що йому було цікаво. Рано почав заробляти: виносив на смітник пусті коробки з двох кіосків неподалік від школи. Під час виборів ходив на мітинги за гроші. За тиждень до повноліття батька звільнили з роботи. Країну пожирала криза, національний банк не встигав друкувати гроші. Всюди закривалися заводи. От і до райцентру, де жив Володя, дійшла черга. Єдине підприємство, де працювали більше половини жителів міста, оголосило себе банкрутом.

- Батьку, що будеш робити?

- Стану на облік у центрі зайнятості! Черга за державною допомогою безробітним щодня заповнювала цілу площу перед міськвиконкомом. В день оформлювали документи сотня-друга людей, а на вулиці чекало кілька тисяч. Кожен боявся піти і втратити місце в черзі. Володимир був одинадцятикласником. Він прогулював уроки, як багато однолітків. Але у вільний час не розважався. Він ходив серед людей, що чекали своєї черги, і тихо розмовляв з кожним. Він питав людей, як їх звуть. Запам'ятовував імена назавжди. Ввічливо цікавився, чому вони чекають дива від держави, а не допомагають собі самі. Терпляче вислуховував лайку і сповіді, прокльони і нотації, відверту брехню та філософські розумування.

- Прізвище? Тобі зайве його знати,- прошепотів один з безробітних,- Мене звуть Сашко. Ти питаєш, чому я не допоміг собі. Це вплив натовпу! Тут ніхто навколо не допомагатиме собі, от і я так само чекаю подачку з Києва. Кажу тобі чесно: я занадто слабкий, щоб застосувати свій винахід.

- Що за винахід?

- Та пусте!

- Розкажіть, будь ласка. Може, ваш винахід врятує цих людей.

- Вони ніколи не скористаються ним, бо страх перед усім новим у них в крові! Безробітний стояв перед юнаком в одній сорочці й дрижав від ранкового холоду. За пошарпаним склом дешевих окулярів дивилися наче всередину, а не назовні, безпомічні чорні очі з синцями від недосипання. Такий погляд Володимир бачив у вмираючого котеняти. Хлопець взяв безробітного за руку і повів до одного з кіосків, де він колись працював. Продавщиця, знехотя буркочучи, дала їм розчинної кави і пригостила карамельками. Розговорити винахідника було непростою справою, але потім той зізнався, що давно пропонував перепрофілювати завод. Він закінчив три курси технічного університету і навчився вирощувати дешеві кристали для

мікросхем та суперкомп'ютерів. Один такий кристал він витяг з кишені й дав в руки Володимиру. Юнак одразу повірив у винахід.

- То чому ти не займаєшся цим?

- Власного початкового капіталу у мене нема. На роботу за спеціальністю теж не беруть, бо з університету мене прогнали без диплома.

- Чому?

- Коли ректор всіх зібрав і сказав, за кого треба голосувати на виборах, мені це не сподобалось. Потім я підійшов з бюлетнем до декана, який весь день стирчав на виборчій дільниці, й показав свій голос за опозицію. Він істерично лаявся на мене та негайно відрахував, незважаючи на вихідний. За годину Володимир розповідав кожному в черзі до центру зайнятості: - Михайло Семенович, ви чули, що наш завод можна перепрофілювати для виробництва сучасної техніки? Поки ми стоїмо тут, давайте думати, де ми можемо знайти інвестора! Генадій Дмитрович, я дуже поважаю вашу думку як колишнього начальника цеху. Підкажіть, де б взяти гроші на модернізацію виробництва! Чутки про якусь нову технологію поширювалися в місті. Незабаром до натовпу на площі під'їхав блискучий кортеж: два "мерседеси" у супроводі новеньких джипів. Не встигли відчинитись двері "мерседеса", а Володимир вже стояв поряд.

- Ви шукаєте, куди б вкласти свої гроші під час цієї кризи, і почули про перепрофілювання нашого заводу,сказав він ствердним тоном у щілину поляризованого вікна. До хлопця підбігли охоронці, але з нутрощів машини пролунала коротка команда. Двері "мерседеса" відчинилися. Юнак поманив пальцем винахідника. Обидва сіли в машину, на розкішні шкіряні крісла. Кортеж рушив, піднімаючи куряву й підстрибуючи на ковбанях давно не ремонтованого шосе. Скоро вони сиділи перед знервованим і нетверезим мільйонером, який до економічної кризи був мільярдером.

- Ти будеш директором заводу,- сказав мільйонер Володимиру.

- Ні, директором може бути мій батько. Винахідника призначте головним інженером. А мені оплатіть юридичну освіту. Я хочу бути трибуном.

- Не зрозумів! Володимир подивився бізнесмену в очі.

- Довго пояснювати. Швидше зробити. В давньому Римі люди збиралися на віче й обирали трибунів. Трибун міг спитати у найвищих посадовців, що вони зробили для країни. Міг захистити права людей, принижених несправедливим рішенням владоможця. Володимир, студент юридичного факультету Київського національного університету, у вільний від навчання час подорожував. Він відвідав кожну область, кожен район. І всюди розмовляв з людьми. Запам'ятовував десятки, сотні, тисячі імен.

- Бабуся, я розумію, що ви на пенсії. Всім хочеться відпочити, й у всіх життя коротке. Але скажіть, чи дбаєте ви про майбутнє? - розпитував він, бува, якусь старушенцію у електричці. Одна така бабуся написала листа доньці в місто, і донька, отримавши вісточку від матері вперше за кілька років, у піднесеному настрої написала найкращу концепцію кредитування малого підприємництва за всю історію того банку, де вона працювала менеджером. Потім місцевий чиновник зауважив економічний ріст на десять відсотків в регіоні, де працювала ота донька. Він приписав собі цю заслугу і отримав премію. Цілий місяць після того чиновник благодушествував, підписуючи всі папери підряд й вимагаючи для себе мінімальних сум в конверті. Феноменом економічного росту зацікавилися в міністерстві, чиновник попався на брехні, а кредитна програма стала частиною інструкцій Нацбанку. Володимир казав людям: - Ми повинні самі дбати про себе. Це й означає бути справжніми громадянами.

- От як? - іронічно казали йому,- А що ж робить влада в Києві? Краде наші податки?

- Владу треба контролювати. Вона має працювати на нас, дбати про стратегічний розвиток і уникнення всіх ризиків, які більшість людей не бачить чи не враховує.

- Хто ж проконтролює чиновників, які зажралися та забрехалися! Вони самі кого завгодно проконтролюють, доженуть і ще раз проконтролюють! Підеш ти від них побитий та з порожніми кишенями,- співбесідники сміялися Володимирові в обличчя.

- Ви праві. Тому нам потрібні трибуни. В кожному місті, в кожному селі повинна бути людина, яка захищає права народу і примушує владу бути чесною перед людьми. В тридцять років він написав книгу. Навіть не книгу, а брошурку, яка звалася "Трибун". В цій брошурці він розповідав про свої бесіди з людьми, про те, як безвідповідальні громадяни породжують безвідповідальних чиновників. Він розповідав, як начальник одного ЖЕКу скаржився йому на крадіжки лампочок в під'їздах. Ці крадіжки так бісили начальника, що він одного разу спересердя припинив вивозити сміття в цілому мікрорайоні. На дверях будинків двірники почепили оголошення: поки не припиняться крадіжки, ЖЕК не фінансуватиме вивіз сміття. Купи непотребу, об'їдків, очистків висотою

Âñåóêðà¿íñüêà íåçàëåæíà ãàçåòà ¹ 034 â³ä 30 ñåðïíÿ 2011 ðîêó

Ïåðñïåêòèâà

5

змінилося. Глядачі, посміхаючись, дивилися в небо. Туди ж націлили свої камери репортери.

- Поки вони дивитимуться цей фокус, ми з вами спокійно поспілкуємось в кімнаті для нарад,запропонував трибун. І, тримаючись за руки, двоє народних обранців попрямували вирішувати нагальні проблеми країни. А в синьому небі пливли хмари кольору стиглої пшениці, кольору золотого руна. На Хрещатику ображено зупинилися танки, що звикли завжди бути в центрі уваги. Танкісти теж вилізали з люків й дивилися в небо. Там велично пливла хмара-тризуб. Вона була схожа на корабель, який рухається в правильному напрямку на радість всіх пасажирів. Потім по золотому полю з хмар поїхав білий комбайн. Прибравши врожай й очистивши небесносиній келих, він зник за горизонтом. І на очах людей раптом почала будуватись по хмаринці, по "цеглині" невловимо гарна будівля з рожевих хмар - повітряний замок з дитячих мрій. Кожному було ясно: то є мирне і щасливе майбутнє України, яке люди здатні створити спільними зусиллями.

Незалежність з присмаком самообману

Õóäîæíèê: Ëåîí³ä Àëüêîâè÷

чотири-п'ять метрів лежали просто неба аж півроку. Нікому не було до того діла. Крадіжки не припинилися, хіба що їх стало трохи менше. Зате на стінах почали писати нецензурну лайку про ЖЕК. Начальник плюнув, звільнився і пішов працювати завскладом у військовій частині. Володимир розповідав, звідки байдужість людей. Писав про стріп-бар, відкритий колишнім директором школи, про ниття семикласника: які нецікаві уроки, як хочеться з них втекти і колотися, пити, дуріти. Писав про жалюгідну середню зарплатню в тій області, про свій візит до одного з місцевих банкірів, який не міг давати кредити підприємцям, а змушений був носити відкати начальнику податкової інспекції. Бо той знайшов, до чого придратись в банку. Володимир писав, що після відставки начальника податкової інспекції - між іншим, депутата облради від комуністів - невеликий кредит правильним людям змінив стиль життя в обласному центрі. В будинках нарешті перестали красти лампочки. Він писав: "Перш за все, Бог допомагає тим, хто допомагає собі сам. Ми повинні жити за правильними принципами і виконувати закони. Але, строго спитавши з себе, ми маємо вдвічі більш строго питати з тієї влади, яку ми обрали, якій ми платимо зарплатню у формі податків. Іноді, хоч раз на рік, ми повинні приходити в коридори влади. В День Незалежності України всенародно обрані трибуни мають звернутися до наших обранців і спитати, що зроблено ними для блага країни. Тільки так станемо незалежним народом, відповідальними господарями на власній землі". Він їздив по країні один на велосипеді. Шурхотіли шини на рівних асфальтованих дорогах. Тріщав гравій під колесами, де дороги ще не ремонтувалися. Чвакав після дощу мокрий грунт на шляху до якогось занедбаного села. Деінде доводилось одягти гумові чоботи та нести велосипед на плечах. Бувало, він в'їжджав до майже мертвого населеного пункту, де навіть школи й магазина не було. Переходив по гнилому канатному мостику до запиленого майдану, гукав до косих нефарбованих парканів: "Всі на віче! Зустріч на майдані!", і у відповідь десь далеко гавкали собаки. Потім проповідував десятку впертих недовірливих селян: - Кожного року ви повинні обрати трибуна. Він піде до голови районної адміністрації і спитає, як вирішуються ваші проблеми. Не знаю навіть, що краще: відродити це село або переселити вас в нормальні будинки у нормальному населеному пункті. Я знаю, ви самі між собою часто про це сперечаєтесь. Будьте ж рішучішими! Працюйте головою, а не язиком, і у вас все вийде добре! Коли Володимиру виповнилось тридцять три, не було такого місця в Україні, де б люди не сказали йому довірливо: "Скажи від нашого імені, бо ми не вміємо. Ти справжній трибун".

24 серпня 2023 року Володимир відкрив двері кабінету спікера Верховної Ради України. Він ніс в руках флешку із поправками до законодавства.

- Скажіть, чому у нас такі закони, що депутати розподіляють прибуток нації на власний розсуд, ні з ким не радячись? - спокійний розважливий голос трибуна звучав у кабінетній тиші, як грім з неба,- Чому гроші витрачаються на розкіш, а не на якісну освіту, медицину,

інвестиції в перспективні проекти молоді? Ви, як законно обраний голова парламенту, несете цей тягар відповідальності за зубожіння та безграмотність мільйонів співгромадян... Спікер почервонів. Непроханий гість коротко пояснив йому, які демократичні реформи потрібні людям. Це означало понаднормову роботу замість звичного комфорту. Спікер схрестив ноги і стиснув кулаки, але не міг залишити візит без уваги - навіть коли двері зачинилися і він залишився один у великому кабінеті. Наодинці з флешкою. Трибун підійшов до прем'єр-міністра на урочистому відкритті центру хірургії серця. Вони говорили довго, прем'єрові довелося відмінити банкет та скликати позачергове засідання Кабінету Міністрів за зачиненими дверима. Володимир називав по пам'яті прізвища, географічні назви, реквізити юридичних осіб перераховував больові точки, які потребували термінового втручання. Під час військового параду він стояв в десяти кроках від Президента. Державна охорона пропустила трибуна, хоч він не був запрошений.

- Ми побудували успішну державу... - казав Президент на телекамери.

- Пане Президенте, я перепрошую, але ви дали своїй роботі занадто оптимістичну оцінку. Мені треба негайно з вами поспілкуватись! - перебив Володимир. Президент глянув на охоронців у роззолочених мундирах. Ті не рухались. Він глянув направо і наліво ніхто не виявив бажання слухати промову далі, всі чекали, як він спілкуватиметься з трибуном. Президент зійшов вниз по сходам, по килимовій доріжці. Потиснув Володимирові руку. Обійняв його, під об'єктивами телекамер. Такі обійми - вічна хитрість політиків.

- Я ніколи не стану популістом. Я веду натовп, а не біжу за ним. Ти такий самий. Чого ти насправді хочеш? шепнув Президент на вухо трибунові. Володимир сказав голосно: - Я прийшов до вас, щоб задати кілька питань від імені народу України. Бо вас обрав народ, а не натовп. Ввечері я сяду на поїзд і повернуся до рідного містечка, в свою маленьку квартиру. Трибун - не посада, а роль, яку один раз в житті може виконати відповідальний громадянин. Мені не треба нічого, окрім чесних відповідей. Президент наморщив лоба. Він завжди відчував на своїх плечах величезний тягар відповідальності. Тепер, розгублений, стоячи поряд з народним трибуном, він нарешті зрозумів: у громадян цієї країни вистачить відповідальності також тримати цей тягар на своїх плечах. Бо їм потрібні не герої і не чудеса, а свобода, закон та порядок і плани розвитку на майбутнє. Нарешті українці заслужили це свято - День Незалежності. Вони готові жити відповідально. Володимир взяв за руку Президента.

- Пане Президенте, перед тим, як ми почнемо нараду, дозвольте вручити подарунок від одного винахідника! Він широким жестом показав на небо, тримаючи в долоні щось на зразок лазерної указки. Раптом все

Початок на першій шпальті. Вони не мислили себе поза колективом, без мудрого вождя. Вони не могли дивитися в майбутнє. Це – головний недолік тої "ментальності", яка століттями культивувалася "в наших палестинах". На жаль, придушення індивідуальності та оспівування самозречення починається з сім’ї, остаточно формується освітою та активно підтримується всіма великими інституціями суспільства, які таким чином нав’язують власний авторитет: владою, засобами масової інформації, громадськими та релігійними організаціями. Я вірю, що Божий дар самостійно вирішувати свою долю може прокинутися у кожної людини. Однак не кожен здатен його відкрити, повірити у себе, свої права, свою правду, свою силу, свою толерантність, свою підприємливість. Багатьом людям події 20-річної давнини допомогли відкрити в собі цей дар. Вони стали вільними людьми у вільній країні, збудували своє щастя і можуть зараз пишатися плодами своєї праці. Багато людей зловживали цим даром. Будучи невиправними матеріалістами, вони відмовлялися від доброї волі як вищої мети та ставили собі за мету банальне збагачення. І з характерною недалекоглядністю матеріалістів хапали все, що могли схопити. Захоплювали і людей, користувалися їх несамостійністю, очікуванням вождя. А потім вбивали один одного, втягували суспільство в конфлікти навколо розподілу захопленого, бо не знали, що робити далі. Зараз такі самі матеріалісти з тою ж жадібністю в очах сподіваються нового перерозподілу, розкулачення, "наведення порядку", "зміни поколінь", або навіть революції. Якогось зовнішнього фактора, який би докорінно змінив життя. Однак вони обманюють себе. Навіть якщо з неба посиплеться мана, вони не зігнуться, аби підняти її. Натомість лаятимуть останніми словами олігархів, які, поки народ дивився вгору, змели ману з-під ніг у централізовані пункти розподілу мани, і урядовців, які не забезпечили кожному бідняку справедливу соціальну порцію... Нема правди у вічному скигленні рабів та бунтарстві халявників. Нема правди у прагненні продати подорожче свою незалежність. Незалежність – це можливість, якій нема ціни. І її потенціал буде реалізований, коли кожен громадянин бачитиме себе двигуном прогресу.

Катеринчук хоче реформ для освіти Народний депутат України Микола Катеринчук відповів на питання газети "Правдошукач" "Як заохотити громадян бути грамотними, уважними, вдумливими, вільно мислити та висловлюватись?": “Я переконаний, що лише послідовна, грунтовна державна політика сприятиме гармонічному розвитку думаючої особистості. Оновлення системи освіти, доступність інформаційних ресурсів, впевненість у тому, що майбутнє можна будувати власним інтелектуальним потенціалом, а не фінансовими ресурсами, позитивно змінить сприйняття нового покоління українців. Грунтовне реформування системи освіти країни з ціллю наближення її до європейських стандартів повинно бути одним із першочергових завдань державної адміністрації”.

6

Òðèáóíà

Âñåóêðà¿íñüêà íåçàëåæíà ãàçåòà ¹ 034 â³ä 30 ñåðïíÿ 2011 ðîêó

Суд, де суть? Олег ТИЩЕНКО, народний депутат України (фракція "Блок Юлії Тимошенко - "Батьківщина"). Початок на першій шпальті.

3. Якщо влада упевнена, нехай під впливом Росії (до речі, влада увесь час нав’язливо домагається такого «впливу»), що акт підписання газових угод містить ознаки шахрайства, то до кримінальної відповідальності має бути притягнутий через міжнародний суд і Прем’єрміністр Росії Путін В. В. як безпосередній учасник, що очолював від російської сторони міждержавні переговори?

4. Чому уряд Тимошенко Ю.В., скоївши цей «страшний гріх», але зауважимо – без здачі будь-яких інтересів України (на відміну від Януковича, який у перші ж дні свого президентства за пусті обіцянки, тобто «за так», здав Росії Севастополь), жодного разу не припустився підвищення цін і тарифів на газ для населення, натомість сучасні «професіонали» вже втретє зазіхають на останні копійки громадян, наповнюючи випереджаючими темпами власні кишені?

5. Суб’єктом підписання угод є не Тимошенко Ю.В., а господарюючий суб’єкт НАК «Нафтогаз України» і саме ця господарююча структура має нести відповідальність за підписання угод, якщо вони будуть визнані міжнародним судом недійсними. То чому зроблено навпаки, а саме: «Нафтогазу» в особі якогось заштатного чиновника, що за займаною ним посадою не має жодного відношення до прийняття відповідальних рішень, надають статус представника позивача до Тимошенко Ю.В. в суді? Натомість боягузливий Дубина (колишній голова «Нафтогазу»), що як свідок особисто визнав припинення своєї участі у міждержавних переговорах за вказівкою такого ж боягуза Ющенка, не вчинивши інших, більш правильних, на їхню думку, дій, тим самим визнав власне і Ющенка самоусунення від виконання ними прямих особливої важливості державних повноважень. То чому їх не судять за злочинну бездіяльність? Тут не зайвим буде нагадати, що Ющенко в цей час займався важливішою справою – він два тижні перебував у Карпатах і катався на лижах, а Дубина не один місяць відлежувався у Феофанії, симулюючи тяжкий серцевий напад. Вибачте, але якщо цей Дубина, виконуючи ганебні вказівки Ющенка, вважав, що позиція Тимошенко Ю.В. на переговорах є хибною і він з цих причин не може виконати рекомендації Глави уряду, якому він безпосередньо підпорядкований – мав би подати у відставку, якщо це порядна і принципова людина. Але, вочевидь, це не так. Натомість сьогоднішню Генеральну прокуратуру і суд не зацікавили чомусь ці «дрібниці», за якими на лаву підсудних мали б сісти саме ці особи за штучне створення умов для заведення в глухий кут ситуації, що мала тоді найвищий міжнародний резонанс і загрожувала великим міжнародним скандалом для України – аж до повної її ізоляції. Кому не зрозуміло, що саме у такому розвитку подій були особисто зацікавлені Ющенко, Янукович, їхні прислужники та олігархи, що терлися навколо? Саме їм була вигідна така міжнародна ситуація, щоб усьому світові продемонструвати, яким бездарним і безпорадним є уряд Ю. В. Тимошенко. Зараз відбувається помста за те, що їм тоді цього не вдалося, за принципом «з хворої голови на здорову», залишаючи в тіні за допомогою кишенькової правоохоронної системи істинних державних зрадників і справжніх злочинців.

6. Якщо уряд Тимошенко Ю.В. вчинив державний «злочин», закупивши 1000 автомобілів для сільських амбулаторій і безліч медичного обладнання для районних лікарень, то чому за часів президентства Януковича навіть велосипеда ніхто не купив для медичного обслуговування селян? Більше того, всі вищезгадані автомобілі вилучені сьогодні з експлуатації, як «речовий доказ», а тим часом сільському лікарю нема чим дістатися до вмираючих та хворих людей, для яких підвезені ліки або своєчасно зроблені уколи могли б бути порятунком, та існувала б можливість довезти таку людину до найближчої лікарні. Якого рівня сягає цинізм можновладців, що сидять на шиї народу, у яких аж через вуха лізе добробут, – кортежі і кавалькади супердорогих авто, персональні літаки, а тепер ще й гвинтокрили з мережею злітно-посадкових

майданчиків, мільярдні валютні рахунки в офшорах і багато чого іншого, вважають шаленими збитками для держави будь-які покращення умов життя та обслуговування простих людей? Здоровій людині це зрозуміти, на жаль, неможливо.

7. Якщо виплата громадянам пенсій та інших соціальних призначень за рахунок кіотських грошей, що отримані просто так (за повітря), є злочином і знову ж таки нанесенням збитків державі, то що тоді в діях уряду може вважатися корисним? Невже доведення людей до крайнього зубожіння та практичного виконання рекомендацій Азарова «кожному брати лопату в руки і копати»? До речі, хтось може щось чув, а я ні, щоб за останні півтора року влада спромоглася отримати кіотські гроші, так само як свого часу це зробила Тимошенко Ю.В.? А може, кіотські гроші часів Тимошенко Ю.В., які виявилися невитраченими (що завело слідство в тупик), використано за цей час якимось іншим, більш корисним чином? А за це хто має відповідати? Якщо хтось після цього вбачає відсутність упередженості і ознак суто політичного переслідування опозиції з боку влади, можна додатково нагадати про наступне: - Генеральний прокурор України Пшонка на пресконференції без суду і слідства заявляє про те, що Тимошенко Ю.В. забезпечувала стабільну виплату пенсій та інших соціальних призначень, а також оснащувала сільські медичні заклади автомобілями і сучасним обладнанням заради підняття власного рейтингу напередодні президентських виборів. То якщо вища уповноважена посадова особа держави, яка має забезпечувати нагляд за дотриманням норм закону, тенденційно вживає звинувачувальні висловлювання, що не мають жодного юридичного виміру, оскільки будьяку корисну діяльність посадової особи за її прямими обов’язками, зважаючи на таку «логіку», можна вважати самопіаром, – що можна говорити про об’єктивність судочинства?

- Перший заступник Генерального прокурора України Кузьмін, якого було запрошено до Верховної Ради України на День Уряду для надання пояснень щодо ситуації, яка склалася навколо обвинувачень Ю.В. Тимошенко, на запитання народних депутатів України стосовно юридичної обґрунтованості озвучених ним звинувачень не знайшов кращих пояснень ніж привести аналогію, коли, мовляв, людина переходить вулицю, то вона робить все законно, але коли вона переходить її туди сюди багаторазово, то створює проблеми іншим (хоч закону і не порушує) і тим самим визнав, що юридичних підстав для звинувачень Тимошенко Ю.В. немає. Вона просто комусь заважає.

- Народний депутат від Партії регіонів, голова тимчасової слідчої комісії ВРУ по справах Тимошенко Ю.В. Богословська в прямому ефірі на «Шустер Лайф» у присутності Тимошенко Ю.В. заявила, що вона буде для Тимошенко Ю.В. тим осиновим колом, який її знищить. І вона саме так діє, зловживаючи повноваженнями голови комісії шляхом цілеспрямованого пошуку будь-якого компромату проти Тимошенко Ю.В., подальшої передачі через Генеральну прокуратуру до суду сумнівних обвинувачувальних матеріалів і т.і. Слід нагадати, що така заздалегідь упереджена особа за законом про регламент Верховної Ради України не має права бути головою комісії.

- Народний депутат України від Партії регіонів Болдирєв у своєму виступі з трибуни Верховної Ради України висловився ще відвертіше. Він стверджував, що ніяких звинувачень проти Тимошенко Ю.В. відшукувати не треба, її необхідно покарати за те, що вона успішно втілювала в життя свою ідеологію... Звісно, що це не його особиста позиція, – це сигнал… Спостерігаючи всю цю метушню навколо звинувачень Тимошенко Ю.В., не вдається, на жаль, зрозуміти, що ж «корисного» для чисельних кримінальних справ, порушених проти неї, міститься у тих сотнях томів, що складаються з десятків тисяч аркушів? Увесь світ питає: «Суд, де суть?». А у відповідь тиша, або якась нісенітниця. В процесі реалізації цих ганебних намірів, що є нічим іншим ніж політичні переслідування, патологічні порушники Конституції і законів України весь час перебувають у пошуках «правопорушень» Тимошенко Ю.В., навіть у формальних дрібницях. Так 15.07.11 р. черговою нібито сенсацією стало видалення із зали судового засідання Печерського районного суду м. Києва Тимошенко Ю.В. за неповагу до суду, що виявлялося «у її небажанні вставати та звертатися до суду зі словами «Ваша честь» або «Шановний суд». Більше години суддя Кірєєв за підтримки трьох представників прокуратури домагався від Ю.В. Тимошенко виконання цього ритуалу, передбаченого Кримінальним кодексом України, і стільки ж часу Ю.В. Тимошенко пояснювала та вмотивовувала свої дії тим, що, таким чином, вона виказує свій протест на підставі ст. 55 Конституції України проти незаконних звинувачень та упередженого ведення судового процесу. Дійсно, суд весь час знущається над учасниками судового засідання -

підсудною, її захисниками - грубо порушуючи норми чинного законодавства і Конституції під час своїх засідань, починаючи з 24.06.11р., а саме свідомо і умисно: - не забезпечує усі необхідні умови для присутності всіх бажаючих; - заохочує дії груп провокаторів від Партії регіонів, запускаючи їх вночі до зали суду; - перериває і не дає можливості висловити думку відповідача та його захисників і адвокатів; - необґрунтовано обмежує строки ознайомлення захисників і адвокатів по справі, що призводить до нерівності умов для змагань зі стороною обвинувачення; - забороняє висвітлення перебігу судового процесу в прямому ефірі та взагалі фіксування на технічні засоби того, що відбувається у залі судового засідання; - видаляє із зали суду народних депутатів України; - веде засідання за відсутності адвокатів і самої підсудної; - дозволяє стороні обвинувачення перебувати у залі судового засідання у складі організованої групи з 3-х прокурорів (замість одного представника Генеральної прокуратури за законом); - дозволяє стороні обвинувачення, що діє від імені держави, надавати узагальнюючі характеристики підсудній, що ґрунтуються на суцільних емоціях і свідчать про упередженість авторів і виконавців судилища, а також дуже багато чого іншого. З огляду на це можна уявити, як цим режимом проводяться слідчі дії у Генеральній прокуратурі України, коли розмова іде тет-а-тет. Такий суд, така прокуратура, такий режим не може викликати повагу і не дає підстав щиро вважати його об’єктивним, неупередженим та справедливим, тобто таким, який заслуговує на повагу та уособлює високі повноваження від імені держави. Він більше нагадує польовий суд козаків-розбійників. Вставати перед таким судом, звертатися до нього зі словами «Ваша честь» або «Шановний суд» теж саме, що, заздалегідь каючись за не скоєне, ставати на коліна перед злочинцями, оскільки перелічені вище і не згадані тут порушення ними Закону є злочином за визначенням. У той же час, порушуючи Закони і попираючи Конституцію, влада вимагає суворого дотримання навіть суто формальних правил суспільного життя від інших, намагаючись досягнути тим самим головної мети режиму – відсторонення від участі у судовому процесі самої Тимошенко Ю.В., позбавлення її захисту, закриття всіх каналів витоку інформації про перебіг ганебних подій у залі суду, окрім кінцевого вироку, на оголошення якого обіцяно (поки що) запросити і пресу. Те ж саме вони утворили і з Луценком Ю.В. Темпи свавілля влади нарощуються щодня. Вона не зважає ані на експертів, ані на правників, ані на громадську думку, ані на сигнали від міжнародної спільноти, адже всі вони майже стовідсотково переконані у тому, що судові процеси проти Тимошенко Ю.В., Луценка Ю.В. та інших екс-урядовців, які працювали в уряді Тимошенко Ю.В., є політичними репресіями, огидним фактом політичної розправи реваншистів від політики, помстою за організацію і проведення Помаранчевої революції, що була яскравим виплеском прагнень українського народу до свободи, людяності, чесності і порядності, однак, згодом, на превеликий жаль, зраджена політичним виродком, справедливий суд над яким ще попереду, звірячим страхом перед можливістю повторення чогось подібного, бо тоді, після Помаранчевої революції, відчуваючи міру особистої відповідальності за скоєне, багато хто з тієї банди фальсифікаторів і паханів бандитських кланів драпав до Росії, не дочекавшись навіть моменту отої мерзотної зради, що дарувала всім бандитам свободу і державні почесті замість обіцяних державним зрадником №1 тюрем, бажанням викоренити у насильницький спосіб найменші паростки протестних настроїв, виявлення недовіри та неповаги до вельмож від влади і її олігархів-ляльководів. Намагаючись знищити лідерів опозиції, а згодом і очолювані ними політичні сили, влада всі півтора року ретельно шукає і не знаходить переконливого компромату проти своїх опонентів, і це її все більше дратує. Безвихідь, у яку завели Януковича його «пінкертони», штовхає його на чергові абсурдні вчинки, що контрастують з офіційними заявами, бо коли він висловлює щось підбадьорююче для громадян України, або світової спільноти, можна бути впевненими, що все буде зроблено навпаки. То ж у спостереженні за ганебним судилищем над Тимошенко Ю.В. постійно виникає риторичне питання: «А судді хто???». Оскаженіла влада, перебуваючи в агонії від безсилля знайти обґрунтовані звинувачення проти Тимошенко Ю.В., по суті, зосередилася на відволікаючих маневрах і кинула її за грати не по суті звинувачень, а за поведінку в суді, знову ж таки не маючи для цього жодних законних підстав. Але й це Юлію Володимирівну не зламало. Дивлячись ізза грат в очі негідникам від правосуддя, вона продовжує свій протест, дарований ст. 55 Конституції кожному громадянину України, і ми її палко підтримуємо.

Âñåóêðà¿íñüêà íåçàëåæíà ãàçåòà ¹ 034 â³ä 30 ñåðïíÿ 2011 ðîêó

Äîêóìåíò

ÏÎÑÒÀÍÎÂËÅÍÈÅ Î ÏÐÈÂËÅ×ÅÍÈÈ ÒÈÌÎØÅÍÊÎ Þ. Â.  ÊÀ×ÅÑÒÂÅ ÎÁÂÈÍßÅÌÎÃÎ ãîðîä Êèåâ

19 ìàÿ 2011 ãîäà

Ñòàðøèé ñëåäîâàòåëü ïî îñîáî âàæíûì äåëàì Ãåíåðàëüíîé ïðîêóðàòóðû Óêðàèíû ñîâåòíèê þñòèöèè À.Íå÷âîãëîä, ðàññìîòðåâ ìàòåðèàëû óãîëîâíîãî äåëà ¹ 49-3151, ÓÑÒÀÍÎÂÈË: Ïî äåëó ñîáðàíî äîñòàòî÷íî äîêàçàòåëüñòâ äëÿ ïðåäúÿâëåíèÿ îáâèíåíèÿ Òèìîøåíêî Þëèè Âëàäèìèðîâíå, 27.11.1960 ãîäà ðîæäåíèÿ, â òîì, ÷òî îíà, áóäó÷è ïðèâëå÷åííîé â 2005 ãîäó ê óãîëîâíîé îòâåòñòâåííîñòè íà òåððèòîðèè Ðîññèéñêîé Ôåäåðàöèè çà ñîâåðøåíèå ïðåñòóïëåíèÿ, ïðåäóñìîòðåííîãî ÷àñòüþ 3 ñòàòüè 33 è ÷àñòüþ 2 ñòàòüè 291 Óãîëîâíîãî êîäåêñà Ðîññèè (îðãàíèçàöèÿ äà÷è âçÿòêè, ñîâåðøåííàÿ íåîäíîêðàòíî), ÷òî ñîîòâåòñòâóåò ÷àñòè 3 ñòàòüè 27 è ÷àñòè 2 ñòàòüè 369 Óãîëîâíîãî êîäåêñà Óêðàèíû, íà ïóòü èñïðàâëåíèÿ íå ñòàëà è, íàõîäÿñü íà äîëæíîñòè Ïðåìüåðìèíèñòðà Óêðàèíû, â ÿíâàðå 2009 ãîäà ñîâåðøèëà òÿæêîå ïðåñòóïëåíèå â ñôåðå ñëóæåáíîé äåÿòåëüíîñòè. Òàê, ñîãëàñíî ïîñòàíîâëåíèþ Âåðõîâíîé Ðàäû Óêðàèíû ¹ 7-IV îò 18.12.2007, Òèìîøåíêî Þ.Â. íàçíà÷åíà íà äîëæíîñòü Ïðåìüåð-ìèíèñòðà Óêðàèíû. Ñîãëàñíî ñòàòüå 114 Êîíñòèòóöèè Óêðàèíû ñ èçìåíåíèÿìè, âíåñåííûìè Çàêîíîì Óêðàèíû îò 08.12.2004 ¹ 2222-IV, Ïðåìüåð-ìèíèñòð Óêðàèíû ðóêîâîäèò ðàáîòîé Êàáèíåòà Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû, íàïðàâëÿåò åå íà âûïîëíåíèå Ïðîãðàììû äåÿòåëüíîñòè Êàáèíåòà Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû, îäîáðåííîé Âåðõîâíîé Ðàäîé Óêðàèíû. Ñîãëàñíî ñòàòüå 44 Çàêîíà Óêðàèíû «Î Êàáèíåòå Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû», ïðèíÿòîãî Âåðõîâíîé Ðàäîé Óêðàèíû 16.05.2008 çà ¹ 279-VI, Ïðåìüåð-ìèíèñòð Óêðàèíû èìååò ñëåäóþùèå ïðàâà è îáÿçàííîñòè: ðóêîâîäèò ðàáîòîé Êàáèíåòà Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû, íàïðàâëÿåò äåÿòåëüíîñòü Êàáèíåòà Ìèíèñòðîâ Óêðàèíà íà îáåñïå÷åíèå îñóùåñòâëåíèÿ âíóòðåííåé è âíåøíåé ïîëèòèêè ãîñóäàðñòâà, âûïîëíåíèå Ïðîãðàììû äåÿòåëüíîñòè Êàáèíåòà Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû è îñóùåñòâëåíèå èíûõ ïîëíîìî÷èé, âîçëîæåííûõ íà Êàáèíåò Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû; êîîðäèíèðóåò äåÿòåëüíîñòü ÷ëåíîâ Êàáèíåòà Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû; ôîðìèðóåò ïðîåêò ïîâåñòêè äíÿ çàñåäàíèÿ Êàáèíåòà Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû; ñîçûâàåò çàñåäàíèå Êàáèíåòà Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû è ïðåäñåäàòåëüñòâóåò íà íèõ; ïîäïèñûâàåò àêòû Êàáèíåòà Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû; ïðåäñòàâëÿåò Êàáèíåò Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû â îòíîøåíèÿõ ñ äðóãèìè îðãàíàìè, ïðåäïðèÿòèÿìè, ó÷ðåæäåíèÿìè è îðãàíèçàöèÿìè â Óêðàèíå è çà åå ïðåäåëàìè; âñòóïàåò â îòíîøåíèÿ ñ ïðàâèòåëüñòâàìè èíîñòðàííûõ ãîñóäàðñòâ, âåäåò ïåðåãîâîðû è ïîäïèñûâàåò ìåæäóíàðîäíûå äîãîâîðû â ñîîòâåòñòâèè ñ çàêîíàìè è àêòàìè Ïðåçèäåíòà Óêðàèíû; âíî ñèò íà ðàññìîòðåíèå Êàáèíåò à Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû ïðåäëîæåíèÿ îòíîñèòåëüíî óòâåðæäåíèÿ ïðåäñåäàòåëåé ñîâìåñòíûõ ìåæïðàâèòåëüñòâåííûõ êîìèññèé ïî ñîòðóäíè÷åñòâó, êîòîðûå îáðàçóþòñÿ íà îñíîâàíèè ìåæäóíàðîäíûõ äîãîâîðîâ, çàêëþ÷åííûõ îò èìåíè Êàáèíåòà Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû; îñóùåñòâëÿåò èíûå ïîëíîìî÷èÿ, ïðåäóñìîòðåííûå Êîíñòèòóöèåé è çàêîíàìè Óêðàèíû. Êðîìå ýòîãî, ñîãëàñíî ïàðàãðàôó 8 ïóíêòà 2 Ðåãëàìåíòà Êàáèíåòà Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû, óòâåðæäåííîãî ïîñòàíîâëåíèåì Êàáèíåòà Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû îò 18.07.2007 ¹ 950 «Îá óòâåðæäåíèè Ðåãëàìåíòà Êàáèíåòà Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû» (äàëåå - Ðåãëàìåíò), ê ïîëíîìî÷èÿì Ïðåìüåðìèíèñòðà Óêðàèíû îòíîñèëîñü òàêæå êîîðäèíèðîâàíèå äåÿòåëüíîñòè ÷ëåíîâ Êàáèíåòà Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû, ïðîâåäåíèå ñ ýòîé öåëüþ ñîâåùàíèé, ðàáî÷èõ âñòðå÷ è êîíñóëüòàöèé ñ ðóêîâîäèòåëÿìè öåíòðàëüíûõ îðãàíîâ èñïîëíèòåëüíîé âëàñòè, Ñîâåòà ìèíèñòðîâ Àâòîíîìíîé Ðåñïóáëèêè Êðûì, ìåñòíûõ ãîñàäìèíèñòðàöèé, íàïðàâëåíèå èì îôèöèàëüíûõ ïèñåì, çàñëóøèâàíèå èíôîðìàöèè ðóêîâîäèòåëåé îðãàíîâ èñïîëíèòåëüíîé âëàñòè ïî îñîáî âàæíûì âîïðîñàì èõ äåÿòåëüíîñòè; âíåñåíèå íà ðàññìîòðåíèå Êàáèíåò à Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû ñ ïîäïèñàííûì ñîáñòâåííîðó÷íî ñîïðîâîäèòåëüíûì ïèñüìîì: ïðåäñòàâëåíèÿ îá îáðàçîâàíèè, ðåîðãàíèçàöèè è ëèêâèäàöèè ìèíèñòåðñòâ, èíûõ öåíòðàëüíûõ îðãàíîâ èñïîëíèòåëüíîé âëàñòè; ïðåäëîæåíèé îòíîñèòåëüíî ñîçäàíèÿ ïðàâèòåëüñòâåííûõ êîìèòåòîâ è èõ äîëæíîñòíîãî ñîñòàâà; è äðóãèå. Ñîãëàñíî ï. 2 ïàðàãðàôà 9 óêàçàííîãî Ðåãëàìåíòà Ïðåìüåðìèíèñòð ñ öåëüþ íàïðàâëåíèÿ, êîîðäèíàöèè è êîíòðîëÿ äåÿòåëüíîñòè ÷ëåíîâ Êàáèíåòà Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû, ðóêîâîäèòåëåé äðóãèõ öåíòðàëüíûõ îðãàíîâ èñïîëíèòåëüíîé âëàñòè, Ñîâåòà Ìèíèñòðîâ ÀÐÊ, ìåñòíûõ ãîñàäìèíèñòðàöèé äàåò ïîðó÷åíèÿ, îáÿçàòåëüíûå äëÿ âûïîëíåíèÿ óïîìÿíóòûìè îðãàíàìè è äîëæíîñòíûìè ëèöàìè. Ïðè ýòîì, ñîãëàñíî ï. 4 ïàðàãðàôà 9 ýòîãî Ðåãëàìåíòà, ðåàëèçàöèÿ óêàçàííûõ ïîëíîìî÷èé îñóùåñòâëÿåòñÿ íà îñíîâàíèÿõ, èñêëþ÷àþùèõ äóáëèðîâàíèå è ïîäìåíó ôóíêöèé ðóêîâîäèòåëåé ñîîòâåòñòâóþùèõ îðãàíîâ èñïîëíèòåëüíîé âëàñòè, âìåøàòåëüñòâî â ñôåðó èõ îòâåòñòâåííîñòè. Òàêèì îáðàçîì, Òèìîøåíêî Þ.Â., çàíèìàÿ äîëæíîñòü Ïðåìüåðìèíèñòðà Óêðàèíû, áûëà ïðåäñòàâèòåëåì èñïîëíèòåëüíîé âëàñòè è âûïîëíÿëà îðãàíèçàöèîííî-ðàñïîðÿäèòåëüíûå îáÿçàííîñòè, èñõîäÿ èç îáúåìà èìåþùèõñÿ ïðàâ è îáÿçàííîñòåé, òî åñòü áûëà äîëæíîñòíûì ëèöîì. Îäíàêî, â ÿíâàðå 2009 Òèìîøåíêî Þ.Â. èñïîëüçîâàëà ñâîè ñëóæåáíûå ïîëíîìî÷èÿ Ïðåìüåð-ìèíèñòðà Óêðàèíû â ïðåñòóïíûõ öåëÿõ, ïðè÷èíèâ òÿæêèå ïîñëåäñòâèÿ ãîñóäàðñòâåííûì èíòåðåñàì, ïðè ñëåäóþùèõ îáñòîÿòåëüñòâàõ. ×àñòüþ 1 ñòàòüè 9 Êîíñòèòóöèè Óêðàèíû è ÷àñòüþ 1 ñòàòüè 19 Çàêîíà Óêðàèíû «Î ìåæäóíàðîäíûõ äîãîâîðàõ Óêðàèíû» óñòàíîâëåíî, ÷òî äåéñòâóþùèå ìåæäóíàðîäíûå äîãîâîðû, ñîãëàñèå íà îáÿçàòåëüíîñòü êîòîðûõ äàíî Âåðõîâíîé Ðàäîé Óêðàèíû, ÿâëÿþòñÿ ÷àñòüþ íàöèîíàëüíîãî çàêîíîäàòåëüñòâà Óêðàèíû.

04.10.2001 ãîäà ìåæäó Êàáèíåòîì Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû è Ïðàâèòåëüñòâîì Ðîññèéñêîé Ôåäåðàöèè çàêëþ÷åíî Ñîãëàøåíèå î äîïîëíèòåëüíûõ ìåðàõ ïî îáåñïå÷åíèþ òðàíçèòà ðîññèéñêîãî ïðèðîäíîãî ãàçà ïî òåððèòîðèè Óêðàèíû (äàëåå - Ñîãëàøåíèå), êîòîðîå ðàòèôèöèðîâàíî Çàêîíîì Óêðàèíû ¹ 2797-III (2797-14) îò 15.11.2001, ÷àñòüþ 2 ñòàòüè 2 êîòîðîãî ïðåäóñìîòðåíî, ÷òî îáúåìû òðàíçèòà ðîññèéñêîãî ïðèðîäíîãî ãàçà ÷åðåç òåððèòîðèþ Óêðàèíû, à òàêæå ðàçìåð ïëàòåæåé â äåíåæíîé ôîðìå è/èëè îáúåìû ïîñòàâîê ãàçà â ñ÷åò îïëàòû òðàíçèòà áóäóò óòî÷íÿòüñÿ íà îñíîâå åæåãîäíûõ Ìåæïðàâèòåëüñòâåííûõ ïðîòîêîëîâ íà ñîîòâåòñòâóþùèé ãîä. Óêàçàííîå Ñîãëàøåíèå âñòóïèëî â ñèëó â 2001 ãîäó, ÿâëÿåòñÿ äåéñòâóþùèì è ïîäëåæèò íåóêîñíèòåëüíîìó èñïîëíåíèþ ñîãëàñíî íîðìàì ìåæäóíàðîäíîãî ïðàâà è íàöèîíàëüíîãî çàêîíîäàòåëüñòâà Óêðàèíû. Ñîãëàñíî ÷àñòÿì 1, 2 ñòàòüè 117 Êîíñòèòóöèè Óêðàèíû è ÷àñòÿì 13, 6 ñòàòüè 52 Çàêîíà Óêðàèíû «Î Êàáèíåòå Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû» îò 16.05.2008 ¹ 279-VI, Êàáèíåò Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû â ïðåäåëàõ ñâîåé êîìïåòåíöèè èçäàåò ïîñòàíîâëåíèÿ è ðàñïîðÿæåíèÿ, ÿâëÿþùèåñÿ îáÿçàòåëüíûìè äëÿ âûïîëíåíèÿ. Àêòû Êàáèíåòà Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû ïîäïèñûâàåò Ïðåìüåð-ìèíèñòð Óêðàèíû. Ñîãëàñíî ïàðàãðàôó 6 Ðåãëàìåíòà Êàáèíåòà Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû (ïî ñîñòîÿíèþ íà ÿíâàðü 2009 ãîäà) íà ñâîèõ çàñåäàíèÿõ Êàáèíåò Ìèíèñòðîâ èìåë ïîëíîìî÷èÿ ðàññìàòðèâàòü ïðîåêòû ïðàâèòåëüñòâåííûõ çàÿâëåíèé, äåêëàðàöèé, äèðåêòèâ. Ñîãëàñíî ïàðàãðàôó 46 Ðåãëàìåíòà, àêòû Êàáèíåòà Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû ïî îðãàíèçàöèîííî-ðàñïîðÿäèòåëüíûì è äðóãèì òåêóùèì âîïðîñàì èçäàþòñÿ â ôîðìå ðàñïîðÿæåíèé, â òîì ÷èñëå ïî âîïðîñàì îäîáðåíèÿ äèðåêòèâ. Ïðè ýòîì Çàêîí Óêðàèíû «Î âíåøíåýêîíîìè÷åñêîé äåÿòåëüíîñòè», ðåãóëèðóþùèé îñíîâíûå ïðèíöèïû îñóùåñòâëåíèÿ âíåøíåýêîíîìè÷åñêîé äåÿòåëüíîñòè, íå ñîäåðæèò íîðì îòíîñèòåëüíî ïðåäîñòàâëåíèÿ äèðåêòèâ îðãàíàìè ãîñóäàðñòâåííîé âëàñòè ñóáúåêòàì âíåøíåýêîíîìè÷åñêîé äåÿòåëüíîñòè ïî çàêëþ÷åíèþ âíåøíåýêîíîìè÷åñêèõ äîãîâîðîâ (êîíòðàêòîâ). Ñîãëàñíî Çàêîíó Óêðàèíû «Îá óïðàâëåíèè îáúåêò àìè ãîñóäàðñòâåííîé ñîáñòâåííîñòè» ôóíêöèè óïðàâëåíèÿ êîðïîðàòèâíûìè ïðàâàìè ãîñóäàðñòâà âûïîëíÿþòñÿ íåïîñðåäñòâåííî, áåç ñîçûâà ñîáðàíèÿ àêöèîíåðîâ, Êàáèíåòîì Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû, Ôîíäîì ãîñóäàðñòâåííîãî èìóùåñòâà Óêðàèíû, óïîëíîìî÷åííûìè îðãàíàìè óïðàâëåíèÿ â ñëó÷àå, åñëè êîðïîðàòèâíûå ïðàâà ãîñóäàðñòâà ñîñòàâëÿþò 100 ïðîöåíòîâ â óñòàâíîì ôîíäå õîçÿéñòâåííîé îðãàíèçàöèè, òî åñòü, óêàçàííûå îðãàíû ñàìîñòîÿòåëüíî îñóùåñòâëÿþò ïðåäóñìîòðåííûå çàêîíîì ïîëíîìî÷èÿ ïî óïðàâëåíèþ îáúåêòàìè ãîñóäàðñòâåííîé ñîáñòâåííîñòè, êîòîðûå èì ïåðåäàíû â óñòàíîâëåííîì ïîðÿäêå. Ïîëíîìî÷èÿ ïî óïðàâëåíèþ êîðïîðàòèâíûìè ïðàâàìè ãîñóäàðñòâà îòíî ñèòåëüíî Íàöèîíàëüíîé àêöèîíåðíîé êîìïàíèè «Íàôòîãàç Óêðàèíû» (äàëåå - ÍÀÊ «Íàôòîãàç Óêðàèíû») ïåðåäàíû ïîñòàíîâëåíèåì Êàáèíåòà Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû îò 15.12.2005 ¹ 1205 «Íåêîòîðûå âîïðîñû ïîâûøåíèÿ ýôôåêòèâíîñòè óïðàâëåíèÿ ïðåäïðèÿòèÿìè òîïëèâíî-ýíåðãåòè÷åñêîãî êîìïëåêñà» Ìèíèñòåðñòâó òîïëèâà è ýíåðãåòèêè Óêðàèíû.  ñâÿçè ñ ýòèì, âåñü îáúåì ïîëíîìî÷èé ïî ðåàëèçàöèè ïðàâ ãîñóäàðñòâà êàê ñîáñòâåííèêà êîðïîðàòèâíûõ ïðàâ óêàçàííîé Íàöèîíàëüíîé àêöèîíåðíîé êîìïàíèè, ñ öåëüþ óäîâëåòâîðåíèÿ ãîñóäàðñòâåííûõ è îáùåñòâåííûõ íóæä, ïðèíàäëåæèò Ìèíòîïýíåðãî Óêðàèíû. Âìåñòå ñ òåì Êàáèíåò Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû, óïîëíîìî÷åííûå èì îðãàíû èñïîëíèòåëüíîé âëàñòè ìîãóò ðåêîìåíäîâàòü ñóáúåêòàì õîçÿéñòâîâàíèÿ òîëüêî îðèåíòèðîâî÷íûå óñëîâèÿ õîçÿéñòâåííûõ äîãîâîðîâ, òî åñòü, òàê íàçûâàåìûå ïðèìåðíûå (òèïîâûå) äîãîâîðû, à â îïðåäåëåííûõ çàêîíîì ñëó÷àÿõ - óòâåðæäàòü òèïîâûå äîãîâîðû.

01.01.2009 çàêàí÷èâàëñÿ ñðîê äåéñòâèÿ Êîíòðàêòà, çàêëþ÷åííîãî ìåæäó ÍÀÊ “Íàôòîãàç Óêðàèíû” è êîìïàíèåé “ÐîñÓêðÝíåðãî ÀÔ íà ïîñòàâêó â Óêðàèíó ïðèðîäíîãî ãàçà â 2008 ãîäó ïî öåíå 179,5 äîëëàðà ÑØÀ çà 1 òûñÿ÷ó êóá. ìåòðîâ è ñòàâêå çà òðàíçèò ïðèðîäíîãî ãàçà ïî òåððèòîðèè Óêðàèíû â ñóììå 1,7 äîëëàðà ÑØÀ çà 1 òûñÿ÷ó êóá. ìåòðîâ íà 100 êì ðàññòîÿíèÿ.  ýòîé ñâÿçè 26.02.2008 Ïðåçèäåíòîì Óêðàèíû áûë èçäàí Óêàç ¹ 165/2008, êîòîðûì óòâåðæäåíû Äèðåêòèâû äåëåãàöèè Óêðàèíû íà ïåðåãîâîðû ñ Ðîññèéñêîé Ôåäåðàöèåé ïî âîïðîñàì ïåðåõîäà íà ïðÿìûå ñõåìû ñîòðóäíè÷åñòâà â ãàçîâîé ñôåðå (äàëåå - Óêàç). Ñîãëàñíî ÷àñòè 1 óêàçàííûõ Äèðåêòèâ, Êàáèíåò Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû è ÍÀÊ «Íàôòîãàç Óêðàèíû» áûëè îáÿçàíû îáåñïå÷èòü ðåçóëüòàòèâíûé ïåðåãîâîðíûé ïðîöåññ ñ ïðàâèòåëüñòâîì Ðîññèéñêîé Ôåäåðàöèè è ÎÀÎ «Ãàçïðîì» ïî ðåàëèçàöèè äîãîâîðåííîñòåé Ïðåçèäåíòà Óêðàèíû Â. À. Þùåíêî ñ Ïðåçèäåíòîì Ðîññèéñêîé Ôåäåðàùèè Â. Â. Ïóòèíûì î ïåðåõîäå íà ïðÿìûå ñõåìû ñîòðóäíè÷åñòâà â ãàçîâîé ñôåðå.  ÷àñòè 2 óêàçàííûõ Äèðåêòèâ áûëî îòìå÷åíî, ÷òî âî âðåìÿ ïåðåãîâîðîâ äåëåãàöèÿ äîëæíà ðóêîâîäñòâîâàòüñÿ Êîíñòèòóöèåé Óêðàèíû, çàêîíàìè Óêðàèíû, ïîëîæåíèÿìè Óêàçà Ïðåçèäåíòà Óêðàèíû îò 14.02.2008 ¹ 122 «Î ðåøåíèè Ñîâåòà íàöèîíàëüíîé áåçîïàñíîñòè è îáîðîíû Óêðàèíû îò 01.02.2008 «Î ìåðàõ ïî ñòàáèëèçàöèè ôèíàíñîâîãî ñîñòîÿíèÿ Íàöèîíàëüíîé àêöèîíåðíîé êîìïàíèè «Íàôòîãàç Óêðàèíû» è ñèòóàöèè íà ðûíêå ïðèðîäíîãî ãàçà» è ýòèìè Äèðåêòèâàìè. Ñîãëàñíî óêàçàííûì Äèðåêòèâàì â îêòÿáðå 2008 ã. - ÿíâàðå 2009 ã. äåëåãàöèåé ÍÀÊ «Íàôòîãàç Óêðàèíû» â ã. Ìîñêâå Ðîññèéñêîé Ôåäåðàöèè âåëèñü ïåðåãîâîðû ñ ÎÀÎ «Ãàçïðîì» îòíîñèòåëüíî ïðÿìûõ ïîñòàâîê ïðèðîäíîãî ãàçà â Óêðàèíó â 2009 ãîäó. Ïî ñîñòîÿíèþ íà 30.12.2008 óêðàèíñêîé ñòîðîíîé áûëà ñîãëàñîâàíà ïðåäâàðèòåëüíàÿ äîãîâîðåííîñòü ìåæäó ÍÀÊ «Íàôòîãàç Óêðàèíû» è ÎÀÎ «Ãàçïðîì» î öåíå ãàçà äëÿ ÍÀÊ «Íàôòîãàç Óêðàèíû» â ñóììå 235 äîëëàðîâ ÑØÀ çà 1 òûñÿ÷ó êóá. ìåòðîâ ãàçà è î ñòîèìîñòè òðàíçèòà â ñóììå 1,8 äîëëàðà ÑØÀ çà òðàíñïîðòèðîâêó 1 òûñÿ÷è êóá. ìåòðîâ ãàçà íà 100 êì ðàññòîÿíèÿ. Ïî ðåçóëüòàòàì äîãîâîðåííîñòè áûë ñîñòàâëåí ïðîåêò äîãîâîðà ñðîêîì äåéñòâèÿ 1 ãîä, êîòîðûé ñòîðîíû äîëæíû áûëè ïîäïèñàòü 31.12.2008. Îäíàêî 31.12.2008 ã. ãëàâà ÎÀÎ «Ãàçïðîì» Ìèëëåð À. Á. ñäåëàë îôèöèàëüíîå çàÿâëåíèå, â êîòîðîì îí îáíàðîäîâàë êîíå÷íóþ öåíó íà ãàç äëÿ ÍÀÊ “Íàôòîãàç Óêðàèíû” â ñóììå 320 äîëëàðîâ ÑØÀ çà 1 òûñÿ÷ó êóá. ìåòðîâ, à òàêæå ñîîáùèë î òîì, ÷òî êîíòðàêò íà ïîñòàâêó ãàçà ïî öåíå 235 äîëëàðîâ ÑØÀ çà 1 òûñÿ÷ó êóá. ìåòðîâ ïîäïèñàí íå áóäåò. Ïîñëå îáíàðîäîâàíèÿ óêàçàííîãî îôèöèàëüíîãî çàÿâëåíèÿ ÎÀÎ «Ãàçïðîì» ïðåäñåäàòåëü ïðàâëåíèÿ ÍÀÊ «Íàôòîãàç Óêðàèíû» Äóáèíà Î. Â., ñ÷èòàÿ, ÷òî óêàçàííàÿ öåíà ÿâëÿåòñÿ íåîáîñíîâàííî âûñîêîé, ñîáðàë äåëåãàöèþ ÍÀÊ “Íàôòîãàç Óêðàèíû” è áåç ïîäïèñàíèÿ êîíòðàêòà âåðíóëñÿ â Óêðàèíó, ñîîáùèâ îá ýòîì Ïðåçèäåíòó Óêðàèíû Þùåíêî Â. À. è Ïðåìüåðìèíèñòðó Óêðàèíû Òèìîøåíêî Þ. Â. Ïî ñîñòîÿíèþ íà 17.01.2009, ó÷èòûâàÿ òî, ÷òî ÷ëåíû äåëåãàöèè ÍÀÊ «Íàôòîãàç Óêðàèíû», â ò.÷. åå ïðåäñåäàòåëü Äóáèíà Î. Â., ñ÷èòàëè òàêóþ öåíó ñëèøêîì âûñîêîé, êîíòðàêò ìåæäó ñòîðîíàìè íà ïîñòàâêó ïðèðîäíîãî ãàçà â Óêðàèíó çàêëþ÷åí íå áûë.

17.01.2009 â ã. Ìîñêâó äëÿ ó÷àñòèÿ â óêàçàííûõ ïåðåãîâîðàõ âî ãëàâå ïðàâèòåëüñòâåííîé äåëåãàöèè Óêðàèíû ïðèáûëà Ïðåìüåð-ìèíèñòð Óêðàèíû Òèìîøåíêî Þ. Â., êîòîðàÿ ëè÷íî âñòðåòèëàñü ñ ðóêîâîäñòâîì Ïðàâèòåëüñòâà Ðîññèéñêîé Ôåäåðàöèè è ðóêîâîäñòâîì ÎÀÎ «Ãàçïðîì». Âî âðåìÿ ýòîé âñòðå÷è ïðåäñòàâèòåëè ðîññèéñêîé ñòîðîíû îòìåòèëè, ÷òî ÎÀÎ «Ãàçïðîì» íàìåðåíî ïîñòàâëÿòü ïðèðîäíûé ãàç äëÿ Óêðàèíû, ïî öåíå, êîòîðàÿ áóäåò îïðåäåëÿòüñÿ ïî ñïåöèàëüíîé ôîðìóëå, â êîòîðîé çà áàçîâûé óðîâåíü áóäåò âçÿòà öåíà 450 äîëëàðîâ ÑØÀ çà 1 òûñÿ÷ó êóá. ìåòðîâ.

18.01.2009 ã. Òèìîøåíêî Þ.Â. âåðíóëàñü â Óêðàèíó, ãäå äîëîæèëà î ñèòóàöèè Ïðåçèäåíòó Óêðàèíû Þùåíêî Â.À., êîòîðûé íå ñîãëàñèëñÿ íà çàêëþ÷åíèå êîíòðàêòà ñ ÎÀÎ «Ãàçïðîì» íà ïîñòàâêó ïðèðîäíîãî ãàçà íà ïðåäëîæåííûõ óñëîâèÿõ. Âìåñòå ñ òåì Þùåíêî Â. À., ó÷èòûâàÿ äîñòàòî÷íûå íà òî âðåìÿ èìåþùèåñÿ çàïàñû ïðèðîäíîãî ãàçà â Óêðàèíå, êîòîðûå äàâàëè âîçìîæíîñòü îáåñïå÷èâàòü ïîòðåáíîñòè óêðàèíñêèõ ïîòðåáèòåëåé, ïîðó÷èë ïðîäîëæàòü ïåðåãîâîðû î çàêëþ÷åíèè äîãîâîðà íà ïðèåìëåìûõ äëÿ Óêðàèíû óñëîâèÿõ. Îäíàêî, Ïðåìüåð-ìèíèñòð Óêðàèíû Òèìîøåíêî Þ. Â., äåéñòâóÿ óìûøëåííî, â ëè÷íûõ èíòåðåñàõ, îñîçíàâàÿ áåñïî÷âåííîñòü è íåîáîñíîâàííîñòü òðåáîâàíèé ðîññèéñêîé ñòîðîíû íà ïåðåãîâîðàõ ïðè åå ó÷àñòèè è ó÷àñòèè ðóêîâîäñòâà Ïðàâèòåëüñòâà Ðîññèéñêîé Ôåäåðàöèè, ÎÀÎ «Ãàçïðîì» è ÍÀÊ «Íàôòîãàç Óêðàèíû» î ïîâûøåíèè ñ 19.01.2009 ñòîèìîñòè ïðèðîäíîãî ãàçà äëÿ Óêðàèíû áåç èçìåíåíèÿ ïðåæíåé ñòàâêè òðàíçèòà, æåëàÿ ñîçäàòü ñåáå ïîçèòèâíûé èìèäæ ýôôåêòèâíîãî ðóêîâîäèòåëÿ ãîñóäàðñòâà, êîòîðûé ñìîã ðåøèòü «ãàçîâûé êðèçèñ» â îòíîøåíèÿõ ñ Ðîññèéñêîé Ôåäåðàöèåé, è îäíîâðåìåííî äîêàçàòü ñâîè ïðåäûäóùèå óòâåðæäåíèÿ î íåîáõîäèìîñòè óñòðàíåíèÿ ñ «ãàçîâîãî ðûíêà» êàê ïîñðåäíèêà â ïîñòàâêàõ ïðèðîäíîãî ãàçà â Óêðàèíó êîìïàíèè «ÐîñÓêðÝíåðãî Àû, ðåøèëà ñîãëàñèòüñÿ íà óêàçàííûå íåâûãîäíûå äëÿ Óêðàèíû óñëîâèÿ è ëþáûì ñïîñîáîì, â òîì ÷èñëå ïóòåì ïðåâûøåíèÿ ñëóæåáíûõ ïîëíîìî÷èé, îáåñïå÷èòü çàêëþ÷åíèå êîíòðàêòîâ ìåæäó ÍÀÊ «Íàôòîãàç Óêðàèíû »è ÎÀÎ «Ãàçïðîì» êóïëè-ïðîäàæè ïðèðîäíîãî ãàçà â 2009-2019 ãîäàõ è îá îáúåìàõ è óñëîâèÿõ òðàíçèòà ïðèðîäíîãî ãàçà ÷åðåç òåððèòîðèþ Óêðàèíû íà ïåðèîä 2009-2019 ãîäîâ, áåçîòâåòñòâåííî îòíîñÿñü ê ïîñëåäñòâèÿì ñâîèõ äåéñòâèé, äîïóñêàÿ ïðè ýòîì ïðè÷èíåíèå èìóùåñòâåííîãî óùåðáà ãîñóäàðñòâó. Òåì ñàìûì, ñâîèìè ïðåñòóïíûìè äåéñòâèÿìè Òèìîøåíêî Þ. Â. ïûòàëàñü ñîçäàòü ïðåäñòàâëåíèå î ÿêîáû íàäëåæàùåé ðàáîòå âîçãëàâëÿåìîãî åþ Êàáèíåòà Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû, à ïîäïèñàíèå óêàçàííûõ êîíòðàêòîâ âûäàòü çà ñâîþ ëè÷íóþ «ïîáåäó» íà ïåðåãîâîðàõ ïî óêàçàííîìó âîïðîñó, îáåñïå÷èâ óëó÷øåíèå ñâîåãî ëè÷íîãî èìèäæà â Óêðàèíå è çà åå ïðåäåëàìè. Îñîçíàâàÿ òå îáñòîÿòåëüñòâà, ÷òî çàêëþ÷åíèå ìåæäó ÍÀÊ «Íàôòîãàç Óêðàèíû» è ÎÀÎ «Ãàçïðîì» äîãîâîðîâ êóïëè-ïðîäàæè ïðèðîäíîãî ãàçà â 2009 - 2019 ãîäàõ è îá îáúåìàõ è óñëîâèÿõ òðàíçèòà ïðèðîäíîãî ãàçà ÷åðåç òåððèòîðèþ Óêðàèíû íà ïåðèîä 2009 - 2019 ãîäîâ íà óñëîâèÿõ, ïðåäëîæåííûõ ðîññèéñêîé ñòîðîíîé, ñîãëàñíî êîòîðûì öåíà ïîñòàâëÿåìîãî ãàçà áóäåò îïðåäåëÿòüñÿ ïî ñïåöèàëüíîé ôîðìóëå, â êîòîðîé çà áàçîâûé óðîâåíü áóäåò áðàòüñÿ öåíà 450 äîëëàðîâ ÑØÀ çà 1 òûñÿ÷ó êóá. ìåòðîâ, à ñòàâêà çà òðàíçèò ïðèðîäíîãî ãàçà ÷åðåç òåððèòîðèþ Óêðàèíû ñîñòàâèò 1,7 äîëëàðà ÑØÀ çà 1 òûñÿ÷ó êóá. ìåòðîâ íà 100 êì ðàññòîÿíèÿ, ÿâëÿþòñÿ ýêîíîìè÷åñêè íåâûãîäíûìè è íåïðèåìëåìûìè äëÿ ãîñóäàðñòâà Óêðàèíà, Òèìîøåíêî Þ. Â. ðåøèëà åäèíîëè÷íî ïðèíÿòü ðåøåíèå î çàêëþ÷åíèè óêàçàííûõ äîãîâîðîâ íà âûøåóêàçàííûõ óñëîâèÿõ. Äåéñòâóÿ ñ óêàçàííîé öåëüþ, Òèìîøåíêî Þ. Â. êàê âûñøåå äîëæíîñòíîå ëèöî ãîñóäàðñòâåííîé èñïîëíèòåëüíîé âëàñòè â Óêðàèíå, ãðóáî íàðóøàÿ ñòàòüè 1 è 19 Êîíñòèòóöèè Óêðàèíû, êîòîðûìè îïðåäåëåíî, ÷òî Óêðàèíà ÿâëÿåòñÿ ïðàâîâûì ãîñóäàðñòâîì è ÷òî îðãàíû ãîñóäàðñòâåííîé âëàñòè è îðãàíû ìåñòíîãî ñàìîóïðàâëåíèÿ, èõ äîëæíîñòíûå ëèöà îáÿçàíû äåéñòâîâàòü ëèøü íà îñíîâàíèè, â ïðåäåëàõ ïîëíîìî÷èé è ñïîñîáîì, ïðåäóñìîòðåííûìè Êîíñòèòóöèåé è çàêîíàìè Óêðàèíû, ïóíêò 10 ñòàòüè 116 Êîíñòèòóöèè Óêðàèíû, ñîãëàñíî êîòîðîìó Êàáèíåò Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû îñóùåñòâëÿåò ïîëíîìî÷èÿ, îïðåäåëåííûå Êîíñòèòóöèåé è çàêîíàìè Óêðàèíû, ïàðàãðàô 6, ïóíêò 2 ïàðàãðàôà 8, ïàðàãðàô 46 Ðåãëàìåíòà Êàáèíåòà Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû, óòâåðæäåííîãî ïîñòàíîâëåíèåì Êàáèíåòà Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû îò 18.07.2007 ¹ 950 «Îá óòâåðæäåíèè Ðåãëàìåíòà Êàáèíåòà Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû», ñîãëàñíî êîòîðûì Êàáèíåò Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû íà ñâîèõ çàñåäàíèÿõ ðàññìàòðèâàåò ïðîåêòû ïðàâèòåëüñòâåííûõ çàÿâëåíèé, äåêëàðàöèé, äèðåêòèâ, à àêòû Êàáèíåòà ìèíèñòðîâ Óêðàèíû ïî îðãàíèçàöèîííî-ðàñïîðÿäèòåëüíûì è äðóãèì òåêóùèì âîïðîñàì èçäàþòñÿ â ôîðìå ðàñïîðÿæåíèé, â òîì ÷èñëå ïî âîïðîñàì îäîáðåíèÿ äèðåêòèâ, ñòàòüþ 2 Ñîãëàøåíèÿ îò 04.10.2001, çàêëþ÷åííîãî ìåæäó Êàáèíåòîì Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû è Ïðàâèòåëüñòâîì Ðîññèéñêîé Ôåäåðàöèè î äîïîëíèòåëüíûõ ìåðàõ ïî îáåñïå÷åíèþ òðàíçèòà ðîññèéñêîãî ïðèðîäíîãî ãàçà ïî òåððèòîðèè Óêðàèíû, ðàòèôèöèðîâàííîãî Çàêîíîì Óêðàèíû ¹ 2797-III (2797-14) îò 15.11.2001, êîòîðûì ïðåäóñìîòðåíî, ÷òî îáúåìû òðàíçèòà ðîññèéñêîãî ïðèðîäíîãî ãàçà ÷åðåç òåððèòîðèþ Óêðàèíû, à òàêæå ðàçìåð ïëàòåæåé â äåíåæíîé ôîðìå è/èëè îáúåìû ïîñòàâîê ãàçà â ñ÷åò îïëàòû òðàíçèòà áóäóò óòî÷íÿòüñÿ íà îñíîâå åæåãîäíûõ Ìåæïðàâèòåëüñòâåííûõ ïðîòîêîëîâ íà ñîîòâåòñòâóþùèé ãîä, ÿâíî âûõîäÿ çà ïðåäåëû ïðåäîñòàâëåííûõ åé ïðàâ è ïîëíîìî÷èé, îïðåäåëåííûõ ñòàòüåé 114 Êîíñòèòóöèè Óêðàèíû è ñòàòüåé 44 Çàêîíà Óêðàèíû «Î Êàáèíåòå Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû», 18.01.2009, íàõîäÿñü â ïîìåùåíèè Êàáèíåòà Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû ïî àäðåñó: ã. Êèåâ, óëèöà Ãðóøåâñêîãî, 12/2, ëè÷íî ïîäãîòîâèëà è ïîðó÷èëà íåóñòàíîâëåííûì ñëåäñòâèåì ëèöàì íàïå÷àòàòü ðàñïîðÿäèòåëüíûé äîêóìåíò - äèðåêòèâû Ïðåìüåð-ìèíèñòðà Óêðàèíû äåëåãàöèè ÍÀÊ «Íàôòîãàç Óêðàèíû» íà ïåðåãîâîðû ñ ÎÀÎ «Ãàçïðîì» îòíîñèòåëüíî çàêëþ÷åíèÿ Êîíòðàêòà êóïëèïðîäàæè ïðèðîäíîãî ãàçà â 2009 - 2019 ãîäàõ è Êîíòðàêòà îá îáúåìàõ è óñëîâèÿõ òðàíçèòà ïðèðîäíîãî ãàçà ÷åðåç òåððèòîðèþ Óêðàèíû íà ïåðèîä ñ 2009 ïî 2019 ãîä. Óêàçàííûìè äèðåêòèâàìè ïðåäóñìîòðåíû ãëàâíûå çàäà÷è óêðàèíñêîé äåëåãàöèè, â ÷àñòíîñòè: - ïðè ïîäïèñàíèè êîíòðàêòà êóïëè-ïðîäàæè ïðèðîäíîãî ãàçà â 2009 - 2019 ãîäàõ äëÿ ïîòðåáèòåëåé Óêðàèíû ðóêîâîäñòâîâàòüñÿ óñëîâèÿìè îòíîñèòåëüíî çàêóïêè ïðèðîäíîãî ãàçà ïî ïðÿìîìó êîíòðàêòó ñ ÎÀÎ «Ãàçïðîì», ïî ôîðìóëå öåíû, êîòîðàÿ ñîäåðæèò ñîñòàâëÿþùèå áàçîâûå íåôòåïðîäóêòû, êîòîðûå èñïîëüçóþòñÿ â Åâðîïåéñêèõ ñòðàíàõ (ìàçóò, ãàçîéëü), ïðåäóñìîòðåâ â 2009 ãîäó ñêèäêó â ðàçìåðå 20% îò áàçîâîãî óðîâíÿ

7

öåíû íà ãàç, îïðåäåëÿåìîé ïî èòîãàì äîãîâîðåííîñòåé Ïðåìüåð-ìèíèñòðîâ Óêðàèíû è Ðîññèéñêîé Ôåäåðàöèè 17.01.2009 â ðàçìåðå 450 äîëëàðîâ ÑØÀ çà 1 òûñÿ÷ó êóá. ìåòðîâ; - ïðåäóñìîòðåòü â Êîíòðàêòå îá îáúåìàõ è óñëîâèÿõ òðàíçèòà ïðèðîäíîãî ãàçà ÷åðåç òåððèòîðèþ Óêðàèíû íà ïåðèîä ñ 2009 ãîäà ïî 2019 ãîä ñòàâêó ïëàòû çà óñëóãè ïî òðàíçèòó â 2009 ãîäó â ðàçìåðå 1,7 äîëëàðà ÑØÀ çà 1 òûñÿ÷ó êóá. ìåòðîâ íà 100 êì. ðàññòîÿíèÿ, à ôîðìèðîâàíèå ñòàâêè ïëàòû çà óñëóãè ïî òðàíçèòó ñ 2010 ãîäà íà áàçå ôîðìóëû, êîòîðàÿ áóäåò âîçìåùàòü ÍÀÊ “Íàôòîãàç Óêðàèíû” âñå ýêñïëóàòàöèîííûå çàòðàòû, ñâÿçàííûå ñ òðàíçèòîì ïðèðîäíîãî ãàçà, ïîëíóþ ñòîèìîñòü òîïëèâíîãî ãàçà, àìîðòèçàöèþ ñòîèìîñòè ãàçîòðàíñïîðòíîé ñèñòåìû, êîòîðàÿ èñïîëüçóåòñÿ äëÿ òðàíçèòà ñîãëàñíî ñïðàâåäëèâîé ðûíî÷íîé ñòîèìîñòè ãàçîòðàíñïîðòíîé ñèñòåìû, à òàêæå ñòîèìîñòü êàïèòàëà, ðàññ÷èòàííóþ íà áàçå ðåàëüíîé ñòàâêè ñòîèìîñòè êàïèòàëà ÍÀÊ «Íàôòîãàç Óêðàèíû» è ñïðàâåäëèâîé ðûíî÷íîé ñòîèìîñòè ãàçîòðàíñïîðòíîé ñèñòåìû, êîòîðàÿ èñïîëüçóåòñÿ äëÿ òðàíçèòà. Óêàçàííàÿ ôîðìóëà äîëæíà ïðåäóñìàòðèâàòü èíäåêñàöèþ âñåõ óêàçàííûõ âûøå ýëåìåíòîâ â ñîîòâåòñòâèè ñ àêòóàëüíûìè ðûíî÷íûìè óñëîâèÿìè. Ïîñëå èçãîòîâëåíèÿ óêàçàííûõ äèðåêòèâ, íàõîäÿñü â ïîìåùåíèè Êàáèíåòà Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû ïî óêàçàííîìó àäðåñó, Ïðåìüåð-ìèíèñòð Óêðàèíû Òèìîøåíêî Þ. Â., ïðîäîëæàÿ âûïîëíÿòü äåéñòâèÿ ñ ïðåâûøåíèåì âëàñòè è ñëóæåáíûõ ïîëíîìî÷èé, ëè÷íî óòâåðäèëà ýòè äèðåêòèâû è ñêðåïèëà ïå÷àòüþ Êàáèíåòà Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû. Ïî ðîäó çàíèìàåìîé äîëæíîñòè Òèìîøåíêî Þ. Â. çàâåäîìî çíàëà, ÷òî äèðåêòèâû Êàáèíåòà Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû ïðèíèìàþòñÿ èñêëþ÷èòåëüíî êîëëåãèàëüíûì ðåøåíèåì áîëüøèíñòâîì ñîñòàâà Ïðàâèòåëüñòâà, à ñîãëàñíî Çàêîíó Óêðàèíû «Î Êàáèíåòå Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû» è Ðåãëàìåíòó Êàáèíåòà Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû Ïðåìüåð-ìèíèñòð Óêðàèíû íå óïîëíîìî÷åí åäèíîëè÷íî èçäàâàòü äèðåêòèâû. Êðîìå òîãî, îíà áûëà îñâåäîìëåíà î òîì, ÷òî îáúåìû òðàíçèòà è ðàçìåð ïëàòû çà òðàíçèò ïðèðîäíîãî ãàçà ïî òåððèòîðèè Óêðàèíû â äåíåæíîé ôîðìå äîëæíû îïðåäåëÿòüñÿ íà îñíîâå åæåãîäíûõ Ìåæïðàâèòåëüñòâåííûõ ïðîòîêîëîâ íà ñîîòâåòñòâóþùèé ãîä, êàê ýòî ïðåäóñìîòðåíî Ñîãëàøåíèåì ìåæäó Êàáèíåòîì Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû è Ïðàâèòåëüñòâîì Ðîññèéñêîé Ôåäåðàöèè î äîïîëíèòåëüíûõ ìåðàõ ïî îáåñïå÷åíèþ òðàíçèòà ðîññèéñêîãî ïðèðîäíîãî ãàçà ïî òåððèòîðèè Óêðàèíû îò 04.10.2001, à íå âî âíåøíåýêîíîìè÷åñêèõ äîãîâîðàõ èëè êîíòðàêòàõ. Êðîìå òîãî, Òèìîøåíêî Þ.Â. îñîçíàâàëà, ÷òî óêàçàííûå åþ â äèðåêòèâàõ óñëîâèÿ ïðè ïîäïèñàíèè êîíòðàêòà êóïëè-ïðîäàæè ïðèðîäíîãî ãàçà â 2009 - 2019 ãîäàõ äëÿ ïîòðåáèòåëåé Óêðàèíû è îá îáúåìàõ è óñëîâèÿõ òðàíçèòà ïðèðîäíîãî ãàçà ÷åðåç òåððèòîðèþ Óêðàèíû íà ïåðèîä ñ 2009 ãîäà ïî 2019 ãîä ÿâëÿþòñÿ ýêîíîìè÷åñêè íåâûãîäíûìè è íåïðèåìëåìûìè äëÿ Óêðàèíû, ïðèâåäóò ê ïðè÷èíåíèþ óùåðáà ãîñóäàðñòâó. Òàê, ñîãëàñíî óñëîâèÿì, óêàçàííûì â Äèðåêòèâàõ, óòâåðæäåííûõ ïðåìüåð-ìèíèñòðîì Óêðàèíû Òèìîøåíêî Þ. Â., öåíà ïðèðîäíîãî ãàçà â 2009 ãîäó ïî ñðàâíåíèþ ñ 2008 ãîäîì âîçðàñòàëà íà 53,48 äîëëàðà ÑØÀ çà 1 òûñÿ÷ó êóá. ìåòðîâ (íà 29,8%) ñ 179,5 äîëëàðà ÑØÀ çà 1 òûñÿ÷ó êóá. ìåòðîâ â 2008 ãîäó äî 232,98 äîëëàðà ÑØÀ çà 1 òûñÿ÷ó êóá. ìåòðîâ â 2009 ãîäó, à ñòàâêà ïëàòû çà òðàíçèò îñòàëàñü â 2009 ãîäó ïðîòèâ 2008 ãîäà íåèçìåííîé è äîëæíà áûëà ñîñòàâëÿòü 1,7 äîëëàðà ÑØÀ çà 1 òûñÿ÷ó êóá. ìåòðîâ íà 100 êì ðàññòîÿíèÿ. Òàêæå â 2009 ãîäó ïðè íåèçìåííîé ñòàâêå çà òðàíçèò öåíà çàêóïêè ãàçà íà ïðîèçâîäñòâåííî-òåõíîëîãè÷åñêèå ðàñõîäû (3,639 ìëðä. êóá. ìåòðîâ) âîçðàñòàëà íà 29,8%, ÷òî óâåëè÷èâàëî çàòðàòíóþ ñîñòàâëÿþùóþ ïî òðàíçèòíîé ðàáîòå Ãîñóäàðñòâåííîé êîìïàíèè “Óêðòðàíñãàç” íà 194,6 ìëí. äîëëàðîâ ÑØÀ, â ñâÿçè ñ ÷åì ïðè ó÷åòå óâåëè÷åíèÿ ðàñõîäîâ ÃÊ «Óêðòðàíñãàç» íà ïðèîáðåòåíèå ïðèðîäíîãî ãàçà íà ïðîèçâîäñòâåííîòåõíîëîãè÷åñêèå ðàñõîäû ñòàâêà òðàíçèòà äîëæíà áûëà ñîñòàâèòü 1,875 äîëëàðà ÑØÀ çà 1 òûñÿ÷ó êóá. ìåòðîâ íà 100 êì ðàññòîÿíèÿ ïðîòèâ óñòàíîâëåííîé 1,7 äîëëàðà ÑØÀ çà 1 òûñÿ÷ó êóá. ìåòðîâ íà 100 êì ðàññòîÿíèÿ.

19.01.2009 ã. â 9.00 ÷àñîâ ïðàâèòåëüñòâåííàÿ äåëåãàöèÿ âî ãëàâå ñ Ïðåìüåð - ìèíèñòðîì Óêðàèíû Òèìîøåíêî Þ. Â. îòáûëà â ã. Ìîñêâó äëÿ äàëüíåéøåãî ïðîâåäåíèÿ ïåðåãîâîðîâ îòíîñèòåëüíî ïîñòàâêè ïðèðîäíîãî ãàçà â Óêðàèíó.  òîò æå äåíü, ò.å. 19.01.2009 ã., â 14.00 ÷àñîâ âîïðî ñû âíåøíåýêîíîìè÷åñêîé äåÿòåëüíîñòè ÍÀÊ «Íàôòîãàç Óêðàèíû» ïî çàêëþ÷åíèþ äîãîâîðà êóïëè-ïðîäàæè ïðèðîäíîãî ãàçà ïî öåíå, â êîòîðîé çà áàçîâóþ áðàëàñü ñóììà â 450 äîëëàðîâ ÑØÀ çà 1 òûñÿ÷ó êóá. ìåòðîâ ñî ñòàâêîé ïëàòû çà óñëóãè ïî òðàíçèòó â 2009 ãîäó â ðàçìåðå 1,7 äîëëàðà ÑØÀ çà 1 òûñÿ÷ó êóá. ìåòðîâ íà 100 êì ðàññòîÿíèÿ îáñóæäàëèñü íà çàñåäàíèè Êàáèíåòà Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû ïîä ïðåäñåäàòåëüñòâîì Ïåðâîãî âèöåïðåìüåð-ìèíèñòðà Óêðàèíû Òóð÷èíîâà À. Â. Îäíàêî ñîîòâåòñòâóþùåå ðàñïîðÿæåíèå îá óòâåðæäåíèè ïîëîæåíèé óæå óòâåðæäåííûõ Òèìîøåíêî Þ. Â. äèðåêòèâ Ïðàâèòåëüñòâîì ïðèíÿòî íå áûëî, ïîñêîëüêó áîëüøèíñòâî Ìèíèñòðîâ Ïðàâèòåëüñòâà íå ïîääåðæàëî ïðåäëîæåííóþ öåíó íà ãàç, â ñâÿçè ñ ÷åì ýòîò âîïðîñ áûë ñíÿò ñ îáñóæäåíèÿ. Îá óêàçàííîì îáñòîÿòåëüñòâå Òèìîøåíêî Þ.Â. ñòàëî äîñòîâåðíî èçâåñòíî â ýòîò æå äåíü, ñðàçó ïîñëå îêîí÷àíèÿ çàñåäàíèÿ Êàáèíåòà Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû. Íåñìîòðÿ íà ýòî, 19.01.2009 ãîäà, íàõîäÿñü â ã. Ìîñêâå è ïðèíèìàÿ ó÷àñòèå â ïåðåãîâîðàõ âî ãëàâå îôèöèàëüíîé Ïðàâèòåëüñòâåííîé äåëåãàöèè, âîïðåêè âûøåóêàçàííûì íîðìàì äåéñòâóþùåãî çàêîíîäàòåëüñòâà, à òàêæå òðåáîâàíèÿì Êîíñòèòóöèè Óêðàèíû î òîì, ÷òî îðãàíû ãîñóäàðñòâåííîé âëàñòè è èõ äîëæíîñòíûå ëèöà îáÿçàíû äåéñòâîâàòü ëèøü íà îñíîâàíèè, â ïðåäåëàõ ïîëíîìî÷èé è ñïîñîáîì, ïðåäóñìîòðåííûìè Êîíñòèòóöèåé è çàêîíàìè Óêðàèíû, Ïðåìüåð-ìèíèñòð Óêðàèíû Òèìîøåíêî Þ. Â., ïðåâûøàÿ ïðåäîñòàâëåííóþ åé âëàñòü è ñëóæåáíûå ïîëíîìî÷èÿ, îñîçíàâàÿ ïðîòèâîïðàâíîñòü ñâîèõ äåéñòâèé, íàõîäÿñü â Äîìå Ïðàâèòåëüñòâà Ðîññèéñêîé Ôåäåðàöèè â ã. Ìîñêâå, ïðèìåðíî â 17.00 ÷àñîâ, ïîñëå òîãî, êàê ïðåäñåäàòåëü ïðàâëåíèÿ ÍÀÊ «Íàôòîãàç Óêðàèíû» Äóáèíà Î. Â. îòêàçàëñÿ ïîäïèñàòü Êîíòðàêòû î êóïëå-ïðîäàæå ïðèðîäíîãî ãàçà è òðàíçèòå ïðèðîäíîãî ãàçà íà óñëîâèÿõ, ïðåäëîæåííûõ ðîññèéñêîé ñòîðîíîé, äàëà óêàçàíèÿ Äóáèíå Î . Â. ïîäïèñàòü èõ è âðó÷èëà åìó óïîìÿíóòûå äèðåêòèâû, îáÿçàòåëüíûå äëÿ âûïîëíåíèÿ, ñîîáùèâ åìó íåäîñòîâåðíóþ èíôîðìàöèþ î òîì, ÷òî ïîëîæåíèÿ óêàçàííûõ äèðåêòèâ óòâåðæäåíû 19.01.2009 ñîîòâåòñòâóþùèì ðàñïîðÿæåíèåì Êàáèíåòà Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû. Ñ÷èòàÿ äèðåêòèâû, óòâåðæäåííûå ïðåìüåð-ìèíèñòðîì Óêðàèíû Òèìîøåíêî Þ. Â., îáÿçàòåëüíûìè äëÿ èñïîëíåíèÿ, ïðåäñåäàòåëü ïðàâëåíèÿ ÍÀÊ «Íàôòîãàç Óêðàèíû» Äóáèíà Î. Â. ïîäïèñàë êîíòðàêò íà ïîñòàâêó ãàçà ìåæäó ÍÀÊ «Íàôòîãàç Óêðàèíû» è ÎÀÎ «Ãàçïðîì» îò 19.01.2009 ¹ ÊÏ, à åãî ïåðâûé çàìåñòèòåëü Äèäåíêî È. Í. êîíòðàêò îá îáúåìàõ è óñëîâèÿõ òðàíçèòà ïðèðîäíîãî ãàçà ÷åðåç òåððèòîðèþ Óêðàèíû íà ïåðèîä ñ 2009 ãîäà ïî 2019 ãîä îò 19.01.2009 ¹ ÒÊÃÓ. Ïîäïèñàíèå íà îñíîâàíèè âûøåóêàçàííûõ äèðåêòèâ, óòâåðæäåííûõ ïðåìüåð-ìèíèñòðîì Óêðàèíû Òèìîøåíêî Þ.Â., è âûïîëíåíèå óñëîâèé êîíòðàêòîâ íà ïîñòàâêó ãàçà ìåæäó ÎÀÎ «Ãàçïðîì» è ÍÀÊ «Íàôòîãàç Óêðàèíû» îò 19.01.2009 ¹ ÊÏ è îá îáúåìàõ è óñëîâèÿõ òðàíçèòà ïðèðîäíîãî ãàçà ÷åðåç òåððèòîðèþ Óêðàèíû íà ïåðèîä ñ 2009 ãîäà ïî 2019 ãîä îò 19.01.2009 ¹ ÒÊÃÓ âîïðåêè óñëîâèÿì Ñîãëàøåíèÿ ìåæäó Êàáèíåòîì Ìèíèñòðîâ Óêðàèíû è Ïðàâèòåëüñòâîì Ðî ññèéñêîé Ôåäåðàöèè î äîïîëíèòåëüíûõ ìåðàõ ïî îáåñïå÷åíèþ òðàíçèòà ðîññèéñêîãî ïðèðîäíîãî ãàçà ïî òåððèòîðèè Óêðàèíû îò 04.10.2001 (ðàòèôèöèðîâàííîãî ñîãëàñíî Çàêîíó Óêðàèíû îò 15.11.2001 ãîäà ¹ 2797-III), êîòîðîå ÿâëÿåòñÿ íåîòúåìëåìîé ÷àñòüþ çàêîíîäàòåëüñòâà Óêðàèíû, ïîâëåêëî òÿæêèå ïîñëåäñòâèÿ ãîñóäàðñòâó â ëèöå ÍÀÊ «Íàôòîãàç Óêðàèíû» â âèäå óâåëè÷åíèÿ ðàñõîäîâ íà ïðèîáðåòåíèå èìïîðòèðîâàííîãî ïðèðîäíîãî ãàçà äëÿ ïðîèçâîäñòâåííî-òåõíîëîãè÷åñêèõ íóæä â îáúåìå 3,639 ìëðä. êóá. ìåòðîâ íà ñóììó 194 625 386,70 äîëëàðîâ ÑØÀ, èëè 1 516 365 234,94 ãðí., íåîáõîäèìîãî äëÿ îáåñïå÷åíèÿ íîðìàëüíîãî ôóíêöèîíèðîâàíèÿ ãàçîòðàíñïîðòíîé ñèñòåìû ïî òðàíçèòó ðîññèéñêîãî ãàçà ÷åðåç òåððèòîðèþ Óêðàèíû è ïðè÷èíåíèå óùåðáà íà óêàçàííóþ ñóììó, êîòîðàÿ áîëåå ÷åì â 250 ðàç ïðåâûøàåò íåîáëàãàåìûé ìèíèìóì äîõîäîâ ãðàæäàí. Ñâîèìè óìûøëåííûìè äåéñòâèÿìè, êîòîðûå âûðàçèëèñü â ïðåâûøåíèè âëàñòè è ñëóæåáíûõ ïîëíîìî÷èé, òî åñòü â óìûøëåííîì ñîâåðøåíèè äîëæíîñòíûì ëèöîì äåéñòâèé, ÿâíî âûõîäÿùèõ çà ïðåäåëû ïðåäîñòàâëåííûõ åìó ïðàâ è ïîëíîìî÷èé, ÷òî ïîâëåêëî òÿæêèå ïîñëåäñòâèÿ äëÿ ãîñóäàðñòâåííûõ èíòåðåñîâ, Òèìîøåíêî Þëèÿ Âëàäèìèðîâíà ñîâåðøèëà ïðåñòóïëåíèå, ïðåäóñìîòðåííîå ÷àñòüþ 3 ñòàòüè 365 ÓÊ Óêðàèíû. Íà îñíîâàíèè èçëîæåííîãî, ðóêîâîäñòâóÿñü ñò. ñò. 131, 132 ÓÏÊ Óêðàèíû, ÏÎÑÒÀÍÎÂÈË: 1. Ïðèâëå÷ü Òèìîøåíêî Þëèþ Âëàäèìèðîâíó, 27 íîÿáðÿ 1960 ãîäà ðîæäåíèÿ, â êà÷åñòâå îáâèíÿåìîãî ïî äàííîìó óãîëîâíîìó äåëó è ïðåäúÿâèòü åé îáâèíåíèå â ñîâåðøåíèè ïðåñòóïëåíèÿ, ïðåäóñìîòðåííîãî ÷. 3 ñò. 365 ÓÊ Óêðàèíû, î ÷åì åé îáúÿâèòü.

2. Êîïèþ äàííîãî ïîñòàíîâëåíèÿ íàïðàâèòü ïðîêóðîðó. Ñòàðøèé ñëåäîâàòåëü ïî îñîáî âàæíûì äåëàì Ãåíåðàëüíîé ïðîêóðàòóðû Óêðàèíû ñîâåòíèê þñòèöèè À. Íå÷âîãëîä. Îðèãèíàë îáíàðîäîâàëà «Óêðàèíñêàÿ Ïðàâäà». Ïåðåâîä íà ðóññêèé ïóáëèêóåòñÿ âïåðâûå.

8

Íàì ïèøóòü

Âñåóêðà¿íñüêà íåçàëåæíà ãàçåòà ¹ 034 â³ä 30 ñåðïíÿ 2011 ðîêó

«Прокуратура намагається знищити мене» Протягом семи років відбувається, фактично, знищення мене та моєї родини прокурором Гайворонського району та суддями Апеляційного суду Кіровоградської області. Я працювала на посаді начальника фінансовогосподарського відділу Гайворонської РДА, з 5.07.2004 р. була переведена на посаду керуючого справами.

15.03.2005 стала головним бухгалтером Гайворонської районної ради. З тих пір кожного дня мене почали запрошувати до прокуратури, тримали там мало не до півночі. Мій чоловік змушений був чекати мене під вікнами прокуратури.

10.062005 р. прокурором Гайворонського району Кіровоградської області Прокопчуком Д. порушено відносно мене кримінальну справу за фактом зловживання службовим становищем та привласнення бюджетних коштів. Під таким страшним звинуваченням мається на увазі отримана мною компенсація за невикористані відпустки. Фактично, вся ця «мишина

возня» - це трудовий спір, з якого прокурор Гайворонського району хоче зробити скандал. Для порушення справи було використано, як підставу, фальшивку, виготовлену та підписану в результаті змови прокурора із колишнім спеціалістом КРВ Н. Золотовою.

23.05.2006 р. колегія суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Кіровоградської області скасувала постанову про порушення кримінальної справи. Однак прокурор... знову порушив нову кримінальну справу на тій же підставі!

03.12.2007 р. справа була призначена до судового розгляду. Цей розгляд тривав близько двох років – довше, ніж Нюрнберзький процес над фашистами. Прокурор Прокопчук постійно запізнювався на засідання, розгляд справи затягувався. Зрештою, Голованівський районний суд виніс виправдальний вирок, який був скасований апеляційним судом. Судова епопея продовжується. Розгляд справи затягується з вини прокурорів під всілякими причинами

Півпенсії для підполковника Олександр МАЛЕЦЬКИЙ з села Нечаяне Миколаївської обл. у новому листі до редакції розповів про невтішні результати своєї судової тяжби за справедливий перерахунок пенсії ("Кому нужна такая реформа?", № 029; "Апелляционный суд отменил позорное решение", № 030). Пана Малецького було звільнено з військової служби в запас з 31 травня 1994 року. З 1.01.2005 р. йому виплачувалося 50 %, а з 1.01.2006 р.

100 % пенсії. Олександр Петрович "прослужив все своє армейське життя в Росії" і вважає себе “дискримінованим” порівняно з українськими військовими пенсіонерами, які

звільнилися у запас пізніше і отримали певні надбавки. Однак судді вирішили, що право на надбавки, які він просив включити в перерахунок призначеної пенсії, позивач не набув, оскільки прийнятими нормативними актами ці надбавки були введені вже після звільнення його з військової служби. Такий висновок підтверджений Вищим адміністративним судом України. Окрім того, Вища кваліфікаційна комісія суддів України відмовила у відкритті дисциплінарної справи щодо судді Центрального районного суду м. Миколаєва Алєйнікова В. О. за скаргою пенсіонера.

і різними методами. В ході судового слідства знову стає очевидним, що докази моєї вини штучно створено та підтасовано працівниками Гайворонської прокуратури. І зовсім суперечить здоровому глузду той факт, що судять мене 7 років за нібито незаконне отримання надлишкової заробітної плати, а в той самий час судом прийнято рішення про стягнення на мою користь заборгованості по невиплаченій мені заробітній платі в тій же таки районній адміністрації за той же період, причому Гайворонська РДА визнає цю заборгованість і проводить виплату. Неправомірне, тривале, несправедливе та дискримінаційне кримінальне переслідування призвело до погіршення мого здоров’я. І, що найгірше, всі мої звернення до Генеральної прокуратури, до Уповноваженого з прав людини та інших центральних органів направляються до прокуратури Кіровоградської області, звідки мені надаються формальні відписки. Як розірвати це замкнене коло? Валентина Петрівна РУДЕНКО, м. Гайворон, Кіровоградська обл.

Потрібен адвокат У № 033 за 30 липня 2011 р. був опублікований лист під заголовком "Лікарі ховали сліди злочину, щоб ніхто не зміг встановити причину смерті моєї доньки та онука". Сім'я загиблих просить відгукнутися кваліфікованих адвокатів, які б за помірну плату змогли б представляти їх інтереси у суді під час слухань кримінальної справи по обвинуваченню лікарки Філімонової Н. В. Телефон для зв'язку (099) 179-88-02.

Софіївська Борщагівка - за чесні вибори 16 серпня більше сотні мешканців села Софіївська Борщагівка, що на Київщині, прийшли до Адміністрації Президента України з проханням забезпечити об’єктивне розслідування земельних махінацій у 2006-2010 роках та сприяти проведенню позачергових виборів депутатів сільської ради без фальсифікацій та з іншим складом сільської виборчої комісії. Акція протесту спричинена конфліктом між новообраними сільським головою та депутатами сільської ради. На виборах сільського голови 31 жовтня 2010 року в Софіївській Борщагівці переміг Юрій Денисенко під гаслами відкритості влади, інвентаризації земельних запасів, відновлення прозорої черги на отримання землі.

14 грудня 2010 року за ініціативою Юрія Денисенка сільська рада утворює тимчасову депутатську комісію Софіївсько-Борщагівської сільської ради КиєвоСвятошинського району Київської області з інвентаризації земельних запасів.

6 лютого 2011 року Юрій Денисенко звітується перед громадою села, оскільки опоненти вже почали закидати йому невміння знайти спільну мову з бізнесом та звільнення працівників сільради. На загальних зборах селянам було оголошено попередній звіт щодо інвентаризації землі. Зокрема, виявилося, що мешканцям Софіївської Борщагівки давали землю рідко і не більш ніж по 10 соток, а мешканцям інших регіонів – часто, від 10 до 50 соток і більше. Бувало, в один і той же день відмовляли у виділенні землі місцевим мешканцям, у яких три сім’ї в одній хаті живе, оскільки, мовляв, вільної землі нема, та водночас виділяли 50 соток приїжджим. Загалом, відповідно до висновків комісії, у 2006-2010 роках сільська рада роздала невідомим людям з інших областей, Криму, Севастополя та Києва на невідомих підставах

близько 100 га землі, в багатьох випадках – з явними порушеннями закону. Через день після загальних зборів мешканців села на Юрія Денисенка напали бандити з кастетами, поламали руку, проломили череп. У сільській раді починає формуватися «опозиційна фракція», яка таємно обговорює плани захоплення влади. Ходять чутки про великі хабарі, які пропонують за вступ до «опозиції» депутатам та працівникам виконкому. Майже півроку «опозиціонери» не ходили на засідання сільської ради, зірвавши прийняття бюджету та багатьох інших рішень. Зрештою 28 червня 2011 року у людей вичерпався терпець, і загальні збори мешканців села за участі сільського голови порушили питання про дострокове припинення повноважень сільської ради відповідно до статті 78 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». 29 червня 2011 р. 23 із 32 обраних депутатів сільської ради зібралися у приміщенні школи, оголосили недовіру сільському голові Юрію Денисенку, обрали секретарем сільської ради Василя Перегінця та проголосили його виконуючим обов’язки сільського голови. 1 липня, тобто, через день (!) КиєвоСвятошинський районний суд «ударними темпами» підтвердив «законність» їх дій (рішення не вступило в силу, оскільки подано і досі не розглянуто апеляційну скаргу). Зараз вони вже сформували виконком, наметове містечко прихильників Денисенка було розігнано із застосуванням насильства. Таким чином у селі відбулася повна «зміна влади». Депутатську більшість, що сформувалася навколо ядра «регіоналів», підтримують правоохоронні органи, суд, районна адміністрація. Голова Києво-Святошинської райдержадміністрації Михайло Заславський закликає мешканців села «не влаштовувати безладу».

Мер напав на педагога? У місті Болграді Одеської області розгорівся скандал навколо нападу міського голови Сергія Корольова на завідуючу дитячим садком № 5 Лідію Ховавчук.

– Він хоче поставити завідуючою Лідію Кілафли, депутата міської ради від Партії регіонів,– розповідає Лідія Карпівна (68 років, відмінник освіти України),– У районному відділі освіти мене відстоюють, але і там він сказав: все одно Кілафли буде завідуючою! Влітку, поки нема дітей, у дитячому садку проводився ремонт. За словами Лідії Ховавчук, вона весь день допомагала робітникам обдирати шпалери, шпаклювати, фарбувати. Дуже втомлювалася, від запаху фарби аж нудило.

10 березня в кінці робочого дня до дитсадка прийшла заступник міського голови, яка перебувала у відпустці. Почала вимагати перевірки на алкоголь. Мабуть, хтось доніс, що робітники запрошували завідуючу на два ковтка пива.

– Я вже здала зміну сторожу, збиралася іти додому, просто затрималася, щоб дофарбувати плінтуси. А вона стала біля хвіртки, очевидно, щоб мене не випустити. Тут під’їжджає мер. Каже: ви нікуди не підете. Я відповідаю, що у мене робочий день скінчився. Він мене хапає за руку, я хочу вирватись, він мене штовхає. Я мало не впала! А потім сам, особисто, закриває хвіртку з іншого боку і тримає... Це був цирк,– гірко посміхається Лідія Ховавчук,– Потім він ще й хряснув тією калиткою прямо мені по бедру, там досі синець болить. Свідки цього неподобства викликали міліцію, він теж викликав. Приїжджає міліціонер, щось довго пише зі слів мера. У мене спитав тільки прізвище. Потім приїжджає лікар зі швидкої допомоги, один з наших батьків. Питає, що зі мною. Я показую на Корольова із заступницею та кажу: питайте у

них! Корольов каже: ми вас викликали, щоб засвідчити, що до завідуючої не було застосовано силу. Цей фельдшер постояв і пішов собі, а тепер він каже по телебаченню, що я не дала себе оглянути... Версія міського голови – інша: мовляв, неприбране подвір’я дитсадка могло «зірвати візит губернатора», а завідуюча, можливо, була напідпитку. Лідія Карпівна каже, що, дійсно, отримала вказівку прибрати територію дитсадка до кінця тижня і попередила вихователів про «суботник». Однак інцидент відбувся у середу. За словами свідків, сам градоначальник теж далеко не виглядав цілком тверезим. Додатковою інтригою у цій історії стало те, що за тиждень до конфлікту, а саме, 4 серпня заступнику голови районної адміністрації було подано колективну заяву 25-х викладачів дитячого садка з проханням «розібратися в ситуації, що склалася, бо протягом довгого часу з боку міської ради йде тиск на завідуючу дитячим садком Ховавчук Л. К., щоб вона написала заяву про звільнення за власним бажанням, оскільки на місце завідуючої претендує вихователь Кілафли Л. О. Ми проти цієї кандидатури. Вона створює в колективі неприємну атмосферу». Прокурор Болградського району Дмитро Цоєв повідомив газеті “Правдошукач”, що прийнято рішення про відмову у порушенні кримінальної справи стосовно міського голови Сергія Корольова та його заступників. Більше того, прокуратура зажадала від міліції притягнути Лідію Ховавчук до адміністративної відповідальності за пияцтво на робочому місці, а також притягнути посадових осіб відділу освіти до дисциплінарної відповідальності. Нанесення легких тілесних ушкоджень педагогу підтверджене медиками, однак прокурор стверджує, що ці ушкодження не могли бути нанесені за тих обставин, про які розповідає завідуюча.

Не до того лікаря - Я працюю, мов коняка, Їм, немов свиня, Огинаюсь, як собака По двору щодня.

- Вибачайте, не туди ви Взяли папірець. Вам, добродію, потрібний По тваринах спец!

Треба завести До Харлампія на кухні Горнеться дружина: - Чи не час нам, дорогенький, Завести дитину? Той відсунув недопиту "Оболоні" пляшку: - Ти мене попробуй, люба, Завести спочатку! Павло Іванович ГЕРАЩЕНКО, м. Горлівка, Донецька обл.

Всеукраїнська незалежна газета

Засновник, редактор, видавець: Шеляженко Юрій Вадимович (фізична особа-підприємець, ДРФО 2961810532). Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації серія КВ № 14488-3459 Р, видане Міністерством Юстиції України 10.10.2008 р. Тираж 2000 примірників. Індекс 49608. Розповсюджується безкоштовно. Адреса редакції, видавця: поштовий індекс 01042, м. Київ, вул.Тверський тупик, буд. 9, к. 82. Тел. +38 (097) 3179326, факс +38 (044) 5290435. Електронна пошта: say@truth.in.ua Підписано до друку 26.08.2011 р. Віддруковано ТОВ “Прес Корпорейшн Лімітед”, вул. Чехова, 12-а, Вінниця, 21034. Замовлення № 116608.